Майбутнiй_Оперний_Спiвець стоїть на своїй останнiй сценi. Тiй останнiй сценi, що викроєна iржавим металевим дахом з тонким, надзвичайно ковзким шаром льоду. Не вашiй, не моїй сценi - Його сценi...
Тринадцятилiтнiй хлопчик не спав всю нiч, чекаючи. Вiн обережно, щоб не розбудити санiтарiв. Пiднявся сюди, нашвидкуруч вдягши якусь стару теплу кофту, штани вiд пiжами i кросiвки. Карман дядi Нюри (не питайте). Ключi вiд горища. Дiждатися, поки санiтари заснуть. О 5iй ранку вони, напевне, заснуть. Пiднятися на [дах] сцену, [покiнчити з життям] зiйти зi сцени.
Я - бракованая iгрушка.
Дихання пускає хукалки - треба було одягти щось потеплiле, але хiба йому не байдуже вже?
Кажуть, це не боляче - серце зупиняється ще до того, як ти встигнеш розбитися.
Так, йому бiльше не боляче...
Беземоцiйний, вiдчужений поворот голови назад, налiво, опустити погляд на 45 градусiв - там, пiд сiрим бетоном, колись був той дiм, де вiн провiв цiлих 3 мiсяцi - Дiм Жахiв. Перевести погляд направо, опустити на 30 градусiв - там - треба пiднятися вгору- колись була його музична школа.
Пiдiйти до краю.
Я - бракованая iгрушка.
В перший раз вiн тихо спiває власну пiсню.
Жодного слухача, навiть тепер, в Таку_Мить! Лише ворони каркають внизу, на деревах. Вони лiтають в пiднебессi, але хоч раз, хоч єдиний раз, їм доводилося падати так низько, як Йому? Бути на такiй Висотi i впасти так Низько? Нi, бо то лише ворони...
05:23
Майбутнiй_Оперний_Спiвець байдуже дивиться вниз, на заснiженi, трохи туманнi проспекти. Ще зовсiм тихi, не автомобiльно-людно-загидженi-пильнi - чистi, як колись був його голос, бо з раннього ранку. Не голос. Проспекти. Голос вже нiколи не повернеться до нього, навiть з раннього ранку.
05:24
Я - бракованая iгрушка.
Опуститися на 90 градусiв на заснiжено-зальоджений-неприбраний тротуар.
Вiдпустити життя-помилку...
Зiйти зi сцени.
***
- Це олiвець, - каже дiдусь, простягаючи до 5рiчного онука висохлi, пожовклi руки, наче гiлляки з ще не опалим листям перед зимою.
Майбутнiй_Оперний_Спiвець уважно розглядає огризок деревини, що йому дiдусь дав. Скривився: вiн йому не подобається, якийсь занадто жовтий i старий, наче сам дiдусь. Але дiдуся вiн любить, на вiдмiну вiд олiвцiв.
- Будеш ним кораблики малювати, як я в дитинствi...
Йому спiвати подобається, а не кораблики усякi малювати.
***
- Ой, у вашого сина такий голос, такий голос! - сплескує руками вчителька дитячого садочка.
- Да вiн майбутнiй Карузо, не iнакше! Вiн нам тут так заспiвав, так заспiвав - ми аж всi заслухалися!
***
- Вiддати його в музикальну школу? Але я хотiв, щоб вiн став художником, як я.
- Тато, в нього немає таланту до малювання - у нього iнший талант.
***
- Зараз я заграю, а ти спiвай: "А", iмiтуючи ноти. Чудово, так. Чудово, чудово. А тепер пiшли вниз. А ну давай вгору пiдемо. О! Так це ж зовсiм iнша справа. Чудово! Давай ще раз. Iди, сiдай в ряд сопрано - ти в нас один такий, унiкальний. Чули, дiти? Тепер у нас є сопрано!
***
- Давай ти виступиш один, сольно? Так? Не бiйся, що ти. Це дурницi, не треба хвилюватися. У тебе чудовий голос. Ось текст пiснi...
***
"...учень 2-А класу запалив цвiт кохання у всiх слухачiв! Вiн так проспiвав Малишкiв "Рушник", що сама директорка втерла очi хустинкою. Маму разом з хлопчиком закидали квiтами i побажаннями..."
Шкiльна газета "Дзвоник". Випуск ?52
***
- Ну, нi пуха, нi пера! Давайте!
"...хор "Мрiя"...школи зайняв перше мiсце в Києвi серед молодших...Дiти проспiвали "Ave Maria" Й.С. Баха.
Солiст...показав неабиякий талант...вiдмiтив, що...спiвав професiйно i пророкував йому долю майбутнього оперного спiвця. Тепер хлопчик буде займатись студiї iм....при оперному театрi iм...."
[ ***
- Хто цей хлопчик?
- Це [...]
- У нього дуже гарнi данi. А де його мама?
- Да оно сидить, у зеленiй сукнi.
- Ви не хочете вiддати свого сина у мою студiю при оперному театрi? Я саме вiдкриваю студiю...]
***
- Менi подобається, як ти спiваєш, - щiчки Марiйки червонiють. - А хочеш...дружити?
- А менi теж подобається, як ти спiваєш! - лунає голос Оленки. - Я теж хочу з тобою дружити!
- I я хочу!
- I менi теж!
- I я хочу...
- I менi теж...
- Вiн став таким популярним серед дiвчат, - обурюється один з хлопчикiв у класi Майбутнього_Оперного_Спiвця.
- Еге ж...i друзi його теж популярнi тепер, їх навiть у газету помiщали, як друзiв "майбутнього оперного спiвця".
- То i нам треба з ним дружити.
***
Далi подiї, наче калейдоскоп. Концерти, концерти, концерти, квiти, подарунки, фото в газетах, навiть особисте привiтання мера! Стiльки людей, стiльки слухачiв, яким подобається його голос! Стiльки нових друзiв! Радощi! Радощi! Радощi! Навiть вчителi йому прощають деякi суттєвi прогалини з предметiв, бо вiн же - Майбутнiй_Оперний_Спiвець!
Надiя мами, надiя дiдуся, надiя всiєї школи, ба, навiть всього мiста! Може, колись вiн навiть поїде на "Євробачення" i буде представляти цiлу Україну, лише вiн сам один!
***
Шiсть рокiв цiлковитого Щастя...
Шiсть рокiв важкої працi, щоб здiйснити Мрiю.
Шiсть рокiв виснажливих тренувань i вимушених пропускiв занять, недосипань, не доїдань - все заради того, щоб стати оперним спiвцем.
I ось, настав той вирiшальний день, коли...
***
- Як? Вiдпустити дитину в Iталiю? Саму?
- Тато, да вона не сама, а разом з хором. Там будуть дорослi. За ними придивляться.
- Ну, не знаю, дитинi ще 12 рокiв, а вже в чужу країну вiдпускати.
- Все буде гаразд.
***
Таке вiн бачив тiльки раз в життi - такого вiн бiльше нiколи не побачить. Нi. Мiсто. Все, тут не можна описувати - тут треба бачити! Стiльки вражень! Концерт! Кон-церт! Такий кон-церт! Стiльки талановитих спiвакiв. Вiн, навiть, розгубився, що не зможе заспiвати чи голос пропаде, як ото буває. Нi! Все в порядку! Вiн солiрував пречудово! Всi так аплодували! I ще в журналi, в журналi модному їх надрукували i iнтерв"ю...iнтерв"ю взяли! На кумеднiй росiйськiй - з домiшкою iталiйського акценту, бо українську зовсiм не знали. У нього тiльки одного з хору взяли, у головного, у солiста! А ще у керiвника...
***
- Кха...
- Щось ти кашляєш. Захворiв чи що? У тебе ж голос! Тобi не можна хворiти. А ну дай температуру мiряти...
***
- Для зменшення спайок в дiафрагмально-реберному кутi треба лежати на здоровому боцi. Ти розумiєш? На здоровому, - каже лiкар в лiкарнi. - Повертайся i лежи на тому. А через пiвгодини на процедури у 522 кабiнет.
Майбутнiй_Оперний_Спiвець нiчого не розумiв. Як? Нi - Коли?! Коли це таке з ним сталося? Йому ж треба на концерт! А вiн через тиждень. Йому готуватись треба. У нього немає часу на всiлякi хвороби.
- Коли...кха-кха...я зможу поїхати на репетицiю?
- Вибач, думаю, поки не скоро...
- Як не скоро?! А коли...кха...коли???
***
- Дiдусь просив тобi передати, - заплаканi очi мами, вона дає сину той самий старий жовтий олiвець i не видержує, ридає.
- Що сталося з дiдусем?
- Вiн...синку, дiдусь помер.
***
Три жахливi мiсяцi стелi. Стеля. Стеля. Стеля. Нiчого, крiм стелi. Можна збожеволiти. Гiрше всього, що спiвати не можна. Мати приходить, приносить гранати, цукерки, квiти. Сумна мати. Сумний син. Дiдуся бiльше немає. Нiчого бiльше немає, крiм стелi, стелi, стелi, процедур, процедур, процедур. Друзi приходять...мало друзiв. Куди ж вони всi подiлися, коли вiн захворiв? Коли вiн був таким популярним, коли у нього брали iнтерв"ю, коли вiн їздив в Iталiю, вiн був потрiбен всiм, всi з ним "дружили". А тепер? Лише троє друзiв його не забули. Лише вони. Всi останнi - лицемiри. Продажнi! Їм подобається збирати лише "цукерки" з його життя. Насправдi вони нiколи не були йому друзями. Їм потрiбнi лише "цукерки". Лише це. Нi...це все було Помилкою. Все життя - помилкою. Iлюзiєю. Нi...вiн бiльше не може так. Не може бачити цю стелю-коридор-процедурний кабiнет-коридор-стелю-стелю-стелю...
Друзi приходять, приносять гранати, цукерки, квiти. Приходить мати. Сумна мати...
Всi втiшають, говорять, що голос - то не головне в життi.
Нi...вони не розумiють. В нього бiльше нiколи не буде голосу! Нiколи! Такого голосу, як був! Йому...
***
05:24:36
...йому нiколи не здiйснити своєї мрiї. Йому нiколи не стати оперним спiвцем.
Тому вiн пiде зi сцени сам.
Я - бракованая iгрушка.
Голос вже зовсiм не той, хрипить, наче снiг пiд ногами.
- Прощай, сцено, - Майбутнiй_Оперний_Спiвець беземоцiйно робить крок назустрiч Смертi - єдинiй подружцi, яка залишилась в нього. Їх, тих трьох, тепер теж бiльше нема. Контрольнi, домашнi завдання - всi такi зайнятi останнiм часом, - останнiй час чомусь вимiрюється в цiлих мiсяцах, - а вiн з ранку до ночi бачить тiльки трикляте вiкно, яке встиг зненавидiти за цей самий "останнiй час".
Дiйсно, останнiй.
05:24:59
Кiнець тупiй помилцi.
Кiнець окозамилювальному лицемiрству.
Кiнець солодко-терпкiй iлюзiї.
Кiнець блювотно-зеленим шпалерам палати.
Кiнець ржаво-хлорчанiй водi з домiшками хiмiотерапiї.
Кiнець радiопроменям, що жеруть його плоть кожного разу, коли вiн робить рентген.
Кiнець вiчному гнило-сiрчаному запаху з холодильника.
Кiнець мертвотно-м"ясно-сирно-плiснявому запаху бутербродiв, що медсестри постiйно жеруть при тобi.
Кiнець снам без снiв, снам-дiйносностям-жахам, просипанням серед ночi в холодному поту i мокрим простиням.
Кiнець життю без життя.
Привiт, Смерть...
05:25
Смертi не потрiбно знати, що таке Час...
Другий крок уперед
- Ай! - Майбутнiй_Оперний_Спiвець пiдскознувся i упав назад. Iз карману штанiв, тих самих пiжамних штанiв, що вiн носив в цьому самому Домi_Жахiв, вивалився олiвець...жовтий, старий олiвець дiдуся.
- Що ти хочеш вiд мене? - розплакався Майбутнiй_Самогубця. - Хiба я можу щось ще зробити? Я вже не людина - я натикана хiмiкатами лялька. Не людина - люлька. Нi! Нi! Залиш мене! Як i всi! Залиш! Облиш мене! Лялька без голосу...
Олiвець пiдкотився ближче, до самих кросованих нiг - вiтер розiгрався.
- Що, - Майбутнiй_Невдалий_Самогубця пiдняв шматок олiвця, - я буду з ним роботи?..
Час: ТЕ : ПЕР
Теперешнiй_Вiдомий_Український_Художник не без сльозинки на очах згадує дiдуся i домальовує картинку пiд назвою "Життя як Помилка (Шматочок Олiвця)" ...