Ось мить та сама, де скiнчилась 
     Коротка лiнiя життя, 
     Зiм'явши спогади дитинства, 
     Тебе i наше майбуття. 
     Суцiльний брухт i море кровi 
     Залишив ти менi на згад, 
     I скло побите, i дитину, 
     Що плаче в мене на руках. 
     Ось мить та сама, де розбились 
     Надвоє серце i життя 
     I вже не ними розумiєш: 
     Не буде бiльше вороття!.. 
     Бо є труна, i квiти, сльози, 
     I пам'ять про твої слова, 
     Що є любов, якою вiчнiсть 
     Загоїть рани i чуття.