Аннотация: Русский и английский вариант здесь http://zhurnal.lib.ru/a/aliwerdiew_a_a/devilreader.shtml
Жив був хлопчик. Йому було 7 рокiв, i вiн дуже любив читати.
Але чомусь вiн часто забував прочитане, i йому доводилося перечитувати i перечитувати книжки багато раз.
- Не залишай книжки вiдкритими, - якось сказала йому бабуся. - Залишену без нагляду вiдкриту книгу читає бiс, i ти потiм забуваєш, що там написано.
Хлопчик замислився.
"Ось воно що! - Подумав вiн. - Тепер нiколи не буду залишати книжки вiдкритими!"
I тут шкода йому стало бiса. Адже вiн, напевно, теж любив читати: I став хлопчик думати, як би зробити таке, щоб i вiн нiчого не забував, i бiс без читання не залишився.
Довго думав хлопчик, поки не придумав. "Дай-но я дам почитати йому те, чого сам не читав. Тодi i я, природно, нiчого не забуду, i бiс залишиться задоволеним".
Дуже зрадiв хлопчик з цим рiшенням, яке було воiстину соломонове. Взяв вiн одне з сестрициних книжок (а нею виявився пiдручник з географiї), i поклав її на найкраще мiсце за своїм столом. Сам же, сiвши поруч, хлопчик продовжив читання "Робiнзона Крузо", старанно перегортаючи сторiнки i за себе, i за бiса.
У цей день сестра повернулася зi школи мало не плачучи.
- Викликають мене на географiї до дошки, - розповiдала вона, - А я виходжу, i вiдчуваю, що нiчогiсiнько i не пам'ятаю. I що прикро, адже читала ж все. А тут раз, i забула!
Шкода стало хлопчиковi сестрицю. Не став вiн, звичайно, їй нi в чому зiзнаватися, але вирiшив надалi давати почитати бiсу тiльки те, що не буде мати таких ось наслiдкiв.
Пiшов вiн у батькiвський кабiнет пошукати, що б такого запропонувати бiсу для читання.
Батько хлопчика працював редактором товстого лiтературного журналу, i чого-чого, а всякого чтива в його кабiнетi було просто завались. I став хлопчик вибирати.
Журнал, де працював тато хлопчика, був не тiльки товстим, але й маститим, i публiкував вiн знову таки, тiльки товстих i маститих авторiв, вважаючи нижче за свою гiднiсть обдаровувати iнших яким би то не було увагою.
Благо в кiнцi кожного номера, що вмiє читати, та прочитав би приховану фразу: "рукописи не рецензуються i не повертаються". А вмiє думати, та додумав б "i не друкуються". Однак знову i знову знаходилися диваки, славшiе в нього свої опуси. Такi рукописи складалися в стопку, яка, за словами батька, була передбаннику смiттєвого кошика. I стопка ця бувала невеликий тiльки вiдразу пiсля генерального прибирання.
- Може, хоч бiсу буде цiкаво почитати, - подумав хлопчик, i витяг звiдти першу-лiпшу рукопис.
***
Минуло кiлька днiв. I одного разу хлопчик ненароком почув уривок розмови батькiв.
-... Вiн усе життя писав роман, який нiхто не хотiв читати. Умовив таки мене взяти свою писанину. А вчора його вiдвезли до божевiльнi з повною втратою пам'ятi.
***
У ту нiч хлопчиковi приснилася дорога, по якому неквапом йшли i розмовляли двоє: бiс i той автор. Хлопчик нiколи не бачив нi бiса, нi того автора, але одразу впiзнав їх. Вони йшли геть. Вранцi хлопчиковi дуже захотiлося прочитати, що ж написав ця людина, але аркушi рукопису обвуглилися, i букв розiбрати вже було не можна.
З того дня хлопчик перестав забувати прочитане. З часом, як це часто буває, вiн теж став редактором товстого i маститого лiтературного журналу. Нiколи бiльше нi увi снi, нi наяву не бачив вiн нi бiса, нi того автора, але кожного разу вiдкриваючи нову рукопис, в таємницi сподiвався побачити ту, яку так нiхто i не спромiгся прочитати, поки не стало надто пiзно. Втiм, стопка непрочитаних рукописiв не ставала вiд цього менше ...
(2001)