Аннотация: Русский и английский вариант здесь http://zhurnal.lib.ru/a/aliwerdiew_a_a/devilreader.shtml
Жив був хлопчик. Йому було 7 років, і він дуже любив читати.
Але чомусь він часто забував прочитане, і йому доводилося перечитувати і перечитувати книжки багато раз.
- Не залишай книжки відкритими, - якось сказала йому бабуся. - Залишену без нагляду відкриту книгу читає біс, і ти потім забуваєш, що там написано.
Хлопчик замислився.
"Ось воно що! - Подумав він. - Тепер ніколи не буду залишати книжки відкритими!"
І тут шкода йому стало біса. Адже він, напевно, теж любив читати: І став хлопчик думати, як би зробити таке, щоб і він нічого не забував, і біс без читання не залишився.
Довго думав хлопчик, поки не придумав. "Дай-но я дам почитати йому те, чого сам не читав. Тоді і я, природно, нічого не забуду, і біс залишиться задоволеним".
Дуже зрадів хлопчик з цим рішенням, яке було воістину соломонове. Взяв він одне з сестрициних книжок (а нею виявився підручник з географії), і поклав її на найкраще місце за своїм столом. Сам же, сівши поруч, хлопчик продовжив читання "Робінзона Крузо", старанно перегортаючи сторінки і за себе, і за біса.
У цей день сестра повернулася зі школи мало не плачучи.
- Викликають мене на географії до дошки, - розповідала вона, - А я виходжу, і відчуваю, що нічогісінько і не пам'ятаю. І що прикро, адже читала ж все. А тут раз, і забула!
Шкода стало хлопчикові сестрицю. Не став він, звичайно, їй ні в чому зізнаватися, але вирішив надалі давати почитати бісу тільки те, що не буде мати таких ось наслідків.
Пішов він у батьківський кабінет пошукати, що б такого запропонувати бісу для читання.
Батько хлопчика працював редактором товстого літературного журналу, і чого-чого, а всякого чтива в його кабінеті було просто завались. І став хлопчик вибирати.
Журнал, де працював тато хлопчика, був не тільки товстим, але й маститим, і публікував він знову таки, тільки товстих і маститих авторів, вважаючи нижче за свою гідність обдаровувати інших яким би то не було увагою.
Благо в кінці кожного номера, що вміє читати, та прочитав би приховану фразу: "рукописи не рецензуються і не повертаються". А вміє думати, та додумав б "і не друкуються". Однак знову і знову знаходилися диваки, славшіе в нього свої опуси. Такі рукописи складалися в стопку, яка, за словами батька, була передбаннику сміттєвого кошика. І стопка ця бувала невеликий тільки відразу після генерального прибирання.
- Може, хоч бісу буде цікаво почитати, - подумав хлопчик, і витяг звідти першу-ліпшу рукопис.
***
Минуло кілька днів. І одного разу хлопчик ненароком почув уривок розмови батьків.
-... Він усе життя писав роман, який ніхто не хотів читати. Умовив таки мене взяти свою писанину. А вчора його відвезли до божевільні з повною втратою пам'яті.
***
У ту ніч хлопчикові приснилася дорога, по якому неквапом йшли і розмовляли двоє: біс і той автор. Хлопчик ніколи не бачив ні біса, ні того автора, але одразу впізнав їх. Вони йшли геть. Вранці хлопчикові дуже захотілося прочитати, що ж написав ця людина, але аркуші рукопису обвуглилися, і букв розібрати вже було не можна.
З того дня хлопчик перестав забувати прочитане. З часом, як це часто буває, він теж став редактором товстого і маститого літературного журналу. Ніколи більше ні уві сні, ні наяву не бачив він ні біса, ні того автора, але кожного разу відкриваючи нову рукопис, в таємниці сподівався побачити ту, яку так ніхто і не спромігся прочитати, поки не стало надто пізно. Втім, стопка непрочитаних рукописів не ставала від цього менше ...
(2001)