Аннотация: так... не слишком большой кусок. влияние для написания этого оказали несколько людей или нелюдей - вы их не знаете и не вам судить) читайте - и все узнаете. на украинском
Вiкно було розкрите настiж, а фiранки хиталися пiд поривами вiтру. Як завжди в цiй кiмнатi опiвночi. А точнiше за пiвгодини до неї... Пройде ще година i хазяйка цiєї кiмнатки вже буде тут... Ну добре - хазяйка це я. Задоволенi? Тепер я розкажу вам iсторiю про те, як я стала такою... Не питайте якою - скоро самi про все дiзнаєтесь...
- Леслi! Вставай скорiше, в нас перша пара - iсторiя. Ти знаєш, як наша Валентина Iванiвна не любить запiзнень. Встигнеш вiдiспатися пiсля занять. Вставай,вставай!- моя подруга Iрина стягнула з мене теплу ковдру i я з незадоволенням встала.
Якщо хто не зрозумiв - Леслi це не iм"я, а скорiше так - прiзвисько. Виникло воно майже с пустого мiсця - хтось з хлопцiв передивився фiльмiв i з п"янi назвав мене Леслi. Так оце до мене й причепилося. По iменi тепер майже нiхто мене не називав. Я звикла до цього ще за кiлька мiсяцiв i вже кiлька разiв не вiдгукувалася на багатократно повторюване вчителями: "Марина!".
- Добре вже! Iду... Сумку ще вчора зiбрала, тож тiльки вдягнусь... Тобi добре - ти в нас жайворонок...
- А ти - нi. Всi це знають, але це тобi не допоможе, Леслi... Ти ще довго?
- Для чого ми винайняли одну кiмнату?- майже нечутно простогнала я i почала вдягати звичнi для себе речi: широкi штани з поясом, на якому часто дзвенiв мiдний ланцюжок, темний светр та маленький кулончик-амулетик на шию.
Цей кулончик я ношу вже пiвтора року, знiмаючи лише на час миття. Навiть сплю з ним. Вiн нiби став моєю частиною. Звичайний кулончик - дракон з простертими крилами, що обвився навкруги хреста. Друзi вже звикли, iншi ж досi дивилися на мене круглими вiд подиву очима.
- Iдеш?- спитала мене Iрина i побачивши мiй кивок, з iронiєю вимовила,- а волосся так буде?
Я зiтхнула i пiшла до дзеркала iз швидкiстю равлика на прогулянцi. Волосся в мене було довге й дуже тонке, тому за нiч встигало так запутатись, що розчiсувала я його не менше десяти хвилин... Але й тодi проблемно було зiбрати його в хвiст.
Хвилин через п"ятнадцять я вже бiгла на всiх парах до унiверу. Iрина, хоч й ходила на легку атлетику, ледве за мною встигла.
- Знову за своє... Ти хоч домашню зробила?
- Аякже...- кивнула я, стараючись згадати що нам задали. Не згадала, тож помирати на iсторiї буду довго i в муках - стало ясно зразу.
Валентина Iванiвна була жiночкою доброю - одиниць вона нам не ставила, не йшла сваритись до директора, не викликала батькiв... Просто дивилася на тебе з таким докором, що навiть самий заядлий двiєчник намагався виконати все на слiдуючий раз. Я ж такого ще кiлька разiв не витримаю. А iсторiю я не занадто любила. Як ви напевно помiтили - бо тi уроки, що менi подобались, я знала ледве не напам"ять.
- Iдiотка,- констатувала факт Iрка, коли ми вийшли з аудиторiї.
- Не кажи... Скоро повня.
- Ну й що? Казочки про повню знову зараз розказувати будеш?- моя подруга посмiхнулася i пiдтримуючи сумку втекла на перший поверх для зустрiчi iз своїм хлопцем.
Я подивилася на годинник i зiтхнула. Ще цiлих 3 пари... А я якраз хотiла зайти до церкви купити свiчок i пошукати на базарi деяких недостаючих трав. В деяких кругах мене вже називали чародiйкою та вiдьмою. У хорошому розумiннi. Я могла зробити дiюче приворотне та отворотне зiлля та багато iншого. Зараз мене дещо попросила ще одна подруга - Аня. Виконання цього прохання для мене було дiлом честi.
- ...Setrebos antrenimo...- мiй тремтячий голос вiдбивався вiд дзеркал, що стояли по всiй кiмнатi.- Ой... знову переплутала... Хоча нi. Все правильно.
Так - латина й iншi мови рiдко були моїм коником. Як ця - одна з найдревнiших мов, що я знаю. Отож я зробила помилочку... невелику, але достатню для того, щоб замiсть потрiбного для Анi зiлля отримати зовсiм iнше... А половину зiлля, зробленого для подруги, я збиралась вжити сама...
Я обережно пiднесла маленьку пляшечку до губ й зробила маленький ковточок. Дивним для мене здалося все - починаючи вiд смаку, та закiнчуючи дивним вiдчуттям, що настало пiсля випиття. Склалось враження нiби за спиною в мене розкрилися неосяжнi кила, що жадали пiдняти мене в повiтря, а зiр та слух настiльки загострився, що я почула навiть скреботiння мишки в сусiднiй квартирi.
Я розплющила обважнiлi повiки й пiдiйшла до дзеркала у кутку. Все як завжди... Правда вираз очей був якийсь не такий... Але на це я як завжди не звернула уваги, бо часто в мене пiсля деяких заклять був вигляд набагато бiльш чудернацький, тому на такi деталi я не звертала уваги.
Спокiйно та без турбот завалившись на диванчик, я заснула. Все рiвно завтрашнiй день мав стати вихiдним. Тому ледве натягнувши покривало на голову - я вже мiцно спала, хоча до вечора ще було досить довго...
Сонце пробилося крiзь незакритi шторки, що мене розбудило. Я окинула все навкруги незадоволеним поглядом i сповзла на пiдлогу, вкриту килимом. Спати вже зовсiм не хотiлося i я пiдiйшла до лiжка Iрки. Як не дивно - вона спокiйно спала. Але зазвичай вона мене будила! Я недовiрливо струсонула її за плече i вiдiйшла, якраз вчасно, щоб не стати цiллю для полетiвшего в мене зеленого капця.
- Ей! Я тобi не поличка для капцiв!- я, насолоджуючись маленькою помстою, стягнула з неї ковдру.
- Чого тобi?- заспано позiхаючи, Iрка протерла очi.- Чого пiдскочила? Зараз тiльки... Четверта ранку?
Тут вона вскочила наче пiджалена i кiльки разiв клiпнула, не вiрячи собi. Пiсля цього її очi заворожено зупинились на моєму обличчi.
- З тобою все в порядку?- поцiкавилась я, посмiхаючись та ледве не вдавлюючись вiд наплинувшої хвилi смiху.
- З мною то так, а от з тобою...- Iрка перехрестилася, кiлька разiв прошепотiвши.- Згинь мара, згинь!
- Що с тобою, Iра? Може тобi чогось заспокiйливого дати?- я вже розхвилювалася, бо Iрина забобонною та вiруючою в Бога не була нiколи.
- У дзеркало подивись,- нарештi процидiла крiзь зуби Iра за хвилину.
Я метнулася до цього предмету дiвчачого ужитку. Спочатку нiчого дивного не побачила, але, придивившись, вiдсахнулася. От що дивного було в моєму поглядi вчора! Мої зiницi були як у кiшки - тоненькими та продовгуватими. Iра дивилася на мене не клiпаючи.
- Мама...- я сiла на килим i знову подивилась у дзеркало. Так - це був не мiраж i не сон. Однакового сну у двох людей не буває...
- I що будем робити? Як я пiслязавтра в унiверi покажусь?- прошепотiла я i запитально подивилась на подругу.
Та не знаючи, що сказати похитала головою з сторони в сторону.
- Знову якийсь обряд проводила?- побачивши мiй кивок, вона зiтхнула.- Повернути назад зможеш?
- Сумнiваюсь... Якщо щось - я захворiла, у мене болить голова й температура тридцять вiсiм. Добре?
- Угу. Надiйся, що це викладачiв заспокоїть. Бо якщо нi... Капець тобi.
- Знаю. Але не пiду ж я вчитися в затемнених окулярах!
- I то правда. Сиди, думай. А я поки що досплю. Такий сон перервала!- Iрина пiдняла ковдру та вмостилася на своєму лiжку.
- Зараз реальнiсть полiпше сна буде. Або погiрше. Дивлячись з якої сторони...- я зiтхнула i сiла в крiсло, взявши книгу про тварин.
- Може це пов"язане з твоєю повнею?- тихенько спитала Iрка, перш нiж заснути.
- Сподiваюсь...- ще тихiше вiдповiла я, знаючи, що майже заснувша подруга мене однаково не почує.
О сьомiй годинi Iрка була вже на ногах, а я дочитувала книгу, сидячи в тiй же позi, як тодi, коли вона заснула.
- Все ще?- спитала вона i я кивнула.
Добрих десять хвилин ми просто мовчали. Зiницi в темнотi були бiльш схожими на людськi, але завеликi. Хоча як виявилось по книжцi - мої очi були бiльш схожi на очi рептилiй. Теплокровних рептилiй. Але типу, який бачив би як я зараз - в книжцi не вказувалось. В енциклопедiях теж. Висновок я зробила один - рептилiя i все. Для себе, поки що, ящiрка.
- Леслi... Ми сьогоднi збиралися на атракцiони. Вiдмiняємо?
- I не сподiвайся. Зараз весна? Весна. Сонце є? Є. Яскраве? Яскраве. Вдягну окуляри - куди дiнусь.
- Ну не знаю...- Iрина похитала головою.- А не спадуть?
- Не мають. А на час катання буду знiмати. Нiби хтось побачить!
- Тодi вдягаємось?
- Добре. Дай менi кiлька хвилин - ти ж як завжди речi приготувала. А я нi,- я посмiхнулась i в першу чергу начепила на себе темнi окуляри, чудом цiлих пiсля минулого лiта.
Через п"ятнадцять хвилин всi могли побачити двох дiвчат. що з середньою швидкiстю йшли до парку атракцiонiв. Одна - в синiй спiдницi до колiна, яскраво-блакитнiй блузочцi й з акуратно розчесаними та вкладеними по плечах каштановими прямими прядками волосся та в туфлях на високiй шпильцi. Друга (як ви здогадались - я) була одягнена в звичнi для себе просторi коричневi штани, не менш вiльну зелену футболку й звичайнiсiнькi сiрi шкiрянi тупоносi туфлi. Хвилясте свiтле волосся було зiбрано в незанадто акуратний хвiст, що навiть робило вигляд бiльш цiкавим. Я i Iрка були однакового зросту, але тепер, на своїх шпильках, вона була вище за мене сантиметрiв на п"ять. Але все рiвно - зразу було видно по невимушенiй розмовi, що велась мiж нами - що ми найкращi подруги i знаємо один про одного все.
- На що першим пiдемо?- спитала в мене Iра, окидаючи оком список атракцiонiв.
- Давай на "цепки",- запропонувала я. Подруга з мною погодилась i, через хвилину пiсля цього коротенького дiалогу, ми вже стояли перед потрiбним атракцiоном з бiлетами в руках.
"Цепками" ми називали доволi простий атракцiон - великий, з маленькими сидiннями, що крiпилися до мiцних ланцюжкiв, через якi ми так й назвали цей атракцiон. Правда в рiзних парках насправдi вiн називався по-рiзному. В цьому - "Вiтер".
Катались ми довго. "Цепки" з тринадцяти рокiв були як моїм, так i Iрчиним улюбленим атракцiоном. Хоча, якщо чесно, Iрка була старше за мене на два роки. Якщо їй було зараз сiмнадцять з половиною - менi не так давно виповнилось п"ятнадцять.
За пiвтори години ми вже спробували майже всi атракцiони. Враження були найлiпшими, якщо не зважити, що на американських гiрках Iрина, переповнена емоцiями, змахнула рукою та вибила окуляри в мене з рук. Зараз я йшла мружачись, наче вiд слiпучого сонця, що в цей час просто нiяк не могло на мене потрапити, бо сховалось за хмарами.
- Гадюка,- беззлобно обiзвала я Iрину.
- Ой, хто б казав!- Iра посмiхнулася.- Я казала тобi - бери сумку!
- Ну не взяла. Чим би мене сумка врятувала?- я ще раз примружилась, щоб хлопець, що проходив повз, нiчого не помiтив.
- Окуляри б в неї поклала. I нiхто б їх не чiпав. Хiба тiльки ти б сама на них сiла!
- Тримай кишеню ширше. Я нiколи нi на якi речi не сiдаю,- я зробила вигляд дуже ображеної й ми обидвi голосно розреготалися.
Прийшовши додому, ми знову стали серйозними. Треба було щось робити. Надiятися на повню було б безглуздо.
- Що пропонуєш? Станцювати при свiтлi Купальського вогнища?- я гiрко посмiхнулася.
- Ти - вiдьма, тобi й лiпше знати. Може й станцювати - звiдки ж я знаю?
- Так... В нас проблема. Розумiю - я по повням завжди якась не така, але тепер...- я крутнула головою, розминаючи шию.
Так, дiйсно була проблема. Пiслязавтра в мене заняття, завтра повня, а зiницi як у ящiрки! Не думаю, що вчителi не помiтять мого сидiння в темних окулярах та не заставлять їх зняти. Отож бо й воно. В мене було всього два днi, навiть менше, на те, щоб вирiшити цю проблему. Почалося все з того зiлля. Добре, що Анi я його мала вiддати лише в понедiлок. Порцiя для подруги все ще лежала в маленькiй коробочцi де я тримала пляшечки з усiм готовим. Пляшечка з зеленого скла легко вiдкоркувалась випускаючи з себе запах лаванди та деяких iнших, непомiтних для людей, трав. Я задоволено рикнула собi пiд нiс i, не контролюючи себе, допила залишки. Пiсля цього я задоволено видихнула тонiсiнький струмiнь диму. Сама не вiрячи, я видихнула повiтря, яке зразу ж стало димом. Я поперхнулася i кинулась до Iрки.
- Що далi - то гiрше...- голосно сказала я й плюхнулась на крiсло.
- I що на цей раз?- Iра трохи розхвилювалася. Я вiдповiла їй тим, що видихнула невеличку хмарку диму. Подруга перелякано на мене вирячилась.- Є... I з чого це?
- Я, як остання iдiотка, зiлля допила,- я натягнула на голову ковдру, буркнувши, розбудиш мене зранку, добре?
Не чекаючи вiдповiдi я заснула. Iрина ще кiлька хвилин постояла i теж лягла спати. Перший раз свiтло в нашiй кiмнатi вимкнулось настiльки рано...
Я пiдняла голову й тихенько рикнула, розминаючи великi чорнi крила за спиною. Кiлька помахiв i я вилiзла через вiкно, легко просунувши своє змiєвидне, кольору потьмянiлого срiбла, тiло крiзь вiкно. Лiтати було приємно. Навiть занадто. Повний мiсяць свiтив менi в очi i я насолоджувалась його м"яким промiнням. Чудовi обриси лiнiй життя, що я бачила навкруги, тiшили око й душу.
- Лiнiї життя?- я зупинилася на якомусь даху, осмислюючи iнформацiю. Звичайно, я про них чула - лiнiї життя має все живе, але як я їх побачила? Навiть вiдьма з мене середня!
Я повiльна почала обдивлятися себе. Тонке, покрите лускою, тiло, великi крила за спиною з кiгтями по краях. Я подивилася в невеличку калюжу...
Я стала драконом! Самим справжнiм драконом, а точнiше драконою.
- Ну хоч гарна...- зробила я висновок, вертячись на всi боки й пишаючись навiть довгим хвостом з китицею чорного кольору на кiнцi.
Я ще трохи полiтала, без вагань залiзла в вiкно й вмостилася на крiслi. Iра спала й я зiмкнула повiки, подумавши, що на сьогоднi вистачить. Завтра я зiбралась повторити прогулянку, але полетiти кудись подалi. А можливо взяти i Iрку. При цих думках я, щасливо посмiхаючись, заснула.
- Я бачу, що з тобою все гаразд?- голос Iрки вирвав мене з царства Морфея i її рука стягнула з мене ковдру.
- А що?- я вiдкрила очi.
Iра посмiхнулась.
- В порядку значить. Очi нормальнi, але якiсь зеленi. Нiчого. Це вже можна на лiнзи для змiни кольору списати. Так що... До речi - не знаєш, що вночi тут повзало з таким звуком, нiби велика ящiрка з гострою лускою?
- Iра, ти не повiриш. То я була,- я уважно подивилася на подругу, щоб побачити її реакцiю.
- Смiєшся?
- Аж нiяк. Я тепер дракон схоже... Гарна дракона до того ж. Може десь мiй дракон є?- я мрiйно подивилася у небо через вiкно.
- Е!- Iра кiлька разiв клацнула пальцями в мене перед очима, приволiкаючи мою увагу.
- А? Що?- я покрутила головою, повертаючись до тями.- Ти щось хотiла?
- Нi. Просто дехто замрiявся!- Iра докiрливо на мене глянула i почала збиратися.- Я вже йду - з Олегом домовилась сьогоднi зустрiтись. Вiн такий... такий унiкальний!
- Знаю я твою унiкальнiсть...- зiтхнула я й почала згрiбати з столу розкиданi речi.
Iрка через двi хвилини вже провертала ключ у замку, закриваючи дверi. Я зiтхнула з полегшенням - менi треба було побути наодинцi та все обдумати. По-перше я стала драконом. По-друге в мене змiнився колiр очей, добре хоч зiницi ящiрчиними не залишились... А по-третє... Лiтати приємно. Цiкаво, чи зможу я обернутися на дракона знову?