Брудний i зарослий, мов древнiй кельт,
Я вибув, хоча й не здававсь без бою:
Сьогоднi на мене чекає дуель,
Сьогоднi я буду стрiлятись з собою.

Мiй мозок - iнертний, немов протез,
З плечей моїх - крила i роги - з лоба,
Я Байрон, i Лермонтов, i Дантес,
Я Бог i диявол в однiй подобi.

Жорстоке падiння, а потiм - злет,
О Боже! Молю: вiдведи фiнал цей!
Та пiзно: наведено пiстолет,
Лишилося тiльки повести пальцем.

Хотiв я злетiти понад грозу,
До неба, де зорi, мов дiаманти,
Та пiзно - мене вже ведуть на суд,
I свiдками робляться секунданти.

По кому цi дзвони? - Немов у снi,
Довкола хрести i могильнi плити.
Я з кулею в серцi лежу в трунi,
А той, що на мушцi, лишився жити.