Кучера Аня, Марусевич Катя : другие произведения.

Територія лісової відьми

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Все життя нас переслідують думки, а раптом у світі є що щось незвичайне, чарівне..ніжне і світле, але думки просто йдуть так і залишившись незрозумілими. Що підтримує наш світ - рівновага! .... Боротьба добра і зла постійно триває, і в цей раз благополуччя світу залежить від відьми, але зовсім недосвідченої, дівчата пізнала лише крихітну частку своєї сили ... Переворот і чи вдасться его здійснити..всё лежить в її руках ... А допоможе їй ельф, так несподівано з'явившись в це час поряд... Дивна компанія.. Чи всё у них вийде ??? Читайте і дізнаєтеся відповідь)
       Пишеться в співавторстві з Катьою Марусевич

  Немає нічого гарнішого, ніж весняний ліс. Він світлий та радісний. Навесні лісові дерева та кущі надягають нове вбрання. Свіже зелене листя знову шелестить на гілках. Земля під деревами вкривається травичкою та м'яким мохом.
   Все в лісі оновлюється навесні. Білі берізки, наприклад, прикрашаються пахучими 'сережками'. Навіть вічнозелені сосни та ялини в похмурому бору не лишаються осторонь від весни. Вони змінюють свою темну глицю на молоду, світлу та ніжну. По стовбурах дерев біжать свіжі соки, оновлюється навіть кора. Яскраве весняне сонце освітлює стовбури, вони неначе теж світяться бурштиновим світлом. Це час, коли можна акуратно набрати в березовому гаю цілющого соку.
   Оживають лісові комашки, жучки, сонечка, джмелі. Розцвітають перші лісові квіти. Спочатку на мокрій землі з'являються білі проліски. А потім - жовті та фіолетові крокуси. З кожним днем в лісі все більше квітів: примули, медунки, незабудки, дзвіночки, конвалії, дикі нарциси, дикі тюльпани. Комахи метушаться над ними, збирають перший нектар.
   Десь в барлозі прокидається ведмідь. З далеких країн повертаються перелітні птахи. Вони наповнюють ліс своїми голосами. Навесні лісові птахи заливисто співають, виводячи дивовижні трелі. Особливо чудово співає весняними ночами маленька сіра пташка - соловей. Трохи пізніше птахи в'ють гнізда, щоб вивести влітку пташенят.
   Весна - це час, коли вся лісова природа радіє сонцю та теплу!
   Для нас же весна, це оновлення запасів таких різноманітних весняних трав.
   Я йшла лісом, намагаючись віднайти ще з під снігу шафран, у народній медицині його використовують як болезаспокійливий і сечогінний засіб .
   Майже розталий сніжок виблискував на сонці від чого очам ставало боляче. Десь у кущах заспівала весняна птаха,на душі стало по весняному добре. Нарешті я побачила те що шукала з-під снігу виднілись листочки шафрану.
   Але поки він ще не розпустив свої квіти, які я використовувала, висушені маточки цієї квітки, зберігали як пряність і харчовий барвник жовтогарячого кольору.
   За забарвленням квіток діляться на дві групи: жовто-квіткові і блакитно-квіткові, також зустрічаються альбіносна форма - саме ця форма вважається рідкістю і її потрібно для заклинань. Але визначити це я могла тільки тоді коли вона розцвіте. Тому позначивши це місце на карті я пішла далі шукати трави. Недалеко від цього місця розцвіла мати-й-мачуха квіти яких я дуже часто використовувала.
   Нарвавши в корзинку жовтих квіточок мати-й-мачухи та пролісків покинула відому мені галявинку. Ліс я цей прекрасно знала, за два роки життя поблизу нього, довідалася про важливі доріжки. Поблизу місяця, де я була, протікала маленька річечка. Її голос чувся за декілька метрів. Підійшовши до неї, присіла. Кришталева холодна вода - найкращий засіб пробудження. Випрямивши руку я набрала у долонь води, та вмилася. З водойми на мене поглядала рудоволоса дівчина з зеленими як весняна трава очима. Хтось вважає, що зелені очі - негарні. Тонкі бровенята, раз у раз зустрічаючись, ще більше молодять юне чоло. Зелені очі мені дістались від бабусі вони були ознакою моєї сили. Адже руде волосся і яскраво зелені очі були першою ознакою того що дівчина відьма,ким я і являлась. А про цю ознаку мало хто знав тому жились мені поки спокійно. Я могла спокійно вивчати свої сили вдалині від людей. Посидівши біля річки я почала замерзати хоч весна,але все таки холодно. Тому щільніше закутавшись у хустку і взявши корзинку я пішла по стежині яка вела до моєї лісової хатини,яка стояла на горі під самим лісом. З гори було видно невеличке село, де я запасалась харчами і іншими потрібними мені речами.
   У свої вісімнадцять, я прийняла рішення покинути батьківській дім, через одруження що означало для мене, бути невільною, підкорятися чоловікові та ніякої магії. Усі намагалися знайти мене, але щось допомагало мені приховати свої сліди у цьому селі.
   Бабуся мабуть відчувала що на мене чекає щось не зовсім добре,тому перед своєю смертю разом із своїми силами передала і цю хатину,яка трималась до купи тільки за допомогою магії. Звичайно мені міській дівчині було важко звикнути до таких умов. Спочатку навіть хотілось усе кинути і повернутись до дому, до так недоречно вибраного батьками нареченого. Особливо цього хотілось коли у мене нічого не виходило і я кляла усю цю магію. Але як кажуть "більше практики і все вийде..." і в мене справді все почало виходити.
   За два роки я стала самостійною у всіх питання, друзів я любила, але після переїзду, друзів мені стали заміняти лісові тварини та жінка, якій я допомагала у селі. Саме від неї я і отримувала продукти харчування. З кожним днем магія сильнішала, хоча вона не й не була такою ж міцною як у бабусі. Старовинні книжки, лежали на полицях, але жадна не припала ще пилом.
   Інколи було важко розібрати написане,бо сторінки були дуже затертими,але внутрішня сила підказувала правильну відповідь. Ой здається трохи відволіклась.
   Зараз я ішла через ліс і думала про те як би то не захворіти, все таки магія магією, але не варто забувати що я людина. Мої чобітки промокли,а руки замерзли настільки,що я ледве втримувала корзину. Ось стежина звертає і я виходжу до своєї глиняної хати. Швидко розставивши квіти на старенькому столику,я зайшла в середину свого дому. Тут було тепло і пахло прянощами. Я підкинула декілька полін у піч, що б вночі не було холодно спати та поставивши гріти воду на чай.
   Тріск сухих полін, заворожував. Він ніби говорив про тепло, що знаходилося там. Заваривши чай з ромашки та м'яти сіла за стіл. День звільняв своє місце вечору. Заходило сонце. Легенький вітерець, ранньої весни, колихав ще 'худенькі' крони.
   Скоро вони зірвуться зеленним листям, але це станеться через кілька тижнів. Зараз вони стояли голі, та всередині вже вирували соки весни. Все пробуджувалось від довгого сну. Це також відбувалось і зі мною, навіть мені було чутно поклик весни до пробудження і кохання.
   Для когось 'Кохання' - це бажання зробити кохану людину щасливою, для когось - здатність розуміти й пробачати. А для мене, це відчуття асоціювалося з вмінням безкорисно ставитися до коханої людини і не використовувати її для своїх бажань а також не керувати нею; жертвуючи заради коханого всім, у тому числі собою.
   Із думками про це 'чудове відчуття' я не помітила як заснула. Ранок зустрів мене яскравим сонцем і співом пташок, які співали серенади весні і коханню.
   Я солодко потягнулась і зіскочила на холодну підлогу. Сьогодні на мене чекали багато справ,тому що завтра п'ятниця тринадцяте і у світ захочеться проникнути нечесті, щоб розрушити весняну ідилію і красу.
   Завтра я буду змушена зустрітися ще з деякими із клану відьом. Ці зустрічі завжди закінчуються подряпинами та сильним виснаженням. Адже вони підкоряються темним силам,і володіють темною магією. Цієї ночі вони допомагатимуть відкритись порталу у пекло. Ну а моя задача і так зрозуміла,я маю їх зупинити. Мені згадалась наша перша зустріч. Це було досить складно і страшно,бо я ще не володіла досить добре своїми силами. Зустрілись ми на "Лисій Горі" (куди я забрела у пошуку полину).
   Коли я черговий раз нахилилась за стеблиною рослини наді мною роздався грім. Я здивовано підвела очі до неба,яке було далі синім,як волошки і на якому не було навіть натяку на грозову хмару.
   Я розвернула бо звук роздався із-за моєї спини. На краю гори стояла молода дівчина у чорному вбранні,її волосся кольору воронячого крила були заплетені у дві тугі коси,а з прядками які вибились з них балувався вітерець. Вона була надзвичайно красива,біла ніби мармурова шкіра світилась на сонці,чорні очі були обрамлені густими віями,пухкі губи складались в ідеальне сердечко. Вона була досить мініатюрною,тонкі руки,тонкий стан,я навіть почала заздрити її красі ,якби не різке відчуття того що красуня наче витягує мою силу.
   Спочатку я не знала як це зупинити,але все таки у моїй крові тече світла магія. Я почала шепотіти якісь слова, сенсу яких я загалом зрозуміти не могла,їх мені підказувало серце і сама земля. Моя суперниця робила теж саме. Вітер почав сильнішати,і ледве не збивав з ніг своїми поривами. Синє небо затягнуло чорними хмари і то тут то там спалахували блискавиці, вуха закладало від звуку грому який роздавався прямо над нами. З кожною секундою мої сили танули і я розуміла що перемога на її стороні. Але раптова небо прорізали яскраві сонячні промінці. Останній раз прозвучав грім і моя суперниця зникла,а я впала без сил на землю. Прийшла я до дому пізно в ночі з безкінечною кількістю подряпин і порізів. Ось так я вперше зіткнулась з нею,потім я дізналась що звати її Ірма,і що вона надзвичайно сильна чорна відьма.
   Весняний ранок не передвіщав ніяких сильних змін в погоді. Узявши кошик та переглянувши свої запаси, вирішила чого мені не вистачає. До обіду є час, не хотілося б відкладати цю справу, збирати інгредієнти для різноманітних заклинань чи просто в лікувальних цілях, мені подобалося. На полянах я відчувала себе частинкою природи, я полюбляла ліс за його мужність та дари.
   Дорога до найближчої, потрібної, поляни зайняла біля двадцяти хвилин. Присівши над розлогими листками конвалій, розпочала збирати їх. Дивне відчуття переслідувало мене, ще як тільки зайшла у ліс, здалося що хтось наглядає, хоча я знала цей лісок і мешканців, зараз же відчуття ставало ще сильнішим, ніби за моїми рухами уже давно слідкують. Але я не особо звернула на це уваги. Тому продовжила далі збирати рослини мугикаючи веселу пісеньку. Наповнивши корзинку я пішла до добре знайомої мені річки щоб промити листочки. Через декілька хвилин я дійшла до одного з берегів, присіла і взялась за роботу, так я працювала протягом 5 хвилин, поки з кущів не вилетіла злякана пташка і мене це насторожило.
   - Хто тут?- голосно крикнула я, але відповіді не було.
   Відповіді не було,але з кущів чувся шум. Це мене стривожило.
   "Раптом це не ворог,а друг якому потрібна моя допомога" - подумалось мені.
   Тому зібравши всю свою сміливість,я обережно пішла до кущів. Інтуїція мене не підвела,з кущів на мене дивились великі темно-карі оленячі очі. Це була дуже гарна тварина. Темно рудого кольору шерсть виблискувала на сонці. Великі роги свідчили про благородність цієї тварини,яка просто заворожувала своєю красою. Але тут було щось не так, я це зрозуміла коли опустила очі до низу. З плеча тварини стирчала стріла із зеленим пір'ям на кінці.
   - Тихіше, тихіше не бійся тихо почала говорити я,щоб заспокоїти ранену тварину.
   На диво він не злякався навіть не ворухнувся. Я підійшла ближче і оглянула рану. Стріла сиділа не глибоко, тому надрізу робити не потрібно, легко взявшись за неї я що сили потягнула її на себе. Тварина від болю стала дибки,але не втікала,з рани цвиркнула кров скроплюючи землю і сніг який ще не розтав.
   - Пробач,я зробила тобі боляче,- прошепотіла я до тварини. Тоді почала шукати спеціальний мішечок з травами які дезінфікували і спиняли кров.
   - Постій тут,мені потрібно розвести трави,- промовила я знову хоча сумнівалась в тому чи розуміє він мене,по крайній мірі так здавалось.
   Я знову повернулась до річки, висипавши на свою долоню трохи сухих і потовчених трав, іншою зачерпнула чистої води і вилила до них, вони одразу ж намокли і утворили потрібну мені консистенцію, щоб замастити рану.
   - Зараз тобі стане легше - примовляла я намазуючи місце де був поріз - Тільки не сіпайся.
   Слова заспокоювали бідолашну тваринку. Тварина тихо фиркала,і легко била копитом,їй явно не подобалась ця процедура. Коли я закінчила,олень зігнув свою голову у поклоні і легким кроком помчав у гущу лісу. Я заворожено дивилась йому вслід.
   "От би мені таку грацію"- подумалось мені. Але я швидко прогнала ці думки і пішла до річки де залишила свої трави. Коли я туди підійшла,їх там не було. Я злякано озирнулась по сторонах,але нічого дивного не помітила.
   - Куди ж вони поділись я точно пам'ятаю,що вони були тут, - промовила я у пошуках пропажі. - Це чийсь злий жарт,але чий? Нечесть вийти ще не могла, бо до півночі ще далеко.
   - Ха, то ти відьма?-з цим криком з кущів вискочив хлопець,чим налякав мене ледь не до смерті. Від страху я за стрибнула у річку,і холодна вода одразу ж заповнила мої старенькі черевички.
   "Клятий жартівник,тепер ще й захворію"- про себе подумала я і підняла очі на розбишаку.
   - Так. Я відьма! А ти хто такий?- Гордо випалила я,намагаючись справити враження на хлопця,але вийшло не дуже. Від холоду зуби стукали і мене трясло.
   - От тебе мені і треба. Та вилазь ти звідти,я не кусаюсь. - ледь стримуючи усмішку промовив він.
   Я хотіла чимось в нього запустити,щоб знав що над відьмою сміятись негоже,але під руками нічого підходящого не було.
   - Ельф - тихо промовила я, не відриваючи очей від симпатичних вушок нового знайомого.
   - Ельф, ельф. А тепер вилазь із водойми, ти вже тремтиш - з посмішкою хоча й суворо промовив він.
   Його слова нічого не змінили, тому підійшовши він підхопив мене на руки й виніс з річки. Від хлопця йшло тепло, хотілося насолоджуватися ним й запахом ,що так манив мене.
   - Так, ти мене чуєш? - вивів з думок голос
   - Що? Пробач
   - Питаю чи підеш сама, чи донести - лише зараз я відчула на собі його мантію
   - Дійду. А де мої трави? - почала оглядатися в пошуку добутого.
   Поставивши мене на ноги,відійшов у бік, показуючи місце, де нещодавно я створювала ліки. Ноги не хотіли слухатися, а лише підкошувалися від холоду. Здається постояла трішки, а вони льодяні.
   'Допомоги просити не хочеться, та і пройтися далеко не зможу' - промайнула думка
   Золотоволосий знову посміхнувся та забрав трави, підійшовши до мене віддав їх та знову підняв над землею мене.
   - Постав! - викрикнула я - Я і сама дійти можу.
   - Я бачу - ця посмішка вже сиділа в печінках - Як ти сама та і дійдеш. Куди нести?
   - Я можу - опустивши голову промовила
   - Куди?
   Пояснивши як пройти до хатини, я розслабилася в мужніх руках. Він тихо сміявся, а я робила вигляд що нічого не помічаю. Все таки це через нього я замочила ноги і зараз трясусь від холоду.
   Через декілька хвилин ми були біля моєї хатини. Ельф поставив мене на ноги, щоб я відкрила замок, руки тряслись настільки що я декілька хвилин не могла попасти ключем у замкову щілину. Нарешті хлопець не витримав,вирвав ключа з моїх озябших рук, і швидко відчинив двері, розпахнувши їх навстіж, підхопив мене на руки й заніс у середину.
   Посадивши мене на ліжко,зачинив двері і заходився хазяйнувати на моїй кухні.
   Через пів години я сиділа на тому ж таки ліжку завернута в ковдру і сьорбала гарячий трав'яний чай. Навпроти мене сидів мій довговухий приятель і роздивлявся в'язанки засушених трав пів стелею.
   - Як тебе звати? - нарешті порушила тишу я.
   - Даніель - промовив підіймаючись з ліжка хлопець.
   - А мене... - не давши договорити він забрав чашку.
   - Я знаю як тебе звати, 'сонячна' відьмочка - посміхнувся він та вийшов з кімнати.
   З кухні донісся звук води і вже через декілька хвилин Даніель сидів на попередньому місці, не забувши перед цим поправити сповзаючу ковдру.
   - Що тебе привело сюди? - порушила я знову пануючу тишу.
   - Переворот - лише губами прошепотів він.
   - Пробач, але я не розумію.
   - Скільки років ти вже відмочка? - раптом він нахилився, так що його обличчя було в двох сантиметрах від мого.
   - А що за питання, я ж дівчина, а ти такі питання задаєш... - посміхнувшись прошепотіла йому в губи.
   Хлопець від цього потягнувся до мене ближче, відчувши дискомфорт, відштовхнула його й відсіла
   - П'ять - побачивши його злий погляд промовила - А що?
   - Так от чого ти нічого не знаєш про переворот. Це ж раз у десять років... - Даніель піднявся на ноги та почав розхожувати по кімнаті.
   - Агов, ельф! - махала я перед обличчям цього...
   Хлопець дивився в бік, не відводячи погляд від печі, вогняні бісенята гралися в 'перегони'. Вогняні чоловічки танцювали свій дивний танець,розпалюючи вогонь все сильніше. Їхній танець заворожував,але коли придивитись ближче то ніяких чоловічків не було,був звичайний вогонь. Який заворожував своєю мінливістю,і заглиблював у транс даючи волю думкам.
   - Нда, толку від тебе вухастий - мало, доведеться поки самій пошукати про це.
   Покинувши гостьову я направилася до читальні, там були старовинні книги, ось там я і надіялася на потрібну мені інформацію. Так як залишати незнайомця на довгий час без нагляду не хотілося, я швиденько пройшлася по поличках. Зупинивши погляд на старій шкіряній, місцями зовсім затертій палітурці, книгу. Цей гримуар дістався мені від бабусі. Протягом століть ця книга передавалася з рук в руки від відьми до відьми.
   З того, що я взагалі знаю, Перевороту - немає. Про нього ніхто ніколи не говорив і, підозрюю, що або це таємниця страшна або в Ковені (де не останнє місце займали мої батьки) і, взагалі в співтоваристві магів, про нього не знають. А ось це вже погано, все було почерпнуто із старовинних хронік. А тоді, коли писалися вони, цілком можливо, що Перевороту і, правда, ще не було.
   Схопивши книгу я попрямувала назад у гостьову. Даніель все так же дивився на піч. 'Ну що ж, займуся і я своїм' - промайнуло у думках. Підійшовши до столу, я дістала трави та почала розкладати їх для сушіння, забравши ті, що уже була сухими. Через пів години, закінчивши справи, я все ж вирішила порушити 'транс' ельфа.
   - Даніель! - закричала йому на вухо
   Хлопець 'ожив' та поглянув на мене.
   - Ніколь, я піду, повернуся вечором - промовив він та покинув дім не давши нічого сказати.
   Щоб не гаяти часу, я узялася за читання. Через годину я вже зрозуміла, що занадто багато чого хотіла. У цій старій і, без сумніву, безцінній книжці було стільки всього, що на її вивчення пішли б роки й роки безперервного читання. І як мені розібратися? Щоденники бабусі, були набагато легшими і орієнтувалася я там прекрасно. Я не знала їх напам'ять, але, де що написано уявляла. А тут? Книга товста з жовтими сторінками, що я і думати не хотіла, з чого вони зроблені. Написано дрібним почерком з вензелями і карлючками. Кошмар !!!
   'Невже зміст зробити було не можна? Щоб відкрив на першій сторінці і тобі відразу все зрозуміло, де чого шукати? І як у свій цій книженції знайти про Переворот?' - Бушувала я, кинувши книгу на диван, і не відразу помітила, як книга засвітилася.
   - Оп-пачки! А це що? - Я обережненько підійшла до нього. Нічого надприродного не сталося, книга просто різко розкрилася десь посередині, і світіння пропало, - Ого, так ти у нас чарівна, хоча що я кажу...Звичайно що ж так, а предки не дурними були, знали для кого вона треба буде.
   Схилилася на книгою і стала читати. І розчарувалася. Нічого нового я там не вичитала. Все це я вже знала.
   Збісившись, захлопнула книгу та взялась розбирати сьогоднішню корзинку із свіжих листочків готуючи відвар, який допомагав відновити магічні сили досить швидко.
   Коли відвар був майже готовий, я помітила що у мене немає ялинових бруньок, які були необхідними для придання 'чудо-напоєві' своєрідного смаку. Так як відвар потрібно було зготувати сьогодні, вирішила вийти на двір, де недалеко від дому росли ялини. Накинувши кожух, і взувши легкі чобітки я вийшла на поріг.
   На вулиці була тиха світла ніч. Небо було всіяне дрібними зорями а в самому центрі розмістився круглий наче фарфорова тарілка - місяць. Вдихнувши холодне нічне повітря я попрямувала до старих високих ялин,які росли на самому краю лісу. Підійшовши до них я почала обривати з нижніх гілок бруньки. Коли раптово, навколо все почорніло, місяць закрили важкі хмари. Це тільки означало одне, у мене гості.
   Ірма вийшла з лісу гордливо, з високо піднятою головою. Її чорне волосся роздувалося на вітрі, даючи можливість роздивитися обличчя дівчини. Маленький носик, тоненькі губи і такі чорні,як ніч очі. На перший погляд це проста дівчина 20-ти років, що одягається в готичному стилі. Сукня, що доходила до землі, була прикрашена кружевом, на руках красувалися рукавички.
   Постава виказувала її характер і силу. Вдягнена вона була у довге чорне плаття, талію затягував розшитий корсет. На плечах у неї була хутряна накидка. У правій ручі вона тримала скіпетр який у ночі світився яскравим червоним світлом,складалось враження що вона тримала у руці палаючу палицю.
   - Я попереджала тебе - її голос у ночі звучав як пісня-це моя територія.
   - Ні це не твоя територія, тут споконвіку царювала світла магія - мій голос проти її звучав наче каркання ворони.
   Її очі недобре зблиснули.
   - Тоді ми будемо боротись за цю територію прямо тут і прямо зараз.
   Не давши відповісти, вона метнула у мою сторону дві вогняні кулі, на щастя я встигла пригнулась, але одна із них таки підпалила мій рукав.
   "Ну що ж мені так щастить то сьогодні" - про себе подумала я, кидаючи корзину і снігом погашаючи рукав.
   Я підняла голову дивлячись на свою суперницю, навколо неї купчилась темна сила яка електризувалась і то тут, то там поблискувала розрядами. Натомість я була цілком беззахисною, за ці пару років я так і не освоїла бойової магії, хоча чого себе обманювати, я і захисною толком не володіла. Тому мені зараз приходилось молитись Богові і надіятись на те, що моя кончина не буде швидкою.
   Я уже майже попрощалась із життям коли раптом із найближчих заростів вискочив мій знайомий ельф і з криком "банзай" вирвав скіпетр з її рук і перекинувши його мені, прижав відьмочку до ялини.
   Скіпетр на дотик був дуже холодним, хоча спочатку здавалась що він має бути дуже гарячим. Його було не приємно тримати, дерево, з якого складалася ручка, було різьблене дрібними лусочками. "Наче тримаєш змію" - подумалось мені.
   А біля ялини тривав запеклий "бій" відьма пручалась і сипала на увсебіч прокляттям, Даніель тільки ухмилявся. Через кілька хвилин такого пручання вона напевно зрозуміла, що марно і спокійно завмерла у його руках, злісно поглядаючи у мою сторону. Раптово він розімкнув свої сталеві обійми і відійшов. І глянувши на неї промовив:
   - Ти можеш бути вільна, відьма! - останнє слово прозвучало як образа, мене навіть зморозило.
   - Але... - почала своїм мелодійним голосом Ірма, але Даніель зупинив її жестом.
   - Він залишиться у нас,а зараз іди поки я не передумав.
   Чорна відьма подивилась на нього спопеляючим поглядом, але мій новий друг мужньо вистояв і зі словами "ви про це ще пошкодуєте" розчинилась у ночі.
   Даніель повернувся до мене обличчям, там відобразилася злість, байдужість але в той час і переживання. Нічого не промовивши, схопив мене за руку і поволік до будинку. Я й не намагалася опиратися, а просто йшла за ним, подих видавав його, ніби спокійний ельф, але він боявся сьогоднішньої сутички. І не зрозуміло за що чи кого?
   - Ти взагалі головою не думаєш?! - закричав він пихнувши на диван моє тіло.
   - Я... - лише хотіла промовити, як він жестом мене перебив
   - Я і слухати не хочу що ти..., якби не я, ти б зараз не ясно чи у живих була б, а якби і була то твій стан від овочу був не далеким! - відвернувшись він підійшов до вікна
   - Дан - 'спробувавши на смак' скорочене ім'я я підійшла та поклала руку на плече хлопця, він лиш спробував скинути її - Я ж бачу що Ця, і тобі в чому напакостила, розкажи, стане легше...
   - Ніколь... - лише потряс він головою.
   - Я не заставлятиму - відійшовши промовила - Захочеш поділитися проблемою, я тут - розвела я руками
   - Ніколь, мені зараз дуже важко про це говорити, колись я тобі обов'язково розповім - не глянувши на мене від дістав із-за пазухи потерту книжку, поставши її на стіл, вийшов з будинку.
   Я стояла і тряслась чи то від страху,чи то від пережитого,чи від того що моє замерзле тіло почало відігріватись у теплому домі.
   - Ех, а бруньки я так і не назбирала - тяжко видихнула я, скидаючи мокрі від снігу чобітки і шубку.
   Зігрівшись гарячим чаєм, я вирішила поглянути, що приніс ельф.
   На столі лежала книга у потертій місцями порваній шкіряній палітурці, ніяких написів на ній не було, а якщо і були то вони давно були стерті безжальним часом.
   Узявши книгу повернулася на диван. Згадався вислів 'Не суди книжку лише за обкладинкою'
   - І що ж ти нам вухастий приніс? - поцікавилася сама у себе відкриваючи книгу.
   На форзаці був ледь помітний - затертий герб.
   Посередині красувався благородна тварина - олень, лежачий посеред поля у блакитному спектрі, з вузькою облямівкою, та золотим вінком з квіток на шиї. Сам він був білосніжно-срібний, з красивими гіллястими рогами.
   Бабуся в дитинстві розповідала про такого оленя. Що гуляючи поблизу водойми, Юна дівчина знайшла раненого оленя, щоб допомогти, потрібно було підійти, але ніхто не наважувався на це. При виді дівчини, котру вважали усі злочинницею і нищою, він поклонився та уперше за час дозволив доторкнутися до себе. І коли хотіли страти її, олень допоміг в втечі і притулку. З того часу дівчина і олень жили разом.
   З її ж слів я знала і про символи : Лежачий срібний олень з золотим вінком (символом шани і поваги) на шиї, озирається на пройдений шлях, символізує спокій і відпочинок.
   Зелена земля і золотий вінок з квітів показує, природне багатство. Також символ здоров'я. Блакитний колір поля герба - символ краси, бездоганності, піднесених устремлінь, чесноти, символ чистого неба. Срібло символізує чистоту, мудрість, шляхетність, досконалість, світ. Золото - символ багатства, стабільності, поваги, інтелекту.
   Уся книжка була розподілена по розділах. Судячи по гербу вона належала давньому ельфійському роду.
   -Хм цікаво де її взяв цей гостровухий-про себе хмикнула я.
   У першому розділі описувалось про створення світу. Це була красива легенда про двох духів які спустились на пусту землю і створили все живе. Першими вони створили ельфів і людей.
   У наступному розділі описувалась історія від початку до 15 століття. У цей період було дуже багато злетів і падінь ельфійського світу. Вони воювали з людьми і силами хаосу які хотіли зробити Переворот.
   Після цього у мене почало все складатись як пазл. Отже Переворот це ніби кінець світу. Якщо все станеться так як треба темним силам то на землі пануватиму хаос і розруха. Але кожного разу на заваді ставали світлі сили. І зараз цією силою мала стати я.
   Від цього у мене пробігли мурашки шкірою і стало дибом волосся.
   Я гортала сторінки,але вже не сприймала ні тексту ні ілюстрацій.
   За вікном вже почало світати,наступав ранок,а я досі не заплющила ні разу очей. У мене залишилось одне нерозгадане питання. Чому цей ельф так рветься допомагати мені? І чому всіх врятувати маю саме я?
   Плюнувши на ці всі думки я солодко потягнулась і підійшла до вікна. Де на огляд відкривалась картина:
   за ніч випало багато снігу і в самій найглибшій кучугурі тирчав Даніель і комусь щось кричав благим матом. У затінку дерев стояв величезний вовк і офігівав з того, яка нечемна йому попалась здобич.
   Посміхнувшись я затулила шторами вікно, сонце так і норовило попасти у шибки, та зручно вмостилася на ліжкові.
   'Можливо хоч трішки забуду усі ці проблеми' - промайнуло у думках
   Лише голова доторкнулася подушки, як провалилася у Морфей.
   Я знову побачила вовка, що стояв поряд з деревом, на сніжній землі, лежало бездиханне тіло Даніелем, він поглядав на нього як на друга та вив.
   Різко випрямившись я оглянула кімнату, тут нічого не змінилося, окрім ельфа, він спав сидячи у кріслі. Тихо встала, намагаючись не збудити гостя та вийшла з кімнати де направилася у бібліотеку.
   "Великий універсальний сонник " - голосила книга
   Швидко знайшовши слово 'вовк', я занурилася у значення. Хоч я і так знала його, але хотілося точності.
   Побачити вовка в сні - символ ворога, злого й нещадного. Бачити його в сні - знак того, що у вас є підступний ворог і що ваш близький друг може зрадити або обкрасти вас. Якщо вовк у вашім будинку, то друг зрадить вас. Багато вовків бачити в сні - передвісник того, що незабаром хтось викличе сильний спалах вашого гніву. Якщо в сні вас переслідує вовк (або вовки), то очікуйте сутички з ворогом не на життя, а на смерть. Те ж саме означає сон, у якому ви ловите вовків. Перемогти або вбити його в сні - знак перемоги над труднощами або сильними ворогами в реальному житті. Вовчу зграю бачити в сні - до пограбування або збитків. Вовче виття в сні означає, що вам загрожує небезпека через таємну змову ваших ворогів і збитки.
   Хм теж мені новина я захлопнула книгу, вернула її на полицю.
   Даніель і далі спав кумедно водячи вухом у вісні.
   "Цікаво що йому сниться"
   Зараз він виглядав юним і безпечним,хотілось сісти і любуватись цією міфічною істотою.
   Но ця "істота" раптово розплющила очі, від чого я підстрибнула і поспішно відвела очі, втупившись у носки своїх домашніх капців.
   - Пробач що розбудила? - тихо прошепотіла я продовжуючи роздивлятись носки.
   - Та добре - відповів мені хлопець і потянувся від чого роздався хрускіт кісток і його протяжне "ой"
   Я тихо засміялась і подивилась на ельфа.
   Він стояв з перекошеним лицем і тримався однією рукою за пояс.
   - Сколіоз замучав - весело підморгнув мені він - Я так бачу ти почала читати книжечку яку я приніс?
   - Так пів ночі читала,-чесно відповіла я і підійшла до чайника щоб розігріти воду на чай.
   -І як тобі? Зрозуміла тепер що таке Переворот?
   - Книжка цікава, кому вона належала?-я поставила чайник на плиту і повернулась до Даніеля.
   -Вона належала моєму родові,а тепер належить мені. Ти не відповіла на моє питання!
   -Ем не зовсім, але суть вловила. Якщо я програю то всім настане каюк.
   -Хм молодець,і довго ти думала?
   -Ночі вистарчило. А ти не міг мені це сам сказати?-сердито глянула я на ельфа,який розвалився на кріслі і усміхався.
   - Ну і молодець, а сказати міг... Але читаючи ти сприймаєш інформацію краще ніж слухаючи її - поглянув він на мене
   - І звідки ти ж такий філософ узявся... - задала я собі питання, але ельф почув його
   - Там де я був, мене уже нема - коварно посміхнувшись він піднявся - Чайник кипить
   Сніданок проходив у мовчанці, я не знала як розпочати розмову, да і він не намагався прояснити нічого.
   - Даніель, а що то був за вовк? - нарешті у голові сформувалося питання
   - Який? - хлопець аж поперхнувся
   - Ти з ним ніби про щось розмовляв - невпевнено промовила я
   - Тобі здалося - злісно сказав ельф, ставлячи в умивальник посуд - Мене не буде до обіду, не втрап ні в що!
   - Як скажеш - прошепотіла я
   'Ну і що я такого спитала, що він такий злий... Не хоче розповідати, а винна я'
   Настрій був зіпсований. Читати не хотілось,так само як і сидіти дома. Тому я вирішила прогулятись до свого улюбленого струмка. Вдягнувшись я вийшла на вулицю. Там яскраво світило сонце і виспівували пташки. Весна була у самому розпалі. Всюди було видно пари птахів і тварин. Я почала наспівувати веселий мотив і вприприжку помчала до водойми. Лід тонкою скоринкою тримався біля берега(нічний мороз давався в знаки).
   Я присіла на гілку верби яка росла біля річки і милувалась природою. Вода виблискувала на сонці ніби була коштовним камінням. Всюди панувала весна.
   Маленькі потічки, збігалися в одну суцільну, живу, водяну лінію, утворюючи щось на подобі маленького озерця, в далечині виднілися пташки, їх спів нагадував колискову, ось і ведмідь прокинувся, та напивається після сплячки.
   Здавалося, немає нічого гарнішого, цієї картини.
   Хотілося не зводити очей від цієї красивої місцевості.
   Але доля часто грається з нами, дає шанс на виживання. От і зараз цей шанс "висів" над мною. З кущів на мене поглядали янтарні очі, вони захоплювали своїм забарвленням, але там була злість і смерть. Ніби самі очі хочуть вбивати.
   Цей хижак наглядав за мною, влігшись на свої лапи, міцною головою.
   На вигляд це був багряно рудий вовк, з чорнявими лапами(як я могла це роздивитися), його хвіст колихався зі сторони в сторону, ніби він хоче погратися.
   Життя та батьки завжди вчили не приближатися до собак тим більше вовків, але тут, я відчувала себе частиною світу, й вовків уже бачила,хоч і не таких великих як цей, це єдине що відрізняло його від здешніх.
   - Ти заблукав - я присіла біля нього, в момент він загарчав, але все продовжував махати хвостом - Я ж тобі нічого не зроблю
   Він лиш гаркнув на мої слова.
   - Ти що мені не віриш? - мені здалося саме ця тварина, чудово мене розуміла.
   Його очі були ніби справжні, людські...
   Ніби вловивши мої думки, вовк відвів морду і ставши на ноги зник у лісових хащах.
   "Дивний він" - промелькнуло у мої думках.
   Весняне сонечко зігрівало мене своїми промінцями,навіюючи дрімоту. І я таки заснула пів спів пташок і журчання води.
   Цю солодку дрімоту порушив сильний шум у кущах. Розплющивши очі я поморщилась від яскравого проміння,і коли нарешті сфокусувала погляд то побачила таку картину.
   Даніель весь у грязюці лежав на землі притиснутий до землі сильними лапами і сильно пручався. Вовк в свою чергу не звертав на свій "обід" жодної уваги і уважно дивився на мене ніби чогось чекав.
   - Забери його-почав репетувати ельф,помітивши що я за ними спостерігаю.
   - Тобто забери?- не зрозуміла я.
   - Ти ж відьма?- ще голосніше прорепетував довговухий із істеричними нотками в голосі.
   -Я відьма, але не самогубця!- писклявим голосом відповіла йому я.
   Вовк ще сильніше притис до землі свою жертву. Потрібно було щось робити але що? Батьки колись казали що собака(у моєму випадку величезний вовк) відчувають, коли ти боїшся.
   Ельф знов спробував вирватись, але вовк голосно заричав.
   - Даніель,перестань пручатись,просто завмри.
   Хлопець кинув на мене вбивчий погляд, але зробив те що я сказала. Я за той час повільно сповзла з гілки і випросталась.
   - Залиш його!- почула я свій голос - Він мій!
   Такого ефекту я не очікувала,вовк покірно зійшов з притоптаного і пом'ятого ельфа,який швидко зірвався на ноги і шмигнув мені за спину.
   -Вот це чоловіки,як завжди ховаються за нашими тендітними жіночими плечима - озвучила я свої думки.
   За спиною голосно фиркнули і пробелькотіли щось нерозбірливе.
   - Ідемо в будинок - злісно промовив Даніель, хапаючи мене за руку.
   Вовк знову почав шкіритися, але я швидко вирвала руку із полону й поглянула на тварину.
   - Він нічого не зробить! Не переслідуй нас! - промовила я
   Тварина знову зрозуміла слова, за мить і слід пропав від вовка.
   - Я казав щоб ти не вплутувалася у нічого?! - закричав ельф - Що важко сидіти у будинку? Напевно треба завжди тобі супровід? То я влаштую!!!! - не перестав 'рипіти' він
   - Даніель, перестань! - я закрила вуха руками і ринулася у перед.
   Але за мить мене догнали і схопивши вище ліктя повели прямо.
   - Треба слухатися старших!
   - Ой старший...Що боїться тваринку...Ха ха.
   Ельф різко розвернув мене лицем до себе його очі метали блискавки,було видно що мої слова його зачепили.
   -Пробач,-важко видихнула я і опустила очі до низу.
   Хлопець нічого не відповів,було видно що він досі злиться.
   До домівки ми йшли мовчки. Даніель злився,і вдавав з себе смертельно ображеного. А я думала що ж це за дивне створіння.
   Від моїх думок мене відволік скрип дверей. Мене не церемонячись запхнули в будинок.
   - Ти хоч розумієш що це небезпечно?- почав кричати на мене ельф.-Ти могла загинути!
   - Він би мене не зачепив-впевненим голосом промовила я.
   Брови Даніеля поповзли до верху.
   - Звідки ти це знаєш?- недовірливість звучала у його голосі.
   -Я просто це знаю. Не питай мене звідки. Я просто знаю і все.
   - Тобі нянька потрібна! - не перестав кричати хлопець, але зараз голос був схожий на рик.
   Він рвав глотку, намагаючись ковтати нецензурщину. Його тіло била хвиля великої тремтіння. Хвиля люті і страху випалювала до кісток. Перший раз в житті він так боявся за когось. Боявся настільки, що серце сковувало кригою.
   - Даніель, не злися - я розвернулася обличчя до нього і провела рукою по його груді, він лиш прижав мене до себе, але за декілька секунд відпихнув, ніби я не потрібна річ.
   Лиш зараз я помітила вогонь у його очах, і він був скоріше від хотіння, а не від злості. І тіло це доказувало, хлопець намагався відвести погляд від мого тіла. Цей погляд ввів мене 'у краску'.
   - У тебе ... поріз тут, на грудях. Треба обробити. Де тут ванна?
   Махнувши рукою, він сів на диван, ніби хотів заспокоїтися.
   - Ось я знайшла зеленку і вату - я кивнула на свої руки
   Я намагалася влаштуватися біля нього на ручці того ж крісла, та провела холодної долонькою по його грудях, Даніель відчув як всередині все запалахкотіло вогненним вихором. До зубного скреготу він зціпив щелепи та мертвою хваткою вчепився в оббивку.
   - Якщо буде боляче, скажи мені, добре? - ледь промовила я
   Варто було доторкнутися ватою до рани і паралельно з цим подути на подряпини, як з його грудей вирвався болісний, повний шаленого бажання стогін. Зціпивши щелепи настільки, що між них проступили вени, він різко піднявся на ноги.
   - Все. Не треба більше. Далі я сам.
   - Щось не так? Я тобі боляче зробила? - я спробувала заглянути у його очі, але він просто відсторонився
   - Ні, усе добре. Ти краще про себе подумай! Йди приведи себе до порядку, а то ти уся в листтях.
   Піднявшись слідом, я лише ще раз поглянула у його бік, і вийшла із вітальні. Моя ж кімната зустріла мене тишею, вона напрягала і водночас давала шанс подумати про сьогоднішнє. Цей погляд і його реакція, дуже здивували.... Хоча і моя на нього також... невже я закохуюся?
   Але мені не можна в нього закохуватись,не можна..Це суперечить всьому..Я маю сприймати його як друга не більше. Якщо я закохаюсь то стану вразливою,а це зараз не вчасно. Я маю забути.
   -Я маю забути-тихо прошепотіла я і підійшла до ліжка.
   Воно було застелене яскраво зеленим покривалом із великими червоними трояндами. Я впала на нього спиною і почала роздивлятись балки на стелі. Обдумуючи весь сьогоднішній день. Хоча і заборонила собі думати про нього але все одно всі думки повертались до нього.
   Перед очима блукали картинки... Оголений торс Даніеля, фрукти, вино, ліжко... - ууу думки побігли не в ту сторону
   Різко вставивши я оглянула кімнату, чомусь і щось мені не давало спокою... Напевно це той вовк... 'Чому він мене слухав?'
   Відповідь я вирішила знайти у книгах. Коли я вийшла з кімнати то Даніеля вже не було. Я полегшено видихнула і вирішила заварити собі духмяного трав'яного чаю.
   За книгами я просиділа до пізньої ночі, Даніель більше не появлявся, за що я йому була дуже вдячна.
   Із цих старих письмен я дізналась що у кожної відьми є тотем тварини яка захищає її від всього і підкоряється їй. Такі тотеми є тільки у білих відьом які не можуть причинити болю своєю магією. Натомість чорні відьми таких тотемів не мають,оскільки можуть захистити себе чорною магією.
   "Можливо для мене тотемом виявився вовк? Ця розумна й витривала тварина?" - з такими думками я нарешті відклала книгу і поринула у "світ снів".
   - Скоро усе стане на свої місця. Ти лише довірся своїм відчуттям і не відштовхуй потрібну тобі людину... Скоро, уже це буде скоро... - говорив голос із тьми.
   Я стояла посеред лісу, навколо лиш темнота...і де-не-де виднілися золотисті очі, що швидко згасли, наче їх закривали.
   "А погляд як у тварини"
   Але після почутого усе погасло і я опинилася в "глухій" темряві.
   - Ніколь - зовсім поруч пролунав чоловічий голос
   - Хто ти? - я обернулася на голос
   Зовсім поруч, в декількох метрах, стояв силует. Він нагадував чоловіка...
   Не роздумуючи, почала підходити. Було дивно що страху не було...
   Це був молодий хлопець, років вісімнадцяти.
   Одягнений у все чорне, що дуже підчеркувало його спортивну статуру. На його зап'ясті, було маленьке татуювання у вигляді повного місяцю.
   - Я твій... - прошепотів незнайомець.
   Його очі здавалися до болю знайомими. Хоча у темноті, яка оточувала нас, було важко роздивитися їхній колір, але вони світилися, наче два золотих вогники.
   - Ніколь! - мене знову хтось позвав і почав трусити.
   - Бережи себе. Бувай - так само прошепотів незнайомець та провівши по моїй щоці кінчиками пальців, розтворився у повітрі.
   - Ніколь!!!
   Я розплющила очі, але мені знову довелося їх закрити від яскравих сонячних променів що 'різали' по очах. Нарешті привикнувши до освітлення, я зосередила свій погляд на порушнику мого сну. Ельф міцно тримав мене за плечі, моя голова лежала у нього на колінах. У його очах читався переляк.
   - Ніколь - з явним облегшенням видихнув Даніель і поцілував мене у лоб, потім згріб в о хапку та притис до своїх грудей, зарившись носом у моє волосся - Я злякався - признався він
   Ми так просиділи декілька хвилин, хоча мені хотілося залишатися так на довше. В його обіймах я почувалася затишно. Зрештою ельф відпустив мене та різко підвівся та відійшов до дверей, опершись об косяк, хлопець заплющив очі. Він явно злився, можливо і на мене, а може на себе, ці думки перервав його голос.
   - Пробач, я не мав піддаватися цьому порву. З тобою все добре? - його лице знову стало серйозним, без жодних емоцій.
   - Так, добре. А що взагалі сталося? - запитала я , хоча на язику крутилися зовсім інші запитання.
   - Ти кричала і билася в істериці - спокійно промовив він, хоча в його очах була тривога
   - І що тут такого? Наснився поганий сон
   Він здивовано підняв брову
   - Страшний сон? Ти хоч знаєш скільки спала?
   - Так, одну ніч - потисла я плечима
   Він голосно розсміявся, хоча це не був веселий сміх.
   - Ти марила три дні.
   - Скільки? - я різко встала з ліжка, від чого в очах різко потемніло, і я по шатнулася назад. Але впасти мені не дали сильні руки, які схопили за талію. Він обережно посадив мене назад на ліжко.
   - Ну, ну, тихіше. Так ти розповіси свій страх? - хлопець сів поруч, та обійняв мене за плечі приснувши до себе.
   - Не думаю. Даніель, можна я сама побуду, хочу дещо переосмислити, а тоді, навіть можливо і розповім тобі дещо...
   Я бачила у очах ельфа сумнів, але він все ж погодився з проханням. Хоч і поставив умову, ніякому разі не відходити від будинки більше тридцяти метрів, а інакше він більше ніколи не лишить,як би не просила, саму, ніби наглядачем буде - наївний...
   За ці три дні, що я душевно 'пропустила', не лише у мене сталося щось, але і Даніель вів себе дуже насторожливо.
   Зараз я сиділа на ганку будинку, навколо лиш єдиний ліс, найкраще місце для роздуму...Але саме в даний момент, не хотілося йти до улюбленого струмка, а лиш просто милуватися природою.
   Не знаю скільки просиділа, поглядаючи у даль, але він роздумів відірвав звук, що доходив із будинку, наче хтось пробирався туди. Схопившись, відразу зайшла у середину. Нічого не змінилося, лише вікно було легко при відкрите, та на підлозі лежав перевернутий вазон.
   'Це зробив вітер' - з цією думкою я зачинила віконце, хоч і на дворі була 'спокійна' погода.
   Прибравши залишки землі, я відкинулась на диван, поруч лежала уже знайома книжка, але на ній був помітний маленький клаптик паперу.
   'У кожного є ангел хоронитель,
   Що пише книгу нашого життя,
   А ще є в небі ангел покровитель,
   Що молиться про наше майбуття́.
   Він був колись людиною,як ми із вами,
   І серед людей,таких як ми із вами жив,
   Лиш Бога він любив найбільше,
   І лиш йому він вірою служив.
   Беріть із нього приклад та старайтесь,
   Прожити з вірою усе своє життя,
   Щоби колись Господь вас міг обняти,
   Й сказати: ти моє дитя!'
  
   'Звідки це???' - пролунало у думках.
  
   Продовження від 10.05
   Я може уже з десятий раз перечитала листа, намагаючись зрозуміти суть написаного. Коли рипнули вхідні двері, і в кімнату швидко зайшов Даніель, я сховала цей клаптик паперу за спиною.
   - Що там у тебе? - моментально запитав мене ельф, який помітив мій різкий рух.
   - Ем.. нічого... так ...це...рецепт відвару - сказала я, перше що прийшло у голову.
   - Якщо це рецепт, то чому ти ховаєш його від мене? - не відступав від свого хлопець.
   - Бо його не можна нікому бачити, він секретний - відповіла помалу відступаючи назад.
   Але раптом Даніель зробив декілька швидких рухів і опинився у мене за спиною з цим проклятим листком у руках.
   Читаючи його він дедалі більше хмурився. Трохи подумавши,сказав:
   - Мені це зовсім не подобається. Збирай речі, я забираю тебе до себе!
  - Ти не можеш вирішувати за мене! - насупилася я і склала руки на грудях
  - Зараз я можу усе - посміхнувся хлопець - Збирай речі - лише коротко промовивши, ельф підійшов до каміну та викинув у нього папірець.
  - Не хочу - категоричним тоном випалила я
  
  Продовження від 12.05
  - Ти ж сама напрошуєшся на неприємності! Невже так тяжко послухати?? - він уже піднявся, але стояв усе ще біля джерела тепла, дивлячись на тліючий папір.
  - Шукай собі покірну у інакшому місці! - викрикнула я, і уже тихіше - Як мені ж хочеться вдарити тебе!
  По посмішці, зрозуміла що і Даніель почув сказане мною. Хлопець потис плечима підходячи.
  - Спробуй... - посміхнувся кароокий і вказав пальцем на своє обличчя. Ці усмішки, що відбиваються на його обличчі, розлютили ще сильніше.
  - Козел! - лиш промовила я, та швидко відсторонилася
  - Та будь ласка, хочеш чи не хочеш, але ти поїдеш - уже суворо промовив ельф
  - Не поїду я - я швидко покинула гостьову, забігаючи до своєї кімнати
  - Чому ж ти не хочеш по-хорошому,уперта... - донеслося мені
  Я сиділа у кімнаті, чомусь його слова дуже ранили, здається нічого не було сказано, але я не могла змиритися, що по стороння людина управляла моїм життям... Ось і зараз, він стояв по ту сторону дверей, хоч він і мовчав, але я відчувала це і розуміла.
  Через п'ятнадцять хвилин роздався стук у двері.
  - Ніколь, відчини - ласкаво промовив вухастий
  - Ні!
  - Чорт - з декілька секунд там була тиша, потім двері,які я вважала щільно зачиненими, 'злетіли з петель' і на порозі з'явився ВІН.
  Зараз очі хлопця були наче у звіря - чорними, а золоте волосся сіяло наче от-от запалає. З першого погляду він був дуже спокійним, але тяжке дихання здавало його.
  Ось такий він навіть лякав, я відступала поки не наткнулася на стіл. В думках, шукала вихід з даної ситуації, але як на зло моя 'пам'ять' впала в апатію...'Виходу немає' - пролунала думка.
  - Я нічого не зроблю тобі - він підходив, протягнувши руку - Просто погодься
  Я стояла все ж не розуміючи що ж робити мені. Але хлопець сам 'рішив' мою долю, за секунду його палець натиснув на шиї і через мить, я зрозуміла, що провалююся в темряву.
  Прокинулася від того, що мене сильно трясло. Відкривши очі, зрозуміла що знаходжуся у машині, про це свідчив пейзаж за вікном.
  Перевівши погляд на водія, побачила там Даніеля, хлопець спокійно вів авто, дивлячись вперед, а у салоні звучала легка музика.
  - Що я тут роблю? - ще сонно промовила я, пильно дивлячись на його профіль
  - Їдеш - на мить він відірвався від дороги, та потиснувши плечима поглянув на мене
  - А мою бути у своєму будинку!
  - Дім зміниться - 'сухо' відповів він
  Раптом його телефон задзвонив, й він просто збавив швидкість. Маленька швидкість, з якою ельф вів авто, зараз могла б мені допомогти. Я відстебнула ремінь, й уже майже дотягнулася до ручки дверей, як мене зупинив звук клацання.
  - А тепер сядь рівно і назад пристебнися! - приказав він
  Я відчувала що він находиться 'на грані'
  - Дай хоча б відчинити вікно - я повернула до нього і й зустрілася очима з його - Будь ласка.
  Він лиш кивнув, а я швидко приспустила вікно та витягнула руку, насолоджуючись повітрям, які ніби гралося зі мною.
  - Ніколь, пристебни ремінь поки я ще відповідаю за себе - спокійніше уже говорив він.
  - Бу-бу-бу - стала язвити я - Злий і страшний, - знущалася.
  Швидкість на спідометрі стала рости і рости, і розслаблене тіло ледь не отримало травму.
  - Дибіл - я відвернулася до вікна, так і не закріпивши безпеку.
  Але і це хлопець поміняв ситуацію, він відірвав одну руку від керма і рішуче наблизився до мене, втиснувши в сидіння і дотягуючись долонею до ременя безпеки. Мимоволі торкнувшись ліктем мого тіла, по якому відразу пройшовся жар, не помітивши напевно реакцію він перегнувся через мене і пристебнув все ж, потім все ж різко відсторонився, повертаючись на своє місце.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"