У давнi часи чотири могутнi держави вели запеклу вiйну, причин якої були невiдомими або ж забутими народами, тому що тривала вона тисячi рокiв. Села i мiста були спаленi, лiса, луги, поля були спустошена. Втомленi та виснаженi вiд постiйної боротьби люди просили в Богiв допомоги. На допомогу людям Боги створили 10-ть легендарних воїнiв, яким пiдкорювалися 10-ть стихiй: земля, свiтло, вогонь, вода, грiм, вiтер, снiг, темрява, сталь, природа. Хто були цi воїни чи людьми чи напiвбогами чи навiть самими Богами не було вiдомо. Їм вдалося зробити неможливе зупинити вiйну уклавши мир мiж 4-ма державами.
У знак миру 4-ри держави отримали новi назви: Келт, Норт, Мелдок, Фортам. Для пiдтримки миру воїни створили ' Раду Чотирьох Держав', де кожну державу представляв посол. 10-ть легендарних воїнiв подаруѓвали кожнiй державi кристал. Якiй повинен символiзувати мир i нагадувати людям i ворогам про жертви якiй їм прийшлось перенести у перiоди вiйн. Якщо якась держава порушить умови догоѓвору то кристал її знищував. А для пiдтримки рiвноваги мiж державами було створено нейтральну територiю - острiв Гета. За миром на цьому островi повинна було розташовуватися Академiя Магiї, у якiй навчалися юнi маги з усiх чотирьох держав, яким судилося стежити за спокоєм та миром.
Директором першої Академiї магiї став перший ловець тiней - Амадей Велiстан з його iм'ям пов'язують легенду про серце Академiя магiї, яке обирає чотирьох смертних кожнi сто рокiв. Вважають, що будучи на смертному одрi Амадей Велiстан вiдав своє серце Академiї а взамiн отримав безсмертя. З того дня нiхто бiльше не бачив i не чув про нього. Дехто пов'язує його iм'я могутнiй магам Алкадiусом. Але правдивiсть цих легенд нiхто не пiдтвердить, тому залишається тiльки гадати чи правдивi цi легенди чи нi, бо Алкадiуса нiхто так i не бучив нiхто вже як три тисячi рокiв.
Кожнi сто рокiв серце Академiя вибирає чотирьох смертних, якi повиннi навчатися а Академiї за легендами цим смертним судилося стати найвiдомiшими магами i чаклунками.
Пiсля заснування Академiї магiї 10-ть легендарних воїнiв зникли. Академiя процвiтала тисячу рокiв. Але не всi маги хотiли миру. Мангус Вейн - мо-гутнiй маг, один iз чотирьох обраних смертних, якому пiдкорювалися сiм стихiй, захотiв заволодiти чотирма крисѓталами. Тому що кристали володiли всiма силами природи i вони надавали безсмертя. Мангус пiшов проти всiх заборон i застерiг викравши кристали. Чотири держави поринули в пiѓтьму i знову просили про допомогу 10-ть легендарних воїнiв знову повернулися i знищили Мангуса , але кристали були знищенi. Воїни вiдмовилися допомагати людям i зникли. Пiсля чого 4-ри держави зумiли порозумiтися i вирiшити укласти 'Покон вiрностi' за яким кожна людина поклястися не починати вiйну. А хто вiдмовлявся того вбивали на очах у всiх. Так на зе-млях 4-х державах знову настав мир, проте вiн був не довгим.
Академiя магiї виховувала багатьох могутнiх чаклунiв; її випускники найвiдомiшi володарi свiтанкiв, ловцi тiней, вбивцi драконiв, маги, стихiйники, мисливцi. Але уже три тисячi рокiв на свiт не з'являлися пiдкорювачi 7-ми стихiй. Остатнiм пiдкорювачем 7-ми стихiй , який ввiйшов в iсторiю як зрадник був -Мангус Вейн. Серце Академiї магiї iм. Амадея Велiстана вже три тисячi рокiв не обирало 4-х смертних яким судилося стати могутнiми магами. Дехто вважає, що Серце Велiстану мертве, як i 10-ть легендарних воїнiв. Але коли прийде час вони з'являться. Воїни завжди будуть поруч з обраними. Орден 'Атеро' i пiратська держава ' Енкорн' б'ються разом за спадщину своїх предкiв.
Гiнтарiа Фетер Кортсен
Володарка Природи
- За що мене так Бог покарав ? - звертаючись до неба кричала Мелiсса Левелiнi, яка декiлька хвилин назад дiзналася, що її прийомну доньку Асю на два тижнi вiдсторонили вiд навчання за бiйку в столовiй
- За то що одружилася з моїм батьком - легко пожартувала Ася прекрасно розумiючи, що саме зараз у Мелiсси почнеться iстерика. Як це ставалося кожного ранку, якщо щось було не по бажанню Мелiсси.
- Я тебе виховую як рiдну доньку, а ти так до мене ставишся. Я хочу замiнити тобi матiр. - кричала Мелiсса впадаючи в iстерику.
- Ти не моя матiр..... I нiколи нею не будеш. - сказала Ася й вийшла з вiтальнi.
Такi сварки вiдбувалися кожного разу коли щось вiдбувалося не повелiнню Мелiсси. Коли Асi було чотири роки сталася автокатастрофа у якiй загинула її матiр i брат. Єдиною хто тодi вижив була Асi i лiкарi говорили, що це справжнє чудо. З дня аварiї пройшло вже 10-ть рокiв. А Ася досi пам'ятала кожну дрiбницю. Вдруге батько одружився два роки назад, Мелiсса була молодшою вiд нього на 10-ть рокiв. I життя Асi перетворилося на справжнє пекло. Нова мачуха встановила новi правила, яким Ася вiдмовилася пiдкорятися. Батько Асi був зайтий свої бiзнесом i всi обов'язки i вiдповiдальнiсть за свою єдину дочку поклав на плечi свої нової молодої дружини. Родерiк Джейсон Левелiнi являвся вiдомим бiзнесменом у Пiвнiчнiй Америки, його готелi розташовувалися на всiх континентах Землi.
Перешивши ще одну сварку з Мелiсою Ася пiднялася по сходами у свою кiмнату та голосно гримнула дверима на знак того що зараз вона нiским не хоче спiлкуватися. Зайшовши у свою кiмнату Ася побачила на столi лист, пiдiйшовши до столу ближче вона побачила що лист був адресований її батько. Їй стало дивно чому це лист опинився в неї в кiмнатi, адже батько тримав все у великiй таємницi, вiд усiх навiть вiд своєї доньки. I тому без жодних сумнiвiв чи власної совiстi вiдкрила його i почала читати.
' Дорогий Родерiк !
Я знаю, що пiсля смертi Олександри ти поклявся назавжди забути про наш свiт, але подумай про свою доньку. Ася повинна знати, хто вона. Як би ти не хотiв ти не зможеш приховати правду. Вона одна iз нас. Їй судилося стати великою чаклункою i Академiя допоможе їй у цьому. Я заклинаю подумай про неї. Вона схожа до своєї матерi i вона повинна познайомитися з своєю Батькiвщиною. Родерiку , не забирай її у мене. Я також утратив Олександру, тому дозволь менi побути поруч з Асею.'
Ерагон Ластовiч.
Прочитавши лист Ася перебувала у повнiй невiдомостi. Вона нiчого не розумiла, у неї в головi крутилося багато питань на якi вiдповiсти мiг тiльки батько. Але батько навiдрiз вiдмовився говорити про її маму. Ася розумiла, що для нього смерть матерi була тяжким випробуванням, але вiн не мав права забороняти їй говорити про Олександру. Ася як уже два роки намагалася уникнути зустрiчi з рiдни батьком, пiсля того як вiн одружився вдруге Ася не впiзнавала власного батька. I тому вона хотiла як найшвидше поїхати з цього проклятого дому. Сiвши на лiжко, Ася уважно ще раз прочитала лист, i зрозумiла що це є її шанс поїхати подальше вiд батька i вiд Мелiсси. Залишимося тiльки дiзнатися де ця її Батькiвщина. В якiсь хвилини Ася роздумувала над цим питанням , поки на її столi не з'явився , ще один лист який був адресований їй. З кожною хвилиною їй все бiльше подобається цi загадковi листи. Вiдкрив другий лист вона почала уважно його читати:
' Ми радi повiдомити вам Азелiя Родерiк Левелiнi, що вас прийнято до Академiї магiї i чаклунства iменi Амадея Велiстана. Ми радi будемо бачити вас серед наших студентiв. Не вiдмовляйтеся вiд мрiї.'
Директор Академiї Ерагон Ластовiн
Академiя магiї i чаклунства...!!!!! Батько має багато чого пояснити Асi. Зiбравшись з думками Ася пiшла до кабiнету батька, у якому вона не була вже вiсiм рокiв. Постукавши вона зайшла i побачила батька який сидiв за столом у центрi кiмнати i пильно розглядав якiсь документи. Його кабiнет за всi роки не змiнився, це була єдина кiмната у будинку до якої не добралася творча рука Мелiсси. Пiдiйшовши до столу Ася помiтила фотографiю мами. Як би батько не старався вiн нiколи не зможе викинути з пам'ятi i серця свою першу дружину, яка подарувала йому чудову доньку i сина i незабутнi 5-ть рокiв шлюбу.
- Тату, нам треба поговорити - сказала Ася батьковi.
А вiн тiльки пильно поглянув на неї i знову опустив очi до своїх документiв. Так було кожного разу коли Ася пiдходила поговорити.
- Скiльки тобi потрiбно грошей? - суворо без жодної нотки любовi у голосi запитав батько.
Як завжди батько намагався вiдкупитися грошима вiд власної доньки. Це єдине що вiн робив протягом десятьох рокiв вiдкуповувався.
- Менi не потрiбнi грошi! - голосно сказала Ася намагаючись якось привернути увагу свого батька, i набравшись смiливостi вона додала - Сьогоднi на своєму столi, я знайшла два листи. Один був адресований тобi, iнший менi. В обох листах була дуже цiкава iнформацiя. В обох листах згадувалася Академiя iменi Амадея Велiстана. Тату, ти нiчого не хочеш менi пояснити?
Нарештi батько пiдняв своє обличчя вiд документiв i подивився на свою доньку. В його чорних очах читалася лють.
- Вiдай менi листи - суворо наказав батько.
- Нi. Я хочу знати правду про свою матiр i про себе саму. - вiдповiла Ася .
- Твоя мати мертва. I я забороняю тобi навiть згадувати про Академiю. Ти все одно не будеш там навчатися. Ти не Олександра. Я не дозволю їм зруйнувати твоє життя - пояснив батько, пiдходячи до вiкна i вдивлявся у зоряну вулицю, яку освiтлювали тiльки лiхтарi.
- Це моє життя. I я вправi сама вирiшувати що для мене краще.
- Я твiй батько i як я сказав так i буде. Повторювати я не буду. Тобi буде краще тут зi мною i Мелiсою.
- Ти вважаєш, що тут менi буде краще? Тодi ти помиляєшся. Я ненавиджу тебе i Мелiсу, цей будинок i все що з ним зв'язано. Менi набридло постiйно слухати вiд Мелiси образи. Я не можу дивитися на твоє обличчя бо ненавиджу його. Ви двоє зламали моє життя. Лiпше було б як би я загинула разом з мамою, тобi б ти жив щасливо - повiльно говорила Ася переходячи на крик, сльози капали з її очей. Нарештi вона змогла сказати слова якi уже багато рокiв тримала у своєму серцi. I вона вирiшила що з не досить. Вона назавжди покине цей дiм i забуде про свою сiм'ю.
Стоячи бiля вiкна у Родерiка капали сльози з очей. Кожне слова його дочки рiзало йому серце на маленькi кусочки. Вiн нарештi зрозумiв, що сам заставив власну доньку ненавидiти себе. Що це вiн створив невидиму стiну мiж ними. Родерiк не знав , що сказати Асi,бо кожне її слово було правдою. Дивлячись на темну вулицю, вiн згадував яким щасливим колись був. Тримаючи маленьку доньку на руках в його обiймах була кохана дружина. I як в один момент цього всього не стало. Пiсля загибелi Олександри, Родерiк перестав жити . Навiть його донька не могла його врятувати. З втратою дружини вiн нiби втратив самого себе. Єдина ,що почув Родерiк це стук дверей. Його дочка покинула кабiнет. Декiлька хвилин вiн просто дивився на порожню вулицю, i намагався зрозумiти як вiн мiг допустити щоб його донька його зненавидiла.
- Вiдпусти її Родерiку. Ти ж розумiєш, що з часом у неї з'являться сили з якими вона в самотужки не справиться. Родерiку ,я їй допоможу - говорив голос позаду Родерiка.
Родерiк впiзнав цей голос, вiн уже не надiявся почути його знову.
- Ася, копiя Олександри. Як би ти не старався, ти нiколи не приховаєш правду. Олександра була найсильнiшою чаклункою. Ася в магiчнiй силi сильнiша за матiр зрозумiй нарештi - говорив Ерагон, намагаючись достукатися до Родерiка.
- Магiчний свiт забрав у мене Олександру i я не дозволю вам забрати ще й Асю - пояснив Родерiк, згадуючи за яких обставин загинула його дружина
- Родерiку, я не дозволю щоб з Асьою щось сталося. Вона єдина хто у мене залишився i не дозволю щоб вона загинула - сказав Ерагон, надiючись що його слова хоть якось подiють на Родерiка.
- Ерагоне, я довiряю тобi саме найцiннiше що маю. Я розумiю , якщо триматиму її тут то вона зненавидить мене ще бiльше. Я вiдпущу Асю до Академiї тiльки з однiєю умовою. - сказав Родерiк, обертаючись до Ерагона.
- Яка твоя умова?
- Ася неповинна дiзнатися хто ти для неї насправдi - поставив свою умову Родерiк, пильно дивлячись на Ерагона.
- Навiщо ти це робиш? - запитав Ерагон розумiючи що погодившись мовчати вiн навiки залишиться для Асi просто директором Академiї.
- Олександра зробила свiй вибiр.
- I вона обрала не тебе Родерiку.
- Але вона повернулася до мене.
- Родерiку, ти знаєш чому вона змушена була повернутися.
- Ерагоне, дотримайся клятви яку дав 10-ть рокiв назад.
- Добре. Ася не дiзнається правди вiд мене.
- Можеш її забирати.
Роздiл 2
Там де шалене море розбивалося об скелi. На високому пагорбi серед руїн старого замку, де лютував Громовержець там стояла старенька жiнка у чорному балахонi , її сиве волосся розкуйовджував вiтер , зморшки на її обличчi говорили про її вiк. Вона стояла на кiнцi обриву i вдивлялася в розлючене море. Хвилi шалено билося об скелi по ногам жiнки текла вода.
Позаду неї роздався грiм i блискавка яка вдарила в землю i в тому мiсцi де промайнула блискавка з'явився чоловiк у металевих обладунках з тризубцем у руках.