Аннотация: Часто, коли ми вже втрачаємо осттанню надiю, наша мрiя здiйснюється.
Я втомлено обдивилась купу паперiв. Iрена знову злитиметься, що я засидiлась допiзна. Але тут я згадала враннiшню сварку з дочкою i заспокоiлась. Зранку вона менi нерви трiпала, а звечора я iй. Я встала з-за столу i пiдiйшла до шафи, щоб дiстати куртку. Годинник показував двадцять третю нуль-нуль. Зазвичай, я рiдко затримуюсь так пiзно, але сьогоднi робота не йшла - я сидiла, як на голках чекаючи коли ввiйде Iренка i вибачиться. Не прийшла. Дверi скрипнули i вiдчинились. Я стоячи до них спиною не могла бачити вiдвiдувача, але подумала, що дочка вирiшила, що краще пiзно, нiж нiколи i все ж прийшла помиритись. Я обернулась i застигла. На порозi стояв вiн, власною персоною.
Той, через кого я страждала всi цi роки. Той, через кого ночами плакала в подушку. Той, хто є батьком моєi дочки. Той, кого я кохала все своє життя. Той, кого я втратила через свою дурiсть i егоiзм. Той, кому я колись сказала "нi" i той, який мене тодi послухав i пiшов, а не згрiб в охапку i незважаючи на жоднi протести залишився поруч. Мiй Ельф.
- Нi, вже не мiй. Вiн перестав бути моiм, коли я сказала йому йди,- нагадала я собi подумки. Роки не змiнили його. Та й, що таке сiмнадцять рокiв для безсмертного? Мить. Зовсiм не те, що для мене. Людина. Роками, я переконувала себе, що вiн пiшов не через моi слова, а через те, що я все одно довго не прожила б i була б для нього лише розвагою на декiлька десятилiть. Переконувала довго i вперто й врештi-решт повiрила в це i змирилась. Змиралась з тим, що бiльше нiколи не побачу його, з тим, що вiн мене тепер ненавидить або ж i взагалi не пам"ятає, як мимолiтню розвагу.
- Привiт,- тихо промовив Ельф, як завжди тихо i безшумно закриваючи дверi i повiльно наближаючись до мене. Чому я називаю його просто Ельф? Без iменi? Бо вiн його не назвав. Ось ще одна причина через яку я повiрила у власнi доводи. Ельфи називають своi iмена, тiльки власним половинкам, для iнших у них є лише прiзвища, але ж не називати менi його весь час нельєн Турьєль Арадхiль С"енмарiнтом абр Д"Арнiль? Тому й кликала його Ельфом. Моiм Ельфом. З часом, згадка про те, що вiн хотiв назвати менi власне iм"я стерлась з пам"ятi. Я-бо тодi сказала йому "нi", будучи в своi сiмнадцять наiвною iдiоткою, неготовою сказати йому "так", спершу наодинцi, а потiм перед цiлою купою людей i нелюдей. Тодi я боялась одруження, яке послiдувало б за вiдкриттям Таємницi Iменi1. А коли вiн пiшов, зрозумiла, що боялась не того. Я не боялась втратити його, як те найцiннiше, що менi було дано в життi i як, те що я сама швирнула назад.
- Здрастуй,- сказала я так само повiльно вiдступаючи, як вiн наступав.- Чому ти вирiшив мене провiдати?
- Провiдати?- одна його бездоганна брова взлетiла вверх. Я так i не навчилась цьому.- I чому лише тебе? А як же Iрена?
Я завмерла, як вкопана. Мене, нiби вдарили по спинi батогом, а потiм вилили вiдро льдяноi води. Вiн знає! Я не зможу розлучитись ще й з дочкою! А вiн забере ii! Ельфи пiклуються про своiх дiтей! Нi! Тiльки не це!
- А з чого ти взяв, що Iренка має хоч якесь вiдношення до тебе?
- Ну я ж можу вiдчути у нiй свою кров.Що я власне й зробив.
- Що?! Ти бачився з Iреною?!,- я вiдчула, що опускаюсь на пiдлогу. Але менi було байдуже. Iрена роками просила розповiсти про батька, а лише говорила iй, що вiн пiшов, бо я його сильно образила i, що вiн про неi не знає. Ми й сьогоднi сварились через це. А тепер... Нi! Iрена однозначно пiде з ним, а я залишусь сама. Сама! Нiкому не потрiбна! Думки, як вихор проносились в головi. Ось я заходжу пiсля роботи в квартиру, а мене нiхто не зустрiчає. Або я гуляючи в парку бачу мам з дiтьми i розумiю, що моя донька пiшла. А потiм, в головi з"являється образ Iрени, щасливоi, поруч з Ельфом, серед таких, як вона. кого я обманюю? Там iй буде краще.
Сльзи градом лилися з очей. Я витирала, а вони накатували знову, з новою силою. Раптом я усвiдомила, що сиджу у чиiхось сильних, мiцних, теплих обiймах, як тодi, коли була сiмнадцятирiчною, щасливою. Усвiдомлюю, що сиджу в його обiймах, а вiн гладить по головi i шепоче щось заспокiйливе менi на вухо. I страх, наново охопив мене, тiльки цього разу я не плакала а вирвалась з його обiймiв. Навiщо, ще бiльше ворушити старi рани?
- Ти можеш забрати ii тiльки якщо вона сама цього захоче, а я не сумнiваюсь, що вона хоче i тiльки пiсля того, як я iз нею попрощаюся. А тепер йди, Ельфе, йди.
Я стояла до ньго спиною i не бачила його, але думала, що пiсля цих слiв вiн пiде. А вiн i пiшов. Тiльки не до дверей. До мене. Вiн обiйняв мене ззаду, не даючи менi вирватись. Почекавши, коли я заспокоюсь i припиню вириватись, вiн все так само тримаючи мене за плечi обiйшов наколо мене i припiдняв моє пiдборiддя. Дочекавшись, коли я пiднiму на нього очi, вiн сказав:
- Нiхто нi з ким прощатися не буде, ви взагалi не будете розставатись,- i перш нiж я встигла щось сказати, нахилив своє обличчя до мого i промовив,- I ще одне. Мене звуть Рейдар, тому будь така ласкава i зви мене Реєм.
- Дар,- видихнула я, любуючись цим iм"ям. Його справжнiм iм"ям.
Вiн посмiхнувся i сказав:
- Ну невже настiльки важко було зробити це сiмнадцять рокiв тому?
1 - Таємниця Iменi - ельфiйський обряд-заручини, пiд час якого нареченi вiдкривабть один одному справжнi iмена.