14 днів кайфу
Журнал "Самиздат":
[Регистрация]
[Найти]
[Рейтинги]
[Обсуждения]
[Новинки]
[Обзоры]
[Помощь]
|
|
|
|
Аннотация:
присвячується Браяну Ворнеру
|
Ми лежали обоє на піску і мовчали в глибині серцевини нашого буття, що протікало обабіч дороги. Стрілочки лились з одного рядка в інший і зупинити їх потік було неможливо для нас, та й взагалі чи потрібно було це робити?
- Підемо?
- Не знаю, я б хотіла дочекатись поки всі люди заберуться геть, не люблю слідів від купальника.
- Та не звертай на них уваги. Ти ж прекрасно знаєш у мене на це комплексів нема. Ти тільки моя?!
Ми обоє засміялись, ще один наслідок кокаїну годину тому.
- Ти дійсно мені довіряєш?
- Ну взагалі-то я жіночій расі з шістнадцяти...
- Знаю, можеш не продовжувати. Ok. Сам напросився...
Я повільно піднялася з м'якого рушника з фотографією Nirvana, ще раз попроси -
ла змазати мене кремом і почала повільно стягувати бікіні. Чомусь-то всі відразу повернулись у нашу сторону і повідкривали пики на стотридцять градусів.
- Ну от бачиш, будь-ласка розстібни мені защіпку на спині.
- Ти прекрасна. Лягай, я зараз розчіпну. А вони скоро заспокояться, не звертай жодної уваги.
- Та добре, мені якось все-одно.
Я лягла поруч і занурилась обличчям у м'яку тканину, що пахла морською сіллю та трішки вчорашньою травою. На душі було легко і світло. Почувала себе Євою, що тільки-но була створена з ребра Адама. Адам торкнувся своїми пальцями моєї спини і защіпка вмить відкрила свою суть перед ним. Його тепла рука ковзнула по моїй ще вологій від крему шкірі. Легким рухом витягнула з-під грудей ліфчик чорного кольору і грайливо кинула його Адамові в обличчя.
- Ну як мені? - подивився на мене запитливо, наче дитина, яка чекає , що її похвалять за винахід.
- Супер. Шкода, що ти трохи змінився від часу нашого першої зустрічі.
- Хіба? Вам жінкам кльово з грудьми, але мені все-одно без них краще.
Знову ліг біля мене увімкнув CD і ми поринули в світ dreams... Прокидатись зовсім не хотілось, але голоси, що пробивались крізь плівку сну, не давали спокою. Відкривши очі побачила пісок, океан і корабель... він ще досі лежав поруч і навіть не думав прокидатися. Підняла голову, повернула вліво ( голоси лунали саме звідти), побачила зграю хлопчаків, що очманіли від моєї дупи.
- Вам щось треба?
- Ні!!! - хором прокричали тінейджери.
- Ну то вперед, валяйте. Чого причепились?
- Ок...
Довелось його збудити і зняти ковдру з білої шкіри. Оскільки він ніколи не любив засмагати. Шкіра кольору молока - візитна картка. Розтулив помалу повіки. Усміхнувся. Розуміюче допоміг вдягнути сарафан, мовчки зібрали речі і пішли куди очі бачать <= їсти захотілось. Під час дороги до найближчого бару доводилось разів сто отряхувати його шорти. Оскільки кожної хвилин валив мене в пісок. Я його тягнула за собою і потім ще по декілька хвилин валялись, цілуючись. Вирішив пожартувати стягнув сарафан з мого голого тіла, злості не було меж. Зняла його шорти по коліна, і поцілувала. І знову ті самі ігри в гарячому, пекучому піску.
- Свиня, поцілуй мене в писок, а то я піску нажерлась.
- Та невже? А я думав ти вже подавилась тим піском, хотів похорони справляти, а виходить ще не до кінця замочив?
- Бе на тебе... Козел в подраних шортах!
- Подраних, де? Та ти що... Як же я додому піду, а що мама скаже, ото люди засміють. Може ти сходиш в магазин купиш голку з ниткою? Ну то як?
- Так, так. А якого кольору? А голку якого розміру, тут як раз біля пляжу магазин по продажу голок всіх асортиментів зі всього світу?
- Трієчку. Ok. І димедролу не забудь...
Залахали, знову звалились на пісок, почались смоктатись і насолоджуватись взаємною присутністю. Вечір, рожеве небо, запах океану, безмежні простори і він - це все, що мені було потрібно тоді...
- Ідемо?
- Та ти це питав ще три години тому!
- Та ні, я серйозно! Я їсти хочу.
- А я що тебе затримую, сам почав мене роздягати в громадських місцях! Збоченець.
- Та іди...
- Іду, а ти хочеш залишайся, будеш голодувати. Тобі лише трішки схуднути, будеш на дистрофіка смахувати. Супер шоу, навіть ніяких ефектів не треба. Фотомонтаж до дупи! Прикол? Правда?
Все-таки піднялись і знову пішли вперед, до бару залишалось десять метрів. Але я все більше відчувала, що ми туди скоро не дійдемо. Особливо мої передчуття посилились, коли я побачила Freda.
- Ну от, тепер нам точно не вийде похавати. Тільки не треба зараз відриватись. Тобі сьогодні на конференцію, через годину, до речі. Так що шли його подалі і вперед до бару.
- Та добре вже тобі. Я тільки хвилинку з ним переговорю і підемо.
- Привіт, - сказав "оброблений" Fred і подивився у якусь точку між нами. Хлопець не міг сконцентрувати свого погляду, червоні жилки пояснювали ситуацію до кінця.
- І тобі привіт. Розумієш, сонечко, ми поспішаємо. І ніхто не має часу на забави, давай зустрінемось сьогодні після конференції, може тоді гульнемо, а? - я намагалась швидше відкараскатись.
- Перестань відповідати за мене, я здається ще маю голову і розум для розмови з Fredom.
- Ok, не лізу в чоловічі розмови, - іронічно сказала я і покотилася зі сміху, 14 днів кайфу давались взнаки.
Відійшла вбік, дійшла висновку, що зараз краще не втикатись. Сіла на землю і почала рахувати розсипані насінини, не знаю скільки часу пройшло, але він підійшов, подав руку і ми рушили вперед. Йшли за руки, на плечі він ніс шкіряну сумку оливкового кольору, на якій звисало моє бікіні, що почало вигорати на сонці.
- Котра година? Ми ще встигаємо?
- Що саме?
- Бляха, ну чого ти тормозиш? У нас напевно навіть на це часу нема. Ти спеціально знущаєшся?
-Так! А ти хіба не ловиш кайф?
- Ні. То ми встигнемо ще напхатись, прийняти душ і поніжитись в ліжечку?
- Ну на рахунок ліжечка я не впевнений, до того ж тобі потрібно попрасувати костюм!
- Твій?
- Ні, Папи Римського!
- Я не збираюсь цього робити! Мені свого одягу вистачає. Хочеш проси Луїзу.
- Я її відпустив сьогодні з Трейдом.
- Ну і молодець, я навіть задниці не підніму, щоб прасувати твій костюм. Я думаю, тобі і пом'ятий підійде. Зробиш ще одне шоу.
- Ти ж знаєш...
- Та знаю... Просто мені впадло прасувати... Може ти в шортах підеш? А? Ок, все збиваюсь прикалуватись, я попрасую. Але з одною умовою!
- Якою? Тільки не проси купити екстазі! Тут в клубі ментів повно, хіба що завтра!
- Та хай йдуть вони всі в дупу. Скільки можна знущатись з молодих починаючих зірок?
- Ти мені лестиш! - поцілував у скроню, похлопав по задку. Зайшли в двері.
Перед очима відкрився нікудишній краєвид: обідрані де-не-де шпалери просвічували покриті грибком стіни. На фронтальній стіні відклеювався плакат з водоспа -
дом Вікторія. По кутках стояли пальми, на кожному столику по вазі з трьома орхідеями в кожній. Мила офіціантка з фальшивою американською посмішкою, що нагадує молоду кобилу при першому статевому акті ( іржання чути за три милі), ліниво підносить свій задок з подраного дерматинового крісла і крокує до нашого столика.
- Що замовите?
- Ти що хочеш?
- Можливо фрайс, відбивних подвійну порцію, мандариновий сік з горілкою. І ще можна фруктовий салат, додайте папайї.
- А ви?
- Те саме, тільки на відміну мандаринового соку краще було б Мартіні і морозиво з домішками фруктів.
- Добре...
Коли дівчина зайшла за двері кухні, я спитала:
- Як тобі її цицьки?
- Нічого такі, проте усмішка просто чарівна!
Обоє сміялися добрих п'ять хвилин, якийсь піжон навіть підійшов, попросив заспокоїтись. Ми б напевно не змогли б цього зробити, якби не прийшла дівчина - коняка і не поставила б на стіл наше замовлення. Їсти хотіли, як голодні вовки, отож розмовляти навіть не намагалися. За вухами аж тріщало, особливо весело було, коли я так спішила, що аж поперхнулась своєю папайєю. Довелось мене бити по спині і приводити добрих три хвилин до тями.
- Побігли, треба переодягнутись. Ти прийдеш десь через годину? Зустрінемось в холі. Якщо я спізнюсь, то зачекай десять хвилин, якщо ситуація не зміниться іди в номер. Я зайду за тобою, як тільки конференція закінчиться.
- Ну звичайно. Ти так зайдеш, як і вчора: дві години чекала, а потім являється чудо в пір'ях, що двох слів до купи не може зліпити, рже безперестанку і падає через кожні три кроки... То сьогодні те саме?
- Та ні. Я зайду... Якщо мене о десятій не буде, то прийдеш сама!
- Дякую, якось переб'юсь. Нема мені чого робити, лише ходити і шукати тебе по клубах, чи часом копи не схопили, чи слідчі собаки не загризи...
- Фу, перестань, не псуй травлення.
Зайшли в готель трохи похитуючись, залізли в ліфт, мені чогось-то так спати закортілось. Повіки почали злипатись, ноги згинатись мимоволі в колінах, язик з того всього викотився на поверхню обличчя і продемонстрував свою кульку з титану. Він легко нахилився до мого обличчя, торкнувся губами кульки і прошепотів:
- Я думаю, що ми встигнемо попеститись в ліжку.
- Я казала поніжитись, а не попеститись. Це здається зовсім різні речі.
- Це тобі тільки так здається, у них все-одно спільна мета.
- Та невже? - лукаво спитала я і відвернулась задом, ліфт якраз розчинився і я вийшла.
- Та невже, - перекривив він і обняв за талію.
- Не кривись. А то взагалі не пущу в кімнату! Ще одне кривляння...
- І що буде? Може ти мене прив'яжеш до надувного матрацу своїм шкіряним ременем з металевими шипами, чи може ти будеш хлистати мене шнурками для гадів. О, ні, ти поріжеш моє тіло на шматочки пластмасовими ножицями твого дитинства, якими ти розрізала туалетний папір, а потім запхнеш шматки тіла у пакети з Mc Donald's і будеш роздавати дітками на Halloween!
- Ну ти і видав, оце загрузив. Буду онукам розповідати, що був у них колись дідусь-мазохіст, який просив вашу бабцю мучити його грішне тіло.
- Чекай це, а чого саме ти розповідатимеш їм цю білібурду?
- А хто це має робити? Ти ж будеш мертвий по пакетиках лежати!
- Точно, sorry, я забув...
В кімнаті було темно і прохолодно. Я на своє щастя звикла до Америки,
кондиціонери тут ніколи не вимикають, але в нас була одна проблема: потрібно було встигнути зробити всі справи за двадцять хвилин.
- Я іду в душ! Ти після мене?
- Який ти дурний. Кмітливості нуль. Може замість пестощів у ліжку ми виберемо пестощі у душі? Яка різниця горизонтально чи вертикально?
- Мені нема різниці, так тільки часу більше буде, але ще краще було якби ти за цей час попрасувала мені штани і сорочку, ну і піджак заодно.
- Дзуськи, я хочу в душ!!!
Вода була гаряча, довелось почекати хвилину, щоб вона охолола до бажаної кондиції. З пристрастю торкнулась його грудей, ніжності не було меж, виснажливий день на спекотному сонці розморив моє тіло на дрібні частинки остаточно, хотілось спокійного сну і побільше холоду. Втомлені, розгарячілі тіла віддавались одне одному спокійно і ритмічно. Помітна була граційність в рухах і динаміка бажань росла. Його довге волосся було провідником подорожі холодних крапель на мої засмаглі, навіть трішки почервонілі плечі. Руки сплелись на талії, фізична близькість супроводжувала райські відчуття первинності. Здавалось, що я тільки-но народилась і це все відбувається вперше.
- Мені потрібно йти прасувати. Даю тобі ще три хвилини і виходь, бо спізнишся! - довелось його ще раз поцілувати, щоб відпустив.
Боса зайшла в спальню, номер люкс поряд із моїм тілом нагадував дешевий мильний серіал про багатих шизиків. Легко замотала білий рушник над грудьми, пройшлась боса до шухляди, витягнула праску і увімкнула її в розетку. Довелось почекати півхвилини в повній тиші, потім вийшов він і закурив.
- О, я теж хочу. Дай будь-ласка.
- А як же здоров'я майбутньої дитини?
- Ти мав на увазі ненародженої майбутньої дитини? Я правильно тебе зрозуміла?
- Ну чому відразу так? Я нічого не мав на увазі до твого відома.
- Ну тоді перестань знущатись над болючою для мене темою, мені не приємно.
- Ок, замнувся...
- Тримай! - подала йому чорний атласний костюм з червоною сорочкою, оскільки білої так і не найшла.
- До речі, краватки чорної нема?
- Не знаю, зараз гляну, - порившись в сумці найшла аж дві, - тобі яку?
- А яка тобі більше до вподоби?
- Оця, що справа!
- А вона чимось відрізняється від тої, що зліва?
- Ні, просто ту, що зліва, тобі подарувала Ненсі.
- Хто?
- Фанатка, з якої ти провів ніч, через три дні після того, як ми почали зустрічатись.
- Обов'язково було нагадувати?
- Ну а що я винна, що ти сам не міг пригадати хто така Ненсі?
- Ок, давай не будемо про це. Можеш викинути ту краватку. Вона і так якась "лєва".
Йому так личило чорне, а червона сорочка просто доповняла ансамбль з червоними пасмами посіченого бритвою волосся. Натягнув свої улюблені черевики на платформі. Пройшовся перед дзеркалом, сів на ліжко і став чекати.
- Треба?
- Ага, чорну підводку принаймні.
- Гаразд, зараз принесу косметичку, а ти її де , до речі, залишив?
- У ванній.
Намазюкала його прекрасне і без гриму обличчя, хоча з косметикою воно ставало ще краще, перед мною наче з'являвся демон, який спокушував мою психологію.
- Все біжи. Я за годину зійду вниз. Попередь Боба, що сьогодні ніякої коки чи там ще чогось!
- Ок. Я пішов.
Залишитись самій -було найвищою насолодою, особливо сьогодні, коли у мене розколювалась голова (напевно сонячний удар) і натертий мозоль не давав спокою. Набрала води, лягла у ванну, на п'ятнадцять хвилин відключилась, прокинулась цілком випадково і була дуже щаслива, що не проспала зустріч в холі. Після відпочинку у воді почувала себе значно краще, враховуючи те, що ароматизовані свічки заспокоїли розхитані останніми днями нерви. Скоро почнуться місячні, всі признаки наяву: близькість тринадцятого числа, роздратованість, присутність чорного гумору у спілкуванні, потреба тиші і спокою, бажання спати шістнадцять годин на добу, депресивний стан через непорозуміння на рахунок майбутньої дитини, яка могла б у нас бути, але напевно, що не буде.
Бадьора встала ногами на плитку і відразу відчула реальні фізичні відчуття. Пошкандибала трішки хромаючи, через болючий мозоль до шафи. Витягнула темно-синю суконку з величезним вирізом на спині, подерті кінці сукні торкались де-не-де підлоги, а довжелезні (майже по коліна) рукави, нагадували П'єро. На ноги змогла натягнути лише на маленькому каблуку шльопанці з довгим, гострим кінцем. На рахунок макіяжу, спромоглася намалювати губи чорно-сірим блиском і покрити тушшю вії. Не встигла я відійти від дзеркала, як почула звуки шарудіння ключа у дверях.
- Це я. Конференція трішки раніше скінчилась. Можемо іти, всі вже чекають, ти готова?
- Так, тільки я дуже змучена і сумніваюсь, що зможу бути довше ніж до півночі. Голова обертом іде, напиватись мені зараз не варто, а про героїн не може й бути мови.
- Добре, коли схочеш піти, скажеш, я піду з тобою.
За довжелезним столом сиділа купа народу. Здається вони щось святкували, тільки, що саме я так і не зрозуміла. Напевно, це щось, стосувалось його, хоча я не впевнена. Цікавитись причиною їхньої гулянки мені не хотілось. До того ж це були такі люди, які завжди могли придумати повід. Або й взагалі вони не потребували причини для випивки чи чогось іншого.
- Тобі погано?
- Не знаю, - невпевнено сказала я і відчула як нудота підступила до моєї горлянки.
Виригнути у свої тарілку... Не найкраща подія року... Але ніхто і оком не повів. Все це сприймалось нормально, особливо , якщо ригала дівчина, що зустрічалась з таким хлопцем, як я.
- Ідемо! - попрощавшись, він взяв мене під руку і вивів з накуреної зали, - що з тобою? Ти щось не те з'їла?
- Нічого я не їла відтоді, як ми були в барі біля пляжу.
- Ну то що це таке може бути?
- Токсикоз...
- Ти так не жартуй.
- А я і не збиралась жартувати. Хоча це може бути сонячний удар. Я не впевнена. Але що тут поганого, якщо це вагітність?
- Що тут поганого? Ми ж здається говорили на цю тему і ти все зрозуміла.
- Нічого я не зрозуміла. Я хочу мати дітей, можливо не сьогодні. Не цього місяця, можливо через три роки, але все-одно хочу. Розумієш?
- Ну то вперед, будь-ласка, дорога відкрита. Іди і роби собі дітей.
- Перестань. Ти прекрасно знаєш, що я хочу дитину від тебе і тільки від тебе!
- Я б це сприйняв за комплімент, якби ти говорила не на рахунок дитини.
Ліфт розчинився, ми зайшли, було пусто.
- Ну то що робити, якщо я вагітна?
- Жити далі!
- А потім?
- Я не хочу дітей! Скільки ще раз повторювати?
- Ніколи?
- Ніколи не кажи "ніколи". Знаєш таке?
- Я не хочу робити аборт!
- Я теж багато чого не хочу робити!
Він був для мене усім - початком і кінцем, золотою серединою і ціллю мого перебування на Землі, але оцей розкол між нами на рахунок дитини був найгіршим для мене. Ця щілина, що тріснула при першій розмові про дитину кожного дня розросталась у все більшу дірку. Я так любила його очі, його губи, ніс, ноги, руки, волосся, пальці, зуби, я любила всього його, без винятку. Але ця розбіжність поїдала мене кожного дня все більше і більше. З раннього дитинства я мріяла про таку людину, як він. І коли ми познайомились я з самого початку знала, що ми будемо разом, що ми створені одне для одного. Я навіть подумати не могла, що моє бажання народити дитину так вплине на наші майбутні відносини.
Ми зайшли до номеру, не вмикаючи світла я добралась до ліжка і рухнула на нього.
- Може тебе роздягнути...
- Може...
Я відчула, як його довгі, вмілі пальці заковзали по атласному одязі у темній кімнаті. Знявши мої шльопанці, стягнувши сукню, він допоміг мені зручніше розміститись на ліжку. Через декілька хвилин він стояв у піжамі з мінеральною водою в руці і просив випити хоч трішки. Не кажучи жодного слова я випила до дна рідину, безсильно віддала йому горнятко і знову завалилась на подушку.
- На добраніч, - тихо прошепотів у темряві, розмістився поруч мене і заснув.
Я ще довго не могла стулити повік, денна втома десь зникла і я ще добрих дві години страждала від безсонниці. В голові крутились різні мрії на рахунок майбутнього. Я відчувала, що завтра буде складний день, що потрібно буде йти до лікаря і провірятись. Мені вже самій не хотілось тої дитини, оскільки б зараз вона зіпсувала мені все, що можна. У мене ще жевріла надія на рахунок нього, можливо він змінить свою думку на рахунок дітей і в ньому прокинуться батьківські інстинкти. А поки що я повинна чекати і молитись. Мені і так було жити непогано, особливо цього літа. Майже всю свою увагу він приділяв мені, група залишила його в спокої. "Ні, я повинна вибачитись перед ним і згодитись на можливий аборт, все-таки він стільки для мене зробив, не можу ж я зараз стати йому поперек горла і зіпсувати кар'єру, бо ж дитині потрібна батьківська увага, а де я її візьму під час турне?.. " - з такими думками я поглинула в сон, на душі було більш-менш спокійно. Я переживала тільки за аборт, бо боялась, що він може вплинути на моє здоров'я ( а воно мені потрібно, якщо я збираюсь бути згодом матір'ю).
- Hi! - сказав він і ніжно поглянув на моє заспане обличчя.
- Привіт, як спалось?
- Чесно?
- А що це так серйозно? Невже тебе не було в кімнаті? Де ж ти провів ніч гультяй?
- Ну от!
- Я жартую, ну як же тобі спалось, розповідай! Я нікому не розпатякаю.
- Та я вірю, просто... - якось невпевнено промимрив він і подивився на мене ще більш ніжно. Мені стало страшно, здавалось, що він хоче повідомити, що йому залишилось жити ще два дні.
- Що сталось?! - я перейшла на крик, бо не могла стримувати нетерплячки.
- Нічого особливого, мені приснився сон...
- Сон?
- Так. Ми були на небі... Ти стояла переді мною вся в білому. З крильми за спиною... так страшно. Я відчував твій холод і ненависть, яку ти випромінювала зі своїх очей. Я знав, що не заслужив місця на хмарі, мені просто дали короткий термін, щоб ще раз побачити тебе, востаннє...
- Що ж ти таке зробив? Чому ти не міг бути зі мною?
- Не перебивай, я ще не закінчив. Просто я вбив нашу дитину...
- У нас була дитина? Ти її вбив? Чим?
- Я не мав на увазі, що я її реально сам вбив...
- Ти замовив кіллерів? - я спеціально намагалась звести все на сміх, оскільки мені було страшно дивитись на його серйозне обличчя, складалось враження, що він дійсно цієї ночі когось вбив і тепер відчуває вину.
- Fuck, скільки можна мене перебивати?! Ні, просто я сказав тобі, що не хочу мати дітей і ти зробила аборт.
- Ти ж ніколи не вірив у Рай, то чому ти так перейнявся?
- Не знаю, але мені було тяжко дивитись на твій вираз обличчя на небі, то було гірше пекла. Розумієш?
- Не зовсім. Я перший раз бачу тебе таким. Невже цей сон дійсно на тебе так вплинув?
- Я ще не знаю, давай краще одягнемось і підемо до лікаря.
- Ти дійсно хочеш цього, саме сьогодні?
- Так.
- А може краще почекати, ми ще встигнемо зробити аборт, я не хочу собі псувати відпочинок, нам як раз залишилось ще три дні. А післязавтра прощальна вечірка, після операційного ліжка навряд чи я зможу, щось робити. Чи ти хотів сказати, що я тільки перевірюсь?
- Не знаю, я просто хотів піти до лікаря...
- Ти зараз, як маленька дитина. Що тобі дасть, що ти знатимеш чи я вагітна? Тільки настрій зіпсує!
- А може навпаки підніме?
- Ти маєш на увазі, що надієшся, що все обійдеться?
- Ні!
- А що?
- Нічого, забудь...
Я присіла на краю ліжка і почала натягувати на себе джинси. Він ще досі продовжував лежати. Прикрив очі долонями і наспівувати одну зі своїх улюблених пісень.
- Ти не бачив моєї майки?
- Якої?
- Coma Black.
- Вона під ліжком вчора була...
- Прекрасно. Ти не міг її витягнути звідти?
- Ні.
- Вставай, досить строїти з себе турботливого чоловіка... Тут здається, якщо хтось вагітний, то це я. І звідси можна вивести, що я повинна переживати, бо тобі нічого не витягатимуть щипцями з утроби, ніхто не ритиметься у твоїй середині, і ти не почуватимеш себе матір'ю -вбивцею.
- Перестань, мене і так нудить від цього всього.
- Супер, то може ти також вагітний, токсикоз в обох. Коханнячко моє, а де ти встиг нагуляти дитинку? Невже поза моєю спиною?
- Заткнись!
- Вибач, більше не буду. Тільки ти вставай. Я не хочу туди сама іти. До речі, як ти думаєш, коли ми зможемо забрати результат?
- Не знаю, думаю, що сьогодні.
Коли ми обоє були готові йти в лікарню, він раптом міцно стиснув мене в обіймах і сказав, що любить. А у лікарні було гаряче і пахло всілякими хімічним сполуками. Людей практично не було.
- Зачекай, я піду сам.
- Ok.
Чекати довелось недовго, через хвилину він вже стояв біля мене з лікарем і
закликав зайти всередину. Кабінет нагадав мені психічну лікарню, в якій довелось проходити обстеження декілька років тому, спогади одні не з найкращих. Лікар виявився стареньким чолов'ягою в окулярах з роговою оправою, час від часу хитрувато посміхався і розуміюче заглядав в очі.
- Результат ви зможете вже сьогодні о п'ятій забрати, вам підходить?
- В принципі так, - невпевнено сказав він і стиснув мою руку, напевно переживав за мене.
Коли ми вийшли, він ще раз поглянув на мене і сказав :
- Нам треба поговорити.
- Нам? Чи тобі? Якщо тобі цікаво, що я про це все думаю, то я можу дещо тобі сказати... По-перше, я не хотіла б сьогодні тебе бачити. Мені потрібно прийти до тями, зібратись із силами. Розумієш, я зроблю аборт заради тебе, але спробуй поставити себе на моє місце. Мені важко це зробити... Але я тебе люблю...
- Знаю. Про це я й хотів поговорити, ідемо на пляж.
- Ідемо... - втомлено побубнявіла я, взяла його за руку і поплелась в кінець коридору.
Океан сьогодні був напрочуд спокійним, на відміну мого внутрішнього стану. Скинувши капці я відчувала гладесенький пісочок під своїми стопами, сонечко було блідо-жовтим, хмари час від часу закривали його поверхню. Я б не сказала, що було холодно чи спекотне повітря не давало дихати. Просто було тихо і спокійно. Наче я дивилась на намальовану картину і все застигло. Ми сіли на пісок і я почала засипати свої ноги золотим порошком, що випромінював казковість і нереальність життя на Землі. Я мовчала. Оскільки все, що могла сказати, вже сказала і доповнювати свої погляди не мала бажання. Бо знала, що і так у мене вибору нема. Він почав перший:
- Я тут подумав... І вирішив, що краще було б... - довго мовчав і пересипав пісок з одної долоні в іншу. Так тягнулось добрих п'ять хвилин, як він насмілився закінчити речення, - ну краще було б для тебе , ну можливо і для мене, якби ти все-таки народила цю дитину.
- Ти серйозно? - не вірячи своїм вухам я перепитала так ще два рази, бо не могла зрозуміти, що ж все-таки змусило його змінити кардинально свої і мої плани.
- Так.
- Може не треба? Все ж таки зараз не зовсім підходящий час: у тебе тільки нормальна робота з'явилась, а дитина потребує батька вдома.
- Ти що не хочеш дитини?
- Я не хочу, щоб ти жертвував собою заради цього.
- Я не жертвую!
- Неправда.
Обоє замовкли, оскільки остаточно розгубились.
-Я не хочу цієї дитини, принаймні зараз, - сказала я, намагаючись бути якнайбільш впевненою у своїх словах.
- Брешеш.
- Ні!
- А я сьогодні зрозумів, що дитина це вже не так і погано, як здається на перший погляд. Можливо з нею і є спочатку багато проблем, але це компенсується тим, що вона приносить величезну радість батькам, - він намагався говорити правду, хоча сам прекрасно розумів, що я йому не повірю ні на копійку.
- А ти подумав про те, що коли ти приходитимеш вночі додому і падатимеш з ніг, твоя дитина верещатиме цілими годинами і я повинна буду колисати її до самого ранку. І ще ми повинні їздити з нею по лікарнях, міняти пеленки, гуляти щонайменше шість годин на добу. А мені ще на роботу потрібно ходити.
- Для цього є нянька.
- Я не хочу, щоб за моєю дитиною доглядала якась чужа мені людина, мало що в неї в голові.
- Чому ти зразу про найгірше? Таке враження, що тебе ціле дитинство няньки били, ґвалтували і розпинали на дошці для прасування білизни.
- Я просто переживаю за дитину.
Знову мовчанка, це було нестримно, я вже не могла отак сидіти і думати про щось, коли ще сама точно нічого не знала. До того ж я страшенно розгубилась після його слів про нову теорію на рахунок народження немовляти.
- Ну то що робимо? Котра година?
- Третя, пішли пообідаємо, у нас ще є час скупатись. Майбутній матері корисно приймати соляні ванни.
- Пішли.
Знову перекусили у тому задрипаному барі, розмовляти за обідом не кортілось, здавалось, що всі можливі цікаві теми вичерпались. Все що я змогла сказати, так це:
- Я не збираюсь народжувати цю дитину, - він нічого не відповів тільки гірко посміхнувся, розуміючи, що якщо я щось вирішила для себе, то мене не переконати в протилежному.
Вода була тепла і м'яка. Цього дня, як ніколи він поводився зі мною обережно, наче з порцеляною. Мені було приємно бути хоч декілька годин матір'ю. Його ніжності не було краю. Особливо мені сподобалось, коли він поцілував мене під водою у живіт.
- Які у нас плани на сьогодні, після відвідування лікарні? - спитала безтурботно я.
- О шостій відправляємось з хлопцями на обрив.
- Аж туди?
- Так, а що?
- Та ні, нічого, просто після операції...
- Сьогодні операція? Та ти що?
- А коли ти хочеш?
- Я взагалі не хочу...
Цілу годину ми сперечались, ніхто так і не переміг, довелося просто встати і попрямувати до лікарні, щоб наші твердження підтвердились. Я знову залишилась чекати його в холі, як він через півхвилини вийшов і сказав, що результат буде за декілька хвилин.
- Мені страшно, - прошепотіла я і притиснулась всім тілом до нього, - я ж ніколи цього не робила, мене знову нудить і голова почала боліти.
- Я ж кажу, тобі не обов'язково цього робити!