Арина Левитина : другие произведения.

14 днiв кайфу

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    присвячується Браяну Ворнеру


   Ми лежали обоє на пiску i мовчали в глибинi серцевини нашого буття, що протiкало обабiч дороги. Стрiлочки лились з одного рядка в iнший i зупинити їх потiк було неможливо для нас, та й взагалi чи потрiбно було це робити?
   - Пiдемо?
   - Не знаю, я б хотiла дочекатись поки всi люди заберуться геть, не люблю слiдiв вiд купальника.
   - Та не звертай на них уваги. Ти ж прекрасно знаєш у мене на це комплексiв нема. Ти тiльки моя?!
   Ми обоє засмiялись, ще один наслiдок кокаїну годину тому.
   - Ти дiйсно менi довiряєш?
   - Ну взагалi-то я жiночiй расi з шiстнадцяти...
   - Знаю, можеш не продовжувати. Ok. Сам напросився...
   Я повiльно пiднялася з м'якого рушника з фотографiєю Nirvana, ще раз попроси -
   ла змазати мене кремом i почала повiльно стягувати бiкiнi. Чомусь-то всi вiдразу повернулись у нашу сторону i повiдкривали пики на стотридцять градусiв.
   - Ну от бачиш, будь-ласка розстiбни менi защiпку на спинi.
   - Ти прекрасна. Лягай, я зараз розчiпну. А вони скоро заспокояться, не звертай жодної уваги.
   - Та добре, менi якось все-одно.
   Я лягла поруч i занурилась обличчям у м'яку тканину, що пахла морською сiллю та трiшки вчорашньою травою. На душi було легко i свiтло. Почувала себе Євою, що тiльки-но була створена з ребра Адама. Адам торкнувся своїми пальцями моєї спини i защiпка вмить вiдкрила свою суть перед ним. Його тепла рука ковзнула по моїй ще вологiй вiд крему шкiрi. Легким рухом витягнула з-пiд грудей лiфчик чорного кольору i грайливо кинула його Адамовi в обличчя.
   - Ну як менi? - подивився на мене запитливо, наче дитина, яка чекає , що її похвалять за винахiд.
   - Супер. Шкода, що ти трохи змiнився вiд часу нашого першої зустрiчi.
   - Хiба? Вам жiнкам кльово з грудьми, але менi все-одно без них краще.
   Знову лiг бiля мене увiмкнув CD i ми поринули в свiт dreams... Прокидатись зовсiм не хотiлось, але голоси, що пробивались крiзь плiвку сну, не давали спокою. Вiдкривши очi побачила пiсок, океан i корабель... вiн ще досi лежав поруч i навiть не думав прокидатися. Пiдняла голову, повернула влiво ( голоси лунали саме звiдти), побачила зграю хлопчакiв, що очманiли вiд моєї дупи.
   - Вам щось треба?
   - Нi!!! - хором прокричали тiнейджери.
   - Ну то вперед, валяйте. Чого причепились?
   - Ок...
   Довелось його збудити i зняти ковдру з бiлої шкiри. Оскiльки вiн нiколи не любив засмагати. Шкiра кольору молока - вiзитна картка. Розтулив помалу повiки. Усмiхнувся. Розумiюче допомiг вдягнути сарафан, мовчки зiбрали речi i пiшли куди очi бачать <= їсти захотiлось. Пiд час дороги до найближчого бару доводилось разiв сто отряхувати його шорти. Оскiльки кожної хвилин валив мене в пiсок. Я його тягнула за собою i потiм ще по декiлька хвилин валялись, цiлуючись. Вирiшив пожартувати стягнув сарафан з мого голого тiла, злостi не було меж. Зняла його шорти по колiна, i поцiлувала. I знову тi самi iгри в гарячому, пекучому пiску.
   - Свиня, поцiлуй мене в писок, а то я пiску нажерлась.
   - Та невже? А я думав ти вже подавилась тим пiском, хотiв похорони справляти, а виходить ще не до кiнця замочив?
   - Бе на тебе... Козел в подраних шортах!
   - Подраних, де? Та ти що... Як же я додому пiду, а що мама скаже, ото люди засмiють. Може ти сходиш в магазин купиш голку з ниткою? Ну то як?
   - Так, так. А якого кольору? А голку якого розмiру, тут як раз бiля пляжу магазин по продажу голок всiх асортиментiв зi всього свiту?
   - Трiєчку. Ok. I димедролу не забудь...
   Залахали, знову звалились на пiсок, почались смоктатись i насолоджуватись взаємною присутнiстю. Вечiр, рожеве небо, запах океану, безмежнi простори i вiн - це все, що менi було потрiбно тодi...
   - Iдемо?
   - Та ти це питав ще три години тому!
   - Та нi, я серйозно! Я їсти хочу.
   - А я що тебе затримую, сам почав мене роздягати в громадських мiсцях! Збоченець.
   - Та iди...
   - Iду, а ти хочеш залишайся, будеш голодувати. Тобi лише трiшки схуднути, будеш на дистрофiка смахувати. Супер шоу, навiть нiяких ефектiв не треба. Фотомонтаж до дупи! Прикол? Правда?
   Все-таки пiднялись i знову пiшли вперед, до бару залишалось десять метрiв. Але я все бiльше вiдчувала, що ми туди скоро не дiйдемо. Особливо мої передчуття посилились, коли я побачила Freda.
   - Ну от, тепер нам точно не вийде похавати. Тiльки не треба зараз вiдриватись. Тобi сьогоднi на конференцiю, через годину, до речi. Так що шли його подалi i вперед до бару.
   - Та добре вже тобi. Я тiльки хвилинку з ним переговорю i пiдемо.
   - Привiт, - сказав "оброблений" Fred i подивився у якусь точку мiж нами. Хлопець не мiг сконцентрувати свого погляду, червонi жилки пояснювали ситуацiю до кiнця.
   - I тобi привiт. Розумiєш, сонечко, ми поспiшаємо. I нiхто не має часу на забави, давай зустрiнемось сьогоднi пiсля конференцiї, може тодi гульнемо, а? - я намагалась швидше вiдкараскатись.
   - Перестань вiдповiдати за мене, я здається ще маю голову i розум для розмови з Fredom.
   - Ok, не лiзу в чоловiчi розмови, - iронiчно сказала я i покотилася зi смiху, 14 днiв кайфу давались взнаки.
   Вiдiйшла вбiк, дiйшла висновку, що зараз краще не втикатись. Сiла на землю i почала рахувати розсипанi насiнини, не знаю скiльки часу пройшло, але вiн пiдiйшов, подав руку i ми рушили вперед. Йшли за руки, на плечi вiн нiс шкiряну сумку оливкового кольору, на якiй звисало моє бiкiнi, що почало вигорати на сонцi.
   - Котра година? Ми ще встигаємо?
   - Що саме?
   - Бляха, ну чого ти тормозиш? У нас напевно навiть на це часу нема. Ти спецiально знущаєшся?
   -Так! А ти хiба не ловиш кайф?
   - Нi. То ми встигнемо ще напхатись, прийняти душ i понiжитись в лiжечку?
   - Ну на рахунок лiжечка я не впевнений, до того ж тобi потрiбно попрасувати костюм!
   - Твiй?
   - Нi, Папи Римського!
   - Я не збираюсь цього робити! Менi свого одягу вистачає. Хочеш проси Луїзу.
   - Я її вiдпустив сьогоднi з Трейдом.
   - Ну i молодець, я навiть задницi не пiднiму, щоб прасувати твiй костюм. Я думаю, тобi i пом'ятий пiдiйде. Зробиш ще одне шоу.
   - Ти ж знаєш...
   - Та знаю... Просто менi впадло прасувати... Може ти в шортах пiдеш? А? Ок, все збиваюсь прикалуватись, я попрасую. Але з одною умовою!
   - Якою? Тiльки не проси купити екстазi! Тут в клубi ментiв повно, хiба що завтра!
   - Та хай йдуть вони всi в дупу. Скiльки можна знущатись з молодих починаючих зiрок?
   - Ти менi лестиш! - поцiлував у скроню, похлопав по задку. Зайшли в дверi.
   Перед очима вiдкрився нiкудишнiй краєвид: обiдранi де-не-де шпалери просвiчували покритi грибком стiни. На фронтальнiй стiнi вiдклеювався плакат з водоспа -
   дом Вiкторiя. По кутках стояли пальми, на кожному столику по вазi з трьома орхiдеями в кожнiй. Мила офiцiантка з фальшивою американською посмiшкою, що нагадує молоду кобилу при першому статевому актi ( iржання чути за три милi), лiниво пiдносить свiй задок з подраного дерматинового крiсла i крокує до нашого столика.
   - Що замовите?
   - Ти що хочеш?
   - Можливо фрайс, вiдбивних подвiйну порцiю, мандариновий сiк з горiлкою. I ще можна фруктовий салат, додайте папайї.
   - А ви?
   - Те саме, тiльки на вiдмiну мандаринового соку краще було б Мартiнi i морозиво з домiшками фруктiв.
   - Добре...
   Коли дiвчина зайшла за дверi кухнi, я спитала:
   - Як тобi її цицьки?
   - Нiчого такi, проте усмiшка просто чарiвна!
   Обоє смiялися добрих п'ять хвилин, якийсь пiжон навiть пiдiйшов, попросив заспокоїтись. Ми б напевно не змогли б цього зробити, якби не прийшла дiвчина - коняка i не поставила б на стiл наше замовлення. Їсти хотiли, як голоднi вовки, отож розмовляти навiть не намагалися. За вухами аж трiщало, особливо весело було, коли я так спiшила, що аж поперхнулась своєю папайєю. Довелось мене бити по спинi i приводити добрих три хвилин до тями.
   - Побiгли, треба переодягнутись. Ти прийдеш десь через годину? Зустрiнемось в холi. Якщо я спiзнюсь, то зачекай десять хвилин, якщо ситуацiя не змiниться iди в номер. Я зайду за тобою, як тiльки конференцiя закiнчиться.
   - Ну звичайно. Ти так зайдеш, як i вчора: двi години чекала, а потiм являється чудо в пiр'ях, що двох слiв до купи не може злiпити, рже безперестанку i падає через кожнi три кроки... То сьогоднi те саме?
   - Та нi. Я зайду... Якщо мене о десятiй не буде, то прийдеш сама!
   - Дякую, якось переб'юсь. Нема менi чого робити, лише ходити i шукати тебе по клубах, чи часом копи не схопили, чи слiдчi собаки не загризи...
   - Фу, перестань, не псуй травлення.
   Зайшли в готель трохи похитуючись, залiзли в лiфт, менi чогось-то так спати закортiлось. Повiки почали злипатись, ноги згинатись мимоволi в колiнах, язик з того всього викотився на поверхню обличчя i продемонстрував свою кульку з титану. Вiн легко нахилився до мого обличчя, торкнувся губами кульки i прошепотiв:
   - Я думаю, що ми встигнемо попеститись в лiжку.
   - Я казала понiжитись, а не попеститись. Це здається зовсiм рiзнi речi.
   - Це тобi тiльки так здається, у них все-одно спiльна мета.
   - Та невже? - лукаво спитала я i вiдвернулась задом, лiфт якраз розчинився i я вийшла.
   - Та невже, - перекривив вiн i обняв за талiю.
   - Не кривись. А то взагалi не пущу в кiмнату! Ще одне кривляння...
   - I що буде? Може ти мене прив'яжеш до надувного матрацу своїм шкiряним ременем з металевими шипами, чи може ти будеш хлистати мене шнурками для гадiв. О, нi, ти порiжеш моє тiло на шматочки пластмасовими ножицями твого дитинства, якими ти розрiзала туалетний папiр, а потiм запхнеш шматки тiла у пакети з Mc Donald's i будеш роздавати дiтками на Halloween!
   - Ну ти i видав, оце загрузив. Буду онукам розповiдати, що був у них колись дiдусь-мазохiст, який просив вашу бабцю мучити його грiшне тiло.
   - Чекай це, а чого саме ти розповiдатимеш їм цю бiлiбурду?
   - А хто це має робити? Ти ж будеш мертвий по пакетиках лежати!
   - Точно, sorry, я забув...
   В кiмнатi було темно i прохолодно. Я на своє щастя звикла до Америки,
   кондицiонери тут нiколи не вимикають, але в нас була одна проблема: потрiбно було встигнути зробити всi справи за двадцять хвилин.
   - Я iду в душ! Ти пiсля мене?
   - Який ти дурний. Кмiтливостi нуль. Може замiсть пестощiв у лiжку ми виберемо пестощi у душi? Яка рiзниця горизонтально чи вертикально?
   - Менi нема рiзницi, так тiльки часу бiльше буде, але ще краще було якби ти за цей час попрасувала менi штани i сорочку, ну i пiджак заодно.
   - Дзуськи, я хочу в душ!!!
   Вода була гаряча, довелось почекати хвилину, щоб вона охолола до бажаної кондицiї. З пристрастю торкнулась його грудей, нiжностi не було меж, виснажливий день на спекотному сонцi розморив моє тiло на дрiбнi частинки остаточно, хотiлось спокiйного сну i побiльше холоду. Втомленi, розгарячiлi тiла вiддавались одне одному спокiйно i ритмiчно. Помiтна була грацiйнiсть в рухах i динамiка бажань росла. Його довге волосся було провiдником подорожi холодних крапель на мої засмаглi, навiть трiшки почервонiлi плечi. Руки сплелись на талiї, фiзична близькiсть супроводжувала райськi вiдчуття первинностi. Здавалось, що я тiльки-но народилась i це все вiдбувається вперше.
   - Менi потрiбно йти прасувати. Даю тобi ще три хвилини i виходь, бо спiзнишся! - довелось його ще раз поцiлувати, щоб вiдпустив.
   Боса зайшла в спальню, номер люкс поряд iз моїм тiлом нагадував дешевий мильний серiал про багатих шизикiв. Легко замотала бiлий рушник над грудьми, пройшлась боса до шухляди, витягнула праску i увiмкнула її в розетку. Довелось почекати пiвхвилини в повнiй тишi, потiм вийшов вiн i закурив.
   - О, я теж хочу. Дай будь-ласка.
   - А як же здоров'я майбутньої дитини?
   - Ти мав на увазi ненародженої майбутньої дитини? Я правильно тебе зрозумiла?
   - Ну чому вiдразу так? Я нiчого не мав на увазi до твого вiдома.
   - Ну тодi перестань знущатись над болючою для мене темою, менi не приємно.
   - Ок, замнувся...
   - Тримай! - подала йому чорний атласний костюм з червоною сорочкою, оскiльки бiлої так i не найшла.
   - До речi, краватки чорної нема?
   - Не знаю, зараз гляну, - порившись в сумцi найшла аж двi, - тобi яку?
   - А яка тобi бiльше до вподоби?
   - Оця, що справа!
   - А вона чимось вiдрiзняється вiд тої, що злiва?
   - Нi, просто ту, що злiва, тобi подарувала Ненсi.
   - Хто?
   - Фанатка, з якої ти провiв нiч, через три днi пiсля того, як ми почали зустрiчатись.
   - Обов'язково було нагадувати?
   - Ну а що я винна, що ти сам не мiг пригадати хто така Ненсi?
   - Ок, давай не будемо про це. Можеш викинути ту краватку. Вона i так якась "лєва".
   Йому так личило чорне, а червона сорочка просто доповняла ансамбль з червоними пасмами посiченого бритвою волосся. Натягнув свої улюбленi черевики на платформi. Пройшовся перед дзеркалом, сiв на лiжко i став чекати.
   - Треба?
   - Ага, чорну пiдводку принаймнi.
   - Гаразд, зараз принесу косметичку, а ти її де , до речi, залишив?
   - У ваннiй.
   Намазюкала його прекрасне i без гриму обличчя, хоча з косметикою воно ставало ще краще, перед мною наче з'являвся демон, який спокушував мою психологiю.
   - Все бiжи. Я за годину зiйду вниз. Попередь Боба, що сьогоднi нiякої коки чи там ще чогось!
   - Ок. Я пiшов.
   Залишитись самiй -було найвищою насолодою, особливо сьогоднi, коли у мене розколювалась голова (напевно сонячний удар) i натертий мозоль не давав спокою. Набрала води, лягла у ванну, на п'ятнадцять хвилин вiдключилась, прокинулась цiлком випадково i була дуже щаслива, що не проспала зустрiч в холi. Пiсля вiдпочинку у водi почувала себе значно краще, враховуючи те, що ароматизованi свiчки заспокоїли розхитанi останнiми днями нерви. Скоро почнуться мiсячнi, всi признаки наяву: близькiсть тринадцятого числа, роздратованiсть, присутнiсть чорного гумору у спiлкуваннi, потреба тишi i спокою, бажання спати шiстнадцять годин на добу, депресивний стан через непорозумiння на рахунок майбутньої дитини, яка могла б у нас бути, але напевно, що не буде.
   Бадьора встала ногами на плитку i вiдразу вiдчула реальнi фiзичнi вiдчуття. Пошкандибала трiшки хромаючи, через болючий мозоль до шафи. Витягнула темно-синю суконку з величезним вирiзом на спинi, подертi кiнцi сукнi торкались де-не-де пiдлоги, а довжелезнi (майже по колiна) рукави, нагадували П'єро. На ноги змогла натягнути лише на маленькому каблуку шльопанцi з довгим, гострим кiнцем. На рахунок макiяжу, спромоглася намалювати губи чорно-сiрим блиском i покрити тушшю вiї. Не встигла я вiдiйти вiд дзеркала, як почула звуки шарудiння ключа у дверях.
   - Це я. Конференцiя трiшки ранiше скiнчилась. Можемо iти, всi вже чекають, ти готова?
   - Так, тiльки я дуже змучена i сумнiваюсь, що зможу бути довше нiж до пiвночi. Голова обертом iде, напиватись менi зараз не варто, а про героїн не може й бути мови.
   - Добре, коли схочеш пiти, скажеш, я пiду з тобою.
   За довжелезним столом сидiла купа народу. Здається вони щось святкували, тiльки, що саме я так i не зрозумiла. Напевно, це щось, стосувалось його, хоча я не впевнена. Цiкавитись причиною їхньої гулянки менi не хотiлось. До того ж це були такi люди, якi завжди могли придумати повiд. Або й взагалi вони не потребували причини для випивки чи чогось iншого.
   - Тобi погано?
   - Не знаю, - невпевнено сказала я i вiдчула як нудота пiдступила до моєї горлянки.
   Виригнути у свої тарiлку... Не найкраща подiя року... Але нiхто i оком не повiв. Все це сприймалось нормально, особливо , якщо ригала дiвчина, що зустрiчалась з таким хлопцем, як я.
   - Iдемо! - попрощавшись, вiн взяв мене пiд руку i вивiв з накуреної зали, - що з тобою? Ти щось не те з'їла?
   - Нiчого я не їла вiдтодi, як ми були в барi бiля пляжу.
   - Ну то що це таке може бути?
   - Токсикоз...
   - Ти так не жартуй.
   - А я i не збиралась жартувати. Хоча це може бути сонячний удар. Я не впевнена. Але що тут поганого, якщо це вагiтнiсть?
   - Що тут поганого? Ми ж здається говорили на цю тему i ти все зрозумiла.
   - Нiчого я не зрозумiла. Я хочу мати дiтей, можливо не сьогоднi. Не цього мiсяця, можливо через три роки, але все-одно хочу. Розумiєш?
   - Ну то вперед, будь-ласка, дорога вiдкрита. Iди i роби собi дiтей.
   - Перестань. Ти прекрасно знаєш, що я хочу дитину вiд тебе i тiльки вiд тебе!
   - Я б це сприйняв за комплiмент, якби ти говорила не на рахунок дитини.
   Лiфт розчинився, ми зайшли, було пусто.
   - Ну то що робити, якщо я вагiтна?
   - Жити далi!
   - А потiм?
   - Я не хочу дiтей! Скiльки ще раз повторювати?
   - Нiколи?
   - Нiколи не кажи "нiколи". Знаєш таке?
   - Я не хочу робити аборт!
   - Я теж багато чого не хочу робити!
   Вiн був для мене усiм - початком i кiнцем, золотою серединою i цiллю мого перебування на Землi, але оцей розкол мiж нами на рахунок дитини був найгiршим для мене. Ця щiлина, що трiснула при першiй розмовi про дитину кожного дня розросталась у все бiльшу дiрку. Я так любила його очi, його губи, нiс, ноги, руки, волосся, пальцi, зуби, я любила всього його, без винятку. Але ця розбiжнiсть поїдала мене кожного дня все бiльше i бiльше. З раннього дитинства я мрiяла про таку людину, як вiн. I коли ми познайомились я з самого початку знала, що ми будемо разом, що ми створенi одне для одного. Я навiть подумати не могла, що моє бажання народити дитину так вплине на нашi майбутнi вiдносини.
   Ми зайшли до номеру, не вмикаючи свiтла я добралась до лiжка i рухнула на нього.
   - Може тебе роздягнути...
   - Може...
   Я вiдчула, як його довгi, вмiлi пальцi заковзали по атласному одязi у темнiй кiмнатi. Знявши мої шльопанцi, стягнувши сукню, вiн допомiг менi зручнiше розмiститись на лiжку. Через декiлька хвилин вiн стояв у пiжамi з мiнеральною водою в руцi i просив випити хоч трiшки. Не кажучи жодного слова я випила до дна рiдину, безсильно вiддала йому горнятко i знову завалилась на подушку.
   - На добранiч, - тихо прошепотiв у темрявi, розмiстився поруч мене i заснув.
   Я ще довго не могла стулити повiк, денна втома десь зникла i я ще добрих двi години страждала вiд безсонницi. В головi крутились рiзнi мрiї на рахунок майбутнього. Я вiдчувала, що завтра буде складний день, що потрiбно буде йти до лiкаря i провiрятись. Менi вже самiй не хотiлось тої дитини, оскiльки б зараз вона зiпсувала менi все, що можна. У мене ще жеврiла надiя на рахунок нього, можливо вiн змiнить свою думку на рахунок дiтей i в ньому прокинуться батькiвськi iнстинкти. А поки що я повинна чекати i молитись. Менi i так було жити непогано, особливо цього лiта. Майже всю свою увагу вiн придiляв менi, група залишила його в спокої. "Нi, я повинна вибачитись перед ним i згодитись на можливий аборт, все-таки вiн стiльки для мене зробив, не можу ж я зараз стати йому поперек горла i зiпсувати кар'єру, бо ж дитинi потрiбна батькiвська увага, а де я її вiзьму пiд час турне?.. " - з такими думками я поглинула в сон, на душi було бiльш-менш спокiйно. Я переживала тiльки за аборт, бо боялась, що вiн може вплинути на моє здоров'я ( а воно менi потрiбно, якщо я збираюсь бути згодом матiр'ю).
   - Hi! - сказав вiн i нiжно поглянув на моє заспане обличчя.
   - Привiт, як спалось?
   - Чесно?
   - А що це так серйозно? Невже тебе не було в кiмнатi? Де ж ти провiв нiч гультяй?
   - Ну от!
   - Я жартую, ну як же тобi спалось, розповiдай! Я нiкому не розпатякаю.
   - Та я вiрю, просто... - якось невпевнено промимрив вiн i подивився на мене ще бiльш нiжно. Менi стало страшно, здавалось, що вiн хоче повiдомити, що йому залишилось жити ще два днi.
   - Що сталось?! - я перейшла на крик, бо не могла стримувати нетерплячки.
   - Нiчого особливого, менi приснився сон...
   - Сон?
   - Так. Ми були на небi... Ти стояла передi мною вся в бiлому. З крильми за спиною... так страшно. Я вiдчував твiй холод i ненависть, яку ти випромiнювала зi своїх очей. Я знав, що не заслужив мiсця на хмарi, менi просто дали короткий термiн, щоб ще раз побачити тебе, востаннє...
   - Що ж ти таке зробив? Чому ти не мiг бути зi мною?
   - Не перебивай, я ще не закiнчив. Просто я вбив нашу дитину...
   - У нас була дитина? Ти її вбив? Чим?
   - Я не мав на увазi, що я її реально сам вбив...
   - Ти замовив кiллерiв? - я спецiально намагалась звести все на смiх, оскiльки менi було страшно дивитись на його серйозне обличчя, складалось враження, що вiн дiйсно цiєї ночi когось вбив i тепер вiдчуває вину.
   - Fuck, скiльки можна мене перебивати?! Нi, просто я сказав тобi, що не хочу мати дiтей i ти зробила аборт.
   - Ти ж нiколи не вiрив у Рай, то чому ти так перейнявся?
   - Не знаю, але менi було тяжко дивитись на твiй вираз обличчя на небi, то було гiрше пекла. Розумiєш?
   - Не зовсiм. Я перший раз бачу тебе таким. Невже цей сон дiйсно на тебе так вплинув?
   - Я ще не знаю, давай краще одягнемось i пiдемо до лiкаря.
   - Ти дiйсно хочеш цього, саме сьогоднi?
   - Так.
   - А може краще почекати, ми ще встигнемо зробити аборт, я не хочу собi псувати вiдпочинок, нам як раз залишилось ще три днi. А пiслязавтра прощальна вечiрка, пiсля операцiйного лiжка навряд чи я зможу, щось робити. Чи ти хотiв сказати, що я тiльки перевiрюсь?
   - Не знаю, я просто хотiв пiти до лiкаря...
   - Ти зараз, як маленька дитина. Що тобi дасть, що ти знатимеш чи я вагiтна? Тiльки настрiй зiпсує!
   - А може навпаки пiднiме?
   - Ти маєш на увазi, що надiєшся, що все обiйдеться?
   - Нi!
   - А що?
   - Нiчого, забудь...
   Я присiла на краю лiжка i почала натягувати на себе джинси. Вiн ще досi продовжував лежати. Прикрив очi долонями i наспiвувати одну зi своїх улюблених пiсень.
   - Ти не бачив моєї майки?
   - Якої?
   - Coma Black.
   - Вона пiд лiжком вчора була...
   - Прекрасно. Ти не мiг її витягнути звiдти?
   - Нi.
   - Вставай, досить строїти з себе турботливого чоловiка... Тут здається, якщо хтось вагiтний, то це я. I звiдси можна вивести, що я повинна переживати, бо тобi нiчого не витягатимуть щипцями з утроби, нiхто не ритиметься у твоїй серединi, i ти не почуватимеш себе матiр'ю -вбивцею.
   - Перестань, мене i так нудить вiд цього всього.
   - Супер, то може ти також вагiтний, токсикоз в обох. Коханнячко моє, а де ти встиг нагуляти дитинку? Невже поза моєю спиною?
   - Заткнись!
   - Вибач, бiльше не буду. Тiльки ти вставай. Я не хочу туди сама iти. До речi, як ти думаєш, коли ми зможемо забрати результат?
   - Не знаю, думаю, що сьогоднi.
   Коли ми обоє були готовi йти в лiкарню, вiн раптом мiцно стиснув мене в обiймах i сказав, що любить. А у лiкарнi було гаряче i пахло всiлякими хiмiчним сполуками. Людей практично не було.
   - Зачекай, я пiду сам.
   - Ok.
   Чекати довелось недовго, через хвилину вiн вже стояв бiля мене з лiкарем i
   закликав зайти всередину. Кабiнет нагадав менi психiчну лiкарню, в якiй довелось проходити обстеження декiлька рокiв тому, спогади однi не з найкращих. Лiкар виявився стареньким чолов'ягою в окулярах з роговою оправою, час вiд часу хитрувато посмiхався i розумiюче заглядав в очi.
   - Результат ви зможете вже сьогоднi о п'ятiй забрати, вам пiдходить?
   - В принципi так, - невпевнено сказав вiн i стиснув мою руку, напевно переживав за мене.
   Коли ми вийшли, вiн ще раз поглянув на мене i сказав :
   - Нам треба поговорити.
   - Нам? Чи тобi? Якщо тобi цiкаво, що я про це все думаю, то я можу дещо тобi сказати... По-перше, я не хотiла б сьогоднi тебе бачити. Менi потрiбно прийти до тями, зiбратись iз силами. Розумiєш, я зроблю аборт заради тебе, але спробуй поставити себе на моє мiсце. Менi важко це зробити... Але я тебе люблю...
   - Знаю. Про це я й хотiв поговорити, iдемо на пляж.
   - Iдемо... - втомлено побубнявiла я, взяла його за руку i поплелась в кiнець коридору.
   Океан сьогоднi був напрочуд спокiйним, на вiдмiну мого внутрiшнього стану. Скинувши капцi я вiдчувала гладесенький пiсочок пiд своїми стопами, сонечко було блiдо-жовтим, хмари час вiд часу закривали його поверхню. Я б не сказала, що було холодно чи спекотне повiтря не давало дихати. Просто було тихо i спокiйно. Наче я дивилась на намальовану картину i все застигло. Ми сiли на пiсок i я почала засипати свої ноги золотим порошком, що випромiнював казковiсть i нереальнiсть життя на Землi. Я мовчала. Оскiльки все, що могла сказати, вже сказала i доповнювати свої погляди не мала бажання. Бо знала, що i так у мене вибору нема. Вiн почав перший:
   - Я тут подумав... I вирiшив, що краще було б... - довго мовчав i пересипав пiсок з одної долонi в iншу. Так тягнулось добрих п'ять хвилин, як вiн насмiлився закiнчити речення, - ну краще було б для тебе , ну можливо i для мене, якби ти все-таки народила цю дитину.
   - Ти серйозно? - не вiрячи своїм вухам я перепитала так ще два рази, бо не могла зрозумiти, що ж все-таки змусило його змiнити кардинально свої i мої плани.
   - Так.
   - Може не треба? Все ж таки зараз не зовсiм пiдходящий час: у тебе тiльки нормальна робота з'явилась, а дитина потребує батька вдома.
   - Ти що не хочеш дитини?
   - Я не хочу, щоб ти жертвував собою заради цього.
   - Я не жертвую!
   - Неправда.
   Обоє замовкли, оскiльки остаточно розгубились.
   -Я не хочу цiєї дитини, принаймнi зараз, - сказала я, намагаючись бути якнайбiльш впевненою у своїх словах.
   - Брешеш.
   - Нi!
   - А я сьогоднi зрозумiв, що дитина це вже не так i погано, як здається на перший погляд. Можливо з нею i є спочатку багато проблем, але це компенсується тим, що вона приносить величезну радiсть батькам, - вiн намагався говорити правду, хоча сам прекрасно розумiв, що я йому не повiрю нi на копiйку.
   - А ти подумав про те, що коли ти приходитимеш вночi додому i падатимеш з нiг, твоя дитина верещатиме цiлими годинами i я повинна буду колисати її до самого ранку. I ще ми повиннi їздити з нею по лiкарнях, мiняти пеленки, гуляти щонайменше шiсть годин на добу. А менi ще на роботу потрiбно ходити.
   - Для цього є нянька.
   - Я не хочу, щоб за моєю дитиною доглядала якась чужа менi людина, мало що в неї в головi.
   - Чому ти зразу про найгiрше? Таке враження, що тебе цiле дитинство няньки били, ґвалтували i розпинали на дошцi для прасування бiлизни.
   - Я просто переживаю за дитину.
   Знову мовчанка, це було нестримно, я вже не могла отак сидiти i думати про щось, коли ще сама точно нiчого не знала. До того ж я страшенно розгубилась пiсля його слiв про нову теорiю на рахунок народження немовляти.
   - Ну то що робимо? Котра година?
   - Третя, пiшли пообiдаємо, у нас ще є час скупатись. Майбутнiй матерi корисно приймати солянi ванни.
   - Пiшли.
   Знову перекусили у тому задрипаному барi, розмовляти за обiдом не кортiлось, здавалось, що всi можливi цiкавi теми вичерпались. Все що я змогла сказати, так це:
   - Я не збираюсь народжувати цю дитину, - вiн нiчого не вiдповiв тiльки гiрко посмiхнувся, розумiючи, що якщо я щось вирiшила для себе, то мене не переконати в протилежному.
   Вода була тепла i м'яка. Цього дня, як нiколи вiн поводився зi мною обережно, наче з порцеляною. Менi було приємно бути хоч декiлька годин матiр'ю. Його нiжностi не було краю. Особливо менi сподобалось, коли вiн поцiлував мене пiд водою у живiт.
   - Якi у нас плани на сьогоднi, пiсля вiдвiдування лiкарнi? - спитала безтурботно я.
   - О шостiй вiдправляємось з хлопцями на обрив.
   - Аж туди?
   - Так, а що?
   - Та нi, нiчого, просто пiсля операцiї...
   - Сьогоднi операцiя? Та ти що?
   - А коли ти хочеш?
   - Я взагалi не хочу...
   Цiлу годину ми сперечались, нiхто так i не перемiг, довелося просто встати i попрямувати до лiкарнi, щоб нашi твердження пiдтвердились. Я знову залишилась чекати його в холi, як вiн через пiвхвилини вийшов i сказав, що результат буде за декiлька хвилин.
   - Менi страшно, - прошепотiла я i притиснулась всiм тiлом до нього, - я ж нiколи цього не робила, мене знову нудить i голова почала болiти.
   - Я ж кажу, тобi не обов'язково цього робити!
   - Я не хочу, щоб ти потiм страждав...
   - Перестань, нiхто не буде страждати...
   Ми стояли обнявшись i вивчаючи очi одне одного. Я намагалась заглибитись всередину його ока, хотiла побачити , що вiн думає насправдi. Менi не вiрилось у те, що вiн хоче дитину. Я боялась, що коли я народжу, вiн зненавидить мене i моє немовля назавжди. Тому я вибрала аборт...
   Вiн теж стояв i думав, що буде далi. Йому шкода було дiвчини, яку страшенно любив. Але вiн зажди боявся дiтей, вiн не хотiв робити дитинi боляче, як колись робила його родина. Вiн не хотiв, щоб його дитина страждала i дивилась на цей паскудний свiт. Не хотiв, щоб вона росла серед цього натовпу i розмовляла тою ж мовою, що i всi решта.
   I тут з лабораторiї вийшов лiкар... У мене в грудях похололо, повiки самi собою заплющились. Менi було важко стояти на ногах, голова закрутилась...
   - Спiвчуваю... Але...Ви... Не вагiтнi...
   -Що?, - я не могла повiрити у те, що чула. Це було такою радiстю для мене, я наче воскресла, - дякую лiкар, дякую...
   - За що? Ви не хотiли дитини?
   - Взагалi-то не дуже... Дякую...
   Ми заплатили за аналiз i побiгли геть, куди очi бачили...14 днiв кайфу продовжувались...
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"