Арина Левитина: другие произведения.

Німа Розмова

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Конкурс 'Мир боевых искусств.Wuxia' Переводы на Amazon
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-20
Peклaмa
Оценка: 2.00*3  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    часом нам нема до кого звернутись і ми починаємо вести розмову з Богом...


   Що робити? Чим зайнятись, Господи , покажи мені дорогу. Наведи мене на правильний путь. Прошу тебе , благаю, дай сили побороти ці дрібниці... Невже я маю згнити у цьому довбаному світі і не побачити того світла, світла живописців , письменників, піаністів, співаків, так тих довбаних співаків поп-музики? Невже я повинна згнити у цьому гімні, у цьому сліпому світі і не побачити Тебе, Господи??? Невже така моя доля? До речі, Господи, я не вірю в долю, не вірю в її чари, в її майбутнє, я взагалі нічому не вірю!!! Чуєш, Господи?? Ти хоч чуєш мене, чи ти тільки показуєш, що чуєш, а насправді Тобі начхати на мене? Ну скажи хоч щось, ну покажи мені знак. Дай мені дорогу...
   Авто, авто, авто, автобус, бус, тролейбус, Пежо, таксі. Так це нове приватне таксі, не державне , ні... У нас не має держави, у мене принаймні нема, у мене нічого нема, крім... Крім тебе - Господи, так крім тебе, але навіть ти не говориш зі мною, тобі начхати... Вибач...
   Стоїть, чекає, дихає, позіхає і дивиться поміж цей світ, читає між рядками, але не розуміє змісту, не бачить суті; так що її читання ні до чого не призводить, лише до хвороби, хвороби розуму, мислення. Думає так багато думає, думає над нічим, над прірвою, так це основна проблема її існування, основна задача... Хто ж її вирішить, хто допоможе знайти відповідь , як не Він, не Бог?
   --- Боже, схаменися будь ласка, ну подивись на мене, я вся належу тобі , я вся тут перед тобою, ну забери мене, я ж спеціально прийшла сюди, щоб ти мене забрав , ну коли вже настане мій час? Коли? Відповіді не було, не було нічого, окрім гулу машин, смороду вулиць і гудіння сигналізацій, більш нічого...
   --- Скільки мені ще так стояти, скільки ще чекати, може Ти хочеш , щоб я повернулась у забуття , продовжувала гробити своє здоров'я, колотись? Ну озвися! Ну чому Ти мовчиш, здається, що Ти кажеш: "Так", чи ти взагалі мене не слухаєш???
   --- Я розумію я не одна , я не одна в цьому довбаному Світі. І не кажи мені його любити, бо Ти його створив, ні не кажи! Я не поміняю своєї думки, вже надто пізно щось змінювати, до того ж навіщо це?
   Знов думки, знову хитання головою, биття руками по печінці у конвульсіях, так весь час, все повторюється. Це наче природний обмін речовин, природне коло, що весь час повторює ті самі дії, тільки в різницю в декілька хвилин, а може годин, а може і днів, років, віків, століть?
   --- Ну , Ти ж мене так доведеш, будь ласка досить , досить, я не витримаю, дай сили!!! Дай!!! - впала на коліна і почала ридати, почала мліти від горя , від блаженства, від втоми... Ноги не відчували нічого, руки тим більше , було чути тільки біль у скронях, темп обертання пальця біля висків... Так повна дурка, повна...
   --- Завтра? Ти кажеш завтра? Я не можу зрозуміти чому саме завтра. Ну поясни мені , я не хочу повертатись до завтра туди, не хочу, не можу!
   Тобі не здається це абсурдом, я розумію, що ти ніколи не помиляєшся, але зрозумій, що це жорстоко на рахунок мене!
   Знов повертатись ні це було вище неї , це було вище всього, навіть самої віри... Розмовляючи сама з собою вона нічого не бачила , лише дороги. Багато доріг, канадських доріг, що не мають початку і не відомо де знаходиться їхній кінець...
   --- Вона ж казала мені , що то кінець, що не має виходу, що я ніхто! Ти ж мав це чути, ти чув це, правда? Я ж не брешу тобі , це не галімі відмазки, ні це Правда, єдина Правда! Хіба ні?
   Мовчання , довге мовчання, роздуми над тою розмовою, над словами людини, її подруги, колишньої подруги, з колишнього світу...
   --- Ти чув мене: я вже не повернусь туди, ніколи не повернусь, роби що хоч зі мною, але я туди не вернусь, вони використали мене, насміялись і покинули як шмату для підлоги, але вони мене залишили не на підлозі , ні вони мене пошматували й кинули до темного підвалу! Ти ж знаєш як я боюсь темних підвалів. Ти знаєш мої страждання. Ти ж знаєш... Ну чому ти знову мовчиш? Чому? - знову схлипування, знову плач і благання про смерть: легку або важку , то не грало її, зовсім не грало...
   Машини, дороги, люди, слова, хлопці, чоловіки, тато. Так тато, тато який нічого для неї не зробив. Тільки багато патякав, бив, бив несамовито - от і тепер синці під очима, невиспані очі, холодні руки, як у мертвих і сухі нікому не потрібні ноги...
   --- Ти ж знаєш , як мені важко, як мені було важко тоді... ти ж усе знаєш і нічого не робиш, скільки можна? Я ж люблю тебе, ти ж навіть це знаєш, та ти все знаєш, крім мого справжнього болю, ти ж не відчуваєш його, Господи! І не кажи, що ти його чуєш, якби чув, то б не випробовував, тебе б не вистачило на таких як я, нас надто багато, навіть моя сестра, моя ненька, взагалі моя сім'я, усі крім тата. Хоча мені його теж шкода, він не винен, що його так виховали, що ти не допоміг йому. Він ж просив твоєї допомоги, де ти тоді був? Де?
   Рушила дорогою, рушила назад до тих, хто потоптався по ній, знову глянути їм у вічі і нічого не побачити, окрім насмішки , вона знала на що йде, але ж то Він її попросив, якби не Він, вона б і не пішла - заподіяла собі легку смерть і все... але вона підкорялась Йому, любила його і мліла перед Ним, якби не Він, її б вже не було і взагалі її б не було. Вона б не змогла розмовляти, бо більше ніхто ( крім Нього) її не слухав, так ніхто!
   --- Я йду востаннє ще раз подивитись їм у очі, подивитись і ще раз переконатись, я йду , бо Ти просиш, хоча сумніваюсь , що я побачу щось нове, але хай буде по-Твоєму, я ж люблю Тебе, люблю як нікого. Мені нема кого тепер любити! Лишився лише Т и!
   Йшла, блукала провулками, кварталами, під'їздами, дверима, барами, кінотеатрами, клубами, магазинами, стометрівками... Більше нічого не залишалось, потрібно було знайти їх , бо Він попросив її, бо Він показав їй цю дорогу. Вона звичайно не була новою, але вона була оновленою. Йшла декілька годин, але все-таки знайшла те, що шукала...
   Він працював комп'ютерним адміністратором, його життя було на вищому рівні , у вищому колі. Так він був розумником-інтелігентом, який не потребував її, не потребував її нещасливої, на його думку, любові. Йому нічого не було потрібним, дівчину він мав коли хотів: на один день, на місяць, частіше на декілька годин, йому цього вистачало. Робота, друзі, збори, пияцтва, гульня кожного дня... Але основне , що всі його вважали розумним, добрим і чесним. Друзі казали, що це одна нормальна людина з їхнього суспільства, йому можна довіряти, з ним єдиним можна мати справу.
   --- Ну то як, Ти задоволений? Я ж прийшла , сказали , що він зайнятий, що у нього конференція, а потім зустріч з міс Помаранч, чи як там її... Що я маю робити тепер, я повинна виколупати їй очі, повидирати волосся, чи каструвати його? Ну скажи хоч щось не мовчи! Я не маю вже сили боротися з ними. Дай мені спокій , Господи, дай хоч померти. Візьми мене, я сидітиму тихенько і не заважатиму!
   --- Міс , ви говорите самі з собою? Тут здається нікого нема.
   --- Так нема, а мені й нікого не треба, ви прийшли повідомити мене про якісь зміни?
   --- Так я прийшла повідомити вас, що шеф зможе з вами поговорити через дві з половиною години! Ви згодні?
   --- Йох... Так я згодна, можна тут почекати?
   --- Звичайно, зараз я принесу вам журнали, зачекайте я передам шефу про вашу згоду, - жінка вийшла з покоїв і лишила її саму на одинці з Богом.
   Як тільки двері зачинились думки знову всі перемішались. Змішалося все, весь її розум скипів , здавалось випарується вся сіра речовина, якщо вона посидить тут ще декілька секунд, але тут вона знову почула Його голос!
   --- Дякую, що нагадав про Свою присутність, дуже дякую, якби Ти не нагадав, я б не витримала і втекла. Так Ти весь час турбуєшся про те, щоб я все зробила як Ти кажеш. Я зроблю все як Ти хочеш, але Ти повинен пообіцяти мені, що забереш мене!
   До кімнати повернулась та сама жінка, та сама , що тільки що дивилась єхидно на неї, дивилась як на пляму на тлі Всесвіту, її навіть за суперницю не хотіла сприймати, наче вона не жінка, наче вона не така ж людина...
   --- Прошу, ось журнали, можливо хочете горнятко кави?
   --- Ні, дуже вдячна , але я нічого не хочу, просто попрошу мене тут залишити саму.
   --- Звичайно, як же інакше, - промимрила жінка і знову вийшла...Цього разу надовго.
   Я залишилась сама, залишилась з Тобою і водночас без Тебе! Ти як завжди був таким далеким і водночас таким близьким.
   --- Чуєш, Господи, у мене є до тебе розмова. Я не хочу тут сидіти сама і мовчати або лиш думати про тебе, я хочу чути тебе, або принаймні розуміти , що ти слухаєш мене! Я знаю, що я трішки божевільна , ну може навіть і не трішки, але ти ж любиш мене, я це прекрасно знаю, ти всіх любиш , навіть його, того котрий використав мене, як шмаття... Чи Ти вважаєш, що він був правим? Та ні я знаю, Ти так не вважаєш, але все-одно продовжуєш його любити, хоча я сама його ще досі люблю. Сама не знаю за що, але люблю. Ти не дав мені вибору , ти не дав мені право вибору: любити його чи ні, я приречена на цю підлу любов, яка ніколи не буде взаємною, о Господи! Інколи я його ненавиджу, але це буває дуже рідко, дуже. Це трапилось одного разу , коли він мене побив, коли він покинув мене у крові на підлозі і навіть не спитав як я себе почуваю. Я знаю, що він тоді був п'яним, але Господи це не виправдовує його, ні це навпаки, навпаки ще раз показує його натуру, його особистість!
   --- Ну що я повинна зараз йому сказати? Що? Господи! - я знову залишалась сидіти сама, мовчки і чекати хоч якоїсь відповіді, але її нажаль, не було нічого крім мене і моїх спогадів про те паскудне минуле літо, коли я познайомилась з...
   У кімнату увійшла та сама жінка тільки тепер вона була одягнена у пальто і модний кептарик, так ця жіночка була вся із себе. Її обличчя було все намальоване, довгі вії, були наполовину не справжнім, туш здавалось от-от розсиплеться, хоч вона вже потихеньку починала сипатись. А її малі тонкі губи були намазані помадою і великим червоним олівцем, навіть крива усмішка не могла зробити цю даму трішки симпатичнішою. Її фізіономію доповняли три сантиметри штукатурки, які мали от-от і відвалитись. Я вже не могла дочекатись коли це все-таки станеться, але жінка видно прийшла не за тим, щоб мені показувати виставу відпадання косметики з її ще поки що молодого фейсу.
   --- Я хотіла вас повідомити, що шеф зможе прийняти вас з хвилини на хвилину.
   --- О, чудово, а він зможе прийняти мене у себе в кабінеті ?
   --- Цього я не можу вам сказати, я знаю лише, що офіс закривається.
   --- Ясно, то я маю підійти до нього чи він сам до мене сюди зайде?
   --- Ні я закриваю кабінет , краще ви підійдіть до нього. До побачення !
   --- Прощавайте! -ледве змогла видавити я із себе у відповідь на фальшиве прощання тої намазюканої панночки.
   У його кабінеті на моє велике здивування було пусто, я не змогла ні сісти, навіть впевнено стояти не могла. Я просто хиталась з ноги на ногу і легко покусувала пальці. І тут зайшов він, так він завше був таким елегантним, таким випрасуваним, в принципі як і сьогодні. От тільки сьогодні він був не таким злим і не таки несмішливим. У його очах було щось нове , щось не таке як завжди, я ще не знала, що саме це було, але воно мене насторожило.
   --- Доброго вечора, у тебе якась справа до мене?
   --- Так, - сказала я, хоча сама ще не знала навіщо я сюди прийшла і що говоритиму далі...
   --- Ну то яка справа?
   --- Я хотіла попрощатись із тобою і твоїми друзяками! Я не хотіла просто піти отак, після того, що ви мені заподіяли!
   --- Ти кудись їдеш?
   --- Я? Їду? -я ще тоді не до кінця розуміла зміст цих слів, я ж не могла йому сказати , що їду на той світ. Він би мені не повірив, а сміявся би, а може навіть би запхав до псих-лікарні...
   --- Так, можна і так сказати, але це зараз не має ніякого значення. Я просто ще раз хотіла подивитись у твої очі! - я говорила сама не знаючи що, це все було абсурдом, але мені в той момент здавалось, що розмовляла не я , а Бог!
   --- Ясно! Ну то вперед, у тебе є ще повно шансів, до речі, не хочеш піти зі мною востаннє на вечерю, вже пізній час, треба було б повечеряти. Це було просто чудово , якщо б ми попрощались, саме таким способом!
   --- Я... - у мене знову відібрало мову, Бог ніби то замовк. Його вже не було чути, відповідати прийшлось самій. От і потрібно було думати самій! Я не могла втриматись від спокуси, від ще одного разу бачити його, дивитись у його очі.
   --- Ну?
   --- Добре, домовились. От тільки не надовго, я маю збиратись!
   --- Та добре, я не затримуватиму тебе... - він сказав це з якимось пофігізмом, так у його голосі відчувалась паралельність до обставин, все було по-барабану.
   І що я собі думаю? Скільки можна отак принижуватись , йому ж все-одно до тебе, а ти розпинаєшся тут, як не відомо хто... На думку прийшло дитинство, літній табір, коли вона вперше була з хлопцем, коли вперше її тіло дослідили, так по-іншому це назвати не можливо, вона ж все-таки не втратила цнотливості, але при цьому вона втратила недоторканість. Їй було боляче згадувати про це, це не були найкращі моменти її нікчемного життя. Тоді їй було дванадцять, але здавалось, що цій дівчині вже десь п'ятнадцять, якщо не більше. Так її довге по плечі темне волосся було таким шикарним, пишним і русявим, а її очі голубі і такі розумні здавались глибоким озером, що вже говорити за її великі чутливі губи, які час від часу переливались перламутром. Ця дівчина мала прекрасне обличчя, але мало, хто розумів його красу.
   Мені захотілось блювати, так я вже не могла витримувати того тиску, який діяв на мене через мої спогади про літо, про мої дурниці,
   про хлопця, кого я тепер рідко бачу і нам навіть нема про що говорити, ми зовсім чужі одне одному.
   --- Тобі ще не набридло отак йти мовчки , може хоч щось розкажеш, наприклад, куди це ти зібралась їхати і навіщо?
   --- Не думаю, що варто говорити про щось, коли воно ще не трапилось, я тобі напишу листа!
   --- Гаразд більше про це не будемо, ти не проти , якщо ми поїдемо до "Baby"?
   --- Ні , я не проти, мені , якщо чесно все одно, - я ще досі думала про літо і мене було дуже важко переключитись на нову тему, здавалось , що хтось навмисне хоче збити мене з пантелику і не дає мені думати над розмовою.
   --- Може ти ще й заночуєш у мене сьогодні, нам колись було добре разом, ну то як?
   Я не могла говорити, не могла , до горла підступив клубок, він застряг у мене десь і не хотів проходити далі. Мені так хотілось дати йому тоді ляпасу, повернутись і піти геть, але , Бог сказав терпіти, от я і терпіла.
   --- Не знаю, напевно що ні, я не маю часу зараз проводити час із тобою, я зранку повинна виїхати, так що сумніваюсь, що я зможу заночувати в тебе! - мені так було важко було це говорити, хотілось плакати, колотись, курити, ревіти, душитись, висіти на лампі , падати з 158 поверху або просто сидіти на хмарочосі і нюхати клей, все тільки крім того, що я зараз патякала, все крім цього, але вибору не було!
   --- Ну як знаєш, я не примушую, мені до того якось паралельно, просто хотілось , як належно попрощатись, але ти сама вирішуй.
   Я сіла у його авто, яке він купив за шалені гроші, так це було давно і тоді він не був таким багатим рагулем, тоді він був простим хлопцем з Техасу, який не мав нічого окрім декількох тисяч доларів...Ці гроші на авто він збирав довго і нудно, я навіть пам'ятаю, як він позичав декілька тисяч у своїх так званих друзів. Ми їхали не довго, але здавалось, що проминула вічність, ніхто нічого не говорив. У салоні просто грала музика, дивна музика, щось схоже на Radio Head , так це була єдина група яку він міг слухати, ну я маю на увазі , єдина з нормальних груп, все решта було сміттям.
   Ми приїхали у той граний бар, там як завше було страшенно задимлено і пахло пивом. Так цей запах виїв уже всі стіни і всі очі, що знаходились у тому жахливому середовищі. Всі курили і пили. Кожен своє, хто горілку, хто пиво, а дехто спирт прямо з горла , але основне те, що всі були п'яні і не тямили себе від радощів, що вони тут знаходяться.
   --- Ти будеш пиво?
   --- Ні, я хочу чогось міцнішого, можливо лікеру, краще кавового.
   --- Okay my darling! - він встав, підійшов до мене і поцілував, я навіть не встигла відвернутись і не мала сили припинити це, та я навіть і не дуже
   прагнула щось припиняти, все-таки його губи, вони були вищі моїх сил! Ми цілувались декілька хвилин. Він навіть нагнувся заради мене, не знаю чи йому було зручно чи ні, мене це якось тоді не турбувало, основне те, що він був зі мною, що його губи в цей момент належали мені, тільки мені. Не знаю кому вони належали півгодини тому, але зараз вони були моїми , тільки моїми. Його губи - це щось неймовірне, це наче дві гарячі росинки, що завжди палають і ніколи не втрачають свого жару, інколи мені навіть здається, що я цілуюсь не із справжньою людиною, що це щось нелюдське, наче дух якийсь, скоріше всього злий. Коли він цілується, його обличчя стає самовпевненим, відвертим і навіть трішки гордим, він був схожий на мисливця, який схопив свою здобич, у найнесподіваніший для неї момент. Так, цілувати його, це просто кайф для мене, у цю мить я забуваю про всі наркотики цього світу, мені не треба нічого, тільки відчуття цих двох краплин на своїх вустах.
   Ми припинились займатись цілуванням, він піднявся і рушив нічого не сказавши вперед, до бармена. Його не було декілька хвилин, за цей час я ще раз спробувала оцінити ситуацію, спланувати свої майбутні дії, але у мене нічого не виходило, до того ж Бог мовчав, за цей вечір Він не промовив до мене ані слова! Це було образливо!
   --- Ось тримай, твій лікер і мій джин, до речі ти не хотіла б морозива, чи ти голодна?
   --- Ні я не голодна. Морозива хотіла б , але лише сливового і з варенням!
   --- Добре я зараз принесу, зачекай ще трішки.
   Він знову зник, знову пропав безвісти за спинами тих п'яниць, що сиділи попереду і нічого крім лиття пива по своїх горлах не чулим!
   Я знову думала про нього, про його нахабність і самовпевненість, так він знав моє болюче місце, знав , що я обожнюю його губи, що не зможу втриматись перед цією спокусою, у цьому ж він був спеціалістом.
   --- Я знову тут , знову весь твій, весь до твоїх послуг! - іронічно усміхнувся, з цієї посмішки я зрозуміла, що насправді він не тут і не зі мною , і взагалі він нікому не належить, навіть собі!
   --- Я рада, що ти повернувся, а то мені набридло сидіти тут самій і розглядати ці тупі обличчя, що так і прагнути зазирнути під мій светрик.
   --- Вони цього не зможуть зробити, вони не мають на це право, тільки я маю право зробити цю річ, я їм це покажу. Хто ти кажеш на тебе дивився?
   Я піднялась і хотіла піти геть, я не могла витримати цього нового удару, я не могла стерпіти його слів, я розумію, можливо він і не хотів мене образити, але образив. З яких це пір він вважає, що я належу тільки йому і що тільки він має право дивитись на мене? Хто йому дозволив так думати? Хто?
   --- Куди ти? Що сталось, тобі не сподобалось морозиво?
   --- Ні, мені не сподобався ти і цей бар, і навіть це паскудне морозиво, до речі, від твоєї сорочки пахне дешевими жіночими парфумами, міг би і переодягнутись!
   --- Та добре тобі вже дутись, скільки можна за кожний мій жарт створювати сцени?
   --- Я нічого не створюю! Просто твоє нахабство перейшло уже всі межі!
   --- Ну а як я маю поводитись, коли ти щезаєш на декілька місяців, навіть телефону не залишиш!
   --- Я мала складний період життя, я не можу тобі розповісти, ти нічого не зрозумієш!
   --- Ну і так завжди - ти ніколи мені нічого не розповідаєш, скільки я можу це терпіти, як я можу тобі щось довіряти , якщо ти отак до мене ставишся!
   --- Не знаю. Па!
   Я хутко вийшла з того запльованого бару і пішла навпростець до аеропорту, до того місця , де знаходиться багато людей ,машини і взагалі там купа всього... Мені хотілось ще раз глянути на оту метушню Всесвіту! Але , нажаль, він мені не хотів давати спокою, він узагалі нічого не хотів робити для мене. Все його життя було тільки для нього, він ніколи не думав про Інших, про Їхні переживання, про Їхні турботи, Їхні страждання! Мені так хотілось побути без нього, побути в спокої, забути про все , про сьогоднішній вечір. Про мовчання Бога. Ну чому він мовчить? Чому не хоче допомогти мені?
   --- Боже, ну змилуйся - відізвись, не будь глухим до мене, Ти ж обіцяв мені; забери, бо я вже не можу. Я не стримаюсь зараз, я люблю цю людину , люблю, тож забери мене поки я не наробила дурниць!
   --- Чуєш? Ну чому ти знову мовчиш, я вже не маю сили говорити сама, ти не даєш мені ніякої відповіді , це наче німа розмова, вона є зовсім пустою, розмова божевільної людини!!!
   Я ступила ще кілька кроків і тут мене наздогнав він, так тікати було тупо, але стояти на місці і чекати невідомо чого, теж було не найкращим виходом.
   --- Ідемо за мною, пішли , я хочу дещо тобі пояснити, ти ідеш?
   --- Ні , я йду збиратись, вже і так багато часу потратила на ці безглузді балачки із тобою! Мені треба вже їхати!
   --- Та спинись же ти , скільки можна отак поводитись? Мене це все вже задрало!
   --- Ну то вперед, якщо задрало, то чого ти отут стовбичиш, я ж тебе не прошу проводити мене додому!
   --- Та іди ти зі своїми підколами подалі, я вже не маю сил з твоїм характером! Останній раз питаю ти підеш зі мною поговорити чи ні?
   Я стояла і чекала невідомо чого, просто стояла і дивилась в небо, мені так хотілось , щоб Бог зараз забрав мене, щоб він згадав , що існує така дівчина , яка стоїть і чекає його на якійсь задрипаній вулиці серед купи сміття!
   --- Так я іду! - я пішла за ним до того сраного авто, яке вже чекало нас і ніби манило своїм перламутром. Я сіла на сидіння і закрила долонями своє обличчя, мені чогось-то не хотілось зараз бачити його очі, мені взагалі нічого не хотілось.
   --- Я хочу , щоб ти поїхала до мене додому, я взагалі хочу , щоб залишилась зі мною! Розумієш?
   --- Ти знову про своє? Скільки можна?
   --- Зачекай я ще не закінчив , не перебивай мене, я хотів сказати, ну в принципі я хотів вибачитись за все, розумієш?
   --- Добре я тобі вибачаю, але маю йти, ти вже закінчив?
   --- Ні ще не закінчив!!! - він підсунувся до мене, сильно мене обняв, так сильно, що мені почалось здаватись, що я зараз не витримаю і Бог мене забере. Я відчувала, що зараз задихнусь, це було і смішно і гірко водночас!
   --- Та відпусти мене, ти що садист якийсь, я все зрозуміла, тільки не треба мене душити, - сказала я трішки хриплувато.
   І він знову цілував мене, знову притискав до себе і виливав свої почуття на мене, він цілував мою шию, мої губи, мої щоки, мої очі, всю мене, він не міг спинитись. Я була для нього наче наркотиком. Нарешті він припинив мене цілувати, але на моє здивування мені стало від цього тільки гірше, мені хотілось продовження...
   --- Ну що поїхали до мене?
   --- Поїхали! - сказала я навіть не подумавши над змістом цих слів, мені все вже було все-одно.
   Коли ми їхали до нього додому він мовчав, навіть не подивився на мене, здавалось , що він напружено про щось думає. Я теж не прагнула говорити та я навіть не знала , що йому казати, як поводитись взагалі. І тут він глянув на мене, подивився уважно мені в обличчя і сказав:
   --- У тебе красиве обличчя, дуже красиве, я чомусь ніколи цього не зауважував, сам не знаю чому! Ти зараз така прикольна , така гарна , мені хочеться тебе фотографувати, ти не проти, якщо я вдома зараз візьму фотоапарат і буду тебе фоткати?
   --- Я не знаю, я зараз хочу теплої ванни! Більше я нічого не знаю. Поговоримо про це пізніше , добре?
   Коли я це сказала , я почула дивний звук і страшенний удар в голову, більше я нічого не чула і не бачила , все наче зникло! Було страшенно боляче , але коли я загубила свідомість, то мені вже було все-одно. Прокинулась я не знаю коли, здається часу багато не пройшло, але страшенно боліла голова і рука. Коли я відкрила очі, то побачила , що моя права рука уся в крові, а він лежить наче не живий. Я почала його тормошити і він ледве відкрив повіки.
   --- Агов, що з нами сталось? Ти можеш мені пояснити?
   Він мовчав, а на вулиці нікого не було, це вже була ніч, авто стояло збоку дороги.
   --- Я не знаю що з нами, ми здається у когось врізались, хоча я не бачу жодної машини. До речі, у мене страшенно болить плече?
   Лише зараз я побачила , що у нього груди всі у крові. Він просто-таки стікав кров'ю, це було просто жахливо. Я хотіла встати, подзвонити в лікарню, але не змогла навіть ворухнутись здавалось , що моє тіло було паралізованим. Мені навіть здавалось, що я вже померла і що це моя душа ще тільки починає відлітати.
   --- Я люблю тебе, дуже люблю, я радий , що помру з тобою... Я все зрозумів, все!!! Я зрозумів, що ти найкраща людина у світі. Ти навіть не людина, ти янгол, не смійся я серйозно кажу, - він говорив це так повільно і його було погано чути, здавалось, що йому це страшенно важко говорити.
   --- Ти мариш, не переживай все буде колись добре, колись, колись, колись... Все буде добре, не прощайся. Не говори мені цього, я хочу любити тебе ,хочу бути з тобою! Я не хочу жити без тебе, ні не помирай. Не лишай мене саму!!! Господи, невже ти забереш його , невже я буду жити, невже? Це не справедливо, ти обіцяв!
   --- Про що ти говориш?
   --- Мені Бог дещо пообіцяв, він казав , що забере мене завтра, тому я повинна була їхати, точніше йти на той світ, але я не думала , що він забере тебе, я хочу померти разом з тобою!
   Я прижалася до нього, притулила губи до його рани, до його ще теплої крові, що струмила з його грудей. Кров була такою темною, а вночі вона здавалась навіть чорною, як земля. Але мені було все-одно, я цілувала його рану , я гріла її, я лежала на ньому і дихала йому в лице, хотіла його зігріти, а він все втрачав свої сили, втрачав помалу свідомість і взагалі він тоді все втрачав!
   --- Ну не мовчи , не покидай мене...Тільки не це, тільки не так...
   --- Я люблю тебе, люблю. Прости мені все, дуже шкода , що я не зміг так і пожити з тобою, але я радий , що зрозумів під час дороги додому, зрозумів усе. Мені навіть не шкода , що за своє прозріння я заплатив життям, основне те, що ти пробачила мене, я знаю , що ти пробачила, ти ж мене ще любиш?
   --- Люблю, дуже люблю, люблю як ніколи, я все готова відати лиш би ти жив!
   --- Нічого не треба віддавати, я хочу побачити Його, я хочу поговорити з ним і попросити за тебе! Не знаю чи він мене прийме, це не основне, основне те , щоб він забрав тебе, якщо ти цього так хочеш!
   --- Не говори так, не засмучуй мене ще більше.
   --- Я люблю...- він так і не договорив, він не встиг сказати це, хоча я знала, що він хотів сказати, але все-одно я нічого не змогла з собою зробити, я розревілася, я просто не витримала і заплакала , точніше заридала. Його обличчя сяяло і навіть біль не зміг подолати його твердої усмішки, що осявала усе його обличчя. Його губи були ще гарячими. Я доторкнулась до них своє рукою холодною, як лід , і відчула їх жар. Так він помер щасливим, але він залишив мене одну і нещасну. Я плакала не перестававши , мені було так образливо, що я знову програла, знову сама і нікому не потрібна, що моя любов загинула в той момент, як тільки народилась!
   Не знаю скільки я ще так сиділа, можливо я заснула принаймні я прокинулась уже не в машині і коло мене не було його, не було моєї мертвої любові, не було крові, не було холоду і ночі, навколо себе я бачила світлий тунель, всюди було світло, це світло засліплювало очі, спочатку мені здалось, що я в псих-лікарні, але потім я зрозуміла, що лікарні не бувають таких великих розмірів, ні це було дещо інше. Навколо я відчувала приємний аромат, усюди пахло апельсинами, точніше якимись фруктами і чимось солодкуватим, цей запах надихав на хороші роздуми, життя виглядало наче в рожевих окулярах. Я почула якісь голоси, хотіла ступити вперед і подивитись звідки долинають ці дивні звуки, але я не змогла зробити кроку, я просто летіла , летіла над цим білим простором. Лиш тоді я зрозуміла, що це вже не я, що це моя душа і я знаходжусь не на Землі, ні я вже на небесах і мене кличе він, кличе моє щастя і разом з ним напевно чекає мене Господь, який все-таки виконав свою обіцянку!
   --- Господи дякую, дякую тобі, прости , що я зневірилась. Прости...
   І я полетіла туди, туди, де чекали мене мій Отець і моє щастя, де вони обоє чекали мене і переживали за мене, лише вони по-справжньому мене любили, лише вони...
   Господи, дякую тобі!
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

Оценка: 2.00*3  Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Д.Маш "Детка, я твой!"(Любовное фэнтези) Е.Вострова "Канцелярия счастья: Академия Ненависти и Интриг"(Антиутопия) М.Юрий "Небесный Трон 5"(Уся (Wuxia)) Грейш "Кибернет"(Антиутопия) А.Светлый "Сфера: эпоха империй"(ЛитРПГ) С.Панченко "Warm. Генезис"(Постапокалипсис) А.Кутищев "Мультикласс "Союз оступившихся""(ЛитРПГ) А.Тополян "Механист 2. Темный континент"(Боевик) К.Федоров "Имперское наследство. Вольный стрелок"(Боевая фантастика) М.Лафф, "Трактирщица-3. Паутина для Бизнес-леди"(Любовное фэнтези)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Институт фавориток" Д.Смекалин "Счастливчик" И.Шевченко "Остров невиновных" С.Бакшеев "Отчаянный шаг"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"