Аннотация: панкiвська молодiсть, що минає так швидко, але залишає такi глибокi слiди всерединi.
Сидиш в цих голих, холодних стiнах, що довкола тебе, сидиш i бачиш лише сiру пустоту, що оточує тебе з усiх сторiн. I тобi так хочеться вирватись iз цього кабiнету, з цiєї темряви, з цiєї вулицi, з цього району, з цього мiста i опинитися на рокотецi, опинитися у вчорашньому днi. Але цей день минув, поцiлунки минули, музика вже не долинає до твоїх вух, до твоїх очей...Ти всього-на-всього зараз у в'язницi для розуму, ти звiдси не можеш пiти, навiть , якщо ти зникнеш на сьогоднi - ти повернешся завтра, пiслязавтра, через мiсяць, два, три, сiм, рiк, але ти обов'язково повернешся у цю в'язницю, бо тобi ще нема двадцяти одного, бо тебе ще не запхали у вiддiлок для дорослих.
Ти знову згадуєш вчорашнiй день, вчорашнiй вечiр вiд сьомої до пiв дванадцятої -години щастя i болю. Ти була щасливою, ти отримала блаженство, кайф, екстаз. А тепер це все закiнчилось i ти чекаєш чергової рокотеки, наступної зустрiчi, поцiлункiв пiд музику, пiд стрибки гадiв довкола вас i шелест курток пiд вашими розгарячiлими тiлами. Вiн ковзав по твоєму тiлу, яке вже знемагало вiд спраги, руками такими теплими, вмiлими, що приносять тобi таке задоволення. Вiн доторкається кiнчиком свого язика до твого i ви з'єднуєтесь в одне цiле, в один потiчок. Його рухи, його дихання, твiй пульс i все це збуджує вас обох, все це призводить до незадоволення навколишнiх людей. Вони вважають , що ти i Вiн себе вульгарно поводите, що ви обоє займаєтесь аморальними речами привселюдно. Але тобi вже все-одно, основне те, що вiн так старанно , так турботливо i водночас дико облизує твої пальцi. Ви такi голоднi, такi спраглi , здавалось, що вас обох вже багато мiсяцiв поспiль тримали замкненими вiд навколишнього середовища. I ось вас нарештi випустили, вам дали волю i ви побачили одне одного...
Вiн лежав на цупких куртках i гриз шнурок куртки однiєї твої подруги. Ти наважилась пiдiйти, бо тобi страшенно кортiло заговорити з Ним i почути його голос. Ти спитала чи йому смачно отак жувати шнурок, ти прекрасно розумiла, що це було одне з найтупiших запитань, якi тобi довелось виголошувати у твоєму життi. Його вiдповiдь нiчого не означала, вона була надто короткою i простою за змiстом для того , щоб над нею думати :"Нормально..."Але ти не хотiла зупинятися на цiй вiдповiдi , тобi не хотiлось закiнчити цю короткочасну розмову саме так, ти прагнула iншого... I ти пiдiйшла, лягла на куртки грудьми донизу, затаїла дихання.
Вiн був твоїм однодумцем, що також не любив тратити дорогоцiнний час намарно, вiн також прагнув тебе, рвався дiстатися тебе, вiйти в тебе, залишитися там навiки. Вiн поклав свою таку мiцну i дивовижно приємну руку на тебе, на твої плечi, на твоє волосся, i почав пестити тебе своєю оксамитовою шкiрою. Ти у свою чергу поклала свою руку на його груди, на його м'язи, на його губи, що так i кусали твої тендiтнi пальцi, що облизували їх i доводили тебе до самозабуття, екстазу.
Вам обом було паралельно до того , що всi виставили свої баньки на вас, що всi цi самотнi i займанi панки дивляться на вас iз шоковим виразом обличчя. Тобi було насрати навiть на те, що твоя сестра кричала тобi про твоє божевiлля, про аморальну поведiнку серед людей. Та якi вони люди? Хiба це люди? Якiсь скiни, що б'ють тебе гадами по головi, що штовхаються i падають на Його ребра, що роблять боляче Йому...невже це люди, особистостi, якi мають мозок, сiру речовину? I ти просто закриваєш повiки, просто впадаєш у забуття i забуваєш про все крiм Нього, крiм його пальцiв у твоїй ротовiй порожнинi, якi ти з безмежною радiстю прийняла.
Це не могло довго тривати, ви не могли отак довго насолоджуватись своїми руками, вам потрiбно було щось бiльше , щось нове i невiдоме мiж вами двома. I це сталось, твоя мрiя збулась. Твої сподiвання здiйснились - ви знайшли одне одного, вашi погляди нарештi зустрiлись, вашi губи злились. Ти навiть не бачила , ти просто вiдчула , просто все сталось настiльки природно i бездумно. Iнстинкт, кохання, любов, захоплення, пришпил, голодування чи що? Що це було? Ти ще досi цього не знаєш, вiдповiдь прийде з наступною рокоте кою, бо таке в тебе життя, бо така твоя доля. Життя вiд рокотеки до рокотеки, вiд запитань до вiдповiдей i так до самої старостi, а можливо до смертi -повного знищення органiзму. Але в той момент тебе не турбувало, що буде далi, тебе не цiкавив наступний день, нi ти просто млiла вiд його очей, його нiжної шкiри, його м'якого волосся, такого свiтлого i приємного для погляду. Ти цiлуєш його шию i вiдчуваєш якесь пробудження твоєї середини, якесь друге народження твоєї плотi, твоєї кровi.
Музика, шум i водночас повна тиша, бо ти знаходилась у iншому свiтi , у iншому вимiрi , ти не належала тiй рокотецi, тим людям , що стояли у колi навколо тебе. Iнколи ти вiдкривала очi i милувалася ним, радiла тому , що вiн поряд. I що в даний момент вiн належить тiльки тобi. I тебе не турбує, що вiн можливо п'яний, що вiн iмовiрно не контролює свої вчинки, ти теж не твереза. Просто ти прекрасно розумiєш, що алкоголь лише допомагає вам, лише додає сил, натхнення, смiливостi. Ви готовi на все, але поряд люди, на вас кидають верхнiй одяг, вас хочуть закрити, люди не хочуть заздрити, але є й такi , якi знiмають куртки, якi хочуть поглянути на вашу мову без слiв, на ваше особливе спiлкування, яке пiдвладне тiльки вам, бо тобi здається, що тебе ще нiхто так не розумiв, нiхто ще не був настiльки близьким, не у фiзичному планi, нi у духовному , у внутрiшньому свiтi. Ти розумiв її без слiв, жодна твоя дiя не розчарувала її, нi навпаки ти тiльки змiцнював її упевненiсть.
Але рокотека закiнчилась, минулись тi два днi забуття, болi, фiзичної болi у губах. Цiлих два днi тебе пекло , гризло, пухло, але тобi було начхати, ти зрозумiла, що ти мазохiстка, так, разом з ним тобi начхати на свою бiль, на все. Ти думаєш тiльки про його нiжну шкiру i про його губи. Ти так чекаєш , коли вони знову доторкнуться до тебе , коли знову стануть твоїми, коли вони зiллються з тобою...
Iнколи ти мучишся через те, що не знаєш його думки на рахунок тебе, але твiй потяг долає усе, навiть найбiльшi сумнiви серця, що так б'ється , коли його бачить.
Ну де ти , чом ти так далеко, про що ти думаєш, не зникай, подзвони, прийди, поцiлуй, обнiми, доторкнись своїми гарячими руками до мого холодного тiла. Воно так змерзло без тебе у цих чотирьох стiнах, воно так чекає тебе, так прагне твої дотикiв , твого шепоту, твоїх губ, зубiв, язика, усього тебе. Але ти мовчиш , ти не чуєш, ти зараз далеко, в iншому свiтi , в iншому мiстi, на iншiй вулицi, в iншому будинку, в iншiй квартирi, навiть в iншому лiжку, ти взагалi в минулому. Тепер ти не знаєш за теперiшнє, за завтра, пiслязавтра...
Твої вуста стогнуть вiд болю, їм не допомагають нiякi лiки, твоя шкiра обпечена твоїми поцiлунками, але ти хочеш ще, ти не можеш спинитись , заспокоїтись, наїстись, напитись. Вони прагнуть продовження, все твоє єство хоче продовження i воно боїться залишитися самотнiм , без тебе, бо бiльше нiхто тобi не допоможе як не вiн. Ти заразив її хворобою, от ти i вилiкуєш її, якщо не вiдвернешся, якщо не забудеш, якщо не насмiєшся... Ти не боїшся його, не боїшся його не розумiння твого листа, твого послання, твого крику душi! Нi! Ти просто помреш , твої губи помруть, якщо ще хоч раз не доторкнуться до його вуст...
Ти вiриш? Вiриш у щось довготривале, у щось божевiльне, таке саме як наша зустрiч на рокотецi, як цi два днi, ти вiриш у їхнє продовження?
Поцiлуй її ще раз i ще раз , ще раз i ще раз i так безконечно. Цiлуй поки її губи не зiтруться на порох, поки вона не загубить свiдомiсть, поки не втратить своє тiло i її душа не пiднiметься до того пiку Блаженства!
Вмерла..., так i не дописавши цей лист, так i не зустрiвши тих губ ще раз, так i не дочекавшись чергової рокотеки...