Світова Каналізація
Журнал "Самиздат":
[Регистрация]
[Найти]
[Рейтинги]
[Обсуждения]
[Новинки]
[Обзоры]
[Помощь]
Розділ I
Кожного дня дивишся на оту так звану дружбу, яку так старанно описують люди:" Яка вона прекрасна і віддана", про яку так красиво пишуть поети: "О, друг мой неземной!",або про яку так багато говорять священики: "Люби ближнього, як самого себе!"
І так весь час, так все життя, ми весь час думаємо про неї, дихаємо нею, як забрудненим повітрям, і навіть не помічаємо, як наші легені вже чорніють, як наше дихання стає важчим і ми дістаємо хворобу. Так хворобу, не завжди вона проявляється на нашій поверхні :" Я дістав хворобу, нею можна пишатись, бо вона психічна..."( щось схоже на вірш Андруховича). Так і в нашому дорогоцінному ,правдивому, радісному житті. Ви, напевно, помітили, що я зовсім не лицемірю? Еге ж правда -це основа нашого життя. Ніхто ніколи не бреше, особливо друзі, які також ніколи не заздрять...І це все правда чистої води... Люди, ви колись бачили чисту воду у Львові, наші ж крани переповнені нею, а Полтва є тому підтвердженням, вода -це найчистіше, що є у Львові, в принципі , як і наша дорогоцінна дружба.
Отож бо й воно, наша дружба - це найкраща центральна каналізація міста Львова. Ви напевно смієтесь, а може вважаєте, що я дурна і пишу повний дибілізм, повірте мені що ви помиляєтесь, що весь світ помиляється. Звичайно легше сперти все на мене, в усьому цьому винна та, що написала таку дур, але ви знову ж таки робите неправильно, ви знову помиляєтесь, якщо так подумали. Okay, я замовкаю, досить писати про те, чого ви і так не зрозумієте, я просто наведу приклад дружби, відданості, правдивості, чесності, щирості, щедрості, самопожертви і т.д. і т.п.
Розділ II
-Привіт, я так давно тебе не бачила, ну і як ти? О, у тебе нові черевики і де ти такі взяла, а скільки вони коштують, а в тебе вони тріснули!!!
-Я знаю, я до речі, нормально, якщо тебе це цікавить, а ви як тут, як там Ярема?
- Ярема? Нормально, до речі, ти могла хоч би подзвонити йому, нам могла і не дзвонити, але йому...
- Я не змогла, та я думаю, що він не образився, а які у вас плани на сьогодні?
- У нас, тобто у мене з Яремою? Я думала, що ви ще разом...
-А ми і є разом, хто тобі сказав, що ми не разом? Просто я питаю взагалі, що ви сьогодні збираєтесь робити, Ліна?
- Ну я взагалі-то іду за касетою в "Метро" за " Deaf Towns", а що?
- О, я можливо піду з тобою, я так за тобою скучила, до речі, де зараз Ярема?
- Він у кав'ярні, здається разом з Сонею, Олегом та Аврамом. До речі, Аврам запропонував Соні зустрічатись! Він такий дурень, треба ж було до такого додуматись, вона ж така уродіна!
- Ну я так не думаю, вона навіть дуже симпатична. Ну можливо не дуже густе волосся, але за те у неї чудова фігура і личко нічогеньке, я за них дуже рада.
- Ти що? Соня симпатична? Та ти з глузду з'їхала, та навіть ти набагато краща!
- Ха, ну ти і сказонула... навіть я , дякую за комплімент, добре Ліна я йду в кав'ярню, ти йдеш?
- Та не ображайся, я просто не подумала, я мала на увазі , що ти набагато краща.
- Я все зрозуміла, ну то ти йдеш?
-Так, от тільки йдемо будь ласка до туалету на хвильку!
- Нащо?
-Я хочу подивитись у дзеркало, мені потрібно причесатись, до того ж у мене помада вже злізла...
-Вибач, але я тебе почекаю в кав'ярні, добре?
- Та добре вже , йди.
Ну я і пішла, пішла сама, мені просто не хотілось іти разом з нею до того жахливого туалету, іти так далеко лише для того , щоб зазирнути в дзеркало. І взагалі я відчувала весь час, що щось не так, що мене щось коле, так тихо і не помітно, але я все-одно відчуваю загрозу з боку чогось, чогось невідомого мені ще на той час...
В кав'ярні , як завжди було повно народу, крісла були майже всі зайняті, навіть столик за яким сиділи хлопці з Сонею був повністю заставлений пивом і крекерами, жодного вільного стільця.
-Ку-ку , мої любі, як ви без мене? -спитала я і поцілувала Ярему у щоку. Він розвернувся і надув свої губи, як маленька дитина.
- Ми нормально, а ти як? Чому не дзвонила, ми переживали, - відповів Олег.
-Я кльово, от тільки я не задоволена Яремою що з ним, Яремцю, невже ти не радий мене бачити, не хочеш мені поцілу-
вати?
І він все-таки поцілував мене, все таки зробив те, чого стільки днів чекав, він не стримався, навіть перестав ображатись.
- Ти мені не дзвонила, я хотів вже образитись, мала би совість я ж переживав, дзвонив тобі, а нікого не було вдома, ти ж поїхала зі всією сім'єю!
- Та я вже тут, а ось і Ліна!
Дівчина встала поряд з Олегом і натякнула йому, щоб він уступив їй місце. Хлопець не зрозумів натяку і продовжував сидіти на стільці покурюючи цигарку і уважно слухаючи мене.
- Я , до речі, приїхала ще зранку та не хотілося бігти з самого рання сюди, от і вирішила затриматись трішки, люди ви знаєте, сьогодні у моєї знайомої день народження, ви повинні її знати, вона була з нами на минулій рокотеці, пам'ятаєте Реґіну?
-Так, така чорненька, під каре стрижена. Так? - спитав Ярема, він тут один добре пам'ятав людей на обличчя, з іменами було трішки важче.
-Ага, ну в неї день народження і вона нас запрошує, то ви зможете прийти, за тебе, Яремо, я навіть не питаю.
- Та напевно, - сказала якось невизначено Ліна, встала і пішла до виходу перед тим попрощавшись з нами всіма.
Розділ III
Наступний день був для мене тяжким. Я мала купу атестацій і модулів, життя летіло невизначеним темпом, я навіть не мала часу на Ярему і на його любощі, лише під час обідньої перерви я дала Ліні, оскільки вона була моєю найкращою подругою, почитати мій щоденник, деякі мої почуття. Коли вона закінчила читати я спитала чи можливо таке надрукувати десь, чи взагалі їй сподобалось?
- Ну ти знаєш, то трішки бурда, як на мене...
-Ага, ясненько, та я розумію, мені самій не дуже подобається, - промовила я ледь-ледь чутно, мені стало трішки погано, хотілось виригати свої нутрощі і вишкрябати собі очі, щоб не бачити навколишнього середовища. Я просто підійшла, поцілувала Ліну в щоку і попрямувала до Яреми. Він , як завжди знайшов для мене трішки часу, я пояснила йому, що погано себе почуваю і йду додому, що вже не хочу тут нудитись, так що разом ми додому не підемо і взагалі краще сьогодні до мене не заходить, бо тато мій захворів, не вистачало, щоб Ярема заразився.
Отож я попрямувала до маршрутки сама-самісінька. Було холодно і трішки морозяно, на деревах де-не-де виднівся іній, що псував мені настрій і думку про теперішню осінь, все нагадувало про зиму, що от-от і наступить мені на п'яти. Довелось сильніше закутуватися у шалик і натягувати шапку на вуха, все-таки вітер гуляв на вулиці шалений. Чекати маршрутного таксі довело не дує -то і довго, всього на всього чотири хвилини, за цей час у мене встигнули замерзнути ноги, промокнути коліна від проїжджаючих машин, що розбризкувались довколишніми калюжами, закоцюбти руки(я забула вдома рукавиці) і взагалі я вже почувалась душею, що літає над свої понівеченим тілом. По дорозі додому я думала про Ліну, про її сьогоднішні слова, про те, що мій щоденник -повна бурда і що взагалі такого краще нікому не показувати, бо обсміють. Думки про це не надихали, а навпаки засмучували, мені навіть чомусь захотілося заплакати, не від того, що мій твір бурда, а через ту інтонацію з якою Ліна говорила про мій щоденник, про мою душу, яку я їй повністю відкрила.
Вчора на те день народження Реґіни ніхто не пішов, я наприклад, просиділа вдома, читала "Торбу", слухала ініціативу. Навіть пофарбувала своє волосся у морквяний колір, звичайно прийшлось довго набавитися із ним: вибілитись набіло, точніше на жовто, а лиш потім фарбуватись дорогою фарбою у "моркву". Мама мені навіть підрівняла кінці , я зробила собі маску, що робить шкіру оксамитовою. Близько дванадцятої години я лягла на своє миле ліжко і почала читати Юрка Іздрика" Історія хвороби". Після цього всього випила горнятко кави, і почала створювати, писати, творити, плести усілякі дурниці у своєму дорогоцінному деннику. Сьогодні я вирішила написати про маленьку дівчинку, яку люди знайшли неживою, задубілою, холодною, незворушною на землі. Мені писалось легко, ручка бігла по папірцеві швидше від самих думок, навіть не хотілось лягати спати, бо знала, що завтра буде ще важчий день, що завтра треба знову вислуховувати Ліну... Десь о півночі почалась "Ніч асоціацій" з Djanko, який сьогодні включав напрочуд галіму музику, за те тема була просто суперова: "Коло..." Переповнена власних думок вирішила подзвонити на радіо. Це було важко зробити, весь час було зайнято, так хотілось почути голос Djanko і вилити просто всі свої думки в прямий ефір, або навіть не в нього, а просто на хлопця, який сидить зараз біля телефону і говорить з якоюсь кобітою про кохання, а може навіть про коло, хто його знає... Але я все-таки додзвонилась на те проклятуще 102,5 Fm, все-таки дістала те, що хотіла і розірвала те коло. Звичайно це тільки перше коло, попереду таких ще купа...
Розділ VI
Дзвінок, піднімаєш слухавку:
- Привіт, це я -Ліна, ти сьогодні йдеш на концерт?
- Привіт! так іду, за мною має зайти Ярема, а ти на яку годину пошкандибаєш?
- Напевно на восьму, просто мама загрузила прибирати в кімнаті!
- Ясно, ну то ми зустрінемося вже на місці, я так розумію. Я з Яремою йду на шосту, ми ще хотіли виставку подивитись...
- Ну то просто супер, зустрінемося на місці, люба.
Сіла і подумала про... Ти його вже так давно не бачила , ти вже зовсім забула про нього, про те, що маєш певні обов'язки, ти взагалі забула про все крім дружби... А що вона дала тобі ? Ти маєш якусь вигоду, невже тобі віддячили за ту дружбу? Ні! І ще раз ні... ніколи , ніколи тобі не віддячать, всім паралельно до тебе, до твоєї відданості , всі наплювати на тебе, всім крім Земфіри & Rammschtein, всім крім Яреми, який дзвонить тобі кожного дня , який запорошує тебе до себе , але ти відмовляєш, бо йдеш з Ліною по магазинах, допомагаєш вибрати тканину на сукню. А що потім? А потім Ліна йде додому і навіть "дякую" не скаже... С.. а,П...а, Б...ь, К...а, С....о, Л.....а, П....я, Й....а в рот, Д ..а, Каністра...
А я продовжую сидіти, дивитись на стелю і перелічувати слова , що підходять до цієї особистості... І я зрозуміла , що таких слів є купа, якщо я зараз почну їх перелічувати то не вистачить навіть тижня для переліку. Мені стало набагато легше, коли я вголос сказала все те, що думаю про ту дружбу... Фак, ці обов'язки, ці натягнути обличчя, американські посмішки, це придуркувате хитання головою у знак згоди. Я ж зовсім не розумію її дій, я ж хочу сказати : "Скільки можна , я ж не приходжу до тебе додому і не лізу в твій холодильник, навіть коли помираю з голоду ... Я ж не ходжу взута у твоїй квартирі, я не почуваю себе , як вдома, тому що я пам'ятаю, що я в подруги і повинна вести себе належно. Я не думаю, що це нормально, коли люди приходять в гості і ведуть себе ,як останні свині, бо вибачте вони у знайомого вдома".
Напевно вам здається, що я чешу ідіотизм, можливо ви праві, але я є такою людиною, в певній мірі педантом, звичайно не на всі сто відсотків, але все-одно педант...
Мені зараз нічого не хочеться, а потрібно йти на рок-концерт, який почнеться через дві години, за годину повинен приїхати Ярема, можливо він вибачить мене і ми прекрасно проведемо час разом. Хоча хто його знає...
Я почала одягатись, потрібно було зробити одну річ, про яку я вже мріяла багато років, але лише тепер коли мені стукнуло вісімнадцять, я маю право це зробити! Я сьогодні підстрижусь під нуль, отож це моя мрія з п'ятнадцяти років і сьогодні я її здійсню. З хвилини на хвилину повинен прийти Антон - хлопець, якого я вже знаю дуже давно, який надзвичайно цікавий у спілкуванні, який є моїм сусідом і взагалі це суперова людина.
В двері подзвонили, отож мені довелось піднятися і відчинити двері.
- Привіт, це я!
- Привітик, заходь, я вже зачекалася, спочатку я подумала, що ти передумав мене обчикрижити
- Ні я з радістю зіпсую твою фізіономію. Ціле життя мріяв і ось настав знаменний день. От тільки моя машинка щось заїдає , можуть бути травми
- Агов, перестань знущатися з бідної після радіаційної жертви.
- Та я не приколююсь, все це дуже серйозно і небезпечно, так що мені потрібно звідси змитись до того як припензлює Ярема, а то він помітить твою поранену голову і мені капці...
- Добре досить чорного гумору. Давай краще працюй, а то в мене часу в обріз, та в тебе також напевно, до речі, не хоч піти з нами на концерт? Ми бухати підемо!
- Вау, мені така честь, навіть не знав , що ти мене так цінуєш, шановна...
- Ну тепер знатимеш, шановний Антон.:)
Він підстриг мене просто суперово, я була просто в захваті, мені ще ніколи не було так добре, моя депресія впала на підлогу разом з тим йо..ним волоссям. Подивилась на ті розкішні довгі патла, що валялись у хаотичному порядку на підлозі і мені стало так кльово, що можна сказати - мене погребло. Я не могла нарадітись, Антон навіть почав було мене заспокоювати, все-таки він не міг зрозуміти мене, у нього самого було волосся по пояс. У дзеркалі я побачила милу дівчинку , що привітно усміхалася мені, я навіть не могла повірити що це я...Дивно було дивитись на білу голову, у порівнянні зі шкірою на обличчі, здавалось що я натягнула презерватив ...
Ми з Антоном налахались вдосталь і вирішили збиратись, все-таки подзвонив
Ярема і повідомив , що черезп'ять хвилин він прийде. Коли він зайшов до хати, то у нього
просто щелепа відвисла, він ж не знав про здійснення моєї заповітної мрії. Спочатку він
несамовито кричав:
- Ти що з глузду з'їхала. Що ти накоїла ?Де твоє волосся? Антон, ти теж бляха-муха дурний, чи як це все розуміти?
- Отак і розуміти - твоя дівчина захотіла справжнього, правдивого життя, вирішила зняти ті дибільні патла, мучитись з ними не відомо для чого... Шариш , каністра? -
спитав іронічно Антон і дико залахав.
- Сам ти каністра. Кастрат, ти ж спаскудив її, невже ти цього не
бачиш?
- Не бачиш - покривився Антон.
- Фак оф, ти йдеш зараз з нами чи як , пішли відсвяткуємо мою дівчину , яка стала цілком
іншою, карочє у мене нова дівчина.
- Іду, зараз тільки зайду за курткою, чекайте мене, вдягайтесь.
- Угу...- промимрила якось ображено я, все-таки мені зовсім не
подобався тон Яреми, хоча його теж потрібно зрозуміти.
Ми пішли всі троє на трамвай, перед тим зайшли до якогось задрипаного
продуктового і купили три пляшки портвейну, нам страшенно хотілось отримати кайф і
взагалі забути про все на світі. Вийшовши з трамваю, я купила дві пачки цигарок, одну
"Lm", другу -" Gold Captain Black"( ці вже спеціально для мене.) Так сьогодні мав бути
просто суперовий вечір, до того ж я наважилась не проводити його разом з Ліною. Я
повинна їй прямо сказати : "Good Lack", повернутись задом і почимчикувати геть.
Мої твердження справдились. Нам всім було просто кайфово. Я вперше забула за
існування Ліни, за свої дружні обов'язки, забула за все окрім Яреми і Антона, які так
кльово ставились до мене, які розповідали мені різні цікаві історії. Спочатку ми знайшли
якусь жіночу переодягальню, Антон додумався її якось закрити з внутрішньої сторони і
саме тоді почались мої пригоди, спочатку ми відкоркували наше вино, кожен дістав по
пляшці. Потім вихилявши по половині пляшки я цілувала з Яремою безперестанку, а ще
пізніше , то вже я не дуже добре пам'ятаю: одним словом, Ярема кудись вийшов і я
цілувалася з Антоном. Так то було весело. У мене вже давно не було такого прикольного
дня. Але саме цікаве було пізніше, повернувся Ярема, Антон вирішив , що йому пора і ми
залишились двоє у цій запльованій роздягальній, де вже було купа битого скла, і
недокурених бичків.
- Ну як т...тобі?:)
- Супер, от тільки я ходити не можу , а там музика грає, ти не хочеш піти в зал?
- Не знаю, якщо ти зможеш ходити , то будь-ласка вперед, бо я не впевнений, що зможу
тебе нести
- Ок, пішли, бо мені вже хочеться ригати...
- Ха, потрібно знайти Антона, до речі...,- ти підійшов і почав цілувати мене, спочатку то
були просто невинні поцілунки, але потім... Потім був справжній кайф, повний відпад... Закінчилось усе десь опівночі , коли концерт от-от мав закінчитись, ми вже майже
отверезились і вирішили піти до зали, знайти Антона, поскакати ще півгодини і змитись
по хатах. Але не все було так просто , як здавалось на перший погляд, по-перше у я не
могла йти. Мене не те що заносило, ні я просто траки валилась на землю, по-друге, Ярема
був не кращий і взагалі я відчувала , що скоро моє нутро вивернеться
наче вулкан.
Але Будда почув мої молитви і через декілька хвилин прийшов Антон, якби не
він, то я навіть не знаю, що б з нами було...
- Вау, ну ви і даєте, діти мої
- Ха, прийшов, любий татко, ну що виручатимеш, чи як?
- А що мені за це буде?
- Пляшка доброго портвейну:)- промимрив Ярема , спиняючись на кожному складі.
- Ну на сьогодні вистачить, та й взагалі я ще тиждень згадуватиму сьогоднішню ніч, ок
пішли голуб'ята, у нас часу майже нема. Скоро навіть маршрутки не їздитимуть.
Отож ми вийшли під руки з Антоном, всі такі веселі і хороші, що в ту мить
здавалось, що ми троє коханців, які полюбляють гострі відчуття. Я поцілувала Антончика,
усміхнулася Яремі і зрозуміла...
НЕ МАЄ КРАЩИХ ДРУЗІВ НІЖ ХЛОПЦІ, ОТОЖ ПОРІБНО ДРУЖИТИ ЛИШЕ З
НИМИ,ХОЧА ЗНАЄТЕ, З ХЛОПЦЯМИ НЕ МОЖЛИВО ДРУЖИТИ. А У ЦЬОМУ І ВЕСЬ
ПРИКОЛ, ХЛОПЦІ СТВОРЕНІ ДЛЯ КОХАННЯ. МОЯ ДУМКА ПОЛЯГАЄ В ТОМУ,
ЩО ПОТРІБНО ЇХ ЛЮБИТИ І ОТРИМУВАТИ ВІД ЦЬОГО ЗАДОВОЛЕННЯ. А
ЗАДУШЕВНІ РОЗМОВИ ІЗ ЖІНОЧИМ РОДОМ ПАХНЕ КАНАЛІЗАЦІЄЮ І
ВІДХОДАМИ.
А Я НЕ ЛЮБЛЮ ШТИНЮЧИХ ЗАПАХІВ...- відкриваю клей і поринаю в неймовірну реальність.