Третя Світова
Журнал "Самиздат":
[Регистрация]
[Найти]
[Рейтинги]
[Обсуждения]
[Новинки]
[Обзоры]
[Помощь]
|
|
|
|
Аннотация:
боротьба зі спокусою...
|
Розділ I
Я сиділа по центру білої кімнати, навколо нічого не було, окрім зеленого м'якого крісла. В приміщенні було достатньо тепло і затишно, але на очі давив білий колір, через деякий час у мене навіть голова розболілась.
Я гостро відчувала твою присутність, хоча очі тебе не бачили, але я чудово чула тебе. Ти знаходився так близько, що я могла чути твоє дихання і навіть доторкнутись до твоєї ніжної шкіри. В той момент я не боялась тебе, навпаки я хотіла ,щоб ти був поряд, щоб не зникав. Для мене ніколи не мало значення хто ти, якої ти віри, тим паче в даний момент. Можливо я беру гріх на свою душу, коли отут сиджу з тобою, коли ти дихаєш на мене і прагнеш заговорити. Я теж не проти побалакати із тобою, я все життя мріяла про це, але коли настав вирішальний момент, коли моя мрія здійснилась, я просто-на-просто розгубилась...
Розділ II
За останній час забагато подій - вертілось у твої голові, надто багато пригод , які траплялися поки що не з тобою, хоча від сьогоднішнього дня ти теж потрапила під їх вплив.
Ти поглянула на себе в дзеркало і побачила багато мілких червонуватих плямок на своєму тілі, точніше на животі і грудях. Від розпачу руки опустилися донизу і ти завила, наче жертва аборту. Так це було не найкращою подією тижня, точніше останнього місяця століття, бо через декілька днів наступить новий рік, нова ера, сучасні переживання... Але спочатку на тебе чекала війна! О, до речі, чому ти говориш сучасні переживання? Не знаєш, просто ти не можеш інакше говорити, коли ти слухала свою прабабцю, коли ти слухала її тихій шепіт, ти ще тоді розуміла, що наші новітні проблеми не можна зрівняти з тими минулими часами (початок нового тисячоліття).
Йдеш по вулиці, задивляєшся на смітник, зверху якого висить біла шмата вся в крові, сама не розуміючи для чого, підходиш до смітника і дивишся у його нутро... А там немовля, ненароджена дитина, Rammschtein, пуголовок, що дивиться на тебе великими голубими очима і просить німими губами про справедливість на цій Землі. І ти скрикуєш, затуляєш свої вуха, щоб не чути власного страху і продовжуєш несамовито кричати. Довкола збираються жебраки, що вже з самого ранку хочуть поритися в цих смітниках... в голові застрягає одна думка: " Чому ці бомжі не прийшли раніше за неї, чому вона повинна була знайти цю дитину. Невже це кара за її колишні гріхи молодості, а може це покарання за майбутні?" Ти не звертаєш жодної уваги на людей, що оточили тебе, що дивляться на тебе , наче на істоту у якої трапився психоз. Нікого вже не дивує ця ранішня жертва у смітнику, всі вже звикли до таких подій. Люди знаходили трупів майже на кожному кроці свого буденного життя, можна було побачити мертвеця і у власній квартирі. Ніхто тепер не звертав уваги на мерців , їх було більше ніж живих істот.
Ніхто не викликав поліції, та в принципі поліція вже не існувала , вона зникла ще відтоді , як з'явились... Отож , розуміючи, що наразі нічим не можеш допомогти людям, а тим більше собі , ти вирішила просто рушити до свого воєнного табору, в якому ти готувалася до чергової війни.
Зараз ти не мала права думати про себе, про свою депресію, тим більше про свою краснуху, яка з'явилася в надзвичайно потрібний момент. Ти вирушила навпростець, більше не хотілося їхати у транспорті, хоча по вулицях було йти надто небезпечно, все таки вони... ще досі розгулювали твоїм містом, ще до цих пір жили на рівних правах із твоїм народом. І ти не мала вибору. Ти не могла нічого вчинити до початку війни...
Розділ III
ЦЕ почалося ще декілька місяців тому, спочатку це виглядало ніби в місті поселився одинокий маніяк, у якого тріснула голова і вся сіра речовина разом і звивинами вилилась, випала , випарувалась назовні. Але на здивування інших людей він міг ходити, жити, їсти, а ще дивніше всього - вбивати, точніше розрізати, ґвалтувати, нівечити свої жертви. Але Це було тільки спочатку, через декілька днів версія круто змінилася. Поліція, що ніби-то уважно розслідувала цю справу, видала нову версію, яка спочатку просто не сприймалася простими смертними.
" Дітей і студентів вбивають сатаністи, до того ж не місцеві, а прилетівши з глибоких глибин Галактики". Не відомо було скільки їх є, тому що ніхто їх не бачив, не рахував їх, до того ж не відомо було навіть якої вони статі. Можливо серед сатаністів були і жінки, але це все здогади.
Що таке життя? А що таке зґвалтоване життя? Хто має право забирати наше життя таким чином? Хто дає право чужакам , ба навіть туземцям розрізати наші, теплі від нещодавно спожитої їжі, шлунки? Заглядати в них і дико реготати. Невже смертні мають на це право? Звичайно вам ніхто не забороняє проводити дані операції над власними органами , але навіщо знущатися над молоддю, немовлятами, які нічого не встигли ще накоїти в цьому світі!!!
Ти зупинилась посеред вулиці, підняла свої змучені повіки до неба і побачила голубе яскраве світло... Здавалось ,що в даний момент проблем ніяких не існує, що просто тобі наснився якийсь кошмар, що зараз ти прийдеш на роботу і працівники тобі скажуть: "Доброго ранку Реґіно, як спалось?" А ти відповіси: "Мені снився один кошмар, але зараз вже все минулось. Погода надзвичайно хороша і взагалі сьогодні чудовий день". Тобі так би хотілось відповісти саме таким чином, але ти прекрасно розуміла, що такого запитання зранку ти не почуєш, => ця відповідь не роздасться з твоїх уст.
Розділ VI
На підлозі лежить мокре від крові теля, десь по кутках кімнати валяються його очі, язик разом з пір'ям невідомого птаха плаває у воді темно-червоного кольору. Посеред кімнати стоїть стіл, на якому недбало простирається чорна скатертина. На ній лежить немовля, таке бліде, зовсім лисе... Воно плаче, точніше стогне, бо плакати вже не має сил, його ніхто не чує і не звертає на нього уваги, отож плакати не має сенсу. В кімнаті крім дитини нікого нема, тільки я і він, звичайно мене можна і не рахувати, я в цій кімнаті як само собою розуміється я ж Господ...Ар...ес, ну звичайно у мене є ще інші імена, але не будемо про погане. Отже я сиджу зараз в кріслі, точніше троні і дивлюсь на цього малюка, чекаю поки він перестане стогнати і почну робити свою справу, зараз я не буду її починати, бо не люблю коли діти рюмсають, коли вони стогнуть, я взагалі не люблю дітей! Точніше я їх терпіти не можу!!!!
Чую шепіт, мене здається кличуть, я вже давно зрозумів, що потрібно повертатись додому, все-таки я вже не був там тиждень, мої люди чекають на мене з нетерпінням, потрібно готуватись до війни, хоча навіщо готуватись і так ясно, що я -Переможець. Ніяка там Реґіна не зможе просто поглядом, задрипаними оченятами здолати мене, здолати мої очі наповнені кров'ю, лімфою її ж дітей, її народу!!! Невже вона так впевнена у собі, що думає , що зможе дивитися у мої очі своїм наївним поглядом, напевно ще усміхатиметься при тому всьому. Ну і дурепа... Я встав, набридло нічого не робити, захотілось нового жертвоприношення, настав час молитви.
Підійшов до чорного стола і про себе відмітив, що Боже дитятко вже заснуло, отож потрібно було його розбудити, забрати від Бозі і показати справжнє Життя, реальний Рай, тільки дещо перероблений на мій лад. Я дістав свого улюбленого ножа, замість ручки у нього був хрест з розп'яттям. Цього ножа мені подарувала вона... Я її не бачив вже давно , останній раз ми бачились здається... Хоча яке це має значення, якщо я сам відправив її туди, до НЬОГО, хоча ВІН і не просив... Просто мені хотілось показати ЙОМУ, як я люблю ЙОГО...Думаю ВІН оцінив мій дарунок. Бачили б ви її обличчя, коли вона лежала на такому ж столі і дико кричала, але то було спочатку, потім я довів її до такого стану, що вона вже не могла галасувати, вона просто стогнала від болю, а потім я її зґвалтував і зарізав під час найвищого блаженства. Не скажу , що мені було шкода її, я не маю на це права, все-таки я ж подарував її ЙОМУ, тому ХТО любить мене, думає про мене, покладає величезні надії... Знову згадую її обличчя, таке миле , як і в цього дитинчати, великі голубі очі, які ніколи не були віддані Бозі, на відміну від цих маленьких оченят, що проснувшись дивляться перелякано на мене. Її голубі очі з самого початку були віддані ЙОМУ, її навіть не хрестили на мою радість, вона обраниця. Пощастило. Я любив її тендітне тіло, яке інколи закусував до крові, до величезних ран, мені не шкода було й бити її. Я обожнюю дивитися на синці, на рани, на внутрішні органи людини, особливо люблю запах крові, обов'язково теплої, що струменить з надрізаного тіла.
В кімнаті стало так тихо, що мені почало здаватись, що хтось навмисне хоче звернути мою увагу на це. Я обернувся, кинув швидкий погляд у темний куток де стояла труна і вирішив підійти до неї. У тій труні лежав хлопець. Так справжній юнак, що от-от мав стати справжнім чоловіком, але я йому трішки перейшов дорогу. Нажаль, хлопчина не дійшов до свого логічного завершення, його кінець настав дуже швидко і надто несподівано для нього. Ми зустрілись з ним у Рясне, якщо мені не зраджує пам'ять, а вона мені таки не зраджує, то була десь десята вечора, за їхнім часом, і він йшов один коло лісу. Отож це була перша помилка в його житті, перша і остання, більше він не помилявся, я взяв справу до власних рук і завершив її геніально. Мені допоміг залізний ціпок , яким я прочистив хлопчині мізки. Але не називайте мене вбивцею, який вбиває людей безпричинно. Це не правда, я вбив його тільки після відповіді на моє запитання: "Ти греко-католик?", а відповідь була такою: "Так." Отож він сам винний у своїй смерті. Люди такі тупі, що надіються на свого Бога, на свою нещасну віру , яка ніколи їм допоможе, якщо до справи беруся я, невже вони думають, що Бог виручить їх?
От смішні ви, що Бог може зробити, вбити мене, або засліпити на деякий час , щоб людина втекла, та це просто смішно, ви так не думаєте?
Щось я надто захопився цими роздумами про нікчемних, на мій погляд, людей, які не варті навіть мого ножа. Знову подивився на труну, відкрив її і побачив вродливе обличчя. Хлопцеві було десь вісімнадцять, ще надто молодий для смерті, але надто дурний , щоб затримуватись довше у цьому світі. Його зелені очі були відкритими і якось дивно споглядали на стелю, так я ніколи не затуляв повіки після смерті, ніколи. Я любив дивитися у мертві очі і бачити в них Рай або Пекло, це залежало від того, куди потрапляла людина після смерті. Хоча з самого початку я знав про людину все, навіть те, куди вона подасться після моєї так званої обробки.
Чому я вбиваю, ґвалтую, розрізаю, ви хочете почути відповідь? Якщо так , то прошу: я люблю смерть, люблю всі її признаки, я люблю ,коли людське тіло звивається від болю, коли його пронизує корч і людина помирає, а ще краще сказати - здихає. Але основне це подивитись у очі людині , що от-от має здохнути, для мене величезна радість почути її останні слова. Обожнюю , коли кажуть: "Будь ти проклятий!", або ще краще :" Ти довго не житимеш, от побачиш, Бог покарає тебе!" Ха, ці слова для мене, наче анекдот. Вам не здається парадоксальним те, що Бог покарає мене, цікаво як він це зробить? Ну типу відішле мене до Аду, правильно? Ну і що далі?.. А далі буде повна веселуха, життя повне кайфу і розпусти, так що моє покарання буде мені в радість!
Почувся стук у двері...
-Заходь!
Зайшов мій співробітник, колега, а точніше брат -Каїн. Звичайно він ніколи мене не вб'є, тому що я йому так довіряю , як своєї собаці, пояснюю для особливо обдарованих людей: типу так, ти маєш свою собаку бультер'єр і довіряєш їй на всі сто відсотків. Хіба таке буває? Якщо буває, то цих людей давно вже згризли ті собаки! Отож зайшовши ми привітались, а вітаємося ми дуже цікаво: облизуєш еротично середній палець від самого кінця до кінчика, при цьому я маю дуже збудливий вираз обличчя. Особливо я люблю вітатися з дівчатами. Після такого привітання зазвичай ми віддаємося нашим почуттям на чорному столі , або навіть під столом. Але цього робити не можна! Це заборонено мною. Отож якщо ти спокусився , якщо не втримався , то після блаженства тебе чекає смерть. Я ніколи не залишаю нікого живим після цього, зґвалтую а потім вбиваю. Звичайно, якщо я сам запропоную, то ніяких жертв не буде. Для мене не має значення хто не витримав мого привітання, ніякої ролі не грає стать. Після привітання настає друге випробування - розмова зі мною, її дуже важко витримати деяким особистостям, деякі отримують екстаз від сказаного мною, але основне це не подавати виду і не збуджувати мене самого. На радість, Каїн ніколи не цікавився мною, я ніколи не збуджував його, тому це надавало великий плюс йому в моїх очах.
Ми сіли в темних шкіряних кріслах і я дещо насторожено спитав його:
- Навіщо ти прийшов? ,- просто ми не домовлялися про сьогоднішню зустріч.
- Я маю до Тебе справу. Тобі потрібно повертатись, залишатись тут надто небезпечно. До того ж переговори проведу , охорону Реґіни ми з собою не братимемо, залишається тільки одне чекати поки настане час забрати її саму.
- На рахунок охорони , то це правильно.
- До речі , пораджу тобі нічого не робити тій Реґіні , Ти повинен просо здушити її настільки, щоб вона здалась і поїхала переможеною на свою засрату Землю.
- Не знаю, це справа принципу. Побачимо як вона себе поведе, як відреагує на моє привітання, на мій голос і взагалі як вона все це сприйме. Розумієш?
- Розуміти , то розумію, але... гаразд, зараз нема часу теревенити про все це, одним словом раджу Тобі їхати, до речі, що робити з цим дохляком ?,- Каїн знаком руки показав на труну у кутку кімнати.
- Як що? Те що робимо завжди -молитву, її проведе... ну та новенька, як та її? Агора здається?
- Так, Агора, добре я її попереджу, то коли ми зберемося всі?
- Як завжди в той самий час, до речі, попередь Девіда ,щоб він цього разу не дивився на мене таким голодним поглядом як минулого разу, а то цього разу йому не уникнути ...
- Гаразд, він сидітиме тихо, okay, я йду! - облизнувши палець Каїн вийшов з кімнати.
Я знову залишився сам , ну якщо не рахувати малого на столі, той вже давно мав прокинутись. Я підійшов до нього, але він ще досі спав, чи не спав, довелось прикласти свою холодну руку йому до серця, але нічого не почувши я зрозумів, що Бог забрав його, не дав мені зробити задумане." Ну і дупа з ним, з тим малим -подумав я.
Було трішки шкода звичайно не малого, а того , що я не міг проводити ранкову молитву, але виходу не було. Я вийшов на балкон, хотілось подивитись на сьогоднішній ранок. На вулиці було дуже світло і це зразу заставило мої очі примружитись , все-таки у кімнаті де я знаходився було надто темно, вікна прикривали темно-червоні оксамитові штори. По вулицях ходили львів'яни, що навіть не підозрювали про мою присутність, про мою зверхність і навіть моє право на спостерігання за ними. Мою увагу захопила якась дівчинка, що йшла напевно до школи, хоча напевно вже пропустила перший урок. На плечі вона несла чорну лаковану сумочку. Її волосся було білим, точніше жовтуватим, типова львівська блондинка. Було навіть смішно трошки дивитися на цю молоду дівчинку легкої поведінки, ну принаймні вона була на неї схожа. Та, таку жертву я б собі точно не обрав, мене завжди цікавило щось незвичайне, а що стосується жінок, то я люблю вишуканих і інтелігентних, хоча від них завжди багато шуму.
Набридло сидіти мовчки, самому до себе говорити теж не хотілось, а молитися нема настрою, отож вирішив піти погуляти ранковим містом. На вулиці я зустрів одного свого знайомого, раніше він буду праведником, але з часом зрозумів Я, що Богові пофіг до нього, до його біди, вирішив приєднатись до нас. Я звичайно його взяв до наших все-таки він чудово нам підходив.
Ми встали посеред вулиці і гарно пооблизували свої пальці, то було так смішно, особливо те, що всі обступили нас наче божевільних і дивились, як на шизофреніків. Щоб не привертати зайвої уваги ми зайшли до якогось бару і вирішили нормально потеревенити. Звичайно хлопака був страшенно радий , що зустрів мене, все-таки я йому страшенно подобався. Вперше коли він мене зустрів, він зрозумів, що в його суті присутній бісексуалізм, його вперше потягнуло на чоловіка. Зараз ми собі просто сиділи і насолоджувались одне одним:
- Як ти, я тебе так давно не бачив, до речі, коли ти повертаєшся додому?
- Сьогодні в принципі, до речі, ти повинен прийти ввечері до мене, сьогодні молитва, її провадить Агора.
- Це хто?
- Це наша новенька. дуже симпатична , до речі можливо у вас щось вийде, хоча наскільки я знаю на неї намітив Кім, але можливо в тебе є шанси...
- О , це цікаво ,в мене є Дізі, але в нас вільні стосунки, отож хочеться чогось ще...
- Ну то вперед, побачимося сьогодні ввечері, я тобі її покажу, хоча навіщо ти її зразу помітиш. Вона така особлива, але дуже стримана. У неї довге червоне волосся, чорні очі, і все обличчя проколене металом, досить апетитно виглядає.
- Ти мене вже зовсім заінтригував, до речі , коли ми всі повертатимемось, там щось вирішилось з тою Реґіною, а то я весь час на тій Львівській цитаделі з місцевими тусуюсь. Вони такі нічого, посидіти з ними можна , хоча традиції дуже відрізняються від наших. У них не все так побудовано в сексуальному плані. В них основне жертвоприношення, розумієш?
- Тобі це подобається?
- Ні , якщо чесно , то не дує , мені здається, що в них скучне життя. Ніякого задоволення від жертв , якщо вони просто вбиті, хіба я не правий?
- Правий, до того ж цілком. Ну,okay, я маю йти, побачимось увечері, - я встав , облизав свого пальчика і на прощання підморгнув Кіму, він настільки очманів, що здавалось просидить за цим столом в трансі ще декілька годин поспіль.
Вийшовши з бару , я відмітив про себе, що вже приблизно обід і що потрібно брести назад , щоб добре приготуватись до меси, хоча Агора думаю справиться зі своїм завданням і сама, але поприбирати в кімнаті теж би не завадило, все-таки там був повний хаос, як і в моїй душі.
Повернувшись я згадав, що малий ще досі валяється у мене на столі, а біля нього ще досі лежить мій улюблений ніж, який я сьогодні повинен позичити Агорі. З часом ,перебуваючи під наглядом Кім, вона зробить собі власного, але не кращого. Звичайно дівчина може мене переплюнути, якщо змайструє рукоятку ножа з людської шкіри, сумніваюся , що вистачить сміливості і фантазії... У
темному кутку ще досі стояла труна . яка сьогодні мала опорожнитися і я вже не міг цього дочекатися, все-таки мені страшенно діяла на нерви присутність ще якоїсь особи з мізками у кімнаті. Я вилив до унітазу з тазика всю чорно-червону воду разом з пір'ям, язиком і всякою чухньою. Потім позбирав очі теляти з кутків кімнати, самого телятка відніс до ванної кімнати і залишив на пральній машині чекати вечора. Дитину я завернув у біле покривало з червоними плямами від крові теляти і поклав у коридорі, в сутінках хлопці повинні були викинути його у смітник. Вже була п'ята вечора, лишалось сім годин, потім ще дві години молитви і нарешті повернення додому , де мене чекала одна особа на ймення Кара. Я за нею вже страшенно скучив (звичайно фізично) , інакше не може і бути, принаймні в мене, але вона все-одно мене кохає...Принаймні так говорить та і по очах видно. Я сів у крісло і увімкнув телевізора, все-таки цікаво послухати , що про тебе говорить населення. А воно говорило багато, але все було якоюсь фігньою, ніхто нічого точного не міг повідомити, все скидалось на містику, яка страшенно мене нервувала, тобі хотілось якнайшвидше все прояснити і показати цим недоумкам, хто тут Господар. На екрані ти побачив Реґіну, таку молоду , наївну і страшенно схвильовану. Вона скидалась більше на заляканого песика ніж на сформовану жінку -президента. Жінка дійсно була в розгубленості, до того ж її видавали синці під очима, нервові рухи руками і сумний погляд. Все це робило сумну картину для місцевого населення, а не для мене. Мені було так смішно, що мій регіт напевно почули сусіди з першого поверху. Невже вам не весело, коли бачите людину, яка так нервує вас, коли бачите , що вона гине, не може знайти виходу із ситуації, із проблеми, до того ж проблеми, яку створили саме ви!
Розділ VII
А тобі дійсно було кепсько, все-таки давалося знаки недосипання. Та навіть не справа у сні , у тебе взагалі його не було, останній місяць -цілковите безсоння. Також тебе переслідували страхи, вони були повсюди :за тобою, перед, під, особливо над, любили ці страхи закрадатися в тихих місцях, особливо коли ти була наодинці із собою . Ти не могла позбутися їх, не мала сил прогнати, ти просто покривалася холодним потом і починала важко дихати. Ти закинула все, ти навіть не пам'ятаєш , коли востаннє дивилась у дзеркало, ходила в перукарню, до батьків, до друзів, коли останній раз мала побачення. Це все було ніби в минулому житті. а тепер ти просто зомбі , що встає зранку і йде на роботу, або який навіть не йде додому , а просто встає на роботі і продовжує працювати, або навіть не встає? Навіть так? Так. останнім часом все дуже змінилось, не тільки у твоєму житті, ні, ці зміни відчувала кожна людина твоєї землі на своїй власній шкірі. Ти могла б сказати, що ці перевороти були не надто приємними. Через два дні ти поїдеш у невідомому для тебе напрямку. Через два дні можливо настане твоя смерть, але тобі зараз вже все-одно, головне, щоб хоч якимось чином допомогти людям, дітям, підліткам. Ти знаєш, що вони заборонили брати із собою охорону. Знаєш, що вони взагалі заборонили брати хоч якісь речі, сказали, що всі забезпечать. У тебе не має вибору. Ти почуваєш себе фішкою, якої всі можуть грати, і гра в якій ти опинилась без правил. Ти сидиш і чекаєш свого вироку, очікуєш поки хтось не робить тобою хід.
Тобі вже давним-давно набридло слухати ці пусті балачки про невідомих нікому сатаністів, ти вирішила заглянути правді в очі. Ти звичайно не знаєш, як виглядає та правда, але можеш потроху здогадуватись, все таки жертви твого міста говорять самі за себе. Ти вже не маєш сил дивитися на цих калік , що валяються по усіх кутках темних вулиць. Ти вже не хочеш бачити ці смітники наповненні "Mutter". Хочеться піти світ за очі, стати плямою у власному місті , не бачити нікого і не чути цих стогонів, що лунають зі всіх стін повсякденного життя.
Розділ VIII
Все було дуже дивним для тебе, ця обстановка, що оточувала тебе трохи пригнічувала і водночас надихала на роздуми. Тобі доводилось сидіти у білій кімнаті, у якій не було вікон, лише білі двері виднілись десь за горизонтом. Зустріч повинна була відбутись за декілька годин, а на даний час тобі потрібно було привести себе до порядку , отож тобі надали всі потрібні умови для цього. В кімнаті увімкнули світло, тобі дали дзеркало і косметику. До речі, косметика дійсно була суперовою, звичайно фірма " Кіпр" не була відомою тобі , але ти чудово бачила її професійність. Подивившись на себе , ти зрозуміла , що потрібно зробити хоч щось зі своїм обличчям, бо за декілька днів ти стала настільки потворною, що було просто страшно дивитись на своє відображення. Ти страшенно переживала за майбутню зустріч із ним, ти навіть зараз відчувала його присутність. Ти ще досі не знала , як він виглядає, але підсвідомо відчувала його красу і досконалість.
Змучене обличчя, очі наповнені сумом і переляком. Коротке волосся, що ледве сягало плеч, зараз було зібрано в пучок, ти нагадувала бізнесвумен, що розгубилась у своїх справах, що загубила всіх своїх підлеглих. Але ти все-таки вирішила так просто не здаватись, все ж таки ти була страшенно зацікавленою у тому, щоб побачити Головного, щоб зустрітись з ним поглядом. Тобі страшенно кортіло поговорити з ним, взнати його ціль, його мету. Звичайно страх теж був присутнім у твоїх думках, але цікавість затьмарювала все.
Розділ IX
Початок воєнних дій відбувся рівно об одинадцятій годині . Саме тоді , коли малі діти вже сплять і коли великі тільки починають приходити в себе , ставати справжніми і не грати жодних ролей.
Я побачив її при легкому світлі вогню у моїй спальній. Так, я вирішив зустрітись з нею в неофіційному місці, мені захотілось романтики, я не хотів виглядати в очах цієї жінки маніяком. В кімнаті горіли факели, що висіли по кутках моєї темної кімнати, у приміщенні було дуже тепло, бо горів вогонь у комині. На підлозі лежала шкіра білого тигра, а ліжко було накрите оксамитовою ковдрою кривавого кольору. Вікна були зашторені, отож було затишно і спокійно. Посеред кімнати стояв маленький столик, він був пустим і призначався для того, щоб ми обоє сіли за нього і дивились одне одному у вічі. Коли вона зайшла у мене на мить зупинилось дихання. Дивно, правда? Просто вона мені страшенно сподобалась у той момент, Реґіна була ідеалом жінки для мене. Мені ніколи не щастило мати розумну і красиву жінку, а я так люблю розумних, інтелігентних і вишуканих, люблю жінок зі смаком, що вміють за себе постояти. Отож я її побачив, вона була такою апетитною: чорний діловий костюм прекрасно облягав її талію, темно-каштанове волосся було гарно зачесаним ,отож її лоб був оголеним і світився ясністю і впевненістю. Її повні губи блистіли блиском, а очі були широко відкриті , особливо коли вона мене побачила вперше. В той момент я міг любуватися її голубими очима , ясним поглядом. Я усміхався, все-таки не міг стримати свого приємного здивування. Зразу після того, як за нею зачинились двері, моє нутро спалахнуло, я зрозумів, що нічого не зможу сказати за цей вечір.
Довелось підняти свій зад з ліжка і підійти до суперниці впритул. Вона дуже здивувалася, навіть не пробувала сховати свого страху.
- Доброго вечора, - промовив дещо впевненіше я.
- І вам вечора, хоча ще не відомо чи доброго.
- Не бійтеся, можете повірити мені , що цей вечір буде прекрасний, я за це даю голову на відсіч.
- Дякую не думаю, що мене приваблюватиме ваша голова не на вашій шиї, - дещо іронічно сказала ти і тихо посміхнулася.
- Ха, мені приємно це чути.
- Може ви тепер скажете мені навіщо мене сюди запросили?
- Ну я думаю , що ви самі прекрасно знаєте відповідь, - дещо таємниче сказав ти і теж у відповідь усміхнувся.
- Можливо , але я не думаю, що нашу справу можна залагодити власне у цьому приміщенні.
- А мені здається, що це як раз прекрасне місце для вирішення таких справ, з такими людьми.
- Та невже?
- Хочете кави, чи можливо ти хочеш чогось міцнішого?
- Нічого я наразі не хочу, - твій голос почав тебе видавати, ти вже не могла просто слухати це безглуздя з його вуст. Він тобі так подобався, ні це навіть важко назвати цим словом, ти просто знемагала від його зовнішності , від його манери розмовляти з тобою, від його очей, що так гіпнотизували тебе , ти розуміла, що через деякий час він паралізує всі твої рухи і думки, от тоді ти програєш, а цього в даний час допустити не можна. Ти це прекрасно розуміла , але нажаль нічого не могла поробити із собою.
- Добре , тоді беремося до нашої справи, -я сів за стіл і став чекати поки ти зробиш те саме.
Ти з превеликим полегшенням, це відчувалось у твоєму погляді сіла разом зі мною, точніше напроти. Ми почали дивитись одне на одного, вивчати риси обличчя. Я збагнув, що не зможу загіпнотизувати тебе, але я прекрасно уторопав, що цього і не потрібно робити, ти вже була під моєю владою. Твої рухи вже були моїми рухами, твої очі світились тою дивною пристрастю, яку мені так часто доводилось бачити. Але ти , на відміну від інших, не виливала ці почуття на поверхню, ти твердо тримала їх усередині. Я розумів , що не зможу довести тебе до того стану , щоб ти сама піддалась, а починати справу самому мені не дуже кортіло. Я не хотів виглядати у її очах переможеним. Я тягнув час, мріяв про неї, але сам намагався не видавати свої бажань. Мої очі самі вже не відповідали за себе, я перестав контролювати себе. Накинувшись на свою жертву ,я легко без жодних спротивів від моєї Реґіни поклав її не тигрячу шерсть. Я ніжно і водночас досить вульгарно роздягнув її, мені було досить шкода її , але водночас я не міг втамувати свій голод. Я зрозумів, що якщо зволікатиму , то вона може передумати, може зрозуміти свій гріх, а ця людина була вірною Богу. Вона ніколи не робила злого, завжди думала над своїми вчинками.
Але наразі ти сама прекрасно розуміла , що не можеш втриматись, що ти зовсім не проти того, що він з тобою робить .До того ж ти мала надію, що він цим показує свою переможеність, все-таки ти перша не стрибнула на нього, все-таки ти стрималась.
Він любив тебе добрих півгодини, він кохав тебе пристрасно і жорстоко. А ти розуміла , що зараз цьому всьому настане кінець і ви більше ніколи не побачите одне одного.
Я починав здавати, я намагався знайти вивіску "Exit", бо я прекрасно розумів, якщо я не дійду зараз до фінішу , то Реґіна стане переможеною, хоча підсвідомо я розумів, що я вже переможений. І в одну прекрасну мить блаженства я знайшов вихід, я побачив здалека той фініш, я вирішив вбити її, зарізати. Так, звичайно я не хотів цього робити, але не вже у мене був вихід, невже я мав у той момент вибір? Це було просто самозахистом, якби я її не вбив, то вона вбила б мене.
Отож відвернувшись від Реґіни я взяв ножа , що лежав під тою ж шкірою білого тигра. І не думаючи над наслідками я встромив того ножа їй у груди, я зробив це так різко і несподівано, що Реґіна просто харкнула кров'ю. Її кров збудила мене від того солодкого сну, я зрозумів , що накоїв, але було надто пізно , до того ж я і не знав, щоб робив з нею після того всього...
Реґіна просто лежала на підлозі тихо стогнала , я не міг витримати того стогону, я не міг просто так дивитись на її біль.
- Ну скажи, давай прокляни мене, скажи, що бог покарає мене, що я потраплю до пекла , що там мене будуть мучити, що там я зрозумію твої страждання, ну давай скажи мені це.
Але ти нажаль просто тупо дивилась у моє обличчя, по очах текли сльози, я доторкнувся до них своїми довгими , холодними пальцями і зрозумів, що це кінець, що вона не хоче проклясти мене, що вона не така людина , що Реґіна не належать до колишніх моїх жертв.
Ти просто поглянула на мене і так тихо сказала , точніше промовила, наче янгол; мої губи від цього зблідли і життя перетворилось на справжнє пекло:
- В ім'я Отця ,і Сина, і Святого Духа... Амінь...