Арина Левитина : другие произведения.

Третя Свiтова

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    боротьба зi спокусою...


   Роздiл I
   Я сидiла по центру бiлої кiмнати, навколо нiчого не було, окрiм зеленого м'якого крiсла. В примiщеннi було достатньо тепло i затишно, але на очi давив бiлий колiр, через деякий час у мене навiть голова розболiлась.
   Я гостро вiдчувала твою присутнiсть, хоча очi тебе не бачили, але я чудово чула тебе. Ти знаходився так близько, що я могла чути твоє дихання i навiть доторкнутись до твоєї нiжної шкiри. В той момент я не боялась тебе, навпаки я хотiла ,щоб ти був поряд, щоб не зникав. Для мене нiколи не мало значення хто ти, якої ти вiри, тим паче в даний момент. Можливо я беру грiх на свою душу, коли отут сиджу з тобою, коли ти дихаєш на мене i прагнеш заговорити. Я теж не проти побалакати iз тобою, я все життя мрiяла про це, але коли настав вирiшальний момент, коли моя мрiя здiйснилась, я просто-на-просто розгубилась...
  
  
   Роздiл II
   За останнiй час забагато подiй - вертiлось у твої головi, надто багато пригод , якi траплялися поки що не з тобою, хоча вiд сьогоднiшнього дня ти теж потрапила пiд їх вплив.
   Ти поглянула на себе в дзеркало i побачила багато мiлких червонуватих плямок на своєму тiлi, точнiше на животi i грудях. Вiд розпачу руки опустилися донизу i ти завила, наче жертва аборту. Так це було не найкращою подiєю тижня, точнiше останнього мiсяця столiття, бо через декiлька днiв наступить новий рiк, нова ера, сучаснi переживання... Але спочатку на тебе чекала вiйна! О, до речi, чому ти говориш сучаснi переживання? Не знаєш, просто ти не можеш iнакше говорити, коли ти слухала свою прабабцю, коли ти слухала її тихiй шепiт, ти ще тодi розумiла, що нашi новiтнi проблеми не можна зрiвняти з тими минулими часами (початок нового тисячолiття).
   Йдеш по вулицi, задивляєшся на смiтник, зверху якого висить бiла шмата вся в кровi, сама не розумiючи для чого, пiдходиш до смiтника i дивишся у його нутро... А там немовля, ненароджена дитина, Rammschtein, пуголовок, що дивиться на тебе великими голубими очима i просить нiмими губами про справедливiсть на цiй Землi. I ти скрикуєш, затуляєш свої вуха, щоб не чути власного страху i продовжуєш несамовито кричати. Довкола збираються жебраки, що вже з самого ранку хочуть поритися в цих смiтниках... в головi застрягає одна думка: " Чому цi бомжi не прийшли ранiше за неї, чому вона повинна була знайти цю дитину. Невже це кара за її колишнi грiхи молодостi, а може це покарання за майбутнi?" Ти не звертаєш жодної уваги на людей, що оточили тебе, що дивляться на тебе , наче на iстоту у якої трапився психоз. Нiкого вже не дивує ця ранiшня жертва у смiтнику, всi вже звикли до таких подiй. Люди знаходили трупiв майже на кожному кроцi свого буденного життя, можна було побачити мертвеця i у власнiй квартирi. Нiхто тепер не звертав уваги на мерцiв , їх було бiльше нiж живих iстот.
   Нiхто не викликав полiцiї, та в принципi полiцiя вже не iснувала , вона зникла ще вiдтодi , як з'явились... Отож , розумiючи, що наразi нiчим не можеш допомогти людям, а тим бiльше собi , ти вирiшила просто рушити до свого воєнного табору, в якому ти готувалася до чергової вiйни.
   Зараз ти не мала права думати про себе, про свою депресiю, тим бiльше про свою краснуху, яка з'явилася в надзвичайно потрiбний момент. Ти вирушила навпростець, бiльше не хотiлося їхати у транспортi, хоча по вулицях було йти надто небезпечно, все таки вони... ще досi розгулювали твоїм мiстом, ще до цих пiр жили на рiвних правах iз твоїм народом. I ти не мала вибору. Ти не могла нiчого вчинити до початку вiйни...
  
  
   Роздiл III
   ЦЕ почалося ще декiлька мiсяцiв тому, спочатку це виглядало нiби в мiстi поселився одинокий манiяк, у якого трiснула голова i вся сiра речовина разом i звивинами вилилась, випала , випарувалась назовнi. Але на здивування iнших людей вiн мiг ходити, жити, їсти, а ще дивнiше всього - вбивати, точнiше розрiзати, ґвалтувати, нiвечити свої жертви. Але Це було тiльки спочатку, через декiлька днiв версiя круто змiнилася. Полiцiя, що нiби-то уважно розслiдувала цю справу, видала нову версiю, яка спочатку просто не сприймалася простими смертними.
   " Дiтей i студентiв вбивають сатанiсти, до того ж не мiсцевi, а прилетiвши з глибоких глибин Галактики". Не вiдомо було скiльки їх є, тому що нiхто їх не бачив, не рахував їх, до того ж не вiдомо було навiть якої вони статi. Можливо серед сатанiстiв були i жiнки, але це все здогади.
   Що таке життя? А що таке зґвалтоване життя? Хто має право забирати наше життя таким чином? Хто дає право чужакам , ба навiть туземцям розрiзати нашi, теплi вiд нещодавно спожитої їжi, шлунки? Заглядати в них i дико реготати. Невже смертнi мають на це право? Звичайно вам нiхто не забороняє проводити данi операцiї над власними органами , але навiщо знущатися над молоддю, немовлятами, якi нiчого не встигли ще накоїти в цьому свiтi!!!
   Ти зупинилась посеред вулицi, пiдняла свої змученi повiки до неба i побачила голубе яскраве свiтло... Здавалось ,що в даний момент проблем нiяких не iснує, що просто тобi наснився якийсь кошмар, що зараз ти прийдеш на роботу i працiвники тобi скажуть: "Доброго ранку Реґiно, як спалось?" А ти вiдповiси: "Менi снився один кошмар, але зараз вже все минулось. Погода надзвичайно хороша i взагалi сьогоднi чудовий день". Тобi так би хотiлось вiдповiсти саме таким чином, але ти прекрасно розумiла, що такого запитання зранку ти не почуєш, => ця вiдповiдь не роздасться з твоїх уст.
  
  
   Роздiл VI
   На пiдлозi лежить мокре вiд кровi теля, десь по кутках кiмнати валяються його очi, язик разом з пiр'ям невiдомого птаха плаває у водi темно-червоного кольору. Посеред кiмнати стоїть стiл, на якому недбало простирається чорна скатертина. На нiй лежить немовля, таке блiде, зовсiм лисе... Воно плаче, точнiше стогне, бо плакати вже не має сил, його нiхто не чує i не звертає на нього уваги, отож плакати не має сенсу. В кiмнатi крiм дитини нiкого нема, тiльки я i вiн, звичайно мене можна i не рахувати, я в цiй кiмнатi як само собою розумiється я ж Господ...Ар...ес, ну звичайно у мене є ще iншi iмена, але не будемо про погане. Отже я сиджу зараз в крiслi, точнiше тронi i дивлюсь на цього малюка, чекаю поки вiн перестане стогнати i почну робити свою справу, зараз я не буду її починати, бо не люблю коли дiти рюмсають, коли вони стогнуть, я взагалi не люблю дiтей! Точнiше я їх терпiти не можу!!!!
   Чую шепiт, мене здається кличуть, я вже давно зрозумiв, що потрiбно повертатись додому, все-таки я вже не був там тиждень, мої люди чекають на мене з нетерпiнням, потрiбно готуватись до вiйни, хоча навiщо готуватись i так ясно, що я -Переможець. Нiяка там Реґiна не зможе просто поглядом, задрипаними оченятами здолати мене, здолати мої очi наповненi кров'ю, лiмфою її ж дiтей, її народу!!! Невже вона так впевнена у собi, що думає , що зможе дивитися у мої очi своїм наївним поглядом, напевно ще усмiхатиметься при тому всьому. Ну i дурепа... Я встав, набридло нiчого не робити, захотiлось нового жертвоприношення, настав час молитви.
   Пiдiйшов до чорного стола i про себе вiдмiтив, що Боже дитятко вже заснуло, отож потрiбно було його розбудити, забрати вiд Бозi i показати справжнє Життя, реальний Рай, тiльки дещо перероблений на мiй лад. Я дiстав свого улюбленого ножа, замiсть ручки у нього був хрест з розп'яттям. Цього ножа менi подарувала вона... Я її не бачив вже давно , останнiй раз ми бачились здається... Хоча яке це має значення, якщо я сам вiдправив її туди, до НЬОГО, хоча ВIН i не просив... Просто менi хотiлось показати ЙОМУ, як я люблю ЙОГО...Думаю ВIН оцiнив мiй дарунок. Бачили б ви її обличчя, коли вона лежала на такому ж столi i дико кричала, але то було спочатку, потiм я довiв її до такого стану, що вона вже не могла галасувати, вона просто стогнала вiд болю, а потiм я її зґвалтував i зарiзав пiд час найвищого блаженства. Не скажу , що менi було шкода її, я не маю на це права, все-таки я ж подарував її ЙОМУ, тому ХТО любить мене, думає про мене, покладає величезнi надiї... Знову згадую її обличчя, таке миле , як i в цього дитинчати, великi голубi очi, якi нiколи не були вiдданi Бозi, на вiдмiну вiд цих маленьких оченят, що проснувшись дивляться перелякано на мене. Її голубi очi з самого початку були вiдданi ЙОМУ, її навiть не хрестили на мою радiсть, вона обраниця. Пощастило. Я любив її тендiтне тiло, яке iнколи закусував до кровi, до величезних ран, менi не шкода було й бити її. Я обожнюю дивитися на синцi, на рани, на внутрiшнi органи людини, особливо люблю запах кровi, обов'язково теплої, що струменить з надрiзаного тiла.
   В кiмнатi стало так тихо, що менi почало здаватись, що хтось навмисне хоче звернути мою увагу на це. Я обернувся, кинув швидкий погляд у темний куток де стояла труна i вирiшив пiдiйти до неї. У тiй трунi лежав хлопець. Так справжнiй юнак, що от-от мав стати справжнiм чоловiком, але я йому трiшки перейшов дорогу. Нажаль, хлопчина не дiйшов до свого логiчного завершення, його кiнець настав дуже швидко i надто несподiвано для нього. Ми зустрiлись з ним у Рясне, якщо менi не зраджує пам'ять, а вона менi таки не зраджує, то була десь десята вечора, за їхнiм часом, i вiн йшов один коло лiсу. Отож це була перша помилка в його життi, перша i остання, бiльше вiн не помилявся, я взяв справу до власних рук i завершив її генiально. Менi допомiг залiзний цiпок , яким я прочистив хлопчинi мiзки. Але не називайте мене вбивцею, який вбиває людей безпричинно. Це не правда, я вбив його тiльки пiсля вiдповiдi на моє запитання: "Ти греко-католик?", а вiдповiдь була такою: "Так." Отож вiн сам винний у своїй смертi. Люди такi тупi, що надiються на свого Бога, на свою нещасну вiру , яка нiколи їм допоможе, якщо до справи беруся я, невже вони думають, що Бог виручить їх?
   От смiшнi ви, що Бог може зробити, вбити мене, або заслiпити на деякий час , щоб людина втекла, та це просто смiшно, ви так не думаєте?
   Щось я надто захопився цими роздумами про нiкчемних, на мiй погляд, людей, якi не вартi навiть мого ножа. Знову подивився на труну, вiдкрив її i побачив вродливе обличчя. Хлопцевi було десь вiсiмнадцять, ще надто молодий для смертi, але надто дурний , щоб затримуватись довше у цьому свiтi. Його зеленi очi були вiдкритими i якось дивно споглядали на стелю, так я нiколи не затуляв повiки пiсля смертi, нiколи. Я любив дивитися у мертвi очi i бачити в них Рай або Пекло, це залежало вiд того, куди потрапляла людина пiсля смертi. Хоча з самого початку я знав про людину все, навiть те, куди вона подасться пiсля моєї так званої обробки.
   Чому я вбиваю, ґвалтую, розрiзаю, ви хочете почути вiдповiдь? Якщо так , то прошу: я люблю смерть, люблю всi її признаки, я люблю ,коли людське тiло звивається вiд болю, коли його пронизує корч i людина помирає, а ще краще сказати - здихає. Але основне це подивитись у очi людинi , що от-от має здохнути, для мене величезна радiсть почути її останнi слова. Обожнюю , коли кажуть: "Будь ти проклятий!", або ще краще :" Ти довго не житимеш, от побачиш, Бог покарає тебе!" Ха, цi слова для мене, наче анекдот. Вам не здається парадоксальним те, що Бог покарає мене, цiкаво як вiн це зробить? Ну типу вiдiшле мене до Аду, правильно? Ну i що далi?.. А далi буде повна веселуха, життя повне кайфу i розпусти, так що моє покарання буде менi в радiсть!
   Почувся стук у дверi...
   -Заходь!
   Зайшов мiй спiвробiтник, колега, а точнiше брат -Каїн. Звичайно вiн нiколи мене не вб'є, тому що я йому так довiряю , як своєї собацi, пояснюю для особливо обдарованих людей: типу так, ти маєш свою собаку бультер'єр i довiряєш їй на всi сто вiдсоткiв. Хiба таке буває? Якщо буває, то цих людей давно вже згризли тi собаки! Отож зайшовши ми привiтались, а вiтаємося ми дуже цiкаво: облизуєш еротично середнiй палець вiд самого кiнця до кiнчика, при цьому я маю дуже збудливий вираз обличчя. Особливо я люблю вiтатися з дiвчатами. Пiсля такого привiтання зазвичай ми вiддаємося нашим почуттям на чорному столi , або навiть пiд столом. Але цього робити не можна! Це заборонено мною. Отож якщо ти спокусився , якщо не втримався , то пiсля блаженства тебе чекає смерть. Я нiколи не залишаю нiкого живим пiсля цього, зґвалтую а потiм вбиваю. Звичайно, якщо я сам запропоную, то нiяких жертв не буде. Для мене не має значення хто не витримав мого привiтання, нiякої ролi не грає стать. Пiсля привiтання настає друге випробування - розмова зi мною, її дуже важко витримати деяким особистостям, деякi отримують екстаз вiд сказаного мною, але основне це не подавати виду i не збуджувати мене самого. На радiсть, Каїн нiколи не цiкавився мною, я нiколи не збуджував його, тому це надавало великий плюс йому в моїх очах.
   Ми сiли в темних шкiряних крiслах i я дещо насторожено спитав його:
   - Навiщо ти прийшов? ,- просто ми не домовлялися про сьогоднiшню зустрiч.
   - Я маю до Тебе справу. Тобi потрiбно повертатись, залишатись тут надто небезпечно. До того ж переговори проведу , охорону Реґiни ми з собою не братимемо, залишається тiльки одне чекати поки настане час забрати її саму.
   - На рахунок охорони , то це правильно.
   - До речi , пораджу тобi нiчого не робити тiй Реґiнi , Ти повинен просо здушити її настiльки, щоб вона здалась i поїхала переможеною на свою засрату Землю.
   - Не знаю, це справа принципу. Побачимо як вона себе поведе, як вiдреагує на моє привiтання, на мiй голос i взагалi як вона все це сприйме. Розумiєш?
   - Розумiти , то розумiю, але... гаразд, зараз нема часу теревенити про все це, одним словом раджу Тобi їхати, до речi, що робити з цим дохляком ?,- Каїн знаком руки показав на труну у кутку кiмнати.
   - Як що? Те що робимо завжди -молитву, її проведе... ну та новенька, як та її? Агора здається?
   - Так, Агора, добре я її попереджу, то коли ми зберемося всi?
   - Як завжди в той самий час, до речi, попередь Девiда ,щоб вiн цього разу не дивився на мене таким голодним поглядом як минулого разу, а то цього разу йому не уникнути ...
   - Гаразд, вiн сидiтиме тихо, okay, я йду! - облизнувши палець Каїн вийшов з кiмнати.
   Я знову залишився сам , ну якщо не рахувати малого на столi, той вже давно мав прокинутись. Я пiдiйшов до нього, але вiн ще досi спав, чи не спав, довелось прикласти свою холодну руку йому до серця, але нiчого не почувши я зрозумiв, що Бог забрав його, не дав менi зробити задумане." Ну i дупа з ним, з тим малим -подумав я.
   Було трiшки шкода звичайно не малого, а того , що я не мiг проводити ранкову молитву, але виходу не було. Я вийшов на балкон, хотiлось подивитись на сьогоднiшнiй ранок. На вулицi було дуже свiтло i це зразу заставило мої очi примружитись , все-таки у кiмнатi де я знаходився було надто темно, вiкна прикривали темно-червонi оксамитовi штори. По вулицях ходили львiв'яни, що навiть не пiдозрювали про мою присутнiсть, про мою зверхнiсть i навiть моє право на спостерiгання за ними. Мою увагу захопила якась дiвчинка, що йшла напевно до школи, хоча напевно вже пропустила перший урок. На плечi вона несла чорну лаковану сумочку. Її волосся було бiлим, точнiше жовтуватим, типова львiвська блондинка. Було навiть смiшно трошки дивитися на цю молоду дiвчинку легкої поведiнки, ну принаймнi вона була на неї схожа. Та, таку жертву я б собi точно не обрав, мене завжди цiкавило щось незвичайне, а що стосується жiнок, то я люблю вишуканих i iнтелiгентних, хоча вiд них завжди багато шуму.
   Набридло сидiти мовчки, самому до себе говорити теж не хотiлось, а молитися нема настрою, отож вирiшив пiти погуляти ранковим мiстом. На вулицi я зустрiв одного свого знайомого, ранiше вiн буду праведником, але з часом зрозумiв Я, що Боговi пофiг до нього, до його бiди, вирiшив приєднатись до нас. Я звичайно його взяв до наших все-таки вiн чудово нам пiдходив.
   Ми встали посеред вулицi i гарно пооблизували свої пальцi, то було так смiшно, особливо те, що всi обступили нас наче божевiльних i дивились, як на шизофренiкiв. Щоб не привертати зайвої уваги ми зайшли до якогось бару i вирiшили нормально потеревенити. Звичайно хлопака був страшенно радий , що зустрiв мене, все-таки я йому страшенно подобався. Вперше коли вiн мене зустрiв, вiн зрозумiв, що в його сутi присутнiй бiсексуалiзм, його вперше потягнуло на чоловiка. Зараз ми собi просто сидiли i насолоджувались одне одним:
   - Як ти, я тебе так давно не бачив, до речi, коли ти повертаєшся додому?
   - Сьогоднi в принципi, до речi, ти повинен прийти ввечерi до мене, сьогоднi молитва, її провадить Агора.
   - Це хто?
   - Це наша новенька. дуже симпатична , до речi можливо у вас щось вийде, хоча наскiльки я знаю на неї намiтив Кiм, але можливо в тебе є шанси...
   - О , це цiкаво ,в мене є Дiзi, але в нас вiльнi стосунки, отож хочеться чогось ще...
   - Ну то вперед, побачимося сьогоднi ввечерi, я тобi її покажу, хоча навiщо ти її зразу помiтиш. Вона така особлива, але дуже стримана. У неї довге червоне волосся, чорнi очi, i все обличчя проколене металом, досить апетитно виглядає.
   - Ти мене вже зовсiм заiнтригував, до речi , коли ми всi повертатимемось, там щось вирiшилось з тою Реґiною, а то я весь час на тiй Львiвськiй цитаделi з мiсцевими тусуюсь. Вони такi нiчого, посидiти з ними можна , хоча традицiї дуже вiдрiзняються вiд наших. У них не все так побудовано в сексуальному планi. В них основне жертвоприношення, розумiєш?
   - Тобi це подобається?
   - Нi , якщо чесно , то не дує , менi здається, що в них скучне життя. Нiякого задоволення вiд жертв , якщо вони просто вбитi, хiба я не правий?
   - Правий, до того ж цiлком. Ну,okay, я маю йти, побачимось увечерi, - я встав , облизав свого пальчика i на прощання пiдморгнув Кiму, вiн настiльки очманiв, що здавалось просидить за цим столом в трансi ще декiлька годин поспiль.
   Вийшовши з бару , я вiдмiтив про себе, що вже приблизно обiд i що потрiбно брести назад , щоб добре приготуватись до меси, хоча Агора думаю справиться зi своїм завданням i сама, але поприбирати в кiмнатi теж би не завадило, все-таки там був повний хаос, як i в моїй душi.
   Повернувшись я згадав, що малий ще досi валяється у мене на столi, а бiля нього ще досi лежить мiй улюблений нiж, який я сьогоднi повинен позичити Агорi. З часом ,перебуваючи пiд наглядом Кiм, вона зробить собi власного, але не кращого. Звичайно дiвчина може мене переплюнути, якщо змайструє рукоятку ножа з людської шкiри, сумнiваюся , що вистачить смiливостi i фантазiї... У
   темному кутку ще досi стояла труна . яка сьогоднi мала опорожнитися i я вже не мiг цього дочекатися, все-таки менi страшенно дiяла на нерви присутнiсть ще якоїсь особи з мiзками у кiмнатi. Я вилив до унiтазу з тазика всю чорно-червону воду разом з пiр'ям, язиком i всякою чухньою. Потiм позбирав очi теляти з куткiв кiмнати, самого телятка вiднiс до ванної кiмнати i залишив на пральнiй машинi чекати вечора. Дитину я завернув у бiле покривало з червоними плямами вiд кровi теляти i поклав у коридорi, в сутiнках хлопцi повиннi були викинути його у смiтник. Вже була п'ята вечора, лишалось сiм годин, потiм ще двi години молитви i нарештi повернення додому , де мене чекала одна особа на ймення Кара. Я за нею вже страшенно скучив (звичайно фiзично) , iнакше не може i бути, принаймнi в мене, але вона все-одно мене кохає...Принаймнi так говорить та i по очах видно. Я сiв у крiсло i увiмкнув телевiзора, все-таки цiкаво послухати , що про тебе говорить населення. А воно говорило багато, але все було якоюсь фiгньою, нiхто нiчого точного не мiг повiдомити, все скидалось на мiстику, яка страшенно мене нервувала, тобi хотiлось якнайшвидше все прояснити i показати цим недоумкам, хто тут Господар. На екранi ти побачив Реґiну, таку молоду , наївну i страшенно схвильовану. Вона скидалась бiльше на заляканого песика нiж на сформовану жiнку -президента. Жiнка дiйсно була в розгубленостi, до того ж її видавали синцi пiд очима, нервовi рухи руками i сумний погляд. Все це робило сумну картину для мiсцевого населення, а не для мене. Менi було так смiшно, що мiй регiт напевно почули сусiди з першого поверху. Невже вам не весело, коли бачите людину, яка так нервує вас, коли бачите , що вона гине, не може знайти виходу iз ситуацiї, iз проблеми, до того ж проблеми, яку створили саме ви!
  
  
   Роздiл VII
   А тобi дiйсно було кепсько, все-таки давалося знаки недосипання. Та навiть не справа у снi , у тебе взагалi його не було, останнiй мiсяць -цiлковите безсоння. Також тебе переслiдували страхи, вони були повсюди :за тобою, перед, пiд, особливо над, любили цi страхи закрадатися в тихих мiсцях, особливо коли ти була наодинцi iз собою . Ти не могла позбутися їх, не мала сил прогнати, ти просто покривалася холодним потом i починала важко дихати. Ти закинула все, ти навiть не пам'ятаєш , коли востаннє дивилась у дзеркало, ходила в перукарню, до батькiв, до друзiв, коли останнiй раз мала побачення. Це все було нiби в минулому життi. а тепер ти просто зомбi , що встає зранку i йде на роботу, або який навiть не йде додому , а просто встає на роботi i продовжує працювати, або навiть не встає? Навiть так? Так. останнiм часом все дуже змiнилось, не тiльки у твоєму життi, нi, цi змiни вiдчувала кожна людина твоєї землi на своїй власнiй шкiрi. Ти могла б сказати, що цi перевороти були не надто приємними. Через два днi ти поїдеш у невiдомому для тебе напрямку. Через два днi можливо настане твоя смерть, але тобi зараз вже все-одно, головне, щоб хоч якимось чином допомогти людям, дiтям, пiдлiткам. Ти знаєш, що вони заборонили брати iз собою охорону. Знаєш, що вони взагалi заборонили брати хоч якiсь речi, сказали, що всi забезпечать. У тебе не має вибору. Ти почуваєш себе фiшкою, якої всi можуть грати, i гра в якiй ти опинилась без правил. Ти сидиш i чекаєш свого вироку, очiкуєш поки хтось не робить тобою хiд.
   Тобi вже давним-давно набридло слухати цi пустi балачки про невiдомих нiкому сатанiстiв, ти вирiшила заглянути правдi в очi. Ти звичайно не знаєш, як виглядає та правда, але можеш потроху здогадуватись, все таки жертви твого мiста говорять самi за себе. Ти вже не маєш сил дивитися на цих калiк , що валяються по усiх кутках темних вулиць. Ти вже не хочеш бачити цi смiтники наповненнi "Mutter". Хочеться пiти свiт за очi, стати плямою у власному мiстi , не бачити нiкого i не чути цих стогонiв, що лунають зi всiх стiн повсякденного життя.
  
  
   Роздiл VIII
   Все було дуже дивним для тебе, ця обстановка, що оточувала тебе трохи пригнiчувала i водночас надихала на роздуми. Тобi доводилось сидiти у бiлiй кiмнатi, у якiй не було вiкон, лише бiлi дверi виднiлись десь за горизонтом. Зустрiч повинна була вiдбутись за декiлька годин, а на даний час тобi потрiбно було привести себе до порядку , отож тобi надали всi потрiбнi умови для цього. В кiмнатi увiмкнули свiтло, тобi дали дзеркало i косметику. До речi, косметика дiйсно була суперовою, звичайно фiрма " Кiпр" не була вiдомою тобi , але ти чудово бачила її професiйнiсть. Подивившись на себе , ти зрозумiла , що потрiбно зробити хоч щось зi своїм обличчям, бо за декiлька днiв ти стала настiльки потворною, що було просто страшно дивитись на своє вiдображення. Ти страшенно переживала за майбутню зустрiч iз ним, ти навiть зараз вiдчувала його присутнiсть. Ти ще досi не знала , як вiн виглядає, але пiдсвiдомо вiдчувала його красу i досконалiсть.
   Змучене обличчя, очi наповненi сумом i переляком. Коротке волосся, що ледве сягало плеч, зараз було зiбрано в пучок, ти нагадувала бiзнесвумен, що розгубилась у своїх справах, що загубила всiх своїх пiдлеглих. Але ти все-таки вирiшила так просто не здаватись, все ж таки ти була страшенно зацiкавленою у тому, щоб побачити Головного, щоб зустрiтись з ним поглядом. Тобi страшенно кортiло поговорити з ним, взнати його цiль, його мету. Звичайно страх теж був присутнiм у твоїх думках, але цiкавiсть затьмарювала все.
  
   Роздiл IX
   Початок воєнних дiй вiдбувся рiвно об одинадцятiй годинi . Саме тодi , коли малi дiти вже сплять i коли великi тiльки починають приходити в себе , ставати справжнiми i не грати жодних ролей.
   Я побачив її при легкому свiтлi вогню у моїй спальнiй. Так, я вирiшив зустрiтись з нею в неофiцiйному мiсцi, менi захотiлось романтики, я не хотiв виглядати в очах цiєї жiнки манiяком. В кiмнатi горiли факели, що висiли по кутках моєї темної кiмнати, у примiщеннi було дуже тепло, бо горiв вогонь у коминi. На пiдлозi лежала шкiра бiлого тигра, а лiжко було накрите оксамитовою ковдрою кривавого кольору. Вiкна були зашторенi, отож було затишно i спокiйно. Посеред кiмнати стояв маленький столик, вiн був пустим i призначався для того, щоб ми обоє сiли за нього i дивились одне одному у вiчi. Коли вона зайшла у мене на мить зупинилось дихання. Дивно, правда? Просто вона менi страшенно сподобалась у той момент, Реґiна була iдеалом жiнки для мене. Менi нiколи не щастило мати розумну i красиву жiнку, а я так люблю розумних, iнтелiгентних i вишуканих, люблю жiнок зi смаком, що вмiють за себе постояти. Отож я її побачив, вона була такою апетитною: чорний дiловий костюм прекрасно облягав її талiю, темно-каштанове волосся було гарно зачесаним ,отож її лоб був оголеним i свiтився яснiстю i впевненiстю. Її повнi губи блистiли блиском, а очi були широко вiдкритi , особливо коли вона мене побачила вперше. В той момент я мiг любуватися її голубими очима , ясним поглядом. Я усмiхався, все-таки не мiг стримати свого приємного здивування. Зразу пiсля того, як за нею зачинились дверi, моє нутро спалахнуло, я зрозумiв, що нiчого не зможу сказати за цей вечiр.
   Довелось пiдняти свiй зад з лiжка i пiдiйти до суперницi впритул. Вона дуже здивувалася, навiть не пробувала сховати свого страху.
   - Доброго вечора, - промовив дещо впевненiше я.
   - I вам вечора, хоча ще не вiдомо чи доброго.
   - Не бiйтеся, можете повiрити менi , що цей вечiр буде прекрасний, я за це даю голову на вiдсiч.
   - Дякую не думаю, що мене приваблюватиме ваша голова не на вашiй шиї, - дещо iронiчно сказала ти i тихо посмiхнулася.
   - Ха, менi приємно це чути.
   - Може ви тепер скажете менi навiщо мене сюди запросили?
   - Ну я думаю , що ви самi прекрасно знаєте вiдповiдь, - дещо таємниче сказав ти i теж у вiдповiдь усмiхнувся.
   - Можливо , але я не думаю, що нашу справу можна залагодити власне у цьому примiщеннi.
   - А менi здається, що це як раз прекрасне мiсце для вирiшення таких справ, з такими людьми.
   - Та невже?
   - Хочете кави, чи можливо ти хочеш чогось мiцнiшого?
   - Нiчого я наразi не хочу, - твiй голос почав тебе видавати, ти вже не могла просто слухати це безглуздя з його вуст. Вiн тобi так подобався, нi це навiть важко назвати цим словом, ти просто знемагала вiд його зовнiшностi , вiд його манери розмовляти з тобою, вiд його очей, що так гiпнотизували тебе , ти розумiла, що через деякий час вiн паралiзує всi твої рухи i думки, от тодi ти програєш, а цього в даний час допустити не можна. Ти це прекрасно розумiла , але нажаль нiчого не могла поробити iз собою.
   - Добре , тодi беремося до нашої справи, -я сiв за стiл i став чекати поки ти зробиш те саме.
   Ти з превеликим полегшенням, це вiдчувалось у твоєму поглядi сiла разом зi мною, точнiше напроти. Ми почали дивитись одне на одного, вивчати риси обличчя. Я збагнув, що не зможу загiпнотизувати тебе, але я прекрасно уторопав, що цього i не потрiбно робити, ти вже була пiд моєю владою. Твої рухи вже були моїми рухами, твої очi свiтились тою дивною пристрастю, яку менi так часто доводилось бачити. Але ти , на вiдмiну вiд iнших, не виливала цi почуття на поверхню, ти твердо тримала їх усерединi. Я розумiв , що не зможу довести тебе до того стану , щоб ти сама пiддалась, а починати справу самому менi не дуже кортiло. Я не хотiв виглядати у її очах переможеним. Я тягнув час, мрiяв про неї, але сам намагався не видавати свої бажань. Мої очi самi вже не вiдповiдали за себе, я перестав контролювати себе. Накинувшись на свою жертву ,я легко без жодних спротивiв вiд моєї Реґiни поклав її не тигрячу шерсть. Я нiжно i водночас досить вульгарно роздягнув її, менi було досить шкода її , але водночас я не мiг втамувати свiй голод. Я зрозумiв, що якщо зволiкатиму , то вона може передумати, може зрозумiти свiй грiх, а ця людина була вiрною Богу. Вона нiколи не робила злого, завжди думала над своїми вчинками.
   Але наразi ти сама прекрасно розумiла , що не можеш втриматись, що ти зовсiм не проти того, що вiн з тобою робить .До того ж ти мала надiю, що вiн цим показує свою переможенiсть, все-таки ти перша не стрибнула на нього, все-таки ти стрималась.
   Вiн любив тебе добрих пiвгодини, вiн кохав тебе пристрасно i жорстоко. А ти розумiла , що зараз цьому всьому настане кiнець i ви бiльше нiколи не побачите одне одного.
   Я починав здавати, я намагався знайти вивiску "Exit", бо я прекрасно розумiв, якщо я не дiйду зараз до фiнiшу , то Реґiна стане переможеною, хоча пiдсвiдомо я розумiв, що я вже переможений. I в одну прекрасну мить блаженства я знайшов вихiд, я побачив здалека той фiнiш, я вирiшив вбити її, зарiзати. Так, звичайно я не хотiв цього робити, але не вже у мене був вихiд, невже я мав у той момент вибiр? Це було просто самозахистом, якби я її не вбив, то вона вбила б мене.
   Отож вiдвернувшись вiд Реґiни я взяв ножа , що лежав пiд тою ж шкiрою бiлого тигра. I не думаючи над наслiдками я встромив того ножа їй у груди, я зробив це так рiзко i несподiвано, що Реґiна просто харкнула кров'ю. Її кров збудила мене вiд того солодкого сну, я зрозумiв , що накоїв, але було надто пiзно , до того ж я i не знав, щоб робив з нею пiсля того всього...
   Реґiна просто лежала на пiдлозi тихо стогнала , я не мiг витримати того стогону, я не мiг просто так дивитись на її бiль.
   - Ну скажи, давай прокляни мене, скажи, що бог покарає мене, що я потраплю до пекла , що там мене будуть мучити, що там я зрозумiю твої страждання, ну давай скажи менi це.
   Але ти нажаль просто тупо дивилась у моє обличчя, по очах текли сльози, я доторкнувся до них своїми довгими , холодними пальцями i зрозумiв, що це кiнець, що вона не хоче проклясти мене, що вона не така людина , що Реґiна не належать до колишнiх моїх жертв.
   Ти просто поглянула на мене i так тихо сказала , точнiше промовила, наче янгол; мої губи вiд цього зблiдли i життя перетворилось на справжнє пекло:
   - В iм'я Отця ,i Сина, i Святого Духа... Амiнь...
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"