Картер Нік : другие произведения.

71-80 збірка детективів про Ніка Картера

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  
  
  
  Нік Картер
  
  71-80 збірка детективів про Ніка Картера
  
  
  
  
  71-80 Киллмастер Збірка детективів про Ніка Картера.
  
  
  
  
  71. Мета: Острів Судного дня http://flibusta.is/b/684362/read
  
  Target: Судний День Island
  
  72. Ніч Месника http://flibusta.is/b/684617/read
  
  Night of the Avenger
  
  73. М'ясник Белграда http://flibusta.is/b/608980/read
  
  Butcher of Belgrade
  
  74. Бригада вбивць http://flibusta.is/b/607271/read
  
  Assassination Brigade
  
  75. Ліквідатора http://flibusta.is/b/610142/read
  
  The Liquidator
  
  77. Код http://flibusta.is/b/607252/read
  
  The Code
  
  78. Агент-контр-агент http://flibusta.is/b/612843/read
  
  Agent Counter-Agent
  
  79. Час вовка http://flibusta.is/b/685950/read
  
  Hour of the Wolf
  
  80. Наш агент в Ріме пропав http://flibusta.is/b/687063/read
  
  Our Agent in Rome is Missing
  
  
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  Мета: Острів Судного дня
  
  
  переклав Лев Шкловський в пам'ять про загиблого сина Антона
  
  
  Оригінальна назва: Target: судний день Island
  
  
  
  Перша глава.
  
  
  Вона сказала, що її звуть Вероніка, що саме по собі насторожило мене. Дівчаток більше не хрестили Верониками, а ця не виглядала нам на день старше шістнадцяти. Той факт, що вона була в барі готелю, нічого не значив; ці діти сьогодні з такою ж ймовірністю отримати фальшиве посвідчення особи, як і все інше, чого їм не повинно бути. Один погляд на холодне обличчя, викликають очі під довгими світлими волоссям, і більшість чоловіків, напевно, довіряють б гей-у всьому. Підозрілість - одна навколо головних складових моєї професії; це друга натура - шукати правду про шарами брехні. Її був у відпустці, але це не мало значення. В світі достатньо людей, які готелів би бачити Ніка Картера мертвим, щоб тримати мене в постійній бойовій готовності.
  
  
  Її було в Вестбуше кілька днів, щоб відпочити потім напружених завдань на Близькому Сході. Вони не були особливо складними порівняно з іншими завданнями, які її виконував, та у мене не було нових кульових отворів. Але після більш ніж місяця в пустелі мою потребу в снігу і мирних горах, компанія людей, які ніколи не чули облад мені раніше, приєднується мене на цей віддалений, але розкішний гірськолижний курорт у Вермонті. А тепер Вероніка.
  
  
  Більшу частину дня її був на лижних схилах, де було не надто людне, так як була середина неділях. В наші дні її не можу кататися на лижах так як частини, як хотілося б, але я залишаюся в формі, і поки її не намагаюся відповідати чемпіонам, її можу впоратися практично з будь-яким спуском чемпіонату. Може бути, трохи обережніше; Мене занадто частини били в моїй роботі, щоб просто гратися з деревами і валунами.
  
  
  Коли її, дістався до головного залу з величезним відкритим каміном посередині з мідною шторами над ним, там було приємно жваво. Запах палаючого волоського горіха змішався з запахами шкіри, вологої вовни і спокусливими ароматами гарячих напоїв, які Дреди змішував за стійкою. Більшість людей були молоді й сиділи або бовталися групами, в той час як кілька пар скористалися самотою глибоких шкіряних диванів уздовж стін.
  
  
  Привітав мене бармен, товстий, завжди усміхнений рудоволосий хлопчик. Він вже знав моє ім'я, тому я не здивувався, коли він запитав: «Добрий день, Нік?»
  
  
  «Непоганий», - відповів я, опускаючись на стілець. Спочатку його не побачив моложавую блондинку; вона сиділа в полдюжине стільців, спиною до мене. Але коли вона почула моє ім'я, вона повільно повернулася, подивилася на мене в темне дзеркало позаду Дреди, потім повернулася і подивилася на мене.
  
  
  «Так ти Нік». Її голос був м'яким, трохи хрипким, і, незважаючи на її молодість, це не було схоже на удавання. Її, кивнув, звичайно, обережно. Навіть у товстому чорному светрі, доходившем до стегон, було ясно, що вона виснажена, як зірка одного за се забавних фільмів про пляжі. Але я все ж віддаю перевагу бачити ih трохи старше; Ей, може бути тридцять, але її ще не зовсім в курсі останніх юнацьких дель, і я сумніваюся, що коли-небудь дійду до цього. Вона нахилила голову так, що довгі-довгі волосся спадало на одне плече, як золотий водоспад. Потім вона задумливо кивнула. 'Так. Ви схожі на Ніка. А потім вона повернулася до мене спиною і подивилася mimmo камін на ряд високих вікон, що виходять на освітлені снігові схили.
  
  
  «Ну голос і все», - подумала я і відпив теплий ром Дреди.
  
  
  Через деякий час дівчина повільно зісковзнула зі стільця; вона була трохи вище, ніж виглядала сидить. Вона швидко подивилася на мене, і це був не один за се фальшивих пристрасних поглядів, які практикують підлітки; вона прикусила нижню губу, і її очі дивилися щиро крізь мої. Коли вона підійшла до мене, це було з виглядом людини, яка тільки що прийняв важке рішення. Її, автоматично встав - і не з ввічливості. Її готель бути готовим до всього, що може трапитися.
  
  
  «Її Вероніка», - сказала вона.
  
  
  «Ну, це гарне ім'я, - подумав я. вона, ймовірно, взяла його, тоді перегляду старих фільмів по телебаченню. «Отже, ми знаємо одне одного по імені», - обережно сказав я. Дівчина заклала руки за спину, і він сподівався, що вона робить це тільки для того, щоб показати свою соковиту груди.
  
  
  'Так. Її ... її бачила тебе тут раніше. Ти тут один, чи не так?
  
  
  Їй кивнув.
  
  
  «Я так і думала. Її діти».
  
  
  Її подивився mimmo нах у великий зал; тепер він заповнився, і шум посилився. Який він музикант почав дзвеніти на гітарі. «Я думаю, прогулянка з цієї натовпом народу покладе нитка твоєї проблеми», - усміхнувся я, дивлячись на нах.
  
  
  Вона коротко посміхнулася, потім знову почала жувати губу.
  
  
  «Ні, це ... ну, тут все більш або менш належать всім, і я не хочу ...» Гей, здавалося, було важко перейти до суті. Коли вона простягла руку, її завмер, але вона прибрала тільки пасмо волосся.
  
  
  Її почав розслаблятися, це була просто дівчина, яка займається хотіла компанію для розваги, а їй був доступний. Потім вона питала, чи одружений я ...
  
  
  «Ти одружений, Нік?»
  
  
  «У мене немає такого задоволення».
  
  
  'Її заміжня. Декілька місяців.'
  
  
  Її, мабуть, показав свого подиву.
  
  
  «Я знаю, що виглядаю як дитина, особливо для старших чоловіків...»
  
  
  Голосування і ви; Її намагався не зіщулитися.
  
  
  «... але мені двадцять один, і в цьому проблема».
  
  
  Що ж, вона мене цим дістала. - Що ти маєш на увазі?"
  
  
  «Бачте, їй була заміжня - о, їй вже сказала це. Кілька місяців тому. Моїй матері мій чоловік не сподобався, тому вона попросила мого вітчима вигнати його, і тепер вони уважно за мною спостерігають ».
  
  
  "І ти тут одна?"
  
  
  - Я маю на увазі ... тут. В готелі. Але у моєї родини є лижний будиночок на іншій стороні цього схилу ». Вона невизначено вказала на довгий ряд вікон. «Ви, напевно, бачили це».
  
  
  Її, похитав головою, але зупинився. Під час одного навколо своїх подорожей її побачив довгу високу стіну, яка займається простягалася безперервно на кілька сотень ярдів, а дерева і кущі навколо були вирубані, як якщо б це була в'язниця або фортецю. За ним її побачив великий будинок з димарями і похилими дахами. Лижний будиночок, так! Її запитав Вероніку, не той будинок, вона омелою на увазі.
  
  
  «Так, це той будинок».
  
  
  «Більше схожий на в'язницю».
  
  
  Вона кивнула. 'Це так. Вони привезли мене сюди, щоб ... заспокоїти. Це не наша власність; Берт - мій вітчим - зняв его сезон. Раніше він належав особливих гангстерові або кому-то в цьому роді, а на території є всілякі тривожні дзвінки й жахливі пастки ».
  
  
  «Схоже, хороше місце, щоб провести зиму».
  
  
  «Про, як тільки ти потрапляєш в це діло, це весело».
  
  
  «Але ти зараз одна на вулиці».
  
  
  «Ну, її не омелою на увазі, що вони тримають мене під замком або щось в цьому роді. Але мама і Берт завжди стежать за тим, щоб, якщо її потоваришую з хема-небудь тут, особливо з хлопчиком мого віку, його прогнати ».
  
  
  "Як вони збираються це зробити?" Її швидко оглянувся, але не побачив нікого, хто б спостерігав за дівчиною, а її добре розрізняв тіні. Біса добре.
  
  
  'Генрі. Він весь час чекає мене в холі, і то і справа заглядає сюди, щоб перевірити, як її ».
  
  
  «Генрі», - зітхнув я. Її почав думати, що ця дівчина трохи божевільна.
  
  
  «Це, звичайно, наш водій».
  
  
  'Звичайно. Що, якщо він побачить, що ви говорите зі мною зараз?
  
  
  «Ти не схожий на людину, яку можна налякати, Нік».
  
  
  Її, кивнув натовпі молодих людей. "А вони, що там?" У деяких хлопчиків були волосся такої ж довжини, як і у дівчаток, але були й такі, хто міг би грати в регбі.
  
  
  «Пара, з якою її, розмовляв, і Генрі бачив мене, зробила це. Тоді вони стали уникати мене ».
  
  
  'Потім чого?'
  
  
  «А потім того, як Генрі ... поговорив з ними».
  
  
  «Ти збуджуєш у мене цікавість». Її почав трохи злитися; або ця дівчина, що придумала свою неправдоподібну історію, або Генрі, якщо те, що вона сказала, було правдою.
  
  
  "У тебе є машина, Нік?"
  
  
  'Так.'
  
  
  «Там є бар ...» Вона прикусила губу. «В сусідньому місті, і ... ти знаєш, що я майже два місяці ніде не було, крім як тут?»
  
  
  "Що за бар?"
  
  
  «Я чула, що це чудове місце в окрузі. Хороша музика, веселі люди. Тобі відомо.'
  
  
  Її знав. Її якраз майже прийшов до висновку, що дівчина просто готель, щоб її забрали, коли побачив особа, виставлена напоказ через дверний проріз вестибюля. Особа була на голи розміром і кольором нагадувала баскетбольний м'яч. Його брови утворювали безперервну чорну лінію над очима, схованими в складках шкіри, а ніс вигинався, спускаючись до гнучкого роті. На nen була лижна куртка і темні штани, і, схоже, у нього був розмір, який змусив би подумати японського борця сумо.
  
  
  Раптово її усміхнувся Вероніці, кинув трохи грошей Дреди на стійку і міцного схопив дівчину за руку.
  
  
  «Якщо це Генрі, - сказав я, - це повинен бути предмет меблів по вашому будинку гангстерів. Давай, Вероніка; Її хочу щорічно цей бар! '
  
  
  Коли ми підійшли до день, Генрі примружився і підняв чорні насуплені брови. Вероніка намагалася сховатися за мною. Генрі виглядав збентеженим, і его м'які губи ворушилися, як пара порушених хробак. Його величезний торс заповнив дверний отвір, але коли ми підійшли лиже, він відступив на крок.
  
  
  «Простий, - весело сказав я.
  
  
  Його очі відірвалися від мене і звернулися до дівчини. «Міс Вероніка ...» - почав він, і голос його абсурдно, загрозливо.
  
  
  «Все в порядку», - перебив його его. «Вона зі мною».
  
  
  Пройти mimmo нього було неможливо, але я продовжував йти.
  
  
  Генрі зробив ще один крок назад, потім зібрався з силами. Мені було цікаво, як далеко він зайде в громадському місці, і він сподівався, що це буде надто далеко. Може бути, це було більш дитячий з мого боку, але я не люблю тих, хто лякає дітей.
  
  
  Вероніка сказала: «Скажи мамі і Берту, що я буду вдома опівночі, Генрі». В її голосі був звук зарозумілого авторитет, який зазвичай мене дратує, але я її трохи пишався тим, що вона пручалася ему.
  
  
  Генрі подивився на мене, мабуть, не знаєте, що робити. Її допоміг ему прийняти рішення, м'яко поклавши руку на його життя, що нагадував пивну бочку і, натиснувши на нього з такою силою, щоб ми могли пройти. Він не опирався, що мене трохи розчарувало, але погляд у його очах обіцяно «пізніше». Ми швидко пройшли через вестибюль до широкого арочного ганку. Тепер було зовсім темно, але високі дугові лампи освітлювали ніч. Ми пробралися крізь сніг до асфальтованої стоянці і в таку гру в мій синій прокатний «форд». Вероніка нічого не сказала, поки я не запустив двигун.
  
  
  .'Привіт!' - тихо сказала вона і засміялася. «Я поняття не омелою, що Генрі збирався там робити!»
  
  
  «Ви думали, він отшлепает мене на очах у всіх цих людей?»
  
  
  Вона знизала плечима і почала ритися в своїй великій шкіряній сумці через плече. "У вас є цигарка для мене?" запитала вона.
  
  
  Дав гей, одну навколо моїх особливих цигарки з золотим мундштуком, і її очі розширилися, коли вона побачила це.
  
  
  "Що це за бренду?" запитала вона.
  
  
  Її, натиснув на приладову панель запальничкою. «Вони зроблені в Туреччині і не мають бренду».
  
  
  Коли її, їхав по вузькій дорозі, її, помітив, що її очі дивляться на мене, неначе вона тільки що зрозуміла, у що вплутується. З моїми чорними волоссям - трохи задовгим, тому що у мене не було рішенням підстригти ih - і худим обличчям її можу виглядати майже зловісно при певному освітленні, а в моїх руках великих видно сліди моїх незліченних битв. Її не особливо високий за сьогоднішніми мірками - більше п'яти футів і дев'яти дюймів, - але вся справа в м'язах, особливо в руках і плечах, і це видно. Мені було цікаво, коли дівчина поруч зі мною оголосить, що передумала.
  
  
  "Як називається цей бар?"
  
  
  "Прекрасне божевілля", і я вважаю, що це на іншому кінці міста». Її голос був спокійним; може, їй знову її недооцінив.
  
  
  Дорога вилася в декількох милях між високими кучугурами; ми не бачили іншого руху, поки не вийшли на пряму, а потім її побачив вогні в дзеркалі заднього виду. Її, посміхнувся про себе і пригальмував. Машина за нами теж.
  
  
  'Генрі?' - запитав її, дівчину, показуючи великим пальцем через плече.
  
  
  Вероніка озирнулася. «Його его не бачу».
  
  
  «Це велика машина. Яка у вас машина?
  
  
  «Я вважаю, що він сьогодні за кермом « Бентлі »».
  
  
  Їй кивнув. 'Насправді. І він не випустить тебе по всьому поля зору, чи не так?
  
  
  "Можливо немає." Вона зітхнула. «Ах, кравець візьми».
  
  
  Довелося засміятися. 'Заспокойся. Що він може зробити?'
  
  
  Вона не відповіла, але я бачив, як вона знову закушує губу.
  
  
  Це було невелике містечко, а центр був безлюдним і темним, з кількома магазинами, кількома церквами і старими білими дерев'яними будинками, які мовчки стояли навколо засніженого парку. Ми проїхали по парку і опинилися на невеликій веселій доріжці. Тут були два пересувних ресторану, мотель, млинцева і невелика таверна з низкою припаркованих перед нею фургонів; через дорогу, в стороні від інших будівель, знаходилося «Прекрасне божевілля» - дерев'яний будиночок в підкреслено сільському стилі з великою вивіскою над дверима.
  
  
  Коли ми вийшли, Вероніка озирнулася. Фари тепер не було, але я був упевнений, що Генрі був десь позаду нас, стоїть на узбіччі дороги з вимкненим світлом.
  
  
  Коли ми увійшли через товсту двері, громовий довговолосою рок-групи з чотирьох чоловік вдарив мені по вухах. Всередині було повно, задимлене, тьмяно освітлене свічками і палаючими дровами. Офіціантка в міні-спідниці, зеленому купальнику і майже прозорій блузці підвела нас до столика і взяла наше замовлення. Фірмовою стравою тут був теплий сидр з Джеком Деніелсом, який мені видався чудовим. Вероніка неуважно погодилася; вона сконцентрувалася на музиці зі скляним поглядом в очах.
  
  
  Її, звичайно нічого не маю проти року; частини це чертовски добре, і коли ви чуєте слова деяких пісню, ви повинні визнати, що цим молодим авторам є що сказати, і вони роблять це з ентузіазмом. Але тут кімната була дуже маленькою, надто спекотною від вогню і багатолюдної юрби для такого рівня шуму.
  
  
  Мені було цікаво, про що можуть говорити всі ці люди навколо нас, бо вони ніяк не могли зрозуміти одне одного.
  
  
  Її не одна очей з день і хотів Генрі. Він не з'явився, що мене здивувало; Її очікував, що він буде слідкувати за нами.
  
  
  Через деякий час її, вибачився і побіг в чоловічий туалет на іншій стороні музичної сцени. Б'юся об заклад, що якщо його залишу Вероніку одну на кілька хвилина, вона швидко приверне до себе натовп шанувальників. Навіть у цій кімнаті, повній красивих дівчат, вона виділялася.
  
  
  Я не помилився, коли її повернувся, навколо нах було двоє молодих людей. Вероніка не заохочувала ih, але я міг сказати, що вона цінувала увагу.
  
  
  Вона познайомила мене з хлопчиками - її не зрозумів ih імен, але це не мало значення. Її попросив ih сісти, і вони в таку гру. У обох були довгі волосся; в одного були вуса, в іншого - ні, і мені здалося, що я відчула безвусого хлопця навколо готелю. Їй був прав.
  
  
  Він запитав мене. - "Ви залишаєтеся в Вестбуше, так?"
  
  
  Їй сказав, щоб.
  
  
  «Гей, хлопче, ти з біса хороший лижник. Професіонал?
  
  
  Що ж, іноді її відчуваю себе вдоволений, хоча намагаюся чинити опір. «Ні», - відповів я. «Я просто відпочиваю».
  
  
  Рок-група зробила паузу, що на час зробило бесіду більш терпимою. Через кілька хвилина до нас приєдналися дві дівчини, обидві молоді, одягнені в стандартні костюми по всьому джинсів і шкіри з бахромою. Потім підійшли хлопці, які знали ну, і коли знову заграла музика, ми вісім чоловік в таку гру на два крісла складені разом. Вероніка базікала з рештою, як ніби вони були старими друзями, але вона підтримувала мене в розмові. Її розслаблено відкинувся назад і відповідав, коли мені щось говорили. Мені вони здалися хорошими молодими людьми. Вони не курили нічого сильніше Кэмела і, мабуть, не заперечували проти того, щоб її був старшим.
  
  
  Час пролетів непомітно, і, зізнатися, мені було весело. Якийсь час її навіть забував шукати Генрі в дверях. Одного разу її, подивився на годинник. Було одинадцять годин, і він подумав, варто звернути на це увагу Вероніки. Але я вирішив не робити цього; Мені не хотілося розігрувати моторошний і забирати її від нових шанувальників. Через кілька хвилина вона засунула рукав мого светра і сама подивилася на годинник.
  
  
  «Підемо», - м'яко сказала вона; вона була так близько до мене, що я міг ясно чути ee, ee плече тепло прижималось до мене. Її, усміхнувся й подивився гей, в очі. Вона поцілувала мене легко, але з безпомилковим обіцянкою.
  
  
  Коли ми були на настирливому морозі, її зупинився поруч з «фордом». "Куди?'
  
  
  «Думаю, додому». Вона сказала це недбало, але з явним жалем.
  
  
  Її озирнулась. Генрі не було видно, але її все ще був упевнений, що він десь поблизу.
  
  
  Її запитав. - "А якщо у мене буде шанс позбавитися від твоєї тіні?"
  
  
  'Що тоді?' Вона сиділа поруч зі мною, дивлячись на мене настільки ж відкритими соковитими губами.
  
  
  «Ми могли б піти куди-небудь ... не додому».
  
  
  Її поцілував ee, намагаючись зробити це легким, але її рот відкрився, і її мова ковзнув в мій рот, граючи з моїм мовою.
  
  
  «Куди, наприклад?» - пошепки запитала вона.
  
  
  «Ну, у мене є номер з чудовим виглядом».
  
  
  Вона похитала головою. «Ми не можемо туди піти; Генрі знайде нас ».
  
  
  Звичайно, вона була права. Але з-за того, як її тіло тулилося до мене, а її руки обвилися навколо моєї шиї, її не збирався відпускати Попелюшку додому.
  
  
  «Як щодо...» Я подивився на дорогу, відчуваючи себе засмученим, ніж її мав з ними тхора, як був підлітком. «Може, ми відірвемося від нього».
  
  
  'А потім?'
  
  
  Її, знизав плечима. «Ми зможемо використовувати машину не для того, щоб на ній їхати».
  
  
  Вона грайливо посміхнулася, і з таким виразом обличчя вона більше не виглядала шістнадцятирічної.
  
  
  Її, звичайно, не знав доріг, але моя легка машина з зимовими шинами проходила повороти і повороти з більшою маневреністю, ніж великий Bentley. Відразу потім повороту її згорнув на обсаджений деревами провулок і вимкнув брильов. І за мить Генрі дійсно промчав на «Бентлі». Як тільки він пройшов mimmo, Вероніка обняла мене.
  
  
  «Заспокойся», - сказав я, м'яко відштовхуючи її. Її виїхав на головну дорогу і поїхав назад тим же шляхом, яким ми їхали, поки не побачив іншу путівець. По ній не проходив снігоочисник, але на снігу її побачив дві паралельні доріжки. Її пішов за ними до крутого повороту, проїхав по йому і зупинився під деревом. Ми були на невеликому схилі з залитим місячним світлом видом на великий білий луг, поцяткований слідами диких тварин. «Голос тепер», - сказав я.
  
  
  Як я відразу запідозрив, на ній нічого не було під товстим светром. Ee соски ожили від мого дотику, і вона корчилася ірина поруч зі мною з тихими стогонами і криками. Її рот уп'явся в мою шию; її ноги були притиснуті до моїх. «Цього не повинно було статися», - пробурмотіла вона. Лише багато пізніше я зрозумів справжнє значення цих слів. Особисто віддаю перевагу її ліжко для зачиненими дверима, але мені довелося використовувати її по максимуму. Вероніка була вимогливою і майстерною, і поки ми хотіли місце, її губи й руки були зайняті всякими речами з застібками-блискавками. У місячному світлі її шкіра була блідою і блискучою, а груди були підняті до мене. Не знаю, як гей, вдалося позбутися вузьких лижних штанів, але вона це зробила, а потім сіла мені на коліна, закинувши ноги мені на плечі. Це сталося швидко - глибокий потужний поштовх, погойдування її стегон, ривки її тіла вгору-вниз. Вона відкинула голову, закрила очі і відкрила рот в беззвучному крику екстазу. Коли вона прийшла, вона довго і хитро стогнала і притискала нігті до моєї шиї. Потім її теж відпустив, і Вероніка стогнала знову і знову: «Ой.. ой.. ой..».
  
  
  Вона була майже скромною і відстороненої, коли знову одяглася. 'Котра зараз година?' - жваво запитала вона.
  
  
  Її, подивився на годинник. «Кілька хвилина першого».
  
  
  «О, Господи, ти повинен відвезти мене додому». Вона застебнула блискавку на своїх еластичних штанях і натягнула светр через голову.
  
  
  «Добре, Попелюшка», - сказав я. Чесно кажу, її був трохи розчарований: мені не подобається така ситуація, дякую, мем, навіть в припаркованій машині.
  
  
  Але Вероніка навіть не попросила сигарету. Коли її, повернувся, вона стурбовано насупилася, і цей вираз не змінилося, поки ми не дісталися до виходу, який вів до знімного будинку її вітчима.
  
  
  «Може, буде краще, якщо ти дозволиш мені піти звідси», - сказала вона. Він не відповів; Його був трохи злий на себе не менше, ніж на нах. Її просто поїхав.
  
  
  Поряд з високим залізним парканом стогони знаходилося те, що можна було назвати тільки сторожкою. Перед ним стояла людина в шубі, і було добре видно його дробовик. А в стороні був припаркований Бентлі.
  
  
  Вероніка схопила мене за руку. «Не назавжди, Нік ...»
  
  
  «Я просто відвезу тебе додому, дорога».
  
  
  «Мені дуже шкода», - пробурмотіла вона.
  
  
  Її, подивився на нах. 'Чому?'
  
  
  «Тому що я зробила це так ... так поспішно».
  
  
  'А також?' - запитав я, знизавши плечима.
  
  
  «Розумієте, це чортова опівночі».
  
  
  «Ні, їй цього не бачу». - Я пригальмував.
  
  
  «Послухайте, мої батьки... я маю на увазі, вони мене випустили, але угода, яку ми вирішили... ну, їй повинна бути вдома до півночі. Ви розумієте?'
  
  
  «Я думав, тобі двадцять один». Якщо в моєму голосі був сарказм, то це тому, що я не намагався придушити його.
  
  
  У нах вистачило пристойності щорічно. «Що ж, це не зовсім так. Мені швидше дев'ятнадцять і ... кравець візьми! Вони більш чи менш опікують мене. Я маю на увазі, вони змусили того психіатра заявити, що я не зовсім компетентний, розумієте? І якщо я не зроблю те, що вони говорять, вони можуть знову посадити мене у в'язницю ».
  
  
  'Хіба?'
  
  
  «Я не хотів цього говорити». Вона говорила тихо. «Мене помістили в цей будинок, а потім... потім відміни. Взагалі не було причин. Її...
  
  
  ... Двері «Бентлі» зі зловісним гуркотом зачинилися. Генрі підійшов до моєї машини, як велика гора.
  
  
  Вероніка відкрила двері збоку, потім нахилилася у бік і швидко засунула мову мені у вухо. «Я подзвоню тобі завтра», - прошепотіла вона і вийшла.
  
  
  Її теж збирався вийти, але Генрі притулився до моєї день, його обличчя впало у відкрите вікно, як перезріла місяць.
  
  
  «У тебе є десять секунд, щоб розвернутися і зникнути», - прохрипів він.
  
  
  При інших за інших обставин її б кинувся навколо машини і кинув йому виклик, щоб змусити мене піти. Але я бачив, як Вероніка вже покірно сиділа на задньому сидінні бентлі, і вартовий в хутряній куртці підійшов до мене з рушницею напоготові.
  
  
  Думаю, міг би впоратися з ними обома; в якомусь сенсі це моя робота. Але, схоже, не було особливого сенсу починати бійку з-за божевільною багатої дівчини, в якої, ймовірно, брала б і місцева поліція - тому що, якщо б його бився з цими двома, до того часу, коли ми закінчили, ймовірно, були б смертельні випадки. Генрі був занадто великим, щоб з ним справитися, не завдавши смертельних ударів, з якими її так добре вправлявся, і, наскільки її розумію, будь-яка людина, який нападає на мене з дробовиком, також приречений.
  
  
  Тому її закрив вікно до них тхора, поки цьому гіганту не довелося відступити, розвернути машину заднім ходом і почати покажчиків. Але коли її зупинився, щоб переміститися вперед, її почув сухий смішок, який, мабуть, пролунав з заднього сидіння Bentley. Це була не Вероніка; це був явно чоловічий звук. А потім її почув невиразне бурмотіння того ж голоси, яке безпомилково закінчилося словами «Нік Картер».
  
  
  Мені це зовсім не подобалося. У Вестбуше її не використовував своє справжнє прізвище. Їй ніколи цього не роблю, коли перебуваю у відпустці.
  
  
  Друга глава
  
  
  Її планував повернутися до Вашингтона на наступний день, але не збирався цього робити. Тому, коли Вероніка не зателефонувала, мені було неважко умовити себе залишитися ще трохи. На початку другий день - все ще чекаючи дзвінка - я був майже в покинутому холі лиже до вечора.
  
  
  "На сьогодні вистачить?" - запитав мене Дреди.
  
  
  'Так.' Її неуважно випив свій теплий ром і подивився на двері вестибюля. Нарешті, її усвідомив, що молодий бармен задумливо дивиться на мене, і вирішив, що я повинен грати свою роль в обидва кінці. «Ой дівчина», - почав я.
  
  
  Дреди кивнув, посміхаючись. "Ця блондинка?"
  
  
  'Так. Вона частини сюди ходить?
  
  
  «Бачив кілька разів. Не в останні кілька днів.
  
  
  - Але частині вона приходила за цим? До того, як я її зустрів?
  
  
  «Боже, немає. Її, бачив її тільки кілька ночей тому ».
  
  
  Її посміхнувся. «А інакше, я думаю, вона б помітила тебе».
  
  
  «Ну, знаєш що, Нік».
  
  
  «Я думав, вона приїжджала сюди близько місяця».
  
  
  Дреди рішуче похитав головою. 'Ні, це не так. Два, може, три дні до позавчорашнього дня. Як пройшло?'
  
  
  Я не відповів. Цього він теж не очікував. Він просто посміхнувся і схопив мою порожню кружку, щоб приготувати новий напій.
  
  
  Через деякий час, раннім вечором, її був у своїй кімнаті і хотів найкращий маршрут до аеропорту Бостона, де її міг би пересісти у Вашингтоні, коли задзвонив телефон.
  
  
  Її, знав, що це Вероніка, ще до того, як взяв трубку. 'Привіт?'
  
  
  'Нік?' Її голос був напруженим і тихим.
  
  
  'Так.'
  
  
  "Ти мені потрібний".
  
  
  "Це добре, люба".
  
  
  «Я маю на увазі, що ти мені потрібен ...»
  
  
  «Ти знаєш, де її».
  
  
  'Ви не розумієте!' Гей, вдалося схлипувати, не підвищуючи голосу.
  
  
  «Тоді поясни мені це». Її теж готель ee, але не хотів цього показувати.
  
  
  «Вони збираються, і... о, Нік, допоможи мені!»
  
  
  "Які труднощі?"
  
  
  «Слухай, якщо я не виберуся звідси сьогодні ввечері, вони зроблять це знову. Вони замикають мене! О, Нік, витягни мене звідси, поки вони не... -
  
  
  Її голос був перерваний рішучих клацанням трубки.
  
  
  Її не роздумував, кладучи трубку. Телефонна компанія нас відключила; це був хто-то в тому будинок за високою стіною.
  
  
  Її коливався кілька хвилин, але дійсно не сумнівався в тому, що буду робити. Потребують допомоги дами - не зовсім моя спеціальність, але ця дала мені більше, ніж її готель. Через кілька секунд її витягнув Хьюго навколо своєї валізи і поклав смертельно гострий стилет у піхви собі на руку. Потім йшла Вільгельміна, мій «Люгер» в легкій наплічної кобури. Під нейлонової курткою, яку їй надів поверх светра, вона не випирала. Малоймовірно, що мені знадобиться яка-небудь навколо цих двох видів зброї, але поки що її збирався витягнути цю дівчину з дому, було нерозумно не готуватися до гіршого.
  
  
  Вечірні лижники зібралися в піднесеному настрої на низинних рівнинах схилів. Її піднявся на крісельному підйомнику на початку другої поверсі, над освітленою майданчиком. Більше нікого не було; піді мною в місячному світлі м'яко сяяв сніг. Її натягнув на голову чорну вовняну маску з отворами для очей і rta. Може, білої маски була б краще, але її не шталь ee шукати. Крім того, її сумнівався, що зможу навіть непомітно прослизнути в камуфляжі з цього широкого сніжному полю, з місячним світлом і прожекторами на стогони навколо будинку.
  
  
  Її спустився, прокладав собі шлях вліво і робив повільні, обережно контрольовані повороти, поки не наткнувся на стіну. Їй залишився за деревами, і подивився на це місце. Далеко внизу були ворота, а перед будинком стояв вартовий, який раз був руками, щоб зігрітися. Не було ніякого установ дізнатися, чи є у стіни інші часові чи ні, тому її навіть не намагався цього зробити. Між іншим, без сумніву, була електрична сигналізація, і у мене не було часу ретельно досліджувати цей штопора.
  
  
  Спостерігаючи півгодини, її прийшов до висновку, що біля воріт стоїть тільки один вартовий; Схоже, він нас з хема не розмовляв, і ніде не було ніяких слідів машини.
  
  
  Сильно штовхнувши кийки, її спустився з пологого схилу. Вийшовши з-за дерев, її підняв лижі, замахав руками і видав приглушений крик. Її сподівався створити вдалу иммитацию лижника, який втратив контроль над своїми рухами. Її, послизнувся і, спіткнувшись, попрямував до гауптвахті. Потім згорнув її, очевидно, втративши рівновагу, і кинувся відверті k стогнати. Незадовго до того, як я дістався туди, його трохи звернув, щоб зіткнення було не таким сильним, як здавалося. Її, впав, безпорадно смикаючи ногу, кричачи:
  
  
  «О боже, о боже, о боже!»
  
  
  Потім її голосно застогнав, iso усіх сил спробував встати і знову впав. 'Визначити мені!' Її слабо застогнав. Часовий мене помітив. З рушницею напоготові, він зробив кілька кроків до мене, потім завагався.
  
  
  Її знову застогнав.
  
  
  Часовий помчав до мене по снігу. Її лежав нерухомо, чекаючи, що він підійде до мене. Було важливо з'ясувати, чи дійсно він один. Але здавалося, що його не турбує нічого, крім мене. Він підійшов, зупинився і дозволив рушниці повиснути на руці.
  
  
  "Ти в порядку, мужик?"
  
  
  Це був дурний штопора, але їй відповів.
  
  
  «Я думаю, що зламав кісточку», - зціпив її зуби. 'Ах, так?'
  
  
  «Якщо ви можете допомогти мені встати ...» - її здавався настільки безпорадним, наскільки це було можливо.
  
  
  Часовий похитав головою. «Я не лікар, чувак».
  
  
  "Ну, ти залишиш мене голосувати так?"
  
  
  Він сумнівався. «Ти не повинен був тут кататися на лижах, чувак. Це не гірськолижний схил ».
  
  
  «Як ніби я не знаю! Її просто не міг утримати ці кляті лижі у правильному напрямку ».
  
  
  «Ну ...» Часовий підійшов лиже.
  
  
  "Ви можете зателефонувати в лижний будиночок?" - благально спитав я. 'В готель? Так може прийти доктор?
  
  
  «Я допоможу тобі встати, чувак, але я не можу дати тобі телефон». Він вказав головою в бік гауптвахти. «Там немає телефону, тільки зв'язок з домом».
  
  
  Добре, сказав сам і простягнув йому руку. Їй дозволив ему схопити мене за зап'ястя, потім схопив його і потягнув уперед, через мою голову. Її, перекотився з ним, повернувся і приземлився ему на груди. Перш ніж він зрозумів, що відбувається, її вирвав гвинтівку з його рук і притиснув мозку до його вуха.
  
  
  «Один звук, один рух, - пробурчав я, і їм потрібно буде відправитися в Нью-Гемпшир, щоб знайти другу половину твоєї голови ». Він не рухався, але під моїм коліном тремтів, як кролик в пастці.
  
  
  'Паркан. Як він відкривається? '
  
  
  Він сказав, і коли його ткнув його стволом гвинтівки, він пояснив, як спрацьовує сигналізація, якщо два ключа повернені не в правильному порядку. Її вийняв ключі по його кишені і дозволив йому встати. З капюшоном шуби его в одній руці її, попрямував з ним до воріт. Її, подивився на телефон на гауптвахті, і вирішив не чіпати його; якщо выдерну его через стіни, може прозвучати сигнал тривоги ...
  
  
  Дроти йшли по замках воріт; Його наказав вартовому відкрити ih. Він вагався, але коли показав її ему палець на спусковому гачку, він повернув ключі в правильному порядку. Потім її дозволить прикладу рушниці приземлитися на його череп, затягнув у вартівню і прослизнув через відкриті ворота.
  
  
  Дорога вилася через зарості високих сосен, закривають місяць. Сніг був розчищений, так що було видно бетонні плити зі стиками залитими гудроном. Її обережно пішов по під'їзній доріжці, не відриваючи погляду від далеких вогнів великого будинку. Її, згадав, як Вероніка казала про «мерзенних пастках», і пручався пориву пірнути в тінь по обидві сторони. А потім піді мною впала під'їзна доріжка.
  
  
  Найменше ви очікуєте, що велика бетонна коса впаде під вами, як нитка гойдалок, але це сталося. Раптово її зісковзнув у повну темряву, не в силах ніяк себе утримати.
  
  
  Світла не було зовсім, навколо мене була тільки холодна вогкість. Її, простягнув руки і намацав камені з боків. Це був широкий тунель, і підлогу під моїми ногами був брудним. Де переді мною пролунав стійкий пронизливий звук. Я пішов у напрямку звуку; це все, що я міг зробити.
  
  
  Бруд, або щось в цьому роді, була мені по щиколотку, коли її дістався обидва кінці тунелю. Назавжди мною був люк, навколо товстих дощок. Її не намагався відкрити його. Їй був впевнений, що хто-небудь прийде щорічно на мене.
  
  
  Люк відкривався довго. Тим часом її повернувся в тунель, пригнувшись в повній темряві, дивлячись в обидві сторони. Ніхто не підходив з боку обрушилася бетонної плити, тому її, вирішив, що це робота годинного обслуговувати цю сторону.
  
  
  А потім з'явився сергій. У відкритий люк спускалася мотузкові сходи.
  
  
  Коли її панцир по цьому шляху втечі, у мене в руці була Вільгельміна. Через отвір не було видно облич, але я був готовий стріляти у все, що з'являлося.
  
  
  Її насилу піднявся наверх, так як мені потрібно було тримати «Люгер» напоготові, і перше, що я побачив, було обличчя Вероніки. Вона сміялася.
  
  
  А потім її побачив що стоїть поруч з нею чоловіка, який майже не посміхався, але, принаймні, посміхався тепер, що саме по собі було чудово.
  
  
  «Привіт, Нік», - сказав чоловік.
  
  
  Її знання его. Його звали Хок, він мій бос, і його мало не застрелив його на місці.
  
  
  
  Розділ 3
  
  
  
  
  Девід Хок - чоловік років п'ятдесят чи шістдесят - ніхто не знає напевно - з рідким сивим волоссям і суворим обличчям священика Нової Англії. Его шведів в основному за професорського твіду, але незапаленою сигара, яку він зазвичай жує, надає йому вид літнього державного діяча. Коротше кажу, Хок - людина, яку нелегко здивувати - в жодному разі.
  
  
  "Ви збираєтеся стріляти навколо цієї штуки?" - спокійно запитав він, вказуючи на Вильгельмину. «Якщо ні, прибери це».
  
  
  Її це зробив. - "Що, кравець забирай, відбувається?" Его тонкогубий рот скривився. «У тебе було майже тридцять секунд, Нік; ти вже повинен був це зрозуміти ».
  
  
  Може бути, але не зовсім. «Вероніка, - я подивився на дівчину, - вона хтось навколо нас?»
  
  
  Хоук кивнув. «Учениця, але, здається, у нах все добре».
  
  
  Її оглянув кімнату; були книжкові шафи і товстий темно-червоний килим. Вікна були відсутні. Її почав це розуміти.
  
  
  «Отже, це наш навчальний центр».
  
  
  Хоук кивнув. 'Останній. До речі, щодо попереднього господаря Вероніка була права; він був бутлегером, а пізніше шталь великим контрабандистом героїну. Якщо б ви спробували перелізти через стіну, залізні шипи вилетіли б і пробили ваше тіло. Її радий, що в тебе вистачило розуму пройти через ворота. І, до речі, стрибучі міни всюди, по обидві сторони від проїжджої частини ».
  
  
  Її, знав, що це було: пристрої, що приводяться в рух кроком, змушують ih підстрибувати і вибухати в повітрі, посилаючи смертоносний місто у всіх напрямках.
  
  
  «Ви обов'язково втратите тут багато учнів», - зауважив я. Хоук похитав головою. «Поки нам одного. Стрибаючі міни заряджені не повністю, і ми просто говорили нашим людям не намагатися перелізти через стіну. Як ти знаєш, Нік, стіни звичайно не найкращий спосіб увійти в ретельно охороняється будинок.
  
  
  Їй кивнув.
  
  
  «Отже, сьогодні ви дуже добре виступили. Ми дивилися це по телевізору ».
  
  
  Це було в будинок. В будинок з такими заходами безпеки скрізь повинні бути телевізійні монітори.
  
  
  «Добре, що ти не вбив годинного», - сказав Хоук.
  
  
  "Що, якби її захотів?"
  
  
  «Ми б зупинили тебе, Нік. Біля воріт є гучномовець, і її б вчасно великою країною, вас до порядку.
  
  
  "Ти сподівався на це."
  
  
  Хоук самовдоволено кивнув, і я знав, що він правий.
  
  
  «Добре, тепер ти тут», - сказав він. "Давайте приступимо до справи."
  
  
  З того моменту, як його его, побачив її, зрозумів, що це голосування-голосування має відбутися. Її, згадав, що саме Хоук запропонував мені в якості місця відпочинку Вестбуш.
  
  
  Вероніка встала. На ній був брючний костюм, її волосся були зібрані в шиньйон на потилиці, і вона виглядала - ну, можна сказати, на кілька років старше шістнадцяти. Її очі не дивилися на мене, але я її бачив червоні плями на її щоках.
  
  
  Яструб нічого не сказав, поки вона не вийшла через кімнати. Потім він нахилився вперед в шкіряному кріслі, зчепивши руки разом і поклавши лікті на коліна.
  
  
  "Хто-небудь в Вестбуше знає, хто ви, Нік?"
  
  
  Її, похитав головою. 'Ніхто. Мене звуть Нік Уолтон. Єдиний чоловік, з яким розмовляв - крім Вероніки - це бармен в готелі. Одного разу він запитав мене про це, і їй назвався ему цим ім'ям і сказав, що займаюся міжнародними інвестиціями ».
  
  
  'Добре. Ви можете використовувати це ім'я в Doublé Cay ».
  
  
  Її ніколи не чув про Дублі-Кей.
  
  
  «Це пара невеликих островів на Багамах», - пояснив Хоук. «Один повністю розвинений - там є новий готель і старий іменами, які були тут з початку століття. На іншому острові будують ще більше готелів та міст, що з'єднує острів ».
  
  
  Її чекав, що він продовжить. І, як зазвичай, він перейшов до іншої теми.
  
  
  «Я підготував цей захід для тебе, тому що мені потрібно було переконати себе в декількох речах, Нік».
  
  
  'Так.' - Я був агентом з AX досить довго, щоб не дивуватися з того, що робив режисер. Ми не були нам ЦРУ, нам ФБР, і ви б навіть не могли б назвати нас чимось середнім. Ми просто існували, невелика група спецагентів, які роблять те, що ніхто в уряді ніколи не думав навіть, а Хок вів справи. Його сусіди в Джорджтауні думали, що він президент маловідомого фонду.
  
  
  «Насамперед, - сказав він, - вставав штопора про те, щоб порозумітися з молодими людьми з довгим волоссям. Вероніка сказала мені, що в «Прекрасному божевіллі» ти був супер крутим ».
  
  
  Довелося посміхнутися. 'Добре.'
  
  
  «А потім виникла проблема потрапити в цю фортецю. Це було нетільки, правда? Але ви зробили це. У мене були сумніви, Нік.
  
  
  Її люто подивився на нього; він не мав права так зі мною розмовляти.
  
  
  «Добре, добре», - поспішно продовжив Хоук. «Ви пройшли обидва тесту, і тепер ідіть далі. Дабл-Кей, Нік. І Грейді Ingersoll.
  
  
  Це був шок. Греді Ingersoll був, мабуть, найбагатшою людиною в світі, мільярдером у віці близько п'ятдесяти років, який в останні роки шталь затворником.
  
  
  Її, чекав, поки Хоук рушить далі.
  
  
  - Греді Інгерсолл, - прогудів Хоук, немов читав по папках, хоча перед ним нічого не було, - его вік п'ятдесят сім, п'ять футів вісім дюймів, близько номерами фунтів. Має шість роду, в основному кінозірок. Зробив стан будівельної компанії свого батька, що той заснував наприкінці 1930-х років. Грубо кажу, спекулянт. Его суспільства мали справу з судноплавними компаніями, що виробляли уніформу, зерносховища, нафтопроводи - боже, цей чоловік навіть заробляв гроші на виробництві фільмів. Пілотував бомбардувальник під час початку другої світової війни, двічі був коротким над Німеччиною, один раз втік, але почала другий раз був поміщений в табір для військовополонених в обидва кінця війни. Сьогодні він є інвестором у багатьох компаніях - великим інвестором, що в багатьох випадках означає, що у неї домінуючий інтерес ».
  
  
  Все це її, знав про Грейді Ингерсолле... Кілька років тому він пішов у віддалений район Нью-Мексико - найвідоміший відлюдник в історії. У ці дні ніхто не бачив, его, за винятком его «палацової варти» з суворих чоловіків, які були его єдиним прямим контактом із зовнішнім світом.
  
  
  «Его остання інвестицій, - продовжив Яструб, - була в аерокосмічній фірмі Ultimate Dynamics. Ingersoll володіє більшістю акцій, тому він головний. І з-за цього Ніка, Пентагон і Білий дім гризуть нігті ».
  
  
  "Що ти маєш на увазі?"
  
  
  Хоук похмуро посміхнувся. «Коли до влади прийшла компанія Ingersoll, Ultimate Dynamics вносила останні штрихи в саму складну систему наведення ракет з коли-небудь винайдених. Коротше кажу, вона може досліджувати місцевість внизу і коригувати курс ракети на шляху з більшою точністю, ніж це міг би зробити пілот-чоловік; він може виявляти ракети-перехоплювачі і стріляти по них своїми засобами захисту. Але найбільш важливим досягненням є те, що пристрій може визначати ефект від попередніх ракет, а потім летіти стріляти по другорядним або навіть третинним цілям ».
  
  
  «Іншими словами, - сказав я, - ця штука може зробити практично все, що може людина-пілот».
  
  
  'І більше. Це третя здатність, яка займається робить його безцінним. У наші дні багато говорять про надмірності - скільки разів ми можемо стерти Росію чи Китай з карти, порівняно з тим, скільки разів вони можуть стерти нас з карти. Але з цим пристроєм більше немає необхідності запускати п'ять або шість ядерних боєголовок по одній, і він же мети; як тільки перша завершить свою місію, інші можуть націлюватися на інші цілі. Отже, ви можете собі уявити, що ця система наведення означатиме для більш слабкої сили ».
  
  
  Її, звичайно, міг собі це уявити. Тільки Сполучені Штати і Радянський Союз володіли ядерною міццю, щоб знищити значну частину світу, але пристрій Ultimate Dynamics дозволить будь-помірно розвиненою країні - такий, як Китай - досягти ядерного малює, навіть якщо вона володіла лише невеликою часткою ядерної енергії. кількість ракет.
  
  
  Зайве говорити, що пристрій є абсолютно секретним і контролюється з дотриманням найсуворіших заходів безпеки. В даний час воно називається «Дрикоппер», що зовсім не божевільна ім'я ».
  
  
  «Я вважаю, сер, Вашингтон стурбований причетністю Ингерсолла до цього».
  
  
  'Точно. Греді Ingersoll переїхав в Дублі-Кей майже рік тому. Він володіє острівцями, і одна з його компаній ih розвиває. Ingersoll живе в старому готелі, про яку їй казав... - Хоук зупинився і підійшов до особливих старомодного столу. Він взяв згорнену карту і товстий коричневий конверт, потім поманив мене до столу і розгорнув карту. Два острівця мали форму нирки з широкими вигнутими бухтами, зверненими один до одного. На аерофотознімку були видні будівельні роботи на одному навколо двох островів, який, як сказав мені Хоук, називався Островом Страшного суду. В іншому, називається Островом Воскресіння, знаходився великий готельний комплекс з басейном, тенісними кортами і полем для гольфу. Поруч з басейном, ледь помітним крізь густі пальми та іншу рослинність, було начерк ще одного будинку поруч з круглої лагуною.
  
  
  «Це готель« Дублон », - сказав Яструб, вказуючи на майже приховану структуру. «Вона відокремлена від решти острова стіною і обладнана звичайним електронним обладнанням та озброєною охороною. Ingersoll зник за стіною, коли дістався до Дублі-Кей, і більше не показується ».
  
  
  "Хто-небудь коли-небудь був всередині?"
  
  
  «Я повернуся до цього через хвилину. Головне, що за весь цей час Ингерсолла особисто ніхто не бачив, крім групи його помічників. І це ще один привід для занепокоєння ».
  
  
  Її не перебивав його питаннями.
  
  
  «За останній рік, - продовжив Яструб, - його помічників змінився одного за іншим. Всі попередні помічники були від сорока до п'ятдесяти, в основному чоловіки, які розглядають керівні посади в фірмах Ингерсолла. Але не більше. На даний момент ih шестеро, всі молоді, мабуть, років двадцяти, з довгим волоссям. Одна навколо них - жінка. Її чув, красуня. Її автоматично усміхнувся і дозволив своєму босові продовжити.
  
  
  «Хоча всі вони виглядають американцями, у них є паспорта декількох країн Європи та Латинської Америки. Поки що нам не вдалося що-небудь пред'явити їм, але, з іншого боку, інформації про них мало ».
  
  
  Хок витягнув навколо коричневого конверта півдюжини тонких папок і простягнув мені. Її перегорнув ih і сфокусувався на фотографіях 18 x 24 у справах. П'ятеро схожих одне на одного молодих людей - чотири блондинка і один з темним волоссям, - і ефектно красива чорнява жінка. Врешті-решт їй сказав без ентузіазму: «Думаю, її розумію, до чого все йде. Ви хочете, щоб цих людей перевірили ».
  
  
  «Набагато більше, ніж це. Ці молоді люди - ми називаємо ih «інтимної шісткою» - єдині, хто має прямий контакт з Ингерсоллом. О, він дійсно дзвонить директорам своїх різних компаній і робить це більш або менш регулярно, і сторонні бачили, его...
  
  
  - Але ви тільки що сказали... -
  
  
  Хоук підняв руку. 'Тихо. За останні кілька місяців Ingersoll несподівано перетворився в доброзичливого господаря. Ти міг би теж це сказати. Велика кількість молодих людей зупиняються в готелі Doublé Cay поруч з Doubloon, яких залучають надзвичайно низькі тарифи для молоді, як вони це називають. Частини помічники Ингерсолла вибирають групу, щоб запросити ih всередину стін на yahoo, які нібито е-е ... не заборонені. Гостям подають кращу марихуану та гашиш, напої і музику, а також дозволяється купатися в лагуні. Ви можете собі уявити, що навколо цього вийде. І голос настає кульмінація: час від часу на сцені з'являється Ingersoll. Він стоїть на свого роду балконі за товстою скляною перегородкою, звертається до своїм гостям через гучномовець - і частини вибирає одну навколо дівчат, щоб вона відвідала його особисто ».
  
  
  Чесно кажу, мені це здалося розумним. Зрештою, можна було очікувати, що чоловік з такими грошима хоче повеселитися, і їй так і сказав.
  
  
  «Тільки не Грейді Ingersoll».
  
  
  Їй був налаштований скептично. Чоловік, який має шість шлюбів і кілька широко відомих відносин, що не проти вибрати для yahoo зрілу і молоду дівчину.
  
  
  «Але Інгерсолл, - пояснив Хок, - завжди був дуже скритною людиною. Все, що він робив у молоді роки, було зроблено максимально обережно; він не хотів розголосу, і, звичайно ж, не влаштовував публічних видовищ ».
  
  
  Її вгадав. - 'Старість?'
  
  
  «Можливо, але малоймовірно. Зрештою, він не такий wouldnt і старий.
  
  
  Її, подумав, що зловив в голосі Тетерев'ятник нотку захисту, але не звернув на це его уваги.
  
  
  "Тоді як ти думаєш, що це?"
  
  
  Глава АХ подивився на мене, спираючись на стілець обома руками. «Або з головою Грейді Ингерсолла сталося щось серйозне, або цей чоловік не Грейді Ingersoll».
  
  
  Перш ніж їй щось сказав, настало довге мовчання. «Але ви говорите мені, що його бачили».
  
  
  «Тільки від цієї інтимної шістки і сук молодих людей не можна очікувати, що ти дізнаєшся, що небудь про даний час в Ингерсолле ».
  
  
  Їй кивнув. "А щодо дівчат, які він вибрав?"
  
  
  «Наскільки нам відомо, ih було сім. Усі без винятку вони покинули острів відразу потім ... побачення ... на одному літаків по Ингерсолла. Ми знайшли одну в комуні хіпі в Мексиці. Вона клянеться, що вони тільки розмовляли і що Ingersoll дав гей десять тисяч доларів, перш ніж її посадити в літак.
  
  
  Її присвиснув. «Десять тисяч за балаканину».
  
  
  Хоук криво посміхнувся. "І, мабуть, мовчала".
  
  
  «А як щодо дзвінків з Ингерсолла? Добре його знають люди, з якими він розмовляє?
  
  
  Мій бос насупився. 'Так. Більшість його знає. І ніхто не хоче вірити, що людина - брехун. Нам навіть вдалося отримати відбиток голосу з телефоном, і... ну, це було непереконливо ».
  
  
  «Я думав, що голосові роздруківки цілком прийнятні в якості ідентифікатора».
  
  
  'Не зовсім так. У нас є запис свідчень Ингерсолла кілька років тому перед комітетом Конгресу, і цей голос, здається, відповідає голосу недавнього. Але є відмінності. Радіотелефон на островах для починань, не завжди дуже чіткий ».
  
  
  'Насправді. Тоді ви хочете, щоб її знає, чи дійсно ця людина Інгерсолл, чи не так?
  
  
  «Це один момент. Звичайно, якщо він може бути самозванцем, вам також необхідно встановити, що сталося з цим Ингерсоллом. У будь-якому випадку вам потрібно з'ясувати, хто на самому делле члени «інтимної шістки», які ih мотиви і як вони впливають на Ингерсолла ».
  
  
  - Як ви думаєте, чи може бути якийсь зв'язок між ними і Трехголовим?
  
  
  «Ми ще не знаємо. Але поки існує така можливість, ми обов'язково повинні це з'ясувати ».
  
  
  «Я припускаю, що був випробуваний прямий підхід».
  
  
  'Так. Міністр оборони особисто спробував зв'язатися з Ингерсоллом, і два неділях тому одіна навколо найближчих радників президента прилетів в Дублі-Кей. Але Ingersoll відмовилася ih приймати або розмовляти з ними. Він приватний громадянин, Нік, і уряд не може змусити його покинути притулок ».
  
  
  «Я вважаю, его мільярди не мають до цього ніякого відношення», - саркастично сказав я.
  
  
  «Це не впливає на нас. Ви знаєте своє завдання. Є ще кілька деталей, які потрібно обговорити, а потім ви підете на південь. Доберися до Ингерсолла, Нік. Дізнайтеся, що нам потрібно знати ».
  
  
  - А якщо це негативно? Якщо це пов'язано з Трехголовим?
  
  
  - Тоді зупини його. На твій розсуд.
  
  
  'В будь-якому випадку?'
  
  
  Хоук кивнув. «Я не посилаю туди агента AX в ранзі Killmaster тільки для того, щоб задати кілька питань».
  
  
  Що до мене, то я сумнівався; завдання здавалося досить простим, якщо не сказати звичайним - і це був почала другий раз за кілька днів, коли її допустив серйозну помилку в судженні.
  
  
  
  Глава 4
  
  
  
  
  Інструкції зайняли менше трьох годин, і ще не було півночі, коли її покинув маєток. Часовий соромливо посміхнувся мені і вказав на мої лижі, притулені до гауптвахті. Її готель вибачитися перед ним, але не шталь; він знав, що його чекало, і цього було більше, ніж їй міг сказати.
  
  
  Її очікував знову побачити Вероніку перед від'їздом, але вона не з'явилася. Напевно, так було краще. Тепер її знав, що вона омелою на увазі в машині, на цій засніженій вершині пагорба, і її міг обійтися без ee заворушенням чи непокори - яке б плані вона нас прийняла потім того, як захопилася секретною місією.
  
  
  Її мало спав у ту ніч. Незважаючи на те, що мій номер знаходився на іншій стороні готелю, вдалині від холу, її чув гудіння гітари, супроводжуване нестійкими голосами. На світанку її, встав, одягся й зібрав речі. Він не голився по інструкції.
  
  
  Невеликий згорток був в багажнику моєї машини, як і сказав Хоук. Коли ми розмовляли напередодні ввечері, його витягли один через наших агентів. Він містив кілька речей, розроблених відділом спеціальних ефектів AX, які могли б бути корисні в складній ситуації. Повинно бути, працівникам відділу Стюарта знадобилося чимало винахідливості, щоб придумати зброю та інструменти, які можна було б заховати в купальнику або пару сандалій, але, як завжди, їм це вдалося.
  
  
  Мені знадобилося два неділях, щоб дістатися до Майамі, її зробив все можливе, щоб сповільнити своє пересування. Завдання Хоука полягала в тому, щоб відростити густу бороду, але до п'ятого дня вона стала біса зудить, і він залишився з вусами. Мої бакенбарди зросли досить швидко, і він знав, що до кінця двох тижнів у мене буде борода, яка займається буде достатньою для поважаючого себе представника рок-сцени.
  
  
  Їй був Ніком Уолтоном, менеджером декількох рок-груп. Хок вибрав для мене три групи, дві, навколо яких в даний час гастролюють по Африці і Азії, від імені Державного департаменту. Інша група була тимчасово розпущено, і її повинен був взяти відпустку на Дублі-Кей, поки група реорганізовувалась. По дорозі на південь - взагалі уникаючи Вашингтона - її проводив вечори в найбільш завантажених барах, які міг знайти, слухаючи музичні автомати і місцеві комбо, занурюючись в музику і атмосферу. Її годинами заходив в музичні магазини, запам'ятовуючи бренди, назви і імена виконавців.
  
  
  До того часу, коли її, дістався до Джексонвилля, мені здавалося, що я знаю про сучасній популярній музиці стільки ж, скільки середній підліток. Мої вуса росли, і мені потрібно було підстригтися. Ідеально. Мені довелося зробити останній об'їзд, перш ніж сісти на літак в Майамі. Ми з Хоуком деякий час обговорювали це, перш ніж вирішили ризикнути. Вони якраз готували перші випробувальні польоти Трехголовой системи на мисі кеннеді, ny, і ми обидва відчували, що я повинен отримати як можна більше інформації з кращих джерел.
  
  
  Її прибув у головну будівлю комплексу НАСА як раз вчасно, щоб приєднатися до екскурсії. Ми зібралися в прохолодній світлої адміністратора і пройшли через коридор. У цей момент мене зупинив охоронець у формі.
  
  
  «Пробачити мене, сер», - сказав він.
  
  
  Її озирнувся, як і кілька інших членів групи. 'Так?'
  
  
  "Ти водиш синій Форд?" Він прочитав номерний знак.
  
  
  «Так, це моє».
  
  
  «Боюся, ви заблокували ще кілька машин. Ми були б вдячні, якщо б ви переставили его ».
  
  
  «Кравець забирай», - прогарчав я. «Коли її там припаркувався, інших машин не було».
  
  
  - Боюся, що доведеться, сер. Якщо ви не проти.' Це не зовсім прохання.
  
  
  'Прокляття! Добре.' Її сердито попрямував назад у гулкому коридору. Коли ми з охоронцем зникли з виду для туристичної групи, він узяв мене за руку. Ми зупинилися на мить, озирнулися. Нікого не було видно.
  
  
  «Нам сюди, сер», - сказав він поважним тоном, який, ймовірно, використовував би по відношенню до глави НАСА.
  
  
  Він відкрив ключем невидимі двері без ручки, яка займається була втоплена в стогони. Ми швидко пройшли по довгому низьким коридором. Тут і там були інші день, все з цифрами та літерами, але без інших розпізнавальних символів. Ми нікого не побачили, коли звернули за кілька кутів, спустилися по сталевий сходах, пройшли ще дві замкнені день і нарешті досягли того, що виглядало як глуха стіна.
  
  
  Носком свого блискучого чорного черевика охоронець штовхнув шматок сірого плінтуса внизу стіни. Відразу нічого не сталося, але через кілька хвилин вся стіна беззвучно розгорнулася, створивши отвір, досить велика, щоб він міг прослизнути через нього. Стіна за моєю спиною гойднулася, і він залишився один у маленькій кімнаті з металевим столом, двома стільцями і великим дзеркалом, яке повинно було бути одностороннім. Поруч з дзеркалом була двері; терпляче чекав, коли вона відкриється.
  
  
  "Містер Картер?" запитав безтілесний голос.
  
  
  'Так.'
  
  
  «Хвилинку, будь ласка».
  
  
  Її, усміхнувся в дзеркало, але вирішив не махати рукою. Ці космічні генії схильні ставитися до себе серйозно, і я не можу ih звинувачувати. У них є до чого серйозно ставитися.
  
  
  Приблизно через хвилину двері відчинилися, і увійшли дві постаті в білих халатах і бездоганних тенісних туфлях, штовхаючи перед собою бездоганний сталевий стілець, який її частини занадто бачив у лікарнях.
  
  
  «Нам потрібно зняти ваші роздруківки пальців, сер», - сказав молодший з двох. Нам один навколо них не виглядав на тридцять, і обидва були в окулярах. Навіть ih довге волосся - десять років тому ih б підстригали їжачком - не принижували ih цілеспрямованості. Вони завдали мені чорнило на пальці і розгорнули ih на папері. Потім один навколо них відімкнув стілець, відкрив ящик для документів і порівняв мої роздруківки пальців з другим набором, потім кивнув.
  
  
  Її запитав. - "Ви відвідували курси зняття відбитків пальців у Массачусетському технологічному інституті?"
  
  
  «Каліфорнійський технологічний інститут", сер», - відповів старший. «Та ні, але ми обидва вчилися в академії ФБР». Він слабо посміхнувся.
  
  
  Показав її у своєму здивуванні. "Все тут так роблять?"
  
  
  «Сюди, сер». Він вказав на відчинені двері. «Доктор Ейвері чекає вас».
  
  
  День у цьому коридорі були відкриті; у маленьких офісах енергійні чоловіки і кілька жінок у білих халатах схилилися над кресленнями і технічними книгами, розмовляли ще з одним невеликими групами, записуючи крейдою рівняння на класних дошках. В кінці коридору мої супроводжуючі двічі відкрили подвійну двері і веління мене в кабінет та кімнату для зустрічей. Чоловік за столом здавався ненабагато старше мого Ескорту, хоча його короткі сивіючі волосся ледь прикривали загорілий череп. «Увійдіть, містер Картер», - сказав він, встаючи. Він вказав мені на зелене шкіряне крісло.
  
  
  «Думаю, ви доктор Ейвері. Чи ви ще й адміністратор? Їй посміхнувся, коли запитав, але він не відповів.
  
  
  «У нас мало часу, містер Картер. Почнемо?'
  
  
  Немає сенсу повторювати всі подробиці, які він повідомив мені протягом наступної години. Багато було сказано про координати та супутниковому картографуванні, про комп'ютерах, компасах, стабілізаторах і виконавчих механізмах, про висувних планерах і датчиках, а також про системи захисту від перехоплення. Це було більш-менш те, що сказав мені Хоук, але настільки докладно, що до того часу, коли Ейвері закінчив її, відчув, що сам майже зміг би зібрати трехголовую систему. Ну, може, не зовсім.
  
  
  Ейвері, схоже, він дотримувався ідеї; его пари було майже поблажливим. «Простіше говорити, містер Картер, подивіться на проект « Триголовий » так: ми запускаємо батарею мініатюрних ракет з Арлінгтона через Потомак у Вашингтоні, округ колумбія. Можна, чотири навколо них націлені на Білий дім, нашу головну мету. Використовуючи меморіал Джефферсона в якості орієнтує, телекамери розвідки в кожній ракеті вносять необхідні корективи. Запускаються ракети протиракетні; можливо, незважаючи на нашу систему захисту, одна або дві наші ракети будуть збиті. Ми повинні враховувати цю можливість, навіть невелику, якщо буде зроблена така атака. Або ми знищуємо супротивника першим залпом, або для нас все скінчено. Так?'
  
  
  Їй кивнув.
  
  
  'Хороший.Можна, перша ракета, націлена на Білий дім, - це пряме попадання. Тоді інші ракети не повинні вражати ту ж мету. Датчики реєструють удар, а потім активують комп'ютерний механізм. Друга мета запрограмована в системі наведення. Приводи виконують свою роботу, що забираються ковзні крила розкриваються для збільшення підйомної сили, і наша ракета спрямовується, скажімо, в районі торговий Чотирнадцятої вулиці або в готель Hilton. Це ясно?
  
  
  'Його так і думав. Іншими словами, до тотальної ядерної битві ми повинні вражати основні цілі, тобто запускати відразу кілька ракет. Але якщо потрапить перша, нам не потрібно витрачати другу ».
  
  
  'Точно.'
  
  
  Ему знадобився час, щоб розповісти мені те, що я вже знав. «А як щодо самої системи, доктор Ейвері? Наскільки вона велика?
  
  
  «Я не можу вам показати. У мене немає на це дозволу ».
  
  
  "Звичайно, ні. Але наскільки вона велика? Чи можна її вкрасти?
  
  
  "Ніскільки." Його жест охопив весь підземний комплекс, відрізаний від решти частини бази. «Забудьте про запобіжні заходи; Його, впевнений, що вони бездоганні. Він не зрозумів мого сарказму. "Наскільки велика ця чортова штука?"
  
  
  Що ж ... складати долар "Driekopper" - це комп'ютер. За своїми розмірами він ценымногие складніше, ніж все, що було розроблено на сьогоднішній день ».
  
  
  "І це означає?" - огризнувся я.
  
  
  «Ох ... може бути, розміром з двигун звичайного автомобіля». Руками він вказав на куб метрів навколо.
  
  
  «Так що ніхто не може вийти за двері з ним».
  
  
  'Навряд чи.'
  
  
  'Добре. Хто ще знає про це пристрої? »
  
  
  "Дуже мало людей. Мій персонал, сімнадцять чоловік, все навколо яких мають допуск. Білий дім, інші урядові установи і вище військове командування ».
  
  
  "А Ultimate Dynamics?"
  
  
  «Майже всі, хто працював з Driekopper, що тепер входять до складу моїх співробітників».
  
  
  'Майже?'
  
  
  «Тільки дві людини навколо групи не працюють зі мною. Одіна навколо них деякий час тому загинув в авіакатастрофі. Інший - виконавчий директор фірми ».
  
  
  "Що означає, що він підпорядковується Греді Ингерсоллу?"
  
  
  "Я так думаю."
  
  
  «А це означає, що Ingersoll в курсі».
  
  
  Ейвері виглядав здивованим. «Ви, звичайно, не думаєте, що хтось ніби Ингерсолла...» Ему не потрібно було закінчувати фразу, очевидно, ему не сподобався мій підтекст, і він не знав, що з цим робити.
  
  
  «Я чув, що ви скоро робите випробувальний політ Driekopper».
  
  
  'Так. На наступному тижні. Точна дата поки не визначена. Про систему знають тільки мої співробітники, і вони особисто вставлять всі деталі в ракету ».
  
  
  «Є шанс, що іноземне судно втрутиться і виловить цю штуку в море?»
  
  
  «Жодних шансів. Якщо ракета не приземлиться саме там, де вона запрограмована, вона самознищиться ».
  
  
  Здавалося, що в цій гробниці з кондиціонером її більше нічого не можу зробити, тому її подякував Ейвері і залишив його. Заходи безпеки на мисі кеннеді, ny мене не цікавили, і він знав, що люди, які брали участь в цьому, роблять все, що в ih силах. Але ця репліка про Ингерсолле і його довіреної шістці викликала у мене чортяча занепокоєння.
  
  
  Можливо, якщо б я не думав про цю проблему, її б приділив більше уваги тому, що сталося через кілька хвилина. Подивившись на телеекран, охоронець відпустив мене назад в безлюдний коридор. Поки двері без розпізнавальних символів без ручки все ще закривалася за нами, пару балакунів азіата в солом'яних капелюхах, темних костюмах і фотоапаратах в шиї пройшла через головні двері.
  
  
  Вони почали вагатися, коли побачили мене і охоронця, потім продовжили базікати. Одіна навколо них зупинився, щоб сфотографувати м'який інтер'єр; коли інший повернув свій фотоапарат в мою сторону, її почав закривати обличчя, потім примусив мене забути облад всім. Нарешті, сьогодні скрізь, куди б ви до нас пішли, ви побачите японських туристів з фотоапаратами; тільки коли його дістався тут, її зрозумів, що ці два азіата на самому делле зовсім не схожі на японців.
  
  
  Переліт через Майамі, на острові Нью-Провіденс на Багамах був не більш ніж стрибком, майже не було часу, щоб випити, як ми занурилися в світло-зеленим морем, поцяткованим піщаними островами. Після полудня небо було злегка затягнуте хмарами, з-за чого темно-зелена рослинність здавалася майже чорної, і коли ми кружляли над аеропортом, дощ шмагав по вікнах 7271.
  
  
  Пасажири кинулися через перон до укриття у вигляді старого сералю, який вони назвали будівлею вокзалу. . Всередині грав оркестр, і бортпровідники роздавали безкоштовні напої з ромом, поки ми чекали свій багаж. Митниця не була проблемою; у розпал туристичного сезону відкривався, мабуть, один з п'ятдесяти валіз. Але багажним службовцям знадобилося більше півгодини, щоб вивантажити всі речі на площині, з причин, які назавжди залишаться для мене загадкою. Валізи прибутку в довгій вузькій конвеєрній стрічці, мій був майже останнім. У мене було дві валізи, а в одному - спеціальний відсіку для Вільгельміни і Хьюго. Її не ношу з собою зброю, коли перетинаю кордон, тому що бути затриманим - одна навколо найболючіших речей, які можуть трапитися зі спецагентом, і це зазвичай коштує ризику.
  
  
  Біля день вокзалу стояв високий темношкірий чоловік в карнавальному костюмі. Поряд з ним до пальмі перебувала табличка з написом «DOUBLÉ CAY - Air Taxi». Дощ припинився, але небо було сірим і хмарним. Ще троє людей вже стояли під пальмою; пара середніх років і хлопчик-підліток з гітарою, з волоссям до плечей і рясними дитячими прищами.
  
  
  "Так, друже?" чорний людина привітав мене. "Ви в Дабл-Кей?"
  
  
  'Так.'
  
  
  Він запитав мене, як мене звати, і сверился зі списком. - Літак на іншому кінці поля. Лімузин приїде сюди, щоб відвезти вас.
  
  
  Ми ніяково стояли під пальмою c якої капала вода, вдячні вітром, який пом'якшував димлячу вогкість. В кінці тротуару стояв худорлявий сивий чоловік у рваному светрі, брюках і брудних тенісних туфлях, пильно дивлячись на двері будівлі вокзалу. Коли стало ясно, що вийшли останні пасажири, він знизав плечима, повернувся і підняв руку. Темно-коричневий «каділлак» виїхав на тротуар, двері відчинилися, і чоловік увійшов.
  
  
  Її так пильно дивився на сивого чоловіка, що не помітив групу на стоянці, поки Кадилак не зник з виду. Там були два молодих людини, високі й русяві, з розпущеним волоссям, одягнені в строгі темні костюми, а поруч з ними сиділа дівчина, яка займається була майже такого ж зросту, як і чоловіки. Вона була закрита від шиї до нога в простому, розвівається сукня, що облягала її тіло у всіх потрібних місцях, а темно-каштанове волосся спадало гей плечі майже до талії. Між ee грудей бовталася колекція намиста, і навіть у похмурому світлі її обличчя, здавалося, блищало.
  
  
  Моєю першою думкою була Хадиша д'арк або, можливо, Джоан Баез; у нах була така сяюча впевненість у виразі обличчя, в манері поведінки. Але ця думка була швидко відкинута, коли її зрозумів, що дивлюся на Анжелу Раффлс та двох інших членів «Інтимної шістки».
  
  
  Її досить досліджував фотографії Інтимного Шістки, щоб відразу ih дізнатися, але дійсно виділялася тільки дівчина. П'ятеро молодих людей були настільки схожі зовні, що я не був упевнений, які імена підходять цій парі. «Не те щоб це мало значення, - подумав її; Її, сподівався, що Анджела Раффлс була моєю відправною точкою на шляху до Грейді Ингерсоллу.
  
  
  Її, подивився на нах - і вона озирнулася. Її безтурботна посмішка була переконливою і страшною, як ніби вона могла притягнути до себе чоловіка, нічого не роблячи. І вона це знала. Згідно інформації, яку дав мені Хоук, їй було двадцять п'ять, але вона здавалася нестаріючої. Її відірвав від нах погляд, перш ніж забув, для чого її тут. Шестидверна «мерседес» виїхав на тротуар, і темношкірий чоловік почав піднімати багаж в багажник. За мною в таку гру пара і гітарний носильник. На мить її зупинився, і через блискучу дах машини подивився на дівчину. Вона все ще посміхалася, все ще дивлячись у мій бік. Її пірнув і рішуче подивився в інший бік, поки ми не поїхали.
  
  
  Ми вчотирьох розмістилися в просторому розкішному салоні «Лір Джет». Ніхто навколо нас нічого не сказав; пара виглядала дещо розгубленою, хлопчик похмурим. Чорний чоловік приніс нам ром і зник вперед. Коли він з'явився знову і оголосив, що через кілька хвилина піде, її подумав, що жінка відключиться. Її сем був дуже здивований, але, придивившись ближче, крізь мішкуваті штани і обшитий золотими нитками жакет, її побачив життєрадісну компетентність, яка займається обнадеживала.
  
  
  «Мене звуть Херридж, - сказав наш пілот, - і її, сподіваюся, що ви добре провести час на Дабл-Кей». Її, помітив, що його акцент зник; мабуть, йому доводилося грати різноманітні ролі. Розгін був коротким і плавним, тільки коли ми злітали зі злітно-посадкової смуги, сонце пробивалося крізь хмари. Її зробив ковток і подивився у вікно. Ми пролетіли над серро-зеленою територією навколо аеропорту і незабаром досягли околиці Нассау. Сонце, здавалося, м'яко світило на розкішні прибережні вілли з ih басейнами, красивими садами і неймовірно зеленими галявинами. Херридж дозволив літаку пролетіти над гаванню в центрі міста; Її бачив купи кошиків, різнокольорові тканини, і вони ж вироби з міді, які продаються на всіх ринках від Марракеша до Сінгапуру. Висока темношкіра жінка з червоною банданою на голи і в шатровом плаття люто махала рукою. Херридж на мить похитав кінчиками крил, потім ми злетіли, коли він повернув на північ і пролетів над самою широкою частиною острова. Через кілька хвилина море знову опинилося під нами.
  
  
  Внизу її побачив кілька білих смуг, швидко рухалася човен, залишаючи дві смуги спереду. Якийсь час човен майже не відставала від нас, і я зрозумів, що це має бути судно на підводних крилах. Він був на тому ж курсі, що і ми, і у мене було відчуття, що це човен Греді Ингерсолла. Мені сказали, що у нього був, і флоту, на якому його помічники пливли туди і назад між Дублі-Кей і Нассау.
  
  
  А потім здалися острови-близнюки, якими її бачив, ну з висоти пташиного польоту на Хоука. В яскравому сонячному світлі «Воскресіння», здавалося, іскрилося - басейн, поле для гольфу, оточена стіною лагуни, блискучі білі вежі готелю - в той час, як «Страшний суд» виглядав так само нудно, як будь-яка будівельний майданчик. У піску та підліску були виконані великі зяючі ями, деякі залиті бетоном, інші - бульдозерами і кранами. Сталевий каркас одного навколо будівель піднімався в повітря, відкидаючи на землю химерні тіні.
  
  
  Коли Херридж різко повернув, щоб підійти, її побачив споруджуваний міст між двома островами. На березі "Страшного суду" вже були встановлені масивні бетонні опори, навколо яких виступала оновлення. З відбору проб повітря це виглядало, як частина американських гірок, тільки ценымногие більше.
  
  
  Мені слід звернути більше уваги на швидкоплинне враження, яке у мене тоді виникло, але Херридж вже приземлився, і мені довелося допомогти ему, зціпивши зуби і схопившись за ручки стільця. Як і всі відомі мені пілоти, її поганий пасажир.
  
  
  
  Глава 5
  
  
  
  
  Мій номер в готелі був до непристойності розкішним. Балкон з видом на воду був дуже великим, а ванна була ненабагато менше. Зелений килим був по кісточки і був таким м'яким, що пара широких ліжок здавалася майже непотрібною. Усередині невеликого холодильника знаходився великий графин з пуншем з ромом, і посміхаючийся слуга, який був зайнятий відкриванням дверей та вікон, шаф, здавалося, дійсно задоволений моїми чайовими. Це було місце, яке її легко міг полюбити.
  
  
  З балкона її міг бачити під собою кут великого біля басейну, де рано ввечері все ще було людно, з кількома фігурками, які займають плацдарм. Під навісом навколо плетених пальмового листя сталева стрічка видавала хвилеподібні звуки, і чув її м'який усміхнений голос. Я не великий шанувальник туристичного готелю, але я б збрехав, якби не зізнався, що атмосфера була чудова.
  
  
  Її швидко надів розкльошені штани в сонцезахисну смужку, темно-синю прозору сорочку і вицвілий джинсову куртку. Навколо одного чемодана її взяв те, що Стюарт зробив для мене в «Спецефекти», і вирішив взяти злегка пом'яті тенісні балетні тапочки. Ніяких шкарпеток. Вільгельміна і Хьюго залишилися у своєму секретному відсіку; він не думав, що вони знадобляться. Проходячи через величезний вестибюль, мені доводилося повторювати собі, що я тут, у Дублі-Кей, по справах, а не у відпустці. Куди б її нам, подивився, її бачив молодих дівчат, одні в купальниках, інші в шортах, міні-спідницях і джинсах, які здавалися намальованими на шкірі. Побіжний погляд переконав мене, що бюстгальтерів на острові так само мало, як білих ведмедів. Мені було цікаво, що тут робить пара середніх років по літак Нью-Йорк-Провіденс.
  
  
  Її панцир до басейну з широкого коридору, уставленному магазинами з пляжним одягом, сувенірами, спиртними напоями, книгами, тютюном, шкіряними виробами ручної роботи - коли її знову побачив Анджелу Раффлс.
  
  
  Вона сиділа у відкритій день на тлі призахідного сонця, але навіть по силуету її одразу впізнав її. Дівчина, з якою розмовляла Анжела, була нижче зростанням, що означало, що вона була середнього зросту, і майже вся її коричнева шкіра була яскраво в крихітному бікіні, яке вона носила. Її чорні як смола волосся були вологими і струмували по спині, а крихітні крапельки зникали б між її сідницями. Ще до того, як він побачив її обличчя, її, відчув, що вона незвичайна, і не помилився.
  
  
  Її, кивнув Анжелі, проходячи mimmo них. Вона кивнула в ревматизму. ОК, цього було достатньо. В моїй маскувальною ролі супер-крутого менеджера рок-групи його не міг почати з першого дружнього жесту, її повинен був звикнути до того, що на мене деруться натовпу фанаток.
  
  
  Коли їй був на деякій відстані, її зупинився, подивився на басейн і на натовп, і поступово повернувся так, щоб бачити засмаглу дівчину спереду.
  
  
  Риси її обличчя були майже східними, а злегка скошені темні очі жваво виблискували, коли вона розмовляла з Анжелою. Високі вилиці сяяли в променях пізнього сонця, води і ласкавими краплями чіплялася за бархатисту шкіру. У нах був широкий рот, а повні губи скривилися в посмішці без виклику Анджелі. Ee плечі постійно рухалися, коли вона говорила, а її високі вигнуті стегна погойдувалися. Ee груди була покрита тканиною, підкреслює соски; ноги у нах були довгі, м'язисті, рельєфні, а між нога, кілька пучків чорних волосся вилося з-під нижньої бікіні.
  
  
  У мене не було жінки з часів Вероніки - дівчата, яких її бачив, у пивних наметах уздовж доріг, у Вірджинії і Північній Кароліні, були не в моєму смаку, - але навіть якби її тільки що повернувся навколо поїздки по Нілу з Клеопатрою, їй був би все одно вражений цією дівчиною.
  
  
  Вона подивилася на мене. Як і Антон, яка займається йшла до мене. 'Привіт.' У нах був голос, подібний церковному дзвону раннім туманним недільним ранком.
  
  
  'Привіт.' Її найкращим чином гей посміхнувся і зняв сонцезахисні точках, щоб трохи краще розгледіти.
  
  
  "Хіба я не бачила тебе сьогодні ніяк не коли в аеропорті?"
  
  
  'Дійсно.'
  
  
  «Чи ви плануєте залишитися надовго в Дублі-Кей?»
  
  
  «Я ще не будую жодних твердих планування».
  
  
  Розуміюча посмішка. «Що ж, не йди рано».
  
  
  Вона повернулася, гойднувши стегном, що було дуже відверто сексуально, і пішла під руку в готель з дівчиною в бікіні, дві з найдивовижніших жінок, яких їй коли-небудь бачив. Добре, що я повеселився з Веронікою; Мені було цікаво дізнатися, що Хок знав про нашому короткому романі, і він прийшов до висновку, що всім буде краще, якщо її ніколи цього не дізнаюся.
  
  
  Її обійшов басейн і подивився на високу кам'яну стіну за ним. Вона була замаскована деревами і чагарниками, але побіжний погляд видав колючий дріт - електрифіковану, як мені сказали, - яка займається пролягала через стіну, крізь листя і гілки.
  
  
  Частина Де Дублона була очевидною. Це була триповерхова будівля, побудована навколо темного вивітреного каменю і цегли. Вікна, що виходять на басейн, були закриті і закриті віконницями. Єдине отвір в стогони було за басейном біля дверей готелю, куди вхід перегороджували тверді залізні ворота. Завтра їй пообіцяв собі, її зроблю одноденну поїздку по всьому острову - як турист, відправляється на екскурсію. Ніч опустилася швидко, коли сонце поринуло в океан, але плавці залишилися у освітленого біля басейну. Під його дахом, що і Tireless Steelband, був сад, і мені вдалося купити бурбон з водою замість рому. Деякий час сидів, спостерігаючи за натовпом і оркестром поруч зі мною, і почув лагідний плескіт води під невисокою стіною відверті позаду мене.
  
  
  Її, повернувся в готель і подивився в казино. Біля входу висіла вивіска з іменами артистів сусіднього кабаре, і одна навколо фотографій змусила мене зупинитися.
  
  
  Не було помилки: східні риси обличчя і вигнуті стегна, смілива посмішка, яка займається виблискувала навіть яскравіше, ніж лампи фотографа. Ee звали Столом Негрита, і, по всій видимості, вона працювала в костюмі, який не прикривав нічого, крім бікіні. Вона була подругою Анджели, і цього було досить, щоб її перевірити. Крім того, саме ім'я викликало у мене тривогу: я чув, що його згадували кілька дівчат змішаного кубинського, мулатского і китайського походження, в основному повії з Флориди. Але в Дублі-Кей, поруч з Греді Ингерсоллом і его прямим зв'язком з пристроєм «Трьох значення навички нападу», все, що мало хоч якесь відношення до Кубі або Схід, треба було сприймати всерйоз. Все було важливо в моїй роботі.
  
  
  Казино являло собою м'яко освітлений, розкішно оформлене приміщення з високою стелею, товстими килимами і скромним освітленням над столами. Було два стільці для рулетки, три стільці для гри в покер, і, може бути, півдюжини столів для шмен-де-фер. Альков в задній частині головного залу був зарезервований для гри в баккара - тільки для великих гравців, з власним баром і обслуговуванням. Гра в карти або кості - не моя гра; У мене на думці достатньо, щоб не турбуватися про числах на картках або пластикових кубиках. Але люди, які частини відвідують казино, частини відкривають досвідченому спостерігачеві більше, ніж, скажімо, на першому плані класі літака навколо Нью-Йорка в Лісабон. Коли її увійшов, там було не так багато людей, щоб спостерігати, але незабаром її побачив, що-що, що поспіль.це переконало мене, що я не даремно витрачаю час.
  
  
  Це була найбільша й пара азіатів, яку її бачив, на мисі кеннеді, ny. Одіна навколо двох кидав кості за покерним столом, у той час як його товариш приділяв більше уваги іншої частини кімнати, ніж того, що відбувалося на зеленому сукні під його носом.
  
  
  Він побачив мене в той момент, коли її помітив його, і ці «незбагненні» східні риси видавали спалах впізнавання, перш ніж він швидко подивився в інший бік. Її глибоко зітхнув і продовжив йти, думаючи про фотографії, зробленої тим вранці, на якій її був з цієї проклятої дверима за моєю спиною.
  
  
  Йдучи, спробував її кому національність цих двох чоловіків. Як я зрозумів раніше, вони не були японцями; це було точно. Її подумав про Кореї; у них тут було будівництво благоустрій і велика кількість корейців. з іншого боку, вони могли приїхати звідки завгодно між Джакартою і Кабулом, і у мене не було причин думати, що це були якісь інші туристи, які поїхали тим же маршрутом, що і її.
  
  
  Але її не довірив цього нас на секунду.
  
  
  Настав час виступу в кабаре, але зал був безлюдний, якщо не вважати кількох людей за столиками й у декількох довгого вигнутого бару. Її селл на табурет біля сцени, і шталь чекати, потягуючи бурбон з льодом. Там були жонглер, комік, жінка з кінським обличчям, яка займається займалася папугами, і загін ліванських акробатів, заповнили час до появи Чини.
  
  
  Очікування було варте того. Раптово сцена занурилася в повну темряву; потім була тривала барабанний дріб, і промінь проектор блиснув на тлі закритій фіранки. Вона різко відчинилися, складки дико затремтіли в тіні, і барабан зупинився. Сцена була порожня, тиша в кімнаті затамувала подих - а потім, з брязкотом цимбали, Столом розгорнулася в центрі уваги.
  
  
  Мить вона сиділа нерухомо, на одній нозі, як бронзова статуя, а потім почали бити барабани, і вона почала повільно махати. Вона була приголомшливим поєднанням танцівниці життя, гоу-гоу і стриптизерки. Її костюм складався в основному навколо жменьки пір'я і блискіток; вона виступала босоніж, час від часу тупаючи підборами в такт, ударяющему ритму. Дзвеніли браслети на її зап'ястях і щиколотках. Її тіло сяяло у світлі прожекторів, який слідував за нею, як наполегливий коханець, а два пагорба її грудей танцювали і тремтіли, як ніби у кожного був велосипед. По мірі того, як темп збільшувався, її темно-чорне волосся дико закручувались у всі сторони, іноді покриваючи майже всі її тулуб.
  
  
  А потім, вона якимось чином зуміла відв'язати бюстгальтер від костюма і дозволити йому впасти на сцену. Волосся її волосся розвівалися по грудях і животу, на частку секунди розсувалися і знову зачинялися. Її виявив, що нахиляюся вперед на барному стільці і затримую подих.
  
  
  Вона крутилася все швидше і швидше, поки волосся не піднялися з її голови, як парасолька, і кожен мускул в її тілі шаленій заворушився...
  
  
  Затемнення - і тиша.
  
  
  Його моргнув, намагаючись проникнути в повну темряву, але нічого не побачив.
  
  
  А потім прожектора знову включився, і дівчина сиділа, схиливши голову, її груди здіймалися під волоссям, руки з боків, ноги притиснуті один до одного. Оплески повинні були бути бурхливими, але аудиторія була дуже маленькою. Її теж намагався аплодувати, і коли вона йшла зі сцени, з видом принцеси інків, вона глянула в мою сторону, і я був впевнений, що побачив її посмішку.
  
  
  Брильов в холі повільно включився, і він зробив ковток свого напою. Що тепер? Мені не довелося довго чекати, щоб дізнатися.
  
  
  Столом прослизнула через маленькі двері в дальньому кінці сцени, гойднулася між столами, помахала оркестру і підійшла до бару. На ній було біле плаття-сорочка з таким глибоким вирізом, що виріз не закінчувався далеко від подолу, який ледь спускався нижче її стегон. У нах був білий шарф, зав'язаний навколо її волосся, і на ній були сандалі. Вона взагалі не дивилася в мій бік.
  
  
  Бармен поставив перед нею пляшку шампанського і склянку. Вона не сів, а поставив одну ногу на найближчу табуретку, підняла склянку, осушила его і знову наповнила. Під час виступу кілька чоловіків вийшли з казино і тепер почали посміхатися і підглядати в її бік. Вона проігнорувала ну, і коли один навколо них прошепотів бармену, він похитав головою і відсунув купюру, яку чоловік простягнув у його бік.
  
  
  Настав час скористатися моїм прийомом звернення уваги. Її витягнув невелику золоту пластинку розміром з срібний долар, яку мені дали в підтвердження моєї історії прикриття. Їй дозволив цій штуці обертатися, і шталь чекати.
  
  
  Дівчина, як і раніше не дивилася в мій бік. Одіна з азіатів, яких її бачив, на мисі кеннеді, ny і знову в казино, увійшов і підійшов щиро до неї. Столом, схоже, не зраділа, побачивши його, отпрянув, коли він підійшов. Він взяв її за руку, наблизив своє обличчя до її і, мабуть, про щось наполегливо заговорив з нею. Вона струсила його руку, але залишилася нерухомою. Нарешті вона кивнула, і чоловік знову вийшов.
  
  
  Столом, схоже, не клюнула на мою наживку, тому їй зателефонував барменові.
  
  
  "Так сер?'
  
  
  «Гей, чувак, як ти думаєш, ця група могла б зіграти що-небудь, крім бродвейських пісні 1933 року?» Її, кивнув на оркестр, виконуючий пісню Коула Портера.
  
  
  Бармен виглядав як біженець з Маямі, з тонкими, як олівець, вусами, пухким особою і ретельно зачесаним назад волоссям. Вони були занадто чорним, швидше за все фарбованими. «Ну, я думаю, оркестр може зіграти на замовлення, сер», - автоматично сказав він.
  
  
  "А-а, неважливо". Її допустив золотій пластинці знову обертатися і голосно стукати по стійці.
  
  
  Він погодився. «Це цікава монета».
  
  
  Її простягнув ему річ. «Прочитай напис, чувак. В моїй роботі це означає «Оскар».
  
  
  Він взяв монету і підніс її до світла барі. Його брови схвально підвелись. «Гей, її знаю цю групу». Ему повинно бути п'ятдесят, але все-таки він був в курсі шоу-бізнесі - більше або менше. "Ви член?"
  
  
  Мені вдалося виглядати одночасно скромно і зарозуміло.
  
  
  «Ні, її ih менеджер. Це був наш перший золотий рекорд ».
  
  
  Це спрацювало. Столом подивилася в нашу сторону.
  
  
  «Ви граєте де-небудь поблизу? Райський острів? Вільний порт?' Її, похитав головою. "Боже, немає". Її, подивився на майже порожній зал. «Ми не граємо тут, чувак. Знаєш, його тут у відпустці. Її, чув, що тут було модне, але я її не помічаю цього ».
  
  
  Бармен закашлявся, на мить подивився на Чину, потім знову на мене. «Ну, наше розвага...»
  
  
  «Ах так, її знаю, чувак. Ця дівчина приголомшлива, але музика... - Я скривився, простягнув руку і багатозначно вказав великим пальцем вниз.
  
  
  Цінь хрипко хмикнула і допила шампанське. «Скажи джентльменові, що це добре, що він говорить облад мені», - сказала вона з легким іспанським акцентом, який перекривав звуки музики.
  
  
  Її, кивнув гей, і посміхнувся. Її зуби блищали, коли вона теж сміялася.
  
  
  «І дай йому було чогось випити, Макс», - додала вона, перш ніж
  
  
  повернутися й швидко попрямувати до казино.
  
  
  Не дівчина, схожа на дівчину мрії кожного чоловіка, пропонує мені випити, а потім йде, навіть не спитавши мого імені. Її готель відмовитися, але потім прийшов до висновку, що це було б нерозумно. Крига скресла, і наступного разу, коли її побачу ee, нам буде про що поговорити.
  
  
  Довго чекати не довелося. Через півгодини її знову побачив Чину. Її пройшов mimmo біля басейну і побачив біле плаття в освітленій темряві на твердій залізної огорожі у стогін-Де-Дублона. Вона опинилася між двома добре складеними чоловіками в темних костюмах. Вони рухалися швидко, і навіть на такій відстані у мене склалося чітке враження, що дівчина йде ценымногие швидше, ніж гей хотілося. Її побачив, як ворота відкриваються і закриваються відразу за ними; У Чини, схоже, не було особливих проблем, але, мабуть, просто не хотілося туди заходити. Було неважко придушити імпульс переслідувати ih; спогади про Вероніці і про те, як вона мені передала, були все ще занадто свіжі і болючі. Крім того, в моє завдання не входило рятувати всіх дівчат, навіть якщо в цьому була реальна необхідність.
  
  
  Її повернувся в казино, втратив двадцять баксів на chemin-de-fer, відбився від пухкою дівчини, яка займається якимось чином почула про моєї так званої професії, а потім деякий час залишалася у великому будинок. Не було й сліду цих азіатів, що було розчаруванням; Її б привід, щоб задати кілька питань портьє або секретарю.
  
  
  Нарешті їй підійшов до стійки за ключем. Реєстратор був маленьким, рухомим чорним чоловіком з бездоганним англійським акцентом.
  
  
  «Ми сподіваємося, що вам сподобалося, містер Уолтон».
  
  
  «Це як магнітофонний запис», - подумав я. «Тут небагато людей», - сказав я.
  
  
  Він швидко знизав плечима. «Ми майже повні, сер».
  
  
  "Але вони не пара, а?"- сказав їй зі смішком і кивнув у бік майже порожнього казино.
  
  
  Його усмішка була похмурою. «Може бути ...»
  
  
  «Але пощастило, що у тебе вдома є кілька великих гравців з іншого обидва кінця світу».
  
  
  'Простих, сер?'
  
  
  «Ці япошки або хтось ще. Її, бачив, як кілька людей сиділи за покерним столом. .
  
  
  'Oi. так. У нас є джентльмени зі Сходу на Дублі-Кей.
  
  
  'Ах, так?'
  
  
  Була майже північ, і портьє було нудно, чого я і очікував. - Йдеться про проект «Страшний суд», острові-близнюка, розумієте. Р-н Ingersoll уклав контракт на будівництво благоустрій з фірмою на Формозе або десь поблизу ».
  
  
  'Ах, так?' - повторити її знову, намагаючись придушити позіхання.
  
  
  «Дійсно, сер, її вважаю, що це свого роду експериментальний будівельний проект; Р-н Інгерсолл, як ви, можливо, знаєте, бере активну участь у поліпшенні умов життя груп меншин у всьому світі ».
  
  
  'Уявляю собі.' Її, подивився на худого чорношкірого чоловічка. "Чи Не думаєте ви, що він міг почати трохи лиже, до хати?"
  
  
  Його очі стали непрозорими. 'Простих, сер; мій час майже минув, а мені ще належить багато адміністративної роботи ».
  
  
  Її відкрив двері своєї кімнати, коли зрозумів, що щось не так. Його залишив включеним святіші, я завжди так роблю в готельних номерах, - але тепер їй ступив в повну темряву. Її, зупинився і прислухався.
  
  
  Єдиним звуком, який її чув власне дихання. Її швидко прослизнув всередину і зачинив за собою двері. Її намацав вимикач. Клацнув сильно.
  
  
  Раніше темрява.
  
  
  Все, що я міг бачити, це блідий прямокутник розсувних скляних день на мій балкон, освітлений місячним світлом, ширяє над морем. Коли мої очі почали пристосовуватися до тьмяного світла, її почув м'яке рух, побачив, як тінь ковзнула на день.
  
  
  Її побіг по килиму і схопив когось за одяг. Плече під тканиною закручено і повернене. Її спробував відтягнути його, але, хоча зловмисник був менше за мене, він був досить сильним. Її мигцем побачив точках, кругле, невиразне обличчя в тіні. Це мав бути один з азіатів. Потім лікоть, немов кувалда, вдарив мене між ребрами.
  
  
  Моя влада ослабла; вільною рукою ткнув її в горло і вдарив його по щелепі. Чоловік загарчав і позадкував до поручнів балкона. У місячному світлі її побачив, що в його руці блищить метал. Його рука повернулася до мене, і схопив її за зап'ястя, наполовину вивернув его, пірнув під пухке тіло і підняв його.
  
  
  Він не видав нам звук, перелітаючи через перила і, падаючи з висоти семи поверхів, на плитку біля басейну. Пішов дуже глухий удар, наче кавун розбився про цементу, потім настала повна тиша.
  
  
  Її перехилився через перила і спробував розгледіти тіло, але святий біля басейну навколо згасло. Здавалося, що ніхто нічого не чув. Її довго чекав, потім увійшов і включив інший вимикач світі.
  
  
  Як і раніше нічого не сталося. Її перевірив лампочки; всі вони були на місці.
  
  
  Телефон задзвонив. Її підняв трубку.
  
  
  "Містер Уолтон?"
  
  
  Так.'
  
  
  "Прості, сер. Ви говорите зі стійкою реєстрації, ми повідомляємо всім гостям, що відключили електрику. Найближчим часом воно буде відновлено ».
  
  
  Її, згадав, що сергій в коридорі ще був включений, і сказав про це.
  
  
  «О, так, сер, вони працюють за іншою схемою».
  
  
  Здавалося, він самовдоволено пишався своєї чи чужої - винахідливістю. «У нас завжди є святим в готелі Doublé Cay, сер».
  
  
  «Що ж, тоді це добре. Спасибі. Її повісив трубку і швидко перевірив свій багаж при світлі ліхтарика. Зловмисник не знайшов відсіку, в якому її сховав свою зброю, хоча він трохи зіпсував мою одяг.
  
  
  Не мало значення, що він міг знайти, тому її роздягнувся і жим лежачи спати. Незважаючи на те, що я не міг добре розгледіти обличчя цієї людини, тримаю гроші, що тепер у Дублі-Кей стало менше гладких азіатів».
  
  
  
  Шоста глава
  
  
  До світанку тіла вже не було, і майже опівдні його почув її шепіт. Її сидів у шезлонгу біля басейну, чекаючи, коли супротивник рушить в мою сторону. Моя пухкенька, розмазана тушшю потенційна прихильниця затріщала мені у вусі. Деякі ee однолітків, як чоловіки, так і жінки, зібралися навколо нас, дивлячись на мене з деяким сумнівом. Хоча я не зовсім Мік Джаггер, їй був кращим за всіх доступних кумирів. «Ви шукаєте... е... таланти?» Спрашивавший був хлопчик з прищами, який вчора був зі мною в літаку. «Я б цього готель, чувак». Мені це слово вже набридло, і він вирішив не використовувати його дуже частини. «Ковток свіжого відбору проб повітря між двома турами. Ви грати в цю штуку? Її, кивнув на його гітару. Він почервонів. 'Трохи.' 'Так.' Її, подивився в інший бік, мружачись від сонця, відбивається від води в басейні. Байдужість - вотум частину зображення. Одна навколо дівчат сиділа в ногах мого лежака, сл нижня частина купальника пригорнулася до моїх пальцях нога. Вона була маленькою, круглої і пишно складеною, а в її світло-каштанового волосся світило сонце - або щось ще. Її придушив бажання її досліджувати, але випадково перемістив ногу так, що моя кісточка ковзнула по її теплому стегна. Вона хихикнула і навмисно пручалася, так що моя п'ята влаштувалася між її нога. Її дійсно почав цінувати прикриття, яке розробив для мене Хоук, коли в групу увірвався високий бородатий молодий чоловік. "Ей, ти ще не чув?" Наскільки міг судити, він не розмовляв нам з хема конкретним. Його шкіра була кольору оштукатуреної стіни на іншій стороні біля басейну, і він міг скинути сорок фунтів, не опустившись нижче номерами. Він повинен був бути поетом; Його почав розпізнавати типи. Хтось сказав «ні», вони нічого не чули. «Минулої ночі якийсь хлопець здійснив великий стрибок. Там.' - Він вказав на місце під моїм балконом. Схоже, нікого це особливо не цікавило, тому штопора було задано мені.
  
  
  'Хто це?' Борода знизав плечима. «Хто знає? Сказав мені це портьє сказав, що він зістрибнув зі свого балкона. Він знов один, на цей раз на балкон відкрито під моїм. «Це був в'єтнамець або щось в цьому роді. Він залишив передсмертну записку, в якій написав, що не може більше жити в цьому занедбаному суспільстві або щось в цьому роді. Її не дуже довірив його розповіді - до того часу, як історія обійшла басейн, він не здивувався б, дізнавшись, що мертвим був шестифутовый шведський акробат, який впав під час нічної тренування, - але я напружив вуха при згадці про передсмертній записці. Якщо це було правдою, це означало, що за моїм нападникам сиділа дуже ефективна збиральна бригада. Дівчина на моїх нога, звивалася трохи наполегливіше, і мені довелося подумати. «Так, ну, думаю, її поодинці теж трохи стрибну», - сказав я, різко встаючи. Зробивши кілька кроків, їй опинився на кінці біля басейну, пірнув у блакитну воду і прослизнув як можна далі під поверхню, перш ніж сплив, щоб схопити ротом повітря. У басейні було небагато людей; Схоже, це була в основному група сидять і спостерігають. Її, переплив на інший бік, розвернувся і відсунувся назад, до центру біля басейну. Деякий час його плив на спині, дивлячись на безхмарне небо. Краєм ока її побачив високу кам'яну стіну і Де Дублон за нею. Коли її туди подивився, відкрився люк, і за вікном її побачив проблиск відбитого світу. Телескоп - або телеоб'єктив; Її повинен був iso усіх сил не відкрито дивитися у вікно, але якщо хто-то там цікавився мною, не було сенсу показувати, що я знаю про це. Я не усвідомлював, що поплив нижче високого батути, поки не почув сдавленное «Обережно!» подивився вгору і побачив летить до мене біло-бронзову фігуру. Її поплив геть, глибоко зануривши одну руку в воду і, вдаривши ногами iso усіх сил. Нирець занурився у воду на міліметр зачепив моє плече, і підняв хвилю, яка займається захопила мене. Мене не сильно вдарили, але її, засунув голову під воду, щоб щорічно, не поранений чи нирець. Тіло лежало на дні біля басейну, зігнувши ноги і скривив фігуру в преломленных променях сонця. Воно деякий час не рухалося, і він вже збирався пірнути за ним, коли його ноги раптово випростались, і нирець кинувся на мене. Наші лоби зіткнулися, але боляче не було; її довге волосся пом'якшили удар. Столом розсміялася, коли наблизилася, і її повні губи були так близько до моїх, що було майже образою не поцілувати її. Але я її образив - зіграв круто. Це було нетільки. "Ах!" вона полоскала горло. "Це ви, містер Уолтон!" Її не питав її, звідки вона стало відомо моє ім'я. Зрештою, її підписав бібл напередодні ввечері. 'Так, це я.' "Я зробила тобі боляче?" 'Її так не думаю. Ти в порядку?' Навіть коли вона була в & nb, гей, вдалося потиснути плечима. Її побачив, що-ee, білий купальний костюм покриває тільки мінімум, а може бути, і не всі. Тепло її засмаглого тіла зустріло мене, коли ми пливли, наші коліна стикалися під водою. Не говорити нам слова, ми підпливли до краю ставка - навпроти того місця, де їй був - і вибралися назовні, Столом рухалася з плавною грацією тюленя. Вона взяла з шезлонга великий рушник, обернула їм плечі і подивилася на мене. 'Добре?'
  
  
  Мені не потрібно було питати, що вона омелою на увазі, не те, як вона дивилася на мене. Без одягу або в плавках, що більш або менш те ж саме - у мене була досить вражаюча зовнішність. Її говорю це просто тому, що це факт, і я дуже стараюся, щоб це було так. Кульові отвори і ножові поранення, які у мене були протягом всієї моєї кар'єри, були майстерно закладені хірургічними геніями, яких найняв AX, так що я не виглядав як шматок м'яса, який показують в школі м'ясного справи. «Підемо прогуляємося», - щиро сказав я. «У мене ще не було рішенням щорічно цей цирк». 'Чому б і ні?
  
  
  У будь-якому разі мені не потрібно лежати на сонечку ». Вона повільно проводила рушником на свій розсуд смуглому тілу, перш ніж кинути його на стілець позаду нах. Це був мій пароль для ретельного вивчення ee; ee шкірі, мабуть, не потрібен лосьйон для засмаги, щоб отримати такий відтінок. Її, робив це повільно і рішуче, починаючи з цих сенсаційних нога, на мить затримавшись у м'яко округлий життя, перш ніж поглянути на грудях, застряглі в бікіні. Її соски були видні крізь білу тканину. «Тобі те ж бікіні, що і вчора», - тихо прокоментував я. 'Ах! Ти помітив!' 'Так.' Вона беззвучно розсміялась, і її очі заблищали. «Я завжди думаю, що якщо ти знайдеш одяг, яка займається тебе підходить, немає сенсу його змінювати. Вам так не здається, містер Уолтон? 'Її теж так думаю. Ім'я Нік. 'Так. А мій... - Я теж вмію читати. Ваші фотографії не віддають вам належне, Столом. 'Ніколи.' Дівчина вміла поводитися з компліментами. Її панцир до океану вздовж стіни Де Дублон, поки Столом базікала поруч зі мною, ee стегно майже стосувалося мого. "Так ти у відпустці?" - 'Точно.' Ми кружляли навколо групи літніх загоряють, в основному, з білими животами і слитных купальних костюмах з квітковим малюнком. Її бачив пару середніх років навколо літака «Лір»; жінка вп'ялася поглядом в Чину, намагаючись утримати своє повне тіло в полі зору між дівчиною і її чоловіком. Я не міг її звинувачувати. "Ти будеш тут довго?" «Це залежить від того, що вам потрібно буде робити».
  
  
  Її, зупинився і вказав на кут-Де-Дублон, який був видатним стіною. "Що це там?" «Це ... щось на зразок особняка. Там живе дуже багата людина ». Її розуміюче посміхнувся. "Ви були у нього в гостях?" «Мене запросили», - відповіла вона. Я не наполягав. Попереду була пролом в стогони набережній з вибіленої сходами, що ведуть на пляж. Коли Столом йшла попереду мене, вона наїжачила волосся так, що мокрі пасма погладили мій голий життя. Будь-де на піску лежали невеликі групи людей, а в спокійній & nb лежало кілька фігур. Прибою майже не було, лише брижі на хвилях і плескіт блідо-зеленої води на пляжі. Очі - чоловічі й жіночі - стежили за нами, поки ми йшли по важкого піску біля кромки води. Ми проігнорували погляди. Столом йшла плавно, не сильно розгойдуючись. Ей, це було не потрібно. Зліва від нас стіна-Де-Дублон тривала вздовж узбережжя. Пройшовши кілька сотень ярдів, її помітив невеликий отвір над бухтою. Це має бути вхід в лагуну. Невеликий пішохідний міст був протягнутий над водою; над ним стіни випирала, як чоловік гриба по гладкого бетону. Жодних шансів потрапити на той бік, навіть з гаком і мотузкою, що мене не здивувало. Його також знав, що короткий тунель, що веде під стіною до лагуні, був закритий висувним залізною огорожею, і мені було цікаво, що буде потрібно, щоб підняти його. Коли ми переходили міст, їй вказав на отвір. "Що це?' «Ой, щось на зразок великого ставка. У цієї людини є свої човни. 'Ах, так?' Вона кивнула і взяла мене за руку; її стегна пройшло mimmo мене. "Тобі подобаються човни, Нік?" 'Звичайно.' 'У мене є така. Тобто її можу користуватися однією навколо готелю ». "Яка човен?" Це ... Я не знаю, як вони це називають. Швидка човен? Маленька човен, яка займається йде дуже швидко ». «Швидкісний катер. так. Що ж, тоді нам варто з'їздити туди ». - Ви добре ладнаєте з човном? Вона притулилася до мене лизати, і її темні очі усміхнулися. «Я можу водити човен». Її дуже добре знав, на що вона натякає, але готель, щоб вона це сказала. "Подивимося." 'Пізніше?' "Так, пізніше."
  
  
  Де Дублон займав всю західну частину острова. Ми пройшли вздовж стіни по широкому колу; Тут не було нам купаються, нам тих, хто засмагає, і м'який прибій плескався навколо, ледь укритих коралових рифів недалеко від берега. У морі на горизонті виділявся єдиний білий парус; крім цього, нічого не було видно, крім тихо вируючої води. "Як довго ти тут працюєш, Столом?" - «Ох ... здається, майже рік». «О, це дуже багато». Вона знизала плечима. «Вони добре платити, і життя тут приємно».
  
  
  "Ви жили у Флориді до цього?" Вона різко зупинилася і допитливо подивилась на мене. 'Чому ти питаєш про це?' 'Я не знаю. Мені це здавалося цілком імовірним ». Дівчина кивнула, і в її очах промайнула біль. 'Так. Її втекла з Кастро ». «Я не мав на увазі...», «Ах, це не має значення. Минуло багато часу, їй була маленькою дівчинкою, коли ми втекли. Ми з мамою переправлялися з іншими на маленькому човні. Вони стріляли в нас, кубинський патруль, але ми втекли. Майже.' Її запитально підняв брову. «Мій... моя мати. Вона була поранену і серйозно поранену. Більше місяця лікарі говорили, що хой стане краще, а потім вона померла ». 'Мені дуже шкода.' Вона знову знизала плечима. «Це було давно, Нік». "А твій батько?" «Відразу потім революція Кастро кинув його у в'язницю. З ними тхора її про nen нічого не чула. Нічого було сказати. Його чув дуже багато подібних історій, щоб просто повірити гей, але завжди був шанс, що вона говорить правду, і я не думаю, що це взагалі мало значення. Ми йшли мовчки; вона підійшла до мене близько, але здавалася занурена у свої думки. В кінці кінців вона сказала: «Ти ж знаєш, це не моє справжнє ім'я». 'Oi?' Вона коротко посміхнулася. "Це не дивно для вас". Її, похитав головою і розуміюче посміхнувся. «Коли п'ять або шість років тому їй прийшла у шоу-бізнес в Майамі, мій агент не готель записувати мене, як Маргариту Ортіс. «Занадто звичайно», - сказав він, дивлячись мені в обличчя.
  
  
  Твоя мати була наполовину китаянкою. Мій батько був мулати. Звідси - Столом Негрита ». 'Oi.' Вона зупинилася і подивилася на мене. "Ти все знаєш, Нік?" «Я дізнаюся все більше і більше». "Ха!" Вона стиснула мою руку. «Чому ти приїхав в таке місце, як Дублі-Кей, Нік? Тут тільки діти-хіпі та люди похилого віку зі своїми товстими жінками ». «Ах, її почув про це шматку динаміту, який влаштовує тут танцювальне шоу, і мені довелося приїхати». Її гортанний сміх абсурдно скептично. Вона встала навшпиньки, притиснувшись грудьми до моїх грудей. Її оксамитові губи прочинилися, а очі потьмяніли. Ми поцілувалися. Вона обняла мене за шию, і її таз повернувся проти мого. Мій ревматизму був негайним і безпомилковим, і вона сильніше притиснулася до мене, коли її язик мій. Мої руки спустилися вниз по її спині, на нижню частину купальника, до теплої б між її твердою дупою. Напевно, добре, що в цей момент стали видні дві молоді пари, повільно йдуть уздовж високої стіни. Її побачив ih першим і звернув на них увагу Чини. Вона зітхнула, потім хихикнула і торкнулася опуклості на моєму купальнику. «Я буду ходити за тобою, поки ти не захолонеш, добре?» «Хай дивляться», - прогарчав я. Вона радісно засміялась. «Я знала, що була права, Нік. Ти персонаж, що дозволяє їм йти в пекло ». Її з вдячністю посміхнувся, і ми пішли назустріч іншим. Потім того, як ми минули ну і повернули за ріг стіни, Столом обняла мене за талію і потерлася щокою об мою руку. «Сьогодні у мене вихідний, Нік». "А що ти зазвичай робиш вечорами?" «Іноді їжджу в Нассау. Або її, залишуся в своїй кімнаті, щоб почитати книгу «Або ти катаєшся на катері?» Так. Це діти.' «Я думаю, це хороша ідея. Цим вечором?' 'Звичайно.' «Побачимося в барі кабаре. Спочатку поїмо, а потім... - Ні, - різко відповіла вона. «Не в барре. Я не люблю ... ну знаєш. Я не дозволю нікому забрати мене туди, якщо у нас призначена зустріч. Її прийду в твою кімнату ». "Ти знаєш, де це?" Вона кивнула. «Ви повинні були написати номер на стійці у портьє вчора ввечері». 'Oi. Це правда.' Ми пройшли ще трохи, поки що далеко не стала очевидною готель. "У тебе ... хм ... тут нікого немає, чи не так?" "Що ти маєш на увазі?" 'Ще?' 'Oi. Ні, не особливо, Нік. Тут немає людини, яка б витягли мені задоволення, навіть ненадовго ». Її очі сказали мені, що я, мабуть, виняток, але коли ми дісталися до невеликої тут збоку від готелю, де дюжина різнокольорових пляжних баггі мерехтіла на сонці, її, подумав, що страшенно важко повірити, що така красуня, як Столом просто чекала, коли Нік Уолтон заповнить її самотні вечори.
  
  
  
  Сьома глава
  
  
  Мені принесли в номер не хочеться, і кілька пляшок крижаного пива Amstel. Офіціант накрив столик біля балконних день, а коли він пішов, її досталь навколо валізи кілька речей, які готель вивчити. У своєму неквапливому подорожі на південь її проїхав через Нью-Йорк і купив там кілька навігаційних карт. Voni iso усіх сил намагалися знайти те, що його готель, але врешті-решт ми знайшли карту Дублі-Кей. Її тоді майже не дивився на нах; Її дуже готель покинути цей галасливий місто і відправитися в шлях. Тепер випив півсклянки пива і розгорнув карту. Вона мало що видно; нам один поважаючий себе шкіпером не шталь б використовувати її для маневрування великого судна біля двох острівців, але це була веб-карти, яку зміг її знайти. Було зазначено кілька небезпечних підводних перешкод; два старих затонулих корабля, коралові рифи, які її бачив раніше в той день, і кілька дрібних ділянок. Лагуна на ділянці Де Дублон була відзначений, але виходу через океан, не було видно. Це не було моєю безпосередньою турботою; Мене більше цікавили води навколо іншого острова, острова Страшного суду. Були мілини та рифи неправильної форми. Її iso усіх сил намагався ih запам'ятати, знайте, що це не принесе мені багато користі в темряві. Але принаймні її знав, що вони там, і це може мати значення. Потім обіду її, вийшов на балкон; Сонце тепер було закрито купою високих, швидко рухомих хмар. Її сильно перехилився через поруччя, але не міг побачити нічого, крім найближчого до моря кута-Де-Дублона. Її подбав про те, щоб зняти номер на верхньому поверсі готелю, але тепер зрозумів, що мені варто спробувати зняти номер з повним видом на готель. Що ж, все, що потрібно було зробити, це увійти в кімнату з таким виглядом. Її переодягнувся в старі білі джинси, махровий светр і шкіряні сандалі, надів сонцезахисні точках і переконався, що в кишені достатньо дрібниці; потім я пішов по довгому безмовного коридору. Швидше за все, це були номери з 716 по 729. Її, піднявся на ліфті у вестибюль нижнього поверху і, в разі, якщо хтось помітив мене, увійшов у великий, тьмяно освітлений хол. Її sel і замовив ром, який мені зовсім не хотілося. Через кілька хвилина її запитав, де в залі чоловічий туалет і попрямував у тому напрямку. Як я і сподівався, там було два телефонних кіосках. Її набирає номер готелю і попросив номер 722. Коли її, подумав, що моя перша спроба вдалася, мені відповіла жінка; вона здавалася сонної і схвильованою. Її запитав про Рідних, вона сказала, що Рідні там немає, її, вибачився і повісив трубку. «Терпіння», - сказав її собі і повернувся до свого барному стільці. Протягом наступних півгодини її двічі обдзвонив інші кімнати на своєму поверсі і виявив, що вони обидві зайняті. Якщо при наступному дзвінку я не знаходив порожню кімнату, мені доводилося пробувати щось інше; люди, що керують великими туристичними готелями, не дурні, і рано чи пізно оператора зрозуміє, що один і той же чоловік дзвонить на різні номери на одному поверсі. Це старий трюк зі зломом - настільки старий, що мені майже соромно було його використовувати. Але у мене було мало часу, і я не хотів використовувати пряму й жорстоку - тактику, щоб потрапити в кімнату, що займається відкривала мені вид, який її хотів. З четвертої спроби їй дав телефону задзвонити десять разів, перш ніж пересвідчився, що кімната порожня. Її поспішив назад у вестибюль і піднявся на ліфті на своєму поверсі. Перше, чого мене навчили, як учень шпигуна, - це друкувати звіти, а друге - як відкривати замки. Кожен ремінь, який у мене є, містить вбудовані інструменти, і менш ніж через хвилину її і опинився в кімнаті 721. Її залишив двері прочиненими - щоб, коли жителі повернулися, її міг вибачитися за те, що побачив, як двері відчинені, й увійшов, щоб помилуватися видом, - і швидко підійшов до балконних день. Мені не довелося довго стояти на балконі. З того місця, де її зберігав, мені була добре помітна велика частина місцевості. Її мигцем побачив чоловіків, які цілеспрямовано ходили взад і вперед виплат прямо за стіною. Вони не були одягнені у форму, і ніякої зброї не було видно, але вільна повсякденна шведів, яку вони носили, була дивно схожа і могла замаскувати що завгодно, від 45-го калібру до обрізи гвинтівки. В лагуні пливли кілька водно-моторних човнів, а будь-хто плавав в & nb. Її побачив частина широкої мощеної площі, де засмагали інші люди; Між ними ішли слуги в білих куртках з підносами з напоями... та іншими речами. Не було необхідності отримувати великий план, щоб зрозуміти, що доставляється. Їй відомо бородатого юнака вагою близько 140 кг, коли він потягнувся до досить особливих білому циліндру, акуратно складеного на підносі, представленому ему. Швидше за все, гашиш; Щоб спокусити деяких відвідувачів, потрібно було щось більше, ніж безкоштовна випивка. Але більшого їй бачити не міг. Дерева навколо готелю були посаджені близько одне до одного, а вигнута внутрішня стіна позаду лагуни закривала хороший огляд фасаду будівлі. Отже, подвійна барикада, яка займається створювала проблему, яка полягає в тому, що доводилося перелазити через зовнішню стіну, не знаю, де знаходяться охоронці, - а потім, якщо його якимось чином долав би ці перешкоди, виникала проблема проходження внутрішньої барикади, і Бог знає, що ще потрібно подолати. .
  
  
  «Дивіться, сер. Можу чимось вам допомогти? Почувши цей голос, її, обернувся, подумки проклинаючи прокляті товсті килими. Високий темношкірий чоловік, що стояв в дверному отворі, був одягнений у звичайний повсякденний одяг. Одна рука була недбало засунута в хвилину его короткої камзоли. Він запитливо посміхнувся і здавався абсолютно невимушеним. Її відкашлявся і сподівався, що виглядаю досить збентеженим. 'Вибачте мене будь ласка. Її, побачив, що двері відчинені, і він увійшов, щоб щорічно на вигляд з цієї сторони готелю ».
  
  
  'Так.' Він зачинив за собою двері - вчинок, який змусив мене насторожитися. «Це найвища точка острова Воскресіння, і вигляд дуже цікавий». На цей раз він широко посміхнувся, і тоді її знання его. "Херридж?" Пілот літака «Ліра» на мить схилив голову. «Звичайно, містер Уолтон». 'Мені дійсно дуже шкода. Її просто готель... - я втомлено махнув рукою в бік балкона, потім несміливо усміхнувся. «Якщо ви перевірите, ви побачите, що я зайшов сюди не для того, щоб щось взяти». Він зробив кілька кроків у кімнату і продовжував дивитися на мене. 'Це не обов'язково; Для мене ви не схожі на злодія, містер Уолтон. Її доклав багато зусиль, щоб прийняти розслаблену позу. «Вибачитися», - сказав її, потім дозволив свого природного цікавості прорватися. Херридж розуміюче кивнув. «Так, це моя кімната. На Doublé Cay дуже добре ставляться до персоналу. Рівність для усіх ». Він сказав це без тіні гіркоти. "Радий це чути. Вони розуміють, що ih пілот повинен бути щасливий ». "Я задоволений". Він кивнув мені через плече. "Може бути, вас цікавила ця досить незвичайна ситуація, за стіною?" «Це все, чи не так? Я маю на увазі всіх, хто знає, хто там живе ». "Так, це так." «Але я думав, що він відлюдник. Хто всі ці люди, граються в его лагуні? «О, містер Ingersoll може бути відлюдником, але він не егоїст. Він запрошує частини молодих людей використовувати его ... приватні приміщення ». «Я починаю це розуміти». «Я теж». 'Oi?' Херридж вказав у бік готелю, найближчу до басейну. 'Вже не є секретом, що містер Ingersoll встановив між цими деревами кілька телекамер. Здається, він розважається, спостерігаючи за гостями, і особисто обирає тих, кого хоче запросити у свою власність ». «Це для мене секрету». Ця можливість, для estestvenno, прийшла мені в голову, коли Хоук проінструктував мене, і я був радий, що це підтвердилося. «Тепер ви це знаєте, містер Уолтон». 'Так. Що ж, послухай, вибачитися, що я тільки що увійшов. Бачте, той, хто подорожує так само багато, як і її - готелі, санаторії тощо, - набуває звичку у всі сунути свій ніс. Ніколи не знаєш, коли зустрінеш старого друга або щось в цьому роді. 'Її розумію.' Херридж стояв, як скеля, трохи осторонь, щоб пропустити мене.
  
  
  Її пройшов mimmo ним, кивнувши, невизначено махнув рукою, входячи в коридор і обережно закрив за собою двері. По дорозі в свою кімнату її, здивувався, чому у пілота, в робочому одязі, в кишені камзоли лежить пістолет. Можливо, подумав я, у Херриджа на Дабл-Кей були інші обов'язки, про що її вже знав.
  
  
  Дня ще залишалося досить, щоб досліджувати Острів Воскресіння ще трохи. Веселий раб на стоянці передав мені пляжний баггі, один по цей розбитих фольксвагенів з особливим кузовом і широкими шинами. Її поїхав по звивистій під'їзній доріжці, засадженій пальмами, поки не добрався до поля для гольфу. Клуб представляв собою не більш ніж критий павільйон, відкритий з трьох боків, з рядом шафок з четвертої сторони. Всередині і зовні був невеликий бар, столики, але нікого там не було.
  
  
  Її, пройшов по дерев'яній підлозі павільйону і подивився на поле для гольфу. Пологі поля були вкриті пишною зеленню, місцями посипаної квітучими рослинами і майстерно розташованими пальмами. Вдалині побачив її самотній квартет гравців і два візки для гольфу; в іншому полі здавалося безлюдним.
  
  
  Її знову сель в баггі і продовжив шлях без мети. В кінці поля для гольфу дорога розширилась, обминаючи кущі і різко приєднується мене до невеликої гавані. По обидві сторони бухти виступали хвилерізи; два або три круїзера пристойних розмірів були пришвартовані у порту бар, а також кілька невеликих вітрильних і швидкохідних катерова. Її не бачив нічого схожого на судно на підводних крилах.
  
  
  «Напевно, у Ингерсолла був флот де-то він лагуні», - подумав її, гадати, де саме.
  
  
  На іншому березі затоки її побачив острів "Страшний суд", его сталевими скелетами, піднімаються навколо піску, і опорами моста, що виступають над водами затоки. З того місця, де її зберігав, оновлення мосту в самому дальньому пірсі більше, ніж коли-небудь, нагадувала масу сталевих балок, кинутих туди і забутих. На мосту не було ніяких ознак будівельної діяльності, але далеко її бачив, підйомні балки крана і кружляють навколо нього точки жовтих будівельних шоломів. Мені це здалося звичайним будівельним проектом, і він не усвідомив би, чи це щось ще, дивлячись на відкриту воду з відстані більше півмилі.
  
  
  Приглушене гарчання ревіння двигуна привернуло мій погляд наліво. Білому човні обігнула віддалене місце в кінці бухти, і білий корпус, піднявся над водою на блискучих металевих стійках. Судно на підводних крилах, і мені не довелося гадати, звідки воно взялося. Анджела сиділа в задній частині відкритої кабіни, поруч з квадратним пухким азіатом, а за кермом сидів один за довговолосих молодих людей, яких її бачив, з нею в аеропорту напередодні.
  
  
  Швидка човен зробила широкий покажчиків і кинулася в протоку між двома островами. Вона допливла до довгої порту бар, яка займається йшла у воду Страшного суду, зменшила швидкість, наближаючись до берега, і занурилася у воду. Кілька маленьких фігурок підійшли, щоб схопити швартовную мотузку, потім трійця піднялася по сходах, стрибнула на берег і зник за групою невисоких будівель.
  
  
  «Підрядник» з «Формоза», про який говорила реєстратора, супутник мого зловмисника напередодні ввечері, мабуть, в терміновому відвідав будівельний майданчик з двома членами інтимної шістки ...
  
  
  Її спостерігав за човнами в маленькій гавані, і мені було цікаво, що це за катер Чини. Спочатку її готель тільки вислухати її, дізнатися, що вона могла розповісти мені про операції Ингерсолла, але тепер у мене з'явилася ідея трохи краще.
  
  
  Злітно-посадкова смуга розташовувалася на узвишші, недалеко від гавані. «Лір Джет» був припаркований у халупі, над яким майорів ветроуказатель; поблизу було кілька спортивних літаків. Мені більше нікуди було їхати, тому її поїхав по бетонній платформі. Навколо халупи вийшов чоловік і якийсь час дивився, а потім повернувся всередину. Їй був просто туристом.
  
  
  Тепер її їхав в баггі на пляж в перший і останній раз, завершуючи своє коло, в плавному темпі по піску, поки не добрався до тенісних кортів поруч з готелем. Вони були порожні, як пляж; очевидно, що гості готелю Doublé Cay не були стурбовані чимось більш напруженим, ніж гольф і байдикування будинку біля басейну.
  
  
  Повернувши баггі, я пішов відвертими у свою кімнату; зараз не час побоюватися молодих людей, які могли б напасти на мене. Її проспав годину, потім почав готуватися до майбутнього вечора.
  
  
  Її зважив потенційну потребу в моєму захованого зброї з імовірністю того, що з Чиною у мене не буде багато шансів приховувати його надовго; потім її неохоче вирішив залишити Вильгельмину і Хьюго на місці. При сприятливих за інших обставин шпигунська робота досить складна, але, враховуючи невеликий шанс, що танцівниця була всього лише тим, хема вона себе вважала, я не міг собі дозволити ускладнювати справу, розпочати його з пістолетом і стилетом. Мене зловлять.
  
  
  Її надів темні штани, темно-коричневий светр і світло-блакитний піджак і залишив свої кілька зношені тенісні балетні тапочки. Потім її, посидів на балконі кілька хвилина і подивився на свою куточок приблизно біля басейну. Сталева стрічка все ще була зайнята, і пізніше сонце пробивалося крізь подертий хмарного покриву.
  
  
  Хтось тихенько закашлявся. Її, обернувся, але позаду мене в кімнаті нікого не було. Потім її почув тихе бурмотіння голосів, але слова були нерозбірливими. Почувши звук, її підійшов до поручнів балкона і прислухався. Навколо кількох слів, що її почув, мова здалася смутний знайомим, але дивним. Її подивився вниз і нахилився вперед рівненської настільки, щоб побачити перила балкона внизу.
  
  
  На перилах лежали смаглява рука і шматок чорного рукава. Її повільно закинув голову і, вважаю, посмішка на моєму особи була похмурою. Так що вони залишилися відверті піді мною - і для досить гнучкого людини не складе праці перелізти з ih балкона на мій, а ще простіше знову встати. Тільки вчорашній зловмисник не зміг скористатися цим легким маршрутом втечі ...
  
  
  Мені знадобилося кілька хвилин, щоб влаштувати що-що в моїй кімнаті, і я якраз закінчив, коли в мої двері постукали. Її було нерухомо, але розслаблено дивився на годинник. Столом прийшла вчасно.
  
  
  Коли їй відчинив двері і побачив, що вона стоїть там, на мить мені стало майже шкода, що довелося використовувати її так, як планував. Це тривало лише мить.
  
  
  
  Розділ 8
  
  
  
  
  «Так», - сказав їй м'яко, повільно вивчаючи її. Як завжди, вона була одягнена в біле, на цей раз в хитромудре плаття до підлоги, драпіровану, складчасту та заправлене більш або менш в індійському стилі. Поки вона йшла, плаття то тут, то там розхитувалася, оголюючи бронзові ноги, а глибокий виріз давав зрозуміти, що під ним нічого не було ірен. Її захоплююча дух груди торкнулася моєї камзоли, коли вона пропливла mimmo мене, а коли вона була посеред кімнати, вона зробила пірует і позувала зі світлом навколо балконних день позаду нах.
  
  
  "Я тобі подобаюся?" запитала вона.
  
  
  «Це дурний штопора».
  
  
  Вона хихикнула. 'Так.' Вона оглянулася, її очі зупинилися на великому ліжку. "Може, перед вечерею перекусимо?"
  
  
  Зазвичай її не уповільнюю реагувати на такі пропозиції, але ця жінка-пантера була для мене дуже швидкою. Вона відчула мою нерішучість і невинно підняла брови.
  
  
  «Я маю на увазі трохи випити».
  
  
  У якомусь сенсі це було на краще; У мене були плани на вечір, і її готель розібратися з ними в правильному порядку. "Ромовий пунш?"
  
  
  'Шампанське.' - Це не було прохання.
  
  
  Її, підійшов до телефону. «Подивимося, наскільки швидко его принесуть».
  
  
  'Не обов'язково.' Вона підійшла до маленького холодильника і дістала пляшку шампанського з-за великого графина з пуншем. «Я більше нічого не п'ю, якщо дістану це», - сказала вона.
  
  
  "Ти поставив туди цю пляшку?"
  
  
  «Її». Вона нахилила голову і подивилася на мене. "Тобі подобається?"
  
  
  "Я не проти цього."
  
  
  Ми випили по охолоджених склянок, які вона теж залишила в холодильнику, і навмисно трималися подалі інша з іншого. Наша розмова переривався; вона запитала мене про мою роботу, але, схоже, не дуже зацікавилася моїми відповідями. Це послало в мій мозок ще одне попередження; Це повинен був бути ділком шоу-бізнесу, і, якщо Столом не планувала провести залишок своєї кар'єри, танцюючи на Дублі-Кей, вона повинна була принаймні прикинутися зачарованої моїми ретельно отрепетированными історіями.
  
  
  Замість цього вона звернула розмову на себе, на своє нещасне дитинство, на свою гіркоту по відношенню до Кастро і всім комуністам. Вона розповіла все про її матері, як вона втекла з материкового Китаю, щоб знову пройти через все це. Вона була майже переконлива, але надто наполягала на цьому.
  
  
  І це мене влаштовувало; У мене більше не було нам найменших сумнівів у тому, що я збираюся робити це вночі.
  
  
  Коли ми вийшли, навколо кімнати, було темно. Внизу ми уникали головній їдальні на користь вітальні; освячення було таким м'яким, що здавалося, що біле плаття Чини світиться. Вона привела мене в затишний куточок з видом на воду, як можна далі від бару і оркестру ча-ча-ча-ча, який грає за невеликим танцполом.
  
  
  Тут же з'явився офіціант з пляшкою шампанського і всього одним меню.
  
  
  «Вони знають мене», - пояснила Столом.
  
  
  Довелося засміятися.
  
  
  «Філе тут завжди дуже гарне, Нік».
  
  
  'Добре. Ви справжній експерт ». Мене не хвилювало, взяла дівчина справу в свої руки таким чином, в кінці кінців, вона була тут, вдома, і грати за її правилами не завадило б. Якийсь час.
  
  
  Вона була ненаситною в еде і атакувала маслянистий ніжний біфштекс з делікатною концентрацією. Ми майже не розмовляли, що мені сподобалося. Її, заглянув в хол; деякі пари танцювали, в основному літні люди, за винятком однієї пари, які цілуються, як молодята. За столиком біля оркестру сиділа пара довговолосих хлопчиків, одягнених в яскравий, але відносно нормальний одяг - як студенти, які грають у хіпі по вихідним.
  
  
  Потім того, як кава був поданий, його попросив її потанцювати. Вона рішуче похитала головою, її довге волосся з білими пасмами падали гей, на плечі. «Я танцюю сич грошей, Нік». Її зуби блищали в мороці. «Все інше її роблю просто для задоволення».
  
  
  Її, подивився на нах на мить, потім злегка взяв її за руку. «Тоді тобі обов'язково захочеться причепуритися».
  
  
  Її брови злетіли. 'Oi?'
  
  
  «Якщо тільки ви не хочете поплавати на своїй гоночній човні».
  
  
  «Швидкісний катер. Ти сам мені це сказав.
  
  
  'Так.'
  
  
  "Але навіщо тоді мені одягти?" Вона стиснула мою руку і погладила складки своєї сукні. «Це теж нічого». Ми вийшли через бічні двері і обійшли басейн до паркування. У Чини, звичайно ж, був власний пляжний баггі, і вона велася машину з він же лютої концентрацією, яку продемонструвала за вечерею. Коли ми дісталися до порту бар, вона під'їхала до причалу, і дошки деренчали під колесами.
  
  
  Катер стояв у кінці порту бар, поруч з великим «Кріс-Крафт» з кількома ліхтарями на нижній палубі. Столом хихикнула, закотила очі в його бік і попрямувала до свого човна. Це була швидкісна човен, п'яти метрів, з великою кабіною, рясно вкритої м'якими матами. Як і все на Чини, все було білим. Мені це не дуже подобалося, але я нічого не міг з цим вдіяти.
  
  
  Вона задерла спідницю, зняла сандалі і легко зістрибнула в кабіну. Її скинув кормову швартовную мотузку, коли вона відвела підвісний двигун Mercury потужністю 75 л. с., і, коли він шталь стабільно працювати, її отзвязал носової трос і сель поруч з нею. Вона була гарна, вона знала, що робить, коли відступила, зробила покажчиків на 90 градусів і з наростаючим ревом виплила навколо бухти.
  
  
  "Куди ти хочеш піти?' - закричала вона, перекрикуючи ревіння двигуна.
  
  
  Її невизначено махнув рукою. «Давай просто подивимося що-небудь».
  
  
  Ми мчали крізь святим, коротку хвилю, орієнтуючись тільки на далекі вогні готелю зліва і декілька робочих ліхтарів на острові Страшного суду праворуч; шматочок місяця нічого не значив. Столом витягла човен на нитку злітно-посадкової смуги і кинулася паралельно березі. Ми минули готель, обігнули найдальшу точку, де похмурі стіни Дублона відкидали тіні на пісок, потім повернули назад.
  
  
  Волосся Чини майоріли на вітрі, і стрічку, яку вона заплела у коси, розпалася. Її, простягнув руку і витягнув її. Вона усміхнулася і поплескала мене по нозі.
  
  
  Її крикнув гей у вухо, вказуючи на кермо.- "Можу її глянути?"
  
  
  Вона завагалася, потім сказала. 'Звичайно. Чому немає?' Ми помінялися місцями, що саме по собі було цікавим маневром, коли ми перелазили ще один через інший, але нічого не зробили, так як все ще йшли досить швидко.
  
  
  Її прискорився, і ми полетіли далі, і тепер готель зліва від нас промайнув mimmo точки відправлення. Її сповільнилося і повернувся до Чині.
  
  
  "Як щодо іншого острова?"
  
  
  "Ви маєте на увазі "Страшний суд?"
  
  
  'Так. Що ти там бачиш?
  
  
  Вона знизала плечима. «Тільки бульдозери. Дуже негарно.'
  
  
  "Підемо подивимося".
  
  
  Вона подивилася на мене з сумнівом. - «Вони нікого не впускають».
  
  
  «Боже, дитинко, її, люблю дивитися на будівництво благоустрій. Подивимося.'
  
  
  Мені було все одно, потрапила вона на це чи ні; згорнув Її. Ми помчали через затоку до бетонних опор і пляжу за ними.
  
  
  Перш ніж ми минули останній стовп, її побачив людей, що біжать по схилу k & nb. І навіть в неясному світлі побачив зброю, яка у них було. Її зменшив швидкість і дозволив катера дрейфувати, поки дно не зачепило пісок.
  
  
  Нас засліпив потужний ліхтар. Її підняв руку і подивився на Чину. Вона сиділа нерухомо, прочинені губи, очі порожні.
  
  
  «Відпочивати місцевість! Відпочивати територія! Ідіть!' Крик у темряві був наполегливим і пронизливим.
  
  
  Її, усміхнувся в засліплює промені світла. «Ей, мужик, ми просто пливемо. Що у тебе взагалі є на цій собаки піску? Її встав і переліз через лобове скло на ніс човна.
  
  
  У промені світла вимальовувався солідний силует. Его карабін був спрямований мені в житті.
  
  
  'Геть!' - прошипів він. «Це відпочивати територія. Ще один крок, і я вистрілю ».
  
  
  'Нік!' - крикнула Столом позаду мене. 'Ну давай же!'
  
  
  Її, знизав плечима, посміхнувся світла, зробив навколо вказівного пальця пістолет і впустив великий палець, як молоток. «Гаразд, приятель, наступного разу їй тебе покличу», - сказав я, забираючись назад в кабіну, гадати, не захопився її своєю роллю перезрілого хіпі.
  
  
  Її включив задній хід і зняв катер з берега. Повільно вошди в бухту. Коли ми були у відкритій & nb, її виросли на велосипеді і залишив човен на плаву. «Гей, у них є хороший комітету з прийому гостей», - сказав я. Її усмішка була натягнутою. 'Її тебе попереджала.'
  
  
  "Яке у них право так чинити?" - обурено запитав я. «Хіба вони не знають, що хтось може зійти на берег, поки ви залишаєтеся нижче закладки повної води?»
  
  
  Її посмішка була трохи більш щирою. "Ви знаєте про такі речі?"
  
  
  «Я плавав під вітрилом».
  
  
  Вона докладає руку мені на плече. «Не заходь занадто далеко, Нік. Там такі закони зневажають ».
  
  
  "Що ж, хороший спосіб робити свої справи!" Її, як я сподівався, добре накопичував своє обурення. «Вони не можуть так дерьмово надходити».
  
  
  «Нік ...»
  
  
  Її грубо притягнув її до себе. Це був розважливий хід, але навряд чи зусилля. «Послухай, Столом, - прогарчав їй гей у вухо, - тут занадто багато людей, що намагаються утримати нас подалі від чого то. Спочатку Ingersoll з его проклятої стіною, а тепер це! Зрозуміло?'
  
  
  Столом довго не відповідала, і він боявся, що зайшов надто далеко у своїй комедії. Потім вона повільно опустилася до мене, поклавши руку мені під куртку і обнявши мене за талію.
  
  
  'Нік?' прошепотіла вона. «Гей, ми повинні були повеселитися...»
  
  
  Її обійняв її за плече і притягнув до себе. Вона відповідала моєму тілу і комфортно, звивалася. Її обличчя піднявся, і він поцілував її в губи; спочатку ніжно, потім з більшою пристрастю, на яку вона схвильовано відповіла.
  
  
  Невеликий прожектор хитнувся над водою з боку острова Страшного суду позаду нас. Її чекав. Сергій досяг нас, повернув ще далі, завагався, потім повернувся і зловив нас своїм промінням.
  
  
  Столом поворухнулася, підняла очі і спохмурніла. Потім вона підняла коричневу руку і простягнула середній палець в універсальному жесті зневаженого виклику.
  
  
  Прожектори рушив далі. «Ці погані вуайєристи», - пробурмотіла вона і знову притиснулася до мене.
  
  
  Ми пливли за течією, поки наші губи і язики займалися розвідкою, і хитромудрі складки її сукні відчинилися. Ee груди ожила від мого дотику, і мої губи ковзнули по жовтувато-коричневого стовпа ee горла до піднімається брустверу, поки не досягли стоячого соска. Вона важко дихала, притиснула мою голову до свого тіла і схрестила одну ногу над моїми ногами.
  
  
  Це було нелегко, але саме її, вирвався на свободу. 'Прокляття!' Пробурмотів я.
  
  
  "Що це, милий" Столом не намагалася прикрити свою оголені груди, і в м'якому світлі вона виглядала як рабиня-варвар навколо Стародавнього Риму.
  
  
  «Вибачте, - пробурчав я, - але вони парових...» Її, похитав головою, ніби був занадто злий, щоб висловити це словами.
  
  
  «Забудь про них», - наполегливо сказала вона. «Тільки подумай про Чині».
  
  
  «Не хвилюйся, мила». Її відпустив руку, зняв куртку і кинув її на килимки для диваном. «Я думаю про тебе». Сердитим ривком взяв човен і прискорився. Ми помчали в море, ніс злітав і опускався на хвилях.
  
  
  'Нік! Що ти робиш?'
  
  
  Її, усміхнувся ей. "Уявляєш собі гру, мила?"
  
  
  «Я не знаю ...»
  
  
  «Дивись!» Її тицьнув вказівним пальцем у бік острова Страшного суду, який вже був не більш ніж виступом на горизонті позаду нас. «Куди б нам пішов, ці свині, щоб дратувати мене». Мені довелося закричати, щоб перекрити рев двигуна; морська піна залила нас, і намочила. Чину, схоже, це не хвилювало.
  
  
  «Голос чому ми повертаємося на цей проклятий острів».
  
  
  «Але ...» Вона здавалася справді збитої з пантелику. «Ми були...»
  
  
  «Так, ми були зайняті. І далі ми це робити ».
  
  
  Її обійняв її за плече і грубо притягнув до себе. «Ми просто збираємося зробити це на іншій стороні».
  
  
  Її повернув човен півколом і попрямував до іншої сторони Страшного суду. 'Є.'
  
  
  «Ти божевільний, Нік».
  
  
  'Ні, це не так. Просто бавлюся Її зухвало глянув на нах. "Ти хочеш переспати зі мною, Столом?"
  
  
  'Ах, так!'
  
  
  «Тоді ми зробимо це під прицілом грьобаних свиней. Добре?' Рішуче її обхопив рукою її оголені груди, потім відсунув її сукню, щоб відкрити і друге. На мить вона сиділа нерухомо, потім безпорадно похитала головою і нахилилася, щоб засунути мова мені у вухо. Її зменшив швидкість, поки ми майже не просунулися вперед, і обігнув дальній нитка острів Страшного суду, на іншій ділянці затоки і будівельного майданчика. Поки ми разом займалися різними справами, її повільно плив уздовж узбережжя в попросив можливого патруля. Нарешті її ризикнув вирушити до узбережжя.
  
  
  Як тільки човен вийшла через піщаного дна, її вимкнув двигун і стрибнув вперед, щоб витягнути невеликий якір на берег. Столом була щиро за мною.
  
  
  'Нік!' прошепотіла вона. "А якщо вони знайдуть нас тут?"
  
  
  "І що?" Її зачепив лопать якоря на кущ. "Що вони можуть зробити, крім як вигнати нас?"
  
  
  «Але вони ...»
  
  
  Її встав і подивився на нах, майже чхаючи. "Що з тобою не так?" - сказав я, гірко сміючись. «Ці свині на іншій стороні острова. Вони ніколи не дізнаються.
  
  
  Столом повільно проводила руками по волоссю, і її груди піднялися, як пов'язані повітряні кулі. Потім вона взяла мене за руку і потягла за коротким крутим схилом до кам'янистому виступу. Ми обійшли його і підійшли до самотнього дерева, оточеному сплутаним заростями. Коли ми підійшли до поля з високою травою, вона зупинилася і запитливо подивилася на мене.
  
  
  Її затягнув її в м'яку траву, потонувши в хвилях її волосся, поки ми обнімалися. Інша частина сукні з пряжкою на талії відчинилися, утворюючи під нею біла ковдра. З моїм одягом було нелегко, але ми впоралися, і наші тіла злилися воєдино, коли через кілька миттєвостей ми лягли пліч-о-пліч. Її, відчував, як її тепло огортає мене, її ноги обвиваються навколо моїх, ee, підтягнутий життя люто здіймається. Його заспокоював її руками, поки вона не лежали, все ще тремтячи, з непрозорими очима на блідому місячному світлі.
  
  
  "Нік ..." видихнула вона. «Увійди в мене ...»
  
  
  Ми пішли повільно - досліджуючи, квітучий сад відкривається мені, ee ноги піднімаються, її тіло розтягується, потім довге занурення з гіркою. Вона притулилася до мене, наші тіла були мокрими від банку, а її стегна звивалися.
  
  
  'Більше, більше!' - вона ахнула, і її гаряче дихання торкнулося мого вуха. «О, Нік, її ніколи ...»
  
  
  Її змусив її замовкнути, погладив її боки руками, відчув, як ee соски притиснулися до моїх грудей. Довгий час запанувала тиша, переміжна зітханнями і стогонами задоволення, а потім її побачив, як її очі раптом широко розчинилися, коли її тіло напружився.
  
  
  «О, ні ... о, так ... так, так, jajajaja ...»
  
  
  У мене не було проблем з пристосуванням до її кульмінації, і, оскільки ми обидва опустилися пліч-о-пліч, змучені, ми залишилися на деякий час. мовчки відпочивати. Вона була першою, хто поворушився, нахилившись, щоб покусувати мою шию своїми неймовірно м'якими губами. «Нік», - пробурмотіла вона. «О, Нік, це ще ніколи не було так добре...»
  
  
  Знадобилася вся моя сила волі, щоб звільнитися від нах, але якимось чином їй впорався, перекинувся і став на коліна. Її, подивився на нах, на бездоганне сяюче бронзове тіло, і розсміявся.
  
  
  "Що це, любий?" - з сумнівом запитала вона. "Я така хороша?"
  
  
  «Боже, немає. Її, думав тільки про цих збройних героїв внизу; вони піднялися на стіни, коли б дізналися, що ми зараз тут, - і що ми зробили ».
  
  
  «О, забудь ih». Вона простягла руки, щоб обійняти мене. «Повернися до мене, мій Нік».
  
  
  Її змусив себе встати. Її подивився через острів сталевий каркас, що тягнеться в небо на півмилі. «Мені страшенно цікаво, що вони там роблять, чого ніхто не бачить».
  
  
  "Про, це неважливо, дорогий. Іди до мене... »
  
  
  Її зробив вигляд, що не чую її, і почав натягати штани. «Підемо прогуляємося, Столом. Ми провели разом цілу ніч ».
  
  
  Вона зітхнула, перекинулася і стала одним плавним рухом, як "кобра", що виходить по всій кошика заклинателя змій.
  
  
  Її наділ темний светр і балетні тапочки і захотелапомочь Чині з сукнею. Вона прибрала його з-під моєї досяжності.
  
  
  "Що ми робимо?' - запитала вона, надуясь.
  
  
  Її вказав на робочий святий на будівництві. «Просто підійдемо і подивимося. Чи готові ви до цього?
  
  
  "Ха!" вона пирхнула. «Я готовий до всього».
  
  
  Перш ніж її встиг її зупинити, вона покрокувала по траві, дозволяючи сукні волочитися за собою, як фата нареченої.
  
  
  Його швидко наздогнав її і змусила пригальмувати. Вона не дивилася на мене, і, не пручаючись, пішла за моїм дороговказом рукою. Ми спотикаючись пробиралися через зарості кущів, йшли мовчки; легкий вітерець шелестів по гілках кривих пальм, які росли навколо нас. Коли ми підійшли так близько, що ясно побачили будівельний майданчик, її зупинився.
  
  
  «Стій тут», - прошепотів я, швидко підхід до темної постаті бетономішалки. Її присів поруч і прислухався.
  
  
  Її нічого не чув, крім вітру. Все, що я міг бачити, це кілька гофрованих залізних ланцюгів, бурова зброї і кран далеко. Відверті попереду виднілася величезна зяюча яма, зацементована з трьох сторін - я здогадався, що це частково завершений фундамент з крутим земляним валом, спускавшимся до дна і збитим бульдозерними гусеницями.
  
  
  Мені здалося дивним, що вони так щільно охороняють одну сторону острова, а не патрулюють іншу частину. Її вже збирався покинути своє укриття, коли почув позаду себе чути крик.
  
  
  Її, обернувся. Столом була не більш ніж плямою в темряві, але між нами були ще дві плями. Вони підійшли до мене, але зупинилися, щоб щорічно в бік Чини, яка займається кричала.
  
  
  По тому, як вони стояли нерухомо, її міг сказати, що вони ще не бачили, сл. Якщо б вона просто нагнулася і вислизнула, вона, ймовірно, могла б дістатися до човна непоміченою. Замість цього вона повернулася і побігла, тягнучи за собою це прокляте біле плаття, як матадор.
  
  
  Вони впіймали її, перш ніж вона пробігла п'ятдесят ярдів. Її спостерігав навколо тіні бетономішалки, як вони кинули її на землю. Те, що вони говорили, розлетілося за вітром, але за мить вони підняли Чину на ноги і потягли назад до мене.
  
  
  Її почекав і побачив її викрадачів. Коли вони підійшли лиже її, побачив, що вони міцні, цілеспрямовані, і в обох є карабіни. Тріо йшло від мене праворуч, по широкій дузі навколо бетономішалки. Моя проблема полягала у тому, стрибнути їй в них або почекати, щоб побачити, чи є поблизу інші охоронці. Коли вони минули мене в двадцяти ярдів, її побачив, як Столом спіткнулася, схилила голову і спробувала прикритися одягом. Одіна навколо охоронців засміявся. Її, чув її ридання.
  
  
  Її, спустився на землю і захід під бетонозмішувач, щоб перевірити ih. Вони обійшли зяючий фундамент, на мить зникли за хатиною, потім знову з'явилися, все ще швидко крокуючи. Столом дозволив ніг волочитися, та один сл охоронців грубо смикнув її за руку. Її, чув, як вона скрикнула від боляче, за якою послідував фальшивий сміх.
  
  
  Коли вони зникли з виду, її викотився з-під бетономішалки і помчав до найближчої хижі. Далеко її побачив три силуету, так близько один до одного, що вони нагадували малоймовірного шестиногого монстра, що прямував до конструкції по цементних блоку поряд з високим сталевим скелетом. Вони зупинилися на мить, двері відчинилися, вони увійшли, і двері були зачинені.
  
  
  Її, притулився до холодної стогнати хатини з гофрованого праски і обміркував ситуацію. Це було більш-менш так, як її планував на цей вечір. Проблема полягала в тому, що у мене було відчуття, що хтось інший теж планував, і що Столом була чим завгодно, тільки не безневинним глядачем.
  
  
  
  Розділ 9
  
  
  
  
  Не було жодних рішень. Навіть якщо затримання Чини була холоднокровно задуманої - а їй був майже впевнений, що це так; в іншому випадку вона була занадто розумна, щоб махати своїм білим платтям у темряві - мені довелося б зіграти свою роль спасителя. Крім того, мені потрібно було з'ясувати, наскільки суворою була охорона на цьому острові. І навіщо це було потрібно.
  
  
  Її пощел в сторону від залізниці хатини, тримаючись подалі від робочого освітлення на високому сталевому каркасі. Було багато кущів і пальм, щоб її міг сховатися, коли її впав на коліна і обережно повз до будівлі по цементних блоку. З іншого боку з високого кістяка будівлі були двоє чоловіків, і за ними її міг бачити пролом в схилі, що веде до затоки. Її розтягнувся на підлозі і оглянув будівлю, в яку був утягнутий Чину.
  
  
  З мого боку не було вікон, лише отвір з обертовим вентилятором. Коли її лежав там, його почув приглушений крик, - звичайно, жінки.
  
  
  Її не даремно одягнувся в темне і залишив блакитну куртку в човні. Побіжно оглянувши територію, її побіг до будівлі, яке бачив між собою і охоронцями. Її прокралася за кут і опинилася під вікном навколо посиленого скла. Воно було прочинене, і її жменею своєю его поглядом. Занадто мало, щоб пролізти.
  
  
  Ще один крик боляче, на цей раз ценымногие голосніше. Її обережно підтягнувся до бетонної рамі і виглянув у вікно.
  
  
  Вона сиділа на жорсткому дерев'яному стільці, руки її були зв'язані за спиною, а мета була зігнута так, що волосся закривали обличчя. В яскравому світлі лисій лампочки її побачив червоні рубці на руках і стегнах, і її оголені груди; струмочок банк стікала по її животу і сплутане чорне волосся між стегон.
  
  
  Чоловік, колишній поруч з нею, спиною до мене, сидів, і був одягнений у вільний колір хакі. Через кімнату сиділи двоє чоловіків, одягнених більш або менш однаково, недбало тримаючи свої карабіни. Вони усміхнулися дівчині, ih риси обличчя майже - але не зовсім - східні. На ih осіб також були невизначені латинські риси, і коли пухкий чоловік заговорив, його зрозумів, що це за люди.
  
  
  Це була та ж сбивающая з пантелику суміш мов, яку чув її раніше на балконі під моїм. Її знаю іспанську і деякі китайські діалекти, але зовсім не розумів, про що говорив цей чоловік. Тим не менш, його знає комбінацію, - і подумав, чи не потрапив я в якусь сімейну сварку; зрештою, у Чини було таке ж походження.
  
  
  Але в цей момент чоловік вдарив її, і це поспіль.це переконало мене, що це не сімейна сварка. Він ударив її так сильно, що кров хлинула на її носі, потекла по губах і підборідді і капала на груди. Це змусило мене вирішити; Її повинен був витягти її звідти.
  
  
  Її, спустився на підлогу і збирався розвернутися - потім її почув човгання нога. Моя рука піднялася, але занадто пізно; хтось впустив, як би мені ковадло на голову, і він поринув у калюжу розплавленого свинцю, де все світилося червоним і чорним, червоним, чорним, червоним і чорним ...
  
  
  Сонце піднялося на гуркотливій розбивати та ін пекельний шум, майже такий же жахливий, як шалений сяйво, опалившее мої повіки. Її спробував підняти руку, щоб захистити обличчя, але не зміг. Мені треба було величезне зусилля, щоб відкрити очі і кілька секунд, щоб побачити, де їй перебуваю.
  
  
  Вентилятор крутився високо в бетонній стогнати, і гола лампочка мною назавжди кидала гострі промені крізь мій череп. Її лежав на якийсь ліжку, зв'язаний по руках і ногам; повернувши голову, побачив її, що Столом все ще була прив'язана до стільця в центрі кімнати. Наскільки її міг бачити, ми були одні. Мені було цікаво, скільки часу це займе.
  
  
  "Столом!" - прошипів я. Мені довелося тричі повторити її ім'я, перш ніж вона підняла голову. Коли вона подивилася на мене, її очі були порожніми.
  
  
  Її запитав. - "Як довго її тут?"
  
  
  Вона знизала плечима, як би
  
  
  . «Десять ... може бути, п'ятнадцять хвилина».
  
  
  'Де вони?'
  
  
  'Я не знаю. І мені все одно, - сказав тон її голосу. З її носа до підборіддя текла засохла кров, а у волоссі теж був згусток. "Хіба вони нічого не сказали?"
  
  
  «Я нічого не чув».
  
  
  «Що ж, ми повинні забиратися звідси. Що вони готелів дізнатися від вас?
  
  
  'Я не знаю. Думаю, що її робила на острові. Вони просто перебили мене ». Вона втомлено зітхнула, ніби звикла, що її б'ють.
  
  
  "Якою мовою вони говорили?"
  
  
  «Щось на зразок латинського китайського. Її пам'ятаю його від своєї матері ».
  
  
  'Розумієш?'
  
  
  "Вже не так добре".
  
  
  Якщо це була комедія, вона добре зіграла. Їй був схильний допитувати її далі, але оскільки наші охоронці, ймовірно, нас підслуховували, її готель вхопитися за найменший шанс того, що моє прикриття все ще не було розкрито.
  
  
  Її, подивився в кімнату. Крім ліжка, на якій її лежав, був звичайний стілець, кілька стільців, картотеку і телефон. Мені було цікаво, де ці охоронці.
  
  
  Довго чекати не довелося. Двері відчинилися, і позаду мене по бетонній підлозі почулися shaggy. В кімнаті простягалися великі тіні, і він глянув в обличчя допрашивавшего Чину. Риси его осіб були азіатськими, з легким латинським відтінком; він міг би зійти за американського індіанця, якщо б не жовтуватий відтінок його шкіри. Він був невисокого зросту, але його сорочка кольору хакі була вражаюче набита м'язистим тілом.
  
  
  'Подобається. Так ти очнулнулся? Його губи майже не ворушилися, коли він говорив.
  
  
  'Так. Що ти на самому делле думаєш, що робиш? '
  
  
  «Що ми робимо з усіма зловмисниками». Його англійська була бездоганним, з легким акцентом.
  
  
  'А що це таке?'
  
  
  Він посміявся; це був неприємний звук. - Ви дізнаєтеся, коли буде назавжди. Як твоє ім'я?'
  
  
  'А твоє?'
  
  
  Його величезна рука рухалася так швидко, що я навіть не помітив цього; моя мета здригнулася від сили удару, і мене накрила всіяна зірками чорна активного відпочинку. Але вона швидко зникла, і він уп'явся поглядом у чоловіка.
  
  
  Він запитав. - 'Добре?'
  
  
  Її сказав ему ім'я, яке використовував; У мене не було причин не робити цього.
  
  
  "А що ти робив тут, на острові, Уолтон?"
  
  
  Її, подивився на Чину. «Ми просто хотіли тихе місце, щоб... ну, знаєте».
  
  
  «Зрозуміло», - сказав він без виразу. «Але це не пояснює, чому ви нишпорили по острову з пошуками».
  
  
  Її, знизав плечима, як міг. «Просто цікавість, голосування, і все».
  
  
  «Недобре, що ти так вчинив, Уолтон. Як кажуть - цікавість може вбити тебе?
  
  
  Її здивувався. «Ей, ти не хочеш сказати...»
  
  
  Він повільно кивнув.
  
  
  «Боже, чувак, ми просто вторглися сюди. Навіть у Росії за це не вбивають ».
  
  
  «Я б не був так впевнений в цьому, Уолтон».
  
  
  Він повернувся до Чині і блискавично виплюнув серію слів на цьому ублюдочном мовою.
  
  
  Дівчина тупо подивилася на нього. Він вагався, потім заговорив з нею по-англійськи.
  
  
  "Що ви знаєте про цю людину?"
  
  
  'Нічого не знаю. Він гість в готелі. Більше не знаю.'
  
  
  «Принаймні, ви повинні були знати краще, перш ніж їхати на цей острів».
  
  
  Вона безпорадно кивнула. «Я намагалася сказати йому це, але він був злий на те, як ваші люди обійшлися з ним».
  
  
  Губи чоловіка скривилися в смертельній, як серп, посмішці. «Шкода, що ти не змогла краще заспокоїти його гнів». Він різко повернувся і вказав на одного, навколо охоронців. «Розв'яжи цього з математики і ноги. Ми ih обох взяти на звалище.
  
  
  Охоронець зробив, як йому сказали, потім розв'язав мотузки, якими були зв'язані руки. Перш ніж її встиг щось зробити, він прив'язав ih до моєї спини, і грубі волокна болісно вп'ялися в мої зап'ястя.
  
  
  У той же час капітан підняв Чину на ноги і теж пов'язав гей, руки за спиною. З якоїсь причини він підняв залишки її білої сукні, і накинув гей, на плечі. Це не покрила багато.
  
  
  Ми вийшли - ми з Чиною, охорона і капітан. Може бути, це були вогні, що висять у сталевому каркасі над нами, або поєднання всього, що сталося за останні кілька годин, але в обстановці та ситуації був нереальний характер. Я не бачив нічого, що могло б змусити ih убити мене, як і Чину; крім того, вони думали, що можуть вбити дівчину, якщо кожен запальний чоловік на Багамах відправиться її шукати, якщо вона пропаде? Їй здалося, що вони блефують, але чому?
  
  
  Коли ми підійшли до незакінченої стороні відкритого фундаменті, капітан жестом наказав нам зупинитися. Він повернувся до мене, і його очі перетворилися в маленькі чорні кульки в тьмяному світлі. «Може бути, ти всього лише той, про кого ти говориш, Уолтон. Але я не можу ризикувати; мій обов'язок - боротися зі зловмисниками. Мої люди шукають вашу човен; якщо вони знайдуть її, вони виллють его і викинуть у море. Звичайно, ваші тіла ніколи не будуть знайдені, тому що вони будуть частиною фундаменті там, внизу. Він вказав на величезну яму, велика територія якої була покрита цементними блоками і залізними прутами.
  
  
  Він штовхнув нас вперед, і ми потяглися по крутому схилу до дна. Коли ми прийшли до вже заповненого ділянки, він кивнув одному навколо охоронців, який підняв карабін і націлив його в потилицю Чині. На щастя для мене - для нас - її тренувався з тенісними туфлями, які для мене приготували в Special Effects. Пальцями однієї ноги її сильно натиснув на нитку широкого пластикового ремінця, який проходив в іншій взуття. Її, відчув, як він подався, і вилетіло гостре, як бритва, лезо по гнучкої сталі. Їй кинувся на охоронця, який націлився на Чину, безжально розсікаючи його ногу трохи вище п'яти, перерізавши ему ахіллове сухожилля. Він закричав, ніж боляче. Її вдарив його ногою по дупі, змусивши його спіткнутися про край бетонної ящика, потім підняв ногу і рубонув по зв'язаних рук Чини, намагаючись не зачепити її зап'ястя.
  
  
  Інший охоронець з подивом людини, як раз підняв карабін, коли її нахилив голову до нього. Її вдарив його его в житті, і штовхнув спиною до капітана; ми втрьох впали на землю, і він покотився далі, міцного підтягуючи ноги під своїм тілом і вимовляючи швидку молитву.
  
  
  На секунду її, подумав, що не витримаю; мотузки були занадто тугими навколо моїх зап'ясть. Її, просунув руки під дупу, але вони там застрягли. У відчаї її потягнув iso всіх сил і відчув, як пов'язані руки ковзнули трохи далі; Її знову сіпнувся, але не просунувся. Піднявши ноги вгору, її спробував ще раз - і мої руки ковзнули на стегна, потім на ікри.
  
  
  При останньому зусиллі черевик зісковзнув з моєї ноги, але, принаймні, тепер мої руки були переді мною, і в мене був шанс - якщо б це не було дуже довго.
  
  
  Двоє чоловіків все ще були розгублені, і весь мій маневр тривав не більше двох або трьох секунд. Охоронець все ще тримав у руці карабін; Його копнув його ногою, але промахнувся в неясному світлі. Її порізав його шию лезом у черевику. Яскраво-червона кров хлинула з його горла.
  
  
  Капітан стояв на колінах, готовий накинутися на мене; Її вдарив його коліном по обличчю, потім простяг руку й витяг карабін навколо рук вмираючого стражника. Капітан був крутим; хоча з його розбитого носа текла кров, він пішов до мене. У мене не було часу повернути карабін і ціль у нього, навіть якщо б його міг це зробити зі зв'язаними руками. Її підняв його для стовбура і зробив випад iso усіх сил.
  
  
  Якщо б її вдарив його его відкрито у висоту, його мозок забризкав б весь Дабл-Кей. Тепер карабін зачепив його м'ясисте плече і потрапив в череп, але в nen було достатньо сили, щоб вирубати його. Він зі стогоном упав на бік і лежав нерухомо. Столом подивилася на мене з відкритим ротом. Ee руки були розслаблені - мій швидкий удар, очевидно, зробив свою справу, - але вона залишалася нерухомою.
  
  
  "Якщо б ти мені допомогла?" Її простягнув гей пов'язані руки.
  
  
  Вона втупилася на карабін в моїх руках. Її побачив, як вона важко проковтнула, і вирішив не підпускати її до зброї. Не зараз. Її впустив карабін і підійшов до неї.
  
  
  Її пальці були незграбними, але, нарешті, вона розв'язала вузли достатньо, щоб її зміг зробити це самостійно. Її, нахилився, щоб підняти карабін і кинути швидкий погляд на наших противника. Капітан лежав нерухомо; людина кімнат теж. Охоронець, якому її перерізав горло, більше ніколи не рушить з місця.
  
  
  'Підемо.' Її схопив Чину за руку, і мені практично довелося тягнути її, щоб витягти з фундаменті. Коли ми були на першому плані поверсі, вона дивилася на темну частину острова.
  
  
  «Моя човен...»
  
  
  «Забудь про це», - відрізав її. «Вони, мабуть, уже знайшли ee». Її стягнув біле плаття з її плечей і засунув під бетономішалку. - І про це теж забудь; нам, ймовірно, доведеться скористатися темрявою, і немає сенсу знову білим прапором махати цим хлопцям ».
  
  
  Схоже, вона не піклувалася про своїй наготі - нібито саме не так сильно. Її потягнув її за гофрованої залізної поверхні, по бетонній блоку, по сталевих каркасів. Інших охоронців не було видно, але її нам на секунду не довірив, ну що там, не буде.
  
  
  Ми вийшли на вершину схилу, спускався до затоки. Там було досить добре освітлено, і її міг бачити кілька невеликих будівель і довгу пристань, йде в глибоку воду. В кінці порту бар знаходився металевий жолоб, під яким було достатньо місця для великої вантажівки. Її здогадався, що це склад для цементу; вони привезли матеріал на кораблі, заповнили корито і перемішали в бетономішалках.
  
  
  Також було видно близько шостої часових, цілеспрямовано крокуючих парами. Вони здавалися байдужими, ймовірно, не підозрюючи, що пара зловмисників була захоплена. Для нас це було перевагою, нехай і невеликим. З іншого боку бухти її міг бачити гавань острова Воскресіння, вдалині виднілися основні вогні готелю.
  
  
  «Ти впевнена, що вмієш добре плавати», - сказав її Чині.
  
  
  Вона кивнула, здригнувшись.
  
  
  Її почав йти вліво, коли промінь проектор пронісся з одного боку бухти на іншу. Її забув про це.
  
  
  Ми чекали, поки її розраховував частоту променя. Цикл тривав близько хвилини: 30 секунд в одну сторону, 30 секунд в іншу. Мені це не сподобалося намагатися ухилятися від нього в & nb відкритою, навіть якщо нам вдавалося ухилятися при кожному наближенні світі.
  
  
  Її вказав на точку зліва від порту бар, де було відносно темно. «Столом, дорога, спустися туди дуже повільно і обережно, як можна лизати до кромки води».
  
  
  "Що ти збираєшся робити, Нік?"
  
  
  Її підняв карабін. - «Святий згасне».
  
  
  Її почекав, поки вона зникне в тіні, потім пішов у протилежному напрямку і поповз по вершині укосу, поки не опинився на іншій стороні затоки. Часу залишалося не так багато; Мені довелося поквапитися, перш ніж людина, якого її збив прикладом карабін, підійшов би і попередила охоронців внизу.
  
  
  Її зісковзнув вниз по схилу на животі і поповз через хащі кущів ярдів за п'ятдесят від кромки води. Її чекав і дивився, як довгий промінь світла відхиляється, потім зупиняється на мить, а потім болісно повільно повертається. Прожектор був встановлений в кузові вантажівки на березі сукню. По будь-якій пристойній гвинтівки це був би легкий постріл, але з карабіном - інша справа. Він був розроблений для стрільби на малих відстанях. Її вирішив вистрілити повністю автоматичних залпом в надії, що зброя буде досить точним.
  
  
  Її, притиснув приклад до плеча і заглянув в короткий мозку. Коли яскрава лінза повернулася в мій бік, з вершини схилу позаду пролунав крик.
  
  
  Її, натиснув на курок і втримав його. Карабін загримів - і не влучив у ціль. Її злегка опустив зброю і знову вистрілив. На цей раз лінза розбилася, і святий згасло. Її повернув стовбура карабіна в бік найближчих двох охоронців і дав залп. Вони обидва впали, і один навколо них натиснув на курок своєї зброї і безцільно вистрілив у повітря.
  
  
  Потім, його, вистрілив у чоловіка в хакі, з великими руками, але не шталь чекати, щоб побачити, потрапив її его чи ні. Її, зістрибнув зі схилу і пірнув у воду довгим рівним стрибком. Навіть з вимкненим прожектором на березі було достатньо світла, щоб мене побачити. Потім кількох сильних ударів її зник, і різко змінив курс, попливши паралельно березі. Це був правильний маневр; позаду мене кулі летіли у воду, дотримуючись напрямку, яке їй спочатку вибрав.
  
  
  Її підплив до порту бар і кілька разів спливав з нескінченною обережністю, хапаючи ротом повітря. Люди на березі, мабуть, подумали, що я прямую відкрито до острова Воскресіння, бо ніхто не дивився в мою сторону. Досягнувши порту бар, його залишився в тіні пірсів. Якщо б у Чини був хоч якийсь здоровий глузд, вона б вже була на півдорозі через канал, але я повинен був переконатися; потім подій останнього години її мозок, схоже, не функціонував дуже добре.
  
  
  Її почекав кілька хвилин, пливучи під пристанню. Якщо її сл окликну, можливо, хтось виявиться досить близько, щоб мене почути. Врешті-решт їй прийшов до висновку, що якщо вона зараз не в дорозі, то це її проблеми, і поодинці поплив до каналу.
  
  
  Її був на півдорозі, борючись із сильним плином між двома острівцями, коли щось закрутилося в & nb відкрито переді мною. Її, зупинився і інстинктивно підтягнув під себе ноги. акули!
  
  
  Всякий, хто каже, що не боїться акул, - ідіот, або брехун. Особливо вночі в тропічних водах. Зрештою, це ih стихію, де люди в кращому випадку неповороткі плавці. (З іншого боку, мені здавалося, що якщо коли-небудь зіткнуся з акулою на березі, у мене буде перевага.) Її чекав з б'ється серцем, намагаючись побачити, де ховається ця істота.
  
  
  "Гей, Нік!"
  
  
  Столом зашипіла мені у вухо, так близько, що я б стрибнув, якщо б це було фізично можливо.
  
  
  "Вода хороша, чи не так?" Вона торкнулася моєї руки, грайливо хлюпнула на мене водою і могутніми гребками попливла геть.
  
  
  Її, засміявся і пішов по її слідах; в одязі її, iso усіх сил намагався не відставати від нах, і ми одночасно досягли порту бар на острові Воскресіння.
  
  
  Знайти одяг для нах виявилося простіше, ніж ми очікували. Вона просто позичила велику рушник навколо рульової рубки одного навколо великих круїзерів.
  
  
  Вона посміхалася всю дорогу до готелю; Їй був радий, що вона не наполягала на тому, щоб сама вела баггі, тому що потім все, що ми пережили, я не бачив сенсу врізатися в пальму. Столом вказала мені на бічний вхід в готель, і ми непомітно піднялися по чорних сходах, - не те щоб це мало велике значення. Я не думав, що вид прекрасною усміхненої дівчини, що йде в чоловічу кімнату в Дублі-Кей, близько опівночі, викликав би багато питань.
  
  
  В кімнаті вона налила собі ромовий пунш - шампанського більше не було, - а її ненав'язливо перевірив залишені мною пастки. Ну не чіпали, а це означало, що у мене не було відвідувачів, він вночі або вони були біса обережні.
  
  
  'Нік?'
  
  
  Її, подивився на нах. Вона сиділа в ногах ліжка, її волосся були прив'язані до рушника навколо її грудей. «Якби ви зняли цю мокрий одяг, ми могли б висушити інший інший».
  
  
  З цими словами вона розв'язала рушник і простягнула мені його, потім почала масажувати волосся - і її, ймовірно, встановив світовий рекорд по швидкому роздягання. Наша ніч, як з'ясувалося, тільки починалася.
  
  
  
  
  Глава 10
  
  
  
  
  Коли її прокинувся наступного ранку, її не було. Тоді мене осінило, що я навіть не знаю, де вона живе - в готелі, в котеджі? Що ж, їй був впевнений, що знайду її, якщо вона мені знадобиться.
  
  
  В моїй кімнаті нічого не пропало, крім мого старого халата, що вказувало на те, що Столом, має бути, проявила скромність на світанку. Її хихикнув, коли увійшов в душ, і представив Чину скромною. Це було нетільки.
  
  
  Якщо не вважати декількох подряпин, синця на коліна і пурпурного плями на плечі, залишеного зубами Чини в сміття, щоб довгу ніч, її був у непоганій формі. Потім швидкого сніданку в номері її, спустився вниз, щоб зарезервувати пляжний баггі.
  
  
  Було вже жаркого в середині живота ранку, і, проїжджаючи mimmo гольф-павільйону, її побачив кілька гравців, які очікують своєї черги. У гавані було не так багато відвідувачів, хоча по каналу курсувало кілька невеликих парусних човнів. Краснолицый чоловік у парусній кашкеті з великою кількістю золота, ніж у адмірала, сердито махнув офіцерові в формі. Її почув слова «злодії» і «рушник», зумів стримати сміх і поплентався в обидва кінця порту бар.
  
  
  Човен Чини була там, пришвартована, як коли ми вийшли напередодні ввечері. Було це він ж самої пристанню? Я не був упевнений, але його так і думав. Було ясно, що люди на острові Страшного суду повернули катер за ніч, але як вони дізналися, де його поставити?
  
  
  Блиск в лінзах бінокля на іншому кінці каналу дав ревматизму. Звичайно. Холоднокровні вбивці, чоловіки повинні були помітити Чину, коли вона вивела катер на прогулянку.
  
  
  Моя куртка все ще лежали на килимках в кабіні, сильно пом'ята, а кишені вивернуті навиворіт. Вони не змогли нічого дізнатися обшукавши її; Її купив його, по дорозі на південь, в Атланті, і в кишенях у мене не було нічого, крім запальнички і сигарет - навіть моєї особливої марки з золотим мундштуком.
  
  
  Її взяв куртку і перекинув її через руку. На зворотному шляху краснолицый адмірал підозріло подивився на мене, але я проігнорував його. Він був не єдиним, хто спостерігав за мною.
  
  
  Херридж стояв на вершині пагорба біля злітно-посадкової смуги, одягнений в блідо-блакитний комбінезони і крислатий капелюх для квітів. Його широкі губи розпливлися в розуміючої усмішці. Я пішов вгору по схилу в його напрямку.
  
  
  «Ви рано встали, містер Уолтон».
  
  
  «Не так рано. Сонце вже кілька годин світить у небо ».
  
  
  «А, а я думав, що люди займаються у вашому пошти бизнесявляется завжди сплять до обіду».
  
  
  «Не тоді, коли вони у відпустці», - сказав я.
  
  
  "Вам подобається Дабл-Кей?"
  
  
  «А для чого її тут».
  
  
  Він багатозначно подивився на мою куртку, потім на човен Чини. «Очевидно, - сказав він.
  
  
  "Ви сьогодні летите в Нью-Провіденс?"
  
  
  «Кожен день, містер Уолтон, якщо дозволяє погода».
  
  
  "Ви коли-небудь збираєтеся у Флориду?"
  
  
  'Дуже рідкісних лікувальних. Час від часу гість запізнюється на стикувальний літак і просить спеціальний поїздку, але не частини. Це дорого, і Doublé Cay поки не приваблює тих людей, які готові без особливих зусиль платити за подібні речі ».
  
  
  «Крім Грейді Ингерсолла».
  
  
  Він завагався на мить, потім плавно посміхнувся. 'Але, звичайно. Він володіє нею ».
  
  
  "Ви привезли його сюди, коли він вперше приїхав сюди?"
  
  
  'Ні. Молодець=) всього два, майже три місяці.
  
  
  'Насправді. Ну... - Я підняв руку і обернувся. «Містер Уолтон».
  
  
  Її зупинився.
  
  
  Вам цікаво що щось дізнатися про містера Ингерсолле?"
  
  
  Її, відкрито подивився на нього. 'А чому немає?'
  
  
  Це був довгий нудний день. Її, пройшов по вестибюлю, переглянув магазини і виграв п'ятдесят доларів у шмэн-де-фер в казино. Тим не менш, дилера було шкода, що я їду, і це не дивно. Якщо все в основному обслуговує довговолосих і гітаристів, то в казино, мало що відбувається; ці парові просто не грають - принаймні, не так.
  
  
  Одного разу її пройшов по коридору сьомого поверху в кімнату Херриджа, сподіваючись ще раз поглянути через стіну володінь Де Дублона. Але на дверній ручці була табличка «Не турбувати». Єдина відмінність від символів, які давали кожному гостю, полягало в тому, що під надрукованими словами олівцем було написано: «Повір мені!».
  
  
  Особливе послання повинно було бути для мене, і я цьому довірив. У Херриджа була професійна компетентність, що виходить за рамки його здібностей до польотів на реактивних літаках; як ніби ми дізналися одне і те ж іншою одного, і це змусило мене відчути себе ніяково. У цьому завданні було занадто багато розчаровують незнайомців, щоб відчувати потребу в зовнішньому незнайомця. Його вирішив поки що не турбуватися про Херридже, але не забуду його.
  
  
  Ніяк не коли її знову прогулявся уздовж стіни Де Дублон, але нічого не знайшов, крім як напередодні. Не було ніяких сумнівів в тому, що я зможу увійти, але навіть якщо б її зробив це, не включивши тривожний дзвінок, її, певно, нічого не отримав би. Нарешті, коли кожні кілька днів викликали групу хлопчиків і дівчаток, було ясно, що за межами готелю виявляти нічого.
  
  
  Потім того, що сталося минулої ночі на Страшному Суді, у мене не було сумнівів, що відбувається щось, що вимагає розслідування. З іншого боку, штопора полягав в тому, чи можу я бути впевнений, що це має якесь відношення до Грейді Ингерсоллу. Завдання, з'ясувати зв'язки між Трехголовой ракетною системою наведення, Інтимної шісткою і Греді Ингерсоллом - якщо людина в «Дублоне» дійсно був Греді Ингерсоллом - почалася досить просто. Але все стало так чертовски складно, що я збирався зателефонувати Хоука, щоб сказати йому, що необхідні негайні дії, і її міг би це зробити, якби мені довелося почекати ще один день, щоб відбулася якась подія.
  
  
  Але в цьому не було необхідності. Лиже, до вечора її зайняв своє місце поряд з басейном, і побачив, як навколо мене збираються потенційні шанувальниці ih колеги-чоловіки. Серед них була густа борода.
  
  
  «Привіт, чувак», - сказав їй ему. «Учора бачив, як ти був всередині стіни». Її вказав на басейн.
  
  
  'Ах, так? Звідки ти це знаєш?'
  
  
  «Я був нагорі, в кімнаті інший, і ми могли тебе бачити».
  
  
  "Так, кравець, мужик. Не про що турбуватися, крім суки придурків і старого, який любить на них щорічно. Розумієш?'
  
  
  "На що він дивиться?"
  
  
  Він непристойно посміхнувся. - The sien, приятель. Просто сиен.
  
  
  Її презирливо пирхнув. 'Що тоді? Дівчата на водних велосипедах? Купа осіб, що палять травичку? Ну давай же!'
  
  
  Він масивно знизав плечима, змушуючи все своє тіло тремтіти, як діжка з ванільним морозивом. «Те, що ви могли бачити навколо того готельного номера, було нічим, чувак. Те, що відбувається всередині, дає старому задоволення ».
  
  
  'Ти серйозно? Ви маєте на увазі-в готелі?
  
  
  «Я був там кілька разів». Він посміхнувся. «Якщо б її сказав тобі, що там відбувається, ти б стукав у ворота, щоб тебе впустили».
  
  
  'Так.' Її, відкинувся назад і заплющив очі, закриваючи розмова. Він сказав мені стільки, скільки її, думав, він повинен був сказати, і він не хотів здатися занадто нетерплячим.
  
  
  Сонце вже сідало за обрій, коли її побачив, як вони проходять через ворота. Антон йшла попереду в своєму звичайному довгій сукні, розшитій бісером. З нею були двоє довговолосих чоловіків у темних костюмах, обидва світловолосі,з виразом зарозумілою самовпевненості ви побачите на обличчях молодих багатообіцяючих босів багатомільярдних корпорацій.
  
  
  Її, дивився, як вони проходили через басейн. Час від часу Анжела зупинялася, щоб поговорити з дівчиною тут, там з групою молодих людей. Вона не дивилася в нашу сторону на мить, але невелика делегація прямувала в нашу сторону. Її, відкинувся назад і майже замружився.
  
  
  Вони підійшли лиже. Бородатий товстун підвівся, засунувши великі пальці руки на пояс різнокольорових плавок до колін. Кілька дівчат у групі також встали, автоматично запустивши руки у волосся. Антон і її супроводжують зупинилися біля мого шезлонга. Її відкрив очі і виглядав нейтрально.
  
  
  «А, містер Уолтон», - промуркотала Анджела.
  
  
  Їй кивнув. 'Це я.'
  
  
  «Мій бос попросив мене запросити людей в Де-Дублон на ... вечірку. Ви хочете приїхати?' Її вагався з великим напуском. 'Тепер?'
  
  
  «Якщо у вас немає термінових дель».
  
  
  Вона сиділа переді мною, сонце за її спиною, і він відчував запах її шампуню і мила. Його встав. «Не знаю, чому б і ні», - сказав я.
  
  
  Її очі були майже на рівні моїх, і нерухомі, як у статуї. Якимось чином вдалося гей посміхнутися, не розводячи губ. 'Добре. Так що ж тоді?
  
  
  Решта моєї невеликої групи послідували за ними, хоча і не запросили. Анжела, здавалося, не помічала цього, поки вона безтурботно йшла вздовж біля басейну, киваючи сюди дівчину, а там - молодої людини. Коли ми підійшли до воріт у стогін-Де-Дублона, там зібралася група приблизно з двадцяти п'яти чоловік. Анжела повернулася до мене. «Сподіваюся, ви добре провести час, містер Уолтон».
  
  
  «Я впевнений, що так і буде».
  
  
  З старомодним ключем, звисаючим з одного з її численних намист, Анджела відкрила залізні ворота і штовхнула ih всередину. Вона ввела нас всередину, а двоє блондинів вишикувалися в тилу. Її тримався поруч з Анжелою, поки ми йшли по звивистій стежці, оточеній з обох сторін пишними яскравими квітами і веде до лагуні. По інший бік широкої водної гладити стояло кілька дерев, там, де її уявляв собі вхід у тунель до моря, і де її міг бачити слабкий відблиск білих корпусів. Її здогадався, що це судна на підводних крилах «Ингерсолла», і запам'ятав, де вони стоять.
  
  
  Ми раптом досягли галявини, і пройшли через широку площу між готелем і берегом лагуни. Пізніше сонце все ще сідало, торкаючись різнокольорових плиток, викладених складною мозаїкою. Одна навколо дівчат в нашій групі, мабуть, відчуваючи себе як вдома, пірнула у воду і забралася в один навколо водних велосипедів, плаваючих в лагуні. Хлопчик пішов за нею, і за мить вони спецоперації в мініатюрному морській битві. Жменька слуг у білих халатах вийшла з-за зігнутої стіни, яке прикривало передню частину готелю. Вони несли таці з напоями, купу креветок, шматки лобстерів та інші продукти. Магнітофонний запис рок-групи почала грати музику через гучномовці, заховані в листі; деякі дівчатка почали розгойдуватися і смикатися, як ніби рефлекторне, за ними слідували декілька хлопців. Щоб змусити цих людей танцювати, не знадобилося багато часу.
  
  
  Їй хотілося, Анжелу, але її не було. Відчуваючи себе трохи збентеженим, його взяв піднос з високий стакан і неквапливо підійшов до огорожі стіни. Наприкінці повороту її наткнувся на високий паркан навколо близько розташованих залізних прутів, увінчаний смертоносними шипами. Крім того, її побачив фасад готелю; глибока крита веранда йшла на всю ширину, а масивні подвійні день в центрі були закриті. Для віконницями перед деякими вікнами її побачив палаючий святим, але нічого більше. Напередодні її не бачив, ніяких слідів охоронців навколо кімнати Херриджа, але в тіні ганку її бачив, як дві сидять у темряві, пильно спостерігали за подіями.
  
  
  Її повернувся до групи у лагуни, гадати, чи не потрапив її в черговий глухий кут.
  
  
  Дівчина, яка займається любила сидіти у мене на ногах, притулилася до мене. "Тобі не здається, що це здорово?"
  
  
  «Так», - кисло сказав я.
  
  
  "Гей, але це ще нічого. Зачекайте, поки ми увійдемо в ритм.
  
  
  'У що?'
  
  
  'Так. Це просто розминка, ангел. Вона витягла спину, щоб показати мені, який життєрадісною вона може бути; Її поплескав її по спині тільки тому, що це здавалося єдиним ввічливим вчинком. До того ж мені це сподобалося.
  
  
  "Ви збираєтеся покурити?" - запитала вона, ніжно штовхаючи мене стегном. 'Можливо.' Її підняв склянку в руці, щоб показати, що я випиваю.
  
  
  Вона подивилася презирливо. «Про, це лайно? Якщо у Греді є цей чудовий горщик?
  
  
  «Добре, її подивлюся». Її широко гей посміхнувся і зробив великий ковток світлого напою. У нього був смак людства, і він прийшов до висновку, що це не найкраще місце в світі для секретного агента, щоб випити невідому речовину.
  
  
  Стало швидко темніти, але зовнішній сергій не горів. Деякі навколо молодих людей вже накурилися; пухкенька дівчина з очима, покритими тушшю, курила люльку розміром з сигару і зробила довгі, повільні затягування, випускаючи їдкий дим навколо її ніздрів. Вона побачила, що я дивлюся на нах, і підійшла до мене, готова поділитися зі мною своїми радощами. Її швидко подивився в інший бік і неспішно підійшов до берега лагуни, скинув сандалі й пірнув у воду.
  
  
  На поверхні було тепло, а трохи нижче було холодно і темно. Коли її занурився на кілька дюймів, не проникав нас один святий, і в глибині було щось спокійне і загрозливе, що швидко підняло мене назад. Її почав ступати по & nb і рухатися по повільного колі. Сонце було занадто далеко зайшло, щоб побачити білі корпуси на іншій стороні лагуни, а навколо вимощених каменем берегів пальми та інша рослинність відкидали глибокі похмурі тіні. Одного разу її помітив рух біля входу в тунель, але воно зупинилося перш, ніж його зміг його впізнати.
  
  
  Її виліз по металевій драбині; службовець тут же простягнув мені величезне біле рушник, і його витерся. Її почав втрачати терпіння; Його абсолютно нічого не отримав від цієї yahoo.
  
  
  А потім це почало відбуватися. Раптом з'явилися двоє чоловіків у темних костюмах, і в той же час музика припинилася. Гості дивилися з нетерпінням.
  
  
  "Хто-небудь хоче ввійти?" - запитав найвищий чоловік у темному костюмі, і я знав, хто він, тому що він був єдиним чоловіком з Інтимної Шістки з темним волоссям. Його звали Поїзд, і в напівтемряві він виглядав розміром з локомотив.
  
  
  Его штопора був зустрінутий розрізненим приспівом «Так» і «Ви тримаєте гроші». Він вказав на ворота. 'Ходімо, він чекає нас ».
  
  
  "Поїзд" шелл попереду нас, до відкритих воріт в залізних воротах. У тіні по обидві сторони її побачив кількох чоловіків у білому. Зброї не було видно, але я не сумнівався, що воно було у них під рукою. Коли ми пройшли через ворота і вийшли на ганок, її, подумав, що ми нагадували групу ув'язнених, яких заганяли на територію табору.
  
  
  Були відкриті великі подвійні день; всередині простягнувся довгий тьмяно освітлений хол, провідний по широких сходах. Значна частина групи, очевидно, знала, куди ми підемо, і нетерпляче рушила вперед. Але Трейн(Поїзд) повернув голову і подивився на них, і вони знову відстали.
  
  
  Ми знову підійшли до подвійних дверей. Трейн і інший чоловік у темному костюмі відкрили ih і відійшли в сторону, пропускаючи нас. Поблизу темноволосий чоловік виглядав ще жорсткіше, з густими чорними бровами, сильними вусами і жорсткими волоссям, що падають йому на плечі. Коли її проходив mimmo нього, його очі вп'ялися в мої, і мені здалося, що його рот на мить сіпнувся. Відчуття попадання в пастку було настільки сильним, що я завагався на мить, але потім її пішов за іншими; зрештою, її б готель бути тут. Кімната, в яку ми ввійшли, була довгою і широкою, стелею у кілька поверхів. Довкола світилися м'які різнокольорові вогні, всюди були розкидані низькі дивани і купи подушок, а запах ладану був задушливим. На стінах без вікон висіли величезні плакати: психоделічні малюнки, портрети рок-суперзірок і еротичні фотографії, майже мистецтва до жорсткого порно, наприклад, кадри двох дуже маленьких дівчаток і порушеної поні. Над нами повільно оберталася величезна сфера, усіяна маленькими скляними панелями, заливаючи кімнату постійно мінливих візерунком світі, з-за чого мені було майже неможливо сфокусувати погляд.
  
  
  Подвійні день зачинилися за нами. Єдиним виходом була невелика двері на іншому кінці кімнати. В кімнаті не було нас, слуг, наших охоронців, нас людей у темних костюмах, але високо в одній навколо стін був великий прямокутник навколо скла. Передбачалося, що це буде спостережний пост «господаря» і місце, де він час від часу з'являвся. Мені було цікаво, чи ми удостоєні поширені сьогодні ввечері - і її відразу отримав ревматизму, в свою штопора.
  
  
  Скляний прямокутник почав світитися, поки не шталь повністю освітленим і прозорим. Не було нас, звуку, а деякі молоді люди вже в таку гру на лавки і подушки. Пара почала роздягатися, коли навколо акустичної системи почувся вибачається кашель.
  
  
  Всі озирнулися, потім зосередилися на освітленому прямокутнику.
  
  
  З'явився довгий силует, повільно рухається по мірі наближення до світла. Навіть тоді фігура була нечіткою з-за ефекту обертового кулі, але її міг бачити досить добре, щоб комусь, що людина там був схожий на Грейді Ингерсолла.
  
  
  Він знову відкашлявся, і я побачив, що це товстий, злегка сутулий чоловік з посмішкою, яка займається майже вибачалася его круглому блідому обличчі. Коли всі погляди в кімнаті були прикуті до нього, він почав говорити.
  
  
  «Добрий вечір, дякуємо, що прийшли».
  
  
  Його уважно слухали; Яструб програв мені кілька касет з голосом его, і людина нагорі теж дуже скидався на Грейді Ингерсолла.
  
  
  «Як ви, можливо, знаєте, я не можу говорити з вами безпосередньо. Але я сподіваюся, ви повеселитесь, як якщо б це була ваша власна ... е ... шатро. Він широко посміхнувся, пишаючись тим, що знайшов правильне слово. «Ви знайдете все, що хочете пити, їсти і курити. Її особливо рекомендую помадку на срібному посуді; Її вірю, що вони будуть задоволені. Її прошу тільки про одне, і це те, що ви не спробуєте взяти якісь закуски ... ... за межами приміщення-Де-Дублона. Те, що ми робимо середовищ нас, - це одне, але влада не допустять грубого порушення своїх праву справедливості. Одного разу ці репресивні закони будуть скасовані, але тепер ми повинні їм підкорятися. А тепер... - Він підняв руку і зробив жест. «Мій намет - це і твій намет. Повеселіться.'
  
  
  З його останніми словами сергій почав тьмяніти, і прямокутник знову шталь туманно-чорним.
  
  
  «Боже мій, - сказав голос мені у вухо, - завжди одна і та ж нісенітниця».
  
  
  Це була смаглява худорлява дівчина, яка займається тупо дивилася на одіна навколо еротичних плакатів, розсіяно поклавши руку мені на плече. В іншій руці у нах була закопченая трубка; вона піднесла його до губ, зробила довгу затяжку, важко дихаючи, і простягнула мені. Її готель похитати головою, але вирішив не бути таким очевидним квадратом. Я не бачу особливого сенсу в цьому, але в рамках моєї роботи мені доводилося робити набагато гірші речі.
  
  
  Коли її затягнувся, дівчина зняла бюстгальтер навколо свого бікіні. Вона впустила шматок тканини до моїх ніг і подивилася майже - але не зовсім - відкрито на мене. Гей, слід залишити бюстгальтер або, принаймні, знайти хлопця, який був так само був накурен, як і вона. Напівоголена, вона була не зовсім апетитною, суцільні кістки і худі бутони троянд. Коли вона почала знімати штани, повернув гей трубку.
  
  
  «Не йди, - сказав я. Його поцілував її в ніс і пробився крізь рухому натовп в інший ниткою кімнати. Я не думав, що вона буде сумувати за мене; коли її, озирнувся, вона була одна, займалася чимось цікавим на підлокітнику дивана. Музика тепер заповнила кімнату; важкий, гуркітливий ритм, який відчував її не менше, ніж чув. Приміщення було пронизане димом, який ще більше затемнив святим; За винятком двох або трьох пар і чогось, що нагадувало секс утрьох, куріння, випивка і поїдання фаджа здавалися найбільш улюбленим заняттям - принаймні, досі тхір.
  
  
  У маленької день в іншому кінці кімнати її зупинився, щоб оглянути сцену. Як оргії це була дитяча гра, і мені було цікаво, яке задоволення отримував Інгерсолл, спостерігаючи за нею, за своєю скляною кіоски.
  
  
  Її, притулився до в день і обережно повернув ручку. Звичайно, вона не здалася. Її провів рукою по день і намацав замок. Її знайшов два замку; здавалося, що це стандартні замки. Мій обтягуючий купальник не виглядав так, як ніби він міг щось приховати, але смужки кордон на nen були оманливими.
  
  
  Переконавшись, що ніхто не дивиться, її почав сканувати одну навколо смуг на плоскій гнучкої отмычке. Але перш, ніж її встиг ih витягнути, кнопка на моїй спині зрушилася.
  
  
  Його швидко закрив маленьке невидиме отвір мініатюрним клапаном, вбудованим в купальник. Її відійшов у бік, щоб краєм ока побачити двері, і притулився до стогнав, намагаючись виглядати так, як ніби її був поглинений сценою під моїми очима.
  
  
  Блідий промінь світла впав на мої ноги. Її зловили свіжий аромат Анджели, і перш ніж її встиг обернутися, вона прошепотіла мені на вухо.
  
  
  "Веселіться, містер Уолтон?"
  
  
  Її, знизав плечима. "У мене були більш приємні розваги".
  
  
  «Я впевнений, що так і буде». Ee рука була на моїй руці. «Тоді ходімо зі мною; я думаю, ви знайдете це набагато більш захоплюючим ».
  
  
  Її послідував за нею через прочинені двері. Ee хмара волосся і вільний халат на мить закрила мені очі. А потім вона відступила вбік.
  
  
  Кімната була маленькою і м'яко освітленій, на підлозі стояв величезний матрац. Дівчина, що лежить на nen спиною до мене, була гола, але мені не треба було бачити її обличчя, щоб дізнатися, хто це ...
  
  
  «Столом!»
  
  
  Вона почала повільно повертатися, але, почувши звук закривається за мною день, її швидко озирнувся на Анжелу. Вона сиділа спиною до дня, тримаючись однією рукою за пряжку, утримуючу її фіолетовий халат, трохи нижче грудей. Її усмішка була глузливою. Її знову подивився на Чину, - і побачив той самий вираз обличчя танцівниці.
  
  
  Почувши шарудіння одягу Анджели на підлозі позаду мене, його швидко підійшов до Чині. Очевидно, це не було організовано, як звичайний секс утрьох, і він знав цю дівчину краще... І в цей момент її був переконаний, що мені потрібен хтось, хто буде на моїй стороні.
  
  
  
  
  Розділ 11
  
  
  
  
  «Сподіваюся, ти не проти, якщо її принесу твоє плаття сьогодні вранці, Нік». Столом скотилася з ліжка і стала переді мною, відчуваючи себе абсолютно комфортно в своїй наготі. «Е... ні. Анітрохи.' Її, знав, що позаду мене Антон; вона все ще була на день.
  
  
  «Ти так добре спав, що у мене не вистачило духу розбудити тебе». Столом стулила губи, дивлячись на мене, але трималася поза досяжності моєї руки.
  
  
  Її підняв брову, дивлячись на нах. В її очах було щось мертве, хоча я завжди бачив раніше ee з таким жвавим поглядом. Але вона продовжувала посміхатися, як ніби її був учасником конференцій, пропонують гей шампанське в барі.
  
  
  "Ти знаєш, Столом?" Голос Анджели був лиже, ніж її очікував, що означало, що вона може рухатися, як тінь. «Ви були праві щодо нього».
  
  
  Її напружив м'язи.
  
  
  "Що ти маєш на увазі?" - запитала Столом.
  
  
  Її відчув прохолодні руки Анджели спочатку на плечах, потім на руках і, нарешті, на стегнах. Вона ніжно стиснула мене.
  
  
  "Ніякого зайвого жиру. Чоловік його віку ... вам вже тридцять, чи не так, містер Уолтон?
  
  
  «Безумовно», - похмуро відповів я.
  
  
  «Я радий, що ти не жартуєш. Так, - продовжувала вона, - чоловікові его віку та професії він не повинен бути в такому фізичному стані. Дуже красиве тіло, чи не так, люба?
  
  
  Її дуже добре знав, що вона не зі мною розмовляє. Столом схилила голову і відверто подивилася на мене. «Так, - погодилася вона. «І він робить із них такі захоплюючі речі».
  
  
  'Ах, так.' В голосі Анджели прозвучала кислинка. "Ви знаєте все про це, чи не так?"
  
  
  'Але, звичайно. Нік - ідеальний чоловік ».
  
  
  Її цінував лестощі, але готель піти з лінії вогню. Її, відступив убік, щоб побачити ih обох одночасно. Це був мій перший погляд на оголену Анжелу. Порівняно з Чиною, вона спочатку була майже худий, але почала другий погляд змінив це враження. Ee груди була твердою і красивої форми, її стегна злегка вигнуті, ee ноги були тонкими, але красивими. Ee життя був гладким і плоским, а пухнастий трикутник волосся під ним був настільки світло-каштановим, що виглядав майже світлим. «Досконала зміна», - подумав я, і в цей момент Анджела схопила мене за руку.
  
  
  "Як ти думаєш, на мене варто поглянути?" Це був виклик, і його вперше побачив темний сумнів в її очах.
  
  
  "Я дивлюся на тебе?" У нах була влада, по якій він не міг вирватися, не надаючи особливого значення. Її не турбувався.
  
  
  "Ви готелі би переспати зі мною?"
  
  
  Її завагався, подивився на Чину, потім знову на Анжелу.
  
  
  'В даний момент?' - запитав я, намагаючись надати собі безтурботний вигляд.
  
  
  'Чому б ні? Там є місце для всіх нас ». Вона вказала головою на величезний матрац на підлозі в іншій частині кімнати.
  
  
  'Якщо хочеш.' Я не збирався з нею сперечатися; Його відчував, що Анжела була так само небезпечна оголеною, як і більшість чоловіків, повністю одягнених і збройних.
  
  
  Вона посунулась до мене з натягнутою і злегка слабкою посмішкою. "Ви Не заперечуєте, щоб їх поделилиться?"
  
  
  «Якщо ти не проти».
  
  
  'Чи поділитися?' Вона грубо нахилилася через моє плече і схопила Чину за груди, коли вона опустила голову, щоб лизнути темний сосок. Потім вона випросталась і подивилася відкрито на мене. 'Розумієш?'
  
  
  «Я б ніколи так не подумав».
  
  
  "Ой, іди, люба", - запротестувала Столом. «Якщо ви хочете спробувати, зробіть це. Але не робіть цього так погано ».
  
  
  «Я все роблю погано? Потім того, що ти зробила минулої ночі? Анджела вп'ялася поглядом в Чину, як обдурена жінка.
  
  
  Столом зітхнула і обдарувала мене блідою посмішкою, а потім швидко зробила своє обличчя безпристрасним.
  
  
  Її знову відступив убік; Її, знову опинився між ними, і, очевидно, це було не моє місце. Антон раптом обняла мене, і її сердиті очі не дозволили мені вирватися. Її зробив це, тому що покажчиків ee таз міг показати, що в моєму купальнику було щось ще, крім мене.
  
  
  "Хіба ти не хочеш мене трахнути?" вона кинула мені виклик.
  
  
  «Давай, тобі видніше».
  
  
  «Тоді зніми ці кляті плавки».
  
  
  Щасливий зробити це, його швидко вибрався і кинув ih на ліжко, де її міг би дістати через них те, що мені потрібно було. Коли їй був голим, було ясно, що мене цікавило те, що цікавило Ангела. Вона довго дивилася на мою ерекцію, але коли вона повільно нахилилася до неї, Столом простягнула руку і обняла її.
  
  
  «Не будь такий жадібною, дитинко», - промуркотала вона, ніжно кусаючи мене за плече.
  
  
  Очі Анджели загорілися. "Ви думали, що у вас є монополія?"
  
  
  Столом знизала плечима. «Ні, дорога, я не егоїстка. Але ми завжди ділимося всім, пам'ятаєш?
  
  
  'Звичайно. Щиро, як учора ввечері.
  
  
  'А що? Тебе там не було, що мені було робити, сказати ему, ні, у мене дуже ревнива коханка?
  
  
  Анжела вишкірила зуби, майже зарычав. Вона збиралася схопити Чину, коли двері поруч з ліжком відкрилася. Раніше її і далі не помічав; двері була такою ж непомітною, як і двері на мисі кеннеді, ny в секретну лабораторію, де мене проінформували про Трьохголового пристрої. «Добре, дівчатка; поки що цього достатньо ».
  
  
  Трейн першим увійшов у кімнату, за ним пішли двоє білявих членів «Інтимної шістки». Двоє інших стояли в дверному отворі, але її ih не бачив.
  
  
  Анжела сердито подивилася на Трейна. "Що ти тут робиш?'
  
  
  «Ти дуже добре знаєш, модулів хелло кітті». Його усмішка була такою ж фальшивою, як і її. «Ти забула, навіщо ти сюди приєднується того хлопця?»
  
  
  Антон мало не закричала. - "Але я не просила тебе приходити!"
  
  
  «Але ми все одно прийшли». Трейн відступив убік, а за ним з'явився товстий чоловік у непомітному хакі з острова Страшного суду.
  
  
  «Візьми його сандалі», - наказав він.
  
  
  Її повинен був визнати, що він почав добре; потім вчорашньої ночі він, мабуть, більше не ризикував. Перш ніж хто-небудь підійшов до мене, її штовхнув Трейну сандалі; він зловив ну, як зоряний мисливець.
  
  
  Двоє інших членів «інтимної шістки» вишикувалися по обидва боки від мене, що говорила мені, що вони знають, що роблять; у самого близької мені людини були руки, як кліщі, і він, здавалося, готель ними скористатися.
  
  
  Чоловік у хакі вказав на іншого чоловіка в темному костюмі, що стоїть позаду нього. Він увійшов у кімнату, теж квадратну в східному стилі з невизначеними латинськими рисами. Він глянув на мене, засунув руку в піджак і витягнув невелику грубувату фотографію, яка займається виглядала так, як ніби вона була вирвана через листя контактних відбитків. Потім він витягнув ще одну фотографію, порівняв ih і показав чоловікові в непомітному хакі, сказавши: «Це він, містер Цунганос». Обидва усміхнулися.
  
  
  «Так просто, - сказав Цунганос.
  
  
  «Ви тримаєте гроші», - прогарчав я.
  
  
  «Бачите, містер Нік Картер ...» Він промовчав, але те, що він назвав моє справжнє ім'я, мене не здивувало; Його вже знав, що попався.
  
  
  «Нам знадобився цілий день, щоб ідентифікувати вашу фотографію, містер Картер», - продовжив чоловік.
  
  
  «Так виснажливо працювати в цих примітивних умовах, пов'язаних з; потрібно було прилетіти на материк і використовувати ці рішенням там, щоб зв'язатися з Пекіном, і ... О, ви не здивовані, містер Картер? Тепер він безжально посміхався. «Ах, ви, можливо, знаєте, не так багато, як думаєте, що знаєте; наша організація, можна сказати, не спалювала за собою кораблів. Сполучні лінії відкриті, але вони не обов'язково працюють у двох напрямках. Ви розумієте мене?'
  
  
  Мені це здавалося досить ясним. «Ви не згодні з нинішньою внутрішньою політикою КНР щодо Сполучених Штатів», - сказав я.
  
  
  "Додому, містер Картер?" - Він зітхнув, як шкільний учитель, який відмовляється від дурного учня. «Ах, скажімо так, деякі навколо моїх предків могли називати його своїм домом. Що до решти... -
  
  
  Він знизав масивними плечима.
  
  
  У мене виникла спокуса трохи потутить з ним, звинуватити в тому, що він такий відсталий і не від світу зараз, як той японський солдат, знайдений на острові в південній частині Тихого океану, майже через тридцять років потім закінчень початку другої світової війни, але вирішив не робити цього; не було ніяких причин, по яких він не вбив би мене на місці, і він був зацікавлений у кращому шансі.
  
  
  «Ну, на мисі кеннеді, ny у вас були парові, які мене сфотографували», - сказав я, дивлячись на маленьку фотографію, яку він тримав у руці. "По щасливою випадковості."
  
  
  Він похитав головою. «Вам не пощастило, містер Картер. В нашій організації багато членів, і кожен день у нас на базі буває двоє-троє або більше ... е-е ... туристів. Ми, жителі Сходу, все, звичайно, схожі, і всі ми йдемо з фотоапаратами. Це не так?'
  
  
  «Це велика база», - наполягав я.
  
  
  'Так. Але нас, як і вас зацікавила певна частина. І вхід в спеціальні день, яку більшість туристів навіть не помічає. Ми обов'язково фотографуємо всіх, хто виходить через ці двері ».
  
  
  Її важко проковтнув. "Ви знаєте про це?"
  
  
  Його усмішка була схожа на карнавальну маску. «Що ви думаєте, містер Картер? Хіба ми не всі тут з однієї причини?
  
  
  Він ударив мене кілька разів, поки її був пов'язаний; в nen були важкі робочі черевики, і було болтно. Столом і Анджела знову одягалися в одяг - надувшись, як він подумав, - і коли мої руки були зв'язані, Столом, ввічливо наполягла на тому, щоб мені повернули мені купальний костюм. Її намагався прочитати щось в її погляді, поки вона це робила, але вона ніколи не дивилася вище мого підборіддя.
  
  
  Цунганос притиснув мене до стогнав поруч з ліжком, і його очі блиснули ненавистю. «Минулої ночі ви вбили трьох навколо моїх людей, містер Картер, і серйозно пошкодили четвертого». Він намацав свою голову, де її міг бачити жовтувате шишку під прямими чорними волоссям. «Мені було б приємно влаштувати вам повільну смерть зараз, але зараз немає часу для цього. Ви зіпсували наш розклад, тому повинні бути негайно видалені. Можна говорити про удачу ».
  
  
  Він різко вдарив мене в обличчя; Її, пірнув і зловив його удар високо в голову, але в вухах у мене дзвеніло.
  
  
  Цунганос уважно подивився. - Землетрус до останнього моменту, а, містер Картер? Візьміть його. Він вказав на двох блондинів, які штовхали мене до стогнати. «Ви знаєте, куди він повинен пойдти».
  
  
  Включаючи двох дівчат, і її повинен був додати, що ну було семеро в кімнаті - і мої руки були зв'язані за спиною. Я не пручався.
  
  
  Ми з двома охоронцями пройшли через задні двері в вузький, вистелену килимом коридор. Вони зіштовхнули мене зі сходів в похилий коридор з кам'яними стінами, вологі камені якого дряпали мені плечі.
  
  
  Мої охоронці були майже ідентичні, але мій уважне вивчення ih фотографій дало результати. Уилф і Кевін. Одіна з паспортом навколо Венесуели, інший імовірно бруква - ih голоси були з акцентом Середнього Заходу, країн північної і південної америки, наскільки міг її чути. Вони могли б стати суперзірками університету Індіани; це було враження повної компетентності, яку вони створювали. Важко було повірити, що ці американці могли б убити мене, але я не втрачав часу, обманюючи себе.
  
  
  Ми вийшли, навколо готелю над землею, за живоплотом навколо кущів, прикриває лагуну. Через кілька хвилин ми вийшли на галявину біля кромки води, відвертими під нами стояли три човни середньої довжини. Уилф - він був трохи вище і коренастее Кевіна - ткнув мене пістолетом в ребра.
  
  
  «Поквапся і стрибай».
  
  
  Її зробив, як мені сказали, приземлившись з глухим стуком на склопластикову палубу, де трохи послизнувся; вечір був трохи вологим від роси. Уилф легко пішов за мною, вдаривши мене про перила маленької кабіни. Кевін підійшов до керма і запустив двигун, потім стрибнув вперед, щоб звільнити трос, що утримує човен на підводних крилах.
  
  
  Потужний мотор заворчал, коли ми розвернулися, а потім повернули, щоб плисти до темного тунелю, що веде до моря. Кевін натиснув кнопку на приладовій панелі, трохи зменшив швидкість і влетів у темний тунель. Її, бачив, як залізні перила все ще піднімаються, і ми пропливли відвертими під ними, а потім ми опинилися у відкритому морі.
  
  
  Вони зв'язали мене плетеними залізним дротом, яка займається сильно тиснула на руки, коли його до них тулився. Мої зап'ястя сильно кровоточили, що могло б допомогти, якби її мав справу з мотузкою, але все це було марно для мене. Її намацав одну навколо смужок на спині купальника, але мої руки були зв'язані занадто високо за спиною, щоб дотягнутися.
  
  
  Уилф був поруч у кабіні, iso усіх сил намагаючись розігнатися і судно на підводних крилах піднялося на своїх металевих лижах і заскользило з & nb. Він подивився на мене з легким презирством.
  
  
  «Може бути, нам варто залишити вас», - сказав він досить голосно, щоб його можна було почути крізь пронизливий вереск двигуна.
  
  
  'Чому б і немає?' - легковажно сказав я. Її, притулився спиною до поручнів і зумів злегка вивернути руки, так що тепер її міг дотягнутися до ременя моїх плавок. Її працював над контактної застібкою-блискавкою невеликого трикутного мішечка, в нижній частині куприка.
  
  
  'Так.' Уилф віддалено посміхнувся, і його волосся розвівалися на вітрі. «Якщо б ви були тут тиждень тому, ми б залишили вас. Щоб дізнатися, скільки людей знають про нас. Але тепер... - він знизав плечима. «Тепер це вже не має значення. Занадто пізно зупиняти нас ».
  
  
  Її запитав. - "Що ти задумав?" Її готель, щоб він продовжував говорити; У мене була відкрита сумка, і якщо б її тільки міг змусити працювати занімілі пальці ... Уилф засміявся. 'А тобі яке діло? Якщо ми дозволимо тобі жити, ти скоро дізнаєшся, Картер. Але на самому делле це не має значення; це тільки початок, і таких людей, як ти, не буде там, щоб побачити нитка ».
  
  
  Свист двигунів перейшов в приглушений рев. Її ще не закінчив; мої пальці все ще були схожі на фаршировані сосиски, тягнуться до вмісту сумки на спині моїх плавок. Човен на лижах опустилася до корпусу, погойдуючись на довгій хвилі. Кевін подивився на мерехтливий датчик на панелі управління.
  
  
  «Тут досить глибоко», - оголосив він, відвертаючись від керма.
  
  
  "Може, прикінчимо, перш ніж кинемо?" - запитав Уилф. «Ні», - Кевін підняв кусачки. «У нас є розчиняється flex».
  
  
  Він усміхнувся мені. «Ви знаєте, що це?»
  
  
  Її, похитав головою, хоча дуже добре знав про це. «Це синтетичний шнурок, міцний, як сталь, поки він не пробуде в & nb два або три дні. Потім він розчиняється, ви спливає звільняючись від коралового блоку, до якого прив'язані, і бідний містер Нік Картер стає потопельником. Тобто, якщо вони зможуть ідентифікувати тіло потім того, як риба покінчить з ним ».
  
  
  Її запитав. - «Справа про утопленні зі зв'язаними за спиною руками?»
  
  
  «О, ми переріжемо цей провід відвертими перед тим, як викинути тебе за борт. Не хвилюйся, Картер; ми знаємо, що робимо ».
  
  
  «Я дійсно ціную це», - кисло сказав я, відчуваючи невеликий згорток, який витягнув навколо плавок.
  
  
  Човен дрейфувала, і зупинилася, погойдуючись вгору і вниз по морю. Кевін спустився у маленьку хатину і витягнув шматок корала розміром з пляжний м'яч. Він обернув синтетичну мотузку навколо грубого рожевого корала, потім простягнув нитку вперед, щоб обв'язати мої щиколотки.
  
  
  Прийшов час моєї битви. Онемевшими пальцями її відкрив невеликий згорток, який тримав за спиною. Спалахнуло розпечене полум'я і обпекло мої руки і хребет, але її прикусив зуби і притиснув пакет до своїх зап'ясть. За словами Стюарта навколо Special Effects, невеликий магнієвий факел витрачав шматок металу товщиною три чверті дюйма менш ніж за три секунди, але мені це здалося швидше трьома роками. Її, відчув, як обпалюється шкіра і сухожилля перетворюються в плавящееся масло; якщо її просто притискав зап'ястя до дроту, її відчував нестерпний біль, яка займається приводила мене на межу втрати свідомості.
  
  
  Її штовхнув ногою, і Уилф відсахнувся. Кевін тримав у руках кораловий блок, і коли її штовхнув його босою ногою, її потрапив йому було відкрито під підборіддя. Він злетів і перелетів через протилежний борт човна, все ще стискаючи важкий вантаж. Якщо він коли-небудь з'явиться знову, але її его не побачив.
  
  
  Її звільнив собі зап'ястя; біль була настільки сильною, що мені довелося щорічно, залишилися мої руки на ній. Це відбулося, і її вдарив Уилфа кулаками по животу. Він поліз у куртку, але недостатньо швидко; Її iso усіх сил зробив чотири жорсткі пальці в його горло, роздавивши його трахею. Він помер, задихаючись, і залив мені груди кров'ю.
  
  
  Її пірнув за борт, щоб змити її, а потім забрався назад у човен. Острів Страшного суду був тепер по правому борту. Тепер, коли моє прикриття було викрито, прийшов час провести ретельне дослідження; Її знову привезли двигун, а потім обшукав човен в зажадав зброї.
  
  
  
  ГЛАВА ДВАНАДЦЯТА
  
  
  У будь-якому ярдів від берега її вимкнув двигун і кинув якір за борт. До нього було прикріплено тіло Уилфа. Його маленький автоматичний пістолет 25-го калібру застряг в поясі мого купальника. В руці у мене був ніж з широким лезом, не дуже гострий, але я був упевнений в тому, nen більше, ніж у маленькому пістолеті Уилфа.
  
  
  Її, спустився у воду і повільно поплив до смуги білого піску, тьмяно мерехтливим в місячному світлі. На березі не було ніяких ознак патруля, але я її почекав, лежати як можна нижче на & nb, протягом п'ятнадцяти хвилина, перш ніж вийшов на берег і побіг до заростей.
  
  
  На цей раз маршрут був більш або менш відомий; він не зводив очей з робочого освітлення у високій сталевій рамі, і коли її, підійшов, його побачив людей, що йдуть по коефіцієнти моделі щільності атмосфери. «Гарний час для будівництва», - подумав я.
  
  
  Її обійшов відкритий фундамент і прокрався в офісну будівлю навколо цементного блоку. В єдине вікно долинав святим, і його побачив вартового, який стоїть на день. Він був добре відомий людям в будові, а це означало, що я повинен бути дуже щасливим або дуже швидким - може бути, і тим і іншим.
  
  
  Спочатку її, подивився у вікно, потягнувши за раму. Офіс був безлюдний. Її готель опуститися, але передумав. Чому часовий охороняв порожній кабінет? Її, подивився ще раз. Нижній ящик шаф був відкритий, а стілець був нахилений під іншим кутом, ніж напередодні ввечері.
  
  
  У мене почали з'являтися ідеї.
  
  
  Вікно було занадто маленьким, щоб у нього залізти. Це повинна бути двері.
  
  
  Її прокрався в підлісок за будівлею і почав кашляти, спочатку тихо, потім все голосніше, зображуючи кашель, як у серйозного курця. Коли її почав думати, що часовий глухий, він висунув голову з-за рогу.
  
  
  Її знову закашлявся і зацарапал ногами в кущах. Вартовий підняв карабін до плеча. Її затримав дихання і лежав нерухомо. Він опустив зброю і зробив кілька нерішучих кроків до мене. Лежу на животі, її безшумно поповз вправо. Вартовий зупинився. Його вийняв з-за пояса невеличкий автоматичний пістолет і жбурнув його в кущі, де лежав. Часовий з карабіном напоготові рушив швидко, але не в тому напрямку. Її, знав, що він буде неблизько, але це був мій найкращий шанс; Її, встав, зробив кілька швидких кроків і стрибнув йому на спину.
  
  
  Мої зап'ястя все ще горіли й кровоточили, тому важкий клинок
  
  
  не ковзав плавно; Коли її вдарив його у спину, її потягнувся до кожуха спускового гачка карабін і відчув, як великий палець годинного згорнувся. Коли її, подумав, що вже занадто пізно, мені вдалося засунути свій палець на спусковий гачок, і коли він повернув голову в мою сторону, його очі потьмяніли. Він впав піді мною.
  
  
  Її насилу піднявся на ноги, схопився за руків'я меча і потягнув. Вийшло так само важко, як і входило, але навіть при тому, що тепер у мене було краще зброю у вигляді карабіна вартового, її, знав, що, ймовірно, мені знадобиться ніж, щоб перерізати якірну линву, якщо її повернуся до човна. Якщо б її отримав це.
  
  
  Його почекав на розі і подивився, як робітники будують каркас будівлі, а потім прослизнув до дня. У мене вже були відмички в руці, і замок не був складним, але, коли її стояв спиною до чоловіків нагорі, мені здавалося, що відкрити двері - ціла вічність. Нарешті, її зміг увійти непоміченим, і мені було цікаво, що вони там роблять, що вони були так зайняті.
  
  
  Позаду стільця її виявив невелику квадратну шахту, уходившую в бетонну підлогу. Металеві ручки спускалися з одного боку; Спустився метрів тридцять до дна. Її знаходився у вузькому коридорі, освітленому кількома тьмяними лампочками на низькій стелі, і приблизно в п'ятдесяти метрах попереду мене була закрита двері.
  
  
  Ih безпека була або недбалої, або вона була настільки близька до нуля, що їм було вже все одно. Як би воно нам було, її штовхнув двері, і вона відкрилася; Її, кинувся через нах і прицілився карабіном в простір позаду нах.
  
  
  Її і опинився в кімнаті, заповненій приладами, миготливими світловими панелями і лузають рядами комп'ютерів. Четверо чоловіків у костюмах кольору хакі зібралися навколо великої карти, на протилежній стогнати, і коли її тихенько підкрався до них, її побачив обриси ee від східного узбережжя Флориди до Меріленду.
  
  
  Цунганос першим побачив мене. "Картер!" - прогарчав він, і мені знову довелося віддати йому належне: его рефлекси не зупинилися від его прапора дозволу на виконання. Він пірнув вправо і намацав карабін, притулений до столу; Її не готель его вбивати - поки що ні, - тому її ретельно прицілився і всадив йому в плече кулю. Він шарпнувся убік і впав на бетонну підлогу, коли кров залила його сорочку.
  
  
  Решта сховалися; Її вистрілив в одного навколо чоловіків, і він впав, хоча її не бачив, куди його поранив. Двоє інших пірнули на ряд комп'ютерів. Її, переключився на автоматичний режим і вистрілив у високий сірий шафа; пішов приємний дощ іскор і запах палаючої ізоляції.
  
  
  Її, повернувся до Цунганосу - занадто пізно. Тепер у нього в руках було власну зброю, і воно було спрямоване відверті мені в голову.
  
  
  Коли її, стрибнув на землю, почув тріск його карабін і відчув різкий укол, коли goggle дряпнула мені шию. Її двічі перекинувся, перш ніж зупинитися, щоб прицілитися; У мене не було часу переключитися на одиночний постріл, і одним натисканням на спусковий гачок його пробив шість дірок в обличчя і грудей Цунганоса.
  
  
  Не було часу шкодувати; Її, встав і підійшов до палаючого ряду комп'ютерів.
  
  
  'Покажіть себе!' - заревів я.
  
  
  Інші двоє не відповіли, але я почув, як по підлозі човгає важкий черевик. Її селл навпочіпки на металевий стілець і шталь чекати. Тишу порушив шум комп'ютерів. Поки її чекав її, подивився на велику карту на стогони і побачив червоні шпилькові головки, приколоті до узбережжя Флориди на північ від Маямі. Спочатку її, подумав, що це мис кеннеді, ny, але потім побачив мис ще північніше. Що лежало між тим, що було підходящої метою, і метою для чого?
  
  
  Одіна з переховувалися людей вирішив спробувати втекти і побіг з-за комп'ютерів, щоб пірнути за карабіном Цунгано. Її зупинив його пострілом у кожному людові, і його крик жваво відгукнувся луною в високому просторі. Він катався взад і вперед, чим боляче, его жовта шкіра перетворилася у моторошно-сіру.
  
  
  Її чекав останньої людини. Перш ніж він заговорив, запанувало довге мовчання.
  
  
  "Картер?"
  
  
  'Так.'
  
  
  «У мене ні зброї».
  
  
  «Виходь і показати це».
  
  
  Пішла пауза, а потім з-за рогу корпусу комп'ютера з'явилася рука. Рука була порожня.
  
  
  "Добре, поки. А тепер подивитися інше ».
  
  
  Він вийшов, піднявши обидві руки вгору. Це був чоловік, який упізнав мене з Цунганосом.
  
  
  «Йди сюди», - наказав я.
  
  
  Він рухався обережно, ніби пол був слизьким. Коли він був у десятці кроків, її жестом наказав йому зупинитися.
  
  
  «Картер ... Мені боляче».
  
  
  'Ах, так?'
  
  
  'Моя кісточка. Може, зламана.
  
  
  - Тоді тобі пощастило, інший. А тепер швидко. Скажи мені, що все це значить?
  
  
  "Це ... це нічого".
  
  
  'Ні, звичайно ні.' Її підняв мозку карабін так, щоб він був спрямований йому в обличчя. «Спробуйте інший ревматизму, і на цей раз хороший».
  
  
  Чоловік облизнул губи, і його очі ковзали по сторонам. «Я ... я нічого не можу сказати».
  
  
  Я не міг дозволити собі грати в ігри і всадив кулю в его підняту руку. Він закричав, його очі розширилися від страху; коли він спробував схопити поранену руку, її погрожував ему карабіном. Він підняв руки вгору, коли на його лобі виступив піт.
  
  
  «Наступна goggle пройде через лікоть». Я не був упевнений, скільки у мене залишилося пострілів, але не зважився перевірити.
  
  
  'Ні, ні!' чоловік зойкнув. «Я скажу це! Їй скажу це! '
  
  
  Це була моя власна дурна вина, що я не звернув уваги на людину, якій її прострілив колінну чашечку. У нього був інший карабін, до того, як я її зрозумів, що він рушив, і, ймовірно, тільки болісна біль від его травми завадила його першого пострілу вразити мене. Її знову пірнув за крісло.
  
  
  Его початку другий постріл був сто відсотковий точніше. Чоловік, якого її допитувала, рвонувся вперед, потім звалився на стілець і трохи не на мене, goggle потрапила в шию. Відштовхнувши тіло, її почув ще один постріл - потім тишу.
  
  
  Її обережно оглянув стілець і встав. Останній чоловік лежав поруч з Цунганосом, все ще тримаючи в роті, мало карабін. Карта стогін його спиною була хитатися яскраво-червоною кров'ю. Перш ніж зробити що-небудь ще, її оглянув чотири тіла. Переконавшись, що вони мертві, її досліджував карту. Сука шпилькових головок була пришпилена до Палм-Біч, що для мене нічого не значило. Але тонкі лінії, проведені на карті від крихітної точки на Багамах, сказали мені ще більше.
  
  
  Вони вели з острова Страшного суду до мети - всі, крім однієї. Ця одна лінія тяглася вздовж усього узбережжя по прямій, прямуючи вглиб суші на південь від мису Хаттерас. Вона прийшла до Вашингтона, і він подумав, що їм не знадобилася б булавочная головка, щоб помітити цю мету.
  
  
  Її поспішно обшукав чотири стільці в кімнаті, але не знайшов нічого більш корисного, ніж кілька креслень і комп'ютерних роздруківок, які здавалися мені абракадаброю.
  
  
  Але було ясно, що це свого роду диспетчерська, і це призвело до логічного висновку, що тут, на острові Страшного суду, щось відбувалося.
  
  
  Прикладом карабіна її з ладу всі датчики на панелі, і повернувся до шахті, провідною в офіс. Її, вибіг за двері і пірнув у підлісок, нікого не помітивши у каркасі будинку.
  
  
  Судно на підводних крилах було там, де його залишив, і стояло на якорі. Її розрізав волосінь тупим лезом, потім привів двигун і повільно рушив від берега до них тхора, поки не шталь безпечно натиснути на повний газ. Її відплив назад на острів Воскресіння і попрямував до пляжу поруч з готелем.
  
  
  Її спустив човен, вибрався на берег і підійшов до бічної день, яку показала мені Столом. Тільки коли її дістався до своєї кімнати, її зрозумів, що у мене немає з собою ключа, тому мені довелося знову використовувати свої відмички; це завдання ставало курсом підвищення кваліфікації за відкриття замків.
  
  
  Її зняв плавки, прийняв душ, завдав мазь на обпалені зап'ястя і оглянув пулевую подряпину на шиї. Це була велика, але поверхнева рана; Її приклеїв пластир і надів темний светр з високим коміром і брюки.
  
  
  Тепер не було ніяких сумнівів; Вільгельміна і Гюго вийшли по всьому укриття. Її зарядив «Люгер», засунув його в м'яку шкіряний ремінь через кобуру, потім пристебнув стилет до лівого передпліччя. Її накинув на себе блакитну куртку. Її, подивився на годинник, які залишив у своїй кімнаті. Важко було повірити, що вечір ще починався.
  
  
  Її взяв ключ від номера на столі внизу, пройшов mimmo ліфтів і повернувся назад в казино. Як завжди, глядачів було мало, але мене це не цікавило, я пішов в кабаре.
  
  
  Комік був на сцені, а це означало, що Столом не буде виступати близько півгодини. Я не знав, чи зможу я чекати так довго, перш ніж піду з нею в контакт; Її навіть не знав, чи буде вона працювати в ту ніч. Її замовив випивку, почекав, поки бармен займеться цим з іншого боку бару, і швидко увійшов у двері, яка займається вела на сцену.
  
  
  Пройшовши невеликий сходовий весна, її і потрапив у вузький коридор між стопками ящиків і рядом дверей роздягалень. Ліванські акробати сиділи в тісній кімнаті, але не дивилися на мене, коли її проходив.
  
  
  Її спробував три дня, перш ніж знайшов роздягальню Чини. Вона сиділа перед дзеркалом, на ній була тільки нижня частина костюма, а навколо пір'я. Її, прослизнув всередину з Вільгельміною в руці.
  
  
  «Нам звук», - прошипіла я, показуючи ей «Люгер».
  
  
  Її очі розширилися, коли вона повернулася до мене. 'Нік!' - вона задихалася.
  
  
  'Так. Тримай руки, щоб її ih бачив ».
  
  
  Вона готелів встати, простягнувши до мене руки. «О, повір мені, Нік, її поняття не омелою, що вони збиралися вбити тебе !»
  
  
  "Звичайно, ні. Встань. Одягни що-небудь ».
  
  
  Вона повільно піднялася.
  
  
  "Надіти що-то?" Знову була та ж посмішка - майже. «У нас немає на це часу, дорога. Поквапся, а то я тебе тут же поставлю на місце ».
  
  
  Столом сиділа нерухомо і дивилась мені в очі; він, що вона там побачила, підряд.це переконало її, що я не жартую. Вона взяла зі стільця одяг і наділа його. Це був мій халат.
  
  
  "Куди ми підемо?' - запитала вона, злегка тремтячим голосом.
  
  
  "Чи є тут вихід?"
  
  
  'Так.'
  
  
  "Тоді ми пройдемо там".
  
  
  Ми пройшли по коридору, вийшли через чорний хід і підійшли до тепер вже знайомої бічній день. Столом йшла з високо піднятою головою і не оглядалася, а їй залишався в декількох кроках позаду нах. Вона зупинилася біля сходів і озирнулася.
  
  
  "В твою кімнату?"
  
  
  "Як ти вгадав."
  
  
  «І ти навіть не міг дочекатися закінчення шоу? Як мило з твого боку.'
  
  
  'Пооропись.'
  
  
  У кімнаті її штовхнув її на ліжко досить сильно, щоб трохи пошкодити. Її очі на мить наповнилися сумнівом, потім вони знову почали крутити.
  
  
  «Отже, ви втекли від них. Їй так рада цьому, Нік.
  
  
  'Кинь це. Що означає ця ситуація на Страшному суді?
  
  
  «Це ... я дійсно не знаю».
  
  
  Її націлив Вильгельмину ей в обличчя. 'Спробуй відповісти знову.'
  
  
  Вона дозволила халату зісковзнути з плечей. Її зробив рух лівою рукою і дозволив стилету Хьюго сковзнути в мою руку так, щоб вона могла його бачити. Це осяяло її.
  
  
  «Ти не ...»
  
  
  «У мене мало часу, дорога. Відповідай.'
  
  
  Вона опустила голову і схлипнула в руки. «Мій батько, Нік. Він у таборі. Якщо вони дізнаються, його, сказала їм... -
  
  
  У таборах багато чиїхось батьків, - різко сказав я. «Говорити...'
  
  
  Вона підняла обличчя, і сльози були справжніми.
  
  
  «Чесно кажу, Нік, її мало що про це знаю. Спочатку вони сказали, що щось роблять для звільнення моєї країни, але деякий час тому її зрозуміла, що це брехня. Коли вчора вночі мене мало не вбили...
  
  
  - Майже. Ви думали, вони б це зробили?
  
  
  «Хто знає? Її ніколи не була на острові Страшного суду; вони наказали мені не підходити до йому ».
  
  
  Її коливався; Не мало значення, збрехала вона чи ні, бо я вже достатньо знав про Страшний суд.
  
  
  «Ти повинен мені повірити, Нік». Тепер в її голосі була нота істерії; це було чудово.
  
  
  «Як ви їм допомагали? В чому була твоя робота?
  
  
  «Я мало що робила; вони просто сказали мені повідомляти обладнання всіх, хто задає питання ».
  
  
  'Як вона?'
  
  
  «Я ніколи не розповідала їм про тебе».
  
  
  "Звичайно, ні.'
  
  
  "Я Навіть Анджелі?"
  
  
  Столом знову опустила голову, її густе волосся закривали обличчя. «Вона нічого не питала. Нічого такого. Коли ці люди увійшли в цю кімнату сьогодні ввечері, її був так само здивована, як і ви ».
  
  
  "Хто вас послав у Дабл-Кей?"
  
  
  «Мій агент. Клянуся могилою моєї матері ». Вона швидко перехрестилася. «Вони прийшли до мене, коли їй була тут один або два місяці. Вони сказали, що знають про мого батька, вони сказали, що хочуть допомогти визволити мою країну. Але пізніше зрозуміла, що вони збрехали, бо сказали, що мого батька вб'ють, якщо я не зроблю те, що вони сказали ».
  
  
  Її нічого не дізнався нового. 'Добре. Терпимо, я вам вірю. А тепер скажи мені, як потрапити в Де-Дублон. І я не маю на увазі через ворота.
  
  
  Вона підняла очі і закусила губу. Нарешті вона кивнула. «Є спосіб ...»
  
  
  Залишив їй і далі, зв'язавши її смужками простирадла та поясом свого халата, спустився по чорних сходах і швидко пройшов по пляжу до входу в тунель, що веде до лагуні. Сьогодні ввечері мені треба було скупатися, принаймні, ще раз, але на цей раз у мене буде зброя, на яку її можу покластися.
  
  
  
  
  Глава 13
  
  
  
  
  Під час Сухого закону-Де-Дублон служив основним перевалочним пунктом для контрабандистів рома, коли були встановлені загратовані ворота, закривають бухту, а також приховані кнопки, які відкривали ih з обох сторін. Коли Греді Ingersoll купив острів, він залишив систему незайманою навіть потім пускові установки пульта дистанційного керування, який працював з суден на підводних крилах. Це не було недбалістю; іноді Ingersoll думав навіть в лагуну інші човни, не обладнані пультами. Але було неможливо дістатися до ручки звідки-небудь, крім човна в бухті - або майже неможливо.
  
  
  Пульт представляа собою маленьку точку збоку від пішохідного мосту, трохи світліше, ніж інша частина кам'яно-бетонної конструкції. Єдиний спосіб дістатися до нього - перелізти через край, і дотягнутися до кнопки, коли ви падаєте у воду. Столом говорила мені, що робила це багато разів на ранніх етапах свого роману з Анжелою, коли їм доводилося дотримуватися обережності, тому що Анджела все ще вела себе більш або менш як господиня Ингерсолла. В наші дні це не мало значення; смаки мільярдера стали більш екзотичними.
  
  
  Його жим лежачи на мосту, переконався в місцезнаходженні цієї плями і рушив уперед; грубі камені терзали мою куртку. А потім її впав і при падінні зачепив це пляма рукою, потім пірнув у воду.
  
  
  Коли її підплив, їй нічого не бачив, але коли мої очі почали звикати до сутінків, її просто побачив ворота, що піднімаються в тунелі. У мене було двадцять секунд, щоб пройти через це, і це був рік, що минає приплив.
  
  
  Це був сильний прилив, і мій шведів сильно заважала мені. Витративши даремно більше половини відведеного часу, її все ще не був близький до критичної точки. Зробивши глибокий вдих, її пірнув головою і руками, і почав пливти iso усіх сил. Її не міг бачити, наскільки просунувся, але продовжував плисти, поки маленькі години в моїй голів не сказали мені, що час, либонь, минув. Її обережно підняв голову і відчув, як загострені залізні прути дряпають мою кісточку.
  
  
  Моя кісточка виявилася затиснутою між двома прутами, і він відчув, як мене тягне вниз. Її дико повернувся, схопився за застряглу ногу і потягнув. Було просування, але недостатньо. Ворота продовжували опускатися на дно бухти. Мені вдалося вдихнути відвертими перед тим, як мій гол опустилася, потім її спробував працювати тихо, поки темна вода сомкнулась над моєю головою.
  
  
  Паніка мало не вбила мене, але, коли їй почав метатися, її представив, що мене чекає, якщо її виберуся звідси, і якийсь спокій охопив мене. Це було майже так, як якщо б мені вдалося дихати глибоко під поверхнею, методично розслабляючи щиколотку. Коли вона нарешті вийшла, її швидко сплив. Її повільно доплив до вертикального кам'яного берега лагуни і вибрався на берег.
  
  
  Потім того, як моє дихання нормалізувався, її розрядив Люгер і ретельно витер набої насухо пальмовим листям. Потім її вставив ih назад в магазин і вставив в ложу.
  
  
  Інші два судна на підводних крилах танцювали на своїх швартовних тросах, як здіймаються привиди. Човни ніхто не охороняв; очевидно, Ingersoll - чи Інтимна Шістка, хто на самому делле керував цією операцією, - тримали сили безпеки біля головних воріт і навколо самого Де Дублона. Поки це мене влаштовувало, але якщо її підійду лиже до будинку, стане ще гірше.
  
  
  Знайти вхід у підземний хід, було нескладно; Його швидко пішов у бік готелю, підійшов до сходів і обережно піднявся наверх. Праворуч від мене був вузький коридор, що веде до дня кімнати, де Ангели і Столом мало не побилися за мене. З іншого боку був початку другої сходовий весна. Це був логічний шлях, тому я пішов йому. Коли її дістався до вершини, його, виявив, що був прав, але це був глухий кут.
  
  
  Сталева двері перегороджувала прохід, масивна і міцна тільки з одним маленьким оком. Її, сподівався, що буду триматися подалі від обмеженого опитування вічка, поки подкрадусь на день. Не було сенсу перевіряти, замкнені чи вона; так повинно було бути.
  
  
  Навколо кишені піджака досталь невеликий згорток. Тканина навколо пакету без праці розгорнулася, перетворившись на шнурок довжиною майже три метри. Всередині пакету був великий шматок вибухової речовини; Його обережно притиснув її до краю день, потім вставив невеликий запальник. Шнурок був швидким запобіжником.
  
  
  Запалюючи його, його, зістрибнув на перший поверсі, вискочив за ріг і сховався. Вибух здійснив оглушливий шум в міцному кам'яному будинку, стіни і підлога стрясалися протягом декількох секунд. Поглянувши на сходи, її, побачив, що двері широко розкриті на петлях.
  
  
  Її залишився на місці.
  
  
  Вони побігли до мене, Трейн попереду, за ними двоє чоловіків - членів Інтимної Шістки. Її ухилився; дим був все ще досить густим, щоб сховати мене від ih поглядів, але побачив, що всі троє були озброєні пістолетами.
  
  
  Її пропустив Трейна і наступного людину і зник з виду під сходами. Інший довговолосий чоловік у темному костюмі пішов іншою дорогою, поза моєї досяжності. Тоді її міг би піднятися по сходах, але її не в готель, щоб вони були у мене в спині. Я пішов по коридору і поспішив за Трейном та іншим чоловіком.
  
  
  Його швидко наздогнав товариша Трейна; він якраз повертався, коли ми стикнулися в темному коридорі. Його пістолет піднявся, але Хьюго був трохи швидше; ніж пронизав його горло і вийшов на шию. Він впав з здивованим булькаючим звуком.
  
  
  Вирвавши пістолет з його безвольною руки, її, побіг у коридор і шталь чекати. Рано чи пізно Трейну довелося б повернутися, і я сподівався, що він піде по тому ж шляху. Я не здивувався, почувши шум, але потім згадав, що стару будівлю було збудовано як фортецю; те, що мені здалося громом, охоронці зовні, ймовірно, навіть не чули.
  
  
  Час минав дуже швидко; Її, подивився на годинник. Була майже північ, і коли її, згадав, що Уилф сказав мені на судні на підводних крилах, що вже занадто пізно ih зупиняти, у мене виникло тривожне відчуття, що це може бути настав час. Може, її виросли ih диспетчерську, але чи цього достатньо? Її прийшов до висновку, що більше не можу чекати. Її мовчки піднявся по сходах до розбитої сталевий день і зазирнув у отвір. Її, виглянув крізь густий дим в невелику і абсолютно голу передпокій з дверима відверті навпроти мене. Я пішов туди з готової стріляти Вільгельміною.
  
  
  'Хто там?' Це був голос Анджели навколо гучномовця. В цій день не було вічка,але її згадав камери відеоспостереження по всьому будинку. З-за диму, все ще висить у кімнаті, що вона мене не стало відомо - чи вибух цеглою камеру тут. У всякому разі, мені пощастило.
  
  
  Її опустив голову і прохрипів: «Це її, Трейн. Відкривай!'
  
  
  «Пароль, Трейн ...»
  
  
  «Блін, мені боляче! Ублюдок втік. Впусти мене!'
  
  
  Запанувала тиша, і я подумав, чи не сказав її занадто багато, - потім двері повільно відчинилися.
  
  
  Її iso усіх сил вдарив плечем у двері. На мить весь мій правий бік онімів від удару, і двері прочинилися всього на кілька дюймів, перш ніж різко зупинилася. Її пропхався в отвір і шталь шукати Анжелу дулом люгера.
  
  
  Вона сиділа на підлозі, розставивши ноги і широко розкривши очі. У своєму довжелезному пурпуровому сукні і з розпатланим волоссям вона виглядала як велика дитина, який несподівано впав.
  
  
  'Ти!' - сказала вона пошепки.
  
  
  'Так. Встаньте. Пооропись!'
  
  
  Вона встала і мовчки показала руки. Її грубо обшукав її і не пропустив нас одного місця, де можна заховати зброю. «Мені не потрібно вогнепальну зброю», - спокійно сказала вона.
  
  
  Її, усміхнувся. - Ймовірно, немає. Добре, Анжела, уведи мене до свого боса.
  
  
  Вона знизала плечима і пішла через широкий хол з такими розкішними килимами, що мій номер в готелі порівняно з ним виглядав убого. М'яке непряме освячення висвітлювало покриті оксамитом стіни, як ніби вони володіли власним внутрішнім сяйвом. Тут і там були розкидані старовинні стільці і дивани, і навіть пара обладунків, здавалося, сиділа на варті біля різьблених подвійних дверей у кінці залу.
  
  
  «Тут», - сказала Ангела показавши на двері.
  
  
  'Потім тебе.' Їй вклонився ей.
  
  
  Вона штовхнула двері. Ми опинилися у величезній кімнаті з високими стелями, частково обставленій ще більшою кількістю антикваріату, частково в ультрасучасному стилі. Величезне вікно в даху над нами відкривала вид на зірки, а праворуч її міг бачити оглядове вікно, що виходить на «зал для оргій». У троноподобном кріслі, більшою частиною з тінями, сидів старий. Її підштовхнув Анжелу перед собою і підійшов до нього.
  
  
  «Містер Ingersoll», - м'яко сказала дівчина.
  
  
  Старий злегка повернув голову, щоб показати те ж обличчя, що я бачив, знизу цим вечором. Він нахмурився, коли побачив мене, і його великі руки стиснули підлокітники свого величезного крісла.
  
  
  'Хто це?' - Його голос був дратівливим.
  
  
  - Нік Картер. Ми розповідали вам про nen.
  
  
  Ingersoll завагався, його пальці схвильовано ковзнули по перилах. «Він повинен бути вбитий».
  
  
  «І очевидно, що цього не сталося». Її став поруч з Анжелою і штовхнув Люгер ей в бік. «Ваша гра закінчена».
  
  
  Ще одне довгий коливань, перш ніж він заговорив, і пальці затрепетали. "Моя гра?"
  
  
  Слова не зовсім відповідали тому, як ворушилися його губи, ніби неправильно записаний фільм. Її, підійшов до крісла. Він слабо посміхнувся, і його губи мляво ворушилися. "Що ти хочеш?"
  
  
  Прийшла моя черга насупитися, тому що, стою відкрито перед ним, її міг заприсягтися, що його голос лунав звідкись з його потилиці.
  
  
  Ingersoll не цікавився відповіддю его штопора. Його усмішка раптом перетворилася в усмішку досконалої самовпевненості - в той момент, коли мою руку схопили і відвернули від Анджели так сильно, що вона трохи не вывихнулась.
  
  
  Її був коротким із нога; кулак ударив мене в обличчя. Занімівши, її позадкував, але паралізуюча досяжності моєї руки не ослабла. Це був Трейн, і його смугляве обличчя тріумфально посміхалося мені. Позаду нього почала другий чоловік у темному костюмі зробив пістолет мені в складати долар.
  
  
  Їй дозволив Вільгельміна впасти на підлогу; «Люгер» випустив на килимі не більше шуму, ніж Трейн і інші, коли вони підкралися до мене.
  
  
  Відразу ж Ingersoll піднявся зі стільця й рушив з енергією і точністю, якої у нього раніше не було. «Дуже добре, джентльмени», - сказав він. «І тепер, коли до нас повернувся Нік Картер, нам потрібно переконатися, що він не втече в цей раз».
  
  
  Моя щелепа, напевно, відвисла від здивування, коли її слухав людини по імені Ingersoll; голос, який чув її зараз, був зовсім іншим.
  
  
  Ingersoll посміхнувся. «Ти виглядаєш здивованим, Картер».
  
  
  Їй кивнув.
  
  
  'Звичайно. Хто б не здивувався, якби вони дізналися, що я не справжній Грейді Ingersoll?
  
  
  'Хто ж тоді ти?'
  
  
  Чоловік знизав плечима. «Так, ви можете назвати мене заміною».
  
  
  "А справжній Ingersoll?"
  
  
  - Хіба ти не здогадався про це? Хіба за цим не стоять всі ваші спецслужби? Інакше навіщо вам тут шпигувати?
  
  
  "Він помер?"
  
  
  «У певному сенсі так».
  
  
  'Що це означає?'
  
  
  «Іди, її покажу тобі».
  
  
  Він попрямував до ніші через зал, минаючи ряди електронних пристроїв, які постійно мерехтіли і дзижчали. Він зупинився перед двома оксамитовими завісами в підлогу, знову подивився на мене і розсунув завіски.
  
  
  Її знову подивився на Грейді Ингерсолла, у всіх деталях ідентичного чоловікові, який стояв поруч зі мною. Але інший Ingersoll було відкрито у прозорому контейнері, його обличчя і тіло частково закривав клубящийся туман. Його очі були закриті, і він був одягнений в щось, що нагадує лікарняну нічну сорочку. "Отже, Картер?" - запитав Ingersoll - або хема би він нам був. «Мої східні колеги сказали мені, що ви дуже розумна малюнок ...»
  
  
  «Він заморожений?»
  
  
  Ingersoll - я міг би назвати його цим ім'ям, тому що я ніколи не придумував іншого імені - кивнув. 'Точно. Ви, звичайно, будь-що ви знаєте про криогенике.
  
  
  «Техніка заморожування людей живцем».
  
  
  «Це було розроблено, щоб запропонувати таким людям, як Грейді Інгерсолл, - він вклонився прозорому судині, - надію на безсмертя. Коли людина з доходом в кілька мільярдів доларів страждає невиліковною хворобою, криогеника може помістити його в стан анабіозу до тих тхора, поки медична наука не знайде ліки від його вилікувати. Дуже просто, чи не правда?
  
  
  - Так ви його заступник? Поки він не вилікується?
  
  
  'Точно. Зарахований і скрупульозно підготовлених самим цим джентльменом в умовах найсуворішої таємності. Навіть його найближчі соратники не знали, нам про цю хворобу, нам, про мою роль в управлінні царством Ингерсолла, поки він сам не зможе керувати нею знову ».
  
  
  Шматочки головоломки тепер швидко починали ставати на свої місця. 'Голос. Як ти це робиш?'
  
  
  Ingersoll вказав на електронне обладнання. «Мій наставник - або її, повинен я сказати пастир? - як ви, напевно, знаєте, це було щось більше, ніж просто машини для заробляння грошей; він також був генієм науки. У мене теж є скромний досвід в деяких прикладних науках, і разом ми розробили для мене комп'ютерний голос. Ці банки пам'яті містять багато тисяч слів і фраз, які доступні негайно, і всі вони записані Ингерсоллом его, на жаль, неповторним голосом. З його допомогою її можу говорити по телефону або виступати з промовою; Його навіть можу поговорити з людьми віч-на-віч з деякими обмеженнями, як ви помітили кілька хвилин тому.
  
  
  Їй був вражений, і переконався, що він це помітив. «Це неймовірно», - сказав я.
  
  
  'Так. Шкода, що світ ніколи цього не дізнається - принаймні, поки я не піду ».
  
  
  "Що ти маєш на увазі?"
  
  
  «Ну, ну, Картер, ти справді думаєш, що тепер, коли її досяг цього положення, його оживлю цей живий труп?» Він зневажливим жестом опустив штори і закрив вигляд справжнього мільярдера. «До того, як її зібрав тут своїх довірених соратників, їй був єдиним, хто знав правду. Єдиним у всьому світі! »
  
  
  "Але ... ви довіряєте цим людям?"
  
  
  'Звичайно. У них є набагато більш висока мета, ніж просто контроль над фінансовою імперією, і я допомагаю їм у цьому ».
  
  
  "Що це за мета?"
  
  
  Ingersoll помахав товстим пальцем у мене під носом. «Ну-ну, Картер, ти забагато хочеш дізнатися».
  
  
  «Чому б нам не позбутися цього хлопця замість того, щоб стояти тут і базікати?» прогарчав Трайн. «Він занадто хитрий, щоб з ним ризикувати».
  
  
  «Можливо, ви захочете почути те, що я вже з'ясував», - швидко сказав я.
  
  
  Ingersoll подивився на мене, то на Трейна, то на мене. «Так, - повільно сказав він, - розкажіть нам, що ви дізналися про нас».
  
  
  «В основному те, що ви будуєте якусь ракетну установку на острові Страшного суду».
  
  
  Його брови злетіли вгору. «Ах, про це, Картер? Коли ви говорите «якусь установку», ви маєте рацію ».
  
  
  "Ви маєте на увазі, що вона готова до використання?"
  
  
  'Звичайно.'
  
  
  - Містер Інгерсолл, - застережливо прогарчав Трейн.
  
  
  «О, не хвилюйтеся. Картер так красиво вторгся в сумно відому приватне життя Ингерсолла, що найменше, що ми можемо зробити, - це розповісти ему трохи про нашу операції, перш ніж ми змусимо його замовкнути назавжди.
  
  
  Її вгадав правильно, він був базікою, які прагнуть показати свою кмітливість. «Мені здається, що твої надійні соратники тобі не довіряють, Ingersoll», - сказав я. «Про, це безумовно не так». Він зробив величний жест. «Ми всі потрібні один одному; ми - ідеальна команда, безпрецедентне поєднання ідеалізму і технічної майстерності. Не кажу вже про гроші, звичайно.
  
  
  'Ідеалізм?' Її, подивився на Трейна, сердитий погляд якого не змінився. "Ця довговолоса мерзота?"
  
  
  'Наші в жодному разі? Ці молоді люди - і молода леді - прихильні відкритий басейн у всьому світі і процвітання для всіх, пройшовши через чистилище сумнівів, відкидання і очищення ».
  
  
  «Я не розумію тебе».
  
  
  - Ну, візьмемо, приміром, Міцний. Випускник Вест-Пойнта, він пропав безвісти у В'єтнамі більше шостий років тому. Мені сказали, що его і подальший досвід в Ханої і в інших місцях на північ був дуже повчальним. А Френк дезертирував з армії в Західній Германій - зрозуміло, він керувався вищими принципами - і зрештою опинився на Далекому Сході. Антон очолила групу добровольців, які допомагали вивозити врожай цукру на Кубу, і прийшла до висновку, що вона готелю зробити для цієї справи набагато більше, ніж просто різати цукровий очерет. Артур ... де Артур?
  
  
  «Мертвий», - щиро сказав Трейн. «Цей хлопець убив його». Ingersoll подивився на мене примруженими очима. "Було це необхідно, Картер?"
  
  
  «У той час це здавалося гарною ідеєю».
  
  
  - А Кевін? Уилф?
  
  
  «Вони збиралися дати мені квиток в один потік на дно океану. Її втримав ih від цього ».
  
  
  'Хм. Ви знищили мій пульт управління сьогодні ввечері, чи не так?
  
  
  Їй нічого не сказав.
  
  
  Ingersoll витягнув годинник навколо кишені жилета - він був у такому костюмі, - і насупився, дивлячись на циферблат. «Я не думаю, що було б корисно запитувати, скільки за зустрінуть ваших колег знають про те, що ви дізналися». Він не дочекався моєї відповіді. «Але це не має значення. Наші плани просто потрібно буде трохи змінити ».
  
  
  'Як так?' Її відчував позад себе важке тіло Треіна, а пістолет Френка поруч зі мною був нерухомим.
  
  
  'Ну давай же. Його я тобі покажу.' Ingersoll пройшов у кімнату, де знаходилося електронне обладнання. Він повернув вказівник, і екран засвітився з докладним аерофотознімком. «Ось, як бачите, острів Страшного суду. Будівництво благоустрій моєї нової готелю йде дуже повільно, але це тому, що це не готель. Побачити ці вертикалей всередині? Він вказав на декілька дрібних точок на скелеті будівлі, що будується. «Ну вісімнадцять, і в кожній з вісімнадцяти труб, які порожнисті, є ракети. Її допускаю, що у них обмежений діапазон, але, як я думаю, націлені kuda назавжди.
  
  
  Її готель сказати йому, що знаю, до чого вони кинуться, але стримався. 'Ах, так?'
  
  
  'Так. Палм-Напасті. Навряд чи це найвразливіша військова мета, чи не так?
  
  
  'Ні.'
  
  
  «Але... подумай про це. Коли я подам сигнал, майданчик мільйонерів буде вражена осколково-фугасными ракетами. О, ніякого ядерної зброї, Картер. Ми привозили сюди деталі одну за одною протягом минулого року, і спасибі винахідливості наших жовтошкірих друзів - не забувайте, вони винайшли порох - у нас є цілий арсенал на нашому крихітному острові ».
  
  
  "Але в чому сенс?"
  
  
  Подумайте про це: безпрецедентне і тому несподіваний напад на район, де президент Сполучених Штатів в залі в робочому відпустці - консультується з основними учасниками своєї кампанії, одними навколо найбагатших і найвпливовіших людей у світі ».
  
  
  - Як ви думаєте, чого ви цим доб'єтеся?
  
  
  «Що ж, ми маємо намір змусити уряд США прийняти наші умови».
  
  
  'Умови?'
  
  
  Ingersoll сумно посміхнувся. - Ви були на мисі кеннеді, ny, Картер. Ви знаєте, чого ми хочемо. Якщо у моїх друзів на Далекому Сході також буде Трехголовая системи наведення, вони будуть ядерних аналогом інших наддержав ».
  
  
  «Отже, ви знаєте про існування Driekoppen»
  
  
  «Як основний акціонер, його, звичайно, в курсі всіх нових розробок. Хоча навіть у мене не було доступу до деталей ».
  
  
  Їй кивнув. "А що вам в цьому гарного?"
  
  
  «Про... відчуття того, що ви досягли чогось, чого не можна купити за гроші. Можливо, одного разу мене будуть пам'ятати як найбільшого миротворця в історії ».
  
  
  «А що, якщо твоя перша атака не спрацює? Якщо збройні сили нашої країни вирішили прийти сюди, щоб стерти вас з лиця землі?
  
  
  «Давайте! Бомбити острів посеред популярного туристичного району, в колоніях вашого найближчого союзника?
  
  
  Її, зрозумів, що він мав на увазі. «Але що станеться, коли ви запустите ракети? Ці люди можуть щорічно, чи є у вас що-небудь ще ».
  
  
  «Так, але у нас це теж є. Ядерна ракета «Картер», яку ми, звичайно, назвали «Віра».
  
  
  «Містер Інгерсолл, я думаю, ми поговорили досить довго». Трейн підштовхнув мене до Френка. «Давайте приберемо цього хлопця, щоб ми могли продовжити операцію».
  
  
  Ingersoll кивнув. «Так, ви, мабуть, маєте рацію.
  
  
  Убийте його швидко, але зробіть це зовні. Її подзвоню в контрольну базу.
  
  
  Коли Трейн штовхнув мене через кімнату, побачив її, як Ingersoll зняв з гачка польовий телефон і заговорив до нього. Він почекав, потім сказав ще що-що.
  
  
  «Цунганос! Де ти?' Його кругле бліде обличчя було приголомшений люттю.
  
  
  Її зупинився. - «Забудь його, Ingersoll. Він мертвий. І ваша диспетчерська розгромлена.
  
  
  Ingersoll відчайдушно обернувся. В той же час її зловив вираз обличчя Френка і він побачив, що мозку его пістолет трясеться. Її, відступив назад, притулився ззаду до живота Трейна, схопив його за руку і підняв. Він пролетів через моє плече, коли Френк прийшов в себе і натиснув на курок. Goggle потрапила в здоровенного Трейна; Її, спробував пірнути за стрілка, але спроба перекинути високої людини через плече вивела мене за противаг. Його спіткнувся, впав на одне кожному людові, і хтось кинувся на мене.
  
  
  Було б непогано думати, що Анджела навмисно намагалася врятувати мене, але більш імовірно, що вона намагалася кинутися мені на спину. Коли її впав, вона пропливла mimmo мене і потрапила на лінію вогню Френка. Goggle пробила гей, груди, вийшла через спини і пролетіла на волосок mimmo мене.
  
  
  Її спіткнувся об нах і дістався до Френка, перш ніж він оговтався від шоку, від ударів дівчини. Ми побилися через пістолета і кружляли по кімнаті, як пара п'яних танцюристів, перш ніж її встиг зламати ему великий палець. Він закричав, і пістолет ковзнув мені в руку.
  
  
  Френк зі стогоном упав на коліна. Її вдарив його прикладом пістолета, потім повернувся до Анжелі. Вона лежачи на животі, а довга сукня висіла вище колін. Її перекатил її на спину. Її повіки моргнули, і вона подивилася на мене. «Нік», - пробурмотіла вона, і назавжди закрила очі.
  
  
  Її швидко підвівся і подивився на Ингерсолла. Его не було видно. Незважаючи на розмір кімнати, для чоловіка його розміру не було укриття, крім як за оксамитовими завісами, де знаходилося заморожене тіло. Її розсунув штори. Живого Ингерсолла там не було, а у напівмертвого не було ніякої надії повернутися до життя. Goggle, що пробила Анжелу, також потрапила в прозорий контейнер. І через маленьку дірочку лився крижаний дим, назавжди забрав із собою горезвісний план безсмертя Ингерсолла.
  
  
  
  Глава 14
  
  
  
  
  Одна з човнів на підводних крил, як раз відпливав від берега, коли її виходив, навколо тунелю. Її вистрілив у човен, навколо люгера, але було надто темно, щоб правильно прицілитися. Мить білий корпус зник у тунелі.
  
  
  Її почув позаду себе крик, але не обернувся. Мабуть, охоронці зовні нарешті зрозуміли, що з Де Дублоном щось не так. Її, підбіг до іншого судна на підводних крилах, відв'язав його і приніс двигун. При вході в тунель мені довелося натиснути кілька кнопок на панелі управління, перш ніж її, знайшов потрібну, і коли її побачив нечіткий силует воріт, її прискорився.
  
  
  Її було занадто швидкий; ворота були тільки на півдорозі, коли його дійшов до них. Її, пірнув, і почув, як розбилося скло, і тріск металу, коли відірвалося лобове скло. Човен втратила швидкість, потім, здавалося, тремтіла і побігла вперед.
  
  
  Далеко її помітив інше судно на підводних крилах, що прямує до острова Страшного суду на своїх металевих лижах. Її штовхнув дросельну заслінку як можна далі вперед, відчув, як фюзеляж піднімається навколо води і крила ковзають по & nb. Човен мчала по поверхні зі швидкістю, від якої у мене перехопило подих - особливо без лобового скла. Човен Ингерсолла зайшла в канал між двома островами, а її, слідував за нею.
  
  
  Її очікував, що він попрямує до порту бар, але замість цього він попрямував відверті k особливих бетонній пірсу зі сталевим каркасом. Його човен врізався в причал і відскочила назад; Ingersoll iso усіх сил намагався зберегти контроль, знову наблизив судно на підводних крилах, відчайдушно стрибнув до краю пірсу, підтягнувся, і майже миттєво зник виплат прямо у мене на очах.
  
  
  Під час погоні його трохи наздогнав його, але ненабагато, і коли її сповільнилося, щоб потрапити на причал, її втратив всі перевага, яку отримав. Її забрався на носову частину і стрибнув на бетон, пірнаючи під цікаво сконструйовані металеві балки. Її обережно піднявся з Вільгельміною в руці. Ингерсолла не було видно.
  
  
  Я не знав, що мені робити, і притулився до однієї з балок. Мені здалося, що він злегка тремтить від вітру, але потім її виразно відчув, як вона рухається! Її, відступив назад і побачив, як повільно, але безпомилково обертається весь цей дивний безлад. "Вотум воно!" - тихо сказав я, пірнаючи в сталеву масу.
  
  
  У центрі було отвір, що нагадує жолоб. Її зачекав секунду, потім кинувся всередину. Її зміг сповільнити падіння, впершись руками в стіну з обох сторін; внизу її чув гул потужних машин. Потім довгого повільне ковзання її побачив мерехтіння, яке ставало сильніше в міру того, як він спускався. На дні трубки було голе гладке пляма; Її впав, як можна тихіше і озирнувся.
  
  
  Їй опинився посеред заплутаною збірки труб і будівельних балок, з гідравлічною розводкою навколо. Її обережно підкрався до джерела світла. Грейді Ingersoll стояв перед панеллю, крутив ручки і дивився на циферблати, її волосся були розпущені в усі сторони, а обличчя світилося від напруги. За панеллю проходив тунель, і якщо моє відчуття напрямку не обманював мене повністю, його знав, що він повинен вести в диспетчерську, яку розгромив її. Це означало, що пульт, яким керує Інгерсолл, був резервної установкою ...
  
  
  Її збирався перестрибнути через широку дірку в бетонній підлозі - і раптом мене підняло в повітря. Приголомшений, її скрикнув і спробував зістрибнути з величезного круглого предмета між нога. Але він невблаганно штовхав мене вгору, відкрито до сталевій балці мною назавжди.
  
  
  Вереск машин різко припинився. І її, зупинився. Її, підхопився зі свого місця, незграбно впав на землю і втупився на відверті мало карабін в руках Ингерсолла.
  
  
  «Отже, ти знайшов це, Картер». Він важко дихав, і його груди важко здіймалися. «Здається, ви знайшли всі закутки моєї операції».
  
  
  "Схоже на те".
  
  
  «Що ж, це ваше останнє відкриття. Киньте пістолет, гаразд, я не хочу стріляти тут. Її зробив те, що він сказав; Мені теж не потрібна була перестрілка, тому що з усім цим металом і бетоном навколо нас зникла goggle може рикошетом вічно.
  
  
  «У вас тут є ядерна ракета?» Її, подивився на те, що штовхнуло мене вгору, і побачив під носовою конусом довгий циліндричний стрижень, що йде в яму в землі.
  
  
  «Шкода, що ти не виявив цього, поки для тебе не стало занадто пізно». Він усміхнувся, його обличчя викривилося в тьмяному світлі. «Це ніщо в порівнянні з вашими складними ракетами, але вона впорається зі своїм завданням. Твердопаливний, простий, але ефективний механізм, орієнтований на вашу столицю ».
  
  
  «Це ж та твоя столиця», - спростував повідомлення в змі її ему.
  
  
  'Ні. Моя столиця - це те місце, де її виявився, Картер. Що я повинен Сполученим Штатам, або, якщо нібито на те пішло, який він будь-якій країні? Все, що їм потрібно, це мої гроші з ih брудними податками...
  
  
  - Ой, годі, - відрізав я. «Ви забуваєте, хто ви».
  
  
  'Ні.' Він хитро мені посміхнувся. «Її Грейді Інгерсолл, справжній Грейді Ingersoll - і тільки ти можеш сказати інакше».
  
  
  «Начебто ще живі кілька хлопців».
  
  
  - Тоді її розберуся з ними, якщо знадобиться, але я не думаю, що у ih інтересах базікати, Картер. Тільки ти небезпечний.' Він підняв карабін.
  
  
  Її відскочив і кинувся на землю. Як ідіот, Ingersoll дав чергу, і свинець розлетівся на всі боки. Мене зачепило п'яту, і друга goggle пройшла так близько, що мої волосся загорілися.
  
  
  Коли її, глянув на Ингерсолла, мені здалося, що ему не так пощастило. Він сидів на бетонній підлозі, його очі розширилися від подиву і страху. «Картер», - промовив він. «Не дозволяй гей забрати це в мене зараз. . Він впав на бік і жим лежачи нерухомо.
  
  
  Її, став поряд з ним на коліна та підняв одне повіку. Він не рухався, і не було жодних ознак дихання. Прибравши карабін, перевірив її велике м'яке тіло на предмет пошкоджень, але нічого не побачив. Її зітхнувши, підвівся. «Складати долар», - пробурмотів її в тиші. «Або щось в цьому роді». Як би то нас було, у мене залишилося тіло, і її не готель залишати його тут.
  
  
  Це був довгий різкий підйом по жолобу - який, звичайно ж, був пусковий трубою ракети - тягнув за собою тіло Ингерсолла. Нарешті, коли її дістався до пірса, її полежав на холодному бетоні кілька хвилина, щоб віддихатися. Було нереально дивитися на канал, і бачити святкові вогні на великих човнах у порту бар, наче в Дублі-Кей, можна було тільки розважитися.
  
  
  Нарешті її встав і подивився на острів Страшного суду. Ми були досить далеко вглиб суші, щоб нас не помітили патрульні варти. Мені було цікаво, скільки часу їм потрібно, щоб знайти чотири світильників в підземній диспетчерської, але я вирішив не турбуватися про це; це була ih проблеми.
  
  
  Одне по всій суден на підводних крилах - «Ингерсолла» з неушкодженим вітровим склом - прибило до пірсу течією каналу, і її підняв мертвого людини в кабіну. Коли їй був посеред каналу, її, подумав, що робити з остигає горою плоті на моїх нога. Її не готель кидати його в воду; було б краще, якщо б його ніколи не знайшли.
  
  
  Її в останній раз попрямував до пустельному ділянці острів Страшного суду. Пісок був м'яким, і з допомогою зламаної гілки її вирив могилу, яку, швидше за все, не вдасться знайти роками - якщо взагалі коли-небудь. Потім її вирушив на острів Воскресіння, обмірковуючи всі можливі подальші shaggy.
  
  
  Коли прибув його в гавань, прийняв її рішення. Було надто ризиковано залишатися в Дублі-Кей, хоч на хвилину довше, ніж це необхідно, не тільки з-за тих, що вижили членів організації «Інтимна шістка» - якщо вони готелів мене вбити, - але і з-за місцевої влади; вони, ймовірно, не виявили б милосердя до різанини, яку їй влаштував сьогодні ввечері, якою б виправданою вона не була.
  
  
  Його плив на човні і обдумав свій наступний крок. Мені довелося виїхати з Багамських островів, що означало Флориду. Її поняття не мав, чи зможе судно на підводних крилах доплисти туди з наявним паливом на борту ... Я глянув на пагорб, на якому стояв Херридж цим вранці, і подумав про Лір Джеті, припаркованому на іншій стороні злітно-посадкової смуги.
  
  
  Він стояв там, темний і нерухомий в місячному світлі. Її, підійшов, зняв противідкатні упори з коліс і послабив стропи. У мене не було часу прогріти машину і як слід виконати решту процедури спливання; потрібно було прогріти двигуни, щоб її піднявся...
  
  
  - Ви збиралися куди-небудь полетіти, містер Уолтон? Мені не потрібно було обертатися, щоб зрозуміти, що Херридж був позаду мене. «Я просто захоплююся пристроєм».
  
  
  «І ти готель его спробувати».
  
  
  Її, повернувся і усміхнувся, думаючи, як його знешкодити. Пістолета не було видно, але рука його була в кишені піджака. «Я вірю, що ви мене спіймали», - сказав я.
  
  
  'Дійсно. Може бути, ви хочете поїхати так раптово потім всіх хвилювань на Дабл-Кей?
  
  
  "Що за хвилювання?" - невинно спитав я.
  
  
  «Так, їй багато чого бачу навколо свого вікна. Багато пригод в стінах-Де-Дублон, багато криків. І вони судна на підводних крилах, які вилітали в море, всього три. Її, бачив, як сідає на мілину позаду готелю, і я бачу, як ви прибуваєте в гавань на іншому човні. Де третє судно, містер Уолтон?
  
  
  «Звідки мені це знати?»
  
  
  Херридж м'яко усміхнувся. - А навіщо ти мені розповідаєш? Добре, може, містеру Ніку Уолтону слід назавжди зникнути з Дублі-Кей. Залазь.' Він вказав на літак вільною рукою.
  
  
  Її селл на місце другого пілота і вирішив почекати, поки ми піднімемось в повітря, перш ніж знешкодити його; тоді було б легше. Але перш, ніж ми повернулися на злітно-посадкову смугу, Херридж витягнув з камзоли тупий револьвер і простягнув мені.
  
  
  «Якщо ви сумніваєтеся в моїх мотиви, містер Уолтон. Її працюю в підрозділі британського уряду по боротьбі з наркотиками, наданому владі Багамських островів. Моїм завданням було з'ясувати, чи займається Грейді Ingersoll наркотиками. У мене таке відчуття, що це більше не має значення. Її прав?'
  
  
  'Думаю, завтра ти зможеш залізти на цю стіну і все перевірити ».
  
  
  'Дуже мило з Вашого боку. Спасибі.'
  
  
  Її sel і розслабився, щоб насолодитися польотом.
  
  
  Хоук чекав мене у своєму спартанському офісі на Дюпон-Серкл, коли її приїхав на наступний день трохи пізніше полудня.
  
  
  «Ваш літак через Майамі приземлився півтори години назад», - привітав він мене. "Де ти був?"
  
  
  «Ну, її, плив він в одязі, яка займається була на мені, і я подумав, що було б непогано переодягнутися, перш ніж її, приїду сюди».
  
  
  Він похмуро кивнув. 'А також?'
  
  
  Її докладно зупинився на розповіді, який дав ему по телефону в три години ночі. Він слухав без коментарів, поки її не закінчив.
  
  
  Він запитав. - «Як ви думаєте, що станеться з рештою частиною організації?»
  
  
  «Вони наводять порядок і роблять вигляд, що нічого не сталося, або Херридж і його люди завдадуть удар, перш ніж вони зможуть зробити що-небудь ефективне. У будь-якому випадку, гадаю, ви вже повідомили владу Багамських Островів про ракетну базу на острові Страшного суду.
  
  
  «Це було передано їм за непрямими каналами. Все буде розглянуто непомітно ».
  
  
  'Звичайно.'
  
  
  «Але є одна річ, яка займається мене турбує. Той чоловік, якого ви поховали: чи можемо ми бути впевнені, що це був не справжній Грейді Ingersoll? Що це тіло в контейнері була не просто манекеном?
  
  
  «Навіщо їм це робити?»
  
  
  «Я нічого про це не знаю. Наше завдання - просто повністю переконатися в цьому ».
  
  
  Її порився в боковій кишені піджака і жбурнув загорнутий у тканину предмет його стілець. «Це для перевірки». Повільно, наполегливо він розгорнув об'єкт, поки перед ним не виявився великий палець. Вираз його обличчя не змінився, коли він подивився на мене. 'Ну?'
  
  
  'Перевірити відбиток пальця; Готовий посперечатися, він не буде відповідати відбитку пальця цього Грейді Ингерсолла.
  
  
  'Чудово.' Хоук встав. «І останнє. Ви впевнені, що ця дівчина, танцівниця, яка займається вас так схвилювала, не стане базікати?
  
  
  «Що вона може сказати? Між іншим, її попросив Херриджа піти в мій номер в готелі і відпустити її, коли він повернеться на Дабл-Кей, і він сказав, що буде за нею доглядати.
  
  
  - Судячи по твоїм розповіді, мабуть, завдання виконано. Їй так розумію, ти знову хочеш у відпустку?
  
  
  Її, похитав головою. 'Ні, дякую. Кожен раз, коли її їду у відпустку, ти придумуєш щось хитре, щоб обійняти мене, поки її повинен відпочивати. Але ви можете зробити для мене одна ».
  
  
  Як завжди, Хоук був на багато попереду мене. «Вона також згадувала вас кілька разів. Думаю, сьогодні ніяк не коли ви зможете знайти Вероніку на стрільбищі. Він похитав головою і крижаним тоном посміхнувся. «Я не розумію, що така молода дівчина бачить у такому старому, як ти».
  
  
  * * *
  
  
  Про книгу:
  
  
  Десь на Багамах ексцентричний мільярдер влаштовує дикі оргії за участю хіпі, секс і гашишу. Але у вільний час багач розважається з ракетним комплексом загального знищення. Пори "Майстру вбивці" Ніку Картеру відправитися в шлях. Небезпечний тур смерті. Тому що потрібно зупинити безжального багатого божевільного. Незважаючи нас на що. Непроста робота навіть для Ніка Картера. Особливо, коли з'ясовується, що такі хіппі, як Антон, більш небезпечні оголеними, ніж самі круті гангстери.
  
  
  
  
  Зміст
  Розділ 3
  
  
  Глава 4
  
  
  Глава 5
  
  
  Розділ 8
  
  
  Розділ 9
  
  
  Глава 10
  
  
  Розділ 11
  
  
  Глава 13
  
  
  Глава 14
  
  
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  Ніч Месника
  
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  Ніч Месника
  
  
  переклав Лев Шкловський в пам'ять про загиблого сина Антона
  
  
  Оригінальна назва: Night Of The Avenger
  
  
  
  
  Перша глава
  
  
  Її, обернувся і побачив ченця в жовтій рясі, що йде mimmo, схиливши голову і склавши руки в молитві. Его тендітне тіло тільки що наткнулося на мене. Він прийшов в себе і пішов далі, не піднімаючи очей, не бачив нас, мене, нас, жебраків, що сиділи на тротуарі.
  
  
  Попереду мене втік темношкірий хлопчик. Він втік з оголеною худої грудьми і енергійно рухав вузлуватими колінами. Він виглядав таким жалюгідним, таким голодним, що моя рука автоматично потягнулася до кишені. Але він пролетів mimmo мого ліктя і зник раніше, ніж його встиг віддати ему монети.
  
  
  Через секунду мою увагу привернула елегантно одягнена жінка, витончено виходить з «роллс-ройса». На ціну ee одягу сотні голодних людей на вулиці можна було нагодувати протягом місяця.
  
  
  Її тільки звикав до карколомних контрастам Калькутти, коли в семи метрах від будівлі пролунав вибух. Вікна випирали, і лопалися, як перекачані повітряні кулі.
  
  
  Її, бачив, як осколки посікли напівоголені тіла жебраків і розірвали паризьке плаття жінки навколо «Роллс». Її почув крики і стогони боляче, потім невидимий кулак тиску відбору проб повітря вдарив мене в груди і збив з нога.
  
  
  Дим клубочився за камінням, летевшими по вулиці і врезавшимися в автомобілі, припарковані навпаки. Перш ніж її втратив свідомість, його побачив, як обрушилися верхні поверхи будівель. Повільно, як тане віск, конструкція втрачала свою форму, коли сталеві балки прогиналися, а дошки тріснули і розсипалися. Навколо мене посипався сильний місто каменів і цементних блоку.
  
  
  Коли твердий предмет вдарявся мені в потилицю, біль був нестерпним. Її, пам'ятаю, як дуже ясно подумав: «Я помру». А її ще навіть не приступав до завдання.
  
  
  Потім все почорніло, і її більше не відчував біль.
  
  
  Мене це єдина передача звуку сирен, тих дивних англійських гудков, які більше підходили для маленьких європейських поліцейських машин, ніж для великого кадилака швидкої допомоги, зупинилася в декількох метрах від моєї голови на тротуарі.
  
  
  Її, відчув, як хтось витягує осколки навколо моїх нога, і почув знайомий голос, що говорить зі мною здалеку.
  
  
  'Нік? Це ти?'
  
  
  Штопора здався мені дурним. Але голос продовжував повторювати штопора, і її не міг відповісти. Мій рот був повний пилу і шматочків цементу.
  
  
  — Ти ще живий, Нік? Ти мене чуєш?'
  
  
  Мені під руки підхопили і міцні чоловіки обережно підняли мене на ношах. Її лежав навзнаки, поки мене не помістили в машину швидкої допомоги, але її sel, коли старий «кадилак» зупинився на Чоуринги-роуд.
  
  
  Людини, який розмовляв зі мною на вулиці, там не було; зі мною їхали тільки худі медбрати-індійці, і він їм не довіряв.
  
  
  Не те щоб у мене було з собою багато грошей. Мене більше турбувало зброю, ушите в мій костюм.
  
  
  У вікно його бачив, яка зібралася на вулиці натовп перед паруючими руїнами підірваного будинку. Кілька людей обстріляли камені з поранених на тротуарі, а інші закидали камінням поліцейську машину. Поліція вже стріляла в натовп балончиками зі сльозогінним газом, і здавалося, що невеликий бунт неминучим.
  
  
  Через хвилину «кадилак» залишили натовп позаду, і, якщо не вважати боляче голів та бруду у роті, її відчував себе туристом на екскурсії.
  
  
  Чесний гід повинен був би описати Калькутти, як «самий брудний, самий брудний, самий хворий, гнилий місто в світі».
  
  
  Але на кілька кварталів Чоуринги-роуд була раєм для Торгової палати. Музеї, урядові установи, невеликі готелі і просторі приватні будинки вишикувалися по обидва боки, але для ih межами знаходилися речі, від яких західному з математики стало б погано.
  
  
  Калькутта, як і більшість задушливих, переповнених міст, — один навколо найбільших у світі. Тільки нетрі різні. Мільйон жителів міста взагалі не мають житла. Вони живуть на вулиці, на тротуарі, в парках і громадських будівлях. Ніяк не коли вони жебракують і крадуть, щоб залишитися в живих. Цілі сім'ї народжуються, живуть і вмирають, не маючи навіть самої примітивної даху над головою, не в кращому становищі, ніж пацюки, з якими вони б'ються через сміття.
  
  
  Вночі ряди сплячих нагадують трупи, викладені для спалення потім епідемії. Більш щасливі живуть в трущобах або буэсти, дах яких височіє на півтора метра над землею. Веб-вода — це мулиста і надто забруднена води річки Хуглі.
  
  
  Її згадав, коли в останній раз був у Калькутті. Був сезон дощів, і текла по вулицях відкрита каналізація.
  
  
  Так що я не був особливо заінтересований у цій поїздці. Її вирушив туди за завданням, я знаю, що місто являє собою вигрібну яму хвороб і бруду.
  
  
  Колись це була надія на кращі часи. У 1947 році, коли англійці надали країні незалежність, нова партія Конгресу роздавала божевільні обіцянки кращого майбутнього спасибі демократії, але з ними тхора Калькутта тільки ще більше загрузла в болоті.
  
  
  У 1971 році жителі міста в розпачі проголосували за комуністів. Але ця надія не виправдалася. Комуністи також не могли контролювати місто, тому втрутилося федеральний уряд і оголосив воєнний стан.
  
  
  У справжні професіонали Калькутта не здавалося прийнятним містом для агента АХ . Але я повинен був підкоритися наказу, та повідомлення, що дійшло до мене в Ніцці, було дуже ясним.
  
  
  «Вирушайте в Калькутту, як можна швидше», — прозвучало воно. Тому її виштовхнув навколо сміття привабливу французьку графиню і селл на перший літак, що прямував на схід. Тепер, через годину, потім приземлення в Калькутті, її був у машині швидкої допомоги, зализывал рани і вітав себе з тим, що живий.
  
  
  Перед лікарнею я на тремтячих ногах вибрався навколо машини і відмовився від пропозиції медбратів відвезти мене в «Швидку допомогу». Замість цього її послідував за молодою медсестрою з м'якою коричневою шкірою і красивою попкою по жвавому коридору. Потім того, як ми заповнили звичайні форми, вона привела мене в окрему палату і веліла дочекатися лікаря.
  
  
  Через годину прийшов Хоук.
  
  
  Її, подивився на нього з відкритим ротом. Її, подумав, що це був його голос, який чув її напівзасипаний на вулиці, але приписав його маренні. Наскільки мені відомо, він знаходився в своєму особистому кабінеті, в будівлі Об'єднаної преси і телеграфних служб на Дюпон-Серкл у Вашингтоні.
  
  
  Він навіть не сказав «здрастуйте». Він тільки насупився, вийняв одну навколо своїх дешевих сигар і відкусив кінчик. Він запалив її з явним задоволенням.
  
  
  Для Хоука запалювання сигари — ритуал, і те, як він тримає її в роті, видає, що в нього на думці. У цей момент він був стурбований, або оцінив нову ситуацію.
  
  
  Коли він підняв очі, потім того, як погасив сірника, він, здавалося, вперше побачив мене.
  
  
  'Як ти себе почуваєш?'
  
  
  Її выкашлял ще трохи пилу навколо горла і сказав: «Так, сер. Мені добре.'
  
  
  Він кивнув, явно задоволений.
  
  
  — Ви не казали, що поїдете до Калькутти, — сказав я.
  
  
  "Поправки в плани", сказав він. «Я повертався із зустрічі у Пекіні. Вийшов ненадовго. Її поїду додому через годину.
  
  
  Хоук відкрито подивився на мене і знову спохмурнів.
  
  
  — Ти стаєш недбалим, — сказав він раптом. «Я йшов за тобою всю дорогу від аеропорту. Він не був навіть в одному кварталі позаду тебе, коли вибухнула бомба.
  
  
  Її, подивився на нього. Хоук був досвідченим агентом і не забув цього, але я повинен був зрозуміти, що за мною хтось стежить. В моїй роботі довго не протягнеш, якщо не помітиш, що за тобою стежать.
  
  
  — Бомба призначалася мені?
  
  
  Він сказав ні. Можливо немає. Це було російське будівлю штаб-квартири торгового представництва. І це частина проблеми».
  
  
  Мій бос відкрив невеликий пакет, який він приніс.
  
  
  Те, що він тримав, було схоже на іржаву бляшанку з сміттєвої розчавити. Етикетки не було, а з одного боку стирчав запобіжник. Він виглядав не більш небезпечним, ніж іграшкова бомба.
  
  
  «Це він, костя чого ти в Калькутті», — сказав Хоук. «Саморобні бомби».
  
  
  Її розсміявся. Це не може бути серйозним. Річ не здавалася реальною загрозою. — Нітрат калію, — сказав він. — Прагнення банку та детонатор. Вартість - дві рупії.
  
  
  «Два четвертаки», — підрахував її вголос.
  
  
  'Саме так. Досить дешево, навіть у такій країні, як Індія. Але ця штука досить потужна, щоб відірвати ногу або підірвати будівлю. Можливо, більш потужна, ніж воднева бомба, якщо ви зробите ih достатньо і використовуєте в якості політичного важеля.
  
  
  На цей раз була моя черга насупитися. Він здивував мене. Хок не був людиною, схильним до преувеливанию, але він говорив про саморобної жорсткості так, як якщо б це була атомна бомба. «За останню добу три російських будівель в Калькутті були зруйновані цими дешевими бомбами. Торгове представництво і дві російські фірми.
  
  
  Її запитав. - "Ну і що. З яких це тхір АХ турбується, що росіяни на це розлютяться?
  
  
  «Наші червоні друзі кричать про криваві вбивства. Поліція виявила, що консервні банки зроблені американською компанією National Can Company.
  
  
  «Але вони продаються по всьому відкритий басейн».
  
  
  'Не має значення. На нас тиснуть. Мова йде про відплату. І про це ходять чутки.
  
  
  — Чутки?
  
  
  «Говорити про великому повстанні».
  
  
  — В результаті якихось дешевих повна назва?
  
  
  Хоук жував погаслу сигару. Його обличчя було сумне. «Так, якщо підірвати ih досить в потрібних місцях...» Він знизав плечима.
  
  
  Він простягнув мені тонку папку з вибачається виразом обличчя. «Це поки все, що у нас є. Це проблеми міністерства закордонних справ дель, тому ми вирішуємо її через наше консульство. Я думаю, у них є зачіпка для тебе. Будь ласка, зв'яжіться з Ренді Світом. Він є контролюючим агентом АХ . Контактна інформація є на делле. Він зітхнув і виглядав невпевнено. Це було не схоже на нього. «Ми хочемо припинити це в зародку. У цієї справи є запах, який нам не подобається.
  
  
  Він знову замовк, немов шкодуючи про те, що сказав. «Дізнайся, хто виробляє бомби, і приділяти цьому нитка. Дій без обмежень.'
  
  
  У делле було два повідомлення від Ренді Спокої, більше нічого. Її міг би отримати більше інформації по газет. Її повинен був сліпо слідувати цієї інформації, і мені це не подобалося.
  
  
  Її, подивився на Хоука, очікуючи від нього більшого.
  
  
  — Ти знаєш стільки ж, скільки і ми зараз, Нік. Ми не могли дізнатися нічого про це», — сказав він. «З цим назавжди розібратися швидко. У нас немає часу на нас, на ретельну розвідку, нам навіть на ретельний аналіз. Так що будьте обережні. Ми поняття не маємо, на що вплутуватися.
  
  
  — Миле діло, — сказав я.
  
  
  «Хотілося б, щоб ми могли розповісти тобі більше. Ренді Світ говорить, що у нього є собака, яка займається може допомогти. Протягом року він вчив німецьку вівчарку виявлення вибухових активних речовин. Це майже нереально, але спробуйте. У цьому випадку нам треба все, що ми можемо отримати.
  
  
  Він струсив попіл з сигари і втер його черевиком в підлогу. «Ми мало знаємо про пересування російських в цьому районі. У них тут, як мінімум одна людина, а може і більше. І китайці теж можуть бути активні».
  
  
  "Мій камуфляж?"
  
  
  Хок дав мені портфель, паспорт і половину квитка на літак.
  
  
  — Ви Говард Метсон. Останній місяць ви хотіли дешеву селітру на Далекому Сході. Ви виробник феєрверків.
  
  
  Її взяв паспорт і подивився в нього, щоб запам'ятати, де її нібито народився і жив і де знаходилася моя фіктивна компанія.
  
  
  Сумка була сповнена паперів, пов'язаних з феєрверками, формулами, договорами руку втулки, стяжки-продажу, ручками і блокнотами. Достатньо, щоб пройти побіжний огляд. Хоук порився в кишені і витягнув ключ з готелю. Він дав це мені.
  
  
  — В кімнаті є шведів. Всі особисті речі, які вам потрібні. Удачі.'
  
  
  Він підійшов до дня, і вийшов, не озираючись. Їй знову опинився один. Побитий камінням і израненый, незнайомець в брудному місті, на місії, яка займається мало не вбив мене ще до того, як він почав діяти.
  
  
  Лікар, який відвідав мене, говорив на оксфордському англійською, і ретельно мене оглянув.
  
  
  «Кістки не зламані», — сказав він. «Внутрішніх пошкоджень немає».
  
  
  Він відразу втратив до мене інтерес. Він виписав рецепт на знеболююче і зник. Через годину вийшов її навколо лікарні, і шталь шукати таксі.
  
  
  Знову я стою зовні, на спеці, його думав про одяг, яку Хоук приготував для мене в готелі, і сподівався, що він вибрав легкий і крутий костюм. Але не тільки савченко змусила мене спітніти, коли її sel в кабіну. Це було завдання. Її панцир на ньому наосліп і без єдиної належної наведення або ключі. Мені це не сподобалося.
  
  
  
  Глава 2
  
  
  
  
  Бертрум Дж. Слокум виглядав типовим дипломатом. Він був вище п'яти футів, з сріблясто-сивим волоссям і ретельно підстриженими вусами. На nen були дуже блискучі балетні тапочки, дорогий костюм гарного крою і запонки на рукавах смугастої сорочки. Коли він простягнув руку, на його обличчі з'явилася швидка усмішка, яка займається тут же зникла.
  
  
  — А, містер Картер. Її чув про вас неймовірні речі.
  
  
  — Метсон, — сказав я. «Давайте звикнемо до мого камуфляжному імені».
  
  
  — Ах, так, звичайно. Він жестом запросив мене сісти в оббите синім оксамитом крісло поруч з его полірованим столом. На столі не було навіть телефону, щоб відвернути увагу від блискучого зернистого візерунка на nen.
  
  
  Він запитав. - "Ви були поінформовані про це, коли покинули Францію?"
  
  
  'Не повністю.'
  
  
  «Ммммм. Ну, було ще чотири вибухи, включаючи той, який ви тільки що уникли сьогодні. Російський консул офіційно поклав відповідальність на Сполучені Штати. Вони продовжують надсилати кошторису витрат на відновлення і список загиблих росіян. Поки що рахунок становить близько двадцяти мільйонів доларів.
  
  
  'Це смішно. Як вони можуть довести, що ми...
  
  
  «Вони не можуть».
  
  
  "Ми відповідальні за це?"
  
  
  — Ні, ні, звичайно, немає. Ми знали, як і всі інші. Вчора російські роздали всім співробітникам консульства пістолети. У них там двадцять шість чоловік, і я здогадуюся чому. Це одна велика шпигунська мережа, голоси і все. Він зробив паузу, і підсунув до мене через стілець конверт. «Вашингтон надіслав вам повідомлення. Воно закодовано. Вони також проінструктували нас повністю співпрацювати з вами.
  
  
  Слокум встав і підійшов до вікна. Провівши рукою по обличчю, він повернувся.
  
  
  «Картер... я маю на увазі Метсон... нам треба негайно покласти нитка цим бомбардуванням і струсити з себе росіян. Це перше пляма в моїй кар'єрі. Двадцять сім років на дипломатичній службі, а тепер ще й це.
  
  
  — Я зроблю все, що в моїх силах, містер Слокум. Але мені потрібно декілька речей. П'ятдесят патронів для стандартного 9-мм пістолет «Люгер», хороший невеликий автоматичний пістолет 25-го калібру та два осколкові гранати.
  
  
  — Містер Метсон! Його дипломат, а не торговець зброєю. Її розсміявся. «Ви хочете, щоб його провели дипломатичну розмову з терористом, який кидає в мене бомбу? Її застосовую свої методи, ви застосовуєте свої. Ще мені потрібна машина і тисяча доларів в рупіях, не більше двадцяти банкнот.
  
  
  Слокум на мить подивився на мене, і її побачив несхвалення в його погляді. В його особистій інтерпретації ранг її був ценымногие нижче его. Але в даний момент він потребував мені. Нічого не кажучи, він узяв трубку і почав віддавати накази. Поки він цим займався, його відкрив конверт, який він мені дав, і розглянув акуратно надруковані цифри і букви. Повідомлення було написано в пятигрупповом діалоговому коді AX. Її б вважав за краще негайно знищити повідомлення, але повідомлення з п'яти груп відразу не розшифруєш, тому її заклав його в хвилину.
  
  
  Слокум дав мені ключі від машини і стопку рупій, більшість навколо яких були сильно потрепанны, і все, що її готель. На кільці для ключів була вибита трикутна зірка в колі. Отже, ключі повинні були бути з «Мерседеса», можливо, з власної машини Слокама. Принаймні, він пішов на деякі жертви.
  
  
  «Містер Метсон, Вашингтон попросив мене нагадати вам, що це справа несе в собі насіння конфронтації між США і Росією. Створюється враження, що роль винуватця нам нав'язали, і ми не маємо рішенням довести свою невинність. Якщо нинішнє кількість вибухів збільшиться або загине більше співробітників російського консульства... — Він витер мочка. Слокум спітнів у своєму прохолодному кабінеті.
  
  
  — Що ж, тоді тут, в Калькутті, могла б початися велика партизанська війна. Американці і росіяни будуть вмирати в нейтральній країні — жахлива перспектива».
  
  
  — Якщо це станеться, містер Слокум, я вам не знадоблюся. Тоді вам потрібні морські піхотинці.
  
  
  Повернувшись через півгодини в свій готельний номер, її схилився над зашифрованим повідомленням, яке отримав по США. Інструкція була короткою.
  
  
  «Пропоную вам зв'язатися і підтримувати зв'язок з Чоэни Мехтой, дочкою відомого промисловця. Відомий як індійський агент класу M4, ih нижчий клас. Підвищення від кур'єра. Здається, працює тільки на неповний робочий день. Може бути корисною для гранти з особливими проблемами Калькутти. Відомо, що вона симпатизує США, але не розкриває свій камуфляж без необхідності». Повідомлення не мало великого значення, але, тим не менш, це була підтримка. У будь-якому випадку, це дало мені потенційного союзника, а ну в Калькутті було вкрай мало з ними тхора, як уряд США стало на бік пакистанців у ih війні з Індією. Її перегорнув телефонну книгу, поки нарешті не знайшов ім'я редактора англомовної газети. Її прикинувся письменником-фрілансером і отримав від нах більшу частину необхідної мені інформації. Чоени Мехте було двадцять два роки, близько п'яти футів росту, і вона була браміном з вищої касти. Вона вчилася в школі в Швейцарії і омелою репутацію любительки вечірок. Кожен день вона грала в теніс в клубі «Ракетка і боротьба» біля парку Майдан.
  
  
  Зустрітися з нею виявилося простіше, ніж її думав. Її тільки що був в клубі, де вона обігравала якусь англійку. Потім того, як віддав її бармену десять рупій, він сказав мені, що улюбленим напоєм Чойни був шипучий джин, тому його взяв із собою дві склянки, коли оболонка на тенісний корт.
  
  
  Вона вже здолала суперницю.
  
  
  — Гра закінчена, — сказала Чоени, прямуючи до сітки.
  
  
  — Цей удар варто того, щоб випити, — сказав я, простягаючи гей склянку.
  
  
  На її лобі з'явилася хмурость, яка займається знову зникла. - Її продовжував.
  
  
  «Будь хто навколо друзів в Монте-Карло порадив мені зайти до вас, якщо його коли-небудь буду в Калькутті. І голос її тут.
  
  
  'Так.' Голос у нах був низький і приємний, з легким англійським акцентом і відтінком снобізму. 'Друзі, які...?'
  
  
  Її посміхнувся. «Вибачте, її ніколи не називаю імен. Просто друзі.'
  
  
  Тепер в куточках її rta грала посмішка. Вона була красивою, зі світло-оливковою шкірою. У нах були карі очі, чорні і блискучі волосся, звисають у дві коси до середини спини.
  
  
  «Я думаю, ти жартуєш, але дякую за випивку», — сказала вона. Вона зробила ковток і повернула мені склянку. 'Хочеш потримати мене? Якщо ви хочете дочекатися закінчення змагань... ми можемо поговорити. Вона засміялася. — Про тих наших друзів в Монте-Карло. Її ніколи там не була.' Вона повернулася і показала мені свою вигнуту дупу під коротким білим тенісним сукнею. Їй був щасливий, що хтось АХ запропонував мені встановити контакт. Вона могла б трохи відволікти мене під час цього завдання.
  
  
  Чойни подавала добре, це була жорстка подача з ефектом обертання. Вона виграла останній сет, шість-один і підійшла до мене, витираючи піт з чола.
  
  
  'Непогано.'
  
  
  Вона сміялася. «Її або моєї гри?»
  
  
  'Обидва. Ти перша дружина, яку її побачив з відкритими ногами.
  
  
  Чойни розсміялася і взяла у мене свій напій. «Я скандалістка. У Швейцарії чи Лондоні це вважається дуже шикарним. Вона простягнула напій на кушетку і повернулася до мене, ліф її тенісного сукні підкреслював її красиву груди. Вона знала про ефект. — Ви американець, чи не так?
  
  
  — Насправді, і я шукаю, с хема б повечеряти. Як щодо цього?
  
  
  Вона виглядала здивованої. 'Чому?'
  
  
  «Ти красива, розумна, сексуальна. А її втомився, мені нудно, і мені потрібно з хема провести вечір. Її помовчав. «Вибачте, мене звуть Говард Метсон. Її по всьому Нью-Йорка, і її тут, щоб купувати феєрверки.
  
  
  "І вас цікавлять бомби?"
  
  
  'Так.'
  
  
  «Яке безумство». Вона помовчала. 'Чому б і ні? Ви тільки здивуєтеся, наскільки нудним може бути це місто. Що, якщо ми повечеряємо у мене в квартирі близько восьми годин?
  
  
  «Я не хочу завдавати тобі неприємностей...»
  
  
  «Я скажу своєму кухареві, щоб він був простіший». Вона розсміялася, встаючи. 'Її збираюся прийняти душ. Побачимося ввечері.' Вона повернулася й пішла до клубу. — Гей, її навіть не знаю, де ти живеш. Я пішов за нею. Вона зупинилася.
  
  
  — Містер Метсон, ви дізналися, що я буду тут, на тенісному корті. Ви дізналися, що я трохи подорожувала, і ви, швидше за все, підкупили кого-то, щоб дізнатися, що я п'ю. Впевнений, у вас не виникне проблем з пошуком місця, де її живу. Якщо у вас нічого не вийде, боюся, ви пропустіть свій вечерю.
  
  
  Вона знову повернулася і попрямувала в душ. Біля жіночої роздягальні її побачив, як вона зупинилася і заговорила зі старим похмурим чоловіком. Клубний астролог, подумав я. З того місця, де її зберігав, її міг бачити його бібліотеку астрономічних розрахунків в брусках по берести, і мені стало цікаво, питала вона в нього ради щодо мене.
  
  
  Его присутності нагадало мені про двох осіб-Індії... сучасної стороні, яку представляли мирські жінки, такі, як Чоени Мехта, і давньому минулому, цепляющемся за них щупальцями релігій і окультизму.
  
  
  Ця двозначність може ускладнити моє завдання. Покинувши клуб, її вирішив негайно зв'язатися з місцевим контролюючим агентом АХ . Можливо, він міг би допомогти мені краще зрозуміти цю культуру, де деякі люди ходили голими по вулицях і вимащували своє тіло попелом, у той час як інші вживали тіні і помаду.
  
  
  Її дуже мало знав про Ренді Світі, хоча чув його ім'я раніше. Він був повністю зайнятий і повинен був діяти, як сторожовий пес, і спостерігач, забезпечуючи безпеку для наших людей, які працюють в Індії або проїжджають через нах.
  
  
  Було майже чотири години, коли її дістався до его, крамниці, книгарні з звичайним убогим перед дверима. На цей раз це була жінка. Її міг сказати це за слова «рама», вытатуированному на її обличчі кілька разів на санскриті.
  
  
  «Харе Крішна, Харе Рама», — співала вона з-під сарі і шарфа.
  
  
  Його швидко пройшов mimmo нах. Наскільки мені відомо, вона також могла бути агентом, спостерігачем Ренді Світу або контрагентом комуністів.
  
  
  Її припаркував машину в двох кварталах від магазину і залишив «мерседес» перед солдатом-індіанцем стоять через убогу вулицю. Він стояв з рушницею біля плеча, і его її кивнути зрозумів, що він знайдений стежити за машиною.
  
  
  Вид его гвинтівки спростував повідомлення в змі про Вільгельміна в кобурі під моєю лівою рукою. А потім у мене був Хьюго, мій довгий стилет, надійне укритий у мого правого зап'ястя, звідки її міг дістати його в секунду.
  
  
  Їй був готовий діяти в Калькутті, і зберігав пильність. Її пройшов перед магазином, випадково, намагаючись побачити, чи є чорний хід.
  
  
  Навіть в половині п'ятого на вулиці все ще було душно і печені. Білі камені відображали на мене сонце з усіх боків. На розі її залишив Чоуринги-роуд і попрямував до задньої частини маленького книжкового магазину.
  
  
  Її панцир по вузькій вулиці і відчував, що щось змінилося. Ритм вуличних шумів був іншим. Елемент шум змістився. Її, озирнувся і побачив лише двох обірваних хлопчаків, нікому нічого навколо них не більше восьми років. У них були маленькі камені, прив'язані до мотузках, які вони цікавим чином розгойдували, починаючи вказівників, а потім обриваючи його, гра, в яку вони грали під час ходьби.
  
  
  Я пішов далі і оглянув магазини, як гуляє турист або бізнесмен, проводить вільний час в незнайомому місті.
  
  
  Не знаю, чому її, відчув себе ніяково, і не зважився увійти в магазин Ренді Світу. Магазин був тепер у кварталі позаду мене, і я зупинився, збираючись повернути назад, коли почув, як людина цілеспрямовано йде до мене.
  
  
  Его темп прискорився, і її інстинктивно розвернувся. Спочатку її побачив ніж, а потім руку, сжимавшую его.
  
  
  Індієць вилаявся по-индусски. Він тримав ножа низменному і напоготові. Через секунду її вихопив Хьюго в праву руку і попрямував до нападникові.
  
  
  Хлопець був гарний, але не фахівець. Він зробив випад, зупинився, повернувся і вдарив його. Але я знав, що він збирається зробити. Як ніби він завершив лише частину свого навчання. Його парирував удар, і мій меч глибоко встромився ему в зап'ясті. Він впустив ножа і спробував втекти, але його збив його нога. Перш ніж він встиг стрибнути на мене, її, притиснув ногу до його грудей і відштовхнув легке тіло від каменів.
  
  
  — Хто ти, кравець візьми? Він пробурмотів ім'я, але воно нічого мені не сказали. — Хто тебе послав?
  
  
  Він похитав головою. Її повторити штопора по-англійськи. Він все ще не відповів. Його зап'ясті кровоточили. Їй вказав на це, але він знизав плечима. Хема був цей хлопець? Її повинен був знати. Він просто грабував мене чи намагався вбити по замовленням?
  
  
  Її приставив лезо до його горла і поскоблив его шкіру, пустивши тонку цівку крові. "Хто?" — знову запитав її, в індуїстському мовою.
  
  
  Він відкрив очі у щирому жаху. Він відсахнувся. Її сильніше натиснув на лезо, і побачив, що вона прорізала на частку міліметра глибше. "Хто?" Її запитав знову. — Закір, — сказав він, скорчившись, ніж боляче. «Мене прислав Закір».
  
  
  — Закір, хто це?
  
  
  Він зойкнув і відкрив очі ще ширше, коли побачив кров, капає з його зап'ястя. Потім його мета ковзнула в бік, і він втратив свідомість.
  
  
  — Кравець візьми, — пробурмотів я.
  
  
  Її готель дізнатися набагато більше. Був мій камуфляж вже розкрито? Хто такий Закір? Може бути просто дешевий гангстер.
  
  
  Її, нахилився, щоб привести його до тями, але був вимушений здатися, коли на вулицю вийшла група строкато одягнених індіанців.
  
  
  Чоловік попереду був одягнений у сукні нареченого кольору охри і пишний головний убір. Його наречена у вуалі була вросла корінням йому символічним шовковим шнуром. За ними йшли весільні гості, дюжина або більш багато одягнених родичів.
  
  
  При вигляді крові, що ллється навколо чоловіка на тротуар, група завмерла. Вони очікувально дивилися на мене.
  
  
  У мене не було іншого вибору. Може пройти п'ять хвилина, перш ніж цей чоловік з ножем прийде в себе достатньо, щоб заговорити. До того часу повинна була зібратися велика юрба. Це була не ідеальна ситуація для допиту цієї людини.
  
  
  Її задавався питанням, чи був він один. Де-то в цьому вузькому провулку, ймовірно, мене чекав його колега? Я пішов швидше, потім вибіг через провулка і звернув на іншу вулицю, перш ніж зупинитися. Її спітнів у своєму новому костюмі, намагаючись зорієнтуватися.
  
  
  Її, знав, що цей чоловік намагався мене вбити, але чому? Тому що я був Ніком Картером або, може бути навколо того, що у мене було кілька рупій в кишені?
  
  
  Коли її, дістався до книжкового магазину, її вирішив увійти через чорний хід. Її зупинився в глухому провулку і критично оглянув його. Їй нікого не бачив, нічого небезпечного. Її обережно пішов у провулок.
  
  
  Якщо це був замах, як вони могли так швидко мене розкусити? Це міг бути водій таксі. Запропонувати десять рупій в якості винагороди, і ви зможете придбати половину аеропортових таксистів і водіїв рикш. Дізнатися долю високого американця було б нескладно. Немає місця, де гроші говорять так ясно, як в Калькутті.
  
  
  Її, підійшов до задньої день і повернув ручку. Двері не були замкнені. Його увійшов у кімнату, схожу на комору, і побачив молоду жінку, що сидить ірина. Його спокійно закрив двері і посміхнувся ей, щоб вона не закричала. На мій подив, вона посміхнулася у ревматизму.
  
  
  Вона була гарненькою, зі світло-коричневою шкірою, блискучими м'якими волоссям і зеленими очима, які контрастували з її індійським особою. Її тіло було гарної форми.
  
  
  «Ви, мабуть, американець», — сказала вона.
  
  
  — Простий, її не готель вас здивувати...
  
  
  Вона відмахнулася від моїх слів. — Мого батька тут немає, але він скоро повернеться. Він знає, що ви прибули до Калькутти. Мене звати Лілія Світу».
  
  
  Принаймні, мене чекали. Її, зітхнув з полегшенням. Ця частина операції, схоже, йшла за планом.
  
  
  Дівчина була одягнена в традиційну приталену білу блузку і сарі. Ee спідниця всіх кольорів веселки була довгого вільного покрою. Вона витончено піднялася з дивана.
  
  
  — Можу її зробити вам чашку кави?
  
  
  Вона провела мене в акуратну, світлу і пахучий вітальню. Більше нікого не було. У одній навколо стін стояв низький диван. Два дня в лівій стогони вели в інші кімнати, а відверті попереду була третя двері, ведуча в книжковий магазин.
  
  
  За звичкою її швидко опустив довідки про підслуховуючих пристроях. Дівчина подивилася на мене, нічого не питаючи. Її бачив, що ee батько підготовлено ee роботі.
  
  
  Я не очікував, що знайду що-небудь, але транзитний будинку іноді виявляється обманом. А в моїй роботі обшук будинку господаря не порушує етикет.
  
  
  Не було мікрофонів у звичних місцях, куди нібито випадковий відвідувач міг докласти ih прикріпивши шматочком розчину або клею. Не було мікрофонів нас на столі, на нас, на одвірках, нам під сидіннями стільців.
  
  
  Її тільки що прийшов до висновку, що Ренді Світ повинен бути краще, ніж його уявляв собі, коли побачив його... Це була канцелярська кнопка, яка займається виглядала трохи завеликою. Вона була втиснута в стіну біля вхідних день майже врівень з підлогою.
  
  
  Її обережно витягнув її і оглянув нижню частину. Тонкий шар пластики покривав мініатюрні приймач і передавач. Це був новий тип, але я прикинув, що ареал не перевищує 200 метрів.
  
  
  Лілі підійшла до мене і подивилася, що я роблю. Її приклав палець до губ, і вона спохмурніла. Перш ніж її встиг щось сказати, двері відчинилися, і в кімнату увійшов чоловік. Йому було сорок років, невисокого зросту, з гладко поголеною головою, у великих окулярах, як у Ганді, і носом, який кілька разів ламали і так і не вправили.
  
  
  Її підняв передавач в руці. Він подивився на нього, але нічого не сказав. Показав її ему, де знайшов. Чоловік вибив мікрофон навколо моєї руки і жбурнув його на підлогу під своїм жорстким шкіряним черевиком.
  
  
  — Я поняття не мав... — почав він.
  
  
  "Де ми можемо поговорити?"
  
  
  Ренді Світу провів мене через задні двері в провулок, де вже було темно. Мені знадобилося всього кілька хвилина, щоб почути все, що Світ знав про вибухи. Він не знав нічого того, чого я не знав. Її все ще був у темряві.
  
  
  — Ви знаєте якогось Закира?
  
  
  Світ кивнув. — Це звичайне ім'я в Індії. У мене четверо родичів по імені Закір. В одній тільки Калькутті ih повинно бути тисячі... — Він похитав головою. — Цей передавач... це моя вина. Її, думав, що вони мене не підозрюють, але тепер вони все знають. Її шталь для тебе марний.
  
  
  «І тепер вони знають, що ми знайшли один з мікрофонів. Можливо, вони додали ih ще, так що не дозволяйте їм почути нічого важливого.
  
  
  Її розповів йому про людину з ножем на вулиці. Він затамував подих. — Я не вірю, що цей чоловік намагався вас пограбувати. Це міг бути вбивця. Її спитаю.
  
  
  Повернувшись через кілька хвилина в книжковий магазин, її добре обдивився. Тепер вони знали, звук мого голосу. Так що мені доведеться стати приманкою для ih пастки, хема б вони нам були. Книжковий магазин був закритий, на вікнах були металеві поручні, і її стояв біля вікна, намагаючись зрозуміти, де може бути ih подслушиватель. Передавач мав обмежений радіус дії. З-за вікна її побачив з десяток місць, де міг сидіти хтось з трубкою приймача. Балкони через вулицю були б ідеальним варіантом. Але хто це? росіяни? Китайські комуністи? Власна розвідувальна мережа індійців?
  
  
  Він не міг пригадати, щоб мене коли-небудь викривали так рано на місії. Її, відчував себе мисливцем, виявили, що його переслідує ведмідь грізлі, якого він навіть не бачив.
  
  
  Перш ніж її встиг зібратися з думками, її побачив рух зовні. Це було швидке, непомітне рух, як у тварини, що переслідує свою здобич.
  
  
  Далі по вулиці до книгарні ковзнула друга тінь. Потім з'явилася ціла орда, десятки людських фігур з камінням, палицями і саморобними списами в руках.
  
  
  Перший камінь вдарився об залізні бильця, і відскочив назад. Наступним розбилося маленьке віконце в день. Потім велике вікно, за яким її зберігав, було розбите третім каменем. Її відскочив назад, щоб уникнути падаючого скла.
  
  
  — Ти їм потрібен, — гукнув позаду мене Ренді Світу. — Вони знають, що ти тут.
  
  
  Її погодився. Вони спробували закінчити роботу, яка займається була невдалою на вулиці, тільки на цей раз вони зробили це під прикриттям повстання.
  
  
  Її, відійшов від вікна і потягнув Лілі за собою. Її очі були широко розкриті від страху. Коли ми зайшли у вітальню, її батько замкнув за нами двері.
  
  
  — Пішли, — наказав я. "ти і твоя дочка... швидко через чорний хід."
  
  
  Він готель заперечити. Її обережно підштовхнув его k день. Він подивився на мене, моргнув, потім кивнув і повів мене до комори. Світ відкрив зовнішню двері і наполовину вийшов назовні. Його крик пролунав раптово, і він звалився назад у кімнату з трехфутовым списом у груди, а його м'які, серйозні очі були вже глибокими озерами смерті.
  
  
  Її зачинив двері і розбив єдину лампу в кімнаті.
  
  
  Ми опинилися в пастці, обложені як спереду, так і ззаду. Дівчина готелі щось сказати, але її вирішення науково-дослідних завдань гул запальною бомби в книжковому магазині. Ми були притиснуті — вогонь попереду, і натовп позаду нас.
  
  
  
  Третя глава
  
  
  Не встиг їй поворухнутися, як під дверима книжкового магазину потекла цівка палаючого бензину. Її перестрибнув через тіло Світу і присів біля стіни. Коли її відкрив задні двері на дюйм або близько того, goggle врізалася в дерево, і в двері врізалася дюжина каменів. Його швидко закрив двері і гримнув засув. Зазирнувши у вікно праворуч від дня, її побачив, як по портики вибігла постать, і швидко вистрілив, потім чого чоловік впав на землю. Початку другої злива куль і каменів потрапив у двері і розбив вікно.
  
  
  Лілі накинула килим на палаючий бензин і загасила полум'я, але незабаром вогонь в книжковому магазині вирвався з дерев'яною день.
  
  
  Її вже майже вирішив вибігти через чорний хід, коли вибухнула друга запальна бомба. Задні двері була хитатися палаючим бензином. Ми були замкнені в пастці.
  
  
  — Лілі, чи є інший вихід?
  
  
  Вона плакала майже істерично і трясла головою. Я пішов в інший ниткою кімнати. Він був увіткнути старими папками, картонними коробками, ящиками. Її потягнув ih вниз. Повинен бути шлях до відступу. Лілі присіла поруч з батьком і взяла його за руку. Її застрибнув на ящики і подивився вгору. Здається, там був якийсь виступ.
  
  
  Перелазячи через складені іншою інший коробки, її зрозумів, що вони знаходяться на вузькій сходах. Її піднявся наверх. Доріжка тяглася на всю ширину кімнати, а в кінці була двері. Її, підбіг до неї, знайшов ручку і повернув її. Двері були замкнені. Мій засадах вилетіла і потрапила в двері поруч з замком. Двері відчинилися. Ліхтариком її пронизав темряву і побачив ще одну щілину, але сходи, що ведуть униз, не було.
  
  
  — Лілі, йди сюди швидше.
  
  
  Вона здивовано підняла очі і схвильовано побігла вгору по сходах. Обережно пройшли перший будинок, потім почала другий. У третьому будинок відчинилися двері в ароматний вечірній повітря. Під нами лежав провулок. Її повис на карнизі і впав на землю. Її зловив Лілі, коли вона стрибала, і повів її до машини. Ми повільно поїхали. Позаду нас, ми могли бачити полыхающее полум'я книжкового магазину і чути сирени далеко. Коли ми були на безпечній відстані від орди, її зупинив «мерседес» і закинув голову.
  
  
  Її глибоко зітхнув і поринув у самогіпноз, яким навчився в США. Через кілька секунд її поринув у легкий транс. Мені здавалося, що я прокидаюся від довгого освіжаючого склепіння і чую, як Лілі тихо каже поруч зі мною.
  
  
  «Ми знали, що це відбудеться», — сказала вона, плачучи.
  
  
  "Хто?"
  
  
  «Мій батько і її. Коли він погодився працювати на вас, він сказав, що одного разу помре насильницькою смертю. Це була ціна, яку ми повинні були заплатити, щоб піти з жебраків прапора, щоб мати вдома і освіта. Тепер ми заплатили ціну.
  
  
  Її готель сказати щось втішне, але не міг знайти слів.
  
  
  "Куди ти прямуєш? У тебе є сім'я?'
  
  
  — «Не могли б ви відвезти мене до мого дядька? Може бути, він зможе подбати облад мені».
  
  
  Їй кивнув, і вона дала мені адресу. До нього залишалося всього кілька кварталів. Її висадив її перед великим будинком на Олд-Корт-Хаус Стертий.
  
  
  «Повинно бути, він працює допізна», — сказала вона. «Він завжди так робить».
  
  
  Коли вона вийшла, її назвав гей, назва мого готелю. — Якщо тобі знадобиться допомога, подзвони мені, Лілі.
  
  
  Вона подивилася на мене своїми цікавими зеленими очима і видавила навколо себе посмішку. «Містер Метсон, ви вже допомогли мені настільки, наскільки дозволили лякало. Ви врятували моє життя.'
  
  
  Вона повернулася і побігла до дня.
  
  
  У себе в готелі її оглянув номер, у разі, якщо до мене прийшов непроханий гість. Все здавалося в порядку. Її включив радіо, прийняв душ і одягнувся.
  
  
  Поки її зав'язував краватку, радіо Калькутти повідомило про ще одному політичному вибуху. На цей раз бомба влучила в будинок російського віце-консула, і комуністи були в люті.
  
  
  «Російський консул Андрій Соколов сьогодні зажадав, щоб індійські війська посилили охорону навколо всіх будинків російських чиновників і по всім об'єктам, пов'язаним з Росією», — повідомив ведучий. «Соколов також зажадав, щоб весь персонал консульства США був висланий з усього міста, якщо не будуть негайно припинені атаки на російський персонал і російську власність».
  
  
  Її тихенько свиснув. Це було щось нове в дипломатичних колах. Її ніколи не чув, щоб одна сторона просила іншу вислати дипломатів третьої держави. Наслідки були жахливими. Не дивно, що Хоук і Державний департамент сша були стурбовані.
  
  
  Але чому були здійснені теракти? Її досі тхора поняття не мав, чому на російських кидали бомби. А чому в Калькутті?
  
  
  Можливо, штопора було простіше. Індія була втіленням демократії в Азії. Англійці залишили потім себе структуровану систему, яка займається в одних місцях працювала дуже добре, а в інших була адекватною. Але в Калькутті вони зазнали серйозну невдачу.
  
  
  Можливо, Чоени Мехта, могла б дати мені пораду, необхідну, щоб дізнатися, хто стоїть за цими труднощами.
  
  
  Дізнатися її адресу було неважко, хоча в телефонній книзі его не було. Потім кількох телефонних дзвінків її був у дорозі.
  
  
  Вона жилки в одному з найстаріших «тузи» Чоу-ринги-рід, розкішний будинок, що стояв в стороні від дороги, на великій ділянці, оточеному високим металевим парканом, і покритому синьою керамічною плиткою. Пандус вів до пишним, але міцним залізним воротах. Сикх різко подивився на мене, сказав щось по телефону, потім зробив жест і відкрив великі ворота. Її в'їхав і почув, як позаду мене грюкнули ворота.
  
  
  Її припаркувався на під'їзній доріжці між Rolls-Royce Silver Cloud і пошарпаним Land Rover.
  
  
  Мене чекала молода дружина, і проводила мене через передній двір, mimmo саду з навісом, по стежці mimmo біля басейну і через двері на іншій стороні величезного особняка.
  
  
  У Чоени була проживання у флігелі великого будинку. Вона зустріла мене біля дверей.
  
  
  — Ти знайшов мене, — сказала вона і посміхнулася. — Я дуже сподівалася, що ти зможеш це зробити.
  
  
  Вона повернулася і показала мені гарне сарі, яке було на ній. Рука і плече з-під м'якою, ніжною синьої блузи було видно, але більшу частину ih приховував шарф, свисавший з її лівого плеча і заправлений під праву руку. Це був шовковий хустку сотень кольорів, з хитромудрим візерунком, з цієї, а який-mde фігурками, вишитими вручну по шовку. Сарі розвівалося по підлозі. «Красиві... і жінка, і сарі».
  
  
  Вона посміхнулася і подивилася на мене своїми карими очима.
  
  
  — А ви, сер, добре і дорого одягнені, але пістолет видний у вас з-під лівої руки. Всі американські виробники феєрверків носити зброю?
  
  
  Її розсміявся, щоб приховати своє здивування. Більшість досвідчених очей не можуть виявити Вильгельмину, тому що вона потопає в моїй куртці. Але цю куртку дав мені Хоук, і вона була не так добре різати, як мій.
  
  
  «В чужій країні ніколи не знаєш, чого очікувати».
  
  
  Чони не стала уточнювати. Вона окинула кімнату помахом руки. — Що ви думаєте про моїй кімнаті?
  
  
  Це була захоплююча кімната. Помісь поганих модемів і поп-арту з відтінком чорного гумору. Їй так і не сказав, вона спохмурніла.
  
  
  «Не будь жорстоким, ти повинен бути добре обладнаний до мене».
  
  
  'Чому?'
  
  
  «Голос як інакше справити враження на жінку».
  
  
  — Чому її повинен справити на тебе враження?
  
  
  «Всім відомо, що американські чоловіки намагаються спокусити кожну зустрічну жінку».
  
  
  Вона кивнула комусь, кого його не бачив, і проводила мене до складним скляним дверям, які відкривалися на приємний балкон. Там росли квіти, невеликі чагарники і дерево. Хоча її і вступив на перший поверсі, ми були тепер на другому поверсі, з видом на річку. Під собою її побачив жовті язики полум'я маленьких багать.
  
  
  — Похорон, — пояснив Чоени. — Це місце кремації на приплив Гангу, річки Хуглі.
  
  
  Мені було цікаво, чи виконує зараз Чоени завдання, чи знає вона, хто її на самому делле, і вона знає що-небудь про напад на магазин він вночі. Вона нічого не сказала. «Сім'я відносить тіло до річки для очищення», — сказала вона. «Тоді син раздробит череп».
  
  
  — Череп розбивають? — недовірливо запитав я. — У трупа?
  
  
  «Для estestvenno; назавжди звільнити душу до того, як тіло буде спалено».
  
  
  — А попіл?
  
  
  — Його кидають у річку Доми, касти, яка займається займається кремацією для нас. Потім просіювання попелу на виявлення золотих кілець і тому подібного. Так вони забезпечують собі засоби до існування».
  
  
  Потім вона повернулася і взяла склянку хересу у слуги, який підійшов до нас з підносом. Її зробив ковток і виявив, що це чудовий херес.
  
  
  Незабаром наймичка повернулася і оголосила, що eda подана. Її очікував фантастичної індійської їжі, багато рису і каррі, але, як сказала Чоени, ми взяли на себе, як сільські жителі. Eda була майже убогою, незважаючи на лотки із золотою облямівкою і столові прилади навколо дорогого срібла, має форму кола.
  
  
  'Кабачок,' — сказала вона, коли її ель-зелений овоч.
  
  
  «І чапаті», — додала вона, коли його проткнув виделкою плоску булочку у формі млинця. Був сочевичний соус з рисом і кілька шматків козячого м'яса, але навряд чи це була розкішна eda, яку очікував в такому будинок, як сл.
  
  
  Чоени пояснив: «Ця проста eda сільських жителів нагадує мені, що я нічого не заробила. Без багатств мого батька... — Вона замовкла і підняла очі. "Ви розумієте це?", - запитала вона.
  
  
  Їй кивнув. Бідність, злидні, смерть, які щодня гуляли вулицями Калькутти, підкреслювали її слова. Її, сподівався, що цей вдумлива, красива жінка була на нашій стороні.
  
  
  Потім вечері ми пішли до вітальні, і вона увібрала в себе стереозвук. Музика була східної, хоча я не думаю, що вона чекала, що я оціню дисонанси барабанів, тарілок і звучання шарманки.
  
  
  «Мені цікаво дізнатися щодо тебе», — сказала вона, я стою, навпроти мене, скромно схрестивши руки на грудях. «Мені цікавий чоловік, який йде на все, щоб зустріти жінку, яку він ніколи не бачив, чоловік, який також носить зброю».
  
  
  — Ти й сама не зовсім прозорою, — сказав я. «Більшість красивих жінок проігнорували б таку незграбну спробу зацікавити ih».
  
  
  Вона розсміялася і пройшла mimmo мене до вбудованому бару через всю кімнату.
  
  
  — Ви коли-небудь стріляли в кого-небудь, містер Метсон? — різко запитала вона.
  
  
  Її взяв її за руку, повернув до себе і потягнув уперед. «Тільки в красивих жінок, які занадто багато говорять».
  
  
  Вона була готова, коли її, нахилився, щоб поцілувати її. Вона обвила руками мою шию і притиснула моє обличчя до свого. Поцілунок почався м'яко, потім посилився, поки наші губи не розійшлися, і мій язик не проник в її рот. Вона тихо зітхнула, потім випустила руки і відійшла від мене.
  
  
  — Думаю, пора поговорити, — сказала вона. "Ми тільки що зустрілися, і я не знаю тебе і..."
  
  
  Мої губи ковзнули по м'яких місцях внизу її шиї, і її заперечення пролунали м'яко.
  
  
  Через кілька хвилин ми були в її спальні, двері були замкнені, і її тільки що знову поцілував її. Ми лежали на ліжку. Чоэни тихенько засміялася, села і зняла з сари красивий довгий шарф. — Ходімо купатися, — запропонувала вона.
  
  
  'Ти серйозно?'
  
  
  'Так, звичайно. Відкрито зараз.' Вона облизала губи кінчиком язика. — А тепер ти повинен сказати, що у тебе немає з собою плавок.
  
  
  «Мені це не потрібно».
  
  
  Її допоміг гей розстебнути синю блузку і виявив, що на ній немає ліфчика. Її груди набрякли, повні і дозрілі, і закінчувалися твердими темними сосками. Вона знову поцілувала мене, і її губи припали до моїх. Вона розстебнула мою сорочку, і через мить ми обидва були голими.
  
  
  Вона взяла мене за руку і обережно проходила через весь будинок вниз по сходах до басейну. На далекій стороні були лампи. Пара шезлонгів сиділа вдома, ступенів на дрібній стороні.
  
  
  Вона підбігла до краю і плавно пірнула у воду. Її пірнув через мить. Її просив ee під водою, підплив до неї, поцілував у губи і міцного обійняв. Нарешті ми обнялися, задихаючись.
  
  
  Не було причин щось говорити. Ми підпливли до сходів, і він провів губами по її щоках до шиї, плечах і набряклою грудей. Вона ахнула, коли мій рот зімкнувся навколо гострого соска. Вона ковзнула назад у воду і притягла моє обличчя до плоского живота нижче свого пупка.
  
  
  За мить ми знову були на сходинках, і ee тіло погладило мою груди, потім погладила мій вологий життя і ковзнуло нижче, поки він не застогнав від задоволення.
  
  
  Її посадив ee відверті, зачерпнув у руки води, вилив на її гладкі грудей і дивився, як вона тече між і навколо піднімаються пік. Вона штовхнула мене назад у воду, потім повернулася і поманила мене, полуплавая, широко розставивши ноги. Її обережно ковзнув вперед, проводячи руками по ee високим засмаглим холмикам, погладжуючи плоскі соски, поки вони не стали високими, твердими і запитливо збудженими. Її, нахилився вперед і ковзнув ротом від одних грудей до іншого, поки не почув її тихий стогін і вона не потягнулася до мене.
  
  
  Її ковзнув по ній в & nb, як амфібії, щільно притиснув її до себе, потім сильно і точно штовхнув її, вона випустила крик боляче і прапора дозволу на виконання. Ми пірнули, обійнявшись, під воду. Через кілька хвилин ми вийшли через води знову. Вона підняла ноги і обвила ними мою спину. Ми дрейфували м'якими, ніжними рухами в якомусь фундаментальному ритмі, який посилав ударні хвилі по нашим тілам.
  
  
  Її почув, як вона скрикнула, коли ми знову почали тонути. На цей раз ми перекинулися, але не гальмували.
  
  
  Її, відчув, як вона простягла руки, щоб підняти нас нагору. Коли ми спливли на поверхню, Чоени видав довгий і тихий стогін, щось на зразок первісної подиху задоволення і звільнення.
  
  
  Ми повільно попливли назад до східців, все ще обнявши один одного. Якийсь час ми лежали, дивлячись на зірки, тихо шепочучи один одному.
  
  
  Двадцять хвилина потому ми вийшли через води, такі розслаблені і освіжені, що я майже забув на мить, навіщо її було в Калькутті.
  
  
  Ми витерли ще один інший і пішли назад в її спальню на верхньому поверсі будинку, звідки відкривався вид на мільярди вогнів Калькутти.
  
  
  Вона прибрала волосся з моїх очей.
  
  
  — Ви маєте справу з зовсім іншими речами, чим феєрверки, чи не так? Ви прибули сюди, в місто, сьогодні вранці. Ви пішли до консула США, а потім вирішили познайомитися зі мною. Чому?'
  
  
  Її нічого не говорив.
  
  
  Більшість американських бізнесменів, які приїжджають до Калькутти, не мають доступу до особистого автомобіля американського консула. Її бачила цю машину сто разів. Ви повинні бути хема-то особливим. А Петсі за Calcutta News — моя подруга. Вона подзвонила мені сьогодні ніяк не коли, і сказала, що хтось питав мене. Чоени тихенько розсміялася. «Мені довелося зіграти додатковий сет, поки його чекала твого доходу». Вона поцілувала мене в ніс. «Я радий, що дочекалася».
  
  
  Моя первісна паніка зникла. Вона могла дізнатися обладнання всьому цьому з індійської секретної служби, а міг і сам переконатися в цьому. Вона була яскравою жінкою. Те, що вона сказала, могло виходити навколо простого спостереження.
  
  
  Його поцілував її дражливі губи. «Чому красиві жінки завжди ставлять найбільш складні питання?»
  
  
  — У мене є ще один для вас. Хочеш залишитися тут зі мною, поки будеш в Калькутті?
  
  
  Ми обидва були всі голі. Її, подивився на її чудове тіло, поцілував повні груди і сказав: «Її готель би провести все свій час з тобою, Чоени».
  
  
  — Красиво, — сказала вона, знову притискаючи мої губи до своєї тремтячою грудей.
  
  
  Коли прийшов туди в 2 години ночі, біля входу в готель стояв озброєний солдат. У нього був пістолет у кобурі, а гвинтівка на плечі. Коли її проходив mimmo нього, він віддав честь.
  
  
  На наступний ранок її, встав в дев'ять годин, тому що у двері постукали. Прийшов кур'єр з посилкою. Це була нагальна прохання зателефонувати в консульство. Одягнувшись, її включив свій транзисторний приймач і зловив нитка кварталі поточного Радіо Калькутти.
  
  
  «...і консул сказав, що будівлі завдано значних збитків. Минулої ночі були обстріляні ще дві будівлі пов'язані з США: бібліотека Інформаційної служби США та офісу American Express в центрі Калькутти».
  
  
  Судячи з усього, в ту ніч ситуація погіршилася. Росіяни в Калькутті більше не були єдиною метою. Тепер розбиралися і з американцями. «Консул США більше не коментував, — продовжив пішов далі, — і поліція відмовляється робити припущення щодо того, чи пов'язані останні інциденти з недавніми вибухами майна Радянського Союзу. Зарубіжні новинки...
  
  
  Її вимкнув радіо, швидко одягнувся і подзвонив у консульство. Їй подзвонив Слокуму, як і очікував, і він готель поговорити зі мною відкрито зараз. Її був у його кабінеті через десять хвилина.
  
  
  У вікно бачив, як невелика бомба пошкодила кут великої будівлі. Робітники вже були зайняті усуненням пошкоджень, а поліцейські рилися в завалах.
  
  
  Що стосується Слокама, то его і впевненість у собі похитнулася. Його руки тремтіли, коли він намагався запалити сигарету. Стілець, вчора такий акуратний, тепер був завалений паперами, і йому довелося шукати попільничку.
  
  
  "Ти чув?" — запитав він напружено. Комір його білої сорочки був розстебнутий, і він не голився. У мене було відчуття, що зараз він більш чутливий до таких людей, як її, ніж коли ми вперше зустрілися.
  
  
  — Про три вибухи?
  
  
  «Всього було сім, у тому числі дві наші машини вибухнули. Її тільки що говорив по телефону з російським консулом, який заявив про свою невинність. Ми запитали у посла в Нью-Делі дозволу запросити прибуття індійських військ для захисту консульства та інших американських об'єктів».
  
  
  Слокум встав і жестом запросив мене йти за ним. Ми вийшли на вулицю і таку гру в «мерседес», який він мені позичив.
  
  
  «Я повинен показати вам, що-що, що ви знайдете цікавим», — сказав він. «Я не стверджую, що знаю справжню мету вашої присутності тут, але я розумію, що я повинен надати вам максимальну підтримку та сприяння в цьому делікатному питанні».
  
  
  Він зупинив машину в полуквартале від великого кам'яного будинку. Червоний прапор з серпом і молотом майорів над будинком. Три десятки озброєних індійських солдатів стояли на сторожі з двох сторін будівлі. Обидва входи були захищені барикадами навколо мішків з піском. Це було схоже на декорації до військового фільму.
  
  
  «Соколов, російський консул тут, каже, що він готовий діяти негайно, якщо его будівель будуть піддаватися новим бомбардуванням. Це було вчора. Тепер він журиться, що не мав ніякого відношення до нападу на нас».
  
  
  — Отже, почалася ескалація, — сказав я.
  
  
  «Вся ця ситуація розвивається як сніжний ком, її бачив, це в Алжирі. М'яч починає котитися, і раптом він летить так швидко і стає таким великим, що ніхто не може зупинити його. Занадто багато різних сторін воюють одного з одним. Якщо з цим не покінчити, ми опинимося на пороховій бочці. І якщо ця бочка вибухне, індійський уряд може бути повалено. Калькутта може дуже швидко перетворитися в місто, де тисячі бунтівників будуть бігати з бомбами, або палаючими смолоскипами і битися одним з одним, щоб побачити, хто першим підпалить гніт. І тоді ми опинимося відверті посередині.
  
  
  Її знову подивився на барикаду навколо мішків з піском і зрозумів, що він правий. Готель би їй бути де-небудь в іншому місці.
  
  
  — Ви плануєте розставити вартових навколо консульства, чи не так?
  
  
  Слокум кивнув. — Ми найняли п'ятдесят чоловік зі зброєю. Ми будемо використовувати ih, поки не отримаємо індійських солдатів».
  
  
  'Хороший. Де знайти осколки, зібрані поліцією потім вибухів?
  
  
  — Вони у Амартии Раджа по поліції. Він також є членом Червоного калькуттського комітету та радником командувача генерала, який зараз командує Західної Бенгалією в умовах внз положення. Він чудова людина. Слокум записав адресу і дав його мені.
  
  
  — А що стосовно речей, про які її просив?
  
  
  «Я велів покласти ih в стійці», — сказав він. Він повільно проїхав mimmo російського консульства і попрямував назад у свій кабінет. Він зупинився на тротуарі, і він прослизнув за кермо, коли він вийшов.
  
  
  Їй передзвонив йому і попросив почекати, поки її напишу телеграму з найвищим пріоритетом, і попросив відправити її для мене в Вашингтон.
  
  
  Її знову привезли двигун, але він поклав руку мені на плече і виглядав задумливо.
  
  
  — Належить збори, що може вас зацікавити... спеціальне зібрання Червоного Калькуттського Комітету. Ми з Соколовим запрошені. У комітет входять десять, п'ятнадцять ділових, культурних і військових діячів. Це спроба вирішити проблеми, які розривають це місто на частини».
  
  
  «Схоже на засіданні Торговельної палати», — заперечив я. «Навряд чи це моя спеціальність».
  
  
  — Це організував полковник Чанг Ву. Захоплюючий хлопець. У нього є великі інтереси в судноплавстві і сталі, а також в більш ніж п'ятдесяти інших підприємствах. Він стояв поруч з Чан Кайші, коли старий генералісимус боровся з комуністами в материковому Китаї. Він відправився в Індію, потім того, як Чан зазнав поразки. Тепер він мільйонер, дуже багатий, акуратний людина, якій є що втрачати, коли Калькутта загориться. Він сказав мені, що побудує для нас і російських міст світу».
  
  
  — І як мені втручатися?
  
  
  Він спохмурнів, обмірковуючи свій ревматизму.
  
  
  — Ви повинні бути бізнесменом, експертом з боєприпасів. Має сенс скористатися твоїми талантами зараз, коли ти в місті. Це виправдання, яке віддав її поліції, коли говорив їм, що ви хочете дослідити осколки бомби. Між іншим... — Він зам'явся, і я побачив, що він шукає правильний ревматизму. «Ну, я маю на увазі, що при даних при інших обставинах у зустрічі з комуністами є елемент ризику. Нарешті... ї бомбу в консульстві... Ну, вона могла кого-небудь убити... мене, наприклад. І у вас є... як би це сказати... досвід у подібних речах.
  
  
  Її душа посміхнувся. Він був наляканий, і раптом її шталь цінних іншому.
  
  
  — Звичайно, — сказав я. 'Її прийду.'
  
  
  «Будинок Світу», — сказав він. «Китайський ресторан на Парк-стертий».
  
  
  Він зітхнув з полегшенням, і назвав час. Він свиснув, проходячи через ворота, і мені захотілося накричати на нього, щоб він сказав правду. Те, що я був поруч з ним, не означало для нього ніякого захисту.
  
  
  Ніхто не був у безпеці в Калькутті, поки в кожному куточку міста вибухали бомби.
  
  
  
  Глава 4
  
  
  
  
  Її відчував зростаючу напругу в місті, коли їхав за адресою, на вулиці Олд-Корт-Хаус. Натовпи заповнили вулиці. Тільки високі двоповерхові автобуси здавалися досить потужними, щоб борознити людські ріки, тому його поїхав щиро за одним по всьому автобусів, щоб він розчищав шлях перед собою. Останні кілька кварталів діти на тротуарі дізнавалися у мені американця і бігли поруч з машиною, насміхаючись і відпускаючи грубі зауваження в індуїстському діалекті, якого я не розумів. Дорослі з цікавістю дивилися на мене і задовольнялися кислим обличчям, що свідчить про зростаючу ненависті до іноземців, що вчинило стільки насильства в ih місті. Коли її дістався до поліцейського управління, її, був здивований, побачивши, що це була будівля, де її висадив Лілі Спокою минулої ночі. Це було очевидно, але мені якось і в голову не приходило, що її батько може бути родичем поліцейського. Такого агенту, як Ренді Світ, потрібні були контакти в офіційних колах, щоб бути корисним і АХ.
  
  
  Спереду будівлю було строго офіційним, з традиційними колонами і широкими зношеними сходами, де жебраки чекали роздаткового матеріалу. У задній частині знаходилися житлові приміщення чиновників. Коли її панцир з широкого кам'яного тротуару, до мене підійшли двоє співробітників служби безпеки. Мене ввічливо запитали, чого хочу. Коли їй сказав, що хочу поговорити з містером Раджем, мене впустили через бічні двері. Її зіткнувся з секретаркою і за мить опинився у великому кабінеті зі сталевим столом, шафами для документів і голою лампочкою, що звисає зі стелі в центрі кімнати.
  
  
  Амартія Радж був значним чоловіком, більше п'яти футів зростанням, широким і міцного складеним, що було незвично для індійця. Він був одягнений в західний костюм, але на обох зап'ястях у нього були мідні браслети шириною два дюйми. — А, містер Метсон, — почав він. «Ваше консульство дзвонили... сказали, що ви приїдете».
  
  
  Він простягнув руку і жестом вказав мені на стілець навпроти свого крісла.
  
  
  «Я тут, щоб купувати феєрверки та порох, — почав я, — але містер Слокум попросив мене поспостерігати за цими терактами, тому що вибухівка — моя спеціальність».
  
  
  Тонка усмішка розповзлася по обличчю поліцейського-індійця, і він зрозумів, що він нас на секунду не довірив моєму розповіді про моє прикриття, але, мабуть, не збирався нападати на мене з цього приводу.
  
  
  «Зрозуміло, що американці хочуть залучити до цієї справи своїх людей. Ми надамо вам всю можливу допомогу».
  
  
  «Ble щорічно осколки бомби?»
  
  
  «Звичайно», — сказав він, повернувшись до шафи, де розпакував іржаву банку. «Це ціла бомба, яка займається не вибухнула, хоча у нах згорів гніт». Це було майже те ж саме, що бомба, яку показав мені Хоук, за винятком того, що з обох сторін у банку були пробиті отвори, з'єднані довгим шматком мотузки.
  
  
  «Забудьте про відбитки пальців, містер Метсон, — сказав він. «У нас є кілька примірників, але по восьми мільйонів чоловік в Калькутті у нас дуже мало відбитків пальців, у наших справах».
  
  
  — Для чого ця мотузка?
  
  
  — Ми цього не знаємо. Може бути, щоб нести цю річ. В Індії ми улюблений врівноважувати речі. Жінки несуть на головах глечики, кошики, навіть камені. Хлопчики і дівчатка прив'язують мотузку до невеликих предметів, щоб нести ih, наприклад, до книги або пляшці. Тоді вони можуть розхитувати цю штуку на мотузці, зупиняти її, гратися з нею під час ходьби». Радж підняв бомбу за мотузку і показав мені, як її можна розгойдувати. «Але я дійсно не можу уявити, щоб хтось розмахував цією штукою, як іграшкою».
  
  
  — Є якісь сліди?
  
  
  Радж підійшов до вікна. «Ми не так ефективні, як ваша поліції у Сполучених Штатах. І у нас вісім мільйонів підозрюваних. Кажуть, в Калькутті вбивцю можна найняти за десять рупій, а банду — за п'ятдесят рупій.
  
  
  — Знайшли що-небудь цим вранці, потім нападу на консульство?
  
  
  Він стомлено похитав головою і повів мене по коридору в поліцейську лабораторію. Протягом години він з гордістю демонстрував мені процедури, яких вони дотримувалися при ретельному вивченні кожної атаки.
  
  
  Але коли екскурсія закінчилася, її нічого не знав більше, ніж раніше. Бомби всі були примітивні, саморобні. Не більше, ніж банки, наповнені калійної селітрою.
  
  
  Радж безпорадно знизав плечима. — Кілька шматків мотузки, я намагаюся банку... це все, що залишили наші терористи. Це дуже засмучує. Здається, вони з'являються по всьому нізвідки... невидимі, нечутні — поки не станеться вибух». Він пообіцяв тримати мене в курсі, але вивів мене навколо будинку так майстерно, що я похитав головою. Її нікуди не потрапив.
  
  
  Потім її побачив Лілі. Вона була у дворі одного навколо будинків за поліцейським ділянкою.
  
  
  Її, відвернувся, не хочу, щоб вона мене побачила, але вона покликала мене і побігла до мене. Перш ніж вона підійшла до мене, її побачив собаку, яку вона вела, прекрасну німецьку вівчарку, дуже сильного звіра.
  
  
  — Це для вас, містер Метсон, — сказала вона, зупинившись з собакою. Вона подивилася на мене зеленими очима, в яких усе ще відбивався шок від смерті її батька. Вона здавалася такою пригніченою, що я не відразу її зрозумів: «Це Принц», — сказала вона. «Мій батько тренував його... він готель, щоб він був у тебе».
  
  
  Звір спокійно сидів поруч з нею, і він згадав, що сказав мені Хоук. Ренді Світ підготовлено собаку винюхувати вибухівку.
  
  
  «Він був у нас в конурі», — сказала вона. — Її забрала його сьогодні вранці. Ця красива тварина. Він може ...'
  
  
  Її заклав руку на плечі, і вона замовкла на півслові. — Добре, — сказав я. — Я візьму його.
  
  
  Вона знову здавалася здивованим, але її погляд простежив за моїм, коли її, глянув у вікно офісу Амартии Раджа.
  
  
  — О так, дядько Радж. Він був дуже добрий зі мною. Але сьогодні її їду в Мадрас. Там живе моя заміжня сестра, з якою її буду жити. Її буду в порядку.'
  
  
  Її внутрішньо застогнав. Якщо у мене коли-небудь було прикриття для цього завдання, його б його вже втратив.
  
  
  — Ти знаєш дядька з учорашнього дня? — Він знає, хто вона? Вона прошепотіла «ні» і сказала, що тільки скаже йому, що я інший, що я прийшов, щоб висловити свої співчуття у зв'язку зі смертю її батька. Потім вона взяла собаку на повідець і передала мені.
  
  
  — Візьми його з собою, — сказала вона. — Так готель мій батько. Вона побігла назад до будинку, залишивши мене одного на під'їзній доріжці, що веде на вулицю. Її бачив, що Амартія Радж все ще спостерігає за мною, але зробив вигляд, що не помічаю його.
  
  
  Її швидко підійшов до машини і спробував сісти в нах, перш ніж худорляві хлопчаки, які зібралися навколо машини, знову впізнали в мені американця. Її б зробив це, якби собака не відмовилася. Коли її відкрив задні двері «Мерседеса», він відскочив назад і висмикнув ремінь навколо моєї руки. Він повернувся і загавкав, мабуть, збитий з пантелику. Не злякавшись, якісь хлопці підійшли, кричали на мене і дражнили тварина палицями. Собака вишкірила зуби, але ніяк не відреагувала на потрапляють в нах камені.
  
  
  Її наказав гей сісти в машину, але вона проігнорувала мене. Вона опустила голову і принюхалася, потім стрибнула до групи вуличних хлопчаків, що оточили мене.
  
  
  Раптово вона кинулася на маленького хлопчика і ударив тендітне тіло на рівні плечей. Хлопчик скрикнув і підняв руки, щоб відсунути вискалені зуби. Кров хлинула навколо рани перш, ніж її встиг стрибнути до звіра і стиснути пальцями его нашийник.
  
  
  Атака закінчилася так само швидко, як і почалася. Поранений хлопчик скочив на ноги і втік. Інші теж розійшлися, і він залишився з Принцом у машини наодинці. Він виляв хвостом і посміхався мені, немов очікуючи комплімент. Її погладив його по морді, а потім штовхнув на заднє сидіння «Мерседеса». — Бастард, — сказав я, сідаючи за кермо. Як і все інше в цьому делле, він був марний.
  
  
  Оскільки я не міг позбутися від нього відразу, її тримав його при собі, поки не повернувся в готель. Там я найняв індійця, щоб той наглядав за ним. У мене залишалося ще кілька сервіси хвилина, тому їй зателефонував Чоени. Її готель сказати щось про вчорашньому вечорі, але не отримав відповіді, тому її задовольнився тим, що гей винесли квіти болісно виглядає швейцар, від якого пахло ганджей, наркотиком, що полегшує страждання багатьох індійських бідняків...
  
  
  Протягом наступних півгодини її обдзвонив всі хімічні заводи, до яких зміг дістатися, і повідомив їм, що зацікавлений в покупці п'яти тонн нітрату калію для використання в своїх феєрверках. Її знайшов лише дві компанії, які сказали, що у них є експортні ліцензії і вони можуть мені допомогти. Її записав адресу для можливої подальшої перевірки. Я не міг дозволити собі втратити наші найменшого шанс. В половині одинадцятого її, повернувся у великий «Мерседес» і поїхав у Будинок Світу. Я не бачив багато китайців в Калькутті, але біля ресторану, схоже, справи йшли добре. Слокум чекав мене у день. Її прибув на п'ять хв раніше.
  
  
  «Наші російські друзі ще не приїхали», — сказав він, коли ми пройшли mimmo столів в бічну кімнату з місцями на двадцять чоловік. «Полковник Ву прибуде сюди, як майбутній голова. Він каже, що дуже довіряє своїй миротворчій місії».
  
  
  Ми почули росіян ще до того, як вони увійшли. Серцевий, глибокий сміх луною рознісся по тонких стін, супроводжуваний розкотистим голосом.
  
  
  — Це Олександр Соколов, головний по росіян тут, — сказав Слокум. «Его основна робота — шпигунство». Потім двері відчинилися.
  
  
  Соколов був маленьким і кремезним. Він був одягнений в товстий двобортний костюм і витер хусткою піт з лисини. На частку секунди її побачив проблиск впізнавання в його очах; потім він подивився на мене так, як ніби ніколи мене не бачив. Але він мене впізнав. Його зустрічався з Соколовим, або Вольгинтом, або полковником Зеро, як мінімум двічі, і обидва рази наша шпигунська гра закінчувалася внічию. Але обидва рази його виконав свою місію, і він вийшов з достатньою честю, щоб врятувати свою голову і в Москві.
  
  
  Слокум зробив пропозиції своїй гладкій дипломатичній манері. Його посмішка Соколову здавалася щирою, хоча знав, що він ненавидить цю людину і те, що він відстоює. Увійшло більше людей, в тому числі р-н Радж за поліції, якого всі присутні, здавалося, поважали.
  
  
  Було представлено більше людей, а потім повернувся полковник Ву. Він був єдиним китайцем середовищ нас. Це був невисокий чоловік в окулярах, який нервово ощупывал свою цапину борідку, коли шелл до головного столу і жестом запрошував усіх сісти. Він говорив на индусском мовою, і, враховуючи, що він прожив у Індії двадцять років, его індуський був поганим.
  
  
  «Панове, зараз дуже поганий час. Погано для бізнесу, якщо бомба вибухне. Погано для російської, погано для американця, погано для усіх».
  
  
  Полковник говорив про своє погане индусском ще п'ять хв, розповідаючи про великі успіхи, досягнуті комітетом ослаблення напруженості і налагодженні більш тісних зв'язків з військовими і цивільними адміністраторами. Потім він наполягав на тому, що вся ih робота буде марною, якщо ця конфронтація між Сполученими Штатами і Радянським Союзом продовжиться.
  
  
  Він зробив знак офіціантові-індійцеві, який простягнув йому стопку паперів.
  
  
  Він гордо вклонився і посміхнувся, як самовдоволена людина, що прагне домогтися успіху там, де інші зазнали невдачі.
  
  
  «Я знайшов гарне рішення», — сказав він. — Це на папері. Будь ласка, уважно прочитайте заяву».
  
  
  Він спостерігав за всіма нами, коли ми схиляли голови, щоб прочитати заяву, яке він вручив. На мить її понадіявся, що він знайшов рішення. Якби маленький китаєць зміг стати посередником між великими державами, її міг би уникнути свого паршивого завдань.
  
  
  Потім, без жодного попередження, Соколов скочив на ноги і загарчав. Я не все зрозумів, але говорив він в основному-російською, але суть її зрозумів. Він був в люті.
  
  
  «Росіяни не підкидали бомби, — кричав він. Це було зроблено американцями, щоб створити проблеми. А тепер вони намагалися переконати його зізнатися в тому, чого вони не робили.
  
  
  Її, подивився на запропоноване Ву угоду і відразу зрозумів, що мав на увазі Соколов. Це було просте додаток, в якому кожна сторона погоджувалася утримуватися від майбутніх нападів на інші суверенні країни або ih власність у місті Калькутта протягом як мінімум півроку.
  
  
  Ревматизму американського консула був більш повільним і кілька більш гідним, але її міг бачити почервонілу шию Слокама над коміром.
  
  
  — Смішно, — сказав він. «Це образа моєї країни». Він узяв папери і розірвав ih навпіл. «Сполучені Штати " заперечують проти цього нахабного припущення, що ми коли-небудь спецоперації, погоджувалися або підтримували будь-який напад на яку-небудь власність Радянського Союзу в місті Калькутта».
  
  
  Зал був у замішанні. Російські делегати голосно протестували, і Радж, який здавався таким спокійним у своєму кабінеті, скочив на ноги і висловився на підтримку плану.
  
  
  «Це все, що ми можемо зробити, щоб зупинити цю шалену загрозу нашому місту», — крикнув він.
  
  
  І єдиний англієць на зборах, пухкий банкір з опухлими очима, нахилився далеко вперед над столом, навколо червоного дерева і пробурмотів: «Якщо ви не підкидали бомби, чому ви не підтримуєте цей чортовий план?»
  
  
  Слокум вийшов через себе.
  
  
  — Тому що в цій заяві йдеться, що ми перестанемо кидати бомби, ідіот. Це майже визнання провини. Слокум виплюнув ці слова. «Вся ця ідея смішні. Чому цей комітет не з'ясовує, хто кидає ці бомби? Це означало б справжню роботу.
  
  
  Пролунав з десяток голосів. Соколов встав і підійшов до Слокуму. Вони говорили якийсь час, потім Соколов почав кричати. Через кілька миттєвостей Слокум теж закричав. Мова був спочатку російською, потім англійською, потім індуїстським і, нарешті, сумішшю всіх трьох гострої викривальної промови, яка займається нам до чого не приєднується.
  
  
  Полковник Ву сидів у своєму кріслі, поза досяжності гнівного словоблуддя, і його маленьке кругле обличчя виражало подив і здивування. Нарешті він устав, злегка вклонився і вийшов через кімнати. У його погляді був шок і недовіру.
  
  
  Соколов випустив китайця, а потім стукнув своїм великим кулаком по столу, поки в кімнаті не запанувала тиша.
  
  
  Панове, Радянський Союз не підпише цю безглузду декларацію. Це образа для нас. Наша позиція така і буде полягати в тому, що Сполучені Штати Америки повинні нам 20 мільйонів доларів за втрату майна і життів. Як тільки ця сума буде виплачена, ми будемо раді сісти і обговорити інші неприємні аспекти цієї ситуації. Готові Сполучені Штати компенсувати шкоду, заподіяну ih бомбами?
  
  
  Її, відчув, як Слокум напружився в своєму кріслі поруч зі мною; потім він встав і подивився на Соколова.
  
  
  «Вчора в консульстві США вибухнула бомба. Це теж може коштувати комусь життя, і ми вимагаємо офіційних вибачень від Радянського Союзу».
  
  
  Соколов подавився склянкою води, яку пила. Перш ніж прийти в себе, Слокум ляснув мене по плечу, і ми вийшли. Слокум почекав, поки ми вийдемо на вулицю, перш ніж почав кричати. Дивно, але його гнів був спрямований на полковника Ву.
  
  
  «Ідіот! Ву — настирливий дурень. Як він міг подумати, що щось настільки шалений може бути успішним? Чому він не залишив дипломатію дипломатам? Зараз ситуація більш серйозна, ніж раніше. Поки, принаймні, ми тільки кричали одне на одного по телефону. '
  
  
  Її, подивився на нього і зрозумів, як цю проблему виросла в розмірах. Дипломати тепер особисто накричали іншого на інший. Занадто частини в історії це означало початок війни.
  
  
  Її намагався заспокоїти його, але він не слухав. Він щось прогарчав мені і попрямував геть. Залишившись один на вулиці, її знову і знову крутив між пальцями сигарету з золотим мундштуком. Її намагався думати, відкидаючи дрібні факти, які є в моєму розпорядженні. Я не зовсім знав, з чого почати, і мене мучило підозра, що час йде швидше, ніж хто-небудь думав.
  
  
  У відчаї її, повернувся в готель. Її припаркував машину ззаду і вже збирався йти у вестибюль, коли побачив Принца на іншій стороні тут і грає. Індус, якого її найняв доглядати за звіром, спав на теплому сонечку, але четверо хлопчаків дражнили і грали з собакою, як ніби вона була ih улюбленцем. Моєю першою реакцією було попередити хлопчиків. Тут її, зрозумів, що сильний собака виляє хвостом і пустує, як щеня.
  
  
  Важко було повірити, що те ж саме тварина всього кілька годин тому намагався відірвати руку іншому хлопчикові.
  
  
  Полусформировавшаяся думка промайнула у мене в голів, і він озирнувся на тварину. Він занадто розважався з дітьми, щоб помітити мене.
  
  
  Її, відчув себе трохи нерозумно, коли витягнув Вильгельмину з кобури і витягнув навколо, як кріплення 9-мм патрон. Її дивився в землю, поки не побачив тріщину в бетоні, досить широку, щоб вмістити кулю. Її смикав латунну гільзу, поки вона не звільнилася від кулі.
  
  
  Порох упав на бетон, і він подивився у бік Прінса.
  
  
  Велика собака перестала грати, понюхала один раз і вишкірилася, потім підлетіла до мене і величезними стрибками пронеслася через парковку, залишивши дітей в подиві. Він напав на мене в останньому стрибку.
  
  
  Її міг би заприсягтися, що його рот був шириною в три дюйми. Його зуби блищали на сонці, і він пірнув до найближчої день. Їй був як раз перед ним. Її почув, як его і важке тіло врізалося в двері позаду мене. Его рик був глибоким і загрозливим. Їй був радий, що нас, але виявилося два дюйми дерева.
  
  
  Але її що-що відомо. Принц напав на мене точно так само, як він напав на хлопчика на вулиці перед будинком Раджі. Все, що я міг зробити, це порозумітися з собакою, але я був упевнений, що у нас з хлопчиком є щось спільне... щось, що приводило в лють добре навчена тварина - запах вибухівки.
  
  
  Спочатку це здавалося безглуздим, але воно узгоджувалося з кількома іншими фактами, які у мене були, і почала формуватися закономірність. Її згадав хлопчика, який врізався в мене за секунди до того, як вибух зруйнував будівлю в мій перший день в місті. І її згадав мотузку, на якій хтось носив бомбу, яку Радж показав мені в своєму кабінеті.
  
  
  Він підозрював, що хтось несс цю штуку, як іграшку. Може бути і дитина.
  
  
  Це була вузька стежок, але мені довелося йти по ній. Тому, як тільки Принц відволікся, його попрямував до своєї машини і поїхав назад в поліцейську ділянку, де відвідав Раджа. Цілу годину її, просидів в «мерседесі», сподіваючись побачити хлопчика, на якого раніше в той день так жорстоко напав Принц. Мене дратувало витрачати стільки часу, але я не знав іншого установ знайти зачіпку, в якому їй так відчайдушно потребував. На вулиці було так багато дітей, здавалося сотні.
  
  
  Її ледь не здався, коли побачив хлопчика. Він був схожий на більшість інших — брудний і в занадто великих для нього шортах, — і її б не впізнав його, якби не побачив брудну пов'язку навколо його рани.
  
  
  Її знав цих дітей. Він був одним з чаулей — сиріт, яких можна побачити в кожному місті Далекого Сходу, ih кістляві руки постійно простягаються, щоб просити милостиню. Жалюгідний, голодний погляд у ih очах — ih візитна картка, але вони хапають вашу милостиню однією рукою і крадуть ваш гаманець іншого. Залишитися в живих - ih веб-мораль.
  
  
  Коли її гукнув його, він здригнувся. Потім він побіг і миттєво зник у натовпі. Її змусила його повірити, що він утік від мене, перш ніж його почав переслідувати його. Він був швидкий для такого злого і хворобливого на вигляд дитини і повів мене від головної вулиці до кварталу кам'яних і глиняних халуп, оточених завалено сміттям каналом. Її не втратив його, поки він не зник у мідній лавці в декількох кварталах від поліцейської дільниці, де його вперше побачив його.
  
  
  Він був відсутній лише мить. Повернувшись, він розсміявся і стиснув у руці кілька банкнот в рупіях. Він побіг, і я відпустив його, сподіваючись, що до цього моменту її знайду кращий після.
  
  
  Коли він зник з виду, їй, перейшов вулицю і пішов у крамницю. Кам'яний будинок був старий, ймовірно, побудований в їх часи, коли англійці пили післяобідній чай і дивилися, як ізгої помирають на вулиці перед ih залізними воротами. Всередині було прохолодно і темно. Її, закрив двері і засунув руку під куртку туди, де лежав мій Люгер.
  
  
  Щось ворухнулося зліва від мене, але я її тримав пістолет у кобурі. Її нервував, хоча не було нічого відчутного, що могло б викликати у мене підозри. Магазин міг бути зовсім не при чому.
  
  
  — Сахіб? — сказав чоловічий голос у темряві переді мною. Коли мої очі звикли до тьмяного світла, її побачив крамаря. Він був старше, ніж припускав його голос. Його мета була обголена, і він був одягнений у білу одежу. Білою фарбою на обох щоках була намальована перевернута буква V. По его плеча стирчала довга тонка голка.
  
  
  — Я шукаю важкі мідні свічники, — сказав їй ему по-индусски.
  
  
  Він похитав головою. Він не хотів дивитися на мене. Его руки возилися з мантією, потім затремтіли. — Іди, — сказав він индусски. «У нас немає свічників, і я прошу вас піти».
  
  
  Тепер її міг краще бачити в сутінках. Її побачив фіранку за повновагі збоку від мене. Я пішов туди. Вільгельміна ковзнула мені в руку. Їй швидко зазирнув за фіранку. Вона відгороджувала тільки одну кімнату, яка займається використовувалася як житлове приміщення. Там нікого не було. Її, пройшов на іншу сторону кімнати, де була очевидною масивні двері в кам'яній стогнати. Чоловік злякано підвівся. Раптово він заговорив чудовою англійською. «Ні, сахіб, її простий торговець!»
  
  
  Коли відштовхнув її его, її почув надто знайомий бавовна пострілу. Панелей в двері полетіли осколки, і між мною і старим просвистіла goggle. П'ять см в кожну сторону, і один навколо нас був би мертвий.
  
  
  Її двічі вистрілив у двері, потім ще раз. Її почув пронизливий крик боляче, і припинила вогонь. Коли її вибив двері, в неї був готовий знову вистрілити, але стріляв більше не представляв загрози. Її недовірливо подивився вниз. Лілі Світ лежачи на підлозі маленької задньої кімнати.
  
  
  Ee очі моргнули. Вона обхопила ногу руками, намагаючись зупинити кров навколо кульового отвору в стегні.
  
  
  
  Глава 5
  
  
  
  
  Лілі подивилася на мене, борючись з болем. Goggle пройшла через стегно і вийшла з іншого боку. На щастя, вона не потрапила в кістку, але вона не зможе ходити як мінімум місяць. Її пістолет валявся на підлозі. Її відштовхнув його і дивився, як вона кусає губи, щоб не заплакати. Вона стиснула кулаки в гніві. — Містер Метсон, — покликала вона. — Я думала, ти Закір. Її думала..." Вона закрила очі і застогнала:
  
  
  «Її готель застрелити его... а не тебе».
  
  
  Біль переповнювала її, і вона зігнулася над своєю раною.
  
  
  З задньої кімнати вийшла старша дружина й з цікавістю подивилася на дівчину. Вона зникла мить повернулася з прозорою рідиною, яку полила на рану Лілі. Її допоміг ей і натиснув, щоб зупинити кровотечу. Перш ніж заговорити, стара перев'язала рану смужкою полотна.
  
  
  Вона запитала. — Ти її коханець?
  
  
  Коли її, похитав головою, стара здавалася здивованої.
  
  
  Її почув, як зачинилися двері магазину, і зрозумів, що старий пішов. Без сумніву, отримати допомогу.
  
  
  Я не міг чекати. Він міг повернутися з поліцією, а в мене не було часу пояснювати стрілянину.
  
  
  Її взяв дівчину на руки і виніс на вулицю, викликав рикшу і дав чоловікові жменю рупій. Він бігом підбіг до мого Мерседесу. Потім поїхав у готель, заніс Лілі через задні двері і пробрався в свою кімнату.
  
  
  Її замкнув двері, перш ніж покласти її на ліжко і знову оглянути вогнепальне поранення.
  
  
  Гей, потрібна була медична допомога. Слокум був єдиним, до кого міг звернутися за допомогою. Ему доведеться подбати про це таємно, так як я не можу втручатися.
  
  
  Зателефонувавши ему і пояснивши ситуацію, її, повернувся до ліжка і ніжно поплескав Лілі по щоці. — Прокидайся, Лілі, — сказав я, поплескуючи її по щоках. «Сон закінчено».
  
  
  «Вибачте, містер Метсон, — вибачилася вона, прокинувшись.
  
  
  'Нічого поганого. Її тільки шкодую, що не заподіяв тобі шкоди.
  
  
  — Я думала, ти Закір, — сказала вона. «Я пішла туди, щоб знайти его».
  
  
  Вона знову заплющила очі, і він зрозумів, що вона не хоче розповідати мені всю історію. Її здогадувався, що її турбує.
  
  
  — Твій батько працював на цього Закира, чи не так?
  
  
  Вона слабо кивнула.
  
  
  — Твій батько зрадив нас, чи не так?
  
  
  — Гадаю, так, — сказала вона. — Він сказав Закиру, що ти приїдеш. Він сказав, що на самому делле тебе звуть не Метсон. Він сказав, що ви намагаєтеся зупинити вибухи. Її більше нічого про це не знаю.
  
  
  — І ти звинувачуєш Закира в смерті твого батька?
  
  
  'Так. Він так діє. Її знаю його.'
  
  
  — Що з хлопчиком? Її попросив. — Яке це має відношення до Закиру?
  
  
  'Хлопчик? Їй нічого не знаю про хлопчика. Але мідна тиску середнього і малого магазин належить Закиру. Він приходить туди час від часу.
  
  
  — Що ще ти знаєш про Закире?
  
  
  — Просто його ім'я... Закір Шастрі. Він продає дітей. Її більше нічого не знаю.
  
  
  Її спохмурнів ще більше збитий з пантелику. — Він продає дітей? Очі Лілі скляні, і він подумав, що вона знову втратить свідомість, але вона глибоко зітхнула і тихо заговорила. «Сироти, діти вулиці. Він годує ну, а потім продає багатим як слуг або в публічні будинки. Іноді він навіть надсилає до деяких храми». Вона знову заснула, наполовину прокинувшись і наполовину поглинена своїм болем. Але я продовжував наполягати на більш детальної інформації. Мені потрібно було знати, де знайти Закира. Вона знову подивилася на мене примруженими очима.
  
  
  Вона сказала щось на хінді, чого я не зрозумів, потім її почув, як вона пробурмотіла адресу, і вона сказала: «Фабрика». Мій батько зустрічав його там одного разу.
  
  
  Вона заплющила очі. «Я повинна була спробувати вбити Шастрі, перш ніж відправитися в Мадрас. Вибачте ...
  
  
  Ee мета відкинулася назад, і він знав, що вона не відповість протягом наступних кількох годин.
  
  
  Її порівняв адресу, яку вона мені дала, з адресами, що її записав, коли дзвонив на місцеві хімічні заводи. Пам'ять мене не підвела. Адреса, що вона мені дала, збігався з адресою West Bengal Chemical Industry, однією навколо найбільших фірм з виробництва нітрату калію. Нарешті почало що прояснюватися.
  
  
  Її думав дочекатися швидкої допомоги, але передумав. Її повинен був повірити, що Слокум відвезе її в лікарню.
  
  
  Хімічний завод розташовувався в північній частині міста, в нетрях, де середовищах брудної вулиці між кокосовими шкарлупами та іншим сміттям зарилися свині. Прямого шляху до місця, яке її б не було. Її знайшов хороший огляд входу на фабрику через дорогу і в полквартале від воріт. Її виліз на купу щебеню, яка займається раніше була домом.
  
  
  Її готель залишатися непомітним, але це було неможливо із-за моєї західної одягу. Навіть ворони, выпорхнувшие з-під уламків, ширяли над моєю головою, і, здавалося, нервово стежили за мною. Двоє дітей спостерігали за мною, поки її не проліз через дірку в старому будинок туди, звідки міг стежити за входом, і при цьому мене не надто добре бачили.
  
  
  Я не зовсім розумів, чого чекати, але записав короткий опис трьох чоловіків, які входять на фабрику, поки її спостерігав. Майже випадково її побачив маленького смаглявого хлопчика, обережно крадеться навколо провулка в бік заднього двору фабрики. Весь ділянку був оточений ґратчастим парканом з колючим дротом зверху, але хлопчик майже не вагався.
  
  
  Він подивився по сторонах, потім підняв кілька кущів біля основи паркану, і швидко прослизнув в маленьку дірку в м'якій землі. Він швидко проліз під кілька машин на заводський майданчику, пробрався впритул до будівлі і почав копирсатися в собаку сміття.
  
  
  Через кілька секунд він побіг назад до невеликої кімнат під воротами. Коли він пробіг mimmo мене, її побачив відблиск сонця в його погляді. Її думав зупинити його, але вирішив не робити цього.
  
  
  Їй був упевнений, що банку, яку він несс була наповнена нітратом калію. Це пояснювало багато... чому, наприклад, поліції не вдавалося встановити походження вибухівки, використаної терористами. Продаж вибухових активних речовин регулюється настільки жорстко, що їм було б важко купити те, що їм потрібно, але чоловік, який працював на заводі, міг легко вкрасти невелику кількість вибухівки і заховати її в сміттєвих баках за заводом. А хто буде шукати щось в дитині, який риється в смітті? Ніхто... не в Калькутті, де це загальноприйнята професія.
  
  
  План був хитрим. Навіть якщо б її зловив одного навколо дітей, її б дуже мало відомо. Ймовірно, вони знали своїх контактів тільки як чоловіків, роздають edu або кілька рупій. Наступним моїм кроком було заглянути всередину фабрики, але ніяк не коли для цього було не час.
  
  
  Так що я пішов до своєї машини і поїхав назад у місто. Я пішов відкрито у консульство.
  
  
  Її вдарив по гальмах, коли побачив натовп перед будівлею. Там були припарковані поліцейські і пожежні машини, а палаючий кузов ще одного «Мерседеса» поливали водою.
  
  
  «Слокум», — подумав я, припаркувавши машину і побіг до схвильованої сцені.
  
  
  Тліючі рештки автомобіля стояли на чотирьох гарячих покришках на вулиці. Вигорів Салон, капот зірвало, сидіння вивалилися, як тліюча купа. Судячи з того, як задні день були зірвані з петель, було схоже, що хтось ставите бомбу на задньому сидінні.
  
  
  Її рвонув вперед, очікуючи побачити мертве тіло Слокама на вулиці, але це було не його, тіло.
  
  
  Це був хлопчик зі схрещеними на грудях руками, широко відкритими від прапора дозволу на виконання ротом і очима. Він був мертвий, лежав у власній крові. Напевно, він витягли бомбу і не встиг вибратися, подумав я.
  
  
  — Метсон, — я почув, як хтось сказав це на тротуарі. Її озирнувся і побачив Слокама, який стояв перед воротами консульства.
  
  
  Його обличчя було блідим від страху.
  
  
  — Це міг бути я, — сказав він, киваючи на мертвого хлопчика.
  
  
  Я пішов з ним в його кабінет, де він опустився на стілець і закрив обличчя руками. Його тіло тряслося.
  
  
  — Зберися, — сказав я. «Все стане ще гірше, перш ніж настануть кращі часи».
  
  
  «У нас має бути захист», — сказав він. «Солдати. Морські піхотинці, може бути. Я не хочу вмирати. У мене є дружина і діти.
  
  
  Її намагався заспокоїти його, але він не слухав.
  
  
  — Ви не розумієте, — сказав він. — Вже майже п'ятнадцяте, п'ятнадцяте серпня.
  
  
  Ні, її не зрозумів. "Що означає п'ятнадцяте?"
  
  
  'День незалежності. 15 серпня 1947 року британці офіційно пішли.
  
  
  'І що навколо цього?'
  
  
  — Хіба ти не пам'ятаєш? Потім був хаос, безладдя, індуси і мусульмани збиралися і йшли через нову кордон з Пакистаном. Це було пекло. Повідомлялося, що загинуло більше мільйона людей. Тепер це може повторитися.
  
  
  Її подивився через стілець календар стогонами. Це було 11 серпня.
  
  
  Тепер більше шматочків встало на свої місця. Час здалося доречним. Той, хто стояв за вибухами, все ретельно спланував. Вони повільно підганяли місто до хаосу. Вони протиставляють іншому одного дві світові держави - Росію і США. Кажуть, що п'ятнадцятого числа пристрасті індіанців досягають свого апогею.
  
  
  Її знову подивився на календар. Навіть не чотири дні. Це було трохи менше.
  
  
  Її, відчув, як піт виступив у мене на лобі, і побачив складки страх навколо rta Слокама. Він був прав. Були всі підстави для паніки.
  
  
  
  Глава 6
  
  
  
  
  Через дві години його знову був у своєму готельному номері. Її спробував додзвонитися до Чоени, тому що готель побачити її, перш ніж занадто захоплюся, але знову не отримав відповіді. Так що мені просто потрібно було йти на роботу.
  
  
  Її переодягнувся, надів чорну сорочку з довгими рукавами, чорні штани і міцні похідні черевики. Її застебнув «люгер» під сорочкою і одягнув спеціальний ремінь.
  
  
  Її, засунув у хвилину запасні магазини для Вільгельміни та ручну гранату, навколо ящика з боєприпасами Слокама і вийшов назовні. Сьогодні ввечері її не хотів привертати увагу до мерседесу, тому залишив його перед готелем і взяв рикшу.
  
  
  Було вже зовсім темно. Це була не головна вулиця, але тротуари були усіяні сплячими людьми. Її бачив цілі сім'ї групами в теплій, задушливій атмосфері Калькутти. Її, вийшов на середину вулиці і швидко попрямував в сторону хімічного заводу. Це було всього два квартали.
  
  
  Перш ніж звернути за ріг, її досліджував наступну вулицю. Тут не горіли ліхтарі, її бачив тільки блідий відблиск місяця.
  
  
  Світ на фабриці теж не було, і її не бачив охоронців. Її, пробрався через квартал і підійшов до воріт в задній частині будівлі. Її без зусиль перерізав дріт і ступив на неосвітлену заводську майданчик. Її очікував, що навколо заводів будуть вжиті заходи безпеки, але нічого цього не побачив.
  
  
  Вхід в будинок не видався складним. У nen не було світлових люків або великих вентиляційних отворів, але на задній день був звичайний замок.
  
  
  Її безшумно прослизнув крізь тіні на день. Був старий замок з пружинкою, проблем не було. Через десять секунд її відсунув засув кінчиком ножа і відімкнув двері. Її обережно відкрив її, прислухаючись до тривозі, вереску або клацання, але нічого не почув. Її, закрив двері і вставив замок на місце. В кімнаті було кромешно темно. Її трохи почекав, перш ніж продовжити.
  
  
  В іншому кінці кімнати її, почув, як двері відчинилися і через мить закрилася. Повільно до мене підійшла постать. Здавалося, ніякої загрози не було, чоловік повільно shell далі.
  
  
  Її чекав його, і коли він зайняв правильну позицію, моя права рука сильно вдарила його по шиї. Її не готель его вбивати, просто вивів по збірці на кілька хвилин, але її промахнувся в потрібне місце. Удар зісковзнув в бік і завдав старомодний лівий хук, який потрапив йому в щелепу. Його мета відлетіла назад. Його карі очі скляні, коли він зійшов на землю.
  
  
  Її швидко обшукав його, але не знайшов посвідчень особи. Міцним нейлоновим шнуром, який був у мене з собою, її зв'язав його щиколотки і руки. Потім відніс її его до чорного ходу і почав свою екскурсію по фабриці. Її більше не бачив охоронців. Мій потайний ліхтар незабаром показав мені всю історію. Це була невелика компанія. Схоже, виробляли тільки нітрат калію. Уздовж однієї навколо стін був встановлений невеликий конвеєр для виробництва м'яких коричневою стяжки.
  
  
  Єдиним видимим вибуховою речовиною був напівфабрикатів у великому солярка ємністю близько сорока літровий. Все інше зберігалося за дротяними загорожами з замками, але я відразу зрозумів, як відбуваються крадіжки. Перед однією з замкнених кабін лежали довга палиця з металевої чашкою на кінці. Хтось терпляче зачерпывал невелику кількість по всій відкритих бочок в закритих кабінах, беручи з кожної бочки настільки мало, щоб це залишалося непоміченим.
  
  
  Тільки той, у кого було достатньо часу на фабриці, наприклад, нічний сторож, який міг робити такі крадіжки.
  
  
  Її на мить розглянув варіанти, перш ніж прийняти рішення. Завод повинен був зникнути. Якби це був єдиний джерело вибухівки для терористів, його би виконав свою місію менш ніж за хвилину. Якщо ні, її міг би, принаймні, різко зменшити ih рішенням.
  
  
  Тому її попросив рулон гніту і відрізав шматок в одіна д. Її прорубав дріт, вставив один нитка гніту в найближчу бочку і підпалив його.
  
  
  Її, думав, що у мене є три хвилини, але коли її підніс запальничку до фитилю, він спалахнув і почав горіти в два рази швидше, ніж її чекав. Її відскочив і побіг до нічного сторожа, щоб винести його до того, як будівля злетить в повітря. Несподівано його ноги піднялися і врізалися мені в житті. Її загарчав і позадкував назад. Її, бачив, як у темряві вже наполовину згорів гніт. Незважаючи на біль у нижній частині тіла, її випростався, натрапив на чоловічка на підлозі і спробував перекинути його через плече. Він брикався і звивався, немов боровся за своє життя. Він не знав, що, на його думку, його готель, зробити. Її звернувся з листом до йому по-англійськи, а потім по-хінді.
  
  
  Її навіть вказав на гніт і видав звук, схожий на вибух, але не зміг переконати его. Він продовжував боротися, як міг, зі зв'язаними руками і ногами, поки його не завдав йому удар по шиї, який міг бути смертельним.
  
  
  Коли її перекинув його через плече, гнота не залишилося нам на фут. Він прийшов в себе і вдарив кулаками по моїй шиї. У дверях він простягнув руки, і ноги і заважав моїм спробам піти.
  
  
  Він загарчав і вилаявся з переконанням. Її все ще чув шипіння гнота позаду нас. Її переконував його, майже благаючи відмовитися від опору.
  
  
  Потім її сильно вдарив його головою об одвірок у відчайдушному пориві енергії, заспокоївши його на досить довгий час, щоб вискочити.
  
  
  Через секунду в повітря злетіла бочка з калійною селітрою. Яскравий спалах світла освітив вечірнє небо; потім пролунав громовий тисячі громова, коли вибух розірвав маленьке будівля на частини, викинувши в індійське небо дошки, бочки і шматки металу.
  
  
  Тиск відбору проб повітря збило нас з нога, відкинувши на півдюжини кроків. Індіанець прийняв на себе найсильніший удар і впав на мене зверху, служити щитом, коли на нас падали уламки.
  
  
  Коли її викотився з-під нього, він все ще бурмотів мені прокльони, так що я протягнув його через ворота і виніс в провулок до того, як живуть поряд люди ринули через своїх старих будинків.
  
  
  Пожежі не було, і я підрахував, що у мене є декілька хвилина, перш ніж поліція приїде обшукувати місцевість. Її перевернув нічного сторожа і нахилився над ним, щоб він міг чути, як їй шепочу ему крізь шум людей на вулиці.
  
  
  «Один крик, ще один, і ти вступаєш в нескінченний цикл реінкарнацій. Зрозумів?'
  
  
  Він кивнув, і поніс його далі по провулку, а потім в невеличкий дворик, де стояла стара вантажівка. Підніс його, навпроти колеса вантажівки.
  
  
  «Добре, скажи мені, чи ти будеш плавати в річці Хуглі до ранку».
  
  
  Він люто подивився на мене.
  
  
  «Кому він платить за те, щоб вони крали у зустрінуть ваших босів?»
  
  
  Тиша.
  
  
  «Хто платить вам за те, щоб ви ховали вибухівку під сміттям?»
  
  
  Тиша.
  
  
  Її поліз в хвилину і витягнув коробку, якої не користуюся. Там є впорскує з трьома капсулами хімікатів. Показав її нічного сторожа, що роблю.
  
  
  Її обережно відкрив циліндр шприца і вийняв його, потім проштовхнув голку через гумове ущільнення капсули і втягнув рідина.
  
  
  — Ви бачили що-небудь подібне раніше? — запитав її людини, прислонившегося до вантажівки. Обличчя його було напружене, очі широко відкриті від страху.
  
  
  «Це новий препарат під назвою новокаїні. По суті, це сироватка правди, яка займається чудово працює. Але це неминуче означає смерть жертви. Я не маю ніякого вибору; Мені потрібно знати, хто платить вам за допомогу у виготовленні цих повна назва.
  
  
  Его зараз трясло. Її перевірив голку пальцем, потім притиснув її до его руці. Він напружився і впав на бік. — Ще раз, ще. Хто вам платить за те, що ви залишаєте вибухівку дітям?
  
  
  — Це... я не знаю. Тепер він спітнів, і його очі стежили за кожним моїм рухом голки.
  
  
  «Спочатку ти цього не відчуєш. Потім починається анестезії. Він стає все більш і більш інтенсивним, і через деякий час ви взагалі не відчуваєте боляче. Нитка настає незабаром потім цього.
  
  
  Її знову спробував голку. 'Не хвилюйтеся. Її знаю, що таке вірність. Ти помреш через півгодини, а потім твій бос залишиться на волі... на якийсь час. Але до того часу її буду знати про nen все.
  
  
  Він похитав головою. Її встромив голку в м'яз на його руці і швидко ввів рідина. Голка вже була вийнята і викинута, перш ніж індіанець це зрозумів. Він подивився на свою руку, відчув холод рідини. Через кілька миттєвостей препарат почав діяти, і він обернувся. «Закір Шастрі... він платить нам».
  
  
  — Які-небудь інші імена? На кого працює Закір Шастрі?
  
  
  Чоловік похитав головою.
  
  
  "Ви були єдиним джерелом, або є інші, які постачають Закира?"
  
  
  — Я знаю тільки один. Південно-Калькуттский калієвий завод Кашемір-стертий.
  
  
  — Ти впевнений, що це все?
  
  
  Він кивнув.
  
  
  «Відчуй свою руку». Її перерізав мотузки навколо його зап'ясть, щоб він міг відчути те місце, куди її ввів ему укол. — Ти що-небудь там відчуваєш? Ця частина тебе вже мертва.
  
  
  Його очі спалахнули в паніці.
  
  
  — Ви знаєте які-небудь інші імена? Які ще хімічні заводи виробляють бомби?
  
  
  Він похитав головою, дивлячись на онімівше пляма на руці. Її схопив Хьюго і перерізав мотузки навколо его щиколоток.
  
  
  — Є тільки один спосіб знешкодити рідина, яку її ввів тебе. Вам належить пробігти п'ять кілометрів. Якщо ти вийдеш на вулицю і бігтимеш три милі, образи в твоїх жилах згорить, і новокаїні обезвредится».
  
  
  Він встав, напружив м'язи нога, і знову помацав свою руку з прапора дозволу на виконання.
  
  
  «Поквапся, подивимося, чи зможеш ти вигнати образи навколо свого тіла; у тебе є шанс залишитися в живих завтра».
  
  
  Маленький індіанець зробив перші кілька кроків у провулку, а потім шалено кинувся бігти. Він щось крикнув натовпі перед зруйнованим будинком, і її не шталь чекати, щоб переконатися, каже він облад мені. Її пірнув на іншу вулицю і попрямував назад в готель.
  
  
  Її збирався прийняти теплу ванну і гарненько попоїсти, перш ніж оглянути інший хімічний завод, про який згадав нічний сторож.
  
  
  Але коли її увійшов у свою кімнату, вона була не порожня.
  
  
  Як тільки увійшов, Чоени Мета зробила мені в груди невеликий пістолет.
  
  
  — Сядь і заспокойся, — сказала вона.
  
  
  
  Розділ 7
  
  
  
  
  Чоени тримав пістолет обома руками, як деякі навчені професійні стрілки.
  
  
  — Що це за жарт? — запитав її, але в її холодному погляді не було гумору.
  
  
  — Я не жартую, — сказала вона. "Я вірила тобі".
  
  
  Посмішка ковзнула по моїх губ. Її вже застосовував це до розгніваним жінкам. Зазвичай це вдавалося.
  
  
  — Ти не Говард Метсон. Ви агент уряду США.
  
  
  Її, знизав плечима. 'Ну і що? Ти здогадалася про це, коли ми зустрілися.
  
  
  — Ви — Ніколас Хантінгтон Картер, Нік Картер, Майстер-вбивця АХ. Ти навіть не замаскувався. Ти виставив мене дурепою.
  
  
  "Як?
  
  
  «Він мені повинен був сказати, — огризнулася вона, — Радж».
  
  
  "Я вважаю. 'Ваш бос?'
  
  
  Вона не відповіла, але це повинно бути правильно. Її знав, що вона секретної служби Індії. І її міг сказати, що вона була новачком.
  
  
  «Ми на одній стороні, так чому ти наводиш на мене пістолет?»
  
  
  — Вибухи, — сказала вона. — Радж думає, що ти в цьому замішаний, і, може бути, всім цим керуєш. У нас до вас багато питань.
  
  
  Коли вона зупинилася, її почув, як тремтить її голос. Вона ще не була професіоналом, нам, досвідченим агентом, який вміє вбивати без докорів сумління.
  
  
  «Ви думали, що зможете припинити вибухи, застреливши мене?» - Я подав це як жарт, фантастичну дитячу ідею.
  
  
  «Я можу вбити тебе, якщо доведеться», — сказала вона. «Якщо ви не дасте мені відповіді, які її хочу».
  
  
  Її, похитав головою. — Ти ніколи нам в кого не стріляла, чи не так? Ви ніколи не натискали на курок, і не бачили, як хтось помирає. Як ви думаєте, ви могли б почати з мене? Я не зводив очей з її обличчя і намагався зрозуміти вираз его. Моє життя залежало від цього. Вона справді вб'є мене? Її сумнівався в цьому, але не міг дозволити собі помилитися. Я не збирався ризикувати своїм життям тут.
  
  
  На мене багато разів направляли пістолет, і я завжди спритний оцінити той момент, коли увага мого опонента відволікається на частку секунди. Несподіваний звук, спалах світла; будь-яке відволікання варто того, якщо ви впевнені, що людина з пістолетом готовий вбити вас у будь-якому випадку. Але з Чоени її вважав за краще почекати.
  
  
  — Я приїхав до Калькутти, щоб допомогти, — сказав я. «У мене є наказ зупинити терористів, перш ніж проблема пошириться далі».
  
  
  — Тоді чому ви прийшли сюди під псевдонімом? — Чому ти не прийшов відкрито, чесно?
  
  
  На самому делле у мене не було відповіді. — Голос так ми це робимо, — сказав її ей. «Конфіденційність».
  
  
  — Я не можу тобі довіряти, — сказала вона. «Я мушу вбити тебе зараз, коли у мене є можливість».
  
  
  Мене збентежив її тон. Вона здавалася майже переконаною. Може бути, її недооцінив її.
  
  
  Її зловив себе на тому, що затамував подих, і ось чекаю, коли гаряча goggle прониже мої легені. Її не дихав майже хвилину, коли задзвонив телефон на столі поруч зі мною.
  
  
  Він дзвонив три рази, перш ніж вона махнула пістолетом. — Підніми, — сказала вона.
  
  
  Її наполовину відвернувся від нах і взяв трубку лівою рукою. Це рух дозволило мені помістити Хьюго у праву долоню. Її більше не був безпорадний.
  
  
  — Так, — сказав я в трубку.
  
  
  Голос на іншому кінці здавався здивованим, неначе прохач не очікував, що я сам візьму трубку.
  
  
  — А, містер Картер, це ви.
  
  
  Сузір'ї сьогодні мого справжнього імені майже не шокувало мене, але ім'я того, хто телефонував, мене шокувало.
  
  
  — Ви розмовляєте з полковником Ву, — продовжував голос бізнесмена із Сходу.
  
  
  — Ти назвав мене Картер, — сказав я.
  
  
  Її подивився через кімнату на Чоени і губами вимовив ім'я Полковника. Вона зрозуміла і прошепотіла додаток, поки її на мить прикрила мікрофон.
  
  
  "... ще один Раджа", сказала вона.
  
  
  Її вилаявся про себе. Очевидно, Радж був дуже щедрий на інформацію про моєї особистості. Її задавався питанням, чому. — Ви один, містер Картер? — запитав Ву.
  
  
  Її подумав про Чоени і пістолеті в її руці. — Ні, — сказав її полковнику. «Зі мною міс Мехта. Може бути, ви її знаєте?
  
  
  Чоени опустила пістолет і запхала його в торбинку, чого я і очікував. Вона не стала б стріляти в мене тепер, коли хтось знав, що ми разом.
  
  
  «Ах, звичайно. Дуже знатна дама. Ee батько частини буває у мене в гостях.
  
  
  — Ви не відповіли на мій штопора, полковник Ву, — рішуче сказав я. — Чому ви назвали мене Картер?
  
  
  Его мелодійний голос абсурдно весело. «Для мене велика честь знати відомого агента», — сказав він. — Дуже шкодую про зустріч сьогодні ніяк не коли. Полковник Ву зазнав невдачі. Викликав великий гнів колах дипломатів, навколо великих країн. Їй кажу собі, що я повинен вибачитися перед ними. Тоді маститий поліцейський повідомляє мені, що середовищах его гостей у залі відомий американський агент, він же місією... звільнити з Калькутти терористів. Її переживаю за наше місто, містер Картер. Ти повинен допомогти покласти нитка бомбардуванням. Дуже важливо для моєї приймальної батьківщини. Дуже важливо для бізнесу.
  
  
  — Спасибі, полковник. Її переконаний, що зацікавлені країни цінують вашу турботу, але це робота для професіоналів. Час йде.'
  
  
  — Насправді, містер Картер. Але, може бути, простий бізнесмен зможе послужити великим країнам. Її добре знаю Індію. Її частини допомагаю поліції. Готель би скористатися цією можливістю, щоб допомогти дуже відомому американцеві».
  
  
  Її вагався лише мить. Може бути, старий китаєць був прав — може бути, він міг би мені допомогти.
  
  
  «Хотіли б ви завтра прийти в гості до мене додому», — сказав він. — Ти міс Мехта. Ми поговоримо. Може бути, допоможе врятувати наше місто.
  
  
  Її погодився, і він назвав час для обіду. Потім її поклав трубку і повернувся до Чоени. Вона все ще сиділа у великому кріслі навпроти. Ee західна спідниця була натягнута на стегна, демонструючи ідеальну форму її нога. Хьюго похолов в моїй руці. Її подумав про те, як нещодавно її подумував вбити її. Який це був би гріхом. Але в цьому не було необхідності. Індійський уряд ще не настільки поглибилося в міжнародний шпигунство, щоб потребувати найманих убивць. А навіть якщо б і готелів, що він, нібито, точно не послали б для цього багату, витончену дівчину.
  
  
  Але у нах були питання, на які вона готелів отримати відповіді, і вона думала, що пістолет володіє силою переконання. Зазнавши невдачі з одним зброєю, можливо, вона спробує інше, зброя, що її знайшов набагато більш приємним.
  
  
  Її заштовхнув Хьюго назад у піхви, простягнув руку і підняв її зі стільця. Вона призвела погляд, коли її притиснув її до своїх грудей.
  
  
  — Дитинко, — прошепотів я.
  
  
  Мої губи торкнулися її вуха, потім палички. Вона була високою, і її тіло чудово пасувала моєму, її ніжні вигини і вигини доповнювали мою силу і твердість. В інший час і В іншому місці її б сказав агов, що люблю її. Але це було б несправедливо. Для нас може бути тільки фізична пристрасть. Єдині обіцянки, які ми могли б дати один одному, будуть ніч за ніччю.
  
  
  Коли його обхопив пальцями її вигнуті стегна, її довгі тонкі пальці ковзнули по моїй спині. Разом наші тіла рухалися в безмовній взаємної жертві; потім ми відступили назад і рука об руку пішли до ліжка.
  
  
  — Лягай, — сказала вона. 'Почекай мене.'
  
  
  Вона встала переді мною, щоб роздягнутися. Коли її м'які, коричневі грудей звільнилися, її інстинктивно потягнувся до неї, але вона відштовхнула мене, поки не оголилася.
  
  
  Вона встала на коліна на підлогу і допомогла мені з одягом.
  
  
  Вона все одно не прийшла б до мене. Вона залишилася на колінах, поцілувала мене в губи, потім ковзнула все нижче і нижче, поки моє тіло не став просити з'єднатися з її тілом.
  
  
  Її руки рухалися по моєму тілу, обмацуючи, обмацуючи, лестити. Нарешті вона ліжка на ліжко. Вона повільно підійшла вперед, притискаючи свою пружні груди до моїх грудей, потім похитуючи своїми довгими гнучкими ногами, поки не накрила моє тіло з голови до нога.
  
  
  Вона ніжно поцілувала мене, а потім ще більш пристрасно. «Давай, дозволь мені зробити це по-моєму».
  
  
  Рухи її стегон щодо моїх переконали мене. Було приємно відчувати її на собі, коли її руки були зайняті, доводячи мене до вогняного савченко ще до того, як він поворухнувся.
  
  
  Пізніше ми лежали в обіймах одне одного і дивилися у відкрите вікно на вогні міста внизу.
  
  
  — А тепер скажи мені правду, — сказала вона.
  
  
  'Ти скажи першої. Ти працюєш на Раджа? Серйозно?'
  
  
  «Так, її працюю на нього, тому що вірю, що можу допомогти своїй країні».
  
  
  "Як?
  
  
  «Зберігши штат Бенгалія для Індії».
  
  
  — Район навколо Калькутти?
  
  
  Вона кивнула. 'Так. Є люди, які хочуть відокремити Бенгалію від решти країни. Voni готелі би створити нову країну або приєднатися до Бангладеш. Ще до того, як бенгальці відокремилися від Пакистану, в Калькутті з'явилися повстанці, які хотіли розірвати країну на частини. Хаос, викликаний вибухами, може дати їм необхідну можливість».
  
  
  «І в чому, на думку Раджі, її можу брати участь?»
  
  
  «Він не знає, але він не довіряє американцям».
  
  
  'А ти?'
  
  
  — Я теж цього не знаю.
  
  
  Його поцілував її м'які губи.
  
  
  «Ми обидва на одній стороні, розуміє це Радж чи ні. Просто повір мені на якийсь час. День або два, може бути, навіть менше.
  
  
  Вона септически спохмурніла. — Можливо, — сказала вона. "Може бути, її можу зробити це зараз."
  
  
  'Хороший. Добре, можеш розповісти мені більше, що може бути корисно? Є у Раджа які-небудь відомості про постачання нітрату калію? Підказки щодо організації, що стоїть за цим? Хто-то в центрі змова, якого можу її спіймати?
  
  
  Красиве обличчя Чони нахмурилось.
  
  
  'Я не знаю. Її просто роблю те, що він мені говорить. Ви можете запитати його.
  
  
  'Ні.'
  
  
  Її намагався їй це пояснити. Її, нікому не довіряв, навіть Раджу. Чесно кажу, її теж гей, не довіряв, але не міг цього сказати. Поки її відкрито не зізнався, що є американським агентом, який працює в його країні, Раджу заважав протокол. Він не міг заарештувати мене або вислати всієї країни без доказів. І его єдиний доказ досі тхора лежати оголеною в моїх руках.
  
  
  Вона запитала. - "Що я повинен сказати ему?"
  
  
  — Він просив тебе вбити мене?
  
  
  — Ні, просто її готелю допитати тебе. Пістолет був моєю ідеєю.
  
  
  -- Розкажи йому, що я знаю, -- сказав я.
  
  
  Їй швидко пояснив їй це, але подбав про те, щоб дати гей, тільки ту інформацію, якої готель поділитися. Її сказав про фабриці і крадіжці калійної селітри, але не казав, що маю якесь відношення до вибуху заводів. Раджу було дозволено здогадатися про це самому.
  
  
  — Тут замішаний якийсь Закір Шастрі, — сказав я. — Нехай Радж направить свій персонал на його пошуки. У поліції є способи вистежити людей, коли вони знають ім'я».
  
  
  Її готель, розповісти про свої підозри щодо дітей, закладають бомби, але передумав. Їй вже сказав агов, достатньо, щоб завоювати її довіру. Мені не треба було більше.
  
  
  Її запитав. - "Ти мені віриш зараз?"
  
  
  — Так, — сказала вона, але в її очах все ще було сумнів, і він спробував заспокоїти її поцілунком.
  
  
  Вона стримувалася на мить, потім проводила рукою по моєму тілу. Голі, ми притулилися одне до одного і дозволили нашої пристрасті керувати нашими тілами. Пізніше вона підвелася на лікті і сказала: «Любий, її тобі довіряю, але, будь ласка, не дурій мене знову. Не бреши мені більше.
  
  
  «Ніколи більше», — сказав я, задаючись питанням, чи повірила вона мені. Її не відчував провини — брехня — частина моєї роботи. — Коли все закінчиться, може бути, ми зможемо поїхати куди-небудь разом, любов моя. У мене є гроші, багато. Її знаю Європу. Ви не повинні працювати у вашому житті. Те, що вона сказала, мене здивувало. Вона звучала щиро. Можливо, для нах це було більше, ніж інтермедія. Її опустився на нах, знову готовий до любові. Вона застогнала від задоволення і на час ми забули, що за стінами кімнати є світ.
  
  
  
  Розділ 8
  
  
  
  
  Наступного ранку ми поснідали в сміття. Маленька дружина, яка займається нас обслуговувала, здавалося, зовсім не підозрювала, що зі мною лежить гола жінка. Коли вона пішла, Чоени перекинулася, нахилилася назавжди мною і поцілувала мене в груди. Довелося виштовхувати її з-під ковдри.
  
  
  Поки Чоени одягалася, їй зателефонував в офіс Слокама і попросив номер телефону, за яким його міг би зв'язатися з Лілі Світу. Лілі, здавалося, була в гарному настрої, коли її, говорив з нею. Вона сказала, що її скоро випишуть навколо лікарні, і вона відправиться в Мадрас, як і планувалося. Її запропонував гей, взяти з собою Принца, коли вона виїде навколо Калькутти. Вона з ентузіазмом погодилася і сказала, що зараз попросить хто-небудь через родичів забрати собаку.
  
  
  Їй був радий, що подзвонив ей. Досі мій тхір завдання завдавало Лілі тільки вище. Можливо, собака допоможе гей пройти через важкі її труднощі. Їй говорили гей, всього найкращого і повісив трубку.
  
  
  Потім її, повернувся до Чоени.
  
  
  Ми повинні були зайти до неї додому до того, як поїдемо до полковника Ву. Коли її, сель за кермо, її зрозумів, що мій розум все ще занадто зайнятий Чоени — я навіть забув заглянути на заднє сидіння. Коли її, обернувся, жорсткий великий палець був спрямований відверті мені між очей.
  
  
  «Майкле, бах, Нік Картер, ти мертвий».
  
  
  Чоени розвернулася і витягла навколо сумки пістолет. Її повинен був зупинити її до того, як вона почала стріляти. Чоловік на задньому сидінні швидко намацав свій пістолет.
  
  
  — Заспокойся, Соколов, — крикнув я.
  
  
  Товстий російська вагався, засунувши руку під куртку.
  
  
  'Це хто?' — запитав Чойни. "Що ж він хоче?"
  
  
  Соколов представився. — Товариш Олександр Соколов, — сказав він. «Консул в Калькутті з Союзу Радянських Соціалістичних Республік».
  
  
  — Нам пощастило, — сказав я. — Гей, Скажи правду, Соколов. Ви шпигун КДБ, як і більшість російських дипломатів по всьому відкритий басейн».
  
  
  Російська підняв руки на знак капітуляції. «Ви, американці... ви завжди такі прагматичні. Гаразд, її шпигун. Ви можете знати. Не так, Картер? А ви, міс Мехта? Ви теж належите до нашої скромної професії. Це правильно?'
  
  
  Чоени насупилася і відмовилася відповідати. — Це не важливо, — сказав він. «Сьогодні ми не вороги». Він знову підняв руки, і замислено схилив голову. «Завтра... хто скаже? Завтра ми можемо вбити одне одного, але сьогодні... сьогодні ми повинні працювати разом.
  
  
  'Хто це так говорить?' — холодно запитав я.
  
  
  — Я, товаришу Картер. У нас проблеми.
  
  
  'Нас?'
  
  
  'У всіх нас. У тебе. У мене. У міс Мехта. У мене наказ вбити тебе.
  
  
  Чоени здригнулася, і він побачив, як її рука міцніше стиснула маленький пістолет, який вона все ще тримала. Її не злякався. Ще немає. Її знав, як працює Соколов. Якщо б він збирався вбити мене, не було б попередження.
  
  
  «У мене є наказ убити всіх агентів, які можуть бути відповідальні за теракти в нашої дипломатичної місії в Калькутті», — сказав він. «Завтра ви можете отримати такий же наказ... вбити мене і всіх китайських агентів в місті, потім індійців, таких, як міс Мехта... всіх, хто може нести за це відповідальність».
  
  
  Її запитав — «Тоді чому ж ти чекаєш? Ти ніколи раніше не соромився вбивати людей».
  
  
  — Тому що я думаю, це не допоможе. Її підозрюю, що вибухи будуть тривати. Її підозрюю, що ніхто з нас не винен. Її підозрюю, що хтось... як ви це називаєте... хтось хоче зіштовхнути нас ще з одним.
  
  
  Її деякий час спостерігав за російським і майже довірив ему. Він міг би сказати правду... на цей раз.
  
  
  «Хтось грає в гру, — погодився я, — і над нами обома сміються».
  
  
  — Так, так, — сказав він, киваючи. 'Це правда. Хтось створює проблеми між нами.
  
  
  Її запитав. - "Як нам вибратися навколо цього?
  
  
  Соколов сумно похитав головою. 'Я не знаю. Але у мене інша турбота. Ми чуємо дивне. Ми чуємо про погрози. Є люди, які кажуть, що наше консульство підірвуть на п'ятнадцяте число... день незалежності.
  
  
  «Вулиці будуть повні людей», — додала Чоени. «Це був би самий підходящий день для актів насильства».
  
  
  «Мій уряд розсерджений, — сказав він. «Ходять розмови про відплату — прямому відплату — якщо консульство буде пошкоджено».
  
  
  Її відчував піт під коміром. Я не міг собі уявити, що може статися, якщо загроза здійсниться.
  
  
  Її запитав. — Навіщо ти мені все це розповідаєш? "З яких це тхір ви допомагаєте американцям?"
  
  
  Російська зітхнув. — Тому що мені наказали зупинити тебе. Але все, що я можу знайти, вказує на те, що ви не несете відповідальності... нам ви, наші інші американці. Люди, що заклали бомби, не через ЦРУ, або ж АХ . Існування ...'
  
  
  Він промовчав, і її закінчив пропозицію за нього. — Це діти, — сказав я.
  
  
  Соколов згідно кивнув. — Так, важливе, це діти.
  
  
  — Я так не думаю, — заперечив Чоени. 'Це неможливо.'
  
  
  Вона заперечувала, але я відчував, що вона думає про тих небагатьох факти, які, мабуть, повідомила гей поліції. «Вчора біля американського консульства був убитий хлопчик, — сказав я.
  
  
  «Невинна дитина», — сказала Чоени. 'Перехожий.'
  
  
  — Терорист, — здогадався Соколов. «Сузір'ї сьогодні дітей... це не для вас», — сказав він з посмішкою.
  
  
  — І не для вас, — сказав я. «Я Навіть маоїсти ще не опустилися так глибоко».
  
  
  Він ковзнув по сидінню машини і відкрив двері. — Це все, що я повинен вам сказати, — сказав він.
  
  
  Коли він вийшов, її вставив ключ у запалювання, привів двигун і поїхав до дому Чоени. Поки вона переодягалася, її стояв на балконі і дивився, як дивний місто пробуджується новим ранком від нескінченної боротьби за виживання. Мені було цікаво, що за чудовисько наводило жах на цей змучений місто. Хто вибрав Калькутти полем битви двох великих держав? Що він сподівався отримати від цього? Її не мав уявлення. Час витікала крізь пальці, а результатів не було. Всього три дні, і мої підказки стали жахливо мізерними. Той, хто використовував дітей як терористів, поступив розумно. По сліду було майже неможливо йти.
  
  
  Все, що у мене було, це - Закір Шастрі. Її міг тільки сподіватися, що широке вплив полковника Ву в місті допоможе мені знайти людину, що стоїть за цим іменем.
  
  
  З Чоени ми поїхали на південь, до Бенгальської затоки, слідуючи вказівкам полковника Ву, через плоску область дельти, де могутній Ганг і его різні притоки створили родючий мис на тисячі років. Особняк Ву виходив на річку Хуглі. Це був великий комплекс, який виглядав так, як ніби він теж будувався протягом тривалого періоду часу. Маєток простяглася на багато миль за єдиною похилій місцевості і включало чагарники, листяні дерева та великі пасовища для коней. Великий будинок, побудований навколо чистого білого каменю, сяяв, як храм на сонці.
  
  
  Коли ми зупинилися на мощеної стоянці перед величезним будинком, двоє слуг у формі вибігли назовні, щоб відкрити дверцята машини і проводити нас через великі двостулкові день у вестибюль. На мить мені здалося, що ми зробили крок у минуле і опинилися в палаці одного з п'ятисот принців, що правили маленькими державами, навколо яких виросли Індії та Пакистану.
  
  
  Зал був неймовірно розкішний — пол був зроблений з найтоншого мармуру і керамічної коси, колони навколо чистого мармуру, стіни обвішані чудовими старовинними гобеленами, меблі датується усіма древніми періодами Індії.
  
  
  Це був скоріше музей, ніж будинок, більше храм, ніж резиденцією. Наші провідники зупинилися, поки ми дивилися на все це пишність, а потім мовчки ведемо нас день, провідною навколо великого залу в інший зал. Він був погано освітлений, і побудований навколо грубих каменів, які, можливо, були підняті прапора з китайської села.
  
  
  Посеред кімнати перебувала хатина, дах якої була в п'яти футах над землею. Вона була зроблена з картону, старих дощок, пакувальних ящиків, порожніх банок і днища гребний човен.
  
  
  Полковник Ву сидів у дверях хатини в брудно-білому дхоті, обернутом навколо стегон. Він сидів навпочіпки в базовій позі йоги. Побачивши нас, він трохи поворухнувся, але не встав.
  
  
  — Ах, ви прийшли. Прості дурні спогади. Її народився у такій хатині, -- сказав він, потягуючись. «Добре для людей, щоб згадати і сказати, що назавжди буду іншим».
  
  
  Він піднявся на ноги і смиренно вклонився. «Для мене велика честь, що ви відвідуєте мій будинок, міс Мехта, — сказав він. — А ви, містер Картер. Вашій присутності прославляє моє скромне становище.
  
  
  Чоени відповіла швидко, але мені довелося шукати слова. У мене збентежив.
  
  
  Акуратний чоловічок, здавалося, зніяковів, що його побачили в селянському одязі. Він вибачився і сказав, що скоро повернеться, коли буде «більш відповідним чином одягнений для таких високих гостей».
  
  
  Він швидко заговорив по-китайськи, і з іншої кімнати вийшли дві молоді дівчини в східній одязі. Вони кланялися і спотикалися перед нами, ih вузька спідниця до щиколотки обмежувала ih shaggy кількома дюймами. Вони пройшли перед нами через інші двері в приємну кімнату в західному стилі, де грала тиха музика, і де був телевізор, килими на підлозі, меблі була сучасною, а стогін висів, здається, справжній Поллок. «Вчитель говорить, робіть усе, як вам подобається; він прийде через хвилину, — сказала одна навколо дівчат. Потім вони обидва зникли за дверима.
  
  
  Над величезним каміном висіла картина, що зображає Чан-Кай-ши в молодості, коли він робив материковим Китаєм. На протилежній стогони висіла така ж велика картина. Це був
  
  
  Сун-Ят-сена.
  
  
  «Ву не був справжнім полковником», — прокоментувала Чоени, поки її оглядало багато прикрашену кімнату. «Це почесне звання, яке він отримав за свою особисту боротьбу проти Мао і комуністів. Він був лише хлопцем, коли він служив під керівництвом Чан-Кай-ши.
  
  
  Її готель, запитати її про щось, але з'явився хлопчик-індієць в білій куртці і повів нас до тиковому бару під обробкою з тигрової шкури. Як і все інше в цьому будинку, мене також вразило запас спиртного. Там було хороше віскі, прекрасні коньяки, чудова колекція старовинної рома. Хлопчик запропонував ih з великим знанням, ніж бармен, разливающий табір.
  
  
  Ми вибрали ямайський ром, і як раз робили ковток, коли увійшов Полковник, одягнений в бриджі та чоботи.
  
  
  Він стояв поруч зі мною і пильно дивився на мене.
  
  
  — Не хочеш покататися на конях перед обідом?
  
  
  Її готель сказати, що у мене немає на це часу, але Чоени занадто швидко погодилася. Він відправив її з однієї з служниць переодягнутися, а сам повів мене за коротким коридором, уставленному статуями. Потім коридорі ми обігнули круглий критий басейн з чистою блакитною водою, і пройшли через двері, потім перетнули кам'яний міст, який приділяв внутрішню частину величезного біля басейну з зовнішньої частини.
  
  
  Три коні рвалися по інший бік невеликого мосту, де була обгороджена доріжка, але він проігнорував ih і махнув рукою в бік парку, на терасі внизу.
  
  
  Він запитав. — "Може бути хочете постріляти по тарілочках?
  
  
  Щоб скоротати час, поки знову не прийде прекрасна леді.
  
  
  Мене пронизала тінь підозри, і її оглянув руки маленької людини. Вони були несподівано сильними і жилавими. Незважаючи на доглянуті нігті, руки в нього були грубі, як у фермера.
  
  
  — По тарілочках, — сказав я. «Я досить хороший в цьому».
  
  
  Він посміхнувся. — По-континентального, — вибачився він, і він раптом зрозумів, що його манера говорити змінилася. Коли він розслабився, він відпустив грубий-англійська мова, який використовував, щоб обеззброїти своїх гостей. «У цьому є виклик... як і в житті. Ніколи не знаєш, в якому напрямку піде мета можливостей».
  
  
  Я не зрозумів його, але пішов за ним туди, де сиділа метальна машина, і побачив двох молодих слуг, що йдуть до нас з вибраними гвинтівками в руках.
  
  
  «Тисяча рупій за тарілку», — сказав він, взяв «браунінг» і ступив до позначки двадцатисемиметровой доріжки. 'Добре?'
  
  
  Перш ніж її встиг що-небудь сказати, він дав сигнал, і яскраво-жовтий диск злетів у повітря. «Браунінг» вистрілив, і тарілка вибухнула в двадцяти футах від невеликої металевої метальної машини. Це був хороший постріл, відкрито вперед, навколо них, що перетворюють глиняні тарілок в дощ навколо осколків.
  
  
  Маленька людина з гордістю посміхався і чекав. Її, підійшов до лінії, вставив картридж одіна за патронников обраної мною гвинтівки і дав сигнал хлопчикові в домашніх метальної автоматом. Її вистрілив. Глиняна миска розлетілась на друзки, як порошок, і він відчув шалене задоволення від прямого попадання.
  
  
  Полковник Ву не залишив мені часу зловтішатися. Він одразу ж викликав іншу тарілку, вистрілив і потрапив в диск. Її відразу пішов за ним легким ударом. Ми стріляли швидко, так швидко, що я почав турбуватися про хлопчика в автоматі, який повинен був покласти на тарілку потужну метальну рукоятку і прибрати руку, перш ніж важка пружинна шпурне мета в просторі. Не було правила, яке говорить, що ви повинні випустити тарілку і стріляти, як тільки інша людина знищить свою власну мету, але, не сказавши нам слова, ми поставили свої умови.
  
  
  Коли до нас приєднався Чоени, ми стріляли в дикому виснажуючому ритмі і були покриті потом. Мої руки боліли від постійного підйому чотирьох фунтів сталі і червоного дерева, а плече горіло від віддачі приклада, навіть коли її, впав на коліна і міцного сперся на приклад. Ву здивував мене. Хоча він був маленьким, здавалося, що у нього не більше проблем, ніж у мене. Її побачив прагнення до перемоги в куточках його rta, коли її затнувся, і лотки почали лопатися, а не розпорошуватися вщент. «Знову і знову», — оголосив хлопчик позаду нас. «Обидва сімдесят п'ять поспіль».
  
  
  — На десять тисяч рупій, — крикнув полковник Ву, піднімаючи гвинтівку для ще одного пострілу.
  
  
  Він ударив його в тарілку. Мої руки майже не тремтіли, коли її підняв свою гвинтівку для сімдесят шостого постріли поспіль. Її вдарив по диску лотки і ще десять, перш ніж відчув вітерець на шиї.
  
  
  Ву відчув слабкий вітер занадто пізно. Тарілка, яку він просив, несподівано пригнулась, коли він натиснув на курок. Жовтий диск переможно і неушкодженим проплив по всипаному осколками полю перед метальної машиною. Тільки ця тарілка уникла его зброї.
  
  
  Полковник Ву на мить притис гвинтівку до плеча, змушуючи себе змиритися з поразкою. На мить її побачив демонічну лють у цих косих очах. Він не був невдахою, але коли він подивився на мене, він знову усміхнувся, вклонився, грав роль скромного селянина.
  
  
  «Десять тисяч рупій знаменитому американцеві».
  
  
  Він махнув рукою, і хлопчик прибіг з чековою книжкою. Ву надряпав суму і простягнув мені чек.
  
  
  Її взяв його, затиснув між пальцями, маючи намір розірвати на частини.
  
  
  "Задоволення було моїм," сказав я.
  
  
  — Почекай, — крикнула Чоени з кінця ліній вогню, звідки вона весь цей час спостерігала. Вона підбігла до нас і взяла у мене чек. «Для зустрінуть ваших дітей. Так?' — сказала вона підкреслено нами. «На десять тисяч рупій ih ble годувати протягом багатьох днів».
  
  
  — Звичайно, — погодився Ву. 'Для дітей.'
  
  
  Її запитав. - 'Зустрінуть ваших дітей?'
  
  
  Маленький чоловічок розсміявся і вказав вниз по пагорбу на обнесений стіною комплекс приблизно в чотирьохстах ярдів від нього.
  
  
  — Дитячий будинок, — пояснив Чони. «Він врятував сотні дітей з вулиці. Він дає їх освіта, одяг і вдома, поки вони не стануть досить дорослими, щоб постояти за себе».
  
  
  — Але так багато людей потребують допомоги, — сумно сказав Ву. «Навіть такий багатий чоловік, як я, не може допомогти їм усім».
  
  
  Ву показав, і голос її побачив дітей в полі під нами. Сотні, в основному хлопчики, грали на обгородженій ігровому майданчику притулку. Вони нагадали мені хлопчика, якого її бачив, на хімічному заводі, і маленького мертвого хлопчика, що лежав на вулиці поруч із розбитим «мерседесом» перед американським консульством.
  
  
  Її проклинав свої підозрілі думки. Ву, ймовірно, був щедрим меценатом, але її все-таки ставився до нього з підозрою. Мені не хотілося вірити, що він запричастным до вибухів, але ця думка не йшла.
  
  
  — Може бути, ви знаєте людину, якого її шукаю, — різко сказав я. — З вашим інтересом до дітей ви можете знати якогось Закира Шастрі. Наскільки її розумію, він також забирає дітей з прапора».
  
  
  Полковник Ву прошипів крізь зуби. «Цей син змії», — сказав він по-китайськи. 'Її знаю его. Він викрадає дітей і використовує ih в своїх цілях. Її врятував кількох з його кігтів, але ih завжди виявляється більше.
  
  
  Чоени насупилася, ймовірно, дивуючись, чому її згадав Шастрі. Це був прорахований ризик, щоб побачити, як відреагує Ву, але зусилля виявилися марними. Він відреагував так, як вчинив би більшість людей, і мені все одно довелося шукати зачіпку.
  
  
  — Чому ти хочеш поговорити з ним? — запитав Ву. — Він запричастным до вибухів?
  
  
  Її, похитав головою. — Я не впевнений... може бути.
  
  
  «Може бути, ми зможемо допомогти», — запропонував Ву. «Діти на вулиці можуть знати, звідки ця людина».
  
  
  Він клацнув пальцями, і слуга підійшов і став поруч з ним. Ву довго говорив з ним на діалекті, якого я не розумів. Він переможно посміхнувся, коли хлопчик потрусив до будинку.
  
  
  «Діти запитають», — сказав він. «Небагато повинні знати про це Закире. які постраждали від нього.
  
  
  Вони відведуть тебе до нього.
  
  
  Її, кивнув в знак подяки.
  
  
  — А тепер ми будемо грати, — оголосив Ву, підводячи нас до коней.
  
  
  Ми осідлали нервових тварин і попрямували до того місця, де маєток межувало з річкою. Він показав нам свою приватну гавань і чотири елегантних швидкісних катери, потім провів нас до площ для гандболу з товстим покриттям з плексигласу і далі по доріжці до поля для гольфу з дев'ятьма лунками на красивій галявині.
  
  
  «У тебя есть все», — зауважила Чоени, і маленький китаєць подивився на мене, чекаючи, що я скажу.
  
  
  Тоді її зрозумів його. Він був маленькою людиною з величезним его. Тенісні корти, поля для гольфу, прекрасні сади... але все це практично не використовувалося, це були лише трофеї, які свідчать про його фінансовий успіх. І ми були тут, як его глядачів, запрошені поплескати його по плечу і сказати, який він класний. Хоча її, потребував його допомоги, її піддався передчуттю. «Майже все», — викривлено сказав я, під'їжджаючи до Чоени і нахиляючись, щоб ніжно поцілувати її в щоку. Реакція Ву приголомшила мене. Він розсміявся — важким, хрипким сміхом для такого невисокого людини.
  
  
  — Може бути, — сказав він і поїхав попереду нас до дому.
  
  
  Всередині будинку він повів мене і Чоени по різних квартирах на першому плані поверсі. Для мене була розкладена свіжа шведів, і її прийняв душ і переодягнувся, перш ніж повернутися вниз.
  
  
  Ву чекав мене в його кабінеті, двоповерхової кімнаті, обшитої панелями по всій цінних порід дерева і обладнана шафами з первопечатными виданнями. Він сидів за величезним письмовим столом, із-за чого здавався ще менші і менші, ніж був на самому делле.
  
  
  Навколо нього, сидячи на столі й на підлозі перед ним сиділи дівчата. Ih було десять, деякі індійці, деякі східні, деякі були настільки світлошкірими, що я підозрював, що вони були чистокровними білими.
  
  
  — Як я вже сказав, — сказав Ву з посмішкою. — У мене є все.
  
  
  Він витончено помахав рукою над головами серйозних дівчат.
  
  
  «Обери одну», — сказав він. — Або двох. Ти мій гість.
  
  
  
  Розділ 9
  
  
  
  
  «Я рано виявив, містер Картер, — з гордістю сказав полковник Ву, — що на шляху людини до успіху є покажчики. Ble кому, де в залі людей на цій дорозі, по тому, чого він хоче найбільше. По-перше, повний життя. Потім речі... матеріалізм, як ви називаєте це в вашій країні. Потім, при перших ознаках великого багатства, статусу. Ще пізніше — багато сексуального задоволення. Для успішного араба це гарем. Для японців гейші. Для багатого американця коханки.
  
  
  — А для китайців?
  
  
  Він знову махнув рукою. — Наложниці, звичайно. Як і ці прекрасні істоти. Дуже ретельно підібраний типу на будь-який смак і бажання.
  
  
  — Чому, полковник Ву?
  
  
  'Чому?'
  
  
  — Так, чому ти пропонуєш мені своїх наложниць? Ми не зовсім старі друзі, через них, що поділяють коханок. Ву самовдоволено посміхнувся. Він вклонився і знову прикинувся смиренним, але губи його фыркнули. «Тому що Ву хоче зробити подарунок великому американському агенту».
  
  
  'Хоче сподобатися?'
  
  
  «Припиніть це бомбометання», — сказав він. «Врятувати наше місто від подальших страждань».
  
  
  — Я вже працюю над цим. Це моя робота. Ви хочете щось інше.
  
  
  'Так. Згодом буде встановлена вина. Ви можете зробити це. Ви можете надати докази.
  
  
  «Кого звинувачувати? Росіян?
  
  
  «Маоїстів, — сказав він. «Китайських комуністів. Нехай вони понесуть провину за цю загрозу відкритий басейн у всьому світі. Зроби це для мене, і вони твої... одна або всі.
  
  
  Я не міг відірвати очей від нерівного ряду дівчат, чиї майже оголені тіла виблискували в сонячному світлі, линучому через величезні вікна на іншій стороні кімнати. Було б досить легко звинуватити китайських комуністів, як тільки її вистежив терористичний керівництво, і її, звичайно, не був зобов'язаний своїм червоним колегам лояльністю.
  
  
  «Невелика послуга, — сказав він, — за таку чудову нагороду. Який чоловік може відмовитися від нього, містер Картер?
  
  
  Її вагався, і в той момент, коли її переводив погляд з однієї дівчини на іншу, двері відчинилися. Слуга позаду мене сказав кілька слів по-китайськи, і полковник Ву роздратовано встав.
  
  
  — Міс Мехта повернулася, — сказав він. — Ми побачимо її в їдальні.
  
  
  Він обійшов крісло і знову посміхнувся.
  
  
  "Подумай про це," сказав він. «Для ночі задоволення, які ви можете випробувати».
  
  
  Її зупинився на день. Мені прийшла в голову думка. Її, поклавши руку на рукав Ву, і він теж зупинився.
  
  
  — Має бути щось більше, чого бажає дуже багатий чоловік, полковник Ву. Повний життя, все, що він коли-небудь готель, статус, всі жінки, з якими може впоратися його тіло... але що ще? Напевно повинно бути щось ще, чого бажає така людина, як ти. Що це, полковник?
  
  
  «Звичайно, містер Картер». Він сміявся. «А потім всього цього людина може бажати тільки впевненості... кінцевого і самого невловимого бажання». Він провів мене в зал. Взявши Чоени за руку, він провів її на величезну їдальню з довгим столом і гігантськими люстрами. Він сидів на чолі стільця, як правлячий султан.
  
  
  Его ревматизму мене не задовольнив. Як-то мені не здалося, що він прагнув визначеності. У мене було відчуття, що він готель чогось іншого. Але чого?
  
  
  У мене не було рішенням наполягати. Через кілька хвилина довгий стілець був заставлений винами та наїдками, нас посипали рогом достатку. Для маленької людини Ву з'їв величезна кількість, і все ще ель, коли слуги привели худого дитини за криївці біля підніжжя пагорба.
  
  
  Її, нахилився вперед і поставив хлопчикові питання розміреним тоном, яке іноді вдається змусити говорити. Але худий хлопчик відсахнувся від мене. Дивно, але Чоени прийшла мені на допомогу.
  
  
  Вона тихо заговорила з хлопчиком на діалекті, якого їй раніше не чув, і, схоже, швидко завоювала його довіри.
  
  
  «Людина по імені Шастрі сильно налякав його, — сказала вона мені. «Чоловік запропонував ему освіту, а потім спробував заманити його в машину. Він втік і прийшов сюди, в притулок полковника Ву.
  
  
  — Запитай його, де він бачив цього чоловіка.
  
  
  Втрутився полковник Ву. Він простягнув ногу фазана, з якою капав соус навколо червоного вина, і наказав хлопчику мій штопора.
  
  
  Її зловив кілька слів, яких вистачило, щоб зрозуміти, про що говорив хлопчик.
  
  
  «У храмі з блискучою червоною вежею», — почув її.
  
  
  Він сказав більше, але сенс вислизав від мене, поки Чоени не перевела це для мене.
  
  
  «Він не впевнений,— сказала вона.— Він пам'ятає тільки храм і гуру».
  
  
  — І сяючу червону вежу, — додав полковник Ву. «Повинно бути, це орієнтир».
  
  
  Ву посміхнувся і гордо відкинувся на спинку стільця. Здавалося, він думав, що вирішив для мене весь штопора. — Дуже радий допомогти американському агенту, — сказав він, встаючи з-за стільця.
  
  
  Він майже відіслав нас. Він покликав своїх слуг, і вони провели нас з Чоени через будинок до припаркованого «Мерседесу».
  
  
  Коли ми поверталися в місто, її намагався отримати з нах більше інформації. «Мені потрібно дізнатися якомога більше, — подумав я, — перш ніж ee доповідь Раджу поставить хрест на всіх роботах».
  
  
  «У багатьох наших храмовий є вежі, — заперечила вона. «І багато навколо них червоні. Це важливо?'
  
  
  — Дуже важливо, — сказав я. — Це наступна ланка в розбивати. Може бути, цей Шастрі тиняється там, може бути, це якась його штаб-квартири.
  
  
  Вона похитала головою, намагаючись думати. «Це може бути де завгодно. Навіть старий храм, руїни... вся сільська місцевість усіяна ними».
  
  
  Ee ревматизму мене розлютив. Ми витратили годинник з маленьким полковником, і він втрачав терпіння. Ми прибули в центр міста, і її зупинився перед консульством, розуміючи, як швидко пролетів час.
  
  
  Напруга в місті було подібно до статичної електрики в сухий день. Її відчував це в повітрі. Десятки озброєних індійських солдат стояв перед консульством, з гвинтівками за плечима. Інші солдати стояли збоку від будівлі.
  
  
  «Подумай про те храмі з червоною вежею», — сказав її Чоени. 'Її скоро повернуся.'
  
  
  На тротуарі мене зупинив нервовий індійський солдатів. Початку другої солдатів допитав мене у металевих воріт, потім підвів до стояв на день сержантові. Сержант поставив мені кілька запитань, потім набирає номер телефону.
  
  
  Слокум чекав мене у дверях свого кабінету. На nen не було галстука, волосся було розкуйовджене, а на лобі виступив піт, хоч у кабінеті було прохолодно.
  
  
  — Ми зміцнюємо будівлю, — схвильовано сказав він. «Ми очікуємо нападу в будь-який момент».
  
  
  Він опустився на стілець позаду свого стільця. Він витер піт зі свого нахмуренного чола лляною носовою хусткою.
  
  
  «Я попросив Вашингтон надіслати 300 морських піхотинців для захисту життя і майна американців», — сказав він.
  
  
  "Морпіхи!" — сказав я.
  
  
  «Боже благослови нас, ми не можемо залишатися беззбройними перед росіянами. Вони вже ведуть своїх людей сюди з благословення Нью-Делі.
  
  
  «Хотіли б ви почати Третю світову війну тут?»
  
  
  "Якщо цей ублюдок хоче цього..."
  
  
  «Блискуче».
  
  
  Він різко подивився на мене.
  
  
  — Хіба ви не чули про Червоному Флоті? «У них є ескадра, яка займається направляється до Бенгальської затоки на тренувальні маневри. Дванадцять кораблів під командуванням ракетного крейсера.
  
  
  — Знаєш, ти міг би це зробити, — сказав я. «Хлопці, ви можете говорити про це тут і зараз, поки не почнеться справжня ядерна війна. Чому б вам не зупинитися, щоб нарешті подумати? Її, встав і підійшов до його столу. Слокум відсахнувся.
  
  
  — Ви чули що-небудь ще про п'ятнадцятому числі?
  
  
  'День незалежності? Ні.'
  
  
  — Ти сказав, що, може бути, щось назріває, пам'ятаєш? І її, чув, що російське консульство буде підірвано. Ваше консульство повинно бути уражено одночасно.
  
  
  Слокум був напоготові. Це вдарило по йому безпосередньо.
  
  
  — Ти впевнений, що сьогодні що-небудь трапиться?
  
  
  'Немає. Але у мене таке відчуття, що вони ж самі люди, які раніше закладали бомби 15 серпня, планують щось грандіозне. Вас не утруднить евакуація людей з консульства ввечері чотирнадцятого.
  
  
  «Боже мій, — сказав він. — Тоді ми нічого не можемо зробити?
  
  
  — Звичайно, — сказав я. «Скажи своїм годинним, щоб не пускали дітей на вулицю до консульства».
  
  
  'Дітей?'
  
  
  'Так. І допоможи мені знайти храм з червоною вежею. У мене повинна бути найбільша карта міста, яка займається у вас є.
  
  
  Слокум натиснув кнопку внутрішнього зв'язку. Через кілька хвилина секретарка розклала карту на столі.
  
  
  Взявши за основу маєток полковника Ву, її накреслив коло радіусом, що хлопчик міг би пройти пішки за кілька годин. Потім його викликав кілька індійців навколо штабу Слокама і попросив ih вказати храми усередині цього кола.
  
  
  Вони відомі два храму з червоною вежею.
  
  
  «Одна навколо них — копії знаменитої Вежі Перемоги, — сказала мені індійська секретарка років п'ятдесяти. «Це називається Кутб-Мінар. Він побудований навколо червоного пісковика і має висоту більше тридцяти метрів, на вершину ведуть гвинтові сходи.
  
  
  Вона була побудована до поділу. Зараз від храму мало що залишилося.
  
  
  'І інші?'
  
  
  — Повинно бути, це храм Оссіана на сході міста. Це частково руїни; туди мало хто ходить.
  
  
  Її подякував і вийшов на вулицю, де Чоени чекала в машині. Коли її розповів гей, що відомо, вона показала мені шлях до першого храму, про який згадала жінка.
  
  
  Коли ми приїхали через п'ятнадцять хвилина, її побачив, що Кутб-Мінар, як храм, не дуже підходить... це була не більш ніж висока червона вежа. Її, хотів щось ще, хоча я не був упевнений, що. Отакий генеральний штабу з приміщенням для великої кількості людей - щось затишне, приховане, куди не загляне начальство.
  
  
  Храм Оссіана виглядав набагато більш багатообіцяюче. Квадратні колони підпирали кам'яні склепіння, фасади зруйнованих будівель, двір являв собою нагромадження повалених каменів. В одному кутку знаходилася двоповерхова червона вежа. Руїни переходили в густу рослинність навколо чагарників і дерев. Дим піднімався між деревами ніжною спіраллю.
  
  
  «Я піду подивлюся».
  
  
  — Я йду з тобою, — сказав Чоени.
  
  
  Ми пройшли через руїни. Деякі ділянки були розчищені, щоб віруючі могли прийти і закликати благословення своїх водних джерел.
  
  
  Між руїнами ми знайшли частини використовувану стежку, що вела вздовж кінці храму до підліску. Ми були майже у дерев, коли її побачив велику темно-зелений намет.
  
  
  Ми мовчки зійшли зі стежки в підлісок, щоб щорічно. Спочатку ми бачили тільки дерева і велику лляну намет. Потім її помітив невелику вогнище і свіже. З-під палатки вийшов чоловік, потягнувся, озирнувся, кашлянув, плюнув на землю і повернувся всередину. Більше ми нікого не бачили. Кілька клубів диму вилися від багаття. Позаду нас почувся звук — наполовину схлип, наполовину крик, гнів з відтінком істерики. Її, обернувся і побачив фігуру, що наближається до шляху, по якому ми тільки що пройшли.
  
  
  Це був чоловік, який шелл швидко, але трохи кульгав. Коли він наблизився, його побачив, що він кремезний і сильний, людина, яка легко може налякати дитину. Мені було цікаво, чи буде це Закір.
  
  
  Ми пірнули в кущі, коли він проходив mimmo. Він не подивився в нашу сторону. Його дихання було неспокійним, і я підозрював, що він швидко втік. Її, повернувся до Чоени, як тільки він пройшов mimmo нас.
  
  
  — Повертайся до машини і чекай мене, — сказав я. «Я збираюся йти за ним».
  
  
  Стежка вела в інший бік руїн, і через гай дерев. Незабаром ми опинилися в задній частині старого храму. Вціліла лише одна стіна. Вона була побудована навколо великих кам'яних блоку і омелою десять метрів у висоту і тридцять метрів в довжину. Чоловік притулився до цієї стогнати, щоб віддихатися. Потім він озирнувся, нікого не побачив і протиснувся крізь густий підлісок, який, мабуть, приховував отвір. Він зник там.
  
  
  Дав чоловікові дві хвилини, потім побіг туди і знайшов лазівку.
  
  
  Там було темно. Її прислухався до свого власного дихання, выбивающемуся навколо легень. Крім цього, не було жодного звуку. Її увімкнув ліхтар і зробив вузький промінь. Її знаходився в земляному проході, близько дюжини сходинок, що ведуть вниз.
  
  
  Внизу сходів її знайшов свічки і американські сірники. Після воску свічки на підлозі вів вправо. Коридор тут був вищий, більш шостий футів, і був витесаний з твердої глини, можливо, з пісковика. У двадцяти кроках її побачив тьмяне святим, який танцював і мерехтів. Тунель пах неймовірно старим затхлим запахом.
  
  
  Її повільно поповз до світла. Її нічого не чув. Коридор зробив крутий покажчиків. Її зупинився, щоб мої очі звикли до нового світу. Попереду мене було приміщення площею сім квадратних футів з стелею вище тунелю. Навколо кімнати бачилися два страви. Спочатку її не бачив, що викликало брильов. Потім її побачив факели, заправлені чимось на зразок масла, гарячі в судинах в чотирьох стінах. Кімната була порожня.
  
  
  Її швидко перетнув кімнату до найближчого отвору і пішов по коридору. Її, зупинився і озирнувся. Здається, мене ще ніхто не бачив. Цей тунель був коротким і відкривався в більш довгий прохід, що простягнувся більш ніж на сімдесят метрів, перш ніж описував невеликий вигин. Через рівні проміжки часу в головному тунелі були кімнати. Вони здавалися келіями, де медитували трансцендентні k відкритий басейн ченці.
  
  
  В кінці тунель зробив ще один покажчиків, шталь ширше і світліше.
  
  
  Смолоскипи освітлювали дорогу позаду мене, але попереду мені здавалося, що святий іншого. Потім її побачив першу лампу, що звисає з електричного дроту. Тут тунель раздваивался: я звернув прямо, де з семиметровим інтервалом висіли електричні ліхтарі. Трохи далі тунель виходив у великий зал. Тунель звужувався і вів до невеликого балкона в задній стогнати зал.
  
  
  Піді мною панувала кипуча діяльність. П'ятнадцять хлопців, більшості, навколо яких трохи за двадцять, сиділи навколо стільця і старанно прикрашали банків в чорний колір. Інші вирізали шматки ґнотів. Інші хлопчики упаковували порожні банки і несли ih через арку в іншу кімнату.
  
  
  Активного відпочинку захвату захлеснула мене. Її знайшов завод по виробництву повна назва або, принаймні, одне навколо місць, де терористи виготовляли свої двухчетвертные бомби. Але я також відчув озноб, коли зрозумів, що тутешні хлопці були старші за того хлопця, якого її бачив, що збирає нітрату калію на хімічному заводі. Вони були схожі на солдатів. Здавалося, вони знали, що роблять, як ніби ih навчали.
  
  
  Мене ніхто не бачив, але я не міг пройти через карниз балкона непоміченим. Її, повернувся і спробував лівий тунель. Він зробив невеликий покажчиків, потім продовжив рух, наприклад, в тому ж напрямку, що й інша розвилка. Незабаром він також пройшов ряд клітин. Ці були у вжитку. Всередині були солом'яні мішки і брудні рюкзаки, в яких, можливо, перебували земні пожитки хлопчиків-підлітків.
  
  
  Ці тунелі можуть простягатися на багато кілометрів під Калькуттой. Мені потрібно було швидко знайти вихід або повернутися тим маршрутом, яким її тільки що слідував. Переді мною лежало ще одне порожнє простір. Всередині був письменний, крісло і пара стільців, а за ними була дерев'яна двері в рамі.
  
  
  В кімнаті нікого не було. Його швидко пройшов день. Вона не була замкнена.
  
  
  Відкривши його, її, побачив ще один коридор, що веде на поверхню. Її, вийшов і повернувся до мерседеса.
  
  
  Чоени там не було.
  
  
  Його почув поклик навколо темряви через дорогу.
  
  
  — Нік, молодець=).
  
  
  Її, обернувся, і в моєму мозку клацнуло шосте почуття. Можливо, це був звук або проблиск металевого предмета на сонці. Не знаю, але її стиснувся, і схопив свій Люгер.
  
  
  Потім її побачив його... огрядного індіанця, за яким послідував її в храм. Він підійшов до мене з передньої частини машини. Він ніяково помахав ножем над головою. Відразу ж Люгер опинився в моїй руці.
  
  
  Пістолет він, звичайно, терпіти не міг, але продовжував наступати на мене. Її, підвівся і крикнув попередження. Її не готель его вбивати. Їй був упевнений, що це Закір Шастрі, і він мені безумовно був потрібен живим. Він розсік повітря перед моїм обличчям і знову махал, коли його відмежовувався.
  
  
  У відчаї її, вистрілив один раз в декількох дюймах від його особи, як попередження, і почала другий раз у руку. Від удару кулі він закружляв і впав; але він скочив на ноги і підійшов до мене, його рука безвольно звисала.
  
  
  Її знову вистрілив у нього, на цей раз в ногу. Він впав вперед, як ніби його перекинули.
  
  
  Інстинктивно її, відступив назад і тримав пістолет напоготові для другого нападника, але єдині руху, які її міг бачити, були Чоени, біжать до мене з іншого боку.
  
  
  Вона кинулася мені в обійми, але її відштовхнув її від себе. Ззаду її почув тупіт нога. Хлопчики навколо храму вибігли і забралися в старий вантажівка позаду руїн.
  
  
  Вони втекли, але мені довелося утримати людину на землі, перш ніж ми змогли піти за ними. Її перевернув його на спину ногою.
  
  
  Він був мертвий. Діра розміром з мій кулак була там, де був його пупок. Чоени сиділа поруч зі мною, явно не зачеплена видом крові. 'Це хто?'.
  
  
  Її витягнув гаманець чоловіки навколо кишені і розклав його на землі. Ім'я на паперах було чітко читається.
  
  
  «Закір Шастрі». Її нарешті знайшов його.
  
  
  Її опустився на коліна поруч з тілом. Її відразу побачив криваві дірки на руці і нозі. Її не промахнувся. Хтось інший вистрілив йому в спину. Goggle вийшла спереду і розсунула перед собою пупок, як розпустилася квітка.
  
  
  Хтось готель вбити Шастрі перш, ніж він встиг заговорити, хтось, хто стояв через дорогу, коли здоровенний індіанець здійснив самогубну атаку з ножем.
  
  
  Але хто?
  
  
  
  Глава 10
  
  
  
  
  'Дивись!' — вигукнула Чоени.
  
  
  Її встав і озирнувся на вантажівку. Навантажений хлопчаками, він мчав по вулиці, набираючи швидкість. Він згорнув, щоб ухилитися від лежить в канаві священної корови, а потім кинувся відкрито на невеличку юрбу людей, що вибігали з будинку на звуки пострілів. Люди кинулися в бік, і вантажівка з тріском вилетів з-за рогу.
  
  
  — Пішли, — покликав її Чоени. «Ми слідуємо за ним».
  
  
  Заднє скло тріснуло, коли ми заскочили в «Мерседес». Goggle затягнула павутиною все вікно. Друга goggle врізалася у двері і впала десь на сидіння піді мною.
  
  
  Очевидно, Шастрі був не єдиною метою, але зараз у мене не було часу відкрити у відповідь вогонь.
  
  
  Її прискорився, і «Мерседес» рвонув вперед, як стріла через люк. Ми мало не перекинулися в кутку, і Чоени закричала, намагаючись зібратися.
  
  
  Ми скочили на припинення, проїхали тридцять ярдів по бордюру і, нарешті, виїхали назад на вулицю. Її побачив вантажівку, що рухається попереду нас, і пригальмував, щоб дозволити іншій машині проїхати попереду нас в якості прикриття.
  
  
  "Ви були вражені?" — запитав її Чоени.
  
  
  Вона поглянула на мене й похитала головою. Вона продовжувала дивитися в заднє вікно, але нас ніхто не переслідував. Вона була налякана.
  
  
  — Стежити за вантажівкою, — наказав я. «Якщо ми втратимо його, ми можемо почати все спочатку». Проїхавши півкварталу позаду вантажівки, ми пішли за ним дальше в місто. Через півгодини вантажівка зупинилася біля бічного входу у аеропорт Дум-Будинок, і хлопчики-підлітки вистрибнули навколо коробки. Водій, худорлявий індієць в західному костюмі, загнав ih в будівлю вокзалу.
  
  
  Ми вийшли з «Мерседеса» і пішли за ними на платформу. Ih чекав старий DC-3, що виглядав так, ніби він прилетів до Бірми під час початку другої світової війни.
  
  
  Коли вони увійшли, її вилаявся про себе. Простежити за літаком було нетільки.
  
  
  — Ви можете дістати ih план польоту? — запитав її Чоени. «Може бути, Радж зможе тобі допомогти».
  
  
  Вона задумалася на мить, перш ніж піти до сходів диспетчерської вишки. Коли вона повернулася, DC-3 був в кінці злітно-посадкової смуги.
  
  
  Вона виглядала щасливою і простягнула мені в'язку ключів.
  
  
  «Вони літають на Раксол», — сказала вона. «Це на схилах Гімалаїв, недалеко від Непалу. Звідси більше семисот кілометрів.
  
  
  Її запитав. — "У нас теж є літак?"
  
  
  «Пайпер-команч», — відповіла вона. — Ви коли-небудь літали на nen?
  
  
  'Так.'
  
  
  'Її теж.' Вона взяла мене за руку й вивела на вулицю. — Скоро стемніє, — заперечив я. "Ви впевнені, що це освітлений аеропорт?"
  
  
  Вона сміялася. 'Не хвилюйтеся. Ми кидаємо сірники, щоб висвітлити злітно-посадкову смугу.
  
  
  Її вагався, але вона побігла попереду мене до ангару. Коли дістався туди, вона вже поговорила з поліцейських у формі і віддавала накази механікам. Вони викотили «Команч», і ми в таку гру на борт. Через десять хвилина ми злетіли і попрямували на північ.
  
  
  Це був довгий переліт, і вже стемніло, перш ніж ми побачили вогні села. Вона говорила по радіо, і внизу поле висвітлювалося автомобільними фарами. Чоени зробила одне коло, перш ніж впевнено опустила машину на утрамбований бруд аеродрому. На землі було всього два інших літака, і один навколо них був DC-3, який ми бачили взлетающим в Калькутті. Чоени вырулила на стоянку, і ми прикріпили машину до крила і хвоста, перш ніж перевірити DC-3. Він був кинутий. Не було ніяких ознак екіпажу або хлопчиків, яких ми бачили в Калькутті.
  
  
  У маленькому приміщенні вокзалу за прилавком сидів урядовий чиновник. Він виглядав нудьгуючим, поки Чоени не показала ему картку в гаманці. Потім він просвітлів, ожвавився і вийшов з чайником. Поки ми пили неміцний напій, він сказав нам, що за годину до нашого приїзду приземлилася машина, повна хлопчиків, ih забрав вантажівка.
  
  
  Він не знав більшого. Він відвів нас в задню кімнату, де ми могли б відпочити до ранку.
  
  
  На світанку ми пішли по грунтовій дорозі в село.
  
  
  Вид села мені не сподобався. Кілька кам'яних будинків, пустельні продуваються вітрами пагорби, вулиця з декількома тонкими деревами в безплідному грунті, і всюди пил. Ґрунтова дорога була вимощена, і на ній виднілися недавні сліди вантажівки.
  
  
  Її бачив в цьому районі ще тільки один автомобіль, старий «Рамблер», який здавався дивним і недоречним так високо в передгір'ях Гімалаїв.
  
  
  Чоени поговорила з власником Рамблера. «Нам потрібна твоя машина, щоб досліджувати місцевість», — сказала вона. «Ми так багато можемо побачити з відбору проб повітря. Ми добре за повернення вам за це.
  
  
  Чоловік не зацікавився. Він сказав, що машина не може рухатися, і повернувся до каменя, який рубав.
  
  
  В іншому будинок ми запитали, чи бачили мешканці вантажівка з хлопчиками, проїжджаючий mimmo. Спочатку жінка терпляче слухала. Потім вона розлютилася на що-те, що сказав Чоени. Ee очі блиснули, і вона зачинила двері.
  
  
  Чоени засмутилася. «В Індії так не роблять», — сказала вона. «Ми слухаємо, ми не погоджуємося, і весь час сміємося. Е жінка злякалася. Мені це не подобається.
  
  
  У сусідньому будинок ми відчули таке ж неприйняття, хоча і більш помірне. Старий, що сидів там, здавався несприйнятливим до страху. Він був вже дуже близький до могили. «Ніхто нічого не говорить про вантажівці, — сказав він. «Ми бачили, его раніше з його купою молоді. Але ті, хто задають дуже багато запитань, довго не живуть. Повертайтеся до Калькутти. Тут панує тільки смерть. Навіть розмова з тобою викликає у моїй сім'ї підозри. Йду додому.'
  
  
  Він відступив назад і закрив двері.
  
  
  Чоени в замішанні спохмурніла. — Може, нам краще повернутися, — сказала вона. «Ми доставляємо цим людям неприємності. Їм і без цього достатньо.
  
  
  — Ти маєш на увазі, що ми повинні просто забути про проблеми, що назрівають в Калькутті?
  
  
  — Ні, але ми можемо сказати Раджу. Він може послати суду армію, якщо буде потрібно.
  
  
  Її, сказав немає, і продовжив йти по слідах вантажівки. Вона коливалася лише мить, перш ніж наздогнати мене. Вона перестала сперечатися, поки ми йшли через село, слідуючи за звивистою колії вантажних шин до високих схилах. Позаду нас оживала село. Селяни вийшли через своїх хатин і з цікавістю подивилися на нас. Мабуть, іноземці, принаймні вихідці з Заходу, в цій місцевості були рідкістю. Її задавався питанням, облетять чи околиці новини про нашій присутності.
  
  
  Ми пройшли дві милі вгору по схилу і зупинилися біля перших кількох кущів, які побачили. Ми були в невеличкому яру. Її, стояв і дивився на гори з шапкою вічних снігів.
  
  
  «Це безнадійно», — сказав її більше себе, ніж Чоени.
  
  
  Вона запитала. - 'Чому?'
  
  
  — Ми навіть не знаємо, що шукаємо. Гори тягнуться на сотні кілометрів. Цей грузовик міг поїхати в будь-яку сторону. У нас немає шансів встигнути за ним ходьби.
  
  
  — Тоді повернемося? — з надією запитала вона.
  
  
  Я не відповів. Тепер час було моїм супротивником. Якби ми повернулися, то втратили б цілий день. П'ятнадцятий день був надто близько.
  
  
  Її знову дослідив горизонт, крок за кроком, ретельно зосереджуючись, а потім дозволяючи своєму погляду перейти до наступного ділянці ландшафту. Нарешті її побачив це... слабкий рух в кущах, метрах в трьохстах попереду.
  
  
  За нами спостерігали. Це був добрий знак. Але вони, кого ми б хотіли, могли б легко втекти по вигляду низькому чагарнику, що ріс усюди в передгір'ях, а ціла армія могла сховатися в ярах та ущелинах, йдуть у гори.
  
  
  У нас не було ніяких шансів знайти вантажівка або хлопчиків, якщо вони намагалися залишатися поза увагою. Люди, яких ми хотіли б, повинні прийти до нас. Це була наша веб-надія.
  
  
  Так що я вийняв «Люгер» з кобури і прицілився більш або менш в напрямку руху, яке бачив на горизонті.
  
  
  Чоени проковтнув. "Що ти робиш? Ти збожеволів?'
  
  
  — Я спробую потрапити в полон, — сказав я.'
  
  
  «Люди навколо вантажівки». Його натиснув на курок, і пістолет гримнув ще один раз. — Повертайся в літак, — сказав я. «Летіти в Калькутту і отримати допомогу».
  
  
  Її знову натиснув на курок.
  
  
  — Ні, — запротестувала вона. Вона опустила руку і перешкодила мені знову вистрілити. «Це вб'є тебе».
  
  
  — Вернися, — наполягав її, але вона не рухалася.
  
  
  Її поклав «люгер» у кобуру і взяв її на руки. Ee тіло затремтіло поруч з моїм.
  
  
  "Може бути, її можу допомогти вам," сказала вона. Її отримав освіту, чи знаєте.
  
  
  Її готель відштовхнути її від себе, але було занадто пізно.
  
  
  Не встигли ми почути звук мотора, як з гір через дорогу промчав невелику вантажівку.
  
  
  Четверо чоловіків з армійськими рюкзаками і гвинтівками напоготові вискочили з нього. Чотири стовбури були спрямовані на мене.
  
  
  "Гей, що це?" — обурено запитав я. «Що означають ці гвинтівки?»
  
  
  По вантажівки вийшов високий худорлявий індієць в тюрбані і подивився на нас.
  
  
  — Ви стріляли, — сказав він индусски й повторити чудовою англійською.
  
  
  — Дракон, — збрехав я. «Кобра". Вона налякала мою дружину.
  
  
  Він проігнорував брехня і уважно оглянув Чуні.
  
  
  — Ти прилетів в село у цьому маленькому червоному літаку? - запитав він.
  
  
  Їй кивнув.
  
  
  'Чому ти приземлився тут? Ми тут далеко від туристичних маршрутів.
  
  
  «Ми оглядаємо пам'ятки. Його вперше в Індії». Людина в тюрбані з сумнівом подивився на Чоени, і її швидко зметикував.
  
  
  «Я зустрів свою дружину в Організації Об'єднаних Націй в Нью-Йорку, — пояснив я.
  
  
  Він мені не довірив, але деякий час продовжував гру.
  
  
  — Хочеш покататися з нами? — ввічливо запитав він.
  
  
  — Так, — погодилася Чоени. «Я дуже втомилася».
  
  
  Чоловік люб'язно пройшов попереду нас і допоміг Чойни сісти на переднє сидіння. Її сів поруч з нею і побачив, як бойовики залізли в кузов.
  
  
  Двигун ожив, і на частку секунди побачив її в дзеркалі заднього виду приклад гвинтівки. Він сильно вдарив мене по черепу. Їй тільки встиг пірнути трохи лівіше. Це був грубий удар, але важка дерев'яна ложі все ж вдарити мене досить сильно, щоб змусити мій мозок дико сотрястись. У мене було таке хворобливе почуття, яке охоплює вас, як раз перед тим, як несвідоме накриває розум своїм м'яким оксамитовим плащем.
  
  
  Пізніше, коли їй отямився сидячи і постанывал, його виявив, що мої руки й ноги зв'язані. Мої руки були перед моїм тілом, і по двоє озброєних чоловіків, які охороняли мене, зробили зброю мені в житті.
  
  
  Я не знав, скільки ми проїхали, але я не міг бути без свідомості більше двадцяти хвилина. Перш ніж її встиг подумати про щось ще, вантажівка загальмував і в'їхав у ворота. По обидва боки були витки колючого дроту і подвійний паркан навколо сталевого дроту.
  
  
  Високий чоловік підійшов до задньої частини вантажівки.
  
  
  «Переріжемо мотузки навколо его щиколоток і візьми його до мого столу», — сказав він.
  
  
  Її люто обурився. «Що значить оглушити мене і зв'язати?»
  
  
  Одіна навколо солдат ударив мене по обличчю тильною стороною долоні. Інші розсміялися.
  
  
  Вони виштовхнули мене вперед, і її почув Чоени позаду нас. Вона розмовляла з двома бойовиками, які більш або менш несли її, прямуючи в іншому напрямку.
  
  
  Це була якась банда, незважаючи на військову форму. Солдати у вантажівці штовхали і підштовхували мене, поки її оболонка між ними до невисокого будівлі з дверима, але без вікон ліворуч. Одна лампа додав у свою брильов до світла, лившемуся через день. Мене заштовхнули всередину, і двері швидко зачинилися за мною.
  
  
  Кімната була схожа на офіс з шафами для документів, письмовим столом і друкарською машинкою.
  
  
  «У зустрінуть ваших документах написано, що вас звуть Метсон, Говард Метсон, — сказав чоловік у тюрбані. — Я хочу знати правду. Хто ти такий і чого ти тут шныряешь?
  
  
  «Я бізнесмен, голосування, і все».
  
  
  "З цими речами?" Він тримав Вильгельмину і Хьюго. Очевидно, вони забрали ih у мене у вантажівці. Він довелося ih убік і обернувся до мене з моторошною усмішкою. «Гаразд, містер Метсон, ви нас недооцінюєте».
  
  
  Її вирішив ще деякий час грати роль зухвалого американця, хоч і підозрював, що мої охоронці знали облад мені більше, ніж вони готелів визнати.
  
  
  «Послухай, — огризнувся я, — може, ти фанатик цих тупих індійських селян, але, наскільки мені відомо, ти просто бандит, який переслідує людей. Ви і ваші найманці виглядаєте дерьмово. Її бачив, більше дисципліни у зграї вовків. Не намагайся наблизитися до мене, інакше її так сильно вдарю, що ти почнеш стогнати. А тепер розв'яжи мені руки!
  
  
  Це був старий трюк з обуренням, і він служив своєї мети. Це його привело в замішання і гнів. Він встав і сильно вдарив мене; Її, відвернувся і, розвернувшись, сильно ударив його ногою. Потім мене вдарили ззаду по нирках. Біль була жахливою.
  
  
  Її більше не сопротивлся і дозволив двом чоловікам підтягти мене до столу. Вони перерізали мотузки і приставили пістолет до моєї мети.
  
  
  — Роздягайтесь, — наказав ih капітан. 'Повністю.'
  
  
  Я не заперечував. Коли мій одяг прибрали, вони грубо потягли мене на стілець і прив'язали до нього, розставивши руки і ноги.
  
  
  Ih капітан проковылял до столу і оглянув мене.
  
  
  — А тепер, містере Метсон, — почав він, — може бути, ви готелі би розповісти нам трохи про себе. Хто ти? Що ти тут робиш?'
  
  
  — Я американець, — сказав їй вперто рухався до наміченої мети. — Вам не треба знати більше. Якщо консул США дізнається це
  
  
  Він засміявся. Як і чоловіки навколо нього.
  
  
  — Консул? У Калькутті? Ви жартуєте, містер Метсон, чи як вас там. Через два дні в Калькутті більше не буде американського консульства. Може, навіть уже й не в Калькутті. Але ти вже все це знаєш, чи не так?
  
  
  Її сказав, що не знаю, про що він говорить. Він надто терпляче кивнув.
  
  
  — Звичайно, звичайно, — сказав він, відвертаючись. Коли він знову повернувся до мене, його побачив у його руці довгу бритву. Раптом її, переконався, що це була не така wouldnt хороша ідея, зрештою, дозволити мені бути захопленим.
  
  
  — Ви коли-небудь відчували біль, Метсон? — запитав чоловік. «Жахливий, нестерпний біль, яка займається розриває кишки і змушує просити про швидкої смерті?»
  
  
  Бритва блиснула по моєму обличчю; вона була шостою дюймів у довжину і такий гострий, що м'яко блищала в ранковому світлі. Коли лезо вперше торкнулося моєї шкіри, я не подумав, що воно потрапило в ціль — розріз був таким контрольованим, таким гладким. Її повернув голову, щоб щорічно на свою ліву руку. Лезо, починаючи з кінчика мого вказівного пальця, перетнуло долоню, пройшло mimmo зап'ястя і піднялося до мого плеча, потім изогнулось і зачепилося трохи вище ключиці.
  
  
  Перша біль нахлинула, коли її побачив, як лезо врізалося мені в зап'ясті. Її, закрив очі, але це почалося. Її готель закричати.
  
  
  — Ви коли-небудь чули про смерть від тисячі порізів, містер Метсон? Це стародавня східна катування, зазвичай застосовується, коли хтось хоче отримати інформацію, а життя заінтересованої особи не має ніякої цінності. О, я не скажу, що всі жертви тисячі порізів вмирають. Деякі вижили. Всі ih тіло вкрите шрамами. Зверніть увагу, як розрізи проходять тільки через перший шар шкіри, так що уздовж лінії розрізу утворюється лише кілька крапель крові. Рухаючись вперед, ми знаходимо нові шляхи і занурюємося все глибше і глибше. Коли порізи переходять від голови і грудей до геніталій, навіть найсильніший чоловік кричить. Деякі люди можуть терпіти біль».
  
  
  Наступний поріз був таким же, як і перший, але на моїй правій руці і руці. На цей раз бритва увійшла глибше... пекуча, пекучий біль, яка займається мимоволі викликала пирхання прапора дозволу на виконання через ніздрі. Мої зуби та губи були стиснуті. Її подумав: «Якщо відмовлюся її відкрити рот, мені буде легше стримувати крики боляче».
  
  
  Високий чоловік розумів свою роботу. Її побачив сяйво задоволення в його очах, напруження м'язів навколо его і носа скривлених губ, коли катер рушив назад до мого тіла — на цей раз до підборіддя — окреслюючи третю лінію розрізу на моїх грудях і животі.
  
  
  Індієць знову заговорив. Її відкрив очі, не знаю, коли закрив ih.
  
  
  «Больовий поріг цікавий. Деякі західні люди повністю ламаються в цей момент. Вони розповідають усе, що знають, з першого разу. При другому розрізі вони плачуть і благають про пощаду. На третьому розрізі вони впадають в істерику або втрачають свідомість. Ваш больовий поріг ценымногие вище, або ваша підготовка краще, ніж її думав. Він закінчив надріз. 'Тепер питання. Хто підіслав вас шпигувати за нами?
  
  
  Я не сказав нічого. Її повинен був знайти вихід, спосіб втекти. Поки це виглядало безнадійно. Вузли на мотузках були вправні; розтягнувши ну її, зрозумів, що руки і ноги не провисають. Стілець був вузьким і легко нахилявся, але навіть якщо б її перекинувся, її мало що міг зробити.
  
  
  — Хто послав тебе шпигувати за нами, Метсон?
  
  
  Ніж приземлився в полудюйме від іншого порізу на моїй руці. На цей раз він врізався глибше і змусив мене зітхнути, ніж боляче.
  
  
  Двері відчинилися. Солдат засунув голову. 'Вогонь!' вигукнув він. Обличчя його було порушено, і він повторити сигнал тривоги. «Вогонь, капітан! Зовні.'
  
  
  Капітан зробив сердите обличчя. Він здавався розчарованим тим, що його перервали, коли довелося бритву. — Не тікай, Метсон, — сказав він.
  
  
  Він і вибігли охоронці за двері, і я зітхнув з полегшенням. Її поняття не мав, що відбувається зовні, але радів перерви.
  
  
  Від боляче мені захотілося знову закрити очі або покликати на допомогу, але обидві ідеї були марні. Я не міг втрачати нам секунди.
  
  
  Її подивився через кімнату. Спочатку її не бачив виходу, ніякої рішенням звільнитися від мотузок, впившихся мені в шкіру. Потім її подумав про олійної лампи, що горить на сусідньому столі.
  
  
  Чим довше її, дивився на лампу, тим швидше оформлялася ідея. Це була пригод, але шанси були вище, ніж чекати повернення майстра зі своєю смертоносною бритвою. Якщо б їй тільки міг перекинути лампу і накинути мотузки на зап'ястях над полум'ям, у мене був би шанс.
  
  
  Але дістатися було нетільки. Її ледве міг рухатися. Підстрибуючи і звиваючись, її міг лише злегка нахилити крісло. Мені знадобилася вся моя сила, щоб перекотитися і підкинути так, щоб він похитнувся. Але врешті-решт стілець перекинувся і впав на бік. Падіння приголомшило мене і посилило біль.
  
  
  Її прикинув відстань до стільця і повільно штовхнув стілець вправо. Потім її перекинувся на життя, так що стілець опинився на моїй спині, і його використовував його, як таран проти стільця. Лампа здригнулася, потім впала. Вона впала на землю і вибухнув у вогняній калюжі.
  
  
  На щастя, лампа була не дуже повною, але мені треба було швидко приступити до роботи, поки масло не просочило долівку.
  
  
  Мені потрібні всі сили, щоб перекотитися на бік достатньо далеко, щоб тримати руки над полум'ям, щоб вогонь міг повільно прогризати міцні мотузки, якими був зв'язаний.
  
  
  Незабаром полум'я почало палити, і мої зап'ястя. Її сильно смикнув правою рукою, щоб відвести його полум'я. Мотузка продовжувала горіти.
  
  
  Біль пронизала мій мозок. Мотузка горіла, і я бачив, як вона обпалила волосся на моєму зап'ясті і зробила мою шкіру червоною. Її знову смикнув правою рукою; мотузка боляче вп'ялася мені в зап'ясті. Ще один ривок, і моє зап'ястя було звільнено.
  
  
  Її зірвав залишок мотузки з руки, потім розв'язав вузли навколо лівої руки. Вони були добре покладені. Вся моя права рука і зап'ястя горіли, ніж боляче. Але це був мій єдиний шанс піти. Нарешті вузли розв'язалися; Її зірвав мотузки з його нога, і схопив одяг. Мій пістолет і ніж лежали на столі. Її, одягнувся, взувся, і вже був готовий піти, коли у двері увійшов високий індіанець. Він не виглядав дуже щасливим, коли побачив мене, і пістолет, направлений йому в житті.
  
  
  Він дивився на нього, чекаючи, що я вистрілю в нього. На самому делле, він був такий зосереджений на пістолеті, що ледве бачив ніж у моїй іншій руці. Він увійшов в його тіло трохи вище паху.
  
  
  За його губ вирвався булькаючий звук, коли він відступив від леза і прикрив рану руками. Потім він зійшов на землю.
  
  
  Він не був мертвий, коли його перевернув його.
  
  
  Її запитав. - Де дівчина?"
  
  
  — Пішла, — сказав він. Кров хлинула з усього кутка его rta, і він закашлявся. «Вона влаштувала пожежу в своїй кімнаті. Будь ласка, визначити мені. її...'
  
  
  Потім раптом затих, він лежав трупом у моїх нога.
  
  
  Мені було шкода. Її б вважав за краще залишити його в живих, але ніж не є точним зброєю.
  
  
  Її озирнувся. В кутку стояв автомат, а на полиці дві ручні гранати. Її поклав гранати в кишені і, тримаючи автомат напоготові, пішов до дня. Її повинен був з'ясувати, що тут сталося, що мало відношення до Калькутті, і її повинен був знайти Чоени. Її, відкрив двері і вийшов назовні.
  
  
  
  Глава Одинадцята
  
  
  Її обережно вийшов. Її знайшов в кімнаті стеганую куртку, щоб більше відчувати себе частиною навколишнього середовища. Опустивши голову, її міг ненадовго зійти за одного навколо вартових.
  
  
  Її, вдихнув дим від багаття і почув крики чоловіків, що борються з полум'ям, що доносяться з покритою травою хатини.
  
  
  Її, увійшов у двір, забудований одноповерховими будівлями, які справляли враження фортеці старого американського Заходу. Там була дюжина будівель, три, навколо яких виглядали як казарми, а одне, мабуть, було їдальні. Перед одним навколо будівель стояли три вантажівки.
  
  
  Тільки за гасіння пожежі мене не помітила дюжина чоловіків у формі, коли її поспішав до вантажівок. Їй був майже біля мети, коли з-за найближчої машини з'явився чоловік. Він підійшов відверті до мене, застережливо піднявши руку. Він з цікавістю подивився на мене, потім підвівся і, здавалося, збирався покликати на допомогу, коли її покликав його. Він підійшов до мене здивованим і підозрілим виглядом.
  
  
  «Одне клацання, і все буде готово», — сказав я. «Повернись і встань поруч зі мною. Її наставив на тебе пістолет. Її швидко заговорив на хінді, сподіваючись, що він мене зрозумів.
  
  
  Він повернувся, і страх, его, чоловік був настільки великим, що я майже відчував його запах. Ми пройшли двісті ярдів, поки не дісталися до вершини схилу і не спустилися з іншого боку. Коли ми втекли через поля зору табору, її штовхнув його на землю.
  
  
  — Ти бачив дівчину? Він кивнув. "Куди вона поділася?"
  
  
  Він вказав на схил, на якому ми були. — Хто тут головний?
  
  
  — Не знаю, — сказав він тремтячим від страху голосом. — Я всього лише Нага, кухар. Я не знаю.'
  
  
  'Добре.' Її жестом наказав їй встати. «Покажіть мені, куди пішла дівчина».
  
  
  Він швидко повів мене вгору схилом у західному напрямку. Ми вийшли на кам'янисте плато, яке межувало з невеликою долиною. Внизу її побачив дюжину будинків, одні наполовину спалені, інші повністю зруйновані. Ми дивилися протягом п'яти хвилина, не помічаючи ніякого руху. Він вказав mimmo підліска на місце приблизно в чотирьохстах ярдів до плато.
  
  
  «Голос командний пункт. Якщо дама зайшла так далеко, вона, напевно, сховалася внизу, щоб дочекатися темряви.
  
  
  Ми зісковзували з каменя на кущ, з каменя на дерево. Коли ми були в двохстах метрах, Нага підняв руку. Ми почули, як хтось розмовляв. Ми обережно пройшли метрів п'ятдесят і побачили ih. Командний пункт знаходився в семи метрах нижче кінці скельного плато.
  
  
  Ми оглянули місцевість, але часових, схоже, не було. Безшумно ми підкралися лиже, поки не опинилися на плато відкрито над ними. Її витягнув чеку за першої ручної гранати, потім знову подивився на мішень. Шестеро чоловіків сиділи в бункері, виритому глибоко в схилі. У двох з усього, у них були автомати. Третій встановлював маленьке радіо. Інший дивився на село в бінокль.
  
  
  Граната влетіла у командний пункт. Потім у мене на плечі виявився автомат, і він підстрибнув і загуркотів, коли мої кулі засипали людей. Вибух шталь розв'язкою. Двоє чоловіків були вбиті. Граната перетворила інших у корчащуюся, спливала кров'ю масу. Ми не стали чекати, щоб побачити, чи вижив хто-небудь. Ми втекли з пагорба, обігнули командний пункт і кинулися до будинків, в чотирьохстах ярдах нижче. Потім її побачив Чоени, яка займається ховалася середовищ скель. Четверо чоловіків внизу потягнулися до неї під час обшуку території, але при звуці гранати і автоматних черг вони запанікували і відступили.
  
  
  Вона побачила, що ми підемо, і побігла до мене.
  
  
  Його зловив її на руки і поніс далі. Частина її волосся була опалена, а обличчя почорніло від сажі.
  
  
  — Не іванніков мене назад у село, — сказала вона, тремтячи. Її зупинився. «Але саме там ми знайдемо притулок».
  
  
  'Немає. Це... це занадто жахливо. Нікого не ховали. Ih просто розстріляли і залишили там. Жінки, діти і люди похилого віку...
  
  
  Її, повернувся і подивився на Наду. Він кивнув. 'Це так. Вони дозволяють своїм людям практикуватися на реальних людях. «Залишайся тут з нею, — сказав його Наге. «Я повинен піти щорічно».
  
  
  Її рвонувся вперед, відчувши запах гниючої, розпухлою плоті, перш ніж пробіг двадцять ярдів. Коли її, добрався до першого будинку, підлетіла дюжина канюків. Часткові останки старого і хлопчика лежало на вулиці.
  
  
  Стіни будинків були поцятковані дірками від гранат і куль. Більшість будинків були побудовані навколо валунів і розчину і мали сотні кульових отворів. У сусідньому будинку її побачив трьох жінок. В одного навколо тіл була відрізана груди; в другого не було голови. В останньому будинок чоловіка прибили вгору ногами до дня, а потім розстріляли з близької відстані.
  
  
  Її, побіг назад, не озираючись по розбитій вулиці. Якщо ці партизани коли-небудь увійдуть до Калькутти, почнеться різанина.
  
  
  Коли її, повернувся до того місця, де залишив Чоени, її виявив на землі тільки сморщенного Нага. Її не міг йому допомогти. Він був убитий; його нутрощі були вирвані, а горло перерізане. Дівчини не було видно.
  
  
  Якщо вона в них була, вони повинні бути поруч...
  
  
  Раптом пролунав тріск кулемета, і камені залив ряд куль в двох метрах праворуч. Її, озирнувся, але нікого не побачив. Ще одна черга, і кулі врізалися в камені ліворуч. Її підкотився до дерева і вистрілив навмання, щоб змусити ih опустити голову, але все одно нікого не побачив. Її лежав повністю на відкритій місцевості...
  
  
  «Право, містер Картер, чинити опір марно», — звернувся з листом до мене че-то голос. «Ви повністю оточені, безнадійно чинити опір дн. Ти занадто розумний, щоб спробувати прорватися через це. Чому б вам не кинути свою рушницю і не підійти сюди тихо?
  
  
  Сильний, переконливий голос виходив навколо мегафона, який, здавалося, луною розносився по маленькій долині.
  
  
  Її кинув пістолет і підвівся, піднявши руки вгору. Чотири «валуна» на пагорбі схопилися на ноги, скинули камуфляж і побігли до мене, націливши автомати мені в груди.
  
  
  Індійські партизани стовпилися навколо мене і позбавили мене Хьюго і Вільгельміни. Потім вони грубо штовхнули мене перед собою.
  
  
  Ми не повернулися в табір. Охоронці веління мене mimmo табору, де ми знайшли другу дорогу. Приблизно в півмилі вниз по пагорбу ми вийшли до невеликій долині, три сторони якої були перпендикулярні, неначе тут була каменоломня. Позаду була велика печера. Перед входом у печеру був зведений товстий бар'єр навколо колючого дроту.
  
  
  Охоронці відвели мене до загорожі. Відкрили невелику ділянку, заштовхнули мене і тут же знову закрили колючий дріт. Її бачив близько тридцяти осіб - деякі були хворі, деякі плакали, всі були погано одягнені і явно не нагодовані. Її, повернувся до паркана навколо колючого дроту і побачив добре одягненого чоловіка в яскраво-зеленій формі з погонами на плечах. Він подивився на табір.
  
  
  «Містер Картер. Підійдіть, будь ласка.
  
  
  Її, підійшов до колючого дроту.
  
  
  -- Ми отримали повідомлення з Калькутти, - сказав він, з цікавістю дивлячись на мене крізь точках, -- ми тільки що стало відомо ім'я нашого високого гостя. Її багато чув про вас. Людина, якої не можна вбити. Може бути, ми отримаємо місце в підручниках історії.
  
  
  Її проігнорував його глузування.
  
  
  Її запитав. - «Що буде 15 серпня?» «Це великий день, чи не так?'
  
  
  Він відповів загрозливо. — Ти цього не побачиш.
  
  
  Він повернувся, потім, що про що подумав. — Не турбуйся про дівчину, — сказав він. «Вона прийде до вас у село». Коли він пішов, її спробувала зібратися з думками.
  
  
  Судячи з усього, він не був лідером. Людина, яка мені був потрібен, буде в безпеці в місті і займеться останніми приготуваннями.
  
  
  Її повинен був знайти цю людину. Але спочатку мені потрібно було спробувати залишитися в живих, а в той час це здавалося досить складним.
  
  
  Її, подивився на печеру. Ворота біля входу були підключені до електрики, ймовірно, досить сильного, щоб убити мене, а стіни були товщиною в п'ятдесят футів. Можна все життя довбати ih. Втеча здавався неможливим.
  
  
  Їй був не один, але люди, які розділили мою долю, мало чим могли допомогти. Більшість навколо них були старі й немічні, певно, селяни, які добувають собі їжу на твердому ґрунті пагорбів. Вони готувалися до смерті з незворушністю, якою володіють тільки індуси. Вони сиділи, схрестивши ноги, схилили голови на земляній підлозі і безупинно співають свої молитви богам: «Харе Крішна, Харе Рама».
  
  
  Вони були готові до наступного кроку в довгому циклі реінкарнацій. Але я не був готовий.
  
  
  Їй йшов середовищ них, намагаючись вивести ih за фаталістичного заціпеніння, але ніхто навколо них, здавалося, не бачив мене. Тільки коли її дістався до молодої людини, прислонившегося до стогнати, її отримав ревматизму.
  
  
  Він розсміявся, побачивши мене. «Значить, вони перехитрили велику рибу. Ви англієць?
  
  
  — Американець, — сказав я.
  
  
  'Відчувай себе як вдома. До полудня ми всі помремо.
  
  
  Її став на коліна поруч з ним і простягнув сигарету. Він взяв його і поперхнувся димом.
  
  
  Її запитав. - І ти теж?' — Чому вони хочуть тебе вбити? Інші старі. Чому вони не хочуть бачити тебе?
  
  
  «Я належав до них, — сказав він. «Мене завербували в Калькутті. Вони годували мене і дбали про моїй сестрі.
  
  
  Потім її побачив тут село. Я не міг так вбивати людей, тому мене помістили сюди з ізгоями, прокаженими і вдовами, які моляться про душах своїх мужів». Він зупинився і люто глянув на охоронця. — Скоро прийдуть, візьмуть чотирьох-п'яти осіб і поїдуть в село. Якщо ми не будемо достатньо швидкі, нас уб'ють багнетами або пострілами. Її, бачив, як вони це робили раніше.
  
  
  Молодий чоловік тремтів від страху і гніву.
  
  
  Її запитав. — Ти знаєш, що вони замишляють? «Що вони хочуть зробити в День незалежності? Ти чув про це?
  
  
  Його карі очі блиснули в мою сторону, як мова кобри. — Звичайно, але звідки ти знаєш про це? Нам сказали, але ти зі сторони. Він знизав плечима і втупився в землю, присівши навпочіпки. «Велика революція. Якби ми могли, ми б зайняли Калькутти і всю Західну Бенгалію. Вони сказали, що поліції ih стороні; американці і росіяни будуть стріляти інший в іншу. Все, що нам потрібно було зробити, це підірвати міст, Людей і залізничну станцію, потім зробити наліт на Чоуринги-роуд, і підпалити всі будинки. Калькутта була б в такій паніці, що ми могли б виступити з сотнею людей і окупувати весь штат».
  
  
  Її запитав. - "Це спрацює?"
  
  
  Молодий чоловік похитав головою. 'Я не знаю. Вони тренували людей місяцями. Вони називають це Визвольною армією Калькутти. Знак буде поданий, коли консульства вибухнуть. Невеликі групи будуть здійснювати набіги на ключові позиції. Це може спрацювати. Він підняв плечі.
  
  
  — Для нас це не має значення, — продовжив він. Щоранку в селі влаштовуються військові ігри. Вони завжди беруть найсильніших, щоб вони служили прикладом для новобранців. Крім того, вони позбавилися від жителів села внизу, щоб змусити ih замовкнути».
  
  
  Її встав і пішов уздовж стіни, вдивляючись в темні кути печери. — Чи є спосіб вибратися звідси?
  
  
  Він заперечливо похитав головою.
  
  
  Її обшукав свої кишені, але у мене не було нічого, крім ременя. Задушливі нитки вже не могли мені допомогти. У мене теж були сірники у поясі, але у вогкій печері нічого не горіло.
  
  
  Довелося б робити це в селі. Там у нас була б деяка свобода пересування, шанс. Її, подивився на згорблену постать, яка займається колись була молодою людиною.
  
  
  «Що буде в селі, коли ми туди доберемося?»
  
  
  Він розсміявся глухим, глузливим сміхом.
  
  
  «Немає сенсу опиратися неминучому. Вам просто потрібно розслабитися і молитися про кращому місці в загробне життя».
  
  
  Її, нахилився, схопив його і поставив на ноги, сильно притискаючи до сирої стогнати печери.
  
  
  — Ти повинен розповісти мені, що саме відбувається в селі. Скажи мені, що роблять чоловіки з рушницями, куди йдуть жертви.
  
  
  Її послабив хватку на його руці. Тепер його очі дивилися на мене насторожено, злякано, сердито.
  
  
  «Вони беруть п'ять або шість чоловік на вершину скелястого плато, потім звільняють, обстрілюють і заганяють в село. Є сімнадцять будинків, колиб та сараїв. Вони повинні спробувати сховатися. Якщо це професійні солдати, вони добре працюють, підвозять людей, може бути, стріляють по ногах, щоб вони не сховалися в іншому будинок. Коли обшукають останній будинок, всіх розстріляють або доб'ють багнетами. Молоді рекрути найгірші. Вони укладають грошей, скільки проживе кожна жертва.
  
  
  Її, похитав головою. — Яка у них зброя?
  
  
  «Рушниці, автоматичні гвинтівки, ручні гранати і довгі ножі».
  
  
  Її вже збирався притулитися до сирої стогін, коли побачив рух біля паркану навколо колючого дроту перед входом.
  
  
  — Вони йдуть, — сказав молодий чоловік.
  
  
  Її запитав. - Як вас звати?'
  
  
  «Кличте мене Джо — гарне американське ім'я».
  
  
  Її, відійшов від нього і в очікуванні притулився до стогнати. Увійшли двоє охоронців, за ними четверо молодих людей у цивільному. У всіх шістьох було автоматичну зброю. Найвищий охоронець подивився на мене і жестикулював.
  
  
  «Назовні!» вигукнув він. 'Ти перший!'
  
  
  Її панцир повільно; лезо багнета боляче впивається мені в сідниці. Почала другий охоронець підняв Джо на ноги і підштовхнув до виходу. Свят господь засліпив мене, коли її пройшов через отвір у воротах.
  
  
  Примружившись, побачив її поряд з собою п'ять осіб. Джо був одним навколо них. Там були три жінки і старенький, довгий, але виснажений. Старий вийшов, навколо печери, потім повернувся до сонця і сель на землю.
  
  
  'Вставай!' — заревли охоронці. Він проігнорував ih.
  
  
  Его руку проткнули багнетом, але він не рухався. Лезо пронизало м'яза плеча. Тільки тоді він закричав. Охоронець кивнув, і четверо підлітків з автоматами витягли ножі і кинулися на старого.
  
  
  Леза піднялися і встромилися глибоко в тіло, поки я намагаюся малюнок не перекинувся і не впала на спину. Ножі продовжували виблискувати в м'якому сонячному світлі, а леза тепер були липко-червоними. Чоловік більше не видавав наш звуку, тільки тихе булькання, коли останній подих зірвався з його закривавлених губ.
  
  
  — Вистачить, — сказав охоронець. Він заговорив з рештою п'ятьма від нашої групи. Ідіть швидко. І не виходьте з усієї збірки, або ви будете мертві на місці. Не відставайте від охоронців.
  
  
  Молоді люди витерли свої ножі об штани старого, а потім побудували нас. Двоє підлітків йшли попереду, а двоє закривали хода.
  
  
  Марш в село пішов занадто швидко; Їй так і не зміг придумати план, як вибратися навколо цього. Все пройшло саме так, як сказав Джо. На вершині скельного плато, нам сказали бігти до будинків. Подивившись вниз, побачив самотню постать внизу на схилі. Це була Чоени.
  
  
  Її, біг так швидко, як тільки міг, вниз по схилу, сподіваючись, що мені не вистрілять в спину.
  
  
  — Біжи, — крикнув їй, підхід до неї.
  
  
  Ми пірнули в кам'яну стіну, і на мить її відчув себе в більшій безпеці. Джо ковзнув поруч з нами. Її зняв ремінь, витягнув один навколо тонких задушливих шнурів і простягнув ей.
  
  
  «Якщо у вас є шанс, використовуйте це».
  
  
  Вона насупилася, потім посміхнулася, і мені здалося, що я побачив проблиск надії в її очах.
  
  
  Перш ніж її встиг придумати що-небудь ще, з-за рогу вискочили дві коричневі фігури. Це були хлопчики, не старше тринадцяти років. У кожного навколо них була рушниця. Спочатку вистрілив один, потім інший, і я почув, як гарячий свинець просвистів у мене над головою, поки ми тікали.
  
  
  Її знайшов двері і пірнув всередину, потягнувши Чоени. Це був найбільший будинок у селі з грубим горищем з одного боку. Горище було близько десяти футів в ширину, цього було досить, аби на якийсь час сховатися. Ми піднялися дерев'яними сходами, і ступили на товсті соснові дошки. На підлозі стояв невеликий дерев'яний ящик. Її відштовхнув Чоени до далекої стогнати і жестом запропонував гей лягти.
  
  
  Мені було цікаво, чи є у молодих бійців ручні гранати. Через мить її зрозумів це. Маленька граната влетіла у вікно під нами, зрикошетила один раз і вибухнула в трьох футах над землею. У мене не було часу пригнутися. Частина мого тіла потрапила під шрапнельный дощ, але гарячого металу я не відчув. Коли дим розсіявся, один навколо хлопчаків обережно увійшов у кімнату. З коротким автоматичним пістолетом у руці він швидко обшукав кімнату, потім его, загострилося увагу. Як тільки він подивився на горище, її кинув дерев'яний ящик.
  
  
  У нього не було часу, щоб уникнути його. Ящик вибив зброю з його рук і вдарив його его в житті. Він наполовину розвернувся, схопився за життя і, захекавшись, впав на землю. Її, подивився на автомат. Це може бути нашим порятунком. Але коли її вже збирався його схопити, вбіг початку другої хлопчик. Він побачив свого товариша, який лежав на підлозі, підозріло заглянув на горище і обсипав підлогу знизу градом куль навколо автомата. Нас врятувало його погане прицілювання і два дюйми міцного дерева.
  
  
  Через кілька миттєвостей він витягнув лежачого хлопчика і забрав пістолет-кулемет.
  
  
  Її, спустився по сходах, і Чоени пішла за мною. На підлозі лежали камінь розміром з кулак. Її просто повинен був його використовувати. Її викинув камінь одним швидким рухом, потім притулився до стогнати, і шталь чекати. Камінь потрапив у шматок металу з сусіднього будинку і тут же пролунав чергу. В нашу сторону пішли shaggy. Її намагався точно розрахувати час. В останній момент її, пірнув у двері і на повній рисі схопив молодого солдата. Її затиснув його рот рукою і затягнув його всередину.
  
  
  Її зв'язав йому руки і ноги смужками сорочки, а Чоени засунула йому в рот кляп. Гвинтівка, яку він несс, здавалася справною, але коли її спробував проштовхнути патрон у в'язниці, її виявив, що вона заклинила. Наосліп ми вибігли за двері й попрямували в тому напрямку, звідки прийшов хлопчик.
  
  
  Шум позаду мене змусив мене повернутися з пістолетом напоготові, але мій великий палець ослаб на спусковому гачку, коли Джо впав на землю з пістолетом в руці і поповз поруч з нами.
  
  
  Його обличчя було сердитим. «Її вбив одного мертвою хваткою; принаймні, її роздобув зброю.
  
  
  — Ти готовий йти в гору?
  
  
  Джо кивнув.
  
  
  Коли ми проминули першу стіну, Чоени з блідим обличчям смикнула мене за рукав. Одна навколо прийшли з нами жінок лежачи на спині; ee життя був розірваний, її груди була хитатися кров'ю; сл складати долар було однією з її відкритих рук.
  
  
  Її протягнув Чоени mimmo жінки і побіг до наступного будинку. Ми знову почули стрілянину та крики позаду нас.
  
  
  Ми перестрибнули через розпухлий труп. Її обличчя було з'їдено стерв'ятниками. Ми зупинилися за стіною, тепер прикритої спереду і ззаду, і спробували віддихатися. Чоени виглядав змученим.
  
  
  Вона взяла в мене гвинтівку, на мить попрацювала спусковим гачком і механізмом, і він почув, як картридж встав на місце в магазині. Зітхнувши, вона повернула мені її.
  
  
  Лежу на підлозі, її обережно виглянув з-за кута стіни. Попереду нас нікого не було. Схил пагорба, з якого ми збігали кілька хвилина назад, піднімався на вершини трьохсот метрів. Це була довгий кидок без прикриття. Я не був упевнений, що Чоени витримає, але вона сказала, що готова.
  
  
  Ми схопилися, побігли уздовж стіни, готові штурмувати схил попереду. Ми не встигли. Чоени зіткнулася з маленьким хлопчиком з довгою рушницею. Ee рука інстинктивно витягнулася в карате-удар по шиї, і хлопчик без свідомості впав на просякнуту кров'ю землю. Чоени підняла його зброю.
  
  
  За ним був один навколо охоронців, які привели нас. Его автомат був направлений на нас.
  
  
  — Поверніться, — сказав він.
  
  
  Її вистрілив у нього так швидко, що він навіть не помітив руху пістолета. Goggle потрапила йому в груди і відкинула на два метри в червону пил.
  
  
  Ми побігли.
  
  
  Ми були тільки на півдорозі до пагорба, коли в нас почали стріляти... Ми захищалися і бігли далі, пригинаючись і повертаючи в іншу сторону, але продовжували йти в гору.
  
  
  У десяти ярдів від вершини піднялася фігура з автоматом і вистрілила в нас. Джо вистрілив у нього, але промахнувся. Моя гвинтівка знову піднялася і вистрілила; чоловік розвернувся і впав з пагорба в нашому напрямку. Ми пробігли mimmo нього і шугнули вгору.
  
  
  Людина в джипі був здивований більше, ніж ми. Начальник табору, чоловік в яскравій зеленій формі, тільки що опустив коричневу пляшку і витер губи. Її пострілом вибив пляшку навколо його рук.
  
  
  Він звів руки над головою, і вся бравада покинула його тепер, коли на нього зробили зброю.
  
  
  Її побіг вперед, обшукав його і знайшов те, чого найбільше не вистачало в останній час... Хьюго і Вильгельмину. Приємно було ih повернути. Її, повернувся до командира.
  
  
  — Виходь! — наказав я.
  
  
  Він здавався збитим з пантелику.
  
  
  — Вилазь навколо цього джипа, — крикнув їй ему. Він вискочив і встав, тремтячи, переді мною. «Зніми куртку й сорочку». Він спохмурнів, але зробив, як я сказав.
  
  
  Її, зняв з неї точках і кинув ih колах каменів.
  
  
  Іди вниз, командир. У село.'
  
  
  — Ні, ти не можеш цього зробити! він закричав. «Вони не впізнають мене без форми...»
  
  
  Її збив його нога кулаком. Мій засадах вдарила його перш, ніж розпечена до білого активного відпочинку ненависті охопила мене. Її передав Чоени гвинтівку, підняв людину на ноги і жбурнув його за край плато. Він трохи покотився, а потім ми з Джо почали стріляти поруч з ним і позаду нього, поки він в паніці і не побіг в пекло, який сам же і створив. Коли він дістався до перших хат, ми почули брязкіт рушниць і автоматів.
  
  
  Їй була Чоени в джип. Джо sel ззаду і змінив гвинтівку на автомат командира. Ми їхали по вибоїстій стежці до табору. Її підозрював, що лише кілька чоловік будуть чергувати, так як більшість солдатів будуть в Калькутті, чекаючи сигналу до атаки.
  
  
  Чоени підібрала гвинтівку, коли ми підійшли до першого будівлі. Її переключився на другу передачу, прискорився і ковзнув з першого повороту. Четверо чоловіків, що стояли там, відлетіли геть, коли ми промчали mimmo них. Попереду було два вантажівки. Його одна з них, і Джо проколов дві шини на кожній машині, коли ми промчали mimmo нього, потім ми завернули за ріг і з вереском перелізли через паркан навколо колючого дроту.
  
  
  — Думаєш, літак все ще там? Чоени кивнула.
  
  
  «Я чула, як командир сказав комусь, що він полетить у Калькутту, потім настання темряви». – прогарчав я. Потім невеликий літак буде заправлений паливом і готовий до зльоту. Але чи будуть у них вартові в аеропорту? Її так не думав.
  
  
  Ми поїхали відвертими в аеропорт, і Чоени пішов до менеджеру, щоб сказати, що ми негайно поїдемо. Він спохмурнів, коли ми в таку гру в літаку і повернулися до кінця злітно-посадкової смуги. Її повинен був зрозуміти, що відбувається, як тільки побачив, що джип рушив. Він попрямував до нас під гострим кутом, і зупинився за двісті ярдів від нашої машини.
  
  
  Чоени кивнула, побачивши джип. Вона прискорилася, прогріла двигуни і попрямувала по злітно-посадковій смузі відкрито до джипа. Ми рвонули через поле, і чоловік на джипі вискочив і сховався. Її готель схопитися за румпель, щоб уникнути зіткнення з джипом. Чойни сильно прикусила нижню губу, керуючи елеронами і утримуючи ніс літака виплат прямо по центру злітно-посадкової смуги і джипа. У самий останній момент вона різко потягнула румпель тому. Маленька машина, здавалося, була щиро здивована цим проханням, але зробила все можливе.
  
  
  Він підстрибнув від раптового пориву відбору проб повітря... потім її майже почув зітхання літака; у нас ще не було достатньо швидкості для такого маневру. Машина знову приземлився на злітно-посадкову смугу. Але ми перескочили через джип і тепер з вереском мчав по трасі на шляху до нормального старту. Мені здалося, що я почув постріл, але він не заподіяв шкоди.
  
  
  Її відкинувся на спинку крісла, коли ми нарешті злетіли, відчуваючи біль і опіки останніх кількох годин. Моє зап'ястя пульсувало там, де воно було обпалено полум'ям. Порізи на руках і грудях пронизував солоний піт, і він так втомився, що готель спати цілий рік.
  
  
  «Ми ніколи не доберемося до Калькутти», — сказав Чоени, вказуючи на датчик палива.
  
  
  — Посади його в найближчому аеропорту, — сказав я. «Сьогодні ми поспим, а завтра заправимося і полетимо до Калькутти».
  
  
  Вона зітхнула з полегшенням і нахилилася вперед, щоб вивчити карти.
  
  
  
  Дванадцята глава
  
  
  На наступний день ми пролетіли нижче над Гангом, великою рікою віри індусів. У Гангу багато приток; одна навколо них — річки Хуглі, що протікає через Калькутти. Ми попрямували на південь, щоб слідувати по великій річці до самого міста.
  
  
  Раптом ми побачили щось схоже на чорну крапку на горизонті. Спочатку її, подумав, що це чайка, а через десяту частку секунди зрозумів, що це реактивний винищувач, що мчить по повітрю зі швидкістю, удвічі перевищує швидкість звуку, поруч з "Команчем". «Команч» сильно занесло, наполовину перевернуло, і Чоени з працею румпелем підтягла ніс. Було відчуття, що ми потрапили в епіцентр сильної грози, коли над нами пронісся слипстрим ревучого винищувача.
  
  
  Джо скорчився поруч зі мною, його ніздрі розширилися від страху, оскільки машині загрожувало бути розірваною на частини.
  
  
  На горизонті з'явилися ще дві чорні точки. Чоени опустила «Команч» в піку і пролетіла як можна нижче над деревами. Коли над нами пролітали винищувачі, її побачив великі червоні зірки і вигнуті крила Міги-23. Це були найкращі літаки, які були у росіян.
  
  
  Чоени вказала ззаду і зверху на російський бомбардувальник. По боках бомбардувальника летіли ще шість струнких винищувачів.
  
  
  «Схоже, росіяни ввели великі сили», — сказав я.
  
  
  Чоени переключився на частоту аеропорту і прислухалася. Практично відразу ефір заповнився російською та англійською переговорами. Обидві групи запросили інструкції по посадці.
  
  
  "Є американські літаки?" — запитала Чоени. Ми роздивлялися довкола. Коли ми наблизилися до аеропорту Dum-Dum, ми побачили, як mimmo нас пронеслися дві групи винищувачів з трикутними крилами, по чотири в кожній групі. Це були двомоторні штурмовики ВМС США.
  
  
  Чоени взяла ручний мікрофон, і під час короткої перерви в радіозв'язку, втрутилася і попросила постанови по посадці.
  
  
  Сильний сигнал зі станції аеропорту прогрохотал через гучномовець, даючи гей негайні вказівки.
  
  
  Інший голос втрутився в англійській мові. «Американські літаки з авіаносця «Лексінгтон», повідомляємо вам, що у вас є пріоритетний дозвіл на посадку на сьомій лінії восьмий смуги. Будь ласка, не більше двох літаків одночасно.
  
  
  Сигнал був перерваний, і російським літакам було наказано приземлитися на смузі вісім нуль приблизно через сім хвилина.
  
  
  Ми з Чоени перезирнулися. Нам не треба було нічого говорити, щоб висловити страх, який наростав всередині нас. Дві наддержави збирали свої сили в місті.
  
  
  Це називалося дружніми візитами. Або ж вони використовували б інше дипломатичне вираз, щоб виправдати вторгнення на територію Індії, яке тепер було в невеликих масштабах. Але результати були б трагічними, якщо б дві держави зіткнулися на нейтральній території.
  
  
  Чоени керувала приладами і витончено опустила маленький "Команч", то чого ми приземлилися на початку злітно-посадкової смуги і повернулися на перон ангарів для приватних літаків.
  
  
  Її зосереджено насупив брови. Запитливий погляд Чоени змусив мене висловити свої думки словами.
  
  
  — Це чотирнадцяте серпня. Завтра буде великий день. Ми так близькі до війни, що мене нудить.
  
  
  Джо сказав мені під час польоту, що, хоча він мало що знає про терористів, він може відвезти нас на ih склад боєприпасів за містом, де вони сховали свою зброю в очікуванні великої атаки 15-го числа.
  
  
  Якщо б ми могли знищити ih боєприпаси, ми могли б запобігти нападу на консульства і, таким чином, що насувається зіткнення між Росією і Сполученими Штатами.
  
  
  Її згорнув на «Мерседесі» на іншу вулицю і об'їхав велику будівлю, яку росіяни використовували для своєї дипломатичної роботи в Калькутті. Жалюзі були закриті. Перед будівлею перебувала суцільна шеренга російських морських піхотинців. У них були гвинтівки через плече і патронташі з патронами навколо тіла. Росіяни були готові до бою.
  
  
  Я не розумів, як можна підійти досить близько, щоб кинути бомбу, але у мене було відчуття, що людина, якого ми хотіли, вже завершив свої плани. Якимось чином він пройшов через це. Але як?
  
  
  По обох боках будівлі консульства США був встановлений блокпост. Морські піхотинці США в зелених бойових костюмах розгортали всі машини.
  
  
  Її взяв з собою Джо і Чони, і ми почали пробиватися через лінію оборони навколо консульства. До того часу, коли ми пройшли через великі ворота і піднялися по тротуару до вхідних день, Слокум вийшов нас привітати.
  
  
  — У вас тут хороша армія, — сказав я. «Хіба уряд Індії не збирається захищати країну?»
  
  
  "Морські піхотинці?" — сказав Слокум. — Вони утворюють почесний сторожова. Ми також привезли сюди літаки... щоб допомогти індійцям відсвяткувати День незалежності».
  
  
  Їй посміхнувся виправдання, яке він дав, і задався питанням, як відреагує Нью-Делі.
  
  
  Потім Амартія Радж спустився по бордюру.
  
  
  «Присутність російських і американських військ — моє благословення», — хрипко сказав індійський поліцейський. «Багато уряду посилають делегатів, щоб відсвяткувати нашу незалежність». Він зупинився і багатозначно подивився на мене. — Але в Калькутті немає місця підривників, містер Картер .
  
  
  Він підкреслив моє ім'я і стиснув губи в тверду, рішучу лінію. Слокум проковтнув і виглядав винуватим. — Вибач, — сказав він мені. «Містер Радж... він знає, хто ви. Він хоче вас заарештувати.
  
  
  Її, подивився на огрядного індійського поліцейського і усміхнувся. Її демонстративно простягнув руки, готовий до наручників.
  
  
  — Давайте, — сказав я. "Заарештуйте мене."
  
  
  — Більше проблем не буде, — сказав Слокум з награною упевненістю. «Полковник Ву і жителі Нью-Делі працюють над примиренням між нами і росіянами. І ми подзвонили в Сполучені Штати. Комісія з розслідування буде відправлена протягом неділях.
  
  
  'Неділю?"
  
  
  'Так.' Слокум все ще намагався говорити впевнено, але не міг. «Поки не буде подальших терактів...» Він дозволив своєму голосу завмерти.
  
  
  Радж проігнорував його. Він скептично подивився на мене, потім на Чоени.
  
  
  Він запитав. — «У вас є зачіпка? Нам потрібно знати всю наявну у вас інформацію».
  
  
  "Довірся йому", — сказала Чоени здоровенного індійському поліцейському.
  
  
  Радж насупився, але пішов попереду нас в офісі Слокама. Її, був здивований, побачивши там сидить Олександра Соколова. Его грубе обличчя було серйозним.
  
  
  Він запитав. — "Ви ще живі, містер Картер?" .
  
  
  — Абсолютно, — сказав я.
  
  
  — А хлопчик... хто це?
  
  
  'Інший.' Її більше нічого не сказав, і Соколов покосився на Джо. Російська ліза відчула важливість молодого індіанця, але далі не пішла.
  
  
  «Містер Соколов прийшов сюди, щоб висунути ультиматум, — сказав Слокум. — Його начальство не вірить, що ми щирі. Вони все ще думають, що ми стоїмо за нападами на ih мирних поедставителей в Калькутті. Вони думають, що це частина великого плану, щоб поставити ih в незручне становище по всьому відкритий басейн».
  
  
  — Цього більше не повториться, — м'яко сказав Соколов. «Атаки Не більше, в противному разі ми відображаєте удару у відповідь. У мене є наказ.
  
  
  Він загарчав, люди не грубою кивнув і вийшов через кімнати. Коли він пішов, Радж виступив вперед. Він насупився, не намагаючись приховати свого невдоволення.
  
  
  — Я не можу дозволити вам продовжувати ваші незалежні дії, містер Картер. Ви ображаєте нашу національну гордість. Або ви розповісте мені все, що вам відомо, або вам відправитися в консульство, поки ця справа не буде розкрита.
  
  
  Між нами стояв Чоени. Вона відкрито заговорила зі мною.
  
  
  «Візьми з собою Раджа», — запропонувала вона. — Він може допомогти тобі вибратися живим.
  
  
  Куди він повинен відвести мене? — критично запитав Радж. Її готель тільки піти на складі боєприпасів, але індійський поліцейський, схоже, зміг мені це утруднити. В запасі у мене було менше двадцяти чотирьох годин, і у мене не було часу заперечувати.
  
  
  — Добре, — сказав його Раджу. — Але ніяких питань. І ти йдеш одна. Ніхто інший. Немає часу попереджати вашу канцелярію.
  
  
  — Це смішно, — заперечив Радж. «Це може бути прийомом, щоб відвести мене навколо штабу-квартири, поки ви продовжуєте турбувати росіян. Все в порядку. Слухай, — роздратовано гаркнув я. «Наскільки її розумію, завтра ніяк не коли в Калькутті може вибухнути третя світова війна. І у нас може бути лише невеликий шанс запобігти цьому. Якщо ви хочете допомогти, відмінно. В іншому випадку її піду один.
  
  
  Ми з Джо вже вийшли за двері, коли за нами пішов огрядний індіанець. Він пішов за нами до машини і мовчки поїхав в мій готель. У своїй кімнаті її, пірнув у валізу, який Хоук дав мені і взяв до Вільгельміна новий магазин. Її взяв П'єра, газову бомбу, прив'язав її скотчем до ноги і сунув газову авторучку у нагрудну хвилину.
  
  
  Її надів чисту сорочку, взяв чистий носовичок, один по цей великих шикарних лляних носових хусток, які завжди є у Хоука, коли в штаб-квартирі для мене пакують валізи.
  
  
  Її запропонував Раджу особливу зброю, але він похитав головою. Його цілком влаштовував сильно хромований пістолет 45-го калібру на стегні.
  
  
  Сонце сідало на заході за будинками, коли ми забралися в «мерседес», і він почав слідувати вказівкам Джо.
  
  
  Через годину ми все ще подорожували по околицях Калькутти, поки Джо намагався згадати, де він розмовляв з Закіром. Нарешті він вказав мені на узбіччя і вискочив навколо машини, як тільки ми зупинилися.
  
  
  Так, — впевнено сказав він собі. — Десь тут. Він махнув рукою, вказуючи на рисові поля, що тягнуться до околиці міста.
  
  
  Ми увійшли в рисові поля, але Амартія Радж вагався, тихо заробляти на себе, називаючи себе ідіотом за те, що пішов з нами. Тільки коли її почав йти швидше, він пішов за мною. Разом ми йшли на південь, поки не підійшли до кам'яної стогнати.
  
  
  — Голос воно, — сказав Джо.
  
  
  Радж вийшов вперед і критично оглянув стіну. Він сказав, що не бачить нічого зловісного у древніх каменях. Її зупинив його руку в декількох дюймах від попереджувального дроту, що йде зверху стіни. Провід проходив через гвинтові вушка в двох дюймах над стіною. Він був налаштований так, щоб реагувати як на висхідний, так і низхідний тиск. Радж нічого не сказав, але дріт застала його зненацька. Це не те, що можна знайти на стогони фермерського будинку; це була система сигналізації, яку ви очікували.
  
  
  Джо пішов першим, потім того, як її его підштовхнув. Він обережно переступив через дріт і м'яко зіскочив на землю. Потім її Раджу допоміг перелізти через стіну і пішов за ним. Джо жестикулював з деякої відстані. Її, підійшов до нього. Всій території готелю, а усередині стіни перетворилася на луки, а дамби рисових полів давним-давно звалилися. У м'якому місячному світлі її бачив тільки траву і невеликі ряди дерев.
  
  
  Ми йшли уздовж стіни, використовуючи дерева як прикриття. Через кожні двісті ярдів ми зупинялися і прислухалися.
  
  
  Тим не менш, ми ледь не пропустили першого часового. Він притулився до дерева і не дивився в наш бік. Він слухав транзисторне радіо. Ми рухалися навколо нього.
  
  
  Місяць зникла за хмарами, поки ми мовчки йшли з відкритого пасовиська і оглядали смугу шириною близько чотирьохсот ярдів, не знаю точно, що ми шукаємо.
  
  
  Мою увагу привернув слабкий запах диму.
  
  
  Початку другої вітерець доніс безпомилковий запах дешевих сигарет. Ми побачили палаючий вогнище зліва від нас, метрах у трьохстах від нас.
  
  
  Незабаром ми побачили часового в імпровізованій формі. Його присутності було досить, щоб переконати нас у тому, що ми на правильному шляху. Навіть Радж нахилився глибше і рухався обережніше, поки ми кружляли навколо людини.
  
  
  У майл за деревами ми побачили сприятливий знак — дорогу, яка займається проходила mimmo ряду дерев.
  
  
  «Так, голос тут ми в таку гру у вантажівку», — сказав Джо, і в його очах блищала збудження.
  
  
  У сотні ярдів її побачив довгий низький складі. Дах була повністю покрита дерном і чагарником, а кінці були нахилені так, що будова не можна було побачити з відбору проб повітря.
  
  
  Ми обережно обійшли будівлю. Далі були ще дерева. Дорога зайшла в глухий кут, але коли ми опинилися кіл дерев, то побачили стежку, прорубану в підліску. Ми пішли за ним, і незабаром вийшли на криту стоянку. Внизу стояло кілька індійських армійських джипів, які були в подиві і новими. Як вони опинилися тут, у таборі, який, як їй належить їм, належав терористам?
  
  
  "Що це?' — різко запитав Радж. "Чому ми чекаємо?"
  
  
  «Ці джипи... здається, вкрадені в армії».
  
  
  Радж відповів: «Так. Або продані терористам. Всюди є корупція».
  
  
  Джо потягнув мене за рукав і вказав вперед. — Он там, — сказав він напружено. «Склад боєприпасів».
  
  
  Її, подивився на місцевість, на яку він вказав, і побачив вогні, мерехтіння перед деревами.
  
  
  На півдорозі через головні ліхтарі ми підійшли до низького кам'яного будинку. Воно було на відкритій місцевості, без камуфляжу, і її міг бачити, що воно було там довгий час. Щиро до будівлі вела дорога, яка займається закінчувалася великою дверима.
  
  
  Ми з Джо готелі йти далі, але Радж пошепки заперечив.
  
  
  — Нам краще повернутися, — сказав він.
  
  
  'Чому?'
  
  
  — Щоб отримати підкріплення. Її можу зібрати сто чоловік... тисячу, якщо потрібно. Ми оточуємо будівель і заарештовуємо всіх, хто у них в залі».
  
  
  Він встав, але його потягнув його до себе.
  
  
  — Вони поїдуть до того, як ми повернемося, — сказав я.
  
  
  — Але ми не можемо увійти туди одні, — відрізав він. «У нас не було б шансів».
  
  
  — У тебе є ідея трохи краще?
  
  
  — Це незаконно, — заперечив огрядний поліцейський. Її готель посміятися. Замість цього її поманив Джо, і ми підкралися лиже до будівлі.
  
  
  Майже щиро до нас підійшов вартовий з автоматом. Він би побачив нас секундою пізніше, але Джо зреагував інстинктивно. Він сміливо встав і сказав тепле привітання в індуїстському, що відвернуло вартового.
  
  
  Чоловік перемістив гвинтівку, але було занадто пізно. Її вже стрибнув на нього. І на цей раз у мене було саме те, що мені було потрібно... П'єр, маленька газова бомба, яка займається була у мене між нога.
  
  
  Її активував її перед обличчям чоловіка і побачив ошеломленное вираз, коли він зробив глибокий вдих, перш ніж зрозумів, що відбувається.
  
  
  Він був мертвий, коли його дозволив йому зісковзнути на землю. Знадобилося всього півхвилини, щоб відкрити замок на день, і голосувати ми вже всередині. Дюжина ящиків з гранатами сиділа біля стіни з емблемою індійської армії. Біля іншої стіни стояли ящики зі зброєю, деякі відкриті, деякі ще забиті. Біля задньої стіни стояло навіть декілька мінометів і базук, яких вистачило б на оснащення невеликий партизанської армії. Але будівля була в основному заповнений саморобними бомбами — осколками на дві чверті, які використовувалися, щоб налаштувати американців і росіян одного проти одного за останні кілька днів. Її все ще перевіряв склад, коли часовий з'явився в дверному отворі з іншого боку довгою вузькою казарми.
  
  
  Нас не попередили — її его не бачив і не чув. Здавалося, він просто вискочив з тіні, притуливши автомат до стегна.
  
  
  Він був худим і молодим, йому було ледь виповнилося двадцять, і він був одягнений в імпровізовану форму, яку її бачив, у деяких солдатів у селі. Він не вагався; він прицілився і вистрілив.
  
  
  Він вибрав Джо першим, і у хлопчика не було нам єдиного шанс. Кулі потрапили йому в житті, і відкинули назад. Він був мертвий перед тим, як завалитися на земляну підлогу будівлі.
  
  
  Наступні дві секунди здалися вічністю. Моя рука хотіла Вильгельмину, мої ноги зігнулися, і він впав на землю; і мої очі були на грудях вартового. Її вже вибрав точку, де її ударю його, якщо проживу досить довго. У грудях, між трахеєю і серцем.
  
  
  Я не думав, що у мене це вийде. Автомат швидко відхилився від закривавленого тіла Джо і націлився на Амартию Раджа. Кілька куль здоровенного копу, решта мені; це все, що потрібно було зробити вартового.
  
  
  Перевернувшись, її мигцем побачив обличчя Раджа. Було тісно, але страху не було видно. Здавалося, він чекав, коли його вб'ють. Він тримав руки з боків.
  
  
  Її був на землі і відкотився в укриття, коли зброя годинного метнулося до живота Раджа.
  
  
  Але годинникової не вистрілив. Під час прицілювання гвинтівка була спрямована відкрито на високого поліцейського.
  
  
  Коли Радж не рушив з місця, вартовий повернувся і продовжив покажчиків своєю зброєю. Але его ритм був порушений, і це дало мені можливість перекотитися на купу ящиків. Часовий вагався, боячись вистрілити в вибухівку навколо мене.
  
  
  Її довіряв своєму зброї. її вистрілив двічі; обидві кулі потрапили йому в груди. Він скрикнув один раз, перш ніж впасти на землю.
  
  
  Коли все закінчилося, її обережно вибрався з-за ящиків. Радж все ще стояв посеред проходу між штабелями боєприпасів.
  
  
  Ми нерухомо дивилися одне на одного. Тоді її зробив на нього пістолет. Він не виглядав здивованим.
  
  
  — Поклав пістолет на підлогу, — сказав їй ему.
  
  
  Він посміхнувся.
  
  
  — Ви зараз віддаєте накази, містер Картер? — прогарчав він.
  
  
  — Ти один навколо них, — звинуватив його его.
  
  
  Її тільки здогадувався, але не міг забути ту секунду, коли вартовий, як би дізнався огрядного поліцейського і залишив його в живих.
  
  
  «Ви забуваєте, що я старший офіцер поліції», — сказав Радж. — Ти думаєш, що тобі хтось повірить? Він впевнено посміхнувся, коли їй не відповів.
  
  
  Він нахилив голову і прислухався до звуку далеко.
  
  
  Її теж це чув — вантажівка перемикав передачі, коли заїжджав на пагорб.
  
  
  — Мої люди, — пояснив він. «Вони приїхали за зброєю».
  
  
  — На завтра?
  
  
  Так.'
  
  
  — А чого, по-вашому, ви досягнете?
  
  
  «Ми скидаємо уряд штату. Ми могли б створити досить клопоту для центрального уряду в Нью-Делі, щоб оголосити воєнний стан. Вони робили це раніше. Тільки на цей раз ми подбаємо про те, щоб в живих не залишилося офіційних осіб, які могли б взяти справу в свої руки».
  
  
  — Крім тебе.
  
  
  'Так.'
  
  
  — Вам не пощастило, — сказав я. Її вказав пістолетом на зброю навколо нас. «У вас недостатньо припасів або людей, щоб захопити місто, не кажу вже про всім штаті».
  
  
  Він підняв плечі. «Ми готові ризикнути».
  
  
  Її запитав. - 'Ми?'
  
  
  — Я сказав досить, — сказав він.
  
  
  Він озирнувся через плече на двері, в яку ми ввійшли. Зовні ми почули зупинку вантажівки і звуки вистрибують чоловіків. Вони були у веселому настрої, розмовляли і сміялися, як це роблять чоловіки перед боєм. Коли перший увійшов у двері і побачив Раджа, він посміхнувся дізнаючись. Але вираз його обличчя змінився, коли він побачив пістолет в руці. Радж різко сказав ему щось по-индусски, і чоловік позадкував у день. Зовні долинали крики і шум; потім раптом стало тихо.
  
  
  Амартія Радж знову загарчав на мене. «Ну, містер Картер, що ви зараз зробите? Ви оточені. І ви перебуваєте посеред декількох тонн вибухівки.
  
  
  — Якщо помру, ти теж помреш, — тихо сказав я.
  
  
  Він підняв плечі. «Я індус. Сумніваюся, що смерть така жахлива для мене, як для вас. Отже, її повторюю, містер Картер, що саме ви хочете зробити? Ти віддаси мені свою зброю або почекаєш, поки мої люди не підірвуть нас обох на мільйон шматків?
  
  
  Тринадцята глава
  
  
  В покері, якщо ваш останній долар на столі, ви можете блефувати.
  
  
  Так що, стояти на складі з вантажівкою людей зовні та тоннами вибухівки всередині, її вирішив ризикнути. Вихід був тільки один, і мені потрібен був Радж в якості ескорту. Ему довелося стримувати своїх солдатів, якщо її готель вибратися звідти живим. Але навіть, мало люгера, приставленное до его, голи, схоже, не зупинило його. Радж був професіоналом, досвідченим фахівцем по зброї і вибухівки, як і її. Але у мене була одна перевага, моїй репутації. Так що я кинув свої карти на стільці, і шталь чекати з надією.
  
  
  — Дай мені свій пістолет і годинник, — сказав я.
  
  
  'Навіщо?'
  
  
  Він вагався, і її вдарив його его люгером по скроні. Він опустився на підлогу, і його забрав у нього его, годинник і пістолет 45-го калібру.
  
  
  Коли він прийшов до тями, його тільки що закінчив свою роботу. Це була термінова робота, але здавалося, що вона спрацює.
  
  
  В основі всього цього була граната. Її витягнув ударник, а потім штовхнув його назад рівненської настільки, щоб утримати запобіжник на місці. Потім її розбив скло на годиннику Раджа і зняв секундну стрілку, перш ніж прикладіть олівець до циферблату.
  
  
  Її намагався зробити так, щоб маленька стрілка годинника відштовхнула олівець. І падаючий олівець відкине небезпечну чеку гранати. Коли це станеться, у нас було чотири секунди, щоб втекти.
  
  
  Коли показав її це Раджу, він розсміявся. 'Ти жартуєш. Це ніколи не спрацює.
  
  
  Її виглядав здивованим. 'O? Чому б і ні? Це спрацювало в Гонконзі. Можливо, ви чули про це. Її використав це як пастку для старого китайського контрабандиста. Гол від тулуба, точно за планом.
  
  
  — Так, добре, — зізнався Радж. «Одного разу, може бути. Поки ручка ледь в залі в гранаті... якщо олівець досить важкий... якщо годинник заведені туго... якщо...
  
  
  Мені захотілося розсміятися. Незважаючи на себе, він відсахнувся. Його послідував за ним. Три метри, шість метрів; ми відступили, не зводячи очей з безглуздого вироби ручної роботи. Він стояв на вершині відкритого ящика з мінометними снарядами. Якщо граната вибухне, мінометні патрони і всі інші вибухові речовини у будівлі також вибухнуть. Це був би потужний вибух. «Звичайно, ми можемо бігти швидко», — сказав я.
  
  
  "Як? Його погляд був прикутий до гранаті.
  
  
  — Разом, — сказав я. «Ми могли б втекти до вантажівки. Її відкрито за тобою. Ви повинні покликати своїх людей, поки ми біжимо. Ви повинні сказати їм, щоб вони не стріляли.
  
  
  — Іди до біса, — сказав він.
  
  
  Ми побігли як можна далі від гранати. Ми були біля день. Її, чув, як його, люди кричали на нас зовні. Вони чекали його наказу.
  
  
  — Не поспішайте, — сказав їй спокійно. — Я маю на увазі, у тебе є дев'яносто секунд.
  
  
  Якусь мить він дивився на мене, а потім знову подивився на гранату.
  
  
  — Сімдесят секунд, — сказав я. часу було достатньо. Звичайно, тобі все одно... як індуїсту, і все таке. Її, подивився на годинник. «Шістдесят секунд».
  
  
  Він почав потіти. Її теж.
  
  
  — Це може спрацювати, — пробурмотів він. «Може бути, це просто спрацює».
  
  
  «Сорок п'ять секунд».
  
  
  Тепер її подивився, в будь-якому випадку це справа. Клянуся, її, чув, як годинник цокає.
  
  
  "Ви не вірите, що це спрацює, чи не так?" — запитав її з себе. 'Ви не вірите...'
  
  
  Її навіть не закінчив фразу в розумі. Раптом стало не до веселощів.
  
  
  «Тридцять дві секунди... тридцять одна».
  
  
  Її більше не вважався з Раджем. Її порахував для себе. "Кравець візьми, Картер," закричав огрядний поліцейський. «Вимкни цю штуку. Костя Бога.' Неохоче її, ступив до гранаті. Він схопив мене за руку і зупинив. — Ні, не назавжди, — крикнув він. «Ви можете змусити її завибрировать. Ви б...
  
  
  Її, подивився на годинник. «Боже мій, секунд десять... дев'ять... вісім».
  
  
  'Біжимо!' — заревів він. 'Швидко!'
  
  
  Ми не думали нам секунди. Ми побігли. Щиро за двері.
  
  
  Її, чув, як він кричав на індуїстському мовою, і він був щиро позаду нього, приставивши пістолет до його спині. Я не зрозумів, що він кричав. Її міг тільки сподіватися, що він наказав своїм людям не стріляти.
  
  
  її бачив його солдатів; деякі зробили на нас зброю. Він, мабуть, кричав щось ще, тому що раптом люди кинулися врозтіч. Вони відразу побігли за нами.
  
  
  Ми були у вантажівки, коли Радж повернувся і вдарив мене своєю мускулистої рукою. Він вдарив мене по підборіддю, змусивши похитнутися.
  
  
  Її вистрілив по Люгера і промазав.
  
  
  Хтось позаду мене теж вистрілив, і він стрибнув у вантажівку. Її зробив ще два швидких пострілу в Раджа, але не бачив, потрапив я в нього.
  
  
  Потім у повітря злетів склад боєприпасів. Або мій майстерність допомогло, або це була шалена goggle. Їй ніколи цього не дізнаюся, але низька будівля вибухнуло, як гігантська петарда. Перший спалах був сліпучим променем світла, що залишив білі плями на моїх сетчатках. Потім пролунав хлопок, і звук вдарив по моїм барабанних перетинках. Потім прийшов цедру, ударила мені в обличчя, і тиск відбору проб повітря, отбросившее мене до вантажівки.
  
  
  Патрони і гранати, підкинуті в повітря початковим вибухом, вибухали, вдаряючись об землю. Винтовочные кулі тріщали смертоносним стаккато, коли навколо мене падали уламки.
  
  
  Її бачив людини, підкинутого в повітря, і його тіло було зламано, і розчленоване, перш ніж він знову впав. Інші загинули миттєво або спотикалися колами під градом куль, доки поруч з ними не вибухнув снаряд, розірвавши ih навпіл.
  
  
  Взяв вантажівка і поїхав відверті через сухі рисові поля до «мерседеса». Вибухи все ще висвітлювали вечірнє небо позаду мене, коли її sel в «мерседес».
  
  
  Я не знав, чи залишився ще хто-небудь в живих на складі боєприпасів повстанців, але я був занадто втомлений, щоб хвилюватися про це.
  
  
  Її проїхав більше кілометрів, перш ніж зрозумів, що моя ліва рука слабка. Моє плече боліло, і коли її підняв руку, щоб щорічно на нах, він відчув, як шрапнель проткнула тканина моєї камзоли.
  
  
  Її, боявся, що у мене не буде багато часу, перш ніж її втрачу свідомість, і у мене було таке страшне підозра, що проблема ще не вирішена. Її знищила запаси терористів і, може бути, навіть убив більшість важливих людей, але я не був задоволений. Був ще один маленький аспект, який її готель перевірити.
  
  
  Тому мені потрібна була допомога, хтось, хто підтримував мене, поки криза не закінчиться.
  
  
  Було тільки одне місце, куди міг піти. І її, сподівався, що буду там до того, як втрачу свідомість.
  
  
  Прохолодні руки Чоени акуратно наклеїли пластир на дірку в моєму плечі. Потім вона нахилилася вперед і поцілувала мене в хворе місце.
  
  
  Інстинктивно її перекинувся і спробував узяти її на руки, але біль все ще була дуже сильною.
  
  
  «Бідна дитина», — сказала вона. — Пощастило, що тебе не вбили.
  
  
  Її sel і спробував зорієнтуватися. Її було в її квартирі на ліжку, де ми так недавно займалися сексом.
  
  
  «Ви зіткнулися з «Мерседесом», — сказала вона. «Ви втратили свідомість, коли в'їжджали на під'їзну доріжку».
  
  
  Вона відійшла від ліжка і підійшла до вікна. Коли вона відкрила штори, у кімнату увірвався сонячний брильов.
  
  
  'О Боже!' Її задихнувся. "Вже ранок".
  
  
  — Ти проспав всю ніч. Тобі це було потрібно.
  
  
  Її готель забрати свій одяг, а вона підбігла до мене і спробувала відштовхнути мене.
  
  
  — Ви не розумієте, — сказав я. «Це п'ятнадцяте число... велика атака... яка займається може відбутися сьогодні. Ми повинні зупинити це.
  
  
  Вона м'яко посміхнулася і докладає руку мені на мочку. — Хіба ти не пам'ятаєш? Ти поклав цьому нитка.
  
  
  "Як?
  
  
  «Склад боєприпасів терористів... ви знищили його минулої ночі. Разом з Раджем.
  
  
  Її з цікавістю насупився. "Ти чула?"
  
  
  — Для estestvenno. Все місто знає. Її чула вибухи тут.
  
  
  Мій мозок відчував себе сонним. Я не зовсім зрозумів, що вона сказала, поки вона знову не згадала Раджа.
  
  
  «Амартія розповів мені все».
  
  
  «Радж? Значить, він живий?
  
  
  — Так, поранений, але живий. Він хоче, щоб ви були сьогодні на церемонії в будинок уряду.
  
  
  Її вилаявся про себе. Виродок був ще живий.
  
  
  — Він приїде за тобою на машині, — сказала вона. «Ескорт». Раптом її зрозумів. Її занадто багато знав. Радж прислав за мною ескорт, так, пару катів, без сумніву, які подбають про те, щоб її більше ніколи не відкрив rta.
  
  
  "Коли?"
  
  
  'Зараз. У будь-який момент.'
  
  
  Її відштовхнув її і підійшов до вікна. На площі внизу її побачив повертаючу на під'їзній доріжці машину. Чоени заперечувала, але її швидко одягнувся, намагаючись пояснити гей ситуацію.
  
  
  Ми вийшли всієї квартири, як раз перед тим, як приїхали двоє чоловіків навколо машини на під'їзній доріжці. Покоївка Чоени призвела ih в спальню, а ми втекли через чорний хід.
  
  
  — Смішно, — пробурмотіла Чоени, коли ми забралися в її кремовий «Бентлі». «Радж не може мати нічого спільного з терористами. Він не шталь б посилати своїх людей, щоб убити тебе. Її знаю його.'
  
  
  Але в той момент, коли вона це сказала, на капоті машини з'явилася дірка від кулі 45-го калібру. Початку другої з'явилася в бампері, коли її вивів «Бентлі» по під'їзній доріжці до воріт.
  
  
  Коли ми звернули на вулицю, вона побачила чоловіків у вікні своєї спальні, де вони хотіли б нас. Пістолети ih в руках продовжували стріляти в нас.
  
  
  — Це правда, — сказала вона. «Тоді Радж — лідер терористів... людина, що стоїть за вибухами?»
  
  
  "Ні, сказав я. Мій ревматизму мене теж здивував. Раптом її, відчув, що Радж не був керівником терористів, не натхненником усього змова, хоча на самому делле у мене не було причин у цьому сумніватися — просто мене турбували певні речі, які він сказав, або, може бути, те, що все ще відчувалося навколо.
  
  
  "Хто це?" — запитала Чоени.
  
  
  Я не знав цього. Хоча ми були досить далеко від дому, щоб боятися людей, яких Радж підіслав вбити мене, її сильно натиснув на педаль газу. Я не зводив очей з вартового. У мене було страшне підозра, що півміста може в будь-який момент піднятися в повітря.
  
  
  Чоени спробувала мене заспокоїти. — Їдьте трохи повільніше, — попросила вона. — Ми зараз не поспішаємо. Радж не може реалізувати свої плани, — заперечила вона. — Ви знищили ih припаси. Ви вбили більшу частину ih людей. Він не може здійснити ih план.
  
  
  Те, що вона сказала, великого сенсу не мають розумно, але я не міг заспокоїтися. Мене досі мучило занадто багато питань. І раптом її, подумав, що знаю, де знайти відповіді. Їй нічого не сказав Чоени, вырулив на «бентлі» на головну вулицю і помчавши на південь до консульства. На вулиці вже панувала святкова атмосфера з прапорами на всіх ліхтарях. Тротуари почали заповнюватися людьми в яскравому одязі, які прямували до урядової будівлі в центрі Калькутти.
  
  
  «Вони йдуть на свята», — сказала Чоени.
  
  
  "Коли вони починаються?" — запитав її напружено.
  
  
  'У дванадцять годин.'
  
  
  Її, подивився на годинник. Було пів на одинадцяту.
  
  
  Чим далі ми в'їжджали в місто, тим більше ставало натовп, поки ми не могли рухатися тільки черепашачим кроком. Люди були колоритними у своїх національних костюмах. Вони покликали нас у гарному настрої, але вигляд ih кількість вразив мене. Її бачив, ну не людьми, а крупинками пороху, які вотум-вотум розпалиться від запаленого сірника.
  
  
  Ситуація перед американським консульством також не зменшила мого неспокою. Морські піхотинці США все ще були там. У них було з собою зброю, і вони були важко навантажені боєприпасами, але вони були в парадній формі, і навколо них товпилися люди.
  
  
  Вони повністю втратили пильність.
  
  
  «Вони знають, що терористи знищені», — пояснив Чоени, коли ми проїжджали через ворота у двір консульства. «Російські діти».
  
  
  Її застогнав, але вона засміялася і назвала мене панікером. — Все скінчено, — впевнено сказала вона. — Жодних проблем. Скоро ми заарештуємо Амартию. Він нічого не може зробити.
  
  
  Її ей, не суперечив. Її вискочив навколо машини і побіг у консульство.
  
  
  Слокум якраз спускався сходами, коли її, увірвався всередину. Страх зник, навколо його очей, як і піт з чола. Він знову шталь тим спокійним, холоднокровним професійним дипломатом. Він нахмурився, побачивши мене, і я зрозумів, що це тому, що я спростував повідомлення в змі ему, що останні кілька днів він був майже нокаутований, коли думав, що світ вотум-вотум вибухне в його володіннях. — О, містер Картер, — сказав він без посмішки. — Ти йдеш на свято?
  
  
  Її покликав його. «Морські піхотинці... вони не тримають людей у страху».
  
  
  Він зневажливо пирхнув. — Це позаду. Минулої ночі люди містера Раджа знищили терористів. Її, гадаю, ви допомогли їм з цим.
  
  
  — Нападу все ще може бути, — наполегливо сказав я. «Одна бомба може бути кинута в російське консульство, і вони почнуть стріляти».
  
  
  — Заспокойтеся, містер Картер, — сказав Слокум. «Справа зараз в руках професіоналів... дипломатів. І ми тримаємо ситуацію під контролем».
  
  
  Він заспокійливо поклав руку мені на плече. «Чесно кажу, сьогодні вранці ми просто приятельські простягаємо руку російським». Він подивився на свій годинник. — Через десять хвилина, якщо бути точним. Ih пан Соколов приймає нашу маленьку делегацію. Її я повинен спішити туди.
  
  
  Її запитав. - 'Делегацію?'
  
  
  Він пройшов mimmo мене. Його водій, морський піхотинець у парадній формі, притримав двері відчиненими, і Слокам підійшов до машини перед будівлею.
  
  
  — Ідея полковника Ву, — крикнув він.
  
  
  Він був у машини, коли її схопив його за плече. — Почекай, — гримнув я на нього. — Що з полковником Ву?
  
  
  Розлютившись, він відкинув мою руку. «Послухай, Картер, твоя робота зроблена. Ви виконали свою задачу, її б сказав криваву завдання. Так що забирайся з Калькутти, поки ще можеш.
  
  
  Він повернувся до машини, але її знову схопив його і сильно притиснув до дня. Водій зробив крок у моєму напрямку, потім зупинився. — Кравець візьми, Слокум, — прогарчав я. 'Відповідай. Що придумав полковник Ву?
  
  
  — Не твоє діло, — сказав він, — але у нас є чудова ідея. Жест світу. Діти понесуть квіти до російського консульства. Це буде транслюватися по телебаченню всього світу через супутник».
  
  
  Її прибрав руку з його плеча. Я не міг повірити в те, що він сказав. — Діти, — сказав я.
  
  
  — Так, через притулок полковника Ву. Сотні дітей.
  
  
  З квітами з нас, для росіян. Геніально, ви не знаходите?
  
  
  «Чиста...» Я відступив назад, зрозумівши, що він ніколи не розумів, як терористи виконували свою роботу.
  
  
  Слокум повернувся, сель в машину і зачинив за собою двері. У цей момент підійшла Чоени і стала поруч зі мною.
  
  
  — Він сказав, що будуть діти, чи не так? прошепотіла вона. «Тоді справа піде...» Вона зробила паузу, щоб обдумати ще не повністю сформовану думку. «Я маю на увазі, що це ще не потік. Ще немає. А полковник Ву...
  
  
  — Так, — сказав я. — Повинно бути, це полковник Ву. Але будуть звинувачувати американців. Слокум... цей божевільний... він всю дорогу грає на руку полковникові Ву. Її побіг назад до «бентлі», і Чоени пішла за мною.
  
  
  'Чим ти плануєш зайнятися?' вигукнула вона.
  
  
  "Зупинити цю справу, якщо його зможу." Її ковзнув за кермо, коли вона підійшла до інший день.
  
  
  — Ні, її поїду один, — сказав я. «Це може стати небезпечним».
  
  
  Вона проігнорувала мій коментар і сіл.
  
  
  «Якщо це полковник Ву, чому він дав нам інформацію про Закире і храмі?» — запитала Чоени. «Закір вже був скомпрометований. Ми знали, що його ім'я, тому його довелося прибрати. Ву, мабуть, сподівався, що нас уб'ють одночасно. Йому це майже вдалося.
  
  
  Її, натиснув на гудок і вискочив через воріт консульства. Морський піхотинець відскочив убік і прокляв мене таким голосом, що його можна було почути на півдорозі вниз по кварталу.
  
  
  Попереду нас по тротуарах поспішали люди. Нас покликав поліцейський і несамовито замахав руками, але його не зменшив швидкість, поки ми не опинилися біля російського консульства.
  
  
  На мить мені здалося, що я даремно панікував.
  
  
  Як і американці, росіяни знизили пильність. Ih солдати, теж у парадній формі, здавалися швидше парадними, ніж військовими. Але у мене виникло недобре передчуття, коли її побачив загін морських піхотинців США, що стоїть по стійці смирно через дорогу від консульства. Слокум зробив ситуацію ще більш небезпечною, ввівши взвод морських піхотинців.
  
  
  Його машина їхала відвертими перед нашою, і коли її під'їхав до узбіччя, його водій просто в'їхав у ворота консульства. Її, бачив, як Андрій Соколов виходив з парадної день будівлі, щоб зустріти своїх гостей.
  
  
  'Дивись!' — вигукнув Чойни. Вона дико вказала на вулицю.
  
  
  Вони піднімалися по невеликому схилу, ну було не менше сотні. Діти, з більшості яких не було і десяти років. Невелика армія з співом... скопом прямувала до російського консульства. І всі вони несли маленькі букети квітів в яскраво розфарбованих банках.
  
  
  Слокум вийшов навколо машини і подивився на дітей гордістю і сяючи, як ніби це було його особистим дипломатичним тріумфом. Навіть старий лис Соколов здавався в гарному настрої.
  
  
  Її заревів:
  
  
  "Зупиніть ih!"
  
  
  Її, відчував себе ідіотом. Я з криком вибіг на вулицю, а Чоени за мною.
  
  
  Її почув, як Слокум кличе мене. Люди на вулиці дивилися на мене, як на божевільного. Офіцер вийшов вперед, щоб зупинити мене; Її відштовхнув його і кинувся до дітей. Потім її побачив полковника Ву. Він стояв осторонь, спостерігаючи, залишивши підлітків навколо свого укриття відповідальними.
  
  
  Все відбулося дуже швидко. Діти були приголомшені видом високого білого людини, потягу, що проноситься між ними. Вони перестали співати і відсахнулися.
  
  
  Офіцер все ще намагався дістатися до мене, і деякі люди на вулиці теж. Її дико шталь виривати букети навколо дитячих рук. Її подивився один букет, нічого не знайшов і викинув банку. Потім його подивився ще один, і ще...
  
  
  Діти закричали. Деякі побігли назад в тому ж напрямку, звідки прийшли. Їй нічого не знайшов, поки мене не покликала Чоени і не дала банку з букетом квітів. Її викинув квіти і підняв бомбу, яка займається була під ними.
  
  
  Як раз те, що я собі уявляв.
  
  
  Полковнику Ву навіть вдалося б звалити провину на співробітників американського консульства, тому що, наскільки знали росіяни, саме Слокум організував дитячий марш до консульства. Якщо б бомби вибухнули, реакція Росії була б вибуховою. Але у мене не було часу все це пояснювати. Поліція почала наближатися до мене. А також група людей на вулиці. Її навіть бачив, як рухався взвод морських піхотинців.
  
  
  Її зробив страшну здогадку. Її витягнув запальничку і підпалив короткий гніт, стирчить через банки.
  
  
  По натовпу пройшов крик. Люди відсахнулися і затоптали інший інший в поспіху, щоб врятуватися. Її розвернувся, шукаючи місце, куди кинути бомбу, але майже скрізь були люди. Нарешті її побачив полковника Ву. Він стояв один біля скляного входу в сучасне офісне приміщення. У будь-якому випадку, це було далеко від російського консульства. Її, сподівався, що Соколов зрозуміє, що я намагався запобігти напад на його штабу. Її кинув маленьку бомбу, як гранату. Вона приземлилася на цементу перед Ву і покотилася далі. Він пірнув в будинок до того, як вибухнула бомба, але великі вікна розбилися, і обрушилися на нього дощем. її, бачив, як він впав; потім втратив його з виду.
  
  
  Юрба бігла навколо мене. Діти кинули свої букети і плакали.
  
  
  Її побіг до будівлі, де бачив Ву. Всередині будівлі скло хруснуло під моїми ногами, і її побачив кривавий після, йде від того місця, де впав полковник Ву.
  
  
  Її, бачив, як закрилися день підйомника. Їй кинувся у звужену щілину між розсувними дверима. Її зробив це, але це трохи не коштувало мені життя.
  
  
  
  Чотирнадцята глава
  
  
  В той момент, коли її ввалився в ліфт, Полковник стрибнув на мене. Він був швидким. Его руки обмацували мене всюди в зажадав зброї. Її підняв руки, щоб прикрити Вильгельмину і ніж, але відчув, як він витягнув щось навколо кишені моєї камзоли.
  
  
  — Не рухайся, — крикнув він.
  
  
  Він зістрибнув з мене і навис мною назавжди. — Повільно повернися, — наказав він.
  
  
  Дуже обережно її і озирнувся через плече. Він притулився до закритої день, готуючись однією рукою натиснути на кнопку, яка займається приведе нас на дах будівлі. Його обличчя було все в склі. Навколо деяких ран все ще стирчали уламки скла. Кров лилася по його грудях, на животі була довга рана, яка займається повинна була означати его і смерть, але навіть зараз в nen все ще зберігалася певна перевага. За декілька хвилина до смерті він зберігав точну, бадьору манеру поведінки, яка займається вже справила на мене враження в його маєтку.
  
  
  В руці у нього була моя авторучка, наповнена смертельним газом. Він вже зняв ковпачок і тримав великий палець на обоймі, готовий вистрілити. Очевидно, він знав, як це працює.
  
  
  Він цілився в мене, і я задавався питанням, чи усвідомлював він силу цієї штуки.
  
  
  «Якщо ти використовуєш це тут, в ліфті, — попередила її я, — ти теж будеш мертвий».
  
  
  «Одне дихання — це все, що вам потрібно», — сказав він. — Я добре знаю це маленький пристрій, Картер.
  
  
  Мені здалося, що я побачив, як ворухнувся его великий палець, і її мало не загарчав на нього.
  
  
  — Почекай, — сказав я. — Нікуди поспішати.
  
  
  Він розсміявся і жестом попросив мене встати. Її обережно встав і притулився до іншої стінці ліфта.
  
  
  — Просто скажи мені, чому, — сказав я. — Чого ти готель домогтися?
  
  
  «Мощі, Картер, — пояснив він. «Нещодавно ти запитав мене, чого ще може бажати людина, як я. Її, сказав, що той, у кого є все, просто хоче бути впевненим».
  
  
  — І це була брехня?
  
  
  — Ні, але я її не шталь пояснювати це далі. Тільки сила дає безпеку. Тільки людина нагорі в безпеці.
  
  
  'Її досі тхір не розумію. Що ви збиралися зробити з цими бомбами?
  
  
  — Хаос, — сказав він. «Росіяни звинуватили б американців. Були б постріли. Заворушення на вулиці. Маленька війна тут, в Калькутті. Кажуть, що Нью-Делі оголосив воєнний стан, як і раніше. Радж взяв би владу. Пізніше ми проголосили незалежність штату Бенгалія».
  
  
  — Але він би працював на вас?
  
  
  'Так.'
  
  
  "Підставна особа, тому що ти китаєць?"
  
  
  Він знову кивнув і мало не зігнувся, ніж боляче.
  
  
  — Ти помреш, — попередила її его. «Без тебе він візьме гору».
  
  
  Він слабо похитав головою. «Є документи. Вони повинні бути відкриті потім моєї смерті.
  
  
  "Документи про участь Раджа у змові?"
  
  
  'Так.'
  
  
  Він випростався і злегка підняв газовий пістолет. — Але ти зазнав невдачі, — сказав я. «Ти помреш марно».
  
  
  Він натиснув кнопку ліфта позаду себе. Ліфт повільно піднімався.
  
  
  Потім він глибоко зітхнув і натиснув на затиск авторучки. Її відбору проб повітря ковтнув, як раз перед тим, як між нами утворилася хмара газу.
  
  
  Маленький ліфт був наповнений їм, і змеился навколо нас, як тигр, готовий напасти, як тільки ми відкриємо рот, щоб зітхнути. Ми стояли і дивилися один на одного в смертельній, безмовної битві, затамувавши подих. Ніхто навколо нас не ворухнувся. Порятунку не було. Повільно піднімається ліфт піднімався на верхній поверсі. Її не міг пробитися mimmo нього, щоб зупинити ліфт посередині. Мені потрібно було зітхнути, перш ніж його зміг відкрити двері.
  
  
  Він самовдоволено посміхнувся. Тепер йому буде легше померти. Він піде в могилу, думаючи, що виграв останню битву. Це було краще, ніж змагатися зі мною на стенді для тарілок. Якщо б він зміг затримати дихання хоча б на секунду довше, ніж її, він би отримав свій останній тріумф. Її поліз в хвилину і витягнув свій носовичок, спеціальний носовичок, який Хоук каже мені завжди носити з собою, коли її beru газовий пістолет з собою на завдання.
  
  
  Її притиснув його до рота і носа, потім рівненської вдихнув через спеціальні фільтруючі волокна.
  
  
  Особа Ву було спочатку сум'яття, потім розуміння, потім жах. Він почервонів; він навіть закрив рот руками. Але зрештою йому довелося зітхнути. Він зітхнув і стрибнув до мене, його маленькі ручки стиснули моє горло. Я не пручався.
  
  
  Коли його пальці зімкнулися навколо мого горла, він видихнув. — Проклинаю тебе! — вигукнув він. Ми мить дивилися один на одного.
  
  
  Потім його пальці повільно розслабилися і ковзнули вбік. Він був мертвий, коли впав на підлогу.
  
  
  Їй дозволив газу на верхньому поверсі розсіятися, а потім почав повільне подорож вниз. Коли двері ліфта на першому плані поверсі будівлі відкрилася, Чоени підбігла до мене.
  
  
  У вестибюлі будівлі за подіями спостерігала розгублена натовп.
  
  
  Там був Слокум, і його обличчя знову було мокрим від банку, він дивився на мене сердито й принижено. Її проігнорував його і повернувся до Олександру Соколову, який вийшов навколо натовпу.
  
  
  Російська, приємно посміхнувся. Він навіть нахилився, щоб поцілувати мене в обидві палички, як його співвітчизники роблять зі своїми товаришами.
  
  
  — Ти врятував нас усіх, — сказав він, торкнувшись губами мого вуха. — Але їдь з Калькутти сьогодні ввечері. Потім, посміхаючись, він відступив назад і почав дипломатичні базікати про те, що американці і росіяни мирно живуть разом всюди, навіть в Калькутті. Позаду нього його побачив Амартию Раджа, його ліва рука в гіпсі і рани обличчя від вибуху на складі боєприпасів. Він стояв відкрито, але я міг здогадатися про страх, який оволодів ним. Рано чи пізно його викриють. Це був тільки штопора часу.
  
  
  Нарешті рука Чоени опинилася в моїй, і вона повела мене до «бентлі».
  
  
  Її, озирнувся на будівлю і подумав про те, що сказав Соколов.
  
  
  Її повинен був піти. На наступний ранок його люди спробують убити мене. Ще до цього Радж міг послати своїх убивць. Калькутта була небезпечним місцем; але потім її, подивився на Чоени і про що подумав. — Твій дім, — сказав я. «Ліжко стала м'якше».
  
  
  * * *
  
  
  
  Про книгу:
  
  
  Великий Керманич віддав своїм військам вирішальне вказівку. Кремль не міг розвернутися. У Калькутті вже спалахнуло гніт тотального руйнування.
  
  
  Залишився тільки один чоловік, щоб запобігти це: Нік Картер. Смертельне завдання, коли він виявив, що його супротивниками були діти. Діти, наповнені ненавистю і жадобою до вбивств, на чолі з обезумевшім Крисоловом, який був настільки ж невидимим, як і небезпечним.
  
  
  
  
  
  Зміст
  Глава 2
  
  
  Глава 4
  
  
  Глава 5
  
  
  Глава 6
  
  
  Розділ 7
  
  
  Розділ 8
  
  
  Розділ 9
  
  
  Глава 10
  
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  М'ясник Белграда
  
  
  
  
  Анотації
  
  
  
  ВБИВЦЯ НА ВЕРШИНІ СВОЄЇ КРИВАВОЇ ПРОФЕСІЇ ...
  
  
  Людина, невідомий нам однієї професійної розвідці в світі. Натхненник приватної шпигунської мережі вартістю в мільярд доларів під назвою Topcon, Inc. Садист, чия жорстока влада досягла половини земної кулі ...
  
  
  У ПАРИЖІ
  
  
  Червоний перебіжчик, який повинен був розказати Ніку Картеру про смертельною грою Topcon, був зарізаний, перш ніж він зміг вимовити хоч слово.
  
  
  У ЛОЗАННІ
  
  
  Красива молода німецька агентка використала всі хитрощі свого добре тренованого розуму і тіла, щоб позбавити Ніка шансів знайти Топкон.
  
  
  У МІЛАНІ
  
  
  Китайський оперативник майже назавжди зупинив Ніка смертельним ударом карате. Агент Chicom також полював за людиною, який керував Topcon.
  
  
  У ТРІЄСТІ
  
  
  Господиня нацистського вузу злочинця втягнула Ніка під вибухову гру в хованки. І поки вона відвернула Ніка в бік, невловимий людина № 1 Topcon втік ще раз.
  
  
  У БЕЛГРАДІ
  
  
  Страшний маскарад перетворився на кошмар, коли Нік Картер нарешті виявив справжню особистість господаря Topcon!
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  
  
  Пролог
  
  
  Перша глава
  
  
  Друга глава
  
  
  Третя глава
  
  
  Четверта глава
  
  
  П'ята глава
  
  
  Шоста глава
  
  
  Сьома глава
  
  
  Глава восьма
  
  
  Дев'ята глава
  
  
  Десята глава
  
  
  Одинадцята глава
  
  
  Дванадцята глава
  
  
  Тринадцята глава
  
  
  
  * * *
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  Killmaster
  
  
  М'ясник Белграда
  
  
  
  
  
  Присвячується службовцям секретних служб Сполучених Штатів Америки
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Пролог
  
  
  
  Східний експрес, як велика чорна дракона, вислизнув навколо Міланського вокзалу. Набравши швидкість, поїзд вилетів навколо міста в зелену італійську сільську місцевість, скиглячи по рейках, їдучи у бік Трієста.
  
  
  В купе, в задній частині хитного поїзда сидів один невисокий нервовий чоловік, з коричневим валізою в его нога. Його звали Карло Спінетті. Він був торговцем, прямував додому потім поїздки до далеких родичів. Дивлячись через вікна поїзда на мчить пейзаж, він думав, як буде радий знову побачити свою дружину і дітей. Для когось це подорож може бути захоплюючим, але для Карло Спінетті безупинна метушня натовпу нервувала.
  
  
  Високий чоловік відкрив двері купе і зупинився, дивлячись на Карло холодними темними очима, які, здавалося, були вирізані навколо чорного дерева. Його погляд впав на коричневий чемодан, який Карло не спромігся поставити на стійку. Слабка посмішка скривила куточок rta людини, а потім він пройшов залишок шляху в купе і сель навпаки Карло, витягнувши перед собою довгі ноги.
  
  
  "Ви виходите в Трієсті, а?" - запитав він.
  
  
  Карло Спінетті моргнув і заворушився на своєму місці. Він був здивований, дізнавшись, що цей незнайомець знає, що его місце призначення. Він сказав: "Так, а ти?"
  
  
  Чоловік продовжував посміхатися, як ніби він знав про жарті, яку приховували від Карло. «Я також виходжу в Трієсті».
  
  
  Через п'ять хв в купе увійшов товстий чоловік. Він закрив двері і притулився до неї, вивчаючи Спінетті, як це робив перший чоловік. Його погляд теж впав на сумку нога, у Спінетті. Потім він кивнув високому чоловікові, як ніби вони знали одне одного з далекого минулого.
  
  
  Інстинктивно Карло нахилився і пересунув чемодан, який, здавалося, зацікавив двох незнайомців. Він не міг пояснити ih інтерес. Сумка була розтріпана і зношена, і в ній не було нічого цінного, крім одягу Карло і деяких невеликих подарунків, які він причал додому своєї сім'ї.
  
  
  "Ти теж збираєшся в Трієст?" - нервово спитав він у другого незнайомця.
  
  
  "Так". Голос був грубим і різким. Великий чоловік опустився на місце поруч з першим незнайомцем і схрестив руки на грудях. Він сидів мовчки, його очі були прикриті, як ніби він задрімав, поки поїзд рушив.
  
  
  Карло ніяково засовався. Він сказав собі, що, мабуть, уявляє загрозу, яку він відчував на ih випадковими словами. Обидва чоловіки були одягнені дорожче, ніж він. Ih особи здавалися суворими, але вони не були схожі на злодіїв, які крали у невинних мандрівників.
  
  
  «Що з тобою, другом моїм? Здається, ти трохи нервуєш», - лише сказав високий чоловік.
  
  
  Карло приклав палець до коміра, щоб послабити його. "Мені було цікаво - може
  
  
  ти мене знаєш? "
  
  
  «Ні, мій іншого, їй тебе не знаю».
  
  
  «У мене таке відчуття, що ви дивитеся на мене».
  
  
  «Я дивлюся на тебе, але не дивлюся», - сказав високий чоловік. Потім він засміявся.
  
  
  Нервозність Карло швидко змінилася страхом. Сказавши собі, що ему не потрібно тут залишатися, що він може змінювати купе, він нахилився і швидко схопився за свій чемодан. Але коли він почав рухатися зі свого місця, високий чоловік навпроти нього, вдарив його ногою валізу і пригорнув до місця, перегороджуючи шлях Карло ногою.
  
  
  «Не залишай нас, мого друга. Нам подобається твоє суспільство», - сказав він загрозливим голосом.
  
  
  Раптом очі масивного чоловіки відчинилися. Він уп'явся поглядом у Карло. «Так, сядь. І мовчи, якщо не хочеш, щоб тебе образили».
  
  
  Карло впав на своє місце. Він тремтів. Він відчув, як щось повзе по його щоці. Він змахнув рукою его, потім зрозумів, що це стовп банк.
  
  
  «Навіщо ти це робиш? Її ніколи тебе раніше не бачив. Що тобі потрібно від мене?»
  
  
  «Я сказав тобі мовчати», - прогарчав кремезний чоловік.
  
  
  Збитий з пантелику і наляканий, Карло залишався на своєму місці, поки поїзд не під'їхав до станції в Трієсті. Він був так наляканий, що постало тільки тоді, коли великий чоловік встав і зробив жест. «Підемо. Ви йдіть попереду нас».
  
  
  Високий захід чоловік у пальто. Він досталь ніж з коротким широким лезом. «Ми візьмемо твою валізу, інший мій. Веди себе пристойно, якщо хочеш жити».
  
  
  Карло запротестував. «У мене у валізі немає нічого цінного. Звичайно, це помилка; ви помилилися».
  
  
  «У нас є потрібний людина, і потрібний валізу». Гострий нитка ножа вколов шию Карло. «Заткнися і йди».
  
  
  Коли Карло повільно спускався по сходах поїзда, весь в поту і тремтячи від страху, йому спало на думку, що, можливо, ці люди вб'ють його, що б він робив. В его голів гриміла паніки. Він вийшов на платформу станції і його очі мигцем побачили в натовпі форму поліцейського. Він інстинктивно крикнув: «будь Ласка, визначити мені!»
  
  
  Він побіг до поліцейському, але лезо ножа жорстоко вп'ялося йому в шию. Він похитнувся, задихаючись. В чому була причина? Навіщо їм був потрібен його валізу? Збитий з пантелику в обидва кінця, він наосліп рвонувся з кінця платформи і з криком, який перейшов в передсмертне ридання, звалився вниз, на рейки ...
  
  
  
  
  
  
  Перша глава
  
  
  
  Вашингтон падав м'який дощ. Густий туман висів над містом, як сіре пальто. Коли її, виглянув через вікно свого готельного номера, її міг бачити майже так далеко, як міг кинути Пентагон. На всякий випадок її спробував розглянути силует радянського посольства на вулиці. Мені було цікаво, зайнятий чи хто-небудь навколо его хлопчиків придумуванням проектів, які мені доручили перервати.
  
  
  Задзвонив телефон, і він швидко підійшов до нього. Її чекав повідомлення від Девіда Хока, людини, який викликав сигнали для AX, агентства плащів і кинджалів, який найняв мене. Робота була ризикованою, і іноді годинник були жахливими, але я познайомився з безліччю цікавих людей.
  
  
  Голос, який пролунав на лінії, належав одному через помічників Хока. «Старий на зборах, і він повідомляє, що буде пов'язаний надовго. Він каже, щоб ви взяли вихідний, і поговорили з ним завтра».
  
  
  «Спасибі», - сказав я і, насупившись, повісив трубку. Коли Девіда Хоука пов'язували довгі зустрічі, зазвичай це означало, що з нашого боку щось пішло не так.
  
  
  Нетерпіння гризло мене, коли її зняв все своє обладнання - люгер " в наплічної кобури, стилет в рукаві, невелику газову бомбу, яку її частини першої приклеєною до внутрішній стороні стегна, - і увійшов в душ. Іноді моє діло було схоже на військовий: поквапся або почекай. Голосування вже два дні її був у Вашингтоні, в очікуванні наказів, а Хоук все ще не сказав мені, в чому справа. Коли справа дійшла до незбагненності, багато жителів Сходу могли б отримати пристріту у худорлявої старого професіонала, який керував операціями СОКИРА.
  
  
  Хоук викликав мене до столиці Нью-Делі, де її тільки що виконав завдання. Виклик був позначений як «Пріоритет 2», що означало, що термінове справа готова. Тільки інструкції Пріоритет Одіна могли швидше доставити агента до дому, а Пріоритет Один був зарезервований для повідомлень, що відправляються, коли Президент був на гарячій лінії, а Державний секретар гриз нігті до суглобів.
  
  
  Однак з моменту прибуття мені вдалося поговорити з Хоуком тільки один раз, і ця розмова була короткою. Він сказав мені, що у нього намічається завдання, яке було відкрито в моєму провулку.
  
  
  Це, мабуть, означало, що мене можуть убити.
  
  
  Обернувши рушник навколо талії, її, слухав новини, поки голився. Тепер у світі відбувалося багато чого, чого не відбувалося раніше, і по більшій частині це було не дуже добре. Поряд з похмурою погодою цього було достатньо, щоб послати відданого друга в бар за ще одним подвійним бурбоном. Але це була ніч, яку не можна було б значно покращити, якщо б чоловік знав правильну дівчину. І її знав одну.
  
  
  Її звали Елен. Вона працювала на одного за се дорогих адвокатів, які спеціалізуються на розгляді дель в Верховному суді. Я не знав, наскільки він хороший в якості адвоката, але якщо його короткі зведення були наполовину такими ж прекрасними, як його секретар, він, ймовірно, ніколи б не програв справу.
  
  
  Я не бачився з Еллен майже рік, але оскільки вона знала, що їй займаюся, мені не довелося пропонувати ніяких довгих пояснень, коли їй дзвонив ей. Вона сказала, що відмовиться від інших планування на ніч. Її поїхав через місто до її квартирі на машині, яку AX наведена для мене. Туман був настільки густим, що мені доводилося рухатися зі швидкістю равлика.
  
  
  На Еллен було облягає чорне плаття з глибоким вирізом. Вона взяла мій плащ, потім обняла мене за шию, притулилася до мене своєю повною груддю і поцілувала мене, від якого брови статуї растопились б.
  
  
  «Не витрачайте час даремно», - сказав її ей.
  
  
  «З тобою ніколи нічого втрачати. Сьогодні ти тут, завтра пішов». Вона посміхнулася мені. «Я так розумію, ти працюєш на цього мерзенного старого, Хоука?»
  
  
  «Насправді, але сьогодні її весь твій».
  
  
  Вона підняла брову. «Звучить дуже цікаво, містер Картер».
  
  
  Ми вирішили не виходити на вулицю. Погода була дуже паршива, і, крім того, правда полягала в тому, що ніхто навколо нас не готель відходити далеко від спальні. Потім того, як Еллен підсмажила нам біфштекси завтовшки Sunday New York Times, ми сиділи, пили вино і говорили про те, що сталося з нами за рік з ними тхора, як ми бачились. Вона розповіла мені про свою діяльність, і її розповів ей, де був, якщо не облад всім, що зробив.
  
  
  Потім підніс склянку і підійшов до неї на довгому бахарєв. Повільно посміхнувшись, вона допила залишок вина, а потім нахилилася, чорне плаття сповзла з її білої грудей, і простягнула свою кружку поруч з моїм.
  
  
  «Нарешті, Нік, - сказала вона. «Я починав думати, що ти ніколи не дійдеш до цього».
  
  
  Її тихенько розсміявся і дозволив своїм пальцям сковзнути вниз по її сукні і по м'якості її грудей. Її сосок був твердим і натягнутим на моїй долоні. Її, поцілував її і відчув її стрімке мову, а потім вона повернулася і впала мені на коліна.
  
  
  Затримавшись на її губах, її досліджував його, поки вона не відповіла гаряче. До того часу, коли поцілунок закінчився, нах перехопило дихання, ee грудей пересмикувались вгору і вниз.
  
  
  «Нік, це було занадто довго».
  
  
  «Так, справді, - подумав я.
  
  
  Піднявшись, її підняв її на ноги, потягнувся і розстебнув сукню ззаду. Її повільно спустив ремені з її плечей, потім оголив повні груди. Його поцілував її знову, і її руки ковзнули по моїй спині.
  
  
  "Спальня, де вона була раніше?" Її запитав.
  
  
  Вона кивнула, знову шукаючи мій рот, і я підняв її і поніс через двері до ліжка.
  
  
  "Відмінно?" - запитала її, я стою над нею, знімаючи пальто.
  
  
  «Добре, Нік».
  
  
  Її закінчив роздягатися і повісив люгер на спинку стільця. Еллен дивилася на мене темними і тліючими очима.
  
  
  «Я б готелю, щоб ти не носив цю річ», - сказала вона. «Це нагадує мені про те, чим ви заробляєте на життя».
  
  
  «Хтось повинен це зробити».
  
  
  «Я знаю. Але це так небезпечно. Іди сюди, Нік. Поквапся. Її хочу тебе зараз».
  
  
  Коли її, підійшов до неї, вона вилізла через сукні і чорних трусиків, які були всім, що вона носила під ним. Поки її пестив ee внутрішню поверхню стегна, її поцілував її грудей. Вона корчилася, як ніби моє дотик запалило сл.
  
  
  Потім входив до її нах, і вона росла піді мною, синхронізуючи свої рухи з моїми. Ми досягли кульмінації разом.
  
  
  Вона була всім, що я пам'ятав, і навіть більше.
  
  
  Наші тіла все ще були з'єднані, коли її почув дзвінок телефону на прікроватной тумбочці. Еллен скривилася, потім вилізла з-під мене і взяла трубку. Вона прислухалася до голосу в трубці, потім тицьнула мені трубку. "Це той чоловік".
  
  
  «Сподіваюся, їй нічого не перервав», - сказав Девід Хок.
  
  
  «Ти був неймовірно близький», - сказав їй ему. "Як ви довідалися, де її був?"
  
  
  «Обґрунтоване припущення, її, гадаю, ви б назвали це, її знаю, їй сказав вам взяти вихідний, Нік, але речі, нарешті, почали з'являтися. Її б готель, щоб ви перейшли в магазин, відкрито зараз».
  
  
  Її поклав телефонну трубку
  
  
  встав з ліжка і знову одягнувся. "Є повідомлення для цього мерзенного старого?" - запитав її, Еллен, підхід до дня.
  
  
  «Так», - сказала вона зі слабкою усмішкою. «Скажи йому, що я думаю, що обраний їм час було просто приголомшливе».
  
  
  Дощ вщух, коли її дістався до будівлі Amalgamated Press and Wire Services Дюпон-Серкл. Це був магазин, як назвав його-Хок, прикриття для центру операцій СОКИРА.
  
  
  Тільки вогні в офісах Хока горіли, коли її поспішав безмовного коридору. У приймальні сиділа пара чоловіків. Одіна навколо них тицьнув великим пальцем у бік інший день, і в неї увійшов і знайшов Хоука его столом. Він виглядав так, як ніби він не дуже добре виспався.
  
  
  "Ну, Нік, як пройшла ніч?" - запитав він сухим голосом.
  
  
  «Це було чудово, поки вона тривала». Її селл, не питаючи.
  
  
  «Я бігав від однієї чортової зустрічі до іншої, намагаючись пропрацювати деталі цього вашого завдання». Презирство Хоука до бюрократії відбилося на його обличчі. «Тепер сталося будь-що, що надає йому особливу терміновість. Дати інформацію для вас сьогодні ввечері, бо я хочу, щоб ви вранці вилетіли до Парижа».
  
  
  "Що мені робити, коли її туди доберуся?"
  
  
  Хоук відкрив скриньку й витяг папку з манільської папери. Навколо папки він витяг кілька фотографій. Він простягнув фотографії по столу. «Погляньте на це. Цей непоказний маленький гаджет, який ви бачите тут, являє собою надзвичайно цінне обладнання».
  
  
  Її уважно досліджував три фотографії. «Очевидно, це електронний пристрій. Але що це?»
  
  
  «Як ви знаєте, у нас дуже складна система супутникового моніторингу. Вона ценымногие краще, ніж все, що росіяни чи китайці змогли вдосконалити. Велика частина успіху нашої системи - це пристрій, показане на цих фотографіях. У нього є здатність прицілюватися на крихітну рухому ціль з великої відстані і вловлювати найменші звуки, що видаються цією метою ".
  
  
  «Я розумію, чому це цінно».
  
  
  Яструб зірвав обгортку з чорною сигари. «Це дозволяє нам відслідковувати всі, що отримують Поради від своїх супутників-шпигунів, і записувати все це для наступного декодування. Що стосується супутникової розвідки, то це самий бажаний об'єкт у світі».
  
  
  «І це не більше чоловічого кулака».
  
  
  Хоук кивнув і уткнувся зубами в сигару. «Це означає, що його легко вкрасти і легко приховати».
  
  
  Про решту він майже здогадувався. «Хто-то на іншій стороні заволодів одним з пристроїв?»
  
  
  «Ми британцям дозволили отримати кілька навколо них. Один був вкрадений в Лондоні».
  
  
  "Росіяни?" Її запитав.
  
  
  «Ні, - сказав Хоук. «Але вони, кравець забирай, готелі би мати его. Китайці теж. А тепер дозвольте мені задати вам штопора, Нік. Що ви знаєте про організацію під назвою "Topcon"?»
  
  
  Коли почув ім'я, її нахилився вперед. Моя реакція, повинно бути, виявила мій зростаючий інтерес, тому що Хоук дозволив собі тонку і кілька втомлену посмішку.
  
  
  «Топкон», - повторити його. «Я знаю, що вона існує. Як і ви, його чую плітки про шпигунську торгівлі».
  
  
  «Це відпочивати і керована розвідувальна організація. Ефективна. Не так давно здавалося, вона виникла навколо нізвідки, але відразу ж стала чинником у шпигунській війні між Сходом і Заходом. Topcon краде секрети і продає ih за найвищою ціною. Досі тхора крали в основному наші секрети, і в основному червоні ih купували ».
  
  
  Хоук дійсно втомився. Він поклав незасвічену сигари в попільничку і примружив очі. «Topcon - це темна організація, Нік, по всій видимості, згуртована і ретельно контрольована. Можливо, це найкраща відпочивати шпигунська організація, створена з ними тхора, як Гелен створив свою Германій потім війни. І ми не можемо ідентифікувати особу, яка її очолює. інформація про nen вислизнула від нас ".
  
  
  «Я знаю. Його міг би зробити пару зупинок практично в будь-якому великому місті Європи і повідомити адресу місцевих радянських і британських начальників розвідки, але Topcon - це зовсім інша справа. Я не можу назвати вам ім'я кожного, хто на них працює ".
  
  
  «І її, гадаю, вам було цікаво, коли AX кине виклик цієї компанії і спробує з'ясувати, хто нею управляє».
  
  
  Її, усміхнувся. «Мені потрібна робота, якщо ви це маєте на увазі».
  
  
  «Нік, у Topcon є дорогоцінний маленький гаджет, зображений на тих фотографіях. Вони виставили його на аукціон».
  
  
  Хоук знову відкрив папку і вийняв вирізку навколо газети, яку передав мені. «Перш ніж її продовжу, її хочу, щоб ви прочитали цю новину».
  
  
  Її насупився, швидко переглядаючи вирізку з італійської газети. Розповідь був дуже коротким. У nen повідомлялося про смерть зарізаного ножем мандрівника на ім'я Карло Спінетті. Вбивство було скоєно на залізничній платформі в Трієсті. Поліція
  
  
  хотіли двох чоловіків, які скоїли цей злочин при крадіжці валізи Карло Спінетті.
  
  
  "Який зв'язок між цим та іншим, що ви мені розповіли?" - запитав її Хоука.
  
  
  «Вбивці не цікавилися вмістом валізи своєї жертви. Їм потрібна була дорожня наклейка, яка займається була в сумці. Наклейка, на якій ховалася мікроточка з цінними даними». Хоук взяв вирізку і похитав головою. «Карло Спінетті навіть не підозрював, що несе его».
  
  
  «Без його відома його використовували для транспортування вкрадених даних?»
  
  
  «Абсолютно фантастичним. І Topcon несе відповідальність. Вони використовують залізницю для контрабанди інформації, для вивезення вкрадених секретів навколо вільного світу за залізну завісу. Вони використовують Східний експрес, який курсує навколо Парижа в Софію через Мілан, Трієст і Белград. Ми уважно стежили за повітряними трасами, тому вони розробили ще один транзитний шлях ».
  
  
  Її поєднував різні фрагменти інформації. «І ви думаєте, що електронний пристрій, вкрадене Topcon, буде перевезено з цього транзиту».
  
  
  «Велика частина того, що я вам розповів, прийшла до нас з болгарського перебіжчика на ім'я Ян Скоп'є. Він повідомив нам, що в Topcon є гаджет, і він планує доставити його в Софію на борту Східного експресу. Одіна навколо російських людей, високопоставлений співробітник КДБ, планує зустрітися з агентом Topcon на борту поїзда, щоб домовитися про угоду до прибуття в Софію. Ви, Нік, повинні зустрітися зі Скоп'є в Парижі, отримати будь-які інші деталі, і перехопити вантаж, перш ніж він перейде з рук в руки ".
  
  
  Її ще раз глянув на фотографії пристрою. "Добре."
  
  
  «Я привіз вас у Вашингтон з наміром доручити вам знайти монітор. У той час я не знав, у кого він. Потім справа в Скоп'є почало ламатися, тому мені довелося відкласти рішення».
  
  
  «Я розумію. І тепер час дихає нам в шию. Її повинен дістатися до пристрою раніше, ніж це зроблять росіяни».
  
  
  «Поки ви робите це, якщо б ви випадково розкрили дах Topcon, їй було б не зовсім розчарований».
  
  
  «Я подивлюся, що я можу влаштувати». Його встав. "Які-небудь подальші інструкції?"
  
  
  «Ти виступаєш проти КДБ і Topcon. І Бог знає, хто ще міг би ще поткнутися в надії роздобути цей монітор. Так що стежити за своїми кроками, Нік. Її б не хотів втратити, і монітор, і тебе».
  
  
  Її пообіцяв, що спробую врятувати його від цього порушення.
  
  
  
  
  Друга глава.
  
  
  
  
  Був різьблення дня наступного дня, коли його прибув в аеропорт " Орлі недалеко від Парижа. Погода була прохолодною, але ясною, і поїздка на таксі до готелю Prince de Galles на авеню Георга V, 33 була дуже приємною. Париж виглядав таким же, за винятком постійно зростаючого руху на вулицях. На деревах, що обрамляють бульвари, росло кілька бутонів. Я з ностальгією згадав деякі з моїх улюблених прапора: Рю Для с-ee балконами, обробленими залізом, в районі Монпарнас і прекрасну Рю дю Фобур Пуассоньер, яка займається вела до Фолі. Але зараз у мене не було на це часу. Її повинен був знайти Яна Скоп'є.
  
  
  З настанням темряви мене зареєстрували в "Принц де Галлесе". Її набирає номер Скоп'є, який він нам дав, і зателефонував йому. Його голос був низьким, з сильним акцентом і напруженим.
  
  
  «Дохід на площу Трьох грацій біля Фолі», - сказав він мені. «В сім. Чим раніше, тим краще, як ви, американці, говорите». Пролунав легкий нервовий сміх. «Я буду в барі duke's Bar, в кварталі від мого готелю».
  
  
  «Я буду там», - сказав я.
  
  
  Перед тим, як покинути готель, її перевірив «Люгер» - Вильгельмину. Її думали, що такі запобіжні заходи було по одній причин, за якими її був ще живий, в той час як пара Killmasters, які передували мені, були перераховані як жертви холодної війни в спеціальній папці, яку Хоук годував в закритому ящику свого стільця.
  
  
  Тестуючи стилет, який назвав її Хьюго, зігнув її ліву руку. Смертоносний ножик обережно вислизнув навколо піхов в мою руку. Її, кивнув про себе, задоволений тим, що був настільки підготовлений до того, що чекало попереду, а потім спустився сходами і вийшов на весняний сонячний брильов.
  
  
  У мене був ранній обід в ресторані Chez des Anges на бульварі Латур-Мобур coq au vin, oeufs en meurette і кухоль чудового бургундського вина. Потім її взяв таксі до площі Республіки.
  
  
  Оскільки її знав місцевість і в той вечір мені хотілося бути особливо обережним, її пройшов залишок шляху ходьби. На вулицях вже було багато колясок, і мені було приємно проти mimmo у них і загубитися. Її побачив велику групу молодих людей, що насолоджуються весняної ночі біля станцій метро Belleville. Потім її пройшов під напіврозваленій аркою, яка займається колись вона закривала Сіте-де-Тревиз, і опинився на маленькій площі, про яку згадував Скоп'є. У нього був вигляд старого Парижа - лавка y парку з фонтаном.
  
  
  На площі було три готелі, всі маленькі, і в одній навколо них знаходився бар duke's. Її, увійшов і озирнувся. Місце було безлюдним - очевидно, так, як цього готель Скоп'є. Її знайшов його сидячим за столом біля задньої день, провідною в задню кімнату. Її, підійшов до нього.
  
  
  «В Тюїльрі цвітуть квіти, - сказав я.
  
  
  Він вивчав моє обличчя. Це був високий худорлявий чоловік з землистим обличчям і темними колами під очима. «Буде рання весна», - обережно сказав він.
  
  
  Її sel навпроти нього на стілець. Ми були тут одні, за винятком офіціанта в барі. «Його Нік Картер», - сказав я. «А ви, Ян Скоп'є».
  
  
  «Так. Приємно познайомитися, містер Картер». Його манери були навіть більш нервовими, ніж його голос по телефону. «Ми повинні зробити цю зустріч короткою. Її, вважаю, що вони дізналися, де її живу. Я не знаю, що вони мають на увазі, але я не хочу, щоб вони бачили мене з вами».
  
  
  "Болгарські агенти?" Її запитав.
  
  
  «Я не впевнений. Можливо, це люди Topcon. Вони...»
  
  
  Прийшов офіціант і прийняв наше замовлення. Скоп'є почекав, поки він принесе напої, і знову пішов, перш ніж відновити обговорення.
  
  
  «Для моєї готелем спостерігає чоловік, - тихо сказав він. Він подивився через плече на розорюються день задньої кімнати, де тільки що зник офіціант. Потім він обернувся до мене. «Украдене пристрій буде доставлено на борт Східного експреса через два дні в Лозанні, Швейцарія. Поїзд зупиняється там рано-вранці».
  
  
  "Чому Лозанна?" Її запитав.
  
  
  «Штаб-квартири Topcon в залі в Швейцарії. Я не знаю де». Він уважно стежив за входом в зал. Офіціант повернувся в кімнату і підійшов до бару.
  
  
  "Хто буде нести вкрадене пристрій?" Її запитав.
  
  
  «Це, особливо велика операція для Topcon. Отже, вкрадене майно передасть голові організації».
  
  
  "А це хто?"
  
  
  Скоп'є відкрив було рот, щоб щось сказати, але не зміг вимовити наші слова. Його очі широко відкрилися, а рот прочинився ще більше. Її почув слабкий шум за обертовими дверима, за спиною Скоп'є і побачив, як одна навколо них рухалася. Щелепа Скоп'є беззвучно працювала, коли він марно хапався за місце в середині живота своєї спини. Потім він впав на стілець.
  
  
  Її потягнулася до Вільгельміна, встаючи зі стільця. Потім її побачив маленький дротик, що стирчить з усієї спини Скоп'є. "Скоп'є?" - сказав я, піднімаючи його голову. Але він уже був мертвий.
  
  
  У цей момент офіціант повернувся до нас і побачив, що сталося. Її проігнорував його крики і побіг через розпашні день в маленьку кухню і комору. Двері, ведуча в провулок, була відкрита.
  
  
  Пройшовши через темний отвір, її обережно увійшов в провулок, тримаючи Люгер в руці. Були важкі тіні, і спочатку їй нічого не бачив. Потім її мигцем побачив темну постать, що з'явилася на світлій вулиці.
  
  
  Її, побіг по провулку і, досягнувши тротуару, зупинився і подивився прямо. Чоловік біг по кварталу, люди дивилися йому вслід.
  
  
  Її, сховав у кобуру великий Люгер і рушив за ним. Він завернув за ріг, і я пішов за ним. Її наздоганяв його. Він завернув за інший кут, і ми опинилися на вулиці Бержер. Сліпучі неонові вогні спливали в темряві. Чоловік все ще біг попереду. Її продовжував бігти за ним. Туристи і корінні парижани зупинялися і дивилися. Чоловік зник у вузькому провулку, і він знову втратив його.
  
  
  Її, підбіг до виходу на вулицю і заглянув в темряву. Його ніде не було видно. Її бачив тільки дверні прорізи, пару провулків і ще один перетинається провулок. Її знову витягнув Вильгельмину і пішов більш обережно. Він міг бути де завгодно, і у мене був недолік у тому, що мені довелося йти за ним побоюючись потрапити в засідку.
  
  
  Проходячи mimmo, її перевіряв кожен дверний проріз. Всі вони були порожні. Цілком можливо, що він дістався до пересікається вулиці перш, ніж її дістався до кута. Її минув провулок і нічого в nen не побачив. Її повільно перейшов до наступного, тепер впевнений, що втратив його.
  
  
  Коли її, увійшов у провулок, поруч зі мною сталося якийсь рух. Щось сильно вдарило в моє праве зап'ястя, і її втратив Вильгельмину. Великі руки схопили мене і збили з нога, її вдарився об камінь, пошкодивши спину і плече.
  
  
  Піднявши очі, побачив її, що назавжди мною стоять дві постаті. Одним був худорлявий вусатий чоловік, за яким її гнався вулицями Парижа, а поруч з ним був його великий, лисий, неповороткий товариш, чоловік, який вдарив мене шматком дошки і повалив на землю. Тонкий тримав у руці шматок залізної труби завдовжки півтора фута. Її подумав, не заманили вони мене сюди, щоб убити.
  
  
  "Хто ти?" Її запитав
  
  
  , сподіваючись зупинити ih. "Чому ти вбив Скоп'є?"
  
  
  «Ça ne vous regarde pas», - сказав здоровань, сказавши мені, що це не моя справа.
  
  
  «Депеш-ву», - додав інший, закликаючи здорованя продовжувати.
  
  
  Він зробив. Він вдарив мене по обличчю черевиком з шипами. Її, схопився за ступню і зупинив її, щоб вона не розбив мені голову. Її сильно зігнувся, перекочуючись, щоб зберегти тиск на його ногу. Через мить він зламав щиколотку, і пролунав тріск кісток. Він крикнув і вдарився об тротуар.
  
  
  Жорсткий замахнувся на мене трубою, і коли її відкотився, вона голосно тріснула про бруківку поруч зі мною. Труба знову опустилася, але на цей раз її схопився за нах і сильно потягнув. Він упав на мене зверху, втративши трубу. Потім він спробував звільнитися, але поки він метався, її порізав його шию і почув тріск кісток. Він був мертвий, коли вдарився об тротуар.
  
  
  Коли її, піднявся на ноги, здоровань намагався повернутися в гру. Як тільки він спробував встати на одне кожному людові, вдарив її его більше голів, і він впав на тротуар. Мертвий.
  
  
  Її просив, і знайшов Вильгельмину, потім шталь ритися в ih кишенях. Не було ніяких посвідчень особи. Оскільки вони говорили по-французьки, її подумав, що більш імовірно, що це були люди Topcon по Швейцарії, а не болгарські агенти. Ян Скоп'є зізнався AX, що працював на КДБ і Topcon і допомагав спланувати крадіжку монітора. Коли Скоп'є дезертирував, Топкону або КДБ довелося заткнути его. Очевидно, це була робота Topcon.
  
  
  Її вже майже розчарувався в я просив чого цінного в тілах, коли виявив в кишені худорлявого чоловіка клаптик м'ятою папери. Це було по-французьки: Клаус Пфафф. Gasthaus Liucerne, L. Minuit le deuze.
  
  
  Її помітив бирку на внутрішній стороні его камзоли; на nen були ініціали H. D. Сунувши листок в хвилину, її уважно оглянув зовнішність худорлявого чоловіка. Потім її поспішив в тіні паризької ночі.
  
  
  
  
  Третя глава
  
  
  
  
  На наступний ранок рано вранці її перевірив кілька невеликих готелів у Сіте-де-Тревиз, і на третій зупинці мені пощастило. Позавчора зареєструвалися двоє чоловіків. Один був худорлявим, а інший великим. Худорлявий чоловік увійшов у систему, як Анрі Депе, ім'я, яке збігалося з ініціалами на його куртці. Великого звали Наварро.
  
  
  Її міг зробити деякі припущення, з'єднавши свої уривки інформації. Депе повинен був з'явитися до математики і по імені Клаус Пфафф потім того, як позбавився від Скоп'є і мене. Буква L а потім gasthaus в записці, ймовірно, означала Лозанну. Принаймні, їй так здалося. Депе повинен був зустрітися з Пфаффом в призначений час, опівночі, і розказати йому, як все пройшло тут, у Парижі. Імовірно, тоді Пфафф буде підкорятися главі Topcon. Якщо тільки сам Пфафф не був великим людиною.
  
  
  Для мене був чіткий образ дій. Її поїду в Лозанну, тому що саме там вкрадений монітор потрапить на борт Східного експресу. І її зустрів Пфаффа замість Депе. Якщо б сам Пфафф не був керівником Topcon, який возив би пристрій в поїзді, він, ймовірно, знав би особистість лідера. Можливо, зможу її переконати его розкрити цю таємну особистість.
  
  
  Її міг би сісти в Східний експрес в Парижі на Ліонському вокзалі, але, оскільки її розраховував провести на борту деякий час пізніше, і оскільки час мало значення, її найняв машину, щоб поїхати в Лозанну. Її взяв напрокат Mercedes-Benz 280SL, жовтий спортивний, від якого все ще пахло новим запахом. До пізнього ранку її був поза Парижа і прямував в Труа та Діжон. Погода потеплішала, їхати було приємно. Сільська місцевість була горбистою і зеленої, але по мірі наближення до Швейцарії вона ставала все більш горбистій.
  
  
  В середині живота дня його переїхав у Швейцарію, і дорога на якийсь час стала вузькій і звивистій. Далеко показувалися снігові піки, але вони залишалися на задньому плані всю решту дорогу. Недалеко від Лозанни, середовищ покритих травою пагорбів в околицях, її помітив машину, яка займається зламалася на узбіччі дороги. Під його капюшон заглядала дівчина. Її, зупинився і запропонував свою допомогу.
  
  
  "Що-небудь їй можу зробити?" - запитав її, підхід до яскраво-синього Lotus Plus 2.
  
  
  Вона підняла очі і уважно подивилася на мене. Це була красива довгонога блондинка в шкіряній міні-спідниці і в чоботях. Ee волосся було не до плечей і виглядали розпатланим. Потім того, як вона на мить зосередилася на мене, її обличчя сяяло.
  
  
  "Нік!" вона сказала. "Нік Картер!"
  
  
  Тепер настала моя черга глянути ще раз. «Боюся, у тебе є перевага», - невпевнено сказав я. "Я не вірю ..."
  
  
  «Бонн, в минулому році приблизно в цей же час», - сказала вона з німецьким акцентом. «Справа Гронінген. Нік, ти не пам'ятаєш!»
  
  
  
  Потім її теж згадав. "Урсула?"
  
  
  Вона посміхнулася широкої сексуальної посмішкою.
  
  
  «Урсула Бергман, - додав я.
  
  
  «Так», - відповіла вона з посмішкою, що виходить від її прекрасного обличчя. «Як мило з твого боку прийти, просто щоб допомогти старому другові в біді».
  
  
  «У вас в Бонні були каштанове волосся, - сказав я. «Короткі каштанове волосся. І карі очі».
  
  
  «Це мої справжні волосся», - сказала вона, торкаючись льняних пасом. «І очі були контактними лінзами».
  
  
  Урсула мелодійно розсміялася. В минулому році ми разом працювали близько неділях в Бонні і Гамбурзі, щоб зібрати інформацію про німця лівого спрямування на ім'я Карл Гронинг, якого підозрювали у передачі західної німецької військової інформації певним особам у Східному Берліні. У цьому випадку Урсула виконувала спеціальне завдання. Її регулярна робота полягала в підрозділі розвідки німеччини, яке займалося виключно відстеженням і затриманням колишніх нацистів, які вчинили військові злочини. Це все, що Ейкс розповіла мені про неї, і в мене не було рішенням дізнатися більше.
  
  
  «Я перестав стежити за справою Гронінген потім того, як мене передзвонили у Вашингтоні», - сказав я. «Суди в Бонні визнали його винним за висунутими звинуваченнями?»
  
  
  Вона самовдоволено кивнула. «В даний час він коротає час у німецькій в'язниці».
  
  
  «Добре. Тобі подобається час від часу чути про щасливих кінцях цих дель. Що ти робиш у Швейцарії, Урсула, або мені не слід питати?»
  
  
  Вона знизала своїми прекрасними плечима. "Те ж саме".
  
  
  "Я бачу."
  
  
  "А що ви робите в Швейцарії?"
  
  
  Її, усміхнувся. "Те ж саме".
  
  
  Ми обидва засміялися. Приємно було знову зустрітися ще з одним. "Що не так з лотосом?"
  
  
  «Боюся, машині капут, Нік. Як ти думаєш, її можу просити підкинути мене в місто?»
  
  
  "Із задоволенням", - відповів я.
  
  
  Ми в таку гру в «мерседес», його, виїхав на дорогу і попрямував у місто. Потім того, як він набирає обертів, її, подивився на хуй, поки вона продовжувала говорити про Карла Гронінген, і побачив, як її груди впиралася в блузку з джерсі і як міні-спідниця піднімалася високо на її довгі повні стегна. Урсула розцвіла з ними тхора, як він познайомився з нею в Бонні, і результат був вражаючим.
  
  
  "Ви зупиняєтеся в Лозанні?" - запитала Урсула, коли її переключився на звивисте падінням. Перед нами відкрилася панорама Лозанни, містечка, розташованого на пагорбах з плямами снігу з недавніх зимових снігопадів над ним.
  
  
  «Тільки сьогодні ввечері», - сказав я. «Може, ми могли б зібратися разом, щоб випити в якому-небудь маленькому скромному ратскелере».
  
  
  «Ах, мені це дуже сподобалося. Але сьогодні її зайнята, і я повинна виїхати завтра вранці».
  
  
  "Як ви думаєте, ваша машина до того часу буде готове?"
  
  
  «Я їду на поїзді вранці», - сказала вона.
  
  
  На наступний ранок за Лозанни подався тільки один потяг, і це був мій поїзд, Східний експрес. «Як цікаво», - прокоментував її. «Я теж їду поїздом завтра вранці».
  
  
  Вона подивилася на мене своїми ясними блакитними очима. Ми обидва оцінювали значимість цього збігу. Якщо б ми не працювали разом, якщо б ми не були знайомі з роботодавцями інший інший, ми обидва були б підозрілі. Але я її бачив Урсулу Бергман на роботі і довіряв своєму думку, що вона не була подвійним агентом.
  
  
  Вона вже прийняла рішення. Ee очі блиснули щирим дружелюбністю. «Ну, це дуже мило, Нік. Ми зможемо випити разом на борту».
  
  
  «Я з нетерпінням ось чекаю цього». Її посміхнувся.
  
  
  Коли ми приїхали в місто, висадив її Урсулу біля готелю de la Paix на авеню Б. Констан, в самому центрі міста, а потім поїхав у нешкідливий маленький пансіон на площі Сен-дев'ять осіб.
  
  
  Коли її, дістався до своєї кімнати, її відкрив свій багаж і почав готуватися до зустрічі. Її збирався зробити навколо себе Анрі Депе, і мені довелося зробити це по пам'яті.
  
  
  Її досталь кейсі, який мені подарували хлопці навколо відділу спецефектів і монтажу. Це був комплект маскування, причому вельми винахідливий. Сам Хоук багато зібрав разом - в свій час він був експертом в маскуванні. У набір входили смужки кордон пластикової «шкіри» і кольорові контактні лінзи, перуки і накладки, а також безліч різних відтінків макіяжу. Були навіть пластикові шрами, які можна було прикріпити до будь-якої частини обличчя або тіла.
  
  
  Ставлю комплект туалетного столика перед дзеркалом. Спочатку її застосував пластикову «шкіру», нарощуючи шари, щоб утолщить перенісся і подовжити кінчик. Потім її накачав вилиці, щоб палички здавались запалими, під наростом. Потім того, як я її подовжив мочки вух і підборіддя, моє обличчя стало нагадувати особа Депеу. Потім завдала макіяж, розбираються в його кольором, одягла коричневі контактні лінзи і вибрала світло-коричневий перуку. Її, подивився на себе
  
  
  в дзеркало. Її б не зійшов за Депе, якщо б хто-небудь дуже уважно придивився, але я можу на мить обдурити Пфаффа.
  
  
  В одинадцять тридцять його поїхав через міст Бессер на рю-де-ла-Каролін в гостьовий будинок Люцерн. Коли її увійшов, мені було шкода, що там було півдюжини відвідувачів.
  
  
  У мене не було рішенням дізнатися, як виглядав Клаус Пфафф. Її міг тільки сподіватися, що я переміг його его там, і що коли він приїде, він дізнається мій псевдо-Депе особа.
  
  
  Прийшло дванадцять годин, час зустрічі, і нічого не сталося. Увійшла молода пара студентів, і зайняла столик попереду, її попросив столик в задній частині кімнати, обличчям до день. Потім прийшли п'ять, а потім десять. Її починав думати, що Пфафф не збирається показуватися, або що він вже був там. Був тільки один чоловік, і це був пузатий німець. Я не думав, що він може бути Пфаффом. Прийшла ціла група нових клієнтів, і в закладі кипіло. Її не омела нам найменшого уявлення, як зроблю Пфаффом в таких при інших обставинах. Прийшло чверть на дванадцяту, і я був змушений замовити бутерброд і пива. Відразу потім того, як офіціант приніс моє замовлення, двері відчинилися, і ввійшов невисокий худорлявий чоловік. Під його піджаком, схоже, була опуклість. Він зупинився відвертими на день і озирнувся. Коли його очі знайшли мене, він попрямував виплат прямо до мого столика. Це повинен був бути Клаус Пфафф.
  
  
  Він зупинився біля мого стільця і знову оглянув кімнату, перш ніж сісти. Це був нервовий чоловік з зачесаним світлими волоссям і тонким шрамом на лівому вусі. «Bonjour, - Клаус», - сказав їй ему.
  
  
  Він sel навпроти мене. «Вибачте, що запізнився», - сказав він. «І, будь ласка, говоріть по-англійськи. Ви знаєте правила».
  
  
  Він ще не дивився на мене щиро, і їй був йому вдячний. Повернувся офіціант і взяв у Пфаффа замовлення тушкованою ковбаси і квашеної капусти. Поки це відбувалося, її витягнув Вильгельмину навколо кишені піджака і націлив «Люгер» на Пфаффа. Пістолет ще ніхто не бачив.
  
  
  Офіціант пішов. Пфафф глянув на мене, а потім заглянув через плече. "Добре. Що сталося в Парижі?"
  
  
  Коли її готувався до цієї зустрічі, мені прийшла в голову думка, що Пфафф міг бути просто главою Topcon, тим, хто повинен був нести вкрадені речі. Але тепер, коли її побачив його перед собою, її зрозумів, що він не може бути лідером.
  
  
  «У Парижі відбулося досить багато всього, - сказав я.
  
  
  Мій голос вразив його. Він вперше зосередився на моє обличчя, і його очі звузилися. Її, бачив, як вони мене оцінюють. Потім його обличчя змінилося, коли він знову подивився на моє обличчя.
  
  
  «Ні, я не Анрі Депе», - сказав я.
  
  
  Гнів і страх явно відбивалися на його вузькому обличчі. "Що це?" - тихо запитав він.
  
  
  «Звідки їй прийшов, ми називаємо це правдою чи наслідками».
  
  
  "Хто ти? Де Анрі?"
  
  
  «Анрі мертвий, - сказав я. «Я її вбив».
  
  
  Його очі ще більше опустилися, а куточки rta злегка пересмикувались. «Я не знаю, правду ви говорите чи ні. Її йду. Моя зустріч була з Депе».
  
  
  Він почав вставати, але його зупинив його.
  
  
  «Я б не шталь цього робити», - попереджав її.
  
  
  Він вагався, все ще сидячи на стільці. Його погляд впав на мою праву руку, яка займається тримала «Люгер» під столом.
  
  
  «Так», - тихо сказав я. «Я тримаю на спрямований на тебе пістолет. І її знайдений використовувати його, якщо ти встанеш з цього стільця».
  
  
  Пфафф проковтнув і подивився мені в обличчя. Її, бачив, як працює его, розум, намагаючись зрозуміти, хто я, і намагаючись оцінити свою мету. «Ви б не наважилися стріляти тут з рушниці», - сказав він.
  
  
  «Я можу пройти через чорний хід протягом п'ятнадцяти секунд, потім того, як ви впадете на підлогу». Її, сподівався, що він прийме блеф. «А зовні мене чекають друзі. Хочеш спробувати мене?»
  
  
  Гнів його, чоловік зник; страх взяв її під контроль. Він не був хороброю людиною, що було добре для мене.
  
  
  "Що ти хочеш?" - запитав він.
  
  
  "Інформацію."
  
  
  Він нервово засміявся. «Туристичне бюро в залі далі по вулиці».
  
  
  Її зітхнув. «Будь скромний зі мною, її тобі голову відірву».
  
  
  Його посмішка зникла. "Якого роду інформація вам потрібна?"
  
  
  «Думаю, нам краще обговорити це наодинці», - сказав я. Вільною рукою її поліз в хвилину камзоли і кинув на стілець пачку швейцарських франків для оплати наших замовлень. «Eda на мені», - сказав вона з легкою посмішкою. «А тепер її хочу, щоб ви встали і дуже повільно підійшли до головного входу. Її буду щиро за вами, і цей пістолет буде надіслано вам у спину. Коли ми вийдемо на вулицю, дати вам подальші інструкції. . "
  
  
  Він сказав.- «Як ти думаєш, тобі вдасться уникнути покарання за цю дурість?»
  
  
  "Тобі краще на мене сподіватися".
  
  
  Її засунув Вильгельмину в хвилину, і ми
  
  
  вийшли назовні. Її проводив його до «мерседеса» і велів сісти на місце водія. Її sel поруч з ним, підкинув emu ключі і сказав, щоб він їхав до околиці міста.
  
  
  Пфафф тепер дуже злякався. Але він в'їхав на машині в зелені пагорби, як їй і наказав. Її зробив його на ґрунтову дорогу, яка займається йшла прямо до дерев, і наказав йому зупинитися, коли нас не буде видно з головної дороги. Коли мотор був вимкнений, її, повернувся і дістав «Люгер» ему в голову.
  
  
  «Ви робите самогубство з допомогою цього фарсу», - голосно сказав він.
  
  
  "Тому що ваші спільники по Topcon дістануть мене?"
  
  
  Його губи стиснулися. Це був перший раз, коли його згадав організацію. «Це правильно», - рішуче сказав він.
  
  
  «Подивимося, а поки ти збираєшся співпрацювати зі мною, чи не так?»
  
  
  "Що ти хочеш дізнатися?"
  
  
  «Я хочу знати, хто сідає в Східний експрес завтра вранці».
  
  
  "Багато людей".
  
  
  «Я вже знаю, що начальник Topcon збирається особисто перевезти викрадене пристрій в поїзд», - сказав я. «Але ви можете сказати мені, хто він, і дати мені його опис».
  
  
  «Ви, мабуть, з'їхали з глузду». Він виглядав недовірливим.
  
  
  Її не був налаштований на образи. Її опустив «люгер» збоку на його обличчя. Він хмикнув і впав від удару по його щоці текла кров. Його дихання стало поверхневим, коли він вхопився за рану.
  
  
  «Я не хочу більше так говорити», - прогарчав їй ему. «Я хочу отримати відповіді на питання, які задаю тобі. І тобі краще почати говорити швидше».
  
  
  «Добре», - нарешті погодився він. "Можу його викурити сигарету?"
  
  
  Її вагався. "Процвітати." Її уважно спостерігав, як він досталь одну і запалив її. Він відкрив попільничку на приладовій панелі і вставив у нах сірник.
  
  
  "Ви гарантуєте мою безпеку, якщо її буду співпрацювати з вами?" - запитав він, усе ще тримаючись за попільничку.
  
  
  "Це правильно."
  
  
  «Тоді дати тобі ім'я, яке ти хочеш. Це...»
  
  
  Але Пфафф не збирався мені нічого розповідати. Його рука звільнила фіксатор попільнички і витягла ee по приладовій панелі. Він кинув мені в обличчя вантаж попелу.
  
  
  У той час як мої очі були повні попелу, він ударив мене по правій руці і з силою відкинув її вбік. Для маленької людини у нього було багато сил. Потім двері машини була відкрита, і Пфафф вибіг навколо машини.
  
  
  Її вилаявся вголос, прочищая палаючі очі. Її все ще тримав «Люгер». Її виліз навколо машини. До цього моменту мої очі були досить зрозумілі, щоб розгледіти Пфаффа, стрімко біжить до головній дорозі.
  
  
  "Стоп!" Їй кричав, але він продовжував рухатися. Її вистрілив йому в ноги. «Люгер» заревів, і goggle потрапила в ноги Пфаффу. Її промахнувся.
  
  
  Пфафф повернувся і пірнув у дерева зліва від ґрунтової дороги. Її побіг за ним.
  
  
  Її, зняв з плеча рушницю Пфаффа, коли він сідав у «Мерседес», так що я вирішив, що у мене є перевага, але помилявся. Коли її, вийшов на невелику галявину, з боку Пфаффа пролунав постріл, і просвистів mimmo мого вуха. Повинно бути, десь при nen був захований невеликий пістолет.
  
  
  Коли її пірнув за товсту сосну, її почув, як Пфафф рухається попереду. Її почав більш обережно. Її сунув «люгер» в кобуру, тому що ми були зовсім поруч з головною дорогою, і її не готель додавати свою стрілянину до шуму. Крім того, її готель живого Пфаффа.
  
  
  Ще через двадцять ярдів, коли її, подумав, що, можливо, втратив його, Пфафф вирвався навколо укриття неподалік від мене і побіг через галявину. Її вирішив бути менш обережним. Її кинувся за ним, сподіваючись, що він не почує мене, поки не стане занадто пізно. Коли її наблизився до нього на відстань двадцяти футів, він повернувся і побачив мене. Він тільки що підняв маленький пістолет, щоб прицілитися, коли її вдарив його его в районі талії в сонячне сплетіння.
  
  
  Пістолет вистрілив двічі, обидва рази промахнувшись mimmo мене, коли ми впали на землю. Пару раз прокотилися. Потім схопив її его руку з пістолетом, і ми обидва насилу піднялися на ноги. Її вдарив Пфаффа кулаком по обличчю і повернув його руку з пістолетом. Він випав з його рук.
  
  
  Але Пфафф не був знайдений здаватися. Він різко підняв кожному племені мені в пах. Поки її оправлялся від удару, він вирвався, повернувся і знову побіг.
  
  
  Її поборов біль у животі і рушив за ним. Ми прорізали підлісок і гілки дерев. Її вигравав з ним кожну секунду. Потім її знову кинувся на нього. Ми обидва впали, мої руки схопили його, а його кулаки вдарили мене по обличчю і голи. Ми врізалися в сухе дерево, яке впало від нашого удару. Тепер її добре тримав цієї людини, але він все ще бився руками. Потім її вдарив його кулаком по обличчю, і він впав на землю.
  
  
  «А тепер, кравець візьми, скажи мені ім'я», - зажадав її, затамувавши подих.
  
  
  Пфафф поліз в хвилину. Її задавався питанням, чому
  
  
  на цей раз він придумав нову зброю. Її підняв передпліччя і дозволив стилету впасти мені на долоню, коли рука Пфаффа вийшла з кишені і підійшла до рота.
  
  
  Мені потрібна була частка секунди, щоб зрозуміти, що відбувається. Пфафф, я знаю, що ему нитками, вставив собі в рот капсулу з ціанідом. Він прикусив ee.
  
  
  Її кинув стилет на землю і впав поряд з ним на коліна. Її, схопився за його щелепу і спробував відкрити її, але моя спроба не увінчалася успіхом.
  
  
  Потім все було скінчено. Очі Пфаффа розширилися, і він відчув, як його тіло напружився в моїх руках. Її відпустив його щелепу, і вона відкрилася. Був неприємний запах. Потім її побачив крихітну цівку крові в куточку его rta і розбите скло на його мові. Поступово його обличчя стало темніше.
  
  
  Клаус Пфафф був мертвий.
  
  
  
  Четверта глава
  
  
  
  
  Дизельний двигун Східного експреса майже безшумно в'їхав на станцію Лозанни, коли сонце вже піднімалося на далекий пагорб. На платформі було мало людей. Її, дивився, як поїзд з гуркотом зупинився, і прочитав напис на бортах вагонів: ПАРИЖ ЛОЗАННА-МІЛАН ТРІЄСТ БЕЛГРАДА, СОФІЇ, СТАМБУЛІ. Це були екзотичні імена, і вони прокинулися б у пам'яті багато навколо моїх минулих завдань.
  
  
  Поїзд зупинився, і кілька пасажирів вийшли з нього. До цього часу на платформі зібралася велика юрба, щоб піднятися на борт. Її недбало оглянув особи. Одним навколо них міг бути чоловік з монітором, якщо тільки зникнення Клауса Пфаффа не змусило Topcon двічі подумати перед переміщенням пристрою в цьому поїзді. Але її так не думав. Судячи з усього, в цьому поїзді вже були заплановані зустрічі і справи з КДБ. Ці плани не можна було так легко змінити.
  
  
  Ще раз глянувши на навколишні мене обличчя, її взяв свій багаж і почав сідати в поїзд. Потім почув її голос позаду себе.
  
  
  «Доброго ранку, Нік».
  
  
  Її, обернувся і побачив Урсулу Бергман. «Guten morgen, Урсула, - сказав я.
  
  
  "Вам сподобався вечір в Лозанні?"
  
  
  «Було приємно тихо», - збрехав я. Їй зауважив, що, незважаючи на посмішку, сьогодні особа Урсули змінилося. Там було напруга, якого раніше не було. «Послухайте, її чув, у нас є вагон-ресторан до Мілана. Можу пригостити вас сніданком на борту?»
  
  
  Вона коливалася лише мить, а потім широко посміхнулася мені. «Я б цього готелю».
  
  
  Під час посадки її, намагався поглянути на більшість пасажирів, які в таку гру, але це було дуже складно. Через півгодини ми тихенько виїхали в сільську місцевість Швейцарії і незабаром вже на хорошій швидкості, побігли по зеленим пагорбах. Ми з Урсулою зустрілися у вагоні-ресторані у вісім тридцять, і у нас не було проблем з отриманням столика.
  
  
  "Швейцарський фантастичний пейзаж, чи не так?" Її вів світську бесіду.
  
  
  Урсула здавалася стурбованою. «О, так», - відповіла вона з фальшивим ентузіазмом.
  
  
  «Тут дуже схоже на Баварію», - продовжив її.
  
  
  Вона мене не чула. «Ах. Є схожість. Тепер її бачу».
  
  
  Її ніжно гей посміхнувся. "Урсула, що щось не так, не так?"
  
  
  Вона швидко подивилася на мене серйозними блакитними очима. «Я не знаю, чи хочу її втягнути тебе в мої проблеми, Нік. Зрештою, тобі не потрібно турбуватися про своєму делле».
  
  
  Її взяв її за руку. «Слухай, якщо в тебе проблеми, може, її зможу чимось допомогти. Моя Душа належить AX, але вони можуть приділити мені півгодини або близько того».
  
  
  Вона підняла очі і посміхнулася невеликий жарту. «Вчора ввечері її повинен був зустрітися з чоловіком. Ще один агент нашої організації. Він повинен був сісти на поїзд в Лозанні зі мною, і ми повинні були ... разом виконувати завдання».
  
  
  "І він не сель?"
  
  
  Ee голос шталь напруженим від гніву. «Він... його знайшла його у номері готелю...»
  
  
  Голосування і все. Урсула і її колега-агент, очевидно, переслідували ще одного через своїх численних колишніх нацистів, і напарник підійшов занадто близько до ih видобутку і сам шталь жертвою. "Це був один з зустрінуть ваших друзів по всьому Третього рейху?" Її запитав.
  
  
  Вона глянула вгору, і її очі сказали мені, що так. «Я не налякана, Нік. Мій колега-агент був призначений на цю справу лише для підтримки мене. На жаль, его, повинно бути, дізналися. Я не думаю, що вони ще знають, хто я».
  
  
  «Я не хочу вникати в речі, про які ви мені не повинні розповідати. Але я думаю, ми можемо трохи послабити правила. Ви шукаєте вузу злочинця і очікуєте, що він виявиться в цьому поїзді. правильно?"
  
  
  «Інформатор сказав нам, що він буде тут».
  
  
  "Чи Можете ви отримати іншу допомогу, якщо вона вам знадобиться?"
  
  
  «Жодних шансів. Не так швидко. Але я казав собі, що, можливо, міг би розраховувати на вашу допомогу у випадку виникнення ситуацій».
  
  
  Її запевнив сл. "Ви можете розраховувати на це",
  
  
  
  Урсула кивнула. Вона була крутим агентом. У нах був великий досвід роботи з «мокрими справами» - як ih так добре описали росіяни - які були пов'язані з розвідувальною роботою.
  
  
  Офіціант приніс тост і каву і пішов. Її глянув у прохід і побачив сидячого на самоті східного людини, очевидно, китайця. Він знову подивився на мене, а потім швидко переключив увагу на свій сніданок.
  
  
  Думаючи, може китаєць бути професіоналом, попросив її в пам'яті ім'я, яке могло б відповідати его пухленькому особі. Мій бос Хоук дуже наполягав на певних заходи обережності, які він називав основами нашої торгівлі, одна, навколо яких полягала в тому, щоб агенти мого рангу зазвичай вивчали файли фізіологічно агентів іншої сторони. Отже, її носив з собою цілий банк пам'яті.
  
  
  В даному випадку мені не вдалося придумати ім'я. Я не міг дізнатися китайців. Це не виключало його, як ворога. Він міг бути нещодавно завербованим в розвідку, хема, хто шталь активним з ними тхора, як його в останній раз робив домашнє завдання. Наскільки мені відомо, він міг бути пов'язаний з Topcon.
  
  
  Інша людина, західний, увійшов і приєднався до китайця. Її з цікавістю спостерігав за ними, здогадатися, про що вони говорять. Цікавість може вбити кота, але це нікому в моєму пошти бизнесявляется воно не зашкодило. Відсутність цікавості іноді виявлялося фатальним.
  
  
  Її зробив ковток кави і дивився, як у вагон-ресторан увійшла нова пара. Вони пройшли по проходу і таку гру на столик поруч з тим, де сиділа її з Урсулою. Жінці було близько тридцяти, з темно-каштановим волоссям і гарною фігурою. Чоловік був середнього зросту, з каштановим волоссям і сильним підборіддям під видатним носом.
  
  
  "Що це, Нік?" - запитала Урсула.
  
  
  Її, похитав головою. "Нічого." Мій банк пам'яті тільки що виявив щось в людині з видатним носом. Його звали Іван Луб'янці, і він був агентом КДБ.
  
  
  На даний момент її викинув навколо голови китайця і його товариша. Поява Луб'янки щось означало. Він був високопоставленим чиновником КДБ, тип людини, якого росіяни послали для переговорів з такою організацією, як Topcon.
  
  
  Луб'янка і жінка з ним, схоже, переживали формальні незручності, якими обмінювалися незнайомці. Его і її поведінка вказувало на те, що вони тільки що зустрілися.
  
  
  В кишені у мене був невеликий мікрофон. Мені хотілося, щоб він прилип до столу, за яким сидять Варвари і жінка, і щоб її повернувся до свого купе і слухав ih розмова. Їй був упевнений, що це буде вкрай цікаво.
  
  
  "Ти знаєш цю людину, Нік?" - запитала мене Урсула.
  
  
  «Він виглядає трохи знайомим». Її відштовхнув її. У нах було достатньо приводів для занепокоєння.
  
  
  «Може бути, тебе цікавить жінка», - запропонувала вона, показуючи мені тінь посмішки.
  
  
  «Навряд чи», - запевнила її сл. "Вона не може тримати свічку перед тобою".
  
  
  Принаймні, це було правдою. Одне по всій приємних спогадів про моє минуле знайомстві з Урсулою включало коротку паузу в спальні.
  
  
  Явно така ж думка прийшла у голову німецької дівчині. Вона м'яко розсміялася, потягнулася через стілець і торкнулася моєї руки. «Шкода, що це відрядження, Нік».
  
  
  «Може бути, це буде не тільки бізнес. Її ще можу зняти з тебе одяг», - сказав я.
  
  
  Поки ми розмовляли, її все ще дивився Луб'янку і жінку. Ih розмова шталь більш інтенсивним. Її вже вирішив, що Варвари була російським агентом, якому доручили купити пристрій спостереження у Topcon. Але як щодо жінок? Я не думав, що Варвари підібрав її в поїзді для розваг та ігор. Повідомили, AXE o nen говорилося, що він був виключно діловим людиною, без будь-яких помітних слабкостей, за винятком, можливо, віри в те, що комунізм був справою майбутнього. Готовий посперечатися, що ця дама теж була шпигункою.
  
  
  Коли її подумав про це, жінка випадково глянула в мою сторону. Її очі були холодні й проникливими, а погляд дуже прямим. Потім вона знову звернула увагу на співробітника КДБ, і вони знову поринули в дискусію.
  
  
  Її зважив ймовірність того, що жінка була представником Topcon, що у нах було пристрій спостереження, яке мені було доручено забрати. Але мені сказали, що бос Topcon несе пристрою в поїзд, щоб вести переговори. Чи може бути, що ця жінка була мозком такий супер-жорсткої організації, як Topcon?
  
  
  Якщо б це сталося, подумав я, з нею можна було б познайомитися з інтригуючою дамою.
  
  
  «Нік, її вирішила розповісти тобі про людину, її шукаю. Я не можу попросити твоєї допомоги, якщо її не нарівні з тобою», - втрутилася Урсула в мої думки. «Ми хотіли его двадцять п'ять років. Він був найжахливішим вбивцею. Коли він керував табором для військовополонених у Польщі, вони, хто швидко вмирав від його рук, були більш вдалими, ніж вони, кого він катував. "
  
  
  . ;
  
  
  Німецька дівчина повернулася і подивилася у велике вікно поруч з нами. Mimmo прослизнула засіяна шале сільська місцевість. Клацання рейок під поїздом було ритмічним відтінком її низького голосу.
  
  
  «Саме в Белграді ми знайшли його після. Вони навколо нас, хто бачив репортажі про його кар'єрі, називають його М'ясником - Бєлградським м'ясником. Він одночасно небезпечний і підступний. Хоча ми були близькі до того, щоб схопити його не раз , він продовжував вислизати від нас. Він змінює імена, особистості і навіть обличчя. Ми нічого не знаємо про його нинішнє життя, і ми не знаємо точно, як він виглядає зараз. Ми знаємо, що люди, які були знайомі з ним у минулому помітили его нещодавно в Белграді. Передбачається, що він їде з нами в цьому поїзді ».
  
  
  «Я бачу, що це більше, ніж просто чергове завдання. Захопити его дуже важливо для вас».
  
  
  «Так, це так. Те, що він зробив...» Вона не закінчила фразу. Гей, не треба було його закінчувати.
  
  
  Її проковтнув залишки кави. «Ми будемо підтримувати зв'язок, Урсула. Це не дуже великий потяг. Її буду поруч, якщо її тобі знадоблюся. Ви озброєні, чи не так?»
  
  
  "Так".
  
  
  "Добре." Її глянув через прохід і побачив, що Варвари і жінка йдуть разом.
  
  
  «Простих», - сказав я, дістаючи з кишені кілька купюр і кладучи ih крісло. Її піднявся зі свого місця. «Ми зустрінемося пізніше».
  
  
  Луб'янка і шатенка виходили з вагону-ресторану. Вони прямували до кінця потяга, а не назад в купе класу А. Її, вийшов за ними навколо машини, швидко глянувши на китайця, що проходить mimmo. Його обличчя було незнайомим, але він знову глянув на мене, коли її проходив mimmo.
  
  
  У задній частині поїзда перебувала невелика оглядовий майданчик, і загадкова жінка і Варвари пішли щиро до неї. Вони стояли і продовжували розмову. Вони не бачили мене, коли його було в курильної про ih спиною. Її поліз в хвилину камзоли і витягнув невеликий дисковий мікрофон. За допомогою цього пристрою, його міг би просто дізнатися, що вони говорять. Я пішов з ними на платформу.
  
  
  Звук мого наближень був приглушений рухом поїзда, але також ih голосу. Її видав очевидний звук, і вони повернулися. Жінка подивилася на мене вороже; Луб'янка мене уважно вивчила. Схоже, він мене не впізнав.
  
  
  «Доброго ранку», - сказав їй з французьким акцентом. "Це прекрасний ранок, чи не так?"
  
  
  Жінка нетерпляче відвернулася від мене. Луб'янка пробурчала: «Так, прекрасний ранок».
  
  
  Її запитав. - "Як далеко ви їдете?" Її прикинувся, що втрачаю рівновагу, і схопився за поручень біля Луб'янки, поклавши брелок на нижню сторону поручня.
  
  
  Тепер особа Луб'янки теж було ворожим. «Все залежить від обставин», - сказав він. Він не хотів, щоб зловмисник турбував його більше, ніж жінка. Він холодно відвернувся від мене і втупився на віддалені сліди, яскраво блестевшие у ранковому сонці.
  
  
  «Що ж, доброго дня», - сказав їм.
  
  
  Луб'янка кивнула, не дивлячись на мене. Її, повернувся і повернувся всередину. Коли його проїжджав mimmo вагона-ресторану, Урсули вже не було. Її, підійшов до спального вагону і ввійшов у своє купе номер три. Потім його відкрив свою валізу і виявив захований в nen невеликий набір приймачів. Її клацнув і повернув циферблат.
  
  
  Спочатку все, що у мене було, було статичним. Потім її почув стійкий клацання коліс поїзда і перемежовуються з ним голоси.
  
  
  «Назавжди... щорічно приладів... зробити пропозицію». Це був голос Луб'янки.
  
  
  Більш статичний, ніж жіночий голос.
  
  
  «... Не розкривати пристрій... якщо ми дозволимо вам вивчити... але є хороші фотографії... в моє купе, пізніше».
  
  
  Потім голос Луб'янки коротко попрощався з жінкою, і розмова була закінчена.
  
  
  Її зняв трубку і сховав у багажі. Тепер у мене не було сумнівів. Жінка була агентом Topcon, і вона омелою справу з Луб'янкою з продажу вкраденого монітора.
  
  
  Однак все ще залишався штопора: чи була жінка в поїзді одна, або вона їхала з іншим оперативником Topcon, можливо, головою організації, який, згідно прогнозу Яна Скоп'є, переховувався по виду. Якщо вона була на борту одна, можливо, вона була головою Topcon. У будь-якому випадку, вона, ймовірно, не буде носити пристрій при собі, і його може навіть не бути в її купе. Довелося перевірити, щоб переконатися.
  
  
  Легкий обід був поданий в закусочній відвертими перед тим, як ми приїхали в Мілан. Її зустрів Урсулу, і ми разом вступили. Її подумав про те задоволення, яке вона може собі дозволити в одному з усього спальних відсіків. Але у мене не було часу довго думати про секс. Її пройшовся
  
  
  щоб дізнатися, в якому відсіку займала жінка Topcon.
  
  
  Її зміг виконати свою місію, коли поїзд зупинився в Мілані і вагон-ресторан зняли. Урсула ненадовго зійшла з поїзда, щоб поглянути на пасажирів, які вийшли розім'яти ноги, і я пішов з нею. Як раз коли поїзд збирався піти, її побачив, як жінка Topcon вийшла з дверного отвору станцій і сіл го початку другої навколо двох спальних вагонів, сусідній з Voiture 7, де її зупинився. Залишив їй Урсулу на платформі, і швидко перебрався в Voiture 5. Увійшовши в коридор, її побачив жінку, зникаючу в купе. Її, пройшов по коридору і помітив, що вона увійшла в купе, 4. Її пройшов в обидва кінці машини і вийшов на платформу. Високий чорнявий чоловік років п'ятдесяти, - але з молодим, мужнім виглядом - забрався в машину; у нього була портативна рація відмінного німецького бренду, але вона була тихою. Він пройшов mimmo мене, коротко кивнув, і ввійшов у спальню. Її, згадав, що бачив його на вокзалі в Лозанні. Потім того, як він пішов, її знову вийшов через поїзда і знайшов Урсулу.
  
  
  Вона спостерігала за особами, але ще не знайшла свого чоловіка. Вона злилася.
  
  
  "Ви знаєте, як довго він буде на борту?" - запитав її, коли ми разом забралися на борт.
  
  
  Він може виходити в Белграді, але я не впевнений. Можливо, він дійшов до того, що ми стежимо за ним і взагалі не взяли на борт ".
  
  
  Ми спостерігали, як клерк поїзда у формі на платформі розгойдує своє «яйце-пашот», диск на палиці, який сигналізував про відправлення поїзда зі станції. Сталося невелике рывковое рух, і поїзд рушив далі. Багато людей районах з платформи.
  
  
  Її було дуже близько до Урсулі. Її кладу руку на талію. "Як ви думаєте, ви впізнали свого чоловіка, якщо побачите його?"
  
  
  Вона глянула на мене, а потім на станцію, коли вона прослизнула mimmo нас і впала на поїзд. «Як есесівець в Третьому рейху, він був блондином. Він, ймовірно, пофарбував волосся. Тоді у нього були вуса, але він, можливо, збрив ih. Тим не менш, є речі, які її можу пошукати. Він чоловік приблизно твого розміру. Раніше у нього на шиї був шрамм звертається від кулі. Її, розумію, що його можна було в'ячеслав хірургічним шляхом, але я все ще можу его " знайти ».
  
  
  "Це не так, нібито, і багато".
  
  
  «Є щось ще. У нього деформований суглоб лівої руки. Це буде важко змінити».
  
  
  «Це все ще трохи. Але я буду стежити за людиною, яка весь час тримає ліву руку в кишені», - сказав я жартома.
  
  
  Урсула злегка посміхнулася мені. «Якщо її побачу когось, хто може бути їм, Нік, у мене є надія обманом змусити його видати свою особу».
  
  
  Вона здавалася рішучою. Але її відданість обов'язку - не єдине, що мене приваблювало.
  
  
  Її обійняв її, і вона раптом повернулася, її губи злегка прочинилися. Її, притулився до її губ, і вона відповіла.
  
  
  Через мить вона відсторонилася. «Я бачу, вам як і раніше, подобається тримати своїх колег-агентів в хорошому настрої», - сказала вона.
  
  
  Її помітив, як її груди тулилася до светра, який був на ній. «Ви мене знаєте, мені подобається, коли всі посміхаються», - сказав я.
  
  
  Вона була трохи збентежена, може бути, трохи збентежена тим, як вона відповіла на поцілунок. «Я повинен піти у своє купе, Нік. Побачимося пізніше».
  
  
  Її легко посміхнувся. «Я розраховую на це». Потім вона пішла.
  
  
  Ми знову були на відкритій місцевості. Був сонячний весняний день. Італійська сільська місцевість була хитатися яскравими фарбами малинового маків і синіх польових квітів. Венеція була нашою наступною зупинкою лиже до вечора, і її очікував дізнатися про жінку по Topcon до того, як ми туди приїдемо.
  
  
  Її, пройшов через денні автобуси, в яких були сидіння, як першого, так і другого класу. Друга частина класу була ценымногие гучніше і менш цивілізованою, ніж перша частина. У купе першого класу були закриваються день, і у багатьох з усього, у них були запнуті штори для приватному. Її повільно переходив від одного вагона до іншого, спостерігаючи за особами мандрівників, коли вони балакали, грали в карти, або просто сиділи і дрімали, дозволяючи руху поїзда занурити ih в сон. На останній машині перед сплячими її знову побачив шатенку. Вона сиділа з двома чоловіками; наш одіна навколо них не був Луб'янкою. Одіна навколо чоловіків був з радіо, який пропустив мене, повертаючись на борт в Мілані. Вона сиділа і плела, дивлячись у вікно, і, схоже, не знала нас однієї людини. Чоловік з радіо занурився в італійську газету. Інший чоловік, товстий, лисий, радісно жував обід, який приніс з собою на борт, і, здавалося, не звертав уваги на двох інших. Її пройшов mimmo купе перш, ніж жінка мене помітила, і попрямував до Voiture 5. Це був мій шанс заглянути всередину.
  
  
  ee купе.
  
  
  Їй був один в коридорі, коли підійшов до сл день. Її, постукав раз, щоб переконатися, що на будинок немає, нам її товариша, нашого швейцара. Потім її швидко зламав замок і увійшов, закривши за собою двері.
  
  
  Це був типовий спальний відсіку з єдиною ліжком з одного боку маленької кімнати і тумбочкою і дзеркалом з іншого. Були стелажі для багажу, як у денних вагонах, а у жінки було кілька валіз.
  
  
  Її сфотографував по одному багажу і переглядав ну все. Їй нічого не знайшов, вони навіть фотографії, які вона згадала в розмові з Луб'янкою. Її знайшла імміграційну папір, в якій вказувалося, що вона - Єва Шмідт, оптимістичний, Швейцарії.
  
  
  Її розчарувався в багажі. Її почав систематичний обшук відрізати, переглядаючи постільні приналежності і все інше, що може сховати ваш пристрій. Він майже закінчив, коли двері відчинилися. Одіна навколо двох чоловіків, що стояли там, був китаєць, якого їй раніше бачив у вагоні-ресторані. З ним був його товариш по обіду, західний громадянин, зі смаглявим, рябим обличчям.
  
  
  У кожного навколо зловмисників був револьвер. І кожна зброя було направлено на мене.
  
  
  Її, усміхнувся їм. «Джентльмени, ви повинні були постукати».
  
  
  Смаглявий чоловік зачинив двері. "Ви хочете, щоб її вбив його зараз?" - запитав він китайця.
  
  
  Ну мало що може зупинити. У ih пістолетів були глушники. Якщо в мене пустять кілька куль, ніхто за межами відрізати не дізнається.
  
  
  «Не будь нетерплячим», - сказав китаєць смуглому з математики і чудовою англійською.
  
  
  Хоча смаглявого обличчя було пухким, а його товста шия покрита скупченнями жиру, його плечі здавалися сильними, а руки величезними. Я не сумнівався, що він здатен подбати про себе в бою.
  
  
  Смаглявий чоловік був невисоким і важким, його життя випирав. Він виглядав так, наче проводив занадто багато вільного часу за випивкою. Очі на його рябому особи були близько посаджені. Її оцінив його позаду китайців, як противника, як більш повільного і, можливо, менш розумного, ніж його товариш.
  
  
  "Ви знайшли те, що хотіли?" запитав мене китаєць.
  
  
  Її, знизав плечима. "Як ви думаєте, що я хотів?"
  
  
  «Такий ревматизму дуже дурний, містер Картер. Якщо ви збираєтеся прикинутися, що не розумієте, про що їй кажу, її міг би дозволити моєму другові піти вперед і застрелити вас».
  
  
  «Я б точно не хотів, щоб це сталося». Її розгортаю руки долонями вгору. «Я з порожніми руками, як бачите».
  
  
  «Можливо, Єва Шмідт не носить пристрій», - сказав смаглявий чоловік.
  
  
  «Це, звичайно, можливо. Що ви думаєте про це, містер Картер?» - запитав китаєць.
  
  
  «Не знаю. У мене не було рішенням познайомитися з міс Шмідт. Звідки ви знаєте моє ім'я?»
  
  
  «Це є в наших файлах разом з вашою фотографією. Ви знаєте, що ви близькі до того, щоб стати знаменитістю в нашій області. Її, сподівався, що ми можемо зіткнутися ще з одним».
  
  
  «Ваші файли повинні бути більш повними, ніж наші. Її спробував знайти вас, коли побачив вас у вагоні-ресторані. Її не зміг».
  
  
  Китаєць усміхнувся. «У західних файлах немає моїх фотографій, містер Картер».
  
  
  Це дало мені привід задуматися. Це помістило його в особливу категорію.
  
  
  Китаєць сель на край ліжка Єви Шмідт. «Досить облад мені, містер Картер. Її скромний чоловік. Її б вважав за краще не обговорювати себе. Її волію, щоб ви розповіли нам, як багато ви знаєте про організації, яка займається називає себе Topcon».
  
  
  Я не бачив причин зберігати це в таємниці. «Дуже мало», - сказав я. «Я навіть не знаю, чи є Єва Шмідт начальником організацій або тільки з одним найманих працівників».
  
  
  «На самому делле вона нам це, нам інше», - зауважили китайця. Він здавався здивованим, що у нього було більше інформації про Topcon, ніж у мене. «Жінка Шмідт - не начальник, і все ж вона виразно більше, ніж просто підлегла».
  
  
  Смаглявий чоловік, що притулився до дня, неспокійно заворушився. «Ви говорите ему більше, ніж він каже, до нас», - бурчав він китайцям.
  
  
  «Оскільки ми збираємося вбити його, це не має значення», - відповів китаєць своїм оманливе люб'язним голосом.
  
  
  Її злегка зсунув ноги, щоб мати можливість рухатися до будь навколо чоловіків. Я не планував бути збитим, не намагаючись спочатку ih вбити. Коли її робив свій хід, її обирав того, хто був облизує всіх.
  
  
  «Тебе тут теж не повинно бути. Topcon продає пристрої російським», - сказав її китайцю.
  
  
  «Вони також запропонували його дн. Ми не готелі платити ih ціну. Ми вирішили взяти його замість того, цього».
  
  
  Її злегка нахилився вперед, дозволяючи своїй вазі йти разом з рухом, щоб підготуватися
  
  
  кинутися до чоловіка на ліжку. «Ви маєте на увазі, що цей потяг може бути кишить всілякими агентами, які сподіваються вкрасти прилад у людей, які вкрали його першими ?»
  
  
  «Це проблема того, що ви, капіталісти, називаєте вільним підприємництвом. Це пробуджує дух змагання», - сміючись, сказав китаєць.
  
  
  Смаглявий чоловік знову заговорив. «Нам краще з цим покінчити. Жінка може повернутися в будь-який час».
  
  
  «І ми далі з цим, інший мій. Але не кожен день є можливість особисто поговорити з американським вбивцею. З скількох моїх товаришів ви позбавилися за свою сумнозвісну кар'єру, містер Картер? "
  
  
  Її, знизав плечима. «Я теж скромна людина».
  
  
  «Ви були для нас скалкою. Коли їй повідомлю, що заволодів монітором і усунув вас, можу отримати похвалу від самого міністра», - злорадним голосом сказав китаєць.
  
  
  Її, подумав, що вони чудова пара. Смаглявий чоловік готель вбити мене негайно навколо чистого нетерпіння, а китаєць цікавився славою, яку він міг отримати, повернувшись у Пекін з моїм черепом на поясі.
  
  
  Лівою рукою китаєць вказав на свого товариша. Потім він підняв праворуч револьвер. Він був готовий стратити мене, і не збирався ризикувати. Він планував, щоб вони обидва всадили в моє тіло кулі.
  
  
  «Я збрехав тобі, - сказав я.
  
  
  Китаєць завагався, поклавши великий палець на курок. Чоловік на день вилаявся. «Він гальмує, Шен Цзи».
  
  
  «Шен-цзи», - подумав я, і раптом банк пам'яті заробив. Шен Цзи, легендарний китайський комуністичний агент, який так успішно приховував свою особистість, що був більше схожий на привида, ніж на плоть і кров. В різний час її чув, як його описували, як старого; в інших випадках її чув, як люди стверджували, що ні, йому було тільки за тридцять. І ніхто навколо цих людей не знав його добре. Вони лише мигцем побачили його, мабуть, в різних масках. Бо виділення того, що Шен Цзи залишався загадковим людиною, полягав у тому, що люди, які знали, як він виглядав на самому делле, мали безглузду звичку вмирати насильницькою смертю.
  
  
  Очі китайця звузилися ще більше, коли ім'я вислизнуло з усть его співрозмовника. «Дурень», - прошипів він смуглому чоловікові. «Тебе попередили, щоб ти ніколи не використовував моє ім'я».
  
  
  Він озирнувся на мене, вираз его осіб більше не було доброзичливим. «Тепер, містер Картер, ваша смерть більш вірогідним, ніж раніше».
  
  
  «Вашого народу має бути дійсно потрібно це пристрій. Вони напевно витягли велику артилерію».
  
  
  «Більше ніяких балачок», - плюнув він мені, розлючений тим, що його супутник зробив помилку. «Ти сказав, що збрехав нам. Поясни мені це».
  
  
  «Я знайшов гаджет. Він у мене в кишені». Її поворухнув рукою. «Я покажу тобі».
  
  
  «Картер, прибери руку ще раз, і я буду перевіряти кишені мертвого людини», - сказав Шен.
  
  
  Її замерз. Її, знав, що він мав на увазі кожне слово.
  
  
  Шен зробив жест. «Перевір его кишені», - сказав він з математики на день.
  
  
  Смаглявий чоловік рушив вперед, і на мить його тіло заблокувало огляд Шена, приховуючи рух моєї руки, коли її, притиснув стилет до моєї долоні.
  
  
  Він засунув руку в хвилину мого камзоли, і її схопив Хьюго і встромив лезо бритви в его товстий життя. Він зойкнув, його очі округлилися, ніж боляче. Він різко впав вперед, і його схопив його за плечі, щоб використовувати як щит.
  
  
  Шен вистрілив у мене. Це вразило смаглявого чоловіка, коли її схопив його обвислий тіло. Удар змусив його підстрибнути, хоча життя випаровувалася з нього ще до попадання кулі.
  
  
  Зціпивши зуби, штовхнув її мертвий вантаж на руках назад, кидаючи тіло в сторону ліжка і китайського агента. Шен ухилився. Для людини его, росту він був дивно швидкий. Він пішов з дороги, і тіло його товариша завалилася на ліжко.
  
  
  Шен знову збирався вистрілити. Її зробив крок до нього і почув, як револьвер із глушником в його руці видав звук бавовни. Її нахилився, повертаючи своє тіло вперед і вниз і штовхаючи його правою ногою.
  
  
  Его початку другий постріл схибив з-за мого руху, а потім мій удар, якому мене навчили японський майстер карате, жорстоко вдарив Шена в руку, зламавши пальці, і револьвер вилетів з його рук.
  
  
  Перш ніж він зміг прийти в себе, її, рушив до нього. Її кинув кулак в його пухке обличчя і зловив його в щелепу. Він зойкнув і похитнувся, але був занадто сильним, щоб його можна було здолати одним ударом.
  
  
  Її поліз у піджак за Вільгельміною. Її тримав руку на дупі Люгера, коли китаєць накинулися на мене. Він вдарив мене відкрито по підборіддю ударом, який ледь не зламав мені шию і притиснув до ліжка.
  
  
  Втрачаючи рівновагу, її впав
  
  
  поверх нерухомого тіла супутника Шена. Її перекинувся, приземлився на підлогу і знову потягнувся за «Люгером».
  
  
  До цього часу Шен відкрив двері. Разюче швидко він опинився в коридорі, перш ніж її встиг направити пістолет в його бік.
  
  
  Її встав і кинувся за ним, відштовхнувши напіввідчинені двері з дороги. Шена не було видно. Похмуре її, повернувся в купе, жінки Шмідта. Там було тіло, з яким потрібно було розібратися.
  
  
  Зачинивши двері, її притягнув мертвого до вікна і викинув його. Її мигцем побачив тіло, котиться по схилу, перш ніж поїзд залишив його позаду.
  
  
  Її важко дихав. Її підняв пістолет мерця і знайшов зброю Шена на підлозі біля ліжка. Її викинув ih, потім закрив вікно і поспішно прибрався в купе. Її не готель, щоб жінка Шмідт знала, що я був там.
  
  
  Моя робота була важче, ніж коли її сідав у поїзд. Її повинен був знайти Шен Цзи. Поєдинок, який її тільки що виграв, для нас не закінчився. Їй був єдиним живим агентом вільного світу, який знав, як він виглядав. Він не збирався дозволяти мені довго носити з собою ці знання.
  
  
  
  
  П'ятий розділ.
  
  
  
  Її, пройшов по поїзду від одного обидва кінця до іншого і не помітив китайського агента.
  
  
  До того часу, як я завершив пошук, поїзд зробив дві швидкі зупинки. Лі Шен міг зістрибнути на будь навколо них. Він також міг перебувати на борту в одному з відсіків, в які я не зміг увійти, або в дюжині інших місць. Я не міг сподіватися дослідити всі місця, де можна сховатися в поїзді.
  
  
  Її, зітхнув і на мить здався. Так чи інакше, їй був упевнений, що зустрінуся з Шеном знову.
  
  
  В середині живота дня її застав Урсулу сидить у самоті в купе. Вона була зайнята записами у маленькій записній книжці, яку дістала навколо сумочки. Їй відчинив двері купе і увійшов.
  
  
  «Привіт, - сказав я.
  
  
  «Ах, Нік! Сідай. Її просто намагався скласти записку своєму босові. Її повинна сказати ему, що досі тхора залишилася з порожніми руками. Її надішлю телеграму в Венеції».
  
  
  Її sel поруч з нею. З кожної сторони купе було по три плюшевих сидіння, кожне навколо яких було покрито матеріалом з чорно-коричневим малюнком, що надавало йому вигляду європейської чайної кімнати минулого століття. Купе було побудовано за часів гламурних поїздів, коли королі і знаменитості сідали в Східний експрес. Над сидіннями були великі і маленькі багажні полиці, на кожній стогони по дзеркалу, а з боків від дзеркал були фотографії пейзажів маршрутизації.
  
  
  Урсула прибрала свої записи в сумочку, і вона мигцем побачила всередині автоматичний «Уеблі» 22 калібру. Її, сподівався, що гей не доведеться виступати проти свого чоловіка з цією іграшкою. Вона подивилася на мене, і посмішка зникла з її обличчя.
  
  
  «Нік! Що з тобою сталося?»
  
  
  Вона омелою на увазі синяк, який показав місце, де мене вдарив Шен. Її, усміхнувся. «Я займаюся своєю професією».
  
  
  "З тобою все гаразд?"
  
  
  «Так, я в порядку». Мені було приємно, що вона була щиро стурбована. «Скажімо, зараз немає вагона-ресторану, але я її купив пляшку бурбона в Мілані. Чи Не хочете ви приєднатися до мене в моєму купе, щоб випити?»
  
  
  Вона подивилася на мене холодними блакитними очима. Вона знала, що це пропозиція, і вона знала, що її готель, щоб вона знала. Вона знову глянула на рухому сільську місцевість, яка займається тепер згладжувалася, коли ми наближалися до Адріатиці.
  
  
  «Я думаю, ти намагаєшся звабити мене, Нік».
  
  
  «Наші в жодному разі», - сказав я.
  
  
  Вона скривилася. «Ти нам краплі не змінився. Хіба ти не бачиш, що я працюю?»
  
  
  «Тобі потрібно коли-небудь розслабитися».
  
  
  «Це нелегко зробити, коли ви выслеживаете такої людини, як Ганс Ріхтер».
  
  
  Вона вперше згадала ім'я людини, якого назвала М'ясником. Її усвідомив це. Її читав про Ріхтера, і те, що я читав, було страшним.
  
  
  «Значить, він той, кого ви переслідуєте. Її розумію вашу рішучість».
  
  
  Двері відчинилися, і там сиділа жінка середніх років. "Ці місця зайняті?" - запитала вона з британським акцентом, вказуючи на чотири сервіси місць.
  
  
  «Ні, будь ласка, приєднуйтесь до нас», - сказала Урсула.
  
  
  Жінка увійшла і сіла на сидіння біля вікна навпроти мене і Урсули. Двері купе залишила відкритою, по коридору дув прохолодний вітерець. Потім того, як вона сіла, вона полізла в солом'яний мішок для зв'язкою в'язання.
  
  
  «Приємний день», - посміхнулася вона. Це була худа жінка з яструбиним носом і коротким сивим волоссям. В її окулярах була тільки нижня частина звичайних лінз - маленькі шматочки скла, які використовувалися для роботи крупним планом.
  
  
  "Так", чи не так?
  
  
  "Урсула погодилася.
  
  
  Урсула перевела погляд з в'язання на мене і усміхнулась. Жінка зайнялася в'язанням, більше не звертаючи на нас уваги. Я як раз збирався знову поговорити з Урсулою, коли в купе увійшов чоловік. Нам з хема не розмовляючи, він сель в дальньому кінці купе, на день. Це був чоловік, якого бачив раніше з рацією, яку він все ще несс. Він поставив її поряд з собою на відпочинок за столом, витягнув газету з-під руки і почав читати. Кожен раз, коли її бачив цієї людини, він несс радіо, але ніколи не включав його.
  
  
  "Ви знаєте, коли ми прибудемо до Венеції?" - запитала британка Урсулу.
  
  
  Урсула намагалася трохи краще розгледіти людину з газетою. Тепер вона повернулася до англійці. «Я очікую близько шостої або пізніше».
  
  
  «О, це непогано. Нам усім, звичайно, доведеться там що-небудь поїсти, тому що немає вагона-ресторану».
  
  
  «Так, насправді, - сказала Урсула. Її, бачив, як її обличчя змінилося, як ніби вона щось згадала, а потім вона швидко озирнулася по цьому питанню з радіо.
  
  
  «Я вважаю жахливо нецивілізованим не надсилати з нами вагон-ресторан на всьому шляху», - говорила британка.
  
  
  Тепер Урсула дивилася на ліву руку чоловіка. Її теж подивився і побачив те, на що вона дивилася. Кісточка на безіменному пальці руки, в якій була газета, була великою і вузлуватою. Ми обмінялися поглядами. Ця кісточка була відмінною рисою Ганса Ріхтера.
  
  
  Урсула не могла гарненько розгледіти його обличчя, тому вирішив їй допомогти ей. Її почекав, доки ця людина переверне сторінку, і заговорив з ним.
  
  
  «Пробачити мене, сер, - сказав я.
  
  
  Чоловік опустив газету і глянув на мене. "Так?" Его акцент був схожий на акцент Урсули. Він був приблизно мого зросту і мав військову виправку. Його мускулисте розумне обличчя на перший погляд здавалося молодше своїх років.
  
  
  «Я бачу, у вас є лондонська газета», - сказав я. "Там є якісь футбольні результати?"
  
  
  Його погляд перемістився з мене на Урсулу, а тепер знову повернувся до мене. Він поклав газету і передав мені. «Я впевнений, що є. Ось тільки що закінчив».
  
  
  Її уникав дивитися на його ліву руку. «Спасибі», - сказав я, взявши газету. Її не бачив шраму на його шиї.
  
  
  Він знову дивився на Урсулу. "Все в порядку". Він взяв рацію і встав. «Тепер, якщо ви мене вибачте».
  
  
  Він повернувся і вийшов з купе, прямуючи до спальним вагонам. Її, повернувся до Урсулі: "Ну?"
  
  
  «Я не знаю», - сказала вона.
  
  
  Жінка через прохід зупинила в'язання і з непідробним інтересом слухала нашу розмову.
  
  
  «Таких рук не так багато», - сказав я.
  
  
  «Ні», - визнала Урсула. "Не дуже багато".
  
  
  Її зберігав. «Я скоро повернуся».
  
  
  Її швидко рушив по коридору денного тренера в тому напрямку, куди пішов чоловік. Його наздогнав його, коли він в'їжджав у Voiture 5, машину, в якій зупинилася жінка за Topcon. Її варто наприкінці машини, поки він шелл. Потім її і пірнув за ріг коридору. Через мить її почув, як зачинилися двері. Він увійшов в купе, 6.
  
  
  Поки його стояв там, і прийняв рішення. Мій наступний крок проти Topcon буде менш тонким. Доведеться піти до Єви Шмідт і запитати її, де сховано крадене пристрій. Зараз був саме підходящий час. Її, постукав у двері і 4-це купе, але відповіді не було. Її спробував ще раз, але всередині все було тихо. Назавжди буде спробувати пізніше.
  
  
  Коли її повернувся в Урсулу, жінка все ще була з нею, обговорюючи переваги залізничних подорожей по порівнянні з авіакомпаніями. Урсула зраділа, побачивши мене. «Давай прогуляємося», - сказав я. «На платформах прекрасного».
  
  
  «Не забудьте поїсти у Венеції», - сказала жінка.
  
  
  «Не забудемо», - сказав її ей.
  
  
  Коли ми вийшли в коридор, їй сказав: «Давай, підемо в моє купе».
  
  
  Вона подивилася на мене. "Відмінно."
  
  
  Коли ми дісталися до мого купе, яке було в трьох хвилинах від купе Урсули, він же машині, її зняв куртку для готелю, і Урсула втупилася на великий Люгер в кобурі. Потім вона відкинула свої думки.
  
  
  Вона обережно сіла на край моєї двох'ярусної ліжка, а їй налив кожному з нас бурбон. Вона взяла свій з легкою посмішкою. «Перш ніж ви мене напоїть, скажіть мені - ви знайшли людину, з радіо?»
  
  
  «Він у наступному вагоні», - сказав я. «Купе 6. Як ви думаєте, ви знайшли М'ясника?»
  
  
  «Я не бачила шрама», - сказала вона.
  
  
  "Ні. Але його статура підходить, і його вік теж".
  
  
  «Я не знаю, просто не знаю», - повільно сказала вона. «У мене таке відчуття, що це наші люди, але я не хочу заарештовувати не ту людину».
  
  
  «Тоді у вас є тільки одна альтернатива», - сказав я. "Ти збираєшся
  
  
  спробувати знайти в його особистих речах щось, що зробить вашу ідентифікацію більш позитивною ".
  
  
  «Так, ви маєте рацію», - погодилася вона. «Я повинен спробувати потрапити в його купе».
  
  
  Її зітхнув. «Послухайте, я в цьому розбираюся. Дозвольте мені обшукати його купе».
  
  
  «Ти б не знав, що шукати, Нік».
  
  
  Її трохи подумав. «Добре, підемо разом».
  
  
  Вона посміхнулася. «Так краще. Ви не можете повністю зануритися в хвилювання».
  
  
  Її зробив ковток бурбона. «Ми не можемо йти зараз», - сказав їй гей, обіймаючи її за талію. «Наші люди, чи хто б він був, тільки що повернувся в купе. Він пробуде там якийсь час. Нам доведеться його перечекати».
  
  
  Блакитні очі дивилися на мене, і вона зробила ковток бурбона. Її взяв чашку з її рук, і довелося в бік. Її селл на край ліжка і притягнув її до себе. Потім її довго поцілував її в губи, і вона відповіла. Її поцілував ee шию під світле волосся, і у нах вирвалося дихання. «Розслабся», - сказав я.
  
  
  До того часу, коли закінчився наступний поцілунок, вона вирішила віддатися мені. Її підняв її на ноги, і ми почали роздягатися, не говорити нам слова. Незабаром ми опинилися на ліжку, наші тіла напружились. За її горла виривалися приємні тихі звуки. Її плоть була гарячою на мої дотики.
  
  
  Її провів руками по її грудей. Очі Урсули були закриті. Її, бачив, як блиснули її білі зуби. Вона застогнала і обняла мене правою рукою за шию. Її, відчув її тремтіння і почув її зітхання, а потім вона впала, посмішка грала в куточках її rta.
  
  
  Колеса поїзда гуркотіли під нами, і вагон плавно рухався. Це був чудовий момент, і нам один навколо нас не хотів переривати його словами.
  
  
  Нарешті, Урсула торкнулася моєї палички. «Це було чудово, Нік».
  
  
  Її посміхнувся гей, у ревматизму. «Це краще, ніж в'язання в купе».
  
  
  Коли ми одяглися, її підняв штору на вікні. Ми опинялися в болотисту місцевість недалеко від Венеції.
  
  
  «Тепер, що стосується того купе, ми збиралися обшукати...» - сказала Урсула.
  
  
  «Дозвольте мені перевірити вашого чоловіка, і щорічно, там він ще».
  
  
  Її, вислизнув у коридор і рушив у йому в купе, яке займав чоловік з рацією.
  
  
  Він відкрив двері, коли її, підійшов до неї, і на мить ми подивилися один одному в очі. Її продовжив йти, і пройшов mimmo ним в обидва кінці вагона. Потім її, повернувся і зробив вигляд, що побіжно озираюся назад. Чоловік все ще стояв у дверях і спостерігав за мною.
  
  
  Наші очі зустрілися знову. Його погляд був жорстким, зухвалим. Потім він повернувся в купе і зачинив двері.
  
  
  Обшук, який її запропонував Урсулі, на даний момент виключений. Більше того, цей чоловік здавався мені підозрілим. Якщо він виявився Гансом Ріхтером, це підозра було зрозуміло. Щоб уникнути полону так довго, як це робив Ріхтера, чоловік повинен був бути надобережним, постійно пильним, недовірливим до всіх. Ймовірно, він спав з пістолетом у руці.
  
  
  «Звичайно, це був Ріхтера», - подумав я. Урсула повинна була переконатися, тому що це її робота. Гей знадобляться докази його справжньої особистості, щоб заарештувати його. Але для всіх практичних цілей його здалося, що він був м'ясником Белграда. Ця деформована кісточка і насторожене поведінка чоловіка переконали в цьому мене.
  
  
  Коли її стояв у кінці машини, з'явилася Єва Шмідт, нагадавши мені, що у мене є власна робота, і що вона, схоже, є ключем до неї.
  
  
  Жінка пройшла mimmo мене, і її спіймали аромат ee брас, який був дуже жіночним. Її, дивився на її ноги, коли вона йшла по коридору. «Непогано, - подумав я.
  
  
  Зупинившись на день свого купе, вона подивилася на мене тим же оцінюючим поглядом, що і в перший раз, коли її побачив ee. Потім вона отперла двері й увійшла.
  
  
  Її повернувся до Урсулі і сказав агов, що чоловік, якого її думали Ріхтером, все ще в залі в його купе. «Постарайтеся стежити за його дверима. Мені потрібно зайнятися власним невеликим справою», - сказав я, перевіряючи «Люгер».
  
  
  "Що для бізнесу, Нік?"
  
  
  «Деякі люди називають це переконанням».
  
  
  Її, постукав у двері Єви Шмідт, і вона миттєво відкрила ee. Вона виглядала здивованої. "Що ти хочеш?" - запитала вона з німецьким акцентом.
  
  
  «Вас», - сказав її ей. Її відштовхнув її і швидко зачинив за собою двері.
  
  
  Жінка насторожено подивилася на мене, але вона безумовно не була на межі паніки. «Є кращі способи познайомитися», - сказала вона.
  
  
  «Це більше схоже на спа-дзвінок, Єва».
  
  
  «Якщо ви поліцейський, мені нема чого приховувати. Якщо ви злодій, у мене мало що варто красти».
  
  
  «Тільки електронний пристрій, який готелі би мати большон кількість урядів», - відповів я. "Давайте його сюди.
  
  
  Її знаю, що ви агент Topcon. "
  
  
  «Що таке агент Topcon?»
  
  
  «Я також знаю, що ви розмовляли з агентом КДБ. Ви сподіваєтеся продати пристрій Радянському Союзу».
  
  
  "Що для агента КДБ?" вона сказала. Вона починала звучати, як грамофонна платівку.
  
  
  Її, зрозумів, що мені треба переконати її, що я знаю, про що кажу. Її сказав: «Я слухав одіна за зустрінуть ваших розмов з російською. Його звуть Луб'янці. В наших файлах є його фотографії».
  
  
  Її очі звузилися. "А ви хто, ЦРУ?"
  
  
  «Я перебуваю на ih роботі».
  
  
  «Терпима, її намагаюся щось продати росіянам. Як ви пропонували мене зупинити?»
  
  
  «Що ж, є один простий спосіб. Її можу вбити тебе».
  
  
  Єва Шмідт не здригнулася. «Не в переповненому поїзді, ти не можеш. Ви блефуєте».
  
  
  Її поворухнув рукою, і шпилька увійшла мені в руку. «Як ви сильно помиляєтеся. Її вже убив одну людину в цьому поїзді. Її легко можу зробити це з двома».
  
  
  Її обличчя зблідло, і її очі нервово метнулися до блискучому лезу ножа. «Моніторів, в цьому відсіку».
  
  
  "Звідки це в залі?"
  
  
  «Я не можу вам цього сказати. Якщо б сказала, мої люди вбили б мене».
  
  
  Моя рука метнулася до неї. Одним швидким рухом її відрізав гудзик на її сукню, вона впала на підлогу і скотилася.
  
  
  «З таким же успіхом це може бути твоє горло, Єва».
  
  
  Вона тихенько ахнула. Її очі слідували за кнопкою. «У мене немає пристрою. Її веду переговори тільки з росіянами».
  
  
  «Бос Topcon в залі в поїзді, чи не так? Ви посередник, передаєте ему пропозицій КДБ».
  
  
  «Просто обережність. Ви знаєте, як це буває. Більше немає нікого, кому можна довіряти». Судячи з усього, у Єви Шмідт було незворушне почуття гумору.
  
  
  Її, усміхнувся ей і притулився до дня купе. «Якщо КДБ встановить правильну ціну, ваш бос вийде з-під прикриття і передасть монітор. Це такий план?»
  
  
  «Ви не заважаєте ему виконати це. Ніхто ніколи його не зупиняв».
  
  
  «Я спеціалізуюся на новачків», - сказав її ей.
  
  
  Потім хтось у коридорі повернув ручку і сильно штовхнув двері, збивши мені рівновагу.
  
  
  Єва Шмідт відреагувала так, як ніби вона чекала цієї рішенням. Вона вдарила ногою, і її п'ята зачепила мене за гомілку. Встромивши плече мені в груди, вона схопила мене обома руками за зап'ястя, і докладає мою руку собі на кожному племені.
  
  
  Жінка отримала удар у експерта. Вона б зламала мені руку, якщо б її не рушив разом з нею, позбавивши ee важеля впливу, необхідного для компенсації моєї переважаючої сили. Її обійняв її за шию вільною рукою та так сильно смикнув її за голову, що вона хмикнула, як ніби її вдарили.
  
  
  Її підняв стилет і доторкнувся ним до її горла, а потім розвернувся так, щоб дивитися на двері.
  
  
  Там нікого не було.
  
  
  «Двинься ще раз, - сказав їй, Еві, - і ця поїздка для тебе закінчена».
  
  
  Вона перестала чинити опір. Її спостерігав, як двері купе, яка займається тепер була прочинена, злегка тремтіла від руху поїзда.
  
  
  Потягнув жінку за собою, її перевірив коридор. Передбачуваний колега Єви зник.
  
  
  "Ви очікували компанію. Хто це був?" Її запитав сл.
  
  
  «Російська. Ти його налякав».
  
  
  Її зачинив двері. «У мене підозра, що ви брешете, і її просто пропустив зустріч з головою Topcon».
  
  
  «Якщо так, то тобі пощастило. Він би тебе вбив».
  
  
  Це був почала другий раз, коли вона сказала мені, наскільки непогрішним був загадковий чоловік. Або він викликав у колег захоплення, або Єва особисто цікавилася ним. Її згадав що-що, що сказав китайський агент, коли хвалився. Він сказав, що Єва не була керівником Topcon, але вона безумовно не була просто ще одним найманцем.
  
  
  «Розкажи мені про свого хлопця, Еве. Почни з його імені».
  
  
  «Ти мене душиш. Її ледь можу говорити».
  
  
  Її трохи послабив хватку, і вона віддячила мені за послугу. Вона вп'ялася зубами в мою руку.
  
  
  Є кілька речей, проти яких ви не можете встояти. Одіна навколо них - глибокий укус гострих зубів, а у Єви, здавалося, були найгостріші.
  
  
  Її вилаявся і відпустив ee.
  
  
  Жінка відскочила від мене і стрибнула до в'язальних валізою, який, як я її бачив, вона несла в денному тренера. Вона відкинула верх, заглянувши всередину.
  
  
  Її вдарив її по поясу. Ми впали на ліжко. Єва штовхнула мене і потрапила в очі. Ми скотилися на підлогу, і її кожному племені вдарило і потрапило в ціль. Її відчув тошнотворную біль.
  
  
  «Кравець», - сказав я. Голосування і все. Моє терпіння вичерпалося. Її вдарив ee сильно своєю головою
  
  
  
  і її мета вдарилася об підлогу. Її знову вдарив її рукою, і вона закричала, коли навколо куточка ee губи потекла кров.
  
  
  Її осідлав її, притиснувши її голі стегна до моєї спини. Її плаття було розірвано в боротьбі, і її міг бачити частину однієї груді. Чомусь вона виглядала сексуальніше, ніж раніше, але я був не в настрої для дружніх ігор.
  
  
  Єва піднесла руку до рота і подивилася на кров на nen. "Доннерветтер!" вона плюнула. Але в її очах був сильний страх.
  
  
  «Якщо тобі прийшла в голову думка, що я не вб'ю тебе, бо ти жінка, викинь її навколо голови».
  
  
  Її Хьюго тримав перед її переляканими очима, потім ковзнув лезом ей під підборіддя. «Я більше не буду загрожувати тобі. Її просто зроблю це».
  
  
  «Його звуть Хорст Блюхера. Її більше не скажу вам, навіть якщо це буде означати моє життя. Її не передати его. Але якщо ви хочете зробити ставку проти російської пристрій, його передам слово Хорсту».
  
  
  Її подумав про це на мить. У мене не було повноважень платити готівкою, щоб повернути пристрій, але Єва, мабуть, омела це на увазі, коли сказала, що віддасть своє життя, щоб захистити свого боса.
  
  
  Її потягнувся до в'язальну футляра, увійди в нього, і витягнув «Беретту». Її засунув пістолет у хвилину, просто для страховки.
  
  
  «У вас з цим Хорстом повинно бути дуже затишно».
  
  
  «Він геній. Його їм дуже захоплююся».
  
  
  "І ще трохи, тримаю гроші"
  
  
  Єва доторкнулась до губі, яку її порізав ударом зліва. «Так, ми коханці. Це одна навколо причин, за якою її б померла за нього».
  
  
  «Мій уряд може бути готова зробити пропозицію повернути монітор. Надіслати повідомлення своїм розсудом з математики».
  
  
  «Я подивлюся, що він скаже».
  
  
  "Коли її впізнаю?"
  
  
  «Я вважаю, що до вечора у мене буде ревматизму».
  
  
  Її спуститися з нах, вона сіла і важко притулилася до краю ліжка. Її, відчував, що у Хорста мало шансів наживку проковтнути і вийти на відкритий простір. Але її робив дальній план, сподіваючись, що Єва приведе мене до нього.
  
  
  Зовні в коридорі її подумав, чи не помилився я. Була ймовірність, що Єві вдасться зв'язатися з Хорстом без мого відома, і він просто мав намір убити мене. Тоді у мене для черепом буде і велика гвинтівка Топкона, і китайський вбивця. Її не знаходив таку перспективу привабливою.
  
  
  
  
  Шоста глава.
  
  
  
  Урсули більше не було.
  
  
  Залишив їй і далі спостерігати за дверима людини, якого, як ми підозрювали, був Ганс Ріхтер, нацистський військовий злочинець на ім'я М'ясник. Її не було у кінці вагона, де її бачив її востаннє, і її не було нам у своєму купе, ні в моєму.
  
  
  Її подумав, що така цілеспрямована дівчина, як Урсула, не покинула б свій пост без поважної причини. Повинно бути, вона побачила, як чоловік вийшов з купе, і вирішила піти за ним.
  
  
  Зупинившись перед дверима чоловіка, їй постукав. Я не отримав відповіді. Її подивився по коридору. В машину увійшов мандрівник і з посмішкою особою рушив до мене. Де її его раніше бачив? Потім згадав. Раніше в дорозі він сидів у машині того ж дня, що і Єва Шмідт та людина, яку ми розглянемо Ріхтером.
  
  
  Він весело привітав мене. "Як просувається поїздка?" Коли їй сказав йому, що все йде добре, він кивнув і товариським жестом ляснув мене по плечу, а потім рушив далі.
  
  
  Її мить завмер, очікуючи, коли він зникне з виду. Її панцир в купе, поки нікого не було, і проводив обшук, який готелю Урсула. Чим раніше вона владнає свій бізнес, тим швидше її перестану відчувати відповідальність за нах.
  
  
  Веселий незнайомець зупинився. Він обернувся. "Можна їй задати тобі штопора?"
  
  
  "Так".
  
  
  Він прибрав руку, яка займається була в кишені піджака. «Ви б довіряють мені, якщо б сказав, що тримав револьвер?»
  
  
  «Я не знаю, чому ти збрехав мені про такі речі». Їй був вражений його акторськими здібностями. Він виглядав як веселий турист. Він навіть носив фотоапарат на ремені на шиї.
  
  
  «Я збираюся відвести вас до того, хто захоче поговорити з вами. Це все, що ми хочемо, - невелика розмова», - сказав він.
  
  
  «Тоді пістолет не потрібен».
  
  
  «Можливо, немає, але я волію бути обережним. Її піду на невелику відстань позаду тебе. Досить близько, щоб стріляти, але недостатньо близько, щоб ти міг стрибнути на мене. Якщо ти будеш вести себе пристойно, ми прекрасно порозуміємося».
  
  
  «Я намагаюся ладити з усіма», - сказав я. "Куди ми підемо?"
  
  
  «Просто повернись і почни йти. Їй скажу тобі, коли зупинитися».
  
  
  Її вів себе пристойно і виконував накази. Мені було цікаво дізнатися, хто послав його за мною.
  
  
  «Добре. Тримайтеся», - сказав він, коли ми увійшли сусідній вагон.
  
  
  Її зробив паузу озираючись назад.
  
  
  
  Ми були поруч з низкою приватних купе. Її, чув, як веселий чоловік повернув ключ у замку.
  
  
  «Тепер ви можете розвернутися і увійти всередину», - сказав він.
  
  
  Її виконував накази, поки не потрапив в купе. Потім її побачив Урсулу і зійшов з розуму.
  
  
  Дівчина лежачи на ліжку. Вона була повністю голою. З нах зняли одяг і розкидали по купе. Вона дихала, але була нерухома.
  
  
  Не звертаючи уваги на пістолет, її, повернувся до свого викрадачеві. Його стрибнув за ним. Мої руки зімкнулися на його горлі. Її вдарив його об стінку купе, придушивши. "Що ти з нею зробив?"
  
  
  Потім двері позаду мене відкрилася. Її чув, але вчасно не повернувся. Свинцевий кастет вдарив мене у вухо і повалив на підлогу.
  
  
  Її спробував встати, але не зміг. Її, відчував, як мої руки тягнуться за спину. Потім хтось зв'язав мої зап'ястя шовковим шнуром, з легкістю натягуючи узи.
  
  
  Його рука грюкнула мене по плечу. Чоловік, який осідлав мене, щоб зав'язати шнурок, сказав: «Не турбуйтеся про дівчину. Ee тільки вирубали».
  
  
  Її впізнав у цьому голосі веселого туриста.
  
  
  Моє затуманений зір почало прояснюватися. Її побачив ноги людини, який стояв на день. На nen були дорогі жириновський чорні шкіряні балетні тапочки. Очевидно, він був тим, хто мене підколов. «Дізнайся, хто він», - сказав він містерові Веселому.
  
  
  Потім він вийшов за двері, перш ніж її встиг глянути на його обличчя.
  
  
  Коли двері за чоловіком у чорних туфлях закрилася, містер Веселий перевернув мене. Він усе ще яснів, як голова привітального комітету. «Як я вже сказав, тебе не вб'ють, якщо ти будеш вести себе пристойно».
  
  
  "А що щодо дівчини?"
  
  
  «Я розумію ваше занепокоєння. Вона красива. Але ми повинні були з'ясувати, хто вона. Тому її вирубав її, зняв з нах одяг і оглянув ee».
  
  
  "Як багато ти дізнався?"
  
  
  «Сл організація видає своїм агентам посвідчень особи. Для estestvenno, вона омелою його при собі».
  
  
  У цьому полягала проблема зв'язку з таємним політичним агентством Урсули. Вони дотримувалися всіх бюрократичних звичок, які могли б бути небезпечними для оперативника на місцях.
  
  
  "У вас теж є посвідчення особи?" запитав веселий чоловік.
  
  
  "Net її сказав.
  
  
  Її, сподівався, що якщо змушу його говорити досить довго, її зможу поставити його в межах досяжності вміло завданого удару. Тоді її міг би почати абсолютно нову гру з м'ячем зі своєю подачею.
  
  
  «Ви двоє разом бродив по поїзду, пробували день, зазирали в купе інших людей. Якщо ви не працюєте, як партнери, як ви це поясните?»
  
  
  «Кравець, - сказав я, - ти не можеш нічого придумати для себе?»
  
  
  «Ні, її ледачий». Він витягнув навколо кишені ще один шматок шнура. «Я зроблю так, щоб тобі було важко пересуватися». Він спритно обвив мої щиколотки мотузкою, намагаючись не застати його зненацька. У мене не було шансів на вдалий удар.
  
  
  В коридорі чоловік проявив таку ж обережність, безсумнівно, народжену досвідом. Хема би він нам був, він знав правила гри.
  
  
  Акцент містера Веселого був німецьким, як і у Єви Шмідт. Як і у Урсули, якщо нібито на те пішло. Це не було ключем до розгадки його приналежності до якоїсь організації. У шпигунському пошти бизнесявляется боку досить частини змінюються, професіонали всіх національностей були доступні для найму будь-якому клієнту, і те, що здавалося очевидним, частини виявлялося помилковим.
  
  
  Наприклад, помічник Шен Цзи був таким же китайцем, як Френк Сінатра.
  
  
  Наскільки її знав, містер Веселий міг працювати на кого завгодно, від Topcon до східнонімецької розвідки. Він також міг бути приятелем Ганса Ріхтера, людини, яку Урсула повинна була затримати.
  
  
  Її міг тільки бути впевненим, що він не працював на AX зовсім ясним причин або в Пекіні. Якщо б його найняли китайські комуністи, Шен Цзи був би його, а, швидше за все, вже був би мертвий.
  
  
  Він впустив мої ноги, а потім злегка смикнув ними, щоб перевірити силу своєї роботи. Задоволений, він випростався. «Тепер, коли нам зручно, ми можемо поговорити. Розкажи мені все про себе».
  
  
  «З самого початку? Ну, її народився в Сполучених Штатах Америки...»
  
  
  «Ти занадто багато жартуєш», - попереджав він мене.
  
  
  Він підійшов до ліжка і подивився на оголену Урсулу, яка займається була пов'язана по руках і ногах, він же мотузкою, що і мене. Він поглянув угору, щоб переконатися, що я спостерігаю за кожним його рухом, потім навмисно клацнув нігтем по одному навколо сосків дівчини, що знаходиться без свідомості.
  
  
  «Я не буду намагатися вибивати навколо тебе відповіді. Це було б занадто складно. Якщо ти не скажеш мені, хто ти, її попрацюю над дівчиною».
  
  
  Я не міг зрозуміти, що я отримав, приховуючи інформацію. «Я отримую замовлення з організації під назвою AX. Мене звуть Нік Картер».
  
  
  «Ваше ім'я і назва вашої організації мені знайомі. Але я не розумію, чому ви та дівчина працюєте разом».
  
  
  «Може, ви не повірите, але ми просто старі друзі, які їхали одним поїздом».
  
  
  «Дівчина вистежує колишніх нацистів. Ви теж полюєте на колишнього нациста?»
  
  
  «Не зовсім. Але якщо її наткнуся на одного, її точно не буду цілувати його в обидві палички».
  
  
  «Її б не подумав, містер Картер. У будь-якому разі, її повинен я йти». Він глянув на годинник і швидко підійшов до дня. «Насолоджуйся залишком поїздки».
  
  
  Її, дивився, як зачинилися двері, і почув клацання замка. Потім купе затихло. Її озирнулась. Не було нас багаж, нам одягу, вказують на те, що апартаменти були зайняті пасажиром. Може бути, у містера Веселого був відмичка, і він вибрав порожнє спальне місце, щоб тримати нас в полоні.
  
  
  Її, був здивований, що він поставив свої запитання і залишив нас неушкодженими. Але я не збирався скаржитися. Моя проблема полягала у тому, щоб витягнути нас звідси.
  
  
  «Урсула», - сказав я. «Прокинься, Урсула».
  
  
  Дівчина не рушила з місця. Її прокралася до ліжка, просуваючись повільно і незграбно. Потім її, став на коліна і знову заговорив з Урсулою. Її вії злегка здригнулися.
  
  
  Це була гарна картина, свіжа і принадна. Її, нахилився і торкнувся язиком її соска. Це був один по всьому способів розбудити її.
  
  
  Урсула інстинктивно посміхнулася. Потім вона поворухнулася на ліжку. Її очі відкрилися. "Нік!"
  
  
  «Сюрприз», - сказав я.
  
  
  Її знову помацав сосок. Її ненавидів зупинятися.
  
  
  «Зараз не час для цього», - дорікнула вона мене. "Як ти сюди потрапив?"
  
  
  «Мене привів кремезний чоловік. Веселий хлопець з фотоапаратом на шиї. Як ви думаєте?»
  
  
  «Я спостерігала за купе в Voiture 5, поки ви займалися своїми справами, чим би це нам. Чоловік вийшов. Як завжди, несучи свою прокляту рацію. Він так поспішав, що я був впевнений, що він збирається когось зустріти Її вирішив простежити за тим, що він думали таким важливим. Повинно бути, він помітив мене. Він провів мене через загальний вагон, де сидів цей веселий хлопець з камерою. Вони, мабуть, обмінялися сигналами у якимсь чином. Двоє навколо них заманили мене в пастку на платформі. Їй був змушений прийти сюди. Потім мене вдарили у вухо ".
  
  
  «Я бачу там прекрасне гусяче яйце, але ти все одно в хорошій формі».
  
  
  Урсула трохи почервоніла. «Ви поставили мене в невигідне становище».
  
  
  «Готель би їй знайти спосіб заробити на цьому».
  
  
  "Постарайтеся зосередитися на справах. Що нам робити далі?"
  
  
  «Я що-небудь придумаю», - запевнив її сл.
  
  
  Їй вже думав про події дня. Щось не стало на місце, і мене дратувало, що я не можу це зрозуміти.
  
  
  Її спробував привернути зроблені висновки в логічному порядку. Людина з радіо був Ріхтером, збіглим нацистом Урсули. У нього була деформована кісточка, як у Ріхтера, і він поводився як людина, що звикла до втечі. Потім того, як він дізнався Урсулу, було цілком для estestvenno, що він спробує дізнатися, хто її. Він бачив мене з німецькою дівчиною.
  
  
  Ріхтера вдарив мене, поки її боровся з його спільником, містером Веселим. Він був тією людиною, який сказав містеру Веселому кому мою особистість. Але чому такий обережний чоловік, як Ріхтер, залишив вирішувати штопора своєму товаришеві? В такому разі, чому Ріхтера подорожував з товаришем, який, здавалося, був досвідченим агентом? Може бути, герр Ріхтер теж був у шпигунському пошти бизнесявляется.
  
  
  «Підійди, Урсула, і звільнити для мене місце. Її збираюся лягти з тобою в ліжко», - сказав я.
  
  
  "Нік!" - вона вилаяла. "Не зараз."
  
  
  «Ти неправильно зрозумів, дитинко. Її збираюся лягти на ліжко, щоб спробувати розв'язати тобі руки».
  
  
  Ми в таку гру спиною до спини, і зайнявся її тугими вузлами на мотузках, які пов'язували її. Задача була настільки складною, що я проклинав містера Веселого півдюжини разів.
  
  
  «Нік, чому вони зняли мій одяг?»
  
  
  «Не тільки з-за виду, хоча він і прекрасний. Містер Веселий готель обшукати вашу одяг».
  
  
  «Що-небудь трапилося, поки мене нокаутували?»
  
  
  «Нічого такого, що б ти не втратив», - усміхнувся я.
  
  
  Коли її розв'язував вузол, мої руки час від часу стосувалися оголеної спини і сідниць Урсули. «У цієї роботи є деякі додаткові переваги», - сказав її ей.
  
  
  "Вони знайшли що-небудь, коли хотіли мене, Нік?"
  
  
  «Ваше посвідчення особи. Ріхтера знає, хто ви».
  
  
  У цей момент її побачив фотоапарат містера Веселого. Він
  
  
  
  
  залишив його в купе.
  
  
  "Що сталося?" - запитала Урсула.
  
  
  «Він залишив свою камеру».
  
  
  "Ви маєте на увазі, що він може повернутися за цим?"
  
  
  «Не в цьому житті», - сказав я. «Людина, яка так обережний, не забуває щось на зразок фотоапарата».
  
  
  Ні, якщо тільки він не збирався забути про це.
  
  
  Її, підвівся з ліжка і впав на підлогу. Її підкотився до цифрові камери, тому що це був найшвидший спосіб дістатися туди.
  
  
  «Урсула, встаньте з ліжка, встаньте спиною до вікна і підніміть его». Її сказав.
  
  
  У нах вистачило розуму. На мою тону голосу вона знала, що не слід втрачати час даремно. Її, чув, як її босі ноги вдарилися об підлогу.
  
  
  Її лежав на животі і розглядав камеру з близької відстані. Якщо б їй був прав, її ризикував отримати постріл відкрито в обличчя, але з цим нічого не поробиш.
  
  
  «Я не бачу ніякого пристрою відліку часу і не чую цокання, але я думаю, що всередині є вибуховий пристрій».
  
  
  "Цей чоловік залишив його навмисне?" - сказала Урсула. Тепер вона була біля вікна.
  
  
  «Дізнавшись, хто ти, чому Ганс Ріхтер повинен залишати тебе в живих? Передбачається, що цей відсіку стане нашою могилою, дитинко».
  
  
  Її чув важке дихання Урсули. Вона хапалася за вікно, смикаючи його.
  
  
  "Г-н Веселий подивився на свій годинник перед тим, як піти від нас. Її повинен припустити, що він активував таймер, натиснувши на важіль на цифрові камери. Її можу вимкнути його, якщо візьму камеру, але я ризикну ".
  
  
  Її, повернувся до цифрові камери спиною і схопив її обома руками. Його спітнів. Я не сказав Урсулі, але я подумав, що якщо вибухівка спрацює, коли її переміщаю камеру, принаймні, моє тіло захистить частина вибуху, і, можливо, врятує її життя.
  
  
  «Відійди від вікна», - сказав її ей.
  
  
  Вона визначився моє ім'я м'яким голосом, потім рушила, і він встав.
  
  
  Ніякого вибуху.
  
  
  Її, стрибнула до вікна поїзда. Її не хотів ризикувати, катаючись по підлозі. Її, повернувся спиною до вікна, притулився до нього і перекинув камеру зв'язаними руками.
  
  
  Поїзд рушив вперед, і він подивився на Урсулу, і ми посміхнулися один одному, і це здалося нашим полегшенням.
  
  
  Потім ми почули вибух уздовж рейок. Це було схоже на вибухи ручної гранати на іншій стороні пагорба.
  
  
  «Я рада, що ви побачили цю камеру і зрозуміли що це таке», - сказала Урсула.
  
  
  «Так, ще кілька хвилина, і ми б вибухнули».
  
  
  «Мені дуже шкода, Нік. З-за мене твоє життя в небезпеці. Ріхтера зараз спробує вбити нас обох».
  
  
  Урсула бачила тільки верхівку айсберга. Ганс Ріхтер і его лейтенант містер Веселий становили меншість середовищ вбивць, які їхали в цьому поїзді.
  
  
  
  
  Сьома глава
  
  
  
  До того часу, як Східний експрес зупинився у Венеції, мені вдалося звільнити руки Урсули. Вона позбавилася від мотузок навколо щиколоток і одягла пару основних предметів одягу, перш ніж розв'язати мене.
  
  
  «Не цурайся», - поддразнила її сл. «До теперішнього часу її знаю про тебе все».
  
  
  «Ні, Нік. Ти знаєш тільки, як я виглядаю. Чоловік ніколи не знає про жінку всього».
  
  
  Ми вийшли по всьому купе, і змішалися з вихідної навколо поїзда натовпом. Урсула кинулася за бутербродами, а її обійняв посаду, який дозволяв мені стежити за особами, які щось важили для нас двох.
  
  
  Її не бачив, Ханса Ріхтера і його напарника, і її не помітив Шен Цзи, агент китайських комуністів. Її мигцем побачив Єву Шмідт. Як і Урсула, вона набирала бутерброди.
  
  
  «Єва», - покликала я, коли вона пройшла mimmo мене і попрямувала назад до поїзда з пакетом їжі в руці.
  
  
  Вона зупинилася. "Ти дала мені час до сьогоднішнього вечора, пам'ятаєш?"
  
  
  «Просто перевіряю, голосування, і все».
  
  
  "Я зв'яжуся з Хорстом і передам ваше повідомлення про інтерес до монітора. Але її не вступлю в цей контакт, поки не буду впевнений, що момент підходящий. Іншими словами, я не збираюся розкривати його особистість вам або кому-небудь ще, хто може спостерігати за мною ".
  
  
  Потім вона пішла разом з натовпом, і він звернув свою увагу на Урсулу, яка займається підійшла до мене ззаду з нашими бутербродами.
  
  
  «Я думала, що ти намагаєшся знайти іншого товариша по іграх, - сказала вона, - поки не почула уривок з твоєму розмови. Хто такий Хорст?»
  
  
  «Просто людина, якого хочу її зустріти. Пам'ятати про Ріхтера, дитинко».
  
  
  Незабаром Східний експрес виїжджав зі станції в тому напрямку, в якому прийшов. Щоб знову вирушити на схід, поїзд повинен був повернутися на материк через дамбу. Стемніло, коли «Експрес» нісся двухмильной дорозі, і ми побачили позад себе сліпуче відображення жовтих вогнів вздовж берегової лінії: види Венеції, піднімаються по морській чорноти.
  
  
  
  Потім швидкої їжі Урсула сказала, що хоче ще раз нанести удар по провінції Ганьсу Ріхтером. «Давайте спробуємо його купе. Якщо він там, його арестую його. Якщо немає, ми обшукаємо його речей, і з'ясуємо, що він задумав».
  
  
  Ріхтера не було, і я не здивувався.
  
  
  «До теперішнього часу він знає, що вони нас не вбили. Мав статися вибух, якого не було».
  
  
  «Нік, ти думаєш, його его втратила?»
  
  
  «Він не виходив з усього поїзда в Мілані», - зауважив я.
  
  
  Її зламав замок, і ми увійшли в купе М'ясника.
  
  
  Її включив верхній брильов. Багажу було два, і обидва лежали на підлозі, а не на стелажах. Її взяв одну валізу, а Урсула потягнулася за іншим. Потім того, як ми зламали замки на валізах, ми ih обережно відкрили.
  
  
  У сумці, яку обшукав його, не було нічого значного, але там був носовичок, який виразно не належав з математики, у якого було радіо. У нього був легкий запах брас, який мені здався смутний знайомим. Її закрив сумку і допоміг Урсулі переглянути іншу. За мить вона підняла аркуш паперу.
  
  
  «Подивися на це, - сказала вона. «Він планує вийти в Белграді». Це був его квиток на поїзд.
  
  
  Її, хмикнув. «Це не дає вам багато часу».
  
  
  Її, заглянув у кут ящика під якісь сорочки і знайшов пару пачок європейських сигарет. Вони здавалися спеціальною сумішшю. «Любий смак», - зазначила її, показуючи Урсулі одну навколо упаковок.
  
  
  Вона взяла у мене сигарети і подивилася на пачку. «Ганс Ріхтер курив особливу марку бельгійських сигарет. Це моє марка».
  
  
  «Вам доведеться спробувати схопити його в Белграді, коли він вийде з усього поїзда».
  
  
  «Югославські власті обіцяли допомогти залучити Ріхтера до відповідальності. Попрошу ih зустріти нас на вокзалі з парою поліцейських в штатському».
  
  
  "Хіба ви не віддасте перевагу провести арешт поодинці?" Її запитав.
  
  
  «Він повинен бути схоплений живим», - сказала вона. «Якщо її схоплю одна цю нацистську свиню, її боюся, що виб'ю ему мізки».
  
  
  Поклали все, як було, і вийшли з купе. Урсула пішла у своє купе, щоб протягнути час, поки її шукали по грохочущему поїзда.
  
  
  Ми зупинилися в Трієсті відразу після Венеції. О дев'ятій тридцять ми повинні були бути в Поджореале-дель-Корса на югославській кордоні. Її, вирішив, що якщо б Єва Шмідт не зв'язалася зі мною до того часу, її б почав її шукати.
  
  
  Її, повернувся у своє купе, в надії, що Єва зв'яжеться зі мною там. Дав гей, его, номер, коли вона пообіцяла сказати Хорсту Блюхеру, що я хочу брати участь у торгах на супутниковий монітор.
  
  
  Компанія чекала мене, але це була не Єва Шмідт або її дружок. Іван Луб'янка, чекіст, відкинувся на моєму ліжку, підперши лівою рукою голову. У правій руці він тримав револьвер Webley .455 Mark IV з глушником.
  
  
  «Увійдіть», - сказав він.
  
  
  Її закрив за собою двері, думаючи, що мені слід бути більш обережним.
  
  
  Луб'янка сів на ліжко. «Так ти Нік Картер. Ти не виглядаєш таким крутим».
  
  
  «Хто тобі сказав, що я крутий? Її киця».
  
  
  «Якщо б знав, що ти їдеш зі мною в поїзді, Картер, її б зайшов побачитися з тобою раніше».
  
  
  Її, хмикнув. «Якщо б ви робили обереги, ви впізнали мене, коли побачили мене у вагоні-ресторані. Її знає вас».
  
  
  Він дивився на мене роздратовано. «Ви, звичайно, знаєте, що я повинен вбити вас».
  
  
  Її згорбився. "Навіщо турбуватися?" Її запитав. «Ви, напевно, все одно вб'єте мене».
  
  
  «Я прийшов сюди не для того, щоб робити ставки», - сказав він категорично з сильним акцентом. «Я прийшов сюди, як єдиний покупець, і я хочу, щоб так і залишилося».
  
  
  "А як щодо китайців?"
  
  
  «Я буду мати справу з одним конкурентом за раз», - м'яко відповів він.
  
  
  «Якщо ви це зробите, у вас будуть тіла по всьому поїзду. Ви повинні подумати про це». Її не шталь намагатися вихопити Хьюго, бо знав, що Варвари не дасть мені часу.
  
  
  «Я думав про це», - сказав він. Він піднявся з ліжка. Він був на пару дюймів нижче мене, і я бачив, що йому це дуже не подобалося. «Ми з тобою підемо до кінця цього поїзда, Картер. Ми підемо дуже обережно. По дорозі її буду тримати цей пістолет в кишені, але він буде націлений тобі в хребет. Як ти знаєш, постріл в хребет дуже болісно. Так що я сподіваюся, що ви не зробите нічого дурного ».
  
  
  "А що відбувається в кінці нашої гарної прогулянки разом?"
  
  
  «Не хвилюйтеся, це буде дуже швидко».
  
  
  "Як щедро з вашого боку".
  
  
  «Будь ласка. Ти підеш зі мною зараз». Він махнув мені великий гарматою, і її
  
  
  зрозумів, що, якщо ця штука вистрілить, в моїх грудях буде діра, достатньо велика, щоб чоловік міг нах увіткнути кулак.
  
  
  Її, повернувся і відкрив двері, сподіваючись, що в коридорі хтось є. Але нікого не було. Її, увійшов у коридор, а Варвари пішла за мною. Пістолет все ще тримався перед ним, але поки його дивився, він сунув його в хвилину камзоли. Її міг бачити, як мало стирчала з-під тканини, і була націлена на мою талію.
  
  
  Він закрив двері купе і кивнув мені, щоб я пішов. Її, повернувся і повільно рушив вперед по коридору. Поїзд гуркотів і розгойдувався під нами, але не настільки, щоб порушити рівновагу Луб'янки. Він тримався між нами близько трьох кроків, так що я не міг легко дістатися до нього.
  
  
  Ми підійшли до кінця Voiture 7 і виїхали на платформи між ним і 5, де знаходилося купе Єви Шмідт. Нам довелося пройти через дві пари дверей. Проходячи початку другої вагон, Луб'янка оболонки, відразу за мною, її зробив крок.
  
  
  Її різким рухом зачинив двері назад на Луб'янку. Двері вдарила його і, втративши рівновагу, і він впав на підлогу платформи. Але револьвер він не втратив. Він вистрілив, коли впав. Перша goggle розбили скло в день, пройшла крізь нах та ледь не потрапила в моє плече, вонзившись у дерев'яну обшивку позаду мене. Пролунав початку другий постріл, але він навіть не наблизився до мене.
  
  
  Коли Варвари кинулася до платформи, її вирвав Вильгельмину. Мій постріл влучив у металевий підлогу платформи поруч з присевшим російською, відрекошетив і навколо нього, не зачепивши його.
  
  
  Варвари знову відкрила вогонь, вибивши одвірок, який використовував її для укриття. Потім, коли її пірнав за двері, він поспішив назад через двері іншого вагона. Її побачив його в останню хвилину і зумів вичавити ще два постріли по люгера. Одна goggle Луб'янці потрапила в плече, і я бачив, як він впав на підлогу в іншій машині.
  
  
  Був довгий порожній момент, коли колеса під нами голосно стукали. Потім її побачив підняту руку з револьвером. Луб'янка швидко вистрілив у мене, але дико промазав. Потім її побачив, як його мета металася в нижній частині вікна. Її, вистрілив, але промахнувся. Потім він пішов і побіг коридором, що вів до іншого кінця машини. Ймовірно, він вирішив втекти і зализати рани.
  
  
  Її обережно перебрався на свою сторону платформи і швидко перетнув прірву і зайняв позицію поруч з іншою дверима. Пострілів більше не було. Її, заглянув всередину, але Луб'янки ніде не було. Можливо, він там поставив мені пастку.
  
  
  Її прочинив двері, щоб краще роздивитися. Нічого. Схоже, Варвари дійсно пішов. Її повільно увійшов у вагон, тримаючи «Люгер» перед собою. Його там не було. Потім її завернув за ріг і побачив його, наприклад, у двох третинах шляху по коридору. Він повернувся, його обличчя потемніло від гніву і розчарування, і зробив два неточних пострілів по перезаряженного револьвера. Її швидко присів, і кулі просвистіли над моєю головою.
  
  
  Її вилаявся собі під ніс. В той момент, коли Варвари побігла по коридору, її ще раз вистрілив у нього. Але рух поїзда зіпсувало мені приціл, і її мало не промахнувся. Потім російська зник за рогом, виходячи через вагон.
  
  
  Мабуть, ніхто не чув приглушених пострілів. По всьому купе, ніхто не виходив. Коли її дістався обидва кінці вагона та місця, де людина з КДБ зник з виду, її, побачив, що поїзд в'їжджає в Поджореале-дель-Корса.
  
  
  У цій швидкої зупинки Варвари не зійде, сказав її собі. Він не хотів би, щоб влада дізналися про його поранення. Він не міг пояснити, що сталося. Крім того, ему все ще потрібен був монітор, який він намагався купити у агентів Topcon в поїзді.
  
  
  Пара чоловіків в уніформі йшла до мене по коридору. Один був провідником поїзда, інший митником. Ми були біля кордону, нас перевіряли.
  
  
  Її пред'явив фальшиве посвідчення особи, надане спецпідрозділом СОКИРА. Митник кивнув, і вони з кондуктором рушили далі.
  
  
  Поїзд набирав швидкість, впевнено рухаючись в бік Югосальвии. Наступна зупинка буде близько опівночі на Повке.
  
  
  Її, подумав, що наступним моїм справою буде візит до Єви Шмідт. Жінка повинна була бути він, хто сказав Луб'янці, що я намагався дістати супутниковий монітор.
  
  
  Її спробував купе Єви, але її там не було. Її знову зламав замок і вступив з Люгером в руці. Там нікого не було. Він вирішив, що, оскільки її купе було єдиним, що її міг кому за номером, дорогі мої супротивники будуть проводити конференції де-небудь ще.
  
  
  Її вийшов з купе і пішов назад до денних вагонах, весь час шукаючи Луб'янку.
  
  
  і Шмідт - а також хотів Шена, оскільки у мене були підстави думати, що він все ще на борту, і полює за моєю шкірою.
  
  
  Мої пошуки виявилися безрезультатними. Нам одного, навколо них не було. Її занепокоївся, що, може бути, вони все якось втекли на кордоні.
  
  
  Потім поїзд під'їжджав до станції Пивка. Пивка - це провінційне містечко, розташоване на перетині кількох югославських залізничних ліній. Станція примітивна - довга сіра будівля, в якому вночі мало вогнів. Там, у горах було холодно. Коли поїзд зупинився, shell дрібний дощ.
  
  
  Її спостерігав з однієї навколо автомобільних платформ, щоб побачити, вийде чи хто-небудь. На платформі з'явилися чотири людини. Троє навколо них були пасажирами, які вирішили перекусити в бутербродной, і кави на ближньому кінці будівлі вокзалу. Четвертим, якого їй нарешті стало відомо знайомою ході, був Іван Луб'янці.
  
  
  Нам разу не озираючись через плече, Луб'янка поспішив через будівлю вокзалу на темну вулицю за ним. Її коливався на мить. Це може бути прийомом, щоб відвернути мою увагу, поки Шмідт і Блюхера виходили з іншої машини. Але мені довелося скористатися цим шансом. Її, ступив на землю і рушив за Луб'янкою. У нього може бути вкрадений монітор.
  
  
  Варвари вже зник у сірому. Її поспішив за ним, сподіваючись, що поїзд не поїде раніше, ніж його зможу повернутися. Тьмяно освітлена обшарпана приймальня була майже порожня. Луб'янки не було - мабуть, він вже вийшов, навколо будівлі.
  
  
  Її, вибіг у двері на вулицю і оглянув темний тротуар зовні. Легкий дощ намочив особа - ніч була холодна, жалюгідна. Ніде не було видно наших автомобілів, нам пішоходів - тільки сірі кам'яні паркани, сірі будівлі і дощ. Луб'янка повністю зник.
  
  
  Мені потрібно було вирішити, чи йти за Луб'янкою і забути про поїзді, Шмідта і Блюхере, або повернутися на борт, якщо вони все ще там з вкраденим пристроєм.
  
  
  Це було вимушене рішення, тому що у мене не було часу - цей поїзд повинен був піти через десять або п'ятнадцять хвилина. Якщо її прийму неправильне рішення, його повернуся туди, звідки почав свої пошуки монітора, і я можу навіть втратити його назавжди.
  
  
  В мить хвороби її зробив вибір. Її, розвернувся й поспішив назад через тьмяно освітлену станцію до платформи. Вогні Східного експреса тяглися вздовж рейок переді мною. Поїзд виглядав як оазис цивілізації у цій чорній глушині. Її, подивився в бік ресторану і побачив всередині кілька людей, що сидять за чашками гарячого кави або чаю за грубими дерев'яними столами. Югославський дитина, який повинен був лягти в ліжко в цей час, рухався до столика з чашкою гарячої чаю. На nen був білий фартух, і лаковані балетні тапочки. Оглянувши особи покупців і переконавшись, що ніхто навколо них мені не знайомий, її попрямував в чоловічий туалет. З полегшенням її, подумав, куди подівся Луб'янці і збирається він укласти угоду з монітором.
  
  
  Коли її, повернувся, щоб піти, її помітив чоловіка, який стояв в дверному отворі - мого старого друга Шен Цзи. Він злегка посміхався, а в правій руці тримав револьвер. Це був Smith & Wesson .44 Magnum з великим глушником.
  
  
  «Ми зустрічаємося в останній раз, містер Картер, - сказав Шен. «Наш русский ще зручно покинув поїзд, і коли її позбудуся від вас, у мене не буде інших конкурентів».
  
  
  Її дивився пістолет, і его руку з пістолетом. «Ще належить розібратися з самим Блюхером». Її, зауважив, що єдиний святий кімнаті виходив від тьмяної лампочки, свисавшей зі стелі, недалеко від того місця, де її зберігав. Але я її не бачив, установ затемнити це місце, не отримавши дві або три кулі. І в кімнаті не було абсолютно ніякого укриття.
  
  
  «Жінка буде моїм шляхом до пристрою», - холодно сказав Шен. «Але це буде моя проблема, а не ваша». Він злегка підняв пістолет; і це було націлене на мій складати долар. Якраз коли він збирався натиснути на курок, в двері позаду нього увійшов чоловік. Він був югославом, службовцям станції.
  
  
  "Що це?" - запитав він, дивлячись на довгий пістолет Шена.
  
  
  Він стояв у трьох футах від Шена. Шен повернувся до йому, викинув лівий лікоть і вдарив його по обличчю. Пролунав глухий хрускіт і приглушений крик, і хлопець без свідомості впав на підлогу.
  
  
  Але її не шталь чекати, поки клерк не впаде на підлогу. Перш ніж Шен зміг повернути назад, щоб прикінчити мене, її, схопився за шнурок маленької лампочки переді мною і різко смикнув, коли її, повернувся наліво.
  
  
  Кімната була занурена в майже повну темряву, єдиний тьмяний святий виходив з платформи станції через відкриті двері. Шен вистрілив у мій бік, але промахнувся
  
  
  
  Пістолет глухо вистрілив в кімнату, і goggle вп'ялася в цементну стіну позаду мене. Коли її знову повернувся до Шэну, він цілився. Її жбурнув стилет через затемнену кімнату, і він потрапив Шэну в передпліччя за рукою тримаючи револьвер. Рука судорожно разжалась, і пістолет полетів через кімнату.
  
  
  Шен голосно скрикнув, дивлячись на ніж, встромлений в його передпліччя, який перерізав сухожилля, артерії і м'язи. Він повернувся, все ще тримаючи ніж в руці, щоб знайти пістолет. Потім він зробив крок назустріч, але її заблокував его. Він вилаявся по-китайськи.
  
  
  «Більше ніякої зброї, Шен», - сказав я з низьким гарчанням. «Давай подивимося, що ти зможеш без нього зробити».
  
  
  Шен зачекав якусь мить, потім витягнув стилет зі свого передпліччя з кряхтением боляче. Кров хлинула на підлогу. Він спритно схопився за рукоять ножа, лівою рукою і рушив до мене.
  
  
  Її міг би спробувати дістати пістолет на підлозі, але я знав, що ніколи не доберуся до нього раніше Шена. Що стосується Вільгельміни, це мій «Люгер» на цій станції б абсурдно, як гвинтівка.
  
  
  Шен тепер кружляв мною назавжди. Мені довелося відступити від его пістолет на підлозі. Він теж не міг цього досягти, але був повністю задоволений своїм новим перевагою. Він очікував, що мене розрубає на шматки стилетом.
  
  
  Шен швидко увійшов, роблячи помилковий удар ножем. Він добре з цим справлявся. Її уникнув швидкого різкого удару, але друга атака прорізала рукав моєї камзоли і подряпала руку. Усмішка повернулася на його широке обличчя. Він був упевнений. Він зробив ще один удар лезом і порізав мені груди.
  
  
  Наші очі тепер звикали до напівтемряви, і її міг бачити, як кров безперервно капає з правого передпліччя Шена, коли він методично переслідував мене по вузькому колі. Він теж бачив кров на моїй сорочці, і його обличчю було видно, що йому подобається те, що він бачив. Він вирішив, що знищить мене всього за кілька секунд.
  
  
  Потім Шен зробив великий крок. Він прийшов мене вбити, завдавши удару мені в житті. Її, ступив, повернувся в сторону і правою рукою вдарив його его по зап'ястю. Її сильно ударив його его, і рука розкололася від удару. Хьюго з гуркотом упав на підлогу.
  
  
  Перш ніж Шен зміг прийти в себе, її, повернувся до йому лиже і порізав його голову і шию тильною стороною долоні. Він хмикнув і впав на коліна. Її переступив через нього, щоб завдати ще один удар, але він був готовий до мене. Він вдарив мене правою ногою і збив мене з нога, вдаривши мене по стегну.
  
  
  Ми обидва схопилися на ноги одночасно, але у мене була перевага над ним, тому що я не постраждав так сильно. Її кинув в нього кулак, але він вчасно помітив це. Незважаючи на те, що у нього була хвора рука, він схопив мене і перекинув через плече по широкій дузі. Її бачив, стелю та підлогу, коли тягнувся до йому по дорозі вниз. Її, приземлився на одне кожному людові, все ще тримаючись за нього. З створеної ним інерцією її перевернув його через спину, перевернув догори ногами в повітрі і сильно приземлив спиною на бетонну підлогу. Він ударив з гучним стуком, і він почув, як повітря виривається через его легенів.
  
  
  Її, зіп'явся на ноги, коли Шен, захекавшись, слабо піднявся на коліна. Потім її різко вдарив його ногою по цілі, і він впав на бік. Він спробував знову встати на коліна, але його его чекав. Як тільки він насилу піднявся на ноги, її ретельно прицілився, сильно вдарив його тильною стороною руки за его переніссі і з гучним тріском потрапив в ціль. Шен хмикнув і впав на підлогу спиною. Потім він двічі сіпнувся і помер.
  
  
  Її, виглянув у двері і побачив, що кондуктори знову готуються до запуску " Східного експресу. Потім того, як її забрав Хьюго і Вильгельмину, її застебнув куртку, щоб приховати кров на сорочці, і кинувся дощовою вночі до поїзда.
  
  
  
  
  Восьма глава.
  
  
  
  Незабаром потім того, як поїзд вирушив Пивки, її застав Урсулу на задній платформі, одну, що перевіряла боєприпаси у своєму Webley Ліліпутів. Вона зраділа, побачивши мене.
  
  
  «Я бачила, як ви виходили, і подумала, що у вас можуть бути проблеми на станції», - сказала вона.
  
  
  Її змінив піджак і сорочку, тому не було ніяких доказів моєї сутички з Шеном. «Для мене було декілька подій», - зізнався я. "Готуєшся до Белграду?"
  
  
  Вона силувано посміхнулася. «Так. Я думаю, це трохи непокоїть мене».
  
  
  «Ну, майже годину. Її пропоную тобі піти трохи поспати. Ми не приїдемо в Белград до дев'ятої ранку».
  
  
  «Я трохи відпочину», - сказала вона. "Я обіцяю."
  
  
  «Добре. Мені треба будь-що зробити. Побачимося завтра рано вранці. Ти йдеш назад у своє купе?»
  
  
  «Думаю, спочатку її подышу повітрям», - сказала вона. Вона нахилилася і торкнулася моїх губ своїми.
  
  
  Її турбуюся про тебе, Нік ".
  
  
  Її посміхнувся. "До побачення."
  
  
  Залишив їй Урсулу на платформі і пішов назад через Voiture 7, тепер останній вагон номер 5, де сподівався знайти Єву Шмідт.
  
  
  Її дістався до далекого обидва кінця Voiture 7, коли побачив людину, прямує до мене через коридор наступного сплячого. Це був Ганс Ріхтер. Він більше не носив з собою радіо, і його обличчя виглядало дуже діловим. Її пірнув назад по виду і побіг попереду нього, назад у своє купе. Її відімкнув двері й увійшов всередину, коли Ріхтер завернув за ріг коридору.
  
  
  Її почекала, поки не почую его-пас, перш ніж відступити в коридор позаду нього. Він попрямував до Урсулі, яка займається все ще перебувала на задній платформі. Спочатку її, подумав, що це, ймовірно, просто збіг, але потім побачив, як він зупинився в кінці коридору, витягнув кишені за великий стилет і відкрив лезо. У цьому не було сумнівів: він знав, що Урсула була там. Мабуть, він здогадався, що вона полює за ним, і збирався вбити її.
  
  
  Ріхтера зник за рогом коридора. Її швидко рушив за ним, розуміючи, що йому знадобиться лише мить, щоб убити Урсулу, якщо вона не помітить його наближення, і що бурхливі поїзда заглушить будь-який звук, який він видавав.
  
  
  Мені знадобилося лише мить, щоб завернути за ріг коридору і дістатися до дня платформи. Коли його его переглянув, то побачив, що наші люди вже схопив Урсулу ззаду і приставив ніж до її горла. Інша його рука була притиснута до її роті, і її міг уявити її дуже широкі, повні страху очі.
  
  
  Ріхтер говорив зі своїм бранцем зарозумілим жорстким голосом, коли її відкрив за ним двері.
  
  
  «Так, її, знаю, що вмирати неприємно. Але ж це ж уряд Бонна має на увазі, для мене, чи не так?»
  
  
  Це була непроста ситуація. Він не міг просто вбити Ганса Ріхтера, тому що Урсула і Бонн готелі його живим. Для них було важливо, щоб він переніс ганьба публічного суду.
  
  
  Її прикрив за собою двері, витяг Вильгельмину і підійшов до Ріхтером за спиною, коли він збирався провести стилетом по горлу Урсули. Потім її притиснув, мало автоматів до основи черепа Ріхтера, щоб він відчув його там.
  
  
  Ріхтер швидко повернув голову, все ще притискаючи ніж до шиї Урсули. Коли він побачив мене позаду себе, на його тверде, мускулистом людини з'явився вираз чистої ненависті.
  
  
  "Ви?" - вигукнув він.
  
  
  «Тобі краще ніж впустити», - сказав її, щільно притискаючи «люгер» до его черепу.
  
  
  "А що, якщо їй цього не зроблю?"
  
  
  «Тоді її прострелю тобі голову», - похмуро сказав я, сподіваючись, що він не відповів на блеф.
  
  
  «Не раніше, ніж його зможу відкрити горло цієї пані, як стиглий помідор. Ні, у мене тут перевага, інший мій. Якщо ти негайно не прибереш пістолет і не покинеш цю платформу, її, уб'ю її негайно.
  
  
  «Ви неправильно розумієте, чому її тут», - плавно продовжив він. «Її тільки готель налякати жінку. Я не хотів її вбивати. І я не збираюся вбивати її зараз, якщо ви залишите цю платформу. Якщо ви цього не зробите, її буду змушений перерізати її яремну вену».
  
  
  Ріхтер був спритним брехуном, але не переконливим. Її, знав, що якщо піду з платформи, він більше не побачу Урсулу живий.
  
  
  Її, бачив, як блакитні очі розпачем дивилися на мене. Її важко проковтнув і ще сильніше притиснув Люгер до основи його черепа.
  
  
  «Добре, - сказав я, - зроби це».
  
  
  Ріхтер глянув на мене. "Ви маєте на увазі, що дозволити мені вбити її?"
  
  
  «Насправді, - сказав я. «А потім цього, твоя мета зникне в темряві. Тепер ти вирішуй, Ріхтера. Кинь ножа, або ти мертвий».
  
  
  Її, сподівався, що це звучить переконливо. Ріхтера на мить завагався, зважуючи й оцінюючи. Потім її побачив, як його обличчя змінилося і трохи розслабилася. Він вийняв ножа навколо горла Урсули і прибрав іншу руку від ee rta.
  
  
  Її зробив великий крок від Ріхтера, а він трохи відійшов від Урсули. Тепер вона повернулася до нього, важко дихаючи.
  
  
  «Що ж, схоже, ти нарешті спіймала мене», - сказав він Урсулі саркастичним тоном. "Wie schade für mich." Шкода для нього - его сарказм важче, ніж коли-небудь.
  
  
  «Схоже, ми заарештували його раніше, ніж ви готелів», - сказав її Урсулі, не зводячи очей з Ріхтера.
  
  
  «Ми відвеземо його в моє купе. Її буду охороняти його всю ніч, щоб він не вирвався на свободу», - сказала Урсула.
  
  
  Ріхтер усміхнувся.
  
  
  «Добре, - сказав я. Мені не хотілося, щоб цей чоловік був у нас до ранку, особливо коли її турбувався про Єву Шмідт і Блюхера, але іншого виходу не було. «Рухайся, Ріхтера». Її махнув Люгером в бік день платформи
  
  
  
  У нього все ще був ніж у руці, і він простягнув руку, щоб забрати його, коли він проходив mimmo мене. Він дав мені його без проблем, але потім, коли її викинув його за борт, відірвавши від нього очі всього на частку секунди, він схопив мене рукою за праве зап'ястя і відштовхнув Люгер від себе.
  
  
  Ми разом вдарилися об перегородку, Ріхтер повернувся, щоб схопити пістолет. В якийсь момент її міг би ризикнути вистрілити в нього, але Урсула знаходилася на лінії вогню позаду нього.
  
  
  Її, повернувся разом з Ріхтером, поки її крутив його по маленькому колу, поки його розщеплення не вдарилася об задню частину поїзда. Урсули більше не було позаду нього. Її боровся, щоб повернути «люгер» до йому. Мене більше не хвилювало, вбив би його, Ріхтера чи ні, але замість цього її спробував би поранити його. Крекчучи і спітнівши, її притиснув, мало пістолет до його тіла. Він стиснув мою руку, і навколо люгера був зроблений постріл. Goggle потрапила в перегородку і зрикошетила в ніч.
  
  
  Урсула щойно витягла свого Уеблі, але я був між нею і Ріхтером, і вона не могла використовувати це проти нього. Раптовим лютим і відчайдушним поштовхом Ріхтера відкинув мене від себе. Її на мить упав на Урсулу, вибивши Уеблі з її рук. Потім Ріхтера увійшов у двері. Він пішов за нею, коли її зробив ще один постріл з «Люгера». Goggle розбили скло і потрапила в нього, коли він завернув за ріг у коридор. Удар кулі його его об стіну. Але він все ще був на ногах. Потім він зник з усього поля зору.
  
  
  "Кравець!" Її, закричав. "З тобою все гаразд?"
  
  
  Урсула забирала свій Уеблі. «Я в порядку, Нік», - сказала вона, але я бачив, що вона була вражена.
  
  
  Її, схопився за двері, відчинив її і увійшов в спальний вагон. Коли її завернув за ріг коридору з «люгером» в руці, її побачив Ріхтера приблизно на півдорозі вниз, біжить до іншого кінця. Її опустив на нього «люгер», але потім передумав. Більшість пасажирів уже лежали у своїх купе, і постріл напевно ih розбудить.
  
  
  Її опустив «люгер» і дивився, як Ріхтера зникає в іншому кінці вагона. Урсула була поруч зі мною.
  
  
  «Вибачитися», - сказав її ей.
  
  
  «Не хвилюйся, Нік. Він все ще в поїзді. Наступного разу йому не пощастить. Ми подбаємо про це. Може, ми його пошукаємо?»
  
  
  "Йдемо."
  
  
  Ми пішли в купе Ріхтера, але його там не було. Потім ми обшукали іншу частину поїзда. Його ніде не було видно. Очевидно, він знайшов місце, щоб сховатися. Схоже, нам доведеться розраховувати на те, що Урсула зможе схопити його вранці в Белграді. Його стверджував на те, щоб Урсула відправилася в своє купе ненадовго відпочити. Вона гостро потребувала цього. Її, попрямував назад до Voiture 5, сподіваючись зустрітися з жінкою Шмідт.
  
  
  Коли його прибув в Voiture 5, мене чекав великий сюрприз.
  
  
  Я якраз вийшов у коридор до купе Єви, коли її двері відчинилися і з'явився Ганс Ріхтер.
  
  
  Її завернув за ріг і шталь дивитися. Він натягував куртку, на руці була пов'язка. Він крадькома озирнувся, а потім попрямував від мене до іншого вагону.
  
  
  По всій видимості, колишній нациста сховався в купе, жінки Шмідта, поки ми його не хотіли. Він також отримав пов'язку, а це означало, що Єва, мабуть, допомогла ему.
  
  
  "Наші люди!" - закричав я, виходячи через укриття.
  
  
  Він побіг. Її кинувся за ним, коли він відчинив двері і вийшов через вагон.
  
  
  Її дістався обидва кінці коридору, смикнув двері і пішов за ним.
  
  
  Тоді її знову зустрів веселого людини.
  
  
  Він був на платформі між вагонами. Мабуть, він чекав Ріхтера. Він чув мій крик, бачив біжить Ріхтера і був готовий мене зустріти, коли її увірвалася в двері.
  
  
  Володіючи кастетом, подібним до того, який раніше використовував Ріхтера, містер Веселий вдарив мене. Її мигцем побачив його обличчя у світлі машини позаду нас як раз перед нанесенням удару.
  
  
  Мої коліна обвисли. Людина, що використовує кастет, знав, як вдарити і куди саме повинен потрапити удар, щоб поставити жертву на місці. Її прокинувся, згорнувшись на платформі, кондуктор тряс мене і запитував, що сталося.
  
  
  «Мене вдарив чоловік».
  
  
  «Можливо, потенційний злодій. Коли її входив у двері, її бачив, як над тобою схилився чоловік. Він утік в наступну машину. Якщо ти можеш описати его...»
  
  
  «Я навіть не бачив, его осіб», - збрехав я.
  
  
  Ріхтера і його приятель знову втекли, але її, думали, що мені пощастило. Якби кондуктор не з'явився, містер Веселий, напевно, залишив мене в гіршому стані, ніж без свідомості.
  
  
  Її запевнив кондуктора, що можу йти пішки. Коли мені вдалося від нього відірватися, її, повернувся в купе Єви Шмідт.
  
  
  "Це хто?" вона покликала в ревматизму на мій стук.
  
  
  Їй змінив голос і заговорив по-французьки. «Портером, мадам».
  
  
  Настала пауза. Потім клацнув замок. Двері прочинилися. Її встромив ногу в отвір і встромив люгер в здивоване обличчя Єви.
  
  
  "Як він щодо угоди, яка займається у нас була?" - сказав їй грубим голосом.
  
  
  «Я зв'язалася з Хорстом. Але у мене не було часу, щоб знову зв'язатися з тобою».
  
  
  Зачинивши двері, їй сказав: «Ти брешеш - ти натравила на мене руського».
  
  
  Жінка уникала мого погляду. «Якщо він витягли вам неприємності, це була ідея его. Їй тільки сказав йому, що ви спецоперації в торгах на пристрій».
  
  
  «Красиво. Коли ти сказав ему це, ти з біса добре знала, що він зробить».
  
  
  «Ви не можете очікувати, що я буду турбуватися про вашу безпеку. Не потім того, як ви мене перебили».
  
  
  Її стримався. "Яка ваша зв'язок з Гансом Ріхтером?"
  
  
  Її погляд повернувся до мене. «У нас з Гансом Ріхтером немає ніякого зв'язку».
  
  
  «Я бачив, як він виходив на вашу купе. У нього було вогнепальне поранення, і він прийшов до вас за допомогою. Ви перев'язали йому руку».
  
  
  Її погляд не здригнувся. «Я визнаю, що це правда. Але у нас все ще немає зв'язку, крім того, що я знаю, що західнонімецькі агенти шукають його. Я не вважаю це моєю справою. Нехай вони захоплюють своїх власних колишніх нацистів».
  
  
  "Чому він повинен був прийти до вас?"
  
  
  «Кілька років тому ми добре знали один одного. Її его стало відомо, коли знову побачив його. Її зробила помилку, назвавши ему номер свого купе, навіть не підозрюючи, що він потрапить в біду в поїзді». Вона злегка посміхнулася. «Так от, не кажіть мені, що ви не розумієте, що я маю на увазі, коли кажу, що коли-то його добре знала».
  
  
  «Дозвольте мені розповісти вам про думки, яка займається тільки що прийшла мені в голову, Єва. Може бути, Ганса Ріхтера - бос Topcon. Може бути, це людина, якого ви кличете Хорстом Блюхером».
  
  
  «Хорст не бігає, коли його підстрілювати. Він занадто розумний для цього».
  
  
  "Тоді де він і чому не показується?" Її запитав. "Що він відповів на моє прохання про зустріч?"
  
  
  Вона витягла з-пачки американську сигарету і прикурила. «Хорст каже, що вважатиме вас законним претендентом на цей пристрій. Але він буде мати справу з вами тільки в цьому поїзді, і операція повинна бути замкнена до того, як ми приїдемо в Софію. Ви зробите свою пропозицію через мене».
  
  
  «Кравець візьми, її зроблю це», - сказав я. «Я готовий зробити свою пропозицію по монітору. Але я її роблю его тільки босові Topcon».
  
  
  Вона важко зітхнула. «Ему це не сподобається, але я її доставлю повідомлення. Її призначу зустріч і принесу повідомлення у вашому купе».
  
  
  "Коли її можу чекати звісток від вас?"
  
  
  «Тоді нашої зупинки у Белграді вранці. Я не можу зв'язатися з Хорстом сьогодні ввечері».
  
  
  «Добре, - сказав я. «Але на цей раз зустріч закінчиться краще. Її стаю дуже нетерплячим».
  
  
  В темряві свого купе, її розтягнувся на ліжку і прислухався до звуку коліс, коли поїзд мчав у бік Белграда, і це був важливий момент для мене і для Урсули.
  
  
  Урсула сподівалася зловити свою рибу в Белграді, а її сподівався зустріти свою. Незважаючи на історію, яку розповіла мені Єва Шмідт, її все ще задавався питанням, чи було це людина, якого його переслідував, і невловима видобуток Урсули одне і те ж ...
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  З-за порушення нічного і сильної втоми її проспав довше, ніж очікував. Мене це єдина передача стукіт у двері купе. Це була Урсула. Надворі був ясний день, і ми наближалися до Белграду.
  
  
  «Її готелю попрощатися на випадок, якщо ми більше не побачимося», - м'яко сказала вона мені.
  
  
  Вона навряд чи була схожа на агента. Її скуйовджені світле волосся надавали ей вид молодий школярки, що було дуже до речі.
  
  
  «Як мило з твого боку», - сказав я.
  
  
  Коли її, підвівся з ліжка, вона підійшла до мене і притулилася губами до моїх. Її, відчував її м'яке тіло до своїх грудей. Через довгий час поцілунок закінчився, і вона стала дихати неглибоко.
  
  
  «Її омелою на увазі, що дійсно готелю попрощатися», - сказала вона.
  
  
  Її посміхнувся ей. Думаю, її впізнав ee поєднувати бізнес з невеликим задоволенням. «Скоро ми будемо в Белграді».
  
  
  «Прощання не займе багато часу».
  
  
  Її знову усміхнувся, нахилився і доторкнувся своїми губами до її губ. «Ви дуже переконливі», - сказав я.
  
  
  "Я сподівалася бути". Вона посміхнулася.
  
  
  Вона домоглася плащ і стягнув черевики, поки її дивився. Потім вона натягала светр через голову. Цього разу на ній не було бюстгальтера. На ранковому сонці вона виглядала чудово. Коли вона почала знімати спідницю, її почав розстібати сорочку.
  
  
  Через кілька хвилина ми разом лежали на ліжку. Ee тепла нагота тиснула на мене, і я відчував все це тіло
  
  
  
  чекає мого дотику.
  
  
  Її повільно вів рукою по оксамиту ee стегна. Ми не потрудилися запнути штори на вікні, і сонячний святий ee шкірі пов'язано гей персиковий відтінок, коли вона рухала стегнами до мене. Її провів рукою між її нога.
  
  
  Ee грудей тягнулися до мене, відповідаючи на моє дотик. Вона знайшла мене і пестила мене повільно і обережно, в ніжному ритмі. Ee губи жадібно хотіли мене, шукаючи, покусуючи і тону.
  
  
  Потім її відчув легке тремтіння всередині нах і зрозумів, що не можу чекати. Її обережно підійшов до неї, і ми об'єдналися. Прекрасний стогін вирвався з всієї глибини її горла.
  
  
  Я не відповів ей. Їй був одержимий настійною необхідністю знайти в ній задоволення. Ми рухалися разом, все більш і більш наполегливо, і прекрасні звуки навколо її горла, здавалося, лунали навколо мене. Тепер ee стегна до висновку мене в полоні чуттєвого бажання. Ритм зростав і ставав більш жорстким. Всередині мене кипів казан, готовий переповнитися. Коли ee звуки злилися воєдино з далеким свистом поїзда, котел закипів, і вона отримала це гаряче пролиття в найпотаємніші і найпотаємніші місця.
  
  
  «Хороший спосіб почати день», - сказав я, лежу поруч з нею. «І ми не прощаємося. Не зараз. Її зустрінуся з вами в поліції».
  
  
  «Забудь, Нік», - посміхнулася вона. «У вас є власне завдання, про яке потрібно подумати».
  
  
  «Моє завдання може бути пов'язано з вашим», - відповів я. «Я не можу зараз пояснити. Але нам краще одягнутися. Ми майже в Белграді».
  
  
  Ми швидко одяглися, коли поїзд проїжджав околицю Белграда. Пізніше, коли ми йшли по вагонах , мені прийшла в голову неприємна думка. Якби Хорст Блюхера на самому делле був Гансом Ріхтером, і якщо б Урсула вдалося заарештувати його до того, як їй стало відомо, де в залі вкрадений монітор, або якщо монітор був узятий під варту разом з Ріхтером, мої шанси повернути його були невеликі. Югослави, звичайно, не здадуть пристрій мені або уряду США.
  
  
  У певному сенсі, ми з Урсулою на той момент були суперниками, тому що наші місії і найближчі цілі суперечили один одному. Їй був впевнений, що, хоча її врятував Урсулі життя, вона не подумала б про відстрочку арешту Ріхтера в Белграді тільки тому, що її готель забрати у нього частину електронного устаткування, перш ніж він буде взятий під варту. Вона вважала б своє завдання першорядним через огидністю его попередніх злочинів.
  
  
  Проте подвійна ідентичність так і не була доведена. Її не бачив, установ відвернути Урсулу від її цілей, не розголосивши мою місію, і я не хотів цього робити. Тому його вирішив залишитися з Урсулою під час спроби арешту, спостерігаючи за Євою Шмідт, та щорічно, що буде на мою користь.
  
  
  Ми проходили через денні тренери повільно, але нам Шмідта, нам Ріхтера не було видно. До того часу, як поїзд рушив по довгій сірій платформі Белградського вокзалу, ми вже стояли на платформі біля паровоза. Поїзд чекало багато людей, і ми обидва зрозуміли, що наші люди дуже легко міг загубитися в такому натовпі.
  
  
  Поїзд нарешті зупинився. Її, повернувся до Урсулі і посміхнувся ей. «Що ж, давайте подивимося, чи зможемо ми знайти зустрінуть ваших в цивільному», - сказав я.
  
  
  Ми вийшли по всьому потягу на платформу раніше інших пасажирів і попрямували до активного будівлі вокзалу. Урсула хотіла поліцейських його, а дивився на платформи поїздів.
  
  
  «Я бачу ih», - сказала вона. «Стежити за Ріхтером, поки її буду вести офіцерів. Якщо потрібно, ми провести обшук поїзда спереду і ззаду».
  
  
  Урсула кинулася геть, і тут її помітив Єву Шмідт. Вона була одна і в поспіху, пробиваючись крізь потік натовпу, попрямувала до задньої частини поїзда. Її і рушив слідом за Євою, в поспіху зіткнувшись з мандрівниками.
  
  
  Її, бачив, як Ганс Ріхтер і його товариш, кремезний чоловік з веселим обличчям, вийшли з останньої машини. Ріхтера несс багажу і знайоме радіо.
  
  
  Вони зустріли візок з багажем і зникли за нею. Її, підійшов до неї з багажем, які мене від ih поглядів, і підійшов досить близько, щоб почути ih голосу.
  
  
  «Ви вчинили мудро, затримавши Картера. Це скоро закінчиться». Це був Ріхтер. «Я зустрінуся з російською тут укласти угоду».
  
  
  "У вас є пристрій?" Це сказала Єва
  
  
  Ріхтер засміявся. «Відкрито тут, в моєму радіо, де це було весь час».
  
  
  Її витягнув Вильгельмину з-під камзоли. Не дивно, що наші люди ніколи не розлучався з радіо, яке не грало. Супутниковий монітор знаходився всередині футляра радіо. Навіть якщо б його розібрали, пристрій виглядав би як частина fold paper для будь-якого, крім експерта.
  
  
  Обійшовши візок для багажу, її сказав:
  
  
  
  «Спасибі за організацію зустрічі, Єва».
  
  
  Ріхтера вилаявся.
  
  
  «Я візьму радіо, Хорст. Думаю, ти волієш це ім'я, dis wouldnt ти его зараз використовуєш. Коли радіо буде у мене в руках, ми підійдемо і поговоримо з поліцейськими, які готелів теж тебе знаю ".
  
  
  Його друзі залишалися з ним до самого обидва кінці. Єва змахнула сумочкою і вдарила мене по пістолету, і містер Веселий накинувся на мене.
  
  
  Її застрелив кремезного чоловіка, коли ми падали. Її дуже втомився з ним боротися.
  
  
  Він задихався, коли його скинув його оленка і знову піднявся на ноги. Він не виглядав здивованим, що я натиснув на курок Люгера. «Він чекав цього, коли стрибнув за мною, - подумав я. Він просто намагався дати Ріхтером час зробити перерву.
  
  
  Екс-нациста скористався можливістю. Він кинувся день до станції, на ходу відштовхуючи людей.
  
  
  Єва Шмідт теж втекла. Коли вона побачила, що я всадив кулю в людини, який напав на мене, вона повернулася і загубилася в натовпі. Її помітив, що вона йшла в напрямку поїзда, але мені було все одно, що з нею сталося.
  
  
  Її мчав за Гансом Ріхтером.
  
  
  Коли він дістався до входу в велику станцію, він повернувся. Тепер він тримав у одній руці маузер-парабелум, а в іншій - радіо. Він націлив маузер мені в голову і вистрілив. Постріл прогримів по платформі, ледь не потрапивши в мій лівий високий. Пара жінок закричала. Позаду мене високий літній чоловік впав на землю - goggle влучила йому в плече. Були ще крики. Коли Ріхтера повернувся і побіг на станцію, її витягнув свій «люгер», прицілився і вистрілив. Саме тоді він змінив курс, і він нудьгував по йому.
  
  
  Не було часу дивитися, де були Урсула і поліцейські. Її побіг на станцію слідом за Ріхтером. Всередині знаходилися сотні людей, і Ріхтера спритно рухався середовищ них до далеких дверних отворів, що ведуть на вулицю. Її засунув Вильгельмину в хвилину і збільшив швидкість. Люди стояли і дивилися, і деякі намагалися піти з нашого шляху. Ріхтера збив жінку з нога, і пішов далі. Її все ж набирав обертів, і, перш ніж він встиг дістатися до дверей, зупинив його з допомогою ударів.
  
  
  Ріхтера сильно вдарився об підлогу, але не втратив нас маузера, наше радіо. Він повернувся, щоб вполювати мені голову, але я її спіймав його руку зі зброєю і відштовхнув. Маузер заревів у великій кімнаті, і goggle врізалася у високий стелю. Було більше криків і зойків, і було панічну втечу, щоб сховатися від пострілів.
  
  
  Ми двічі перекинулися, намагаючись утримати контроль. Наші руки iso усіх сил намагалися утримати пістолет. Він вистрілив знову, і вікно в парадній день розбилося. Його люди не грубою вдарив кулаком по квадратному особі Ріхтера, і його влада ослабла. Маузер випав з його рук, коли її швидко повернув руку.
  
  
  Ріхтера вилаявся розсміявся вдарив мене стиснутим кулаком у голів і підключився. Її відчув хрускіт біля вуха і впав на підлогу. В цю мить Ріхтер підвівся і потягнувся за маузером.
  
  
  Він досталь, пістолет, перш ніж її встиг підібратися до нього, і коли він повернувся до мене, на його обличчя з'явилася легка усмішка. Її кинув Хьюго в долоню, коли він зробив маузер мені в голову. Але наші гармати, наші стилет не потрапили.
  
  
  "Halten sie! Genug!" Це була Урсула.
  
  
  Ріхтер відвернувся від мене і побачив дуже похмуру Урсулу, яка направила Уеблі ему в спину. По обидві сторони від нах стояли двоє югославських таємних поліцейських в штатському. У кожного в руках був короткий револьвер, націлений на Ріхтера.
  
  
  «Будь ласка, опусти рушницю», - наказав той, що праворуч від Урсули.
  
  
  Ріхтера крякнув, впустив маузер і озирнувся на мене. «Кравець тебе забирай», - тихо сказав він по-англійському.
  
  
  Її, підійшов до нього і висмикнув рацію по его руки. Югослави кивнули мені і схопили його за руки.
  
  
  «Ми відвеземо його в митний пост для короткого допиту, перш ніж перевеземо його штабу», - сказав югослав, що говорив раніше, Урсулі.
  
  
  Її готель витягнути звідти то радіо. «Я повинен піти в поїзд за сумкою», - сказав я. "Я скоро повернуся."
  
  
  До мене звернувся з листом той же югослав. «Ні, будь ласка. Поїзд буде затриманий. Спочатку підемо з нами».
  
  
  Він не виглядав схильним до суперечок. «Добре», - сказав я, неохоче слідуючи за ними в кімнату.
  
  
  Це була досить маленька кімната, в якій був лише стілець і три прямих стільця. Було тільки одне вікно, що виходило на вулицю. Це виглядало сирим.
  
  
  Коли ми увійшли в кімнату, Урсула заговорила з югославом, який стверджував, щоб її супроводжував ih.
  
  
  "О, его сумка!" вигукнула вона. «Це на платформі. Її отримаю це».
  
  
  «Дуже добре», - погодився поліцейський.
  
  
  Урсула тільки що зникла, і закрила за собою двері, коли Ріхтера знову почав діяти.
  
  
  Поліцейські все ще тримали його за руки. Той, хто ще не говорив, забрав у мене радіо, до мого особливих жаль, і поставити його на стілець перед нами. Тепер він поліз у піджак за парою наручників, але Ріхтера раптово і досить жорстоко вирвався навколо рук іншого югослава і вдарив його ліктем в обличчя. Поліцейський відсахнувся і важко впав на підлогу, в той час як Ріхтер штовхнув іншого в мене. Чоловік натрапив на мене, і мені довелося його зловити, щоб він не впав на підлогу.
  
  
  Ріхтера вдарив першого офіцера і потягнувся за пістолетом. Її потягнувся до Вільгельміна, поки чоловік, який мене вдарив, намагався відновити рівновагу. Потім з'явився Ріхтера з кирпатим револьвером, розвернувся і вистрілив у мене. Її, пірнув у бік стільця, і він промахнувся.
  
  
  Поліцейський, який впав на мене, тепер тягнувся за пістолетом. Ріхтера вистрілив у нього і потрапив йому було відкрито в груди. Людини піднявся з нога, і відштовхнувся тому від раптового удару. В його очах відбивалося здивування раптової смерті, коли він врізався в стіну, а потім зісковзнув на підлогу.
  
  
  Ріхтер швидко обійшов крісло, по дорозі схопивши радіо, і побіг до вікна. Її швидко вистрілив зі свого укриття і зачепив його плече. Він розвернувся і відкрив вогонь у відповідь. Потім він побачив, що інший поліцейський почав цілитися в нього. Він вистрілив ще раз, потрапивши в цьому житті, і поліцейський важко впав на стілець. Потім Ріхтера повернувся і пірнув у вікно, розбивши скло градом осколків. Її вистрілив у нього ще раз, коли він зник, але не влучив у нього.
  
  
  У цей момент у двері ввійшла Урсула.
  
  
  «Він відірвався від нас», - сказав я. "Йдемо." Її, вискочив за двері mimmo зівак і попрямував через станцію до вхідних дверей. Урсула була щиро за мною.
  
  
  Дійшовши до обидва кінці будівлі, її побачив, що Ріхтера більше немає. Її побачив чорну машину, швидко удалявшуюся від цього місця, кварталом далі по вулиці, але не було рішенням дізнатися, чи це Ріхтера.
  
  
  «Наступного разу, коли її побачу містера Ріхтера, - похмуро сказала Урсула, - я збираюся пустити йому кулю в голову і задавати питання пізніше».
  
  
  В той момент єдине, про що їй міг думати, це радіо, яке Ріхтера схопив, коли втік. На мить у мене був монітор, але тепер він знову був для мене втрачений. Може назавжди.
  
  
  Потім її згадав Єву.
  
  
  
  
  Дев'ята глава.
  
  
  
  «Ми шукаємо одного і того ж людини», - сказав його Урсулі.
  
  
  Вона запитально подивилася на мене, коли поспішав її спиною до входу на станцію. "Що ти маєш на увазі, Нік?"
  
  
  «Зараз не так багато часу для пояснень. Ріхтера замішаний у великій крадіжці, і він вкрав щось дуже цінне для мого уряду, щоб продати це комуністам. Голос чому він був у Східному експресі».
  
  
  Її міг чути звуки сирен поліції, коли ми мчали через станцію. Навколо кімнати, де поліція намагалася затримати Ріхтера, зібрався натовп. Зовні Східний експрес готувався до виїзду.
  
  
  «Я збираюся залишити вас тут, Урсула. Не кажіть поліції нічого про моє причетності, якщо зможете цього уникнути. Увійдіть в Majestic за адресою Obilicev Venac 28, і я зустріну вас там пізніше. Тим часом перевірте calve і спробуйте знайти Ріхтера. Якщо ви все ж знайдете його, не намагайтеся схопити його, почекайте мене ».
  
  
  "Коли її побачу тебе знову?" запитала вона. "Куди ти збираєшся, Нік?"
  
  
  «В поїзді є хтось, хто може сказати нам, де знайти Ріхтера», - сказав я. «Отже, її повертаюся на борт. Сподіваюся повернутися до вас сьогодні пізніше або завтра».
  
  
  Вона посміхнулася. «Я рада, що наша робота на якийсь час дозволить нам залишатися разом», - сказала вона. «Удачі, поки тебе не побачу».
  
  
  «Те ж саме і з тобою», - сказав я.
  
  
  Її дістався до платформи, коли поїзд рушив, і скочив на борт. Прекрасна блондинка Урсула помахала рукою, я стою в дверному отворі, а потім повернулася, щоб привітати югославських поліцейських у формі.
  
  
  У лічені секунди поїзд покинув станцію і втік назад в югославську село. Перебуваючи в Белграді, поїзд зайшов у вагон-ресторан, який тепер був останнім вагоном у поїзді, позаду сплячих. Це зробило ще одне місце, де мені довелося б шукати Єву Шмідт, і саме там я її знайшов. Вона тільки що замовила сніданок, коли його підійшов до її столика.
  
  
  «Я повинен пустити в тебе кулю виплат прямо тут», - сказав я. «Але я дам тобі останній шанс. Встань і йди до свого купе. Її буду щиро за тобою. І на цей раз ніяких трюків. Ти спробуй щось на зразок минулого разу, і я вб'ю тебе без подальше обговорення ".
  
  
  Вона коливалася мить. Потім вона встала і пішла по проходу вагона-ресторану. Її кинув
  
  
  кілька купюр ee столик для офіціанта і послідувала за нею. Незабаром ми стояли перед дверима ee купе в Voiture 5.
  
  
  «Всередину», - наказав я.
  
  
  Вона отперла двері. Ми увійшли, і він замкнув двері за нами. "Тепер, що б ви готелі знати?" - уїдливо запитала вона.
  
  
  «Як знайти твого коханця».
  
  
  Вона жорстко посміхнулася і проводила рукою по темному волоссю. «Зараз це може бути дуже складно. Ганс дуже скоро завершить свою продаж, і тоді він стане дуже багатою людиною. Він знову змінить свою особистість і продовжить вислизати від дурнів, які його переслідують». Вона сміялася. «І ми можемо подякувати ваш уряд за все це».
  
  
  Він не любив, коли назавжди мною сміялися, і мене називали дурнем. «У тебе є спосіб випробувати удачу», - сказав її ей. "Де Ріхтера зупинився в Белграді?"
  
  
  Єва посміхнулася. Вона почала роздягатися, поки я з нею розмовляв. Я не знала, чого вона чекала, але незабаром вона залишилася без штанів і бюстгальтера. У нах була стигла повна цифра.
  
  
  «Якщо дати вам цю інформацію, її прийму виклик, пов'язаний з вашою роботою», - сказала вона мені.
  
  
  Вона пильно подивилась на мене, знімаючи ліфчик і оголюючи груди.
  
  
  «Ви також можете бути люб'язним і сказати мені, де в залі штабу-квартири Topcon», - сказав їй гей, спостерігаючи за тим, як вона стягує чорні мереживні трусики з білих стегон. Вона намагалася відвернути мене сексом, як і багатьох інших жінок.
  
  
  «Може, ми зможемо піти на якийсь компроміс», - промуркотала вона мені, стояти повністю голою. Вона підійшла до мене і доторкнулась до мене своїми грудьми.
  
  
  "Який компроміс?" Її запитав.
  
  
  Вона злегка притиснулася до мене. «Ви погодитеся на менше, ніж вся інформація, яку хочете, і замість цього її зроблю вам невеликий подарунок». Вона повільно провела язиком по губах.
  
  
  «Я все одно можу забрати подарунок», - нагадала їй гей, відчуваючи, як її стегна рухаються до мене.
  
  
  «Так. Але це було б не те ж саме, чи не так? Зовсім не те ж саме».
  
  
  Їй дозволив куточку rta поворухнутися. Вона була гарна. Вони з Ріхтером склали відмінну команду. Ймовірно, він використовував її в інших місіях Topcon. «І якщо б їй був готовий піти на компроміс, яку інформацію ви б мені?»
  
  
  Вона рухала стегнами більш наполегливо, і це чертовски відволікало. «Я не можу сказати вам, де в залі штабу-квартири Topcon, тому що я не знаю. Ріхтера не водить мене туди. Але я скажу вам, що він реєструється в готелі Excelsior у Белграді на Княже Милоса 5. Її, скажу вам, тому що він не буде будьте там довго, і ви, ймовірно, все одно не вдасться знайти его ".
  
  
  Ee стегна наблизилися до мене. Її обійняв ih і відчув, як м'яка плоть ворушиться від мого дотику. Її схопив її за підборіддя іншою рукою, притягнув до себе, люто поцілував її в губи. Вона сиділа, затамувавши подих, з виряченими очима. Потім в її очах з'явився вираз замішання і розчарування. Мить тому вона контролювала ситуацію, вона керувала дією, але раптово вона втратила цей контроль.
  
  
  Її не відпускав ee підборіддя. Її схопив його міцніше. «Ти брешеш, люба», - наполягав я.
  
  
  Сум'яття змінилося побоюванням. "Чиста ..."
  
  
  «Ах, так. Її бачу це в твоїх очах». Його відпустив її підборіддя, але все ж притиснув до себе іншою рукою. Потім її поліз у піджак і витягнув Вильгельмину. Її притиснув, мало до її лівої грудей і занурив її в м'яку плоть.
  
  
  «Це не так, як раніше», - сказав її ей. «На цей раз у мене закінчилося терпіння. А тепер слухайте уважно. Її збираюся з'ясувати, де ховається Ріхтера в Белграді, неважливо, скажете ви мені чи ні. Ви дійсно хочете померти, щоб трохи ускладнити завдання? для мене?"
  
  
  Страх, який вона показувала раніше, тепер повернувся в її очі. Її міг сказати, що вона думала про те, що я сказав. Вона глянула на пістолет, притиснутий до її грудей, а потім подивилася мені в очі.
  
  
  «Готель Сава», - тихо сказала вона.
  
  
  Її, дивився на її обличчя, і їй був переконаний. Готель «Сава» був тим місцем, яке обрав би Ріхтера - маленьким і відокремленим.
  
  
  «А штабу-квартири Topcon в залі в Лозанні, чи не так?»
  
  
  Вона швидко подивилася на мене, а потім в сторону. Її сильніше притиснув мало пістолет до її грудей. Вона ахнула.
  
  
  «Так, - швидко відповіла вона. «Але я, чесно кажу, не знаю адреси».
  
  
  Її взяв пістолет і поклав його в кобуру. «Я вірю тобі, - сказав я. «А тепер її повинен покинути вас, і вийти на наступній станції».
  
  
  Вона не відійшла від мене. "Ви не хочете прийняти іншу частину запропонованого мною угоди?"
  
  
  Її провів руками по стегнах і поцілував її в губи. Вона здавалася мені голодною. Але у мене на думці було інше. Її, повернувся і зняв її шарф зі стіни купе.
  
  
  «Я знаю, мені це сподобається, - зізнався я. «Але її повинен ставити бізнес вище задоволення, принаймні, іноді».
  
  
  Її підніс шарф до її обличчя, і вона запитливо подивилася на нього. Потім натягнув її его гей, рот і зав'язав ззаду. Вона раптом почала звиватися, бити і видавати приглушені звуки крізь шарф. Її схопив її оголене тіло, підняв, відніс на ліжко і кинув на нах. Мені здалося, що в її очах на мить з'явилося вичікувальне вираз, але її прив'язав її до ліжка її власними ременями і одягом. Через мить вона розпласталася на ліжку і пильно подивилася на мене.
  
  
  «Поки ви не перетнете кордон з Болгарією, вам не знадобиться кондуктор або носильник, щоб вибивати вам двері», - сказав її ей. «І це тільки пізно. До того часу її доберуся до готелю« Сава »».
  
  
  В її очах спалахнула ненависть, і вона пробурмотіла щось по-німецьки крізь шарф.
  
  
  «Не переживай з-за того, що тебе зв'язали», - посміхнувся її ей. «Просто спробуй подумати про мою альтернативу».
  
  
  Її залишив її прив'язаною голою на ліжку і замкнув за собою двері купе. Потім я пішов до Voiture 7 і своєму купе, щоб забрати свій невеликий багаж. Їй був готовий вийти на наступній зупинці, яка займається послідувала незабаром потім свистка.
  
  
  Тепер її повинен був повернутися в Белград в надії, що Ріхтер поїхав у готель «Сава», незважаючи на те, що его розшукувала югославська поліція. Мені потрібно було з'ясувати, чи залишилося у нього радіо.
  
  
  
  
  Десята глава.
  
  
  
  Було близько полудня, коли повернувся її на центральний вокзал у Белграді на поїзді другого класу. Її взяв таксі по вулиці Сараевоска до бульвару Кнеза Михайла, минув значний Національний музей, зробив пару поворотів, щоб переконатися, що за нами стежать, а потім попрямував відкрито до готелю Majestic на вулиці Обиличев Venac. Урсула дуже зраділа, побачивши мене.
  
  
  "Ах, Нік!" - сказала вона, обіймаючи мене своїми м'якими руками за шию, коли її, увійшов в її кімнату. «Її підошви по підлозі. Де ти, кравець візьми, був».
  
  
  «Мені довелося зайнятися деякими незавершеними справами. Ви ж не думали, що я залишу вас одного в цій злий комуністичної столиці, чи не так?» Її, усміхнувся.
  
  
  Вона зачинила за мною двері. Її помітив, що вона оселилася в дуже елегантному номері за скромною ціною і що за nah відкривається прекрасний вид на вулицю. Але тепер її думки були тільки про Гансе Ріхтера.
  
  
  "Ви щось дізналися?" запитала вона.
  
  
  Її закурив сигарету і запропонував гей одну, але вона відмовилася. Тепер її дивився на нах серйозно. Вона була досить напружена. «Думаю, її знаю, де ховається Ріхтера», - сказав її ей. «Якщо тільки він не запанікував і не втік навколо міста».
  
  
  "Це десь поблизу?"
  
  
  Її зробив довгу затяжку сигарети і затримав її на мить. «Так, це недалеко звідси».
  
  
  "Де? Всі?"
  
  
  Її вивчав особа Урсули на мить, перш ніж заговорити. Це здавалося підходящим часом, щоб розповісти ось про моніторі. Її повинен був сказати ось про це, або повністю виключити її навколо роману, і останній варіант не здавався справедливим.
  
  
  «Готель» так", - повільно сказав я.
  
  
  "Який?" Вона перейшла до телефону на тумбочці. «Я подзвоню в поліцію, і вони зустрінуть нас там».
  
  
  Її, похитав головою. «Ні, Урсула».
  
  
  Вона подивилася на мене з легким подивом в своїх прекрасних блакитних очах. Потім вона домоглася трубку назад. "Чому б і ні?"
  
  
  «Урсула, - почав я, - я збираюся з вами поговорити. Ріхтера вкрав електронний пристрій у британського уряду, пристрої США, що важливо для безпеки Заходу. У нього це пристрій з собою. Принаймні, він був у нього, коли він виходив, навколо Центрального вокзалу через вікно ".
  
  
  Вона на мить згадала. "Радіо?" запитала вона.
  
  
  «Так, радіо. Він майже впевнений, що всередині нього заховано пристрій».
  
  
  «Голос чому він носив радіо з собою в поїзді».
  
  
  Її посміхнувся. «Це те, у що я вірю в даний момент. Тепер югославська поліція була б рада екстрадувати його в Західну Німеччину, щоб постати перед судом за військові злочини. Комуністи завжди раді, якщо зловлять людини за Третього рейху. Але я думаю, що ви можете розуміють, що вони можуть інакше поглянути на штопора o повернення мені електронного пристрою ".
  
  
  «Я розумію, Нік», - сказала вона.
  
  
  «Я намагався відокремити Ріхтера з его-радіо станцій, але мені це не вдалося», - продовжив її. «Якщо б їй був там, моє завдання було б виконано. Тепер мені потрібно повернути це радіо».
  
  
  «Але, Нік, я не можу заарештувати Ріхтера без поліції», - сказала вона мені. «Передача його під варту нашого уряду вимагає великої бюрократії. Повинна бути задіяна поліція».
  
  
  «Я розумію», - сказав я. "Але пам'ятайте, що Західна Німеччина одна з
  
  
  сервіси країн, які постраждають, якщо це пристрій потрапить до рук КДБ. Насправді, її, вважаю, що Ріхтер розраховує укласти угоду про продаж пристроїв з російською відкрито тут, у Белграді. Можливо, вони це вже зробили. У будь-якому випадку, Урсула, її і прошу вас дати мені час на Ріхтера і его, радіо, перш ніж ми звернемося до югославам за допомогою в його арешт ».
  
  
  Вона подумала на мить. «Я хочу допомогти вам зловити Ріхтера».
  
  
  «Так, ви можете піти зі мною», - погодився я.
  
  
  Вона посміхнулася. «Добре, Нік. Її почекаю, перш ніж подзвоню в поліцію, але у них, звичайно, можуть бути власні ідеї. Мені здається, її бачила людини, що спостерігає за цим готелем. Її повинен припустити, що вони не можуть повністю мені довіряти».
  
  
  «У цьому є сенс», - сказав я. «Врешті-решт, ти не хороший комуніст».
  
  
  Вона посміхнулася мені широкої німецької посмішкою, і її блакитні очі спалахнули. «Я навіть не хороша дівчинка», - сказала вона.
  
  
  «Я б не погодився з цим».
  
  
  На ній був халат, зав'язаний на талії, тому що вона тільки що вийшла з душу. Вона розв'язала халат і дозволила йому було розкритися під ним вона була голою. «Думаю, мені краще одягнутися», - сказала вона.
  
  
  Її жадібно дивився на її вигини. "Я вважаю."
  
  
  Халат впав на підлогу. Їй дозволив своєму погляду блукати по випирає груди, тонкої талії і помахом молочних стегон і стегон. Її згадав Єву в поїзді, і він знав, що Єва запустила в мені щось, що тепер пестило і плекало тип Урсули.
  
  
  «З іншого боку, - сказала вона, наближаючись до нас, щоб скоротити відстань між нами, - якщо наші люди зараз в цьому готелі, він, ймовірно, пробуде там ще трохи».
  
  
  «Мабуть, - сказав я.
  
  
  Вона почала покусувати моє вухо. І їй дозволив гей почати роздягати мене.
  
  
  Урсула розпалювала в мені вогонь, який обіцяв дуже скоро вийти з-під контролю. Її допоміг гей, зняти решту одягу, а потім відвів її до великим двоспальним ліжка через кімнату. Ми лягли разом, і наступне, що я пам'ятаю, це те, що вона підійшла до мене в чоловічій позиції.
  
  
  Її грудей звисали над моєю красивими грудьми стрімкими дугами. Вона опустилася лиже до мене, і кінчики її грудей м'яко потерлися про мою груди, поцілувавши моє обличчя і шию своїми вологими губами.
  
  
  Вона спустилася до мого живота, ніжно цілувала мене, і вогонь горів у моєму паху. Потім вона рушила вниз, задобрити повними теплими губами, поки її не міг більше терпіти.
  
  
  "Тепер, нероба?" запитала вона.
  
  
  «Зараз», - хрипко відповів я.
  
  
  Її штовхнув її на ліжко і осідлав, затамувавши подих, нетерпляче. Молочні стегна піднялися і оточили мене, і я пам'ятаю, як відчував, як вони надійне зчепилися позаду мене, коли ми з'єдналися. Пожежа переріс у вулканічний голокост. Потім були солодкі запахи, прекрасні звуки і гаряча плоть, коли ми досягли кульмінації.
  
  
  Коли її, глянув на готель «Сава», її зрозумів, чому Ріхтер вибрав його. У Штатах його найкраще описати як пастку для бліх - старе старий будинок, яке виглядало так, як ніби його давно мали знести в старому районі міста. Вивіска зовні була настільки занепала, що її можна було пройти, навіть не підозрюючи, що це готель. Це було схоже на те місце, де керівництво буде дивитися в іншу сторону від сумнівних гостей.
  
  
  В готелі було всього двадцять номерів, і за кількістю ключів, визначених у поштові скриньки за столом, її міг бачити, що забрали тільки півдюжини. Я не здивувався, коли неохайний югославський службовець не попросив показати наші паспорти, а просто зняв ih номери. Він думали лише формальністю умовити поліцію.
  
  
  Поки клера обходив крісло, щоб забрати мою одиницю багажу, її знову глянув на поштові ящики і запам'ятав, вони, які вказували на зайнятість певних кімнат. Потім ми піднялися по сходах з клерком. Коли він відкрив двері і поставив мій багаж, дав ему чайові.
  
  
  Коли клера йшов, двері в коридорі відкрилася, і в коридор вийшов Ганс Ріхтер. Її відштовхнув Урсулу в день, а сам сховався від очей. За мить її крадькома глянув і побачив Ріхтера і двох чоловіків, що стояли в коридорі спиною до мене. Вони збиралися покинути іншого чоловіка, навколо кімнати якого тільки що вийшли. Інший чоловік - Іван Луб'янці.
  
  
  Очевидно, Ріхтер відправився сюди Луб'янку, коли виходив з усього Східного експреса на Повке. Тепер, хоча Ріхтера, схоже, знайшов інше укриття з-за аварії на станції, він прийшов сюди з цими людьми, які, очевидно, були агентами Topcon, щоб обговорити з російським продаж пристроїв спостереження.
  
  
  Ріхтера не несс радіо. Може, він не довіряв КДБ. Він зі своїми товаришами пішов коридором до сходів, поки Варвари закривав двері.
  
  
  Її, повернувся до Урсулі. «Це наші люди, і його друзі», - сказав я. «Йди за ними і подивися, куди вони підуть. Постарайся не загинути. А поки її збираюся відвідати мого російського друга в коридорі. Її зустрінуся з тобою в« Маджестике »в три. Почекай. через годину, потім цього, і якщо я не здамся, ти сам по собі ".
  
  
  Вона подивилася мені в обличчя на короткий ніжне мить. «Добре, Нік».
  
  
  Її посміхнувся. "До побачення."
  
  
  "Так".
  
  
  Урсула зникла по коридору слідом за Ріхтером і його людьми.
  
  
  Через кілька хвилина її, постукав у двері Луб'янській кімнати. Потім короткої паузи з-за день пролунав голос Луб'янки. "Так?"
  
  
  Її досить добре розбирався в діалектах і голосах, особливо потім того, як омела можливість ih чути, тому її прочистив горло і iso усіх сил намагався звучати як Ганс Ріхтер.
  
  
  «Блюхера», - сказав я.
  
  
  Замок на день клацнув, коли її витягнув «люгер». Коли двері відчинилися, і її побачив здивоване обличчя Луб'янки, її не шталь чекати запрошення увійти в кімнату. Її різко вдарив ногою у двері і увірвався в кімнату. Вона потрапила Луб'янці в груди і голову і повалила його на підлогу.
  
  
  Луб'янка взявся за пістолетом, але його его зупинив. "Замри виплат прямо тут".
  
  
  Він повернувся і побачив «люгер», націлений ему в голову. Потім глянув на відстань між ним і «Уеблі» і вирішив, що не варто ризикувати.
  
  
  «Це знову ти», - з гіркотою сказав він.
  
  
  «Боюся, що так, старий. Добре, встань. І тримайся подалі від своєї іграшки на столі».
  
  
  Варвари повільно піднявся, кров капала з його паличок і rta. Его губа вже опухла. Її, підійшов до дня, і закрив її, постійно стежити за співробітником КДБ. В його очах була велика неприязнь до мене.
  
  
  «А тепер, - сказав я, - ми з тобою приємно поговорити з вами».
  
  
  «Нам нема про що говорити», - похмуро відповів він.
  
  
  «Я думаю, що так».
  
  
  Він хмикнув і приклав руку до порізу на щоці. «Боюся, ви прийшли не до того з математики».
  
  
  «Може бути», - сказав я. «Але якщо її це зроблю, тобі буде дуже погано». Її, дивився на його обличчя, коли до мене настав вплив цього додатка.
  
  
  «Ми ще не дійшли до висновку угоду», - сказав він мені. «Отже, у мене немає того, що ви шукаєте».
  
  
  Її запитав. «Якщо вона ще у Ріхтера, де він її береже?»
  
  
  "Ріхтер?"
  
  
  «Вибачте за помилку. Для вас він Хорст Блюхера».
  
  
  Варвари на мить замислився. «Я поняття не маю, де в залі пристрої. Він дуже скритний і ухильну».
  
  
  «Може, він тобі не довіряє, Варвари», - сказав я, трохи підколов його.
  
  
  Він подивився на мене. «Я ему теж не довіряю».
  
  
  Куточок мого rta рушив. Мені завжди приносило невелике задоволення бачити двох неприємних людей, які намагаються перехитрити іншого іншого. «Що ж, одне можна сказати напевно, Луб'янка. Ви знаєте, де з ним зв'язатися. І її, хочу, щоб ви мені це сказали».
  
  
  Луб'янка перебрався на незастеленную постіль. Її уважно спостерігав за ним і тримав «Люгер» націленим на нього. «Він не сказав мені, де він зупинився», - повільно сказав він.
  
  
  «Ти брешеш, Луб'янка. І тобі потрапить 9-міліметрова goggle в голову». Її, підійшов до йому лиже. «Мені потрібна правда, і я хочу її зараз. Де мені знайти Ріхтера?»
  
  
  Очі Луб'янки раптом стали плоскими, відчайдушними. На мій подив, він узяв з ліжка велику подушку і повернувся до мене, поклавши її перед собою. Її поняття не мав, що він робить, тому не ризикував. Його вистрілив, і «Люгер» вибухнув в маленькій кімнаті.
  
  
  Goggle зарилася в товсту подушку і не досягла грудей Луб'янки. Тим часом на мене накинувся Варвари, все ще тримаючи подушку між нами. Її прицілився і знову ударив у його голову, і мій постріл ледь не потрапив у ціль, коли він впав на мене.
  
  
  Луб'янка потрапив мені в руку з пістолетом і сильно вдарив його, але рушницю його все ще тримав. Тепер подушки не було, і Варвари обома руками сильно крутив мою руку. Ми вдарились об стіну, і він загубив пістолет.
  
  
  Потім ми обидва зісковзнули на підлогу, намагаючись битися. Її вдарив його кулаком у вже закривавлене обличчя Луб'янки, і він зумів відповісти на удар, перш ніж відірватися від мене. Потім він потягнувся до Уеблі, який тепер стояв поруч з ним на столі.
  
  
  Він схопив пістолет перш, ніж її встиг дотягнутися до нього, але він не зміг вчасно дістатися до спускового гачка, щоб вистрілити. Коли її, підійшов до нього, він мучив їх, наприклад, потрапивши мені в голову важким стволом.
  
  
  Її впав на вікна, до стогнати. Потім Луб'янці піднявся на ноги і знову зробив «Уеблі» на мене, але я знайшов у собі сили схопити його руку з пістолетом і потягнути його, перш ніж він встиг вистрілити. Він промазав mimmo мене і розбив вікно.
  
  
  Скло голосно розбилося, і обрушилося на мене дощем, коли її, повернувся і дивився, як тіло Луб'янки вилітає назовні назовні - его руки були широко розставлені, коли він намагався за щось схопитися.
  
  
  Під час падіння Луб'янки настала коротка тиша, потім почув її крик. Її висунувся через розбите скло і побачив, що він вдарився об балкон другого поверху. Він був проколений пікетами залізної балюстради горілиць з відкритими очима, і два пікету виступали через його грудей і життя.
  
  
  Її лаяв себе. Луб'янка мені тепер нічого не скаже. Повернувши Вильгельмину, його швидко залишив маленьку кімнату і поспішив по коридору в той момент, коли з парадних сходів долинали shaggy. Її уникнув ih, спустившись по задній службовими сходами на вулицю.
  
  
  
  
  Одинадцята глава.
  
  
  
  «Це те місце. Сюди Ріхтера пішов з двома чоловіками», - сказала Урсула.
  
  
  Ми забилися в темний отвір у вузькій вуличці, дивлячись крізь ніч на старий будинок навпроти. Урсула дуже хвилювалася, але намагалася не показувати цього.
  
  
  «Як ви думаєте, вони могли б помітити, що ви прямуєте за ними?» Її запитав.
  
  
  «Я так не думаю, - сказала вона.
  
  
  Будинок через дорогу представляв собою житловий будинок. Урсула сказала мені, що вони увійшли у вуличну кімнату на другому поверсі, але в той момент там не було миру.
  
  
  «Ну, підемо туди і подивимося», - запропонував я.
  
  
  «Добре, Нік». Вона полізла в сумочку за «Уеблі».
  
  
  «Я хочу, щоб ти добре прикрила мене там», - сказав я. «Це може бути пасткою».
  
  
  «Ти можеш розраховувати на мене, Нік».
  
  
  Коли ми підійшли до кімнати, де, як ми вважали, перебували Ріхтера і його люди, вона виявилася порожньою. Її обережно увійшов, з пістолетом, але там нікого не було.
  
  
  «Заходьте, - сказала її Урсулі.
  
  
  Вона приєдналася до мене, закрила двері і озирнулась. Це була велика кімната з окремою ванною. Фарба відшаровувалася зі стін, а сантехніка виглядала старовинної. У кутку була незграбна ліжко, покрите шрамами дерев'яний стілець і кілька прямих стільців збоку.
  
  
  «В якомусь місці», - прокоментував її. Її сунув люгер назад у кобуру. Її, підійшов до ліжка. Здавалося, що хтось недавно на ній лежав.
  
  
  «Тут немає багажу або чогось ще, - зазначила Урсула. «Можливо, ми вже втратили его».
  
  
  «Давай подивимося навколо», - сказав я.
  
  
  Ми досліджували це місце по частинах. Були докази того, що там був Ріхтера - недопалок однією з його улюблених сигарет; пляшка вина, майже порожня; і в сміттєвому кошику, его кинутий квиток на поїзд, він не знайшов нічого, що вказувало б на те, що він повернеться в цю кімнату. Насправді, всі докази вказували на те, що він залишив це назавжди.
  
  
  "Що нам робити тепер?" - запитала Урсула.
  
  
  «Я не знаю», - сказав її ей. Її, повернувся у ванну і повільно озирнувся. Мені здалося, що в кімнаті було якесь місце, яке ми не помітили. Її знову заглянув у порожню аптечку.
  
  
  Потім я пішов в туалет. Верх був на nen. Її підняв кришку і заглянув в таз.
  
  
  Там я побачив шматок мокрою зім'ятої папери, плаваючий в прозорій & nb.
  
  
  Її вивудив це і глянув на нього. Це був всього лише шматок паперу від більшого шматка, який, очевидно, був порваний і відданий забуттю, але nen було кілька рукописних буквально.
  
  
  «У мене будь-що є», - сказав я.
  
  
  Урсула підійшла і подивилася через моє плече. "Що це таке?"
  
  
  «Схоже, Ріхтер намагався позбутися цього в унітазі. Ви можете розібрати, що це за літери?»
  
  
  Вона глянула на це. «Це почерк Ріхтера», - сказала вона. Вона скривилася, злегка повернувши записку. Схоже, це написано на сербохорватського, Нік. Можливо, головна слова «національний». І ще одна літера, початок іншого слова.
  
  
  Її покосився на нього: «Національний. Але яке друге слово?»
  
  
  «М - У - З - музей, Національний музей».
  
  
  Її швидко подивився на нах. «Музей. Є в nen гардеробна?»
  
  
  «Я так вважаю», - сказала вона.
  
  
  «У Ріхтера не було б причин використовувати музей для зустрічі», - сказав я. «Ми знаємо, що він вже зустрічався з Луб'янкою в готелі« Сава »і, можливо, тут».
  
  
  «Це правда», - сказала Урсула, але не пішла за мною.
  
  
  "Ну, припустимо, ви готелів здати це радіо куди-небудь на зберігання на пару днів. Ви не зможете скористатися камерою їжі багаж на Центральному вокзалі або в аеропорту, тому що поліції там стежить за вами. Але чому б не скористатися камерою прийомів їжі в громадському місці зразок музею? "
  
  
  "Але речі там, залишаються тільки на час
  
  
  
  «Поки що відвідувачів у музеї», - нагадала мені Урсула.
  
  
  Її подумав про це на мить. «Вони тримали б річ пару днів, очікуючи, що її двоє повернеться. Але, припустимо, Ріхтер не хотів покладатися на таку можливість. Можливо, він залишив радіо в музеї, а потім подзвонив їм, пізніше ніяк не коли, щоб говорити, що він забув забрати його, коли йшов. Він пообіцяв отримати радіо протягом двадцяти чотирьох або сорока восьми годин. Тоді його запевнили, що вони проявили особливу обережність, щоб тримати його для нього ».
  
  
  «Це хороша теорія, Нік. Далі варто перевірити».
  
  
  «З ранку ми будемо в музеї», - сказав я. «Якщо сьогодні ввечері Ріхтера дізнається про Луб'янці, він, швидше за все, вирішить негайно залишити Белград, але не без цього радіо. Якщо б він все ж сховав його в музеї, ми готелі его там побити. Це може бути наш останній шанс для контакту з ему."
  
  
  «А поки що, - сказала вона, - тобі треба трохи відпочити. А у мене в« Маджестике »є особливо комфортабельний номер».
  
  
  «Гарну пропозицію», - сказав я.
  
  
  
  * * *
  
  
  
  Ми були в Національному музеї, коли він відкрився на наступний ранок. Був сонячний весняний день в Белграді. На високих деревах у parque Каламегдан росли яскраво-зелені бутони. Катери на підводних крилах курсували спокійним водам Дунаю, і жвавий рух здавалося якимось менш неспокійним. Але сам музей в ясний ранок здавався монолітним і сірим; це було яскравим нагадуванням про те, що ми з Урсулою прийшли сюди не для розваги.
  
  
  Всередині були високі стелі і стерильні скляні вітрини, разюче контрастировавшие з сонячним ранком по ту сторону его товстих стін. Ми швидко знайшли роздягальню. Черговий югослав ще не спав.
  
  
  «Доброго ранку», - привітав його его. «Наш інший залишив тут портативне радіо, і забув взяти його з собою. Він послав нас забрати его». Її, говорив з кращим німецьким акцентом.
  
  
  Він почухав потилицю. «Радіо? Що це?»
  
  
  Її вирішив спробувати поговорити з ним по-сербо-хорватськи. «Радіо. Те, що носить на ремені».
  
  
  «Ах, - сказав він. Він пройшов у кут маленької кімнати, а я, затамувавши подих, потягнувся до полиці. Він витягнув радіо Ріхтера. «У мене є одіна, залишений тут людиною по імені Блюхера, швейцарець».
  
  
  «Так», - сказав я, глянувши на Урсулу. «Голосування і все. Хорст Блюхера - повне ім'я».
  
  
  Він подивився на промах. «Так. У вас є документи, містер Блюхера? Здається, я не пам'ятаю твоє обличчя».
  
  
  Її стримував нетерпіння. Її вже вирішив забрати магнітолу силою, якщо буде потрібно. «Я не Хорст Блюхера», - сказав її навмисно. «Ми его друзі, які прийшли вимагати для нього радіо».
  
  
  «А. Ну, містер Блюхера повинен був приїхати сам, розумієте. Це правило».
  
  
  «Так, звичайно», - сказав я. «Але пан Блюхера захворів і не може прийти на радіо. Ми сподіваємося, що ви зрозумієте. Ви опинитеся ему велику послугу, якщо дасте нам рацію, щоб передати ему».
  
  
  Він підозріло подивився на мене, а потім на Урсулу. "Він дав вам квитанцію?"
  
  
  Тепер Урсула зіграла роль. «Ах, люба! Він згадав, що ми повинні взяти блан відвертими перед від'їздом. Але він забув віддати його дн. Він дуже хворий». Потім вона включила чари. «Я сподіваюся, що ви не будете технічні пояснювати помилку. Р-н Блюхера tac готель послухати гарну югославську музику, поки він тут».
  
  
  «Ах», - сказав чоловік, дивлячись у її холодні блакитні очі. «Що ж, її можу це зрозуміти. Ось, ви можете взяти радіо. У мене і так чиста рішенням зберігати його тут».
  
  
  «Велике спасибі», - сказав їй ему.
  
  
  Він проігнорував мене і передав радіо Урсулі. «Скажи своєму другові, щоб він швидше видужав, щоб він міг насолодитися перебуванням в Белграді».
  
  
  "Спасибі", - сказала Урсула.
  
  
  Вона взяла радіо, і ми вийшли через роздягальні. Але, виходячи навколо будівлі, її виявив, що моя перемога була недовгою. Двоє чоловіків вийшли з ніші в коридорі, і навколо нікого не було. У них обох були пістолети. Це були дві людини з Topcon, яких ми бачили раніше з Ріхтером, люди, за якими слідувала Урсула.
  
  
  «Зупинись, будь ласка», - наказав високий.
  
  
  Її тихенько застогнав. Ще кілька хвилин, і монітор був би моїм. Будь прокляті ці люди! Це був почала другий раз, коли їй володів ним тільки для того, щоб у мене відібрали його. Урсула була так засмучена, як я. Вона втратила всякий зв'язок з Ріхтером, незважаючи на відновлення радіо, і тепер ці люди відновили цей контакт. Її подумав, чи доживе вона до того, щоб отримати вигоду з такого повороту подій.
  
  
  Низькорослий чоловік, квадратний зі зламаним носом, махнув автоматом на радіо. "Закласти радіо на підлогу між нами разом з твоєю сумочкою... -
  
  
  він глянув на мене - і твоїм пістолетом.
  
  
  «Тоді відійди від них», - наказав більш високий чоловік.
  
  
  Урсула подивилася на мене, і я згідно кивнув. Коли на нас були націлені два пістолети, сперечатися було нікуди. Вона вийшла вперед, простягла рацію і сумочку з «Уеблі» в підлогу. Її повільно витягнув «люгер» з камзоли, вишукуючи будь-яку можливість використовувати проти них, але тепер обидва пістолети були зосереджені на моїх грудях. Її поклав «Люгер» на підлогу поруч з радіо і сумочкою. У мене все ще був Хьюго в рукаві, але здавалося, що у мене буде мало можливостей використовувати його.
  
  
  «Дуже добре», - сказав високий агент Topcon. У нього було темне волосся і дуже худе обличчя. Він зробив знак іншому чоловікові, який ступив уперед, відкрив сумочку Урсули і витягнув Уеблі. Він сунув це і Вильгельмину в хвилину піджака. Потім він узяв радіо.
  
  
  «А тепер ходімо з нами», - сказав високий чоловік.
  
  
  Урсула знову подивилася на мене. «Нам краще зробити те, що каже чоловік», - сказав її ей.
  
  
  Нас непомітно витягли навколо будівлі і посадити в сірий седан «Фіат». Нам з Урсулою сказали сісти в машину ззаду. Високий чоловік сель за кермо, а той, у кого зламаний ніс, sel поруч з ним, з пістолетом, спрямованим мені в груди.
  
  
  «Тепер ми поїдемо на невелику прогулянку», - з великим задоволенням сказав мені той, у кого був пістолет.
  
  
  Машина увійшла в ранковий потік машин. Її, побачив, що обидві задні день замкнені на спеціальні замки. Здавалося, що чистий рішенням побити людину з пістолетом. Ріхтер, мабуть, вирішив, що найкраще позбутися від нас, щоб продовжити переговори без перешкод. Її починав розуміти, як він протягом стількох років вислизав від усіх видів поліцейських і урядових агентів: він був розумний, ефективний і повністю вільний від совісті.
  
  
  Ми виїжджали з Белграда. Ми їхали по Бранкова Призренскому бульвару, поки не дісталися до річки, а потім Кара Дордева виїхали з міста на південь. Незабаром ми опинилися на відкритій горбистій місцевості.
  
  
  "Куди ви нас везете?" - нарешті запитав я.
  
  
  «Ти дізнаєшся дуже скоро», - сказав зламаний ніс, різко усміхнувшись мені. Его акцент був німецьким, а біля високої людини - французьким. Це був досить космополітичний наряд, цей Topcon.
  
  
  Його передбачення було вірним. Ще через п'ятнадцять хвилина, обігнувши пару сільських доріг, ми підійшли до окремого заміському будинку. Водій зупинився перед ним і наказав нам вийти.
  
  
  Ми з Урсулою вийшли з фіата. Її поняття не мав, де ми були; Її знав тільки, що ми були на південь від міста. Було логічно, що Ріхтера виїде з Белграда, оскільки поліція прочесывала місто в я просив його. До теперішнього часу він не міг пересуватися на громадському транспорті. Цікаво, чи знав він ще про Луб'янці.
  
  
  «В будинок», - наказав високий чоловік, розмахуючи револьвером. Обидва пістолети знову були націлені на нас. Її виконував накази.
  
  
  Всередині будинок виглядав навіть менше, ніж здавалося зовні. Але це було все, що потрібно Ріхтером. Через мить, потім того, як високий стрілок покликав його, з кухні в кімнату увійшов Ріхтер.
  
  
  «Що ж, - сказав він, побачивши нас, - який приємний сюрприз». Він потягнувся до рації, яку високий чоловік поставив на стілець. "Ви майже отримали це, чи не так?"
  
  
  «Досі тхір ви були на крок попереду нас», - сказав я. «Але твоя удача не може тривати вічно, Ріхтера».
  
  
  Її, бачив, як найманці дивилися на мене, коли її використовував його справжнє ім'я. Мабуть, він був відомий їм тільки як Блюхера. Ріхтера посміхнувся мені, потім підійшов і вдарив мене по обличчю.
  
  
  Її важко впав на підлогу. Урсула ахнула і нахилилася мною назавжди. Iso rta текла струмком крові. Її лежав, дивився на Ріхтера і ненавидів його. Ця ненависть змусила б мене постаратися трохи сильніше, якщо б у мене була можливість виступити проти нього.
  
  
  Урсула глянула на Ріхтера. "Нацистський ясник!" - прошипіла вона.
  
  
  Особа Ріхтера спалахнуло від гніву. Він сильно вдарив її по обличчю, і вона впала поруч зі мною.
  
  
  Ріхтер повернувся до людей, які нас привели. «Надіньте на них наручники там і там». Він вказав на розділову перегородку, в якій до дверного прорізу на кухні прибудували серію тонких залізних прутів, і старий залізний радіатор на бічній стогнати. «Отже, вони розділені».
  
  
  Чоловік зі зламаним носом прикував обидва зап'ястя Урсули до батареї, а високий чоловік прикував мене ланцюгом до зовнішньої стійці перегородки. Мої руки були за спиною, на кожному зап'ясті були наручники і з'єднує ланцюг навколо перекладини. Мені довелося встати, а Урсула - сісти на підлогу, притулившись спиною до батареї.
  
  
  «Добре, принеси бомбу», - наказав Ріхтер високому зі зброєю. .
  
  
  Високий чоловік зник у маленькій спальні і за мить повернувся з саморобною бомбою. До нього було прикріплено досить динаміту, щоб підірвати два будинки, розміром з той, в якому ми перебували. Ріхтер глянув на мене з усмішкою, взяв бомбу навколо рук високої людини і поклав пристрій на стілець у центрі залу. кімната, приблизно на півдорозі між мною і Урсулою.
  
  
  «Андре дуже добре розбирається в цих речах», - зауважив Ріхтер, встановлюючи годинник, які подаються спусковим гачком для бомби. «Goggle, звичайно, була б акуратніше, але вона набагато могутніше. Малоймовірно, що влада зможуть пізнати ваші тіла, потім вибуху і пожежі. Її, сподіваюся, що цей приклад стане попередженням для всіх, хто може піти за тобою ".
  
  
  «Я думаю, це змусить ih задуматися», - сказав я. Її уважно подивився на бомбу, яка займається була встановлена і тікає. Ріхтер був прав. Якщо б ця штука вибухнула, для дослідження залишилося б небагато.
  
  
  «Ми ніколи не здамося, поки ви не потрапите під опіку людей, чиє ім'я ви зганьбили», - сказала Урсула напруженим голосом.
  
  
  Ріхтер глянув на нах. "Я зіпсував?" - їдко сказав він. «Шкода, що тебе не було поруч, коли все це відбувалося, фройлейн. Третій так і держави не залежав від мене одного в досягненні своїх цілей. Всі ми тоді були нацистами. Коли ми зазнали поразки, кілька слабких сказилися, а решта раптом стали антифашистами.
  
  
  «Ти нацистський пес», - прошипіла Урсула.
  
  
  «Зараз модно дружити з колишніми ворогами, бігати з соціалістами і зраджувати старі ідеали», - повільно продовжив він.
  
  
  «А нацисти в кінцевому підсумку працюють з комуністами», - спростував повідомлення в змі її ему.
  
  
  Він пильно подивився на мене. «Це бізнес, чистий і простий. Це те, що я повинен робити чоловік, коли на нього, як на собаку, вони полюють, хто напав на нього».
  
  
  "Вбивство нас не врятує вас, гер Ріхтер!" - голосно сказала Урсула. «Вас затримають, і ви зарплату за те, що зробили».
  
  
  Він гірко усміхнувся. «Тепер у вас менше двадцяти хвилина, щоб переконатися в цьому». Не чекаючи відповіді, він повернувся до своїм поплічникам. «Вимкніть Lamborghini. Ми поїдемо на Fiat до станцій Dragoman Pass в Crveni Krst. Там повинно бути безпечно сідати на поїзд».
  
  
  «Так, гер Блюхера, - сказав високий чоловік. Двоє повернулися і вийшли на вулицю.
  
  
  Коли бойовики сідали в машину зовні, Ріхтера знову повернувся до мене. «Ви тимчасово перервали мою угоду з росіянами. Але тільки тимчасово. За це ви тепер заробітної плати своїм життям».
  
  
  Значить, він знав про Луб'янці.
  
  
  «Коли її поїду звідси, у мене буде не тільки весь час, яке її хочу, в поїздок, фотографіями, музикою, щоб відновити переговори про продаж супутникового моніторингу, але я зніму з себе стеження уряду Бонна на деякий час. Розумієте, все працює як звичайно, дуже добре для мене ". Він підійшов до дня. Зовні завівся двигун Fiat. «Auf wiedersehen. Або, може бути, мені слід просто попрощатися?»
  
  
  Він повернувся і пішов. Через мить «Фіат» від'їхав, і звук поступово стихав по мірі того, як вони поверталися на головну дорогу.
  
  
  Ми з Урсулою одночасно подивилися на тикающую бомбу, а потім інший в іншу. Урсула прикусила нижню губу і похитала головою. «Я повинна була вбити Ріхтера, як тільки стало відомо его».
  
  
  «Остинь», - сказав я. «У нас залишилося менше п'ятнадцяти хвилина. Це не залишає багато часу для глибших роздумів».
  
  
  «Я не можу поворухнутися», - сказала Урсула, стучая наручниками по батареї.
  
  
  «Спробуй розслабитися», - спокійно сказав її ей. «Ваше занепокоєння може бути заразним, і мені треба будь-що придумати».
  
  
  Прокляте цокання бомби на столі було схоже на те, як наші серця забилися в останній раз. Її відключився і повернувся, щоб щорічно на решітку позаду мене. Її натягнув ту, до якої був прикріплений, і вона зігнулася, а потім відскочила назад. Її спохмурнів і потер ланцюжок наручників поперечину. Він видав м'який звук, не такий різкий, скрипучий, як метал. Зрештою, прути були не з металу, а навколо дерева, пофарбованого під чорне залізо. Потім її згадав Хьюго. Вони не знайшли Хьюго, мій стилет.
  
  
  Надія закипіла в моїх грудях і змусила мій кишечник стиснутися ще більше. Її поворушив правою рукою, але нічого не сталося. Її був сильно обмежена в своїх рухах. Її, повернувся обличчям до Урсулі і відкинувся з тонкою дерев'яною поперечини.
  
  
  "Що ти робиш, Нік?"
  
  
  «Намагаюся врятувати наші життя», - коротко сказав я. У мене не було часу на балаканину.
  
  
  Її знову ворухнув рукою, і Хьюго зісковзнув мені в долоню. Підніс ножа так, щоб моя рукоять була міцною. Різко повернувши зап'ясті, її зумів завдати гострий край леза Хьюго на дерев'яну перекладину відвертими під руками. Її розрізав пруток і відчув, як лезо ножа вп'ялося в дерево. Дерево було твердим, але ніж
  
  
  був вигнаний до тонкої крайки для смуг. Її зробив невеликі суворі рухів лезом і відчув, як від нього відвалюється пара сколів.
  
  
  Її, глянув на Урсулу. «Я намагаюся розколоти цей проклятий брусок», - пояснив я. Її не бачив, циферблат жорсткості. "Скільки там часу?"
  
  
  «Трохи більше десяти хвилина», - сказала Урсула, витягнувшись, щоб побачити циферблат.
  
  
  «Господи, - сказав я, злий, що минуло так багато часу.
  
  
  Її різав. Її не готель прорізати всю планку. Її просто готель его послабити. На підлозі було багато відколів. Її перестав рубати і сильно смикнув штангу. Почувся легкий тріск, але дерево не зламалося. Наручники тепер глибоко врізалися в мої зап'ястя. Її вирізав ще трохи, поки, нарешті, не відчув глибоку тріщину в дереві. Її зібрався з силами, щоб пережити тиск на зап'ястя, і подивився на Урсулу.
  
  
  «Час», - сказав я.
  
  
  «Шість м».
  
  
  Її підставив ноги під себе і потягнув iso усіх сил. Пролунав гучний тріск, коли дерев'яний брюс розколовся. Її впав головою на підлогу і трохи не вдарився об стілець, на якому лежали бомби.
  
  
  Мої руки були скуті ззаду, але її насилу піднялася на ноги. Її відчував кров на своїх зап'ястях. Її, став на стілець, щоб щорічно на бомбу. Якщо б її знав Ріхтера, а їй, думав, що починаю, він би влаштував бомбу так, щоб будь-яке її струс, наприклад, підняття ee, призвело б в дію раніше часу. Її, нахилився, щоб перевірити проводку, і переконався, що мав рацію. Мені довелося або знешкодити бомбу, не переміщаючи її, або звільнити Урсулу з радіатора.
  
  
  Бомба повинна була вибухнути, коли хвилинна стрілка показала півгодини, а залишалося всього чотири хвилини. У мене було мало часу.
  
  
  «Ми повинні позбавити тебе від цієї штуки», - сказав я, повернувшись до Урсулі. «Я не можу перемістити бомбу».
  
  
  "Але як я можу звільнитися?" - запитала вона, намагаючись приховати паніку в голосі.
  
  
  Її, нахилився і оглянув, як вона вросла корінням до металу. Був тільки один спосіб звільнити ee - розкрити замок наручників. Але, для цієї операції потрібно кілька хвилин, навіть якщо б її тримав руки перед собою. Її Хьюго сунув в задній хвилину штанів; Мені б це не знадобилося. Потім уважно оглянув радіатор.
  
  
  Труба навколо підвалу, що з'єднує радіатор, вся заіржавіла. Виглядало так, ніби радіатора не використовувався багато років. Крім того, пластини, прикрепляющие радіатор до дерев'яної підлоги, виглядали старими і ослабленими.
  
  
  Її відступив і оглянув сцену з невеликої відстані. Радіатор був поміщений приблизно в 30 см від стіни. Там було достатньо місця для того, що я задумав. Її розташувався відвертими перед батареєю і глянув на Урсулу.
  
  
  «Зберися», - сказав я. «Я збираюся дати цій штуці сильний удар».
  
  
  «Добре, Нік, - сказала вона.
  
  
  Її глянув на годинник. Залишалося дві хвилини. Піднявши ногу, зігнувши кожному племені, її в результаті вдарив правою ногою по батареї.
  
  
  Коли її підключився, пролунав тріск металу і дерева, і Урсулу відкинула назад до радіатора. Її, чув, як вона видав різкий горловий звук. Коли її подивився, щоб побачити результати, що її виявив на підлозі купу іржі. Радіатор повністю відірвався від труби і притулився до стогнати. Пластини, які тримали його на підлозі, були відірвані, але до них все ще залишалося гниле дерево. Одна навколо пластин все ще прилипала до дерев'яній підлозі біля якоря, тому її знову викинув її і повністю звільнив.
  
  
  Урсула була в синцях і покрилася іржею.
  
  
  «Боюсь, тобі доведеться тягти свою нитку цій штуці», - сказав її ей. «Вставай. Швидко».
  
  
  Вона насилу піднялася на ноги, піднімаючи за собою один потік радіатор. Для нах це було важко, але адреналіну у нах tech. Її, боком рушив, схопився за інший нитки руками в наручниках і підняв радіатора до рівня стегон. Її, подивився на годинник жорсткості. Залишилося менше хвилини.
  
  
  Її сказав. - "Біжимо!" "За двері!"
  
  
  Урсула вискочила навколо відкритого дверного отвору, все ще чіпляючись за великий шматок металу у формі гармошки. Її, пішов за нею, йдучи майже задом наперед.
  
  
  «Іди дуже швидко», - сказав я. «Не біжи. Нам потрібно пройти не менше п'ятдесяти ярдів. Поки він ями в землі».
  
  
  Вона корилася наказам, крекчучи і спітнівши. Це було страшенно ніяково. Одного разу Урсула впала на коліна, а її мало не втратив нитку радіатора. «Вставай», - сказав спокійним голосом.
  
  
  Вона зробила. Годинник в моїй голів сказали мені, що у нас всього близько п'ятнадцяти секунд. Ми швидко рушили до неглибокій западині в полі, прилеглому до будинку, і натрапили на нах. Як тільки ми впали на землю, пролунав оглушливий вибух.
  
  
  розірвавши спокійний день позаду нас.
  
  
  Ударні хвилі пошкодили мої вуха і розсипали волосся нам особам. Потім на нас обрушився клубок бруду і сміття. Навколо нас сипалися великі важкі колоди. Через мить все закінчилося, і ми подивилися в бік будинку. Велика хмара диму клубочилося до неба, і те небагато, що залишилося від котеджу, палало.
  
  
  «Боже мій», - вигукнула Урсула, мабуть, уявляючи, що сталося б з нею, якби радіатор не вийшов по збірці. Її світле волосся було скуйовджене, а обличчя було в грязі.
  
  
  «Нам пощастило», - сказав я.
  
  
  Її схопив Хьюго і підійшов до кінця радіатор Урсули, щоб почати зламувати замок на її манжетах. На це пішло більше десяти хвилина. Коли вона нарешті звільнилася, вона довго потерла зап'ястя і глибоко зітхнула. Потім вона взялася за роботу з Хьюго, щоб зняти мої наручники. На це у нах пішло приблизно стільки ж часу, з вільними руками. Мої зап'ястя були порізані наручниками, але кров вже покривала рани.
  
  
  "Що тепер, Нік?" - запитала Урсула.
  
  
  «Тепер ми прямуємо до перевалу Єлін потім Ріхтера».
  
  
  «У них є перевага перед нами», - сказала вона. «І у нас немає машини. Вони взяли деякі деталі від Lamborghini».
  
  
  «Я знаю», - сказав я, глянувши на італійську машину біля будинку. Частина его скла була зруйнована, і фарба злетіла з одного боку вибухом. «Але наші люди ясно дав зрозуміти, що повертається на борт Східного експреса на перевалі. Він знайдений перетнути кордон з Болгарією в Димитровграді. Так що нам не потрібно турбуватися про те, щоб дістатися до Црвени Крст, коли Ріхтера туди дістанеться, але до відправлення поїзда. Це може бути можливо, якщо ми зійдемо на головну дорогу та одразу ж зловимо машину ».
  
  
  «Тоді ходімо», - сказала Урсула.
  
  
  
  
  Дванадцята глава.
  
  
  
  Це був справжній похід до дороги. Урсула не скаржилася, але я міг сказати, що напруга останніх двадцяти чотирьох годин позначалося на ній. Приблизно через півгодини потім того, як ми покинули місце палаючого котеджу, ми досягли єдиної дороги, що проходить через цю частину країни.
  
  
  «Це виглядає досить самотньо», - сказала Урсула.
  
  
  Дорога тяглася рівненської вздовж річкової долини в обох напрямках, наскільки вистачало очей, але машин на ній не було. Було так тихо, що важко було повірити, що коли-небудь проїжджає якийсь транспорт.
  
  
  «Це змушує мене забути про Ріхтера і просто насолоджуватися тишею і спокоєм», - сказав я.
  
  
  «Так, - погодилася Урсула. Вона пішла і сіла на трав'янистий берег біля дороги, і він приєднався до неї там.
  
  
  Урсула відкинулася на високій траві, підперши під себе лікті. Вона закрила очі і прислухалася до птиці в найближчому полі. Це був м'який сонячний весняний день з розслаблюючій магією в пахучому повітрі. Поруч шепотіла група тополь, зелені бутони, що прикрашають ih мереживні гілки, і вітер, який рухав деревами, також м'яко колисав високу траву в полі, паралельному дорозі. Це був той день, місце і така компанія, які змушують агента задуматися, що, кравець візьми, він робить у своїй конкретній професії.
  
  
  Коротка темна спідниця Урсули піднімалася навколо її стегон, і я лежу там вона виглядала дуже добре. Спальня - не єдине ідеальне місце для занять любов'ю, як її виявив в інших щасливих випадках. Частини знаходжу ідеальне місце в найнесподіваніших при інших обставинах. Але ця можливість, враховуючи, що ми з хвилини на хвилину сподівалися на машину, була менш ніж сприятливою.
  
  
  «Нік! Це машина!» Урсула вказала.
  
  
  Це був седан, Citroen, що наближається до нас на великій швидкості.
  
  
  «Добре», - сказав я. «Я постараюся це зупинити». Її виліз на проїжджу частину і махнув руками по широкій дузі. Машина відразу ж почала сповільнювати хід і через мить перекинулася на узбіччя поруч з нами.
  
  
  Всередині знаходилися двоє молодих італійців, які самі прямували до кордону.
  
  
  "Ви збираєтеся дістатися до Црвени Крст на перевалі Єлін?" Її запитав.
  
  
  Обидва вони були худими молодими людьми з довгим волоссям. Водій глянув на Урсулу, і ему, мабуть, сподобалося те, що він побачив. «Ми обов'язково поїдемо в Црвени Крст», - сказав він з сильним акцентом. «Будь ласка, сідайте».
  
  
  Ми зробили це, і машина з ревом помчала по шосе. Їй був радий, що їм подобалося швидко їздити, тому що у нас було мало часу. Насправді, ми могли б втратити шанс потрапити туди вчасно.
  
  
  Спочатку молоді люди загравали з Урсулою. Запропонували коньяк і готелів зупинитися відпочити. Але коли вони побачили, що Урсула не любила груповий секс, вони знову почали насолоджуватися сонячним ніяк не коли. Ми прибули у гірське село Црвени-Крст, куди, безсумнівно, прямував Ріхтера, близько двох годин дня. Італійці відвезли нас відкрито на вокзал, і ми
  
  
  гаряче подякував ih на поїздку. Потім ми з Урсулою увійшли всередину.
  
  
  Це було невелике місце, і воно виглядало зовсім сірим, як більшість станцій цієї ліній в Югославії. Ми швидко оглянули зал очікування і побачили, що нам Ріхтера, нам двох його поплічників там не було. Поглянувши на платформу станції, її, побачив, що потяг буде видалено.
  
  
  «Іди, - сказав її Урсулі.
  
  
  До того часу, як ми вийшли поїзд уже був у кінці платформи, набираючи швидкість. Це був Східний експрес.
  
  
  "Кравець!" Її сказав.
  
  
  Її, подивився вниз, у потік будівель, на відкритий майданчик, де сиділа пара машин, і побачив «Фіат», на якому Ріхтер їхав по заміського будинку під Белградом.
  
  
  «Дивись, - сказав я. «Его-машини. Він в цьому поїзді».
  
  
  Її схопив Урсулу за руку і потягнув її за собою, поки біг по платформі до машини.
  
  
  "Що ми робимо, Нік?" - запитала вона, поки ми бігли.
  
  
  «Ми збираємося дістати Белградського м'ясника», - сказав її ей.
  
  
  Ми зупинилися у Фіата, і він подивився на трасу. Мені потрібно було встигнути на той поїзд. Якщо Ріхтера потрапить в Болгарію, мої шанси отримати его і радіо були дійсно малі. Там він отримає всю необхідну допомогу КДБ.
  
  
  Її, стрибнув у низьку спортивну машину і вхопився за дроти під приладовою панеллю. Поїзд повільно зникав за поворотом дороги. Його, з'єднав дроти, і двигун запрацював.
  
  
  "Сідай і поїхали!" Її крикнув Урсулі крізь шум машини.
  
  
  Її перебрався на пасажирське сидіння, а Урсула сіла за кермо.
  
  
  Її вказав на місце, де «Східний експрес» зникав за поворотом дороги.
  
  
  Його сказав."Вслід за цим проклятим поїздом!"
  
  
  Вона глянула на мене всього секунду. Потім машина вилетіла навколо тут і попрямувала вздовж узбіччя траси.
  
  
  Її подивився наперед і побачив, що, хоча по обидва боки траси біля села був крутий берег, там було місце для вузької спортивної машини, якщо Урсула могла досить добре управляти.
  
  
  «Перейди на іншу сторону траси на цьому перехресті тут», - сказав їй привіт, коли ми натикалися лівими колесами на шпали. «Я хочу бути поруч з поїздом, якщо ми його зрозуміємо».
  
  
  Вона зробила, як я сказав гей, і тепер ми поїхали по лівій стороні траси. Очі Урсули розширилися, коли вона iso усіх сил намагалася утримати контроль над машиною. Стяжки під колесами праворуч сильно стрясали машину, а під іншими колесами утворювалися вибоїни, але Урсула тримала Fiat на узбіччі гусениць. Через мить поїзд знову був у полі зору, і ми вже наближалися до нього.
  
  
  «Швидше», - переконував її сл.
  
  
  Урсула натиснула на педаль газу, і ми кинулися вперед. Поїзд знаходився всього в декількох ярдів. Він ковзав плавно порівняно з нашої власної дикої поїздкою. Ми наїхали на купину, і машина звернула наліво. На мить мені здалося, що ми підемо по набережній. Але Урсула боролася за контроль, і, нарешті, ми знову пішли добре. Задня площадка вагона-ресторану була тепер в межах двадцяти футів. Їй відчинив двері фіата, і глянув на Урсулу.
  
  
  «Коли її, сяду на борт, повертайся в місто і чекай мене на станції. Її постараюся забрати його живим, якщо він дозволить мені».
  
  
  Вона відчайдушно кивнула, її суглоби білими на кермі. Її кинув на нах останній погляд і став на сходинку день відкритої машини. Ми стояли біля задньої платформи поїзда. Відкрита двері машини не дозволяла нам підійти дуже близько, але мені потрібна була ще одна засадах.
  
  
  "Лизати!" Її крикнув гей, у ревматизму.
  
  
  Універсал натикався, згорнув і від'їхав від поїзда. Потім ми опинилися відвертими навпаки поїзда, відкрита двері з брязкотом вдарилася об конструкцію платформи. Було зараз або ніколи. Її перестрибнув через чотири фути мчала землі, схопився за поручні платформи і схопився за нах. Її підтягнувся до платформи і переліз через перила. Потім її, озирнувся і побачив, що Урсула вже гальмує машину. Їй помахав гей, і вона блимнула фарами, повільно рухаючись до наступного перехрестя.
  
  
  Її поправив одяг і прибрав волосся з чола. Її, піднявся на борт, не вбивши нас, себе, нас Урсулу. Тепер мені потрібно було знайти Ганса Ріхтера, перш ніж ми дійти до межі.
  
  
  Її, увійшов у вагон-ресторан і уважно подивився на обличчя тих небагатьох, хто прийшов випити потім обіду. Ніхто навколо них не був Ріхтером, або его людьми. Її рухався по вагону недбало, немов просто гуляв по поїзду. Якби кондуктор зупинив мене костя квитка, її міг би придбати його на борту - може бути, квиток другого класу, але мені було все одно, тому що я не очікував розслаблятися і насолодитися цією поїздкою.
  
  
  Її повільно пройшов через дві спальні вагони, шукаючи будь-які ознаки
  
  
  Ріхтера, але я нічого не бачив. В загальних вагонах його теж нічого не бачив. У поїзді її бачив тільки особи щасливих мандрівників. Якщо Ріхтера був на борту, він грав обережно і переховувався. Ему, ймовірно, вдалося дістати одне або кілька спальних купе для себе і його людей, і вони будуть всередині них, чекаючи переходу в Болгарію в Димитровграді.
  
  
  Однак була перевага, що її отримав з них тхора, як відчув останній поїзд. Тепер їй був упевнений в особистості Ганса Ріхтера і знав, як він виглядав. Її міг би описати його провідникам потягу.
  
  
  Мені знадобилося десять хвилина, щоб знайти носильника, але коли її це зробив, він мені дуже допоміг.
  
  
  «Дайте-ка щорічно, - сказав він по-сербо-хорватськи, - я вважаю, що така людина, як ви описуєте, sel на борт Црвени-Крст. Так, тепер її згадав. Її тільки що бачив, як цей хлопець входив у відсіку 8 в наступному спальному вагоні».
  
  
  Через мить її зупинився на день відрізати 8. Її витягнув Вильгельмину і подумки підготувався до всього, що може трапитися. Її, сказав собі, що на цей раз Ганс Ріхтер не піде, він не збирався залишати цей поїзд живим. Її на мить відійшов від дня, підняв праву ногу і злісно штовхнув її.
  
  
  Двері в купе врізалася, і він пішов за нею. «Люгер» був готовий до стрільби. Її зупинився відвертими на день і оглянув інтер'єр. Він був безлюдний.
  
  
  Її, швидко увійшов і зачинив за собою двері. Моє припущення про те, що Ріхтер взяв два або більше відрізати, безсумнівно, було вірним. Він, ймовірно, придбав інше купе, на ім'я кого-то за інших людей, і він, ймовірно, був там відкрито зараз, плануючи свій наступний крок з продажу супутникового монітор поїздок, фотографіями, музикою.
  
  
  Її озирнулась. Багаж і радіо не було, але на ліжку лежали куртка. Це моє сама, в якій раніше був Ріхтера.
  
  
  Її міг би почекати його тут або спробувати знайти, де він і его, люди ховаються. Її, повернувся до ліжка і відкинув ковдру, щоб переконатися, що він не заховав десь там радіо. Поки мене відвертали в день, її почув клацання ручки. Її різко повернувся до звуку, коли потягнувся за перезарядженим «Люгером».
  
  
  В дверях стояв агент Topcon зі зламаним носом, а його високий компаньйон shell щиро за них.
  
  
  Чоловік зі зламаним носом потягнувся за пістолетом, але його его вбив. Поки його рука була в куртці, потворне, мало Вільгельміни вже вказувала на його здивоване обличчя. Его високий товариш навіть не спробував.
  
  
  «Прибери руку пальто. Обережно», - сказав я.
  
  
  Він зробив.
  
  
  «Тепер ви обидва, увійдіть всередину».
  
  
  Її відступив на два кроки і увійшов в купе. Її наказав високому чоловікові закрити за собою двері. Коли він це зробив, її обережно обеззброїв обох.
  
  
  "Як ти це зробив?" - запитав зламаний ніс. "Як ти вибрався навколо котеджу?"
  
  
  «Неважливо, - сказав я, утримуючи ih обох перед собою. "Де Наші Люди?"
  
  
  «А», - усміхнувся високий чоловік. «Ви пішли не тим людьми, моїм другом. Він не сель в цей поїзд».
  
  
  Він був мені лиже, всіх. Її вдарив його «Люгером» збоку на его голів і виросли. Він хмикнув і впав на стіну купе.
  
  
  Її запитав.- "Ви хочете спробувати брехати ще раз?"
  
  
  Високий чоловік був вражений і приголомшений. Інший говорив через нього. «Він на борту», - сказав він. «Але ми не знаємо, де. Ми залишили його на іншому кінці поїзда».
  
  
  «Це купе для однієї людини», - сказав я. "Ви двоє взяли окреме купе?"
  
  
  Чоловік зі зламаним носом завагався, а високий похмуро подивився на нього. "Так".
  
  
  "Який номер?"
  
  
  "Не говорити ему!" - голосно крикнув високий чоловік. Її вдарив його ногою в гомілку, і він закричав.
  
  
  "Добре?" Її запитав іншого.
  
  
  «Це таке купе», - м'яко сказав чоловік, тицьнувши великим пальцем в стіну.
  
  
  "Дурень!" - сказав високий чоловік крізь зуби.
  
  
  «Гаразд, поїхали, - сказав я. «На платформу. Виходь».
  
  
  Той, у кого зламаний ніс, відкрив двері і вийшов у коридор, а її штовхнув високого в мистецтві. У коридорі нікого не було, тому її не підпускав «Люгер».
  
  
  «Рухайся», - наказав я, встромивши пістолет в ребра високої людини.
  
  
  Через мить ми досягли платформ між машинами. Її стояла позаду них і тримав «Люгер» на них. «Добре, стрибай», - наказав я.
  
  
  Вони пильно подивилися на мене.
  
  
  «Поїзд рухається дуже швидко», - сказав озброєний злочинець.
  
  
  «Не так швидко, як goggle навколо цього рушниці», - попереджав її его.
  
  
  Потім недовгого коливання головоріз зі зламаним носом відкрив двері і стрибнув. В наступну мить високий чоловік відчайдушно кинувся на мене.
  
  
  Її зустрів атаку стовбуром люгера, сильно вдаривши його по животу. Він застогнав і без свідомості важко впав на металевий підлогу біля моїх нога. Її прибрав «Люгер» в кобуру, потягнув його до відкритої день і скинув з поїзда.
  
  
  Її, бачив, як його обм'якле тіло вдарилося об гравій, а потім зникла з виду в високій траві. Ему, ймовірно, було краще, ніж якщо б він був у свідомості, але в будь-якому випадку його б не шталь витрачати на це багато склепіння. Зрештою, він намагався розібрати мене на дрібні шматочки.
  
  
  Тепер був Ріхтера. Він був у цьому поїзді, і мені потрібно було його знайти. Її з нетерпінням чекав цього.
  
  
  
  
  Тринадцята глава
  
  
  
  Вибору не залишалося. Незабаром поїзд під'їде до Димитровграду і в'їде в Болгарію, і тоді моя робота стане ценымногие складніше. Я не міг просто сидіти покласти руки і чекати, поки Ріхтера здасться. Довелося методично обшукати спальні відсіки, стукаючи в усі день. Така тактика може викликати у мене проблеми з носильником, але я повинен був ризикнути.
  
  
  Її вирішив зайти в дальній нитка першого спального вагона, той, що лиже, до передньої частини поїзда. Її починав пошуки з далекого обидва кінця і пробирався назад через обидва вагони. Але цей план раптом шталь абсолютно непотрібним. Коли її, дістався до точки приблизно на півдорозі через перший спальний вагон, двері купе відчинилися, і в коридорі всього в декількох футах від мене був Ганс Ріхтер, уставившийся на мене, як на привид.
  
  
  "Ви!" - прошипів він.
  
  
  Її, помітив, що він несс радіо.
  
  
  «Іди, Ріхтера, - попереджав її. «Ви не доберетеся до поїздок, фотографіями, музикою зараз».
  
  
  Але у Ріхтера були інші ідеї. Він пробурмотів щось собі під ніс по-німецьки, потім розвернувся і побіг коридором геть від мене.
  
  
  Він прямував до спального вагону, який її тільки що залишив, до кінця поїзда. Поїзд був занадто переповнений, щоб намагатися вистрілити. Замість цього їй кинувся в погоню.
  
  
  Через кілька миттєвостей Ріхтера опинився на задній платформі поїзда. Він зайшов настільки далеко, наскільки міг у цьому напрямку. Коли її, підійшов до день з пістолетом, він мене чекав. Двері зачинилися навпроти мене, коли її спробував пройти через її отвір на платформі. Він майже втратив рівновагу, коли двері вдарилась мені в груди і руку. Ріхтера сильно штовхнув її. Її обережно ступив у дверний проріз і побачив, як Ріхтера зникає на сходах, що ведуть до даху машини.
  
  
  "Здавайся, Ріхтер!" - крикнув їй крізь шум поїзда. Але він зник через поля зору.
  
  
  Здавалося, що не було чого робити, крім як слідувати за ним.
  
  
  Її перехилився через рейки, дивлячись вгору по сходах, і як раз вчасно побачив, як Ріхтера цілився мені в голову, навколо невеличкого бельгійського револьвера. Він вистрілив, його пірнув назад, і goggle потрапила на землю летить під колесами. Потім Ріхтера рушив з даху вагона до передньої частини поїзда.
  
  
  Її швидко виліз на драбину і забрався на гору вагона. Ріхтер був вже в дальньому кінці, перестрибуючи через вагона-ресторану до останнього спального вагону. Він на мить втратив рівновагу, приземлившись на дах наступного вагона, але втримався.
  
  
  Її побіг за ним по даху вагона-ресторану. Коли її дістався обидва кінця, її, не зупиняючись, перестрибнув відстань між ним і спальним вагоном і продовжив бігти.
  
  
  Ріхтер повернувся і ще два рази вистрілив у мене. Її, побачив, як він прицілився, і пригнувся. Обидва постріли пройшли mimmo, хоча початку другої прогриз дах вагона під моїми ногами. Її відкрив у відповідь вогонь з "люгера", але, поїзд рухався під нами, її теж не зміг прицілитися, і goggle невинно пролетіла mimmo голови Ріхтера. Потім він знову побіг.
  
  
  Ріхтера перестрибнув ще одне місце між вагонами. Він ставав краще в цьому. Її послідував за; ми побігли і перестрибнули через ще кілька вагонів. Ріхтера підходив до передньої частини поїзда.
  
  
  Коли Ріхтера зробив ще один стрибок між вагонами, поїзд завернув, і він впав на одне кожному племені. Коли він повернувся і побачив, що я наближаюся до нього, він знову націлив маленький револьвер і зробив ще два постріли. Її впав на дах наступного вагона, і кулі роз'їли дерево в надбудові поруч з моєю головою і рукою. Ріхтера в третій раз натиснув на курок револьвера, але нічого не сталося. Потім він сердито кинув на мене пістолет. Він відскочив від даху машини і зник на краю.
  
  
  Ріхтер знову повернувся і побіг. Її підвівся, засунув «люгер» у кобуру і пішов за ним. Потім її побачив попереду ткацький верстат, на схилі гори, і зияющее в nen чорне отвір - тунель. Потяг врізався в тунель, і Ріхтера жим лежачи якраз вчасно, коли його вагон зник у темряві. Її теж кинувся обличчям вниз, і тоді її поринув у темряву. Через мить її побачив, як зростає диска світі
  
  
  на іншому кінці і знову вийшов з чорної труби на денній брильов.
  
  
  Ріхтер вже наближався до паровоза. Її встав і побіг за ним. Її готель перешкодити ему повернутися в поїзд. Він стрибнув у перший вагон за паровозом і продовжив рух. Коли її, зістрибнув, поїзд похитнувся на крутому повороті шляху. Її впав вправо і ледь не зійшов з даху машини.
  
  
  Її почекав, поки рейки знову не випростовується. Потім її, рушив до Ріхтером. Поїзд знову похитнувся на нерівній дорозі, коли Ріхтер наблизився до передній частині фургона. Він впав і впустив радіо. Воно заскользило до краю даху вагона, але Ріхтер схопив його, перш ніж воно впало .
  
  
  Ріхтер був тепер попереду вагон. Він дивився на паровоз, поки її наближався, щоб скоротити невелику відстань між нами. Він вирішив не стрибати до паровоза, і замість цього підійшов до драбини, що вела через борт машини. Її добрався до нього, як тільки він ступив на нього.
  
  
  Її схопив його iso всіх сил і потягнув на дах вагона. Він уп'явся в мене поглядом, намагаючись вирватися на свободу.
  
  
  "Відпусти мене!" він закричав. «Невже ви теж думаєте, що я створив все це даремно?»
  
  
  Його слова були майже віднесені вітром, перш ніж її встиг вловити, що він говорив. Але його очі сказали мені все. Її домагався успіху там, де всі інші терпіли поразку, і Ганс Ріхтер врешті-решт опинився в пастці. За кілька коротких днів її шталь його ворогом.
  
  
  Її вдарив його кулаком по его квадратному особі і зламав йому ніс.
  
  
  Ріхтер впав на дах машини, що рухається. Сільська місцевість ковзала під нами з запаморочливою швидкістю. Її знову схопився за нього, але він штовхнув і вибив мої ноги з-під мене, і я впав поруч з ним і перекотився на самий край даху.
  
  
  Її, глянув на зарості землі піді мною, схопившись за край даху руками і ногами. Поки її повільно йшов від кінця, Ріхтера знову встав на ноги. Коли її, повернувся, щоб піднятися, він вдарив мене ногою в голи.
  
  
  Її ухилився від удару, і Ріхтера знову втратив рівновагу і впав на коліна. Ми обоє разом з працею піднялися на ноги, але на цей раз у мене була перевага. Її вдарив його кулаком по животу, і він зігнувся навпіл. Потім її сильно ударив його его більше голів і повторити удар. Він відсахнувся й мало не впав знову.
  
  
  Тепер їй був між Ріхтером і переднім краєм даху вагонів. Останнім відчайдушним зусиллям він зробив радіо мені в голову. На цей раз її побачив, що він наближається, і відступив, коли Ріхтер підійшов до мене. Імпульс его атак проніс його mimmo мене до кінця машини і над нею. Коли він пролетів, її схопив рацію і вирвав її у нього з рук. Ріхтера звалився на відкритий простір між машиною і паровозом.
  
  
  У мене не було шансів врятувати його. Її мало не перекинувся, коли схопився за радіо. В інший момент Ріхтера впав між вагоном і паровозом, а потім ударився об шпали внизу. Для долі секунди вагони перекотилися через его зім'яту фігуру.
  
  
  Видовище було не з приємних. Ріхтер навіть не встиг закричати. Тіло зникло під машиною, яка рухається. Потім, коли її, озирнувся, її побачив відірвану ногу, а іншу частину тіла, яку неможливо було впізнати, впала з гусениці. Белградський м'ясник був зарубаний.
  
  
  Поїзд уповільнював. Ми наближалися до Димитровграду, і її не міг потрапити в цей потяг, коли він приїхав туди. Її, спустився по драбині, яку Ріхтер намагався використовувати раніше, і коли поїзд сповільнився ще більше, її, стрибнув на землю летить.
  
  
  Її намагалася тримати ноги під собою, але не міг. Її двічі перекинувся з нога на голову, зіскрібаючи плоть і рвуть тканина, поки котився. Потім її дивом опинився на спині біля підніжжя невеликий насипу і побачив, як оглядовий майданчик поїзда відступає по рейках.
  
  
  Її намацав зламані кістки, але не знайшов. Її втратив радіо, але воно знаходилося в п'ятнадцяти метрах від мене. Її, підійшов до нього, і в світлі пізнього полуденного сонця відкрив його ззаду і зазирнув усередину. Голосувати воно, як її і прийшов до висновку, вбудоване радіо, так що воно виглядало, як частина fold paper - пристрій супутникового моніторингу.
  
  
  Її закрив радіо і похитав головою. Моя ліва рука і кий горіли в тому місці, де вони були натерті гравієм вздовж доріжки. Її витер обличчя хусткою і подивився на рейки у бік того місця, де Ріхтера впав з поїзда. Там була хороша миль або близько того, і їй нічого не бачив.
  
  
  Приблизно в тридцяти ярдів звідси тягнувся ряд паралельних рейок, і за них наближався повільний поїзд. Він снаряда в тому напрямку, звідки щойно прийшов, у бік перевалу Єлін. Десь попереду цей поїзд перейде на головний шлях.
  
  
  Це був великий успіх для мене,
  
  
  тому що це витягне мене навколо цього району в поспіху і таким чином, щоб її міг уникнути влади. Його швидко перейшов на інші шляхи. Через мить поїзд рухався mimmo мене, поступово збільшуючи свою повільну швидкість. Її почекав, поки підійде остання машина, практично по всьому декількох вагонів другого класу, а потім почав бігти так швидко, як міг. Її, вхопився за поручні сходів на задній платформі і тримався, і поїзд висмикнув ноги з-під мене. За мить її стояв на платформі з рацією Ганса Ріхтера в руці і дивився вдалину вислизає пейзаж навколо Дімітровград.
  
  
  Менш ніж за п'ять хвилина поїзд минув те місце, де М'ясник зустрів відповідну смерть. Її побачив щось схоже на купу старого одягу, яка лежала між рейками, але обривки не були ідентифіковані, як особистість. Інша частина Ріхтера лежали десь по той бік рейок. Її довгий час задумливо дивився на купу, а потім вона зникла з виду.
  
  
  Урсула буде незадоволена тим, що Ріхтера не привезли в Бонн для суду. Але в кінці його потворною кар'єри настало свого роду справедливість - свого роду жорстока розплата.
  
  
  Ми з Урсулою провести сьогодні ніч у якійсь маленькій кімнатці в Црвени Крст. Її, торкався її тіла, і ми думали тільки про тих теплих моментах разом.
  
  
  Ми відводилось на це право.
  
  
  
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  Бригада вбивць
  
  
  Перша глава
  
  
  Коли в досвітні годинники сірі задзвонив телефон, її знав, що на іншому кінці дроту міг бути тільки один чоловік - Яструб, мій бос в AX.
  
  
  Телефон стояв на нічному столику з протилежного боку ліжка, тому мені довелося повзти через Марію фон Альдер, сплячу поруч зі мною, щоб дістатися до нього. Марія заворушилася уві сні, злегка підтягнувши одну ногу, так що її рожева прозора ночнушка піднялася вище стегон, коли її підняв трубку.
  
  
  «Тобі треба негайно повернутися сюди», - сказав Хоук, як тільки дізнався мій голос. Його слова були різкими і наполегливими. «Ми працюємо над новою угодою. Будьте готові піти через тридцять хвилина ».
  
  
  "Через тридцять хвилина?" Її запитав. "Як? Схоже, ти забув, де я.
  
  
  Її був на Віскі-Кей, крихітному острові біля Багамських островів, куди мене послав сам Хоук. Мені потрібно було організувати човен, щоб забрати мене і відвезти одіна навколо великих островів, щоб її міг сісти на літак назад в Штати.
  
  
  Хоука не терпілося почути мій ревматизму. «Будьте готові піти через тридцять хвилина», - повторити він крижаним тоном. "Г-н. Джеймс забезпечує вашій транспорту ».
  
  
  Її мовчки кивнув. "Г-н. Джеймс »- це кодове ім'я президента Сполучених Штатів Америки.
  
  
  «Добре», - сказав Хоук, як ніби бачив, як я киваю. «Човен забере вас від головного у Віскі-Кей рівненської через двадцять сім хвилина». Він повісив трубку. Поклавши трубку, її побачив, що Марія розплющила очі і дивиться на мене.
  
  
  «Це був мій офіс у Нью-Йорку», - сказав її ей. «Боюся, мені потрібно повернутися. Компанія надсилає човен.
  
  
  Марія думала, що її мільйонер по імені Тоні Доус, прикриття, що її використав у моєму нинішньому завданні на AX. Навіть якщо б вона почула моя розмова з Хоуком, у нах все одно не було причин сумніватися в моєму прикриття.
  
  
  Але вона скривилася, її стиглі червоні губи вибухнув. "Тобі потрібно повернутися сьогодні?"
  
  
  «Так, боюся, що так», - бадьоро сказав я, збираючись встати з ліжка. «І не тільки сьогодні, але і відвертими зараз. У мене якраз є час одягтися до того, як сюди прибуде човен.
  
  
  Але перш ніж її зміг встати з сміття, Марія підняла руку й весело потягнула мене за руку, притягаючи до себе.
  
  
  «Тобі не треба так поспішати, - хрипко сказала вона.
  
  
  У цьому не було сумнівів, Марія фон Альдер була гарним істотою, довгоногої стрункою блондинкою з чудово складеним золотим тілом і повної гладкою грудьми, рожеві кінчики яких упиралися в ліф її прозорої сукні. Вона дивилася на моє тіло, і могла бачити, що її вигляд робив зі мною. Вона зісковзнула з ліжка на спині, злегка піднявши стегна, пропонуючи мені своє шовковиста тіло, наче келих любові, яка чекає свого наповнення.
  
  
  З усією силою волі, на яку її був здібним, їй прошепотів: «Будуть і інші часи». Її провів губами по її щоці і відправився в душ.
  
  
  Її не міг поскаржитися на те, що останні п'ять днів на Віскі-Кей були не дуже приємними. Острів був ігровий майданчиком для дуже багатих. Куди нам глянь, скрізь була розкіш - чисті, вимиті морські яхти, стоять на якорі у блискучих блакитних водах; акри дорогих упорядкованих газонів, палаючих яскравими вогняними квітами, що йдуть до моря; скупчення розкішних вілл, яскраво розфарбовані, як якщо б вони були намальовані дитячими крейдою, височіли над Атлантичним океаном. Її насолоджувався всім, включаючи Марію фон Альдер, останні п'ять днів.
  
  
  Але мій візит на Віскі-Кей раніше був розчаровує; Це був там по справі був не лиже, до вирішення моєї поточної задачі, що у той день, коли Хоук вперше проінструктував мене в штаб-квартирі AX у Вашингтоні.
  
  
  Хоук почав розмову незвичайним монологом про небезпеку цієї конкретної місії, неймовірних шанси і життєвої важливості успіху.
  
  
  Її кинув на нього погляд краєм ока, думаючи, а що ще нового? Він майже очікував побачити, як зморшки навколо його тонких губ перетворюються в посмішку. Нечасто Хоук, стриманий житель Нової Англії, намагався жартувати. Але я побачив, що ці зморшки навколо його rta і пронизливі очі тільки посилилися, і я знав, що він серйозно.
  
  
  Він перетасував папери на столі і спохмурнів. «Нас тільки що проінформували - це, звичайно, абсолютно секретно - що шість годин тому прем'єр-міністра Англії загрожує вбивство його давній одного, члена парламенту. Двоє чоловіків перебували в заміському будинок прем'єр-міністра, коли раптом досталь гвинтівку, націлив її на прем'єр-міністра, а потім, абсолютно нез'ясовно, націлив рушницю на себе і вибив собі мізки. У цей час більше нікого не було, тому ми можемо видати публіці фальшиву історію. Але реальні наслідки аварії жахливі ».
  
  
  Їй кивнув. Це було більш дивно, ніж її очікував, і навіть потім вступної промови Хоука.
  
  
  «Офіційна британська версія описує це як нещасний випадок», - продовжив Хоук. «Осічка, коли інший оглядав гвинтівку. Звичайно, не буде
  
  
  
  
  Він згадав, що спочатку зброю було спрямоване проти прем'єр-міністра ».
  
  
  «Ви збираєтеся позичити мене англійцям для допомоги в розслідуванні?»
  
  
  Хоук похитав головою. «Проблеми лиже до будинку. Повідомлялося про подібні випадки в Китаї, Франції, Японії і Германій. У кожному випадку потенційний вбивця мав силу вбити свою жертву, але замість цього вбивав себе.
  
  
  «Ви можете собі уявити, який вплив ці звіти мали президента. Він легко міг стати наступною метою. І він не збирається чекати, поки член цієї команди вбивць добереться до Білого дому, навіть якщо вбивця в кінцевому підсумку вб'є тільки себе. Наше завдання на цей раз - шукати і знищувати - превентивні заходи ».
  
  
  "У нас є якісь зачіпки?"
  
  
  «Трохи, - зізнався Хоук. Він запалив одну навколо своїх дешевих сигар і з хвилину попыхивал в тиші. «У мене є всі файли розслідувань різних спецслужб, в кожній з країн, а також Інтерполу. Хочете знати, що вони знайшли? "
  
  
  Він відзначав факти на пальцях. «По-перше, всі мертві вбивці були повними. По-друге, всі були одержимі своїм зайвою вагою і витратили багато часу, намагаючись позбавитися від нього. Три-три, навколо них були близькі з сестрами Фон Альдер ».
  
  
  Її підняв брову. «Приголомшливо. Її шукаю товстих чоловіків на дієті, яким подобаються красиві дівчата. Ти не зовсім спрощуєш це ".
  
  
  «Я знаю, - сказав Хоук. "Мені шкода." Судячи з того, як він це сказав, її майже довірив ему. Але потім він знову шталь рішуче діловим.
  
  
  «Ми починаємо з сестер фон Альдер, тобто з вами. Це веб-реальна підказка, яку ми отримали ".
  
  
  Дівчатка фон Альдер самі були трохи дивними. Марія, Хельга і Ельза - ідентичні трійнята-блондинки, добре відомі будь-читач газет або телеглядача. Їм було по двадцять, і вони були красивими. Вони приїхали в Сполучені Штати Германій потім початку другої світової війни зі своєю матір'ю Урсулою. Вони спеціалізувалися на чоловіків і коханців-мільйонерів, які зробили ih багатими подарунками у вигляді будинків, розкиданих по всьому відкритий басейн, яхт, коштовностей і навіть приватних літаків.
  
  
  Поміркувавши, вирішив, що зближення з фоном Альдерс, ймовірно, було одним навколо найприємніших способів, з яких вона коли-небудь починав виконувати завдання.
  
  
  Для AX було достатньо просто надати мені прикриття - Тоні Доуэса, багатого бізнесмена, який успадкував процвітаючий експортно-імпортний бізнес зі штаб-квартирою в Нью-Йорку. Незабаром, коли Хоук за лаштунками смикав за потрібні ниточки, мене запросили на кілька вечірок, що і дівчаток Фон Альдер. Як тільки її зустрів сестер, було доволі легко, з щедрими проявами дарів і уваги, стати частиною ih соціальної мережі.
  
  
  Марія була першим тлі Альдером, якого я «досліджував». Його відвіз її на Віскі-Кей, де ми провели п'ять щасливих днів у розкоші. Але до ранку, коли Хоук наказав мені повернутися в Сполучені Штати, він не виявив жодних інших зачіпок.
  
  
  Два
  
  
  Менш ніж через двадцять хв, потім дзвінка Хоука її, попрямував до головного причалу Віскі-Кей. Марія фон Альдер пішла зі мною, чіпляючись за мою руку. Там уже чекала човен - сорокфутовый крейсер, велика частина квітів облізла і заіржавіла, два дизелі працювали на холостому ходу. На палубі було чотири людини.
  
  
  Одіна навколо чоловіків, на якому була вицвілий бейсболка, крикнув: «Ми готові розпочати, містер Доус».
  
  
  «Будьте з вами», - відповів я. Її, повернувся, щоб попрощатися з Марією, і вона довго й вимогливо поцілувала мене.
  
  
  «Пам'ятай, Дамплинк», - сказала вона, - всі сестри фон Альдер називали своїх чоловіків «Дамплинк», - «тримайся подалі від цих моїх сестер, або їй выцарапаю їм очі».
  
  
  «Мій або ну?» Її запитав.
  
  
  «Всі очі», - сказала вона.
  
  
  Вона швидко поцілувала мене, і її, стрибнув на палубу крейсера. Чоловік у вицвілій бейсболці тут же кинувся геть. Коли потужні здвоєні дизелі крейсера ожили, її побачив, як друга човен мчала до причалу. Він раптом повернувся і попрямував до мого крейсеру, який стрімко наближався до відкритого моря, його ніс розтинав воду, а його ніс робив навколо бризок півнячий хвіст. Незабаром Марія фон Альдер, все ще стояла в кінці порту бар, зменшилася до розмірів ляльки, а потім повністю зникла. Через кілька хвилина сам острів зник з усього поля зору.
  
  
  Раптом її зрозумів, що нас переслідує інший човен. Знайомий холод пробіг по моїй спині. Хтось зробив серйозну помилку - міг це бути він?
  
  
  Її спробував зрозуміти це, і швидко. Або інший човен була ворожим кораблем, намагалися дістатися до мене, або її дозволила підібрати себе не на човні, а інше судно було тим, що Яструб послав на Віскі-Кей. Перш ніж у мене з'явилася можливість попрацювати над цим ще, чоловік у бейсболці сказав мені те, що я-готель знати.
  
  
  «Будь ласка, не робіть дурниць, містер Доус, - сказав він. Він відкинув шматок брезент на палубу і схопив обріз, що лежав під ним. Мозку був спрямований мені в груди.
  
  
  Принаймні, він не знав мого справжнього імені. Але її все ще не міг пояснити, звідки він знав, що я буду чекати вдається встати з порту бар у Віскі-Кей.
  
  
  
  
  
  т. Або хтось підслуховував дзвінок Хоука, або мене видала Марія фон Альдер.
  
  
  Пролунав крик людини за штурвалом крейсера, і човен повернула вправо з раптовим креном, який мало не збив нас з усіх нога. Потім ми побачили, в чому проблема - зловісний срібний предмет, пронизувало воду майже відкрито над нашим носом. Переслідував нас катер випустив торпеду, але ракета потрапила в нас, і полетіла в море.
  
  
  Але цей короткий момент, коли всі руки на борту крейсера втратили рівновагу, дав мені необхідну мені можливість витягнути Wilhelmina, мій модифікований Саночника з тридюймовим стовбуром. Поки її був з Марією у Віскі-Кей, сховав її его в секретному відсіку в моєму багажі. Але перед тим, як залишити наш номер, в той ранок, коли Марія була в іншій кімнаті, її завбачливо засунув його в промежностную кобуру, яку носив у своїх штанах, щоб дотягнутися до пістолета і, розстебнувши ширінку.
  
  
  У той час як людина з рушницею все ще лежав на перилах, її, присів, розстебнув блискавку і витягнув «люгер». Її міг бачити здивування на его людини, коли «Люгер» з'явився з моєї ширінки. Він закричав і змахнув дулом рушниці вгору, його палець натиснув курок. Ми стріляли одночасно. 9-міліметрова goggle Вільгельміни скоротила розрив між нами на півсекунди швидше. Goggle знесла чоловікові обличчя і відкинула його через перила в море, а дробовик з дробовика потрапив в перегородку позаду мене.
  
  
  Її рушив швидко, однією рукою схопивши рятувальний гіллетт, а інший засовуючи «Люгер» назад у кобуру. Потім її, стрибнув через перила в море. Її здогадався, що люди в початку другої човні подавали мені сигнал, щоб його спробував вийти з човнів, коли вони випустили торпеду, і що вони спостерігали за мною в бінокль.
  
  
  Незважаючи на денну спеку, коли її вдарився і пішов під воду, вода була жахливо холодній. Все ще стискаючи в руці рятувальний гіллетт, він майже одразу схопився і поплив від крейсера co початку другої човні, яка займається тепер мчала до мене. Через плече її, бачив, як крейсер почав розгортатися в гонитві.
  
  
  Крейсер все ще перебував на півдорозі, коли наближається катер випустив ще одну торпеду. Морська ракета просвистіла mimmo мене, всього в п'яти ярдів від мене, і на цей раз потрапила в мидель крейсера. Стався страшний вибух, і мене вдарили сильні ударні хвилі, які поширювалися через воду, як електричний струм, що проходить через оголений дріт під напругою. Крейсер розлетівся на частини, піднявши гігантський гейзер навколо води, сміття і дроту.
  
  
  Через кілька секунд переслідує човен підтяглася до борту, і руки підняли мене на борт. Опинившись на палубі, її побачив, що ця човен була точною копією тільки що зруйнованого крейсера; навіть на відшаровується і іржаву фарбу і кількість людей на борту. Але на цей раз один навколо чоловіків показав листівку з печаткою Сполучених Штатів і підписом президента.
  
  
  «Приносимо вибачення за незручності», - коротко сказав чоловік. «Ми запізнилися на причал у Віскі-Кей. Хтось влаштував невелику диверсію на наших генераторах, щоб затримати нас. Коли ми побачили, що інша човен відійшла разом з вами, ми здогадалися, що сталося ».
  
  
  «Спасибі», - посміхнувся я. «Ви добре одужали».
  
  
  Він не шталь визнавати, що справжній професіонал. Замість цього він сказав: «Можливо, ви захочете переодягтися в сухий одяг, перш ніж ми доберемося до місця призначення. Внизу, в каюті, знайдеш одяг.
  
  
  Її, спустився вниз і переодягнувся в свіжі джинси, спортивну сорочку, взуття і шкарпетки. Це була не зовсім шведів Севілл-Роу, але була чиста і суха. Мої рятувальники не ставив мене ніяких запитань і не пропонували ніякої інформації. Ймовірно, це було ЦРУ, але її все ще не мав уявлення, як вони планували повернути мене на материк це з швидкістю, яку мав на увазі Хок.
  
  
  Коли її знову піднявся нагору, той самий чоловік, який говорив зі мною раніше, сказав мені, що ми повинні дістатися до точки пересадки приблизно через шість хвилина.
  
  
  Її, кивнув, але все ще не розумів, про що він говорить. Якийсь час ми були поза увагою Віскі-Кей, і навколо того, що я знав про цю частині Атлантичного океану, на багато миль на захід не було землі, крім США. Все, що я міг бачити, були гірські хвилі синього плаття зі всіх сторін. .
  
  
  Рівненської через п'ять хвилина і п'ятдесят секунд ми опинилися в полі зору авіаносця ВМС США, і людина на палубі зі мною сказав: «Голос ми щиро на кнопку».
  
  
  Десяток реактивних літаків зі складеними крилами сиділи на авіаносці, немов темні птахи, відпочиваючі перед відновленням польотів. Деякі члени екіпажу скинули мотузяну драбину, коли наша човен підійшла до берега. Її, потиснув руку своїм рятівникам, а потім піднявся по сходах. Крейсер відійшов і майже зник з виду у вируючому морі, перш ніж її досяг палуби.
  
  
  Капітан корабля зустрів мене нагорі трапа, відсалютував їй відповів, і швидко потягнув мене до реактивного літака, який чекав на льотній палубі. Двигуни A-4 Skyhawk вже були
  
  
  
  
  включені, прагнучи піднятися в повітря. Її, потиснув руку пілотові, молодому рудоволосому, надів льотну одяг і заходу в задню кабіну. Пілот показав мені «великий палець вгору», і ми з запаморочливою швидкістю катапультувалися з палуби авіаносця в небо. Коли президент Сполучених Штатів був вашим особистим туристичним агентом, проживання було суворо першокласним...
  
  
  Три
  
  
  Зворотний переліт в Штати пройшов швидко і без пригод. Нашим пунктом призначення був аеропорт імені Джона кеннеді, ny в Нью-Йорку, і ми приземлилися там, на спеціально підготовленій злітно-посадковій смузі. Потім сонця і ясного неба, на Віскі-Кей, я не був готовий до суворих, різких січневих холодів Нью-Йорка.
  
  
  Хоук чекав в кінці злітно-посадкової смуги в довгому темному лімузині. Як тільки її перейшов з літака на машину, рудоволосий пілот махнув рукою, розвернув літак і злетів до авіаносця. У передній частині лімузина сиділи двоє чоловіків - шофер і, як я здогадався, ще один агент AX. Її, знав, що ми повинні зіткнутися з серйозною кризою, оскільки Хоук майже ніколи не розкриває особистість одного агента до іншого. Хоук постукав по скляній перегородці, що відділяла нас від чоловіків попереду, і лімузин проїхав через аеропорт.
  
  
  «Що ж, N3, - сказав Хоук, дивлячись у вікно, - я думаю, у вас немає нової інформації, щоб повідомити».
  
  
  «Боюся, що ні, сер, - сказав я, але все ж розповів йому про дублюючому крейсері на Віскі-Кей і мій порятунок. Її, додав: «Звичайно, неможливо довести, як вони отримали інформацію. Марія фон Альдер може взагалі не брати ».
  
  
  «Хм», - відповів тільки Хоук.
  
  
  Ми їхали в тиші кілька секунд, перш ніж Хок повернувся і похмуро сказав: «Глава російської комуністичної партії повинен прибути сюди, в нью-йорк, наприклад, через шість хвилина. Він зустрінеться з деякими навколо наших людей на секретному засіданні в ООН, перш ніж вилетить назад завтра. На нас поклали відповідальність за безпеку його, поки він тут. Голос чому її так терміновому потребував тобі.
  
  
  Настала моя черга промурмотати: «Хм».
  
  
  Лімузин пригальмував і тепер зупинився біля однієї із злітних смуг аеропорту, де його чекала велика юрба людей і машин. Хоук нахилився вперед і вказав на гігантський турбореактивний двигун, спускається зі свинцевого неба. «Наш відвідувач, якраз вчасно», - зауважив він, глянувши на кишенькові годинники, які він носив на ланцюжку, перекинутою через гіллетт.
  
  
  Як тільки російський літак зупинився на злітно-посадковій смузі, співробітники аеропорту швидко підкотили сходинки до дня кабіни, і вийшов радянський голова партії. Навколо величезного літака за ним стежили кілька інших російських офіційних осіб, і, перед сходами всю групу негайно оточили поліцейські і співробітники служби безпеки - як російські, так і американські - і супроводили до черги навколо машин. Коли процесія на чолі з групою нью-йоркських мотоциклістів рушила, наш лімузин їхав щиро за машиною радянського міністра. Незабаром ми вже входили у ворота Організації Об'єднаних Націй, довга велична низка прапорів якої швидко маяло на крижаному вітрі.
  
  
  Опинившись всередині будівлі, всю групу швидко перенесли в одну навколо кімнат приватного ради безпеки. Це був просторий зал без вікон, з сидіннями, розставленими ярусами, на зразок амфітеатру для глядачів, з трибуною в центрі, де розглядають свої місця радянський голова та його партії, а також радник з безпеки Сполучених Штатів і його помічники. Її і Хоук, інший агент AX і її розглядають місць на першому плані ряду поруч з російською поліцією безпеки, що супроводжувала радянського лідера з Москви. За нами стояли агенти правоохоронних органів міста, штату і федерального уряду. Зустріч, звичайно ж, була закритою для глядачів.
  
  
  Двоє чоловіків спілкувалися через перекладача, який перекладав пошепки від одного до іншого, так що нічого зі сказаного не було чутно там, де ми сиділи. Це було все одно, що дивитися виставу в пантомімі і по жестах вгадувати, що говорять актори.
  
  
  Спочатку здавалося, що обидва чоловіки були сердиті і підозрілі. Було багато хмуритися, хмуритися і стукати кулаками. Незабаром гнів змінився подивом, і тоді її побачив, що двоє чоловіків стали більш дружніми. Очевидно, вони почали розуміти, що одна сторона не сиділа за химерними інцидентами.
  
  
  Незабаром потім цю зустріч підійшла до кінця, і голова Радянського Союзу і радник з безпеки США стояли, щоб потиснути один одному руки.
  
  
  Потім один навколо членів партії радянського прем'єр - пізніше їй стало відомо, що він був російським послом, - зробив крок до голови комуністів. Він тримав заду навколо кишені гранату. Чоловік відкріпив гранату і кинув її на плюшевий килим відкрито до ніг російського лідера.
  
  
  В наступну частку секунди крижаного жаху в кімнаті не було чути наші голоси. Її бачив чистий жах людини радянського міністра, коли він безпорадно дивився вниз на смертоносну активовану гранату, що лежить на носках його черевиків.
  
  
  
  
  
  інстинктивно її витягнув свій Люгер Вильгельмину з кобури, але Хоук схопив мене за руку. На самому делле, оскільки він був швидше за мене, щоб побачити, що я нічого не можу зробити. Goggle тільки швидше підірве гранату. У російського лідера не було часу навіть зрушити з місця.
  
  
  У цей момент, коли всі присутні в кімнаті були паралізовані, російський посол - людина, що упустив незакрепленную гранату - кинувся на вибухівку. Пролунав приглушений вибух; Смертельна сила гранати була пригнічена тілом чоловіка. Його тіло розлетілася на частини, мета відірвана від тулуба.
  
  
  Наслідки вибуху потрясли голови Ради та інших присутніх на трибуні, але в іншому вони залишилися неушкодженими. Ми з Хоуком негайно перевели російську та американську делегації навколо кімнати в чекаючий зовні лімузин. Були поспішно прийняті заходи до того, щоб радник з безпеки США і його співробітники повернулися в Вашингтон, а російська сторона попрямувала в радянське посольство і залишалася там до від'їзду в Москву.
  
  
  Між тим, швидка допомога поліції і N. Y. P. D. В ООН почали прибувати сапери з контингентом газетних репортерів і фотографів. Зал приватного ради безпеки був заблокований поліцією ООН, але Хоука, і мені дозволили повернутися всередину, де на ношах завантажували вкриті брезентом залишки російського посла. Вже зараз співробітники російської поліції безпеки і американські агенти готуються відстежувати недавні пересування посла.
  
  
  Був зроблений дзвінок у Білий дім, і президент був проінформований про це делле. Перед тим, як ця розмова закінчився, Хока викликали до телефону, щоб поговорити з президентом. Коли він повернувся, обличчя начальника AX було сірим.
  
  
  «Це була майже катастрофа», - сказав він, похитуючи головою. «Президент повідомив мені, що ми отримаємо повний звіт про пересування радянського посла, як тільки розслідування що-небудь виявить. Але ми вже знаємо одне ».
  
  
  "Що це таке?"
  
  
  «Всього дві ночі тому, - сказав Хоук, - радянський посол був гостем на вечірці, влаштованій Хельгой фон Альдер та її матір'ю в квартирі Хельги на Парк-авеню».
  
  
  "Ви впевнені?" - здивовано запитала її.
  
  
  Хоук кивнув іншому агенту AX, який супроводжував нас в лімузині, ніж кеннеді, ny. «Агент Z1 був на вечірці. Оскільки її, знав, що неможливо стежити за всіма жінками фон Альдера одночасно, її використовував його в цьому делле. Її хочу, щоб ви двоє зібралися разом, щоб він розповів вам подробиці того вечора. Потім цього її хочу, щоб ви попрацювали над Хельгой фон Альдер. І...
  
  
  "Так сер?" Її запитав.
  
  
  «Я впевнений, що мені не треба нагадувати вам про терміновості вашої місії. Повинна бути якась зв'язок між цим бізнесом і фон Алдерс. Знайдіть його, чого б це нам не коштувало ".
  
  
  Чотири
  
  
  Хок відправився один в нью-йоркський офіс AX, залишивши Z1 і мене поговорити разом. Провівши більшу частину дня в літаку, який летів з Віскі-Кей, і в машині, яка їхала по Джона кеннеді, ny, її, відчув, що мені потрібно потренуватися в тренажерному залі. Її запропонував Z1 піти в спортивний клуб пограти в гандбол, поки ми розмовляли.
  
  
  Ніхто з нас, звичайно, не знав справжнього імені інших. Сам Z1 був приблизно мого віку, на пару дюймів нижче і на кілька фунтів важче, з солом'яними волоссям і світлою шкірою. Як тільки ми переодяглися в спортивну форму і почали гру, її побачив, що він гідний супротивник гандболу. На майданчику у нього був незграбний, плоскостопий, але він був по м'ячу з убивчою силою, так що він відскакував, як goggle з рикошетом, і змушував мене рухатися.
  
  
  «Диски вечора минулої ночі була справжньою вечіркою», - почав він, і його зловили слабкий південний акцент в його голосі, свого роду акцент середньо-південних штатів. «Ці фон Альдеры точно вміють розважати. Була пара акторів, російський посол, два британських письменника, цей поп-художник, який не малює нічого, крім картин із спортивними ременями, і ще дюжина людей, яких її так і не зустрів ».
  
  
  «Кому-небудь навколо них видався особливо приємним з послом?» - запитав її, наносячи удар по м'ячу, і при вдалому ударі сильно встромивши його в середину Z1, з-за чого він не зміг відповісти на удар.
  
  
  "Тьху!" - пробурмотів він, з зусиллям випрямляючись, обличчя його вкрилося краплинами банк. Потім, відповідаючи на мій штопора, він сказав: «Мені здалося, що всі гості були дуже дружні ще з одним. Як ніби всі вони були членами якогось ексклюзивного клубу. Якщо ви розумієте, про що її?"
  
  
  Їй кивнув. «Але були Хельга або її мати, Урсула, коли-небудь наодинці з послом протягом якогось часу, протягом вечора?» - запитала її, їдучи туди-сюди по майданчику. Я не знав, яку інформацію його очікував від нього отримати, але будь-яка зачіпка або зв'язок між мертвим послом і тим або іншим по фон Альдеров можуть допомогти.
  
  
  «Ні», - відповів Z1, виконуючи свою частку бігу. «На самому делле російська більшу частину часу розмовляв з цим художником і, нарешті, завершив вечір, купивши дві інтернеті, які хлопець привіз з собою..
  
  
  
  
  
  
  Мені прийшла в голову дика ідея. «Що б ви подумали, якби її попросив AX влаштувати розтин мозку мертвого російської?»
  
  
  «Розтин?» - вигукнув Z1, обертаючись і дивлячись на мене. «Що може довести дослідження его мозку?»
  
  
  «Це всього лише-- думаю, - сказав я. «Я не можу викинути навколо голови, наскільки дивною є вся ситуація. Не тільки те, що відбулося сьогодні, але і всі попередні вбивства - або, її б сказав, самогубств. Ці люди сформували саму дивну команду вбивць, яку їй коли-небудь бачив. Може бути, їх спочатку, чи є препарат, або загіпнотизували, або промили мізки. Хтось повинен був змусити ih вести себе так однаково ірраціонально. Має бути пояснення. Може бути, розтин дасть деякі відповіді, допоможе нам зрозуміти причини цієї справи ».
  
  
  «Думаю, варто спробувати». Z1 знизав плечима.
  
  
  «Хоук хоче, щоб її негайно переїхав до Хельге», - сказав їй ему. «Як тільки ми закінчимо гру, її подзвоню от і спробую призначити побачення на сьогодні ввечері. Думаю, тобі краще доповісти Хоука в штабу. Обов'язково скажи йому, що я хочу провести розтин російської ».
  
  
  «Звичайно», - сказав він, втративши шанс і програвши мені гру.
  
  
  Прийнявши душ і одягнувшись, ми пішли в бар і випили пару охолоджених мартіні, і їй зателефонувала Хельге фон Альдер по телефонній кіоски.
  
  
  "Пельмень!" вона вискнула від захвату, як тільки почула мій голос. "Ви повернулися. Моя тупа сестра дозволила тобі піти. Побачимося сьогодні ввечері?
  
  
  «В точності те, що я мав на увазі», - сказав її ей. «Я заїду за тобою близько восьми».
  
  
  Коли її закінчив розмову, ми з агентом Z1 розлучилися. Її попрямував в розкішну квартиру на Саттон-Плейс, яку AX орендував для мене - або, скоріше, для «Тоні Доуэса».
  
  
  Одним з переваг роботи під прикриттям для AX було те, що організація не шкодувала коштів на створення надійної маскування для своїх агентів. Готельні Тоні Доуэса була хорошим прикладом. Це був витончений, елегантний парубоцький будиночок з усіма приналежностями для спокушання, що такий чоловік міг би забезпечити себе. Звукоізольований зовні, досить високий, щоб відкривати вид на місто і самота, і оснащений всім новітнім електронним обладнанням від внутрішнього освітлення до квадрофонического звуку. Єдиними моїми проханнями були невеликий тренажерний зал і сауна. Інші години дня його витратив на боксерську грушу, і бруси, і закінчив сауною. Було сім тридцять п'ять, коли я в смокінгу вирушив до Хельге фон Альдер.
  
  
  Квартири Хельги була пентхаусом на Парк-авеню у вісімдесятих, в королівському будинку, яке більше схоже на приватний клуб, ніж на резиденцію. Її очікував, що вона буде одна, але коли прибув її, її, побачив, що Урсула була там з сивим джентльменом, особа якого виглядало смутний знайомим, хоча його ім'я на мить вислизнуло від мене.
  
  
  «Але Дамплинк», - привітала мене Хельга, поцілувавши мої губи звичайним поцілунком фон Альдера з відкритим ротом і, втягнувши мене всередину, «передай привіт Урсі» - дочки фон Альдера звали свою матір Урсі, - «і її супроводжує Байрона Тиммонса. "Тоді її впізнав у цій людині одного навколо нафтових магнатів країни. Урсула фон Вільха також поцілувала мене в губи, що було далеко не материнським, і Тиммонс міцного потиснув мені руку.
  
  
  «Урсі і Байрон якраз йшли», - додала Хельга, херувимски посміхаючись.
  
  
  Байрон Тиммонс пробурмотів: «Ах, так», і почав допомагати Урсулі надіти норкову шубу.
  
  
  «Ми говорили про жахливу аварію бідного Володимира Колчака, - сказала Хельга. «Ви чули це в новинах?»
  
  
  "Немає їй сказала. "Я не боюся."
  
  
  «Сьогодні ніяк не коли його вбили в ООН, - сумно сказала Хельга, - щось на зразок вибуху котла».
  
  
  «Жахливо», - сказав її, здогадатися, не придумав Яструб «вибух котла» для преси сем.
  
  
  «Бідний Владди, - сказала Хельга, - він завжди був сповнений життя. Її буду сумувати за ним.
  
  
  "Ви знали його?" Її запитав.
  
  
  «Так, - відповіла Хельга. «Він був старим другом Урсі. Він був тут, в будинок, на вечірці, всього дві ночі тому.
  
  
  «Нам всім буде його не вистачати», - підтвердив Урсула, цілуючи Хельгу в щоку, торкаючись моїх губ ee губами і прямуючи до дня. Байрон Тиммонс пішов за мною, знову міцного потиснувши мені руку.
  
  
  Як тільки Хельга закрила двері йде за парою, вона впала в мої обійми з пригніченим хихиканням і прошепотіла: «О, Дамплинк, Байрон Тиммонс страшенно злий на мене і на тебе. Коли її призначив вам побачення сьогодні ніяк не коли її зовсім забув, що сьогодні ввечері її повинен був піти з ним у театр. Коли її згадав, мені довелося зробити деяку відчайдушну перестановку і покликати Урсі для заміни. Її сказав Байрону, що ви старий, інший, якого я не бачив багато років, і ви були в місті тільки на ніч.
  
  
  «Я знав, що він чимось незадоволений. Тепер її розумію.
  
  
  Хельга відсторонилася, хитаючи головою. «Іноді її можу бути таким неслухняним. Але її готелі бути з тобою ».
  
  
  «Я задоволений, - сказав їй привіт, - і задоволений. Куди ти хочеш, щоб тебе привела?
  
  
  "Це така неприємна ніч", - сказав Хельга.
  
  
  
  
  
  Його спокійно сказав: «Я подумав, може, ти краще залишишся тут і будеш затишним. Якщо не проти чогось простого, наприклад, шампанського та ікри. Боюся, це все, що у нас є в будинок, і зараз у слуг вихідний.
  
  
  «Я не можу придумати кращого установ провести вечір».
  
  
  Вона мене вона вільно. Вона була одягнена в обтягуючі біле вечірнє плаття, її світле волосся були ретельно укладені, на шиї висіло діамантове намисто з відповідними діамантовими підвісками, звисаючими навколо мочок її вух. Вона була готова провести ніч в місті. Але потім її, зрозумів, що жінки Фон Альдер, швидше за все, так одягаються тільки для того, щоб ввечері байдикувати по дому.
  
  
  Хельга включила музику і вимкнула брильов. Незабаром вона принесла шампанське, ікру, і ми в таку гру пліч-о-пліч в леопардовому шезлонгу перед вікнами від підлоги до стелі, навколо яких ми спостерігали вогні міста і сніжну темряву.
  
  
  «Знаєш, Тоні, - м'яко сказала Хельга, повертаючись до мене, коли ми обидва потягували охолоджене шампанське, - ти не такий, як інші чоловіки, яких її знала у своєму житті. Зазвичай її можу досить легко ih зрозуміти, зрозуміти, чого вони хочуть від жінок. З тобою я не впевнений, хоча знаю тебе дуже давно. І це проблема. Мені це цікаво, і я думаю, що всі інші жінки Фон Альдер, включаючи Урсі, теж. Вона раптом села відвертими. «Тобі сподобалося з Марією?»
  
  
  Її чесно кивнув. «Вона чудова. Але тоді всі ви. Зрештою, ви ж однакові трійнята.
  
  
  «Не повністю ідентичні». Її, бачив її усмішку в напівтемряві. Вона простягнула кухоль з шампанським і зісковзнула в крісло, притиснувшись своїм тілом до мого. Її відчував тепло її тіла крізь сукню. Екзотичний аромат ee духовий хвилювало мої стегна. Її просунув палець під бретельку її сукні і зупинився.
  
  
  «Хельга», - сказав я.
  
  
  "Хм?"
  
  
  «Цей хлопець, Колчаком або Владди, як ви його називали - ви його частини бачили останнім часом?»
  
  
  Вона неправильно зрозуміла мій штопора. «Тобі не потрібно його ревнувати, Дамплинк». Вона присунулася лиже до мене, так що наші стегна стикнулися.
  
  
  «Ні, але мені цікаво», - наполягав я. «Частині він відвідував вас або вашу родину за останні кілька тижнів?»
  
  
  Вона знизала плечима, все ще притискаючись до мене. «Владди був одним навколо тих людей, які завжди були чи завжди були поруч з моїми друзями. Ви помітили його, коли він був там, ви не сумували за ним, коли він був відсутній ». Вона нетерпляче поворухнулася. «Але це минуле - це справжнє. Сьогодення завжди важливіше».
  
  
  Її, знав, що це все, що вона збиралася сказати. Можливо, вона готелів щось приховати, а може бути, просто дійсно нічого було сказати про Колчака. У всякому разі, її, відчував, що на даний момент виконав свої обов'язки.
  
  
  Тепер її несс відповідальність перед собою, щоб не втратити цю можливість вислизнути між моїх пальців. Цими пальцями її ослабила бретельку сукні Хельги. Вона спустила обидва ременя з рук, а м'яка тканина білої впала на талію.
  
  
  На ній не було бюстгальтера. Коли вона відкинулася назад, її повні стрункі грудей підвелись, соски з рожевими кінчиками встали дибки. Вона звивалася вперед, щоб зустрітися з моїм обличчям, так що мій рот наповнився одним, а потім іншими подібними дині горбиками. Її тіло люто тремтіло, коли її пестив її соски кінчиком язика, поки, нарешті, вона, судорожно зітхнувши, взяла мою голову двома руками і піднесла мої губи до своїх. Коли ми цілувалися, вона проводила пальцями однієї руки мого стегна, поки не натрапила на свідчення мого порушення. Її рука на мить затрималася там.
  
  
  «Чудово, Дамплинк, чудово», - прошепотіла вона, задихаючись, і притулилася губами до мого вуха.
  
  
  Її підняв її і поніс через вітальню, через фойє в спальню. У центрі кімнати знаходилася величезна кругла ліжко. Її опустив її на хуй, і вона зняла сукню, панчохи і мереживні трусики бікіні. Лежу на атласних простирадлах, вона нетерпляче простягнула руки, щоб допомогти мені зняти одяг.
  
  
  Її, відчував, як кров тече в крові моїй, коли мої очі поглинали її чудове тіло. Вона була точною копією своєї сестри Марії, з ідеально окресленою, випирає груди і м'яко вигнутих стегон до маленького золотого трикутника в центрі її тіла. Вона притягнула мене до себе, і коли наші тіла стикнулися, вона повернула голову набік і м'яко сказала: «Послухай, Дамплинк, куди б ти повернувся, ти бачиш, як ми займаємося любов'ю».
  
  
  До цього я не помічав, що три стіни кімнати, біля узголів'я ліжка з обох сторін, були повністю дзеркальними. Поки тіло Хельги стискалося і розкручувалося разом з моїм, як якийсь ідеально запрограмований, але тонкий інструмент чуттєвості, дзеркала відбивали чуттєві руху, як якщо б ми були посеред величезної оргії, в якій ми були всією групою учасників.
  
  
  Її виявив, як мені сказала Хельга, що вона і її сестра Марія не повністю ідентичні. В тому, як вони займалися любов'ю, була велика різниця. Обидві жінки займалися любов'ю з нескінченним уявою і величезним відкритим задоволенням. Але на цьому схожість закінчилося. Поки що Марія була мовчазна і напружена, ee руху
  
  
  
  
  
  
  були вишукано тонкими, Хельга була дикою і занедбаної, її руки, стегна і рот постійно досліджували моє тіло, обмінюючись приємними відчуттями на кожне одержане нею. Всі ee істота постійно корчилось, тремтіло і спонукало мене до все більших і більших висот екстазу. Ніби і дзеркальні стіни посилювали ефект - я займався любов'ю з дюжиною різних жінок, кожна з різним підходом і реакцією. Нарешті, вона скрикнула від чистого задоволення, і впала назад на ліжко.
  
  
  Через мить вона нахилилася мною назавжди. «Я роблю тебе щасливим?» - запитала вона, покриваючи моє обличчя поцілунками.
  
  
  «Так», - сказав я. «Так, ти робиш мене щасливою».
  
  
  «Я теж щаслива», - сказала вона. «Ти той чоловік, яким його тебе думали».
  
  
  Її обережно притягнув її до себе, щоб вона ліжка на мене, наші тіла притиснулися одне до одного з голови до п'ят. Ми лежимо нерухомо, ніхто з нас не розмовляє. Через мить вона легенько зітхнула від прапора дозволу на виконання, якого її чекав.
  
  
  «Shh», - прошепотіла її ей.
  
  
  Вона знову замовкла, але ненадовго. "Ой!" вигукнула вона. "Ой! Ах, Дамплинк! ОЙ!" Ee тіло знову судорожно затряслося, поки вона з довгим тихим стогоном захвату не перекинулася на спину і не закрила очі.
  
  
  Мої регулярні програми вправ для тіла і розуму знову знадобилися, дозволивши мені подарувати Хельге останній подарунок задоволення, якого вона не очікувала.
  
  
  5
  
  
  Хельга відкрила очі і м'яко посміхнулася мені, коли її схилився над її головою. «Це було чудово, чудово, чудово», - прошепотіла вона. Вона перекинулася і вилізла навколо сміття. «Відпочивай, Дамплинк», - сказала вона, цілуючи мене і виходячи через кімнати.
  
  
  Через мить вона повернулася з пляшкою шампанського і двома келихами. Вона наповнила один навколо склянок і простягнула мені. «Це, - сказала вона, - забере тебе, поки її буду приймати душ». Вона знову поцілувала мене, і увійшла у ванну, радісно наспівуючи. Розкішно розтягшись на ліжку, її, чув, як вона приймає душ.
  
  
  Її зробив ковток охолодженого Dom Perignon. Зовні піднявся вітер. Четверта стіна кімнати була покрита портьєрами, і він знав, що за шторами були день в сад пентхауса, які оточували всі чотири сторони квартири. За дверима щось стукотіло. Підніс кухоль шампанського поруч з ліжком, натягнув штани і підійшов до дня. Коли її відсунув частина штори в сторону, її побачив, що одна навколо дверей прочинені, і розгойдується на вітрі. Її, зачинив двері і замкнув її.
  
  
  Її був на півдорозі назад через кімнату, коли це безпомилкове шосте почуття, підсвідоме попередження про небезпеки, що насувається, послало мені своє повідомлення. Не знаю чому, її інстинктивно підняв обидві руки перед своїм горлом, її не шталь діяти занадто рано. В ту ж мить тонка дротяна петля накинулася на мою голову і ліжка мені на плечі. Дріт, яка займається мала бути встромлена в моє горло, замість цього глибоко встромилася в шкіру моїх витягнутих рук.
  
  
  Мій нападник видав важке гарчання і шалений ривок півнів. Її пригнувся і вдарив плечем тому. Її все ще не міг бачити, хто був позаду мене, але в цьому раптовому випаді її мигцем побачив двох борються образ в стогони дзеркал Хельги. Його подивився ще раз і побачив себе і людини позаду мене, відбитого там. Чоловік був Z1!
  
  
  Його обличчя спотворилося від нападу, але його особистість неможливо було кому. Це був той самий чоловік, з яким грав у гандбол у спортивному клубі в той день.
  
  
  Було неможливо зрозуміти, чому він намагався вбити мене зараз. Все, що я міг зробити, це захистити себе. І це було моторошне, тривожне відчуття - спостерігати, як хтось намагається вбити мене в тих дзеркалах, де зовсім недавно її бачив себе і Хельгу, інтенсивно насолоджуються сексом.
  
  
  Він все ще не помітив дзеркальної стіни і не знав, що я спостерігаю за ним в ній. Він почав піднімати ногу, щоб впертися коліном мені в спину. Її жорстоко вдарив його его лівою ногою, потрапив ему в колінну чашечку і розбився сл. Він задихнувся від боляче і почав падати, тягнучи мене за собою. Її спробував вивернутися з дротяної півнів, повертаючи голову при падінні. Він тримав наполегливо до петлі, все ще намагається задушити мене. Тепер їй ясно бачила його обличчя. Його очі були квадратними - як ніби він був загіпнотизований або під дією наркотиків.
  
  
  Досі тхір її, сподівався, що зможу захистити себе, не вбиваючи його. Але я бачив, що це неможливо. Її вдарив твердим краєм правої руки в основу його горла, завдавши смертельного удару в карате. Удар був сильним і чистим. Його шия зламалася, і він був мертвий, можливо, навіть не підозрюючи, що його метод вбив. Його тіло осіло на підлогу, мета гротескний повернулася набік. Її, підвівся і встав, осідлавши його, тіло.
  
  
  Її, чув, як у ванній йде душ. Килимове покриття з глибоким ворсом на підлозі спальні заглушало звуки нашої боротьби. Тоді мені здавалося очевидним, що Хельга фон Вільха заманила мене в спальню, я знаю, що агент Z1 потім збирався вчинити замах на моє життя. Як би добре вона нам була зі мною в сміття, її ніколи не міг
  
  
  
  
  
  Її забуваю, що вона і її сестри були досвідченими актрисами.
  
  
  З іншого боку, спростував повідомлення в змі її собі, все ще існує ймовірність, що вона невинна. Z1 знав, що я зустрічаюся з Хельгой сьогодні ввечері, і міг простежити за мною до квартири. Якщо б, як я тепер підозрював, він отримав наказ убити мене, він міг би прослизнути в кімнату з тераси, поки ми з Хельгой займалися любов'ю, і вона не знала б про це більше, ніж її.
  
  
  Якщо б це було правдою, він не міг дозволити Хельге з'явитися за душі і знайти людину, якого її вбив, лежить на її килимі. Не може бути ніякого пояснення, яке задовольнило би її, якби її не розкрив мою прикриття. Якщо б її зробив це, веб-зачіпка, яка займається була в AX по справі, Фон Альдерс, була б марною. Її міг зробити тільки одне - передати тіло Хоука, у якого в розпорядженні були всі засоби, щоб непомітно позбутися від неї.
  
  
  Її, нахилився, підняв труп на підлокітники, потягнув його через кімнату, через день тераси і викинув на вулицю. Потім її поспішив до прикроватному телефону, щоб подзвонити Хоука. Довелося розмовляти без скремблера.
  
  
  «Це серйозна справа», - сказав я, як тільки він відповів. Кажу коротко, її розповів ему, що саме сталося, импровизировав код по ходу справи. На закінчення її, сказав: «Ми з другом скоро поїдемо звідси. Чи зможете ви впоратися з зачисткою? »
  
  
  Хоук зрозумів. «Довірте всі приготування мені, - сказав він, - але загляньте до мене сьогодні ввечері».
  
  
  «Я планую», - відповіла її і обірвала розмову, коли почула, як Хельга вимкнула душ у ванній.
  
  
  Через кілька хвилина в кімнату увійшла Хельга в прозорій чорній негліже, що відкриває кожну деталь її тіла. Її знову розтягнувся на великому ліжку і потягував шампанське, навколо келиха. На щастя, смерть агента Z1 була безкровною, і в кімнаті не було нічого, що вказувало б на боротьбу, яка займається сталася там всього кілька хвилин тому. Якщо Хельга брала участь у змові і повернулася, очікуючи знайти мені труп, вона не дала на це ніяких вказівок. Замість цього вона притиснулася до ліжка поруч зі мною, поки її наливав гей кухоль шампанського.
  
  
  «A amore», - сказала вона, торкнувшись мого склянки своїм.
  
  
  «A amore», - погодився я.
  
  
  Потім того, як ми напилися, її скинув ноги з ліжка і сказав: «Іди, Пельмень, її збираюся запросити тебе на вечерю. Людина живе не тільки любов'ю. Принаймні, не цей чоловік.
  
  
  Ми вибрали ресторан у невеликому тьмяно освітленому французькою закладі, недалеко від квартири Хельги. Зовні все ще шелл сніг, але в ресторані було тепло і весело, а обслуговування і eda були чудовими. Але її справді не був голодний, так як протягом всієї трапези її постійно уявляв собі жахливу сцену, яка займається відбуватиметься в квартирі Хельги, коли Хок прибирає тіло мертвого агента AX.
  
  
  Хельга, здавалося, не помічала мого заклопотаності і їли від душі, жваво розмовляючи протягом усього вечері. Одного разу вона удавано надув губи - той же жест, який зробила Марія, коли її залишив її на Віскі-Кей, і сказав: «Дамплинк, давай поїдемо куди-небудь на вихідні, щоб ми могли побути одні. Ви пішли з Марією. Зараз моя черга."
  
  
  Мене потішила й жартівлива конкуренції, яка займається існувала середовищ дівчат. "Що у тебе було на думці?" Її запитав.
  
  
  Вона зробила непевний рух рукою в повітрі. "Мексика. Можливо, Іспанія. Південь Франції. Зрештою, реактивний літак просто сидить без діла на вішалці. Ми могли б цим скористатися ». Вона запропонувала це так недбало, як якщо б говорила про поїздку на таксі через місто. І її міг бачити, що вона була серйозна.
  
  
  «Ну що ж, - сказав я, залишаючи свої варіанти відкритими, тому що я ще не знав, які ускладнення будуть потім смерті агента AX.
  
  
  Хельга кивнула, і вона вільно мене тим, що раптом посерйознішала. Такого настрою її зовсім не очікував від запаморочливого фон Алдерса.
  
  
  «Я тобі що скажу, Тоні», - прошепотіла вона, її пальці переплелися з моїми, поки ми потягували коньяк. «Я отримую від вас вібрації, вібрації величезної сили. Це те, що я все життя хотіла в чоловікові. М'якість дбайливого коханця і силу авторитетну людину. Іноді ви знаходите те чи інше. Але обидва - ніколи! Це дуже добре." Вона насупилася і повільно визначився: «Одного разу їй спробувала пояснити, що хотіла, знайомому чоловікові. Він був ніжним, але не сильним, і він сказав, що я відчуваю те ж саме, тому що ніколи не знав свого батька. Він сказав, що я шукаю коханця і батька в одній особі. Ти віриш, що?"
  
  
  Її, похитав головою. «Я ніколи не думаю про такі речі, причини своїх почуттів. Важливі самі почуття ».
  
  
  «Я теж так думаю», - погодилася вона. «Але я дійсно іноді думаю про свого батька, і я знаю, що Марія і Ельза теж думають, хоча ми ніколи не говоримо про nen».
  
  
  «А ви його зовсім не пам'ятаєте?» Її запитав.
  
  
  «Ні. Тільки те, що сказав нам Урсі. Він був убитий в Берліні під час одного з бомбардувань союзників під час початку другої світової війни. Ми з сестрами тоді були дуже маленькими, і Урсі врятував нас живими тільки дивом.
  
  
  Вона посміхнулася і знову просяяла. «Бо
  
  
  
  
  
  
  «З ними тхора життя стала хорошою», - сказала вона.
  
  
  Пізніше, коли її відвів Хельгу назад в її квартиру, її досить надовго затримався, щоб переконатися, що Хоук прибрав тіло з тераси. Звичайно, він подбав про це. Коли її йшов від Хельги, вона знову нагадала мені, що хоче, щоб ми разом поїхали на вихідні. Її обіцяли дати гей знати. Потім її, спустився вниз і взяв таксі до штаб-квартири AX.
  
  
  Шість
  
  
  Нью-йоркський офіс СОКИРУ знаходився в Нижньому Вест-Сайді міста, на складі в районі панелі. Водій таксі не зрадів, коли почув адресу. Думаю, він думав, що я збираюся пограбувати його по дорозі, бо я чув, як він зітхнув з полегшенням, коли ми під'їхали до будинку. Її перевернув його і виліз. Коли її почав переходити тротуар, він висунувся через вікна і запитав: «Ти впевнений, що це те місце, яке тобі потрібно, приятель?»
  
  
  Її відмахнувся від нього. Його почуття були зрозумілі. Вся набережна була темною і безлюдною. Будинок, в якому розташовувався штаб-квартири AX, було затемнене, за винятком однієї освітленої кімнати в передній частині будівлі. Водій таксі не міг знати, що всі інші темні вікна в будівлі були зафарбовані, щоб приховати суєту, яка займається відбувалася всередині двадцять чотири години в добу, і що люди з потужними інфрачервоними телескопами постійно спостерігали за вулицею. Власне, говорити, таксистові не може бути безпечніше де-небудь в місті, ніж відвертими там, за межами самого потужного контррозвідувального агентства в світі.
  
  
  Черговий нічний охоронець в освітленому передньому офісі, який виглядав як звичайний складське приміщення, натиснув кнопку дзвінка під своїм столом, і її, пройшов через залізні двері до ліфту з людьми. Вартові з телескопами у вікнах нагорі вже очистивши мене з обома чоловіками, коли її все ще наближався до будівлі.
  
  
  «Хоук залишив наказ відвезти вас у підвал, як тільки ви ввійдете», - сказав ліфтер. Машина спустилася.
  
  
  Підвал - це означало, що Хоук чекав мене в морзі агентства. Як і більшості надсекретних розвідувальних організацій, AX повинен був мати власний морг на території, щоб обробляти трупи, які не можна було відразу передати поліції. Однак більша частина тіл в кінцевому підсумку була передана в руки місцевих органів потім того, як дорога була розчищена, так що бентежних питань не виникло.
  
  
  Її знайшов Хоука, який стояв поруч з закритим тілом Z1. З ним був судмедексперт компаній AX, доктор Крістофер.
  
  
  Хоук кивнув мені, і судмедексперт, якого ми назвали доктором Томом, сказав: «Я провів попереднє розтин, Нік. Це узгоджується з тим, що ви нам сказали. Його смерть була викликана переломом шиї ».
  
  
  "Ви знайшли що-небудь ще?" Її запитав.
  
  
  Доктор Том похитав головою. "Поки нічого. Чому?"
  
  
  Замість того, щоб відповісти ему, її поговорив з Хоуком. «Агент Z1 доповів вам сьогодні з моєю пропозицією зробити розтин мозку посла Колчака?»
  
  
  «Ні, не знав», - сказав Хоук. «Він повернувся сюди, до штабу, і сказав мені, що ви зв'язалися з Хельгой фон Альдер. Потім цього її его не бачив. Про розтині не згадувалося. Це важливо? »
  
  
  «Може бути», - повільно сказав я. «Це могло б дати нам можливий мотив для его нападу на мене».
  
  
  Хоук насупився. «Я не стежу за тобою».
  
  
  Її, знав, що розмовляти перед доктором Томом, у якого був вищий рівень, допускається на всі дії, AX, безпечно. «Ну, коли він накинувся на мене в квартирі Хельги, він виглядав приголомшеним - як людина, який не міг контролювати себе, - але його фізичні дії були ідеально скоординовані».
  
  
  «Ви маєте на увазі, - перебив Хок, - ви думаєте, що він був членом бригади вбивць?» Як би мені не подобалася думка про те, що одіна через наших агентів може перебувати під впливом цієї - цієї сили, або чогось ще, її згоден ».
  
  
  «Але це не обов'язково пояснює, чому він намагався мене вбити, - продовжив я, - якщо тільки їй не сказав або не зробив щось, що загрожувало того, з чим ми боремося. Єдине, що я можу придумати, це моя пропозиція про розтині. Оскільки він не передав вам пропозицію, але намагався вбити мене, схоже, це була зв'язок.
  
  
  «Як ви думаєте, що саме покаже дослідження мозку посла?» - запитав доктор Тому.
  
  
  «Не знаю, - признався я. «Але ми reputed, що людям, причетним до цих інцидентів, якимось чином промили мізки. Так що розтин російської було ударом по доведенню теорії «промивання мізків». Може, ми нічого не знайдемо, але тоді нам нічого втрачати, якщо спробуємо ».
  
  
  «Так, зрозуміло, - сказав доктор Тому. Він подивився на труп, що лежить на плиті звалищі AX. Він глянув на Хоука. "Як щодо цього, бос?"
  
  
  Хок вагався всього на частку секунди. «Іди, - сказав він, киваючи.
  
  
  Доктор Тому натягнув простирадло на застиглі риси обличчя. «На це у мене піде пара днів, - задумливо сказав він, - я пришлю вам звіт, як тільки отримаю результати».
  
  
  Ми з Хоуком мовчки вийшли на звалищі і піднялися на ліфті на початку другої поверсі будівлі. Цей поверсі був нервовим центром
  
  
  
  
  
  
  штаб-квартири в Нью-Йорку. Штат з більш ніж п'ятдесяти чоловік працював там двадцять чотири години на добу у телетайпів, радіоприймачів і систем замкнутого телебачення, які підтримували зв'язок з офісами світових поліцейських сил. Коридор, який вів до офісу Хоука, проходив поруч з великою кімнатою. На стінах були односторонні скляні вікна, так що вони, хто знаходився в коридорі, могли бачити кімнату, але вони, хто знаходився в кімнаті, не могли бачити ih. Це не дозволяло іншим співробітникам AX спостерігати за секретними агентами, які з'явилися в офіс Хока.
  
  
  Як тільки ми опинилися в офісі Хоука, начальник AX стомлено влаштувався у своєму письмовому кріслі, рився в кишенях, поки не знайшов пережовану сигару і встромив її в рот незажженной.
  
  
  «Повинен зізнатися, Нік, - сказав він, - це справа мене стурбувало. Що ви думаєте про die Von Alders?
  
  
  «Важко сказати», - відповів я, ретельно підбираючи слова. «Наскільки мені вдалося кому, вони саме такі, якими здаються на поверхні. Але важко скидати з, а той факт, що кожен раз, коли в делле з'являються нові розробки, вони якимось чином пов'язані ».
  
  
  «До речі про нових розробках, - втрутився Хок, - у мене не було рішенням розповісти вам про Монте-Карло. Ми тільки що отримали повідомлення з Інтерполу.
  
  
  "Монте-Карло?" Її запитав.
  
  
  "Так. Там є казино. Людина по імені Трегор, бельгієць, ламає банку. Шурин Трегора кілька тижнів тому спробував вдарити канцлера Германій ножем, але замість цього устромив ножа йому в горло. У нас немає нічого про Трегоре, але вам все одно краще піти і перевірити його.
  
  
  «Керівництво казино тимчасово зупинила гру, - сказав Хоук. «Але вони погодилися відновити його через добу. Її б готель, щоб ви були там, коли казино знову відкриється, але я не хочу, щоб ви втрачали зв'язок з фон Альдерс. Чи зможете ви впоратися з обома? "
  
  
  «Це не проблема», - сказав їй ему. «Раніше цим ввечері Хельга благала мене поїхати з нею до Мексики. Вона сказала, що ми можемо використовувати її приватний літак ».
  
  
  «І ви думаєте, вона погодиться на Монте-Карло?» Хоук розсміявся. «Ви повинні багато вкладати у свою роботу».
  
  
  «У цього є свої нагороди». «Я можу добре уявити», - відповів він, відмахуючись від мене навколо свого кабінету.
  
  
  Сім
  
  
  Було рано, незадовго до восьмої ранку наступного дня, коли їй подзвонив на квартиру Хельги. Її знав, що вона не встане так рано, але я не міг більше відкладати дзвінок, якщо ми збиралися в той день летіти в Монте-Карло.
  
  
  Голос, який відповів, був сонним, ніж склепіння. "Привіт. Здрастуйте?"
  
  
  «Хельга, - сказав я, - це Тоні Доус».
  
  
  "ВООЗ?" - запитала вона, все ще напівсонна. "Здрастуйте?"
  
  
  «Боже мій, - сказав я, сміючись, - не говорити мені, що ти мене забув так скоро потім вчорашньої ночі. Це Тоні.
  
  
  «А... Тоні, Дамплинк», - тепер ревматизму був сповнений життя.
  
  
  «Причина, по якій їй подзвонив тобі так рано, полягала в тому, що її готель запросити тебе в невелику подорож - нас тільки вдвох. Але замість Іспанії, Франції або Мексики давайте зробимо Монте-Карло. Як це звучить?"
  
  
  «Божественно», - сказала вона. "Коли ти хочеш піти?"
  
  
  «Щиро зараз, - сказав їй привіт, - сьогодні вранці, як можна швидше. Ви сказали, що літак готовий.
  
  
  «Звичайно», - сказала вона. «Але чому Монте-Карло?»
  
  
  Її вже вирішив пояснити гей справжню причину вибору Монте-Карло. В той ранок, телебачення, радіо та газети розповідали про втечу в казино.
  
  
  «Ви, напевно, не чули території баренцева моря», - сказав я. У казино дуже багато грошей. Вчора ввечері керівництво призупинило гру на добу. Її готель би бути там, коли він знову почнеться ».
  
  
  Її, подумав, що це якраз те, що сподобається тлі Альдера. Її, зрозумів, що вгадала, коли почула її захоплений вереск.
  
  
  «Поїхали», - без вагань вигукнула вона. «Як скоро ви будете готові до зльоту? Ви хочете, щоб її заїхав за вами на Лонг-Айленд?
  
  
  Фон Альдеры тримали свій літак в своєму маєтку на Лонг-Айленді на Північному березі. Її було в маєтку пару раз з ними тхора, як познайомився з родиною. Отже, оскільки її знав, звідки це в залі, її сказав агов, що зустрінуся з нею там через дві години.
  
  
  Її повідомив Хоука, а потім трохи потренувався в невеликому тренажерному залі в моїй квартирі, перш ніж одягнутися і упакувати сумку. Хоук послав машину з водієм, щоб відвезти мене на Лонг-Айленд, і коли ми дісталися туди, її, виявив, що Хельга чекала і вже готувала літак до приватної злітно-посадковій смузі фон Альдера.
  
  
  Менш ніж через дві години після того, як їй зателефонував Хельге, ми піднялися в повітря на реактивному літаку «Лір» і пролетіли над Атлантикою. Ми з Хельгой в таку гру на сидіння в задній частині просторої кабіни, в якій були всі зручності - шезлонги, диван-ліжко, бар, і навіть кришталева люстра - зручною вітальні.
  
  
  Це був ідеальний день для поля; небо було блакитним і безхмарним, від обрію до обрію - довгоочікувана зміна порівняно з похмурою погодою минулої ночі. Море під нами було схоже на рівний синій килим.
  
  
  Хельга привела мене в кабіну, щоб зустріти пілота, капітана Дірка Обрі, і другого пілота Дугласа Робертса. Обрі був високим щільним хлопцем з тонкими, як олівець, чорними вусами. Робертс був струнким хлопцем, ймовірно,
  
  
  
  
  
  
  йому було трохи більше двадцяти - зі світлими волоссям і веснушчатым місячним особою.
  
  
  «Вона йде за курсом, - сказав Обрі, киваючи в бік приладової панелі, - і погода ясна, відкрито в Орлі, де ми заправимося».
  
  
  Протягом наступних кількох годин ми з Хельгой розважалися переглядом фільму, який вона показувала простим натисненням пари кнопок, а потім грою в нарди. Хельга здавалася набагато більш пригніченою, ніж напередодні ввечері, але все ще залишалася гарною компанією, і час пролетів непомітно.
  
  
  Ми, мабуть, були менше ніж в п'ятдесяти милях від узбережжя Франції, коли без попередження літак різко впав носом у бік сукню. - закричала Хельга. Всі в кабіні, що не було прибите цвяхами, включаючи мене і Хельгу, сковзав по похилому підлозі кабіни і сильно вдарилося об зачинені двері кабіни.
  
  
  Хельга все ще кричала, поки її намагався повернутися на бік, щоб відкрити двері кабіни. Він був замкнений. Її висмикнув Вильгельмину, мій «Люгер» в наплічної кобури, і підірвав замок. Двері відчинилися, оголивши кабіну, яка займається тепер перебувала піді мною.
  
  
  Коли її, заглянув в кабіну, його побачив, що капітан Обрі все ще сидить за штурвалом, але его, поза, здавалося, застигла. Почала другий пілот Робертс валявся на підлозі мертвим або без свідомості. Літак падав у бік океану.
  
  
  Її крикнув Обрі, який на мить повернув голову і подивився на мене. Потім він повернувся до управління, обома руками стискаючи кермо. Дивлячись на його обличчя, їй стало відомо те ж порожнє вираз, який спостерігав людина агентом, AX, коли він намагався вбити мене в квартирі Хельги. Його очі були квадратними, як ніби він був під гіпнозом або під впливом наркотиків.
  
  
  До цього моменту її висів пальцями за день борт кабіни. Тепер її відпустив хватку, і рвонувся вперед, в кабіну. Її потягнувся до пілоту за штурвалом. Якимось чином мені вдалося зачепити одну руку навколо його шиї і підніміть його частково звільнитися від колеса, але він все ще вперто чіплявся управління, поки його не смикав на ньому всі свої сили і кинув його назад в задній частині салону.
  
  
  Літак продовжив падіння в бік сукню.
  
  
  Її, впав у крісло пілота і сильно смикнув штурвал. Сильна дрож пробігла по течії від носа до хвоста, а потім повільно почав підніматися ніс. Її продовжував тягнути колесо, напруживши кожен м'яз свого тіла, намагаючись подолати силу тяжіння. Нарешті, літак вирівнявся - всього в декількох футах від Атлантики. Мені пощастило, що я налітав на літаках достатньо, щоб мати можливість. впоратися з цим літаком, але це все одно була близька катастрофа.
  
  
  Протягом наступних кількох хвилина її був зайнятий перевіркою приладів, в той час як реактивний літак рівномірно ковзав по поверхні океану. Здавалося, все працює, тому її штовхнув колесо вперед, і ми знову почали підніматися. Потім Хельга викрикнула моє ім'я по задньої кабіни.
  
  
  Її, повернувся якраз вчасно, щоб побачити, як Обрі наближається до мене з гайковим ключем. Тримаючи кермо однією рукою, її знову вихопив Вильгельмину інший і вистрілив йому в праве плече. Він відсахнувся і впав, дозволивши гаечному ключу вислизнути навколо занімілих пальців. Намагаючись утримати літак на підйомі, її, озирнувся на пілота. Він знову піднявся на ноги, але котився назад в задню кабіну. На задньому плані її побачив Хельгу, згорнувся в кутку хатини. Її все ще тримав Вильгельмину в руці, але мені не хотілося стріляти знову, якщо Обрі не рушить нас до Хельге, нам, до мене.
  
  
  Він цього не зробив. Замість цього він п'яно поплентався до дня кабіни, яку йому вдалося відчинити, незважаючи на величезний тиск на нах. Його не можна було зупинити, крім як вистрілити - а якщо її схиблю, то поставлю під загрозу весь літак. Обрі ненадовго завис у відкритому дверному отворі, а потім вилетів головою вперед. Її крутнув літак так, що двері зачинилися. Під правим крилом її міг бачити, як тіло Обрі падає майже в уповільненому темпі, його руки і ноги розставлені в сторони, поки він не вдарився об воду і не зник під нерівною поверхнею.
  
  
  Хельга приєдналася до мене в кабіні, а її зосередив свою увагу на управлінні літаком. Вона спробувала оживити Робертса, другого пілота, який все ще лежав без свідомості на підлозі. Гей знадобилося багато часу, щоб привести його до тями, але в кінці кінців пробурмотів він, невпевнено sel і озирнувся. Він хитав головою. "Що сталося? Що відбувається?"
  
  
  Його поведінка підтвердило мої підозри, що він був під наркотиками. Коли він достатньо оклигав, щоб говорити зв'язно, він сказав мені, що останнє, що він пам'ятав, - це чашка кави, яку ему простягнув Обрі. Він все ще був занадто приголомшений, щоб питати про зниклого капітан, тому їй нічого ему не розповіла про долю Обрі. Пізніше її придумаю яку-небудь пояснення.
  
  
  До того часу її зв'язався з диспетчерською вишкою в Орлі, до якої ми наближалися, і нам дозволили приземлитися. Трохи пізніше ми приземлилися, і її зупинив літак.
  
  
  
  
  
  
  Я не сказав, що мені не стало легше.
  
  
  Коли ми вийшли, навколо літака, Хельга подивилася на мене з подивом в очах. «Що там сталося?»
  
  
  Її, похитав головою. "Важко сказати. Схоже, ваш капітан притиснувся до штурвала і оскаженів від страху, коли літак почав падати. Ймовірно, він був напівбожевільним, коли напав на мене, а потім стрибнув. Робертс, почала другий пілот, мабуть, втратив свідомість з-за сили тяжіння. Такі речі не рідкість в польоті. Але дозвольте мені поговорити з владою, щоб ми не виявилися втягнутими в бюрократизм ».
  
  
  Неможливо було сказати, чи дійсно вона прийняла моє пояснення, але вона більше на мене не тиснув.
  
  
  Коли ми дісталися до будинку аеровокзалу у супроводі Робертса, який все ще тремтів на ногах, - її знайшов главу поліції безпеки Орли і попросив його надіслати мені агента AX, людини, якого її знав, як Даммлиер, і місцевого начальника. Інтерполу. Коли обидва чоловіки прибутку, її розповів їм, що саме сталося, вказавши, що підозрюю, що інцидент був пов'язаний з моїм завданням. Її підкреслив, що нам з Хельгой необхідно негайно відправитися в Монте-Карло.
  
  
  «Дозвольте мені подбати про це», - сказав чоловік за Інтерполу, коли її закінчив. «Не буде ніяких проблем. Можливо, ваш помічник тут, - обернувся він до Даммлиеру, - зможе знайти надійного пілота і другого пілота, які доставляють вас до місця призначення.
  
  
  Даммлиер кивнув, і зустріч закінчилася. Менш ніж через годину ми з Хельгой були на шляху до Ніцці, найближчій до Монте-Карло посадочної майданчику. У нас було два американці, ймовірно, частина французького штабу AX або ЦРУ - пілотувати літак. Даммлиер вжив заходів, щоб повернути Робертса в Штати, і сама Хельга запевнила його, що він продовжить працювати у нах і отримає зарплату, поки він оговтується від свого нещасного випадку. Наскільки її міг комусь моє пояснення - що Робертс втратив свідомість - було прийнято і Хельгой, і владою.
  
  
  Політ в Ніццу пройшов без пригод. Ми приземлилися лиже до вечора, і ми з Хельгой в таку гру на лімузин в Hotel de Paris, недалеко від казино в Монте-Карло. Хельга домовилася, що лімузин буде чекати зустрічі з нашим літаком, а також зарезервувала суміжні номери в готелі. Нам пощастило, що Хельга була добре відома; нам гарантували номер, хоча в Монте-Карло було повно цікавих туристів зі всього світу. Вулиці кишіли туристами, надаючи місту п'янкий карнавальний вигляд, а порожнього готельного номера не було.
  
  
  Коли ми їхали по вулицях Монте-Карло, де Середземне море мерехтіло, як темне, насичене вино, в вечірніх тінях, мені нагадали легендарну історію виникнення Монако в 303 році. Згідно з легендою, корсиканець. Діва, Девот, була покараний губернатором Корсики, коли з'ясувалося, що вона була християнкою. Губернатор засудив дівчину зв'язати і тягнути на конях по пересіченій місцевості, а потім розтягнути на стійці до смерті. В той момент, коли вона померла, над її тілом помітили білого голуба. Одного разу вночі, коли її тіло взяв чернець і рекламує в човен рибалки, знову з'явився білий голуб. Рибак пішов за голубом, коли птах ковзала по & nb, ведучи його в Монако, і закопав там тіло дівчини.
  
  
  Її подумав, чи буде моє перебування в Монако, і таким же неймовірним.
  
  
  8
  
  
  Навколо мого люкси відкривався приголомшливий вид на блискаюче море і високі скелі, що тягнуться на багато миль уздовж згинається берегової лінії. Розпаковуючи валіз, приймаючи душ і переодягаючись, її, чув, як Хельга ходить у своєму номері по сусідству. По звуках її рухів її, міг сказати, що її дії, наприклад, дублювали мої.
  
  
  Гра в казино відновилася за кілька годин. Ми, звичайно ж, пообідали б в готельному ресторані-пентхаусі з розсувним стелею, що відкривається в небо. Але до обіду ще залишався час. Її, знав, що Хельга не піклується про визначні пам'ятки, і подумав, що було б прикро, якби ми не насолоджувалися цим часом разом в більш приємних заняттях. Сподіваючись, що Хельга думає так само, вирішив її невелику, але потенційно неприємну трудність, яку представляла замкнені двері між нами, замовивши шампанське, ікру і три дюжини червоних троянд, які повинні бути доставлені гей, в шість. Приблизно через хвилину, потім години вона постукала в двері і м'яко покликала мене.
  
  
  «Ви дуже уважні», - сказала вона, простягаючи кухоль шампанського, коли її, увійшов у її номер.
  
  
  Коли вона підійшла до вікон з видом на море, на ній було ніжне рожеве негліже, підкреслює ee тіло прекрасним силуетом. Її зупинився на мить, щоб насолодитися видом її тіла через тонку тканину одягу, а потім приєднався до неї у вікна. Призахідне сонце сховалося за горизонтом, але залишило глибокий, багатий, золоте відображення в чистому небі. Води Середземного сукню, в свою чергу, відображали небо, посилюючи святим, так що кімната здавалася живою сліпучою.
  
  
  
  
  
  
  як золото.
  
  
  "Дуже гарний вигляд, чи не правда?" - запитала Хельга, повертаючись до мене.
  
  
  «Так, дуже мило», - відповів я, свідомо бігаючи поглядом по її тілу і вгору, поки не зустрівся з її поглядом. Вона проводила язиком по губах і запитала: «Я тобі подобаюся, Тоні?»
  
  
  "Так дуже."
  
  
  «Наскільки вам подобаються мої сестри?» вона наполягала. Цей штопора здивував мене потім ночі, яку ми провели разом у Нью-Йорку, але замість того, щоб відповісти гей, відверті, її, простягнув руки і сказав: «Ви хочете, щоб показав її вам, скільки?»
  
  
  Вона підійшла до мене чуттєвим плавним рухом, її очі були напівзакриті, а губи відкриті. Її поцілував її, і все її тіло негайно відгукнулося, ніжно вібруючи вгору і вниз по відношенню до мене. Її ноги розсунулися і обняли мої, і я відчував, як ee тремтячий орендар шукає моє власне порушена, що відповідає тіло. Вона тихо застогнала і, качнувшись тому, простягнула кухоль з шампанським. Її поставив свою склянку на найближчий стілець. Коли повернувся, то побачив, що вона зісковзнула з пеньюара.
  
  
  Золотий свят господь перетворив її оголене тіло в витончено вылепленную живу бронзову статую. Її ледве встиг зняти з себе одяг, як вона затягла мене разом з собою в шезлонг.
  
  
  "Швидко!" - благально прошепотіла вона, піднявши стегна. До нас приєдналися.
  
  
  "Так! Так! Так! - пробурмотіла вона, затамувавши подих. Її руки вчепилися в мої плечі і руки, а її нігті вп'ялися в мою плоть, коли вона підганяла мене. Кілька митей опісля її, відчув, як її тіло відкривається і стискається навколо мене, її мета крутиться навколо боку в бік від пристрастей, поки ми не досягли піку дико судомної кульмінації.
  
  
  Коли ми лежали пліч-о-пліч на шезлонгу, вона повернула голову і подивилася на мене. Вона лагідно посміхалася: «Тепер ти знаєш, чи не так?»
  
  
  Їй кивнув.
  
  
  Її знав, про що повинен був здогадатися з ними тхора, як ми поїхали навколо Нью-Йорка, але, звичайно, всього кілька хвилина назад не було рішенням сказати. Жінка, що лежить поруч зі мною, не була Хельгой, тому що я був знайомий з її особливим способом заняття любов'ю. І не Марія, яку її теж знав близько.
  
  
  «Ти Ельза».
  
  
  «Так», - визнала вона. "Тобі не шкода, правда?"
  
  
  «Як можна задати такий штопора? Потім того, чим ми тільки що поділилися? "
  
  
  Вона радісно засміялась. «Хельга буде в люті, коли дізнається, що я накоїв. Її ночував у її квартирі, коли ви зателефонували гей вранці. Вона все ще спала і нічого не чула. Коли ви запропонували поїздку в Монте-Карло, її просто вирішила зібратися і поїхати і дозволити вам подумати, що його Хельга. Це великого сенсу не мають так весело. Крім того, ви вже провели достатньо часу з двома моїми сестрами. Моя черга."
  
  
  Слухаючи її слова, її, подумав, що це був саме той трюк, на який жінки фон Альдер були здатні. Але навіть незважаючи на те, що її пояснення здавалося досить правдоподібним, її повинен був нагадати собі, що фон Альдеры підозрювалися в делле, яке їй намагався розкрити, і що в тому, що Ельза замінила Хельгу, може бути щось зловісне.
  
  
  Але в той момент її нічого не міг зробити. Її злегка ляснув її по красивим маленьким сідницях і велів гей одягнутися.
  
  
  Коли ми прибули в казино, потім обіду, ми виявили, що воно застряг. Величезна юрба, що перебувала щільним колом навколо одного колеса рулетки, в безмовному очікуванні. Всередині кола були троє чоловіків: круп'є, почала другий чоловік у смокінгу і темних окулярах - очевидно, один з директорів - і бельгієць Трегор, людина, який грабував банк.
  
  
  Ельза і мені вдалося протиснутися крізь натовп до місця всього в декількох футах від трьох чоловіків. Як тільки ми прибули, обертове колесо рулетки клацнуло до зупинки, і спостерігає натовп рушив вперед і ахнула. Круп'є сунув через стілець, величезну стопку фішок Трегору, який незворушно заклав ih поруч з іншою величезною стопкою перед ним.
  
  
  "Боже мій!" - схвильовано прошепотіла жінка поруч зі мною. «Він тільки що виграв півмільйона доларів! Що він тепер робитиме?
  
  
  Здавалося, Трегор не звертає уваги на оточуючих його людей. Це був гігантський імпозантний чоловік з великим животом, який пити по склянки мінеральної води, яку він наповнював навколо пляшки, що стояла біля його ліктя. Темні точках закривали його очі, але його обличчя, як я помітив, була абсолютно порожня маска.
  
  
  Всі очі в кімнаті були прикуті до нього, очікуючи, що він буде робити далі. Він нахилився вперед і вперся лобом у кулак, складений правою рукою, як ніби він медитував, і залишався в цій позі кілька секунд. В той момент їй був, мабуть, єдиним в натовпі, хто поглянув на що стоїть навпроти директора. Він був майже в цей же позі, що й Трегор! Як ніби вони мовчки спілкувалися одним з другом!
  
  
  Секундою пізніше обидва чоловіки одночасно підняли голови, і Трегор твердою рукою впевнено рекламує всю свою стопку фішок на червоний квадрат перед собою.
  
  
  Ельза схопила мене за руку. «Він поставить ставку на весь свій виграш!» прошепотіла вона недовірливо. «Мільйон доларів!»
  
  
  Трегор відкинувся на спинку стільця, а круп'є підняв руку і знову запустив колесо. Це крутилося
  
  
  
  
  
  
  запаморочливо на секунду або дві. Коли він почав сповільнюватися, роззяви почали дружно скандувати: «Червоний, червоний, червоний» - рівень Трегора. Нарешті колесо зупинилося. Бельгієць знову виграв. Круп'є підштовхнув ще одну стопку фішок до вихідної стопці Трегора. Два мільйони доларів! Потім директор вийшов вперед і тихим голосом оголосив: «Колесо закрито на ніч».
  
  
  Юрба відступила, коли Трегор зібрав свої фішки з допомогою кількох співробітників казино і попрямував до касира. Її, помітив, що принаймні дванадцять секретних агентів по всьому різних закордонних справ держав, всіх яких їй стало відомо, переслідували його. Трегор не міг, він не міг нікуди піти без них агентів, які спостерігали за ним. Світові уряди не дозволили йому було легко вислизнути навколо міста.
  
  
  Її розглянув всі види транспорту в Монте-Карло і навколо нього. Навколо міста вело всього три дороги, і за ними було легко спостерігати. Міська влада тримали всі човни в гавані під постійним наглядом, і у них була найшвидша човен в Середземному морі. Ніхто не міг полетіти по повітрю, тому що в Монте-Карло немає рівної поверхні, достатньою для створення аеродрому. Ці фактори не дозволили Трегору вислизнути від агентів, які стежили за ним, щоб дізнатися, звідки він бере виграні гроші. Мені не було необхідності слідувати.
  
  
  Мене цікавили директор і круп'є, які зараз розумію, колесо рулетки - звичайна практика в кінці гри, коли будинок поніс такі величезні збитки. Колесо буде перенесено в підвал казино, де проводяться всі колеса казино, зроблені навколо рожевого дерева. Її, знав, що кожне колесо балансується з точністю до однієї тисячної дюйма і рухається по дорогоцінному камінню так само точно, як годинник.
  
  
  Але колесо можна було полагодити. Голос чому її готель ближче поглянути на цей конкретний і чому її послідував за директором і круп'є, коли вони пройшли через сусідню двері. Спостерігаючи, як вони зникають в дверному отворі, її велів Ельзі повернутися в готель і чекати мене там.
  
  
  На сходах, що ведуть у підвал, було темно, але внизу горів святим. Її був на півдорозі вниз, коли двері назавжди мною зачинилися. У той же момент спалахнув засліплювали брильов. Потім її почув пронизливий крик. Швидко обернувшись, побачив її, що Ельза, всупереч моїм інструкціям, пішла за мною. Чоловік, ймовірно, той, хто зачинив двері, міцного схопив її і націлив на мене пістолет.
  
  
  Її, повернувся до підвалу і побачив директора казино і круп'є, що піднімаються до мене по сходах. Обидва були озброєні рушницями, а круп'є також тримав у руці шматок труби. Коли двоє чоловіків досягли сходинки піді мною, директор зняв темні точках. Його очі були квадратними, як ніби він був під гіпнозом або під впливом наркотиків. «Подбайте про nen», - наказав він. Круп'є підняв залізну трубку, і все почорніло.
  
  
  Свідомість поверталося повільно, і навіть коли її знову зміг бачити і чути, мені здавалося, що я дивлюся на навколишній здалеку і крізь туманний фільтр. Моє тіло і кінцівки здавалися важкими і млявими. Хоча грубі руки штовхали мене, він майже нічого не відчував. Поступово її відчула симптоми свого летаргічного стану. Поки її був без свідомості, мене сильно накачали наркотиками. Повинно бути, це був один із сильнодіючих депресантів, що впливають на центральну нервову систему.
  
  
  Її боровся важко подолати вплив наркотиків, але навіть якщо її, був у відмінній фізичній формі, їй був лише частковий успіх. Її міг бачити все, що відбувалося навколо мене, але не міг поворухнутися. Круп'є і режисер посадити мене за кермо на переднє сидіння машини. Її побачив Ельзу, яка знаходиться під дією наркотиків і без свідомості, розтягненого на сидіння поруч зі мною, а всередині обох відкритих дверей стояли чоловіки. Мотор мерседеса мчав, але машина не рухалася.
  
  
  Потім її помітив, що один навколо чоловіків щось поправляв на половицах у мене під ногами. Незабаром він вислизнув навколо машини, і я почув, як він сказав: «Добре, вона готова до зльоту».
  
  
  День машини захлопнулись. Двигун все ще працював. Мій одурманений мозок не міг кому сенс того, що відбувається. Смутний, ніби її був у тумані, її побачив, як через відкрите вікно поруч зі мною просунулась рука і включив «мерседес». Машина рвонулася вперед.
  
  
  Потім зрозумів, що нас з Ельзою посадити в «мерседес», притиснувши акселератор до мостинам. Тепер ми мчали по темним пустельних дорогах Монако зі швидкістю понад sta миль в годину. На такий прискореної швидкості «Мерседес» впаде, перш ніж ми зайдемо дуже далеко, і ми обидва загинемо. Коли наші тіла були виявлені, це виглядало так, як ніби ми загинули в результаті передозування наркотиків. Не було б ніяких ознак вбивства.
  
  
  Відчайдушно її намагався отримати контроль над своїм тілом.
  
  
  Поки що нам щастило, і машина перебувала в центрі дороги. Але попереду будуть пагорби і криві повороти,
  
  
  
  
  
  
  і якщо її не почну керувати машиною, ми скоро з'їдемо з дороги. Її спробував підняти руки, але мені здалося, що вони важкі. Її спробував ще раз. Обидві руки важко піднялися, - здригнулися, опустилися і знову повільно піднялися. Її міг бачити темний пейзаж, що проноситься mimmo в засліплює тумані навколо вікна машини. Від мого зусилля підняти руки на кілька дюймів до керма лився піт. Потім її побачив попереду крутий покажчиків. Її, бачив, як мої пальці зімкнулися на рульовому колесі, але не відчував колеса під ними. Якимось чином мені вдалося повернути його на кілька градусів вправо, коли машина увійшла в S-подібну криву. Цього було досить, щоб ми продовжували шлях. Автомобіль на запаморочливій швидкості, розвернувся по повороту і катапультувався по крутому схилу.
  
  
  Дорога продовжувала підніматися. Через вікна машини її побачив, що ми знаходимося на обриві скелі, яка займається з кінця тротуару спускалася майже відкрито до моря. Автомобіль злетів на вершину обриву і потім по крутому схилу понісся до дороги, як металевий снаряд навколо знарядь. Шини верещали про тротуар. Все ще збентежений наркотиками, її намагався сконцентруватися на нашому єдиний шанс на виживання: якимось чином мені доводилося тримати машину в вертикальному положенні і в дорозі, поки на ній нарешті не скінчився бензин.
  
  
  Здавалося, що подальшого кошмару не буде обидва кінці. Париж за милею «Мерседес» з ревом проносився mimmo затемнених вілл і котеджів, вгору і вниз по звивистих, звивистих дорогах Лазурного берега. Монако було далеко позаду. Ми мчали по карнизах, шосе, що з'єднує Монако з Ніццою, а потім через саму Ніццу, тихо і закрито на ніч.
  
  
  Шосе для Ніццою йшов врівень з морем - мокрим, слизьким і небезпечним. Задня частина «мерседеса» ковзала по боку в бік. Якщо б нас занесло, ми б потрапили в море. Але «мерседес» промчав по Антибам. Нарешті, десь між Антибами і Каннами, він почав втрачати швидкість і приблизно через париж елементи елементи котився. З величезним зусиллям її, повернув кермо, машина вилетіла на узбіччя і зупинилася. Двигун заглох. Ельза, все ще сиділа поруч зі мною, наші разу не поворухнулася.
  
  
  Дев'ять
  
  
  Сонце світило мені в очі. Її застогнав і селл, покусуючи шию ззаду. «Мерседес» все ще стояв на узбіччі дороги. Перше, що я побачив, це те, що Ельза нафарбувалася. Потім її побачив за вікном з боку Ельзи натовп дітей, притиснутих до скла і дивляться на нах широко розкритими очима, коли вона пудрила ніс. Вона виглядала чудово - як ніби тільки що прокинулася від підбадьорливого склепіння. По шосе проносилися вантажівки, і машини, і я помітив, що більшість пасажирів всередині у них витягували шиї, щоб краще роздивитися.
  
  
  Ельза помітила, що я сідаю, прибрала ee компактний диск і помаду і посміхнулася.
  
  
  «Ми розважалися минулої ночі?» - весело запитала вона.
  
  
  Я не знав, що вона знала або пам'ятала про вчорашній вечір, коли нас перебили на сходах в підвалі казино. Вся ніч була для мене кошмаром, але я повинна віддати належне жінкам фон Альдер в одному - вони були стійкими.
  
  
  «Підемо», - сказав я, нахиляючись mimmo nah, щоб відкрити двері з її боку. Вона вийшла, навколо машини, і я пішов за нею. «Нам потрібно повернутися в Монте-Карло. У цій машині закінчився бензин ».
  
  
  «Але як ми туди дістанемося?»
  
  
  «Залиш це мені», - сказав я, підтягуючи ee поруч зі мною на краю шосе. Діти все ще збиралися навколо нас. Її поставив Ельзу перед собою так, щоб її можна було легко побачити з проїжджаючого транспорту, і підняв великий палець на знак міжнародного автостопщика. Перший проїхав автомобіль загальмував, і водій, грохоча по-французьки, відчинив двері.
  
  
  «Монте-Карло», - сказав я.
  
  
  «Оуи», - сказав він. Ельза і її, що їхали попереду поруч з водієм, повернулися в Монте-Карло на вантажівці, наповненому баклажанами. Швейцар в Hotel de Paris не підняв брови, коли ми, все ще у вечірньому вбранні, вийшли з вантажівки, помахали і подякували водія вантажівки, і пронеслися через вестибюль.
  
  
  Залишив їй Ельзу біля дверей її кімнати, і велів гей трохи відпочити. Увійшовши в свої кімнати, почув дзвінок телефону. Це був місцевий агент, AX, людина, відомий мені як Чиклет. Він сказав, що мені треба негайно звернутися в місцевий офіс AX, щоб мені подзвонили з-за кордону. Хоук, ймовірно, дзвонив по Штатів скремблеру. Її поспішно переодягнувся, і навіть в Монако смокінг ніяк не привернув би до мене небажану увагу - і пішов в офіс AX, який знаходився на віллі неподалік від готелю. Чиклет зустрів мене в день і відвернув убік. поговорити. Місце кишіло тими ж агентами, яких її бачив, казино, людьми, яким було доручено вистежити Трегора, коли він пішов зі своїм виграшем.
  
  
  Перш ніж її запитав Чиклета про Трегоре, її короткий розповів йому про те, що трапилося зі мною і Ельзою, і запитав, чи можемо ми негайно зустріти директора казино і круп'є.
  
  
  
  
  
  
  Иклет похитав головою. - Боюся, що це буде складно, - сумно сказав він. «Обидва зникли разом з Трегором».
  
  
  "Зникла?" - недовірливо запитав я. «Як міг Трегор зникнути з усіма цими агентами, що переслідують його?»
  
  
  «Ми зіткнулися з дуже підступним інтелектом, - пояснив Чиклет. «Минулої ночі, коли Трегор вийшов з казино, він повернувся в свій готель. У нас були люди, які спостерігали за цим місцем спереду і ззаду. Інші агенти розглядають позицій на дорогах, що ведуть навколо міста та вздовж гавані. Але Трегор, директор казино і круп'є вислизнули від них усіх ».
  
  
  "Як вони це роблять?"
  
  
  Чиклет похитав головою, наче все ще не вірив цьому. «В номері« Трегор »був балкон з видом на море. Колись рано вранці над містом пролетів вертольотом.
  
  
  Він підняв Трегора з балкона, і, мабуть, підібрав інших десь в іншому місці в місті, і полетів. Дивовижне явище ».
  
  
  Її погодився.
  
  
  «Можливо, ми нічого не знайдемо, - продовжив Чиклет, - але ми перевіряємо вздовж і поперек узбережжя, щоб дізнатися, чи не чув хто-небудь вертольотом. Якщо так, вони могли б підказати нам напрямок, в якому вона пішла ».
  
  
  «І якщо ми не знайдемо нікого, хто чув вертольотом, ми повернемося до того, з чого почали, - додав я. Потім її спростував повідомлення в змі Чиклету, що він сказав мені, що мені зателефонують з-за кордону.
  
  
  Він кивнув. «Хоук хоче поговорити з вами по зашифрованому дроту. Їй скажу оператору, щоб він передзвонив ». Він привів мене в офіс нагорі, і коли Хоук підійшов до лінії, він залишив мене в спокої.
  
  
  «Я чув, твоя здобич вислизнула», - сказав Хоук без передмови. «Які-небудь подальші події?»
  
  
  «Ні», - сказав їй ему перед тим, як дати ему повний звіт про моєму власному досвіді минулої ночі.
  
  
  Хоук пирхнув. "Схоже, у вас був близький виклик". Він зробив паузу, і дроти між нами ненадовго зажужжали. Потім він сказав: «Тут сталося що-що, про що її готель, щоб ви знали. Парі думаю -- щодо розкриття мозку Z1 виправдалася. Доктор Тому дійсно щось знайшов - невеликий мікроскопічний диск, вбудований в основі мозку. Ми не знаємо, що це таке і що це означає. Хлопці по лабораторії зараз намагаються це проаналізувати. І доктор Тому не може зрозуміти, як він туди потрапив. На черепі немає слідів або слідів операції ».
  
  
  «Тим не менш, це має щось означати», - сказав я.
  
  
  «Можливо», - невизначено відповів Хоук. «Коли ми знайдемо більше, якщо ми це зробимо, її дам вам знати. Які в тебе плани зараз? »
  
  
  «Я хочу спробувати знайти після цього вертольота і грошей», - сказав їй ему. «Обидва, ймовірно, все ще десь в цьому районі. Гроші можуть привести мене до того, хто стоїть біля джерела всього цього. У будь-якому випадку, це єдине багатообіцяюче зачеплення, яке у мене було досі тхір ».
  
  
  «Так, добре, вдалого полювання», - сказав Хок " і повісив трубку.
  
  
  Чиклет чекав мене в кімнаті внизу, заповненою чоловіками, які швидко розмовляли по телефону по-французьки і по-італійськи. Одна стіна була покрита великою картою з зображенням Монако та навколишнього его земель від Ліонської затоки, на французькому узбережжі на заході до Генуезької затоки на італійському узбережжі на сході. Кольорові шпильки були прикріплені до карти в різних точках за межами Монако.
  
  
  «Мої агенти домагаються певних успіхів», - сказав Чиклет, киваючи в бік людей по телефону. «Бачите, - він вказав на карту стогін, - ми зв'язувалися з владою в містах уздовж узбережжя в обох напрямках, щоб розпитати місцевих жителів, чи чули вони вночі вертольотом. Тепер ми починаємо отримувати відповідні дзвінки з результатами ».
  
  
  "Є позитивні відповіді?"
  
  
  - На щастя, так, - відповів Чиклет, проводячи мене до настінній карті. Він вказав на шпильки. «Досі тхора у нас були повідомлення від Сен-Рафаеля і Фрежюса про те, що було чути вертольотом. Повідомлення зі сходу, по всій Італії, негативні. Мабуть, ці люди попрямували на захід. Тепер ми концентруємося на узбережжі для Фрежюсом. Він посміхнувся. «Найближчим часом ми зможемо точно, кому, куди вони пішли».
  
  
  Її, подивився на карту. На захід від Фрежюса, уздовж згинається берегової лінії, перебували Сен-Тропе, Йер, Ла-Сен, а далі - Марсель. Але що-що ще привернуло мою увагу в карті - група островів, що лежать в д Иере, біля узбережжя, на півдорозі між Фрежюсом і Марселем. Її почав думати.
  
  
  «Послухайте, Чиклет, - сказав я, - мені дуже важливо негайно отримати вертольотом і пілота. Ви можете це влаштувати? »
  
  
  "Звичайно. Це займе деякий час, але дозвольте мені подзвонити ».
  
  
  Він скористався одним з телефонів і повернувся, киваючи. «Протягом години тут буде вертольотом. На nen буде літати один через наших агентів з Ніцци. Він запитально подивився на мене. «У тебе є план?»
  
  
  «Наскільки її розумію, - сказав я, - цей вертольотом далеко не відлітав, він ніколи не планував, ніколи не міг. Її припускаю, що він приземлився десь поблизу, де його можна було сховати, і що гроші і люди, ймовірно, будуть переведені звідти сьогодні ввечері ».
  
  
  "Передано?" - спантеличено запитав Чиклет. "До чого?"
  
  
  Її, знизав плечима. "Твій думаю -- так само хороша, як і моя. Але я думаю, вони скористаються швидкісний човном ».
  
  
  «Швидка човен!» - вигукнув Чиклет. "Звичайно. Це було б очевидним справою ». v? Вказуючи на карту, його додав: «І це змушує мене думати, що, можливо, шум
  
  
  
  
  
  
  
  різак, якого ми шукаємо, може бути захований десь на цих островах, в лігво д Эрса або на узбережжі. Де б він був, його буде легше виявити з іншого вертольота, що летить низменному, ніж з землі ».
  
  
  Чиклет погодився з моїми міркуваннями. Поки ми чекали прибуття вертольота, їй зателефонував Ельзі в Hotel de Paris і сказав, що буду пов'язаний на деякий час з якихось справах, але я хочу, щоб вона чекала мене там.
  
  
  «Я збиралася зробити тобі сюрприз», - сказала вона, надуясь. «Я прослизнув у твою кімнату, але тебе там не було. Ви впевнені, що займаєтеся бізнесом? "
  
  
  «Звичайно», - запевнила її сл. «Просто залишайся на місці, поки я не дістанусь туди. Це може бути сьогодні пізніше або сьогодні ввечері. Тоді у нас буде достатньо часу для сюрпризів ».
  
  
  10
  
  
  Оскільки привертати надто багато уваги в Монако було недоцільно, Чиклет відвіз мене навколо міста на пагорбах, де ми чекали вертольотом. Перед тим, як ми покинули офіс, надійшли нові повідомлення про те, що вночі на захід від Фрежюса не було чути нам одного вертольота. Схоже, її міг здогадатися - вертольотом сховався десь поблизу.
  
  
  - Тепер будьте обережні, - з тривогою порадив Чиклет. «Ви не знаєте, з якими шансами зіткнетеся».
  
  
  Їй кивнув. Моя вірна Люгер, Вільгельміна, щільно сиділа в моїй наплічної кобури, а мій стилет «Хьюго» був у власних піхвах під рукавом пальто, готовий стрибнути мені в руку при найменшому русі руки. Її не особливо турбувався про шанси.
  
  
  Незабаром прибув вертольотом, якого ми чекали. Це був вертоліт UH-1 Huey. Чикле познайомив мене з пілотом, молодим французом на ім'я Марсель ном де климента, великим, худорлявим, взъерошенным чоловіком, який легко усміхався.
  
  
  Чиклет проінструктував його, що він повинен слідувати моїм наказам, і попередила, що робота може бути небезпечною.
  
  
  «Небезпека мене не турбує, Чиклет», - запевнив його пілот. "Ти знаєш що."
  
  
  Її забрався в чоппер, але перед тим, як ми злетіли, Чиклет здійснив круговий обхід корабля, щоб переконатися, що він в залі у відмінному робочому стані. Потім він відмахнувся від нас. Марсель сидів у носовій частині вертольота, а її сидів за ним день були відсунуті назад, так що мені було добре видно знизу в потужний бінокль, який мені дав Чиклет.
  
  
  Ми попрямували на захід по береговій лінії. Потім того, як ми минули Фрежюс, Марсель пролетів низменному, в той час як ми з ним прочісували землю в я просив якихось ознак місця, де міг би бути захований вертольотом. Ми проїхали кілька місць з густим листям, та інших місць, де на скелях були поглиблення - місця, де можна було заховати вертольотом, - але я не міг знайти нічого, що вказувало б на те, що яке-небудь навколо у них було укриттям. До того часу ми проїхали все узбережжя від Монако до пунктів далеко за Фрежюсом, звідки вночі надходили повідомлення про вертольоті. Скупчення островів Лежить-д ' Єр було видно на півдні.
  
  
  «Підемо і зробимо там гойдалки», - крикнув її Марселю, вказуючи у бік сукню.
  
  
  Він кивнув і повернув вертольотом. Незабаром ми пролетіли над островами і скоїли ще один прохід на малій висоті над місцевістю. Бінокль дозволив мені розглянути всі внизу крупним планом, у тому числі деяких жителів острова, які хутора веселий нам, але ми не побачили ніяких ознак невловимого вертольота.
  
  
  "Що тепер?" - запитав Марсель навколо кабіни.
  
  
  «Можу також повернути нас назад», - неохоче сказав я.
  
  
  Марсель повернув вертольотом, щоб повернутися до берега. Її все ще вивчав місцевість в бінокль, коли раптом помітив маленьку темну плямочку у море. Коли її сфокусувався на nen, її побачив ще один маленький острів, кам'янистий і безплідний, якщо не рахувати кількох дерев і рідкісного підліска. Воно було настільки маленьким, що не було відмічено на карті в офісі Чиклета. Тим не менш, він все ще був досить великим - від миль до півтора квадратних миль - для приземлення вертольота, а також був досить видалений з президентом рф володимиром путіним, щоб стати хорошим укриттям.
  
  
  Її поплескала Марселя по плечу і вказала на острів. «Що це за місце? Ви з ним знайомі?
  
  
  «Він називається« Сатана " Рок », - сказав Марсель, -« Диявольська скеля »- назва, дана ему французьким злочинним світом, який використовував його багато років тому, як перевалочний пункт для зброї і наркотиків, що надходять в країну. Влада давно-конференції ih діяльність. З ними тхора він був покинутий, за винятком, як я її чув колонії щурів, які наповнили це місце. Кажуть, щури давно потрапили туди потім корабельної аварії, і з ними тхора розмножилися ».
  
  
  «Я думаю, нам слід придивитися до цього», - сказав я.
  
  
  «Ти думаєш, наші люди там можуть ховатися?» - з сумнівом запитав Марсель.
  
  
  "Можливо. Це можливо.
  
  
  Марсель знову повернув вертольотом до моря. Ми знову минули Чи д Ер і продовжили шлях на південь. По мірі того, як ми наближалися до Сатани Року, її міг бачити, яке це похмуре і неприступне місце, з не більш ніж купою чорних каменів, які виступають за сукню, а що-де - кількома худими деревами і ділянками пояса ... висока кисть.
  
  
  
  
  
  
  
  Марсель опустив вертольотом, поки ми не торкнулися верхівок дерев, щоб зробити повільний круговий огляд острова. Коли ми підлетіли до землі, її побачив сотні великих чорних щурів, переляканих звуком нашого двигуна, сновавших колах каменів.
  
  
  "Ви що-небудь бачите?" - запитав Марсель.
  
  
  «Пацюки», - відповів я. «Номери щурів».
  
  
  Ми майже завершили своє коло, коли його раптом щось помітив у бінокль. Це була яскрава спалах світла, відображення сонця на металі під одним навколо великих виступів скель у центрі острова. Це міг бути прихований вертольотом.
  
  
  Її розповів Марселю про те, що бачив, і попросив його ще раз обійти це місце.
  
  
  Він кивнув і нахилив вертольотом, і ми рушили назад до місця. Марсель летів так низменному, що ми трохи не виділити вершини дерев внизу. Її націлив бінокль на те місце, де мені здалося, що я щось побачив, і його так сильно концентрувався, що навіть не подумав про небезпеку, поки Марсель не закричав. Раптом її, відчув, як вертольотом похитнувся і затремтів.
  
  
  У наступну секунду на нас обрушився шквал куль, які врізалися в вертольотом знизу, розбили скляний щит кабіни, пробили металевий корпус вертольота, і врізалися в двигун. Коли її, присів за кабіною, її побачив, як чотири або п'ять чоловік стріляв у нас, навколо піднятих автоматів з вершини скель.
  
  
  «Марсель!» Їй крикнув, схопивши його за плече: «Витягніть нас звідси».
  
  
  Коли він повернувся до мене на своєму місці, її, побачив, що його обличчя було закривавленою маскою. Він намагався щось сказати, але iso rta текла кров. Його очі заплющилися, і він впав боком зі свого місця. Її вихопив Вильгельмину з кобури, але перш ніж її встиг прицілитися і вистрілити в людей внизу, двигун вертольота вибухнув величезним палаючим вогненною кулею. Машина прямувала до моря, супроводжувана гігантським шаром полум'я і диму.
  
  
  Мала висота врятувала мені життя. Його засунув «люгер» назад у кобуру і стрибнув у відкритий дверний отвір, щоб уникнути вогню відвертими перед тим, як вертольотом впав у воду. Вогонь і дим навколо вертольота затулили мене від прихованого від очей людей, які нас збили. Коли її сплив, її виявив, що все ще приховано від очей тих, хто на острові, палаючий вертольотом, все ще пливе на поверхні сукню, знаходився між мною і сушею.
  
  
  Її швидко розрахував відстань до острова, пірнув глибоко і плив під водою, поки не відчув, що мої легені лопнуть. Її продовжував плисти, поки нарешті не натрапив на камені. Намацуючи пальцями шлях дюйм за дюймом вгору по скелях, її врешті-решт беззвучно прорвався крізь поверхню води. Тримаючи тільки голову над водою, її притиснувся до каменів і ковтав повітря. Коли її знову зміг дихати, її обережно підняв голову і озирнувся.
  
  
  На щастя, як він і сподівався, її виявився на пристойній відстані від місця аварії вертольота. З цього моменту його все ще міг бачити обвуглені останки вертольота, плаваючі на & nb. Її спостерігав, як кілька людей, що побували на острові, вирушили на гумових плотах і попливли до уламків. Її, бачив, як вони витягли тіло Марселя і помістили його одіна з плотів. Потім цього чоловіка обшукали воду навколо уламків. Вони, очевидно, бачили двох чоловіків у вертольоті, і діти сподівалися знайти мій труп. Її намагався триматися низменному в & nb і залишатися частково прихованим скелями, поки вони не припинили пошуки.
  
  
  Коли люди пливли назад на острів, тліюча купа металу, яка займається колись була вертольотом, пішла під воду. Її чіплявся за скелі, поки чоловіки не витягли свої гумові плоти на берег і не повернулися в центр острова. Її ненадовго подумав про те, щоб спуститися по березі до одного навколо плотів, щоб спробувати повернутися на материк. Але потім згадав про терміновості свого завдання. Люди на острові, і гроші, які вони взяли в казино, могли б привести мене до чогось життєво важливого.
  
  
  Її, чекав, поки сергій не починає згасати, а потім намагався перетнути острів, щоб оцінити ситуацію.
  
  
  Навколо того, що я спостерігав, схоже, що чоловіки тимчасово використовували острів, поки чекали, коли ih забере човен з настанням темряви.
  
  
  11
  
  
  Ще через годину вечірнє сонце почало сідати, і я відчув, що можна безпечно повзти по скелях, щоб обсохнути на теплому вітрі, дувшем з півдня. Її тільки що захід на камені і розтягнувся на вузькому виступі, коли відчув, як щось м'яке впало на мою ліву ногу. Її, схопився і виявив, що дивлюся в криваво-червоні очі-намистинки великої чорної пацюки, яка займається, мабуть, впала з більш високого каменя. Її вдарив його ногою, сколихнув і кинув у бік, кинувши камінь.
  
  
  Потім її почув тихі виски навколо себе. Її швидко встав і побачив десятки блискучих немиготливі очей. Холодна дрож пробігла по моїй спині, а моя рука мимоволі потяглася до Люгеру, Вільгельміна.
  
  
  
  
  
  
  мене не хвилювало, що постріл призведе до того, що люди на острові будуть шукати мене.
  
  
  Але щури не напали. Замість цього вони нервово бігали взад і вперед, тихенько визжая, шкрябаючи кігтями поверхня каменів. Її обережно позадкував, не зводячи очей з натовпу, поки не відчув, як твердий круглий металевий предмет уткнувся мені в спину між лопатками. Різкий голос прогарчав: «Просто триматися відкрито тут!»
  
  
  Ззаду мене простягла руку й забрала «люгер». Потім чоловік - це був круп'є казино по - ступив переді мною. В одній руці він тримав кирпатий 38-й калібр, а в іншій - мій «Люгер». Він кивнув мені ... «Ми думали, що ти вибрався навколо вертольота живим. Ми тебе хотіли. Іди, іди ».
  
  
  Він нахилився і підняв шматок дерева, очевидно, залитий бензином. Запалив одіна его нитку так, що він перетворився на палаючий факел, він помахав їм, щоб розчистити шлях крізь рій щурів, які відчайдушно кинулися геть у зарості.
  
  
  Ми піднялися вище по скелях острова, поки не досягли великого виступу, який її помітив з відбору проб повітря. Круп'є замахнувся рушницею і штовхнув мене вперед, у велику печеру, видовбану. Палаючі факели були встановлені по колу навколо входу, щоб не пускати щурів, ih свят господь висвітлював вертольотом всередині. Були й інші чоловіки - директора казино Трегор і людина, схвативший Ельзу на сходах у підвал казино. Її здогадався, що це мав бути той, хто пілотував вертольотом.
  
  
  Інші подивилися на мене без особливого інтересу, але директор казино кивнув круп'є: «Обыщи його, зв'яжи і стежити за ним».
  
  
  Круп'є, все ще тримаючи при собі пістолет, захід всередину вертольота і витягнув пару довжин мотузки. Потім він штовхнув мене глибше всередину печери. Її підняв руки, коли він почав мене обшукувати, так що він пропустив стилето, Хьюго, встановлений на пружині у рукавах у рукаві мого пальто. Потім обшуку він примусив мене розтягнутись на землі, надійне прив'язавши мотузкою.
  
  
  Доведеться вичікувати. На даний момент, коли поруч стояв круп'є з пістолетом і спостерігав за мною, їй був безпорадний. Але у мене все ще був Хьюго в рукаві.
  
  
  На вулиці сутеніло. Час від часу хто-небудь навколо чоловіків брав бінокль і ліхтарик, і виходив на вулицю. Мені не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що вони чекають, коли ih заберуть з острова. Моя первісна теорія здавалася вірною - ih збиралася забрати човен.
  
  
  Пройшов годину або більше, перш ніж один навколо спостерігачів закричав, і інші, за винятком круп'є, все ще охороняв мене, поспішили геть. Її використав той момент, коли увага мого викрадача було тимчасово абстрагуватися, щоб клацнути пружину в піхвах. Стиллето миттєво зісковзнув в мою праву руку. Довелося швидко перерізати мотузки. Мені тільки що вдалося перерізати ih і звільнити руки, коли троє чоловіків поспішили назад у печеру.
  
  
  «Він тут», - крикнув режисер. «Що ж, кинь вертольотом і повертайся за тобою».
  
  
  «Звідки мені знати, що ти повернешся?» - підозріло запитав круп'є.
  
  
  Режисер взяв з вертольота великий алюмінієвий валізу. Він заклав його на підлогу печери і кивнув у бік. «Гроші як і раніше будуть тут. Ми повернемося."
  
  
  Всі чоловіки почали виштовхувати вертольотом навколо печери. Поки ih увагу було відвернене, її, перекотився на бік і вигнув тіло назад, щоб мої руки могли дотягнутися до мотузок, які пов'язували мої ноги. Незабаром її звільнився і повернувся в своє колишнє положення, я лежу нерухомо, намагаючись попрацювати руками і ногами за спиною, щоб відновити кровообіг. До того часу люди виштовхнули вертольотом навколо печери, і круп'є повернувся на мою сторону. Голоси інших трьох здалеку ставали слабшими.
  
  
  Мій опікун мигцем глянув на мене. Потім він витягнув навколо кишені цигарку і запалив сірник. Її зробив хід, скочив на ноги і кинувся до нього, тримаючи в руці стилет. Її блищав ножем в обличчя переляканого людини, потім обережно встромив лезо в його життя, а вільною рукою потягнувся за пістолетом.
  
  
  Замість того, щоб коритися мені, він по дурості підняв пістолет, щоб вистрілити. Її встромила стилет ему в житті, і він беззвучно зігнувся, запалена сигарета все ще звисала з його губ. Її не планував його вбивати, але він не залишив мені вибору.
  
  
  Її схопив його 38-й калібр і свій «люгер», і швидко кинувся до алюмінієвого валізи. Її відкрив замок, і кришка схопилася. Там, в коливному світлі смолоскипів, її глянув на два мільйони доларів всередині.
  
  
  Її розробив невеликий план на ці гроші з них тхора, як директор поставив валізу, і я знав, що він там. Її поспішно почав його виконувати. Її зачерпнув стоси банкнот і наповнив дно валізи великими каменями з підлоги печери. Потім її викладаю шар купюр не більше пари сотень доларів на
  
  
  
  
  
  
  гірські породи. Її зачинив валізу і залишив його на колишньому місці.
  
  
  Її все ще міг чути голоси інших чоловіків далеко, коли її швидко розстібав сорочку, запихав гроші всередину і знову застібав ґудзика. Два мільйона доларів у мене на грудях були незграбними, але, незважаючи на тяжкість її, повернувся до мертвого круп'є, схопив його за комір і потягнув через печеру на вулицю.
  
  
  Решта троє чоловіків все ще працювали з вертольотом на іншій стороні великого плоского виступу скелі. Її вдарив його в протилежному напрямку, тягнучи труп за собою, поки не добрався до якоїсь глибокої чагарнику, де можна було заховати його. Потім її поповз назад в скелі на височину, звідки міг спостерігати за тим, що відбувається внизу.
  
  
  Повний місяць ясно висвітлювала сцену. До теперішнього часу вони виштовхнули вертольотом на галявину. Одіна навколо чоловіків, пілот, заліз у нього і привів у рух лопаті несучого гвинта. Вертольотом почав підніматися, але коли він був в декількох футах від землі, чоловік вистрибнув. Безпілотний вертольотом раптом злетів у повітря, понісся геть від скелі і пірнув у темні води внизу. Він затонув без сліду.
  
  
  Тим часом директор казино повернувся в печеру. Він вибіг, несучи валізу і кричав. Її виразно чув голоси чоловіків там, де її ховався, і чув крик директора: «Він втік! Цей хлопець звільнився і втік! Він взяв з собою Жоржа! »
  
  
  "Гроші? Гроші?" - крикнув у ревматизму Трегор. "Гроші в безпеці?"
  
  
  Режисер поставив чемодан на землю, і всі троє стовпилися навколо нього, коли він його відкрив.
  
  
  "Це тут! Він все ще тут! "- вигукнув він. Як я і сподівався, він не знайшов часу, щоб досліджувати гроші за верхнім шаром банкнот, оскільки маса каменів була приблизно дорівнює вазі справжніх банкнот.
  
  
  "Давай!" - крикнув Трегор. «Давай підемо з цього проклятого острова».
  
  
  Троє почали подавати ліхтариками. Відповідь сигнал прийшов з кінця острова, і був включений гігантський прожектор. Потім її побачив, що замість човна ih відвезе гідролітак. Він зарулил біля скель і чекав там, підстрибуючи на & nb. Коли люди почали спускатися до літака, її, чув, як вони міркували облад мені.
  
  
  «Як ви думаєте, куди пропали цей хлопець і Жорж?»
  
  
  «Ймовірно, він змусив Жоржа спуститися одіна навколо плотів, щоб він зміг повернутися на материк».
  
  
  Її залишився на місці, спостерігаючи, поки вони не досягли кінця острова, не таку гру в один навколо плотів і не попливли до літака. Її не відчував себе в безпеці, поки вони не піднялися на борт, а літак не злетів і не зник на півночі.
  
  
  Її і сподівався, що вони не виявлять, що майже всі гроші пропали, поки не дістануться до місця призначення. До того моменту для них було б небезпечно повертатися, оскільки вони не могли бути впевнені, що я не досяг президентом рф володимиром путіним, щоб повернути органам влади. Її все ще не був близький до розкриття справи, але, принаймні, мені вдалося перешкодити ih планами.
  
  
  Дванадцять
  
  
  Місяць зайшла незабаром потім того, як літак полетів. Тепер було так темно, що я ледве міг бачити свою руку перед особою. Її спробував знайти тіло круп'є там, де залишив його в кущах, але в темряві це виявилося нездійсненним завданням. Як би мені не подобалася ідея провести ніч на цьому острові, що кишить пацюками, її, знав, що в темряві було б занадто ризиковано пробиратися до краю берега, щоб знайти одіна навколо гумових плотів. Її вирішив повернутися в печеру, де ще горіли пара факелів, які встановили чоловіка.
  
  
  Коли її повернувся в печеру, її зібрав по шляху оберемок сухої кісти і переведення її з собою. Її ложі суху кисть в палаючі факели, поки не стало слабким полум'я, поки її сидів, скорчившись, біля входу. Це був єдиний спосіб утримати літаючих довкола щурів в страху, але її все ще міг бачити ih очі, блискучі в світлі багаття за печерою. Її тримав свій Люгер в руці, і хоча її втомився, він не насмілювався задрімати, побоюючись, що щури осміліли і нападуть.
  
  
  Здавалося, що до світанку залишилося нескінченне час. Її був на ногах і готувався спуститися до & nb з першими променями сонця. Їй підтвердили, що гроші все ще надійне застебнуті під сорочкою, а потім, несучи палаючий факел, щоб відлякати щурів, вирушив. Однак, перш ніж її, рушив вниз по краю острова, перевірив його щітку, щоб знайти тіло круп'є. Її не знайшов труп. Був тільки його скелет з чистими кістками. Щури працювали в темряві.
  
  
  Її поспішно відвернувся і поспішив вниз через кущі, в той час як щурі, втікали з моєї дороги переді мною. Її тільки що досяг кінця острова і почав шукати одіна навколо плотів, коли почув стугонливий звук навколо води. Коли його подивився, то побачив великий білий крейсер, кружляє приблизно чверть милі від мене. Спочатку її, думав, що люди навколо ночі
  
  
  
  
  
  
  Він повернувся, щоб спробувати знайти мене і гроші, але коли її трохи заспокоївся, його, побачив, що крейсер був поліцейським катером по Монако. Її швидко зробив кілька пострілів у повітря з «Люгера».
  
  
  Крейсер почув мій сигнал, і тут же повернув до берега. Коли він кинув якір, троє чоловіків спустили човен і греблі, щоб зловити мене. Її, був здивований, побачивши, що одним навколо чоловіків був Чиклет. Як він дізнався, де мене шукати?
  
  
  - Що ж, - привітав мене Чиклет, - ви все-таки виявилися живими. Ми майже відмовилися від тебе марно. Скажи мені, що сталося?"
  
  
  Її короткий виставлені ему події і показав ему виручені гроші. Перш ніж покинути острів, ми піднялися на скелі і спустили скелет круп'є на човен. Потім ми відпливли, залишивши Satane Roc колоній гризунів.
  
  
  Коли ми були на борту крейсера і поверталися в Монако, Чиклет розповів мені, як він мене знайшов. «Перед тим, як ви з Марселем злетіли вчора на вертольоті, - сказав він, - підніс біпер в хвіст вертольота. Її отримую сигнал з них тхора, як ви злетіли. Коли ти не повернувся до ночі, її попереджали поліцію і попросив залишити човен на світанку. Ми простежили за сигналом пейджера, і він привів нас до цієї точки, недалеко від острова, де ми знайшли вертольотом під водою. Звуковий сигнал все ще працює. Але я повинен сказати, що боявся, що ти мертвий, коли зрозумів, що вертольотом пішов у море.
  
  
  «Мені дуже шкода Марселя», - сказав її Чиклету. «Він був хорошим пілотом і хоробрим людиною».
  
  
  Чиклет кивнув. «Мені теж шкода. Але він знав ризики, як і всі ми ».
  
  
  Коли ми приїхали в Монте-Карло, Чиклет вжив заходів, щоб повернути гроші казино, а її ще раз подзвонив Хоука за кордон по зашифрованому телеграфу за його офісі. Її розповів Хоука, що сталося і як мені повернули гроші.
  
  
  «Що ж, - сказав Хок більш щиро, що я думаю, - принаймні, все не пішло проти нас. Якщо модель збережеться, як і в минулому, ймовірно, найближчим часом відбудеться нове розвиток. А Нік ...
  
  
  "Так сер?" Її запитав.
  
  
  «Я хочу, щоб ви розслабилися на день або два, відпочили». Він зробив паузу і грубо додав: «Це наказ. Її зв'яжуся з вами ».
  
  
  Перш ніж її встиг відповісти, він повісив трубку.
  
  
  Поліція вже перевезла останки круп'є в місцевий морг, а гроші поверталися в казино. В офісі AX мені більше нічого було робити. Її сказав Чиклету, що повертаюся в готель спати.
  
  
  Коли приїхав, Ельза чекала мене в номері. Спочатку вона прикинулася, що сердиться на мене, але коли вона помітила, як я виглядаю змученим, ee жартівлива дратівливість змінилася співчутливої турботою.
  
  
  «Бідний Дамплинк, - проворковала вона, - ти виглядаєш жахливо. Що ти робиш?"
  
  
  «Це була ділова зустріч на всю ніч», - сказав їй гей, знімаючи піджак і краватку. «А тепер мені потрібен хороший гарячий душ і довгий сон».
  
  
  «Звичайно, Дамплинк», - сказала вона. «Ти роздягаєшся. Її приготую для тебе душа.
  
  
  Перш ніж її встиг заперечити, вона зникла у ванній і включив душ.
  
  
  До того часу, як я переодягнувся в халат, ванна була сповнена пара. Ельза вийшла, рожевощока, штовхнула мене в душ і закрила двері.
  
  
  Її витерла кожен дюйм своєї шкіри і волосся гарячою водою, а потім змила крижаним душем. Потім цього обв'язав її навколо талії свіжий рушник і повернувся в спальню. Ельза стягнув покривало на ліжко і сиділа поруч з нею.
  
  
  «Витягайся обличчям вниз», - наказала вона, поплескуючи по ліжку. Коли її завагався, вона злегка підштовхнула мене. Коли її розтягнувся на ліжку на животі, вона струсила рушник і сказала: «Розслабся, її роблю тобі масаж».
  
  
  Вона дістала маленьку пляшечку лосьйону, який принесла через свого номера, з різким запахом лимона. Потім вона зняла сукню, осідлала моє тіло і почала наносити лосьйон на мою спину і лопатки. Це був в'язкий розчин, який спочатку викликав поколювання в шкірі, а потім послав глибоке заспокійливе тепло в мої м'язи.
  
  
  "Що це за штуку ти використовуєш?" - запитала я, повертаючи голову і дивлячись на Ельзу, яка займається нахилилася мною назавжди.
  
  
  «Це старе домашнє засіб Von Олден», - відповіла вона. «Гарантовано дає позитивні результати».
  
  
  Її пестять руки пестили мою плоть, як цілющий бальзам, рухаючись вгору і вниз так само легко, як тепле солодке дихання, по всьому моєму тілу. Потім Ельза встала на коліна і наказала мені перевернутися.
  
  
  Її, повернувся до неї обличчям і жим лежачи між її розсунутими ногами. Вона почала змащувати передню частину мого тіла, її легкі рухи пальцями рухалися від моїх грудей до мого живота, до мого паху, по боках моїх нога, до моїх пальцях нога. Коли вона нахилилася до мене, її м'яке волосся торкнулися моєї оголеної плоті, і мої ніздрі наповнилися его духмяним ароматом. Протягом довгого часу здавалося, що вона працювала з інтенсивною концентрацією, майже гіпнотичну, але незабаром її помітив, що її дихання було частим, а її плоть стала вологою і тремтіла.
  
  
  Її, підняв голову і подивився на нах. Її очі були широко розкриті, а її зуби
  
  
  
  
  
  
  були розсунуті так, що здався кінчик її рожевого мови. Її притиснув її рот до себе, катя її під собою. Її вигнуті стегна напружилися. Ми зустрілися і мовчки приєдналися і одночасно без слів досягли кульмінації.
  
  
  Її більше спав, ніж спав, коли наші тіла розійшлися. Вона стала біля ліжка, тримаючи в руках халат. Але коли вона нахилилася і поцілувала мене, її, відчув, як моє тіло знову згадує, і було готове і жадало більшого. Вона тихенько розсміялася при вигляді мого збудження і прошепотіла: «Я забула сказати тобі, Дамплинк, що іноді це ліки від фон Альдера також діє як афродизіак». Вона поцілувала мене. «Спати», - прошепотіла вона.
  
  
  Її спав двадцять чотири години, і міг би спати довше, якби мене не це єдина передача дзвінок телефону. Це дзвонив Хоук.
  
  
  «Сподіваюся, ви трохи відпочили», - сказав він. «Я в Парижі. Зустрінемося тут, в офісі, як можна швидше. Боюся, ще погані новини. З таким же успіхом ти міг би дозволити жінці фон Альдер піти з тобою, щоб ти міг за нею доглядати. Її забронюю для вас обох у готелі George V ».
  
  
  Ельза зраділа, коли її сказав агов, що хочу, щоб вона поїхала зі мною в Париж. Їй подзвонив Чиклету, щоб подякувати его й попрощатися, і менш ніж через годину ми з Ельзою поверталися в Ніццу, щоб сісти на літак.
  
  
  Тринадцять
  
  
  Коли ми приземлилися в Орлі, shell дощ. Як тільки її розмістив Ельзу в готелі George V, де Хоук зарезервував для нас сусідні апартаменти, її взяв таксі до офісу AX Paris, який перебував у кафе на площі Сен-Мішель. Офіси перебували на трьох верхніх поверхах будівлі і були звукоізольовані від шуму внизу. Господарем закладу був агентом AX по кодовому імені Бонапарт.
  
  
  Він зустрів мене в день, і повів до задньої сходах, що ведуть в офіси нагорі. Коли ми проходили через задимлену столову і бар, їй був здивований, побачивши, що, хоча там було багато відвідувачів, було також близько тридцяти або сорока співробітників поліції безпеки і агентів AX, яких їй стало відомо з попередніх зустрічей. Його знав, що повинно відбуватися щось важливе.
  
  
  Хоук зустрів мене на другому поверсі. Його обличчя було сумне, і він ледве кивнув, коли провів мене в особистий кабінет, зачинив і замкнув двері.
  
  
  «Схоже, цій справі немає, обидва кінця», - сказав він, дістаючи з кишені конверт і передаючи його мені. Він стояв до мене спиною, дивлячись у вікно на темний дощ, б'ється об скло, поки її читав лист в конверті.
  
  
  Лист був надрукований на машинці:
  
  
  Китайська ядерна ракета, зникла 12 годин тому, буде повернута в обмін на 2 мільйони доларів. ПРИ ЗЛАГОДІ, ВСТАВТЕ ЗАГЛАШЕННОЕ ОГОЛОШЕННЯ В ЛОНДОНІ В ПЕРШОМУ ДВА ДНІ, ПРОЧИТАЙТЕ: «ОЛЕКСАНДР - УМОВИ ПРИЙНЯТІ (ПІДПИСАНА) КУБЛАЙ-ХАН. ПОДАЛЬШІ ІНСТРУКЦІЇ СЛІДУЮТЬ.
  
  
  На конверті не було адреси. Хоук, який відвернувся від вікна, побачив, що я похмуро дивлюся на конверт, і пояснив: «Вчора вранці його засунули під двері китайського посольства».
  
  
  "І правда, що китайська ядерна ракета зникла?" Її запитав.
  
  
  - Занадто насправді, - з гіркотою відповів Хоук. «Це сталося через кілька годин, потім того, як ви повернули гроші з Satane Roc. Ви помітите, що запитувана сума точно така ж, як сума, отримана від казино ».
  
  
  «Ви маєте на увазі, що китайська ядерна ракета дійсно зникла?» Її недовірливим.
  
  
  «Очевидно, - зауважив Хок, - винахідливості нашого ворога немає межі. Незабаром потім вашого досвіду на острові китайці запускали ядерну ракету на секретний полігон, коли літак просто зник. Поки не прийшла ця записка, китайці думали, що літак розбився ».
  
  
  «А як щодо екіпажу?» - спантеличено запитав я. «Вони, мабуть, добре пройшли перевірку, перш ніж ih вибрали для такого завдання».
  
  
  «О так, - погодився Хок. «Але може бути важливим зауваження, що всього кілька тижнів тому пілот, який був одним через найбільш довірених і лояльних людей в китайських ВПС, виїхав з Китаю у відрядження в Албанію. За ним не спостерігали уважно, поки він був там, і, по суті, китайці не можуть пояснити його дії протягом кількох днів візиту. Вони все ще перевіряють. Цілком ймовірно, що за цей час до нього добрався наш супротивник, який міг втрутитися в його мозок.
  
  
  «Китайці збираються заплатити викуп?» - запитав я, повертаючи лист Хоука.
  
  
  Він кивнув. «Голос чому ми зустрічаємося тут зараз. Підемо наверх ».
  
  
  На верхньому поверсі будівлі чекали четверо китайських джентльменів з похмурим і трохи підозрілим виглядом. Ih присутності пояснювало сувору безпека в будівлі. Одіна навколо чоловіків був перекладачем, і через нього Хоук познайомив мене з трьома іншими, чиї імена їй відомо, як високопоставлених членів комуністичної партії Китаю. Кожен кинув на мене проникливий погляд, коли ми обмінялися рукостисканням. Потім всі троє швидко заговорили з перекладачем по-китайськи.
  
  
  «Вони говорять, - сказав мені перекладач, - що для них велика честь мати такого шановного представника, який допоміг їм у поверненні ядерної ракети. Ще кажуть, що
  
  
  
  
  
  
  Голова партії поговорив з вашим президентом, і дав їм вказівку всіляко співпрацювати з вами ».
  
  
  «Для мене велика честь, - сказав її перекладачеві. «Я постараюся бути гідним довіри народній медицині Республіки».
  
  
  Потім цієї формальності його запитав: «Було прийнято рішення про виплату двох мільйонів доларів?»
  
  
  Перекладач знову порадився зі своїми співвітчизниками, а потім вручив мені велику шкіряну сумку з вигравіруваними китайськими ієрогліфами і забезпечену замком. Перекладач відімкнув його і відкрив, виявивши усередині пакети з банкнотами.
  
  
  «Два мільйони доларів», - сказав він. «В завтрашньому випуску« Лондон Таймс »буде оголошення, написане у відповідності з вказівками».
  
  
  «Добре, - сказав я. «Знову замкни гроші. Її, хочу, щоб він залишався у вашому розпорядженні, поки ми не отримаємо подальший повідомлення.
  
  
  Потім того, як перекладач переклав мої слова, троє чоловіків серйозно схилили голови, і ми знову обмінялися рукостисканням. Хок сказав мені, що вже прийняті заходи, щоб китайські представники залишалися в житлових приміщеннях, в офісі AX до них тхора, поки не буде відповіді на оголошення London Times. Таким чином, сума викупу надійне зберігатися до тих тхора, поки не настане час виплати.
  
  
  Хоук повернувся зі мною на таксі до готелю. Були сутінки. Дощ та похмура погода ідеально підходили для нашого настрою.
  
  
  «Хто б нас стояв за цим, - пробурмотів Хоук, мабуть, подобається наше скрутне становище. Уявіть, що ви вкрали ядерну ракету і повернули її на викуп! »
  
  
  «Він вибрав для реклами кілька розумних назв», - зауважив я. «Олександр і Хубілай-хан».
  
  
  «Він божевільний, але дуже хитрий, - зауважив Хок. «Чого б я не віддав, щоб роздобути его». Він глянув на мене.
  
  
  Коли ми дісталися до готелю, Хок висадив мене і попрямував до американського посольства, де він зупинився в Парижі.
  
  
  Коли її, дістався до свого номера, її, був здивований, виявивши записку від Ельзи. У nen говорилося, що її запросили на вечірку на Монмартрі і що вона збирається. Вона залишила мені адресу, щоб її міг приєднатися до неї, якщо захочу. Замість цього його вирішили з'їсти пару охолоджених мартіні і добре пообідати в своїй кімнаті. Перед тим, як лягти спати, їй зателефонував на стійку реєстрації, щоб на наступний ранок мені принесли примірник London Times.
  
  
  Ельза все ще не повернулася в готель до того часу, коли її отримав свій примірник газети рано вранці наступного дня, і я не міг сказати, чи було що-небудь значуще в її нічному відсутності. Тим не менш, оголошення в «Таймс», і його формулювання була саме такою, як зазначено в записці про викуп. Читаючи її, її, уявив, як задоволений «Олександр» теж її читає. Він міг бути в Парижі, або в Лондоні, або в Монте-Карло, або, якщо нібито на те пішло, в Тибеті.
  
  
  Мені дуже хотілося потрапити в офіс AX, який, як він знав, буде першим місцем, де можна буде дізнатися, чи будуть отримані подальші інструкції. Був одягнений і вийшов за номерами, коли повернулася Ельза.
  
  
  Вона все ще була у вечірній сукні, з перекинутою через плече норковій шубою. Вона виглядала сонною, але вона посміхнулася і поцілувала мене, дозволивши пальто впасти на підлогу. Потім вона повернулася до мене, щоб розстебнути блискавку на спині її сукні.
  
  
  «Я нудьгував по тобі на вечірці, Дамплинк», - сказала вона. "Це було дуже весело. Багато французів. Вечора все ще продовжується, якщо хочеш піти.
  
  
  «Ні, дякую», - сказав я. «У мене є будь-які справи. Спить, її тобі пізніше подзвоню.
  
  
  «Бізнес, бізнес, бізнес», - сказала вона, поплескавши мене по обличчю. «Пам'ятай, вся робота, і ніякі розваги роблять Тоні нудним хлопчиком». Вона вийшла через сукні і підійшла до дня, що веде у свій номер, і виглядала дуже бажаною в прозорому ліфчику і колготках. Вона ненадовго зупинилася в дверях і поманила мене пальцем. Коли її, похитав головою, вона послала мені повітряний поцілунок і зникла.
  
  
  14
  
  
  Як тільки її, дістався до кафе на площі Сен-Мішель і піднявся нагору в офіс AX, відчув її напругу і смуток, що пронизують усе це місце. Зовні світило сонце, й у повітрі відчувалася помилкова весна, але яке б радісний настрій створювала нам погодне настрій, воно зникало за стінами будівель.
  
  
  Хоук був там, виглядаючи більш виснаженими, ніж він виглядав напередодні ввечері, як і четверо китайців, а також кілька десятків агентів AX і охоронців. Всі ми приїхали дуже рано, і наше нетерпіння зростало по мірі того, як тяглися довгі години. Тільки опівдні ми нарешті отримали повідомлення, якого чекали. І, звичайно, обхідними шляхами.
  
  
  Нам подзвонили з паризького офісу Інтерполу і сказали, що вони отримали посилку від посильного для місцевого начальника. Відкривши пакет, він виявив запечатану коробку і машинописних записку, в якій говорилося, що коробку слід негайно доставити в посольство Китаю. Оскільки глава Інтерполу був проінформований про кризу, він негайно подзвонив Хоука, а потім поспішив в офіс AX. Тим часом агенти Інтерполу підібрали посильного, який був справжнім, і коли вони запитали його про людину, який дав ему посилку для постачань, він дав опис, яке могло б відповідати
  
  
  
  
  
  тисячу французів.
  
  
  У коробці перебувала магнітофонна стрічка. Ми товпилися навколо, поки Хоук вставляв стрічку в офісну машину. Поки котилася плівка, голос сказав: «Це Олександр. Її отримав ваше повідомлення і тепер даю вам наступні інструкції. Пізно ввечері, тридцятого числа, корабель під білим прапором з відображеним на nen червоним драконом з'явиться в Адріатичному морі і увійде в гавань у Спліті, Югославія. На палубі цього корабля буде знаходитися китайська ядерна ракета. Одне з зустрінуть ваших судів може підійти до нього з двома мільйонами доларів. Як тільки гроші будуть передані людям на борту, ракета буде повернута. Якщо буде зроблена спроба повернути ракету без сплати грошей, вона вибухне ».
  
  
  Слова на плівці нічого не сказали нам про людину, який ih вимовив, - або, скоріше, про людей, оскільки всі інші пропозиції були вимовлені іншим голосом, ih акценти варіювалися від британського до німецького і бруклін. Мозок, що стоїть за сюжетом, залишався невидимим.
  
  
  Потім того, як плівка була розшифрована і зроблені копії, були зроблені поспішні телефонні дзвінки, щоб знайти літак, який доставить нас до Адріатичного узбережжя, і щоб нас чекав великий і швидкий корабель, недалеко від Гріх, Югославія. Навіть коли всі ці приготування були зроблені, Хок був зайнятий плануванням часу, коли ракета буде знайдена.
  
  
  Трохи пізніше Яструб, китайські представники з викупом, кілька агентів AX і її поїхали в Орлов і полетіли на літаку, щоб померти в Адріатиці. З урядом Югославії зв'язалися по дипломатичних каналах, і, коли ми приїхали, нас чекав витончений і швидкий корабель.
  
  
  Коли ми підійшли до гавані і кинули якір біля берега в Спліті, з сукню дув холодний, різкий вітер. Інших судів не було видно. Поки ми ходили по палубі, Хоук почав бурмотіти: «Сподіваюся, це не пастка, Нік».
  
  
  Після ще пари годин, коли день почав переходити в сутінки, її почав думати, що Хок міг бути правий. Але потім, абсолютно несподівано, біля входу в гавань з'явився великий білий корабель з білим прапором, прикрашеним червоним драконом. Він кинув якір біля правого кулька нашого судна, і людина в капітанській формі підійшов до поручнів, підняв мегафон і крикнув: «Гей, її передаю вам привіт від Олександра. У тебе є гроші на смерть? »
  
  
  Хок вручив мені такою ж мегафон. «Це ваше шоу», - сказав він.
  
  
  «У нас є гроші», - відповів їй через мегафон. «Ми готові завершити операцію».
  
  
  - Ви можете піднятися на борт, - крикнув у ревматизму капітан.
  
  
  Пара членів екіпажу нашого корабля спустили невелику моторний човен за борт. Двоє китайців, один, навколо яких несс сумку з грошима, і її переправилися на інший корабель. Нам допомогли піднятися на палубу, капітан і кілька людей навколо його команди. На носовій палубі був величезний об'єкт, накритий прив'язаним брезентом. Повинно бути, це була ракета, але її все ще насторожився. На палубі було ще кілька людей, але його знає тільки одного бельгійця Трегора.
  
  
  Капітан був привітний і провів нас у велику каюту на головній палубі, де нас чекало охолоджене шампанське.
  
  
  «У тебе є гроші?» - запитав він.
  
  
  Її, кивнув китайцеві, який передав сумку.
  
  
  «Ви не заперечуєте, щоб ми порахували, перш ніж ми передамо вам ракету, чи не так?» - запитав він.
  
  
  «Ні», - відповів я.
  
  
  «Джентльмени, будь ласка, випийте шампанського, поки чекаєте», - запропонував капітан, виходячи через кімнати з грошима.
  
  
  Нам один навколо китайців не взяв кухоль шампанського від стюарда, а її прийняв. Це було гарне марочне вино, відмінне охолоджене. Її випив дві склянки, поки китайці ніяково совалися на стільцях. Коли капітан повернувся, він посміхався і кивав головою.
  
  
  «Дуже добре, джентльмени», - сказав він. «Начебто все в порядку. Якщо ви підете зі мною на палубу, ми можемо завершити наші справи ».
  
  
  Я не дуже здивувався, коли ми знову опинилися нагорі і побачили, що члени екіпажу зняли брезент з об'єкта на носовій палубі. Це була ядерна ракета, вже вбудована в підйомник.
  
  
  Двоє китайців підозріло перевірили ракету, перш ніж переконалися, що все в порядку. Вони серйозно кивнули мені, і він кивнув капітану.
  
  
  Він здавався задоволеним, коли знову взяв мегафон і покликав відкладені югославський судно, сказавши йому було підійти ближче, щоб ракету можна було спустити на палубу. Двоє китайців і її залишилися на борту, поки команда працювала з підйомником, піднімаючи гігантську ракету в повітря, а потім вниз, на палубу нашого корабля, де ми вже підготували люльку для її утримання. Її міг бачити вираз полегшення на обличчя Хоука, коли він побачив ракету, яка стоїть на палубі і нарешті благополучну на борту.
  
  
  Обмінявшись короткими рукостисканнями з капітаном білого корабля, її, повернувся на наше судно з китайцями.
  
  
  "Немає проблеми?" - відразу запитав мене Хоук.
  
  
  «Ні», - сказав я.
  
  
  «Але якщо тебе знаю, - сказав Хоук, пильно дивлячись на мене, - що тебе турбує».
  
  
  «Це було
  
  
  
  
  
  
  все дуже просто. "Я відповів. «Вони повинні знати, що, оскільки ми благополучно повернули ракету, ми не збираємося просто сидіти тут і дозволити їм відплисти з двома мільйонами доларів».
  
  
  «Можливо, вони не придумали план, який ми будемо використовувати», - сказав Хоук.
  
  
  "Сумніваюся."
  
  
  «Ну, у всякому разі, вони піднімають якір, щоб піти», - зауважив Хоук, вказуючи на корабель, що повертає в гавані. «Я втілюю наш план в життя». В руці він тримав радіопередавач, і він почав швидко говорити нею, попереджаючи всі судна, які очікують виплат прямо у гавані - італійські суду, грецькі кораблі, югославські, навіть деякі російські крейсери - всі вони, які були відправлені в затримати нашого ворога.
  
  
  Коли білий корабель плив до входу в гавань, ми почали слідувати за ним на деякій відстані. Перед самим виходом у відкрите море з'явилася наша корабельна армада. Вони все ще були далеко, і Хоук ще не наказав їм наблизитися. Білий корабель раптово зупинився в центрі біля входу в гавань. Хоук знову почав говорити передавач, але її зупинив його.
  
  
  «Почекай минутку», - запропонував я.
  
  
  "Чому? Що це таке?"
  
  
  Її, похитав головою. Я не знала, як йому було відповісти, але відчувала, що щось не так. Минуло кілька хвилина, а нічого не сталося. Ми з Хоуком націлили бінокль на палубу корабля - там було порожньо. Хоук все ще тримав у руці радіопередавач, і його нетерпіння зростало. Її почав сумніватися в своїй інтуїції і збирався сказати йому, щоб він віддав наказ закритися, коли це сталося.
  
  
  Раптом ми побачили яскравий спалах помаранчевого полум'я, витікаючу від білого корабля. Пішов оглушливий вибух. Гладеньке біле судно розлетілася на частини в море. Він буквально на секунду розпався на кілька ширяють дощок. Вибух був настільки несподіваним і настільки шокуючою, що майже всі ми на короткий час застигли в нерухомості.
  
  
  Однак Хоук швидко оговтався і вступив в бій, викрикуючи по радиопередатчику наказ всім очікують кораблям прибути і спробувати підібрати можливих вижили. У той же час наш катер стрімко наближався до того місця, де затонув корабель. Але коли ми й інші кораблі підійшли до цього району, що вижили не було. На самому делле нічого не залишилося, крім кількох обвуглених дощок і масляних смуг. І все ж пошуки тривали глибоко в ночі, вода висвітлювалася гігантськими прожекторами з палуб всіх судів. Ми нічого не знайшли.
  
  
  «Для мене це загадка», - повільно вимовив Хок, коли пошуки, нарешті, припинилися, а інші кораблі чекали подальших вказівок від нього. «Навіщо їм витрачати стільки зусиль, щоб зібрати два мільйони доларів, а потім підірвати себе - і гроші?»
  
  
  «Голос і все», - різко сказав я, коли у мене виникла ідея. "Вони не підірвали гроші!"
  
  
  "Не підірвали гроші?" - зажадав відповіді Хоук. "Тоді звідки це?"
  
  
  «Не знаю, - сказав я. «Але він не затонув разом з кораблем. Якимось чином їм вдалося зняти його до вибуху ».
  
  
  "Як? Як?" - нетерпляче запитав Хоук. «Ми тримали його під постійним наглядом з того моменту, як вперше побачили його. Як це може бути видалено? »
  
  
  «Поки не знаю», - зізнався я. «Але вони зробили це. Вони завжди планували зробити це таким чином. Вони вважали, що потім повернення ракети у нас буде для них пастка, але це не мало значення. Головне - гроші. Інше, корабель і команду, повинні були бути принесені в жертву ».
  
  
  «Але це божевілля», - заперечив Хок.
  
  
  «Звичайно, - сказав її ему, - як і все інше».
  
  
  «Так, - погодився Хоук, повільно кажу, - можливо, ти правий. Але як, як їм вдалося вивести гроші? »
  
  
  «Я ще не знаю, - знову відповів я, - але її, швидше за все, пізнаю. Ревматизму повинен бути десь тут, на узбережжі Адріатичного сукню. Її, хочу, щоб ми обшукали його, дюйм за дюймом, поки не знайдемо докази того, що був вижив або залишилися в живих, яким зійшло з рук гроші ».
  
  
  Хоук все ще сумнівався в моєму думці, але він погодився попросити стоять поруч кораблі допомогти мені в я просив доказів. Всі вони пропонували допомогу. Хок залишив мене в Спліті, тому що йому довелося повернутися, щоб померти в Сполучених Штатах, щоб доповісти особисто президенту.
  
  
  Нам знадобилося ще два дні і ночі на пошуки узбережжя Адріатичного сукню, перш ніж ми знайшли докази, які, їй був упевнений, десь там є. Їй був повідомлений, коли грецький крейсер знайшов його і кинувся до цього місця - пустинному ділянці безплідної землі на північ від Гріх.
  
  
  Там, викинута на берег, і частково затоплена в море, була кинута невелика одномісна підводний човен. Але її отримав ревматизму про те, як з корабля були зняті два мільйони доларів. Ймовірно, незабаром потім того, як ми взяли гроші на борт в обмін на ракету, вони були передані підводникові, і одномісний катер був викинутий через трюм корабля.
  
  
  Крихітної підводному човні було легко вислизнути навколо гавані, прокласти шлях уздовж узбережжя, і приземлитися. Пізніше, можливо, в ту ж ніч, або навіть на один з наступних днів або
  
  
  
  
  
  
  цього людини, ймовірно, підібрав на літак або інше судно, і він зник з 2 000 000 доларів. Як тільки мені вдалося домовитися з судновим радіо, їй зателефонував Хоука, який до того часу повернувся в Нью-Йорк. Її розповів ему те, що ми виявили, у вигляді коду. Він сприйняв цю новину більш веселий, ніж його очікував, і наказав мені повернутися в Париж і зателефонувати ему по офісу AX, тому що у нього можуть бути для мене новини про нових розробках.
  
  
  Пізніше в той же день в Парижі її заїхав в готель, щоб поговорити з Ельзою перед тим, як піти в офіс AX.
  
  
  Вона схопила мене, перш ніж її, увійшов у двері, покрила моє обличчя поцілунками, і з занепокоєнням сказала: «Я не знала, що з тобою сталося, Дамплинк. Її, був готовий заявити про вас в поліцію, як про зниклий безвісти ».
  
  
  «Знову бізнесу», - сказав я. «Вибачте, я не зміг залишити повідомлення. І мені потрібно вийти ще раз. Але на цей раз її скоро повернуся, і, може бути, ми зможемо провести час разом ».
  
  
  В офісі AX Бонапарта зв'язав мене з Хоуком по зашифрованому дроту.
  
  
  «У нас є нова зачіпка, - сказав Хоук. «Це може бути кращий навколо них, що у нас були досі тхір. Наші дослідники, які постійно перевіряли учасників цієї справи, нарешті виявили певну зв'язок між деякими навколо них. Ви пам'ятаєте, її згадував раніше, що у деяких людей були проблеми з вагою. Що ж, тепер ми виявили, що принаймні четверо навколо них були пацієнтами в одному спа-салоні для зниження ваги в Швейцарії ».
  
  
  «Це повинно бути більше, ніж збіг, - міркував я.
  
  
  «Ми теж так думаємо», - сказав Хоук. «Місце, недалеко від Берна, в горах. Він називається Rejuvenation Health Spa і управляється лікарем Фредеріком Бошем. Що ви думаєте?"
  
  
  «Думаю, мені краще полетіти в Швейцарії, - сказав я, - і озирнутися».
  
  
  «Так, її, згоден», - сказав Хоук. «Що ти скажеш цій жінці за фон Альдера, Ельза?»
  
  
  «Я скажу гей, що у мене бізнес в Берні, і запропоную гей, повернутися в Штати».
  
  
  «Так, ну, - сказав Хок, - у мене є інші чоловіки, які стежать за іншими фон Алдерсами. Якщо вона повернеться, її теж нацькую на нах чоловіка. Її зв'яжуся з вами, коли ви приїдете до Швейцарії.
  
  
  Коли її, повернувся в готель і постукав у двері номера Ельзи, її виявив, що її перукар робить гей зачіску.
  
  
  «Мені не подобається, що ти бачиш мене, поки її намагаюся стати красивою», - сказала вона, спохмурнівши з-під фанатів.
  
  
  «Мені довелося поговорити з тобою», - сказав її ей. «Мені потрібно сьогодні виїхати в Берн. Мені подзвонили з офісу, і мені потрібно розібратися в якомусь делле.
  
  
  "Берн!" - радісно вигукнула вона. - Але, Дамплинк, це чудово. Її піду з тобою. За межами Берна є просто чудовий спа-салон, куди ми з Урсі частини ходити. Ми полетимо туди на літаку, і я можу розслабитися в спа-центрі, поки ви займаєтеся своїми справами ».
  
  
  «Як називається, - запитав я, - цей курорт?»
  
  
  «Це називається омолоджуючий оздоровчий спа», - відповіла вона, як я її уявляв. І знову була ще одна зв'язок між фон Альдерсом і цією справою. Я не бачив причин, за якими Ельза не мала б супроводжувати мене в Берні, оскільки це могло б зміцнити зв'язок, тому її погодився.
  
  
  Потім того, як їй знову подзвонив Хоука через свого номера і сказав йому, що Ельза їде зі мною в Берні, ми виписалися з «Джорджа V. Офісу AX Paris на поїздку до Швейцарії.
  
  
  П'ятнадцять
  
  
  Коли ми приземлилися в Берні, погода була холодною і ясною. Ельза знала невелике шале на околиці міста, тому ми зняли там суміжні номери.
  
  
  «Ми завжди зупиняємося в цьому місці», - пояснила мені Ельза потім того, як ми заселилися у свої квартири. «Добре мати таке місце, коли в спа стає занадто тісно».
  
  
  Мені сподобалося наше житло. Це було чисте, тихе, веселе місце, у кожній кімнаті горів теплий вогонь. Літній сивочолий господар з яблучно-щоками і його жінки користувалися відмінною репутацією. Навколо вікна моєї кімнати Ельза вказала на оздоровчий спа-центр, який знаходився на вершині гори, на деякій відстані. Потім того, як вона пішла від мене в свою кімнату, її досліджував спа у бінокль.
  
  
  Це був величезний комплекс з багатоповерховим головним будинком, оточеним кількома будівлями поменше. Всі вони були сліпучо-білого кольору, які переходили в сніжні піки, які виступали з усіх боків навколо них. Її міг бачити звивисту односмуговою дорогу, яка займається вела до цього місця, і канатну дорогу, яка займається була підвішена на двох тролейбусних лініях над головою. З такої відстані було неможливо розглянути багато деталей. Мені було цікаво, як я можу підійти - таємно, або в якості гостя, або, можливо, через Ельзу. Але поки що я буду чекати своєї години і постараюся розібратися в місцевості. Крім того, якщо фон Альдеры якимось чином були замішані у змові, Ельза рано чи пізно подбала б про те, щоб мене туди заманили.
  
  
  Між тим, ймовірно, було б непогано зв'язатися з місцевим агентом AX. Їй ніколи з ним не зустрічався, але Хоук назвав мені його ім'я і де його знайти. Її постукав
  
  
  
  
  
  у двері, яка займається з'єднувала мою кімнату за кімнатою Ельзи і говорила гей, що я йду ненадовго. Поки мене не було, вона робила собі косметичні процедури і чекала мене, коли її повернуся.
  
  
  Ганс Верблен, місцевий представник AX, зустрів мене біля дверей скромною ательє, який носив його ім'я, на одному з провулків Берна. Верблен мене чекав. Він сказав, що Хоук вже розповів ему подробиці мого завдання у телефонному дзвінку навколо Штатів. Він був у моєму розпорядженні.
  
  
  "Чим можу їй допомогти?" - запитав товстий темноволосий чоловік.
  
  
  «В основному, - сказав їй ему, - її готель би мати якомога більше інформації про spa-салоні Rejuvenation Health Spa». Були там коли-небудь проблеми? Хто ним керує? Така інформація. "
  
  
  Верблен кивнув, замкнув двері в свою ательє і повів мене в підвал. Це було просторе звукоизолированное приміщення з картотечными шафами уздовж стін. Всюди були фотоапарати, магнітофони, телетайпи, всіляка зброя.
  
  
  «Тут її роблю свою справжню роботу», - пояснив Верблен, махнувши рукою.
  
  
  «Це справжня підстава», - зауважив я.
  
  
  Верблен підійшов до одного навколо шаф. «Боюся, у мене немає великого досьє на спа. До телефонного дзвінка Хоука у мене не було особливих запитів на збір розвідданих. Те, що у мене є, строго рутинне, не більше, ніж у мене в будь-якому іншому закладі міста. Наскільки її знаю, там не було ніяких проблем. У них постійний потік гостей з усього світу, більшість яких заможні. Я завжди намагаюся сфотографувати якомога більше прильотів і від'їздів на камеру з телескопічним об'єктивом. Але, для estestvenno, її впевнена, що багато чого втратила.
  
  
  Він кинув фотографії на крісло, і я був вражений, побачивши, що там були тисячі фотографій.
  
  
  «Ти безумовно заслуговує на своє утримання, Верблен», - сказав я, хитаючи головою на підтвердження його старанності. Її перегорнув кілька фотографій і помітив всіх чотирьох фон Альдерсов на знімках, зроблених у різний час.
  
  
  «Як ви гадаєте, вони вам чимось допоможуть?» - запитав Верблен.
  
  
  «Боюся, що зараз ні, - сказав його ему. «Вони можуть стати в нагоді пізніше. Що мене зараз цікавить, так це все, що ви можете показати мені, або розповісти про внутрішній частині спа. А щодо Фредеріка, Боша, лікаря, який цим завідує ».
  
  
  «Тут нема чого показати або розповісти, - відповів Верблен. Її бачив, що він розчарувався в собі. «Ви розумієте, що курорт - це дуже ексклюзивне місце. Оскільки тут так багато заможних гостей, безпека тут сувора. Сам її всередині ніколи не був, тому фотографій інтер'єру у мене немає. Якби був особливий запит з AX, її б, звичайно, знайшов вихід ».
  
  
  «Так, її розумію, але як щодо доктора?»
  
  
  «Ви знову будете розчаровані відповіддю», - сказав Верблен. «У мене немає фотографій доктора Босха, тому що він рідкісних лікувальних, якщо взагалі коли-небудь, виходить на вулицю. Її, чув, що він європеєць. Він приїхав сюди багато років тому і відкрив спа-салон. Спочатку це було дуже скромне місце, але завжди вдавалося. За минулі роки його частини перебудовували, щоб він шталь значним спорудженням, яким він є сьогодні. У мене немає досьє на лікаря, тому що у нього ніколи не було проблемою, нам з швейцарськими властями, нам з якими-небудь іншими офіційними особами, наскільки свідчать файли Інтерполу. Її вжив заходів обережності і перевірив.
  
  
  «Не виключено, що спробуєш непомітно прослизнути в спа», - сказав її Верблену. «Якщо її все ж вирішу спробувати, її можу звернутися до вас за допомогою».
  
  
  Верблен злегка нахилив голову. «Я готовий зробити все, що можу, щоб допомогти. Мені тільки шкода, що я не зміг надати вам додаткову інформацію ».
  
  
  «Можливо, ти допоміг мені більше, ніж думаєш», - сказав її з его подивом. «Я, наприклад, дізнався від вас, що доктор Босх рідкісних лікувальних з'являється на публіці. Це може бути неважливо, але, з іншого боку, мене це трохи насторожує. З-за підозр його буду обережніше ».
  
  
  Верблен повів мене назад вгору, і залишив їй его біля дверей його магазину і пішов назад в шале. Повітря було свіжим і бадьорим. Був вечір, і більшість магазинів на вулиці були закриті і замкнені. Мені подобалася прогулянка, і я був стурбований тим, щоб дивитися в маленькі вітрини магазинів на вулиці, тому її не чув машину, коли вона їхала поруч зі мною. Перший натяк на небезпеку з'явилося лише тоді, коли побачив її відображення в скляному вікні одного магазинів по темній машини на узбіччі поряд зі мною і п'ятьох чоловіків, які вискочили навколо відкритих дверей, і тепер кинулися до мене. .
  
  
  Її різко повернувся, моя рука потягнулася до Вільгельміна, в наплічної кобури, але всі п'ятеро опинилися на мене, перш ніж його зміг витягнути «люгер». Вони накинулися на мене з усіх боків, ih кулаки врізалися в моє тіло короткими дикими ударами. Її мав лише символічне опір - досить, як я сподівався, щоб обдурити ih, - додав, що моє тіло обм'якнуло, мета гойдається через сторони в сторону, а очі закриваються в удаваному несвідомому стані.
  
  
  «Добре, - сказав один навколо чоловіків, - його немає. Садіть його в машину. Швидко!"
  
  
  Два
  
  
  
  
  
  
  чоловіки взяли мене за плечі, ще двоє схопили за ноги. Вони почали тягнути мене по тротуару. Її дозволить їм підвести мене приблизно на півдорозі до машини, коли її раптово штовхнув обома ногами, схопивши одного навколо чоловіків, несуть мене на ноги, а потім іншого відкрито в обличчя. Обидва закричали і відсахнулися, схопившись за обличчя. В той же час її, кинувся вгору, і, коли мої ноги звільнилися, її вирвався навколо рук двох чоловіків, які тримали мене за плечі. Раптовість моїх рухів застала ih всіх зненацька. Її, повернувся до нього.
  
  
  П'ятий чоловік, який випередив нас до машини, стояв на колінах біля однієї навколо відкритих дверей з пістолетом у руці. Він вистрілив, і goggle відколола шматок тротуару приблизно в дюймі від мене. До того часу Вільгельміна вже була у мене в руці. У цієї людини була можливість зробити ще один постріл, перш ніж його закріпив, мало свого люгера і всадив йому кулю в життя. Він впав в машину спиною, звісивши ноги на вулицю.
  
  
  Решта четверо чоловіків кинулися в різні позиції на вулиці. Один пірнув у дверний проріз будівлі, двоє інших звернули в провулок, а четвертий кинувся на припарковану машину. Її все ще хотів би, де сховатися. Четверо одночасно відкрили по мені вогонь. Її вистрілив у ревматизму, потім встав на коліна і прицілився в незахищені ноги людини за машиною. Її двічі натиснув на спусковий гачок Вільгельміни, і чоловік закричав і кинувся вперед, обидві ноги вилетіли з-під нього.
  
  
  З обох боків на мене йшли і інші постріли. Мені було цікаво, що миролюбні швейцарські громадяни думають обладнання всіх перестрілках у ih зазвичай тихому містечку. Бандити притиснули мене між власною машиною і входом в магазин, де її зберігав, коли ih машина підійшла. Її, знав, що мені треба сховатися з вулиці, перш ніж вони кинуться на мене. Але я не міг бігти за машиною, тому що вони могли чітко пристрелити мене, а двері магазину позаду мене була закрита і замкнені.
  
  
  Потім її побачив трьох бойовиків, що йдуть за мною, і мені довелося рушити з місця. Її зробив пару пострілів, щоб ненадовго ih стримати. Можна було зробити тільки одне. Опустивши голову і обхопивши її руками, щоб захистити обличчя, його побіг тротуаром і пірнув у скляне вікно магазину позаду мене. Скло розкололося на величезні осколки і впало на вулицю зовні, але я був всередині і поза безпосередньої небезпеки.
  
  
  Магазин представляв собою невеликий магазин іграшок з іграми і ляльками. Видно було закинуто. Її пробіг через нього і знайшов задні двері, яка займається відкрилася. Її втік у провулок. Її пірнув за край будівлі рівненської настільки, щоб побачити людей, які намагалися влаштувати мені засідку, поспішають до своєї припаркованій машині. Троє навколо них затягли двох інших в машину і помчали. До того часу її почув, що наближається виття клаксонів. Поліція була в дорозі. Її попрямував у свій готель і пройшов по закутках, поки не вибрався навколо зони.
  
  
  Коли її, увійшов у шале, на мене ніхто не звернув уваги. Її все ще міг чути виття поліцейських машин далеко, і звук тривав ще довго.
  
  
  Як тільки її увійшов у свою кімнату, схопив її бінокль і підійшов до вікна. Її націлив бінокль на дорогу, що веде вгору вище до спа, і без зусиль знайшов темну машину. Їй був упевнений, що люди прийшли з того місця, і те, що я побачив, підтвердило цей факт.
  
  
  Ну, подумав я, добре, її в готель, піти в спа, але не так.
  
  
  Цей інцидент показав, що хтось знав, що я цікавлюся спа-небудь готель забрати мене туди силою, або переконатися, що я не потрапив туди живим. Як живі чоловіки - мабуть, навколо курорту - дізналися, що я в Берні? Через Ельзу? Можливо. Але я також розмовляв з Вербленом, швейцарським агентом AX. Міг він бути тим самим? Як я її дуже добре знав із минулого досвіду, все можливо.
  
  
  Шістнадцять
  
  
  «Дамплинк», - привітала мене Ельза, проходячи через двері своєї кімнати через деякий час. «Я не чув, як ти повернувся».
  
  
  Її переодягнувся. Наскільки вона могла судити, її виглядав зношеним не гірше.
  
  
  «Я зайшов всього кілька хвилина назад».
  
  
  «У мене для тебе самий чудовий сюрприз, Дамплинк», - засміялася вона, крутячись. На ній було рожеве негліже з оборками. Вона злегка повернулася навшпиньки, вказала на відкриту двері своєї кімнати і покликала.
  
  
  У двері увійшли дві інші сестри Фон Альдер, а за ними - ih мати Урсі. Обидві сестри були одягнені в рожеві пеньюари, такі ж, як у Ельзи, - чи це була Ельза? - носив. В Урсі було домашнє стьобана пальто. Дивитися на трьох сестер, що стоять пліч-о-пліч, було все одно, що дивитися на три дзеркала, що відображають один і той же образ.
  
  
  Одна навколо дівчаток засміялася і сказала: «Ти був неслухняним хлопчиком, втекли з Ельзою. Ви справді думали, що так легко зможете втекти від решти навколо нас? Тепер ти заплатиш за це, тому що ми не скажемо тобі, хто навколо нас, що є ».
  
  
  «Оскільки ви всі однаково красиві і чарівні, - відповів я, - це
  
  
  
  
  
  не має значення. Моє задоволення збільшилася в три рази ".
  
  
  Все це було добродушний і, звичайно, навколо тих речей, які фон Алдерс любили б робити. Але я не міг не задатися питанням, чи було це всього лише жарт, яка займається приєднується ih сюди, у Берн, або це було тому, що я був так близько до спа, і вони або готелі знайти спосіб утримати мене подалі, або спосіб отримати мені на місці. Час покаже.
  
  
  Фон Альдеры вирішили, що я повинен запросити ih на обід в їдальню шале, яке, як вони мені сказали, славилося своєю чудовою кухнею. Її погодився, і чотири жінки зникли за дверима, замкнувши її за собою. Її чув ih сміх. Це тому, що вони обдурили мене?
  
  
  Пізніше, коли ми п'ятеро спустилися в їдальню, її виявив, наскільки популярним було це шале. Їдальня була переповнена гостями та місцевими жителями. Звичайно, незабаром фон Альдеры були оточені знайомими людьми, що майже завжди траплялося, коли вони з'являлися на публіці. Наш стілець з п'яти чоловік швидко перетворився в крісло, навколо дюжини або більше. Мене познайомили з кожним з новоприбулих, більшість навколо яких були членами посольств іноземних справ і т. міс. Фон Альдеры не спілкувалися з простим народом.
  
  
  Наприклад, у середині живота вечері в балачках і сміх раптом урвався балаканина і сміх, і всі чоловічі голови в кімнаті, включаючи мою, повернулися, щоб щорічно на прекрасну дівчину, яка займається увійшла і сіла одна за столиком біля вікна. Це була яскрава, гнучка руда в сукні з глибоким вирізом, що облягала її чудово складене тіло, як ніби воно було намальовано пензлем.
  
  
  Одіна навколо чоловіків за нашим столом обережно свиснув. "Хто вона така?"
  
  
  Одна з трійнят пирхнула і сказала: «О, вона просто працівниця санаторію. Її, бачив її всюди, коли ми були там.
  
  
  Жінки фон Альдер були дуже досвідченими, щоб дозволити чоловічому увазі надовго відволікатися від них, і незабаром її помітив, що чоловіки, які зібралися навколо нашого стільця, ігнорували руду, за винятком випадкових поглядів в її бік. Її, однак, частини заглядав. Її, думав, що до неї приєднається ескорт, але вона продовжувала є одна.
  
  
  Коли ми закінчили вечерю, один з тих, що сиділи за нашим столом чоловіків запросив усіх на великий празник, який в той вечір влаштували в одному з посольств. Фон Альдеры були щасливі і прийняті, як і інші за столом. Її вибачився, сказавши, що мені потрібно надолужити згаяне, і що я залишуся в шале. На самому делле, її готель ще трохи подумати про спа, і її навіть розглядав можливість спробувати підкрастися туди. Звичайно, мені було б легше працювати з фоном Альдерсом, який в іншому випадку був би зайнятий. Трійнята ih мати дуже готелі піти на вечірку, тому ми побажали доброї ночі.
  
  
  Його замовив ще коньяк. Коли офіціант приніс лікер, він простягнув мені записку і вказав на руду, яка займається все ще сиділа одна. Їй був здивований. В замішанні, викликаному відходом інших гостей за нашим столом, її зовсім забув про дівчину, яка займається раніше привернула мою увагу.
  
  
  Її відкрив записку і прочитав: «будь ЛАСКА, НЕ ПРИЄДНУЙТЕСЬ до мене? ТЕРМІНОВЕ ГОВОРИТИ З ВАМИ. Їй, поцікавився, чому було підкреслено слово ВІДПОВІДНО. Її, озирнувся і побачив, що дівчина серйозно дивиться на мене і кивнув.
  
  
  "Г-н. Доуз, - сказала дівчина м'яким хрипким голосом, простягаючи мені тонку, витончену руку, - її Сюзанна Хенлі. У нах був важкий акцент - вони називають його среднеатлантическим, але її наздогнав дуже сильний британський тон. Вона помовчала, поки офіціант не пішов, а я не сів, а потім додала в цілому: «будь Ласка, зрозумійте правильно, я не звик брати чоловіків. Але є важливий штопора, який її повинен обговорити з вами. Вона допитливо оглянула їдальню, а потім знову подивилася на мене. «Ми не можемо тут це обговорювати. Я не знаю, хто може дивитися. Чи є місце, де ми можемо поговорити наодинці? "
  
  
  «Ну, там моя кімната нагорі», - запропонував я. «Це повинно бути досить приватним, якщо тебе це не турбує».
  
  
  «Я впевнена, що ви джентльмен, містере Доус, - відповіла вона. «Так, в твоїй кімнаті все буде добре. Іди нагору, і через кілька хвилина її піду за тобою.
  
  
  Її назвав гей номер своєї кімнати і встав, щоб піти. Коли офіціант знову підійшов до столу, щоб відсунути мій стілець, вона простягла мені руку і сказала: «Так приємно бачити вас знову, і я зателефоную вам, якщо її коли-небудь буду в Штатах».
  
  
  Її піднявся нагору, в свою кімнату, гадати, що може означати цей останній покажчиків подій. Пройшла хвилина десять або п'ятнадцять, перш ніж в мої двері постукали. Її відкрив його, і Сюзанна Хенлі швидко увійшла всередину. Її зачинив і замкнув двері. Перші кілька миттєвостей вона здавалася нервової і незграбною. Вона неспокійно бродила по кімнаті, визирнула у вікно і побачила, спа-салон, в якому мерехтіли вогні в ночі.
  
  
  «О, голосування, де її працюю», - вигукнула вона. Вона помітила бінокль на підвіконні, підняла його і сфокусувалася на курортному комплексі будівель. «Звідси дуже гарний вид на курорт», - сказала вона, опустивши бінокль і знову повернувшись до мене.
  
  
  "Міс Хенлі, що це за розмова
  
  
  
  
  
  про що? І будь ласка, сядь.
  
  
  Вона сіла в крісло навпроти мене і трохи подумала, перш ніж почати. «Я не знаю, що це все означає, містер Доус, але до мене доходили чутки про вас, в спа-салоні. І її хвилювався. Її дійсно не знаю вас, і я не знаю, що вас цікавить у цьому місці, але ... ну, її просто не відчував себе добре в цьому відношенні. Її думав, що скажу тобі, голосування, і все. Вона зупинилася і безпорадно похитала головою.
  
  
  Її сказав якомога м'якше: «Ви розумієте, міс Хенлі, її справді не розумію, що ви намагаєтеся мені сказати».
  
  
  Вона глибоко зітхнула і, нарешті, відкинулася на спинку стільця. «Мені слід було пояснити, - сказала вона, - що я працюю в спа-салоні вже кілька років. Її там дієтолог. Але якийсь час мені не подобалася атмосфера. Це здається ... ну ... зловісним.
  
  
  "Що значить зловісний?" - наполягав я.
  
  
  «Я дійсно не знаю, - сказала вона. «Просто тут дуже пошепки і секретності. І її чую, як люди приходять і йдуть глибокої ночі. Всюди охоронці, але гості цього не знають. Гості думають, що вони просто співробітники. Але вони дуже круті на вигляд чоловіка. Ніяк не коли і вночі чую шепіт, і я згадав твоє ім'я, Доус. Її здогадався, що виникла проблема, коли сьогодні ніяк не коли п'ятеро охоронців повернулися на курорт на машині. Її просто випадково ih бачив. Потерпіла пара. І її знову чув, як ваше ім'я згадали. Її обдзвонив, поки не знайшов тебе тут. Голос чому їй прийшла сюди на вечерю. Її запитав офіціанта, хто такий містер Доус, - і він вказав на вас. Її просто готель попередити тебе, щоб ти тримався подалі ».
  
  
  Коли її розпитував її далі, її відповіді здавалися досить простими, але її не відомо нічого, що пов'язане з цією справою, хоча ми говорили досить довго. Вона може бути на рівні, або вона може бути приманкою, надісланої, щоб спробувати відрадити мене від стеження.
  
  
  Було вже досить пізно, коли ми закінчили розмову, і вона раптом глянула на годинник і ахнула: «Ой, у мене зараз справжня проблема. Вже за північ. Комендантську годину для співробітників давно минув. Я не можу повернутися туди сьогодні ввечері. Вони зажадають детального пояснення того, де їй був. Мені потрібно буде знайти місце, де зупинитися, і повернутися вранці ».
  
  
  Вона була на ногах, дуже схвильована, і попрямувала до дня. Вона зупинилася на півдорозі і здригнулася. «Якщо хто-небудь з спа-салоні побачить мене на вулиці, вони підберуть мене і допитають».
  
  
  «Це місце схоже на в'язницю».
  
  
  Вона кивнула. "Так, точно. Це те, що я намагався тобі сказати.
  
  
  Вона відкрила двері і почала йти. Її схопив її за руку, відтягнув назад, заплющив і знову замкнув двері.
  
  
  «Якщо це так небезпечно для тебе, - сказав я, - можливо, тобі варто переночувати тут. Ти будеш у безпеці.
  
  
  Вона довго дивилася на мене задумливо, ймовірно, обмірковуючи всі наслідки мого запрошення. У мене справді не було ніяких прихованих мотивів, щоб зробити цю пропозицію, за винятком того, що його готель і допомогти. Але якщо виникне щось ще...
  
  
  «Ви впевнені, що вам це не доставить незручностей?» запитала вона.
  
  
  Її, знизав плечима. Там були два односпальні ліжка, як вона це могла ясно бачити. «Ти можеш взяти одну ліжко, - сказав я, - а її просто ляпнуся на інший до ранку. Ви будете в повній безпеці. Її мав на увазі це так, як вона готелів.
  
  
  «Добре», - повільно сказала вона, киваючи головою.
  
  
  Вона пішла у ванну. Її перевірив замки на дверях і сергій вимкнув в кімнаті. Потім її зняв взуття і жим на одну навколо ліжок. В кімнаті все ще було світло відображення місяця на снігу зовні. Вона повернулася через кілька хвилина, на ній була тільки сліп. Коли вона перейшла з ванної до ліжка, її тіло було окреслено в світі навколо вікна, і її міг бачити, що під неї більше нічого немає.
  
  
  Вона ліжка в ліжко і накинула на себе ковдру. «Спокійної ночі, містер Доус. І дякую вам."
  
  
  «Добраніч», - сказав я. "Йти спати зараз."
  
  
  Зізнаюся, на короткий час думка про це прекрасному тілі, лежить так близько, відволікала мене від склепіння. Але вона не пропонував запрошення. Незабаром її заснув. Не думаю, що я спав дуже довго, коли мене розбудили м'які крики ee сміття.
  
  
  Її sel і нахилився до ліжка. «Сюзанна? Міс Хенлі? Ти в порядку?"
  
  
  Вона продовжувала тихо плакати, і я подумав, що, можливо, просто наснився кошмар. Її, підійшов до неї, sel на край ліжка і злегка струснув її за плечі.
  
  
  «Все в порядку», - прошепотіла я. "Прокидайся! Все в порядку. Тобі лише поганий сон сниться.
  
  
  Її руки раптом піднялися, обвили мою шию, і відповідно притягли до себе. Її очі все ще були закриті, вона почала гарячково покривати моє обличчя поцілунками. "Тримай мене. Тримай мене! Любить мене!"
  
  
  Раніше було важко сказати, спить вона чи спить, але її рука перемістилася до мого тіла, борсатися з моїми штанами, в той час як вона продовжувала цілувати мене. Її швидко скинув одяг і жим лежачи разом з нею в ліжко.
  
  
  «Сюзанна, - знову запитав її, - ти не спиш?»
  
  
  «Той любить мене, будь ласка», - підтвердила вона. Її ей зобов'язав.
  
  
  Вона відповіла, як ніби вона підготувалася до акту любові.
  
  
  
  
  
  
  все своє життя, але ніколи раніше не омелою рішенням практикувати це. Її голод був величезний, і вона змушувала її відчувати одне еротичне збудження за іншим, поки ми обидва не були виснажені повторюваними оргазмами. Ніколи раніше її не знав жінки, яка займається так повно відгукувалася б усіма почуттями, кожним нервом свого істоти. Знову і знову, її тіло скажено металося по ліжку, вона повертала голову, щоб заглушити свої крики, щоб вони не луною розносилися по всьому шале.
  
  
  Потім, коли ми лежали поруч, вона нарешті відкрила очі і посміхнулася мені. «Спочатку, - м'яко сказала вона, - я думала, що це всього лише сон. Але це був не сон, і це було ценымногие краще ».
  
  
  «Так, - погодився я. "Це було."
  
  
  Коли її почав відкочуватися від нах її, відчув, як її рука торкнулася внутрішньої сторони мого лівого стегна. На її пальці було кільце, і він відчув, як воно злегка дряпає мою плоть. Її майже не відчув подряпини, але майже відразу по всьому моєму тілу поширилося тепле заспокійливу відчуття. Моєю першою думкою було, що це всього лише наслідок наших тривалих занять любов'ю. Правда вразила мене мить, коли це почуття змінилося сильним задухою. Це сталося знову - мене накачали наркотиками. Сюзанна Хенлі ввела в моє тіло якусь речовину навколо свого кільця.
  
  
  На цей раз її знав, що це сильнодіючі ліки, перед яким я не зможу встояти. Швидко згустилася темрява. Мій мозок стрімко біг в чорну порожнечу.
  
  
  Сімнадцять
  
  
  Моє бачення затуманене сліпучим білим світом, який падав щиро мені в очі. Повинно бути, її довгий час був без свідомості. Її, думав, що мене паралізувало. Її не може рухати руками або ногами. Поступово, коли мій зір прояснів, її, побачив, що перебуваю в абсолютно білій кімнаті, схожій на лікарняне, і що засліплювали святий виходить від світильника, установленого на стелі відверті над мною. Її лежав на спині, і мої руки і ноги були надійне прив'язані шкіряними ременями.
  
  
  Її відкрив рот і спробував крикнути на все горло, але тільки хрипко хрипко. Незважаючи на це, мій звук привернув чотирьох здоровенних чоловіків у білих куртках, які носять санітари лікарень, і оточили мене. Вони підняли верхню частину мого ліжка, так що я сидів відвертими.
  
  
  Зі свого нового місця її міг бачити в кімнаті ще двох осіб, крім чотирьох «санітарів». Один був моїм супутником минулої ночі. Сюзанна Хенлі з палаючими рудим волоссям виглядала чудово в білій уніформі медсестер і білих черевичках на низькому каблуці. Інший був сивим чоловіком років шістдесяти, одягнений у білий халат, білі штани, білі балетні тапочки і білі рукавички. Він сидів в інвалідному кріслі. Її інстинктивно знав, що зараз перебуваю в спа-салоні Rejuvenation Health Spa, і що цією людиною був доктор Фредерік Bosch.
  
  
  Доктор присунув інвалідне крісло лиже до мого ліжка і обдарував мене крижаною посмішкою, з тонкими губами. Сюзанна Хенлі глянула на мене без всякого виразу і відвернулася.
  
  
  «Ласкаво просимо в наш спа», - сказав доктор хрипким голосом з німецьким акцентом, - «хоча її боюся, що цей візит не поліпшить ваше здоров'я». Він зробив паузу, а потім додав: Нік Картер ».
  
  
  Его визнання мене дало мені поштовх, і якийсь час його марно боровся з узами, які міцного тримали мене.
  
  
  Доктор махнув рукою. - Боротися абсолютно марно, містер Картер. Ви тут безсилі. Крім того, чому тобі так не терпиться виїхати, якщо ти так готель приїхати сюди? »
  
  
  Він розвернувся у своєму інвалідному кріслі і наказав чотирьом помічникам в білих халатах відвести мене нагору.
  
  
  Чоловіки швидко перекотили мене, все ще прив'язаного до ліжка, через кімнату k особливих ліфту, який з'явився відразу ж, коли один навколо них натиснув кнопку. Вони заштовхали мене в ліфт, і до нас приєдналися Сюзанна Хенлі і доктор в его інвалідному кріслі. Ніхто не відповів, поки ліфт безгучно піднімався. Ми піднялися на кілька поверхів, перш ніж ліфт зупинився, день відкрилися, і мене провели величезну відкриту кімнату.
  
  
  Оглянувши кімнату, побачив її, що вона розміром з квадратний міський квартал і засклена від підлоги до стелі з усіх чотирьох сторін. Ми були на вершині спа, і, оскільки цей заклад перебував на вершині високої гори, через скляну стіну з усіх боків відкривався вид на глибокі долини. Це було захоплююче видовище, особливо при денному світлі, коли сонце освітлювало сніг.
  
  
  Але в кімнаті було приголомшливе видовище - величезний гуде, гуде комп'ютер в центрі, займав велику частину простору. Індикатори комп'ютера постійно блимали і блимали, а машина видавала рівний тихий звук, що дзижчить. В іншому, оскільки кімната була, очевидно, звукоизолирована, в ній було моторошно тихо. Доктор зробив рух рукою, і четверо чоловіків присунули моє ліжко лиже до апарату. Коли їй був там, один навколо чоловіків повернув рукоятку у ногах мого ліжка, і її раптове sel щиро, все ще прив'язаний, з піднятою спиною і опущеними ногами, як якщо б їй був в кріслі.
  
  
  Четверо чоловіків повернулися до ліфта і покинули нас, коли доктор знову махнув рукою.
  
  
  Сюзанна Хенлі сиділа поряд
  
  
  
  
  
  
  Він включив комп'ютер і почав крутити і крутити циферблати, в той час як доктор підкотив у своєму інвалідному кріслі так, що він опинився відкрито переді мною.
  
  
  «Голосів він, містер Картер, - сказав він, махнувши рукою, вказуючи на комп'ютер, - ревматизму, який ви хотіли б. За тим, що ви колись назвали «Бригадою вбивць», стоїть сила. Голос вона, і ви все ще не розумієте, що це означає, чи не так? »
  
  
  Він був прав. Я не знав, що таке комп'ютер, і він викликав світова криза.
  
  
  "Хто ти?" Її запитав. "Що все це значить?"
  
  
  Доктор відвернувся від мене, і я вперше помітив, що його інвалідне крісло було повністю механізованим, очевидно, керованим за допомогою елементів управління, якими він міг керувати без ручної праці. Він весело розсміявся, коли він просвистів один раз по кімнаті. Потім він повернувся туди, де його сидів.
  
  
  «Дозвольте відрекомендуватися», - сказав він, удавано вклонившись від талії. «Представляюся своїм справжнім ім'ям, а не тим, під яким мене знають усі, доктор Фредерік Bosch. Це ім'я буде вам знайоме - його доктор Фелікс фон Альдер. Її бачу підняті брови, містер Картер. Ви знаєте мою дружину і трьох моїх прекрасних дочок. Але це лише мала частина історії ».
  
  
  Він зупинився на мить і запитально подивився на мене. «Перш ніж її, розповім вам свою історію, містер Картер, її хочу, щоб ви зрозуміли, чому її розповідаю вам. Бачите, чи ви зараз у моїй владі - і фізично, і скоро ви будете в моїй владі повністю - і фізично, і ментально. Запевняю вас, ніщо не може зупинити це, і ви скоро переконаєтеся в цьому самі. Але перед цим її, хочу, щоб ви почули, що сталося. Ви, з вашими минулими досягненнями, підходи для блискучої історії, яку їй повинен розповісти. Її готелю, щоб у цей момент ви були тут живими, тому що ви той, хто дійсно може цінувати те, що мені вдалося зробити. В іншому випадку, - він знову повернувся в кріслі, - в іншому випадку моя робота була б схожа створення великого шедевра, симфонії, яку ніколи не чув той, хто цінує гарну музику, або картині, яку ніхто ніколи не бачив. Ви розумієте?"
  
  
  Їй кивнув. Яке пояснення, подумав я, цього явного божевілля?
  
  
  Доктор Фелікс фон Альдер деякий час сидів нерухомо в своєму інвалідному кріслі, перш ніж нахилився до мене, щоб поговорити.
  
  
  Він був блискучим науковцем в Германій, працюючи на Адольфа Гітлера над контролем людської поведінки. В експериментах 30-40-х років у спецоперації тільки тварини, і вони були дуже грубими, з використанням хімічних та хірургічних методів для зміни і керування мозком.
  
  
  «У мене був деякий успіх, - з гордістю сказав фон Альдер, - навіть тоді. Дер фюрер неодноразово прикрашав мене.
  
  
  Її, був готовий перейти до людей. Тоді було вже пізно - війна закінчилася. Був рід союзників в Берліні, де її працював... - він замовк і зняв свій білий халат. Її бачив, що його руки в білих рукавичках були штучними. Він поворушив плечима, і обидві руки впали на підлогу. «Я втратив обидві руки в рейді».
  
  
  Незабаром потім цього, продовжив він, війна закінчилася. Коли росіяни приїхали в Берлін, вони хотіли его, тому що знали про його експериментах. Коли його знайшли, відвезли в СРСР. У сум'ятті часів німці подумали, що він мертвий. Не було жодних записів про продовження існування доктора Фелікса фон Альдера.
  
  
  У Москві він продовжив свою роботу, але в його розпорядженні були більш складні електричні процеси. Росіяни створили для нього штучні руки і кісти, і він домігся блискучого успіху.
  
  
  «Але росіяни, - додав він, - ніколи не переставали ставитися до мене з підозрою». Він знову зупинився і засунув стегнами на сидіння інвалідної коляски. Обидві ноги, які її тепер бачив, штучними, впали на підлогу.
  
  
  «Вони відрізали мені ноги, щоб я не міг втекти. Вони знали, що її ih ворога. Я завжди вірив у вищість німецького народу. Вся моя робота полягала в тому, щоб допомогти німецькому державі треба правити світом, - і тепер, коли його удосконалив свої методи, моя мрія збудеться.
  
  
  «Але повернемося до росіян - вони досліджували історію Третього рейху і виявили мою глибоку особисту відданість Гітлеру. Але це не завадило їм використовувати мої наукові знання. Voni вважаєте себе, що я близький до прориву в своїх експериментах. Тому вони тримали мене в ізоляції; У мене не було нічого, крім моєї роботи ».
  
  
  Фон Альдер сидів у своєму кріслі переді мною, безрукий і безногий торс. Її міг бачити, що він смакував моє огиду і шок, коли її дивився на нього. Він гірко засміявся і, задіявши м'язи спини, відправився крісло-коляску зигзагоподібно по кімнаті і знову до мене, доводячи, що навіть зараз він далеко не безпомічний.
  
  
  Знову зупинившись, він продовжив свою розповідь. У Росії він остаточно розробив теорію успішного управління людьми, оскільки до того часу в світі були представлені дві нові розробки - комп'ютери і мініатюрні транзистори.
  
  
  «Як тільки її виявив ці два елемента, - сказав мені фон Альдер, - я зрозумів, що у мене є те, що мені потрібно. Зрештою, комп'ютер був просто механічним мозком, який можна було запрограмувати на те, що
  
  
  
  
  
  
  коли б її нам у готель, щоб це було - мозок поза тіла. Її, знав, що, помістивши крихітний транзистор всередину людського мозку, її зможу передавати накази з комп'ютера транзистора. Моя тема була б під моїм абсолютним контролем ».
  
  
  Але у нього все ще була проблема: він не знав, як помістити транзистор, навіть транзистор з дзеркальними точками, в людський мозок. Він продовжував експериментувати, так і не відкривши свою теорію російською.
  
  
  Потім китайські вчені почали відвідувати Москву для обміну інформацією. Фон Альдер вирішив перейти на іншу сторону. Здавалося, що китайці нічого не знають про його політичне минуле, і з ним будуть краще звертатися. Він подружився з китайським фізиком, і через нього був вивезений з Росії контрабандою. Це було легко. Штучні руки і ноги тлі Альдерса були видалені, і його помістили на дно ящика з науковими приладами, що відправлявся в Пекіні.
  
  
  «Опинившись в Китаї, - продовжив фон Альдер, - я знайшов рішення. Це було дивно просто. Ви можете здогадатися? »
  
  
  Перш ніж її встиг щось сказати, він сам собі відповів: «Акупунктура».
  
  
  Він, затамувавши подих, продовжував розповідати свою історію. Використовуючи древнє китайське медичне мистецтво акупунктури, він зміг поховати микроточечный транзистора в людському мозку. Транзистор харчувався від комп'ютера, і фон Альдерс повністю контролював людини.
  
  
  Як і в Росії, фон Альдер тримав своє відкриття в таємниці. Коли випала зручна нагода, він імплантував микроточечный транзистора в мозок п'яного чиновника комуністичної партії, високопоставленого члена уряду. Потім він вибрав транзистор з допомогою попередньо запрограмованого комп'ютера, і китайці допомогли фон Альдера втекти до Швейцарії.
  
  
  «На жаль, - лише зітхнув фон Альдер, - бідний китаєць був убитий, коли повертався на батьківщину».
  
  
  Як тільки він добрався до Швейцарії, фон Альдер зв'язався зі своєю дружиною. Він не знав, що вона народила їм дочок незабаром потім того, як росіяни відвезли фон Альдера. Урсула продовжувала тримати в секреті особистість свого чоловіка із-за єго зв'язку з Гітлером, але вона забезпечила йому було коштів на відкриття спа-салону. Його сім'я не знала про його поточних експериментах, і його дочки ніколи не підозрювали, що «Доктор. Босх »був ih батьком.
  
  
  Курорт процвітав, залучаючи багатих і впливових клієнтів з усього світу. Фон Альдер витратив роки на створення свого загону вбивць, имплантировав микроточечный транзистора в мізки ретельно відібраних пацієнтів клініки. Коли доктор був готовий, він просто активував своїх людських роботів через комп'ютер.
  
  
  Її мовчав під час його довгої історії, частково тому, що фон Альдер говорив без зупинки, а частково тому, що його історія була дуже неймовірною, щоб її коментувати. Він був явно зол, але дуже швидко довів, що не дурень.
  
  
  Ніби читаючи мої думки, він відрізав: «Ви мені не вірите. Ти думаєш, що слухав дикі бубни божевільного старого.
  
  
  Він повернувся до величезного комп'ютера і сказав: «Послухайте, містер Картер. Слухай уважно." Він зробив знак Сюзанні Хенлі, яка займається натиснула кнопку. Раптово кімнату заповнив голос президента Сполучених Штатів. Він обговорював підйом торгівлі з Росією і Китаєм. Поки его голос тривав, дикий кудкудакання фон Альдера майже заглушало його.
  
  
  «Транзистори не тільки передають мої накази, - сказав фон Альдер, - але вони також діють як приймачі. Її чую розмови, що відбуваються у всьому світі. Тепер ви чуєте, як ваш президент говорить через транзистор, вставлений в мозок одного навколо вищих посадових осіб вашого держдепартаменту. Voni на засіданні кабінету міністрів ».
  
  
  Фон Альдер подав знак Сюзанні, і вона натиснула кілька кнопок. Розмови з Росії, Китаю, Англії один за іншим заполонили кімнату.
  
  
  Тепер її знав, як фон Альдер стежив за всіма моїми діями, обганяючи мене у всіх напрямках. У нього, мабуть, були передавачі в мозку агента Z1 і Верблена і, можливо, інших працівників AX.
  
  
  «Ніхто не може мене зупинити, - хвалився фон Альдер. «Її організував ці вбивства-самогубства, щоб не залишалося питань, коли її прийшов з великим вбивством. Коли її зараз погрожую, вони мені довірити. І роби так, як я хочу ».
  
  
  Його очі блищали, доктор підкотив інвалідне крісло так, що наші обличчя виявилися всього в декількох дюймах інший з іншого. «Тепер ми обговоримо ваше майбутнє, містер Картер. Поки ви були без свідомості, її вставив транзистор на ваш мозок. Через мить мій помічник, - він кивнув Сюзанні, - активує його. З цього моменту ви будете цілком і повністю в моїй владі, підкоряючись запрограмованої стрічці, яку рекламує в комп'ютер ».
  
  
  Фон Альдер на мить сидів, дивлячись мені в обличчя. Він явно насолоджувався моєю безпорадністю. Її дуже добре усвідомлював його силу і відчув, як по моєму тілу виступив піт.
  
  
  Фон Альдер відвернувся від мене і кивнув дівчині. Її приготувався, спостерігаючи, як її рука тягнеться до кнопки на комп'ютері. Вона торкнулася кнопки. Спалахнув ряд вогнів, і машина дала ще більше гудіння. Її напружено чекав, не знаю, чого очікувати. Її б відключився? Її втратив всю пам'ять
  
  
  
  
  
  минулого? Що сталося б? Незабаром вогні перестали миготіти.
  
  
  «Транзистор Ніка Картера був активований, доктор фон Альдер», - холодно сказала дівчина. «Функція ідеальна».
  
  
  Її, сель нерухомо в кріслі. Її нічого не відчував - мій мозок працював так само чітко, як і раніше. Я не знав, що сталося, але, очевидно, її не перебував під контролем фон Альдера. Її спробував зробити жорстку маску свого обличчя, щоб він нічого не виявив.
  
  
  Фон Альдер, мабуть, думав, що операція пройшла успішно. Він ледве глянув на мене і збуджено кружляв по кімнаті, розмовляючи сам з собою. «Я домігся успіху! Знову, як завжди! »
  
  
  Він зробив знак Сюзанні і майже презирливо сказав: «Відпустіть його, будь ласка».
  
  
  Дівчина швидко підійшла до мене і почала послаблювати ремені, які тримали мене. Її тримав особа осторонь, на випадок, якщо вона побачить щось, що попередить її, але вона навіть не глянула на мене. Коли її нарешті звільнився, вона повернулася до комп'ютера. Тоді її не знав, як діяти, тому просто сидів на місці, поки фон Альдер продовжував бігати взад і вперед, незв'язно розповідаючи про свої плани.
  
  
  Раптом в розпал своєї викривальної промови він замовк і кинувся на мене в інвалідному кріслі, нерви его людина безконтрольно пересмикувались.
  
  
  Майже в той же момент Сюзанна закричала мені: «Дивись, Нік! Він знає, що тебе не контролюють. Він знає! Він бачив твої очі! »
  
  
  Ee попередження прийшов якраз вчасно. Її, зістрибнув з того місця, де сидів, коли інвалідне крісло тлі Алдера налетіло на мене. Її тоді занадто пізно побачив, що з-під підлокітників інвалідної коляски стирчали дві намордники. Одне, мало извергало лист палючого полум'я, в той час як навколо іншого виходила струменя сліпучого газу. Якщо б я не стрибнув, коли їй це зробив, його б згорів дотла. Незважаючи на це, частина мого лівого плеча і руки були сильно обпалені, і він був наполовину засліплений, коли ухилився в сторону.
  
  
  Фон Альдер в сказі розгорнув інвалідну коляску і знову кинувся на мене, обидві дула виплюнули смертоносне полум'я і шиплячий газ. Її втік, звиваючись і повертаючись через кімнату, поки він штовхав мене в інвалідному візку. Мене знову обпалили спину, перш ніж його зміг вислизнути від нього, тому що на цей раз він рухався дуже швидко. Їй був близький до виснаження, але перш, ніж він зміг знову повернути крісло, її кинувся за ним.
  
  
  Поки він крутив стілець, його стрибнула йому на спину і обняла його за шию. Інвалідна коляска все ще мчала вперед, тягнучи мене за собою. Вільною рукою її глибоко встромив пальці в шию фон Альдера, поки не добрався до шуканого нерва. Її чинила тиск і тимчасово паралізував його. Тепер він не міг поворухнутися, навіть м'язи, щоб спробувати уповільнити свій автомобіль. Використовуючи весь свій оленка, завернув її мчащееся інвалідне крісло і націлив його відкрито на скляну стіну.
  
  
  Інвалідне крісло на повній швидкості мчало до своєї мети. Її тримався, дивлячись, як стіна наближається всі лиже та й лиже, поки, коли інвалідний візок не пробила скло, її не впав на підлогу. Стілець з тілом фон Альдера розбився об скло і шкереберть впав в долину внизу.
  
  
  Сюзанна Хенлі кинулася до мене і допомогла мені встати. Її, подивився на нах. "Ти врятував мене, чи не так?"
  
  
  «Так», - відповіла вона, чіпляючись за мене. "Я поясню це пізніше."
  
  
  Ми вдвох мовчки стояли на краю кімнати, дивлячись в глибоку прірву внизу. Там, в сотнях футів нижче, на льоду льодовика лежало тіло фон Альдера, поруч з ним лежало розбите інвалідне крісло. З висоти тіло виглядало, як крихітна зламана лялька, у якої були відірвані руки і ноги. Сюзанна здригнулася, і її відтягнув її від вікна.
  
  
  «Комп'ютер», - сказала вона, раптово згадавши. «Я повинен вимкнути его».
  
  
  Вона поспішила через кімнату і натиснула кнопки. Ряди вогнів згасли, і дзижчання перейшло в низький гул. З остаточної тремтінням машина взагалі зупинилася й завмерла.
  
  
  Сюзанна подивилася на мене. «Тепер все в порядку, - сказала вона. «Комп'ютер розблоковано. Нам одіна з транзисторів не буде працювати, і всі жертви доктора фон Альдера повернуть собі нормальну особистість. З часом микроточечные транзистори - в тому числі і в вашому мозку - просто розчиняться ». Їй кивнув. Це було закінчено.
  
  
  18
  
  
  Потім того, як комп'ютер був зупинений, їй зателефонував Хоука в Штати. Дав ему короткий, повний доповідь про те, що сталося. Коли її закінчив, він порадив мені залишитися в спа-салон. Він зробить повний доповідь президенту і представникам інших урядів. Потім всі вони приїдуть до Швейцарії, щоб стати свідками остаточного руйнування комп'ютера.
  
  
  Поки ми з Сюзанною чекали, вона розповіла мені свою історію. Вона пропрацювала у фон Альдера два роки. Вона була британкою, потрапила до нього через секретне оголошення про разыскании допомога в лондонській газеті. Вона була лаборантом в Лондоні, і в спа-салоні можна було зайнятися чимось іншим.
  
  
  Вона була насправді укладеної з дня свого прибуття. Бігти було неможливо. Навіть у ту ніч, коли вона приходила до мене в готельний номер, якщо б вона мене не нокаутувала, хто-то з
  
  
  
  
  
  вона - один з головорізів фон Алдера - закінчила свою роботу.
  
  
  Поєднання ненависті і відчаю змусило її піти на цю божевільну авантюру за комп'ютером. Вона сподівалася, вона молилася, що звільнення мене допоможе ей.
  
  
  Через кілька годин Хоук і його група почали прибувати. Вони були недовірливі, коли їй розповів всі подробиці історії фон Альдера. Думаю, якщо б Сюзанна не була там, щоб підтримати козуля, - і якщо б її не мав такої солідної репутації в цій області, - мене б звільнили, як дивака. І, звичайно ж, був комп'ютер, щоб надати докази.
  
  
  Діючи за наказом президента, Хок пов'язав швейцарські влади з гігантської машини. На наступний день курорт був очищений від людей. Потім були викликані фахівці для розбирання комп'ютера. Всі докази плану доктора фон Альдера з управління світом - комп'ютер і спа - були знищені. Тіло доктора пізно вночі доставили в Берлін і помістили в сімейний ділянку фон Альдера. Тільки Урсула була проінформована про смерть его, і вона просила, щоб її дочки ніколи не знали про існування свого батька, потім початку другої світової війни.
  
  
  Влада сказали жителям Берна, що курорт має бути зруйнований, тому що структура була визнана небезпечною. Тепер, коли справу було закрито і все враховано, Хок, Сюзанна і її зустрілися в шале, де у мене все ще залишалася кімната, щоб випити на прощання. Він вночі Яструб прилітав назад, але він великодушно запропонував мені залишитися ще на день.
  
  
  «Ну, Нік, - сказав він, цокаючись разом зі мною, - ми можемо забити ще один для AX». Це був найбільш близький до мені комплімент Хоук.
  
  
  Пізніше, потім того, як літак Хоука полетів, ми з Сюзанною лежали в моїй кімнаті. Ми знову зайнялися любов'ю, і він притягнув її до себе і сказав: «Знаєш, її, відчуваю, що можу продовжувати займатися любов'ю з тобою все життя. Небезпечне почуття.
  
  
  Вона підвелася на лікті, нахилилася назавжди мною і м'яко посміхнулася. «Може бути, Дамплинк, - прошепотіла вона, - саме це і трапиться з тобою. Не забувайте, що ваш мозок все ще вбудований транзистор, і її знаю майже стільки ж, скільки доктор фон Альдер, про контроль над людьми. Її міг би просто зробити маленький комп'ютер і запрограмувати тебе, щоб тобі доводилося займатися зі мною любов'ю ніяк не коли і вночі ».
  
  
  «Ти думаєш, це мене лякає?» - запитала я, поцілувавши її.
  
  
  Нитка
  
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  Ліквідатора
  
  
  
  
  Анотація
  
  
  
  Грецький агента, старий ще, Картера, працював за «залізною завісою», але хоче піти і потребує допомоги AX для цього.
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  Перша глава
  
  
  Друга глава
  
  
  Третя глава
  
  
  Четверта глава
  
  
  П'ята глава
  
  
  Шоста глава
  
  
  Сеедьмая голова
  
  
  Глава восьма
  
  
  Дев'ята глава
  
  
  Десята глава
  
  
  Глава Одинадцята
  
  
  Дванадцята глава
  
  
  Тринадцята глава
  
  
  Чотирнадцята глава
  
  
  Глава п'ятнадцята
  
  
  Шістнадцята голова
  
  
  Сімнадцята голова
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  Killmaster
  
  
  Ліквідатора
  
  
  
  
  
  Присвячується службовцям секретних служб Сполучених Штатів Америки
  
  
  
  
  
  
  Перша глава
  
  
  
  
  
  Від Вашингтона до Зовнішніх берегів недалеко; це просто так здається. Оскільки це була відпустка, ми трохи відступили і поїхали по мосту Аннаполіс-Бей через Чесапікської до східного берега, а потім поїхали по шосе через сільську місцевість, настільки ж чудовою, як відрізок між Индианаполисом і Терре-Хот. Раніше була чудова поїздка на поромі від мису Чарльз до Норфолка - досить довга, щоб розслабитися, поїсти в їдальні і поспостерігати за морським рухом між Атлантикою і затокою. Але не більше того. Тепер є комплекс бруківці, ніби бетонних смуг через воду, і пара шокуючих занурень в тунелі, які нібито дозволяють кораблям проходити, не порушуючи руху. Проблема в тому, що кожен раз, коли починається шторм, катер зривається з якоря, розбиває палі моста і закриває всі споруди на кілька тижнів. Іноді її задаюся питанням, як вони справляються люди, які добираються з мису до Норфолка, але це ih проблеми.
  
  
  Найкраще, що можна зробити при проїзді через Норфолк, - це закрити очі. Потім, прямуючи на південь, забудьте про Великому Темному болоті праворуч і сконцентруйтеся на цій величезній розбивати островів, які складають північну половину узбережжя Північної Кароліни. Як тільки ви потрапите на Зовнішні берега навколо модулів хелло кітті-Хок, ви відчуєте, що знаходитеся далеко в море з вузькою смугою піщаних дюн і мотелів, щоб не потрапити у воду. На самому делле, ви досить далеко в море, але не вірте цій нісенітниці туристичних бюро про те, що мис Хаттерас є самою східною точкою США; Філадельфія обігнала добру сотню миль, тільки для почину.
  
  
  Але ми не зупинялися в Хаттерасе. Дуже багато туристів, і ми з Монікою не взяли ці довгі вихідні, щоб поспілкуватися з купою фотографів. Проїхавши вічно за прямим монотонного шосе, ми дісталися до порома, що йде до Окракока, останньої зупинки Зовнішніх берегів. Пізній весняний день був ясним, але похмурим, з легкої похмурою погодою, від якої сонце ставало майже гнітючим.
  
  
  Коли ми припливли, ми вийшли з орендованого жовтого «Мустанга» і зупинилися біля тупого носа човна; Вітерець був достатнім, щоб кидати бризки бризок нам в обличчя, але він був швидше освіжаючим, ніж дратівливим. Моніка була з тих дівчат, які не турбувалися про своє макіяжі - або про щось ще, - що було по одній причин, по якій її взяв її з собою в цю маленьку прогулянку.
  
  
  Мій бос у Вашингтоні був незадоволений моїм вибором для довгих вихідних; Їй навіть не міг сказати йому, де зупинюся, бо ніколи раніше не був в Окракоке; це не зовсім те, що потрібно туристам. Її більш або менш пообіцяв, що повідомлю ему, як тільки ми знайдемо мотель, але ми обидва знали, що я, швидше за все, забуду. Приємно знати, що ти потрібен, але де-то потрібно провести межу.
  
  
  Ми зупинилися на місці, недалеко від міста на Окракоке, групи будинків і магазинів, розташованих навколо гавані, утворює ідеальний коло. Їй був радий виявити, що в номері немає телефону, але у нас є льодогенератор зовні. Кілька років тому один мій інший написав статтю про це маленькому безлюдному острові, і, оскільки в ній підкреслювався его, головний інтерес до життя, її знав, що Окракок не тільки сухе, але і навіть не було людини, який міг би принести вам зайву пляшку чи дві. Але ми приїхали добре снабженые, і ми з Монікою не турбувалися, коли почали свій напружений відпочинок протягом декількох днів.
  
  
  Моніка працювала в спа-салоні в Бетесде, і один погляд на це маленьке, але чудово яскраве тіло - все, що може знадобитися цій рекламі. У двадцять п'ять років, потім пари зруйнованих шлюбів, у нах було наївно піднесений настрій підлітка, але в ній була проникливість, яку цінував її. Вона ніколи не питала про моїх шрамах, жахливих, які навіть суперхирурги AX не змогли повністю в'ячеслав. Місце, де вона працювала, підходила для такого роду ран.
  
  
  Вашингтонська клієнтура - військове начальство, дипломати ih сателіти, чоловіки і жінки навколо різних урядових відомств, чиї титули нічого не говорять про ih справжні функції. Іншими словами, питання не заохочувалися, і це було основною причиною, по якій мій бос відправив мене в це місце потім того, як одне навколо моїх завдань залишило мене в досить поганому стані.
  
  
  Ми з Монікою здійснили короткий плавання в прохолодній Атлантиці, потім чого пішли довгі, неквапливі загары на сонці, потім ще одне коротке купання і поспішне повернення в мотель, коли сонце почало падати в бік Памлико-Саунд на іншій стороні острова. Потім душі ми провели приголомшливий годину в сміття, а потім встали, щоб знайти місце для вечері. Вибір був невеликий, але свіжа риба в тому місці, яке ми вибрали, була добре приготована, якщо не сказати захоплюючою, і ми чесно не могли скаржитися.
  
  
  Так тривало кілька днів; ми бродив по пляжам, час від часу зупинялися, щоб поговорити з серфінгістами, перевірили, сувенірні магазини і погодилися, що нам в одному, навколо них не було нічого вартого. Погода ніколи не змінювалася, завжди була легка імла, яка займається робила блакитне небо молочно-сіре, і через деякий час вона почала гнобити нас обох. До полудня третього дня ми домовилися, що пора повертатися; ми зупинялися де-небудь ще вздовж берегів на ніч - не поспішали, просто ми готелі рушити далі.
  
  
  Ми чули про поні Окракока, дикої породи, схожої на тих, що мешкають на острові Чинкотиг, недалеко від Вірджинії, але не помітили нас одного, поки не були на шляху до порома. Потім, коли ми їхали по вузькому двухполосному асфальту через горбисті дюни, Моніка раптом вказала мені попереду ліворуч.
  
  
  Вона заверещала. "Дивись!" «Поні! Ціле стадо!»
  
  
  Її повернув голову якраз вчасно, щоб побачити, як пара кінських задніх кінцівок зникає за високою, порослою кущами дюною. «Вони пішли», - сказав я.
  
  
  «Ой, будь ласка, перестань, Нік», - наполягала дівчина. «Подивимося, чи зможемо ми ih знову знайти».
  
  
  «Вони дикі, вони не підпустять вас до себе». Її, знав, що Моніка без розуму від коней; вона регулярно їздила верхи в стайню в Меріленді. Для мене коні - це просто більш швидкий спосіб подолати землю, ніж ходьба, якщо це єдиний вибір, який у вас є.
  
  
  «Давай все одно спробуємо». Вона докладає руку мені на кожному людові, і обдарувала мене своєю грайливою усмішкою, що говорить про те, що вона чертовски добре знає, що доб'ється свого. «Ми нікуди не поспішаємо, і навіть не дивилися в цю частину острова».
  
  
  Абсолютно насправді, зізнався їй себе, з'їжджаючи на узбіччя дороги і, зупиняючи машину. Коли двигун вимкнений, єдиним звуком був легкий вітерець, пронизливий неохайний червоно-коричневий чагарник, якого якимось чином вдавалося дреди на піщаному ґрунті. Її, подивився на Моніку з її кирпатим носом і яскравими очима, ee засмаглі паличок тільки починали лущитися по краях. А потім її, подивився на її дивовижно пухкі грудей, які напружувалися на тлі легкої в'язаної сорочки, і вицвілі джинсові шорти, які прилипали до її стегон, як обійми коханого. Її зняв її руку з коліна і коротко поцілував.
  
  
  «Добре. Давайте почнемо велику облаву», - сказав я, відкриваючи двері зі свого боку.
  
  
  «Візьми камеру. Її готель би зробити кілька фотографій».
  
  
  "Зрозумів."
  
  
  Ми обидва босоніж пішли важкого піску у напрямку звуку. Між високими дюнами по обидві сторони від нас була свого роду стежка - або, принаймні, смуга піску, де не росли кущі. Її стежив за тим місцем, де пропали коні, але, коли ми вирвалися на відкрите місце на березі, ну ніде не було видно.
  
  
  Моніка тепер мчав попереду, оглядаючи землю; раптом вона впала на коліна, як індійський розвідник. "Дивитися!" вона заверещала. "Сліди копит!"
  
  
  "Чого ти чекала?" - запитала я, човгаючи по гарячому піску до неї. "Сліди шин?"
  
  
  "Не нерозумно." Вона встала і подивилася на довгу пряму смугу пляжу. «Але ми могли б слідувати за ними».
  
  
  «Звичайно. З цього моменту і до наступної зими. І як ви думаєте, скільки у нас буде шансів наздогнати ih?»
  
  
  «Ну...» Вона повернула голову, блакитні очі звузилися. «Повинно бути, вони пішли десь за дюнами». Вона схопила мене за руку і почала тягнути. «Давай, Нік».
  
  
  Їй дозволив гей взяти мене з собою. Вона попрямувала вниз по пляжу, йдучи туди, де пісок був твердим і вологим, ніж міні-хвиль Звуку. Вона уважно спостерігала за нагромадженням копит, потім раптово зупинилась і вказала вглиб країни.
  
  
  «Дивись! Вони там згорнули». Вона побігла, і, кравець візьми, її побіг за нею риссю. Такий ентузіазм може бути заразливим.
  
  
  Коли сліди зникли в заростях густої для дюнами, мені вдалося втриматися від того, щоб сказати, гей: «Я ж сказав тобі», почасти тому, що я цього не зробив, крім як у голи. Моніка зупинилася
  
  
  різко застосовується великий палець до її губ і зітхнула.
  
  
  «Цікаво, в яку сторону...» - почала вона.
  
  
  "Це припущення.
  
  
  Вона кивнула. "Можливо ти правий." А потім вона просяяла. «Але подивися! Ми можемо піднятися на вершину цієї жахливої дюни і хоча б озирнутися. Може бути, ми зможемо ih знову помітити!»
  
  
  Настала моя черга зітхнути, але раз буду її, зайшов з нею так далеко, опиратися не було сенсу. Вона піднімалася по крутому схилу дюни, як захисник, приводячи ноги в форму до сезону, і, будь я на кілька років молодший, його б відчув себе зобов'язаним показати, гей, що я теж можу це зробити. Замість цього її піднявся в більш розумному темпі; у моїй сфері діяльності досить фізичних вимог, і мені не треба випендрюватися. Крім того, мені не треба було нічого доводити Моніці.
  
  
  Вона встала навшпиньки, легкий вітерець тріпав її світле волосся, і повільно обернулася, щоб оглянути землю внизу. Я не бачив нічого в нескінченному клубку кущів і низькорослих дерев, між двома рядами дюн. Там може ховатися танкова дивізія, не кажучи вже про дюжині поні.
  
  
  «Думаю, ми ih точно втратили», - сказав я.
  
  
  Моніка кивнула. «Схоже, кравець! Її просто побачити готель ih ближче».
  
  
  «Ну, в наступний раз». Її подивився далі, поверх її голови на асфальтовану дорогу далеко. Її міг бачити жовтий «Мустанг», припаркований там, де його залишив, але не було видно нашої машини нашої людини, нам навіть загублену чайки. Позаду нас, на звуці, який нескінченно тягнувся до невидимого материка, може бути, в двадцяти милях від нас, в & nb проповзла пара іграшкових човнів, але вони не мали ніякого відношення до цього віддаленого і ізольованого місця.
  
  
  Її знову подивився на Моніку, яка займається дивилася на мене так добре знайомим мені поглядом. Вона позіхнула, потягнулася, наїжачила волосся руками. Ee повні груди піднялися під сорочкою, соски різко окреслені. Вона сонно всміхнулася, і її застебнув шкіряний чохол для фотоапарата, щоб пісок не натрапив на нього.
  
  
  Вершина дюни була видовбана - блюдо навколо м'якого піску, яке спочатку було гарячим по відношенню до голій плоті. Але потім, коли ці стегна почали своє ритмічне рух піді мною, її зовсім забув про спеку і обладнання усьому іншому, крім того, що ми робили. Вона була палкою, хтивій дівчиною, повністю залученою в нах; вона підняла ноги і обвила ними мою талію, притискаючи мене до себе з дивовижною силою, а потім почала люто рипнути, намагаючись втягнути мене в себе. Потім вона випустила довгий, тихий виття, ніж боляче і захоплення, а потім повільно почала спускатися, поки її вичерпував себе.
  
  
  «Це було добре», - пробурмотіла вона.
  
  
  «Приголомшливо», - погодився я, тепер усвідомлюючи, як сонце пече мене.
  
  
  «Готель би їй залишитися тут на весь день». Її руки все ще були на моїй шиї, а її очі були відкриті, коли вона посміхнулася мені.
  
  
  «Є й інші місця». Не те щоб її не хотів залишатися, але у мене була якась цікава наполегливість, яку її сам не міг зрозуміти. Поки її не почув наближення далекий звук.
  
  
  Її, подивився наліво, в сторону обидва кінця острова, де була пристань порома. У повітрі, на висоті не більше sta футів над землею, вертольотом повільно рухався в нашому справжні професіонали напрямку. Він м'яко погойдувався назад і вперед, очевидно, переглядаючи двосмугове асфальтобетонне покриття. Коли діло дійшло до мого жовтого «Мустанга», він ще більше сповільнилося, завис, а потім трохи опустився, немов я хочу ближче познайомитися.
  
  
  Без церемоній її вирвався навколо обіймів Моніки і схопився на ноги; Її натягував штани, коли вертольотом раптово нахилився і попрямував відкрито до нашої дюні.
  
  
  "Що це?" - запитала Моніка, тільки наполовину стривожена, підвівшись на лікті.
  
  
  «Жовтий Мустанг», - проскрипела я, проклинаючи агентство по оренді за те, що воно не дасть мені менш помітну машину.
  
  
  "Про що ти говориш, Нік?" Дівчина перекинулася, дивлячись у небо, коли наближався вертольотом. Клянуся, оголена і все таке, вона збиралася помахати рукою, коли її смикнув її і скинув з крутого берега дюни. Це був не зовсім уміння поводитися з дамою, з якою ви тільки що зайнялися любов'ю, але коли її, пірнув за нею, це було останнє, про що думав її. Коли мене шукає дивний літак, його не махаю рукою - її пригинаюся.
  
  
  
  
  
  
  Друга глава
  
  
  
  
  
  Незважаючи на всі укриття на невеликій відстані, в місцях, де ми були, не вистачило, щоб заховати кролика. На цей раз була моя черга бігати, тягнучи за собою Моніку; якимось чином гей, вдалося схопити її одяг, коли її штовхнув ee через дюну, і в'язана сорочка маяло позаду нах, як прапор. Не те щоб це мало значення; У будь-якому випадку хлопець на вертольоті не міг нас пропустити.
  
  
  Він пролетів над нами низменному, вітер з роторів підняв пісок
  
  
  у наші обличчя. Моніка спіткнулася, намагаючись закрити очі; Її зупинився, щоб допомогти гей, озирнувся, і в цей момент вертольотом сель на землю в парі десятків футів попереду нас.
  
  
  Пора було кинути бігти. Її, примружився від сонячного світла, яке відбивається від свистячих лез, інстинктивно встаючи між дівчиною і вертольотом; і це було не лише для того, щоб приховати наготу. Найближча двері круглого пластикового міхура відчинилися, і за nah повільно вийшов чоловік. Він був всього лише силуетом, але як тільки він рушив до мене, його розслабився.
  
  
  «Заберись в свої речі, мила», - пробурмотіла її дівчині і почекала, поки Девід Хок обережно підійде. На щастя для нього, Моніка була з тих дівчат, яким потрібно близько півтора секунд, щоб одягнутися, тому ему не доводилося більше відводити очі.
  
  
  «Добре», - сказав він нарешті, зовсім не хрипя. Вождь AX не тільки виглядає так, як ніби він повинен проповідувати пекельний вогонь і сірку своєї пастви в селі Нової Англії, але він іноді діє і так - із зрозумілих причин у присутності оголеної жінки.
  
  
  В послідувала паузі її одягнув свою сорочку. Її запитав.
  
  
  "Що привело вас до прекрасного Окракоку?"
  
  
  «Ти», - щиро сказав він. "Чому ти не залишив звісточку, де зупинився тут?"
  
  
  «Тому що, коли її виїжджав з Вашингтона, її не знав».
  
  
  "А коли ви дізналися?"
  
  
  «Всього пару днів це не мало значення».
  
  
  Его крем'яні очі метнулися з моїх на Моніку, потім знову на мене. «Тобі краще знати, Картер».
  
  
  З ним не було ніяких суперечок. Моїм єдиним виправданням було те, що я перервав занадто багато моїх коротких відпусток голосувати так, але це зовсім не було виправданням. Ми невелика організація, і коли її потребую, їй потрібен.
  
  
  «Вибачитися», - сказав її короткий. «Як би нам було, ми як раз поверталися в округ Колумбія, коли ви... е-е... помітили нас».
  
  
  Він хмикнув. "Ммм. Звичайно, для всіх нас, що ми зробили, її, вважаю. Якщо б ви були де-небудь ще, крім цього острова на краю світу, його сумніваюся, що ми встановили б контакт. Але спроба була того варта, і вона спрацювала. Вам доведеться відправити дівчину чекати вас біля машини ".
  
  
  Я не питав чому, просто обернувся й кивнув Моніці. Назавжди віддати гей належне, вона не надулася і не протестувала. Вона просто помахала рукою і побігла геть.
  
  
  Хоук не шталь витрачати час на попередні випробування. «Ти потрібен нам, у Вашингтоні відкрито зараз, Нік; його не буду вдаватися в подробиці, поки ми не повернемося в офіс, але той факт, що я приїхав сюди поодинці, повинен я сказати тобі, наскільки це важливо».
  
  
  "Розумію." Не те щоб старий був просто командиром посту, але нечасто можна побачити голову однієї навколо найважливіших у світі розвідувальних організацій, бігає по справах.
  
  
  "Дівчина водить машину?"
  
  
  "Так".
  
  
  «Добре. Тоді вона може повернути машину в Вашингтоні. Ти летиш назад зі мною».
  
  
  «Я можу поїхати і дістатися туди до ночі».
  
  
  «Надто пізно. До вечора ти вже в дорозі».
  
  
  "Куди?"
  
  
  «Пізніше. Сідай в вертольотом, і ми висадимо тебе на твоєму... на щастя, помітному автомобілі».
  
  
  Її, похитав головою. «Я піду ходьби; це найменше, що я можу зробити потім того, як змусив дівчину зробити це».
  
  
  Хок секунду дивився на мене, посмоктуючи холодну трубку. «Не кажіть мені», - сказав він, рухаючи губи, які служили ему посмішкою. "Ви стаєте джентльменом в ці дні?"
  
  
  Немає сенсу відповідати.
  
  
  Моніка пристойно сприйняла цю новину, хоча і дала зрозуміти, що гей не подобається ідея пропустити залишок нашої відпустки. «Побачимося, як тільки зможу», - сказав їй гей, маючи на увазі кожне слово: такі дівчата, як Моніка, - рідкісна знахідка, особливо для чоловіка в моєму пошти бизнесявляется. Її схопив свій багаж, поцілував її на прощання і сель в вертольотом. Вона помахала один раз, а потім помчала, немов готова мчати до Вашингтона. Те, як вона вела машину, її б не шталь ставити проти нах, якщо б не ця довга повільна поїздка на поромі.
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  Хоук не сказав мені наші слова, поки ми не опинилися в его в офісі штабу-квартирі AX на Дюпон-Серкл. За фасадом всесвітньої служби кварталі поточного ховається комплекс стерильних маленьких офісів, пофарбованих в один і той же сумний відтінок тюремній зелені і освітлених нескінченними рядами блідих неонових трубок. У Хоука одіна навколо небагатьох віконних офісів, але це не робить його веселіше; він стоїть перед глухою цегляною стіною, яка займається в залі, майже в межах досяжності.
  
  
  Її селл на жорсткий прямий стілець навпроти его простого сталевого стільця. Як зазвичай, на nen було всього кілька акуратно складених папок, пара звичайних чорних телефонів, плюс той, якого ви не бачите, червоний в спеціальному відсіку, вбудованому в его стілець. Як і Хок, офіс був призначений тільки
  
  
  для бізнесу. Нікому ніколи не заохочували затримуватися і проводити там час дня.
  
  
  «Ти починаєш нервувати, N3», - зауважив старий.
  
  
  "Що змушує вас так говорити?"
  
  
  «Тільки тому, що... скажімо так... вуайеріст вирішив ближче поглянути на події на вершині цієї дюни, ти діяв так, як якщо б ти боявся за своє життя».
  
  
  «Якщо б ти спочатку не перевірив мою машину, її міг би взяти тебе за ще одного Підглядає Тома. Але в будь-якому разі її не ексгібіціоніст, тому її б вибрався звідти, хема б їй тебе нас думали».
  
  
  Хоук різко кивнув, чиркнув кухонних сірником і підніс її до смердючої чаші своєї трубки. "Коли ти в останній раз плавав на човні, Нік?"
  
  
  Її повинен був трохи подумати. «В останній раз був на Багамах. Чотири місяці тому».
  
  
  "Яких?"
  
  
  «Просто один за се маленьких катамаранів, які здають в оренду calve».
  
  
  "Нічого більшого?"
  
  
  «Чистий... дай мені подумати. Не з минулого літа. У моєї подруги на Східному березі є яхт у сорок два фути. Ми провели кілька днів, подорожуючи на ній Чесапику».
  
  
  "Керуєш човном самостійно?"
  
  
  «Звичайно. Ви знаєте, що я вмію плавати. Її б не шталь шкіпером на 12-кілометровій дистанції в гонці на Кубок Америки, але я можу обійтися практично зі всім, з чим зазвичай справляється одна людина».
  
  
  "Так, це у вашому файлі. Навігація?"
  
  
  "Це теж у файлі".
  
  
  Він кивнув. «Алекс Зенополис».
  
  
  Її знову почав щось говорити про своє досьє, але потім ім'я пронизало мене і зупинило мене, як на кам'яну стіну. «Алекс», - видихнув я. «Минуло багато років з тих тхора, як я її чув це ім'я».
  
  
  «Ну, про nen час від часу фігурують у звітах з ними тхора, як він перейшов на бік червоних. Очевидно, він добре заробляв у ih розвідувальному апараті».
  
  
  «Я не пригадую, щоб бачив якісь навколо цих звітів».
  
  
  «Будьте вдячні за те, що ви працюєте в полі, вам не потрібно читати кожен доповідь».
  
  
  Їй був вдячний, але не збирався про це говорити. «Шкода, що я ну не бачив; ми з Алексом якийсь час були друзями».
  
  
  «Так, її пригадую».
  
  
  "Так що щодо нього зараз?"
  
  
  «Очевидно, він хоче вийти».
  
  
  Настала моя черга кивати; Мені не довелося ставити запитання.
  
  
  «Минулої ночі, - продовжував Хоук, - один навколо наших людей, розміщених в Греції вздовж кордону з Албанією, отримав повідомлення, нібито за Зенополиса. Воно було негайно передано сюди». Хоук відкрив верхню папку і простягнув через стілець тонкий аркуш паперу.
  
  
  Повідомлення було зі зрозумілих причин загадковим; В nen говорилося тільки, що Алекс Зенополис, колишній співробітник грецької розвідки, особисто зв'яжеться з агентами США в Греції в готелі грає жива або близько того. Час і місце, щоб слідувати. Потім він подасть звуковий сигнал підтвердження, який буде транслюватися на стандартній частоті в певний час.
  
  
  Її повернув його начальнику. "Є у нас якісь шоу, де він?"
  
  
  «Останнє, що ми чули, він служив у якійсь групі зв'язку, що діє між Югославією та Албанією». Хоук дозволив собі холодну усмішку. «Ви можете собі уявити делікатність такого роду операцій».
  
  
  «Я не пам'ятаю, щоб Алекс був дипломатом».
  
  
  «Ні. З іншого боку, ми, ймовірно, менше знаємо про те, що відбувається всередині Албанії, ніж про Червоному Китаї».
  
  
  «Так ти думаєш, він може нам сказати щось важливе?»
  
  
  «Завжди є така можливість. З іншого боку, все, що він говорить, це те, що він хоче зв'язатися з нами. Особисто».
  
  
  «Що означає лицем до лиця. У Греції».
  
  
  «І, можливо, він просто хоче повернутися в лоно».
  
  
  Її, знизав плечима. «Добре. У будь-якому випадку, він повинен розповісти нам що-небудь цікаве».
  
  
  "Можливо, дуже".
  
  
  "У вас є що-небудь ще, крім цього повідомлення?"
  
  
  «Не зовсім. Але я дуже хочу отримати наступне, що він пришле».
  
  
  "А тим часом?"
  
  
  «А поки ви збираєтеся пройти прискорений курс парусного спорту і навігації».
  
  
  «Я не розумію».
  
  
  Хоук встав зі свого скрипливого обертового стільця і підійшов до низки сірих сталевих картотек, що є єдиною прикрасою офісу. Навколо ящика він витягнув згорнуту карту і відніс її до измазанному опіками столу для переговорів позаду мене. Її приєднався до нього
  
  
  «Ось, - сказав він, - балканські держави. Греції, Албанія, Югославія, Болгарія і Румунія. Тепер наш чоловік, той, хто отримав повідомлення, був розміщений тут». Він вказав на місце недалеко від того місця, де сходяться кордони Югославії, Албанії та Греції. «Ви помітите, що тут велике озеро, і всі три країни поділяють його берега. В дуже гористій країні».
  
  
  Йому не довелося пояснювати. "Там дуже прикордонного руху?"
  
  
  "На подив мало, враховуючи
  
  
  складність охорони місцевості. Але така територія надасть багато можливостей для кваліфікованого та досвідченого людини ».
  
  
  «А що щодо посильного? Що-небудь від нього?»
  
  
  Хоук похитав головою, трохи сумно подумав я. «Це більш або менш відкритий пост для прослуховування. Тільки собою зрозуміло, не керований AX. Очевидно, посильний знав, де він в залі, і... ааа... просто сунув записку під двері».
  
  
  Тепер його знав, що він збентежений, навіть якщо операція не була під нашим контролем. Тому її промовчав і дозволив йому продовжити.
  
  
  «У будь-якому разі, з огляду на характер роботи, яку робив Зенополис, було б логічно припустити, що він де-то в цьому регіоні». Він тицьнув в озеро тупий, заляпаний тютюном палець.
  
  
  «Не кажіть мені, що я повинен плисти йому».
  
  
  «Зовсім ні. На самому делле, якщо Зенополис має намір виступити в цій області, ми не можемо мати з ним нічого спільного. Тільки не там».
  
  
  "Чому?"
  
  
  «Подивіться на це місце. В одному напрямку - це країна, настільки ж люто налаштована проти західних народів, як і будь-яка інша країна в світі. Поруч з нею, Югославія, прихильна до нас у ці дні, але все ще безсумнівно є союзником іншого боку. І Греції. наш союзник, так, але наші відносини при нинішньому уряді, очевидно, натягнуті. І уявіть, як сильно вони полковники, які зараз роблять гей, готелі дістати когось на зразок Зенополиса ».
  
  
  "Думаю, її розумію. Єдиний спосіб швидко витягти його, як тільки він перетне кордон, буде по повітрю. А це буде означати тривалий політ над Албанією або Грецією, і нам одна навколо них не буде дуже турбуватись про те, щоб дозволити нам дістатися. геть з призом ".
  
  
  «І якщо греки дізнаються, що агенти США якимось чином причетні, можуть виникнути набагато більш серйозні проблеми».
  
  
  "Саме так."
  
  
  «Що повертає нас до уроків вітрильного спорту».
  
  
  Хоук провів пальцем по західному узбережжю Греції. «Коли ми знову встановити контакт з Зенополисом, ми будемо наполягати на тому, щоб він прорвався через Албанію як ble лиже, до моря. Це єдиний спосіб, яким ми можемо дозволити собі зв'язуватися з ним на даному етапі».
  
  
  «Що, якщо у нього є якась важлива інформація для нас?»
  
  
  «Тоді нам, можливо, доведеться змінити наше мислення. А поки ви повинні бути готові зустріти його де-небудь у цьому районі. Потім ви перенесете його в Таранто, який в залі на п'яті італійського чобота».
  
  
  «Добре, але чому її? Будь-який агент міг би виконати цю роботу, і я не думаю, що я єдиний, хто може керувати вітрильним човном через... що?» Її перевірив шкалу миль; на карті було зображено шматочок південно-східної Італії. «Може, сімдесят п'ять миль? Не більше сотні?» Її почав трохи дратуватися, згадуючи свій баламутить рейс по піску з оголеною Монікою на буксирі.
  
  
  «Так, у нас є один або два агента, які більш кваліфіковані в цьому відношенні, ніж ви. Але ніхто навколо них не знає Alexa Зенополиса в обличчя».
  
  
  Потрібен час, щоб це усвідомити. «Але послухайте, - заперечив я, - я не бачив цієї людини п'ятнадцять років. Її міг би пройти mimmo нього на вулиці і не дізнатися его».
  
  
  «Будемо сподіватися, що це не так. Сьогодні її переглядав ваша особиста справа, і за цей час ваша зовнішність не змінилася скільки-небудь помітно».
  
  
  Якщо старий намагався мені лестити, він не міг вибрати кращого способу. Тоді їй був лише хлопцем, трохи за двадцять, незабаром потім тренувань і досить самовпевненим щодо своєї зовнішності та фізичного стану. З ними тхора її тримав себе у формі, і, що стосується зовнішності, її, вважаю, що у мене одне навколо тих осіб, які просто не сильно старіють. Мої волосся все ще було густим і темним, трохи довше, ніж вони ранні, прямі эйзенхауэровские днів. Її важу на десять фунтів більше, ніж тоді, але я її накопичив его навмисно в рамках програми силових тренувань, і на мені немає, нам грама більше, ніж її б не готель. Якщо це звучить як хвастощі, хай буде так; Людина, яка багато працює, щоб залишатися у формі, повинен я цим трохи пишатися.
  
  
  «Добре, - погодився його з Хоуком. «Так що, може бути, її дізнаюся Алекса».
  
  
  «І навіть якщо ви цього не зробите, звичайно, ви зможете встановити його особу, розповівши про старі часи».
  
  
  Її не був так упевнений в цьому; якщо інша сторона виставить заміну, він повинен бути добре поінформований. Але сперечатися я не збирався. "Так що ж далі, сер?"
  
  
  Хоук повернувся до свого столу. «Як тільки ви зберете трохи одягу, ви польотів на комерційному авіалайнері у Провіденс. Для вас було зроблено бронювання на ім'я Деніела Маккі. У мого реєстратора є кредитні картки та інші документи для підтвердження особи».
  
  
  "Провіденс?" Мій подиву, повинно бути, було очевидним.
  
  
  Хоук посміхнувся і зробив мене на день. "Ваш кінцевий пункт призначення - Ньюпорт. Але в місті, який ви ненавидите, вас зустріне в аеропорту людина по імені
  
  
  Натаніель Фредерік. Він проінформує вас далі. "
  
  
  "Він один через наших агентів?"
  
  
  «Зовсім ні. Насправді, він саме такий, як його звучить прізвище».
  
  
  "Це що?" Їй не довіряв йому, коли він посміхався.
  
  
  «Ну, звичайно, шкільний учитель Нової Англії на пенсії».
  
  
  
  
  
  
  Третя глава
  
  
  
  
  
  Коли її увійшов в термінал, він чекав мене, високий чоловік з рум'яним обличчям і взлохмаченными темним волоссям, у яких була легка сивина. Его рукостискання було сердечним і міцним, але по відчуттю его шкіряного долоні у мене склалося враження, що він може втиснути злиток срібла, має форму кола в рулон монетт. У нього було веселе бешкетне обличчя, очі постійно танцювали, а його комфортно широка середина була не ширше его настільки ж широких плечей. Ще до того, як він заговорив, її знав, чому він працював на AX; Натаніель Фредерік був, очевидно, людиною, який бував там і раніше, любив кожну хвилину цього.
  
  
  «Тобі пощастило», - сказав він, коли ми вийшли, навколо терміналу і попрямували до його старовинним універсалу, припаркованого виплат прямо біля входу. «Ваш літак прибув вчасно. Звичайно можна розраховувати на те, що рейси з Вашингтона прибудуть із запізненням щонайменше на годину».
  
  
  «Може, тобі пощастило, - сказав я. «Тобі не довелося чекати».
  
  
  «О, я не проти почекати». Він поплескав по чорному портфелю, який тримав під пахвою. «Я завжди готовий провести святкові моменти».
  
  
  Якщо це зауваження повинне було викликати у мене цікавість, воно спрацювало. Але я вирішив утриматися, поки не отримаю більш чітке уявлення про людину, який виглядав як завгодно, тільки не пенсіонер, по всій Новій Англії. Коли він запустив галасливий, але плавно працюючий двигун, її на мить досліджував його профіль. За моїми оцінками, не більше середини п'ятдесятих, і це змусило мене замислитися. У відставку? Він виглядав так, ніби зможе продовжувати до вісімдесяти років, а може, й тоді.
  
  
  Він їхав впевнено і недбало, долаючи вулиці та шосе, поки ми не виїхали навколо міста. Він майже нічого не знав про цю частину країни, за винятком того, що одного разу мене відправили в Браун пройти спеціальний курс. Була середина зими, і зими в Провіденсі змушують людину мріяти побувати де-небудь ще. Одного разу її був у Ньюпорті, подорожуючи з друзями на човні, яку по праву можна назвати яхтою, але її навіть не дістався до берега під час нашої ночівлі.
  
  
  "Що за вправу?" - запитав її, як відкриває.
  
  
  Натаніель глянув на мене. Він безумовно був не навколо тих людей, яких ви назвіть Нетом "Ну, ти залишишся в моєму будинок. Її водитиму тебе в море кожен день, поки ти не будеш біля керма, як вдома, або, як за кермом автомобіля. Тоді вам потрібно буде знати ще будь-що ... "
  
  
  «Навігація», - перебив її.
  
  
  «Про, це відноситься до вітрильного спорту, і якщо тобі треба трохи освіжити в пам'яті теорію, її, звичайно, допоможу тобі з цим. Але це легка частина».
  
  
  "Це правильно?"
  
  
  Він усміхнувся, його обличчя висвітлили лампочки на приладовій панелі. «Вам доведеться запам'ятовувати деталі - розмір, такелаж, додаткове обладнання і особливо ціни - практично кожного парусного судна, яке зараз продається в Сполучених Штатах та інших частинах світу».
  
  
  "Все це? Навіщо?"
  
  
  Натаніель усміхнувся. «Девід сказав мені, що у нього не було часу детально проінформувати вас, але я не знав, що він вам нічого не сказав».
  
  
  Чоловік поруч зі мною дивував мене кожен раз, коли відкривав рот. Він був єдиною людиною, який, як я чула, називав вождя по імені.
  
  
  «Він сказав, що ви дасте мені подробиці».
  
  
  «Зрозуміло, тільки в цій частині операції. І це для того, щоб перетворити вас в розумне копіювання яхтового брокера, містер Деніел Маккі. Я не знаю чому, та я ніколи не чекаю дізнатися, для чого це потрібно» я не повинен знати про операції, будь ласка, не кажіть мені ".
  
  
  Її не збирався цього робити, але моє власне цікавість змусила мене дізнатися все, що можна, про це хоронителя-переростке. «Я так розумію, ти вже працював з Хоком раніше».
  
  
  "О, звичайно", - зізнався він. «Ми повертаємося до Першої світової війни, коли ми обидва працювали у військово-морській розвідці. Ну, принаймні, її працював; Девід був... не в штаті, як ми звикли говорити».
  
  
  "Ага. А тепер ти викладаєш в школі?"
  
  
  «Більше немає. Її, вийшов на пенсію кілька років тому».
  
  
  Її, подивився на нього відкрито, переконавшись, що він це усвідомлює. «Ви виглядаєте трохи молодим для виходу на пенсію», - щиро сказав я, намагаючись зрозуміти реакцію.
  
  
  Він тільки згідно кивнув. «Це правда. Мені лише п'ятдесят дев'ять. Але коли моя дружина померла, моє становище в парафії Святого Дунстана стало незручним».
  
  
  "Це школа?"
  
  
  "Так. Бачиш, хлопчики в підготовчих школах мають тенденцію прив'язуватися до дружин ректорів деяких факультетів. Ви Знаєте, післяобідній чай, така атмосфера відкритих дверей, яка займається підтримується в деяких місцях.
  
  
  . Моя дружина, її, можу сказати без хвастощів, була, мабуть, улюбленицею всіх рід факультету, і коли вона пішла, її виявив, що там було надто багато... ну, скажімо так, співчуття до мене. Стало дуже важко вчити, і мене турбувало те, що хлопчики приходили на заняття тільки зі мною. Отже ... я пішов на пенсію ".
  
  
  Він говорив сухо, з легкою посмішкою на губах, але один раз провів по очах, а потім голосно прочистив горло.
  
  
  «Ви... еее... все ще живете в кампусі?» Мене найменше хвилювало, де він живе, ніж те, як це може вплинути на моє прикриття; Менше за все мені хотілося мати справу з купкою допитливих школярів.
  
  
  «О ні. Її зняв будинок поряд з яхт-клубом на Саконнете. Не дуже великий, але він відповідає моїм потребам, і він досить близько до університетського містечка, тому її можу чекати, що друзі будуть час від часу заглядати туди. І її дійсно Будьте зайняті, містер Картер, вибачте мене, містер Маккі. Вихід на пенсію, ви знаєте, це час життя, коли чоловік знаходить можливість зробити все те, що він раніше відкладав ».
  
  
  Гаразд, значить, він знав моє справжнє ім'я. Це не було сюрпризом, особливо потім того, як усвідомив, наскільки він був близький до Хоука. Але мені здалося, що він занадто вільно розмовляє зі мною, і мені було цікаво, як далеко він зайде.
  
  
  «Думаю, ви вже робили подібне з Хоуком», - зауважив я.
  
  
  Він швидко глянув на мене. «Не зовсім так. Тобто, її не проводжу звичайну школу морської справи для агентів AX, хоча час від часу його навчав основам одного або двох зустрінуть ваших колег».
  
  
  «Але ви... підтримували зв'язок всі ці роки».
  
  
  Він посміхнувся. «Ви досліджуєте ці зв'язки, містер Маккі».
  
  
  Відверто кажу, це здавалося гарною ідеєю. «Мені завжди подобається знати якомога більше про людину, з яким я маю справу. Особливо, коли він, очевидно, старий приятель мого начальника».
  
  
  Натаніель усміхнувся. "Що ж, немає причин не розповісти вам трохи. У мене є кілька невеликих талантів у різних галузях, які Девід зміг використовувати, коли їй був доступний. Крім човнів і парусного спорту, її досить добре фотографа, спасибі військово-морського флоту і навчання, яке вони мені багато років тому. І її подорожую; навіть коли її викладав, його зазвичай пливли в Європу, в Карибський басейн, навіть через Тихий океан, на протязі довгих років, якими живуть шкільні вчителі. . У свій творчий відпустку - Боже, майже десять років тому! - Її взяв дружину і двох дочок, які виросли і покинули гніздо, в кругосвітній круїз. Девід попросив мене розібратися в деяких речах, встановити контакти ... ну, ви розумієте, про що я. Її, впевнений, що ви не хочете питати мене про подробиці ".
  
  
  «Вони повинні бути в файлах агентства».
  
  
  «Сподіваюся, що ні. Невелика робота, яку виконував для вашого начальника, була особистою справою. Для старого друга. І, як старий ще, Девід запевнив мене, що моє ім'я ніколи не з'явиться, нам в одному AX-файлі, навіть у закодованому вигляді. Їй довіряю ему. Чи Не так? "
  
  
  Їй кивнув. І в той же час усвідомив, що довіряю цьому з математики і так само сильно, як кому-небудь, кого їй коли-небудь зустрічав у своєму житті. Що, звичайно, непокоїло мене, тому що більша частина моєї професії - це дуже підозріло ставитися до кожного, с хема її вступаю в контакт.
  
  
  «Це схоже на прикриття», - сказав я. «Ви, жінки, діти, подорожуєте відкритий басейн. В які порти ви зіткнулися?»
  
  
  Натаніель похитав мені ніжно укоряющим пальцем. «Так, тепер, Нік, не тоне на це. Це було багато років тому, і все дрібниці, які їй робив для Девіда, давно закінчені. Крім того, я завжди залишався чистим, ніколи не був ідентифікований як агент. щоб так і було. "
  
  
  «У такому разі, - сказав їй іронією, - тобі краще не називати мене Деніел Маккі».
  
  
  «О, я не забуду».
  
  
  «А я... яхтовий брокер?»
  
  
  «Це ідея. Чому б нам не почекати, поки ми доберемося до мого будинку, перш ніж обговорювати це далі? Починається дощ, і ці докучливі двірники тільки розмазують воду по лобовому склу».
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  Мій ефективна житло вписалася б у кухню «не дуже великого будинку Натаніеля Фредеріка. Це було старе двоповерхова будівля, обшита білою обшивкою, з широким критим ганком, що йдуть уздовж задньої частини і виходять на широкий водойма. Коли ми приїхали, shell дощ, і я не зовсім розумів, де ми знаходимося. Але мене не хвилювало Натаніель.
  
  
  До того часу, коли мене провели в мою горницю, і вимили, мій господар запалив вогонь у великий зручною вітальні, яка займається, мабуть, також служила кабінетом. Всюди валялися книги і папери; одна стіна була викладені пробкою, на якій були прикріплені збільшені зображення деяких всьому кращих фотографій з човнами, які його коли-небудь бачив. На полицях і на випадкових столиках були розкидані обрамлені зображення дітей на різних стадіях дорослішання, а на інший стогони висіла фотографія жінки, гордо сивий, але сяючої краси. Це був всього лише портрет голови і плечей.
  
  
  • Її знав, що вона з тих жінок, які відвернуть всі погляди з-парад кроликів Playboy. Моя повага до Натаниэлю Фредеріку підвищилася ще на кілька сходинок; Якщо б її втратив таку людину, його б, кравець візьми, не шталь б посміхатися.
  
  
  «Я так розумію, що ви любитель бурбона», - сказав він.
  
  
  «Здається, ти дуже обладнання мене знаєш».
  
  
  "Так". Він стояв у м'якому старому поховати і наливав по кришталевого графина в величезний стакан.
  
  
  "Води?"
  
  
  "Просто кайф, спасибі".
  
  
  Ми везли звідси пурпурову свої напої - я думаю, це був херес, але він не міг бути впевнений на кухню, де він відкрив кілька банок і приготував на швидку руку вечеря, яка за смаком не схожий на нас, на що консервів. Коли її зробив йому комплімент, він відмахнувся від лестощів.
  
  
  «Коли ви тижнями знаходитесь в море на маленькому човні, містер Маккі, ви придумуєте всілякі цікаві штуки з квасолею і тушкованою яловичої тушкою. В іншому випадку у вас на кораблі бунт».
  
  
  Потім ми вийшли на заднє крильце. Дощ все ще лив, і хоча ніч була прохолодною, її відчував себе теплим і захищеним у глибокій дахом. Невелика смуга піску спускалася до краю води, де темні хвилі жадібно плескалися на березі.
  
  
  Натаніель вказав прямо від нас. «Яхт-клуб. Маленьке місце, і ми не підемо туди відразу. Зі зрозумілих причин її тримаю свій човен у порту бар, яка займається в залі відразу за ним. Через кілька днів, коли відчую, що ви можете пройти там перевірку, як яхтовий брокер, ми перевіримо вас в клубі ".
  
  
  "Тест?"
  
  
  «Чому б і ні? Ви думали, її збираюся провести вам прискорений курс без випускного іспиту?»
  
  
  Я не думав про це, але повинен погодитися, що це здавалося гарною ідеєю. З іншого боку, її все ще не знав чому. Її запитав.
  
  
  «Ах, занадто пізно обговорювати все це сьогодні ввечері, містер Маккі. Поверніться через мить».
  
  
  Ми повернулися у вітальню, де він зняв з полиці книгу. Її, помітив, що поруч стояло кілька однакових томів; принаймні, суперобкладинки все такі ж.
  
  
  «Ризикуючи здатися нескромним, її пропоную вам взяти це з собою, щоб почитати перед сном», - сказав Натаніель. «Навіть якщо її написав сам, це непогано».
  
  
  Назва було Lines & Spars, і в моїй руці воно було таким же важким, як телефонний довідник Манхеттена.
  
  
  «Просто, щоб підняти тобі настрій», - говорив Натаніель. «Пориньте в тривіальні деталі оснащення та управління вітрильним судном, поки ви можете спати. Але будьте обережні, містер Маккі».
  
  
  У його голосі була інша нота, яка займається змусила мене напружитися. "Обережний?"
  
  
  Він посміхнувся. «Не дозволяй книзі впасти тобі на обличчя, поки ти задремаешь. Вона досить важка, щоб зламати тобі ніс».
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  Наступні кілька днів перетворилися в божевільний будинок, фізичного і психічного виснаження. Ми пропливли на кечче Натаніеля завдовжки тридцять дев'ять футів вгору і вниз по річці Саконнет, яка займається зовсім не річки, а гирло, де припливи і відливи скипають, як пороги річки Колорадо. Що ж ... може бути, не так сильно, але це справжнє випробування - бігти з досить попутним вітром за кормою, всі вітрила летіти і виявляти, що ви пливете за течією. У якийсь момент навіть Натаніель визнала свою поразку і включив допоміжний двигун, щоб допомогти нам дістатися до порту бар. Від цього мені стало легше. Досвідчених моряків оточує якась таємниця; створюється враження, що вони воліли б дрейфувати вічно, ніж вдаватися до своїх двигунів, але Натаніель не вибачався.
  
  
  «Якщо вам потрібно кудись дістатися, - сказав він, - дістаньтеся туди як можна краще. Ми не беремо участь в гонках і не хвалимося».
  
  
  Щоб перевірити мою навігацію та всебічне управління човном, ми вирушили в круїз, який тривав кілька днів. Спочатку Каттиханк, що не так нібито й далі, але Натаніель задумливо вибрав день, коли туман був настільки густим, що його можна було практично згорнути в маленькі кульки і зберігати. Він сидів у кабіні, не занадто близько до мене, і читав книгу, поки її, боровся з вітром і припливами, а також з тим фактом, що я ледве міг бачити навіть ніс боротьба. Її дуже пишався собою, коли ми зробили буй, що позначає вхід в гавань, але мій хитрий інструктор приготував для мене ще один маленький сюрприз; він не згадав, що активного відпочинку великого розміру розбивається виплат прямо біля входу в гавань, і коли ми прибули, вони були досить великими, щоб в серфера слинки текли.
  
  
  Так що я вчинив по-розумному, скинувши вітрила, без допомоги Натаніеля, і включив допоміжний двигун. Він не сказав нам слова, але у мене склалося враження, що він зробив би те ж саме.
  
  
  Звідти ми вирушили в Мартас-Він'ярд, переночували на борту в гавані Эдгартауна і рано вранці наступного дня вирушили на острів Блок, ділянка круїз морської яхти.
  
  
  жодних орієнтирів не було видно. Їй відомо про дрейфі і компенсації, чого не зміг би навчитися дюжину років, і коли показалися високі тьмяні червоні скелі острова, його випробував більше полегшення, ніж самовдоволення.
  
  
  Ми обігнули острів і увійшли у Великий соляний ставок, природну гавань на західній стороні. Було ще світло, пізно ввечері, і Натаніель запропонував нам зійти на берег.
  
  
  «Я подумав, що ми зможемо повернутися в Ньюпорт до сьогоднішньої ночі», - сказав я.
  
  
  "Не поспішайте. Ви коли-небудь були тут раніше?"
  
  
  "Ніколи."
  
  
  «Це цікаве місце. Давайте візьмемо пару велосипедів і відправимося в тур».
  
  
  "Велосипеди?"
  
  
  «Звичайно! Це єдиний спосіб подорожувати, коли ти не на & nb».
  
  
  Отже, ми зійшли на берег, пришвартувалися біля високої панелі, який був побудований в першу чергу для споживання літніх поромів, що курсують між островом і материком. Невелика група продуктових магазинів і кіосків здавалася закритою, але Натаніель постукав у двері застарілого, провисшего будівель. Жінка відкрила; у нах було багряне особа, що означало, що вона була п'яною все життя, або страждав якоюсь жахливою хворобою. Як би воно нам було, вона просяяла, коли побачила Натаніеля, обняла його, а потім проводила нас до задньої частини будівлі, де в сараї зберігалася пара сотень велосипедів, складених іншою на інший.
  
  
  «Беріть все, що хочете, містер Фредерік. Поки вони бігають, а?»
  
  
  Витягли з сучий кілька байків, перевірили.
  
  
  «Вони підійдуть, місіс Гормсен, - сказав Натаніель. «Ми, напевно, повернемося через пару годин».
  
  
  "Ти залишишся на ніч чи підеш?"
  
  
  «Ми ще не вирішили. Ви хочете нас нагодувати?»
  
  
  Жінка від душі усміхнулася. «О Господи, ні, містер Фредерік. В цю пору року ми в основному живемо на заморожених хот-догах, які не продали минулого літа. Ласкаво просимо, але я не думаю, що вам це потрібно».
  
  
  «Я не буду сперечатися з цього приводу», - сказав Натаніель, перекинувши ногу через сидіння свого велосипеда.
  
  
  Ми їхали по головній дорозі, смузі асфальту з вибоїнами, яка займається проходила mimmo порожніх, закритих ставнями старих готелів та літніх пансіонатів, в будь-якому навколо яких могли б бути явищах предків, що ховаються за сліпими вікнами. Острів Блок - високий ділянку землі; ми проїхали mimmo місцевостей, схожих на англійські болота, покриті сланцево-сірими ставками. Але ми не були повністю ізольовані; коли ми були на півдорозі вниз по острову, ми зустріли молоду пару на тандемному велосипеді, яка займається постійно крутила педалі, і, очевидно, чудово проводила час. Ми поступилися їм місце, вони замахали і засміялися, а потім розчинилися в густіших сутінках.
  
  
  «Я не думав, що тут хтось був в міжсезоння», - сказав його Натаниэлю.
  
  
  «Ах, завжди є кілька диваків. Її волію ih бачити».
  
  
  Ми їхали далі, поки не досягли далекого обидва кінця острова, високого обриву з видом на Атлантичний океан. З того місця, де ми стояли, відкривався прекрасний вид, може бути, на сотню футів вниз, коли хвилі безжально билися об скелястий берег внизу. Далеко зліва від нас був маяк, его "промінь" тільки починав кружляти в сгущающейся ночі. Ми з Натаніелем постояли кілька хвилин, вдихаючи прохолодне чисте повітря звідкись начебто Азорських островів. Потім ми повернулися до наших велосипедів.
  
  
  З-за шуму вітру і хвиль ми не чули машини, що наближається; тепер він стояв, вимкнувши фари, і розбита решітка впиралася в наші велосипеди. На відкритій день з боку водія стояв чоловік, і за лобовим склом її міг розгледіти розмите обличчя, але не звернув на це особливої уваги. Мене набагато більше зацікавив дробовик, який чоловік зробив в нашу сторону.
  
  
  "Містер Фредерік?" - запитав він слабким голосом проти вітру.
  
  
  «О, боже», - м'яко сказав Натаніель.
  
  
  "Ти пам'ятаєш мене?"
  
  
  "Боюся, що так." Натаніель не рушив з місця; він тримав руки з боків, і здавався майже розслабленим. "Хоча це було так давно ..."
  
  
  «Ценымногие довше для мене». Він трохи пересунув дробовик, що мені не сподобалося. «Вони не довіряють мені, чи знаєте. Вони думали, що я працюю за зустрінуть ваших людей, а не у них, і минуло більше року, перш ніж вони мене відпустили».
  
  
  «У вас, мабуть, були важкі часи».
  
  
  «Це було справжнє пекло! Цілий проклятий рік, у тому заводському кораблі, та це не був круїз для задоволення!»
  
  
  «Ні, так не уявляю, Грейвс». Натаніель зробив півкроку до чоловіка і вказав на дробовик. "Ви збираєтеся використовувати це?"
  
  
  «Я приїхав сюди не відпочивати на свіжому повітрі».
  
  
  Тепер її міг бачити, що це був чоловік років тридцяти з невеликим, з великими пальцями рук і зморшкуватим обличчям, загрубілим від вітру і води. Під непоказною вітровкою его значні м'язи плеча набухли.
  
  
  "Так ви випадково знайшли нас тут?" Натаніель
  
  
  пішов далі. Ще півкроку.
  
  
  «Був на острові пару тижнів, з тих тхора, як мене відпустили. Моя дружина родом звідси...»
  
  
  "О, звичайно. А місіс Гормсен - ваша свекруха, чи не так?"
  
  
  "Ви розумієте все досить добре". Грейвза рушив уперед. «Думаю, тобі і твоїм одному краще повернутися на край обриву».
  
  
  «Ти збираєшся стріляти в нас чи ти думаєш, що зможеш змусити нас зістрибнути?»
  
  
  «Це не складе для мене ніякої різниці, містер Фредерік. Її збирався завдати вам візит у Ньюпорт, але сьогодні ви позбавили мене від цього».
  
  
  «Якщо б знав, що ці червоні рибальські друзі відпустили тебе, її міг би змінити свій маршрут». Натаніель зберіг цю добродушну полуулыбку на людину, спокійний, як якщо б він стояв перед класом, заповненим нетерплячими учнями.
  
  
  «Так, ну, я не думав, що вони відправляють вам телеграму. Ви мене дуже добре підставили, містер Фредерік, і їй нічого подібного не забуваю. Веб-причина, по якій вони мене не вбили, була...»
  
  
  "Тому що ти не був особливо важливим, чи не так?" Зміна голосу Натаніеля було чудовим; тепер у nen була усмішку.
  
  
  Це спрацювало реакцію. Грейвза рушив до нього, його обличчя почервоніло навіть у сгущающейся темряві. Він підняв рушницю, щоб використовувати його, як дубину, і шкільний вчитель на пенсії пірнув під нього. Він встромив задубілі пальці в життя, використовуючи інше передпліччя, щоб заблокувати удар дула дробовика. Грейвза зігнувся, очі вискочили. Натаніель знову вдарив його его по тому ж місцю, на цей раз перевернувши руку і, майже піднявши чоловіка з нога, зачепивши пальці під его грудиною. Грейвза спробував завизжать, але по его широко відкритого rta вирвався лише здавлений звук агонії.
  
  
  Натаніель взяв дробовик по его руки, дозволяючи чоловікові впасти на землю. На його обличчя була посмішка змішаного задоволення і жалю, коли він дивився на Грейвза, корчущегося від болісної болю - і він виглядав надто довгим.
  
  
  Двері іншої машини відчинилися, і за nah вийшла жінка. Її міг сказати, що це була жінка, тому що у нах у волоссі були рожеві пластикові бігуді; в іншому вона була одягнена більш або менш як чоловік, що лежав на нога Натаніеля. У нах був пістолет.
  
  
  Її теж. Вільгельміна, Люгер, який був такою ж частиною мене, як моя права рука, вистрибнула навколо своєї наплічної кобури. Її пірнув на Натаніеля, відкинувши його в бік, коли жінка зробила великий старий револьвер в нашу сторону. З-за вітру і прибою його майже не почув звуку пострілу, але відчув пекучий біль, коли goggle потрапила мені в плече.
  
  
  Жінка не жінка, її застрелив її. Один точний постріл відверті складати долар; вона була занадто близько, щоб її міг промахнутися, і він не збирався просто поранити ee.
  
  
  Вона впала, як камінь, револьвер випав навколо її пальців, як іграшка, від якої вона раптом втомилася. Натаніель вже піднімався на ноги, стріляючи з дробовика в бік Грейвса.
  
  
  «Дуже приємно, містер... ах... Маккі. Вона, здається, знала, що робила з цією зброєю». Він нахилився над тілом жінки і похитав головою. Потім він узяв пістолет і засунув за пояс. «Тепер у нас є невелика проблема».
  
  
  "Так, нібито."
  
  
  Грейвза все ще корчився у моїх нога, намагаючись підвестися, але не міг, не більше, ніж міг говорити.
  
  
  «Шкода, що він вмешал в це свою дружину», - говорив Натаніель. «Або, принаймні, її, припускаю, що вона була саме такою. Насправді, Грейвза?» Він низменному схилився над ним.
  
  
  Грейвза кивнув, його обличчя було спотворене, шия стиснута.
  
  
  «Тоді, думаю, ви навряд чи пробачити мені її смерть». Він з жалем похитав головою. «Ні, навряд чи потім твого виступу сьогодні ввечері. Отже...» Він знизав плечима. «Вибачте, Грейвс». Він потягнувся до грудей чоловіка, безжально уп'явся пальцями під ребра, і продовжував штовхати - все вище і вище, промацуючи складати долар, поки його рука майже не занурилася в плоть. Грейвза тихенько скрикнув, смикаючи ногами; Натаніель недбало подивився, не послаблюючи тиску. Потім чоловік затих нерухомо.
  
  
  Вчитель на пенсії, встав, витер мочка тильною стороною руки. «Я не знаю, мертвий він чи ні, але це не дуже важливо. Допоможеш мені повернути ih ih в нещасну машину?»
  
  
  Це була не сама переконлива аварії з коли-небудь інсценованих, але той факт, що автоматична коробка передач старого Chevy омелою тенденцію відключатися, робив все це трохи менш правдоподібним. Ми включили запалювання, підкотили машину до краю обриву і зіштовхнули її за борт. Натаніель не шталь чекати, щоб побачити, як вона вдариться об камені внизу, В усякому разі, було надто темно, щоб щось розгледіти.
  
  
  Її, подивився в бік маяка.
  
  
  «Не хвилюйтеся, - сказав він. «Якщо б вони що-небудь чули, вони б вже були тут. Ih турбує те, що відбувається в морі, а не на березі. Пора повернути велосипеди місіс Гормсен?»
  
  
  Їхати в темряві було нелегко; святий мого велосипеда
  
  
  не падав далеко за межі мого переднього колеса, а у Натаніеля взагалі не працював. Але він, здавалося, знав, куди йде, і поки ми поволі їхали по острову, він розповів мені, що таке Грейвс.
  
  
  «Він був рибалкою, човнярем, називайте його, як хочете. Працював в основному в Монтоці, на краю Лонг-Айленда. Відкрито там». Він вказав наліво, де, як він знав, є ділянка води, що відокремлює острів Блок з президентом рф володимиром путіним. «Кілька років тому червоні завербували его. Звичайна праця, ви б назвали його в шпигунському пошти бизнесявляется. Його робота полягала просто в тому, щоб тримати очі відкритими. Тут, наприклад, багато підводних човнів; доступ до Атлантиці з суббазы в Нью-Лондоні. Були й інші речі. Грейвс працював на чартерних човнах, і досить багато людей з важливими зв'язками в уряді приїжджали сюди на кілька днів відпочинку. Навіть Ніксон робив це, коли проводив кампанію в шістдесят восьмому, чи знаєте. В усякому разі, наш загальний одного у Вашингтоні закликав мене до Грейвзу, і, оскільки її було під рукою, і трохи розбирався в човнах, мені доручили... нейтралізувати его ». Він посміхнувся мені, коли ми їхали пліч-о-пліч. «Зазвичай я не приймаю фізіологічно завдань, але сталося так, що я зміг використовувати гроші, які запропонував Хоук».
  
  
  «Що це за історія з заводським кораблем?» - запитала я, ухиляючись від вибоїни розміром з басейн на задньому дворі.
  
  
  «Ах, так, саме так вони це зробили. Як ви повинні знати, рибальські флоти багатьох країн, зокрема Росії, працюють всього в декількох милях від наших берегів. Яке суперництво тут економічний, а не ідеологічний, так що є справедливе кількість повідомлень між різними човнами, незалежно від національності чи політики. Так що для Грейвса було нескладно доставити свої звіти на ту чи іншу російську човен. Але іноді у нього були термінові повідомлення, а потім він ложі сигнал святіші відвертими з ними обривів, де у нього вийшли по збірці знущання, і вони з дружиною звалилися на смерть ... "
  
  
  «Про це», - перебив її. «Може бути, його смерть можна представити як нещасний випадок, але як щодо її смерті? В ній девятимиллиметровая таращить глаза».
  
  
  «Так, Так. Не дуже акуратно. Проте в цей час року ця частина берега настільки безлюдно, що, якщо машина в залі під водою - а так і повинно бути, до того часу, коли випадково виявиться, її буде недостатньо. залишити трупи місцевій владі, щоб вони думали що завгодно, крім нещасного випадку. Якщо вони це зроблять, що ж, для цього потрібен нашим другом у Вашингтоні, чи не так?
  
  
  Мені не треба було нічого говорити; цей лагідний шкільний учитель, який міг холоднокровно вбивати, був далеко попереду мене.
  
  
  «У будь-якому випадку, - продовжував Натаніель, коли ми почали спуск по довгому, поступового спуску до скупчення будівель і об'єкті за ним, - мені вдалося переконати Грейвса, що я співчуваю. Це було нескладно; у нього такого роду Ментальність - вважає, що всі шкільні вчителі - комуністи вона чи іншій мірі. Врешті-решт її переконав його послати повідомлення, в якому одна навколо рибальських човнів опиниться в наших територіальних водах, що звичайно суворо заборонено. Катер берегової охорони стояв поруч, а там була ретельно спланована і даремна - гонитва, в той час як її прикинувся, що захопив Грейвса в полон. Він втік, спустився в гавань на іншій стороні цього острова і викрав моторний човен, щоб піти. Скажімо, він виявив один навколо червоних траулерів і був доставлений в заводській корабель, який займається чимось більшим, ніж просто переробкою риби. Чесно кажучи, ми очікували, що вони відвезуть його назад в матінку-Росію, але, мабуть, ih обладнання більш складне, ніж ми думали. "
  
  
  Ми наближалися до ряду застарілих будівель, недалеко від об'єкті. "Навіщо йти на всі ці проблеми?" Її запитав. «Хіба не було б простіше просто заарештувати цього хлопця? Або усунути його?»
  
  
  "Ну, ви знаєте цю людину у Вашингтоні; він не пояснює нічого, чого не повинен. Але моя теорія полягає в тому, що якщо б ми заарештували Грейвса і судили його, це було б безглуздим заняттям. Зрештою, він був просто місцевий рибалка, який виконує невелику брудну роботу на стороні, щоб додаткові гроші. Суд цілком міг зробити його мучеником, і в ці дні у нас ih більш ніж достатньо. З іншого боку, якщо б ми могли переконати суд в іншому. Крім того, що він був подвійним агентом, що ми, здається, якоюсь мірою зробили, їм довелося б витратити багато часу і зусиль на перевірку своєї іншої спільної роботи, щоб переконатися, що не всі вони схожі на Грейвса ».
  
  
  Це було саме так, як її уявляв собі, тому її відмовився від цієї теми. "Щодо нах?" Ми уповільнювали хід перед зачиненими віконницями стійкою для хот-догів місіс Гормсен і торговим центром по прокату велосипедів.
  
  
  «Я б не шталь турбуватися», - сказав Натаніель. «У нас не було доказів її причетності».
  
  
  «Хтось сказав Грейвсу, що ми на острові».
  
  
  "Так, звичайно. Але напередодні
  
  
  якщо б це була вона, це не обов'язково ee замешало. Зрештою, яхтсмени, які беруть напрокат велосипеди, в цю пору року бувають нечасто ".
  
  
  "Добре..."
  
  
  «Але я пропоную повернутися до нашої човні і відправитися додому сьогодні ввечері. Немає сенсу робити занадто багато припущень, чи не так?»
  
  
  
  
  
  
  Четверта глава.
  
  
  
  
  
  До того часу, коли ми повернулися до причалу пізно ввечері, Натаніель, здавалося, забув про маленькому потворному інцидент на острові Блок. Він був таким же безтурботним і витриманим, як і завжди, коли ми увійшли в темний будинок, і коли його швидко оглянув кімнати, він подивився на мене з якимось кумедним виглядом.
  
  
  «Ви Знаєте, не можна жити в постійному страху перед вбивством», - зауважив він. «В іншому випадку, який сенс жити? Ми робимо ту огидну маленьку роботу, яку робимо, і більш або менш готові до наслідків. Так роблять і багато інших людей в цьому світі. І тільки уявіть собі. Містер Маккі, як би це було якщо б ми всі турбувалися про те, хто може ховатися за наступним рогом. Чому, у кого, можливо, вистачить кмітливості балотуватися на пост президента? Ви приєднаєтеся до мене за сендвічем і кави? "
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  Протягом наступних кількох днів, коли ми не пливли, її вивчав в основному каталоги і старі вирізки про Нью-Йоркському боут-шоу. У Натаніеля був ящик для документів, набитий робочими проектами всіх мислимих тип вітрильних суден, з денних вітрильників на океанських тримаранов, разом з фотографіями і рекламою по всьому газет по всій країні. Ми побували на декількох верфях поблизу, оглянули корпуси їх човнів, які були викинуті в воду, та інтер'єри багатьох інших. Пару раз він вів мене в christie's, великий ресторан на причалі в Ньюпорті, де обслуговування і eda були чудовими, і де можна було наткнутися на заблуканого яхтсмена Вандербільта або пухнастого прапорщика з однієї навколо місцевих баз МЗС. Натаніель знав ih всіх, а потім пари відвідувань її досить добре зарекомендував себе в якості прикриття Деніела Маккі, яхтового брокера з західного узбережжя Флориди. Його навіть починав вірити в це сам.
  
  
  «Екзамен» в яхт-клубі не був таким нібито простим. Члени були людьми, які знали свої човни; вони не були учасниками коктейлів в домашніх порту бар, і веб-яхтова кепка, яку її бачив, була прибита до стогнати над баром. Натаніель вів бесіду за круглим столом, недбало - зловмисно, як я подумав - в технічні областях, де її, був змушений придумувати деякі відповіді. Думаю, її пройшов, тому що ніхто в натовпі не виглядав сумнівним. У будь-якому випадку, коли ми пішли - дуже пізно, - Натаніель ляснув мене по плечу і виглядав дуже задоволеним. Повертаючись до його дому, ми дуже спотикалися об пісок, і я не знаю, хто навколо нас підтримував іншого.
  
  
  Було ще темно, коли мене це єдина передача різкий стук у двері. У голів у мене крутилася мета - у тому клубі на бурбон не скупилися, - але її одразу підхопився.
  
  
  "Що це?" - зажадав я.
  
  
  "Нік!"
  
  
  "Її, Ден!" Його прогарчав в ревматизму.
  
  
  «Так, так», - сказав Натаніель. «Але ви повинні встати і рушити з місця».
  
  
  "Зараз же?" Мені було цікаво, через що ще він збирався мене пережити.
  
  
  «Це термінове. Вам потрібно встигнути на поїздку в Тампу, а у нас ледь є час, щоб дістатися до аеропорту.
  
  
  "Тампа?"
  
  
  «Не знаю чому. Девід тільки що подзвонив, і це головний пріоритет. А тепер одягайся. Покваптеся!»
  
  
  «Тампа», - подумав я, знімаючи піжаму. Це ставало одним навколо самих заплутаних завдань, які їй коли-небудь робив. І якщо робота була в Греції, її точно не наблизився до неї.
  
  
  
  
  
  
  П'ятий розділ.
  
  
  
  
  
  Контакт був простим; повідомлення для Деніела Маккі в аеропорту Тампи, інформує мене, що моє ім'я було зроблено бронювання в мотелі поблизу. Її зареєструвався і тільки що швидко поголився - жодних шансів до того, як її покинув будинок Натаніеля, - коли у двері легенько постукали.
  
  
  Її завагався, подивився на свою валізу, в спеціальному відсіку якого лежали Вільгельміна. Але я не думав, що мені знадобиться спрощений Люгер, не зараз. Наскільки його знав, не було причин шукати мене, якщо б я не був доброзичливий. Не зараз. Тим не менш, її обережно відкрив двері і, побачивши стоїть там Хока, відчув дивне полегшення.
  
  
  Він увійшов, не сказавши нам слова привіт, sel на одну навколо пари величезних ліжок і подивився на мене. Її змахнув краплю піни, розгорнув стілець перед столом, що імітує дерево, і сів на нього лицем до йому.
  
  
  «Ця кімната була ретельно перевірена», - сказав Хоук. "Одіна навколо наших електронників провів тут минулої ночі, і з ними тхора в залі під наглядом.
  
  
  Її автоматично і подивився на стіну позаду нього; в ці дні здається, що більшість мотелів побудований навколо марлі, і навіть літня людина без слухового апарату може чути все, що відбувається у наступному блоці.
  
  
  «Не хвилюйтеся, - сказав старий. «Ми забронювали номер в обидві сторони; ніхто не почує, що ми говоримо».
  
  
  Це мене задовольнила; Її ніколи не сумнівався у здатності Боса продумати кожну деталь.
  
  
  «Зенополис робить це по-нашому», - сказав він без подальших попередніх заяв. «Точна дата ще не призначена, але це буде протягом неділях. Він перетне кордон з Албанією і попрямує в Корфу. Час і місце зустрічі будуть визначені в цей час».
  
  
  Її, кивнув, потім насупився. "Як мені зв'язатися з ним?"
  
  
  «Через його сестру».
  
  
  Хоук сказав це так сухо, що спочатку це не помітили. "Як це було знову?"
  
  
  «Его сестра. Її звуть Христина, і вона его веб-жива родичка. В даний час вона працює студентської медсестрою в Афінах, але у нах відпустку на західному узбережжі. Ви заберете її, і ... її не потрібно вдаватися в подробиці ".
  
  
  Але він все одно зробив це. Крістін, як з'ясувалося, було двадцять два роки, вона не бачила Алекса з ними тхора, як він втік п'ятнадцять років тому. Але Алекс, за словами Хоука, готель, щоб його сестра була присутня при нашій зустрічі; у нього були серйозні підозри, і потім попередніх переговорів з нашими людьми він стверджував у залученні Христини до операції. Він сказав, що веб -, кому він може довіряти, і ми з Хоуком погодилися, що він використав її як буфера між собою і можливим зрадою грецького уряду.
  
  
  «Я не буду прикидатися, ніби розумію, що саме він робить, - зізнався Хок, - але, схоже, нам варто піти разом з ним настільки, наскільки це можливо».
  
  
  Моє завдання здавалося відносно простим: я повинен був прилетіти в Афіни, найняти машину і провести кілька днів, оглядаючи човнові стані вздовж узбережжя. У Піргосі її забирав дівчину («як мені сказали, досить привабливу», - запевнив мене Хоук), а потім орендував вітрильний човен для короткого круїзу в Корфу. Там, на острові, який у залі більше, ніж в Албанії, ніж з Греції, ми удвох зв'яжемося з Алексом Зенополисом.
  
  
  «Ми кілька разів спілкувалися з ним з тих тхора, як ми останній раз говорили з вами», - пояснив Хоук. "Нас не турбує, як він туди потрапить, але тепер він вказує, що у нього є критично важлива інформація, яку він може передати нам. Можливо, можливо, ні, але вам доведеться докласти всіх зусиль, щоб відвезти його, як планувалося; ми повинні припускати, що він говорить правду, поки ми не знати зворотного ".
  
  
  «Я все ще кажу, чому б не відвезти його в Таранто на швидкісному катері? Цей вітрильний бізнесу може зайняти пару днів».
  
  
  Старий похитав головою. «Життєво важливо, щоб ви жодним чином не дозволяли залучати увагу до вас або до Зенополису. Він запевняє нас, що его прорив залишиться непоміченим протягом як мінімум кількох днів, але він наполягає на тому, що наші зусилля в інтересах его повинні бути абсолютно непомітними. залучається елемент часу, який він не пояснив повністю; у будь-якому випадку ми повинні поважати его рада на даний момент. Ні, Нік, ви отвезете свою орендовану вітрильний човен в Таранто з секретним проїздом. Ви не будете робити нічого, щоб привернути увагу влади Греції або будь-якої іншої країни, поки Зенополис не буде в безпеці у нас. У кожному разі, - додав він з легкою посмішкою, - якщо справа дійде до погоні за & nb, ніяка моторний човен, яку ви могли б отримати, не змогла б щоб обігнати кораблі та літаки, які різні уряду пошлють за вами ".
  
  
  У будь-якому випадку, він переконав мене. Її, думав, що це все, але Хоук приготував для мене ще один маленький сюрприз.
  
  
  «Між іншим», - сказав він, глянувши на мій відкритий валізу на стелажі у стіни. «На цьому завданні у вас не буде вогнепальної зброї. Або чого-небудь ще, що може бути инкриминирующим, якщо вас спіймають і допитають».
  
  
  "Нічого?" - зажадав я.
  
  
  «Я вважаю, що ви можете носити свій ніж, але не в них піхвах на передпліччі, які використовуєте. Як очистити митних, ви повинні мати якесь лезо, хоча ваш навряд чи можна знайти на борту більшості човнів. потік, однак, він може вам знадобитися ".
  
  
  "Ти так думаєш?"
  
  
  «Так. Бачиш, Нік, ми повинні розглянути можливість того, що вся ця операція - це свого роду пастка, влаштована іншою стороною. Як ви знаєте, ми знаходимося в період надзвичайно делікатних переговорів з росіянами і китайцями. Насправді існує свого роду негласний мораторій на наших операцій проти цих країн ih сателітів. Якщо ви вирішите під час переходу Корфу в Таранто, що Зенополис працює для ih цілей, щоб виставити нас у поганому світлі, допустимі, тоді ви зможете простежити за тим, щоб він... загубився в морі ».
  
  
  Це мене не збентежило; Мені не будь оцінку «Киллмастер», тому що я здригнувся від думки увіткнути ніж під ворожого агента, навіть якщо він був людиною, який раніше був другом.
  
  
  
  «Добре», - сказав я, підводячись, щоб підійти до своєї сумці. Її, вийняв «люгер» і передав його Хоука. «Подбайте про nen, він добре мені служив».
  
  
  «Коли ти повернешся, воно буде готово», - сказав він, забираючи зброю в портфель.
  
  
  Її знову сель. "Ще що-що."
  
  
  Хоук підняв косматую брови, дивлячись на мене.
  
  
  "Що, кравець візьми, її роблю в Тампі?"
  
  
  «Звичайно. Її збирався пояснити це. Ви залишитесь тут на два дні і познайомитеся з різними пристанями для яхт і яхтові брокерами». Він вийняв навколо портфеля невеликий конверт і поклав його на ліжко поруч з собою. "Це список брокерів, які нещодавно припинили свою діяльність; ви працювали на всіх трьох навколо них і тепер робите перерву, намагаючись відкрити свій власний бізнес. Можливо, ми занадто обережні, але якщо хтось запитає вас, на кого ви працювали, ви можете дати інформацію, яку нелегко перевірити. На самому делле, в цьому немає необхідності; ця операція займе всього кілька днів. Але було б безглуздо допускати випадкову зустріч. "
  
  
  «Люди, які займаються веслуванням, досить близьких по всьому відкритий басейн», - погодився я. Натаніель Фредерік переконав мене в цьому.
  
  
  «Абсолютно фантастичним. Подорожуючи по узбережжю Греції, можливо, ви зустрінете інших американців, які знають цю місцевість. Краще бути жвавим, ніж заїкатися і губитися, а?»
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  Її зробив, як сказав мені Хоук, проводячи кожен світловий годину, а чимало потім настання темряви, бродити по пристаням, торговим залам і верфів, як безробітний яхтовий брокер. Під час своїх подорожей її впізнавав імена менеджерів і продавців, капітанів порту і хлопців, які обслуговували бензоколонки в різних доках. Може бути, всі деталі ніколи не знадобляться, але якщо якийсь американець, скажімо, в Піреї почне згадувати зі мною старого чокнутого персонажів, який працював у стані біля Клируотера, їй був би готовий розповісти свою історію про nen.
  
  
  В кінці другого дня її проїхав через півострів Флорида в Майамі, де її sel літака, який витягли мене в Мадрид рано вранці наступного дня. Там у мене був стикувальний поїздки в Афіни, і вже темніло, коли її закінчив проходження митниці - вони зовсім не зраділи обоюдоострому ножа, який її несс в багажі, коли вони дізналися про моє передбачуване делле, - і вийшов. знайти таксі. Ніч омелою ту особливу ясність, яку, я думаю, можна знайти тільки в Греції і Леванте; це наче небо вловлює і дистилює всі екзотичні аромати оливкових і фігових дерев, змішані з палаючим вугіллям і смаженою бараниною, а потім трохи охолоджує ih, щоб вони не приїдалися. Це свого роду невловимий дух, який не може носити нам одна жінка, але Афіни роблять це стильно і вишукано.
  
  
  А потім її зареєструвався в «Хілтоні», втративши все це через млявості американської системи кондиціонування відбору проб повітря. На самому делле, коли її включила телевізор у своїй кімнаті, її отримав Gunsmoke. Голос віків і колиска західної цивілізації.
  
  
  На наступний ранок її побалував себе швидкої екскурсією по місту. Жахливо казати, але її так багато подорожував, що міста світу почали мати невтішне схожість зі мною. Куди б ви нам пішли, здається, скрізь є американське накладення; Ласкавий торговець килимами говорить по-англійськи, і слідкує за тим, щоб ви знали про його брата в Акроні, і, хоча ви можете не побачити вивіску Coca-Cola на будь-якій вулиці, завжди є відчуття, що вона вже не за горами.
  
  
  Так що я цинічний. Її теж був роздратований. Це завдання здалося мені дуже простим, і мені потрібно було підбадьоритися, як чемпіон Суперкубка, який готується до матчу на олл-зірок коледжу. Гра завжди повинна приносити задоволення професіоналам, а це значить, що вони повинні бути особливо обережні, щоб не вважати її зневагою. Моя проблема була не зовсім такий самий, але повсякденне життя, яку їй повинен був прожити наступні кілька днів, приправлена зустріччю з, сподіваюся, привабливою дівчиною, легко може змусити мене лінуватися в голів, якщо я не буду обережний. .
  
  
  Крім того, її, нудьгував по Вільгельміна. У той час я не знав, скільки; незабаром його повинен був це з'ясувати.
  
  
  Її орендував Volkswagen в місцевому агентстві Герца і почав свій тур яхтовим брокером. Пірей був моєю першою логічної зупинкою, і я провів день, strays по докам цього жвавого портового міста. Грати в бізнесмена-мандрівника, його задавав питання, робив вигляд, що вивчаю нові російські проекти і оснастку з досвідом, який, її впевнено, Натаніель б аплодував. Ніхто, с хема їй зустрічався, не сумнівався в моєму прикриття; Це був Деніелом Маккі, у відпустці в цей частині світу, яку деякі називають раєм для моряків. Цікаво було те, що я був у цій частині світу тільки одного разу, і це був рай для моряків, але не в тому сенсі, в якому вони зараз розуміють. Щоб пояснити, хема її був
  
  
  надійшовши в армію США п'ятнадцятьма роками раніше було б занадто складно. Просто скажіть, що це було частиною мого підвищення кваліфікації з, AX, і навіть армія може порушити деякі правила, коли це видається доцільним. Єдиний раз, коли їй був в уніформі за цей час, її проходив школу контррозвідки в Форт-Холаберд в Балтіморі. Це було в основному для галочки, перше, чого нас навчили, - це друкувати, тому що агент повинен був заповнювати всі звіти, а її носив нешкідливі смужки кордон другого лейтенанта. Пізніше, коли мене присвоюється на посаду в Західній Германій, будь-яке начальство, яке вимагало дізнатися моє звання, отримувало повідомлення, що я майор. Так тоді працював CIC, і її знав одного або двох капралів, що працюють у цивільному, які, якщо запитають, також мали «звання» майора.
  
  
  Але ранг не мав нічого спільного з тим, як я познайомився з Алексом Зенополисом, і з операцією, яку ми провели разом. Коротенько, нашу армію переслідувала група дилерів героїну, яка займається привозила цей матеріал в Німеччину і купували його військам. Нічого подібного, як у В'єтнамі в останні роки, але тоді все ще серйозно. Було виявлено, що жменька солдатів була постачальниками, і вони одержували його від пари грецьких моряків, мали зв'язки в Туреччині. Пунктом обмін був Наксос, найбільший острів Киклад.
  
  
  Одіна навколо солдат, молодий сержант, влаштувався на одну навколо них зручних робіт, про які мріє кожен солдат; він пілотував невеликий двомоторний літак, який перевозив VIP-перссон, представників вищого керівництва і цивільних осіб, сонячні місця в таких місцях, як грецькі острови і Ліван. Було нескладно повернутися в Мюнхен порожнім, щоб сісти на невеликий аеродром на Наксосе і взяти на себе тягар білого порошку. У нього не було ніяких митних робив, і кілька механіків на його базі спецоперації в угоді; вони забрали наркотик і виносили його для дрібних торговців.
  
  
  Я не брав участь у відбіркових змаганнях; В основному це була робота членів CIC, але коли стало ясно, що в цьому замішані грецькі військові, це стало трохи дратівливим для військових поліцейських. Суворо кажу, це теж не робота CIC; населений пункт росії Корпусу полягає в тому, щоб зупинити будь-яку приховану загрозу армії, але це досить широко інтерпретується. У будь-якому разі, мене залучили до роботи по виведенню контрабандистів наркотиків збірки, і для того, щоб ніхто в будь-якому навколо залучених руковидителей не підняв на це великого шуму. Чи чув про це, якщо міг чути.
  
  
  Це була вбивча роботи; Її зрозумів це, як тільки мій інструктаж закінчився. І коли її зустрів Alexa Зенополиса в Бейруті, все, що мені потрібно було зробити, це щороку на нього, щоб зрозуміти, що він хороша людина, щоб працювати зі мною. Алекс був чоловіком-биком, трохи вище мене, в шостому футів один дюйм, і відповідної ширини. Тоді він служив у військово-морській розвідці своєї країни, але в темному цивільному костюмі він виглядав, як персонаж, навколо фільму Хамфрі Богарта: чорне волосся і вуса, люті очі, які виглядали так, ніби вони можуть притиснути вас до стогнати і залишити там бовтатися. поки він не вирішив тебе відпустити.
  
  
  «Ти Картер», - сказав він, коли ми зустрілися в шумному кафе. В музичному автоматі грала пластинку Сінатри, а перегодована співачка танець життя намагався позмагатися з музикою.
  
  
  Її зізнався, що був їх; вони В дні її ще міг використовувати своє ім'я.
  
  
  "Дуже просто". Его англійська був хороший, але він не втрачав слів даром. «Двоє наших людей зустрічають двох американців на аеродромі. Ми з тобою знищуємо ih».
  
  
  «Як ми дізнатися, коли прилетить американський літак?»
  
  
  «Є місця з видом на посадочну площадку. Облаштована нами, хатина козопаса; він потрапив у лікарню, бідолаха». Алекс засміявся, показуючи велику щілину між передніми зубами. «Невелика проблема зі шлунком, що в его питної & nb. Він старий, але він видужає».
  
  
  "І як довго ми будемо чекати?"
  
  
  Алекс знизав масивними плечима. «Поки вони не прийдуть. Ви поспішаєте?»
  
  
  Ми взяли стару гремящую човен, яка займається, здавалося, зупинялася на всіх островах Киклад, не кажучи вже про Криті, перш ніж ми прибули на Наксос. Ми повинні були бути туристами, а потім висадки ми не розмовляли ще з одним. Її зареєструвався в тому, що вважалося готелем в портовому місті, а потім зіграв ексцентричного американця, який готель відправитися в похід в гори, попередника, я думаю, сучасних хіпі, що кишать всюди у світі зі своїми рюкзаками.
  
  
  Її знайшов Алекса в котеджі козопаса з видом на посадкову смугу. На щастя, у нього була пачку зношених, але справних гральних карт, і він якимось чином зумів скласти величезний запас узо разом з зброєю, який нам знадобиться. Очікування, яке тривало більше двох днів, було непоганим, але якщо б ми грали в пинокл на реальні гроші, її все одно був би повинен я Олексію Зенополису майже все, що я заробив з ними тхора.
  
  
  Льотне поле було в довгій вузькій долині під нами; він був побудований німцями під час
  
  
  під час війни і утримувався в більш або менш справному стані за рахунок вирощування овець і козир. У дальньому кінці від нас був крутий обрив; на кінці була велика природна печера, вхід якої ми могли добре бачити.
  
  
  «Матроси туди входять», - пояснив Олексій. «Наші люди, захисники наших берегів». Він плюнув на долівку хатини. «Нам, грекам, треба захищати так багато берегів; подивись на будь-яку карту, Нік. І подумати тільки, що ця нечисть, як ці, опоганює ih професію...» Він знову плюнув.
  
  
  Її, зрозумів, що Алекс був ідеалістом. Це мене турбувало; і навіть тоді її б вважав за краще працювати з циніками, тому що вони ценымногие надійніше.
  
  
  Ночі були найважчими, тому що ми не могли використовувати брильов. Алекс і її теж мало розмовляли. Іноді його виходив на вулицю, щоб помилуватися блідою яскравістю землі під сліпучою місяцем. І це було на третю ніч її побачив фігури, що рухалися в кінці злітно-посадкової смуги, піднімаючись над краєм обриву, як альпіністи, досягають піку Евересту.
  
  
  Її побіг назад у хатину і це єдина передача Alexa. «Вони тут», - прошепотів я. "Ваші парові, її майже впевнений".
  
  
  Алекс махнув рукою і перекотився під ковдру. «Добре, добре, молодий чоловік». Він був років на десять старший за мене. «Вони почекають, як і ми. Американський літак не з'являється до світанку. Вночі тут не можна приземлитися».
  
  
  Її б не шталь клястися, але мені здалося, що Алекс хропе, як тільки сказав своє останнє слово.
  
  
  Може бути, її проспав півгодини всю ніч, що залишилася; Її знаю, що прокинувся, і перед світанком пересувався по хижі, нетерпляче чекаючи, коли сонце почне висвітлювати нас. Місяць уже давно пішла, і її майже не міг бачити дно долини.
  
  
  «Ми починаємо зараз». Спокійний голос Алекса в безмовній хатині був настільки приголомшливим, що я мало не вистрибнув за скінів. «Півгодини до денного світла». Він був на ногах, натягнувши важку чорну шкіряну куртку, кишені якої були набиті боєприпасами. Під нею у нього був пістолет Кольта 45 калібру, але найбільше він покладався на гвинтівку М-1, яку він перекинув через плече.
  
  
  У мене теж був такий. У мене також була Вільгельміна, Люгер, який нещодавно придбав у Германій і який, у певному сенсі, ставав частиною мене.
  
  
  Ми обережно рухалися вздовж близького кінці долини, кружляючи до пагорбів над входом в печеру. Ми трималися досить далеко від кінця, щоб ніхто внизу не міг нас бачити, навіть якщо б був святим, і чисто розсудливість і інстинкт Alexa підказали нам, де зупинитися.
  
  
  «Голос», - прошепотів він, вказуючи на край.
  
  
  Ми повзли по нерівній землі, схожою на листя, і нарешті побачили полі внизу. Ми були на висоті приблизно шістдесяти футів, і, наскільки міг бачити, шляху вниз не було.
  
  
  "Як ми...?" Її почав, але Алекс приклав палець до губ, і зуби блиснули в темряві.
  
  
  Навколо одного через своїх численних кишень, він витяг тонкий шматок нейлонової мотузки. До одного кінця була прикріплена граната, і він поклав пару інших на землю поруч з собою.
  
  
  «Літак летить звідти», - сказав він, вказуючи прямо від нас, в чорну порожнечу за краєм поля. «Єдиний шлях. Коли він приземлиться, він повинен вирулити до далекого обидва кінця і повернути, так? Так що при приземленні... , вони не можуть піти».
  
  
  Він почав дуже повільно спускати тонку лінію по скелястій стогнати обриву, поки нитка з прикріпленою гранатою не опинився якраз над входом в печеру. Потім він зробив паузу, поворухнувши пальцями-сосисками, виробляючи уявні обчислення, і знову запрацював. Він зробив відмітку на нейлон і порізала його ножем. «Абсолютно фантастичним», - оголосив він і взяв частину волосіні, щоб прикріпити її до невеликого куща в декількох футах від кінця.
  
  
  "Що тепер?" Її запитав. Ніхто не сказав нам, хто буде відповідати за цю операцію, але Алекс, схоже, знав, що робив, і він був готовий навчитися.
  
  
  «Це погана річ для спускається, але я можу спуститися вниз». Він надів товсті рукавички, обернув відрізок закріпленої мотузки навколо стегна і перекинув петлю через плече. «Тепер ти повертаєшся в дальній потік поля. Маленька стежина, по якій живуть кози, веде тебе вниз. Коли ти чуєш, як у печері розривається граната, ти спускаєшся вниз і переконуєш тих хлопців в літаку, що їм нікуди йти. Зрозумів?"
  
  
  Її так і думав. Її слухняно побіг назад в тому напрямку, в якому ми прийшли. Знайти стежку, про яку говорив Алекс, було неважко, хоча, дивлячись на нах в сірому світлі помилкового світанку, її пошкодував козу. Відпустивши свій M-l, його жим лежачи на край скелі і шталь чекати.
  
  
  Спочатку це було схоже на постійне дзижчання мух, і він боровся зі спокусою вдарити її, коли зрозумів, що задрімав. Мої очі різко відкрилися, і він дивився на шматок палючого жовтогарячого сонця, що піднімається з далекого сукню.
  
  
  В середині живота полудиска виднілося темне плямочка, яке продовжувало збільшуватися в розмірах, прямуючи відверті туди, де її лежав. Її, відчув, як швидко схопився не на життя, змусив себе залишатися на місці, коли двомоторний літак з'явився в полі зору, прямуючи на посадку в дальньому кінці поля.
  
  
  Її подивився уздовж кінці обриву в бік того місця, де її залишив Alexa. Його взагалі не було видно, поки колеса літака не торкнулися трави, але потім її побачив, як громіздка фігура піднялася і викинула довгу тонку білу смугу. Вона пролетіла по повітрю, швидко впала під разбивающимся вантажем, прикріпленим до його кінця, і, нарешті, врізався в отвір печери.
  
  
  Пішла довга пауза, занадто довга, і я почав думати. Чотири секунди - це небагато, але одного разу його попросив інструктора витягнути штифт, навколо гранати, а потім недбало кинути її мені. Її виставив його чисто і вистрілив через бетонний парапет на тренувальну яму, як ніби її був посередником у подвійній грає. Потім цього у мене кілька днів хворів лікоть - гранати важкі, не забувайте, - але найбільше мене турбував регочуть сучий син, який все це затіяв, і з'ясовував, як краще вбити цього виродка. На щастя для нього і, ймовірно, для мене, потім того дня його більше його не бачив.
  
  
  Вхід в печеру вибухнув шокуюче гучним вибухом, величезні потоки диму і зливи уламків хлинули на зелене поле. Перш ніж її встиг рушити з місця, її побачив, як Алекс кинувся з кінця скелі, вдарившись об виступи скель, і швидко спустився на землю.
  
  
  Її дерлася по крутій стежці, чіпляючись за неохайні кущі, і на бігу вдарилася об дно долини. Американський двомоторний літак кермував до мене з ревом двигунів, але в даний момент її не боявся, що мене помітять; вибух позаду них повинен був зайняти всі ih увагу.
  
  
  Коли літак сповільнилося, її, вбіг у невелику ущелину в стогони обриву, дочекався початку повороту, потім вийшов і зробив кілька швидких пострілів відвертими в ніс літака. Її побачив перелякане, бліде обличчя через лобове скло, а потім стрімкий рух. Бічні двері почала відкриватися, коли пілот продовжив свій покажчиків, вже заводячи мотори для зльоту.
  
  
  Був наказ не стріляти по літаку, якщо ми зможемо допомогти; в кінці кінців, це власність уряду США. Тому їй ступив його хвіст, поза досяжності ймовірного бандита на бічній день. Раптовий вибух двох опор мало не збив мене з нога, піднявши пил, і на мить засліпивши. Коли її знову зміг бачити, літак швидко віддалявся від мене; У мене на плечі був М-1, готовий стріляти в крайньому випадку, коли Алекс вилетів з зруйнованої печери відкрито на траєкторію літака, що летить.
  
  
  У ранньому світлі він виглядав, як невелика гора, весь у чорному, з піднятими руками, як якийсь древній воїн, який намагається стримати лють богів. Коли літак мчав до нього, здавалося, що зіткнення було неминучим, але в останній момент він відхилився в бік, заглушивши двигуни і заклинив залякування. Алекс пірнув під крутиться гвинт, відкочуючись від коліс.
  
  
  Його біг по полю k особливих греку і літака і побачив, як пістолет вилетів по бічній день раніше, ніж це зробив Алекс. Її зупинився, підвівся на коліна і підняв свій М-l, коли літак зупинився на вибоїнах кінця обриву. Чоловік висунув голову і зробив пістолет на мого партнера.
  
  
  Це була невелика мета, і літак гойдався потім різкого повороту, і різкої зупинки, але не було часу, щоб ретельно прицілитися. Її зробив один постріл, потім ще один. Чоловік у дверному прорізі подивився на мене, і навіть з такої відстані її міг бачити вираз повного прапора дозволу на виконання его людини, коли кров потекла по його шиї. Він почав направляти пістолет в мою сторону, але раптом він, мабуть, шталь важким, як ковадло. Його рука впала, пістолет випав з його руки, і він повільно впав через двері на землю.
  
  
  Алекс наступив на чоловіка, коли він скочив у кабіну. Пролунав високий приглушений крик, потім гортанний сміх; Через кілька секунд інший чоловік вилетів і приземлився обличчям вниз на кам'янисту землю. Алекс стояв позаду неї в дверному отворі, тримаючи свій девятифунтовый М-l так само легко, як кийок поліцейського. Потім він поманив мене, але я вже піднявся і снаряда до літака.
  
  
  «Хороша стрільба», - сказав він. «Ти біса вдало ледь не убив пілота».
  
  
  "Що ти маєш на увазі?" Ми обидва спостерігали, як корчиться на землі; той, який її вистрілив, не рухався.
  
  
  «Ха! Вашу goggle проходить через його шию і потрапляє в літак, порезает цього льотчику вуха і розбиває лобове скло. Шкода».
  
  
  "Ага. Є інші пошкодження?"
  
  
  «Я нікого не бачив. Думаю, твоє початку другої постріл влучив йому в груди. У будь-якому випадку, не пройшов наскрізь».
  
  
  "Чи може
  
  
  її повністю промахнувся. "
  
  
  Алекс похитав головою. «Ні, ти не схибив, Нік Картер. І їй ніколи цього не забуду, розумієш?» Він подивився на пілота, який намагався сісти. "Ви хочете, щоб цей хлопець був живий?"
  
  
  «Якщо він не сильно поранений, я думаю, ми можемо використовувати його в штаб-квартирі». Її, нахилився, схопив чоловіка. На nen була армійська форма з сержантськими нашивками, і він знав його обличчя так само добре, як своє власне відтак вивчення його справи. «Реган», - прогарчав я. «Ви хочете жити або померти відкрито тут? Це ваш вибір».
  
  
  "Чизус, так!" Її, згадав, що він був не більше, ніж дитина, і виглядав молодше свого портрета. Він подивився на Алекса і здивовано похитав головою. "Псих!" пробурмотів він. «Цей хлопець божевільний».
  
  
  Алекс засміявся і опустився поряд з ним на коліна, мало его гвинтівки торкнулося осіб молодого старшини. «Розумний хлопчик, - сказав він. «Знав, якщо ти вдариш мене, твій літак зламається так само, як і її. І ти полетиш вниз». Він зробив промовистий жест рукою, дивлячись через плече на край обриву. «А так ти залишаєшся в живих, а? Хороший хлопчик». Він ляснув його по спині, потім схопив за плече і підняв старшини на ноги.
  
  
  "А як щодо печери?" Її запитав.
  
  
  «Всі мертві». Він поплескав по прикладу гвинтівки. «А потім того, як ти підеш, їй скористаюся іншими гранатами, щоб запечатати печеру. Зробіть гарну гробницю. Як щодо цього?» Він штовхнув мертвого пальцем ноги.
  
  
  «Ні. Її краще візьму його з собою. Але як ти збираєшся звідси піти?»
  
  
  «Це частина моєї країни, Нік Картер. Ви не турбуйтеся облад мені, а? Тепер їй допомагаю вам зв'язати цього хлопчика, щоб він не витягли вам проблеми під час польоту».
  
  
  Ми вирішили залишити ретельно пов'язаного Рэгана відразу за сидінням пілота, щоб її міг стежити за ним. Тіло іншого чоловіка Alexa повисло ззаду, немов вантаж. Перш ніж її увійшов, він порився в кишенях і витяг пару невеликих пакетів.
  
  
  «Візьміть обидва; ви, американці, вам потрібні докази. Ми, ми нічого не знаємо про контрабанду наркотиків, а?» Він ляснув мене по спині. «Вдалої поїздки, Нік Картер. Якщо ти так само хороший пілот, як стріляєш, у тебе не буде проблем, а?»
  
  
  Останнє, що я бачив, его, це те, що він сунув назад до печери з гвинтівкою, недбало несучої через плече; він виглядав як мисливець, що повертається додому тоді вдалого дня. Він навіть не обернувся, щоб помахати рукою, коли її злетів.
  
  
  
  
  
  
  Шоста глава
  
  
  
  
  
  Коли ніч опускається на береги Греції, то раптом темніє. Її знайшов непоганий готель недалеко від об'єкті, рекомендований мені капітаном чартерного судна, з яким розмовляв раніше. Він запропонував показати мені нічні клуби, але я відмовився, йому було настільки люб'язно, наскільки це було можливо; Її все ще налаштовувався на завдання, яке ще не почалося, і не хотів ніяких дружніх відволікаючих факторів.
  
  
  Моя кімната була чистою і акуратною. Чистий телебачення, за що я був м'яко вдячним. Це був довгий день, і їй не звик до яскравого сонячного світла, який може виснажити сили людини до того, як він це помітить. Вранці її збирався поїхати в Піргос, щоб зустрітися з дівчиною, і мені дуже хотілося рушити з місця.
  
  
  Її пообідав у невеликій таверні неподалік. Поруч сиділа група американців, і одна навколо жінок у натовпі продовжувала поглядати на мене. Вона була непогано виглядала в якомусь сенсі засмаглої, як якщо б вона кожен світловий годину пекла свою шкіру і залишила духовку включеної надовго. Але я її проігнорував її, вивчаючи круїзного чеки слід зберігати, якого підібрав в туристичному офісі в Афінах.
  
  
  Жінка не залишиться без уваги. Краєм ока бачив, як вона встала і похитнулася на них дерев'яних сабо на високому каблуці, які зараз носять жінки. Вона зупинилася навпроти мене за столом, втупившись і насупившись, як ніби її був якимось дивним примірником, з якими вона зіткнулася в джунглях.
  
  
  "Я можу вам допомогти?" - ввічливо запитав я. Її при цьому не встав.
  
  
  Вона струснула своїми залитими сонцем каштановим волоссям. "Я не знаю". Вона обвиняюще тицьнула в мене пальцем. «Галвестон. Три, чотири роки тому. Ви були другом Сью-Еллен, чи не так?»
  
  
  Її застиг, намагаючись не показувати цього. «Боюся, ви думаєте про когось іншого».
  
  
  Вона спохмурніла ще більше. «Клянуся, її ніколи не забуваю нам однієї особи. І нібито саме не такого, як твій». Швидка усмішка, щоб показати, що вона мене цінує. «Йти, а тепер. Ім'я... Нік? Так. Це було, дай мені хвилинку; її придумаю останнім».
  
  
  «Мені дуже шкода, мене звуть Деніел Маккі».
  
  
  Вона розуміюче кивнула. «Угу. А її Джекі Онассіс. Що з тобою? Ти тут зі своєю дружиною або щось в цьому роді?»
  
  
  "Ні, але..."
  
  
  «Весело, ми були тільки сьогодні зі Сью-Еллен. Ee яхті?» Коли вона говорила, бачиш жіночий акцент
  
  
  стає все більш південним. Я не був здивований; однієї думки про Сью-Елен було досить, щоб покласти мені в рот кукурудзяну корж.
  
  
  "Я дійсно не ..."
  
  
  Вона продовжувала, як ніби не чула мене. "Ви знаєте, що потім того часу вона нарешті отримала розлучення, але я думаю, ви знаєте про це, оскільки ви і Сью-Елен були такими близькими друзями. Звичайно, знову одружився, але її старий грецький чоловік майже не проводить з нею час всі ці дні. Я думаю, Сью-Еллен буде дуже рада почути, що ви в цих краях ".
  
  
  Її гостро відчував, що зараз на мене дивляться інші, не тільки інші компанії балакучої жінки, але і люди за кількома сусідніми столиками. Його встав. «Повірте, мем, її Деніел Маккі». Її вийняв карту гаманця. «На самому делле, її є яхтовим брокером. Може бути, вашій подрузі Сью-Еллен буде цікаво поговорити зі мною. Де саме ee човен?»
  
  
  Вона презирливо глянула на білу картку. Потім вона подивилася на моє обличчя, її очі не зовсім сфокусувалися. Нарешті вона похитала головою і відступила на крок. «Я могла б поклястися, що це ти, Нік Хтось. Тільки у Сью-Елен не було б зустрічі з одним продавцем човнів. Навіть у вихідні».
  
  
  «Ну...» Я зніяковів і, нарешті, повернув візитну картку в свій гаманець.
  
  
  Жінка пригрозила мені пальцем. «Але, може бути, ви не те, що ви кажете, насправді? Її, пам'ятаю, що Нік, він був хитрим, не даючи нікому часу. Не поспішайте, містер яхтовий брокер; Сью-сказала Еллен, що може бути тут пізніше. Тоді ми будемо знати напевно, а? "Вона поповзла назад до свого столу.
  
  
  Її готель швидко піти звідси, але змусив себе закінчити трапезу, не звертаючи уваги на погляди інших чоловіків і жінок в компанії. Це була успішна команда, в основному років від тридцяти до сорока, як я її судив, навколо них, що з'являються практично в будь-якому туристичному місці в світі. Навколо тих, хто буде випадковими друзями з хема зразок Сью-Еллен вже багато років, чи як там її прізвище в наші дні, і переконатися, що всі ih друзі знають це.
  
  
  Але в цей вечір не можна було думати про Сью-Еллен або її приятелів, тому її викинув її навколо голови, як тільки вийшов з таверни потім посмішки, кивки жінці на американській вечірці. Її, відчував її оцінюють очі на своїй спині, коли вийшов на чисте нічне повітря.
  
  
  Було прохолодно з води дув рівний вітерець. В гавані стояло на якорі круїзне судно, горіли всі вогні, і навіть на такій відстані її міг чути глухі удари рок-групи. «Божевільний», - подумав я. люди приїжджають з усього світу, щоб побачити Грецію, і залишаються на борту свого корабля, щоб послухати американську музику.
  
  
  Її панцир повільно, зовні недбало, але що то дзвеніло всередині. Справа Сью-Еллен турбувало мене, і я зловив себе на тому, що перевіряю темні вулички, проходячи mimmo них. Сам док був добре освітлений, і навіть в цей час ночі було достатньо активності, щоб її відчував себе комфортно. Тим не менш, оцінив її присутності Хьюго, тепер затишно сидів у піхвах на передпліччі. Просто той факт, що поблизу був хтось, хто знав, хто її на самому делле, і особливо моє ім'я, було все, що мені потрібно, щоб налаштувати свої почуття на ту висоту, яку їй так добре знав.
  
  
  До того часу, як я повернувся в готель, нас одна душа не підійшла, і, я стою в дверях, щоб в останній раз неспішно оглянути тиху маленьку площу, її не помітив нас найменшого підозрілого руху. Нарешті її, знизав плечима, пройшов всередину і піднявся по єдиному прольоту широкої сходи в свою кімнату.
  
  
  Вони чекали мене, коли її відмикав двері, і вони були до біса гарні. Ніяких загроз, майже ніяких слів; один навколо них зачинив двері, коли її увійшов, інший запалив святим через кімнату. Обидва чоловіки були важкого статури, у звичайних темних костюмах, а автоматика, яку вони носили, була маленькою, але смертоносною.
  
  
  Її почекав, поки один навколо них заговорить, помітивши, що мій багаж був відкритий на ліжку, найближчій до вікна. Її не шталь розпаковувати речі, і, судячи з того, що я міг бачити, мої два відвідувача були дуже обережними у своїх я просив. Дуже акуратні.
  
  
  "Містер Деніел Маккі?" Чоловік, який перебував далеко від мене, заговорив; він був трохи вище іншого, його темне волосся коротко стрижене, але з чудовими висячими вусами.
  
  
  «Так», - рівненської відповіла їй, злегка зрадівши, що вони не використовували моє справжнє ім'я.
  
  
  «Ти повернувся рано».
  
  
  Можу заприсягтися, що чоловік посміхнувся, але з такими вусами було важко бути впевненим.
  
  
  «Очевидно, - сказав я.
  
  
  Він витягнув навколо заднього кишені плоский потертий гаманець, відкрив його. Її побачив розпливчастий малюнок і картку офіційного виду під сильно подряпаним і пожовтілим пластиком, а потім він знову прибрав.
  
  
  "Ви шукаєте якісь ділові зв'язки, містер Маккі?" - запитав чоловік. Його напарник, що стоїть напроти присадкуватого дерев'яного комода біля підніжжя
  
  
  ліжко, не сказав нам слова і не поворухнувся.
  
  
  "Не зовсім."
  
  
  «Ви... яхтовий брокер». Це не було питанням.
  
  
  "Насправді."
  
  
  "Ви хочете купити або продати човна в Греції?"
  
  
  «Ні», - обережно відповів я. «Я просто оглядаюсь. Щось на зразок розслабляється в поєднанні з невеликим бізнесом».
  
  
  "Ви знаходите великий інтерес в нашій водної галузі?"
  
  
  "Звичайно. Хіба це не цікаво?"
  
  
  Чоловік засміявся, широко розкривши рота; на мить, коли її побачив щілину між його передніми зубами, її сильно згадав Alexa Зенополиса. Але Алекс сказав її сам, був на добрих шість дюймів вище ...
  
  
  "Ви будете в цій країні надовго?" - продовжив чоловік, розсміявшись.
  
  
  «Не знаю. Ще кілька днів, може бути, у мене немає особливих планування».
  
  
  «Так, звичайно. З нашої сторони - сторони, дозвілля... для приїжджих». Його темні очі стали бурхливими, коли він вимовив останні пару слів, і її насторожено дивився на пістолет, який він усе ще тримав націленим на мою середину.
  
  
  "Що саме ви готелів?" - запитав я, намагаючись здаватися швидше нервовим, ніж вимогливим.
  
  
  Він махнув рукою з пістолетом, але це не дало мені наше найменшого уявлення про спробі схопити його; його напарник був розташований досить далеко від нього, і її ніяк не міг взяти ih обох, не додавши хоча б ще одного шраму на своїй шкурі. Крім того, для цього не було жодних причин. Не так далеко.
  
  
  Чоловік з вусами знизав плечима. «Щоб дізнатися більше про вас, містер Маккі. Коли будь-який іноземець, пробачити мене, американця, який приїжджає в цю країну і починає наводити довідки, це, для estestvenno, пробуджує цікавість мого уряду».
  
  
  «Ви могли б дізнатися, просто запитавши», - вказав її.
  
  
  «Так, можливо. Але моєї сторони ... будь ласка, зрозумійте, містер Маккі, ми знаходимося в дуже хиткому положенні, окружаемым силами зі всіх сторін, які нелюбовні по відношенню до нас. Тому ми змушені ставитися до всіх з підозрою, і повірте мені , сер, ми шкодуємо про це набагато більше, ніж ви. Тому ми використовуємо самі прямі, навіть грубі інструменти, щоб дізнатися те, що, на нашу думку, ми повинні знати. Ви розумієте? "
  
  
  «Звичайно», - кисло сказав я. "І я думаю, ти вже достатньо відомо, чи не так?"
  
  
  «Ну... можливо». Щоб показати свою сумлінність, він сховав пістолет у кобуру на поясі. «Є тільки одна річ».
  
  
  "Ой?" Її, помітив, що його напарник все ще тримав свій пістолет, хоча він був спрямований не на мене.
  
  
  «Якщо ти не заперечуєш...» Він широко розкинув руки, показуючи свою добру волю, і рушив до мене навколо ліжка. "Невеликий пошук? Вашого чоловіка?"
  
  
  Христос! Це було все, що мені було потрібно, з Хьюго у піхвах на моєму лівому передпліччі. Її, відступив на крок. «Я не розумію, навіщо це потрібно», - сказав їй, як краще наслідуючи злегка обуреному американському туристу. «Бог знає, її не виводжу з вашої країни човни контрабандою!»
  
  
  «Звичайно, немає. Тим не менше». Він все ще шелл до мене. "Це задовольнила б усіх нас, чи не так?"
  
  
  "Я не розумію, чому ...?"
  
  
  Напарник знову підняв пістолет, направляючи його в мою сторону.
  
  
  «Будь ласка, містер Маккі», - говорив вусатий магазин. «Ми не хочемо наполягати».
  
  
  Він обійшов ізножье ліжка, заспокійливо розкинувши руки, і виглядав доброзичливим, як носоріг.
  
  
  Її не витримав. - "Залишайтеся на лінії!"
  
  
  "Так?" Вусатий зупинився, але, схоже, він не розгубився.
  
  
  «Ви говорите, що ви поліція, або щось в цьому роді. Можна мені ближче поглянути на картку, яку ви мені показали?»
  
  
  Це зупинило його. Він швидко глянув на свого напарника і рушив у мій бік. Его помилка. Її зробив півкроку праворуч, поставивши його між собою і тим, хто тримав у руці пістолет. Перш ніж хто-небудь через них зрозумів, що відбувається, її схопив Вусатого за зап'ястя, повернув його і притис до своїх грудей. Він був твердим і важким, але я її зробив його безвольним.
  
  
  «Містер Маккі...» - видихнув він.
  
  
  Їй був радий це чути; що б нас відбувалося, він, очевидно, не знав, хто її на самому делле.
  
  
  «Гаманець», - прохрипів їй ему в вухо.
  
  
  Він почав копатися в стегнах кишені. Її був сповнений рішучості утримати його, що не помітив, що робив інший чоловік. Не спочатку. Потім її побачив, як він спокійно вставляє глушник на мало свого пістолета. Перш ніж її встиг зреагувати, він ретельно прицілився і двома пострілами вистрілив у громіздку груди людини, якого її тримав. Мені соромно сказати, що моєю першою реакцією було полегшення від того, що нам одна goggle не пройшла крізь тіло й не потрапила до мене.
  
  
  Вуса провисли, его оленка раптом збільшився удвічі в моїх руках. Їй дозволив ему впасти; очевидно, що він більше не годився для мене, як щит.
  
  
  Інший чоловік махнув мені в ревматизму. «Я заберу його. Ви не хвилюйтеся... містер Маккі».
  
  
  Мені не сподобалося, як він мені посміхнувся, особливо коли її мигцем побачив металеві зуби, обрамлені гумовими губами.
  
  
  «Якого біса», - сказав я, намагаючись повернутися до своєї ролі бізнесмена-мандрівника. Було ясно, що він не збирався стріляти в мене.
  
  
  «Іноді забавні речі трапляються, містер Маккі», - говорив він, схилившись над неживим тілом у моїх нога. По акуратних проколів на грудях Уба текла кров, але вся вона вбиралася тканиною темного піджака.
  
  
  «Угу», - відповіла я, трохи витягаючи ліву руку на випадок, якщо мені в мить хвороби знадобиться Хьюго. Саме тоді її так сильно захотів Вильгельмину, що відчув її смак. "Що, кравець візьми, ти збираєшся робити?"
  
  
  Бандит підняв очі, його маленькі оченята були мертвими, як у змії. "Ви хочете знати, містер Маккі?"
  
  
  Їй нічого не сказав.
  
  
  Він підняв мерця на ноги, пригнув його товсте тіло і перекинув Вусатого через плече. «Є пожежна драбина», - оголосив він, як ніби їй цього не знав, і попрямував до вікна, що виходить на невелику площу внизу. Потім хвилинної паузи він переступив через підвіконня на залізну решітку. Тіло на його плечі болісно вдарилося про підняту віконну стулку, але Вусатий не міг заперечувати.
  
  
  Бандит зупинився на секунду, потім того, як його ноша була зовні, і коли він подивився на мене, його посмішка була майже доброзичливою.
  
  
  "Ми знову побачимо вас коли-небудь, а, містер Маккі?" Він поплескав тіло Вусатого по крупу. «А наступного разу ми не зробимо дурних помилок, а?»
  
  
  
  
  
  
  Сьома глава.
  
  
  
  
  
  Її, підійшов до вікна і спостерігав, як кремезний бандит дерся по пожежній драбині, як мавпа, мабуть, не звертаючи уваги на ношу, яку він несс. Якщо б у мене була Вільгельміна... але ні, сказав її собі, яка в цьому користь? Найменше мені хотілося якось привернути до себе увагу. Особливо увагу влади.
  
  
  І, звичайно ж, її, знав, що двоє жартівників, які обшукували мою кімнату, не мали нічого спільного з урядом; законні агенти, що працюють у своїй країні, не розстрілюють своїх партнерів, коли вони потрапляють у халепу.
  
  
  Її перевірив свій багаж і іншу частину кімнати, включаючи примітивну ванну кімнату. Здавалося, нічого не пропало, і, оскільки в мене не було нічого компрометуючого, я не збирався особливо турбуватися про це. За винятком того, що мені довелося задатися питанням, хто була ця пара, і чому вони були тут. Мені хотілося гарненько поглянути на картку, яку показав мені Вусатий, але це було вже занадто пізно. І, ймовірно, це не мало ніякого значення. Хтось, якась організація цікавилася Деніелом Маккі, яхтовим брокером, і цього було досить, щоб її хвилювався. Більше ніж коли-небудь, роздягаючись і збираючись спати, її нудьгував по Вільгельміна.
  
  
  Побачення було призначене на наступний день, і встав він рано вранці, для легкої тригодинний поїздки по Пелопоннесу. Величезний гірський півострів був суцільно зеленим і білим, з пишними зеленими схилами пагорбів і скупченнями крейдяних пр; Дорога була хорошою, і він пошкодував, що в мене не було часу затриматися і бути чесним туристом. Але я був занадто нетерплячий, занадто готелю дістатися до місця призначення; Пам'ять про те, що сталося в моїй кімнаті минулої ночі, не відпускала мене, і я відчував, що якимось чином біса важливо вступити в контакт з Христиною. Тоді ми могли б отримати, як кажуть, шоу на виїзді.
  
  
  Піргос - убогий містечко з чудовою природною гаванню. Перш ніж зробити що-небудь ще, її блукав по докам, поки не знайшов місце, де можна було б орендувати вітрильний човен на тиждень або дві. Елгон Ксефрат був добродушним власником закладу, маленького чоловічка з надгробними зубами, якого він весь час показував у сліпучій усмішці.
  
  
  Ми прийшли до висновку угоду не відразу; Мені все ще доводилося діяти спокійно, але я був чертовски впевнений, що зможу отримати те, що мені потрібно, в найкоротші терміни. Елгон запевнив мене, що у нього буде для мене морехідне судно, коли її захочу його взяти. Це був один навколо важливих питань.
  
  
  Інший готель, мало чим відрізнявся від того, що був в Піреї, за винятком того, що в nen була одна велика нерівна ліжко, ванна розташовувалася в коридорі. Ну, їй залишився тільки на одну ніч, а може і не в цю ніч.
  
  
  Був уже пізній день, і її виконував свій туристичний розпорядок стільки, скільки міг, коли його нарешті підійшов до таверні Закінтос. Це було велике заклад під відкритим небом, звідки відкривався чудовий вид на гавань і великий гірський острів в декількох милях від берега. Її селл про металевий столик на терасі, зняв пошарпану яхтову кашкет і поклав її на сидіння поруч зі мною. Пізніше сонце наклонялось над Іонічним морем, падаючи на чобіт Італії, куди її повинен був відправитися через пару днів. Її чекав Христину з максимально можливим терпінням, сподіваючись, що вона не змусить мене чекати надто довго. Було страшенно незручно мати справу з якоюсь незнайомою дівчиною, яка займається знала більше за мене про деталі цієї місії.
  
  
  Особливо він сутички з двома профі в моєму готельному номері напередодні ввечері.
  
  
  Навколо таверни її бачив, як пізно ввечері в гавані рухається водний транспорт. Він не був переповнений, але човни всіх мастей постійно приходили і йшли. З'явився малолітражний катер з чорним корпусом, який буксує дівчину на водних лижах. Вони наблизилися до ряду рибальських човнів, прив'язаних до набережної. Дівчина підняла одну руку над головою, темне волосся розвівалися за спиною, а на її залитому бризками особа була вираз екстазу. В катері і водій, і інший чоловік, який спостерігав за лижницею з корми, підбадьорливо посміхалися ей. Деякі рибалки на причалі відірвалися від своїх дель; деякі стояли в автоматичному захоплення при вигляді потягу, що проноситься mimmo них бронзового, одягненого в бікіні тіла, і пролунали рвані вигуки привіт.
  
  
  Потім сивий, кремезний чоловік у кашкеті з вражаючими золотими відзнаками, кинувся до набережної, завзято жестикулюючи. Людина за кермом катери спочатку не помітив його, але якийсь інстинкт змусив його звернути увагу на те, куди він снаряда; він різко повернув, одночасно сповільнюючи рух, коли побачив, що наближається до кінця гавані.
  
  
  «Прокляті дурні», - пробурмотів її про себе. У будь-якому випадку, вони повинні знати більше, щоб кататися на водних лижах в гавані.
  
  
  Дівчина намагалася вкоротити буксирний трос; вона здавалася єдиною по веселій трійці, яка займається знала, що робить, і, незважаючи на зміни швидкості та напрямку човна, вона, здавалося, контролювала ситуацію.
  
  
  А потім, з незрозумілої мені причини, вона просто впала. Вона спустилася в воду, автоматично відриваючись від лиж, відпустивши буксирний трос. Оплески припинилися, але службовець порту продовжував трясти кулаками людям на катері. Він майже зупинився, його двигун заворчал, зробив повільний коло і наблизився до дівчини.
  
  
  Вона легко ступала по & nb, чіпляючись за лижі, але коли човен наближалася, її, чув її голос став вищим від гніву. Її трохи знав грецький, але був впевнений, що те, що вона говорила, не можна знайти нас в одному з усього стандартних текстовий. Вона підштовхнула водні лижі до математики і на кормі; він узяв ih з подивом на обличчі. Але коли він простягнув гей руку, щоб допомогти гей піднятися на борт, вона знизала плечима, повернулася і попливла до грубої дерев'яної драбини вздовж набережної.
  
  
  Водій обережно маневрував за нею, обидва чоловіки відкрито благали. Вона проігнорувала ih, її обличчя відображало її зарозуміле презирство. Коли вона досягла сходів і почала підніматися з води, людина на кормі знову потягнувся до неї; вона струсила його руку, злила воду зі своїх розвіваються волосся, щоб він був повністю заляпаний, потім піднялася ще на кілька сходинок, поки не опинилася над ними. У цей момент вона повернулася і сказала, відрізаючи це, як сержант, віддає накази самому невмілого новачкові у своєму взводі. Обидва чоловіки виглядали пригніченими, а потім похмурими; Між собою вони вручили дівчині якийсь одяг, і великий солом'яний мішок. Коли вони у нах вже були, вона відвернулася, навіть не глянувши на прощання, і швидко підійнялася на вершину набережній.
  
  
  Як і більшість інших відвідувачів таверни, її встав з-за стільця, щоб краще придивитися потім того, як дівчина впала. З того місця, де її зберігав, мені було добре видно все, що відбувається, і він стояв поруч, коли вона досягла вершини широкої кам'яної набережної. Вона зупинилася на мить, навмисно не оглядаючись, поки не почула раптовий рев підвісного двигуна, коли ee два невтішних ескорту з хот-родом поверталися по гавані у попросив свого втраченого его. Потім вона домоглася солом'яний мішок до своїх ніг, підняла руки і скинула махрову сорочку на голову, звиваючись рівненської настільки, наскільки це було необхідно, поки шведів не опинилася на південь від її стегон. Вона витягла гладкі вологі волосся з-під коміра сорочки, полізла в сумку і вийняла монструозну пару темних окулярів. Тільки потім того, як вона одягла ну, вона подивилася на нас, які стояли і дивилися на нах.
  
  
  В її відношенні не було нам фальшивої скромності, нам гордовитого байдужості; вона тільки слабо посміхнулася, знизала плечима і підняла сумку. Коли вона проходила mimmo мене, так близько, що я відчував запах суміші солоної води і лосьйону для засмаги, який вкрив її шкіру намистинками, вона коливалася на частку секунди, потім продовжила свій шлях виплат прямо до шинку.
  
  
  Її спостерігав за нею - її б напевно зіпсував своє прикриття, якби не зробив цього, бо всі інші точно нах дивилися, коли вона піднялася по парі широких неглибоких сходинок на кам'яну терасу і взяла стілець без парасольки, щоб захиститися від сонце. Перед тим, як вона сіла, там був офіціант, і, коли він повернувся в похмурий інтер'єр таверни, щоб принести її замовлення, її повільно повернувся до свого столика. Її відчував деяку частку витонченого жалю, що вона не вибрала сусідній столик, але здоровий глузд спростував повідомлення в змі мені, що
  
  
  • Її прийшов сюди не тільки для того, щоб помилуватися місцевою богинею води.
  
  
  Вона випила кухоль місцевого вина, міцного стиснула виноград, який її вже пробував, і вирішила дотримуватися узо; принаймні, бліде, молочне речовина посилало свої власні попереджувальні сигнали, перш ніж ви його проковтнули. Ми сиділи так, щоб можна було дивитися один на одного, не надаючи цьому великого значення, і через деякий час стало очевидно, що вона частини переводила погляд в мою сторону. Добре, її можу це прийняти; єдиними відвідувачами в цьому місці на даний момент були жменька туристичних пар і кілька місцевих бізнесменів, судячи з ih суворої одязі, нам, один, навколо яких не зацікавив би дівчину або у кого вистачило б сміливості підійти до неї потім цього виступу в & nb кількома хвилинами раніше.
  
  
  Одна навколо її довгих голих нога нетерпляче смикалася. Кожні кілька секунд вона распушивала мокре волосся і сушила ih на сонці; зі свого місця міг бачити мідні відблиски на чорному оксамиті, і кожен раз, коли вона піднімала руки, її грудей різко виділялися на тлі облягає тканини її сорочки. Її, відвернувся; останнє, що мені було потрібно, це відволікання такого роду. Крім того, сказав її собі, вона, ймовірно, була висококласної дівчиною за викликом у вихідний день, шукає підтримки. Її уважно оглянув решту таверни і без всякий нескромності прийшов до висновку, що її кращий з можливих потенційних клієнтів.
  
  
  Її, подивився на годинник, потім на швидко падає сонце над морем. Обидва сказали, що вже пізно, і я подумав, коли ж з'явиться мій контакт.
  
  
  Вона піднімалася на ноги, сигарета з золотим наконечником звисала з її губ. Якийсь час вона сиділа, оглядаючи набережну, як ніби щось хотіла, потім повернулася і пішла, все ще босоніж, у напівтемний інтер'єр таверни. Проходячи mimmo мого столика, вона невизначено посміхнулася, не дивлячись на мене.
  
  
  Її підняв руку, щоб поправити сонцезахисні точках, і офіціант, завис поблизу, прийняв цей жест замовлення; через мить переді мною був ще один пзв. Це був молодий чоловік, ледь исполнившийся підліткового віку, і, ставлячи напій на крісло, він глянув на столик дівчини, потім в задню частину таверни, його брови люто взмахнули, як ніби він імітував Граучо Маркса. Перш ніж її зрозумів, що він робить, він також поставив кухоль вина, яке пила дівчина, і поспішив геть, перш ніж її встиг заперечити.
  
  
  Вона повернулася майже відразу ж потім его догляду, вмостившись на сидінні навпроти мене. Перш ніж сказати слово, вона зробила ковток вина, видав низький поривчастий зітхання вдячності і відкинулася на спинку стільця. Тільки тоді вона подивилася на мене.
  
  
  "У тебе є машина?" запитала вона. У нах був підкреслений наголос, але, схоже, вона відчувала себе комфортно з англійською мовою.
  
  
  «У мене є одна, - погодився я. «Фольксваген» був припаркований поруч, на очах у нашого стільця.
  
  
  «Я думала, це повинно бути твоїм», - сухо сказала вона. «Прокатні цифри і той факт, що ви американець».
  
  
  "Це так багато показує?"
  
  
  Вона знизала плечима, демонструючи байдужість. «Ах, ble навчитися впізнавати». Вона подивилася на інші столики поблизу. «Вони, що, там, вони з Англії». Вона злегка кивнула, показуючи на пару середніх років, потягивающую вермут для затіненим столом. «Він пішов на пенсію і присвятила себе віскі; подивіться на ці рубінові паличок! І будь-яка жінка, яка займається виглядає так, з обличчям, як сокира, і в цьому фантастичному твідовому костюмі тут, в сонячному світлі Піргос! Чи можна уявити, що вони приїхали за...» Вона розчаровано махнула рукою в повітрі. "Аргентини?"
  
  
  Довелося посміхнутися. "Швидше за все, немає."
  
  
  Вона вперлася ліктями в крісло і нахилилася до мене, подарувавши мені всю міць своєї посмішки, неначе вона тільки що відкрила для себе щось абсолютно чарівне. "Так у тебе є машина?" Вона глянула на «фольксваген».
  
  
  «Так. Це мій».
  
  
  «Тоді, можливо, ви не будете заперечувати... Я втратила транспорту».
  
  
  «Так це її помітив».
  
  
  «Це просто невеликий громадський пляж, недалеко. Вони хлопці в човні, вони запросили мене проїхати з ними на водних лижах, і вона сказала, чому б і ні». Ee плечі тепер піднімалися і опускалися, як поршні в зв'язці коліс локомотива. «Але вони не знають, як управляти цією човном, розумієте? Дурні! Голос так щиро в гаваньи... ви бачили?»
  
  
  "Ага."
  
  
  «Отже, її залишив ih; я не вірю, що вони навіть відвезуть мене назад в маленький готель на пляжі, де її зупинилася. Так що я... як ви це називаєте? Кинута?»
  
  
  «Не зовсім, але ідея у вас вірна».
  
  
  Вона нахилилася до мене через стілець. «Стандартний хід», - подумав я, коли її груди вперлася в пухку тканину сорочки. "Ви давно в Піргосі?" запитала вона.
  
  
  «Я не очікую, що буду тут довго».
  
  
  "Ах. Куди ви йдіть звідси?"
  
  
  Її трохи відсунувся в кріслі. Вона задає занадто багато питань навіть для повій. «Ще не наважився», - обережно сказав я.
  
  
  «Можливо...» Вона присунулася до мене ще облизує, як ніби стільця не було. Її очі блищали, як ніби у них були свої внутрішні fold paper. "Корфу не буде погано?"
  
  
  «Це можливість», - зізнався я. Немає сенсу брехати.
  
  
  "Тоді, може бути, вам потрібен компаньйон?"
  
  
  Штопора не був несподіваним, але у мене не було відповіді. Її довго дивився на нах, перш ніж відповісти. "Ви хочете поїхати на Корфу?"
  
  
  «Я б не заперечувала».
  
  
  "Навіщо?"
  
  
  Настала її черга коливатися. Вона відвернулася і арійців повела цими чудовими плечима. «Це гарне місце».
  
  
  «Так це і є».
  
  
  Раптом вона усміхнулася, як маленька дівчинка, спіймана на безпечній брехні. "Але Корфу ценымногие краще, чи не так?"
  
  
  Її відчув поколювання. "Може бути..."
  
  
  Вона потягнулася через стілець і торкнулася моєї руки. "Ви не заперечуєте, якщо б їй був компаньйоном на кілька днів, чи не так?" Її усмішка стала ще ширшою. "Містер Маккі?"
  
  
  Її не згадував своє ім'я.
  
  
  
  
  
  
  Глава восьма
  
  
  
  
  
  Навряд чи це був самий тонкий контакт, в який його коли-небудь вступав, і це турбувало мене, коли її причал дівчину в готель, де вона залишила свій одяг. У машині ми мало розмовляли; Його не заохочував її, і вона не пропонував. Але перш ніж ми дісталися до ділянки громадського пляжу, оточений невеликими второразрядными готелями, звідки вона вирушила у свою експедицію на водних лижах, її пригальмував, щоб щорічно на нах.
  
  
  «Так ти Христина», - сказав я. Поки що вона навіть не сказала мені цього.
  
  
  "Звичайно. У тебе є човен?"
  
  
  «У мене є одна взята на прокат, так».
  
  
  «Тоді, можливо, нам слід.... Хіба ти не так вживаєш дозвілля?»
  
  
  Її, насупився: «Може бути. Залежить від того, що ти маєш на увазі».
  
  
  «Я маю на увазі, що ми повинні бути видимими на публіці, очевидно, залученими одного до одного». Вона взяла мене за руку, але на своє тепле голе стегно. «Голосувати так, ні? Американська турист, гречанка у відпустці. Хіба це не так, як планувалося?»
  
  
  Вона, очевидно, знала про плани ценымногие більше, ніж її, але це мало сенс. "Що ти чуєш від Алекса?" - щиро запитав я.
  
  
  Як ніби її шкіра раптово перетворилася в мармур, холодний, як могила, але вона не зробила жодного руху, щоб відштовхнути мою руку. «Ми поговоримо про це пізніше».
  
  
  "Чому не зараз?"
  
  
  Її усмішка була схожа на посмертну маску. «Тому що ми з вами, містер Деніел Маккі, нічого не знаємо про Алекса. Зараз ми святкуємо знайомство одного з одним, а завтра, коли ми вирушимо в наш невеликий круїз на Корфу, у нас буде достатньо часу, щоб поговорити про це».
  
  
  Для дилетанта вона, здавалося, омела досить гарне уявлення про те, як все працює в моєму пошти бизнесявляется. Її повинен був піти з нею. Принаймні, на даний момент.
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  Ee готель являв собою непоказне маленьке містечко з рожевою штукатуркою і широкою терасою з видом на вузьку смугу пляжу. Ми пройшли через ритуал: випили за одним навколо столиків на терасі, взявшись за руки, і багато дивлячись один одному в очі. Час від часу перевіряв, звертає хто-небудь на нас увагу, але не бачив нікого, хто виявляв би до Крістін більше, ніж очікувалося. Нарешті, коли сонце збиралося зануритися в море, вона піднялася, піднявши мене разом з собою на ноги.
  
  
  "Ми будемо обідати?"
  
  
  "Звичайно."
  
  
  «Звичайно», - підтвердила вона. «Доходи за мною через півтори години. Може бути... ви могли б організувати для нас відплиття завтра вранці?»
  
  
  "Я не знаю". Її, ткнувся носом у її вухо, як і очікувалося, але в основному тому, що готель бути впевненим, що ніхто не почує те, що я кажу. «Не поспішайте, дорога. Її б не готель домовлятися про завтрашній виїзді, поки не стане біса очевидно, що ви їдете зі мною».
  
  
  «Так що давайте зробимо це зараз очевидним». Вона найочевиднішим чином вдарилася об мій пах, злегка піднявши ногу, щоб потерти голим коліном моє стегно. Це був всього лише короткий жест, але ніхто не міг його пропустити. Або його наслідки.
  
  
  «Так», - сказав я, і мені довелося прочистити горло, перш ніж з'явилося ще якесь слово. «Ми збираємося виїхати вранці».
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  У своєму темно-синьому платті вона виглядала так само добре, як і в бікіні; очевидно, що це було щось куплене зі складу, але Христина вміла надати будь-своєму одязі вигляд, ніби це було зроблено для нах bvlgari, burberry. Ми пішли в невеликий ресторан біля її готелю; у цьому не було нічого особливого, і, наскільки міг бачити, інших справ туристів там не було. Коли їй був упевнений, що нас ніхто не може підслухати, її запитав ee,
  
  
  яка була причина, по якій ми опинилися в цьому конкретному місці.
  
  
  Вона почервоніла, трохи крізь загар.
  
  
  «Я дійсно не знаю це місто», - сказала вона. «Я тут вперше».
  
  
  Її подумав про це кілька секунд, потім відкинувся на спинку стільця і посміхнувся гей, через стілець. «Всього лише пара туристів, чи не так?»
  
  
  "Так..."
  
  
  Прийшла моя черга зрушити справу з мертвої точки. За манильского конверта, який її кинув поруч зі стільцем, її взяв карту і розгорнув її. «Показати мені що-що про це узбережжя», - сказав їй тихим голосом. «Або скажи мені, чого ти не знаєш. У будь-якому випадку».
  
  
  Це була карта західного узбережжя Греції - від Пелопоннесу до островів Закінф; Кефалонія; Ітака, звідки Улісс відплив, щоб вести війну з Троєю, і потім всіх цих років повернувся до самої вірної джин в історії, Левкас; і кілька інших невеликих островів і материкових портів, поки не з'явився Корфу, що має форму сокири з деформованою рукояттю, лезо якого було направлено на узбережжя Албанії.
  
  
  «Це був би хороший круїз», - обережно сказала дівчина.
  
  
  "Ага. Які зупинки в дорозі ви б віддали перевагу?"
  
  
  «Ні. Нам, в якому конкретному випадку. Але я думаю, що, можливо,... три дні було б непоганим часом».
  
  
  У мене стислося чуття не в перший раз за цю місію. Більше затримки, більше часу, коли нічого не відбувається.
  
  
  "Впевнена, ти хочеш піти зі мною?" Її знову повернувся до ролі.
  
  
  Вона сфокусувала на мене свої великі темні очі. «Але, звичайно, Деніел Маккі».
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  Потім обіду ми йшли, пробираючись через вузькі провулки, оточені суцільними рядами темних будинків, які, здавалося, нависали над нами, затуляючи чисте іонічне небо. Христина йшла поруч зі мною м'яко, ee стегно прижималось до мене, і мені доводилося постійно нагадувати собі, що треба бути напоготові на предмет можливого хвоста.
  
  
  Її ніхто не бачив. Мені це не сподобалося.
  
  
  «Ви... е-е... пробули в готелі досить довго, щоб отримати повідомлення від...?»
  
  
  Вона притулилася губами до моїх, але її губи були холодними і містили попередження. Не «говорити зараз», - пробурмотіла вона. «Сьогоднішній вечір для нас».
  
  
  Я не міг сказати, чи говорила вона зі мною чи з якимось жучком, посадженим на нах. У будь-якому випадку, він не міг заперечувати.
  
  
  Ми пішли по набережній, де її і далі вперше побачив, вирішили більше не відвідувати таверну, де ми зустрілися, потім попрямували в сторону мого готелю, який знаходився всього в парі кварталів. Коли ми наближалися до тьмяно освітленому входу, навколо провулка виїхав коричневий «мерседес», заревів в нашу сторону і різко уповільнив хід. Він пройшов поповзом; Її ліниво подивився на машину, але на задньому сидінні нічого не побачив, крім нечіткої фігури. Водій в капелюсі, насунутій на очі, незворушно дивився вперед. Коли «мерседес» опинився на невеликій відстані від нас, він з'їхав на узбіччя на протилежній стороні вулиці. Поруч було припарковано лише кілька інших машин, і ми з Христиною були єдиними пішоходами, які були в полі зору.
  
  
  Дівчина схопила мене за руку, змушуючи зупинитися. "Маккі!" - наполегливо прошепотіла вона. "Хто ці люди?"
  
  
  «Я нікого не знаю». Її, говорив тихо, Було досить погано мати справу з рядовим любителем, не налякати її до смерті.
  
  
  «Але вони побачили нас і зупинилися». Її, відчував її тремтіння, її тіло тулилося до мого. "Чому вони чекають там?"
  
  
  «Мерседес» був виплат прямо навпроти входу в готель, его двигун стиха гомонів, і з вихлопної труби виходили тонкі струмки пари.
  
  
  Її, повернувся до дівчини, обняв її. «Не турбуйся обладнання всіх, кого ти бачиш, Христина. Сьогоднішня ніч наша... якщо тільки».
  
  
  "Якщо тільки що?"
  
  
  «У тебе немає чоловіка, чи не так? Або інший-хлопця?»
  
  
  Вона похитала головою, запитливо досліджуючи мої очі. "Ні. Була б його у відпустці одна, якщо б її его омелою?"
  
  
  Його, згідно кивнув. «Так чого боятися? У мене в кімнаті буде спокійно, тоді...»
  
  
  Дівчина обірвала мої слова раптовим палким поцілунком. Це застало мене зненацька, але я швидко оговтався і міцного притиснув її до себе. Через якийсь час вона відірвала свій рот від мого і стала торкатися моєї шиї, притиснувши губи до мого вуха. "У вашій кімнаті можна безпечно розмовляти?" пробурмотіла вона.
  
  
  «Я б не шталь на це ставити». Не було сенсу згадувати про моїх вчорашніх гостях, навіть якщо вони перебували за півкраїни звідси.
  
  
  Вона повільно відсторонилася, щоб щорічно на мене сяючими очима і широко розкритим ротом в приголомшливою посмішкою. «Отже, у нас буде ця ніч, Деніел Маккі. А потім ми подивимося...»
  
  
  Коли ми увійшли в готель, коричневий «мерседес» залишався на місці, як присадкуватий крадеться, дракон, що дихає димом вихлопної труби.
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  Христина не була нам соромливою, нам шалено нетерплячою, але
  
  
  вона теж була не байдужа до сексу. Вона була з тих дівчат, які ніколи не могли залишатися байдужими нас до чогось, чи то чищення зубів або заняття любов'ю з незнайомцем. Вона легко сіла на край груднястій ліжка, яка займається височіла над кімнатою, поки її налив коньяк пару стаканів. Вона взяла свій, спробувала на смак, провела язиком по губах, як кішка.
  
  
  Єдиний стілець в кімнаті був занадто низьким і знаходився в поганому місці. Порушивши одне навколо моїх основних робив, її клітинний на широке підвіконня, переконавшись, що віконна штора щільно закрита; навіть тоді її знав, що мій силует - ідеальна мета, якщо вести снайперську стрілянину, і довіряв своєму інстинкту, що ніхто не хоче, щоб її помер. Ще поки не хоче.
  
  
  «Добре», - сказав я, піднімаючи товстий склянку в номері готелю в жесті грилі бутерброд з сиром.
  
  
  "Добре?"
  
  
  Це був мій перший дійсно хороший погляд на Христину Зенополис; іншого разу мене засліпило занадто багато сонячного світла, і вся ця волога, підсмажена плоть; в ресторані раніше був приглушений святим, і між нами стояв столик. Тут сергій був приглушеним, але не надто сильно, і ніщо не заважало огляду. Навіть її темно-синя сукня без прикрас було майже таким же відвертим, як денне бікіні, і в якомусь сенсі більш захоплюючим. З її густими темними волоссям і широко розставленими разюче блакитними очима вона була візуальним скарбом, і досі тхора вона виявляла розум і дух, щоб відповідати зовнішньому вигляду. На мить її пошкодував, що ми не такі, якими здавалися, і відразу ж сказав собі, щоб її перестав бути дурнем.
  
  
  «Отже, ви студент», - зауважив я, ведучи розмову так, як будь-хто міг очікувати, що турист запитає дівчину, яку він взяв і привів у свою кімнату.
  
  
  "Так".
  
  
  "Що ти вивчаєш?"
  
  
  Вона знизала плечима і зробила великий ковток бренді. «Коли я готелем стати медсестрою, але мені довелося кинути».
  
  
  "Навіщо?"
  
  
  «Це було...» Вона спохмурніла. «Ну що ж, її нарешті зізнався собі, що не можу залишатися поряд з хворими на все життя. Ви Знаєте?»
  
  
  "Я так вважаю".
  
  
  «І тому її ... ну, її просто вчуся. Може бути, її буду біологом, може бути, археологом. Не назавжди поспішати з рішенням, правда?»
  
  
  "Я вважаю, що ваші батьки готелі би, щоб ви отримали спеціальність". Їй сказав це з розуміючою усмішкою, але я також знав, що у нах немає батьків.
  
  
  Христина пильно подивилася на мене. «У мене немає батьків, Маккі. Звичайно, ти знаєш; я, мабуть, казала тобі про це раніше».
  
  
  Їй кивнув. «Я вважаю, що ти це зробила. Вибачитися. Але як ти ... е-е ... як ти заробляєш на життя?»
  
  
  «Ой, їй, працюю в бутіку в Афінах. Це дуже близько до Хілтону. Вони дуже добре заплатити мені за вихідний, коли мені не потрібно ходити на заняття». Вона нахилилася вперед, скромний виріз її плаття прочинився лише на частину. "Хіба це не добре, що я зараз у відпустці?"
  
  
  «Як не можна краще», - відповів я і, зрозумівши мою репліку, встав і сель поруч з нею на ліжко. Вона не рухалася і не здавалася здивованим, але і автоматичних ласк не було. Мені все більше і більше подобалася ця дівчина.
  
  
  «А ти, Маккі, знайшов у Греції те, що хотів?»
  
  
  "У певному сенсі".
  
  
  Вона сміялася. «Я кажу про твій пошти бизнесявляется».
  
  
  "Хіба я не сказав?" Її, усміхнувся гей, у ревматизму. «Ну, на самому делле, її був тут всього кілька днів, але її зустрів деяких людей, подивився на човни. У мене було деяке уявлення, що, можливо, зможу її знайти у вашій країні генія в діз яхт, когось, хто міг би вигадати щось нове і захоплююче. Поки ... але незалежно від того, знаходжу її те, що шукаю, чи ні, його дізнаюся що про Греції. Більшість навколо цього мені подобається ".
  
  
  На цей раз вона поцілувала мене прохолодними і легкими губами. Її почав обіймати її, але вона відсторонилася, не сильно, рівненської настільки, щоб дати мені зрозуміти, що зараз не час.
  
  
  Вона сказала. - Так що завтра ти отплывешь?"
  
  
  «Це ідея. Цікаво, що в моїй країні і, ймовірно, у вашій теж, коли люди на човні бачити, як людина приїжджає на машині і починає задавати питання, вони не схильні багато говорити. Але коли людина з'являється в човні і задає вони ж питання, на які вони дадуть відповідь ".
  
  
  «Так, її розумію, як це могло бути». Вона зробила ще ковток бренді. "І ти чесно хочеш взяти мене з собою?"
  
  
  Тепер їй був упевнений, що вона говорила про можливі помилки, тому що вона чертовски добре знала, що я повинен взяти її з собою. «Я б дуже готель. Всього три-чотири дні, тільки прибережне плавання. Не поспішаючи».
  
  
  Схоже, вона обмірковувала це; потім вона повільно кивнула. «Так. Це було б дуже, дуже добре». З цими словами вона встала, простягнула порожній стакан з-під бренді на найближчий коммода і підняла білу вовняну накидку, який вона носила від вечірньої прохолоди. «Я повинна повернутися у свій готель, Маккі».
  
  
  Мій подиву, повинно бути, проявилося ясно, але вона придушила мій протест лютим нахмуриванием. "Тобі обов'язково?" - невпевнено сказав я.
  
  
  «Ах, так. Це було дуже приємно, Маккі. Її, відчуваю, що ми добре пізнали одне одного за такий короткий час, і є так багато всього, чого варто чекати. Немає?» Вона схилила голову набік і дразняще посміхнулася мені. «Як тільки ми залишимося одні на морі, її впевнений, що ми знайдемо про що поговорити».
  
  
  Вона передала повідомлення, і я не заперечував. Христина і чути не готелю, щоб його відвіз її назад в готель, але я переконався, що коричневий «мерседес» не буде через дорогу, перш ніж посадити її в таксі. Її дивився, доки вона не зникла з очей, і не побачив жодних ознак того, що хвіст підхопив її, але все одно відчував холодну занепокоєння у животі; Христина була моїм єдиним способом зв'язатися з Алексом, і якщо з нею що-небудь трапиться ...
  
  
  Все, що тепер я міг зробити, це сподіватися, що вона знає, що робить, тому що я, кравець візьми, не знав.
  
  
  
  
  
  
  Дев'ята глава
  
  
  
  
  
  Коли його прибув рано вранці наступного дня, мене чекав Елгон Ксефрат, але він не був тим доброзичливим усміхненим людиною, якого її зустрів напередодні. Він сумно похитав головою, коли побачив, що я виходжу навколо машини і увійшов в его маленький, захаращений офіс.
  
  
  «Вибачте, причини не виправдав надій», - почав він щиро, дивлячись на білу спортивну сумку, яку її несс. «Ваша човен не буде готовий до відплиття сьогодні. Завтра, може бути, через два-три дні. Я не можу сказати».
  
  
  «Що, кравець візьми, сталося?» - зажадав я.
  
  
  «Нещасний випадок минулої ночі». Він знизав плечима і невизначено вказав через плече. Через вікно його спиною її міг бачити гучну верф, доки і невелику бухту, в якій пришвартовано кілька десятків човнів, в основному невеликих. Їй відомо тридцатидвухфутовый catch, яким він освітив мене напередодні, притиснувся до причалу довжиною і товстої змією навколо шланга, що переливається через борт і вниз у каюту.
  
  
  "Що сталося?"
  
  
  «Я думаю, хтось пізно приходив до швартуванні. Повинно бути, твоя « Аргос »досить сильно протаранили; сьогодні вранці ми знайшли його з великою кількістю води, кілька дощок вискочили вперед. Він вказав це без потреби.
  
  
  «Він не може бути занадто сильно пошкоджений, якщо не потоне в ніч»,
  
  
  «Можливо, немає; нам доведеться витягнути її, щоб переконатися».
  
  
  «Можу піти щорічно? Може, у мене з'явиться ідея...»
  
  
  Його очі були холодними. "Ви знаєте про моїх човнах більше, ніж її, містер Маккі?"
  
  
  «Звичайно, ні; я не це мав на увазі. Послухайте, ви сказали, що у вас є ще один човен, яку можу її взяти. Що щодо цього?»
  
  
  «А, але після того, як ви вчора поїхали, прийшли двоє джентльменів і зафрахтували его. Ви сказали, що віддаєте перевагу "Аргос" у будь-якому випадку».
  
  
  Її зробив; вона була менше, з нею легше було впоратися однією рукою, і в цілому вона виглядала краще. Тим не менш... «Вони вже забрали?»
  
  
  «Сцилла? Ще ні, немає».
  
  
  «Мені потрібна човен», - рішуче сказав я.
  
  
  Зефрат виглядав здивованим. «Але ви сказали, що не було поспіху, містер Маккі».
  
  
  «Все змінилося. Її готель би вести з вами справи, але якщо ви не стримаєте своє слово, мені доведеться піти куди-небудь ще, містер Ксефратес».
  
  
  Якщо б його очікував такого від цієї людини , його, на жаль, помилився. Він просто довго дивився на мене, потім знизав плечима. «Це твоє право».
  
  
  «Послухайте, її заплачу за Сциллу, скільки ви попросите. Нехай решта почекають день або близько того, поки Аргос полагодять».
  
  
  "Це так важливо для вас, містер Маккі?"
  
  
  "Це важливо". Її, усміхнувся. «Скоро ти зрозумієш, чому».
  
  
  Ксефрат виглядав стурбованим, його очі були похмурими, а потім його темне обличчя з бородою спалахнуло раптової посмішкою. «Ах! Можливо, її розумію». Він постукав огризком олівця по зубах. «Можливо, інші джентльмени теж зрозуміють».
  
  
  "Коли вони сказали, що почнуть?"
  
  
  "Тільки сьогодні. На самому делле, оскільки вчора вони прийшли так пізно, у мене не було рішенням вивести ih в човен. Зазвичай її повинен бути впевнений, що хто-то знає, як поводитися з однієї навколо моїх улюблених човнів, перш ніж її, дозволю їм забрати її. За винятком випадків, коли у них є такі... як це сказати? Повноваження? Так, такі як у вас, містер Маккі.
  
  
  Серед інших документів, які мені надали, була ксерокопія посвідчення, в якому говорилося, що я двічі перетинав Атлантику в гонках на невеликих човнах, один раз в якості штурмана, а інший в якості капітана. Її було так само радий, що Ксефрат не попросив мене провести «Сциллу», шлюп з широкими балками, в кабіні якого достатньо місця для зграйки козир, яку можна було нести в якості вантажу, навколо переповненій бухти.
  
  
  «Так її можу взяти "Сциллу" замість цього?» - сказав я, потягнувшись за гаманцем.
  
  
  Двоє стані похитав головою. «Я не міг цього зробити, містер Маккі. Дав слово двом іншим джентльменам».
  
  
  «Але ти обіцяв мені».
  
  
  «Скоро настане день, коли тобі захочеться взяти "Аргос"».
  
  
  «Чи Можете ви подзвонити цим іншим хлопцям? Принаймні, запитайте ну, чи не заперечують вони відкласти поїздку на день або близько того?» Її, відчував себе смішним, майже благати так, але в Піргосі не було іншого місця, де його міг би відразу ж зафрахтувати човен. Єдиною альтернативою було повернутися в Пірей, де грецький Королівський яхт-клуб міг організувати чартери майже в будь-якому порту, де вони були доступні. Але це означало б не тільки затримку хоча б на день, але, що більш важливо, зняло б з мене занепокоєння з приводу початку мого «неспішного» круїз.
  
  
  Ксефрат насупився, став гортати якісь папери у своєму щурячому гнізді на столі, знайшов те, що хотів, і, нарешті, покірно зітхнув. «Мені дуже шкода. Здається, її не записав ih готель».
  
  
  Він сидів, як кремезний, сумний, але невблаганний павук, і її вже почав думати, що ця населений пункт росії була повним провалом, коли прибула Христина.
  
  
  Ксефрат трохи не схопився, коли увійшла дівчина, його темне обличчя розкололося в ідіотською посмішкою вдячності. У вицвілих синіх шортах, смугастому светрі з круглим вирізом і випромінюють завзяття до відпустки ee було достатньо, щоб змусити встати будь-якого чоловіка.
  
  
  "Ми готові?" - запитала вона, клюнувши мене в щоку і, впустивши два полотняних мішка на курний підлогу.
  
  
  Її коротко розповів про ускладненнях. Реакція Христини була ідеальною; вона повернулася до Зефрату, досить надуясь.
  
  
  «Але це несправедливо! Моя відпустка закінчиться через кілька днів, і мені обіцяли невеликий круїз».
  
  
  Ксефрат, мабуть, був схвильований. Він говорив з дівчиною за грецьким, і вона відповідала; Її не міг зрозуміти нам одного навколо них. Але що б вона нам говорила Христина володіла силою переконання, яку він не міг усвідомити; через кілька хвилина Ксефрат кивнув, трохи сумно, але знизав плечима, і ми несли в своєму куртка на причал.
  
  
  Один з його помічників привів Сциллу зі тут, і потім того, як він перевірив мене на такелаж і спорядження, шлюп був забезпечений провізією, і ми поклали своє екіпіровці нижче. Ксефрат провів ефективну операцію, і тільки до полудня ми вислизнули з порту бар. Працюючи під міццю грохочущего бортового двигуна, її пробирався крізь скупчення човнів, пришвартованих в бухті, відчуваючи млявість керма. Тільки коли ми опинилися далеко від буя, що позначає вхід в бухту, її віддав колесо Христиною і пішов вперед.
  
  
  Стаксель піднявся першим; він був самоналаштуванням, що значно спростило плавання поодинці. Христина розповідала мені, що вона трохи ходила під вітрилом, але тільки на невеликих човнах, так що, за винятком надзвичайних ситуацій, її розраховував, що все серйозне буду робити сам. Коли клівер почав наповнюватися їй, повернувся і сказав дівчині підняти шлюп проти вітру. Вона кивнула, повернула штурвал, і тримала його, сильно скривившись, поки ніс не розвернувся і не почав плескати клівер. Коли їй був радий, що вона змусила нас більш чи менш упевнено рухатися в правильному напрямку, її повернувся і підняв важкий гротом. Самостійно це було нелегко, навіть з лебідкою, але її, нарешті, притиснув важкий брезент до вершини щогли і очистив фол.
  
  
  "Сцилла" розгойдувалася на помірно сильних хвилях, і мені довелося трохи потанцювати, поки її маневрував по вузькій доріжці mimmo даху каюти. Коли її повернувся в простору кабіну, Христиною було складно керувати човном; Її sel поруч з нею і вимкнув двигун. Тиша була прекрасною.
  
  
  «Це велика човен», - тихо зауважила вона, дивлячись на велику щоглу, коли вітер почав наповнювати його.
  
  
  «Досить велика», - погодився я, взявши у нах кермо.
  
  
  День був ясним і свіжим, рух суден помірне і досить добре розосереджене. Навіть так близько до берега було відчуття безмежної глибини під нашим корпусом, вода темно-синього кольору перетворювалася в м'яку піну, коли ми пробиралися крізь хвилі. Христина підняла руки, щоб відкинути назад свої густі блискучі волосся, в сонячному світлі її міг бачити в nen мідні відблиски. Вона глибоко зітхнула, смакуючи вітер і солоне повітря, з закритими очима; коли вона відкрила ih знову, вона дивилася щиро на мене.
  
  
  «Добре», - сказала вона.
  
  
  "Так".
  
  
  Вона подивилася назад; вхід в бухту вже був просто ще однією неотличимой частиною лінії узбережжя. «Нарешті ми одні». Вона посміхнулася. "Я маю на увазі дійсно самотні".
  
  
  "Ага." Її, глянув на відкритий trap, ведучий в головну каюту, і обережно подивився на нах. «Чи зможете ви трохи попрацювати зі штурвалом? Її хочу перевірити деякі речі нижче».
  
  
  Христина кивнула і знову взяла штурвал. Єдиною видимою сушею, крім президентом рф володимиром путіним позаду нас, був Закінф, а острів знаходився на багато миль по правому борту.
  
  
  У справжні професіонали, звичайно начебто все добре, хіба що якась несподіванка не могла би втягнути нас в які-небудь проблеми з човном. Її спустився вниз, щоб знайти будь-яку іншу проблему.
  
  
  Може бути, її перестарався, але я її оглянув всю внутрішню частину човна зажадав можливих неполадок. Здавалося малоймовірним, що хтось міг встановити які-небудь підслуховуючі пристрої на "Сцилле", але не було сенсу ризикувати. Внизу було на диво просторий, з головною каютою, в якій її міг стояти майже вертикально. Камбуз був компактним і явно новіше, ніж човен з дахом з пластики і крихітної раковиною з нержавіючої сталі. Там був електричний холодильник, який їй сказав Ксефрату, що не збираюся використовувати; це означало запуск двигунів для підтримки заряду акумуляторів, а його оболонка не для цього. Як би воно нам було, старий оригінальний холодильник все ще залишався, і в nen був блок льоду вагою в п'ятдесят фунтів, щоб еля залишалося холодним.
  
  
  Також в головній каюті були верхні і нижні ліжка по лівому борту, а з іншого боку - крісло з вбудованими м'якими сидіннями з боків; столову частину можна було опустити, щоб перетворити все це в двоспальне ліжко.
  
  
  Попереду, через короткий вузький прохід, оточений узголів'ям і підвісним шафою для одягу, перебувала інша каюта, в якій на злегка зігнутих ліжках спали двоє. Щоб потрапити всередину, мені довелося майже повзти, оскільки висота під носовою палубою різко зменшилася. Люк з кришкою з оргскла був єдиним джерелом світла, і її злегка підняв його, щоб подихати повітрям у сирому приміщенні. Її зробив уявну замітку, щоб закрити його, якщо погода стане поганий; навіть при тому, що у нас був автоматичний трюмний насос, не було сенсу брати воду без необхідності.
  
  
  Мені знадобилася майже година, щоб переконатися, що Сцилла чистою. Нерозумно, сказав її собі, бути чертовски обережним, але одна навколо перших речей, яку її навчився у шпигунському пошти бизнесявляется, - це ніколи не приймати як належне. Крім того, були вони двоє хлопців, які напередодні намагалися зафрахтувати Сциллу, не кажу вже про «нещасних випадків», яка пошкодила інший човен. Ні, година коштувала. Її відкрив пару пляшок пива і приніс ih назад в кабіну.
  
  
  «Я боялася, що ти заснув», - сказала Христина.
  
  
  «Просто переконався, що все в порядку. Тепер ми можемо поговорити». Її sel подалі від нах, на відстані досяжності; пора було перейти до справи.
  
  
  "Чистий... несправностей?" - легко запитала вона.
  
  
  «Ні», - рішуче сказав я.
  
  
  "Ви хочете сісти за кермо?"
  
  
  Її, подивився на правий борт. Ми наближалися до точки, на самій південній частині Закінф, а це означало, що незабаром нам доведеться змінити курс і відправитися на північний захід. Її перевірив вітер; ми були на великій відстані, вітер дув з півночі; змінити курс, не повинно означати нічого, крім зміни постановки закрутки. Човен невпинно плив вперед, явно щасливішими під вітрилом, ніж з мотором.
  
  
  «Залиш управління собою», - сказав я. "У тебе добре виходить."
  
  
  "А тепер ми можемо поговорити?"
  
  
  "Якщо хочете."
  
  
  Вона відвернулася, не зводячи очей з компаса, встановленого відвертими перед колесом.
  
  
  Її запитав. - "Добре?"
  
  
  "Що говорити?"
  
  
  Її почав відкрито. - "Чому ти вчора вночі боялася цієї машини?"
  
  
  "Машини?" Вона тягнула час.
  
  
  «Біля мого готелю. Є причина, по якій за тобою слід стежити?»
  
  
  Її очі розширилися, коли вона подивилася на мене. "Ну звичайно! Хіба ви не знаєте?"
  
  
  Її, зітхнув, трохи торкнувся її оголеної руки. «Послухай, Христина, нам краще будь-що розібратися. Ти в цій поїздці, тому що твій брат стверджував на цьому. Але поки я не знаю, скільки у тебе з ним контактів, як це було. . Її буду сумлінну; мені це не подобається. Алекс - старий ще, і мені шкода, що він втягнув тебе в це, але, очевидно, його не можна відмовити від цього. Що мені потрібно знати в першу чергу наскільки ви залучені в цей бізнес ".
  
  
  Вона облизнула губи, знову глянула на компас, а потім піднялася, щоб перевірити настройку закрутки. Нарешті вона знизала плечима. «Добре. Перше, що я знаю про Алекса ... повертається ... це те, що одіна за зустрінуть ваших людей приходить до мене, коли її виходжу з бутіку. Він повідомляє мені, що Алекс зв'яжеться з вами». Вона повернулася до мене. «Ти повинен знати, Маккі, що я майже не знаю свого брата. Мені було всього сім років, коли він... перейшов на іншу сторону. А до цього він завжди був у від'їзді, тому її бачив, его дуже мало, коли-небудь. мати померла, а наш батько помер багато років тому, коли їй був немовлям. Так що, її, гадаю, він... він відчував, що, оскільки її була єдиним, що залишилися членом сім'ї... він міг мені довіряти? "Вона закінчила на питальній ноті, яка займається мене не дуже заспокоювала.
  
  
  Її не ханс цьому значення. "Які контакти ви підтримували з ним з тих тхора?"
  
  
  "Два, три рази отримувала повідомлення; я не знаю, як він ih мені витягли. Її просто виявляла ih
  
  
  коли її поверталася додому з занять або з роботи ".
  
  
  "Що в них було?"
  
  
  «У мене ih немає з собою. Він порадив мені спалити ih».
  
  
  Слава Богу хоч за це, сказав її собі. «Але ти ж пам'ятаєш ih».
  
  
  «Звичайно. Він сказав, що повернеться, що його зустрінуть американські агенти і що він хоче, щоб його була там».
  
  
  «Я досі тхір не розумію, чому ти не зустрілася з ним».
  
  
  "І її теж."
  
  
  "Він хоче взяти тебе з собою?"
  
  
  «Я не можу сказати. Наскільки її знаю, її планую поїхати з тобою на Корфу, зустрітися там з Алексом і потім повернутися в Афіни. Відпустка закінчиться». Вона мимоволі посміхнулася. «Наскільки її смутний пригадую, мій старший брат завжди був упертою людиною, завжди вимагав свого власного шляху. Можливо, він просто хоче побачити останнього залишився члена сім'ї».
  
  
  Було абсолютно ясно, що ми нікуди не просунемося, тому її змінив напрямок. «Давай повернемося до коричневої машині минулої ночі. Ти боялася. Чому?»
  
  
  «Я не знаю. Її ніколи раніше не брала участь у подібних речах, тому, можливо, його надто добре обізнаний про... цих речах».
  
  
  «Це дурний штопора, але її повинен його задати. Ви нікому про це не говорили? Я маю на увазі, щось на кшталт того, що чули від вашого брата потім усіх цих років?»
  
  
  Вона рішуче похитала головою, потім гей, довелося прибрати пасмо волосся зі своєї rta. «Ні. У мене... у мене немає близьких друзів, Маккі. Нікого, с хема її стала б розмовляти».
  
  
  Її, подивився на нах. «Це трохи дивно», - щиро сказав я. "Немає близьких друзів?"
  
  
  Вона почервоніла під своїм загаром. "Ах, так, я її розумію. Ну, її, була ... до недавнього часу пов'язана з одним молодим чоловіком. У мене більше його немає. І у мене немає близьких подруг. Моя робота і мій новий університету; її сильно змінили своє життя, так що немає нікого, кому б її сказала таке ".
  
  
  «Але ти все ще боялася».
  
  
  Вона знову знизала плечима. «Ти шпигун, Маккі, і я впевнена, що це не твоє справжнє ім'я, але це неважливо; хіба ти не підозрюєш щось на зразок машини він минулої ночі?»
  
  
  «Угу. Але не обов'язково. Це абсолютно секретна операція, Христина; ніхто не повинен нічого про неї знати, крім тих, хто в ній бере участь».
  
  
  "Так, її, гадаю ..."
  
  
  «Добре, давай забудемо про це. Може бути, хто-то просочився в якісь подробиці цієї операції. Наше завдання - все одно довести справу до обидва кінці. У нас є пара днів у море, щоб поговорити, тому почни з того, що розкажи мені, як Алекс повинен з тобою зв'язатися. на Корфу ".
  
  
  Вона вагалася, борючись зі штурвалом, коли "Сцилла" розгойдувала кильватерный після великої моторного човна. Потім вона зітхнула й упала на помаранчевий рятувальний круг, який використовувала в якості спинки. «Ми домовилися про дату і час зустрічі. Це таверна на Корфу».
  
  
  "О, круто!" Її сплеснув руками. «Саме там, де будь-хто, хто шукає його, міг би очікувати его знайти в Албанії».
  
  
  «Так, але ніхто не буде його шукати, Маккі».
  
  
  "Що ти маєш на увазі?"
  
  
  «У своєму останньому повідомленні він сказав мені, що час було найважливішим. Протягом як мінімум двох або трьох днів, потім его догляду вони не дізнаються, що він пропав».
  
  
  "І як їй це вдасться?"
  
  
  «Він не сказав. Його повідомлення були короткими».
  
  
  «Так, думаю, так. Корфу». Її встав, спустився вниз і повернувся з пачкою згорнутих карт. Коли її знайшов ту, на якій був Корфу, мені досить було трохи глянути, щоб зрозуміти, що все було неправильно. «Ми туди не підемо, - сказав я.
  
  
  Вона подивилася туди, куди вказував її. "Чому?"
  
  
  «Тому що, коли ми з твоїм братом поїдемо, нас чекає довга пробіжка, п'ятнадцять чи двадцять миль у будь-якому напрямку, доки ми не досягнемо відкритого плаття. Що б він нам говорив, хтось може шукати Алекса, перш ніж ми зможемо перейти до Таранто ".
  
  
  Вона подивилася на карту. Корфу, головне місто острова Корфу розташовувався на півдорозі вздовж східного узбережжя острова. Всього в кількох милях від води були узбережжя Греції та Албанії, і її не збирався намагатися втекти з перебіжчиком з обох цих країн на човні, яка займається могла б розвивати всього чотири або п'ять вузлів. У всякому разі, не звідти; Мені знадобилося б чимало часу, щоб просто вибратися з Корфу на відкриту воду. Може бути, якщо б мене не відвідували двоє важкоатлетів, один, навколо яких зараз мертвий, пару ночей тому, її б ризикнув. Але тепер про це не може бути й мови.
  
  
  "Але що ще ми можемо зробити?" - запитала Христина.
  
  
  Її довго дивився на графік. На морському узбережжі Корфу знаходився крихітний містечко під назвою Айос Маттаиос. "Ви знаєте, це місце?"
  
  
  Христина похитала головою. «Я ніколи не була на Корфу».
  
  
  «Що ж, ми попливемо туди, і залишити цю човен. Думаю, ми зможемо знайти яку-небудь машину, щоб відвезти нас на Корфу».
  
  
  "Але ... Маккі?"
  
  
  "Щоб не буду?"
  
  
  "Навіщо нам йти в таке місце, як Айос Маттаиос?
  
  
  Ти повинен бути туристом, а я... ну. Нам один турист не попливе в таке глухе місце і не поїде на Корфу. Якщо тільки ми не дуже поспішали. "
  
  
  Вона була права. Якби ми збиралися розіграти це в обидва кінця, особливо на вирішальному етапі, ми не могли б дозволити собі нічого нестандартного. Її розгорнув ще кілька графіків, що-що перевірив. «Добре, Христина, ти прав. Сьогодні ввечері ми зупинимося де-небудь на Селфалонии. Це наступний великий острів, потім Закінф. Завтра ввечері Превеза, а наступним ніяк не коли Айос Маттаиос. Але коли ми доберемося туди, у нас буде щось на зразок проблеми з човном; це буде нашим виправданням, і я зроблю так, щоб все виглядало законним. Ночівля у Корфу, а потім назад в ... "
  
  
  Вона так сильно похитала головою, що мені довелося замовкнути. "Що сталося?"
  
  
  "Ні!" вона ахнула. "Ні, не там!"
  
  
  «Але чому б і ні? Це найкраще прокляте місце, яке можу її побачити, навіть якщо його важко вимовити».
  
  
  «Я не маю на увазі там». Вона вказала на карту. «Тільки не Айос Маттайос». Ee палець знову рушив вгору по береговій лінії. "Там".
  
  
  "Превеза? Що в цьому поганого?"
  
  
  Без всякий причини її почав розуміти, що вона уткнулась обличчям мені в плече, вчепившись в мою руку. «Ні, Маккі, чи як там тебе звуть. Будь ласка! Де б ми нас зупинилися, нехай це ніколи не буде Превеза!»
  
  
  
  
  
  
  Десята глава.
  
  
  
  
  
  Отже, ми пропустили Превезу. Заперечення Христини було настільки істеричним, що я вирішив не дослідити, принаймні, тоді. Потім цього ей, здавалося, було соромно за свій вибух, як ніби вона готель би забрати його назад. Але що б вона нам омелою на увазі, їй був вдячний; це показало, що вона в залі під тиском, і вже не прекрасна богиня водних лиж, яка займається, може випадково підібрати американського мандрівника і відправитися в невеликий круїз. Це повернуло правильний погляд на речі, і це було добре для мене.
  
  
  Залишок першого дня ми провели, насолоджуючись відкритим морем, тримаючись подалі від Закінф і, коли сонце почало заходити над відкритим Середземним морем, попрямували в Аргостилион, головне місто Кефалонії. У порту ми взяли ще припаси, консервів, льоду, багато алкоголю для камбуза, потім знайшли ресторан, де похмуро повечеряли . Христина мовчала, зосередившись на своєму блюді з не відрізняються овочів і спецій, коли сонце зникло за вікном.
  
  
  «Я вважаю, - сказала вона, - ми будемо спати на борту?»
  
  
  «Олександр був план».
  
  
  "Так". Вона сказала це, зітхнувши покірності.
  
  
  "Це проблема?"
  
  
  "Ні." Вона сказала це дуже швидко. "Ми можемо вийти в гавань і кинути якір?"
  
  
  «Може бути. Її уточню у капітана порту; ми, ймовірно, зможемо підібрати вільний причал».
  
  
  «Не могли б ми просто... продовжити?»
  
  
  «Ви сказали, що у нас є три дні. Куди поспішати?»
  
  
  «Ви коли-небудь пливли вночі? У відкритому морі з вітрилами, наповненими легким вітром?»
  
  
  Слова звучали дивно, від Христини. «Так», - відповів я.
  
  
  "Тоді ми не можемо ми, Маккі?" Її рука ковзнула по столу і торкнулася моєї руки пальцями. Вони були спокійні, злегка тремтіли.
  
  
  "Ви маєте на увазі, що хочете плисти всю ніч?"
  
  
  "Було б приємно".
  
  
  "А чому б і ні?"
  
  
  У цей момент офіціант приніс нам каву по-турецьки, і поки її фільтрував осад з дна чарки крізь зуби, Христина встала, щоб зайнятися собою. Коли вона повернулася,в хвилюванні , вона так різко впала на стілець, що я подумав, що вона зламає його.
  
  
  "Маккі!" - прошипіла вона. "Там був хтось!"
  
  
  "Угу. Що хто-то?"
  
  
  «Чоловік! Притулившись до стогнати відвертими перед дамській кімнатою!»
  
  
  "Так?"
  
  
  «Але я її бачила його раніше! Минулої ночі в Піргосі!»
  
  
  Це привернуло мою увагу. "Де в Піргосі?"
  
  
  «Це було...» Вона завагалася, застосовується великий палець до рота і гризла ніготь. «У моєму готелі потім того, як я поїхав від вас. Коли приїхав, він розмовляв з портьє».
  
  
  Його встав. "Він все ще там?"
  
  
  «Ні! Коли її пішла, він пішов. Маккі! Як вони можуть так за нами йти?»
  
  
  «Не будь надто впевненим, що він переслідує нас».
  
  
  "Але він повинен бути там!"
  
  
  «Добре, добре. Розслабся». Встав. «Дозвольте мені зробити невеликий візит самостійно».
  
  
  Але коли її повернувся в невеликий прохід з головної їдальні, там взагалі нікого не було, і він виявив, що чоловіча вбиральня порожня. Коли повернувся, Христина з тривогою дивилася в мій бік, і я похитав головою, коли сель. «Ніхто. Ви впевнені, що це був той самий чоловік, якого ви побачили в своєму готелі?»
  
  
  "Так".
  
  
  «Опишіть его».
  
  
  Вона завагалася, закусивши губу. «Він був ... нижче тебе, але дуже широкий. Темний костюм, темне волосся. Лисіючий, я думаю, але він
  
  
  носив капелюха, тому її і не могла бути впевнена ".
  
  
  "Що він зробив?"
  
  
  «Він просто... стояв там. Розмовляв з портьє...»
  
  
  "На якій мові?"
  
  
  «Ах, по-грецьки».
  
  
  "Він говорив з вами? Зробив що-небудь?"
  
  
  «Ні, нічого подібного. Він просто дивився; його відчувала його погляд на себе, на всьому шляху вгору по сходах».
  
  
  Її сміявся. «Я не можу його звинувачувати».
  
  
  "Але він тут!"
  
  
  «Угу. Це ж не смішно, правда? Добре, Христина, це плавання на всю ніч. Але тобі доведеться розважати мене за штурвалом, якщо я не зможу тримати очі відкритими».
  
  
  Вона посміхнулася. «Я обіцяю, Маккі, що зроблю все, що можу, щоб ти не заснув».
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  До того часу, як ми попрямували назад до човна, швидкоплинне захоплення безтурботності Христини зникло; на кожному кроці вона озиралася через плече, поки мені не доводилося говорити ей, щоб вона прибрала його. Коли ми були на борту і очищали гавань, вона уважно оглядала кожне судно, mimmo якого ми проїжджали, а потім стежила за всім, що рухалося. Було майже темно, але кілька інших човнів все ще мчали взад і вперед. Одним навколо них була моторний човен гарного розміру, яка займається ковзала найближчому до нас, набита визжащими гуляками, яким, очевидно, було наплювати, де буде проводитись вечори. Деякі навколо них зони нам рукою; Її, помахав у ревматизму, але Христина, здавалося, намагалася сховатися на увазі.
  
  
  "Забудьте це!" - огризнувся я. «Ви просто залучаєте до нас увагу. Вони не того типу».
  
  
  Вона сердито подивилася на мене, потім випросталась і слабо помахала удаляющемуся крейсеру. Поки ми спостерігали, швидкохідна човен попрямував до величезної моторній яхті, майже такий же великий, як круїзний лайнер, яка займається пливла в море на холостому ходу. Кожен ілюмінатор горів вогнями, і навіть з такої відстані її міг чути рок-музику, слабо доносящуюся з & nb.
  
  
  «Схоже на вечірку», - зауважив я.
  
  
  Христина кивнула. Ми дивилися, як моторний човен повільно йде поруч з моторною яхтою. Були спущені і прикріплені троси, а ще заповнена човни меншого розміру була піднята на рівень головної палуби. Пролунав крик, сміх, і в бінокль її побачив, як одна жінка встала, трохи не впавши за борт.
  
  
  «Прокляті дурні», - пробурмотів я.
  
  
  «Так, - погодилася дівчина поруч зі мною. «Туристи».
  
  
  Її, усміхнувся ей. "Як її".
  
  
  «Ні, Маккі. Ти шпигун».
  
  
  Її, поморщився. «Добре, тоді міс помічником шпигуна. Сідайте за кермо, поки її спускаюся вниз і витягаю для нас теплі светри. Стає холодно».
  
  
  Її усмішка була сповнена сенсу. «Але мені зовсім не холодно».
  
  
  На ній була легка сорочка, недбало застебнута поверх купальника, і такі ж вицвілі сині шорти. Її намагався показати, як високо оцінюю її зовнішній вигляд. «Давайте так і залишимо», - сказав я і спустився вниз.
  
  
  Коли повернувся, вона згорнулася, згорнувшись калачиком на широкому вбудованому сидіння, яке малюки, по всій кабіні, підібгавши під себе ноги і, підперши голову на лікті.
  
  
  «Це виглядає зручно, але я не хочу, щоб ти так керувала моєї човном вночі. Занадто легко заснути в такому положенні».
  
  
  «Так, капітан», - відповіла вона, злегка вітаючи мене.
  
  
  Її кинув гей, светр і кинув ковдру на сидінні поруч з нею, потім пішов вперед, щоб перевірити клівер. Він був приємним збуджений вітром, і коли перевірив її его, її виявив, що самоналагоджувальна оснастка не зіпсувалася. Якір був поставлений město, готовий перейти на борт, якщо нам доведеться зупинитися, хоча в цих глибоких водах було не так багато місць, де наш канат доходив би до дна. Він не забув закрити передній люк, подумки прийнявши поплескування Натаніеля Франкліна по спині, і поповз назад до кабіни.
  
  
  "Все в порядку, шкіпером?" - запитала Христина.
  
  
  "Ага." Її з цікавістю подивився на нах. «Схоже, ви дивилися занадто багато фільмів про флот».
  
  
  «Мене вчили плавати американський прапорщик».
  
  
  «Ха! Ти маєш на увазі, що ці слабаки дійсно вміють плавати?»
  
  
  «Ну, це була крихітна човен. В ній ледве вистачило місця для нас обох».
  
  
  «Повинно бути, це було шикарно». Її впав на сидіння поруч із ee підвернутими ногами.
  
  
  Раптово вона сіла щиро, не зводячи очей з проблискового маячка по правому борту. "Що це?"
  
  
  Мені не довелося перевіряти свій графік. «Це святі на мисі, який ми бачили, коли заходили в порт. Як тільки ми залишимо його позаду, ми знову прямуємо на північ».
  
  
  «Ясно. Ти прав, Маккі, зараз не час і не звертати уваги. Ти хочеш спати? У тебе був довгий день».
  
  
  Ee голос абсурдно майже манірною, як вона казала, втупившись відвертими перед собою, обидві руки на колеса зі спицями.
  
  
  "Ні. Не зараз. Її просто сиджу.
  
  
  і... насолоджуюся виглядом ».
  
  
  Христина не помітила незграбного зауваження.
  
  
  Довгий час ніхто навколо нас не розмовляв; потім вона почала звиватися, відчуваючи мій пильний погляд.
  
  
  "Чому ти так на мене дивишся?" - роздратовано запитала вона.
  
  
  «Я не думав, що ти заперечуєш. Минулої ночі на вулиці ти була... зовсім іншою дівчиною».
  
  
  "Це діяло".
  
  
  "Як чоловіка у коричневому мерседесі?"
  
  
  "Звичайно."
  
  
  "А тепер ih немає?"
  
  
  Вона повернула голову до мене, і в сгущающейся темряві її очі були спокійними і тверезими. «Маккі, її, можливо, готель би лягти з тобою в ліжко. На деякий час. Якби потрібно було зайнятися з тобою любов'ю, щоб переконати кого-небудь в тому, що ми такі, якими ми вдаємо, її б не вагалася. На якийсь час їй була закохана у свого однокурсника, і я можу чесно сказати, що він був далеко не таким привабливим, як ти. І все ж... - Вона знизала плечима і знову глянула вгору, потім знову на мене. «Я не повія, щоб повалиться в ліжко з першим американським туристом, чи шпигуном, називайте себе як хочете. Ви розумієте?»
  
  
  "Звичайно." Її трохи відсунувся від нах, але не на відстань досяжності. «Це також пояснює, чому ви раптом вирішили плисти всю ніч безперервно».
  
  
  Було надто темно, щоб побачити, почервоніла вона, але по тому, як вона нахилила голову, її зрозумів, що вона зніяковіла.
  
  
  «Це правда, Маккі. Частково. Якщо її хочу бути твердим у своїй рішучості, немає сенсу ризикувати зайвим спокусою».
  
  
  "Але тільки частково?"
  
  
  «Так. Її трохи подумав з ними тхора, як ми говорили раніше сьогодні».
  
  
  "Про що?"
  
  
  «Про те, як ви змінив наші плани».
  
  
  "Що ти маєш на увазі?"
  
  
  «Алекс... він дуже обережний. Підозрілі. Її, знаю це тільки по коротких повідомлень, які її отримав від нього».
  
  
  «Її начебто справив таке враження».
  
  
  «Так що я думаю ... було б нерозумно вносити такі поправки».
  
  
  "Ви маєте на увазі, що ми повинні відправитися на Корфу, як і планувалося?"
  
  
  «Я думаю, це було б краще, щоб».
  
  
  Цікаво було те, що я сам думав в тому ж дусі і вирішив, що веду себе дуже обережно. Якщо б сталося порушення безпеки або якесь переслідування, не було б такої великої різниці, чи ми між Корфу і материком або у відкритому морі; у будь-якому випадку вони схоплять нас.
  
  
  «Я теж, - сказав я.
  
  
  Її очі розширилися від прапора дозволу на виконання, як ніби вона чекала сварки. "Ти зробиш?"
  
  
  Її пояснив свої міркування. Вона кивнула.
  
  
  «Проблема в тому, - продовжив я, - що нам доведеться вбити день або близько того, а потім того, як ми доберемося до Корфу це з швидкістю, з якою ми збираємося плисти.
  
  
  Її, відчував, як вона напружується при цьому імені, і знову задавався питанням, чому вона не готелю підходити до цього місця.
  
  
  «Але, - продовжив я, - раз, нібито це вийшло, наступна зупинка, не рахуючи Корфу, повинна бути на Паксосе. Можливо, ми могли б залишитися там ще на день, але поки ви думаєте, що за нами стежать, я не люблю бути занадто довго в одному порту ".
  
  
  «Так, її розумію. Так, можливо, його що-то уявляю, Маккі, але оскільки її бачила цього чоловіка в таверні в Аргостилионе, її так не думаю, не дуже».
  
  
  Може бути, настав час розповісти про мою зустріч, але його так не думав. Ще немає. Чим більше її бачив, цю дівчину, тим складніше вона ставала, і це відносилося і до місії.
  
  
  «Добре, - сказав я, - ми потурбуємося про це завтра. А тепер розкажи мені, як Алекс планує зв'язатися з тобою в наступний раз».
  
  
  «Я... я не повинна нікому нічого розповідати. Навіть тобі».
  
  
  «Це нерозумно. Ти щось сказав про таверні на Корфу, але не більше того. Припустимо, ти впала за борт, або щось в цьому роді».
  
  
  Вона посміхнулася. «Я плаваю, мов риба».
  
  
  «Це не принесе особливої користі, якщо ви впадете вночі, поки його сплю внизу. Ви не можете спіймати човен під вітрилом, повірте мені».
  
  
  «Цього не станеться, Маккі».
  
  
  «Не будь надто впевненим. У будь-якому разі, її збираюся спати тут».
  
  
  «Вам буде холодно».
  
  
  «Принаймні, у мене буде компанія. Внизу самотньо».
  
  
  Вона сміялася.
  
  
  «Отже, повернімося до справ. Ваш контакт з Алексом».
  
  
  «Право, Маккі. Я не можу сказати».
  
  
  «Тобі краще подумати ще раз, дорога. Якщо за нами підуть люди, ми можемо розлучитися або того гірше».
  
  
  Вона завагалася, прикусивши губу. Нарешті вона повільно похитала головою. «Можливо, завтра. Дай подумати, Маккі».
  
  
  «Скажи щиро, Христина.» Мені наказано зустрітися з Алексом, забрати його і доставити в Італію. Відкрито зараз ти єдиний контакт, який у мене є з ним, так що нам краще довіритися один одному або розвернутися виплат прямо тут і сказати, кравець візьми "
  
  
  Вона здригнулася, її очі розширилися від страху.
  
  
  "Ти б не шталь!"
  
  
  "Кравець візьми, їй би це зробив". Її блефував, але, судячи з її реакції, вона була частково переконана.
  
  
  «Будь Ласка, Маккі. Все це так ново для мене; я не знаю, що робити, кому підпорядковуватися. Ми повинні бути в конфлікті?»
  
  
  «Вибір за вами», - рішуче сказав я.
  
  
  «Тоді їй скажу тобі».
  
  
  Її почекав, поки тиша не стане досить щільною, щоб різати ножем.
  
  
  «Завтра», - тихо сказала Христина.
  
  
  Її сердито подивилася на нах, потім зітхнув, розтягнулася на м'якому сидінні і взяла рятувальний круг замість подушки. «Розбуди мене, коли втомишся», - прогарчав я.
  
  
  «Так», - м'яко сказала вона.
  
  
  «І уважно стежити за компасом».
  
  
  «Так, сер».
  
  
  
  
  
  
  Одинадцята глава.
  
  
  
  
  
  Ранок видався вітряним, темні хмари неслися низменному над головою. Ніяк не коли там працювали важкі рубки, і важка човен з широкими балками розгойдувалася і опускалася, як втеча кінь. Христина спала внизу, але незабаром знову вийшла на палубу, бліда й схвильована.
  
  
  "З нами все в порядку?" - запитала вона, з тривогою дивлячись на хмари.
  
  
  "Не про що турбуватися." Мені довелося закричати, перекриваючи наростаючий завивання вітру, грім і скрип оснастки. Різка зміна вітру змусило великий гротом плескати, як прив'язаний, знавіснілий орел; Його боровся з кермом, поки ми не опинилися в курсі вітру, який знову заповнив парус.
  
  
  Христина сперлася на дах каюти і трохи озирнулась божевільним поглядом. «Де ми? Я не бачу землі».
  
  
  «Ой, це десь там». Її невизначено махнув у бік правого кульку.
  
  
  "Але хіба ти не знаєш?" В її голосі була тонка відтінком паніки.
  
  
  "Не хвилюйся". Її, подивився на годинник; було близько шостої ранку. Одного разу вночі її прикинув нашу швидкість і вирішив, що ми, наприклад, навпаки Превеза, але це було дуже приблизно. Він не сказав дівчині. «Якщо схоже, що у нас проблеми, все, що мені потрібно зробити, це відправитися на схід, і ми побачимо землю». В даний момент це була не дуже приваблива перспектива, оскільки вітер тепер дув з того напрямку, і для подолання его знадобилася б серія довгих виснажливих галсів. Спасибі Натаниэлю його знав достатньо, щоб зрозуміти, що малопотужний допоміжний двигун не допоможе в такому морі; без стабілізуючого ефекту вітру в вітрилах "Сцилла" більше рухалася вгору і вниз, ніж вперед.
  
  
  «Але... ми не можемо ми точно дізнатися, де ми знаходимося? З цим... як ви це називаєте? Тризуб?»
  
  
  Її, усміхнувся. «Секстант». Її, глянув наверх. «І до тих тхора, поки не з'явиться сонце, на якому можна зупинитися, ревматизму - ні».
  
  
  Вона насупилася, явно стурбована, забрала свою руку від даху каюти і тут же відсахнулася, ледь не провалившись у відкритий прохід позаду нах.
  
  
  Її, закричав. - "Дивись!" «Давайте не зламаємо ноги в цьому невеликому круїзі. Іди сюди і сядь».
  
  
  Вона зробила, як гей, сказали, погойдуючись через відкриту кабіну і ледь не врізавшись в нактоуз компаса. Її схопив її за руку, притягнув до себе.
  
  
  «Залишайся на місці. Костя бога, не ламай компас, тому що тоді навіть її б почав хвилюватися».
  
  
  Вона мимохіть усміхнулася і прибрала волосся з обличчя. Ee шкіра була вологою, і це було не від бризок, які час від часу розбивалися о-пліч. Її знав цей погляд.
  
  
  "Відчуваєте себе трохи укачанной?"
  
  
  «Мене не нудить? Я не знаю такого слова».
  
  
  "Болісно".
  
  
  «А... трохи. Там так душно, і човен так багато стрибає».
  
  
  «Угу. Ну, залишайся тут, поки ми не виберемось звідси. Сідай за кермо».
  
  
  "Її?" Вона прибрала руки, немов боялася доторкнутися до неї.
  
  
  «Чому б і ні? Найкраще у світі ліки від морської хвороби, щоб не відставати від дель на палубі».
  
  
  "Я не страждаю морською хворобою!"
  
  
  «Як би ви це нас називали. У будь-якому разі, її гарантую, що через кілька хвилин ви відчуєте себе добре. Prima догляду за це. У мене є робота».
  
  
  Вона зробила, як гей, сказали, ковзнувши до того місця, яке його звільнив, коли його встав. На мить вона з сумнівом подивилася на мене, потім глибоко зітхнула і взяла кермо обома руками. Її спустився в каюту.
  
  
  Коли повернувся через кілька хвилин, вона слабо посміхалася, піднімаючи голову, щоб зловити вітерець і солоні бризки. Лікування спрацював швидше, ніж її думав.
  
  
  "Хочете поговорити?"
  
  
  "Говорити?"
  
  
  "Угу. Ви знаєте".
  
  
  "Так." Вона піднялася із сидіння, щоб краще розглянути циферблат компаса. «Трохи пізніше, а Маккі? Її зараз трохи зайнята».
  
  
  Їй дозволив цього пройти.
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  До полудня було
  
  
  знову тихо і сонячно; Її впорався з допомогою секстант і помолився, щоб мій елементарна була навігація хоча б достатньо точною. Її, був здивований, виявивши, що ми зайшли далі, ніж її очікував; Превеза повинна лежати майже на схід від нас. Це був невеликий острів, не більше чотирьох-п'яти миль в довжину, і його було неважко пропустити. Вітер все ще віяв зі сходу, і, хоча море було спокійніше, все ще залишалася неприємна невелика аварійна . Зітхнувши її, взявся за першу нашу прив'язку. Це не був день для задоволення або навіть для роботи.
  
  
  Її, спустився вниз, встановив карту нашого району на широкому столі в головній каюті і зазначив наше нинішнє становище. З цього моменту мені довелося б точно зазначати ці відхилення, коли ми рухалися вперед і назад, проти вітру, відстежувати точний час, витрачений на кожен галс, і сподіватися, що мої оцінки пройденого відстані були досить точними. Це було б нелегко навіть з досвідченою рукою на кермо, але те, що Христина написала для мене там, зробило все набагато більш складним і невизначеним; зрештою, вона ніколи раніше не відривалася на увазі берега. З іншого боку, я і сам не був дуже досвідчений у далекому плаванні.
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  Лиже до вечора ми потрапили в маленький острівець на носі. День шталь золотим, коли ми попрямували в прекрасну маленьку гавань Порто-Гайо. На перший погляд це здавалося примітивним, неосвоєним місцем; все, що ми могли б бачити, - це сріблясто-зелені оливкові гаї, що тягнуться на всі боки, наскільки ми могли бачити. Потім, коли ми наближалися, ми могли б розрізнити низькі будівлі, білі, коричневі і рожеві, з голими щоглами пришвартованих човнів, погойдуються в гавані.
  
  
  Містечко було маленьким, але багатолюдним; Більшість будинків тяглися вздовж набережної. Кам'яна набережна межувала з гаванню; на березі був ряд маленьких магазинчиків, таверн і пара крихітних готелів. Не обговорюючи цього, Христина погодилася переночувати на борту «Сцилли»; капітан порту призначив нам причал далеко від берега, що мене цілком влаштувало. Наша човен несла крихітну шлюпку, прив'язану до шлюпбалкам, на кормі, і потрапити в маленький човен розміром з ванну було великим подвигом з точки зору балансу і часу. Коли ми вдвох забилися в нах, ми були так низменному в & nb, що я очікував, що нас затопить перш, ніж ми зможемо пройти пару сотень ярдів до порту бар.
  
  
  «На щастя, тут немає водних лижників», - прокоментував її.
  
  
  "Ой?" Тепер Христина здавалася веселою, повністю забувши про ранкових турботи і страху напередодні ночі.
  
  
  Її трохи змістив свій оленка; шлюпка похитнулася і перевалила через борт трохи води. Дівчина виглядала стривоженою, потім розсміялася.
  
  
  «Так, її, розумію, що ви маєте на увазі. Може, нам варто повернутися в човен до настання темряви, а?»
  
  
  «Не буде ніякої різниці; ми можемо тонути ніяк не коли або вночі».
  
  
  «І ми завжди можемо плавати».
  
  
  "Звичайно." Наші коліна, ніби переплетені, з цим нічого не поробиш, і мені здавалося, що вона надає невеликий додатковий тиск. Може бути.
  
  
  Ми зробили довгу прогулянку по маленькому містечку, і трохи погуляли за межами его, зображуючи туристів з подвоєною силою. Сільська місцевість була зеленою і кам'янистій, різко піднімаючись над морем, як вершина гори затонулої, якій на самому делле були більшість грецьких островів. З курної дороги ми могли б поглянути вгору і побачити схил пагорба, всіяний крейдяними валунами, деякі розміром з котеджі, стояли серед них, причому будинки в деяких випадках відрізнялися головним чином темними квадратами, що позначали ih вікна. Хрипящая прагнення машина, схожа на довоєнний сітроен, проїжджала mimmo нас, забита дорослими і дітьми. Її не здогадався, що місцеві багаті люди; інші, яких ми бачили на дорозі, були або гуляють, або керуючими кінними возами. В основному вони не звертали на нас уваги; чоловіки невисокі і кремезні, багато з великими вусами, жінки в стандартній селянському одязі чорного кольору до щиколотки, зазвичай з такими ж шалями, які майже закривали ih особи. Це було те, що мене спантеличило в Греції з того моменту, як її вперше почав читати o неї: чому така сонячна всій території готелю, а з її підбадьорливим повітрям і блискучою водою повинна бути населена жінками та безліччю чоловіків у вічному жалобі. Якщо б їй був філософськи налаштований, її міг би запитати про це Христину, але в мене були інші думки. Вітрильний спорт викликає апетит, який може перетворити самого вибагливого споживача в ненажеру, а її голодував.
  
  
  Ми знайшли таверну з видом на набережну, і вечеря був настільки дивно гарний, що ми затрималися в nen до пізньої ночі. Місце явно призначені для подорожуючих яхтсменів; Меню було частково англійською мовою, прикрашене грубо намальованими якорями і черепашками. Спочатку ми були єдиними у цьому місці, але незабаром ввалилася група чоловіків і жінок з засмаглими обличчями і сильними руками в морському одязі.
  
  
  Судячи з уривків розмов, її чув, що це була змішана група американців і британців, включаючи італійку і двох очевидних французів. «Нічого особливого, - сказав її собі і глянув на Христину.
  
  
  Вона дивилася відвертими перед собою, наче на щось за моїм лівим плечем, але я міг сказати по її підборіддю і поверхневому диханню, що вона була напружена.
  
  
  "Що це?" - запитала я, нахиляючись вперед, щоб нас не було чутно.
  
  
  «Це... це нічого». Вона коротко посміхнулася. «Здається, її підозрюю всіх. Її і буду рада, коли все це закінчиться».
  
  
  "Ви будете?"
  
  
  "Так".
  
  
  Її потягнувся до її руці через стілець. «Я не впевнений, що буду радий».
  
  
  Вона довго дивилася на мене. «Ні», - нарешті сказала вона. «Можливо, її теж не буду».
  
  
  Ніхто не розмовляв з нами, поки ми не пили кави, але потім один навколо французів через кімнату встав і свідомо попрямував до нашого столика. Це був худорлявий чоловік з копицею пісочних волосся і соромливою усмішкою, повної впевненості.
  
  
  «Прости мене», - сказав він, дивлячись в основному на Христину. "Ви американці?"
  
  
  «Її», - сказав я. "Вона чиста."
  
  
  «Ми з друзями цікавилися, чи не хочете ви приєднатися до нас, щоб випити». Він усе ще дивився на Христину;
  
  
  Вона рішуче похитала головою. «Мені дуже шкода, - сказала вона з холодною ввічливістю. «Але ми повинні лягати спати раніше, це був довгий день». Вона встала з плавною грацією принцеси, яке відкидає негідної шанувальника. «Ти заплатиш за чеком, Деніел? Ми повинні йти. Її повернуся через хвилину».
  
  
  Француз відступив, явно намагаючись зберегти безтурботне холоднокровність. Їй посміхався про себе, розкладаючи драхми; дівчина все ще мене дивувала. Спостерігаючи, як вона рухається в бік туалету, насолоджувався її видом, навіть ззаду, красиво наповнені білі штани з широкою блакитною сорочкою поверх них. Простий костюм давав зрозуміти, чого в ній не було, і раптом, згадавши минулу ніч, я не чекав цього.
  
  
  Прийшов офіціант, взяв мої гроші і віддав ih пухкою вусатою жінці за касою. Він довго про це думав, а її починав втрачати терпіння. Коли він нарешті повернувся, її вже був на ногах, але коли він йшов, її знову сель. Христина все ще не повернулася.
  
  
  «Напевно, це моє нетерпіння», - сказав її собі і свідомо не глянув на годинник. Її перевірив стілець в іншому кінці кімнати; вони дивилися в мою сторону, і молодий француз посміхався.
  
  
  Її змусив себе сидіти спокійно, потягуючи залишки кави, в той час як мої кишки стискалися в міру того, як йшли хвилини. Її згадав її тривогу, коли вона побачила чоловіка у ресторані в Аргостилионе і почала нервувати, як і раніше.
  
  
  Жінка за касою запитально дивилася на мене. Її, озирнувся, нарешті встав і підійшов до неї.
  
  
  «Сподіваюся, ти говориш по-англійськи».
  
  
  «Але звичайно», - відповіла вона.
  
  
  "Юна леді". Її, вказав у бік туалету, - або, принаймні, коридору, що веде до йому. «У нас був довгий день подорожі, і, можливо, вона нездорова...»
  
  
  «Але, звичайно», - підтвердив вона і підняла свою одягнену в чорне тушу з високою табуретки, щоб шкандибати в дамську кімнату. Через мить вона повернулася, знизуючи плечима. «Там нікого немає», - сказала вона.
  
  
  "Де, кравець візьми...?"
  
  
  «Можливо, задні двері». Вона глянула на стілець, за яким француз виглядав підозріло самовдоволеним, як людина, у якої все залагоджено і не поспішає складати. шматочки разом.
  
  
  За винятком того, що я не довірив цього нас на хвилину. Ніхто не вставав з того стільця, і здавалося біса малоймовірним, що Христина покинула б мене на ніч з-за випадкового піжона. У всякому разі, не зараз. Її проігнорував його.
  
  
  «Спасибі», - сказав її жінці і поспішив з таверни. Коли її, підійшов до того місця, де ми залишили човен, він не здивувався, виявивши її там, вона б точно не повернулася в човен одна. Але коли її подивився на затемнену гавань, її зміг розрізнити темну постать, що дрейфує недалеко від Сцилли. Це була невелика човен з підвісним мотором, носом якої впиралося в корпус шлюпа, і по тому, як вона погойдувалась і опускалася, у мене склалося враження, що її залишили там всього кілька хвилин тому. Поки його дивився, в ілюмінаторах головною каюти блиснув святим, і ніяких сумнівів не залишалося.
  
  
  Її sel в човен відчалив, і як можна швидше поплив через переповнену гавань. Стук веселий в ключинах здавався мені громом у вухах, але як тільки її зупинився, щоб придумати спосіб приглушити звук, mimmo пронеслася моторний човен. Его після майже затопив мене, але я її зберіг контроль і використовував шум, щоб пройти решту
  
  
  відстані до "Сцилли".
  
  
  Її причепився до носа, потім виліз на носову палубу. Поверхня була вологою від роси, і, лежу на ній, її і відчував, як волога просочується крізь мою сорочку. Мене це не турбувало; Мене більше турбувало те, що сергій не проходив через кришку люка по оргскла відвертими перед моїм носом. Це означало, що дверний проріз між каютами був закритий.
  
  
  Її відкрив люк, вдячний, що раніше не намагався виламати його зсередини. Він безшумно хитнувся вгору, і він опустився між двома вузькими ліжками внизу. Люк знову закрився, і він уповільнив крок, поки не закрився. Її, рушив до дверного прорізу, перевіряючи Хьюго у піхвах на передпліччі, і приклав вухо до тонкої дерев'яної панелі.
  
  
  Якщо б мій грецький був краще, її міг би сказати, що вони говорять, але слова цієї людини вирвалися занадто швидко, щоб її міг вловити більше, ніж кілька фрагментів розмови. Але його голос дав зрозуміти, що він комусь загрожує, і коли її почув ревматизму Христини, не було ніяких сумнівів, хто. Її почув звук різкого ляпанця і приглушений крик. Її почав брати ножа в руку, коли зверху на мене впала тонний цеглин.
  
  
  Він пройшов через люк, який тільки що її закрив. У темряві її не бачив нічого, крім давить на мене громіздкою тіні; в тісноті між ліжками її навіть не міг перевернутися, щоб дістатися до особи. Порив часникового дихання ледь не задушив мене, і це додало мені сили відчаю. Її, скочив, як мустанг з заусенцем під сідлом, намагаючись струсити смердючого чоловіка зі своєї спини. Його мета вдарилася об низьку стелю, він важко хмикнув, поки його руки все ще стискали моє горло. Її знову вдарив його его, почав жбурляти в одну навколо ліжок, коли двері відчинилися.
  
  
  Сергій у головній каюті був тьмяним, але після повної темряви її на мить осліп. Все, що я бачив, був силует і блиск металу в його руці. Її вдарив його ногами, але не зміг до нього дістатися. Пролунав льодовий клацання відведеного курка; Її розвернувся, намагаючись втягнути людину на спині між собою і пістолетом, але я знав, що було занадто пізно.
  
  
  Постріл був подібний удару грому в тісноті. На мить її завмер, очікуючи, коли відчую, куди мене вдарили. Але боляче не було, навіть раннього оніміння, що передує агонії від серйозного удару. Коли її знову подивився на силует в дверному отворі, її побачив, що він похитнувся. Чоловік, який напав на мене, послабив хватку, і я вирвався на свободу, націлившись на вбивцю.
  
  
  Її вибив пістолет з його рук і штовхнув його назад. У тьмяному світлі за вікном її побачив Христину, ee рука була заплуталася в його волоссі, вона тягнула ih iso усіх сил. Але в боротьбі її вільна рука вилетіла за спину і вдарила по гасовій лампі, вибивши її з підвісів.
  
  
  Палаюча рідина розлилася по столу, потім на палубу, лизнувши дошку у напрямку до нас у раптовій темряві. Її відштовхнув цієї людини, тепер не звертаючи уваги навіть на Христину. Пожежа на борту човна - це, мабуть, найжахливіше, що є на світі, особливо коли ви в пастці внизу, а вогонь направляється відвертими в бензобаки.
  
  
  Її хапав ковдри з гранат і кидав ih на найбільші гарячі ділянки; поки вони тліли, її включив воду в раковині на камбузі, потім пірнув у великій підвісна шафка і витягнув куртка для негоди, щоб перекинути інші гарячі місця. Весь бізнес не міг зайняти більше півтора хвилина - в противному разі ми загубили б човен і, можливо, наші життя, - але коли її нарешті загасив вогонь, наших відвідувачів не було. Її почув запуск підвісного двигуна, спробував піднятися в кабіну, але врізався в Христину.
  
  
  "Маккі!" - заверещала вона, обіймаючи мене за шию. "Ах, Боже Мій! Маккі!"
  
  
  "Ага-ага." Її неуважно поплескав ee, прислухаючись до згасальним звуку мотора. "Що тут сталося?"
  
  
  «Її ... вони забрали мене навколо таверни. У людини був пістолет і ...»
  
  
  "Гаразд." Її відштовхнув ee, зовсім трохи, щоб її міг нахилитися і перевірити палубу під ногами. "Дай мені ліхтарик, а?"
  
  
  Незважаючи на весь вогонь і замішання, особливих пошкоджень не було. На щастя, стілець, на який потрапила перша активного відпочинку палаючого гасу, був покритий слюдою; кілька рухів ганчіркою приберуть плями. Обшивка палуби, проходила через середину каюти, завжди була вологою з-за плескання трюмні води трохи нижче, і тільки фарба була випаленої. Переконавшись, що на борту нічого не жевріє, її включив святий Крістін.
  
  
  «Вибачитися», - коротко сказала я. «Оскільки хулігани пішли, її подумав, що було б краще переконатися, що ми не вибухнемо, перш ніж приступити до питань».
  
  
  Дівчина важко кивнула, опустивши голову між
  
  
  
  плечей, коли вона сиділа на ліжку по лівому борту. "Я розумію."
  
  
  "Хочеш допомогти мені зараз?"
  
  
  "Тобі допомогти?"
  
  
  «Ми не збираємося зупинятися тут сьогодні ввечері, дорога. Підемо, виберемо який-небудь інший причал - якщо тільки ти не хочеш знову плисти всю ніч».
  
  
  «О, Боже, ні, Маккіл». Вона закрила обличчя руками. "Так багато..."
  
  
  «Ну, не прогинайся зараз. Пішли. Витягни човен з носа, і прив'яжи її до корми, поки її заведу двигун».
  
  
  У певному сенсі, було б краще поплисти він вночі, але я почав відчувати ще більш божевільні почуття з приводу цієї операції. Якщо б вони готелі вбити, або схопити нас, вони могли б це зробити. Особливо у відкритому морі. Так що, можливо, інше місце для решти ночі буде настільки ж безпечним. У всякому разі, її теж втомився.
  
  
  Ми знайшли причал на зовнішній околиці гавані, прив'язали до нього і закінчили очистку. Ми вставили ще один ліхтар в кронштейн, і, поки Крістіна мила стільницю, її ретельно перевірив іншу частину кабіни, прибравши залишки розбитого скла та іншого сміття. Її знайшов пістолет, який вибив навколо руки людини, старий револьвер 32-го калібру з ще одним патроном в циліндрі. Даремний, але на всяк випадок поклав на полицю в камбузі.
  
  
  «Ви не ставите ніяких питань», - тихо сказала Христина.
  
  
  "Я чекав тебе."
  
  
  "Що ти хочеш, щоб їй сказала?"
  
  
  «Може, що, кравець візьми, сталося».
  
  
  «Це здається таким... дурним».
  
  
  "Дурним?"
  
  
  «Так. Бачиш, людина з пістолетом схопив мене в таверні. Груба людина, не краще хулігана, ти знаєш? Він і його товариш змусили мене повернутися до човні...»
  
  
  "Чому? І чому тут?"
  
  
  «Вотум що так нерозумно. Вони думали, що ти багатий американець, крутишся навколо попросив човнів для покупки. Вони думали, що на борту в тебе заховано багато грошей, і вони намагалися змусити мене сказати, коли ... ну ... ти з'явився . "
  
  
  Її, подивився на нах скептично. Вона виглядала так само чудово, як завжди, і, опустивши волосся перед особою, вона викликала співчуття і обнадійливі ласки. Коли їй нічого не сказав, вона подивилася на мене. "Що сталося, Маккі?"
  
  
  «Нічого», - сказав я, майже переконавши себе. Зрештою, це могло бути правдою. І чому сестра Alexa Зенополиса повинна грати зі мною в таку складну гру? Мені вдалося співчутливо посміхнутися. «Ну, тепер все скінчено. Думаю, одна навколо них речей. Як ти себе почуваєш?»
  
  
  Повільно ee гол піднялася, і вона відкинула волосся з обличчя. Більшості жінок потрібно було б кілька годин в салоні краси, щоб домогтися таких же змін у зовнішності.
  
  
  «Як нічний ковпак?», - сказала вона і посміхнулася.
  
  
  На борту був бренді і пляшка бурбона, яку її знайшов в Афінах. Здавалося, що настав хороший час, щоб розібратися з цим.
  
  
  "Що це буде?" - запитав я, піднявши обидві пляшки.
  
  
  "Ах! У вас є бурбон!" Її очі скакали в тьмяному світлі.
  
  
  «Не кажіть мені, що ви навчилися іншому у цього американського прапорщика».
  
  
  «Ми багато чому вчимося у американців». Вона опустилася на вузьку ліжко навпроти стільця і подивилася на мене. У мене пересохло в горлі, і мені потрібно було випити.
  
  
  Потім того, як її зробив пару здорових ковтків, вона поплескала по ліжку поруч з собою. «Сядь, Маккі».
  
  
  Її зробив. Ee рука недбало ліжка на моє стегно, і її прохолодне тепло, здавалося, випромінювалося через тонку темну блузку, яку вона носила. Її відкашлявся.
  
  
  «Голос... Паксос».
  
  
  «Так», - пробурмотіла вона і зробила довгий повільний ковток.
  
  
  «Тепер, - сказав я.
  
  
  Вона повернулася до мене з удаваним подивом. "Відразу?"
  
  
  «Так. Ви обіцяли. Про вашому контакті з Алексом».
  
  
  Мить вона дивилася, потім повільно похитала головою. "Чи повинні ми? Зараз?"
  
  
  "А яке найкращий час?"
  
  
  "Про ... пізніше?" Вона присунулася лиже, і якимось чином кілька гудзиків на верхній частині її блузки вдалося расстегнуться. В отворі утворилася чудова плоть, і моя ліва рука піднялася сама по собі, щоб ніжно обхопити груди, прижимавшуюся до моїх грудей. «Так», - видихнула вона. "Так..."
  
  
  "Що з тобою?" - запитав її. «Вчора ввечері ти грала дівчину, сьогодні ти знову повія».
  
  
  Вона не відреагувала так, як я очікував; її очі залишилися приспущеними, коли вона взяла мою руку і докладає її собі на груди. «Не намагайся зрозуміти мене відразу, Маккі. Повір мені. Довірся моїм інстинктам».
  
  
  "Своїм інстинктам?"
  
  
  «Пізніше, Маккі. Але тепер...» відкрилася ще одна кнопка, потім ще одна; у той же час вона нахилилася вперед і ніжно притулилася губами до моїх. На даний момент мої питання були забуті.
  
  
  Її мова метнувся до мене, досліджуючи, дотягуючись. Моя рука прослизнула всередину
  
  
  в блузку, відчув, як сосок зростає і твердне під моїми пальцями. Вона ахнула, потім ковзнула рукою по моєму стегна. Мій інтерес був очевидним, і вона хихикнула глибоко горлом.
  
  
  Відкинувши блузку, її поцілував ee плече, глибоку затінену розколину, одну грудь, потім іншу. Потім її, відсторонився, щоб щорічно і помилуватися; соски стояли нерухомо і відкрито, злегка підвівшись, як ніби тягнулися до мене в роті. Стегна Христини повільно рухалися, а її рука прослизнула за пояс моїх штанів. Її втягнув життя, щоб дати гей трохи більше місця, і вона повною мірою скористалася цим ...
  
  
  Не питайте, як мені вдалося вимкнути лампи в каюті - люди на човні так чертовски недбалі, що просто заскочили і перетворили стілець і лавки в ліжко, але через кілька хвилин ми вже лежали голі разом, її тіло тулилося до неї. від пальців нога, до плечей. Ми досліджували ще один інший з наростаючим голодом, і її мову був зайнятий і спритний; а потім, коли здавалося, що ми обидва вибухнемо від цього наполегливого бажання, вона відкрилася мені.
  
  
  Вона ахнула, коли її штовхнув повільно; вона сказала щось, чого я не зрозумів, і спробувала втягнути мене глибше. Її пручався рівненської настільки, щоб показати, хто тут головний, а потім почав довгі, повільні рухи, що пронизують все глибше з кожним ударом. Вона підняла ноги, обхопила ними мою спину, смикнувши стегнами вгору, щоб зустріти мої посилюються поштовхи. Вона почала стогнати, притягує мене до себе, щоб поцілувати мене з наростаючою жорстокістю, по мірі того, як її рухи ставали більш швидкими і несамовитими.
  
  
  Коли це сталося, вона відкинула голову, широко відкривши очі і рот, чіпляючись руками за мої плечі, її стегна колотились, як поршні. Здавалося, це тривало вічно, наші взаємні зітхання змішалися, коли його вибухнув всередині нах, і коли, нарешті, ми обидва були виснажені, її безпорадно лежав поперек нах, усвідомлюючи цю чудову слабкість і слизькість просочених потім дроту. Минуло багато часу, перш ніж вона заговорила.
  
  
  "Маккі?" - сказала вона хрипким голосом.
  
  
  "Так?"
  
  
  "Спасибі."
  
  
  Її, усміхнувся. "Спасибі"
  
  
  "Ні. Ви не можете зрозуміти". В її голосі була дивна нота покірності.
  
  
  "Спробуй мене."
  
  
  Вона похитала головою. «Ні, я не можу сказати».
  
  
  "Чого-чого?"
  
  
  "Що я хочу".
  
  
  Вона знову ходила колами, але я пручався своєму роздратуванню. Її частково скотився з нах, але вона чіплялася з дивовижною силою.
  
  
  "Ні! Не залишай мене!"
  
  
  «Я нікуди не піду. До ночі чекає довгий шлях, Христина». Її перехилився через край ліжка, знайшов на підлозі склянку, підняв його і зробив великий ковток бурбона. Коли рідина потекла по горлу до живота, її вже відчував, як моя сила повертається ...
  
  
  «Так», - видихнула дівчина, потягнувшись за склянкою і, піднявши голову, щоб відпити. «Це наша ніч, і я боюся, що вона буде єдиною, Маккі».
  
  
  Вона була права, як його чертовски швидко з'ясував, але навіть Христина не знала, наскільки вона права.
  
  
  
  
  
  
  Дванадцята глава.
  
  
  
  
  
  Вони чекали на нас у Корфу, відкрито до коричневого «мерседеса», припаркованого на видному місці в основних причалів. Двоє чоловіків, не відрізняються від темних костюмів і капелюхів, приховують велику частину осіб, сиділи і байдуже дивилися, поки ми з Христиною гуляли по набережній, пара морських туристів, прекрасного змучених вночі любові і довгим, повільним ніяк не коли плавань в якесь море. деякі називають найкрасивішим з усіх грецьких островів.
  
  
  Ми вибрали місце для тут в самій північній частині гавані, подалі від метушні в центрі. На & nb, куди б нас подивилися, були човни всіх розмірів і тип, від крихітних вітрильних судів до місцевих риболовних суден і величезних океанських яхт. Вечірнє сонце відкидало довгі тіні, поки ми йшли mimmo рядів кіосків, що пропонують тубільну одяг, прикраси, предмети мистецтва, всіляку освіта, запахи якої змішувалися з солоним повітрям і невизначеними запахами гірській сільській місцевості, яка займається маячила за містом. Гули моторолери, крики продавців і музика лунали по всьому відкритих дверей всіх інших закладів громадського запитів. Ми вже майже почали занурюватися в атмосферу свята, коли її помітив «мерседес».
  
  
  Її попереджувально схопив Христину руку, закликаючи продовжувати рухатися, не збавляючи кроку. Спочатку вона не зрозуміла, але, побачивши машину, напружилася; Її потягнув її вперед.
  
  
  «Не дивися на них. Продовжуй рухатися».
  
  
  «Але... як вони сюди потрапили? На машині він?»
  
  
  "Є пороми, чи не так?"
  
  
  «Ах. Так. Але чому вони... сидять тут?»
  
  
  «Що ще важливіше, як вони дізналися, що ми будемо тут?» Ми були майже навпроти машини. Чоловіки всередині повільно повернули голови, поки ми
  
  
  пройшли mimmo, але вираз ih осіб не змінилося.
  
  
  Христина покірно знизала плечима. «Всі приїжджають на Корфу. Або... ти сказав тому з математики, де орендував човен?»
  
  
  Її, на мить замислився. «Можливо. Принаймні, їй сказав, що, мабуть, піду на північ».
  
  
  "Ви повинні були сказати ему?"
  
  
  «Цього не можна було уникнути. Він-готель знати, куди його збирався відправитися, і якщо б їй сказав, що хочу зробити круїз по Кикладам, він подумав би, що це дивно».
  
  
  "Чому це?"
  
  
  «Подивіться на карту. Піргос в залі далеко від Егейського плаття; було б розумніше орендувати човен в Піреї, якщо б її планував відправитися туди».
  
  
  «Звичайно. І ці люди... чи могли вони бути тим, хто намагався орендувати цього?»
  
  
  «Угу. І, ймовірно, використовували той, який спочатку збирався взяти. Тільки це теж не має великого сенсу». Це не так. Якщо вони готелів Alexa, а до теперішнього часу її був переконаний, що незалежно від того, що сказав мені Яструб, де повинна була бути витік, чому вони намагалися затримати нас в Піргосі? Єдиний ревматизму, який міг придумати, полягав у тому, що якщо б ми продовжували подорожувати на машині, було б легше слідувати за нами. Це був не дуже задовільний ревматизму.
  
  
  Коли ми пройшли далі за «мерседесом», її повів дівчину до невеликого кіоску, в якому сиділа приголомшлива демонстрація різнокольорових шарфів. «Купити в один», - сказав я. «Купив два, але не поспішай».
  
  
  Поки вона збирала навантаження, її, до радості зморшкуватою жінки-господині, радісно оглядав набережну. Люди в «мерседесі» не рушили з місця, але вони мене не особливо турбували; вони зробили себе настільки помітними, що я був упевнений, що повинні бути й інші. Але там була така зайнята, постійно рухається натовп, що було практично неможливо виділити кого-небудь, хто хоч трохи виглядало б підозріло; Європейців у темних костюмах було стільки ж, скільки і яскраво одягнених туристів, і мої шанси знайти людину, яка вбила свою напарника в моїй кімнаті, були біса малі.
  
  
  І весь день Христина ухилялася від моїх запитань про своє контакті з Алексом.
  
  
  Коли вона вибрала кілька шарфів, ми пішли далі. Коли її злегка тримав її за руку, дівчина тремтіла.
  
  
  "Що це?"
  
  
  «Мені здається, стає холодно».
  
  
  "І...?"
  
  
  «Я думаю, пора». Вона взяла мене за руку, перевернула зап'ясті і подивилася на мої годинник. «Так. Ми повинні йти».
  
  
  «Я думав, це не раніше завтра».
  
  
  «Сьогодні її повинна... встановити контакт».
  
  
  «Але нас навіть не повинно було бути тут сьогодні».
  
  
  «Але ми». Її посмішка була щирою і дуже самовдоволеної, щоб підходити мені.
  
  
  «Ну ти хитра маленька сучка». Її сміявся. "Ми підемо?"
  
  
  «Ні. Ми візьмемо таксі». Вона вказала вперед, на жвавий кут, де від набережної в місто вела широка вулиця. «Там має бути одне навколо них».
  
  
  Ще раз вона мене вона вільно; Його очікував більшого ухилення, але тепер вона, мабуть, все-таки взяла мене з собою. Її нічого не сказав, але притиснув вільну ліву руку до себе; Хьюго заспокійливо затишно влаштувався в піхвах.
  
  
  В кутку стояло з півдесятка таксі, припаркованих перед великим, що розкинувся старим готелем, схожим на відреставровані руїни грецького храму з потьмянілим від часу мармуровим фасадом. "Який-небудь конкретно?" - запитав я, коли ми підійшли до куті.
  
  
  «Про...» Христина зупинилася, закрила очі і помахала вказівним пальцем у невеликому колі, потім вказала. «Цей», - сказала вона, знову відкриваючи очі.
  
  
  Це був запорошений старий «Форд», за кермом якого сидів нудьгуючий водій, який діловито колупав в зубах і не звертав уваги на перехожих. Кілька інших водіїв стояли на узбіччі біля своїх збори, кланяючись і жестикулюючи, але Христина пропливла mimmo них, щоб відкрити задні двері за своїм вибором. Огрядний чоловік за кермом неохоче підняв очі; Здавалося, що він зовсім не хотів брати пасажирів. «Повинно бути, це був таксист навколо Нью-Йорка», - подумав я, слідуючи за Христиною затхлий автомобіль.
  
  
  Водій не озирнувся, а зітхнув і важко засовався на сидінні. Христина нахилилася вперед і щось швидко сказала по-грецьки. Він неохоче кивнув, привів двигун і включив передачу.
  
  
  Потім розвороту ми пробилися крізь щільний потік машин на широкій вулиці; Незабаром він звузився, і ряди елегантних магазинів змінилися кварталом блочних будинків, побудованих пліч-о-пліч з натяками на прохолодні дворики для масивними глухими фасадами. До нас наблизилася одягнена в чорне жінка верхи на старому лоша, не звертаючи уваги на рух позаду нах. Коли ми проїжджали її, водій сплюнув у вікно і щось пробурмотів; Мені не треба було знати мову, щоб розуміти, що він сказав.
  
  
  Вулиця стала круто підніматися; будинки стали далі від дороги
  
  
  і ми бачили дітей, які грають у запорошених дворах, курчат, клюючих землю, непоказних собак, занадто байдужих, щоб робити більше, ніж піднімати голову і дивитися на проїжджаючу машину. Незабаром місто опинився позаду нас, і асфальтована вулиця змінилася гладкою грунтовою дорогою, яка займається почала петляти взад і вперед по крутому, покритий деревами пагорб.
  
  
  Ми їхали мовчки, поки не досягли гребеня. Водій пригальмував, коли ми наблизилися до невеликої гаю, що оточувала щось на зразок храму або, можливо, гробниці. У будь-якому разі, він був навколо білого мармуру з колонами спереду, з боків яких стояли скульптури з тазом спереду, схожим на пташину ванну. Таксист проїхав mimmo, потім різко повернув ліворуч і зупинився на невеличкому перехресті.
  
  
  "Ах, який чудовий вигляд!" - вигукнула Христина.
  
  
  З того місця, де ми були припарковані, ми могли бачити все місто і гавань під нами, як листівку з картинками в золотому світлі, але мене не цікавили чудові види в цей момент. Її нахилився, щоб прошепотіти Христиною. "Він говорить по-англійськи?"
  
  
  Вона знизала плечима. "Я не знаю".
  
  
  Її ризикнув. "Це... місце?" Їй був роздратований; це було пекельне місце для будь-якого контакту. Дорога була не дуже завантажена, але рух туди і назад було досить стійким.
  
  
  Говорити з дівчиною, їй помітив, що таксист повільно повертається, щоб щорічно на нас. Зубочистка все ще була у нього в роті, і він повільно посміхнувся.
  
  
  «Отже, - сказав він. «Це вони надіслали тебе. Ти не виглядаєш нас на йоту по-іншому за всі ці роки, Нік Картер».
  
  
  
  
  
  
  Тринадцята глава.
  
  
  
  
  
  Перш ніж її встиг щось сказати, він повернув машину заднім ходом виїхав на дорогу і продовжив свій шлях. Христина виглядала здивованою, як і її. Вона міцного стиснула мою руку, дивлячись з відкритим ротом на потилицю водія.
  
  
  «Аль...» - почала вона, але я поглядом змусив її замовкнути.
  
  
  "Так, це я." Водій зняв плоску картатий кашкет, яку носив; мета у нього була лиса, але тепер він сидів за кермом рівніше, і навіть ззаду, і через п'ятнадцять років її міг бачити бичачу силу в шиї і плечах. "Наксос". Він назвав рік і місяць. «Ти і я, Нік. Гранати в печері. Її зупиняю літак, ти стріляєш у людини, який збирався вбити мене. У будь-якому разі, що вони роблять з цим хлопчиком-сержантом, коли ти повернеш його в Німеччину?»
  
  
  Я не відповів. У всякому разі, не на его штопора. «Я б готель трохи краще глянути на твоє обличчя», - обережно сказав я.
  
  
  «Звичайно. Досить скоро ми будемо там, де збираємося, а потім її обертаюся. П'ятнадцять років, її змінився, так?»
  
  
  Важко сказати. Все, що я побачив, коли ми в таку гру у збори, було важке обличчя зі звичайними густими чорними вусами. Її напевно не очікував знайти Alexa Зенополиса на розі вулиці в центрі Корфу, і роблячи вигляд, точно не сьогодні.
  
  
  "Я дам вам знати. Куди ми підемо?"
  
  
  «Ви з моєю сестрою будете випивати в туристичному закладі недалеко звідси. Дуже сенсаційний вигляд, американський бар з мартіні і дайкірі. Тобі все ще подобається бурбон, Нік?»
  
  
  Її згадував історію, яку розповідав мені льотчик часів початку другої світової війни, про те, як його збили над Німеччиною, і коли його взяли на допит потім того, як він був схоплений, людина напроти нього за столом розповів йому що-що про себе, навіть якщо він забули.
  
  
  «Мене звуть Деніел Маккі», - спокійно сказав я. «Її яхтовий брокер з Флориди, і дайкірі звучить дуже добре».
  
  
  Водій від душі розсміявся, потиснув масивними плечима і прискорився, обігнувши покажчиків, і дорога знову почала підніматися. Він мовчав, поки ми не виїхали на затінену кущами під'їзну доріжку, яка займається вела до невисокого просторому ресторану, який був майже прихований від дороги. Ми зупинилися перед темним, темним ганком, і коли служитель почав спускатися до нас по широких сходах, водій повернувся до мене. Він посміхнувся, показуючи широку щілину між його передніми зубами.
  
  
  «Я ось чекаю півгодини. Не більше. У тебе попереду велика ніч».
  
  
  Черговий відкрив двері; Ми з Христиною вийшли і увійшли всередину. Алекс, до того часу, вирішив, що з таким же успіхом можу називати його так, був не правий стосовно типу з закритої тераси, навислої над схилом у дальній стороні ресторану. Свічки мерехтіли в вітрозахисних тримачах на кожному столі, і в сгущающейся темряві води далеко внизу перетворилася в мерехтливе сприйнятливим області, що переходить в олов'яних, а потім поступово стає чорним. З того місця, де ми сиділи, вогні міста були невидимі, але в гавані були сотні крихітних вогників, схожих на скопище світлячків. Ніхто навколо нас не розмовляв, і я не думаю, що Христина взагалі звертала увагу на зовнішній вигляд.
  
  
  Алекс чекав нас біля входу. Ми повернулися в шлях до того, як він заговорив.
  
  
  "Ти все ще сумніваєшся
  
  
  що це я, Нік Картер? "
  
  
  «Зовсім небагато», - зізнався я.
  
  
  «Добре. Кажу тобі, твої люди навіть не натякали, що ти збираєшся зустрітися зі мною. Хороша страховка; якщо її не схожий на Алекса Зенополиса, хто повинен знати, крім тебе, а?»
  
  
  "Ага."
  
  
  Він засовався на сидінні перед нами. «Христина, моя сестра. Простий, її мало говорю з тобою. Її пам'ятаю тебе тільки маленькою дівчинкою».
  
  
  Вона щось відповіла ему від ih мовою. Він посміявся.
  
  
  «Ні, ми говоримо по-англійськи. Краще для Ніка, а?»
  
  
  Деякий час мені доводилося ризикувати. «Добре, Алекс. Що нам робити далі? Чому ти тут?»
  
  
  «У нашому пошти бизнесявляется ми не дотримуємося точного розкладу. Пам'ятайте, ми чекали цих контрабандистів три дні?»
  
  
  "Так".
  
  
  «Значить, мені потрібно було поїхати з Албанії на день раніше. Нічого страшного; ми повинні були голосувати так зустрітися завтра. У тому ж місці, в той же час. Маленька Христина, вона нічого не знає, а, сестра?
  
  
  "Це насправді."
  
  
  "Ми їдемо сьогодні ввечері?" Її запитав.
  
  
  "Ні. Ви з моєю сестрою, ви завершите свій маленький роман великий вночі в місті. Ви танцюєте, ви їсте, тримайтеся за руки, а завтра ви говорите сумне прощання, коли відпливаєте, і маленька студентка повертається в Афіни. зі злегка розбитим серцем. Хіба це не так? "
  
  
  Це було те, що я мав на увазі. У випадку, якщо ми помилилися в тому, що за нами стежать, ідея полягала в тому, щоб зробити наш короткий роман як можна більш правдоподібним.
  
  
  "А що ти тим часом робиш, Алекс?"
  
  
  «Сьогодні ввечері її перекладаю вас двох з місця на місце. Потім її повертаю вас до вашої човні. Ви покажіть мені, де вона пришвартована. До світанку її піднімуся на борт, і ніхто мене не побачить. Її безквитковий пасажир, так? "
  
  
  "Як ти збираєшся це зробити?"
  
  
  Він знизав плечима. «Я плаваю. Її вмію бути, як риба-режим & nb у темряві».
  
  
  Деякий час мовчав. Ми проминули малий храм; кілька машин були припарковані на оглядовому майданчику навпроти, а одна пара сиділа рука об руку перед колонами. Її їм заздрив; Рука Христини була холодною, в моїй.
  
  
  "Як ти взяв це таксі?" Її запитав.
  
  
  «У мене тут є контакти, мій інший. На цьому острові є й інші, кому ми її можу довіряти. Хочете дізнатися більше?»
  
  
  "Їй сказав. - Ні.
  
  
  "Добре. Немає проблеми?"
  
  
  "Сподіваюся немає." Її був далеко не задоволений, але залишив свої сумніви при собі.
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  Це була похмура ніч святкування, яку їй коли-небудь проводив. Ми вечеряли в «Павилеоне» на відкритому повітрі під гратчастими виноградними лозами з видом на самий ексклюзивний пляж острова. Ми їли лангусти, взятий живцем, навколо води у ih клітинах всього в декількох футах від нашого стільця. Сергій був приглушений, яскрава юрба, і всі це знали. Їй відомо принаймні двох кінозірок, включаючи актрису, в яку був закоханий в підлітковому віці. Всі ці роки вона виглядала крупним планом навіть краще, ніж тоді.
  
  
  Пізніше ми пішли на дискотеку в Palace Hotel, де її проти своєї волі крутився з Христиною на танцполі. Він був настільки увіткнути, що не мало ніякого значення, що ми робимо, але навіть в цьому натовпі дівчина привернула більше, ніж її частка чоловічої уваги. Мені це не сподобалося, але не за звичайною причини; В її рухах і виразі обличчя було відчуття контрольованого відчаю, як якщо б вона прислухалася до звуку катастрофи. Будь-хто, хто придивився до неї, міг подумати, що вона була під якимось видом наркотиків, але її належить їм, що в цій юрбі це не буде дуже незвичайним.
  
  
  Було ще одне місце, і ще кілька потім його, завжди з невблаганним Алексом, який возив нас по шумного місту. Двічі її помічав коричневий «мерседес», але мене це не сильно турбувало; Її хотів інших спостерігачів. Декілька разів був на грані попередження Alexa, але цей чоловік був настільки впевнений в собі і, як я виразно пам'ятав, настільки біса здатним, що я вирішив промовчати. Їй був прав, і не праві.
  
  
  В дві години ночі, Алекс оголосив, що настав час вирушити до човна. Ми стояли на добре освітленій набережній, поки її засунув пачку паперових грошей нашому «водієві» і попросив його повернутися вранці. Молодий чоловік, який чекав в катері, безкорисливо спостерігав за нами, сильно позіхаючи.
  
  
  «Ні», - виплюнув Алекс. «Завтра піду її через острів, в гості до мами».
  
  
  «Добре. Є і інші водії».
  
  
  "Так". Він влаштував навмисне образливе шоу, підраховуючи гроші, хмикнув і підвівся так швидко, що мені довелося відскочити вбік. Ми з Христиною дивилися, як він їде, потім сумно посміхнулися один одному, коли ми увійшли в катер з порту бар.
  
  
  За коротку поїздку ми зробили
  
  
  покупки в торговому центрі, в основному для шпика, що йде позаду нас.
  
  
  «Він був такий поганий», - сказала Христина.
  
  
  «Ну гаразд. У будь-якому випадку це була гарна ніч, чи не так?»
  
  
  У ревматизму вона поцілувала мене м'яко в щоку, а потім з більшою пристрастю, трохи нижче мого підборіддя. «Але, - сумно сказала вона через деякий час, - він нам не знадобиться завтра. Коли мій поїздку вилітає? У два?»
  
  
  "Я думаю так." Якось увечері вона підійшла до телефону і забронювала квиток на зворотний поїздки в Афіни. «Готель би ти залишитися ще на день або близько того».
  
  
  «Але це неможливо. І ви теж повинні плисти в Італії».
  
  
  "Я не поспішаю." Її потер її плечі, обняв і пригорнув до себе. Рульовий човни забарився двигун, всі його увага була зосереджена на наближенні до "Сцилле", що рухалась на її причалу.
  
  
  «Але... її. На жаль». Христина зітхнула і відірвалася від мене, коли катер зупинився поруч з темним шлюпом; горіли тільки ходові вогні, малопотужні електричні лампочки, які дуже мало розряджали батареї.
  
  
  Її оплатив рульовому катери, і ми спустилися вниз. Коли ми увійшли в темну кабіну, Христина різко зупинилася переді мною на трапі.
  
  
  Її прошипів - "Що це?", моя ліва рука автоматично відверталася від мене, Хьюго був готовий потрапити в мою руку навколо піхов.
  
  
  «Це... це нічого». Вона увійшла в каюту.
  
  
  Її швидко озирнувся; Святий, що виходив з порту бар, був невеликий, але і сховатися було ніде. Я пішов вперед, перевірив голову і підвісна шафка, потім іншу каюту. Нам одіна. Нікому. Коли повернувся, Христина запалювала одіна за гасових ліхтарів.
  
  
  «Ми не захочемо ih сьогодні ввечері», - сказав я.
  
  
  "Але..."
  
  
  «Якщо Алекс збирається виплисти тут і прокрастися на борт, давайте не будемо звертати на нього увагу. Добре?»
  
  
  «Ах, як нерозумно з мого боку». Вона погасила святий і повернулася до мене, в тісноті між койками і столом. На мить вона була у мене на руках, її мета пригорнулася до моїх грудей, і крізь тонку тканину моєї сорочки її відчув раптові гарячі сльози.
  
  
  "Що це?" - заспокоювала її, ніжно погладжуючи її волосся.
  
  
  «Ох... так багато всього, Маккі. Або Нік Картер, або хто б ви нас були». Вона затулила очі і принюхалася. «Вчора ввечері їй сказала, що це був наш єдиний раз разом. І вона була права, але не думала, що це станеться з-за цього. Сьогодні весь день її сподівалася, що мій... мій інстинкт помилявся. Але це було правильно, чи не так? "
  
  
  Деякий час тому її був змучений до кісток потім довгого дня подорожі, та святкового вечора, але, коли ми стояли разом у цьому вузькому просторі, її, відчув, як вся втома минає. «Его не буде тут кілька годин», - м'яко сказав я.
  
  
  На мить вона міцного пригорнула мене до себе, а потім різко відсторонилася: «Можна нам трохи бурбона, Маккі? І давай посидимо тут поодинці в темряві, поки не прийде Алекс. Що б її нам відчувала до тебе, я не хочу займатися любов'ю, коли в будь-який момент мій брат може приєднатися до нас ».
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  Було майже п'ять, коли Алекс безшумно переліз через корму човна і, огинаючи шлюпку і проповзаючи через кабіну до трапу. Її Хьюго тримав у руці, коли його мета з'явилася в отворі.
  
  
  "Постривай!" - прошипів я, дозволяючи слабкого світла спалахнути; на лезі.
  
  
  «Це тільки я, Нік». Алекс пхнув перед собою чорну водонепроникну сумку і спустився головою вниз за невисокою сходах в каюту. Її на мить зробив на ньому ліхтарик; він був у гідрокостюмі, закривав все, крім особи. Її вимкнув брильов.
  
  
  "Тебе не бачили?"
  
  
  «Це неможливо. Ви помістили цю човен в гарне місце, мого друга, єдині, що мені довелося пройти, були невеликі судна. Вночі на ih борту не було нікого».
  
  
  Це не було випадковістю, але мені не треба було їй про це говорити. "Хочеш трохи сухого одягу?"
  
  
  Він вказав на сумку на палубі перед собою. «У мене є. Може бути, рушник. Два рушники». Він встав, його тіло майже заповнило простір в каюті. «Я був великим чоловіком, коли ти вперше відчула мене, Нік. Тепер її шталь трохи більше». Він почав знімати гідрокостюм, не звертаючи уваги на сестру. Зайшла в голову для рушниками.
  
  
  Коли він висох і одягнувся в сухий одяг, ми в таку гру в головній каюті з напоями в руках. Небо за вікном вже починало сіріти, але втому, що залишила мене кілька годин тому, здавалося, пішла назавжди.
  
  
  «У нас є час», - сказав я. «Час поговорити».
  
  
  Алекс зробив жахливий ковток, який спустошив його склянку бурбона, і налив ще. «Ніяких розмов. Ти і я, у нас багато часу, Нік. А поки ми трохи поспим. Потім, коли ти підеш за квитками для моєї молодшої сестри, Христини і мене, у нас буде трохи часу
  
  
  разом. Гаразд?"
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  Її, вийшов на берег на катері трохи пізніше дев'яти. Офіс авіакомпанії був в декількох хвилинах ходьби, так що я не шталь шукати таксі. День був похмурий, але безвітряний; вода, плещущаяся про кам'яну набережну, здавалася сірою і млявою. Це відповідало моєму настрою.
  
  
  Взявши квиток Христини, її безцільно блукав по набережній. Цим ранком у полі зору було кілька колясок. Занадто рано. Але коричневий «мерседес» був припаркований на видному місці, звідки водій і його товариш могли бачити мою лодку. Мене це не турбувало; якщо б вони не використовували бінокль, вони не могли б сказати, що там відбувається, і якщо б вони могли, це не мало б жодного значення. Алекс захід у ланцюговий шафка перед носової каютою, влаштував собі гніздо в тісноті середовищах, вологих металевих ланок і оголосив, що не вийде, поки ми не вийдемо в море по дорозі в Таранто. «Коли ти ховаєшся, мій інший, ти ховаєшся. Спокійної ночі».
  
  
  Її мляво рився в сувенірних крамницях в я просив чого-небудь, що подарувати Христиною. Все здавалося правильним. Її повернув назад і попрямував до особливих старого готелю, недалеко від того місця, де була пришвартована "Сцилла". Її погодився триматися подалі, поки брат і сестра зустрінуться, і мені стало цікаво, про що вони можуть поговорити і потім всіх цих років.
  
  
  Бар був відкритий, і він увійшов, єдиний відвідувач у величезній кімнаті з високими стелями. Бармен запропонував «Криваву Мері», він знав похмільного туриста, коли бачив його, але я вирішив зупинитися на бурбоне. Зазвичай я не п'ю вранці, але, що стосується мого тіла, це було ще минулої ночі; Його взагалі не спав.
  
  
  У мене було кілька повільних, поки її дивився на хвилинну стрілку електричних годинників, які раніше висіли на стінах класних кімнат у школах і, можливо, все ще є, клацали по циферблату. Ще не було й одинадцятої години, коли в зал увійшов коридорний, озирнувся і зупинився на мені.
  
  
  "Містер Картер?"
  
  
  Він майже сказав, щоб, перш ніж зрозумів, що він сказав. Потім її, похитав головою.
  
  
  "Ви ... не містер Картер?" Він був зморщеним малюком, бездоганною англійською.
  
  
  «Боюся, що ні. Ім'я Маккі».
  
  
  «Але джентльменові в барре телефонують. Дама сказала, що його звуть Картер». Він знову озирнувся, підкреслюючи, що я був єдиною людиною тут.
  
  
  Леді. «Проклята дурненька», - обурювався я. Повинно бути, вона була на палубі і бачила, як я йду в готель. І де ще міг бути, крім бару? Її придушив свій гнів, розуміючи, що, мабуть, сталося щось, що змусило її подзвонити мені, і в тому тривожному стані, в якому вона перебувала, вона зробила дурну помилку.
  
  
  «Що ж, - люб'язно сказав я, підводячись, - я відповім на дзвінок, якщо дама наполягає. Показати мені дорогу». Її кинув гроші на стіл і пішов за посильним.
  
  
  Він показав мені ряд домашніх телефонів по вузькому коридору, що вів до кімнат відпочинку і задній частині готелю. «Візьміть будь-який телефон, і оператор зв'яже вас», - сказав він. Її почекав, поки він відійшов, потім підняв трубку. Оператор відразу ж вийшов. Її сказав агов, хто її, кривлячись, коли назвав своє правильне ім'я, і вона попросила мене трохи почекати. Її, притулився до стогнати, втомлений і відчуває огиду від всієї цієї недбалої операцій.
  
  
  Тихий звук відкривається позаду мене день спочатку не було чути. Потім її почув скрип черевика, характерний шелест одягу, коли підняли руку. Її почав повертатися, телефонна трубка ткнулась мені в руку, але було вже занадто пізно; щось розбилося мені про череп, і він впав на коліна. Єдиною болем, яку відчував її, був контакт з мармуровою підлогою, і він турбувався про тих травми коліна навколо шкільних футбольних днів, коли прийшов початку другої удар, і було турбуватися не про що.
  
  
  
  
  
  
  Чотирнадцята глава.
  
  
  
  
  
  Її не шталь втрачати час, намагаючись зрозуміти, де я. Першим ділом перевірив її ножем і, на свій подив, виявив, що Хьюго все ще в піхвах під рукавом моєї камзоли. Я не був пов'язаний, і, здавалося, лежав на якийсь ліжка. Її з болем відкрив очі; святий був приглушеним, як денний святим у похмурий день ...
  
  
  Потім полудня! Її, подивився на годинник і застогнав. Було вже дві години, а її повинен був повернутися на "Сциллу" до полудня. Її спробував сісти, але рука штовхнула мене назад на ліжко. Мої очі не фокусувалися, але все, що я міг бачити, це розпливчасте мета назавжди мною на якійсь неймовірній висоті, що пульсує в такт ударам в потилиці. Якийсь час лежав нерухомо, блідий, заспокоїтися і щороку, що, кравець візьми, відбувається. Потім її спробував відштовхнути руку, але вона була твердою і твердій на моїх грудях. Маленька рука...
  
  
  Її широко відкрив очі; особа назавжди мною почала плавати у фокусі, особа, оточене ореолом м'яких світлих локонів.
  
  
  Потім її побачив губи, вигнуті в усмішці, над ними мис, злегка вигнутий, і блискучі темні очі, які були не більш дружелюбними, ніж ця посмішка.
  
  
  «Сью-Елен», - прохрипів я. "Якого біса...?"
  
  
  «Просто залишайся лежати, як хороший хлопчик, милий. Її б не хотів, щоб ти підстрибував люди не грубою і потворно ».
  
  
  «Прибери свою руку від моєї клятої грудей. Її хочу сісти. Якщо зможу».
  
  
  «Добре, дорогий, ти спробуй. Але дуже повільно, як ти чуєш?»
  
  
  Ee сильна коричнева рука послабила тиск, коли її, сів. Зрештою, її лежав не на ліжку, а на величезної білої кушетці, на якій можна було б спати до шостої людина без тісноти. Її обережно озирнувся; якби не круглі вікна, ми могли б опинитися в будь пересічної вітальні на Парк-авеню. А потім її, зрозумів, що ніжне погойдування піді мною було не тільки моєю головою.
  
  
  "Ваша човен?" Її запитав.
  
  
  «Як завжди догадливий, Нік? Угу, це моя човен. Або мого чоловіка, хто б він нам був».
  
  
  Її було занадто злий, щоб посміхатися. «Що, кравець візьми, тут відбувається, Сью-Еллен? Хто мене вдарив?»
  
  
  "Про, один навколо моїх сторожових засобів вимірювань. Як твоя мета, любий?"
  
  
  "Як ви очікуєте?" Її спробував встати, але вказівним пальцем вона штовхнула мене назад на диван. Її, згадав, що Сью-Еллен була чемпіоном Техасу по родео середовищах дівчаток у всіх коледжах, коли навчалася в БМУ, і вона не пом'якшилася нас десять років, нас за трьох чоловіків, про яких її знав.
  
  
  "Шкода. Хочете трохи бурбона?"
  
  
  "Не зараз."
  
  
  "Досить тобі цього ранку?"
  
  
  "Не зовсім."
  
  
  «Ну, голоси, як це виглядало, коли ти втратив свідомість у телефону в готелі. Лаппинг в барі і все таке. На щастя, один навколо моїх сторожових літературу прийшов і витягнув тебе до того, як прийшла поліція і заарештувала для тебе ...... "
  
  
  "Значить, один з зустрінуть ваших сторожових або вдарив мене". Її крадькома глянув на годинник знову; раніше не було.
  
  
  «О, не хвилюйся, любий. Ваша маленька грецька дівчинка просто чекає тебе він назад у витонченій старій ванні, в якій ти подорожуєш. Готова бути прив'язаною, вона весь час виходить на палубу і дивиться в сторону панелі, як ніби одна навколо них рід капітан китобоїв на прогулянці вдови ".
  
  
  "Давай!" - огризнувся я. "Чого ти хочеш від мене?"
  
  
  Її усмішка була чистим чортеня, з домішкою чистого повії. На ній були плавки від бікіні і сорочка, яку вона навіть не потрудилася застебнути. Її, згадав, що ee грудях були малими, але твердими, як половинки дині. У тридцять або близько того у нах був м'язистий життя професійного акробата, і, хоча її ноги були гарно складені, вони володіли силою довічного наїзника, яким вона і була. Сью-Еллен чи була вище п'яти футів, але її неодноразово виявляв, що, щоб підпорядкувати її, мені потрібно було забути, що вона дівчина. Їй це сподобалося.
  
  
  Вона впала на диван поруч зі мною, дозволивши сорочці розчинитись, оголивши груди. «Вчора ввечері ти потрапив мені в купу неприємностей, Нік. Знаєш?»
  
  
  "Її? Як?"
  
  
  «Ну... що це було? Пару днів тому моя подруга побачила тебе... де це було? Пірей?»
  
  
  Їй кивнув. Боляче. "Я пам'ятаю."
  
  
  «Ну, Ронда, вона сказала, що ти прикинувся, що не пам'ятаєш її. Або мене. Але по тому, як вона рідини і крові тебе, його, знала, що це повинен бути Нік Картер. Насправді? Хіба ніхто не схожий на тебе, дорогий».
  
  
  «Я...» Було важко зрозуміти, що сказати. Сью-Еллен знала, що я щось роблю для уряду, тому що якийсь час її батько був сенатором в одному з усього комітетів, які займалися ЦРУ і іншими агентствами безпеки алфавіту. «Знаєш, бувають випадки, коли її не можу навіть привітатися зі старими друзями».
  
  
  "Угу. Не для старих друзів, таких, як Ронда, які не розбираються в бобах. Але коли ти показуєш це гарне обличчя у всій Греції, як ніби ти це робив, її знаю, що ти не якоїсь секретної місії, або що б ви нам робили для дядька Сема. Гарненький чоловік начебто вас повинен я використовувати маскування, тому що ці погані парові в Кремлі або десь ще, вони на вас напали ". Вона показала на мене пальцем і клацнула молотком. «Так що я повинна була трохи поговорити в ту ніч, сказала їм, якою ти відмінний... ну... інший. Бурбонское хвастощі, розумієш?»
  
  
  Її знав. Надто добре. Пару раз її мало не закохався в Сью-Еллен, але кожен раз її звичка «розпещена маленька-багата дівчинка», підживлюється випивкою, рятувала мене.
  
  
  «Отже, минулої ночі, коли ми всі бачили, як ти стрибаєш по танцполу з цієї потворної грекинею, і ти навіть не привітався, ну, це мене обпекло».
  
  
  "Але я тебе не бачив!"
  
  
  «Немає? Навіть коли її впиралася своєю дупою в твою пару м рівненської? Він дискотеці, її забула про який?»
  
  
  «Я думаю... вони всі були досить переповнені».
  
  
  «Не те, щоб людне, друже! Якщо ти не знаєш мою дупу, хто знає?» Вона підійшла до мене лиже,
  
  
  "Що ... що щодо вашого чоловіка?"
  
  
  «Ах, він. Ахілліон, він збирається купити кораблі в Японії або десь ще. Він не був поруч зі мною більше півдюжини разів з ними тхора, як ми одружилися».
  
  
  «Значить, він залишає тебе тут? Зі сторожовими і механіки?» Моя мета тепер швидко прояснялася; Як не дивно, тріщина в черепі нейтралізує наслідки відсутності склепіння і занадто великої кількості бурбона.
  
  
  «Угу. Він дав мені цю велику стару яхту і команду, якій їй плачу, щоб грали у глухонімих, але є ці двоє важкоатлетів, які стежать за мною найбільше, куди б його нам пішла». Вона хихикнула і притулилася до мене. "Але не тут."
  
  
  "Що ви маєте на увазі?"
  
  
  «Ах, він думає, що обманює мене, але скрізь, де її тут заходжу в порт, її бачу ih. Ну і цю ih велику стару коричневу машину».
  
  
  "Великий Мерседес...?"
  
  
  «Угу. Ви теж це помітили? Всі помітили».
  
  
  «Ви були в... Піргосі пару ночей тому?»
  
  
  «Планувала, але я її не змогла. Чому? Були?»
  
  
  "На деякий час."
  
  
  "Там, де ти взяв свою шлюшку?"
  
  
  «Вона не повія. І вона не маленька».
  
  
  «Ні, вона немаленька. Але її міг би вбити її з однією рукою, пов'язаної за спиною». Вона поралася з пряжкою мого ременя.
  
  
  «Я повинен забиратися звідси».
  
  
  «Нам за що. У нас буде вечора, Нік Картер. Відпочивати вечора, відкрито зараз. А пізніше всі мої друзі повернуться на борт, і я покажу їм, що ніхто не нехтує Сью-Еллен Барлоу . всім її друзям ".
  
  
  Її, відсторонився від нах. «Ви маєте на увазі, що саме тому ви мене оглушили і привели сюди?»
  
  
  «Ну... це було, може бути, трохи круто, дорогий. Але я не спав всю ніч з цими людьми, і її міг бачити, як вони хихикають, тому що я хвалилася тобою, а потім ти виставив мене дурнем на очах у всіх. Тому, коли мої сторожові пси сказали, що бачили, як ти входив в бар готелю, його просто діяв імпульсивно. Ці сторожові пси, вони гарні для чого-то, не так? "
  
  
  "Так. Думаю, вони. Де вони зараз?"
  
  
  «Ой, у мене там один стоїть за дверима». Вона невизначено махнула рукою. «У разі, якщо тобі не терпиться повернутися до свого грецького пирога».
  
  
  «Вона повинна була встигнути на літак».
  
  
  "Ну, вона може почекати ще один день, чи не так?"
  
  
  Її бачив, що спроби урезонити Сью-Еллен безнадійні. Її встав, прибравши її пазуристі руки, і швидко пішов до дня. Відкривши його, побачив її грубе обличчя одного навколо чоловіків навколо коричневого «Мерседеса», що дивиться на мене. В руці він тримав пістолет 45-го калібру, націлений відверті мені в груди. Схоже, він готель " его використовувати. Її знову закрив двері.
  
  
  «Дорогий, ти думаєш, їй дозволю тобі втекти від мене потім того, як я влаштувала всі ці неприємності? Йдемо ж». Вона пролежала на підлозі на білій кушетці, сорочка на килимі поряд з нею, рука заправлена за пояс мінімального нижньої бікіні.
  
  
  Був час, коли Сью-Еллен була веселою і веселою, непристойною, але здоровою. Тепер було очевидно, що вона, м'яко кажу, змінилася; Її міг би повеселитися з нею, але її гри відключили мене.
  
  
  Її, підійшов до неї, зняв з нах бікіні. Вона вигнула свої сильні вузькі стегна, щоб допомогти. Її перевернув її життя.
  
  
  «Ммм. Хочеш почати так, як старий бик і телиця?»
  
  
  "Чому ні?" Їй дуже шумно розстібав блискавку на брюках, і коли її побачив, що її очі закриті, її, швидко підняв її сорочку. «Дайте мені руки», - наказала я, торкаючись внутрішньої частини стегна, щоб вона не могла забути, що, на її думку, її роблю. Вона зробила, як гей, сказали, в очікуванні похитуючи задом.
  
  
  Раптовим рухом її схопив її за зап'ястя і обернув тканиною. Перш ніж вона усвідомила, що відбувається, її, ff убезпечив, ee руки були болісно високо підняті на спину.
  
  
  "Нік!" вона завила. "Сучий син!"
  
  
  Вона боролася, як я і очікував, але його ривком підняв її на ноги; вона була досить маленькою, щоб її міг без усякої напруги поставити її на навшпиньки, і в цьому стані вона не могла використовувати силу проти мене.
  
  
  «А тепер поїхали до біса звідси, Сью-Елен», - прошипів її ось на вухо. «У мене є справи, ми можемо зіграти в інший раз».
  
  
  "Сволота!" - заверещала вона, відбиваючись від мене підборами. Її підтягнув її трохи вище, і вона задихнулася, ніж боляче. "Діно!" - крикнула вона. "Діно, йди сюди!"
  
  
  Це було те, про що я не здогадувався. Двері відчинилися, і в кімнату влетів сторожовий пес. Незважаючи на те, що Сью-Еллен була переді мною, вона не була достатньо великою, щоб створити який-небудь щит, не на такій відстані.
  
  
  "Стріляти в сучого сина!" закричала дівчина. "Ему Знеси чортову голову!"
  
  
  Діно посміхнувся, повільно піднімаючи пістолет .45. У нього було достатньо часу, щоб прицілитися і натиснути на спусковий гачок.
  
  
  Але не так сильно, як він думав. Її, знизав плечима і відпустив Хьюго в ліву руку. Все ще тримаючи Сью-Еллен іншою рукою, кинув її двосічний ніж, відкрито їй у горло; Його не шталь чекати, щоб побачити, чи потрапив у ціль, але потягнув дівчину вниз і в бік, поки гримів постріл в замкнутому просторі.
  
  
  Коли її підняв очі, сторожовий пес все ще був у вертикальному положенні з виразом повного прапора дозволу на виконання особи. Він подивився на паруючий 45-й калібр у своїй руці, потім повільно підняв інший, щоб торкнутися рукояті, виступає з його шиї. На мить мені здалося, що він знову вистрілить, але раптовий потік крові навколо дірки, виконаної моїм ножем, залагодив усі. Він повільно впав на підлогу і беззвучно приземлився на товстий килим.
  
  
  Її все ще тримав Сью-Еллен в руках, коли підійшов щорічно на новий труп. Спочатку її вирвав пістолет з його пальців, почав відкидати його в бік і передумав. Це може стати в нагоді, і мені не потрібно буде проходити митницю в майбутню поїздку. Потім її витягнув ножа навколо горла Діно, він видав булькаючий звук, і пролилося ценымногие більше крові.
  
  
  «Кравець тебе забирай, Нік Картер», - прогарчала Сью-Еллен. «Подивися, що ти зробив з моїм килимком від стіни до стіни!»
  
  
  Але навіть багата і крута техаська дівчина була приголомшена тим, що трапилося, і він скористався цим. Спочатку її штовхнув її за хвоста, не надто обережно, і змусив її повернутися в те, що вважалося її одягом. Вона похмуро корилася, на деякий час втративши дар мови. Її перевірив кишені мерця, як зазвичай, але не знайшов нічого, що вказувало б на те, що він був хема-то, крім того, що сказала Сью-Еллен.
  
  
  "Що ти збираєшся з цим робити?" - запитав його далі, вказуючи на труп.
  
  
  "Її? Що ти маєш на увазі мене?"
  
  
  «Він твій хлопчик. На твоєму човні»
  
  
  "Ну, ти вбив його!"
  
  
  «В цілях самооборони. Потім того, як ви мене викрали».
  
  
  «Ха! Ахілліон, він подбає про це безладді».
  
  
  «Тільки він в Японії. Знаєш, твій сторожовий пес почне пахнути до того, як повернеться твій чоловік».
  
  
  Вона дивилася на громіздке тіло на килимі і гризла ніготь. "Щоб нібито..."
  
  
  "Де твоя команда?"
  
  
  «Я поїхали ih в основному у звільнення на берег. За винятком пари хлопців у машинному відділенні і одного в камбузі».
  
  
  "Вони не чують?"
  
  
  «Я ж сказала тобі. Вони глухонімі. О, не буквально, Нік; ih просто вчитися не звертати уваги на все, що відбувається в цій великій старій ванні. Знаєш?» Вона втрачала більшу частину свого техаського акцент, і, як не дивно, вона мені за це більше подобалася.
  
  
  "Ви послухаєте? До порадою старого друга?"
  
  
  "Може бути."
  
  
  «Візьми свою глухоніму команду і забирайся до біса навколо цього порту. Викинь тіло або що-небудь, що ти вважаєш кращим, але якщо ти повідомиш про це в поліцію, у тебе будуть проблеми. Були у цього хлопця родичі? ? "
  
  
  "Звідки мені знати?"
  
  
  Це прикинув. «Добре. Роби, як я тобі сказав. Тепер справа за тобою, Сью-Елен».
  
  
  «Так...» Вона все ще дивилася на труп, і виглядала вона, як маленька дівчинка, яка займається почала жартувати над своєю головою. Яка займається була жахливо розміром з нах.
  
  
  «Є човен, яку можу її взяти? Повернутися до шлюпу?»
  
  
  «Угу. Прив'язана там поруч». Вона невизначено махнула рукою.
  
  
  «Тоді її піду». Її підняв важкий пістолет.
  
  
  Раптом вона кинулася до мене і обняла мене за талію. «Ах, Нік! Її так страшенно перепрошую, прости!»
  
  
  "Я теж."
  
  
  "Хіба ти не залишишся і не допоможеш?"
  
  
  «Нам що, люба.».
  
  
  "Чесно?"
  
  
  «Чесне слово. І якщо ти коли-небудь знову побачиш мене, де-небудь у світі, тобі краще придумати те ж саме, перш ніж знову проробляти такий трюк». Її постукав гей, на носі дулом 45-го калібру.
  
  
  Вона поцілувала теплий метал і подивилася на мене. В її очах стояли справжні сльози. «Як щодо Баррі наступного тижня?»
  
  
  "Що?"
  
  
  «Я маю на увазі, її повинна зустріти там деяких людей. І якщо ти все ще в цій частині світу, і... і не працюєш».
  
  
  "Ах, костя Христа!" Але потім мені довелося розсміятися. Її поцілував її в маківку, вона була рудою в останній раз, коли її не бачив, поплескав по її твердою, як мармур, попці і пішов до дня. «Може бути», - сказав я.
  
  
  Її поїхав на катері до "Сцилле"; Була середина дня, небо над головою все ще було похмурим, і човен виглядала зловісно тихою. Коли її, піднявся на борт, її кинув човен за течією; хто-небудь забере його в жвавій гавані, і вона сумнівалася, що для Сью-Еллен або її відсутнього чоловіка це мало велике значення, повернеться чи воно їм коли-небудь чи ні. Ну було ще багато.
  
  
  "Привіт? Христина?"
  
  
  На жаль, там, у сірій пітьмі не було ніяких ознак життя. Коли її, підійшов до дня, її витягнув навколо кишені піджака пістолет 45-го калібру, але запізнився. Заглянувши всередину, її виявив, що почала другий раз за день дивлюся в чорний тунель смерті.
  
  
  
  
  
  
  П'ятнадцята голова.
  
  
  
  
  
  «Закласти це дуже повільно, Нік. Її вб'ю тебе, якщо ти цього не зробиш». Алекс дивився на мене головною каюти з револьвером в руці. Її не засумнівався в nen нас на секунду і зробив, як мені сказали.
  
  
  «Тобі це не потрібно», - сказав я.
  
  
  "Тепер її знаю. Ви знищили всі. Все!"
  
  
  "Сподіваюся немає." Її обережно спустився з невисокою сходах, поки він позадкував, щоб зберегти дистанцію між нами. Це був перший раз, коли її бачив, его, що стоять в пристойному світлі, і хоча в середині живота він був товщий, ніж п'ятнадцять років тому, у мене не було спокуси спробувати схопити його. Навіть якщо б у нього не було пістолета. "Де Христина?"
  
  
  «Вперед».
  
  
  «Послухай, Алекс, виникла проблема...»
  
  
  "Маккі? Нік?" Голос Христини пролунав по передній каюти, і за мить вона з'явилася. "Що з тобою сталося?"
  
  
  Як пояснити зневіреному чоловікові і дівчині, яку ви наполовину любите, що вас викрала розпещена багата сука, тому що ... ну, її, зробив все, що міг. В кінці посміхався Алекс, а Христина виглядала сумнівно.
  
  
  "Ви маєте на увазі, що ці люди в машині спостерігали за нею?"
  
  
  «І я думаю, небагато. Все в Піргосі».
  
  
  Вона кивнула, і її посмішка була неприємною. «Так ти розбиваєш серця, куди б ти до нас пішов, а, Нік Картер?»
  
  
  Ee брат різко повернув голову і велів гей замовкнути. Потім він сховав пістолет.
  
  
  «Давай повернемося до справи, Алекс», - сказав я. «Надто пізно доставити Христину назад в Афіни сьогодні, щоб це не виглядало смішно...»
  
  
  «Вона вже була на березі, щоб скасувати своє бронювання. Тепер завтра до полудня. А до них тхора, ми всі залишимося на борту. Ви кажете, що вас доставили на яхту цієї жінки, як якщо б ви втратили свідомість у п'яному вигляді. Чудово. Христина в паніці. Ви хворі. Я думаю, добраніч для всіх нас ". Він повернувся до свого притулку в ланцюговому шафці.
  
  
  «Може бути, ми могли б використовувати час краще, ніж це», - сказав я. "Що ти мав на увазі, я кажу, що я все зіпсував?"
  
  
  «Можливо, не всі. У будь-якому випадку, ми з тобою не можемо розмовляти, поки не вийдемо в море. Навіть моя сестра не повинна знати, що я повинен сказати твоїм, народу; для нах занадто велика небезпека».
  
  
  «Тоді костя бога, навіщо ти взагалі втягнув її в це?» Прийшла моя черга злитися.
  
  
  Він випростався, заповнивши свою нитку каюти, як джин, що виходить з чарівної пляшки. «Тому що вона моя сім'я. Можливо, її ніколи її більше не побачу; хто може сказати в цьому світі? Ти розумієш, Нік Картер, як це може бути?»
  
  
  Майже. У мене ніколи не було сім'ї, про яку можна було б говорити, але її ніби зрозумів.
  
  
  Темрява настала з милосердної швидкістю в той похмурий день. Її поспав кілька годин, навіть коли Христина носилася по каюті з роздратуванням, а коли її нарешті встала, була ніч, чорна, як всередині дула пістолета.
  
  
  "Христина?"
  
  
  "Так?" Вона була на палубі, сиділа за кермом з чорною шаллю, оберненої навколо її плечей, як прагнення селянка. Її, підійшов до неї.
  
  
  «Тобі не треба злитися на мене. Її б не хотів, щоб ми розлучилися з тобою».
  
  
  «О, справа не в цьому, Н... Маккі. Але сьогодні їй був готовий піти, залишити тебе, залишити мого брата, якого її знав усього на кілька коротких годин... а тепер це. Це очікування. Що за слово? Anticlimax? "
  
  
  «Це гарне грецьке слово».
  
  
  Це викликало примарну посмішку на її стислих губах. "Я повинен знати, чи не повинен я"
  
  
  «У будь-якому випадку, тобі більше не потрібно турбуватися про цих людей в коричневому« мерседесі ». Вони не переслідували тебе; ти можеш повернутися в Афіни і... все буде добре».
  
  
  «Так. Можливо». Вона повернулася до мене з напруженим обличчям. «Але Маккі... був інший... в таверні і в моєму готелі».
  
  
  "Ви впевнені, що це був не один і той ж людина?"
  
  
  «Чому це має бути? Чому охоронців він жінки йшли за мною?»
  
  
  «Про, може бути, від нічого робити», - сказав її легко, не вірячи своїм словам нас на хвилину.
  
  
  "Ти не віриш мені."
  
  
  "Звичайно, їй вірю."
  
  
  «О ні. Ви шпигун; ви очікуєте таких речей, і коли вони намагаються вбити вас навколо гармати, ви використовуєте тіло жінки, щоб захистити себе, поки ви ih вбиваєте».
  
  
  Коли її розповідав Алексу історію своєї проблеми зі Сью-Елен, її зовсім забув про присутність Христини; тепер мені було шкода, що я вдавався у всі деталі.
  
  
  "Давай," великою країною, її его
  
  
  «Це небезпечна справа, Христина. Радуйся, що завтра опівдні ти вийдеш з нього».
  
  
  "Її? Її коли-небудь буду щось знати?"
  
  
  «Я не розумію, чому б ні...»
  
  
  Судячи з того, як вона відреагувала, ми, мабуть, чули це одночасно: тихе наближення човна до нашого носі, м'який поштовх і швидке вилізання черевик з шкіряною підошвою на носовій палубі. Її зісковзнув з сидіння і присів, одночасно потягнувшись за 45-го калібру. Світла було досить, щоб побачити пару нечітких фігур попереду товстої щогли, повільно рухається в нашому напрямку.
  
  
  "Нік...!" Христина прошипіла.
  
  
  Найменше мені хотілося стріляти; звук в тихій гавані був схожий на гарматний постріл. Її Хьюго сунув в ліву руку і шталь чекати.
  
  
  «Містер Маккі». Голос пролунав з іншого боку щогли, м'який, але чистий;
  
  
  Я не відповів.
  
  
  «Дівчина на моїх очах. Ви відповісте, або вона мертва».
  
  
  Її, озирнувся через плече. Христина раніше завмерла за кермом, притиснувши руку до горла:
  
  
  «Добре», - відповів я.
  
  
  «Ми тільки хочемо поговорити з нею. Якщо ви не рушите, ми не рушимо. Згодні?»
  
  
  Її впізнав голос; він був у моїй кімнаті в Піргосі кілька ночей тому, вибачаючись, поки його двоє тягнув труп до пожежній драбині.
  
  
  "Що ти хочеш від нах?"
  
  
  «Усього кілька слів. Якщо у вас є пістолет, будь ласка, киньте його, містер Маккі. Ми ж не бажаємо занепокоєння, чи не так?»
  
  
  "Тоді поговоримо".
  
  
  «Наодинці. Міс Зенополис, не могли б ви вийти вперед?»
  
  
  Крістіна почала вставати, але її жестом попросив її залишатися на місці.
  
  
  «Вона розповість, сидячи на місці. Ти сказав мені, що був поліцейським?»
  
  
  "Так ви мене пам'ятаєте, містер Маккі?"
  
  
  "Так, нібито."
  
  
  «Дуже добре. Тоді у вас не буде заперечень. Міс Зенополис?»
  
  
  Її, побачив, що інша тінь рухається обхідною дорогою, і почав послаблювати .45 в його напрямку. Нам шум, нам шуму, я не дозволю їм забрати нас.
  
  
  «Ні, містер Маккі», - сказав чоловік за щоглою. «Я вас дуже добре бачу. Киньте це зараз».
  
  
  Її зробив. Можливо, його міг би вбити одного, але не обох. Але коли її поклав пістолет на палубу, відчув її обведення ліхтарика під рукою. Її не шталь думати, чи бачить хто-небудь навколо чоловіків, що я роблю, але підняв його і включив чотирикамерний "промінь".
  
  
  Людина на щоглі закрив рукою очі, і він швидко перемкнув святий на іншого. На мить він осліп, потім відсахнувся і впав за борт. Перш ніж її почув сплеск, його зробили святим назад на іншу людину, в той же час потягнувшись тому, щоб затягнути Христину в кабіну позаду мене.
  
  
  "Кинь пістолет!" - скомандував я, стишивши голос, і досталь 45-й калібр. Він зробив, як йому сказали, його зброя з глухим стукотом впала на дах кабіни. Він усе ще тримав руку перед особою. Її, підвівся, рушив до нього з Хьюго в руці.
  
  
  Якщо б їй був готовий застрелити його, він був би мертвий, але раптовим рухом він повернувся і стрибнув убік. Був великий сплеск, потім тиша. Я пішов в сторону, щоб щорічно, звідки він; мій святий спіймав якийсь рух під водою, а потім втратив його. Її, рушив вперед, але Христина схопила мене за руку.
  
  
  "Нік! Нік!" Для мене її голос рознісся принаймні на кілька миль в & nb, яку слухала тисяча вух. "Це чоловік! Той, хто мене переслідував!"
  
  
  "Який?"
  
  
  «Той... перший. Той, хто впав першим».
  
  
  Її вимкнув свій святий і проігнорував звук човни, отталкивающейся від носа Сцилли, тому що я дуже чітко бачив обличчя людини, у якого сергій потрапив першим. У нього були чудові звислі вуса, і всього кілька ночей тому він помер у мене на руках, від пострілу в груди своїм партнером.
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  "Так де, кравець візьми, ти був?" - зажадав її потім того, як захід у носову каюту і відкрив двері ланцюгового шафки.
  
  
  «Її? Мене тут немає. Пам'ятаєш?»
  
  
  «Звичайно. Значить, вони вбивають твою дорогоцінну сестру, а ти залишаєшся в цій норі, як щур?»
  
  
  «Якщо вони вб'ють вас обох, то, може бути, її підійду до переднього люка і вб'ю ну, так. Тоді іншого шляху немає. Але я її дуже поважаю вас, Нік Картер; його чую ці дурні черевики, і знаю, що ви можете впоратися з ними, не розкриваючись ".
  
  
  «Ви могли б убити ih ножем. Ззаду. Її не готель стріляти, тому вони пішли».
  
  
  Вперше Алекс виглядав невпевнено. «Так. Може ти і прав. Але...» Він подивився поверх мене на свою сестру, яка займається чіплялася за моє плече.
  
  
  "Нік?" вона сказала. Мене дратувало, що вона використовувала моє справжнє ім'я, але все, що у нас було разом, тепер, коли мені було погано.
  
  
  і тепер мені здавалося, що ми зовсім не знаємо одне одного.
  
  
  "Що це?"
  
  
  «Не залишай мене тут, Нік. Я не можу повернутися в Афіни зараз, ніколи».
  
  
  «Послухайте, це неможливо...»
  
  
  "Але чому б і ні, Нік?" Алекс втрутився. «Моя рідна сестра, вона в небезпеці, а? Ми повинні взяти її з собою».
  
  
  "Алекс, звідси, якщо нам пощастить, пройдуть добрі два дні, перш ніж ми зможемо дістатися до Таранто. Вся ідея цієї операції полягає в тому, що ми не робимо нічого, що відволікало б нас від дороги. Якщо Христина піде з нами, зі мною , це може підірвати все це ".
  
  
  "І якщо вона залишиться, швидше за все, вона помре. Ні, мій інший, він не міг цього допустити. Моя вина в тому, що я привів її в цю справу, але тепер ми вдвох повинні зробити все можливе, щоб вона це зробила. не страждати з-за цього ".
  
  
  Її рука тремтіла в моїй спині, і це вирішило мене більше, ніж логіки Alexa. «Добре. Підемо. Відкрито зараз».
  
  
  
  
  
  
  Шістнадцять
  
  
  
  
  
  Її залишив гавань під ходовими вогнями, скориставшись бортовим допоміжним обладнанням. Коли інших човнів не було видно, Алекс вліз у кабіну і селл на моїх нога.
  
  
  «Ви не знаєте цих вод, - оголосив він. «Світлові буї говорити вам, куди не назавжди йти. Їй скажу вам, куди йти».
  
  
  Під керівництвом его ми йшли по таємному фарватеру, який лежав між островом і материком; Одна група яскравих вогнів, сказав він мені, зазначає кордон між Албанією і Грецією. «У них є такі фортеці! Нам один вугор не міг пройти mimmo у них в саму темну ніч світу».
  
  
  "Як вам це вдалося?"
  
  
  «Ні, мого друга. Але там, де вони помістили стільки людей і обладнання для захисту своїх кордонів, тоді повинні бути інші місця, де ну не може бути так багато. Може бути, навіть недостатньо, а?»
  
  
  «Я думав, що узбережжя Албанії скрізь добре охороняється».
  
  
  «Так... непогано. Але, може бути, недостатньо добре».
  
  
  "Як північна межа?"
  
  
  "А?"
  
  
  «Уздовж Югославії? А в цей частині Греції?»
  
  
  Алекс випростався. "Ви знаєте, про це, Нік Картер?"
  
  
  «Досить», - збрехав я. «Ви сказали, що у вас є що сказати нам життєво важливе, коли ви вийшли. Ви пішли. Що це?»
  
  
  Він посміхнувся і вказав вперед. «Коли ми пройдемо цей протоку там, де ми потрапимо під кулемети албанців так близько, що ви відчуєте запах пороху в ih патронах, тоді їй скажу вам одну або дві речі. Пора вам це дізнатися».
  
  
  Він був правий у тому, що знаходився недалеко від албанського узбережжя; коли він вказав на навігаційні вогні, у мене було відчуття, що я майже можу дотягнутися до берега з обох сторін. Танкер, що йде в протоку з іншого боку, на якийсь час мене страшенно налякав; Здавалося, що в nen не залишилося місця навіть для нашого маленького човна. Алекс порадив мені не звертати на це уваги.
  
  
  Коли ми залишили протоку позаду і вийшли у відкрите море, його знову майже зітхнув з полегшенням, але не шталь рано радіти. Вітер зміцнів, і, як тільки ми покинули барикади Корфу, дув відкрито нам в зуби. Коли ми почали відчувати важкі удари, Алекс пішов вперед, щоб підняти клівер, потім - підйом. Він вчинив так, як ніби кидаєш пару гамбургерів на гриль і стоїш осторонь, щоб щорічно, як вони обвуглюються.
  
  
  «Ми пливемо, Нік Картер. Ти хороший моряк?»
  
  
  "Я справляюся."
  
  
  «Добре. Це все ще твій розважальний круїз, і коли настане світанок, її повинен знову спуститися вниз. Якщо хто-небудь наблизиться ... ну, моя прекрасна сестра не винесе розставання з тобою, а? Ти помахаєш гей, і будеш щасливим, а якщо вони подивляться вороже, ви пристреліть і уб'єте ".
  
  
  "Алекс?"
  
  
  "Так?"
  
  
  «Що, кравець візьми, все це? Ми покинули протоку».
  
  
  «Так. І її повинен я сказати тобі, тому що, якщо я не виживу, ти повинен знати. Ти знаєш, хема її був усі ці роки?»
  
  
  «Перебіжчиком».
  
  
  «Так, це, але не будь таким підозрілим, моїм другом. У моїй країні ... ну, подивися на це сьогодні. Є комуніст більшою загрозою, ніж один навколо тих, хто лояльний до нинішнього уряду? Або той, який тільки що був комуністом в минулому? Немає . Я не виправдовуюся, Нік, розумію це. Її виявив нестерпний корупцію у моїй власній країні, і тому її поїхав в Албанію, де вони були дуже щасливі скористатися моїми послугами. Це сильні люди, ці албанці, яких іноді називають монголами. Європи. Відрізняється від всіх інших, чи знаєте ви? "
  
  
  Її розумів це, смутний. Вони були сильними, скритними, ворожими до чужинців і лютими бійцями, століттями чинили опір потенційним завойовникам. Більше половини цих людей були мусульманами, і вони билися в своїх горах так само фанатично, як ih брати в пустельних країнах Близького Сходу.
  
  
  "Що сталося?" Її запитав. "Що змусило вас повернутися".
  
  
  "Ну що ж, мій іншого, на те, щоб розповісти вам все про це, потрібні неділях. Розумієте, комунізм - великий зрівнювач; навіть в Албанії він перетворює гордих воїнів у дрібних бюрократів. Але це не ревматизму ваш штопора, а? "
  
  
  "Ні."
  
  
  «Отже, її, скажу вам, і ви повинні уважно слухати. Велике рух світового комунізму практично зупинилося; ваш президент зустрічається з лідерами в Китаї і Москві, і війна у В'єтнамі закінчена. На даний момент». Він усміхнувся. «Так. Але є члени цього великого Руху, яким не подобається такий розвиток подій, моїм другом. Вони все ще слухають Маркса, Леніна, Сталіна і вважають, що комунізм повинен завжди розширюватися, поки система не стане контролювати весь світ. . Коли-то, повірте, її був майже одним навколо них. Але не зараз, Нік, не зараз. У всякому разі, вони все ще активні, ці фанатики, і вони готують жахливу акцію, яка займається може краще сприяти ih справі. ніж двадцять вьетнамов ".
  
  
  "Це що?"
  
  
  «Ви знаєте, два озера на кордоні між Албанією і Югославією? Поряд з Грецією?»
  
  
  "Я роблю." Її добре пам'ятав лекцію Хока про карту.
  
  
  «Відкрито зараз там є армія. Вони не належать нам, на якій країні; вони греки, албанці, югослави, але всі вони віддані комуністи старої жорсткої школи. Через... так... два дні вони почнуть діяти. серії партизанських атак з цієї нейтральної зони між трьома країнами, яка займається повністю заплутає світові держави. Ih буде очолювати, як ви, американці, так добре придумали це вираз, контингент В'єтконгу ... "
  
  
  Її відпустив кермо і різко обернувся, щоб щорічно на широке спокійне обличчя Алекса. "Що?!"
  
  
  «Насправді, моїм другом. Хто краще пристосований для ведення таких військових дій, ніж В'єтконг? Зі своїм примітивним зброєю і своїми маленькими, недогодованими військами вони билися з французами та американцями до упору, скільки ми пам'ятаємо. . Хіба немислимо, щоб вони передали свої знання і свій ідеалізм такій групі, яка займається зібралася в цій віддаленій місцевості, між озерами Охрід і "Преспа"? Подумайте про можливості! З одного боку, вірний союзник Сполучених Штатів, хоча і військова диктатура в наші дні; в іншому - самий репресивний комуністичний режим у західному світі, а в третьому - в Югославії, більш сумісний з Заходом, ніж з росіянами. Хто буде діяти проти них, коли почнуться ih набіги? З якої країни вони будуть гул І навіть якщо ih можна буде знайти, що зробить яка-небудь навколо великих держав? Розбомблять чи ih Сполучені Штати? Чи будуть російські відправляти танки через Югославію? Ні, мого друга. І все ж, що-що назавжди зробити, а? Тому що разом з цією кампанією терору і смерті буде кампанія пропаганди, яка займається не дозволить відкритий басейн ігнорувати те, що відбувається в нашому маленькому куточку світу. Рано чи пізно повинні бути вжиті заходи, і це неминуче повинно призвести до конфлікту між Заходом і комуністичними державами ».
  
  
  «Звучить досить похмуро, - зізнався я. "Але звідки ви все це знаєте?"
  
  
  "Її?" Алекс засміявся. «Тому що я, мій інший, допомагав все це налаштувати, поки не зрозумів, що роблю».
  
  
  "Ви маєте на увазі, що не знали?"
  
  
  «Не будь таким скептиком, Нік. Її експерт у своїй галузі, і, як і багатьом подібним експертам, мені не сказали більше, ніж мені потрібно було знати про спільної мети будь-якого плану».
  
  
  "Але ви дізналися?"
  
  
  «Так. Її усвідомив. І її, виявив, що не можу жити з тим знанням, яке у мене було. Отже...» Він озирнувся в темне, гнітюче небо над нами. «Отже, молодець=)».
  
  
  Ще до світанку він сель за кермо, але її навіть не намагався заснути. Було дуже багато запитань, щоб поставити ih.
  
  
  «Ви сказали нашим агентам в Греції, що ніхто не буде нудьгувати вам в Албанії протягом декількох днів. Як вам це вдалося?»
  
  
  "Ну що ж, це було не так wouldnt складно. Це країна, де суцільно гори, знаєте, дороги дуже погані. У мене була велика свобода подорожувати по своїх обов'язків. Взад і вперед по горах; його ніколи не був в Південну Америку, але, судячи з того, що я читав, є такі країни, як Чилі та Перу, з приблизно однаковими умовами. Весь час машини і автобуси з'їжджають з доріг, щоб спуститися з якогось віддаленого гірського схилу. Чистий транспорту протягом декількох днів і досить частини. "
  
  
  «Але вони будуть шукати тебе, чи не так? Навіть на схилі гори?»
  
  
  "Ах так. Мій водій і я, ми підібрали старого в нашу останню поїздку. Великий старий, майже такий же великий, як її. Обіцяв ему підвезти його до узбережжя; у мене багато друзів колах людей Албанії під час моїх подорожей, розумієте? Її накинув йому на плечі свою формену куртку, щоб він зігрівся в холодних горах. Не шталь брати документи
  
  
  навколо кишені, це не такий wouldnt довгий шлях. А потім мій водій робить неправильний покажчиків, і мені якимось чином вдається вискочити, перш ніж машина перевалить гору. Внизу багато вогню. Старий більше ніколи не замерзне, а? "
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  Її знову був біля штурвала, борючись з сильними хвилями, коли Христина піднялася на палубу. Її обличчя опухло, і це було не з-cola. Вона не заговорила зі мною, але взяла кухоль з кавою і притулилася до даху кабіни, дивлячись вперед.
  
  
  «Здрастуйте», - м'яко покликав її.
  
  
  Гей знадобилося багато часу, щоб відповісти, але в тиші вона нарешті повернулася до мене обличчям.
  
  
  "Добре виспалась?"
  
  
  «Я так вважаю», - арійців сказала вона. "Як скоро ми доберемося до Таранто?"
  
  
  «Напевно, завтра вранці. Нам не дуже пощастило з погодою в цьому круїзі».
  
  
  «Ні, ми цього поки не зробили». Вона спустилася вниз, не сказавши більше нам слова, і я був один протягом довгих годин, поки знову не вийшло сонце.
  
  
  Алекс здивував мене, вийшовши на палубу серед білого дня, але його пояснення мало сенс. «Послухай, інший мій, ми на півдорозі до Італії, а? Якщо вони думають, що я на борту цього човна... Тьху!» Він зробив рукою рух пікіруючого бомбардувальника. «Мені не подобається бути там, коли світить сонце. Ні, якщо мені це не обов'язково».
  
  
  Незабаром до нас приєдналася Христина, принесла димлячі чашки кави і акуратно розкладену тарілку нарізаного спаму і сиру фета. Алекс зааплодував, коли побачив це.
  
  
  "Тепер це моя хороша грецька сестра!" - проревів він, схопивши жменю і засовуючи в рот м'ясо і сир. Христина слабо посміхнулася. Її, змусив її сісти за кермо, а сам спустився вниз, щоб поголитися і переодягнутися.
  
  
  Її якраз соскребал залишки піни з-під носа, коли почув віддалений рев потужних двигунів. По палубі кабіни зашуршали ноги, і її, виглянув у двері, як раз вчасно, щоб побачити, як Алекс пірнає в головну каюту.
  
  
  "Що це?"
  
  
  «Великий моторний катер. Йде відкрито на нас». Він узяв револьвер з полиці над раковиною на камбузі, перевірив заряд і повернувся до трапу.
  
  
  Її впустив бритву, стер залишки крему для гоління з верхньої губи і дістала .45. Паршиве зброю з відстані більше двадцяти футів, але це все, що у мене було. Її пропхався mimmo Alexa і піднявся в кабіну, де Христина дозволила штурвалу піднятися проти вітру, дивлячись на човен, обганяючу нас.
  
  
  «Тримай ee в русі», - наказав її і засунув пістолет під сорочку.
  
  
  Це був великий крейсер з чорним корпусом, розсікає хвилі, наче ну не існувало. Під нашим кутом все, що я міг бачити, це носова частина і невелика частина кабіни з великим прожектором, встановленим на ній. Він навалився на нас, як півзахисник, переслідує підкат, якому пощастило, і він не міг відірватися від трави. Її знову прокляв Хоука і весь план его вітрильника.
  
  
  Її витягнув пістолет, тримав його на ногу, приховуючи по виду. Човен прискорилася, підійшла занадто близько до нашої кормі, перш ніж трохи сповільнилася і відхилилася вбік. Її, був готовий підняти пістолет і вистрілити, коли побачив людину за кермом.
  
  
  "Алло, красуня!" - крикнув він крізь бризки, підняті его корпусом. «Наступного разу, коли ти на Паксосе, залиш цього тупого американця, добре?»
  
  
  Француз з копицею волосся і соромливою самовпевненою посмішкою махнув рукою, послав повітряний поцілунок Христиною і виплеснув в нашу сторону багато води, заводячи двигуни і йдучи під прямим кутом до нашого курсу.
  
  
  «Сучий син», - видихнув я, заправляючи пістолет назад за пояс. «Тримаю гроші, він направляється в Барі».
  
  
  "Що?" - запитала Христина. Вона була бліда і тремтіла, і її не винив її.
  
  
  «Неважливо. Її сяду за кермо».
  
  
  
  
  
  
  * * *
  
  
  
  До настання темряви ми все ще не вийшли на берег, але я знав, що ми знаходимося на п'яті італійського чобота. Поки не було ніяких ознак переслідування, її, вирішивши, що можу розслабитися; Її пройшов у носову каюту, щоб щорічно, зможу їй виспатися чотири чи п'ять годин. Деякий час її чув, як Крістіна в головній каюті варила каву і гуркотіла пластикова посуд, займалася прибиранням, яку, здається, всі жінки народилися, вмію це робити. Потім її почув, як вона підійшла до кабіни, і запанувала повна тиша, за винятком плескоту хвиль об корпус в дюймі або близько того від моєї голови ...
  
  
  Це був кошмар, і моя перша думка полягала в тому, що це має статися. На моє обличчя було холодне дихання, холод стали у мене в горлі. Її намагався вирватися iso склепіння, але в кромішній пітьмі кошмар не проходив. Її, відчував, як лезо леза розтинає тіло, і він знав, що не сплю.
  
  
  Повинно бути, її, закричав, відскакуючи від ножа. За для мого жорстокого
  
  
  зусилля, мене вдарило по голів ребрами жорсткості корпусу човна поряд з вузькою ліжком. Її був приголомшений, відчув, як моє волосся сіпнулися, а мета відкинулася назад. Ніж почав глибоко встромитися в мій кадик, а потім зник з вибуховим гарчанням звідки позаду мене.
  
  
  Її, зрозумів, що це тьмяний святий, мій ліхтарик, і в примарному світлі її побачив два викривлених осіб, схилившись мною назавжди. Вони були не схожі на нас, на що, що я коли-небудь бачив раніше: широко розкриті очі, напружені роти, ніяких чутно не було, а тільки важкі хрипи, схожі на стару машину, готову видати останній подих.
  
  
  Її різко випростався, схопив пістолет 45-го калібру і виявив, що він все ще надійне заправлений у мене на поясі.
  
  
  «Не хвилюйся, Нік», - прогарчав Алекс. «Вона цього не зрозуміла».
  
  
  Він тримав сестру за шию передпліччям навколо дубового обрубка, і поки його дивився, він холодно крутив гей, пальці, поки вона не впустила навколо руки ніж, Хьюго.
  
  
  Її сказав. - "Якого біса?"
  
  
  «Прокинься, Нік». Він штовхнув дівчину через вузьку хатину на іншу ліжко: «Ти хочеш убити її, або це зроблю її?»
  
  
  Її, подивився на нах в слабкому світлі, її обличчя було закрите густою завісою волосся. "Вбити її?"
  
  
  "Звичайно."
  
  
  "Твоя сестра?" Її все ще був у півсні.
  
  
  "Сестра?" Він пирхнув і схопив її за підборіддя, примушуючи її поглянути на брильов. «Вона мені не сестра, Нік Картер. І тепер вона вотум-вотум помре».
  
  
  
  
  
  
  Сімнадцята голова
  
  
  
  
  
  «Так», - сказала вона. "Убий мене." Ee мета впала на ведмежу лапу Алекса, як ніби вона не могла утримувати її або не готелю.
  
  
  Її відштовхнув руку її брата і витягнув ножа по похилій палуби між нами. "Це не твоя сестра, Алекс?"
  
  
  "Звичайно, ні".
  
  
  "Звідки ви знаєте?"
  
  
  «Я знав, це в першу хвилину, коли побачив, як вона йде до мого таксі. Моя сестра була ще немовлям, коли її бачив її востаннє, але вона була схожа на мене. Симпатична, так, але з товстими ногами і тілом, як у мене. Не така велика, може бути. , але вона не могла стати такою досконалою ». Він провів слабким промінням олівця по всій довжині збився в купу тіла дівчини, щоб виділити його, і її, змушений був погодитися, що особливої схожості не було.
  
  
  Її, простягнув руку і змусив її глянути на себе. "Ви намагалися мене вбити?"
  
  
  "Так". Вона сказала це без коливань.
  
  
  "Навіщо?"
  
  
  «Тому що я повинна була».
  
  
  "І Алекса теж?"
  
  
  "Звичайно." Ей, годі було стримувати.
  
  
  "Як?"
  
  
  «Коли ти помреш, його застрелила би его». Вона вказала на мій пояс, де застряг пістолет 45-го калібру.
  
  
  "І що потім?"
  
  
  "О, убий мене! Будь ласка!"
  
  
  "Йдемо, Христина. Тоді що?"
  
  
  Вона глибоко зітхнула. «А потім... я повинна була викинути тіло мого брата... Alexa борт і доставити твоє на узбережжі Італії. Таранто, якщо можливо, але, куди завгодно».
  
  
  "Яка була мета?" Мені не хотілося так як в нах копати, але зараз настав час дізнатися правду.
  
  
  «Я... я мушу сказати, що Алекс був не праві в інформації. Що ви двоє побилися, вбили ще, ще, і... ну ладно. Хіба це не очевидно?»
  
  
  "Ви працюєте на іншу сторону?"
  
  
  "Не за власним бажанням!" Вона підняла голову, дико глянула на мене, то на Алекса, потім в глибини відкритого ланцюгового шафки. Вона схлипнула.- "Що ще їй може зробити?"
  
  
  Це Алекс проявив співчуття. "Що у них на тебе?" - запитав він.
  
  
  «Мій син», - пробурмотіла вона.
  
  
  "Син?"
  
  
  «Так. Їй була... Її по Болгарії. Мої батьки були греками, але вони емігрували під час громадянської війни. Її народилася в цій брудній країні, але зросла грекинею».
  
  
  "А ваш син?"
  
  
  «У мене один син. Ему зараз чотири роки. Їм володіє держава. І її....».
  
  
  Її засунув Хьюго назад у піхви, перевірив .45 і поставити його на ліжко поруч зі мною. "Христина? Це ваше ім'я?"
  
  
  "Ах, так. Це була проблема!"
  
  
  "Це було?"
  
  
  Вона підняла голову, подивилася відкрито на мене, потім на Алекса. «Я Христина Каликсос. Мені двадцять чотири роки. Коли мені було дев'ятнадцять, у мене була дитина, але у мене не було чоловіка. Держава забрала його в мене. Її навіть не могла бачити його. Коли мої мати і батько померли, у мене нічого не було. поїхав, тому його перебрався через кордон в Грецію, де її, сподівався, що буду більш вільною і якимось чином отримаю свого сина. Майже рік її жилки в жаху, тому що у мене не було документів; потім її був у Превезе ». Вона подивилася на мене. «У Превезе її була на пляжі, коли молода дівчина потонула. Там була велика юрба, а поблизу були її речі. Її подивилася і побачив, що її ім'я Христина. Її взяла ih і стала Христиною Зенополис. кинула школу медсестер, навіть залишила коханого і переїхала в іншу частину Афін, щоб ніхто не сумнівався в моїй особистості
  
  
  це, І це працювало, поки вони мене не знайшли ».
  
  
  "Вони?" - запитав її.
  
  
  "Так". Вона глянула на Алекса. «Це було... що? Два місяці тому? Шість тижнів? Вони знайшли мене, і вони розповіли мені, хто її така, і все про мого сина в державному будинок. І що б сталося, якщо б її не стала співпрацювати з ними. Її дуже мало знала про Христиною Зенополис, але тепер її знаю її краще, ніж саму себе. Вони знали, що ти виходиш, Алекс. Не думаю, що вони точно знали, як мене використовувати, але, як виявилося, їм дуже пощастило, чи не так? "
  
  
  Алекс потягнув кінчик своїх вусів. «Так. Їм дуже пощастило. А якщо б її не стверджував на те, щоб зв'язатися з вами?»
  
  
  «Я вважаю, вони знали кожне ваше рух. Я не можу сказати. Але я її знаю...», Вона повернулася до мене. «Нік? Той чоловік, який впав з човна, коли вони напали на нас? Ви думали, що його вбили кількома ночами раніше».
  
  
  «Не її. Его партнер».
  
  
  «Ах, так. Але вони сказали мені, як це повинно бути зроблено за допомогою воскової кулі, наповненій кров'ю, типу того, що використовують деякі сценічні фокусники? Вони знали, що вас не обдурити з порожніми руками».
  
  
  «Для мене це звучить до біса складно», - сказав я. «Чому вони просто не зарізали Alexa і не покінчили з цим?»
  
  
  «Цього я не можу сказати. Мені потрібно було виконати лише невелике завдання...»
  
  
  «Пара вбивств».
  
  
  «Так! Дві смерті людей, яких я не знала, за життя мого сина! Ви б вибрали інше?»
  
  
  "Гаразд, гаразд." Важко було відповісти на її пристрасть, але, коли її сидів навпроти них, її, побачив, як Алекс задумливо погладжував плече своєї колишньої сестри. Якимось чином мені стало легше продовжувати. «Дозволь мені відкрито сказати. За тобою ніхто не стежив, коли ми були разом...?»
  
  
  «Ні, немає. Вони придумали, щоб ви думали, що я в небезпеці. А вони, люди, які піднялися на борт вчора ввечері... ну, ви знаєте».
  
  
  «Значить, тобі доведеться піти з нами в подорож».
  
  
  "Так".
  
  
  «І вбити нас».
  
  
  Довгий час єдиним звуком в тісноті було різке дихання Христини. Потім Алекс прочистив горло, як алігатор, буркітливий на свій щомісячний вечерю.
  
  
  "Ви задоволені, Нік Картер?"
  
  
  "Більш менш."
  
  
  «Тоді чому б тобі не піти наверх і не щорічно, kuda, кравець візьми, йде ця човен?»
  
  
  Відразу потім світанку ми перетнули п'яту італійського черевика і були на півдорозі до Таранто, коли над нами пролетів перший вертольотом. Вночі її розклав три помаранчевих рятувальних кола на носовій палубі, як ми і домовилися, і коли вертольотом помітив нас, вилетіла рука, щоб повідомити нам, що він прив'язаний до "Сцилле". Менш ніж через годину іншого вертольотом, а може бути, той самий, sel в широкій бухті поруч з ним, щоб взяти на борт Alexa та Христину. Зі мною залишилися Хоук і, спущена з вертольота шлюпка. погода знову зіпсувалася, і перш ніж мій бос пробув у кабіні більше п'яти хвилина, його обличчя починало збігатися з вируючої зеленню води навколо нас.
  
  
  "Скільки часу пройде, перш ніж ви зможете доставити цю штуку в порт?" - запитав він.
  
  
  «Може, пару годин».
  
  
  Він зробив паузу, перш ніж відповісти. "Ах, її бачу."
  
  
  "Ви готелів щось зі мною поговорити?"
  
  
  «Ну, можливо. Їй так розумію, що дівчина виявилася однією навколо них?»
  
  
  «Вона такою була. Її б не шталь на це зараз ставити».
  
  
  "Ой?"
  
  
  "Нова любов". Її, бачила, як Христина і Алекс дивилися одне на одного до того, як пересіли в вертольотом.
  
  
  "Але ... вони брат і сестра!"
  
  
  Її заповнив деталі. Хоук мудро кивнув. «Можливо, вона теж зможе допомогти нам».
  
  
  «Якщо ти зможеш щось зробити з її дитиною».
  
  
  «Це можливо. Її повинен над цим попрацювати».
  
  
  Деякий час ми пливли в тиші, перш ніж він знову заговорив. «А як справи, N3? Без ран? Без синців?»
  
  
  «Не про що говорити. Багато».
  
  
  «Добре. Коли ми повернемося в Вашингтон сьогодні ввечері, її повинен поговорити з вами про...»
  
  
  "Почекайте хвилину."
  
  
  "Так?"
  
  
  Його поплескав по керму. «Мені потрібно повернутися в човні».
  
  
  «Про це можна подбати».
  
  
  «Я краще зроблю це сам. Можливо, мені доведеться коли-небудь повернутися сюди».
  
  
  "Добре..."
  
  
  "Так?"
  
  
  «Про, її, гадаю, ти прав. Скільки часу це займе?»
  
  
  «Кілька днів. В залежності від погоди».
  
  
  «Добре. Але не займай більше часу, ніж потрібно, Нік. Ти потрібен».
  
  
  «Не буду», - пообіцяв я і подумки почав прокладати курс на Барі. Якийсь час її майже підсів на Христину, але навіть в Сью-Еллен ніколи не приставляла ніж до мого горла. Настав час трохи повеселитися. Це мій метод.
  
  
  
  
  
  
  Код
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  Код
  
  
  Присвячується людям секретної служби Сполучених Штатів Америки
  
  
  
  Пролог
  
  
  Її не дістався до похорону Кірбі. У той час їй був у Сінгапурі, носив бороду і точках і зображував навколо себе перебіжчика в області ракетної зброї, прагне продати американські секрети китайським комуністам. Її зіграв свою роль досить добре, щоб усунути одного навколо ключових агентів Мао і зламати інформаційний трубопровід, який він встановив, щоб отримати пару куль у свій бік і отримати шифровану телеграму з привітаннями від Хоука, провідного геній підрозділу, в якому працюю. Ми називаємо його AX. Ми добрі хлопці.
  
  
  Коли до мене прийшло запізніле повідомлення про смерть Кірбі, її лікувався в британській лікарні на північному узбережжі Малайського півострова. У Хоука було достатньо зв'язку з британцями, щоб знайти мені хороших лікарів, м'якеньке ліжко і гарну медсестру. Новини про Кірбі все зіпсували.
  
  
  Кірбі був одним навколо кращих агентів AXE, розумним і надійним. Ми разом працювали над деякими складними завданнями у Латинській Америці, які піддавали вас серйозним випробуванням. Я не забув, як Кірбі, крутий чоловік у зчепленні і досвідчений пілот вертольота, схопив мене з човна в кубинських водах відвертими перед тим, як корабель розлетівся на більш дрібні частини, ніж пазл.
  
  
  Тепер він був убитий, і AX не знав, хто його вбивці. Знайти ih було моїм наступним завданням.
  
  
  Перша глава.
  
  
  Літак витягли мене на приватну злітно-посадкову смугу у Флориді-Снд. В очікуванні сиділа машини, високий чоловік з невиразним обличчям притулився до капоту. Її знання его. Він був одним навколо двох агентів AX, які працювали охоронцями Хока. Його звали Сміт.
  
  
  Це виявився один навколо найбільш балакучих днів Сміта. Він вимовив всього вісімнадцять слів, поки причал мене на зустріч з Хоуком.
  
  
  «Старий скрипить зубами», - сказав він. Ми мчали по пустельній дорозі, стрілка спідометра лімузин підштовхувала до 70. «Не можу пригадати, коли його бачив, - его в такому огидному настрої».
  
  
  Причину нещастя Хоука з'ясувати неважко. Ніхто не залишиться ранодушным потім втрати такого агента, як Девід Кірбі.
  
  
  Лімузин проїхав по повороту, і її побачив самотній котедж, розташований в кінці дороги з твердим покриттям. За котеджем в тиху бухту досліджував порожній причал. Мексиканську затоку мерехтів далеко, як кольорові скла, забиті сонцем.
  
  
  На острові дув вітер, трепя білі волосся Хоука. Він чекав біля котеджу, коли ми під'їхали. Копії Сміта, другого оперативника з невиразним виразом обличчя, якого зазвичай можна було знайти біля Хоука, сиділа у день.
  
  
  «Це місце, де сталися вбивства», - сказав Хок, швидко і розсміявся махнувши рукою в бік будинку. «Я відведу тебе всередину через хвилину».
  
  
  «Дякую, що прислали за мною».
  
  
  «Я не провокую тебе на вендету, Нік. Його послав за тобою, тому що ти мені потрібен».
  
  
  Він пильно подивився на мене і продовжив. «Нам вдалося відновити деякі деталі. Вбивці їхали на невеликій вантажівці. Вони зупинилися там, - вказав він, - і перерізали телефонні дроти, що ведуть до будинку. Потім вони підійшли до будинку і переконали когось визнати що вони зв'язківці, ймовірно, під приводом перевірки телефона. Ми думаємо, що вони були одягнені, як монтери. Вони застали Кірбі і людину, яку Кірбі привів сюди, щоб зустрітися, зненацька, і вбили ну і ще двох, які були в котеджі в той час . "В його голосі прозвучала гіркота, коли він додав: «Ми досі тхір не знаємо, хема вони були, і ми можемо тільки здогадуватися про ih мотиви».
  
  
  "Скільки людей ми шукаємо?"
  
  
  «Як обґрунтоване припущення, його б сказав, чотирьох. Принаймні по двоє у них були озброєні автоматами. В одного був дробовик. Ми виявили сліди, за якими одіна навколо них кружляв будинку, щоб підійти до нього ззаду. Він зламав задні двері, і вони расстеряли чоловіків всередині перехресним вогнем. Це була жахлива робота ".
  
  
  Коли ми йшли до будинку, нас дув вітер, Сміт мовчки йшов за ним.
  
  
  "Яке було завдання Кірбі?" Її запитав.
  
  
  «Він прийшов сюди, щоб поговорити з людиною, знімають котедж. Цією людиною був Френк Абруз».
  
  
  Це ім'я змусило мене зупинитися на півдорозі. "Френк Абруз по мафії?"
  
  
  «Та й ніхто інший. Легендарний Френк Абруз. Одіна навколо небагатьох людей, які мафія коли-небудь погодилася відпустити у відставку з почестями. Він переніс серцевий напад і він вирішив, що хоче провести свої останні дні на Сицилії. Рада директорів мафії проголосував за его пенсію і вирішив виплатити ему невелику пенсію за вірну службу ». Хоук дозволив собі тонку посмішку. Пенсія була дещо краще золотих годинників. Власне я кажу, - двісті тисяч в рік. Ми дізналися, що Абруз покине країну протягом декількох тижнів, і Кірбі встановив з ним контакт ».
  
  
  «Мені було б цікаво дізнатися, про що вони говорили, агент AX і колишній капо мафії».
  
  
  «Подорож Абруза, Нік. Він був людиною, якій довіряли ворогуючі угруповання всередині Коти, і коли у них було делікатне доручення, яке потрібно було вирішувати за кордоном, voni відправляли его». Хоук торкнувся моєї руки. «Тепер підемо в котедж».
  
  
  
  
  
  Інший охоронець на ім'я Корбетт відкрив нам двері. Її мало не здригнувся, коли ми увійшли всередину. Місце було закрито кілька місяців, але, здавалося, все ще пахло смертю.
  
  
  «Френк Абруз був цікавою людиною, індивідуалістом. Не скажу, що її его поважав. Його послужний список був занадто кривавим, - продовжив Яструб, - але він був одним навколо лідерів, які виступали проти причетності до мафії міжнародної торгівлі наркотиками. Він люто боролася з цим протягом останніх двох років, коли американському відділенню мафії запропонували операцію азіатська група, яка займається контролювала добірні опіумні поля в Індокитаї ».
  
  
  "Це було до серцевого нападу, який привів його до пенсії?"
  
  
  «Насправді. Потім, коли Абрузу вдалося поміняти позицію комуністів-partizan в угоді, всі злетіла до небес. Він виставляв свої висновки вищій раді мафії і запропонував їм переглянути пропозицію. На цей раз голосування пройшло в його користь. були незгодні, але правління вирішило скасувати угоду ».
  
  
  «Я розумію. У Абруза була інформація про полях опіуму, які ми могли б використовувати. Кірбі намагався переконати его передати це нам».
  
  
  «Чеснот Абруза було небагато, але по одній у них була віра в те, що комунізм не був хвилею майбутнього. Були підстави сподіватися, що він буде співпрацювати з нами. Крім того, Кірбі підозрював, що Абруз омела деяку інформацію про комуністів. Можливо, ih мафіозні контакти були пов'язані з ними не тільки в сфері наркотиків ».
  
  
  "Який вид бізнесу?"
  
  
  «Кірбі не знав. Абруз тільки натякнув, що знає що-що, що AX може знайти дуже цікавим».
  
  
  Хоук провів мене в кімнату, стіни якої були зрешечені кульовими отворами. Він сердито махнув рукою. «Вбивці не ризикували, як бачите. Вони разбрызгали тут досить свинцю, щоб убити дюжину чоловік».
  
  
  «У Абруза була жорстка репутацію. Серцевий напад або відсутність серцевого нападу, але він не був тією людиною, з яким можна було б грати.
  
  
  Хоук кивнув. «Вони були швидкими та ефективними, її визнаю це. І абсолютно холоднокровними».
  
  
  "Ви сказали, що двоє інших людей були хлопцями Абруза?"
  
  
  «Его " особистими охоронцями».
  
  
  Її відкрив вікно і впустив вітерець. Її подумав про старого капо мафії і мого друга Кірбі, що лежать на підлозі, з розірваними кулями тілами. Її зробив глибокий ковток прохолодного відбору проб повітря, струмливого по моєму обличчю.
  
  
  "Як мафія відноситься до смерті Абруза?"
  
  
  "Мої зазвичай надійні джерела кажуть, що вони перелякані тим, що практично по всьому ih довірених старших діячів був коротким з пантелику. Але пам'ятайте, що погляди Абруза були спростовані деякими і що він нажив собі ворогів у свій час. Для мене важливо те, що один навколо наших головних агенти був убитий при інших обставинах, які я не можу пояснити. Я не збираюся відмовлятися від цього більше, ніж ви. Її хочу, щоб вбивці були знайдені ».
  
  
  «Є три рішенням», - сказав я. «Комуністичні агенти, старі вороги Абруза або хтось, кому не подобалося, що він обмежував азіатську операцію з продажу наркотиків».
  
  
  Хоук розсипав сигарний попіл на штани і змахнув ih. «Чотири рішенням. Ви Пам'ятаєте, її згадував про пенсії Абруза в розмірі 200 000 доларів в рік? У нього в будинок була виплата за перший рік. Вона зникла разом з убивцями».
  
  
  «Вбивати одного навколо найстрашніших капо мафії? Щоб придумати таку ідею, потрібен божевільний».
  
  
  Хоук різко встав. «Подивіться на ці кульові отвори. Як ви думаєте, людина, відповідальна за це, був при здоровому глузді?»
  
  
  Він був прав.
  
  
  Її послідував за Хоуком на вулицю. «Я бачив, будинки, і чув цю історію, але ви не квапили мене сюди тільки з-за цього. Що ще?»
  
  
  «В котеджі був ще один чоловік, який уникнув різанини. Нарешті-то ми її знайшли».
  
  
  * * *
  
  
  Дівчина виглядала як мільйон доларів до інфляції. Вона була блондинка, молода й струнка. Хоча на ній було пальто з піднятим коміром, її мигцем побачив її обличчя, коли вона виходила навколо ресторану на вулицю. У нах були високі виступаючі вилиці і широкі темні очі - крихкий набору кравець, не зазначених цинізмом і жорстокістю, яких його чекав.
  
  
  «Замри виплат прямо тут», - сказав Хоук з математики, керуючому проектором. Ми сиділи в темній проекційної кімнаті однієї навколо основних баз AXE, вивчаючи нерухоме зображення на екрані. «Її звуть Шейла Брант, але вона більше так себе не називає», - сказав Хоук. «Ми страшенно довго її не знаходили».
  
  
  Мені було важко повірити в те, що Хоук розповів мені про Шейлі Брант. Це не йшло з тонким обличчям і м'якими очима.
  
  
  "Ви впевнені, що вона була коханкою Френка Абруза?"
  
  
  «Без сумніву. Але ми дуже мало знаємо про те, хема вона була до того, як Абруз підібрав її у Вегасі».
  
  
  Її розчаровано зітхнув. Думаю, немає закону, який свідчить, що красива дівчина двадцяти двох років не може знайти щастя в сміття старіючого мафіозного капо. «У старого мафіозі був смак».
  
  
  - Насправді, дуже схожий на ваш, - сказав Хоук сардонічною голосом. Потім він продовжив: «Коли ми дізналися, що Шейла жилки в котеджі у Флориді з Абрузом і не була середовищах загиблих, ми почали шукати її.
  
  
  
  
  
  
  Вона добре ховала свої сліди ".
  
  
  «Від кого вона тікає? АХ, закон, мафія?»
  
  
  «Можливо, з усіх трьох. І, можливо, ще хто-небудь. Ви будете раді дізнатися, що я збираюся організувати для вас, щоб ви встановили цей штопора Шейлі».
  
  
  Її з нетерпінням чекав. Її, поглянув на світляний циферблат свого годинника. Хоча її, знав, що навчальні потрібен, його починав відчувати гострий кінець нетерпіння. Мені не терпілося вирушити в дорогу і відправитися по сліду вбивць Девіда Кірбі. Ця стежок була вже надто холодною, щоб мене влаштовувати.
  
  
  «Цей фільм був знятий в невеликому містечку в штаті Айдахо під назвою Бонем. Шейла Брант жилки там останні два місяці. У вас буде прикриття, щоб пояснити ваше раптова поява. Ми не хочемо налякати дівчину у втечу. знову ", - сказав мені Хоук. «Але після того, як ви приїдете, вам доведеться його підірвати».
  
  
  «Давай подивимося іншу частину фільму», - запропонував я.
  
  
  Проектор знову включився. Ми спостерігали, як Шейла Брант, засунувши одну руку в його ширині пальто, йшла до припаркованій машині. У її рухах була плавна грація. Коли вона відкрила двері машини, її мета різко сіпнулася, як ніби вона почула звук, який змусив її нервувати. Коли вона зрозуміла, що звук був невинним, її обличчя торкнулося полегшення.
  
  
  Вона сіла в машину і поїхала, камера слідувала за нею, поки вона не згорнула за кут.
  
  
  «Наш чоловік зняв фільм з вікна готелю через дорогу від ресторану. Дівчина працює там офіціанткою», - сказав Хоук. Це було вісім днів тому. Наш чоловік не намагався налагодити контакт. Це твоя робота. Налагодити контакт з Шейлою і, при необхідності, відносин. Нам потрібно знати те, що вона знає. Все це".
  
  
  Проектор вимкнувся, і загорівся сергій, наповнивши кімнату яскравістю.
  
  
  "Ну, фільм тобі що-небудь сказав?" - запитав мене Хоук.
  
  
  «Ви були праві. Вона налякана. У правій кишені пальто вона тримала зброю. До того ж у нах гарні ноги».
  
  
  «Я думав, ти все це помітиш», - сухо сказав Хоук. «Переконайтеся, що ви стежити за її правою рукою, а також для її ногами».
  
  
  Він простягнув мені теку, яку тримав на колінах. Він містив файл AX на Шейлу і короткий виклад моєї обкладинки. У мене був залишок дня, щоб запам'ятати ih, підготувати підроблене посвідчення особистості і ознайомитися зі спеціальним обладнанням, яке її візьму з собою в Айдахо.
  
  
  Її залишив справу Шейли Брант у житловому приміщенні, куди мене взяли, потім взяв своє фальшиве посвідчення особи. Нед Харпер, зображений на водійських правах, виглядав точнісінько як Нік Картер. У нього було суворе обличчя, але мені воно швидше подобалося. Поряд з посвідченням особи її отримав чемодан, набитий особистими речами, відповідними він ролі, яку їй буду грати в Айдахо. Шведів не виглядала нам новою, нам зшитою, але ідеально підходила мені.
  
  
  Її провів годину в збройової. Її перевірив ящик, в якому, крім інших смертоносних предметів, перебувала потужна гвинтівка з далеким прицілом. Разом з моєю особистою зброєю це дало мені таку саму вогневу міць, як у деяких відділення поліції.
  
  
  Ще однією моєю зупинкою був відділ електроніки бази. За наказом Хока наші фахівці зібрали для мене комплект. Він виглядав, як бритвений набір, але в nen були чутливі пристрої для прослуховування, камерою і крихітний магнітофон. Її сумнівався, що мені знадобиться це обладнання, але Хоук нічого не випускав з виду.
  
  
  Мені потрібно було зробити ще один візит в сарай, де механіки працювали над машиною, на якій її їхав, коли її шталь людиною на ім'я Нед Харпер. Одним з механіків був невисокий кремезний чоловік років сорока, який сказав, що багато чув про Nike Картері і готель зустрітися зі мною. Їй вирішив не говорити йому було, що по половині того, що він чув, швидше за все, неправда.
  
  
  «Ми наказали надати вам машину, яка займається виглядала так, як ніби вона була куплена за дешевою вживаної партій, але яка займається дійсно нікуди не годиться», - сказав він з усмішкою. «Вотум що ми зробили. Ця дівчинка негарна, але я думаю, ти закохаєшся в нах. Вона відповідає, як французька повія».
  
  
  Ми пройшли на іншу сторону сералю. Механік вказав на невелику ділянку дороги, всіяною перешкодами. «Голосування, де ми випробуємо. Водій-випробувач збирається випробувати її на собі».
  
  
  Трирічний Форд з плямами квітів і вм'ятинами на одному навколо крил муркотів в кінці смуги перешкод. Водій в захисному шоломі махнув нам рукою і різко натиснув на педаль газу. Машина злетіла, як ошпарена кішка.
  
  
  «Я обіцяю, що ти зможеш отримати від нах 120 на годину, в крайньому випадку», - гордо сказав маленький механік. «Ми створили її, як концертну скрипку».
  
  
  Автомобіль нісся з перешкодами. Думав, потрапить першим, але в останню хвилину водій зрізав колесо. Він зигзагами вів машину за курсом, скриплячи шинами. В кінці дистанції він різко натиснув на знущання і привів машину у умисне обертання, розгорнувши ee з голлівудським талантом каскадера, перш ніж випрямитися і поїхати назад до нас.
  
  
  «Цей чоловік повинен їхати в Індіанаполіс, - сказав я.
  
  
  Посмішка механіка стала ширше.
  
  
  
  
  
  "Тобі подобаються сюрпризи, Картер?"
  
  
  Її, зрозумів, що він мав на увазі, коли водій вийшов, навколо машини, зняв захисний шолом і струснув гриву яскраво-рудого волосся. Навіть з її тілом, прихованим безформним комбінезоном, не було сумнівів, що водій-випробувач була жінкою. .
  
  
  Ee палички спалахнуло, вона підійшла до нас, хитаючи шоломом у руці.
  
  
  "Що ти думаєш, N3?" - сказала вона, використовуючи мій ранг вбивці замість мого імені. Серед дівчат, які виглядали так само разюче, як вона, її намагався заохочувати трохи більше знайомства, ніж це.
  
  
  "Щодо машини або водія?" Її запитав.
  
  
  В її зелених очах спалахнув вогонь. «Машини, звичайно. Мені плювати, що ти думаєш про водія».
  
  
  Її, глянув на механіка, який знизав плечима і дипломатично відступив. Він не хотів бути свідком, коли ця чудова руда розрубала знаменитого Ніка Картера на дрібні шматочки своїм презирством.
  
  
  "Що я тобі зробив?" - запитав його далі, трохи збитий з пантелику.
  
  
  «Взагалі нічого. Подивимося, що так і залишиться, N3».
  
  
  Та знову - назва замість імені. Її сприйняв це, і блиск вогню в її очах, як виклик. «Я думав, що ти трохи випендрюєшся, коли сидиш за кермом машини», - сказав я. "Було це для мене?"
  
  
  «Звичайно, ви так думаєте. Ви, ймовірно, були здивовані, побачивши, що жінка може управляти машиною краще, ніж ви». Її горда губа скривилася, але від цього повний рот шталь ще привабливіше. «Давайте приберемо очевидне щиро нині, N3. Деякі дівчата тут можуть поклонятися тобі, як спальнму спортсмену, але твоя репутація мене не вражає».
  
  
  «Що вас вражає - спектакль? Може, гратися огляд».
  
  
  Вона засміялася, ніби це пропозиція її розвеселила. Вона потягнула за блискавку на ee мішкуватому комбінезоні. «Ви знаєте, що мені сказали, N3? Мені сказали, що якщо ви були в літаку, який терпить крах, ви все одно знайдете час, щоб зробити пропозицію стюардеси».
  
  
  Це правда, - сказав її ей. - На самому делле, це їй сказав.
  
  
  Вона скинула комбінезони з плечей і вивернулася з нього, зумівши зробити процедуру такою ж захоплюючою, як стриптиз. Під робочим одягом на ній були облягаючі штани і светр, облегавший її вигини, як шкіра.
  
  
  «Я поважаю вас як професіонала. Звання N3, будь-що значить», - сказала вона. «Але давайте далі розмова на професійному рівні, не так?»
  
  
  Я не міг придумати нічого, що мене цікавило б менше, крім, можливо, читання лекції про утримання в будинок старих покоївок.
  
  
  «Автомобіль добре управлявся для вас, але я б готель випробувати його на собі», - сказав її ей.
  
  
  Її захід під кермо, це єдина передача, мотор і дав задній хід. Потім її вистрілив. Її пройшов курс так само швидко, як і дівчина, і закінчив тим, що загальмував машину, зробивши різкий подвійний покажчиків. Коли вийшов її, кинув гей ключі і сказав: «Згодиться», - подумав я, вона плюне мені в обличчя.
  
  
  "Тепер, хто показує понти?" - сказала вона, але в її голосі був натяк на подив, змішаний з сарказмом.
  
  
  «Машина не так wouldnt і хороша, але у нах дуже багато під капотом. Ти виглядаєш, як велика жінка, але, може бути, не так буду й багато. Мені досить цікаво, щоб задатися цим питанням». Її кинув дублікат ключа від своєї кімнати ей в руку. «Якщо ви хочете використовувати це, це має бути сьогодні ввечері. Її їду з бази вранці».
  
  
  "Що змушує вас думати, що я б подумала про її використання?"
  
  
  «Може бути, тобі так само цікаво, як і мені», - сказав я.
  
  
  Повернувшись у свою каюту, її зняв куртку, оголивши урізаний «люгер» в быстрозатяжной оснащенні під лівою рукою. Озброєння, яке її перевіряв в AX, варіювалося від завдання до завдання, але її ніколи не залишався без особистої зброї: Люгер, якого їй назвав Вільгельміна; стилет, Хьюго, у рукаві, і приклеєна до внутрішньої сторони стегна крихітна газова бомба П'єр. Бомба може вбити всіх в закритій кімнаті за секунди; все, що було потрібно, - це крутий покажчиків, який зламав би его оболонку.
  
  
  Відкривши ящик стільця, її досталь папку, яку дав мені Хок. Її відкинув обкладинку і роздратовано насупився. Її, подумав, згадав, що залишив копію моєї обкладинки поверх файлу. Тепер першою сторінкою був лист з описом зовнішності Шейли і нерухомої фотографією навколо фільму, який її бачив раніше в той день.
  
  
  Її, сказав собі, що повинен я помилятися. Її перегорнув вміст папки, але не було ніяких ознак односторінкового розповіді. «Що ж, тепер не про що турбуватися», - подумав я. Сторонній було б складно проникнути на базу AX, як контрабанду пароплава на футбольний стадіон.
  
  
  Все ще трохи занепокоївшись, її взявся перечитувати досьє на дівчину Брант. Як і сказав Хоук, подробиць про її минуле немає. Вона могла народитися в їх вихідні, коли Френк Абруз забрав ee в Лас-Вегасі. Однак потім того, як AX виявив її в Айдахо, дані були копітко повними - години, які вона працювала офіціанткою, коли зазвичай лягала спати, і навіть олівцевий начерк плану будинку, який вона знімала.
  
  
  
  
  
  Багато разів мені хотілося мати фотографічну пам'ять. Так як в мене його не було, її розробив свої власні методи закріплення ключових фактів у своїй голів. Її зробив замітки в кишеньковому блокноті, який ношу з собою, і перечитав ih, переглянув план будинку Шейли, потім розтягнувся на ліжку, викинувши все навколо своїх думок, крім матеріалу, який їй читав.
  
  
  Її, мабуть, задрімала. Її прокинувся в темряві, мене насторожив звук, настільки слабкий, що я не міг его кому.
  
  
  Він пролунав знову, просто слабкий дряпає звук, метал стосувався металу. Її схопився з ліжка і сів навпочіпки з «люгером» в руці.
  
  
  Двері відчинилися, і по підлозі пробігла жовта смуга світла. Руда сказала: «У тебе швидкі рефлекси, N3».
  
  
  Її розслабився, усвідомивши, що звук, який її чув, був її ключем, повернений у день. Її не зніяковів, що мене зловили з пістолетом у руці. Інстинкт, який змусив мене встати з сміття, не раз рятував мені життя.
  
  
  «Включити брильов. Кнопка на стогін позаду тебе», - сказав його дівчині.
  
  
  Вона клацнула вимикачем, потім кинула мені ключ. «Якщо ти їдеш завтра, мені це більше не знадобиться, правда?»
  
  
  Її затиснув ключ, посміхаючись. "Отже, вам стало цікаво".
  
  
  Вона знизала плечима. «Думаю, мені просто потрібно було дізнатися, чи все правда про вас, що мені сказали».
  
  
  "Чому б тобі не закрити двері і не бути?" Її сказав.
  
  
  Вона закрила її, не зводячи з мене очей. Виклик усе ще яснів у ih зеленій глибині.
  
  
  «Патрісія Стилю», - сказала вона.
  
  
  Знявши ремінь на плече, повісив її его на спинку стільця і засунув Люгер " у кобуру. "Як довго ви працюєте в AX?"
  
  
  «Наприклад, рік. А тепер запитай, як така мила дівчина, як я потрапила в цей бізнес».
  
  
  «Дозвольте мені зробити припущення. Ви готелів довести, що ви можете зробити все, що може зробити чоловік».
  
  
  «Ах, ти хитрий ублюдок», - сказала вона без помітної злості.
  
  
  «У мене є пляшка віскі, - сказав я. «Подарунок від нашого боса. Можу його відкрити?»
  
  
  «Я прийшла сюди не пити», - сказала вона. Вона стягнула светр через голову і кинула його на стілець.
  
  
  На ній був чорний мереживний бюстгальтер. Ну, половина бюстгальтера. Ee чарки були переповнені. «Добре забезпечений» - одне голосування по всьому неадекватних описів, яке прийшло мені в голову, коли її подивився на нах.
  
  
  Обтрусивши яскраво-руду гриву волосся, вона посміхнулася мені. Посмішка була частково глузливою, почасти обіцяє.
  
  
  Її згадав її репліку навколо того дня. Його повторити це. "Хто тепер хвалиться?"
  
  
  «Її», - визнала вона. «Але тобі це подобається».
  
  
  Все ще посміхаючись, вона стягнула ширінку своїх штанів на блискавці і вилізла з сучий, яку вони поклали на ee нога. Тепер на ній був тільки чорний бюстгальтер і відповідна смужка чорного мережива внизу.
  
  
  Вона спокійно підійшла до ліжка і сіла на край. Вона розстебнула бюстгальтер і стягнула його з великою грудей. Легким рухом руки вона накинула одяг на узголів'я ліжка, а потім ліжка на мою подушку.
  
  
  «Я залишу тебе трусики», - сказала вона. «Я думав, ти захочеш зірвати ih від мене».
  
  
  Тепер в її очах світилося щось інше, ніж виклик. Хвилювання, бажання.
  
  
  Коли його скинув одяг, і вона побачила шпильку і газову бомбу, вона вигукнула: «Боже мій, ти ходячий арсенал».
  
  
  Її непристойно усміхнувся. «Ти сам упаковуєш пару ядер».
  
  
  Її сміх був хрипким і розкутим. Вона могла б довести, що вона дорівнює будь-якому чоловікові, але вона безумовно не заперечувала проти того, щоб її розглядали як сексуальний об'єкт. «Іди, N3», - закликала вона.
  
  
  «Нік», - сказав її ей. «Ліжко - не місце для формальностей».
  
  
  «Нік. Нік, - сказала вона, - я готовий».
  
  
  Її зірвав з нах мереживні труси. Вона була права. Мені сподобалося це робити.
  
  
  Пет була сильною дівчиною. Коли ми обнялися, його відчув, як м'язи її спини затремтіли. Її рот був м'яким і теплим, а мова швидким і швидким. Її, уткнувся обличчям в її груди, а її пальці вчепилися мені в волосся. Коли її, грав з її твердими сосками, вона корчилася і гарчала, як голодний кіт.
  
  
  Мої руки ковзнули вниз до її сідниць, і він підняв її, щоб зустріти свій перший поштовх. Її глибоко поринув у нах і почув її стогін. Її тіло тулилося до мене. Коли її підняв свої рухи, вона здригнулася і струснула ліжко. У нах була гнучка сила тварини.
  
  
  «Нік», - видихнула вона. «Давай закінчимо разом».
  
  
  Наскільки її розумію, її час було ідеальним. Власне говорити, все було ідеально.
  
  
  Її рука ковзнула по моєму стегна, досліджуючи. «М'язи. Ви справжній шматок м'яса, містер Картер».
  
  
  "Так ти."
  
  
  «Я не був готовий до цього. Ти навіть краще, ніж мені сказали».
  
  
  «Я так розумію. Її почесний більше, ніж ваше професійне повагу».
  
  
  Вона сміялася. "Можу її спати тут сьогодні ввечері?"
  
  
  «Ти можеш залишитися на ніч, - сказав я, - я не знаю, скільки ти виспишся».
  
  
  Два
  
  
  Вранці її встав рано і почав збиратися, поки рудий не прокинулася і не перекинулася в сміття.
  
  
  «Нік, - сказала вона, - це було здорово. Особливо в останній раз».
  
  
  Її приклеїв газову бомбу до внутрішній стороні стегна. Минула ніч була минулої ночі. Сьогодні все було як звичайно. Її пристібаюся
  
  
  
  
  Її прив'язав стилет передпліччя і перевірив пружинний механізм. Її зігнув руку, і тонкий ніж ковзнув мені в руку, готовий до роботи. «Вираз вашого обличчя трохи лякає», - сказала Пет.
  
  
  Її обдарував її усмішкою, яка займається не торкнулася моїх очей. "Я не зовсім хлопчик по сусідству".
  
  
  Потім її надів одяг, яка займається відповідала ролі Неда Харпера, надів «Люгер», накинув на неї куртку на блискавці і подивився на себе в дзеркало. Наскільки міг судити, її виглядав, як п'яний водій вантажівки. Коли її перебрався в місто, де переховувалася Шейла Брант, розповідав їй, що хотів би, роботу.
  
  
  «Я не повинен питати про це, - сказав Пет, - але що сталося з N1 і N2?»
  
  
  «Ну удача закінчилася», - сказав її ей. «Як у Девіда Кірбі», - подумав я.
  
  
  Її зачинив валізу, який мені надали AX. Їй був готовий піти. Все, що мені потрібно було зробити, це попрощатися.
  
  
  Рудий визволив мене від клопоту. «Я знаю. Кораблі, які проходять в ночі, і все таке. Залишайся щасливим, Нік».
  
  
  Її поїхав в Бонем, штат Айдахо, в дві години дня. У місті було 4700 жителів, і це виглядало так, як ніби 4695 навколо них вирішили залишитися вдома.
  
  
  Звернувши на заправку, де рекламувалося миттєве обслуговування, її під'їхав до цистерн. Миттєва послуга не була реалізована. Її вийшов через машини і увійшов всередину, де знайшов чоловіка, що дрімав за столом, заваленим пилом, дорожніми картами, банками з крекерами і упакованими автозапчастинами. Її, постукав кісточками пальців по чистому краю стільця.
  
  
  Його очі потріскалися. "Так сер?", він позіхнув.
  
  
  Її вказав на свою машину. «Я хочу трохи бензину».
  
  
  «Ах, - сказав він, ніби така можливість йому і в голову не приходила.
  
  
  Доки він висмикував шланг і вставляв насадку в майже порожній бак форда, її стояв поруч і дивився на сонну вулицю, освітлену блідим сонячним світлом пізньої весни.
  
  
  Її не бачив, нам світлофорів, нам неонових вивісок. Бонем виглядав, як картина Нормана Роквелла із зображенням невеликого містечка. Її, почував себе не на своєму місці, коли все моє смертоносну зброю було прив'язане до мого тіла і замкнено в багажнику моєї машини. Бонем зовсім не схожий на те місце, яке воліла б приховати колишня коханка вождя мафії. Ймовірно, саме тому Шейла Брант вибрала його. «Гей, Дай належне за мізки, - подумав я.
  
  
  Її розправив втомлені плечі. Її їхав швидко і багато годин кожен день з ними тхора, як покинув базу СОКИРУ на узбережжі Кароліни. Пізніше в той же день її зв'яжуся з агентом AX, який стежив за Шейлою, щоб переконатися, що вона не пропустила нас.
  
  
  Черговий на станції техобслуговування почав протирати лобове скло машини. «У вас тут досить мертвих комах, щоб наповнити відра», - поскаржився він. «Ви, мабуть, їхали всю ніч».
  
  
  «Ага», - сказав я. Він був спостережливим, якщо не миттєвим.
  
  
  "Турист?"
  
  
  "Немає їй сказала.
  
  
  Його мета повернулася, і його очі більше не були сонними.
  
  
  «Я водій вантажівки, - сказав я. «Я сподіваюся знайти тут роботу».
  
  
  "Чи є особлива причина, по якій ви вибрали Бонема?"
  
  
  «Мені подобаються маленькі міста».
  
  
  «Є багато інших маленьких містечок».
  
  
  «Отакої, - подумав я. Ему виразно було цікаво. Її сказав: «Мені подобається, як виглядає цей».
  
  
  Поки він перевіряв рівень масла, його увійшов в чоловічий туалет і зрушив засув на внутрішній стороні день. Її, хлюпнув в обличчя холодною водою. Її втомився від того, що так довго був приклеєний до сидіння машини, сказав їй самим, інакше б допит обслуговуючого персоналу мене не дратував.
  
  
  Він постукав у двері. «Гей, містере, мені потрібно тебе побачити».
  
  
  Її, розстебнув блискавку на куртці, щоб швидко дістатися до «Люгера», потім відкрив двері. "Що так?"
  
  
  «Про Шейлі Брант», - сказав він, потім усміхнувся. «Її агент, якого ви повинні зустріти, N3».
  
  
  Її ніколи не бачив свого контакту і не ризикував. "Про що ти говориш?"
  
  
  Зачинивши двері, він засунув руку в хвилину і витягнув запальничку, ідентичну моєї. Він передав його мені. «Я розмовляв з парою людей, які працювали з вами в минулому, Картер. Мені здалося, що я впізнав вас ih описами. мистецтво. Деякі з прийомів Хоука, сказав її собі. Між іншим, мене звуть Мередіт.
  
  
  Її перевернув запальничку. Те, що виглядало як серійний номер виробника внизу, на самому делле було кодом, який ідентифікував власника, як співробітника AX. «Добре, Мередіт. Але на твоєму місці її був би обережніший. Не забувай, що причиною всього цього бізнесу є його загін біса хорошого агента». Її не шталь наполягати на цьому. Не мені було его, пережовувати: «Що нового про нашу дівчині Шейлі?»
  
  
  «Вона все ще тут і веде себе холоднокровно. Її намагався не підходити надто близько, щоб не викликати у нах підозр. Її взявся за цю роботу, тому що боявся, що городяни почнуть дивуватися, чому її затримуюся. зупинимося в готелі. Побачимося сьогодні ввечері і поговоримо ще трохи ". Він вагався. «Я розумію, що буду опорою в цьому завданні, і його з нетерпінням ось чекаю рішенням попрацювати з вами. Не судіть мене за того, що тільки що сталося. Її зазвичай не такий випадковий».
  
  
  «Сподіваюся, що ні», - сказав я.
  
  
  Її повільно їхав по головній вулиці міста
  
  
  
  
  
  , зазначивши розташування двокімнатного поліцейської дільниці, поштового відділення та мерії економ-класу. Її, подумав, що ти міг би запакувати весь місто в коробку з-під взуття. Між двома великими будинками знаходився бар-закуток з написом «Холодне пива» у вікні. У чотирьох вітринах нижче її виявив все, пережиток днів, коли Бонем був залізничною станцією, було більше і процвітав. Тепер двоповерхова будівля потребувала фарбуванні, і він побачив, що в деяких верхніх вікнах немає екранів.
  
  
  Вийшовши навколо машини, її уважно оглянув ресторан через дорогу від готелю. Шейла Брант чергувала лише в 16:00. і якщо б справи не пішли в гору, вона і тоді не знадобилася. У закладі не було відвідувачів.
  
  
  Її, увійшов у напівтемний вестибюль готелю, де меблів було чверть дюйма пилу і слідів похилого віку. Ліфта не було, тільки сходовий весна, а рослини в горщиках, mimmo яких її проходив, потребували & nb так само, як Бонэму потрібно було вдихнути нове життя.
  
  
  Клера привітав мене, як якщо б він був політиком, вітає вирішальне голосування. Він сказав, що вони давно закрили свою їдальню, але я можу добре поїсти в ресторані через вулицю. «Спробуйте, вам сподобається», - сказав він.
  
  
  У своїй кімнаті її зняла одяг і спорядження, і прийняла душ. Хоча в моїх рисах цього не було видно, всі мої нутрощі згорнулися, як пружина. В моїй голів крутилася думка, що я був поряд з дівчиною, яка займається, може дати мені кілька відповідей про смерть Девіда Кірбі.
  
  
  Через вікна другого поверху мені відкривався гарний вид на ресторан. Застібаючи сорочку і одягаючи штани, її думав про Шейлі Брант. Її задавався питанням, чи вдалося гей втекти навколо цього котеджу в Ключі однієї або ж вбивці з якоїсь причини вирішили гей піти живий.
  
  
  Мередіт дала мені номер своєї кімнати, яка займається перебувала в декількох дверях від моєї. Я пішов йому по коридору. Мередіт виявився справжньої статтею, але я був підозрілим типом, і він збирався перевірити його.
  
  
  Спасибі навчання AX і особливих практичного досвіду її шталь експертом по злому замків. Двері в готельний номер не представляла собою ніякої праці. Дванадцятирічний хлопчик міг відкрити замок складаним ножем.
  
  
  Її повернув ручку і тихо увійшов у кімнату. У кріслі біля вікна сидів чоловік. Він широко посміхнувся мені. «Було б так само легко стукати».
  
  
  Я не міг придумати розумного засадах. Все, що мені вдалося, було: «Хто ти?»
  
  
  «Мередіт, звичайно. А ти, мабуть, Нік Картер».
  
  
  Якщо він не був Мередіт, він був чертовски гарним брехуном. Він здавався абсолютно невимушеним. «Я чекав тебе. Думаю, ти тільки що увійшов», - сказав він. "Ви ще не бачили дівчину?"
  
  
  "Ще немає."
  
  
  Якби він знав, що він початку другої Мередіт, якого його зустріла за останні півтора години, він би не був так розслаблений, подумав я. Її досталь сигарету. "Є святі?"
  
  
  "Звичайно." Він обмацав хвилину свого м'ятої коричневого пальто. Це був пухкий чоловік, почав лисіти і товстіти, але зовнішність нам про що не говорила. Агенти AX бувають всіх розмірів, форм і віків. «Вотум ти де, Картер».
  
  
  Він вручив мені книгу сірників.
  
  
  "Хіба у вас немає запальнички?" - недбало запитала я, закурюючи цигарку.
  
  
  «Ніколи не бери з собою. У чортових речей завжди закінчується паливо».
  
  
  Її, посміхнувся і кинув йому сірники. «Думаю, якщо б її міг зламати замок, ти теж».
  
  
  Він схрестив ноги і відкинувся на спинку стільця, поклавши руки на кожному племені. Його очі не покидали мене з ними тхора, як він увійшов у кімнату. "Ви маєте на увазі, що не вірите, що я Мередіт?"
  
  
  Розстебнувши куртку, її сказав: «Я дуже добре знаю, що це не так».
  
  
  Его розслаблена посмішка все ще була на місці. У нього було достатньо самовладання. "Що я зробив не так?"
  
  
  «Важливо те, що ти це зробив. Хто ти насправді делле?»
  
  
  «Я та людина, у якого є свій смертний вирок», - сказав він. Спритним рухом він однією рукою задер штанину. Іншим він витягнув револьвер з прикріплених до гомілки піхов.
  
  
  Його впала на одне кожному людові, поки він малювався. Его револьвер був оснащений глушником, і він почув тихий кашель, коли пістолет вистрілив. Goggle потрапила у стіну.
  
  
  Її зігнула руку, і стилет увійшов мені в руку. Її кинув його, коли він рушив, щоб знову привернути мене в полі зору. Ніж встромився йому в горло і затремтів, як дротик. Його очі застигли, і він нахилився, ніби збирався заглянути під стілець.
  
  
  Її зловив його, коли він осла підлоги. Він був важким. Її розтягнув его і обшукав. В його гаманці було п'ять тисяч доларів і деякі документи, в яких говорилося, що його звуть Куган і він приїхав з Денвера. Це не обов'язково щось означало. Его папери, ймовірно, були такими ж фальшивими, як і мої. Поклавши собі на хвилину его водійські права. Його встав. Справи починалися погано. Хтось знав, чому її був у Бонэме, безпека AX була зламана.
  
  
  Довелося щось робити з тілом. Я не міг залишити його в цій кімнаті Мередіт. Переконавшись, що коридор
  
  
  
  
  
  був безлюдний, її навмання вибрав двері і відкрив замок. Очевидно, в кімнаті нікого не було. Її підняв Куган, відніс його через хол і поклав на ліжко.
  
  
  «Нам одна торгова палата не буде зацікавлений в тому, щоб найняти мене», - подумав я. Її було в місті менше двох годин, а вже помер чоловік.
  
  
  Її, спустився вниз і зав'язав дружня розмова з портьє, який вітав можливість залишити свій кросворд. Її сказав ему, що зустрів у коридорі людини, круглолицого веселого хлопця.
  
  
  «Це містер Хоббс. Продавець. Заселився сьогодні. Кімната 206.»
  
  
  "Що продає містер Хоббс?"
  
  
  «Я не вірю тому, що він сказав».
  
  
  Через п'ять хвилина її, вийшов з бесіди, знову піднявся по сходах і зламав інший замок. Кімната 206 була пустельною, за винятком скриньки для зразково-показовий. Містер Хоббс ледь приземлився, як почав чекати мене. Її ляснув валізу на ліжко і відкрив його. Єдиний зразок, який він містив, був урізаною гвинтівкою з глушником і прицілом. Містер Хоббс, також відомий як містер Куган і Мередіт, продавав смерть. Добре змащена гвинтівка була чимось на зразок спорядження професійного вбивці.
  
  
  Її міг здогадатися про його план на гру. Він повинен був перехопити мене і вбити, як тільки її приїду, забрати дівчину навколо вікна готелю, коли вона прийде на роботу, а потім в поспіху покинути Бонем. Брехня про те, що він Мередіт, була швидкою прийомом, щоб застати мене зненацька і, можливо, дізнатися, чи розмовляв я з дівчиною. Містер Хоббс, або містер Куган, був розумним професіоналом, холоднокровним і добре розбирався в своєму делле. Але навіть у кращих бувають погані дні.
  
  
  Її тихенько вийшов з 206 кімнати і спустився по сходах. Оскільки телефонні дзвінки по всій номерів проходили через комутатор готелю, його скористався телефоном-автоматом в холі, щоб зателефонувати Мередіт на заправку. «Не ходити по темних провулках. Опозиція завдала удару по місту», - сказав їй ему, коли він підійшов до лінії.
  
  
  «Кравець. У тебе є виправлення в них? Я маю на увазі, хто вони?»
  
  
  «Просто вони не люблять».
  
  
  «Що ж, немає причин для прапора дозволу на виконання», - сказав він. «Якщо б ми могли знайти дівчину, вони могли б теж».
  
  
  «Боюся, ми привели ih до неї», - сказав я.
  
  
  Її міг уявити собі реакцію Хоука, коли її сказав ему, що хтось, мабуть, проник в мої апартаменти на базі AX, переглянув досьє Шейли Брант, і використав нашу інформацію, щоб встановити зв'язок з дівчиною. Він вибухне, як підірвана ракети.
  
  
  Події дня докорінно змінив ситуацію. Він не міг грати карти повільно і терпляче, як рекомендував Хоук. Життя Шейли опинилася під загрозою. Мені довелося швидко встановити контакт і завоювати її довіру.
  
  
  Її стояв біля готелю, коли вона прийшла в ресторан. Її, дивився, як вона відкриває двері червоного «Вольво», і мигцем побачив гладке стегно, коли вона вислизнула навколо машини. Ноги були такими хорошими, як я її запам'ятав, сексуальна хода ще краще.
  
  
  Вона звернула на мене увагу, коли рухалася навколо машини довгими граціозними кроками. Очевидно, що вигляд незнайомця її напряг. Вона зупинилася, поглянула на мене, і я відповів на її погляд найчарівнішою посмішкою.
  
  
  Потім того, як вона зникла в ресторані, її викурив сигарету. Її готель дати гей час скинути пальто і почати чекати біля столиків. Коли її зупинився, в місто з ревом увірвалися три мотоцикла. Рокери були такими ж недоречними в Бонэме, як і її. Вони проїхали mimmo готелю, дивлячись на мене через точках, прикриті бородатими особами. На них були камзоли з розгніваних намальованими дияволами на спині. Ih метою був бар. Голосно розмовляючи, вони спішилися і увійшли всередину. Її, знав, що вони не живуть в Бонэме. В місті не було достатньо для ажіотажу ih видів.
  
  
  «Злочинці і бомжі», - з огидою сказав клера. Він притулився до мене в дверному отворі. «Вони - частина банди, яка займається з'являється тут пару раз в рік. Називають себе виводком Сатани. Вони розбили табір на старих ярмаркових площах. Жителі міста готелі би вигнати ih з території, але поліція цього не робить. хочу розпалити бунт ".
  
  
  Її викинув сигарету. Якщо байкери були постійними відвідувачами, це означало, що вони мене не стосувалися. Її перейшов вулицю і попрямував до ресторану, де справи тільки починалися. Всього її нарахував чотирьох клієнтів. Всі були чоловіками, і троє навколо них не могли відвести очей від Шейли. Четвертий, подумав я, мабуть, був напівсліпим.
  
  
  Її взяв кутовий столик подалі від інших відвідувачів. Ще до того, як Шейла рушила до мене, її, зловив її погляд, ковзний в мою сторону, оцінює мене.
  
  
  «Ласкаво просимо в Бонем. Плануєте залишитися надовго?» - сказала вона, коли підійшла до мого столика.
  
  
  «Це залежить від тебе, Шейла».
  
  
  Вираз її тендітного обличчя застигло. «Мене звуть Сьюзен».
  
  
  «Це Шейла Брант, і до них тхора, поки Френк Абруз не був убитий, ти була його коханкою». Моя рука майнула по столу, і він притиснув її зап'ясті. «Не вставай, відкрито. Зобразити посмішку на цьому прекрасному обличчю і зроби вигляд, що ми говоримо про те, що в меню»,
  
  
  «Посміхатися буде нелегко. Ти збираєшся зламати мені кістки зап'ястя».
  
  
  Її послабив хватку, але не відпустив її. «Люди, від яких ви біжите, знають, де ви знаходитесь. Я не можу уявити, чому вони готелів вас усунути, але, схоже, вони мають на увазі саме це. Вам потрібна допомога».
  
  
  
  
  
  
  "І ти збираєшся дати її мені?" Її красивий рот скривився. Це історія мого життя. Чоловіки завжди мені допоможуть. І чим більше її отримую допомоги, тим більше у мене проблеми ».
  
  
  «Я той чоловік, який все змінить».
  
  
  «Мені було цікаво, хто ти. Тепер її знаю. Ти, мабуть, Чарівник Мандрагора».
  
  
  "Ім'я - Тиж".
  
  
  «Що ж, Нед Маг, мені знадобиться пара чудес, щоб прояснити труднощі в моєму житті». Незважаючи на те, що вона сказала, в темних очах пробудився інтерес. «Ви, звичайно, хочете щось взамін».
  
  
  «Ми обговоримо умови пізніше».
  
  
  «Ой, їй, впевнена, що будемо», - сказала вона сардонічною голосом.
  
  
  Бізнес чи не бізнес, її був голодний. Її сказав агов принести мені товстий хочеться і чорну каву.
  
  
  "Ви вірите, що я не втечу за це?"
  
  
  "Попелюшка не втекла від своєї хресної феї, чи не так?"
  
  
  Вона сміялася. «Я не Попелюшка».
  
  
  Її, подумав, що вона може зіграти свою роль. Вона була схожа на дівчину, якій принц принесе тапочки і понесе, навіть якщо тапочки не підходять. Тільки її Прекрасний Принц виявився Френком Абрузом, капо мафії.
  
  
  Коли вона повернулася з каву, вона зачепила мене, поставивши чашку поруч з моєю рукою. Її інтерпретував це як знак того, що ми збираємося порозумітися.
  
  
  «Схоже, ти не пух. І ти не один, навколо друзів Абруза. Так хто ти?» - запитала вона.
  
  
  «Я теж поясню це пізніше».
  
  
  Двері грюкнули, і увійшли троє байкерів, приносячи з собою сморід. Нам один навколо них тижнями не торкався шматка мила. Людина за касою, імовірно двоє ресторану, невдоволено подивився на трійцю. Він міг би прожити без ih бізнесу принаймні такі дев'яносто років.
  
  
  Вони вирішили сісти за столик поруч з моїм. Вони голосно розмовляли, регочучи над жартами іншого іншого. Щоб розважитися, її спробував кому, хто навколо них найпотворніший. Змагання закінчилося нічиєю між тим, у кого шрамм звертається з ножем вився по щоці, і тим, хто сидів лиже всього до мене, кремезним чоловіком в бусинки, жирної пов'язці на голи і шкіряними браслетами. Той, що посередині, з довгим волоссям і бородою кольору міді, виглядав найбільш презентабельно.
  
  
  Поки Шейла виконувала ih накази, Обличчя зі шрамом провів рукою по її нозі. Вона образилася, з дивним холоднокровністю. Мідна Борода відшмагав свого товариша по руці. «Веди себе пристойно», - сказав він рівним голосом.
  
  
  Той, хто сидів поруч зі мною, зловив мій погляд і показав свої зуби, деякі навколо яких були відсутні. "На що ти дивишся, бастер?"
  
  
  «На тебе», - сказав я. «Я захоплювався твоєю стоматологічної роботою». «Одного разу поліцейський наступив мені на обличчя. Хочете того ж?»
  
  
  «Не особливо», - сказала я, чинячи опір спокусі засунути свою чашку кави ему в глотку.
  
  
  Мідна Борода схопила одного за плече. Він стиснув так сильно, що чоловік з відсутніми зубами поморщився. «Не жартуй з джентльменом, Джорджі. Він може подумати, що ти серйозно. Менше за все нам потрібно, непорозуміння. Насправді?»
  
  
  «Правильно», - повторити Джорджі. Він не здавався щирим. Він виглядав переляканим людиною, що тримає руку на плечі.
  
  
  Її спокійно допив хочеться і сказав Шейлі, що буду чекати, коли вона вийде з роботи опівночі. Повернувшись в свій номер в готелі, її влаштувався в кріслі біля вікна, щоб стежити за рестораном. Наскільки його знав, у мертвого вбивці були спільники, які спробували б допомогти дівчині.
  
  
  У м'яких сутінках вийшли байкери і блукали по вулиці, продовжуючи хвалитися і сміятися. Тільки той, з бородою кольору міді, мовчав, крокуючи між іншими, на голову вище ih, плавно рухаючись, як ватажок. Вони поверталися до бару. Її спостерігав за ними, поки вони не зникли з виду.
  
  
  Задовго до появи Шейли її почав турбуватися про Мередите, який не прийшов і не подзвонив. Не відриваючи очей від дня ресторану, її поклав телефон собі на коліна і попросив нічного клерка дати мені зовнішню лінію. Її набирає номер заправки і не отримав відповіді. Її сидів у темряві, прислухаючись до гудіння, і у мене було відчуття, що події знову різко змінилися.
  
  
  Шейла вийшла через ресторану швидким кроком, озираючись по сторонах, прямуючи до вольво біля узбіччя. Пішов легкий дощ. Її, бачив, як на віконному склі утворюються краплі. На Шейлі було довге пальто, яке вона носила у фільмі Мередіта. Її міг здогадатися, що у нах в кишені був пістолет.
  
  
  «Дитинко, ти хитра», - м'яко сказала я.
  
  
  Була не опівночі; було тільки 22:00. Вона йшла рано - мене вистачало.
  
  
  Її відкинув стілець і в три швидких кроки дістався день. Її швидко спустився по сходах, минув переляканого службовця та вилетів на вулицю, коли Шейла їхала.
  
  
  Звук запускаються моторів мотоциклів злився з пульсом двигуна Volvo. Байкери проїхали mimmo, не помітивши мене. Вони слідували за машиною. Її, бачив, як у далекому кутку проносилося червоне світіння задніх ліхтарів, коли її мчав до свого пошарпані «форду».
  
  
  
  
  
  Її наздогнав ih, коли вони мчали навколо міста в гонитві за Volvo, який рухався дуже близько до граничної швидкості. Коли місто залишилося позаду, її вилаявся. Шейла налаштовувалася на те, що байкери мали на увазі.
  
  
  Віддав її «Форду» ще бензин і наблизився до них, і побачив, що ватажок став поруч з «Вольво» і махнув дівчині, щоб вона зупинилася. Вона проігнорувала його і спробувала прискоритися навколо своєї машини.
  
  
  Коли промінь моїх фар впав на них, вони дізналися, що хтось загорівся на вечірці. Одіна з байкерів повернув назад, врізавшись мені в дорогу так раптово, що я натиснув на залякування, щоб уникнути зіткнення. Її побачив потворне обличчя людини по імені Джорджі, коли котився по мокрому від дощу тротуару. Її зціпив зуби і виїхав на штопор, знову заводячи «Форд». Її відновив погоню.
  
  
  Спочатку мої фари зловили Джорджі. Він мотався між мною і рештою, підтримуючи більш повільний темп, щоб щорічно, залишусь я з ними. Озирнувшись, він оголив відсутні зуби в грубій пародійної усмішці. Він здавався майже задоволеним, що я не розбився «форд». Тепер у нього був ще один шанс на мене.
  
  
  Він розвернув мотоцикл і звідкись із-за сидіння витягнув коротку ланцюг. З ланцюгом, болтающейся в руці, він вчепився в мотоцикл і кинувся на мене.
  
  
  Її не натиснув на знущання і не зменшив швидкість. Її неухильно нісся вперед, промінь моїх ліхтарів лизав ніч. Джорджі підійшов лиже. Коли він побачив, що я збираюся дотримуватися свого курсу, хоча він був на моєму шляху, він згорнув мотоцикл на іншу смугу шосе.
  
  
  Її міг би повернути машину і вдарити його, але боявся зробити це на слизькому асфальті. Її не хотів знову потрапляти в занос. Давши Форду більше бензину, його натомість додав швидкості. Джорджі промайнула mimmo мого вікна, і я побачив, як шевельнулась його рука. Він клацнув ланцюгом, як батогом.
  
  
  Несподіваний стрибок швидкості, який змусив її вийти навколо машини, змусив Джорджі збитися з шляху. Ланцюг із зусиллям врізалася у вікно позаду мене, а не те, що було у мого обличчя. Її мимоволі здригнувся, коли почув тріск скла. Потім її збільшував відстань між нами, тому що ему доводилося знижувати швидкість, щоб мотоцикл знову розвернувся. Її, бачив, як його ліхтар висів позаду мене, коли її мчав по повороту і піднімався на пагорб.
  
  
  Зійшовши на пагорб, її помітив Шейлу і її переслідувачів. Людина на провідному байку біг поряд з «Вольво». Він наздогнав машину і почав згортати на шляху водія, змушуючи її звернути на узбіччя дороги, щоб уникнути зіткнення.
  
  
  Вона була так захоплена поєдинком з велосипедистом, що не змогла зробити наступний покажчиків. З'їжджаючи з дороги, Volvo підстрибувала і ухилялася, як паперовий кораблик в стрімкому водосточном течії. Її, боявся, що він перевернеться, коли він вдариться про канаву, але поштовх тільки сповільнив його. У Шейли вистачило розуму уникнути раптового натискання на знущання. Судячи по вібрації машини, її здогадався, що вона перемкнула її на більш повільну передачу. Потім пиляла знущання. Вольво здригнувся і послизнувся, але не перекинувся.
  
  
  Коли вона нарешті зупинила машину у відкритому полі, байкери розгорнулися. Один через них перестрибнув канаву, красиве вироби для верхової їзди, і помчав через поле до машини, яку переслідував. Его колеса збивали бруд.
  
  
  У другого байкера не вистачило сміливості стрибнути в канаву. Він зупинився на узбіччі дороги і побачив, як я виходжу з ночі. Він вирішення науково-дослідних завдань мотором і зійшов з мотоцикла.
  
  
  Пригальмувавши, її глянув у дзеркало заднього виду, щоб перевірити Джорджію. Він все ще був у мене на хвості і набирав обертів. Незабаром він мене наздожене.
  
  
  Її перекинувся на узбіччя біля поля і вирішення науково-дослідних завдань машину. Коли вийшов, залишив їй горіти фари. Чекав байкер був тим, у кого шрамм звертається котився по щоці. Він заходу всередину камзоли і витягнув ножа. Коли він підійшов до мене, на лезі блиснув сергій.
  
  
  «Містер, вам краще повернутися в машину і забиратися звідси до біса».
  
  
  "Якщо їй цього не зроблю?"
  
  
  «Я наріжу тебе, як бекон, готовий до сковороди».
  
  
  Зігнувши одну кожному племені, її полуобернулся. Моя ліва засадах вилетіла. Її відчув різкий контакт з его колінної чашечкою. Японський майстер карате навчив мене цього руху, і це було гарне вправа. Обличчя зі шрамом впало, наче землю вирвали у нього з-під нога.
  
  
  Піднявшись на навпочіпки, він зробив пас ножем. Її перемістився, і лезо хлестнуло переді мною, в дюймі від мого життя. Її схопив його обома руками за руку, опустив її на кожному людові, і зламав. Обличчя зі шрамом завив.
  
  
  Її підібрав його ножа і кинув у темряву на іншій стороні шосе.
  
  
  Потім прибула Джорджі. Він поїхав виплат прямо на мене, розмахуючи ланцюгом. Її, знав, що якщо він вдарить мене по обличчю, його ослеплю або израню на все життя. Її почув ланцюгової виття, коли пригнувся. Потім Джорджі обігнала мене. Перш, ніж він встиг обернутися, його розстебнув блискавку
  
  
  
  
  
  і витягнув Саночника.
  
  
  Її вистрілив у нього через сідла, і байк продовжив рух, вилетівши на середину шосе, перш ніж впав на бік і зісковзнув.
  
  
  Не кинувши на Джорджі нам єдиного погляду, її повернувся до машини, ввімкнув її заднім ходом і освітив поле фарами.
  
  
  Мідна Борода спішився і стукав кулаком по склу машини Шейли. Він зупинився, коли жовті промені моїх фар освітили його.
  
  
  Її поставив «Форд» на низьку швидкість і поїхав через канаву. Відскік відірвав мене від дупи. Мідна Борода побіг назад до свого байку. Її прийшов першим. Її вивернув колесо в останню хвилину, так що тільки мій бампер вдарився про велосипед, але від удару машина закрутилася. Мідна Борода тепер мчав до своїм друзям, ймовірно, сподіваючись дістатися до одного навколо ih мотоциклів. Її повернув «форд» так, щоб чітко его бачити у світлі фар. Її виліз навколо машини, прицілився з люгера і вистрілив тікає в ногу.
  
  
  Шейла Брант штовхнула двері своєї машини. В руці вона тримала револьвер 38-го калібру. Мідна Борода цього не знав, але її міг би врятувати йому життя.
  
  
  «Містер, - з благоговінням сказала Шейла, - ви щось інше».
  
  
  Її дістав «Люгер» в ліве заднє колесо Volvo і пробив у nen діру. Її пройшов mimmo дивиться на нах Шейли і вистрілив в ліве переднє колесо. Потім його підняв капот і висмикнув проводку.
  
  
  "Ви з глузду з'їхали?" вона зажадала.
  
  
  «Одного разу ти втік від мене. Її переконуюся, що ти більше не будеш цього робити».
  
  
  «Я не знала, чи можу тобі довіряти. Її навіть не знаю, хто ти».
  
  
  «Я ж сказав тобі. Ім'я - Тиж».
  
  
  «Я звикла бігати. Її думала, що це те, що потрібно зробити».
  
  
  «Ймовірно, ти зможеш використовувати цей пістолет, - сказав я, - але ти міг би впоратися з усіма трьома бойскаутами? Використовуйте свою голову, Шейла. Тобі потрібен захист».
  
  
  Витягнувши ключі з власної машини і поклавши ih в хвилину, її повернувся до Мідної Бороді, який лежав на землі, хапаючись за ногу.
  
  
  «Ти будеш жити», - сказав їй ему. «Якщо її вирішу дозволити тобі».
  
  
  Він облизнул губу. "Що це значить?"
  
  
  Її, нахилився і застромив лезо люгера між его густими бровами. «Скажи мені причину нічний активності».
  
  
  «Ми готелі блондинку. Що ще?»
  
  
  Її ткнув його стволом пістолета. «Я подумав, ти можеш сказати мені ще що-що. Що-небудь більш цікаве».
  
  
  "Чувак, їй скажу тобі все, що ти хочеш почути. Але правда в тому, що ми готелі бабу. Вона нас зачарувала в обідньому залі, тому ми вирішили потусуватися і повеселитися з нею, коли вона закінчила роботу . "
  
  
  "Ніхто не найняв тебе, щоб подбати про неї?"
  
  
  "Як хто?" Він видавив тремтячу усмішку. "Чувак, у що ми все-таки увійшли?"
  
  
  Я не був упевнений, що довірив ему. Її сказав: «Мене не потурбує зібрати вас, виродків, і відвести у в'язницю. Але тримайтеся подалі від моїх поглядів. Якщо її знову потраплю в них, її вб'ю вас».
  
  
  «Чувак, їй буду уникати тебе, як протяг».
  
  
  Шейла сиділа у відкритій день моєї машини. "Про що ви двоє говорили?" - запитала вона, коли її повернувся.
  
  
  «Її назвав ему ім'я свого лікаря», - сказав я. «Сідай в машину. Ми повертаємося в Бонем».
  
  
  Вона завагалася, потім послухала мене. Вона прослизнула під кермо і підійшла до пасажирського сидіння, її спідниця піднялася по ногах. Їй посміхнувся гей, сховав «люгер» у кобуру і сель всередину. Потім вона вдарила своїм кулаком 38-го калібру мені по ребрах.
  
  
  «Я знаю, що це поганий спосіб висловити свою подяку, - сказала вона, - але дівчина повинна піклуватися про себе».
  
  
  Три
  
  
  Її порушив одне навколо найдавніших робив моєї власної книги. Розумний агент ніколи не поклав пістолет у кобуру, поки хтось інший тримав своє. Тепер його виявився, в кращому випадку, незручному становищі. У гіршому випадку це може закінчитися летальним результатом.
  
  
  «Я заслуговую цього за свою необережність, - зізнався їй, дівчині, яка займається штовхала револьвер мені під ребра, - але її б готель, щоб мені це пояснили».
  
  
  «Ключі, Нед. Мені потрібні ключі від твоєї машини. Тоді її, хочу, щоб ти пішов. Я не повернуся в Бонем. Хтось може чекати мене там».
  
  
  "Ви збираєтеся кинути мене і знову полетіти в поодинці?"
  
  
  «Я ризикну. Її вижила досі тхір».
  
  
  «Ви б чертовски здорово вижили сьогодні ввечері, якщо б я не з'явився».
  
  
  Поки її, сперечатися з нею, її оцінював свою ситуацію. Моя права рука, найближча до неї, злегка спочивала на кермі. Її знав, як швидко її зможу розгорнути цю руку в ударі карате, який вразить прекрасне біле горло Шейли Брант, як сокира ката. Але я не міг ризикувати серйозно поранити дівчину, до того ж удар міг змусити її спустити курок револьвера і встромити в мене кулю з близької відстані. Мені не сподобалася нам одна навколо цих можливостей.
  
  
  Голос Шейли підвищився. «Я б вважав за краще не стріляти в тебе. Але я зроблю це, якщо доведеться».
  
  
  «Стріляй, дитинко», - сказав я. «Я не даю тобі ключів».
  
  
  Ми сиділи там, ніхто з нас не рухався, поки вона вирішувала, чи вона натискати на курок. Її, відчув, як крихітна крапля банк виступила у мене вздовж лінії волосся.
  
  
  Його недостатньо добре знав Шейлу Брант, щоб віддати своє життя в його руки. Вона може бути причетна до смерті агента AX Девіда Кірбі; вона може бути досить панічної, щоб убити мене страх;
  
  
  
  
  
  
  кравець візьми, наскільки її знаю, вона ненавиділа всіх чоловіків і з задоволенням послала би кулю в одного. Але я не міг дозволити гей, знову піти. У сл голів було будь-що, що я повинен був мати, слизу настільки важливий, що хтось вирішив переконатися, що Шейла ніколи не ділиться ним з AX.
  
  
  «У тебе багато нервів», - нарешті сказала вона.
  
  
  Нерівно зітхнувши, вона витягла пістолет навколо мого боку і відкинулася на сидінні. «Думаю, мені доведеться пов'язати тебе мотузкою. Здається, у мене немає того, що потрібно, щоб вбити тебе».
  
  
  "Я радий це чути." Її, вийняв ключі і розвернув машину.
  
  
  "Куди ти збираєшся мене відвезти?"
  
  
  «Щиро нині, назад у Бонем. Як тільки її зможу все організувати, туди, де твоє життя не буде в небезпеці».
  
  
  Перестрибуючи через поле, її проїхав mimmo Мідної Бороди, який почав повзти до своїм друзям, тягнучи поранену ногу. Обличчя зі шрамом сидів на узбіччі дороги, притискаючи до себе зламану руку, а людина по імені Джорджі лежав, згорнувшись нерухомим клубком. «Чудова група всеамериканських хлопців», - подумав я. Коли машина покотилася через канаву на шосе, Шейла сказала: «Хіба ти не збираєшся щорічно в людини, якого застрелили, щоб дізнатися, мертвий він?»
  
  
  «Ні», - сказав її ей. "Я знаю, що він мертвий"
  
  
  Її штовхнув акселератор, і моя пошарпана машина злетіла, як смуга. Її, подумав, що маленький механік AX пишався б тим, як його дитина вів себе сьогодні ввечері. Насправді, машина була єдиною річчю, яка займається працювала у відповідності з добре продуманими планами Хока.
  
  
  Її готель відвезти Шейлу в якесь безпечне місце під юрисдикцією AX, але спочатку мені довелося подзвонити Хоука і налаштувати його. Мені також потрібно було з'ясувати, що сталося з Мередіт, чому він не з'явився в готелі.
  
  
  «Я ніколи не користувалася цим пістолетом», - сказала Шейла. «Я ніколи нікому не вистрілив. Може, тому я не міг стріляти в тебе».
  
  
  «Я сподівався, що в тебе є інша причина. Може, ти мене полюбила».
  
  
  «Ще немає», - сказала вона. «Але я думаю, це може статися».
  
  
  Моя рука торкнулася її теплого стегна. Схоже, вона не заперечувала. «Дайте мені пістолет», - сказав я.
  
  
  Потім хвилинного коливання вона кинула зброю мені в долоню. В знак довіри її, думав, що досяг певного прогресу.
  
  
  "Навіщо тобі це потрібно?", - запитала вона мене.
  
  
  «Просто оновлено обережності. У випадку, якщо ти запаникуешь достатньо, щоб знову націлити на мене».
  
  
  Її сунув 38-й калібр в лівий хвилину. Стрілка спідометра тремтіла на позначці 70, коли ми мчали назад у місто.
  
  
  «Ці троє чоловіків. Ih послали мене вбити, Нед?»
  
  
  «Ну лідер сказав ні». Я не міг розібрати вираз її обличчя в темній машині. «Він сказав, що все, що вони мали на увазі, це невелике дружнє зґвалтування».
  
  
  "А що ти задумав для мене?"
  
  
  "Кілька речей." Її пройшов довгий покажчиків, не зменшуючи швидкості. «Зґвалтування не входить у ih числі».
  
  
  «При визначених за інших обставин в цьому не було необхідності».
  
  
  Її, усміхнувся в темряві. "Як вам трапилося зустрітися з Френком Абрузом?"
  
  
  «Я провалилася в Лас-Вегасі, потім того, як не зміг стати танцівницею. Він прийшов разом з ним. Він був достатньо дорослою, щоб бути моїм батьком, але у нього були гроші».
  
  
  "Ви знали, чим він займався?"
  
  
  «Я не вчора народилася». Вона довго мовчала. «В Лас-Вегасі дуже багато красивих дівчат, які прагнуть до прориву. Їй був усього лише одним навколо багатьох. Коли його побачила, що моє обличчя - мій стан, її почав використовувати своє власне тіло».
  
  
  Її приглушив святим, коли mimmo нас проїхав автобус «Грейхаунд».
  
  
  «Я б готель поїхати», - сказала Шейла. «Добре, Нед, її розповів тобі частину своєї історії. Ти не думаєш, що тобі слід розповісти мені свою?»
  
  
  "Яку частину ви хочете в першу чергу?"
  
  
  «Хто ви такі, чому ви з'явилися з нізвідки в моє життя, і звідки ви дізналися про мої стосунки з Френком Абрузом».
  
  
  «Скажімо так, її працюю в організації, яка займається зацікавлена у пошуку вбивць Френка Абруза».
  
  
  «Але ти не в мафії». Це була половина питання.
  
  
  «Ні. Може ти пам'ятаєш людини по імені Девід Кірбі. Він був моїм другом».
  
  
  «Я пам'ятаю ім'я. Він прийшов побачити Абруза. Це все, що я знаю про містера Кірбі. Її не задає Абрузу питань про его пошти бизнесявляется».
  
  
  «Чотири людини загинули, у тому котеджі , але ти пішла живыой, Шейла. Як тобі це вдалося?»
  
  
  Вона мені не відповіла. Замість цього вона сказала: «Ви хочете, щоб її вказала на вбивць. Натомість вашої організації пообіцяє захистити мене. Це справа?»
  
  
  "Це справа". Її помітив попереду вогні Бонема і пригальмував. "Що ти кажеш?"
  
  
  «Я подумаю».
  
  
  «Як я її бачу, дитино, в тебе немає вибору».
  
  
  Містечко рано жим лежачи спати. Тільки ресторан, бар і готель залишалися відкритими. Її зупинився на затемненій заправці. "В який час ці люди зазвичай закриваються?"
  
  
  «Близько восьми годин. Чому ви питаєте?»
  
  
  Це означало, що Мередіт запізнився щонайменше на півтори години, перш ніж її покинув готель, щоб поганятися за байкерами. З ліхтариком в одній руці і «Люгером» в інший вийшов її навколо машини, і побродив по станції. Нарешті її знайшов Мередіта лежачим в заростях бур'янів, приблизно у п'ятнадцяти кроках від купи занедбаних бочок з маслом.
  
  
  Він сказав, що буде обережний,
  
  
  
  
  
  але він не був досить обережний. Його горло було перерізане.
  
  
  Шейла підійшла до мене ззаду. Вона ахнула, коли побачила скрючене тіло, притиснуте до променю мого світу. «Я знаю цієї людини. Він працював на станції».
  
  
  Її вимкнув брильов. "Так, нібито."
  
  
  «Але він пропрацював тут недовго. Хто він був на самому делле, Нед?»
  
  
  «Інший мій інший. Він спостерігав за тобою».
  
  
  «А тепер він мертвий». Її голос був високим, nen була паніка. «Як ти збираєшся захистити мене, коли твої люди в небезпеці?»
  
  
  Її, подумав, що це справедливий штопора.
  
  
  Шейла відвернулася від мене і побігла через пустир, з усякого племені бур'янів. Швидше за все, вона не знала, куди йде. Вона знала тільки, що хоче піти.
  
  
  Її кинувся за нею. Коли її бігла, мокрі бур'яни плескали по моїм штанинам. Її, чув, як голосно стукає дівчина, перш ніж наздогнав її. Зробивши випад, її схопив її за руку і притягнув до себе.
  
  
  «Відпусти мене», - важко дихала вона. «Мені не потрібна твоя захист. Мені краще без нах».
  
  
  Її нігті вп'ялися мені в обличчя, але його зловив її інше зап'ясті. Її грудей притискалися до моїх грудей, і її дихання було гарячим на моєму горлі, коли вона намагалася вирватися. Її обійняв її і змусив стояти нерухомо.
  
  
  «Мередіт зробив помилку. Її не зроблю ee». Її, говорив тихо, сподіваючись її заспокоїти. «Я витягну тебе навколо цього міста сьогодні ввечері. Ми поїдемо до тебе, її все влаштую, а потім ми залишимо Бонема позаду».
  
  
  "Тижнів". Вона визначився моє ім'я таким же низьким і м'яким голосом, як і мій. «Я знаю, що подобається чоловікові». Більше не пручаючись, вона сиділа грудьми до мене, стегнами до моїх. «Я буду до тебе добрішими. О, так добре. Але, будь ласка, відпусти мене».
  
  
  Її пропозиція мене не образило. Вона була в розпачі і вдалася до своєї кращої подачі, і я не міг звинувачувати її за це.
  
  
  «Із-за тебе це звучить привабливо. Але моя робота - дізнатися, що ти знаєш. Її все одно не можу дозволити тобі втекти одному. Це кине тебе в віллі. Хтось дуже серйозно налаштований прибрати тебе з дороги. Досить серйозний, щоб збити Мередіт і спробувати зробити те ж саме зі мною. Досить серйозний, щоб послати вбивцю за тобою, Шейла. Її зіткнувся з ним сьогодні в готелі. Він упаковував гвинтівку і мав намір збити тебе з вікна готелю, коли ви приїхали на роботу ".
  
  
  Вона застигла у мене на руках. «Ви думаєте, що все це зробили вбивці Абруза?»
  
  
  «Це факт. Ви веб -хто міг би ih ідентифікувати».
  
  
  За nah вирвався гіркий сміх. «Я не маю нашої найменшого уявлення про те, хто послав убивць, але я можу сказати вам одну річ напевно. Це не вони, люди стріляли у Френка Абруза і Кірбі. Ні, справді. Вони хочуть, щоб її була живою».
  
  
  «Дитинко, ти сповнений маленького сюрпризу». Щільно обвивши пальцями її зап'ястя, її потягнув її до машини і заштовхав в нах.
  
  
  Мені дуже не хотілося залишати тіло Мередіта там, де воно було, але його вбивця все ще міг бути поблизу, розшукуючи нас. Мені потрібно було якомога швидше доставити дівчину в безпечне місце.
  
  
  «Розкажи мені про це, Шейла», - сказав я, заводячи машину.
  
  
  "Ви не будете задоволені".
  
  
  «Її, напевно, не буду. Все одно скажи мені».
  
  
  «Френк Абруз не забрав мене в Лас-Вегасі випадково. Їй була представлений ему. Цей чоловік, якого її знав, прийшов відвідати мене і сказав, що Абруз був у місті і ему сподобався мій приведення. Він сказав, що може організувати для нас зустріч Що він і зробив. Тільки пізніше, потім того, як Френк вирішив, що він готель би мене залишити, цей чоловік знову зв'язався зі мною. Він сказав, що я ему повинна, і він був готовий забрати гроші ".
  
  
  «Ви думаєте, він підкинув вас до Абрузу, щоб ви могли шпигувати для нього?»
  
  
  «Що-то в цьому роді. Він знав, що мафія збиралася доставити Абрузу в котедж 200 000 доларів. Він зажадав, щоб його повідомив ему, коли прийдуть гроші. Він сказав, що це буде пограбування, їй повірила ему. Її боявся, що він мене вб'є, якщо я не зроблю так, як він сказав. Тому їй подзвонила йому було, коли прийшли гроші ".
  
  
  Її переварював її історію, коли їхав до неї додому.
  
  
  "Ви знаєте, про що їй кажу, чи не так?" - запитала вона диким голосом. «Ви знаєте, що це означало, коли їй зателефонувала».
  
  
  Її відімкнув двері її будинку і запалив святим у вітальні. Її озирнулась навколо з «Люгером» в руці, і підійшов до телефону.
  
  
  «Його підставила Абруза», - сказала Шейла. «Вони прийшли і вбили мого его, его охоронців і людину по імені Кірбі. Вони застрелили ih всіх. Це була бійня».
  
  
  «Ви не знали, що вони збиралися робити», - сказав її ей.
  
  
  Дав оператора далекого зв'язку номер телефону служби екстреної допомоги. Незалежно від того, куди вирушив Хоук, а це охоплювало більшу територію, дівчина, яка відповіла на дзвінок за номером екстреної служби, знала, як швидко з ним зв'язатися.
  
  
  Шейла відчинила шафу і витягла пляшку бурбона. «Я сказав собі це. Але це чертовски не допомагає. Френк Абруз був мафіозі, але він ставився до мене пристойно. Її вбив його». Вона підняла пляшку. "Ви хочете зняти це?"
  
  
  Її, похитав головою. У мене на лінії була дівчина Хока. Її виголосив кодові слова, які переконали її, що я не ошуканець: «Абердинський синій». Її сказав дівчині, що хочу поговорити з цим чоловіком.
  
  
  "Я передам повідомлення, N3", - сказала вона
  
  
  
  
  
  
  чітким, ефективним голосом. «Дай мені свій номер, і поклав трубку. Він передзвонить протягом п'ятнадцяти хвилина».
  
  
  «Поквапся. Час пече мені фалди».
  
  
  Її повісив трубку. Шейла віднесла пляшку на кухню. Її, пішов за нею і виявив, що вона стоїть біля раковини і плаче.
  
  
  Вона потерла очі. Вона взяла склянку і налила на два пальці бурбона і випила його, як ковток чаю. «Цей Кірбі. Наскільки добре ти його знав?»
  
  
  "Ми були друзями."
  
  
  «Він вибрав невдалий день, щоб відвідати Френка Абруза». Вона впустила склянку, і він розбився об підлогу. Вона уткнулась особою в мою сорочку. «Хто міг послати вбивцю, Нед? Мафія?»
  
  
  «Може бути. Може, вони дізналися, що ви підставили ih шановного старшого діяча».
  
  
  «Я боялася, що вони це зроблять. Її тікала від них і від вбивць Абруза». Її пальці вп'ялися мені в рукава. "Ви звинувачуєте мене в цих чотирьох смерті, чи не так?"
  
  
  «Не так сильно, як ти звинувачуєш себе».
  
  
  Вона потягнула мене, притулилася губами до мого. Її губи були теплими. «Нед, уведи меня в спальню».
  
  
  «Я ось чекаю телефонного дзвінка».
  
  
  «Ти думала зайнятися зі мною любов'ю. Зроби це зараз. Мені це потрібно зараз».
  
  
  Це правда, що ця думка приходила мені в голову кілька разів. Скажімо, з десяток. У перший раз її побачив ee у фільмі, знятому Мередіт. Але між нами залишилися без відповіді питання.
  
  
  Її погладив м'які світлі волосся Шейли. "Пізніше."
  
  
  «Від цього мені стане легше. Будь ласка».
  
  
  «Пізніше», - знову пообіцяв я. Щоб довести, що я мав на увазі це, її, нахилився до її губ. Її, відчув, як прочинилися її вологі губи, відчув її стрімке мову. Моя рука підібралася до її круглої грудей. На ній не було бюстгальтера.
  
  
  Коли її почув шум, його відвернувся від нах. Її, натиснув на вимикач стогонами і сергій запалив на задній день. У дворі було тихо. Її, вийшов на вулицю з «люгером» напоготові і прислухався, перевіряючи повітря, як гончак на полюванні. Щось пішло не так. Її відчув це. Шейла зняла будинок в глухому куті. Найближчі сусіди були занадто далеко, щоб почути що-небудь, крім вибуху. Ih освітлені вікна утворювали маленькі помаранчеві квадратики у густих тінях далеко внизу. Шейла готелю приватному, але усамітнення може бути пасткою. Її, подумав, як легко було б кому-небудь загнати нас в кут.
  
  
  Всередині задзвонив телефон. Її позадкував до дня замкнув її на засув, потім швидко пройшов через кухню у вітальню. Її зняв трубку зі стільців підставка.
  
  
  Чіткий та ефективний жіночий голос сказав: «Тримайте лінію, N3. Містер Хок йде».
  
  
  "Що сталося, Нік?" - запитав він.
  
  
  «У мене є моя посилка, яку ви відправили мені забрати. Її готові її доставити».
  
  
  «Ви швидко домоглися результатів».
  
  
  «Мені допомогли. Денвер добре?»
  
  
  «Відвези її туди. Її подзвоню заздалегідь і все зроблю для тебе. Який характер твого опору, Нік?»
  
  
  «Я поки не можу дати вам чіткого виставках з цього приводу. Але влад дуже сильна. Її, вважаю, що ми можемо мати справу з двома різними групами», - сказав я. «Мередіт кинув навчання».
  
  
  «Тоді нам не слід витрачати час на розмови. Забирайтеся звідти». Він кинув трубку.
  
  
  «Якщо хочеш взяти з собою якісь речі, спакуй ih», - сказав її Шейлі. «Ми йдемо. Все буде в порядку».
  
  
  "Ти справді в це віриш, Нед?"
  
  
  «Звичайно, знаю. І його чертовски хороший пророк». Її намагався заспокоїти нерви. На самому делле, її б не шталь платити! в безпеці, поки нас не оточили люди, яким їй довіряв.
  
  
  «Ви повинні були поставити мені ще один штопора. Коли ви збираєтеся його поставити?»
  
  
  «Я думав, що дозволю тобі сказати мені свій власний шлях», - сказав я.
  
  
  «Добре. Може бути, вам цікаво, чому вбивці Абруза хочуть мене живим? Ревматизму - вони думають, що у мене є 200 000 доларів».
  
  
  Поки вона упаковывала речі, її стояв біля вікна і дивився на темну вулицю через щілину в жалюзі. Її не бачив наших машин, наших вогнів, наших рухів. Звук, який чув її раніше, міг бути звуком бродячої собаки або кішки, моторним кашлем далеко, дюжиною речей. Але моє занепокоєння зберігалося.
  
  
  Шейла занадто довго залишалася в спальні. Її закрив штори і підійшов до дня спальні. Її повернув ручку і відчинив двері в темряві.
  
  
  Цікаво, чому вона вимкнула святим, її ногою штовхнув двері ширше. "Шейла?"
  
  
  «Я ось чекаю тебе, Тижнів».
  
  
  Брильов всієї кімнати позаду мене падав на ліжко, де вона пролежала на підлозі. Її оголене тіло було білим плямою на синьому покривалі ліжка.
  
  
  «Є ще одна річ, про яку треба подбати», - сказала вона. «Іди сюди і займися зі мною любов'ю, люба».
  
  
  Вона була прекрасним витвором мистецтва.
  
  
  «Це не займе багато часу, дорогий», - сказала вона низьким і хрипким голосом. «Мені так жаркого, що я горю на короткому запобіжнику».
  
  
  Вона була блондинкою, справжня річ. Одна гладка засадах подогнулась, вона повернулася на бік і простягнула руки. Сергій, проникаючи через відкриту двері, пестив її повні груди.
  
  
  «Сич бога, Тижнів, опусти рушницю і йди сюди».
  
  
  Його зробив два кроки до неї, крокуючи по смузі світі, як вуличний кіт, що йде через паркан. Її міг розрізнити лише невиразні обриси меблів в затемнених кутах кімнати. Двері у ванну зліва від мене була закрита, вікна запнуті. Деяким жінкам подобалося робити це
  
  
  
  
  
  
  у темряві, але я не думав, що Шейла буде однією навколо них. Коли її, підійшов до ліжка, в глибині душі постійно цокало попередження.
  
  
  «Я сказав вам, що це може почекати», - сказав я.
  
  
  «Пізніше може бути занадто пізно».
  
  
  Її голос міг трохи змінитися, але, може, їй помилявся. Може бути, її тільки подумав, що в її словах було послання.
  
  
  Її, схилявся над нею. Її, чув її дихання. Суворий, збуджений. Її провів рукою по її грудях, і на них був банк. Її торкнувся ee худого життя кінчиками пальців і відчув, як вона тремтить. Її зрозумів, міцного, як вона трималася.
  
  
  «Так», - сказав я, все ще торкаючись її. «Думаю, ми повинні зробити це зараз».
  
  
  Її, відчув, як м'язи її життя підстрибнули від напруги, коли вона зробила глибокий переляканий вдих. Це теж було попередженням, наскільки вона могла мені сказати.
  
  
  Її, подумав, що швидше, ніж потрібно було розвернутися і зробити крок назад день. Шейла грала роль, і вона грала її добре, тому що від цього залежало її життя. У темній спальні був зловмисник.
  
  
  Цікаво, де він її озирнулась. У той же час, для моєї прихованої аудиторій, їй сказав: «Ти дуже переконливо, дитинко. Скажи мені ще раз, як сильно ти хочеш, щоб її ліжка з тобою в ліжко».
  
  
  «Ти знаєш скільки Тижнів». Вона спробувала зробити свій голос грайливим.
  
  
  Поруч зі мною на прікроватной тумбочці перебувала лампа, але якщо її смикну за шнурок, раптовий спалах світла може засліпити мене на досить довгий час, щоб убити. Її відкинув це.
  
  
  «Скинь одежу, дорогий», - промуркотала Шейла. «Тоді їй розповім тобі все, що тобі сподобається».
  
  
  «Готовий посперечатися, - сказав я.
  
  
  Гей, сказали роздягнути мене, і це було непогано з боку мого прихованого супротивника. Чоловік рідкісних лікувальних тримається на вогнепальну зброю, знімаючи з себе ящики.
  
  
  Простягнувши руку до Шейлі, її, просунув руку під її поперек і підняв її з ліжка, зануривши свій рот в ямку ee горла. Мої губи торкнулися її вуха, і вона прошепотіла: «Де він?»
  
  
  Він був так близько, що чув навіть шепіт. Він встав з іншого боку ліжка.
  
  
  Її відкинув оголену дівчину і витягнув «люгер» з кобури, але вистрілити не встиг. Початку другої чоловік накинувся на мене ззаду, притиснувши руки до боків.
  
  
  Я не розраховував битися з командою.
  
  
  «Держи его», - гмикнув здоровань з іншого боку ліжка своєму другові.
  
  
  Відвівши п'яту тому, її зловив людини позаду себе за гомілку, і він вилаявся, але мені не вдалося вирвати хватку его. Він знав що робить.
  
  
  Здоровань переліз через ліжко і вдарив мене по обличчю навколо пістолета «Магнум» 357-го калібру. Він був сильним. Удар розірвав мені губу, розхитав зуби, порізав щоку.
  
  
  Її підняв ногу, хлестнул здорованя в пах, але він передбачав цей крок і помчав. Він був на ногах так само швидкий, як боксер.
  
  
  На мій подив, він засміявся. «Схоже, у нас є горстка, Джейк».
  
  
  Джейк кректав, намагаючись утримати мене. Її, розвернувся і жбурнув його на тумбочку. Лампа впала на підлогу, але Джейк тримався.
  
  
  Здоровань підійшов і вдарив мене. Мені здавалося, що я зіткнувся зі стіною.
  
  
  «Не убий його», - почув її плач Шейли. «Будь ласка, не вбивати его».
  
  
  Двері у ванну кімнату відчинилися, і в спальню увійшов ще один чоловік. Мої коліна провисли піді мною, коли здоровань вдарив мене першою почала другий раз. У голів дзвеніло. Її вдихнула повітря і кинулася назад, вбивши Джейка в спинку ліжка. Він крякнув, чим боляче, і клацнув її его хваткою і підняв свій «люгер».
  
  
  Третій чоловік накинувся на мене збоку і вдарив його дулом пістолета в голи. Її хитнувся боком, впустив «люгер» і впав би, якби мої руки не натрапили на пальто здорованя. Її відчув розрив тканини, коли зловив її.
  
  
  «Кравець візьми, це межа», - сказав він. Він так сильно вдарив мене кулаком, що я відірвався від нога, приземлився на підлогу на плечі і заскользил по стогони.
  
  
  Її спробував встати, але не зміг. Її втрачав свідомість.
  
  
  Вибираючись навколо чорної ями, її примружив очі. Я не міг здогадатися, як довго її був без склепіння, але її все ще був у спальні, лежав животом на підлозі.
  
  
  Зловмисники стягнули мою куртку з моїх плечей і спустили по руках, щоб зв'язати ih, а потім зв'язали мої зап'ястя позаду мене смугами простирадла. Мої ноги були зв'язані таким же чином. Її зрушив руки достатньо, щоб зрозуміти, що вони пройшли ретельну роботу. Її б не вислизнув через своїх пут.
  
  
  «У тебе тут круте печиво, лялечка», - сказав здоровань. Її его стало відомо грубий голос. Він підійшов до мене і ткнув ногою мені в бік, щоб перевірити, чи всі її без свідомості. Їй дозволив ему думати, що я був без свідомості.
  
  
  «Залиш його в спокої», - сказала Шейла. «Це не його вина, що він опинився тут, коли ви прийшли».
  
  
  Здоровань розсміявся. У нього було дивне почуття гумору. Знову клацнувши очима, її, дивився, як він відвернувся від мене. Не рухаючи головою і не видаючи себе, її міг бачити тільки його ступні і ноги. Ноги в темних брюках бавовняних були розміром з шпали. На ногах були кросівки.
  
  
  "Нам було важко знайти тебе, лялька, але тепер, коли ми повернулися
  
  
  
  
  
  знову разом, це буде весело. Ти все ще любиш мене? »По шереху нога, й звуку Шейли, плюється, як кішка, її здогадався, що цей чоловік доторкнувся до неї. Сміючись, він сказав:« Ти станеш дружелюбніше. Ще до того, як ніч закінчиться, ви станете ценымногие дружелюбніше. "
  
  
  Це було схоже на погрозу.
  
  
  «Я допоміг тобі здивувати його. Хіба це нічого не значить?» - запитала Шейла.
  
  
  «Не обманюй мене, лялечка. Ти відіграла цю маленьку сексуальну сцену до досконалості, тому що знала, що будь-який промах залишить твоїм хлопцеві велику дірку в животі». Его голос шталь серйозніше. «Ти повісила трубку? Ти обманюєш громадянина, лялька?»
  
  
  «Ні. Її просто не хочу, щоб його вбили марно».
  
  
  Вона все ще грав роль, грав костя моєму житті.
  
  
  Її обережно перемістив звужений погляд, намагаючись знайти товаришів здорованя. Її помітив одного навколо них справа, що сидить на підлозі навпочіпки. Як і великий чоловік, він носив темний одяг і кросівки. На його голову натягнули панчіх, спотворюючи риси обличчя. Її, згадав, що Хоук сказав, що вбивці, яких їй би хотілося, були холодними і ефективними професіоналами. Цей чоловік і гігант з гравійним голосом, безумовно, заслуговують опису.
  
  
  Вони підійшли до будинку, приготувавшись увійти до неї, не лякаючи жителів. За винятком одного слабкого звуку, який її почув звук, який я не зміг вловити, їм це вдалося. Її здогадався, що вони увійшли через вікно ванної, ймовірно, через перегородку витягли. Вони схопили Шейлу, коли вона увійшла в спальню, а потім змусили зняти одяг і наказали заманити мене в ліжко і застати зненацька.
  
  
  Сидів поруч чоловік обшукав мої кишені і вивалив ih вміст на підлогу. Він прочесав ih рукою, відсуваючи те, що його не цікавило. Він подивився на мою запальничку AX і сунув її в хвилину штанів. Відкривши мій гаманець, він перевірив мої документи. Він чисельність гроші і закинув гаманець на плече. «Гей, Лось, злови».
  
  
  «Нед Харпер», - сказав здоровань, читаючи мої водійські права. Він усміхнувся. «Згідно з цим, він водій вантажівки. Скільки водіїв вантажівок упаковують люгеры в наплічні кобури?»
  
  
  Її проаналізував розмова. Ці люди не знали, що її агент AX, тому вони не були пов'язані з убивцею в готелі. З цієї ж причини вони, ймовірно, не несуть відповідальності за вбивства Мередіт. Це підтвердило мою теорію про те, що я мав справу з двома різними групами ворогів.
  
  
  Шейла сказала: «Я не можу сказати вам, чому в нього була зброя. Її зустріла його тільки сьогодні. Він розмовляв зі мною в ресторані. Мені сподобався його стиль, тому її дозволило йому було привести мене додому».
  
  
  "Тобі потрібно було трохи сексу, чи не так?"
  
  
  «Її не їли в останній час, - зухвало сказала вона Мусу. «Я був дуже зайнята втечею від тебе, щоб жити нормальним життям».
  
  
  Її крадькома поворухнув рукою, намагаючись вивільнити шпильку в рукаві. Без шансів. Вони не стягнули мою куртку досить далеко, щоб показати схованку ніж, але їм випадково вдалося заблокувати его сузір'ї сьогодні.
  
  
  «Ця птиця не водій вантажівки», - сказав чоловік, який сидів навпочіпки поруч зі мною. «Все це говорить про те, що він є, але я впевнений, що це не так. Ви бачили, як він себе вів».
  
  
  «Може бути, його надіслала мафії. Це буде сміх». Великий чоловік підійшов до мене і нахилився. Він перевернув мене і вдарив мене по обличчю.
  
  
  Задихаючись, ніби її тільки що приходив до тями, її широко розкрив очі. Її побачив особа, замасковане панчохою, широкі плечі, бичачу шию. Рука, схватившая мою сорочку на перед, була як дві моїх, а моя не була маленькою.
  
  
  Спочатку біт з панчохою спантеличив мене. Чому вони приховували свої риси обличчя, коли Шейла, мабуть, ну добре знала? Тоді зрозумів, що вони не знали, с хема ще зустрінуться, коли увірвуться в будинок. Маски були ще однією мірою обережності, яка займається зробила ih експертами у своїй делле.
  
  
  "Як ти себе почуваєш, жеребець?" - запитав здоровань.
  
  
  Мої волосся були вологими від крові, сочащейся за порізу біля вуха, і мій гол пульсувала, ніж боляче. Коли її заговорив, мій голос абсурдно так, як ніби її носив боксерський мундштук. «Я прекрасно себе почуваю».
  
  
  Здоровань заходу всередину свого пальто, витягнув пістолет з-за пояса і вдарив ним мій кадик, змусивши мене задихнутися. «У мене щільний графік, і я можу заощадити вам лише хвилину. Ви найманий вбивця? Мафія відправлена вас сюди з контрактом на блондинку?»
  
  
  Iso усіх сил намагаючись перевести подих, її, глянув на Шейлу, яка займається сиділа в кріслі, все ще гола, але з притиснутою до неї залишками розірваної простирадла, частково приховує її тіло. Її тендітне обличчя було блідим, темні очі наповнилися переляком. Вона турбувалася, ради її не тільки про себе, але і облад мені.
  
  
  «Говори, чи ти вже чув», - сказав мені Муз.
  
  
  «Так», - хрипко сказав я.
  
  
  Лось кивнув і відпустив мою сорочку, даючи мені впасти. «Чуєш, Шейла? У тебе проблеми з мафією».
  
  
  «Це ти вбив Абруза».
  
  
  «Але вони цього не знають. Вони знають тільки, що ти була там, і тебе не вбили, так що ти, мабуть, выдада его». Лось голосно розсміявся.
  
  
  Третій чоловік
  
  
  
  
  
  з'явився в дверях спальні. Він був одягнений, як і всі інші. «Я запнув всі жалюзі і швидко оглянув будинок. Грошей, схоже, тут немає».
  
  
  «Якщо це так, вона це добре заховала. Шейла розумна дівчинка. А ти, лялька?»
  
  
  «Занадто яскраво, щоб кинути тобі виклик. Її не крала гроші. Її тобі це сказала».
  
  
  «Я залишив це вам. Ви були відповідальні за це».
  
  
  «Лось, будь вони в мене, його б служити ih тебе. Хіба ти не бачиш, що я налякана до смерті?»
  
  
  «Ти боїшся, добре, але люди за 200 000 доларів пройдуть через багато. Хто знає це краще за мене?» Він вказав на чоловіка в дверному отворі. «Ідіть по дорозі, візьміть нашу машину і приженете її до будинку. Ми можемо провести тут більшу частину ночі, але Шейла дасть нам те, що ми хочемо».
  
  
  "Що, якщо вона не розмовляє?"
  
  
  «Сід, її ненавиджу, коли чоловік дивиться на темну сторону речей. Ми витратили місяці, вистежуючи дівчину, і тепер ми її знайшли. Що потрібно зробити, щоб ти зрозумів, що справи пішли по-іншому? краще?"
  
  
  «Двісті тисяч баксів допоможуть, - сказав Сід.
  
  
  «Якщо вона нам не скаже, клянуся богом, ми перевіримо і далі через п'ять штатів. Ми вбили чотирьох людей на ці двісті тисяч, і це наше».
  
  
  Лось схопив простирадло на звуженій дівчини. Потім він схопив її за волосся і висмикнув навколо крісла.
  
  
  В останній раз її бачив, ee, вони витягали її навколо кімнати.
  
  
  Її почув крик Шейли, а потім її голос обірвався. Вона була у них на кухні. Я не знав, що вони з нею роблять, але міг уявити.
  
  
  Мені потрібно було знайти що-небудь, щоб розірвати свої пута. Її згадав розбиту лампу, яка займається впала на підлогу, коли її боровся одного навколо вбивць з тумбочкою. Перевернувшись, його зміг зазирнути під ліжко на іншу сторону. Розбита лампа все ще лежали. Її, перекотився на ліжко і під nah. Коли її викотився з іншого боку, її виявився в межах досяжності лампи.
  
  
  Один шматок підстави лампи виглядав досить гострим, щоб розрізати листи, що зв'язують мої руки. Її, став на спину, засовався і намацав зазубрений шматок скла. Оскільки я не міг бачити, що роблю, я, напевно, теж порізав би руки, але тут нічого не поробиш.
  
  
  Його, сидів там, і пиляв, коли повернувся один навколо чоловіків.
  
  
  «Подивися на себе», - сказав він. Це був Сід, якого Лось послав за машиною. «Ти тупий придурок. Тобі знадобиться час, щоб звільнитися таким чином».
  
  
  Її знову почув крик Шейли, в її голосі звучали біль і жах. Її зціпив зуби і потрудився над ланцюгом, стискаючи шматок скла в моїх кровоточивих пальцях. Поки чоловік у дверному прорізі не зупиняв мене, її, продовжував намагатися звільнитися.
  
  
  «Дівчина говорить тобі правду. Немає сенсу мучити ee», - сказав я.
  
  
  «Ти не розумієш Лося. Ему подобаються такі речі. Навіть якщо б він гей довірив, він, ймовірно, зробив би те ж саме».
  
  
  «Він, мабуть, отримав безліч ударів у Флориді, коли ви обстріляли котедж Абруза».
  
  
  «Так, всі четверо лежали там мертві, і Лось вихопив у мене дробовик, і дав їм ще один постріл. Весь час сміявся. Він же божевільний ублюдок, цей Лось». Сід сказав це тоном голосу, який використовував би більшість людей, якщо б вони сказали, що інший - це життя компанії.
  
  
  Її порізав кісточку пальців і поморщився. «Чому ви взагалі гроші дівчині?»
  
  
  «Ми повинні були заховати ih. Ми не могли б з'явитися багатими відразу, чи не так? Протягом шостого місяців, потім їх убивств про будь-якому дивному доларі, упав у злочинному світі, збиралися доповісти людям, які керують мафією. . "
  
  
  Він майже забув ту брехню, яку сказав Мусу, про те, що я професійний кілер, якого послали піклуватися про Шейлі Брант. Її сказав: «Я просто виконував контракт. Я не в мафії».
  
  
  «Ми порушили два закону мафії. Ми вкрали частину ih грошей і вбили заслуженого капо. Вони шукають нас сильніше, ніж копи. І дівчину теж. Ми думали, що у нас є дівчина і гроші заховані у надійному місці, але вона зникла ".
  
  
  Розмова давав мені дорогоцінний час, і її намагався його продовжити. «Її готель би знати, як тобі вдалося знайти дівчину. Її, думав, що у мене там є внутрішній після».
  
  
  Сід підійшов до мене. На самому делле він вдарив мене ногою по ребрах. «Досить старатися. Тобі не втекти, приятель». Він досталь револьвер і встановив на нього глушник. «Лось завжди дає мені роботу, яка займається ему це не цікаво. Він отримує дівчину, а вона - тебе».
  
  
  Її, зрозумів, що він прийшов в кімнату, щоб убити мене. Вважаючи, що я працював на мафію, вони не збиралися залишати мене в живих, щоб розповісти моїм босам те, що я усвідомив. Її звивалася по підлозі до математики та з пістолетом, вирішивши вийти, пручаючись. Він тільки позадкував, зневажаючи мої марні спроби дістатися до нього. Її, бачив, як мало револьвера піднялося і націлився на мене, як холодний і смертельний очей. Падаючи на бік, її перекотився до стрілкові, намагаючись вивести його за противаг. Він знову підвівся, револьвер не здригнувся. Потім він застрелив мене.
  
  
  Її почув хлопок зброї з глушником, і відчув, як goggle вп'ялася мені в груди, як розпечена заклепка. Він знову вистрілив у мене. Її впав
  
  
  
  
  
  Укол боляче, коли друга goggle потрапила мені в шию, але тепер мені здалося, що я був учасником склепіння. Постріл був схожий на укус бджоли, не більше.
  
  
  Лежу на проведені обчислення, моя сорочка була хитатися кров'ю, її дивилася, як Сід і рухається в мою сторону, майже беззвучно ступаючи в своїх підкрадається ногах. Моє бачення було нечітким. До того часу, коли він підійшов до мене, він виглядав не більше ніж нечіткої формою.
  
  
  Він уперся ногою в мене і штовхнув мене в спину. Її безпорадно дивився на нього. Він знову зробив револьвер. Її, думав, що він зробить останній переворот, goggle між очей, але він опустив зброю. Він вирішив дати мені стекти кров'ю до смерті.
  
  
  Мої очі дивилися в стелю. Мене паралізувала слабкість. Сід нахилився і розстебнув мою куртку, щоб щорічно на рану на грудях. Він здавався задоволеним. Він пішов.
  
  
  Тепер її майже не бачив стелі. Темрява повзла в куточках мого розуму. Її подумав про Хоуке і про те, як він відреагує, коли дізнається, що втратив Killmasterа. Їй здалося, що він заклав посмертне похвальний лист в мою справу, перш ніж закрив його назавжди - епітафія для агента, убитого при виконанні службових обов'язків.
  
  
  Її подумав про Пэте Стилі, рудому, побажав мені удачі. Вона може довго дізнаватися, що я пішов за N1 і N2 і Девідом Кірбі в ряди тих, кому не пощастило. Її подумав про Кірбі і Шейлі Брант, і сказав собі, що підведу ih, убивши себе ....
  
  
  Але потім, як плавець, що піднімається за повітрям, її вирвався з огорнула мене чорноти. Я не міг цього пояснити, але я був ще живий. Мої очі зупинилися на стелі і сфокусувалися на nen. Її не мав уявлення про час, не мав уявлення, як довго її був без свідомості.
  
  
  В будинок панувала похмура тиша. Слабкий сергій увійшов у кімнату, наче за вікном настав світанок. Вбивці пішли, її думав, що я один.
  
  
  Її чув машину. По звуку мотора його зрозумів, що він зупинився біля будинку. Двері машини зачинилися. Її лежав і прислухався, сподіваючись. Відчинилися вхідні двері. Її почув shaggy у вітальні. Вони рушили до кухні.
  
  
  Їй попрацював ротом, але не видав нам звук. Її був надто слабкий. Коли її спробував поворухнутися, стеля, здавалося, провалився, і її ледь не втратив свідомість.
  
  
  Знову shaggy, тверді і важкі. У дверях з'явився чоловік і заглянув до мене. На nen були смугастий костюм і капелюх. Її видав звук, напружене бурчання.
  
  
  Він мене чув. Він увійшов у кімнату і подивився на мене зверху вниз. Її побачив холодні сірі очі на невыразительном, рябому лиці. Нарешті він встав поруч зі мною на коліна. Він вийняв ножа, розрізав мені сорочку спереду і оглянув рану. Я не міг сказати, чи був він зацікавлений у допомозі мені або просто цікавився тим, скільки мені залишилося жити.
  
  
  "Хто ти?" - сказав він нарешті. У нього був слабкий сицилійський акцент.
  
  
  Мій рот сформував слово. «Харпер».
  
  
  Він встав, пішов у ванну і повернувся з домашньою аптечкою. Він що-що знав про вогнепальних пораненнях. Він швидко зупинив мій кровотеча, потім розрізав простирадло і почав намотувати смужки кордон навколо моєї грудях, як пов'язку. Він не звернув уваги на мою рану на шиї, тому її, вирішив, що це всього лише подряпина, і не настільки серйозна, щоб викликати занепокоєння.
  
  
  "Хто вистрілив у тебе, Харпер?"
  
  
  Її, похитав головою, показуючи, що не знаю. Її був не в змозі говорити про те, що сталося.
  
  
  Він вивчав мене хвилину, ніби вирішуючи, що зі мною робити, потім розрізав смужки кордон тканини, що зв'язують мої зап'ястя і щиколотки. Це його рябе лице було смутне знайоме, але я не міг кому-его.
  
  
  Піднявшись, він ще раз оглянув кімнату, потім вийшов з дому, більше не розмовляючи зі мною. Її, чув, як його машина завелася і поїхала.
  
  
  Це ім'я раптово прийшло мені в голову. Валанте. Марко Валанте. Її бачив його фотографію в газетах під час розслідування організованої злочинності Міністерством юстиції. За наявними даними, він був одним навколо людей нагорі.
  
  
  Коли її, згадав, що він провів кілька хвилина на кухні, перш ніж знайшов мене, її, піднявся на коліна. Повзання потребувало великих зусиль. Її повільно шелл до дня, коли моя рука торкнулася адресної книги. Мої пальці зімкнулися навколо нього.
  
  
  Мені все одно довелося відпочивати. Його жим лежачи на бік, борючись із запамороченням, і шталь вивчати книгу. Повинно бути, він випав навколо однієї кишені навколо зловмисників, коли ми боролися. Згадавши, як її порвав пальто Лося, його вирішив, що книга належить ему. Сунувши його в хвилину, її знову поповз. Мені довелося зробити паузу і відпочити три рази, перш ніж його нарешті дістався до кухні.
  
  
  Розтягнувшись в дверному отворі, підняв її голову і подивився на Шейлу, яка займається нерухомо лежали біля стільця, до якої вона була прив'язана. Смужки кордон тканини, які пов'язували її, все ще теліпалися на ручках стільця і на нижніх поперечинах.
  
  
  Її знайшов свій голос. "Шейла?"
  
  
  Те, що вона не рухалася і не відповіла, мене не здивувало. Але її знову прохрипів її ім'я голосом, повним боляче і люті. Потім її підповз до неї. Тендітне обличчя було в синцях та крові. Бандити жорстоко перебили сл.
  
  
  Її торкнувся простягнутого зап'ястя дівчини. Було холодно. Її, закрив очі на хвилину, приносячи
  
  
  
  
  
  
  тримаючи емоції під контролем. Потім її підтягнувся до тіла.
  
  
  Її бачив, що вона була вбита таким сильним ударом, що зламала гей шию. Єдиним, хто міг нанести такий удар, був Лось. «Сучий син», - подумав я.
  
  
  Її, відчував себе винним, тому що повернув її, і не зміг захистити. Її був ще живий, а вона померла. Але найбільш сильною емоцією, яка займається охопила мене, наповнила мене рішучістю, була лють. Її вийду навколо цього і отримаю Муса его і друзів, її думав, що зроблю це не тільки для Дейва Кірбі, але і для Шейли.
  
  
  Десь я виявив більше сили, ніж її думав. Її, простягнув руку, схопився за край кухонного стільця і піднявся на ноги. Похитуючись, її озирнулась і попленталася до вікна. Її зірвав штори і накрив ними оголене тіло дівчини. Її звалився на стілець, поки не набрався достатньо сил, щоб пробратися у вітальню і зробити неймовірно повільний подорож до телефону. Її зняв трубку з гачка і набирає номер оператора.
  
  
  В моїх каркающих словах не було особливого сенсу, але мені вдалося передати, що мені потрібна допомога. Коли одіна навколо двох поліцейських Бонема прибув у дім її був без свідомості на підлозі, трубка була затиснута в руці так і міцного, що йому було важко її визволити.
  
  
  * * *
  
  
  Їй був новинкою для персоналу лікарні в окрузі, недалеко від Бонема. Вони лікували кілька вогнепальних поранень, за винятком сезону полювання, коли переутомленным спортсменам зазвичай вдавалося підстрелити одного або двох інших мисливців, і мене додатково приваблювало те, що я був найщасливішою людиною, яку вони коли-небудь зустрічали.
  
  
  «Одна goggle розірвала тільки еожу на твоїй шиї. Тобі може стати гірше, граю в сенсорний футбол», - сказав доктор. «Але тобі дуже пощастило з тим, що потрапило тобі в груди». Він підняв ремінь через кобуру, яку її носили. "Це сповільнило рух кулі і збилися ee від зустрінуть ваших життєво важливих органів. Goggle пройшла через шкіряну оснастку і відхилилася від траєкторії. Ви минули кров'ю достатньо, щоб змусити стрілки повірити в те, що він убив вас.Вам пощастило, містер Гарпер ".
  
  
  «Ага», - сказав я. Мені пощастило, але Шейла померла.
  
  
  «Твій добрий самаритянин теж допоміг. Він чудово перев'язав тебе. Цікаво, чи мав він якесь медичне освіта».
  
  
  Її, посміхнувся, коли почув, що мафіозі Марко Валанте називають Добрим самаритянином.
  
  
  Півтора дні, які провели в лікарні, повернули мене в норму. Її все ще був слабкий, але відчував себе близько до номіналу. Доктор сказав, що я можу пересуватися по своїй кімнаті, і, якщо все піде добре, її можу виписатися навколо лікарні протягом неділях. Він цього не знав, але планував її неофіційно перевірити це через тридцять хвилина.
  
  
  Її, підійшов до вікна і подивився на лікарняне стоянку. Там і чекав пошарпаний «Форд» з форсованим двигуном. Вранці її его привіз з Бонема. Лось і його товариші були від мене майже на два дні. Я не збирався дозволяти ih сліду стає холодніше.
  
  
  «Минуло багато часу з тих тхора, як його бачив чоловіка у вашому фізичному стані», - сказав доктор. Побиття, яке ти отримав, змусило б мене залишити вас на кілька днів. Але не тисніть на себе занадто рано. Ви можете виявити, що ви не так сильні, як думаєте ».
  
  
  «Я буду обережний, Док». Їй навіть не думав про те, що кажу. Її, думав про Лося.
  
  
  Потім того, як доктор вийшов через палати, її зняв лікарняний халат і одягла вуличну одяг. Її пристебнув зранене від кулі наплечное гаджет, свій талісман на удачу, і перевірив «Люгер».
  
  
  Мої плани не були узгоджені з Хоуком. Поки у нас не було рішенням докладно обговорити події в Бонэме. Одного разу ми розмовляли по телефону з ними тхора, як поліція доставила мене в лікарню, що було необхідно, тому що мій присутності в будинок з убитої дівчиною вимагає деяких пояснень.
  
  
  На самому делле поліції Бонема загрожувала заарештувати мене. Вони дуже засмутилися через те, що в день мого приїзду в ih місті сталася активного відпочинку смертельних випадків. Але Хоук смикнув за деякі ниточки, і раптово більше не було до нас питань, нам тиску. В газетах теж не було статей.
  
  
  Її вийшов через лікарні по чорних сходах. Її швидко шелл на стоянці, коли довга машина звернула з шосе і зупинилася поруч зі мною. Двері відчинилися, і Хоук сказав: «Нік, її радий, що ти встав».
  
  
  Сподіваючись, що я не схожий на школяра, спійманого на гачку, її послухався його сигналу і сель в лімузин.
  
  
  «Я думаю, ви планували зателефонувати мені. Звичайно, ви б не покинули лікарню і знову не зайнялися б гонитвою, не повідомивши мені про це».
  
  
  «Звичайно, немає», - сказав я.
  
  
  «Ви не боялися, що я накладу вето на цю ідею, і скажу, що ви не в змозі переслідувати зграю вбивць?»
  
  
  «Ні, сер», - відповів їй з повагою в голосі. «Ви знаєте, її б звільнився з роботи, якщо б не відчував, що зможу з цим впоратися».
  
  
  «Коли ти станеш занадто старий для цієї роботи, Нік, її порекомендую тебе на дипломатичну службу», - зітхнув Хоук. "Я був в Денвері
  
  
  
  
  
  
  Так як я підозрював, що ти потягнеш щось на зразок цього, їй підійшов. Готелі б ви, щоб хто-небудь був призначений вам як підкріплення? "
  
  
  «Ні, сер. Її краще займуся цим поодинці».
  
  
  Хоук засунув звуконепроникну скляну панель між нами і двома чоловіками на передньому сидінні.
  
  
  «Це вже не просто штопора працював Кірбі, не так, Нік?»
  
  
  Її, похитав головою. «Є і дівчина. Але тут є щось більше, ніж особиста помста. Людина, яка веде вбивць, - садист, який продовжить вбивати людей, якщо його не зупинити».
  
  
  Хок перевернув панель перед собою і витягнув магнітофон. Він натиснув кнопку. Офіційним голосом він сказав: «Дайте мені доповідь, N3».
  
  
  Їй розповів про події, які відбулися з моменту мого прибуття в Бонем, і тоді Хоук зросли на диктофон. «Це подбає про офіційної частини. Інше, що сказано, строго між нами двома. Їй дозволю тобі продовжити це на твоїх умовах. Прибери цих виродків, Нік».
  
  
  «Ви розумієте, що наша безпека була зламана на базі на узбережжі Кароліни, чи не так?»
  
  
  «Я подбаю про це», - жорстко сказав Хоук.
  
  
  «Я думаю, що на базу проник агент мафії. Вони хотіли інформацію, яку ми зібрали про дівчині, і вони хотіли вбивць Френка Абруза. Вони не можуть допустити, щоб кімната інакомислячих вбила людину, якій вони обіцяли безпеку та пенсію. Це прямий виклик і образа ".
  
  
  «Згоден», - сказав Хоук. «Я прийшов до таких же висновків».
  
  
  «У грі є деякі бракуючі частини. Наприклад, чому вбивця, очевидно, що працює на мафію, спробував убити мене, але Марко Валанте допоміг мені. Розпитайте своїх експертів в мафії про це. Може бути, вони можуть придумати теорію».
  
  
  «Вважайте, що це зроблено».
  
  
  «Люди, які вбили Абруза і Кірбі, зараз шукають свої криваві гроші. Її переконаний, що Шейла сказала їм правду, і що вона не знала, що сталося з грошима. Вони вбили її без поважної причини, за винятком того, що вбивство скоїв Лось. Ну, до речі, троє, а не четверо ".
  
  
  "Яке слідство повинне йти звідси?" - запитав Хоук.
  
  
  «Ця адресна книга, яку Лось впустив, коли ми боролися минулої ночі. У ній сім імен. Її збираюся нанести візит кожному навколо цих людей. Може бути, одіна навколо них приведе мене до Лося».
  
  
  «Якщо Лось і його спільники або мафія не зловлять вас першими». Хоук перегорнув адресну книгу. «Це жіночі імена, всі вони».
  
  
  «І кожен в своєму місті. У Лося є подруги по всій карті».
  
  
  «Її перевірити файли ФБР. Може, вони розкажуть нам що-небудь про Лося і його друзів. Судячи з вашого опису, він розміром з Веселого Зеленого Гіганта. Це початок».
  
  
  Її, потягнувся за адресною книгою, але Хоук не поспішав повертати її: «Нік, це більше, ніж список імен. Якщо це каталог сексуального характеру. Ви читали коментарі, які Мус написав про сім дівчат?»
  
  
  «Так», - сказав я. «Досить пікантна штука».
  
  
  «Він описує, що кожен навколо них робить найкраще в сексуальній сфері.« Працює в Лос-Анджелесі »звучить сенсаційно».
  
  
  «Особисто мені сподобалися рекомендації, які він дав Корі у Вегасі. Голос що я вам скажу, дати вам знати, наскільки точні записи Лося».
  
  
  «Ти - міцний фізичний зразок, мій хлопчик, але я не розумію, як ти міг би особисто досліджувати предмет, в глибині, не вимотуючи себе до кісток і кісток», - сказав Хоук веселим голосом. «Наприклад, beauty Барбари такі, що навіть Муз не міг ih описати. Він просто наголосив на її ім'я, і встановив за ним знак оклику».
  
  
  «Може, він зробив це, тому що вона веб-незаймана в цій компанії».
  
  
  «Я швидше сумніваюся, що Лось знає незайманих», - сказав Хоук. «Думаю, мені не потрібно вказувати на те, що всі ці дівчата, ймовірно, залучені в злочинний світ, і, швидше за все, будуть пов'язані з бандитами, які без коливань вб'ють вас, якщо вони запідозрять?»
  
  
  «Це буде веселе подорож, добре».
  
  
  Хоук закрив книгу і передав мені. «Що ще, Нік? Тебе що-небудь стримує?»
  
  
  «Ні», - збрехав я. «Голосування і все. Її буду на зв'язку».
  
  
  Він знову вимовив моє ім'я, коли її виходив, навколо машини. «Шейла випустив на тебе сильне враження, чи не так? Якою вона була?»
  
  
  «Я не міг сказати. Я не знав її так добре».
  
  
  Її не згадав, що одне з імен в книзі Муса може належати дівчині, яку ми знали, як Шейлу Брант. Екс не зміг приписати гей минуле, але воно повинно бути у нах було до того, як вона зустріла Френка Абруза.
  
  
  Її переслідував привид Шейли, а також її вбивць.
  
  
  5
  
  
  Якщо в моїй роботі і був один великий недолік, крім кількості годин і високої смертності, так це те, що мені доводилося проводити більше часу в чужих країнах, ніж у своїй власній.
  
  
  Її не бачив, El Pueblo Nuestra Senora la Reinda de Los Angeles de Porciuncula, відому більшості навколо нас, як тільки Лос-Анджелес, протягом двох років. Місто змінився не зовсім на краще. Клімат, настільки схожий на клімат середземноморських країн, був раніше прекрасним, і дівчатка теж. Але руху і смогу посилилися.
  
  
  Коли її пробирався в телефонну будку аптеки, мені було цікаво, як Працює
  
  
  
  
  
  яка займається оцінювали першу сторінку сексуального who's Who Лося, буде порівнюватися з деякими навколо п'яних, що сидять біля фонтану содової, чекаючи, щоб ih виявили. Велика американська мрія про славу ніколи не вмирає.
  
  
  Коли її запитав Праці, в трубку відповів жіночий голос, що прозвучав розчаровано. «Я подзвоню ей». Поки її чекав її, подивився на ноги дівчат біля фонтану з газованою водою і відчинив двері кіоски, щоб їй міг користуватися кондиціонером. Дні ставали все спекотніше, і її носив дуже пов'язки на груди.
  
  
  Голос Трудиться, видався спекотним, але, можливо, на мій погляд, вплинуло короткий опис Лося ee талантів у спальні. Коли їй сказав агов, що запропонував мені зв'язатися з нею, вона запросила мене зайти. Це було так само просто, як падіння з барного стільця. «Я у захваті від нових знайомств», - сказала вона.
  
  
  Незабаром її виявив причину. Знайомство з новими людьми було справою Працювала. Вона працювала в борделі. Вона повела мене вгору по сходах, чіпляючись за руку і кажу синьою смугою.
  
  
  «Тебе дуже рекомендують. Її отримав твій номер з Лося», - сказав я.
  
  
  «Лось? О, звичайно». Вона затягла мене в кімнату, і спустила блискавку на моїх штанах, поки її все ще дивився по сторонам. «Я повинен тебе оглянути, дорога, і гарненько прийняти ванну. Леді, на яку її працюю, каже, що чистота - це поруч з процвітанням».
  
  
  Її ухилився від її спритною виверти. «Вона, мабуть, справжній філософ. Її б готель зустрітися з нею коли-небудь».
  
  
  «Ні, ти б не шталь. Вона холодна, як складати долар кредитного лихваря. Більшість мадам холодні. Вони, фільми, де у них є золоті серця, - це велика голлівудська нісенітниця. Що з тобою, дорога? торкнувся? "
  
  
  «Принаймні, її знайшов співрозмовника», - подумав я. Якщо б його запитав, як дістатися до стадіону, вона, ймовірно, додала б склад бейсбольного клубу і минулорічний рекорд.
  
  
  Працювала притиснулася до мене. Вона була великою дівчинкою, блондинкою через салон краси, і її назавжди було багато штукатурити. Ee соски кулями кололи мою груди.
  
  
  "Що сталося з твоїм обличчям, мила?" Вона торкнулася розрізу на краю моєї губи, швів, які доктор ввів мені в голову. «Ви виглядаєте так, ніби впали в бетономішалку».
  
  
  "Я потрапив в аварію*
  
  
  "Мені шкода." Ee рука знову схопила мене. "Ой, ти справжній чоловік, чи не так?"
  
  
  Ймовірно, вона сказала це всім своїм клієнтам, але великого сенсу не мають так, як ніби вона омелою це на увазі. Її поспішно відступив і почав розстібати блискавку, знайте, що якщо б Хоук побачив мене зараз, він би розсміявся.
  
  
  «Я хочу запитати вас про Лося. Коли ви бачили його востаннє?»
  
  
  «Я дійсно не пам'ятаю. Ви для цього прийшли сюди, щоб дізнатися, де в залі Лось?»
  
  
  «Ти розумна дівчина. Ти відразу мене розкусила, чи не так?» Їй лестив iso усіх сил. «Я шукаю великого клоун. Ми втратили зв'язок, розумієте, про що її?»
  
  
  Вона присунулася до мене лиже, і обняла мене лівою рукою за талію. Ee права рука знову знайшла мою блискавку. Вона була швидше кишенькового злодія. «Раз ви тут, ви можете отримати задоволення від відвідин. Що вас збуджує?»
  
  
  Її схопив її за руку і повернув долонею вгору. Її посадили три двадцятих в її скручені пальці. «Розкажи мені про Лося».
  
  
  Її дружелюбність різко згасло. Вона акуратно закінчилася банкноти і запхала ih мені в пояс: «Я продаю секс, а не інформацію».
  
  
  «Ми з Мусом старі друзі. Але ми втратили зв'язок, як я вже сказав. Слухай, він дав мені твій номер, чи не так?»
  
  
  «Ти міг збрехати про це. У будь-якому випадку, я не пам'ятаю, коли бачила Лося в останній раз, і я не знаю, де він. Навіть якщо він твій давно загублений брат, я не хочу говорити про nen».
  
  
  Її досталь, ще дві двадцятки, склавши всі п'ять і засунув у її блузку з глибоким вирізом. "Ви впевнені?"
  
  
  «Я абсолютно впевнений. Лось любить збивати з пантелику людей, і в нього це добре виходить. Ніхто не говорить про nen з незнайомцями».
  
  
  «Дайте мені стару адресу, навіть номер телефону. Я не скажу, де її его взяв».
  
  
  Трудиться, порилася між великими грудьми і витягла купюри. Вона разгладила ih зморшки. «Я не бачив його кілька місяців, може бути, навіть рік. Чесно. І її ніколи не знав адреси. Він час від часу приходив сюди, голосування, і все».
  
  
  "У нього було ім'я, чи не так?"
  
  
  «Я думав, ти його приятель. Друзі знають імена ще інший». Вона жбурнула в мене купюри, і вони впали на підлогу. «Ти навіть не схожий на його друга. Ти виглядаєш дуже чесним. Візьми хабар і відбий ee».
  
  
  Проваливши переговори, її спробував більш прямий підхід. Її відкинув куртку, щоб вона могла бачити «Люгер» в шкіряних піхвах. «Мені потрібно ім'я, Працювала».
  
  
  Вона облизнула нижню губу. "Ви копп?"
  
  
  «Ні, просто чоловік шукає Лося».
  
  
  «Джонс - його ім'я». Вона нервово засміялася. «Ви, напевно, не вірите мені, але це чиста правда. Його звуть Едвард Джонс. І це все, що я можу вам сказати».
  
  
  «Спасибі», - сказав я, підхід до дня. «Ви можете залишити хабар».
  
  
  Її чекав біля будинку три години, звалилася на автокрісло і намагався виглядати непомітно. Її був біля будинку
  
  
  
  
  
  Їй був готовий завалити себе аналізом персонажів, коли нарешті з'явилася Трудиться, і зупинила таксі.
  
  
  Картер, подумав я, добре, що ти не довірлива душа.
  
  
  Її поїхав на таксі, яке привело мене через місто до дешевого житлового будинку. Її послідував за Працю всередину якраз вчасно, щоб помітити, як вона підіймається вгору по сходах. В кінці довгого коридору грудаста блондинка постукала в двері. Не отримавши відповіді, вона постукала сильніше. Потім вона повернулася і побачила мене, і її очі розширилися від прапора дозволу на виконання.
  
  
  «У твоїй історії не було правди, - сказав їй привіт, - але я отримав цінність своїх грошей. Ти привів мене сюди».
  
  
  "Розумний, як кравець, чи не так?" вона плюнула.
  
  
  Її спробував двері. «Очевидно, Лося немає вдома. Що ви пропонуєте нам з цим робити?»
  
  
  Вона побігла до наступного сходового прольоту. Його переслідував її до даху і загнав у кут. Вона боролася і дряпала мене обличчя, намагалася вдарити мене коліном в пах і називала кілька лайок, яких я не чув роками. Враховуючи мої найрізноманітніші подорожі, це багато говорила про її словниковому запасі.
  
  
  Її потягнув її за зап'ястя і притиснув до краю даху. «А тепер давайте послухаємо правду про Лося».
  
  
  «Ти не відіпхнеш мене. Він би, але ти не будеш».
  
  
  «Не розраховуй на це, Трудилася. Лось вбив мого друга і вставив дівчину до смерті. Її знайду його, і мені все одно, що мені робити по дорозі».
  
  
  Вона важко дихала. «Це правда щодо дівчини? Ти на рівні?»
  
  
  «Дівчину звали Шейла. Ви коли-небудь чули, щоб Лось згадував її?»
  
  
  «Ніколи. І її не бачив, - его останнім часом. Він жив у квартирі, коли її его знала. Її думав, він готель би знати, що ви його шукаєте. Це веб-причина, по якій її прийшла. Клянуся, це так».
  
  
  «Він називає себе Едвард Джонс, чи ви це вигадали?»
  
  
  «Він використав це ім'я, коли його его знав. Він, певно, використовував ще десяток. Якщо ви мені не вірите, поверніться в будинок і розпитайте інших дівчат. Вони скажуть вам те ж саме. Він грабіжник. Він хвалився, що накоїв кілька великих del ".
  
  
  Її відпустив ee. "Відмінно."
  
  
  "Я можу йти?"
  
  
  «відлітай», - сказав я.
  
  
  Працювала озирнулася, коли підійшла до драбини.
  
  
  "Він вставив її до смерті?"
  
  
  «Ага», - сказав я. Мій голос був хрипким.
  
  
  Її виявив, що дешевий замок на день квартири легко розкривається. Кімнати були порожні, меблі лежати пил. Останній мешканець пішов досить давно. Її озирнулась з огидою. Її, сподівався на більше.
  
  
  Компанія чекала мене біля підніжжя сходів. Її намагався не показувати свого прапора дозволу на виконання, коли побачив ee.
  
  
  «Те, що ви сказали, змусило мене замислитися, - сказала Працю.
  
  
  "Зробив це?"
  
  
  «Я маю на увазі про дівчину. Вона була твоєю дівчиною?»
  
  
  "Немає їй сказала. «Але вона не заслуговувала такої смерті».
  
  
  «Я не можу розповісти вам про Лося більше, ніж їй вже розповів. Але я можу назвати вам інше ім'я. Ви знаєте, як діють хижі? домовленостей, вони йдуть до когось по мафії або до хлопця, який фінансує пограбування на частину видобутку. У Лос-Анджелесі є людина по імені Haskell. гроші для пограбування ".
  
  
  «Спасибі, Працювала».
  
  
  «Забудь про це. І я маю на увазі саме це. Забудь, що я тобі сказала».
  
  
  Табличка на день Хаскелла говорила, що він займається нерухомістю. Товстий килим у передпокої вказував, що він заробляв на цьому гроші або подрабатывании. Его красива секретарка обдарувала мене посмішкою, повної зубів, і без щирості, і сказала, що містер Хаскелл нікого не приймає без попереднього запису.
  
  
  "Як потрапити на прийом?"
  
  
  Вона знову показала зуби. Вона повинна була рекламувати зубну пасту. «Якщо людина не знає містера Хаскелла, на рідкісних лікувальних знає».
  
  
  «Я знаю Едварда Джонса», - сказав я. "Буде це досить?"
  
  
  Вона зібрала кілька паперів та увійшла, щоб повідомити ім'я своєму босові наодинці. Коли вона повернулася, вона сказала, що містер Хаскелл сьогодні дуже зайнятий і, як виявилося, ніколи не чув про Едварда Джонсі.
  
  
  «Іншими словами, її повинен піти».
  
  
  Посмішка знову розцвіла, на цей раз двадцять чотири карати. "Ти зрозумів, бастер".
  
  
  Чорний кадилак сидів біля узбіччя, коли вийшов її навколо будівлі на сонячний святий Каліфорнії. За кермом сидів шофер в уніформі з обличчям, схожим на людину з другого поверху.
  
  
  Її, нахилився, щоб поговорити з ним, коли проходив mimmo «Кедді». «Не слід носити зшиту форму. З-за цього опуклість під рукою виділяється, як нерівність на шині».
  
  
  Він усміхнувся і поплескав по опуклості. «Голос де її ношу свої рекомендації».
  
  
  Її припаркувався в полквартале і шталь чекати. Шофер, очевидно, приїхав на Хаскеллом. Через десять хвилина з'явився огрядний чоловік, який виглядав так, ніби він несс кавун під пальто, і сель в машину.
  
  
  Коли Кедді проїхав її, відстав від нього. Нашою метою виявився шикарний заміський клуб в передмісті. Товстун був гравцем в гольф. Її провів більшу частину дня, спостерігаючи за ним у бінокль. У нього був драйв, як у старої. До того часу, як він, нарешті, поплентався назад в клуб, її шталь жертвою серйозної нудьги.
  
  
  Настав час зробити хід. Її підняв бінокль і пішов на стоянку
  
  
  
  
  
  . Рухаючись позаду ряду автомобілів, її, підійшов ззаду до водія, який, схрестивши руки, притулився до капоту «Кедді».
  
  
  «Здрастуйте», - м'яко сказав я.
  
  
  Він різко розвернувся, і його різко врізав відвертими в его сонячне сплетіння. Її запнув його між двома машинами, щоб ми не привертали уваги, і знову вдарив його его. Його очі закотилися, як мармур, і його незграбна рука безвольно зісковзнула з гудзиків піджака.
  
  
  «Давайте подивимося на ваші рекомендації», - сказав його і сильно потягнув за куртку. Кнопки посипалися дощем об борт «кадилака». Її витягнув з кобури у нього під пахвою пістолет 38-го калібру.
  
  
  «Тепер ми будемо чекати твого боса», - сказав їй ему.
  
  
  Коли Хаскелл вийшов через клуб, шофер напружено сидів за кермом. Его стійки була через пістолета, який її увіткнув йому в шию ззаду.
  
  
  "Макс, що з тобою?" - запитав Хаскелл, підхід лиже.
  
  
  «У нього болить життя», - сказав я. Її штовхнув ногою праву дверцята машини. «Сідайте, містер Хаскелл».
  
  
  Товстун подивився на мене з заднього сидіння. У нього був гладкий засмага для гольфу, але зараз він виглядав трохи блідим. «Це не говорить на користь вашого судження», - буркнув він. «Я людина з деяким впливом».
  
  
  Її чекав довго, і мене гризла нетерплячка. «Сідайте в машину, містер Хаскелл, або її проллю трохи крові вашого шофера на ці дорогі жириновський шкіряні сидіння».
  
  
  Він сель в машину і, бурмочучи, відкинувся на спинку крісла. Склавши пухкі пальці разом, він сказав: «Тобі краще мати дуже гарний привід для цього дії».
  
  
  «Успіх породжує самовпевненість, містер Хаскелл, - сказав я. «Її не дешевий бандит, і мені наплювати, наскільки ти важливий для тебе».
  
  
  Його маленькі очі тривожно перемістилися, але він зберіг самовладання. «Я припускаю, що ви той чоловік, який стверджує, що є одним Едварда Джонса».
  
  
  «Я не сказав, що його его іншого. Їй сказав, що знаю його. Її хочу з вами трохи інформації про те, де знайти містера Джонса».
  
  
  «Ми ніколи не обмінювалися адресами».
  
  
  Я не бачив причин звертатися з Хаскеллом в білих рукавичках. Незважаючи на «Кадилак» з шофером, его вистелену килимами офіс і членство в заміському клубі, він був не більш ніж витонченим бандитом. Її притиснув, мало револьвера до его колінної чашечки. Різкий удар викликав напад боляче.
  
  
  "Хто ти, кравець візьми?" онлайн готель знати.
  
  
  «Я той чоловік, який задав вам штопора про Едварда Джонса».
  
  
  «Він не був у Лос-Анджелесі кілька місяців. Її не мав з ним справи довше цього».
  
  
  «Хто працює з Джонсом? У нього є пара друзів, яких він використовує в роботі. Її хочу знати ih імена».
  
  
  Він поморщився і потер кожному племені. «Якщо б ви були знайомі з цією людиною так само добре, як її, вам не було б цікаво його шукати. . Він любить вбивати людей».
  
  
  «Голос чому її шукаю его».
  
  
  «Я не можу розповісти вам про його друзів, тому що я мав справу з ним один. Він дуже обережно ставився до таких деталей. Він перестав приходити до мене за фінансуванням, тому що знайшов іншого покровителя. Думаю, комусь в Організації».
  
  
  Її вийшов, навколо машини. Ще один нуль. Витрачений даремно день, якщо не вважати задоволення ближче познайомитися з містером Хаскеллом, без якого її міг би обійтися.
  
  
  "Хіба ти не збираєшся сказати мені, хто ти?" - запитав Haskell.
  
  
  «Чому я повинен? Ти мені нічого не сказав».
  
  
  Її кинув його шоферський пістолет в сміттєвий бак на вулиці.
  
  
  Він вночі їй зателефонував Хоука з кімнати в мотелі. «Давай порівняємо запису, - сказав я, коли він підійшов до лінії.
  
  
  «У мене є що-яка інформація про людину, який намагався вбити вас у готелі Бонэме. По-перше, його звали на самому делле Куган. У нього було поліцейське досьє. Він був найманцем, одним навколо кращих. Здавалося, ФБР трохи здивований, що ви змогли здолати его ». В голосі Хоука було помітне задоволення.
  
  
  "Хто віддав своє ему накази?"
  
  
  «Він був незалежним підрядником. Наймався кожному, хто міг заплатити ему гонорар, який був високий. ФБР стверджує, що він не входив в регулярну зарплату мафії».
  
  
  "А що щодо Валанте?"
  
  
  «Він був найближчим другом Френка Абруза».
  
  
  «Боюся, у мене мало. Лося немає, в Лос-Анджелесі».
  
  
  Хоук прочистив горло міс «А як щодо Трудиться? Вона дожила до виставлення а?»
  
  
  В цьому не було ніяких сумнівів. В моєму боссе була риса брудного старого.
  
  
  Шість
  
  
  Її рано жим лежачи спати і проспав до світанку. Мене це єдина передача шиплячий звук. Очі зіщулилися, її лежав і прислухався, вчепившись пальцями в рукоятку «люгера». Потім її відчув раптовий приплив тепла до мого обличчя.
  
  
  Відкинувши простирадло, її, повернулася і впала на підлогу, присідаючи, з Вільгельміною в руці. Оранжеві язики полум'я лизнули стіну мого номера в мотелі. Шипіння, яке її чув, було пов'язано з тим, що фіранки на скляних дверей у внутрішній дворик загорілися. Вони вже згорталися в чорний труть, і вогонь розгорався стогонами.
  
  
  Її схопив вогнегасник стогонами в холі і, увійшовши в кімнату, здригнувся від спеки. Вогнегасник швидко загасив полум'я. Її виграв, але якщо б її проспав на п'ять хв довше, все було б інакше.
  
  
  Її впустив вогнегасник, знову підняв Люгер і зірвав
  
  
  
  
  
  обвуглені штори. Хтось виконав акуратну дірку в скляній день і простягнув руку, щоб підпалити штори. Це була прекрасна професійна робота. Поки її стояв, милуючись дірою, goggle пробила двері біля моєї голови. Її, чув, як goggle пройшла mimmo і вдарилася в дальню стіну. За мить її лежав на підлозі.
  
  
  Бандит сховався за невисокою цегляною стіною з іншого боку закритого патіо і у басейну. У тьмяному світлі її міг бачити, мало его рушниці, коли він просовував его через стіну. Оскільки її не чув пострілу, гвинтівка повинна бути оснащена глушником. Цей чоловік був професіоналом у всьому, за винятком того, що він промазав по моїй голів на шість дюймів. Може, її трохи зрушив, коли він натиснув на спусковий гачок.
  
  
  Я не відповів ему на вогонь, бо не міг ясно его бачити. Він теж не міг мене дістати. Ми грали в вичікувальну гру, кожен навколо нас сподівався на відкриття. Його терпіння перевершило моє. Її вирішив переїхати. Обнявшись на підлогу, її, почав відступати.
  
  
  Коли їй був далі від дверей, його встав. Її натягнув штани. Тихо крокуючи босоніж, її побіг застеленному килимом коридору і піднявся сходами на початку другої поверсі мотелю. «Якщо пощастить, її зможу вистрілити в нього зверху», - подумав я. Але коли її підійшов до поручнів балкона другого поверху, він зник навколо свого укриття.
  
  
  Брили чагарнику на території мотелю забезпечували хороше укриття, але стрілку доводилося битися між ними. Рано чи пізно його его побачу. Її чекав, злегка тремтячи на прохолодному повітрі. Крім штанів, на мені була тільки пов'язка на грудях.
  
  
  Нарешті її помітив скарлючену фігуру, втікає від мене. Перш ніж її встиг вистрілити в нього, він стрибнув у дальній кут будівлі.
  
  
  Її швидко спустився по сходах, пробіг mimmo ряду автоматів з продажу напоїв з оплатою монетами і вилетів на парковку. Мій чоловік відступав. Він переліз через дротяну огорожу та стрибнув у машину, припарковану на узбіччі дороги за територією мотелю. Він взяв мотоцикл-і помчав.
  
  
  Її міг би вистрілити, але це, ймовірно, не зупинило його, і її, не хотів привертати натовп. Її пройшов назад у свою кімнату, задайте собі очевидний штопора. Звідки потенційний вбивця знає, де мене знайти?
  
  
  Потім сніданку її, виїхав за мотелю і поїхав через місто до хати, де зустрів Works.
  
  
  Біля дверей мене зустрів кремезний китаєць. Її не бачив, - его у свій перший візит, і не пошкодував про це. Він був побудований як трактор і не виглядав доброзичливим.
  
  
  "Що ви хочете в цей час дня?" - сердито запитав він.
  
  
  "Занадто рано для бізнесу?"
  
  
  «Якщо у вас немає зустрічі. А у вас немає».
  
  
  Її притулилася плечем до дня, коли він намагався закрити перед моїм обличчям. Її посміхнувся ему. «Скажи Праці, що до неї прийшов інший».
  
  
  «Завод сьогодні нікого не бачить».
  
  
  «Ти помиляєшся в цьому», - сказав їй ему. «Вона мене бачить».
  
  
  «Містер, не намагайтеся вступити зі мною жорстко. Її можу кинути вас у наступний блок».
  
  
  «Може бути, ти міг би. Але коли її повернуся, мені доведеться показати пекло».
  
  
  Він закинув голову й зареготав, схожий на рев підвісного мотора. «Раніше її був професійним борцем. Могутній Шань, Терор Сходу, хоча її народився відкрито тут, в Лос-Анджелесі. Ви коли-небудь дивилися рестлінг по телевізору?»
  
  
  «Я намагаюся не робити цього».
  
  
  «Послухай, крутий хлопець, їй працюю тільки тут. Але я її дам твоє повідомлення, якщо ти хочеш почекати».
  
  
  "Спасибі."
  
  
  «Все в порядку. Ви мене розважаєте».
  
  
  Він впустив мене всередину і відійшов, все ще посміхаючись. Він увійшов в задню кімнату на першому плані поверсі, закривши за собою двері. Її чув голоси, один жіночий. Поки її чекав, її задавався питанням, чому дівчину, яка займається вчора була така доступна, сьогодні так важко побачити.
  
  
  На сходах, по якій мене напередодні вела Праці, з'явилася блондинка. Вона була дуже схожа на Працю, за винятком того, що була молодша і важче в стегнах. На ній було негліже, що навряд чи мало значення.
  
  
  Позіхаючи й потягуючись, вона покликала мене: «Що тобі потрібно, солодкий?» Її тон голосу вказував на те, що це було, вона знає, де її можу це дістати.
  
  
  Жах Сходу повернувся і перервався. «Заблудись», - прогарчав він дівчині. Очевидно, що його більше не тішило. Він тицьнув у мене великим пальцем. «Давай, крутий хлопець».
  
  
  Його увійшов у кімнату, в якій жалюзі були щільно запнуті від сонця. Дешеві пахучих речовин забруднювали повітря, а меблі являла собою суміш тікка і голлівудського гротеск. Великий китаєць закрив за мною двері, і я почув клацання замка.
  
  
  Чекала мене жінка була зовсім не схожа на Працю. Їй було за тридцять, і, мабуть, десь у її предків був східний чоловік. Її очі були злегка розкосими, а шкіра омелою жовтуватий відтінок. Її чорне волосся було підстрижене близько до мети. Блискуча мандаринова приховані облягала її струнке тіло, а довгі нігті були пофарбовані в сприйнятливим області. У темній кімнаті її очі сяяли, як очі сіамської кішки, згорнулася у нах на колінах.
  
  
  "Це він, Аліда?" - запитав Шан.
  
  
  "Звичайно, це він".
  
  
  "Ти не
  
  
  
  
  
  
  інший Трудиться, містер. "Він схопив мене за рукав, збираючи жменю его товстими пальцями." Її можу зламати вам шию ".
  
  
  Кіт на колінах у жінки підняв голову, ніби почув загрозу. Его крихітний язичок ковзав по его отбивным.
  
  
  «Почекай минутку», - сказав я. "У чому причина неприязні?"
  
  
  Жінка погладила кота і розсміявся подивилася на мене. «Я керую цим будинком. Ви прийшли сюди вчора під хибним приводом. Ви доставили нам неприємностей».
  
  
  "Що за лихо?"
  
  
  «Найгірший вид. Працювала зробила помилку, коли не розповіла мені про тебе з самого початку. Я не дозволю тобі побачити її знову. Це справа, в якому ти береш участь, не її справа».
  
  
  китаєць важко опустив мені руку на плече. "Він тепер мій?"
  
  
  «Ще немає», - сказала ему Аліда. Вона вказала на мене довгим нігтем. «Ви дісталися до дівчини, сказавши, що Лось упав жінку до смерті. Може, ви збрехали. Може, у вас є інші причини шукати его».
  
  
  "Що б вони були?"
  
  
  «Наприклад, двісті тисяч доларів».
  
  
  Це був лише штопора часу, коли вона випустить Шан проти мене, і я не збирався йти, не поговоривши з Турбував. Отже, відчайдушним рухом тому її вдарив його ліктем по твердому живота Шана. Він хмикнув, ніж боляче і прапора дозволу на виконання.
  
  
  Повернувшись, вдарив її его коліном. Його обличчя було яким завгодно, тільки не загадковим. Ліній боляче пробігли до його очей, і він зігнувся, як клишоногий людина, що намагається затиснути волоський горіх між колінами.
  
  
  Коли він потягнувся до мене, її зробив помилковий випад, а потім ударив його его ребром правої руки. Удар, разрубивший дошку, потрапив ему збоку в товсту шию. Його очі выпучены, а дихання свистить крізь зуби. Піймавши його в пальто, висмикнув її его за противаг і кинув собі на стегна. Він впав на підлогу, як піаніно, впало з двох поверхів.
  
  
  Її витягнув Люгер. "А де Працює?"
  
  
  Аліда встала і кинула кота мені в обличчя. Її ухилився, і сиамец пролетів mimmo, вивергаючи лють. Він приземлився на спину Шана і почав пробиратися вгору. Китайці спробували його відштовхнути, і кіт встромив кігті в голову чоловікові.
  
  
  Бідний Шан кричав голосно, щоб розбити скло.
  
  
  Її легенько стукнув кота по спині Люгером. Він нявкнув і стрибнув до найближчого столу.
  
  
  "Ти в порядку?" Її запитав Шана, але він не слухав. Її, повернувся до Алиде, і вона відкрила ящик, стілець. У мене була ідея, що дама не шукає для мене гостьову книгу. Її схопив її за спину обтягуючого сукні, і воно порвалося, коли вона корчилася. Коли вона повернулася, в руці у нах була «Беретта» 38-го калібру.
  
  
  Вона назвала мене ім'ям, яке не стало відомо від своїх китайських предків. Це був 100-відсотковий американський мат. Перш ніж вона встигла спустити курок, її вдарив її по зап'ястю важким «Люгером», і «Беретта» вискочила з її пальців і вдарилася об стіну.
  
  
  Її вставив наконечник люгера відверті між її повними ненависті очима. "Штопора був у тому, де Працює?"
  
  
  Аліда привела мене нагору. Дівчина сиділа на ліжку і розкладала пасьянс. Вона похмуро глянула на мене. «Подивися, хто тут. Мій талісман».
  
  
  «Я намагалася тримати його подалі від тебе. Послухайся моєї поради, і нічого йому не говорити», - сказала Аліда.
  
  
  На Завод був одноденний фінгал. Її, підійшов до неї і підняв її підборіддя. "Хто на вас працював?"
  
  
  «Хлопець по імені Оскар. Оскар Снодграсс».
  
  
  «Я не думаю, що це було його ім'я».
  
  
  «Ходять чутки, що капо мафії був убитий, і частина грошей мафії була викрадена. Лось досить дикий, щоб влаштувати таку витівку. І ви прийшли шукати Лося. Алісія каже, що це дивний збіг».
  
  
  «Мене не цікавлять гроші. Її сказав вам, чому мені потрібен Лось».
  
  
  Дівчина подивилася на Алиду. «Що я буду робити? Її ему вірю».
  
  
  «Я йшов до Хаскеллу. Він не сказав мені нічого, що мені потрібно було знати. Але хтось намагався вбити мене, і тепер її знаходжу тут вас і цю добродушну мадам в напрузі. Що за історія, Працює?»
  
  
  Вона закінчилася картки в стопку на ліжку. «Аліда, її скажу ему».
  
  
  Тоді поквапся. Її, хочу, щоб він пішов звідси. Я не хочу більше проблем з мафією ".
  
  
  «Вчора ввечері сюди приходили двоє чоловіків, - сказала Працю. «Я не можу назвати вам ih імена, але можу сказати, на кого вони працюють».
  
  
  «Мафія».
  
  
  «Вотум хто. Вони знали, що ти був, щоб побачити мене. Voni готелі знати, що тобі було потрібно. Короткий виродок вдарив мене, і я злякалася. Її сказав йому, що ти шукаєш Лося».
  
  
  Її, подумав, що вони переслідували мене. Її привів ih сюди, як привів в Айдахо. Вони були терплячі і наполегливі, і тепер вони знали те, чого не знали раніше, що Лось був ih грабіжником.
  
  
  «Вони спалять тебе», - сказала Аліда. «Я сподіваюся, вони тебе добре обожгут».
  
  
  Її, спустився по сходах. Могутній Шань тримався за підлокітники стільця і кривився, коли блондин в негліже завдавав йод ему на волосся. Сіамський кіт сидів, облизуючи лапу, і розсміявся дивився на мене, коли її проходив mimmo. «Мила кішечка», - сказав я. Він був справжнім жахом Сходу.
  
  
  Сім
  
  
  Її, виїхав з Лос-Анджелеса в десять годин ранку на півдні. Другим ім'ям в маленькій чорній книжці Лося було Тереза, і Тереза була в Сан-Дієго. Її сподівався поговорити з нею в обидва кінця дня.
  
  
  
  
  
  Гонка почалася. Мафія знала майже стільки ж, скільки знав її. Вони пошлють солдатів, щоб вистежити Лося. Моєю єдиною перевагою була маленька чорна книжка з сімома іменами.
  
  
  Її дивився в дзеркало заднього виду, намагаючись комусь машину, яка займається буде переслідувати мене. Її, вирішив, що це коричневий седан, Б'юік. Водій спробував збити мене з пантелику: він дозволив іншій машині ненадовго стати між нами, а коли її уповільнив хід, він на кілька миль промчав вперед.
  
  
  Поки він був там, її звернув з головної дороги на першу доступну бічну дорогу. Її під'їхав до станції техобслуговування і сказав черговому, щоб він заправив «форд» і перевірив під капотом. Її, увійшов всередину і відкрив безалкогольний напій.
  
  
  Коричневий «б'юік» з'явився ще до того, як черговий закінчив перевірку олії. На передньому сидінні сиділи двоє чоловіків. Один обернувся, щоб щороку на «Форди», але вони продовжували йти. Вони все ще сподівалися, що ну не помітили.
  
  
  Все ще тримаючи в руці пляшку з напоєм, її вийшов через бічні двері вокзалу і піднявся на пагорб за нею. Черговий гукнув мене, але я продовжував йти. Його зупинився на групі дерев і присів навпочіпки. Її добре бачив станцію, але мене там ніхто не бачив.
  
  
  Водій коричневою машини байдикував, чекаючи, коли її знову з'явлюся. Коли її цього не робив, він повертався і повертався.
  
  
  Її допив і дивився, як обслуговуючий стягує капот «форда». Моя поведінка його спантеличило, але моя машина була в нього. Він не турбувався про те, що мої рахунки закінчаться.
  
  
  «Б'юік» повернувся. Двоє головорізів проконсультувалися з чоловіком ВІДСОТКІВ. Він вказав в тому напрямку, в якому я пішов. Мафіозі це обговорювали. Потім вони побігли в гору. Вони боялися, що я покинув «форд» і намагався піти від них ходьби.
  
  
  «Ходімо, хлопці, - подумав я.
  
  
  Коли вони підійшли лиже, важко дихаючи і проклинаючи її, прослизнув за дерево. Більш високий чоловік був у найкращій формі. Він випереджав свого товариша на три кроки. Він пробіг mimmo мого укриття, бігаючи по узліссі заростей. Низькорослий чоловік крикнув йому вслід: «Привіт, Джо. Пригальмуй. Думаєш, це Олімпійські ігри?»
  
  
  Тримаючи пляшку з пляшкою на маленький нитка, її вийшла з-за дерева. «Привіт, коротун, - сказав я.
  
  
  Він зупинився, ніби натрапив на мотузку для білизни. "Джо!" він закричав.
  
  
  Її вдарив його его по голів порожньою пляшкою з-під пива, і він завалився купою.
  
  
  Джо помовчав. Він озирнувся і побачив, що я йду до нього. Його рука промайнула під пальто, і знову з'явилася з пістолетом 45-го калібру. Потім він завагався. Він не вистрілив.
  
  
  Її не питав, чому він тримав вогонь. Її, схопився за нього.
  
  
  Бандит обгорнув мене ногами і вдарив мене по голів навколо .45. Ми каталися по дикій траві і кущах, поки боролися. Її схопив його за зап'ясток і смикнув. Її зламав його. Звук був схожий на тріск сухої палиці. Бандит застогнав. Її вдарив його двічі і відповз.
  
  
  Він встав і вибив «Люгер» у мене навколо руки. Її збив його. Він знову встав, звісивши зламане зап'ясті, і вдарив мене здоровою рукою. Він був крутим. Він продовжував приходити. Врешті-решт її кинув його правим кросом.
  
  
  Його наполегливість була вражаючою. Він знову насилу піднявся на ноги.
  
  
  Її втомився. Це було найбільше, що я доклав до себе, з ними тхора, як мене підстрелили, і я відчував, що моя енергія виснажується. Порівняно з Джо Могутній Шань був легкою здобиччю.
  
  
  «Вечори закінчена», - сказав їй ему. Хьюго зісковзнув мені в долоню. «Я беріг тебе для розмов, але я можу передумати».
  
  
  Сонячний святий блиснув на лезі стилета, коли її, рушив до нього. Джо підняв здорову руку. «Я не збираюся забирати в тебе цю штуку. Давай поговоримо».
  
  
  "Хто навколо вас працював над Праці?"
  
  
  «Хлопець, якого ти прибив. Але я б зробив це. Бізнес є бізнес».
  
  
  Її підійшов лиже, і приставив лезо ножа до його кадику. "Хто твій бос?"
  
  
  «Валанте. Марко Валанте».
  
  
  "Та що ви повинні були сказати йому було в останній раз?"
  
  
  «Що ви шукаєте грабіжника на ім'я Лось. Ми отримали це від дівчини. Валанте сказав нам залишатися з вами».
  
  
  Її зібрав зброю, засунув його 45-й калібр собі за пояс, вклав у піхви стилет і повів його назад до Шорти з «люгером» на спині.
  
  
  Джо подивився на свого партнера. «Завтра в нього буде пекельна головний біль. Валанте попереджав нас, що ти не дрібниця».
  
  
  "Як довго ви мене переслідуєте?"
  
  
  «Ми знайшли тебе в Лос-Анджелесі, але з ними тхора, як ти виписався навколо лікарні, на тебе хтось був. Валанте продовжував міняти армію».
  
  
  Валанте був розумною людиною. Якби він дотримувався однієї групи солдатів, її б ih помітив.
  
  
  Її перевернув Куцак і витягнув пістолет з його наплічної кобури. Її, випростався і подивився на Джо, припускаю, що, скільки він знає. Це був молодий симпатичний італієць, одягнений охайно й дорого. Я не міг повірити, що він був звичайним бандитом. Він був дуже складний, занадто крутим, стояв зі зламаним зап'ястям, звисаючи, але стримував будь-які ознаки боляче, крім зморшок навколо його темних очей.
  
  
  "Я задоволений, що Валанте поклав мені на хвіст твій талант. Ти, мабуть, його номер один.
  
  
  
  
  
  
  «Я був, поки це не сталося. Може, мене більше не буде».
  
  
  "Хто вбив Мередіта?" Його поставив штопора раптово, сподіваючись отримати реакцію, яка займається скаже мені, якщо він збрехав.
  
  
  Її здивовано насупився. Він притиснув зламане зап'ястя до живота, злегка здригаючись. "Хто такий Мередіт?"
  
  
  «Він працював на станції техобслуговування в Айдахо. Хтось перерізав йому горло».
  
  
  «Не її. Їй нікого не знаю. Валанте був в Айдахо, але він не бачив ніяких дій. Коли він дістався до місця, все було скінчено. від кровотечі до смерті ".
  
  
  «Він був мені корисний. Він-готель знати, що їй відомо».
  
  
  Це теж спрацювало. Ему довелося почекати, поки її вийду навколо лікарні, і дати мені розв'язати поводи, але его хлопчики залишалися зі мною досить довго, щоб отримати ім'я Лося. При нинішньому становищі-дель-моя поїздка в Лос-Анджелес виявилася більш вигідною для мафії, ніж для мене. Хоука, це не дуже сподобається.
  
  
  «У Валанте може бути свій привід допомогти тобі,щоб ти був живий», - сказав Джо. «Я б не шталь його вбивати».
  
  
  "Хотіли б ви користуватися такою же привілеєм?"
  
  
  "Живий, ти маєш на увазі?" Він нервово засміявся. «Я відповів на всі твої питання, чувак. Чого ти ще хочеш?»
  
  
  «Поки що ви не розповіли мені великих секретів. Ніщо Валанте не заперечував би, щоб його знав, враховуючи обставини. Виникають складні питання». Її дістав «Люгер» ему в складати долар. «А тепер подумай гарненько. Як Валанте взагалі відомо облад мені?»
  
  
  «Він пішов на збори правління, вище керівництво Організації. Вони говорили про вбивство Френка Абруза. Ваше ім'я було викладено на стілець. Правління проголосувало за те, щоб передати справу Валанте. У нього був особливий інтерес. Він і Абруз були близькі ».
  
  
  «Був ще один чоловік у Бонэме, штат Айдахо. Він пішов туди, щоб вдарити дівчину. Він намагався вбити мене». Її тримав «люгер» нерухомо, все ще цілячись ему в складати долар. «Що ти знаєш про Кугане?»
  
  
  «Мафія его не посилала. Вони надіслали Валанте».
  
  
  "Що тепер буде робити Валанте?"
  
  
  «Я не можу читати його думки, чувак». Джо почав говорити більш жорстким голосом. «Я можу здогадатися, частково. Він попросить про зборах правління. Він назве ім'я Лося. Це слово дістанеться кожній сім'ї в країні, і вони почнуть прочісувати місця, де божевільні ублюдок міг ховатися ".
  
  
  «Я так розумію, ви чули про Лося до того, як Трудиться назвала вам його ім'я».
  
  
  «Просто плітки. Поговоримо про професії. Він психопат. В наші дні Організація намагається триматися подалі від його типу. Голос чому він діє самостійно. Але чутки про такого хлопця ходять колом».
  
  
  «Це добре, Джо. Ти мені дуже допоміг». Мої губи відірвалися від зубів у холодній посмішці. «Залишилося торкнутися ще один момент. Хто навколо вас намагався вбити мене сьогодні вранці?»
  
  
  «Її, або Коротун, ти маєш на увазі? Валанте сказав нам залишатися з тобою, але у нас не було наказу вбивати. Ми цього не робили».
  
  
  «Не обманюй мене, Джо. Ця людина була професіоналом, як і ти».
  
  
  Джо спітнів. «Де-то в цій колоді є джокер. Мередіт, Куган - це не ті люди, про яких їй нічого не знаю. Рада директорів не хотів, щоб подружка Абруза померла, перш ніж вона заспівала їм пісню. Її сказав вам свої накази від Валанте. Він сказав, залишайтеся з цим хлопцем, Картером, він розумний, він може допомогти нам знайти Лося. Він сказав, що його не буду підключати вас, якщо це не стане абсолютно необхідним. Хіба у мене не було шансів зовсім недавно? "
  
  
  «Ага», - сказав я. «Звичайно, ви це зробили. І ви маєте рацію. В колоді є джокер».
  
  
  Він був там ще з часів Бонема. Чоловік, який знав те, що знала мафії, і дуже багато знав про AX. Людина, який найняв Куган, перерізав горло Мередіт і влаштував мені пастку в мотелі. Її опустив «люгер» і залишив Джо і його супутника без свідомості на схилі пагорба. Її оплатив обслуговуючому персоналу з широко відкритими очима на бензин, який він залив у «форд». Потім його підняв капот «Бьюїк» і вирвав проводку.
  
  
  «Вони будуть поруч», - сказав я. Але вони не встигли піти зі станції вчасно, щоб мене наздогнати.
  
  
  Її проїхав залишилися 110 миль до Сан-Дієго, коли стрілка спідометра була на межі. До полудня його був в межах видимості бухти. Кружляють чайки стильно і витончено пливуть за вітром.
  
  
  Поки її поспішав пообідати, її будував свої плани. Довелося зателефонувати Хоука. Було будь-що, що його готель, щоб він перевірив джерела AX.
  
  
  Але спочатку була Тереза, яка займається надихнула початку другої світиться уривок з чорної книги Муса. До теперішнього часу її знав напам'ять всі телефонні номери з усього книг, яку набирав. Терези і розмовляв з жінкою голосом віскі.
  
  
  "Ти хочеш побачення з Терезою?"
  
  
  "Так, нібито." Штопора мене не здивував. Була велика ймовірність, що кожна дівчина в книзі була повією або дівчиною за викликом.
  
  
  "У тебе є особливі особисті смаки, люба?"
  
  
  «Я б вважав за краще не обговорювати ih по телефону».
  
  
  Вона засміялася і дала мені адресу. Він знаходився в занедбаному районі, недалеко від набережної, посеред вулиці, яка займається виглядала привабливою, як тюремний корпус.
  
  
  Її замкнув двері «форда», коли виліз навколо машини, гадати, забезпечить навіть ця оновлено заходи машина, коли її повернуся. Цей квартал
  
  
  
  
  
  не був частиною міста, де чоловіки ходять до церкви.
  
  
  Будівля, до якого її, підійшов, було більмом на оці, яке повинно було знесено багато років тому, але зумер, встановлений в зношеної дверній коробці, працював. Жінка з жовтим волоссям виглянула назовні, потім оглянула вулицю, ніби хочу переконатися, що я не взяв з собою автозак.
  
  
  «Я дзвонив», - сказав я. «Я прийшов до Терезі».
  
  
  Вона була підозрілою. Може, він не був схожий на її звичайного покупця. «Ти не один, навколо постійних друзів Терези».
  
  
  «Я б готель бути одним навколо них. Її багато чув про неї».
  
  
  Жінка вирішила посміхнутися. Зуби були не найкращі. Її жовті волосся були пофарбовані давно, і не дуже добре, а нафарбовані брови нагадували крила летючої миші. Вона відчинила двері ширше, щоб її міг протиснутися mimmo, потім відсунула засув.
  
  
  "Ви очікуєте рейду?"
  
  
  «У наші дні ніколи не знаєш. Нелегко більше заробляти на життя чесно».
  
  
  Їй був впевнений, що вона взагалі нічого не знала про те, щоб чесно заробляти на життя, або навіть про тих, хто це знав. На ній були білі черевики, штани й блузу-светр з зебровыми смужками, туго натягнутими на її пишні груди. Блузку прикрашали великі соски, як камені.
  
  
  «Ти гарний хлопчик», - сказала вона, пробігаючи по мені поглядом. «Тримаю гроші, ти дійсно милий».
  
  
  Мене називали як завгодно, але ніколи не солодкі. Її видавив посмішку, зіграти роль, продиктовану обставинами. Ця жінка безумовно не була навколо них, хто був би зацікавлений в тому, щоб роздавати інформацію незнайомцеві.
  
  
  «А голос і Рондо», - сказала вона, кладучи руку мені на плече. Її пальці були розміром з сосиску.
  
  
  Чоловік вийшов через день біля підніжжя сходів, що ведуть на початку другої поверсі будинку. Рукави його сорочки були обрізані і оголювали широкі плечі. На його широкому поясі блищали металеві заклепки. Його штани сиділи так само щільно, як і у жінки, оголюючи опуклості на його могутніх ногах. У нього було обличчя місяця, в куточках маленьких очей виступив жир.
  
  
  «Скажи нам, що ти хочеш, щоб Тереза зробила для тебе, люба», - запропонував він, оголюючи зуби, які були в ще гіршій формі, ніж у жінки.
  
  
  Її відчув поколювання в потилиці. Її був не в звичайному борделі. Здавалося, що в дім нікого немає, крім нас трьох і дівчини, яку її не бачив.
  
  
  «Її готель би спочатку побачити її».
  
  
  «Вона прекрасна ципочка. Ви не будете розчаровані».
  
  
  «Нехай підніметься, Рондо», - сказала жінка. «Це розумна прохання».
  
  
  Рондо похитав головою. «У мене таке відчуття, що він дзвонар. Він не давав вам ніяких рекомендацій, чи не так?»
  
  
  «Лось», - сказав я. «Лось дав мені номер Терези».
  
  
  "Добре ім'я". Він простягнув руку. «Закласти п'ятдесят відверті сюди. Це, як плата за прикриття. Робота за п'ятдесят доларів - самий дешевий трюк, який може використовувати ця ціпонька».
  
  
  Її схрестила його долоня, і він піднявся по скрипучих сходах, щоб поговорити з Терезою, а потім помахав мені рукою з майданчика. «Вона говорить, піднімайся».
  
  
  Перше, що я побачив, відкривши двері спальні, було безліч батогів і ременів, розкладених на дерев'яному столі. Друга річ була дівчиною. Вона дійсно була прекрасною.
  
  
  "Як тебе звуть, дорогий?" сказала вона хрипким голосом.
  
  
  Тонка комбінація була її єдиним предметом одягу. Вона спиралася на купі подушок на неприбраною ліжка. Меблі в напівтемній кімнаті була старою і старою. В комоді були тільки гребінець і тріснутий умивальник, а вицвілі фіранки пахли порохом. Єдиним цінним предметом тут була Тереза. У нах були чорні волосся, оливковий колір обличчя і високі вилиці, які підтягували шкіру її худорлявої особи. Її тіло було молодим і гнучким, і вона виглядала так, як ніби вона була всім тим, що сказав Муз у своїй маленькій чорній книжці.
  
  
  Але він не згадав батоги.
  
  
  «Тижнів», - сказав її ей. «Мене звуть Тижнів».
  
  
  "А в чому твоя гра?"
  
  
  Її знову подивився на стілець. Тепер її знав, у якому будинок перебуваю, і ігри, в які тут грали, були дійсно дуже жорсткими. Її подумав. Враховуючи схильність Муса, було вирішено, що він буде носити номер такого місця. Тільки дівчина не зрозуміла. Вона була занадто гарна, щоб бути тут.
  
  
  «Ви будете здивовані, коли їй розповім вам про свою грає», - сказав я.
  
  
  «Я люблю сюрпризи». В її усмішці була збоченість. Вона була навколо них жінок, для яких Фауст омела душу.
  
  
  «Я хочу знати, де в залі Лось».
  
  
  «Я здивований, добре. І трохи розчарована».
  
  
  «Я повинна знайти його, Тереза».
  
  
  «Ти не сказав про це Рондо. Якщо б ти сказав, він би не дозволив тобі побачити мене».
  
  
  «Голос чому він не згадав про це».
  
  
  Тереза сунула в рот скручену цигарку і чиркнула сірником про дерев'яна підлога. Комбінезони зісковзнув з її плеча, оголивши невелику круглу груди. Вона знову дразняще посміхнулася мені. "Лось поїхав навколо міста".
  
  
  Запах, що розповсюдився по кімнаті, сказав мені, що її сигарета була не з них, які вона могла б запропонувати начальникові поліції. Її, підійшов до ліжка. "Якби ви готелів знайти Лося, куди б ви пішли?"
  
  
  «В пекло. Голосування, де він повинен бути». Вона засміялася, показавши зуби. Вони були чистими, рівними і білими. Все в ній було все ідеально, крім того, хема вона була.
  
  
  «Чи були в нього друзі в Сан-Дієго, в яких його міг знайти?»
  
  
  «Я дивлюся на людей і відразу ж, в цей перший раз, її знаю, чи сподобаються вони мені чи ні. Ти мені подобаєшся». Вона притулилася головою до моєї ноги. Її голос був м'яким. «Якщо це важливо, я допоможу тобі. Чому ти намагаєшся знайти Лося?» «Він вбив кілька людей».
  
  
  
  
  
  
  Вона підняла голову. «Ви не поліцейський. Її можу дізнатися поліцейських ih по походке». Вона погладила мою ногу. «Ти теж не відчуваєш себе поліцейським».
  
  
  «Він вбив мого друга».
  
  
  Двері в спальню відчинилися. Увійшли Рондо і желтоволосая жінка.
  
  
  Тереза випросталась, її прекрасний рот скривився. "Тобі слід було почекати, Рондо!" вона закричала: «Я могла б змусити його розповісти мені більше».
  
  
  «Ми чули досить». Він узяв зі стільця найбільший хлист. «Містер, якщо Лось коли-небудь дізнається, що хтось навколо нас була вам на хвіст, ми всі будемо шкодувати».
  
  
  «Не хвилюйся. Її ему не скажу».
  
  
  «Нічого буде розповідати». Він клацнув батогом, і рушив до мене. «Я бачив твій товстий гаманець, коли ти виклав п'ятдесят. У тебе непоганий шматок грошей».
  
  
  "Візьми його, Рондо!" - сказала желтоволосая жінка.
  
  
  Її, зрозумів, що вони були абсолютно готові вбити мене за готівку, які її несс, або навіть просто в якості ласку Лосеві.
  
  
  Рондо відсмикнув хлист, і він підняв стілець з прямою спинкою біля ліжка. Хлист пронизав повітря і обвився навколо ніжки стільця, коли її підняв його, щоб захистити своє обличчя. Рондо вилаявся і спробував витягти хлист.
  
  
  Його зробив два кроки до нього і розбив стілець про його голову. Він розколовся, і він впав на коліна. Її вдарив його кулаком по обличчю, і кров юшила.
  
  
  З вереском Тереза стрибнула на ліжко, сунула руку під подушку і витягла автоматичний «Бауер» 25 калібру. Вони були готові до всього, ця банда.
  
  
  Тереза не веліла мені зупинятися на місці або піднімати руки. Вона зробила пістолет і натиснула на курок. Goggle потрапила у стіну. Вона була надто схвильована, щоб стріляти відвертими.
  
  
  Її швидко переглянув свою думку про дівчину. Вона була прекрасною, але мені б не хотілося наткнутися на нах в темному провулку.
  
  
  «Пристрель його, Тереза», - закликала Жовті Волосся. Вона була відмінним чирлидером. Дав гей удар і пірнув за дівчиною.
  
  
  Її вдарився об ліжко животом, і вона впала під моєю вагою. Тереза звалилася з одного боку, тупаючи ногами. Під комбінезоном на ній нічого не було. Сила мого стрибка перенесла мене через ліжко, як хокейну шайбу, ковзаючу по льоду, і він приземлився на нах. Падіння мене пом'якшило, але дівчинка видав звук, як хвора птиця.
  
  
  Пістолет у кишені жилета вилетів через її руки і полетів по підлозі. Рондо витер закривавлений ніс, піднявся на ноги і захитався.
  
  
  Її, потягнувся за Люгером, але Жовті Волосся стрибнуло мені на спину. Вона, мабуть, важила 160. Її, розвернувся і перекинув її через плече, і вона впала на ліжко.
  
  
  Рондо намагався підібрати маленький автомат. Схоже, йому було важко це бачити. Її схопив його за шию однією рукою та штовхнув вперед, так що його мета вдарилася об стіну. Він пролився на обличчя і лежав нерухомо.
  
  
  Жовті Волосся встало дибки на зламаній ліжка і закричала. «Рондо. Він заподіяв тобі біль, Рондо?»
  
  
  «Ні, люба, - сказав я. «Ему подобається битися головою об стіну».
  
  
  «Ублюдок. Якщо ти заподіяв біль Рондо ...»
  
  
  Її витягнув «люгер», і її голос зірвався на середині живота пропозиції. "Що ти сказала, люба?" - запитав її саркастичним голосом.
  
  
  Вона сіла на ліжку і мовчки подивилася на мене.
  
  
  Її схопив приголомшеного Рондо за пояс, потягнув його в центр кімнати і перевернув горілиць.
  
  
  "Не стріляйте в Рондо!" жінка закричала.
  
  
  Її дістав «Люгер» відкрито на потворне обличчя Рондо. Її сказав: «Чому б мені не застрелити його, лялька?»
  
  
  «Я розповім тобі про Лося. Це те, що ти хочеш, чи не так? Він поїхав, навколо міста кілька місяців тому. Вони сховали видобуток з пограбування з якоюсь дівкою, і вона втекла з нею. Вони полювали на нах».
  
  
  "Ти ж сказав, що вони, чи не так, люба?"
  
  
  «Лось, Джек Хойл і третій чоловік. Хойл - невисокий хлопець, зростом до плеча Рондо. У нього відкрито тут тату». Вона торкнулася свого лівого передпліччя. «Ми ніколи не бачили третьої людини».
  
  
  Її порився в кишені Рондо і отримав свої п'ятдесят доларів перед від'їздом.
  
  
  8
  
  
  Її тільки що прибув в Сан-Франциско, і Хок розмовляв по телефону.
  
  
  «Ви були в Сан-Дієго? Яке навколо жарких чисел в маленькій чорній книжці є?» - запитав він самим сардонічною голосом.
  
  
  «Тереза. Мила дівчина», - сказав я. «І солодка, як коралова дракон».
  
  
  «Я повинен коли-небудь почути про неї. Але поки що у справі. Ви досягли якихось успіхів?»
  
  
  «У мене є ім'я і опис члена банди Лося. Його звуть Джейк Хойл».
  
  
  «Ми можемо перевірити його в файлах правоохоронних органів, але цей маршрут не дали нам багато чого про Лося. Дослідники перевірили ФБР і провели комп'ютерний пошук по імені Едвард Джонс. Нічого. Короткий виклад на основі уривчасте опис, що ви нам дали, дали, вони ж результати ".
  
  
  "Я не здивований. Цей чоловік, мабуть, дуже гарний у своєму делле. Настільки хороший, що він, ймовірно, ніколи не був затриманий законом.
  
  
  
  
  
  не можу сказати, скільки невирішених пограбувань по всій країні було його роботою ».
  
  
  "Ну, N3, що далі?"
  
  
  Її розповів йому про напад на мене в мотелі, та інформація, яку його видавив навколо лейтенанта Марко Валанте. «Є будь-що, що може зробити для мене дослідний відділ. Дізнайся імен найлютіших ворогів Френка Абруза, особливо його колишніх ворогів, які тепер можуть сидіти в раді директорів мафії».
  
  
  "Я можу сказати вам це щиро навколо голови. Це була частина файлу Абруза, накопиченого до того, як ви увійшли в кадр. Є людина по імені Лоджії, який був суперником Абруза, коли вони були молодими головорізами на шляху вгору. І Россі . Вони обидва входять у правляча рада мафії "
  
  
  Одне ім'я було знайоме. "Лью Россі?"
  
  
  «Доктор Ллю. Азартні ігри, проституція і наркотики. У нього і Абруза були різні погляди на азіатську угоду, і вони раніше конфліктували з проблеми наркотиків», - сказав Хоук. «Нік, скажи мені, про що ти думаєш».
  
  
  "Цей туз в колоді, чоловік, який убив Мередіта, послав вбивцю до Бонэму, щоб він убив дівчину, і вистрілив у мене в мотелі. Я думаю, що він у вищому ешелоні Організацій. Він, мабуть, був на зустрічі, де Валанте чув облад мені. Це найкраще пояснення его знань про мафію і нашої організації ».
  
  
  "Якщо ти прав, в чому його мета?"
  
  
  «Я думаю, він налаштував Лося у вбивстві Френка Абруза. 200 000 доларів були розплатою. Він сказав Лося:« Я знаю, де ви можете отримати двісті тисяч, якщо ви зробите для мене роботу ». Тепер він у безвихідному становищі. Він не може дозволити Братству знайти его. Він не хотів, щоб Шейла Брант нам з хема розмовляла, і не хоче, щоб ми піймали Лося ».
  
  
  «Це пояснило б деякі події, які відбулися», - погодився Хок. «Але поки що найкращим варіантом для нас залишається маленька чорна книга».
  
  
  «Я працюю над цим», - сказав я.
  
  
  * * *
  
  
  Телефон біля ліжка різко задзвонив. Її sel. У готельному номері було темно. Її підніс слухавку до вуха. Це був оператор, який нагадав мені, що я залишив дзвінок в 20:00.
  
  
  «Спасибі», - сказав я. Сидячи на краю ліжка, її включив лампу і заглянув під пов'язку на грудях. Шкіра добре гоїлася, на поверхні, але в мене були непомітні рани.
  
  
  Мені снилася Шейла Брант. Її знову пережив момент, коли знайшов її тіло в кухні будинку в Бонэме. Потім ee смерті її, думав про неї частіше, ніж їй готель, щоб хто-небудь знав. Хоча її, знав її зовсім недовго, щось промайнуло між нами, електрика, яке було в основному сексуальним, але обіцяв щось більше.
  
  
  Навколо вікна готельного номера, її побачив вогні мосту Золоті Ворота. Тепер прийшов її шукати дівчину на ім'я Пенні, сподіваючись, що вона дасть мені ключ до місцезнаходженням тих, хто вбив Шейлу і Девіда Кірбі.
  
  
  Ім'я Пенні було третім, яке Лось написав у маленькій чорній книжці, яка займається приєднується мене до Праці і Терез. «Пенні. Чудові сиськи», - написав Лось у верхній частині сторінки, яку він присвятив дівчині. Я не міг собі уявити, що вона краще, ніж Працює. Під цим коментарем Лось перерахував статеві акти, які Пенні зробила з особливою майстерністю. Якщо Лось був кваліфікованим суддею, а, очевидно, такою, Пенні був майже такою ж рідкістю, як Страдіварі.
  
  
  Її підняв книгу і одягнувся. Її проспав п'ять годин і відчував себе бадьорим, бадьорим. Це буде незабутня ніч. Сьогодні ввечері її збирався в кафетерій Ліз Бердик.
  
  
  Особняк, побудований потім землетрусу і пожежі, розорив Сан-Франциско в 1906 році, знаходився на вершині пагорба. Це був найвідоміший бордель міста, і жінка, яка займається ним керувала, була легендою свого часу. Одного разу драматург захотів зробити історію її життя основою для бродвейського мюзиклу. Повідомляється, що Ліз Бердик подякувала його, але вона не потребувала розголосу. Двері відчинила покоївка і проводила мене в старомодну вітальню, де висіли пишні червоні драпірування. Меблі була антикварними, килим товщиною в дюйм. Її сумнівався, що особняк губернатора в Сакраменто теж був умебльований.
  
  
  Ліз Бердик увійшла в кімнату, покоївка закрила за собою подвійні день і залишила нас самих. Її намагався не бути засліпленим. Її очікував побачити жінку старшого віку. Ліз Бердик було всього за тридцять.
  
  
  Її довга сукня сковзав по килиму, коли вона рушила до мене, простягла мені тонку прохолодну руку і подивилася мені відкрито в очі. «Ви трохи раніше, але я її покличу деяких дівчат. Її впевненою, що у мене є вони, які вам сподобаються», - сказала вона.
  
  
  «Було домовлено, що я побачу Пенні».
  
  
  «Так, ми говорили про неї, коли ви дзвонили, але сьогодні її не буде. Її сподівалася, що ви спробуєте кому-небудь ще», - посміхнулася вона.
  
  
  Її очі були холодного нефритового кольору і оцінними, незважаючи на посмішку, яку вона носила. Її подумав, чи варто мені запропонувати гей Ліжко. Їй сказав, що я бізнесмен, який приїхав на конгрес, і ще порадив мені провідати її будинку.
  
  
  «Пенні - одна навколо наших найпопулярніших дівчат, але у нас є й інші, настільки ж привабливі. Його міг би зробити вибір для вас, якщо ви довіряєте мою думку», - запропонувала вона.
  
  
  "Я впевнений, що у вас відмінний смак, міс Бердик ".
  
  
  
  
  
  
  «Місіс Бердик», - поправила вона мене. "Я вдова." Її довге світле волосся попелясте переливалися на світлі, і вона рухалася з чуттєвої грацією, коли вона підійшла до стільця і сіла.
  
  
  «Але мене цікавить тільки Пенні». Її обдарував її, як мені здавалося, простодушної посмішкою. «Мій ще, виконав з нею велику роботу».
  
  
  «У такому випадку вам просто потрібно почекати, поки ви наступного разу не приїдете в Сан-Франциско».
  
  
  "Що сталося з завтрашньої ночі?"
  
  
  «Боюся, Пенні тут не буде».
  
  
  «Місіс Бердик, зробіть ласку приїжджому пожежному. Скажіть, як я можу зв'язатися з Пенні. Якщо вона не живе тут, дайте мені її адресу. Її міг би зателефонувати гей, і, може бути, що-небудь влаштувати».
  
  
  «Ви Знаєте, у нас тут є правила. Ми не розголошуємо таку інформацію про наших дівчат. У них є право на власне життя, коли вони не працюють».
  
  
  По мірі того, як він ставав наполегливіше, вона ставала все крутіше.
  
  
  Вражений раптовою підозрою, їй сказав: "Ви намагаєтеся завадити мені побачити її?"
  
  
  Вона посміхнулася і не відповіла, але її поведінка була досить відповідними.
  
  
  Покоївка увійшла в кімнату, обережно постукавши. Вона принесла тацю з парою напоїв. Її сидів зі склянкою в руці, і задавався питанням, чому мадам надавала мені VIP-обслуговування, коли вона явно не збиралася дозволяти мені бачитися з Пенні.
  
  
  «Коли їй подзвонив, попросив її поговорити з Пенні, але її зловив вас. Чому це було, місіс Бердик?»
  
  
  «Тому що, очевидно, її тут не було. В цей час її думав, що вона повернеться пізніше в той же день. Її помилявся».
  
  
  Її трусонув льодом в склянці, але не шталь пити. "Де вона?"
  
  
  «Я не думаю, що це твоя справа». Вона не підвищила голос, але тепер її очі стали сталевими.
  
  
  (Насупившись, підніс свою склянку. Їй не довіряв ей. «Наші дівчатка беруть відпустку, чи знаєте. Вони відвідують родичів. Вони хворіють. Вони такі ж, як всі, незважаючи на те, що ви можете почути».
  
  
  Її ненавидів витягувати рушницю в елегантній обстановці самої класної кафешки Сан-Франциско, але, оновлено здавалася необхідною.
  
  
  Ліз Бердик підняла брови, коли «Люгер» ковзнув мені в руку. Однак вона виглядала менш ніж здивованої.
  
  
  «Тепер ми переходимо до даної справи, чи не так, містере Гарпер?»
  
  
  «Пістолет повинен дати вам зрозуміти, що я налаштований серйозно. Дуже серйозно».
  
  
  «Пенні залишив нас на деякий час. Я не можу сказати точно».
  
  
  Спілкуватися з нею було все одно, що мати справу з жінкою, прикритої крижаною стіною.
  
  
  Вона простягнула склянку. Кожне її рух було схоже на вірші. "Ви хочете розповісти мені, чому ви носите пістолет, містер Гарпер?"
  
  
  «Люди продовжують намагатися всадити в мене кулі».
  
  
  «Мені шкода це чути. Але ми живемо в жорстокі часи. Тепер, коли ви зробили з мене зброю, що мені робити?»
  
  
  «Я сподівався, що це трохи розбудить тебе. Її недооцінив тебе». Її встав і прибрав Люгер " у кобуру. «Я шукаю людину, у якого в адресній книзі було ім'я Пенні. Великої людини по імені Лось, а іноді і Едвард Джонс. Він крутий персонаж».
  
  
  «Такої людини ніколи не було в цьому будинку».
  
  
  «Я хочу запитати про nen Пенні».
  
  
  «Вибачте. Це не може бути організовано. Вам краще піти, містер Гарпер».
  
  
  Її не рушив. Її стояла, дивлячись на нах, і сказав: «Назвіть ціну».
  
  
  «Я не продаю інформацію».
  
  
  Її, усміхнувся ей. «Я не кажу про інформацію».
  
  
  На цей раз вона була здивована. "Ви маєте на увазі, для однієї навколо моїх дівчаток?"
  
  
  «Ні, місіс Бердик. Нам одна з зустрінуть ваших дівчаток».
  
  
  Вона зрозуміла. І, кравець візьми, вона посміхнулася і зустрілася зі мною очима. «Це було б дуже дорого. Краще завжди дорого».
  
  
  «Я хочу самого кращого», - сказав я.
  
  
  Її розтягнувся на ліжку і дивився, як Ліз роздягається. Ee кінцівки блищали золотисто-коричневим світлом у світлі старовинної лампи. Її талія була тонкою, а плечі маленькими, але груди була великою і повною. Вони похитувалися, коли вона рухалася до мене. Як і її обличчя, її тіло було у відмінному стані.
  
  
  «Як ти думаєш, що це тобі дасть? Я маю на увазі, крім очевидного».
  
  
  «Ви мене цікавите. Її хочу дізнатися, що вами рухає», - сказав я.
  
  
  Вона хрипко засміялася. «Ви не дізнаєтеся про повією, якщо укладіть її в ліжко. Повія - це актриса, а ліжко - це сцена». Вона нахилилася до мене і притулилася губами до мого. Її мова ковзнув між моїми губами, а її рука ковзнула по моєму стегна. «Але я не повія. Ви це розумієте?»
  
  
  «Не зовсім», - сказав я.
  
  
  «Я не обслуговую своїх клієнтів. Це роблять мої дівчата. Я не продаюся».
  
  
  "Тоді чому ви прийняли мою пропозицію?"
  
  
  «Це не було пропозицією», - сказала вона. «Це був виклик».
  
  
  Її повалив її на ліжко. Мої руки ковзнули по її тілу. Її, відчував, як її пальці натискають на гудзики моєї сорочки. Її допоміг гей, знявши его. Коли вона побачила мою перев'язану рану, вона не поставила питань. Коли її, займався з нею коханням, її стримані риси почервоніли. Її язик висунувся для мого руки, гладящие мою спину, раптово напружилися, а потім вона з диким криком кинулася піді мною ...
  
  
  "Ну як це було?" запитала вона.
  
  
  «Як ти і сказав, ти найкращий».
  
  
  - Так ти, Нед Харпер. Крім того, хто ти? Бандит, поліцейський, що?
  
  
  «Лиже до копу».
  
  
  Вона торкнулася пов'язки. "Це ж кульове поранення, чи не так?"
  
  
  «Компліменти одної людини, якого ви, як ви стверджуєте, ніколи не бачили». «Як ти думаєш, її збираюся допомогти тобі тільки тому, що ти жим лежачи зі мною в ліжко?» «Я знайду його, з твоєю допомогою або без нах. Він убив щонайменше п'ять осіб. Один виявився моїм близьким другом. Одна була красивою жінкою. Він зламав гей шию».
  
  
  
  
  
  «Припинити», - сказала вона різким голосом. «Лось приїжджав сюди двічі. Він не був моїм типовим клієнтом. Він був грубим і жорстоким, і він міг сказати, що він був злочинцем. Але він знав Пенні до того, як вона почала тут. Вона сказала, що він інший. Її сказала гей, що в неі нічого хорошого. Їй був радий, коли він не з'явився знову, потім другого візиту ".
  
  
  Її поцілував її в шию. "Де вона, Ліз?"
  
  
  «Її не захищала Лося. Їй допомагала Пенні. Вона сказала, що не хоче тебе бачити, що це поставить під загрозу її життя».
  
  
  "Звідки це стало відомо?"
  
  
  «Вона не стала вдаватися в подробиці. Вона пішла в поспіху, як тільки їй пообіцяла, що не передачі командування я ee». Ліз скривилася в моїх руках. «Може, Лось контактував з нею. Ти про це думаєш?»
  
  
  "Можливо".
  
  
  «Я знаю, де вона зупинилася. Не знаю, чи хочу її тобі сказати. Інформація може вбити тебе, якщо з нею буде Лось».
  
  
  «Скажи мені, - сказав я.
  
  
  Вона зітхнула: «Це старий літній котедж за містом. Її опишу для вас дорогу». Вона встала і підійшла до старовинного письмового столу. Вона прекрасно рухалася. У нах була маленька, жорстка задня частина, як у молодих дівчат.
  
  
  Її, дивився, як вона сиділа на стільці і писала на витонченому клаптику синього паперу. Ee повні груди колихалися, коли вона рухалася. Сергій грав на її гладеньких плечах. Це була справжня блондинка, золотиста між стегон.
  
  
  Беззвучно її, встав з ліжка. Її, обійняв її і погладив її грудей. Її взяв ih в долоні і возився ee соски, відчуваючи, як вони знову стають твердими.
  
  
  Нахиливши голову, вона сиділа нерухомо, насолоджуючись моїми ласками. Її відчував запах її волосся, запах духовий ee тілі.
  
  
  «Я радий, що приїхав до Сан-Франциско», - сказав я.
  
  
  Повільно вона притулилася до мене, потім повернулася і впустила голову мені на плече. "Як багато часу у тебе є, Нед?"
  
  
  «Досить багато», - сказав я.
  
  
  Ee рука ніжно торкнулася мого обличчя. Її підняв її і відніс назад в ліжко ...
  
  
  Будинок, в якому зупинилася Пенні, знаходився високо на кручі, недалеко від Сан-Франциско. Вказівки Ліз було легко слідувати. Її припаркувався в п'ятдесяти ярдах від будинку на узбіччі безлюдної дороги, вийшов навколо машини і тихо зачинив двері. Нічне повітря було прохолодним і вологим, всієї території готелю, а була вологою від літнього дощу. По обидві сторони від мене ліс, шталь густим, зарослий чагарником по краях дороги.
  
  
  Її бачив машину біля вхідних день вдома. Обережно підійшовши, її обігнав машину і сів під одним навколо освітлених вікон будинку. Всередині розмовляли дві людини. Її чув ih голосу, хоча не міг розібрати ih слів. Одіна з усього голосів належав чоловікові.
  
  
  Мій «Люгер» в руці, її завернув за ріг будинку. Її раптово відчув хвилювання. Мої пошуки підходять до кінця.
  
  
  Її оболонки, на ципочках, швидко рухаючись в тіні. Коли її, підійшов до вхідних день, її почув, як голоси стають все голосніше. Люди виходили. Обернувшись, її шталь шукати укриття. Shaggy чоловіки, гучні і різкі, розійшлися на день. Її, кинувся до припаркованій машині і пірнув nah.
  
  
  Сергій залив ніч, намалювавши жовту смугу по землі. Малюнок чоловіки прорвалася в дверний проріз. Це був не Лось. Він не був розміром з гігант з громовим голосом. Її відчув різке розчарування.
  
  
  «Замкни двері», - сказав чоловік своїй супутниці, дівчині, яку її бачив тільки мигцем. Він спустився по сходах. Його кремезна форма здавалася знайомою. Те ж саме і з его нерівними кроками, коли він наближався до машини.
  
  
  Він навіть не глянув у бік мого форда, припаркованого на дорозі. Він відкрив двері своєї машини і сель в нах. Вхідні двері будинку закрилася, і дівчина зникла.
  
  
  Чоловік повернув ключ запалювання. Її почув, як мотор заворушився, і відчув, як машину початок млявий рух, коли чоловік перемкнув передачу на задній хід. Її, схопився за ручку день на своїй стороні, і стрибнув у машину, коли чоловік позадкував від будинку.
  
  
  Він натиснув на знущання. "Якого біса?"
  
  
  «У мене є пістолет, так що розслабся. Включити верхній брильов. Її хочу щорічно, як ти виглядаєш».
  
  
  У нього було темне волосся і суворе обличчя. На nen була сорочка з короткими рукавами, і її бачив татуювання якоря на його передпліччя.
  
  
  "Ім'я Джейк Хойл, чи не так?"
  
  
  «Ти повинен бути мертвий», - сказав він. «Сід всадив в тебе кулю».
  
  
  «Я пам'ятаю випадок». Її вдарив його по обличчю Люгером. Досить сильно, щоб переконатися, що я повністю його уваги. "Де Лось?"
  
  
  «Ти не хочеш його бачити. Ти не в своїй лізі. Лось є таких, як ти, на десерт».
  
  
  «Я думав, що він воліє бити жінок».
  
  
  «Послухайте, самим мудрим кроком, який ви могли б зробити, було б відкрито зараз вийти навколо цієї машини і поїхати куди-небудь за тисячу миль звідси».
  
  
  Дисків ніч в Айдахо горіла в моїй голів, знову яскрава, наповнюючи мене люттю. Її згадував, як Сід спокійно всадив у мене кулю, поки її лежав зв'язаний і безпорадний.
  
  
  
  
  
  
  Її згадуючи Шейлу Брант і Девіда Кірбі.
  
  
  Її так сильно притиснув «люгер» до його горла, що він ахнув. «Я задав вам штопора. Якщо ви не відповісте на нього, і її підірву вам мізки по всьому сидіння цієї машини».
  
  
  Він хрипко сказав: «Зараз її зустрічаюся з Лосем».
  
  
  «Добре. Її піду з тобою».
  
  
  «Це твої похорони». Принаймні він на це сподівався.
  
  
  Він час від часу поглядав у мій бік, коли вів машину. «Лось знає про вас. Він знає, що ви якийсь федеральний агент».
  
  
  "Як він це дізнався?"
  
  
  «У нього є зв'язки. У нього вони є аж до верхівки Організації. Ви отримаєте своє, містер. Ви живете в позичене час».
  
  
  Її, засунув сигарету в рот. «У тебе є моя запальничка. Ти зняв її у мене в Бонэме».
  
  
  «Ви ж нічого не забуваєте? Її подарував дівчині запальничку».
  
  
  Його врізав в приладову панель. «Їдь швидше. Її дуже хочу знову побачити Лося».
  
  
  Вилаявшись, Хейл сильніше натиснув на педаль газу. «Рондо був прав. Ти божевільний».
  
  
  «Рондо сказав мені, що не знає, де ти був».
  
  
  «Він цього не зробив, але у нас є спільний одного. Він подзвонив. Її, подумав, що ви приїдете в Сан-Франциско, щоб побачити Пенні. Ви знайшли цю адресну книгу, втрачену Музом. "
  
  
  "Тільки мені не потрібно більше дивитися, чи не так?"
  
  
  «Ні. Це нитка твого шляху, містер».
  
  
  Не міняючи тону голосу, Хейл повернув кермо. Коли машина звернула, мене кинуло на приладову панель.
  
  
  Я не бачив, як він засунув руку в пальто, але бачив спалах пострілу і чув звук, коли він натискав на курок. Він був швидкий. Він був дуже швидкий. Але goggle не потрапила в ціль. Її вже впав на підлогу машини. У мене не було часу все обміркувати. Її вистрілив у ревматизму. Люгер гучно вибухнув всередині закритої машини. Хейл видав булькаючий звук навколо горла і звалився на кермо.
  
  
  Автомобіль їхав з відкритого тротуару без вигинів. Хойл ретельно вибрав місце. Якби все склалося так, як він планував, він убив би мене одним швидким пострілом і зміг би утримати машину від з'їзду з дороги. Але його план не спрацював.
  
  
  Безпілотний автомобіль повернув ліворуч і пронісся через дорогу. Він врізався в канаву, коли її намагався дотягнутися до керма, і мене відкинуло на тіло Хойла. Вискочивши через канави, машина пробилася крізь підлісок і, нарешті, зупинилася. Її, був вражений, що він не перекинувся.
  
  
  Її випростався, притиснув Хойла до сидіння і помацав його пульс. Его не було. Він був мертвий. У мене не було вибору, окрім як застрелити його. Тим не менш, її був знищений розвитком. Її не готель его смерті. Її готель дістатися до Лося.
  
  
  Її довелося «люгер» і витягнув тіло Хойла навколо машини. Її знову привезли мотор, Машина вилетіла через канави і знову потрапила на тротуар. Її поїхав назад у будинок.
  
  
  Мені потрібно було змусити Пенні повідомити мені місцезнаходження Муса, в іншому випадку її повернувся з того місця, звідки почав.
  
  
  В будинок все ще горів святим. Її обійшла його і знайшла відкрите вікно спальні. Її не бачив, Пенні, але чув ee. Вона приймала душ. Її, чув, як тече вода.
  
  
  Її селл на задню сходинку і зняв взуття, потім зламав замок на день. Її тихенько пройшов через кухню і вітальню в спальню.
  
  
  Пенні співала душа. Він не впізнав мелодію. Пенні не була Барброй Стрейзанд. Мій запальничка була на грудях. Її кинув його в хвилину і сель чекати, поки вона закінчить.
  
  
  Коли вона вийшла, навколо ванни, на ній були шапочка для душу, пара капців і нічого більше. Ми подивилися один на одного. Сюрприз був обопільним. Вона не очікувала побачити в своїй спальні незнайомця, а її не очікував побачити її в костюмі для дня народження.
  
  
  Записка, яку Лось зробив o ee грудей, була точною. Вони були винятковими. Все в її тілі було винятковим. Вона зробила Ракель Уелч схожою на хлопчика-підлітка.
  
  
  "Гей, як ти потрапив?" вона сказала.
  
  
  «У задній день. Її зламав замок».
  
  
  "Ви не грабіжник, чи не так?"
  
  
  «Я Нед Харпер. Чоловік, якого ти не хотів бачити».
  
  
  "Той, хто розмовляв з Ліз по телефону?" Вона зняла шапочку для душу і струснула волосся. «Ви, мабуть, якийсь оператор, якщо змусили її розповісти, як мене знайти».
  
  
  «Ми знайшли спільну мову».
  
  
  «Ти знаєш причину, по якій її не хотів тебе бачити. Хойл сказав мені, що ти ви вмішуєтесь в речі, які не твоє діло. Він сказав, що якщо ти з'явиться, її повинна уникати тебе і повідомити їй про це».
  
  
  «І ти справиллась з цим досить акуратно».
  
  
  «Не досить акуратно. Це очевидно». Вона відкрила шафу й дістала халат. «Добре, якщо її одягну це? Ненавиджу говорити про справи, поки її гола. Пізніше, якщо хочеш, її знову его зніму».
  
  
  «Я сумніваюся, що ми так дружелюбною».
  
  
  «Ніколи не знаєш. Ти випадково не натрапив на Хойла?»
  
  
  «Ага», - сказав я.
  
  
  «Я боявся цього. Що з ним сталося? Нічого хорошого, тримаю гроші».
  
  
  «Він не повернеться».
  
  
  Вона прийняла новинки не здригнувшись
  
  
  
  
  
  
  . «Він сказав, що може подбати про тебе сам. Її ему не повірила. Одного разу вони намагалися вбити тебе, і ти пережив це. Ти впорався з Рондо. Її б сказав, що ти досить крутий».
  
  
  Її подумав, чи їй бути задоволений. Їй сказав: «Ти досить багато облад мене знаєш».
  
  
  «Все, що знав Хойл. Він був великим базікою». Вона застебнула халат і сиділа перед моїм кріслом. «Ти і сама досить балакучою».
  
  
  «Я завжди багато говорю, коли мені страшно, - зізналася вона. - Боюся, ти мене вб'єш».
  
  
  Її сказав: «Її рідкісних лікувальних вбиваю жінок».
  
  
  «Ви хочете випити? У мене є трохи спиртного в іншій кімнаті».
  
  
  "Ні, дякую."
  
  
  Вона підійшла до мого стільця і розстебнула халат. Коли її не рушив з місця, вона вхопила мене за руку і докладає своє тіло. Очевидно, вона вважала, що найкращий захист - це хороший напад.
  
  
  «Давай торгуватися», - м'яко сказала вона.
  
  
  "Про що ми торгуємо?"
  
  
  «Моє життя і все, що я можу отримати».
  
  
  «Я хочу знати, де в залі Лось».
  
  
  Злегка надувшись, вона знову стягнула халат. «Хейл приїхав до Сан-Франциско одіна. Лось десь в дорозі».
  
  
  «Це не те, що сказав Хойл. Він сказав, що Лось був тут».
  
  
  «Він збрехав тобі. Лось не прийшов. Він дозволив Хойлу прийти одному. Це було помилкою. Вони недооцінили тебе».
  
  
  Хейл, мабуть, придумав історію про те, коли причал мене на зустріч з Музом. Він тягнув час, очікуючи вирішення схопити пістолет.
  
  
  "Хто пов'язаний з Лосем в мафії?" - запитав її Пенні.
  
  
  «Він ніколи нікому про це не говорив. Є людина, звичайно, з великою вагою, з якими він мав справу. Організація в цілому не схвалює Лося, тому що вони думають, що він божевільний і неконтрольований. Але був один чоловік нагорі, який фінансував деякі пограбування для Лося, як відпочивати угоди між ними двома. Лося сказав, що вони опинилися один одному деякі послуги ".
  
  
  «Ти щось знаєш, Пенні? Ти багато говориш, але дуже мало говориш мені».
  
  
  Вона прикусила губу. «Я роблю все можливе, щоб допомогти тобі. Її хочу врятувати свою шкуру». Вона наїжачила волосся. «Дай мені подумати. Вони відступили, намагаючись піти по сліду Шейли Брант. Вони намагаються знайти гроші, які вона вкрала. Але присягаюся тобі, Хейл не сказав мені, де зараз Лось і Креддок».
  
  
  «Креддок», - повторити його. «Розкажи мені про Крэддоке».
  
  
  «Сід Креддок - третій чоловік, який брав участь у деяких пограбуваннях Лося. Він брав участь у вбивстві Абруза. Це стрункий чоловік з кучерявим волоссям і дитячим обличчям. Це все, що я можу згадати про nen».
  
  
  Вона представила одну корисну інформацію. Її підбадьорив її. «Хойл, повинно бути, дуже тобі довіряв».
  
  
  «Він хвалився - намагався справити на мене враження. Він був прив'язаний до мене, навіть коли її, була улюбленим заняттям Лося», - сказала вона. «Він показав хороший смак, Харпер. Її популярним в цій зграї».
  
  
  "Я вірю в це."
  
  
  "Можу її зробити вам пропозицію?"
  
  
  Її, усміхнувся ей. «Я думав, ти вже це зробила».
  
  
  «Де-то є велика пачку грошей. Двісті тисяч доларів. Голосування скільки вони отримали, коли вбили Абруза». Вона стулила губи. "Це викликає у мене бажання думати про це. Її б готель, щоб все це перетворилося на гроші і валятися в них голою. Двісті тисяч доларових купюр. Не могли б ви покласти на мене двухсоттысячную купюру? -доларовий матрац, коханець? "
  
  
  «У мене немає твого уяви».
  
  
  «Вони залишили це Шейлі. Вони розлучилися, потім роботи у Флориді і довірити її ей. Хойл сказав мені це».
  
  
  «Лось і його друзі помилялися щодо Шейли. Вона не втекла з грошима».
  
  
  "Тоді що з цим сталося?"
  
  
  «У нах ніколи не було рішенням сказати мені. Її припускаю, що це було відібрано у нах. Вона боялася зіткнутися з Лосем, тому вона втекла».
  
  
  Очевидно, їй стало відомо від Пенні все, що збирався. Її встав зі стільця. Вона пішла за мною до чорних сходах, де її одягнув черевики.
  
  
  Більше вона не задає мені питання про Хойл. Її, подумав, що вона точно не журиться по йому.
  
  
  «Гей, послухай, Харпер. Припустімо, що тобі вдасться знайти гроші, поки ти намагаєшся загнати Лося. Що ти з ними робиш?»
  
  
  «Я не думав про це».
  
  
  «Двісті тисяч. Це вражає уяву».
  
  
  Її зашнуровал балетні тапочки. "Ви збираєтеся запропонувати, щоб її здала його вам?"
  
  
  «Ну, ми все одно могли б поділитися цим. Це гроші мафії. Слухай, її знаю про книжку він Лося, що в тебе є. Ти хотів дівчат, чиї імена були в ній. Її могла б тобі допомогти. Її знаю свій шлях. навколо публічних будинків дуже добре ".
  
  
  «Ти сказала, що боїшся мене».
  
  
  «За двісті тисяч. Її пройду по палаючої вугільної клумбі, буду танцювати голою на галявині Білого дому і обслужу першу кавалерійську дивізію. Візьми мене з собою. Харпер, і давай пошукаємо гроші. Ми могли б багато чого з цим зробити. її міг би дати тобі секс, якого ти ніколи раніше не робив ».
  
  
  «Ні, дякую», - сказав її ей. «Ти надто легко забула Хойла».
  
  
  Дев'ять
  
  
  Її повернувся до маленької чорної книжці, і до списку імен, який тепер звузилося до чотирьох. Це були Дженіс, Єва, Барбара і Кори. Її вирішив поїхати в Портленд і спочатку знайти Дженіс. Якщо б її намалював там пробіл, її б повернувся в Ріно в Денвер і Лас-Вегас, де повинні були бути інші дівчата.
  
  
  Лось знав, що у мене є його адресна книга. Він знав, що я шелл
  
  
  
  
  
  за списком дівчат, сподіваючись дізнатися, що його місце. Коли він дізнається, що я вбив його друг Хойла, він не буде сидіти на місці, подумав я. Десь по дорозі, в одному навколо цих чотирьох міст, її знайду Лося, або він знайде мене.
  
  
  Бордель в Портленді представляв собою старий будинок, розташований у вицвілому житловому кварталі недалеко від району м'ясопереробки. Її, постукав у двері рано вранці і запитав Дженіс. Зевающая дівчина з скуйовдженим волоссям помахала мені рукою.
  
  
  Кава-рано вранці не так ароматно, як розарій. Пахне минулої ночі, тілами і сексом, а іноді і випивкою, а якщо покоївки вже прибираються, запах аналогічний армійському відхожого місця.
  
  
  Дівчина з взлохмаченными волоссям вплеталась у покоївок, її коротка нічна сорочка розгойдувалася в русі стегон. Покоївки оглянули мене, очевидно, дивуючись, чому її не можу відкласти свою хіть до ночі.
  
  
  Постукавши в двері, дівчина сказала: «Дженіс. Це той чоловік, який дзвонив».
  
  
  Дженіс сонно відповіла. "Відмінно." Дівчина, яка займається приєднується до мене день, посміхнулася, поплескала мене по щоці і рушила далі по коридору.
  
  
  Довгонога брюнетка в жовтій піжамі відкрила двері і потерла скручений кулак в око. Вона не потрудилася застебнути верх піжами. "Ви говорите, що шукаєте Лося?"
  
  
  "Це правильно."
  
  
  Вона відчинила двері ширше. "Увійдіть."
  
  
  Моє відображення рухалося в дзеркалах у повний зріст, коли його увійшов у кімнату. Ще одне дзеркало було встановлено в стелі над круглою двоспальним ліжком. В сміття лежали оголена блондинка, яка займається повернулася на бік, щоб щорічно на мене, шовкова простирадло ковзала по її білому тілу.
  
  
  «Моя подруга Делія».
  
  
  Її, кивнув, і блондинка кивнула в ревматизму.
  
  
  «Лось найняв нас, щоб ми влаштували пару шоу для нього і його друзів. Він був не зовсім в моеи смаку», - сказала Дженіс.
  
  
  "Як давно ти отримав звістку від нього?"
  
  
  «Січень», - сказала білявка. «Це було ще в січні».
  
  
  «Він привів із собою людину, на якого готель справити враження». Дженіс посміхнулася. "Я думаю, ми вразили його, чи не так, Делія?"
  
  
  "Ви робите ставку".
  
  
  "Хто був цей чоловік?" Її запитав.
  
  
  «Містер Сміт, - сказала Дженіс. «Знаменитий містер Сміт. Ми влаштували шоу для багатьох його родичів».
  
  
  Делія хихикнула. «Він не хотів, щоб використовувати його справжнє ім'я».
  
  
  "Як він виглядав?"
  
  
  «Високий і худий. Він носив точках. Якщо б він не був з Лосем, її б подумав, що він бухгалтер».
  
  
  "Оскільки він був з Лосем, що ви думаєте?"
  
  
  Блондинка підперла підборіддя рукою. «Іди зараз же. Якщо ти шукаєш Лося, ти знаєш, які у нього ділові партнери».
  
  
  «Містер Сміт був людиною організації. Важливим, - сказала Дженіс. Вона сіла на ліжко поруч з блондинкою. Навколо них вийшли б чудові стільців підставка для книг.
  
  
  На відміну від деяких людей, яких розпитував її про Лося, вони були готові мені допомогти, але я виявив, що у них не було ніякої додаткової інформації. Її подякував ih, і вони запросили мене як-небудь повернутися.
  
  
  «Запитай мене або Делию», - сказала Дженіс. «Нам подобається працювати в команді».
  
  
  Через тридцять хв, потім того, як він виїхав з Портленда, «Лінкольн» з ревом пронісся за мною по відкритій дорозі. Водій виїхав на смугу для обгону та прискорився поруч з моїм фордом.
  
  
  Її побачив обличчя, а потім, мало рушниці. Її крутонув кермо, врізався «фордом» в більш важку машину і одночасно пригнувся.
  
  
  Постріл з дробовика пробив вікно, але промахнувся.
  
  
  Лінкольн був занадто громіздким, щоб моя легкова машина кинула його в занос. Водій притиснув його до дороги і смикнув власні колеса. Крило соприкоснулось з крилом, а потім «Форд» виїхав з тротуару, його занесло на узбіччя, і він в'їхав в зону для пікніка недалеко від шосе.
  
  
  Її натиснув, знущань, скільки наважився, і різко включив передачу, коли задня частина машини різко розвернулася і вдарилася об бочку зі сміттям. Її зціпив зуби, намагаючись контролювати занос. Автомобіль знову розвернувся і вдарився об дерев'яний стілець для пікніка, а потім перекинувся на бік.
  
  
  Її, мабуть, жив правильно. Її штовхнув двері і вийшов неушкодженим.
  
  
  Лінкольн продовжував їхати. Її, бачив, як він зник з виду за пагорбом. На передньому сидінні сиділи дві людини, водій та озброєний чоловік. Особа, яка побачив її перед тим, як вистрілив дробовик, її ніколи не бачив виразно, до сьогоднішнього дня, але я знав, що воно належить Лосеві. Він посміхався, коли натискав на курок.
  
  
  «Форд» отримали поранення. Довелося залишити в гаражі. Її орендував іншу машину і поїхав в Ріно, зупиняючись по дорозі тільки щоб поїсти і зателефонувати Хоку.
  
  
  «Я підходжу до Лося. Він відчуває, як я дихаю на його шиї, і йому це не подобається. Він намагався вбити мене сьогодні».
  
  
  «Нік, будь обережний».
  
  
  «З цього моменту я не буду зв'язуватися з вами tac частини. У мене таке відчуття, що я буду дуже зайнятий».
  
  
  "Вам необхідну інформацію, яку ми зібрали про Джейка Хойл?"
  
  
  "Ні, сказав я. "Він помер."
  
  
  Його без зусиль знайшов Єву в Ріно. Темний трейлерних табір знаходився на околиці міста. Було три дівчини і мадам, у кожної був свій трейлер. Єва розважала клієнта, і мені довелося чекати з мадам, ведучи світські розмови про взаємну незацікавленість. В офісі було жаркого і душно, а мадам була я намагаюся жінка.
  
  
  
  
  
  намагалася зробити вигляд, що в іншому випадку. Її світлу перуку не підходив, а червоні нігті були рваними.
  
  
  Коли їй перейшов до розмови про Лося, її зауваження стали більш жвавими. Вона згадала великого головоріза; вона не може рекомендувати його, як клієнта або як порядну людину. Він убив одну за ee дівчаток, тому що йому подобалося трохи насильства, змішане з его підлогою. У мадам були широкі погляди, але вона не може миритися з такою поведінкою.
  
  
  Її розв'язав краватку. Мадам продовжувала говорити, повторюючи одне і те ж знову і знову. Нарешті клієнт Єви вийшов з трейлера і попрямував до своєї машини. Залишив їй мадам все ще базікати про дивну сексі.
  
  
  Єва була рудоволосої дівчиною, яка займається розтовстіла і загрузла в розчаруванні. Вона сказала, що в Ріно і в будь-якому іншому місці, про яке її готель би згадати, занадто багато конкуренції. Занадто багато розлучених роздають его. Занадто багато прихильників по всій країні, занадто багато цієї нової сексуальної свободи. «Хіпі будуть робити це з будь-якої причини або взагалі без причини. Її ненавиджу хіпі», - сказала вона.
  
  
  Обговорення та атмосфера мене пригнічували. Її вже заплатив мадам, але досталь, ще двадцять і поклав на ліжко. Єва зібрала ну, як пилосос. Вона сказала, що звичайно пам'ятала Лося. Вони познайомилися, коли вона була в Денвері, в кращі часи.
  
  
  «Її частини думаю про те, щоб повернутися», - сказала вона. «Тоді все було краще, включаючи мене». Вона винувато посміхнулася. Вона зрозуміла, що не дбає про себе. Гей подобалося занадто добре поїсти, і єдина вправа, яку вона робила, було на спині.
  
  
  Розмова скидався на річку, що тече не в тому напрямку. Її спростував повідомлення в змі гей, що мене цікавить Лось. «Мені дуже шкода», - знову вибачилася вона. Вона встала, відкрила дві банки пива і передала мені одну. «Лося останнім часом не було».
  
  
  Був час, коли вона була одержима нею, і коли він думали її чимось особливим. Але стосунки тривали недовго, і він підтримував зв'язок в основному сич старих мелодій. В останній раз він заглядав раніше в цьому році.
  
  
  «Я виїхала з Денвера відразу після того, як він познайомився він з іншою дівчиною і перестав приходити. Вона була офіціанткою. Навколо невеликого містечка недалеко від Денвера. Вона була типу нравящегося Лосеві. Її, пам'ятаю, що вона з готелем мати великі гроші." Єва цинічно розсміялася. «Я вважаю, він не сказав гей, як він збирався це зробити. Пізніше її чув, що він поселив її в будинок».
  
  
  І далі монолог перестав мене втомлювати. Її, сказав: «Ця дівчина була блондинкою? Ти пам'ятаєш її ім'я?»
  
  
  «Ім'я, немає. Вона була, що я називаю, аристократичної зовнішності. Високі вилиці, великі темні очі. Можна було подумати, що вона модель».
  
  
  Вона говорила про Шейлі Брант.
  
  
  "Що сталося?" - запитала Єва, помітивши на моєму обличчю якийсь вираз, про який я не знала.
  
  
  Її встав і притулився до дня трейлера спиною до неї. «Не думаю, що ти знаєш, що з нею сталося».
  
  
  «Я ніколи не чула. Може, Лось залишив її і пішов, так само, як він зробив зі мною».
  
  
  «Пізніше Лось виявив велику зв'язок», - сказав я. «Він повинен бути поруч з людиною, наділеною владою. В Організації».
  
  
  «Це новина для мене, - сказала Єва. «Тут не так багато виноградної лози».
  
  
  Ковбой shell середовищ трейлерів, його капелюх була спущена, щоб сховати очі. Він несс зелену сумку для покупок. Її, дивився, як він наближається до мене.
  
  
  «Ви не сказали, навіщо шукаєте Лося, - сказала Єва. Вона сиділа біля мене, відкриваючи ще одну банку пива.
  
  
  Ковбой зупинився. Його капелюх була новою і незграбно гофрованої. Він поліз у сумку для покупок і витягнув обріз.
  
  
  Її зробив випад у бік, коли він підняв зброю і зробив його на мене. Її вдарив Єву плечем, і вигнав її з лінії вогню, коли вистрілив дробовик. Свинець струменіє через дверний проріз трейлера і вдарився об стіну, як місто.
  
  
  Підійшовши до вікна, її відсмикнув фіранки. Ковбой перезаряджав. Її вибив скло стовбуром Люгера і вистрілив у нього. Він втратив капелюх, коли втік в укриття.
  
  
  "Боже мій! Що відбувається?" - сказала Єва.
  
  
  Її побіг до дня, поки ковбой ховався за трейлером мадам. Його спустився до землі, як плавець, пірнаючий на мілководді. В останню хвилину її, обернувся, вдарив себе по плечу і перекинувся. Її зробив постріл, коли сель, і goggle вилетіла з трейлера в дюймі від особи ковбоя, коли він визирнув з-за рогу. Він зник з виду.
  
  
  Її, скочила на ноги і зигзагами попрямувала до його укриття. Її, вистрілив на бігу, намагаючись відрадити його від того, щоб він випустив заряд з обріза. Згорнувши її, притулився спиною до стогнати трейлера.
  
  
  З хвилину він не видавав нам звук. Потім її почув гавкіт мадам. За трейлерів виглядали дівчата. Один закричав на весь голос. Мадам вийшла з-за рогу трейлера, ee перуку зісковзнув на голову.
  
  
  Ковбой shell про неї, використовуючи її як щит.
  
  
  Він обійняв її з дробовиком в одній руці, готовий вистрілити в мене. Її дістав «люгер» вниз і вистрілив між нога, мадам, відірвавши частину ковбойського чобота. Деякі пальці залишилися з ним. Його крик затьмарив жіночий
  
  
  
  
  Мадам вискочила з його рук, коли він впав. Вона поспішила в причіп, що відірвався від землі.
  
  
  Розтягнувшись на спині, ковбой повернувся, намагаючись навести на мене дробовик. Моя наступна goggle потрапила йому в голову.
  
  
  Дівчата вискочили з трейлерів, оточивши мене, коли її опустився на коліна поруч з мертвим бойовиком. Її нічого не міг сказати з того, що залишилося від його особи. Її порився в його кишенях і знайшов гаманець з водійськими правами, виданими Сідней Л. Крэндаллу в Каліфорнії. Її, подумав, що його струнка статура було правильним. Він міг бути іншим партнером Муса, тим, хто пустив у мене кулю в Айдахо.
  
  
  Її повернув гаманець ему в хвилину. Його штани, сорочку і черевики теж були новими. Він купив одяг для цієї роботи, щоб відвернути підозріння.
  
  
  «Я бачила цього хлопця раніше. Він стирчав тут останній день або близько того», - сказала дівчина в чорному комбінезоні. «Він вів там пікап».
  
  
  Її, подумав, що вони з Мусом розлучилися. Лось поїхав у Портленд, а Сід приїхав сюди. Вони прийшли, щоб швидко мене прикінчити.
  
  
  Її поспішив до пікапу і швидко обшукав його, сподіваючись знайти якусь підказку, яка займається приведе мене до Лося. Невдало. Документи в бардачку показали, що вантажівка був орендований двома днями раніше в Ріно.
  
  
  Мадам підійшла до мене, коли її сель в машину. Її почув вдалині поліцейську сирену. Мадам сказала: «Вам краще залишитися і пояснити це поліції».
  
  
  «Ви подбаєте про це для мене», - сказав її ей.
  
  
  * * *
  
  
  Її прибув в Денвер в 20:30. і з'їв товстий біфштекс, запиваючи двома чашками чорної кави. З ними тхора, як він виписався навколо лікарні в штаті Айдахо, її виспався всього одну ніч, і лікар, який порадив мені розслабитися, був би вражений, дізнавшись, чим займався її.
  
  
  Наскільки її знав, Лось теж був у місті. Її скоротив ряди его банди на два, але він підібрав ще одного спільника потім Бонема, людини, який вів «Лінкольн», коли Мус намагався застрелити мене за межами Портленда.
  
  
  У вільний час думав про цю людину. Слідчі AX, а потім перевіряє місця вбивств в Кі-Уест, висунули припущення, що чотири вбивці напали на будинок, де Девід Кірбі зустрічався з Френком Абрузом. Тільки двоє чоловіків прийшли з Лосем в Бонем, але, можливо, там весь час був ще один член банди.
  
  
  У мене були й інші фактори, які потрібно враховувати, поки її намагався оцінити можливі шанси проти мене. В колоді був таємничий туз, людина, якого її ще не впізнав. Її переконав себе, що він був спеціалістом мафії, вказали на Френка Абруза, і що це був чоловік, якого мені описали чарівна пара Дженіс і Делія, важлива фігура Організації, на яку готель справити враження Лось. Дівчатка сказали, що він високий, носить точках і схожий на бухгалтера.
  
  
  Нарешті, був Марко Валанте, старий друга Френка Абруза. Одного разу Валанте простягнув мені руку допомоги, але її вбив двох его хлопчиків і збив ih зі свого сліду. Валанте, можливо, не буде так ласкаві до мене, якщо ми знову зустрінемося.
  
  
  «Ну, ніхто не сказав мені, що це буде легка робота», - подумав я.
  
  
  Її оплатив свою вечерю і зупинився біля телефонної кіосках у вестибюлі ресторану, щоб зателефонувати Барбарі, дівчині, для якої її приїхав в Денвер.
  
  
  Барбара була єдиною з семи дівчаток, перерахованих в маленькій чорній книжці, яку Лось не описав досить докладно. Ee ім'я було підкреслено, а Мус поставив потім його рядок знаків символів, як ніби вона не піддається словесному опису. Її подумав, що якщо вона була настільки особливою в спальні, що Мус не міг оцінити її виступ, то вона повинна бути високо оцінена середовищ природних чудес Північної Америк.
  
  
  Її повинен був визнати, що цікавість гризло мене, коли набирав її номер за книги. Потім одного дзвінка під час розмови запис перервався, щоб повідомити мені, що набраний мною номер більше не використовується. Це було великим розчаруванням, хоча він майже очікував, що у мене виникнуть труднощі з контактом з деякими дівчатами з усього книг. Всі вони були дівчатами за викликом або повіями, ih професія була мобільною.
  
  
  Її, стояв біля телефонної кіоски і запитував себе, що мені робити далі. У мене не було рішенням дізнатися, коли Лось записав номер Барбари. Може, дівчина поїхала навколо міста. Навіть якщо б вона тільки поміняти адресу її був, очевидно, в глухому куті. Я не знав її прізвища, нам того, як вона виглядала. У мене була можливість поїхати в Лас-Вегас і спробувати зв'язатися з Корою, останньою дівчиною в списку, але мені не хотілося здаватися так швидко.
  
  
  Вирішив порадитися з фахівцем. Її спіймав таксі. «Я шукаю людину, яка знає місцеві борделі», - сказав її долговязому водієві.
  
  
  «Подивимося. Бордель - це шикарний публічний будинок, насправді?»
  
  
  «Технічно це не повинно бути фантастичним», - сказав я.
  
  
  «У вас є своя людина. Еммет Ріплі, як написано в ліцензії. Ви можете називати мене Ред».
  
  
  "Добре, Ред. Ти знаєш повію?
  
  
  
  
  
  
  Барбару Амед? "
  
  
  Він подумав про це. «Не навскидку. Але я знаю пару, яка займається готелю б, щоб ти називав ih Барбарою, якщо тобі так подобається».
  
  
  «Я шукаю конкретну дівчину». Її sel в кабіну. «Відведіть мене до того, хто знає предмет краще, ніж ви».
  
  
  Він думав про це. «Ну, є одна можливість». Він відвіз мене в бар Милли's. «Зайдіть туди і поговорити з барменом, який виглядає, як слон наступив йому в обличчя. Її буду чекати вас».
  
  
  Не було жодної помилки, що мав на увазі бармен Ред. Він був схожий на колишнього боксера. Її сказав йому, що його порекомендувала Ріплі.
  
  
  Він дав мені бурбон і воду. «Кого ви віддаєте перевагу: блондинок, брюнеток або рудих?»
  
  
  «Я віддаю перевагу Барбару».
  
  
  «Якщо ви маєте на увазі Барбару, Дівчину-Базум, вона поїхала навколо міста. Знаєте, вона була стриптизеркою. Хастлинг просто працював з нею на півставки».
  
  
  Її зізнався, що не знаю, як виглядала Барбара.
  
  
  «Ну, крім Базом, її можу згадати ще одну Барбару, яка займається могла б бути твоєю дівчиною». Він підійшов до телефону і говорив, повернувся і написав адресу в сірниковій коробці. «Вона говорить прийти».
  
  
  "Яка вона?" - запитав я, встаючи з барного стільця.
  
  
  «Венера Мілоська в теплі», - сказав він.
  
  
  Рудий Ріплі відвіз мене за адресою, який виявився старим будинком в районі з безліччю кафе, size і кави. Її, вийшов і заплатив за проїзд. «Злітай, Ред. Її можу залишитися ненадовго».
  
  
  Її панцир по коридору, мав потребу у фарбуванні, і постукав у двері в кінці. Барбарі було трохи більше двадцяти. На ній була куртка з оленячої шкури, штани кольору хакі і сандалі. Стіни маленької квартирки прикрашали плакати рок-груп.
  
  
  «Яке полегшення», - сказала вона. «Останній хлопець, якого послав сюди Чарлі, був старший Генрі Кіссінджера».
  
  
  "Скільки ви отримуєте за фокус?" Її запитав сл.
  
  
  «Сотня баксів. Деякі думають, що це дуже багато, але я працюю в університеті». Вона посміхнулася. «Зроби два, і ти зможеш залишитися на всю ніч».
  
  
  "Яка ваша спеціальність?"
  
  
  «Міжнародні відносини», - сказала вона з незворушним виглядом.
  
  
  «Я дам вам сотню для інформації, гра не потрібно. Її шукаю Лося».
  
  
  «І її, подумав, що це буде веселе побачення. Ну що ж. Сотня це сотня. Дайте мені гроші, і я дам тобі адресу Лося».
  
  
  Це було занадто просто. Її сказав: "Він у місті?"
  
  
  «Він зайшов вчора. Давайте подивимося на готівку», - наполягала вона.
  
  
  Її витягнув гроші, радіючи, що мені не довелося подавати офіційний бібл. В канцелярському відділі AX були люди, які просто не розуміли.
  
  
  Барбара обережно закінчилася купюру і сунула її в його ширині штанів. Потім вона кинула мені телефонну книгу. «Муз подзвонив і попросив мене приїхати. Його ще не була, але я її написала адресу на обкладинці».
  
  
  Її вирвав адресу книги. «Я здивований, що ти не запитав, навіщо його его шукаю».
  
  
  «Мені все одно. Я не уявляю, що ти член его загону Дитинчат Скаутів, але це не моя справа. Тільки не говорити йому, що я тебе послав».
  
  
  Її, подумав, що вона може бути схожа на Венеру Мілоську, але у нах складати долар, як у Chase Manhattan Bank.
  
  
  Коли її, повернувся, щоб піти, вона взяла з торця важку скляну попільницю і вдарила мене нею голів. Удар був хороший. Їй опинився на колінах і хитав головою, намагаючись прояснити.
  
  
  Ще вона знала карате. Вона стрибнула мені на спину і вдарила мене по потилиці краєм руки. Її відключився.
  
  
  Її прокинувся лежу на спині на підлозі. Моє пальто було знято, і Вільгельміна вийнята з кобури у мене під пахвою. Коли її закінчив говорити собі, наскільки її був дурний, дозволивши гей застати мене зненацька, її, перекотився на бік.
  
  
  Барбара розмовляла з хема по телефону. «Він тут», - говорила вона. «Все під контролем».
  
  
  Її, зрозумів, що рукави в мене закатані. Ще вона вийняла стилет навколо піхов. Може, він не був дурнем, просто вона була розумною. Багато професійні шпигуни обшукували мене і не помітили цей маленький ніж. Барбара цього не зробила.
  
  
  Вона глянула на мене, коли її sel. Вона підняла «Люгер», який тримала в руці, і зробила його мені в голову. Ee очі попередили мене, що я не проігнорував. Її сидів нерухомо.
  
  
  «Добре», - сказала вона з математики і на іншому кінці лінії, і повісила трубку.
  
  
  "Лось?" Її запитав сл.
  
  
  «Ви знаєте про місцезнаходження Лося не менше за мене, - сказала вона. «Я написав адресу в телефонній книзі шість місяців тому».
  
  
  У мене закрутилася гол. Її сказав: «Отже, її ваш в'язень. Не могли б ви мені сказати, чому?»
  
  
  «Я колекціоную шпигунів».
  
  
  Мої очі почали затуманюватися. Її провів по них рукою. Раптом з підозрою її перевірив обидві руки. Мітка голки була справа. Її озирнувся і помітив голку для підшкірних ін'єкцій на підлокітнику стільця.
  
  
  «У цьому немає нічого фатального», - сказала Барбара. «Я знав, що роблю. На самому делле її не вивчаю міжнародні відносини. Її студенткою медсестри».
  
  
  "Що ти?"
  
  
  «Ви будете здивовані», - сказала вона з посмішкою. «Я чекав на вас кілька днів, містер Картер. Її почав думати, що ви не збираєтеся з'являтися». Кімната вона нахилялася, він повільно повертаючись то в одну сторону, то в іншу. Її зісковзнув на бік. «Ти погибаешь», - сказала Барбара. «Просто розслабся і дозволь наркотику працювати. Ти бігаєш по країні, стріляючи в людей і б'ючи ну, тобі все одно треба трохи відпочити». «Як ...» Мені було важко говорити. Мої слова були невиразними. "Як ти ... знаєш?" «Її дочка Марко Валанте», - сказала вона
  
  
  10
  
  
  Це зайняло у мене багато часу, але я нарешті вибрався навколо глибокого колодязя темряви і відкрив очі. Ранковий сонячний святий струменів у вікна квартири дівчини. Її, примружився й одвернувся від нього. У мене була слабка головний біль, яка займається, може бути похміллям з-за ліки, яке Барбара Валанте ввела мене в руку, або з-за удару, завданого мені важкої попільничкою.
  
  
  Її, подумав, що все має свою компенсацію. Принаймні, тепер її знав, чому Муз поставив знак оклику, потім її імені в своїй книзі. Не кожен день такий дешевий бандит, як Лось, забиває з дочкою вождя мафії.
  
  
  Її, чув, як в іншій кімнаті по радіо грає рок. Гучність була високою. Це зовсім не допомогло моїй головний боляче. Мої руки були прив'язані до спинки дерев'яного стільця, на якому сидів. Мої щиколотки були міцно прив'язані до поперечин внизу. Її намагався рухатися, але безуспішно. Експерт була мене в крісло, щоб їй залишився.
  
  
  Її, закрив очі і спробував привести думки в порядок. Препарат мене вирубав всю ніч. Дзвінок Барбари повинен був бути міжміським. Цим пояснюється, що вона поклала мене спати найбільш восьми годин.
  
  
  Відкриття того, що Барбара була дочкою Валанте, шокувало. Мені було цікаво, як дівчинка опинилася в Денвері, коли її батько, як повідомляється, оперував на Східному узбережжі. Мої спогади про те, що я читав про підрозділах мафії, були нечіткими, але я знав, що Лью (Доктор) Россі відповідав за територію Денвера мафії.
  
  
  Її, розплющив очі й покликав дівчину. "Барбара!"
  
  
  Трохи зменшилася гучність радіо. Барбара увійшла в двері з чашкою кави в руці. Цим ранком вона була набагато менш схожа на продукт контркультури Америк. Вона була елегантно одягнена у зелену сукню, а її чорні коси були зібрані в акуратний пучок на потилиці.
  
  
  «Сьогодні ти зовсім інша. Тобі слід було стати актрисою», - сказав я.
  
  
  «Якщо б її стала актрисою, люди почали б западати на мене, даючи мені соковиті ролі, як тільки стало відомо, хто її». Вона зробила ковток кави і подивилася на мене ясними блакитними очима. «Я пройшов через період, коли насолоджувався такою увагою, а потім її зросла. Її приїхав сюди, щоб піти від впливу мого батька і людей, які чули про nen. Їй поміняти прізвище і почала вчитися на медсестру. "
  
  
  «Значить, вчора ввечері ти дала мені частину правди».
  
  
  Вона подарувала мені тверду відкриту посмішку. Коли вона це зробила, вона виглядала майже як сусідська дівчинка. Веб-різниця полягала в тому, що більшість дівчат по сусідству не підходили для розвороту журналу Playboy.
  
  
  «Мені шкода, що мені довелося вдарити тебе попільничкою, але я боявся, що не зможу впоратися з тобою, якщо ти не приголомшений. Мені сказали, що тебе важко придушити, і піти. Мій інструктор з карате каже, що я одна з його кращих учнів, але його не особливо сильна, і відчувала, що мені потрібно, це невелика перевага ».
  
  
  «Ти поводився зі мною, як зі старою вчителькою в школі, - сказав я.
  
  
  Вона підійшла облизує і злегка доторкнулася пальцями до гулі на моїй потилиці. «Цей вузол розвалиться. І схоже, у тебе немає струсу мозку».
  
  
  «Просте струс мозку - найменша навколо моїх турбот».
  
  
  "Ви думаєте, що хтось планує вбити вас, містер Картер?"
  
  
  «Багато людей намагалися».
  
  
  «Не турбуйся про це. Ви в надійних руках з Валанте». Вона піднесла чашку кави до моїх губ. «Голос. Зроби ковток. На даний момент це найкраще, що я можу для тебе зробити. Мені потрібно на заняття».
  
  
  Її проковтнула гарячий кави: «Ти і Лось. Це поєднання не здається природним».
  
  
  «Я тоді не знав, хто такий Лось. Я маю на увазі, який він був усередині. Той факт, що він був грабіжником, не мала для мене ніякого значення. Яке це може мати значення для дочки Марко Валанте? "
  
  
  Вона знову піднесла чашку до моїх губ.
  
  
  По радіо втрутився в музику і оголосив годину. Було 8:30 ранку.Він почав повідомляти новини, в тому числі стрілянину в трейлері в Ріно. Він не говорив, це був кемпінг.
  
  
  «Лось здавався мені одним з тих рідкісних людей, які живуть своїм життям, не покладаючись на нас, на кого», - сказала Барбара Валанте. «Він був сильним і самовпевненим, він не боявся нікого і нічого на зеленій землі Бога. Пізніше, коли їй стало відомо его досить добре, її зрозумів, що його сили може стати жорстокістю. результат фантастичного его. Він такий сміливий, ну, ну, божевільний ".
  
  
  «Здається, всі згодні з цим».
  
  
  Барбара Валанте була розумною і красномовною дівчиною. Теж сексуально. Але я не забув, що вона влаштувала мені пастку. Якщо б його міг звільнити руки, я не був би таким доброзичливим. Вона повернула чашку кави на кухню.
  
  
  
  
  
  . Радіо вимкнулося. Її почув, як відчинилися ще одні двері, яка займається, мабуть, вела на чорну сходи багатоквартирного будинку. Шепочуть голоси. Барбара налила трохи води в кухонну раковину, очевидно, сполоснувши свою чашку, потім повернулася.
  
  
  «Я повинен піти, містер Картер. Мій батько скоро буде тут, щоб поговорити з вами. А поки на кухні є хтось, хто складе вам компанію».
  
  
  Вона зателефонувала ему. Він увійшов у кімнату і посміхнувся мені. Він зняв пальто, і я побачив, що у нього на плечі револьвер «Сміт і Вессон» 38 калібру. У нього також була гіпсова пов'язка на зап'ясті. Її, згадав, що його звуть Джо. Він працював у Валанте.
  
  
  «Я знаю, що ти відчуваєш, Картер. Збентежений. Ви, агенти, AX, повинні бути кращими по всьому кращих, але одна маленька дівчинка взяла вас одна».
  
  
  «Вона не маленька», - сказав я. Є місця, де вона зовсім не маленька ".
  
  
  Барбара Валанте засміялася. Потім вона взяла сумочку і вийшла за двері квартири, залишивши мене наодинці з лейтенантом свого батька.
  
  
  «Я й сам був трохи збентежений тим, як ти привів мене в Каліфорнії. Таким чином можна було зруйнувати майбутнє амбітного молодого людини», - сказав Джо.
  
  
  «Вибачення. У той час це здавалося правильним».
  
  
  Джо sel і подивився на годинник. Очевидно, Валанте повинен був прибути в будь-який час.
  
  
  "Як ти сюди потрапив?" Її запитав його. «Я думав, що втратив тебе».
  
  
  «Валанте зрозумів це. Він сказав, що у тебе, мабуть, є список подружок Лося, старих і нових. Можливо, в списку була Барбара. Так що потім того, як ти потряс мене в Каліфорнії, він послав мене сюди, щоб спробувати перехопити тебе. "Він порився в кишені і витяг маленьку чорну книжку Лося. «Тепер її знаю, звідки у вас імена. Її обшукував вас вчора ввечері».
  
  
  "Ви були тут, у квартирі, коли її, розмовляв з дівчиною.
  
  
  «По сусідству. Барбара зателефонувала мені потім того, як поклала тебе спати». Він знову усміхнувся. «Досконала дівчина. Мені потрібна така, як вона».
  
  
  «Ми обидва повинні».
  
  
  «Коли у нах щось було з могутнім голосом, і Валанте стало відомо про це, стався вибух, який можна було почути на всьому шляху до Покипси. Валанте дійсно підірвав свій стейк. Її думав, кого-небудь вб'є. було б краще, якщо б він омела. "
  
  
  "Я знаю, що Ви маєте на увазі." Її знову крадькома перевіряв свої пута. Це було марно. Якщо її вийду на свободу, хтось повинен буде мене звільнити.
  
  
  «Коли Валанте встановив для нах шляхів, вона змусила його з'їсти його слова», - продовжив Джо. - «Вона сказала йому, що він більше не керує її життям. Але це спрацювало. Барбара кинула Лося. сама, і Валанте простив її. Тепер він навіть пишається тим, що вона залишилася з ним ».
  
  
  Молодий лейтенант Валанте, очевидно, багато думав про своє боссе. І набагато більше він думав про дочку боса.
  
  
  Він знову подивився на годинник, підвівся й подивився у вікно на вулицю внизу. "Там voni."
  
  
  В коридорі почулися shaggy. Джо кинувся відчиняти двері. Він так прагнув догодити своєму босові, що це впадало в очі. Валанте увійшов у кімнату і зупинився, сердито дивлячись на мене. Двоє чоловіків з ним розлучилися. Один притулився до день і схрестив руки на своїй товстої грудей. Інший підійшов і сель біля кухонної день.
  
  
  «Картер, ти був для мене випробуванням. В ту ніч в штаті Айдахо, ти стікав кров'ю, як застрягла свиня, і її заткнув дірку від кулі. Їй дозволив тобі жити. Ти відплатив мені, побивши моїх людей і заважаючи мені» - сказав Валанте.
  
  
  «У вас були свої причини грати в« Доброго самарянина ». Ви думали, що я можу привести вас до вбивцям Абруза. У той час ви не знали, що Лось був замішаний».
  
  
  Сидів чоловік запалив сигару срібною запальничкою. "Розумний хлопчик, не так, Марко?"
  
  
  «Дуже розумний. Думаю, настав час дізнатися, чого ще він навчився».
  
  
  «Ваша донька пообіцяла, що я не постраждаю», - сказав її Валанте.
  
  
  «Отже, її, казав що-небудь про насильство? Ми всього лише хочемо задати кілька питань». Валанте підійшов і заклацнув жалюзі на вікнах. Це було поганим знаком.
  
  
  «У мене немає часу на ігри, Марко. Йдемо прикінчимо его зараз», - пробурчав чоловік у кріслі.
  
  
  Її крадькома спостерігав за людиною в кріслі з того моменту, як він увійшов у квартиру. Її дуже готель, дізнатися, хто він такий. Хлопець, що притулився до дня, був звичайним бандитом по мафії, з флегматичним особою і тупими очима. Але людина в кріслі був одягнений дорого, з срібними запонками і туфлями навколо шкіри алігатора. Він здавався босом рівного рангу Валанте. Він мене особливо цікавив, тому що він був високий, худий і носив точках. За винятком охайною одягу, він виглядав як бухгалтер, а не як бандит. Він був схожий на людину, якого дві дівчини з Портленда назвали іншому Муса.
  
  
  «Я взяв тебе з собою, бо це ваша територія, Ллю. Але я веду це шоу. І її хочу знати, що Картер дізнався під час своїх подорожей», - відрізав Валанте.
  
  
  Її зловили ім'я. Її зловили ім'я. Людиною в кріслі був Ллю Россі.
  
  
  
  
  
  Лью Лікаря. Старий ворог Френка Абруза.
  
  
  Витягнувши чорну книгу, Джо передав ee Валанте. «Я знайшла це у Картера. Це належало Мусу. Саме тут Картер отримав імена дівчаток».
  
  
  "Як ти це отримав, Картер?"
  
  
  «Лось втратив його під час брухту».
  
  
  Валанте перегорнув сторінки. Россі нахилився вперед. Його очі за окулярами блищали, як яскравий чорний метал. Якщо его ім'я або один з його псевдонімів буде знайдено в книзі, гра буде закінчена. Валанте запідозрив би він, що я тільки що зрозумів - Россі найняв Лося, щоб той убив Абруза.
  
  
  «Просто дівочі імена», - сказав Валанте, і Россі, здавалося, розслабився. Валанте підійшов до сторінки, на якій було ім'я Барбари. Він у гніві вирвав її і зім'яв. «Ублюдок». Потім він знову подивився на мене. залишилося перевірити, Картер? "
  
  
  Її тримав рот на замку.
  
  
  «Останнім часом ви були дуже зайняті - зносили публічні будинки, збивали з пантелику людей і вбивали декількох ... Але у вас ще немає Лося або грошей, я думаю».
  
  
  «Грошей немає. У Лося ih net. Двоє навколо убитих мною чоловіків були причетні до вбивства Абруза. Вони були в Бонэме з Мусом, коли він убив дівчину Бранта», - сказав її Валанте.
  
  
  «Я зрозумів це. Але я не можу дозволити тобі отримати Лося. Її знайдений отримати задоволення від стягнення боргу крові, який мені належить. Френк Абруз був моїм самим старим другом. Ми повернулися назад. тут провести деякий час з Ллю, поки її поїду в Вегас, потім Муса ".
  
  
  Россі встав, затиснувши цигарку в куточку rta. «І її збираюся подбати про тебе», - посміхнувся він.
  
  
  Валанте, можливо, не готель моєї смерті, але Россі був упевнений. Їй був упевнений, що він збирався пустити мені кулю в очі, як тільки Валанте піде. Ніяких образ. Просто річ, про яку треба подбати.
  
  
  «Ви зрозуміли, що-що, але не все», - сказав її Валанте. «Ви пропустили найважливіше».
  
  
  "Що це таке?"
  
  
  «Він гальмує, Марко. Тобі краще піти, якщо хочеш піймати Лося», - сказав Россі.
  
  
  «Що сталося, Россі, боїшся почути те, що я кажу? У мене є твій номер».
  
  
  "Про що ти говориш?" - зажадав Валанте.
  
  
  «Про те, що Френка Абруза замовили. Це було не просто пограбування, яке Лось влаштував у Флориді. Це було ударом по твоїм одному. Россі нацькував Лося на Абруза, і з ними тхора, він працює проти вас, а люди, намагаючись перешкодити вам дізнатися. "
  
  
  Лью Россі відступив на крок і став поруч з Валанте позаду Джо. Він несподівано вдарив Джо кулаком у спину. Молодий хлопець відкрив рот і ахнув. Він зробив крок до мого стільця і простягнув руку з гіпсовою пов'язкою. Потім він впав обличчям вниз, і її побачив ніж між его лопатками.
  
  
  Марко Валанте різко обернувся. Її кричав на нього. "Ні, Валанте. Інший хлопець!"
  
  
  Він зрозумів, що зробив помилку, але було вже пізно. Чоловік на день, хлопчик Россі, вистрілив у нього, і его, тіло сіпнулося від попадання кулі. Valante вперто відмовлявся падати. Він зробив повний покажчиків, витягнувши пістолет, і зіткнувся з людиною, який встромив йому кулю в спину.
  
  
  Чоловік на день знову натиснув на курок. Его рушницю, оснащений глушником, прийняло звук слини. Goggle потрапила в Валанте, як кулак в плоть. Валанте, нарешті, почав падати, але вистрілив сам. Потім він впав на підлогу біля мого стільця.
  
  
  Бандит Россі притулився до дня, ноги розставлені, як ніби він сподівався взяти себе в руки і не впасти. Він зробив свою роботу. Він врятував свого боса. Але він помирав. Постріл Валанте потрапив ему в житті. Він повільно вислизнув за двері, як п'яний, вирішив сісти на підлогу. Его коліна звисали. Його ноги раптом зісковзнули вперед, і він звалився згорнулася купою.
  
  
  Лью Россі плавно витягнув ножа навколо спини Джо і витер його про пальто молодого мафіозі. Він закотив повіки Джо, щоб переконатися, що той мертвий. Потім він переступив через Джо і штовхнув Марко Валанте ногою. Він знову підштовхнув його, потім глянув на мене. "Розчарований, Картер?"
  
  
  «Ага», - сказав я.
  
  
  Нарешті Россі перевірив свою людину. Він не виглядав з розбитим серцем, коли підтвердив, що стріляв мертвий. Навколо було безліч замін. "Як ти взнав?" - запитав він мене.
  
  
  «Безліч осколків склалося разом. Хтось по мафії послав Куган вбити мене і дівчину в Бонэме. Це був не Валанте - на-готель змусити дівчину поговорити, а її - привести його до вбивцям Абруза. Коли її виявив, що у Лося був ще в мафії. Її, склавши два і два разом. Абруз зіпсував операцію з продажу наркотиків з китайськими комуністами. Її, вважаю, це була ваша угода. Але ви готелів смерті Абруза за більш важливої причини, ніж просто злість. "Тепер її здогадувалася. «Він знає про зустрінуть ваших таємних стосунках з комуністами і збирався поговорити. Ви боялися, що ми знати, про що йдеться, і тому ви позбулися Абруза і Кірбі. А потім у них Мередіта, і мені довелося розібратися, перш ніж ми щось знайдемо. Ви, мабуть, вбили Мередіта самі - его вбивця використовував ніж ».
  
  
  
  
  
  .
  
  
  «Вони не називають мене Доктором, тому що я вивчав медицину. У колишні часи її робив багато миттєвих операцій». Він клацнув ножем і сунув його в хвилину: «Я мало не застав тебе в мотелі. Ти щасливий ублюдок, Картер».
  
  
  «Це тому, що я чистий серцем».
  
  
  «Тебе теж дуже цікаво. Оскільки ти не збираєшся залишати цю квартиру живим, його міг би розповісти тобі обладнання всьому іншому». Він знову сель у крісло і знову запалив сигару. «У мене хороші стосунки з цими Китайцями. Угода з наркотиками була лише прикриттям - приводом для мене зустрітися з ними. Її використав своїх людей, щоб проникнути в AX і передати інформацію комуністам. Одіна навколо моїх людей на вашій базі в Кароліні стало відомо про місцезнаходження Шейли Брант за зустрінуть ваших файлів. Комуністи заплатити за мою допомогу високоякісними ліками. У мене найкращий запас в країні. Для estestvenno, мафія не зрадіє відомо про моїх особистих справах. Абруз шталь підозрілим, тому йому довелося піти ".
  
  
  «Як ви плануєте пояснити цю сцену Організацій? Робота, яку ви виконали з Джо, практичні носить свої ініціали».
  
  
  «Ти зробив це, Картер. Ти хороший у поводженні з ножем. Ти також убив Валанте і мого хлопчика он там. Це моя історія, і Барбара Валанте збирається її підтримати».
  
  
  Він подзвонив Барбарі в лікарню і сказав агов, ee батько поранений, та гей, краще якнайшвидше повернутися в квартиру. Він повісив трубку і, сель, дивлячись на мене з кремнієвої усмішкою на тонких губах.
  
  
  «Ти дав мені пекельне час, людина AX. Але тепер ти у мене».
  
  
  Її спітнів і відчайдушно смикав мотузки. Якимось чином мені довелося повідомити Хоку те, що я тільки що дізнався. Але мені не хотілося перебувати в межах номерами миль від старого, коли він усвідомив, що в AX проникли мафіозі, які працювали на червоних китайців.
  
  
  Россі встав. Він витягнув навколо кишені хустку і засунув мені в рот. «Барбара повинна бути тут хвилина через десять. Я не хочу, щоб ти кричав або брав участь у розмові».
  
  
  Рівненської через дванадцять хвилина вона побігла по коридору і пірнула в квартиру. Вона зблідла, коли побачила жахливу картину: три тіла, одне навколо яких належало її перед батьком. Багато жінок впали в непритомність. Вона тільки видавала здавлений звук агонії.
  
  
  Россі зачинив двері і затиснув гей рот рукою. Вони боролися, поки він не приставив ніж до її горла.
  
  
  «Я знаю, що тобі важко, Барбара, - сказав він своїм м'яким голосом, - але ти повинна зберігати спокій і вести себе. Від цього залежить ваше життя та життя Відстійник».
  
  
  Вона кивнула, і Россі відпустив ee. Вона випустила ридання навколо горла, її очі просили мене пояснити, що я не міг гей дати.
  
  
  «Я хочу, щоб ти підійшла до телефону», - сказав агов Россі.
  
  
  "Кому їй повинен подзвонити?" - хрипко спитала вона.
  
  
  «Хто завгодно, якщо тільки він є членом ради директорів. Її пропоную Села Терлицци або Дона Корвоне. Давайте зробимо це Терлицци. Він завжди багато думав про вас. Він повірить усьому, що ви говорите».
  
  
  Барбара пирхнула і різко зітхнула. Її очі метнулися до мене, і він спробував заговорити, незважаючи на кляп, але виявив, що задихаюся.
  
  
  "Що я збираюся сказати, Росії?" - запитала вона голосом, який раптом шталь жорсткіше.
  
  
  «Той Нік Картер вбив твого батька, і Джо, і що я намагаюся вбити його. Все буде в порядку, якщо у тебе виникнуть проблеми з розмовою. Це зробить його переконливим. Тоді ти кладеш трубку, не надаючи жодних подробиць. "
  
  
  Россі зібрав всю зброю в кімнаті і розклав його на столі. Він взяв Браунінг Валанте, який несс. «А тепер, Барбара, якщо ти не передаєш повідомлення в точності так, як я її передаю його, тебе, його, вистрілю Картеру в обличчя».
  
  
  Его план знаходив форму. Бос мафії, якого повинна була зателефонувати Барбарі, проковтне її історію. Потім того, як вона повісить трубку, Россі уб'є нас обох. Потім він скаже мафії, що я вбив дівчину, перш ніж він уб'є мене. Він, мабуть, продумав ще кілька деталей, щоб остання частина була переконливою, але суть була очевидна.
  
  
  Її піймав погляд Барбари і похитав головою. Її, сподівався, що вона зрозуміла. Коли вона завершить дзвінок, ми обидва були мертві.
  
  
  Вона підійшла до телефону. Россі shell про неї. Її перекинувся через стілець і впав на підлогу, відчайдушно намагаючись зламати його, щоб звільнити руки. Мені це не вдалося, але із-за ударів об підлогу Россі сіпнувся головою. Коли його погляд відірвався від Барбари, вона схопила голку для підшкірних ін'єкцій, яку використовувала напередодні ввечері, і встромила її ему в плече з усією силою.
  
  
  Раптовий біль змусила Россі крикнути. Навіть її здригнувся, побачивши пристрій, що стоїть у нього в руці, як голки дикобраза. Россі вилаявся і висмикнув його. Поки він це робив, дівчина вдарила його телефоном. Він впав на стіну, і вона побігла на кухню і зачинила двері. Незважаючи на свій вище, дівчинка думала швидко. Втечу було для нах краще, ніж намагатися залишитися і битися з Росії.
  
  
  Россі непевно похитав головою. Він був такий злий, що я подумала, що він збирається вистрілити в мене, просто щоб випустити повітря навколо селезінки
  
  
  
  
  
  Потім ми обидва почули, як грюкнули двері на чорну сходи. Він зрозумів, що йому треба зупинити Барбару, інакше весь план его розвалиться. Він кинувся до дня, яку вона закрила, відчинив її плечем і побіг через кухню. Її, чув, як він спускався сходами.
  
  
  На кухні відкрився ящик. Барбара увірвалася в кімнату з м'ясним ножем. Вона важко дихала. «Я зачинила задні двері і пірнула в комірчину з мітлами. Він пробіг mimmo мене», - сказала вона, звільняючи мене.
  
  
  Її вихопив у нах ніж і перерізав мотузки, що зв'язують мої щиколотки. Її підняв початку другої пістолет з глушником і помчав через кухню до сходів.
  
  
  Россі вийшов на вулицю і пірнув назад всередину, коли не побачив дівчину. Він підняв очі, коли її з'явився на майданчику другого поверху.
  
  
  Его goggle збила осколки з боку відкритої день позаду мене. Мій порвав рукав пальто.
  
  
  Він відкрив двері, яка займається вела на вулицю, і стрибнула в нах. До того часу, як я спустився на рівень вулиці, він зник за рогом будинку.
  
  
  11
  
  
  Коли її, повернувся в квартиру, Барбара сиділа на колінах поруч з батьком. Біль відбилася на її блідому обличчі.
  
  
  «Я знаю, що це зажадає від вас багато чого, але мені потрібна ваша допомога. Її повинен швидко знайти Россі», - сказав я.
  
  
  "Що ти думаєш, кравець візьми?"
  
  
  «Він не збирається відмовлятися від своєї посади і бігти. Він придумає ще одну історію, щоб розповісти Організацій. Наприклад, що ви зрадили свого батька і об'єдналися зі мною».
  
  
  Вона встала. «Тоді ми повинні зупинити його, перш ніж він зможе зв'язатися з ними».
  
  
  "Точно."
  
  
  Вона їхала на маленькому фіаті. Коли ми виїжджали з житлового будинку, вона сказала: «У Росії є маєток у передмісті. Думаю, він туди поїде».
  
  
  Її зробив її на вулицю, де вчора ввечері залишив орендовану машину. Машина все ще була там, з квитком за незаконну парковку на лобовому склі.
  
  
  «Ви ведете машину», - наказав я. Її sel поруч з нею, збираючи гвинтівку, яку перевірив на базі AX в Південній Кароліні.
  
  
  Будинок Россі стояв на пагорбі. Залізні ворота охороняли вхід, а територію оточував високий паркан.
  
  
  «Якщо зламати ворота, спрацює сигналізація», - сказала Барбара. «Ви повинні зателефонувати в будинок і попросити, щоб вас прийняли».
  
  
  Її прослизнув під кермо, і зайняв її місце. Потім її проїхав через ворота, відкрив замок і вибив ih. Автомобіль проїхав по мощеної дороги, одна частина воріт все ще висіла на капоті. Погнуте крило дряпало шину, великого сенсу не мають, як різьблена файл.
  
  
  Коли ми проїжджали mimmo, на нас кричав чоловік у одязі садівника. Початку другої чоловік пробіг через кущі з пістолетом у руці. Її підняв гвинтівку однією рукою, схрестив руки на грудях і висунув мозку у вікно. Його натиснув на спусковий гачок, і біжить чоловік звернув у бік ставу.
  
  
  «Це машина Россі», - крикнула Барбара, вказуючи на «кадилак» на під'їзній доріжці. «Він тут, добре».
  
  
  Її вискочив навколо машини і вистрілив в бензобак «кадилака». Її накачав ще дві кулі, потім витягнув запальничку AX і кинув її в газ, який почав сочитися через баком.
  
  
  "Що робиш?" - здивовано запитала дівчина.
  
  
  «Переконатися, що він не зможе піти», - сказав я.
  
  
  Полум'я вибухнуло кузов кадилака, а потім вибухнув бак. Чоловік у формі шофера з'явився на сходах, спускається з квартири над гаражем.
  
  
  "Нік!" - вигукнула дівчина, вказуючи на нього.
  
  
  Її, притулився до капоту своєї машини, поставив гвинтівку на місце і всадив кулю в груди шофера, поки він все ще намагався дістати револьвер з-під камзоли.
  
  
  Поруч зі мною в крилі заскиглила goggle. Хто-то в будинок вистрілив у мене. Її, присів і побіг до іншої сторони машини, де Барбара вже сиділа навпочіпки. Ще один пістолет завівся. У будинок було як мінімум двоє чоловіків.
  
  
  Тримаючи гвинтівку на колінах, її, подивився на дівчину. Вона важко дихала, і рум'янець повернувся до її обличчя.
  
  
  «Барбара, - сказав я, - з тобою все в порядку».
  
  
  «Так ти, Нік».
  
  
  «Я хочу, щоб ти відкотилася з машини і сховалася колах кущів троянд», - сказав її ей. "Ви можете стріляти з гармати?"
  
  
  "Звичайно її можу."
  
  
  Її посадили ей в руку свій «люгер». «Стріляти по будинку. Тобі не обов'язково мати мету. Просто фотографуйте. Її хочу прикриття».
  
  
  Потім її проліз через відчинені двері машини і повернув ключ. Взяв велосипед, лежу на проведені обчислення на сидіння, натискаючи рукою на педаль акселератора. Її, простягнув руку і натиснув на передачу, і машина покотилася по доріжці до передньої частини будинку.
  
  
  Її викотився на галявину і, пробираючись крізь кущі, опинився біля стіни. Її проповз під вікнами в кут будинку. Ззаду був внутрішній дворик і засклена веранда. Лью Россі жиль стильно.
  
  
  Взявши невелику кам'яну лавку, її жбурнув її в скло. Вибіг чоловік, шукаючи мене. Її чекав, я стою спиною до стогнати. Нарешті він ризикнув вийти у двір. Коли він проходив mimmo мене,
  
  
  
  
  
  Її, вийшов і вдарив його прикладом гвинтівки.
  
  
  Її, увійшов у будинок через розбиті скляні день і виявив жінку в червоному платті, сидить у кутку. Їй було за тридцять, і вона була так налякана, що тремтіла всім тілом.
  
  
  "Хто ти, кравець візьми?" - сказала вона тремтячим голосом.
  
  
  «Її Нік Картер. Ви жінка Россі або его, господиня?»
  
  
  «Нам одіна. Її приїжджаю навколо Вегаса. І якщо її коли-небудь виберуся звідси, я не повернуся».
  
  
  Його увійшов у кімнату побільше, по коридору, вискочив чоловік і вистрілив у мене. Її вистрілив з рушниці з стегна, і мій goggle потрапила у вазу на довгому столі праворуч від людини. Він відскочив. Перевернувши довгий стілець, штовхнув її его, щоб заблокувати вхід в коридор. Потім її використовував його, як щит.
  
  
  Чоловік пустив дві кулі мені в плече. Її лежав на проведені обчислення і застогнав. Її дорахував до десяти, перш ніж він клюнув. Потім її почув, як він наближається до мене. Її почекав, поки він підійшов до столу і нахилився над ним, щоб знайти моє тіло. Потім її, змахнув гвинтівкою і вибив револьвер у нього навколо руки.
  
  
  Він схопив мене за волосся, що було як не можна краще. Мій виття був не таким фальшивим, як стогін. Її думала, він збирається вирвати мені волосся з коренем. Піднявшись, вдарив її его прикладом по підборіддю. Потім її переступив через нього і пішов по коридору, уставленному дверима.
  
  
  «Россі», - крикнув я. "Ти занадто боязкий, щоб вийти?"
  
  
  Немає відповіді.
  
  
  Її відчинив двері порожній спальні і рушив далі.
  
  
  «Россі», - крикнув я. «Ви повинні вбити людину ззаду, як Джо?»
  
  
  Тиша.
  
  
  Її спробував іншу двері. Ванна. Жінка в уніформі покоївки зіщулилася у ванній.
  
  
  «У тебе тут прекрасне місце, Россі», - крикнув я. «Скажу тобі, що я збираюся з нею зробити. Її підпалю її, якщо ти не вийдеш».
  
  
  Він вийшов. Він вискочив з білизняного туалету, вдарив мене дверима, і збив мене з нога, а потім накинувся на мене.
  
  
  Ніж блищав, коли він встромив його мені в горло. Її сіпнувся, схопив його за зап'ястя двома руками і почав згинати його руку назад. Він впав і вирвався, встромивши мені кулак в ребра. Потім він знову вдарив ножем, порізавши довгу діру в нозі моїх штанів, коли її відкотився.
  
  
  Ми зустрілися в коридорі, важко дихаючи. Він стояв на колінах, а її - на своєму, і рушницю, яку впустив її, лежало на підлозі між нами.
  
  
  «Підніми це, Картер», - сказав він. «Спробуй підняти, і її відріжу тобі руку».
  
  
  Її забрав Хьюго перед тим, як покинути квартиру Барбари. Її вклав ніж в долоню, і коли Россі побачив це, він підняв руку, щоб кинути свій ніж.
  
  
  Барбара застрелила його. Вона увійшла в будинок і сиділа в кінці коридору. Вона підняла «люгер», міцного взяла його обома руками і прострелила йому потилицю. Вона повільно підійшла до нас і зупинився, дивлячись на мерця. Нарешті вона повернулася до мене з розсіяним виразом обличчя і сказала: «Код ... він порушив код Коти ... ублюдок».
  
  
  На наступний ранок ми попрощалися в чорному. Її довге волосся було зібране в цнотливий пучок на шиї, а на її блідому особа не було макіяжу.
  
  
  «Я думаю, ви зараз збираєтесь в Лас-Вегас, щоб спробувати знайти після Лося», - сказала вона.
  
  
  «У мене таке відчуття, що він буде чекати мене».
  
  
  «Ви читали газети? Поліція не може зрозуміти, що сталося. Вони думають, що йде якась війна між бандами».
  
  
  «Ми вийшли якраз вчасно», - сказав я.
  
  
  «Нік, її повинен я, що сказати».
  
  
  «Ти маєш на увазі щось подібне, може, ми зустрінемося знову, коли обставини покращаться?
  
  
  «Думаю, мені взагалі не потрібно це говорити».
  
  
  Номер, який Лось записав для Кори в Лас-Вегасі, був номером ранчо, законного борделі, яким керує жінка по імені Арлін Бредлі. Коли вона стало відомо, що я не хочу пробувати таланти ee дівчаток, жінка Бредлі проводила мене в малообставленный кабінет і сів на обертове крісло.
  
  
  «Кора пішла звідси деякий час назад. Вона не призначена для цього, і вона знайшла собі інше життя».
  
  
  "Ви пам'ятаєте людини по імені Лось?"
  
  
  «Він і ще троє прийшли сюди, щоб побачити Кору. Для estestvenno, її не стала ih розпитувати. Але я подумав, що це були люди, з якими гей, не варто зв'язуватися. Як я вже сказав, вона мені подобалася. ee елемента в такому місці ".
  
  
  Вона вийняла знімок навколо ящика стілець і передала мені. «Я взяв це. Це дівчина, про яку ви говорите?»
  
  
  Це була Шейла Брант.
  
  
  «Що вам треба, містере Гарпер? Що є предметом цих питань?» - запитала жінка.
  
  
  «Мертва Кора. Як ви сказали, вона зв'язалася не з тими людьми. Тільки її знала її, як Шейлу Брант».
  
  
  Вона моргнула. Новини, здавалося, сильно вдарили по ній. Коли вона знову заговорила, її голос був хрипким. «Тобі слід було сказати мені раніше. Їй сказав, що вона мені подобається, і її серйозно. Був чоловік, відомий як Лось, відповідальний за її смерть?»
  
  
  "Так".
  
  
  «Він в Лас-Вегасі. Вчора ввечері його бачила його в казино».
  
  
  «Якщо Мус з'явиться тут, ти подзвониш мені в мою готель?»
  
  
  "Звичайно."
  
  
  Її полював на Лося він вночі в казино, клубах і готелях
  
  
  
  
  
  але її его не знайшов.
  
  
  Арлін Бредлі зателефонувала мені, коли її снідав. «Він зв'язався зі мною. Ви можете вийти?»
  
  
  Її їхав під палючим сонцем на ранчо. Пульс у мене частішав, адреналін зашкалював. Мої пошуки підійшли до кінця.
  
  
  «Вони питали про вас, як і ви про них. Їй сказала, що ви були тут і збираєтеся повертатися. Вони хочуть, щоб її влаштувала вам пастку», - сказала Арлін Бредлі.
  
  
  "Ви прийняли пропозицію?"
  
  
  Вона вперше усміхнулася. Посмішка була тонкою, жорсткою і стриманою. «Думаю, вони думають, що хтось навколо мого бізнесу не може заперечувати проти ih. Вони запропонували мені 10 000 доларів, щоб її залишили тебе одного, щоб вони могли тебе вбити».
  
  
  «Вони, мабуть, знайшли гроші».
  
  
  "Гроші?" - сказала вона, спохмурнівши.
  
  
  «Неважливо. Скажіть їм, що ви це зробите. Скажіть їм, що ви поклали ih пастку».
  
  
  «І замість цього ви ih зловили».
  
  
  «Я спробую», - сказав я.
  
  
  По дорозі на ранчо її проїхав mimmo старого міста-привид. Ми поїхали до нього, і він пробирався крізь пил, поки не знайшов будівля, яке виглядало підходящим для того, що її готель. Її вийняв навколо машини гвинтівку і сховав її на кроквах біля день.
  
  
  "Чи можу я запитати, чому ви це робите?" - сказала Арлін.
  
  
  «У мене є пістолет, якого достатньо для захисту з близької відстані. Але вони можуть спробувати вбити мене з відстані».
  
  
  Вона дивилася на безлюдну вулицю. Хоча повітря мерехтів від савченко, вона тремтіла. «Ідеальне місце для перестрілки. Як у кіно. Тільки це не вигадка».
  
  
  «У тебе на ранчо кілька коней. Скажи Лося, що збираєшся взяти мене на прогулянку сьогодні ніяк не коли. Ти приведеш мене сюди, потім втечеш з кіньми і залишиш мене ходьби».
  
  
  «Звучить ідеально. Для них».
  
  
  «Я хочу, щоб вони довіряють цьому. Коли вони знову зв'яжуться з вами?»
  
  
  «Лось сказав, що приїде в полудень. Розклад ему підійде. Те ж саме з тим, що я кинув тебе тут без коня».
  
  
  Повернувшись на ранчо, вона налила мені випити і піднесла свою чарку до мого. "До успіху."
  
  
  «До злочину», - сказав я.
  
  
  Вона посміхнулася початку вдруге з нашої зустрічі. «Я зберігаю видимість твердості, тому що це краще для бізнесу. Але я можу сильно співчувати людям. Як Кори. Як ти».
  
  
  Її налив нам ще одну. «Тоді до дружби».
  
  
  Ми їхали в місто-привид під таким спекотним сонцем, що моя сорочка прилипла до спини. Її спішився.
  
  
  "Ти бачиш ih, Нед?"
  
  
  «Я побачив відблиск сонячного світла. Вони, ймовірно, дивляться через бінокль. Давай, злітай. Вони будуть поруч. Вони не захочуть пропустити зустріч».
  
  
  Вона рвонулася, залишивши мою коня. Це не входило в план. Але це не мало значення. Лось все одно прийде. Її, знав, що можу на це розраховувати.
  
  
  Її селл осілу на веранду одного навколо давно покинутих магазинів і викурив сигарету. Потім її побачив машину - знайомий Лінкольн. Він зупинився в кінці вулиці, і з нього вийшов чоловік. Великий чоловік. Він стояв і дивився на мене, і я відчув, як мій складати долар стислося.
  
  
  Моя кінь видав шум. Її, глянув на тварину і побачив іншого бандита, що наближається з протилежного боку. Він шелл, ведучи коня. Його ноги здіймали куряву крихітними спіралями.
  
  
  Вони планували зловити мене під перехресний вогонь.
  
  
  Її кинув недопалок сигарети. Її встав і перемістився між двома будівлями. Стояти біля однієї стіни навколо хатин, її, чекав, поки мої сталкери зроблять крок. Це не зайняло багато часу. Лось вийшов з-за рогу.
  
  
  "Як тобі сподобалися мої дівчатка, Харпер?"
  
  
  "З парою все було добре / *
  
  
  «Але не так красиво, як Шейла? Вона була красуня. Мені дуже шкода, що я зламав гей шию. Ми кілька разів були разом. Але великі гроші замутять голову жінки, спотворять її мислення».
  
  
  «Вона не грабувала тебе».
  
  
  Лось підійшов лиже. «Тоді хто це зробив? Її отримав гей роботу в будинок Арлін, але я її більше нікому не розповідав про гроші. Так як же вони могли зникнути, як вона сказала?»
  
  
  Моя рука звисала збоку, і він повернувся так, що Лось не міг бачити мою руку. Її рушив, розгорнув «Люгер», і Лось від прапора дозволу на виконання відвисла.
  
  
  «Думаю, вона зробила помилку, сказавши Арлін», - сказав я.
  
  
  "Кинь, Харпер!"
  
  
  Інший чоловік обійшов будинок і підійшов до мене ззаду. Він стояв навпочіпки, його пістолет був спрямований на мене. «Я сказав, кинь, сосунок».
  
  
  «Не стріляйте в нього», - крикнув Лось. «Я хочу почути, що він скаже про гроші».
  
  
  Її кинув «Люгер» і позадкував до хатини. «Арлін підкорила Шейлу і заслужила її довіру. Вона сказала мені, що ви запропонували гей 10 000 доларів за цю установку. Це правильно, Лось, або вона сказала вам, що це була послуга для старого друга?»
  
  
  «Вона сказала, що це ласку».
  
  
  Її, повернувся і пірнув у відкрите вікно хатини. Її вдарився плечем об гнилі дошки, і вони подалися, випльовуючи пил. Її, чув, як Лось, і інший чоловік кричали одне на одного. Її, підвівся, підбіг до крокв і потягнувся за спійманої там гвинтівкою. Її повинен був знати, що його більше не буде. Арлін повернулася і перемістила его. Вона підставила мене по-справжньому.
  
  
  Проблема полягала в тому, що я не усвідомлював, що вона замішана, поки Лось знову не приніс гроші. Лось сказав, що отримав Шейлі роботу в будинок,
  
  
  
  
  
  Одного разу вони зробили Арлін брехухою, принаймні, з-за упущення. Лось сказав, що він все ще не знайшов грошей, а це означало, що він не міг запропонувати Арлін 10 тисяч доларів. Це двічі зробило її брехухою. І вона дала мені цю репліку про те, як сильно вона ставилася до Шейлі і до мене. Вона мені сказала, що буде чекати, якщо її вийду з цієї пастки живим. Напевно, з пістолетом.
  
  
  Лось побіг по ганку будинку. Він скидався на буйвола. Він кинувся через двері, не зупиняючись, і провалився через підлогу. Его оленка був більше, ніж могли витримати гнилі дошки. Его прикололи до кімнат. Він вилаявся і корчився, шукаючи мене.
  
  
  Їй ступив до нього і його его по обличчю підібраними дошкою. Удар був таким сильним, що дошка розкололася.
  
  
  Інший чоловік на заході у вікно. Її кинув в нього стилет, але пішов поспішно і промахнувся. Її ухилився в двері. Якщо б інший Муса не підняв його, мій «Люгер» все ще лежав би зовні.
  
  
  Її риссю завернув за ріг. Пістолет все ще був на місці, але її не нахилився костя нього. Арлін сиділа між будівлями, тримаючи в одній руці віжки нервової коні, а в іншій - маузер середньої ваги.
  
  
  «Прийди і забери його. Її повернулася, щоб допомогти тобі», - сказала вона.
  
  
  «Ні, ти повернулася, щоб перевірити з хлопчиками, і щорічно, чи все йде за планом. Це не так. Її все ще живий, і вони знають правду. Ти вкрала гроші у Шейли. Вона втекла, коли виявила, що вони пропали. ніколи не здогадувалася, що це у тебе є. Вона тобі довіряла. "
  
  
  Вона вистрілила з автоматом.
  
  
  Її кинув фіат в пил. Її, підняв голову якраз вчасно, щоб побачити, як супутник Муса висунувся через вікна і вистрілив у Арлін. Goggle була 45-го калібру і розірвала гей, особа.
  
  
  Її скрикнув і кинулася на чоловіка, витягуючи його через вікна. Її вдарив його по обличчю і схопив його за руку з пістолетом, поки ми котилися по курній вулиці. З-за рогу виліз Лось. Він підняв валун, підняв його над головою і ступив до мене.
  
  
  Людина піді мною намагався направити пістолет в потрібному напрямку, але я її тримав його за зап'ястя. Її вдарив його его знову. Її, знав, що прийде Лось. В останній момент її відкотився. Лось випустив валун. Інший чоловік сидів, і валун вдарив його его, з жахливим звуком, як якщо б ніж був в м'ясо. Я не сумнівався, що цей чоловік мертвий. Без сумніву.
  
  
  Лось виглядав спантеличеним таким поворотом подій. Він недовірливо похитав своєю величезною головою. Потім він підійшов до свого друга. Він вирвав 45-й калібр навколо пальців чоловіка.
  
  
  Її доповз до «Люгера». Обернувшись, її Лося вистрілив у груди. Двічі. Її, вистрілив у нього в третій раз, коли він встав з дикими очима і шевелящіхся ротом, немов готель щось сказати.
  
  
  Нарешті він впав і завмер в пилу. Її повільно піднявся на ноги. Місто-привид здавався майже беззвучним, як кладовище. Їй був єдиною людиною в nen, хто залишився в живих. Довга інтерес закінчилася, і моя робота була зроблена, за винятком того, що я розповів Хоука, про що проникли на бази AX. Але завтра буде іншим.
  
  
  Епілог
  
  
  Її знайшов у Хоука біля басейну его клубу в зеленій сільській місцевості Вірджинії, недалеко від Вашингтона. Він брав такі необхідні сонячні ванни. Його кістляві лікті і коліна були схожі на дверні ручки в колір слонової кістки.
  
  
  "Як пройшла прибирання?" Її запитав.
  
  
  «Обладнання все подбали. Нам довелося закрити бази в Кароліні і Денвері, але ми отримали контроль над усіма шпигунами мафії. На щастя, операція була на ранній стадії, і вони не передали ніякої важливої інформації. "
  
  
  «В цілому мафії нічого не знала про угоду Росії з комуністами або про те, що він був запричастным до шпигунства для AX. Абруз, ймовірно, теж мало що знав. Він був просто підозрілим. Але підозри можуть бути смертельними, коли ви сплуталося з такими людьми, як Ллю Россі ".
  
  
  Хоук розплющив одне око.
  
  
  «Це було дороге і криваву справу, Нік, але це наша робота, твій і мій. Брудна справа, за яку не дають медалей».
  
  
  «Я знаю», - сказав я.
  
  
  "Ви готові завтра поїхати в Лондон?"
  
  
  "Так сер."
  
  
  «Нік», - покликав він, коли його відійшов. Він sel в шезлонгу. "Хто дисків бабуся, що чекає тебе в машині?"
  
  
  «Надійний інформатор».
  
  
  "Ви маєте на увазі дочка Валанта?" сказав він .
  
  
  * * *
  
  
  Барбара з нетерпінням чекала. «Підемо куди-небудь і лягаємо спати, Нік. Завтра настане дуже швидко». Вона присунулася до мене лиже, коли її їхав з клубу. "Ваш бос був здивований?" "О, звичайно, - сказав я. «Він майже втратив дар мови».
  
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  Агент - Контрагент
  
  
  
  Нік Картер.
  
  
  Агент - Контрагент
  
  
  Присвячується службовцям секретних служб Сполучених Штатів Америки
  
  
  
  Перша глава.
  
  
  Переслідуючи небезпечну дичина, то мисливець іноді виявляє, що він мимоволі поміняв роль зі своєю здобиччю, і шталь жертвою. Багато дикі тварини мають хитрістю, необхідної для засідок, наприклад, ягуар-вбивця по Мату-Гросу, який ховався за власним слідом, щоб заплутати і вбити мисливських собак одним ударом кігтів, завжди вбиваючи останню собаку в зграї першої. І слон-розбійник-дабі, який розробив огидну звичку відривати кінцівки у переслідувачів-людей.
  
  
  Людина, звичайно, самий хитрий навколо всіх організаторів засідок, і її уважно обміркував цей факт, коли шелл по темній лісовій стежці. Це було ідеальне місце для засідки; і її, знав, що це було заплановано саме так.
  
  
  Його шелл обережно, повільно, спостерігаючи за кожним деревом і кущем на предмет руху, прислухаючись до найменшого звуку. Мій «Люгер», Вільгельміна, лежав напоготові в кобурі, але без спорядження. Стилет «Хьюго» лежав у замшевих піхвах, прив'язаних до мого правого передпліччя, під курткою, яку її носили. Її тільки що пройшов mimmo нависає гілки, коли почув звук позаду себе. Ще до того, як він повернувся, її зрозумів, що це означає - чоловік впав з дерева на землю позаду мене.
  
  
  Її, повернувся якраз вчасно, щоб побачити опускається руку з ножем в ній. Тонке гостре лезо було направлено виплат прямо в мою груди.
  
  
  Піднявши ліве передпліччя, щоб заблокувати його, її, схопив чоловіка за зап'ястя. В той же час її тицьнув вказівним і середнім пальцями правої руки в очі чоловікові. Але він притиснув вільну руку до перенісся, як раз вчасно, щоб врятувати очі.
  
  
  Її схопив его інше зап'ясті обома руками, повертаючись і відвертаючися від нього, і сильно потягнув, нахиляючись вперед. Чоловік пролетів через моє плече і вдарився об землю спиною. Ніж вилетів з його руки. Її напружив м'язи на правому передпліччі, і стилет зісковзнув мені в долоню. Перш ніж чоловік встиг рушити з місця, засунув її тонкий потік стилета ему під підборіддя і тримала його там.
  
  
  «Удачі наступного разу», - сказав тихо.
  
  
  Її не встромив ножа чоловікові в підборіддя, як зазвичай. Її тримав його там, поки його очі звузилися на мене.
  
  
  Раптом він усміхнувся. «Дуже добре, N3», - сказав він.
  
  
  "Які-небудь пропозиції?" - запитала я, прибираючи стилет з його горла.
  
  
  Він sel і обтрусився. "Що ж, її міг би згадати, що вам слід використовувати більше стегна в кидку. І що вашому стилет не є проблемою, і вважається гірше, ніж German Траппер's Companion, який ви тільки що забрали у мене. Але я думаю, ви всі це знаєте, у будь-якому випадку. І ви, здається, справляєтеся зі своєю роботою, нам, незважаючи на що ".
  
  
  Її Хьюго поклав назад у піхви. «Спасибі», - сказав я.
  
  
  Її пройшов перший тест на курсах підвищення кваліфікації. Моїм супротивником був помічником інструктора з айкідо в академії AX, і її повинен був визнати, що він зробив біса хорошу роботу, переконавшись, що я пам'ятаю основи самозахисту. Ми були на території суперсекретної школи для агентів AX.
  
  
  «Тепер продовжуйте йти по цьому шляху, поки не приїхали до перетину з дорогою, яка веде назад в тренувальний центр», - сказав він мені. «Чекайте чого завгодно».
  
  
  «Я завжди люблю», - відповів їй посмішкою.
  
  
  Залишив їй его там і пішов по звивистій доріжці. Місяць вислизнула з-за хмар, освітивши після моторошним сріблястим світлом. Її рухався обережно, готовий до всього. Доїхавши до перехрестя, її зупинився на хвилину. Її, знав про відсутність звукової комах, а це означало, що є велика ймовірність, що поблизу в залі хтось ще. Її тільки почав свій шлях, ведучий до тренувального центру, коли чоловік вискочив через темряви на стежку відкрито переді мною. Її витягнув свій «люгер» і добив людини до його зброї. Її націлив «люгер» ему в груди і натиснув на курок. Пролунав клацання в порожній цифрові камери.
  
  
  «Ти мертвий», - сказав я. «Goggle 9 мм складати долар».
  
  
  Фігура в темному костюмі засміялася, і я побачив, що на його обличчя був надітий панчоху. Сміх і цей панчоху змусили мене крутитися в голи. Поки його все ще намагався зрозуміти це, її почув позаду себе легкий шум. Ця людина була лише приманкою. Але в цьому не було сенсу. Інструктори ніколи не працювали в командах проти вас, наших нічних вправах.
  
  
  Перш ніж його зміг повернутися обличчям до другого чоловіка, її відчув раптовий різкий біль, взорвавшуюся біля основи черепа. Яскраві вогні спалахнули на мене в темряві. Мої коліна підігнулися, всієї території готелю, а вдарилася мені потилицю. Її десь почув низький стогін, хрипящий звук, і він виходив навколо мого власного горла.
  
  
  Її почув голос. - Це він?"
  
  
  «Так, це він», - відповів інший чоловік з якимось акцентом.
  
  
  Її з болем відкрив очі і побачив дві темні постаті, що пливли в темряві. Вони обидва
  
  
  носити панчішні маски. Її встиг запитати. - "Що це?"
  
  
  «Реальне життя, містер Картер», - сказав той з акцентом. «Не шкільні ігри, як ви думали».
  
  
  Її примружився крізь затьмарені болем очі, щоб побачити обриси осіб для панчохами, але було надто темно, щоб щось розгледіти. У всякому разі, не потрібно ніяких блискучих висновків, щоб з'ясувати, що це не інструктори навчальної академії. Її просто намагався вгадати, як вони потрапили на територію, коли один навколо них сильно вдарив мене ногою в бік.
  
  
  Її, хмикнув і вилаявся собі під ніс. Біль був нестерпний. Людина з акцентом націлив мені в обличчя «кольт " кобра» 38 Special.
  
  
  «Це було просто, щоб переконати вас, що це не гра, містер Картер», - сказав мені той, у кого був Кольт. Інший чоловік дихав неглибоко і виглядав так, наче готель би повторити урок.
  
  
  Він сунув маленький пістолет назад в хвилину і витягнув через піджака чорний конверт. Видавши горловий звук, він кинув конверт поруч зі мною на землю.
  
  
  Той, у кого був акцент, знову заговорив. «Це повідомлення для вашого начальства, містер Картер. Це стосується майбутньої конференції в Каракасі. Її пропоную вашим людям прочитати його уважно і серйозно».
  
  
  Мій розум кружляв у повній боляче темряві. Конференція була зустріч між американським віце-президентом та президентом Венесуели, яка займається повинна була пройти в Паласіо-де-Мірафлорес, Білому палаці, протягом наступних двох тижнів. Це була важлива політична подія, яке повинно було зміцнити економічні і політичні зв'язки між США і Венесуелою.
  
  
  Її готель задати питання, щоб вони заговорили ще трохи. Але вони закінчили розмову. Той, хто штовхнув мене раніше, збирався дати мені останній удар, перш ніж вони пішли. Его біда була в тому, що він занадто любив свою роботу. На цей раз він зробив свій важкий черевик мені в голову. Її схопив його на ногу і розсміявся повернув. Її почув тріск кісток, і він закричав, втративши рівновагу і важко впавши на свого товариша. Інший чоловік відсахнувся, і вони обидва впали.
  
  
  "Дурень!" - закричав чоловік з кольтом, намагаючись встати на ноги, намагаючись поцілити.
  
  
  До того часу її був на ногах, і яким чином він опинився між мною і пістолетом, що мене влаштовувало. Він вдарив мене великим кулаком в обличчя, але я пригнувся, і він відлетів від моєї щелепи. Чоловік з пістолетом схопився і втік в тінь. Її вдарив іншого чоловіка, розбивши кулаком його у висоту. Він упав на спину, і я кинувся на нього зверху, але він уперся ногою мені в житті, і штовхнув. Її полетів, і до того часу, коли її знову встав на ноги, він втік у кущі.
  
  
  Але він не збирався забути, як йому подобалося штовхати мене, і це дало мені енергію, про яку їй навіть не підозрював. Їй дозволив стилету впасти мені в руку, і жбурнув його їй услід. Він потрапив йому в спину, коли він входив у густий чагарник. Він закричав, схопився за спину і кинувся вперед, зникнувши через поля зору в кущах.
  
  
  Коли її, підійшов до звіра чоловікові, інструктор вийшов з тіні позаду мене. «Гей, - гукнув він, - що тут відбувається?»
  
  
  Він підійшов до того місця, де її зберігав, і побачив стилет, стирчить по всій спини бандита. Він сказав. - "Ісус!" "Що, кравець візьми, сталося?"
  
  
  Її зняв маску панчіх з чоловіка і побачив, що він мертвий. Обличчя було незнайомим. «У нас були гості», - сказав я. «Один пішов».
  
  
  "Ти вбив цього?" Він виглядав трохи хворим.
  
  
  Інструктори AX - фахівці по самообороні, але більшість навколо них не проводять багато часу в польових умовах. Вони привчають нас байдикувати, але ніколи не роблять брудну роботу.
  
  
  «Схоже, що я це зробив», - сказав я, проходячи mimmo спеціаліста з карате з відвислою щелепою, щоб підняти конверт, який мої нападники залишили зі мною. Її відкрив його і ледве міг прочитати повідомлення у тьмяному місячному світлі.
  
  
  На майбутній конференції в Каракасі уряд США і особливо розвідувальна мережа AX будуть піддані жорстокому приниження і утруднення. Це відкритий виклик для AX: кому, яку форму прийме приниження і як воно буде реалізовано, а також запобігти його, якщо зможете. Коли ви програєте, світ побачить неефективність AX і неефективність уряду Сполучених Штатів у світових справах.
  
  
  Підписано просто «Спойлери». Всі повідомлення, включаючи підпис, було склеєно з вирізок журналів.
  
  
  Бледнолицый інструктор з карате підійшов до мене дивлячись на мерця. Коли він заговорив, його голос був холодним. "Це залишили ці люди?"
  
  
  «Насправді, - сказав я.
  
  
  "Можу її побачити це, будь ласка?" - запитав він голосом інструктора.
  
  
  «Боюся, що ні», - відповів я.
  
  
  Його обличчя освітилося гнівом. «А тепер послухай, Картер. Цей прикрий інцидент стався на території школи, що ти хочеш робити. "
  
  
  Її встромив папір в хвилину піджака. «Девід Хок отримає повний доповідь».
  
  
  Все в AX підпорядковувалися Хоука, навіть бос цієї людини в навчальному центрі. Її підозрював, що інструктора обурював той факт, що я звітувала безпосередньо перед Хоуком. Коли його пройшов mimmo ним, щоб забрати свій стилет, мені здалося, що він збирався мене зупинити.
  
  
  «Як ти думаєш, зможеш ти взяти у мене цей папір?» - запитав її з саркастичною усмішкою.
  
  
  Він вагався хвилину. Її, знав, що він дуже готель прийняти виклик, але він знав про моє званні. Цей єдиний факт налякав його, незважаючи на його чорний пояс з карате.
  
  
  Він відійшов убік, і її досталь, стилет. Її очистив лезо на спині мерця і повернув його в піхви. «Ви можете віднести тіло в тренувальний центр, - сказав я, - але залиште його там, поки не почуєте розпоряджень від Хоука. І нічого не виймайте з його кишень».
  
  
  Інструктор просто пильно дивився на мене, його обличчя було написано обурення.
  
  
  «А поки вправи закінчені», - сказав я. «Сьогодні більше не назавжди ховатися в тіні».
  
  
  Її, відвернувся й рушив назад до будівель. Мені потрібно було відразу зателефонувати Хоука.
  
  
  * * *
  
  
  Через кілька днів Хоук і її сиділи за довгим столом для переговорів навколо червоного дерева в штаб-квартирі AX з главою ЦРУ, начальником Агентства національної безпеки, начальником секретної служби і директором поліції безпеки Венесуели. Хоук попросив цих людей зустрітися з нами, бо ih агентства збиралися забезпечити безпеку Каракасской конференцій.
  
  
  Хоук був на чолі свого крісла і говорив крізь величезну смердючу сигару. «У всіх вас є копії повідомлення, джентльмени», - сказав він. «Якщо хто-то навколо вас захоче ще раз вивчити оригінал, він у мене тут». Його худорляве тіло здавалося наелектризованих від енергії, а його тверді крижані очі дивилися недоречно у веселому особа фермера з Коннектикуту. Її помітив, як і багато разів раніше, що, коли Яструб говорив, люди уважно слухали, і навіть ці відомі люди.
  
  
  "Немає ніяких відомостей про те, хто це написав?" - запитав бос ЦРУ. Це був високий рудоволосий чоловік з пронизливими блакитними очима і манерами п'ятизіркового генерала.
  
  
  «Я дозволю N3 відповісти на цей штопора», - сказав Хок, засовуючи сигару в роті.
  
  
  Її, поклав руки перед собою на столі. Її терпіти не можу ці бюрократичні зборів, особливо коли мені доводиться відповідати на безліч питань розвідки.
  
  
  «Неможливо відстежити матеріали, які вони використовували для самого повідомлення, - сказав я. «Ми перевірили, папір, конверт, вирізки і клей, і це все звичайні речі, які вони могли б купити в будь-якому навколо тисячі магазинів у цьому районі».
  
  
  "А як щодо самих чоловіків?" - нетерпляче запитав глава секретної служби. Він був кремезним і світловолосим, з сірими смугами на скронях. Він виглядав дуже нервовим.
  
  
  «Людина, якого її вбив, виявився продавцем взуття в великому універмазі тут, у Вашингтоні. Жодних зачіпок. У нього немає записів нам в одному навколо наших відділів або в поліції. І все, що я можу розповісти вам про його одного в тому, що він високий хлопець з європейським акцентом ".
  
  
  "Російська?" - запитав агент АНБ. Це був літній чоловік з білим волоссям та довгим виступаючим підборіддям. Він малював в блокноті перед собою, але пильно дивився на моє обличчя.
  
  
  «Я не можу сказати напевно», - сказав я. «Можливо, це був балканський акцент. І, звичайно, це може бути фальшивим».
  
  
  Венесуелець постукав пальцями по столу. Це був великий чоловік з оливковою обличчям і темними густими бровами. Він був тією людиною, який успішно фробель уряд Венесуели під час серії спроб перевороту деякий час тому, і тепер він, мабуть, хвилювався. «Тоді ми поняття не маємо, хто стоїть за цим повідомленням», - повільно промовив він з сильним акцентом.
  
  
  «Боюся, що таке нинішня ситуація», - зізнався Хоук. «Я Навіть підпис для нас нічого не означає».
  
  
  «Якщо б це залежить від мене, його б не шталь турбуватися про це», - сказав глава АНБ. «Все це, ймовірно, свого роду розіграш».
  
  
  «Або просто деякі люди, затаившие злість на AX», - прокоментував глава секретної служби. «Любителі, з якими легко впоратися, якщо вони з'являться у Каракасі».
  
  
  «Я не думаю, щоб росіяни або червоні китайці виконували завдання таким чином», - повільно промовив чоловік з ЦРУ. «Але тоді майже неможливо вгадати, як КДБ і L5 поведуть себе в це чи іншій ситуації».
  
  
  «Твердий і холодний факт залишається фактом», - сказав Яструб, - «що існує загроза конференцій. У записці йдеться про приниження і сумні, а не тільки про зриви. І вона конкретно адресована AX. господа? "
  
  
  Настало коротке мовчання. Нарешті, глава ЦРУ знову заговорив. «Ваші люди частини потрапляють туди, де очікується замах, - сказав він, - щоб заблокувати ih катів вашими». Він глянув на мене
  
  
  «Насправді», - сказав Хок, відкинувшись на спинку стільця і оглядаючи стілець. «Так що, якщо AX повинен бути на цій конференції, цілком можливо, що хтось планує вбити нашого віце-президента або президента Венесуели, або обох.
  
  
  За столом вирувало говорити. Глава секретної служби похмуро подивився на Хоука. «Я не розумію, як ми можемо зробити такий висновок за документами, Девід», - сказав він. «Я думаю, ви перебільшуєте її важливість».
  
  
  Співробітник АНБ встав зі стільця і шталь ходити взад і вперед біля довгого стільця, зчепивши руки за спиною. Він був схожий на британського полковника у відставці, крокуючого по кімнаті. «Я думаю, ми всі ставимося до цього дуже серйозно», - стверджував він. «Проклята записка може бути розіграшем».
  
  
  Досі тхір її навмисно мовчав. Хок готель почути думку кожного, перш ніж ми висловимо своє. Але тепер її, подумав, що пора мені висловитися.
  
  
  «Це дуже добре сплановано для жарту», - сказав тихо. «Ви Пам'ятаєте, цим людям вдалося отримати доступ на територію тренувального центру AX. І вони знали моє ім'я і зуміли знайти мене там. Той з акцентом, який дав мені записку, сказав саме це: Я пропоную вашим людям прочитати уважно і серйозно. "Я озирнувся навколо стільця. «Він не виглядав так, як ніби жартував».
  
  
  «Якщо б її не убив людину в такій ситуації, її б теж готель інтерпретувати все це досить серйозно», - їдко сказав співробітник Секретної служби.
  
  
  Я не міг дозволити собі виходити за себе. «Одіна навколо чоловіків тримав спрямований на мене пістолет, а інший бився зі мною», - холодно сказав я. «Якщо б ти був там, ти б напевно поставився до цього серйозно. Її використав свій ніж, тому що мені потрібно було зупинити людину, а не тому, що я люблю вбивати».
  
  
  Начальник секретної служби тільки підняв брови і поблажливо посміхнувся мені. «Ніяка критика вашого судження не призначалася вам, містер Картер. Її просто намагаюся вказати, що спецслужби регулярно отримують такі записи. Ми просто не можемо дозволити собі сприймати ih все серйозно».
  
  
  Венесуелець прочистив горло. "Це правда. Але цей мені здається іншим. І там, де є яка-небудь можливість замаху на життя мого президента, я не можу ризикувати. Її знайшли подвоїти охорону в Палаці Мірафлорес під час конференцій. А оскільки вашій віце-президенту може загрожувати небезпека, його настійно рекомендую вам вжити додаткових заходів безпеки ».
  
  
  «Я тільки що розмовляв з віце-президентом», - сказав глава ЦРУ. «Его " - це абсолютно не турбує. Її сказав йому, що всі чотири агентства все одно будуть мати там людей, і він вважає, що цього достатньо».
  
  
  Хок знову подивився на співробітника секретної служби, який притиснув зчеплені руки до рота. Незважаючи на свої цинічні зауваження, він, очевидно, усвідомлював, що несе головну відповідальність за життя і особисте благополуччя віце-президента.
  
  
  "Що ви думаєте?" - запитав його Хоук.
  
  
  Він серйозно подивився на Хоука. «Що ж, її я повинен визнати, що ми говоримо тут про життя керівників конференц-зал, принаймні, потенційно. Її знайду додаткових людей у поїздку у Каракас, щоб відповідати безпеки у Венесуелі».
  
  
  «Добре», - сказав Хок, жуючи сигару. Він провів рукою по сивому волоссю, потім вийняв сигару iso rta. «Що стосується AX, у нас зазвичай не було б агента в цій країні на зустрічі. Але оскільки AX був спеціально згадано в записці, її відправляю свого головного людини - Ніка Картера, на конференцію». Він махнув мені рукою. «Віце-президент вважає, що було б непогано, якби її супроводжував його, тому її теж поїду».
  
  
  Глава ЦРУ перевів погляд з мене на Хоука. «Ми подбаємо про допуск обом».
  
  
  Людина з АНБ повільно похитав головою. «Я все ще думаю, що ви відправляєтеся в погоню за дикими гусьми», - уїдливо сказав він.
  
  
  «Може бути і так», - зізнався Хоук. «І, звичайно, є і третя можливість». Він зробив паузу, насолоджуючись очікуванням. «Пастка», - продовжив він, сунувши холодну сигару назад в рот. «У записці говориться, що принижувати буде саме AX. І все це - відкритий виклик AX. Може бути, хто-то хоче, щоб N3 або її був там з якихось прихованих мотивів».
  
  
  "Тоді навіщо йти?" - заперечив агент АНБ. «Я думаю, це те, що ти будеш щасливий пересидіти в іншому місці».
  
  
  Хоук жував сигару. «За винятком того, що я роблю не так, - сказав він. «Мені не подобається ідея ховати голову в пісок і сподіватися, що загроза зникне або що хтось подбає обладнання для всіх нас».
  
  
  «Ми вітаємо вашій присутності, сеньйор Яструб», - сказав венесуельський чиновник.
  
  
  Людина з ЦРУ звернув на мене свій розумний і серйозний погляд. «Я сподіваюся, що ваша поїздка пройде без пригод», - сказав він.
  
  
  Її, усміхнувся ему. «Хочете вірте, хочете ні, її теж на це сподіваюся».
  
  
  Друга глава.
  
  
  У Каракасі була Страсна неділя, і все місто зібралося на фестиваль. Були фарби биків, паради з барвистими поплавцями і все в яскравих регіональних костюмах, концерти і виставки
  
  
  і танці на площах. Каракас розважався з розпущеним волоссям. І все ж це було не те яскраве, шалене карнавальний настрій, що залишався зі мною, коли її оселився в своїй кімнаті в готелі El Conde усього за шість днів до конференції. Це було холодне, лякаюче відчуття сильного вітру, свистячого вузькими брукованими вуличками старої частини міста. Я не міг позбутися від жахливого відчуття, що місто намагається сказати мені щось, що торжество приховує від випадкового спостерігача. Щось зле.
  
  
  Яструб вилетів раніше і вже був у місті. Він думали, що нам краще поїхати окремо і зупинитися в різних готелях.
  
  
  Її повинен був зв'язатися з Хоуком в невеликому ресторанчику біля офісу American Express в дев'ять вечора. Це дало мені кілька годин наодинці з собою, тому я пішов у кіоск на розі і купив газету і листок кориди. Її взяв папери з собою в найближче кафе на тротуарі, але з-за вітру її вирішив сісти всередині. Її замовив Кампарі і випив його, поки читав всі розповіді про конференціях, гадати, чи цей форум робити справжні заголовки, перш ніж все це закінчиться.
  
  
  Закінчивши з газетою, її досліджував новинки кориди. Мені завжди подобалася хороша корида. Коли ви займаєтеся вбивством і намагаєтеся не бути убитим, а ви граєте зі смертю - насильницькою смертю - бій биків викликає у вас особливу чарівність. Ви йдіть, платіть гроші і сідайте в барреру - в передній ряд. І ви знаєте, що на аренее буде смерть, може, навіть смерть людини. Але незалежно від того, уразить смерть бика або людини, ви знаєте, що - принаймні, на цей раз - ви вийдете живим. Незалежно від того, хто вмирає, там не вб'ють вас або супротивника. Отже, ви сидите на своєму оплачуваній місці і сприймаєте все з почуттям відстороненості, від якого, як ви знаєте, доведеться відмовитися, як тільки ви повернетеся в світ за межами арени. Але під час вистави ви дійсно можете насолоджуватися смертю, самовдоволено і відчужено від смерті, переслідує вас на вулицях.
  
  
  Поки її читав газету про кориді, її, глянув і помітив чоловіка, який спостерігає за мною.
  
  
  Її швидко подивився на газету. Її не готель, щоб чоловік знав, що його его бачив. Її затримав погляд на сторінці і відпив «Кампарі», спостерігаючи за чоловіком краєм ока. Він сидів за столиком зовні, дивлячись на мене через вікно. Її ніколи раніше не бачив, его осіб, але мені прийшло в голову, що його загальна статура було схоже на людину з пістолетом, який напав на мене в тренувальному центрі. Це може бути той же самий чоловік.
  
  
  Але в Каракасі, ймовірно, є тисяча людей, подібних до цього. Її зловили рух і знову підняв очі. Чоловік кидав кілька монетт на стілець, збираючись піти. Вставши, він знову дуже швидко подивився на мене.
  
  
  Потім того, як чоловік пішов, її кинув кілька монетт на стілець, встромив папір під пахву і пішов за ним. До того часу, як я добрався до вулиці, інтенсивний рух закрило ему полі зору. Коли рух припинився, його ніде не було видно.
  
  
  Пізніше, в ресторані біля офісу American Express, її розповів Хоука про інцидент. Як правило, він жував довгу сигару. Яструб - справжній патріот, але коли у нього є законний шанс роздобути хорошу кубинську сигару, він дійсно не може відмовитися від нах.
  
  
  «Дуже цікаво», - сказав він задумливо, випустивши в мою сторону кільце диму. «Звичайно, це може нічого не означати, але я думаю, що нам краще діяти з особливою обережністю».
  
  
  "Ви були в Білому палаці, сер?" Її запитав.
  
  
  «Я заходив сьогодні раніше. Там багато людей, Нік, але там дуже мало організацій. Люди навколо служби безпеки, здається, більше схвильовані фестивалем, ніж конференцією. У мене погане передчуття».
  
  
  «У мене таке відчуття, що я навіть не пішов туди», - зізнався я.
  
  
  «Я хочу, щоб ти завтра пішов у палац і довго, ненав'язливо озирнувся. У тебе гострий нюх на неприємності. Використовуй його, і доповіси мені сюди завтра ніяк не коли».
  
  
  Її запитав. - «Коли приїде наш віце-президент зі своєю свитою?»
  
  
  «Завтра пізно ввечері. Наші парові з секретної служби будуть з ним. Бос збирався приїхати сам, але він повинен був поїхати на Гаваї з президентом».
  
  
  "Що запланував віце-президент?"
  
  
  «Буде кілька днів огляду визначних пам'яток Каракаса і його околиць з президентом та іншими офіційними особами. Також будуть організовані банкети, прийоми і приватні переговори з президентом Венесуели. Потім на конференції пройдуть відкриті переговори з адміністрацією президента Венесуели. Преса, звичайно, буде. Конференція буде мати ранкову і денну сесію. Її б готель, щоб вона була коротшою ».
  
  
  Хоук провів рукою по своїм сивим волоссям і втупився на чашку густого кави, яку замовив раніше. Ми сиділи в маленькій будці біля вікна. В маленькому ресторанчику було багато людей, і навколо нас панували розмови на іспанському.
  
  
  "Коли віце-президентом вперше з'явиться тут на публіці? »-
  
  
  запитав її.
  
  
  Хоук струсив попіл з сигари і подивився на темну вузьку вулицю. «Завтра ввечері у нього запланований гала-вечеря в його честь й Паласіо-де-Мірафлорес. Потім вечері будуть танці».
  
  
  «Я б готель бути присутнім на прикметі, сер, - сказав я.
  
  
  «У мене вже є запрошення для нас», - сказав Хок, жуючи сигару. "Насправді, у нас є дозвіл на відвідування всіх заходів, які заплановані для віце-президента. Я не думаю, що нам потрібно відвідувати всі навколо них, оскільки загроза була для самої конференції, і оскільки хлопці з Секретної служби будуть на них цілодобово, прив'язані до особливо багатий віце-президента. Але ми повинні бути там на першому плані заході, якщо тільки потрібно буде особисто зустрітися з співробітниками Секретної служби ».
  
  
  "Ми підемо окремо?"
  
  
  «Так. Всі, крім співробітників служби безпеки, подумають, що ми - члени посольства тут, в Каракасі. Віце-президент знає наше прикриття і буде підігравати ему».
  
  
  Її бачив тривожні зморшки навколо пронизливих очей Хоука. «Ви знаєте, - сказав я, - цілком можливо, що автори цього попередження не планують нічого більш жорстокого, ніж демонстрацію перед Білим палацом».
  
  
  «Або, може бути, це просто велика жарт, коли хтось сидить і сміється над нами в рукав».
  
  
  Її, знизав плечима. - Може бути." Але я не довірив би цього нас на мить.
  
  
  «Ти намагаєшся мене втішити, Нік. Її, мабуть, старію».
  
  
  Її, усміхнувся. «Я просто хочу, щоб ви розслабилися, сер».
  
  
  Хоук знову вийняв сигару iso rta і викинув її в маленьку попільничку. «Я просто готель би позбутися від жахливого передчуття, що станеться щось смертельне і застало нас зненацька».
  
  
  Він знову дивився на стілець. Її готель щось сказати, щоб підняти настрій, але нічого не міг придумати. Це почуття торкнулося і мене.
  
  
  На наступний день рано вранці її взяв таксі до Паласіо-де-Мірафлорес. Це була величезна будівля, наприклад, в тисячу кімнат. Конференція повинна була проходити у Великій приймальні. Прийом, вечеря та вечори проходитимуть в банкетному залі і великому бальному залі.
  
  
  Її показав свої вірчі грамоти у головного входу, і без зусиль зміг увійти. На самому делле, це було занадто просто. Чергова венесуельська поліція, здавалося, надто намагалася догодити. Палац був закритий для глядачів по-конференції, але всередині він був переповнений людьми, у яких були спеціальні пропускає або яким-небудь чином були пов'язані з конференцією.
  
  
  Всередині був справжній порядок. Їй був вражений. Вони навіть залишили чергових гідів, щоб допомогти офіційним відвідувачам зорієнтуватися. Коли її, стояв і дивився на великий масляний хольст's невідомого латиноамериканського художника, до мене підійшов гід.
  
  
  "Perdóneme, сеньйор. Siento molstarle.
  
  
  «Все в порядку», - відповів їй по-іспанськи. «Ви мені не заважаєте».
  
  
  «Я просто хочу вказати, що далі по коридору в залі Пікассо», - посміхнувся чоловік. На nen була сіра форма і кепка, що нагадало мені латинську версію Тетерев'ятник.
  
  
  «Gracias», - сказав я. «Я обов'язково побачу його перед від'їздом. Хіба поліція влаштувала штабу в палаці?»
  
  
  «Так», - сказав він. «У державних квартирах. Ідіть виплат прямо по цьому коридору, і ти увійдеш у нього».
  
  
  Її подякував его і пройшов у велику кімнату, яка займається використовувалася як штабу безпеки. Атмосфера була неспокійною, але, якщо можливо, невимушеною. Дзвонили телефони, офіційні особи вели серйозні розмови, а інші чоловіки жартували, сміялися і говорили про фестивалі або кориді в неділю. Здавалося, виникла велика плутанина. Незабаром чекали віце-президента, і охоронці намагалися зібрати групу, щоб поїхати в аеропорт.
  
  
  Її, поговорив з парою знайомих співробітників ЦРУ, але, схоже, вони не виявили особливого інтересу до конференції. Одіна навколо них п'ять хвилина розповідав мені про танцюриста, якого він зустрів напередодні ввечері. Ніхто не вірив в загрозу. Її вийшов через кімнати і пройшов по палацу, дивлячись на обличчя. Я не знаю, чого її очікував, так що подивіться - може бути, чоловік, який спостерігав за мною в ресторані, я не знаю. Але я також намагався оцінити ситуацію, щоб отримати уявлення про палац та його безпеки, як це робив Хоук. На жаль, мої враження не були краще його. Мені здавалося, що я сиджу на жорсткості уповільненої дії, яка займається повинна вибухнути, коли все менше всього цього очікували. Це було неприємне відчуття.
  
  
  Коли її йшов, один через агентів ЦРУ схопив мене.
  
  
  «Поліція безпеки Венесуели заарештувала групу радикалів, і вони будуть тримати ih в камерах, поки це не закінчиться», - сказав він мені. «Немає нічого навколо Вашингтона, ніяких зачіпок за зустрінуть ваших нападників. На всіх фронтах все виглядає тихо. Проблема в тому, що віце-президент не сприймає записку серйозно.
  
  
  Її, подивився на нього. "Ну, що я можу продумати, на це одна причина."
  
  
  "Щоб не буду?"
  
  
  «Ми професіонали», - багатозначно сказав я. Її, повернувся і пішов геть від нього, перш ніж він встиг сказати ще одне слово. Розумні хлопчики з нечіткими особами, яких зараз наймало ЦРУ, мене не дуже вражали.
  
  
  Віце-президент прибув пізніше без пригод. Вулиці на шляху до готелю, де зупинився він і його формування, кишіли зустрічаючими, розмахують американськими і венесуельськими прапорами. Її було в готелі, щоб спостерігати за прибуттям, і це було гамірно. Глава секретної служби стримав свою обіцянку щодо додаткових людей. Його агенти були всюди. Принаймні, здавалося, що вони серйозно ставилися до своєї роботи.
  
  
  Ввечері її одягнув смокінг і поїхав на таксі назад до Паласіо-де-Мірафлорес. Це було схоже на ніч вручення премії Оскар в Голлівуді. Вулиці були забиті людьми, рух було неможливим. Її пройшов останній довгий квартал до палацу. На цей раз парадний вхід заблокували працівники служби безпеки. Всередині, в залі для прийомів з високими стелями, віце-президент стояв в оточенні кількох обраних представників преси.
  
  
  Віце-президент, - високий чоловік, і він височів над більшістю оточуючих його людей. Це був сивочолий благородний чоловік, тихий і стриманий. Його голос чули тільки самі близькі люди, коли він відповідав на питання журналістів. Поруч з ним сиділа його гарненька чорнява жінка в струмує довгому синьому платті. Її знову виявив, що вивчаю людей, але нічого підозрілого не побачив. Її почав задаватися питанням, чи не був прав керівник АНБ. Може бути, ми з Хоуком занадто серйозно ставилися до всього цього. Може бути, людина в ресторані був просто венесуэльцем, який просто любив витріщатися на іноземців. А може бути, вони люди в тренувальному центрі просто намагалися налякати мене цим пістолетом. Може бути.
  
  
  Бенкет пройшов чудово, але без подій. Президент Венесуели з'явився в повному військовому костюмі зі скринею, набитим медалями. Віце-президент сидів праворуч, на чолі довгого банкетного стільця. Eda була чудовим поєднанням континентальних і венесуельських страв, а вина було ще краще.
  
  
  За вечерею майже навпроти мене сиділа красива молода дівчина. Вона була найкрасивішою жінкою за столом: пишна, струнка, з довгим темним волоссям і разюче темно-синіми очима. На ній було чорне креповое сукня з глибоким вирізом, відкриває початок захоплюючої дух фігури. Вона кілька разів ловила мій погляд під час їжі, і одного разу мені посміхнулася. Пізніше в бальному залі вона підійшла до мене і випала.
  
  
  «Її Ільза Хоффманн», - сказала вона по-англійськи з легким акцентом.
  
  
  Вона широко посміхнулася мені, і я мимоволі подумав, що чим більше ви її бачили, тим краще вона виглядала. Облягає чорне плаття підкреслювало опуклість її повної грудей і ефектний вигин стегон. Вона не могла носити що-небудь під сукнею, і її стоячі соски чітко проглядалися крізь прилеглу тканину. Вона була вище, ніж її представляв, а ноги у нах були довгими і тонкими.
  
  
  «Я радий познайомитися з тобою, Ільза, - сказав я. «Її Скотт Метьюз».
  
  
  «Її готель не витріщатися на вас під час обіду, але ваше обличчя здається таким знайомим. Її працюю тут, у посольстві, Германій. Могла ви її, вас там побачити?»
  
  
  «Це можливо», - сказав я. «Я працюю в американському посольстві, нещодавно переведений навколо Парижа».
  
  
  "Ах, її люблю Париж!" Вона знову посміхнулася. Її очі були широко розкриті і невинні, а посмішка притягувала будь-якого чоловіка з живою кров'ю у венах. Вона була неймовірно гарною дівчиною. «Ценымногие більше, ніж у моєму рідному місті Гамбурзі».
  
  
  «Я теж добре провів час в Гамбурзі», - сказав я, дивуючись з приводу її акцент. Це був в основному німецький, але, схоже, було щось ще. Однак грала музика, і її не шталь витрачати час на роздуми про це. Її запитав сл. - "Хочете потанцювати?"
  
  
  "Дуже," сказала вона.
  
  
  Ми вийшли на переповнений танцпол. В одному кінці великої зали грала невелика група. Люди стояли і розмовляли невеликими групами і тинялися по танцполу. Її тримав Ильзу дуже близько, і вона, схоже, не заперечувала. Вона притиснулася своїм теплим тілом до мене, і посміхалася мені в очі. Ефект був сенсаційним.
  
  
  В середині живота пісень віце-президент і президент Венесуели покинули бальний зал для приватної бесіди. З ними пішла група чоловіків у цивільному. Її спостерігав за ними хвилину, і Ільза помітила.
  
  
  «Я зустрічалася з вашим віце-президентом, - сказала вона, - і він мені дуже подобається. Він справжній дипломат, настільки несхожий на образ « карикатурного американця »».
  
  
  «Тримаю гроші, ти йому теж сподобалася», - посміхнувся я.
  
  
  «Він здається дуже джентльменом, чутливою людиною», - серйозно відповіла вона.
  
  
  Музика зупинилася. Ми стояли обличчям один до одного. Її починав бажати, щоб у мене було більше часу для себе в Каракасі. Ільзе могла б бути дуже приємним розвагою. «Ну, - сказав я, - мені це сподобалося».
  
  
  «Ти дуже добре танцюєш, Скотт, - сказала вона. "У тебе багато почуттів тореро.
  
  
  Тобі подобаються кориди? "
  
  
  «Я дивлюся ну, коли можу», - сказав я.
  
  
  Вона посміхнулася. - "Ах, ще один відданий корид!" «Я збираюся на кориду завтра ніяк не коли. Карлос Нуньєс - мій улюблений тореро».
  
  
  «Мені подобається Ель Кордобес», - сказав я. Її, знав, що її зауваження було запрошенням, але у мене були справи важливіші, ніж дивитися бій биків. Крім того, у мене було вроджене підозрою до жінок, які так швидко виявляли ініціативу при перших зустрічах.
  
  
  «Ель Кордобес - початку другої мій фаворит», - з ентузіазмом сказала вона. Ee блакитні очі відкрили те, про що її підозрював все це час - її гей подобався не менше, ніж її. «Тобі треба йти. Це буде прекрасна корида».
  
  
  Мої очі зустрілися з її. "Де ти будеш сидіти?"
  
  
  «На першому плані ряду на тінистій стороні», - сказала вона. «Я буду одна».
  
  
  «Я піду, якщо у мене буде можливість», - сказав я. «Я б готель побачити тебе там».
  
  
  «Я теж готелі би тебе бачити, Скотт».
  
  
  Її збирався запросити її на ще один танець, коли побачив, як чоловік виходить за бального залу. У мене була лише чверть опитування его осіб, але я був майже впевнений, що це був чоловік, який спостерігав за мною в кафе.
  
  
  «Пробачити мене, Ільза», - різко сказав я і рушив слідом за чоловіком.
  
  
  Він вже пройшов через широкий дверний отвір. Деякі люди встали у мене на шляху і зупинили мене. До того часу, як я увійшов в коридор, його міг бачити тільки потилицю людини, який швидко шелл до головного входу в палац.
  
  
  Коли дістався туди, він вже був зовні. Його швидко пройшов mimmo групи гостей біля входу, спустився mimmo охоронців на сходах. Її ніде не бачив цієї людини. Він зник. Її, спустився сходами на рівень землі і подивився mimmo двох гуляють пар в кінці будівлі. Темна постать як раз звертала за кут в бік палацу і садів.
  
  
  Її поспішив вниз по доріжці, а потім кинувся бігти, коли зник з виду. Її ненадовго зупинився на тому місці, де чоловік завернув за ріг. Ще одна доріжка проходила по стогони будівель, але на ній нікого не було.
  
  
  Лаючись собі під ніс, її побігла по доріжці, не зводячи очей з саду. Її, пройшов близько двадцяти ярдів, коли двоє чоловіків вийшли з тіні переді мною. В одного в руці був пістолет.
  
  
  "Чистий vaya tan-де-приса!" сказав той, у кого був пістолет. "Espere un minuto, popshot". Він говорив мені тримати його тут відкрито.
  
  
  Очевидно, це була пара співробітників венесуельської поліції безпеки. Вони не знали мене в обличчя. Той, у кого був пістолет, був надто зарозумілий.
  
  
  «Я працюю в американській розвідці», - сказав їй по-іспанськи. "Ви бачили, як сюди йде чоловік?"
  
  
  "Американська розвідка?" - повторити той, у кого був пістолет. «Можливо. Підніміть руки над головою, будь ласка».
  
  
  "Дивись, кравець візьми!" Її сказав. «Я намагаюся зловити людини, який шелл по цій доріжці. Він вислизає, поки ви мене тримаєте».
  
  
  «Тим не менше, - сказав той, у кого був пістолет, - я повинен тебе перевірити».
  
  
  «Добре, послухайте, її покажу вам свої папери», - сердито сказав я.
  
  
  Інший мовчки підійшов до мене з похмурим виразом обличчя. Її, потягнувся за своїм посвідченням особи. як тільки він прибув. Він тут же вдарив мене кулаком в обличчя, збивши мене з нога. Її недовірливо подивився на них двох. Її, чув, що венесуельська таємна поліція досить жорстка, але це було смішно.
  
  
  "Тобі сказали тримати руки вгору!" сказав чоловік, який мене вдарив. «Ми будемо шукати для вас ідентифікації».
  
  
  Той, у кого був пістолет, тримав револьвер біля мого обличчя. «Тепер ти будеш сидіти голосувати так, спираючись руками на тротуар, поки ми будемо тебе обшукувати».
  
  
  З мене було досить. Її втомився працювати з армією грубих співробітників служби безпеки, і особливо мені набридла дурість цих двох поліцейських в штатському.
  
  
  Її вдарив стрілка ногою по щиколотці, і кістка голосно тріснула. В той же час її схопив його за руку з пістолетом і сильно потягнув. Мене не хвилювало, вистрілить проклятий пістолет, і у всіх станеться серцевий напад. Але не спрацювало. Поліцейський пролетів назавжди мною і сильно вдарився обличчям. Її схопив пістолет, коли він пролітав mimmo, і вирвав його в нього з рук. Інший чоловік кинувся на мене. Її відкотився від нього, і він вдарився об тротуар. Її доклав рукоять свого пістолета до його потилиці, і він звалився поряд зі мною. Її встав на коліна в той момент, коли перший чоловік намагався встати на ноги. Її увіткнув йому в обличчя револьвер, і він завмер.
  
  
  Іншою рукою її витягнув свою I. D., навколо кишені і приклав до його лиця, щоб він міг прочитати. Початку другої поліцейський намагався сісти, намагаючись зосередитися на мені.
  
  
  Її запитав першого. - "Ви читаєте по-англійськи?"
  
  
  Він дивився на мене хвилину, важко дихаючи, потім глянув на свого зім'ятого товариша. Коли він знову подивився на мене, на його обличчя з'явилося нове смирення. «Так», - сказав він. Він швидко досліджував мою картку. "Ви з AX?"
  
  
  «Це те, що я намагався тобі сказати, - нетерпляче сказав його відразу.
  
  
  Він підняв темні брови. «Схоже, була зроблена помилка».
  
  
  Її встав, і він насилу піднявся на ноги. «А тепер давайте подивимося на вашу картку», - тихо сказав я. Він досталь, его і простягнув мені. Поки його перевіряв, він допоміг своєму товаришеві піднятися. Чоловік не міг поставити на праву ногу ніякої ваги. Коли він зрозумів, що у нього зламана кісточка, на його особа повернулася деяка ворожість.
  
  
  I. D. перевірено. Так, це була таємна поліція. Її повернув картку разом з пістолетом другої людини. Він мовчки взяв це.
  
  
  «Добре», - сказав я. «Тепер ми обидва задоволені». Її почав йти.
  
  
  "Ви повідомите про це?" - запитав чоловік з пістолетом.
  
  
  Її зітхнув. «Ні, якщо ти перестанеш цілити навколо цієї штуки в мене», - сказав я, вказуючи на револьвер. Її, обернувся і попрямував назад до передньої частини палацу. Таємничий чоловік знову зник. І участь у цій системі безпеки справді починало діяти мені на нерви.
  
  
  Третя глава.
  
  
  На наступний ранок її попросив Коллінза, агента, відповідального секретаря за операцію ЦРУ, зв'язатися з посольством німеччини, щоб дізнатися, чи працює там дівчина по імені Ільзе Хоффманн. Була неділя, і офіс був закритий, але Коллінз особисто знав німецького посла і міг подзвонити додому ему.
  
  
  Посол сказав, що там працює дівчина по імені Ільзе Хоффманн, і дав опис, яке поспіль.це переконало мене, що це моя дівчина, яку її зустрів напередодні ввечері. Посол послав свого заступника на прийом і сказав ему, що може взяти з собою ще одного співробітника. Можливо, Ільза висловила бажання поїхати, і він взяв її.
  
  
  Її намагався згадати, хто сидів поруч з Ильзой за вечерею. Мені здалося, що я згадав, що її оточували чоловіки середніх років. Будь навколо них міг бути посольства. Той факт, що пізніше вона підійшла до мене, одна, сама по собі не примітний. Було для estestvenno, що гей захочеться знайти більш цікаву компанію.
  
  
  Коллінз спробував зв'язатися з цим співробітником у нього вдома, але відповіді не було. Цей хлопець, ймовірно, розважався у свій вихідний.
  
  
  Дівчина, схоже, була справжньою, але це не зробило мене менш підозрілим. У мене було погане передчуття з приводу цього завдання. Хок дав кілька рекомендацій ЦРУ і венесуельської поліції безпеки. Тепер охорона здавалася міцніше, але почуття не зникло. Воно теж було у Хоука. Передчуття - це не дуже науково, але в моєму делле ви вчитеся звертати увагу на інтуїцію. Вони можуть розвинутися по серії невеликих фактів, яких недостатньо, щоб потрясти вас на свідомому рівні, але є предчуствия, які запалять червоний святий десь глибоко всередині вас. Я не знаю, що це. Її просто знаю, що багато разів рятувала собі життя, слідуючи своїм здогадам.
  
  
  Може, це не мало нічого спільного з дівчиною, або навіть з чоловіком, якого її бачив в кафе, а можливо, і в палаці. Це може бути щось не пов'язане з ними, ховається глибоко в тіні моєї підсвідомості. Але дівчина і таємничий чоловік були достатньою причиною для моєї настороженості, передчуття або відсутності передчуттів.
  
  
  Її пообідав у кафе поруч з площею Ібарра, недалеко від Авеніда Баральт. Поки її ель, пройшов парад, і його его добре бачив. Там були танцюристи в костюмах, поплавці, головах з пап'є-маше на жердинах і в пов'язках. Люди веселилися, і я почав трохи розслаблятися.
  
  
  Ніяк не коли її зустрів Хока в ресторані, як і було сказано. Він сидів на вулиці на сонечку, одягнений в яскраво-синю спортивну сорочку з розстебнутим коміром і синій шарф з вільним вузлом. На голів у нього був темно-синій берет, веселий похилений набік. Він виглядав як старіючий персонаж Хеммингуэя. Її сховав посмішку і сель навпроти нього за маленький столик.
  
  
  «Влаштовуйся зручніше, Нік, і не роби жодних зауважень з приводу відстань. Її намагаюся розчинитися у святковій юрбі».
  
  
  Під беретом все той же старий Яструб. Він витягнув одну навколо своїх довгих кубинських сигар, відкусив шматок з одного обидва кінця, і виплюнув. Потім він засунув сигару в рот і повільно повернув, змочуючи. Сигара здавалася несумісною з беретом і сорочкою. Нарешті він запалив його і почав втягуватися в сяючу життя. Для нього це був свого роду ритуал, і він ніколи не переставав дивувати мене.
  
  
  «Ви прекрасні, сер», - сказав її, незважаючи на вмовляння его.
  
  
  Він пильно подивився на мене. «Не так гарний, як диски чорнява красуня, з якою ти танцювала вчора ввечері. Як ти думаєш, що це - оплачувана відпустка?»
  
  
  «Вона наполягла», - сказав я. «Вона здавалася мені дуже зацікавленою».
  
  
  «Так, його знаю», - сказав він. «В тебе або є, або ні». Він криво усміхнувся.
  
  
  «На самому делле, вона мене насторожила», - сказав я, згадавши. «Я перевірив її сьогодні вранці, але, схоже, вона в порядку».
  
  
  "Ще що-небудь цікаве на стійці реєстрації?" - сказав він, старанно ковтаючи сигару. "Я маю на увазі, крім дівчини?"
  
  
  Її розповів йому про цю людину і про свою зустріч з поліцією безпеки Венесуели. "Звичайно, я не впевнений, що це був той самий чоловік, - сказав я.
  
  
  - Або, якщо це було так, він має якесь відношення до загрози. Немає нічого поганого в тому, що чоловік ходить в той же кафе, і на споживання, що і її в той же день. Може, її просто нервую ".
  
  
  Прийшов офіціант, і ми обидва замовили Pernod. Ми не відновили нашу розмову, поки він не приніс напої і не пішов.
  
  
  «Дівчина практичні попросила мене зустрітися з нею сьогодні ніяк не коли на кориді», - сказав я, коли він пішов.
  
  
  Брови Хоука підвелись. "У самому делле?"
  
  
  «Вона сказала, що вона фанатка».
  
  
  Хоук почав жувати сигару, його худорляве обличчя було сумне, кістляве тіло схилився над столом. "Що ти сказав гей?"
  
  
  «Я сказав агов, що доберуся туди, якщо зможу. Але у мене є інші думки. Її хочу повернутися в палац сьогодні ніяк не коли, щоб щорічно, що я можу дізнатися про моє загадкове людині».
  
  
  «Це освіжаючий відносини», - сказав він, намагаючись не посміхатися. «У мене іноді складається враження, що тобі важко втиснути роботу в свою бурхливу статеве життя».
  
  
  «Це просто брехливі історії, які поширювали підлі співробітники КДБ з метою дискредитувати мене», - посміхнувся я.
  
  
  Він хмикнув. «На самому делле, коли ви беретеся за справу, ви дуже наполегливі. Але я хочу, щоб ви були особливо обережні в цьому делле. Це може бути дуже небезпечно для вас».
  
  
  "Які-небудь теорії?"
  
  
  Він сидів у задумі хвилину, перш ніж заговорити. Тепле полуденне сонце блищало на його сиве волосся і окрашивало особа в сонячний колір. «Нічого особливого. Але якщо той чоловік, який напав на вас у навчальному центрі, був КДБ, і якщо він виявився тією людиною, якого ви бачили тут двічі, це може означати, що вони налаштовують вас на щось».
  
  
  «Якби пощастило, вони могли б убити мене в школі».
  
  
  «Можливо, це не підійшло б для ih цілей», - повільно сказав він. Він подивився на мене. "У скільки починається корида?"
  
  
  «В чотири. Це має бути єдиний захід у Венесуелі, яке починається вчасно».
  
  
  Він глянув на свій наручний годинник. «У вас дуже багато часу, щоб зробити це».
  
  
  "Ви хочете, щоб її познайомився з дівчиною на кориді?"
  
  
  «Так, знаю. Я думаю, нам краще з'ясувати, в чому полягає її інтерес до тебе. Якщо це чисто любовний - ну, насолоджуйся, але будь обережний. Якщо це не так, ми хочемо знати про це».
  
  
  «Добре, - сказав я. «Це корида».
  
  
  "Повернися до мене завтра вранці. Її буду дивитися Пікассо в Museo de Bellas Artes в десять ранку завтра.
  
  
  «Я буду там», - сказав я.
  
  
  Якщо ви ніколи не були в Nuevo Circo в 15:30. у неділю під час фестивалю ви ніколи не дізнаєтеся, як виглядає повний хаос. Навколо тиняється так багато шанувальників, що практично неможливо пройти з однієї точки в іншу, не пробиваючись крізь них. Всюди є спекулянти продають квитки в два-три рази дорожче звичайної. Різні торговці забивають відкритий майданчик перед ареною, а сотні кишенькових злодіїв старанно працюють. Мені було нелегко знайти спекулянта з квитком в темну секцію баррера, де, за словами Ільзи, вона буде сидіти. Квитки в перші ряди не так просто дістати під час фестивалю. Але врешті-решт її отримала квиток і увійшов.
  
  
  Всередині атмосфера була зовсім іншою. Було раніше шумно, але в натовпі панувала атмосфера безмовного очікування, зовсім не схожа на передігрове час на матчах з американського футболу. Її знайшов своє місце, яке було відкрито у арени, де все було видно з близької відстані. У цей момент пролунав горн, і людина на коні перетнув арену і зняв капелюха в бік президентської ложі. Він був відповідальною посадовою особою і отримував дозвіл від президента арени на продовження кориди.
  
  
  Її озирнувся в попросив Ільзи і через кілька хвилина помітив її, що сидить всього через дві секції. Вона мене не бачила. Чоловік, який орендував подушки, шелл по проходу поруч зі мною, і я взяв одну. Без подушки ці кам'яні трибуни можуть бути досить незручними. Кілька хвилина два сидіння поруч зі мною були порожніми, але потім підійшла пара англійців і зайняла ih. Парад тореро закінчився, і оркестр припинила грати. На арені запанувала тиша. Її знову глянув на Ильзу, і вона, здавалося, хотіла мене.
  
  
  Потім ворота відчинилися, і звідти з тріском вилетів великий чорний бик. Тореадори стояли за перешкодою і похмуро дивилися, як бик атакував щит бурладеро відвертими перед ними, врізався в дерево і голосно його розколов. Тварина Ільзи, Нуньєс, був одним навколо чоловіків, що спостерігають за подіями. Він був першим тореро на рахунку.
  
  
  У англійки поруч зі мною, здавалося, все було в порядку, дивлячись на початкові вероніки і родильясо з великою червоною накидкою, тому що все було так барвисто і красиво. І ось дійсно подобалися витончені бандерильєро. Але вона почала бліднути, коли бик збив коня пикадора і мало не заколов пикадора. Нуньєс бився з биком, і його накидка була приємною.
  
  
  але трохи кричущою. Нарешті він пішов на вбивство, і кров потекла. З першої спроби меч потрапив в кістку, і йому довелося витягнути сл. Але друга спроба виявилася більш вдалою - лезо увійшло чисто. Куадрилья Нуньєс гналася за биком по колу, поки він не впав на коліна, і матадор прикінчив його кинджалом біля основи черепа. Потім вийшла упряжка мулів і протягла заляпанную малиновими бризками тушу mimmo нас, йдучи з рингу. До того часу англійської леді вже набридло. Вона була дійсно зеленої, коли її забрав чоловік.
  
  
  Нуньєс поклонявся по рингу. Він був удостоєний нагороди швидше за поваги до своєї репутації, ніж його роботу. Він не заслуговує цього за цей бій. Его накидка була досить хороша, але вона погано вбив бика. Замість того, щоб зайти через роги, що необхідно для гарного вбивства, але вимагає певної мужності з боку тореадора, Нуньєс завдав удар тварині, як учень м'ясника.
  
  
  Коли крики трохи стихли, її покликав Ільзе. Вона обернулася на звук мого голосу, і їй помахав ей.
  
  
  «Тут є вільні місця, якщо ви хочете приєднатися до мене», - крикнув я.
  
  
  Вона не стала чекати другого запрошення, а відразу попрямувала до мене. На Ільзе була коротка замшева спідниця і такий же гіллетт поверх прозорої білої блузки. Коли вона рухалась, спідниця відкривала її довгі засмаглі стегна.
  
  
  «Боюся, у мого улюбленого тореро був поганий день», - сказала вона, сідаючи поруч зі мною. Дав гей свою подушку.
  
  
  Її криво посміхнувся. - "Хіба ми не помиляємося час від часу?"
  
  
  Вона посміхнулася у ревматизму і осліпила мене. Може бути, він досягне більшого успіху у своєму другому бику ».
  
  
  «Я упевнений в цьому», - сказав я. «Мені шкода, що я пішов так швидко вчора ввечері. Але її побачив чоловіка, якого її знав, і він йшов».
  
  
  Її, дивився на її обличчя, очікуючи реакції, але її не було. Їй був певен, що вона теж бачила цього чоловіка, і мені було цікаво, чи знає вона його. Але якщо вона це зробила, вона цього не показувала.
  
  
  «Я знаю, що бізнес важливіше спілкування», - сказала вона. «Якщо тільки спілкування не є бізнесом».
  
  
  Її посміхнувся. "Добре сказано."
  
  
  Ви можете кому, коли жінка хоче лягти з вами в ліжко, навіть якщо вона намагається приховати це від вас. В основному це те, як вона дивиться на вас, і жести, які вона робить руками і тілом. Іноді вона виходить через себе, коли її розмова зовсім не спокусливий. Вона може порадити вам заблукати або пояснити останню теорію термодинаміки. Але ee тіло, ee хімія завжди видає сл. Ільза продовжувала говорити про тонкощі кориди, але я міг сказати, що вона готелю мене так само сильно, як і її. Навіть якщо у нах були приховані мотиви для бажання побачити мене, її, виявив, що з нетерпінням ось чекаю цього вечора.
  
  
  Початку другої тореадора, як раз виходив, щоб помацати свого бика, великого красивого бика з одного навколо кращих ранчо. Тореро був нікому не відомим, але він ризикував, щоб сподобатися натовпі.
  
  
  "Оле! Оле!" - кричали вони.
  
  
  «Він хороший, - сказала Ільзе.
  
  
  "Так". Її, бачив, як він виконував маріпосу, змушуючи плащ розвіватися, як метелик. "Ви знаєте кого-небудь з тореро?"
  
  
  «Не особисто», - сказала вона. «Хоча мені подобається дивитися, як вони виступають, вони не в моєму смаку, чи знаєте. У будь-якому випадку, латиноамериканські чоловіки зазвичай мені не подобаються».
  
  
  «Як довго ви в посольстві?» - запитав я, змінюючи тему.
  
  
  «З моменту мого приїзду в Каракасі, майже рік тому. Її думала, що хочу побачити світ».
  
  
  "А тепер?"
  
  
  Вона подивилася на мене своїми блакитними очима, а потім знову подивилася на кільце. «Це може бути ... самотньо для дівчини в чужому місті такого розміру».
  
  
  Якщо б це не був зелений святим, її б ніколи його не бачив. «Ви ходили на прийом вчора ввечері з холостяком», - сказав я.
  
  
  "Ах, Людвіг". Вона сміялася. «Він хороша людина, але любить колекціонувати метеликів і читати довгі книги з давньої історії. Її навіть не впевнена, що йому подобаються дівчата».
  
  
  Ми обмінялися посмішками. Її запитав. - "Ви працюєте на нього?" Її, знав, що Ілзе Хоффманн не працює на ньому.
  
  
  Вона не дивилася на мене, але продовжувала дивитися на тореро. «Ні, не на Людвіга. На людину по імені Штайнер».
  
  
  Ревматизму був правильним, але я все ще не був задоволений. «Я добре знаю Гамбург. Де ви там жили?»
  
  
  «На півночі міста. На Фрідріхштрассе. Поруч з парком».
  
  
  «Ах, так. Її знаю місцевість. Ви жили там зі своїми батьками?»
  
  
  «Мої батьки загинули в автокатастрофі, коли їй була дуже маленькою, - сказала вона.
  
  
  Це теж було правдою. Посол згадав Коллінзу, що Ільзе Хоффманн залишилася сиротою.
  
  
  Мені шкода.
  
  
  Дивилися кориду. Її купив у продавця два напою, і Ільзе, схоже, дуже сподобалося. Нуньєс знову з'явився і виступив краще, ніж з першої спроби. Залишалося тільки двоє биків, і, за чутками, це були незрілі телята з другорозрядною ранчо.
  
  
  «Чому б нам не піти зараз і не випити де-небудь разом?» - запропонувала вона.
  
  
  Її, подивився в її блакитні очі й знову побачив там запрошення. «Звучить здорово, - сказав я.
  
  
  Ми випили в сусідньому кафе, а потім її запросив Ільзе повечеряти в Ель-Хардін, на Авеніда Альмеда. Потім того, як ми закінчили вечерю, вона запросила мене повернутися в свою квартиру, щоб випити. Оскільки її все ще не зрозумів її, і оскільки «спокусливе обіцянку в її очах дійсно зворушило мене, я пішов.
  
  
  У нах була велика житло недалеко від площі Міранда. Він був обставлений в старовинному іспанському стилі і прикрашений чудовими предметами антикваріату. Був невеликий балкончик з видом на вузьку вуличку.
  
  
  Коли ми увійшли всередину, В'ячеславівна повернулася до мене і, я стою дуже близько, сказала: «Ну, голоси, і ми, Скотт».
  
  
  Її губи були м'якими і повними, і ну було легко дістати. Її скоротив невелику відстань, і поцілував її. Вона відповіла тепло, ніби чекала весь день. Вона неохоче відсторонилася.
  
  
  «Зроби нам випити, поки її перевдягаюся», - сказала вона.
  
  
  Вона зникла в спальні. Її налив нам пару коньяків кришталевого графина, і до того часу, як я її закінчив, повернулася Ільза. На ній був довгий облягаючий халат, який нічого не залишав для уяви. Вона прикрила штори, потім підійшла до мене і випила коньяку.
  
  
  Її зняв куртку, коли вона була в спальні, і не спромігся заховати люгер і стилет. Її спостерігав за виразом її обличчя, коли вона ih бачила. Її, сподівався, що це буде сюрприз, і так воно і було. Але я не міг бути впевнений, що це було справді.
  
  
  "Що це таке, Скотт?" вона сказала.
  
  
  «О, лише зброю», - недбало сказав я. «Ми повинні вжити додаткові заходи обережності у посольстві, коли відбувається щось на зразок цієї конференції».
  
  
  «Так. Звичайно», - сказала вона.
  
  
  Її розглядав кожну деталь її тіла крізь щільну тканину її халата. Підніс свою склянку. Її навіть не пробувала, але в даний момент це чомусь не здавалося важливим. Ільза зробила ковток і теж штовхнув. Її, обійняв її за тонку талію і притягнув до себе. Якимось чином халат посилював ефект. Від мого дотику не було приховано нам одного вигину або вигину плоті. Його поцілував її знову, і вона наполегливо притиснулася до мене, поки мої руки рухалися по її тілу.
  
  
  «Ох, Скотт, - сказала вона.
  
  
  Її, нахилився і повільно розстебнув халат, дозволяючи йому впасти на підлогу. Вона сиділа нерухомо, дивлячись мені в очі. Її тіло було навіть більш ефектним, ніж міг собі уявити. Її дихання стало поверхневим, її повні круглі грудей поворухнулися. Її зняв кобуру і піхви на шпильці і кинув ih на столик біля широкої дивани позаду нас. Вона допомогла мені роздягтися, потім підійшла до дивана і ліжка на нього.
  
  
  «Іди сюди, Скотт», - прошепотіла вона.
  
  
  Я пішов до неї. Ми лежали разом ірина і хвилюючий аромат ee духовий наповнив мої ніздрі. Її тепла плоть була в моїх руках, а її солодкий смак відчувався на моїх губах. Вона наполегливо рухалася до мене, коли мої руки і губи вкривали опуклості її грудей, плоский збуджені соски. Ee рука була на мені, і вона вела мене до неї, а потім мене охопила гаряча солодкість. Її стегна хитнулися до мене, а ноги зімкнулися навколо моєї спини. Вона випустила низькі чуттєві звуки в горлі, поки наша пристрасть наростала. Потім вона видав різкий крик, і її м'яке тіло сильно затремтіла, коли її вибухнув всередині нах.
  
  
  Трохи пізніше В'ячеславівна встала на коньяками. Її лежав розслабленим і ситим на кушетці, простягшись на весь зріст. Якщо це було те, що Ільзе пропонував ревматизму на мої сумніви, це було безглуздо продовжувати турбуватися про неї.
  
  
  Тим не менш, її уважно стежив за нею, і в той же час не зводив очей зі своєї зброї на найближчому столі. Їй дозволив Ільзе випити ee коньяку перед тим, як випити свій.
  
  
  "Вам сподобалося?" - запитала вона мене потім того, як її зробив ковток.
  
  
  "Випивка чи відпочинок?" Її запитав. Саме тоді її відчув легке запаморочення.
  
  
  «Розваги», - посміхнулася вона у ревматизму.
  
  
  «Це був перший клас». Коли її селл на край дивана поруч з нею, її, відчув, що мої руки стали важкими.
  
  
  «Мені це теж сподобалося».
  
  
  Її дійсно почав напружуватися. Її відчував запаморочення і слабкість, і для цього не було жодних причин. Якщо тільки Ільза не накачала мене наркотиками.
  
  
  «Якого біса...» - сказав я. Слова просто не підходили.
  
  
  Ільза нічого не сказала. Вона трохи відійшла від мене.
  
  
  Її, подивився на нах. Їй раптом дуже розсердився - на нах і на себе. Її послабив пильність, незважаючи на попередження Хоука і мої власні сумніви.
  
  
  "Сука!" - сказав їй голосно, і його слова дивним луною прокотилось у мене у вухах. Її сильно вдарив її по обличчю, і вона з приглушеним зітханням впала на диван.
  
  
  Її встав і п'яно похитнувся. Її схопив свій одяг і шталь її натягувати. "Яке твоє справжнє ім'я?" - запитав я, намагаючись застебнути блискавку на штанях.
  
  
  Вона подивилася на моє зброю, але в мене не вистачило сміливості спробувати заволодіти одним навколо них. Вона витерла цівку крові iso rta. «Мене звуть Таня Савич», - сказала вона.
  
  
  Тепер на мені були черевики. Її зробив крок до столу Люгер і стилет лежало там, і мало не впали мені на обличчя.
  
  
  Її, схопився за стілець, але перекинув його, і він звалився на підлогу. Її сперся на підлокітник дивана, стояти над дівчиною на ім'я Таня Савич.
  
  
  «А ви працюєте на КДБ», - сказав я.
  
  
  «Так. Мені щиро шкода, містер Картер», - тихо сказала вона. "Ти мені подобаєшся."
  
  
  Її, подивився на нах і побачив двох Тань. «Це був коньяк, чи не так? Але ти сама его-файл. І її спостерігав за тобою, коли ти ходив за склянками. Що ти зробила, накололась протиотрутою раніше?»
  
  
  «Це був не коньяк», - сказала вона майже нещасно. «Це була помада. І у мене гіпнотичний імунітет до ee токсичних ефектів».
  
  
  "Гіпнотичний...?" Її не зміг закінчити штопора. Її, відчув, як насувається пітьма накрила мене, а потім її впав на підлогу.
  
  
  Мене більше не хвилювало зброю. Її просто готель побороти чорноту і вибратися всієї квартири. Якщо б її зміг дійти до коридору, хто-небудь міг би мені допомогти. Якимось чином її знайшов у собі достатньо сил, щоб встати на ноги і, спотикаючись, рушити на день.
  
  
  Як тільки її підійшов до нього, він відкрився, і там стояли двоє чоловіків. У одного невисокого, лисого бандита була дурна посмішка. Іншим був чоловік, якого її бачив в кафе і в палаці, ймовірно, той, хто тримав при мені пістолет до тренувальної школі у Вашингтоні. Ih особи розпливлися, коли наркотик почав діяти. Більш високий за двох, той, хто мучив мене з часів Вашингтона, ступив до мене.
  
  
  «Схоже, ви трохи не в собі, містер Картер».
  
  
  Її незграбно замахнувся на нього. Він легко ухилився, і її впав на його кремезного товариша, який схопив мене, і на мить підтримав, а потім сильно вдарив мене по голів.
  
  
  Її впав назад у квартиру і знову приземлився на підлогу. Коли невисокий кремезний чоловік встав назавжди мною, схопив її его за ноги і витягнув ih з-під нього. Він впав на підлогу поруч зі мною. Її майже не чув російських лайок. Високий чоловік підійшов і вдарив мене ногою в бік.
  
  
  «Не роби йому було боляче», - почула його слова дівчини. «Немає необхідності заподіювати їй біль». Голос, здавалося, виходив з іншого обидва кінці довгого тунелю або, може бути, через іншого обидва кінця світу.
  
  
  Високий чоловік голосно вилаявся на дівчину. Кремезний чоловік схопився на ноги. Запаморочення ставало все гірше і гірше. Її спробував встати на коліна, але важко впав на бік. Її постійно думав про те, що вони прийшли вбити мене. Це була змова з метою вбивства головного агента СОКИРУ, і він увінчався успіхом. Але ні в одного навколо чоловіків не було зброї.
  
  
  «Ви думаєте, що те, що ми збираємося зробити, не зашкодить йому?» Кремезний російська негарно розсміявся. Він сильно вдарив мене ногою по ребрах. Її застогнав і впав на спину. Її, чув, як дівчина по імені Ільза Хоффманн або Таня Савич виражений вдало підібрані слова кремезному чоловікові. Потім голоси затихли і стали глухо гудіти у вухах.
  
  
  Через хвилину тьма повернулася, і на цей раз вже не вдалося відштовхнути її. Її раптом падав, провалювався через бездонне чорне простір, моє тіло повільно оберталося, коли його падав.
  
  
  Четверта глава.
  
  
  Коли отямився, її лежав на підлозі в яскраво освітленій антисептичної кімнаті площею близько десяти квадратних футів. В кімнаті було порожньо, якщо не вважати білій ліжка. Коли її дивився на них, стельові світильники сильно світили в мою голову. Її iso усіх сил намагався сісти, і відразу відчув біль у проведені обчислення, в тому місці, де мене були ногами. Її оглянув свої ребра. Були жахливі синці, але нічого не зламалося.
  
  
  Її поняття не мав, як вони мене сюди помістили. Спочатку її навіть не міг пригадати події, що призвели до відключення свідомості, але потім поступово повернулася в сцені з дівчиною. Дуже оригінальна ідея з ih боку підмішати гей, на помаду препарату. Але що вона сказала про свій імунітет? І чому її зараз згадав, як її заспокійливий голос говорив зі мною у непереборної чорності, її чуттєвий, чарівний голос велів мені спати спокійно? Справа в тому, що я повністю відключився, настільки повністю, що відчував би себе відпочив, якщо б не пульсуючий біль у проведені обчислення.
  
  
  З деякими труднощами її встав, підійшов до ліжка і селл на ee край, потер обличчя руками, намагаючись прочистити голову. Яке б ліки вони нас використовували проти мене, його дію було тимчасовим, і, очевидно, нешкідливим. З якоїсь причини я не міг зрозуміти, voni готелі дістати мене живим і неушкодженим. Може бути, ще до того, як все закінчилося, її б пошкодував, що вони не пустили мені кулю в частці у квартирі дівчини.
  
  
  Її згадав теплу плоть Тані піді мною ірина. У КДБ завжди були популярні секс як зброю. Але цього було б недостатньо, щоб отримати мене без нового косметичного препарату. Ходили чутки, що росіяни працюють над сотнями ліків, що вони на багато років випередили Захід в цій області. Можливо, їй був першим ворожим агентом, проти якого вони застосували цей препарат. Її не хотів відчувати цієї першості.
  
  
  Озираючись назад, я не зрозумів, нетипової поведінки Тані для звичайного агента КДБ.
  
  
  Була ця спроба вберегти мене від побиття чоловіками і згадка про... якомусь гіпнозі. Гіпнотичний імунітет, голосування, і все. Її ніколи раніше не чув цей термін. Мій сенс пролітав через всілякі рішенням та ймовірності, і нам до чого не прийшов, і мій гол-сильно пульсувала. Мені вдалося повністю заплутатися, коли її почув звук на день.
  
  
  Її автоматично напружився. Двері відчинилися, і увійшли двоє чоловіків, які з'явилися в квартирі Тані. У толстого, лисого хлопця була така ж потворна посмішка. Високий безпристрасно подивився на мене.
  
  
  «Що ж, - сказав високий, - сподіваюся, ти добре відпочив». Це безумовно був голос людини, який напав на мене в Вашингтоні.
  
  
  Її сказав. «Це був ти в панчосі людей у Вашингтоні».
  
  
  «Так, це був я», - поблажливо сказав він. «Людина, якого ви вбили, був просто американцем, який працював на нас. Він був витратним матеріалом».
  
  
  «І ви стежили за мною в Каракасі».
  
  
  «Звичайно. Ми готелі не втрачати контакт, перш ніж у доктора Савич з'явиться шанс заманити тебе в пастку».
  
  
  "Доктор Савич?"
  
  
  «Ви скоро побачите її», - сказав він. «Тепер вставайте, містер Картер. У вас призначена зустріч в нашій лабораторії».
  
  
  "Лабораторія?" Її встав і оцінив відстань і положення кожної людини, гадати, чи зможу я її пройти mimmo у них на день. "Де він?"
  
  
  Високий чоловік посміхнувся. «Ви все ще в Каракасі. Ми тільки що привезли вас у нове установою КДБ, Картер, створене спеціально для вас».
  
  
  Кремезний чоловік загарчав. - "Ви говорите занадто багато!"
  
  
  Високий чоловік навіть не глянув на нього. «Це не має значення, - холодно сказав він.
  
  
  Цікаво, що це значить. Якщо вони мали намір убити мене, чому вони цього ще не зробили? Поки що для мене все це не мало сенсу.
  
  
  Її запитав. - "Що ти збираєшся зі мною робити?"
  
  
  «Ви скоро дізнаєтеся. Пішли. І не доставляє нам ніяких проблем».
  
  
  Її пройшов mimmo у них на день, і вони пішли за мною. Її оглядівся по білому коридору, сподіваючись знайти двері, схожу на вихід. Це був короткий коридор з дверима в кожному кінці і парою інших посередині. Її, вирішив, що кінцеві день повинні бути виходами. Вони були закриті, але щось мені підказувало, що ну не відкриють. По-перше, у росіян не було при собі ключів.
  
  
  Можливо, це мій єдиний шанс втекти. Не було ніякої гарантії, що я буду в будь-якій формі, щоб спробувати це через п'ять хвилина. Ми повернулись і пішли до день у дальньому кінці коридору. Саме тоді її зробив спробу.
  
  
  Раптом її, зупинився і знову напав на кремезного чоловіка, який насолоджувався фізичної частиною мого свою владу. Її важко наступив на його ліву ногу, і почув хрускіт і гучний крик боляче. Її вдарив його ліктем по широкому обличчю і відчув, як його ніс розплющити. Він вдарився об стіну поряд з собою.
  
  
  Високий чоловік вилаявся і схопив пістолет в куртці. Він досталь пістолет, і він був схожий на той, який він прицелил мені в голову у Вашингтоні. Знайомство не дало мені відчуття комфорту. Її, схопився за руку з пістолетом, інший рукою вдарив її его по очах. Він заблокував удар і швидко вдарив коліном мені в пах. Коли він вдарив її, відчув страшний біль і сильний приступ нудоти. Її, хмикнув і втратив руку з пістолетом. Мої реакції були повільніше за побічної дії препарату, і це дало йому було суттєва перевага.
  
  
  Її замахнувся рукою його горло, і він частково зняв його. Але її досталь его ковзаючим ударом по адамового яблука. Він зойкнув і впав на стіну. Її, повернувся і попрямував до день у кінці коридору. Мені довелося перестрибнути через сутулу постать кремезного чоловіка, який просто намагався встати на ноги. Її, сподівався, що цього високому чоловікові знадобиться хвилина, щоб прийти в себе, але мої очікування були недовговічними. Їй був лише на півдорозі до дня, коли револьвер вистрілив.
  
  
  «Стій, Картер. Або наступна goggle прониже твій мозок».
  
  
  Це була переконлива загроза. Її, зупинився і притулився до стогнати, не дивлячись на нього. Мій шанс на втечу впав. Через хвилину високий чоловік підійшов до мене і встромив револьвер мені ребра.
  
  
  «Ти дуже противний хлопець, Картер», - сказав він, затамувавши подих, притискаючи руку до горла.
  
  
  Інший агент КДБ підійшов до нас. «Якщо б не вони, - швидко сказав він по-російському, вказуючи великим пальцем в іншу частину будинку, - її б убив його виплат прямо тут і зараз. Повільно і болісно».
  
  
  Кремезний чоловік витягнув свій револьвер і підняв його, щоб вдарити мене по голів і особі.
  
  
  "Ні!" - сказав високий чоловік. «Подумайте про місії».
  
  
  Кремезний завагався з диким поглядом в очах. Кров текла по його носа по губах до підборіддя. Ніс вже опух, на его людини. Її, подивився на нього і пошкодував, що зміг вбити його. Це займе всього хвилину більше, та це постачало б мені величезне задоволення.
  
  
  Але мужик опустив пістолет.
  
  
  «Іди, - сказав високий. «Вони все ще чекають нас в лабораторії».
  
  
  * * *
  
  
  Вони прив'язали мене до особливих дерев'яного стільця. Її було в лабораторії. Це була велика кімната, яка займається нагадала мені операційну у великому американському шпиталі, за винятком того, що в поле зору не було операційного крісла. Можливо, стілець, до якого її було приязан, служив він же цілей. В кімнаті було кілька одиниць електронного обладнання, на пультах управління блимали кольорові вогні. На машинах працювали два техніка, а в іншому її був один. Агенти вийшли через кімнати, прив'язавши мене до стільця.
  
  
  Цей стілець сам по собі був машиною. Це було схоже на електричний стілець, але з проводкою було ценымногие складніше. Був навіть головний убір з стирчать з нього електродами. Спочатку її, подумав, що це якась система знарядь тортур, але це не мало ніякого сенсу. Навіть росіяни не пішли на таке, щоб просто замучити людину, навіть щоб одержати вищі секрети. Існували й більш примітивні способи, які могли б виконувати цю роботу не гірше будь-якої машини. У будь-якому випадку агенти не мають глибоку державну таємницю нас, в Росії, нам на Заході. Я не був винятком. Насправді, в агентів AX було менше причин, ніж у більшості, для їжі секретної інформації, оскільки завдання AX були більше пов'язані з конкретними фізичними діями проти іншого боку, ніж з розслідуванням і збором даних.
  
  
  Поки його все ще намагався у всьому розібратися, її почув, як за моєю спиною відчинилися двері, і в кімнату увійшли три людини. Таня була одна навколо них. На ній був білий халат і точках в роговій оправі. Її волосся було зібране в пучок, і вона виглядала дуже похмурою і рішучою. Вона зустрілася з моїми очима і довго дивилася в них, перш ніж заговорити. Думаю, вона намагалася сказати мені, що шкодує обладнання всьому цьому, але борг на першому плані місці.
  
  
  "Як ви себе почуваєте, містер Картер?" - непоказний запитала вона.
  
  
  «Непогано, враховуючи обставини», - відповів я.
  
  
  Двоє чоловіків оточили її. Один був мені знайомий, тому що я тільки що прочитав його справу перед від'їздом з Вашингтона. Це був Олег Димитров, резидент КДБ у Каракасі, і людина, відповідальна за все, що тут відбувалося. Він був середнього зросту, з сивим волоссям і великою родимкою на правій щоці. Його очі були жорсткими і холодними.
  
  
  «Отже, ви - сумно відомий Нік Картер», - сказав Дімітров.
  
  
  «Вважаю, заперечувати це марно, - відповів я.
  
  
  «Так, марно. Її Олег Димитров, як ви, напевно, вже знаєте. Ця мила дівчина, яка займається допомогла нам зловити вас, - доктор Таня Савич, самий блискучий біхевіористи Росії. А цей джентльмен - ee колега, доктор Антон Калінін».
  
  
  Сивочолий чоловік у білому халаті по іншу сторону від Тані подивився на мене поверх окулярів і кивнув. Його погляд змусив мене відчути себе амебою під мікроскопом. Її перевів погляд з нього на Таню.
  
  
  Її запитав. - "Біхевіористи?"
  
  
  «Насправді, Нік. Сподіваюся, ти не проти, якщо його назву тебе Ніком».
  
  
  Її прислухався до її голосу, і тепер зрозумів, чому він абсурдно не зовсім по-німецьки. Це був російський голос, який намагається імітувати англійську з німецьким акцентом. Це було не ідеально, але було достатньо, щоб змусити мене гадати.
  
  
  «Можеш звати мене як хочеш, - сказав я. «Я не думаю, що це має велике значення. Хоча було б непогано дізнатися, що ви збираєтеся робити. Моя цікавість узяла верх мною назавжди. Ви створили троє шабаш відьом КДБ або щось в цьому роді?»
  
  
  Таня посміхнулася, але обличчя чоловіків залишилися кам'яними. Димитров заговорив першим напруженим високим голосом. «Класичний американський герой, а, містер Картер? Зухвала жарт перед лицем небезпеки».
  
  
  Її, подивився на Димитрова. «Це краще, ніж плакати», - сердито відповів я.
  
  
  «Ми зараз займемося цим, Олег, - сказав ему лікаря Калініна.
  
  
  Димитров хмикнув і пішов. Її почув, як двері лабораторії відчинилися й знову зачинилися, коли він йшов. Два техніка біля верстатів не звертали на нас ніякої уваги. Калініна підійшов і встромив мені в очі ліхтарик. Працюючи, він говорив зі мною тихим голосом.
  
  
  «Доктор Савич спеціалізується на контролі над поведінкою», - повільно сказав він, дивлячись мені в очі. «Вона є одним навколо провідних російських фахівців у таких галузях, наркотичного контролю над свідомістю, гіпнотерапії і загальних методів контролю поведінки».
  
  
  Він вимкнув свят господь, і я подивився на Таню.
  
  
  «Це правда, Нік, - сказала вона. «Ми роками експериментували з контролем людської поведінки. Її провів багато досліджень у цій області. Лікар Калініна тісно співпрацював з нашою групою, записуючи і аналізуючи фізичний вплив методів лікування наших пацієнтів, він видатний лікар нашої країни ».
  
  
  Її запитав. - «Ви плануєте провести назавжди мною поведінкові експерименти?»
  
  
  «Ти будеш першим чоловіком, якого будуть контролювати наші вдосконалені методи», - відповіла вона, і її голос показав її невпевненість. Тепер їй був упевнений, що Таня не знала, що гей доведеться застосувати свої знання і навички в таких страхітливих справах. Ee блакитні очі сховалися за окулярами в роговій оправі.
  
  
  «Ти збираєшся... використовувати мене як-небудь?»
  
  
  Таня швидко подивилася мені в очі і знову відвернулася.
  
  
  Калініна прийшов на допомогу. «Ми збираємося знищити Ніка Картера», - сказав він. «Принаймні, на час. Ви більше не будете існувати, як Нік Картер».
  
  
  Її просто дивився на нього. Може бути, їй був прав - остання goggle в квартирі Тані може бути краще для мене в довгостроковій перспективі.
  
  
  "Більше не існує?"
  
  
  «Ми збираємося провести трансплантацію особистості», - продовжив Він. «Ви станете зовсім іншою людиною. І ця людина буде запрограмований нами, містер Картер. Вас, як комп'ютер буде програмувати технік. Ви починаєте розуміти?»
  
  
  Її перевів погляд з нього на Таню. «Боже мій, Таня», - прошепотів я.
  
  
  Блакитні очі зустрілися з моїми. Вона притулилася до мене своїм красивим обличчям і взяла з найближчого столика пухирець.
  
  
  «Це намбулин, - сказала вона по-діловому, - препарат, зовсім нещодавно розроблене нашими лабораторіями. Це те, що ви б назвали наркотиком, що змінює свідомість. Він має властивості, аналогічні ЛСД, але дії нашого ліків вже більш обмежене ".
  
  
  «Мені не терпиться почути», - саркастично сказав я.
  
  
  Вона проігнорувала зауваження і продовжила. «Коли вводять намбулин, розумові процеси перериваються на базовому рівні, і особистість змінюється. Приймає наркотик стає дуже покірним і відчуває підвищену сугестивність».
  
  
  «Пропозиція», - подумав я. "Отже, це все."
  
  
  «Частковий», - сказала Таня. «Перебуваючи під впливом препарату, ви будете надзвичайно сприйнятливі до навіювання кваліфікованого гіпнотерапевта. І до методів контролю поведінки, розробленим за роки наших досліджень».
  
  
  Її запитав. - "З якою метою?"
  
  
  Таня відвернулася.
  
  
  «Немає сенсу вдаватися в подробиці», - сказав Калініна, взявши у Тані флакон і наповнивши впорскує рідиною. «У будь-якому випадку, ви не згадаєте нічого навколо того, що ми говорили у цій розмові».
  
  
  Щось у його самодовольном особи мене дуже розлютило. «Кравець тебе забирай!» - крикнув їй ему.
  
  
  Його очі спалахнули, щоб зустрітися з моїм поглядом, і мені здалося, що я помітив в них слабку спалах страху, коли він подивився на мене. «Будь ласка, без драматизму, містер Картер. Ви тільки ускладните собі завдання».
  
  
  Таня встала зі стільця і підійшла поговорити з одним навколо техніків. Калініна тримав прискає перед особою, штовхаючи поршень, щоб очистити апарат від бульбашок відбору проб повітря.
  
  
  Шалений відчай охопив мою груди. Це було близьке до паніки, що я коли-небудь відчував. Її ніколи не боявся фізичної боляче або смерті, але все було по-іншому. Насправді вони збиралися мене вбити, знищити мою особистість, а потім використовувати моє тіло в своїх нечестивих цілях. Від однієї думки про це у мене по спині пробігали мурашки. І тепер її, знав, що загроза принизити AX не була порожньою. На підготовку цього плану - яким би він нам був - у них пішли місяці або навіть роки. І з провідним агентом AX, виконували це, вони були майже як вдома.
  
  
  На допомогу Калініну підійшов технік. Таня повернулася і подивилася на нас через кімнату. Технік прив'язав гумову трубку до мого плеча і закатав рукав моєї сорочки. Її побачив виступаючі вени передпліччя. Намбулин входив відвертими у вену.
  
  
  Мій складати долар шалено калатало. Коли Калініна підійшов до мене з голкою, її шталь відчайдушно боротися з шкіряними ременями, всіма силами намагаючись ih порвати. Якщо б її міг встати з цього стільця, її легко міг би подбати про цих чоловіках. Але узи були надто міцними.
  
  
  Немає потреби боротися, містер Картер, - м'яко сказав Калініна, схопивши мене за передпліччя. - Бігти в цей момент абсолютно неможливо ».
  
  
  Голка опустилася, і технік тримав мене за плечі, щоб він не міг рухатися. Особа Калініна був легкий натяк задоволення, коли він встромив голку в розширену вену, а потім натиснув на поршень шприца.
  
  
  П'ятий розділ.
  
  
  Мене охопило відчуття ейфорії. Потім моє тіло почало німіти. Моє дихання помітно сповільнився, і він відчув, як з чола і верхньої губи капає піт. Мене навіть не хвилювало, що мене накачали наркотиками, і жахливе відчуття паніки зникло. Її все ще міг згадати все, що вони сказали мені, і я знав, що вони збираються використовувати мене в якомусь жахливому експерименті за терору, але мене це більше не турбувало. Її, знав, що я повинен бути, але мене це не хвилювало. Кілька хвилина її, боровся з цим почуттям, намагаючись розпалити гнів, який відчував її всередині себе, але нічого не залишилося. Що б вони нам робили, що б вони нам казали, мене це влаштовувало. Було нерозумно боротися з цим, турбуватися про це. Її був у ih влади, ih сила була величезною. Її підкорюся цьому і, можливо, якимось чином виживу. Зрештою, це було те, що дійсно важливо в довгостроковій перспективі.
  
  
  Ih особи повикривлялися переді мною - Тані і Калініна, - і вони дивилися
  
  
  на мене, як морську свинку в клітці, але я не заперечував. У них була його робота, і він дозволив їм це зробити.
  
  
  Калінін потягнувся до мого обличчя і підняв мої повіки. Він кивнув Тані і пішов. Таня підійшла до мене обличчям. Вона сіла дуже близько. Її, подивився в її блискучі блакитні очі і виявив вимірювання, за яким раніше нудьгував.
  
  
  «Тепер ти відчуваєш себе дуже розслабленим, дуже невимушеним», - сказала вона мені м'яким чуттєвим голосом. Голос, інтонації посилили моє відчуття благополуччя.
  
  
  «Так», - сказав я, дивлячись у темно-сині басейни ee очей.
  
  
  «Коли ти дивишся мені в очі, твої очі втомлюються. Твої повіки стають важкими, і ти хочеш ih закрити».
  
  
  Мої повіки затремтіли.
  
  
  «Зараз важко тримати очі відкритими. Коли її дорахую до п'яти, ви закриєте очі, тому що захочете. Ви відчуєте величезне полегшення, коли закриєте очі. Потім того, як ви ih закриєте, ви повільно пориньте в глибокий транс. Одіна. Ви дуже сонний. Два. У вас дуже важкі повіки. Три. Ви глибоко розслаблені і покірні. Чотири. Коли ваші очі закриються, ви дозволите моєму голосу направляти вас зустрінуть ваших відповідях і діях. П'ять ».
  
  
  Здавалося, мої очі закрилися у власній залп. Її, знав, що не зможу утримати ih від закриття, але навіть не хотів намагатися.
  
  
  «Ви зараз перебуваєте в гіпнотичному трансі і відгукнетеся на мій голос».
  
  
  Вона говорила м'яким, тихим монотонним голосом, який був чомусь надзвичайно переконливо. Її виявив, що відчуваю величезну прихильність до прекрасного звучання її голосу - цього чуттєвого, звабливого голосу, - і мені хотілося робити все, що він просив мене.
  
  
  "Ви розумієте?" - запитала вона.
  
  
  "Так, її розумію."
  
  
  «Добре. Тепер ми збираємося надіти це кільцеве пристрій на вашу голову і прикріпити електроди». Її, відчув, як хтось переміщує обладнання мені на голову. Він скидався на пов'язку на голову, і він згадав лабіринт проводів, які виходили з нього.
  
  
  «Поки її говорю з тобою, Нік, ти будеш отримувати аудіовізуальні дані з машини. Те, що ти бачиш і чуєш, буде приємним і допоможе тобі досягти стану глибокої трансу». Десь я почув клацання кнопки, і потім вир красивих квітів атакував чорноту, створену Танею. Разом з квітами прийшла м'яка музика, прекрасна музика, яку їй ніколи раніше не чув. І голос Тані супроводжував прекрасні видовищ і звуки.
  
  
  «Всі м'язи вашого тіла м'яко розслабляються, легко розслабляються, і вас охоплює величезне почуття ейфорії. Ви знаходитесь на ескалаторі, який рухається вниз. З кожною ногою ви повільно опускаєтеся вниз, і ви стаєте ще більш розслабленими. "
  
  
  Машина створила для мене ескалатор, і в плавному ковзанні мене понесло вниз через лабіринт фарб в м'яку темряву.
  
  
  «Ви наближаєтеся до нижньої частини ескалатора і входите в дуже, дуже глибокий транс. Ви повністю сприймаєте мій голос». Її досяг дна і опинився в прекрасною, вільно ширяє темряві, з якої ніколи не хотів йти.
  
  
  «Я попрошу вас порахувати до п'яти, але ви пропустите цифру три. Ви не зможете вимовити цифру три. Тепер порахуйте до п'яти».
  
  
  Мої губи ворушилися. «Один, два, чотири, п'ять». Мій рот і мозок не мають нічого спільного з номером три.
  
  
  «Дуже добре», - сказала Таня. «А тепер скажи мені своє ім'я та хто ти».
  
  
  Щось глибоко всередині мене чинила опір, але цей могутній голос питав мене, тому їй відповів: «Її Нік Картер. Її працюю в AX, де у мене кодове ім'я N...» Я не міг згадати номер, і рейтинг Киллмастера ». Далі дав більш докладну інформацію про ідентифікацію.
  
  
  «Добре. Тепер послухайте мене уважно. Ви забудете все, що тільки що сказали мені, і все інше, що пов'язане з вашим минулим. В цей самий момент у вас розвивається повна і тотальна амнезія».
  
  
  Сталася дивна річ. Мене охопила екзотична тремтіння, і коли вона пройшла, її, відчув запаморочення. Коли фізичні ефекти пройшли її, відчув себе інакше. Це була тонка різниця, але здавалося, ніби весь світ навколо мене зник. У всесвіті нічого не залишилося, крім мого ширяючого тіла і голосу Тані.
  
  
  "Хто ти?"
  
  
  Її подумав хвилину. Нічого не вийшло. Її намагався iso усіх сил, але все ще не міг відповісти. У мене не було особистості. Їй був істотою, плаваючим в безкрайній темряві, дожидаючи, щоб мене назвали, класифікували і класифікували.
  
  
  «Не знаю», - сказав я.
  
  
  "Де ти живеш?"
  
  
  «У цій чорності», - відповів я.
  
  
  "Звідки ви прийшли?"
  
  
  "Я не знаю".
  
  
  «Добре. Її освежу твою пам'ять. Тепер ти побачиш перед собою образ людини». Машина зажужжала, і я побачив людину. Він був високим, з темним волоссям і сірими очима. «Цей чоловік - це ти», - продовжила вона. «Ви - Рафаель Чавес».
  
  
  «Рафаель Чавес», - сказав я.
  
  
  "Ви венесуелець, який провів кілька років у Сполучених Штатах. Ви народилися
  
  
  в Маргариті і отримав освіту в Каракасі. Ви працювали за кількома напрямками, але тепер ви активний революціонер ».
  
  
  «Так», - сказав я.
  
  
  «Ви живете в квартирі на Авеніда Болівар, 36, тут, у Каракасі».
  
  
  «Авеніда Болівар, 36».
  
  
  Вона продовжила розповідати мені, що у мене немає родини або друзів, і що люди, з якими спілкувалася, були небагатьма в цій будівлі, які були товаришами по революції.
  
  
  «Пізніше ти дізнаєшся про себе більше», - нарешті сказала вона. «А поки що ви повинні відпочити. Її буду відраховувати від п'яти назад. - Під час рахунку ви повільно вийдете з трансу і знову повернетеся в свідомість. П'ять. Ви піднімаєтеся вгору по ескалатору. Чотири. Ви повністю в стані спокою. відпочили, але ви стаєте більш усвідомленими. Три. Коли ваші очі відкриваються на рахунок до одного, ви нічого не згадаєте до того, як закриєте очі, зовсім нічого. Два. Коли ваші очі відкриються, ви згадайте тільки те, що я сказав про те, що ви - Рафаель Чавес. Ви нічого не згадаєте до настання повної амнезії. Одіна ".
  
  
  Її відкрив очі. Там сиділа дівчина, і він знав, що бачив це особа раніше, але поняття не мав, за яких при інших обставинах. Повинно бути, це було незадовго до того, як він закрив очі. Її відразу помітив, що вона не навколо Венесуели, і це зменшило мій інтерес до хорошенькому личку. Її, говорив з нею на побіжному іспанською.
  
  
  Її запитав. - "Qué pasó?"
  
  
  «Ви були під легким заспокійливим, сеньйор Чавес. Ви потрапили в аварію і отримав удар по цілі, і ми подбаємо про вас протягом декількох днів. Ви дійсно дізналися своїх революційних соратників, дон? "
  
  
  Її оглянув кімнату. Технік розстебнув пута, які тримали мене на стільці, і зняв щось з моєї голови. «Чому... так, - сказав я. Справа в тому, що я майже нічого не згадав.
  
  
  «Це доктор Калініна, а її Таня Савич, ваші російські друзі в революційному русі. Ці інші товариші Менендес і Сальгадо. Вони були з вами в русі протягом певного часу. Ми привезли вас сюди, в цю приватну клініку, лікувати вас. Зрештою, конференція не за горами ".
  
  
  Її запитав. - "Конференція?"
  
  
  Таня посміхнулася. «Не намагайся згадати все відразу. Тобі потрібно піти в свою кімнату і відпочити».
  
  
  «Так», - тупо сказав я. «Відпочивати. Її дуже втомився».
  
  
  * * *
  
  
  У кімнаті, в яку мене відвели, було приємно тихо. Була тільки ліжко, на якій можна було лягти, але в даних за інших обставин її не міг очікувати лікарняного ліжка. Зрештою, їй був людиною, розшукуваним законом, чи не так? Чесно кажу, її мало що міг згадати. Мені шкода, що я не запитав дівчину, як сталося нещастя, тому що я не пам'ятав про це. Одне було ясно - мені потрібні були товариші, які вилікували мене. Мені вони дуже потрібні. Вони поняття не мали, наскільки серйозна моєї амнезії. Ну, це проясниться через кілька годин. Хороший сон мене поправить. Але мене непокоїло те, що я не міг згадати важливу конференцію, про яку говорила дівчина. Мій мозок закружляв від спроб пригадати, але в кінці кінців, заснув.
  
  
  Її раптом прокинувся посеред ночі. У мене були галюцинації, чи це був просто дивний сон? Повинно бути, це був сон. Його був в якійсь чужій країні, в пустинній країні. Його біг по темній мощеної вулиці і гнався за чоловіком. Його тримав у руці довгий чорний пістолет німецького виробництва, ймовірно, Люгер. Її вистрілив у цієї людини й намагався вбити його. Він обернувся і вистрілив у мене, і я відчув пекучий біль у проведені обчислення. Пістолет в руці раптом перетворився в сокира з короткою рукояткою. Потім її прокинувся.
  
  
  Це був дивний сон. Її не пам'ятав, щоб був у якій-небудь країні, крім Венесуели і Одноманітно. І її нам разу в житті не вистрілив у чоловіка. Або її? Для мене все це не мало сенсу.
  
  
  Коли настав ранок, вони принесли мені тацю з їжею, і її з жадібністю взяв на себе. Закінчивши, її розглянув своє обличчя в дзеркалі. Принаймні, це було знайоме. Але, схоже, ця особа не належало Рафаелю Чавесу. Її, глянув на одяг, яку вони принесли мені, але не відомо сл. Кишені були порожні, впізнання не було. Приблизно через годину прийшов Менендес і відвів мене назад у кімнату зі стільцем з дротом та іншим обладнанням.
  
  
  «Доброго ранку, сеньйоре Чавес», - привітала мене дівчина, що назвалася Танею. "Ви готові до нового лікуванню?"
  
  
  «Так, її так вважаю», - сказав я, дивлячись на машини. «Але все це необхідно? Її готель би знати, яке лікування її отримую».
  
  
  «Будь ласка, - сказала Таня, показуючи мені великий стілець. «Ви повинні нам довіряти, сеньйор Чавес. Ми ваші друзі».
  
  
  Її sel в кріслі, але мені стало не по собі. Її готель вибратися навколо цього будинку, побродити по вулицях Каракаса, повернутися у свою квартиру на Авеніда Болівар. Їй був упевнений, що ці знайомі види повернуть мені пам'ять і зроблять мене здоровим. Її пообіцяв собі, що, якщо це заняття не принесе результатів, їй відразу піду додому.
  
  
  «А тепер розслабся», - сказав мені чоловік по імені Калініна.
  
  
  "Я дам вам легкий заспокійливий ». Він встромив мені в передпліччя впорскує і зробив підшкірну ін'єкцію.
  
  
  В моїй голів промайнуло назву. Намбулин. Де її чув це раніше? Перш ніж його зміг більше думати про це, її почав відчувати, що мене охоплює глибока ейфорія, і я втратив інтерес до слів і всьому іншому.
  
  
  Хтось поправив мені головний убір. Я не заперечував. Через хвилину почув її голос Тані.
  
  
  «Ви хочете закрити очі. Ви закриєте ну на рахунок до п'яти». Вона порахувала, і мої очі закрилися. В темряві раптом спалахнув колір, і її почув якусь дивну музику, яка займається чомусь здалася мені знайомою. Голос замовк, але колір та музика продовжували тягнути мене вниз і вниз. Мені здавалося, що я на ескалаторі. Потім з моєї голови пролунав інший голос. Голос розповідав мені облад мені все. Кожна дрібниця, дати мого народження до моєї недавньої діяльності в лівому русі за звільнення Венесуели від тиранічного імперіалізму Сполучених Штатів. Були зображення конкретних сцен. Коли все закінчилося, її отримав детальну картину свого минулого. Моїй амнезії вилікувалася.
  
  
  Їй був членом політичної групи під назвою «Самосуд», метою якої було повалення уряду Венесуели і встановлення лівого режиму з допомогою росіян. Мене завербували кілька місяців тому, і кілька днів тому її, був поранений під час демонстрації біля американського посольства.
  
  
  Таня знову заговорила. "Ваш лідер попросив нас повідомити вам, що лави дружинників стоншуються з-за боягузливого дезертирства перед лицем жорстокої поліцейської тактики. Тому діяти треба зараз. Ви були обрані, щоб провести цю дію.
  
  
  «Венесуела стала занадто залежною від Сполучених Штатів», - продовжила вона. «Сполучені Штати купують близько 40 процентний експорту нафти Венесуели, що дає американцям смертельну економічну хватку для Венесуели. Президент Венесуели та його капіталістичне уряд повинні бути знищені, перш ніж вони передадуть всю країну американцям. Був розроблений план. розроблений з урахуванням майбутньої Каракасской конференцій.
  
  
  «Конференція буде зустріччю між президентом Венесуели і віце-президентом Сполучених Штатів. Вона надасть унікальну можливість нанести удар обом цим ворогам народу. Пізніше вам повідомлять про характер план і деталі того, як це повинно бути виконано. Ви розумієте? "
  
  
  "Так, її розумію."
  
  
  «Добре. Коли ви прокинетеся, ви згадайте в деталях все, що я вам сказав, і все, що ви чули і бачили, перебуваючи в глибокому трансі. Якщо у вашому розумі виникнуть запитання про деталі, ваша підсвідомість дасть відповіді і заповнить будь-які прогалини це може вас турбувати. Ви не будете піддавати сумніву свою ідентичність, як Рафаеля Чавеса і не будете сумніватися в обґрунтованості його політичної філософії ».
  
  
  Через кілька хвилина мої очі природним чином відкрилися, і він згадав, як Таня вважала в зворотному порядку від п'яти до одного. Її також згадав все про своє минуле життя. Що б вони нам зробили зі мною, це спрацювало. Її повністю оговтався від амнезії.
  
  
  Таня посміхнулася. - Як ви себе почуваєте, товаришу?"
  
  
  "Дуже добре", - відповів я. «Наркотик змусив мене згадати. Її має взяти участь у місії проти Каракасской конференцій, тепер її згадав про це. Готовий?»
  
  
  «Ви будете готові», - сказала вона.
  
  
  Калініна відвернувся і підійшов до техніку в дальньому кінці кімнати, залишивши нас з Танею наодинці. «Ми з тобою... ми знаємо одне одного краще, ніж її пам'ятаю?» Її запитав. У мене був скороминущий образ Тані, що лежить голою ірина.
  
  
  Що було в її очах, потім її обличчя розпливлося в легкій усмішці. «Я сподівався, що ти згадаєш. У нас був вечір разом. Хіба ти не пам'ятаєш?»
  
  
  «Не зовсім», - сказав я. «Але мигцем, якесь спогад її отримав, мені хотілося б пригадати більше».
  
  
  Вона тихенько розсміялася. «Можливо, ми знову провести кілька хвилина разом, перш ніж ти покинеш клініку».
  
  
  «Це те, чого варто чекати», - сказав я.
  
  
  Хоча її почував себе цілком добре, вони наполягали, щоб її залишився в своїй кімнаті і відпочив. Її трохи подумав про Таню. Дивно. Мій населений пункт росії була найважливішим у моєму житті, але я не міг перестати думати про цю незвичайну дівчину.
  
  
  Коли я не думав про Таню, її намагався відновити минуле, яке майже забув з-за аварій. І, як я спробував згадати, мені згадався невеличкий випадок. Її босоніж забіг у глиняний будинок на околиці Маргарити. Потім її, згадав, що цей будинок був моїм домом, а гарненька чорнява жінка на ім'я Марія, була моєю мамою. Вона і мій батько помер, коли мені було дев'ять років. Незабаром потім цього її приїхав у Каракас, де жив у родичів і вчився на державного службовця.
  
  
  У всьому цьому все ще було що-то дивне. Її міг згадати, що-що через свого минулого, але ці речі здавалися нереальними, уявні образи бляклі і туманні. І коли її перестав думати про них свідомо, вони просто зникали в забутті і не здавався справжньою частиною мене.
  
  
  Дивно, але найяскравішими моїми спогадами залишилися вони кілька років, які провів в Америці, працюючи на вантажній платформі.
  
  
  Її провів весь день у своїй кімнаті. В ту ніч до мене прийшла Таня. Вона тихо увійшла і закрила за собою двері. Її постало з кінця ліжка, де читав газету ах Каракасской конференцій. У нах був стетоскоп, а в руці вона тримала планшет.
  
  
  "Можу його помацати твій пульс?" запитала вона.
  
  
  "Звичайно."
  
  
  Вона тримала моє зап'ястя своєю маленькою м'якою рукою. Наші погляди зустрілися, і вона швидко відвернулася. Вона зробила відмітку на своїй діаграмі, потім приставила стетоскоп мені до грудей і з хвилину прислухались.
  
  
  "Ви відчуваєте нудоту?"
  
  
  "Ні."
  
  
  "Є потовиділення у сні?"
  
  
  «Не те, щоб її пам'ятав».
  
  
  Мій погляд перемістився з її повних губ на чуттєві вигини її тіла. І знову в моїй голів промайнув дражливий образ - Таня оголеною ірина. Ee наступний штопора здавався екстрасенсорними.
  
  
  «Ти сказав, що згадав ... близькість між нами, Рафаель».
  
  
  "Так, її згадав це."
  
  
  "Не могли б ви розповісти мені, що ви згадали?"
  
  
  Її посміхнувся. "Ні. Це була ти. Ірина".
  
  
  Її прекрасні блакитні очі уникали мого погляду. Її взяв у нах планшет і стетоскоп і кинув ih підлоги. Потім її м'яко притягнув її до себе. Її, поцілував її, і вона відповіла.
  
  
  "Ти справді спав зі мною, чи не так?" - тихо запитав я.
  
  
  Вона спробувала відсунутися, але я її втримав її. «Рафаель, ти не коханець», - заперечила вона. «Ти революціонер. У тебе не було часу на жінок».
  
  
  «Її, мабуть, знайшов час хоча б раз, - спростував повідомлення в змі її ей.
  
  
  Її очі знайшли мої. «Так, один раз». Здавалося, вона згадує. «Незадовго до демонстрації біля американського посольства. Її принесла записку у вашу квартиру, і ви просили мене залишитися».
  
  
  «І ми поцілувалися, та я притиснув тебе так близько», - сказав я, повільно проводячи руками по всій довжині її тіла.
  
  
  «Рафаель, будь ласка...» - слабко запротестувала вона.
  
  
  Її розстебнув її форму до талії і просунув руку всередину, притискаючи її до себе. Її пестив її груди і відчував, як від мого дотику її соски твердіють.
  
  
  "Рафаель ..."
  
  
  Ми знову цілувалися. Вона перестала чинити опір і з раптовою величезною пристрастю відповіла на мою ласку, її тіло відчайдушно напружився, коли її досліджував її рот. Коли поцілунок закінчився, ми обидва затамували подих і прагнули більшого.
  
  
  «Ах, Боже мій, Рафаель», - видихнула вона.
  
  
  Вона скинула форму і впустила її на підлогу. Її спостерігав, як вона стягала трусики зі своїх довгих гладких стегон. Вона підійшла до ліжка і потягнулася, її тіло тремтіло від збудження. Її швидко роздягнувся і жим лежачи поруч з нею. Мої пальці і губи перебирали кожен дюйм її гарячою тремтячою плоті.
  
  
  Раптово вона спробувала відсунутися, але їй міцного притиснув ee. "Що я роблю з тобою?" - вигукнула вона. Її придушив її слова, глибоко занурившись в її рот мовою. Вона знову почала відповідати.
  
  
  Я не знав, що вона омелою на увазі, і мені було все одно. Її міг думати тільки про її стиглому, теплому тілі. Вона застогнала від бажання, коли її перекинувся на нах. Її стегна відкрилися для мене, і я відчував, як її нігті впиваються в мою спину. Її різко увійшов в нах, і вона скрикнула від задоволення. Тоді все було темрявою, безотлагательностью і наростаючої неприборканої пристрастю.
  
  
  Шоста глава.
  
  
  Мене знову прив'язали до стільця, і в кімнаті було зовсім темно. Вони зробили мені ще одну ін'єкцію, але на цей раз не було ніяких благаючих голосів. В мені діяв тільки наркотик. Тані і Калініна навіть в кімнаті не було.
  
  
  Вони щось згадали про «останній фазі». Її, чув, як вони говорили це по-російському, та чомусь все зрозумів, хоча він не пам'ятав, щоб коли-небудь вивчав російську.
  
  
  Коли її sel в кріслі, в темряві переді мною виник образ. Це був президент, і він вимовляв політичну мову. Він був всього в двадцяти футах від мене і жестикулював під час розмови. Він говорив речі, які мене дуже засмучують. Її вкрився холодним потом. Ейфорія змінилася сильним гнівом, оскільки слова президента ставали все більш і більш образливими, все голосніше і голосніше. Його обличчя повільно спотворилося і стало жахливо спотвореним. Через хвилину обличчя було все, що залишилося від зображення. Він почав розширюватися, стаючи все більше і уродливее, по мірі того, як образи шмагав по его скоцюрблений губ. Обличчя було так близько, що я подумав, що можу простягнути руку і атакувати його.
  
  
  Її почув крик в кімнаті і зрозумів, що він виходив навколо мого власного горла. Її люто дотягнувся до цього жахливого обличчя, намагаючись розірвати плоть голими руками, дряпаючи її пальцями.
  
  
  Але я не міг цього досягти. Крик був криком повного розчарування і жалюгідного відчаю через неможливість дотягнутися до жахливого осіб і знищити його. Через хвилину голос затих, і запанувала тиша, спотворене обличчя продовжувало рухатися переді мною.
  
  
  Раптом
  
  
  Голос Тані пролунав навколо темряви. «Це ваш ворог. Це людина, яка стоїть між вашим народом і свободою. Він мерзенне, потворна тварина, і він живиться трупами свого народу. Ви завжди його не любили і боялися, але тепер ви поглинені відчайдушним, жорстоким огидою. Ви ненавидите його більше, ніж коли-небудь ненавиділи кого-небудь або що-небудь в своєму житті ».
  
  
  Її думав, що моя груди вотум-вотум вибухне від огиди і ненависті, які її відчував до спотвореного обличчя. Її весь час згадував мерзенні слова президента і стискав кулаки до тих тхора, поки нігті не розірвали долоні.
  
  
  Нарешті зображення зникло в темряві, і змінилося іншим. Спочатку це було мені не знайоме, потім її згадав про це через газети. Це був американський віце-президент. Він говорив по-англійськи, але його его прекрасно розумів. Він пояснив, що буде тісно співпрацювати з урядом Венесуели, що Сполучені Штати будуть пропонувати більше економічної і військової допомоги, щоб президент Венесуели залишався при владі. Поки він говорив, його обличчя змінилося. Його очі ставали все більш злими, а по усть вивергалися огидні, огидні слова.
  
  
  Коли нарешті спалахнуло святим, його був весь в поту. Технік зняв мене зі стільця і відвів назад в мою кімнату. Препарат і непереборні емоції повністю виснажили мою енергію. Мої ноги були настільки слабкими, що я ледве могла ходити.
  
  
  Повернувшись в мою кімнату, технік допоміг мені сісти на ліжко і подивився на мене зверху вниз.
  
  
  Він запитав. - "З тобою все гаразд?"
  
  
  "Я думаю так."
  
  
  Він сказав люб'язно. - «Це все необхідно для вашої місії».
  
  
  Її глибоко зітхнув. - "Де Таня Савич?"
  
  
  «Вона зайнята проектом».
  
  
  «Я повинен її побачити».
  
  
  «Боюся, це неможливо».
  
  
  Її, подивився на нього. Це був молодий венесуелець по імені Сальгадо. Його обличчя виглядало чесним. Може бути, з-за відвертості, яку її туди, побачив її, випалив те, про що навіть не здогадувався, що думав.
  
  
  «Невже теж її той, хема мене називають? Невже теж все це необхідно для народній медицині революції?»
  
  
  Його очі звузилися на мене. "Ти сумніваєшся в цьому?" - з тривогою запитав він.
  
  
  «Я... я не знаю. Думаю, що ні. Іноді мені здається, що я сходжу з розуму».
  
  
  «Ви не зійшли з розуму. На самому делле, ви зараз цілком здорові». Його голос був заспокійливим.
  
  
  Її запитав. - «Як довго її був тут, у клініці?»
  
  
  Він завагався, немов запитуючи, чи відповідати мені. «Позавчора ввечері вас привів товариш».
  
  
  "А коли її буду готовий поїхати?"
  
  
  "Сьогодні".
  
  
  Її слабо підвівся на лікті. - "В самому делле?"
  
  
  «Останній етап завершиться сьогодні пізніше. У вас буде ще кілька ознайомчих занять. Наступний буде не дуже приємним для вас, але він закінчиться раніше, ніж ви дізнаєтеся про це. Це абсолютно необхідна частина вашої підготовки до роботи в конференції ".
  
  
  "Що це за робота?"
  
  
  «Вони скажуть вам пізніше».
  
  
  Раптом двері відчинились, і ввійшов лікар Калініна. Він сердито подивився на техніка. «Що це? Чому ви все ще з сеньйором Чавесом?»
  
  
  Технік виглядав переляканим. - «Він готель трохи поговорити».
  
  
  «Повертайся до роботи», - коротко сказав Калінін.
  
  
  "Так, звичайно." Сальгадо повернувся і вийшов через кімнати.
  
  
  Її, дивився, як Калініна підходить до мене. Мені не подобалася думка про те, що тут роблять росіяни, і що моїм співвітчизникам не дозволяється говорити зі мною. Венесуелець повинен контролювати свою революцію, але Калініна ставився до Сальгадо, як до нижчого.
  
  
  Калініна натягнуто посміхнувся мені. «Мені дуже шкода, що так різко відняв у вас Сальгадо, сеньйор Чавес, але у нього є обов'язки в іншому місці. Ви добре себе почуваєте?»
  
  
  «Чудово», - відповів я.
  
  
  Він пощупав мій пульс і якийсь час нічого не говорив.
  
  
  «Дуже добре. Тобі варто відпочити, а ми прийдемо за тобою потім обіду. У тебе попереду серйозне заняття».
  
  
  "Невже теж її дійсно можу залишити це місце сьогодні пізно ввечері?"
  
  
  Мій штопора застав його зненацька. Але після короткої паузи він відповів: «Так. Сьогодні ввечері ви будете готові».
  
  
  «Добре», - сказав я. «Ненавиджу висновок».
  
  
  «Ми всі діти», - свідомо сказав він. «Але ми повинні приносити жертви на благо революції. Хіба це не так?»
  
  
  Їй кивнув. Калініна натягнуто посміхнувся і пішов.
  
  
  Її ненадовго заснув. Раптом його почув власний крик. Її селл на ліжко відверті, весь в поту і трясучись. Її провів тремтячою рукою по роті, дивлячись на протилежну стіну. На мене було не схоже боятися - стільки її, знав про себе. Повинно бути, вони давали мені ліки. Мені приснився ще один кошмар.
  
  
  Її бачив потворні особи з темної кімнати і чув різкі злі голоси. Все це було змішане з моїми образами. Її панцир по темному провулку з «люгером» в руці. Її повернув за ріг, і раптом переді мною з'явилася величезна викривлене обличчя. Він виглядав як президент, але це було деформований особа висить в темряві.
  
  
  Її стрілок за люгера знову і знову, але це огидне обличчя тільки сміялося мною назавжди. Рот відкрився, погрожуючи поглинути мене. На мене наближалися довгі гострі зуби. Тоді її, закричав.
  
  
  Потім легкого обіду мене відвели назад у кімнату з машинами - вони називали це кімнатою орієнтацій. Технік попереджав мене, що цей сеанс буде іншим, і він не перебільшував. Таня зустріла мене в кімнаті, коли методи мене прив'язували до крісла.
  
  
  «Це буде неприємно», - сказала вона. «Але все закінчиться раніше, ніж ви це дізнаєтеся».
  
  
  «Я думав про тебе раніше», - сказав я. «Я просив тебе, але вони сказали, що ти занадто зайнята, щоб мене бачити».
  
  
  Чоловіки закінчили пов'язувати мене ременями і підійшли до однієї навколо машин. Раніше вони не використали його. У нього була невелика панель управління, але на його прилавку були десятки миготливих кольорових вогнів.
  
  
  «Те, що вони тобі сказали, було правдою», - відповіла Таня.
  
  
  "Чи побачу я його в тебе знову, потім того, як піду звідси?"
  
  
  Вона відвернулася. «Можливо. Все залежить від результату місії».
  
  
  «Я нічого не знаю про місії», - спростував повідомлення в змі її ей.
  
  
  "Скоро ти будеш знати".
  
  
  На цей раз вони використовували інші пристрої - дротяну металеву стрічку на грудях і новий головний убір. Таня простежила, щоб все було як слід, і вийшла через кімнати.
  
  
  Вони вимкнули святим, і його побачив ще кілька фотографій в темряві. Зображення були навіть більш реальними, ніж вони, що я бачив тим ранком. На цей раз мені не зробили укол, але я знав, що дія ранкової дози ще не повністю зникло.
  
  
  Президент з'явився в кімнаті. Він снаряда крізь натовп, розсміявся махаючи руками і посміхаючись. Як тільки з'явилося зображення, пов'язка почала щось робити зі мною. У голів виникло жахливе тиск, біль стала майже нестерпним. Поки її, дивився, як рухаються зображення, агонія посилювалася. Її iso усіх сил намагався звільнитися, відкриваючи і закриваючи рот і примружившись, ніж боляче. Стало тільки гірше, поки я не подумав, що мій гол вотум-вотум вибухне. Крик вирвався у мене навколо горла. Чоловік відокремився від юрби і побіг до президента, розмахуючи величезним мачете. Лезо з'єдналося, обезголовивши президента, його мета і полетіла в натовп, проливаючи кров всюди. Люди сміялися й глузували.
  
  
  Біль зникла, і він відчув тільки солодку порожнечу фізичного комфорту. Президент був мертвий, і світ був врятований від його тиранії.
  
  
  Її, сподівався, що сеанс закінчився, але цього не сталося. Ще одна сцена заповнила кімнату, коли президент виголошував публічну промову. Біль прийшла знову, і її уперся в нах, згорнувшись всередині, щоб чинити опір ей. Але мене це вразило. На цей раз жахливе тиск в голи супроводжувалося гострим болем у грудях, як ніби у мене стався серцевий напад. Її чув свій крик, але біль не проходила. Чоловік наставив пістолет на президента і відірвав пострілом ему потилицю. Біль відразу вщух.
  
  
  Але знову кімната наповнилася зображеннями, на цей раз американського віце-президента. Він їхав в чорному «Кадилаку» на офіційному параді, і він знав, що президент Венесуели їхав попереду нього в машині. Віце-президент був у дорогому костюмі в тонку смужку, імперіалістичної жестикулюючи натовпі. Тиск знову прийшло, але на цей раз не було стиснення в грудях, тільки жахлива біль у голів. В результаті раптового вибуху диму і уламків машини віце-президента була знищена невидимою бомбою, і всі, хто знаходилися в машині, загинули. В кімнаті початку другої прогримів сильний вибух, і машина президента Венесуели зруйнувалася. Біль пройшла назавжди.
  
  
  Її звалився в крісло, коли мене відчепили і відключили пристрій. Поруч зі мною був доктор Калініна, але я її не бачив, і на Краще.
  
  
  «Найгірше вже позаду, - сказав він мені.
  
  
  Коли він закінчив слухати мене своїм стетоскопом, він допоміг мені встати зі стільця і провів по коридору в звичайну проекційну кімнату. На дальній стогін був вбудований екран, а в задній частині кімнати була кіоску для проектора.
  
  
  Калініна вклав мені в руку заряджений «Люгер». Її тупо дивився на нього, все ще занімівши від жорстокого сеансів. Це був пістолет, навколо якого вистрілив їй у своєму кошмарі.
  
  
  «Препарат вже закінчився, - говорив мені Калініна, - і ваша реакція на різні подразники під час цієї частини підготовки буде цілком природною. Ви будете тримати пістолет і робити все, що захочете. . "
  
  
  Її просто дивився на великий пістолет. Її, знав, що це німецький пістолет, але чомусь асоціював його зі Сполученими Штатами. Поки її намагався це збагнути, в кімнаті потемнішало, і фільм почався. Це були справжні фотографії, імовірно, зроблені в останні пару днів на предконференционных зустрічах. У фільмі було показано президент, що йде по доріжці перед
  
  
  Паласіо-де-Мірафлорес, поруч з ним американський віце-президент. Навколо були оператори, і президент недбало розмовляв зі своїм американським гостем.
  
  
  Коли фігури на екрані, здавалося, наближалися до мене, в моїх грудях піднялося непереборне почуття ненависті, і він відчув тривожне почуття мети, почуття сильного дискомфорту. Біль посилилась з почуттям повного відрази. Її більше не бачив екрана. Йдуть до мене чоловіки стали дуже реальними. Її підняв пістолет у правій руці і зробив його на дві фігури. Її спочатку націлився на президента. Її тремтів від ненависті і болю, і піт тік по моєму лобі. Його натиснув на курок. Фігури неквапливо йшли до мене. Її, був у люті. Її стрілець з пістолета знову і знову, і на грудях президента щільним візерунком утворювалися чорні діри. Через хвилину її спустив курок в порожній патрон. Тим не менше дві фігури продовжували наближатися до мене. Її жбурнув у них пістолет, а потім в нападі люті кинувся до них. Її сильно вдарився і важко впав на підлогу.
  
  
  Загорівся сергій, Калініна допоміг мені піднятися. Її задихався і був виснажений. Тепер, коли фільм закінчився, біль і гнів пішли, навколо мене.
  
  
  «Дуже добре», - солоденько говорив Калінін. "Відмінно, взагалі-то".
  
  
  «Я хочу... забратися звідси», - сказав їй ему.
  
  
  «Добре, - сказав він. «Ми не будемо мати потребу в вас, до сьогоднішнього дня, коли у вас буде остання сесія. Ви можете повернутися в свою кімнату».
  
  
  Мене відвели назад в білу кімнату з ліжком, і її важко жим лежачи. Здавалося, що минуло кілька болісних безсонних днів з ними тхора, як я прокинулася тим ранком. Її ненадовго заснув. Але на цей раз кошмар не було. Замість цього мені приснився дуже докладний сон про Таню. Вона була голою в моїх руках. Тепла м'якість її тіла поглинула мене поглинула мене бажанням. Всі почуття були розбуджені - я чув її чудовий голос і відчував п'янкий аромат ee брас. І протягом усього склепіння, в запалі пристрасті, вона весь час говорила мені: «Пробач, Нік. Пробач, Нік».
  
  
  Я не міг зрозуміти, чому вона використовує це іноземне ім'я, але не шталь поправляти її. Мене не хвилювало, як вона мене називала. Ніщо не мало значення, окрім гарячої, вимогливою плоті, звивається піді мною.
  
  
  Її раптом сель. Її подумав про Таню і її використання іноземної імені. Нік. Що це означає? Її мріяв про Люгере, який Калініна встромив мені в кулак. Поки її лежав там, очікуючи, що вони приведуть мене на заключну сесію, її подумав, чи не було за останні пару днів чогось більшого, ніж її знав, більшого, ніж говорили мені ці люди. Але вони повинні були бути законними. Вони знали все устаткування мені, все про моєї філософії і моїй роботі з рухом. Ми всі працювали в'ячеслав однієї справи, і він повинен був їм довіряти.
  
  
  Коли вони прийшли за мною, вони сказали, що зараз ранній вечір, і мене відпустять через кілька годин потім хорошої їжі. Мене відвели в орієнтаційну, але не пристібали k особливих стільця. Замість цього вони попросили мене сісти на звичайний стілець поруч з Сальгадо. Через деякий час він пішов, і увійшли Таня і Калініна з третьою людиною, російською по імені Олег Димитров.
  
  
  «Сеньйор Димитров тісно співпрацює з лідером руху», - пояснив мені Калініна.
  
  
  Її перевів погляд з чоловіків на Таню. Під пахвою вона несла пачку паперів. Вона невпевнено мені посміхнулася.
  
  
  "Ми почнемо?" - непоказний запитала вона.
  
  
  «Добре, - сказав я. "Давайте почнемо."
  
  
  Вони присунули три стільця і в таку гру обличчям " до мене, чоловіка по обидві сторони від Тані. Вона докладає папери собі на коліна. Димитров пильно дивився на мене, як би намагаючись оцінити мої найпотаємніші думки і почуття.
  
  
  «Ми просимо вас ще раз пройти курс терапії», - сказала Таня. «Тоді ти будеш готовий».
  
  
  Калініна готував впрыски. Він нахилився вперед зі стільця і зробив мені укол. «На цей раз ви отримаєте тільки невелика кількість заспокійливого засобу, - сказав він, - тому що ми випустимо вас відразу ж потім закінчення сеансу». Рідина потрапила в мою вену, він витягнув голку і притиснув ватний диск до крихітної рані.
  
  
  «Тепер, - сказала Таня своїм рівним, тихим голосом, - ви відчуваєте себе дуже розслабленим і спокійним». Її голос гудів, задобрити мій мозок, і незабаром її виявився в його владі. Їй був повністю покірним.
  
  
  «На цей раз попрошу вас відкрити очі, але ви не повинні виходити навколо глибокого трансу. На рахунок п'ять ви відкриєте очі, але залишитеся в гіпнотичному стані».
  
  
  Вона повільно вважала. Коли вона сказала п'ять, мої очі відкрилися. Її переводив погляд з одного обличчя на інше. Її прекрасно усвідомлював усе, що мене оточувало, але все ще перебував в стані вищої ейфорії. Їй був повністю розслаблений і знав, що перебуваю в повній владі цього голосу.
  
  
  "Ви були обрані для виконання найбільш важливої місії"
  
  
  Ця населений пункт росії, яку все ж зробила революції, - серйозно сказала Таня. - Післязавтра відбудеться Каракасская конференції. Буде ранкова і денна сесія. Будуть присутні президент Венесуели, віце-президент Сполучених Штатів та інші високопоставлені особи. Конференція відбудеться у Паласіо-де-Мірафлорес.
  
  
  «Ви підете на денний засідання безпосередньо перед тим, як конференція збирається знову. Вам дадуть графин з водою, який ви можете перенести в кімнату. Коли конференцій відновиться, пристрій, захований в графині, вб'є всіх в цій кімнаті».
  
  
  Мене охопила тремтіння задоволення.
  
  
  «Ви не будете використовувати зброю, щоб убити наших ворогів, як ви намагалися зробити раніше. Але ви вб'єте ih. Ви розумієте?»
  
  
  "Так, її розумію."
  
  
  «Ваше обличчя буде виглядати по-іншому, коли ви прокинетеся від цього трансу. Ми зробимо вас схожим на американського шпигуна на ім'я Нік Картер».
  
  
  «Нік Картер», - повторити його. Нік! Так називала мене уві сні Таня. Це було передчуття, як у сновидінні про «Люгере».
  
  
  "Ви ввійдете в будівлю під ім'ям Ніка Картера. Член нашої групи дасть вам графин з прихованим пристроєм. Ви принесіть графин в конференц-зал і поставити його на стілець. Ви зможете це зробити, тому що це Нік Картер, від якого ми позбулися, має вищий рівень допускати на конференцію ".
  
  
  «Я розумію», - сказав я.
  
  
  «Протягом наступних двох днів ви будете зображувати навколо себе Ніка Картера. Зараз її почну читати з файлу про це агента, і ви повинні пам'ятати кожну деталь, щоб ви могли успішно видавати себе за Картером. Крім того, у вас є певні знання про цей чоловік глибоко всередині вас. Ви можете використовувати тільки достатньо цього знання, щоб виконати своє втілення, і не більше того ».
  
  
  Вона читала папери на колінах. Інформацію запам'ятати було нескладно. Як-то мені це здалося дуже знайомим.
  
  
  «Це її видала себе за Ильзу Хоффман», - висновку Таня. «А потім того, як ми відпустимо вас, ви негайно повідомте про це босові Картерса, Девіду Хоука. Він поцікавиться, чому ви були поза зв'язку, протягом двох днів, і він запитає облад мені, яку він знає, як Ілзе Хоффманн. Ви скажете, що ви з'їздили зі мною на заміську віллу на кілька днів, тому що ви готелів перевірити мене, але тепер ви переконані, що я поза підозрою ".
  
  
  «Так», - сказав я. «Вище підозр». Інформація незгладимо записувалася в моєму мозку.
  
  
  "Ви будете видавати себе за Ніка Картера так само влучно, як і вмієте, роблячи все, що від вас очікують до полудня в день конференції. Потім ви проігноруєте будь-які накази, які вони можуть дати вам, і підете в палац. Ви повинні бути в коридорі відкрито на вхід в конференц-зал рівненської годину дня. В цей час до вас підійде наш чоловік. На nen буде темно-синій червоний костюм і краватка з білою гвоздикою на лацкані. Він протягне вам цей графин, який навколо них, що буде використовуватися на столі для переговорів ". Вона взяла у Димитрова великий пишний графин. «Усередині нього під хибним дном, буде це пристрій».
  
  
  Вона обережно видалила електронний гаджет. Це було схоже на химерне транзисторне радіо.
  
  
  «Пристрій управляється за допомогою пульта дистанційного керування. Воно випромінює звук в широкому діапазоні частот, ширше, ніж все, що було розроблене раніше. На певних частотах і рівнях гучності звук руйнує центральну нервову тканину. Дуже короткий вплив призводить до болісної смерті».
  
  
  Вона замінила гаджет в графині. "Пристрій налаштований на потрібну частоту за допомогою пульта дистанційного керування потім в умовах денного сеансу. Протягом декількох хвилина воно вб'є всіх в межах чутності, але не торкнеться нікого за межами кімнати. Потім того, як вона виконає свою роботу, воно видавати набагато більш низький звук, який як і раніше буде звучати дуже високим для зустрінуть ваших вух. Ви зможете почути цей звук за межами конференц-зал, де ви будете перебувати ».
  
  
  «Я почую звук за межами конференц-зал», - повторити його.
  
  
  "А потім того, як наша людина дасть вам графин для води, ви підійдете до охоронцям на день кімнати і скажете їм, що персонал палацу попросив вас доставити графин, щоб була свіжа вода для членів конференції. Оскільки у Ніка Картера є дозвіл на вхід у конференц-зали, вони дозволять вам віднести графин всередину і поставити його на стілець. Залиште його в стіни, а інший графин віднесіть в найближчу службову кімнату в коридорі. будете триматися подалі від безпосередньої близькості, поки не побачите, що всі увійшли в конференц-зал для денної сесії.
  
  
  «Коли ви почуєте пронизливий звук навколо кімнати, ви дізнаєтеся, що пристрій виконав свою роботу. Тепер слухайте уважно». Димитров встав і повернув циферблат на маленькій машинці на сусідньому столі. Її почув пронизливий крик, який спростував повідомлення в змі мені шум деяких літаків.
  
  
  «Це звук, який ви почуєте».
  
  
  Голос його зупинився на мить. «Коли ви це почуєте, - повільно сказала вона, - ви згадаєте все, що було поховано у вашому підсвідомості. Ви згадаєте все, що я говорив вам раніше не пам'ятати. Ви згадаєте все, що сталося до вашого звернення в цю клініку. Але ви не запам'ятає нічого, що тут сталося. Це відкриє вам правду, але призведе до серйозного замішання. Ви зізнаєтеся першому з математики, який заговорить з вами, що ви підклали пристрої смерті в конференц-зал. Все це ясно? "
  
  
  «Все ясно, - сказав я.
  
  
  «Крім того, коли наша людина вручає вам графин, він скаже:« Viva la revolución! Ці слова зміцнити вашу рішучість вбити президента Венесуели і американця, і ви відчуєте непереборне бажання віднести графин в кімнату, як її. проінструктував вас ".
  
  
  «Viva la revolutión», - сказав я.
  
  
  Калінін встав, підійшов до столика і досталь, подарований мені «люгер», і стилет у піхвах. Він вручив мені зброю.
  
  
  «Постав пістолет», - сказала Таня. «Піхви на стидете повинні бути прикріплені до вашого правого передпліччя».
  
  
  Її послідував її інструкцій. Зброю мені здавалося незручним і громіздким. Калініна приніс мені темний піджак і краватку, і Таня веліла одягнути ih поверх зброї.
  
  
  «Зброя належала Ніку Картеру, - сказала Таня. «Ви будете знати, як ними користуватися. Шведів теж була его».
  
  
  Димитров нахилився і щось прошепотів Тані на вухо. Вона кивнула.
  
  
  «Ви не будете намагатися повернутися у свою квартиру на Авеніда Болівар. Ви також не будете зв'язуватися з Линчевыми або хема-небудь, хто пов'язаний з цією місією, навіть з персоналом цієї клініки».
  
  
  «Дуже добре», - сказав я.
  
  
  «Тепер, Рафаель Чавес, ви вийдете за гіпнозу, коли її отсчитаю від п'яти до одного. Ви будете швидко говорити по-англійськи, і це мова, яку ви будете використовувати, поки не виконаєте свою місію. Ви будете готові до завершіть місію, і ви будете слідувати всім моїм інструкцій у точності.
  
  
  «Я почну бібл зараз. П'ять. Ви - Рафаель Чавес, і ви змінити хід сучасної історії Венесуели. Чотири. Ваш президент і віце-президент Сполучених Штатів - ваші смертельні вороги. Три. Ви не замислювалися. без мети, але вбити цих двох чоловіків так, як ми запланували. Два. Коли ви прокинетеся, ви не дізнаєтеся, що перебували під гіпнозом. Ви не згадайте імена тих, хто тут з вами, а ви дізналися, що ми друзі революцій, які підготували вас до вашої місії ".
  
  
  Коли вона досягла номер один, втрьох переді мною на хвилину, здавалося, що розпливлася, а потім знову стала сфокусованої. Її переводив погляд з одного обличчя на інше.
  
  
  "Ти добре себе почуваєш, Рафаель?" - запитала мила молода жінка.
  
  
  «Я відчуваю себе чудово», - відповів їй, гей, по-англійськи. Дивно, але я сказав це без праці.
  
  
  "Хема ти будеш у наступні два дні?"
  
  
  «Нік Картер, американський шпигун».
  
  
  "Що ви будете робити потім того, як поїдете звідси?"
  
  
  «Доповісте з математики по імені Девід Хок. Їй скажу ему, що був з вами - з Ілзе Хоффманн - під час відсутності Відстійник».
  
  
  «Добре. Піди подивися на себе».
  
  
  Її, підійшов до дзеркала. Коли її побачив своє обличчя, воно виглядало інакше. Voni змінив мою зовнішність, так що я виглядав точнісінько як Нік Картер. Її захід у піджак і витягнув «люгер». Ім'я Вільгельміна промайнуло в моїй голів. Її поняття не мав, чому. У всякому разі, це не здавалося важливим. Її витягнув затвор і вставив патрон на патрон пістолета. Їй був здивований своєю здатністю поводитися зі зброєю.
  
  
  Її знову повернувся до трьом навколо них. «Я не знаю зустрінуть ваших імен», - сказав я.
  
  
  Чоловіки, очевидно, задоволено посміхалися. Однак заговорила дівчина. «Ви знаєте, що ми ваші друзі. І друзі революцій».
  
  
  Її вагався. «Так», - сказав я. Її націлив пістолет на освітленій через кімнату і примружився вздовж стовбура. Це був прекрасний інструмент. Її засунув його назад у кобуру.
  
  
  «Здається, ти готова», - сказала дівчина.
  
  
  Її затримав її погляд на мить. Її, знав, що між нами щось було, але не міг згадати її імені. "Її готовий". Її відчув раптове бажання піти звідти, зайнятися найважливішою справою в моєму житті - місією, до якої мене підготували ці люди.
  
  
  Чоловік у діловому костюмі заговорив. Його голос здавався досить авторитарним. «Тоді йди, Рафаель. Вирушай на конференцію в Каракасі і убий своїх ворогів».
  
  
  «Вважайте, що це зроблено», - сказав я.
  
  
  Сьома глава.
  
  
  "Де, кравець візьми, ти був?"
  
  
  Девід Хоук в чорній люті тупав за номером готелю. Його сиве волосся було скуйовджене, а навколо холодних блакитних очей утворювалися глибокі зморшки. Я не знав, що американці здатні на такі напади гніву.
  
  
  «Я був з дівчиною», - сказав я.
  
  
  «Дівчина! На два дні? Під час вашого безвременного відпустки відбулися важливі події. Було б не погано, якби ви прийшли сюди на інструктаж».
  
  
  "Вона здавалася дуже зацікавленою надто швидко, - сказав я. - Мені потрібно було з'ясувати, чи використовувалася вона як-то проти нас. Вона запросила мене на пару днів в заміську віллу, і я не міг зв'язатися з вами до того, як ми поїхали. Потім того, як ми дісталися до вілли, у мене не було ніякої рішенням зв'язатися з вами ".
  
  
  Хок примружився, дивлячись на мене, і я боявся, що він бачить мене крізь мою маскування. Їй був упевнений, що він знав, що я не Нік Картер, і він просто грав зі мною в ігри.
  
  
  "Це вся історія?" - в'їдливо запитав він.
  
  
  Він не вірив у це. Мені доводилося імпровізувати. «Ну, якщо ти повинен знати, її захворів. Спочатку її, подумав, що дівчина мене отруїла, але це був просто важкий випадок хвороби туриста. Її б не приніс тобі нічого хорошого, навіть якщо б міг встановити контакт ".
  
  
  Коли її говорив, його очі були прикуті до мого обличчя. Нарешті вони трохи пом'якшилися. «Господи. Ми знаходимося на порозі кульмінації нашою найбільшою місії за багато років, і ви вирішуєте захворіти. Що ж, може, це моя вина. Може, її дуже сильно вас підштовхував».
  
  
  «Мені дуже шкода, сер, - сказав я. «Але мені потрібно було перевірити дівчину. Тепер їй переконаний, що вона поза підозрою».
  
  
  «Ну, я думаю, це щось, навіть якщо це щось негативне».
  
  
  «Може, це була охоче на диких гусей», - сказав я. «У будь-якому разі, її повернувся до роботи. Що нового?»
  
  
  Хок витягнув довгу кубинську сигару. Він відкусив нитку і загорнув його в рот, але не запалив. У мене було сильне відчуття дежа вю - Яструб в іншому місці, робить те ж саме. Всі здогади і спалаху неможливих підлозі-спогадів змушували мене нервувати.
  
  
  «Віце-президент зійшов з розуму. Він говорить, що ми перестаралися з питаннями безпеки. Він схопив декількох співробітників ЦРУ і вимагає додаткових хлопців з Секретної служби додому. Сказав, що для преси незручно мати армію охоронців навколо, ніби ми не довіряємо венесуельської поліції ".
  
  
  «Це дуже погано», - сказав я. На самому делле все було нормально. Чим менше навколо буде американців, для яких її буду діяти, тим легше буде моя робота, коли її приїду на конференцію.
  
  
  «Ну, в палаці все ще багато людей з пістолетами в кишенях. Її викликав N7, коли подумав, що ти міг би бути десь на дні шестифутовой діри».
  
  
  Вперше її зрозумів, що одна навколо причин, по якій Хоук був так зол, полягала в тому, що він дійсно турбувався облад мені. Вірніше, про Nike Картері. Якимось чином це усвідомлення зворушило мене, і я зловив себе на думці, що доля Картера спіткала від рук лінчувателів.
  
  
  Її запитав. - «N7 - це Клей Вінсент?»
  
  
  «Так. Він оселився в третьому готелі, Лас-Амерікас. Її велів ему перевіряти ваше зникнення». - саркастично сказав він. «Тепер він може перейти до більш важливих питань. Сьогодні ввечері віце-президент присутній на позапланової вечірці, яка займається проводиться в садах американського посольства. Президент Венесуели обов'язково з'явиться. Оскільки конференція відбудеться завтра, її хочу почати прийняти особливі особисті заходи безпеки, особливо щодо будь-яких подій, не включених у початковий графік ". Він жував сигару.
  
  
  Згадка про цих ворогів народу змусило мене спалахнути. Мене охопила гаряча активного відпочинку ненависті, і мені довелося iso усіх сил стримувати це. Один невірний рух з Хоуком може зруйнувати місію.
  
  
  «Добре, її буду там», - сказав я.
  
  
  "Ти дійсно в порядку, Нік?" - раптово запитав Хок.
  
  
  "Звичайно, а чому б і ні?"
  
  
  «Я не знаю. Просто на мить ти виглядав інакше. Твоє обличчя змінилося. Ти впевнений, що все ще не хворий?»
  
  
  Його швидко прийняв привід. «Це може бути», - сказав я. «Я сьогодні не зовсім поодинці». Її, думав, що в будь-який момент він розкриє мою маскування, і мені доведеться вбити його люгера в кишені. Її не готель его вбивати. Він здавався гарним людиною, навіть якщо був одним навколо ворогів. Але будь-якого, хто встане на шляху моєї місії, потрібно буде усунути - альтернативи не було.
  
  
  «Ну, ти дійсно не поодинці», - повільно сказав Хоук. "Я збирався відправити вас в посольство, щоб перевірити, чи є пара помічників, які будуть у палаці завтра, але я не думаю, що ви готові до цього. Вам краще відпочити до цього вечора. "
  
  
  «У цьому немає потреби, сер, - сказав я. «Я буду щасливий піти в посольство і...»
  
  
  «Кравець забирай, N3! Ти краще знаєш, що сперечатися зі мною. Просто повертайся в свою кімнату і залишайся там, поки ти не знадобишся. Її подзвоню тобі, коли прийде час їхати в посольство».
  
  
  «Так, сер», - тихо сказав я, вдячний за можливість уникнути більшої кількості контактів з американцями, ніж це було абсолютно необхідно.
  
  
  «І не зв'язуйся з цієї проклятої дівчиною», - крикнув мені Хоук.
  
  
  * * *
  
  
  Сади посольства прекрасні в будь-який час, але в той вечір вони були особливо прекрасні. Всюди були ліхтарі. Для гостей були встановлені палаючі мангали, і столи з їжею. В одному кінці саду був майданчик, де весь вечір грав оркестр.
  
  
  Яструб і Вінсент були зі мною, але ми не розмовляли ще з одним.
  
  
  Її раніше зустрів Вінсента в туалеті. Ми обмінялися привітаннями, і мені було досить незручно. Її, знав, що повинен був знати його, але я не був готовий до зустрічі з іншими агентами AX. Мені довелося блефувати в ході нашої розмови, і я боявся, що мене не переконали. Вінсент коротко розповів про штабу-квартирі AX і про попередньому завданні, над яким ми працювали разом. Її дозволяв йому було говорити і просто погоджувався з усім, що він казав.
  
  
  Віце-президент з'явився досить рано ввечері. Її намагався повністю його уникати. Його обличчя і голос викликали у мене такі сильні емоції, що я був впевнений, що розкрию свою прикриття, якщо зустрінуся з ним лицем до лиця. Її, підійшов до гурту, і просто слухали, як вони грають. Музика була прекрасною, і він з нетерпінням чекав того дня, коли моя батьківщина звільниться від тиранії. Вперше за кілька годин її почав розслаблятися.
  
  
  Але удача не втрималася. Її почув позаду себе голос, і це був жахливий голос американського віце-президента.
  
  
  «Містер Картер».
  
  
  Її, обернувся, подивився йому в обличчя і відчув жахливий тиск в голи, але боровся з огидою. Між віце-президентом стояли двоє співробітників секретної служби, які кивнули мені.
  
  
  «Містер віце-президент», - сказав її жорстко.
  
  
  «Я думаю, ви не зустрічалися з президентом», - говорив монстр. Він вказав на фігуру, що наближається, і її побачив чоловіка, якого ненавиділа найбільше на світі. Це був прямолінійний і солідний чоловік, на вигляд нешкідливий старий з широкою посмішкою і грудьми, набитою стрічками і медалями. Але я знав, що він уособлює, і це змусило мій шлунок стиснутися. Він підійшов і став поруч з нами. Двоє поліцейських в штатському і медперсонал були позаду.
  
  
  «Пан президент, це одіна по всьому кращих молодих людей в наших спецслужбах», - сказав віце-президент. «Містер Картер».
  
  
  «Мені приємно познайомитися з вами, містер Картер».
  
  
  Близькість цієї особи робила мій гнів майже неконтрольованим. Її боровся з непереборним потягом кинутися на нього й розірвати на шматки голими руками. Піт виступив у мене на лобі, і я відчув сильне стиснення у грудях, яка займається продовжувала дреди і дреди. У мене так сильно боліла моменти, що я думав, що вона вотум-вотум вибухне.
  
  
  «Його... його...» - видихнув я і відвернувся від цих двох чоловіків. Мені потрібно було взяти себе в руки, але я не знав, як це зробити. Її, озирнувся з похмурим обличчям. «Із задоволенням, пане президенте, - сказав я.
  
  
  Всі дивилися на мене, ніби її зійшов з розуму. Співробітники служби безпеки уважно вивчали мене.
  
  
  "З вами все в порядку, молода людина?" - запитав президент.
  
  
  Мої очі iso усіх сил намагалися зустрітися з його поглядом. «О, так, - швидко сказав я. «Я буду в порядку. У мене тільки що була сутичка з туристами».
  
  
  Віце-президент уважно стежив за моїм обличчям. «Вам краще відпочити, містер Картер», - тихо сказав він. Через хвилину вони перейшли до розмови з американським послом.
  
  
  У раптовому розпачі її, повернувся, щоб піти за ними. Моя рука увійшла в куртку. Її збирався витягнути «люгеры» і прострілити їм голови. Але коли її відчув холодний метал пістолета навпроти своєї руки, її прийшов в себе. Це не було планом, і він повинен був підкорятися наказам. Її витягнув руку і витер піт про куртку. Її, весь тремтів. Її і озирнувся, щоб побачити, чи помітив хто-небудь мої дії, і коли її, повернувся до будівлі, її побачив, що мій колега по AX Клей-Вінсент дивиться на мене. Він весь час дивився.
  
  
  Борючись з панікою, його поспішив до задньої частини будівлі посольства, в чоловічий туалет. Мені стало погано, і я боявся, що мене вирве. Її все ще тремтів, і здавалося, що гол-вотум-вотум розколеться.
  
  
  В туалеті її полив голову холодною водою і важко притулився до умивальника. Її викинув навколо голови осіб, і біль і нудота почали вщухати. Коли її, повернувся, щоб знайти рушник, Вінсент був там.
  
  
  "Що з тобою, Нік?" - запитав він.
  
  
  Його відвернувся від нього і витерся. «Повинно бути, її щось не те з'їв», - відповів я. «Я думаю, її все ще трохи не в собі».
  
  
  «Ти виглядаєш жахливо», - наполягав він.
  
  
  «Зараз її відчуваю себе добре».
  
  
  «Вам не здається, що вам слід звернутися до лікаря посольства».
  
  
  «Кравець, чиста. Її дійсно в порядку».
  
  
  Настало довге мовчання, поки її грубо розчісувала волосся.
  
  
  «Я випив у тому кафе в Бейруті, коли ми працювали разом, - сказав він. «Пам'ятаєш? Ти допоміг мені вибратися навколо цього. Її просто намагався віддячити за послугу».
  
  
  Щось глибоко всередині мого мозку відреагувало, коли він згадав інцидент в Бейруті. У мене було дуже короткий бачення, як Клей-Вінсент падає на стару цегляну стіну, і я збираюся допомогти йому встати на ноги. Через частку секунди сцена зникла, і він подумав, представляв ви її взагалі.
  
  
  Це мене вразило. Її ніколи в житті не зустрічав Клею Вінсента. Як я її міг пригадати, що було з ним в Бейруті? Її ніколи не був за межами Венесуели, крім того часу, коли їй був в США. Їй нічого не знав про Лівані. Чи її все-таки був там?
  
  
  У мене знову з'явилося відчуття, що в моєму минулому щось приховували від мене в клініці. Щось дуже важливе. Але, можливо, її помилявся. Можливо, наркотики стимулювали мою уяву, щоб її міг придумувати сцени, які допомогли б мені зіграти роль Ніка Картера.
  
  
  «Вибачитися», - сказав я. «Я ціную ваш інтерес, Клей».
  
  
  Він коротко посміхнувся, але потім до нього повернулася заклопотаність. «Нік, якого біса ти робив там потім того, як з тобою заговорили?»
  
  
  "Що ви маєте на увазі?" - захищаючись, спитав її.
  
  
  «Ну, на хвилину це виглядало так, як ніби ти збирався за своїм Люгером. Що відбувалося?»
  
  
  Її подумки пробіг через кілька можливих відповідей. «Ах, це. Думаю, її досить нервую. Її, бачив, як хлопець засунув руку в свою куртку, і на хвилину мені здалося, що він тягнеться за пістолетом. Її, відчув себе ідіотом, коли він витяг хустку».
  
  
  Наші очі зустрілися і зустрілися, коли Вінсент оцінив мій ревматизму. Якби він кинув мені виклик, мені довелося б вбити його відкрито тут, а це означало б великі проблеми.
  
  
  «Добре, приятель, - сказав він. Его голос шталь м'якше. «Тобі краще відпочити, так що завтра тобі стане краще».
  
  
  Її, подивився на нього. Це був кремезний чоловік з рудим волоссям, напевно, років тридцяти двох. У нього було відкрите, чесне обличчя, але я знав, що він може бути крутим.
  
  
  «Спасибі, Клей», - сказав я.
  
  
  "Забудь це."
  
  
  Залишок вечора її намагався триматися подалі від основної діяльності. Яструб з'явився в якийсь момент, коли всі дивилися на групу танцюристів, і став поруч зі мною.
  
  
  "Все здається нормальним?" - запитав він, не дивлячись на мене.
  
  
  «Так, сер», - відповів я. Цікаво, чи говорив ему Вінсент облад мені.
  
  
  «Здається, тобі не потрібно залишатися тут надовго, Нік, - сказав він. «Я відправляю теж Вінсента назад в его все. Але я побачу вас завтра рано вранці в палаці. Незважаючи на те, що все здається прекрасним, у мене таке відчуття з приводу попередження. Ви помітили чоловіка, який був переслідував тебе? "
  
  
  Ще одна незнайома сцена промайнула у мене в голів - чоловік, який стоїть у білій кімнаті, тримає мене з пістолетом. Ні, це був коридор, а не кімната. Її торкнувся свого чола рукою, а Хоук втупився на мене.
  
  
  «Ні. Ні, її его не бачив». Як їй взагалі не відомо, про яку людину він говорить? У файлі, який мені читали мої товариші, нічого не було згадано. Якщо тільки її не забув.
  
  
  «Нік, ти впевнений, що з тобою все в порядку?» - запитав Хоук. «Коли тут Вінсент, я, напевно, зміг би обійтися без тебе конференцій».
  
  
  "Я в порядку!" - сказав їй кілька різко. Її, глянув на Хоука, і він похмуро подивився на мене, жуючи незасвічену сигару. «Вибачення. Але я відчуваю, що потрібен на конференції, і я хочу бути там».
  
  
  Її намагався не чути в голосі грубу паніку. Якщо Хоук витягне мене по всьому служби безпеки, я не зможу виконати свою місію.
  
  
  «Добре», - нарешті сказав він. «Побачимося завтра, синку».
  
  
  Я не міг дивитися на нього. - "Правильно."
  
  
  Хоук пройшов по саду, а її пішов. Мені не хотілося повертатися в готель. Мені потрібно було випити. Її взяв таксі до Ель-Хардін, тому що відчував себе самотнім, і чому асоціював це місце з дівчиною в клініці. Коли її, увійшов всередину, її, був здивований, побачивши її сидить за столиком. Вона була одна, потягуючи кухоль вина. Вона відразу мене побачила.
  
  
  Ви також не будете зв'язуватися з Линчевыми або хема-небудь, хто пов'язаний з цією місією, навіть з персоналом цієї клініки.
  
  
  Її відвернувся від нах і підійшов до столу в іншому кінці кімнати. Її відчув жахливе бажання піти до неї, розповісти ей, про свої проблеми, взяти її зі мною в ліжко. Але вона сама заборонила мені вступати в контакт. Прийшов офіціант, її замовив коньяк. Коли він пішов, її підняв очі і побачив, що вона сиділа біля мого стільця.
  
  
  «Добрий вечір, Рафаель». Вона сіла поруч зі мною. Вона була навіть гарніше, ніж її пам'ятав.
  
  
  Її ім'я раптово прийшло мені в голову по всій глибини моєї підсвідомості. «Тебе звуть Таня». Її подивився гей, в очі. "Я не повинен цього знати, чи не так?"
  
  
  «Ні, але я думаю, що знаю, чому ти це робиш. Все в порядку».
  
  
  "Я не повинен бути з тобою, чи не так?"
  
  
  «Мене попросили зв'язатися з вами. Щоб дізнатися, як ви себе почуваєте, і переконатися, що вас прийняли, як Ніка Картера».
  
  
  «Мене прийняли за нього», - сказав я. «Але той, кого звуть Яструб, дуже заклопотаний моїм благополуччям. Сьогодні ввечері мене представили президенту, і це було досить грубо на хвилину. Але я думаю, що змусив Хоука, що зі мною все в порядку. "
  
  
  Красиве обличчя Тані спохмурніло. «Яструб - єдиний чоловік, який може перервати всю цю місію. Ви повинні переконати його всіма можливими способами, що ви - Нік Картер і що ви можете виконати своє завдання на конференціях». Її голос був напруженим і наполегливим. «Вкрай важливо, щоб у вас був доступ до конференц-залу під час обідньої перерви».
  
  
  «Я розумію, Таня, - сказав я. Її готель
  
  
  обійняти її і поцілувати. «Підійди в мою кімнату», - сказав я. «На якийсь час. Це... важливо для мене».
  
  
  «Яструб, можливо, спостерігає за тобою», - м'яко сказала вона.
  
  
  «Ні, це не так. Будь ласка, підійди, ненадовго».
  
  
  Вона коливалася хвилину, потім простягла руку й ніжно торкнулася мого обличчя. Її знав, що вона мене готелю. «Я буду там через півгодини».
  
  
  "Я буду чекати."
  
  
  Через сорок п'ять хв ми стояли в напівтемряві мого готельного номера, її грубо обійняв Таню. Її поцілував її, і її мова ковзнув мені в рот. Вона притулилася до мене стегнами.
  
  
  «О, Рафаель», - видихнула вона.
  
  
  «Знімай одяг», - сказав я.
  
  
  "Так".
  
  
  Роздягалися в темряві. Через кілька секунд ми обидва стояли оголені і жадібно дивилися одне на одного. Таня була однією навколо самих красивих жінок, яких їй коли-небудь бачив. Мої очі поглинали повну круглу груди, тонку талію, вигнуті стегна і довгі гладкі стегна. І мене зачарував її м'який чуттєвий голос. Голос, який так м'яко і переконливо говорив зі мною в клініці. Між нами був додатковий магнетизм з-за цих особливих відносин. Її жадав тіла, яке належало цьому убаюкивающему, вабить голосу, голосу, який мав таку владу назавжди мною.
  
  
  Ми разом підійшли до ліжка, і він поцілував її там, притягнув до себе і відчув, як ee навчені грудей притиснулися до мене, рухаючи руками за набряклим вигин її стегон.
  
  
  Ми обидва важко дихали. Його відпустив її, і вона ліжка на ліжко, і далі повні кремові форми виглядали як кремові на тлі білизни простирадлом. Її згадав пристрасні моменти у своїй палаті в клініці. Раптово у мене виникло інше спогад, з склепіння, який наснився мені в клініці. Її, бачив, як Таня розтягнулася ірина замість ліжка, всім її тілом запрошувала мене приєднатися до неї. Це був просто сон? Чи це справді сталося? Їй було жахливо стислій з пантелику.
  
  
  Його жим лежачи в ліжко і жим лежачи поруч з нею, лицем до неї. Її, доторкнувся до її палаючим губ своїми, потім провів губами по її шиї і плеча.
  
  
  "У вас є штаб-квартира у Каракасі?" - запитав його між поцілунками.
  
  
  «Чому ти так думаєш», - відповіла вона вражено.
  
  
  "У вас в квартирі є диван широкий?"
  
  
  Вона подивилася на мене, і мені здалося, що я побачив страх в її очах. "Чому ти питаєш?"
  
  
  Її сказав. - «Там ми вперше зайнялися любов'ю, чи не так?» «До клініки. Як ви мені сказали, цього не було в моїй квартирі. У моїй квартирі немає такого дивані». Вони показали мені пару фотографій моєї квартири на Авенидо Болівар.
  
  
  Таня виглядала засмученою. "Це важливо?" запитала вона.
  
  
  «Не зовсім», - сказав я, цілуючи її. «Це тільки що прийшло мені в голову, коли її побачив тебе тут».
  
  
  Її обличчя знову розслабилася. «Ти прав, Рафаель. Це була моя квартира. Її просто перевіряла тебе в клініку, щоб дізнатися, чи пам'ятаєш ти».
  
  
  "Через місії?"
  
  
  «З-за мого жіночого марнославства». Вона посміхнулася і наполегливо притиснулася до мене.
  
  
  Її перестав про це турбуватися і забув облад всім, крім терміновості свого бажання і оксамитової м'якості-ee плоті.
  
  
  Глава восьма
  
  
  На наступний ранок Хоук, Вінсент і його відправилися в Білий палац. Велика частина регулярних сил безпеки була там всю ніч. До шостої години ранку це вже був дурдом. Хоук сказав Вінсенту і мені перевірити конференц-зал і прилеглі кімнати до тридцяти дев'яти, коли конференція повинна була початися. Їй був дуже нервовим. У мене виникло дивне відчуття, коли її проводив всі ці перевірки безпеки, так як, легко переміщаючись середовищі людей, які були там з єдиною метою - зупинити мене. Якби її не так нервував, його б насолоджувався іронією всього цього. Співробітники служби безпеки кивнули і посміхнулися мені, навіть не підозрюючи, що це її подбав про те, щоб ніхто не покинув конференц-зал живим.
  
  
  Протягом усього ранку осіб за орієнтаційної кімнати поверталися до мене знову і знову, і кожного разу, коли це відбувалося, її покривалася холодним потом. Сила моєї ненависті роздирала мене на частини. Її готель продовжити, виконати свою роботу і позбавити світ від цих двох злих людей.
  
  
  «Ну, тут годину до початку конференції, - сказав мені Хоук, - і нам більше нічого робити, ніж у нас було, коли ми покинули Вашингтон. За винятком того, що ми не можемо знайти високої людини, якого ніхто, крім тебе, не бачив. . "
  
  
  «Це не моя вина», - різко сказав я.
  
  
  Хок уважно досліджував моє обличчя, і я зрозумів, що зробив це знову. Її уникав його проникливих очей.
  
  
  "Хто, кравець візьми, це сказав?" - відрізав він ревматизму.
  
  
  «Я... вибачте, сер. Думаю, його трохи нервую-конференції».
  
  
  «Це зовсім не схоже на тебе, Нік», - серйозно сказав він. «Ти завжди зберігаєш холоднокровність. Голос чому її вважаю тебе кращим. Що з тобою взагалі? Ти знаєш, що можеш зрівнятися зі мною».
  
  
  Її, подивився на нього. Він справив на мене дивне вплив, і його не міг зрозуміти чому. Мені подобався цей чоловік, і його чомусь відчував себе дуже близько до нього, хоча ніколи не бачив, его до вчорашнього ранку. Це було дивно.
  
  
  Зі мною все гаразд, сер, - сказав я. - Ви можете на мене розраховувати.
  
  
  "Ви впевнені?"
  
  
  "Так, її впевнено."
  
  
  «Добре. Якщо ти що-небудь знайдеш, ти зможеш знайти мене в штабі безпеки».
  
  
  Коли він пішов, мені захотілося вдарити кулаком по стогони. Її міг би виглядати, як Нік Картер, але її не вів себе, як він. І Хоук помітив. Якщо б я не був більш обережний, її проґавив всю місію.
  
  
  До часу конференції палац був неймовірно неспокійним. Зали були забиті людьми. Були сотні репортерів з усього світу. Фотоспалахи спрацьовували кожну хвилину, і було багато криків і вид туризму. Коли керівники прибутку в конференц-зал, натовп навколо них була такою густою, що ih ледве можна було побачити.
  
  
  Побачивши ih знову з близької відстані, її відчув до них таку ворожість, таку відкриту ненависть, що мені довелося відвернутися. Її навіть не міг дивитися, як вони входять в кімнату. Через кілька хвилина всі були всередині, а за ними закрилися великі подвійні день. Конференція почалася.
  
  
  Коли її дістався до палацу і перевірив конференц-зал, звернув її увагу на графин з водою, на довгому столі, навколо червоного дерева. Він був ідентичний тому, що мені, якщо пізніше, на перерві. Він лежав на підносі разом з дюжиною виблискуючих кришталевих келихів. До полудня вода, що залишилася в графині, стане сухим, і співробітники палацу буде для estestvenno принести свіжу воду для денної сесії.
  
  
  Ранок тривало рік. Її неспокійно ходив взад і вперед по довгому коридору. Інші охоронці подивилися на мене. Зали були повні ними. Два венесуельських охоронця, один співробітник ЦРУ і один агент секретної служби стояли на варті біля входу в конференц-зал. Кожен навколо них знав Ніка Картера, і ніхто навіть не глянув на мене, коли її раніше оглядав кімнату.
  
  
  Близько одинадцятої тридцяти, за півгодини до перерви, коридор за межами конференц-зал знову почав заповнюватися. Її відчував жахливий напруга в грудях, і в мене починала боліти гол. Але на цей раз біль була майже приємною. Її, знав, що він зникне відразу після того, як я виконаю свою місію.
  
  
  Незадовго до перерви до мене підійшов агент ЦРУ. Він, очевидно, знав мене, і її повинна була знати его. Її сконцентрувався, і його обличчя стало мені знайоме, хоча, звичайно, це не так. Це все було обумовлено, і у мене не було часу турбуватися про те, як це працює. Тим не менше, ці зіткнення змушували мене нервувати. Один промах міг зруйнувати всю місію.
  
  
  "Де ти був, Картер?" - запитав чоловік. «Ми не бачили вас тут пару днів».
  
  
  «Ах. Її перевіряв кілька підозрілих осіб», - сказав її напружено, iso усіх сил намагаючись звучати для estestvenno.
  
  
  "Кого?"
  
  
  «Напередодні ввечері його бачив, на стійці реєстрацій чоловіка підозрілого вигляду, але це виявилося глухим кутом».
  
  
  «Ах так, її чув про це. Її також чув, що ви якийсь час спав з якоюсь німецькою дівчиною. Чи є в цьому правда?» - усміхнувся він.
  
  
  Усмішка раптом нагадала мені ту, що була на обличчя американського віце-президента, коли він представив мене президенту. "Чому б тобі не заблукати, некомпетентний ублюдок!" - прогарчав я.
  
  
  Раптом її помітив Хоука і Вінсента, стоять всього в декількох футах від мене, і дивляться на мене. Я не бачив, щоб вони підійшли.
  
  
  «Тобі слід тримати на повідку», - сердито сказав чоловік з ЦРУ, коли він швидко пройшов mimmo Хока і Вінсента і пішов далі по коридору.
  
  
  Яструб стояв там, вивчаючи мене з хвилину. Коли він заговорив, його голос був спокійним і тихим. «Ходімо з нами, Нік, - сказав він.
  
  
  «Її готель би бути тут, коли вони вийдуть», - сказав я. «Можуть бути проблеми».
  
  
  «Кравець візьми, їй сказав піти з нами!»
  
  
  Її потерл рот рукою. У мене були проблеми, залишалося трохи більше години до зустрічі з людиною, який подасть мені графин. Але її ніяк не міг відмовитися від Хоука. Він не давав мені вибору.
  
  
  «Добре, - тихо сказав я.
  
  
  Хоук провів нас в порожню особисту кімнату біля штабу служби безпеки. Коли ми опинилися всередині, Хоук зачинив і замкнув двері, потім повернувся до мене. Вінсент стояв осторонь, виглядаючи дуже збентеженим.
  
  
  «А тепер», - сказав Хоук різким низьким голосом. «Що, кравець візьми, тут діється? Її взяв у тебе все, що міг, Нік. Ти ведеш себе, як маніяк».
  
  
  Її сердито подивився на Вінсента. «Ви розповіли йому про інцидент на вечірці».
  
  
  «Ні, не сказав», - захищаючись, сказав Вінсент. «Але я повинен був це зробити».
  
  
  "Який нещасний випадок?" - запитав Хоук.
  
  
  «Просто невеликий емоційний сплеск», - сказав Вінсент.
  
  
  Її облизнул пересохлі губи. Їй був радий, що він не згадав про мою спробу витягнути Люгер. Яструб був різким. Їй був упевнений, що він вже сумнівався в моїй особистості. Може, він помітив якусь ваду в моїй маскування. Може, вони залишили родимку, шрамм звертається або щось ще, що видало мене. Ні, це має бути моя вина. Її просто не вів себе, як Нік Картер.
  
  
  "Добре, що це?
  
  
  - нетерпляче запитав Хоук. - Чому ти весь час біса нервуєш? Ти не був тим же людиною з ними тхора, як повернувся він з вілли ".
  
  
  Ревматизму був простий. Їй був іншою людиною. Рафаель Чавес. Але я не міг йому цього сказати. Він був одним навколо ворогів. Обидва ці агенти АХ були моїми ворогами.
  
  
  «Я просто не знаю, сер. Може бути, це тому, що все це страшенно засмучує, з натовпами людей, що товпляться навколо, шумом і плутаниною. І найгірше - знати, що щось може трапитися в будь-яку хвилину, а ми не бути в змозі що-небудь з цим зробити. Ця робота по забезпеченню безпеки не в моєму стилі ".
  
  
  Обидва чоловіки мовчали хвилину. Хок відвернувся і підійшов до вікна. «Боюся, цього недостатньо, Нік». Він повернувся до мене. Його худорляве тіло, здавалося, ще більше стислося в твідовому жакеті, а його холодні очі, здавалося, відкрито дивилися на мене. "Що ж сталося вони два дні, коли тебе не було?"
  
  
  «Саме те, що я тобі сказав», - сказав я.
  
  
  «Мені не подобається це говорити, Нік, але я думаю, що ти щось приховуєш від мене. Це теж не схоже на тебе. Ми завжди були дуже відверті одним з одним, чи не так?»
  
  
  Тиск в голи і грудях росло. До того, як мені довелося опинитися в цьому коридорі, залишалося менше години. А Девід Хок готель поговорити і поговорити.
  
  
  «Так, ми завжди були відвертими».
  
  
  «Тоді давайте будемо відверті», - сказав Хоук. "Я думаю, що щось трапилося, коли ти зник, і я не розумію, чому ти мені про це розповідаєш. Її знаю, що у тебе повинні бути причини стримуватися, але для нас обох було б ценымногие краще, якщо б Ви викладаєте це. Це стосується дівчини Гофмана? "
  
  
  Її кинув на нього погляд. «Ні, це не має нічого спільного з дівчиною. Якого біса це має бути? Їй же вам сказав, що вона була чіткою. Ви дійсно вірите, що я вам брешу? Її, зрозумів, що кричу, але було вже пізно.
  
  
  «Заспокойся, Нік, - тихо сказав Вінсент.
  
  
  Мить Хоук нічого не говорив. Він знову дивився на мене, пронизуючи мене своїми суворими, холодними очима. Тиск в моїй голів і грудей небезпечно зростало, і він почував себе, як бомба, яка готується вибухнути.
  
  
  «Нік, - повільно сказав Хок, - я тебе знімаю з цієї справи». Його обличчя раптом стало старим і втомленим.
  
  
  Мене пробив холодок. Її, повернувся, щоб зустрітися з ним поглядом. «Ти не можеш цього зробити», - глухо сказав я. «Я тобі потрібен тут».
  
  
  «Будь ласка, повірте мені, коли їй кажу, що не хочу. Ви номер один у моєму списку, і ви це знаєте. Ваш послужний список говорить сам за себе. Але тут щось не так. Почуття, яке її випробував, коли прибув у Каракас - жахливе відчуття, що щось пішло не так, - все ще зі мною. На самому делле, за останні пару днів воно стало ценымногие сильніше ». Він подивився на Вінсента. "Ти теж відчуваєш, чи не так, Клей?"
  
  
  «Так, сер», - сказав Вінсент. "Я відчуваю це."
  
  
  «Ти завжди дуже цінував інтуїцію, Нік. Ти сам багато разів говорив мені про це. Що ж, її теж. І щиро зараз у мене дуже сильне почуття, що тобі не слід брати участь у цьому. призначення більше. Для вашого ж блага, а також для блага конференцій ".
  
  
  «Сер, дозвольте мені показати вам, що я в порядку», - сказав я. «Просто дозволь мені залишитися на перерву».
  
  
  Его брову спохмурніла: «Чому опівдні?»
  
  
  Я не міг дивитися йому в очі. «Це просто здається особливо небезпечним часом. Коли вони благополучно повернуться в конференц-зал, малоймовірно, що щось піде не так. Її піду, якщо ви хочете, щоб її пішов».
  
  
  «Я хочу, щоб ти пішов зараз же», - холодно сказав Хоук. «Вінсент, піди поклич одного з венесуельських охоронців. Його відправляю одного назад в готель з Ніком, просто щоб переконатися, що він добереться туди в порядку».
  
  
  "Це не обов'язково!" - сердито сказав я.
  
  
  «Прости мене, Нік, але я думаю, що це так», - сказав Хоук. Його голос був різким, як і очі.
  
  
  Вінсент попрямував до дня, і її раптом запанікував. Я не міг дозволити цим людям перешкодити мені виконати моє завдання. Щось клацнуло всередині, і моя мета прояснилася. Її, знав, що мені потрібно робити. Довелося ih вбити. Мене охопила жорстка, холодна рішучість.
  
  
  Її швидко заходу в піджак і витягнув «люгер». Її націлив його на Хоука, але і поговорив з Вінсентом. «Тримайтеся відкрито тут», - різко сказав я.
  
  
  Вони обидва дивилися на мене в повному шоці.
  
  
  "Ти збожеволів?" - недовірливо запитав Хоук.
  
  
  Вінсент відвернувся від дня. «Підійди сюди, щоб її міг тебе бачити», - сказав я. Як тільки він це зробить, його вб'ю ih обох. Але її повинен діяти швидко.
  
  
  "Що це, Нік?" - спитав Вінсент низьким напруженим голосом.
  
  
  Її сказав. - «Мене звуть Рафаель Чавес». «Я месник. Тепер це не має значення, чи знаєте ви. Нік Картер мертвий, і я видаю себе за нього. Протягом години її закінчу свою місію, і всі учасники конференції будуть мертві. Ніщо мене не зупинить, так що рухайся переді мною, як я сказав ».
  
  
  Яструб Вінсент і обмінялися поглядами.
  
  
  «Я бачив секретну татуювання на твоїй правій руці, коли ти мив посуд цим вранці», - повільно сказав Хоук. «Ні, ти не ошуканець. Костя бога, Нік, відкласти цю штуку і поговорив з нами».
  
  
  Його слова викликали в мене лють. Її націлив пістолет ему в груди. Але потім її побачив, як Вінсент кинувся до мене.
  
  
  Її, повернувся, щоб зустріти його, але запізнився на частку секунди. Наступне, що я пам'ятаю, він був зверху мене, і ми впали на підлогу.
  
  
  Коли ми потрапили, м'ясистий кулак Вінсента врізався мені в обличчя. Це був важкий удар, і він приголомшив мене. Потім її, відчув, як «Люгер» викручується навколо моєї руки. Її тримався iso усіх сил, але Вінсент омела перевагу. Пістолет упав на підлогу. Але я її відновлював сили. Її зампхнулся на Вінсента ногою і сильно ударив його ногою в пах.
  
  
  Він закричав і впав зі мною на спину. Її помітив «Люгер», потім взявся за нього.
  
  
  «Не роби цього, Нік. Мені доведеться стріляти». Яструб стояв над нами, тримаючи на мені свою беретту. Її, подивився крізь глушник довгий ему в очі і зрозумів, що він був дуже серйозний. Її повільно встав.
  
  
  "Ти думаєш, ти зможеш зупинити мене цим?" - запитав її загрозливим голосом, який не визнав своїм.
  
  
  «Я абсолютно впевнений, що зможу», - спокійно сказав він. «Але не змушуй мене робити це».
  
  
  «Я заберу в тебе цю іграшку і вб'ю нею», - прогарчав я. Її зробив крок до нього.
  
  
  «Її пристрелю, Нік, - сказав Хоук. Але її міг бачити натяк на страх у його очах - він боявся, що не зможе мене вбити.
  
  
  Я як раз збирався назвати его-блеф, коли побачив, що Вінсент, похитуючись, знову піднявся на ноги. Коли Хоук обережно націлив пістолет мені в груди, - Вінсент підійшов до мене. Її схопив його і потягнув перед собою, щоб захистити себе від «Беретти Тетерев'ятник». Потім її сильно штовхнув Вінсента, і він важко впав на Хоука. Обидва чоловіки відсахнулися, і пістолет вистрілив, видавши тихий стук. Goggle врізалася в стелю.
  
  
  Її рушив швидко, вдаривши праву руку, шию Вінсента, і він відлетів від Тетерев'ятник, розчищаючи шлях. Коли Хоук знову опускав пістолет, щоб знову прицілитися, її схопив його руку з пістолетом і потягнув, сильно повертаючись, коли потягнув його до себе. Він перелетів через моє стегно і упав на підлогу, «Беретта» вдарилася об стіну позаду нього. Він був приголомшений.
  
  
  Її, потягнувся за Люгером, але тут Вінсент знову схопив мене. Її, впав, але тут же отямився і завдав лівий хук в широке обличчя Вінсента. Його вилиці тріснула, і він похитнувся від удару. Йому було боляче, але він не закінчив. Її, бачив, як його рука зайшла під куртку. Одним рухом сунув її стилет собі в долоню і відправив його в польоті в той момент, коли Вінсент прицілився. Ніж увійшов йому під ребра, він зойкнув, його очі розширилися, і він впав на бік.
  
  
  "Господи, Нік!" - крикнув Хоук, недовірливо дивлячись на тіло Вінсента. Хок прийшов до тями, але все ще був занадто слабкий, щоб рухатися. Її схопив «люгер» і обережно націлив ему в голову. Він повинен померти. Іншого шляху не було. Її стиснув палець на спусковому гачку, але щось мене зупинило. Хоук дивився на мене з викликом і сердито й ображено.
  
  
  Ненависть і лють переповнили мою груди. Цей чоловік стояв у мене на шляху. Її повинен був усунути його. Мій палець знову стиснув твердий метал спускового гачка. Її, подивився на це зморшкувате обличчя, і застиг, приголомшений несподіваним сплеском емоцій. Не знаю чому, але я її дуже любив і поважав цю людину, щоб стріляти. І все ж мені довелося натиснути на курок. Її покрився холодним потом, коли суперечливі емоції охопили мій запалений мозок. Її, облизнул пересохлі губи і знову прицілився. Мій обов'язок був ясний. Девід Хок повинен був померти.
  
  
  Але я не міг цього зробити. Її просто не міг натиснути на курок. Може, мені все-таки не довелося його вбивати. Її міг би зв'язати його і тримати в стороні, поки не закінчу свою місію.
  
  
  Хоук дивився на моє обличчя. Він не виглядав дуже здивованим, коли її опустив пістолет.
  
  
  «Я знав, що ти мене не вб'єш», - тихо сказав він.
  
  
  Її, закричав. - "Заткнися!" Її був дуже засмучений і коротким з пантелику, щоб ясно мислити.
  
  
  Її зв'язав Хоука руки і ноги его краваткою і ременем. У мене забігали думки, її бився, як агент AX, а не революціонер-любитель. І її зв'язав Хока, як професіонал, хоча знав, що ніколи раніше не робив нічого подібного. І було це дивне почуття, яке її відчував до старого. В цьому не було більше сенсу, ніж спалахи невідомих спогадів і божевільні сни, які мені снилися останні кілька днів.
  
  
  У мене знову з'явилося відчуття, що з усім цим щось не так, - з людьми в клініці, місією, в якій її було, і зі мною. Але не було часу розбиратися.
  
  
  Її затягнув Хоука в хижу. Її не заткнув йому рота, бо знав, що кімнати повністю звуконепроникності. Він просто дивився на мене.
  
  
  «Ти під наркотиками або щось в цьому роді», - сказав він.
  
  
  «Мовчи, і я не вб'ю тебе», - різко сказав я.
  
  
  "Ти не хочеш мене вбивати. Ти правда віриш, що ви людина по імені Чавес? "
  
  
  «Її Чавес».
  
  
  «Це неправда», - рішуче сказав він. «Ти Нік Картер. Кравець забирай, ти Нік Картер!»
  
  
  Від нього у мене крутилася гол. Головний біль поверталася - головний біль, яка займається пройде тільки потім того, як я її вб'ю своїх ворогів. Її глянув на годинник і побачив, що в мене залишилося близько півгодини. Її запхав Хоука в шафу, зачинив і замкнув двері. Її, глянув на Вінсента, коли підійшов до дня. Він виглядав мертвим, і з якоїсь божевільної причини мені було дуже шкода.
  
  
  Її, вийшов у коридор і з подивом виявив, що він майже пустельний. Венесуельський поліцейський входив у кімнату охорони в іншому кінці залу. Він мене не бачив. Очевидно, нас ніхто не чув. Але її не готель нам з хема стикатися. Співробітники служби безпеки можуть задатися питанням, звідки її, або хтось, хто бачив, як я йду по коридору з Хоуком і Вінсентом, може почати складати два і два. Її вирішив вийти навколо палацу через бічний вхід. Її міг пройти через сад і повернутися через головний вхід. Хотілося б сподіватися, що натовп розійшлася б під час полуденного перерви. І кожен, хто бачив, як він увійшов, просто здогадався, що я пішов на ранній обід. Її швидко озирнувся, тихо пройшов по коридору і вийшов через бічні двері.
  
  
  Дев'ята глава.
  
  
  Її викинув навколо голови Хоука і Вінсента. Мої годинник показував дванадцять тридцять п'ять - всього двадцять п'ять хвилина до зустрічі зі своїм контактом за межами конференц-зал.
  
  
  Його швидко пройшов через сад до передньої частини палацу. Навіть у відносно спокійний час скрізь були люди. Автомобілі заповнили вулиці, підходять до території палацу. Під'їзні шляхи були перекриті, але охоронці пропускали машини підвищеної безпеки.
  
  
  Обходячи будинок, її побачив сотні людей, тиняються по території в очікуванні появи сановників.
  
  
  Її тільки почав спускатися до натовпу, коли з боку дороги до мене підійшов чоловік, заступаючи мені дорогу. Її, подивився на нього і зрозумів, що це була людина з ЦРУ, з яким зіткнувся раніше. Я не міг ігнорувати його. Це ще більше викликало б його підозри.
  
  
  "Скажи, Картер, її можу поговорити з тобою?"
  
  
  Її недбало повернувся до нього, намагаючись не звертати уваги на наростаючий тиск у грудях. Мій гол пульсувала, ніж боляче. "Так?"
  
  
  «Я просто готель сказати, що прошу вибачення за зроблене мною зауваження. Я не звинувачую тебе в тому, що ти розсердився».
  
  
  «Так, все в порядку», - сказав я. «Я надто гостро відреагував. Її просто трохи нервую. Моя вина». Її почав йти від нього.
  
  
  "Тоді ніяких образ?" - запитав він.
  
  
  Її, повернувся назад. «Ні, без образ. Не турбуйся про це».
  
  
  "Добре." Він простягнув руку. Її взяв його і тримав за хвилину.
  
  
  Він з полегшенням широко посміхався. «Знаєш, її розумію, як цей вид обов'язків може дійсно тебе дістати. Думаю, це очікування і спостереження. Я не знаю, як співробітники Секретної служби роблять це день, щоб ніяк не коли, місяць за місяцем».
  
  
  Її глянув на годинник. Було двадцять до одного. Її намагався не показувати свої емоції. «Так, у них важка робота. Її точно не хочу цього. Що ж, мені потрібно зустрітися з колегою. Побачимося пізніше».
  
  
  «Звичайно, добре, - сказав він. «Заспокойся, Картер».
  
  
  Її, повернувся і пішов далі по довгій стежці. Відчуття місії було настільки сильним всередині мене, що я не міг думати про інше. Її не відчував нічого навколо себе, крім свого шляху крізь сгущающуюся натовп. Коли її, підійшов до входу, група помічників заблокувала тротуар. Її пробився крізь них, і вони подивилися на мене, як на божевільного. Але зараз не було часу на зручності. Її обігнув купку репортерів біля головних ступенів та пройшов mimmo них. Натовп ставав все густішим.
  
  
  Коли її, дістався до драбини й почав підніматися по ній, мене заблокувала натовп. Її протискалися крізь них ліктями. Її штовхнув одного чоловіка проти іншого, і він крикнув мені щось непристойне. Її врізався в жінку, мало не збивши її з нога. Але її навіть не шталь озиратися.
  
  
  Мені потрібно було вчасно дістатися до коридору.
  
  
  "Гей, подивися, хлопець!" хтось крикнув мені вслід.
  
  
  Її повільно піднімався по сходах. «Дайте мені пройти», - зажадав я. «Дай мені пройти, кравець візьми». В такому випадку її ніколи не встигну туди вчасно.
  
  
  Їй був рухаємося терміновістю моєї місії, не звертаючи уваги на нас, на що, окрім примусу дістатися туди, куди її оболонки. Нагорі сходів натовп була ще щільніше, і охоронці затримували всіх.
  
  
  Його спіткнувся, і толкнулся в них. Співробітник служби безпеки Венесуели пильно подивився на мене, коли її пройшов mimmo нього. Але мені потрібно було потрапити у палац. Мій зв'язковий буде чекати мене там рівненської годину дня. І він не міг чекати. Час повинно було бути ідеальним.
  
  
  «Прости мене», - сказав я, підхід до них. "Будь ласка, дайте мені пройти!" Але ніхто не рушив. Всі були занадто зайняті розмовами про конференціях і світових справах, щоб навіть помітити моїй присутності. Я в них пройшов пробираючись через масу тел.
  
  
  "Гей, розслабся!" - гукнув один чоловік.
  
  
  Її пройшов mimmo нього, не відповідаючи. Він майже пройшов через людну зону відвертими перед дверима. Її, подивився на годинник і побачив, що у мене залишилося всього сімнадцять хвилина. Її пробився до дня, де охороняли кілька поліцейських.
  
  
  "Так?" - сказав венесуелець у військовій формі. Наш він, наш сидів з ним чоловік у цивільному, не впізнали мене.
  
  
  «Її AX, - сказав я. "Картер".
  
  
  «Ваше посвідчення особи, будь ласка».
  
  
  Її готель збити людину з нога, і пробігти mimmo нього. Пульсація в голів була майже нестерпним. Її, понишпорив у кишені і знайшов гаманець Ніка Картера. Її відкрив його і знайшов посвідчення особи. і спеціальний пропуск в палац. Показав її черговому.
  
  
  «Хм», - сказав він. Він подивився на фотографію на картках, а потім уважно досліджував моє обличчя. Якби Хоук і Вінсент не могли б сказати, що я не Нік Картер, цей чоловік не зміг би побачити крізь мою маскування.
  
  
  "Не могли б ви поквапитися, будь ласка?" - нетерпляче сказав я.
  
  
  У всякому разі, прохання, схоже, його забарилася. Він досліджував карту, як ніби в ній був якийсь недолік, який тільки й чекав, щоб він її виявив. Очевидно, її образив його своїм нетерпінням, і він збирався дати мені урок.
  
  
  "Де розміщені ви, містер Картер?"
  
  
  У мене виник майже неконтрольований імпульс вдарити кулаком по его самовдоволеному особі. Але я знав, що це швидко покладе нитка місії.
  
  
  "Це має значення?" - сказав я, стискаючи кулаки, намагаючись стримати себе.
  
  
  - Не особливо, - кисло сказав він.
  
  
  «Готель Ель Конде», - сказав я.
  
  
  «Gracias, muchas gracias», - саркастично сказав він.
  
  
  Його в готель, поговорити з ним на моїй рідній мові, сказати йому, що він ідіот, мимовільний інструмент злобного тирана. Але я промовчав.
  
  
  «Ваші карти, містер Картер». Він повернув ih мені. «Ви можете увійти під палац».
  
  
  «Велике спасибі», - сказав її, розсміявся. Її взяв гаманець і поспішив mimmo охоронців всередину.
  
  
  Всередині було ценымногие тихіше. У вестибюлі було кілька людей, але вони були розкидані, і у мене не було проблем пройти. Її, попрямував до Великої приймальні, яка займається використовувалася для конференцій.
  
  
  Коли її увійшов в цю частину палацу, була ще одна перевірка безпеки, але одіна навколо охоронців знав мене, так що це було швидко. Її, пройшов по коридору в конференц-зал. Їй був майже біля мети.
  
  
  У цей момент начальник поліції безпеки Венесуели вийшов з дверного отвору всього в декількох ярдів від конференц-зал. Її, відчув, як у животі вирує огиду, а тиск в голи і грудях росло. Як глава жорстокої таємної поліції він був майже так само паршивий, як і сам президент.
  
  
  "Ах, містер Картер!" - сказав він, коли побачив мене.
  
  
  «Сеньйор Сантьяго», - відповів я, намагаючись зберегти холоднокровність.
  
  
  «Все йде добре, чи не так? Схоже, що в наших заходи обережності в кінці кінців не було необхідності».
  
  
  «Так здається, сер», - твердо сказав я. В моїй голів цокав годинник. Повинно бути, без восьми хвилина годину. Мені довелося піти від нього.
  
  
  «Я впевнений, що все буде добре», - сказав він. «У мене хороше передчуття. Ви бачили сеньйору Хоука?»
  
  
  «Не з раннього ранку», - збрехав їй, лише здогадуватися, видало мене моє обличчя.
  
  
  «Ну, її, впевнений, що знайду його. Побачимося пізніше, щоб привітати вас з таким вдалим ніяк не коли». Він усміхнувся і поплескав мене по плечу.
  
  
  «Дуже добре, сер, - сказав я.
  
  
  Він повернувся в кабінет, який, здавалося, був чимось на зразок прибудови до штабу служби безпеки. Її, зітхнув з полегшенням і пішов по коридору в конференц-зал. Її, подивився на годинник, і вони сказали п'ять до одного.
  
  
  Її став навпроти відкритих дверей, як мене веліли. На іншому кінці коридору чергували чотири охоронця, вони ж самі, що були там вранці. Вони знали мене, так що мені не склало труднощів пройти mimmo них. Залишилося ще дві хвилини. Коридором пройшов майстер і показав свої вірчі грамоти. Охоронці не впустили його в кімнату. Всюди були люди навколо служби безпеки, які ходили по коридору і стояв всередині конференц-зал.
  
  
  Її, подивився вгору і вниз по коридору. Мені було дуже боляче. Напруга і тиск в моїй голів швидко наростали з плином хвилина. Її, знав, що біль не пройде, поки її не знищу своїх ворогів. Але у мене було жахливе відчуття, що все якось не так. Це було внутрішнє відчуття, невиразне, гнітюче відчуття, яке, здавалося, виходив навколо прихованого куточка мого мозку. Це не мало сенсу - як і все інше, що відбулося за останні кілька днів. Але яким би нас було відчуття, воно почало мучити мою совість, навіть коли мене пригнічувала терміновість моєї місії. Її, відчував, що в моїй голів відбувається жахлива боротьба, і вона могла б допомогою мікрофонів та гучномовців мене з розуму, якби не припинилася найближчим часом.
  
  
  Її почав задаватися питанням, що мій контакт був затриманий.
  
  
  Але потім її побачив его - темноволосого венесуельця в консервативному темно-синьому костюмі і червоній краватці, що йде до мене по коридору. Він був схожий на звичайного учасника палацового персоналу, але з білою гвоздикою на лацкані і графином в руці.
  
  
  Мій складати долар шалено калатало про ребра. Через хвилину він був поруч зі мною, простягаючи мені графин. «Сеньйор Картер, директор конференції, попросив мене принести свіжу питну воду в конференц-зал під час полуденного перерви». Він говорив дуже голосно, щоб усі навколо нас чули. «Оскільки у вас є особливий допуск, не могли б ви прийняти його для мене?»
  
  
  «О, добре. Її візьму це», - поблажливо сказав я.
  
  
  «Gracias», - сказав він. Потім різким пошепки: «Viva la revolución!»
  
  
  Чоловік швидко пішов назад по коридору. Її варто з графином в руках, охоплений жахливими сумнівами і розгубленістю. Довелося віднести пристрій в кімнату. Було надто пізно думати про інших відчував. Найважливішою справою в моєму житті було віднести цей графин в конференц-зал і поставити його на стілець.
  
  
  Її, підійшов до дня.
  
  
  «Привіт, Картер», - сказав там співробітник ЦРУ. "Що ж у вас там?"
  
  
  «Схоже, директор конференціях хоче свіжої води на столі для переговорів», - сказав їй недбало. «А її хлопчик на побігеньках».
  
  
  Агент ЦРУ подивився на графин. Співробітник секретної служби посміхнувся мені, потім теж глянув на графин. Вони здавалися задоволеними. Венесуельські поліцейські кивнули мені, щоб її відніс графин в кімнату.
  
  
  Її відніс графин всередину. Інший співробітник секретної служби подивився на мене, коли її взяв зі стільця майже порожній графин і замінив його тим, який приніс з собою.
  
  
  Він запитав. - "Що все це значить?"
  
  
  Її, усміхнувся ему. «Ви б не готелі, щоб учасники конференції, пив несвіжу воду, чи не так?»
  
  
  Він подивився на графин і на мене, потім посміхнувся до ревматизму. «Радий бачити, що вони конструктивно використовують вас, людей AX».
  
  
  «Дуже смішно», - сказав я.
  
  
  Її взяв старий графин і засунув його під пахву, а потім озирнувся на той, який тільки що поставив в центрі стільцями для нарад. І її, почув, як у голи луною віддавалися слова:
  
  
  Потім в умовах денного сеансу пристрій буде налаштований на потрібну частоту за допомогою дистанційного управління. Через кілька хвилина він уб'є всіх в межах чутності.
  
  
  Її, повернувся і вийшов через кімнати.
  
  
  Зовні її зупинився біля охоронців. "Цікаво, що мені з цим робити?" - сказав їй, їм, зображуючи нетерпіння.
  
  
  «Внизу по коридору є комора», - сказав один з венесуельців.
  
  
  «Може бути, ти міг би підмести підлогу, Картер, - розсміявся чоловік з ЦРУ, який стояв на день. «Напевно, в коморі є віник», - широко посміхнувся він.
  
  
  «Що це. Година комедії ЦРУ?» - кисло запитала її, як ніби ih жарти мене набридли. Мені було б начхати на те, що вони говорили чи робили, поки вони не підозрювали, що найбільша за останні роки пролом в системі безпеки була здійснена виплат прямо у них під носом.
  
  
  Її відніс старий глечик по коридору в хижу. Помічники і офіційні особи почали повертатися в конференц-зал. Її, подивився на годинник і виявив, що вже була чверть другого. Зірки шоу президент Венесуели і віце-президент США, прибудуть через кілька хвилина. І незабаром почнеться денний засідання. І ніхто у конференц-залі не запідозрить, що залишок його життя можна виміряти хвилинами.
  
  
  Все йшло за планом.
  
  
  Десята глава.
  
  
  Викинувши графин, її попрямував назад в конференц-зал. Я якраз встиг побачити, як президент Венесуели і віце-президент США разом йдуть по коридору, поклавши руку американців на плече венесуельця. Ih оточували агенти секретної служби. Коли її побачив, як вони зникають в конференц-залі, мене охопили ненависть і огиду.
  
  
  Всередині фотографи робили кілька фотографій в останню хвилину перед відновленням конференцій. Ходили чутки, що в ході ранкової сесії були досягнуті важливі економічні домовленості. Безсумнівно, вони були пов'язані з фінансовою допомогою венесуельському режиму натомість дозволу на розміщення американських військових баз. Без мого втручання ця жахлива тиранії тривала б вічно.
  
  
  Я як раз зайняв своє місце навпроти все ще відкритих дверей, як раптом поруч зі мною з'явився начальник поліції безпеки Венесуели. На цей раз його обличчя було сумне.
  
  
  «Містер Картер, одіна за зустрінуть ваших агентів АНБ тільки що повідомив мені, що ви провели кілька хв в конференц-залі».
  
  
  Її відчув поколювання в задній частині шиї. Тиск в голи знову зросла, у скронях жахливо запульсировало.
  
  
  «Так, сер», - сказав я. Мій розум кинувся вперед. Може, вони перевірили, і знайшли це директор конференції не замовляв свіжу воду.
  
  
  Або ж обережний агент міг знайти пристрій, просто оглянувши графин. Можливо, вони вже видалили пристрій навколо кімнати.
  
  
  Він запитав. - Вам усе здавалося нормальним?"
  
  
  Стиснення в грудях трохи послабшав. «Так. Здавалося, все в порядку».
  
  
  «Добре. Не могли б ви піти зі мною на хвилинку? Її б готель, щоб ви поглянули на цей оновлений список людей з допуском до секретної інформації. Це не займе багато часу».
  
  
  Її, відчував, що на такій швидкості можна відхилитися від моїх постанови. День конференц-зал ще навіть не були закриті. У всякому разі, її не розумів, як можу відмовитися. Коли начальник поліції безпеки Венесуели попросив вас щось зробити, ви це зробили. Її послідував за ним у прибудову служби безпеки, недалеко від конференц-зали. Коли ми увійшли, там був венесуельський поліцейський, але він одразу ж вийшов, залишивши мене наодинці з людиною, якого її ненавидів майже так само сильно, як тих, хто збирався її знищити.
  
  
  «Це список». Досить побіжного прочитання, щоб ... "
  
  
  Телефон на столі задзвонив. Він підійшов до нього, щоб відповісти, поки її вивчав список, iso усіх сил намагаючись контролювати свої емоції.
  
  
  Його обличчя просвітліло. "Ах, сеньйоре Хоук!"
  
  
  Її, відчув, як сталеві лещата зімкнулися на моїх грудях.
  
  
  Особа венесуельця змінилося. "Яка!"
  
  
  У цьому не було сумнівів. Яструб якимось чином вибрався на свободу і тепер дзвонив по іншій частині палацу, не вірячи собі, що встигну сюди вчасно. Він здогадався, що я збираюся щось витягнути під час перерви, який тільки що закінчувався.
  
  
  "Я не можу в це повірити!" - говорив венесуельський. Її потягнувся до «Люгеру» і підійшов до нього ззаду. «Але, сеньйор Картер тут з...»
  
  
  Він повернувся до мене в той момент, коли її вдарив його рукояттю люгера про його голову збоку. Він важко впав на підлогу і лежав без свідомості. Поруч зі столом бовталася телефонна трубка. Її чув голос Хоука з іншого обидва кінці.
  
  
  «Привіт? Що сталося? Ти тут?»
  
  
  Її переступив через інертне тіло і поклав трубку на місце. Її, підійшов до дня, і подивився вгору і вниз по коридору. Навколо нікого не було. Її вийшла в коридор, швидко закривши за собою двері. Будемо сподіватися, що якийсь час ніхто не буде заходити в прибудову безпеки.
  
  
  Її повернувся в конференц-зал, коли вони закривали день. Через кілька хвилина конференцій відновиться, і смертоносний пристрій буде активовано. Її стояла в коридорі, напружений і гостро відчуваючи жахливий тиск. Він скоро зникне, нарешті, того, як пристрій зробить свою роботу. Агент секретної служби вийшов через конференц-зал і кивнув охоронцям. Він підійшов до мене.
  
  
  «Привіт, Картер», - сказав він доброзичливим голосом.
  
  
  Їй кивнув.
  
  
  «Ну, вони там, у дорозі. Її і буду радий, коли все це закінчиться».
  
  
  «Я теж», - сказав я.
  
  
  Її готель, щоб він пішов, дозволив мені просто стояти і чекати на самоті. Скоро буде сигнал, і я буду знати, що все скінчено. Хто-небудь може вибратися навколо кімнати за допомогою, може бути, охоронець варто відкрито на день. Але наш президент Венесуели, наш віце-президент США не вижили - ніхто за столом не вижив.
  
  
  «Все здається тихим», - сказав чоловік. «Занадто спокійно, на мій смак. У мене таке дивне відчуття. В тебе вона є?»
  
  
  «Не сьогодні», - сказав я. «Але я дійсно хвилювався, коли вперше сюди потрапив».
  
  
  «Ну, що воно в мене. Відверті на потилиці. Але все в порядку».
  
  
  «Так, її, впевнений, що у нас буде день без пригод», - сказав я.
  
  
  «Ну, думаю, мені краще піти перевірити в поліції безпеки. Побачимося пізніше, Картер».
  
  
  «Насправді, - сказав я.
  
  
  Він пішов по коридору до прибудові служби безпеки. На моїй верхній губі виступили крихітні крапельки банк. Якби він виявив, що начальник служби безпеки Венесуели там лежить без свідомості, він, імовірно, спробує зупинити конференцію, і це все зіпсує. Її подумав, чи варто мені піти за ним. Але у мене було сильне відчуття, що я повинен залишатися там, де їй був. Замовлення були замовленнями. Співробітник АНБ вийшов по коридору з протилежного боку і зупинився, щоб поговорити з агентом Секретної служби. Її отримав коротку відстрочку. Її переривчасто зітхнув і подивився на день конференц-зал. Всередині починалося денний засідання. У будь-яку хвилину пристрій буде активовано.
  
  
  Раптом над будівлею пролунав гучний пронизливий звук. Це був пронизливий крик літаків, що пролітали над палацом в знак привіт Каракасской конференцій. Звук пронизав мої барабанні перетинки, і щось дивне почало відбуватися в мені.
  
  
  Моя свідомість врізалося в безлад сцен, слів і уявних зображень. Її бачив себе з пістолетом Люгер. Її бачив, чужі міста і квартиру, яка займається повинна була бути в Америці. Всі навалювалося на мене, крутилося в моєму мозку, викликаючи нудоту і запаморочення.
  
  
  Щось глибоко всередині
  
  
  мене задуматися, що я змусив мене підійти до вікна, щоб її знову міг чути звук. Але мене стримувало сильне почуття обов'язку. Вони наказали мені залишатися за межами конференц-зал. Незважаючи на ці накази, мені довелося підійти до вікна і повільно, ніяково, я пішов по коридору до алькову, де знав, що знайду його. Її коливався один раз і майже повернувся до свого посту біля конференц-зал, але потім підійшов до вікна. Її штовхнув його, як раз в той момент, коли літаки летіли назад, щоб початку другої разів облетіти палац.
  
  
  Спочатку, коли вони підходили до палацу, її нічого не чув. Але потім, коли вони були майже відкрито над головою, її почув гучний пронизливий звук ih двигунів. Він перетворився в рев, коли вони пролетіли над будівлею, блиснувши на сонці.
  
  
  На цей раз звук літаків мене сильно вразив. Це було схоже на величезну ударну хвилю, яка пройшла через все моє тіло. Раптом його почув гарний голос Тані:
  
  
  Потім того, як вона виконає свою роботу, пристрій буде видавати набагато більш низький звук, який як і раніше буде звучати дуже високим для зустрінуть ваших вух.
  
  
  Звук літаків все ще вібрував у моїй голів. І його почув голів, ще один пронизливий звук, майже такий же, як тільки що випустили реактивні літаки.
  
  
  Це звук, який ви почуєте. Коли ви це почуєте, ви згадаєте все, що сховане у вашому підсвідомості.
  
  
  Раптом правда обрушилася на мене з усіх боків. Її озирнувся, приголомшений і жахливо збитий з пантелику. Що, кравець візьми, відбувалося? Чому її видавав себе за революціонера по імені Чавес? Її, знав, що його Нік Картер, що я працював в AX, і він був тут, щоб... Раптом її згадав свою битву з Вінсентом і Хоуком, і... Господи!
  
  
  Літаки зникли. Її слабо притулилася до підвіконня. Що, кравець візьми, все це було? Чому її прийняв особистість венесуельця, про якому раніше навіть не чув? Що змусило мене битися з Хоуком і Вінсентом, коли вони просто намагалися ... відсторонити мене від завдання. Графин! Її приніс графин в конференц-зал всього кілька хвилина назад і знав, що в nen є пристрій, який вб'є всіх в кімнаті.
  
  
  Все швидко поверталося. Її не просто позував - я справді вірив, що його чоловік на ім'я Чавес. Все, що я робив протягом останніх двох днів було направлено на вбивство президента Венесуели і віце-президента Сполучених Штатів - двох осіб, яких мене послали в Каракас, щоб захищати! Раніше її нічого не міг згадати, але вчора ввечері його знову зустрів Ілзе Хоффманн і назвав її Танею - російське ім'я. І вона знала про мою смертельної місії.
  
  
  Так, голосувати і все! Я не міг згадати нічого, що сталося зі мною, між тим, як я пішов в її квартиру кілька днів тому, і тим часом, коли її повернувся, вважаючи, що її Рафаель Чавес. Але щось згадалося про те вечорі в її квартирі. Згадав відчуття запаморочення і нудоти. Її намагався втекти, але мене зупинили двоє чоловіків. Її, мабуть, був під наркотиками. І вони щось зробили зі мною, щоб змусити мене вести себе так, як їй з ними тхора. Це було приниження, про який вони говорили у посланні. Якимось чином вони використовували для мене вбивства високопоставлених осіб конференцій. І «вони» були КДБ. Таня визнала це. Її, згадав, як пояснював своє зникнення Хоука, але саме цю історію вони сказали мені розповісти ему. Її абсолютно не пам'ятав тих двох днів, коли мене не було, і, безсумнівно, вони цього готелю. Повинно бути, це було тоді, коли мене змусили взяти на себе роль Рафаеля Чавеса.
  
  
  Її побіг навколо алькова, за кут, в головний коридор. Мені потрібно було потрапити в конференц-зал. Пристрій, що її там знайшов, може вже працювати і вбити всіх в межах чутності.
  
  
  Коли її, підійшов до великих дверей, ih охороняли троє чоловіків, двоє венесуельських поліцейських і агентів секретної служби. Агент ЦРУ, який був там раніше, поїхав, напевно, в короткий перерву. Агента секретної служби і співробітника АНБ, які розмовляли ще з одним за зачиненими дверима прибудови безпеки, зараз не було, а двері все ще була закрита. Людина секретної служби, очевидно, був викрадений до того, як знайшов начальника поліції безпеки.
  
  
  Її налякав охоронців на день конференц-зал.
  
  
  «Я повинен потрапити всередину», - сказав я. «Там є зброя, і якщо її не витягну його швидко, воно вб'є всіх в кімнаті».
  
  
  Її почав протискатися mimmo у них, але практично по венесуельців перегородив мені шлях. «Прошу вибачення, сеньйор Картер, але у нас є суворий наказ не переривати конференцію».
  
  
  Її, закричав. - "Іди з дороги, ідіот!"
  
  
  Її відштовхнув охоронця, але його товариш витягнув пістолет і зупинив мене. «Будь ласка, сеньйор Картер», - тихо сказав він.
  
  
  "Що сталося, Картер?" - стурбовано запитав агент Секретної служби.
  
  
  Її нетерпляче повернувся до нього. «Пам'ятаєш графин для води, який його взяв раніше?»
  
  
  Він на мить замислився. "Так." Його очі звузилися. "Що за кравець візьми, це бомба? "
  
  
  «Ні, але щось таке ж погане, може, навіть гірше», - сказав я. «Я повинен отримати цю чортову штуку зараз».
  
  
  Її розпочав в третій раз, і венесуэльец сильно притиснув револьвер до моєї спини. "Навіщо ви взагалі вони принесли графин в кімнату, містер Картер?"
  
  
  Було очевидно, що вони збираються змусити мене все пояснити, перш ніж мене впустять. А на це не було часу. До теперішнього часу проклятий механізм міг вже бути активований.
  
  
  Її розвернувся, відкинувши назад ліву руку. Моя рука потрапила в руку венесуельця зі зброєю, і пістолет випав з його руки і з гуркотом упав на підлогу. Її уперся ліктем в його м'ясисте обличчя і міцно з'єднався. Пролунав глухий тріск кісток, він голосно хмикнув, потім впав на стіну і зісковзнув на підлогу, де він сидів приголомшений і стогнав.
  
  
  "Нік, сич Бога!" Її чув крик співробітника секретної служби.
  
  
  Він кинувся на мене, і її, повернувся ему назустріч, сильно вдаривши ему в обличчя лівою, і він впав.
  
  
  Інший венесуэльец витяг свій пістолет і, очевидно, збирався використовувати його проти мене. Він цілився мені в груди, а її відчайдушно хапався за руку з пістолетом. Її штовхнув пістолет вгору і вправо, коли він натиснув на курок. Доповідь пролунала в коридорі, і goggle врізалася в стелю. Її чув крики навколо далекого обидва кінці коридору. Через хвилину всі охоронці будуть назавжди мною.
  
  
  Її сильно повернув руку венесуельця з пістолетом і, нарешті, зумів відібрати у нього револьвер. Їй дозволив ему впасти і встромив ему кожному племені в пах. Чоловік зігнувся, кричачи від боляче. Поки він усе ще стискав свою промежину, її вразило його рукою по голів і поєднала, відправивши його в політ до дверей конференц-зал.
  
  
  Перший венесуэльец почав вставати, але я її вдарив його ногою в бік, і він важко впав на спину. Її почав відкривати день, але вони були замкнені. Її відступив, щоб штовхнути ih.
  
  
  «Почекай, Картер».
  
  
  Це був співробітник Секретної служби. Її, повернувся до йому всього на хвилину. Він націлив свій «Сміт і Вессон» 38-го калібру мені в груди. Її, подивився на пістолет, потім знову на нього.
  
  
  «Я піду в ту кімнату», - спокійно сказав я. «Якщо їй цього не зроблю, все там помруть. Тобі доведеться вистрілити з цієї проклятої штуки, щоб зупинити мене».
  
  
  Її відвернувся від неї, підняв ногу і сильно вдарив ногою у двері. Вони з гучним гуркотом відчинилися, і в неї увірвався в конференц-зал.
  
  
  Двері вдарила співробітника секретної служби і повалила його на підлогу. Всі інші охоронці рушили до мене, і учасники конференції з тривогою дивилися на мене.
  
  
  "Що за чортівня?" - крикнув чоловік на підлозі. Він бачив охоронця на підлозі в коридорі.
  
  
  Президент Венесуели благородного виду подивився на мене зі стриманим інтересом. Американський віце-президент дивився на мене у відкритому шоці і страху.
  
  
  "Що все це значить?" Це був американський помічник, який встав з-за стільця. Потім першого шоку всі конференцій обурилися.
  
  
  «Будь ласка, зберігайте спокій», - сказав твердим голосом. «Цей глечик на столі містить смертоносну зброю. Його функція - вбити всіх в цій кімнаті».
  
  
  Одинадцята глава.
  
  
  Все було шумно і безладно. Кілька чоловіків поспіхом піднялися і схопилися зі своїх місць. Її пройшов mimmo у них і перехилився через стілець.
  
  
  «Приберіть его», - крикнув венесуелець по коридору.
  
  
  Її вже майже добрався до графина, як венесуельський чоловік у цивільному схопив мене ззаду. Я не міг дістатися до графина. Її, повернувся і відчайдушно боровся, щоб звільнитися.
  
  
  Саме тоді пристрій було активовано. Все в кімнаті відчували це - її міг сказати у ih особам. Звуку не було чутно. Пристрій давав звуки з частотою, на якій ви не могли зрозуміти, чуєте ви чи просто відчуваєте. Але одне було ясно - він впливав на кожне нервове волокно в нашому тілі. Звук проник в саму серцевину мого мозку, розриваючи і дряпаючи мої нерви, нещадно стрясаючи ih, викликаючи нестерпний біль і нудоту. Біль почалася голів і грудей, точно так само, як і вони жахливі відчуття, які у мене були протягом останніх двох днів, але в лічені секунди це стало біса гірше. Пара чоловіків за столом невпевнено кладуть руки на голови, і один уже впав на стілець.
  
  
  "Відпусти мене, кравець візьми!" Її кричав на венесуельця.
  
  
  Він випустив мене за своєї хитрощі, рівненської настільки, щоб вдарити мене кулаком в обличчя. Це сильно вдарило мене, і я впав на стілець. Але до цього моменту охоронець відчув вплив машини смерті. Він схопився за голову. Її сильно вдарив його по обличчю, і він впав.
  
  
  Її намагався ігнорувати наростаючу болісну біль у голів і грудей, борючись з нудотою, яка займається мене обіймав. Її невпевнено захід на стілець, схопив глечик з водою,
  
  
  та спіткнувся з ним з іншого боку стільця.
  
  
  Її впав, коли впав на підлогу і впустив графин. З величезною працею її підповз до нього і знову підняв його, потім, похитуючись, знову піднявся на ноги.
  
  
  На такій близькій дистанції дію пристрою було ще більш сильним. Її хитався. Її, глянув на президента Венесуели і побачив, що він відкинувся на спинку стільця з осклілими очима. Американський віце-президент відчайдушно намагався встати зі стільця. Всі інші в кімнаті дуже швидко підхоплювали.
  
  
  Її спіткнувся об вікно і розбився свинцеве скло графином. Я як раз збирався кинути його через розбите скло, коли в кімнату увірвався Хоук.
  
  
  «Припинити, що ти робиш, або його продю тобі дірку відвертими у твоїй голів. Її серйозно».
  
  
  Її подивився, а він націлив на мене свою «Беретту». Її, бачив, як змінився вираз його обличчя, коли він відчув вібрацію від машини.
  
  
  «Це ультразвукове зброю», - слабо сказав я. «Я позбавляюся від цього».
  
  
  Не чекаючи, коли він натисне на курок, її, повернувся до нього спиною і кинув графин через розбите скло. Він впав ще більше скла, потім впав на тротуар внизу, розбившись на друзки.
  
  
  Змучений, її, повернувся до Хоука. Її був такий слабкий, що довелося притулитися до підвіконня. Раптом її, відчув, що біль вщух, і моє життя почав заспокоюватися. Її оглянув кімнату і побачив, що інші теж відчули полегшення. Вони почали подавати ознаки життя. Президент Венесуели посунувся в кріслі, а віце-президент США приклав руку до чола. Їй був упевнений, що з ними все буде в порядку. Вони не піддавалися впливу досить довго для вийшов дійсно серйозної травми. Але я підозрював, що у всіх нас буде похмілля в обидва кінця дня.
  
  
  В кімнаті поступово поверталося деяка подоба нормального життя. Учасники конференції досить швидко одужували, озираючись іншого на інший, з болючим, розгубленим виразом осіб.
  
  
  До мене шелл Хоук, направивши свою «беретту» мені в груди. Пара охоронців підійшли до нього з флангів. Він стояв відкрито переді мною, все ще тримаючи на мене пістолет. Люди з ним виглядали так, ніби стріляли б при найменшій провокації.
  
  
  «Спочатку ти кидаєш ножем у одного з своїх колег, до того ж старого друга, і погрожуєш моєму житті», - сердито крикнув Хоук. «Тоді ви оглушаете главу венесуельської поліції безпеки. А тепер це!»
  
  
  Чоловік, якого її збив по дорозі, підійшов до гурту, його обличчя все ще спотворилося від боляче, яку він переніс. «Він стверджував, що в графині для води було зброю», - сказав чоловік. «Потім тут почалося щось жахливе. Коли він позбавився від графина, все це було зупинене».
  
  
  «Насправді», - сказав сидить за столом американець. «Це припинилося в ту хвилину, коли він вигнав графин у вікно».
  
  
  "Так що було в графині, Нік?" - запитав Хоук. «Чи ви все ще вважаєте себе революціонером на ім'я Рафаель Чавес?»
  
  
  "Як Вінсент, сер?" - запитав я, ігноруючи його штопора. "Це...?"
  
  
  "Вбив його?" Хоук закінчив за мене. «Ні. З ним все буде в порядку. Тобі не вистачило до его, запечені приблизно на півдюйма».
  
  
  «Слава богу», - тупо сказав я. Тепер, коли конференція була врятована разом з життям її керівників, її, відчув, що мене охоплює повне знемога. Мені треба було поспати близько неділях. І її, виявив, що мені все одно, що вони думають про моїх поясненнях. «Ні, сер, тепер її розумію, що я не Чавес. Я думаю, що моя пам'ять повернулася передчасно, коли пролетіли літаки. Voni готелів, щоб її запам'ятав, але не раніше, ніж почую її низькочастотний сигнал від пристрою. Потім Її повинен був знати, хто це, і розуміти, що я зробив *.
  
  
  "Вони?" - сказав Хоук, вивчаючи моє обличчя.
  
  
  «Люди, які затримали мене на два дні», - сказав я.
  
  
  Хоук вивчав мої очі і, мабуть, вирішив, що я знову веду себе, як Нік Картер. Він сховав пістолет у кобуру і відмахнувся від інших агентів. До нас підійшов віце-президент.
  
  
  "Що, кравець візьми, тут сталося?" - запитав він нас.
  
  
  Президент Венесуели встав зі стільця. Він відповів віце-президенту крізь шум в кімнаті. «Схоже, цей молодий чоловік тільки що врятував нам життя. Голосувати що сталося, сеньйор віце-президент».
  
  
  Віце-президент перевів погляд з президентом Венесуели на мене. «Так», - повільно сказав він. «Я вважаю, що це дуже добре підсумовує. Але що це була за диявольська штука, яку ти викинув у вікно, Нік?»
  
  
  «Я не впевнений, сер, - сказав я. «Але якщо ми зможемо усамітнитися на хвилинку, її буду щасливий поділитися з вами своїми теоріями».
  
  
  «Хороша ідея», - сказав президент Венесуели. «Джентльмени, ця конференція буде перерву на одну годину, а потім ми знову зберемося тут, щоб завершити наші справи».
  
  
  У нас була дуже особиста зустріч. Президент Венесуели, віце-президент США Хоук і її підійшли до прибудові служби безпеки, а всіх інших попросили піти. Начальника поліції безпеки Венесуели вже заздалегідь доставили на лікування.
  
  
  Через кілька хвилина її залишився наодинці з двома сановниками і Яструбом.
  
  
  «Ви діяли дуже швидко, молода людина», - сказав президент Венесуели, зчепивши руки за спиною.
  
  
  «Спасибі, сер, - сказав я.
  
  
  «Тим не менш, Картер, - сказав віце-президент, - тобі доведеться багато що пояснити. Хтось сказав мені, що це ти приніс графин в кімнату».
  
  
  «Боюся, що це правильно, сер, - відповів я.
  
  
  Хоук скривився. «Схоже, що Колодязний викрали і переконали повірити в те, що він був венесуельським революціонером, що мали намір убити вас», - кисло сказав він. Він запалив довгу сигару і почав ходити по кімнаті, згорбившись у своєму твідовому піджаку.
  
  
  «Дуже цікаво», - сказав президент Венесуели. "А тепер ваші нормальні здібності повернулися, сеньйор Картер?"
  
  
  "Так сер."
  
  
  Американський віце-президент сель на край стільця. «Все це дуже приємно для нас тут, у цьому залі. Але коли преса дізнається про це, вони будуть кричати, що американський агент саботував конференцію і намагався вбити президента і мене».
  
  
  «Я згоден, - сказав Хоук. «Це нетільки пояснити».
  
  
  «Це теж прийшло мені в голову, сер, - сказав віце-президенту. «Але у нас є пара потенційних клієнтів, які дійсно відповідальні за це».
  
  
  "І хто вони?" - запитав президент.
  
  
  Її, згадав, що сказала Таня, він уночі в своїй квартирі, як раз перед тим, як препарат вирубав мене. Її, подивився на Хоука, шукаючи дозволу сказати їм, і він кивнув. «КДБ», - сказав я.
  
  
  "Qué demonio!" пробурмотів президент.
  
  
  «Затримайте пресу на двадцять чотири години, - сказав я, - я постараюся ih знайти. Потім ми побачимо, що вся світова преса дізнається історію. Справжню історію».
  
  
  Хоук з хвилину вивчав моє обличчя, потім подивився на віце-президента. "Ми можемо мати стільки часу?"
  
  
  Віце-президент підняв брови. «З допомогою уряду Венесуели», - сказав він, звертаючись до президента.
  
  
  Президент подивився на мене тверезо. «Я довіряю цій молодій з математики. Її буду співпрацювати з вами. Будь ласка, тримайте мене в курсі. А тепер, сеньйор віце-президент, її повинен побачитися зі своїми співробітниками до відновлення конференції. Побачимося в конференц-залі. Містер Картер, якщо ви зможете виправдати себе, ви отримаєте вищі нагороди моєї країни ».
  
  
  Перш ніж її встиг заперечити, він пішов. Віце-президент встав з-за стільця і підійшов до мене. «Тепер, коли це все в сім'ї, Нік, її відчуваю, що я повинен висловити одну останню думку».
  
  
  «Думаю, його знаю, що це», - сказав я. «У мене є двадцять чотири години на довірі. Тому що я дійсно міг бути перебіжчиком. Або, може бути, просто божевільним. Коли мій час минув, їй сам по собі».
  
  
  «Що-то в цьому роді, Нік. Тепер ти мені здається нормальним. Але безпека - це безпека. В моїй голів повинно бути деякий сумнів. Сподіваюся, ти не проти, що я кажу так відверто».
  
  
  «Я розумію. Її буду відчувати те ж саме, сер, - сказав я.
  
  
  «Я поставлю свою роботу в Відстійник», - раптом сказав Хок, не дивлячись на мене. «Я беззастережно ему довіряю».
  
  
  «Звичайно», - сказав віце-президент. «Але йти вперед, Девід. Преса не буде чекати вічно».
  
  
  Віце-президент вийшов через кімнати. Її і Хоук були одні. Потім довгого мовчання її нарешті заговорив.
  
  
  «Послухайте, мені дуже шкода, - сказав я. «Якщо б її був з дівчиною обережнішими...»
  
  
  «Припинити, Нік. Ти знаєш, що ми не можемо захиститися від всіх непередбачених обставин. У будь-якому разі, її просив тебе перевірити ee. Вона розраховувала на це. Ніхто не міг уникнути пастки, в яку ти потрапив. Це було дуже добре сплановано, і це було задумано експертами. Тепер давайте реконструюємо те, що сталося ».
  
  
  «Що ж, її, можу припустити, що мене накачали наркотиками, а потім... може бути, гіпноз, я не знаю. Її дійсно нічого не можу згадати з того вечора у квартирі дівчини. Наркотик був у її помаді...».
  
  
  Хоука вдалося посміхнутися. «Голос чому ти звинувачуєш себе. Не будь дурним, мій хлопчик. Але якщо припустити, що ця дівчина була агентом КДБ, і вони відвезли тебе в якесь затишне місце, щоб загіпнотизувати тебе - чому вони протримали тебе два дні. Гіпноз зажадав би лише кілька годин, найбільше. І як вони можуть змусити вас зробити щось, що суперечить вашому моральному кодексу? Гіпноз так не працює ».
  
  
  "Ну, її просто здогадуюсь, але якщо б їм вдалося змінити всю мою особистість, усю мою особистість, це мій моральний кодекс змінився б разом з цим. Якщо би її дійсно прийняв той факт, що я був революціонером, який вірив у насильницького повалення його уряду ця ідея спрацює. І ми знаємо, що росіяни використовують методи контролю поведінки, які можуть повністю зламати мораль і цілісність людини і зробити рабом його умовної реакції. Поєднання гіпнозу і контролю поведінки міг переконати мене, що я був Чавесом ".
  
  
  «Так», - задумливо сказав Хоук. "І це була біса розумна ідея. Візьміть кращого американського агента, перетворіть його на вбивцю і відпустіть його, щоб він зробив якусь брудну роботу для вас.
  
  
  А потім дозволити йому і його країні взяти на себе провину. Тепер починаю розуміти загрозу в цьому попередженні ".
  
  
  «Яке було написано, щоб доставити нас сюди», - сказав я.
  
  
  «Абсолютно фантастичним. І їй попався на це гачок, ліщина і грузило. Якщо хтось винен, Нік, то це її».
  
  
  «Я теж прочитав записку», - сказав я. «Може бути, нам краще перестати звинувачувати і почати думати про завершення цього завдання. Ми знищили ih грандіозний план, але тепер ми повинні ih зловити». Її, подивився на підлогу. «У мене є ідея, що вони поплескують себе по спині сміючись над цим і, можливо, отримують від цього задоволення. Що ж, веселощі за мій рахунок закінчилося. Коли її знайду ih, вони не будуть сміятися».
  
  
  «Я підозрюю, що ви ih вже протверезили», - сказав Яструб, - «а потім того, як ви перервали ih ножем. Звідки ви знаєте, що ця дівчина з КДБ?»
  
  
  «Тому що вона сказала мені», - сказав я. «Або, принаймні, вона зізналася, коли її запитав сл. Це було якраз перед тим прийомом препарату., коли препарат мене вирубав. У будь-якому разі, її справжнє ім'я - Таня Савич, і в її німецькому акценті є натяк на російську мову. "
  
  
  "Це все, що ви можете згадати про неї?"
  
  
  «На даний момент. У мене є житло, яку потрібно перевірити, і посольство Германій, і ресторан, де її не бачив. Крім того, її пам'ятаю клініку, чоловіків у білих халатах і Таню, яка займається давала мені інструкції обладнання всьому цьому». Я не пам'ятаю ih імена або те, що вони зробили зі мною там. Коли її покидав клініку, мені зав'язали очі, тому її поняття не маю, де це ».
  
  
  Хоук скривився. «Ну, принаймні, ти уникнув трагедії, яку вони запланували, Нік. Ти кажеш, що вийшов з трансу передчасно?»
  
  
  "Пролітаючи літаки видав звук, схожий на той, який його мав почути з машини. Цей звук разом з попереджуючими повідомленнями, що моя підсвідомість відправляло останні два дні, змусили мене підійти до вікна, щоб почути звук. КДБ, повинно бути, готель, щоб її повернувся до своєї справжньої особистості потім того, як вбивство було закінчено. Якщо б його заперечував, що його Нік Картер, це могло б збити з пантелику репортерів. Вони б не дізналися, хто на самому делле винен. Або вони могли б тільки що зрозумів, що зійшов з розуму. КДБ цього не готель. Voni готелі, нас принизити, і їм це майже вдалося ».
  
  
  "З тобою все в порядку, Нік?" - запитав Хок, уважно спостерігаючи за мною.
  
  
  «Я в порядку», - запевнив його его. «Але тоді її повинен діяти».
  
  
  Він хмикнув. "Добре. Дівчина наш веб-головна героїня?"
  
  
  «Веб -. Але її що-що пам'ятаю про цю загадкову людину. Щось нове. Думаю, він був у клініці».
  
  
  Хоук затягнувся своєю смердючою сигарою і випустив кільце диму. «Це цифри. Що ж, вам, швидше за все, спочатку слід провести кілька тестів, але у нас зараз немає на це часу. Продовжуйте, якщо ви відчуваєте, що готові».
  
  
  «Я готовий до цього», - сказав я. «Але тримайте поліцію і інших агентів подалі, поки не закінчаться мої добу. Це все, про що його прошу. Я не хочу спотикатися про помічників».
  
  
  «Добре, Нік, - сказав Хоук.
  
  
  «Тоді побачимося у вашому готелі».
  
  
  * * *
  
  
  За великим столом навколо червоного дерева посадив мене пан Людвіг Шмідт, заступник посла німеччини, який повинен був відвезти Таню на прийом в ту ніч, коли її зустрів ee. Шмідт напівлежав у своєму кріслі з високою спинкою, тримаючи в правій руці довгу сигарету.
  
  
  «Ах, так. Її відвів фрейлейн Хоффманн прийом. Вона готелів присутній на дипломатичному заході. Вона розумна дівчина, чи знаєте. Вона зателефонувала хворий відразу потім приймає. Очевидно, вона з'їла щось на кориді, що засмутило її шлунок. жахливо. Вона досі тхір не повернулася до роботи ».
  
  
  "Як довго вона була з тобою тут?" Її запитав.
  
  
  «Недовго. Гамбурзька дівчина, якщо я не помиляюся. Ee батько був російським біженцем».
  
  
  "Це те, що вона тобі сказала?"
  
  
  «Так. Вона говорить по-німецьки з легким акцентом через її сімейного стану. В її родині говорили вдома російською».
  
  
  «Так, - сказав я, - розумію».
  
  
  Герр Шмідт був дуже худим, безстатевим чоловіком років сорока, явно дуже задоволеним своєю роллю в житті. Він запитав. - "Мила дівчина, ти не згоден?"
  
  
  Її згадав вони часи, коли ми сиділи з нею ірина, ліжка та ліжка. «Дуже мила дівчина. Можу її, зв'язатися з нею за адресою, вказаною в зустрінуть ваших файлах?» Це було те саме місце, куди вона приєднується мене в ту ніч, коли накачала мене наркотиками.
  
  
  «Я впевнений, що зможеш. Зрештою, вона хвора».
  
  
  «Так. Якщо я не знайду її будинку, чи знаєте ви, де ще її міг би пошукати? Ресторани, кафе або спеціальні місця для відпочинку?»
  
  
  «Але я ж сказав тобі, що дівчинка хвора».
  
  
  «Будь ласка», - нетерпляче сказав я.
  
  
  Він здавався роздратованим моєї наполегливістю. «Ну, її, сам іноді вів її пообідати в маленьке кафе неподалік звідси. Я не пам'ятаю назви, але агов подобається венесуельська халлака, і її там подають. Це страва з кукурудзяного борошна».
  
  
  «Я знаю», - сказав я. Її, згадав, що Таня замовляла це в Ель-Хардін потім кориди.
  
  
  Шмідт самовдоволено втупився на Сейлин..
  
  
  «На самому делле, я думаю, що я залучаю дівчину, - конфіденційно сказав він. - Бути холостяком у цьому місті - чудове заняття».
  
  
  "Я вважаю," сказав я. «Що ж, постараюся знайти ee будинку, герр Шмідт. Добрий день».
  
  
  Він не встав. «Із задоволенням», - сказав він. Він знову втупився в стелю, ймовірно, мрієте про свій сексуальний потенціал, як неодруженого чоловіка навколо Каракаса.
  
  
  Її справді не очікував знайти Таню в її квартирі. Повинно бути, вона домовилася залишити його в ту хвилину, коли почалася остання фаза операції - мій захват. Але я сподівався знайти там якийсь ключ до розгадки. На першому плані поверсі будівлі мене зустріла товста венесуелка, який не говорив англійською.
  
  
  «Buenos tardes, сеньйор», - голосно сказала вона, широко посміхаючись.
  
  
  «Buenos tardes», - відповів я. «Я шукаю молоду жінку по імені Ілзе Хоффманн».
  
  
  «Ах, так. Але вона тут більше не живе. Вона переїхала дуже раптово, кілька днів тому. Незвичайна іноземки, якщо ви мене вибачте за те, що кажу».
  
  
  Її посміхнувся. "Вона взяла з собою?"
  
  
  «Я не перевірив уважно квартиру. Тут так багато квартир, а її зайнята жінка».
  
  
  "Ви не заперечуєте, якщо її подивлюся нагорі?"
  
  
  Вона пильно подивилася на мене. «Це проти робив. Хто ви, скажіть будь ласка?»
  
  
  «Просто ще міс Хоффманн», - сказав я. Її поліз в хвилину і запропонував жінці жменю боліварів.
  
  
  Вона подивилася на них, потім знову на мене. Вона простягнула руку і взяла гроші, дивлячись через плече в хол. «Це номер вісім», - сказала вона. «Двері не замкнені».
  
  
  «Спасибі», - сказав я.
  
  
  Її, піднявся по сходах в її квартиру. Якщо пощастить, зможу її зупинити Таню і її товаришів до того, як вони сядуть на літак до Москви. Але я хвилювався - вони вже напевно знали, що ih змова провалився.
  
  
  Нагорі її, увійшов у квартиру. Спогади знову нахлинули на мене, одна за одною. Широкий диван стояв посеред кімнати, як і в ту ніч, коли Таня не змінилося своє тіло на затримання американського агента. Її закрив за собою двері й озирнувся. Тепер все було по-іншому. У nen не вистачало життя, жвавості, яку дала ему Таня. Її порилася в ящиках невеликого письмового стільця і не знайшов нічого, крім пари квитків в театр. У наступні двадцять чотири години вони не принесуть мені багато користі. Її, пройшов через іншу частину квартири. Я пішов у спальню і знайшов там, в сміттєвому кошику зім'яту програму кориди. Її впізнав почерк Тані, тому що вона робила записи в програмі, коли її, був з нею на кориді. Просто нагадування про те, що потрібно забрати продукти. Для мене це було марно. Її просто кинув його назад у кошик для сміття, коли почув звук у вітальні. Двері в коридор відкривалася і закривалася дуже тихо.
  
  
  Її потягнувся до Вільгельміна і притулився до стогнав поряд з дверима. В іншій кімнаті була тиша. Хтось переслідував мене. Хтось, хто спостерігав за багатоквартирним будинком і боявся, що я підійду занадто близько, щоб заспокоїтися. Може, це сама Таня. Її почув майже нечути скрип дошки під килимом. Її знав точне місцезнаходження цієї дошки, так як сам наступив на нах раніше. Здавалося, не було ніяких причин відкладати конфронтацію. Її, вийшов в дверний проріз.
  
  
  У центрі кімнати стояв чоловік з пістолетом. Він був моїм загадковою людиною, і пістолет був той же, навколо якого він зробив мені в голову в Вашингтоні, і тота, який, як я її пам'ятаю, бачив, у білому коридорі в лабораторіях КДБ. Він обернувся, коли почув мене.
  
  
  «Кинь це», - сказав я.
  
  
  Але в нього були інші ідеї. Він вистрілив. Її, зрозумів, що він збирається вистрілити за частку секунди до пострілу, і пірнув на підлогу. Пістолет голосно пролунало в кімнаті, і goggle врізалася в стіну позаду мене, коли її вдарився об підлогу. Пістолет знову заревів і розколов дерево поруч зі мною, коли її перекинувся і почав стріляти. Її вистрілив тричі. Перша goggle розбили ліхтар позаду стрільця. Початку другої увійшов в його груди і відкинула його назад до стогнати. Третя goggle потрапила йому в обличчя, відкрито, під скулою, і пролетів у бік голови, забризкавши стіну малиновим місивом. Він сильно вдарився об підлогу, але навіть не відчув цього. Людина, який переслідував мене протягом всієї цієї місії, помер раніше, ніж його, тіло стає відомо про це.
  
  
  "Кравець!" Пробурмотів я. У мене був живий свідок, людина, який міг би мені все розповісти. Але мені довелося вбити його.
  
  
  Її швидко піднявся на ноги. Люди в будівлі чули постріли. Її, підійшов до розпростертої фігурі і заглянув у його кишені. Нічого. Чистий посвідчень особи, фальшивих або інших. Але на клаптику паперу було маленьке надряпане повідомлення.
  
  
  "Т. Ла Масія. 1930 р."
  
  
  Її встромив папір в хвилину і підійшов до вікна. Її чув кошлатий і голоси в коридорі.
  
  
  Її відчинив вікно і вийшов на пожежну драбину. Через кілька хвилина його опинився на землі, залишивши будівлю далеко позаду себе.
  
  
  Коли її, вийшла на вулицю, темніло. Повідомлення в записці крутилося в моїй голів знову і знову. На Авеніда Казанова був ресторан La Masia. Її раптом зупинився, пригадуючи. Її чув про це місце, тому що він був відомий своєю халлакой, улюбленим венесуельським стравою Тані, якщо б вона сказала мені і своєму другові Людвігу правду. Може бути, подумав я, що літера «Т» позначає Таню, і що таємничий чоловік, по всій видимості, російський агент, мав намір зустрітися з Танею там в 19:30 чи 19:30? Це була веб-зачіпка, яка займається у мене була, так що я міг піти за нею.
  
  
  Прийшов у ресторан рано. Тані ніде не було видно. Її сель за столик в задній частині будинку, де її міг бачити все непомітно, і шталь чекати. В 7:32 увійшла Таня.
  
  
  Вона була такою ж красивою, як я її запам'ятав. Це не було ілюзією. Офіціант підвів її до столика перед входом. Потім вона встала і пішла по маленькому коридору в бік дамської кімнати. Її встав і пішов за нею.
  
  
  Вона вже зникла в кімнаті з позначкою "Дами", коли її, підійшов до маленької ніші. Її чекав її там, радіючи, що ми будемо одні й далеко від людей в їдальні, коли вона вийде. Через хвилину двері відчинилися, і ми зустрілися лицем до лиця.
  
  
  Перш ніж вона встигла зреагувати, її схопив її і сильно притиснув до стогнати. Вона голосно ахнула.
  
  
  Вона сказала. "Ви!" «Що ти робиш? Відпусти мене, чи їй закричу».
  
  
  Її ляснув її по обличчю тильною стороною долоні.
  
  
  Її загарчав на нах. - «Як ви думаєте, це якась гра в експериментальній психології?» «Нам з тобою потрібно з допомогою мікрофонів та гучномовців рахунки».
  
  
  «Якщо ти так кажеш, Нік, - сказала вона. Вона тримала обличчя рукою. Ee голос шталь м'якше.
  
  
  «Я так кажу, люба, - сказав я. Їй дозволив стилету впасти на долоню моєї правої руки.
  
  
  «Ти збираєшся... вбити мене?»
  
  
  «Ні, якщо ви не зробите це абсолютно необхідним», - сказав я. «Ми з тобою виходимо навколо цього місця разом. І ти будеш вести себе так, як ніби чудово проводиш час. Або ти отримаєш це під ребра. Повір мені, коли їй скажу, що вб'ю тебе, якщо ти спробуєш що-небудь."
  
  
  "Чи Можете ви забути час, коли ми були разом?" - запитала вона тим чуттєвим голосом.
  
  
  «Не обманюй мене, дитинко. Все, що ти зробила, було тільки бізнесом. А тепер рухайся. І веди себе щасливою».
  
  
  Вона зітхнула. «Добре, Нік».
  
  
  Ми без проблем вийшли по всьому ресторану. Вона приїхала на машині, тому її змусив її відвезти мене туди. Ми в таку гру в ньому, і він сель за кермо. Машина перебувала зовсім одна в темному провулку.
  
  
  "Тепер. С хема ви зустрічалися в ресторані?"
  
  
  «Я не можу вам цього сказати».
  
  
  Її приставив до неї ніж. «Кравець візьми, ти не можеш».
  
  
  Вона виглядала наляканою. - «Він агент».
  
  
  "КДБ?"
  
  
  "Так".
  
  
  "І ти теж?"
  
  
  «Так. Але тільки спасибі моїм спеціальним знанням - тому що я вчений. Їй відповідала ih цілям».
  
  
  Взяв машину і виїхав на Авеніда-Казанова. Її запитав. - "Куди їхати в клініку?" «І не грайте зі мною в ігри».
  
  
  «Якщо її відведу тебе туди, вони вб'ють нас обох!» - сказала вона майже зі сльозами на очах.
  
  
  "Який шлях?" - повторити її.
  
  
  Вона була дуже засмучена. «Прямо Поверніть і слідуйте по бульвару, поки я не скажу вам, куди повернути знову».
  
  
  Її зробив покажчиків.
  
  
  "Де Сашко?" запитала вона. «Той, хто повинен був мене зустріти».
  
  
  «Він мертвий», - сказав я, не дивлячись на нах.
  
  
  Вона повернулася і з хвилину дивилася на мене. Коли вона знову подивилася вперед, її очі скляні. «Я сказала їм, що ви надто небезпечні», - майже нечутно сказала вона. «Тепер ви зіпсували ih грандіозний план».
  
  
  «Ну, може, це було не так wouldnt і здорово», - уїдливо сказав я. «Це Димитров керував цією головною схемою?»
  
  
  Вона була вражена, дізнавшись, що я знаю ім'я Димитрова. Вона була справжнім новачком у своєму пошти бизнесявляется, незважаючи на свої фантастичні здібності. «Ти занадто багато знаєш», - сказала вона.
  
  
  «Я знайду його в цій так званій клініці?»
  
  
  «Я не знаю», - сказала вона. «Можливо, він вже пішов. На наступній вулиці поверніть ліворуч».
  
  
  Вона дала мені подальші рекомендації, і я пішов за ними. Коли її різко повернув прямо, вона повернулася до мене. «Я хочу знати. Що пішло не так? Коли ви вийшли з гіпнозу і як?»
  
  
  Її, глянув на нах і усміхнувся. «Я сходжу з розуму, намагаючись вгадати правду останні пару днів. Тепер їй дозволю тобі на час поворожити».
  
  
  На наступному перехресті ми зробили останній покажчиків наліво, і Таня сказала мені зупинитися перед старим будинком. Перший поверсі виглядав як невикористаний магазин, а верхні поверхи видавалися безлюдними.
  
  
  «Голос його, - тихо сказала вона.
  
  
  Його вирішення науково-дослідних завдань двигун. Подивившись у дзеркало заднього виду, її, побачив, що позаду нас під'їхала ще одна машина. На хвилину їй, подумав, що це можуть бути друзі Тані, але потім усвідомив квадратне обличчя за кермом. Хоук запозичив людини ЦРУ, щоб він стежив за мною.
  
  
  Мій раптовий гнів ущух. Її не міг його звинувачувати, враховуючи те, як він вів себе останнім часом. Її вирішив проігнорувати свого сторожового живицю.
  
  
  «Виходь», - сказав їй, Тані, махнувши гей пістолетом.
  
  
  Ми вилізли. Таня була напружена і дуже налякана.
  
  
  «Нік, не змушуй мене йти з тобою. Її показала тобі штабу. Будь ласка, врятуй мене. Згадай вони, моменти, які ми провели разом. Ти не можеш забути це зараз».
  
  
  «Так, можу», - холодно сказав я. Її підштовхнув ee «Люгером», і вона пройшла навколо будівлі до бічної день.
  
  
  Нічого навколо цього не було знайоме. Коли мене привели, мене сильно накачали, і коли її вийшов, мені зав'язали очі. Але я згадав приблизну відстань від вулиці до бічної день, і воно було таким же. Всередині, коли ми спускалися з крутих сходах на цокольний поверсі, її нарахував стільки кроків, скільки перерахував, коли вийшов навколо клініки. У цьому не було сумнівів - Таня вела мене до лев'ячої лігво.
  
  
  Дванадцята глава.
  
  
  Коли ми увійшли в білий коридор, її шталь згадувати все більше і більше окремих інцидентів. Її раніше стояв в цьому коридорі, і чоловік, якого тільки що її вбив у квартирі Тані, тримав мене тут.
  
  
  «Ви згадуєте», - сказала Таня.
  
  
  «Так. Була кімната, кімната орієнтацій. Її був прив'язаний до стільця».
  
  
  «Це тільки попереду».
  
  
  Її, рушив далі по коридору. «Був ще один чоловік», - сказав я. «Ви з ним працювали разом. Її пам'ятаю ім'я Калініна».
  
  
  «Так», - важко сказала Таня.
  
  
  Їй відчинив двері, на яку вказала Таня, тримаючи мій «Люгер» напоготові. Її, увійшов всередину з Танею відкрито переді мною. На мене нахлинули спогади. Підшкірна ін'єкція. Гіпноз. Аудіовізуальні сеанси. Так, вони чертовски добре попрацювали мною назавжди.
  
  
  Стілець з ременями і проводами все ще стояв у центрі кімнати. Стогонами висіла техніки, але одна частина вже була частково розібрана. Поруч стояв технік. Її знання его. Мені спало ім'я Менендес. Він повернувся і з хвилину дивився на мене здивовано.
  
  
  "Добрий райос!" - сказав він, похмуро вилаявшись, коли зрозумів, що в його підземну фортецю проникли.
  
  
  «Стій тут відкрито», - сказав я, роблячи пару кроків до йому.
  
  
  Але він запанікував. Він почав нишпорити в ящику комода поруч з собою і досталь пістолет. Він виглядав як звичайний автомат Beretta. Коли він повернувся до мене, його вистрілив по люгера і потрапив ему в складати долар. Він впав назад на частково розібрану машину, розтягнувшись собака рук і нога, його очі дивилися в стелю. Один раз сіпнулася засадах, і він був мертвий.
  
  
  Через хвилину почув позаду себе голос Тані. «А тепер твоя черга, Нік».
  
  
  Її, обернувся і побачив, що вона схопила пістолет і цілиться в мене. Її не спостерігав за нею уважно, бо просто не уявляв її, як стріла. Це був почала другий раз, коли її помилявся щодо нах. На її обличчі було сумне, але тверде вираз. Коли її підняв «люгер», і далі невеликий пістолет вистрілив в кімнаті, і goggle потрапила до мене. Її крутнувся, врізався на великій стілець і впав на підлогу. На щастя, її постріл був поганий, і вона потрапила мені в ліве плече, а не в груди. У мене все ще був Люгер.
  
  
  Таня знову прицелилась, і він знав, що на цей раз її об'єктом буде краще. Я не міг грати з нею в ці ігри. Вона вирішила влаштувати розбирання. Її вистрілив по люгера і випередив її до другого пострілу. Таня схопилася за життя і, отшатнувшись, впала на підлогу.
  
  
  Її, встав і підійшов до неї. Вона лежачи на спині тримаючись руками за закривавлене місце на животі. Її вилаявся собі під ніс. В її очах вже світився блиск глибокого шоку. Вона безуспішно намагалася дихати рівненської.
  
  
  "Якого чорта тобі довелося це робити?" - сумно запитав я.
  
  
  «Я... була дуже налякана, Нік. Її не могли повернутися в Москву..., повний провал. Мені дійсно... мені дуже шкода. Ти мені так подобався». Ee мета повернулася набік, і вона вже була мертва.
  
  
  Її, схилився над нею на хвилину, пригадуючи. Навіть потім смерті її обличчя було красивим. Яка чортова втрата! Її сунув «люгер» в кобуру, встав і підійшов до шафи, звідки технік досталь пістолет. Її відкрив кілька ящиків і знайшов запису про мій фізичний стан. Вони, разом з цими машинами, повинні розповісти історію. Її б просив, щоб сюди прислали фоторепортерів. Саме обладнання було б заголовком. Тепер її був практично виправданий. І був би принижений Кремль, а не Вашингтон.
  
  
  Але де був Димитров? Якщо б він втік зараз, все це залишило б неприємний осад у роті. Моя робота була ценымногие більше, ніж просто ставити Кремль в незручне становище. Її повинен був показати КДБ, що вони зайшли занадто далеко. Це був штопора професійного принципу.
  
  
  Її почув shaggy в коридорі.
  
  
  Її закрив ящик комода і знову схопив пістолет. Її чув звук в коридорі.
  
  
  Її, підійшов до дня, коли в холі пробіг чоловік. Це був Калініна, колега Тані, незграбно біг з важким чемоданом у руці. Він був майже в кінці коридору.
  
  
  Її крикнув. - "Стій!"
  
  
  Але він продовжував бігти. Пацюки швидко залишали потопаючий корабель. Її вистрілив по люгера і потрапив йому в праву ногу. Він розтягнувся на підлозі, не доходячи до виходу, що вів до сходів.
  
  
  Її почув позаду себе звук. Обернувшись, її побачив іншого чоловіка, невисокого, кремезного, з хрущевским особою - іншої людини навколо відділу КДБ Мокрі Справи. Він цілився в мене з револьвера.
  
  
  Її притиснувся до стогнати, коли він вистрілив, і постріл влучив у стіну всього в декількох дюймах від моєї голови. Потім її побачив іншого чоловіка в коридорі за стрільцем, більш високого чоловіка з сивим волоссям і портфелем під пахвою. Це був Олег Димитров, оператор-резидент, який відповідав за ножем. Він був тим, хто її справді готель, з яким мені довелося домовитися, перш ніж КДБ дійсно зрозуміє, що вони не можуть грати в ігри з AX. Він дуже швидко біг по коридору до дальнього кінця, ймовірно, до другого виходу.
  
  
  Чоловік з КДБ знову вистрілив, і він пригнувся, коли goggle просвистіла над моєю головою. Її вистрілив у ревматизму, але промахнувся. Він прицілився в третій раз, але її, вистрілив першим і потрапив йому в пах. Він закричав від боляче і впав. Але до того часу Димитров зник в іншому кінці коридору.
  
  
  Її побіг до звіра агенту. Він корчився на підлозі, в його обличчю струменів піт, навколо горла лунали хрипкі звуки. Він зовсім забув про пістолет у правій руці. Її вибив його з его руки і побіг по коридору. Він, імовірно, доживе до суду. Але я не думав, що він зрадіє цьому.
  
  
  Її послідував за Димитровим в кімнати в кінці коридору, але всередині побачив відкрите вікно, що виходить у провулок. Димитрова не було.
  
  
  Її насилу проліз через вікно в темний провулок як раз вчасно, щоб побачити, як навколо далекого обидва кінці вилітає чорний седан. Її, вибіг на вулицю і зустрів там людину з ЦРУ.
  
  
  Він сказав. - "Що, кравець візьми, відбувається, Картер?"
  
  
  Її, поглянув в тому напрямі, в якому чорний седан їхав по бульвару. Їй був упевнений, що він прямував в аеропорт. Через годину був, поїздка в Рим. Ймовірно, Димитров збирався їм полетіти.
  
  
  «Там є кілька вбитих та поранених росіян», - сказав я. «Піди і простежити, щоб живі залишилися на місці. Її збираюся в аеропорт, щоб ih босом».
  
  
  Він подивився на кров, що тече в мою руку навколо рукава камзоли. «Боже мій, чому ти не взяв мене туди з собою?»
  
  
  «Твоя робота полягала в тому, щоб просто спостерігати за мною, а не штурмувати фортецю. У будь-якому випадку, пояснення зайняли б надто багато часу. Побачимося на допиті».
  
  
  Її сель в машину Тані і поїхав. Якщо б її помилявся і Димитрова не було б в аеропорту, її б нічого не втратив. Її міг би оголосити ему загальну тривогу і залучити до справи венесуельську поліцію. Але я був майже впевнений, що мій думаю -- вірна.
  
  
  Через двадцять хвилина її був в аеропорту. Коли її, увійшов в будівлю аеровокзалу, її згадав, наскільки воно велике. Воно було побудовано на кількох рівнях. Навіть якби Знак був там, мені дуже легко, що його було втратити. Якщо тільки він не здогадався про рейс до Риму. Це був рейсу TWA, який повинен був вилетіти через півгодини. Її, підійшов до квитковій касі. Димитрова ніде не було видно, тому її запитав про nen агента, докладно описавши його.
  
  
  «Так, Так. Людина, що відповідає такому опису, був тут, за винятком людини, якого її бачила з вусами. Він був тут всього кілька хвилина назад».
  
  
  "У нього був багаж?"
  
  
  «Він не перевіряв, сер».
  
  
  Це прикинув. Та й вуса Димитрову далися б легко.
  
  
  «Я думаю, він назвав ім'я... Джорджіо Карлотти», - сказав клера. «У нього був італійський паспорт».
  
  
  "І він тільки що пішов?"
  
  
  "Так сер."
  
  
  Її подякував его. Дімітров був тут, тепер її був у цьому впевнений. Її міг просто підійти до воріт і почекати, поки він не здасться, але це ще трохи пощастило. Крім того, біля воріт буде натовп мандрівників. Якби Димитров зважився на бійку, там могло б вийти дуже заплутатися.
  
  
  Її оглянув найближчий магазинчик з журналами, але Димитрова там не було. Потім її, підійшов до вікна обмін валюти. Її навіть спустився в камеру порціями, багаж і запитав. Димитров начебто зник.
  
  
  Її тільки що завернув за кут, коли помітив його.
  
  
  Він прямував в чоловічий туалет з портфелем під пахвою. Він мене не бачив. Сиве вусики змінив його загальний вигляд. Це була невелика камуфляж, але у нього не було часу на кращу.
  
  
  Димитров увійшов в туалет, і двері за ним зачинилися. Залишається сподіватися, що туалет не був переповнений.
  
  
  Її витягнув «люгер», коли відкрив двері.
  
  
  Всередині Було як раз збирався вимити руки в раковині навпаки маленької кімнати. Її озирнувся і був радий побачити, що в кімнаті більше нікого немає.
  
  
  . Димитров глянув у дзеркало і побачив у nen моє відображення. Його обличчя посіріло від страху.
  
  
  Він повернувся до мене обличчям, засунув руку в піджак і повернувся. Він відчайдушно намагався дістати пістолет. Його натиснув на курок люгера і почув глухий клацання.
  
  
  Її, глянув на пістолет. Її, знав, що камера завантажена. Він тільки що дав осічку - несправний картридж, таке траплялося тільки один раз навколо мільйона. Її, схопився за ежектор закривавленою лівою рукою.
  
  
  Але не було часу. Димитров витягнув великий маузер парабелум і ретельно прицілився мені в груди. Він низменному присів.
  
  
  Її пірнув на кахельну підлогу. Goggle вдарилася об плитку біля моєї голови і зрикошетила в кімнаті, коли її дозволив Хьюго сковзнути мені в руку. Її різко повернувся до Димитрову і запустив стилет. Він врізався в його верхню частину стегна.
  
  
  Її сподівався на тулубі, але, напевно, мені пощастило, що я що-небудь зачепив при даних при інших обставинах. Димитров закричав, коли стилет вдарив його его, і його маузер впав на підлогу. Він витягнув довгий ніж і поліз за втраченим пістолетом.
  
  
  Тим часом її викинув поганий картридж з «Люгера», і він з гуркотом упав на підлогу. Її націлився на Димитрова так само, як він на маузер. Коли він потягнувся до нього, він підняв очі і побачив, що у нього немає шансів.
  
  
  Він підняв руки і позадкував з пістолета. Побачивши вираз мого обличчя, він раптом заговорив. «Добре, містер Картер. Ви виграли. Її здаюся вам».
  
  
  Її піднявся на ноги, і він теж встав. Ми стояли через кімнату одного від одного, наші очі дивилися в упор. Моя ліва рука почала страшенно боліти.
  
  
  «Ви зробили велику помилку, Димитров, - сказав я. «Ви вибрали AX, щоб нас принизити».
  
  
  «Я вимагаю передати мене поліції», - сказав він. «Я здався...» Він повільно опустив руки, потім раптом поліз в хвилину, і в його руці з'явився крихітний Дерринджер.
  
  
  Його натиснув на спусковий гачок Люгера, і на цей раз пістолет вистрілив. Goggle зачепила Димитрова трохи вище серця, і відкинула його назад. Його очі на мить дивилися на мене широко розплющеними очима, а потім він судорожно схопився за рейку для рушників поруч з ним. Коли він впав, тканинне рушник вилетіло з роздаткового пристрою довжиною простирадлом, наполовину яке прикривало его нерухоме тіло.
  
  
  «Ваші кремлівські боси можуть подумати про це наступного разу, коли вони придумають грандіозний план», - сказав його трупу.
  
  
  Її засунув люгер назад у кобуру. Її як раз закидав Хьюго назад у піхви, коли двоє поліцейських увірвалися в двері з оголеними пістолетами. Вони подивилися на Дімітрова, а потім на мене з похмурим виглядом.
  
  
  "Qué pasa aqui?" крикнув один.
  
  
  Її ему показав своє посвідчення особи. «Зателефонуйте начальнику поліції безпеки», - сказав я. «Скажіть йому, що всі російські змовники затримані».
  
  
  «Ти, сеньйор Картер», - сказав чоловік.
  
  
  Її вийшов через кімнати і пробився через натовп цікавих мандрівників до найближчої стійці, де її міг подзвонити. Її подумки запам'ятав місцезнаходження підземного штабу КДБ, химерної лабораторій, де був проведений фантастичний експеримент на людській морській свинці - на мені. Яструб захоче перебратися туди, щоб змінити людину з ЦРУ і розповісти поліції про те, що сталося. Він був би впевнений, що преса передала історію правильно.
  
  
  Її отримав телефон від квиткового касира агента, але на хвилину помовчав, перш ніж набрати номер. Не подобалися місії, які закінчувалися виступами на сцені. Буде більше зустрічей з безпеки, і мені доведеться розповісти свою історію безлічі людей. Мені це зараз не потрібно. Мені потрібен був вечір з такою дівчиною, як Таня Савич. Мене переслідував вигляді її неживого тіла, все ще прекрасного в смерті. КДБ чи ні, але вона була особливою.
  
  
  Її зробив глибокий вдих і повільно видихнув. Що ж, може, якщо мені пощастить, з'явиться ще одна брюнетка з глибокими блакитними очима і чуттєвим мурлыкающим голосом. І, можливо, вона не була б ворожим агентом, і мені не довелося б її вбивати. Це було чимось, що підтримував мене протягом наступних кількох тижнів бюрократичних клопоту.
  
  
  Її зняв трубку і набирає номер Хоука.
  
  
  Анотація
  
  
  "МИ ВАС ПОХОВАЄМО!"
  
  
  Комуністична загроза ніколи не здавалася такою реальною! Навряд AX доручив Киллмастеру свою нову місію, як прийшло повідомлення від них - вони погрожували нанести смертельний удар міжнародному впливу країн північної та південної америки.
  
  
  Очевидно, це була робота для Ніка Картера - найбільш смертоносна в його кар'єрі. Киллмастеру судилося зіграти головну роль в диявольському сюжеті, керівнику AX. Що вони з ним зробили? Невже теж вони дійсно створили самого цінного агента AX проти тих самих сил, які він присягнувся захищати? Тільки коли Нік потрапив під чари чуттєвого російської оперативника, він почав розуміти, як його використовують. Але було вже занадто пізно? Його сенс вже належав КДБ?
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  Час вовка
  
  
  переклав Лев Шкловський в пам'ять про загиблого сина Антона
  
  
  Оригінальна назва: Hour Of The Wolf
  
  
  Перша глава
  
  
  Реактивний винищувач з грюкотом пролетів mimmo мене, розносячи дорогу переді мною.
  
  
  Її прокляв пілота і всіх його предків, коли її iso усіх сил перевертав кермо свого Сітроена. Її міг би заощадити ці зусилля. Дорога представляла собою не що інше, як глибоку стежку для возів біля стіни гори, і вікові канави трималися так само, як гвинт, на тонких шинах мого 11cv. Її міг їхати лише в один бік, і в цьому напрямку йшли колії. Враховуючи валуни праворуч і глибоку прірву зліва, це теж було добре. Темний, тонкий ліс огортав мене на рідкісних прямих кінцях, і хоча його міг би сховатися від винищувача під чорнильно-чорної листям, це була піррова перемога. За мною гнався полк югославських солдатів, і Бог знає, скільки навколо них пройшли через гори, щоб оточити мене.
  
  
  Citroen зіткнувся з великим каменем на дорозі і відкинув мене на день. Коли машина знову впала, інша частина вихлопної труби відірвалася. Зал був наповнений вихлопними газами. Гвинти і гайки открутились швидко, і єдиний шанс, який у мене був, - це водіння. Її подивився вгору через розбите лобове скло. Реактивний винищувач пролітав навскіс. Его корпус сяяв у місячному світлі і перетворився в сяючий силует, коли він спускався вниз, щоб направити на мене ще один заряд.
  
  
  Думаю, він не міг рухатися більше декількох секунд. Між іншим, її давно повинен був померти. Її вже майже годину відбивався від переслідувачів, і єдине, що мені вдалося зробити, - це заплутати мою орієнтацію. Її пройшов по всім можливим бічних дорогах, і те, як вони звужувалися, змушувало мене боятися, що вони зникнуть в нікуди. Її поняття не мав, де перебуваю, крім крутого обриву десь в Динарських Альпах. Повинно бути, в долинах було укриття, але все, що я бачив, це армія, кулі і цей клятий літак. При нинішньому стані речей це був би потік мого завдання, і AX міг би позбутися агента N3, її, крім того, не забув, що це вже сталося з NI і N2, багато років тому в різних місцях.
  
  
  Винищувач прилетів привітати мене пострілом милосердя. Її їхав так швидко, як міг, в напрямку его вогню. Старий 11cv страшенно тремтів. Citroen 11cv проводився з 1938 по 1954 рік, і по тому, як він відреагував, їй був упевнений, що у мене його прототип. Фари на виступаючій приладовій панелі ніколи не працювали, тому я не міг сказати, наскільки швидко її їхав. Принаймні, можна було назать на газ. Я не думав, що цього буде достатньо, але це був єдиний шанс, який у мене був з тим наближається літаком, який пірнув, щоб випустити свої залпи.
  
  
  Citroen трусився в знак протесту, і рев вихлопу справив такий галас, що я навіть не міг чути свої думки. Вітер дув через відкрите лобове скло, мої вуха змерзли, а волосся закручувалося навколо особи. Літак був тепер так близько, що у мене склалося враження, що його поглине повітрозабірник.
  
  
  Її натиснув знущання iso усіх сил. Кулемет калібру .50 стрільби чергами з крил винищувача. Дорога переді мною розірвалася, і машина покрилася дощем навколо каміння і грудок твердої землі. Автомобіль підстрибнув і вислизнув від куль, і по раптового викиду пари його зрозумів, що вони потрапили в радіатор. Кипляча вода з шипінням била вгору і стікала по обличчю хмарами палючого пара. Її, натиснув на газ і знову набирає швидкість. Порив вітру, коли мисливець пролетів мною назавжди, настала мертва тиша, яка займається завжди слід за атакою. Її слухав своє дихання, повільно виходить навколо легень. Тимчасова відстрочка.
  
  
  Але F-86 вже знову повертався для чергової атаки, і він знав що пілот потрапить в мене рано чи пізно. Так, F-86, Sabre. У югославів вони були в доповнення до 150 F-84. Її, вважаю, що найбільше мене зачепило усвідомлення того, що дари дядька Сема вотум-вотум доб'ють мене. Югослави використовують Sabre для боротьби з партизанами в вузьких ущелинах, тому що надзвукові F-X4 і МИТЬ 2I рухаються занадто швидко для такої висоти. «Сэйбер» завжди був кращим винищувачем, але перевагу в повітрі тут не мало значення, не проти старого «Сітроена».
  
  
  Веб-причина, по якій їй залишився живий, полягала в тому, що я щось знав за пристроїв его кулеметів, наприклад, обмеження на кількість патронів в магазинах, які спорожніли б потім тридцяти секунд безперервної стрільби. Льотчиків вчили стріляти чергами в одну-дві секунди. Але з-за врівноваженості Sabre чотири кулемети калібру .50 потопають у носо через віддачі. Так що є тенденція стріляти перед метою. Так що слов'янський пілот вистрілив туди, де їй був би, якщо б її не натиснув на знущання і не рухався з він же швидкістю. Спасибі моїм знанням комбінації коротких черг і пірнання в ніс її витримав чотири послідовних атак, але я сумнівався, що він буде працювати до тих тхора, поки не закінчиться паливо, і пілот не буде змушений повернутися.
  
  
  Її повернув, щоб покажчиків, і на мене обрушилася нічна тінь дерев. Назавжди мною ззаду висів «Сейбр», чекаючи, поки її вийду на прямій відрізок дороги, щоб вдарити. Її, нахилився над кермом і відчув, як піт заливав моє обличчя, м'язи спини напружилися, як ніби вони відчували удари куль. Якщо б пілот вирішив спробувати атаку ззаду, мій розрахунковий запас ходу зменшився б приблизно вдвічі. У Citroen просто не було швидкості, щоб компенсувати цю різницю.
  
  
  Дорога вилася через кілька крутих поворотів. Двигун закашляв, розпечений через брак води, і працював повільніше, коли її знову шталь підніматися на пагорб. Її міг би вийти і бігти швидше, принаймні, так її, думав у відчаї. Її був на півдорозі до цього, намагаючись зробити останнє зусилля.
  
  
  Десь недалеко від кущів почалася стрілянина. Кулі просвердлили борт Сітроена, і мене обрызгало осколками скла бічних вікон, що розірвало покриття на шматки. Солдати стояли вздовж дороги зі смертоносними автоматичними гвинтівками. Вийти навколо машини означало б покінчити життя самогубством. Її, нахилився глибше, під обідком вузького лобового скла, коли наступний залп струсонув машину. Відтепер колії від возів повинні виконувати всі управління.
  
  
  Дорога була хитатися прохолодним місячним світлом. Зі своєї позиції я не міг сказати, як довго дорога буде вільною, але у мене було сумне відчуття, що цього вистачить, щоб Сэйбр знову атакував. В лісі залунали нові постріли, поки що розрізнені, що свідчило про те, що основні сили солдатів ще не прибули. Не те щоб це мало велике значення: я був у пастці, як би ви на це нас дивилися.
  
  
  Сергій просочувався крізь дерева і досяг капота і даху. Її почув далекий звук реактивного винищувача, коли він наблизився. В уламках дзеркала заднього виду її мигцем побачив що наближається літак. Зображення заповнило дзеркало, а над моєю головою вирував перехресний вогонь. Її знову спробував оцінити відстань, на цей раз покладаючись в основному на свою інтуїцію, і змінив свою попередню тактику, навмисно відкладаючи до останнього моменту, щоб потім знову дати газу. Сітроен був упертим французом. Він відмовився здатися. Він рвонув вперед з силою, яку, як мені здавалося, він використовував давним-давно.
  
  
  Але цього було мало. На цей раз пілот максимально точно компенсували перекид ніс, і кулі зі сталевим сорочкою розірвали «Сітроен» від корми до решітки радіатора. Її повернув кермо вправо, перпендикулярно коліях, так що велика частина атак була поглинена майже вертикальним кузовом машини. Але панель приладів була безнадійно зруйновано, а також щось потрапило під капот. Полум'я повзла по мостинам. Вогонь був спекотним, і мене оповила густа масляниста хмара диму. Сітроен помирав. Шини були розірвані на шматки, паливний бак протікав. Передня вісь зліва відскочила, а все, що внизу, було розірвано на шматки.
  
  
  Обода без шин ковзали по колії. Я не міг більше управляти. По щоці текло багато крові, але я не міг сказати, наскільки серйозно її був поранений. Машина тепер котилася під косою, понівечений метал плакав у божевільної і сліпої люті, і повільно почав падати з кінця пагорба в яр.
  
  
  Їй відчайдушно чіплявся за столом, кусаючи губи від ослепляющей боляче від опіків. «Сітроен» сильно затрясло і різко відкинуло мене в іншу сторону. Її вдарив у двері важким черевиком, і вона відчинилися. На щастя, у 11cv півнів ззаду, так що двері відчиняються вітром. Це було єдине, що врятувало мені життя. Наступне, що я пам'ятаю, їй випав назовні і котився по нерівній дорозі, хапаючись за дорогу, щоб не впасти з кінця, який знаходився в десяти сантиметрах від мене.
  
  
  Машина заскользіла по краю, врізавшись в камені, кущі і дерева, покотилася взад і вперед і прокладала собі шлях на дно глибокого яру. Коли вона досягла дна скелястого ущелини, вона взорвалсась морем червоного полум'я.
  
  
  Похитуючись, її побіг у кущі, витираючи кров з розірваної шкіри, і моє життя выворачивался від шоку і мерзенної нудоти. Небо забарвилося в червоний колір крізь гарячий корпус «Сітроена» внизу. Мені доводилося поспішати. І якщо б я не поквапився, у мене навколо були б сотні солдатів, залучених вибухом машини. Але на одну хвилину мені довелося зупинитися, щоб віддихатися... Потім її поповз далі через кущі.
  
  
  Моя маленька газова бомба все ще була приклеєна до моєї ноги липкою стрічкою, хоча навряд чи можна було очікувати, що ця клята штука сильно допоможе в такому відкритому просторі. Мій гострий, як бритва, стилет був вийнятий з его піхов і тепер лежав у моїй руці. Її спустошив свій «Люгер», коли проривався через блокпост на північний схід від Метковича, і тепер пістолет був там, середовищ гарячих залишків 11cv. Але особливої різниці це не мало. Весь арсенал зброї AX'а був би марний, якщо б солдати помітили мене зараз. Ih було занадто багато, щоб боротися з ними.
  
  
  Меткович був початком мого кошмару. До цього все йшло гладко. Її приїхав в Югославію на італійському траулері, а потім доплив до берега. Меткович знаходився дещо в глибині суші, новий сільськогосподарський містечко десь у передгір'ях Динарських Альп, розбивати, що відділяла узбережжі Далмації з Боснії і Герцеговини. У Метковиче контактна особа представили мені документи, одяг і машину. Контактною особою був тихий хорват з невиразним обличчям, хоча, тримаю гроші, це вираз зміниться, як тільки він дізнається, що сталося з його знаменитим «Сітроеном». Документи виглядали непогано, але робочі черевики сиділи, як тапочки циркового клоун, а штани, светр і товста шкіряна куртка сиділи на мені туго, як корсет з китових ребер.
  
  
  Документи постійного а також розробляються, хоча виглядали вони цілком законно, ви навіть не пройшли пост охорони на блокпосту. Довелося пробиватися через кукурудзяне поле до іншої дорозі, і з того моменту її був у бігах. І все ж солдати не здавалися. Її і сподівався, що вони подумають, що я мертвий, коли побачать, як вибухнула машина, але удача була не зі мною. Його вже міг бачити наближаються ліхтарі, і час від часу чув крики сержантів, лунали, як наказ про пошук. Можна сказати, її все ще був у бігах.
  
  
  В лісі було тихо, якщо не вважати постійного шелеста солдатів і рідкісного лайя собак.
  
  
  Її, знав, що скоро вийду на мкстность з мізерною рослинністю, бо ліси тут зазвичай було не більше кількох квадратних кілометрів, так як всій території готелю була дуже сухою. Але в темряві ліс все ж справляв враження величезного склепіння. Здавалося, він нескінченно зростає з маленьким схилах і долинах, зарослим кострубатими старими дубами. Дерева брали гротескні форми, коли в мені росла потреба знайти шлях вниз, дорога, як і раніше не перебувала.
  
  
  Довелося спуститися вниз. Дорога була заповнена солдатами, і все нові і нові групи ih устремилясь через пагорби з іншого боку. Не було вибору, окрім як спуститися. Але схил гори залишався, як би знущаючись мною назавжди, занадто крутим, занадто слизьким і занадто голим, щоб намагатися це зробити.
  
  
  Її, почував себе виснаженим, і біль від травм стала нестерпною. Важко було дихати. Її зупинився на гребені. Раптом його почув глухе дзюрчання води. Її, знав, що воно виходить звідкись переді мною, хоча єдине, що я міг бачити, це вузька западина, яка займається піднімалася по скелях, і заросла на пагорбі. Якщо там була вода, то це мала бути річка: звук був занадто сильним для струмка. А річка означала ще більш глибоку долину, яка займається, ймовірно, прорізала гірський луг ліворуч від мене. Це означало для мене, що схил буде мати скелю, принаймні з двох з чотирьох боків, так що я не міг нікуди йти, крім як в обійми солдатів з ih собаками.
  
  
  Тепер її також міг чути гавкіт собак. Привезли собак, ймовірно, взятих у прикордонників. Її зісковзнув по схилу, перетнув невелику западину і чіпляючись руками, як пазурами, виліз на останню вершину. Звук собак позаду мене шталь голосніше. Як, в ім'я Ісуса, вони пройшли по моєму сліду? Вони повинні були мати хороше чуття..
  
  
  Останній спуск був дуже крутим і покритий величезними валунами. Її міцного стиснув обпалені руки і піднявся над килями. Потім різко повернув прямо і, спотикаючись, побіг по вигину уступу. На одну хвилину звук води припинився, тонка купа висунулася вгору і знову зникла. Її вийшов через узлісся і, як я і очікував, досяг скелі, отрезавшей мені останній шлях до втечі. Вона була майже вертикальною і слизькій і йшла в яр, який був настільки темною, що тільки шум води піді мною вказував на те, що мене чекало, коли її коли-небудь досягну его дна.
  
  
  Вібруючи від пульсуючого боляче в грудях і голів, її стояв у відчаї, дивлячись в обидві сторони на яр. Місяць вийшла з-за хмар і знову засяяла в повну силу. У будь-якому метрах праворуч від мене і на стільки ж метрів нижче її побачив руїни римського акведука. Практично все, що від нього залишилося, - це ряд кам'яних арок, схожих на палі, які височіли над низкою гранітних зубів і волокнистих рослин. Це було б схоже на перетин Ніагарського водоспаду по изношенному канату, яке зробило б мене ідеальною мішенню для солдатів. Якщо, звичайно, її зможу спуститися туди живим, щоб спробувати.
  
  
  Зігнувшись, його побіг по краю, притискаючи ліву руку до тіла, щоб протидіяти гострої боляче. Її думав, зламав її ребра або просто порвав м'яз, коли викотився навколо машини. Він майже досяг точки відверті над акведуком, коли почув shaggy біля мене. Її нахилився вперед на животі і притиснувся до землі, роблячи легкі вдихи через відкритий рот.
  
  
  Двоє підійшли до мене в напруженому хвилюванні, не підозрюючи, що я був досить близько, щоб почути ih тихий шепіт. Вони носили чеські пістолети-кулемети M61. Чоловіки зробили ще кілька кроків і зупинилися, нервуючи і, безсумнівно, хочу, щоб вони були в іншому місці в ту ніч. Вони занадто довго спецоперації в гонитві. Її повинен був спостерігати за ними, не видаючи себе шумом.
  
  
  Мовчки її забрався в більш глибоку тінь і підійшов, щоб притулитися до дерева. Вони підійшли до мене, менший чоловік злегка нахилився вперед, немов готель пронизати темряву очима. Її залишався нерухомим, і він не бачив мене, поки трохи не наступив мені на ноги. Потім її простягнув ліву руку, схопив його за підборіддя і смикнув головою назад. Правою рукою притиснув її стилет до його горла.
  
  
  Солдат видав булькаючий звук і впав, при цьому кров залила його туніку. Її повернув тіло в сторону другого людини, перш ніж він зміг прицілитися навколо свого M61, і опинився на nen, в той час її кинув у нього ніж. Він інтуїтивно відвернувся, змусивши свого мертвого товариша впасти між нами і зачепивши його стовбуром своєї гвинтівки. Пролунав звук рветься тканини, пригнічений прокляття, а потім мій ніж потрапив в ціль під грудиною, в его складати долар. Він тихенько схлипував і впав на землю поряд зі своїм товаришем.
  
  
  Її думав забрати ih зброю з собою, але потім вирішив залишити його на місці. Було б непогано мати автомати, але якщо б її підняв ih, її б ще більше втомився, а нести ih, ймовірно, могло б мій спуск до акведук. Її, підбіг до краю яру і подивився вниз. Коли-то канал продовжувався через пагорб, на якому зараз стою, але з роками він забився, можливо, із-за величезного зсуву. Її ще не розрізнив складку суші, де це сталося, і різкий кут між різними шарами, що лежать у верхній частині акведука. Яким би крутим нас був цей схил, він був кращим, ніж перпендикулярні стіни з обох сторін.
  
  
  Як можна швидше її, спустився по небезпечного схилу, чіпляючись за скелі і хапаючись за рослини і молоді дерева, щоб не впасти. Незважаючи на мої зусилля, пішов обвал за пухких каменів і бруду, і відчув її смак кінці акведука. На мить мені здалося, що я зламав щиколотку, але вона тримала мій оленка, коли її встав і обережно ковзнув навколо вапнякового виступу. Акведук перетинав ущелині стародавніми руїнами, які могли розсипатися піді мною у будь-який момент.
  
  
  Її почав повзти рачки. Довелося ретельно вибирати свій шлях. Її був приблизно на десять метрів попереду гігантської опорної колони, коли з пагорба назавжди мною пролунав пронизливий крик. Були виявлені мертві солдати. Її, чув, як вони бігають по кущах та опалим листям; потім пролунало ще більше криків. Її обернувся і побачив солдатів, що стоять на краю яру. Всі ih M61 почали стріляти одночасно... Шматочки граніту, осколки сланцю і рослин обрушилися на мене проливним дощем. Її, притулився до каменів, маленькому укриттю, яке зміг знайти, тепер поповз назад, не знаю, куди йду. Мої балетні тапочки посковзнулися, від чого відірвалися шматки обрушився акведука. Місто куль і срикошетивших осколків пронісся mimmo мене, як рій злих бджіл. Кілька людей зісковзнули зі схилу. Двоє бійців зупинилися біля початку уступу і почали стріляти через своїх автоматів. Їй відчайдушно чіплявся за каміння, мій складати долар калатало по ребрах.
  
  
  Стрілянина припинилася так само швидко, як і почалася. Її лежав нерухомо. Одіна навколо двох чоловіків почав сміятися, порушивши тишу, а потім захотів накинувся на мене. Він вставив новий магазин в свій пістолет-кулемет. Мій ніж був слизьким від крові. Її мовчки витер її об штани і міцніше стиснув у руці, чекаючи його наближень. Її, чув, як чоловік підійшов лиже, щоб прикінчити мене. Її залишався нерухомим. Мій єдиний шанс полягав у тому, що він виявиться занадто самовпевненим потім цією своєї черги за автоматом. У темряві було важко сказати, чи живий її чи ні, і він розраховував на елемент несподіванки.
  
  
  Тепер він був на півдорозі до того місця, де лежав. Магазин его M61 був висунутий вперед, і він злегка погойдувався при ходьбі. Його очі нервово і злякано блукали, її почекав, поки він наполовину відвернувся, потім схопився і кинув стилет.
  
  
  Кидок зверху був важким і гарним, і лезо зникло в лівій частині грудей солдата. Його тіло напружився, і я боявся, що він впаде з акведука, перш ніж його зможу дістатися до нього. Її схопив його і зумів витягнути ніж, як раз перед тим, як він почав падати. Ніж вийшов чистим. Він повернувся і подивився на мене відкрито. В його очах з'явився вираз подиву і боляче, потім тьмяна порожнечі, коли знову відкрили вогонь кулемети.
  
  
  Її використав його тіло як щит. Кулі потрапили йому в спину, і затрясли його, як ганчір'яну ляльку. Її намагався пливти з ним за акведук, але було неможливо утримати його і одночасно утримувати рівновагу. Goggle потрапила в мою куртку, і я відчув пекучий біль, коли вона опалила мені бік. Мої пальці втратили хватку. Солдат згорнувся в сторону, а потім впав з акведука.
  
  
  Потім її втратив рівновагу на нерівній поверхні. Її похитнувся, спробував ухопитися, але це було безнадійно. Коли її зісковзнув через край, схопив її его з усією силою, яка займається у мене ще залишалася. По ущелині завивав холодний вітер. Мої пальці заніміли, і він більше не міг триматися. Крапля води з'явилася через тріщини над моєю головою, ніби вона була виштовхнута навколо каменю моєї хваткою. Вона повільно зісковзнула вниз і увлажнила мою губу. Це була сама солодка вода, яку їй коли-небудь пробував.
  
  
  Потім камінь розсипався під тиском моїх рук, і я впав...
  
  
  
  
  
  Глава 2
  
  
  
  
  Її прийшов до тями в море боляче, що переходить в інстинктивну сліпу паніку, і моя рука відчула гладке тверде дерево. Тоді її зрозумів, що не падаю, і що югославські солдати більше не йдуть мені по п'ятах.
  
  
  Її спробував похитати головою, але вона була важкою. Мої очі, здавалося, були заклеєні, і її не міг ih відкрити. Поступово мої думки стали зв'язковими, по мірі того як я проникав крізь товсті шари пригніченою пам'яті. Її, згадав, як кидав старий Сітроен під кулі. Її згадав невеликий шанс, який дав мені акведук, і безглузду боротьбу, яку вів, щоб врятуватися від переслідувачів, коли ризикнув перейти через нього. І безжальний потік, коли мої пальці зісковзнули з каменю. Відчуття падіння, з останньої ясною думкою, як би його готель і вбити тих, які змусили мене впасти в це падіння. Це повинна бути пастка; іншої відповіді не було. Потім цього був туман, коли крижана плещущаяся вода досягла мене і затопила мене. Час холоду і вогкості, его нищівна твердість і нічого більше.
  
  
  Нічого, досі тхір. Банк прилипав до моїх грудей. Тепер її це відчув. У мене не було ніяких причин залишатися в живих, але я її був. Потім було відчуття приємного відчуття м'яких пальців, погладжують мою шкіру, і відчуття вологої тканини на моєму обличчі.
  
  
  «Ссст», - прошепотів che голос. Потім м'який голос на сербо-хорватською продовжив: «Тихо. Тепер ти в безпеці.
  
  
  На деякій відстані його почув інший жіночий голос, який сказав коротко: «Замовчи, Арвия!»
  
  
  Повільно її відкрив очі і побачив, що дивлюся на молоде обличчя. Дівчина сиділа на колінах поруч зі мною, майже обнявши мене, нахилившись. Вона була молода, років двадцяти, на ній була темно-синя спідниця й світло-блакитна вишиту блузку. Її довгі прямі волосся було кольору полірованої міді. «Може, її мертвий, і це рай», - подумав я.
  
  
  Дівчина повернула голову і сказала через плече: «Мама, мама, він нарешті прокинувся».
  
  
  «Тоді йди негайно знайди свого батька».
  
  
  Дівчина знову подивилася на мене. Перш ніж встати, вона притиснула тканину до лоба. Вона витерла руки об довгу спідницю. Її волосся доходили до плечей і вилися навколо її повної грудей.
  
  
  Вона запитала. - "Хто ти?"
  
  
  Перш ніж її встиг відповісти, її мати закричала: «Арвия, іди негайно поклич свого батька».
  
  
  Дівчина потягнулася і поспішила день. Мій погляд простежив за красивими лініями ee молодого тіла, лініями ee грудей і нога. Вона залишила двері відчиненими, і я побачив, що зараз день. Але сонце майже не проникало всередину цієї маленької квадратної кімнати. Це мала бути кімната на фермі, враховуючи дерев'яна підлога, дерев'яні стіни і солом'яний дах. Вона була погано обставлена грубої саморобної меблями, темною і старої. Навпроти мене був камін, де маленька кремезна жінка помішувала щось в чайнику. Ee волосся були попелясто-сірими, були туго зав'язані у вузол на зморшкуватим круглим обличчям. Селянки ведуть виснажливий спосіб життя, роки беруть своє. Вона повністю проігнорувала мій присутності і не сказала мені наші слова.
  
  
  Її лежав, розтягнувшись біля стіни, закутаний у пару ковдр з кінського волосу. За відчуттям поколювання на шкірі її, зрозумів, що я голий. Її побачила мою мокрий одяг на мотузці над головою жінки.
  
  
  Довгий час не було нам звуку, крім рухами старої. Потім двері відчинилися, і ввійшла Арвия, за нею пішов кремезний чоловік з серро-чорними волоссям, довгими вусами й великими червоними вухами. Вогонь вогнища ханс его особі різкий рельєф, підкреслюючи різкі лінії і кути, глибоко посаджені очі і вузький рот. Він заговорив лише тоді, коли відкрито встав переді мною, а потім усе ще вагався, спочатку глибоко зітхнувши.
  
  
  Значить, ти прокинувся, — сказав він нарешті. «Ми були дуже стурбовані. ти . .. так довго спав.
  
  
  Як ти себе зараз почуваєш?' — запитала Арвия, знімаючи припарку.
  
  
  Мені стало краще, — сказав я, зумівши зобразити посмішку на обличчя. — Скажи мені, де її зараз?
  
  
  Це село Джзан на річці Неретва.
  
  
  Мене цілком влаштувала ця інформація. Меткович теж був на Неретві, як раз перед тим, як річка перетворювалася на велику дельту. А оскільки довжина річки всього кілька сотень миль, це означало, що я все ще знаходився в районі своєї місії. Її, притулився до стогнати, і запитав: «Джзан — це маленьке село?»
  
  
  Рот старого скривився в кислому посмішці.
  
  
  Одіна з найменших. І стає все менше.
  
  
  "Це над Мостаром?" Мостар – це невелике гірське селище приблизно в тридцяти кілометрах від Метковича.
  
  
  «Ми тут, на півдорозі між Мостаром і Коничем, де дорога відходить від річки».
  
  
  Її облизав губи. — Значить, ми поруч з Аптосом?
  
  
  Очі дівчини розширилися від страху, і вона немов зблідла під засмаглою шкірою. Насупившись, батько стиснув губи й задумливо похитав головою. — Так, — сказав він м'яко, потім підняв м'ясисту мозолистую руку. — Я думаю, ми досить поговорили.
  
  
  «Занадто багато, Йосип», — додала его жінки. Вона підійшла до мене з важкої кухлем, в якій був гарячий суп. Вона простягла мені кухоль, і він сперся на лікоть, щоб взяти ee. Її очі були горді і її щелепи були напружені. — Забагато, — луною відгукнулася вона, знову повернувшись. - І це не принесе багато користі.
  
  
  — Мовчи, жінка, — наказав чоловік. потім мені: «Їж, а потім відпочивай». .. Сьогодні вночі ти повинен покинути Джзан, хто б ти нам був.
  
  
  — Ні, — видихнула Арвия. — Він ще надто слабкий.
  
  
  "Ти нічого не можеш зробити."
  
  
  — Я розумію, — сказав я. Її відчув смак киплячого місива. Це був чудовий суп з квасолі з цілими шматками баранини і помідорами, і він обпалював мій холодний порожній шлунок. — Ти дуже ризикував, сховавши мене, — продовжив її. — Досить того, що ти врятував мені життя.
  
  
  — Можливо, ми врятували тобі життя. Занадто рано говорити про це. Менше місяця тому його б із задоволенням ризикнув, скільки б часу це зайняло, але зараз. . Він урвав себе, раптом збившись з пантелику.
  
  
  Арвия закінчила думка за нього. Голос ee абсурдно квапливо і дрожаще. «Завтра або післязавтра Джзана більше не буде».
  
  
  Якийсь час мовчав. Її вивчав чоловіка і його дочка, продовжуючи їсти. Випивши останню краплю, підніс кухоль поруч з покривалом і спокійно запитав: «Що тут відбувається?»
  
  
  Чоловік зціпив зуби і прошипів крізь них: «Це не твоя битва».
  
  
  — Послухайте, — сказав я. — Ти врятував мені життя, її досі тхір не знаю, як. Ти ховав мене і дбав облад мені, і я знаю, що буде з тобою і твоєю родиною, якщо тебе впіймають. Так що не кажіть мені, що це не моя битва. Це не битва, — сердито сказала жінка біля вогнища.
  
  
  Йосип, ти дурень. Це вже не битва. Битва закінчена.
  
  
  — Розкажіть мені про це, — наполягав я.
  
  
  — Краще залишатися один одному чужими, — вперто відповів він.
  
  
  Ну, її можу бути таким же впертим, як і всі.
  
  
  Її запитав. - «Чому ваша село знищена?» — Мені потрібно знати, інакше я не піду. В іншому випадку я не можу піти.
  
  
  Чоловік у розпачі здійняв руки до неба, з жалем зітхнув. «Не секрет, що країна гостро потребує & nb. Тут, у Джзане, у нас є велика площина, поруч з річкою, де ми вирощуємо кукурудзу і вино. Щоб показати наше щастя, ми вважаємо за краще будувати навколо дерева, а не навколо каменя, і ми пишаємося цією місцевою традицією».
  
  
  — Продовжуй, — сказав я.
  
  
  «Тепер Сербія хоче перетворити Джзан в солдатський табір, тому що там є вода, та легко дістатися до головного табору в Сараєво».
  
  
  Коли він так зневажливо відгукнувся про «Сербії», мені довелося з працею стримати сміх. Серби становлять 42% населення Югославії, тому вони контролюють політику і уряд. Інші етнічні групи, хорвати, словенці, боснійці, чорногорці і македонці, ненавидять сербів. Країна являє собою клаптева ковдра навколо незалежних груп і регіональних устремлінь. Не дивно, що Йосип зневажливо називав югославських солдатів сербами, вказуючи на те, що вважає ih більше непроханими гостями, ніж мене. Але зараз було не до сміху. Ситуація була дуже плачевною для цього. «Вони захопили владу, щоб боротися з опором?»
  
  
  'Так.' Ми обидва знали, що база Опору в залі Аптосе.
  
  
  — Що з тобою буде?
  
  
  Обличчя старого Йосипа виглядало так, наче воно було висічено по всьому граніту; його голос був напружений і сповнений ненависті. — Вони розміщені в таборах за багато миль звідси. Вони вб'ють нас, як звірів. Це наша смерть. Йосип продовжив уже спокійнішим тоном: — Один навколо жителів знайшов вас без свідомості, викинутим на берег річки. Селяни вони принесли вас сюди, так як у мене було місце, щоб розмістити вас. Вас хотіли солдати. Ми б допомогли будь сховатися від них.
  
  
  Сім'я була невтішною, як ніби розмови про вимушене переселення втратили ih мужності. Йосип зупинився і обернувся. Він постояв мить, обрамлений дверним косяком. Сонце позаду нього велично відкидав тінь на зношений підлога викладена його предками. «Замкни двері цією балкою поруч з нею», — сказав він. «Я постукаю три рази повільно. Нікого більше не впускай. Потім все voni пішло.
  
  
  Коли ih shaggy стихли, її встав і замкнув двері, як він сказав. Товста кругла балка входила в дерев'яні затискачі по обидва боки день і виглядала досить міцною, щоб витримати досить жорстку атаку. Її обмацав свою одяг і виявив, що вона все ще мокра. Мені хотілося вийти, але я був поранений, сильно ушиблен, і відчував сильний біль. Кожен мускул у мені напружився і нив.
  
  
  Посеред кімнати її дещо нерішуче пройшов 108 ступенів тайцзи-цюань, езотеричної форми Коен Vii. На виконання всього ритуалу у мене пішло двадцять хвилина, але потім її, відчув себе освеженным і натхненним, а потім короткого відпочинку повторити його знову. Потім третього разу її повернувся до своїх одеялам і занурився в дзен-транс. Звільнившись від свого тіла і зовнішніх відчуттів, її, розмірковував про долю Джзана і про свою нездійсненну місію.
  
  
  Тільки праця з самого початку виглядало підозріло. ..
  
  
  У тебе репутація вовка, N3, — сказав мені Хоук з байдужим обличчям. «Тобі сподобається це нове завдання».
  
  
  Коли мій бос вдається до гумору, він незмінно сарказмом. Її ляснув по м'ячу перед собою, я знаю, що відповідати безглуздо. М'яч потрапив у траву навколо дванадцятою лунки. Великий вибитий дерен злетів і сів мені на черевик.
  
  
  Скриплячи зубами, її копався в бур'янах, щоб знайти свій м'яч. Ми були в Delaware Golf & Country Club, на протилежній стороні Потомака далі від офісів AX у Вашингтоні. І ми прикинулись купкою звичайних обивателів сич цієї гри. Для мене це було просто: мені не треба було прикидатися.
  
  
  "Ви коли-небудь чули про Полгаре Мілані?" — запитав Хоук, йдучи за мною.
  
  
  Її штовхав нарциси своєї ключкою для гольфу. Її колись знав Мілана в Германій, — відповів я. «Зараз ему, повинно бути, під шістдесят. Останнє, що я чув про nen, це те, що в горах своєї рідної Югославії він очолював якийсь хорватське рух за незалежність.
  
  
  — Полгар Мілан теж був агентом AX. Ми допомагали покривати його витрати, якщо ти розумієш, про що я. Ми ніколи не знали его групу. Я не знаю, чи є його люди справжніми патріотами, чи це просто банда головорізів, вбиває і грабящая під всеосяжними гаслами свободи і революції. Досить того, що Мілан був там зі зброєю, яку він час від часу доставляв навколо свого табору в Аптосе.
  
  
  — Що, сер ? Ви маєте на увазі, що Мілан мертвий, а його група все ще діє?
  
  
  'Саме так. Він був застрелений в перестрілці з югославськими військами десять днів тому. Це була сутичка, яка займається не омелою до нас ніякого відношення. Ти вже знайшов свій м'яч? — недбало запитав він.
  
  
  'Ні.'
  
  
  «Ви завжди можете взяти ці два штрафних очка».
  
  
  «Я знайду цей м'яч».
  
  
  Він підняв плечі. - Що б це нам люди Мілана досі тхора використовують базу в Аптосе.
  
  
  Аптос — це орлине гніздо в горах. Це колишній римський табір рабів, названому так на честь первісної кар'єри, яка перебувала там ще раніше, за часів влади греків». Добре, якщо вам подобається давня історія. Яке відношення все це має до вовка?
  
  
  — Не будь таким нетерплячим, Нік. Ти більше ніколи не знайдеш цей м'яч». Хоук притулився до дерева і демонстративно вийняв сигару з целофану, поклав її до рота і закурив. Він продовжував у смердючому хмарі диму. «У Мілана в якості вихованця був напівдикий білий вовк. Дивний вибір, але більш-менш підходить, якщо ви знали цю людину. Цей вовк всюди ходив з ним, і не тільки за відданості. Не знаю, як Мілану це вдалося, але він зробив невеликий надріз в сервіси складках шкіри на шиї вовка. Це було як маленька плоска сумка. Її не можна було побачити з-за хутра, і вовк її як би охороняв. Мілан використовував цю сумку для перевезення секретної інформації.
  
  
  Це дуже незвично, чи не так?
  
  
  Її теж завжди так думав, але Мілан у своїй непристойній манері думали, що це чудова ідея».
  
  
  — А тепер він мертвий?
  
  
  «Вовк тепер в залі у його вдови».
  
  
  А де ця жінка покійного Мілана?
  
  
  «У Аптосе. Де ж ще».
  
  
  Її зупинився, сперся на рукоять ключки для гольфу і відчув, її раптом дуже втомився. Її дуже давно працював у Хоука в АХ, щоб не знати, до чого це призведе. — Ні, не говорив мені. Дай вгадаю. Коли Мілан загинув, у вовчій шкурі була інформація, і вона потрібна нам зараз відкрито. Тепер його повинен я відправитися в Аптос про неї .
  
  
  — Голос-голос.
  
  
  Але ця жінка знає, що я повинен прийти?
  
  
  'Так. Вона чекає на вас вже два дні.
  
  
  «Чому я завжди останнім чую таку інформацію?»
  
  
  'Ну давай же. Її знайшов твій м'яч, — сказав Хок, піднімаючи ногу з того місця, де він був утиснений в землю. — Коли ми повернемося, її намалюю вам карту Аптоса і скажу, як зв'язатися з нашим людиною в Метковиче. .. '
  
  
  Так і було: від Метковича до акведука Джзан. Це великого сенсу не мають шалено, але мій населений пункт росії, нехай і майже провалена і, очевидно, поставлена під загрозу, все ще тривала. Вчора це був не просто блокпост біля Метковича. Це був блокпост для однієї людини, підтримуваний військами, собаками і винищувачами. Хтось попереджав югославів, що я приїду, а це означало, що моє прикриття зірвано, а мої документи тепер дуже небезпечні для використання. Аптос міг стати пасткою, а у мене не було рішенням дізнатися про це. Доводилося бути дуже обережним, але вже сьогодні вночі назавжди було пробиратися в Аптос.
  
  
  У двері тричі постукали. - 'Привіт. Ти чуєш мене?'
  
  
  Її впізнав голос Арвии, але не відповів.
  
  
  — Я сама, — сказала вона. «Будь ласка, впусти мене».
  
  
  Його загорнувся в одне з ковдр і підкрався до дня. Там я приклав вухо до холодного дереву і уважно прислухався, але нічого підозрілого не почув. Нам скрипу важких чобіт, нам тихого дихання чоловіків, що стоять поруч з нею.
  
  
  Що ти хочеш?'
  
  
  'Її . ...Її принесла нові бинти... для твого боку, - сказала вона, сіпаючись, як би розгубившись.
  
  
  Її вже зав'язав навколо талії смужку тканини, але вона ослабла з моїх вправ, і була хитатися кров'ю. Її згадав пульсуючий біль у проведені обчислення минулої ночі, і страх, що зламав ребра. Але це було не так. На щастя, goggle, залишив лише подряпину. Шкіра, як і раніше, була ніжно-жовто-фіолетового, де, принаймні , не було суперечною рожевої смуги, і пов'язки потрібно було змінити, перш ніж його зміг вирушити далі. — Добре, — сказав я. — Але не заходь, поки я не скажу.
  
  
  — Як хочеш, — відповіла вона.
  
  
  Її прибрав заслінку і повернувся до ковдрі. Потім її позіхнув, і двері відчинилися досить широко, щоб пропустити її . Вона тут же знову закрила його і поставив балку на місце.
  
  
  Ах, — зітхнула вона, підхід до мене. Кінчик її язика вислизнув і увлажнил губи. В її очах був яскравий блиск. — Ми зовсім одні, ти це знаєш?
  
  
  — Почекай хвилинку, Арвия. Твій батько знає, що ти тут?
  
  
  «Він був дуже зайнятий. Її не хотів турбувати його.
  
  
  «Угу. І твоя мати?'
  
  
  — Вона теж була зайнята.
  
  
  Вона опустилася на коліна поруч зі мною і простягнула руки. 'Розумієте? Її принесла тобі бинти. В руках у нах був великий згорток, білий бинта. — Я перев'яжу тебе груди. Тоді ти відчуєш себе ценымногие краще.
  
  
  — Спасибі, — сказав я, усміхаючись,-ей. Вона була так близько, що я відчув теплу груди на своєму обличчю, щоб вдихнути аромат її свіжої шкіри. Вона натягнула простирадло на мою талію і обережно почала розв'язувати пов'язку, її пальці ковзали по моїй оголеній шкірі.
  
  
  Я завжди була тут одна, — сказала Арвия, смикаючи пофарбовані тканина. «А парові такі нудні. Там, звідки ти родом, нудно?
  
  
  'Ніколи. Але досі тхора мені не було так нудно в Джзане
  
  
  «Це правда, якщо ти жінка», — надулась вона. «Всі мої подруги заміжні і мають одного або двох дітей, і я хочу те ж саме для себе. Його любила раніше і теж є шанси вийти заміж, але я не хочу виходити заміж за хлопця з Джзана. Вони, як вівці, а ти... .. '
  
  
  Її руки тепер обпалювали мою голу шкіру. Вони опускалися самі по собі, пірнаючи під ковдру і, кружляючи навколо мого життя і попереку. Вона торкнулася мене один раз, дуже легко. Її затамував подих. Потім її відкинув ковдру вбік, і її очі затуманились, і наповнилися бажанням, коли вона подивилася на мене зверху вниз.
  
  
  Вона хрипко засміялася, коли її рожевий язик знову ковзнув mimmo ee губ. Повільно, учасників, вона розстебнула блакитну блузку і показала свою пружну, круглу груди. Легкий відтінок самовпевненості пробіг по її обличчю, коли вона повільно підняла своє тіло, щоб вилізти з-під спідниці. Мої очі блукали по її наготі, і вона присіла навпочіпки, щоб спустити трусики зі своїх тремтячих стегон. Вона впустила його на підлогу поруч з блузкою і спідницею.
  
  
  Її очі були прикуті до мого тіла, і вона прошепотіла низьким, м'яким голосом. 'Її-хочу тебе. Її готелю тебе, коли вперше побачив тебе, коли батько привів тебе сюди минулої ночі.
  
  
  Арвия ліжку поруч зі мною на ковдру. Її провів рукою по гладкості ee сідниць. Вони були гарної форми, і її груди були теплими і м'якими, притискаючись до моїх грудей. Вона підняла обличчя і міцного притиснула свій відкритий рот до мене , коли її рука ковзнула вниз між нами. Її не міг не зойкнути, коли прохолодні пальці зімкнулися навколо мене; потім вона притулилася всією довжиною тіла до мене... — Так, зараз, — простогнала вона. "Зараз, будь ласка."
  
  
  Її підтягнув її під себе, і вона розсунула ноги, щоб прийняти мене. Її, відчував, як тремтить її тіло, коли вона повільно рухала стегнами вперед і назад. Її стегна притиснулися до моїх ніг, а щиколотки зігнулися і зімкнулися навколо моїх ніг. Її глибоко занурився в її м'яку плоть, і вона напружилася піді мною, стогнала під моїми поштовхами, відкриваючи і закриваючи свої стегна і мотаючи головою вперед і назад, в чистій і повної капітуляції. Її, відчував, як росту і расширяюсь в ній з витонченим задоволенням, яке росло в мені, і я виявив, що вона наближається до своєї кульмінації, коли вона міцніше стискала мене і рухалася піді мною з більшою силою.
  
  
  Більше! Так. Ще, — благала вона, ще більше збуджуючись, штовхаючи мене по ногах п'ятами. Потім вона скрикнула, криком, який різко прорізав тишу хатини. Вона конвульсивно сіпнулася, постогнуючи від задоволення, коли її скінчив в нах. Потім її тіло безвільно откинулось тому, і вона замовкла, якщо не вважати неконтрольованої тремтіння ee стегон, які міцного притиснулися до моїх стегон. Ми обидва лежали нерухомо, втомлені і повністю задоволені.
  
  
  Пізніше ми в таку гру ковдри і взяли суп, який її мати залишила у солярка. Особа Арвии почервоніло від задоволення, коли вона дивилася на мене з безсоромним інтересом, поки її, говорив з нею.
  
  
  Слухай уважно, — сказав я. — Ти ж знаєш, що я edu в Аптос, чи не так? — Я так і думала, — відповіла вона поверх кінця гуртки. Вона простягнула суп, і очі її знову стали сумними. — Але ти ніколи не досягнеш успіху. Всюди солдати.
  
  
  Її спробую, Арвия. І якщо його зможу , її постараюся допомогти вам та вашим людям.
  
  
  Але як?
  
  
  Її, похитав головою, загубившись у власних думках. 'Я не знаю, як. Але якщо Джзан буде знищений із-за того, що солдати хочуть битися з повстанцями, Аптос повинен я чимось допомогти.
  
  
  — Ти хороша людина, — прошепотіла вона.
  
  
  «Найголовніше, що ви повинні опиратися як можна довше. Як тільки ви сядете в поїзд, ми більше нічого не зможемо зробити.
  
  
  Арвия на мить призвела погляд, а потім мовчки простягнула наші гуртки на стілець. Вона повернулася і стала переді мною, все ще мовчазна, і її обличчя був затьмарений страхом та занепокоєнням. Нарешті вона різко сказала: «Я б готель... .. що може бути її можу зупинити вас від вашого божевільного плану. Це безнадійно для нас і вас. .. дуже небезпечно.
  
  
  Її розсміявся, спираючись на лікті, щоб вивчити її скульптурну красу. — Гарячі слова. обпікають. Але її так довго був крутий, і мене наші разу не спіймали.
  
  
  'Ніколи?'
  
  
  — Ну, майже ніколи.
  
  
  — Ти заслуговуєш нагороди, — сказала вона, важко дихаючи. «Ти заслуговуєш багатьох нагород. І мені теж стає жаркого. Гаряче, як вогонь. Вона сиділа назавжди мною, і я відчув, як у нижній частині мого тіла знову розгорається вогонь. «І у нас залишається багато годин», — додала вона. "Багато годин."
  
  
  
  Розділ 3
  
  
  
  
  З настанням темряви Йосип, вірний своєму слову, вивів мене за межі Джзана. Він провів мене практично пустельним вулицями, через широку долину за селом, а потім на скелястий мис. Через кілька годин ми зупинилися, і під укриттям навколо валунів він розлучився багаття та й зварив каву. Використовуючи гостру палицю, він вычертил землі карту і пояснив мені мережа шляхів, по яким мені потрібно було пройти, щоб дістатися до Афону.
  
  
  «Це відрізняється від того, що було заплановано раніше», — сказав я, згадавши маршрут, зазначений мені Хоуком.
  
  
  — Так, — відповів він. — Але ти виходиш через іншого місця. Її покажу тобі найкоротший шлях звідси, і навіть таким шляхом тобі потрібно багато годин, щоб дістатися до задньої частини Аптоса.
  
  
  — Ззаду?
  
  
  «На жаль, моїм другом, — пояснив він мені. «Я не чарівник. У Аптос ведуть лише дві дороги, і вони не пов'язані між собою. Ви повинні пам'ятати, що є вагома причина, по якій Apthos важкодоступний. Колись це була в'язниця для рабів і гладіаторів, а тепер. .. -- Він зітхнув, тремтячи. «Ви були б повинні повернутися до Метковичу, якщо хочете наблизитися до Афтосу спереду», — лагідно додав він.
  
  
  — Покажи мені дорогу, Йосип, — сказав я, внутрішньо простонав. Це була вже сота помилка. - Хок сказав мені, що дружина Мілана чекає на мене, але певним чином і у визначений час. Її вже запізнювався, що саме по собі було підозріло, і коли її нарешті доберуся туди, це буде не він сторони . Партизани могли б бути дуже чутливі до цих точках, особливо з пальцем, який вони тримали на спусковому гачку.
  
  
  Коли Йосип закінчив своє пояснення, і її повторити ему маршрут по пам'яті, він стер карту і знову зібрав речі. Потім, міцного обнявши мене, він ковзнув в ніч і зник.
  
  
  Їй був один. Дружина Йосипа приєднується мою одяг в порядок, а Арвия приготувала для мене пакет з їжею, щоб її міг продовжувати шлях. Мій газова бомба була єдиною зброєю, яке в мене залишилося. Її втратив свій стилет, коли зісковзнув вниз з акведука: «Бомба тепер була у мене в кишені. Сім'я Йосипа зняла її з моєї ноги, коли їй був без свідомості, і ретельно висушила разом з усіма моїми речами. Вона стала майже непридатною, і в Джзане не було нічого, що я міг би використовувати замість втраченого зброї.
  
  
  Її почав йти повільним, впевненим кроком, щоб зберегти свою енергію, і ніколи не відхилявся від напрямків, які дав мені Йосип. Це була довга прогулянка. Поки її панцир з темним долинах, вітер завивав середовищ, сухих дерев, щипаючи моє обличчя. Її панцир по високих хребтах, а на моїх нога, лежав величезний мертвий світ, і крики нічних звірів вселяли в мене надію, що у вовка Мілана не надто багато родичів в цьому районі. Всій території готелю, а швидко почала підніматися, перетворюючись в масивні скелі, і, нарешті, коли горизонт зафарбувався в рожевий колір зорі, її досяг Афону.
  
  
  Хоук не перебільшував. Аптос був орлиним гніздом, десь високо в горах. Природа створила воістину неприступну фортецю, оточену непрохідними горами неприступними скелями. Це було схоже на острів в небо, а чорний вхід являв собою не що інше, як вузький прохід близько семи метрів завдовжки, з'єднаний з доріжкою запаморочливої сходами, яка вирізана вручну.
  
  
  Її шталь підніматися до табору, відчуваючи себе голим і незахищеним, легкою здобиччю для всього і вся... Я піднявся по гвинтових сходах і дійшов до перевалу. Відверті попереду її побачив старе зміцнення. Воно було залито сірим світлом без тіней. Єдиним звуком був шепіт вітру над плато.
  
  
  Було дуже тихо, надто підозріло тихо. Стандартна процедура полягала в тому, що виставили вартових , а мене б уже покликали. Коли її панцир по вузькому проходу, що її відчував на собі погляди навколо прихованих щілин, але нічого не бачив. Її шталь обережніше розлюченого пуми, і мої нерви напружилися, коли її відчув щось ще: я відчув, що йду відкрито в пастку.
  
  
  Її пройшов приблизно половину проходу, коли переді мною навколо скелі з'явилися дві величезні фігури. У тьмяному світлі я не міг розгледіти ih осіб, і вони пригнулися до мене. Її, розвернувся навколо своєї осі, думаючи, що зможу повернутися до виходу. Але ззаду до мене також наближалися дві темні тіні. Ми зійшлися в дикому сплетінні рук і нога.
  
  
  Кулак врізався мені в житті. Її автоматично парирував його з допомогою прийому Tie Sjow Shemg Sjie, схопивши лівою рукою ліве зап'ястя нападника і заблокувавши його ліву руку своїм правим передпліччям. Її стиснув обидві руки і витягнув силу его атак. Перш ніж він устиг що-небудь придумати, ревматизму, її опустив ліву руку і прибрав праву, натискаючи передпліччям, змушуючи його втратити рівновагу. Тоді її вдарив його ногою в колінну чашечку.
  
  
  Якщо все зроблено правильно, це може вимкнути його час. Але я стримувався, бо не хотів гасити ih назавжди. Боже мій, ці парові повинні були бути на моєму боці. Проблема була в тому, що я був єдиним, хто це знав... Чоловік втратив свідомість, врізавшись у людини позаду нього.
  
  
  — Гей, — вигукнув я. "Гей, зачекай хвилинку. її . .. '
  
  
  Це було все, на що у мене був час. Початку другої чоловік стрибнув мені на шию ззаду. Его руки потягнулися до всіх частин тіла, до яких він міг дотягнутися. Її застосував прийом Шань Сьєн Ден Шоє, потім пригнувся і сильно штовхнув його в життя підошвою лівого черевика, прикинувшись, що ударяю его лівою рукою по обличчю, щоб переконатися, що він не буде парирувати мій удар.
  
  
  Він видав хрипкий крик і впав.
  
  
  Її продовжив. Чоловік, що впав під вагою мого першого нападника, скочив на ноги і вмить моїми пальцями вчепився в горло.
  
  
  Четвертий чоловік сильно вдарив мене по ногах, і він впав. Миттєво він стрибнув на мене зверху, і кілька секунд я не був упевнений в тому, що то бачу. Повинно бути, він був одним навколо самих великих людей, з якими її коли-небудь стикався. Це був гігант, не менш шостий футів, рівних пропорцій. Його плечі були настільки величезними, що здавалося, що він носив наплічники для регбі. Може бути, це тому, що він зіщулився, але його гол з квадратною щелепою на плечах не виглядала так, ніби нах є шия. Його ноги були створені для того, щоб тримати більярдний стілець, а руки були трохи тонше. Його ліва рука повинна була бути шириною не менше метра. У нього не було правої руки. Замість цього у нього був трехконечный гак. Все, що йому потрібно було зробити, це направити цей гак в певному напрямку, і я був би розрізаний, як риба.
  
  
  Він спробував низменному, різко пірнути. У мене не було часу спробувати кидок животом; Це був уже занадто зайнятий, перевертаючись і блокирая его смертоносний гак. Лівою рукою схопив її его зап'ясті, схоже на колоду, а правою рукою схопив його за ліве плече, притиснувши свої черевики до його кісточок. Його ноги відлетіли в бік, і він пролетів назавжди мною по дузі. Коли він ударився об землю, він здригнувся.
  
  
  Її тут же схопився і закружляв навколо своєї осі, щоб нас на мить не втрачати його з виду. Він приземлився на ноги шкереберть, і знову атакував. Її випустив ногу і знову схопив цю руку, використовуючи всю її дивовижну силу, щоб повернути її наполовину. Потім, зігнувши його руку, рубонув її его долонею. Повинен був відбутися різкий перелом кістки, потім якого его гак шталь б марним. Але замість цього моя рука оніміла, ніж боляче. Його рука була металевою до самого ліктя.
  
  
  Ха, він пирхнув. — Зараз їй тебе вб'ю. Його очі були розміром з блюдця, сяючі ненавистю і злобою.
  
  
  Він замахнувся на мене своїм гаком і заричав від гніву. Його парирував удар лівою, і його удар позначилася вниз. Потім її, відступив убік, щоб ударити його в діафрагмі суглобами правого кулака. Але він був таким же швидким, як і високим. Він схопив мій кулак долонею лівої руки і почав його стискати. Її, відчував, як напружилися сухожилля і кістки, як ніби вони вотум-вотум вибухнуть і зламаються, як розпалювання.
  
  
  Мої сили вичерпалися. Він стиснув сильніше, його рука стискала мою, як лещата. Мої ноги тремтіли, вже ослаблені багатогодинним переходом. Ще мить, і троє інших чоловіків стрибнуть на мене, і все буде скінчено. Моїм єдиним шансом був удар Djöe Фен-Sjie pi, але це залишило б мене незахищеним від цього жахливого гака.
  
  
  Моя ліва рука метнулася вперед, відбиваючи його зап'ястя. Моя права рука була вільна, але в цей самий момент його права рука махнула, і гострі кінці его гака встромилися в мою куртку. Її iso усіх сил штовхнув його в плечі. Він спіткнувся, і пролунав тріск, коли шкіряний рукав відокремився від плеча.
  
  
  Пекучий біль пронизала мій мозок, і темна кров ринула крізь мій синій светр. Тим не менш, її дозволив собі напасти на нього, перш ніж він встиг вивільнити свій гак, а решта троє накинулися на мене ззаду. Її вдарив його его, з правої гомілки лівою ногою і зробив простий кидок коліном.
  
  
  Его руки хитнулися, як лопаті вітряка, і він знову впав. Її уперся стегнами ему в груди і притиснув його руки колінами. Її схрестив руки так, що мої зап'ястя були притиснуті до його горла, якщо це можна назвати горлом, і він віддав все, що у мене було. Його не намагався вбити його, її просто готель відключити його, зупинивши приплив крові до його мозку. Це було неможливо. Моя поранена рука відчувала гострий, пульсуючий, нестерпний біль, але я навалився на нього всією своєю вагою, знаю, що мені потрібно розібратися з ним і швидко. Її, чула, як позаду мене йдуть троє чоловіків, і руки велетня ковзають мені під ноги. Її натиснув сильніше. Його очі почали заходити. Щось холодне і металеве притулилася до мого правого скроні. Жіночий голос сказав: «Якщо він помре, її знесу тобі голову».
  
  
  Її повільно повернувся, ще, не хочу послабити тиск, і виявив, що дивлюся в ствола гвинтівки «Часи Каркано».
  
  
  Її подивився трохи вище. Жінка твердо простягнула свої довгі прямі ноги, притиснувши приклад гвинтівки до плеча, і з звичною впевненістю дивилася на мене. Гей, було близько тридцяти. Її штани і сорочка вільно бовталися там, де її талія звужувалася і туго натягалася там, де ee повні груди і соковиті сідниці притискалися до м'якої зношеної тканини. Її синювато-чорне волосся було коротко підстрижене й прилягали до чола, палаючим очам і гордому червоному роті.
  
  
  Її знову подивився на чоловіка. Він вже шталь синього кольору, і її трохи сильніше притиснув його горло з збоченим почуттям. — Стріляй, — сказав її ей. «Принаймні, тоді біль припиниться ».
  
  
  «Я обов'язково це зроблю. Його обов'язково вб'ю тебе, якщо ти не виконаєш мій наказ.
  
  
  «Якщо її відпущу його, він уб'є мене».
  
  
  — Ідіот, — прошипіла вона. «З ними тхора, як ви потрапили сюди, вам було направлено зброя. Якщо б ми гуртожитках твоєї смерті, ти б давно був трупом. Але ти розлютив Хеш своїм викликом, і він вийшов через себе. Не зло мене зараз, чи ти втратиш своє життя.
  
  
  Її відчув прилив горького захоплення красою і силою цієї жінки, і подумав, як добре було б вивільнити в ній частина цього зарозумілості. Тоді її зрозумів, що повинен був залишитися в живих, щоб спробувати, і що вона тримала рушницю, яким обов'язково скористається. Її, зітхнув і послабив хватку. — Добре, — сказав я. 'Але її . .. '
  
  
  'Нічого такого. Нам слова.' Ios ткнула мене своєю рушницею, щоб підкреслити свої слова. — Давай, відпусти його та зберігай спокій. Хеш Падра подбає про те, щоб ти сказав нам те, що ми хочемо знати, а не те, що ти хочеш сказати.
  
  
  Зі спокійною байдужою позицією її повільно сковзнув з чоловіка і поклав руки на землю. Зараз не час показувати страх. Чоловіки зібралися навколо нас, один кульгав, а інший потирав життя там, де її его торкнувся. Інші приєдналися до них спустясь зі скель, поки всі шість не partizan втупилися на мене крізь продуваемую вітром темряву, все сподіваючись, що я рухну на землю і буду благати про пощаду.
  
  
  «Хеш? Хеш, ти в порядку? — з тривогою запитала жінка. Людина на землі втягнув повітря, і його масивна груди надулася, як повітряна куля. Через мить він сель, відкашлявся, сплюнув і посміхнувся з набитим золотими зубами ротом. — Так, — прогарчав він. «Це була хороша спроба, але недостатньо, щоб зупинити Падру».
  
  
  — Вам знадобилася жінка, щоб врятувати вас? — недбало відповів я.
  
  
  Він нахилився вперед і тицьнув твердим кінчиком свого гака в моє горло, якраз над артерією ліворуч. З холодною люттю він сказав: «Пильнувати за своїми словами, інакше вони можуть стати твоїми останніми. Навіть самий гучний дзвін замовкає, коли з нього знята дзвіниця».
  
  
  Її насилу проковтнув, раптово відчувши свою мову. — Ти був дурний, коли намагався шпигувати за нами.
  
  
  «Я прийшов сюди не шпигувати, — сказав їй Хеш-Падре. «Мене звуть Картер, Нік Картер, і її... .. '
  
  
  — Ти брешеш, — гарчав, перервав він.
  
  
  « Вставай, Нік Картер повинен був пройти через Двері кілька днів тому.
  
  
  «Двері... ти маєш на увазі головний вхід?»
  
  
  — Ніби ти цього не знав, — усміхнувся Падра. — Ми послали людину, щоб зустріти Картера і провести його сюди. Але нашого людину впіймали до того, як він знайшов Колодязний, цього Картера. Так що ему все одно доведеться пройти через Двері, тому що він не знає нічого кращого. Але ти прийшов через інший вхід. Тільки Карак міг послати тебе. Він бачить в нас маленьких дітей?
  
  
  — Я не знаю Карака, — огризнувся я. — Але якщо ти прибереш від мене цей рибальський гачок, її розповім тобі, як я сюди потрапив.
  
  
  Замість цього гак пішов ще глибше. Її здригнувся, відчувши, як кров сочиться по всій легкого порізу на моїй плоті. Її швидко сказав: «Полгар "Мілан", він був тут головним, чи не так?»
  
  
  'І шо?'
  
  
  «Я вдова. .. Якщо її зміг поговорити з його вдовою, її зміг би довести, хто я».
  
  
  Хеш Падра подумав, що це дуже весело. Він відкинув голову назад і голосно засміявся, захлинаючись, і кожен раз, коли він знову сміявся, гак занурювався трохи глибше. Її подумав, чи встигну її вдарити його по обличчю до того, як цей гак розірве мені все горло.
  
  
  — Якщо б ви поговорили з його вдовою, що б ви ось що сказали? — запитав він, коли перестав сміятися. — Що б ти сказав?
  
  
  'Забудь це. Це по-німецьки.
  
  
  — Спробуй, — великою країною він. Його очі сяяли, як у кішки. Він переключився з сербохорватської на англійську з сильним акцентом і повторити: «Спробуй».
  
  
  Її втомлено подивився на нього. Мені це подобалося все менше і менше. Чоловіки втратили терпіння, і жінка погрозливо змахнув гвинтівкою. Залишив їй ih на деякий час у напрузі, а потім процитував: «Wir niemals wünschen vorangehen unsere Hass». Що означає: Ми ніколи не забудемо нашу ненависть.
  
  
  Жінка тут же відповіла наступним рядком вірша. «Wir haben jeder абер eine einzige Hass». Або: У всіх нас є тільки одна ненависть.
  
  
  Її дивився на нах в подиві на мить. 'Ти...'
  
  
  Жінка Полгара. Софія.'
  
  
  — Але я її пам'ятаю Полгара старим. І ти . .. «Дякую. Але з математики і стільки років, наскільки він себе почуває, а Полгар завжди відчував себе. .. молодим. Вона злегка посміхнулася мені, а потім процитувала: «Ми коханого, як один, ми ненавидимо, як один, у нас є лише один ворог». Якщо ви Нік Картер, не могли б ви сказати мені останні два рядки ?
  
  
  — Це тільки одне, і всього одне слово, — сказав я. «Німеччина ніколи не перестане ненавидіти Францію».
  
  
  «Останнє слово — «Англія!».
  
  
  «Але під час початку другої світової війни . .. '
  
  
  — Це вірш часів Першої світової війни, — поправив її сл. Пісня ненависті Ернста Лиссауэра. Але ваш світ змінився. Її кинув багатозначний погляд навколо себе. «Ваш ворог тепер вороги вашого чоловіка, а не Франції чи Англії».
  
  
  Вона опустила «часи»... «Вибачте, але ми з Полгар одружилися у Берліні багато років потому потім того, як він зустрів вас. Ми ніколи не зустрічалися. Її повинна була бути обережна.
  
  
  «Не в чому себе звинувачувати».
  
  
  Софія, Мілана повернулася до Хеш-Падре і іншим. Це Нік Картер, — сказала вона по-сербохорватски. «Випадково він прийшов сюди через цей вхід, а не через Двері, і уникнув і армії, і Карака. Вітайте його.
  
  
  Вони вітали мене з він же непереборною пристрастю, з якою билися зі мною кількома хвилинами раніше. Вони стовпилися навколо мене з усіх боків, поки Падре не довелося віддати наказ, виблискуючи крюком в ранковому світлі.
  
  
  Коли ми дісталися до табору, Софія залікувала рани мої, а потім приготувала для нас освіта. Між шматочком гвивеча, типового балканського рагу по змішаних овочів, і ковтком білого вина, зі смаком восьмого віджиму винограду, її розповів про напад югославів, про Джзане і про свою подорож на Афон.
  
  
  Велика частина була правдою. Її не згадав Арвию. Це не ну справу. Її також уникав причини, по якій її був тут. Мене явно чекали, але нісенітниця з цим віршем вказувала на те, що група не знала мого цілей. Хоук не заявляв про цю секретності. Він тільки сказав мені, що дружина Мілана про це наполягала. Але балканська політика швидко змінюється, і обережність була зрозумілою. Потім було випадкове згадка про людину, якого послали зустріти мене, і іншої людини, Карача. Мені це теж не сподобалося. Але я розповів їм докладно те, що я сказав їм. Для цих людей скромність всього в двох кроках від боягузтва, і невелике перебільшення не зашкодить історій, особливо якщо ви хочете, щоб вона була на ih стороні. Крім того, її, сам отримав задоволення.
  
  
  Коли її закінчив, вони передали мені пляшку, і її селл у каменю. Здавалося, найскладніше позаду. Її приїхав, погодився, а решта буде легко . Я не забув своєї обіцянки, що постараюся отримати допомогу для Джзана, але мені довелося чекати своєї черги. Хок у своїй фамильярной, різкій манері підкреслив, що інформацію, яку несе вовк Мілана, потрібно отримати будь-яку ціну. Це був мій наказ, і мій наказ був важливіше всього. Її, подивився на Софію і знову переключився на німецьку.
  
  
  — Фрау Мілан, — почав я.
  
  
  «Будь ласка, кличте мене Софією», — сказала вона.
  
  
  Падра, зрозумівши сенс, якщо не кожне слово, коротко усміхнувся і закотив очі. Її проігнорував його, гей посміхнувся і спробував щойно відкриту пляшку. «Софія, як би нам подобався Афтос і вашу гостинність, мені скоро доведеться виїхати».
  
  
  'Так. Тобі потрібен вовк мого чоловіка.
  
  
  — Мені не потрібен весь цей вовк, — поспішно сказав я. «Того, що у нього з собою, досить».
  
  
  'Це неможливо.'
  
  
  'Неможливо?' Її швидко зробив ковток вина. Його вже міг уявити свій зворотний шлях, намагаючись втримати під контролем люта тварина, не втративши при цьому нам шматочки кісток. «Не можна розділити ці дві речі».
  
  
  — Я маю на увазі, — тихо сказала вона, — у мене немає цього вовка.
  
  
  'Він пропав? Втік? Чи сказився?
  
  
  «Він у Карака».
  
  
  Її почув, як мій голос шталь голосніше. — Хто такий цей Карак?
  
  
  Настало довге мовчання. Софія повернулася обличчям до ранкового сонця. Перші промені іскрилися в її волоссі, висвітлюючи високі вилиці і шию з слонової кістки. Її очі, здавалося, зловили його теплоту, але коли вона подивилася на мене, вони стали холоднішими і непримиримее, ніж коли-небудь. Як і її голос, коли вона, нарешті, продовжила на сербсько-хорватською. — Спочатку розповім тобі, як помер Полгар, Нік. Він і ще дев'ять чоловік потрапили в армійську засідку, таку ж, як моє, за якою ви уникли, коли увійшли в Церну-Гору. У них не було шансів.
  
  
  Церна Гора в перекладі з іспанської означає Чорногорія. Її запитав: «Его здалися, Софія?»
  
  
  Вона кивнула. «Зрадник був одним навколо нас, втомленим від битв і переконаним великою нагородою.
  
  
  Він помер заслуженою смертю зрадника. Ми зігнули два дерева разом і прив'язали його між ними. Потім ми перерізали мотузки, утримують дерева».
  
  
  «Але вбивства на цьому не закінчуються», — прогарчав Падра.
  
  
  «Зараз ми перебуваємо в епіцентрі громадянської війни. Ми повинні вирішити, хто очолить нас потім смерті Полгара.
  
  
  — М ми розкололися надвоє.
  
  
  «Інша половина, — сказав я, — це Карак?»
  
  
  'Так. Еван Карак, лейтенант мого чоловіка. Він командує здебільшого, Нік. Він контролює більшу частину табору, а ми — ізгої.
  
  
  'Ти? Але ти жінка Мілана.
  
  
  «Тут жінка розглядається як співмешканка чоловіка, а не як його лідером», — сказала вона з жалем. «І у Карака є вовк».
  
  
  «Вона має на увазі його меч», — пояснив Падра. «Вовк помер разом з Полгаром, і Карак здер з нього шкуру. Він використовує його, як тотем, як доказ того, що він законний спадкоємець Полгара. І що ще гірше, чоловіки слухають і слідують за ним, як бекаючі перелякані вівці.
  
  
  «Життя тут жорстка, а боротьба за незалежність Хорватії довга, може бути, занадто довга. Начальники втратили душу разом з молодістю, — зітхнула Софія. — Але це для estestvenno. Коли ви стаєте старше, ви хочете міцніше триматися за те, що залишилося».
  
  
  — Ба, — сердито вигукнув Падра. «Ми повинні атакувати. Ми повинні помститися за Полгара і наших полеглих братів. Але ні! Ми в Аптосе знову боремося з минулим і граємо в ігри, щоб забути про майбутнє. За словами Карака, ми реалісти, і я думаю, що ми тут загниваем».
  
  
  — Але ти ж розумієш, Нік, чому це неможливо для нас, — сказала Софія. «На стороні Карака багато людей, і він залишиться у влади, поки в нього є цей вовче хутро. Він не відмовиться. Мені шкода, що ви все одно прийшли сюди, і тепер повинні повернутися з порожніми руками.
  
  
  Її, замислився на мить, коли гірке почуття пробігло по моєму тілу. Тоді її запитав по-німецьки: Знає Карак про це делле, Софія?
  
  
  «Звичайно, ні», — відповіла вона по-німецьки. «Ми з Полгаром тримали це в секреті».
  
  
  — Отже, що б там нам було, воно все ще там?
  
  
  'Так.'
  
  
  Її, встав, потягнувся і віддаючись неминучого, її сказав сербохорватски: «Тоді залишається тільки одне».
  
  
  — Та це?
  
  
  Потрібно забрати цей меч з Карака ».
  
  
  
  Глава 4
  
  
  
  
  Софія ахнула, коли її очі розширилися. — Ні, це неможливо!
  
  
  'Її повинен це зробити.'
  
  
  Падра відкрив було рот, щоб щось сказати, але її зупинив його. «Послухайте, її розумію вашу проблему і співчуваю ей», — сказав я. Її проїхав півсвіту і піднявся на цю богом забуту гору не для того, щоб повернутися з порожніми руками. Її повинен робити свою роботу, і це дуже важливо. І Карак повинен це зрозуміти.
  
  
  «Він уб'є тебе».
  
  
  — Так, Падра. Може бути.'
  
  
  — Розкажи йому було про... .. '
  
  
  — Ні, Софія. Це залишається нашим секретом.
  
  
  — Але що ти збираєшся робити? .. ?
  
  
  Її поки не знаю. Її піду куди-небудь. Їй ніяково підвівся, розмірковуючи, чи можу розповісти їм що-небудь вартісне. Але не було. — Скажіть мені, де його знайти, і побажайте мені удачі, — сказав я.
  
  
  — Нік, ми не можемо дозволити тобі зробити це.
  
  
  — Вам доведеться мене застрелити, якщо ви хочете мене зупинити. Особа Падры закам'яніло і потемніло, поки не стало схоже на червоне дерево. Раптом він заревів: «Тоді пішли
  
  
  всі .'
  
  
  — Тобі це не потрібно, — сказав я. «Ця вовча шкура... .. '
  
  
  — Це так само важливо для нас, як і для тебе, Картер. Він повернувся і закричав на інших. «Які ж ми труси, що дозволяємо цьому незнайомцю робити нашу роботу. Ми повинні битися з Караком і вирішити це штопора раз і назавжди.
  
  
  «Але Хеш. Нас так мало, а у Карак так багато людей .. — Він придушив її протест нищівним ударом правої руки по землі і відчайдушним прокляттям. Знову настала важка тиша, і в мене виникло гнітюче відчуття, що вовк Мілана стає символом, за який сторони зіткнуться. І її буду в центрі цього, коли кров почне текти. Один за іншим чоловіки кивали і висловлювали свою згоду з Падрой, поки, нарешті, не пролунав загальний гучний крик, який закликає нас йти. Софія підійшла і стала поруч зі мною, її очі були темними і грізними.
  
  
  — Пішли, — вигукнула вона, піднявши гвинтівку в повітря. «Ми всі підемо».
  
  
  — І швидко, — крикнула Падра, — поки ми знову не впали духом.
  
  
  Громовий сміх був відповіддю, але сміх був останнім, про що думав її. Мені не подобалася думка, що я поведу ih на бійню. Софія йшла поруч зі мною по вузькому проходу, її плечі були розправлені, а феноменальна груди гордо випнута. Вона йшла, як чоловік, без марнославства і залицяння, хоча час від часу її стегно стосувалося мого .
  
  
  Ми, мабуть, виглядали як старий плакат, коли увійшли в місто. Ви знаєте, такі плакати: героїчна селянська пара, стоїчно дивиться в майбутнє, він з рукою на важелі своєї гігантської машини, а вона зі снопом пшениці в руках. Тільки у мене не було такої милої іграшки, а Софія тримала в руках старе рушницю. За нами йшла різношерста команда, одягнена в лахміття, і тримає зброю. Всемогутній Бог . ..
  
  
  Ми йшли по зарослих вуличках між остовами цегляних і бетонних будівель. Коли-то нижні поверхи були в основному табернами, невеликими магазинами з дерев'яними навісами на петлях, які можна було опустити, щоб вони служили прилавками. Верхні поверхи були будинками з балконами та сходами, а дахи були покриті черепицею. Але тепер старий Афтос був мертвий, поранений погодою і зневагою, поки від нього не залишилось нічого, крім купи зарослого щебеню.
  
  
  Час від часу mimmo проходили самотні жінки, в основному одягнені з нога до голови в чорне. Вони квапилися далі, зупиняючись лише на мить, щоб повернутися і щороку нам услід. На вузьких вуличках проти нас юрмилися люди, одні старі і горді, а частіше молоді, з червоніє особами і цинічними або боязкими очима і нерішучої ходою.
  
  
  — Хіба ви з Падрой не говорили, що люди тут старі? — з цікавістю запитала її, Софію.
  
  
  «Це вони, хто зібрався навколо Карака, і кого ми знаємо багато років. Але Карак також завербував нових. Її губи зігнулися в чханні. «Вони кажуть, що вони тут, щоб боротися за праве діло, але іноді її задаюся питанням, наскільки глибокі ih наміри. Особливо мене цікавить Карак.
  
  
  «Принаймні, це звучить як божевільний».
  
  
  «Ми не просто злодії, — сказала вона. Потім вона замислилась, не доказавши фрази.
  
  
  Як і більшість римських міст, Афон омела форму оз і розташовувався симетрично навколо проспекту, над яким височів храм. Від цього храму майже нічого не залишилося, але коли ми підійшли до сходів, що ведуть до нього, Софія показала пальцем і сказала: «Ти вже не можеш його побачити, Нік. А з іншого боку будинку Вигилуса. Це був самий великий і кращий будинок, і він досі тхір міститься в кращому стані, ніж інші будинки, так що саме тут зупинився Карак. Її колись, маршрут там, — з гіркотою додала вона.
  
  
  "Вигилус, мер, чи не так?"
  
  
  — Швидше командир гарнізону. Губернатор провінцій жив у Спліті. На самому делле це місто заснував імператора-язичника діоклетіана. Аптос був невеликим прикордонним постом, і вигилус відповідав за невеликий гарнізон, і рабів, які працювали в каменоломнях і навчалися бути гладіаторами.
  
  
  Ви все ще можете бачити загони і темниці », — зауважив Падра, підійшла до нас. Він махнув гаком на затонулий амфітеатр. «Вони померли там. .. або дожили до смерті в Ріме».
  
  
  Її вивчав довгу овальну чашу. «Схоже, він все ще використовується», — сказав я, побачивши, в якому хорошому стані він був.
  
  
  — Так і є, — продовжив Падра. «Ми завжди використовували його для стрільби по мішенях і занять спортом. Не так давно, коли Полгар був ще живий, Карак запропонував використовувати його для інших ігор — старих ігор.
  
  
  «Гладіаторські фарби? Ти жартуєш.'
  
  
  «Не до смерті, а саме так, як вони давньоримські змагання». Софія сумно похитала головою. «Полгар не схвалював цього, але він довіряв Караку, як своєму лейтенанту, і тоді це здавалося невинною забавою».
  
  
  — Римлян теж, — сказав я.
  
  
  «І, як і у випадку з римлянами, його популярність зросла». Глибоко зітхнувши, Падра піднялася сходами. «Це чисте безумство — битися одного з одним. Коли це закінчиться?
  
  
  — Клянуся Караком, — похмуро сказала Софія і повела нас нагору.
  
  
  Для храмом була велика площа, а відразу за нею перебувала напівзруйнована вілла, оточена залишками стіни. Не довго думаючи, ми попрямували до віллі.
  
  
  — Голосувати саме, — сказала Софія, і її вперше почув, як тремтить її голос. Чоловіки приєдналися до нас ззаду, крадькома переглядаючись і приглушаючи голосу. Атмосфера була спокійна: заряджене спокою, що передує сильної грози, і кожен навколо нас, це чудово усвідомлював. Сумовитий ранковий святий не проник за нами на віллу. Ми йшли по гулкому коридору з мерехтливими смолоскипами. Потім ми ввійшли в простору прямокутну кімнату, освітлену трехногими жаровнями. В повітрі важко висів запах палаючого масла. Століття тому вілла була прикрашена прикрасами становища і багатства: важкими килимами, викладеними вручну мозаїчними підлогами і багатими фресками. Тепер килимів не стало, підлогу потріскався і покрився гряззю, він скрипів під ногами, а фарба потьмяніла чи потріскалася. Тепер не було ніякий інший меблів, крім довгого стільця з необробленого дерева і пари лавок, на яких чоловік двадцять дивилися на нас дико.
  
  
  Мій погляд метнувся вздовж кріслі до невеликого піднесення в іншому кінці кімнати. Піднесення було будь кількома кам'яними блоками, і було вкрите тканинами і шкурами, дуже потертими. На nen стояла кругла крісло без спинки, за логікою іменоване римським кріслом, і знову триногий жаровня.
  
  
  У цьому кріслі сидів чоловік. Її вивчав його в непевному світлі жаровні. Він був повним, з густою кучерявою бородою, що закривала його обличчя, з обличчям, покритим жорстокими зморшками і шрамами. Він був одягнений у пом'ятий форму кольору хакі, яку носили партизани Кастро, а його довгі чорні волосся прикрашала поліцейська кашкет.
  
  
  У нього на колінах лежав МАБ автоматичний пістолет, який він лагідно гладив, як улюблену іграшку.
  
  
  Він подивився на мене з особливим інтересом і запитав: «Хто ти?»
  
  
  «Нік Картер».
  
  
  Він sel відвертими. Его голос шталь різкіше. — Я чув про тебе, Картер.
  
  
  — А її чув про вас. Її не шталь додавати те, що чув про nen. — Ви Еван Карак, лейтенант Полгара Мілана.
  
  
  «Мілан " мертвий».
  
  
  'Її знаю це.'
  
  
  «Голос чому її більше не можу бути его лейтенантом». Карак на мить погладив свою бороду, його очі звузилися. — Ти в поганій компанії, Картер.
  
  
  'Вони мої друзі. У тому сенсі, що ми всі друзі Мілана, — спокійно відповів я. — Але її тут для себе.
  
  
  'Чому?'
  
  
  «Щоб отримати шкуру вовка Мілана».
  
  
  Настала тиша. Карак відкрито подивився на мене темними злими очима. — Его шкуру? — різко запитав він. 'Для чого? Щоб віддати его поїздок, фотографіями, музикою і сл зборища незадоволених?
  
  
  Поруч зі мною Падра рухався у великій люті, і він поклав руку йому на плече, щоб заспокоїти. — Ні, — сказав його Караку. «Але з-за цього». Її глибоко зітхнув і згорів, імпровізуючи, поки говорив. «Я зустрів Мілана багато років тому в Берліні. Одного разу він сказав мені: «Нік, її зараз повертаюся на батьківщину, але ніколи не забувай мене. Повертайся до свого американського народу, не забувай мене». І він не помер, ми в моєму складати долар, нам складати долар багатьох волелюбних американців».
  
  
  У цей момент люди Карака почали бурмотіти і неспокійно рухатися, а один навколо них раптом закричав: «Це пастка». Інший закричав: «Не цього ему це!»
  
  
  Її, обернувся і побачив, що говорять були молодими людьми, мабуть, двома новобранцями Карака. Це мало сенс. Її, повернувся до платформи, і очі Карака подивилися на мене, повні глузування.
  
  
  — Ти тут чужий, Картер, — сказав він. «Ви не розумієте, як йдуть справи у нас».
  
  
  Її втомився від того, що мене називають незнайомцем. Раптом мені набридла вся ця проклята міжусобиця. — Я прийшов для себе, але не тільки для себе, — огризнувся я на нього. — Цей меч не належить нам, тобі, нам, мені, нам, поїздок, фотографіями, музикою. Але він належить всьому відкритий басейн. Це символ того, за що помер Мілан. Це символ свободи і незалежності для народів усіх країн».
  
  
  Знову почувся гул голосів та руху середовищ чоловіків. На мить мені здалося, що я зайшов занадто далеко. Потім один навколо старших чоловіків за столом здивовано сказав: «Ви можете зробити це для нас?»
  
  
  'Так. І її це зроблю Слово було поширене, і воно буде означати підтримку і гроші для вас. Дайте мені це.
  
  
  Її дійсно захопився. Все, що мені зараз потрібно, це феєрверк і прапор, щоб мене обрали президентом. Хвилювання в кімнаті було великим, і здавалося, що я можу витягнути Софію та її банду звідси живими.
  
  
  У гаморі наступної дискусії виразно було чути голос старого. «Я кажу, що ми повинні дати ему цю шкуру», — сказав він. «Світ повинен почути про нашу боротьбу, і якщо Картер зможе... .. '
  
  
  — Дурниця, — пирхнув Карак. "Це все брехня. Все ще . .. » Гіркі його очі дивно заблищали, і він поволі почав посміхатися. Це була негарна посмішка. Він нахилився, підібрав сіру хутряну шкуру і боляче стиснув її в руці. — Хочеш цей меч? Гаразд, іди за ним. Я не хочу, щоб ви були поруч з Софією або Падрой, у разі, якщо це ваша хитрість, щоб дискредитувати мене. Це, ймовірно, був трюк его. Він виглядав досить хитрим, щоб зробити що завгодно. Але я підійшов до нього і був майже на відстані витягнутої руки, коли він сказав мені зупинитися. Потім він кинув шкуру до моїх ніг. Її схопив ee і швидко провів пальцями по nah, шукаючи маленький хвилину ззаду на шиї. Її оглянув його, два, три рази, впівоберта, щоб приховати свої пошуки від Караца.
  
  
  Потім впустив її шкуру на підлогу. — Карак, — холодно сказав я. «Це не вовк Мілана».
  
  
  Карак пирхнув, його рука судорожно стиснув пістолет. Его голос шталь гучним і загрозливим. 'Не будь дурним. Її сам бачив, як помирала цей вовк, і зняв шкуру. Ти називаєш мене брехуном?
  
  
  «Це не вовк Мілана».
  
  
  Карак напружився, задихаючись від гніву, а потім раптом розсміявся. Цей чоловік був явно божевільним, і це робило його в сто разів більш небезпечним, а всі його дії непередбачуваними. Він повернувся до своїх людей, його м'ясисте обличчя під бородою стало свинцевим. «У нього є мужність, у цього Картером», — люто видихнув він. «Він приходить, як ніби ми його підлеглі, стверджує, що це не моя шкура і звинувачує мене у брехні. Ну і жарт!'
  
  
  Молоді люди, очевидно, погодилися з ним. Вони зігнулися від сміху, хоча не зводили очей з мене, нам з поїздок, фотографіями, музикою, нам з невеликої групи, тримає в руках ножі і вогнепальну зброю.
  
  
  Її запитав. — Де справжній вовк? — Ти приховуєш це?
  
  
  Обличчя його раптом стало серйозним, руки, схожі на окіст, схопили МАБ і він націлив його мені в груди. "Забери шкуру," сказав він; його голос був холодним і ясним, прорізаючи гул, як ланцет. — Візьми її, Картер. І забери своїх шакалів, поки її не зварив навколо вас, всіх мила.
  
  
  Падра загарчав ззаду: «Схоже, ти не знаєш, що з цим робити, Карак».
  
  
  Карак в гніві сплюнув, його великий палець побілів на спусковому гачку. Наростав виття темної люті его людей, які чекають, що одне слово звільнить ih. Це була б катастрофа, пол був би залитий нашою кров'ю. Карак встав. Його очі божевільно блищали.
  
  
  Її, стрибнув уперед. Один чоловік піднявся, щоб захистити Карака. Недовго думаючи, її вирвав у нього гвинтівку і вдарив його прикладом по обличчю. Закричавши, він упав навзнак. Позаду мене люди Карака кричали від дикого збудження, що розповсюджувався, як стрімке лісова пожежа. Карак, здивований моєю швидкою атакою, спіткнувся об сидіння і впав з дивним писком. Тоді її схопив його за волосся, смикнув догори і вихопив пістолет з його слабких пальців.
  
  
  Її всадив у нього стовбура, як раз в той момент, коли його люди збиралися штурмувати платформу. Її, закричав. — 'Останавитесь!' Або він помре першим!
  
  
  Чоловіки завмерли, і на частку секунди здалося, що вони завмерли. Деякі торкнулися своєї зброї, ніби не були впевнені, що я це мав на увазі, але ніхто не ризикнув.
  
  
  — Падра, — вигукнув я, — Софія. Та інше. Ідіть сюди.'
  
  
  Падра від душі розсміявся, коли він дістався до мене.
  
  
  — Я у вас не сумнівався, — прогарчав я. — Так що я теж тебе знову витягну. Чи є вихід?
  
  
  — Он там, — сказав Падра, вказуючи на ворота, майже приховані в тіні. Між нами і воротами стояло не менше дюжини похмурих чоловіків.
  
  
  — Накажи їм, Карак, — сказав я. Він подивився на мене скоса, очі закотилися в рожевих очницях, а на лобі виступили крапельки банк. Його знову грубо штовхнув його в печінку. Він вигукнув наказ, і люди, бурмочучи, корилися йому.
  
  
  K день утворилася стежок. Її почав тягти його з платформи. Він спіткнувся, але у нього не було вибору. Її міцніше стиснув його руку і глибоко втиснув пістолет ему в ребра, щоб підігнати його. Її відчував запах его жахливого банку.
  
  
  — Ти не виживеш, собака, — простогнав він.
  
  
  «Тоді і ти не повинен вижити», — похмуро пообіцяв їй ему. «Ти будеш жити так само довго, як і ми».
  
  
  Карак, очевидно, думав, що ми вб'ємо його, як тільки пройдемо цей прохід. Тому що він сам зробив би це при них же за інших обставин. В божевільному відчаї він боровся, дряпаючись і кусаючись. Я не вірю, що він усвідомлював, що робив у цей час. Чистий тваринна паніка була надто сильна в nen для цього. Але моя рука виявилася занадто близько до его роті, коли його, боровся з ним, і він вкусив її. Моя реакція була мимовільної і автоматичної: її впустив пістолет. Її все ще тримав його за руку, але потім Падра випадково спіткнувся об мене, ще сильніше позбавивши мене противаг, і Карак вирвався на свободу. Він прорвався через оточення з криком. 'Убийте ih. Убийте ih.'
  
  
  Не було часу навіть проклясти себе. Старий турецький меч хлестнул мене жорстоким ударом. Її зіщулився, і річ зачепила мій скальп. Потім її побачив іншу можливість і, нахилившись, розірвав найбільшу тканина, на сцені, і вона розвалилася, як скатертину на накритому столі. Вона приземлилася на підлогу разом із ще кількома чоловіками, які намагалися підкрастися до нас ззаду. Потім тринога захиталася і з гуркотом упала. Палаюче масло расплескалось по повітрю широкою дугою. Вогненна злива сичав і бризкав на холодну підлогу, потоки лави спалахували полум'ям, викликаючи в кімнаті повне сум'яття і жах. Дев'ятеро нас пірнули в напрямку виходу, завдаючи ударів зліва і справа навколо себе. Карак разом диявола і прокляв свого старого психа. Падра кидав навколо себе тіла майже так само швидко, як і изрыгал свої прокльони. Софія використовувала старий Mannlicher як бейсбольну біду. Його єдиний постріл мало що коштував проти цієї орди, навіть якщо б гей, чи є можливість прицілитися.
  
  
  З боку до мене підійшов ще онин чоловік. Її вдарив його его і так сильно, що він відскочив назад в перекинутої жаровні. Він відреагував так, як ніби потрапив в осине гніздо і підстрибнув у дикому танці, ляскаючи руками за димлячої задньої частини штанів. Падра розвернувся і збив з нога людини, що намагався напасти на Софію. Третій був з коротким нога, перш ніж він зміг використати свій 45-й калібр. Двоє інших обережно наблизилися і стали, готові вдарити мені в голову. Падра зачепив одного, а її взяв, то чого ми обидва вдарили ih одного про одного головами. Вони впали, як два яйця, щоб ih розтоптали інші. Найбільше це нагадувало старомодну бійку в барі.
  
  
  Нарешті ми підійшли до масивної старої день, зробленої з товстих колод, скріплених перекладинами. Ми відкрили її і зачинили перебивши че-то великий палець. Перекриваючи звук крику, Падра зачинив затвор день.
  
  
  «На якийсь час гей доведеться ih затримати», — сказав він.
  
  
  — Може, на хвилину, — похмуро сказав я. У двері вже несамовито стукали. Її, чув, як Карак вигукував накази. «Ніяких сокир, ідіоти. Роздеріть цю чортову двері на шматки. Висадіть її. Убийте ih. Не дайте їм втекти.
  
  
  Її швидко озирнувся, щоб порахувати людей, майже сліпий, в темряві. Нас залишилося тільки шестеро, один чоловік стогнав від боляче, одна його рука була безсила, як зламане крило, притиснуте до проведені обчислення, а інший з залитим кров'ю обличчям.
  
  
  'Що це за двері?' — запитав її Падру.
  
  
  «Ти думав, що вони будуть використовувати таку двері для паршивого сералю?»
  
  
  "Ну, і куди ж ми прямуємо?"
  
  
  Pass — виходь на вулицю, — просто сказав він.
  
  
  «Тоді нам краще піти, — сказав їй ему, — поки вони не одумалися і не обійшли віллу».
  
  
  Падра попрямував у темряву, у вузький коридор, повністю прихований темрявою. Софія схопила мене за руку і пішла поруч, майже безперервно лаючись і ричачи, спотикаючись об невидимі уламки.
  
  
  Так само раптово, як ми увійшли в чорнильну темряву, ми знову вийшли по всьому нах, в промінь яскравого сонячного світла, який на мить засліпив нас. Навколо нізвідки з'явилася тінь, тьмяна, в незнайомому світі. Інстинктивно її вирубав його, відчуваючи повне задоволення від порваних сухожиль і нервів. Падра закричав, і ми всі пішли за його величезною фігурою, що мчиться по задньому подвір'ї вілли. Звук чобіт був всього в декількох футах позаду нас.
  
  
  Ми підійшли до стогнати вілли, яка займається дивом вціліла. Падра і троє інших чоловіків перелізли через нах, і її зупинився рівненської настільки, щоб підштовхнути Софію слідом за ними. Вона простягла мені руку зверху, упираючись ногою в іншу сторону стіни, і ми разом опинилися на вулиці, по іншу сторону. Обпалюючий дощ свинцю зашипів над нами і хлестнул по верхній частині стіни, де ми щойно сиділи.
  
  
  Падра вказав крюком в тому напрямку, в якому нам слід рухатися. Ми чули, як люди Карака бігали туди-сюди по іншу сторону стіни, вишукуючи рассыпающееся місце, через яке можна було б пройти. Потім ми завернули за кут, спустилися вузьким провулком, перетнули подвір'я i помчали по вибоїстих руїн зруйнованих будинків.
  
  
  "Тут, вони тут!" пролунав крик позаду нас. Ми не наважилися зупинитися, щоб озирнутися. «Вони пройшли тут. Тут! Відріжте ih.
  
  
  Падра зник у Термах, будинку, в якому колись розташовувалася купальня. У свій час це було багато прикрашений будинок, особливо для такої дальной застави, як
  
  
  Аптос. Але, мабуть, між двома гладиаторскими турнірами їм більше нічого було робити. Ми увійшли в калидариум, величезний центральний зал з джакузі, занадто відкритий, щоб відчувати себе комфортно. Ми побігли до менших кімнатах позаду, як тільки з'явилися люди Карака і почали стріляти в нас.
  
  
  Ми підійшли до фригидарию, де колись була холодна лазня, й одіна навколо наших крутився, з грудей його била кров. Ми залишили його там, мертвого, і поспішили через менший аподитерий, римський аналог роздягальні, і спустилися по кільком сходових прольотах на нижній рівень.
  
  
  — Що задумав цей Падра? — запитала її, Софію, важко дихаючи. «У нас немає шансів випередити ih».
  
  
  'Ми . ... ми намагаємося дістатися до каналізації, — задихаючись, прошипіла вона.
  
  
  Падра зупинився перед великим ящиком з пісковика. Там внизу була очевидною тільки тьма. — Вниз, — коротко наказав він, і без коливань пірнув. Ми сліпо слідували за ним і спустилися в воду і бруд. Софія приземлилася мені на груди і штовхнула мене в бруд.
  
  
  — Швидше, швидше, — наполегливо сказав Падра, і ми, спотикаючись, допленталися за ним, покладаючись здебільшого на звук его булькає кроків. Двоє чоловіків прикривали відступ.
  
  
  — Будь обережний, куди ставиш ноги, — попередила, заявляють мене Софія. «Я не ношу взуття».
  
  
  — Що сталося з твоєю взуттям?
  
  
  — Пропали, — лаконічно сказала вона і продовжила. Її біг поряд з нею, мої штани прилипали до ніг, і натирали шкіру на внутрішній стороні стегон. Ми пробиралися через лабіринт смердючих, темних тунелів, не затримуючись довго на одному і тому ж, але завжди згортаючи в один навколо коридорів він чи іншої сторони. Крики і shaggy наших переслідувачів луною віддавалися навколо нас, і було неможливо кому ih відстань або напрямок. Важко дихаючи, ми побігли далі.
  
  
  Її встиг запитати. — "Ми збираємося сховатися тут?"
  
  
  'Немає . .. Немає . Карак буде охороняти входи, щоб не дати нам... якщо. .. з щурами в пастці. Ми повинні . .. дістатися до кар'єру, де ми розташуємося табором. Ми тут . ... в безпеці, — видихнула Софія.
  
  
  Раптом ми почули звук кроків, що біжать по каменю відвертими перед нами, відразу за наступним рогом. Падра в люті зупинилася, коли з-за рогу з'явилася постать, і йшла майже відкрито в мої обійми. Її развернулс і з усієї сили увігнав кулак ему в житті. Повітря вирвався через его легенів, і він впав головою в брудну воду.
  
  
  Початку другої чоловік відійшов в сторону, коли він вийшов з-за рогу і зробив свій маузер на мене. Її автоматично і завмер, чекаючи пострілу. Але в цей момент в моїх вухах пролунав громоподібний звук, і його мета зникла в червоній плямі. Чоловік впав на каміння, і її побачив Падру, що стоїть над ним, тримаючи в лівій руці.
  
  
  Її не втрачав часу дарма. Інші люди Карака стріляли по для кута в сліпій спробі вбити нас. Свинець зметнувся вгору і заскиглив в увертюрі рикошетящих куль і гострих осколків каменю у наших вух.
  
  
  Її, нахилився, щоб підняти маузер, але тут Падра запитав: «Ви б не обрали зброю Карака?»
  
  
  «Звичайно, але я кинув це».
  
  
  Він простягнув мені пістолет, який все ще парувала. «Як заступник командира, її зажадав його для себе, але на самому делле він повинен бути у тебе».
  
  
  — Спасибі, Падра, — сказав я і взяв Маузер.
  
  
  — Вони дісталися до амфітеатру швидше, ніж її очікував, — прогарчав він крізь дикий стукіт куль. «Тепер ми у пастці».
  
  
  — А іншого виходу немає?
  
  
  Але це було недавно. Якщо ми повернемося, вони вискочать з-за рогу і розстріляють нас на шматки.
  
  
  — Якщо ми цього не зробимо, — з тривогою сказала Софія, — вони, хто позаду нас, наздоженуть нас уб'ють. Це безнадійно.
  
  
  «Ну, — сказав я, — може бути, її зможу надолужити згаяне». Її поліз в хвилину і витягнув газову бомбу.
  
  
  Це була нова, поліпшена версія: менше, легше і більш концентрована. Вона була розміром і формою, як батат і омелою спеціальне запалювання, тому вона не може випадково спрацювати, якщо впаде в невідповідний момент. Її витягнув чеку і у мене було дві секунди.
  
  
  Її кинув його в кут перед нами, де вона промайнула між групою чоловіків, що стояли з іншого боку. Її почув зляканий крик, коли одного навколо них вдарило гей, на голи, і бомба вибухнула з тріском. Шум — це половина психологічного ефекту, як методи АХ сказали мені. Прохід наповнився димом і гаром.
  
  
  Враз ми почули, як люди Карака почали задихатися, потім пролунали стогони і блювотні позиви. Тепер вони хиталися, ну нудило, легкі разывались, ніж боляче.
  
  
  Одіна навколо них вивалився з-за рогу, зігнувшись навпіл від боляче і нудоти, його обличчя було спотворене стражданням. Падра видав дикий рев і опустив свій гак в шию людини. Він впав, як пронизаний бик.
  
  
  — Не вдихайте, — застережливо крикнув я. 'Біжимо!' Ми побігли. Ми розвернулися і помчали в тому напрямку, в якому прийшли, поки Падра не знайшов інший тунель. Ми увійшли в нього, і він знову повів нас через мережу підземних труб, вгору по ухилах до бічних колекторам, а потім знову вниз, щоб спуститися в основні колектори, а іноді просто по колу, звиваючись і повертаючи. Її втратив всяке почуття напряму. Наша втеча прийняв характер дивного склепіння.
  
  
  В якийсь момент ми зупинилися під обсипалась дірою з напівзруйнованою сходами, що ведуть до блідому неба над нами. Ми піднялися наверх, як можна швидше і трохи перевели подих, коли виявили, що цей вихід не охороняється.
  
  
  Отвір відкривало доступ до поля, повного каменів і кущів. На іншій стороні поля була скеля, яка займається спускалася вниз, і коли ми досягли її кінця, Падра вказав вниз і сказав: «Ну! Ми підемо по ній, а потім в кар'єр.
  
  
  Каменоломня являла собою велику долину, яка займається виглядала так, наче її рука вирила гігантський. Его сторони представляли собою кошлаті правильні тераси коричневих скель з прожилками і парапети, облямовані колючими чагарниками і потворними кремезними деревами. Він майже уявив собі рабів, б'ються під римськими батогами, поки спускався вниз.
  
  
  — Коли-то я жилки в Берліні, — сумно сказала Софія. «Потім в Аптосе. А тепер голосування тут.
  
  
  Це повинно бути нитка світі.
  
  
  
  Глава 5
  
  
  
  
  Табір знаходився на плато з видом на західні кар'єри. Він складався навколо двох зруйнованих хатин, які, як я вважаю, були казармами легіонера і командним пунктом. Звичайно, він був задуманий як захист від можливого повстання рабів, з одним входом, а решта схили круті і повністю недоступні. Це було досить безпечно, настільки безпечно, наскільки притулок могло їх бути при даних при інших обставинах.
  
  
  Гірське повітря було холодне, навіть тепер, потім полудня, і в ніші стогін самої великої хати горів невеликий вогонь. Одіна навколо чоловіків притиснувся спиною він до того ж стогони, наспівуючи собі під ніс. Інший чоловік присів відвертими біля воріт, поклавши гвинтівку на коліна, і вдивлявся в єдину стежку.
  
  
  Її знаходився в самій маленькій хатині, яка займається служила поїздок, фотографіями, музикою спальнею, кухнею, коморою і збройової. Зі мною були Софія і Падра. Всі троє сиділи навпочіпки на матраці поїздок, фотографіями, музикою, самому зручному місці в кімнаті. У нас була пляшка вина, яка займається швидко закінчилася, поки ми розмовляли ще з одним.
  
  
  — Карак більше не буде нас турбувати, — низьким голосом сказала Падра. — Ні, поки ми тут у безпеці.
  
  
  «Не так багато нас залишилося, щоб битися з ним, якщо він нападе, — зауважив я. «Нас четверо, крім вас і мене».
  
  
  — Так, але Карак вже одного разу намагався штурмувати табір, коли ми були вигнані навколо Афону і вирушили сюди, щоб продовжити бій. Ми, звичайно, не стріляв на поразку, але випадково поранили кількох. Для нього це було великою моральною поразкою».
  
  
  «Тоді у нас було більше людей», — сказала Софія. «І все ж два або три хороших стрілка можуть відбити напад».
  
  
  — Що мене більше турбує, — продовжував Падра, — так це те, що Карак буде тримати нас в облозі і чекати поки ми не помремо від голоду і спраги. Его молоді рекрути вже оточили плато.
  
  
  Її запитав. — "Як довго ми зможемо тут протриматися?"
  
  
  Падра взяв жменю землі і дозволив гей повільно просочитися крізь пальці. Він не відповів.
  
  
  — Нехай спробує, — видихнула Софія. «Ми ніколи не здамося».
  
  
  Падра розсміявся над її опором. «Ти добре б'єшся, як жінка».
  
  
  — Досить добре, щоб врятувати твою шкуру? — з гордістю відповіла вона. — Чи ти забув, що я тебе врятувала, коли Нік ледь не убив тебе?
  
  
  Гігант кашлянув, знову повернувся до мене і поспішно змінив тему. «До речі про шкурах, це була справді не моя шкура?»
  
  
  Її, глянув на Софію. Вона кивнула, і він сказав ему. «На шиї не було кишені. Я не знаю, що це була за вовча шкура, але це був не вовк Мілана.
  
  
  — Тьху, — пирхнув Падра. «Ми всі були обдурені казками Карака . Але де ж тоді справжня шкура?
  
  
  — Тільки Карак це знає, — пробурмотіла Софія.
  
  
  І мені доведеться це з'ясувати.
  
  
  Вони подивилися на нах з подивом. — Ти маєш на увазі, що збираєшся повернутися? — запитав Падра.
  
  
  "Ні, - сказала Софія з дивовижною запалом. «Це було досить непогано для першого разу, і Карак навіть не очікував нас. Тепер він готовий і не знає пощади».
  
  
  Її, встав і почав ходити по кімнаті, як звір у клітці. «Я не думаю, що він очікує, що ми зробимо щось відкрито зараз. Якщо ми будемо діяти зараз, поки він все ще думає, що ми обороняємося. .. '
  
  
  «Ах, але ця група чоловіків внизу», спростував повідомлення в змі мені Падра, хитаючи головою. 'Все ще . .. '
  
  
  — Бачиш, — сказала Софія. — Не намагайся, Нік. Будь ласка...'
  
  
  «Рано чи пізно нам доведеться пройти через це, і я думаю, що чим раніше, тим краще».
  
  
  «Нік прав, Софія». З серйозним зітханням Падра піднявся на ноги. «Наш табір перетворився на пастку. Ми повинні йти.
  
  
  'Добре. Але нам не потрібно повертатися в Аптос.
  
  
  'Як? Ти маєш на увазі, що ми утечемо, як побиті пси, і відразу віддамо перемогу Караку? Хіба ти тільки що не сказала, що ми ніколи не здамося?
  
  
  У салоні повисла ніякова тиша. Наше дихання здавалося дуже гучним у вузьких межах кам'яних стін. Падра підійшов до мене і багатозначно підняв свій гак.
  
  
  «Я знаю своїх співвітчизників. Без срібного мови Карака, який міг би збити ih з пантелику, вони прислухаються до здорового глузду. Без цієї шкури вони побачать його голим. Через кілька годин ці люди втомляться чекати, ih гнів буде остигати день від дня. Може бути, ми зможемо прослизнути пізніше.
  
  
  Її запитав. - "Через каналізацію?"
  
  
  'Так . .. та ні. Мало хто знає, але у римських містах було центральне опалення. Великі багаття в підвалах і канали в стінах, щоб пропускати гаряче повітря.
  
  
  — Але це неможливо, Падра! — вигукнула Софія. «Це чисте самогубство».
  
  
  "Але це повинно бути зроблено," безпристрасно сказав Падра. Потім він позіхнув і додав: «Розбудіть мене ніяк не коли пізно. А поки її буду спати. Ви можете продовжити обговорення з Картером, якщо хочете. Падра з розуміючою посмішкою вийшов з хатини.
  
  
  «Опустіть завісу», — сказала Софія, маючи на увазі ковдру, служило дверима. Її послабив мотузку, утримує його на місці, і вона впала в отвір.
  
  
  «Підійди і сядь поруч зі мною».
  
  
  Коли його знову опинився на матраці, вона притулилася до мене і тихо запитала: «Нік, тобі дійсно треба повернутися до цієї шкурою?»
  
  
  — Та й ти сама знаєш, що я повинен це зробити.
  
  
  «Ви вже зробили більше, ніж хто-небудь може зробити. Ценымногие більше. На твоєму місці її б покинула Афон до того, як мене замучили або зазнали поразки в битві, яка займається не була моєю .
  
  
  — Те ж саме їй можу сказати і про тебе, Софія. Полгар мертвий.
  
  
  «Це моя боротьба, Нік. Її зробила її своєю . Її більше нічого не сказав, тільки погладив її шовковисте чорне волосся.
  
  
  «У свій двадцять п'ятий день народження її, прокинулася з сумним почуттям, що прожила чверть століття, нічого не добившись. Незабаром потім цього її зустріла Полгара Мілана». Вона говорила спокійно, очі її були замислені. «Тепер, коли він пішов, Аптос — це все, у що мені вірити».
  
  
  'Ви ще молоді. Ви можете знайти іншої людини.
  
  
  — Так, — сказала вона, погладжуючи моє обличчя кінчиками пальців. — Але потім кращого ти не хочеш погоджуватися на менше. Будь ласка, давайте допьем вино.
  
  
  Ми розорив пляшку. Ee палички вкрилися плямами від випивки, а дихання стало трохи важче. — Не йди, — прошепотіла вона. «Скажи своїм людям, що шкура знищена».
  
  
  — Але я знаю, що це не так, Софія, і цього достатньо, щоб все йшло своєю чергою. Є ще одна річ: обіцянку, яку дав жителям Джзана.
  
  
  «Так, її, пам'ятаю, ти сказав, що місто захоплюють, і ти готель їм допомогти».
  
  
  — Допомогти, — саркастично сказав я. «Прекрасна допомога — це Аптос».
  
  
  «Ти отримаєш допомогу», — пообіцяла вона. — Ти як-небудь отримаєш її, якщо один навколо нас виживе. Сльози навернулися на очі. — Будь ласка, не йди, — знову сказала вона. «Я не хочу, щоб ти помирав».
  
  
  «Якщо хто і помре, так це цей зухвалий ублюдок з бородою».
  
  
  'Ти божевільний. Такий же божевільний, як і Полгар, — закричала вона. Потім вона кинулася до мене і з варварською силою притиснула свої вологі губи до моїх .
  
  
  Вона вирвалася на свободу так само раптово, як і вчепилася, залишивши нас обох задихатися і жадати більшого. Промінь сонця пробився крізь щілину в стогони і освітив її обличчя, і побачив її посмішку, яка займається була одночасно і сумною, і теплою, і ніжною. Її притягнув її до себе і жадібно поцілував у вологий відкритий рот. Наші поцілунки розпалили неконтрольований вогонь. «Так, так», — простогнала вона, коли її розстебнув і зняв з нах блузку. 'Так . .. '
  
  
  Одним рухом вниз її, розстебнув блискавку на її штанях і натягнув ih ee соковиті стегна. Її відчував тепло її тіла, коли вона рухалася до мене, спускаючи штани по ногах. Тепер на ній були тільки трусики, і якимось чином цій незвичайній жінці вдалося знайти шовковисті на дотик і дуже маленькі, проблиск її жіночності в світі, що складається навколо жорстоких і безжальних чоловіків. Її стягнув трусики, і ee сідниці і стегна звільнилися для моїх досліджують рук. Повільно провів її рукою по ee живота і стегон, а потім глибоко проник гей, між нога. Вона стогнала і тремтіла від бажання.
  
  
  Софія допомогла мені скинути одяг, нервово потягнувши штани і светр, підставивши моє тіло холодне повітря хатини. Ми откинулись на ліжку і мовчки обнялися, насолоджуючись дотиками друга в темряві.
  
  
  Пристрасно, наші губи злилися воєдино, і вся ніжність була викинута за борт. Її руки обвилися навколо мене і притягли до себе, коли вона покусивала мої губи, глибоко втягувала мій язик в рот і проводила нігтями глибоко в моїй спині. Її, відчував її грубу хіть, ee соски твердіють на моїх грудях, її тіло рухалося, коли вона постійно стогнала.
  
  
  Слабкі крики тварини захвату виривалися навколо її горла, коли вона обіймала мене. Її обличчя було спотворене хіттю, рот жадібно ворушився, стегна ритмічно відкривалися і закривалися навколо мене. Ми більше не відчували нічого, крім неймовірної хвилювання зараз. Її підняв свої поштовхи, і чудова біль задоволення змусила Софію вертітись піді мною. «Ах, ах, оооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооочичичичихауууу!» закричала вона. Її відчував тільки зростаюче всередині мене величезне напруження і тертя наших тіл ще один про іншого.
  
  
  Потім вона закричала, закричала від майже нестерпним інтенсивності задоволення, і все в наших тілах, здавалося, злилося воєдино в останньому вибуху.
  
  
  Коли все закінчилося, ми задрімали щасливим сном без сновидінь, наші тіла ніжно переплелися.
  
  
  
  Глава 6
  
  
  
  
  Ми вийшли з хатини незадовго до заходу сонця. Її, відчував себе відпочив потім склепіння, але замерзлим. Софія наполягла, щоб її залишили свою подерту шкіряну куртку і замість нах зайвий одягнув светр. Її заправив обидва светри в штани і заткнув МАБ на свій пояс. Софія переодяглася в чисті штани і сорочку і розшукала пару туфель. Вона запевнила мене, що в них шнурки, які не порвуться. У променях призахідного сонця її обличчя було золотим і надзвичайно красивим. Її губи були повними і червоними.
  
  
  Падра вийшов за іншою хатини, трясучи плечима і чухаючи груди гаком. У нього був той же розуміючий погляд в очах, і коли Софія побачила, що він наближається, вона густо почервоніла і поспішила назад у хатину, щоб знайти собі заняття .
  
  
  — Все зроблено? — коротко запитала я, ігноруючи його погляд.
  
  
  «Настільки готова, наскільки це можливо. Він обернувся, щоб щорічно в кар'єр. «Вона дика кішка, — м'яко сказав він, — але навіть у диких кішок є складати долар».
  
  
  Її, кивнув на знак згоди.
  
  
  У світлі призахідного сонця тіні були довгими, а стежок уздовж східного схилу здавалася стрічкою пилу. Далеко внизу виднілися величезні валуни, які, ймовірно, приховували людей Карака, а до цих валунах тяглися підступні осколки сланцю. Сланець був схожий на сухий сипучий пісок, і шталь пасткою для будь-якого, хто намагався піднятися або спуститися по йому. Але шлях був би занадто добре охороняється, щоб намагатися зробити щось подібне.
  
  
  — Ми могли б піти іншим шляхом, — похмуро запропонував Падра.
  
  
  'Недобре. Там сходить сонце, і люди Карака можуть перерахувати нас по пальцях, хто спробує це з боку, якщо ми не скористаємося стежкою. Я думаю, ми повинні піти по стежці. Ми будемо в тіні, і вони не подумають, що ми спробуємо пройдти.
  
  
  — Хороша ідея, Картер, — зауважив Падра.
  
  
  Безшумно ми поплили з вершини плато вниз до уступу над смугою сланцю. Ми обережно рушили, тримаючи пістолети напоготові, і почали сповзати по сланцевому схилу.
  
  
  Тепер ми були на відкритому повітрі, і кожен дюйм нашого опускається був болісною боротьбою з рихлим сланцем. Це вимагало від нас повної концентрації, і якщо люди Карака помітять нас зараз, у нас не буде наших єдиного шанс. З кожним кроком її очікував, що мене застрелили. Мої м'язи напружилися в жорстокій судомі, коли її, схопився за пориту коліями землю і зісковзнув вниз по коротких ділянках, занадто крутим, щоб йти інакше. Час ніби зупинився, але поступово перед нами вимальовувалися величезні валуни.
  
  
  Нарешті ми досягли межі сланцевого схилу. Її перекотився між першими каменями, на які наштовхнувся, і Падра пішов за мною. - Ми зробили це, - посміхнувся він мені. — Тепер давайте прикінчимо цих ублюдків. Тут тільки новобранці Карака і нікого навколо моїх колишніх братів. На цей раз її не буду стріляти тільки для того, щоб ранити».
  
  
  Її, кивнув на знак згоди, а потім відправився через пустельний, жорстокий пейзаж, через підлісок і навколо валунів. Майже париж ми з Падрой кралися, постійно стежити за стежкою. Годинні Карака не могли бути далеко, і стежок зведе нас докупи у зручний час.
  
  
  Раптом ми підійшли до глибокого рову, де колись, багато століть тому, відірвався величезний валун з гуркотом промчав по дну долини, залишивши там глибокий після. Її обережно підповз до краю би з Падрой, повзучим ззаду і потім, шепочучи через плече, сказав: «Двоє чоловіків».
  
  
  Падра трохи наблизився, щоб він міг зазирнути за край. Попереду лежав пологий схил близько двадцяти метрів. На кульку, захищеного від шаленого вітру, стояли два бандита, притуливши рушниці до скель. Один чоловік скручував цигарку, а інший випив навколо пляшки. — Хіба її тобі не казав? — презирливо сказав Падра. «Це не борці за свободу. Вони злочинці. У них немає ніякого політичного розуміння. Їм нічого робити тут, у Аптосе.
  
  
  Її згадав слова поїздок, фотографіями, музикою: «Ми не просто злодії». В наступний момент Падра націлив рушницю на пляшку.
  
  
  — Ні, — прошепотів я, відштовхуючи його руку. «Якщо ви выстрелите, шум приверне всіх інших».
  
  
  — Ти правий, — зітхнув він. — Пробач, Картер.
  
  
  Її сказав ему прикрити мене, а потім стрибнув в окоп, направивши на них МАБ. - «Наш звук».
  
  
  Вони не змогли вчасно дістатися до своєї зброї, і, на щастя, навіть не спробували. Вони повільно випростались, тримаючи руки над головою, на обличчях було написано подив.
  
  
  — Падра, — крикнув їй через плече. «Іди сюди і візьми ih зброю».
  
  
  Він ковзнув через край траншеї і попрямував до вартових, поза лінією вогню мого автомата в разі опору.
  
  
  Раптом з-за сліпої зони з'явилася група озброєних людей. Якийсь час вони стояли там, ih особи були сповнені збентеження і здивування, потім вони відкрили вогонь. Свинець зі свистом рикошетил навколо Падры і мене.
  
  
  Їй кинувся вбік і підняв пістолет-автомат, щоб відповісти на смертоносну атаку. Падра пірнув за скелястий виступ, холоднокровно цілячись в них кожної кулею . Група нападників розбігся, залишивши двох убитими і трьох раненими. Її пристрелив іншого, коли він досяг кінця западини. Ще одна людина, незграбний вусатий бандит, трохи не налетів на мене, коли впав з кулею Падры в груди. Її, відійшов убік і вистрілив з щурячим обличчям, який цілився в Падру. Він сіпнувся назад, а потім впав вперед, ковзаючи з того, що залишилося від його особи.
  
  
  Стрілянина стихла, коли люди Карака перегрупувалися, і він не зміг приєднатися до Падре до того, як стрілянина знову розгорілася.
  
  
  Її запитав. - "Як справи?"
  
  
  «Ну влучність гірше, ніж ih дихання», — сказав він, перезаряджаючи маузер. Боєприпасів для МАБ в хатині поїздок, фотографіями, музикою не було і її використав останній патрон. Одіна навколо хлопців Карака метався від укриття до укриття, але грунт розхиталася, і він послизнувся. Його зробив свій останній постріл. Goggle потрапила ему в пряжку і зникла в кутку життя. Там я стояв зі своїм порожнім пістолетом, тепер не чим іншим, як дорогою і складною металевою палицею.
  
  
  «Падра, вони оточать нас».
  
  
  « Так, і я боюся, що ми наробили достатньо шуму, щоб залучити всю ih компанію».
  
  
  - Тоді давай забиратися звідси до біса .
  
  
  Вихід з усієї кар'єри перетворився на жахливу низку складних сходжень і раптових коротких сутичок. Її взяв Schmeisser MP 40 в одного навколо убитих. «У вас тут біса дивна колекція зброї», — зауважив її Падре. «Мій ще, якщо ти будеш боротися проти гнобителів, як партизану, замість того, щоб дозволити їм постачати тебе, ти будеш задоволений усім, до чого дотягнешся».
  
  
  «Так що є вірогідність, що у Карака немає ніякого радіообладнання, начебто рацій».
  
  
  "Ні, ну він не має."
  
  
  «Ну, її, вважаю, це те, чому ми повинні бути вдячні».
  
  
  Ми дерлися по тріщинах і ярах, по кришаться під моєю вагою древніх скелях, за колючим, викривленим кущах, изводившим нашу шкіру. Рани на проведені обчислення і руці пульсували тупий пекучим болем, і він тремтів на холодному вітрі. Ще один гребінь, ще одна тріщина; біжи, бийся і знову біжи. Падра задавав темп. Ми обидва були виснажені і задихалися, коли нарешті дісталися до поля і знизили швидкість до повільної рисі. Ми втратили людей Карака за видом і в останній раз озирнувшись, зістрибнули в каналізацію.
  
  
  Через півгодини ми були на віллі. Ми проповзли вздовж задньої стіни на інший нитка будівель і визирнули з-за контрфорси. По зруйнованому двору неспокійно ходив вартовий з рушницею на плечі. Падра кивнув головою в бік зруйнованих воріт в декількох ярдів позаду охоронця. — Ми підемо в підвал, — прошепотів він. — Там ми можемо залізти в димарі. Він поклав маузер в хвилину і запропонував мені залишити шмайссер. «Для цього немає місця», — сказав він мені.
  
  
  «У нас буде твій пістолет, тільки якщо нас спіймають». Він фаталістично зітхнув.
  
  
  Її, обернувся і глянув на вартового, задаючись питанням, хто був більш обдурити, Карак, Падра або її. Вартовий, здавалося, йшов цілу вічність. Час від часу він сідав, щоб потерти свій черевик і що бурмотіти про себе. Нарешті він зник за рогом. Її глибоко зітхнув і побіг за Падрой.
  
  
  Годинникового ще не було видно, коли ми досягли арки і пірнули в запліснілий, пропахлий цвіллю підвал. У центрі знаходився форнакс, склепіння античного вогнища, над яким між стінами розгалужувалися вузькі труби, площею близько півметра.
  
  
  — Це буде шлях для нас, — сказав я. — Ти впевнений, що це приведе нас до Караку?
  
  
  'Так. Вони ведуть в кожну кімнату вілли.
  
  
  — Тоді давай спробуємо проникнути в спальню. Ми можемо застати його, коли він прийде один. До речі, що станеться, якщо ми застрягнемо?
  
  
  — Це було б дуже прикро, — сухо відповів Падра. «Ми не зможемо розвернутися і прогнати щурів».
  
  
  Її дивився на отвори з ще великою огидою. Падра вказав на трубу, в яку готель влізти, і її притулився, щоб відштовхнутися ногами від краю і зісковзнути всередину. Там я перекинувся на життя. Падре було ще важче, але він забрався ззаду мене, поки рухалася дюйм за дюймом, спираючись на передпліччя і пальці нога.
  
  
  Ці старі повітроводи, повинно бути, функціонували в минулому приблизно так само, як і сьогодні. Крім решіток на підлозі, у римлян були виходи у нижній частині стіни. Лиже, до стелі були більш вузькі отвори. Це була напрочуд ефективна система.
  
  
  У темряві ми повзли, час від часу зупиняючись, щоб передихнути. Це було брудне, виснажлива справа. Її весь час думав, що ми легко можемо застрягти у вузькому місці, і пацюки будуть гризти мені ступні.
  
  
  «Зараз ми в головному залі», — зауважив Падра в одному з проміжків. "Ще одна кімната або дві, ще три, я думаю."
  
  
  — Сподіваюся, ти прав, Падра.
  
  
  Він нічого не сказав, тільки пирхнув. Ми продовжували повзти по трубі, поки не досягли обрушилася секції. Повільно її розчищав прохід, передаючи Падре шматки каменю і бруду. Потім ми поповзли далі.
  
  
  Звуки почали просочуватися звідкись зверху. Я не був упевнений, що вони говорять, але я був абсолютно впевнений, що впізнав голос Карака. Її зачекав, жестом наказав Падре вести себе тихіше і продовжив шлях, ковзаючи дуже тихо, щоб нас ніхто не почув.
  
  
  Її затримав дихання, коли дістався до виходу, де шум був самим гучним. Та ж сама сила, яка займається зруйнувала трубу позаду нас, розширила її тут. Поступово мені вдалося знайти достатньо місця, щоб пересуватися на корточках. Падра був поруч зі мною, згорбившись і спираючись на стегна. Він був схожий на сажотруса. Її, нахилився вперед, міліметр за міліметром, і оглянув кімнату, мої очі звикли до тьмяному світлі смолоскипів.
  
  
  Близько десятка чоловіків сиділи за хитким столом. Четверо навколо них виглядали, як ветерани старої гвардії, що залишилися з часів керівництва «Мілана». Решта були зухвалими молодими бандитами Карака. Карак походжав взад і вперед в розчаруванні або нетерпінні, а може, і в тому, і в іншому, коли він ударив правим кулаком по лівій руці. Падра тихо загарчав, немов тварина, почуявшее ворога, і перемістив свій оленка в зростаючому подразненні.
  
  
  З цими словами він кинув шматок каменю. Звук здавався оглушливим. Їй був впевнений, що вони почули б це в кімнаті. Але ні, розмова тривав без перерви.
  
  
  Її, чув, як Карак сказав: «До біса вдову Мілана і цього ідіота з гаком. Ми повинні дивитися фактам в обличчя. Ми слабшаємо, а армія стає сильнішою. Дні нашої слави позаду. Ми для них не більш ніж заноза в проведені обчислення.
  
  
  «Колючки все ще може бути сильним», — спростував повідомлення в змі ему одіна навколо чоловіків старшого віку .
  
  
  «Ба. На скільки довго? Наша зброя застаріло і застаріває. Захід втратив інтерес і відвернувся від нас. Нікого це не хвилює.
  
  
  — Але цей чоловік, Картер, сказав... .. '
  
  
  — Він сказав, він сказав, — закричав Карак. «Це всього лише одна людина».
  
  
  — Ти чекав більшого, Еван? — спокійно запитав старий. «Лише у однієї людини був шанс дістатися до Аптоса, і Картеру це вдалося».
  
  
  — Я нічого не очікував, — гаряче заперечив Карак. «Тільки холод, голод і ганебна смерть, якщо ми будемо продовжувати в тому ж дусі».
  
  
  «Іншого шляху немає».
  
  
  "Є."
  
  
  Бородатий ватажок з вкритим плямами особою люди не грубою подивився на старого: «Слухайте, всі ви. Наш контакт в Метковиче зробив декілька запитів владі. Він говорить, що якщо ми зараз будемо вести себе тихіше, то ми можемо отримати певні поступки.
  
  
  — Він бреше, — прошипів Падра.
  
  
  Її притиснув палець до губ, щоб змусити його замовкнути, але в моєму мозку крутилися суперечливі думки. Чи був контакт Карака в Метковиче тим же, що і у мене? Якщо так, то чи був він тим, хто він югославську армію, і вони мало не вбили мене? І крім того, якщо уряд було таким примирливим, то чому вони захопили Джзан?
  
  
  «Голос чому, — продовжував Карац, стукаючи кісточками пальців по столу, — запросив її людей навколо Белграда відвідати нас тут».
  
  
  'Тут?' прогарчав Падра, пригнічений. Він виглядав так, ніби збирався вибухнути від люті. — Він привів сюди ворогів? Мілан перевернувся б у труні, якби почув це».
  
  
  — Ш-ш-ш, — прошипів їй ему.
  
  
  — Але що, якщо ми не погодимося? — тихо запитав старий.
  
  
  «Тоді приєднуйся до тих маніякам каменоломні», — гаркнув Карак. «У нас є шанс на безпека, і спокій, і якщо ви не побачите цього для себе, подумайте про майбутнє своїх рід і дітей. Ми укладаємо вигідну угоду і покінчимо з усіма цими роками кровопролиття.
  
  
  Її почув гарчання поруч зі мною і човгання нога. Перш ніж її встиг що-небудь зробити, розлючений Падра стрибнув через отвір в кімнату, ревучи від люті і гніву. Всі обличчя повернулися в бік його, приголомшені появою цього почорнілого від сажі дикуна.
  
  
  Її вилаявся англійською та сербсько-хорватською, але поспішив приєднатися до белокурому дикунові, задаючись питанням, помру її зараз. Її краще помру я стою, ніж в цьому брудному повітропроводі. — Кравець візьми, Хеш, — гримнув я на нього. "Подивися, що ти наробив."
  
  
  «Людина може терпіти тільки певну кількість, і не більше», — гаркнув він. Він ступив уперед і огризнувся на людей похилого віку. — Ти, Ветово, мій рідний чоловік! Ви вже забули, як ми плечем до плеча з Полгаром билися за честь Хорватії? І ти, і я опинився, будеш плазувати перед сербами, цілувати їм чоботи? Він закричав, його очі блиснули гнівом. — Хороша продаж, Еван? Ви продали нас, ви зробили це.
  
  
  Голос Караца абсурдно, як кремінь. — "Ти божевільний, Хеш. Нашим мріям прийшов потік, і ми повинні прийняти реальність. Навіщо тобі більше крові на твоїх руках? Революція ніколи не буває успішною."
  
  
  Падра махнув гаком. «Якщо тут і є кров, так це кров сербів в чесному бою. А як же кров на твоїх руках? Кров хорватів?
  
  
  Люди Карака підійшли лиже, щось бурмочучи.
  
  
  — Чи він вам не сказав? кричав Падра. — Хіба він не казав тобі, що оточив і наказав убити нас?
  
  
  — Брехня, брехня, — прокричав голос. «Ти зрадник».
  
  
  Падра випустив кулак, як гарматне ядро. Пролунав тріск, і чоловік влетів у людини позаду нього. Люди Карака на мить відсахнулися, а потім знову підійшли до нас.
  
  
  Падра парирував ножем своїм гаком і вдарив нападника коліном в пах. Її ударив його долонею по обличчю і почув хрускіт кісток. Коли її збирався напасти на іншу людину, його відчув, як goggle вп'ялася мені в ногу. Приклади врізалися мені в груди, і раптова, осліплюючий біль, здавалося, розірвала мені голову. Її, похитнувся, взяв себе в руки і спробував схопитися за одне з рушниць переді мною. Насунулась юрба і притиснула нас спиною до стогнати. Її спробував пригнутися, але запізнився на частку секунди.
  
  
  
  Розділ 7
  
  
  
  
  Навколо темряви пролунав голос. «Він приходить в себе».
  
  
  — Відмінно, — отзвался інший голос. — Ти готовий, Гарт? У мене дуже мало часу для цього.
  
  
  Перший голос лаконічно відповів: «Так само готовий, як і він». Повільно темні туччі розсіялися, але спочатку в цьому не було ніякого сенсу. Її плавав у морі боляче. Повільно її зрозумів, що я зовсім голий, сиджу на залізному стільці. Коли її спробував поворухнутися, то виявив, що мої зап'ястя і щиколотки скуті гострими металевими кайданами.
  
  
  В кількох футах від мене стояв невисокий м'ясистий чоловік. Його величезний життя нависав над поясом, і був видний крізь дірки в сорочці. Він був абсолютно лисим, і в его безформному особи була дисків монументальна безтурботність професійного ката, просто виконує свою роботу. Почувся шерех рухів. Еван встав зі стільця і селл навпочіпки поруч з моєю рукою.
  
  
  — Добрий вечір, Картер, — бадьоро сказав він. «Ти і Падра сильно мене вразили, коли увійшли крізь ці стіни».
  
  
  Її нічого не говорив. У мене вже були проблеми з тим, щоб змусити моє горло працювати. Воно здавався висохлим і здавленим, наче хтось наступив на нього під час роботи фарби.
  
  
  «Але я думаю, що можу що-що повернути», — сардонически посміхнувся Карак. «Ласкаво просимо в мою кімнату відпочинку».
  
  
  Її озирнувся і почав розуміти, де я. Її перебував у маленької квадратної цифрові камери з грубо обтесали стінами. Повітря було наповнене смородом крові і екскрементів. У мерехтливому світлі єдиною жаровні її, побачив, що на цифрові камери з іншого боку день два з замками і вузькими щілинами на рівні очей. Стіни були обвішані старими пристроями для тортур: затискачі для нога, і ступень, кругловязаное полотно (трикотаж, мітки, спинний валик, підвісні розбивати і браслети з гойдалок, безліч заплямованих, іржавих щипців і шпильок. Її, відчув, як жовч підступила до горла, а по голому тілу побігли мурашки.
  
  
  Карак повернувся до мене і потягнув мою голову за волосся, жорстоко повернувши її, безсумнівно, я пам'ятаю той момент, коли її смикнув його за волосся. — Я хочу все знати про вовка Мілана, — наполегливо прошепотів він. «Я хочу знати, що у цьому такого важливого.
  
  
  Її видав ему кілька лайок, від яких його обличчя зблідло, і він відпустив мої волосся, ніби його вжалили. «Я б готель, щоб Падра був тут відкрито зараз, щоб побачити, хто навколо вас першим буде молити про пощаду. Але тепер вам просто доведеться благати в два рази більше, щоб зробити це правильно. Гарт!
  
  
  Він рвучко махнув іншому чоловікові, і Гарт підійшов до стільця. Її не міг бачити, що він робив, але у мене виникла тривожна думка, що я не просто сиджу в старому кріслі. Її, чув, як він метушився на четвереньках. Через хвилину її відчув їдкий запах розпеченого металу і диму.
  
  
  — Ти збираєшся розповісти мені, Картер. Рано чи пізно ти мені скажеш.
  
  
  Сморід ставала все сильнішою, і тепер її помітив, що крісло стало неприємно гарячим. По мірі того, як старий метал стільця ставав все більш гарячим, стискав її кайдани . Моя шкіра горіла. Її зціпив зуби й мовчав.
  
  
  — Ти думаєш, я не зможу зламати тебе, Картер?'
  
  
  Язики вогню поповзли вгору за сидіння стільця, поки Гарт возився з маленьким хутром з овечої шкури. Вогонь розростався, лизав мої руки і обпікав шкіру. Шипованное залізо стало вишнево-червоним, і увійшло нове сморід, ще одне сморід, сморід горілої плоті. Мене засмажували живцем.
  
  
  — Картер, у чому секрет проклятого вовка? Її знаю, що він є, і у мене немає часу на те, щоб просити тебе по-доброму, поки армія сербів вже в дорозі. Розповідай.'
  
  
  Її почув, як сем випалив це. 'Козел . ... коза.
  
  
  'Яка? Яка коза?
  
  
  «Ваша сімейна goat, Карак».
  
  
  "Що з цим?"
  
  
  Її боровся в палаючому кріслі, мої легені стискалися від диму і боляче. Тим не менш, мені вдалося вдихнути досить відбору проб повітря. «Ваша сімейна козу... Шкода, що ваша мати ніколи не чула про протизаплідні засоби». Карак вдарив мене своїм великим кулаком по обличчю і розбив губу. «Дюйм за дюймом її пошлю тебе в пекло», — гаркнув він на мене. — Гарт, досить. Прив'яжи його до гойдалок.
  
  
  Гарт полив водою вогонь під гратами, розв'язав мене і грубо потягнув по холодній кам'яній підлозі. Мої нерви вибухнули, і біль була майже нестерпним, коли грубий камінь терся об мою обожженую шкіру. В наступний момент Гарт застебнув важкі залізні кайдани гойдалок на моїх зап'ястях. Гойдалки — це майже доісторичний попередник диби, тортури, яка займається піднімає жертву в повітря, а потім раптово скидає її на землю. Це жорстокий метод витягування рук, скручування м'язів, розриву суглобів і перелому кісток.
  
  
  Гарт підняв мене за зап'ястя, поки він не повис так, що мої пальці нога, ледь торкалися землі. Потім він підійшов до стогони про гойдалками і взяв у руку згорнутий батіг. Він струснув його позаду себе і повернувся до Караку, чекаючи наказу.
  
  
  Очі Карака були гарячковими і нетерплячими, коли він повернувся до мене. «Це римське пристрій, Картер. Це робить його дуже підходящим для тортур, чи не так?
  
  
  Потім він відступив назад і кивнув. Хлист вилетів і хлестнул по моєму тілу. Біль була майже нестерпним, коли сира шкіра обернулася навколо голих стегон і життя. Її стиснувся в дугу, в своєму висячому положенні.
  
  
  «Голос, як римляни відзначали свято Луперкалій», — розсміявся Карак. «Кожен рік п'ятнадцятого лютого чоловіки танцювали на вулицях, б'ючи своїх рід батогами, зробленими з вербових гілок. А тепер розкажи мені про те вовка Мілана, Картер. Скажи мені, поки можеш.
  
  
  Знову хлист вдарив мене, залишивши червону смугу на голому тілі. Її iso усіх сил боровся з ланцюгами, утримують мене, намагаючись уникнути шлепающего батога. Але Гарт був майстром своєї справи і нічого не втрачав.
  
  
  «Вовк Мілана, Картер. Що з цим вовком?
  
  
  Голос Карака шталь для мене незрозумілим, коли Гарт знову і знову бив мене. Крик луною рознісся в цифрові камери, і коли він завмер, її зрозумів, що це виходив від мене самого.
  
  
  « Вовк. ..'
  
  
  Її повинен був відпочити. Її повинен був змусити Гарту зупинитися, інакше її ніколи не знайду виходу з цієї тортури. Зі стогоном опустив її голову вперед і прикинувся, що втратив свідомість. Моє тіло обм'якнуло і нерухомо зависло в залізних кайданах. Гарт вдарив мене ще кілька разів, але мені вдалося придушити рвуться навколо горла крики. Через хвилину почув, як батіг впав на підлогу.
  
  
  Карак був страшенно злий. — Ти зайшов занадто далеко, ідіот, — крикнув він Гарту. «Підніми его».
  
  
  — Вам доведеться почекати.
  
  
  'Не можу дочекатися.'
  
  
  "Тобі доведеться."
  
  
  — Кравець візьми, Гарт, у мене є важливіші справи, ніж дивитися, як він висить тут. Поклич мене, коли він знову зможе говорити.
  
  
  Її, чув, як Карак вийшов через підземелля. Двері зачинилися за ним з глухим стуком.
  
  
  Хвилини тяглися, як століття. Піт стікав по моєму тілу, впиваючись у опухлі рани, але він не рухався. Гарт нетерпляче ходив взад-вперед. Її, чув, як він чиркнув сірником, щоб запалити цигарку. Запах сірки і поганого тютюну лоскотав ніздрі. Але час плинув, і раптом Гарт пробурмотів: «Чурбан!»
  
  
  Двері відчинилися й знову зачинилися. І Гарт пішов. Її дивився в порожню кімнату, і думав, скільки часу у мене буде, перш ніж він повернеться. Через кілька хвилина її почув тихий скрегіт і вирішив, що мій відпочинок вже закінчився. Але потім її, зрозумів, що звуки долинали з-за моєї спини, з-за камери. Це було схоже на те, як миші бігають по стінах.
  
  
  — Картер, — почув її шепіт. «Картер».
  
  
  Її повільно повернувся у своїх ланцюгах обличчям до дня на іншому кінці. Два примарних осіб з виснаженими очима, ледь помітними в мерехтливому світлі. Її одразу впізнав ih. Це були люди поїздок, фотографіями, музикою, двоє з трьох, полеглих у першій зустрічі з Караком.
  
  
  'Ви нас чуєте?'
  
  
  'Так.' Її запитав. — Падра з вами?
  
  
  — Ні, — відповів один навколо чоловіків.
  
  
  — Хіба він не був з тобою? — запитав інший чоловік. Може бути, він втік.
  
  
  — Або помер, — з гіркотою додав перший.
  
  
  — Я думав, ви всі мертві, — сказав я.
  
  
  «Вони бережуть нас для іншої смерті: на іграх ».
  
  
  — Ігри ?
  
  
  «На арені. Проти обраних Караком вбивць. Ментону вже немає, а ми такі.
  
  
  «Карак зійшов з розуму». - Я ледве міг повірити власним вухам.
  
  
  'Так, але . .. ' Чоловік вагався, потім сказав з тривогою: 'Її чую Гарту. Прощай, Картер.
  
  
  Особи зникли, і я знову залишився один.
  
  
  Частина моєї сили повернулася, підживлюється жахом від того, що вони тільки що сказали мені. Впершись ногами в стіну, підтягнувся, щоб схопитися за розбивати над кайданами на руках . Мої пальці були слизькими, але я тримався. Зробивши глибокий вдих, її почав дертися вгору рука за рукою так швидко, як тільки міг . М'язи моїх рук і плечей напружилися до краю, але я продовжував підніматися.
  
  
  Як тільки її дістався до важкої поперечини, її почув звук наближаються кроків. У відчаї її, перекинув ногу через балку і видерся на нах. Її люто смикнув кайдани, я знаю, що повинен вирватися, перш ніж Гарт добереться до мене і почне шмагати назад своїм хлистом. У кайданів були прості замки-кліпси, які використовувалися для навісних замків в їх програму часи, ймовірно, в найперші дні Афону. Двері зі скрипом відчинилися, і тінь Гарту здалася на кам'яній підлозі. В той же час її знайшов точку тиску і звільнив кайдани. Потім Гарт побачив мене. Яким би товстим він нам був, він зреагував зі швидкістю пантери.
  
  
  Він схопив батіг і заніс його за собою, його обличчя спотворилося від раптової люті.
  
  
  Її схопив залізний ланцюг так швидко, як тільки міг, і кинувся на нього. Відкритий наручник вдарив його его збоку на голи, роздрібнивши високого до кривавої кашки. Падаючи, він вдарився об стілець з гратами і звалився на землю. Не роздумуючи, її стрибнув на нього зверху і приземлився усією своєю вагою ему на груди. З булькаючим стогоном він, здавалося, здувся; кров і слиз ринули по его відкритого rta. Повинно бути, її зламав принаймні половину його ребер, і тепер роздроблена кістка проникла в його легені.
  
  
  Її, знав, що зовнішня двері не замкнені, але її також мав справу з другим замком на день початку другої готель і звільнити інших ув'язнених. Її швидко обшукав тіло Гарту в попросив ключів, але ні в нього, нам де-небудь на цифрові камери її ih не знайшов. .. В розпачі її покликав двох чоловіків, щоб вони сказали мені, де вони були.
  
  
  «Ключі є тільки у Карака», — відповів один навколо чоловіків.
  
  
  — Не турбуйтеся про нас. Тікай, поки можеш, — сказав інший.
  
  
  - Та якщо зможеш, пішли допомогу.
  
  
  Її ненавидів залишати чоловіків у темниці, але вони були праві. Це був єдиний ревматизму. — Я зроблю це, — пообіцяв я.
  
  
  Її, вибіг через камери тортур Карака в довгий темний коридор. Коли її зупинився, щоб подумати, в якому напрямку мені йти, її почув крик одного навколо чоловіків. "Поверни прямо, це єдиний вихід!"
  
  
  Без подальших питань її рвонув вправо. Її, знав, що мене вб'ють, голого і беззбройного, як тільки один навколо охоронців Карака побачить мене. Коридори були нескінченними, частини закінчувалися тупиками або обвалювалися, змушуючи мене повертатися назад і починати спочатку. Її потрапив у пастку тьмяно освітленій мовчазною мережі. Але здавалося, що він веде вгору.
  
  
  Її, рушив вперед, у темряву, і виявив, що потім початкового припливу адреналіну мої сили слабшають. Гострі кам'яні стіни терлися про мою розірвану шкіру, а підошви босих нога, залишали криваві сліди. Єдине, що змушувало мене рухатися, — це моя сильна ненависть до Караку і моє бажання змусити його заплатити.
  
  
  Через те, що здавалося вічністю, тунель вже не був таким темним, як раніше. Далеко попереду її, розрізнив сірий святим у кінці тунелю і, тремтячи від знемоги, побіг туди. Щось непокоїло мене: полубессознательное попередження намагався мене зупинити. Але її струсив його, і дійшов до воріт.
  
  
  Потім її знову увірвався в світ. Її опустився на коліна, мої ноги були занадто слабкі, щоб стояти відкрито, і я відчув землю під собою. Це була просочена кров'ю суглинистий грунт: суглинистий грунт римського амфітеатру.
  
  
  
  Розділ 8
  
  
  
  
  Заціпенівши від холоду, закипілої крови й бруду, її і піднявся на ноги. Це була арена амфітеатру, на яку Падра вказав мені напередодні, і він застряг в овальному кільці. Назавжди мною, в рядах лавок, сиділи десятки людей Карака з факелами, висвітлюючи обсипаються руїни. А на вершині амфітеатру розташовувалося відділення асасинів з автоматами і гвинтівками. Приблизно посередині довгою вигнутою стіни була корпуси каменнных лавок в коробках і на одній навколо них був Карак. Поруч з ним була пара приятелів з факелами, а поверх однострою було накинуто стару ковдру, щоб захистити себе від холодного вітру. Його очі були прикуті до мене, а рот скривився в диявольській посмішці. З того місця, де її зберігав, він виглядав, як нікчемний «нерон» у поношеній тозі.
  
  
  Відкрито переді мною на землі лежало обезголовлене тіло чоловіка. Її, знав, що це був Ментону, третій ув'язнений групи поїздок, фотографіями, музикою. У нього були зав'язані очі, як у страченого. Спочатку я не зрозумів чому, потім згадав, що якась група гладіаторів, андабатов, билася наосліп з пов'язками на очах.
  
  
  Її не міг не задатися питанням, скільки чоловіків і жінок стояло там, де його зараз був; скільки навколо них було диявольськи нудно сич задоволення кровожерливих тиранів начебто Карака.
  
  
  Її почув голос Карака. - "Картер!" Він сміявся, як божевільний. — Тебе не чекали в якості наступного атракціону. Але добре, що це може тривати».
  
  
  «Гарт мертвий».
  
  
  — Я цього і чекав, в іншому випадку ви не змогли б втекти. Подивимося, як довго ти протримаєшся, перш ніж приєднаєшся до йому.
  
  
  — Вони, хто вотум-вотум помруть, вітають вас, — саркастично сказав я, піднявши руку.
  
  
  З іншого боку арени, навколо воріт вийшов великий темний воїн. Він був одягнений у вузькі штани та чоботи, його оголена груди блищала у світлі смолоскипів. Він несс утяжеленную рибальську мережу і тризуб, зброя древніх ретиариев.
  
  
  Коли він підійшов до мене, її, присів, мої пальці ноги торкнулися землі. Гладіатор кружляв навколо мене, стримуючи мене помилковими атаками тризуба.
  
  
  — Йдемо, — відрізав я. 'Що тебе зупиняє? Боїшся голого людини?
  
  
  Він усміхнувся і просто почав крутити мережа, як ласо, що постійно розширюються, плоскими колами над своєю головою, готовий відпустити і кинути на мене. Її, знав, що краще не дивитися на мережу і спостерігати за виразом його очей і его особам.
  
  
  Голосувати воно! Частка секунди перед кидком. Її пригнувся і відкотився від нього. Одна з свинцевих гир врізалася мені в ногу, але сітка промахнулася і впала на підлогу арени.
  
  
  Її, схопився і кинувся на нього, перш ніж він знову зміг схопити свою мережу. Він відсахнувся, і на мить мені здалося, що я дістану його. Але він парирував мене его тризубом, і мені довелося пригнутися, щоб він не нанизав мене на свій тризуб. Він загнав мене в кут.
  
  
  Її, стояв, задихаючись, не впевнений, що зможу діяти досить швидко в наступний раз. І навіть якби мені це вдалося, мені довелося б ухилятися від наступної атаки, і від наступної. Її придушив бажання сісти відпочити і дозволити йому було прикінчити мене.
  
  
  У моїй роботі на АХ її бився з підводними човнами і водневими бомбами, рентгенівськими променями і змінюють свідомість наркотиками, всіма винаходами, які тільки можна уявити, але це було іншим, страшно іншим. Це була війна, зведена до примітивного її зовнішності, позбавлена її сучасної складності. Це змушувало диких звірів битися ще з одним, і це якимось чином робило це ще більш жахливим.
  
  
  Але я відчував, як звір росте всередині мене, і вишкірився на цього гладіатора двадцятого століття, як тільки він зібрався для чергової спроби. Її напружив слух, щоб почути смертоносний звук кружащейся мережі. Її чекав, згорбившись, мої м'язи напружилися.
  
  
  Він просто кинув його знову.
  
  
  Її, пірнув, як і раніше, але на цей раз її, обернувся і вхопив закручену мережа, перш ніж він встиг її відпустити. Гладіатор кинувся на мене, піднявши тризуб. Її відкинув круглу мережа, сподіваючись, що це зіб'є його з противаг.
  
  
  Він спіткнувся і заплутався в мережі, яка займається накрила його.
  
  
  Її тут же опинився зверху, вирішивши виявити йому стільки ж милосердя, скільки він мав до мене, коли пішов в атаку. Її повалив його на землю і вирвав тризуб, навколо его руки. Він закричав від жаху, коли її, повернувся, щоб встромити тризуб ему в груди. Все було скінчено за секунду. Один раз він здригнувся, зблід від смерті, а потім мляво впав на землю.
  
  
  Її, стояв, схилившись над тілом, спираючись на древко тризуба. Її почув гарчання людей Карака. Її, повернувся до лав і побачив Карака на троні. Його обличчя було блідим від гніву. Через мить її вивал тризуб і підійшов до Караку.
  
  
  Він відразу зрозумів, що я задумав. — Не намагайся, Картер, — крикнув він. «Ти не можеш кинути цей тризуб так далеко, і, крім того, мої люди вб'ють тебе».
  
  
  «Кого хвилює, як я помру, Карак? Її міг би взяти тебе з собою.
  
  
  «Я завжди думав, що ви, американці, любителі спорту».
  
  
  «Спорт?» Її провів рукою по кривавій сцені. «Ви вважаєте це спортивним? Який у цьому сенс, Карак?
  
  
  Він зловтішно засміявся. «Мене це тішить».
  
  
  — Ти справді хворий, — сказав я з огидою. «Ти божевільний ».
  
  
  — Не говорити мені, хто я. Тобі ніколи не доводилося жити тут, в цій проклятій пекельної дірі.
  
  
  «Я починаю розуміти. Ти ненавидиш Аптос.
  
  
  «Я зневажаю Аптос». Карак владним жестом щільніше загорнув ковдру; його очі були, як граніт. «Кожна хвилина, проведена тут, була для мене мукою. Але це скоро закінчиться.
  
  
  — Значить, Падра все-таки був прав. Ви продали себе сербам.
  
  
  'Продано . . Він підняв плечі. — Але не зрадив. Угода з Белградом дало мені гроші і влада, які мені належали. Але це також означає, що люди ніколи більше не будуть мерзнути, страждати від голоду або страху».
  
  
  З яких це тхір уряд тримає своє слово? Тебе обдурюють, Карак.
  
  
  'Немає. Я не буду тебе слухати. Мої люди будуть щасливі.
  
  
  — Вони прийшли сюди не для того, щоб бути щасливими, Карак. Вони прийшли сюди, щоб стати вільними.
  
  
  'Вільними?'- Карак дійсно плакав від сміху. «Аптос все моє життя був леденить душу в'язницею. Тільки смерть приносить сюди свободу. Він ляснув у долоні, сигналізуючи про іншому гладіаторі. «Голос чому її так люблю гри. Її останній визволитель свого народу. Тепер бийся і будеш вільним, Картер.
  
  
  Хоча навколо rta не було піни, у Карака, мабуть, щось не в порядку з головою. Очевидно, він піддався суворості свого існування і страждав від параної і нав'язливих ідей величі, подумки strays між мріями про колишню славу Аптоса і баченнями свого особистого майбутнього величі. Я не міг звинувачувати його про бажання миру, але розсудлива людина зрозуміла б, що цей шлях безглуздий і саморазрушителен. Карак був явно не до міркувань; Це даремно витрачав сили, намагаючись поговорити з ним.
  
  
  Її, повернувся до нього спиною і пішов назад до центру арени. Там я повернувся до воріт, звідки мав з'явитися мій наступний супротивник.
  
  
  Новий гладіатор був вище і важче попереднього.
  
  
  Його груди була вкрита шрамами, його руки були обмотані цести, обручами навколо шкіри і металу, схожими на мідні кастети, і він тримав короткий меч і круглий фракійський щит. Він не втрачав часу дарма і пішов відкрито на мене, розсікаючи повітря своїм смертоносним мечем. Її повернув назад, і він, лаючись і важко дихаючи, пішов за мною. Її зупинився, розвернувся і кольнув у нього тризубом. Він махнув своїм гострим, як бритва мечем і встромив його відкрито в ратище, знову залишивши мене беззбройним.
  
  
  Він кинувся вперед, щоб зарубати мене, і я гепнувся на землю. Її швидко відкотився вбік. Його меч опустився, ледь не зачепивши мене, і занурившись в землю.
  
  
  Коли гладіатор витягнув меч для чергової спроби, її вдарив його ногою. Він відвернувся, і моя п'ята попала в декількох дюймах від його промежини і вдарила по внутрішній стороні його стегна. Зарычав від боляче, він позадкував. Її не міг завдати великої шкоди, але на мить йому завадив. Його обличчя було червоним від гніву через публічного приниження з боку беззбройного людини. Її поспішив подалі від нього, у голів у мене гуло, і було зовсім порожньо, її відчайдушно хотів яку-небудь ідею. Марно. Раптом гладіатор знову пішов до мене, розмахуючи мечем і рубаючи навколо себе мечем.
  
  
  У цей момент її, нахилився, зачерпнув двома руками гравію і землі і люто жбурнув ih ему в обличчя. Як я і очікував, він підняв щит, щоб захистити очі, і бруд не викликало ему ніякої шкоди. Але його увагу було абстрагуватися на мить. Високо підстрибнувши, вдарив її его по передпліччю босою лівою ногою, а потім правою ногою в лікоть. Меч вилетів з его занімілих пальців і полетів по арені, поза досяжності его.
  
  
  У люті він вдарив мене цестом ; удар вибив все повітря навколо мого тіла, і жбурнув мене на землю з витягнутими руками і ногами.
  
  
  Він повернувся і пішов за своїм мечем. Як би її нам був заціпенів, його знав, що не можу дозволити ему повернути цей меч. Як тільки він знову добереться до цього, він поріже мене на шматки. Її б виглядав так, ніби мене штовхнули через скляні двері.
  
  
  Її, скочив на ноги і пішов за ним.
  
  
  "Хаджии" Я закричав так голосно, як тільки міг, наче її був розлюченим апачем. Приголомшений, гладіатор обернувся. "Хаджии!" Її знову закричав і добралася до нього, перш ніж він зрозумів, що з ним відбувається. Він спробував підняти свій щит , але було занадто пізно. Мої ноги злетіли у смертоносному ударі і потрапили йому в горло. Його мета відкинулася назад, і він почув, як хрустнули хребці.
  
  
  Він впав, не видавши нам звук, його очі були широко відкриті, шия зігнулася під дивним кутом.
  
  
  Її побіг за мечем і переможно підняв його над головою, тріумфально махнувши похмурому Караку.
  
  
  'Що тепер?' — всього запитав її. — Може бути, леви? Або в рамках на колісницях?
  
  
  — Не будь ідіотом, — люто пирхнув він. «Де нам узяти львів або колісниці?»
  
  
  — Не переймайся, Еван. Її даю вам краще уявлення, яке ви бачили за останні роки.
  
  
  «Іди до біса, Картер». Він скочив на ноги, однією рукою вчепившись в рване ковдру навколо нього, інший дико жестикулюючи. «Мілан встав у мене на шляху. Тепер ви прийшли сюди, щоб підняти це лайно. Ти повинен був померти кілька днів тому, як Мілан. Але якимось чином тобі вдалося дістатися до Аптоса. На цей раз тобі не втекти.
  
  
  У гніві Карак не розумів, що говорив.
  
  
  — Ти зрадив Мілана? — запитав я, приголомшений цим визнанням. «Він був дурень, він жив у вчорашній і позавчорашній».
  
  
  — А мій зв'язковий в Метковиче? Це теж був один з зустрінуть ваших людей?
  
  
  — Я добре заплатив, щоб його зусиль, запевняю вас. Як і всі тут, він бореться за краще життя, а не на безглузді ідеали. Карак зупинився, усміхнувшись, немов насолоджуючись своєї особистої жартом. Потім повільно знову сель, розправляючи складки свого старого ковдри. Він щось прошепотів одному навколо своїх катів, і той відразу побіг геть.
  
  
  «Її що-що приготував, і впевнений, що ти знайдеш це цікавим, Картер», — звернувся з листом він до мене. «Просто почекай і насолоджуйся своїми останніми хвилинами на цій землі». Змучений, її зупинився, притуливши меч до землі. Я з тривогою подумав, що у нього може бути в рукаві. До цього моменту чисте опір може накачати в мою кров досить адреналіну, щоб продовжувати рух. Думка про те, щоб здатися цьому бородатому ублюдку зараз, була нестерпною. Він роздягнув мене догола, пороли і катував, і, нарешті, планував убити мене, але ему доведеться почекати, поки пекло не замерзне, перш ніж її здамся і опущуся на коліна в пилу перед ним.
  
  
  Її, думав, що на цей раз він мене спіймав. Її тремтів від холоду і хитався від виснаження. Якимось чином мені вдалося вижити у двох гладіаторських боях, але і єдиним способом роздобути рівного противника було те, що моїм третім супротивником був би карлик-каліка. Зі мною все було скінчено, і ми обоє знали це.
  
  
  Раптом з-за воріт пролунав глибокий зловісний звук. Волосся на потилиці стало дибки, і мене охопив холодний, липкий страх. Її почув брязкіт залізних грат і злобне гарчання, донесшееся до мене.
  
  
  Вовки!
  
  
  Шість величезних голодних вовків вирвалися навколо загонів під ареною. Деякий час вони неспокійно ходили взад і вперед біля входу, немов збиті з пантелику стінами і спостерігає натовпом.
  
  
  Глибокий гомін покаже піднявся в натовпі мною назавжди. « Мені дуже шкода, що ми змушені обходитися без львів, Картер, — весело крикнув Карак. — Але я сподіваюся, ти не будеш заперечувати проти альтернативи.
  
  
  Їй відповів ему серією лайок на сербсько-хорватською мовою.
  
  
  Караку все це дуже сподобалося. — Якщо вам цікаво, — сказав він зі злісним сміхом, — ну ватажок — улюбленець Мілана. Її его була на дієту, щоб трохи зламати його, гнів, але, схоже, він не зломлений. На самому делле, цей голод тільки зробив його трохи зліше. Але, може бути, потім хорошої їжі він стане трохи більш слухняними.
  
  
  Карак засміявся ще голосніше й трохи не зігнувся в своєму кам'яному сидіння, поки її дивився на волкова з завороженным жахом. Отже, за одним у них був вовк Мілана. Так що вся ця нісенітниця про те, що він мертвий, і з нього зідрана шкіра, було брехнею. Але це означало, що його таємницею досі тхір не розкрита. Знання того, що тварина було важливим, без розуміння того, яким чином повинно бути, було мукою для Карака. Він не міг ризикувати вбити вовка раніше , ніж він це усвідомив, і він не міг підійти досить близько, щоб дізнатися. Якимось чином це змусило мене відчувати себе краще; хоча і не сильно, враховуючи ситуацію. Моє завдання полягало в тому, щоб знайти вовка, і голосувати він тут. Тільки нам один навколо цих звірів, схоже, не хотів прислухатися до розуму. Ричачи і гризучи, вони дряпали землю, обнюхуючи свою здобич: мене.
  
  
  Раптом вони кинулися в атаку, опустивши волохаті боки до землі.
  
  
  Мої вологі пальці стиснули меч.
  
  
  Вони напружилися і стрибнули. Її, відскочив убік, люто кидаючись на них. Але вони були занадто швидкі для мене, і я відчув, як гострі зуби розірвали мені стегно. На мить її затнувся, але потім відновив рівновагу і пронизав мечем найближчого до мене вовка. Він впав боком на іншого вовка, який як раз збирався стрибнути мені на горло. Третій вовк відповз назад. Його вдарив мечем і мало не розрубав його навпіл. Всюди була кров, яку втоптали в пил настирливі, безжальні тварини. Вони кружляли навколо мене, готуючись до чергової атаки, але раптом всі відступили на самого великого вовка.
  
  
  Задихаючись, її, подивився у ih бік так само розсміявся, як вони дивилися на мене. Вождем, ймовірно, був вовк Мілана, і він здавався небезпечним по всій номери.
  
  
  Раптово загін знову розпався, і вони знову напали на мене. Вимахуючи мечем і рубаючи її, кинувся на них. Її вступив у бій з одним по волкову, і він упав, його морда позалазило в пил, а мета закрутилася тому в останній конвульсії. Інший вовк стрибнув вперед, і він провів лезом по його обличчю, і він, виття, чим боляче, відсахнувся.
  
  
  Залишилися двоє просто продовжували атакувати, все швидше і швидше. Особливо найбільший. Як Мілану вдалося приручити цього величезного монстра? Це здавалося майже неможливим. Тим не менш, Мілан і Софія змогли утримати його, способом, якого Карак не зрозумів. У відчаї спробував її провітрити собі голову. Шепіт думки пронісся в моїй голів, зародок ідеї. Це здавалося безглуздям, але що мені було втрачати?
  
  
  Її iso усіх сил крикнув вовка, щоб він зупинився. Замість сербсько-хорватського його використав німецький. «Стій. Слухай мою команду.'
  
  
  Але вони продовжували нападати. Їй кинувся на них із мечем, дивуючись, чому її, думав, що Мілан навчав свого вовка німецької мови. Але це відповідало тому, що я знав про поїздок, фотографіями, музикою, і сузір'ї іноземної мови не дозволяло вовкові слухати кого-небудь ще. Tac частини дресирують поліцейських собак в США.
  
  
  Поранений вовк повернувся в бій. Кров капала у нього iso rta. Її знову спробував сказати ему зупинитися і лягти. «Хальт. Унтергехен».
  
  
  Вовк Мілана завагався на частку секунди, схиливши голову набік. Здавалося, він слухає, тому її продовжував кричати, сподіваючись вчасно вловити знайомий знак.
  
  
  «Унтергехен, ширешейхер Шойзаль».
  
  
  Вовк рішуче відреагував тепер, коли її назвав його огидним смердючим чудовиськом. Він позадкував і зупинився в замішанні. Інші теж зупинилися і стали чекати.
  
  
  Час, здавалося, зупинився. Її помітив групу чоловіків, які, здавалося, затамували подих, а Карак нахилився і смикнув себе за бороду. Всі мовчали і чекали.
  
  
  Потім її почув голоси. «Картер, Картер, ми тут».
  
  
  Її злегка повернувся, все ще побоюючись вовків, і краєм ока побачив шість біжать по полю фігур. Падра, Софія, двоє чоловіків навколо кар'єри і двоє з підземель. Якимось чином цей незламний Падра втік, коли вони схопили мене, і йому вдалося повернутися, щоб врятувати нас.
  
  
  Але він повів Софію та інших виплат прямо на арену зі зброєю і зграєю вовків. Вовки почали знову неспокійно гарчати, і я знав, що мої команди вашого вихованця Мілана триватимуть недовго.
  
  
  — Ні, — крикнув її Падре. 'Залишайся там. Залишайся там!'
  
  
  — Але, Картер. .. '
  
  
  'Я в порядку. Залишайся там.'
  
  
  Невпевнені, вони зупинилися, і один навколо бандитів Карака відкрив по них вогонь. Пил летіла поруч з ними, і постріли луною віддавалися в овальній чаші. Послідував ще один шквал пострілів, і Софія, і її група відступили в тінь воріт.
  
  
  Наступні кілька хвилин пройшли в стрімкому дії. У моєму розпорядженні були тільки вовки і меч, а щодо волков його був не дуже впевненим. І все ж наважився. «Mit mir», — гаркнув я на них, підбігаючи до трибун. — Mit mir, euch dickfelligen Nilpferde!
  
  
  Тварина Карака зробило те, що йому було сказано, йдучи поруч зі мною, ричачи і скиглячи, немов вітаючи давно втраченого господаря. Інші вовки охоче пішли за ним. Хитрість тепер полягала в тому, щоб діяти якомога швидше, перш ніж заклинання буде зруйновано. Як тільки до цього вовка прийшло, що я не такий фамільярний, яким здавався, він перестане мене слухатися і накинеться на мене.
  
  
  Але відкрито зараз вовки їли навколо моєї руки. Образно кажу, звичайно. Коли ми підійшли до стогнати під сидінням Карака, їй наказав: « Ангрейфен». Ангрейфен.
  
  
  — Картер, — проревів Карак зверху мною назавжди. 'Що хочеш для . .. '
  
  
  Її продовжував підганяти волкова. «Ангрейфен! Вейтер. Вейтер. Tasche und der toten Mann.
  
  
  У мене було відчуття, що ну не треба було вмовляти, щоб піти на Караком: вони були дуже голодні зараз. Всі вони з дивовижною грацією і швидкістю стрибнули на вершину стіни і підігнули там задні лапи для наступного стрибка.
  
  
  — Зупини ih, Картер.
  
  
  'Немає!'
  
  
  На трибунах піднявся шум, чоловіки запанікували. Деякі спотикалися про спинки лавок, намагаючись втекти. Деякі кидали факели і хиталися у миттєвої темряві, нічого не бачу. Деякі навколо них підняли зброю, але коливалися, боячись зачепити своїх. Вовки наблизилися до Караку, довгі різці блищали від слини. Повискуючи від гніву і страху, бородатий вождь втік зі свого місця. Его ковдру майорів для його спиною, як поїдена міллю накидка, коли він, спотикаючись, метався між рядами лавок, не знаю, в який бік бігти; его страх заважав кожної його думки. Він розвернувся і вистрілив у свого російського Нагана в наближення хижаків. У паніці він промахнувся на кілька метрів. Він знову побіг і впав на розсипаються лави.
  
  
  Величезні звірі вишкірив зуби і кинулися на свою съежившуюся видобуток. З губ Карака зірвався здавлений крик жаху. Він брикався iso усіх сил, але з вовками ему було неможливо впоратися. Домкрат Карака вірш, коли вихованець Мілана схопив його в сонну артерію. Її побачив брызнувшую кров, а потім почув інший звук, що піднімається на арені: звук гострих щелеп, вгрызающихся в м'яку плоть.
  
  
  
  Розділ 9
  
  
  
  
  Більшість людей Карака прийшли в себе, потім першого шоку. Вони відкрили вогонь по вовкам з гвинтівок і автоматів.
  
  
  Вовки були надійне захищені кутами ослонів і спинками ящиків, але я був ідеальною мішенню. Її побіг k стогнати, яка займається частково захищала мене від куль, потім нахилився він до частини, яка займається впав під тягарем часу. Її перестрибнув через рихлий камінь і пішов назад по доріжках, до пирующим вовкам.
  
  
  Деякі з тварин подивилися на мене при моєму наближенні, і загрозливо зарычали. Її не зупинився. Її нічого не зміг би зробити для Карака, навіть якщо б захотів. Але я не міг дозволити собі втратити з виду вовка Мілана. Цей вовк був причиною того, чому її прийшов сюди, і, кравець забирай, я не повернуся з порожніми руками.
  
  
  Вовки почали відтягати тіло Караца в бік, як собаки. В той момент, коли вони покинуть укриття між лавок, вони стануть легкими мішенями для зброї. Кулі відразу розірвалися навколо них, і вони повтікали на всі боки, ще більше налякавши чоловіків нагорі.
  
  
  «Бляйбен», Її покликав вихованця Мілана.
  
  
  Величезний вовк різко зупинився, наче був на кінці довгої мотузки. — Іди сюди, — наказав я, вражений тим, як добре Мілан підготовлено цього вовка. Він слухняно підбіг до мене. Він потер мене носом, поплямив воєнною мою шкіру кров'ю Карака, просочив його морду.
  
  
  Тоді її зрозумів, що я повинен відчувати приборкувач левів, коли засовує голову в пащу леву. Їй дозволив вовкові сісти і провів руками по коміру его шиї у попросив потайної кишені.
  
  
  Раптом його почув ще одну чергу. Повернувшись, її побачив Софію, Падру і чотирьох інших, мчать через арену до пролому в стогін, стріляючи на ходу.
  
  
  — Повертайтеся, — крикнув я. 'Поверніться.'
  
  
  Але тріск ih гвинтівок і відповідь стукіт автоматів зробили занадто багато шуму, щоб мій голос був почутий. Свинець забризкав Софію і її людей, коли бойовики Карака спробували націлитися на ih розгойдуються, біжать тіла.
  
  
  Одіна навколо чоловіків, поранений з перев'язаною рукою, раптом схопився за обличчя, коли його потилицю зник в результаті вибуху мозку і кісток. Решта п'ятеро перестрибнули через пролом в стогони і поповзли вниз по рядах туди, де її ховався за ящиками .
  
  
  — Нік, ти в порядку? - Софія плакала, обіймаючи мене. Її міцного обняв її, відчув тремтіння її губ і присмак солі, і далі йти вниз. — Слава богу, ти в порядку.
  
  
  Мені не завадила б шведів », — сказав я, усміхаючись,-ей.
  
  
  Якщо вона і помітила мою наготу, то, принаймні, не показав цього. — А ти, Княже, ще живий, — пирхнула вона і однією рукою притягнула тварину до себе, як беззубу вівчарку.
  
  
  "Ви знайшли те, що хотіли?" — запитав Падра.
  
  
  — Ще ні, — сказав я. «Мілан " добре сховав сумку».
  
  
  — Я знайду тебе, — сказала Софія. — Я знаю, де воно.
  
  
  "Ми повинні піти негайно потім цього", сказав Падра. 'Відразу.'
  
  
  — У мене теж з'явилася така ідея, Падра.
  
  
  — Це гірше, ніж ти думаєш, інший.
  
  
  "Що ти маєш на увазі?" — запитав її, гадати, наскільки гірше може бути.
  
  
  У ревматизму над нашими головами почувся свистячий вереск, звук, який їй дуже добре знав: міномети!
  
  
  'Пірнаємо.'
  
  
  Потужний вибух підняв всю стіну амфітеатру. Кам'яні стіни і ряди лавок розсипалися в сліпучого спалаху світла. — Це сербська армія, — крикнув мені Падра крізь проливний дощ, навколо цементу і каменів. Навколо нас загриміло ще більше снарядів. Вони трясли арену і пробивали великі дірки у вже зруйнованих будівлях. Спалахнуло полум'я, і ми почули стаккато наближаються великокаліберних кулеметів. Люди Карака розгубилися, вони стріляли і кричали, щоб уникнути грому атак.
  
  
  — Армія приєднується артилерію, — гукнула Софія, перекриваючи шум. «Вони оточують нас. Ми вже бачили ih в кар'єрі. Люди Карака зловили нас у пастку, але коли вони зрозуміли, що наближається армія, вони побігли, як сука трусів.
  
  
  Вона простягла мені зім'ятий аркуш паперу. — Це те, навіщо ти прийшов сюди, Нік?
  
  
  — Сподіваюся, — сказав я, розгортаючи папір. Для мене це було не що інше, як повідомлення, зашифроване і повне символів. Її просто покласти його назад, а потім зрозумів, що мені нема де його зберігати.
  
  
  Падра посміявся над моєю ситуацією. "Який у тебе розмір?"
  
  
  '50.' Її сказав ему європейський еквівалент сорок четвертого розміру США. Її, подумав, що Падра просто жартує, але він спокійно підняв гвинтівку і прицілився в людини високо над нами на трибуні. — Я постараюся не пошкодити костюм, — прогарчав він. Потім він вистрілив.
  
  
  Тікає чоловік схопився, коли у нього з'явився третій очей, а потім скотився по лавках, в декількох метрах від нас.
  
  
  — Тепер можеш одягатися, — з задоволенням сказав Падра.
  
  
  — Спасибі, — сказав я і підповз до трупа. Роздягнути його було виснажливою роботою, але мені потрібна була ця шведів. Знімаючи з нього вовняну сорочку і штани, його запитав: «Як ти вибрався навколо вілли, Хеш?»
  
  
  Він недбало знизав плечима. — Я не був без свідомості, як ти. Коли мене тягли в підземелля, було всього четверо охоронців. З моїм хуком і хорошою лівою рукою шанси були приблизно рівними. Її зіткнувся з Софією, коли пішов за допомогою. Ми вирішили спробувати врятувати вас навколо підземелля. У той час ми не знали, що ви виступаєте тут на арені.
  
  
  «Це було для мене іграми». Її, відчув, як по моєму хребту пробігла дрож. «Принц урятував мене. Її ніколи не бачив собаку, настільки добре дрессированную, як цей вовк. Це неймовірно.'
  
  
  «Мілан сам був вовком», — з усмішкою сказав Падра. «Вони розуміли одне одного. Вони обидва любили одну і ту ж жінку.
  
  
  — Хеш, — запротестувала Софія, почервонівши.
  
  
  «І що за жарт; У Карака вона була весь цей час.
  
  
  — З ним не до жартів, — похмуро сказав я, підповзаючи до мертвого вождя.
  
  
  «Так, ми бачили це», — сказала Софія. «Він помер страшною смертю».
  
  
  — Але не гірше, ніж він заслуговував, Софія, — відповів я, піднімаючи Наган там, де його впустив Карак. Її підповз до неї, притулившись до задньої стінки ящика, коли на арені мінометний снаряд розірвався, обсипавши нас гравієм і гострими металевими осколками.
  
  
  «Карак зрадив свого чоловіка», — сказав його поїздок, фотографіями, музикою. «Пізніше его контакт повідомив армії, що я прийду. Насправді, що його вбив вовк, коли він намагався налаштувати його проти мене.
  
  
  Її, повернувся до Падре і запитав: «Чому зараз армія атакує? Адже Карак хвалився, що зустрінеться з представниками уряду, щоб досягти миру. В цьому не було необхідності.
  
  
  «У сербів занадто багато ненависті до нас». Білявий гігант сумно похитав головою. «Белград побачив можливість змусити Евана знехтувати своїм захистом в ім'я світу, і тепер вони вбивають нас. Розмовляти з ними — не більш ніж використовувати зброю на війні. Її намагався попередити Карака, але... .. '
  
  
  Він зітхнув, потім струсив з себе меланхолійний настрій. — Але у нас більше немає часу на розмови. Ми повинні вибратися звідси, поки ще можемо.
  
  
  Її погодився, і ми помчали до найближчого виходу під безперервний грім вибухів і пил від падіння кам'яних брил, клубящийся навколо нас, як туман. Коли ми вибігли навколо амфітеатру і помчали вулицями, на західних пагорбах сяяло яскраве адв = β. Нас ніхто не намагався зупинити. Всій території готелю, а тряслася під моїми ногами, а у вухах гуркотіли вибухи. Стіни і стовпи розлетілися на друзки цегли і цементу. Вогонь і пил піднімалися до неба, як гриби. Чоловіка з криками бігали навколо і були розчавлені чи розірвані на шматки . Це було мертве у Аптосе, мертво в жахливих масштабах, і було не більше ніж забавним вправою для югославської армії.
  
  
  Ми бігли по вулиці, якраз в той момент, коли місто рвався на шматки. Потім ми помчали по невеликій площі mimmo трясущихся будівель. Попереду її побачив велике спорудження і почув, як Падра кричить на мене, коли її втік: «Двері. Московські Ворота".'
  
  
  Ми досягли головних воріт Аптоса в запалі битви. Люди Карака билися за своє життя, не знайте пощади, знайте, що пощади їм теж не буде. Багряне сонце висвітлювало ih зброю. У кращому випадку це була хитка лінія оборони, і він сумнівався, що вони протримаються довго.
  
  
  Четверо хорватів, Софія, вовк її, пірнули в натовп, постійно переміщаючись, поки снаряд за снарядом падали на місто. Перетинаючи порожню площу, ми увійшли в руїни розбитого снарядом будинку, протиснулись mimmo вузького балкона, і, спотикаючись, спустилися по темній, крихкою сходах, вирубаної в скелі багато років тому. Задихаючись і кашляючи від диму і пилу, ми протиснулись через щілину в міській стогнати. Ми скупчилися зовні укріплень на краю вузького уступу.
  
  
  — Пробач , — натягнуто сказав Падра. — Це наш єдиний шанс. Відступ, там, як ти прийшов, Картер, відкрито зараз схоже на місце бойових.
  
  
  Я не був упевнений, що це ценымногие краще.
  
  
  Бій кипів зовсім поруч. Тепер її побачив, що Ворота являли собою масивну арку, більшу частину якої знищили. Невеликий міст перетинав невеликий яр, який лежав перед ним. Югославські війська зайняли міст і використовували його для масованого наступу на місто. За військами побачити ряд СУ-100, рухомих гармат. А по дорозі для знаряддями йшла колона, французькі АМХ-13, легких танків. Опинившись на позиції, вони сокрушат все на своєму шляху.
  
  
  «З таким же успіхом можна намагатися вбивати мух гарматними ядрами», — сказав я.
  
  
  — Завжди одне і те ж, — презирливо прогарчав Падра. «Ми наносимо удар в найбільш підходяще для нас час, а потім рассеиваемся в горах. Військові ніколи не зможуть нас знайти, навіть з цим потужним спорядженням.
  
  
  — Але не на цей раз, — спростував повідомлення в змі її ему.
  
  
  «Тільки за божевільного зради одного навколо наших людей».
  
  
  «Я не впевнена, Хеш, що це було так». - Софія розгублено подивилася на мене. — Що ти маєш на увазі, Нік?
  
  
  «Ах, Карак дійсно був дурень. Але те, що він зробив, коштувало грошей, великих грошей. Вони люди, яких він зібрав навколо себе, були бандитами, а не патріотами. Це означає, що у нього повинна була бути прихована підтримка, і мені було цікаво, хто б це міг бути.
  
  
  «Принаймні, не комуністи».
  
  
  'Немає. Принаймні, не Росія чи Тіто, — відповів я. — І Захід его теж не забезпечував її впевнено. Є тільки один варіант: Китаю».
  
  
  'Китай?'
  
  
  «Через Албанію. Або, може бути, Албанія оплатила рахунок. Ми, напевно, ніколи не дізнатися напевне. Але я її ставлю на це. В кінцевому підсумку Албанії в залі поруч з цією країною, у якої було багато злетів і падінь у відносинах з Росією, і з невеликою кількістю грошей Албанія може трохи розворушити ситуацію. Втрачати їм нічого, і якщо Хорватія коли-небудь стане незалежною, с хема-то біля керма, який захоче підтримати Албанію, Албанія зможе заробити достатньо: відітнув неабиякий шматок Югославії».
  
  
  «Карак ніколи б не погодився».
  
  
  'Можливо, немає. Але що ему було втрачати?
  
  
  — Те, що ми все втратили, — сумно сказала Софія. «Аптос».
  
  
  — Так, Аптос, — гірко усміхнувся Падра. «Але при Караке Аптос розрісся в пухлину, і її довелося в'ячеслав. Аптос помре, але наша боротьба буде жити.
  
  
  «Ми всі помремо, якщо зганьбимо его», — сказав я. «Тоді ми помремо, як чоловіки», — розмірковував Падра, спускаючись по стогони траншей. — А не як звірі, що ховаються в печерах.
  
  
  «Я не бачу, куди ми можемо піти», — сказала Софія.
  
  
  Ми пройшли крізь тіні на нерівній стороні траншеї. Мої нерви були напружені, а ніздрі трясло від запаху кордита і бруду. На нас посипалися нові снаряди, коли наступаючі солдати пробили пролом в убогою лінії оборони з такою силою, що всій території готелю, а затряслася від вибухів. Її чув крики людей Караца, запанікували перед нападом атакою і досить нерозумно знахабнілих, коли югославська армія штовхнула ih на бійню.
  
  
  Наш шлях під Брамою був вільний. Солдати кидалися на своїх жертв, і нітрохи не цікавилися тим, що відбувалося під мостом. Але знову ж, знову під відкритим небом, ми знову опинилися в пеклі. У п'ятдесяти метрах від нас були дерева, скелі і камені. Якщо б ми змогли дістатися до них, ми були б у безпеці. Але між нами і тим укриттям були сотні солдатів, СУ-100, танки, міномети, гранатомети, кулемети і прожектори. Прожектори включалися в сутінках і методично блукали в тумані фарби, вишукуючи можливу мету.
  
  
  Одіна навколо колишніх ув'язнених у в'язниці перехрестився. Потім ми всі побігли, як чорт. Промінь світла розвернувся і освітив нас. Її почув бурхливі знаряддя. — Лягайте, — крикнув я, і ми розляглися на землі.
  
  
  Сплески вогню і звуки грому; два 35-мм снаряди розірвалися всього в трьох метрах від нас.
  
  
  Ми скочили на ноги і побігли негайно, кашляючи і чхаючи, але тимчасово ховаючись у хмарах пилу. Навколо нас падали шматки каменю, і грудки землі, але я був вдячний цьому стрілку. Він пострілами підняв пил, яка займається затьмарила нас.
  
  
  Одіна навколо прожекторів світил над хмарою, чекаючи, коли вона спаде і відкриє нас. Кулеметний вогонь заливав землю, щоб переконатися, що ми не станемо на ноги. Коли пил нарешті осла, у нас кружляли голови, і ми задохались, але ми досягли скель. Падра виглядав трохи зеленим. Він схопив мене за плече своєю волохатою лівою рукою і нервово сказав: «Ми не можемо зупинитися. Ми повинні негайно рухатися далі.
  
  
  «Далі гаразд, але з танком».
  
  
  « Танк? Але чому?'
  
  
  «Пагорби вкриті військами. Ми ніколи не пройдемо пішки. Значить, нам потрібно щось, з чим можна рухатися. Тепер танки прибувають сюди останніми, а це означає, що якщо ми захопимо останній танк в колоні, ми зможемо розгорнути його і прорватися, не натикаючись на опір. Добре? Крім того, — додав її в якості переконливого аргументу, — єдине, що може зупинити один танк, — це інший танк. Звучить розумно, чи не правда?
  
  
  — Ти божевільний, Картер. Падра переводив погляд з мене на танки, і навпаки. "Як ми це робимо?" — запитав він. — Залиш це мені. Дай мені три хвилини. І мені потрібен вовк.
  
  
  "Ні, ми не можемо..."
  
  
  Падра був перерваний вибухом ще однієї гранати. Її, впав на землю і сховав голову поїздок, фотографіями, музикою в згині руки. Снаряди розривалися в деревах над нами, і на нас падали тверді шматки стовбурів і гілок. Коли Софія знову підняла голову, побачила, як по її щоці стікає кров.
  
  
  — Візьми з собою Принца, — сказала вона, витираючи кров. Її обережно виліз з-за захисту скель, Принц поруч зі мною. Її обережно рушив через підлісок вздовж дороги, знаю, що ми ідеальна мета для будь-кулеметника, який випадково помітить нас, коли ми прямуємо до останнього танку.
  
  
  Її, думав, що добрався до нього, але тут почув важкий стукіт іншої машини, приближавшейся до повороту попереду; спізнився намагається надолужити згаяне. Поманив вовка тому, її, сів, чекаючи, поки він пройде mimmo нас.
  
  
  Позаду пагорби перегукувались гавкотом знарядь, розривами мінометних снарядів і рівним гучним тріском кулеметів. Аптос помер страшною смертю. Величезні шматки скелі відірвалися і врізалися в біло-блакитний святий розривів снарядів і жовто-помаранчеве свічення руйнівного вогню. Повітря був повний криків і диму.
  
  
  Останній танк був вже лиже, вивергаючи вихлопні гази і перемелюючи землю під собою. АМХ-13 — старий, але все ще ефективний танк, який використовується в такій же кількості моделей, як Fiat. Він омела 35-мм скорострільну гармату і 7,62-мм кулемет. Один член екіпажу танка спостерігав за подіями через відкритий передній люк, а інший сидів у баштовому люку, тримаючи в руках кулемет. Він ще не вистрілив, — і не міг, не знісши голови своїм людям перед ним, — але йому не терпілося зайняти позицію, і постріляти.
  
  
  AMX-13 повільно пронісся mimmo, і ми з Принцом поповзли за ним. Її застрибнув на борт, використовуючи ручку над вихлопною трубою, і вовк стрибнув за мною. У нас не було часу віддихатися. Як би тихо ми наші вели себе, стрілок, мабуть, відчув, що щось не так. Він обернувся, побачив нас і потягнувся за гвинтівкою. Її вистрілив у нього з Нагана. Звук пострілу загубився в шумі фарби. Навідник кашлянув і ляснув автоматом, коли їй наказав вовкові атакувати.
  
  
  Принц був справжнім хорватським патріотом і точно знав, що від нього вимагається. Він підійшов до вежі і пірнув у люк, не звертаючи уваги на мертвого стрілка. Всередині танка зав'язався неймовірний бій. Її почув гарчання, крик і одиночну рикошетившую кулю. Танк, затремтівши, зупинився, і водій танка, що стояв попереду впав підстрелений. Її прострілив ему голову до того, як він впав на землю.
  
  
  Він перекинувся і завмер поруч з танком.
  
  
  Скинувши стрілка з танка, його стрибнув, щоб прибрати двох інших. Її знайшов ну там з перекушенными ковтками. Принц добре впорався зі своїм завданням. Як тільки її збирався позбутися від цих тіл, Падра, Софія і її люди вийшли, навколо кущів і забралися на танк.
  
  
  «Принц дуже допоміг зробити це», — сказав їм. 'Швидко. Визначити мені з тілами.
  
  
  Спочатку її скинув одного, потім інших Падра. Він начепив ih на гачок і витягнув, немов це були великі шматки яловичини. Потім він і Софія зістрибнули в танк, а двоє інших залишилися нагорі. Софія помітно зблідла, дивлячись на кров, але швидко оговталася. Єдиний постріл не вдалася інтер'єр, і це було нашою головною турботою в даний момент.
  
  
  Її селл на водійське сидіння і подивився на панель керування, намагаючись згадати, як запустити цей танк. Тільки двигун заглох, а все інше, здавалося, було включено і функціонувало. Будучи французькими, двигуни AMX повинні були бути Хотчкисс або Renault, а на приладовій панелі зліва від мене були датчики і кнопки, які здалися мені знайомими. Її знайшов важелі, подвійні залякування, важелі протектора і, нарешті, зрозумів, яку ручку потрібно повернути, щоб запустити двигун. Шум всередині був оглушливим, особливо коли його кілька разів натиснув на педаль газу.
  
  
  Її висунув голову навколо переднього люка, щоб щорічно, kuda edu, і включив передачу. Танк з огидною швидкістю рвонувся вперед.
  
  
  — Куди ми підемо, Нік?
  
  
  — Поки не в ту сторону, Софія. Її повинен повернути цю штуку.
  
  
  Її не просто кружляв навколо. Її боровся з розворотом і почав рухатися вперед і назад, вперед і назад. Це було все одно, що вирватися з тісного паркування посеред міста. До того часу, коли її маневрував, її був мокрим від банку, але її цілком опанував монстром. Він не сильно відрізнявся від бульдозера. Його дуже використовував передачі і тримав високі обороти. Ми почали відповзати від Аптоса.
  
  
  Її запитав. - "Куди веде ця дорога?"
  
  
  «Зрештою, в Читлук», — відповів Падра. «Там ми будемо в безпеці».
  
  
  — Якщо ми доб'ємося успіху, — сказав я. — Якщо за нами зараз не помітять, це ненадовго. Ми — ідеальна мета для ih винищувачів, і вони зрозуміють, що ми на шляху до Читлуку». Її зробив паузу, щоб подумати, а потім сказав: «ми Можемо як-небудь придумати, як дістатися до Джзана?»
  
  
  'Можливо. Але це великий гак.
  
  
  Софія підійшла до мене. — Ти все ще хочеш їм допомогти?
  
  
  — Я дав їм слово. Між іншим, нам потрібно кудись їхати, і судячи з того, як йшли справи в Аптосе, схоже, військові зробили все можливе. У Джзане ми не зустрінемо великого опору. І якщо ми коли-небудь захочемо допомогти цим людям, ми повинні зробити це зараз».
  
  
  — І у нас є танк, — бадьоро сказав Падра.
  
  
  — Я просто сподіваюся, що ми не запізнимося, — стурбовано сказала Софія.
  
  
  Її поїхав на танку і звернув з головної дороги, де Падра сказав мені повернути в бік Джзана. Тепер ми їхали вузьким, розбитим стежками. Танк мчав по пагорбах, я тону, підлісок і перемелюючи його гусеницями. Ми натикалися на камені, які розсипалися під тягарем, змушуючи нас шалено ковзати.
  
  
  Повільно, ривками ми спускалися з пагорбів, жахлива їзда по серпантинах і крутих спусках.
  
  
  
  Глава 10
  
  
  
  
  Через кілька годин ми досягли північного передмістя Джзана. Вулиці були безлюдні, будинки темні. Її почув, як Падра стримано сказав: «Тут рано лягають спати».
  
  
  — Думаю, вони вже пішли, — похмуро відповів я. 'Ми запізнилися. У Джзане всі такі. .. '
  
  
  'Тримайтеся. Її бачу брильов. Падра нахилився вперед, витягуючи шию. «Так, на вокзалі, на іншому кінці міста».
  
  
  Її послідував его інструкцій і незабаром побачив святий потужних ламп. Минувши останній кут, її, вийшов на площу перед вокзальним двором.
  
  
  Площа була обнесена наспіх зведеним парканом з колючого дроту, немов це був тимчасовий загін для худоби. На станції, всього лише самотньої платформі уздовж кіоски, стояв паровоз з тендером. Локомотив був старанним 2-4-2 з закопченими клапанами і вузькою трубою. Змійка пар повільно піднімався вгору з другого горба котла. До тендеру був причеплений старий дерев'яний вантажний вагон, а за ним невеликий пасажирський ваггон.
  
  
  Над територією горіли робочі ліхтарі, патрулировала жменька солдатів. У них з собою була 64А, сербська версія російського автомата АК місцевого виробництва в Крагуеваце. Кілька солдатів завантажували фургон.
  
  
  При яскравому світлі його побачив, що вантаж складається з людей. Втрачені, приголомшені обличчя чоловіків, жінок і дітей безпорадно дивилися навколо повного товарного вагона. Нечисленні жалюгідні пожитки були заховані між ними, згорнуті в дорожні сумки або забиті в старі картонні валізи. Одному Богу відомо, в який табір будуть відправлені жителі Джзана.
  
  
  «Ми вчасно», — сказав його поїздок, фотографіями, музикою поруч зі мною. 'В точне вчасно. Вони пішли через годину . Тоді їй крикнув Падре: «Я йду щиро до них. Її йду відкрито до поїзда.
  
  
  'А потім?'
  
  
  — Ми поїдемо поїздом. Занадто багато людей, щоб втиснутися в танк. Її постараюся пролізти між товарним вагоном і охоронцем, щоб у вас було вільне поле для вогню.
  
  
  «Ми набряклість поїзді. .. ' Її, чув, як він бурчав про себе. Він клацнув пальцями. — Хапсаки, ми набряклість поїзді. .. Він дійсно хворий ».
  
  
  Ми прогриміли через під'їзд, груші дерев'яні стовпи огорожі, і через колючий дріт. Частокіл прогнувся, сплющився, і позаду нас размоталась колючий дріт. Падра відкрив вогонь по автоматом, а двоє інших partizan використовували гвинтівки, взяті у вбитих солдатів.
  
  
  Її поїхав щиро, відкрито до товарного вагону. Ми застали ih зненацька. Вони не очікували, що який-небудь навколо ih власних танків вріжеться у ворота, не кажу вже про те, щоб відкриє по них вогонь. Двоє солдатів, про яких їй турбувався найбільше, були найближчими до людей. Але люди поїздок, фотографіями, музикою розстріляли ih першими. Падра був зайнятий стріляниною з іншим, абсолютно не звертаючи уваги на місто куль.
  
  
  Дав більше газу на правої гусениці і відпустив ліву. Танк повернувся і зупинився поруч з машиною. Її вимкнув двигун і вистрибнув через передній люк. Нахилившись, її побіг до відкритих дверей. -- Йосип , -- вигукнув я . -- Йосип , ти тут ?
  
  
  В машині було тепло від людських тел. Тим не менш, вони зберігали гробове мовчання потім нашого несподіваного нападу. Селяни стояли, кліпаючи очима, осіб ih застигли і помрачнели від страху.
  
  
  « Йосип, її повернувся, щоб допомогти тобі».
  
  
  Її почув ревматизму звідки-то навколо задньої частини машини. Потім вусатий хорват, який врятував мені життя, прорвався крізь натовп, усмішка освітила його зазвичай нічого не виражає обличчя. «Ви не забули».
  
  
  Арвия підійшла до нього ззаду. Вона рвучко кинулася навколо машини в мої обійми. Її похитнувся під її вагою, схопившись за нах, щоб вона не впала. «Ти не забув мене».
  
  
  Софія гордо зійшла з танками. "Хто ця дитина?" — різко запитала вона.
  
  
  Арвия відірвалася від моїх грудей. -- Хто, -- сердито відповіла вона, - ця стара?
  
  
  Раптово у мене з'явилося тривожне відчуття, що я був в більшій безпеці на арені. «Будь ласка, Софія,- це Арвия. .. '
  
  
  Падра врятував мене від дилеми. «Вижили солдати біжать», — вигукнув він. — Але вони повернуться з підкріпленням. Ми повинні йти.'
  
  
  Її підштовхнув двох ревнивих жінок до товарного вагону. — Швидко, йдіть усередину. Ми завжди можемо поговорити пізніше.
  
  
  Ми повинні вибратися звідси першими.
  
  
  — А куди ми можемо поїхати? — жалібно запитав Йосип.
  
  
  'Я не знаю. її . .. ' Її вагався і придумав на мить. «На захід, в Італію».
  
  
  'Італія?' Арвия заплескала в долоні. — О, ти думаєш, це можливо?
  
  
  — Звичайно, — швидко сказав я. — Але не в тому випадку, якщо ми залишимося тут. Швидше, сідай у вагон.
  
  
  Її допоміг гей піднятися на борт, де її батько продовжував поширювати інформацію. «Ми набряклість в Італію. Італія. Свободи.'
  
  
  — Ти теж іди. Софія.'
  
  
  — Ні, Нік. Її не зайду сюди...'
  
  
  — Зараз не час сердитися, — сказав я. — Там можна зробити набагато більше корисних речей, а в локомотиві для тебе немає місця. Ти потрібна мені там, у Софії, щоб полегшити подорож. Будь ласка, робіть, як я кажу.
  
  
  На мить її злякався, що вона відмовить. Але після недовгого мовчання вона влізла у вагон разом з іншими, губи її були стиснуті, а обличчя було грізне. Перш ніж одна навколо двох жінок встигла створити ще якісь проблеми, її, закрив двері.
  
  
  Мені не подобалася ідея залишати бідняків у товарному вагоні, але це було все, що було можливо. На мить її обмірковував ідею посадити деяких навколо них у вагон охорони, але він був занадто малий, щоб вмістити всіх, і знадобилося б надто багато часу, щоб вирішити, хто де має сидіти. Цей пасажирський вагон був дуже відкритою мішенню. Її побіг до локомотиву. Кабіна була порожня.
  
  
  — Де, — крикнув я, — водій цієї штуки?
  
  
  'Тут.' Падра побіг навколо цистерни до мене. — Я твій інженер, Картер.
  
  
  'Ти? Ви дійсно вмієте керувати поїздом?
  
  
  Він схвильовано і гордо помахав гвинтівкою. «Мій батько сорок років возив экспресс по Шибеника в Трогір».
  
  
  Він підтягнувся, і за ним прибіг вовк скочив у кабіну.
  
  
  Обидва дивилися на мене навколо кабіни. — Ти, — сказав Падра, — будеш моїм помічником.
  
  
  "І що це значить?"
  
  
  -- Це означає, що вам доведеться кидати в топку вугілля. .. '
  
  
  Не знаю кращого рішення, її, забрався в кабіну, але відчув невелике недовіру до того, що він претендує бути машиністом. Справедливо. Пізніше її виявив, що між Шибеник і Трогиром ніколи не було експреса. Крім того, якщо подумати, їй нічого не знав про батька Падры.
  
  
  Падра вивчав датчики, чухаючи підборіддя гаком. «Пар трохи зависокий. Це добре.'
  
  
  Goggle просвистіла mimmo його вуха.
  
  
  "Що це було?' — гаркнув він, коли постріл просвистів між нами. Він схопив свій сербський M48 і підійшов до стороні, зверненій у бік двору. «Ах. Ні, дев'ять сербів, там, на полі. Він вистрілив лівою рукою. — Тепер тільки вісім. Не зупиняйся і не жуй ніс, Картер. Відпустіть ці знущання — голосів — і виділіть дросельну заслінку. Щоб голосувати так. І голки цей реверсивний стрижень.
  
  
  Її зробив, як він сказав мені. Її, зітхнув з полегшенням, коли поїзд почав повільно рухатися вперед; колеса повернулися з раптовою силою пара. Падра вистрілив так швидко, як тільки міг, проклинаючи сербські свинцеві кулі, рикошетившие від обшивки локомотив. Її повис на дроселі, поїзд мимоволі задрижав і потягнув все далі і далі від станції.
  
  
  Поступово ми вдалося зібрати швидкість і все швидше і швидше поїхали по залізничних коліях. Постріли стихли, і солдати зникли, поки ми їхали по лівому березі річки Неретва.
  
  
  "Куди йде ця лінія?"
  
  
  — На південь, до узбережжя, — відповів Падра, підхід, щоб змінити мене інструментів. «Якщо ти знайдеш де-небудь лопату... ... нам потрібен пар. Лопата наполовину занурилася у вугілля. Її почав кидати вугілля, намагаючись отримати чітке уявлення про географію місцевості, щоб зорієнтуватися. Мене пронизала думка. — До Метковича? — запитав її .
  
  
  'Так.'
  
  
  Отже, коло замкнулося, її подумав про себе. Її повертаюся до точки виходу. А у якогось хорвата в Метковиче трапилися б конвульсії, якщо б він знав це, смертельні конвульсії.
  
  
  Пагорби відкидали в місячному сяйві темно-сині тіні, а рейки здавалися блискучими срібними нитками. Пролетіли миль, і гориста місцевість стала нерівною, коли ми залишили долину Джзан позаду. Гострі скелі зімкнулися навколо нас, і дорога звузилася і стала більш вітряної. Падра вдивлявся в темряву попереду нас, борсатися з інструментами. І її згрібав угольки в ненаситний вогнище.
  
  
  «Сподіваюся, він не вибухне», — сказав Падра. Він постукав по манометру, і чорна стрілка піднялася ще на кілька пунктів. «Це старий труп, на nen більше регуляторів, ніж у мене в штанях».
  
  
  «Ну, принаймні , у нас поки що досить вугілля».
  
  
  «Тоді ми будемо їхати, поки він продовжує це робити». Він смикнув за мотузку, і різкий, зловісний звук пролунав по довгій труби на вершині другого котла. — Мені подобається цей звук, — сказав він, знову смикаючи за струну. Час минав, в тривожній і тривожної тиші. Нічні тіні згустилися, і тепер її міг бачити святі, що просочується крізь збиралися товарного вагона. Без сумніву, хтось запалив ліхтар, який тепер гойдався на крокві. Загупали шатуни, і гребні колеса скрипіли на крутих поворотах. Поїзд гуркотів, викидаючи дим і пар.
  
  
  Рейки вилися через пустельні гори. Ще один крутий покажчиків, і з обох сторін стали схили крутіше.
  
  
  Дивно, але місцевість перетворилася на невеличке плато. Вузька смуга вздовж глибокого скелястого ущелини. Відверті попереду виднівся естакадний міст; стара конструкція навколо дерев'яних балок, що з'єднувала дві сторони ущелини. Він був більш sta ярдів в довжину і мав вигнуту форму для більшої міцності, а на протилежній стороні був ще один вигин, різко поворачивавший в гору.
  
  
  Її, глянув навколо кабіни і побачив головна мосту відкрито перед нами. — Продовжуй, — крикнув їй через плече.
  
  
  Локомотив і вагони затряслися ще сильніше, коли ми підійшли до хиткого будівлі. Глухий звук коліс був оглушливим, і її не дивився на неймовірну глибину піді мною. Паровоз безтурботно гуркотів, викидаючи дим з перегрітого котла зі страшним звуком виходить пара.
  
  
  Раптом його почув безпомилковий звук пострілів. Падра голосно вилаявся, швидше роздратовано, ніж здивовано, і знову потягнувся за гвинтівкою. Інші кулі потрапили в паровоз і тендер, пробили дерево або зрикошетили про залізо.
  
  
  Її підповз до Падре і виглянув назовні. Недалеко від нас їхав ще один поїзд, який на величезній швидкості прямував на нас. Інший паровоз був з сучасним дизельним двигуном, який штовхав перед собою платформу. Ee солдати укомплектували безоткатной гарматою і чимось на зразок пари 65А, ручних кулеметів з конічним полум'ягасником і двома опорами. Вони стріляли в нас, навколо все, що у них було.
  
  
  «Один удар по безоткатного зброї, і ми зійшли б з рейок». Падра сприйняв це по-філософськи. "Але ih поїзд швидше?"
  
  
  — Вони наздоганяють нас, чи не так?
  
  
  — Тоді я думаю, що все скінчено. Той схил он там нас сповільнить.
  
  
  Солдати продовжували стріляти, коли ми досягли обидва кінця мосту і згорнули на довгий схил. Мене охопив жах, що леденить, коли наш старий поїзд завернув для покажчиків і сповільнюючись, насилу підіймався по крутому схилу. На щастя, переслідує платформи занадто сильно розгойдувалася для точної стрільби. Це єдине, що нас поки що рятувало. Але дизель і платформи зараз були на мосту, і найближчим часом будуть щиро за нами, стріляючи з близької відстані.
  
  
  Не було ніякого установ уникнути катастрофи. Або це? Мій мозок працював в шаленому темпі, смикаючи за тонку нитку надії. Було б самогубством намагатися, але, може бути, якщо пощастить. ...
  
  
  Її крикнув Падре. — "Сиди один на якийсь час. Справляйся, як можеш".
  
  
  Він недовірливо втупився на мене. — Добре, але для чого?
  
  
  «Єдиний спосіб утримати ih від того, щоб врятувати нас, — це збити ih дизель до того, як вони доберуться до нас. Наш пасажирський вагон даремно. Може бути, її зможу використовувати його, щоб протаранити міст разом з ними.
  
  
  — Боже, допоможи нам! — вигукнув Падра . — Ти ж не збираєшся лізти назад і відчепити его?
  
  
  — У тебе є ідея трохи краще?
  
  
  Падра недовірливо моргнув, потім пірнув за лопатою. Він стояв і пирхав: «Якщо нам потрібен пар. Картер, її впораюся.
  
  
  Її не міг не посміхнутися ему, поки повз назад до тендеру. Постріли по югославських польових гармат і вогонь автоматів 65А переслідували мене, поки її повз по вугіллю і спускався на маленьку платформу. Місця було мало, і потяг сильно дергало, і гойдало.
  
  
  Її, стрибнув у товарний вагон. Моя боса засадах торкнулася підніжки, а руки вчепилися в залізну поперечину сходів, що ведуть на дах. Її міцного схопився за нього, а потім почав підніматися.
  
  
  Її не акробат. Її перетнув дах товарного вагона на руках і колінах, не збираючись намагатися встати і утримати рівновагу у всій цій стрільби і розгойдуванні. Її досяг іншого боку вагона і подивився вниз, де mimmo мене з'являлися залізничні шпали. Два вагони гойдалися і безладно терлися ще один про іншого.
  
  
  Кулі важко врізалися в дерев'яні стінки вагона. Її чув крики й стогони селян всередині, і мені стало цікаво, скільки навколо них вже було нудно. Гнів переповнював мою груди, коли її спускався вниз. Її опустився на коліна на невелику платформу і тут же почав смикати кріплення зчеплення. Це був простий гак з шпилькових кріпленням, але з роками він проржавів. Мої пальці відчайдушно смикали кріплення, намагаючись звільнити його. Ще більше свинцю оцарапало металеве шасі навколо мене, і goggle люто просвистіла mimmo моєї голови, промахнувшись на волосок. Її чув крики поранених селян. Попереду, в кабіні, Падра люто вилаявся, а Принц почав вити. Її продовжував працювати над штифтом, але не зміг його вирвати.
  
  
  Нарешті, після, здавалось, вічність, мені вдалося висмикнути кріплення. Її скинув і повернувся, щоб схопитися за драбину, щоб було за що триматися. Goggle зірвала рукав моєї вовняної сорочки і подряпала шкіру на передпліччі, але я її майже не помітив. Її був надто зайнятий, спостерігаючи, як порожній вагон зупиняється, а потім повільно починає ковзати назад. Спочатку здавалося, що він тільки повзе, не маючи достатньої швидкості, щоб зупинити наближення солдатів, але несподівано він набирає швидкість і покотився вниз по схилу до мосту.
  
  
  Потяг наших переслідувачів вже був на півдорозі вгору по ущелині. Наш вагон рвонувся до нього, котячись, коли вони завернули за покажчиків і помчали вгору по мосту. Від ведучих коліс дизеля полетіли іскри, коли поспішно спрацювали пневматичні залякування, і платформи, сильно захиталася, коли поїзд зупинився.
  
  
  Вагон мчав до них. Її затамував подих. Тепер югославські солдати зосередили вогонь на вагоні, відчайдушно намагаючись підірвати її і збити з рейок гранатами, але машина безжально мчала на них, як ракета.
  
  
  Вони врізалися ще інший з оглушливим гуркотом. Дерево, метал і людська плоть летіли в повітрі, раптом супроводжувані ослепляющей спалахом грибоподібного помаранчевого світла і густого гострого чорного диму. Частини мосту і локомотив попливли крізь темну хмару в середину каньйону.
  
  
  Полум'я жадібно лизало зламані балки, естакади. Її спостерігав, як залишки локомотив і платформи все ще ненадійно чіплялися за пасажирський вагон, перекидаючись вогненним шлейфом на дно ущелини. Там ящики з боєприпасами вибухнули з гуркотом, сотрясшим землю і осветившим небо.
  
  
  Перш ніж вірш останній грім вибуху, її почув, як Падра весело гуде в паровозний гудок. Її розсміявся з великим почуттям полегшення і, посміхаючись, підтягнувся по сходах назад в кабіну локомотива.
  
  
  
  Розділ 11
  
  
  
  
  Через деякий час вже сидів у кабіні паровоза, висунувши голову у вікно. На даний момент нам не потрібен вугілля, тому його заспокоївся. Її втягнув голову назад і подивився на вовка. Вовк подивився на мене. Він сидів у кутку, ненавидячи кожну мить цієї поїздки. — Послухай, — сказав її Падре. «Ми повинні почати думати про еде».
  
  
  — Боюся, в цьому поїзді немає рестарации.
  
  
  'Ага. Що ж, Принц виглядає ценымногие краще, і він починає проявляти особливий інтерес до конкретної стегнової кістки.
  
  
  — Ми скоро будемо в Метковиче. Її впізнаю цей район.
  
  
  «Я сподіваюся, що станція добре відреставрована».
  
  
  Падра подивився на мене з болем. 'Ти жартуєш.'
  
  
  — Справді, — зітхнув я. «Я впевнений, що вони будуть чекати нас в Метковиче. Військові, повинно бути, передали туди повідомлення.
  
  
  «Я здивований, що ми ще не підійшли до іншого поїзду», — відповів Падра. «Може бути, вони будуть чекати нас на сортувальній станції Метковича, звідки у нас буде шанс втекти. Але маневрова станції в залі на південній стороні міста, недалеко від порту. Якщо ми зможемо туди пройти і знайти човен. .. '
  
  
  — Голос ти жартуєш, — сказав я. — Навіть якщо б ми змогли дістатися до гавані і вкрасти човен , досить велику, щоб доставити туди всіх, ми б потопились через п'ять хвилина. Ми ніколи не доберемося до Адріатики, не кажучи вже про Італії.
  
  
  'Італія! Ти і твої обіцянки, Картер.
  
  
  «На жаль, це перервало кілька обставин», — сказав я у свій захист. Більш того, в Югославії для них більше немає безпечного місця. Що мені робити? Відвезти ih в Албанію?
  
  
  Падра кинув на мене гострий погляд, ніби збирався сказати, що саме з ними робити. Але він не хотів цього, і через секунду знову усміхнувся. «Можливо, на додаток до інших вашим мистецтвам, ви також можете розділити воду. Тоді ми всі зможемо пройти пішки.
  
  
  Її проігнорував його коментар. — Як щодо аеропорту?
  
  
  — Це до північно-заходу від Гріх, наприклад, в будь-якому п'ятдесяти кілометрах звідси.
  
  
  — Я не маю на увазі національний аеропорт у Кастель-Стафилич, Хеш. Чи немає де-небудь поблизу вузу аеродрому? Падра задумливо погладив себе по волоссю. 'Ти прав. Є такий. На північ від Метковича. Це недалеко від залізниці. Але можна і відразу забути. У нас всього кілька рушниць, і багато навколо наших людей — старі фермери і баби».
  
  
  — Голос і вся причина, по якій ми повинні спробувати, — похмуро сказав я. — Тому що багато навколо нас не озброєні або не вміють битися. Нам потрібно зробити щось швидко і, щось несподіване. В іншому випадку ніхто навколо них ніколи не побачить Італію. Ви знаєте інший спосіб?
  
  
  Він сумно похитав головою. — А коли ми туди доберемося, що тоді?
  
  
  — Не знаю, — тихо відповів я, знову висунувши голову у вікно.
  
  
  Ми петляли по долинах, mimmo піднімаються скелі, через затінені чагарником ущелини. Поступово ми спускалися, і маршрут ставав менш небезпечним. Нічний вітер завивав у мене в вухах, і бліда місяць освітлював бліді сталеві стрічки попереду, поки ми просувалися по краю плоскої зарослої склянки.
  
  
  Ми увійшли в долину Неретви, близько чотирьох тисяч гектарів непрохідних боліт в Хутово Заплави, недалеко від Каплины і Метковича. Її перетнув іншу частину долини, коли їхав по Метковича багато століть тому на Ситроєні. Це було одне навколо найбільших місць зимівлі і полювання на перелітних птахів у Європі. Там були десятки тисяч диких качок і гусей.
  
  
  Ніч була ясною, і над верхівками дерев сяяли розсіяні вогні Метковича. Сергій наблизився, і дерева і болота порідшали. Падра уповільнив рух локомотива, коли ми проїжджали mimmo перших будинків та прапора. Він включив зворотний, закрив дросель і повернувся до мене.
  
  
  — Он там я бачу запасний шлях. Нам краще зупинитися і пройтися пішки до аеропорту. Ми не можемо їхати далі. Ти знаєш, як користуватися вимикачем?
  
  
  'Я думаю, так. Але чому ми повертаємо тут?
  
  
  — Ви не знаєте, коли сюди прибуде наступний пасажирський поїзд?
  
  
  'Ні.'
  
  
  — Ну, її теж. І я не хочу, щоб невинні люди вмирали».
  
  
  Пар шипів через двигун, а навколо гальм летіли іскри, коли ми зупинилися біля перемикача. Її, зістрибнув і пішов до вимикача. Мені довелося відгвинтити старомодний замок, і її мало не зламав спину, повертаючи вимикач старим важелем.
  
  
  Замок видудлив густу хмару пари мені в обличчя, коли Падра знову приніс его. Повільно він поповз вгору по бічного схилу. Він сичав і гуркотів, а навколо труби все ще шелл дим, коли Падра і вовк вибралися навколо кабіни. До того часу, коли її повернув перемикач у вихідне положення, Падра вже відкрив двері товарного вагона і допоміг людям вийти.
  
  
  Ih було близько двадцяти, деякі з саморобними пов'язками, деяких підтримували двоє інших. В машині залишилося четверо: вони загинули, коли на нас обстріляли солдати.
  
  
  Софія і Арвия не постраждав. Вони прибігли до мене. — Нік, — гукнула Софія. 'Що сталося? Що це був за шум?'
  
  
  Її швидко розповів їм, що сталося на мосту, де ми зараз знаходимося і які наші плани.
  
  
  — Але у нас мало часу, — сказав їй їх. «Ми повинні дістатися до аеропорту, до того, як поїзд виявлять і нас вистежать. До речі, тут є що поїсти?
  
  
  — У жителів нашого міста є eda з собою. Впевнена, вони з радістю поділяться, — швидко сказала Арвиа.
  
  
  «Ми з Арвией прийшли до угоди щодо тебе», — з гордістю сказала Софія.
  
  
  'Фантастики. Але ви повинні сказати мені пізніше, коли у нас буде трохи більше часу. Тепер нам пора йти, а її голодний. Щиро, як Принц, а ти знаєш, який він, коли голодний.
  
  
  Незабаром потім цього Падра і її очолили групу, підкріплюючись їжею з селян. Поки ми йшли, ми їли хліб, овочі, яйця, сир і копчену баранину. Ми годували Принц потроху, щоб тримати його поруч з собою, подалі від інших. Її, боявся, що він налякає ih, але вони, здавалося, взяли його в додачу разом з усім іншим у цій дивній одіссеї, Принц був трохи непокірним, тому що йому не вистачало м'яса, але, на щастя, він любив сир.
  
  
  Ми йшли як можна тихіше пустельними вулицями сплячого міста, але два десятка переляканих селян наробили багато шуму. Кілька людей питали мене, чому ми зупинилися в Метковиче, і було чертовски складно відповісти. Її навіть сем не був так упевнений.
  
  
  Опузен і Плоче знаходяться ценымногие лиже, до Адріатиці, і там було б ценымногие простіше знайти човни для вільного подорожі в Італію. Але якщо припустити, що ми пробилися живими, і він знав, що Падра був правий, коли сказав, що у нас, ймовірно, виникнуть проблеми в самих цих містах. Обидва є курортними і рибальськими містами з населенням у кілька сотень душ і невеликими укриттями всередині або зовні. Туди ведуть відмінні дороги, що в даному випадку було б для нас недоліком. Ih рибальські човни були сімейними човнами, занадто малими для всіх нас. Ми повинні вкрасти пором, що курсує між Плоче і Трпанье, і ризикнути переправитися на nen. Її сумнівався, що нам коли-небудь вдасться пройти mimmo патрульних кораблів МЗС типу «Оса».
  
  
  Не те, щоб Меткович був такою великою проблемою. Це відносно велике місто, дорога, залізничне відділення і важливе комерційна будівля. Побудований у місці, де Неретва розгалужується на піщану дельту з дванадцятьма протоками, Меткович має багато прісної води. Тим не менш, він в залі недалеко від соснових лісів, білих пляжів та синього плаття далматинського узбережжя. Це старомодний місто, і все закривається в 7:30 вечора. Радіо Белград пропадає через ефіру опівночі, коли в місті більше немає у світі.
  
  
  Відсутність нічного життя робило нас небезпечно помітними. Проїжджаюча машина, допитливий поліцейський, самотній заблукав межах пішої досягае і ми виявлено. Ми залишалися в тіні, і пішли по вузьких вуличках. В якийсь момент ми заблукали і опинилися на міській площі. Gradska vilecnica , ратуша, є однією навколо небагатьох туристичних визначних пам'яток Метковича. Вона проходить через усю гаму архітектурних стилів. Вона частково романська, з підлогами в стилі готики і пізнього ренесансу і верхівкою, яку найкраще описати як австро-угорська виступ. Єдине, чого тут не вистачає, так це турецьких кравець, але в декількох кварталах ми проїхали mimmo мечеті, побудованої в 1566 році, за часів султана Сулеймана Пишного.
  
  
  Я не зупинявся нас на хвилину, щоб помилуватися всією цією красою. Її навіть не покинув групу, щоб нанести візит своєму старому дорогому другові, зв'язного, який повідомив облад мені військовим прохання Евана Карака. Не те щоб у мене не було спокуси нанести цей візит, але я був на чолі безлічі людей, які сліпо довіряли мені, щоб витягнути ih з халепи живими. На жаль, її не омела нам найменшого уявлення, що робити, коли ми дісталися до аеропорту.
  
  
  Ми перелізли через стіну на іншому кінці міста. У всіх югославських міст, здається, є якась стіна, що залишилася з тих часів, коли війни були локальним справою. Ми перетнули ділянка болота і вузьку смугу середземноморського чагарнику, або маккии, оливок, інжиру і розмарину. Нарешті ми підійшли до кладовища, а з іншого боку, запевнив мене Падра, ми змогли побачити літаки.
  
  
  Церква була схожа на кадр навколо старого фільму про Дракулу. Було темно; занедбана територія була сповнена зруйнованих скульптур і мертвих дерев. Вона називалася Капела Блаженного Івана Урсіні, Каплиця блаженного Івана Урсіні. Досить було перетнути старе кладовище, щоб у самого старого Івана поповзли мурашки . Надгробки датовані давно. Було навіть кілька стекков, надгробків богумилов, релігійної секти, що склалася в горах Боснії та Герцеговини в середні століття. Очевидно, ви ризикували заразитися якоюсь релігійною проказою, тому що половину часу я не знав, що плаче голосніше, вітер або жінки Джзана.
  
  
  Ми підійшли до довгої тісній групі маккиа , за якою виднілися далекі туманні вогні. Ми протиснулись через підлісок, і там був аеропорт, як і обіцяв Падра.
  
  
  Ми досягли гравійної дороги, що веде виплат прямо до воріт. Ворота на самому делле-представляли собою не що інше, як дірку в паркані навколо поля, з будкою, з одного боку, і будкою трохи більшого розміру з іншого. У меншій стояв охоронець, а більшою хтось дрімав; таким чином, поле було більш ніж захищено. Для мене це був аеропорт. Він складався навколо двох 2000-метрових злітно-посадкових смуг, що перетинаються у вигляді вузької букви X. В кінці з однієї злітно-посадкових смуг, з боку воріт, знаходилася двоповерхова диспетчерська вежа, увінчана антеною і радіолокаційним обладнанням. Поруч з вежею знаходилися два ангара.
  
  
  З того місця, де ми стояли, було неможливо сказати, що відбувається на полі. Її знання Іл-14 і кілька РТ-33 біля ангарів, але залишилися літаки представляли собою не що інше, як невизначені чорні фігури, припарковані вздовж паркану по периметру. Іл-14с і РТ-33, до нас були нам до чого. Мої надії покладалися на пристроях, які його ще не міг ідентифікувати, а це означало, що треба підійти ближче, щоб побачити, що вони навколо себе представляють .
  
  
  Нік. .. '
  
  
  Її, обернувся. Арвия підійшла до мене і ніжно торкнулася моєї палички. — Нік, якщо ми не доберемося до Італії живими... .. '
  
  
  — Ми доберемося, Арвия, — сказав я, мовчки схрестивши пальці. «Неважливо, чи зуміємо ми чи ні», — надулась вона з жіночою логікою. — Я хочу тобі щось сказати. Ми з пані Мілан довго і напружено обмірковували ситуацію і вирішили, що найкраще, що ми можемо зробити, це... . .. '
  
  
  'Лежати!' — раптом зашипіло Падра. Ми всі впали на землю як раз перед тим, як джип «Шкода» прогримів mimmo, менш ніж в метрі від нас. Джип зупинився поруч з вартовим, який трохи поговорив з трьома чоловіками в джипі. Потім джип знову рушив з місця і під'їхав до вишки. Охоронець у великому будинок навіть не ворухнувся.
  
  
  Хвилювання, здавалося, перервав хід думок Арвии. Вона сіла, кліпаючи і ретельно видаляючи травинки з волосся. Перш ніж вона змогла повернутися до того , що готель мені сказати, Падра запитав мене: «Що тепер, Картер?»
  
  
  «Ми нападаємо на охорону і заходимо всередину».
  
  
  «Я з нетерпінням ось чекаю цього. Але як?
  
  
  Її серйозно задумався на хвилину. Нарешті їй відповів: «Атака командос з відволікаючими маневрами. У кого-небудь є шматок сиру?
  
  
  Ми з Падрой повільно йшли по посипаної гравієм доріжці mimmo кіоски вартового, Принц був поруч з нами. Потім ми зробили круговий рух в кабінку. Охоронець у великому будинок повинен був помітити нас, але з того місця, де ми зараз, ми бачили, як його губи шевельнулись в доволі хропіння.
  
  
  В декількох ярдів від кіоски її, поклавши руку на плече Падры. Він тут же зупинився, щоб її міг прошепотіти ему: «Я йду першим. Коли її витягну звідти людини, ти підеш в іншу вартівню.
  
  
  «Він ніколи не прокинеться від своїх снів», — передбачив Падра. "А потім ми сядемо на який-небудь літак?"
  
  
  — Боюся, не будь-який літак. Нам потрібно знайти таку, яка займається зможе вмістити всіх нас, але не настільки великий, щоб нам знадобилася ціла команда пілотів.
  
  
  — Ти хороший пілот?
  
  
  «Такий же гарний, як ви водій».
  
  
  Я не думаю, що він був дуже задоволений цією відповіддю. — Скажіть, — тихо спитав він, — що нам робити, якщо такого літака там немає?
  
  
  «Хеш, — сказав я, — ми можемо тільки сподіватися».
  
  
  Ми повзли до вартового, поки не виявилися відвертими за ним. В полі зору не було наших машин, наших рухів на полі. Її, кивнув Падре, і він кивнув у ревматизму, щоб дати мені знати, що він зробив справу. Він залишив свою гвинтівку в одного навколо чоловіків. Це була робота для безшумного ножа або безшумного гака.
  
  
  Її потер шматок сиру під носом у Принца, потримав його там досить довго, щоб він зрозумів, що я роблю, а потім кинув його через вартове приміщення на злітно-посадкову смугу по іншу сторону огорожі.
  
  
  Вовк пірнув за сиром, mimmo вартового.
  
  
  Чоловік вийшов щорічно, що відбувається, і я підійшов до нього ззаду. Бувають моменти, коли доводиться ходити босоніж, і це був один навколо таких моментів. Її отримав невелику користь від несподіванки. Напад стався так скоро потім божевільної вилазки Принца, що охоронець навіть не підняв свій 64А, не кажучи вже про те, щоб спрямувати його у потрібному напрямку. Він не чув мене, поки не стало надто пізно. Вартовий повернувся, і я побачив, як роздратований цікавість його обличчя змінилося здивованим розумінням. Потім її розрубав ему гортань долонею, і його очі закотилися під повіки. Її затягнув його назад у вартове приміщення перш, ніж він встиг впасти на землю. Її тут его его 64А і его М57, югославської версією російської гвинтівки Токарєва М1933. Її також взяв його товсті вовняні шкарпетки і чоботи. У нього були ноги більше, ніж у мене, але я був цьому радий. У мене сильно опухли ноги і жахливо боліли. По іншу сторону воріт Падра вже подбав про сплячому стражнике. Він стояв до мене спиною, і я помітив, що він робить блискавичний рух правою рукою. Потім він відступив назад, і він побачив, що охоронець, як і раніше на своєму місці, тільки мета его тепер трохи опустилася на груди, а груди наскрізь просякнута кров'ю. До мене приєднався Падра, теж зі зброєю. «Я залишив його щасливим», — сказав він. «Тепер у нього два ухмыляющихся rta. Ти вже знайшов літак?
  
  
  'Ще немає.'
  
  
  Тепер її міг бачити все поле. Її, подивився на його кінці, молячись, щоб нам пощастило. У ряд вишикувалися три «Тетерев'ятник», ще одна група РТ-33, уламки фюзеляжу З-47, ще один Іл-14 і пара вертольотів «Алуэтт III». Нічого такого.
  
  
  Її, відчував, як зростає розчарування в моїх грудях. Гнів від того, що я був так близько і водночас так далеко, страждання від усвідомлення того, що я підбурював безневинних людей до повстання тільки для того, щоб виявити, що дорога зайшла в глухий кут.
  
  
  Але потім її побачив самий дальній кут аеропорту, де сергій був найслабшим. Це була знайома формі літака. Це здавалося неможливим, але це було так: Іль-2, двомоторний транспортний літак.
  
  
  «Хеш, збери всіх сюди, і швидко ».
  
  
  Падра зробив крок вперед; він перевірив, вільна дорога, потім змахнув гачком. Кущі на іншій стороні дороги заворушилися, навколо них виходили люди, які бігли з усіх нога, щоб приєднатися до нас.
  
  
  — Ти знайшов пристрій? — запитав Падра.
  
  
  — Можливо, — посміхнувся я. «Російська копій DC-3». Її перетнув поле, і всі пішли за мною.
  
  
  Було безліч здивованих поглядів. В полі, йшло всього кілька людей, і ми не могли виглядати так, як ніби ми там були на законних підставах. Але, мабуть, югославська армія така ж, як і всі інші армії: ви ніколи не йдіть туди добровольцями, і нікому не заважаєте. До того ж дисків строката бригада, що марширувала по аеродрому, була пропущена охороною.
  
  
  Ми минули Яструбки, З-47 і пройшли під великим Іл-14. Її біг попереду, і група слідувала за мною в безладної лінії. Її все думав, чому його біжу, бо майже неминуче Іл-2 може бути розібрали, закінчилося паливо або в таку гру акумулятори. Вони не випускали Іл-2 майже двадцять років, і він не міг бути придатним до польотів, просто не міг бути. Але я продовжував бігти. Це був наш єдиний шанс. Діставшись до Іл-2, його, рвонув двері і заштовхнув всіх всередину.
  
  
  — Ти не йдеш? — запитала Софія, піднімаючись на борт.
  
  
  «Так щиро».
  
  
  «Це жахливо», — поскаржилася вона. «Він похилий, і в nen немає стільців».
  
  
  «Це вантажний літак. Стільці прибрані.
  
  
  Її ходив навколо нього, скидаючи колодки перед колесами, намагаючись пригадати, що я знав про Іл-2. Ну, в основному це була модифікована Дакота; розмах крила 95 футів, довжина 64 футів і оленка 12,5 тонни, комплект двигунів потужністю 1800 кінських сил, з стелею 16000 футів і швидкістю 140 вузлів, коли наступали йому на хвіст. Але цей літак ніколи не долетить, не в такому втомленому стані, не з окисленням крил і плямами протікає гідравлічної магістралі.
  
  
  Але, в шинах було повітря, і це був добрий знак, подумав я, поки не згадав, що одного разу голландці врятували винищувач часів початку другої світової війни, коли осушили польдер, шини якого також були під тиском.
  
  
  Її побіг назад до дня, і піднявся на борт. Її похмуро подумав, що, якщо пощастить, ми могли б просто завести ці двигуни. Якщо б вони провернули, вони могли б заробити. І якщо б вони заробили, її міг би якимось чином підняти цю кляту машину в повітря, якщо б ніхто не натискав на ці дроселі занадто багато разів, або не літав занадто багато разів із занадто великим наддувом або занадто низькими оборотами.
  
  
  Її, пройшов в кабіну. У Іл-2 трехопорного шасі, тому він нахилений на хвіст. Її сказав усім кілька благонамірених слів підбадьорення, хоча сам майже не сподівався, і закрив за собою фіранку. Коли її, обернувся, Падра сидів у кріслі пілота.
  
  
  — Стривай, Хеш. Її вказав великим пальцем вправо. — Добре, — сказав він, підхід до правого крісла.
  
  
  — Це означає, що на цей раз ти разгребаешь вугілля.
  
  
  Кабіна являла собою вузький тісний шафа з крихітними віконцями. Її ковзнув у крісло пілота і клацнув кількома перемикачами. Як і в більшості літаків російського виробництва, прилади розташовані задом наперед, тому мені довелося досліджувати панель справа наліво. Але вогні світилися належним чином, і стрілки вискочили, вказуючи на те, що у мене була достатня напруга, тиск палива та відбору проб повітря. Її, пройшов через пускові операції, смикаючи дроселі, паливний клапан і всі кнопки і важелі там, де вони повинні бути в DC-3, відчайдушно молячись, щоб цього вистачило для цієї коробки.
  
  
  Раптом прожектор освітив наш корпус, осліпивши мене, коли пробив лобове скло. Це була світлова гвинтівка, інтенсивний прожектор з вузьким променем, який диспетчерська вишка використовувала для дорожніх маневрів. Він зосередився на нас, і залишився там.
  
  
  — Голосувати і все, — сказав її Падре. «Нас виявили».
  
  
  « Блаженний Арнир! Що тепер?'
  
  
  «Помолися», — сказав їй ему, натискаючи кнопку запуску. Лівий двигун почав трястися, і коли шум піднявся до високого, рівного виття, їй переключився на «Сітку». Пропелер включився, взяв її до себе его, і керував дроселем . Навколо вихлопних труб вирвалося полум'я , і Падра здригнувся.
  
  
  — Не хвилюйся, — крикнув їй крізь шум. 'Це нормально. Не турбуйтеся про те, що цей джип їде до нас.
  
  
  Через поле з боку вежі пронеслася «Шкода», набита солдатами і зброєю. Падра вже встав зі свого місця і втупився в моє вікно, з-за чого мені було трохи складніше включити правий двигун. Її відштовхнув його і сказав: «Візьми зброю і візьми людей, щоб тримати ih подалі від нас». Мені потрібно кілька хвилина, щоб розігріти двигуни.
  
  
  Він вибіг через фіранку, не сказавши більше нам слова. Двигуни чхали і торохтіли, що було звичайною справою для машин того часу. Наскільки її знав, це були нормальні звуки для двигунів Швецова. Лампочка Замигала, яка вказує, що задня двері відкриті, і загорілися ще дві лампочки, які вказують на те, що люки над крилами відкриті. Я не чув шуму, але бачив, як джип сильно занесло, і з нього випало кілька солдатів.
  
  
  Мені нічого не залишалося робити, крім як залишатися на місці і чекати, поки прогріються двигунів. Температура піднімалася так повільно, що я почав сумніватися, чи зможемо ми коли-небудь відірватися від землі.
  
  
  Югослави кинулися до нас, цілячись у мене, двигуни і шини. Падра і його люди відбивалися своїми рушницями і автоматами 64А, які ми взяли у вартових. Кілька солдатів спробували наблизитися, зупинилися на місці, встали і озирнулися, ніби щось забули. Потім вони склалися навпіл на асфальт. Джип кружляв, безперервно стріляючи. За "ангара" під'їхав ще один джип з підкріпленням. Назавжди було злітати зараз або ніколи.
  
  
  Її встановив закрилки на двадцять градусів, штовхнув важелі керування вперед і відпустив залякування. Ми почали рух. Ми згорнули на злітно-посадкову смугу. Погляд на ветроуказатель сказав мені, що ми едемі не в ту сторону: у мене був попутний вітер, і ми повинні були розвернутися, але я її не збирався цього робити. У мене було достатньо проблем з підтриманням цієї коробки у вертикальному положенні, так як вона, здавалося, омела неприємну звичку тягнути вправо. Потім її, згадав, що це росіяни двигунів, а не Пратт і Уітні, і що вони обертаються в протилежних напрямках.
  
  
  Швидкість у землі збільшилася до міну, потім до номерів п'ятнадцяти. Інструменти ожили; датчики ніби в нормі. Знову літак потягнуло вправо, і знову її кермував хвостовим кермом напрямку. Нитка злітно-посадкової смуги маячив неймовірно близько. Дав відповідь тиск. Літак був готовий, але все ще не міг піднятися. Боже, схоже, нам потрібно їхати в Італію, а не летіти.
  
  
  Початку другої джип їхав щиро на нас. Его водієм, мабуть, був якийсь маніяк, який готель лобового зіткнення. Двоє чоловіків шалено випростались ззаду, стріляючи навколо своєї зброї в двигуни. Ніс Мул-2 уже піднявся, так що я міг спостерігати за подіями, але в той же час бути кращою мішенню. Заревіли мотори, навколо вихлопних труб біле вирвалося полум'я.
  
  
  Джип почав кренитися, коли водій намагався уникнути нами в останній спробі. Він вистрілив в літак, і він відчув, як літак завібрував, але було занадто пізно вибиратися і перевіряти, що сталося. Її смикнув важіль назад, і обрій зник. Ми були вільні.
  
  
  Її продовжував натискати на лівий кермо напрямку, щоб рухатися вправо, і ми пролетіли над кінцем поля, не більш ніж в сотні метрів над землею. Підйом мій був крутим, вкрай під косим кутом майже в кілометр. Потім вирівняв її его, і повернув ліворуч. Коли її летів під кутом, її міг бачити дії на злітно-посадковій смузі. Десь там, де її, вирвався на свободу, вирувала пожежа. Джип, повинно бути, перекинувся і загорівся.
  
  
  Її піднявся на висоту 35 000 футів, взяв курс на захід-південний захід, контролював охолодження і вирівняв літак. Здавалося, у нах комфортна крейсерська швидкість близько номерами вузлів, і як би її нам вийти готель по всьому повітряного простору Югославії, мені все одно хотілося позбутися від переслідуючих літаків. Її міг би забратися трохи вище, але все одно не настільки, щоб ухилитися від берегових зенітних знарядь і батарей з-2. Крім того, люди ззаду вже досить замерзли з усіма цими відкритими віконницями. Якщо її заберуся вище, то зроблю їх тільки гірше.
  
  
  Її, виглянув у бокове вікно, намагаючись зорієнтуватися, але нічого не побачив. Однак у загальних рисах моє напрямок було правильним, а в іншому це не мало великого значення. Рано чи пізно ми досягли б Адріатичного узбережжя, а потім і Італії.
  
  
  
  Глава 12
  
  
  
  
  Завіса затріпотів так сильно, що я не помітив, як Падра знову увійшов в кабіну. Я не бачив його, поки він не опустився на місце другого пілота. Там він мовчки дивився, як вириваються вихлопні гази навколо правого двигуна. Через хвилину він повернувся до мене. і сказав здавленим голосом: «Я ніколи раніше не літав».
  
  
  — Не хвилюйся, Хеш. Іноді ми щось робимо в перший раз.
  
  
  — Куди ми будемо в Італії?
  
  
  — Не знаю, ми полетіти до найближчої злітно-посадкової смуги. Можливо, в Пескара або далі по узбережжю, недалеко від Барі. Головне зараз, щоб ми зникли навколо повітряного простору Югославії. Як тільки ми минаємо острова Палагружа, ми від них підемо.
  
  
  «Гра буде виграна». Він дозволив цим виразом прослизнути через його рот. 'Звучить непогано. Скільки часу нам знадобиться, щоб це зробити?
  
  
  «Сорок, сорок п'ять хвилина. У два рази більше ще до італійського узбережжя. Тобто, якщо у нас не виникне нових проблем.
  
  
  - Цього не буде, - впевнено сказав він. «Ми залишили наших ворогів позаду».
  
  
  — Принаймні, у Метковича. І її, сумніваюся, що вони спробують перехопити нас над сушею, де може бути занадто багато свідків нападу. Але як тільки ми опиняємося над морем, ми стаємо легкою здобиччю для всього, що вони надсилають Кастель Стафилич.
  
  
  «Які шанси, якщо вони це зроблять?»
  
  
  Її сказав йому правду. «Приблизно такі ж, як у Аптоса».
  
  
  — Ааа, — сказав він м'яко. Потім він помовчав і запитав: «Тоді чому б нам не летіти нижче, щоб уникнути ih радарів?»
  
  
  «Сучасний радар може виявити літак майже з нуля метровий, — пояснив їй ему. — Хоч трохи здорового глузду підкаже їм, який наш маршрут польоту: найкоротший шлях всієї країни. Я не хочу опускатися нижче, якщо вони атакують і мені доведеться маневрувати, або якщо щось піде не так, і мені доведеться спробувати планувати. А навколо для людей її не хочу йти вище».
  
  
  Він розуміюче кивнув. «У спині холодно, і деякі люди бояться померти від нестачі кисню».
  
  
  — Тут не зовсім середина літа, — прогарчав я. — Повернись і скажи їм, що вони не помруть. І скажіть їм дихати через руки, якщо перед ними дуже сильний вітер.
  
  
  Її знову перевірив датчики, але все було в порядку. Обороти залишилися колишніми, тиск масла і температура і раніше знаходилися праворуч від червоної лінії. Двигуни, як і раніше, звучали так, ніби вони працювали на звичайному рейсі.
  
  
  Її, подивився вниз, коли берегова лінія перетворилася в ланцюжок вогнів, тьмяних вогнів деяких приморських містечок і рибальських сіл. Величезні сірі простори Динарських Альп тепер залишилися позаду мене, а переді мною лежали величезні, плавні дюни тьмяною води, пустеля Адріатики. Там внизу було чертовски мокрою, але звідси це виглядало, як піщана пустеля. Старий літак продовжував ревіти, і він майже почав вірити, що нам це вдалося.
  
  
  Потім її почув чиєсь хихикання. Її, обернувся і побачив, що Софія і Арвия протиснулись у кабіну. Вовк був із Софійкою, і він виглядав настільки нещасним, наскільки може бути нещасно тварина».
  
  
  — Ми вже над водою, — сказав їм. «Через десять або п'ятнадцять хвилина ми всі зможемо дихати ценымногие легше».
  
  
  Жінки сміялися і штовхалися біля вікон, щоб виглянути назовні. Її, подивився на Софію і згадав гордовиту, презирливу жінку, яку зустрів у перший раз, і все, що я міг зробити, це повернутися і похитати головою. Вона швидше помре, ніж зізнається, що в ній є щось м'яке і жіночне. І все ж він, очевидно, був присутній в ній у прихованій формі.
  
  
  Кабіну раптом почало сильно трясти, ніби велетенська рука схопила літак за хвіст і так само трясла его. Срібна спалах пронеслася mimmo вікна, на яке вказала Софії, і полетіла далі, обпалюючи нас поривом лютим відбору проб повітря.
  
  
  Її боровся з кермом і педалями, щоб виправити можливий занос, а потім знову подивився у вікно. Власне, в цьому й не було потреби: я знав, що це таке; а також її знав, що за другий срібний спалах була високо над нами.
  
  
  «Софія, Арвия, повертайтеся до решти. Швидко. Скажіть їм, щоб вони повзли тому, як можна далі, пригнувшись і опустивши голови.
  
  
  Вони зробили те, що я сказав. Її, подивився в Падру. Він тримав у руках знайдені ним в літаку сигнальні ракети, коли тривожні зморшки ковзали по його лобі. — Проблеми, так? — сказав він, простягаючи мені кілька ракет.
  
  
  — Повно, — похмуро сказав я. «Купа мігів».
  
  
  Міг-21-Ф, якщо бути точним. «Фишбед» зі швидкістю 2,2 Маха з ракетами класу «повітря-повітря» «Атол» під крилами. Найкраще, що може запропонувати Югославії. Вони вдвох проти двадцятирічного, беззбройного гвинтового літака.
  
  
  'Що ми повинні робити? Хіба ми не повинні спуститися нижче?
  
  
  «Високо або низменному, це не має значення. Але коли вони наблизяться, Хеш, запали стільки ракет, скільки зможеш, і викинь ih у вікно.
  
  
  'Я не розумію.'
  
  
  — У мене немає часу пояснювати. Голосувати вони йдуть.'
  
  
  Літаки пролетіли по широкій, пікіруючої дузі, яка займається повинна була виявитися трохи вище нашого хвоста. З виттям вони летіли, майже торкаючись кінчиками крил у фантастичному строю.
  
  
  "Зараз, Хеш," крикнув я. «Викинь ці ракети».
  
  
  Її теж запалив ракети так швидко, як тільки міг, і викинув ih навколо вікна. Її б волів мати пістолет Наталія, який відсував б маяки подалі від літака. Але її б не встиг перезарядити і передати його Падре, а Міги були вже дуже близько.
  
  
  Позаду нас, навколо крил Мігів вирвалися чотири невеликих вибуху. Як я і припускав, вони обстріляли нас навколо своїх Атолів. Ракети швидше, більше і акуратніше, ніж зброя. Атоли підійшли до нас, коли Міги злетіли, щоб щорічно на дивовижний феєрверк поза досяжності. Під нами спалахували ракети розпеченим до білого полум'ям, обпікаючи наші крила і животи. Ракети промайнули облизує, а потім одна за одною пірнули вниз, геть від літака, слідуючи за падаючими маяками-ракетами.
  
  
  'Яка . .. що відбувається? — видихнув Падра з відкритим ротом.
  
  
  «Атоли притягаються до спеки, а палаючі ракети виділяють більше тепла, ніж вихлопи наших старих двигунів». Її пояснив ему. «Іноді трохи застарілим — це перевага».
  
  
  Ракети вистрілили далеко під нами, за так званим цілям в бік Адріатичного сукню. Вони зникли під поверхнею, і через мить море вибухнуло кулями помаранчевого полум'я і шиплячої білою піною.
  
  
  — Ха, — вигукнула Падра. 'Ми зробили це. Ми вирвали їх зуби».
  
  
  — Ти так думаєш, — рішуче сказав я. «У мігів більше кликов, і вони вже повертаються з наступним укусом».
  
  
  Два югослава були всього лише двома срібними точками позаду нас, і вони швидко наближалися. Її витер рукавом мочку, щоб витерти піт, намагаючись думати. Її прибрав газ, і ми почали знижуватися в широкому крутому ковзанні. Мої руки були мокрими від банку інструментах. Три тисячі футів і ще нижче.
  
  
  — Значить, ми ih втрачаємо, — вигукнув Падра.
  
  
  Його наївність зняла напругу і змусила мене розсміятися. «У прив'язаною кози ще більше шансів проти Принца, Хеш. Але якщо нам доведеться пірнати, я не хочу падати занадто далеко. І, може бути, просто, може бути, зможу її затримати ih досить довго, поки ми не перетнемо кордон.
  
  
  — А якщо ми прийдемо італійського повітряного простору?
  
  
  «Може бути, просто Міги тоді не підуть за нами».
  
  
  Висотомір показував 2500 футів, потім 2000, а її продовжував знижуватися. Її, сподівався, що якщо Міги і нападуть, то зроблять це зараз. Якби вони це зробили, міг би взяти одну через них з нами.
  
  
  Але винищувачі залишилися позаду, немов оцінюючи нас. — Що вони роблять? — нервово запитав Падра. — Чому вони не йдуть?
  
  
  — Вони зроблять це досить скоро. Може бути, вони проведуть жеребкування, щоб дізнатися, хто прийде першим.
  
  
  Лівий Мить вийшов за будувати на пробіжку, знову ж таки в класичному стилі. Повільно, але насправді він снаряда над нами, спускаючись під кутом до нашого хвоста. У крутому бічному її повороті, розвернувся на 180 градусів, сповільнившись настільки, що мій спідометр завис трохи вище критичних обертів. Це змусило пілота Блимає пікірувати трохи крутіше. Але Міг-21 — маневрений літак, і ми нам на хвилину не пропадали по всьому поля зору. Він підійшов лиже для певного прямого попадання.
  
  
  «Кулемети. .. — почав Падра.
  
  
  — Зброя, Хеш, — поправив його его. «З цим старим скринею достатньо кількох ближніх атак, щоб повністю розірвати нас на шматки».
  
  
  Пішла бомбардування свинцем. Фюзеляж був пронизаний ситом , а крила заповнені отворами розміром з кулак. Кабіну знання висвітлював сліпучий спалах світла. Крижаний вітер вив через розбите лобове скло, і по приладовій панелі почав вириватися густий чорний дим. ІЛ-2 різко сіпнувся.
  
  
  — Зроби що-небудь, — крикнула мені Падра. — Тоді ти нічого не можеш зробити?
  
  
  Її, схопився за важелі, молячись, щоб вони працювали і продовжували працювати ще одну секунду. Всього одна секунда...
  
  
  — Так, — крикнув їй в ревматизму. 'Зараз!'
  
  
  Її натиснув на важіль елеронів і смикнув румпель собі на коліна, випустивши весь газ. Корабель здригнувся до кісток, намагаючись знову піднятися, раптом підвівшись хвостом, в неможливе становище.
  
  
  Мить планував пролетіти над нами, а потім повернутися по колу, але його вивів літак на його траєкторію. Пролунав оглушливий ґвалт, коли пілот спробував здійснити крутий набір висоти, щоб не зіткнутися з нами, перекинувся від прапора дозволу на виконання і вистрілив нам в лице полум'ям. Місячний сергій сяяв на сріблястих крилах, коли екіпаж iso усіх сил намагався керувати літаком. Але через его, швидкості і нашої висоти — ми були тепер на висоті 1500 футів — у них більше не було висоти і місця для цього.
  
  
  Битва була короткою. Сучасний винищувач був розгорнутий проти старої видобутку, і сучасне озброєння доказом свою неефективність. Він завмер, не в силах набрати висоту, коли море піднялося, щоб забрати його. Купол відлетів назад, і фігури в шоломах відчайдушно вирвалися назовні. Потім літак звалився в Адріатичне море.
  
  
  Кінчик крила вдарився об хвилю, і він закружляв у повітрі, поки інша активного відпочинку не підхопила його, і він перекинувся догори ногами в улоговину хвилі. Там він лежав, черевом вгору, як мертва чайка з розпростертими крилами. Повільно він почав тонути.
  
  
  У нас були власні проблеми, з якими потрібно було боротися, але цього не можна було зробити по захоплених криків Падры. «Ми збили ih! Гей, Картер. Ну і жарт.'
  
  
  — Звичайно, жарт, — гірко пирхнув я, продовжуючи качати вогнегасник. "І, звичайно, ви знаєте, хто сміється останнім?"
  
  
  Кабіна перетворилася в мокру кешью, поки її намагався вирівняти літак і загасити пожежу. Весь літак був як решето, правий двигун шкода смикався, вивергаючи маслянистий дим. Полум'я лизнуло повітрозабірники і обвуглене крило, або те, що від нього залишилося. Її похмуро подумав, скільки навколо наших пасажирів загинуло або було поранене.
  
  
  «Падра, повернись і подивись, як поживають наші люди», — крикнув їй крізь громовий вмираючого двигуна. Її гарячково працював на вогнегасниках двигуна, тушив вогонь в правому двигуні піною. Падра встав зі стільця і схопився за фіранку. 'Але,. .. ми можемо зробити це зараз?
  
  
  «Ми можемо летіти далі на одному двигуні», — поспішно сказав їй ему. «Якщо зможу її загасити вогонь . Але є ще той інший Момент.
  
  
  'Ми Не можемо . .. ?
  
  
  «Ні, цей жарт спрацьовує лише один раз. Більше того, у нас вже немає на це сил. Поспішай!'
  
  
  Її не готель, щоб він був у кабіні поруч зі мною, коли прийде нитка. Голос чому вони використовують пов'язки на очах у стратах. Початку другої Мить уже був на позиції, і ему не заважали в его грає, як іншому. З безжальної точністю він добереться до нас. І ніхто навколо нас не сказав би це знову.
  
  
  Її вирівнював відмовив двигун, злегка плануючи, щоб підтримувати швидкість, одночасно підрівнюючи залишки кермо напрямку, щоб збалансувати нерівномірне тягове зусилля лівого двигуна. Мить повернув для атак.
  
  
  — Дивись, — вигукнув Падра. Тільки тоді її і помітив, що він не виконав мого наказу. Він все ще стояв поруч зі мною. «Дивіться, це ще не все».
  
  
  Він вказав крізь розбите вітрове скло. Він був правий: до нас прилетіли ще шість винищувачів. На частку секунди страх стиснув моє горло, а потім зрозумів, що це не Міги. Це була половина ескадрильї винищувачів G-91Y «Фіат» з зелено-біло-червоною кокардою італійських ВВС.
  
  
  — Боже мій, — зрадів я. «Ми за кордоном».
  
  
  — Інший літак все ще будуть атакувати? У нього ще є час.
  
  
  'Я не знаю.'
  
  
  Її затамував подих, гадати, як Падра, завершить Мить свою атаку і ризикне міжнародним інцидентом. Мить міг літати по колу навколо старих і легких G-91Y. Її зрозумів, чому сюди прилетіли Р-91, а не Ф-104. Вони могли стартувати з трав'яних злітно-посадкових смуг поблизу.
  
  
  Італійський літак наблизився, розпливаючись по горизонту. Мить завагався в нерішучості. Потім раптом злетів і зник вдалині.
  
  
  — Він повертається, Картер, — здавлено схлипнув Падра. «Він повертається. Чи означає це...
  
  
  Так, — усміхнувся я. Її включив навігаційні вогні, поворотну платформу, потім включив радіо.
  
  
  — Так, — сказав її ему. «Це виграна гра».
  
  
  
  Глава 13
  
  
  
  
  Пескара — красивий морський курорт в гирлі Фольї. Тут мало промисловості, але, що більш важливо, багато піщаних пляжів, тепла вода і спекотне сонце. На жаль, він майже нічого не бачив, крім як через свого готельного номера.
  
  
  Її зупинився в готелі Pensione Cristallo поруч з пляжем, де легкий бриз і ніжний плескіт хвиль допомогли мені оговтатися від травм. Хок представив мені двотижневу відпустку по хворобі за рахунок АХ.
  
  
  Висадка супроводу була доволі нецікавою потім нашого переходу; а потім звичайної натовської суєти врегулювання пройшло гладко. Наш людина в Ріме приїхав, щоб отримати складений аркуш паперу, що його взяв у Принца, і пізніше він сказав мені, що зміст цього повідомлення полягав у тому, що Албанія готує переворот в Югославії з допомогою кількох югославських бійців опору. Ih лідер, якийсь "Мілан", був до того часу мертвий. Фантастика.
  
  
  Її, ризикував життям і здоров'ям, щоб отримати саме це повідомлення Аптоса. Це був один навколо найбільш іронічних результатів моєї місії. Але потім її, згадав, що вирвав з-під носа у югославів танк і літак, і провів частину жителів села через ih армію і авіацію.
  
  
  Італійський уряд піклувалася про жителів Джзана; вона гарантувала притулок і обіцяла роботу. Софія, Падра, і двоє останніх чоловіків по всьому ih групи збиралися повернутися в Югославію, щоб продовжити боротьбу за незалежність, але поки вона відпочивала зі мною в готелі. Швейцар зчинив чимало галасу навколо Принца, але Падра налякав його ще більше, ніж Принц, і в кінці кінців швейцар погодився.
  
  
  Вовк тепер був з Падрой, тому що в цей момент йому не потрібно було нічого, крім домашнього вихованця.
  
  
  Падра і Принц стояли зовні, в коридорі, охороняючи мої двері на випадок, якщо цікаві спробують мене потурбувати. Її лежав голий на широкому ліжку. Арвия лежали поруч зі мною і пестила мене своєю пружною грудьми.
  
  
  З іншого боку Софія чуттєво рухалася, покусуючи мочку вуха.
  
  
  Це тривало вже чотири дні, чуттєво, дико і невимушено, перериваючись тільки сніданком, який ми їли в номері. Дівчата, схоже, зрозуміли, що мене для них досить, щоб поділитися.
  
  
  Вони домовилися про це разом під час поїздки на поїзді. І його зміг представити гіршу форму відпустку по хворобі.
  
  
  Нитка
  
  
  
  
  Зміст
  Глава 2
  
  
  Розділ 3
  
  
  Глава 4
  
  
  Глава 5
  
  
  Глава 6
  
  
  Розділ 7
  
  
  Розділ 8
  
  
  Розділ 9
  
  
  Глава 10
  
  
  Розділ 11
  
  
  Глава 12
  
  
  Глава 13
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Нік Картер
  
  
  
  Наш агент в Ріме пропав.
  
  
  переклав Лев Шкловський в пам'ять про загиблого сина Антона
  
  
  Оригінальна назва: Agent vermist in Rome
  
  
  
  
  
  Перша глава
  
  
  У АЙ є кілька люксів в готелі на Манхеттені, який я не буду називати. Її зареєструвався там, а потім двох тижнів R&H (відпочинку і відновлення) ранчо AX в мисливських угіддях Вірджинії, недалеко від Вашингтона, округ Колумбія.
  
  
  У цієї організації є кілька своїх агентів на умовах його співробітників, і це дає мені домашнє відчуття . Це також задовольняє чутливості Хоука до безпеки; - Хок, сірий, анонімний і іронічний керівник AX. З однаковою легкістю він відправляє мене в який-небудь портове шинок, що кишить головорізами, але в той момент, коли її повертаюся в США, потім небезпечного завдання, він спостерігає за мною, як якщо б їй був непокірним дитиною.
  
  
  У мене ще залишалося два місяці неоплачуваної відпустки, і це було відмінне закінчення військового місце для початку. В моєму люксі була величезна спальня з супер-ванни і вітальня з повністю укомплектованим баром. У nen була кухня з обслуговуванням номерів, а шеф-кухар змушував вас думати, що ви перебуваєте в Парижі часів Наполеона Третього, а не в похмурому Нью-Йорку. І обслуговування було стриманим і ефективним. У мене також була купа накопичень по зарплаті, що скупчилася на моєму банківському і рахувати.
  
  
  Її зняв трубку поруч з ліжком і назвала номер комутатора Тигги.
  
  
  Тигги — це Табіта Инчболд. Пятифутовая ідеально складена англійська дворянинка (батько — граф), який міняв привілеї місцевої знаті, на роботу секретарем в фірмі по зв'язках з громадськістю на Медісон-авеню.
  
  
  «Це Нік Картер, Тигги».
  
  
  "Тьху ти." Її голос був сумішшю кокни і австралійського. 'Ти тут? В місті?' Тигги може упакувати багато сенсу в кілька коротких слів.
  
  
  Знадобилося всього декілька хвилина жвавій балаканини — обговорення Тигги була сповнена завуальованих натяків на наш останній незабутній вечір разом — щоб домовитися про зустріч для випивкою і спільною вечерею.
  
  
  У цей час було половина четвертого. Її прийняв довгу ванну і закінчив крижаним душем, щоб освіжитися і повернутися до життя. У ванній було дзеркало до стелі, і він був задоволений тим, що побачив. Її знову був у порядку. До мене повернувся скинутий оленка, мої м'язи функціонували, як назавжди, і не залишилося шрамів від спроб іншого-конкурента вирізати кишки навколо мого життя і використовувати ih, як зашморг, щоб повісити мене. Тільки слабка сріблясто-білій лінії показувала, де его гострий як бритва ніж кукрі почав свою роботу.
  
  
  Її намылил обличчя і поголився гладко і чисто, перш ніж нанести їдкий лосьйон потім гоління. Повернувшись до спальні, її ліниво одягнувся.
  
  
  Її ковзнув у свою куртку. Щоб компенсувати місце в одязі для люгера Вільгельміни, її наповнив лівий внутрішній хвилину шкіряним гаманцем. Її мигцем глянув у дзеркало спальні і не знайшов все це незадовільним. Її поправив краватку і був готовий вирушити в бар, який ми з Тигги вибрали в якості відправної точки.
  
  
  В той момент, коли її, поклавши руку на дверну ручку, телефон пронизливо задзвонив.
  
  
  — Кравець, — сказав вголос, але все одно повернувся і взяв трубку.
  
  
  Її підніс слухавку до вуха і почув щось схоже на магнітофонну запис карнавал, тільки навпаки. Її натиснув червону кнопку на телефонному перетворювачі, звичайному обладнанні у номерах готелю нашої організації, та на півслові почув знайомий голос. «...і її, знаю, що ти у відпустці, але паршивий бюджет, з якими мені доводиться працювати, означає, що у мене немає ще таких людей, як ти. Яким би слабким ти був, ти наш єдиний доступний агент.
  
  
  Це був Хоук. Він був на іншому кінці дроту червоного телефону і розмовляв зі мною через свого офісу у Вашингтоні.
  
  
  — Я пропустив початок, бос, — сказав я, закликаючи все своє терпіння. — Не могли б ви розповісти мені ще раз, що сталося... — Рим, — випалив він, ще більше затикаючи мене. «Щось смердюче знайдено в Тібрі. Це щось- Клем Андерсон, і біса мертвий. Клем Андерссон був неважливим інформатором в Італії. На самому делле він ніколи не був частиною нашої організації, але час від часу допомагав нам, постачаючи нас інформацією, яку великі хлопці навколо ЦРУ і Інтерполу могли не помітити.
  
  
  Хоук, голова надсекретного, самого маленького і найсмертоноснішого підрозділу глобальної розвідувальної служби Америк, продовжив: «Він надіслав нам купу розпливчастих припущень про якомусь дерьмовом фільмі, який вони збираються зняти. Такий фільм, в якому шпигунство і контррозвідка представлені як гламурне справу. Але ви всі про це знаєте.
  
  
  Одного разу в необережний момент їй сказав Хоука, що мені дуже сподобався фільм, який її бачив. З того дня він залишив в мені після того, своїм дитячим і впертим змістом. Їй був фанатом кіно. Одне навколо них стійких, непереборних помилок про моєї особистої (ха-ха) життя.
  
  
  «Спочатку її, подумав, що це чергова роман в кіно на суму від десяти до двадцяти мільйонів», — продовжив Хоук. «Але Клем продовжував стверджувати, що все набагато глибше. Їй дозволив ему дослідити це, тому що він був хорошою людиною, дуже корисним в нашій мережі. Її вже не звертав на це уваги, але тепер Клем мертвий. Так що, можливо, Клем дізнався щось важливе. Тобі заброньований квиток на поїздку Alitalia в 20:15 за аеропорту кеннеді, ny. У тебе є час, щоб встигнути вертольотом, який доставить вас навколо Манхеттена в аеропорт.
  
  
  «Але, сер ...» — сказав я, спостерігаючи, як пухкенька і соковита Тигги зникає в тумані.
  
  
  — Тобі не потрібно більше години, щоб прочитати лист даних, — заспокійливо сказав він. — Щиро зараз він надходить по телексу готелю. Ви знайдете код в своїй поштовій скриньці на стійці реєстрації. Все, що вам потрібно, в залі, в цьому конверті. Гроші на витрати, посвідчень особи, два паспорти. Її більше не буду тебе затримувати. Її вже бачу, як твої очі загоряються при думці про веселій італійської солодкого життя. Але пам'ятайте: це робота, а не прогулянка». Її згадав щось про додаткове дні в Нью-Йорку, який мені потрібен, але Хоук вже повісив трубку. Це була гра, в яку їй грав, і Хоук встановлював правила.
  
  
  Їй зателефонував у чергову частину і попросив принести телекс, який її чекав, разом з усім, що було в моїй поштовій скриньці. Потім їй зателефонував у бар і залишив леді Инчболд повідомлення про те, що, на жаль, мене викликали за більш термінових справах. Коли хлопчик на побігеньках прийшов з телексом і товстим білим конвертом, її простягнув ему дві двадцятидоларових купюри. П'ять доларів були також між лівобережною україною, а інші — на квіти, які потрібно було доставити Тигги. У мене склалося враження, що вони будуть для нах такою ж великою утіхою, яким було для мене завдання, яке мені раптом чи.
  
  
  Телексне повідомлення завдовжки шість футів, розгорнулося, як величезний шматок туалетного паперу, на перший погляд виглядало не більше ніж нудним звітом про майбутнє чиказької торгівлі соєю. Однак, коли її прочитав його через поляризований прозорий пластиковий лист з кодовим номером чотири з конверта, він розкрив его важливий зміст. Повний звіт про дії та підозри Клему Андерсона, мій прикриття для цього завдання з передісторією і друге прикриття у разі необхідності. Адреси двох контактних будинків у Ріме і деякі наспіх зібрані дані про імена, згаданих у звітах Андерсона.
  
  
  Її прочитав його швидко і акуратно, розмотуючи папір рядок за рядком і запихаючи в стандартну шредерную машину в наших апартаментах. Чим більше її читав, тим більше переконувався, що Хоук відправляє мене на якусь полювання за привидами. Він був прав в самому початку. Це були чутки і плітки, які здавалися більш доречними у рекламі фільму, ніж у розслідуванні AX. Кілька твердих фактів, а решта не більше ніж бульбашки. Лоренцо Конті, італійський продюсер широкоекранних вистав, наповнених сексом і кров'ю, наприклад брав участь у всіх класичних постановках-від «Одіссеї» до «Агнця Марії», готував нову епопею під назвою « Потік світла» . Фільм з міжнародної окупацією про те, що може статися під час Третьої світової війни.
  
  
  Кравець, всі, хто коли-небудь читав газети, знали про це. За винятком, може бути, Хоука, який насилу переглядав іноземні новинки, потім якийсь час насолоджувався коміксами, а потім викидав газету.
  
  
  Конті був ненадійним і спритним хлопцем. Навіть у найуспішніших его фільмах інвесторам залишалася лише частина прибутку, в той час як Лоренцо, з іншого боку, брав прибуток на утримання свого палаццо в Ріме, своєї вілли на Капрі, свого замку на півдні Франції, і велика кількість коханок, опудал тварин, прислуги і всяких дармоїдів. Але навряд чи це була конфіденційна новину. Інші шановні продюсери навколо Лондона або Голлівуду слідували він же жадібним схемою.
  
  
  Клем Андерссон зробив виноску про надзвичайний вбивстві молодої австрійської зірочки. Вбивство, яке Конті, здавалося, мав на своїй совісті, тим більше, що незабаром потім її смерті у нього стався нервовий зрив, і він звільнився два місяці відпочинку вдома і в клініці. Але це теж було нормально. Зірки так само незамінні, як секретні агенти. І зриви для зірок великого кіно так само часто, як і романи з початківцями актрисами. Партнерами Конті по новому фільму стали сер Х'ю Марсленд, колишній британський міністр з сумнівною репутацією фінансової, але не чужий відкритий басейн, шоу-бізнесу і зрозумілих контактів з англійськими дистриб'юторськими компаніями. Ден П'єро Сімка, непостійний італійський карлик; політик і банкір- "плейбой", а також дуже нормальний партнер в такому підприємстві, як Верелдейнде. І, нарешті, Стадс Меллорі, незалежний американський продюсер, режисер, відомий двома оскароносним фільмами близько десяти років тому.
  
  
  Склад був таким, як і слід було очікувати від епопеї Конті. Близько десяти топових імен по Англії, Франції, Італії і країн північної та південної америки. Більшість навколо них були запрошеними зірками тільки від п'яти до десяти хвилина, але ih імена чудово виглядали б в оголошенні. Дві головні ролі зіграли Камілла Кавур, остання італійська секс-бомба, і Майкл, Спорт, англійська злодій в законі, у якого були кращі роки, якщо не вважати рекламної цінності.
  
  
  Телексне повідомлення було повністю знищено, як і прозорий лист. Її опустився на підлогу у позі йоги, щоб зосередитися і знову переглянути матеріал, який вже був у мене в голів. Їй дозволив своєму розуму стати абсолютно порожнім, а потім все розгорнулося повідомлення знову, як ніби її читав його на більш високому рівні концентрації.
  
  
  Ніяких чудес не сталося. За загальним визнанням, головні герої фільму були аферистами, Клем зробив багато нотаток про кількість військової техніки, зібраної для версії Конті про Третьої світової війни: танки, літаки, фальшиві ракети з підземними бетонними бункерами для годування, але це теж, було звичайною справою. І він також повинен був помітити, що з матеріалами прибуло багато італійських, англійських, американських і натовських офіцерів зв'язку.
  
  
  Кожен великий фільм про війну, навіть якщо він легальний тільки наполовину, може розраховувати на офіційне співробітництво уряду. В цьому теж не було нічого незвичайного. Залишалося тільки те, що Клем був убитий. Але навіть це не обов'язково мало відношення до його досліджень фільму Нитка Світі . Судячи з кількох заміток, Клем був порядною людиною, але досить сумнівним з-за своєї пристрасті до азартних ігор, і з-за своєї постійної заборгованості перед незаконними лихварями. І причин, по яких він опинився в Тібрі, може бути набагато більше, ніж його цікавість з приводу кіноепопеї.
  
  
  У мене було десять хвилина, щоб знову зібратися. Її взяв Вильгельмину, мій Люгер, Хьюго, мій стилет і П'єра, газову бомбу, навколо ih секретного відрізати на дні валізи і знову спакував одяг, яку їй тільки що акуратно повісив у гардеробі спальні. Її зняв куртку, щоб одягнути ремінь через кобуру. Її закатав рукав і застебнув вузьку оболонку стилета. На цьому етапі мені не потрібна була газова бомба, куди її ee зазвичай кладу, тому її заклав П'єра в хвилину. Її вже замовив рахунок, і посильний постукав у двері, коли її знову надів куртку.
  
  
  Її викинув все навколо голови і зосередився на своїй новій особистості. В аеропорту кеннеді, ny їй було вже Роджером (Джеррі) Карром, багатим техаським нафтовиком, у якого на розумі тільки одне — насолоджуватися життям і розуміти, що у нього є дохід, який ніколи не вичерпається. Це була дисків роль, яку її любив грати, але Хоук, кравець візьми, не дає мені її досить частини.
  
  
  Як Карру, мені потрібно було вкладати кошти в цей фільм не для того, щоб отримати прибуток, а для того, щоб насолоджуватися перспективою суспільства стиглих зірок на сніданок, обід і вечерю, а може бути, навіть дуже, дуже пізно перекусом. Мені подобаються такі речі в моїй ролі Ніка Картера, якби не той факт, що це заважало моїй роботі. Якщо б мені довелося вийти з ролі Джеррі Карра, у мене було б друге прикриття з паспортом; це Бен Карпентер, журналіст-фрілансер. Кілька п'яниця, розпущена малюнок з більшою соціальною свободою пересування, ніж техаський playboy.
  
  
  В аеропорту кеннеді, ny усміхнена дівчина, яка займається виглядала так, ніби зійшла з інтернеті епохи Відродження або одного навколо останніх італійських фільмів, дала Джеррі Карру квиток на літак першого класу. Дав правильні сигнали в пасажирському тунелі, і мене пропустили без обшуку моїх особистих коштовностей: люгера, ножа і бомби.
  
  
  У кіоску в залі вильоту її купив досить журналів і книг у м'якій обкладинці, щоб заповнити рейс через Нью-Йорка в Рим в разі, якщо її не зможу заснути. В ідеалі її повинен був виспатися на початку завдання, але це повинно бути зроблено природним чином. Навіть найкращі лікарі в AX не придумали таблетки, яка займається дала б мені сон, навколо якого її, виходжу з такою фізичною підготовкою і присутністю духа, як мені хотілося б.
  
  
  Літак Jumbojet був заповнений лише наполовину, і він був майже один на першому плані класі. Сергій включили з нагадуванням не палити, і її пристебнув ремінь безпеки. У мене було п'ять хвилина, щоб поспостерігати за моїми попутниками — обережність, яку я завжди приймаю, подорожуючи її в літаку, в автобусі або на возі, запряженому ослом. Її, думав про те, наскільки її можу розслабитися і наскільки це безпечно.
  
  
  Пасажирів було всього десять чоловік. Четверо бізнесменів, близьких один до одного, майже однакові у своїх темних костюмах і з цими дипломатичними портфелями. Три пари середніх років з золотими табличками з іменами, які ідентифікували ну як членів розкішної туристичної групи у світовому турне. Все нормальне, невинне і далеке, залишаючи мені цілий ряд сидінь для себе, з кількома порожніми рядами попереду і позаду мене.
  
  
  Як тільки загорівся зелений святий, і ми опинилися в повітрі, її повернувся в туалет. Там я зняв кобуру з Люгера і піхви з стилета. Повернувшись на своє місце, поклав її ih у власний дипломатичний портфель і повернув замок безпеки. Якщо мені пощастить закрити очі під час польоту, я не хочу ризикувати тим, що моя куртка відкриється, а у моїх попутників виникнуть дивні думки про угони літаків тощо . Я як раз занурився в легке читання, коли домофон просигналив про свою присутність. Спокусливий, м'який жіночий голос сказав італійською, французькою та англійською мовами, що буде подана eda.
  
  
  Стюардес було два. Я не міг сказати про одноq більше, ніж те, що вона була там. Але інша привернула мою увагу з того моменту, як її вперше помітив її. Це була велика жінка. На кілька дюймів вище моєї кинутої Тигги. І пишніше. Вона заповнила свою химерну уніформу до останнього дюйма, нахиляючись, щоб поставити мою еду. В цей момент все було так багато, що воно заповнило майже всю кімнату. Її, згадав, що колись жив французький король, келихи для вина якого видувалися точно за формою грудей его тодішньої улюбленої коханки. Її міг собі уявити, що повинен був відчувати людина.
  
  
  Її сказав. - 'Дякую'
  
  
  Вона посміхнулася. І вона була з тих жінок, які посміхалися на всьому шляху від своїх довгих, блискучі, червонувато-коричневих волосся до самих довгих нога, обгорнутих нейлоном, до кінчиків пальців своїх блискучих міні-чобітків.
  
  
  «За вечерею червоне вино», — сказала вона. «Але у нас також є Colognola. Червоне вино, яке, принаймні, не поступається Soave середовищ білих вин, і воно походить з регіону, де народилася її. Це теж можна подати.
  
  
  Її англійська був майже без фішка; тільки трохи скуто у виборі слів, але дуже захоплююче.
  
  
  Її запитав. - "Твоя батьківщина?"
  
  
  "Венето", сказала вона. «У Венеції. Але її з Падуї. Більше всередину країни.
  
  
  «Спробую Colognola», — сказав я. «Але при одній умові. .. '
  
  
  — Так і є, сер ... — Вона глянула на список пасажирів, який тримала в руці. — Містер Карр? Мене обслуговували останнім пасажиром в цій секції, а інша стюардеса вже виїхала зі своїм візком. — Що ти спробуєш це вино зі мною, — сказав я.
  
  
  — Це повністю кон робив, — твердо сказала вона. Але це більше скидалося на початок чогось, ніж на повну відмову.
  
  
  — Правила створені для того, щоб ih не порушувати або, принаймні, порушувати, синьйорина, — сказав я. — Синьйорина?
  
  
  — Синьйорина Morandi, — сказала вона. І знову вона обдарувала мене навколо них обволікаючих, всеохоплюючих посмішок.
  
  
  «Розанна Morandi, містер Карр».
  
  
  — Джері, Розанна, — сказав я. «Ми можемо домовитися обійти деякі навколо цих робив? Не схоже, щоб твій відділ був переповнений. Її згадав свою тимчасову роль багатого нафтою плейбоя і знайшов у гаманці двадцятку. «Якщо ти віддаси це своїй подрузі, вона, напевно, зможе подбати про інших пасажирів?»
  
  
  Посмішка тепер була посмішкою змовника.
  
  
  «Це більше суперечить правилам, Джеррі», — сказала вона, взявши бібл. — Але Анджелі це сподобається. Це пара панчох для нах. Її скоро повернуся з Colognola. Воно таке ж легке і м'яке, як Соаве, але міцніше.
  
  
  'Як ти?' Їй сказав це, перш ніж вона пішла.
  
  
  — Можливо, — сказала Розанна. 'Подивимося.'
  
  
  Незабаром вона повернулася з двома пляшками Colognola і маленьким підносом з їжею для себе. Вона опустилася на сидіння поруч зі мною і поставив тацю на полицю перед собою.
  
  
  «Залишилося всього два неділях», — сказала вона. «А потім знову починається хаос . Потім починається туристичний сезон. Всі місця будуть зайняті. Всі вони хочуть чогось іншого. І ці старі товсті бізнесмени, які починають мене щипати, тому що вони читали щось про цих італійських щипки і тепер хочуть застосувати це на практиці. Мені ценымногие більше подобається, коли не так crowded, як зараз. Навіть якщо суспільство так не думає».
  
  
  Вона зламала пломби на пляшках і відкоркувала ih натренованим рухом штопора. Вона налила трохи в мій стакан, щоб її спробував. Воно було таким же гарним, як вона і сказала, легким і ароматним, з гарним смаком.
  
  
  Їй кивнув, і вона наповнила обидва келиха. Ми випили разом в невысказанном тості. У мене було стійке відчуття, що ми п'ємо, за одне і те ж.
  
  
  Потім кількох склянок Розанна відсунула розділяв нас незграбний стілець і притулилася до мене всім своїм вагою.
  
  
  «Так вже краще, Джеррі», — сказала вона, зупиняючи свої невинні карі очі на моїх, а одна рука блукала по моїй руці, яка займається рухалася до її грудей. Вона не відштовхнула цю руку, а стиснула її ще міцніше.
  
  
  Інша стюардеса зібрала наші підноси і дві порожні пляшки з-під вина. Сергій на літаку був вимкнений, і, наскільки міг бачити, інші пасажири, бізнесмени і гастролюють багаті пари середніх років спали. Я не зовсім новачок у кохання з першого погляду, але зазвичай це трапляється в моменти загрози, напруги, о. Ніколи, як зараз: просто, спонтанно і воодушевляюще: від початкового обміну поглядами за їжею до стрімкого розряду, якого вже не можна уникнути. Протягом декількох секунд ми опустили спинку іншого сидіння, і у нас було все простір, усамітнення та зручності, про які тільки можуть мріяти дві людини.
  
  
  Розанна допомогла мені зняти куртку, не відриваючи губ від мого rta. Її мова була у мене в роті, як загублена, перелякана риба. Вона струсила верхню частину своєї уніформи і швидко позбулася панчіх і туфель. Висока енергійна жінка з несподіваною ніжністю легкої сексуальної метелики.
  
  
  Далі обмацують руки були всюди. Під моєю розстебнутою сорочкою, тепер безсовісно нижче і більш наполегливо, а потім кусає рот і шукає мову. Дав гей стільки, скільки отримав. Потім її вторгся в нах, там, де сходилися ці класичні довгі ноги, і пішли повільно тягнуться хвилини взаємного екстазу. Це не вимагало слів; наші світильники вже сказали нам.
  
  
  Коли ми разом досягли кульмінації, Розанна тільки глибоко зітхнула з задоволенням.
  
  
  Її все ще відпочивав, коли Розанна, сіл відкрито і посміхалася поруч зі мною. Якщо не рахувати легкого рум'янцю і того, що посмішка її тепер нагадувала угодовану котячу посмішку, вона була цілком зразком респектабельної і поважною стюардеси, приділила кілька хвилина балачки, і нічого більше, з респектабельним пасажиру.
  
  
  «Якщо ти коли-небудь знову захочеш літати з нами, Джеррі, — сказала вона, — переконайся, що робиш це в міжсезоння, як зараз».
  
  
  Її запитав. — "Ти займаєшся коханням тільки в повітрі? — Зрештою, її планую залишитися в Ріме на кілька тижнів. Може бути, його міг би використати вільний час, щоб щорічно всі основні визначні пам'ятки. А це значить, що ти — найвища точка всіх родзинок.
  
  
  — Що ж, дякую, Джеррі, — сказала вона. «Я багато літаю туди і назад. Але якщо його безкоштовно, ви можете зв'язатися зі мною за цим номером. Вона дала мені номер телефону, який акуратно записані в блокнот. «Я думаю, було б непогано дізнатися, що ще ми можемо зробити на землі без всіх цих людей навколо нас». Вона помахала рукою іншим сплячим пасажирам і захихотіла. 'Де ти зупинишся? Якщо це не занадто зухвало, може бути, його міг би подзвонити тобі туди.
  
  
  — Albergo Le Superbe, — сказав я. «А якщо мене там не буде, залиште повідомлення».
  
  
  — Що ти збираєшся робити в Ріме, Джеррі?
  
  
  Це був невинний і дуже очевидний штопора, але я відчув, як спрацювала моя система попередження. Легке поколювання в шиї, яка, як я зрозумів, є інстинктивним ознакою небезпеки.
  
  
  Це був штопора, який міг би поставити мені будь-що, але момент був невдалим. Майже будь зробив би це набагато раніше. Підготовка до близькості завжди робиться з допомогою розмови, і ніхто не чекає від сексу, щоб трохи пом'якшити мета. І «мета» — це те, що я відчув з першого моменту. Мені знадобилося всього кілька десятих секунди, щоб обробити цю думку в моїй голів.
  
  
  — Я хочу провідати кіношників, — сказав я, не перериваючи розмови. «Цей Лоренцо Конті. Може бути, її дам трохи грошей в его нову постановку».
  
  
  «Ах, Нитка Світі», — сказала Розанна, і він майже побачив, як реле клацнуло в примару для усміхненим, чуттєвим обличчям Мадонни в темно-бордовою рамці. «Якщо ти будеш зустрічатися з такими людьми, у тебе не буде багато часу для зустрічі з якоюсь стюардесою Розаной».
  
  
  Її запевнив її, що потім нашого спільного оргазму вона ніколи не зможе бути для мене незначною.
  
  
  Ми трохи поговорили про себе, про кращих ресторанах в Риму, про те, який чудовий готель Le Superbe, і так далі. Це знову були невинні разговлры, але її видало те, що потім того, як вона зв'язала мою поїздку в Рим з "Кінцем Світу" , вона стратила всяке цікавість.
  
  
  Так що ми базікали і дрімали протягом декількох годин, все ще прекрасний. Потім Розанна вибачилася.
  
  
  «Eda ще не подана», — сказала вона. «Сніданок перед приземленням. Ти не втратиш мій номер телефону, Джеррі?
  
  
  Її сказав гей, що не буду цього робити.
  
  
  Я не сказав агов, відправлю його зв'язного AX в Рим для поглибленого розслідування синьйорини Morandi, ee біографії і всіх минулих і справжніх зв'язків з "Кінцем Світу" і покійним Клемом Андерсом.
  
  
  
  
  Глава 2
  
  
  
  
  В аеропорту імені Леонардо да Вінея Фумичино під Римом панував повний безлад. Її вказав правильне ім'я і швидко пройшов митницю і перевірку безпеки. Їй кинувся в бій таксі. Йшла звичайна страйк в аеропорту, і конкуренція за таксі була жорсткою. В кінці кінців знайшов дружелюбного ублюдка, який погодився відвезти мене з моїми сумками в місто разом з двома іншими пасажирами всього за частку на людину понад загальної суми.
  
  
  Вони отримали мою бронь в готелі Le Superbe, і Хоук зробив свої звичайні умілі приготувань. До мене ставилися так, як ніби її дійсно контролював техаські мільйони. Коли її зареєструвався, запитав її, чи зареєстровані також Стадс Меллорі або сер Х'ю Марсленд.
  
  
  — Обидва, містер Карр. Портьє з радістю підтвердив дані AX про те, що Le Superbe є неофіційною штабу-квартирою творців Wereldeinde.
  
  
  — Тоді її просто напишу їм повідомлення, — сказав я. В моїй руці шматок готельної папери, перш ніж її, вийняв ручку навколо кишені. Її написав обом одне і те ж, покривши тим самим ризик того, що одне з послань пропаде. Її готель зв'язатися як можна швидше. «Дорогий сер Х'ю, — написав її (і «Дорогою Меллорі» у другому повідомленні), — Ллю, Кевін велів мені побачитися з вами в Ріме. Її хочу, щоб фільм шталь шедевром. І думаю, що "Концец Світі" все ще може бути шанс зробити це » .
  
  
  Підніс велику нерозбірливу підпис, і клера кинувся за скріпками для візитних карток, які дав мені Хоук, ідентифікувавши мене як члена представницького х'юстонського джентльменського клубу .
  
  
  Посильний відвів мене на шостому поверсі, в номері, який виглядав більш елегантно, ніж той, що я залишив у Нью-Йорку. Le Superbe розпочав свою готельну життя в яскраві часи на рубежі століть, і з його численними змінами стилю і реконструкціями, ніколи не слідував сучасної тенденції збільшення заповнюваності шляхом поділу своїх люксів на більш дрібні приміщення. Її вийняв дві нові купюри в 1000 лір для посильного, а потім вручив ему одну по 5000 і велів йому було повертатися на максимальній швидкості з самої останньої і самої повною картою Риму. Її досить добре знав місто, а планував швидко освоїтися, очікуючи відповіді від мого кращого набору: двох повідомлень.
  
  
  Він повернувся раніше, ніж її закінчив распаковываться. В якості нагороди її, відмовився від здачі, яку він повернути готель.
  
  
  Її витратив п'ять хвилина зосередженої уваги на карті, яка займається в розкладеному стані покривала половину мого ліжка в стилі бароко. Її підтвердив своє знання минулого, заповнив кілька туманних плям в пам'яті і визначив місцезнаходження наших контактних адрес: один у благородній Паріолі, інший в шумному Трастевере по ту сторону Тибру.
  
  
  Для подальшої необхідної і звичної рутини її, вийняв «Люгер» з дипломатичного кейса, розібрав його і капнув маслом на ударний механізм. Потім її, роздягся в п'ять хвилина йоги. Потім її жим лежачи, щоб трохи відпочити, чого Розанна так щасливо позбавила мене в літаку, я хочу забути про це обидва до кінця дня, якщо буде потрібно.
  
  
  Якби її не отримав відповіді на свої повідомлення, що було б не так, тому що чим більше її, думав про Розане — факт, що її стимулююча прелюдія була одночасно ефективною і еротичної, — тим більше переконувався, що вона якось пов'язана з "Кінцем світу".
  
  
  Її поринув у глибокий сон, і мені приснився приємний сон, який був розслабленим відтворенням моєї зустрічі з Розаной. Тільки в моєму сні в літаку більше нікого не було і справи оброблялися трохи ретельніше. Поки не пролунав тривожний дзвінок.
  
  
  Її прокинулася швидко, і був незадоволений. Телефон задзвонив. Її зняв трубку з гачка.
  
  
  — Містер Карр? Жіночий голос з легким іноземним акцентом.
  
  
  — Ви приєднаєтеся до розмови?
  
  
  — Сер Х'ю Марсленд для вас. Хвилинку, будь ласка.
  
  
  Її почекав, і занадто тепле, занадто вібруючий голос зайняв місце дівочого.
  
  
  — Ви говорите з Х'ю Марслендом, містер Карр, — сказав він. (Завжди остерігайтеся, якщо англієць забуває свій титул занадто рано.) «Я отримав ваше повідомлення. Лью дуже завбачливо порадив вам зв'язатися з нами. Як поживає цей старий дурень?
  
  
  Їй відповів інформацією, яку Хоук передав мені по телексу. Ллю, цей старий божевільний, подорожував на своїй яхті « Шалена Джейн» біля берегів Даймонд-Рід разом з Мімі, п'ятої місіс Кевін. Довелося привітатися, ніж у них обох.
  
  
  — Боюся, з фінансовою стороною « обидва кінця Світу» все гаразд, любий, — сказав сер Х'ю, трохи згадавши Ллю. — Але немає ніяких причин, чому б нам не зустрітися, щоб трохи розслабитися в la bella Roma. Ренцо Конті і що-хто навколо нас, хочемо зустрітися, щоб випити і провести вечір. Їй був би радий, якби ви приєдналися. Скажімо, близько половини сьомого в залі «Монца»?
  
  
  Їй сказав, що мені це сподобається.
  
  
  Короткої розмови було майже достатньо, щоб скласти уявлення про сера Хью у плоті і крові. Грамотний і добре вихований англієць з фальшивою зовнішністю суспільства крутих хлопців, яким доводилося маскувати свій снобізм, щоб він міг заробити фунт, марка, франк або ліру, які він не успадкував, як інші хлопчики. І було майже напевно, що в "Кінці Світу" знайдеться місце для ще більшої кількості грошей. Це було тільки сказано, щоб зробити внесок більш привабливим для тупого, багатого техасця, змусивши його здаватися непотрібним, так що, якщо вони зловлять мене, voni послугою мене і прикидатися, що діти добре проводять час.
  
  
  Було всього п'ять годин пополудні, і мій тривалий відпочинок усунув дискомфорт від різниці в часі. Її смогу з користю використовувати, вони дві години, які у мене залишилися до того, як гра почалася. Її одягнувся (і подумки зробив собі замітку купити ще кілька яскравих сорочок та аксесуарів, щоб зробити свій образ ще більш переконливим), і спустився на ліфті, позолоченою металевої клітки, у вестибюль.
  
  
  Швейцар викликав таксі, і я поїхав на Пьяцца Навона, дивно красиве і туристичне місце. Замість того, щоб зайняти столик на терасі Tre Scalini, її перетнув площу, звернув на кілька поворотів, і повернувся на свій маршрут, Corso Vittorio Emanuel. Її приїхав якраз вчасно, щоб сісти на автобус до Трастевере. Був теплий весняний день, і автобус був битком кремезний, і здавалося, що ти застряг на складі, повному запаху несвіжого білизни, але я знав, що позбавився від переслідувачів.
  
  
  Контактною адресою була старенька, бідно обставлена кутова квартирі над тютюнової лавкою, де продавалися сигарети, сіль і лотерейні квитки. Її піднявся по хисткій драбині і постукав три рази. Двері відкрив худорлявий хлопець років двадцяти з лляними волоссям, схожий на безробітного тракториста. Ідеальне маскування кіл інтернаціонального, бродячого студентського населення області. Він зберігав свою мляву позу наркоман, поки не закрив і не замкнув за мною двері.
  
  
  Потім він вийшов з своєї пози, і шталь виглядати трохи більш людяним.
  
  
  — Хайман, ЦРУ , — сказав він. — Мені сказали, що ти приїдеш. Ви Джеррі Карр, чи не так?
  
  
  'Саме так.' Її потиснув йому руку.
  
  
  « Мені дуже шкода Андерсона, — сказав Хайман. «Ми поняття не мали, що він робить. Її обшукав всі його речі, і у нас досі тхора немає зачіпок. У нього була якась дика теорія про "Кінець Світу". Але єдиний змова, який її бачу в цьому, — це звичайна спроба подоїти інвесторів і, може бути, навіть публіку». Він впустив мене в задню кімнату, в якій була така ж смертельна атмосфера, як і в першій кімнаті. Все-таки якась організованість у цьому повинна була бути, тому що він підійшов впритул до старого дивану, відсунув безлад на підлозі, і витягнув з-під неї картонну коробку.
  
  
  «Може бути, ви знайдете щось, що ми упустили з виду», — сказав він без особливої переконаності. «Це его речі, за винятком одягу, в якій він був знайдений, його єдиного хорошого костюма, в якому він був похований, і ще який-якого одягу, яку его служниця продала на блошиному ринку».
  
  
  — Його служниця? Мої вуха хто навострився від можливої підказки. «Шкірки. Американська студентка. Імовірно, — сказав Хайман. Остання по довгій серій. Чистий місцях в цьому напрямку. Ми перевірили. Але ви можете отримати її адресу, якщо хочете. — Можливо, — сказав я. — Але спочатку дозволь мені розібратися з цим.
  
  
  Я не відмахуюсь від ЦРУ. Але були часи, коли AX дізнавалися про речі, які вони упускали з вигляду. І рідкісних лікувальних бувало навпаки.
  
  
  — Я буду в іншій кімнаті, якщо знадоблюся, — сказав Хайман. «Б'юся об заклад, її тут єдиний, хто повинен палити гашиш в кадилі, щоб приховати той факт, що я курю Camel».
  
  
  Її селл на розхитаний диван і шталь оглядати вміст коробки. Мені не на чому було зупинитися. Всі повтори того, що я вже знав по телексу. Купа незграбно написаних записок Андерсона самому собі облад все на світі; від побачень з Корою і іншими дівчатами до нотаток про Конті, Марсленде і Меллорі. Клем Блессид Андерссон був хронічним писакою. Це така ж погана звичка для співробітника секретної служби, як і базікати в п'яному вигляді. З іншого боку, її знав хороших агентів (ніколи не першокласних, але все ж хороших), які в п'яному вигляді так багато базікали і повідомляли стільки протиріч, що зводили з розуму контррозвідників, намагалися витягти навколо ih балаканини крихту правди. Те ж саме можна сказати про карлючках і замітках Андерсона. За винятком того, що зійшов з розуму, не ворог, а її, Нік Картер, шукаю можливість, яка займається могла б виключити відплата, і шукаю ключ до розгадки того, що могло стати причиною смерті его.
  
  
  Було тільки три замітки, які не були дублікатами того, що я раніше годував у своїй голів. Неясний начерк з іменами Конті, Марсленда і Меллорі, що утворюють трикутник навколо літери L. До них знак питання і нерозбірливе примітка, яке може означати CH, позначення номерного знака Швейцарії. А за цим слід щось, що читається, як Юнгфрау, альпійський шпиль у Швейцарії, або, по-німецьки — діва (вкрай малоймовірно), або Юнкер — по-німецьки дворянин, або дикі сливи — наркоман. Або, може бути, якесь кодове слово. Початку другої була більш чітка нота, яка складається не більше ніж з «R». «R», і кур'єр? Але хто це? В мить хвороби мої думки повернулися до Розане.
  
  
  По-третє, в середині живота порожній картки літери «АА». На Клему були проблеми з алкоголем, і він, можливо, збирався зв'язатися з Римським відділенням Анонімних Алкоголіків, але це здавалося таким же надуманим, як і моя попередня «незаймана».
  
  
  Її подякував Хаймана, записав адресу Кори і пішов. Вона жилки в гостьовому будинок неподалік. На всякий випадок її, пройшов кілька провулків до площі Санта-Марія, такою ж звичайною туристичною зупинці в Трастевере, і зловив таксі.
  
  
  У мене ще було трохи часу, щоб купити пару яскравих сорочок і пару високих чобіт з крокодилової шкіри, щоб підтримати свій імідж техасця. І у мене ще було трохи часу, щоб поголитися у своєму номері і переодягнутися для зустрічі.
  
  
  Натхненний містикою гонок серійних автомобілів, зал Le Superbe в Монці був прикрашений репродукціями старовинних автомобілів так само, як деякі англійські паби прикрашені репродукціями коней і мисливських собак. Тепер, о пів на сьому вечора, його наповнювали знімальні групи Конті, деякі з наступних, і найкрасивіші і охайно одягнені жінки, яких вона коли-небудь бачив, присутніми під одним дахом.
  
  
  Його увійшов у кімнату Монці з кілька шизоидной манерою поведінки, яка займається, здавалося, найкраще підходила Джеррі Карру. Наполовину невпевненість незнайомця і наполовину зарозумілість людини, яка знає, що може виписати будь чек на восьмизначну суму. Її проігнорував офіціанта, який намагався провести мене до столика, залишився на місці, наполовину загороджуючи вхід, і вдивляючись у звабливу темряву.
  
  
  Її все ще щурился, коли до мене підійшов високий, щільний чоловік з червоним обличчям, лисіючій головою і тугими рудими вусами над верхньою губою.
  
  
  Джеррі Карр? Х'ю Марсленд. Її впізнав голос навколо телефонного дзвінка. — Я радий, що ви змогли прийти. Ми всі в тому кутку. Він махнув м'ясистою рукою у невизначеному напрямку. «Доходи і підтримайте щасливу компанію з его гаремної компанією». Він видав храпящее іржання, і я пішов за ним.
  
  
  У його групі і групі Конті було зрушено разом кілька крихітних столиків. Мене познайомили з Лоренцо Конті, Ренцо з друзями, Стадсом Меллорі, старіючої зіркою Майклом Спортом, квітучою, сильною Каміллою Кавур і іншими. Її замовив подвійний «Чівас Ріґал» з льодом, sel в позолочене крісло між сером Х'ю і Конті і спробував заглянути в темряву, щоб розгледіти своїх нових товаришів .
  
  
  Сера Х'ю її вже описав. Потрібно тільки додати, що між его лисіючим людям черепом і рудими вусами у нього було веселе і невинне обличчя вихованця англійської інтернату, хоча йому було далеко за сорок. Він виглядав як веселий і життєрадісний дитина, поки не побачив його очі. Круті, розважливі кульки з нержавіючої сталі. Він був високим і кілька кремезним з-за того, що давно пішов зі спорту.
  
  
  Ренцо Конті був іншою крайністю. Невисокий, близько п'яти футів, стрункий і елегантний, всього 56 років, за моїми даними, з синяво-чорним волоссям. Або це було для estestvenno, або це була найкраща фарбування, яку їй коли-небудь бачив. Він був чисто виголений, мав аристократичний ніс і темно-карі очі на засмаглому обличчі. Его серро-зелений костюм з мохеру був зшитий за індивідуальним замовленням з італійським досконалістю. На nen була блідо-зелена шовкова водолазка. На лівому зап'ясті у нього був золотий «Rolex». На його правому безіменному пальці було старовинне кільце з печаткою навколо світлого золота. Він посміхнувся і показав повний набір блискучих білих зубів; краще, ніж у більшості его зірок.
  
  
  Стадс Меллорі був великим, як Марсленд. Але він, мабуть, був ценымногие товщі, незважаючи на дорогий пошиття его пухнастого твідового костюма. Все в nen було таким новим, що відображає його придбане процвітання, що вам не потрібна була додаткова інформація, щоб помітити це. Не знаю чому, але хтось начебто Ренцо може вперше ходити в костюмі, і все одно створюється враження, що його сім'я носила його через покоління в покоління. В той час, як хтось начебто Стадса видавав ядро фальшивість, незважаючи на всі фунти, які він вкладав у свої дорогі жириновський костюми. У Зграї було довге і потворне обличчя, таке каліцтво, яке деякі дами, на яких легко справити враження, називають привабливим. Особливо зі шрамом на лівій щоці. У будь благополучний період своєї кар'єри він міг би це в'ячеслав. Так що він, мабуть, готель зберегти його, як пам'ять про своє минуле Його очі були блідо-блакитними.
  
  
  Майкл Sports. Ви, безперечно, знаєте, его за фотографіями. Він надзвичайно красивий англієць, трохи менше пошарпаний, ніж можна було б припустити по його зовнішності на широкому екрані. Виглядає на сорок, і розкриває свій справжній вік в п'ятдесят з гаком років, тільки в кінці напруженої ночі зі стервами і випивки.
  
  
  Камілла Кавур знову була чимось абсолютно іншим. А що-чим, на чому варто зосередитися на мить. Вона виглядала краще, ніж передбачалося в її кинообразе, і цей кінообраз зробив її секс-символом усього за два коротких року. Навряд чи вона може бути вище номерами шістдесяти футів босоніж або важити більше номерами фунтів, але результат був досконалим. Її м'які каштанове волосся були підхоплені жовтої оксамитовою стрічкою і спадали на спину. Її фантастичне тіло було зачинене в обтягуючому помаранчевому платті, обтягуючому дві виступаючі грудей сливообразной форми. Коли вона повернулася, щоб ee представив сер Х'ю, два темно-карі очі, майже такі ж чорні, як стиглі оливки, мали сліпучий ефект двох 250-ватних ламп.
  
  
  Решту становили менші боси, співробітники, актори і актриси, про що сер Х'ю вже сказав мені по телефону. У мене виникло стійке відчуття, що вся вечора була влаштована для довірливого Джеррі Карра, плейбоя і можливого інвестора.
  
  
  Офіціант, одягнений так, наче втік з поля фарба XVII століття, приніс мені віскі, а Ренцо, вже мій великий іншому, він запропонував мені сигарету з плоскою платинової трубки, прикрашену гербом. Можливо, герб сім'ї. Її ввічливо відмовився від сигарети і витягнув свою власну марку, сигарети з фільтром, які її волію. Вони зроблені на замовлення, і прикрашені монограмою C, яка займається може зійти за Carr або Carter. Камілла в захваті заворковала і запитала, чи можна ей діти. Її просто готель доставити гей задоволення. Вона довірливо нахилилася і перетворила прикурювання в особливий, інтимний акт.
  
  
  — Ой, — розчаровано сказала вона потім довгого затягування. — Це звичайний тютюн, містер Карр.
  
  
  — Пробач, — сказав я. «Я зрозумів, що італійська поліція досить складно, відноситься до марихуани».
  
  
  — Пух, — сказала вона. «Для бомжів і хіпі — так, але не для таких, як ми. Дотторе Сімка, який скоро прибуде, має високе політичне становище, і всі знають, що його витривалість частково пов'язана з кокаїном. Те ж саме стосується Ренцо.
  
  
  — Ні, — сказав я, відповідно вражений. — Клич мене просто Джеррі, — додав я.
  
  
  «Якщо ти будеш звати мене Каміллою», — сказала вона. Вона подивилася на мене на мить. «Думаю, її сяду поруч з тобою , Джеррі», — сказала вона. «Навіть якщо твоя сигарета — звичайний тютюн». Я не знаю, що вона зробила з G, але це великого сенсу не мають, як щось середнє між Ch і Dsj, і від цього у мене по спині побігли дивні мурашки.
  
  
  Тепер у нас була невелика площа для нас чотирьох: Камілли, сера Х'ю, Ренцо і мене. Камілла притулилася до мене так близько, що між нами не було місця навіть для цигаркового паперу.
  
  
  «У Джеррі є плани брати участь в « Кінці світу», — сказав сер Х'ю зі стримуваним сміхом. — Але я сказав йому, що боюся, у нас повно грошей. Насправді, Ренцо? — Боюся, її теж так думаю, — сказав Конті. «Це бюджет на вісім мільйонів, дуже великий в ці дні, і у нас вже є два додаткові мільйони на можливі затримки та інфляцію. Велика частина бюджету йде на незвичайний реквізит, і «спецефекти». Знищуємо цілі машини. Близько десяти зйомок вотум-вотум почнуться. Будуть потоплені величезні флоти, не кажучи вже про кишенькових грошах в півмільйона доларів на гонорари зірок на зразок Камілли і популярного Містера Спорту. Ми також використовуємо найбільших зірок з кожної країни, включаючи Росію і, вперше, Китаю, для гостьових ролей».
  
  
  — Яка невдача, Ренцо, — зітхнув я. «Я б віддав останній долар , щоб одного разу щороку такий фільм». Оскільки цей останній долар мав бути похований під більш ніж дванадцятьма мільйонами братів і сестер, зітхання Конті був зустрінутий багатозначним похмурим поглядом.
  
  
  Їй була б рада, якщо б Джеррі отримав частку в нашому фільмі, — люб'язно сказала Каміла. — Я тільки що зустріла його тут, Ренцо. Ти знайомиш его зі мною, а потім знову проганяєш. Це робить мене нещасним, і ви знаєте, як це може бути погано для фільму: затримки, повторні carinf.com не несе відповідальності, лікарі, уколи, якщо її стану нещасним». Її останній фільм « Мадонна де Сад » коштував на кілька сотень тисяч балів дорожче подякувати її темпераментом і темпераментом. — Спасибі, Камілла, — сказав я.
  
  
  — Але, Камілла, лялечка, — заперечив сер Х'ю. «Ви повинні знати, що є межа участі. Ми можемо дозволити собі деякі зустрінуть ваших капризів з додатковими двома мільйонами.
  
  
  "Кілька примх, Х'ю?" — запитала Камілла, коли одна навколо її рук з криваво-червоними нігтями ліжка на мій кожному людові, і злегка стиснула його.
  
  
  — Будь ласка, Камілла, люба, — сказав Ренцо. — Я не мав на увазі, що допомогти Джеррі буде неможливо, просто складно. І якщо ти хочеш зробити навколо цього проблему, може ми що-небудь придумаємо. Але ми повинні дочекатися П'єро, містера Сімку, нашого фінансового експерта. У нього є власний швейцарський банк, і він є нашим політичним зв'язковим. Не засмучуйся поки, дорога Камілла, і ти теж, Джеррі.
  
  
  Її запитав, коли цей містер Сімка приєднається до нас. Цей швейцарський банк міг бути, як раз він зв'язком, яку їй хотілося в дивному нарисі Клему Андерсона.
  
  
  — Хто знає, — сказав Ренцо. — Якщо П'єро прийде, він прийде. І якщо ему зараз подобається похуліганити в Сенаті, то він буде трохи пізніше.
  
  
  «Він встановлює свої власні закони», — сказав Стадс Меллорі. — Як ніби він видає закони для Італії.
  
  
  «Або порушує закони», — чирикала Камілла.
  
  
  — Ну-ну, — сказав сер Х'ю, по-батьківськи насупившись. «Ми не повинні дозволяти, щоб Джеррі приходили в голову дивні ідеї».
  
  
  Ренцо розсміявся, немов сер Х'ю тільки що розповів найбільшу жарт у світі. І, можливо, це було так.
  
  
  Потім було кілька годин випивки і безцільного бенкету в залі «Монца», перш ніж Ренцо подивився на свій «Rolex» і сказав, що пора перемістити весь звіринець в ресторан на вечерю; в цей вечір він найняв абсолютно особливу закусочну.
  
  
  «Ми можемо поїсти там, а потім Стадс покаже Джеррі частина нашої запозиченої авіації», — сказав він. «Я заробив свої мільйони, поєднуючи бізнес і задоволення». Він також змахнув це хвастощі додаванням: «І голос, як ih знову втратив.'
  
  
  Згідно мою телексу, він до останнього дня був у боргах перед банками і менш терпимими приватними кредиторами. Але я повинен був сказати, що він продовжував вести себе як людина без жодної турботи в цьому світі.
  
  
  Шість лімузинів чекали на звивистій доріжці готелю. Її удостоївся частих бути першим. Ренцо, Камілла і її на задньому сидінні. Меллорі і сер Х'ю на відкидних сидіннях навпроти нас, а Майкл поруч з ливрейным водієм.
  
  
  Від готелю до ресторану у мене пішло добрих двадцять п'ять хв, що її провів повністю поглинений собою. З одного боку, Ренцо з обережними, але детальними питаннями про моє фінансовому становищі у тому випадку, якщо Верелдейнде запросить мене в якості інвестора. З іншого боку, Камілла, яка займається втягнула мене в деякі навколо своїх заходів . Ледве ми вийшли, навколо готелю, як я її відчув на своєму стегні маленьку шовковисту руку, перевіряє мою реакцію на її дотику.
  
  
  «Є досить багато проблем з отриманням пристойної суми за Сполучених Штатів, Джеррі, — сказав Ренцо. «Незважаючи на всі ці розмови про вільному підприємництві».
  
  
  «У мене завжди є кілька мільйонів в резерві в Нассау», — зізнався її Ренцо.
  
  
  «Гарне розташування фінансовий в Нассау». Сер Х'ю повернувся, щоб приєднатися до розмови. «Ніяких проблем, якщо ви хочете швидко привести свої справи в порядок».
  
  
  Камілла хихикнула і стиснула моє стегно. «Мені набагато більше подобається, якщо ти сповільнюєш свій бізнес», — прошепотіла вона мені на вухо. Вона визначився слова, за якими послідувало рух мови, усилившее вільні рухи її руки.
  
  
  «Одного разу її отримав переказ за Нассау, і це зайняло всього два дні», — додав Стадс Меллорі. «Якщо б її спробував отримати його через Америку, це зайняло б два-три неділі».
  
  
  — І вам потрібно було б заповнити п'ятдесят форм на жалюгідні 400 000 фунтів стерлінгів, — пирхнув сер Х'ю.
  
  
  Її теж пирхнув, але це було розчарувань і задоволення, яке прийшло разом з цим. Я не знав, скільки ще зможу протриматися під ніжними ласками Камілли, не вибухнувши. Йога дала мені деякий контроль, але для досягнення максимальних результатів вимагається повна концентрація. І з мовою Камілли в моєму вусі, ee іграми біля мого паху, її повинен був тримати інше вухо відкритим для Конті, Меллорі і сера Х'ю, і вони відповідали, не пов'язуючи себе безпосередньо.
  
  
  Її зціпив зуби і зі знанням справи розповів про можливості низки багатонаціональних компаній з офісами в Ріме чи Мілані. Її прошепотів безмовну молитву подяки, коли лімузин нарешті звернув на обсаджену кипарисами алею до нашого ресторану. Камілла випустила майже нечутний сердитий звук, як маленький розпещений дитина, що втратив свою іграшку, коли відсмикувала вона руку. Машина зупинилася. Коли водій відчинив нам двері, Ренцо повів нас через величезну дерев'яну двері старого поштукатуреної фермерського будинку. Весь перший поверсі перетворили в їдальню. У кормовій частині під двома величезними рожнами стояли два повних палаючого вогню каміна, топившихся дровами. На одному рожні висів дуже великий дикий вепр, жир якого витягував маленькі вогненні язики навколо багаття внизу. На іншому було три гуски і п'ять дзьоб.
  
  
  «Ми отримуємо тосканську освіта в кращому вигляді», — сказав Ренцо. Він вказав нам на головний стілець і зупинився, щоб дати власникові кілька кулінарних порад.
  
  
  Інша група увірвалася всередину. Незабаром розпочався традиційний італійський вечеря навколо кількох страв. Для антипастой пішов густий фермерський овочевий суп і/або пасти. Потім смажену кабан з печеною картоплею і артишоками. Потім курка або качка з мікс-салатом і кабачками. Потім величезні лотки з солодкими каштанами та кремовими пирогами. Потім сирна дошка розміром майже з одіна навколо столів і, нарешті, на довершення всього всяка різна дрібниця, запиваемая коньяком, шампанським і граппою.
  
  
  Камілла сіла поруч зі мною. Вона елла всі страви з таким же апетитом, як і ненажерливі жеребці навпроти нас. Якщо вона завжди приходьте так, то ee маленьку пятифутовую фігуру потрібно було підтримувати постійними і наполегливими вправами. Наша поїздка сюди дала мені деяке уявлення про те, що це для тренування. — Господи, — сказав Меллорі, накладаючи на вилки висотних спагетті і запиваючи ih к'янті, — клянусь тобі. Щось є в цьому італійському повітрі, від чого у мене стискається життя. Будинок в два навколо цих страв були б повноцінним обідом, а тут її продовжую є».
  
  
  Десь між макаронами і вепрами на вході виникло якесь хвилювання, і у всій їдальні пройшов шепіт.
  
  
  — П'єро йде, — сказав Ренцо. «Маленький мудрець».
  
  
  У полі зору з'явився товстий шинкар, відступаючи назад і низменному кланяючись. А після нього її побачив самого маленького людини, якого коли-небудь бачив. П'єро Сімка був охайним, ефектно одягненим карликом з добре підстриженими волоссям і акуратною борідкою у формі серця. Він носив коротку трость із набалдашником по слонової кістки не більше чотирьох футів. В чоботях на платформі на високих підборах він був близько п'яти футів зростанням.
  
  
  Його підвели до нашого столика, де офіціант вже поклав на стілець дві подушки. Всі встали, щоб привітати його, включаючи Камілу і, незграбно слідуючи за ними, як того вимагала моя роль, ваш покірний слуга.
  
  
  "П'єро".
  
  
  'Професор".
  
  
  — Нарешті, — вигукнув Ренцо. «Професор Сімка. Містер Карр, про якого я вам говорив.
  
  
  «Годі про це, професор », — сказав маленький чоловічок, міцного стискаючи мою руку, як пазурами. «Ми тут як друзі. Її П'єро, Джеррі, і я радий познайомитися з вами. Сідайте, щоб її міг надолужити згаяне в цьому розпусному ненажерливість.
  
  
  Він бездоганно говорив по-англійськи з легким американським акцентом, на відміну від британської манірності, яка займається зазвичай спостерігається у грамотних італійців.
  
  
  Його усмішка була відкритою і невинною. Але в його маленькому статурі відчувався сильний гнів. Це був не той завжди насторожений погляд його зеленкуватих очей, а щось на зразок м'якого шелесту в його худорлявому тілі. Єдине, з чим її міг порівняти це була ніч давним-давно в Палембанг, Суматра. Потім її перевертався сім безсонних годин у своїй сміття. Поки я не заглянув всередину і не виявив крихітного яскравого і блискучого крайта; одна навколо самих фатальних дракон у всій природі.
  
  
  Його розмір не заважав уявленням П'єро про здорове харчування. Вірний своєму слову, він із запаморочливою швидкістю поїдав антипасту і спагетті, і обігнав нас, коли подали кабана. Потім у нього був час поговорити.
  
  
  Сер Х'ю розповів про моє бажання інвестувати в "World End" , про своїх власних сумнівах в тому, що це можна влаштувати, і про зауваження Камілли, що вона буде дуже незадоволена, якщо я не зможу стати одним з її спонсорів.
  
  
  «І ти б не хотів, щоб вона була нещасна, П'єро», — додала Камілла.
  
  
  — Ніколи, моє дороге дитя, — сказав П'єро, відрізаючи великий шматок кабанячої шинки і прикалывая його до свого лезу, як мініатюрний яструб, який кидається на здобич. — Щоб побачити тебе щасливою, чоловік звернув би гори. А так як я не виглядаю розміром з бульдозер, тим більше у мене причин пересунути ih для вас. Дай мені подумати.'
  
  
  Він закрив очі, поклав м'ясо в рот і задумливо прожував. Сіра борідка рухалася вгору і вниз по його широкому краватці, поки він жував і думав.
  
  
  Він відкрив очі, задоволено підморгуючи. «Відмова аргентинцям», — сказав він.
  
  
  Мені не треба було грати, щоб виглядати приголомшеним. Її запитав. — Що це, П'єро?
  
  
  — Я думаю вголос, Джеррі, — сказав він. «Іноді не дуже акуратно. Я маю на увазі, що в Буенос-Айресі є група багатих ідіотів, які хочуть брати участь у нашому фільмі; невелике участь близько півмільйона. Нічого не було підписано, навіть не було рукостискання.
  
  
  І весь світ знає, що П'єро тримає своє слово. Але якби не це рукостискання, чому б нашому другові Джеррі Карру не зайняти місце цих аргентинців?
  
  
  «Чому я не подумав про це?» — вигукнув сер Х'ю з перебільшеним захопленням, як ніби він дійсно не думав про те, щоб допомогти дорогій Джеррі Карру позбутися від частини его нафтодоларів в той момент, коли він закінчив читати моє повідомлення в «Суперб».
  
  
  — Ти справді думаєш, що зможеш це зробити? — запитав її у відповідному подиві.
  
  
  'Зможу зробити?' — сказав маленький П'єро. — Я вже зробив це, Джеррі Карр.
  
  
  Голос мій рукостискання, свідками якої можуть стати всі наші друзі». Знову ця міцна, схожа на кігті мертвою хваткою. — За п'ятсот тисяч доларів за участь в "World End" плюс звичайні додаткові витрати. Але це справа юристів і завтра-післязавтра. Більше ніяких розмов про гроші сьогодні ввечері. Сьогодні ми просто компанія веселих друзів, які добре проводять час. Погоджуєшся?'
  
  
  — Добре, — сказав я.
  
  
  — Відмінно, — сказав сер Х'ю.
  
  
  — Приємно, що ти поруч, — пробурмотів Стадс Меллорі.
  
  
  — Браво, — вигукнув Ренцо.
  
  
  Відповіддю Камілли було довге, пестить стиснення мого стегна.
  
  
  В обидва кінця вечері справи не обговорювалися. Пізніше ми знову забилися в лімузини і поїхали в аеропорт, де політичне гідність П'єро привело нас mimmo часових в тил аеропорту, де була зібрана перша частина ВВС Верельдейнде. Звіти Клему Андерсона підготували мене до чогось вражаючого, але її все одно був здивований. Мало того, що Конті переконалася, що різні уряду надати кращі літаки своїх військово-повітряних сил — реактивні «Фантоми», реактивні «Сейбры» і що-те, що навіть у тьмяному світлі виявилося справжнім B-52, — але також була жменька виставлених літаючих іграшок, про які її знав тільки по звітів AX : літаки, які навіть не згадувалися в останньому випуску All the world's Aircraft, цього незамінного щорічного реєстру того, хто що робить і кого вбиває. Два навколо цих секретних літаків були американськими. Три інших виглядали як російські моделі, про яких її знав тільки з чуток і тим кільком контрабандним фотографіями. Ih було три, що може лише свідчити про те, що ці незбагненні східні сусіди просувалися вперед набагато швидше, ніж могла встигати наша найкраща служба розвідки.
  
  
  Вперше його помітив справжній ентузіазм у Ренцо, сера Х'ю і Стадса. Крихітний П'єро шелл попереду, переходячи від одного скарби до іншої, як школяр захоплений.
  
  
  «Уявіть, якщо б один навколо цих об'єктів з'явився над Вашингтоном, округ Колумбія, з символікою Радянського Союзу, — сказав він, — у той момент, коли американський літак, що з'явиться над Ленінградом, а один навколо них, скажімо, зі свастикою, з'явиться над Пекіном. Тільки уявіть собі реакцію у всіх трьох випадках, і те, як швидко цивілізація, якою ми її знаємо, прийде до кінця».
  
  
  «Це головна тема «обидва кінця світу», — прошепотів мені Ренцо. «Ми зробимо «Ватерлоо» Лаурентіса схожим на стару комедію Ширлі Темпл».
  
  
  Її запитав. — "Якийсь фільм з посланням?"
  
  
  Стадс Меллорі розреготався в пустельному аеропорту. За вечерею він постійно упивався граппою, напоєм, який можна використовувати як паливо для реактивних двигунів, не надто змінюючи процес дистиляції.
  
  
  — Це повідомлення, — сказав він. «Послання мертвому відкритий басейн». Зі свого злегка сутулою фігурою в місячному світлі, з басом, що походить з його довгого сморщенного особи, і з цим чорним плащем, накинутим на плечі, він був схожий на вампіра навколо одного фільму за його менших братів в кіно. — Стадс має на увазі, — серйозно сказав сер Х'ю, — що ви маєте рацію. Це фільм з посланням, Джеррі. І це послання полягає в тому, що цей дурний старий земну кулю просто не переживе Третю світову війну з усім зброєю, доступними зараз навіть малим країнам».
  
  
  — Доступним навіть для кінокомпаній, — сухо додав я. Сер Х'ю розсміявся. 'Насправді. Звичайно, ця важка робота необхідна тільки для деталей: зліт, посадка і тому подібне. Наші за бойові сцени, деякі навколо яких будуть самими приголомшливими з коли-небудь знятих, будуть зняті в зменшеному масштабі. До високого розряду літаки над іграшковими містечками, ставки, які будуть схожі на океани, але все неймовірно реалістично». «Це новий процес, — сказав Ренцо. «З комп'ютерами ми можемо заздалегідь запрограмувати цілі послідовності. Дві армії б'ються одним з одним, руйнування Нью-Йорка бомбардуваннями, імітації ядерних вибухів. Одне натискання кнопки і просто такий покажчиків».
  
  
  «Тобі навряд чи потрібен режисер, правда, Хью», — поддразнил Стадс. — Я краще піду збирати валізи. — Ви, Стадс? Чоловік, який керував повстанням зулусів в кінофільмі? — гаряче запротестував Ренцо . «Наша маленька-велика війни буде так само хороша, як дані, які ми вводимо в комп'ютери. І, Стадс, немає режисера, який міг би розробити цю програму краще, ніж ви. — Дивіться, втрутився сер Х'ю .
  
  
  «Вже пізно, і мені стає холодно», — тихий голос Камілли луною відгукнувся грає у великих хлопчиків. — Ми повертаємося, чи не так?
  
  
  — Ти права, дитино моя, — сказав П'єро, iso усіх сил намагаючись звільнитися від свого захоплення. «Мої старі кістки теж починають остигати. Їй заздрю вам, молоді люди, які так швидко розігріваються. Він відкрито подивився на Каміллу і мене.
  
  
  Назад ми їхали в тому ж лімузині. Камілла знову притиснулася до мене. Менш активно, але не менш спокусливо.
  
  
  «Сьогодні її, залишаюся з тобою, Джеррі», — сказала вона, коли ми вийшли, навколо машини.
  
  
  «Але готель...» — подумав вголос.
  
  
  «Пух. Ви думаєте, що Le Superbe - один з се дешевих готелів, де випадкова повія повинна звертатися до керівництва за дозволом? Це розкішний і цивілізований готель, особливо для джентльмена, який зняв кращий номер, і особливо для нашого з Ренцо іншого. Вона притиснула мою руку до своєї пружною маленьких грудей. Ee сосок сильно пробив тонкий шар тканини. Мої нотатки про Каміллі ясно, чи буде мені зрозуміти, що три роки тому вона теж була однією навколо них випадкових повій, які влаштовували свої шоу в дешевих рожевих готелях. Але гроші, популярність і кілька більш виборчий вибір культури стерли той період, за її пам'яті.
  
  
  Незадовго до того, як ми досягли останнього повороту перед Le Superbe, ми трохи не зіткнулися. Старий пошарпаний синій «Фіат-500» вилетів через провулка на Пьяцца делла Репаблика виплат прямо на нашу машину. Водій Ренцо героїчно смикнув кермо, і водій «фіата», велика горила в картатій спортивній куртці, зробив те ж саме. Дві машини з вереском зупинилися пліч-о-пліч, носи кожної вказували в різні сторони. Її побачив краплі банк на обличчя іншого водія. Наш водій вигукнув ему кілька італійських лайок, той тут же відповів і поїхав далі.
  
  
  Єдиною перевагою було те, що Камілла сіла мені на коліна, вчепившись у мене в чудовому жаху.
  
  
  «Боже мій, — сказала вона, — я думала, ми помремо ще до того, як ляжемо спати».
  
  
  Ренцо, менш вражений, розсміявся. «Наше славне римське рух», — сказав він. «Нічого страшного, хоча посеред ночі це трапляється трохи зрізати».
  
  
  У вестибюлі готелю Стадс, сер Х'ю і Майкл Спорту, захопили майстер з виробництва в машині позаду нас, залишили нас самих. Ренцо піднявся зі мною і Каміллою у позолоченій кабіні ліфта на третій поверсі, де у нього був постійний номер з не менш постійним потоком відвідувачів, в основному поганих хлопців. Ми продовжили шлях на шостому поверсі під майже материнською усмішкою посильного.
  
  
  «Ах, її знаю цей номер», — сказала Камілла, проходячи mimmo мене з вітальні в спальню. «Я думаю, що він гарний. Дивись.' Вона смикнула за шнурок, і фіранки, яку вона відсмикувала, відкрила стогонами дзеркало, що простягалася від підлоги до стелі. «О, ти полюбиш мене на широкому екрані», — пообіцяла вона, сміливо пірнаючи у ванну.
  
  
  Мені не потрібно було виховання, щоб роздягнутися. Але Каміллі було нічого знімати, і вона була голою, як новонароджена дитина, коли його тільки зняв куртку і штани. Вона допомогла мені з рештою, і він був радий, що поклав пістолет і стилет у валізу. Маленьку газову бомбу, схожу на золоту дрібничку, можна було залишити на прікроватной тумбочці. Мені не потрібно було відповідати на заплутані питання, які могли б перешкодити моїм нинішнім намірам ...
  
  
  Мої залучаючи своїми блискучими педагогічними здібностями наміри, мої почуття, мою запальність, — все відбивалося в цьому дзеркалі на повний зріст. Камілла була права, що я би полюбив її на широкому екрані. І їй був правий щодо того, як вона обробляла свої гігантські блюдо, навколо м'яса, макаронів і антипасти. І нам обом подобалося бути правими.
  
  
  Перший раз був швидким, бездиханним і інстинктивним. Полежавши поруч деякий час, щоб віддихатися і ніжно дослідити інший інший, ми перейшли до другого, більш повільного колі з довгими паузами і млявими змінами положення. Ми обидва відчували поколювання від цього і лежали в теплі і перепліталися одного з одним. У дзеркалі ми ніби зависли в невагомості в просторі, ковзаючи по якомусь четвертого сексуальному вимірюванню.
  
  
  Але частина мого мозку стала працювати сильніше. Мені пощастило завжди знаходити в сексі більш сильний стимулятор, ніж, наприклад, амфетамін. Можливо, секс викликав таке ж звикання, але менш шкідливий для центральної нервової системи. Якщо Каміллі і було відомо щось більше про "Кінець Світу" , чим далі шестизначна зарплата, ліжко була підходящим місцем для мене, щоб дізнатися. І її міг дізнатися, тільки якщо вона була повністю розслаблена. Враховуючи дії досі тхора, вона здавалася в декількох раундах від більш слабкого захисту.
  
  
  Її мініатюрне тіло дюйм за дюймом було таким же чудовим, як і більш соковите тіло Троянди. У Камілли також була невелика перевага в досвіді і освіту. У цей момент її і відчув легке тремтіння, в ній, тремтіння, яка займається не омелою нічого спільного з холодом. Її, був готовий знову проникнути в нах.
  
  
  'Його, Джеррі. Ти, так, зараз, — сказала вона.
  
  
  Її побачив у дзеркалі її маленьке тільце, изгибающееся, готове для мене, і я вже збирався закрити очі для першого руху. Потім її знову широко відкрив ih, але занадто пізно. У дзеркалі її побачив, як дві м'ясисті фігури увійшли в кімнату через день у вітальню.
  
  
  Її спробував обернутися, але перший, жирна горила в картатій куртці, вже вдарив мене кулаком по потилиці розміром з окіст; удар, від якого міг би впасти бик. Її, впав з ліжка і приземлився на товстий килим, де він уперся мені в ребра важкої взутою ногою. З-за туману боляче і затуманеної свідомості мені здавалося, що я чую голос Хоука, як у попередні дні моїх тренувань. Він сказав: «Перше, що ви завжди повинні пам'ятати, це те, що вам не буде виправдань, якщо вас застигнуть, коли ви не будете напоготові». Можливо, коли-небудь платники податків вдячної націй помістять ці слова, на мій надгробний камінь.
  
  
  Її наполовину усвідомлював, як почала другий відвідувач витягує Каміллу навколо нашого саду задоволень, однією рукою закриваючи гей рот, а інший пригнічуючи ee боротьбу. Потім він заткнув гей рот кляпом, заклеїв його стрічкою і пов'язав її рваними смужками тонкої лляної простирадла Le Superbe.
  
  
  Її, відчув, що втрачаю свідомість, але, коли горила в картатій куртці допоміг свій розсуд приятель міцного зв'язати Каміллу, її схопив П'єра, газову бомбу. Її сховав його під пахвою. Її, подумав, що ніхто не буде обшукувати людину, якого він витягнув голим навколо сміття. Мені прийшла в голову ще одна думка. Куртка картата була у водія Fiat 500, який ледь не протаранив нас. Потім її перестав думати.
  
  
  
  
  Розділ 3
  
  
  
  
  Минув деякий час, перш ніж її знову почав думати. Але через десять або п'ятнадцять хвилина її, прийшов в себе, пов'язаний, як рулет, на задньому сидінні «фіата-500», що мчить по незнайомих вулицях. Вони не спромоглися зав'язати мені очі, що було поганим ознакою. Очевидно, у них не було філантропічного наміри залишити мене цілим і неушкодженим.
  
  
  Пульсуючий біль у голів була сильною, але, наскільки міг судити, нічого не зламалося, і серйозних травм у мене не було. Мій розум повільно прояснився, принаймні, достатньо, щоб зізнатися собі, що зараз їй був вражений навіть більше, ніж коли моя населений пункт росії почалася.
  
  
  У цей час моє завдання здавалося не більше ніж стомлюючої завданням. Вирушайте в Рим і дізнайтеся, як можна швидше, є підстави в сумнівах Клему Андерсона, є щось більше, ніж просто дороге і кричуще кіновиробництво. Якби Клем був не праві, її міг би зібратися і полетіти додому, щоб відновити свій неоплачувану відпустку і налагодити розірвані відносини з Тигги. Тепер її знав, що Клем не помилявся, але в чому він був правий?
  
  
  На перший погляд все виявилося так, як розраховував Хоук. « Нитка світу » був просто ще одним надзвичайно трудомістким і дорогим фільмом за сьогоднішніми бюджетним мірками. Але жахливі, ймовірно, представляли собою не більш ніж аферу Конті і його товаришів по нещастю. Швидкість, з якою вони клюнули на мою приманку, була ще одним підтвердженням цього, як і ih приємний невеликий подарунок у вигляді Камілли, щоб порушити мій інтерес.
  
  
  Ih велика тривожна колекція і хитромудре зброя були набагато більше, ніж на самому делле потрібно фільму, але це не дивно, враховуючи ту роздуту манію величі, яку так частині можна зустріти в домашніх великих кінодіячів. B-52 та інші новітні винищувачі були дорогими іграшками, але, в принципі, без вогневої потужності, не більш небезпечними, ніж дирижабль Гудьира, який літає над заповненим рекламою Римом.
  
  
  Її повинен був визнати, що під цією поверхнею існували інші рівні. Але вони все ще були настільки розпливчасті і так мало досліджено, що ніщо, з поспіхом набросанных Клемом нотаток до мого нинішнього викрадення, здавалося, не мало ніякого зв'язку з міжнародною змовою. Все, що я помітив в Ренцо, сера Х'ю, Стадсе і навіть про це небезпечне карлику П'єро, це те, що вони, здавалося, хотіли бачити мене в живих, і (з допомогою Камілли) надзвичайно щасливим. Принаймні, на час, необхідний для підписаний чек на півмільйона і перекладу грошей з Багамських островів у ih швейцарський банк. Ми, можливо, їли курку в той вечір, але ніхто навколо людей, яких зустрічав її, не був навколо них, хто вбиває курку, яка несе золоті яйця. І Джеррі Карр був такий куркою в ih очах.
  
  
  Мої нескладні думки різко обірвалися, коли машина різко зупинилася. Горила в картатій куртці відчинив двері і витягнув мене на тверду підлогу. На мій подив, її виявив, що дивлюся на вхід в ресторан, де ми веселилися менше семи годин тому. Тепер він був мертвотно-тихий і закинутий в похмурому світлі місяця. Її, згадав, як Ренцо, або ще хтось розповідав мені, що двоє жив на фермі в декількох милях звідси. Персонал давно поїхав додому, в Римі або десь поблизу.
  
  
  Горила поставив мене на ноги і поволік за собою. Его громіздкий компаньйон відкрив дерев'яні двері новим блискучим ключем. Чи був цей повернення на місце нашої yahoo тісно пов'язаний з "Кінцем Світу" ... чи ні?
  
  
  Якби Горила і той, на кого він працював, влаштували справжню погоню — а їй, можу заприсягтися, що вона не почалася до того, як наш парад лімузинів виїхав навколо готелю, — вона вказувала б на ресторан. Закинутий у неробочий час, це було місце для ігор, у які вони готелів пограти зі мною. Навіть сама мінімальна зв'язок із злочинним світом дасть ключ в найкоротші терміни. І новизна ih задуму вказувала не на Ренцо і його поплічників, а в іншому напрямку. Якщо б вони его визначили, у них був би власний ключ. Стадс Меллорі сказав за вечерею, що це місце і вся всій території готелю, а навколо нього колись належали родині Ренцо, до того, як азартні ігри, дорогі жириновський хлопчики і сумнівні гроші забрали це в нього полуаристократическое спадщиною. Її все ще ловив рибу в такий же каламутній & nb, як і раніше.
  
  
  Двері були відчинені. Горила і його супутник понесли мене між собою в їдальню. Наполовину волочачи, наполовину несучи, вони веління мене в потік кімнати, до гігантських домівок, тепер пустельним і безмовним з-за слабкого диму полупогасшего вогню внизу. Картате пальто жбурнув мене на стілець, як мішок з вугіллям.
  
  
  «Тут тримають дрова», — в гніві сказав він своєму товаришеві по-італійськи. — Візьми достатньо, щоб ми могли розпалити вогонь, Пепе. Як-небудь гратися смачне техаське барбекю.
  
  
  Її не протримався б так довго, піддавшись наростаючого страху перед перспективою тортур. Це одина підприємство по професії. Але, признаюся, думка про те, щоб підсмажитися на маленькому вогні, не змусила мій складати долар битися від радості. У мене досі тхора було це спогад про гігантської свині, з якою капало величезна кількість жиру на розпечені до червоного дрова внизу. Пепе повернувся з оберемком дров. Він струсив з вугілля попіл і кинув на неї половину своєї порції. Стріляє полум'я лизало дрова неправильної форми, і через кілька хвилина центр знову перетворився в розбурхане полум'я.
  
  
  Горила зірвав лейкопластир з мого rta. — Добре, містер Карр, — сказав він. «Тепер настав час поговорити».
  
  
  Він говорив по-англійськи з сильним італійським акцентом, який я не буду намагатися передати.
  
  
  Її тримав губи стиснуті так само щільно, як лейкопластиром на них, і намагався надати собі зухвалий вигляд. Це не так просто, коли ти з голим членом і зв'язаний по руках і ногах, але він, здається, зрозумів. Він заговорив з Пепе на італійському діалекті, і Пепе підтягнув важкий металевий вертел, почорнілий і все ще з залишками кабана, який її все ще переварював.
  
  
  Горила зневажливо штовхнув мене своїм важким чоботом, і Пепе плюнув мені в спину. Вони витягли міцний нейлоновий ремінець і стали прив'язувати мене нерухомо до вертелу.
  
  
  Разом вони везли звідси пурпурову мене до топці і опустили крутив у тримачі. Потім закріпили смушковими гайками. Вертел підтримувався двома вертикальними шматками кованого праски, в яких на рівній відстані були зроблені виїмки для контролю відстані до вогневої плити. Повні гуманності, вони почали з самого високого рівня.
  
  
  — Ви, без одягу, — сказав горила, — це буде приємно зігрітися потім холодного нічного відбору проб повітря зовні, містер Карр. Перш ніж ми вийдемо через себе і дозволити вам занадто сильно перегрітися, у мене є кілька питань.
  
  
  Її висловив ему свій ревматизму разом зі своєю думкою про nen, його господарів і його можливих питаннях в потоці коротких речень.
  
  
  — Дуже добре, містер Карр! Пепе!
  
  
  Вони спустили мене на сходинку нижче, і тепло вже не можна було назвати комфортним. Я не міг перестати потіти, і кожна крапля банк видавала шиплячий звук.
  
  
  «Які ваші справжні стосунки з "World End"?» — запитав горила в картатій куртці. — Кравець візьми , — процідив його крізь зціплені зуби. «Його інвестор. Її вкладаю в це гроші, тому що думаю, що це принесе більше грошей».
  
  
  Він могильно розсміявся. «Я впевнений, що ви можете добитися більшого успіху, містер Карр, якщо вас так звати», — сказав він. — Тобі все одно доведеться розповісти. Які ваші справжні стосунки з "World End"?
  
  
  — Саме те, що я сказав, — прогарчав я.
  
  
  'Більше нічого? Милий, невинний інвестор?... Він вказав Пепе.
  
  
  Ще на сходинку нижче. Те, що раніше було неприємним жаром, тепер перетворилося в печіння.
  
  
  — Тільки це, — випалив я. «Тільки що, навіть якщо я не отримую від цього прибутку, її все одно отримую від цього свої гроші через Каміллу Кавур. Її можу дозволити собі гроші тільки на це. — Значить, не зовсім невинний інвестор, містер Карр, — булькнул горила з посмішкою гієни. — Але все ж недостатньо переконливо. Ви хочете, щоб її довірив, що ви вкладаєте півмільйона доларів на маленьку дівчинку, коли ви можете отримати дюжину таких за п'ятсот, а не так давно могли купити синьорину Кавур за п'ятдесят? Пепе!
  
  
  Ще один щабель нижче. Тепер її знав, що не витримаю. Її б теж не шталь говорити, але це не допомогло вирішити проблему АХ. Звичайно, Хоук міг послати ще одного агента, але в залежності від того, скільки часу їм потрібно, щоб знайти моє тіло, або від того, чи було моє зникнення ненавмисним, це затримає кілька днів або навіть неділях. І якщо Андерсон дійсно щось відчула, якщо дійсно існувала міжнародна загроза світового порядку, це було б занадто мало.
  
  
  Пепе підкинув у багаття три нових поліна, і полум'я стало ще вище.
  
  
  Горила сказав. - «Я думаю, що з цього боку він вже закінчив, Пепе», — сказав він зі своїм огидним гумором.
  
  
  Тепер її висів спиною вниз. Спочатку це зберігаються деяке полегшення, так як відстань до вогню збільшувалася, але нове паливо, яке Пепе підкидав у нього, також посилювало вогонь, і він вже відчував, як з'являються пухирі на моїх плечах і сідницях... І він відчував щось ще. ...
  
  
  Коли мої зап'ястя перебували відверті над вогнем плити, її відчув невелике зниження напруги, коли нейлоновий ремінець почав плавитися від савченко. Її стиснув зап'ястя, щоб протриматися ще трохи. Її напружив м'язи лівої руки, щоб утримати П'єра, який благополучно ховався у мене під пахвою.
  
  
  «Які ваші справжні стосунки з "Кінцем світу", Містер Карр? Допит сам по собі був однотонним... Влад тепер була навколо мене майже нестерпна. — Придумай що-небудь більш переконливий, ніж твоя тарабарщина про гроші і цієї сучку по кіно. Бо інакше нитка світі для вас настане занадто рано, і ви не зможете скласти компанію для нашої невеликої бесіди.
  
  
  Пепе вискнув від сміху і став поруч зі своїм босом, щоб ближче розглянути спекотне.
  
  
  Тепер час настав, тепер, коли вони обидва стояли так близько до мене. Слава богу, вони дивилися більше на моє обличчя, ніж на мої пов'язані зап'ястя, коли його видавила ще одну молитву. — Чесне слово, — волав її, грати краще, ніж хто-небудь на кіностудії Конті. — Це дійсно єдине. Її просто нафтовик, у якого грошей більше, ніж мізків. Її чув, таким чином можна трохи наблизитися до гламуру кіно. Не паліть мене більше, синьйор ...
  
  
  «Смажений, як свиня, визжащий, як свиня», — поддразнил мене горила. — Нам потрібен ревматизму краще, містер Карр. Може бути, ще раз повернути тебе обличчям до вогню?
  
  
  Він знову почав повертати мене. Це був той момент.
  
  
  Коли він почав рухати мене, її, простягнув вільну праву руку і одним швидким рухом вихопив П'єра. Її звів її великим пальцем і кинув між Пепе і горилою.
  
  
  «Ну, кравець...» — голос майже все, що він ще міг сказати ущипливо. Пепе звалився на підлогу поруч зі мною. Різким рухом її відскочив від вогняної плити і полум'я і швидко перекинувся. Її швидко звільнився з полурасплавленных мотузок на щиколотках і пригнувся, готовий зустріти своїх мучителів. Мені більше не потрібно було турбуватися.
  
  
  Принадність цієї газової бомби полягає в її швидкому і концентрованому впливі на невелику площу. Її затамував подих, але навряд чи в цьому була необхідність.
  
  
  Горила в картатій куртці і Пепе вже були кандидатами на цвинтарі Кампо-Verano, коли її знову видихнув. Повітря, що піднімається над плитою вогню, забирав із собою останні залишки газу.
  
  
  Коли її знову встав на ноги, його відчував себе не так як, начебто, погано, не ценымногие гірше, ніж той, хто підгорів, заснувши на пляжі в Маямі. Ймовірно, у мене залишилися пухирі і кілька днів дискомфорт, але її знову буду в дії .
  
  
  Раптово від полегшення і усвідомлення свого становища її, розреготався. Тут її стояв один в їдальні з двома трупами. Тут вже стояв Нік Картер, цілі якого знову кипіла думка повернутися до завдання AX, червоний, як лобстер, потім смаження, і все ще такий же голий, як Адам до гріхопадіння, в добрих шостий милях від Рими.
  
  
  Перш ніж її знову окунусь у вражаюче або осмислене дію агента АХ, мені потрібно було закінчити кілька менш драматичних речей. Її пробрався на кухню ресторану і знайшов у шафі якусь одяг. Її позичив брудну білу сорочку на три розміри менше, ніж мені було потрібно, штани з вільним швом, брудну кухарську куртку, дуже маленьку, пару розвалюються робочих черевик. Його взагалі не був презентабелен нам для якого середовища, крім темної виворітного боку, але, принаймні, тепер мені не загрожувала небезпека арешту за непристойну поведінку.
  
  
  Мертвий чи ні, але у мене було відчуття, що горила в картатій куртці все ще мені щось винен. Акуратно натягнувши колекцію одягу в свою полупрожаренную тушку, її знову повернувся до його тіла. Її зняв його куртку, яка займається дала б мені більше тепла, ніж коротка білої куртка помічника кухаря, і переконався, що ключі від «фіата» знаходяться в одному з його кишень. Її вийшов через сільського ресторану і зачинив за собою величезну вхідні двері. Потім її sel у «фіат-500» і вирулив з під'їзної доріжки. Її був на Віа Тібуртіна і поїхав на захід, у бік центру.
  
  
  Було близько п'яти годин ранку, і перші промені висхідного сонця суперничали з темрявою. Руху майже не було й ознак життя майже не було, поки я не звернув на пів-обороту Пьяцца делла Репаблика і не побачив скупчення поліцейських машин перед Le Superbe. Від вантажівок до патрульних машин і муніципальних машин швидкої допомоги.
  
  
  Її припаркував «фіат» в провулку і пішов назад у «Ле Суперб». Коли її спробував увійти в під'їзд, мене з обох боків схопили два гігантських карабінера, основної групи римської поліції.
  
  
  — Документи? — запитав той, що праворуч від мене, болісно викручуючи мені руку.
  
  
  "Ваші документи", сказав той, що ліворуч від мене, стискаючи мою другу руку. 'Закордонний паспорт? Идентификационая карта?'
  
  
  — Вони в моїй кімнаті, — сказав я. «В Le Superbe.
  
  
  Її повторити свій додаток по-італійськи, і обидва офіцери пильно подивилися на мене. Одіна навколо них подивився в мою, розхристану, яскраво розфарбовану куртку. Та одного погляду на мої обвислі штани, мої обірвані ноги було досить, щоб переконати його, що я ніколи, ніколи не зможу бути постояльцем в Le Superbe. Вони обговорювали, чи залишити мене лежати в канаві або взяти під варту на довгий список нерозкритих злочинів, починаючи від згвалтування, вимагання вкрадених творів мистецтва і закінчуючи шахрайством. Поліцейський, який готель мене заарештувати, здавалося, вигравав за очками, поки мене нарешті не курорти жіночий крик радісного впізнавання, що долинув через вікна шостого поверху готелю. Джеррі, caro mio! Джері. Це він. Дивись, П'єро!
  
  
  Її підняв очі і побачив Каміллу в моїй яскраво-синьої піжамної куртки у вікні мого готельного номера. Поруч з нею був маленький П'єро Сімка, авторитетно вказує на приєднався до них комісара поліції у формі. У мегафон він віддавав вибухові команди, які ще більше порушували і без того порушену тишу цього раннього ранку.
  
  
  — Сержант Бланди. Капралов Инверно. Негайно відпустіть цієї людини і відведіть його в його кімнату. Він порадився з П'єро, який досяг его талії. "Кімната 79. Миттєво!"
  
  
  Двоє моїх нападників миттєво перетворилися у люб'язних, турботливих друзів. Вони поводилися зі мною так, ніби мене готелі побалувати — то моєї буквальної примхи, звернення, яке її дуже цінував, — і провів мене через віддалені ряди цікавих перехожих і поліцейських у вестибюль, вгору по ліфту в мій номер, де Полковник відіслав ih з короткою вдячністю.
  
  
  — Боже мій, — вигукнув Ренцо, зустрічаючи нас у день. Камілла, П'єро, сер Х'ю і Стадс стояли позаду нього, одягнені в різні піжами. «Ми думали, що втратили тебе назавжди». Він був продюсером, а не актором, і було важко сумніватися в його щирості, оскільки він чітко поважав знаки долара.
  
  
  — Я теж, — вигукнула Камілла. «Ці жахливі люди. Її думала, ти помер.'
  
  
  — Але де ти взяв цей одяг? — гаркнув П'єро. Навіть у цій метушні він залишався модним зразком для всіх у своїй атласною піжамі від Валентино, яскраво-червоному халаті і домашніх капцях від Гуччі.
  
  
  Я не буду витрачати час на повторення того, що сталося, як він це пояснив. Її вказав на водія «фіата», який ледь не протаранив нас раніше, як мого викрадача, і Ренцо, і П'єро обмінялися розуміючими поглядами.
  
  
  «У світі кіно є вороги, які не можуть перестати намагатися саботувати виробництво «обидва кінця світу» і розорити Лоренцо Конті», — сказав Ренцо .
  
  
  «Чи це помста цих запальних аргентинців», — подумав вголос П'єро. — Хоча як вони могли так швидко дізнатися, що ми не змінювали ih інтереси на інтереси Джеррі?
  
  
  Ці реакції здалися мені більш ніж параноїдальними. Занепокоєння про мою безпеку великого сенсу не мають щиро. Але ih міркування про передісторію мого викрадення були близькі до божевілля. Хоча вони, можливо, були параноїками, це жодним чином не вказувало на причетність моїх партнерів по фільму до цього розіграшу. Вони перевернули небо і землю, щоб знайти мене. Вони вмовляли римську поліцію і підрозділи служби безпеки італійської армій знайти мене з ними тхора, як помітили моє зникнення. Дозвольте мені коротко розповісти про те, що сталося потім мого зникнення. Каміллі знадобилося менше п'ятнадцяти хвилина, щоб звільнитися з розірваних простирадлом і схопити телефон, щоб попередити П'єро і Ренцо. Вони, у свою чергу, попередили всі органи. Ee опис двох зловмисників було дуже неточним. Вона рідини і крові ih зростанням близько восьми футів і мускулистими, як українські важкоатлети. Але неспростовні факти самого мого зникнення, розірвані простирадла, явні подряпини на день з зламаного замка були більш ніж достатнім доказом викрадення.
  
  
  Поліція і сили безпеки, які проводили розслідування, спрацювали швидко і ефективно. Через десять мін, потім того, як Горила, і Пепе заштовхнули мене в тратторию , по всьому місту були встановлені блокпости. Троє чоловіків працювали з трьома різними телефонану, посилаючи команди детективів для допиту деяких навколо колишніх коханців Камілли.
  
  
  — Не те щоб її залишили комусь таким нещасним, — із задоволенням сказала вона. «Але ревнощі непередбачувана, і їм просто треба було відстежувати кожен те, щоб знайти тебе, Джеррі». В цей ранок, мабуть, було багато червоних осіб і непереконливих заяв дружинам у Ріме. — Тому що я ще не закінчила з тобою, — пообіцяла вона з пустотливою усмішкою. Вона повернулася до ліжка, на якій сиділа, і вказала на кімнату, повну кіношників, поліцейських і детективів. «Голос хтось, хто ще не спав, і пережив жахливий час. А тепер ще й турбуєте его своїми питаннями і нісенітницею . Он. Всі ви. Камілла подбає про nen. Навіть Ренцо і П'єро кивнули у ревматизму ee пристрасні накази, і в кімнаті знову стало порожньо. Камілла поїхали посильного в свою адресу, і звеліла йому принести з туалетного столика її косметичку.
  
  
  «Ти тепер поки марний для мене, для нас, ким би воно нам було, бідний Джеррі, — сказала вона. — Але в мене є прекрасна мазь. Вона красива за кольором. Як чоловіча сперма. Вона хихикнула. — І через кілька годин твої опіки загояться. Там повно особливих речей, ферментів тощо. Одного разу її так обпеклася на зйомках в Сардинії, що лікар сказав мені припинити carinf.com не несе відповідальності, як мінімум на тиждень. Але вранці її завдала цей чарівний крем і в той же день була бездоганною, як завжди перед камерою. Цей фільм зібрав два мільйони тільки в Італії, і її досі тхора отримую касові збори, якщо мої адвокати трохи підштовхнуть Ренцо , так що, як бачите...
  
  
  Її взагалі нічого не бачив, але дозволив гей трохи зі мною повозитися. Вона вміло вкладці мене. Вона взяла маленьку прямокутну косметичку у посильного, коли він повернувся. Він нам разу не глянув на пухирі на моєму багровом теляти, коли його лежав голий на ліжку, і на Каміллу, все ще одягнену у верхню половину моєї піжами, коли вона була зігнута мною назавжди. Можна багато чого сказати про цих висококласних готелях з ih найвищими цінами.
  
  
  Камілла знайшла графин розміром з маленьку молочну пляшку з перлинно-сірим сумішшю і швидко завдала трохи його вмісту в моє тіло. Відразу відчув деяке полегшення. Її б порекомендував сл медичні послуги, АХ... Дозволю дати їм раду, який би він нам був.
  
  
  Коли вона помастила мене, мій розум переключився на більш високу швидкість. Як завжди на завданні від АЙ у мене була неможлива мішанина речей, які потрібно було зробити відразу, без чіткого установ ih виконання. На самому делле набагато простіше втекти від двох трохи не поджаривших тебе головорізів, ніж вислизнути навколо готелю, що охороняється половиною кращих сил римської та італійської сил безпеки.
  
  
  Камілла викликала покоївку в кімнату і знову заправила постіль. Вона пухкенька, незворушна дівчина обережно перекочували мене на бік, а потім, навпаки, укладали чисті, м'які простирадла, а потім переховували мене легкою ковдрою. Надворі вже розвиднілося, і Камілла опустила штори на двох балконних вікнах.
  
  
  "Тепер ти повинен поспати, Джеррі," сказала вона. — Якщо тобі це здасться важким, її залишу тебе дві маленькі пігулки, які можуть відправити навіть слона в країну мрій. Але я думаю, ти досить втомився, щоб поспати на самоті.
  
  
  Вона нахилилася, щоб непереконливо, по-догляд поцілувати мене в частці.
  
  
  «Я сама повинна піти спати», — сказала вона. «Боже мій, я, мабуть, схожа на стару відьму».
  
  
  Вона більше була схожа на 14-річну гиперсексуальную дівчину-скаута, що грає в доктора, і її теж ось про це сказав. Ей, це страшенно сподобалося. І їй був радий, що вона не збиралася продовжувати свій милосердний борг, сидячи на краю мого ліжка.
  
  
  Її ще раз подякував, і вона сказала, що уві сні її буду в повній безпеці, бо полковник Динджес розставив вартових у коридорі, у ліфті і у вестибюлі.
  
  
  Мені назавжди було зустрітися з людиною, ще дві години назад по одному навколо контактних адрес АХ.
  
  
  Дав собі п'ять хв, потім того, як Камілла пішла, на випадок, якщо вона повернеться, щоб забрати якусь забуту річ, перш ніж її, спробував сісти і зробити замовлення. Лосьйон Камілли був дивом. Він майже знову відчув себе людиною. Я не кажу, що мені б хотілося наткнутися на щось тверде, ніж шовк або Камілла, але печіння зникло, і він виявив, що можу одягнутися, не відчуваючи нічого, крім кількох незначних уколов боляче. Її взяв пляшку з двома жовтими капсулами , які Камілла залишилася в якості снодійного, і сунув її в один навколо бокових кишень камзоли. На цей раз її прикріпив стилет до лівого надпліччя і одягнув ремінь через кобуру з Вільгельміною. Її знайшов одного, навколо братів-близнюків П'єра в секретному відділенні свого портфеля і сунув його в хвилину. Я не знав, куди йду, а тим більше до кого, але я не збирався знову бути спійманим беззбройним.
  
  
  Її виявив, що можу навіть прийняти ту позу йоги, яка займається найбільше допомагала мені з глибокою концентрацією. Отже, повністю одягнений і майже повністю прийшов в себе, її сидів, схрестивши ноги, на тебризском килимі у своїй розкішній квартирі.
  
  
  ЦРУ, а також власна мережа АХ вже повідомила Хоука про шум мого викрадення і мого повернення. Але Бог знає, наскільки спотвореними, неточними, безумовно неповними і заплутаними можуть бути ці версії. Її повинен був дати свій власний, правильний доповідь комп'ютерів АХ і ще більш тонкому розумові Хоука. Фінансового вундеркінда АХ Голді Саймона теж треба було попередити, щоб він трохи підтасував дані, перш ніж мені доведеться впихнути моїм новим партнерам чек на 500 000 доларів через банк у Нассау, яким так хвалився. Назва і адреса банку вже були в моїх предысториях, тому її не здогадався, що частина дороги вже прокладено. Але Голді готель би знати, коли і скільки. Одним з переваг мого викрадення і ймовірних травм було те, що Ренцо довелося важливу ділову зустріч на день або два. Цей час було отримано на годинник, які її втратив, і які ще треба було надолужити.
  
  
  Нарешті прийшла одна думка. Її порився у валізі і витягнув невинне перевидання книги Зейна Грея. Однак ви не могли перегорнути сторінки, так як у нах не було сторінок. У нах було тільки маленьке компактне складати долар по гелигнита, яке вибухнуло через сорок секунд, потім активації, видавши двадцять клацань, а потім розкидало свій вміст на схожих на конфетті стрічках у величезному безладді на площі понад п'ятдесят квадратних метрів.
  
  
  Її, підійшов до вікна і відсмикнув фіранки рівненської настільки, щоб щорічно на пробуждающуюся вулицю внизу. Дві патрульні машини і п'ятеро явних поліцейських на вулиці, плюс кілька поліцейських в штатському середовищ перехожих. На вулиці під бічним вікном було всього три офіцери у формі з автоматичними карабінами під пахвою. Будь-яке хвилювання на вулиці змусило б ih бігти туди, щоб допомогти своїм товаришам . Перед реєстрацією її оглянув будівлю зовні і подумав про те, де її бачив, службовий вхід. Він все ще був там. Датується 1897 роком, будівлю було побудовано архітектором, який прагнув наслідувати велич великих палаццо шістнадцятого століття. Всі верхні анфілади мали балкони, кути яких були складені навколо масивних, важких наріжних каменів. Прямокутні шматки каменю з десятисантиметровим між кожним виступом. Потрібно зовсім небагато зусиль, щоб з комфортом спуститися на десять-п'ятнадцять хвилина. Але спуститися непоміченим на три-п'ять знаків хвилина, на які сподівався, було трохи складніше.
  
  
  Її, відійшов, зняв куртку і закотив холоші. Потім її одягнув халат. Все ще неголений і червоний від смаження, він не потребував в косметиці, щоб надати обличчю зовнішні ознаки напруги. Її, увійшов у вітальню і відкрив двері.
  
  
  Переді мною витягнувся гігант у формі з гвинтівкою, готової вистрілити. До мене будуть ставитися з усією повагою, що мені потрібно для моїх планування.
  
  
  Її хочу добре виспатися, — сказав їй ему по-італійськи. «Мої нерви вотум-вотум вибухнуть ». Її зіщулився, чим боляче, щоб все виглядало більш переконливо, і карабін розуміюче кивнув мені. «Будь ласка, простежити, щоб мене не турбували протягом наступних трьох годин», — сказав я. «Мені все одно, хто. Коли її трохи посплю, її зможу поговорити з вашими офіцерами, а поки її хочу трохи поспати.
  
  
  — Але це як раз і були мої інструкції, — сказав він, знову витягнувшись по-військовому.
  
  
  — Чудово, — сказав я. Похитуючись, її повернувся у свій номер і закрив двері. Її мовчки позбавився від халата, закотив холоші і знайшов у валізі аерозоль зі спреєм від комах. Не знаю, чи нашкодить його вміст якої-небудь мусі, але якщо його нанести на руки з відстані шостий дюймів, він утворює тонкий шар, який щільно облягає шкіру. Вона стає такою ж твердою, як шкіра носорога, і, коли вона висохне, її можна буде зняти, як рукавичку. Це похідне неопрену, розроблене одним навколо наших диво-лікарів-хіміків. Відкрито зараз мені це було б потрібно.
  
  
  Її, змахнув руками в повітрі і зігнув ноги в максимальний час висихання дві хвилини. Потім його підняв книгу Зейна Грея з ліжка і підніс до вікна. Її зробив складку у верхньому правому куті, яка займається активувала цю штуку, повільно порахував до двадцяти п'яти і відкрив вікно. Потім її дозволив ему поплисти і знову швидко зачинив вікно. П'ятнадцять секунд потому спалахнуло це безумство .
  
  
  Гелигнит вибухнув, наче два танкер зіткнулися ще з одним, і конфетті прострелили всю вулицю в будь-якому напрямку, майже біля входу в готель.
  
  
  У цей момент її вже був в іншого вікна, а потім зовні. Її спустився з балкона на цегляну кладку кута, спостерігаючи одним оком, як люди кинулися зі своїх постів в провулку до місця вибуху.
  
  
  Мої руки вчепилися в просторі ніші, і її опустився, ледь сховавшись за виглядом з вулиці. Всього за кілька секунд більше, ніж це було б в красивому, але старовинному ліфті, її, спустився вниз. Опинившись там, її, пройшов все ще досить пустельним тротуару на інший кут і подав сигнал таксі.
  
  
  Її назвав ему пункт призначення, місце, недалеко від мого другого контактної адреси, але досить далеко, щоб позбутися від переслідувачів.
  
  
  Коли вийшов її, повернув її за два кути і увійшов у вестибюль готелю, де сонний службовець за стійкою кивнув мені, як ніби її був звичайним туристом, якого тут саме місце. Потім її вийшов через службовий вхід. Її натрапив на провулок. Через два будинки від моєї мети її увійшов у портик і почекав ще три хвилини, щоб переконатися, що за мною ніхто не стежить. Проїжджа частина й тротуар залишилися порожніми. Я пішов далі, а потім дав два коротких і один раз довгий сигнал дзвін зі знаком Печі. Пролунав звук «Чик» з автоматичного відкривання день, і їй було так і всередині, на шляху вгору.
  
  
  На другому поверсі у дверях мене чекав лисіючий чоловік середніх років. Він працював у родинному агентстві уряду. На nen був линялый червоний фланелевий халат без пояса поверх випираючого життя, що ледве приховували м'яті труси жахливого малюнок.
  
  
  «Питання, питання, питання. Ці милі хлопчики АХ думають, що її комбінація Lieve Lita і ANP. Назавжди поговорити з ними для різноманітності.
  
  
  — Голосування для чого її тут, — сказав я. — Давай, Мак.
  
  
  — Гилкрист, — сказав він похмуро. «Не Мак».
  
  
  Він пройшов через охайну, доглянуту вітальню, спальню, яка займається виглядала такою ж чистою, як і неохайною. Ящик великого стільця навколо горіхового дерева в дальньому кінці біля стіни був відкритий, відкриваючи трансивер, який займав половину ящика. Інша половина була зайнята нагромадженням електронних пристроїв, у тому числі телефоном з многокнопочным пристроєм переформатувати мови.
  
  
  — Викрадення, вбивства, бомби, — пробурчав він. «Думав, що я на дипломатичній службі, а не в респектабельному шпигунському суспільстві. Дозволь мені зателефонувати, тоді ти зможеш поговорити зі своїм начальством через перетворювач мови. Може, тоді її відпочину.
  
  
  Він трохи повернув свої циферблати, потім постукав по клавіші Морзе поруч із пристроєм.
  
  
  Він продовжував бурчати. «Деяким навколо нас доводиться заробляти на життя у звичайні години. З дев'яти до п'яти. Не бігати від одного ліжка до іншого і від одного барбекю до іншого. Тримай, Картер. Що ж, вам знадобляться різні шпигуни для вашої шпигунської мережі.
  
  
  Сухий голос Хоука вже абсурдно у мене в вухах, коли його, відповів на дзвінок. "Ти свого роду геній, Нік," сказав він. «Я посилаю вас вирішити невелику проблему, і перша новина, яку її отримую, полягає в тому, що ви самі є головною проблемою. Тут написано...» Я чув, як він нетерпляче перегортав свої звіти. — Тут сказано, що тебе викрали два хлопця, що тебе прив'язали до вертелу і збиралися засмажити тебе живцем, коли ти вирвався і пішов від них. Смерть «невідомої причини». Що ж, її можу здогадатися без подальших підказок, але я завжди думав, що потрібно четверо чоловіків, щоб схопити одного, навколо моїх хлопців. І шість, щоб битися з тобою.
  
  
  Її ризикнув, що его перервуть, щоб пояснити йому, як мене викрали. Не те щоб це зробило Хоука більш терпимим.
  
  
  «Я знаю, що твоя метушня з цієї гарячої цыпочкой була необхідна, — сказав він, — але не в тому сенсі, що ти знизив при цьому свій захист. Мене не хвилює, що ти ляжеш с хема то в постіль...» Я майже відчував, як його думки переходять до сенсаційного, хоча і неймовірного відкриття ... вашої інформації дає. Але не в тому випадку, якщо ви відкриєте для себе ліквідації.
  
  
  — Мене ще не ліквідували, — сказав я.
  
  
  — Чиї це діти? — запитав він , як ніби у мене був з собою повний каталог фото міжнародних злочинців.
  
  
  «Вони не показали мені свої водійські права», — сказав я, відповідаючи на його сарказм. «На тілах також не було ніяких документів. Але я не думаю, що вони дуже любили американців, що може вказувати на комуністів. Хоча і це нас до чого не призводить. Сьогодні дядько Сем всім іншим, а на наступний день він може стати ворогом».
  
  
  « Дотримуйтеся чортових фактів», — сказав Хоук. «Прибережи свою політичну філософію для своїх подруг. У мене є ih фотографії в телексі, і Рим може тільки підтвердити, що вони позаштатні члени гільдії. Вони здаються в оренду для всіх бажаючих. Але я хочу знати: чи знайшли ви що-небудь, що підтвердило б підозри Андерсона?
  
  
  — Її знайшов достатньо, щоб мати деякі підозри, — сказав я. «Але цього недостатньо, щоб зрозуміти, наскільки це серйозно і до чого все йде». Її переключився на короткий план: моя ідея про те, що "Нитка Світу" був не більше тим, чим здавався на поверхні, але також і те, що колекція вузу реквізиту може бути дуже привабливою для того, хто пристрасно бажає влаштувати міжнародний бардак. Завжди є ці парові, в будь-якій точці світу.
  
  
  «Поки ці двоє не увірвалися в мою спальню, — сказав я, — я сумнівався, що Андерсон прав. Але хтось намагався мене допитати. І вони, питання, які вони намагалися видавити навколо мене, всі вказували відкрито на "Потік світла".
  
  
  Він зробив паузу на кілька секунд, щоб обміркувати факти, які її ему повідомив. Її знову почув шурхіт паперу.
  
  
  — Що ще,- сказав він. «Бомбова атака. Хтось інший намагався тебе вбити або знову той же захвату?
  
  
  — Це був я, — сказав я. Перш ніж він встиг обуритися, її повідомив йому про своє терміновому догляді за Le Superbe, щоб повідомити ему облад мені.
  
  
  — Добре, — сказав він, зітхнувши. — Як ти тепер збираєшся повертатися? Ви зараз не вибухне весь Колізей?
  
  
  Її сказав ему, що не думаю, що це буде необхідно, і почав розповідати йому про свій план повернутися .
  
  
  — Ні, ні, Нік, — сказав він. «Чим менше її знаю обурливих подробиць зустрінуть ваших способів роботи, тим простіше моє життя. Але чого ніхто тут не може зрозуміти, так це того, що комусь вдалося дізнатися, що ви були в літаку. Ти впевнений, що цю дівчину Розану не просто так привернуло твою фатальна чарівність?
  
  
  — Можливо, це допомогло, — скромно зізнався я. — Але тримаю гроші, що вона чиясь маленька. Надання гей адресу мого готелю, можливо, трохи прискорило дію. Але для них це так само цінне, як і для нас».
  
  
  — Хема б вони нам були, — пробурчав Хоук. «Я проведу потрійну перевірку дівчата: ми, Напевно, і Аліталія. Її також передам фінансові деталі Голді. П'ятсот тисяч доларів. Її знав це, але, можливо, це буде нова запис. У мене в дорозі аркуші даних про зустрінуть ваших нових товаришів. Запроси Гилкриста до передачі каракулей Андерсона, щоб його міг тут же прикинути кілька припущень. Ти отримаєш відповіді від Хаймана. Гилкрист зазвичай просто думає. АА, швейцарський номерний знак, німецькі діви. Її згадав слово, схоже на Юнгфрау. «Може бути, той Андерссон був божевільним . А може бути, і ти. Може бути, ми всі. Ну, ти повертаєшся в готель і намагаєшся поспати годинку, перш ніж знову піти відтворювати сцени навколо Риму часів Нерона.
  
  
  Скремблер клацнув, коли Хоук повісив трубку.
  
  
  Бурчав Гилкрист сунув клаптики паперу, які її взяв речей по Андерсона, у проріз свого передавального обладнання і був щасливий попрощатися.
  
  
  Її взяв таксі і висадився за готелем, де помітив службовий вхід. Мені було все одно, побачить мене хто-небудь, але я не хотів зганьбитися зі своїм воротарем, перехитривши його.
  
  
  Її, піднявся на ліфті на своєму поверсі й зупинився біля стіни холу. Кут був в декількох футах від моєї день. Дійшовши до кута, її побачив вартового, капрала за відзнаки, стоїть насторожено і напоготові біля дверей моїх апартаментів. Добре.
  
  
  Її витрусив жовті капсули навколо пляшки, яку залишив мені Камілла. Її швидко кинув пляшку в інший ниткою зал. Її не шталь чекати повернення вартового. Він був витривалим, добре вихованим хлопчиком, і він міг на нього покластися. В ту ж секунду, як до мене долинув звук удару пляшки об стіну, її, пірнув у двері. Вартовий зробив належні п'ять-шість кроків по коридору, вже тримаючи карабін напоготові. Мені знадобилася хвилина, щоб закатати штанини, надіти халат і висунути голову через день, щоб побачити, як годинниковий повертається на свою посаду з нерозуміючим виразом обличчя.
  
  
  «Зараз їй подзвоню в обслуговування номерів, щоб поснідати», — пояснив я. «Я просто готель, щоб ви дізналися, що це сталося. Хіба тільки що її не почув звуку? — Нічого, сер , — сказав він. «Невеликий вибух. Студенти, комуністи, монархісти. У вас завжди є ці порушники спокою. До речі, на кухні також є один навколо наших людей, який стежить за порядком.
  
  
  Її вирішив послухатися порада Хоука і спробувати трохи виспатися перед наступною операцією. Лосьйон Камілли спрацював так добре, за винятком кількох вразливих місць, що це виглядало так, ніби мене ніколи не підсмажували.
  
  
  Її зняв халат, повісив штани і куртку, кинув сорочку і краватку на стілець і приготувався знову лягти в ліжко. Дув холодний березневий ранковий вітерець, тому я пішов закрити вікно у своїй кімнаті.
  
  
  Але не тільки це вікно, але вікно спереду було відкрито. Її дуже добре знав, що закрив його, як тільки викинув бомбу. Хтось був у моєму номері під час моєї відсутності. Хтось, хто все ще міг бути там.
  
  
  
  
  Глава 4
  
  
  
  
  Зі сном доведеться ще трохи почекати.
  
  
  Її витягнув «Люгер» з кобури, що висіла поверх камзоли, і попрямував назад до дня. Це було легко обшукати номер: непроханий гість не міг скористатися коридорами, щоб повернутися у вже обшуканий районі. Всього дві великі кімнати, вітальня і спальня, а також велика ванна кімната. Дюйм за дюймом її, пройшов через вітальню. Її не забув заглянути за диван, за важкі портьєри. Бар з лікером був замалий навіть для людини такого розміру, як П'єро, але його все одно заглянув у нього. Все було пусто. Те ж саме в спальні: за шторами, в шафі, під ліжком.
  
  
  Пролунав дверний дзвінок. Ці кілька секунд її витратив на те, щоб замкнути ванну зовні і затиснути стілець під дверною ручкою. Якщо б відвідувач сховався там, він не зміг би вийти, поки її отримую тацю з обідом.
  
  
  Офіціант в білій куртці простягнув мені тацю з їжею. З одного боку його оточував мій сторож, з іншого — початку другий охоронець у формі, який запевнив мене, що був на кухні стежив за приготуванням сніданку. Її подякував ih, дав чайові офіціантові і пішов назад щоб закінчити свої пошуки.
  
  
  Ванна теж була порожня.
  
  
  Але відкрите вікно залишалося загадкою. У моєї відсутності хтось увійшов, ймовірно, з даху, де був нерівний профіль водостічних жолобів, декоративна скульптура і покриття димоходів всіх приховували від очей патрулів на вулиці. Ну і для цього потрібен був розумний, безстрашний чоловік. Я не міг дозволити собі недооцінювати своїх противника.
  
  
  Початку другої огляд спальні підтвердив мій діагноз.
  
  
  Мій чемодан і дипломатичний портфель ретельно обшукали. Все було ретельно повернуто на свої місця, за винятком майже невидимих волосяних ущільнювачів, які її у своє обидва предмета перед від'їздом. Секретне відділення в маленькому портфелі не було виявлено. Її взяв з собою Люгер і ніж, так що з мого боку, як Джеррі Карра не було нічого підозрілого. Її досталь навколо валізи невинний вигляд транзисторний приймач і повернувся до роботи. Її знову обшукав три кімнати, на цей раз на предмет підслуховуючих пристроїв. Радіо виглядало як будь-яке інше радіо такого ж розміру, але кількома рухами його можна було перетворити на ефективний детектор прихованих електронних підслуховуючих пристроїв.
  
  
  Мені було все одно, прослуховували ви мене. Її зберіг все, що пов'язано з моєю справжньою особистістю Ніка Картера, для більш безпечних місць, ніж апартаменти Le Superbe. Але я як-то побіжно окинув поглядом новітню, складну відеоапаратуру: ширококутні об'єктиви, не більше головки канцелярської кнопки, здатні передавати зображення на екран, віддалений більш ніж на кілометр. Її міг контролювати мова Ніка Картера, але рухомі записів того, як я її розбираю і змащую «Люгер», риюся в секретному відділенні зажадав заміни газової бомби TT або інших іграшок (АХ Відділу технічних трюків) не зовсім відповідав би мою гіперсексуальному простому способу Джеррі Карра, техаського плейбоя.
  
  
  Його отримав один звуковий сигнал у вітальні, маленький цвях-передавач на постаменті в кутку кімнати. Його, ймовірно, було достатньо, щоб вловити навіть самий приглушену розмову в цьому районі. Залишив їй його туди, де він був.
  
  
  У спальні ih було два: один за дзеркалом над туалетним столиком, інший наполовину схований за однією з тканинних гудзиків на стьобаному узголів'я ліжка. Я не знав, відчувати себе вдоволений або ображеним цим непропорційним інтересом до мого використання матраца. Але залишив їй його в спокої. Будь мікрофон може працювати в обидві сторони, і, можливо, мені вдалося б використовувати ih, як невинних свідків для АХ.
  
  
  У ванній не було ніяких ознак чого-небудь. Частково це було пов'язано з тим, що проточна вода може доставляти незручності навіть найкращому подслушивателю. Тому, якби мені коли-небудь довелося серйозно поговорити з хема небудь, її б зробив це при повному сприянні душа, працюючих кранів і багаторазового змиву.
  
  
  Трохи менш схвильований, її з'їв свій холодний сніданок, а потім плюхнувся на ліжко. Минуло, мабуть, години півтори, коли мене це єдина передача дзвінок телефону. Це була Камілла. Промениста, яскрава і турботлива . Вона запитала мене, чи допоміг мені ee лосьйон.
  
  
  Чим довше її міг розтягувати своє одужання, тим краще це було для моїх планування. Так що я подякував і сказав, гей (правди), що ліки чудесним чином допомогло мені, але (неправда), що я все ще відчуваю легке тремтіння, хоча ee таблетки, якщо мені можливість трохи поспати.
  
  
  «Чесно кажу, — серйозно сказала вона, — ваші опіки трохи серйозніше, ніж звичайний сонячний опік. Вам потрібно трохи відпочити. Ренцо подзвонить вам. І якщо ви можете, ми всі можемо пообідати пізно ввечері, а потім піти на нараду за сценарієм. Але це займе кілька годин. У Ріме завжди пізній обід. Так що відпочинь. Мені справді було потрібно кілька годин, щоб мій косметичний догляд оговтався від руйнівного дії минулої ночі!
  
  
  Її ще раз подякував її і кинувся назад на ліжко, але не для того, щоб заснути, і для того, щоб дати моєму тілу заспокоїтися, поки мій розум перевіряв факти і будував плани.
  
  
  Це повідомлення про пізньому обіді великого сенсу не мають добре. Голосування огляд сценарію навіть краще. Її все ще був надто не інформований про дуже багатьох речах, і чим більше її дізнавався про "Кінець Світу" , тим краще це було. Може бути, тоді зможу її пролити трохи світла на цю темряву.
  
  
  Ренцо подзвонив через кілька хвилина. Її видав кілька переконливих стогонів, коли відповів на дзвінок. Обід був призначений в два тридцять, в охайному забігайлівці недалеко від готелю. Обговорення сценарію повинно було відбутися відразу ж потім цього, в закритій кімнаті для переговорів клубу.
  
  
  «Там ви побачите кілька слайдів з іншими деталями навколо нашого обладнання», — сказав Ренцо. «І тоді ви відразу почуєте основні лінії сюжету».
  
  
  «Ну і справи, мені б цього хотілося, Ренцо», — сказав я. «Але я все ще відчуваю, що з мене здерли шкіру живцем».
  
  
  «Я не хочу квапити тебе, Джеррі, — сказав він незадоволено, — але це може бути важливо і цікаво для тебе як для інвестора... Якщо тільки ти не передумав».
  
  
  «Звичайно, її все ще в делле», — сказав я. «Я просто сподіваюся, що зможу пройти через все це обговорення сценарію».
  
  
  — Чудово, — сказав він. І він сказав мені, що трохи перенесе початку обіду, щоб її ще трохи відпочив. — І її подбаю про те, щоб ми закінчили трапезу коньяком Романья навколо землі моєї сім'ї. Це додасть вам сил для випробувань нашого опитування сценарій. Поки що.
  
  
  У мене було п'ять годин вільного часу. На штопора, як я можу використовувати цей час, майже відразу ж відповів мій поважний вартовий, який ввічливо постукав у мої двері і вручив мені конверт, залишений для мене на столі внизу.
  
  
  «Наш експерт переконався, що це не поштова бомба», — сказав він. Але він залишався зі мною у вітальні, поки її не відкрив її без феєрверків і радіації. Це було акуратно надруковане запрошення на відкриття виставки примітивів в галереї на Віа делла Фонтанелла в наступний вівторок.
  
  
  Показав її це ему з коментарем, що мене тим часом занесли в список культурних лохів. Він розсміявся і залишив мене в спокої.
  
  
  Коли він зник, їй вставив ніготь великого пальця в один навколо кутів і легко зняв пластик, який, як я знав, був там. Це була доповідь Хаймана про те, що Хоука вдалося розкопати про моїх питаннях кілька годин тому. Зовнішній механізм держорганів може мати швидкість слимака-переростка, але дрібні урядові установи, такі як АГ, можуть працювати зі швидкістю світла, якщо це необхідно.
  
  
  На прямокутної карті без пластикової оболонки було шість маленьких сірих квадратів. Її відніс його в спальню і досталь 200-кратну ювелірну лупу навколо схованки в моєму дипломатичному портфелі. Тоді мені також знадобилася допомога моєї нічної лампи, щоб розшифрувати щільно упаковані дані і перенести ih в пам'ять.
  
  
  Перший квадрат містив в основному дратівливі деталі мого чек на півмільйона доларів, як це було оброблено, якщо коли-небудь виникне необхідність відмовитися від підписки. Почала другий і третій були пов'язані з аналізом АХ каракулей Андерсона, і він помітив, що розумники внутрішньої служби зробили навколо цього не ценымногие більше, ніж її. Начерк з іменами, зосередженими навколо букви L, з буквою Ч на ній, і нерозбірливим Юнгом... і ще з чимось, отримав дюжину різних інтерпретацій. Єдиним, що мало сенс, була інтерпретації, яку їй вже дав цьому сам, той факт, що буква L може означати Лугано, де дотторе-професор Сімка омела свої зв'язки зі швейцарським банком. Але в кращому випадку це мало на увазі якусь метушню з франками і лірами. Одіна навколо скептиків прочитав надряпане слово як формат вам нас, грубо кажу: юнацький зростання, що, в свою чергу, може відноситися до П'єро Симке, враховуючи зростання его. Інший стверджував, що це повинен бути jungflucht , ще один jung-freudig, ще один jung-flucht, відповідно розслаблення, радість, прокляття. Ще Одна абсурдніша іншої. Це що стосується каракулей.
  
  
  Для позначення АА мені, якщо список настільки ж безглуздих можливостей — від рекламного агентства і автомобільної асоціації до дрібного дворянства. Теж не дуже логічно. Її б і сам це виявив на десять хвилина в бібліотеці навпроти посольства.
  
  
  Перші два квадрата початку другої рядки містять більш докладну інформацію про сера Х'ю Марсланде, Лоренцо Конті, Стадсе Меллорі і П'єро Сімки. Все це було дуже цікаво, але я не міг нічого підігнати під якусь схему. Крім хіба що безжального честолюбства укупі, принаймні, у сера Х'ю і Стада великої емоційної і психічної нестабільності, що не так wouldnt рідкісних лікувальних зустрічається в домашніх великих діячів кіно. Проблеми Стада, здавалося, були зосереджені в основному навколо пляшки. Він був постійним п'яницею і зазвичай добре переносив велику кількість алкоголю. Але час від часу, з інтервалом від півроку до півтора років, десь у його теля спрацьовував запобіжник, і его з сиреною відвозили в дуже безпечний будинок престарілих. Хоча в відзвітувала відзначається зміщення Ренцо до кокаїну, про який Камілла згадувала раніше, але его непритомність не були пов'язані з наркотиками або алкоголем. Це відбувалося лише тоді, коли, як це було досить частини, він був перевтомлений або виснажена всіма витівками, якими він фінансував свою імперію і свій імперський спосіб життя. Її бачив, що родина його матері, нечисленна, хоча й стародавня знати, дійсно володіла землями навколо Риму. Всій території готелю і власність були експропрійовані спочатку фашистами Муссоліні, а потім, потім війни, урядом християн-демократів.
  
  
  Її також бачив, що чотири роки тому, потім одного з своїх нервових зривів, Ренцо був вилікуваний і заспокоївся на тому ж заміському будинку відпочинку, де у Стадса була одна навколо его періодичних битв з білою гарячкою. Але це був дорогий, популярний і впливовий будинок, і якщо б мені довелося досліджувати список пацієнтів, щоб встановити нові зв'язки, її б знайшов половину людей, які з'являлися на перших сторінках території баренцева моря в Європі, а також деяких американців і азіатів.
  
  
  Сер Х'ю Марсленд був людиною без явного вади на гербі. На шляху з багатообіцяючого студента з Бірмінгема через Оксфорді у нього було багато недоведених недоліків. Він все ще дерся. У нього була таємнича здатність йти навколо промислових комплексів безпосередньо перед тим, як ih поглинув шум або банкрутство, вже монетизуючи свої акції в фунтах стерлінгів, швейцарських франках або німецьких марках. Він кілька разів ставав мільйонером у фунтах, а в доларах приблизно вдвічі більше. Вдячна королева нагородила його дворянством для його благодійну діяльність (Орден Британської імперії, 1963.; кавалер ордена Британської імперії, 1971 р.), хоча в моїх записах вказувалося, що його діяльність в основному зводилася до розміщення свого імені на бланках та доїння стовпів суспільства. Він займав кілька полуоплачиваемых посад, одна, навколо яких була в Сполучених Штатах у відділі ООН ЮНІСЕФ. Він не був одружений, але любив дівчат і час від часу здавався трохи грубим з ними, хоча намагався триматися подалі від публічних скандалів.
  
  
  П'єро Сімка був, що не дивно, самим цікавим з усієї четвірки. Як і у Ренцо, у нього були родинні зв'язки зі старою знаттю. Але на відміну від Ренцо, він зберіг сімейну власність під час всіх змін уряду і омела початковий капітал, помножений на інтерес до всього, від нафтохімічної промисловості до скарбів мистецтва. Над ним безжально знущалися і переслідували за його зростання, він відмовився дозволити собі перетворитися в блазня, і до цього моменту його зростання вже шталь перевагою. З Трієста до Сицилії його називали Маленьким Велетнем. Його родові маєтки знаходилися на півночі, недалеко від озера Гарда. Він прийшов у політику, як християнський демократ, але пізніше відколовся, щоб сформувати свою власну ще більше праву відкололася партію. Він навряд чи мав якесь значення на національних виборах, але його власний виборчий округ завжди повертав його в Сенат, де він використовував своє становище для переговорів і інтриг з усіма іншими партіями. Він був талановитим радником для всіх сторін, у тому числі на міжнародному рівні. А ООН використовувала его послуги для ведення переговорів з арабськими терористичними угрупованнями, з південноамериканськими тупамаросами і ватажками повстанців навколо Центральної Африки. Одна міланська газета назвала його «маленьким Генрі Кіссінджером», і, можливо, це було не таке нібито погане визначення.
  
  
  Останній квадрат був жіночої територією. Спочатку Камілла, потім Розанна. Потім був короткий список коханців Камілли, який читався як « Хто, що, де - італійська промисловість, політику, фінанси і глобальна еліта». Більшість у списку були визнаними мисливцями за жінками, які користуються громадським авторитетом, але я був трохи здивований, виявивши серед них П'єро Сімку з приміткою, що його ім'я в її спальні було Дон Лупо (Лорд-Вовк). В іншому повідомили, він не згадувався як особливо активний в угодах, але те, що я знав про Каміллі навколо перших рук, полягало в тому, що вона може завести будь-якого чоловіка, незалежно від того, наскільки він великий чи малий. Нічого особливого про політику в делле Камілли немає, тільки те, що вона була зареєстрована, як комуністка, що в Італії нічого не значить. Це свого роду шик в багатих європейських кінематографічних та театральних колах. Її запам'ятав, заняття П'єро і випадково згадав про них Каміллі навколо певного цікавості і більше здорового інтересу. Моя омріяна Розанна здавалася більш цікавою у світлі моїх власних пригод. Вона народилася в Падуї всього двадцять років тому. Там вона ходила в школу і два роки вчилася в коледжі, перш ніж 19 років стала стюардесою.
  
  
  Потім вона швидко перейшла від національних рейсів до міжконтинентальним. Причина, по якій гей, довелося покинути університет, полягала в її зв'язку з якимсь студентом-маоистом і ee діями. Але вона була зареєстрована, як член Монархічної партії звільнення, що відкололася партією П'єро Сімки. Цілком імовірно, що вона зробила свою кар'єру спасибі рекомендацій П'єро, так як її батько був керуючим деяких північних земель Маленького Гігантський.
  
  
  Все це передбачалося кілька невпевнене пояснення, але викликало більше запитань, ніж відповідей. Якщо вона якимось чином була залучена в "Нитка Світу" через П'єро, навіщо гей, брати участь у спробі вбити техаську золоту курку, перш ніж вона встигла знести своє золоте яйце? Чи вона вже розірвала старі зв'язки з цією людиною і просто використала П'єро, як старого сімейного знайомого? Це буде не перший раз, коли хтось переходить на іншу сторону, щоб отримати роботу, яку він так відчайдушно хоче, просто щоб догодити вищим. Але якщо щось і пахло "Кінцем Світу", мій минулий досвід пов'язував це з організацією з грошима, а не з випадковою галасливої групою молоді.
  
  
  Мої думки почали обертатися. Одіна по всьому способів покінчити з марною тратою часу на самозадоволення — подзвонити по телефону, який дала мені Розанна. Більшість авіакомпаній давали членам екіпажу вихідний день або близько того, коли вони поверталися з довгого перельоту, і кожна зустріч з Розаной, неважливо, вона розвіяла таємницю чи ні, омелою свою чарівність. Так і Камілла в будь-якому випадку буде надто зайнята зі своїм косметологом найближчі кілька годин.
  
  
  Її знайшов номер у своїй записній книжці і передав оператору готелі. Моя лінія майже напевно прослуховувалися, але з моїм нинішнім іміджем не було нічого незвичайного в бажанні зателефонувати красивій дівчині. Тим більше, що кільком членам руху проти Ніка Картера або руху проти Джеррі Карра потрібно було знати, що вони вже одного разу напартачили.
  
  
  На дзвінок відповіла дівчина з центральноамериканским акцентом і закладеним носом. Потім його почув її крик: «Троянди, якийсь жартівник, Карр».
  
  
  Потім солодкий, хрипкий голос Троянди. «Здрастуй, Джеррі. Який сюрприз! Я не думала, що знову почую про тебе, тепер, коли ти середовищах всіх цих прекрасних людей навколо кіно. Крім того, її чула по радіо, що тебе викрали, а потім ти втік. Її думала, ти в лікарні і не можеш... е-е, щось робити.
  
  
  Це вивалилося так чарівно і невинно, що, здавалося, не було шансів дев'ять до одного, що вона і була тим пальцем, який вказав мені на Горилу у картатій куртці і Пепе.
  
  
  — Ні, — сказав його тим же веселим тоном. «Він не в лікарні, і я також можу... е... користуватися деякими речами. Але, дорога Розанна, є ще кілька речей, яких я не впевнений, і, може бути, ти допоможеш мені розібратися, якщо у тебе буде час.
  
  
  Її сміх був таким же непристойним, як і чудовим. «У мене завжди є час для благодійної діяльності та турботи про тебе», — сказала вона. "Коли?"
  
  
  Її запитав. - "Як щодо нині? Мені мали сумнівну честь поставити охоронця перед моїм номером. Але якщо її скажу ему, він пропустить моїх відвідувачів.
  
  
  — Ах, — сказала вона. «Це ще більше хвилювання. Її буду у вас через п'ятнадцять хвилина, в залежності від нашого жахливого руху.
  
  
  Вона стримала своє слово. Її попереджали годинного на день, і він шанобливо постукав, щоб з ревнощами оголосити, що прибула юна леді, яка назвалася медсестрою. — Не медсестра, а фізіотерапевт, — бадьоро сказала Розанна. Вона влетіла у вітальню, в сірій кудлатою шубці і смішний сірій шапці, ніби кепки. Вона пронесла капелюх через всю кімнату, опустивши її на переповнений стілець. Потім вона вилізла через пальто.
  
  
  « Боже мій», — сказала вона одним прописом. «Це ценымногие більше приватному, ніж в літаку, і ти виглядаєш так добре, як ніби вся твоя історія була придумана тільки з наміром заманити мене сюди».
  
  
  Без пальто висока аристократична фігура Троянди була прикрита рівненської настільки, щоб відповідати вимогам суспільної пристойності. На ній було коротке плаття по всій легкого облягаючого бузкового матеріалу. Її красиві ноги були прикриті перлинно-сірими панчохами. В сірих замшевих туфлях на платформі вона доходила мені майже до брів.
  
  
  — Краще, ніж у формі, так? — сказала вона, сміливо похитуючи спідницею і кинувши погляд на свої оголені стегна.
  
  
  — Дозвольте мені спочатку показати вам мій скромний номер, — сказав я. Її галантно взяв її за руку. Вона повернулася і притулилася до мене своїм тілом. Замість того, щоб акуратно дати мені руку, вона обняла мене, в якому брало участь все її тіло.
  
  
  — Я не думаю, що ти взагалі був поранений. Вона зітхнула, відсуваючи на кілька дюймів. «І все одно її буду панькатися з тобою, як божевільна».
  
  
  Вона ахнула від захвату, коли побачила велике ліжко з дзеркалом, на якому її запнув штори, коли ми увійшли в спальню.
  
  
  «Це зовсім не те, Джеррі, що ці чортові крісла в літаку», — сказала вона, сідаючи на край ліжка і скидаючи балетні тапочки. Вона спритно піднесла руку до талії і почала стягувати шорти. «Це олімпійський басейн для тих, хто тренується у ванні». Вона сильно закліпала. «Якщо її читаю між рядків, ви, мабуть, грали тут з синьориной Кавур в той момент, коли вони схопили вас, насправді?»
  
  
  — Що ж, — сказав я. «Вона випадково зайшла. Ти знаєш, як це буває, Розанна. Цей світ кіно...
  
  
  Знову Розанна розсміялася вона приємною усмішкою, яка займається охопила всі її тіло. І тепер її тіло було оголено для ще більшого ефекту.
  
  
  «В газетах було щось ще, — сказала вона. «Вони сказали, що тебе викрали абсолютно голим, і перша тривога була піднята красунею Каміллою. Вона позувала новинним фотографам з притиснутою до неї простирадлом, роблячи вигляд, що розмовляє по телефону. Пух, Джеррі, не думай, що я заздрю. Ревнощі для дівчат, які не знають, скільки різних, чудових переживань має бути у кожного».
  
  
  Її вже зняв куртку і тепер возився зі своїм ременем.
  
  
  — Стій, — наказала Розанна. 'Її зроблю це сама. Ти хворий. Її повинен зробити все для тебе.
  
  
  Вона м'яко штовхнув мене назад на ліжко і почала роздягати з туркотунами звуками, повними співчуття і непристойних компліментів.
  
  
  Вона була такою ж красивою, бажаною дівчиною, якою була тоді в літаку, але було щось інше, щось нервове і захисне в її нескінченному потоці слів, як би сексуально це нам великого сенсу не мають. Вона не була під кайфом від наркотиків; Її уважно оглянув її. На атласній шкірі рук не було слідів від уколів. Але вона говорила, лестила мені, як ніби робила гаряче зусилля, щоб її не втручався нам прописом нас своїм питанням, крім як на підтримку занять любов'ю. Питання, які її готель задати гей, як свого роду шоковий ефект, мені довелося б зробити при підслуховуючих пристроях. Але її міг нагодувати ці підслуховуючі пристрої пристойним шматком (для мене) корисної дезінформації.
  
  
  З-за того, як ми ладнали, навіть ця невеличка частина невірної інформації повинна була відкластися на потім. Розанна завершила свій повний графік медсестри. Її повні, м'які губи і допитливий мову були такими ж цілющими, як чарівний лосьйон Камілли, і її намагався робити гей стільки ж фізичних компліментів, скільки вона робила мені. Потім ми опинилися на ліжку. Широко розкриті сяючі очі Троянди фіксували в дзеркалі кожен наш рух, ніби вона не тільки приносила задоволення собі і мені, але і влаштовувала останнім прослуховування до гарему якогось дивного нафтового шейха.
  
  
  «О, Джеррі», сказала вона, все ще тремтячи від нашої кульмінації. «Це було дуже добре». Здавалося, на нах впливають не тільки секс, яким би цікавим і корисним він нам був. Настав час підняти цей штопора, і ніхто з слухачів не вважає підозрілим, що я проявляю деякий цікавість, потім вчорашньої суєти.
  
  
  — Послухай, — сказав я, гладячи її по волоссю, і ми розтягнулися на ліжку поруч іншому з одним. — Ти нікому не говорила, що я зупинився в «Ле Суперб», люба?
  
  
  Ee тіло мимоволі відсунулася від моєї руки, але її блискучі очі не моргнули. Гра очей була загальновідомим доказом чесності, але настільки ж частини її, бачив в них ознака очевидної брехні.
  
  
  — Ні, Джеррі, — сказала вона. О, Господи.' Вона відкотилася від мене і підтяглася, щоб сісти на ліжку. «Ви не можете думати, що я маю якесь відношення до звірів, які вас катували». Вона почала плакати. І втішати все це содрогающееся пишність було насолодою, яке знову вело від одного до іншого, тепер вже більш м'яке, оскільки її брав на себе роль доглядача і ласкателя. Коли наше дихання знову вирівнявся, її закінчив свою анкету, більш извиняющуюся, доброзичливу, але все ж пытливую і відповідну моєї ролі.
  
  
  «Кравець візьми, Розанна, люба, — сказав я. — Я зовсім так не думав. Але це було так раптово і так абсолютно безглуздо. Крім того, ніхто не знав, що я тут.
  
  
  «Ах». Розанна прийняла мої вибачення і нагородила мене безладної лінією поцілунків від мого підборіддя до пупка. — У Ріме все завжди все дізнаються дуже швидко, Джеррі. Повна заповнюваність готелю, таксист, ваші кіношники. Думаю, хтось прийняв вас за когось іншого, чи не так? — Повинно бути, — сказав я. «Але, бачите, їй нічого про вас не знаю, крім того, що ви прекрасні і абсолютно унікальні в сміття, і що ви родом з великої виноробної країни Колоньолы».
  
  
  — Падуї, — необдумано поправила вона мене, розважаючись поглядами в дзеркало. — Ти справді вважаєш мене красивою, Джеррі? Не занадто великий?
  
  
  "Я не міг би витримати нам дюйма більше," сказав її наполовину правдиво. «І на дюйм менше буде недостатньо». — Це дуже мило, — пробурчала вона. «У ревматизму скажу вам, яка її проста дівчина».
  
  
  Вона розповіла мені свою біографію, яка займається підтвердила те, що я вже прочитав в микроотпечатке. Вона навіть згадала про маоістської групі в університеті і відмахнулася від цього, як з дитячої примхи. І що спасибі підтримки П'єро вона отримала роботу.
  
  
  Це була можливість, за яку її і сподівався, і тепер настала моя черга вхопитися за нах з сумішшю обурення, огиди і ревнощів.
  
  
  — Маленький Казанова, — вибухнув я. — Послухайте, її що-що чув про його репутації серед жінок. І думка про тебе з ним... Її переконливо зціпив зуби, щоб відштовхнути образ Троянди з П'єро, комічний образ скоріше, ніж образливий.
  
  
  — Я сказала, що розповім тобі правду, Джеррі. Вона зухвало вздернула підборіддя. «Отже, її зайнялася коханням з доном Лупо , і це було не так погано і жахливо, як ви думаєте. Між іншим, твоя гаряча Камілла ледь більше ліліпута, і ти не чуєш, як я насміхаюся над нею, чи не так? 'Добре.' Її скривився від гарчить обурення. «Ви повинні знати, — сказала вона, — що милим дівчатам рідкісних лікувальних даром надають послуги».
  
  
  Її запитав. — "Ти все ще бачишся з ним?"
  
  
  'Бачуся?' — сказала Розанна. 'Так. Мій батько працює на нього. І він важливий і постійний пасажир першого класу. Але це не більше, того, Джеррі.
  
  
  Це великого сенсу не мають правдоподібно, і я не міг копати далі, не розкриваючи себе. Наступного разу, коли ми побачимося, її подбаю, щоб це було місце, де її міг би безпечно продовжити своє розслідування. Зараз час просто цокало.
  
  
  Немов угадавши мої думки, вона потягнулась, щоб в останній раз хтиві поглянути в дзеркало.
  
  
  «В кожній спальні повинна бути така стіна», — сказала вона. «Якщо її буду багатою... Але тепер його повинна йти. У мене зустріч через годину.
  
  
  Його не турбувався про це. У мене була призначена обідня зустріч через годину.
  
  
  — Я подзвоню тобі завтра, — пообіцяв я. — Чи ти подзвони сюди. Я не знаю, який графік у твого друга, але П'єро та його друзі склали его для мого вступу в кінобізнес, але я не дозволю цього зруйнувати наше возз'єднання.
  
  
  Вона вже знову була одягнена, якщо так можна назвати прикриття повітряного сукні, і він пішов за нею у вітальню. Раптово вона стала такою ж спокійною і серйозною, як хвилину тому була безтурботною і захопленої своєю тендітною балаканиною.
  
  
  «Ти зробив мене такою щасливою за такий короткий час, Джеррі», — сказала вона. «У літаку, а потім знову тут. Настільки, що це мене лякає і змушує задуматися».
  
  
  Її виглядав таким же серйозним, як і вона, щоб пристосуватися до її нового настрою. Вона сміялася.
  
  
  — Не хвилюйся, Джеррі, — заспокійливо сказала вона. «Подумавши, я не маю на увазі знайти спосіб вийти за тебе заміж, як це зробила більшість дівчат. Я думаю про інших речах. Але завтра ми далі говорити і грати».
  
  
  Потім поцілунку вона пішла.
  
  
  Її, повернувся у вітальню з почуттям, що мої питання могли б спровокувати якісь дії в її цілей, не маючи наші найменшого уявлення, в якому напрямі ці дії будуть розвиватися.
  
  
  Її запнув штори на дзеркалі перед тим, як поголитися і одягнутися до обіду. Мій транзистор не давав мені ніякого сигналу, але TT - відділенні АХ, якось показав мені дзеркало наших власних дослідників, які відмінно передавали відеозображення. Електронні компоненти були розкидані по всій поверхні і окремо, можливо, були занадто малі, щоб ih можна було виявити при пошуку. Мені було все одно, що хтось може отримати задоволення, спостерігаючи, як ми з Розаной так зайняті на великому ліжку, але я не міг допустити, щоб сторонні очі побачили мій дипломатичний портфель, его секретне відділення і його вміст.
  
  
  Її змінив свій костюм на інший, який її спеціально пошив, щоб непомітно заховати «Люгер». Якщо першою почала другій половині дня з Каміллою було щось інтимне, її повинен був швидко зняти одяг, не показуючи свого арсеналу. Але в той же час мені не хотілося йти беззбройним на невідому мені територію, такого ж беззбройного кота в мішку, як минулої ночі. З Хьюго, стилетом, було простіше. Її просто прикрив піхви на лівій руці подвійним шаром бинтів, що було дозволено для людини, який недавно мало не обгорів. Лосьйон Камілли не повинен я був повністю зцілювати кожен дюйм мого тіла. Тим більше, що вони сантиметри, які найбільше цікавили Каміллу, залишилися цілими. Її вже пройшов цей тест з Розаной.
  
  
  В дзеркалі над раковиною у ванній її виглядав майже здоровим. В АХ ми не робимо складних перевдягань та макіяжу, ми залишаємо це меншим братам з інших служб. Її просто розмазав трохи сивини, під очима і поглибив ці кілька зморшок на обличчі. Це, і вони декілька зітхань, які їй час від часу випускав, повинні були переконати моїх нових колег і всіх роззяв, що я ще не повністю оговтався від бурхливої ночі.
  
  
  Повний поваги, мій воротар відвів мене до ліфта в кінці коридору, де інший часовий впустив мене і проводив вниз по сходах. Там ще один карабін пройшов зі мною до стійки. Все це було дуже приємно, але сильно обмежувало мою подальшу діяльність. Подумки її зробив помітку попросити П'єро трохи послабити пильність, якщо це можливо.
  
  
  Він, Ренцо і Стадс вже виїхали, але сер Х'ю чекав, щоб відвезти мене на зустріч в клуб на своєму «Роллсе» з шофером. Перед нами їхали двоє поліцейських на мотоциклах, а позаду їхав третій офіцер з автоматом. Хто б нас намагався напасти на мене по дорозі, це був би не хто-то навколо друзів П'єро.
  
  
  Вестибюль клубу омела саме той томний, темний, ультрабуржуазный декору, який інший використовувати італійці, коли мова йде про шику і елегантності. Там була вся вчорашня вечора, крім парочки се чисто естрадних зірок, плюс парочка сєдих, кремезних господа різних національностей, яким мене представили. В основному інвестори і кілька технічних фахівців. Був також сценаристом Кендалл Лейн; худий, нервовий, заклопотаний американець в синьому фланелевом блейзері, бежевих штанях і капцях від Гуччі. Всякий раз, коли мені потрібно було потиснути комусь руку, їй був незграбний, а всякий раз, коли її випадково натикався на кого-то, її так боязко віддалявся, що всі повинні були думати, що мають справу з божевільним нафтовиком. Якби хтось спробував пов'язати мою особистість з цим особливим, незламним Ніком Картером, мій вигляд тут трохи збентежив би цієї людини.
  
  
  Обід був рясним в еде і напоях і неформальним способом його проведено. Італійці дуже серйозно ставляться до еде і не дозволяють зіпсувати її розмовами про справи. Їй був між Ренцо і Каміллою. П'єро і сценарист в таку гру навпроти нас. Косметичні процедури Камілли зробили її гарніше, ніж коли-небудь. Але в її випадку ці візити до косметолога були обов'язковими, скоріше для деякого соціального престижу і плетений з іншими клієнтами, ніж для того, щоб додати до того, що так прекрасно було на початку. Вона нашіптувала мені цнотливі інтимні речі, виставляла мене напоказ, як ніби її був новим пуделем, і повністю ставила собі в заслугу моє швидке одужання.
  
  
  Єдиним, хто все ще згадував "Нитка Світу", був письменник-Лейн. Колись він починав як письменник, а тепер шталь успішним сценаристом, що спеціалізуються на шпигунських фільмах. Він не відчував себе пов'язаним ввічливими римськими табу щодо розмов про еде. Він думав, що у нього біса гарна історія, і ніщо не може перешкодити ему розповісти її по частинах перед офіційною зустріччю.
  
  
  Незважаючи на посмикування, можливо, наслідки декседрин, який все ще знаходився в його організмі, Лейн був приємним, поступливою людиною. Щирий, але безглуздий лівий ліберал, який застряг десь в 1930-х роках. Его великий нав'язливою ідеєю була третя світова війна. Цілком виправдане занепокоєння. У зв'язку з цим, крім того, по одній причин існування АХ і мого власного призначення. Його історія, як і більшість хороших історій, завжди починалася словами: «А що, якби...»
  
  
  -- Що, якщо би, -- сказав він, тицьнувши пальцем через стілець в мою сторону, за третьою стравою по всьому фазана з полентою , -- все почалося не з однієї з наддержав, країн північної і південної америки, Росії, Китаю, а з групи аморальних людей, що володіє достатньою силою і здатністю створити ряд інцидентів в цих трьох країнах? «Велика трійка» миттєво відреагувала інший на інший. І оскільки у всіх у них досить ядерної зброї, щоб знищити весь світ, це був би потік Матері-Землі. Нитка світі, розумієте?
  
  
  Її сказав ему, що зрозумів. Але чи не було це дещо надуманим?
  
  
  — Я так не думаю, — люто заперечив Лейн. «Весь земну кулю — порохова бочка. Достатньо взяти дванадцять місяців насильства: бійня в Лотце, вбивства під час Олімпійських ігор, вибухи в Лондоні, щотижня вибухи в Белфасті, страта дипломатів в Судані, вигнання британського уряду з Бермудських островів... ох, Боже мій. І це тільки верхівка айсберга».
  
  
  «Ніякої Третьої світової війни навколо цього не вийшло, — сказав їй ему.
  
  
  — А, — сказав Лейн, як ніби дав ему наводку. «Просто тому, що все це розтягнулося на певний проміжок часу. Спробуйте уявити, що було б, якби всі ці інциденти сталися протягом двох-трьох днів. Додайте до цього декілька вибухів... Що далі?
  
  
  «Тоді все може вибухнути», — зізнався я. «Але це все ще здається мені трохи неймовірним». «Це заперечення висловлювалося багато разів». П'єро повернувся на своєму високому кріслі поруч з ним, щоб відповісти.
  
  
  «Ренцо може пояснити».
  
  
  «Якимось дивом Кендалл надали нам дворівневий сценарій», — сказав Ренцо. «І Стадс точно знає, як зняти щось подібне досконало. Для інтелігентного і зацікавленого глядача це стає істотним застереженням. Для інших, і, на жаль, для більшості це не що інше, як жорстокий чорний гумор. І навіть для третього рівня, для зовсім безглуздих, це буде настільки фантастичне видовище, що весь світ обов'язково захоче придбати квитки».
  
  
  «Але ця історія повинна залишатися жорсткою», — наполягав Лейн. «Чорний гумор, красиво. Але жодної комедії. Думка про те, щоб назвати цю таємну організацію ЛАЛ, трохи її послаблює.
  
  
  « ЛАЛ », — запитав я з повним ротом поленти.
  
  
  «Ліквідація всіх форм життя», — пояснив Ренцо. 'Моя ідея. Але я не буду засовувати це тобі в пельку, Кендалл.
  
  
  «Фронт звільнення Ефіопії назвав себе ЕЛЬФ, ' — сказав П'єро. — І в цьому не було нічого смішного.
  
  
  — Ну, дайте подумати, — сказав Лейн, зробивши особа генія, якого мучать всі ці йолопи, але який намагається з ними жити.
  
  
  «З такими зірками, як Камілла і Майкл, — Ренцо махнув рукою в бік крісла, за яким середовищах натовпи шанувальників сидів Майкл Спорту, — ми все одно могли б зробити це і заробити мільйони».
  
  
  «Я зробила тільки один фільм, який втратив гроші», серйозно сказала Каміла. «Але з урахуванням цієї можливої продажу телебаченню це може бути просто не в рахунок витрат. Ти в безпеці, інвестуючи в мене, Джеррі.
  
  
  — Жарт, — прошепотів її ось на вухо, — з тобою нікого не хвилює, він безпеки чи ні? В її ревматизму отримав ту звабну, бешкетну посмішку.
  
  
  За чашкою кави з коньяком у мене була можливість поговорити з П'єро про те, що мене сильно обтяжувало: про моїх озброєних до зубів переслідувачів. Я не міг продовжувати кидати гелигнитовые бомби, якщо готель знову залишити свою кімнату. Така маневр в умовах інтенсивного руху наповнила б морг занадто великою кількістю безневинних перехожих. У будь-якому випадку, занадто багато, щоб прикриватися Хоуком. Звичайно, я не могла сказати П'єро, чому мені потрібна ця свобода, щоб підтримувати зв'язок з АХ. Але зайва охорона номерами — дуже переконливий і правдоподібний спосіб наблизитися до римлянину.
  
  
  «Це як ніби я... ну, не сам по собі», — пояснив я, покосившись на Каміллу, яка займається тільки що розмовляла з банкіром на іншому кінці дроту.
  
  
  Крихітні оченята П'єро за рожевими лінзами засвітилися так, що я майже довірив його прізвисько Дон Лупо. — Я розумію, наскільки незручною може бути захист, — сказав він, скривившись і підморгуючи. «Майже кожного чоловіка, якого її знаю, дружби з Каміллою повинно бути досить, більш ніж достатньо, але я бачу, що ці розповіді про вас, техасцах, не перебільшення, Джеррі». Знову це підморгування. — Я подбаю про те, щоб в майбутньому такого обмежувального керівництвом було трохи менше. Кілька слів відповідним міністерствам.
  
  
  — Думаю, однієї людини в ліфті досить, — сказав я. «Якщо він пропустить мене, коли її, хочу, щоб мене залишили в спокої». «Один біля ліфта на вашому поверсі і один у вестибюлі», — вирішив для мене П'єро. — Це хороша вправа для наших молодих офіцерів. Але вас пропустять, якщо лівою рукою потягнете за праву мочку вуха. Виглядає так. Він показав це мені.
  
  
  Це був хороший, простий код. Моя повага до П'єро, і без того висока, злетіло ще вище. Важливе роздратування зникло, але головний штопора лишився без відповіді. Ренді постукав фруктовим ножем по краю келиха з бренді.
  
  
  — Зараз ми вирушимо у конференц-зал на другому поверсі, — оголосив він. «Тільки члени групи
  
  
  « Нитка світу», так що, боюся, нам поки що доведеться попрощатися з нашими тимчасовими гостями ».
  
  
  Коли обідня група розпалася, подруги чоловіків-інвесторів і бойфренди жінок-акціонерів надулися. Вони навколо нас, хто піднімався по сходах або піднімався ліфтом, були обмежені активами в розмірі не менше 300 000 доларів кожен, плюс Лейн, письменник і кілька техніків. Нас було тридцять, ми були склепаны міцним клеєм грошей і жадібністю, яка займається повинна була піти за цим.
  
  
  Її ненавиджу конференціях, але й сесія "World End" була трохи цікавіше, ніж більшість інших. Головним чином тому, що я напружував слух, щоб вловити щось, на що можна було б навісити підозри Андерсона і мої.
  
  
  Лейн почав з короткого опису сюжету, який, наприклад, вже знав, ЛАЛ, група маніяків, які мають намір підірвати світ в цілому. Це буде зроблено шляхом запуску деяких відволікаючих бомбардувань і провокування деяких інцидентів у призначених столицях і потенційних пожеж, запускаючи механізм відплати Великої трійки до того, як хто-небудь в будь-якій точці світу проживе достатньо довго, щоб зрозуміти, що все це було помилкою.
  
  
  Там були відомі, неймовірно секретні аеропорти і приватні армії (навіть більш неймовірні для мене професійно, ніж для іншої аудиторії, яка займається жадібно все це проковтнула). Її я повинен сказати, що Лейн зробив це правдоподібно і вклав хороші емоції в двох головних героїв. Британський секретний агент, який проходить через весь цей змова, і його італійська господиня, яка займається була введена в оману терористами, але і заводить з ним роман. Камілла і Майкл підтримали бурхливі оплески, а Лейн передав короткий особисте виставка важливості фільму для его величезної аудиторії: «Третя світова війна не тільки можлива, але й, безсумнівно, знищить цивілізацію, як і нас». .'
  
  
  «Це все те, що говорили і про початку другої світової війни», - цинічно пирхнув банкір в ряду переді мною.
  
  
  — Голосування, що може трапитися, — сказала шикарна графиня поруч з ним. "Чи ви не дивіться навколо останнім часом."
  
  
  Тепер настала черга Ренцо говорити; і він згадав імена великих зірок, які будуть підігравати.
  
  
  Потім прийшов сер Х'ю зі стосами паперів, щоб пояснити і захистити колосальний бюджет. До цього вся увага глядачів була прикута, в тому числі і до мене. Це була майстерня презентація, і тепер її побачив, як сера Х'ю вдалося видоїти мільйони своїх співвітчизників та інших людей, і покласти ih на свій особистий банківський рахунок. Нам одна частина не була освоєна, але якщо ви розкриєте її на кілька часток, ви отримаєте акуратну диню, яку четверо партнерів можуть акуратно розділити між собою, якщо вони не переріжуть один одному горлянки першими.
  
  
  Його поведінка, його манери, товариські, але аристократичні, mandriva linux, але ніколи не поблажливі, відповідали його фігурі. У нього були добродушні і добре поінформовані відповіді на кілька коментарів его аудиторій.
  
  
  «Нас один актор не коштує 100 000 доларів за два дні роботи».
  
  
  Сер Х'ю: «Це робить рекламу. Якщо він тверезий, і ми привнести его зараз у лікарні в Суссексі. Так?' Останній - західнонімецького промисловцю.
  
  
  «Гроші по страховці здаються мені дуже надмірними. Її плачу менше на рік для всі мої заводи».
  
  
  Сер Х'ю: Мені вони теж здаються надмірними, герр Шмідт. Але саме тому страхові компанії, так процвітають. Але без божевілля. Нам вдалося отримати частину найдорожчою у світі військової техніки в якості реквізиту майже в безоплатну позичку. Ми повинні бути максимально захищені у разі, якщо один навколо наших B-52, який коштує більше, ніж наш спільний бюджет, може розбитися».
  
  
  На інші питання також були дані відповіді з таким же чарівністю і достовірністю.
  
  
  Останній акт був для Стадса Меллорі. Він говорив напрочуд складно потім всього випитого бренді. Він пояснив, що « Потік Світла » стане першим фільмом, в якому повністю використовується комп'ютерне управління. Він розповів, що відтворені моделі міст, флотів і полів битв.
  
  
  «Все це старомодним», — сказав він. — Але різниця в тому, що всі ці дрібні компоненти вбудовані в схему нашого основного комп'ютера. Її програмують, включаю машину, натискаю кнопку, і шістдесят відсотковий « обидва кінця світу » записується за один дубль ».
  
  
  Це викликало мізерні оплески з боку досвідчених в кіно інвесторів, які на гіркому досвіді освоїли, що нескінченні повторні carinf.com не несе відповідальності морських битв в басейні можуть виявитися майже такими ж дорогими, як і сам фільм.
  
  
  «Для інших сцен у нас є студії Ренцо, яка займається в даний час є найбільшою в світі», — продовжив він. «Трафальгарська площа, Таймс-сквер, площа Згоди — всі вони там відтворені. А третя знімальна група зробить додаткові кадри на місці по всьому відкритий басейн, як тільки Банні Сойєр і його оператори прибудуть сюди до кінця наступної неділі».
  
  
  П'єро виступив, щоб подякувати всіх нас за довіру (і гроші) і сказати нам, що завтра буде екскурсія в студію Ренцо.
  
  
  Лейн запитав у Стадса, коли збори закінчилися.
  
  
  «Нам потрібна ще одна сцена», — сказав він. « Підірваний такий гігантський танкер. Вибуху газу в одному з його баків достатньо, щоб підняти весь корабель метрів на триста навколо води. А коли всі баки повні, у вас будуть милі і милі палаючої нафти. Ідеально відповідає нашим намірам, чи не так?
  
  
  Особа Стада розпливлося в схвальної усмішці.
  
  
  «Звучить здорово, Кен», — сказав він. — Але як він вибухне? «Все просто: Торпедою. Можливо, дистанційне керування з катера, — сказав Лейн. «Все, до чого можна доторкнутися. Це не можна пропустити. Жодним чином.
  
  
  «Відмінно, Кен. Ви зробите для мене кілька барвистих зображень, і я отримаю для вас модель цього танкер за менший час, ніж вам потрібно, щоб написати цю сцену». Він зупинився і почухав потилицю. «Як ми знати, що одіна навколо цих супертанкерів проходить через вузьку протоку, скажімо, в наступний понеділок? Канал, наприклад. А ще краще під Ленінградом.
  
  
  «Я попрошу Мері зателефонувати в одну навколо цих великих нафтових компаній». Кен зробив позначку на зворотному боці конверта.
  
  
  Стадс помітив Каміллу і мене позаду нього.
  
  
  «Відмінні ідеї, у цього хлопця, — хвалилися онлайн Лейна. — Я пошлю Сойєра зняти справжній корабель, а потім ми перейдемо до його вибуху в басейні!'
  
  
  М'яко, але рішуче Камілла смикнула мене за лікоть. «Я подумувала повернутися в готель, щоб щорічно, як добре ти видужав, Джеррі», — сказала вона. — Потім затишний пізню вечерю в моєму номері, а потім якого ми побачимо, як добре ти виправився. І треба вам ще якесь лікування.
  
  
  Думка розміром з комара гризла в глибині мого розуму, але простота Камілли задушила цю думку. Ми повернулися в Le Superbe, і нас ніхто не турбував в обидва кінця дня і в обидва кінця ночі.
  
  
  
  
  Глава 5
  
  
  
  
  Її прокинувся в своєму номері. Камілла затишно притиснулася до мене, але як би радісно все це нам було, її прокинувся з відчуттям неспокою за все втрачений час. Камілла пригорнулася до мене, як чарівна п'явка, а вартові всі ще були в повному складі.
  
  
  Потім мого першої денний зустрічі з Каміллою у її номері їй зателефонував П'єро. Він тільки радісно розсміявся і пояснив мені, що йому потрібно якийсь час, щоб зв'язатися з будь-яким міністром або генералом, так що я просто повинен був подбати про те, щоб тим часом трохи повеселитися.
  
  
  Отже, ми з Каміллою грали в Тарзана і Джейн, Ромео і Джульєтту, Джуту і Джул, і так далі до обіду зі всіма стравами в її покоях. Потім ми одяглися для короткої бесіди з сером Х'ю і Стадсом в кімнаті Камілли, перш ніж повернутися в мої апартаменти, де все ще стояв на сторожі дужий підліток, з карабіном.
  
  
  В її натурі людина дії, і те, що я робив зараз, було більше схоже на роботу для тих хлопців, яких Хоук називає «агентами Діка Ханнеса», особин, більш терплячих до безглуздої балаканини, ніж її, і що одна рідка унція інформація виходить за приблизно сорока літровий брудної роботи.
  
  
  Її балакав і намагався, наскільки міг, вирвати що-небудь корисне; але ні, нічого. Сер Х'ю і Стадс обговорили невеликі переваги Ла-Маншу перед Фінським затокою при вибуху цього супертанкера. Хоча вони говорили про іграшках, у ih ентузіазмі була якась неприємна родзинка.
  
  
  — Але ви не розумієте, Стадс, — сказав сер Х'ю. «В Гранд у вас є шанс, що палаюча нафта досягне і Дувра і Кале». Він виголосив назва французького міста англійською мовою .
  
  
  «Але якщо це станеться не в Перській затоці, а перед Ленінградом, — сказав Стадс, — ми можемо змусити цих російських відповісти всім, що у них є по артилерії і ракет».
  
  
  «Сюжет досить, щоб росіяни могли відреагувати», — сказав сер Х'ю. «Ідея Кендалла також полягає в тому, щоб ми на початку повністю знищили два міста».
  
  
  «Добре», — зізнався Стадс, відмовляючись від Ленінграда на користь Дувра і Кале, як гравець у покер, викидає на стілець свою погану руку. «Я накажу своїм хлопчикам-моделістам зробити модель англійської та французької берегової лінії». Він перекинув свою всоте подвійну граппу.
  
  
  «Мені здається, — наважився її прокоментувати, — що ви вкладаєте чортову купу всього у тримісячний графік».
  
  
  «В цьому і принадність комп'ютера, Джеррі, — сказав сер Х'ю. «Як тільки Стадс завершить свою програму, ми за кілька днів зробимо те, на що в будь-якому подібному фільмі пішли б неділях». — Місяці, — сказав Стадс. Він і сер Х'ю посміхнулися одночасно.
  
  
  Її запитав. - « Коли ти починаєш? Її б готель бути тут, але я подумував зробити перерву і з'їздити в Юнгфрау». Їй дозволив останньому складу назви швейцарської гори вільно слідувати за ним, уважно стежачи, щоб ih реакцією.
  
  
  «Кравець візьми, ми починаємо в середині живота наступної неділі», — сказав Стадс. «Як тільки Банні приїде сюди зі своїми операторами. Залишайся тут. Ви завжди можете побачити цю Юнгфрау. Крім того, мила маленька Камілла стоїть в моїй книзі набагато вище.
  
  
  Це все, що я дізнався від сера Х'ю і Стадса. Великий жирний нуль. Ренцо і П'єро пішли по своїх справах.
  
  
  Його намагався добути з Камілли ще кілька фактів про П'єро, але вона, як і Розанна, побачила в цьому ревнощі і була цьому рада. Це мало що додати до того, що я вже знав. Як і у випадку з Розаной, її коментар був до дивацтва недбалим: «Ти повинен знати, що дівчина повинна зробити кілька речей, щоб просунутися в цьому кіносвіті, Джеррі», — і знову з повагою: «Ти здивуєшся, якщо ти дізнаєшся, що він за людина. Я маю на увазі, для жінок. Спочатку її сприйняв це як жарт, але він чудова людина, Джеррі, і не тільки в політичному сенсі. У всіх своїх діях він підходить до краю прірви, і тоді у вас є місяці, коли він віддаляється від суспільної сцени, щоб відпочити і подбати про себе».
  
  
  Останнє було чимось новим, і Хоук повинен розібратися... якщо її коли-небудь знайду особисту свободу.
  
  
  Це були мої думки і розчарувань, коли її прокинувся. І в той момент, коли її прокинувся, перш ніж Камілла поворухнулася, щось встало на місце з гучним стуком.
  
  
  У барре Стадс сказав, що справа не почнеться в обидва кінця наступної неділі. У клубі, потім обіду, він попросив Лейна дізнатися, який танкер проходить через Ла-Манш, або під Ленінградом в понеділок. А зараз був ранок четверга.
  
  
  Щось було не так або не так. Але якщо б це було так, це цілком може вказувати на щось більш серйозне, ніж просто якась військова гра в мініатюрі.
  
  
  Як агент AX в ранзі Киллмастера, їй вже більш ніж достатньо використав свої таланти в інших завданнях, щоб підтримати милих юних леді або позбавитися від менших членів клубу, як я зробив кілька ночей тому. Тепер у мене була якась зачіпка, і біса мало часу, щоб перевірити її. Мій день був розділений на ранковий візит в студію. Її повинен був стримати цю обіцянку, якщо б не готель зіпсувати і свою роль, і можливість досліджувати тільки місце. Потім був обід, за яким послідувала ще одна обов'язкова зустріч з Ренцо і його адвокатами, на якій його мав виписати свій чек. Згідно мою Ролексу, зараз було 6:45 ранку.
  
  
  Її вислизнув навколо сміття, не потривоживши Каміллу, пройшов у вітальню і відкрив двері.
  
  
  Годинникового більше не було.
  
  
  Її повернувся, і швидко і тихо одягнувся. Написав їй записку, повну ніжності, в якій сказав Каміллі, що біжу по справах і побачуся з нею цим ранком.
  
  
  Потім її був зовні.
  
  
  У ліфта стояв вартовий, але його подав ему сигнал мочкою вуха, як і домовився з П'єро. Охоронець усміхнувся і дозволив мені увійти в кабіну ліфта. Те ж саме з охоронцем в холі. Він теж посміхнувся. Я не знаю, що за історію розповів їм П'єро, але мені було все одно.
  
  
  Вулиці були практично порожні, і будь-яке таксі, подъезжающее до готелю, може належати іншій стороні. Її пройшов п'ять кварталів до Центрального вокзалу і взяв таксі без черги. Віддав її водієві напрямок на кут біля будинку AX-ін-Трастевере. У мене не було ніякої симпатії до цього надокучливого Гилкристу, і він був майже впевнений, що тепер його можу отримати допомогу Хаймана і його поплічників з ЦРУ для роботи.
  
  
  Її прийняв звичайні запобіжні заходи, розплатившись з водієм, і, переконавшись, що за мною не стежать, незабаром опинився біля дверей будинку.
  
  
  Хайман відкрив двері. Та ж млява постава і поведінка, що й раніше; сонні очі, одягнений в яскраво-зелені піжамні штани і стару армійську сорочку навколо бавовни. Він відразу ж був у режимі очікування, як тільки її, увійшов всередину.
  
  
  "Ти отримав ту посилку, яку залишив їй в готелі?" Жодного похмурого небажані з Гилкриста. Розумний молодий агент, все ще захоплений грою.
  
  
  «Отримано, прочитано і збережено». - Я постукав у голи. «Потім знищив. У мене є дуже мізерні підказки і кілька питань до DC. У вас є черга?
  
  
  «Просто перетворювач мови», — сказав Хайман. — Але цього достатньо. Крім того, її більше не можу. Старий Gil - наш геній спілкування. Голос чому він тримає всі важкі фігури в Паріолі. Не дайте себе обдурити цього сварливому старому, Картер. Він знає про радіо, обробці даних і комп'ютерному програмуванні більше, ніж будь навколо цих так званих експертів. Він завжди готовий в разі небезпеки, але ему подобається прикидатися простим бухгалтером, які працюють з дев'яти до п'яти».
  
  
  — Приємно знати, — сказав я. — Але що мені зараз потрібно, так це розмова. Спочатку з рідної базою, потім з вами. Де телефон?
  
  
  Ми пройшли в задню кімнату, де Хайман, мабуть, спав на сгорбленном бахарєв. Він влучно штовхнув його одним кінцем, і в розірваному плюше виявилася висувна дошка зі знайомим червоним телефоном.
  
  
  — Мені залишитися або піти? — запитав Хайман.
  
  
  — Продовжуйте слухати, — сказав я. «Можливо, з цього моменту ви вже засекречені на випадок, якщо мені знову доведеться мати справу з навмисним чи мимовільним зникненням».
  
  
  — Так, — сказав він. — Я чув про твоєю маленькою прогулянці він вночі. У тихому Ріме у нас зазвичай не буває таких дій. Він упав у крісло, коли її натиснув кнопку на телефоні для прямого зв'язку зі штаб-квартирою АХ.
  
  
  Пролунав дзвінок.
  
  
  «Чотири години ранку, якщо ти ще не знаєш», — сказав голос Хоука.
  
  
  Її представив його в порожньому кабінеті, з великим термосом з кавою, величезною кухлем і стосом паперів на столі перед ним, його довгі пальці нетерпляче постукували, вивчаючи дані.
  
  
  Без подальших уявлень її розповів йому про своїх останніх 24 годинах і вимушеної бездіяльності.
  
  
  — Гаразд, гаразд, — пробурмотів він. «Якщо є щось, що я ненавиджу, так це людини за AX, який вибачається перед самим собою. Її знаю, що Рим не джунглі, тому, якщо ви дозволити себе викрасти, ви не можете звинувачувати ih за те, що вони слідкують за вами. Скажи що-небудь позитивне для різноманітності. Її обізнаний з повним відображенням всього пройденого, а також ретельному просівання власних отриманих даних. Але навіть при такому виборі мені знадобилося добрих п'ятнадцять хвилина, щоб деталізувати всі розмови, як в спальні, так і ті, які носити більш соціальний характер. Крім того, її, поділився з ним своїми спостереженнями, які могли б мати якесь відношення до моєї місії. Якщо ви в чомусь сумніваєтеся, не залишайте це без уваги; це було вбито у нас під час нашого навчання. Так що мені довелося включити кілька розмов, які здавалися мені тарабарщиною, але могли б мати сенс для хлопців на задньому плані у Вашингтоні, якби вони згодували ih комп'ютерів.
  
  
  Хоук все це вислухав, а заодно зробив запис розмови на магнітофон для більш ретельного вивчення згодом.
  
  
  «Подивимося», — сказав він, коли її закінчив. «Не так wouldnt і погано помітити цю помилку з датою на танкері».
  
  
  «Не так нібито погано» Хоука було приблизно еквівалентно урядової медалі.
  
  
  «Тепер задавайте питання про те, що ви хочете, щоб ми тут зробили», — сказав Хоук.
  
  
  «У мене є два з міцною основою і двома припущеннями», — сказав я. «Першим пріоритетом є цей танкер. Ви можете зробити так, щоб в понеділок в Ла-Манші не було супертанкера? І у вівторок теж?
  
  
  — Немає проблем, — сказав Хоук. «Енергетичний криза закінчилася, і наші контакти з великими судновласниками налагоджені. Тому вони прискорюються або вповільнюються настільки, щоб зберегти цю ділянку чистим».
  
  
  — А Ленінград?
  
  
  «Цей твій дивний приятель, Стадс, здається, не знає, що там немає ніяких причальних споруд, щоб причалити який небудь супертанкер», — сказав Хоук. 'Наступний штопора.'
  
  
  «Мені потрібен повний доповідь з цього швейцарському банку в Лугано і ще небагато даних по П'єро Сімки», — сказав я. «Обидва можуть піти на цю літеру L, в нарисі Андерсона: Лугано і Дон Лупо. «Це не такий wouldnt і складно, — сказав Хоук. «Але з цим Маленьким Гігантом буде трохи складніше. У вас вже є все, що ми могли б розкопати, але я подивлюся, що ще можу для вас зробити.
  
  
  — В тому ж контексті, — сказав я, — слід перевірити всі будинки відпочинку в Суссексі. Туди вирушили лікуватися Стадс і Ренцо. І у мене таке відчуття, що П'єро колись був там клієнтом. Ймовірно, під іншим ім'ям. Але його зріст повинен бути пізнаваний.
  
  
  Згодиться, — сказав Хоук. "І це все?'
  
  
  «Ще одна-- думаю, — сказав я, — і одне прохання».
  
  
  — Йдемо!
  
  
  — Це припущення дуже розпливчасто, — сказав я. — Але, може бути, ваші фінансисти добре попрацюють над «Магнамутом», страховою компанією, яка займається диктує політику "обидва кінця Світу" . Якщо вона підозріла, це може означати, що це спосіб перемістити багато грошей».
  
  
  — Кравець візьми, — сказав Хоук. «Ми не агентство для необережних громадян».
  
  
  -- Кравець, начальник, -- заперечив я, АХ теж не фінансова компанія, а у вас є півмільйона, які ви можете незабаром втратити тільки для того, щоб підтримувати моє прикриття. Якщо дізнаюся, що гроші зникають, її я повинен дізнатися, куди вони йдуть і чому. І, може бути, Андерссон саме це і готель дізнатися. — Добре, — прогарчав Хоук. — А прохання?
  
  
  «Її готель би мати повний контроль над Хайманом, тутешнім агентом ЦРУ, — сказав я. «Я також готель би мати право використовувати Гилкриста, на всяк випадок».
  
  
  — Згоден на Хаймана, — сказав Хоук. — Я вже подбав про це. Гилкрист — старий дурень, але якщо ви думаєте, що ви його використовувати її подивлюся, що зможу зробити. Але чому він? Її можу привести вам підбірку інших агентів в цьому районі, що на десять років молодше его, і в двадцять разів краще.
  
  
  — Я не хочу його залишити, — сказав я. «Електронний він геній. Що-що у мене в голов, Голова, занадто глибоко, щоб навіть розповісти вам, але якщо її зможу зібрати все воєдино, мені дуже скоро може знадобитися цей Гилкрист.
  
  
  — Якщо ти так стрибаєш, — сказав Яструб, — я тебе его забезпечу. Якщо тільки ви не придумали римський вірус, яким заразився Клем Андерссон.
  
  
  «Якщо так, — сказав я, — то Гилкрист може бути ліками від того, щоб не скінчити так, як Клем Андерсон». Хоук закінчив з сумним, але схвальним гарчанням.
  
  
  ************
  
  
  Хайман піднявся. — Отже, я твій чоловік, — сказав він з усмішкою. — Що мені робити, бос? — Бог знає, коли прийде час, — сказав я. «Тільки дві речі на даний момент». Її, подивився на годинник і побачив, що стрілки показують рівненської вісім годин. Мене не чекали у будинок Лоренцо Конті раніше десяти годин. З римським трафіком можна було додати півгодини до кожної зустрічі. «По-перше, давайте подивимося, що я знаю на даний момент і що навколо цього можна отримати. По-друге, зв'яжи мене з дівчиною Клему, Корою, протягом години. Може, вона нам хрону не знає, а може, щось знає, не усвідомлюючи важливість его.
  
  
  Хайман запхав червоний телефон назад у його лігво в старому бахарєв і вже набирав номер на звичайному телефоні, що стояв на хиткому столі.
  
  
  — Кора? — сказав він, скажімо потім двадцяти гудков.
  
  
  «Звичайно, його знаю. Але ти бодрствуешь . Гей, її буду в тебе через півгодини з людиною, яка займається хоче поговорити з тобою. Інший Клему з дому... Америка, звідки ще... ? Її знаю, але він хоче поговорити з тобою. Так що залишайтеся на місці, поки ми не доберемося туди. Може бути, її і куплю тобі чашку кави з корнетто. А якщо цього недостатньо... — Він трохи знизив голос, — ...подумайте ще раз, хто допоміг вам розібратися з труднощами, пов'язаними з вашим тимчасовим видом на проживання. Поки що .
  
  
  "Вона тут." Він повернувся до мене і селл. «Тепер дайте мені знати, що мені потрібно знати».
  
  
  Як агент, її волію діяти поодинці, але бувають випадки, коли добре мати когось поруч, щоб перевірити свої теорії. Це був один навколо таких моментів, і Хайман був хорошим, жорстким і розумним хлопцем для цієї роботи.
  
  
  "Ми дізналися це...", - сказав їй ему. Я не буду повторювати своє резюме, але з Хайманом грає і з дозволами Хоука її не шталь стримуватися, за винятком, мабуть, декількох подробиць про таланти Камілли і Троянди.
  
  
  «Поки мене не викрали Горила в картатій куртці і Пепе, — продовжив я , — я думав, що Андерсон зійшов з розуму, і побачив дуже багато загроз у звичайній киноафере. Це захоплення ih питання нагадали мені тоді про щось більше. Але, з іншого боку, мені здається, що Рэндзо і його спільники чисті, тому що їм довелося б чекати, поки мій чек опиниться в ih розпорядженні, перш ніж вони могли б ліквідувати мене.
  
  
  «Я не бачу в цьому великого потенціалу», — сказав Хайман. — Та не дуже.
  
  
  "Тепер йде розумна частина," сказав я. «Я почав думати в іншому напрямку. Що станеться, якщо цей фільм « Нитка світу » — не більш ніж свого роду прикриття, змушує речі розчинятися в повітрі? Звичайні кіношники теж лохи. Вони думають, що можуть посміятися над своїми інвесторами. Але в процесі вони накопичили достатньо багато небезпечної зброї, щоб невідома третя сторона перетворила в сценарій "обидва кінця Світу" в реальність».
  
  
  Хайману знадобилося кілька хвилин, щоб все обдумати. «Неправдоподібним», — сказав він. — Але можливо.
  
  
  «Тоді ця груба помилка Меллорі минулої ночі знову змінили ситуацію», — сказав я. «Якщо є змову з метою знищити світ, і він планує підірвати супертанкер, він повинен бути в цьому замішаний. Так що, можливо, хтось навколо компанії "World End" замішаний в цьому. Може бути, частина групи — змовники, а решта тупі ідіоти.
  
  
  Хайман кивнув.
  
  
  «Якби це була інша група людей, — пояснив я, — чи якесь інше місце з меншою натовпом і меншою кількістю поліції, ніж у Ріме, її міг би просто піти туди і розколоти кілька значення навички нападу. Поки її не почув правду.
  
  
  — Але якщо ви зараз расколете кілька значення навички нападу і змусити П'єро задавати якісь питання в сенаті, буде дуже неприємних ситуацій для его превосходительства, нашого посла, і для вас самих, перш ніж ця пиятика скінчиться. Ситуації, коли ЦРУ, а також АХ більше не зможуть тебе терпіти, — закінчив за мене Хайман. — Так що ж його робити, крім як познайомлю тебе з Корою? «Назвіть своїх людей по іменах в цьому списку», — сказав я, простягаючи йому було надрукований список імен колег-інвесторів, який мені на зустрічі за обідом. «Особлива увага до зв'язків Меллорі. Він відомий режисер, але він проклав собі шлях через країни незвіданого. Починав у студії в якості підручного, пройшов шлях через свою технічну майстерність в кіно, і на цьому шляху було кілька сумнівних моментів. Це займе вас на сьогодні. Якщо щось трапиться, їй постукаю в твої двері. В іншому випадку побачимося завтра вранці в цей же час. Хайман вискочив з нічної сорочки, надів джинси і линялую водолазку, сандалі і медальйон, зроблений навколо старого хреста СС.
  
  
  — Вибачте за безлад, — без потреби сказав він. — Але це всього лише мій робочий костюм.
  
  
  Він вивів мене на вулицю. Ми перетнули дорогу і вийшли на вузьку вуличку біля площі Санта-Марія. Ще одне старе будівлю і на поверсі на другому поверсі.
  
  
  Кора відкрила нам двері. Маленька смаглява дівчинка з блідим обличчям; не гламурний, але похмуре обличчя на гарному тілі, прихованому в яскравих, модних штанях і широкому вовняному светрі. Через ee плече її, глянув на прокурену кімнату, в якій пахло затхлим ладаном і гашишем. Простір, яке колись було змолоду, як затишне і веселе місце з барвистими плакатами і розкиданими подушками, але з-за відсутності самовідданості і грошей, навпаки, різко опустилося і тепер перетворилося в маленьку мишачу нору. Інша маленька мишка, кілька пухкенька чорна дівчинка, лежати, не звертаючи уваги на безлад, і спав на розкладачці, під полуукрытым індійським покривалом.
  
  
  — Можу його отримати від вас чашку кави? — запитала Кора у Хаймана, навіть не глянувши на мене.
  
  
  'Звичайно. Ходімо. Це Джеррі Карр. Кора, Джеррі.
  
  
  — Привіт, — сказала вона без ентузіазму. Ми спустилися по сходах. Зовні ми підійшли до еспресо-бару на розі, і в таку гру на столик. Потім вона запитала: «Ти... ти був другом Клему?»
  
  
  «Клівленд». Її порився в пам'яті попросив біографії Клему. «Ми росли разом. Він ніяк не міг вирішити, стати чи ему актором або письменником. У мене була можливість побувати в Ріме, так що я вирішив пошукати його. Але потім її почув..."
  
  
  — Тут він теж не зміг цього вирішити, — сказала Кора. Офіціант приніс гей паруючий подвійний еспресо, а потім першого ковтка на бліде обличчя повернулася якась життя. «Бідний Клем. У нього була робота по запису англійських текстовий, і він подумав, що міг би працювати в американській газеті. Але ця робота завжди була завтра або на наступному тижні. Він жив недалеко звідси, і її переїхала до нього. Два місяці потому... Бвам! Хтось вбиває його і кидає у воду. Її зовсім не в собі. Блін!'
  
  
  — Христос, — сказав я. "Клем ніколи не здавався..."
  
  
  — Ти що, якась релігійна какашка?.
  
  
  Не будучи релігійним байстрюком або переконаним богохульником, її зціпив зуби і шталь чекати. Її б не шталь налаштовувати проти Кору себе, але не раніше, ніж у мене буде хоч якась інформація.
  
  
  — Вибачте, — сказав я, — але я маю на увазі, що Клем був не з тих хлопців, які перетворює когось у ворогів. На самому делле у нього взагалі не було ворогів».
  
  
  — Це не так, — впевнено сказала Кора. Вона спохмурніла. «Я маю на увазі, що він був якимось нечупарою. Її визнаю це, але він був милим нечупарою. Ми також непогано ладнали, і у мене не було нам одного надмірно ревнивого коханця-латиноамериканця».
  
  
  Її надуті дитячі губи були стиснуті в натягнутою лінії самоконтролю. «Нам подобалися одні і вони ж речі. І не тільки поверхово. Клем був сповнений містики, і мені це подобалося. Таро, Іцзин, трансцендентальна медитація. Юнг.
  
  
  Мої вуха хто навострився. "Що ви сказали?'
  
  
  — Юнг, — підтвердила вона. «Для Клему Фрейд був не чим іншим, як старим вікторіанським неврологом для перевтомлених віденських тіточок. Але, за його словами, Юнг був на правильному шляху з цим колективним підсвідомістю і его універсальними міфами, чи знаєте ви».
  
  
  — Я цього не знав, — сказав я. «Мабуть, почалося потім Клівленда». 'Не знати цього.' Кора знову стала сварливою, але я продовжував наполягати на тому, що може бути справжньою зачіпкою.
  
  
  «Ви пам'ятаєте що-небудь, що він говорив про Юнге?» - «Просто ці психіатри не розуміли його в ці дні», — сказала вона. — Вам нас, а не Гніздо. У нього також було ім'я для тих спостерігачів за душами. Він називала ih Юнгами.
  
  
  "Що він мав на увазі під цим?" Її попросив.
  
  
  «Ну, за його словами, більшість психіатрів лише забезпечували людям alibaba, і не з'ясовували, чому саме вони так сказилися», — сказала вона. «Так що пацієнти просто продовжують сходити з розуму, тільки трохи гірше. Де сам Юнг прорізав всю цю нісенітницю і показав, як людям змінити себе. Тільки справжній Юнга — це важка дорога, і "юнги" роблять вигляд, що можуть піти по найкоротшому шляху набагато простіше. Але яке, кравець візьми, все це має відношення до тебе, хлопче?
  
  
  — Не кожен день вбивають мого друга, — урочисто сказав я. (У деяких командах AX це відбувається через день, але це інший штопора.) «Її готель дізнатися про це якомога більше».
  
  
  «Тоді ти або хворобливий стерв'ятник, або маленький детектив», — сказала вона, відсуваючи стілець від стільця. «Я не дуже люблю стерв'ятників, і з мене досить аматорського розшуку Клему. Так що дякую за каву і до побачення .
  
  
  Було вже пів на дев'яту. У мене була найкраща крупиця золота, на яку її тільки міг сподіватися, тому її допустив гей піти без коментарів.
  
  
  Її попрощався з Хайманом і взяв таксі до готелю. У вестибюлі у мене з'явилося щось знайоме, невимовне відчуття, що за мною спостерігають. Але це також може бути через часового в ліфті. Крім того, її все одно нікуди не збирався, крім своєї кімнати, так що залишив його в спокої.
  
  
  Люкс був безлюдний. Просто повідомлення, написані широкими мазками губної помади на дзеркалі в спальні, щоб нагадати мені про Каміллою.
  
  
  «Ти скотина і підлий дикун», — написала вона великими великими літерами. «І, сподіваюся, що як можна частіше за мене будуть мстити. Побачимося пізніше в студії. Немає підписів. Настільки ж велика приписка PS. «Ти залишив мені жахливі синці . Це буде ще одна приємна стаття в бюджеті на косметику. День.'
  
  
  Її поголився, швидко переодягнувся і знайшов лімузин, який терпляче чекав, щоб відвезти мене в центр імперії Лоренцо Конті.
  
  
  Рэндзо і його безпосередні підлеглі провели нас mimmo макетів міст, які мали бути зруйновані перед Кінцем Світу, і відвезли нас на розчищену будівельний майданчик, щоб показати ще більше військової техніки. Від арабських танків до вогнеметів, плюс ще ряд речей, які досі тхора були в забороненому списку. Ми переправилися на двох вертольотах в Анціо, який виглядав так, як ніби він був в агонії останнього вторгнення, з частинами, запозиченими у Шостого флоту та інших військово-морських сил НАТО, а також з кількома майстерно збройними швидкісними катерами, наданими ізраїльтянами.
  
  
  Здавалося, що Ренцо і П'єро з допомогою сера Х'ю і Стадса могли отримати формулу водневої бомби від Гаррі Трумена без втручання Розенбергів і Фуксов. В кінці майданчика було два величезних складу, які ми не відвідували. Коли її запитав, що там, мені відповіли, що це сховище реквізиту по всьому минулих фільмів. «Коли-небудь перетворю її его в музей», — сказав Ренцо.
  
  
  Це може бути правдою, але я не думав, що не буду чекати, поки у мене не буде рішення купити квиток. Ці склади просто попросили провести більш раннє розслідування.
  
  
  Ми повернулися в адміністративну будівлю, де Стадс влаштував невелике шоу на своєму комп'ютері. У нього була невелика макетна село, навколо якої зосереджувалися танки і артилерія на пагорбах навколо нах. Крім того, ряд маленьких, рухомих солдатів в масштабі.
  
  
  Стадс махнув своєю перфокартой в повітрі, потім встромив її в слот маленького комп'ютера, і все почалося.
  
  
  Танки і броньовики рушили вперед; артилерія обстріляла сільську площу запальними бомбами; спалахнув вогонь, маленькі фігурки заворушилися і впали. На все пішло три хвилини.
  
  
  «І тепер ми отримуємо деяке уявлення про те, як це буде виглядати на екрані», — сказав Стадс з гордістю маленької дитини. Він записав всю сцену на відео, і потім того, як ми клацає вимикачем, який занурив усю кімнату в темряву, ми отримали дій, що в кінцевому підсумку буде виглядати так як на настінному екрані. Це було неймовірно. Це було дуже що таке п/. Навіть маленькі солдатики реально пересувалися, билися, падали і вмирали на великих відстанях. «Звичайно, це буде перемежовуватися зйомками крупним планом на знімальному майданчику», — пояснив Стадс. «Але, Боже мій , глядач отримує біса багато воїн за ваші гроші».
  
  
  Її повинен був визнати, що все це було дуже вражаюче, але демонстрація технічного майстерності Стадса не розвіяла моїх підозр.
  
  
  Ренцо влаштував нам чудовий обід в їдальні для співробітників студії. У Камілли, схоже, не було ніяких образ, крім того, що вона час від часу дратувала мене. А П'єро, частково зацікавлений моєї ранньої прогулянкою, весь посміхався і зле дивився.
  
  
  Посеред цього хаосу мене покликали до телефону, точніше, в розкоші Ренцо, мені піднесли телефон. Що ускладнювало завдання робило її ще більш заплутаною, оскільки голос на іншому кінці лінії належав Розане, а Камілла сиділа поруч зі мною.
  
  
  — Привіт, Джеррі, — сказала вона своїм хрипким медовим голосом. — Ти говориш з Розаной.
  
  
  — О, привіт, — обережно сказав я.
  
  
  "Це звучить не дуже сердечно," сказала вона. — Ти кажеш... ніби розмовляєш з чоловіком, Джеррі.
  
  
  — Сподіваюся на це всім серцем, — сказав я.
  
  
  — Ой, Ой, — хихикнула вона. «Ви знаходитесь колах самих різних людей. Може бути, такі люди, як синьйорина Кавур?
  
  
  — Ну, щось в цьому роді, — зізнався я.
  
  
  «У такому разі, коли її побачу тебе знову, ти будеш поцелован у ніс, у вуха, на підборіддя...» Розанна почала давати точне і бешкетне опис того, куди вона буде надсилати всі ці поцілунки, мабуть, приймаючи задоволення від мого безпорадного приниження, як якщо б вона була тут особисто.
  
  
  -- Так, синьйорина Марті... Ні... я розумію ...
  
  
  Її балакав на своєму кінці лінії, як ніби це був спа розмова.
  
  
  Скориставшись повною мірою моїм невдалим положенням, Розанна стала серйозною.
  
  
  «Пам'ятаєш, коли ми останній раз бачилися , її говорив про мислення?» — рішуче запитала вона. "Я подумала," сказала вона. Набагато більше, ніж це було можливо, коли ми були разом у сміття. Я думаю... Я подумала, Джеррі, і я була дурепою. У мене є багато важливих речей, щоб сказати вам.
  
  
  — Чудово, — сказав я, приховуючи своє хвилювання. — Де ви зараз, синьйорина Марті?
  
  
  — У моїй квартирі, — сказала вона. — Ми можемо поговорити сьогодні ніяк не коли? Її, сподіваюся, що як можна швидше.
  
  
  «У мене потім обіду призначена зустріч з кіношниками», — сказав я. Її анітрохи не міг пройти mimmo цього, не розкривши своє прикриття. — Але, може бути, близько половини п'ятого? — Добре, — сказала вона.
  
  
  У мене закрутилася гол. Можливо, Розанна була єдиною людиною, який міг розплутати заплутаний клубок ниток, яким стало моє завдання. Якщо так, то вона представляла небезпеку для тих же людей, які намагалися підсмажити мене він вночі за межами Риму. Вона може бути чудовою дівчиною, але у нах не було газової бомби. Мені залишалося зробити тільки одне. Її не міг витягнути Хаймана по его гнізда. Її також не міг дати гей одіна навколо двох контактних адрес по телефону. Але у нас все ще були вони в два грізних часових в Le Superbe.
  
  
  — Якщо ви можете пройти відверті до мене в готель, синьйорина, — сказав я, дозволивши своєму голосу бути настільки тихим, що мене ледь чутно. 'Протягом години. Почекайте мене там, у моїй кімнаті. Їй накажу вас прийняти, і тоді, впевнений, ми владнаємо це штопора до нашого обопільною задоволенню.
  
  
  Її повісив трубку. «Нафтовики», — сказав я. Камілла і Ренцо якийсь час дивилися на мене. «Не залишають мене в спокої». Нам один навколо них, здавалося, не хотів питати чи дізнаватись про що-небудь.
  
  
  П'ятнадцять хвилина потому, вибачившись за те, що йду в туалет, її вставив рядок скидання в таксофон. Їй подзвонив в «Ле Суперб» і наказав черговому проінструктувати часових впустити міс Morandi в мій номер, і простежити, щоб її ніхто не турбував.
  
  
  Її повернувся до П'єро, Ренцо, Каміллі іншим з почуттям полегшення.
  
  
  Нарешті компанія розпалася. Мені довелося швидко піти з Ренцо за деякими документами і підписати чек в офісі адвоката. У П'єро було будь-яку справу, потрібно було подбати. Камилла сказала, що у нах призначена зустріч зі своїм учителем мови в 4 години, але, можливо, ми могли б повечеряти і потім цього. Їй сказав, що мені це подобається, і що, якщо щось піде не так, ми могли б зустрітися пізніше. Мені потрібна була свобода дій у всіх напрямках, тому що я не знав, що Розанна готелю мені сказати.
  
  
  Її намагався не здаватися відверто нетерплячим під час нашої поїздки назад в місто і нескінченного обговорення договору. Яструб стверджував на те, щоб мені надали італо-американського адвоката, щоб все виглядало дуже правдоподібно. І адвокат стверджував про те, щоб прочитати всі другорядні пункти двічі, один раз на італійському і один раз на англійській. Потім були проблеми з перевіркою підпису в банку, і коли все владнали і опечатали, було вже п'ять годин. Le Superbe знаходився всього в декількох кварталах від готелю. Ввічливо, але наполегливо її відхилив прохання Ренцо піти в клуб і випити, щоб відсвяткувати цю подію.
  
  
  «Тепер ти один навколо нас, Джеррі, — сказав він.
  
  
  Її сказав йому, що нам краще відсвяткувати разом пізніше того ж вечора, і було б несправедливо піднімати тост разом без П'єро, Стада, сера Х'ю, Камілли і навіть Майкла Спортса.
  
  
  — Ти прав, Джеррі. Але сьогодні ми гратися велике свято. У залі Монца або де-небудь на дискотеці. Її ї всім подбаю.
  
  
  'Добре.' Її потиснув йому руку і помчав швидкою риссю по жвавому тротуару.
  
  
  Часовий у вестибюлі схвально кивнув, коли її, повернувся і сказав, що мої апартаменти дійсно впустили молоду дівчину. Почала другий вартовий на моєму поверсі підтвердив це.
  
  
  Її відчинив двері і крикнув: «Розанна», і виявив її соковите, гарне тіло, розпростерте на моєму ліжку, з розрізаною від вуха до вуха шиєю.
  
  
  Рясним кількістю крові хтось написав щось по-італійськи у дзеркалі, в тому самому дзеркалі, яке зовсім недавно було списано губною помадою Камілли.
  
  
  «Смерть зрадникам».
  
  
  Її тіло було ще теплим.
  
  
  
  
  Глава 6
  
  
  
  
  Її послав Розану на смерть. З моєї зухвалої упевненістю в запобіжні заходи Le Superbe його відчував, як ніби це моя рука орудувала гострим як бритва лезом, щоб порізати її прекрасну шию.
  
  
  Її думав про це, але не впадав у нерішучість, від відчаю чи провини. Агент AX — людина, але він не може дозволити зовнішнім наслідків емоцій захлеснути его, незалежно від того, наскільки глибоко вони відчуваються. Хоча подумки проклинаючи себе за свою дурість, її вже пакував мінімальна кількість багажу, необхідне для безпечного відступу. Ясно було одне: веселий, схиблений на сексі техаський нафтовий playboy Джеррі Карр припинила своє існування і був так само мертвий для моєї місії, як бідолаха Розанна.
  
  
  Ренцо і П'єро змогли виправдати мене у вбивстві двох бандитів. І у П'єро було достатньо політичної влади, щоб уберегти мене від звинувачення у вбивстві Троянди, якщо її выбегу в коридор і підніму на сполох. Але навіть всі зусилля П'єро не змогли б зупинити довгий, тривалий процес італійського правосуддя, з якими мені довелося зіткнутися. Дні допитів, можливо, ізоляція в якості ключового свідка. І, без сумніву, за мною знову буде цілодобове стеження. І все це в той час, коли мені потрібно було, як можна більше свободи пересування.
  
  
  Її зміг кинути все, крім того, що було на мені, і легко переноситься дипломатичного портфеля з запасними газовими бомбами, боєприпасами для «Люгера», глушником та ще кількома нешкідливими предметами спорядження. Її переодягнувся. Її змінив чорні лаковані балетні тапочки на пару грубих сандалій, які у перше були зручними, а два квадратних каблука були місцями для прийому їжі речей. Лівий для важкого кастета, правий для вбудованого радіоактивного трекера.
  
  
  На мить її постояв біля задньої спинки залитій кров'ю ліжка і мовчки пообіцяв Розане, що де-небудь по дорозі в рамках своєї місії, якщо це можливо, її помщуся за нах.
  
  
  Часовий наприкінці зал моргнув, коли її так швидко повернувся в зал. Тому йому було дозволено побачити Розану у всьому її живій красі, і він не розумів, що чоловік не може затримуватися ще трохи. Але з американцями, здавалося, малося на увазі вираз його, ви ніколи не знали. Її подав сигнал часовому у вестибюлі і отримав від нього такої ж недовірливий погляд. Але ще більше вони здивуються, коли знайдуть тіло Троянди. Якщо б мій особистий радар працював правильно, той, хто вбив Розану, запустив би для мене наступний етап пастки протягом декількох хвилина.
  
  
  Її взяв перше-ліпше таксі, вийшов у жвавому районі біля Ватикану і пірнув у кав'ярню.
  
  
  Моє дороге на вигляд легке саржеве пальто не виглядало двостороннім, але коштувало мені розстебнути стеганую підкладку, як воно перетворилося на жахливий зношений плащ, який, можливо, знавав кращі дні, але в далекому і сірому минулому. Невеликий аерозоль знищив всі складки на моїх чудових брюках і змусив ih виглядати брудними і неохайними під полями мого пальто. Невеликого шматочка наждачного паперу було достатньо, щоб поліровані балетні тапочки виглядали старими і неживим. Вдаривши складаним ножем по кутку дипломатичного портфеля, його зміг здерти телячу шкіру, залишивши сильно пошкоджений пакет для листів .
  
  
  Джеррі Карр увійшов у маленьку кав'ярню, і залишив їй его там разом з підкладкою камзоли, моєї темно-сірої капелюхом і залишками телячої шкіри.
  
  
  Вийшов Бен Карпентер; літній, бідний, збентежений громадянин навколо того ж околичного світу пансіонів і написання сценаріїв для статистів, який також був блаженної територією Клему Андерсона. Останній штрих міг почекати ще трохи.
  
  
  Будинок в Трастевере знаходився в декількох хвилинах ходьби, а Бен Карпентер був не навколо тих, хто витрачає свої ліри на таксі, якщо тільки він не занадто п'яний, щоб про щось турбуватися. Її пройшов дві милі, в основному вздовж Тібру, виглядаючи потенційних переслідувачів. На Понте-Гарібальді, великому мосту, її застосував свою звичайну тактику струшування переслідування в провулках. Через дорогу від нашого контактного будинку була кав'ярня, і я зупинився, щоб випити чашечку горького еспресо, спостерігаючи за вулицею і тротуарами через фіранку за повновагі, перш ніж перейти вулицю і постукати.
  
  
  Хайман відкрив двері, з подивом в очах.
  
  
  Він запитав. — Чому не завтра вранці? Але він швидко впустив мене і зачинив за мною двері. «Ти схожий на бомжа». Її скинув пальто, і він тихенько свиснув при вигляді мого зшитого на замовлення костюма, який починався з середини стегон і спускався до шиї.
  
  
  — Мені потрібен костюм, — сказав я, знімаючи піджак. — І кілька сорочок. Старих. Це все.'
  
  
  — Досить великий розмір, — пробурмотів він. "Але я можу мати ih."
  
  
  Він рився в глибині шафи, поки її розповідав ему свою історію з ванної, де її зафарбував волосся сивиною.
  
  
  «Ти граєш проти досвідчених людей», — сказав він, коли її закінчив.
  
  
  Він знайшов костюм, схожий на щось. Він був пом'ятий і личило мені рівненської настільки, щоб створювалося враження, ніби він довгий час належав Бену Карпентеру. У нього була тільки одна сорочка, яка займається мені підходила, але він думав, що зможе купити ще кілька в одному, навколо вуличних ринків. На даний момент все було в порядку.
  
  
  Її переклав вміст кишень в свій новий костюм, одягнув ремінь через кобуру, перш ніж надіти куртку, і був цілком задоволений виглядом людини, який дивився на мене через дзеркала. Хайман розкритикував мене.
  
  
  «Тобі треба ще що-що», — сказав він.
  
  
  Її так пишаюся цим, набагато більш молодим агентом ЦРУ. але боляче чути від позиченого хлопчика на побігеньках, що мені чогось не вистачає. Але мені подобався Хайман, і досі тхора, він був дуже корисним. Так що я був терплячий.
  
  
  Її запитав. — Накладної бороди?
  
  
  — Запаху алкоголю, — сказав він. «Будь-хто, хто схожий на тебе і не пахне дешевої граппою, викликає підозру».
  
  
  Її визнала, що він був правий. У цього хлопчика було майбутнє, якщо він проживе достатньо довго. Робота зі мною не спостерігався его шансів на виживання. Але я зробив собі уявну позначку, що якщо ми обидва виживемо, її зверну на нього увагу Хоука. Хок постійно говорить про нову крові, яка займається потрібна AX, але веб-свіжа кров, яку ми отримуємо, це кров, пролита старими професіоналами зразок мене .
  
  
  «У мене все ще є дистильована Tarquinia, з якої досі тхора вернуть носи вуличні алкаші», — сказав він. — Давайте сядемо у головної вітальні і наллємо вам випити. Якщо ти вип'єш, її теж вип'ю один стаканчик.
  
  
  Ми повернулися у вітальню і в таку гру на стілець з хитаються ніжками, а Хайман витягнув пробку з невідомої пляшки з блідо-пшеничного рідиною. Він налив мені два пальці в широкий, не надто чистий стакан з водою, відповідно до старої атмосферою свого будинку. Ще до того, як я її підняв склянку, мене оточив сивушный запах. Навряд чи це може бути гірше купоросу, подумав я, роблячи великий ковток. Але було ще гірше. Її проковтнув його і придушив блювотні позиви. Її знову підняв склянку і випив його.
  
  
  — Хм, — сказав Хайман. Налив собі, теж невелика, мінімальна кількість.
  
  
  Він випив і понюхав. В очах з'явилася сльоза. Він притиснув руки до талії і знову понюхав.
  
  
  «Наступного разу її спробую що-небудь другон», — простогнав він.
  
  
  — У мене є для вас що-яка інформація, — сказав він, передихнувши. — Гилкрист передав її з посильним. Це відповідає тому, що ти сказав сьогодні вранці. Але її, як і раніше не бачу ніяких зачіпок».
  
  
  Він простягнув мені кілька машинописних листовий.
  
  
  «Я як раз збирався ih зменшити», — сказав він. «У мене є фотолабораторія за шафою, але так простіше. Знищте ih, коли закінчите. Ця прагнення банку — розчинник папери. Він підсунув до мого місця велику пляшку К'янті, і почав її читати.
  
  
  Банк Лугано виявився сумнівним навіть за швейцарськими мірками підприємством, понад 80% якого належало П'єро Симке...
  
  
  Він починав як прикордонний обмінний пункт для італійців, які переводили свої ліри через кордон і обмінювали ih на набагато більш безпечні швейцарські франки. Він розширився до нерухомості і довірчого управління. В останні роки, згідно з даними Хоука, він шталь надзвичайно активним у скупку золотих злитків. У суперзахищених підвалах зберігалося его, приблизно в 40 000 000 доларів. Тепер, коли вибухнув грошовий криза, спекуляція золотом стала популярною, але це виходило за всі звичайні рамки.
  
  
  Хайман вже прочитав матеріал, і коли закінчив її з листом, згорнув її его і заклав у цей розчинник.
  
  
  Страхова компанія опинилася в глухому куті. Це було одне з найстаріших, найбагатших і найбільш респектабельних товариств у Європі, пов'язане з респектабельними партнерами, як там, так і в США.
  
  
  Будинки відпочинку в Сассексі був ще більш тривожним. Наші слова про П'єро. Але кілька колишніх співробітників, яких швидко розшукали в Лондоні і в Танбрідж-Уеллсі, згадали, що таємничий гість перебував у замкненій кімнаті, в той самий час, коли Ренцо і Стадс перебували там в якості пацієнтів. Його ніхто не бачив, але его був психіатром — видатний юнгианец, герр доктор Унтенвейзер! Один з інформаторів клявся привселюдно, що гість був дитиною або підлітком. При такому зростанні П'єро при кожному побіжному погляді здавався підлітком.
  
  
  Як ніби одного джекпота було недостатньо, розслідування в Англії також показав, що Easeful Acres була частиною довгої прибутковою мережі приватних клінік, що належать коецерну в Лондоні. А головою правління був не хто інший, як наш інший сер Х'ю Марсленд. Більше того, всі інші в Раді були мовчазними підставними особами, задоволеними щорічними платежами, залишивши сера Х'ю повний контроль.
  
  
  Ці чотири ключові фігури знаходилися в одному і тому ж місці в один і той же час. Це правда, що кілька років тому, але знадобилося кілька років підготовки, щоб завершити "Потік Світла".
  
  
  «Голос віків і розслідування», — був останній коментар, але за ним пішли п'ять зірочок ***** , що означало, що бюлетень також містив самі останні новинки.
  
  
  «Trans-Ins Mutualité, — в повідомленні було вказано назву страхової компанії, яка займається не викликала підозр, — мабуть, частково перейшла під управління швейцарського банку. Все ще дуже секретна операція, але в основному в ній бере участь кілька корпоративних страхових підрозділів. Як можна швидше, більш докладні факти в дорозі. Їм більше не потрібно було вимовляти для мене назва цього швейцарського банку. Передбачалося, що це буде маленьке підприємство П'єро у Лугано, а департамент буде займатися страхуванням фільмів.
  
  
  Так що П'єро і троє інших могли перекладати гроші через однієї кишені в іншу. Все дуже законно і без слідів ih в книгах, щоб не стривожити інвесторів. Інвесторам також не потрібно було знати, що ih гроші використовуються не для вигідних вкладень, а для цього зростаючого скупчення золотих злитків в підвалі.
  
  
  «Все сходиться», готель їй сказати, але Хайман змусив мене замовкнути.
  
  
  Поки її читав звіти, він поклав на стілець у своєму радіо і ввімкнув італійську поп-музику, змішану з запахами граппи. Тепер музика була перервана для зведення території баренцева моря.
  
  
  '... годину тому було знайдено тіло Троянди Morandi, двадцятиоднорічної співробітниці Alitalia, з перерізаним горлом. Поліція розшукує Роджера «Джеррі» Карра, багатого американця, який зупинився в цьому номері, і швидко пішов у той час, коли, за словами лікарів, міс Morandi була вбита. Офіцер, який чергував потім попереднього інциденту за участю Карра, з упевненістю заявив, що ніхто більше не входив в номер з ними тхора, як він впустив міс Morandi у відповідності з необхідними інструкціями містера Карра. Потім послідувала редакційна стаття про жадібних до сексу багатих американців, що загрожують традиційному цнотливості італійських жінок, за якою послідувало гладеньке опис розшукуваних.
  
  
  «Джеррі Карр — високий красивий чоловік з аристократичної манерою поведінки», — сказав. «Він стильно одягнений, і в останній раз його бачили в темно-сірій фетровому капелюсі «Гомбург», світло-сірому пальто в англійському стилі і сірому фланелевом костюмі. Йому було від двадцяти восьми до тридцяти п'яти років, і він трохи говорить по-італійськи.
  
  
  Хайман подивився на мене і побачив сивого, пом'ятого чоловіка, від якого пахло граппою. Він усміхнувся. «Потрібно досить розумний хлопець, щоб прив'язати вас до цього опису», — сказав він.
  
  
  — Але ці дуже розумні хлопці шукають, — похмуро сказав я. «Схема, яку ми тільки що прочитали, розроблена не для слабонервних».
  
  
  — Але побачите, що я мав на увазі, коли сказав, що зачіпок немає? — сказав Хайман.
  
  
  — Абсолютно насправді, приятель , — сказав я. «Тепер ми точно знаємо, і Яструб поступово, як і Клем Андерссон був на шляху до чогось дуже важливого. Ми знаємо, що Ренцо, Стадс, П'єро і сер Х'ю Марсланд вперше зустрілися в Easefil Acres в Суссексі, на чолі з хема, кого Клем Андерссон назвав би "Юнгом" Ця літера L в нотатках Гніздо: може означати П'єро, або его банку в Лугано, але це не має значення. Ми знаємо, що "Нитка Світу" накопичив достатньо військової техніки, щоб почати маленьку війну і, можливо, активувати велику. Але поки ми не зможемо довести, що зброя — це щось більше, ніж просто реквізит, нам не на що спертися, приятель. — Це занадто насправді, — сказав Хайман. — Куди це нас приведе, Картер?
  
  
  Вважалося, що Бен Карпентер провів кілька років в Австралії, і її почав грати його роль.
  
  
  — Дав ему коротку інформацію про себе. 'Тесля. Як і Карр, в nen є перший склад мого імені. Якщо у мене буде достатньо часу, щоб прийняти нову особистість, я не дбаю про те, щоб перетворитися в Хосе Гонсалеса або Гельмуда Шмідта. Але якщо потрібне швидке перемикання, як ми дізналися методом проб і помилок, зручніше залишити щось навколо вихідного імені. Так що, якщо хтось спробує закликати мене до відповіді на ih «Привіт, Картер», це буде точно так само, як якщо б їй сказав: «Мене звуть Карр або Карпентер»...
  
  
  Він кивнув.
  
  
  — Повернемося до реальних фактах, — сказав я. «Найкраще, що ми можемо зараз довести, це те, що відбувається майже законна справою. Її повинен увійти в замкнені будівлі на території Конті. І швидко.
  
  
  Хайман подивився на годинник; Її залишив свій «Rolex» в туалеті кав'ярні. Як би її нам, був до них прив'язаний, для Бена Карпентера це було занадто дорого.
  
  
  — Вам краще почекати до темряви, — сказав він. «Я досліджував це місце самостійно. По-перше, у них є охорона і сторожові пси. Як тільки ви подолати це, ви можете зіткнутися з ще більш складним внутрішнім захисним кільцем. Ми не маємо справу з маленькими хлопчиками. Але в АХ повинні були це знати, інакше вони б не послали Ніка Картера.
  
  
  — Бена Карпентера, приятель, — поправив його его. «Де б ми нас були. Можливо, ви можете почати тренуватися відвертими зараз».
  
  
  — Добре, Бен, — сказав він. «Що в тебе є, щоб зламати Contiland?»
  
  
  Її розстебнув куртку, щоб показати ему кобуру, яку він вже бачив. — І ніж, — сказав я. Її не згадав П'єра. Ви повинні тримати кілька речей в резерві на всякий випадок. Показав її ему каблук, навантажений радіоактивною речовиною, залишали після. Мені довелося показати ему це, тому що його готель, щоб він знав, що трекер в залі в тому ж транзисторном радіоприймачеві, що і підслуховування.
  
  
  «Ви натискаєте цю кнопку, — пояснив я. — А в діапазоні хвиль — це індикатор довготи і широти з точністю до п'яти процентний на кілометр. Потім натисніть кнопку нижче, і ви почуєте звуковий сигнал, сила якої збільшується по мірі наближення до обнаруживаемому елементу. Ніколи не використовуйте його, поки я не спізнюся на зустріч або доповідь більш ніж на годину».
  
  
  Він правильно симмитировал дії, потім сунув пристрій в хвилину джинсів.
  
  
  «Всі дуже розумні». він сказав. — Але як пройти mimmo собак і часових?
  
  
  «Що стосується цих собак, — сказав я, — купити мені найдешевший гамбургер». Її пропитаю его екстракт валеріани. Це стане чарівним навіть для самої кращої собаки, і тоді її додаю заспокійливе, яке діє миттєво. Її залишуся з одного боку, а ти з іншого, в декількох сотнях ярдів від мене, будеш відвертати увагу охоронців.
  
  
  — Добре, — сказав Хайман. 'Але як?
  
  
  — Ми це з'ясуємо, коли підемо туди. Спочатку ми повинні знайти місце для мене. Я не можу більше піддавати цей будинок небезпеки, залишаючись тут. 'Закордонний паспорт?'.
  
  
  Її кинув ему документ Бена Карпентера. Нічого страшного, з фальшивою візою шеститижневої давності, щоб не було сумніву з-за якогось виду на проживання. Старе обличчя на фото було схожим. Її сам був моделлю для нього, а також для приблизно двадцяти інших фотографій за свою довгу кар'єру.
  
  
  «У цьому районі немає справжніх пансіонів, — подумав Хайман вголос. — І її готель би, щоб ти був поруч, хоча і не занадто близько. Диски стара за бульваром приймає платних клієнтів. Вона недалекоглядна і не надто розбірлива.
  
  
  — Спасибі, — сказав я.
  
  
  «Дозвольте мені спочатку подзвонити». Він сверился з кишеньковим щоденником, набирає номер і заговорив на спотвореному італійському с хема-то на іншому кінці лінії. Він переконливо підвищив голос, і шталь торгуватися через оплати.
  
  
  «У тебе є кімната», — сказав він, поклавши трубку. — Тридцять тисяч лір в місяць, оплата вперед. Ви можете приводити людей. Дівчаток, я маю на увазі. Ця стара знає, що вона грабує тебе. Вона просто захоче побачити ваш паспорт, але не більше того. Вона не веде записів для копо , тому що це чорний заробіток. Підемо.'
  
  
  Італійські газети друкують сенсації швидко, і як тільки ми вийшли на вулицю, моє колишнє обличчя, акуратного Джеррі Карра, збільшене з фотографії, зробленої під час обіду, втупилося на нас з усіх газет.
  
  
  УЧСИДО! РАПИМЕНТО! ВИОЛЕНЦА! МИСТЕРО!
  
  
  «Вбивство! Згвалтування! Насильство! Секрет!'
  
  
  Підніс їх сім плюсів за правильність і здивувався, коли його знову виглядав таким чистим, крутим і охайним.
  
  
  Її позичив у Хаймана пошарпаний валізу для додаткової одягу, яку йому вдалося відкопати в шафі. Ми зупинилися біля ринкового прилавка, і її, додав до нього дві використані сорочки, вибілені джинси, додаткову пару взуття і пошарпаний халат з написом «Госпіталь ВМС США, відділення реабілітації алкоголіків, Неаполь».
  
  
  — Господи, Бен, — сказав Хайман. «У цьому вбранні ви станете улюбленим орендарем Моми Пінеллі».
  
  
  Ще одна вулиця, кут, і він піднявся переді мною на два сходових прольоту і представив мене Mome Пінеллі, гладкої пані років п'ятдесяти-шістдесяти, одягненої в плямисту траурну чорну мантію, нагадування про те, що Папа Пінеллі, який провів багато років тому в Ефіопії, дозволив Божої благодаті зійти на нього. Волосся у нах були білі, а на родимці на підборідді росло кілька чорних пучків. Вона була в гарному настрої і з ентузіазмом зустріла мене і мої 30 000 лір. На мій паспорт вона кинула лише побіжний погляд.
  
  
  «Кімната позаду, синьйор Иеман, — сказала вона Хайману. — Якщо хочеш показати. Її занадто стара, щоб бігати туди-сюди. Твій інший хоче американські сигарети? У мене вони всього в 300 лір за пачку.
  
  
  — Пізніше, мамо. Ти переживеш нас усіх. Хайман поцілував її в обидві палички і повів мене в задню кімнату.
  
  
  «Якщо він хоче приводити дівчат наверх, скажіть йому, що вони не можуть голосно верещати або кричати», — крикнула вона нам навздогін. «У мене є ім'я, яке потрібно підтримувати в цьому районі. Якщо він захоче гашишу, її теж можу отримати його. І дуже дешево.
  
  
  Це було далеко від люкса Le Superbe, і не тільки в географічному плані. В кімнаті було ліжко з двома брудними ковдрами, грубої муслиновой простирадлом і однієї білої жорсткої простирадлом.
  
  
  Її також побачив великий дерев'яний стілець і маленький стілець з висувним ящиком. В ній була раковина з овальним дзеркалом, а внизу — неминуче біде. Одне вікно з прекрасним видом на глуху стіну в двох метрах за ним. Хайман возився з іржавими кранами, і вода потекла ривками. — Кран все ще працює, — сказав він з деяким подивом. — Ти все зрозумів , Бен. Далі по коридору туалет з душем. Поставте свій чемодан в кут, і ми зможемо піти повечеряти і представити вас, як нового окупант-ін-Трастевере. Немає сенсу йти на територію Конті раніше десяти годин.
  
  
  Він провів мене через кілька прапора до тратторії , яка займається складалася з однієї кімнати і виходила назовні з чотирма столиками на тротуарі.
  
  
  «Краща паста в місті», — сказав Хайман. — Між іншим, з часів Вест-Готів тут не було нам одного туриста. Марко!
  
  
  По задній кухні з'явився хлопчик років сімнадцяти, в засмальцьованому білому фартусі. «Марко, це мій старий ще, Бен», — представив мене Хайман по-італійськи. І її, пробурмотів кілька слів, які Карпентер міг вивчити. — Радий познайомитися з одним синьйора Хаймана, — сказав Марко.
  
  
  — Ти нас обслужишь, Марко, — сказав Хайман. «Для нього це був Дотторе Хайман. Бен збирається пожити з нами деякий час. Так що, як справжній римським, принесіть нам трохи червоного вина, поки ми не вирішимо, що поїсти.
  
  
  — Si dottore, Professore. — сказав Марк. В мить хвороби він повернувся з двома пляшками червоного вина, чимось на зразок К'янті, але міцніше і яскравіше за кольором. «І кілька серветок, сич бога», — поскаржився Хайман. «Це місце втрачає свій стиль». Марко повернувся зі стопкою паперових серветок, а ми з Хайманом взялися за ручки, щоб порівняти начерки планування поверхів студії Conti та прилеглих територій.
  
  
  Відразу потім перше напоїв ми замовили спагетті з мідіями, смаженим ягням і артишоками. І поки ми пили каву з граппой, ми все ще порівнювали ці начерки».
  
  
  «Добре», — сказав її над нашою останньою версією. «Я думаю, що склади занадто близько один до одного, але решта, здається, у масштабі». «Вони охороняють його, як військову базу», — сказав Хайман. «Але вони зосередили свою увагу на фронті тут».
  
  
  Его ручка постукала по хвіртки під'їзду, куди Джеррі Карр в'їхав цим вранці на розкішній машині як довгоочікуваного гостя.
  
  
  «За ним немає справжніх доріг», — сказав він. «У них є паркан навколо колючого дроту, собаки і патрулі по всьому тилу час від часу. Вотум... — Его перо проводилася тремтячу лінію. — Проблеми, — сказав я. «Як ми доберемося до задньої частини, не пройшовши спершу через передню частину?»
  
  
  — Ти експерт, — сказав він.
  
  
  Її знову подивився на карту.
  
  
  — Ні доріг, — сказав я. — Але я чертовски впевнений, що помітив тут якусь стежину.
  
  
  Ставлю хрест.
  
  
  «Я намагаюся мисливська стежок, — сказав Хайман. «Якщо все піде цим шляхом, вона може потрапити в Ченточелли. І ми можемо проїхати туди, не підхід до воріт.
  
  
  'В декількох хвилинах ходьби?'
  
  
  «У цьому немає необхідності, — сказав він. «У мене в багажнику два складних велосипеда. А тепер місце, де її має відволікти охорону.
  
  
  — Я бачив у вашому будинок стартовий пістолет, — сказав я.
  
  
  'Так.'
  
  
  «Чи є у нього сигнальна ракета, і чи є вона у вас?» — Голосувати і все, — сказав він. «Але це освітить всю область, щоб вони могли бачити вас і мене».
  
  
  — Ні, якщо ми знайдемо дерево, — сказав я. — А якщо ти будеш стріляти не в ту сторону, де її. Тоді не все освітлюється, або, принаймні, не різко. Почекай, поки ми доберемося туди.
  
  
  Ми розлучилися біля дверей таверни. Хайман повернувся за своїм зброєю і машиною. Її повернувся до себе, щоб забрати боєприпаси для Люгера. Через п'ятнадцять хвилина її знову зустрінуся з ним біля мосту через річку.
  
  
  Він був як раз вчасно, в старому Пежо. Зовні він виглядав пошарпаним, але як тільки її sel в ній, і ми їхали на рівній швидкості за все ще завантажений девятичасовому руху, її міг на слух сказати, що автомобіль налаштований ідеально.
  
  
  «Півгодини туди на машині», — сказав Хайман.
  
  
  — Тоді принаймні ще півгодини, щоб дістатися до місця. Тоді має бути вже темно.
  
  
  Ми більше нічого не сказали, порушивши мовчання тільки для того, щоб узгодити наші плани зустрічі, коли справу буде зроблено.
  
  
  — Не жди мене, — сказав їй ему. «Якщо її зможу увійти, її також знайду вихід. Її прийду до тебе додому о сьомій тридцять ранку. Якщо мене не буде до дев'яти, займися цим радіо-і дізнайся, не прилипло що-небудь живе до моєї п'яті.
  
  
  Ми припаркували «пежо» в Ченточелли, далеко не зеленому передмісті, і ніхто не звернув на нас уваги, поки ми розпаковували і збирали два складних велосипеда. Хайман їхав попереду мене по вулиці поки вдома не порідшали.
  
  
  — Це десь тут, — м'яко покликав він мене. — Між нами і студією близько кілометрів лісів і полів. Але який шлях веде куди?
  
  
  Нам пощастило. Доріжки зарості, але не настільки, щоб по них можна було їздити на велосипеді. Три-чотири невірних повороту легко коригувалися з допомогою компаса. Було рівненської сім хвилина одинадцятого, коли ми побачили довгу огорожу навколо колючого дроту Римської імперії Ренцо.
  
  
  Це виглядало саме так, як я її пам'ятав тоді побіжного огляду tem вранці. Всій території готелю, а перед парканом була розчищена, за винятком групи дерев тут і там. Її сказав Хайману відміряти двісті кроків на північ, а потім, коли він знайде хороше укриття, запалити ліхтар по діагоналі через паркан. Поки він вибирав свою позицію, її готувався і читав коротку молитву.
  
  
  Ми шкодували один одному руки, і він зник. Її почав місити чотири однакових кульки з гамбургерів, який він дав, і змішав ih з рівними частинами валеріани коштів для собак і заспокійливого для швидкого нокаутів. Її навіть підмішав подрібнене снодійне Камілли, яка весь час носив з собою, незважаючи на всі переодягання.
  
  
  Її був так близько, що почув дряпання коліна і побачив бліді тіні; це були гігантські німецькі вівчарки. Двоє бігали взад і вперед по іншу сторону огорожі. Її перекинув чотири гамбургера один за іншим через паркан. Вони спустилися, не видавши нам звук. Її побачив собак, бігли риссю до двох різних місцях, які її вибрав. У мене не було б шансів, якби її вступив у бійку з цими собаками, тому дав кожній собаці гамбургери з начинкою, що викликає сонливість.
  
  
  Мені якраз вистачило часу, щоб зняти колеса з велосипеда, перш ніж Хайман, де б він нас сидів, змусив розквітнути на небі нову зірку. Її, побіг до паркану, тримаючи перед собою розібраний велосипед. Там я встромив раму у землю і перестрибнув четырехфутовый паркан витонченим стрибком з жердиною.
  
  
  Коли приземлився, його перекинувся і пролежав рівненської п'ять секунд, поки не переконався, що вартові не чули і не бачили. У будь-якому п'ятдесяти ярдах вони кричали один на одного, приваблені світлом ракети. Її повільно просувався вперед, до найближчого складу. Її минув собак і часових, і в будь-який момент міг зіткнутися з новою тривогою.
  
  
  Але нічого не сталося. Принаймні, їй нічого не помітив. Її, сподівався, що Ренцо і його дружки вже настільки задоволені прожекторами біля головних воріт, німецькими вівчарками і патрулюють вартовими, що не зробили ніяких додаткових заходів обережності. У них дійсно були хороші, міцні замки з подвійним замком на день першого складу, але гарні, надійні замки з подвійним замком — дитяча анімація для агента AX.
  
  
  Перш ніж увійти, її ретельно змастив півнів і замки.
  
  
  Її очікував арсеналі, так що не здивувався, виявивши його. Їй був здивований і шокований різноманітністю і смертоносністю зброї. Тут знайшлося що-то для всіх: від російських ракет для винищувачів Міг-24 останньої моделі до ядерних боєголовок для нашого Т-2В, наданого військово-морського ФЛОТУ США, і малих ракет для нашого Sabre 100-F (нова серія, незареєстровані, секретні).
  
  
  Можна було бути впевненим, що нам одне по всій урядів, які позичили його обладнання, не підозрювало, що воно може бути так швидко перетворено в чинне зброю. Візит на склад ким-небудь з Росії, Китаю або однієї з країн НАТО напевно припинить змова в зародку, перш ніж він зможе розвинутися, навіть якщо він почався, спасибі застереженні Стадса, в понеділок.
  
  
  Її зробив невидимі закладки на декількох ящиках з боєприпасами, використовуючи контурний олівець, що містить радіоактивний елемент. Мені не потрібно було оглядати іншу комору, але її пролежав без руху похмурі десять хвилина, поки нічний сторож обходив обидві будівлі. Поступово це перетворилося в лякає одноманітність. Тепер все, що мені потрібно було зробити, це переконатися, що я вибрався звідси живим, щоб попередити якомога більше людей. Навіть політичні зв'язки П'єро не змогли врятувати його, з такими переконливими доказами.
  
  
  Небо було хмарним, коли її повільно підповз до паркану. Її знову повинен був відволікти увагу, але на цей раз його повинен був відволікти ih поодинці. Її згадав граціозний старомодний флюгер на фермі, яка займається була частиною декорації Верельдейнде. Це було видно з того місця, де її зараз знаходився, і група штучних дерев приховає мене від вартових, яких це прихилить. Її досталь свій Люгер, поплескав по рукоятці і прикрутив глушник. Це робило його трохи незграбним, а прицілюватися було трохи складніше, але у мене був тільки один шанс, і його все одно повинен був їм скористатися.
  
  
  Її підвівся на лікті і почекав, поки хмари трохи розсіються. Так було хвилина через десять. Принаймні, у мене було достатньо опитування, щоб зробити постріл. Глушник видав стриманий кашель, і флюгер розвернувся, і звук удару луною рознісся по всій майданчику. Її почув біжать shaggy, що наближаються до ферми. Її взяв свій ніж і почав копати під парканом триметрову яму.
  
  
  Навколо ферми все ще лунали крики, коли її знову підняв раму свого велосипеда, прикрутив колеса і поїхав у напрямку Ченточелли. Її проклинав себе за те, що був настільки дурний, що не змусив Хаймана чекати в машині. Тепер кожна хвилина може бути на рахунку. Спочатку назавжди доповісти Хоука, а потім позбудься всього, що пов'язане з "Кінцем Світу". .
  
  
  Її думав про це, коли з велосипедом і всім іншим пірнув стрімголов в замасковану яму. Її знову встав з люгером в руці, але знову впустив його. Навколо ями стояли четверо чоловіків, стискаючи в руках незграбні автоматичні карабіни.
  
  
  «Ми чекали тебе, Нік Картер», — сказав один навколо чоловіків, його голос був спотворений капюшоном, який він натягнув на голову.
  
  
  
  
  Розділ 7
  
  
  
  
  Двоє чоловіків допомогли мені вибратися через ями і мене ретельно обшукали, а двоє інших тримали мене під прицілом навколо своєї зброї. Потім першого привіт ніхто не промовив до нас слова.
  
  
  Вони знайшли стилет і забрали його. Вони знайшли газову бомбу в кишені моїх штанів і забрали її разом з усім іншим навколо кишень, включаючи якусь скріпку; Це було добре, тому що ця випадкова скріпка являла собою з'єднання магнію, яка може вибухнути в сліпучому світлі, достатній, щоб тимчасово заблокувати їх огляд.
  
  
  Між іншим, всі четверо були м'язистими, можливо, більш міцними, ніж Горила і Пепе, і нібито саме ценымногие розумніші. Вони відвели мене в потік доріжки, де мене чекав великий «Фіат». Коли на карту було поставлено так багато, він не міг ризикувати. Кричати про допомогу не в моїх правилах, але зараз був не час для особистої гордості. І за ту частку секунди, що мені знадобилося, щоб вдихнути і закричати про допомогу, як виюча собака, одіна навколо моїх дресирувальників відкрив мені рот і засунув в нього грушоподібний кляп.
  
  
  «Це зроблено для того, щоб позбавити вас від непотрібних зусиль, Картер», — сказав ih представник.
  
  
  Так що дорога назад в Римі була такою ж спокійною, як і моя поїздка туди, хоча і не такою приємною. Її, зрозумів, що ми в'їжджаємо в Рим, коли мигцем побачив ворота Порт-Маджоре. Потім два бандита з боків від мене в задній частині машини опустили штори, а також шторку перед скляною секцією, що відокремлює нас від водія. Згадана скляна перегородка виглядала куленепробивної, а обидві задні день не мали важелів. Навіть якщо б мені вдалося здолати обох своїх охоронців, і відібрати в них зброю, його все одно був би доставлений туди, куди вони мали намір взяти мене, у наглухо закритій клітці навколо скла і металу.
  
  
  Ми їхали ще п'ять хв, а потім її, відчув, як машина спустилася по схилу і зупинилася. Мої охоронці відпустили штори і стали чекати, поки водій і його супутник відкриють день зовні.
  
  
  Ми були на підземній стоянці якогось великого будинку. Різні номери на різних автомобілях; кілька італійських, австрійський, швейцарський, один англійський і один з темами, спеціальними номерами, якими користувалися мальтійські дипломати. Вони були в трьох по шостий італійських номерних символів. CD для дипломатичного корпусу. Її міг очікувати П'єро; принаймні друзів П'єро.
  
  
  Як тільки день відкрилися, мені допомогли вийти. Її все ще був з кляпом у роті, вони все ще міцного тримали мене і міг лише мовчки протестувати. Мене потягли до автоматичного ліфта.
  
  
  Четверо важкоатлетів притиснулися до мене, хоча невелика металева табличка збоку чітко вказувала на англійській, французькій і італійській мовах, що максимальне навантаження складає чотири людини або, щонайбільше 300 кг. Кожен навколо нас важив не менше дев'яноста кілограмів, так що я кивнув на металеву пластину.
  
  
  «Так, так соромно порушувати заповіді», — сказав один з усієї четвірки. — Але іноді у тебе немає вибору, чи не так, Картер?
  
  
  Ліфт піднявся на чотири поверхи і вийшов один за се довгих коридорів з рядами офісних дверей, настільки типових для урядових будівель часів Муссоліні. В кінці залу було вікно, і перед цим вікном сиділа постать з автоматом під пахвою. Там, де прохід на іншу сторону утворювала прямий кут, сиділа настільки ж озброєна фігура.
  
  
  Будь-яка слабка надія, яка займається у мене, може бути, щоб вирватися і ризикнути втекти, зникла. Я не думав, що Нік Картер, Джеррі Карр або Бен Карпентер пережили б тоді це подлунное існування.
  
  
  Якби її не говорив і не збирався говорити, вони б тиснули на мене тортурами, сироваткою правди, або і тим, і іншим. У всіх цих випадках, може бути, ця частка секунди наступала, коли мені потрібно було вирватися, або, якщо це не вдалося, привести кого-то зі мною для компанії в морзі.
  
  
  Вони провели мене або, вірніше, протягли mimmo трьох дверей і зупинилися біля четвертої. Лідер увійшов і вийшов через кілька миттєвостей, жестикулюючи пальцем. Троє його товаришів заштовхнули мене в кімнату.
  
  
  Це був великий просторий кабінет з загратованими вікнами, выходившими на Тібр. У одній навколо стін стояв великий стілець з тикового дерева сучасного дизайну. Навколо нього були розставлені зручні крісла. Одне було порожнім, в інших сиділи п'ятеро чоловіків у віці від тридцяти п'яти до п'ятдесяти п'яти . Все настільки ж респектабельні, як і мої колеги-інвестори в "World End", але не П'єро і не Ренцо.
  
  
  В кріслі за письмовим столом сидів високий худорлявий чоловік років сорока, з довгими жовтуватими волоссям і в окулярах в роговій оправі. Її ніколи не бачив його раніше. Її ніколи раніше не бачив нікого навколо чоловіків. І всі вони більше були схожі на членів комітету, який готував мені усний іспит на ступінь магістра історії, ніж на роботодавців тих хлопців, які намагалися мене підсмажити, перерізали Розане шию, а тепер посадити мене на вільне місце.
  
  
  «Спасибі, містер Картер», — ввічливо сказав світловолосий чоловік, наче не помітив, що мене заштовхнули в крісло, і двоє з тих хлопців підійшли по обидві сторони від мене, щоб утримати мене там. .
  
  
  — Як бачиш, — сказав він, — нам відомо твоє справжнє ім'я, а що-що відомо про твої здібності. Одіна навколо наших тут, містер Олег Перестов, каже, що у його колег були цікаві зустрічі з вами.
  
  
  Невисокий лисий чоловік з глибокими ввалившимися очима на слов'янському людина похмуро кивнув на знак згоди. Раптом ім'я згадалося. Він був головною людиною МДБ Росії для Західної Європи. Тому моя мимовільна думка про участь комуністів під час зустрічей не була помилковою . Але тоді навіщо російське зброю у відділі реквізиту «обидва кінця Світу»? Хитра відволікаючий маневр? Або її пропустив щось важливе?
  
  
  — Я знаю це, — сказав він з усмішкою, — я не дозволю вам нас найменшої свободи пересування, поки не дам зрозуміти, що ми діємо на одній стороні. Можу попросити вас відкинути всі упередження, містер Картер?
  
  
  Я не бачив в цьому великого сенсу АХ всередині цієї операції, в якій також був присутній Перестов. Тепер їй також відомо китайське обличчя, яке належало Яке Фалу, члену Розвідувальної служби Червоного Китаю. Можливо, мені вдалося виграти трохи часу, тож їй кивнув.
  
  
  'Добре.' - Зрадів Блондин. "Дозвольте представитися. Її полковник Пітт Норден, Норвегія, Інтерпол. Він поклав своє посвідчення особи полірований стілець і кивнув моїм охоронцям, дозволяючи мені простягнути руку і взяти його. Там були його ім'я і фотографії, його зв'язок з Інтерполом та в цифрах, его, особистість, яку їй відомо, як одного навколо кращих світових агентів.
  
  
  «Якщо б її знав, хто ви такий, Картер, — сказав він, — ми були б позбавлені він нещасливої ночі четверга. У той час все, що ми думали, було те, що ви були просто ще одним членом цієї сумнозвісної основної групи "World End" . І Олег надіслав перші сили, які зміг отримати, щоб отримати від тебе інформацію. Її підозрюю, що вони занадто вільно інтерпретували свої інструкції, але тоді вони зможуть виправдати це перед вищим судом».
  
  
  Перестофф несхвально знизав плечима, а Коу Фол посміхнувся його збентеження.
  
  
  «Як тільки стали відомі факти вашого втечі і загадковою, досі тхір не розкритою смерті Луїджі і Пепе, будь малодосвідченому стало ясно, що в цьому повинен бути замішаний міжнародний агент начебто Ніка Картера. Але якою мірою і з якого боку? Ваше минуле завжди було бездоганним.
  
  
  Перестофф і До Фол нудно совалися на своїх місцях. «Бездоганний з точки зору НАТО,' Полковник Норден уточнив, і обидва чоловіки знову завмерли. — Але ви могли б піти іншим шляхом, якого ми не знали. Не так давно сер Х'ю Марсленд був відносно чесним політиком, а Лоренцо Конті був не більш ніж кінопродюсером з невситимою жадобою багатства і хвастощів. Стадс Меллорі був непередбачуваним генієм, але не більше того. П'єро? Досить було ткнути в нього пальцем, щоб вся Італія, права і ліва заступилися за нього'
  
  
  Моє здивоване вираження прорвалося крізь мої заткнутые губи, і полковник Норден на мить замовк.
  
  
  «У мене зараз немає часу на лекцію», — сказав він. Ми група реформ міжнародних держав, Інтерполу подобається приклад, АХ і ЦРУ . Все дуже брудні, дуже вибухонебезпечні і дуже нескромні замовлення надходять до нас», — уточнив він.
  
  
  — Як я вже сказав, ми не могли бути впевнені у вашому відношенні і не могли підійти до вас, поки не були впевнені. Клем Андерссон підписав собі смертний вирок, коли намагався поговорити зі Стадсом Меллорі, тому що він думав, що Меллорі була простий американський громадянин, якого обдурили хитрі європейці. Хайман сказав, що з тобою все в порядку, але, звичайно, ти ще міг грати з ним. Наш єдиний шанс полягав у тому, щоб міс Morandi, знову зв'язалася з вами.
  
  
  Так що, поки її думав, що непомітно перевіряю зв'язку Троянди у номері-Ле-Суперб, вона точно так само перевіряла і встановлювала довіру до мене.
  
  
  — Вона сказала нам, що, за її словами, ви більш ніж на 100 відсотковий чисті і переслідували вони ж мети, що і ми: проникнути в "Нитки світу" і спробувати знайти незаперечні докази проти них. Але зв'язатися з вами було практично неможливо із-за товстого екрану, яким вас оточили П'єро та його друзі, — сказав полковник. «Ми вирішили знову послати Розану, з фатальним результатом, який вам дуже добре відомо». Він зробив паузу, наче готель, щоб по-дійшов до мене.
  
  
  — Ти правильно зробив, що зник. Хайман, в цей момент, поставивши свою вірність в першу чергу на службу вам і АХ, відмовився виступати в якості посередника, але це не мало великого значення. Ви зробили те, на що ми сподівалися: проникли в замкнені складські приміщення. Отже, ми поставили мікрофон на машину юного Хаймана і два його велосипеда, і пішли за вами на чималій відстані. На цей раз ми використовували агентів, які були більш досвідченими. Він чарівно посміхався і щиро.
  
  
  «Отже, Картер, якщо ви збираєтеся до нас повірити і знати, що нам потрібно ваша співпраця, дайте нам знати кивком голови. Якщо ви знайшли якісь докази, на цьому складі, тоді у нас є можливість проникнути всередину, демонтувати його і покласти нитка всьому цьому брудному справі.
  
  
  Її, кивнув, прийнявши швидке рішення. Якби полковник Норден і його товариші були теми, хема здаються, всі мої проблеми були б позаду. Навіть якщо вони були не на його боці, як тільки звільнюся, її зможу знайти спосіб використовувати ih в наших інтересах. Охоронці з обох сторін зняли кляп і відступили. На цій нараді спритних, впливових сил її виглядав взлохмаченным, неохайним, але їй був потрібен, і, за моєю інформацією, був, мабуть, найважливішою людиною тут.
  
  
  — Чудово, — сказав полковник Нордена. «Спочатку короткий вступ». Він рухав пальцем від однієї людини до іншої. Містер Картер, товариш Перестофф, містер Kau Фол, герр Берген, генерал Мазератті, полковник Ле Гранд. Ну, що ти там знайшов? Дванадцять очей і дванадцять вух були прикуті до уваги, коли її описував вміст двох складів. Ніхто не робив нотатки. Це були досвідчені агенти, навчені слухати і запам'ятовувати. Полковник Норден зробив помітку на листку паперу і віддав його одному з поплічників у капюшонах, який швидко вийшов через кімнати.
  
  
  Він побачив мої підняті брови і розвіяв мої підозри. «Це тільки для того, щоб підготувати наш транспорт, щоб ми могли поїхати, — сказав він, — як тільки ми отримаємо необхідне схвалення і підтримку уряду. Якщо те, що ви говорите, правда хоча б 20-відсотковий, політична сила П'єро більше не може зупинити його склади від демонтажу. Зараз половина третього. Якщо бомба дійсно вотум-вотум вибухне, мені безглуздо дзвонити відповідному міністру в найближчі п'ять годин».
  
  
  — Але важливо, — заперечив я. «До теперішнього часу вони, можливо, знайшли се сплячих собак і, можливо, дірку, яку зробив у паркані, щоб знову вибратися».
  
  
  «Їм знадобилося більше року, щоб зібрати цю зброю на цих складах», — сказав полковник Ле Гранд, французький агент. — Сумніваюся, що ih ble перевезти на п'ять годин. «Якщо вони спробують, то потраплять в нашу пастку», — сказав генерал Мазератті. «У нас є власні спостерігачі на всіх виходах, і у мене є власна невелика, але добре навчена підрозділ командос, вільний від згубного впливу синьйора П'єро Сімки в деяких інших областях вузу міністерств».
  
  
  «Я думаю, що зараз ми можемо дозволити собі трохи розслабитися, поки не настане час удару», — сказав полковник Нордена. Він натиснув кнопку дзвінка на своєму столі, і її побачив красиву блондинку в формі - Інтерпол? Оточення ? Служба їдальні, яка займається в залі в режимі очікування двадцять чотири години на добу? - Зробили чималий фуршет.
  
  
  Крім напоїв, закусок і бутербродів, у нас була можливість доповнити обривки мого відкриття розрізненої, але докладною інформацією з інших джерел.
  
  
  До чого все це призвело, так це:
  
  
  "Нитка світу" не був в авангарді якоїсь групи змовників. Це була його власна диявольська схема руйнувань, вищий акт безцільного насильства для суперпсихопата. Его очевидний сюжет був відвертим глузуванням над його справжніми намірами. Бідний Кен Лейн. Він взагалі не брав участь в цьому делле і думали свій сценарій попередженням про Третю світову війну. На самому делле це був схематичний сходинкою на шляху до самого початку вона самої війни, до самої останньої бойні.
  
  
  «Сьогоднішній світ — це бочка з порохом, — сказав гер Берген. — Та почекайте, поки хто-небудь його підірве. Кілька маленьких, перевантажених груп, таких як А ви, сер Картер, наша власна і випадкові самотні віддані люди тут і там, поділяють тягар протидії цьому займання ».
  
  
  «Досі тхір, — сказав генерал Мазератті, — труднощі були розпорошені, і нам вдавалося тримати ih під контролем. Але уявіть, р-н Картер, світ, у якому одночасно відбуваються такі інциденти, як сбитие ліванського літак над Ізраїлем, старий інцидент з U-2, вбивство президента, одночасні вбивства дипломатів і бомбардування літаків. з ворожої маркуванням над ключовими населеними пунктами. Змішайте все це разом з повстаннями, вибухами в Белфасті, партизанськими війнами в Центральній Африці, революціями в Центральній та Латинській Америці, напруженістю на Близькому Сході і в пороховій бочці Південно-Східної Азії. Хто може зупинити це, перш ніж воно переросте у війну в усьому світі?
  
  
  «Я застеріг Кремль від занадто швидких дій», — похмуро сказав Олег Перестов. «Але мої попередження не витримують паніки і громадського тиску. Якщо літак з американськими або китайськими номерами скине хоч одну бомбу над Ленінградом, Москвою або Камчаткою, мої командири натиснуть на кнопку, і відступлять свої бомбосховища. Мої попередження мали тільки один ефект: запис у моєму делле про те, що мене можуть підозрювати в тому, що я подвійний агент.
  
  
  — Як і у випадку з моїм начальством в Пекіні, — втрутився До Фол.
  
  
  Великі змовники, були представлені П'єро, сером Х'ю, Ренцо і Стадсом, наприклад, у такому порядку. Можливо, додам мою жадібну до сексу і бажану дівчину Каміллу і деяких техніків Стадса.
  
  
  «Ми змогли реконструювати більшу частину цього змову з допомогою Троянди», — сказав полковник Нордена. «Вона грала роль подвійного агента з великим ризиком для себе, але з усією самовіддачею. Спасибі сл розслідувань і знахідкам ми дізналися, як і де все почалося».
  
  
  Сім найменш сентиментальних джентльменів, які ви знайдете на всій земній кулі, вшанували пам'ять загиблої дівчини хвилиною мовчання.
  
  
  Її порушив мовчання. — "Змова почався в тому божевільному будинок в Суссексі?"
  
  
  — Саме, — сказав Нордена. «Ви суммируете це за малу частку часу, яке зайняло у нас. Більше семи років тому сер Х'ю почав проявляти ознаки емоційної і психічної нестабільності. Він не шталь чекати, поки інші, партнери та друзі помітять його і примусити до лікування, а зробив це з власної залп, і звернувся з листом за допомогою до великого по математиці і в Європі: Р лікаря. Унтенвейзеру, невинної, але необхідної пешке грає, яка займається потім буде розвиватися».
  
  
  Її запитав. — Андерсон Джангел?
  
  
  'Правильний. доктор Унтенвейзер виявився здатним з допомогою транквілізаторів та інших ліків допомогти сера Х'ю контролювати свої психотичні напади. Те, що сер Х'ю убив дівчину за викликом в 1968 році, було нещасним випадком, але його вплив гарантувало, що справу було приховано. доктор Унтенвейзер дав назву він конкретної хвороби, від якої страждав сер Х'ю і яку він поділяє з Ренцо, Стадсом і П'єро. Це називається agriothymia ambitiosa, неконтрольована і пристрасна потреба знищити націй і стиреть з лиця землі всі організовані структури суспільства.
  
  
  — Позначення АА Андерсона, — пробурмотів я.
  
  
  'Саме так.' — сказав Нордена. Та ж хвороба, яка займається рухала Сирханом Сирханом, вбивцями Олімпіади і багатьма іншими. Але на цей раз ця хвороба оселилася в людині, обладавшем як політичною владою, так і престижем. Також терпеливою людиною. Він був готовий чекати багато часу і рішенням зібрати союзників, в яких він потребував, і кілька років потому він це зробив.
  
  
  Тим часом сер Х'ю, то в якості нагороди для лікування, чи то сич особистої безпеки, влаштував доктора Унтенвейзера у своїй особистій лікарні Easeful Acres. Це саме шикарне місце для нервових розладів, в основному від наркотиків і алкоголю, яке тільки можна собі уявити. На початку 1970-х Камілла Кавур перебувала там в якості пацієнтки потім нервового зриву, коли вона перетворилася з вуличної повії в кінозірку. Може це сталося випадково.
  
  
  Ключове значення мало одночасне прибуття Ренцо потім серйозного нервового зриву, Стадса Меллорі, потім однією з его шестимісячних п'янок і П'єро Сімки, інкогніто, потім спроби самогубств, яка займається, як хотілося б, увінчалася успіхом.
  
  
  Всі троє страждали від однієї і він же прогресуючої агриотимии амбициозы, посилює тим, що вони вважати себе законною образою на суспільство. Ренцо з-за втрати свого дворянського статусу і втрати своїх обширних маєтків, чого ніколи не могли повністю виправити мільйони від його фільмів. Стадс думали, що великі студії і уряд США відібрали у нього деякі патентні права на деякі з його електронних винаходів. П'єро, найпомітніший навколо трьох, по накопиченню принижень з дитинства з-за свого маленького росту.
  
  
  Шанс представив сера Х'ю іншим під час одного навколо своїх візитів туди в якості директора. Ему було досить діагностичних заміток на картках трьох чоловіків. Крім цього, ми можемо лише доповнити це деякими припущеннями. Але нам здається правдоподібним, що вони кілька тижнів, які вони провели разом, вони разом організували "Потік Світла" .
  
  
  П'єро, здавалося, прийняв на себе керівну роль, ніж сера Хью, але з його боку не було заперечень. Разом вони мали всі необхідні міжнародні зв'язки, але П'єро все був лиже до вершини. І це було важливо, коли вони дісталися до того реквізиту, який готелів запозичити. Що стосується самого озброєння, то вони використовували подвійних і потрійних агентів з різних країн, від контрабандистів до жадібних до грошей зрадників. За дванадцять мільйонів доларів можна купити дуже измеников. Студії Ренцо і його стан в світі кіно зробили весь проект реальним. Але Стадс, зовні виглядав, як жартівник, в якомусь сенсі був наріжним каменем "обидва кінця Світу". Тільки спасибі его технічним ноу-хау можна було запрограмувати і привести в дію комп'ютер».
  
  
  — Тому що, дорогий Нік, — сказав полковник Ле Гранд, — вони оснастили цей реквізит, літаки, танки, канонерські човни, британську підводний човен Porpoise тим же самим пультом, який Стадс так блискуче продемонстрував вам на своєму мініатюрному поле, фарби».
  
  
  «Ця інформація була передана нам, вашим містером Гилкристом, — сказав генерал Мазератті, — який не так повільний і не настільки енергійний, як здається».
  
  
  «І він сам геній, який наближається до таланту Стадса Меллорі, коли справа доходить до комп'ютерної електроніки», — сказав Перестов. «Одного разу ми намагалися дістати його, але, на жаль, зазнали невдачі»...
  
  
  Стрілки настінного годинника показували, що зараз тільки сьомий годину.
  
  
  «Через півтори години, — сказав полковник Норден, — ми зможемо отримати необхідні дозволи по телефону. Генерал Мазератті займеться цим далі, так як на такому рівні, звичайно, це справа італійського уряду».
  
  
  «За доповіддю синьйора Картера, — сказав генерал, — її beru на себе повну відповідальність і потребують негайних дій. Достатньо усної згоди, і це займе всього кілька хвилина. Пропоную перейти до остаточного планування.
  
  
  Полковник Норден сказав кілька тихих слів в інтерком.
  
  
  — Насправді, — сказав він. — Але спочатку доповідь про спостереження за складом. Містер Хайман внизу, і він наказав ему приєднатися до нас. Він повернувся до мене. «Він був дуже незадоволений, коли дізнався, що ми вам «позичили», тому її трохи пом'якшив его відчуває, довіривши ему наш спостережний пункт».
  
  
  Хайман увійшов у кімнату і став поруч зі мною. «Вибачте, Бен... Нік», — сказав він. «Ці люди не повідомляли мені, поки все не закінчилося. Але я знав, хто вони і хто ти, тому мені довелося працювати з ними».
  
  
  — Неважливо, — сказав їй ему.
  
  
  Він повернувся до столу в напіввійськовій позі. «Ніяких переміщень, які можна було б інтерпретувати як переміщення припасів зі складів, сер », — доповів він полковнику Нордену. — Мінімальна Звичайна ранкова робота. Вантажівки з їжею для студійних приладдя тощо. Ці люди припинили спостереження, коли вони покинули майданчик; досить далеко, щоб ih не було видно, але вони не знайшли в них нічого більше смертоносної, ніж молочна пляшка».
  
  
  — Добре, — сказав полковник. — А як щодо собак і дірки, яку Картер зробив, щоб втекти?
  
  
  «Я спостерігав за цим місцем через прилади нічного бачення, сер », — сказав Хайман. «Вони не знаходили собак до трьох годин ночі. Коли це сталося, було багато гучних коментарів, і один з вартових зробив якийсь доповідь. Вони не стали перевіряти паркан, як це зробив би відразу будь-яка розсудлива охоронець. Але відразу потім сходу сонця це місце випадково виявив вартовий. Знову багато криків, і одіна навколо чоловіків повідомив про це по польового телефону. Там був чоловік, який полагодив паркан на п'ятнадцять хвилина.
  
  
  — Які-небудь подальші події? — запитав полковник. — Нам одного важливого людини з фотографії?
  
  
  — Тільки Стадс Меллорі, сер , — сказав Хайман. «Але ми знаємо, що він завжди приходить в шість тридцять, щоб пограти зі своїми комп'ютерами і машинами, незалежно від того, наскільки п'яним він не був напередодні ввечері».
  
  
  — Ми сподіваємося незабаром звільнити його від напруженого графіка, — сухо сказав полковник Ле Гранд.
  
  
  Потім ми розібралися з основним питанням: як, коли, чим і кого атакувати.
  
  
  Добірне підрозділ командос генерала Мазератті вже цілу годину стояло напоготові.
  
  
  З боку це проблеми немає. Проблеми виникали лише тоді, коли всі готелі приєднатися до акції, і все в якості командирів.
  
  
  Полковнику Нордену довелося піднятися, щоб підтримувати порядок.
  
  
  - Немає необхідності, джентльмени, нагадувати вам, що я командувач, — гаркнув він по-солдатському. «Ми не влаштовуємо тут рекламне шоу, для когось особисто або для конкретної країни».
  
  
  Всюди чулося бурмотіння погоджень.
  
  
  «Генерал Мазератті, звичайно ж, захоче очолити свій підрозділ, — сказав полковник. — Я йду з ним. Повністю відповідає моїй посаді офіцера Інтерполу. Р-н Хайман, займає тимчасову посаду офіцера зв'язку, приєднується до р-ну Картеру як зв'язкового. Це все.'
  
  
  Він постукав по столу, щоб заглушити протестувальники звуки, в тому числі і мої.
  
  
  «Якщо нас побачать разом у такій операції, — сказав він, — ми будемо нашою організацією». Містер Картер, ви забуваєте, що вас все ще розшукують для допиту у справі про вбивство синьйорини Morandi. Коли наша населений пункт росії завершиться, це буде легко прояснити, але не раніше.
  
  
  Нам довелося погодитися на це.
  
  
  «Крім того, — додав він, щоб зробити ситуацію більш терпимою, — було б нерозумно втратити нашу основну групу в цій першої великої операції. Не розумію, що може піти не так, але недооцінювати наших суперників небезпечно. Якщо щось піде не так, нас залишиться як мінімум п'ятеро. Шестеро, якщо ми про приєднання містера Картера.
  
  
  — І вважайте мене, — сказав її дуже швидко.
  
  
  «Якщо мене не буде, — сказав полковник Норден, — керівництво перейде до товариша Перестову». Так що я тільки що опинився під командуванням російського з МДБ .
  
  
  «Генерал Мазератті, — сказав полковник Норден, — я думаю, тепер ви можете дзвонити».
  
  
  Італійський офіцер, набирає номер і поговорив з високопоставленим чиновником навколо Міністерства оборони. Він набирає ще один номер, на цей раз для важливого осіб у міністерстві закордонних внутрішніх справ дель.
  
  
  — Ми виходимо, — сказав він. — Полковник Норден, містер Хайман, ви йдіть? Інші : до побачення.
  
  
  — Я пропоную вам всім розійтися, — сказав полковник Норден, — і якомога більше займатися своєю звичайною роботою. Новинки скоро стануть відомі.
  
  
  Потім він зник.
  
  
  — Побачимося в мій дім, — сказав Хайман. — В той момент, коли ти будеш впевнений, що я повернуся. Звичайно, сьогодні о восьмій годині. Не хвилюйтеся. Її буду тримати вухо гостро.
  
  
  На зворотному шляху в таксі її купив дешевий транзисторний радіоприймач. Залишив їй своє складне пристрій Хайману. Дівчина Пінеллі сиділа в кріслі-гойдалці у вітальні і обдарувала мене пустотливою усмішкою, яку, швидше за все, приберегла для пізнього похмілля.
  
  
  Її, пройшов у свою кімнату і жим лежачи на провісшимі ліжко в розслабленій позі йоги. Радіо працювало на римській мережі.
  
  
  Була звичайна ранкова програма легкої музики з пятнадцатиминутными радами по дому, перш ніж почалася інша музична програма. Її прикинув, що Норден, Мазератті, Хайман і загін командос зможуть дістатися до студії тільки через двадцять хвилин, а потім від півгодини до двох годин, перш ніж про це розкажуть в новинах.
  
  
  Рівненської через годину і тридцять сім хвилина з'явилася новина.
  
  
  «Професор П'єро Сімка, сенатор від Колле-ді-Валь - д Аморе, назвав це прямим вторгненням в особисте свободу з часів фашизму», — сказав. Він засуджує обшук студії Лоренцо Конті сьогодні вранці, проведений військовим підрозділом генерала Джуліо Мазератті у супроводі полковника Інтерполу Просить Нордена. Тут і зараз говорить сенатор П'єро Сімка...»
  
  
  Потім голос П'єро, як завжди дивно низький для його маленького росту, пролунав презирливо і тріумфально.
  
  
  «...ранковий рід самим жорстоким і тоталітарним чином», — сказав він. — Пошуки, які не є рівненської нічого, але виявили щось дуже важливе. Вони показали довірливість наших воєначальників ih нездатність навіть через тридцять років вирватися навколо довгих тіней диктатури. У nen показано викриття того, що нібито аполітична організація Інтерполу, яка займається на делле виявляється нічим іншим, як корумпованої поліцією. Було б цікаво дізнатися, чи не був особистий банківський рахунок полковника Нордена, без сумніву, в іншій країні, поповнено якоюсь сумою доларів за Каліфорнії, оскільки це дія виплат прямо суперечить інтересам італійського кіно».
  
  
  Потім програма знову взявся за справу, повідомивши про вимогу П'єро до норвезькому уряду негайно відкликати полковника Нордена. Крім того, він зажадав оголосити генералу Мазератті догану і понизити в званні. Нам один клерк навколо міністерства оборони або внутрішніх справ-дель-не визнав, що санкціонував цю акцію, але це було політичним звичайною справою.
  
  
  Її вимкнув радіо, поповнив свої боєприпаси та інші речі, які міг сховати в кишенях, і попрямував до будинку Хаймана. Тепер, коли новина була в повітрі, Хайман, ймовірно, був удома.
  
  
  Він дістався туди всього за п'ять хвилин до мене, і вираз його обличчя, коли він відкрив мені двері, мало мало спільного з його звичайної веселою посмішкою.
  
  
  — Там нічого не було, Картер, — сказав він.
  
  
  — Але я її бачив, ці відкриті ящики і навіть бачив одну навколо цих ядерних боєголовок, — сказав я. — Кравець візьми, Хайман, ти ж не думаєш, що я вигадав всю цю історію?
  
  
  «Все, що я знаю, — сказав він, — це те, що я пішов туди з Мазератті, mimmo охоронців Конті, і на тих складах взагалі нічого не було».
  
  
  «Може потім прибрали», — сказав я.
  
  
  «У нас навколо паркану було п'ятнадцять чоловік з біноклями», — сказав Хайман. «З того моменту, як ти увійшов, до того, як увійшов той загін командос».
  
  
  «Значить, вас обдурили, всі замаскувавши», — подумав вголос. «Може бути, вони заховали його в якийсь невинний реквізит. Господи, що це були за пошуки? Дошкільнята, які грають у якісь пошуки?
  
  
  — Коли її сказав «нічого», її мав на увазі «нічого», Нік, — сказав він вже більш розслаблено. «Блін, просто порожня кімната і голий, трохи курний підлогу. Але ніяких ознак переміщення чого-небудь більшого, ніж каністра. Голосувати так, Нік.
  
  
  «Вони обдурили нас, — сказав я. Її sel, щоб зануритися в свої думки. — Я повинен був піти з тобою... але вже занадто пізно. Її я повинен повернутися.
  
  
  — Ніяких шансів, Нік, — сказав Хайман. «Конті вдвічі спостереження за своєю студією, і карабінери смиренно попросили його прийняти дві сотні обраних співробітників служби безпеки, які вже розшукують Джеррі Карра. Без шансів.'
  
  
  "Тоді її зроблю одіна".
  
  
  «Нік, ти не найпопулярніша людина в Ріме, — спростував повідомлення в змі мені Хайман. «Вас назвали фанго, тобто «лайном», від імені генерала Мазератті. Полковник Норден все ще думає, що ви дійсно щось знайшли. Інші зараз на нараді, щоб вирішити, кинути тебе на поталу вовкам або змусити мовчати про нашу організацію.
  
  
  Її виплеснув свої емоції, коли подумав про цю організацію, в яку входили російська та червоний китаєць, яким належало вирішити, чи можна довіряти Ніку Картеру. Малоймовірно, що ih рішення буде продиктовано чимось настільки заплутаним і теплим, як емоції. З іншого боку, вони повинні були не відставати від мене. У них було багато доказів щоб показати, що проект «Нитка світу» представляє собою величезну загрозу, бомбу уповільненої дії, яку потрібно знешкодити. І їй був єдиною людиною, який бачив проект зсередини.
  
  
  Її, згадав, що не тільки бачив і тримав ключі, але й незримо і несмываемо позначав ih своїм спеціальним жирним олівцем.
  
  
  — Мені потрібен вуглецево-ітрієве сканер, — сказав я. — Як у випадку з тим радіо, яке її тобі дав, але з певним атомним вагою. Така річ повинна бути у нас в університеті або ще в державному науковому відділі.
  
  
  «Я приготую каву, поки комісія вирішить, чи хочуть вони все ще довірити вам йо-йо, я не кажу вже про такому гарному сканері», — м'яко сказав Хайман.
  
  
  "Де вони проводять цю зустріч?" — Нам не можна втрачати час, Хайман. Її можу запитати ih сам і пояснити їм свої причини. Перестов зрозуміє.
  
  
  «Вони телефонують нам, а не навпаки», — сказав Хайман. «Вибачте, але це так. Я не знаю, де вони зустрічаються, ніколи не піднімався так високо в цьому клубі. Її знаю, що це не в офісі військово-морського відомств, де вони були сьогодні вранці.
  
  
  Її думав, поки Хайман варив простий розчинну каву. Її відпив рідина, яку він поставив переді мною в тріснутому чашці. Її, знав, що бачив ключі, але продовжувати заявляти про це, поки не побачу зелений колір, не мало ніякого сенсу проти впливу П'єро.
  
  
  Телефон задзвонив. Хайман підняв його.
  
  
  — Так, — сказав він. 'Так?' Я намагаюся усмішка повернулася на хлоп'яче обличчя. «Де?.. Ну, голосування і ми».
  
  
  «Ти все ще в цьому делле, Нік», — обернувся він до мене. — У них збори, на віллі, на Аппієвій дорозі. Мазератті і Нордена там немає, але заміна Мазератті була, і вони проголосували за тебе. Новий співробітник Інтерполу, який залишається під безпосереднім керівництвом Перестова, проголосував проти. На вашій стороні були Перестов, ЛеГранд і До Фаль. Берген, міністр фінансів, проголосував проти. Висновок: вам ще один шанс.
  
  
  Ми вийшли з будинку і таку гру в его «пежо», поки він продовжував говорити. У той час швидкість була важливіша, ніж безпека. Він мчав як божевільний по римським пробок, в яких і без того повно божевільних водіїв. Менш ніж через п'ятнадцять хвилина ми з вереском зупинилися на під'їзній доріжці до старої віллі. Старі ворота відкрилися і закрилися за нами.
  
  
  Це була коротка, серйозна зустріч, в якій не було того оптимістичного духу товариства, що було на попередній сесії. Мені повідомили, що мене використовують лише тому, що я представляю останню надію, а не тому, що хтось особливо вірить в мене, чи любить мої блакитні очі.
  
  
  Мене представили майору Миллиардоне, італійському поліцейському, хто змінив генерала Мазератті, і сеньйору Соузе, підозрілою португальському військово-морського аташе в Інтерполі. На засіданні головував т. Перестов.
  
  
  Її пояснив їм, що у мене немає пояснення, а тільки одна надія. Її показав їм свій фірмовий олівець, і Перестов кивнув. Його власні агенти використовували аналогічний трюк. Її розповів їм про потрібному мені сканері, і Миллиардоне відправив посланця на фізичний факультет Римського університету «Альфа-Ромео» з виючої сиреною.
  
  
  «Якщо це гарне пристрій, — сказав я, — я можу знайти свої мітки в радіусі трьох миль. Зараз ми менш ніж у половині відстані від території Конті, так що ми можемо почати, як тільки ця штука добереться сюди. Нам потрібна топографічна карта для координат на місцевості.
  
  
  Було мало загальної балаканини, поки ми не почули виття сирени, сигналізує, що «Альфа Ромео» повертається. У Миллиардона була докладна мапа північно-західної частини на північ від міста. Вона лежачи на столі в розгорнутому вигляді, кінці звисали по обидві сторони. Він стояв над нею з олівцем у руці; кремезний чоловік у мундирі, з стирчать вусами, як у старого, настороженого кота, готового до стрибка.
  
  
  Поліцейський дав мені позичений приладів з фізичного факультету. Він був майже ідентичний тому приладу, який її знав з моїх вправ штабу-АХ квартирі. Її підстроював его під ексцентричне поєднання елементів, пояснюючи свої дії.
  
  
  «Повинно бути, це незвичайна комбінація, в іншому випадку вона вкаже на всіх, у кого є люмінесцентні наручний годинник ». Он там! Голосувати воно!
  
  
  Повільно її включив вимірювач і отримав ревматизму від вібруючої стрілки на шкалі довжини. Дав гей заспокоїтися, перш ніж передати пристрій Миллиардону. Перестов подивився через моє плече, важко дихаючи.
  
  
  Італієць провів пряму лінію по карті. Її встановив шкалу на широту і прочитав інше число.
  
  
  Миллиардоне провів другу лінію, яка займається перетинала першу в точці, якраз між двома прямокутниками на карті, які позначали склади Конті, які її відвідав, склад, у який генерал Мазератті вторгся і знайшов порожнім.
  
  
  — Дурний жарт, — з огидою сказав гер Берген. — Картер ih стороні, і він стримує нас. Будь божевільний може крутити цей сканер, щоб отримати місця, які він вже знає. Це абсолютно марно.
  
  
  «Я не вірю, що пристрій несправний», — сказав полковник Ле Гранд. «Я прочитав, вони ж цифри на диску, про яких згадував містер Картер». Майор Миллиардоне більше скидався на толстого мудрого кота, ніж коли-небудь.
  
  
  — Містер Хайман, — сказав він. — Ви і лейтенант Жисмонди обидва були там. Ви говорите, що не бачили і не чули нічого незвичайного під час своєї вахти, нічого, крім звичайного хвилювання, коли собак знайшли сплячими, а потім, коли виявилася пролом у вольєрі. Будь ласка, розкажіть нам ще раз . Крок за кроком, нічого не упускаючи».
  
  
  Хайман розповів в точності те, що сказав мені, але коли він готелі зупинитися, майор змусив його продовжувати, поки не прибув Стадс Меллорі.
  
  
  «Ну, тоді він в'їхав на «Мерседесі» з шофером, — сказав Хайман. «Вийшов навколо машини і увійшов в інженерний відділ, будівля, яку в залі між адміністративним корпусом і складами. Потім її почув дзижчання, знаєте, як при включенні системи підігрітого. І більшість американців роблять це березневими ранками. Це все.' — Лейтенант Жисмонди, — сказав майор.
  
  
  Лейтенант почав було з самого початку, але Миллиардоне перервав його.
  
  
  «Цей гул був потім приїзду Меллорі», — сказав він. — Ти теж це чув? Добре подумай.'
  
  
  — Що ж, сер , — сказав лейтенант Жисмонди. "Его було чутно виразно чути, але..."
  
  
  Раніше інших зрозумів, про що думає Миллиардоне. — Ліфт, — сказав я. «Весь цей клятий підлогу опустився. Одіна з технічних успіхів великого генія Стада Меллорі». Майор Миллиардоне всміхнувся на знак згоди.
  
  
  «Це як в театрі, її, вважаю,» сказав він. «Поверсі, який піднімається, поверсі, який спускається. Все це частина ih ілюзорного світу. І єдиний доказ — слабкий гул, який може бути чим завгодно. Потім його широка котяча посмішка зникла.
  
  
  — Але що це нам допоможе? «Потім першого фіаско, я не можу дозволити нової бойової частини увійти в приміщення, Ренцо для чергової перевірки. Мої власні карабінери навіть не дозволили б мені пройти через вони московські ворота". А П'єро організовує марш протесту.
  
  
  Всі обличчя були похмурі, поки товстий майор жестом дитини, разгадывающего загадку, не ляснув себе долонею по лобі.
  
  
  «Ми не можемо увійти по суші», — сказав він. «Ми з працею можемо спуститися з відбору проб повітря. Але під землею досить коридорів, щоб побудувати шосе. Ніхто не знає всіх катакомб Риму, підземних ходової приріст дев'ятнадцяти століть. Але її, Гульєльмо Миллиардоне, знаю ih краще, ніж будь-яка інша жива істота, тому що я весь час приходжу туди, щоб слідувати за злодіями в ih лігво. Гляньте сюди.'
  
  
  Він схилився над картою і швидко накреслив олівцем лінії, сітку поворотів, які зливалися, перетиналися, сходилися і знову розходилися. Два через них пройшли трохи нижче двох пересічних ліній нашого сканування.
  
  
  «Я дурень, що відразу про це не подумав», — обурився він себе, знімаючи зі стільця кобуру для револьвера. — Дуже ймовірно, що саме цим шляхом вони доставляли свої надсекретні матеріали. А Меллорі побудував склад поверхом підйомника, який може спускатися в катакомби і знову підніматися при бажанні.
  
  
  — Що ви збираєтеся робити, коли доберетеся туди, майор? 'Насвистувати мелодію? Ми все ще стикаємося з незручностями, пов'язаними з неможливістю перекинути туди бойову частину». — Кравець візьми, — зізнався він. 'Я не знаю. Але я щось зроблю. Може бути, її підірву все, включаючи себе».
  
  
  — Чудове самопожертву, майор, — сказав Перестов. — І повністю в старій римській традиції. Але не практично. Всі ці ядерні боєголовки разом можуть призвести майже до того ж пожежі і аварії, якої ми намагаємося уникнути».
  
  
  — Я йду з тобою, — сказав я. — Не в дусі давньоримських цінностей, товариш Перестов, а тому, що я знаю свою зброю. Її можу відокремити ядерну зброю з неядерного, а потім зробити міну навколо декількох звичайних повна назва. Це дасть пожежній команді право увійти у ворота студії, майор. І тоді ваші підлеглі можуть бути готові віддати те, що нам знадобиться, як тільки вони ввійдуть туди, і знайдуть заховані боєприпаси "обидва кінця Світу" .
  
  
  — Голос і ревматизму, — сказав майор, задоволено поплескавши мене по плечу. — Ви йдіть, синьйор Картер. Жисмонди, організуйте пожежну команду по тривозі і зберіть бойовий підрозділ Гилио, щоб слідувати за ним. Це буде означати для нього реабілітацію до того, як П'єро зможе віддати його під трибунал.
  
  
  -- Якщо Нік піде, -- сказав Перестов тоном, що не терпить заперечень, -- її теж піду. Її проголосував за нього тільки тому, що він наша остання надія. Її все ще не довіряю йому було на складі, повному такої зброї».
  
  
  -- Боюся, мені доведеться приєднати вам і своє жалюгідне тіло, якщо прийде Перестов, -- сказав До Фаль. «Я не думаю, що моє начальство схвалить, якщо його відправлю американця і російського разом. Навіть під вашим наглядом, майор.
  
  
  Майор Миллиардоне iso усіх сил намагався зберігати самовладання, і йому це вдалося.
  
  
  — Ви впевнені, що не хочете, щоб вас супроводжували карабінери, кінна поліція і поліцейський оркестр? 'Тоді все в порядку. Ми відсвяткуємо разом з нами. Але це все. Ми можемо увійти в незвідані катакомби відразу за місцями, призначеними для туристів в Санкт. Галиксте. Підемо.'
  
  
  Це було всього в декількох хвилинах їзди від роздрібнюють, де нас залишилися поліцейська машина. Майор Миллиардоне провів нас mimmo гори старих велосипедних уламків до вузького входу.
  
  
  «Карти зовні, — сказав він, — і у мене в голів». Він пірнув, і ми пішли за ним. Прохід поширшав, і ліхтар йшов попереду майора показав ряди викрадених машин, здебільшого розібраних на запчастини продані на злодійських ринках, але деякі з усього, у них ще були в хорошому стані.
  
  
  Майор шелл попереду. Її оболонка щиро за ним, добре знаю, що щиро за мною идетт Перестов з чеським пістолетом у правій руці. За ним shell До Фол, який несс американський автоматичний пістолет, невеликий внесок В'єтнаму в китайський арсенал.
  
  
  — Ще півгодини, — озвався майор Миллиардоне. «Спочатку нам є чого побоюватися від суспільства простих злодіїв, тому друзі, будьте обережні».
  
  
  Ми йшли мовчки. Через десять хвилина Миллиардоне включив диммер на своїй лампі і пішов більш повільніше. — Тепер, — сказав він, обертаючись, — ми менш ніж за двісті ярдів від земель Конті. Її пропоную проявляти крайню обережність. Він говорив по-італійськи, який шталь загальноприйнятою мовою в нашій місії. В італійській мові слово розсудливість складається з трьох складів: prudenza. Майор Миллиардоне ще не скінчив, як з-за двох заґратованих воріт, зруйнованих перед нами і позаду нас, пролунав гучний і розкотистий стукіт. У той же час наше маленьке замкнутий простір було залите сліпучим білим світлом. — Я думаю, — пролунав баритон П'єро, — що правильне вираз для цього: як щури в капкані.
  
  
  
  
  Розділ 8
  
  
  
  
  Наша замкнена кімната в тунелі катакомб виглядала як декорації до якоїсь підземної сцені тортур. Кожна деталь була чіткою, як бритва, але простір на ній було чорним і непроникним, як яма.
  
  
  Серро-коричневий камінь і земляні стіни зі слідами помаранчевого і червоного. Купа вкрадених шин сахався, як вівтар, під нішею навколо давніх кісток. В кутку поруч з гратами радіатора блищала новенька хромована машина.
  
  
  Майор Миллиардоне двічі оглушливо вистрілив у свого автоматичного пістолета. Перестов, Co, Фаль і її ухилялися від рикошетящих куль, які виявлялися в залізні прути.
  
  
  — Припинити, — наказав Перестов. «Не могли б ви пригадати, що я все ще командую вами».
  
  
  Пролунав голос сера Х'ю, з глузливим сміхом англійської сквайра.
  
  
  « З віртуозністю Стадса навряд чи можна подумати, що ці тіла — це джерело наших голосів», — єхидно сказав він. «На самому делле ми дуже зручно сидимо в офісі Ренцо, спостерігаючи за вами по замкнутому телебаченню». Збентежений майор Миллиардоне прибрав свою зброю.
  
  
  — Через кілька секунд, — продовжував сер Х'ю, — вас оброблять газом миттєвої дії без запаху короткого, але ефективної дії. Коли ви заснете, ці люди переведуть вас в ці більш приємні приміщення для допиту, який цілком може стати набагато менш приємним.
  
  
  — Затримайте дихання, — наказав Перестов, але запізнився і вже сповз на курний підлогу. Це було останнє, що я згадав, перш ніж отямився євген в номері Ренцо.
  
  
  Спочатку її побачив стіну, суцільно вкриту шовковими гравюрами.
  
  
  Енді Уорхол і зображень Мерилін Монро. Її, подумав, що це галюцинація, поки не побачив знайомі обличчя, Ренцо, Стадса, сера Х'ю і П'єро, що сиділи в іншому кінці кімнати, і поруч зі мною, зв'язаних по руках і ногах так само ретельно, як його, майор Миллиардоне, Олег Перестов і До Фаль.
  
  
  — Ви чотири невдахи, — звернувся з листом до нас, П'єро, коли ми всі прийшли в себе. «Такі ж безглузді й нікчемні, як і сам світ, який, як ви мабуть здогадалися, ми збираємося зруйнувати. Хвора і прогнила цивілізація, а ви служили охоронцями ee каналізації — очевидний симптом її слабкості.
  
  
  «Це останнє невелику нараду, — сказав сер Х'ю, — призначене тільки для нашого розваги. Веб-трагедія Верельдейнде, величне видовище в історії людства, як ми без перебільшення оголосили, — це відсутність глядачів».
  
  
  «Тільки собою зрозуміло, — пояснив Ренцо, — що справжній потік світі не в однойменному фільмі. Це абсолютно безглуздо, навіть з моїм поблажливим мірками. Але всі четверо навколо нас — люди шоу-бізнесу, і ми трохи засмучені тим, що ми не отримуємо ставлення з аудиторією».
  
  
  «Тому, коли четверо навколо вас, кращих поліцейських з світовим ім'ям, попалися в нашу пастку, — сказав Стадс Меллорі з широкою посмішкою, наливаючи собі на чотири пальці віскі з кришталевого графина, — ми подумали, ви, наша аудиторія, пленныая аудиторії. . Голосування tack.'
  
  
  Патологічна потреба психопатів в аудиторії частині була слабкістю, яка займається призводила до ih падіння. Але відкрито зараз її не бачив хорошого виходу навколо цієї зустрічі. Мої супутники її були туго зв'язані, а по обидва боки дивана, сиділи два міцних охоронця близько шостої футів на зріст, з пістолетами напоготові.
  
  
  П'єро, мабуть, помітив, що я размышляаю в цьому напрямку, тому що відреагував. — Ваша охорона, містер Картер, — сказав він, — індонезійці. Пов'язані лояльністю, яку можна отримати тільки за рахунок високої заробітної плати. І ці останні викриття ну, не шокують, так як вони зовсім не розуміють по-англійськи. Китайців теж немає, містер Ко, Фол. «Стріляйте в нас, тоді ми помремо», — сказав майор Миллиардоне. «Ми знаємо, що ваш план, і є інші, хто його знає. Можливо, вони досягнуть успіху там, де ми зазнали невдачі.
  
  
  — Я так не думаю, — сказав П'єро. «Генерал Мазератті в залі під домашнім арештом і чекає розслідування. Швидше за все, це буде військовий трибунал. Якщо ваші тіла будуть знайдені потім того, як охоронці студії вас застрелили в цілях самооборони, ми можемо забити останній цвях в кришку труни... Крім того, зараз мова йде про нашому розвагу, а не про зустрінуть ваших пріоритетах. Попрошу сера Х'ю почати розповідь, так як план дійсно належить ему».
  
  
  Сер Х'ю нахилився вперед, елегантно одягнений, ідеал для будь-якого директора з кастингу, люб'язного привітного, але ефективного нового англійського бізнесмена.
  
  
  -- П'ять років тому, -- сказав він невимушеним, розмовним тоном, -- все це досягло свого апогею, коли її усвідомив своє нервовий стан. Непритомність, сплутана мова, тимчасова його загін пам'яті тощо. Але, що ще гірше, це схильність пускати речі з-під контролю і влаштовувати безлад, коли їй був захоплений своїми емоціями.
  
  
  Я завжди відчував, що мені доводиться зв'язуватися з найманою повією наприклад, раз або два в тиждень; єдиний розумний шлях: жодних холодних натовпів, тільки відверті вгору і вниз. Але її готель час від часу звертатися з ними трохи грубо, тому мені доводилося платити трохи більше. Але все стало ще грубіше, і одного разу спокійної ночі її майже буквально відірвав цицьки цієї тупої суки. Мені коштувало купу грошей для юристів, друзів, у деяких міністерствах і так далі, щоб вибратися навколо цього. Коли це закінчилося, її зрозумів, що мені потрібна медична допомога.
  
  
  До найбільшої удачі у світі, коли її відкрив для себе доктора Унтенвейзера. Він знайшов відповідні ліки, щоб управляти своїми нервами і садистськими спалахами. Під час декількох сеансів на кушетці, він змусив мене зрозуміти, що на самому делле зі мною відбувається не так, нібито, і багато ненормального. У будь-якому випадку, не те, з чим при правильному лікуванні не зможу вести комфортне життя. І він був абсолютно правий. В наступні роки ніяких явних неприємностей більше не було, за винятком він маленької помилки, коли нещасна дівчина залишилася мертвою. Але її піднісся в світі так, що все було акуратно заметено під стілець.
  
  
  Але що я, мій дорогий доктор Унтенвейзер не міг пояснити, — сказав сер Х'ю так недбало, як якщо б мова йшла про шкірної висипки, — що мені не вистачає моїх колишніх руйнівних задоволень, і що мені потрібно щось величезне, щось глобальне, щоб замінити це. Саме тоді на сцені з'явилися Ренцо, Стадс і П'єро , саме в такому порядку. Ренцо?
  
  
  «У сера Х'ю був доктор Унтенвейзер в його особистої клініці, — сказав Ренцо. Його слава швидко поширилася в поінформованих колах по всьому відкритий басейн. Її сам страждав невдалим типом нервових розладів, а також страждає від тих же спалахів насильства, які сер Х'ю думали настільки небезпечними для свого іміджу. У моєму випадку це були хлопчики. І в той момент, коли кволий підліток з особою херувима Боттічеллі висловив свою невдячність і помер від перитоніту, яким він заразився з-за розриву прямої кишки, її побачив його клініку Easeful Acres, як місце для відпочинку, поки кілька ділових друзів зам'яли цю справу. '
  
  
  Він теж говорив з явною байдужістю божевільного.
  
  
  «Мої друзі запевняли мене, що доктор Унтенвейзер не шталь б втручатися в вони кілька доз кокаїну, які час від часу потрібні мені, як і великому Шерлоку Холмсу, для реалізації моїх творчих здібностей. І це було додатковим стимулом для мене піти в цю клініку. На мій превеликий подив, її знайшов у цій клініці видатного колегу по світу кіно і вашого співвітчизника містер Картер, Стадса Меллорі.
  
  
  — Я пішов туди, щоб трохи відпочити від випивки, — бадьоро сказав Стадс Меллорі. «Не те щоб її алкоголік, немає. Але час від часу, раз або два в рік, ця нісенітниця просто вислизає навколо мого rta. Потім її проробляю якісь божевільні витівки, і мені знову доводиться лікування, щоб знову вибратися навколо вузла. На цей раз її відсвяткував свій останній «Оскар»; Вони назвали це поверненням Меллорі, ніби мене колись не було. Її поїхав до Мексики, в модний будинок розпусти. Її почав sp віскі, що для мене все одно, що не пити. Але до того часу, як я перейшов на текілу, її пробував, будь-які трюки з чотирма такими повіями одночасно. Її також програміст в області сексу. Ці дурні мексиканські повії не підкорялися моїм наказам, і я використав одну навколо цих старих бритв, щоб вивести ih навколо себе. Одну навколо цих сук віднесли в могилу, а інша вже ніколи не буде ходити. Інші теж трохи постраждав. Але в Мексиці можна купити що завгодно, так що я купив собі алібі. Тим не менш, у мене було відчуття, що настав час знову полежати відпочити в більш прохолодному середовищі. Її селл на літак в Сассекс, де все склалося воєдино».
  
  
  — Одного разу її був, десь в Африці, — у свою чергу продовжував П'єро, — під псевдонімом «Чарльз Стрэттон». Її обрав це ім'я, тому що так звали знаменитого генерала «Маленький великий палець». Їй був фізично виснажений місією в Центральній Африці. Це був великий успіх, хоча і не зовсім безпечний. Як і у моїх друзів, у мене є певна схильність до екстравагантності. Перш ніж ситуація була врегульована, відбулося чимало разючих вбивств сімей білих фермерів. Новинки на перших шпальтах про тортури, зґвалтування дітей, витягу кишок, в деяких випадках дітей поїдали відкрито на очах у ih батьків. Її б все одно пішов відверті туди, якби Організація Об'єднаних Націй попросила мене про це, але більше для того, щоб приєднатися до цим маленьким групам, ніж для того, щоб залагодити проблеми».
  
  
  — Цей П'єро, — проревів Стадс, — завжди робить, що хоче.
  
  
  П'єро посміхнувся і продовжив: «Час від часу сер Х'ю відвідував свою клініку Easeful Acres, щоб перевірити бухгалтерські книги, щороку, як він лікується у лікаря Унтенвейзера і пошукати інформацію, яка займається могла б допомогти ему в его пошти бизнесявляется. Не шантаж, а знання, скажімо, содомії видного дворянина могло б допомогти ему з новим ім'ям, чи не так?
  
  
  Сер Х'ю швидко зламав мій псевдонім, відомо по всьому ih досьє ще двох споріднених душ у Ренцо і Стадсе і звів нас разом. Дуже таємно в моєму особистому крилі для серії зустрічей, які призвели до проекту « Потік світла» .
  
  
  «Але саме П'єро дійсно зібрав воєдино всі», — сказав Стадс. «Кравець візьми, П'єро, ми всі були непорочне пошарпані до твого доходу, а інакше б і не було». — Скажімо так, наші навички доповнювали одне одного, — скромно сказав П'єро. «Ми всі, свідомо чи несвідомо, жадали нападу на істеблішмент, який заподіяв нам біль. Мене покарали тим, що сміялися назавжди мною з-за мого зросту. Ренцо втратив своє спадкове майно. Сера Х'ю, незважаючи на його славу, і багатство, все ж доводилося терпіти ряд тонких насмішок через його низьке походження. І вони позбулися Стадса фруктовий его винахідливості без видимого відгуки або винагороди».
  
  
  «Тільки ніхто навколо нас не міг помститися, як він готель», — задумливо сказав Ренцо. «Наші маленькі витівки, хоча технічно і були злочинами, були дитячою забавкою. Святий
  
  
  Георгій був готовий для вбивства драконів, але займався тільки вбивством мух . Тепер разом ми можемо домогтися чого завгодно... ».
  
  
  «Студія Ренцо і її репутацію як кинодеятеля наштовхнули мене на цю ідею, — сказав П'єро. «Нам допомогли мої власні дипломатичні зв'язки, а також міжнародні ділові партнери сера Х'ю, а також технічні навички і престиж Стадса. Ми зібрали боєприпаси і ядерні боєголовки, необхідні для оснащення ih носіїв, які всі уряди охоче надали нам на основі сценарію фільмів Ренцо про полях битв. Це зайняло час, але це сталося. Єдине підозра виходила від пари надчутливих гугнявий вашої організації і надчуттєвим інший містера Картера, Клему Андерсона, якого довелося ліквідувати.
  
  
  У нас вечір п'ятниці. Ми вчотирьох вирішили добре повечеряти в місті, можливо, у компанії чарівної подруги містера Картера, синьйорини Кавур, і декількох інших щедрих дам. Завтра Рэндзо, сер Х'ю і відправляємо його приватний літак Рэндзо у підготовлену нами притулку. Згідно кращим фахівцям, воно захищене навіть від найбільш небезпечних опадів під час приготовленої нами бойових. Для додаткової безпеки у нас є притулків глибоко під землею з фільтрованим повітрям і з усіма можливими зручностями. У нас досить багатств у вигляді їх прекрасних золотих злитків які їй відправляв по Лугано в курсі останніх шостого місяців . У нас є власна армія, що складається з тисячі людей, таких, як два охоронця тут. Її, сподіваюся, що ви всі раді дізнатися цю історію зараз.
  
  
  У ревматизму Перестов плюнув на розкішний килим. Решта не відповіли.
  
  
  — Не зовсім дисків захоплена аудиторія, на яку її розраховував, — зітхнув сер Х'ю. «Але я навчився жити зі своїми маленькими розчаруваннями».
  
  
  "Чому ця американська сволота не летить щиро з тобою?" До Фол не могла стримати своєї цікавості. « Містер Меллорі залишиться ще на кілька годин, щоб запрограмувати останні касети і натиснути кнопку комп'ютера», — сказав П'єро. «Ще один літак готовий перевезти його, щоб він міг приєднатися до нас у безпечне час . І дивитися і слухати наше маленьке виступ протягом тих двох днів, коли ще можуть працювати радіо і телебачення». Стадс Меллорі випив свою третю міцну чарку. Він підсунув стілець вперед, його блакитні очі злегка выпучились від того, що повинно було статися. — Ти обіцяв мені першу жертву, П'єро, — сказав він. «Пробачити за вираз». Він поліз у хвилину і витягнув великий ніж для очищення овочів. Він відкрив його, і звідти вийшло довге криве лезо.
  
  
  Її, чув, як поруч зі мною почастішало дихання майора Миллиардоне, але він навіть не моргнув.
  
  
  — Бачите, — хмикнув П'єро. «Оскільки ви були для нас такої незадовільної аудиторією, нам доведеться отримати від вас задоволення якимось іншим способом».
  
  
  Стадс підхопився зі стільця і встромив ножа в Миллиардоне трохи нижче пупка. Майор загарчав, але і тільки. Відсутність реакції зводило Стадса з розуму від люті. Знову і знову він встромлював ніж в італійського офіцера. Але доля змилостивилася над людиною, бо третій або четвертий удар припав чоловікові у складати долар, і закривавлене тіло зісковзнула на мене. — Зовсім необережно, Стадс, старожитності, — сказав сер Х'ю. — Я вважаю, тепер моя черга цього китайського джентльмена?
  
  
  Він встав і підійшов до до Фалу, витягуючи з жилета зігнуту голку майстри вітрильного справи. Що це означало, та її ніколи не дізнаюся, тому що в цей момент До Фол вкусила капсулу з ціанідом, яку весь цей час ховав у зубах, і помер перш, ніж сер Х'ю встиг доторкнутися до нього.
  
  
  «Жовтий обманщик». Сер Х'ю надувся, як товстий школяр, який не може пограти.
  
  
  — Ну-ну, — усміхнувся П'єро. «Ми можемо тільки сподіватися, що зможемо піднятися над цим страшним радикалізмом і націоналізмом наших друзів по Інтерполу і.... Ренцо, удачі тобі з російською.
  
  
  Її що-що знав про підготовку МДБ. Як і наше навчання в AX, воно було направлене на збереження секретів перед особою тортур. Але те, що мали на увазі наші противники, зрештою, було не більше ніж звичайної тортурами, як самоціллю.
  
  
  Стрункий, злий і елегантний у зшитому на замовлення костюмі Ренцо піднявся зі стільця. Его людини тонка, холодна посмішка, немов портрет елегантних предків епохи Відродження, яких він стверджував.
  
  
  — Спасибі, П'єро, — сказав він. «Я отримую велике задоволення від перетворення цих бекаючих гетеросексуальних типової в хнычущее желе. Отже, почну її з его пролетарських статевих залоз. З нагрудної кишені він досталь, вузькі замшеві піхви, навколо яких виліз тонкий хірургічний скальпель.
  
  
  Він вже був в межах досяжності дивані, коли Перестов закричав: «Я розіб'ю тобі яйця!» Він рвонувся вперед скутими ланцюгами ногами і сильно і цілеспрямовано вдарив Рэндзо в промежину.
  
  
  Рэндзо зігнувся від боляче і відсахнувся. Коли він піднявся на ноги і его, дихання нормалізувався, він зашипів на двох охоронців.
  
  
  — Ти заплатиш за це, Російська. Іи заплатиш за це.
  
  
  У мене міцний шлунок, але я відвернувся, коли Ренцо почав його різати. Перестов довго помирав, але вистояв. В самому кінці пролунало кілька стогонів, але вже навряд чи вони були людськими. Це були мимовільні рефлекси розчленованого і змученого шматка плоті, що втратив всякий зв'язок з свідомістю. Її ненавидів усе, за що виступав Олег Перестов, але в той момент її, сподівався, що здійсню не менш гідний результат.
  
  
  — А тепер ти, Картер, — сказав П'єро. Але він відкинувся на спинку стільця і більше не рухався. «Я думаю, що все, що ви бачили, що відбувається з вашими друзями, буде занадто легко для вас, Картер. Я гадаю... — Він підняв маленьку руку до своєї більш дитячий розчесаної цапиною борідці, з виразом глибокої зосередженості.
  
  
  «Звичайне вбивство здається занадто вульгарним для нашого великого шоу», — сказав він.
  
  
  — Те, що на Розане діти? — запитав її, роблячи припущення. Її готель зв'язати воєдино деякі розрізнені нитки перед смертю.
  
  
  "Ти вгадав?" — ввічливе запитав карлик. — Так, точно так само, як її обшукував твою кімнату, коли ти так спритно зник у той перший ранок. Його чоловік, який любить легку атлетику, і у мого зростання є певні переваги . Мені не склало особливих труднощів прослизнути через дах готелю, спуститися на балкон і обидва рази непомітно пробратися з вулиці. Бідна Розанна, вона все ще робила вигляд, що працює в наших інтересах. Але у нас було багато доказів її зв'язку з полковником Норденом, так що мені довелося її прибрати. На жаль. Вона була б красивою служницею в нашому новому будинку.
  
  
  — Вона довіряла тобі, — сказав я.
  
  
  «Кожен політик повинен розчарувати кількох виборців на користь більш високої політики», — сказав П'єро з терпінням божевільного, намагається нав'язати свою логіку серйозного невіруючому .
  
  
  «Зараз всі згодні з тим, що найбільша проблема в світі — це перенаселення. "World End" сприятиме вирішенню цієї проблеми. І яка б раса нас виникла навколо цього, наша робота — домінувати над нею».
  
  
  Він посміхнувся. — Але я запізнюсь на наш вечеря. Ти, Картер, будеш єдиним членом нашої глобальної аудиторії, хто дізнається мета нашого шоу». Він засміявся. — Так що я навіть не доторкнусь до тебе. Ми відвеземо вас назад в катакомби, назад в той же замкнене місце. Там ми залишаємо вас з ручкою і папером, щоб записати свої останні спогади, коли світ вибухає над головою, і ви вмираєте від голоду і спраги. Моя іронія в тому, що я сподіваюся, що сторінки будуть збережені; розповідь про архітекторів цієї події: сера Х'ю, Ренцо, Стадсе і мені. Через кілька сотень років ці записи будуть знайдені разом з вашими кістками і кістками ранньохристиянських мучеників. Він плескав у долоні і сказав щось азіатському мовою, який я не міг відразу розібрати. Одіна навколо охоронців сильно вдарив мене по голів, і він втратив свідомість перш, ніж зміг чинити опір.
  
  
  Коли її прийшов в себе, він знову опинився у своїй заґратованій катакомбної цифрові камери. П'єро залишив прожектор включеним, надавши мені маленький столик, декілька кулькових ручок і близько дюжини блокнотів. Голосування і все: нові меблі, купа вкрадених шин, машини, старі, дуже старі кістки і її. Її міг би зганьбитися, якби записав захоплені слова П'єро, але, можливо, міг би зробити що-то ще з папером.
  
  
  Але що? Зловити щура, прив'язати до неї папірець, а потім відпустити? Але хто, кравець візьми, вчасно помітить це повідомлення? Її засмутився у своїй безпорадності. Не той випадок, який можна було б назвати типовим для Ніка Картера. В якості додаткового образи вони залишили мені мій Люгер, мій стилет, мою газову бомбу і вміст всіх моїх кишень.
  
  
  У мого ножа був напилок, але він нічого не давав. Це було б все одно що зламувати сейфи банку «Чейз Манхеттен» з допомогою ножа для розкриття листів, просто вправа в безпорадності.
  
  
  Її продовжував мислити колами, поки мої годинник відраховував години, як хвилини, і я не міг знайти рішення. Ранок суботи, потім ночі дрімоти і миттєвостей глухого кута. П'єро, Ренцо, і сер Х'ю вже повинні бути в повітрі, прямуючи до свого затишного і далекого укриття . Де-то назавжди мною Стадс Меллорі вносив останні штрихи в своє комп'ютерне програмування. Далі у Вашингтоні Хоук залякував деяких невинних співробітників, запевняючи старших офіцерів, що все буде гаразд, бо Нік Картер працював над цією справою і вірив, що це так.
  
  
  Десь в західному кінці тунелю почувся шум. Щури? Дрібні злодюжки, які прийшли заховати тут ще більше своєї здобичі? Навіть поліція обрадывала б мене, навіть якщо б у них був наказ на Джеррі Карра.
  
  
  «Смійся, ти на картинці». Це був глузливий голос Хаймана, робив враження величезного полегшення.
  
  
  — Trovato , ми знайшли його, — пролунав голос, який, як я її пам'ятав, належав лейтенанту Жисмонди, помічнику майора Миллиардоне. — А де решта? «Тобі потрібен різак». Її вже віддавав накази, не гаючи більше часу.
  
  
  — Сержант Фаціо, — почув її відповідь Жисмонди. «Аварійну пальник».
  
  
  Освячення Ренцо залишить зовні моєї камери повну темряву, але її побачив Хаймана і молодого старшини-інженера, коли вони підходили до грат. Потім її побачив слабку спалах пальники, прострільну метал, як масло. Я, спотикаючись, виліз через отвори і опинився в обіймах Хаймана.
  
  
  — У нас менше сорока восьми годин, — сказав я. — Я розповім тобі все по дорозі. Гей, привіт...»
  
  
  Це дородному Гилкристу, з'явився поруч з лейтенантом Жисмонди.
  
  
  — Вихідні по суботах, — пробурчав він. «Я не погоджувався, коли взявся за цю роботу. Але молодий Хайман захопив мене, і я повинен визнати, що деякі технічні аспекти мене цікавлять. Те, що він сказав про те, що комп'ютер контролює весь арсенал... "
  
  
  — Мовчи і слухай, — гаркнув я. «Те, що я хочу сказати, може зацікавити вас більше. І ти, Гилкрист, можеш бути нашим єдиним виходом звідси.
  
  
  Підганяючи нас, як можна швидше, її розповів їм свою історію, а вони розповіли мені свою. Мій план був відомий, але ih був наступним: схопити цю компанію, ЦРУ , Генерал Мазератті і весь його загін командос перебували разом з Джеррі Карром, Беном Карпентером і Ніком Картером. Його міг це передбачити. Але чого я не міг і припустити, на що не міг сподіватися, так це того, що Хайман подумав про мій транзисторном трекері, а потім переконався Жисмонди. Таким чином, вони діяли не тільки неофіційно, але і знову незаконно, коли підключили загін командос, щоб приєднатися до Гилкристу і вислідити мене. Машина зазначила, вони ж самі точки, які нам в картці складу. Жисмонди відкоригував карти, подряпані майором Миллиардоне. Їм не вдалося навіть близько підібратися до головного входу на територію, який тепер був добре закритій хлопцями з "обидва кінця Світу" , але вони вибрали інший, обхідний маршрут.
  
  
  — Але ми все в тому ж положенні, — закінчив її в свою розповідь. — Ви говорите, що вони не допустять командос до розслідування. Ніхто навколо нас не зможе прорватися через урядовий апарат, який П'єро залишив нам в якості блокади. Навіть якщо б ми увійшли, то не знайшли б нічого, крім чистого офісі і таких же порожніх складів. Та у них там досить приватної армії, щоб повністю розчавити нас, перш ніж у нас з'явиться шанс зламати підлогу і винести весь арсенал поверхню. Вони завжди можуть сказати, що стріляли в нас, бо ми знищували ih приватну власність».
  
  
  'Наша організація все ще існує, — сказав лейтенант Жисмонди. «Я на зв'язку, як з генералом Мазератті, так і з полковником Норденом, який все ще очікує висилки. Вони готові почати повітряну атаку, якщо буде потрібно, і по вашій розповіді її, зрозумів, що це потрібно зараз».
  
  
  — Ніяких шансів, — сказав я. — Занадто великий ризик, коли всі ці ядерні боєголовки так близько одне до одного. Її сам можу забезпечити чистий вибух, щоб зіпсувати розклад "World End", але лише в крайньому випадку. У мене все ще є карти в рукаві.
  
  
  — Краще б це був туз, містер Картер, — з гіркотою сказав Жисмонди.
  
  
  — Але, це жінка, — сказав я.
  
  
  
  
  Розділ 9
  
  
  
  
  Відразу потім полудня він же суботи поголений і менш пошарпаний Бен Карпентер сидів поруч з Каміллою Кавур на задньому сидінні її «роллс-ройса». Красива машина мчала до майстерні Лоренцо Конті. Це коштувало б мені великих зусиль, але ми були там...
  
  
  «Наскільки вам відомо, вона частина банди, — заперечив Хайман. «Ми знаємо, що вона була пацієнткою він клінік, колиски всього цього жаху».
  
  
  — Але й сотні інших теж, — сказав я. «Вона не була там в цей же час. І ніхто не згадав про неї, коли вони хвалилися в кабінеті Ренцо. У них не було причин тримати її співпрацю в секреті, так як вони вважали, що ми все одно будемо мертві. У мене є ідея, Хайман, і, ей-богу, ми повинні nah вхопитися. Тому що це майже все, що у нас залишилося.
  
  
  — Добре, — невдоволено погодився він.
  
  
  — Насамперед, — сказав я, закінчуючи свій список пріоритетів, — переконайтеся, що Меллорі там. Це важливо. Єдиний спосіб зупинити це — змінити його програму, і єдиний, хто може це зробити, — це Гилкрист.
  
  
  'Можливо?' - Присадкуватий чоловічок обурено пирхнув. — Покажи мені комп'ютер, Картер, і я зроблю з ним все, що завгодно. Від гри на річці Суонсі до приготувань соуза меньер і бомбардування Гуаму. Те, що може зробити цей троль за Техасу Меллорі, Гилкрист може зробити двічі.
  
  
  — Добре, — сказав я. «Хайман, подзвони Каміллі Кавур в Le Superbe. Занадто велика ймовірність того, що люди за стійкою дізнаються мій голос, голос Джеррі Карра. Скажіть гей, що для реклами і просування "World End" ee запрошують бути присутнім на відкритті нової заправної станції. Її гонорар складе 100 000 лір. Гилкрист і її будемо чекати її там. Тоді його, візьмуся за справу. Якщо ти не почуєш мене на двадцять чотири години, можеш кидати свої бомби.
  
  
  Він кивнув, все ще незадоволений.
  
  
  — У нах є доступ в студію, — сказав я. «Ніхто, крім Стадса Меллорі, не знає мою роль, як Бена Карпентера, а вона відома тим, що підбирає бездомних нероб і скручує ih в невеликий рулон або щось в цьому роді. Як тільки ми опинимося в студії, ми зробимо це, і, сподіваюся, за сприяння Камілли » .
  
  
  -- Ви думаєте, -- сказав лейтенант Жисмонди з цинічною усмішкою, - що синьйорина Кавур так любить брати на себе роль рятівника тільки тому, що час від часу з'являється на благодійних балах?
  
  
  «Ні, але я думаю, що у Камілли є кілька більш особисті мотиви справі збереження того, що ми називаємо цивілізацією. Якщо її помиляюся, її мрець.
  
  
  — Відкрито, як я, — поскаржився Гилкрист. — Але її готель би побачити куртка Меллорі. Якщо це скупе уряд дасть мені тільки п'яту частину його бюджету... але, може бути, це змінить ih думки».
  
  
  Камілла клюнула на приманку, яку протягнув гей, Хайман. Але було п'ятнадцять ризикованих хвилина на заправці, перш ніж вона погодилася на решту мого плану.
  
  
  Спочатку критичне і невтішне розгляд моєї зовнішності в образі Бена Карпентера, перш ніж вона навіть визнала, що знає мене. Потім ми витратили ще трохи часу на її оцінку мого нинішнього появи в залі.
  
  
  «Бродяга», — сказала вона. — Але в тебе все ще є диски сильна мужність, яка займається мені подобається, Джеррі, Бен! Може бути, її подумаю про інше імені..."
  
  
  — Нік Картер, — сказав я. — Це моє справжнє ім'я. І тобі краще знати » .
  
  
  "Але я чула про вас," сказала вона. Її очі підозріло звузилися. «Про вас ходить досить багато історій. І, судячи з того, що я чула від друзів, вони не дуже хороші».
  
  
  Так що це була гра «все або нічого». Її, грав з нею у відкриту і дав гей короткий доповідь про ситуацію. Хема б нам була Камілла, вона безумовно не була дурною. Потім моїх пояснень вона час від часу ставить запитання.
  
  
  — Я тобі не вірю, — сказала вона, коли її закінчив.
  
  
  «Ніхто не настільки божевільний, щоб відмовитися від великого фільму зі мною в головній ролі з-за такого шаленого і дикого плану».
  
  
  Саме диски різкість у її відповіді, в яку її і сподівався на яку поставив своє майбутнє, якщо можливо, майбутнє всього людства. Тому її наполягав далі.
  
  
  — Я теж не очікував, що ти мені повіриш, Камілла, — сказав я. Її підтримав це поглядом, який, як він сподівався, поверне приємні спогади про минулі часи разом. — Я просто прошу вас дати мені шанс довести, що те, що я вам кажу, — правда. Якщо ви все ще мені не вірите, ви можете передати мене італійській владі, і ви отримаєте широку рекламу в італійських газетах. Більше і краще, ніж було б у разі відкриття нової заправної станції». «Ренцо, серед іншого, зробив мене зіркою, — сказала вона. «Отже, тепер ви просите мене зрадити його за щось, що здається мені чистою фантазією». До того часу, коли вона почала сперечатися, справу було залагоджено більш ніж наполовину.
  
  
  Її запитав. — "Це було фантазією? — Вбивство Троянди? Все, чого хочу, щоб ви були присутні в момент протистояння між Стадсом Меллорі і мною. Для цього вам доведеться привести мене і Гилкриста на територію".
  
  
  — Чому саме він? Вона поступилася по всьому цікавості. Але, можливо, це було і щось ще.
  
  
  — На інженерний геній, як Стадс, — сказав я. «Можливо, він єдина людина, здатна відшкодувати збиток, нанесений вашими товаришами ».
  
  
  Гилкрист виступив вперед з відтінком задоволення людина від мого втішного опису. У своєму старому коричневому костюмі він виглядав, як вовк, намагається посміхнутися.
  
  
  «Над яким фільмом він працював?» — запитала Камілла. Але вона вже випередила нас на своєму «Роллсе», і владним жестом руки подав знак водієві відчинити нам день.
  
  
  — Не всі методи працюють з плівкою, — сказав я.
  
  
  — Кращі навколо них, — сказала Каміла. "Альберто, в студію..."
  
  
  Ми приїхали туди. Ніяких складнощів біля воріт. «Роллс» мчав по гладкій тихій дорозі до адміністративної будівлі, де швейцари спотикалися ще один про іншого, щоб відкрити нам день і впустити нас. З Каміллою у нашій компанії всі ці шляхи були відкриті. — Так, синьйорина Кавур. звичайно, синьйорина Кавур. Це дуже легко.
  
  
  Вона запитала Меллорі на стійці реєстрації, та гей, сказали, що він в своєму особистому кабінеті в комп'ютерному центрі поруч з сумно відомим складом. Як я вже сказав агов раніше, вона попросила не оголошувати і далі.
  
  
  «Ми хочемо здивувати Стадса», — сказала вона, розкривши свою знамениту на весь світ посмішку. "Мої друзі і я.'
  
  
  Частина мого припущення полягало в тому, що співробітники студійного комплексу будуть звичайними співробітниками, що не мають ніякого відношення до проекту «Потік світла» . Міцні хлопці довкола служби безпеки концентрувалися у головних воріт і біля паркану.
  
  
  Судячи по усмішці, яку вона отримала в ревматизму, їй був прав. Всі були переконані, що Стадсу Меллорі дуже пощастило з таким чарівним створінням, як Камілла Кавур.
  
  
  Її, поговорив з Каміллою швидко і тихо, поки ми йшли по критому проходу, що з'єднує будівель. Гилкрист був на крок позаду нас. Її повторювали інструкції, які давав гей знову і знову в «роллс-ройсі».
  
  
  — Дозвольте мені увійти першим, — сказав я. Ревматизму Стадса дасть вам першу підказку. Якщо він не впізнає мене, навіть якщо побачить в мені тільки Джеррі Карра, ви можете зателефонувати в поліцію. Але якщо він буде вражений, побачивши мене там живим, тоді вам доведеться визнати, що я казав правду.
  
  
  — Так, так, — нетерпляче сказала вона. — Ти вже достатньо розказав мені. Її більше не дитина. Але з відтінком дитячої витівки вона додала: «Я можу дізнатися, хто ти на самому делле, пізніше... по-своєму розсуду».
  
  
  Сонний чоловік у сірій уніформі підняв очі від свого стільця біля входу в техцентр. Він знає Каміллу і примудрився посміхнутися, не встаючи зі свого згорбленого положення.
  
  
  — Ми підемо до містера Меллорі, — сказала Каміла.
  
  
  — Ви знайдете його в номері 19, синьйорина, — сказав він.
  
  
  Її змусив Каміллу постукати в двері і відповісти на гарчання Стадса: « Хто там?»
  
  
  — Камілла, дорогий, — сказала Камілла з огидною сором'язливістю. «По горло в роботі, але ніколи не занадто зайнята для тебе». Стадс говорив голосом, як би розстібаючи блискавку. «Заходь, дитинко».
  
  
  А нах її, увійшов всередину, залишивши за собою двері навстіж відчиненими.
  
  
  «Нік Картер», — сказав він з таким подивом, який не міг собі уявити нас один режисер. "Якого біса ти тут робиш."
  
  
  Його права рука потяглася до кнопки на столі, а ліва потягнувся до скриньки.
  
  
  Її, пройшов через кімнату, перш ніж обидві руки потрапили в ціль, особливо його ліва, яка займається була на дюйм з пістолета.
  
  
  Хоча Стадс був великим і м'язистим, він також був швидкий на ногах. В той час, який мені знадобилося, щоб витягнути дріт сигналізації і закрити ящик, дало йому було достатньо часу, щоб повністю оговтатися. Камілла і Гилкрист теж увійшли. Гилкрист зачинив за собою двері і замкнув її, щоб не пустити нових відвідувачів.
  
  
  Правою рукою Стадс схопив венеціанське прес-пап'є, райдужний кулю розміром з бейсбольний м'яч. Її швидко стрибнув вперед, піймавши його удар плечем. Її уперся кулаком ему в життя і відчув, як він поринув у всі ці зайві жири, із-за яких его, коли сильне тіло обвисло. Її зробив іншу руку ему в пах. Ситуація вимагала швидких, тихих і нещадних дій. Мій Люгер знешкодив б цілу армію, але з Стадсом мені це не знадобилося. Його сила пішла десять років тому, і з нах залишився тільки тонкий шар лаку.
  
  
  Він дряпав мені очі, але її вже обома руками тримав його за горло, великим і вказівним пальцями в точці тиску. Його руки опустилися, навіть не розпочавши свою роботу. У мене були тільки дві тонкі подряпини, щоб показати, що я бився. У мене іноді було більше травм в перукарні.
  
  
  Її натиснув рівненської настільки, щоб відключити його на кілька хвилина. Її стягнув з его талії тонкий ремінь з крокодилової шкіри і міцного пов'язав зап'ястя. Камілла хихикнула, коли його штани спали, показуючи, що він людина, яка ненавидить нижня білизна. Її розв'язав власну краватку, щоб пов'язати його щиколотки.
  
  
  Гилкрист неквапливо прогулювався по кімнаті тепер, коли бій закінчився, читаючи всі комп'ютерні монітори на стінах з радістю дитини в зоопарку.
  
  
  Коли Стадс прийшов в себе, він подивився на мене з виглядом знешкоджену кобри.
  
  
  — Вам потрібно відповісти на кілька запитань, Стадс, — сказав я, — перш ніж ми вирішимо, що з вами робити. А тепер їй ставлю питання. «Ви такий сильний, Джеррі, Нік, Бен». Камілла підійшла до мене впритул, щоб висловити своє захоплення.
  
  
  Це була моя власна проклята помилка. Вся моя увага була зосереджена на Стадсе в той момент, коли вона дістала «Люгер» з моєї кобури і зробив його до протилежної стогони. Вона отщелкнула запобіжник з майстерністю, яка придбала в парі спагетті-вестернів, і, не тремтячи, зробила мозку від мене до Гилкристу і назад .
  
  
  — Обидва встаньте біля стіни він, — сказала вона. «Закласти руки за голову. Тепер питання задає Камілла Кавур».
  
  
  — Добре сказано, — підбадьорив її Стадс. — Я знав, що ти не в змові з ними. У нас залишилося не так багато часу. Її вже всі запрограмував, і перша кнопка подачі натиснута».
  
  
  «У мене теж є кілька запитань до вас, дорогий Стадс », — сказала Камілла, не роблячи нам кроку, щоб відпустити його, її гарне обличчя було затьмарене похмурим поглядом.
  
  
  Її обмірковував ідею зробити стрибок в її бік. Її міг залишатися нижче лінії вогню, але звук пострілу все ще міг означати катастрофу, подвійну катастрофу тепер, коли Стадс вже привів свою машину на ходу.
  
  
  — « Тоді розкажи гей свій план, Стадс - ваше грандіозне підприємство по знищенню всього світу, вдаючи, що ви знімаєте кіно».
  
  
  Стадс усміхнувся, все ще впевнений у своїй нав'язливі ідеї.
  
  
  « Нитка світ реальний, Камми , люба», — сказав він. — Але фінал — лише для голосування таких ідіотів. Він зробив незграбний рух всім тілом в бік Гилкриста і мене. «Літак готовий доставити вас і мене на Вару Леноевики, острівець на північ від Фіджі, де нас чекає наш власний світ. П'єро, Ренцо, і сер Х'ю вже на півдорозі. Від Рими до Калькутти. З Калькутти в Нанді, а звідти останній стрибок туди.
  
  
  "Це не кіно?" — запитала Камілла. Всі, крім такого божевільного, як Стадс, могли чути гнів у її голосі.
  
  
  «Кравець візьми ні, дитинко. Moda Loe Lenoeviki ти будеш дійсно королева, — сказав Стадс. «Більше, ніж кінозіркою. Королева всього світу, що залишається нам. Ми будемо треба правити цим світом. П'єро, Ренцо, сер Х'ю, ви і я.
  
  
  «Спасибі, Стадс», — сказала Каміла. «Я грала повію раніше у своєму житті. Знадобилося багато зусиль, щоб стати кінозіркою, і я віддаю перевагу залишатися такою».
  
  
  З бездоганною точністю вона вистрілила йому було відкрито в середину его широкого чола. Зморшки прапора дозволу на виконання підвелися, вітаючи кулю, і там, де вона увійшла, розквітла троянда. Потім вона втратила свідомість.
  
  
  Гилкрист вже рушив на звук пострілу, і я пішов за ним.
  
  
  «Натисни ці дві кнопки на центральній панелі, Картер», — сказав він, вказуючи на дві червоні кнопки, як старий інструктор з гасіння пожеж. Я кажу це, він вже клацав перемикачами і важелями. — Одне благословення, залишив нам цей Меллорі, — сказав він. «Восьмисантиметровый сталевий екран між цим комп'ютерним центром і іншою частиною будівлі».
  
  
  Ніхто навколо нас не звертав уваги на Каміллу, поки Гилкрист не переконався в нашій безпеці.
  
  
  "Подивіться на це," сказав він, клацаючи останнім вимикачем шкільним жестом. "Це дає нам вихід на..." він короткозорий глянув на маленьку панель "... принаймні , на сорок вісім годин."
  
  
  Тоді цього було досить легко. Просто трохи комп'ютерних технологій, але це була робота Гилкриста.
  
  
  Її зняв трубку зі стільця Стадса і подзвонив Хайману і Жисмонди по телефону 911.
  
  
  — Тепер можна діяти, — сказав я. «Візьміть з собою загін командос. Ми завоювали комп'ютерним центром, і я думаю, що тутешня відпочивати армії з'ясувала, що відбувається, і тепер діє. Стадс Меллорі майже мертвий.
  
  
  Камілла прийшла до тями і сиділа поруч зі мною, тепла і тремтяча.
  
  
  «Поясніть їм, що я застрелила його, щоб захистити свою честь та репутацію», — сказала вона, ніби омелою на увазі це.
  
  
  «Нам один суд в цій країні не дасть мені нічого крім медалі».
  
  
  Вона трохи надулася, тому що у нас з Гилкристом ледь вистачило на нах часу в наших спробах перервати програму Стадса. Але більше благо, той факт, що у світу все ще буде можливість помилуватися зблизька Камілли Кавур, перемогло.
  
  
  Її б просто прошив головний комп'ютер пострілами з пістолета, але для Гилкриста це було все одно, що розрізати Мону Лізу, щоб полагодити стіну за нею.
  
  
  — Ці речі безцінні, — пробурмотів він. «Оскільки ви можете вбити когось ножем і виделкою, ми не повертаємося до того часу, коли ми їли руками, чи не так? О боже, немає. Це не повинно бути зруйновано.
  
  
  У моєму багажі було достатньо технічних знань, щоб подбати про більш грубих діях, таких, як зупинка і реверсування шин, налаштованих і розрахованих на ключові дії.
  
  
  Гилкрист займався більш тонкими проблемами, такими як пошук літаків і бойової техніки, вже прямували на полі брані. Він зросли ih кілька перш, ніж міг статися ядерний вибух. Він запрограмував ih літати по колу, поки НАТО та інші сили змогли б виявити ih і вивести по збірці.
  
  
  Настільний телефон дзвонив десять разів, перш ніж їй відповів. Це був Хайман. Він знаходився в адміністративній будівлі разом з Жисмонди і тільки що реабілітованими полковником Норденом і генералом Мазератті.
  
  
  «Все спрацювало саме так, як ти і сказав, Картер, — у захваті вигукнув Хайман. «Коли збройні сили Ренцо зрозуміли, що технічне будівля замкнено, вони відповзли, як номер щурів. Ми обшукали склад і знайшли заховані боєприпаси. Деякі навколо них вже виходили на стрічкові конвеєри для завантаження в дистанційно керовані транспортні засоби».
  
  
  «Ви можете отримати будь-яку нагороду, яку може запропонувати мого боку», — втрутився генерал Мазератті.
  
  
  АХ так не думає, генерал, — сказав я. «Зараз мені потрібно в терміновому найшвидше американське транспортний засіб, який може доставити мене звідси до Калькутти. Звідти у Нанді, а звідти літак поменше, який може доставити мене на невеликий острів під назвою Віра Леноевики. У мене там ще є незакінчені справи.
  
  
  "Хіба її не незакінчена справа, Нік?" — запитала Камілла.
  
  
  "Ти, люба, незакінчена задоволення," сказав я. «На жаль, з цим доведеться трохи почекати».
  
  
  Вона виглядала похмурою, поки я не поєднав її з Хайманом, який повідомив гей, скільки фотографів чекає біля головних воріт. Ми з Гилкристом збиралися вийти через чорний хід.
  
  
  
  
  Глава 10
  
  
  
  
  Її спав більшу частину шляху, в літаку не було стюардес наче Троянди.
  
  
  Коли я не спав, сидів її за шифрувальним телексом в задній частині великого літака на телефон, сперечатися і обмінювався інформацією з Хоуком.
  
  
  Мені просто пощастило, що експериментальний, поки ще надсекретний літак чекав мене на злітно-посадковій смузі натовського аеропорту під Неаполем. Генерал Мазератті витягли мене туди на швидкому двомісному літаку італійських ВВС.
  
  
  Хок стежив за кожним моїм кроком навколо свого офісу в Вашингтоні, округ Колумбія, і мій бос, як і їй, готель повністю виконати свою роботу, не залишивши випадкових бактерій, які могли б повторно заразити світ. Він смикав за ниточки, лаявся, погрожував і шантажував там, де потрібно, і літак стояв з пілотом, другим пілотом, двома штурманами та взводом десантників, заправлений і готовий до польоту, чекаючи, коли її вийду навколо літака генерала Мазератті. .
  
  
  Старший штурман допоміг мені піднятися на борт і повідомив про наші шанси в розкладі польотів. Бізнес-джет Ренцо був швидким у своєму класі, але в порівнянні з цим літаком він був схожий на несмачний спортивний автомобіль проти Формули-1. І літак Ренцо слідував звичайним маршрутом через Калькутти і Нанді, аеропорт на островах Фіджі, на райський острів Верелдейнде. З пересадками і всім вільним часом, який вони могли собі дозволити, у розумних дуп не було причин коливатися, щоб прибути в ih приватний аеропорт пізніше, ніж в неділю ніяк не коли. Ми проїдемо без зупинок за прямим маршрутом через Північний полюс і доберемося до острова рано вранці того ж дня.
  
  
  Наказ Хоука прийшов по телексу, перекладений на офіційну державну мову секретарем і телексистом, і позбавлений свого звичайного сарказму, але чіткий, стислий та повний:
  
  
  ПОТОЧНА НАСЕЛЕНИЙ ПУНКТ РОСІЇ ДАЄ ВАМ ПОВНІ ПОВНОВАЖЕННЯ КИЛМАСТЕРА УВІЙТИ ДО ШТАБУ ВЕРХОВНИХ ОСІБ ТА ОСТАТОЧНА ЛІКВІДАЦІЯ СТОП ПОВТОРИТИ ОСТАТОЧНА ЛІКВІДАЦІЯ СТОП ДЕСАНТНИКИ ІНШИЙ НАКАЗ, ХОЧА ВИ МОЖЕТЕ ВІДДАВАТИ ВСЕ, ЩО МОЖНА ЗАПРОПОНУВАТИ ...
  
  
  Далі було кілька ярдів подробиць, в основному стосуються місця розташування вілли, її внутрішньої та зовнішньої безпеки, інцидентів, які спланував Хок " при підтримці низки представників преси, які співпрацювали з АГ, щоб імітувати те, що Гилкрист читав з комп'ютерних стрічок. Будуть заголовки про вибухи в Парижі і Лондоні. В реальності теж були б якісь вибухи, але ретельно контрольовані і нешкідливі. СРСР повідомив про втрати атомного підводного човна. Повідомляється, що Китай протестує проти інциденту на кордоні з Монголією. Наш ФБР вдалося вчасно відбити напад на відомого політика. Інша частина телекса містила деталі для десантників. Це було жорстке підрозділ, яким командував американський полковник.
  
  
  В самому кінці: «ХОРОША РОБОТА». Це велика заслуга для такої людини, як Яструб, але потім відразу ж пішло «ЦЕ ЧАС... НИТКА».
  
  
  За півгодини до того, як нам належало зустрітися з островом Леноевики, полковник, мене це єдина передача.
  
  
  — Ми наближаємося до острова з півдня, — сказав він. «Через три хвилини потім того, як ми зависнем над ним, ви з хлопчиками виберетеся назовні, і ми будемо сподіватися, що ви приземлитеся на його північного краю».
  
  
  — Насправді, — сказав я. «Наприклад, в двох милях від вілли». Він кивнув. «Літак продовжує політ і приземляється на островах Елліс», — сказав він. — Її зв'язку з британо-американським командним пунктом коротких хвиль. Приємно познайомитися, Картер. Ми обмінялися рукостисканням, і він віддав короткий наказ своїм людям приготуватися і вишикуватися біля люка. Це були проффіт. Ніякої нісенітниці, коли вони по двоє випали по площині, упаковані все, що належить, і ще кількома предметами.
  
  
  Його відкрив свій «Rolex» і дивився на секундну стрілку, поки вона не пройшла повне коло три рази. Потім її вийшов через люк.
  
  
  Ми летіли дуже високо, щоб нас могли побачити хіба що в телескоп вище Палобар, або щоб нас помітили радари, що знаходяться за межами Вашингтона і Москви. Її натягнув свою кисневу маску і шталь відраховувати секунди, поки не зможу потягнути за мотузку і атмосфера не стане досить щільною, щоб можна було дихати. Потім її викинув сл. Час роботи та розташування були ідеальними. Коли її, пірнув крізь хмарний покриву, її побачив під собою красивий ділянку острова, повний пальм і садів, які м'яко світилися на піщаному пляжі. Використовуючи мотузки, її проклав свій шлях через безвітряний повітря і легко приземлився на розчищений ділянка землі, захищений кокосовими пальмами.
  
  
  Її відстебнув прив'язь і згорнув парашут у невелику кульку, який заховав біля підніжжя одного, навколо дерев і присипав травою і кокосовим волокном.
  
  
  У мене не було часу насолодитися райської обстановкою. Під час опускав її вже побачив віллу і тепер прямував в цьому напрямку, користуючись укриттям пальм і тропічних чагарників. Італійський палац сімнадцятого століття, можливо, виглядав би недоречним тут, у Тихому океані, але ця витончена архітектурна краса безумовно не виглядала б так.
  
  
  Мені знадобилося небагато зусиль, щоб отримати доступ. Як говорилося в відзвітувала Хоука, безпека ґрунтувалася на рутині. Були патрулі озброєної охорони, але вони здійснювали об'їзд через рівні проміжки часу. Її проповз по кам'яній стогнати, сховався за присевшим грифоном і не поспішав. Її засік ih двічі, перш ніж скористатися десятьма хвилинами відпочинку, які у мене були, і перетнути сад, зламати вікно на першому плані поверсі і опинитися на віллі. Тепер все, що мені потрібно було зробити, це подбати про те, щоб не потрапити в поле зору обслуговуючого персоналу. За моєю інформацією, не було жодних часових межах, але її не шталь ризикувати.
  
  
  За схемою, яку її запам'ятав, мені вдалося знайти велику вітальню і розташуватися за великим кріслом з високою спинкою з золотистої шкіри.
  
  
  Воно було величезним і нагадувало трон. І якщо це був трон, то для П'єро Сімки. Сидіння було піднесено на шість дюймів, і було досить широким, щоб його можна було накрити звичайної рукою з розчепіреними пальцями. Вона стояла в темному кутку кімнати і зберігаються мені хороший огляд день в коридор. Її влаштувався там чекати стільки, скільки буде потрібно; півгодини, дві години, п'ять годин і більше.
  
  
  Тепер у мене був час переосмислити в розумі операцію, запам'ятати вміст кімнати і виконати кілька вправ в мовчанні. Полковник і його парашутисти вже повинні були зібратися на безлюдній південній стороні острова. Звідти вони відправляться в невеликий приватний аеропорт. Потім вони почекають, поки не отримає сигнал про те, що моєї акцію «Киллмастер» закінчена. Якщо вони не отримають цей сигнал, протягом двох годин, потім приземлення приватного літака, вони почнуть діяти і почнуть свою власну операцію. Але Хоук воліє, щоб ідентифікуються американські війська не в спецоперації нам, крім як у виняткових випадках в разі очевидної надзвичайної ситуації.
  
  
  Сама кімната являла собою невеликий музей, повний дорогоцінних предметів. У тому числі безліч картин і скульптур, про які їй стало відомо з усього випадкового погляду на список викрадених і зниклих предметів мистецтва: італійських, французьких, англійських. Меблі змагалася іншому з одним по красі і рідкості. З високого обшитого панелями стелі звисала величезна люстра з тисячами чудових кришталевих бурульки, що звисають з золоченої рами. Вона була схожа на скелет криноліну гігантської мільйонерки.
  
  
  Пройшов час, і я зробив кілька вправ йоги, щоб тримати нерви в тонусі і м'язи гнучкими. Було всього два напружених даний час. Незабаром потім того, як я розмістився там, у вітальні з'явилася бронзова фігура індонезійської служниці. У нах було царське гідність, незважаючи на малу довжину її спідниці. Вона була одягнена у все чорне з білим мереживним фартухом зі складками. Вона потягнула за важіль, і передня частина старовинного комода відчинилися, відкривши три великих телевізійних екрану. Потім вона знову пішла. Через сорок хвилина увійшов якийсь дворецький, щоб побіжно оглянути кімнату. Але він підійшов до мене не лиже, ніж на чотири метри. Він здавався задоволеним і пішов знову. Явна ознака того, що господарів чекали.
  
  
  Її, чув, як літак йде на посадку. Та менш ніж через десять хвилина її почув у коридорі лункий голос сера Х'ю.
  
  
  — Все йде гладко, П'єро, — сказав він.
  
  
  «"Правда" готує власну оголошення війни з-за зниклою підводного човна. Стадс, повинно бути, вже збирається полетіти, щоб приєднатися до нас.
  
  
  Дворецький впустив ih в кімнату і запитав джентльменів, які напої їм подати.
  
  
  — Я подбаю про випивку, Чарльз, — сказав сер Х'ю. « Ми не хочемо, щоб нас турбували протягом наступних декількох годин, тому що ми конференцій». Через панель він включив три екрана, на кожному екрані демонструвалися різні сцени заворушень: захеканий репортер повідомляв про вибух бомби в центрі Лондона; не що інше, як дим і шум, вироблені відділом карного розшуку за намовою Хоука. Шокований оглядач ООН в Нью-Йорку розповів про прямому нападі китайського почесним гостем заходу став посол депутата СРСР. На третьому екрані були новинки з Далласа. «Дуже близько до іншого політичного вбивства».
  
  
  П'єро зайняв своє місце на троні, за яким її все ще ховався. Сер Х'ю наповнив три високих склянки віскі і содової. Ренцо зручно розтягнувся ірина.
  
  
  Її почекав, поки сер Х'ю виявиться на півдорозі між двома іншими, перш ніж пірнути в кімнату з люгером в руці.
  
  
  — Руки за голову, — гаркнув я. 'Ви всі. Швидко! Подив і повне невіра в те, що Нік Картер ще живий і тепер тут, у цій кімнаті, змусили ih підкоритися так швидко, як того б хотілося.
  
  
  — На цей раз я вам усе розповім, — сказав я. «Але вже не так сильно, як ви. Достатньо, щоб ви знали, що це потік вашої подорожі, хлопці.
  
  
  Ренцо рухався зі швидкістю гепарда. Его гладкий акуратний перуку вдарив мене відкрито, в обличчя, і перш ніж її встиг зробити хоч один постріл, він влучним ударом карате вибив пістолет навколо моєї руки. Решта, все ще приголомшені цією сценою, знову опустили руки.
  
  
  Одним рухом відкинув «Люгер» подалі від інших, і стилет Хьюго вже різонув повітря, прямуючи в горло Ренцо. Коли його вмираюче тіло впало на землю, її знову тримав пістолет у руці, збив сера Хью на шляху до день і повністю контролював ситуацію.
  
  
  — Вставай, ублюдок. Її недостатньої штовхнув благородного англійця. Тепер її тримав безпечну дистанцію. Вільною рукою обмацав її его волосся і волосся П'єро, щоб переконатися, що більше не буде жартів з перуками.
  
  
  «Тепер ми збираємося зробити щось інше», — сказав я. «Марсленд, зв'яжи Сімку». Її кинув йому шматок електричного шнура, який висмикнув навколо торшера. — А її проконтролюю .
  
  
  З ненавистю на кожному дюймі свого червоного особи, сер Х'ю зробив те, що йому сказали. Її, стежив за тим, щоб вузли були правильно зав'язані і щільно врізалися в шкіру.
  
  
  — Добре, — задоволено сказав я, коли він закінчив. Її штовхнув пов'язаного П'єро, який тепер був трохи більше дитячого карнавального кульки, на бік.
  
  
  "Я думаю, ви знаєте, що це нитка для вас," сказав я. «Якщо ви хочете сказати останню молитву, останнє слово, зробіть це швидко».
  
  
  — Це обурливо, Картер. Сер Х'ю спробував надати своєму голосу парламентська гідність, але з тріском провалився. «Не можна так холоднокровно вбивати людей».
  
  
  «Міжнародне журі визнає вас винним, ніж будь-нациста, повішеного в Нюрнберзі», — сказав я. — Але на це підуть місяці. І розголос, яка займається потім буде додана вашим примхам, може привести інших до такої ж згубною ідеї. Мій бос вважає, що деякі форми божевілля так само заразні, як сифіліс, якщо привернути увагу широкої громадськості. Ваша смерть преподнесется як нещасні випадки.
  
  
  — Але це не зупинить Потік Світі , — хвалькувато сказав сер Х'ю. — Його все ще можна зупинити, якщо ви дасте нам можливість відправити Стадсу телекс.
  
  
  — Ви не можете телексировать мертвому з математики, — сказав я. І в кількох коротких пропозиціях її розповів їм про смерть Стадса і фальшивих телевізійних картинках, якими вони так насолоджувалися. Останнє змусило щось клацнути у великому англійця.
  
  
  Ви можете бути готові до всього, крім раптового нападу божевілля. Те, що спочатку здавалося повільним, інертним тілом, вдарило мене, як реактивний бульдозер. Своїми руками він вибив «люгер» з моїх рук, і його оленка мало не повалив мене на підлогу. Краєм ока бачив, як П'єро з надією заворушився під телеекранами, але зараз у мене не було часу звертати на нього увагу. Сер Х'ю бився люто й брудно, як найнебезпечніший супротивник, з яким їй коли-небудь стикався, і його сила подвоїлася від його несамовитої люті. Одна величезна рука схопила мене за пах і диким ривком розірвав штани, ширінку і інше. Він схопив маленький замшевий мішечок, в якому її тримав П'єра, і жбурнув газову бомбу в дальній нитка з кімнати.
  
  
  Він знав Ніка Картера, це точно. Але його маневр коштував ему частин плюсів. Її вдарив його головою в життя, чому він сель на підлогу. Її, нахилився над ним і наніс йому смертельний удар карате по шиї.
  
  
  Повільно її повернувся, щоб взяти Люгер і прикінчити П'єро, не гаючи більше часу. Тоді її, відсахнувся. Люстра з тисячами хрусталей з гуркотом впала навколо мене. Порожнистий купол іскристого світі тепер шталь моєї кліткою. У металевій рамі були отвори для моєї руки, але мій Люгер був на відстані витягнутої руки.
  
  
  Майже дружня посмішка виходила від корчащегося П'єро, все ще був у наручниках.
  
  
  — Так що тепер ми тільки вдвох, Картер, — сказав він. — Може бути, ми все-таки зможемо перейти до справи. Її знаю, що ти дорожиш своєю репутацією, і я не хочу піддавати її небезпеці. Ви можете повідомити, що втопили мене, і я обіцяю зникнути .
  
  
  Він зробив ще кілька корчащихся рухів і через кілька миттєвостей, незважаючи на туго затягнуті вузли, був вільним. «Крім того, що я любитель спорту, її ще й акробат», — сказав він. «Ви повинні розвинути багато навичок, якщо хочете вижити». У його голосі була гіркота, але він замінив її посмішкою. «У мене все ще більш ніж достатньо мільйонів. Її можу винагородити вас ценымногие краще, ніж ваше скупе уряд.
  
  
  Її, похитав головою. — Це не спрацює, П'єро, — сказав я. «Є компанія, готова допомогти вам, якщо я не зможу це зробити». -- Якби я вам довірив, -- сказав він, все ще в доброму настрої, потягнувся, легкими кроками підійшов до "люгеру" і підняв його, - а її ще не впевнений, що вірю, тоді ви б, так що, якщо ви говорите правду, вони можуть вигадати ту ж історію про моє утопленні.
  
  
  Ви можете вірити, що я зникну назавжди, як П'єро Сімка. Тепер, коли вашому другу, Хоук, здається, так добре обізнаний про нашої маленької схемою планування зменшення населення, його знаю, що у мене немає майбутнього в політиці або де-небудь ще, як П'єро Сімки. Але з новою особистістю, з іншим ім'ям, її можу розраховувати на приємну життя в моїй улюбленій Африці. І тоді ти зможеш піти у відставку, як найбагатший агент AX за всю історію».
  
  
  — Ні за що, — сказав я. — Є ще що-що, що потрібно залагодити, крім обидва кінця Світу , П'єро. Ти забуваєш Розану.
  
  
  Він вибухнув. - «Ця дурна повія». «Хотіли б ви порівняти її з П'єро Сімкою?»
  
  
  — Як і раніше, П'єро, — сказав я. «Життя за життя».
  
  
  Гнів накопичувався в маленькому демона. Мій веб-надія полягала в тому, щоб зачепити його таким чином.
  
  
  — Крім того, — сказав я, — це було б не зовсім чесно по відношенню до Розане. На вагах вона не тільки перевершує тебе по вазі, але і сто по приличию.
  
  
  'Порядність!' Его голос втратив свою глибину і абсурдно, майже пронизливо. «Тоді дозвольте мені розповісти вам про всі способи, якими її трахкав цю селянську суку». Він вдавався в подробиці, з яких тільки поважний доктор Унтенвейзер був би в захваті.
  
  
  Її відкрито позіхнув. «Повинно бути, ти виглядав, як мавпа на тілі Венери Мілоської», — уїдливо сказав я.
  
  
  'Мавпа?' — прогарчав він. «Мавпа в клітці. Мавпа ти Картер. Я вільний.' Він змахнув люгером і з гордістю зробив его на мене через одну навколо решіток. Квохкаючи від задоволення, він прибрав свою руку перш, ніж її встиг схопити її. 'Ми збираємося зіграти в гру. Гра про поганого хлопчика, дражнить мавпу. Потім її пристрелю тебе, Картер, прийдуть твої друзі чи ні. Я думаю, що я, П'єро Сімка, все-таки втечу.
  
  
  Він танцював навколо моєї клітки, засунув зброю всередину, а потім знову швидко вихопив его, коли його ризикнув кинутися на нього. Знову і знову він стрибав поза досяжності, коли її пірнав до йому не ловив нічого, крім відбору проб повітря. Її почервонів від розчарувань, судомно видихнув і уповільнював руху з кожної невдалою спробою. До останнього моменту, коли моя рука сомкнулась навколо його голови і стиснула так сильно, що він випустив зброю.
  
  
  Тепер він почав просити. Він не шталь домовлятися, коли її втягнув його голівку з пересохлими губами в отвір. У нього була неймовірна сила для его невеликого розміру, але его нитка був уже відомий, як тільки її схопив його маленьку голівку, розміром з кокосовий горіх. — Все, — сказав він хрипко. «Всі мої гроші, Картер, жінки, все, що хочеш... аааа...»
  
  
  Її подумав про тіло Троянди, коли вона пролежала на підлозі, купаючись у своїй крові, на моєму ліжку в «Суперб», і нахиляв його голову вниз, поки не почув, як зламалася шия.
  
  
  Разом зі мною в клітці застряг торшер, і, коли мені не було чого боятися П'єро і зброї, її використовував його, щоб підняти люстру на кілька дюймів над землею. Потім цього мені знадобилося трохи більше, ніж тягнути і штовхати, щоб звільнитися від цієї штуки.
  
  
  Її взяв «Люгер» і зробив три постріли з інтервалом в три секунди. Погоджений сигнал з полковником. Хоук міг би позбавити мене від его репортажу в газеті, що зараз буде.
  
  
  БРИТАНСЬКИЙ ФІНАНСИСТ І ІТАЛІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ ВБИТІ ПОТІМ ПАДІННЯ З БАЛКОНА.
  
  
  ЗАГАДКОВЕ САМОГУБСТВО ВІДОМОГО ПРОДЮСЕРА.
  
  
  Яку б історію Хоука нам виставлені, для мене все зводилося до одного і того ж: «Наказ виконаний».
  
  
  Нитку.
  
  
  
  
  
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"