Аннотация: Подорож маленького пароплавчика у вiдкритому морi
Маленький пароплавчик жив разом зi своєю матусею у великому порту. Порт - дивовижне мiсце, де завжди було багато гомону вiд поважних кораблiв-велетнiв, якi перевозили рiзноманiтнi вантажi, прекрасних бiлих красунь-яхт, на якi мрiяли потрапити майже всi люди на суходолi, та простеньких корабликiв, кожний з яких був заклопотаний своїми справами.
Мама пароплавчика, звичайно, була найгарнiшою серед лайнерiв. Не даремно ж на її боцi капiтан наказав вивести срiблястими лiтерами найчарiвнiше слово - "Вiкторiя".
-Вiкторiя!!! -вигукували у захватi пасажири.
-Вiкторiя! -з гордiстю вiдповiдала команда.
-Вiкторiя... -мрiйливо зiтхав капiтан.
Але наш пароплавчик називав цю красуню просто: "Мама". Вiн був дуже непосидючим, трiшки неслухняним, але, звичайно, люблячим сином. Тому, коли мама возила дорослих на екскурсiї, вiн розважав маленьких дiточок - треба ж їй якось допомогти. На його палубi завзято стрибалось клоунам, гарно спiвалось пiсень та швидко зникалось морозиву. "Лiмпопо" - незвичайне iм'я для дитини, але чудове для пароплавчика.
Та не треба гадати, що кораблi весь час працюють. Вони також мають вiльнi години, днi i, навiть, мiсяцi. Тодi вони тихо гойдаються на хвилях бiля причалу, куняють, чепуряться та гомонять. А деякi взагалi лягають спати у спецiальних домiвках-доках, де їх ремонтують та фарбують, готуючи до нового сезону.
Ось так, одного разу, коли екскурсiй вже не було, а зимовий спочинок у доках ще не почався, маленький пароплавчик дуже нудьгував. Марно вiн пускав дим через трубу, пихтiв та кружляв бiля пристанi - уваги на нього нiхто не звертав: моряки вже давно звикли до його витiвок i були зайнятi своїми справами, а дiтей вже два тижнi, як не було видно, оскiльки почалася осiнь з холодними морськими вiтрами та дощами.
-Доволi тобi кружляти, вже у всiх голова йде обертом. -намагалася утихомирити матуся свого По(так вона любляче називала маленького пароплавчика).
-Але менi нудно, -скиглив той у вiдповiдь, -я хочу плавати!
-Не вередуй, - повчала мама, -краще пограйся трохи далi вiд причалу, бо ненароком потрапиш пiд чиюсь корму -клопоту не оберемося!
-Добре, я поплив! -радiсно вигукнув По та на всiх парах попрямував у вiдкрите море.
-Дивись, не заблукай! -почув навздогiн маленький пароплавчик, та тiльки посмiхнувся у вiдповiдь, адже вiн давно вважав себе справжнiсiньким "морським вовком".
Того дня видалася на диво спокiйна погода - небо було чисте, а море лагiдне. Маленький пароплавчик смiливо розсiкав хвилi, залишаючи пiсля себе слiд iз пiни, i час вiд часу свистiв, адже це так весело! Та невдовзi вiн побачив зграю дельфiнiв i йому закортiло погратися наввипередки.
- Дельфiни! Хто пережене мене? -вигукнув По щосили.
Поважнi дельфiни тiльки повели головами i попрямували далi у своїх дельфiнячих справах. Наш маленький пароплавчик навiть засумував. I тут...
-Чому носа похнюпив? -раптом хтось озвався зовсiм поруч. Це було двiйко молоденьких дельфiнiв, що зацiкавилися грою. -Нас звати Та та То. Давай гратися!
-А мене -Лiмпопо, або просто - По. Я справжнiй пароплав!
Дельфiни тiльки засмiялися у вiдповiдь:
-Якщо ти дiйсно "справжнiй", тодi наздоганяй!
Довго По, Та та То гасали по безмежному морському простору, вони навiть не вчулися, як скiнчився день. Коли сонце почало схилятися до обрiю, новi друзi маленького пароплавчика почули якiсь тiльки їм знайомi звуки.
-Нас мами кличуть, вони вже повернулися з полювання, -озвалися Та та То в один голос, - тобi, мабуть, також пора додому.
-Ой, я зовсiм забув! Вже так пiзно! -забiдкався По.
-А ти знаєш куди прямувати? Ми далеко запливли вiд берега. Не заблукаєш? -переймалася Та.
- Кажу вкотре: я − справжнiй пароплав! -задравши носа вiдповiв По. -Я маю компас, а тому заблукати просто не можу!
Маленький пароплавчик мрiйливо подивився їм услiд, а потiм обернувся навкруги у пошуках берега... Та скрiзь було лише море.
-Оце халепа!
По став шукати компас та, чомусь, нiяк не мiг його знайти. I тут, раптом, iз жахом подумав, що мiг його просто загубити , адже пустуючи цiлий день, вiн забув про все на свiтi.
-Ой, лишенько! -зашепотiв маленький пароплавчик -Що ж менi робити?
Потрiбно зауважити, що По був смiливим пароплавчиком, а тому спробував заспокоїтися i пригадати все, чому навчали його у морськiй школi.
-Якщо немає компаса, то можна орiєнтуватися за сонцем i зiрками! -радiсно вигукнув По.
Швидко озирнувшись, вiн мерщiй попрямував додому, де, напевно, на нього вже давно чекала матуся. Коли сонце зовсiм зникло, маленький пароплавчик почав придивлятися до зiрок. Вiн боявся помилитися, тому почав пливти повiльнiше. Та невдовзi стало зовсiм скрутно: небо затягнули низькi хмари, подув сильний вiтер, i на морi почали пiдiйматися великi хвилi.
-Ти що тут робиш, малий? -долинув десь зовсiм поруч гучний рокiт. -Я ледве помiтив тебе в цiй пiтьмi!
-М...м...мама не дозволяє менi балакати з незнайомцями, -ледве видавив iз себе наш пароплавчик.
-Так я не простий корабель, я - на службi. Поглянь на моє спорядження! Повертаюся додому iз вiйськових навчань. До речi, скажу тобi по секрету, менi також не можна базiкати вночi серед моря з незнайомими пароплавами, але для тебе доведеться зробити виняток.
-Чому?
-А тому, юначе, що ти, мабуть, заблукав! Я по рацiї чув, що сьогоднi зник один маленький пароплавчик.
-Та є трiшки...-неохоче погодився По.
-Ну що ж , вiдбуксую я тебе до найближчого порту, чiпляйся.
I величезний, як гора, корабель, розбиваючи хвилi, попрямував до невидимої землi. А наш пароплавчик ,приєднаний до тросу, зовсiм скоро почав куняти, адже не кожного дня на його долю випадали такi хвилювання.
На ранок По вже побачив рiдний порт i свою любу матусю. Отримавши щедру долю як поцiлункiв, так i нарiкань, вiн щиро пообiцяв бiльше нiколи не губити компаса, навiть якщо i буде, за її словами, "гасати, як навiжений, по всьому морю".