Аннотация: Опубликовано в сборнике рассказов "Право на пиво" 2004г.
Змiй Горинич Оболоньський.
"Як жив так пiд Кигвом богатир Добриня Микитович. По всьому Кигву слава про нього йшла: i привiтний, i спритний, i у миру пригожий, i у бою зграбний. Дужий, всемогутнiй богатир Добриня, а характеру спокiйного i ласкавого - нiкого даремно не скривдить.
У день спекотний, лiтнiй та сонячний захотiлося Добринi викупатися в Пучай-рiчцi. А про рiку ту слава недобра йде, худа: з першого струмка вогонь сiче, з другого струмка iскри сиплються, з третього струмка дим стовпом валить.
Зняв богатир одяг дорожнiй, зброю на березi склав, у рiку кинувся. Пливе Добриня по Пучай-рiчцi, дивугться: "Даремно люди наговорюють. Не люта Пучай рiчка. Тиха, немов калюжа дощова". Не встиг Добриня сказати - насупилося небо, хмар нема, але грiм гримить та вогонь блищить, хоча гроза не розпочалась.
Пiдняв голову Добриня i бачить, що летить до нього Змiй Горинич, страшний змiй о трьох головах. З нiздрiв полум'я б'г, з ушей дим валить, мiднi пазурi на лапах блищать..."
-- Ну, дiд i майстер ти казки розповiдати! - у курилцi дружно засмiялися.
-- Це не казка - билина, - чемно поправив дiдок, обличчя якого - добродушнi короткозорi очi, окуляри на кiнчику носа й акуратна гостра борiдка - говорило про уроджену iнтелiгентнiсть, а поношений, але бездоганно чистий костюм у буру клiтку i старомодна краватка додавали декiлька фраз про скрутнi життгвi обставини.
-- Казка, билина - без рiзницi! Користi вiд них - нiяко¬! - заперечив скептик, що ховався в клубах диму.
-- Ти, взагалi, звiдкiля тут узявся, розповiдач казок? - грiзнопоцiкавився охоронець, що заглянув на смiх.
-- Я до начальника вiддiлу реклами йшов. У мене до нього дiлова пропозицiя, а секретарка не пустила. Сказала, що Василь Федорович зайнятий.
-- Дiлова пропозицiя?
-- Звичайно, - ображено заморгав старий. - Не в мо¬х правилах турбувати по дрiбницях зайняту людину. Я хочу запропонувати використовувати Змiя Горинича у рекламних цiлях.
-- Дiдусю, - скептично посмiхнувся найближчий курець. - Ви, напевно, не дивитеся телевiзор. Змiй Горинич давно рекламуг пиво "Три богатирi".
-- Дивлюся я телевiзор, отчого ж не дивитися. Тiльки Змiй у них не справжнiй. Намальований, - дiдок ласкаво подивився на спiврозмовника, як на студента, що несе нiсенiтницю на iспитi.
-- Невже ви можете запропонувати iншого? - гхидно поцiкавився "студент".
-- Можу! У тiм i рiч що можу! - схвильований, дiдок пiднявся навшпиньки i змахнув руками. - Справжнього Змiя Горинича! Того самого, про якого говориться у билинах! - патетично оголосив вiн. - Я знаю, де його можна знайти! Тому менi потрiбнi грошi! - торжествуючим поглядом старий обвiв слухачiв.
Декiлька секунд дiдусьнерозумiючi обертав головою, не в силах збагнути, чому така цiкава пропозицiя може викликати настiльки неадекватну реакцiю. Його ока згасли. Пониклий вiн стояв посерединi кiмнати, пригорнувши руки до грудей. Сивий чубчик на верхiвцi додавав йому зворушливо беззахисний вид.
-- Дiдусю, йшов би ти додому, - порадили йому. - Навряд чи Василь Федорович стане слухати тво¬ казки.
Охоронець узяв старого за руку i повiв по коридорi до лiфта, утiшаючи по дорозi, бо той мав дуже засмучений вигляд.
-- Тут серйозна, солiдна фiрма, татусю, а ти зi сво¬ми казками. Та не засмучуйся так. Ми не зi зла, але це дiйсно смiшно. Надворi XXI столiття - комп'ютери, технологi¬ там усякi просунутi, а ти казки про Змiя Горинича.
-- Ох, хлопец, - дiдок повернувся до нього. - Зачинилися вiд свiту люди у сво¬х кабiнетах, вiдгородилися вiд природи технологiями. А казка - от вона, поруч зовсiм - тiльки руку простягни.
-- Ну так, - з iронiгю пiдморгнув охоронець, - а в протягненiй руцi "зеленi" затиснутi.
-- Що зеленi? Листя?
-- Ну ти, дiдусь, дагш! Як не вiд свiту цього! Грошi. Бакси. Долари - "зеленi". Ти ж за ними приходив?
-- Проблема нашого суспiльства, хлопчику, в тiм, що воно стрiмко "позеленiло". Усе вимiрягться грошима, - старий ступнув у дверi лiфта, що вiдкрилися. - А я хочу врятувати унiкальну тварину.
-- Яку?
-- Змiя Горинича, - донеслося з лiфта, який почав рухатися.
-- Ну, дiд, мабуть в тебегвинтикiв у головi не вистачаг, - промурмотав пiд нiс охоронець. - Теж менi, знайшов хлопця!
-- Треба, треба змiнювати концепцiю! - начальник вiддiлу реклами ЗАТ "Оболонь" Василь Федорович нервово ходив уздовж кабiнету вiд стiни до стiни.
Спiвробiтники, за довгим полiрованим столом для нарад, невiдривно стежили за його пересуванням. Вправо - влiво. Як глядачi за тенiсним м'ячиком на кортi. Влiво - вправо.
-- Самою модною i прибутковою тенденцiгю сьогоднi г використання в рекламi тварин, комах i iншо¬ зоологi¬. Торгова марка "Будвайзер" за рiк злетiла на вершину свiтового рейтингу, випустивши рекламний ролик з жабами! - начальник, клацнувши пультом, вивiв на проекцiйний екран зображення.
Жирнi жаби, сидячи в болотi, бадьоро проквакали: "БУД! ВАЙ! ЗЕР!"
-- Можна тiльки позаздрити роботi маркетологiв цiг¬ фiрми! - начальник зробив драматичну паузу. - А ось ¬хнiй другий ролик!
Толста жаба парила у хмарах, як повiтряний змiй на мотузцi, прикле¬вшись довгим язиком до вантажiвки з написом "Будвайзер", що пронеслась повз болота.
-- Недавно з'явилося повiдомлення, що свiтовий лiдер пивоварства шотландський концерн "Scottish & Newcastle" намiрився використовувати для свог¬ реклами Лох-Несське чудовисько. Ви уявлягте, що це може ¬м дати? Якщо жаби змогли витягнути фiрму на рекламний Олiмп, то Нессi просто поховаг всiх iнших виробникiв! - начальник роздратовано виключив екран. - У нас ще г час, щоб зробити рiшучi кроки й удержати "Оболонь" у лiдерах. Через декiлька мiсяцiв шотландцi обiцяють показати Нессi усьому свiту. - Василь Федорович важким поглядом пригвоздив кожного спiвробiтника до крiсла.
-- Як дивно, - зважився вставити слово Сергiй, наймолодший iз присутнiх.
-- Що дивно? - начальник стрiмко обернувся до нього, як хижак, що зачув жертву.
-- Так дiд один сьогоднi приходив, теж про чудовисько розповiдав.
-- Який дiд, яке чудовисько?
-- Дивний такий дiд.
-- Начебто i на психа не схожий, а про змiя усе твердив.
-- Говорив, що в нього дiлова пропозицiя.
-- Затверджував, що знаг, де знайти живого Змiя Горинича! - перебиваючи один одного, заговорили спiвробiтники.
-- I де зараз цей дiдусь? - процiдив начальник кожну букву крiзь зуби.
Тиша була красномовною вiдповiддю.
Василь Федорович повiльно пройшов до свого столу, сiв у крiсло. Прикрив долонею ока:
-- Якщо через двi години ця людина не буде стояти передi мною - можете усi вважати себе звiльненими. Час пiшов.
-- Радий вас бачити, шановний ... - зустрiчаючи в дверях гостя, начальник зам'явся, очiкуючи, поки спiврозмовник пiдкаже йому свог iм'я.
-- Олексiй Гаврилович Перинкин - археолог, до ваших послуг, - старий манiрно поклонився.
-- Рад познайомитися, Олексiй Гаврилович! У дитинствi я хотiв стати археологом, - задумливо вимовив Василь Федорович. - Мрiяв ворушити пил столiть, розкривати секрети забутих цивiлiзацiй. Вибачте, за недавнiй iнцидент, мо¬ спiвробiтники повелися легковажно, - вiн указав рукою на крiсло, запрошуючи присiсти та продовжити бесiду.
Для створення довiрчо¬ обстановки вiн не став сiдати за свiй стiл, присiв поруч зi спiврозмовником. Секретарка, яка нечемно повелась зi старим у його перший вiзит, привiтно посмiхаючись, принесла каву.
-- Менi повiдомили, що у вас до мене дiлова пропозицiя, - начальник терпляче почекав, поки Перинкин випив чашечку кави, але тепер вирiшив не витрачати час на довгi розмови. - Не могли б ви коротенько викласти його суть?
-- Якщо коротенько, - Олексiй Гаврилович ненадовго задумався. - Безлiч билин i лiтописiв свiдчать про Змiя Горинича. Його резиденцiя розташовувалася в Сорочинських горах. Дотепер вченi не прийшли до гдино¬ думки, що це були за гори i де вони розташовувалися. Але! Справдi вiдомо, що окупована змiгм територiя тяглася по рiвнинах до само¬ Пучай рiки, так у билинах iменугться рiка Почайна. Вона текла з Оболонi на Подiл. Одного разу Добриня Микитович вирiшив звiльнити стольний Ки¬в град вiд Змiя, що розоряв людей та викрадав дiвчин-красунь. Але може, вiн вирiшив звiльнити Забаву Путятичну, племiнницю князя Володимира Красне Сонечко, що викрав Змiй. Утiм, iншi лiтописи затверджують, що богатир просто випив зайвого на князiвському бенкетi i вирiшив остудити буйну голову в Пучай-рiчцi, - старий археолог перевiв подих, зняв окуляри, неквапливо протер скла, короткозоро прищулився на уважно слухаючого начальника i продовжив. - Переплив Добриня рiку. А тому що сили богатирсько¬ у Добринi було забагато, то мiг доплисти вiн i вийти хоч бiля нинiшнього метро, хоч у сьогоднiшньо¬ райадмiнiстрацi¬, але, швидше за все, зринув богатир там, де зараз перетинаються вулицi Добринiнська i Богатирська. Ну не даремно ж ¬х так назвали? - дiдок хитро посмiхнувся. - I налетiв отут на Добриню Змiй Горинич. Вогнем дихаг, крилами вiтер пiднiмаг. Бився з ним богатир не на життя, а на смерть, убив чудовисько, повитоптував усiх змi¬них дитинчат i назавжди звiльнив Ки¬в i Оболонь вiд Змi¬ного роду. Хоча, iншi билини говорять про те, що уклав Добриня зi змiгм договiр, i вiдпустив з миром. Крiм того, г данi, що не був Змiй таким вже й поганим та гидким, а жив мирно, допомагав людям по господарству, навiть у плуг його запрягали й орали на ньому.
-- Усе це красивi казки!
-- Билини, - поправив археолог.
-- Нехай будуть билини, - покладливо погодився Василь Федорович, подумавши про себе, що не бачить особливо¬ рiзницi. - Але ми так i не добралися до сутi. Що ви хочете менi запропонувати?
-- Як, хiба ви дотепер не зрозумiли? - Перинкин щиро здивувався. - Я знаю, де знайти Змiя Горинича!
-- Невже? Звiдкiля у вас такi звiстки?
-- Пiд час ремонту Соловецького монастиря був знайдений невiдомий досi лiтопис, замурований у стiнi. Менi пощастило працювати з ним. Це зовсiм несподiвана версiя билини про бiй Добринi зi Змiгм. У нiй говориться, що не убив Добриня чудовисько, а загнав у печеру - темну i холодну, де i заснув ящiр. Заснув i спить, до цiг¬ пори.
-- Спить? Тисячу рокiв?
-- Менi зрозумiлий ваш скепсис, Василь Федорович, але рептилi¬ надiленi здатнiстю впадати в сплячку при низьких температурах i в такий спосiб зберiгатися дуже довгий час. Природний анабiоз.
-- Так, - начальник глибоко задумався. Пiдвiвся, пройшовся по кабiнетi. Закурив. - Так... Ви затверджугте, що знагте, де спить цей оболоньський дракон?
-- Не дракон, Змiй Горинич.
-- Яка рiзниця?
-- Дракон маг одну голову. Змiй Горинич, вiдповiдно до легенд, був триголовим.
-- Три голови? Це добре... Наскiльки вiн небезпечний?
-- Як i будь-який хижак великого розмiру. Дуже великого розмiру. Вогнедишний хижак.
-- Вогнедишний? - Василь Федорович подивився на тлiючий кiнчик сигарети. - Вiн розумний?
-- Я думаю так.
-- Триголовий, вогнедишний, розумний дракон. Це вже не реклама - це набагато бiльше! Маючи такого дракона можна... - начальник упав у крiсло i замовчав, зануривши в роздуми.
-- Ви подумагте над могю пропозицiгю? - зважився потривожити його археолог.
-- Розкрутити образ триголового ящера, зробити його брендом, - не чуючи вiдвiдувача, озвучив сво¬ думки Василь Федорович. - Новий сорт пива, безалкогольнi напо¬, м'якi iграшки, фiльми. Кафе-бари з iнтер'грами а-ля Стародавня Русь. ¦диний у свiтi живий розумний ДРАКОН i вiн наш! Увесь свiт при¬де на нього подивитися!
-- Я вам допоможу. Я вiрю в удачу, - Василь Федорович пiдхопився, простягнув руку Перинкину. - Дам грошей i органiзую помiчникiв. Одному вам не справитися.
-- I це Змiй Горинич? - голос Василя Федоровича застряг у горлi, вiн закашлявся. Нервово налив собi води, намагаючись заспоко¬тися. Випив. З гучним стукотом поставив склянку i вiдкинувся на спинку крiсла, люто уп'явшись на людей що знаходились перед ним.
Напроти столу, поруч з дiдком-археологом, стояв парубок дуже мляво¬ зовнiшностi. Кремезний, жилавий, круглолиций, зi скуйовдженим бурим волоссям. Начальнику не вдалося розглянути колiр його очей, тому що незнайомець постiйно тер ¬хкулаками. Ось зуби в хлопця були вiдмiннi: бiлi, великi, хижi-загостренi. Вiн безперервно демонстрував ¬х, позiхаючи у весь рот, усiм сво¬м видом виражаючи нездоланну сонливiсть.
-- Ви просто вижили з розуму! Намагагтеся пiдсунути менi невiдомо кого, заморочивши голову байками!
-- Не байками, а билинами, - боязко поправив Олексiй Гаврилович.
Сонний незнайомець знову позiхнув.
-- Ви витратили безлiч грошей! - почав закипати начальник. - Тiльки оренда двох екскаваторiв протягом мiсяця обiйшлася нам у кругленьку суму! - вiн перейшов на галас. - Не говорячи вже про те, скiльком довелося заплатити, щоб дозволили розкопки в археологiчному заповiднику! - у його голосi з'явилися загрозливi нотки. - I замiсть дракона приводите до мене якогось бомжа?
-- Не дракона. Змiй Горинича, - ще бiльш боязко заперечив старий.
-- Князь гнiвиться? - раптово втрутився в розмову "предмет суперечки".
Його питання пролунало тихо з присвистом: "Княззсссь гнiвитьсссяя", як змiя засичала.
Вiд несподiванки Василь Федорович зупинився на пiвсловi.
-- Так, гнiвиться, - пiдтвердив археолог. - Хоча вiн i не князь. Не вiрить ця людина, що ти, друг люб'язний, i г той самий легендарний Змiй.
-- Не княззссс не вiритьссс? - прошипiв незнайомець, хижо посмiхаючись.
Вiд його посмiшки, вiд пильного немиготливого погляду очей, що раптово широко розкрилися начальник, який скулився у крiслi, судорожно намагався змiркувати, де знаходиться кнопка виклику охорони.
-- Сссмачна чччоловiчччiна! - вертикальнi зiницi жовтих очей здригнулися, розширилися, вбираючи в себе сонячне свiтло.
Повiтря в кабiнетi згустилося, пiшло хвилями, зметнулося рiзнобарвними сполохами, закрутилося як смерч, змело по дорозiдокументи зi столiв, пiдкинуло i перевернуло кошик для паперiв, скинуло графин з водою прямо на штани начальнику, i, розкривши вiкна, вирвалося на вулицю.
-- Що за чортовиння? - запекло лаявся Василь Федорович, обтрушуючи штани. - Такий костюм зiпсований! Вiдкiля цей сморiд? - вiн гидливо зморщив нiс i пiдняв ока.
Напроти його столу, серед аркушiв папера, що плавно кружляли в повiтрi стояв триголовий дракон.
-- Ти хто?
Дурiсть цього питання була настiльки очевидна, що чудовисько посмiхнулося трьома пащами i пiдморгнуло правими очима всiх голiв.
-- Ззздогадайссся!!! - прошипiла середня голова, опускаючи вiд стелi i розгойдуючи перед обличчям Василя Федоровича.
Лiва голова плотолюбно облизала товстi губи. Права повернулася до дiдка, що стояв поруч, погладжуючи шкiрясте крило Змiя Горинича.
-- Лоссскотнооо!!!
Змiй спробував привiтно махнути хвостом i рознiс у трiски дубовий стiл для нарад. Папiр, що снiгом покривав паркет, знову зметнувся у повiтря.
-- Красень, - прошепотiв археолог, проводячи рукою по переливчастiй лусцi на боцi. - Це незвичайне диво! - у блаженнiм захватi Олексiй Гаврилович повернувся до начальника.
Той ретельно зображував монумент: випнутi очi, фiзiономiя, що перекосилася, рука, пiднята для хресного знамення i зупинена на пiвдорозi, пiд гхидним поглядом жовтих очей чудовиська.
-- Ну-ну, перестань балувати, Горинушка! - дiдок пiдiйшов до середньо¬ голови, став навшпиньки i поплескав по ши¬.
Голова повернулася, довгий роздвогний язик сковзнув з пащi й обережно доторкнувся до руки людини:
-- Жжжартую!!!
Звiльнившись вiд гiпнотичного впливу Змiя, Василь Федорович здригнувся, поспiшно перехрестився, i обережно запитав:
-- Вiн кусагться?
-- Дужжже кусссагтьсссяя!!! - Змiй повернув голови до начальника й знову облизнувся трьома язиками.
Раптово пiдлога пiд ногами здригнулась. Дiдок ледь устояв на ногах, схопившись за бiк Горинича. На столi начальника бренькнув телефон - зiскочила трубка. Задеренчали скла у шафах. Задзвенiли пляшки в барi. Низький гул заповнив примiщення, немов у черевi Змiя включився могутнiй мотор. Вiн знiяковiло переступив з лапи на лапу, зiм'явши при цьому парочку крiсел:
-- Зззмiй куссагтьссяя, осссобливо коли ¬сссти хххоччче.
Мотор заробив голоснiше. Змiй почухав черево лапою, ледь не втративши рiвновагу, похитнувся, i розправивши крила, вимiв у вiкна залишки офiсних меблiв. Ригнув полум'ям, пояснюючи:
-- Ссснiдать хххочче зззмiй!!!
Стiл начальника задимився, папiр спалахнув i полетiв чорними пластiвцями, звертаючись у польотi. Заверещала протипожежна система. Змiй нервово закрутив головами.
Нерви в начальника здали, вiн вискочив iз-за палаючого столу, протиснувся мiж стiною i крилом Горинича та кинувся до рятiвних дверей. Спiткнувшись об хвiст змiя, залишок шляху проробив навкарачки. Зi стелi заюшила вода - спрацювала система пожежегасiння.
Змiй блаженствував у струмках води, пiдставляючи то один бiк, то iнший, розводячи крила i здригаючи кiнчиком хвоста:
-- Дощщщ... чччудово...
Мокрий старий звернувся до задоволено¬ рептилi¬:
-- Люб'язний, не мiг би ти стати людиною. Зараз набiжать люди рiзнi, ще пришибнуть ненароком.
-- Менi пришшшибнути? - здивувався Змiй.
-- Зброя в них сили велико¬. Не звикли вони зi Змiями спiлкуватися. Полохливi дуже. Ти ж не хочеш так незабаром померти пiсля тисячолiтнього сну?
-- Зззмiй не бажжжаг вмирати! - голови Горинича переглянулися. - Зззгоден, зззроблю як хххазззяин бажжжаг.
-- Та не хазя¬н я тобi! - вiдмахнувся старий.
-- Хххто жжж ти менi будешшшь? - здивувалася рептилiя.
-- Другом я тобi буду. Сподiваюся, що буду другом - виправився старий.
-- Друг? Що це озззначччаг?
-- Друг це людина, що тебе любить i дорожить тобою.
-- Друг-людина любить Зззмеяяя? Чччому? - задумливо вимовили голови Горинича хором. - Люди зззавжди казззали - зззмiй чччудовисссько погане!
-- Ти не чудовисько. Ти справжнг чудо! - запально заперечив йому старий. - Я буду щасливий вважатися тво¬м другом!
-- Змiй та людина - друзi вiковiчнi, - пiдбив пiдсумок Горинич вже в людському образi.
-- Ох! Як же швидко ти вигляд змiнюгш! - здивувався дiдок. - А чому сичати перестав?
-- Чого сичати, лякати тут нема кого! - усмiхнувся парубок. Оглянувши розгромлений кабiнет, вiн розсмiявся. - Лякати людей я добре вмiю!
Несподiвано дверi рухнули - у кабiнет ввiрвалися автоматники у бронежилетах i касках. Миттгво вони розосередилися по периметрi i взяли пiд прицiл старого i Змiя. У дверному отворi показалася фiгура Василя Федоровича, теж у бронежилетi. Через його спину злякано визирали спiвробiтники.
-- Я рад вiтати настiльки довгоочiкуваного гостя, - звернувся вiн до Змiя, - i запросити на бенкет.
-- Бенкет? - здивувався Змiй.
-- Бенкет у твою честь, - пояснив археолог.
-- Бенкет! - зрадiв Горинич. - А друг пiде?
Василь Федорович покосився на старого Перинкина:
-- Як я розумiю - ви тепер офiцiйний представник цього ..., - вiн зам'явся, намагаючись знайти правильне слово, - суб'гкта на переговорах.
-- Так, - пiдтвердив старий. - Я допоможу Змiю адаптуватися у нашому життi.
Василь Федорович, новоявлений генеральний директор мiжнародного пивоварного концерну "Оболонь", йшов по величезному парку розваг "Змiй Горинич Оболоньський", що привiльно розкинувся на високому березi. Без сумнiву, його проектувальникам не давали спокою лаври творцiв "Диснейленду" - кiлькiсть атракцiонiв вражала: "Укра¬нськi гiрки" i "Змi¬нi каруселi", "Драконовi печери" i бо¬ сучасних гладiаторiв "Богатирськi забави", "Кру¬з по Пучай-рiчцi" на човнах та багато iнших. Але iзюминкою був атракцiон з живим ящером.
Рiвно опiвднi ворота величезного кам'яного терема у центрi парку вiдкривалися, i шикарний триголовий Змiй Горинич, пiд ревiння захоплено¬ юрби, тяжко ступаючи, виходив на брукову площу. Спалахи фотоапаратiв затьмарювали сонячне свiтло. Змiй добродушно повертався зi сторони у сторону - позував перед камерами, блискаючи вiдполiрованою лускою, розправляв величезнi крила, та, пiдстрибнувши пари раз, злiтав у повiтря. Зробивши пару кiл пiд скляним куполом циклопiчних розмiрiв, вiн опускався на землю. Люди, зата¬вши подих, чекали головного - богатирсько¬ битви з чудовиськом. Учасники чесно вiдпрацьовували номер - богатирi махали мечами, конi нестямно iржали i ставали дибки, Горинич вертiв головами, акуратно махав хвостом i плювався вогнем. Стiна полум'я розбивалася об захисний екран, лоскочучи нерви глядачам, але, не зачiпаючи учасникiв "баталi¬". Визволивши з полону дiвицю-красуню, богатирi ¬хали, а задоволенi глядачi дивилися, як Змiй одним ковтком осушуг три бочки пива, закушуючи возом в'ялено¬ риби.
Узагалi ж у кожно¬ голови був свiй улюблений сорт пива - у першо¬ "Магнат", друга надавала перевагу "Портеру", а третя з задоволенням пила б безалкогольний напiй "Живчик", але приходилося пити пиво, сорти якого мiнялися щодня. Нiчого не поробиш - контракт.
Тiльки ввечерi Змiй Горинич мiг побути собою.
-- Ну, як ти поживагш, Горинич? - поцiкавився старий археолог.
-- Живу, як бачиш, добре, - вiдповiв Змiй, наливаючи гостю великий кухоль. - Працюю. У виглядi триголового справно дихаю полум'ям. Людей лякаю.
Хазя¬н приймав гостя у свiтлiй горницi за масивним столом. Меблi були дерев'янi, стилiзованi пiд старовину, по стiнах висiли пучки сушених трав. Полотнянi фiранки, лляна скатертина, домотканi постiлки, глиняний посуд. Повiтря було насичене запахами м'яти, чебрецю i сосново¬ смоли, що додавало примiщенню особливу, затишну, невловимо-знайому атмосферу. Начебто ти був колись тут - народився, жив, умер, але тобi знову пощастило народитися i згадати про свiй справжнiй дiм.
-- Пиво п'гш? - посмiхнувся Олексiй Гаврилович, спробувавши напiй, яким пригощав його Горинич.
-- Отчого ж не пити? Дуже подiбно до браги медяно¬, тiльки могутнiше голову кружляг.
-- Скажи менi, друже люб'язний, - випивши пива, старий трiшечки захмелiв, його нездоланно потягнуло на задушевну бесiду. - Коли краще тобi жилося - у старовину, або зараз?
-- Скажу тобi, як другу свогму гдиному, - Горинич важко зiтхнув. - Гiрко менi. Самотньо. Змiя нiхто любить.
-- Як не люблять? - несказанно здивувався Перинкин. - Сотнi людей щодня приходять на тебе дивитися! - Фотографi¬, газети, журнали, фiльми! Ти сама популярна особистiсть у свiтi!
-- На Русi Горинича завжди знали, - вiдмахнувся Змiй. - Знали i любили. А зараз знають - але не люблять, - гiрко посмiхнувся вiн свогму вiдображенню в дзеркалi.
-- Любили? I хто ж? - вразився археолог. - Напевно я щось пропустив у билинах, - задумливо промурмотав вiн собi пiд нiс.
-- Та дружина моя, ненаглядна. Вона так пристрасно мене кохала, що життя поклала за кохання свог... мабуть тепер так не кохають...
-- Дружина? - Перинкин був убитий невiдомими йому фактами з життя Горинича. - Як звали ¬¬?
-- Забавушка, ладка моя... Ох, i гарна була! - с несподiваною нiжнiстю заговорив Горинич. - Лебiдонька ... бiлолиця... очi як нiч чорнi, коси до землi, губи солодше за малину, - сумно прошептав вiн. - Найкрасивiша у свiтi... краще ¬¬ нiкого не було i немаг ...
Змiй глибоко зiтхнув, ковтнув з кухля, змахнув непрошену сльозу i занурився в спогади. Ласкава посмiшка торкнула його губи.
-- Ну, так, звичайно ж, - порушив тривалу паузу старий. - Забава Путятична! Найкрасивiша дiвчина стольного граду! Це ж через не¬ Добриня викликав тебе на битву? Ти покохав Забаву? Пiсля того, як украв? - цiкавiсть Олексiй Гавриловича була невичерпною.
-- Та не крав я ¬¬! - голос Змiя змiцнiв. - Сама до мене прийшла. Добриня осердився, що дiвиця-красуня залишила його заради мене.
-- Нiколи не знав про це! Так, що я говорю, - старий тремтячою рукою зняв окуляри, витер ока. - Нiхто у свiтi не знав про твог кохання. У билинах про це нiчого не говориться.
-- Ну так... так... звiсна справа. Читав на дозвiллi билини цi. В усiх книгах Змi¬ще поганий, та кепський! Слова доброго нiхто не промовив! - Горинич зi стукотом поставив кружку на стiл, не звертаючи на пляму, що розпливлася по бiлоснiжнiй скатертинi. - Злiснi наклепи на рiд Гориничiв. Вiд заздростi все це!
-- Так, друг мiй, як я тебе розумiю, - важко зiтхнув Олексiй Гаврилович. - Заздрiсть, наклеп, кохання яке не повернути, самiтнiсть i порожнеча наприкiнцi довгого шляху.
Горинич глянув на старого, який зажурився, поклав руку на плече:
-- У Змiя г друг. У друга г Змiй.
-- Добре, добре! А тепер повiльнiше. Камера за дзеркалом вiд'¬жджаг, далi, далi! Тепер панорама всiг¬ кiмнати. Два чоловiки за столом. Права камера! Великим планом кухля з пивом у руках! - режисер за пультом роздавав накази, стежачи одночасно за роботою двадцяти камер, миттгво вихоплюючи з калейдоскопа екранiв найбiльш виграшнi кадри.
Василь Федорович сидiв у телевiзiйнiй студi¬, у яку попадала iнформацiя про кожну секунду життя Оболоньського дiва. Звiдси змонтований, приправлений рекламою матерiал розтiкався по усьому свiтi. Вiн сидiв i невiдривно дивився на монiтор. Вiд туги, що хлюпалася в очах Змiя Горинича, Василю Федоровичу стало мерзлякувато. "Змiй Горинич Оболоньський" став самим вдалим i прибутково¬ брендом. Але чогось не вистачало. Це незрозумiле почуття нестачi чогось дуже важливого, потрiбного, сидiло у свiдомостi Василя Федоровича як скалка. Маленька, гостра колючка, що неможливо витягнути.
-- Вiдмiнна сцена, шеф! - викликнув Сергiй. - Дивiться, як задушевно розмовляють. Так спецiально не зiграти! Вставимо у ролик, а?
Сергiй переможно глянув на шефа. Той не роздiляв його захвата.
Василь Федорович подивився на нього спiвчутливо, i Сергiй раптом згадав цей погляд: колись так само дивився на нього старий у курилцi. Як на студента-двiгчника.
-- Не вгадав. Ще недавно я теж так думав, а тепер - нi. Робота, робота. День i нiч. Пiдвищення обсягiв продажiв, злиття, поглинання, стратегiя розвитку... - Василь Федорович посмiхнувся. - Додому прийдеш - гдина радiсть кiт Казимир.
Сергiй спiвчутливо зiтхнув. Усiм було вiдомо, що в генерального директора немаг дiтей.
-- Може гдине, що я зробив гарного, - Василь Федорович говорив тихо, начебто намагався переконати самого себе, - це допомiг старому виконати мрiю всього життя.
По ту сторону екрана Горинич пiднявся, пiдiйшов до дзеркала, i простягнув руку до скла.
Василь Федорович пiднявся i теж простягнув руку до екрана.
Tхнi пальцi зустрiлися.
Минуле i сьогодення. Людина i легенда. Казка i реальнiсть.