Аннотация: Глава ХХХ-1 из неоконченного романа. Роман, как и стихи, из-за отсутствия у автора писательского таланта, пишется под гипнозом. Главы публикую хаотично-по мере их готовности, а не по сюжету.
Дiя роману вiдбувається восени 2024 року.
Глава ХХХ.
В середу зранку була ненастна погода - небо похмуре, майже постiйно йшов чудовий дрiбненький холодний дощик. Вчений собака Малюк встав ще затемно та вiдпрацьовував свiй хлiб, ловлячи пацюкiв на смiтнику. Його хазяйка, двiрничка Галя пiдмiтала двора, коли до її мiтли випадково прилiпився вогкий вiд дощу брудний шкiльний зошит без обкладинки. Галя, в якої збирання макулатури було однiєю з статей доходу, пiдняла його та автоматично запхнула до великої кишенi робочого фартуха. Прийшовши додому, Галя викинула зошита на кухонний стiл та заходилася снiдати. Жуючи булку з кефiром, вона випадково спiймала себе на тому, що читає змiст зошита.
"17 сiчня 2009. Привiт! Одержав твою вiдповiдь. Був вчора в кiнцi дня на дачi - недовго,хвилин 30. Повiдкидав снiг, нiкого там немає, тiльки трохи собаки слiдiв зоставили.
Посилаю фото (бо кращого нiчого я тут не бачив). А так все нормально.
Вчора показували по ящику в новинах, як начебто у Ризi хлопцi кидали кудись камiння, а потiм i про Вiльнюс ваш щось таке показали - там хлопцi у будинок сейму щось кидали, а полiцiя їх приборкувала. Маю надiю, що у вас там у провiнцiї все спокiйно - на мою думку, кидатися камiнням - це марна трата часу. Якщо кидатися - то треба вже злiпити саморобну бомбу та її кидати. Можна також щось у туалетi на дачi здобути i бомбу зробити.
Вчора пiсля обiду я сиджу, нiкого не чiпаю. Тут дзвонить менi на моб помiчниця мiського голови Iрина, каже: "марко григорович запрошує вас завтра о 9 ранку на кладовище Љ2".
Я аж злякався, питаю - навiщо? А там,каже, буде панiхiда по Шнеєрбаху.
Я, звiсно, подякував - але розлютився - думаю, в хорошi мiсця (наприклад, до будинку розпусти) вони самi мабуть ходять, а як на кладовище взимку по вогкому снiгу - то про мене згадали.
Хоча я тут не зовсiм справедливий до мiського голови - 30 грудня ввечорi я був на в нього прийомi у клубi " ВЄК" на честь Нового року. Там все було чудово. Хоча я там був недовго - всього години двi - але встиг все поїсти i випити, до чого руки дiстали. Цукерок чомусь не давали, а то я б набив ними кишенi. За столиком я сидiв з молодшим братом того небiжчика та iншими урядовцями.
Напишу потiм iще, а зараз прощавай - мене зве труба. Цiлую, Тату."