- Привiт! Мене звуть Богдана. У мене сьогоднi п"ятий день народження, i менi подарували тебе, такого дивного робота. - Розповiдала дiвчинка новiй iграшцi, яку вона нещодавно отримала разом з iншими подарунками на свiй день народження.
Робот був бiлого кольору, зросту такого ж, як i сама дiвчинка Богдана.
Дiти майже щойно попрощалися з iменинницею, батьки пiшли на кухню прибирати, а Богдана залишилася на самотi зi своїми подарунками.
Серед подарункiв були машинки, якi вона просто обожнювала, гаражi з дорогами, якi Богдана теж полюбляла, поїзда, конструктори та ляльки.
Серед цього рiзноманiття бiльше всього видiлявся саме робот, якого рано вранцi подарував Богданi її рiдний дядько-вчений на iм"я Анатолiй. Вiн поспiшав на конференцiю, тому тiльки забiг у гостi, подарував робота племiнницi та пiшов, поспiшаючи, по справах.
Але дядько Анатолiй встиг розповiсти, що цей робот покаже Богданi цiлий свiт, навiть Всесвiт та подарує найдивовижнiшi подорожi у часi. Дорослi сприйняли цi слова, як жарт, як приємну казку для улюбленої дiвчинки. Але Богдана повiрила своєму дядьковi Анатолiю, який точно знав, що вiн говорить правду, яку незабаром дiзнається i сама його племiнниця.
- Привiт, а мене звуть Нiк. - Несподiвано вiдповiв робот. - Давай я тобi дещо покажу.
Робот Нiк взяв Богдану за руку та дещо зробив з простором навколо них.
- Я роблю штучну Чорну дiру, але не таку велику, як Чорна дiра у центрi нашої галактики Чумацький шлях.
- Я нiчого не розумiю. - Сказала Богдана. - Що таке Чорна дiра? Що таке галактика?
- Ось. Дивись. Ми зараз в космiчному кораблi i дивимось зi сторони на галактику Чумацький шлях. - Вiдповiв Нiк, коли вони пройшли крiзь простiр-час та опинилися далеко за межами галактики в справжньому космiчному кораблi. - Галактика - це скупчення зiрок, якi утримуються разом силою тяжiння. Життя iснує тiльки на околицях галактики, подалi вiд Чорної дiри, пилу та смiття, яке бiля самої Чорної дiри, подалi вiд молодих зiрок, якi вибухають та народжуються знову. Тому наша планета Земля, ось дивись, ми швидко пройдемо в саму галактику на мить, та наша Сонячна система знаходиться мiж рукавами самої спiральної галактики Чумацький Шлях, яку так назвали, а чому саме так - зараз розповiм. Чумаки здавна їздили до Криму по сiль, орiєнтуючись вночi на свiтлу смугу на небi. Але Чумацький шлях - одна з назв нашої галактики. Ще її називають Молочний Шлях. Але це зовсiм iнша iсторiя. Подивись у центр галактики. Бачиш щось?
- У центрi нiчого немає. Там лише чорна дiрка. - Вiдповiла Богдана.
- Саме так. Ось цю чорну дiрку i назвали Чорною дiрою. Вона має дуже велику гравiтацiю, що навiть свiтло не може її покинути, тому це мiсто i назвали Чорною дiрою, бо ми її бачимо чорною. Але Чорна дiра не зовсiм чорна. Коли вона поглинула бiльше, нiж змогла утримати, то залишок вистрiлює два променями, якi викидають енергiю та масу за межi самої галактики, утворюючи сусiдню галактику. У той час контури Чорної дiри свiтяться. Чорна дiра - це велике скупчення маси та енергiї. Ще бiля Чорної дiри теж багато свiтла через велику кiлькiсть зiрок та пилу, який свiтиться через тертя. Ось так. На сьогоднi досить. Повертаємося назад. Додому.
- Ой. - Стривожилась Богдана. - Менi батьки не дозволяються нiкуди йти без їх дозволу. А я не питала в них дозволу на цю прогулянку. Мене мабуть вже шукають.
- Не хвилюйся. Ми повернемося назад у часi в ту саму мить, коли ти мене щойно привiтала. - Заспокоїв робот дiвчинку. - I нiхто не дiзнається, що ми тут були.
Простiр знову викривився. I Богдана знову сидiла в своїй кiмнатi разом зi своїми iграшками.
Богдана та її казка
На цей раз Нiк узяв Богдану не в наукову подорож, а у справжню казку.
- Це один з паралельних свiтiв, який живе тiльки в уявi. - Пояснив робот.
Вони опинилися на планетi рожевого кольору, невеличкого дiаметру, такого, що могло помiститися тiльки кiлька будинкiв, якi теж були рожевого кольору. В небi горiло три зiрки та два мiсяцi ображали їхнє свiтло.
Якiсь дивнi iстоти, тiльки побачивши Богдану, одягли на неї рожеву корону та дали маленький скiпетр, проголосивши дiвчинку королевою. А потiм вони пiшли показувати володiння нової королеви.
Згодом iстоти показали Богданi, що країнi потрiбен ще й король та запропонували одного серед своїх дивних мешканцiв, почавши навiть готуватися до весiлля.
- Я не хочу виходити замiж в свої п"ять рокiв. Та ще за щось незрозумiле. - Шепотом промовила Богдана Нiку. - Давай покинемо це мiсце. Я хочу додому.
I Богдана миттю опинилася дома в своїй кiмнатi, а поруч з нею нерухомо стояв її робот Нiк.