... Усе, що менi потрiбно, - лише зiзнатись в цьому. Зiзнатись у першу чергу собi, потiм - iншим.
Тримаєш у серцi цю вуглинку, вона обпiка все, спалює iз середини. Здається залив чимось - i все! Та скiльки я не поливала її вона ще бiльше розгоряється. Ще гiрше стає. Вона спалила все, що я мала в грудях, нiчого не минула. Лишила тiльки купку попелу i нестерпимий бiль... Що то згорiло? Не знаю... Але знаю точно - щось важливе. Я боюсь того полум"я. Не тому, що страшно обпектись, бiльше боюсь тої волi, що має її цей вогонь. Серце звикло. що його обмежують груди, душа прив"язана до тiла. Нiкуди їм не дiтись. А тут таке привiлля! i я його лякаюсь...
Не згорiло в тому багаттi лише моє серце... Лiд, як знаємо не горить. воно розтануло... Вже котру нiч я намагаюсь залити все ж таки ту жаринку талою водою. Та все нiяк...
Дивно...
та ще дивнiше, що таке ще може бути...
Найдивнiше кохання... Льоду з вогнем.