Бескаравайный Станислав Сергеевич : другие произведения.

Автореферат дисертацiї

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    СТАНОВЛЕННЯ ФЕНОМЕНУ ТЕХНIЧНОЇ РАЦIОНАЛЬНОСТI В ЕПОХУ НОВОГО ЧАСУ ЯК ОБ'ЄКТ ФIЛОСОФСЬКОЇ РЕФЛЕКСIЇ


ЧЕРНIВЕЦЬКIЙ НАЦIОНАЛЬНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

iменi ЮРIЯ ФЕДЬКОВИЧА

БЕСКАРАВАЙНИЙ СТАНIСЛАВ СЕРГIЙОВИЧ

УДК 124.3 (091)

СТАНОВЛЕННЯ ФЕНОМЕНУ ТЕХНIЧНОЇ РАЦIОНАЛЬНОСТI В ЕПОХУ НОВОГО ЧАСУ ЯК ОБ'ЄКТ ФIЛОСОФСЬКОЇ РЕФЛЕКСIЇ

Спецiальнiсть 09.00.09 - фiлософiя науки

Автореферат

дисертацiї на здобуття ступеня

кандидата фiлософських наук

Днiпропетровськ - 2008

   Дисертацiєю є рукопис
   Робота виконана на кафедрi фiлософiї Нацiональної металургiйної академiї України Мiнiстерства освiти i науки України
   Науковий керiвник: доктор фiлософських наук, професор,
   Капiтон Володимир Павлович
   Нацiональна металургiйна академiя України
   Офiцiйнi опоненти: доктор фiлософських наук, професор
   ВОВК Степан Миколайович,
   Чернiвецький нацiональний
   унiверситет iменi Юрiя Федьковича,
   професор кафедри фiлософiї
  
   кандидат фiлософських наук, доцент
   МАЛIВСЬКИЙ Анатолiй Миколайович
   Днiпропетровський нацiональний унiверситет
   Залiзничного транспорту iменi академiка В. Лазаряна
   доцент кафедри фiлософiї
   Захист вiдбудеться "___" ___________ 2007р. о ___ годинi на засiданнi спецiалiзованої вченої ради К 76.051.8 по захисту дисертацiй на здобуття наукового ступеня кандидата фiлософських наук у Чернiвецькому нацiональному унiверситетi iменi Юрiя Федьковича Мiнiстерства освiти i науки України за адресою: 58012, м. Чернiвцi, вул. Коцюбинського, 2, ауд.
   З дисертацiєю можна ознайомитись у науковiй бiблiотецi Чернiвецького нацiонального унiверситету iменi Юрiя Федьковича
   Автореферат розiсланий "___" ____________ 2007р.
  
   Вчений секретар спецiалiзованої вченої ради

кандидат фiлософських наук, доцент Козьмук Я.Р.

  

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

  
   Актуальнiсть теми дослiдження. Однiєю з найбiльш значущих проблем, що виникають при аналiзi процесу становлення фiлософських пiдстав науки, є взаємозв'язок мiж рiзними видами знання - фiлософським, науковим i технiчним. I якщо механiзми взаємозв'язку фiлософського i наукового, або наукового i технiчного знання проаналiзованi порiвняно повно, то взаємозв'язок фiлософського i технiчного - залишається недостатньо виясненим.
   Конкретнi прояви технiчного знання: креслення, схеми, iнструкцiї, правила i тому подiбне - це втiлення технiчних iдей. Технiчнi iдеї спрямованi на задоволення суспiльних потреб, пiдпорядкованi критерiям утилiтарностi. А оскiльки потреби людей часто суперечать одна однiй, то i обґрунтування технiчних iдей є суперечливим. Наукове знання, навпаки, має в своєму розпорядженнi цiлiсну систему фiлософських засновкiв i прагне до несуперечностi. Отже, для полiпшення взаємозв'язку мiж видами знання i оптимiзацiї сучасних процесiв створення технiчних теорiй - необхiдне розумiння фiлософських пiдстав технiчних iдей. А однiєю з передумов такого розумiння є виявлення загальних властивостей, вiдмiнних рис, притаманних технiчним iдеям.
   Один з феноменiв, вiдзеркалених як у технiчних, так i в наукових iдеях, - рацiональнiсть. Проте аналiз рацiональностi в контекстi взаємного впливу науки i технiки порушує проблему гiпертрофованого сприйняття саме наукової рацiональностi.
   Г. Башляр, а також В.Н. Порус, П.П. Гайденко, С.С. Аверiнцев В.С. Стьопiн, дослiджували феномен рацiонального. Вченi розглянули рiзнi критерiї рацiональностi, проаналiзували еволюцiю уявлень про рацiональне в iсторiї фiлософiї, а також розкрили роль наукової рацiональностi в розвитку науки. Але технiчна рацiональнiсть не була об'єктом їх дослiджень.
   Коли ж фiлософами дослiджується проблема взаємозв'язку наукового i технiчного знання, або фiлософського i технiчного - як в працях Л. Мемфорда, Р. Мертона, Ж. Еллюля, а також В. I. Бєлозєрцева, Я. У. Сазонова, В. П. Каширiна, А.М. Розiна, В. Г. Горохова, - то феномен рацiональностi не розглядається як основний об'єкт дослiдження. Його роль у становленнi гносеологiї, методологiї, якi лежать в основi проектування i винахiдництва, залишається не повнiстю розкритою.
   Оскiльки технiчна рацiональнiсть дослiджувалася епiзодично, переважно у межах iнших об'єктiв дослiджень, то аналiз її ролi в розвитку фiлософських пiдстав науки необхiдно вести, спираючись на дослiдження тих перiодiв iсторiї науки i фiлософiї, коли роль рацiонального була найбiльш значною i коли взаємозв'язок мiж наукою i технiкою виходив на якiсно новi рiвнi.
   Новий час в iсторiї фiлософiї став перiодом, коли проходили процеси змiни парадигми науки, методологiї, що супроводжувалися найбiльш яскраво вираженою змiною методологiї i картини свiту. У XVII-XVIII ст. створювалися сучаснi науки, що визначили подальший розвиток культури i цивiлiзацiї. Однiєю з найважливiших рис цих процесiв було усвiдомлення взаємного впливу науки i технiки, що виражалося в рефлексiї ролi практики в людському пiзнаннi - при цьому тлумачення феномену рацiонального було необхiдною складовою.
   Розвиток захiдноєвропейської фiлософської думки перiоду Нового часу проходив значною мiрою пiд знаком рефлексiї процесiв становлення класичних наук. У працях Г. Галiлея, Ф. Бекона, Р. Декарта, П. Гассендi, Б. Спiнози, Дж. Локка, Г. Лейбнiца, I. Ньютона мiститься комплекс проблем, з якими у процесi змiн стикався свiтогляд учених. Цi проблеми були як теоретичними - це вироблення методiв пiзнання i створення механiстичної картини свiту, так i прикладними - способи застосування iнструментiв дослiдження i нових методiв по вiдношенню до технiчного знання. Феномен технiчної рацiональностi, не зважаючи на вiдсутнiсть у XVII-XVIII ст. цього термiну, на його неактуалiзованiсть, опосередковано вiдображався у фiлософських роботах Нового часу i служив необхiдною сполучною ланкою зв'язку мiж двома вказаними групами проблем.
   Сучаснi процеси взаємного впливу наукового, фiлософського i технiчного знання iстотно iнтенсифiкувалися в порiвняннi з епохою Нового часу. Проте, загальна структура цих процесiв, що склалася в даний перiод, збереглася. Отже, аналiз ролi технiчної рацiональностi в генезисi фiлософських пiдстав науки XVII-XVIII ст. зберiгає нагальнiсть. Дослiдження розвитку фiлософського знання в епоху Нового часу сприятиме сучаснiй фiлософiї технiки i, можливо, дозволить прогнозувати новi якiснi стрибки у формах технiчної рацiональностi.
   Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
   Дисертацiйна робота виконана в межах науково-дослiдної роботи "Духовнi вимiри фiлософiї науки", державний реєстрацiйний номер 0102V004409. Дисертацiйна робота тiсно пов'язана з темою наукового дослiдження кафедри фiлософiї Днiпропетровської державної фiнансової академiї "Проблема формування свiтоглядних орiєнтацiй людини в умовах трансформацiї суспiльства" (державний реєстрацiйний номер 0101V005760).
   Мета роботи полягає в розкриттi ролi становлення феномену технiчної рацiональностi як складової процесу розвитку фiлософiї Нового часу.
   Досягнення мети роботи вимагає рiшення основних завдань:
   - визначення рiвня уявлень про феномен технiчної рацiональностi в працях фiлософiв XVII-XVIII ст.;
   - використання сучасних визначень рацiональностi, сформульованих А. Уайтхедом, I. Лакатосом, К. Хюбнером, а також М. К. Мамардашвiлi, С. С. Аверiнцевим для визначення поняття технiчної рацiональностi;
   - уточнення поняття форми технiчної рацiональностi;
   - через опис способiв взаємозв'язку фiлософського, наукового i технiчного знання розкриття передумов становлення форм технiчної рацiональностi в епоху Нового часу;
   - виявлення форм технiчної рацiональностi, що складалися в перiод наукової революцiї Нового часу та iмплiцитно виражених в працях Г. Галiлея, Ф. Бекона, Р. Декарта, їх якiсної вiдмiнностi вiд форм, поширених в епоху Ренесансу, а так само взаємообумовленiсть з основними методологiями Нового часу;
   - опис ролi становлення форм технiчної рацiональностi в розвитку наукових шкiл XVII-XVIII ст.;
   - розкриття ролi, яку вiдiграє становлення форм технiчної рацiональностi в процесi вiдбору iдеальних об'єктiв науки, що складають основу механiстичної картини свiту.
   Об'єкт дослiдження. Роль феномену рацiонального у взаємозв'язку фiлософського i технiчного знання епохи Нового часу.
   Предмет дослiдження. Процес становлення форм технiчної рацiональностi як елемент наукової революцiї XVII-XVIII ст.
   Методологiчнi основи дослiдження.
   Основний метод, застосований в дослiдженнi - дiалектика. У комплексi з ним використанi методи аналiзу i синтезу, дедукцiї та iндукцiї, а також методи iдеалiзацiї та абстрагування.
   Для вiдображення складних процесiв наукової революцiї Нового часу необхiдно було застосування, по-перше, методiв, що реконструюють iсторичну ситуацiю тiєї епохи, по-друге, методiв, що вiдтворюють хiд мiркувань фiлософiв XVII-XVIII ст. Вiдповiдно для реконструкцiї iсторичної ситуацiї застосовувався метод єдностi iсторичного та логiчного, порiвняльно-iсторичний метод, i системний пiдхiд. А для вiдтворення аргументацiї фiлософiв тiєї доби необхiдно було застосовано метод уявного експерименту i метод герменевтики. Останнiй дозволив зважати на культурологiчну специфiку викладу фiлософських дискусiй.
   Наукова новизна отриманих результатiв
   - показано, що уявлення про технiчну рацiональнiсть в епоху Нового часу ще не були актуалiзованi. В межах фiлософського знання цьому перешкоджала суперечнiсть рацiоналiзму й емпiризму: рацiональнiсть ототожнювалася з дедукцiєю картезiанського зразка, i водночас визнавалася розумнiсть, рацiональнiсть усiх методiв (зокрема емпiричних), що опонують iррацiональностi;
   - встановлено, що поняття технiчної рацiональностi перебуває у стадiї становлення. На основi тих пiдходiв, що склалися у фiлософськiй традицiї XIX-XX ст. до розумiння рацiональностi (нормативного i критерiйного), можливо, є припустимим таке формулювання. Технiчна рацiональнiсть - це якiсть технiчних iдей, що визначає їх утилiтарну застосовнiсть. Також дане визначення формi технiчної рацiональностi - як конкретно-iсторичному виразу рацiонального в сукупностi методiв, iдеальних об'єктiв i понять, якi були вживанi в технiчному знаннi;
   - видiлена буденна форма технiчної рацiональностi, властива ренесансному технiчному знанню: сукупнiсть методiв, у яких вона мала вираження, характеризується обмеженiстю в абстрагуваннi описаних процесiв i формулюваннi iдеальних об'єктiв, якими користувався при розв'язаннi iнженерних завдань. Ця форма знайшла своє вiддзеркалення у висунутих П. Гассендi сенсуалiстичних критерiях iстини i в трактуваннi ним атомiстики Епiкура;
   - встановлено, що в конкуренцiї наукових шкiл перевагу мали тi, чиї дослiдницькi програми i форми викладання опосередковано сприяли становленню форм технiчної рацiональностi, що з'явилися в перебiгу наукової революцiї XVII-XVIIIст.;
   - поєднання методiв, яке дозволяло абстрагувати дослiджуваний процес у виглядi моделi, а потiм конкретизувати цю модель у межах технологiчних потреб, описано як аналiтико-синтетичну форму технiчної рацiональностi. Ця форма склалася в працях Г. Галiлея; вона дозволяє формулювати поняття та iдеальнi об'єкти (рухомого тiла, поверхнi), що використовувалися в природничо-наукових законах, якi, у свою чергу, застосовуються в межах технiчного знання;
   - описана iндуктивно-аналiтична форма технiчної рацiональностi, в основi якої лежить методологiя, що характеризується описом стiйких зв'язкiв мiж явищами, яеi були використенi у технологiї, причому цей опис проводиться за допомогою емпiричної iндукцiї без введення якiсно нових понять та iдеальних об'єктiв. Вона була опосередковано виражена в працях Ф. Бекона;
   - виявлена дедуктивно-синтетична форма технiчної рацiональностi: її методологiчну основу складає рацiоналiстична дедукцiя, яка дозволяє формувати природничо-науковi закони, застосовнi в технiчному знаннi. Вона починає складатися в працях Р. Декарта i пов'язана загальногносеологiчними настановами з принципом cogito ergo sum. Показано, що ця форма вимагає повного математичного опису технiчного об'єкту;
   - у процесi аналiзу передумов онтологiчних побудов Б. Спiнози встановлено, що iдея єдиної субстанцiї, яка утворює свiт, спрощувала абстрагування природних явищ i, отже, формулювання iдеальних об'єктiв науки. Проте такi об'єкти не могли бути вираженi математично, а, отже, i використанi в природничо-наукових законах, ща застосовувалися в межах технiчного знання;
   - виявлено, що як онтологiчна пiдстава механiстичної картини свiту могли бути використанi абстракцiї - або корпускули, що вводяться I. Ньютоном, або монади, ентелехiї, пропонованi Г. Лейбнiцем. Показано, що вибiр мiж двома гiпотезами був здiйснений завдяки можливостi використовувати корпускули як iдеальнi об'єкти в природничо-наукових законах, якi можна було застосовувати в межах технiчного знання.
   Теоретичне i практичне значення дослiдження.
   Доповнено опис процесiв формування механiстичної картини свiту. Уточненi визначення наукової i технiчної рацiональностей, виявленi форми останньої. Встановлено, що механiзм взаємозв'язку технiчного i фiлософського знання в перiод Нового часу хоч i не був актуалiзований, але знайшов вираження у становленнi форм технiчної рацiональностi. Матерiали дослiдження надалi можуть бути використанi для написання методичних посiбникiв i навчальних програм з дисциплiн: iсторiї фiлософiї, фiлософiї технiки, фiлософiї науки, соцiальної фiлософiї, а також пiд час проведення вiдповiдних лекцiй i семiнарiв.
   Внесок дисертанта.
   Уточнено поняття технiчної рацiональностi, її форм i вiдношення до поняття наукової рацiональностi. Проведено аналiз становлення форм технiчної рацiональностi в контекстi фiлософської рефлексiї наукової революцiї Нового часу.
  
   Апробацiя результатiв дослiдження проведена:
   Тези дисертацiї обговоренi:
   на круглому столi у "Днiпропетровському Регiональному Iнститутi державного управлiння Української Академiї державного управлiння при Президентовi України" (3-4 вересня 2003р) з теми iнтелектуальної власностi;
   " на мiському фiлософському семiнарi (17 грудня 2003 р);
   " на засiданнi кафедри Нацiональної металургiйної академiї України (5 березня 2004р);
   " на конференцiї, присвяченiй творчостi Б. Паскаля (Бiлоруський державний унiверситет iнформатики i радiоелектронiки, 26-27 листопада 2003р);
   " на конференцiї "Рацiональнiсть та свобода" (Санкт-Петербурзький державний унiверситет, 16-18 листопада 2005р.).
   Публiкацiї дисертанта, в яких розкриваються деякi аспекти основної теми, опублiкованi у видавництвах за перелiком ВАК України:
   1. "Новый Органон" Френсиса Бекона как пособие инженеру / Бескаравайный С.С. //Фiлософiя. Культура. Життя. - 1998. - N2. - С.68-80.
      -- Вклад Рене Декарта в инженерию / Бескаравайный С.С. //Фiлософiя. Культура. Життя. -1998 - N3. - С.64-80.
      -- Техническая рациональность в системе ценностей наук Нового времени / Бескаравайный С.С. //Фiлософiя. Культура. Життя. - 2001 - N10. - С212-214.
      -- Разум человека, как разум инженера в понимании Дж. Локка /Бескаравайный С.С.// Фiлософiя i соцiологiя в контекстi сучасної культури - 2001. - С.114-118.
      -- Техническая рациональность как фактор становления образования в период Нового времени /Бескаравайный С.С.//Фiлософiя. Культура. Життя. - 2002. - N14. - С.112-122.
      -- Единство и противоречия научной и технической рациональностей /Бескаравайный С.С.// Вiсник Днiпропетровського нацiонального Унiверситету. - 2003. - Випуск N10. - С.32-41.
      -- Противоречия единства картины мира Лейбница с требованиями технической рациональности / Бескаравайный С.С.// Фiлософiя. Культура. Життя. - 2004. - N24. - С.126-141.
  

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ РОБОТИ

  
   У вступi обґрунтовується вибiр i актуальнiсть теми дослiдження; визначається об'єкт, предмет, мета i завдання дослiдження, його методологiчна основа; указується наукова новизна роботи i науково-практичне значення отриманих результатiв.
   Перший роздiл "Аналiз лiтератури i методологiя дослiдження за темою дисертацiї" присвячений розгляду ступеня розробленостi теми i визначенню методологiчних основ даного дослiдження.
   У пiдроздiлi 1.1. "Огляд лiтератури за темою дослiдження" проводиться загальна iсторико-фiлософська ретроспектива аналiзу технiчної рацiональностi.
   Умовно можна видiлити двi класифiкацiйнi ознаки оцiнки творiв. Це, по-перше, фiлософськi напрями: марксизм, неопозитивiзм i загальна культурологiчна течiя, що спирається в аналiзi Нового часу на iсторичнi i соцiологiчнi методи. По-друге, в рамках аналiзу цих напрямiв розглянутi такi проблеми: наукова революцiя Нового часу - як культурологiчне явище; роль рацiональностi в становленнi фiлософських пiдстав наукового i технiчного знання; технiчна рацiональнiсть у межах фiлософiї технiки.
   Наукова революцiя Нового часу дослiджувалася радянськими фiлософами у межах декiлькох напрямiв. Представники першого напряму, - Б. М. Гессен, В.С. Кирсанов - аналiзували розвиток науки i фiлософiї цього перiоду як послiдовне рiшення низки науково-технiчних завдань. Другий напрям представлений П.П. Гайденко, В.С. Бiблером, Б.Г. Кузнецовим, В.Н. Касатоновим, В.О. Панфiловим. Його прихильники аналiзували змiну основних гiпотез i теорiй, що панували в перiод Нового часу, а також ними були встановленi основнi механiзми формування механiстичної картини свiту i проведений аналiз залежностi гiпотез, що висувалися, i аргументiв, що приводилися, вiд культурного контексту епохи. Представники третього напряму переважно аналiзували дiяльнiсть окремих учених, як, наприклад, В.Ф. Асмус в роботi "Ф. Бекон".
   Проблему ролi рацiонального у взаємозв'язку науки i технiки порушували в своїх працях Ю.Н. Давидов, Л. Б. Баженов, В.С. Стьопiн, Г.Б. Жданов, В.С. Швирєв, К.В. Рутманiс, В. Н. Порус та iн.
   Тут так само видiляється декiлька напрямiв. В.Н. Порус, А.А. Печенкiн, Н.С. Автомонова, В.С. Швирєв, П.П. Гайденко, С.С. Аверiнцев дослiджують поняття рацiональностi, i основною проблематикою виступає його змiст, а так само еволюцiя його розумiння сучасними фiлософами. Видiляються суперечностi мiж критерiями наукової рацiональностi, сформульованими на рiзних етапах розвитку фiлософiї.
   К.В. Рутманiс, Г.Б. Жданов, Н.В. Бряник, Ф.М. Неганов, А.А. Максимов, С.В. Вороно, Ю.А. Нарiжний аналiзують змiну форм рацiональностi. Зокрема видiляються рiзнi форми наукової рацiональностi, рацiональнiсть гуманiтарного знання. Розглядається перехiд вiд донаукових форм рацiональностi до сучасних. Бiльшiсть авторiв визнають наукову революцiю Нового часу ключовою передумовою до такого переходу.
   В.С. Стьопiн, Л.Ф. Кузнецова, Л.Б. Баженов у своїх творах порушують проблему рацiональностi в ракурсi взаємовiдношення гiпотез, теорiй i наукових картин свiту. Аналiзуючи процес становлення теорiї на базi гiпотези, формування механiстичної картини свiту цi автори частково розкривають роль рацiональностi, пов'язуючи її iз змiною культурного середовища i зростанням загального рiвня гносеологiчних методiв.
   У рамках фiлософiї технiки неодноразово аналiзувалася проблема взаємодiї фiлософiї, науки i технiки. У.I. Бєлозерцев, Я.У. Сазонов, М.А. Парнюк, В. П. Каширiн, В. Н. Князєв в своїх працях проаналiзували основнi стадiї розвитку технiки i визначили рiвень взаємодiї технiчного знання з фiлософiєю на цих стадiях. С. С. Гусевим i Е.О. Гусевою була проаналiзована дiяльнiсть винахiдникiв. В.Г. Гороховим, А.М. Розiним, В. П. Капiтоном описаний процес становлення технiчних наук i розкрита специфiка походження технiчних теорiй. Проте проблема феномену рацiональностi в цих працях розглядається як вторинна.
   У збiрцi "Фiлософiя технiки у ФРН" в статтях Р. Кеттера, Р. Iнхтевена Ф. Раппа проводиться порiвняння наукової i технiчної рацiональностей, а так само вiдношеннi технiки i природознавства в контекстi рацiонального. Пропонується поняття технiчної рацiональностi як особливої цiлiрацiональностi, втiленої в методичному знаннi.
   У рамках розвитку позитивiзму так само дослiджувався процес наукової революцiї. У дискусiї Т. Куна, К. Поппера, I. Лакатоса багатообразний феномен рацiонального зведений до наукової рацiональностi, оскiльки усувається зв'язок технiки з наукою - i, отже, процес змiни наукових парадигм представлений як не обґрунтований в технiчнiй дiяльностi.
   Фiлософська течiя, що спирається в дослiдженнi Нового часу на соцiально-економiчнi гiпотези представленої Р. Мертоном, Д. Блуром, К. Кнорр-Цетiной, С. Шейпiним. Вони обмежено дослiджували методологiчний змiст науки i її фiлософськi пiдстави, а об'єктами своїх робiт вибрали соцiальнi передумови розвитку наукових iдей i механiзми функцiонування наукової культури як соцiальної системи. Також до цього напряму можна зарахувати Ф. Броделя, що дав один з найповнiших iсторичних оглядiв матерiальної цивiлiзацiї перiоду Нового часу.
   Нарештi проблемам взаємного впливу науки i технiки присвяченi роботи деяких фiлософiв, що не належать до даних шкiл i напрямiв, але якi зробили значний вплив на сучасну фiлософiю.
   М. Гайдеггер, один з найвидатнiших нiмецьких фiлософiв XX-го столiття, применшивши iнструментальний характер технiки, зосередився на її цiльовому аспектi, вбачаючи в ньому розкриття потаємностi. А розкриття потаєної - це суть "по-става", поняття, що визначає собою технiку. Але наука i технiка перiоду наукової революцiї Нового часу не стали основним об'єктом його дослiджень.
   Х. Ортега-i-Гассет, представник фiлософiї життя, що розглядав технiку i як наслiдок особливостей людської культури, i як утилiтарну дiяльнiсть. При цьому рацiональнiсть розумiлася як iманентно властива технiцi якiсть. Л. Мемфорд, прихильник технологiчного детермiнiзму, аналiзуючи соцiологiю технiки, позицiонує рацiональнiсть як властивiсть технократичної органiзацiї суспiльства. Г. Башляр, основоположник неорацiоналiзму, в рамках аналiзу рацiонального видiляє наукову рацiональнiсть (як властивiсть визначень) i протиставляє її донауковiй формi рацiонального. Так само проводиться аналiз суперечностей мiж рацiональнiстю науки (механiки) i рацiональнiстю фiлософської течiї, що ґрунтується на цiй дисциплiнi (механiцизму). К. Хюбнер у рамках аналiзу змiни методологiчних парадигм у науцi, показав, що наукова рацiональнiсть знаходить вирiшальне значення тiльки у рамках техногенної цивiлiзацiї, а також сформулював проблему суперечностi iсторичного та позаiсторичного у визначеннi рацiональностi.
   На основi проведеного аналiзу лiтератури можна констатувати, що при всiй глибинi i рiзноманiттi дослiдження наукових революцiй, видiв рацiональностi або пiдстав фiлософiї технiки, проблема ролi технiчної рацiональностi в науковiй революцiї епохи Нового часу дотепер розкрита не повнiстю.
   У пiдроздiлi 1.2. "Методологiчнi основи дослiдження" обґрунтовується вибiр методiв, використаних в дослiдженнi, i розкривається їх змiст.
   Основним методом дослiдження виступає дiалектика. Вона як метод у своєму становленнi вiдобразила основнi протирiччя, притаманнi фiлософiї Нового часу. Крiм того в її межах можливо проведення опису великої кiлькостi явищ. Це дозволяє бiльшою чи меншою мiрою скоординувати застосування всiх iнших методiв.
   Спiввiдношення окремих категорiй використовувалися в рамках дiалектичного методу для розгляду специфiки епохи наукової революцiї Нового часу. Наприклад, при аналiзi взаємозв'язку технiчного i наукового знання застосовувалися категорiї кiлькостi i якостi: науковi вiдкриття дозволяли створити принципово нову технологiю i широко застосувати її в промисловостi, що, у свою чергу, ставило перед iнженерами таку кiлькiсть нових технiчних завдань, яка вимагала вiд них якiсно нових прийомiв мiркувань. Ця оцiнка дозволила виявити значення понять, iдеальних об'єктiв науки, гiпотез, що синтезуються ученими. А через спiввiдношення категорiй одиничного, особливо i загального - були розглянутi вiдношення окремих, вузькоспецiалiзованих винаходiв i технiчних теорiй, що володiють широким полем застосування.
   Для мiнiмiзацiї впливу стороннiх чинникiв на результати дослiдження необхiдне було застосування принципу об'єктивностi. Так само цей принцип дозволив мiнiмiзувати суперечностi, що мiстилися в гiпотезах i методах, якi були сформульованi в рамках фiлософiї Нового часу. Наприклад, суперечностi мiж емпiриками i рацiоналiстами. Як доповнення принципу об'єктивностi необхiднi методи iдеалiзацiї i абстрагування - для перевiрки коректностi iдеальних об'єктiв та абстрактних понять, що створювалися за допомогою рiзних методiв.
   Оскiльки фiлософи XVII ст. значно удосконалили метод уявного експерименту i почали його продуктивне застосування в аналiзi складних фiзичних явищ, використання цього методу необхiдне для вiдтворення i перевiрки аргументiв Г. Галiлея, Р. Декарта та iнших. Метод сходження вiд абстрактного до конкретного - необхiдний для верифiкацiї застосування методу уявного експерименту: вiн дозволяє уточнити, яким чином окремi категорiї, iдеальнi об'єкти науки, були використанi в рамках технiчного знання епохи Нового часу.
   Категорiї природного i штучного використовувалися у межах даної роботи для прояснення вiдносин природничо-наукового закону (як фiксацiї зв'язкiв i вiдносин мiж явищами) i iдеального об'єкту технiчної теорiї (як штучної абстракцiї, створеної з утилiтарною метою).
   Для урахування iсторичної специфiки аргументiв, що висувалися фiлософами, необхiдне було застосування наступного комплексу принципiв i методiв:
   Принцип єдностi iсторичного i логiчного що розглядається як вiдносини мiж iсторичною дiйснiстю i її теоретичним осмисленням. Вся та сукупнiсть фактiв, що була представлено в межах роботи, потребує системних пояснень, а викладенi припущення вимагають цiлiсних логiчних обґрунтувань.
   Системний пiдхiд дозволив розглянути унiкальну специфiку взаємного впливу фiлософського, наукового i технiчного знання, що склалася в епоху Нового часу i тим представити цi три види знання як єдину систему. Так само в рамках дослiдження велася розробка засобiв, якi дозволили "представити" взаємозв'язок феномена технiчної рацiональностi i методологiї, онтологiї епохи Нового часу як єдиної системи. Так само робилася спроба побудови моделi становлення феномена технiчної рацiональностi, обумовленої конкретно-iсторичними особливостями дослiджуваного перiоду.
   Компаративiстський пiдхiд (порiвняльно-iсторичний метод) застосовувався для роздiлення загального i особливого в iсторичних явищах, а так само для зiставлення рiзних iсторичних ступенiв розвитку одного явища або декiлькох спiвiснуючих явищ. Це дозволило зiставити рiвень розвитку науки, технiки i фiлософських тенденцiй в декiлькох державах i рiзних культурних традицiях. А для повнiшого порiвняння необхiдний був аналiз можливих альтернатив розвитку фiлософської та iнженерної думки - i для цього застосовувався метод екстраполяцiї.
   Метод герменевтики необхiдний для того, аби зрозумiти сенс, який бачили фiлософи Нового часу у власних творах. Лише виявивши цiлi їх робiт, можна зрозумiти, наскiльки значущий був для них феномен технiчної рацiональностi. Застосування методу герменевтики, засноване на тому, що автор твору виражає свої думки не тiльки в прямих заявах, але i за допомогою знакiв та символiв. Отже, будь-яка iмплiцитно виражена в текстi iдея може бути виявлена i пояснена.
   Метод герменевтики, так само застосовувався для роботи з комплексом лiтературних джерел, в яких мiститься аналiз наукової революцiї Нового часу: необхiдно було наскiльки можливо зняти суперечностi в тих поясненнях, якi дослiдники давали подiям XVII-XVIII ст.
   Роздiл 2. "Рефлексiя технiчної рацiональностi в духовно-онтологiчному вимiрi культури Нового часу", присвячений аналiзу ролi феномена технiчної рацiональностi в розвитку фiлософського i технiчного знання Нового часу, а так само проблемi усвiдомлення цих процесiв сучасниками.
   У пiдроздiлi 2.1 "Хронологiчно-генетичнi рамки дослiджуваного перiоду i визначення поняття "технiчна рацiональнiсть" визначаються межi дослiджуваних процесiв. Показано, яким був рiвень взаємозв'язку фiлософського i технiчного знання на початку XVII-го i в першiй третинi XVIII-го сторiч. Встановлено, що змiна цього рiвня вiдображала процеси наукової революцiї епохи Нового часу.
   Показано, що ототожнення рацiональностi з картезiанським рацiоналiзмом з дедукцiєю, поширене в Новий час - це редукцiя, спрощення, яке багато в чому перешкоджало виробленню критерiю аналiзу феномену рацiонального. Встановлено, що спроби рефлексiї технiчного знання в рамках iррацiоналiзму не дають адекватної моделi процесiв, що становлять наукову революцiю Нового часу. Описанi два пiдходи до визначення рацiональностi - нормативний i критерiйний - що склалися у фiлософiї ХХ ст. Розкрито основну суперечнiсть мiж ними: в рамках першого рацiональнiсть ототожнювалася з незмiнним набором методiв, а в рамках другого рацiональними визнавалися будь-якi мiркування, якi дозволяли вирiшити наукову або технiчну проблему. Ця суперечнiсть ускладнює формулювання позаiсторичного i одночасно адекватного критерiя рацiональностi. Так само через послiдовний порiвняльний аналiз поняття рацiонального, наукової рацiональностi i технiки розкрито змiст поняття технiчної рацiональностi як якостi технiчних iдей, що вiдображає їх утилiтарну застосовнiсть.
   У пiдроздiлi 2.2. "Форми технiчної рацiональностi та передумови їх еволюцiї як прояв нової парадигми мислення" дано визначення форми технiчної рацiональностi як її конкретно-iсторичного виразу в сукупностi iдеальних об'єктiв, понять i методiв, вживаних в технiчному знаннi. Розкрито суперечнiсть мiж науковою i технiчною рацiональностями в їх впливi на технiчне знання, на iнженерну практику: якщо наукова рацiональнiсть направлена на пiзнання свiту, рiшення утилiтарних проблем в її межах другорядне, то технiчна направлена на задоволення потреб людини, i в її рамках другорядна вже гносеологiчна проблематика.
   Показано, що технiчне знання як менш цiлiсна система, в порiвняннi з науковим, може розвиватися, не маючи фiлософських обґрунтувань. Проте, саме фiлософська рефлексiя вiдкриває можливiсть використання природничо-наукових законiв в технiчному знаннi. Вона дозволяє синтезувати поняття i абстракцiї, що адекватно вiдображають емпiрично знайденi закономiрностi, що використанi в iнженернiй практицi. Так само вiдкривається можливiсть створення технiчної теорiї.
   Запропонована класифiкацiя форм технiчної рацiональностi, яка вiдображає рiвень взаємного впливу технiчного i фiлософського знання. Можна видiлити чотири послiдовнi рiвнi взаємного впливу, якi вiдкривають наступнi можливостi в рiшеннi iнженерних задач: можливiсть виявлення зв'язкiв i вiдносин мiж явищами, використовуваних в технологiях; створення iдеальних об'єктiв технiчного знання; використання природничо-наукових законiв в iнженернiй практицi; створення технiчної теорiї.
   Показано, що буденна форма технiчної рацiональностi, поширена в епоху Ренесансу, мiстила в своїй основi методи, якi не забезпечували синтез iдеальних об'єктiв, необхiдних для використання природничо-наукових законiв в технiчному знаннi.
   На початку наукової революцiї Нового часу склалися передумови для вироблення в рамках методологiї i картини свiту принципово нових форм технiчної рацiональностi. I хоча становлення фiлософiї технiки як самостiйної дисциплiни, вiдбулося пiзнiше - вимога взаємозв'язку фiлософського i технiчного знання в рамках науки стала посередньо визначати фiлософську проблематику вже в даний перiод.
   У пiдроздiлi 2.3 "Соцiальна детермiнацiя форм технiчної рацiональностi в структурi наукового i фiлософського знання Нового часу" показано, як феномен технiчної рацiональностi впливав на взаємодiю зовнiшнiх i внутрiшнiх чинникiв розвитку науки.
   Властивiстю, що визначила можливiсть практичного використання гiпотез, що висувалися, стала "товарнiсть знання" - можливiсть продажу технiчних iдей. Товарнiсть i абстрактнiсть знання обернено пропорцiйнi, тому дiя на технiчне знання абстрактних фiлософських i математичних концепцiй була можлива тiльки за допомогою створення в їх рамках iдеальних об'єктiв науки, придатних до використання в iнженернiй дiяльностi.
   Сучасники частково усвiдомлювали цi процеси: ще не знайшовши цiлiсностi, їх уявлення про феномен технiчної рацiональностi вже вiдображали iстотнi зв'язки мiж гносеологiчними гiпотезами, що висловлювалися, онтологiчними категорiями, що формувалися, i розвитком технiчного знання.
   Дане визначення парадигми технiки - як суми технiчних знань, зведених в єдину систему, i що визначає типовi характеристики створюваних технологiй i технiчних виробiв. Встановлено, що в перiод Нового часу парадигма технiки, до того незалежна в своєму розвитку, стала визначатися парадигмою науки, дякуючи чому з'явилася можливiсть вiдтворювати невiдомi технологiї конкурентiв. Це вiдобразилося на характерi наукових комунiкацiй i привело до вiдмови вiд консерватизму в системах наукового i технiчного знання.
   Проведене порiвняння вливу релiгiї i технiчного знання на становлення фiлософської проблематики i методологiї перiоду наукової революцiї XVII-XVIII ст. Показано, що розвиток дедуктивних методiв частково ґрунтувався на методах середньовiчної схоластики. Так само фiлософiя Нового часу запозичувала у схоластики прийом порiвняння якостей об'єкту з нескiнченною досконалiстю Бога, аналогiчний математичному прийому порiвняння чисел з нескiнченно малими величинами. Проте, фiлософська проблематика XVII-XVIII ст. вже визначалася потребами в розвитку наукового знання.
   Пiдроздiл 2.4. "Технiчна рацiональнiсть, як онто-гносеологiчна пiдстава системи освiти Нового часу" мiстить аналiз впливу розвитку форм технiчної рацiональностi на становлення наукових шкiл. Показано, що дослiдницькi програми, сформульованi в епоху наукової революцiї XVII-XVIII ст., могли бути реалiзованi лише на основi використання гiпотез, що висувалися, в межах технiчного знання. Це спричинило вiдмову вiд пiдпорядкування мiркувань апарату дедуктивної логiки (вiдхiд вiд форми доказу, характерної для пiзнього аристотелiзму), а так само введення в освiту вживаних в технiцi дисциплiн - що у результатi сприяло формуванню освiтнього iдеалу епохи Просвiтництва.
   Третiй роздiл "Онто-гносеологiчнi пiдстави технiчної рацiональностi в контекстi фiлософських традицiй XVII початку XVIII ст." присвячений опису процесiв становлення якiсно нових форм технiчної рацiональностi як елементу взаємного впливу фiлософського i технiчного знання перiоду Нового часу.
   У пiдроздiлi 3.1. "Рефлексiя становлення форм технiчної рацiональностi в гносеологiчних вимiрах Нового часу" проводиться аналiз трьох основних форм технiчної рацiональностi, становлення яких проходило в XVII ст.
   Змiст аналiтико-синтетичної форми технiчної рацiональностi - це поєднання абстрагування i синтетично-дедуктивних методiв. Її становлення вiдмiчене в працях Г. Галiлея. Вона створювалася пiд впливом платонiзму, що виразилося в конструюваннi iдеальних об'єктiв з використанням математичних закономiрностей. Дотримання її дозволило Г. Галiлею iстотно спростити формулювання iдеальних об'єктiв науки, якi в свою чергу дозволяли використовувати природничо-науковi закони в iнженернiй дiяльностi. Завдяки цьому технiчнi iдеї могли представлятися у виглядi креслень, схем, рiвнянь - i цi креслення були адекватнi фiзичним законам, на яких вони ґрунтувалися. Аналiтико-синтетична форма технiчної рацiональностi показала себе оптимальною для iнженерної дiяльностi. Проте гносеологiчнi дослiдження Г.Галiлея не одержали онтологiчного виразу.
   У працях Ф. Бекона виявлено становлення iндуктивно-аналiтичної форми технiчної рацiональностi. Її методологiчна специфiка полягає в тому, що вона дала можливiсть цiлеспрямовано емпiрично вiдшукувати залежностi, властивi технологiям, принагiдно застосовувати знання природничо-наукових законiв; так само вона дозволила виражати емпiрично виявленi закономiрностi без введення якiсно нових iдеальних об'єктiв i понять. Область використання цiєї форми рацiональностi обмежена: поява iдеальних об'єктiв, що адекватно вiдображають iнженерну дiяльнiсть, дозволяє створити на основi технiчного знання бiльш високоорганiзовану систему.
   Р. Декарт у своїх працях опосередковано визначає дедуктивно-синтетичну форму технiчної рацiональностi, методологiчний змiст якої полягає в переважному використаннi для вирiшення технiчних завдань iдеальних моделей. Це дозволяє значно скоротити в iнженернiй дiяльностi кiлькiсть експериментiв. Одночасно це потребувало створення принципово нового iдеального конструкта "оперативного середовища", який би дозволив повнiстю математично детермiнувати властивостi технiчних об'єктiв. Але область застосування даної форми технiчної рацiональностi так само обмежена: з'ясувалось, що неможливо створити вичерпний набiр iдеальних об'єктiв, рiвно адекватних для наукового i технiчного знання.
   Пiдроздiл 3.2. " Аналiз технiчної рацiональностi в онтологiчних побудовах Ф. Бекона,, Р. Декарта, П. Гассендi, Б. Спiнози" присвячений першим спробам створення наукової картини свiту за допомогою нових методiв i ролi в цьому процесi становлення форм технiчної рацiональностi.
   Iндуктивно-аналiтична форма технiчної рацiональностi не мiстить передумов формування онтологiчних побудов. Тому запропонована Ф. Беконом система вiдновлення наук, що вiдображає його уявлення про картину свiту, була побудована на суб'єктивних пiдставах.
   Рацiоналiстична онтологiя Р. Декарта була обмежена в своєму розвитку через трудомiсткiсть дотримування дедуктивно-синтетичної форми технiчної рацiональностi: повне абстрагування використовуваних в технiцi процесiв, необхiдне для забезпечення довершеного моделювання технiчних завдань в "оперативному середовищi" - нездiйсненно.
   Показано, що в основi буденної форми технiчної рацiональностi лежить сукупнiсть методiв, за допомогою яких неможливо систематично створювати iдеальнi об'єкти науки, застосовнi в межах технiчного знання. Ця форма рацiональностi простежується у працях П. Гассендi, i призводить до обмеження взаємозв'язку корпускулярної картини свiту i формульованих ним же гносеологiчних орiєнтирiв (сенсуалiстичних критерiїв iстини). В результатi практичне використання i навiть уточнення онтологiчних гiпотез П. Гассендi стало неможливим.
   Монiстична онтологiя Б. Спiнози самою своєю структурою передбачала, що єдиний набiр iдеальних об'єктiв повинен застосовуватися одночасно в межах наукового i технiчного знання. Так само, аналiзуючи свободу людини, Б. Спiноза задав iдеал цiлiреалiзацiї в технiчнiй творчостi, що спирається на використання всiх iснуючих знань при конструюваннi будь-якого технiчного виробу. Проте, створена ним же перша несуперечлива наукова картина свiту, що стала однiєю з передумов домiнування наукової парадигми над технiчною, сама не мала технiчного змiсту: складовi її iдеальнi об'єкти не могли бути вираженi математично i застосованi в технiчному знаннi.
   У пiдроздiлi 3.3. "Вплив феномену технiчної рацiональностi на формування механiстичної картини свiту " розглядається той вплив, який надало становлення форм технiчної рацiональностi на формування набору iдеальних об'єктiв науки, що використалися в побудовi механiстичної картини свiту.
   В межах аналiзу робiт Дж. Локка показано, що пiд час розвитку англiйського емпiризму здiйснювався поступовий перехiд вiд чисто iндуктивно-аналiтичної форми технiчної рацiональностi до аналiтико-синтетичної форми. Завдяки цьому виникали передумови для формування механiстичної картини свiту. Проте, зайвий утилiтаризм в конструюваннi iдеальних об'єктiв, що призвiв до втрати їх адекватностi, i вiдсутнiсть прямого зв'язку з математичним апаратом, здатним виражати природничо-науковi закони, не дозволили iдеям з праць Дж. Локка бути безпосередньо використаними в основi нової картини свiту.
   Характер гiпотез щодо онтологiчних категорiй, прийнятих науковим спiвтовариством для формулювання природничо-наукових законiв, у результатi був визначений їх повнiшої вiдповiднiстю вимогам аналiтико-синтетичної форми технiчної рацiональностi. Тобто можливiстю вирiшувати iнженернi задачi за допомогою експериментально пiдтверджених абстрактних моделей. У працях Г.Лейбнiца мiстилася гiпотеза про монади, що розвивала iдеї субстанцiальностi матерiї. На той iсторичний перiод це була найбiльш науково рацiональна i несуперечлива фiлософська система, де в рамках єдиного комплексу iдеальних об'єктiв i понять описувалася найбiльша кiлькiсть явищ. Проте монада, як основний iдеальний об'єкт науки у той час, не могла бути використана в межах технiчного знання.
   Онтологiчнi побудови, сформульованi в працях I. Ньютона, навпаки, мiстили в собi неусувнi суперечностi, їх наукова рацiональнiсть поступалася гiпотезам Г.Лейбнiца. Але корпускула, як iдеальний об'єкт, могла бути використана одночасно в природничо-наукових законах, i в їх зредукованих формах, вживаних в iнженернiй практицi. Отже, вона краще вiдповiдала аналiтико-синтетичнiй формi технiчної рацiональностi.
   В результатi, хоча в межах корпускулярних гiпотез i не були висловленi аргументи, що спростовували монадологiчнi побудови, вiдбулася вiдмова вiд дискусiї i верифiкацiя аксiоматики, що емпiрично склалася, в рацiоналiстичнiй за формою онтологiї I. Ньютона.
   В висновках сформульованi основнi результати проведеного дослiдження.
   Вироблення фiлософських пiдстав наукової революцiї Нового часу необхiдно розглядати як процес, однiєю з складових якого виступає генезис форм технiчної рацiональностi.
   Фiлософiя Нового часу вирiшувала задачу створення передумов для формулювання технiчно застосовних законiв i теорiй, що мають природничо-наукове обґрунтування. Показано, що для цього було необхiдно: створити новi форми технiчної рацiональностi; забезпечити можливiсть сумiсного використання наукової i технiчної рацiональностей в рамках єдиної методологiї i картини свiту; сконструювати новi iдеальнi об'єкти. Тобто полiпшити взаємозв'язок наукового, фiлософського i технiчного знання.
   Проаналiзований процес становлення форм технiчної рацiональностi як найважливiшої соцiальної складової наукової революцiї Нового часу. Саме новi форми технiчної рацiональностi дозволили об'єднати технiчне i фiлософське знання в межах загальної науково-дослiдної дiяльностi. Технiчна рацiональнiсть зробила непрямий вплив на становлення системи цiнностей перiоду Нового часу. Показано, як необхiднiсть дослiдження поля наукових завдань, що розширюється, визначила змiну в характерi наукової комунiкацiї i викладання. Створювалися передумови для формування педагогiчного iдеалу епохи Просвiтництва.
   Новi форми технiчної рацiональностi створювалися в рамках методологiї i онтологiї Нового часу. Iндуктивно-аналiтична форма технiчної рацiональностi, яка почала свiй розвиток в рамках робiт Ф. Бекона, давала можливiсть виявляти закономiрностi використовуваних в технiцi явищ без усвiдомлення їх у виглядi абстрактних моделей.
   Аналiтико-синтетична форма технiчної рацiональностi, становлення якої почалося у працях Р. Галiлея, дала можливiсть конструювати iдеальнi образи, що вiдображають сутнiсть явищ, i що мають математичний вираз. З'явилася можливiсть частково сполучати закономiрностi i конструйованi iдеальнi об'єкти, адекватно перетворювати природничо-науковi абстракцiї в технiчнi. За допомогою цього прийому була частково усунена суперечнiсть мiж мистецтвом i технiчним знанням, яке до того ускладнювало iнженерну дiяльнiсть.
   Дедуктивно-синтетична форма технiчної рацiональностi, вiдображена у працях Р. Декарта, зажадала для свого застосування створення принципово нового iдеального конструкта - "оперативного середовища", в якому можна було проводити операцiї з iдеальними моделями, що вiдображають використовуванi iнженерами технологiї.
   Середина XVII-го столiття вiдмiчена у фiлософiї змiною прiоритету дослiджень: вiд iдеального методу до створення таких картин свiту, таких онтологiчних конструкцiй, якiй дозволили б застосовувати цей метод з найбiльшою користю. Але на початковому етапi цiєї дiяльностi можна говорити лише про завдання граничних умов, якi визначають поле продуктивного взаємозв'язку наукової i технiчної рацiональностей. Картини свiту, створенi в рамках фiлософських систем Р. Декарта, П. Гассендi, Б. Спiнози, були не в змозi адекватно вiдображати розвиток наукового знання. Вони були актуальнi лише для проблематики фiлософського знання: була доведена лише принципова можливiсть побудови картини свiту, в межах якої можливе продуктивне рацiональне його пiзнання.
   У останнiй третинi XVII-го столiття i перших десятилiттях XVIII-го вiдбувалося формування механiстичної картини свiту. Цей процес супроводжувався змiною методiв, що використалися в межах традицiї англiйського емпiризму: зросло значення дедуктивно побудованих систем фiлософського знання, при збереженнi значення експерименту, що вiдповiдало аналiтико-синтетичнiй формi технiчної рацiональностi.
   У працях Дж. Локка значною мiрою склався набiр iдеальних об'єктiв i понять, необхiдних для iнженерного використання природничо-наукових законiв. Проте, утилiтарний, занадто грубий характер виразу цих об'єктiв i вiдсутнiсть безпосереднього зв'язку з математичними методами, не дозволив Дж. Локку самостiйно сформувати нове свiтобачення.
   Вирiшальною для становлення механiстичної картини свiту виявилася конкуренцiя корпускулярної i субстанцiальної гiпотез, що були вираженi у працях вiдповiдно I. Ньютона i Г. Лейбнiца. Картина свiту створена Г. Лейбнiцом була бiльш цiлiсною i, дозволяючи несуперечливо пояснити бiльше число явищ, бiльш науково рацiональною. Критикою I. Ньютона вона спростована не була. Але онтологiя I. Ньютона мiстила бiльше передумов для формулювання iдеальних об'єктiв, використовуваних в технiчному знаннi. Вона краще вiдповiдала аналiтико-синтетичнiй формi технiчної рацiональностi. Вiдбулася верифiкацiя постульованих I. Ньютоном онтологiчних аксiом.
   Таким чином, становлення форм технiчної рацiональностi в науковiй революцiї Нового часу дозволяє вважати його самостiйним, хоч i не актуалiзованим в даний перiод явищем, одним з визначальних чинникiв становлення нової парадигми мислення. Це вимагає ретельного вивчення ролi технiчного знання у фiлософiї науки.
  
  

Аннотация:

   Бескаравайный С.С. Становление технической рациональности в эпоху Нового времени как объект историко-философской рефлексии. - Рукопись.
   Диссертация на соискание научной степени кандидата философский наук по специальности 09.00.09 - философия науки. - Черновицкий Национальный университет им. Ю. Федьковича, Черновцы, 2007.
   Диссертация посвящена исследованию роли технической рациональности в научной революции эпохи Нового времени. Уточнено определение технической рациональности - как качества технических идей, определяющего их утилитарную применимость. Дано определение формы технической рациональности: как конкретно-историческому выражению рационального в совокупности методов, идеальных объектов и понятий, используемых в техническом знании. Выявлены сходства и различия, существующие между научной и технической рациональностью, основанные на приоритете гносеологической или же утилитарной проблематики.
   Показано, что исследовательские программы, сформулированные в эпоху научной революции XVII-XVIII вв., могла быть реализованы лишь на основе использования выдвигавшихся гипотез в рамках технического знания.
   В ходе историко-философского анализа установлено, что в период научной революции началось становление новых форм технической рациональности: аналитико-синтетической, индуктивно-аналитической и дедуктивно-синтетической.
   Становление индуктивно-аналитической формы технической рациональности выявлено в работах Ф. Бэкона. Её методологическая специфика состоит в том, что он дала возможность целенаправленно эмпирически отыскивать зависимости, свойственные технологиям. Так же она позволила выражать эмпирически обнаруженные закономерности без введения качественно новых идеальных объектов и понятий.
   Содержание аналитико-синтетическая формы технической рациональности - это сочетание абстрагирования и синтетически-дедуктивных методов. Её становление отмечено в трудах Г. Галилея - она позволила существенно упростить формулировку идеальных объектов науки, которые в свою очередь позволяли использовать естественнонаучные законы в инженерной деятельности.
   Р. Декарт в своих работах косвенно определяет дедуктивно-синтетическую форму технической рациональности, методологическое содержание которой состоит в преимущественном использовании для решения технических задач идеальных моделей. Это позволяет значительно сократить в инженерной деятельности количество экспериментов.
   Именно новые формы технической рациональности позволили объединить техническое и философское знание в рамках общей научно-исследовательской деятельности. Их появление позволило качественно улучшить взаимосвязь научного и технического знания, а так же оказало влияние на отбор идеальных объектов науки, которые составили основу механистической картины мира.
  
   Ключевые слова: научная рациональность, форма технической рациональности, закон, техническое знание, механистическая картина мира, идеальный объект.
  
  

Анотацiя:

   Бескаравайний С.С. Становлення феномену технiчної рацiональностi в епоху Нового часу як об'єкт iсторико-фiлософської рефлексiї. - Рукопис.
   Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата фiлософський наук за спецiальнiстю 09.00.09 - фiлософiя науки. - Чернiвецький Нацiональний унiверситет iм. Ю. Федьковича, Чернiвцi, 2007.
   Дисертацiя присвячена дослiдженню ролi технiчної рацiональностi в науковiй революцiї епохи Нового часу. Уточнено визначення технiчної рацiональностi - як якостi технiчних iдей, що визначає їх утилiтарну застосовнiсть. Дане визначення форми технiчної рацiональностi: як конкретно-iсторичному виразу рацiонального в сукупностi методiв, iдеальних об'єктiв i понять, використовуваних в технiчному знаннi. Виявленi схожiсть i вiдмiнностi, що iснують мiж науковою i технiчною рацiональнiстю. Пiд час iсторико-фiлософського аналiзу встановлено, що в перiод наукової революцiї почалося становлення нових форм технiчної рацiональностi: аналiтико-синтетичної, iндуктивно-аналiтичної i дедуктивно-синтетичної. Їх поява дозволила якiсно полiпшити взаємозв'язок наукового i технiчного знання, а так само вплинула на вiдбiр iдеальних об'єктiв науки, якi склали основу механiстичної картини свiту.
   Ключовi слова: наукова рацiональнiсть, форма технiчної рацiональностi, закон, технiчне знання, механiстична картина свiту, iдеальний об'єкт.
  
  
  

Annotation.

   Beskaravainy S.S. Becoming of technical rationality in the epoch of New time as the object of historical and philosophical reflection. Manuscript.
   Dissertation on competition of scientific degree of candidate philosophical sciences on speciality 09.00.09 is science philosophy. it is the Chernovytskyy National university the name U. Fedkovycha, Chernovcy, 2007.
   Dissertation is devoted to research of role of the technical rationality in scientific revolution of epoch of New time. Determination of technical rationality is specified - as quality of technical ideas, determining their utilitarian applicability. Determination of form of technical rationality is given: how to concretely-historical expression of rational in the aggregate of methods, ideal objects and concepts in-use in technical knowledge. Likenesses and distinctions existing between scientific and technical rationality are exposed. It is set during the historical and philosophical analysis, that becoming of new forms of technical rationality began in the period of scientific revolution: analytyko-syntetic, inductively-analytical and deductive-synthetic. Their appearance allowed high-quality to improve intercommunication of scientific and technical knowledge, and similarly had influence on the selection of ideal objects sciences which made basis of mechanistic picture of world.
  
   Keywords: scientific rationality, form of technical rationality, law, technical knowledge, mechanistic picture of world, ideal object.

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"