ЧЕРНІВЕЦЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
БЕСКАРАВАЙНИЙ СТАНІСЛАВ СЕРГІЙОВИЧ
СТАНОВЛЕННЯ ФЕНОМЕНУ ТЕХНІЧНОЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ В ЕПОХУ НОВОГО ЧАСУ ЯК ОБ'ЄКТ ФІЛОСОФСЬКОЇ РЕФЛЕКСІЇ
Спеціальність 09.00.09 - філософія науки
дисертації на здобуття ступеня
кандидата філософських наук
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі філософії Національної металургійної академії України Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: доктор філософських наук, професор,
Капітон Володимир Павлович
Національна металургійна академія України
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
ВОВК Степан Миколайович,
Чернівецький національний
університет імені Юрія Федьковича,
професор кафедри філософії
кандидат філософських наук, доцент
МАЛІВСЬКИЙ Анатолій Миколайович
Дніпропетровський національний університет
Залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна
доцент кафедри філософії
Захист відбудеться "___" ___________ 2007р. о ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.8 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Коцюбинського, 2, ауд.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Автореферат розісланий "___" ____________ 2007р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
кандидат філософських наук, доцент Козьмук Я.Р.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Однією з найбільш значущих проблем, що виникають при аналізі процесу становлення філософських підстав науки, є взаємозв'язок між різними видами знання - філософським, науковим і технічним. І якщо механізми взаємозв'язку філософського і наукового, або наукового і технічного знання проаналізовані порівняно повно, то взаємозв'язок філософського і технічного - залишається недостатньо виясненим.
Конкретні прояви технічного знання: креслення, схеми, інструкції, правила і тому подібне - це втілення технічних ідей. Технічні ідеї спрямовані на задоволення суспільних потреб, підпорядковані критеріям утилітарності. А оскільки потреби людей часто суперечать одна одній, то і обґрунтування технічних ідей є суперечливим. Наукове знання, навпаки, має в своєму розпорядженні цілісну систему філософських засновків і прагне до несуперечності. Отже, для поліпшення взаємозв'язку між видами знання і оптимізації сучасних процесів створення технічних теорій - необхідне розуміння філософських підстав технічних ідей. А однією з передумов такого розуміння є виявлення загальних властивостей, відмінних рис, притаманних технічним ідеям.
Один з феноменів, відзеркалених як у технічних, так і в наукових ідеях, - раціональність. Проте аналіз раціональності в контексті взаємного впливу науки і техніки порушує проблему гіпертрофованого сприйняття саме наукової раціональності.
Г. Башляр, а також В.Н. Порус, П.П. Гайденко, С.С. Аверінцев В.С. Стьопін, досліджували феномен раціонального. Вчені розглянули різні критерії раціональності, проаналізували еволюцію уявлень про раціональне в історії філософії, а також розкрили роль наукової раціональності в розвитку науки. Але технічна раціональність не була об'єктом їх досліджень.
Коли ж філософами досліджується проблема взаємозв'язку наукового і технічного знання, або філософського і технічного - як в працях Л. Мемфорда, Р. Мертона, Ж. Еллюля, а також В. І. Бєлозєрцева, Я. У. Сазонова, В. П. Каширіна, А.М. Розіна, В. Г. Горохова, - то феномен раціональності не розглядається як основний об'єкт дослідження. Його роль у становленні гносеології, методології, які лежать в основі проектування і винахідництва, залишається не повністю розкритою.
Оскільки технічна раціональність досліджувалася епізодично, переважно у межах інших об'єктів досліджень, то аналіз її ролі в розвитку філософських підстав науки необхідно вести, спираючись на дослідження тих періодів історії науки і філософії, коли роль раціонального була найбільш значною і коли взаємозв'язок між наукою і технікою виходив на якісно нові рівні.
Новий час в історії філософії став періодом, коли проходили процеси зміни парадигми науки, методології, що супроводжувалися найбільш яскраво вираженою зміною методології і картини світу. У XVII-XVIII ст. створювалися сучасні науки, що визначили подальший розвиток культури і цивілізації. Однією з найважливіших рис цих процесів було усвідомлення взаємного впливу науки і техніки, що виражалося в рефлексії ролі практики в людському пізнанні - при цьому тлумачення феномену раціонального було необхідною складовою.
Розвиток західноєвропейської філософської думки періоду Нового часу проходив значною мірою під знаком рефлексії процесів становлення класичних наук. У працях Г. Галілея, Ф. Бекона, Р. Декарта, П. Гассенді, Б. Спінози, Дж. Локка, Г. Лейбніца, І. Ньютона міститься комплекс проблем, з якими у процесі змін стикався світогляд учених. Ці проблеми були як теоретичними - це вироблення методів пізнання і створення механістичної картини світу, так і прикладними - способи застосування інструментів дослідження і нових методів по відношенню до технічного знання. Феномен технічної раціональності, не зважаючи на відсутність у XVII-XVIII ст. цього терміну, на його неактуалізованість, опосередковано відображався у філософських роботах Нового часу і служив необхідною сполучною ланкою зв'язку між двома вказаними групами проблем.
Сучасні процеси взаємного впливу наукового, філософського і технічного знання істотно інтенсифікувалися в порівнянні з епохою Нового часу. Проте, загальна структура цих процесів, що склалася в даний період, збереглася. Отже, аналіз ролі технічної раціональності в генезисі філософських підстав науки XVII-XVIII ст. зберігає нагальність. Дослідження розвитку філософського знання в епоху Нового часу сприятиме сучасній філософії техніки і, можливо, дозволить прогнозувати нові якісні стрибки у формах технічної раціональності.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана в межах науково-дослідної роботи "Духовні виміри філософії науки", державний реєстраційний номер 0102V004409. Дисертаційна робота тісно пов'язана з темою наукового дослідження кафедри філософії Дніпропетровської державної фінансової академії "Проблема формування світоглядних орієнтацій людини в умовах трансформації суспільства" (державний реєстраційний номер 0101V005760).
Мета роботи полягає в розкритті ролі становлення феномену технічної раціональності як складової процесу розвитку філософії Нового часу.
Досягнення мети роботи вимагає рішення основних завдань:
- визначення рівня уявлень про феномен технічної раціональності в працях філософів XVII-XVIII ст.;
- використання сучасних визначень раціональності, сформульованих А. Уайтхедом, І. Лакатосом, К. Хюбнером, а також М. К. Мамардашвілі, С. С. Аверінцевим для визначення поняття технічної раціональності;
- уточнення поняття форми технічної раціональності;
- через опис способів взаємозв'язку філософського, наукового і технічного знання розкриття передумов становлення форм технічної раціональності в епоху Нового часу;
- виявлення форм технічної раціональності, що складалися в період наукової революції Нового часу та імпліцитно виражених в працях Г. Галілея, Ф. Бекона, Р. Декарта, їх якісної відмінності від форм, поширених в епоху Ренесансу, а так само взаємообумовленість з основними методологіями Нового часу;
- опис ролі становлення форм технічної раціональності в розвитку наукових шкіл XVII-XVIII ст.;
- розкриття ролі, яку відіграє становлення форм технічної раціональності в процесі відбору ідеальних об'єктів науки, що складають основу механістичної картини світу.
Об'єкт дослідження. Роль феномену раціонального у взаємозв'язку філософського і технічного знання епохи Нового часу.
Предмет дослідження. Процес становлення форм технічної раціональності як елемент наукової революції XVII-XVIII ст.
Методологічні основи дослідження.
Основний метод, застосований в дослідженні - діалектика. У комплексі з ним використані методи аналізу і синтезу, дедукції та індукції, а також методи ідеалізації та абстрагування.
Для відображення складних процесів наукової революції Нового часу необхідно було застосування, по-перше, методів, що реконструюють історичну ситуацію тієї епохи, по-друге, методів, що відтворюють хід міркувань філософів XVII-XVIII ст. Відповідно для реконструкції історичної ситуації застосовувався метод єдності історичного та логічного, порівняльно-історичний метод, і системний підхід. А для відтворення аргументації філософів тієї доби необхідно було застосовано метод уявного експерименту і метод герменевтики. Останній дозволив зважати на культурологічну специфіку викладу філософських дискусій.
Наукова новизна отриманих результатів
- показано, що уявлення про технічну раціональність в епоху Нового часу ще не були актуалізовані. В межах філософського знання цьому перешкоджала суперечність раціоналізму й емпіризму: раціональність ототожнювалася з дедукцією картезіанського зразка, і водночас визнавалася розумність, раціональність усіх методів (зокрема емпіричних), що опонують ірраціональності;
- встановлено, що поняття технічної раціональності перебуває у стадії становлення. На основі тих підходів, що склалися у філософській традиції XIX-XX ст. до розуміння раціональності (нормативного і критерійного), можливо, є припустимим таке формулювання. Технічна раціональність - це якість технічних ідей, що визначає їх утилітарну застосовність. Також дане визначення формі технічної раціональності - як конкретно-історичному виразу раціонального в сукупності методів, ідеальних об'єктів і понять, які були вживані в технічному знанні;
- виділена буденна форма технічної раціональності, властива ренесансному технічному знанню: сукупність методів, у яких вона мала вираження, характеризується обмеженістю в абстрагуванні описаних процесів і формулюванні ідеальних об'єктів, якими користувався при розв'язанні інженерних завдань. Ця форма знайшла своє віддзеркалення у висунутих П. Гассенді сенсуалістичних критеріях істини і в трактуванні ним атомістики Епікура;
- встановлено, що в конкуренції наукових шкіл перевагу мали ті, чиї дослідницькі програми і форми викладання опосередковано сприяли становленню форм технічної раціональності, що з'явилися в перебігу наукової революції XVII-XVIIIст.;
- поєднання методів, яке дозволяло абстрагувати досліджуваний процес у вигляді моделі, а потім конкретизувати цю модель у межах технологічних потреб, описано як аналітико-синтетичну форму технічної раціональності. Ця форма склалася в працях Г. Галілея; вона дозволяє формулювати поняття та ідеальні об'єкти (рухомого тіла, поверхні), що використовувалися в природничо-наукових законах, які, у свою чергу, застосовуються в межах технічного знання;
- описана індуктивно-аналітична форма технічної раціональності, в основі якої лежить методологія, що характеризується описом стійких зв'язків між явищами, яеі були використені у технології, причому цей опис проводиться за допомогою емпіричної індукції без введення якісно нових понять та ідеальних об'єктів. Вона була опосередковано виражена в працях Ф. Бекона;
- виявлена дедуктивно-синтетична форма технічної раціональності: її методологічну основу складає раціоналістична дедукція, яка дозволяє формувати природничо-наукові закони, застосовні в технічному знанні. Вона починає складатися в працях Р. Декарта і пов'язана загальногносеологічними настановами з принципом cogito ergo sum. Показано, що ця форма вимагає повного математичного опису технічного об'єкту;
- у процесі аналізу передумов онтологічних побудов Б. Спінози встановлено, що ідея єдиної субстанції, яка утворює світ, спрощувала абстрагування природних явищ і, отже, формулювання ідеальних об'єктів науки. Проте такі об'єкти не могли бути виражені математично, а, отже, і використані в природничо-наукових законах, ща застосовувалися в межах технічного знання;
- виявлено, що як онтологічна підстава механістичної картини світу могли бути використані абстракції - або корпускули, що вводяться І. Ньютоном, або монади, ентелехії, пропоновані Г. Лейбніцем. Показано, що вибір між двома гіпотезами був здійснений завдяки можливості використовувати корпускули як ідеальні об'єкти в природничо-наукових законах, які можна було застосовувати в межах технічного знання.
Теоретичне і практичне значення дослідження.
Доповнено опис процесів формування механістичної картини світу. Уточнені визначення наукової і технічної раціональностей, виявлені форми останньої. Встановлено, що механізм взаємозв'язку технічного і філософського знання в період Нового часу хоч і не був актуалізований, але знайшов вираження у становленні форм технічної раціональності. Матеріали дослідження надалі можуть бути використані для написання методичних посібників і навчальних програм з дисциплін: історії філософії, філософії техніки, філософії науки, соціальної філософії, а також під час проведення відповідних лекцій і семінарів.
Внесок дисертанта.
Уточнено поняття технічної раціональності, її форм і відношення до поняття наукової раціональності. Проведено аналіз становлення форм технічної раціональності в контексті філософської рефлексії наукової революції Нового часу.
Апробація результатів дослідження проведена:
Тези дисертації обговорені:
на круглому столі у "Дніпропетровському Регіональному Інституті державного управління Української Академії державного управління при Президентові України" (3-4 вересня 2003р) з теми інтелектуальної власності;
· на міському філософському семінарі (17 грудня 2003 р);
· на засіданні кафедри Національної металургійної академії України (5 березня 2004р);
· на конференції, присвяченій творчості Б. Паскаля (Білоруський державний університет інформатики і радіоелектроніки, 26-27 листопада 2003р);
· на конференції "Раціональність та свобода" (Санкт-Петербурзький державний університет, 16-18 листопада 2005р.).
Публікації дисертанта, в яких розкриваються деякі аспекти основної теми, опубліковані у видавництвах за переліком ВАК України:
1. "Новый Органон" Френсиса Бекона как пособие инженеру / Бескаравайный С.С. //Філософія. Культура. Життя. - 1998. - N2. - С.68-80.
- --
Вклад Рене Декарта в инженерию / Бескаравайный С.С. //Філософія. Культура. Життя. -1998 - N3. - С.64-80.
- --
Техническая рациональность в системе ценностей наук Нового времени / Бескаравайный С.С. //Філософія. Культура. Життя. - 2001 - N10. - С212-214.
- --
Разум человека, как разум инженера в понимании Дж. Локка /Бескаравайный С.С.// Філософія і соціологія в контексті сучасної культури - 2001. - С.114-118.
- --
Техническая рациональность как фактор становления образования в период Нового времени /Бескаравайный С.С.//Філософія. Культура. Життя. - 2002. - N14. - С.112-122.
- --
Единство и противоречия научной и технической рациональностей /Бескаравайный С.С.// Вісник Дніпропетровського національного Університету. - 2003. - Випуск N10. - С.32-41.
- --
Противоречия единства картины мира Лейбница с требованиями технической рациональности / Бескаравайный С.С.// Філософія. Культура. Життя. - 2004. - N24. - С.126-141.
У вступі обґрунтовується вибір і актуальність теми дослідження; визначається об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, його методологічна основа; указується наукова новизна роботи і науково-практичне значення отриманих результатів.
Перший розділ "Аналіз літератури і методологія дослідження за темою дисертації" присвячений розгляду ступеня розробленості теми і визначенню методологічних основ даного дослідження.
У підрозділі 1.1. "Огляд літератури за темою дослідження" проводиться загальна історико-філософська ретроспектива аналізу технічної раціональності.
Умовно можна виділити дві класифікаційні ознаки оцінки творів. Це, по-перше, філософські напрями: марксизм, неопозитивізм і загальна культурологічна течія, що спирається в аналізі Нового часу на історичні і соціологічні методи. По-друге, в рамках аналізу цих напрямів розглянуті такі проблеми: наукова революція Нового часу - як культурологічне явище; роль раціональності в становленні філософських підстав наукового і технічного знання; технічна раціональність у межах філософії техніки.
Наукова революція Нового часу досліджувалася радянськими філософами у межах декількох напрямів. Представники першого напряму, - Б. М. Гессен, В.С. Кирсанов - аналізували розвиток науки і філософії цього періоду як послідовне рішення низки науково-технічних завдань. Другий напрям представлений П.П. Гайденко, В.С. Біблером, Б.Г. Кузнецовим, В.Н. Касатоновим, В.О. Панфіловим. Його прихильники аналізували зміну основних гіпотез і теорій, що панували в період Нового часу, а також ними були встановлені основні механізми формування механістичної картини світу і проведений аналіз залежності гіпотез, що висувалися, і аргументів, що приводилися, від культурного контексту епохи. Представники третього напряму переважно аналізували діяльність окремих учених, як, наприклад, В.Ф. Асмус в роботі "Ф. Бекон".
Проблему ролі раціонального у взаємозв'язку науки і техніки порушували в своїх працях Ю.Н. Давидов, Л. Б. Баженов, В.С. Стьопін, Г.Б. Жданов, В.С. Швирєв, К.В. Рутманіс, В. Н. Порус та ін.
Тут так само виділяється декілька напрямів. В.Н. Порус, А.А. Печенкін, Н.С. Автомонова, В.С. Швирєв, П.П. Гайденко, С.С. Аверінцев досліджують поняття раціональності, і основною проблематикою виступає його зміст, а так само еволюція його розуміння сучасними філософами. Виділяються суперечності між критеріями наукової раціональності, сформульованими на різних етапах розвитку філософії.
К.В. Рутманіс, Г.Б. Жданов, Н.В. Бряник, Ф.М. Неганов, А.А. Максимов, С.В. Вороно, Ю.А. Наріжний аналізують зміну форм раціональності. Зокрема виділяються різні форми наукової раціональності, раціональність гуманітарного знання. Розглядається перехід від донаукових форм раціональності до сучасних. Більшість авторів визнають наукову революцію Нового часу ключовою передумовою до такого переходу.
В.С. Стьопін, Л.Ф. Кузнецова, Л.Б. Баженов у своїх творах порушують проблему раціональності в ракурсі взаємовідношення гіпотез, теорій і наукових картин світу. Аналізуючи процес становлення теорії на базі гіпотези, формування механістичної картини світу ці автори частково розкривають роль раціональності, пов'язуючи її із зміною культурного середовища і зростанням загального рівня гносеологічних методів.
У рамках філософії техніки неодноразово аналізувалася проблема взаємодії філософії, науки і техніки. У.І. Бєлозерцев, Я.У. Сазонов, М.А. Парнюк, В. П. Каширін, В. Н. Князєв в своїх працях проаналізували основні стадії розвитку техніки і визначили рівень взаємодії технічного знання з філософією на цих стадіях. С. С. Гусевим і Е.О. Гусевою була проаналізована діяльність винахідників. В.Г. Гороховим, А.М. Розіним, В. П. Капітоном описаний процес становлення технічних наук і розкрита специфіка походження технічних теорій. Проте проблема феномену раціональності в цих працях розглядається як вторинна.
У збірці "Філософія техніки у ФРН" в статтях Р. Кеттера, Р. Інхтевена Ф. Раппа проводиться порівняння наукової і технічної раціональностей, а так само відношенні техніки і природознавства в контексті раціонального. Пропонується поняття технічної раціональності як особливої ціліраціональності, втіленої в методичному знанні.
У рамках розвитку позитивізму так само досліджувався процес наукової революції. У дискусії Т. Куна, К. Поппера, І. Лакатоса багатообразний феномен раціонального зведений до наукової раціональності, оскільки усувається зв'язок техніки з наукою - і, отже, процес зміни наукових парадигм представлений як не обґрунтований в технічній діяльності.
Філософська течія, що спирається в дослідженні Нового часу на соціально-економічні гіпотези представленої Р. Мертоном, Д. Блуром, К. Кнорр-Цетіной, С. Шейпіним. Вони обмежено досліджували методологічний зміст науки і її філософські підстави, а об'єктами своїх робіт вибрали соціальні передумови розвитку наукових ідей і механізми функціонування наукової культури як соціальної системи. Також до цього напряму можна зарахувати Ф. Броделя, що дав один з найповніших історичних оглядів матеріальної цивілізації періоду Нового часу.
Нарешті проблемам взаємного впливу науки і техніки присвячені роботи деяких філософів, що не належать до даних шкіл і напрямів, але які зробили значний вплив на сучасну філософію.
М. Гайдеггер, один з найвидатніших німецьких філософів XX-го століття, применшивши інструментальний характер техніки, зосередився на її цільовому аспекті, вбачаючи в ньому розкриття потаємності. А розкриття потаєної - це суть "по-става", поняття, що визначає собою техніку. Але наука і техніка періоду наукової революції Нового часу не стали основним об'єктом його досліджень.
Х. Ортега-і-Гассет, представник філософії життя, що розглядав техніку і як наслідок особливостей людської культури, і як утилітарну діяльність. При цьому раціональність розумілася як іманентно властива техніці якість. Л. Мемфорд, прихильник технологічного детермінізму, аналізуючи соціологію техніки, позиціонує раціональність як властивість технократичної організації суспільства. Г. Башляр, основоположник неораціоналізму, в рамках аналізу раціонального виділяє наукову раціональність (як властивість визначень) і протиставляє її донауковій формі раціонального. Так само проводиться аналіз суперечностей між раціональністю науки (механіки) і раціональністю філософської течії, що ґрунтується на цій дисципліні (механіцизму). К. Хюбнер у рамках аналізу зміни методологічних парадигм у науці, показав, що наукова раціональність знаходить вирішальне значення тільки у рамках техногенної цивілізації, а також сформулював проблему суперечності історичного та позаісторичного у визначенні раціональності.
На основі проведеного аналізу літератури можна констатувати, що при всій глибині і різноманітті дослідження наукових революцій, видів раціональності або підстав філософії техніки, проблема ролі технічної раціональності в науковій революції епохи Нового часу дотепер розкрита не повністю.
У підрозділі 1.2. "Методологічні основи дослідження" обґрунтовується вибір методів, використаних в дослідженні, і розкривається їх зміст.
Основним методом дослідження виступає діалектика. Вона як метод у своєму становленні відобразила основні протиріччя, притаманні філософії Нового часу. Крім того в її межах можливо проведення опису великої кількості явищ. Це дозволяє більшою чи меншою мірою скоординувати застосування всіх інших методів.
Співвідношення окремих категорій використовувалися в рамках діалектичного методу для розгляду специфіки епохи наукової революції Нового часу. Наприклад, при аналізі взаємозв'язку технічного і наукового знання застосовувалися категорії кількості і якості: наукові відкриття дозволяли створити принципово нову технологію і широко застосувати її в промисловості, що, у свою чергу, ставило перед інженерами таку кількість нових технічних завдань, яка вимагала від них якісно нових прийомів міркувань. Ця оцінка дозволила виявити значення понять, ідеальних об'єктів науки, гіпотез, що синтезуються ученими. А через співвідношення категорій одиничного, особливо і загального - були розглянуті відношення окремих, вузькоспеціалізованих винаходів і технічних теорій, що володіють широким полем застосування.
Для мінімізації впливу сторонніх чинників на результати дослідження необхідне було застосування принципу об'єктивності. Так само цей принцип дозволив мінімізувати суперечності, що містилися в гіпотезах і методах, які були сформульовані в рамках філософії Нового часу. Наприклад, суперечності між емпіриками і раціоналістами. Як доповнення принципу об'єктивності необхідні методи ідеалізації і абстрагування - для перевірки коректності ідеальних об'єктів та абстрактних понять, що створювалися за допомогою різних методів.
Оскільки філософи XVII ст. значно удосконалили метод уявного експерименту і почали його продуктивне застосування в аналізі складних фізичних явищ, використання цього методу необхідне для відтворення і перевірки аргументів Г. Галілея, Р. Декарта та інших. Метод сходження від абстрактного до конкретного - необхідний для верифікації застосування методу уявного експерименту: він дозволяє уточнити, яким чином окремі категорії, ідеальні об'єкти науки, були використані в рамках технічного знання епохи Нового часу.
Категорії природного і штучного використовувалися у межах даної роботи для прояснення відносин природничо-наукового закону (як фіксації зв'язків і відносин між явищами) і ідеального об'єкту технічної теорії (як штучної абстракції, створеної з утилітарною метою).
Для урахування історичної специфіки аргументів, що висувалися філософами, необхідне було застосування наступного комплексу принципів і методів:
Принцип єдності історичного і логічного що розглядається як відносини між історичною дійсністю і її теоретичним осмисленням. Вся та сукупність фактів, що була представлено в межах роботи, потребує системних пояснень, а викладені припущення вимагають цілісних логічних обґрунтувань.
Системний підхід дозволив розглянути унікальну специфіку взаємного впливу філософського, наукового і технічного знання, що склалася в епоху Нового часу і тим представити ці три види знання як єдину систему. Так само в рамках дослідження велася розробка засобів, які дозволили "представити" взаємозв'язок феномена технічної раціональності і методології, онтології епохи Нового часу як єдиної системи. Так само робилася спроба побудови моделі становлення феномена технічної раціональності, обумовленої конкретно-історичними особливостями досліджуваного періоду.
Компаративістський підхід (порівняльно-історичний метод) застосовувався для розділення загального і особливого в історичних явищах, а так само для зіставлення різних історичних ступенів розвитку одного явища або декількох співіснуючих явищ. Це дозволило зіставити рівень розвитку науки, техніки і філософських тенденцій в декількох державах і різних культурних традиціях. А для повнішого порівняння необхідний був аналіз можливих альтернатив розвитку філософської та інженерної думки - і для цього застосовувався метод екстраполяції.
Метод герменевтики необхідний для того, аби зрозуміти сенс, який бачили філософи Нового часу у власних творах. Лише виявивши цілі їх робіт, можна зрозуміти, наскільки значущий був для них феномен технічної раціональності. Застосування методу герменевтики, засноване на тому, що автор твору виражає свої думки не тільки в прямих заявах, але і за допомогою знаків та символів. Отже, будь-яка імпліцитно виражена в тексті ідея може бути виявлена і пояснена.
Метод герменевтики, так само застосовувався для роботи з комплексом літературних джерел, в яких міститься аналіз наукової революції Нового часу: необхідно було наскільки можливо зняти суперечності в тих поясненнях, які дослідники давали подіям XVII-XVIII ст.
Розділ 2. "Рефлексія технічної раціональності в духовно-онтологічному вимірі культури Нового часу", присвячений аналізу ролі феномена технічної раціональності в розвитку філософського і технічного знання Нового часу, а так само проблемі усвідомлення цих процесів сучасниками.
У підрозділі 2.1 "Хронологічно-генетичні рамки досліджуваного періоду і визначення поняття "технічна раціональність" визначаються межі досліджуваних процесів. Показано, яким був рівень взаємозв'язку філософського і технічного знання на початку XVII-го і в першій третині XVIII-го сторіч. Встановлено, що зміна цього рівня відображала процеси наукової революції епохи Нового часу.
Показано, що ототожнення раціональності з картезіанським раціоналізмом з дедукцією, поширене в Новий час - це редукція, спрощення, яке багато в чому перешкоджало виробленню критерію аналізу феномену раціонального. Встановлено, що спроби рефлексії технічного знання в рамках ірраціоналізму не дають адекватної моделі процесів, що становлять наукову революцію Нового часу. Описані два підходи до визначення раціональності - нормативний і критерійний - що склалися у філософії ХХ ст. Розкрито основну суперечність між ними: в рамках першого раціональність ототожнювалася з незмінним набором методів, а в рамках другого раціональними визнавалися будь-які міркування, які дозволяли вирішити наукову або технічну проблему. Ця суперечність ускладнює формулювання позаісторичного і одночасно адекватного критерія раціональності. Так само через послідовний порівняльний аналіз поняття раціонального, наукової раціональності і техніки розкрито зміст поняття технічної раціональності як якості технічних ідей, що відображає їх утилітарну застосовність.
У підрозділі 2.2. "Форми технічної раціональності та передумови їх еволюції як прояв нової парадигми мислення" дано визначення форми технічної раціональності як її конкретно-історичного виразу в сукупності ідеальних об'єктів, понять і методів, вживаних в технічному знанні. Розкрито суперечність між науковою і технічною раціональностями в їх впливі на технічне знання, на інженерну практику: якщо наукова раціональність направлена на пізнання світу, рішення утилітарних проблем в її межах другорядне, то технічна направлена на задоволення потреб людини, і в її рамках другорядна вже гносеологічна проблематика.
Показано, що технічне знання як менш цілісна система, в порівнянні з науковим, може розвиватися, не маючи філософських обґрунтувань. Проте, саме філософська рефлексія відкриває можливість використання природничо-наукових законів в технічному знанні. Вона дозволяє синтезувати поняття і абстракції, що адекватно відображають емпірично знайдені закономірності, що використані в інженерній практиці. Так само відкривається можливість створення технічної теорії.
Запропонована класифікація форм технічної раціональності, яка відображає рівень взаємного впливу технічного і філософського знання. Можна виділити чотири послідовні рівні взаємного впливу, які відкривають наступні можливості в рішенні інженерних задач: можливість виявлення зв'язків і відносин між явищами, використовуваних в технологіях; створення ідеальних об'єктів технічного знання; використання природничо-наукових законів в інженерній практиці; створення технічної теорії.
Показано, що буденна форма технічної раціональності, поширена в епоху Ренесансу, містила в своїй основі методи, які не забезпечували синтез ідеальних об'єктів, необхідних для використання природничо-наукових законів в технічному знанні.
На початку наукової революції Нового часу склалися передумови для вироблення в рамках методології і картини світу принципово нових форм технічної раціональності. І хоча становлення філософії техніки як самостійної дисципліни, відбулося пізніше - вимога взаємозв'язку філософського і технічного знання в рамках науки стала посередньо визначати філософську проблематику вже в даний період.
У підрозділі 2.3 "Соціальна детермінація форм технічної раціональності в структурі наукового і філософського знання Нового часу" показано, як феномен технічної раціональності впливав на взаємодію зовнішніх і внутрішніх чинників розвитку науки.
Властивістю, що визначила можливість практичного використання гіпотез, що висувалися, стала "товарність знання" - можливість продажу технічних ідей. Товарність і абстрактність знання обернено пропорційні, тому дія на технічне знання абстрактних філософських і математичних концепцій була можлива тільки за допомогою створення в їх рамках ідеальних об'єктів науки, придатних до використання в інженерній діяльності.
Сучасники частково усвідомлювали ці процеси: ще не знайшовши цілісності, їх уявлення про феномен технічної раціональності вже відображали істотні зв'язки між гносеологічними гіпотезами, що висловлювалися, онтологічними категоріями, що формувалися, і розвитком технічного знання.
Дане визначення парадигми техніки - як суми технічних знань, зведених в єдину систему, і що визначає типові характеристики створюваних технологій і технічних виробів. Встановлено, що в період Нового часу парадигма техніки, до того незалежна в своєму розвитку, стала визначатися парадигмою науки, дякуючи чому з'явилася можливість відтворювати невідомі технології конкурентів. Це відобразилося на характері наукових комунікацій і привело до відмови від консерватизму в системах наукового і технічного знання.
Проведене порівняння вливу релігії і технічного знання на становлення філософської проблематики і методології періоду наукової революції XVII-XVIII ст. Показано, що розвиток дедуктивних методів частково ґрунтувався на методах середньовічної схоластики. Так само філософія Нового часу запозичувала у схоластики прийом порівняння якостей об'єкту з нескінченною досконалістю Бога, аналогічний математичному прийому порівняння чисел з нескінченно малими величинами. Проте, філософська проблематика XVII-XVIII ст. вже визначалася потребами в розвитку наукового знання.
Підрозділ 2.4. "Технічна раціональність, як онто-гносеологічна підстава системи освіти Нового часу" містить аналіз впливу розвитку форм технічної раціональності на становлення наукових шкіл. Показано, що дослідницькі програми, сформульовані в епоху наукової революції XVII-XVIII ст., могли бути реалізовані лише на основі використання гіпотез, що висувалися, в межах технічного знання. Це спричинило відмову від підпорядкування міркувань апарату дедуктивної логіки (відхід від форми доказу, характерної для пізнього аристотелізму), а так само введення в освіту вживаних в техніці дисциплін - що у результаті сприяло формуванню освітнього ідеалу епохи Просвітництва.
Третій розділ "Онто-гносеологічні підстави технічної раціональності в контексті філософських традицій XVII початку XVIII ст." присвячений опису процесів становлення якісно нових форм технічної раціональності як елементу взаємного впливу філософського і технічного знання періоду Нового часу.
У підрозділі 3.1. "Рефлексія становлення форм технічної раціональності в гносеологічних вимірах Нового часу" проводиться аналіз трьох основних форм технічної раціональності, становлення яких проходило в XVII ст.
Зміст аналітико-синтетичної форми технічної раціональності - це поєднання абстрагування і синтетично-дедуктивних методів. Її становлення відмічене в працях Г. Галілея. Вона створювалася під впливом платонізму, що виразилося в конструюванні ідеальних об'єктів з використанням математичних закономірностей. Дотримання її дозволило Г. Галілею істотно спростити формулювання ідеальних об'єктів науки, які в свою чергу дозволяли використовувати природничо-наукові закони в інженерній діяльності. Завдяки цьому технічні ідеї могли представлятися у вигляді креслень, схем, рівнянь - і ці креслення були адекватні фізичним законам, на яких вони ґрунтувалися. Аналітико-синтетична форма технічної раціональності показала себе оптимальною для інженерної діяльності. Проте гносеологічні дослідження Г.Галілея не одержали онтологічного виразу.
У працях Ф. Бекона виявлено становлення індуктивно-аналітичної форми технічної раціональності. Її методологічна специфіка полягає в тому, що вона дала можливість цілеспрямовано емпірично відшукувати залежності, властиві технологіям, принагідно застосовувати знання природничо-наукових законів; так само вона дозволила виражати емпірично виявлені закономірності без введення якісно нових ідеальних об'єктів і понять. Область використання цієї форми раціональності обмежена: поява ідеальних об'єктів, що адекватно відображають інженерну діяльність, дозволяє створити на основі технічного знання більш високоорганізовану систему.
Р. Декарт у своїх працях опосередковано визначає дедуктивно-синтетичну форму технічної раціональності, методологічний зміст якої полягає в переважному використанні для вирішення технічних завдань ідеальних моделей. Це дозволяє значно скоротити в інженерній діяльності кількість експериментів. Одночасно це потребувало створення принципово нового ідеального конструкта "оперативного середовища", який би дозволив повністю математично детермінувати властивості технічних об'єктів. Але область застосування даної форми технічної раціональності так само обмежена: з'ясувалось, що неможливо створити вичерпний набір ідеальних об'єктів, рівно адекватних для наукового і технічного знання.
Підрозділ 3.2. " Аналіз технічної раціональності в онтологічних побудовах Ф. Бекона,, Р. Декарта, П. Гассенді, Б. Спінози" присвячений першим спробам створення наукової картини світу за допомогою нових методів і ролі в цьому процесі становлення форм технічної раціональності.
Індуктивно-аналітична форма технічної раціональності не містить передумов формування онтологічних побудов. Тому запропонована Ф. Беконом система відновлення наук, що відображає його уявлення про картину світу, була побудована на суб'єктивних підставах.
Раціоналістична онтологія Р. Декарта була обмежена в своєму розвитку через трудомісткість дотримування дедуктивно-синтетичної форми технічної раціональності: повне абстрагування використовуваних в техніці процесів, необхідне для забезпечення довершеного моделювання технічних завдань в "оперативному середовищі" - нездійсненно.
Показано, що в основі буденної форми технічної раціональності лежить сукупність методів, за допомогою яких неможливо систематично створювати ідеальні об'єкти науки, застосовні в межах технічного знання. Ця форма раціональності простежується у працях П. Гассенді, і призводить до обмеження взаємозв'язку корпускулярної картини світу і формульованих ним же гносеологічних орієнтирів (сенсуалістичних критеріїв істини). В результаті практичне використання і навіть уточнення онтологічних гіпотез П. Гассенді стало неможливим.
Моністична онтологія Б. Спінози самою своєю структурою передбачала, що єдиний набір ідеальних об'єктів повинен застосовуватися одночасно в межах наукового і технічного знання. Так само, аналізуючи свободу людини, Б. Спіноза задав ідеал ціліреалізації в технічній творчості, що спирається на використання всіх існуючих знань при конструюванні будь-якого технічного виробу. Проте, створена ним же перша несуперечлива наукова картина світу, що стала однією з передумов домінування наукової парадигми над технічною, сама не мала технічного змісту: складові її ідеальні об'єкти не могли бути виражені математично і застосовані в технічному знанні.
У підрозділі 3.3. "Вплив феномену технічної раціональності на формування механістичної картини світу " розглядається той вплив, який надало становлення форм технічної раціональності на формування набору ідеальних об'єктів науки, що використалися в побудові механістичної картини світу.
В межах аналізу робіт Дж. Локка показано, що під час розвитку англійського емпіризму здійснювався поступовий перехід від чисто індуктивно-аналітичної форми технічної раціональності до аналітико-синтетичної форми. Завдяки цьому виникали передумови для формування механістичної картини світу. Проте, зайвий утилітаризм в конструюванні ідеальних об'єктів, що призвів до втрати їх адекватності, і відсутність прямого зв'язку з математичним апаратом, здатним виражати природничо-наукові закони, не дозволили ідеям з праць Дж. Локка бути безпосередньо використаними в основі нової картини світу.
Характер гіпотез щодо онтологічних категорій, прийнятих науковим співтовариством для формулювання природничо-наукових законів, у результаті був визначений їх повнішої відповідністю вимогам аналітико-синтетичної форми технічної раціональності. Тобто можливістю вирішувати інженерні задачі за допомогою експериментально підтверджених абстрактних моделей. У працях Г.Лейбніца містилася гіпотеза про монади, що розвивала ідеї субстанціальності матерії. На той історичний період це була найбільш науково раціональна і несуперечлива філософська система, де в рамках єдиного комплексу ідеальних об'єктів і понять описувалася найбільша кількість явищ. Проте монада, як основний ідеальний об'єкт науки у той час, не могла бути використана в межах технічного знання.
Онтологічні побудови, сформульовані в працях І. Ньютона, навпаки, містили в собі неусувні суперечності, їх наукова раціональність поступалася гіпотезам Г.Лейбніца. Але корпускула, як ідеальний об'єкт, могла бути використана одночасно в природничо-наукових законах, і в їх зредукованих формах, вживаних в інженерній практиці. Отже, вона краще відповідала аналітико-синтетичній формі технічної раціональності.
В результаті, хоча в межах корпускулярних гіпотез і не були висловлені аргументи, що спростовували монадологічні побудови, відбулася відмова від дискусії і верифікація аксіоматики, що емпірично склалася, в раціоналістичній за формою онтології І. Ньютона.
В висновках сформульовані основні результати проведеного дослідження.
Вироблення філософських підстав наукової революції Нового часу необхідно розглядати як процес, однією з складових якого виступає генезис форм технічної раціональності.
Філософія Нового часу вирішувала задачу створення передумов для формулювання технічно застосовних законів і теорій, що мають природничо-наукове обґрунтування. Показано, що для цього було необхідно: створити нові форми технічної раціональності; забезпечити можливість сумісного використання наукової і технічної раціональностей в рамках єдиної методології і картини світу; сконструювати нові ідеальні об'єкти. Тобто поліпшити взаємозв'язок наукового, філософського і технічного знання.
Проаналізований процес становлення форм технічної раціональності як найважливішої соціальної складової наукової революції Нового часу. Саме нові форми технічної раціональності дозволили об'єднати технічне і філософське знання в межах загальної науково-дослідної діяльності. Технічна раціональність зробила непрямий вплив на становлення системи цінностей періоду Нового часу. Показано, як необхідність дослідження поля наукових завдань, що розширюється, визначила зміну в характері наукової комунікації і викладання. Створювалися передумови для формування педагогічного ідеалу епохи Просвітництва.
Нові форми технічної раціональності створювалися в рамках методології і онтології Нового часу. Індуктивно-аналітична форма технічної раціональності, яка почала свій розвиток в рамках робіт Ф. Бекона, давала можливість виявляти закономірності використовуваних в техніці явищ без усвідомлення їх у вигляді абстрактних моделей.
Аналітико-синтетична форма технічної раціональності, становлення якої почалося у працях Р. Галілея, дала можливість конструювати ідеальні образи, що відображають сутність явищ, і що мають математичний вираз. З'явилася можливість частково сполучати закономірності і конструйовані ідеальні об'єкти, адекватно перетворювати природничо-наукові абстракції в технічні. За допомогою цього прийому була частково усунена суперечність між мистецтвом і технічним знанням, яке до того ускладнювало інженерну діяльність.
Дедуктивно-синтетична форма технічної раціональності, відображена у працях Р. Декарта, зажадала для свого застосування створення принципово нового ідеального конструкта - "оперативного середовища", в якому можна було проводити операції з ідеальними моделями, що відображають використовувані інженерами технології.
Середина XVII-го століття відмічена у філософії зміною пріоритету досліджень: від ідеального методу до створення таких картин світу, таких онтологічних конструкцій, якій дозволили б застосовувати цей метод з найбільшою користю. Але на початковому етапі цієї діяльності можна говорити лише про завдання граничних умов, які визначають поле продуктивного взаємозв'язку наукової і технічної раціональностей. Картини світу, створені в рамках філософських систем Р. Декарта, П. Гассенді, Б. Спінози, були не в змозі адекватно відображати розвиток наукового знання. Вони були актуальні лише для проблематики філософського знання: була доведена лише принципова можливість побудови картини світу, в межах якої можливе продуктивне раціональне його пізнання.
У останній третині XVII-го століття і перших десятиліттях XVIII-го відбувалося формування механістичної картини світу. Цей процес супроводжувався зміною методів, що використалися в межах традиції англійського емпіризму: зросло значення дедуктивно побудованих систем філософського знання, при збереженні значення експерименту, що відповідало аналітико-синтетичній формі технічної раціональності.
У працях Дж. Локка значною мірою склався набір ідеальних об'єктів і понять, необхідних для інженерного використання природничо-наукових законів. Проте, утилітарний, занадто грубий характер виразу цих об'єктів і відсутність безпосереднього зв'язку з математичними методами, не дозволив Дж. Локку самостійно сформувати нове світобачення.
Вирішальною для становлення механістичної картини світу виявилася конкуренція корпускулярної і субстанціальної гіпотез, що були виражені у працях відповідно І. Ньютона і Г. Лейбніца. Картина світу створена Г. Лейбніцом була більш цілісною і, дозволяючи несуперечливо пояснити більше число явищ, більш науково раціональною. Критикою І. Ньютона вона спростована не була. Але онтологія І. Ньютона містила більше передумов для формулювання ідеальних об'єктів, використовуваних в технічному знанні. Вона краще відповідала аналітико-синтетичній формі технічної раціональності. Відбулася верифікація постульованих І. Ньютоном онтологічних аксіом.
Таким чином, становлення форм технічної раціональності в науковій революції Нового часу дозволяє вважати його самостійним, хоч і не актуалізованим в даний період явищем, одним з визначальних чинників становлення нової парадигми мислення. Це вимагає ретельного вивчення ролі технічного знання у філософії науки.
Бескаравайный С.С. Становление технической рациональности в эпоху Нового времени как объект историко-философской рефлексии. - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата философский наук по специальности 09.00.09 - философия науки. - Черновицкий Национальный университет им. Ю. Федьковича, Черновцы, 2007.
Диссертация посвящена исследованию роли технической рациональности в научной революции эпохи Нового времени. Уточнено определение технической рациональности - как качества технических идей, определяющего их утилитарную применимость. Дано определение формы технической рациональности: как конкретно-историческому выражению рационального в совокупности методов, идеальных объектов и понятий, используемых в техническом знании. Выявлены сходства и различия, существующие между научной и технической рациональностью, основанные на приоритете гносеологической или же утилитарной проблематики.
Показано, что исследовательские программы, сформулированные в эпоху научной революции XVII-XVIII вв., могла быть реализованы лишь на основе использования выдвигавшихся гипотез в рамках технического знания.
В ходе историко-философского анализа установлено, что в период научной революции началось становление новых форм технической рациональности: аналитико-синтетической, индуктивно-аналитической и дедуктивно-синтетической.
Становление индуктивно-аналитической формы технической рациональности выявлено в работах Ф. Бэкона. Её методологическая специфика состоит в том, что он дала возможность целенаправленно эмпирически отыскивать зависимости, свойственные технологиям. Так же она позволила выражать эмпирически обнаруженные закономерности без введения качественно новых идеальных объектов и понятий.
Содержание аналитико-синтетическая формы технической рациональности - это сочетание абстрагирования и синтетически-дедуктивных методов. Её становление отмечено в трудах Г. Галилея - она позволила существенно упростить формулировку идеальных объектов науки, которые в свою очередь позволяли использовать естественнонаучные законы в инженерной деятельности.
Р. Декарт в своих работах косвенно определяет дедуктивно-синтетическую форму технической рациональности, методологическое содержание которой состоит в преимущественном использовании для решения технических задач идеальных моделей. Это позволяет значительно сократить в инженерной деятельности количество экспериментов.
Именно новые формы технической рациональности позволили объединить техническое и философское знание в рамках общей научно-исследовательской деятельности. Их появление позволило качественно улучшить взаимосвязь научного и технического знания, а так же оказало влияние на отбор идеальных объектов науки, которые составили основу механистической картины мира.
Ключевые слова: научная рациональность, форма технической рациональности, закон, техническое знание, механистическая картина мира, идеальный объект.
Бескаравайний С.С. Становлення феномену технічної раціональності в епоху Нового часу як об'єкт історико-філософської рефлексії. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософський наук за спеціальністю 09.00.09 - філософія науки. - Чернівецький Національний університет ім. Ю. Федьковича, Чернівці, 2007.
Дисертація присвячена дослідженню ролі технічної раціональності в науковій революції епохи Нового часу. Уточнено визначення технічної раціональності - як якості технічних ідей, що визначає їх утилітарну застосовність. Дане визначення форми технічної раціональності: як конкретно-історичному виразу раціонального в сукупності методів, ідеальних об'єктів і понять, використовуваних в технічному знанні. Виявлені схожість і відмінності, що існують між науковою і технічною раціональністю. Під час історико-філософського аналізу встановлено, що в період наукової революції почалося становлення нових форм технічної раціональності: аналітико-синтетичної, індуктивно-аналітичної і дедуктивно-синтетичної. Їх поява дозволила якісно поліпшити взаємозв'язок наукового і технічного знання, а так само вплинула на відбір ідеальних об'єктів науки, які склали основу механістичної картини світу.
Ключові слова: наукова раціональність, форма технічної раціональності, закон, технічне знання, механістична картина світу, ідеальний об'єкт.
Beskaravainy S.S. Becoming of technical rationality in the epoch of New time as the object of historical and philosophical reflection. Manuscript.
Dissertation on competition of scientific degree of candidate philosophical sciences on speciality 09.00.09 is science philosophy. it is the Chernovytskyy National university the name U. Fedkovycha, Chernovcy, 2007.
Dissertation is devoted to research of role of the technical rationality in scientific revolution of epoch of New time. Determination of technical rationality is specified - as quality of technical ideas, determining their utilitarian applicability. Determination of form of technical rationality is given: how to concretely-historical expression of rational in the aggregate of methods, ideal objects and concepts in-use in technical knowledge. Likenesses and distinctions existing between scientific and technical rationality are exposed. It is set during the historical and philosophical analysis, that becoming of new forms of technical rationality began in the period of scientific revolution: analytyko-syntetic, inductively-analytical and deductive-synthetic. Their appearance allowed high-quality to improve intercommunication of scientific and technical knowledge, and similarly had influence on the selection of ideal objects sciences which made basis of mechanistic picture of world.
Keywords: scientific rationality, form of technical rationality, law, technical knowledge, mechanistic picture of world, ideal object.