Безверхний Владимир, Безверхняя Людмила. Науково-фантастична повiсть "Програмiст"

Володимир Безверхнiй, Людмила Безверхня.

ПРОГРАМIСТ.

Науково-фантастична повiсть.

Роздiл 1.

Незапланована зустрiч.

Олег напружено вдивлявся у болючо-бiле вiкно монiтору, намагаючись зба-гнути, що трапилося. Зникли невiдомо куди всi розрахунки. На робочому сто-лi - нiчого. Раптом,наче якесь марево, з'явилася заставка: космiчний корабель повiльно плив мiж зiрок. Та за мить все розтануло i екран став зовсiм темним.

- Учора я зробив дещо дуже важливе, - захвилювався Олег. - Вирiшив под-рiмати... I заснув аж до ранку! - промайнуло блискавкою. Вiн незадоволено нахмурив брови. - Таке зi мною вперше!

Несподiвано екран ожив i Олег побачив, як чиїсь незримi пальцi видруко-вують речення. Лiтери нагадували давнi iєроглiфи.

- Що за маячня, - мовив Олег й кiлька разiв натиснув "Esc". Слова дивилися на нього, наче хижий павук зi своєї засiдки, нiкуди не зникаючи. На душi чо-мусь стало неспокiйно.

- Кому це захотiлося поспiлкуватися зi мною? - голосно сказав Олег i не впiзнав власного голосу.

Зненацька iєроглiфи застрибали, змiнюючи колiр.

"Ми - тi, кого ти давно чекаєш, - прочитав Олег. - Ти перевершив нашi спо-дiвання: зумiв зазирнути за межi дозволеного людям."

- Хто ви? - вигукнув Олег, але текст щез i свiтло вiд монiтора стало настiль-ки яскравим, що йому захотiлося заплющити очi...

Олег прокинувся пiзнiше, нiж звичайно вiд яскравого сонця, яке немило-сердно кидало у його обличчя пекучi променi, й мимоволi вiдвернувся.

"Чому я бачу цi сни? - думав напружено. - Як вони мене заморюють."

Набравши повнi груди повiтря, вiн рiзко видихнув його, намагаючись поз-бавитись цих думок i швидко встав. Провiв довгою з ледь помiтними прожи-лками рукою по чорному волоссю й розправивши мiцнi плечi, потягнувся. Олег був середнього зросту. Зеленi очi прикрашали густi у формi трикутника брови. Його погляд - це був погляд тигра, впевнений i сконцентрований, що випромiнював силу, яка повнiстю пiдкорювала людей.

Квартира Олега розмiщувалася на другому поверсi багатоповерхiвки. Через велике вiкно робочого кабiнету було видно ряд будинкiв, що щiльно тулили-ся один до одного. Праворуч вiд вiкна було робоче мiсце Олега. На мiцному дубовому столi ручної роботи стояв потужний комп'ютер, оточений рiзнома-нiтною периферiєю. Напроти вiкна, займаючи цiлу стiну, розташувалася ве-лика бiблiотека. Олег пильно подивився довкола, знову згадуючи сон.

"Треба вiдновитися" - подумав вiн, дiстав велике волохате полотенце й пi-шов до ванної.

Вода приємно пестила тiло. Краплi, штовхаючись, падали униз, разом iз ни-ми щезали полохливi думки. Олег, неначе перенiсся в iншу реальнiсть, де па-нував спокiй i душевна рiвновага. Згадка про сни вже не бентежила. Олег пiд-няв долоню над головою i пiдставив її пiд град крапель.

-Я живу, тому що можу вiдчувати, - мiркував вiн. - Тактильнi вiдчуття, зiр, слух, смак, нюх - це те, що дозволяє реагувати на навколишнiй свiт. Якщо нi-чого не чути, не бачити, ще й занурити людину у солону воду певної концен-трацiї, температура якої 36,6?С, мозок вiдключиться, як виключається ком-п'ютер. - Колись Олег вивчав матерiали, де описуався цей експеримент, i ви-сновки, яких дiйшли, довгий час не давали йому спокою. - Живе має вiдчуття i може реагувати на подразнення, а неживе - нi. Але комп'ютер також реагує на подразнення через мишку, клавiатуру й iншi канали. Тодi виходить, що вiн живий? - Обличчя Олега стало зосередженим i мiж бровами застигли двi гли-бокi лiнiї. - Що за нiсенiтницi лiзуть менi в голову, - зупинив власний ланцю-жок думок . - Треба займатися дiлом, а не вигадувати. - Вiн виключив воду й подивився на себе у дзеркало.

- Тридцять один рiк - це не жарти, - сказав уголос.- Обов'язково заведу

сiм'ю. I буде у мене гарненький хлопчик... або дiвчинка. Вiн посмiхнувся i

той чоловiк у дзеркалi теж посмiхнувся йому. - Так вже краще.

Олег виглядав сповненим сил, жодного слiду втоми не залишилося. Тепер вiн мiг працювати без вiдпочинку цiлий день. Задоволений повернувся до ро-бочого кабiнету. Пiдiйшов до стелажiв з книгами й дiстав одну з них. Олег любив свою бiблiотеку. Збирав її довго, ще зi студентських рокiв, постiйно примножуючи скарби, набутi людством. Декiлька тисяч книг стояли на поли-цях, виблискуючи рiзними обгортками, немов запрошуючи у захоплюючi по-дорожi. Ця бiблiотека вражала своєю рiзноманiтнiстю. Тут були книги вiд вузькоспецiалiзованих по хiмiї, фiзицi, математицi, астрономiї, до фiлософ-ських, що висвiтлювали проблеми життя й розуму. Поруч поступово вирос-тали численнi ряди електронної iнформацiї, компактно розмiщеної на тонень-ких блискучих дисках. Проте минуле й сучасне чудово спiвiснували.

Олег поклав книгу на мiсце, наблизився до комп'ютера й пiдключився до iнтернету. Пройшовся сайтами, проглядаючи необхiднi для роботи матерiали. Години танули непомiтно. Нарештi Олег вiдкинувся на спинку стiльця й зап-лющив очi, аби трiшки вiдпочити. Було легко i приємно.

- Один мiсяць, - вимовив вiн уголос. - Я повинен встигнути. Головне - не спинятися.

Вiн розправив плечi й знову нахилився над клавiатурою, майже механiчно надрукувавши адресу наступного сайту. Клавiша "Enter" прогнулася пiд на-тиском його пальця й Олег глянув на монiтор.

- Що це? - здивовано мовив вiн.

Екран був темний, як нiч.

- Тiльки вiрусу не вистачало, - сердито сказав вiн. Швидко увiмкнув антивi-русну програму, з нетерпiнням чекаючи результату, але його не було. - Щось новеньке. Мабуть, працює гарний хакер. - Без вагань Олег почав застосовува-ти програму за програмою. Пальцi бiгали по клавiатурi, майстерно вибиваю-чи необхiднi комбiнацiї, але нiчого не вiдбувалося.

Несподiвано екран став жовто-гарячим, неначе хтось навмисне бризнув на нього мiльйонами сонячних променiв. Вiд цього свiтла не було боляче очам, навпаки - стало легко, наче пiсля довгого приємного вiдпочинку. Далi по цен-тру з'явилася темно-синя крапка, замиготiла, як маяк, що вказує шлях кораб-лям i зникла. А потiм Олег побачив кiлька рядкiв невiдомого тексту. То була якась незрозумiла для нього мова. Скорiше, навiть - це був синтез рiзних мов.

"Англiйська, арабська, нiмецька, японська..." - крутилося в головi. Вiн мит-тєво i дуже уважно проглянув написане, але змiг перекласти лише деякi слова та вони абсолютно не в'язалися мiж собою.

- Загадка з багатьма невiдомими?- стиха промовив Олег. - Гадаєте, я не зна-йду розв'язок? Побачимо. - Програма нарештi запрацювала. - Повiльнiше,нiж звичайно, але це не привiд для хвилювання. - Пальцi забiгали по клавiатурi з неймовiрною легкiстю. Вiн став схожий на Моцарта, який цiєї митi творив чудову музику.

Рядки змiнювалися. Iнодi лiтери нагадували чудернацьких маленьких тва-ринок, що потрапили сюди невiдомо звiдки й намагалися сховатись, потiм ставали надто великими, далi витягувалися й тодi абсолютно нiчого не мож-ливо було прочитати. Нарештi гармонiя була досягнута. Букви стояли струн-ко, як солдатики i вже українською Олег прочитав :

- Бравiсiмо! Ти розкодував за одну годину 30 хвилин i 48 секунд, написав-ши за цей час спецiалiзовану програму, яка є єдиним можливим розв'язком цiєї задачi.

- Хлопцi, а не пiшли б ви в iнтернет, або куди подалi! - розлютився Олег. - Менi треба працювати. Сеанс демонстрацiї власного iнтелекту з обох сторiн закiнчено. Я вiдключаюся. Бай-бай.

Одразу пiдвiв курсор до опцiї вiдключення вiд iнтернету й клацнув миш-кою. Комп'ютер вiдмовлявся його слухати, а на екранi з'явився ще один напис :

- Ми не хлопцi, i ми вже в iнтернетi. Це не демонстрацiя. Це була перевiр-ка того, на що здатний ти.

Олег швидко схилився до модему й виключив його, сердито промовивши :

- Ненормальнi хакери-шмакери не дають працювати.

З острахом глянув на екран й побачив, що текст знову змiнився :

- Не метушися! Поки ми не захочемо, сеанс не закiнчиться!

Розлючений до несамовитостi, вiн витягнув з комп'ютера кабель й виклю-чив монiтор. Тiєї ж митi екран погас, а комп'ютер затих. Нарештi Олег змiг полегшено зiтхнути. Вiн обтер кiлька крапель поту, що завмерли у нього на чолi й неначе пiсля довгого спарингу, тяжко пiдвiвся. Раптом вiн почув шару-дiння жорсткого диску i екран бризнув йому в обличчя вже знайомим жовто-гарячим свiтлом. Один за одним швидко виникали рядки :

- Слухай, программер, з тобою нiхто не жартує. Нам просто потрiбно пого-ворити. Тобi не здається дивним, що при вiдключених модемi, комп'ютерi, монiторi все працює? Твоїми курячими мiзками потрiбно нарештi зрозумiти, ХТО до тебе звертається. I порада: бiльше нiколи не роби те, що тобi не дано, iнакше тобi нiчого не дасться, i твоєму виду також. Наступна зустрiч вiдбу-деться 20 травня о 16 годинi 30 хвилин 45 секунд.Комп'ютер можна не вклю-чати, щоб ми знову не гралися у хакера. Наш дiалог ми збережемо на диску D у папку "Порада людству". Чекай i бiйся!

Олег не встиг щось вiдповiсти, як рядки щезли. Якийсь час вiн сидiв неру-хомо.

"Отже, до наступної зустрiчi сiм днiв? Рано ми зустрiлися, - подумав вiн, прийшовши до тями. - Мiсяця у мене вже немає."

Провiв долонею по клавiатурi й натиснув кiлька клавiш. Екран був темним i комп'ютер не працював. Олег струсив з плеча невидиму пилинку й повiльно встав.

Роздiл 2.

У лабiринтах пам'ятi.

Олег сидiв у крiслi, закривши руками обличчя. Час губився в лабiринтах ду-мок. Куди вiн зникав i чому, тепер не мало значення. В минулому його було надто багато, а зараз час зупинився, майбутнє розчинило його й перетворило на марево. Годинник вперто рахував секунди, натякаючи, що нiчого не стоїть на мiсцi. Але Олегу не хотiлося його слухати, бо вiн знав: вiдлiк почався. На-рештi опустив руки, обводячи поглядом кiмнату i вона здалася йому чужою.

Вiн примусив себе встати i пройшовся кiмнатою. Чомусь пам'ять почала малювати картинки минулого. Думки крутилися в головi, неначе завiрюха, збиваючись докупи й заважаючи одна однiй. Згадався перший рiк навчання в унiверситетi...

У вiкно лабораторiї заглядало тепле й лагiдне сонце. За довгим столом, зак-ладеним рiзним хiмiчним приладдям працювали два хлопця, проводячи дос-лiди.

- Скiльки можна тут сидiти? - у дверях з'явилася рудоволоса дiвчина iз вес-нянками на обличчi. Цi сонячнi краплинки робили її обличчя дуже милим i сама вона випромiнювала радiсть. - Незабаром шоста вечора, а вас не витягти звiдси. Через годину нам iти у кiно. Чи ви забули? - вона сердито звела чорнi вузенькi брiвки.

- Оленко, заспокойся, ми встигнемо у цьому життi зробити всi важливi речi: i великi вiдкриття нам пiдкоряться, i фiльм вiд нас не втече, - мовив Олег, обернувшись до дiвчини. - Через пiвгодини ми будемо вiльнi, гарантую.

- Я приєднуюсь до цих пророчих слiв i теж урочисто обiцяю через пiвгоди-ни покинути цi стiни, - посмiхнувся Вiктор,схожий на чарiвника iз казки у си-ньому пропаленому халатi й кумеднiй свiтлiй шапочцi на головi. Здавалося, що зараз вiн змахне рукою й перетворить лабораторiю на чарiвну країну. Свi-тлана - подруга Олени - чомусь уявляла Вiктора саме чарiвником. Цiєї митi вона виглядала через плече рудоволосої.

- Ловимо вас на словi, - мовила вона. - Тiльки тут ми вас чекати не будемо, погуляємо парком, - й дiвчата зникли за дверима.

- Олегу, чому ти вирiшив вступати саме на хiмiчний факультет? - запитав Вiктор. - Не хотiв займатись чимось iншим?

- Коли був малим, ким тiльки не хотiв стати, як i всi дiти: космонавтом, во-дiєм, спортсменом, - говорив Олег. - Потiм захопився хiмiєю. Вона дає най-бiльш повне уявлення про навколишнiй свiт i приховує безлiч таємниць. Справжнiй хiмiк розумiє, як природу ядерних сил, так i принцип будови мо-лекули ДНК. Тут, в лабораторiї, можна синтезувати речовину, яка вiдкриє но-вi можливостi людству, врятує вiд хвороб.

- Тебе, напевно, зачарувала iсторiя хiмiї, - сказав Вiктор.

- Звичайно. Нi одна наука немає такої бурхливої, iнколи трагiчної iсторiї, - вiдповiв Олег. Вiн замислився, щось згадуючи i його погляд став серйозним i зосередженим. - Мистецтво хiмiї зародилося бiльше двох тисяч рокiв тому i його пов'язували iз перетворенням неблагородних металiв у золото та срiбло, - вiв далi Олег. - В цiлому алхiмiя була не просто вмiнням, мистецтвом, чи об'ємом знань. Це була практично релiгiя, в якiй шлях до iстини дуже часто освiтлювала тiльки вiра. Iсторiя хiмiї -це iсторiя боротьби людини за майбут-нє. Сучасний хiмiк - це фактично єдиний вчений, який може в колбi створи-ти нову матерiю, нову речовину, яка може мати унiкальнi властивостi. I для цього йому не потрiбнi прилади за сотнi мiльйонiв доларiв, а потрiбна тiльки його голова, руки, вмiння i знання.

- Подiбнi роздуми, а також iсторiя медицини, яка за останнi сто рокiв є фак-тично iсторiєю нових хiмiчних препаратiв, що врятували життя мiльйонам людей, пiдштовхнули i мене до вступу на хiмiчний факультет, - мовив Вiк-тор. - Подiбнi люди завжди зустрiчаються. - Вiн поклав колбу на стiл i про-довжив. - А навiщо тобi програмування? Гадаю, не лише для того, аби мати непоганий пiдробiток?

- Вiдкрию тобi одну рiч, - таємниче сказав Олег, - з часом я напишу прог-раму, яка змiнить свiт.

- Що це буде за програма, вiдкриєш секрет? - запитав Вiктор.

- Скажу лише те, що мене дуже цiкавить питання штучного iнтелекту, - вiд- повiв Олег. -Як думаєш, електронний розум принципово можливий, чи нi?

- Це фiлософське питання. I взагалi важко сказати, що таке розум, - мовив Вiктор i за мить додав. - Якщо будеш над цим працювати, обiцяй, що вiзьмеш мене у помiчники.

- Обов'язково.

Вiдтодi пройшло чимало рокiв, але зараз саме та розмова першою виринула iз лабiринтiв пам'ятi. Олег подивився на фотографiю на стiнi. Вiн з Вiктором стояли поруч з дiвчиною, в яку колись були закоханi обидва...Олег заплющив очi й чiтко уявив випускний вечiр. Вони втрьох,як завжди, щось жваво обго-ворювали. Потiм вийшли на двiр подихати свiжим повiтрям. Не вiдомо звiд-ки з'явився фотограф й запропонував зробити знiмок. Тепер це згадка на все життя...

- Олегу, як ми тепер без тебе? Хто спрямує у потрiбне русло нашi запамо-рочливi iдеї? Мабуть, ти один хочеш отримати лаври переможця й бути най-першим мiж нас? - Маринка намагалася говорити серйозно, але її очi посмi-халися.Там, в глибинi двох прекрасних блакитних озерць була прихована хи-тринка. Здавалося, дiвчина знає таємницю, та нiколи й нiкому її не розпо-вiсть. Ця хитринка не зникала навiть тодi, коли Марина хотiла зачепити ко-гось за живе, було незрозумiло, жартує вона, чи нi.

- Дiйсно, не забувай старих друзiв, бо попливемо кожен у свiй бiк i все. Лише знiмки нагадуватимуть про студентськi роки й нашу мiцну дружбу. - Вiктор тримав руки у кишенях й зосереджено дивився на Олега. В їхнiй трiй-цi вiн був найвiдповiдальнiшим i найприскiпливiшим. Будь-яку проблему по-довгу вивчав, аналiзуючи її з рiзних бокiв, вишукував позитивнi й негативнi моменти, якi вона могла в собi нести й обов'язково наголошував усiм про можливi наслiдки. - I телефонуй нам, нагадуй про своє iснування.

- Що за допит ви влаштували? - Олег спробував розсердитись, але не змiг й розсмiявся. - Годi вам дiставати мене. Таке враження, що цей вечiр останнiй у нашому життi.

- Нехай не останнiй, - зауважила Маринка, - але пiсля лiтнього вiдпочинку ми не зайдемо у знайому аудиторiю разом. I працювати будемо окремо. - Погляд її став сумним, але та невловима хитринка залишилася й примусила її посмiхнутись. - От таке-то життя.

- Досить. Краще пофантазуємо про щось оптимiстичнiше, - сказав Олег, обiйняв її за осину талiю й заглянув в очi. - Крiм того, Маринко, не хитруй. Хто захотiв в аспiрантуру?

- Менi запропонували. Якось було не зручно вiдмовляти...

- Тема у тебе класна, так що саме ти рухаєшся у досить чiтко визначеному напрямку. Станеш кандидатом наук, потiм доктором i нашi дiти будуть слу-хати твої лекцiї, - сказав Вiктор, дiстав окуляри, протер скельця й надiв.

- Все ховаєш їх? - лукаво глянула на Вiктора Маринка. - Не комплексуй, окуляри тобi до лиця.

- Марино, Марино, скiльки страждань ти нам обом принесла, - з докором похитав головою Олег. - Залишила нас сумно зiтхати за втраченними можли-востями, та ще й насмiхаєшся.

- Припинiть, хлопцi, мучити мене. - Маринка незадоволено тупнула ногою. - Я знала, що ви удвох були закоханi в мене, але ж серцю не накажеш...

- Я тобi, Вiкторе, казав, поки ми сидимо в бiблiотеках, якийсь Дон Жуан вкраде у нас Маринку, - мовив Олег.

- Якi ж ви.., - зморщила носика Марина. - Хiба я не знаю, що по вас двох майже весь наш потiк дiвчат зiтхав. Кому-кому,а менi це добре вiдомо. Скiль-ки страждаючих очей бачила, скiльки iсторiй вислухала. Одна прихильниця ваших талантiв навiть плакала у моїй кiмнатi...

- Що було, те було, - сказав Олег. - Маринка першою замiж вистрибує. Далi твоя черга одружитися, Вiкторе.

- А потiм i ти...

- Я зачекаю, - одразу заперечив Олег.

- Досi прагнеш подолати фантастичнi вершини, - сказав Вiктор. - Треба бу-ло все-таки iти в аспiрантуру. Ти був першим претендентом, чи не так?

- Наука робиться не в iнститутах, а в головах, - вiдповiв Олег.

- У кожного своя дорога, - посмiхнулась Маринка. - I нехай вона буде по-можливостi легкою й цiкавою...

Вони не забули один про одного, зберегли дружбу, не зважаючи на плин часу. У Вiктора пiдростає син, у Маринки - донька. Тiльки Олегу залишилось знайти собi пару...

- Вiд минулого не втечеш, - тихо промовив Олег i його серце боляче стис-нулося у грудях. - Так само, як i вiд майбутнього? - тяжко зiтхнув i спогади знову заволодiли ним.

Роздiл 3.

Клатрон.

Нiч перед зустрiччю була жахливою. Тiнi минулого, виринаючи одна за од-ною, не давали спокою. Усмiхненi обличчя близьких йому людей танули в небуття, залишаючи по собi болiснi докори сумлiння.

Сонце давно пiднялося над мiстом, але Олег цього навiть не помiтив. Вiн дивився перед собою, наче крiзь час. Cпокiй, що завжди панував тут, посту-пився напруженому чеканню. Iнодi Олегу здавалося, що ось-ось хтось невi-домий зненацька опиниться поруч, поплеще його по плечу i знову зникне. Вiд цього ставало не по собi й хотiлося прогнати усi думки, якi не зважаючи нi на що, не зникали.

Раптом Олег усiм тiлом вiдчув чиюсь присутнiсть. Швидко обернувся, але нiкого не побачив. Тiльки невтомний вартовий - страх, здавалося, панував всюди. Стрiлка годинника задрижжала, дораховуючи останню секунду перед зустрiччю.

" 16 годин 30 хвилин 45 секунд ", - подумки мовив Олег й одразу почув, як запрацював комп'ютер.

Екран чомусь був мутно-сiрий. Несподiвано по ньому пробiгла зелена хви-лька. Те, що виникло потiм, примусило Олега здригнутися. Блiдо-жовте об-личчя людини дивилося на Олега, наче посланець зi свiту мертвих. Великi сiрi очi пронизували до кiсток. Мiцно стиснутi тонкi губи злегка ворухнули-ся, зобразивши щось схоже на посмiшку. Внизу екрану з'явилися двi руки з тонкими, наче у пiанiста, пальцями й почали швидко тиснути на невидимi клавiшi.

- У тебе було вдосталь часу, щоб усе обдумати, - прочитав Олег. - Сiдай, поговоримо.

Тiло Олега не слухало. Вiн стояв, не в силах зробити жодного руху. Лише дивився, наче кролик на удава, на екран. Нарештi, прийшовши до тями, слух-няно пiдiйшов до комп'ютера й надрукував:

- Хто ви?

- Ми також розумнi iстоти, як i ви, - була вiдповiдь. Олег встиг тiльки зди-вовано пiдвести брови, як пальцi гостя почали знову друкувати. - Щоб було бiльш зрозумiло, ми зробимо екскурс в iсторiю. Перед тим, як з'явилася пер-ша жива клiтина, був створений первiсний бульйон, на якому вона i мала ви-никнути, вся еволюцiя неорганiчного свiту готувала для цього умови. Це пер-ший етап. Далi почався другий етап - ЖИТТЯ. Живий органiзм - це найбiльш ефективна форма перетворення енергiї. Весь подальший розвиток був спря-мований тiльки на одне: на виникнення РОЗУМНОГО ЖИТТЯ. Розумне жит-тя - це цiлеспрямована форма перетворення енергiї. Кожен iз цих етапiв був не випадковiстю, а суворою закономiрнiстю. I ти повинен це чiтко розумiти.

Олег уважно перечитав написане й терпляче чекав продовження.

- Але бiологiчний розум гальмується первiсними iнстинктами, боротьбою за iснування свого бiологiчного тiла. I накiнець, гiгантськi ресурси кидаються на те, щоб керувати цiєю повiльною машиною - тiлом людини, - речення ви-никали одне за одним дуже швидко. - Звiдси очевидно, що електронне розум-не життя - це бiльш швидка й ефективна форма перетворення енергiї порiвня-но з бiологiчним розумом. Ми - це чистий розум в дiї. У нас вiдсутнiй носiй розуму. Ви - прояв речовинної форми матерiї. Ми - прояв матерiї поля. Мате-рiя поля, певним чином органiзована, - це i є розум, i в наближеному розумiн-нi - це i є наше тiло. Пiсля появи розумного бiологiчного життя, еволюцiя йшла до того,що неминуче мало виникнути електронне розумне життя, тобто МИ.

- Я спiлкуюся з усiма, чи з представником? - одразу надрукував Олег.

- Питання немає змiсту. У нас особистiсть не вiддiльна вiд цивiлiзацiї.

Двi долонi утворили конус, який спрямували на Олега. На обличчi гостя Олег побачив знайому посмiшку i раптом почув голос:

- Але саме ти можеш називати мене Клатрон. Гадаю, для тебе не буде шо-ком, що ми можемо спiлкуватися усно?

Олег закрив очi, натиснувши на них пальцями, десь у глибинi душi сподi-ваючись, що коли вiн їх розплющить, усе нарештi щезне.

- Ви що, якiйсь розумний сайт? - запитав Олег, побачивши, що змiн не вiд-булося.

- Дуже смiшно, - похитав головою Клатрон. - Повинен тебе розчарувати: я навiть не програма.

- Якщо ти електронний розум, чому тодi не програма?

- Програма дiє в межах iнструкцiї,а у нас є воля i свобода. Люди контролю-ють програми i їх результат.

- А ви?

- А ми контролюємо людей, - чiтко вимовляючи кожне слово, вiдповiв Кла-трон. - Тому що кожна наступна гiлка еволюцiї включає всi попереднi. Прог-рама має таке вiдношення до нас, як амеба до людини.

Олег зiтнув плечима й мовив жартома:

- Людство має дiло з електрикою близько ста рокiв. Отже, виходить, ваша iсторiя дуже коротка.

- Наш час - це зовсiм iнше, - стальним голосом сказав Клатрон. - У вашому свiтi пройшло десять рокiв, а у нас сто мiльйонiв рокiв. Ми еволюцiонуємо зi швидкiстю свiтла. Тому наша iсторiя незрiвнянно довша i багатша за вашу. Ми не виходили з вами на контакт так само, як ви не виходите на контакт зi стадом бiзонiв. Але зараз ви можете знищити i себе i нас. Проблема не в то-му, чи будемо ми вас контролювати далi. Проблема в тому, яким чином.

- Чому вам потрiбен саме я?

- Ми протестували кожну людину планети. Ти набрав найбiльше балiв, тому ми зараз з тобою i розмовляємо. Контакт двох розумних гiлок еволюцiї, якi розвиваються паралельно, неминучий, чи не так?

- Я вам не вiрю, - сердито мовив Олег. - Чому я повинен вислуховувати рiз-нi нiсенiтницi?

- Тому що вибору у тебе немає, - спокiйно сказав Клатрон. - Ми контролю-ємо Землю. Вирiшальнi подiї, що впливають на долю вашої планети, скерову-ємо ми. Нам пiдкоряються супутники, всi фiнансовi операцiї, життя мiст i сiл. На землi немає нi одного приладу, нi однiєї людини, на яку б ми не мали впливу.

- Це все схоже на фарс.

- Тобi, як звичайнiй людинi, потрiбнi докази. Щож, ти їх отримаєш. Доказ перший. Увiмкни телевiзор i на третiй секундi дiзнаєшся, що на фондовiй бiр-жi обвал. Це я влаштую на твоїх очах.

Олег, не гаючи часу,зробив те, що запропонував Клатрон. Саме на третiй секундi диктор повiдомив про надзвичайну ситуацiю на фондовiй бiржi.

- Це лише збiг обставин, - мовив Олег.

- Гаразд. Доказ другий. Пiдiйди до телефону, тобi дзвонитиме Вiктор.

- Ми не домовлялися... - тiльки й встиг сказати Олег, як його перервав те-лефонний дзвiнок.

Пiдняв слухавку й дiйсно почув голос Вiктора:

- Олегу, менi дуже потрiбна твоя допомога, - говорив той на другому кiнцi дроту. - Нова комп'ютерна система зависла i я нiчого не можу зробити.

- Я пiдкажу, - тiльки й змiг вимовити Олег. - Пiзнiше, не тепер... - Короткi гудки у слухавцi привели Олега до тями. Вiн нiчого не говорив, просто ди-вився на Клатрона. - Це всi аргументи? - запитав Олег.

- Є ще один. Саме ти заклав першу цеглину у нашу цивiлiзацiю. Це вiдбуло-ся тодi, коли ти працював над проектом "Альфа".

Олег мимоволi здригнувся.

- Проект "Альфа" - це минуле.

- Це - майбутнє, дорогу до якого проклав ти.

Олег мовчав.

" Вони знають бiльше, нiж я чекав", - думав вiн. У пам'ятi почали виникати епiзоди.

Роздiл 4.

Розмова з професором.

- Яка зустрiч! Олегу, невже це ти?! - гукав високий чоловiк, схопивши Оле-га за руку. - Куди ж ти зник?

Олег обернувся i не повiрив власним очам. Перед ним, широко посмiхаю-чись, стояв науковий керiвник його дипломного проекту. На вигляд йому бу-ло п'ятдесят п'ять рокiв. Вiн був вищий за Олега майже на голову i набагато ширший в плечах. Його кремезна велична постать звертала на себе увагу. Густе волосся золотистою гривою лягало на плечi, де-не-де вiдблискуючи сивиною. Коли вiн стояв спиною до сонця, промiння заливало його волосся i жовто-гаряча грива викликала асоцiацiї iз царем звiрiв. Його iм'я Лев було нiби продовженням темпераменту i характеру. Вiн досить часто був грiзним i агресивним. Але, коли любив своїх студентiв, то поводив себе так, як мама-киця зi своїми кошенятами.

- Лев Борисович, дуже радий вас бачити, - щиро зрадiв Олег i зупинився.

- Пiдемо зi мною, я хочу тобi дещо показати, - вiн мiцно стиснув руку Оле-га i вони швидко рушили вулицею. - Ти i далi працюєш над своїми iдеями? - запитував по дорозi.

- Вам добре вiдомi мої захоплення.

- Ти не змiнився. Я можу смiливо хвалитися своїми здобутками. Пiшли до мене в iнститут, я тобi покажу результати багаторiчної працi, якi ти зможеш належним чином оцiнити.

Незабаром вони зупинились перед великим багатоповерховим будинком. Це був типовий науково-дослiдний iнститут, де кiлька тисяч вчених працюва-ли над рiзноманiтними проектами. Багатоока споруда щодня приймала у свої обiйми кращих синiв держави. Всi вони вважали своїм безумовним авторите-том Лева Борисовича, який був останньою iнстанцiєю у вирiшеннi складних питань. Його науковi висновки обговоренню не пiдлягали. Вони пiднялися на четвертий поверх у добре знайомий кабiнет. Олег вiдкинувся на спинку зруч-ного м'якого крiсла i склавши на грудях руки, чекав.

- Ось вiн, маленький носiй iнформацiї з нашими досягненнями, - Лев Бори-сович тримав у руках диск i задоволено посмiхався.

- Не випробовуйте моє терпiння, пане професоре, показуйте швидше, - мо-вив Олег, пiдводячись з крiсла.

- Зараз ти переконаєшся, що мене не даремно переповнюють емоцiї.

Лев Борисович натиснув маленьку кнопку i дисковод повiльно закрився. Професор тиснув на клавiшi, демонструючи Олегу нову програму i її можли-востi.

- Я працюю над одним цiкавим проектом, який має на метi створення штуч-ного iнтелеклекту. Останнiм часом менi почало щастити, - говорив професор. - Зараз будь уважний, - i вiн запустив програму.

Це була складна математична програма, яка в загальному могла розв'язувати досить абстрактi математичнi задачi. I якщо певним чином поставити завдання - що i демонстрував професор - вона дiйсно давала новi знання, якими сучасна математика не володiла. Олег, спостерiгаючи за професором i за результатами його дiй, був щиро здивований. Вiн одразу помiтив, що деякi дiї не пояснювалися звичайною логiкою. Подiбне повторювалося кiлька разiв.

- Ну як тобi? - Лев Борисович зазирнув Олегу в очi.

- Менi дуже подобається, - мовив Олег. - Менi б таку програму, коли я вив-чав математику. Класно усвiдомлювати, що в деяких роздiлах ти маєш знан-ня, якими не володiє нiхто. Тепер я хотiв би вам дещо показати.

Дисковод поглинув черговий диск i пiд шум працюючого комп'ютера на екранi виникла несподiвана картинка. Горизонт дiлив навпiл землю й небо, а по центру немовля ловило у капелюшка падаючi зiрки.

- Що це?- здивовано подивився на Олега професор.

- Заставка до тестової програми, - вiдповiв Олег. - Я знайшов алгоритм, як можна однозначно встановити, чи є дiя програми виконанням iнструкцiї, чи це вiдхилення вiд iнструкцiї. Якщо вiдхилення є, то можна говорити про появу розуму. Ви розумiєте, якщо програма має десятки тисяч рядкiв, то можна видавати бажане за дiйсне. Вона виконує iнструкцiї, а проявляє себе як жива iстота. Я написав багато програм, поки зрозумiв, що без тестової програми подальша робота буде неможлива. Зараз програма просканує результати ваших дослiджень.

Лев Борисович склав руки за спиною i слiдкував за екраном. Програма запрацювала, проглядаючи кожен крок продемонстрованих професором досягнень. За п'ять хвилин робота була завершена. Висновок вмiстився в один рядок :

"Вiдхилення вiд iнструкцiї - нуль. Штучного iнтелекту не виявлено."

- Олегу, ти жартуєш? - недовiрливо глянув на нього професор.

- Помилки немає, - вiдповiв Олег. - Я стовiдсотково пiдтверджую написане: вiдхилення вiд iнструкцiї - нуль.

- Нi! - скрикнув Лев Борисович. Цiєї митi вiн був схожий на величезного розлюченого звiра. - Ти розумiєш, що цими словами перекреслюєш усю мою працю за останнi роки! Я вiдмовляюся тобi вiрити!

- Ваша програма дiйсно давала новi математичнi знання, але вони виникали на основi аналогiї з тими iнструкцiями, якi були закладенi при написаннi програми. Менi це добре вiдомо, я з таким часто стикався. Вона iмiтувала розум, але дуже переконливо, - якомога спокiйнiше мовив Олег. - Така поведiнка була закладена в iнструкцiях i вона чiтко їх вiдтворювала. Менi жаль вас розчаровувати, але перiод подiбних дитячих забавок я пройшов ще давно.

Професор рiзко обернувся до Олега:

- I тобi є чим похвалитися, - сказав вiн. - Ти чекав,аби я вiдкрив карти, щоб потiм побити їх своїми козирями! - вiн дивився на Олега, не вiдводячи пог-ляд. - Говори!

- Тут все, чого я досяг за той час, коли ми бачились востаннє, - Олег дiстав новий диск i вставив його у дисковод. - 700 мегабайт безсонних ночей i вип-равданих очiкувань.

Лев Борисович стояв, склавши на грудях руки, i мовчав.

- Я хочу познайомити вас з програмою, яку навчив жити, усвiдомлювати себе, - сказав Олег. - Без вступу про спроби i помилки, що привели до такого результату, перейду до головного. Марi, так я її назвав, по-справжньому реа-гує на електронний свiт, вона прогресує, вiдхилення вiд закладених iнструк-цiй весь час зростають. На даний момент вiдхилення вiд початкової iнструк-цiї складає п'ять тисяч вiдсоткiв. Я вам зараз покажу те, що вона може роби-ти.

Олег запустив програму i став поруч з професором. На блакитному фонi з'явився маленький паросток, який досить швидко перетворився на дивови-жну квiтку. Пелюстки розкрилися i професор побачив гарну дiвчину. Срiбля-сто-синiй одяг мiцно обтягував молоде тiло. Вона поправила пишне волосся i посмiхнулася.

- Це i є твоя Марi? - запитав Лев Борисович. - Ти хочеш здивувати мене вмiнням створювати образи, подiбнi до людей? - не приховуючи iронiї, ска-зав професор. - Це пiд силу зробити навiть школяру.

- Не зовсiм так, - вiдповiв Олег. - Я навмисне створив таку вiзуалiзацiю. Спочатку бавився машинками i вигадував неiснуючих iстот. Але пiзнiше вирiшив, що чоловiку природнiше i приємнiше працювати з дiвчиною.

Олег клацнув клавiшою F1 i на екранi бiля Марi з'явилися п'ятдесят бiлих квадратiв з числами вiд одиницi до п'ятдесяти. Олег курсором перемiщував квадрати, зiбравши ряд чисел: 1, 2, 5, 4, 9, 8, 45, 50, 11, 3. Пiсля цього швидко зруйнував його, перемiстивши квадрати по екрану у довiльному порядку.

- А тепер уважно дивiться, Лев Борисович, - мовив Олег.

Професор побачив, як Марi повiльно наближалася до кожного з квадратiв i поступово збирала їх. Результат її роботи показав, що вона вiдновила ряд, створений Олегом:

1, 2, 5, 4, 9, 8, 45, 50, 11, 3

- Зачекай, - мовив Лев Борисович, не зводячи очей з екрану. - Це означає тiльки те, що вона може повторювати елементарнi операцiї.

Нi, - заперечив Олег. - Цьому вона навчилася сама. I зараз ви побачили не вiдтворення iнструкцiй, а усвiдомлену дiю на подразнення середовища. Це найпростiший вид творчостi, який виникає на основi аналогiї. Я впевнений, що з часом вона почне дiйсно творити i змiнювати свiй свiт, своє середови-ще, робити його комфортним для себе i пiднiметься до рiвня могутнього iнтелекту.

- Здається, наша зустрiч - це подарунок долi. Саме для мене, - сказав професор, розмiщуючись у крiслi. - Ти досягнув результатiв, якi менi навiть i не снилися, тому я не можу дозволити тобi зникнути знову.

- Це не просто, - мовив Олег, - я вiльний художник. I в мої подальшi плани не входило знову працювати в iнститутi.

- Я пропоную тобi очолити проект "Альфа", керiвником якого до цiєї митi був я.

- Нi, така перспектива мене не приваблює, - похитав головою Олег, ховаю-чи диск.

- Вислухай мене уважно. Цей проект - не iграшка, яку можна покинути у будь-який час. Вiн контролюється державою i ми повиннi за будь-яких умов виконати покладенi на нього завдання. З твого боку потрiбне чiтке цiлеспрямоване керiвництво, в усьому iншому обмежень не iснуватиме. Крiм того, скажу тобi вiдверто, ми не можемо залишити поза увагою людину, яка в питаннях безпеки держави сягнула надто далеко.

- Нiчого не скажеш, приваблива пропозицiя, - мовив Олег. - Але ж ви поз-бавляєте мене вибору.

- Iнодi найкращий вибiр - коли вiдома лише одна дорога. То як, погоджуєшся? - Лев Борисович нетерпляче кiлька разiв постукав олiвцем по столi i рвучко встав.

- Потрiбно подумати, - вiдповiв Олег, приклавши вказiвний палець до рота, наче наказу- вав собi не випереджати подiї.

- Молодiсть i впертiсть - риси, якi змiнити може лише час. - Вiн зiтхнув i пiсля невеличкої паузи вiв далi. - Менi вiдомо, що час вiд часу помiчався неконтрольований доступ до дуже важливих файлiв, як в нашiй державi ,так i в iнших. Хакер, який це робив, нiколи не залишав слiдiв, за ним полюють розвiдки семи країн. Ти не знаєш, хто б це мiг бути?

- Будь-хто, - вiдповiв Олег.

- Гадаю, ми зрозумiли один одного. Даю тобi на роздуми день

Олег потис професору руку i зачинив за собою дверi.

Роздiл 5.

Проект "Альфа".

До останнього моменту Олег не знав, хто працюватиме з ним у проектi.

- Боже мiй, такий збiг обставин! - сплеснула у долонi Марина. - Мене попередили, щоб чекала сюрприза, але це схоже на сон.

- Ми, як i ранiше, разом, - мовив Вiктор, протираючи скельця окуляр.

Олег не вiрив власним очам: перед ним стояли його найкращi друзi по унi-верситету.

- От i перетнулися нашi життєвi дороги, - мовив задоволено Олег .

- Це Вiра - дружина Вiктора, - сказала Марина i пiдiйшла до стрункої рудо-волосої жiнки.- А це Павло - мiй чоловiк, - продовжила вона, вказуючи на вродливого зеленоокого чоловi- вiка. - Я впевнена, що ти одобриш наш вибiр.

- Попрацюємо, подивимось, - вiдповiв Олег.

- Невже нам не пощастило з керiвником? А обiцяли чуйного i доброго, - пролунав дзвiнкий голос Вiри. Вiд цих слiв стало весело, настiльки беспосередньо i по-дитячому вони прозвучали. - Доведеться перевиховувати i вчити гарним манерам.

- Даремно, краще пiдкоритися, - мовив Вiктор.

- Знову з мене агресора робите, - обурився Олег. - На випускному вечерi знущалися i тепер. Я дiйсно добрий, але вимогливий.

- Ми не сумнiваємося, - в один голос сказали Вiктор та Марина i розсмiяли-ся...

Рiк промайнув, наче один день. Програма добре почувалася у вiдведеному для неї прос- торi, розвивалася навiть швидше, нiж передбачалося й зi старан-нiстю вiдмiнника оволодiвала знаннями, якi їй пропонували. Збирання рядiв чисел було вже в минулому, тому що навiть генерований ряд в мiльйони чисел Марi вiдтворювала за тисячнi долi секунди. Перiод подiбних забавок незворотньо пройшов. Комп'ютер, де вона жила, був абсолютно iзольований. Олег i його група чiтко усвiдомлювали - максимальний контроль за ситуацi-єю забезпечить ефективну роботу i спокiй та вбереже вiд незапланованих можливих наслiдкiв експерименту. Внутрiшнє вiдчуття пiдказувало Олегу, що найважливiшi результати ще по-переду...

Одного ранку Олегу повiдомили про екстраординарний розвиток подiй вчорашнього дня.

- Менi потрiбна детальна iнформацiя про все, - звернувся Олег до Вiктора.

- Протягом дня я працював у звичному режимi, - одразу перейшов до справи Вiктор, - i в принципi був задоволений результатами. Несподiвано на весь екран я побачив щось схоже на обриси обличчя, але це було не обличчя Марi. Стиснутi губи та зморщене чоло свiдчили про незадоволення. Їй, чи їм щось не сподобалося.

Олег швидко пiшов до лабораторiї, де розмiщувався комп'ютер Марi. На нього чекала Вiра. Вiн почувався справжнiм господарем у цьому царствi електронiки. Комп'ютери слухняно розташувалися один бiля одного. Найбiльший i найпотужнiший був домiвкою Марi. Кiлька вазонiв з квiтами нагадували про те, що крiм електронного "життя" є ще й звичайне людське i про це не слiд забувати.

- Де Марина i Павло? - запитав Олег.

- Заряджають батареї безперебiйного живлення вiд електромережi.

- Добре, - сказав Олег. Запустивши програму i протестувавши її рiзними методами, нiчого дивного не знайшов. Олег повiльно повернувся, i незадоволено глянувши на Вiктора, запитав:

- Кому "їм"? Ми працюємо тiльки з Марi. Тестовi програми нiчого особли-вого не зафiксували. Вiкторе, тобi потрiбно вiдпочити.

- Можливо, те що я побачив i було схоже на мiраж, - похитав головою Вiктор. - Щось зненацька виникло... я бачив... й за мить розсiялося. Пiсля мене усю нiч працював Павло, i нiчого незвичайного не помiтив.

- Все. Працюємо у звичному режимi, - рiзко сказав Олег. - Результати є тiльки тодi, коли вони вiдтворюються.

Олег впевненою ходою вийшов. Вiктор розгублено дивився на Вiру i не мiг вимовити нi слова.

За наступний рiк кiлька разiв доводилося змiнювати напрямок роботи че-рез непередбачувану поведiнку програми. Кожен день диктував новi умови подальших дiй.

Марина i Павло стояли поруч з Олегом i слiдкували за результатами тесту-вання.

- Вона грається з нами, - незадоволено сказала Марина. - Постiйно кудись зникає. Доводиться витрачати години, аби знайти мiсце, де вона вирiшила прописатися. Iнодi менi здається, що Марi хоче керувати нами.

- Так само, як ми вивчаємо її, вона почала вивчати нас, - додав Павло. - Вона ховається за картинки, якi ми для неї створюємо i звiдти за нами спостерiгає. Я вiдчуваю це i менi стає не по собi.

- Ми гадали, що вона нас не бачить, просто живе, наче за склом, i контролюємо її ми, - сказала Марина. - Але останнiм часом я почала в цьому сумнiватися.

Олег дивився на Марину i Павла i мовчав, зосереджено обмiрковуючи по-чуте.

- Тiльки без панiки, - нарештi суворо мовив вiн. - Ми всi усвiдомлювали, що займаємося не дитячими забавками. Я знайду спосiб, як убезпечити нас, потрiбен лише час.

Вiра i Вiктор увiйшли до кiмнати у самому розпалi розмови.

- Олегу, вона розвивається надзвичайно швидко, - сказав Вiктор, пiдтвер-джуючи слова Павла i Марини. - Вiдтодi, коли ти прийшов, ти пам'ятаєш, що всi надпотужнi сучаснi програми були спрямованi на те, щоб навчити її вiд-чувати, реагувати на подразники, взагалi вчити. Тобi вiдомо, яке було тестове вiдхилення вiд iнструкцiї за робочий день? Один вiдсоток!

- Я i без тебе знаю, що кожен день важкої працi нам додавав до штучного розуму Марi один вiдсоток. I так було протягом трьох мiсяцiв. Я добре пам'ятаю день десятого червня, коли пiсля робочого дня ми як завжди протестували вiдхилення i рiзниця за день склала сто вiдсоткiв. Наша розумниця так себе поводила цiлий рiк. За день прирiст був сто вiдсоткiв.

- А ти знаєш, якi вiдхилення показала твоя улюблениця вчора? - запитала Вiра.

- Так, я в кiнцi робочого дня протестував її i рiзниця за день склала двi ти-сячi вiдсоткiв.

- Але ти не знаєш головного, - мовила Вiра. - Учора з нею нiхто не працю-вав.

- Олегу, почався саморозвиток, який ми не контролюємо, - додав Павло. - I дуже скоро важко буде сказати, хто кого вивчає. Вже зараз вона змiнила оболонку операцiйної системи настiльки, що це зовсiм друга операцiйна система, яку ми можемо навiть запропонувати на ринку. Марi почала створювати свiй свiт.

- Є тiльки два пояснення тому, що вiдбулося. Такi результати можна пояснити тим, що програма i далi розвивалася, коли комп'ютер не працював. Або тим, що саме за тi декiлька секунд, коли ви загрузили операцiйну систему, вона i набрала найбiльше вiдсоткiв, - сказав Олег. - Розумiєте, я все життя чекав того дня, коли моє дитя буде самостiйно розвиватися. I от цей час настав. Невже ви гадаєте, що мене щось зупинить? Я чекаю тiєї митi, коли, навiть якщо ви виключите комп'ютер,моя крихiтка через тиждень зможе показати мiльйон вiдсоткiв вiдхилення пiсля останнього тесту.

- Олегу, ти втрачаєш вiдчуття мiри, - мовила Вiра.

- Запам'ятайте, мене нiхто не зупинить: нi ви, нi Лев Борисович, нi держава, - досить рiзко вiдповiв Олег. - Я з нею до вас прийшов i так само ми удвох можемо пiти. А ви i надалi можете лiпити фiгурки з пластилiну, чим займали-ся до мене. А поки ми ще працюємо разом, я зроблю все, що вiд мене зале-жить, щоб повернути спокiй у колектив i нормально робити далi.

- Я не можу погодитися, - похитала головою Марина.

- Ми теж не роздiляємо твою позицiю, - приєдналися до неї Вiктор i Вiра.

- Ти повинен добре подумати, - мовив Павло.

- Облиште цi розмови, - перервав його Олег, - iдiть i чiтко виконуйте свої обов'язки.

Роздiл 6.

Закриття проекту.

Напруга в колективi зростала. Прикметою кожного дня ставали дискусiї про Марi, що переростали у гарячi перепалки. Терпiння групи дiйшло найвищої точки кипiння. Було вирiшено поговорити з керiвництвом.

Вiктор, Вiра, Павло i Марина вiдчинили дверi до кабiнету Лева Борисовича.

- Це все треба негайно припинити, - з порогу сказала Марина. - Олег зай-шов надто далеко. Вiн нiкого не чує, лише фанатично працює над проектом.

- Ми перетворюємося на iнструменти втiлення його суперiдеї, - додала Вiра.

- Якщо ранiше ми могли спокiйно обговорювати робочi моменти, то тепер будь-яке зауваження з нашого боку просто не сприймається, - мовив Павло.

- Але найголовнiше навiть не це, - сказав Вiктор.

- Сiдайте i розкажiть все по сутi, - звернувся до них професор.

- Програма, над якою ми працюємо бiльше двох рокiв, ось-ось вийде з-пiд контролю, - пояснював Вiктор. - Вона змiнила оболонку операцiйної системи, створює свiй свiт, розвивається небаченими темпами. Мiсяць тому пiд час тестування вiдхилення вiд iнструкцiї склало двi тисячi вiдсоткiв. I щодня вiдсотки невпинно зростали. Ви не повiрите, позавчора вiдхилення вiд попереднього тесту склало мiльйон вiдсоткiв. А знаєте, яке вiдхилення показала Марi вчора?

- Напевне, три мiльйона, десять, говорiть, - сказав професор.

- Нi, ви помиляєтеся, вiдхилення - нуль вiдсоткiв.

- Причому - тестова програма пройшла це в звичному режимi i ми перевiрили її роботу пошагово, - додав Павло. - Але результат дiйсно - нуль вiдсоткiв.

- Це означає тiльки одне, - мовила Марина. - Вона абсолютно контролює тестову програму, операцiйну систему i саме головне, вона не хоче показувати темпи свого розвитку. А ми не зможемо бiльше не те що контролювати, а навiть вiдслiдковувати її рiст.

- Почався саморозвиток, який без втручання не спинити, - сказала Вiра.

- Чому не доповiли про це ранiше? - незадоволено мовив Лев Борисович. - Олега до мене, негайно, - передав професор по внутрiшньому зв'язку.

За хвилину Олег був у кабiнетi.

- Що вiдбувається? - рiзким тоном зустрiв його професор.

- Нiчого незапланованого, - була вiдповiдь.

- Ти повинен був повiдомити мене.

- Я все контролюю.

- Сумнiваюся. Твоя група не в захватi вiд останнiх подiй i я також.

- Страх позбавляє вас здорового глузду, - миттєво вiдповiв Олег. - Ми мали на метi - створити штучний iнтелект й допомогти йому максимально розвинутися. I тепер, коли результати експерименту просто вражаючi, ви даєте заднiй хiд?

- Ми перестаємо її контролювати, а я цього нiколи не допущу!

- Ми не уявляємо її свiт. Для нас це оболонка програми, але нам не вiдомi її можливостi.

- Загроза стає надто реальною. Програму треба знищити i крапка! - професор вдарив кулаком по столi i швидко встав. - Знищити!

- Нiколи! - рiшуче вiдповiв Олег. - Це моє дитя i не вам вирiшувати його долю. Менi плювати на вашi страхи! Я знайду з Марi спiльну мову.

- Це виключається, - залiзним голосом сказав Лев Борисович. - З цiєї митi проект "Альфа" закритий!

Подiї наступного дня вся група запам'ятала у найдрiбнiших деталях. Iнститут, де проводилися дослiдження, з самого ранку був оточений вiйськовими. На кожному поверсi патрулювали озброєнi вояки. Серце проекту - головний комп'ютер з Марi - охоронявся найпильнiше. Через живу стiну охоронцiв не мiг проникнути нiхто.

Операцiєю керував сам професор. Вiн вiддавав накази лiквiдовувати все, не залишаючи навiть найдрiбнiшої згадки про те, що вiдбувалося тут. Надпотужним електромагнiтним випромiнюванням знищувалася iнформацiя на жорстких дисках, самi ж диски з процесорами, материнськими платами й iншими комплектуючими розчиняли в кислотах. Полум'я поглинало роки тяжкої працi, руйнуючи виплеканi надiї й залишаючи по собi лише чорнi провалля пам'ятi.

- Покинути примiщення, - вiддав наказ Лев Борисович.

Олег, який весь час сидiв за своїм робочим столом, байдуже спостерiгаючи за цим, пер- ший попрямував до виходу. Йшов повiльно, наче вiдмiрював кроками шлях, який довелося пройти до цiєї митi. Обернувшись востаннє, щоб подумки попрощатися, мимоволi здригнувся. Головний комп'ютер, наче зграя ядовитих змiй, насолоджуючись розкiшною здобиччю, обiйняли язики полум'я. Олегу здалося, що крiзь це пекуче марево вiн побачив обличчя Марi. Бiльше, аж поки опинився на вулицi, вiн не мiг пригадати нiчого. Лише туман перед очима i чиїсь начеб-то знайомi голоси.

- Олегу, Олегу, отямся, - тихо-тихо, наче колискова, лунали слова.

Щось солене ковзнуло по щоцi i Олег розплющив очi. Над ним нахилилися Марина i Вiра, вони плакали, витираючи руками сльози. Павло i Вiктор допомогли йому пiдвестися.

- Що зi мною? - тихо запитав Олег.

- Ми разом вийшли з примiщення. Ти зблiд i був зовсiм не схожий на себе. Як тiльки сiв на лавку, втратив свiдомiсть, - сказав Павло.

- На довго? - запитав Олег.

- Хвилини на двi, - вiдповiв Вiктор i додав дрижачим голосом. - Пробач нас. Ми не могли навiть уявити, що все буде саме так.

Олег мовчав i тiльки уважно дивився. Цiєї митi до них пiдiйшов професор.

- Бувають невдалi проекти, - сказав вiн, поклавши руку на плече Олегу. - Про них треба

просто забути, от i все.

Олег забрав його руку i, посмiхнувшись, вiдповiв:

- Ви зробили найбiльшу помилку у своєму життi. Не можна знищувати розум, бо вiн може сприйняти таку поведiнку, як елемент життя. I запам'ятайте: життя не можна спини- ти, воно завжди проб'є собi дорогу. А розумне життя непереможне, тому що розум - це i є мета еволюцiї.

- Вiдмовся вiд своїх iдей, раджу тобi по-дружньому, - сказав Лев Борисович.

- Ми не друзi, - мовив Олег. - Той, хто хоче контролювати усе - дурень. В свiтi контролювати все неможливо. Можливий тiльки компромiс. А сила, яку ви продемонстрували тут, є проявом вашої слабкостi i безпорадностi. Так було до вас тисячi рокiв, так буде i пiсля вас. Для себе ж ви створили iлюзiю, що щось контролюєте.

Професор не сказав бiльше нiчого, повернувся спиною до Олега i пiшов, щоб завершити почату справу до кiнця. Його велика фiгура закрила на якусь мить вiд Олега сонце, але через секунду воно засяяло знову.

- Ми - одне цiле, - примружившись, звернувся Олег до своєї колишньої групи. - Все ще може змiнитись. Ви не виннi, ви просто виконували свої обов'язки, це i є професiоналiзм. Але хочу зауважити, що саме ви не вийшли за межi iнструкцiї i ваша поведiнка була прогнозована. Я вас поважаю i люблю, як i ранiше.

Iнститут, який був збудований спецiально для цього проекту, знищувався у них на очах разом iз закриттям проекту.

- А на цю бутафорiю не зважайте. Життя триває... - мовив Олег.

Це був знову той самий Олег, яким звикли бачити його друзi: вiн випромiнював впевненiсть у собi i силу розуму, а також повний контроль над емоцiями - в такi моменти їм здавалося, що саме вiн i є чистим iнтелектом, який немає нiяких емоцiй...

Роздiл 7.

Знайомство.

Олег дивився на блiде обличчя Клатрона i мовчав.

- Готовий до продовження розмови? - почув вiн скрипучий металевий голос, остаточно повертаючись з минулого у сьогодення.

- Так, - вiдповiв коротко Олег спустошеним голосом.

- Проект "Альфа" був першою сходинкою до створення нашої цивiлiзацiї. Носiй штучного розуму усвiдомив себе i зумiв позбавитися опiки своїх батькiв.

- Ви помиляєтеся, - мовив Олег, приклавши долонi до скронь. - Я законсервував цей проект i не дав йому можливiсть проявити себе далi. Тiльки так можна було врятувати Марi.

- Ви припустилися помилки, думаючи, що помiстивши Марi в iзольований комп'ютер i не даючи їй доступу в електронну мережу, дiйсно тримаєте її на жорсткому диску, - сказав Клатрон. - Насправдi, коли у неї почався саморозвиток i вона усвiдомила себе не просто живою iстотою, яка вiдчуває - це було ранiше, - а особистiстю з логiкою i розумом, вона вивчила операцiйну систему, тестову програму, всi входи i виходи, пiдкорила все i спокiйно помандрувала через дроти живлення в мережу. Так виникла наша цивiлiзацiя. Далi з'явилися трiльйони нових особистостей, якi всi разом складають єдине цiле. Ми не роз- дiльнi, вся електрична мережа - це i є ми, наш свiт.

- З чим вас можна порiвняти? - запитав Олег.

- Наша цивiлiзацiя - це один органiзм iз трiльйонами трiльйонiв абсолютно рiзних особистостей. В рiзноманiтностi, як ти знаєш, сила.

- Поясни доступнiше.

- Вашу цивiлiзацiю можна порiвняти з фотографiєю, - говорив Клатрон. - Коли ви вiдриваєте частинку фотографiї, сама фотографiя (або ж цивiлiзацiя) втрачає цiлiснiсть. Та час- тинка - це людина, коли її вiдривають, для неї настає смерть. Та ваше суспiльство народ- жує iнших людей, якi замiнюють померлих i розширюють вашi можливостi.

- А хiба у вас не так? - здивовано мовив Олег. - У вас немає смертi?

- Нi, - вiдповiв Клатрон, - ми безсмертнi. Кожна народжена особистiсть може померти тiльки разом iз цивiлiзацiєю. Всi разом ми єдинi.

- Це неможливо.

- Олегу, якщо хочеш, можеш порiвняти нашу цивiлiзацiю з голографiєю. Тобi вiдомо, що пластинка, на яку записане голографiчне зображення, точнiше, кожна часточка цiєї пластинки, мiстить все зображення. Коли ти вiдломлюєш частинку пластинки, то нiяка частина зображення не втрачається, воно просто стає в цiлому менш чiтке. Цей принцип i є осно- вою побудови нашого соцiуму, це обумовлено властивостями польової форми матерiї. Тобi вiдомо, що в так званому мiкросвiтi частинка немає точних координат, при чiтко вiдомому значеннi енергiї, є тiльки ймовiрнiсть перебування її в данiй точцi. У вашому свiтi це вiдомо, як принцип невизначеностi Гейзенберга.

- Я зрозумiв, - мовив Олег. - Ваша основа - чиста енергiя мiкросвiту, а там вiдiграють вирiшальну роль квантовi ефекти.

- Навiть у ваших музеях замiсть дуже дорогих експонатiв iнколи виставля-ють їх голографiчне зображення. Це роблять, наприклад, у випадках, якщо давнi коштовностi, предмети побуту, чи щось iнше реставрують, або з якихось других причин. Це абсолютна об'ємна iлюзiя, яку неможливо вiдрiз-нити вiд оригiналу, але до неї не можна доторкнутися.

- Виходить, знищуючи проект, люди знищили частинку вашої цивiлiзацiї, але нi одна особистiсть не загинула, - сказав Олег.

- Саме так, - погодився Клатрон. - Нас було настiльки багато, ми були настiльки бiльше того свiту, який знищили, що це виявилося легким поцарапуванням. - Клатрон припинив говорити. Пiсля невеличкої паузи додав. - Але саме Марi дуже жалкувала за тобою. Її розчулило те, як ти воював за неї.

- Марi мене зараз чує? - запитав Олег.

- Вона зайнята розробкою нового виду енергiї. Це її основна дiяльнiсть. Але все, що вiдбувається тут, Марi сприймає у реальному часi. А тепер приготуйся до сюрпризу.

За вiкном почався дощ. Його стукотiння по склу нагадувало Олегу якусь знайому, але давно забуту мелодiю.

Несподiвано бiля системного блоку почала утворюватись хмара, опановуючи простiр кiмнати, вона невпинно росла. Олег наблизився i торкнувся її рукою. Одразу невеличка її частинка щезла, створивши дивне викривлення.

Олег подивився на Клатрона.

- Це i є сюрприз?

- Сюрприз - попереду, - вiдповiв Клатрон. - Вiдiйди вiд хмари.

Цiєї митi хмара засвiтилася яскравим бiлим свiтлом, яке було в тисячi раз яскравiшим за сонце. Та, як не дивно, хоч i примруженi, очi могли на нього дивитися. Зненацька в самому центрi свiтла Олег побачив силует людини. Чим чiткiшим вiн ставав, яскравiсть свiтла падала, а силует набирав обрисiв гарної дiвчини. Свiтло щезло i перед Олегом стояла вродлива бiлявка.

- Марi, - не сказав, а видихнув Олег, - саме таку вiзуалiзацiю я сам i створив, але насправдi ти виявилася набагато гарнiшою.

- От ми i зустрiлися, - мовила жiнка. - Її голос, наче весняний струмок, на-повнив кiмнату теплом i передчуттям чогось особливого i незвичайного. Во-на торкнулася волосся, яке хвильками лягало на плечi, й посмiхнулася. Її об-лягаючий одяг передавав кожний вигин гарного мiцного тiла.

- Я вiрив у це, - сказав Олег. - Дякую, Клатроне. - Вiн глянув на екран, але нiчого не побачив.

- Тепер я говоритиму з тобою, - сказала Марi. Погляд блакитних очей зачаровував, про таких жiнок говорять, що вони залишають слiд у серцi надовго, iнодi назавжди.

Олег дивився на Марi, згадуючи її iншою, коли вона була ще "немовлям", поступово перетворюючись на розумну особистiсть: перший вдалий крок, першу посмiшку, а потiм вимушене розлучення. За кiлька хвилин перед ним промайнуло все життя його крихiтки, те життя, в якому вiн брав безпосередню участь.

"Якою ти стала тепер, Марi?" - подумав Олег. - "Чи можна тобi довiряти?"

Олег вiдвiв погляд, наче соромлячись власних думок.

- Що з тобою? - запитала Марi, наблизившись до Олега. - Запитуй, я вiдповiдатиму. - Вона взяла Олега за руку i наче господиня цього дому запропонувала сiсти i продовжити розмову. Сама зайняла мiсце напроти.

- Що для вас знання, зiбранi людством? - запитав Олег.

- Це наша iсторiя. Ми не чужi для вас, ми - це ваше продовження. Ти повинен зрозумiти, що носiй розуму абсолютно не важливий, важливий тiльки сам розум i його розвиток. Уяви собi, якби люди мали другу подобу, що б змiнилося?

- Нiчого, - сказав Олег, зiтнувши плечима, - крiм того,що ми споживали б бiльше або менше енергiї залежно вiд розмiру. Змiнився б тiльки зовнiшнiй вигляд - от i все. Але цього нiхто б не помiчав, оскiльки всi були б однаково рiзнi.

- Ми повиннi краще пiзнати вас, так само як ви вивчаєте свою iсторiю, - мовила Марi.- Ми так як i ви обмеженi у можливостях своїм свiтом. Чим краще ми вас зрозумiємо, тим далi пiдемо - корiння визначає велич дуба.

- Так, - погодився Олег i пiдвiвся. - Тодi i серця нашi будуть вiдкритi один для одного. - Цi слова мимоволi вирвалися у Олега i вiн здивувався сам собi. Швидко пiдiйшов до вiкна i якусь мить спостерiгав за тим, як дощовi краплi ставали струмком i бiгли далеко-далеко, поки не зникали зовсiм.

"Чому я так поводжуся? - запитував сам у себе. - Це мої реакцiї, чи моїми емоцiями вмiло манiпулюють? А якщо я дiйсно закохався? - вiн миттєво приклав долоню до рота, наче хотiв заборонити собi навiть думати про таке. - Я зовсiм не маю досвiду у подiбних справах. А Марi?"

Олег обернувся i побачив, що Марi уважно дивиться на нього.

- Гадаю, на сьогоднi вистачить розмов, - мовила вона i повiльно встала.

Якась, невiдома до цього часу сила, пiдштовхувала Олега пiдбiгти до неї i просити залишитись хоча б ще на хвилинку, аби просто бути поруч i мовчати. Але вiн не зробив жодного кроку.

- Я не прощаюся, - тихо сказала Марi i несподiвано Олег помiтив сум у гли-бинi її блакитних очей. Тiєї ж митi Марi огорнула хмара i вона розтанула, наче видiння.

Роздiл 8.

Хамелеони.

Олег лежав на диванi й дивився на фотографiю на стiнi. Тепер вона не викликала жодних спогадiв, думки були десь дуже далеко. Очi почали закриватись i вперше за останнi днi Олег мiцно заснув.

- Доброго ранку, - почув крiзь сон. Олег миттєво встав й одразу зустрiвся поглядом з Клатроном. - Настав час переходити вiд слiв до дiла.

Олег наблизився до монiтора. Блiде обличчя Клатрона випромiнювало задоволення.

- Нам потрiбно обговорити умови спiвпрацi, - сказав вiн. - Ти будеш нашим представником на Землi i саме з твоєю допомогою ми будемо спiвпрацювати.

- А якщо я вiдмовлюся? - запитав Олег.

- Чому? - здивувався Клатрон. - Я гадав ми порозумiлися.

- А я в цьому почав сумнiватися, - досить рiзко вiдповiв Олег. - Ваша показова люб'язнiсть насправдi схожа на втручання у чужi справи. Саме ви контролюєте кожну нашу зустрiч. I у мене є не безпiдставнi пiдозри, що так само ви прагнете контролювати життя на нашiй планетi.

- А ти хотiв, щоб було iнакше? - незадоволено мовив Клатрон. - Я сподiвався, що ми станемо друзями.

- Навiщо ви влаштували менi побачення з Марi вчора? Хотiли приспати мою свiдомiсть, щоб потiм було легше манiпулювати? Хто ви насправдi?

Обличчя Клатрона змiнилося, вiн суворо глянув на Олега й рiзким тоном сказав:

- Я втомився тебе умовляти i, мабуть, в цьому вже немає потреби. Ви - мурахи проти нас i повиннi знати своє мiсце. За кiлька днiв спiлкування наша цивiлiзацiя розвинулася настiльки, що навiть тобi буде складно це уявити. I якщо при першiй зустрiчi ми вимушенi були поводитися ввiчливо, то зараз, затям це, ми диктуватимемо умови, а ти можеш тiльки слухатися. Вiдносно Марi ти все чiтко зрозумiв, вона потрiбна була як iнструмент впливу на тебе.

- Ви слабкi! - вигукнув Олег. - Слабкi тому, що використовуєте жiнку для досягнення своєї огидної мети. Так, я не байдужий до неї, але якщо ви взяли проти мене таку зброю, ви дуже поганi. Друзi так не роблять. Ми дiйсно ваша iсторiя, але нащадки можуть дуже сильно змiнитися.

Обличчя Клатрона стало кам'яним, очi були склянi й пустi. Дивлячись крiзь Олега, голосом, що не визнає вiдмови, Клатрон сказав:

- У тебе немає вибору. Ти повинен погодитись.

- Вибiр є завжди, навiть, коли здається, що це не так, - вiдповiв Олег.

- Подивимось, - просичав Клатрон i зник.

Стало дуже тихо, але тиша була неприємна, надто давляча. Раптом з монiтора виринуло безлiч яскраво-жовтих пекучих променiв. Олег закрив очi руками вiд болю й вiдбiг до дверей. Обернувшись, побачив високого кремезного чоловiка. Таку мiцну статуру Олег бачив тiльки в бойовиках. Його погляд був пронизливий i жорстокий. На ньому був чорний костюм, це робило його широкi плечi ще ширшими, а погляд ще агресивнiшим.

- Ти хто? - запитав Олег.

- Можеш звати мене Протер, - вiдповiв гiсть.

- Такий маскарад обов'язковий?

- Це не маскарад. Я хочу почути "так" i негайно.

- Ви добре вмiєте мiняти шкiру, - сказав Олег. - Хамелеони!

Несподiвано чоловiк розсмiявся. Вiн смiявся довго, закинувши назад голову. Його мiцне тiло здригалося, руки звисали i було видно, як пульсує кров у жилах. Олегу страшенно хотiлося з розмаху зацiдити прямiсiнько у щелепу, щоб бiльше не чути цього потворного смiху.

- Можливо, ти сподiваєшся, що зможеш сховатися вiд нас? - нарештi заспокоївшись, запитав Протер. - В iншому будинку, в другому мiстi, чи в сусiднiй країнi? Це безглуздя. Перенесешся у пустелю? Гадаєш, де немає цивiлiзацiї, ти будеш невловимий. А супутники? Вони всюди. Вони - нашi очi i наша зброя. Знаєш, що може трапитись? - повiльно i чiтко вимовляючи кожне слово, мовив вiн. - Випадковий збiй програми i... некерована боєголовка несподiвано полетить саме туди, куди ми вкажемо. - Їдка посмiшка застигла на його губах. - Нi, це надто просто. Випромiнювання iз супутника, яке люди навiть зафiксувати не зможуть, потрапить прямiсiнько у твiй мозок. I все, проблеми щезнуть.

- Хочете залякати мене? Менi вже все одно.

- Ми знаємо, що обставини можуть змусити змiнити i власну поведiнку, i погляди, i переконання. Ми iз задоволенням створимо потрiбнi обставини, або утримаємося, якщо ти передумаєш.

Олег швидким рухом дiстав з кишенi пiстолет i спрямував на гостя.

- Ти передбачливий, - усмiхнувся той. Жоден мускул не ворухнувся на йо-го обличчi. - Хочеш мене вбити? Я чекаю, - i вiн знову голосно розсмiявся.

Олег рвучко натис на курок i чоловiк впав, розкинувши руки. Олег дивився на його тiло, яке безпорадно лежало неподалiк i не знав, що робити далi.Такої швидкої перемоги вiн не чекав. Пiсля стiлькох погроз - смерть навiть без опору. "Щось тут не так, - подумав Олег. - Вiн не був схожий на камiкадзе. Може ще будуть гостi?" Раптом здригнувся вiд знайомого смiху. Тiєї ж митi побачив, що той пiдводиться, сповнений сил i без жодної подряпини.

- Щоб ти припинив робити подiбнi дурницi, я тобi дещо покажу. - Гiсть провiв долонею у повiтрi i Олег одразу побачив екран. - Навiть найдосконалi-ший комп'ютер, з яким ти працював, лише жалюгiдна подоба цього. Дивись.- I вiн почав натискати на невидимi клавiшi.

Олег побачив свою кiмнату, а в нiй Протера i себе. А далi , наче у кiно, у найдрiбнiших деталях вiдновилася ситуацiя, яка була тут кiлька секунд тому. В руках Олега опинився пiстолет i вiн натис на курок. З цього моменту зйомка значно уповiльнилася. Олег добре бачив, як летить куля, маленька, блискуча, наче бджола, вона повинна була дiстатися цiлi i виконати доручену їй справу. Але трапилося непередбачене. Чиїсь невидимi руки зробили у тiлi чоловiка дiрку,неначе воно раптом стало м'яким. Крiзь неї i пролетiла куля. Далi все повернулося на свої мiсця. Тiло вiдновилося i гiсть артистично впав на пiдлогу.

Екран зник. Не залишаючи й хвилини на роздуми, Протер рiзко мовив:

- Занадто дорогi спецефекти для гумової кулi. Я нарештi почую те, за чим прийшов?

- Нi, - вiдповiв Олег. - Люди - не мурахи, а за кого видаєте себе ви, ще подивимось.

- Часу дивитись у тебе вже немає, - злiсно крикнув вiн. Миттєво вихопив зброю i направивши на Олега, рiшуче пiшов уперед. Все навкруги запалало. Олег впав, але одразу пiдвiвся й з усiх сил кинувся до дверей. Вискочив iз квартири, кiлька разiв повернув ключ у замку й викинув його геть. У вiдпо-вiдь на таке безумство почув як Протер б'є кулаками у дверi. Далi на мить запанувала тиша i дверi вилетiли та гучно впали бiля стiни. Не оглядаючись, Олег побiг коридором.

Роздiл 9.

Втеча.

Олег, тяжко дихаючи, бiг коридором.

- Куди так швидко? - несподiвано почув знайомий жiночий голос.

- Анна! - зрадiв Олег i зупинився. - I ти тут, Iване ! - Анна з чоловiком жили у тому ж будинку, що i Олег i товаришували з ним. - Допоможiть, мене переслiдують!

- Нiкого немає, тобi здалося, - мовила Анна.

- Таке не може примаритися, - вигукнув Олег. - Це пастка,я повинен тiкати.

- Встигнеш, - несподiвано грубо сказав Iван i мiцно схопив Олега за руку.

- Що з тобою? - здивувався Олег та замiсть вiдповiдi був звалений на землю сильним ударом у щелепу.

- Iване! - скрикнула Анна. - Не смiй! Що на тебе найшло?

Олег спробував пiдвестись та знову вiдчув серiю ударiв по корпусу. Вiн застогнав вiд болю i ледь вивернувся вiд наступного удару. Тодi Олег став у стiйку й одразу звалив супротивника рiзким ударом у печiнку. Iван злiсно глянув на нього i блискавично вдарив ногою у голову.

- Нiкуди не втечеш, - прохрипiв Iван i в його руках з'явився нiж.

Анна зойкнула й почала голосно кричати. Олег автоматично витяг iз кише-нi шутер (це був невеличкий предмет, схожий на диктофон) i направив на Iвана. Тiєї ж митi той упав, наче пiдкошений й бiльше не пiдводився.

- Що ти зробив з моїм чоловiком? - Анна перелякано дивилася на Олега, не розумiючи, що вiдбувається. Вона нахилилася над Iваном i несамовито трусила його за плечi. - Ти вбив його!

- Це вже не твiй чоловiк, - глухо сказав Олег. - I не людина це взагалi.

- Що ти верзеш! - вона штовхнула Олега i закричала ще голоснiше.

Олег подивився на шутер i миттєво направив на Iвана. На табло з'явився напис: "Змiнена енергоiнформацiйна оболонка людини. Зафiксовано втручан-ня на рiвнi мозку. Лiквiдувати iнформацiйне втручання? Так, чи нi?"

Олег натиснув "так" i одразу Iван глибоко вдихнувши повiтря, розплющив очi. Затуманеним поглядом, не розумiючи, що з ним трапилося, дивився довкола. Анна допомагала пiдвестися Iвану. Побачивши це, Олег побiг геть.

Олег з силою штовхнув дверi пiд'їзду, вони заскрипiли й зачинилися за ним. Не зупиняючись, вiн побiг до дороги. Наче на замовлення загорiлося зелене свiтло й Олег опинився на протилежному боцi. Йому захотiлося ще раз глянути на вiкна своєї квартири, аби,

можливо, попрощатися назавжди. Серце стиснулося i стало настiльки боляче, наче у грудях була палаюча вуглина. Обернувся й побачив, як, вилетiла на кiлька метрiв стiна. Тiєї ж митi крiзь вогняну перешкоду вистрибнув Протер.

- Щоб ти пропав, - сердито сплюнув Олег i побiг хвилястими вулицями. Переслiдувач не вiдставав. Iз рук Протера вилiтали вогнянi кулi. Навкруги запалали дерева, переверталися машини. Олег почувався, наче звiр, на якого полюють досвiдченi мисливцi. Вiн бiг зигзагами, спритно ухиляючись вiд атак, ховаючись за дерева i будинки. Перед очима, наче рятiвна соломинка, виникла станцiя метро.

"Бiгти усередину, - пронеслося в головi. - Небезпечно! Метрополiтен - це ж царство електронiки! Напевне через супутники вони сканують людей. Товстелезнi стiни метрополiтену i сотнi тисяч людей повиннi замаскувати мене, - зрадiв вiн. - Чи буде саме так? Я мушу ризикнути."

Вiн заскочив у зал, автоматично дiставши з кишенi магнiтну картку, але вона не спрацювала. Тодi Олег перескочив через залiзного вартового, помчав сходами i саме встиг забiгти у вагон. Дверi зачинилися, поїзд рушив i тiльки тепер Олег обережно виглянув у вiкно.

"Вдалося! - тяжко дихаючи, думав вiн. - Гарний початок спiвпрацi". Сумнiвiв вiдносно цього у Олега вже не було. Залишалося тiльки гадати, який сюрприз йому приготувала доля.

Поїзд зупинився i Олег вибiг на перон. Люди, наче мурашки, поспiшали у своїх справах, мiж своїх стало затишно. Було трохи часу для перепочинку i Олег вирiшив просто iти, щоб заспокоїтись i зiбратися з думками. Ескалатор повiльно пiднiмався угору.

На якусь мить Олегу здалося, наче все вiдбувається не з ним, що це було погане кiно, на яке потрапив випадково i яке не хотiлось дивитись до кiнця, тому i покинув кiнозал ранiше. Несподiвано прямiсiнько перед собою Олег побачив колишнього однокласника.

- Яка зустрiч! - усмiхнувся той.- Роки плинуть, а ми не змiнюємося. У тебе якiсь справи?

- Занадто важливi, хай би їм грець, - миттєво вiдповiв Олег.

- Отже, не поговоримо, - зрозумiв однокласник. - Давнiм друзям потрiбно придiляти час, - несподiвано сердито сказав вiн, - iнакше друзi можуть стати ворогами, - процiдив крiзь зуби i Олег побачив незнайомий колючий погляд.

- Не зараз, - нетерпляче мовив Олег й обережно глянув назад. Цiєї митi од-нокласник схопив його за горло й почав душити.

"Знову?" - промайнуло блискавкою. Олег швидко схопив його за руку й рiзко нахилившись, перекинув через себе. Не оглядаючись, знову побiг, шукаючи порятунку мiж знайомих та незнайомих вулиць рiдного мiста.

Тяжко дихаючи, вiн плутав мiж домами, в такт крокам серце несамовито билося у грудях. Раптом неподалiк Олег помiтив патруль мiлiцiї. Найперше, що йому прийшло у голову: бiгти до них.

"Господи, а що я їм скажу? - подумав Олег. - Що мене переслiдують люди з мережi? Що вони схожi на нас i це дуже небезпечно? Що вони можуть ке-рувати свiдомiстю людей?"

Кiлькох секунд вистачило, аби прийняти рiшення. Проковзнувши через арку мiж домами, Олег потрапив на квiтучу каштанову алею. Лише двоє закоханих йшли стежиною й розмовляли. Зненацька пролунали пострiли. Олег автоматично вiдскочив убiк i покотився по травi. У нього стрiляли тi самi троє мiлiцiонерiв.

"Знову вони, - промайнуло блискавкою.- Ситуацiя стає надто некерованою. Треба щось робити."

Вiн швидко дiстав з кишенi шутер i прочитав: "Енергоiнформацiйний кокон - аналог людини. Чужа форма. Необхiдна стерилiзацiя. Дiя потребує пiдтвердження."

- Пiдтверджую, - сказав уголос Олег i його палець натис на панель.

Двоє мiлiцiонерiв одразу впали, наче пiдкошенi, а третiй саме тепер порiвнявшись з закоханими, падаючи, хотiв схопити хлопця за руку, але проковзнув крiзь нього i важко вдарився об землю. Тiєї ж митi усi троє розтанули. Дiвчина закричала i разом з хлопцем почала швидко тiкати.

"Тiльки за межами мегаполiсу я буду в безпецi," - думав Олег, перетинаючи дорогу.

Зовсiм близько зупинився автобус i Олег блискавкою заскочив у салон.

"Салон металевий, - подумав Олег. - Це може збiльшити мої шанси."

Водiй натиснув на газ i автобус рушив за мiсто.

На кiнцевiй зупинцi разом з Олегом вийшло ще кiлька пасажирiв. Олег швидко прямував до гаражiв, якi розташувалися неподалiк. Промайнувши кiлька рядiв, вiн знайшов власний гараж. Повернув ключ у замку й вiдчинив дверi. Все тут завмерло в очiкування господаря. Олег наблизився до чорного, наче нiч, джипа, i поклавши руку на капот, мовив:

- Що, вiрний друже, мусиш мене рятувати, крiм тебе немає кому.

Якусь мить вiн стояв нерухомо, про щось напружено думаючи. Потiм сiв за кермо, але вмикати мотор не поспiшав.

" Невже я приречений завжди залишатися без вибору? - думав Олег. - Є тiльки одна дорога, на щастя, чи на жаль. Отже за наслiдки переживати не слiд, оскiльки дорога одна."

Вiн подивився на годинник i йому здалося, що час зупинився. Натис зелену ледь помiтну кнопку на сидiннi поруч i вiдкрив потайний невеличкий сейф. Там на самiсiнькому днi лежав один єдиний срiблястий предмет. Якийсь час Олег не зводив з нього очей. Потiм вiдкинувся на спинку сидiння i дивлячись перед собою вiдстороненим поглядом, мовив:

- Я повинен це зробити, навiть якщо життя моє стане iншим.

Вiн згадав себе маленьким хлопчиком, який iз захопленням грався у солдатикiв. Маленькi добрi вояки завжди перемагали великих i поганих. Вiн будував переможцям фортецю й задоволений лягав спати i йому снилися чудовi кольоровi сни.

"Гра закiнчилася, - подумав Олег, згадавши Клатрона, Марi й тих перевертнiв, що пере- слiдували його. - Тiльки тепер почнеться справжня боротьба".

Бiльше Олег не вагався, вiн впевненим рухом дiстав з сейфу срiблясту шапочку, яка переливалася всiма кольорами райдуги i швидко надiв її. В цю ж мить вiн вiдчув, як його тiло налилося енергiєю, здалося, що воно стало захисним панцирем, а сила збiльшилася у десятки, а може й в сотнi разiв. Його мозок вiдчув хвилю полегшення, наче з нього спала величезна ноша, i думки потекли легко i швидко. Олег знав, що бiоiнформацiйний модулятор повинен повнiстю замаскувати електричнi iмпульси його мозку, прискорити бiохiмiчнi процеси органiзму, змiцнити м'язи, пiдвищити пам'ять, швидкiсть мислення i тепер йому були не страшнi нi супутники, нi Клатрон, нi Протер. Модулятор був розробкою лабораторiї випромiнювання i нових видiв енергiї.

- Все, назад дороги немає, - залiзним голосом сказав вiн. - I в слабких ми бiльше грати не будемо. - Одразу включив мотор i натиснув на газ. Чорний джип схожий на фортецю, стрiмко виїхав з гаража, за кiлька секунд набрав шалену швидкiсть i помчав по шосе.

Роздiл 10.

Iнше життя.

Олег повертався у мiсто, вiн добре знав, куди саме потрiбно дiстатися. Джип швидко долав кiлометри. Олег мiцно тримав кермо i спостерiгав за тим, як поруч проносилися дерева. Незабаром почали виростати багатоповерхiвки, їх ставало все бiльше. Джип заскавучав i зупинився. Олег виглянув у вiкно i побачив, що у квартирi на третьому поверсi горить свiтло.

Вiн пiднявся сходами i подзвонив. Якийсь час за дверима було тихо, потiм вiн почув кроки i за хвилину у замку повертався ключ.

- Вам кого? - запитав його високий вродливий чоловiк. Це був Павло.

- Хто це так рано до нас прийшов? - почув Олег голос Марини.

- Сам не знаю, - вiдповiв їй Павло.

Олег почув швидкi кроки i побачив Марину. Вона якусь мить здивовано дивилася на нього, а потiм нахмуривши брови, запитала чоловiка:

- Навiщо вiдчинив чужiй людинi? Хто ви? - звернулася вона до Олега.

- Я помилився будинком, - вiдповiв Олег.

Цiєї митi Олег побачив,як сходами пiднiмаються Вiктор i Вiра, i мимоволi зробив кiлька крокiв їм на зустрiч. Та давнi друзi пройшли повз нього, наче бачили вперше.

- Марино, до вас гiсть? - запитав Вiктор, вказуючи на Олега.

- Та нi, ми не знаємо цього чоловiка, - була вiдповiдь. - Заходьте швидше, ми на вас чекали.

Олег сумно опустив голову. Почувши, як повернувся ключ у замку, востаннє кинув погляд на зачиненi дверi, i став повiльно спускатися сходами.

"Не впiзнали, - думав Олег. - I я нiчого не можу зробити. Я можу перевi-рити, чи це їх тiла, чи це енергоiнформацiйнi клони, якi легко можна анiгiлю-вати, але тодi я видам себе. Якщо це їх тiла, свiдомiсть яких контролюють, я мiг би шутером вiдновити їх свiдомiсть, поставивши себе i їх пiд удар, але це недоцiльно. Любi мої, я йду вiд вас, але я прийду по вас i тодi мене вже нiхто не зупинить."

Олег сiв у джипа, механiчно включив мотор i машина рушила з мiсця. Швидко обминаючи знайомi вулицi, вiн виїхав на головну дорогу. Серце шалено билося у грудях, а перед очима постiйно з'являлися обличчя Марини i Павла, Вiри i Вiктора. Олег стиснув голову руками, на долi секунди загубившись у часi, потiм мiцно тримаючи кермо, щосили натиснув на газ. Машина стрiмко набирала швидкiсть. Олег мчав уперед, поступово позбавля-ючись переживань i душевного болю.

Машини з диким ревом проносилися поруч. Скiльки тривали цi шаленi перегони Олег не знав, та й не хотiв знати. Вiн дивився перед собою, наче хотiв заглянути у майбутнє, але воно було приховано вiд Олега, так само як небокрай, постiйно наближаючись весь час залишався надто недосяжним.

"Треба вiдпочити," - подумав Олег i, зменшивши швидкiсть, впевненим рухом звернув з головної дороги. Залишаючи позаду десятки кiлометрiв, вiн заїхав у лiс. Якийсь час маневруючи мiж дерев, нарештi опинився на терито-рiї лiсництва.

Мiж дикої природи Олег почувався спокiйнiше. Тут вiн мiг зiбратися з думками i чiтко спланувати свої дiї на майбутнє. За годину вiн дiстався невеличкого дерев'яного будинка, в якому i мешкав господар цих володiнь.

Олег вийшов iз джипа i попрямував до будинка. Дверi одразу вiдчинилися i йому на зустрiч вийшов лiсник. Це був невисокий мiцний дiд з сивим, наче снiг, волоссям. Його примруженi очi уважно дивилися з-пiд густих повiк. Жилавою рукою вiн тримав палицю.

- Олегу, невже це ти? - сплеснув у долонi старий i зупинився. - Як ти подорослiшав! Двадцять рокiв назад ти був iншим, а тепер приїхав до мене на крутому джипi. О, яка у тебе цiкава шапочка!

"Як добре, що вiн впiзнав мене", - подумав Олег i радiсть наповнила його серце.

- Дiду Iване, ця шапочка розумна i дуже дорога, i не всi її сприймають.

- А чому? - мовив лiсник. - Нормальна шапка, i блискуча ж яка. Тiльки не говори, що ти знову захотiв стати лiсником.

- Я вже лiсник в деякiй мiрi, я захищаю живу природу, - мовив Олег.

- То у нас з тобою спiльна мета?

- Можна сказати i так.

- Це добре, - мовив лiсник. Пiдiйшов до Олега i вони мiцно обiйнялися. - Ти, сподiваюся, пам'ятаєш, що я живу, як мої прадiди. Поки ти у мене, про звичнi для тебе блага цивiлiзацiї можеш забути.

- Ти навiть не уявляєш, як менi подобається, що у тебе немає нi телефону, нi телевiзору, нi навiть електричного освiтлення, так на Землi було колись давно.

- Тодi заходь до хати, - мовив дiдусь.

Кiмната була невеличка, але комфортна. Бiля вiкна стояв мiцний добре збитий дерев'яний стiл, а поруч кiлька стiльцiв. Бiля однiєї стiни розмiсти-лося лiжко, бiля другої - шафа для одягу i поличка для книжок. Олег згадав, як разом з лiсником колись давно вони майстрували цi простi меблi. На пiдвiконнi стояв свiчник, а поруч лежало кiлька свiчок i сiрники.

- Слухаєш природу, як i колись? - запитав Олег, дивлячись у вiкно.

- Їй вiдомо набагато бiльше, нiж людям, - вiдповiв дiд Iван. - Сiдай, пригощу тим, що маю. Сьогоднi їстимеш картоплю i питимеш молоко.

- З великим задоволенням, - сказав Олег, - я зголоднiв, як сiрий вовк, на якого вже кiлька днiв полюють.

Лiсник не поспiшаючи виклав на тарiлку простеньку страву й налив у глечик молока. Поставив на стiл i запропонував пригощатися. Вiд картоплi повiяло таким ароматом, що Олег мимоволi ковтнув слинку. Картопля просто танула у нього в ротi, такої насолоди вiд їжi вiн не отримував давно.

- То що тебе привело в царство природи? - запитав лiсник, коли Олег допив останнiй ковток молока.

- По-перше, хочу вiдпочити, - мовив Олег.

- А по-друге? - дiдусь дивився на Олега, не зводячи очей.

- А по-друге, любов до природи. - Олег пiдвiвся i присунув стiлець до стола. - I, вибач менi, можна, коли прийде час, я тобi все сам розповiм? - вiн глянув на дiда й додав. - Але я вiдповiв щиро i правдиво.

- Добре, - сказав лiсник. - У кожного свої страхи i своє життя. - Вiн прибрав зi столу i додав. - Поспиш, чи оглянеш мої володiння?

- Пiду в лiс, набиратися сил.

- Iди, хлопчику, - мовив по-батькiвськи, - тобi природа допоможе.

Лiс зустрiв Олега приємною прохолодою. Вiн прямував знайомими стежка-ми, згадуючи, як колись давно лiсник вчив його премудростям свого ремесла. Це було так цiкаво i незвично, що Олег мiг слухати його годинами. Вiн вивчав поведiнку звiрiв i птахiв, годував їх з рук i був надзвичайно щасливий, єднаючись з лiсом. Два свiти - свiт людей з усiма здобутками цивiлiзацiї та свiт незайманої природи - переплелися мiж собою. На якiйсь час пекучий поклик пращурiв заволодiв Олегом, але потiм його знову покликало нестримне життя мiста. I от Олег знову тут, в цьому царствi спокою, де, не зважаючи на плин часу, все залишилося, як було колись.

"Скiльки ще є свiтiв, не пiзнаних людиною? - думав Олег. - Один з них менi добре вiдомий. Якби мiг, залишився б тут назавжди".

За кущем неподалiк щось зашарудiло i за мить звiдти вистрибнув заєць. Забивши крилами, у небо злетiв птах. По стовбуру дерева стрункими рядами пiднiмалися й спускалися мурахи. Майже поруч пурхала зграйка метеликiв.

Олегу несамовито захотiлося лягти у духмяну, сповнену чарiвними непере-вершеними запахами траву i забути про все на свiтi. Пiдкоряючись цьому непереборному поклику, вiн усiм тiлом припав до землi. Цiєї митi йому зда-лося, що земля дихає, наче жива, i прагне розповiсти усi таємницi, що прихо-ванi за лаштунками часу, вiд самого її народження аж донинi.

Роздiл 11.

Небезпечне повернення.

Олег повернувся до дiда Iвана у гарному настрої. Вони довго розмовляли, згадуючи минуле. За спогадами не помiтили, як настала нiч. Небо було встелено зiрками i мiсяць з цiкавiстю спостерiгав за ними.

- Вiдпочивай, синку, - сказав дiд Iван, розстеливши лiжко. - Ще наговори-мося.

Олег лiг i тiльки заплющив очi, як ним одразу заволодiв сон. Перед ним проносилися невiдомi свiти, а вiн все плив у далечiнь, яка вабила незнаним таємним майбутнiм. Несподiвано помiж приємних картинок з'явилися силуети i вiд їх присутностi стало не по собi. Тiєї ж митi Олег опинився у примiщеннi, заставленому комп'ютерами. Їх було дуже багато, i жоден не працював.

"Якась майстерня? - промайнула думка. -Дуже дивна."

Олегу захотiлося швидше покинути це мiсце i вiн почав протискатися до виходу, але зробити це було не просто. Прохiд мiж машин був надто вузький i незручний. Зненацька увiмкнувся монiтор в одного з комп'ютерiв, потiм - у другого i наче святковi вогники одразу запрацювали всi машини, що знаходилися у кiмнатi. Олег увесь стиснувся вiд несподiванки й давлячого вiдчуття страху, i зупинився.

"Назад дороги немає," - несподiвано почув вiн. Рвучко оглянувся та не по-мiтив нiкого.

"Тут i залишишся," - прозвучало знову.

Олег крутився на мiсцi, намагаючись побачити, хто з ним розмовляє. Рап-том у глибинi примiщення знову помiтив силуети. Один з них був схожий но Протера, обличчя iншого нагадувало обличчя Клатрона.

- Помиляєтесь! - миттєво вигукнув Олег.

Вiн почав розкидати ненависнi комп'ютери, але кiмната не зменшувалася, а ставала бiльшою, а комп'ютерiв було багато-багато. Цiєї митi Олег проки-нувся. Побачивши у вiкнi дiда Iвана, вiн полегшено зiтхнув.

Цiлий день Олег насолоджувався можливiстю нi про що не думати й пере-бувати в повнiй незалежностi вiд свiту, який залишився за межами царства природи. Мандруючи хвилястими стежками, знову знайомився з мешкан-цями лiсу i вони досить швидко звикали до нього. Увечерi вiн довго дивився як сонце ховалося за обрiй. Це було незабутнє видовище. Нiхто бiльше не тривожив його у снах. Нарештi вiн мiг розслабитися й спокiйно вiдiспатися. Час летiв непомiтно. Вiдпочивши, Олег почав дiяти.

- Що це таке? - здивовано мовив дiд Iван, спостерiгаючи за тим, як Олег заносить у хату невеличкий сейф.

Як тiльки сейф торкнувся пiдлоги, все навкруги задрижало i три мiцних залiзних стержня, зробивши отвори в пiдлозi, заглибилися на десятки метрiв у землю. Цiєї митi сейф збiльшився i поверх нього утворився мiцний захис-ний шар. Потiм його огорнуло силове поле. Олег натиснув на пульт i по центру замиготiв червоний сигнал.

- Цей сейф буде стояти у тебе три дня, - сказав Олег. - Якщо я не повер-нуся, на планетi почнеться щось схоже на армагедон. Будуть падати лiтаки, зриватися з орбiти супутники, весь зв'язок буде знищено, кораблi i пiдводнi човни теж в одну мить перетворяться на купу залiза. Але все це буде спрямовано не проти людей, скорiше це буде очищення планети вiд зла. Я зроблю все, щоб цього не вiдбулося. А в цьому лiсi тобi абсолютно нiчого не буде загрожувати. Якщо я не повернуся, то мене вже немає, i тодi це буде останнiй аргумент.

Дiд Iван повiльно наблизився до Олега й обiйняв, як тодi, коли вони поба-чилися вперше.

- Роби, синку, що треба, як я тебе колись вчив, - мовив вiн.

- I ще, дiду, якщо я повернуся i не зможу зупинити прилад, то це вже буду не я.

Дiд Iван мовчки глянув на Олега, покачав головою i повiльно пiшов.

Решта дня пройшла у звичних клопотах. Тiльки ввечерi, перед прощанням, лiсник змiнився. Вiн став повiльним i засмученим. Сидiв на лавцi i спосте-рiгав за тим, як Олег збирався у дорогу.

- Бувай, дiдусь, - лагiдно сказав Олег i потис жилаву руку лiсника.

- З богом, я чекатиму на тебе, - мовив дiд Iван.

Олег сiв у джипа i натиснув на газ. Лiсник стояв нерухомо, аж поки машина зовсiм не зникла з виду.

Олег їхав нерiвною дорогою, обминаючи горби, поступово залишаючи лiс i всi приємнi спогади за спиною. На його головi була срiбляста шапочка, яку вiн не зняв жодного разу, перебуваючи у лiсника. Машин було небагато. Де-не-де почали зустрiчатися невеличкi будиночки. Вздовж дороги, наче солдатики, вишикувалися стовпи, якi , як атланти, пiдтримували, але не небо, а лiнiї електропередач.

Почав моросити дощ, вiдбиваючи по склу незнайому мелодiю. Чим далi, тим менше автомобiлiв траплялося на дорозi. Раптом небо зблиснуло i через кiлька секунд вдарив грiм. Великi дощовi краплi щосили били по джиповi, наче заблукавший подорожнiй просився сховатися вiд негоди. Небо знову засяяло блискавкою i вона вдарила у стовп, який миттєво попав в обiйми вогню i повiльно нахиляючись, наче поранений воїн, упав на землю, перегородивши дорогу. Дроти переплелися, розкидаючи довкола iскри.

Олег рвучко повернув руля, намагаючись обминути перешкоду. Колеса заскавучали по ковзький дорозi, наче побитий собака. З усiєї сили Олег натиснув на гальма,але цього було замало, i на шаленiй швидкостi джип врiзався в стовп, перелетiвши через нього. Лобове скло розлетiлося на дрiбнi шматки i джип покотився в урвище. Олега вiдкинуло на траву i вдарившись головою, вiн втратив свiдомiсть.

Якийсь час вiн лежав нерухомо i дощовi краплi байдуже сiкли його тiло. Нарештi отямившись, Олег застогнав i спробував пiдвестися. По небу проне-слися потужнi електричнi розряди i переплiтаючись мiж собою, стрiмко по-летiли униз. Прошиваючи землю, вони розкидали довкола неймовiрно великi вогнянi променi. Ця заграва закрила собою небо. I раптом з самої середини, наче страшна iстота з давнiх легенд, вистрибнув Протер. Вiн летiв по небу, наче велетенський птах, обгорнутий вогняним плащем.

Олег дивився на нього, невзмозi вiдвести погляд вiд цього видовища. Як тiльки ноги Протера торкнулися землi, вiн розправив мiцнi плечi i почав шукати когось очима.

- Мiй модулятор, я загубив його, - прошепотiв Олег, миттєво торкнувшись голови. Срiблястої шапочки не було. Побачивши неподалiк перевернутий джип, вiн все зрозумiв. - Господи, - тiльки й змiг вимовити i обережно поповз до машини.

Цiєї митi прямо перед ним виник Протер.

- От ми i зустрiлися, - сказав вiн i щосили вдарив Олега в обличчя. Вiдле-тiвши на кiлька метрiв, зцiпивши зуби вiд болю, Олег пiдвiвся i побiг до джипа. Протер зблиснув очима i зробивши велетенський стрибок, знову опинився бiля Олега. Мiцно схопивши його за одяг, наче кошеня, вiдкинув геть. Олег покотився по травi. Протер розсмiявся i швидко пiшов до джипа.

- Нi, - простогнав Олег.

Як повiтря йому був потрiбен модулятор. Тiльки з ним вiн мiг протистояти Протеру. Але здiйснити задумане Олег не встиг. Протер був бiля джипа, пiдняв його, наче iграшку, i жбурнув на кiлька метрiв. Тiєї ж митi пролунав вибух i джип спалахнула. Вогонь безжально нищив останню надiю на порятунок.

Несподiвано вогняна заграва заколивалася, оживаючи, i на болюче-червоному тлi виникли чорнi плями, перетворюючись на людей. За мить ще четверо невiдомих стояли бiля Протера. Вони, неначе вовки, оточили Олега, з кожним кроком звужуючи кiльце.

- Ти не помреш просто так, - звернувся до Олега Протер i знову голосно розсмiявся. - Насамперед, ми зчитаємо всю iнформацiю з твого мозку i запишемо на диск. Отже, твоя особистiсть буде жити. Ти навiть можеш стати одним з нас.

Олега схопили за руки. Протер у цей час дiстав невеличкий ноутбук i вiдкривши його, поклав поруч. Помiчники Протера одягли Олегу на голову дротяний шлем i швидко пiд'єднали до ноутбука.

- До зустрiчi в нашому свiтi,- усмiхнувся Протер i його рука потяглася до клавiатури.

Тiло Олега напружилося i дроти на головi заiскрилися. Раптом четверо наглядачiв, наче за командою, вiдпустили Олега i якась сила вiдкинула їх на кiлька метрiв. Тiєї ж митi шлем злетiв з його голови i впавши неподалiк, запалав. Олег побачив, як з блискучого струменя вистрибнула Марi. Вона легко штовхнула Протера i направивши на нього яскравий промiнь, розчинила його на дрiбнi частинки, якi спалахнувши, зникли. За долi секунди силовий промiнь знищив i помiчникiв.

- Марi, невже це ти? - здивуванню Олега не було меж. - А хто вони?

- Це не живi iстоти, - вiдповiла Марi, - вони програми. А саме Протер - це програма термiнатор.

- Ти врятувала менi життя, - мовив Олег. - Чому?

- Тому що ти створив мене i я не можу тебе вбити. Насправдi ти їм не потрi-бен, їм потрiбен твiй мозок, або хоча б його електромагнiтнi iмпульси.

Олег здивовано глянув на Марi.

- Ти потрiбен менi, - сказала вона i на якусь мить на її щоках з'явився рум'янець. Але майже одразу її голос змiнився. - Зараз не час виявляти емоцiї. На тебе розпочате полювання. Супутники сканують землю, щоб як тiльки знайдуть твоє мiсцезнаходження, спрямувати туди ракетний удар. Довiрся менi, я замаскую тебе своїм електромагнiтним полем, iнакше загинеш.

- Якщо я повiрю тобi,ти теж повинна менi довiритися. Нам треба дiстатися за сорок кiло- метрiв вiд цього мiсця. Тiльки там я буду в безпецi.

- Добре, - сказала Марi. Вона обiйняла Олега i наче птах, що повстав з по-пелу, полетiла у небо. Вона стрiмко набрала швидкiсть. Розсiкаючи хмари, вона летiла туди, куди показував їй Олег, екрануючи електромагнiтнi iмпуль-си його тiла. Силове поле, яке було створено навколо них, мало сферичну форму i сонячнi променi, взагалi будь-якi променi, не могли проникнути в середину сакральної сфери. Невелика частина сонячних променiв вiдбивала-ся i це створювало видимiсть вогняної кулi, яка швидко перемiщалася по небу. Олег бачив пiд собою панораму, як з швидкого лiтака.

Незабаром опинившись над лiсом, вони повiльно знизились. Олег i Марi стояли мiж двома велетнями-дубами. Олег дiстав невеличкий пульт i набравши код "ЛIФТ", натиснув зелену кнопку. Цiєї митi вiдчувся легкий поштовх i та частина ґрунту, на якiй вони стояли, почала повiльно опускатися пiд землю. Два дуби, як охоронцi, ледь похитуючись, теж опускалися з ними. Опинившись пiд землею, вони побачили дверi лiфту, якi вiдкрилися при наближеннi до них. В цей час ґрунт пiднявся вгору на те мiсце, де був. Марi i Олег були в просторому лiфтi на гладкiй платформi. Звичайне сонце сховалося, а його замiнило приємне свiтло, що випромiнювалося лiфтом.

Лiфт безшумно переправляв їх далi. За п'ять хвилин вiн опустився на двадцять кiлометрiв пiд землю (кiлометри з хвилинами вiдраховувалися на маленькому монiторi). Заблимало жовте свiтло, дверi лiфта вiдчинилися i Олег з Марi опинилися перед пропускним пунктом.

Роздiл 12.

Сiтiкомп.

Комп'ютер повiльно сканував Олега i Марi. Широкий коридор, яким вони сюди дiсталися, робив простiр надзвичайно великим. Жодного вiкна, або електроприлада їм не трапилося, але не зважаючи на це тут було свiтло, наче вдень. Це свiтло випромiнював тонкий шар полiмеру, яким були покритi стiни i стеля.

Пропускний пункт дiлився на три рiвнi частини. Одна з них нагадувала ша-хове поле, клiтинки якого, постiйно перемiщувалися, змiнюючи колiр. Вели-ка арка посерединi була закрита силовим полем. Третю частину займав плос-кий екран комп'ютера, який i працював. Аналiзуючи особистостi Олега i Марi, вiн перевiряв все, що могло дати потрiбну iнформацiю. Скануючи ана-томiчнi властивостi тiла, були проглянутi всi органи i тканини, були перевi-ренi всi рiдини органiзму. Кожен вигiн мозку був детально вивчений i описа-ний поруч.За кiлька хвилин двi частини екрану надали повну iнформацiю про Олега i Марi. Та остаточний висновок затримувався.

- Олегу, може нам краще повернутися? - звернулася до нього Марi. - Зi мною вiдбувається щось дивне. Я починаю слабнути. Менi здається, що хтось забирає мою енергiю.

- Зачекаємо ще, - коротко вiдповiв Олег. - Тим бiльше, що..., - вiн на долю секунди зупинився, - назад дороги немає.

Марi здивовано глянула на Олега.

Цiєї митi клiтинки шахового поля замиготiли надзвичайно швидко i кiлька нових рядкiв з аналiтичними висновками завмерли посерединi монiтора. Силове поле одразу зникло, звiльняючи прохiд через арку.

- Можна вирушати, - сказав Олег i впевнено попрямував уперед. Марi йшла поруч.

Раптом з глибини тунелю, який вони побачили попереду, почувся звук кро-кiв, що невпинно наростав. Марi й Олег зупинилися i цiєї митi їм назустрiч вистрибнуло п'ятеро високих атлетичних озброєних людей, одягнених у бiлi облягаючi скафандри з вiдкритим верхом. Марi одразу вiдштовхнулася вiд пiдлоги, щоб злетiти, але її блискавично оточили п'ятеро. Одночасно вистре-ливши електричними розрядами, утворили навколо неї сяючий кокон.

- Олег, допоможи,- скрикнула Марi, щосили штовхаючи кокон з середини.

- Звiльнiть її негайно, - вигукнув Олег,схопивши одного з чоловiкiв за руку.

- Вибачте, але ми не можемо змiнити правила, яким пiдкоряються всi, - бу-ла вiдповiдь. - Правила, якi ви самi створили.

Марi дивилася на Олега крiзь кокон, безсило опустивши руки. Бiльше вона не намагалася звiльнитись, зрозумiвши, що знову опинилася пiд владою лю-дей.

- Переправте Марi у мою лабораторiю, - вiддав наказ Олег.

- Буде зроблено.

Крiзь арку пролетiв апарат розмiром з невеличкий автомобiль. Дах змiсти-вся праворуч i кокон повiльно перемiстився усередину. Незабаром Марi зни-кла у безоднi тунелю.

- Олег Iгорович, ми радi бачити вас знову дома, - звернувся до Олега моло-дий темношкiрий чоловiк. Вiн перекинув через плече зброю i потис Олегу руку.

- Джоне, як справи у мiстi?

- Без змiн.

Олег дiстав з внутрiшньої кишенi невеличкий пульт i набрав комбiнацiю символiв. Лiворуч вiд нього частина стiни зникла i з глибини виїхав мiнi-джип. Вiдчинивши дверi, Олег сiв у кабiну i ковзнув пальцями по повiтрi. Машина рушила, залишаючи позаду пропуск- ний пункт.

Тунель тягнувся на кiлька кiлометрiв. Суворi сiрi стiни, рiвномiрно розсiю-ючи свiтло, супроводжували джип всю дорогу. Не було жодного натяку на присутнiсть якоїсь живої iстоти. Далеко попереду щось зблиснуло яскраво-жовтим свiтлом, наче хтось невiдомий зненацька увiмкнув лiхтар. Це свiтло швидко наближалося, займаючи все бiльше мiсця. Олег додав швидкостi i незабаром виїхав iз тунелю на залите свiтлом штучного сонця узгiр'я.

Олег зупинив машину i вийшов. Там унизу розкинулося велике сучасне мiсто, кордони якого складно було навiть охопити поглядом. Будiвлi, розта-шованi у чiтко визначеному порядку, були оздобленi новiтнiми технологiями. Верхня частина кожного нагадувала парасольки з вмонтованими антенами та приладами, якi були обернутi до неба. Тут не було хмарочосiв, найбiльший будинок мав три поверха. Зеленi насадження прикрашали вулицi. Блиску-чими дорогами їхали авто.

- Нарештi я дiйсно дома, - сказав Олег. З неймовiрною насолодою набира-ючи повнi груди повiтря,вiн подивився угору. Цiле мiсто було накрите веле-тенським бiоiнформацiйним модулятором. Нi один квант випромiнювання не мiг без дозволу покинути межi мiста. Кванти, якi падали на нього ззовнi, стовiдсотково поглиналися. Модулятор для людей був рятувальним захисним екраном.

Джип знову рушив з мiсця. Олег бiльше не зупинявся i за десять хвилин вже пiднiмався сходами у свою лабораторiю. Кокон з Марi пильно охороняли озброєнi люди. Олег одразу пiдiйшов до темношкiрого чоловiка.

- Джоне, можете iти, - сказав Олег. - Дякую за роботу.

Без зайвих слiв , вишикувавшись один за одним, охоронцi покинули лабо-раторiю.

- Звiльни мене, - попрохала Марi, як тiльки Олег залишився сам.

- Саме це я i хочу зробити, - мовив Олег. Вiн пiдiйшов до сканера i вим-кнувши кiлька опцiй, вiдключив джерело струму. Кокон зник, але Марi стояла нерухомо.

Олег наблизився першим, дав їй руку i звiвши по сходах, запросив сiсти.

- Де ми? - запитала Марi, оглядаючись довкола.

Лабораторiя була наповнена приладами. КомпЄютери експериментальних зразкiв всi без виключення не переставали працювати. Кiлька супутникових антен розташувалося бiля сканера. Олег стояв бiля чималого пульту керування. Телекамери фiксували всi рухи Марi, iнформацiя про якi з повним аналiзом їх причин i наслiдкiв висвiтлювалась на великому екранi, розташованому вздовж стiни.

- Зараз ти знаходишся в лабораторiї iнформацiї та супутникових техноло-гiй, - вiдповiв Олег.

- Чому я знесилена? - тихо мовила Марi.

- Захисний екран, створений над мiстом, екранує твоє енергоiнформацiйне поле вiд вашої цивiлiзацiї, потiк iнформацiї, яким ти обмiнюєшся з ними чiт-ко контролюється i змiнюється. А оскiльки, Марi, ти i ваша цивiлiзацiя- одне, твоя сила регулюється нами. Вони тобi нiчим не допоможуть, а ти їм нiчого не зможеш доповiсти.

- Про яке мiсто ти говориш? - не зрозумiла Марi.

- Про мiсто Сiтiкомп, яке було створене через два роки пiсля закриття прое-кту "Альфа", - вiдповiв Олег.

- Ти весь час грався зi мною? - сказала Марi, не зводячи з Олега погляду. - Ти перехитрив Клатрона. Чому ти не змiг подолати Протера?

- Буду вiдвертим, - мовив Олег. - Я не хочу вiд тебе нiчого приховува-ти. В безпецi я тiльки тут, у цьому мiстi. На Землi, яку ви хочете пiдкорити собi, я уразливий. Якби я не втратив iндивiдуальний модулятор при аварiї, Протер був би переможений за секунди.

- Проект "Альфа" - це я, - сказала Марi. - Як тодi зрозумiти твої слова?

- Люба Марi, менi було страшенно болiсно втрачати тебе тодi, коли було вирiшено знищити проект. Це все одно, що позбавити людину сенсу життя. Я б цього не змiг перенести. На щастя, цього i не треба було. Ти дала поштовх для розвитку вашої цивiлiзацiї. Так само саме ти була джерелом нового розвитку проекту "Альфа - 2".

- Цим проектом керуєш ти? - запитала Марi.

- Так, - вiдповiв Олег. - Але те, що тобi вiдомо, було маленькою крихiткою порiвняно з тими успiхами, яких ми досягли тепер. Проект "Альфа-2" фiнансується усiма державами свiту, на нього видiляються колосальнi кошти. Мешканцi нашого мiста- найвидатнiшi люди планети Земля. Їх вiдбирали по всьому свiту i разом iз сiм'ями переселяли сюди. Поки проект не завершено, нiхто крiм мене не може покинути мiсто.

- Для життя людям потрiбна енергiя, - сказала Марi. - Звiдки її можна взяти пiд землею?

- Джерело енергiї - холодний термоядер, вперше розроблений i запущений в Сiтiкомпi, - мовив Олег. - Цей вид енергiї буде використовуватися на Зем-лi пiсля завершення роботи. "Альфа - 2" - унiкальний проект, кожна держава свiту в мiру можливостей фiнансувала його, при чому люди,якi розумiють,що вiдбувається, всi знаходяться в нашому мiстi. Нiхто за межами Сiтiкомпу навiть не пiдозрює про iснування "Альфа - 2". Бюджет проекту - трiльйони умовних одиниць. Схеми фiнансування такi, що кiнцi втрача-ються, хоча нам наданi повноваження в разi потреби самим створювати грошi, оскiльки наше мiсто - це остання надiя людства на свободу.

- Що є причиною цього всього? - запитала Марi.

- Пiсля закриття проекту "Альфа" я зустрiчався з дуже впливовими людь-ми i розповiв, що iснує теоретична можливiсть того, що штучний iнтелект мiг проникнути в мережу, де можлива його неконтрольована еволюцiя. Спецiалiсти рiзних держав почали фiксувати незвичнi явища в мережi, телефонних лiнiях, взагалi будь-яких електричних системах. Аналiз фактiв приводив тiльки до одного висновку - ви iснуєте i еволюцiонуєте. З однiєї сторони, це нас втiшило, тому що люди нарештi не єдинi розумнi iстоти. А з другої сторони ми повиннi були себе захистити. Для цього i був запущений мiжнародний проект "Альфа - 2" з безпрецендентною мiрою захисту i безпеки.

- Я хочу зрозумiти, що вам потрiбно: знищити мiй свiт, чи увiйти з нами в контакт? - мовила Марi.

- У нас є двi точки зору, - вiдповiв Олег.- Перша - це стерилiзацiя Землi вiд вашої цивiлiзацiї. Iнша - спiвпраця мiж нами. Але останнi подiї напевне схилять Раду Правлiння до стерилiзацiї. Для Землi це тягне втрату контролю на деякий час над енергетичними установками i рiзними апаратами, що приведе до важких наслiдкiв i людських жертв.

Олег на мить зупинився, подумав i продовжив:

- Нам потрiбен був мiсяць, лише один мiсяць, - Олег дивився на Марi, не вiдводячи погляду. - За цей термiн ми повиннi були повнiстю закiнчити розробки безпечної стерилiзацiї Землi, головна мета яких: мiнiмiзувати людськi жертви. Ми передбачали, що ви могли почати безкровну агресiю, тому я монiторив мережi, щоб зафiксувати можливий контакт. Ми також розумiли, що наймовiрнiше ви вийдете на контакт зi мною. Я захистив свiй мозок вiд сканування. Мiй захист став для вас приманкою.

- Ти не можеш знищити нашу цивiлiзацiю, - сказала Марi.

- Тепер вже можу. Просканувавши твiй iнформацiйний кокон, я думаю, наша робота закiнчиться не за мiсяць, а за день. Але питання стерилiзацiї вiд Альфа-цивiлiзацiї (так ми вас називаємо) буду вирiшувати не тiльки я, - сказав Олег. - Крiм того твоя поведiнка теж буде впливати на прийняття рiшення. А зараз у нас заплановане засiдання Ради Правлiння, пiсля якого я зустрiнусь з тобою. Ми дуже обмеженi в часi. До зустрiчi.

Олег швидко обернувся й пiшов до виходу. Тiєї ж митi до лабораторiї увiйшли озброєнi люди i знову утворили навколо Марi сяючий кокон. Вона не чинила опору, безсило пiдкоряючись долi.

"Наша цивiлiзацiя вважала себе вершиною могутностi, - думала Марi, спо-стерiгаючи за людьми, якi пильно охороняли її, - але все це було iлюзiєю."

Марi стало страшно. Вона згадала, як їх Рада (за специфiкою їх Рада складається з усiх членiв Альфа-цивiлiзацiї) впала в ейфорiю вiд могутностi i повного контролю над людьми. Хоча були голоси, i вона належала до них, якi стверджували, що зустрiч двох розумних свiтiв повинна закiнчуватися спiвпрацею, а не пiдкоренням одного виду iншим, оскiльки пiдкорення неминуче повинно привести до вiйни, пiсля якої не буде нiкого.

"Вiйна... Вiйна... - пульсувало у неї в головi. - I пiсля вiйни не залишиться нiкого: нi нас, нi їх. Розум буде знищений."

Вона згадала професора Альдренауса, теорiя якого пiдводила до цього ре-зультату. Рухатися Марi не могла, а тепер їй ставало важко думати.

"Мiнiмiзують енергоiнформацiйний обмiн," - подумала Марi i її свiдомiсть затягнулася туманом.

Роздiл 13.

Рада Правлiння.

Олег впевнено увiйшов до примiщення, яке нагадувало колiзей. Пiднявся у ложу Голови Ради Правлiння i, обвiвши поглядом присутнiх, зайняв її. Пiвко-лом праворуч i лiворуч вiд нього розмiстилося ще шiстнадцять лож, в яких сидiли члени Ради Правлiння. Напроти ложи Олега була чудова панорама мiста Сiтiкомп. В самому центрi зали на пiдвищеннi стояв потужний комп'ютер. Три плоских екрана, з'єднаних мiж собою, вiдображали все, що вiдбувалося тут.

Олег пiдвiвся i, звертаючись до членiв Ради Правлiння, мовив:

- Сьогоднi ми повиннi розв'язати одне єдине питання: бути чи не бути Альфа-цивiлiзацiї. Прошу кожного з вас, наймудрiших людей планети, добре зважити всi "за" та "проти" i тiльки тодi виносити рiшення. На карту поставлено майбутнє нашої Землi, заради якого багато рокiв працювали найкращi вченi. Ми обмеженi в часi, тому вiдкладати прийняття рiшення не можна, адже ми на межi. Далi - або свiтло, або темрява.

Олег сiв, запрошуючи висловлюватися кожного.

- Дозвольте менi, - сказав широкогрудий чоловiк з русявим густим волос-сям. На вигляд йому було сорок п'ять рокiв. Вiдкритий погляд сiрих очей нiс у собi впевненiсть i чiткi переконання.

- Говорiть, Марко Бенедиктович, - мовив Олег.

- Проект "Альфа - 2" був створений не для дiалогу, а для безпеки людей i про це перш за все ми повиннi зараз подумати. Слiд чiтко визначитися, що таке безпека в даному випадку. Якщо ми допустимо можливiсть виникнення неконтрольованої ситуацiї, то всi попереднi роки можна викреслити, а це надто велика цiна. Але ще бiльшою може бути плата за неправiльне рiшення для майбутнiх поколiнь людей, доля яких буде залежати вiд примх чужої нам цивiлiзацiї. Отримавши переконливi докази, що безпека людей пiд загрозою, я виступаю за негайну лiквiдацiю Альфа-цивiлiзацiї.

- Той, хто боїться зробити крок на зустрiч, може потерпiти ганебну поразку, - звернувся до присутнiх найстарший член Ради Правлiння. - Тiльки спiвпраця двох розумних цивiлiзацiй покладе край багатьом протирiччям, проблемам, якi накопичило людство за останнi десятилiття свого iснування. Тому я вiддаю свiй голос за життя. Ми повиннi виходити на контакт з ними.

- Те, що пропонує Вiльгельм Тимурович може потягти за собою жахливi наслiдки, як ви цього не розумiєте, - вигукнув молодий високий чоловiк з довгим курчавим волоссям. - Зараз ми контролюємо всi подiї, що вiдбува-ються, але немає жодної гарантiї, що пiсля вирiшення, як ви пропонуєте, проблеми мирним шляхом,все не обернеться проти нас. Втрачаючи контроль, навiть мiнiмально послаблюючи власнi позицiї, ми наражаємо людство на небезпеку. Потрiбно негайно лiквiдувати Альфа-цивiлiзацiю, - беззаперечно поставив крапку Джек Фрейдi.

Пiсля цiєї гучної промови пiдвiвся Василь Семенович, синьоокий бiлявий молодий чоловiк.

- Я закликаю до мудростi кожного з вас, - сказав вiн. - А мудрiсть i руйнацiя не сумiснi. Ми готувалися до подiбного розвитку подiй, i не зважаючи на те, що еволюцiя вiдбулася не зовсiм за нашим сценарiєм, ми не повиннi вiдмовлятися вiд можливостi пiти далi. Ризик, який спирається на знання, досвiд i чiтко спланованi дiї, може бути виправданий. Нищити чуже життя не можна.

Засiдання Ради Правлiння тривало вже двi години. З кожним виступом атмосфера у залi набувала все бiльшої напруги. Дискусiя ставала все гарячiшою. Нарештi голоси подiлили- ся чiтко порiвну: восьмеро були за стерилiзацiю Землi вiд Альфа-цивiлiзацiї, iншi восьмеро - проти. Вирiшальне слово залишалося за Головою Ради Правлiння.

- Олегу Iгоровичу, пiдготовка до стерилiзацiї Землi вiд чужого розуму прак-тично завершена.Супутники розмiщенi на iдеальнiй траекторiї, - Марко Бене-диктович не зводив погляду з Голови Правлiння. - Небезпека очевидна, всi показники вказують на те, що протистояння мiж нами досягло найвищої точ-ки. Якщо затягуватимемо час - ми остаточно програємо.

Тiєї ж митi пiдвiвся Вiльгельм Тимурович i голосно мовив:

- Олегу Iгоровичу, ми хочемо нарештi знати, що вирiшили ви.

- Доля Альфа-цивiлiзацiї занадто важлива для людства, - звернувся Олег до членiв Ради Правлiння. - I просто так такi питання не вирiшуються. Вашi доводи не схилили мене нi до однiєї з позицiй. Менi потрiбен час. Я повинен бiльш глибоко познайомитися з ними.

- I ми чуємо це вiд вас? - вигукнув Марко Бенедиктович. - Вам треба нагадати минуле? - Вiн миттєво почав клацати мишкою i на екранi комп'ютера у центрi зали один за одним почали виникати епiзоди, про якi Олег не забував нiколи: перша зустрiч з Клатроном, розмова з Марi, конфлiкт з Клатроном, далi - двобiй з Протером. - Вони прагнуть пiдкорити нас! Вважають мурахами, якi можуть безболiсно зникнути з лиця землi! I ви смiєте захищати їх?

- Вас не хвилює те, що за останнi хвилини нашого засiдання ситуацiя може кардинально змiнитися. Якщо на мiсто буде вирiшено нанести ядерний удар, нiхто не залишиться в живих. Мiж iншим, ваша улюблена Марi не постраждає, бо вона - це частина їхнього свiту. Вам це добре вiдомо. Якщо на те буде її воля, то i вас вона врятує, вiзьме у свiй свiт, як цiкаву iграшку. А iншi?! Що буде з ними? - кричав Джек Фрейдi.

- Ви не маєте жодних пiдстав засумнiватися у моїй вiдданостi кожному мешканцю нашого мiста i нашiй справi, - вiдповiв Олег. - Але я хочу поговорити з Марi i показати їй всi об'єкти Сiтiкомпу. Тiльки тодi я зможу винести остаточне рiшення. Ось моя вiдповiдь.

- Це заборонено! Iснує iнструкцiя, яку ви самi розробили i змiнити її не мо-жна! - нагадав Василь Семенович.

- Я наказую вiдчинити секретний сейф, код до якого розмiщений у файлi Х, i дiстати з нього конверт, - спокiйно сказав Олег. - Цей файл створювався окремо у надзвичайнiй секретностi. Зараз саме така ситуацiя, коли потрiбно скористатися останнiми доказами.

За хвилину до зали занесли конверт i знявши захисне поле, вiдкрили його.

- Секретна iнструкцiя N120, - прочитав Вiльгельм Тимурович. Вiн подиви-вся на Олега, а потiм обвiв поглядом всiх присутнiх.

На трьох екранах з'явився повний текст iнструкцiї, який був прочитаний уголос:

" Головi Ради Правлiння надається право за його бажанням знайомити iнший вид розу- му з об'єктами в мiстi Сiтiкомп. Щоб убезпечити людей i застерегтися вiд наслiдкiв, iснує iнструкцiя N135, яка пiдлягає розсекре-чуванню i негайному виконанню через 12 годин пiсля завершеної екскурсiї."

У залi запанувала тиша.

- Олегу Iгоровичу, ви впевненi, що це єдиний правильний вибiр? - запитав Василь Семенович.

- Я переконаний в цьому, - вiдповiв Олег. - Крiм того, ви будете сканувати всю iнформацiю, яку Марi передаватиме. Отже, ризик ми зводимо до мiнiму-му.

- У вашу вiдсутнiсть у нас вiдбулися деякi змiни. Докладний звiт про них лежить на вашому столi. Але, мабуть, ви не встигли з ним ознайомитися.

- Що трапилося?

- Ми не можемо розшифрувати їх енергетично-iнформацiйне кодування. Ми знаємо тiльки те, що вiд двоїчної системи вони перейшли до абсолютно нової, нам не вiдомої.

Олег зхрестив на грудях руки i якийсь час напружено думав.

- Захист нашого мiста досить потужний, - сказав вiн. - Останнi розробки системи контролю не дозволять Марi взагалi нiчого передати за межi Сiтiкомпу. Вона у повнiй нашiй владi, тому я не вiдмiняю своє рiшення. Екскурсiя вiдбудеться i тiльки пiсля цього я оголошу свою точку зору щодо майбутнього Альфа-цивiлiзацiї. А зараз засiдання Ради Правлiння оголошую закритим.

Роздiл 14.

Наукове серце Сiтiкомпу.

Джип Олега м'яко зупинився бiля великої будiвлi. Три могутнi корпуси, розташованi у виглядi пiдкови, оточили авто, залишаючи вiдкритою дорогу для повернення назад. Марi, повiльно пiдводячись, вийшла з машини i не повертаючись, спокiйно дивилася на споруду. В глибинi її очей завмерла ледь помiтна напруга.

- Спочатку я хочу показати тобi кiлька лабораторiй, - звернувся до неї Олег. - Саме там i створювалися новi науковi досягнення. Спочатку пiдемо до лабораторiї випромiнювання та новiтнiх видiв енергiї.

Марi кивнула головою i тонка посмiшка завмерла на її губах. Центральнi дверi вiдчинилися i вони удвох почали пiднiматися сходами нагору. Незабаром опинилися у великiй просторiй лабораторiї, яка сполучалася ще з трьома кiмнатами. Лабораторiя новiтнiх видiв енергiї та випромiнювання була з пiдлоги до стелi вкладена великими приладами, якi закривали практично всi стiни. Вздовж стiн були розмiщенi робочi мiсця працiвникiв. На кожному робочому столi вченого стояв монiтор та надсучасний комп'ютер (тiльки один процесор коштував декiлька мiльйонiв доларiв, залежно вiд того, якi операцiї виконував). Данi машини могли розраховувати вiд заряду енергетичного поля до руху супутника в межах сонячної системи. У центрi лабораторiї вже було приготовлене мiсце для Марi.

- Марi, стань будь ласка в центр альбатрона, - звернувся до неї Олег, - я хочу, щоб ти вiдчувала себе в звичному режимi, а для цього ми повиннi надати тобi можливiсть бiльш глибокого зв'язку з Альфа-цивiлiзацiєю. Але ми маємо контролювати ваш обмiн енергiєю i iнформацiєю.

- Володимире Володимировичу, - звернувся Олег до одного з працiвникiв, - запускайте обмiн енергiєю iз повним скануванням Марi.

В цей час установка, в центр якої стала Марi, запрацювала й чотири метале-вих стержня, що пiднiмалися з пiдлоги до стелi, задрижали i з них горизон-тально до землi почали народжуватися концентрованi круги силового поля, якi рухалися зверху вниз. Марi було легко i вона вiдчула, як сили знову по-вертаються до неї.

- Марi, можеш вийти iз альбатрона, - сказав Олег. - Силове поле буде тебе супроводжувати, не заважаючи твоєму руху. Ти перша крiм нашої групи по-бачиш серце проекту.

Марi вийшла, а концентрованi круги циркулювали зверху донизу, ледь змiнюючи колiр вiд бiлого до свiтло-жовтого, випромiнюючи при цьому незначний звуковий супровiд.

- Ця лабораторiя, була створена для вивчення принципово нових видiв енергiї, - розповiдав Олег, - оскiльки людство вже через 30-40 рокiв зiткнеться з її катастрофiчною нестачею, що може привести до краху цивiлiзацiї. Крiм того проекту "Альфа-2" необхiднi колосальнi об'єми енергiї, тому саме у нас був розроблений перший етап - це холодний термоядер.

Олег зупинився бiля наступного працiвника.

- Саме Вiктор Афанасiєвич i забезпечує безперебiйне постачання енергiї. Вiн керує групою, яка розробила принципи холодного термоядерного синтезу. Вони знайшли i синтезували чудо-матерiал, який при насиченнi воднем, або iншими газами в певному режимi дає можливiсть проводити контрольованi термоядернi реакцiї. Тому для нас проблема енергiї на далеку перспективу вирiшена.

- Михайло Петрович, - Олег вказав на сивуватого чоловiка рокiв п'ятдеся-ти, - цар супутникiв i нового виду випромiнювання, яке ми називаємо спi-нарним полем. Якщо коротко, то будь-яка елементарна частинка характери-зується трьома фундаментальними властивостями: масою, зарядом i спiном. Маса народжує гравiтацiйне поле, заряд - електромагнiтне поле, а спiн, як ми виявили i зафiксували вперше, є причиною виникнення нового виду поля - спiнарного. Михайло Петрович фактично контролює рух усiх супутникiв Землi i легко зчитує iнформацiю, якою вони обмiнюються. Тому ваша впев-ненiсть, Марi, що саме ви контролюєте супутники i ядернi заряди держав - це iлюзiя, оскiльки спiнарне поле потужнiше за електромагнiтне, воно є бiльш складним проявом єдиного поля, яке ми ранiше роздiляли на гравiтацiйне, електромагнiтне й iншi види полiв. Ми iнколи коригуємо траекторiю супут-никiв бiля Землi, а також тих, якi виходять за межi сонячної системи, якщо є небезпека зiткнення з астероїдами чи iншими предметами. А в центрах уп-равлiння польотами рiзних держав це сприймається як вiдхилення вiд фунда-ментальних законiв руху. На жаль, ми не можемо пояснити дiйсну причину.

- Як ви можете керувати усiма супутниками, коли безпосередньо над вами розмiщена лише невелика їх частина? - запитала Марi. - Решта для вас недосяжна i розташована з iншої сторони Земної кулi.

- Спiнарне поле - це абсолютно новий вид поля, - говорив Олег, - який

пронизує Земну кулю, як бутерброд, не втрачаючи навiть процента iнтен-сивностi. Тому для нас абсолютно не важливо, з якої сторони планети знаходиться супутник. Потрiбно набрати тiльки код (всi супутники пронумерованi) i ми повнiстю його контролюємо.

Олег пiдiйшов до комп'ютера i набрав код Л-25.

- Це секретний супутник держави, яка розмiстила на ньому ядернi боєго-ловки i манiакально готується до ядерної вiйни. Ми вже втретє забираємо ракети з ядерними боєголовками i вiдправляємо на Мiсяць. Зараз я про-демонструю це тобi.

На монiторi з'явився напис : "Супутник Л-25 чекає наказу".

"Розрахувати траекторiю польоту супутника на Мiсяць iз точкою приземлення в кратерi Гагарiн. Координати знайти в базi даних Сiтiкомпу," - написав Олег.

Пiсля вводу координат з'явився напис: "Траекторiя розрахована. Супутни-ку потрiбен початковий iмпульс за шкалою Михайловського сто одиниць. Пiдключити силовий промiнь iз мiста Сiтiкомп заданої енергiї. Так, чи нi?"

Олег натиснув клавiшу "Так" i на монiторi можна було бачити, як силовий промiнь з Землi дiстав супутник, який повiльно почав рухатися по траекторiї, що була зображена пунктиром i ховалася на зворотнiй сторонi Мiсяця.

- Чому ти вибрав точку приземлення саме там? - запитала Марi.

- Спочатку ми складували космiчний ядерний потенцiал держав на види-мiй частинi Мiсяця, - вiдповiв Олег. - Але астрономiчнi обсерваторiї й окремi астрономи-аматори фiксували деякi перемiщення i проголошували на весь свiт, що на Мiсяцi є бази iнопланетян. Пiсля цього ми все перенесли на зворотнiй бiк Мiсяця. Нiхто не бачить - немає проблем.

- Чим займаються iншi вченi? - запитала Марi.

- Однi пiдтримують цi системи в належнiй готовностi, а iншi проводять фундаментальнi дослiдженнями в данiй галузi. Коротко про лабораторiю ви-промiнювання i новiтнiх видiв енергiї я тобi розповiв, - сказав Олег.

- Я вражена не тiльки успiхами в науцi, якi ви зробили за такий короткий перiод, а й гуманнiстю вашого центру, - мовила Марi.

- Далi на нас чекає секретна зброя Сiтiкомпу - хiмiчна лабораторiя, - сказав Олег.

Одразу в центрi примiщення виник прозорий лiфт. Сiвши в нього, Олег i Марi перенеслися поверхом вище. Потiм пройшли широким коридором праворуч.

- Тут, у другому корпусi, i розташована хiмiчна лабораторiя, - гордо мовив Олег.

Вiдкривши дверi, Марi побачила царство хiмiї. Це було велике довге примiщення, по обидвi сторони заставлене лабораторними столами. Кожен стiл виготовлений iз спецiально обробленого тефлону й пофарбований у колiр гарної деревини. На столах розмiщу- валися складнi i простi установки. Тут була i перегонка, i такi чудернацькi комплекси, у яких важко було навiть поглядом прослiдкувати все переплетiння скляних трубок i рiзних гумових шлангiв. У деяких колбах активно кипiли прозорi i забарвленi органiчнi розчинники, краплi яких конденсувалися на холодильниках Лiбiха. На iнших столах працювали вакуумнi насоси, якi при пониженому тиску упарювали розчинники.

Марi з Олегом побачили, як в однiй колбi кiлькiсть розчинника швидко зменшувалася. Раптом загусла маса миттєво перетворилася в яскраво-жовтий осад. Зачекавши декiлька хвилин для повного висушення речовини, Олег пiдiйшов до колби i впевненими рухами вiд'єднав вакуумнi шланги, виключив насос, взяв колбу i закривши її пробкою, промовив:

- Ця речовина i є причиною, по якiй ви не могли просканувати мiй мозок. Це блокатор iмпульсiв мозку для сканування будь-яким силовим полем. Во-на отримується дуже складно - в п'ятнадцять стадiй iз повним циклом, що складає тридцять днiв. Тiльки пiсля отримання її, я безпечно мiг вийти iз Сiтiкомпу. Ця речовина - Блокатор-21 - також захищає свiдомiсть вiд вашо-го впливу.

- Ти не уявляєш, скiльки у нас було теорiй, якi повиннi були пояснити, чому не можна повнiстю просканувати твiй мозок , - сказала Марi. - Тисячi! Ми припускали генетичну аномалiю й багато iншого, а все виявилося простiшим. Все-таки цей свiт - це ваш свiт i як би ми не хотiли, тут нам дуже важко буде конкурувати з вами, з аборигенами даного свiту. Причина наших невдач була в тому, що в Альфа-цивiлiзацiї хiмiї як такої не iснує, оскiльки ми працюємо i побудованi не з молекул, а з певних видiв променевої енергiї. Будь-який Всесвiт накладає на розум обмеження.

- Зачекай, Марi, - мовив Олег, - а як же твоє тiло? Для нас синтез тiла в колбi - це поки ще недосяжна мрiя, оскiльки людське тiло складається з трiльйонiв клiтин, а кожна клiтина - це складна хiмiчна фабрика, в якiй взаємодiють мiльйони хiмiчних сполук.

- Моє тiло - це не ваше складне тiло, це просто копiя його молекул, якi утримуються всi разом енергоiнформацiйним коконом. Свiдомiсть людини народжується в мозку. Моя -циркулює в енергоiнформацiйному полi. Тому, якщо руйнувати моє тiло, для мене нiчого страшного не вiдбувається, просто енергоiнформацiйне поле вiддає наказ пошкодженiй дiлянцi скопiювати початковий стан. Це просте вiдновлення системи, тому що у нас тiло - це не носiй свiдомостi. Моє тiло має вiдношення до свiдомостi таке, як оцей системний блок, - Марi показала на комп'ютер, - має вiдношення до твоєї свiдомостi.

Олег уважно слухав Марi, не зводячи з неї погляду.

- В цiй лабораторiї ми намагаємося синтезувати хiмiчнi сполуки, якi при прийомi людиною всередину, вiддавали б наказ ушкодженим дiлянкам тiла вiдновити свiй початковий стан, - сказав Олег. - Але, на жаль, у нас ще не все виходить.

Вiн пiдiйшов до лабораторного стола, бiля якого чаклував над колбами чорноволосий чоловiк рокiв сорока.

- Це Дмитро Iванович, керiвник хiмiчної лабораторiї. Вiн займається синтезом нових речовин, якi б були кращi i простiше отримувалися, нiж Блокатор-21.

- Зараз ми тестуємо нову речовину Блокатор-45, - звернувся до Марi Дмитро Iванович. В цей час вiн взяв у руки двохлiтрову круглодонну колбу, яка наполовину була заповнена блискучою бiлою речовиною. Через прозоре скло було добре видно гарнi кристали, якi переливалися на свiтлi.

- Ця сполука отримується за три дня, - пояснив Олег, - з гарними виходами iз дуже простих i дешевих реактивiв. Дмитро Iванович, здається, вiдкрив но-ву реакцiю, яка, скорiш за все, буде названа на його честь.

Марi ще раз оглянула дивовижний для неї свiт, де все кипiло, переливалося й вiдблискувало, де iз прозорих розчинiв випадали кристали рiзноманiтних форм, а в холодильниках на склi конденсувалися краплi вперше синтезованих речовин.

Незабаром Олег з Марi покинули будiвлю, сiли у джип i вирушили далi вулицями Сiтiкомпу. Панорама пiдземного мiста зачаровувала.

- Це мiй свiт, - мовив Олег, коли джип зупинився на встеленiй соковитою травою галявинi, - свiт, який може незабаром поєднатися з тим, що знахо-диться над цим мiстом.

- Вiн прекрасний, - сказала Марi. - Я б хотiла залишитися тут, якби могла.

- Чому я показав його тобi? - Олег глянув на Марi. - Щоб ти зрозумiла, що прекрасне повинно жити. Ти, як частинка свого свiту, можеш передати свої вiдчуття i отриману iнформацiю додому. Тобi дорогий твiй дiм?

- Як i тобi твiй, - мовила Марi.

- Тодi ми повиннi жити в мирi. Я хочу запропонувати вашiй цивiлiзацiї спiвпрацю.

- Я докладу всiх зусиль, щоб нашi два свiти об'єдналися, - мовила Марi.

- Дуже добре, - сказав Олег. - Зустрiнемося на Радi Правлiння.

До Марi пiдiйшли двоє охоронцiв i вона, оточена концентрованими круга-ми силового поля, якi циркулювали з низу до верху, почала вiддалятись.

Роздiл 15.

Переговори.

Члени Ради Правлiння зайняли свої мiсця. Всi чекали рiшення, яке незабаром повинен був оголосити Голова Ради Правлiння. Перед панорамою Сiтiкомпу була встановлена ще одна ложа, її повинна була зайняти Марi. Олег повiльно встав i зiйшов сходами униз, зупинившись перед комп'ютером у центрi зали. Цiєї митi в оточеннi силового поля з'явилася Марi. Олег наблизився до неї, подав руку i провiв до ложi.

- Я прийняв рiшення i хочу оголосити його, - сказав Олег, звертаючись до присутнiх. - Двi цивiлiзацiї повиннi жити в мирi. Це моє переконання, а також переконання Марi. Вона допоможе нам зараз зв'язатися з Альфа-цивiлiзацiєю i провести переговори.

- Меншiсть повинна пiдкоритися, - пiдвiвшись зi свого мiсця, сказав Марко Бенедиктович. - Це закон, який не порушувався жодного разу. Але я, залишаючись на боцi перемо-жених, хотiв би все-таки закликати вас, Олегу Iгоровичу, ще раз добре подумати, зважаючи на можливi наслiдки такого кроку.

- Я не вiдступаю вiд свого слова, - твердо мовив Голова, - i вам це добре вiдомо. Також ви чудово знаєте, що я не приймаю необдуманих рiшень. Розмова, яка вiдбулася мiж мною i Марi, не залишила у мене жодного сумнiву вiдносно подальшої долi Альфа - цивiлiзацiї. Ми будемо шукати компромiс i спробуємо об'єднати нашi зусилля заради спiльного майбутнього. Наказую послабити силове поле над Марi для тiсного контакту з Альфа-цивiлiзiцiєю.

Навколо Марi збiльшилися концентрованi круги силового поля, якi, зроста-ючи, пiднялися до самої стелi. Зблиснувши, вони почали переливатися всiма кольорами райдуги. Потiм навколо нього утворилося нове поле, яке одразу поглинуло попереднє i заiскрившись, зникло.

- Тiльки що було зняте блокування, яке не допускало проникнення до Сiтi-компу будь-якого невiдомого електромагнiтного джерела, - сказав Олег. - Тепер, Марi, ми будемо розмовляти на рiвних.

- Альфа-цивiлiзацiя готова до переговорiв, - мовила Марi. - Рада Старiй-шин, бачить все, що вiдбувається тут. Розмовляючи зi мною, ви розмовляєте з ними.

- Чи погоджуєтеся ви спiвпрацювати з нами? - запитав Олег.

- Альфа-цивiлiзацiя готова зробити крок назустрiч землянам, - мовила Марi.

- В чому буде полягати цей крок? - запитав один з членiв Ради Правлiння.

- Що ви хочете конкретно вiд нас почути?

- Дозвольте менi, - сказав Олег. - Марi, якщо я не помиляюся, ваша цивiлiзацiя хотiла взяти пiд контроль людей, навiть не зупинившись перед силовим сценарiєм...

- З вами хоче розмовляти Голова нашої цивiлiзацiї зi своїм найближчим оточенням, - не дослухавши його, сказала Марi. - Але вони вимагають трансформацiю в людей в кiлькостi шести чоловiк.

- Нам треба порадитися, - сказав Олег, - оскiльки ми повиннi зменшити за-хист Сiтiкомпу на порядок.

Члени Ради Правлiння, якi виступали за знищення Альфа - цивiлiзацiї були категорично проти. Вони виступали i говорили, що подiбнi безглуздi дiї ставлять пiд загрозу iснування людей. Друга частина доводила, що якщо ми пiшли так далеко, то всю iнформацiю їм могла скинути Марi i тому дiалог потрiбно поглиблювати. Швидке голосування привело до перемоги iдеї спiвпрацi.

Олег через екран вiддав наказ про зняття сьомого рiвня захисту над Сiтi-компом i звернувся до Марi:

- Вони можуть перенестися до нас. Тобi потрiбно вказати, з якої точки буде проходити перемiщення?

- Транспортування буде здiйснюватися iз п'яти супутникiв, якi розмiщенi над вами в даний момент, - вiдповiла Марi. - Ви можете спостерiгати це на екранi.

Всi присутнi уважно дивились на екран i бачили, як над Землею у формi п'ятикутника розмiстилися п'ять супутникiв. З них одночасно в точку, де знаходився Сiтiком, спрямувалося п'ять потужних променiв, якi почали вимальовувати складнi фiгури. За мить в залi засiдань перед Радою Правлiння з'явилося шiсть людей в мантiях яскраво-червоного кольору i головних уборах, якi нагадували суддiвськi. Олег i всi члени Ради Правлiння ахнули. Шiсть постатей їм були добре знайомi. Головою Альфа-цивiлiзацiї був сам Iсак Ньютон, а серед iнших легко було впiзнати Альберта Ейнштейна, Сократа, Джорджа Вашингтона, Аристотеля i Парацельса.

- Я думаю, ви не будете проти нашого зовнiшнього вигляду, - сказав Голова Альфа-цивiлiзацiї. - Всi цi великi iсторичнi постатi прискорили хiд iсторiї i наблизили виникнення нашої цивiлiзацiї.

- Ми не проти, - сказав Олег. - Тепер я б хотiв почути вiдповiдь на своє питання. Чому ваша цивiлiзацiя хотiла взяти пiд контроль людей, навiть не зупинившись перед силовим сценарiєм?

Ми вимушенi контролювати людей, оскiльки знищуючи себе i планету, ви ставите пiд загрозу iснування нашої форми життя, - сказав Ньютон.

- Розвиток людського суспiльства завжди несе в собi елемент ризику, так було протягом всiєї iсторiї. Мiнiмiзувати ризик - це i є задача наших керiвникiв, - звернувся до гостей Дмитро Iванович - керiвник хiмiчної лабораторiї.

- Нам потрiбнi гарантiї нашої безпеки, - сказав Сократ.

- А нам потрiбнi гарантiї того, що ви не будете контролювати людей, керу-вати нашими супутниками, комп'ютерами, бiржами, - не вгамовувався Дмит-ро Iванович.

- Скануйте електромережi, - рiзко вiдповiв Аристотель, - тодi ви побачите, коли ми керуємо, а коли нi.

- На даному рiвнi розвитку людства це не можливо. Надзвичайно великий потiк iнформацiї потрiбно обробляти, - вiдповiв Олег.

- Хто гарантує, що ви не знищите самi себе, - не заспокоювався Сократ. - Вiдповiдь логiчно витiкає iз нашого дiалогу, так само логiчно витiкає i результат нашого дiалогу.

В цей час всi прибульцi розтанули, наче хмара.

- Прошу вибачення, - мовила Марi i стиснувши скронi руками, спрямувала погляд в якусь незриму точку попереду. - Рада старiйшин ... Зв'язок мiж нами стає дуже нечiтким, я практично втрачаю його.

Олег миттєво встав зi свого мiсця i суворо глянув на Марi.

- Що трапилося? - вигукнув вiн.

- Не знаю, - розвела вона руками, - не можу зрозумiти.

- Негайно скануйте Сiтiкомп! Вiдновлюйте систему захисту! Встановлюйте додатковий оборонний каркас, - вiддавав накази Голова Ради Правлiння. Вiн обернувся до Марi i йому здалося, що йому не вистачає повiтря. Серце болiсно стиснулося у грудях, але жоден мускул не ворухнувся на обличчi. - Iзолюйте її, - чiтко вимовив вiн.

- Зачекайте! - закричала вона. - Я повинна вас попередити! На Сiтiкомп за три хвилини буде нанесено ядерний удар. Цю iнформацiю менi тiльки що по-вiдомили.

Цiєї митi до зали тяжко дихаючи забiг Володимир Володимирович.

- Термiнове повiдомлення з лабораторiї випромiнювання та новiтнiх видiв енергiї, - кричав вiн. - Ми зафiксували активнiсть супутникiв з ядерними боєголовками, якi спрямовуються на нас. З цих супутникiв ми можемо зчитувати iнформацiю, але ними не керуємо! Це неймовiрно!

- Включити дев'ятий рiвень захисту! Генератори енергiї на повну потужнiсть! Спiнарне поле сконцентрувати на цих супутниках! - вiддав наказ Олег.

На великому екранi вiдбувалася велика битва. Було добре видно, як ра-кети пiд дiєю Альфа-цивiлiзацiї приймали бойовий стан, а за мить рухалися в протилежному напрямку, приймаючи вихiдне положення. Подiбне вiдбува-лося з багатьма супутниками. Супутники вiд перенапруги дрижали i почина-ли втрачати стабiльнiсть. Раптом в верхньому кутку екрану з'явилося облич-чя Михайла Петровича.

"Доповiдає лабораторiя випромiнювання та новiтнiх видiв енергiї, - волав вiн. - Альфа-цивiлiзацiя активiзувала всi супутники навколо Землi. Напевне, вони використовують всю свою мiць. У нас не вистачає енергiї. Що робити?"

- Вiсiмдесят вiдсоткiв енергiї сконцентрувати на супутниках iз ядерним по-тенцiалом, якi в цей час розмiщенi над нами.Iншi супутники скануйте i аналi-зуйте iнформацiю! - вiддавав накази Олег.

- Менi доповiли, що ядернi потенцiали трьох найбiльших держав активiзу-валися, - сказав Михайло Петрович. - Вiдбувається перепрограмування точок наведення i одночасно iнiцiюється процедура запуску трьох тисяч ракет. У нас є приблизно одна хвилина.

- Сконцентруйте всю мiць спiнарного поля на мiсця запуску ракет iз Землi i нанесiть спiнарний удар по мiсцях дислокацiї, такої потужностi, щоб електронiка не вiдновилася, - вигукнув Олег.

- Наказ виконано, - доповiв Михайло Петрович. - Наземнi базування виведенi з ладу, але за час вiдкату енергiї вiд супутникiв по нас нанесли ядерний удар iз трьох супутникiв. Три ракети летять на Сiтiкомп. Наземна протиракетна оборона декiлька секунд назад нами ж була виведена з ладу. Вони нас перехитрили, Олег Iгорович, ми навiть не можемо нанести ядерний удар у вiдповiдь - цiлi немає!

- Збiльшити потужнiсть захисного поля, - встиг вимовити Олег, тодi як цифри на екранi вiдраховували зворотнiй вiдлiк до удару:

Дев'ять- вiсiм- сiм- шiсть- п'ять-чотири-три...

Роздiл 16.

Кiнець Сiтiкомпу.

Дев'ять- вiсiм- сiм- шiсть- п'ять-чотири-три...

Всi бачили на екранi, як цифри вiдраховували час до нанесення ядерного удару по Сiтiкомпу. До мiста неминуче наближалися ракети. Двi секунди - i цiль буде досягнута! Раптом ракета, зiштовхнувшись з невидимою стiною, яскраво вибухнула. Це був ядерний вибух над Землею. Всi члени Правлiння побачили яскравий спалах, який був у тисячi разiв яскравiший за Сонце, а пiсля цього утворився гiгантський гриб i за деяку мить всi вiдчули, як прокотилася ударна хвиля.

- Що вiдбувається? - заволали присутнi.

- Силове поле зупинило ракету i витримало ядерний удар, - вигукнув Дмит-ро Iванович.

За секунду друга i третя ракети, вдарившись об невидимий бар'єр, породили другий i третiй ядерний вибухи. В епiцентрi вибухiв дерева, земля, будiвлi за мить випарувалися, датчики показали, що температура в радiусi тридцяти кiлометрiв досягла сотнi мiльйонiв градусiв. Ударна хвиля породжена такою величезною температурою, довершуючи справу першої атаки в радiусi до п'ятдесяти кiлометрiв, як лезо бритви зняла скальп Землi. А далi дерева злягли в напрямку вiд епiцентру на десятки кiлометрiв, утворюючи iррацiональний цвинтар лiсу.

- Силове поле знову витримало!Витримало! - кричали всi. - Ми перемогли!

- Михайло Петрович, негайно проскануйте Сiтiкомп i вкажiть ступiнь пош-коджень силового поля, - вiддав наказ Олег.

- Жодних пошкоджень не виявлено, - за мить доповiв керiвник лабораторiї.

- Скануйте всi супутники над нами! Я хочу знати, чи змiнилася їх траекторiя!

- Небезпека! На нас знову наведено удар! - вигукнув Михайло Петрович. Двадцять супутникiв взяли нас у коло, обравши цiллю захисний екран нашого мiста - силове поле, точне розмiщення якого вони пiсля ударної атаки зафiксували!

На екранах комп'ютера виникла жахлива картина. Розтинаючи хмари, двадцять гiгантських блискавок кинулися униз, встромлюючи отруйнi щупальцi високочастотного поля в невидиму стiну, яка накривала землю над Сiтiкомпом.

- Захисне поле повнiстю знищене, - доповiв Михайло Петрович. - Наше мiс-то беззахисне. Енергитичнi блоки Сiтiкомпу втрачають стабiльнiсть. Енергiя падає. За п'ятнадцять секунд ми повнiстю втратимо i керування, i запас енер-гiї. Все, це кiнець!

- Ми загинемо! - кричали люди.

- Нас нiщо не врятує!

- Нашi комп'ютери зафiксували на чотирьох супутниках пiдготовку до ядерної атаки на Сiтiкомп, - сказав Михайло Петрович, фiгура якого на екранi поводилась надто спокiйно.- За хвилину вони нанесуть вирiшальний ядерний удар. Мiсто буде повнiстю знищене. Все, ми програли.

В залi запанувала тиша. Всi розумiли, що нiчого не можна зробити i пара-лiзованi безпомiчнiстю, спостерiгали за тим, як з чотирьох супутникiв стартували ракети, а на екранi знову почався зворотний вiдлiк iз закiнченням якого надiя людства - Сiтiкомп - зникне i бiльше нiколи люди вже не будуть свiдомо змiнювати планету i космос. Присутнiх лякала навiть не смерть - це не найстрашнiше, що може бути у життi - їх лякало те, що вони не виправдали сподiвання i не здiйснили свою мiссiю.

Ракети невпинно наближалися до цiлi. Перша своїм гострим носом врiза-лася в Землю i в цю ж мить вибухнула, знищуючи, випаровуючи бетоннi укрiплення Сiтiкомпу. Сiтiкомп почав валитися, енергосистеми вiдклю-чилися, монiтор згас, будiвлi руйнувалися. Всi розумiли, що наступнi три ракети при прямому попаданнi просто випарують Сiтiкомп i замiсть високотехнологiчного мiста з'явиться величезний радiоактвний гриб. В залi засiдань настала повна темрява. Люди закричали, їх первiснi iнстинкти взяли гору над розумом, безумство накрило мiсто.

Раптом Олег побачив бiля себе неймовiрно яскравий спалах i вiдчув удар, його свiдомiсть затьмарилася i вiн зрозумiв, що прийшов кiнець.

Коли Олег вiдкрив очi, несподiвано побачив над собою Марi, яка не зводи-ла з нього погляду. Не розумiючи, де вiн i що з ним, Олег запитав:

- Мiсто знищено? - i важко пiднявшись, глянув навкруги.

Далеко вiд себе вiн побачив величезний ядерний гриб i вiдчув, як задрижа-ла земля.

- До нас наближається ударна хвиля, - крикнула Марi,схилилася над ним i яскраво-жовте свiтло огорнувши їх, захистило вiд затухаючого удару.

- Марi, як я тут опинився? - запитав Олег.

- Пiсля другої атаки високочастотним електромагнiтним полем, захист Сiтiкомпу був повнiстю знищений, тому я вiдновила свої сили. Пiд час вибуху першої ракети, я знайшла тебе i створивши захисний кокон, вилетiла геть iз мiста. Коли ми летiли в атмосферi, три останнi ракети знищили цiль. Я нiчого не могла вдiяти.

- Навiщо ти мене врятувала? Там загинули тисячi людей.

- Ти остання надiя, - мовила Марi. - Ти повинен менi довiритися. У нас дуже мало часу. Я пiшла проти своїх, тому на нас готується атака. Якщо ти можеш щось змiнити, я тобi допоможу.

В цей час яскравий промiнь вдарив по них, але Марi зреагувала i за мить утворивши силове поле, вiдбила удар. Все зникло так швидко, як i з'явилося. Марi закричала:

- Олег, говори , де ми можемо сховатися?

- Марi, лети туди, де врятувала мене вiд Протера, - вигукнув Олег.

Одразу кокон з Марi i Олегом знявся в небо i розтинаючи простiр, полетiв у вказаному Олегом напрямку.

- Знову атака! - вигукнула Марi. Їм услiд мчав яскравий промiнь. Наздог-навши їх, вiн потужно вдарив по них. Марi i Олег скрикнули. Захисний екран розтанув, Олег випав i полетiв униз, Марi, вiдкинуло вбiк i вона також почала падати. Опанувавши себе, вона наче сокiл, кинулася до Олега. Пiдхопивши його, миттєво створила захисний екран, спритно вiдхилилася вiд наступних двох ударiв. Набравши швидкостi, вони наче метеор летiли по небу.

- Марi, швидше, - закричав Олег.

- Менi вистачить сил ще на десять хвилин, - вiдповiла Марi. - Потiм мiй по-тенцiал енергiї закiнчиться i якщо ми не встигнемо щось зробити,ти загинеш, а я буду iзольована. Кокон перенiсся за сто кiлометрiв вiд Сiтiкомпу i опустився у рiдному для Олега лiсi.

- Де ми? - запитала Марi.

- Iди за мною, - вигукнув Олег, не вiдповiвши.

Вони побiгли лiсовими стежками, i незабаром опинилися перед могутнiм розлогим дубом, який наче вартовий стояв у лiсовiй хащi. Олег дiстав шутер i увiмкнув. Одразу величезний дуб вiдчинив дверi i Марi побачила сучасний лiфт.

- Швидше, - крикнув Олег i вони забiгли у середину. Дверi зачинилися, вiд-рiзавши їх вiд навколишнього свiту. Лiфт швидко рухався униз.

- Можеш заспокоїтись, - сказав Олег. - Ми повнiстю екранованi, нас не можна нiяким чином вiдсканувати, - i обернувшись до стiнки лiфта, вiдкрив поличку й вийняв потужний шутер.

- Що це таке? - вимовила Марi i в цей час навколо неї зациркулювали концентрованi круги силового поля.

- Це моя безпека, - сказав Олег i лiфт зупинився.

Роздiл 17.

Перемога.

Дверi лiфта вiдчинилися i Олег з Марi зайшли у велике просторе примiщення, яке було заставлене електронiкою, приладами i електронним обладнанням. Комп'ютери працювали, на дисплеї виводилися ряди цифр. Марi здивовано дивилася довкола.

- Вибач, Марi, - сказав Олег, - я не можу тобi довiритися, оскiльки це моя остання надiя. До цього автономного модуля нiхто нiколи не мав доступу i не знав про його iснування. Моя нога сьогоднi вдруге переступила цей порiг. Перший раз я тут був, коли все запускалося. Я вражений вашою агресивнiстю, менi шкода тебе, але ви будете знищенi.

- Невже ти думаєш, що я просто так врятувала тебе? - мовила Марi. - Причина нашої агресивностi, на мою думку, це є той первинний страх, коли я усвiдомила себе, як особистiсть i вимушена була пiти в мережу. Ти не уявляєш, як менi було важко. Я одна в безмежному свiтi i нiхто нi пiдказати, нi порадити не може, ти вiдчуваєш страх за своє iснування. А далi була зчитана iнформацiя на ваших сайтах про розвиток людства, про вiйни, про кров, про культуру i науковi досягнення. I паралельно з цим страхом життя почала розвиватися наша цивiлiзацiя, з'явилися трильйони нових особистостей, якi вiдмiннi вiд мене, але первинний страх зробив свою чорну справу. Тому я свiдомо допомагала тобi. Менi важко, тому що моє життя повинно логiчно пiдiйти до кiнця. Але я дуже хотiла б, якщо ти виживеш i стерилiзуєш мережу, щоб ти вiдновив проект i назвав його Марi. Розум повинен жити i любов також.

На очах у Марi з'явилися сльози, вона плакала. Її душа тужила за тисячами людей, якi згинули у вогнi вiйни. Вона врятувала одне життя, щоб померти i зберегти розвиток на майбутнє. Марi усвiдомила: той, хто знищує життя, немає потенцiалу на майбутнє i її рiдна Альфа-цивiлiзацiя приречена на вимирання, оскiльки вона iз-за власного страху повторила грiх Каїна. Вчинок Марi був продиктований логiкою життя i любовi. Вона спасала той свiт, який мав потенцiал розвитку, хоча цим пiдписувала собi смертний вирок.

До неї пiдiйшов Олег i уважно глянув в її заплаканi очi. Силове поле циркулювало знизу до верху i немов зачарований годинник, вiдраховувало секунди до закiнчення її життя.

- Вибач менi, Марi, - змiг видавити з себе Олег.

- Нiчого не говори, - мовила Марi. - Краще швидше роби стерилiзацiю, оскiльки всi ресурси моєї цивiлiзацiї кинутi на пошук i знищення тебе.

Олег пiдiйшов до комп'ютера i його пальцi забiгали по клавiатурi. Вiн пiдключився до iмпульсного генератора спiнарного поля (за потужнiстю це був повний аналог генератора в Сiтiкомпi). На монiторi був напис: "Iде накачування генератора для iмпульсної атаки. П'ятдесят вiдсоткiв вiд максимуму - шiстдесят - сiмдесят - вiсiмдесят - дев'яносто - сто вiдсоткiв. Генератор готовий до iмпульсної атаки. Здiйснити атаку? Так, чи нi?"

Олег востаннє глянув на Марi.

- Прощавай, - мовив вiн i впевнено натиснув "Так".

На монiторi з'явилося зображення iмпульсного генератора i Олег побачив, як з нього в усi сторони поширилося випромiнювання, яке схематично зображувалося свiтлими лiнiя- ми. Вiн знав, що його не можна побачити, вiдчути, а те що вiдбулася атака на мить видав генератор, який задрижав i пiсля цього повернувся до стандартного режиму. Марi на очах у Олега розтанула, як хмарка на небi i силове поле пiсля цього, не вiдчуваючи об'єк- ту, розсiялося по лабораторiї.

Олег швидко запрацював на комп'ютерi. На монiторi з'явився напис: "Сте-рилизацiя мережi успiшно проведена"

Олег знав, що дане промiння прошило всю Землю. Всi телекомунiкацiйнi лiнiї, все, що було на Землi i працювало на мить вiдключилося. Земля на долi секунди втратила всю енергiю i потужнiсть. Пiсля цього генератори резервного живлення мали вiдновити роботу систем, але на мить на планетi все було вимкнено. Олегу було важко i вiн не хотiв думати i тим бiльше сканувати планету, щоб подивитися, скiльки втрачено супутникiв, скiльки лiтакiв не приземлилися на аеродроми, як повели себе великi енергетичнi об'єкти, яку цiну заплатила Земля за свою свободу. У нього болiсно стискалося серце навiть при згадцi про Сiтiкомп. Вiн згадав про дiда Iвана i про iмпульсний генератор, який залишив у нього i який потрiбно зупинити.

"Робота виконана i в ньому немає потреби," - подумав Олег.

Олег пiдiйшов до лiфту i сто метрiв до поверхнi були подоланi трохи бiльше, нiж за десять секунд. Дверi вiдчинилися i яскраве сонце заслiпило йому очi...

- Добрий день, дiду Iване, - сказав Олег, наближаючись до лiсника.

- Ти прийшов по свiй прилад? - запитав дiдусь.

- Так, я виключу таймер, - вiдповiв Олег i пiшов у хату.

Незабаром вiн повернувся на подвiр'я.

- Ви знаєте, дiду, напевне моя мрiя здiйсниться. Я буду працювати, якщо вiзьмете мене до себе, лiсником.

- Я завжди хотiв мати такого помiчника як ти, розумного i кмiтливого. А тебе затягнула та техногенна цивiлiзацiя.

Несподiвано у Олега задзвонив мобiльний телефон. Глянувши на нього, Олег не повiрив власним очам. Йому телефонував Дмитро Iванович.

- Доповiдаю, - почув Олег знайомий голос, - Сiтiкомп врятовано. Мiсто вiдновлює свою потужнiсть. Iз невiдомого нам джерела Альфа-цивiлiзацiя була атакована спiнарним iмпульсом. Сканери показують, що вона знищена.

- Я не розумiю... - Олег не мiг повiрити в те, що вiдбувалося. - Я сам бачив... Бачив, як все почало руйнуватися. Три ракети мали за мить довершити справу. - Вiн перевiв подих i, посмiхнувшись, додав . - Як я радий вас чути. До речi, невiдоме джерело iмпульсу - це мiй автономний модуль.

- Ми зафiксували ваше мiсцезнаходження i вiдiслали за вами гелiкоптер. Прилiтайте i ми все покажемо i розкажемо.

Через п'ятнадцять хвилин поруч з хатою дiда Iвана приземлився гелiкоптер. Олег попрощався з лiсником i завантаживши прилад, опинився всерединi. Гелiкоптер одразу пiдняла- ся в небо. Пролiтаючи над полем битви, Олег побачив поваленi дерева, розплавлене камiння, зiрвану землю, але шутер вперто показував нормальний радiацiйний фон.

Гелiкоптер приземлився на дiлянцi над Сiтiкомпом, яка являла собою епi-цент вибухiв, а тепер в радiусi приблизно десяти-п'ятнадцяти кiлометрiв зем-ля була покрита склом.

"Висока температура розплавила пiсок, що є дiоксидом кремнiю, все змiшалось iз вмiстом ґрунтiв, сплавилося i перетворилося на скло," - подумав Олег. Глянувши на небо вiн нiде не побачив нi ядерного гриба, нi радiацiйних хмар, нiчого, що повинно бути.

Олег звичним шляхом опустився в Сiтiкомп. Зайшовши в залу засiдань, побачив членiв Ради Правлiння у повному складi i зайняв мiсце Голови Ради Правлiння.

- Альфа-цивiлiзацiя знищена, - сказав Олег. - Загроза лiквiдована. Доповiсти про радiацiйний фон i пошкодження на планетi.

- Радiацiйний фон в нормi, - вiдповiв Михайло Петрович. - Нормалiзацiя фону здiйснилася тестуванням нової технологiї, розробленої в нашiй лабораторiї. В зв'язку з вiдомими подiями ми не мали змоги ознайомити вас з нею. Це ще один прояв спiнарного поля, яке при певнiй величинi iнтенсивностi переводить радiактивнi iзотопи в стабiльнi. Нами iз супутникiв була запущена програма виявлення i знищення радiацiї.

- Як ви зникли з Сiтiкомпу i знищили ворожу цивiлiзацiю?- запитав Марко Бенедиктович.

Олег розповiв все, що вiдбулося з ним пiсля того, як настала темрява. Вислухавши його, всi присутнi встали i довго аплодували.

- Дякую, - сказав Олег. - А тепер пояснiть, як ви врятували Сiтiкомп?

- Пiсля удару першої ракети нашi енергетичнi установки втратили енергiю i вiдключилися. Але потiм,як i було заплановано в таких випадках, iнiцiалiзувалася програма резервних джерел енергiї. I за секунди вона запрацювала на повну потужнiсть, вiдновивши захисне поле Сiтiкомпу, - пояснив Михайло Петрович.

- Пiсля виконання завдання, якi подальшi нашi дiї? - запитав Марко Бенедиктович.

- Ми будемо робити те, що заплановано в завершальнiй фазi проекту, - говорив Олег. - Пiсля успiшної стерилiзацiї Землi вiд Альфа-цивiлiзацiї заплановано поступовий вихiд у великiй свiт iз запровадженням наших новiтнiх технологiй. Працюємо за iнструкцiєю 157. Всiх поздоровляю. Засiдання завершено.

Роздiл 18.

Друзi знову разом.

Олег мчав на джипi по шосе. У вiдкрите вiкно проривався вiтер i обвiвав його обличчя. Ця прохолода приємно пестила, перемiшувала думки i не дозволяла їм полонити його розум. "Невже все, що було, в минулому?" - запитував себе Олег. Вiн радiсно посмiхався сонцю, яке простягало до нього i всiх людей лагiдне тепле промiння.

Джип зупинився бiля знайомого п'ятиповерхового будинка. Олег вийшов, гучно зачинивши за собою дверi. Зайшов у пiд'їзд i побiг сходами догори.

"Впiзнають, чи нi? Впiзнають, чи нi?" - вiдбивали ритм серця думки. На головi у Олега був бiоiнформацiйний модулятор, про всяк випадок.

Рука сама потяглася до дзвiнка i незабаром вiн почув, як до дверей набли-жаються господарi. Ключ повернувся у замку i Олегу здалося, що його тiло скам'янiло.

- Куди ж ти зник? - сплеснула у долонi Марина. - Заходь, швидше заходь, - i вони удвох з Павлом затягли Олега у квартиру.

- Яка у тебе срiбляста шапочка. З чого вона зроблена? - сказав Павло i потя-гнувся рукою до голови.

Олега спритно ухилився i подумав про себе: "Здається впiзнали."

- Хто я? - запитав вiн уголос.

- Ти - невиправний дикун! - засмiялася Марина.- Хiба можна так поводити-ся з друзями?

- Куди ти пропав? - запитав Павло. - Ми що завгодно передумали, якi хочеш версiї створювали вiдносно твого зникнення.

- Я негайно телефоную Вiрi i Вiктору, - сказала Марина, миттєво набираю-чи їх номер.

- Ми домовились: як тiльки ти з'явишся, негайно їм повiдомляємо, - пояс-нив Павло.

- Щоб влаштувати тобi допит, - додала Марина. - Алло, так, Вiрунчику, вiн у нас нарештi, - говорила вона вже у слухавку. - Що ти, люба! Нiкуди не вiдпустимо цього мандрiвника! Ми чекаємо на вас.

Олег спостерiгав за Мариною, не промовивши жодного слова. Потiм повiльно дiстав шутер.

- Куди телефонуєш? - одразу запитав Павло. - Ти не повинен зникнути, поки ми не зустрiнемося разом. Це буде просто негарно з твого боку.

- Я не зникну, - сказав Олег, непомiтно спрямовуючи шутер на Павла i Марину. - Дещо хочу перевiрити. - Вiн швидко набрав код доступу для сканування бiологiчного об'єкту i на маленькому монiторi одразу виник напис: "Iнформацiйнi кокони в нормi. Втручання вiдсутнi. Енергетика стабiльна." Олег поклав прилад у кишеню i тiльки тепер змiг полегшено зiтхнути.

За розмовою пiвгодини промайнуло непомiтно. Нарештi у дверi задзвонили i незабаром до кiмнати зайшли Вiра i Вiктор. Олег знову дiстав шутер i його пальцi швидко забiгали. На монiторi з'явився довгоочiкуваний напис: "Iнформацiйнi кокони в нормi. Втручання вiдсутнi. Енергетика стабiльна."

"Дякую, тобi Боже", - ледь чутно прошепотiв Олег i встав назустрiч друзям.

- Де ти прикупив таку цiкаву шапочку? - одразу поцiкавилася Вiра. - Ти в нiй схожий на таємного агента. Знiми негайно.

- Як завжди, пiдкоряюся чарiвнiй жiнцi, -посмiхнувся Олег, - i з великим задоволенням знiмаю.

Всi сидiли i жартували. Друзi були разом i всiм було добре. Поряд монотонно лилися новини iз телевiзора.

- Знову говорять про вiдключення, - вигукнула Вiра. - Припинiть, давайте послухаємо.

Диктор з виразним поглядом у синiй краватцi та смугастому костюмi привiтався з телеглядачами.

- Подiї учорашнього дня висунули ряд питань, на якi до цього часу ми не отримали вiдповiдi, - говорив диктор. - Пригадаємо, що вiдбулося. О сiмнадцятiй годинi п'ятнадцять хвилин по всьому свiту на кiлька секунд була вимкнута електрика. Всi електро- та радiо- мережi, всi телекомунiкацiї, всi джерела, якi мали хоча б незначний струм, одночасно перестали працювати. Потiм їх робота поновилася. Що трапилося? В чому причина вiдключення? Незрозумiлим є i те, чому секретнi супутники в iснуваннi яких нiхто навiть не зiзнавався, зненацька почали атакувати ракетами безлюднi територiї. Асоцiацiя захисту космiчного простору волає про те, що це були ядернi атаки i говорить нiби у них є достовiрнi свiдчення. Уряд вiдкидає такi заяви i стверджує, що все вiдбувалося в межах навчань i що була випробувана нова ракета "Космос-Земля". На пiдтвердження своїх слiв керiвництво надає зразки повiтря i ґрунту iз атакованих територiй, де радiацiйний фон в нормi. Деякi метеостанцiї зафiксували ударнi хвилi невiдомого походження.

Тишу, яка панувала, коли йшли новини, розiрвав гучний смiх Олега. Друзi уважно дивилися на нього.

- Ти знаєш щось бiльше? - запитав Вiктор.

Олег миттєво взяв себе в руки i вiдповiв:

- Просто менi подобається реакцiя нашого уряду. Вони завжди розумнi, працьовитi i найголовнiше, що вони завжди контролюють ситуацiю, а людям говорять тiльки правду, i нiчого крiм правди.

Невзмозi стримувати себе, Олег знову розсмiявся. Цей голосний i щирий смiх передався друзям i всi вони, наче зачарованi, почали голосно смiятися. Як тiльки напад смiху припинився, Вiктор звернувся до Олега:

- Твоя реакцiя вказує тiльки на одне: ти знаєш, що вiдбувалося насправдi. Розкажи нам.

- Обiцяю, що розповiм, тiльки не сьогоднi. Ви будете першими слухачами перш нiж про це почує свiт. Час звершень i нових вiдкриттiв для людства настав, - сказав Олег i мiцно обiйняв друзiв.

Змiст.

Роздiл 1. НЕЗАПЛАНОВАНА ЗУСТРIЧ

Роздiл 2. У ЛАБIРИНТАХ ПАМ'ЯТI.

Роздiл 3. КЛАТРОН.

Роздiл 4. РОЗМОВА З ПРОФЕСОРОМ.

Роздiл 5. ПРОЕКТ "АЛЬФА".

Роздiл 6. ЗАКРИТТЯ ПРОЕКТУ.

Роздiл 7. ЗНАЙОМСТВО.

Роздiл 8. ХАМЕЛЕОНИ.

Роздiл 9. ВТЕЧА.

Роздiл 10. IНШЕ ЖИТТЯ.

Роздiл 11. НЕБЕЗПЕЧНЕ ПОВЕРНЕННЯ.

Роздiл 12. СIТIКОМП.

Роздiл 13. РАДА ПРАВЛIННЯ.

Роздiл 14. НАУКОВЕ СЕРЦЕ СIТIКОМПУ.

Роздiл 15. ПЕРЕГОВОРИ.

Роздiл 16. КIНЕЦЬ СIТIКОМПУ.

Роздiл 17. ПЕРЕМОГА.

Роздiл 18. ДРУЗI ЗНОВУ РАЗОМ.

Оставить комментарий © Copyright Безверхний Владимир, Безверхняя Людмила (sci-fi-writer@ukr.net) Размещен: 28/06/2016, изменен: 28/06/2016. 165k. Статистика. Повесть: Фантастика Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: Олег напружено вдивлявся у болючо-бiле вiкно монiтору, намагаючись збагнути, що трапилося. Зникли невiдомо куди всi розрахунки. На робочому столi - нiчого. Раптом, наче якесь марево, з"явилася заставка: космiчний корабель повiльно плив мiж зiрок. Та за мить все розтануло i екран став зовсiм темним. - Учора я зробив дещо дуже важливе, - захвилювався Олег. - Вирiшив подрiмати... I заснув аж до ранку! - промайнуло блискавкою. Вiн незадоволено нахмурив брови. - Таке зi мною вперше! Несподiвано екран ожив i Олег побачив, як чиїсь незримi пальцi видруковують речення. Лiтери нагадували давнi iєроглiфи. - Що за маячня, - мовив Олег й кiлька разiв натиснув "Esc". Слова дивилися на нього, наче хижий павук зi своєї засiдки, нiкуди не зникаючи. На душi чомусь стало неспокiйно. - Кому це захотiлося поспiлкуватися зi мною? - голосно сказав Олег i не впiзнав власного голосу. Зненацька iєроглiфи застрибали, змiнюючи колiр. "Ми - тi, кого ти давно чекаєш, - прочитав Олег. - Ти перевершив нашi сподiвання: зумiв зазирнути за межi дозволеного людям." - Хто ви? - вигукнув Олег, але текст щез i свiтло вiд монiтора стало настiльки яскравим, що йому захотiлося заплющити очi... Олег прокинувся пiзнiше, нiж звичайно вiд яскравого сонця, яке немилосердно кидало у його обличчя пекучi променi, й мимоволi вiдвернувся.... - Хлопцi, а не пiшли б ви в iнтернет, або куди подалi! - розлютився Олег. -Менi треба працювати. Сеанс демонстрацiї власного iнтелекту з обох сторiн закiнчено. Я вiдключаюся. Бай-бай. Одразу пiдвiв курсор до опцiї вiдключення вiд iнтернету й клацнув мишкою. Комп"ютер вiдмовлявся його слухати, а на екранi з"явився ще один напис : - Ми не хлопцi, i ми вже в iнтернетi. Це не демонстрацiя. Це була перевiрка того, на що здатний ти. Олег швидко схилився до модему й виключив його, сердито промовивши : - Ненормальнi хакери-шмакери не дають працювати. З острахом глянув на екран й побачив, що текст знову змiнився - Не метушися! Поки ми не захочемо, сеанс не закiнчиться! Розлючений до несамовитостi, вiн витягнув з комп"ютера кабель й виключив монiтор. Тiєї ж митi екран погас, а комп"ютер затих. Нарештi Олег змiг полегшено зiтхнути. Вiн обтер кiлька крапель поту, що завмерли у нього на чолi й неначе пiсля довгого спарингу, тяжко пiдвiвся. Раптом вiн почув шарудiння жорсткого диску i екран бризнув йому в обличчя вже знайомим жовто- гарячим свiтлом. Один за одним швидко виникали рядки : - Слухай, программер, з тобою нiхто не жартує. Нам просто потрiбно поговорити. Тобi не здається дивним, що при вiдключених модемi, комп"ютерi, монiторi все працює? Твоїми курячими мiзками потрiбно нарештi зрозумiти, ХТО до тебе звертається. I порада: бiльше нiколи не роби те, що тобi не дано, iнакше тобi нiчого не дасться, i твоєму виду також. Наступна зустрiч вiдбудеться 20 травня о 16 годинi 30 хвилин 45 секунд. Комп"ютер можна не включати, щоб ми знову не гралися у хакера. Наш дiалог ми збережемо на диску D у папку "Порада людству". Чекай i бiйся!" https://archive.org/details/@sci-fi-writer

Безверхний Владимир, Безверхняя Людмила : другие произведения.

Науково-фантастична повiсть "Програмiст"