--
А я коли була мала, вони шуміли листям. - продовжувала білка.
--
Нема старіших дерев в лісі. - сумно зітхали мишки сестрички.
Здійнявся сильний вітер.
--
Ур - раган! - прокаркав вороній.
Усі поховались хто куди. Загуділи старі дуби свою останню пісню. О півночі пролунав страшний тріск, в небі майнули блискавки. Тільки зайшло сонце усі побачили, дуби упали.
--
Дуби упали, мої брати, мої найліпші друзі, наші батьки лісу. - проказав пугач.
Всі згадували їх шум листя, перші молоді листочки що - весни, смачні жолуді.
--
Тепер вони нам не потрібні. - сказав вороній.
--
Ні, дуже навіть потрібні, - відповів бобер.
Він дістав зі своєї скриньки креслярський папір, олівець, лінійку та циркуль. З них ми можемо зробити собі квартири, та жити в них.
І всі почали дружно працювати.
--
А як ми будем пробивати двері - сказав кролик.
--
А ми намалюємо двері та вікна, а дятел їх вистукає, - сказав бобер.
--
А за це ми йому дамо цілісінький кошик ялинових шишок, із темного яру - сказала сімя дроздів.
Працювали до пізнього вечора. Усі лягли спати. Настав ранок усі зібрались біля дубів - будиночків.
Усім квартир не вистачить, тому дамо тим у кого не має квартир, та великим сім'ям - сказав пацюк.
Кароокий пацюк, сорока, заєць та інші поселяться у середині дуба.
--
Ворон поселиться між листям, сім'я качок у дубові що впав біля річки, та багато інших. - сказав пугач.