Аннотация: Написаний давно, десь 2-3 роки тому. Вирішила просто викласти. (((Детский лепет)))
Оля + Коля
Вона сиділа у кафе і пила каву. Задзвонив телефон. Це був він. З Колею вона зустрічається вже рік. Сьогодні річниця їхньої зустрічі.
--
Привіт, що робиш? - запитав він.
--
Привіт, я сиджу у нашому кафе, згадую нашу першу зустріч.
--
О, так. Пам'ятаю. Олю, я маю до тебе серйозну розмову.
Вона подумала: він все ж не забув.
--
Я тебе уважно слухаю.
--
Розумієш, ми з тобою зустрічаємося вже досить довго, і мені здається нам час розлучитись.
--
Але чому? У тебе інша?
--
Ні, зрозумій, я не підходжу для тебе. Ти.., ти така. Ти не така, як всі. Ти особлива.
--
Так в чому ж річ?
--
Я. Я такий, як всі, а тобі потрібен особливий. Не тримай на мене зла. Давай залишимося друзями...
Вони мовчали. Вона сказала крізь сльози, які доходили до її серця:
--
Ти.. Я тебе ненавиджу. Ти.. Ти покалічив мою душу. Прощай!
В трубці почулися довгі гудки. Вони розуміли, що все. Вони більше не почують один - одного. Може, колись, але не зараз.
Вона сиділа і думала, чому саме сьогодні. Чому не завтра, не через тиждень, місяць, рік.
Вона плакала, і ніхто не міг зарадити її горю.
Дні стали сірими та летіли швидко. Їй уже двадцять три. Здається, вона прожила все життя, і жити немає за ради чого. Було кохання, та все воно полетіло. Полетіло назавжди і більше ніколи її не потурбує.
Пройшов рік.
Вона знову сидить у тому кафе і думає про нього.
Біля неї пройшов хлопець. Він ненароком зачепив рукою чашку кави і пролив на її плаття. Вона заплакала. Він повернувся. Нічого не сказавши, усміхнувся і пішов далі.
Це все бачив один чоловік, який сидів за сусіднім столиком. Він підійшов до Олі.
--
У нього не має ні сорому, ні совісті. Бувають же такі люди.
Крізь сльози вона побачила, це був він. З ним вона не бачилась уже рік. Вона посміхнулась.
Спочатку він не зрозумів, чому ця незнайомка усміхається.
Але потім..
З Олею він порвав вже як рік, але вона ще досі стоїть у нього перед очима. За цей час у нього нікого не було.
- А ти змінилась.
- Ти також. Але я зразу тебе впізнала. Твої рухи, вимова. Ти змінився зовні, але не всередині.
- Як же я сумував за тобою. Не було і хвилини, щоб я не думав про тебе.
- То чому ж ти покинув мене тоді?
- Мені тоді здавалось, що наші почуття вже охололи. Але це не так. За цей час змінилося багато чого. Як тільки я побачив тебе. Мої почуття спалахнули знову. А твої?
- Я не знаю.... Ти зробив мені дуже боляче. Я намагалась про тебе не думати. Але.. Я тебе кохаю. Кохала. І завжди кохатиму.
- Я тебе також. Давай почнемо все спочатку.
Вона усміхнулась. Він стиснув її у своїх обіймах.
Пройшло вже майже десять років. У них двоє дітей. Вони дуже щасливі. Вони кохають один одного. Навіть маленькі сварки не розлучають їх так надовго, як колись.
