Blonde Cat : другие произведения.

Парфуми з ароматом кави

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Imagination is the one weapon in the war against reality. (George Gascoigne)

<
  
  У нього було дивне їм"я - Альберт.
  Одного дня Альберт прочитав значення свого імені і здивувався. Одночасно йому спали на думку відомі рядки вже невідомого автора "...Що в імені тобі моїм...". В значенні його імені, якщо вірити старій, радянських ще часів книжці, були присутні "відомість, блиск та чеснота". Що стосується чесноти, то в його тремкій душі була присутня в такій великій кількості, що, мабуть, кордонувала з сором"язливістю. А ось щодо блиску...відомості.... це вдарило Альберта невеличким, та жахаючим своїми маленькими розмірами натяком, виринаючи з глибин його свідомості і б"ючи сталевими хвилями в самісіньке серце.
  З дитинства Альберт розумів свою непридатність до оточуючого середовища, і відчував, що він не такий, як усі, адже навіть малювати він навчився раніше ніж ходити. У мріях своїх він прагнув стати відомим, прагнув довести усім чого він вартий. Його тиха боязка поведінка у садочку, школі виливалася у жадобу до динаміки у руху мистецтві. Він ненавидів, коли щось, якась несуттєва річ відволікає його від спостерігання прекрасного - чи то красивого людського обличчя, чи візерунку на крижаному віконці, чи миттєвого відтінку хмаринки у небі. Коли не було можливості малювати, він спостерігав і навпаки - у стінах своєї старенької зашарпаної кімнати, де вони жили удвох із мамою, він малював казкові пейзажі й портрети. Коли йому було 9 рочків, мама зібрала усі його малюнки і обклеїла ними кімнату. Вийшло з самої стелі і аж до підлоги, а малюнків лишилася безліч. Годинами Альберт малював і малював, й мама - худенька, знівечена життям жінка, часто повертаючись з нічної робочої зміни, знаходила його сплячим над розкиданими фарбами й малюнками.
  Давно це було, коли Альберт залишив художню школу. Залишив, й нічого не сказав своїй завжди сумній мамі. Залишив, не провчившись й року. А все через свій страх перед труднощами - все через нього. Учителька ставила йому трійки, йому - Альберту. Альберту, котрого дівчата всієї школи прохали намалювати гарнесеньких кошеняток й цуценяток і за це не сміялися з нього. А коли й сміялися, то тільки під впливом хлопців. Йому, котрому всі учителі ставили трійки і лише учителька малювання - у зовнішності якої не було, чомусь, нічого красивого, завжди ставила лише п"ятірки і навіть одного разу подарувала йому, як приз за кращий малюнок - книжку, та цю книжку все одно випрохали дівчатка. Так, це йому ставили трійки за малювання. Та ще й примушували займатися огидною зовсім справою - ліпити голови з противної, зелено-коричневої в"язкої глини.
  Альберт полишив уроки малювання у школі й знову став проводити вечори вдома. На всі запити мами він відповідав, що робить домашнє завдання для художньої школи. Він не знав, що одного разу в неділю (а по неділях він з мольбертом малював у парку), до них завітала учителька з художньої школи. Вона побачила малюнки на стінах, а серед них були оцінені "задовільно", та вже нічого не здатна була змінити. Мама відмовилась платити за місяць навчання, бо знала свого сина краще за всіх.
  ... Це сталося, коли Альберт вчився в 11 вже класі. Одного дня він повернувся зі школи і знайшов на столі записку від сусідки, в якій нервовим почерком повідомлялося, що маму забрала в лікарню швидка. Ці рядки написала іх сусідка тьотя Марійка. Вона й відвела Альберта до лікарні, показала йому дорогу, щоб він знав куди ходити, навіщати маму. Але це сталося лише один раз - нікуди ходити вже не потрібно було, бо мама наступного дня померла.
  На цвинтарі усі плакали - з маминої роботи, сусідки, і Альберт плакав також. Але крізь сльози він посміхався, бо в його юнацькому серці вперше за життя спалахнуло те, чого він лякався й хотів водночас. Він чекав на неї. Жінка була немолода вже, але молодша, звичайно, за його маму. Не в красі було діло, в ній було те, до чого прагнула його душа - він хотів її намалювати. І не тонкі риси її обличчя, не біле вбрання його приваблювали, а аромат - аромат справжньої кави, яку він куштував колись у гостях.
  Сьогодні жінка була як і всі, у чорному, але запах, запах її Альберт відчував за декілька метрів і навіть повеселішав трохи, і навіть земля, яку кидали на труну здавалася йому кольору кави.
  Альберт тепер жив у тьоті Марійки, а кімнату - обклеєну малюнками здавали квартирантам. Може, колись, Альбертові було б шкода цих стін, та останнім часом він був сам не свій, все малював й малював одне й те само, одне й те само...
  Та всеж Альберту вдалося нарешті намалювати портрет. Він прибіг до тьоті Марійки, в нього горіли очі, й він, як дитина, ховав щось за спиною й відчував, відчував, що скоро, дуже скоро він стане славетно відомим. Жіночка посміхнулась й попрохала показати їй малюнок. Це був портрет, а на ньому лікарка в білому халаті.
  "Хто це?", - спитала тьотя Марійка.
  "Це жінка, вона пахне кавою. Я перший, кому вдалося намалювати аромат."
  
  
   Грудень, 2004
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"