Я не вперше побував у Iзраїлi, i не перший раз вiдвiдав Святе мiсто - Єрусалим. Але перший раз мене веде по Єрусалиму людина, яка нiколи в життi не тiльки не вiдвiдала мiсто, навiть нiколи не виїздила за кордон країни, де жила - СРСР...У моїй бiблiотецi є томик Булгакова " Майстер i Маргарита" i це мiй найулюбленiший твiр -я прочитав його щонайменше сотню разiв. Але коли менi траплялося бути у Єрусалимi, книжка ця залишалася усякий час вдома. Стояла вона на поличцi книжкової шафи i тепер, коли я йшов вулицями Святого мiста. На однiй iз вуличок невдале цi вiд центра я побачив вивiску росiйською мовою : " Книги ". Зацiкавлений, я зайшов у маленьку крамничку, вщент забиту книжками на росiйськiй та українськiй мовах. I перше, що кинулося менi в очi, був п'ятитомник Булгакова, який я й придбав разом з кiлькома iншими книжками. Переглядаючи купленi книжки, у другому томi Булгакова я побачив заголовок " Майстер i Маргарита ", i розгорнув книжку. На першiй сторiнцi я побачив... карту - схему стародавнього Єрусалима, яка вказувала на шлях, що пройшов Iсус Христос, вiд його приходу до Єрусалима i до його скорботного шляху на Лису Гору - Голгофу, де Вiн прийняв мученицьку смерть, ставши вiдтодi Символом, Сином Божим, що був пожертвуваний своїм Батьком, заради Спасiння усього людства...
Степан Ворскла
З Булгаковим-на Голгофу...
- 1 -
То ж на швидко перегорнувши сторiнки мого улюбленого твору, який я знав майже напам'ять, я попрямував до Масличної гори, з якої, згiдно з картою, намальованною Михайлом Опанасовичом на першiй сторiнцi свого твору, було добре видко Сузськi ворота, через якi прийшов у Єрусалим Iсус, Гефсiманський маєток, Кедронський рiвчак, та старовинне iудейське кладовище. Перше, що вразило мене на Масличнiй горi : бiля невисокої огороди, що вiдокремлювала паперть церкви Вознесiння вiд iснуючого i тепер старовинного кладовища, стояли...бiлий верблюд, якого тримав на поводку мiсцевий араб, i майже поруч, десь близько трьох метрiв, лежав на асфальтованiй площинi також бiлий...осел! Поводiй осла, хлопець- iзраїльтянин рокiв п'ятнадцяти, про щось мирно розмовляв зi своїм сусiдою- арабом на англiйськiй мовi. То ж я звернувся до обох з запитанням, що це визначає присутнiсть тут бiлих верблюда та осла. Обидва на хвилину замовкли, оглядаючи мене, i раптом загомонiли до мене на ...досить добрiй росiйськiй мовi! Здивований, я запитав, як вони здогадалися, що я росiянин ( українцi для простих арабiв та iзраїльтян - теж росiяни), i мої спiвбесiдники кивнули на томик Булгакова, що я тримав у руках. Виявляється, я не перший такий, хто самотужки, лише з допомогою Булгакова, мандрує по путi Iсуса - Хреста. Я сфотографувався по черзi з ослом та верблюдом, щоб не зобидити моїх щирих екскурсоводiв якi, перебиваючи друг дружку розповiли менi, що Мессiя повернеться на землю саме через Масличну гору, i заїде в Єрусалим ...отут мiж моїми спiвбесiдниками виникла, схоже не перша, принципова суперечка : араб дуже голосно i наполегливо пояснив менi, що Мессiя буде вiд Аллаха, сяде на бiлого Верблюда, i в'їде в Єрусалим через через Хевронськi ворота з боку старовинного мiстечка Яффо i звiдти пiднiметься на Храмову гору, на що його конкурент - iзраїльтянин, не менш наполегливо i змiстовно старався пояснити менi, що Мессiя, вiрно, повернеться саме на це мiсце, i трапиться це у шеститисячному роцi, згiдно з iзраiльского календаря, i сяде вiн на бiлого осла i в'їде в Святе Мiсто через Сузьськi ворота, марно що араби замурували їх, намагаючись перешкодити Мессiї попасти у мiсто та на Храмову гору...Не слухаючи бiльше суперечку двох пiдприємцiв, я через невеличкий прохiд у огорожi попрямував по схилу старовинного кладовища мiж тисячолiтнiми могилами iудеїв до Кедронського рiвчака, який iснував i понинi, тiльки замiсть досить повноводного, який описав Булгаков, зараз вiн дзюрчав маленьким струмочком. Переступивши через рiвчак, я пiдiйшов до крiпосної стiни, що була складена, як i весь Єрусалим, з дуже красивого, розовуватого, вiдомого тепер усьому свiтовi, Єрусалимького мармуру. Сузьськi ворота були дiйсно замурованi таким же каменем, але замуроване мiсце добре видiлялося, бо рiзниця мiж часом побудови стiни i мурованими воротами складала бiльш, нiж тисячолiття. Постоявши бiля замурованих ворiт, я пiшов уздовж стiни в сторону Палацу останнього Iудейського царя Iрода Великого, в якому зупинявся у тi, судьбоноснi для цiлого людства, днi Римський Прокуратор Iудеї i Самарiї Понтiй Пiлат. Моя подорож до Палацу Iрода зайняла хвилин сорок. Стiни Величної навiть зараз, вражаючої своїми розмiрами старовинної споруди, добре збереглися, то ж я мiг уявити собi i пишнiсть вбрання царського Палацу, i той, такий далекий вiдтепер весняний день,чотирнадцятого дня мiсяця нiссана за iудейським календарем, що тепер для бiльшостi населення землi є третьою П'ятницею квiтня мiсяця, 33-го року вiд народження IСУСА ХРЕСТА - сина Божого i людського, кому судилося стати Символом Християнської Вiри, яку сповiдає сьогоднi майже половина людства.
Зайшовши у Палац, я пройшов по зарiсшим травою кам'яним мармуровим плитам полу через весь палац i вийшов у ту саму, тiльки зараз без покрiвлi, колонаду, де того судьбоносного дня сидiв у крiслi Понтiй Пiлат. Заплющивши на мить очi, я так чiтко i ясно уявив собi той день, що менi навiть стало якось не по собi. Вiдкривши очi я повернувся назад у дiйснiсть, у сьогоднiшнiй день, i неспiшно пiшов у бiк колись iснувавшого Iподрому, вiд якого тепер зосталися тiльки кам'янi трибуни. Минув я праворуч вiд себе i ту саму, описану Булгаковим страшну башту Антонiя, потiм пiднявся вщент стертими древнiми кам'яними сходами на Храмову гору, де був зустрiнутий кiлькома молодиками - арабами, що охороняли мусульманську святиню - знамениту тепер також на весь свiт, мечеть Аль- Акса, яку араби побудували, використавши фундамент зруйнованого у 70 роцi нашої ери по наказу римського iмператора Римським полководцем Вiспасiаном Другого Храму. Потрiбно вiдзначити, що захисники Другого Храму мужньо обороняли Святиню близько трьох рокiв. Стiльки ж продовжувалася й остання визвольна вiйна iудеїв з римлянами, яка, згiдно з iсторичними трактатами Флавiя, коштувала народу Iзраiля близько мiльйона життiв iудеїв, що повстали i боролися за визволення вiд гнiту Рима.
Пiсля того, як вiйна закiнчилася поразкою iудеїв, Храм, по наказу Римського Iмператора, було зруйновано, Храмова
Гора була розорана, а залишки народу Iудеїв були зiгнанi зi своєї країни i були вимушенi пiти по свiту у пошуках кращої долi. Iзраїль i його столиця - Єрусалим припинили своє iснування на довгi тисячолiття ( лише у 1948 роцi ООН прийняла рiшення про вiдродження Iзраiля, як незалежної i рiвноправної країни). За минулi тисячолiття на землях i в столицi бувшої держави Iзраїль, стали панувати спочатку оттоманська iмперiя з новою - Мусульманською - релiгiєю, а пiсля її розпаду на землях стародавнього Iзраїльського Царства заснувалися i панували до 1948 р. Йорданiя та Палестина,
Якi пiд колонiальним керiвництвом Британiї iснували, як королiвство Трансiорданiя. За цей довгий iсторичний вiдрiзок часу i було побудовано в Єрусалимi, на мiстi Другого Храму, Мусульманськi мечетi : Омара та Аль - Акса, а Єрусалим став столицею Трансiорданiї.
То ж, зупинений молодими арабами, що охороняли мечетi, я по- англiйськи розповiв їм про мету моєї подорожi i вони дозволили менi перетнути храмову гору мiж двома величними спорудами - мечетями Омара i Аль- Акса. Знаючи одразу, що обидва мусульманськi храми спорудженi на фундаментi зруйнованого Другого Храму, я змiг уявити собi велетенськi розмiри тої споруди, архiтектором якої був останнiй цар Iзраїльського царства - Iрод Великий.
Дiйшовши до схiдної частини гори, я спустився по сходах до пiднiжжя бувшого Храму i опинився бiля Стiни Плачу - єдиної залишившоїся стiни вiд бiльш нiж двотисячолiтньої споруди. Вiддавши данину цiй Iудейськiй сучаснiй святинi, я попрямував до Хевронських ворiт i, зайшовши через них, опинився у Старому мiстi з його вузесенькими i покрученими вуличками, з старовинним, бiльш, нiж трьохтисячолiтнiм водогоном, що працює i понинi ( я не втримався i спустився в один iз колодязiв цього водогону, та напився кришталево-чистої, льодяної води, яка, незважаючи на вiк водогiну, була дуже смачною. Придержуючись оповiдi Булгакова, я вiдшукав старовинний базар, де, по опису Михайла Опанасовича, Iуда з Кiрьята ( я, далебi, не можу зрозумiти - чому у Новому Завiтi та псалтирi його називають -Iуда Iскарiот, адже це невiрне тлумачення дiйсного змiсту цього слова : на iзраїльськiй мовi маленькi селища мають перед їх назвами приставку- кiрьят - що визначає - селище, наприклад, Кiрьят- ям - селище бiля моря, або Кiрьят - шмона- селище восьми. То ж i Iуда теж був iз якогось селища, про що Булгаков вiрно й написав - Iуда iз Кiрiата, i це було, нажаль, невiрно трансформовано, Як Iуда Iскарiот), то ж я знайшов мiсце, яке, згiдно з Булгаковим, було колись мiсцем зустрiчi Iуди i його коханої, гречанки Нiзи, що зiграла трагiчну роль у помстi Iудi за його запроданство, та зраду Iсуса за тридцять серебренникiв, що заплатили йому за його донос. Так я неспiшно йшов по вуличкам, якими у нiч, пiсля страти Iсуса, йшли Нiза та Iуда : через Дамаськi ворота, повздовж Кедронського рiвчака, залишивши праворуч Гiєнь - мiсце, де тогочаснi ремесленики та ковалi викидали ще тлiючi вугiльнi шлаки i яке нiколи не гасло у тi стародавнi часи, чому й потрапило у Записи Євангелiя Левiя Матфея, як ГЕЕННА ОГНЕННАЯ, або пекло, ад. Мабуть, таку славу це мiсце здобуло ще й тому, що у тi часи там палили тiла померлих бездоних, або тих, хто помер вiд чуми, вiспи, або холери, то ж мiсце i набуло такої страшної слави, що в майбутньому перетворилося на картину справжнього пекла...А я йшов далi, перетнувши Кедронський рiвчак, пiднявся на гору. Де колись було Гефсiманське помiстя з маслиновим жомом, де й зараз стояло ще декiлька двотисячолiтнiх оливкових дерев - нiмих свiдкiв тих часiв. I навiть, як достеменно описав Булгаков, я спочатку почув, а потiм i знайшов! - той самий струмок, дзвiн якого почув Iуда в останню хвилину свого життя - вiн i зараз продовжував свою не гучну, але одвiчну пiсню... Стоячи бiля струмка, що дзвенiв у старовинному гротi, я помiтив, що надворi вже смеркне i темрява наповзає на Масличну Гору, розмиваючи i ховаючи вид Старого мiста. То ж я вирiшив закiнчити на сьогоднi мою подорож по старовинному Єрусалиму, що я мав разом з М.О.Булгаковим, i продовжити її завтра вранцi...То ж до завтра, шановнi читачi...
Продовження буде...
З Булгаковим- на Голгофу... - 2 -
Провiвши нiч у маленькому готелi, випивши ранком чудового кофе з кiлькома солодкими iзраiльскими печивами- рогелах, я, знову ж таки тримаючи пiд рукою томик Булгакова, попрямував до того мiсця, де, згiдно з Евангелiя Левiя Мафея, та Булгакова, провiв свої останнi години IСУС ( у Булгакова - Єгошуа га- Ноцрi iз Назарета).Спочатку я зайшов у Християнський Храм Тiла Господня, який був побудований на мiсцi, де мати Iсуса - Марiя,його учнi i послiдовники - омивали тiло Сина Божого у нiч пiсля його мученичеської смертi. Не зважаючи на ранiшню годину, у Храмi було чимало народу. Люди по одному пiдходили до плити, на якiй колись лежало тiло Iсуса, i, окропивши її водою iз розмiщеної поряд кам'яної вази, нахилялися до плити i клали поцiлунок на це святе для християнина мiсце. Я, хрещений православний, теж пiдiйшов до плити i виконав обряд пошани та любовi до Сина Божого. Вийшовши з Храму я побачив купку людей i почувши росiйську мову, пiдiйшов до них. Виявилося, що це екскурсiя, пiд назвою... " Булгаковський Єрусалим"., яку проводять працiвники мiсцевого православного Росiйського храму. Я приєднався до групи. Наш шлях лежав по вулицi, названiй по латинi : " ВIА - де - ла Роса", що на нашiй мовi визначається, як хресний шлях, останнiй земний шлях Сина Божого - Iсуса Хреста. Екскурсовод звернув нашу увагу на кам'яну стiну, на якiй дуже чiтко вимальовувався вiдбиток людської руки. Вiн запропонував нам кожному пiдiйти i покласти руку спочатку на стiну, а потiм покласти її на вiдбиток руки - стiна була холодна, але доторкнувшись до вiдбитка руки, кожен iз нас - я в тому числi - вiдчули тепло ! Таке тепло, нiби ви прилинули до теплої батькiвської або материнської руки !
Екскурсовод пояснив присутнiм, що, згiдно з розповiддю Левiя Матфея, що затим увiйшла у Євангелiє, коли Iсуса, разом з двома iншими, засудженими до страти : Гектасом та Дiсмасом, вели по цiй вуличцi на Голгофу, Дiсмас раптом впав, i Iсус, сам знемагаючи пiд вагою Хреста, нахилився, щоб допомогти тому встати. Один iз стражникiв, побачивши це, вiдштовхнув Iсуса i той, щоб не впасти обперся рукою об стiну - на стiнi з тої митi залишився вiдбиток долонi Сина Божого, i в день його страти вiдтодi i до нинi, у цьому вiдбитку з'являються малесенькi краплi кровi i люди, незалежно вiд вiри, кожного року вiдтодi приходять сюди, щоб побачити це чудо...
Ми пiшли далi i по тому, як ми йшли, екскурсовод розповiдав дуже цiкавi i незнанi мною до того iсторичнi подiї, що вiдбувалися у Святому Мiстi.Так ми зайшли у храм Хрестоносцiв, стiни якого були геть усi вкритi маленькими хрестиками, а подекуди - пiдписами. Наш супроводжувач пояснив, що, оскiльки бiльшiсть воїнiв - хрестоносцiв були не грамотнi, то свою присутнiсть у храмi вони позначали ось такими хрестиками, i вони не зникли i навiть не поблекли за бiльш нiж 18 столiть! У великiй залi стояло посерединi величезне старовинне крiсло - трон, оббите червоним оксамитом, дуже потертим за минулi вiки. Зараз крiсло було огороджене легкою загородою, запертою на замок. Екскурсовод пояснив, що це - оригiнальний трон, що належав Королю Англiї - Рiчарду -Львине серце, i що вiн сидiв у ньому пiд час молебнiв...
Далi ми пiднялися на дах двох храмiв, де - прямо таки на дахах !!! - купчилися малюсiнькi i легесенькi кiмнатки - келiї ефiопських монахiв ! За тим ми наблизилися до Хевронських ворiт, вийшли через них i зразу ж почали пiдiйматися на невисоку гору, що мала овальну форму, а якщо придивитися пильно, то, враховуючи два крутих схили по боках - вiддалено на поминала людський череп. Це й була Лиса Гора, Голгофа, що у перекладi з древнє-арамейської значило - "лиса голова" ... Ми зiйшли на вершину i постояли декiлька хвилин у благоговiйному мовчаннi. Потому екскурсовод розповiв, що в нiч пiсля страти, пiдчас страшенної зливи, так яскраво описаної Булгаковим, Левiй Матфей, разом з Богородицею, Марiєю Магдаленою i ще одним послiдовником Iсуса - багатим iудеєм Йосифом, таємно зняли тiло Iсуса з хреста, i сховали у сiмейному склепi Йосифа, щоб у недiлю поховати його - адже Iсус був обрiзаним iудеєм, а наступним за стратою днем була субота - святий для iудеїв день, то ж його збиралися покласти у землю у недiлю... Коли у недiлю ранком прийшли до склепу i вiдтягли важкий камiнь, що закривав вхiд - склеп був пустим : тiло Iсуса зникло! Є багато розповiдей i записiв про те, як i де вiдбулося Вознесiння Сина Божого до свого Батька, але це вже може бути окремою темою для розповiдi. Ми ж почули вiд нашого гiда ще одну цiкаву ( i трохи смiшну -не у подобу до цього оповiдання) iсторiю : виявилося, що ( i це на повному серйозi !?) - IСНУЮТЬ АЖ ТРИ ГОЛГОФИ !!! Усi вони знаходяться, звичайно, на Лисiй горi, але на вiдстанi одна вiд одної десь до ста -ста пятидесяти метрiв.
Одна Голгофа - iсторична, на мiсцi якої ми стояли i яку шанують i визнають православнi християни. Друга - це та, що "знайшли" для себе англiйськi хрестоносцi - протестанти, а ще одна - католицька! Ми не стали обговорювати це питання - для нас, православних, вон обуло зайве...
Ми мовчки зiйшли з Голгофи. У пiднiжжя, ми - усi як один, повернулися лицем до вершини, тричi перехрестилися з низькими поклонами - бо знали - КОМУ...
...Далi iсторiя та лiтописи вiдводять нас вiд твору М.О.Булгакова - Великого Киянина, що ще багато вiкiв у майбутньому буде одним з перших, хто художнiм словом беззаперечно оголосив людству, нехай i словами самого Сатани : Iсус - Христос IСНУВАВ I IСНУЄ ПОВIК ! Ось з цим враженням я й покидав Єрусалим - Святе Мiсто, де Волею Предвiчного i цiною життя його Сина, встановив для людства Нову Вiру, Новий Закон, i єдине, що потрiбно нам, простим смертним - вiрити i слiдкувати Його Заповiдям та праведному життю Першого Мученика за грiхи людства - Господа Нашого - Iсуса - Христа...
...А ось матерiальнi докази i залишки описанного Булгаковим Понтiя Пiлата залишилися на землi Iзраiля i до сього часу - у Кейсарiї Стратоновiй - колишнiй стародавнiй другiй столицi Римських Кесарiв - зберiгається кам'яний саркофаг- гробниця i Понтiя Пiлата, i прокаженного Римського Iмператора - Тiберiя, за наказом якого i було зруйновано Єрусалим i Другий Храм, а iудеї, лишившись своєї країни, на довгi двi тисячi рокiв розiйшлися по всьому свiту в пошуках кращої долi...
...Бiля озера Кiнерет ( у старовинi - Галiлейського моря ), неподалiк вiд другої столицi Тiберiя - мiста Тверiя, я на власнi очi бачив залишки сiнагоги, яку колись вiдвiдував юнак Iегошуа Га-Ноцрi, де потiм був навiть раввином...Неподалеку вiд тих розвалин є ще однi - залишки Храму Марiї Магдалени - грiшницi, що одну з перших наставив на Шлях Iстини та Вiри Iсус Христос...
Так що, згiдно з Булгаковим, наша подорiж, як i подорiж його героїв : Майстра та Маргарити, продовжується - аж до того, останнього притулку, який уготованний кожному з нас, людей, нашим Творцем, та його Сином, Господом нашим - Iсусом Христом...
То ж i моя подорiж, шановнi читачi, продовжується, i, по мiрi моїх сил i можливостей, я буду розповiдати Вам про те, що бачив, про те що пiзнав, подорожуючи...