"Я сходжу з глузду, вiд тебе шаленiю!" -
Лиш тiльки пошепки iз вуст мо§х зiзнання.
Ти поруч... так далеко, тебе не розумiю,
Бо ти вiдштовхуєш моє кохання.

Кохання? Я обдурюю себе... Його вже нема!
Чому тодi сльози на очах, i така прикрiсть?
Хто винен? Може та минула зима?
Ти скажеш, винна я. А ти - одна невиннiсть...

Можливо, так... Можливо, я все зруйнувала.
Хоч  я повторювала: "Забудь! Не згадуй про це!".
Ти не пробачив мене. А я тебе кохала!
Тепер же мовчу. Не дивлюсь в твоє лице.

I тiльки пошепки iз вуст мо§х зiзнання.
Забути минуле я не можу. Воно зi мною!
Я знаю, що не люблю. Вже не має кохання.
Ти так далеко... Я ж поруч з тобою.