Джекил И Хайд: другие произведения.

Дискусійний клуб 666

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Загадка Лукоморья
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Реальності не існує, тому змирись з цим і живи далі. (ДіХ)

  Реальності не існує,
  тому змирись з цим
  і живи далі.
  (ДіХ)
  
  Ця історія відбулась досить давно, ще в ті часи коли я тільки-но вступив до Ки§вського університету ім .......ського. Після зарахування на перший курс, мене любязно погодились посилити в студентському гуртожитку. Проте гуртожиток цей знаходився ледь не на протилежному боці Києва, і як до нього дістатись я уявлення немав, оскільки в Києві до цього був двічі. Але робити було нічого, тому зібравши у дома такі-сякі речі я відправився до Києва. Як я не намагався випитати хоча б когось, про те як мені дістатись до гуртожитку, усі розводили руками, або говорило щось на кшталт: "-Сідаеш на 45-ту маршрутку, підеш до площі, пересідаеш у тролейбус Љ 5 про§зджаеш чотири зупинки, потім виходиш коло супермаркету і ще потрібно пройти 800 м в бік мосту". Коротше кажучи з цього всього я зрозумів, що краще запитати "маршрутчиків". Проте після пів-десятка пересадок і тривалих допитів воді§в, я не тільки не наблизився до мети, а й здається, що остаточно заблукав у ки§вських нетрях.
  Я сів на свій рюкзак край дороги, похнюплений і замучений, всього, що мені хотілось це нарешті відпочити з дороги. Несподівано поруч мене спинилась "маршрутка" білого кольору, людей за затонованими вікнами не було видко. Дверцята відкрив водій, чолов'яга років тридцяти, білявий, невисокого зросту.
  - Хлопче, сідай підвезу, - посміхаючись проговорив водій запрошуючи мене сісти в машину.
  - Дуже, Вам дякую, - зрадів я, встаючи з свого тлумака, - проте мені потрібно дістатись до місця за певною адресою. Зможете мені допомогти?
  Коли я показав водію адресу, то він сказав, що це майже йому по дорозі, але до самого гуртожитку він мене не пдвезе. Проте з того місця де він мене висадить мені залишиться пройти по прямій нікуди не звертаючи - чверть милі. Це звичайно покращило мій попсований настрій і всилило на те, що не доведеться спати на вулиці. Водія до речі звали Андрій.
  - Хлопче, я тут в завулочку розвернусь, а ти там зійдеш і звідси підеш прямо, так я тобі пояснював.
  - Домовились, вельми Вам вдячний, Андрію.
  - Нічого особливого, треба ж допомагати людям.
  Маршрутка за§хала в якийсь темний, брудний провулок. На дворі вже й так темніло, але там здавалось уже наступила ніч. Я вийшов з машини, та раптово побачив в боковій стіні двері, на яких яскравими червоними літерами не то світився не то горів напис: "666". Андрій, також вийшов з машини, щоб перекурити.
  - Андрію, а, що це таке є? - сказав я вказуючи на двері з чудернадським написом.
  - Це: "Дискусійний клуб 666", там збирається місцева інтелігенція і за філіжанкою кави, проводить світські бесіди, про те про се, про політику, культуру історію і таке інше.
  - Я ніколи не чув, що існують такі клуби, - признався я Андрію.
  - Це все тому, що це місце напів-таємне, з обмеженим доступом і пускають туди тільки, якщо знаеш пароль!
  - А ти знаешь, що це за пароль? - з надіеє звернувся я до нього.
  - Звичайно знаю, якщо хочеш можу тебе туди провести.
  Не знаю, чому, але мені страшенно захотілось потрапити до клубу. Не знаю чому, чи то через дивний напис, чи через ще дивнішу назву, чи може через, якусь атмосферу таємничості і передчуття чогось невідомого. Андрій узяв мене за руку і повів до дверей. Він постукав тричі. З-за дверей почулось: "Пароль", на що Андрій відповів: "- Хто не зачинить квартирку, той втратить квартиру". Важкі металеві двері з хрускотом відчинились, на порозі стояв молодий чоловік в пенсне і ошатному костюмі в смужку.
  - Андрію, кого це ти нам привів? - поцікавився чоловік у пенсне.
  - Це мій товариш - Максим. Йому дуже кортіло побувати в справжньому "дискусійному клубі".
  - Дуже приємно, я Павло, - сказав хлопець в пенсне, потискаючи мені руку, - Тобі надзвичайно пощастило Максиме, адже це елітний, приватний клуб, для обраних і будь-кого ми сюди не пускаємо, але друг Андрія - наш друг. Проходь будь-ласка, будь, як у дома, а я тебе з усіма познайомлю.
  Ми перешли з передпокою, до чимало§ кімнати, мабуть вітальні. В центрі вітальні знаходився круглий лакований стіл. На ньому димів кальян на чотири особи. Також на столі був чималий гранчак з вином та келихи. По колу стояло три канапи червоного кольору, з виду старі та раритетні. На стінах висіли, якісь старезні картини, потерті часом до невпізнання. Освітлювалась кімната свічками, що були вставлені в дюжину підсвічників. З вітальні можна було перейти в чотири інших кімнати без дверей.
  На одній із канап сидів, чоловік років тридцяти пяти в чорному смокінгу. Під носом у нього були тоненькі вуса, на голові капелюх-целіндр, в одній руці ціпок, іншою він обіймав молоду дівчину, що сиділа на його колінах. Мені він здався чимось подібним до фокусника Чоловік у смокінгу та його супутниця по черзі палили кальян і сміялись.
  Павло почав мене представляти:
  - Це Максим, товариш Андрія, а це Мартин та Маргарита.
  - Радий знайомству, - проговорив Мартин, потискуючи мою руку.
  - На взаєм,- відповів я.
  За іншим диваном сиділо троє. Дві панночки в пишних барвистих сукнях та юнак років двадцяти пяти в світлому костюмі. Не дочікуючись представлення він встав і привітався першим.
  - Мене звуть Володимер, - сказав, хлопчина у білому, мічно потискаючи мою руку.
  - Максим, мені дуже приємно, - відповів я.
  - А це, - сказав Володимер показуючи на панянок, - Тося и Зося, - панночки кокетливо замахали віярами і лише тоді, я зрозумів, що вони на одне лице, тобто близнята.
  - Ну майже всі у зборі, залишився лише Ігор і Катерина, - проголосив Павло, - де ж його чорти носять, - сказав він із вдаваною стурбованістю.
  - Тут я, - сказав Ігор, виходячи із одніє§ з кімнат. Він був високого зросту, худорлявий, та рохрістаний, чорне волосся скуйовдилось на голові. На обличчі, та комірці сорочки червоніли сліди від помади. Одразу за ним, вийшла Катерина, білява, висока, з кучерявим, скуйовдженим волоссям. Вдягнена вона була на манір позаминулого століття в пишну сукню, а талія §§ була стягнута корсетом. З §х вигляду одразу вгадувалось, чим вони там займались.
  Павло: - Ну, що ж панове, після того, як ми усі перезнайомились, то давайте приступимо до цікаво§ розмови.
  Ігор: - Та скільки, власне можна вести ці пусті балачки? І це варто було мене відривати від любощів, ради пустих теревенів?
  Володимир: - То б може ти трохи і про духовний розвиток подумав, а не лише про плотські втіхи.
  Ігор: - Та хто б казав, сам он одразу з двома сестрами роман крутиш!
  Володимир: - Що за наклепи у мене з Тосею та Зосею, чисто платонічні відносини!
  Ігор: - Знаю я, які у Вас відносини, ПЛАТОНІЧНІ!!!
  Андрій: - Панове, Вам тако не соромно, перед гостем, що він подумає, побачивши таку вашу перебранку?
  Ігор: - А, що він має думати? Звичайна собі дискусія, як завше. - Ігор наливши собі вина, осушив одним залпом келих.
  Мартин: - Ой, як розігнався, ти, що напій переводиш, це, що тобі вода чи пиво. Вино потрібно смакувати, як жінку. Дозовано, маленькими ковточками, смакуючи кожну краплину, вдихаючи кожну квітку з букету аромату. Щоб зовсім непомітно почала крутитись голова, від пянкого смаку. Але не все одразу, а поступово, так, щоб внутрішня напруга все наростали й наростали, аж поки почуття не перельются через вінця...
  Ігор: - Аж верне, тако тебе слухати. Жінка то не ВИНО, то МЯСО! Мясо, котре ще з давніх часів здобували, чоловіки-мисливці. Вони його різали, розривали руками, смажили на вогнищі, гризли зубами. І в ньог лише одне призначення, втамовувати наш голод, давати те, що нам необхідно!
  Володимир: - Як, то при дамах, можна жінку з мясом порівнювати, і то тобіне сором таке ляпати? Жінка це - Ангел. У не§ таке міле дитяче личко, така яскрава посмішка і крильця за спиною. І вона так гарно і граціозно підскакує на ніжках, як кізонька...
  
  Ці безглузді теревені, супроводжувались палінням кальяну, та рясним вживанням алкоголю, і несподівано я почав втрачати відчуття часу та реальності. В повітрі застих важкий запах, груди стискало так, що було важко дихати. У висках страшенно гуло, а сердце вискакувало з грудей. Зображення поступало дозовано, ривками в ті проміжки поки я був у свідомості. Всі присутні сплелись тілами в незрозумілій сюріалістичній оргі§, цілуючи і пестячи один одного. А я віддалявся все далі і наді, провалювався в м'яке крісло, наче в грузку трясовину, доки взагалі не зник з реальності.
  
  В ефірі каналу 1+1, Телевізійна Служба Новин. Сьогодні групою спеціального призначення було ліквідовано, один із підпільних наркоманських притонів у місті Києві. Окрім наркоманів та повій, також було знайдено вісімнадцятирічного студента, одного з ки§вських вишів Максима Нагірняка, який декілька тижнів вважався зниклим безвісти. Зараз його госпіталізовано до Ки§всько§ місько§ лікарні Љ 9 з діагнозом наркотичне отруєння. За словами лікарів хлопець перебуває в комі, його стан стабільно важкий. Ми будемо тримати Вас, у курсі змін у його стану...
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"