Аннотация: Реальностi не iснує, тому змирись з цим i живи далi. (ДiХ)
Реальностi не iснує,
тому змирись з цим
i живи далi.
(ДiХ)
Ця iсторiя вiдбулась досить давно, ще в тi часи коли я тiльки-но вступив до Ки§вського унiверситету iм .......ського. Пiсля зарахування на перший курс, мене любязно погодились посилити в студентському гуртожитку. Проте гуртожиток цей знаходився ледь не на протилежному боцi Києва, i як до нього дiстатись я уявлення немав, оскiльки в Києвi до цього був двiчi. Але робити було нiчого, тому зiбравши у дома такi-сякi речi я вiдправився до Києва. Як я не намагався випитати хоча б когось, про те як менi дiстатись до гуртожитку, усi розводили руками, або говорило щось на кшталт: "-Сiдаеш на 45-ту маршрутку, пiдеш до площi, пересiдаеш у тролейбус Љ 5 про§зджаеш чотири зупинки, потiм виходиш коло супермаркету i ще потрiбно пройти 800 м в бiк мосту". Коротше кажучи з цього всього я зрозумiв, що краще запитати "маршрутчикiв". Проте пiсля пiв-десятка пересадок i тривалих допитiв водi§в, я не тiльки не наблизився до мети, а й здається, що остаточно заблукав у ки§вських нетрях.
Я сiв на свiй рюкзак край дороги, похнюплений i замучений, всього, що менi хотiлось це нарештi вiдпочити з дороги. Несподiвано поруч мене спинилась "маршрутка" бiлого кольору, людей за затонованими вiкнами не було видко. Дверцята вiдкрив водiй, чолов'яга рокiв тридцяти, бiлявий, невисокого зросту.
- Хлопче, сiдай пiдвезу, - посмiхаючись проговорив водiй запрошуючи мене сiсти в машину.
- Дуже, Вам дякую, - зрадiв я, встаючи з свого тлумака, - проте менi потрiбно дiстатись до мiсця за певною адресою. Зможете менi допомогти?
Коли я показав водiю адресу, то вiн сказав, що це майже йому по дорозi, але до самого гуртожитку вiн мене не пдвезе. Проте з того мiсця де вiн мене висадить менi залишиться пройти по прямiй нiкуди не звертаючи - чверть милi. Це звичайно покращило мiй попсований настрiй i всилило на те, що не доведеться спати на вулицi. Водiя до речi звали Андрiй.
- Хлопче, я тут в завулочку розвернусь, а ти там зiйдеш i звiдси пiдеш прямо, так я тобi пояснював.
- Домовились, вельми Вам вдячний, Андрiю.
- Нiчого особливого, треба ж допомагати людям.
Маршрутка за§хала в якийсь темний, брудний провулок. На дворi вже й так темнiло, але там здавалось уже наступила нiч. Я вийшов з машини, та раптово побачив в боковiй стiнi дверi, на яких яскравими червоними лiтерами не то свiтився не то горiв напис: "666". Андрiй, також вийшов з машини, щоб перекурити.
- Андрiю, а, що це таке є? - сказав я вказуючи на дверi з чудернадським написом.
- Це: "Дискусiйний клуб 666", там збирається мiсцева iнтелiгенцiя i за фiлiжанкою кави, проводить свiтськi бесiди, про те про се, про полiтику, культуру iсторiю i таке iнше.
- Я нiколи не чув, що iснують такi клуби, - признався я Андрiю.
- Це все тому, що це мiсце напiв-таємне, з обмеженим доступом i пускають туди тiльки, якщо знаеш пароль!
- А ти знаешь, що це за пароль? - з надiеє звернувся я до нього.
- Звичайно знаю, якщо хочеш можу тебе туди провести.
Не знаю, чому, але менi страшенно захотiлось потрапити до клубу. Не знаю чому, чи то через дивний напис, чи через ще дивнiшу назву, чи може через, якусь атмосферу таємничостi i передчуття чогось невiдомого. Андрiй узяв мене за руку i повiв до дверей. Вiн постукав тричi. З-за дверей почулось: "Пароль", на що Андрiй вiдповiв: "- Хто не зачинить квартирку, той втратить квартиру". Важкi металевi дверi з хрускотом вiдчинились, на порозi стояв молодий чоловiк в пенсне i ошатному костюмi в смужку.
- Андрiю, кого це ти нам привiв? - поцiкавився чоловiк у пенсне.
- Це мiй товариш - Максим. Йому дуже кортiло побувати в справжньому "дискусiйному клубi".
- Дуже приємно, я Павло, - сказав хлопець в пенсне, потискаючи менi руку, - Тобi надзвичайно пощастило Максиме, адже це елiтний, приватний клуб, для обраних i будь-кого ми сюди не пускаємо, але друг Андрiя - наш друг. Проходь будь-ласка, будь, як у дома, а я тебе з усiма познайомлю.
Ми перешли з передпокою, до чимало§ кiмнати, мабуть вiтальнi. В центрi вiтальнi знаходився круглий лакований стiл. На ньому димiв кальян на чотири особи. Також на столi був чималий гранчак з вином та келихи. По колу стояло три канапи червоного кольору, з виду старi та раритетнi. На стiнах висiли, якiсь старезнi картини, потертi часом до невпiзнання. Освiтлювалась кiмната свiчками, що були вставленi в дюжину пiдсвiчникiв. З вiтальнi можна було перейти в чотири iнших кiмнати без дверей.
На однiй iз канап сидiв, чоловiк рокiв тридцяти пяти в чорному смокiнгу. Пiд носом у нього були тоненькi вуса, на головi капелюх-целiндр, в однiй руцi цiпок, iншою вiн обiймав молоду дiвчину, що сидiла на його колiнах. Менi вiн здався чимось подiбним до фокусника Чоловiк у смокiнгу та його супутниця по черзi палили кальян i смiялись.
Павло почав мене представляти:
- Це Максим, товариш Андрiя, а це Мартин та Маргарита.
За iншим диваном сидiло троє. Двi панночки в пишних барвистих сукнях та юнак рокiв двадцяти пяти в свiтлому костюмi. Не дочiкуючись представлення вiн встав i привiтався першим.
- Мене звуть Володимер, - сказав, хлопчина у бiлому, мiчно потискаючи мою руку.
- Максим, менi дуже приємно, - вiдповiв я.
- А це, - сказав Володимер показуючи на панянок, - Тося и Зося, - панночки кокетливо замахали вiярами i лише тодi, я зрозумiв, що вони на одне лице, тобто близнята.
- Ну майже всi у зборi, залишився лише Iгор i Катерина, - проголосив Павло, - де ж його чорти носять, - сказав вiн iз вдаваною стурбованiстю.
- Тут я, - сказав Iгор, виходячи iз однiє§ з кiмнат. Вiн був високого зросту, худорлявий, та рохрiстаний, чорне волосся скуйовдилось на головi. На обличчi, та комiрцi сорочки червонiли слiди вiд помади. Одразу за ним, вийшла Катерина, бiлява, висока, з кучерявим, скуйовдженим волоссям. Вдягнена вона була на манiр позаминулого столiття в пишну сукню, а талiя §§ була стягнута корсетом. З §х вигляду одразу вгадувалось, чим вони там займались.
Павло: - Ну, що ж панове, пiсля того, як ми усi перезнайомились, то давайте приступимо до цiкаво§ розмови.
Iгор: - Та скiльки, власне можна вести цi пустi балачки? I це варто було мене вiдривати вiд любощiв, ради пустих теревенiв?
Володимир: - То б може ти трохи i про духовний розвиток подумав, а не лише про плотськi втiхи.
Iгор: - Та хто б казав, сам он одразу з двома сестрами роман крутиш!
Володимир: - Що за наклепи у мене з Тосею та Зосею, чисто платонiчнi вiдносини!
Iгор: - Знаю я, якi у Вас вiдносини, ПЛАТОНIЧНI!!!
Андрiй: - Панове, Вам тако не соромно, перед гостем, що вiн подумає, побачивши таку вашу перебранку?
Iгор: - А, що вiн має думати? Звичайна собi дискусiя, як завше. - Iгор наливши собi вина, осушив одним залпом келих.
Мартин: - Ой, як розiгнався, ти, що напiй переводиш, це, що тобi вода чи пиво. Вино потрiбно смакувати, як жiнку. Дозовано, маленькими ковточками, смакуючи кожну краплину, вдихаючи кожну квiтку з букету аромату. Щоб зовсiм непомiтно почала крутитись голова, вiд пянкого смаку. Але не все одразу, а поступово, так, щоб внутрiшня напруга все наростали й наростали, аж поки почуття не перельются через вiнця...
Iгор: - Аж верне, тако тебе слухати. Жiнка то не ВИНО, то МЯСО! Мясо, котре ще з давнiх часiв здобували, чоловiки-мисливцi. Вони його рiзали, розривали руками, смажили на вогнищi, гризли зубами. I в ньог лише одне призначення, втамовувати наш голод, давати те, що нам необхiдно!
Володимир: - Як, то при дамах, можна жiнку з мясом порiвнювати, i то тобiне сором таке ляпати? Жiнка це - Ангел. У не§ таке мiле дитяче личко, така яскрава посмiшка i крильця за спиною. I вона так гарно i грацiозно пiдскакує на нiжках, як кiзонька...
Цi безглуздi теревенi, супроводжувались палiнням кальяну, та рясним вживанням алкоголю, i несподiвано я почав втрачати вiдчуття часу та реальностi. В повiтрi застих важкий запах, груди стискало так, що було важко дихати. У висках страшенно гуло, а сердце вискакувало з грудей. Зображення поступало дозовано, ривками в тi промiжки поки я був у свiдомостi. Всi присутнi сплелись тiлами в незрозумiлiй сюрiалiстичнiй оргi§, цiлуючи i пестячи один одного. А я вiддалявся все далi i надi, провалювався в м'яке крiсло, наче в грузку трясовину, доки взагалi не зник з реальностi.
В ефiрi каналу 1+1, Телевiзiйна Служба Новин. Сьогоднi групою спецiального призначення було лiквiдовано, один iз пiдпiльних наркоманських притонiв у мiстi Києвi. Окрiм наркоманiв та повiй, також було знайдено вiсiмнадцятирiчного студента, одного з ки§вських вишiв Максима Нагiрняка, який декiлька тижнiв вважався зниклим безвiсти. Зараз його госпiталiзовано до Ки§всько§ мiсько§ лiкарнi Љ 9 з дiагнозом наркотичне отруєння. За словами лiкарiв хлопець перебуває в комi, його стан стабiльно важкий. Ми будемо тримати Вас, у курсi змiн у його стану...