Аннотация: На украЌнськiй мовi i з помилками, так що вибачайте )
Едвард сидiв у м'якому, зручному крiслi. На столi перед ним стояв цiлий стос новеньких духмяних книг. В руках у нього була дорога ручка-перо з золотою оздобою. Вiн, усмiхався запитував iм'я шанувальника та робив напис на палiтурцi: "Шановному добродiю ХХ ХХ ХХ з любов'ю вiд Едварда Еванса. Це була уже п'ята чи шоста презентацiя протягом останнього мiсяця. Його остання книга: "Кривава розправа" - користувалась шаленою популярнiстю серед читачiв. I вже встигла увiйти до числа бестцеллерiв. Здавалось, що людський потiк нiколи не скiнчиться, кожному потрiбно було посмiхнутись, запитати, як справи, потиснути руку. Кожен фанат висловлював своє затоплення неймовiрним талантом Едварда, цитував сво§ улюбленi уривки, або навпаки запитував про незрозумiлi йому мiсця. А вiн же письменник! Творча особистiсть! I йому обтяжлива така метушлива i штучна обстановка. Та якби його воля, то вiн уже б давно утiк, заховався б у своєму домi, розпочавши роботу над наступним романом. Але ж нi! Вiн зв'язаний по рукам i ногам контрактом iз сво§м агентом, у мусить майже кожен день проводити у дорозi до наступного мiсця презентацi§...
Раптово його важкi роздуми були перерванi. Перед Едвардом постала молода вродлива особа з бiлим хвилястим волоссям, що водоспадом розтiкалось по плечах. Ї§ пишнi губи були вульгарно нафарбованi червоною помадою, але водночас вiд них не можна було вiдвести очей. На нiй була сукня червоного, багряного кольору з пiкантним глибоким декольте, та розпiркою до середини стегна. На руках §§ були бiлi шовковi рукавички по лiкоть. Вона грацiозно вигнулась вперед простягаючи Едварду книгу для автографа, i вiн змiг зазирнути у §§ темнi палаючi очi.
- Мiстер Еванс, я ваша палка фанатка, - промовила загадковим солодкуватим голосом незнайомка.
- Можна, просто Едвард, - усмiхаючись сказав письменник, пригадавши ще одну причину через яку йому подобається бути письменником. Це посилена увага та приязнь з боку слабко§ статi.
- Мiстер... Едвард, напевно Ваша дружина найщасливiша жiнка у свiтi, - майже прошепотiла незнайомка грайливо накручуючи пасмо волосся на палець.
- На жаль я не одружений, - вiдповiв Едвард.
- Чому нажаль, чи ж справедливо було б, якби серце такого чоловiка, як Ви належало однiй жiнцi, - уже майже на вухо Едварду щебета незнайомка.
Едвард, поглянувши зi сторони на мiзансцену, зрозумiв, що краще §м тут вдвох не залишатись, адже дiвчина поводила себе досить вiдверто на очах у iнших шанувальникiв, та преси. Тому вiн запропонував мiсс покинути це задушливе мiсце i пiти прогулятись свiжим повiтрям, на, що вона без вагань погодилась. Зiславшись на погане самопочуття, Едвард вибачився перед органiзаторами, та вийшов iз будiвлi. Незнайомка не хотiла §хати на таксi i умовила Еванса пройтись пiшки, до його готелю, який знаходився неподалiк. На вулицi стояла чудова лiтня пора, на небi нi хмаринки, а яскравi зорi мирно спочивали на темному небосхилi.
- Я й досi не дiзнався вашого iменi мiсс, - сказав Едвард, беручи пiд руку дiвчину.
- Мене звуть Елiс, - скромно вiдповiла, дiвчина, - але, про мене потiм, менi б хотiлось бiльше дiзнатись про тебе Едварде.
- Та, поправдi кажучи немає, щой розповiдати, я думаю, моя бiографiя, давно уже розмiщена на рiзних сайтах, та надрукована в журналах, менi немає, що до не§ додати.
- Нi, менi не цiкавi дати, числа, iмена, це все обман. Менi цiкавий справжнiй ти! - загадково посмiхаючись сказала Елiс.
- Ну, якщо ти дiйсно хочеш пiзнати мене справжнього, то ти спiзнаєш розчарування, бо я далеко не такий iдеальний, як пишуть про мене в прессi. Я звичайна людина, зi сво§ми вадами та страхами, и мене не варто iдеалiзувати, лише з огляду на мiй письменницький талант.
- Едварде, менi жавди було дуже цiкаво, як тобi вдається, так тонко, так яскраво, так правдиво зобразити тi подi§, якi ти описуєш у сво§х книгах.
- Все надзвичайно просто, я завжди ставлю себе на мiсце головного героя, я роблю те, що й вiн, дихаю тим самим повiтрям, пропускаю крiзь себе усi його переживання, так що навiть стирається грань мiж героєм i мною. I доречi, саме зараз, я розпочав роботу над новим романом.
- Ой як це цiкаво, Едварде! - аж запищала незнайомка, - я завжди мрiяла поспостерiгати за маестро в дi§, пiд час його роботи.
- Моя люба, безсуинiвно у Вас буде така нагода, - "Ця дурненька зовсiм поверхово знайома iз моею творчiстю, доведеться показати §й справжнiй майстер-клас", -самовдоволено посмiхнувся письменник. У його головi уже визрiвав план дiй, щодо цiє§ на§вно§ та безтурботно§ лялечки. Не випадково ж його звуть "Майстром Хоррору".
- Люба Елiс, ось ми уже i прийшли, в моєму номерi охолоджується пляшка шампанського i ми б могли вiдсвяткувати наше випадкове, але таке приємне знайомство.
- Iз задоволенням, Едварде, звичайно, якщо це Вас не дуже обтяжить, - зашарiлась дiвчина.
- Звичайно ж нi, хiба товариство тако§ приємно§ i цiкаво§ дiвчини, може бути для когось обтяжливим, - доброзичливо посмiхнувся Едвард, узявши дiвчину за талiю, та iдучи до лiфту.
Лiфт майже беззвучно закрився, и через невеликий промiжок часу, так само пошепки вiдкрився на потрiбному поверсi. Iз нього вийшов письменник i його супутниця, здавалось, що дiвчина нервує, або збуджена, §§ тiло тремтiло в передчуттi невiдомого.
- Ви мабуть змерзли, за час нашо§ прогулянки? - стурбовано запитав Едвард.
- Мабуть... - розгублено вiдповiла дiвчина.
- Нiчого зараз зайдемо до мо§х апартаментiв i Ви одразу зiгрiєтесь, - пiдбадьорливо поплескав дiвчину, по спинi, письменник.
- Зараз, я приготую Вам чогось гаряченького, шампанське залишимо на потiм, - сказав Едвард iдучи на кухню, - Елiс, поки що можеш присiсти на кушетку бiля кавового столика.
Едвард, заварив каву та наповнив нею склянку, пiсля чого дiставши з кишенi пляшечку з бiлим порошком вiдкрив пробку та висипав його вмiст у склянку.
"Напевно зв'яжу §§ i добряче вiдшмагаю. Так! Саме так, як зробив би мiй герой. Так, вiдшмагати до кровi, до потворних рубцiв на шкiрi. До гнiйних i незаживаючих ран. Це буде чудовим матерiалом для моє§ книги..."
Добре все розмiшавши, вiн разом iз чашкою повернувся до вiтальнi. Елiс стояла, бiля вiкна дивлячись на вогнi засинаючого мiста. Едвард поставив чашку на стiл, i пiдiйшов, до дiвчини.
- Елiс, я приготував тобi кави, щоб ти зiгрiлась.
Несподiвано дiвчина розвернулась i впилась сво§ми губами у його. Вона притислась так мiцно, аж до болю. Одночасно дiвчина схопила Едварда руками, що вiн не мiг вирватись. А коли вона нарештi його вiдпустила, Едвард вiдчув, якусь незрозумiлу слабкiсть в ногах, його розум затуманився перед очима все поплило. Вiн утратив рiвновагу i мало не впав, аж доки не дiйшов до кушетки. Пiсля чого звiдомiсть остаточно його залишила.
- Брiкс, що тут у нас?
- Комiсаре, здається, це знову справа рук: "Фанатки"...
- Та навже?! Це вже восьме вбивство в цьому роцi, вона взагалi збирається зупинитись? Полiтики, спортсмени, бiзнесмени, музиканти, вже й до письменникiв дiсталась!
- Але ж сер, цього разу також, є докази, що жертва не була такою вже безгрiшною...
- Брiкс! Ми зараз займаємся розслiдуванням вбивства Едварда Еванса, а не викриттям його грiшкiв. Адже зрештою судити мертвих немає нiякого сенсу.