Джекил И Хайд: другие произведения.

Олеся

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Загадка Лукоморья
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Українська локалізація

 []
  
  
  Антон прокинувся в темному сирому підвалі. Він лежав на бетонній підлозі обзиччям вниз. Хлопець не міг зрозуміти, де він знаходиться. Він підвівся, встав на коліна та спробував роззирнутись по бокам. Але нічого крім непроглядної темряви він побачити не зміг. Антон встав у повний зріст, але одразу мало не впав від раптового приливу крові до голови. Він витяг руки перед собою ніби незрячий, щоб дослідити те приміщення, в якому знаходився. Через декілька кроків він наткнувся на стіну, після чого почав рухатись вздовж цієї перешкоди, але досить швидко зрозумів, що з троьх боків його оточують стіни і лише з однієї знаходиться залізна сітка з широкими отворами, яка заміщала собою четверту стіну.
  Несподівано почувся залізний лязг засову, що відмикався. Хлопець схопився пальцями за сітку і почав з усіх сил смикати її на себе, проте вона не піддавалась.
  - Гей! Тут є ще хтось? - Закричав він, але у відповідь почув лиш шум кроків, що наближались. Десь збоку почулось клацання вимикача і зверху над Антоном почала тьмяно блимати ртутна лампа. Але світло від неї було настільки слабким та м'яким, що хлопець навіть не примружився після її ввімкнення. Попереду в темряві ледь виднілись обриси невідомого чоловіка.
  - Гей, ти хто такий? Випусти мене звідси! - Заволав Антон.
  - Хіба ж тобі тут не подобається? - Щиро здивувався незнайомець.
  - Ти, що хворий? Випусти мене негайно! Ти знаешь, хто мій батько? Коли він знайде тебе, то закопає!
  - Якщо знайде. - Доречно зауважив зауважив викрадач.
  - Ти, що грошей хочеш?! - Закричав Антон, - ти, що не розумієш, що навіть коли ти отримаєш викуп, та відпустиш мене, тобі не вдасться втекти.
  - А, хто сказав, що я тебе відпущу? - Посміхаючись невидимою посмішкою, проголосив незнайомець.
  - Ти, що вирішив, що дуже крутий? В мого батька зв'язки, гроші, він підійме на ноги усю міліцію міста, ти й оком не змигнеш, як тебе знайдуть! - Люто загарчав Антон.
  - І, як же вони мене знайдуть? Про це місце нікому не відомо, ніхто не бачив, як ти сюди потрапив, в мене вистачить припасів на декілька місяців і я не збираюсь виходити звідси поки не вирішу з тобою деякі питання.
  По спині Антона пробігла ціла зграйка 'мурашок' але не від холоду, а від моторошного страху перед незнайомцем.
  - Ах ти, чортів псих, маніяк недороблений! - В відчаї закричав Антон - Ти, що вважаєш, що це тобі так просто зійде з рук? Да, якщо з моєї голови, хоч одна волосина впаде - тебе на шматки поріжуть!
  - А ти різав коли-небудь людину на шматочки? - Перевів тему незнайомець - Ти знаешь, по-моєму, якщо людина сидить бог зна де, замкнена, якоюсь невідомою особою, наміри якої залишаються невідомими, то не зовсім логічно, щоб ця людина комусь погрожувала, чи не так? Хіба муха, спіймана в банку, може погрожувати людині? Все, що вона може це дзижчати і битись об стінки банки поки їй вистачить повітря та сил.
  Антон безсильно опустився на підлогу біля сітки, він ковтнув слину, котра ледь просочилась в пересохле горло.
  Незнайомець різко ударив долонею по сітці, від чого вона задрижала і почувся неприємний металевий шелест. Від цього несподіваного звуку Антон перекинувся та впав на підлогу.
  Кроки викрадача почали віддалятись, через деякий час знову почувся металевий брязкіт дверей, що замикались.
  Антон сидів на підлозі охопивши руками коліна, ще ніколи в своєму житті він не відчував такого сильного страху, навіть коли стався той випадок. Але навіть тоді він знав, що батько замне справу і вона не потрапить до суду. Але зараз все по іншому, абсолютно невідомо, що у цього психа в голові. А раптом він буде катувати його, або морити голодом? Ні! Його зникнення одразу помітять, його будуть шукати. Не може бути, щоб не знайшли, батько всю міліцію на вуха поставить, вони обшарять кожен сантиметер цього клятого міста поки його не знайдуть!
  Антон ніяк не міг згадати, яким чином він сюди потрапив, останнє, що він пам'ятав, це, як танцював в нічному клубі, а потім провал.
  Невідомо скільки часу пройшло, Антона почав мучати голод і спрага, в його клітці було холодно, тому він став крокувати з кутка в куток, щоб хоч якось зігрітись. Раптово знову почувся шум від дверей, що відмикались. В напівтемряві ввійшов той самий незнайомець, несучи в одній руці тацю з їжею накриту паперовою салфеткою.
  - Я приніс тобі поїсти, ти напевне зголоднів? - Добродушно запитав Містер Х.
  - Послухай, - сказав Антон, - дай мені зателефонувати батькові, він дасть хрошей, скільки захочеш. Я обіцяю, якщо ти мене відпустиш, тебе не чіпатимуть. Тебе відпустять, і ніхто тебе не буде шукати.
  - Цікаво, якої ти заспівав не те, що раніше. - Посміхнувся викрадач.
  - Будь-ласка, дай мені поговорити з батьком, якщо ти мене відпустиш, він будь-що зробить для тебе! - Антон упав на коліна і простягнув крізь отвір у сітці руку, а на його очах виступили сльози.
  - Я б з радістю дав тобі телефон, проте боюсь, що батько не зможе з тобою поговорити... - запнувся незнайомець, - боюсь він не зможе підняти слухавку. В цей же момент незнайомець підійшов ближче до сітки і зняв з підносу салфетку, в мисці з супом плавала людська рука, чоловіча рука, рука з печаткою на підмізинному пальці...
  Антон з божевільним поглядом поглянув на вміст тарілки, і в його голову прийшла абсолютно логічна думка, проте він гнав її від себе з усіх сил.
  - Як я вже сказав, ти можеш зателефонувати своєму батьку, проте він не зможе підняти трубку, розумієш? - Повчально сказав незнайомець.
  Антон був, як в тумані, він хотів підскочити на ноги і розірвати сітку, але він заціпенів від жаху. Шкіра його побілила, кінцівки похололи, руки та ноги стали ватяними. Але через мить підкоряючись інстинкту наднирники викинули в кров адреналін, і хлопець підскочив ніби на пружині і почав метатись по кімнаті, та рвати з усіх сил залізну сітку, він навіть намагався гризти її зубами. Антон кричав щось нерозбірливе, вив наче тварина, поки дія гормону не припинилась, сили покинули його і він упав посеред кімнати.
  Знизу в металевій сітці був невеличкий отвір, незнайомець просунув через нього тацю, на котрій окрім миски з супом стояла кружка з кровью, в котрій плавали очні яблука.
  - Я покищо піду, чогось перехоплю, а ти поспішай, інакше все вистигне і буде не так смачно. - З посмішкою відзначив незнайомець. Але, схоже, що хлопець, знаходячись в шоковому стані, втратив свідомість і не чув його настанов.
  Через деякий час Антон прийшов в себе. Всі події здавались йому страшним сном, від якого він ніяк не міг прокинутись. Його мучила спрага, він не знав, що знаходилось в кружці, що стояла на таці і одразу ж кинувся до неї. Проте замвсть води він відчув в роті солонуватий присмак крові. Коли він поглянув в кружку, він почав блювати, блював він до тих пір, поки в його шлунку не залишилось нічого окрім шлункового соку. Несподівано увійшов незнайомець, він обгризав залишки мяса с довгої кістки.
  - Ну, як тобі трапеза, Антончик, тебе ж так називав твій татусь? Мені він не дуже сподобався, трохи жорсткуватий :)
  Антон застогнав слабким голосом: ' - Навіщо, навіщо, ти це зробив! Що тобі потрібно, за, що ти вбив мого батька, чому ти мене катуєш? Що ми тобі зробили?'.
  - А ти не пам'ятаєш, що ви мені зробили? - Незнайомець підійшов впритул до самої сітки, так, що на його обличчя почало потрапляти штучне світло.
  Антон встав на карачки і поповз до сітки.
  - Я десь тебе бачив. - Ледве ворушачи язиком, прошепотів полонений.
  - Яка в тебе коротка пам'ять. Десь бачив. А я тебе повір ніколи не забуду. - Жорстко відрубав незнайомець.
  - Ти брат, ти її брат. - Простогнав Антон.
  Незнайомець дістав із кишені куртки пожовклу газетну вирізку і став читати, хоча й знав її вміст напамять:
  ' - 8 липня 2008 року на вулиці Леніна була збита молода дівчина. Водій зник з місця пригоди. Дівчина від отримах травм загинула на місці, до приїзду 'швидкої'. В результаті розслідування було встановлено, що дівчина переходила вулицю в невстановленому місці. Машина була оформлена на відомого бізнесмена Іванова. В момент пригоди за кермом був його син Антон. Беручи до уваги пом'якшуючі обставини, суд призначив заставу в розмірі ста тисяч та відпустили Іванова молодшого під підписку про невиїзд.'
   Незнайомець читав ці сторінки практично зі сльозами на очах.
  - Ти вгадав, я брат, я брат тієї безіменної дівчини, яку ти збив. А її звали Олеся...
  - Я не хотів, я не хотів, щоб так трапилось. - Затинаючись, плакав Антон.
  - Так сталось? Ти летів на швидкості 100 кілометрів на годину в кокаїновому диму. Ти навіть не намагався притормозити і напевне навіть не помітив, як збив її!
  - Вона вибігла на дорогу, я навіть не встиг зреагувати. - Ридав полонений.
  - Ти знаешь, що відбувається з тілом людини при ударі на швидкості в 100 кілометрів на годину? Приблизно те ж саме, що при падінні з девятого поверху. Її внутрішні органи в один момент розірвались: селезінка, печінка, нирки, все луснуло, як мильна бульбашка. Легені розірвались, як мокре ганчірря. Серце... Ти знаешь, яке відчуття, коли хто-небудь стискає твоє серце в кулаці до тих пір, поки воно не лусне. До речі твоя мама відчула теж саме перед тим, як померти.
  Антон з останніх сил піднявся з підлоги, він схопив незнайомця за руки і спробував притягнути його впритул до сітки, а потім схопив його за шию і почав душити. Незнайомець дивився на нього з добродушною посмішкою.
  - Так, саме так, спочатку я топив її в ванні на очах у твого батька, до тих пір поки вона не посиніла, я навіть думав, що вона задихнулась. Мені навіть довелось зробити їй штучне дихання і масаж серця, - незнайомець облизнув губи, - це було так приємно, в неї була дуже мякі груди.
  Антон зібрав залишки сил, щоб придушити ката, але той схопив його обома руками за запястя і скрутив їх з такою силою, що хлопець взвив від болю і впав на підлогу. Через декілька миттєвостей абсолютно знесилений хлопець і втратив свідомість.
  Антон отямився від приливу свіжого, прохолодного повітря, відкривши очі, він зрозумів, що у нього на голові мішок, а руки зв'язані за спиною.
  - Підіймайся, - наказав незнайомець, - час настав. Пам'ятаеш я казав, що потрапити під машину на швидкості 100 кілометрів на годину це все одно, що впасти з 9-го поверху? Зараз я надам тобі шанс переконатись в цьому.
  Він штовхнув Антона вперед і той відчув, що стоїть на краю чогось. Страх пронизував залишки його єства. Перед ним пронеслось все життя.
  - Ну, яким буде твоє останнє слово?
  - Прости! - Закричал Антон, але незнайомець штовхнув його з усієї сили в спину і той, втративши рівновагу, перелетів через край. Але всупереч очікуванням політ був дуже коротким і приземлився на щось м'яке. Хлопець був все ще живим.
  - Настав час відкрити карти, - сказав незнайомець, - я працюю патологоанатомом в міській лікарні, в той час коли ти збив мою сестру, я якраз був на роботі. І хоча все її тіло було спотворено до невпізнання, я одразу зрозумів, що це вона. На її обличчі застигла така гримаса болю, що одразу стало зрозумілим, що вона загинула жахливою смертю. Я особисто проводив розтин і вже тоді почав планувати помсту. Я підозрював, що твоя сімейка відкупиться, так і сталось.
  Я виждав момент і підкараулив тебе біля клубу, ти був обдовбаним в смерть. Коли ти відкрив дверці машини, щоб сісти за кермо, я усипив тебе хлороформом. Вибач, але довелось втопити твою машини в місцевому болоті, надто вже погані спогади від неї залишились, до тогож це допомогло замести сліди. Не хвилюйся, батьків я твоїх не чіпав, руку та решту я позичив в морзі. Ось це і все. Я не хотів тебе вбивати..., просто хотів, щоб ти запам'ятав його ім'я.
  ***
  - Що з моїм сином?!
  - Микола Іванович, заспокійтесь, будь-ласка.
  - Як я можу бути спокійним, де мій син?!
  - Слідуйте за мною, він в 3-й палаті.
  - Ви можете сказати, що з ним сталось!
  - Його знайшли в такому стані, він йшов посеред шоссе в напрямку міста, абсолютно знесилений.
  - Він говорив, що з ним трапилось?
  - Він..., - лікар запнувся, - він в шоковому стані і повторює лише одне слово...
  Вони зайшли в палату, Антон сидів на ліжку, охопивши коліна руками, і качався взад вперед з безглуздим поглядом, на різні лади повторював одне слово:
   - Олеся! Олеся? Олеся!? Олеся( Олеся). Олеся))). Олеся). Олеся=). Олеся0). Олеся...
  Голос його затихав, поглинутий стінами, але відгукувався лунким стократним ехом в його голові.
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"