Не вимолюй  бодай       зустрічі,
  не катуй мене слів        хугою.
  Теплий  вітер Твоїх      пустощів
  повернув нас,  немов    флюгери,  
  
  до відвертих бажань -  віршами,
  до тверезих сумлінь -   спинами.
  Це падіння щодень       швидшає.
  Сподіваюся, ще              спинимо...
  
  Утікає душі                     птах мерщій
  від Орфея, щоб не         снилися
  божевільні рої                 пахощів
  одурманливої                  хтивості...
  
  Ще не скликано суд!     Є ще час
  у гріховності Снів           каятись,
  залишивши собі              дещицю -
  тління тіл і листів           паморозь.
  
  Відтинаючи Снам            голови,
  в макіяж не додам           слякоті...
  Буде боляче  і                  холодно.
  Припини!   Не Тобі          плакати!
  
  Хто із нас чоловік,           я чи ти?
  Врешті, буде обом -        карою:
  
  Я не хочу 
                            Тебе                    
                                               бачити!
  Залишайся 
                            моїм                  
                                               Маревом...
  
  3.02.04