Шахов Борис : другие произведения.

1-10

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:

  1. Формування державності у східних слов'ян.
  Відомо, що давні культури автохтонного походження заселяли землі Украни ще в IV тис. до н. е. У I-II ст. н. е. відбувається перша культурно-етнічна консолідація слов"ян. В IV ст. предки укранців рушили на південь. Навіть могутня Візантія не могла затримати "незліченні" слов"янські полчища.
  Ранні слов"яни на початку ново ери жили первісною сусідською общиною. Це був досить монолітний соціальний організм.
  У IV-V ст. у слов"ян виникають міцні племінні союзи, які можна вважати зачатками державності. Найвідомішим в історі є Антський племінний союз або Держава антів (IV-VII ст.). В господарстві широко застосовувалася праця рабів. Існувала работоргівля. Військовим успіхам антів сприяла чітка общинна організація суспільства. Характерними рисами й елементами звичаєвого права укранських племен було те, що правила й норми язичницько релігі, яка панувала в світі до появи монотезму на початку нашо ери були невід"ємні від правових норм. У звичаєвому праві закріплювалася панівна роль чоловіка в сімейних і суспільних відносинах. В VII ст. антський племінний союз розпався.
  Відомі й інші спроби створення держави. Так, у VI ст. виникла держава волинян, до яко ввійшли племена дулібів. Але держава волинян, як і держава антів, загинула після навали аварів. Дуліби були одним з найраніших племінних об"єднань східних слов"ян. Вже в часи візантійського імператора Іраклія (610-641). За даними літописів, у східних слов"ян перед утворенням Кивсько Русі існувало 14 великих племінних об"єднань, половина з яких пов"язана з територією Украни.
  Особливу роль серед них відіграли поляни. Головним центром полян, які розселилися в середньому По?дніпров", був Кив. Поляни першими серед населення східнослов"янських земель стали називатися русами, сформувавши ядро Кивсько держави. Протягом VI-VIII ст. у східних слов"ян відбувається інтенсивний розклад родоплемінно організаці, утворюються перші територіально-політичні об"єднання-зародки держав. Сільська громада поступово ставала основною організаційною формою східнослов"янського суспільства. Вона об"єднувала людей не лише за родинними зв"язками, а й за територіально-господарським принципом.
  2. Суспільний лад Кивсько Русі.
  Все населення Кивсько Русі поділялося на три категорі: вільні, невільні та напіввільні люди. Серед вільного населення існувала також своя ієрархія: князі, дружинники, бояри, міський патріціат, священики, мешканці міст, дрібне духовництво й смерди.
  Князь та його дружина стояли на чолі соціально ієрархі. Найбільшим феодалом був великий князь. У князівській дружині становище дружинників також було неоднаковим. Існував поділ на "дружину старшу" - бояри "більші", "старійші", бояри "думаючі" і на "дружину молодшу" - бояри менші. Феодальна власність на землю мала ієрархічний характер. Князі окремих феодальних володінь були у васальній залежності від Великого князя кивського, який відносно них був сюзереном. Самі вони, в свою чергу, мали дружинників, які від князів одержували землю в умовне володіння. Така система називалася системою сюзеренітету-васалітету.
  Верхівка духовенства - чорне (ченці) і біле (церковники) - також належала до феодалів, а дрібне духовенство складало середню ланку вільних людей.
  Купці-іноземці називалися "гостями" і мали інший правовий статус. "Гості" користувалися деякими привілеями. Наприклад, недоторканність особи. Гостинними дворами, де зупинялися іноземні купці, опікувалася церква.
  Решта населення міст складала середню групу вільних людей . Сюди входили так звані "чорні гродські" люди, ремісники, майстри. Вони були юридично вільні, навіть рівноправні з боярами, але фактично залежали від феодально верхівки.
  Нижчу групу вільного населення становили селяни-смерди. Вони мали право бути власниками особистого майна, обробляли землю власною працею. Проте майнові права смерда були обмежені. Коли смерд вмирав і в нього не залишалося серед спадкоєм?ців синів, його майно переходило до феодала.
  Напіввільні люди в Кивській Русі називалися закупами. Закупи - це смерди, які з різних причин тимчасово втрачали свою особисту волю, але могли знову  здобути.
  Невільні люди в історичних джерелах називалися челяддю і холопами. Челядь - це, як правило, раби з полонених. Холопи - це раби-соплемінники. Слід зазначити, що в Кивській Русі фактично кожне залежне відношення могло бути джерелом рабства: полон на війні, шлюб з невільними, народження від невільних, продаж себе у рабство при свідках, злочин тощо.
  3. Державний лад Кивсько Русі.
  За формою правління Кивська Русь склалася як ранньофеодальна монархія. На чолі держави стояв Великий князь. Великі князі зосереджували законодавчу й виконавчу владу, мали судові функці. Порядок успадкування престолу в Кивській Русі не регулю-вався нормами права.
  Функці Великого князя: організація військово дружини і військових походів; організація охорони кордонів держави; зовнішні стосунки з іншими державами; укладання міжнародних угод; законодавчі функці; керування адміністрацією і князівським судом. Князь збирав також податки з населення, судові збори та кримінальні штрафи, мав вплив на справи церкви.
  В період феодально роздробленості особливе значення в системі князівсько влади мали князівські з"зди, де з тих або тих питань князі складали поміж собою відповідні хнім інтересам договори.
  Органом влади в Кивській Русі була боярська Дума. Це рада князів з боярами. Завданням боярсько Думи було приймати рішення з питань, що торкалися державного управління.
  Верховним народним органом, який вирішував з давніх-давен долю народу і зберігся з часів родоплемінного ладу, було віче. В основу взаємовідносин між народом та князем покладався договір - ряд, який укладало з князем віче. Основною вимогою віча князеві було - "не ображати народу".
  Найближчими помічниками князя були призначені ним урядовці - тиуни. Тиуни виконували різні доручення князя, а також керували господарством, мали судові функці.
  Для бояр обов"язково, примусово служби в Кивській Русі не було. Кожен боярин, дружинник, кожна службова людина мали право по свой волі покинути службу.
  На місцях центральне управління представляли посадники. Делегуючи посадникам широкі права, кивські князі одночасно встановлювали й певні обмеження. Так, посадники не мали права власності на землю, яка надавалася м великими князями за службу в користування.
  4. Джерела права Кивсько Русі та х характеристика.
  В умовах первіснообщинного ладу у східних слов'ян існували звича, що регулювали поведінку | людей. Згадку про такі звича до утворення Давньорусько держави можна знайти у літописах і повідомленнях зарубіжних авторів.
  Звичайно, розвиток звичаєвого права був органічно пов'язаний з державою, що формувалася.
  У IX-X ст. на Русі, певно, існувала система норм усного звичаєвого права. Частина цих норм, на жаль, не зафіксована у збірниґках права й літописах, котрі були складені ще у XI-XII ст., і тому не дійшла до нас.
  Русько-візантійські договори 911, 944 і 971 pp., які свідчать про високий міжнародний авторитет Давньорусько держави, Значна увага в них приділялася регулюванню торговельних відносин, визначенню прав, якими користувалися руські купці у Візанті. Водночас русько-візантійські договори чітко фіксують правове становище і привіле феодалів.
  Законодавча діяльність великих князів була досить активною і що на початку X ст. на Русі вже існував правовий кодекс ("Закон русский" або "Устав и закон русский") - прототип пізнішого збірника права - Русько Правди.
  Упорядкування збірників права ("уставов"), що призначалися для здійснення судочинства, здійснювала також княгиня Ольга, яка, за свідченням літопису, вводила "устави" й "уроки".
  У формуванні права Кивсько Русі певну роль відіграла судова діяльність князів, яка сприяла як трансформаці старих звичав у норми права, так і створенню нових правових норм.
  Руська Правда не тільки розкриває процес становлення права. Вона сама є визначною пам'яткою права Кивсько Русі, з яко починає своє існування більшість даних про його зміст. Текст Русько Правди знаходимо в літописах, а також у пізніших юридичних збірниках
  На розвиток права Кивсько Русі певний вплив справило введення християнства. З його поширенням православна церква стала використовувати різноманітні норми канонічного права, передусім візантійського. До такого роду пам'яток права належать Єклога, Прохірон,
  Статут великого князя Ярослава Мудрого став наступною сходинкою у письмовому оформленні прав давньорусько церкви. У ньому йдеться про укладення і реєстрацію шлюбу, взаємні стосунки в сім', відносини церковного кліру із зовнішнім світом.
  5. Походження, основні редакці та списки Русько Правди.
  Усі списки Русько Правди залежно від х змісту діляться на три редакці: Коротка Правда, Поширена Правда і Скорочена Правда. Остання, що являла собою пізнішу редакцію Поширено Правди, позбавлена характеру законодавчо пам'ятки.
  Найдавніші і вірогідні списки Коротко редакці Русько Правди - це Академічний і Археографічний. Вони поміщені у так званий Новгородський перший літопис Молодшого ізводу. Найдавнішим списком Поширено редакці Русько Правди, що дійшов до нас, є Синодальний, поміщений у Синодальну Кормчу книгу 1289 р.
  Давньою редакцією Русько Правди є  Коротка редакція, яка відображає соціально-економічні відносини, державну організацію і руське право періоду становлення феодального ладу. 
  Коротка Правда поділяється на кілька частин: Правду Ярослава (статті 1-18), Правду Ярославичів (статті 19-41), Покон вірний (ст. 42), Урок мостників (ст. 43). Часом появи Правди Ярослава вважають 10-30-ті роки XI ст. Правда Ярославичів була ухвалена на князівському з'зді, який міг відбутися, здогадно, між 1054 і 1073 рр. Виникнення Коротко Пправди як єдиного збірника дослідники відносять до кінця XI або до початку XII ст.
  Значне застосування на Русі одержала Поширена Правда як збірник розвинутого феодального права. До цього часу дослідникам не вдалося остаточно встановити час і місце складання цього загальноруського збірника права.
  Третя редакція Русько Правди - Скорочена - з'явилася не раніше друго половини XII ст. Більшість учених розглядає цю пам'ятку як перероблення одного зі списків Поширено Правди, зумовлену потребами централізовано держави, і датують  склаґдання XV століттям. Деякі дослідники, зокрема Н. А. Максимейко, часом складання ціє пам'ятки вважають XVI або XVII ст., пов'язуючи  виникнення зі спробами кодифікаці того часу.
  Руська Правда - найважливіша пам'ятка феодального права,  норми закріплювали привілейоване становище феодалів та хґнього оточення, посилено захищали життя і майно панівного класу.
  Руська Правда мала значний вплив і на становлення пізніших пам'яток права північно-східних слов'ян, таких як, наприклад, Псковська судна грамота, Судебник 1497 p., Судебник 1550 р. і навіть деяких статей Соборного уложення 1649 р.
  6. Цивільне право за Руською Правдою.
  У праві Кивсько Русі не було й не могло бути загального терміна для позначення права власності, бо його зміст залежав від того, хто був суб'єктом і що належало до об'єктів права власності. Охорона приватно власності - одне із призначень Русько Правди. Основу феодального ладу становила феодальна приватна власність на землю. Тому Руська Правда досить багато уваги приділяґла саме закріпленню й захисту феодально власності на землю.
  Спадкове право формувалося і розвивалося внаслідок установлення приватно власності. Вже договір Русі з Візантією 911 р. розрізняв спадщину за заповітом і за законом. Пізніше це було закріплено в Руській Правді. Успадковувати могли тільки сини. Батьківський двір без поділу переходив до молодшого сина. Дочки спадкоємиґцями не вважалися, бо інакше, одружившись, вони виносили б майно за межі свого роду.
  З розвитком князівсько влади майно смерда, померлого без синів, стало переходити до князя. До повноліття спадкоємців спадщиною розпоряджалася хня мати. Мати-вдова одержувала частину майна "на прожиття", якою вона розпоряджалася на свій розсуд, але заповідати могла тільки свом дітям. Якщо мати-вдова удруге виходила заміж, то призначався опікун з найближчих родичів.
  Розвинутість зобов'язального права в Кивській Русі є переконливим свідченням панування тут права приватно власності. Із здійсненням цього права і його захистом пов'язані передусім зобов'язання з приводу заподіяння шкоди,
  Догоґвір купівлі-продажу регламентувався в Руській Правді. Тут передусім визначено порядок купівлі-продажу челядина, а також порядок установлення добросовісного придбання речі. Договір позики охоплював кредитні операці з грішми, продуктами і речами. Він укладався публічно, в присутності послухів. Винятки припускалися лише для позик на суму не більше трьох гривень.
  Пам'ятки права розрізняли три види банкрутства купців: банкрутство без вини внаслідок стихійного лиха, аварі судна, пожежі або розбійницького нападу. Другий вид - коли купець проп'є або програє чужий товар. Третій вид - злісне банкрутство, коли неплатоспроможний боржник, залишений без кредиту свох городян, брав позику у гостя з іншого міста або чужоземця і не повертав .
  7. Кримінальне право за Руською' Правдою.
  У цій законодавчій пам'ятці злочини називаються "образою", під якою розуміють будь-яке правопорушення проти суспільного ладу, що виявилося насамперед у нанесенні потерпілому фізично, матеріально або морально шкоди.
  Особливо небезпечним злочином у Давньоруській державі вважалося посягання на князівську владу, що виявлялося насампеґред у повстаннях. До повстанців застосовували сувору міру покарання, яку встановлює князь.
  Одним із особливо небезпечних злочинів проти особи було вбивство. Охорона особи феодала була об'єктом особливо уваги держави. Деякі статті Русько Правди стосуються саме дій, спрямованих проти особи феодала, х учинення каралося дуже суворо. Руська Правда передбачала відповідальність за заподіяння людині каліцтва, ран та побов. Заподіяння ударів палкою, жердиною, тильною частиною меча або піхвами меча вважалося особливо образливим для потерпілого, і злочинець карався великим штрафом.
  Захисту майна, особливо феодалів, у Кивській Русі приділялося багато уваги. Право феодально власності охоронялося суворими покараннями щодо тих, хто посягав на це право. Руська Правда знає такий тяжкий злочин, як розбій.). Багато в Руській Правді говориться про крадіжку- татьбу, тобто таємне викрадення чужого майна.
  Метою покарання було насамперед відшкодування збитків потерпілому та його родичам, а також поповнення державно казни. Не можна заперечувати і тако, ще слабо виражено мети, як відплата. Право відкрито проголошувало у формі станових привілев класовий характер покарання. Посягання на життя, честь і майно феодалів каралося суворіше, ніж посягання на життя, честь і майно простих вільних людей давньоруського суспільства.
  Найдавнішою формою покарання була помста злочинцю з боку потерпілого або його родичів. Переважним видом покарання згідно з Руською Правдою було грошове стягнення з майна злочинця, яке складалося з двох часґтин: одна частина вилучалася на користь князя, а друга - як компенсація за заподіяний злочином збиток - надходила потерпілій стороні. Вищою мірою покарання, за Руською Правдою, був так званий "потік і розграбування". Цей вид покарання призначався за три види злочинів: убивство в розбо, конокрадство, підпал будинку й гумна. Це покарання виражалося у тому, що злочинець, в якого конфісковували все майно, виганявся разом із жінкою й дітьми з. Смертна кара, тілесні й калічницькі покарання не були притаманні найдавнішим системам руського права. Вони виникли насамґперед у практиці церковних судів.
  8. Характер та особливості судового процесу в Кивській державі.
  У Кивській Русі панував обвинувально-змагальний процес, що характеризувався активною участю у ньому осіб, заінтересованих у вирішенні тих чи інших конфліктів. Суд виконував функці посередника в судовому процесі, що пояснювалося недостатньою розвинутістю державного механізму.
  Значна активність позивача в процесі виявлялася, наприклад, під час розшуку злодія. Руська Правда передбачала детальну процедуру такого розшуку. Це були так звані "заклич", "звід" і "гоніння сліду".
  Сутність "заклича" визначена, У разі викрадення або зникнення холопа, коня, збро чи одягу потерпілий оголошував про це на торжищі. Якщо протягом трьох днів після оголошення річ знаходили у кого-небудь, то він вважався відпоґвідачем. Відповідач повинен був повернути річ  власникові і сплатити штраф.
  Другим способом розшуку відповідача був "звід". Він являв собою процедуру розшукування особи, яка незаконно привласнила чужу річ, і повернення речі  власнику. "Звід" відбувався у тому разі, коли річ знаходилася до "закличу", тобто коли  відшукували до того, як минули три дні після "закличу", або коли вона була знайдена в чужому місті чи миру, а особа, у яко була виявлена річ, заперечувала недобросовісність  придбання.
   "Гоніння сліду" регулювалося виражалося в гонитві за злодієм по залишених ним слідах. Якщо сліди губилися, влаґсник припиняв розшук. Якщо ж вони вели до якого-небудь населеного пункту, то його жителі повинні були відвести від себе підозру в крадіжці і взяти участь у розшуку злочинця. Інакше вони несли колективну відповідальність за вчинену крадіжку. Отримані під час проведення "зводу" і "гоніння сліду" результати ставали підставою для прийняття судового рішення.
  Руська Правда передбачала і такий вид доказів, як свідчення послухів, котрі, на думку більшості дослідників, були свідками добро слави сторони, яка брала участь у судовому процесі. Важливим доказом вважався результат, отриманий так званим "судом божим", До "суду божого" належали судові присяги ("рота"), різні випробування (ордалі), судовий поєдинок. Але в Руській Правді нічого не говориться про саму процедуру ордалі, тому про не можна лише здогадуватися.
  Рішення суду постановлялося усно. Виконання рішення в судовій справі здійснювалося негайно. Стороні, яка перемогла, допомагали судові агенти князя, котрі одержували за цю допомогу особливе мито.
  9. Утворення Галицько-Волинського князівства та його історичне значення.
  Із зовнішніх факторів, що спричинилися до занепаду Києва, слід назвати зруйнування в 1240 р. Києва татаро-монголами. Осередком політичного і державного життя Украни з того часу до середини XIV ст. стає земля Галицько-Волинська.
  Волинська державність була старша, ніж кивська, з не почалося об"єднання укранських племен. Формування Галицького князівства почалося у II пол. XI ст. Цей процес тісно пов"язаний з діяльністю онука Ярослава Мудрого, князя Ростислава Володимировича, засновника Галицько династі. Розквіт Галицького князівства припадає на період правління його сина Ярослава (1153-1187 рр.), названого в "Слові о полку Ігоревім" Осмомислом (мудрий, розумний).
  В 1199 р. волинський князь Роман об"єднав Галичину з Волинню і створив Галицько-Волинське князівство. Столицею його був Галич, а з 1272 р. - Львів.
  Князь Роман зробив ряд переможних походів на Литву, Польщу, Угорщину, включив у сферу свох впливів Кив. 1205 року Роман загинув, і в галицько-волинських землях тривалий час точилася громадянська війна. Тільки його синові Данилу вдалося 1238 р. оволодіти Галичем та Києвом (1239 р.).
  Негативну роль в історі Галицько-Волинсько держави зіграло боярство. Його постійна боротьба за владу, інтриги, суперечки, нехтування громадськими інтересами спричинилися до занепаду в середині XIV ст. Галицько-Волинсько держави. Однак до занепаду спричинилися також і зовнішні фактори: Польща, Угорщина і Литва давно вже зазіхали на укранські землі. 1340 р. галицький князь Юрій II був отруєний боярами. Польща використала безладдя, внаслідок чого Галичина, Холмщина, Белзька земля, а потім захід?не Поділля до I пол. XV ст. підпали під владу Польщі. Центральні укранські землі увійшли до складу Литовсько держави. З того часу Украна на тривалий час втратила самостійність.
  10. Особливості суспільного ладу Галипько-Волинського князівства.
  Як і в Кивській Русі, населення Галицько-Волинсько Русі поділялося на вільних, напіввільних і невільних.
  У Галичині ще з XI ст. відзначалася своми впливами боярська верства, яка була вельми заможна і визначала політичне життя князівства. Бояри займали всі провідні посади в державі, мали власні військові формування, домінували в політичному й економічному житті. Слід наголосити, що незважаючи на негативні наслідки панування боярсько олігархі, народ галицько землі знайшов у собі сили, щоб зберегти політичну незалежність свого краю в часи татаро-монгольсько навали.
  Напіввільним населенням була та частина селянства, яка втратила господарську самостійність і змушена була працювати на землі власника. Як і в Кивській Русі, в Галицько-Волинській землі існувало холопство, але великого розповсюдження воно не отримало. Більшість холопів була посаджена на землю, злилася з селянством.
  Чимало цікавого з історі Галицько-Волинсько держави дає Галицький літопис. "Бояри галицькі, - читаємо в ньому, - Данила князем собі називали, а самі всю землю держали". Одночасно князь Данило вів енергійну боротьбу з так званими "людьми татарськими". "Татарські люди" підтримували монголів і займали досить велику територію на Волині, по Бугу, Случу і Тетереву. Автономні громади "людей татарських" фактично завадили Данилові скласти з Украни-Русі дуже сконцентровану державу і усіма  силами дати відкоша татарам.
  Зауважимо, що для всіх укранських князівств залежність від монголів була тяжкою. Князі мали обмежений суверенітет на власній територі. Галицько-волинські князі мали вплив на церковну організацію. Лише з хньо санкці Кивський митрополит призначав єпископів. З 1303 р. в Галичі було засновано власну митрополію. Та вона існувала недовго. В 1309 р. новий митрополит Петро Ратенський став митрополитом "всія Русі" і своєю резиденцією зробив Москву, а згодом Галицька митрополія взагалі була ліквідована.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"