?2.1. Поняття, iсторiя та структура банкiвської системи України
?2.2. Правове становище Нацiонального банку України
?2.3. Поняття банку та фiнансової установи
?2.4. Характеристика сучасної банкiвської системи України
?2.1. Поняття, iсторiя та структура банкiвської системи України
2.1.1. Становлення банкiвської системи України
Зважаючи на суспiльну важливiсть дiяльностi банкiв, кожна держава завжди прагнула зробити її контрольованою i "прозорою". З цiєю метою у бiльшостi країн свiту створено спецiалiзованi владнi установи, для яких законодавством встановлено компетенцiю на управлiння дiяльнiстю банкiв. В Українi такою структурою є НБ України.
Оскiльки Україна є унiтарною, а не федеративною чи конфедеративною державою, то нацiональний банк нашої держави не може мати назву федерального чи центрального. Подiбнi найменування характернi для держав, у складi котрих дiють автономнi суб"єкти федерацiї (конфедерацiї), якi в тому чи iншому статусi мають свої нацiональнi банки, надбудовою над якими є федеральний (чи центральний) банк. Наприклад, в Росiйськiй Федерацiї дiють банки республiк - суб"єктiв федерацiї, якi по своєму правовому становищу є територiальними установами Центрального банку Росiї без статусу юридичної особи, тобто фiлiями. У Федеративнiй Республiцi Нiмеччина центральний банк держави iменується як Нiмецький федеральний банк (нiмецькою мовою - Deutsche Bundesbank), поряд з яким дiє Федеральне вiдомство нагляду за кредитною справою (нiмецькою мовою - Bundesamt für die Überwachung des Kreditgeschäfts).
Загальноприйнятою для органiзацiї банкiвської системи у ринковiй економiцi, незалежно вiд державного устрою країни, є дворiвнева модель. Вона характеризується достатньо чiтким розмежуванням компетенцiї стосовно зосередження з метою пiдтримання стабiльностi роботи банкiвської системи в цiлому адмiнiстративних функцiй, емiсiйної дiяльностi i рефiнансування на першому рiвнi, де дiє центральний банк, та ведення банкiвських операцiй з клiєнтами на другому рiвнi банкiвської системи (його утворюють спецiалiзованi чи унiверсальнi банки, якi працюють на комерцiйних засадах). В деяких банкiвських системах, поряд з центральним банком, функцiонують i iншi владнi iнституцiї банкiвського нагляду. Наприклад, у Францiї це Банк Францiї (французькою мовою - Banque de France), Банкiвська комiсiя (французькою мовою - Commission bancaire), Комiтет з кредитних установ (французькою мовою - Comité des établissements de crédit) i Комiтет з банкiвської регламентацiї (французькою мовою - Comité de la réglementation bancaire) .
Стосовно ж України, то в АР Крим (яка не надiлена повноваженнями самостiйного суб"єкта мiжнародного права чи iншими повноваженнями поза унiтарним устроєм держави) дiє не нацiональний банк, а вiдповiдне Кримське республiканське територiальне управлiння - фiлiя НБ України.
Банкiвська система України, згiдно зi ст. 4 Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть", є дворiвневою i складається з НБ України та iнших банкiв, а також фiлiй iноземних банкiв, що створенi i дiють на територiї України вiдповiдно до положень цього закону. Для порiвняння зазначимо, що у Росiйськiй iмперiї, а у наступному i в СРСР не було створено завершеної дворiвневої банкiвської системи, що вiдповiдало ступеню розвитку та способу органiзацiї економiки цих країн. Банкiвська система Росiйської iмперiї вiдставала вiд рiвня передових європейських держав не менш як на пiвтора столiття, а мета її створення та структура вiдбивала потреби феодальної держави у формi абсолютної монархiї. Зокрема, Державний банк Росiйської iмперiї було створено у 1860 р. внаслiдок реорганiзацiї Державного позикового банку (iснував в перiод з 1786 р. по 1860 р.) та Державного комерцiйного банку (iснував в перiод з 1817 р. по 1860 р.). На першому етапi свого iснування Державний банк Росiйської iмперiї здiйснював облiк векселiв, видавав позики, залучав вклади, купував i продавав цiннi папери, срiбло, золото, вiв iншi операцiї. Лише у наступному, пiсля грошової реформи 1895-1897 р.р. цей банк додатково почав здiйснювати за дорученням уряду емiсiю грошей - кредитних бiлетiв та, залишаючись найбiльшою кредитною установою Росiї, поступово почав еволюцiонувати i перетворюватись у центральний банк держави.
Революцiя 1917 р. практично знищила кредитну систему Росiї, особливо в перiод "воєнного комунiзму", iдеологiя якого вiдкидала кредитно-грошовi вiдносини. Близька по змiсту картина мала мiсце i в Українi у 1917 р. - першiй половинi 1918 р., у перiод Української Народної Республiки, соцiалiстичнi погляди керiвникiв якої суперечили iнтересам розбудови ефективної банкiвської системи та потребi у захистi iнтересiв приватного капiталу. Особливої шкоди тодiшнiй i без того слабкiй банкiвськiй системi України нанесла короткострокова окупацiя Києва бiльшовицькими вiйськами у лютому 1918 р., наслiдком якої стало повне розграбування готiвкових та iнших активiв банкiв. Однак в перiод Гетьманату Павла Скоропадського (з травня по грудень 1918 р.) банкiвська система України повнiстю вiдновила свою дiяльнiсть та почала швидко розвиватися. У серпнi 1918 р. "Финансовый журнал" констатував: "Київськi банки з дня виходу бiльшовикiв цiлком очуняли. Життя в банках тепер нагадує життя до вiйни. Бiжучi рахунки в деяких банках збiльшились на 70 - 100 %...". Однак падiння Гетьманату внаслiдок збройного заколоту Директорiї болюче вдарило по банкiвськiй справi в Українi, i з того часу вона почала поступово, але безповоротно занепадати .
У перiод "нової економiчної полiтики" основними завданнями Державного банку РРФСР, створеного у 1921 р., було кредитування сiльського господарства, торгiвлi, промисловостi, впорядкування грошового обiгу, проведення валютних операцiй. У 1929 р. було затверджено новий статут цього банку, згiдно з яким цей банк набув правового становища Державного банку СРСР та повноважень центрального банку. Зокрема, цей банк мав право регулювати грошовий обiг, проводити короткострокове кредитування. В подальшому Державний банк СРСР продовжував еволюцiонувати. Починаючи з 1932 р. до його компетенцiї належало планове кредитування народного господарства, органiзацiя грошового обiгу та розрахункiв, касове виконання бюджету i проведення мiжнародних платежiв.
Поряд iз Державним банком СРСР у 20-30-х р.р. XX столiття у країнi дiяла низка державних спецiалiзованих банкiв, якi були пiдпорядкованi Народному комiсарiату фiнансiв СРСР (Торговельно-промисловий банк, Центральний банк комунального господарства i житлового будiвництва, Банк для зовнiшньої торгiвлi СРСР, Центральний сiльськогосподарський банк тощо). До компетенцiї цих банкiв вiдносилося кредитування, особливо довгострокове, тих чи iнших галузей економiки вiдповiдно до спецiалiзацiї банку.
Комунальнi банки в СРСР створювалися згiдно з постановою ЦВК i РНК вiд 18 сiчня 1923 р. Ще до виходу цiєї постанови у 1922 р. був заснований Московський мiський банк. Однак система мiсцевих комунальних банкiв не одержала в СРСР розвитку i була замiнена загальнодержавними банками.
З 1923 р. в СРСР досить активно дiяли державнi трудовi ощаднi каси (на кiнець 1960 р. їх в СРСР було 11,5 тисяч). Цi установи також пiдпорядковувалися Наркомфiну, а пiзнiше - Мiнiстерству фiнансiв СРСР. Лише у 1963 р. систему ощадної справи було передано до структури Державного банку СРСР.
У пiслявоєнний перiод i до кiнця 80-х р.р. банкiвська система СРСР декiлька разiв реорганiзувалася, однак в цiлому вона зберiгала ознаки однорiвневої. Пiдпорядкованi в рiзнi перiоди Мiнiстерству фiнансiв СРСР або Радi Мiнiстрiв СРСР спецiалiзованi банки надавали послуги пiдприємствам та громадянам, а Державний банк СРСР перед реформами 1987-1988 р.р. виконував функцiї центрального банку, за винятком управлiння мiжнародними резервами, а також бiльшiсть функцiй комерцiйного банку. Як центральний банк планової економiки Держбанк СРСР вiдповiдав за загальний розподiл готiвки та кредитних ресурсiв (вiдповiдно до касового та кредитного планiв), був банкiром держави, а також кредитором пiдприємств, здiйснював розрахунки мiж суб"єктами господарювання .
У 1987-1988 р.р. вiдбулася реформа банкiвської системи СРСР, метою якої було створення дворiвневої банкiвської системи, зокрема, поряд iз Держбанком СРСР, Будбанком СРСР та Зовнiшторгбанком СРСР було засновано три нових спецiалiзованих державних банки - Агропромбанк, Промбудбанк та Житлосоцбанк. Цi банки перейняли на себе виконання банкiвських операцiй стосовно пiдприємств, якi ранiше виконував Держбанк СРСР, включаючи кредитування пiдприємств вiдповiдних галузей, залучення вiд них депозитiв та ведення рахункiв. Ощаднi каси Держбанку СРСР були об"єднанi в Ощадний банк СРСР. Також внаслiдок лiбералiзацiї банкiвського законодавства поступово почали виникати невеликi вiдомчi банки мiнiстерств та державних пiдприємств.
Вiдповiдно, перед розпадом СРСР основою його банкiвської системи стали великi державнi банки iз розгалуженою фiлiальною мережею, якi в значнiй мiрi самостiйно здiйснювали стосовно власної дiяльностi наглядово-регулятивнi функцiї. Цi великi державнi банки контролювалися вищими органами виконавчої влади СРСР.
16 липня 1990 р. Верховною Радою Української РСР було прийнято "Декларацiю про державний суверенiтет України" , де було встановлено право України самостiйно створити банкову систему на чолi iз вищою кредитною установою - Нацiональним банком України. У наступному прийнятi на основi цiєї Декларацiї закони зафiксували становище НБ України як центрального банку, а також встановили правовi основи створення та дiяльностi комерцiйних банкiв. Мова йде про ст. 6 Закону України "Про економiчну самостiйнiсть Української РСР" вiд 3 серпня 1990 р. та про Закон України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" вiд 20 березня 1991 р. Остаточно правове становище НБ України як центрального банку, який є емiсiйним центром держави, проводить єдину грошово-кредитну полiтику та здiйснює функцiю банкiвського нагляду, було встановлене Законом України "Про Нацiональний банк України".
Таким чином, банкiвська система України з самого початку формувалася по дворiвневiй моделi, що вiдповiдає об"єктивним потребам еволюцiї української економiки до розвинутого ринкового стану.
2.1.2. Характеристика правового становища рiвнiв банкiвської системи України
В сучаснiй банкiвськiй системi України обидва її рiвнi характеризуються значною самостiйнiстю та достатньо чiтким розподiлом владної компетенцiї та господарської правосуб"єктностi, встановленим на рiвнi закону. Так, у ст. 4 Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" передбачається, що банк самостiйно визначає напрями своєї дiяльностi i спецiалiзацiю за видами послуг. Згiдно зi ст. 5 цього ж Закону банки мають право самостiйно володiти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхнiй власностi. При цьому держава не вiдповiдає за зобов"язаннями банкiв, а банки не вiдповiдають за зобов"язаннями держави, якщо iнше не передбачено законом або договором. Зазначимо, що Закон України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" не встановлює обов"язку держави вiдповiдати за зобов"язаннями банкiв, включаючи зобов"язання державних банкiв, де 100 вiдсоткiв статутного капiталу належать державi. Винятком є лише ПАТ "ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ".
Також i НБ України не вiдповiдає за зобов"язаннями банкiв, а банки не вiдповiдають за зобов"язаннями НБ України, якщо iнше не передбачено законом або договором.
Органам державної влади i органам мiсцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керiвництво чи працiвникiв банкiв у ходi виконання ними службових обов"язкiв або втручатись у дiяльнiсть банку, за винятком випадкiв, передбачених законом. Шкода, заподiяна банку внаслiдок такого втручання, пiдлягає вiдшкодування у порядку, визначеному законом.
З iншої сторони, зважаючи на важливе значення дiяльностi банкiв для фiнансової сфери держави та економiки в цiлому, законодавець встановлює дуже значнi повноваження НБ України щодо регулювання дiяльностi банкiв, тим самим надiляючи правовий режим дiяльностi банкiв як суб"єктiв господарювання iстотними публiчними ознаками. НБ України здiйснює регулювання дiяльностi спецiалiзованих банкiв через економiчнi нормативи та нормативно-правове забезпечення здiйснюваних цими банками операцiй (ст. 4 Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть"). У цiй же статтi передбачаються повноваження НБ України на здiйснення регулювання та банкiвського нагляду.
Однак зазначимо, що розподiл адмiнiстративного та господарського ресурсу по рiвнях банкiвської системи України не є достатньо однозначним. З одного боку, має мiсце тенденцiя на делегування банкам iстотних публiчних контрольних повноважень (мова йде валютний контроль при здiйсненнi клiєнтами зовнiшньоекономiчних розрахункiв, про фiнансовий монiторинг, про контроль при здiйсненнi клiєнтами закупiвель за державнi кошти тощо). З iншого боку, НБ України сам веде специфiчну банкiвську дiяльнiсть, не зосереджуючись виключно на функцiях адмiнiстративного центру банкiвської системи. Зазначимо, що у ст. 42 Закону України "Про Нацiональний банк України" мiститься перелiк операцiй, що здiйснюються НБ України, серед яких мають мiсце i кредитування, i ведення рахункiв, i специфiчнi форми залучення ресурсiв (наприклад, через управлiння фондовими цiнностями), i валютнi операцiї. Тому не зовсiм коректно стверджувати, що банкiвська дiяльнiсть зосереджена тiльки на другому рiвнi банкiвської системи (банки та фiлiї iноземних банкiв, а також банкiвськi групи), а публiчна адмiнiстративна дiяльнiсть у банкiвськiй сферi - виключно на її першому рiвнi (НБ України).
Покладання на банки другого рiвня адмiнiстративних функцiй ґрунтується на певних iсторичних аналогiях. Якщо звернутися до iсторiї банкiвської системи СРСР, а саме iз банкiвської системи СРСР свого часу видiлилася банкiвська система України, то з очевиднiстю можна встановити факт постiйного делегування державою радянським банкам значних адмiнiстративних повноважень. Зокрема, кредитна реформа з сiчня 1930 р. по травень 1932 р. призвела до лiквiдацiї комерцiйних банкiвських установ та до створення в країнi банкiвської системи, складовими якої виступили Держбанк СРСР та спецiалiзованi державнi банки, на якi, поряд iз господарською компетенцiєю, були покладенi обов"язки контролю за виконанням пiдприємствами планових завдань.
Iнший приклад - у 1967 р. Всесоюзний банк фiнансування капiтальних вкладень було безпосередньо пiдпорядковано Радi Мiнiстрiв СРСР i виведено iз пiдпорядкування Мiнiстерства фiнансiв СРСР, що призвело до досягнення цим державним банком у той час правового становища, близького до юридичного статусу Держбанку СРСР. Також i радянськi попередники iнших великих банкiв України - Промбудбанк СРСР, Зовнiшекономбанк СРСР, Агропромбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР та Ощадний банк СРСР пiдпорядковувалися безпосередньо Радi Мiнiстрiв СРСР та виступали i специфiчними органами державного господарського управлiння, i банками одночасно.
Звичайно, банки радянського перiоду не працювали в ринковому середовищi, а в СРСР не iснувало класичної дворiвневої банкiвської системи. Радянська банкiвська система, як вже було вказано вище, в значнiй мiрi була однорiвневим адмiнiстративним механiзмом, що забезпечував розподiл i контроль державних грошових ресурсiв, одночасно виконуючи iстотнi адмiнiстративнi функцiї, i ця ознака в iстотнiй мiрi успадкована банкiвською системою України.
На пiдставi викладеного вище сформулюємо визначення: банкiвська система України - це органiзована сукупнiсть установ НБ України, банкiв, банкiвських груп та фiлiй iноземних банкiв, якi згiдно з наданими їм законодавством повноваженнями здiйснюють банкiвськi та iншi операцiї, а також реалiзують банкiвське регулювання, банкiвський нагляд та iншi публiчнi функцiї.
2.1.3. Елементи банкiвської системи України
Як видно iз Законiв України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть", "Про Нацiональний банк України", "Про фiнансовi послуги та державне регулювання ринкiв фiнансових послуг" вiд 12 липня 2001 р. , банкiвську систему України в якостi її елементiв утворюють НБ України, банки, банкiвськi групи та фiлiї iноземних банкiв. Включення останнiх до банкiвської системи України пов"язане iз лiбералiзацiєю ринку банкiвських послуг та створенням передумов для посилення присутностi iноземного капiталу в економiцi України у зв"язку iз вступом нашої країн до СОТ.
Iншi фiнансовi установи знаходяться поза межами банкiвської системи України, або, у якостi винятку, присутнi у нiй дуже фрагментарно (наприклад, з врахуванням специфiки функцiй Державної казначейської служби України цiй установi НБ України вiдкрито кореспондентський рахунок як учаснику СЕП). Не слiд вiдносити до банкiвської системи також i бiржi (фондовi, товарнi), оскiльки цi установи банкiвської дiяльностi не ведуть, а надають послуги з органiзацiї купiвлi-продажу цiнних паперiв чи iнших базових активiв на рiвнi органiзованого ринку.
Банкiвська система є основною складовою частиною кредитної системи країни, до якої, поряд iз банкiвськими установами, також входять iншi кредитнi установи (лiзинговi та факторинговi компанiї, ломбарди, кредитнi спiлки тощо), а також фiнансовi установи, якi можуть здiйснювати кредитування у складi своєї фiнансової дiяльностi (легальне визначення фiнансової дiяльностi як рiзновиду господарської дiяльностi дається законодавцем у ст. 333 ГК України).
Рис. 2.1
Рис. 2.1. Кредитна система України
Належить вiдзначити специфiчне правове становище та функцiї Фонду гарантування вкладiв фiзичних осiб по вiдношенню до банкiвської системи України. З одного боку, вiдсутнi пiдстави для iдентифiкацiї цiєї установи як елемента банкiвської системи України (оскiльки вказаний Фонд не надає банкiвських послуг; змiстом його фiнансових трансакцiй є вiдшкодування збиткiв, понесених вкладниками неплатоспроможних банкiв). З iншого боку, Законом України "Про систему гарантування вкладiв фiзичних осiб" вiд 23 лютого 2012 р. (п. 8 ч. 2 ст. 4, ст. 34, 44 тощо) Фонду гарантування вкладiв фiзичних осiб наданi повноваження стосовно виведення неплатоспроможних банкiв з ринку, запровадження у таких банках тимчасової адмiнiстрацiї, а пiсля прийняття НБ України рiшення про вiдкликання банкiвської лiцензiї та лiквiдацiю банку вищевказаний Фонд забезпечує здiйснення заходiв по лiквiдацiї неплатоспроможного банку.
На завершення зазначимо, що поняття "банкiвська система України" у контекстi цiєї теми покликане позначити цiлiснiсть цього утворення, iснування банкiвської системи як вiдносно незалежної iнституцiї в економiко-правовiй реальностi країни. Структура, правовий статус та функцiонування складових елементiв банкiвської системи України будуть детально висвiтленi нижче.
?2.2. Правове становище Нацiонального банку України
2.2.1. Дуалiстична природа правового становища НБ України
НБ України у своїй дiяльностi керується Конституцiєю України, Законами України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть", "Про Нацiональний банк України", законодавчими актами, виданими ВР України, Президентом України чи iншими державними органами в межах їх компетенцiї. Статут НБ України було затверджено постановою президiї ВР України вiд 7 жовтня 1991 р. , однак iз введенням в дiю Закону України "Про Нацiональний банк України" вказана постанова втратила чиннiсть.
Звернемося до особливостей юридичного статусу НБ України.
2.2.1.1. Ознаки НБ України як органу державного управлiння
У ст. 2 Закону України "Про Нацiональний банк України" НБ України визначається як особливий орган державного управлiння. Звернемося до основних характеристик НБ України як органу державної виконавчої влади.
Владнi повноваження. НБ України створений державою та вiд її iменi здiйснює значнi владнi повноваження. Так, законодавець надає НБ України повноваження щодо здiйснення наглядових i регулятивних функцiй за дiяльнiстю банкiв, а також повноваження застосовувати заходи впливу до порушникiв вимог банкiвського законодавства. Владнi повноваження НБ України реалiзуються через видачу ним обов"язкових до виконання нормативно-правових актiв (постанов правлiння НБ України, а також положень, iнструкцiй, правил, що затверджуються постановами) .
Пiдзвiтнiсть. Згiдно зi ст. 51 Закону України "Про Нацiональний банк України" НБ України пiдзвiтний Президенту України та ВР України в межах їх конституцiйних повноважень. Пiдзвiтнiсть означає, насамперед, повноваження цих органiв по призначенню Ради НБ України i Голови НБ України, а також перiодичнi звiти НБ України перед ВР України, Президентом України, КМ України про його дiяльнiсть. НБ України щоквартально надає iнформацiю Президенту України, КМ України та Комiтету ВР України з питань фiнансiв i банкiвської дiяльностi щодо безготiвкової емiсiї у вiдповiдному перiодi, а саме:
- проведення операцiй з рефiнансування банкiв;
- проведення iнтервенцiй на мiжбанкiвському валютному ринку;
- проведення операцiй на фондовому ринку.
Таким чином держава контролює дiяльнiсть НБ України як її уповноваженого органу управлiння у банкiвськiй сферi.
Право законодавчої iнiцiативи. Згiдно зi ст. 93 Конституцiї України НБ України володiє правом законодавчої iнiцiативи у ВР України, поряд iз Президентом України, народними депутатами України та КМ України.
Основна функцiя дiяльностi. Згiдно зi ст. 51 Закону України "Про Нацiональний банк України" одержання прибутку не є метою дiяльностi НБ України.
Вiдповiдно до ст. 99 Конституцiї України основною функцiєю НБ України є забезпечення стабiльностi грошової одиницi України. Слiд зауважити, що у головною метою дiяльностi бiльшостi центральних банкiв економiчно розвинутих країн є пiдтримання цiнової стабiльностi. Наприклад, вiдповiдно до ст. 105 Угоди Європейської системи центральних банкiв (ЄСЦБ) головна цiль цiєї системи - пiдтримання цiнової стабiльностi, не перешкоджаючи якiй ЄСЦБ повинна сприяти проведенню загальної економiчної полiтики ЄС. При цьому пiд цiновою стабiльнiстю розумiється щорiчне пiдвищення iндексу споживчих цiн на територiї ЄС менше, нiж на 2 % . З врахуванням свiтового досвiду, а також зважаючи на реалiї частих кризових явищ у банкiвськiй системi України законодавець в 2010 р. доповнив ст. 6 Закону України "Про Нацiональний банк України" положеннями про те, що при виконаннi своєї основної функцiї НБ України має виходити iз прiоритетностi досягнення та пiдтримки цiнової стабiльностi в державi . Також НБ України у межах своїх повноважень сприяє стабiльностi банкiвської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню та пiдтримцi цiнової стабiльностi.
Незалежнiсть. Як свiдчить мiжнародний досвiд, країни з незалежним центральним банком досягають кращих результатiв в економiцi. Для того, щоб забезпечити виконання своєї основної та iнших функцiй НБ України повинен бути захищений вiд втручання Президента України, КМ України, iнших органiв центральної виконавчої влади, впливових груп, об"єднаних корпоративними iнтересами. Вiдповiднi законодавчi гарантiї закрiпленi у ст.ст. 6, 52, 53 Закону України "Про Нацiональний банк України". Зокрема, не допускається втручання органiв державної влади та iнших державних органiв чи їх посадових та службових осiб, будь-яких юридичних чи фiзичних осiб у виконання функцiй i повноважень НБ України, Ради НБ України, Правлiння НБ України чи службовцiв НБ України iнакше, як в межах, визначених Конституцiєю України та Законом України "Про Нацiональний банк України". Iнституцiйна незалежнiсть - один з засадничих принципiв дiяльностi НБ України як особливого органу державного управлiння, який для ефективної реалiзацiї основної та iнших його функцiй є дистанцiйованим вiд виконавчої гiлки державної влади.
2.2.1.2. Ознаки НБ України як банку - суб"єкта господарювання
НБ України не є органом державної влади в усталеному розумiннi цього термiну. Згiдно зi ст. 2 Закону України "Про Нацiональний банк України" "Нацiональний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управлiння...". У цьому зв"язку зазначимо вiдповiднi ознаки НБ України саме як банкiвської фiнансової установи.
По-перше, це наявнiсть у НБ України ознак юридичної особи - суб"єкта господарювання. НБ України надiлений статусом юридичної особи, тобто може вiд свого iменi набувати права i нести зобов'язання, бути позивачем i вiдповiдачем у судi, володiє вiдокремленим майном, що є об"єктом права державної власностi, однак перебуває у повному господарському вiданнi НБ України.
З врахуванням публiчного статусу НБ України як органу державної влади, його слiд визначити як юридичну особу публiчного права (ст. 81 ЦК України), а особливостi правового становища таких юридичних осiб законодавство України регулює поки-що лише в загальних рисах. Однак, виходячи з положень Конституцiї України та Закону України "Про Нацiональний банк України", можна стверджувати, що правове становище НБ України як юридичної особи публiчного права характеризуються такими ознаками, як значна вiдкритiсть iнформацiї про дiяльнiсть НБ України як центрального банку, чiтке визначення перелiку його функцiй, а також повноважень, що дозволяють виконувати функцiї, пiдзвiтнiсть органам державної влади, фiнансовий контроль у формi попереднього затвердження фiнансового плану (кошторису) НБ України, оскiльки вiн здiйснює видатки за рахунок власних доходiв в межах затвердженого кошторису, i лише у випадках, визначених законом - за рахунок коштiв державного бюджету. Цi випадки, як правило, передбачають дотацiї держави (власника) у ситуацiях збиткової дiяльностi НБ України (ст. 5 Закону України "Про Нацiональний банк України").
НБ України веде банкiвську дiяльнiсть. Вiн з метою виконання своїх функцiй здiйснює специфiчнi банкiвськi та iншi операцiї в межах, встановлених законодавством. Зокрема, НБ України згiдно зi ст. 42 Закону України "Про Нацiональний банк України" надає кредити комерцiйним банкам для пiдтримки лiквiдностi, здiйснює дисконтнi операцiї з векселями та чеками, купiвлю-продаж цiнних паперiв на вторинному ринку, видає гарантiї i поруки тощо. Однак слiд враховувати, що перелiк дозволених НБ України операцiй є обмеженим, що унеможливлює його дiяльнiсть в якостi банку другого рiвня банкiвської системи та не дає йому можливостi конкурувати iз банками на ринку банкiвських послуг. НБ України по-сутi обслуговує лише банки та державу в особi ряду публiчних суб"єктiв iз перелiку, встановленого законодавством (наприклад, Фонд гарантування вкладiв фiзичних осiб, Державне казначейство України, мiжнароднi органiзацiї). Певним винятком у цьому перелiку виступає лише дозвiл на ведення НБ України особових рахункiв його працiвникiв (п. 13 ст. 42 Закону України "Про Нацiональний банк України").
Статутний капiтал. Ця ознака спорiднює НБ України iз господарськими товариствами та iншими видами пiдприємств. Розмiр статутного капiталу НБ України становить 10 мiльйонiв гривень. Джерелами формування статутного капiталу Нацiонального банку є доходи його кошторису, а при необхiдностi - Держбюджет України (ст. 3 Закону України "Про Нацiональний банк України").
НБ України сам несе вiдповiдальнiсть за своїми зобов"язаннями. Вiн не несе вiдповiдальностi по зобов"язаннях органiв державної влади та банкiв, а органи державної влади та банки не несуть вiдповiдальностi по зобов"язаннях НБ України, за винятком випадкiв, коли вони добровiльно беруть на себе таку вiдповiдальнiсть (ст. 4 Закону України "Про Нацiональний банк України").
2.2.1.3. Причини дуалiстичного правового статусу НБ України
Незалежний, з однiєї сторони, та адмiнiстративно-владний, з iншої сторони, юридичний статус НБ України обумовлений його завданнями. Основними iз них є забезпечення стабiльностi грошової одиницi України, її конвертованостi, всебiчне змiцнення грошового обiгу, розвиток валютного ринку, забезпечення спрямування кредитних ресурсiв в прiоритетнi галузi економiки, здiйснення функцiй резервного банку тощо.
Держава вiдвела НБ України роль уповноваженого посередника при провадженнi її грошово-кредитної полiтики та при регулюваннi дiяльностi банкiвської системи України. Через НБ України як основного оператора публiчного управлiння дiяльнiстю банкiв держава прагне втрутитись у процеси надання банкiвських послуг, а банки зробити своїми "руками" у сферi грошового обiгу. Дiяльнiсть центрального банку як провiдника волi держави у таких досить складно-регульованих сферах може бути ефективною лише за умови, коли вiн впливає на цi сфери, так би мовити, як з середини (економiчними засобами), так i ззовнi (адмiнiстративними засобами).
Вiдповiдно, НБ України для досягнення своїх цiлей вступає у договiрнi вiдносини iз банками на ринку кредитних ресурсiв, валютних цiнностей, цiнних паперiв, з однiєї сторони, а з iншої - спонукає банки до потрiбної державi та споживачам поведiнки шляхом видачi нормативно-правових актiв загальнообов"язкового характеру, а також через розпорядження, iндивiдуально адресованi до виконання тому чи iншому банку.
2.2.2. Функцiї та повноваження НБ України
Законодавством для НБ України встановлено напрямки його дiяльностi (функцiї). До основних функцiй НБ України вiдносяться:
а) функцiя центрального банку держави (проведення єдиної грошово-кредитної полiтики в Українi, змiстом якої є регулювання обсягу грошової маси в обiгу та цiни на грошi з метою забезпечення стабiльностi грошової одиницi України, а також представництво iнтересiв України у вiдносинах iз iншими центральними банками) - ч. 1, 13 ст. 7 Закону України "Про Нацiональний банк України";
б) функцiя емiсiйного центру держави та органiзацiї готiвкового грошового обiгу (НБ України належить монопольне право на випуск грошей у обiг) - ч. 2 ст. 7 Закону України "Про Нацiональний банк України". Для порiвняння вкажемо, що в США функцiю грошової емiсiї виконує Федеральна резервна система (англiйською мовою - Federal Reserve System), яка не входить до структури центрального банку цiєї держави. В Українi, як у бiльшостi європейських країн, реалiзується континентальна модель грошової емiсiї, тобто рiшення про її проведення приймається безпосередньо центральним банком держави;
в) функцiя банку банкiв (кредитування та рефiнансування банкiв) - ч. 3 ст. 7 Закону України "Про Нацiональний банк України";
г) функцiя банкiвського регулювання та банкiвського нагляду (встановлення для банкiв правил проведення операцiй, здiйснення нагляду за дотриманням вимог банкiвського законодавства, ведення Державного реєстру банкiв, здiйснення лiцензування банкiвської дiяльностi та операцiй, регулювання бухгалтерського облiку банкiв тощо) - ч. 4, 8, 9 ст. 7, ст. 55 Закону України "Про Нацiональний банк України");
r) функцiя державного банку (складання, аналiз i прогнозування платiжного балансу України, збереження i накопичення золотовалютних запасiв держави, а також операцiї з ними, ведення рахункiв Державної казначейської служби України, ведення операцiй по обслуговуванню державного боргу України тощо) - ч. 12 та 15 ст. 7, ст. 31, ч. 11 ст. 42 Закону України "Про Нацiональний банк України";
е) функцiя вищого валютного органу (НБ України здiйснює вiдповiдно до визначених спецiальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здiйснення операцiй в iноземнiй валютi, органiзовує i здiйснює валютний контроль за банками та iншими фiнансовими установами, якi отримали лiцензiю НБ України на здiйснення валютних операцiй) - ч. 14 ст. 7 Закону України "Про Нацiональний банк України";
є) функцiя органiзатора розрахункiв (НБ України регулює дiяльнiсть платiжних систем та систем розрахункiв в Українi, визначає порядок i форми платежiв, у тому числi мiж банками, координує органiзацiю розрахункiв, дає дозволи на здiйснення клiрингових операцiй та розрахункiв, визначає розвиток створених НБ України платiжних та облiкових систем, веде реєстр платiжних систем, систем розрахункiв, учасникiв цих систем та операторiв послуг платiжної iнфраструктури, здiйснює нагляд (оверсайт) платiжних систем та систем розрахункiв, забезпечує здiйснення мiжбанкiвських розрахункiв тощо) - ч. 6, 28, 29 ст. 7, ст. 40 Закону України "Про Нацiональний банк України");
ж) функцiя iнформацiйно-технологiчного центру банкiвської системи (органiзацiя створення та методологiчне забезпечення системи грошово-кредитної i банкiвської статистичної iнформацiї, визначення напрямкiв розвитку сучасних електронних банкiвських технологiй, створення, координацiя i контроль створення електронних платiжних засобiв, платiжних систем, автоматизацiї банкiвської дiяльностi та засобiв захисту банкiвської iнформацiї тощо) - ч. 5, 7, 16 ст. 7 Закону України "Про Нацiональний банк України");
з) функцiя депозитарiю щодо державних цiнних паперiв (до виключної компетенцiї НБ України належить здiйснення депозитарного облiку державних цiнних паперiв та облiгацiй мiсцевих позик. Особливостi провадження НБ України депозитарної та клiрингової дiяльностi з державними цiнними паперами та облiгацiями мiсцевих позик встановлюються НКЦПФР за погодженням з НБ України) - ч. 221 та 222 ст. 7 Закону України "Про Нацiональний банк України", ст. 13 та 17 Закону України "Про депозитарну систему України".
Повноваження, наданi НБ України, створюють можливiсть для успiшної реалiзацiї його функцiй. Зокрема, НБ України має право:
а) здiйснювати операцiї, встановленi ст. 42 Закону України "Про Нацiональний банк України" (надання кредитiв банкам для пiдтримання лiквiдностi, здiйснення дисконтних операцiй з векселями, купiвля-продаж цiнних паперiв на вторинному ринку, вiдкриття власних та ведення кореспондентських рахункiв iнших банкiв тощо);
б) видавати обов"язковi до виконання нормативно-правовi акти з питань, вiднесених до його компетенцiї (ст. 56 Закону України "Про Нацiональний банк України");
в) безоплатно одержувати вiд банкiв, банкiвських груп та юридичних осiб, якi отримали лiцензiю НБ України на здiйснення окремих банкiвських операцiй, а також вiд осiб, стосовно яких НБ України здiйснює наглядову дiяльнiсть вiдповiдно до Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть", iнформацiю про їх дiяльнiсть та пояснення стосовно отриманої iнформацiї i проведених операцiй. Для пiдготовки банкiвської та фiнансової статистики, аналiзу економiчної ситуацiї НБ України має право безоплатно отримувати необхiдну iнформацiю вiд органiв державної влади i органiв мiсцевого самоврядування та суб"єктiв господарювання усiх форм власностi (ст. 57 Закону України "Про Нацiональний банк України");
г) з метою виконання регулятивних та наглядових функцiй визначати форми звiтностi (у тому числi консолiдованої), порядок її складання та подання до НБ України, якi є обов"язковими до виконання усiма суб"єктами господарювання, в тому числi:
1) для банкiв, розташованих на територiї України (резидентiв та нерезидентiв) банкiвських груп, - для складання грошово-кредитної i банкiвської статистики;
2) усiх суб"єктiв господарської дiяльностi (резидентiв i нерезидентiв) - для складання статистики платiжного балансу та здiйснення валютного контролю. Надана банками та iншими суб"єктами пiдприємницької дiяльностi iнформацiя розголошенню не пiдлягає, крiм випадкiв, передбачених законодавством України (ст. 67 Закону України "Про Нацiональний банк України");
r) встановлювати економiчнi нормативи, а також розмiри i порядок формування i використання резервiв для покриття можливих ризикiв (ст. 58, 59 Закону України "Про Нацiональний банк України");
д) здiйснювати державне регулювання дiяльностi банкiв у формах, визначених Законом України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть", як безпосередньо, так i через створений ним орган банкiвського нагляду (ст. 61 Закону України "Про Нацiональний банк України");
е) приймати участь у капiталi пiдприємств i установ, що забезпечують дiяльнiсть НБ України (ст. 71 Закону України "Про Нацiональний банк України"), брати участь у формуваннi капiталу та дiяльностi мiжнародних органiзацiй вiдповiдно до мiжнародних угод України чи НБ України (ст. 43 Закону "Про Нацiональний банк України");
є) застосовувати заходи впливу до порушникiв вимог банкiвського законодавства, адекватнi допущеному порушенню (ст. 73 Закону України "Про банки та банкiвську дiяльнiсть");
ж) списувати у безспiрному порядку заборгованостi з банкiвських рахункiв i продавати iншi активи, що перебувають у заставi як забезпечення вимог НБ України, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу вiд їх продажу. Така можливiсть виникає у порядку реалiзацiї переважного i безумовного права НБ України задовольняти будь-яку основану на здiйсненому рефiнансуваннi банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення, якщо таке право передбачене угодою (ст. 73 Закону України "Про Нацiональний банк України").
Однак для НБ України встановлено також i низку обмежень. Так, згiдно зi ст. 54 Закону України "Про Нацiональний банк України" НБ України заборонено надавати кредити в нацiональнiй та iноземнiй валютi, як прямо, так i опосередковано через державну установу, iншу юридичну особу, майно якої перебуває у державнiй власностi, на фiнансування витрат Держбюджету України. Також НБ України не має права купувати на первинному ринку цiннi папери, емiтованi КМ України, державною установою, iншою юридичною особою, майно якої перебуває у державнiй власностi.
Згiдно зi ст. 71 Закону України "Про Нацiональний банк України" НБ України забороняється:
1) бути акцiонером або учасником банкiв та iнших пiдприємств, установ, крiм передбачених законом випадкiв;
2) здiйснювати операцiї з нерухомiстю, крiм тих, що пов'язанi iз забезпеченням дiяльностi НБ України та його установ;
3) здiйснювати торговельну, виробничу, страхову та iншу дiяльнiсть, яка не вiдповiдає функцiям НБ України;
4) надавати кредити, позики юридичним та фiзичним особам, крiм випадкiв, передбачених Законом України "Про Нацiональний банк України".
Вищевказанi обмеження не стосуються:
1) набуття з метою покриття заборгованостi НБ України будь-яких прав та активiв за умови їх вiдчуження в найкоротший строк;
2) випадкiв, передбачених у ст. 42 Закону України "Про Нацiональний банк України" (де дано перелiк операцiй НБ України та, наприклад, передбачено, що НБ України надає кредити комерцiйним банкам для пiдтримки лiквiдностi за ставкою не нижче ставки рефiнансування, надає кредити Фонду гарантування вкладiв фiзичних осiб за облiковою ставкою, встановленою НБ України тощо);
3) участi у капiталах iнших пiдприємств, установ, що забезпечують дiяльнiсть НБ України;
4) виробничої дiяльностi Банкнотно-монетного двору, фабрики банкнотного паперу та Державної " скарбницi України, яка здiйснюється вiдповiдно до положень, затверджених правлiнням НБ України.
У ст. 63 Закону України "Про Нацiональний банк України" передбачається, що НБ України не має права вимагати вiд банкiв виконання операцiй та iнших дiй, не передбачених законами України та нормативними актами НБ України.
2.2.3. Структура НБ України
В даний час структура НБ України визначається Конституцiєю України та Законом України "Про Нацiональний банк України".
Згiдно зi ст. 22 Закону України "Про Нацiональний банк України" структура НБ України будується за принципом централiзацiї з вертикальним пiдпорядкуванням. До системи НБ України входять центральний апарат, фiлiї (територiальнi управлiння), розрахунковi палати, Банкнотно-монетний двiр, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спецiалiзованi пiдприємства, банкiвськi навчальнi заклади й iншi структурнi одиницi i пiдроздiли, необхiднi для забезпечення дiяльностi НБ України. Структурним пiдроздiлом НБ України є апарат iнкасацiї.
НБ України (рiшенням правлiння) самостiйно вирiшує питання органiзацiї, створення, лiквiдацiї та реорганiзацiї своїх структурних пiдроздiлiв, його пiдприємств, затверджує їх статути i положення.
Для перевезення цiнностей, охорони цiнностей та належних йому об'єктiв НБ України має вiдомчу охорону, озброєну бойовою вогнепальною зброєю. Вiдомча охорона в межах повноважень, наданих Законом України "Про Нацiональний банк України", має право застосовувати заходи фiзичного впливу, спецiальнi засоби оборони i бойову вогнепальну зброю в порядку, передбаченому ст. 12, ч. 1 ст. 13, п. 1 i 3 ч. 1, ч. 2 i 3 ст. 14, п 2, 3, 5 i 6 ч. 1, ч. 2 i 3 ст. 15, ст. 151 Закону України "Про мiлiцiю".
Кримське республiканське, обласнi та Київське мiське територiальнi управлiння НБ України є фiлiями, не мають статусу юридичної особи i не можуть видавати нормативнi акти, дiють вiд iменi НБ України в межах отриманих вiд нього повноважень та на пiдставi вiдповiдного положення, яке затверджується правлiнням НБ України.
Територiальнi управлiння i розрахунковi палати очолюють начальники. Управлiння, розрахунковi палати, iншi установи НБ України на мiсцях в межах наданих їм прав розпоряджаються закрiпленими за ними коштами i майном, укладають вiд iменi НБ України угоди з iншими пiдприємствами i органiзацiями.
2.2.4.Органи управлiння НБ України
Необхiднiсть створення Ради НБ України, а також повноваження вищих органiв державної влади щодо призначення членiв Ради НБ України була встановлена Конституцiєю України. Зокрема, згiдно зi ст. 85 Конституцiї України до повноважень ВР України включено призначення та звiльнення половини складу Ради НБ України. Президент України, згiдно зi ст. 106 Конституцiї України, призначає половину складу Ради НБ України .
Рада Нацiонального банку України є вищим органом управлiння НБ України. Правовий статус, питання складу, формування, порядку роботи i повноважень Ради НБ України врегульованi Законом України "Про Нацiональний банк України". Рада НБ України надiлена такими основними повноваженнями:
- розробляє Основнi засади грошово-кредитної полiтики, публiкує їх в офiцiйних виданнях та подає щорiчно до 15 вересня до ВР України для iнформування ;
- здiйснює контроль за проведенням грошово-кредитної полiтики;
- прийняття рiшення про збiльшення розмiру статутного капiталу НБ України;
- затверджує кошторис доходiв та витрат НБ України на наступний рiк i подає ВР України та КМ України до 1 вересня поточного року (подає змiни до кошторису доходiв та витрат НБ України у тижневий строк з дня їх затвердження);
- здiйснює контроль за проведенням грошово-кредитної полiтики тощо.
Повний перелiк повноважень Ради НБ України приведений у ст. 9 Закону України "Про Нацiональний банк України".
Згiдно зi ст. 10 Закону України "Про Нацiональний банк України" до складу Ради призначається чотирнадцять осiб, строк повноважень яких становить сiм рокiв. Президент України призначає сiм членiв Ради НБ України шляхом видання вiдповiдного указу. ВР України призначає сiм членiв Ради НБ України шляхом прийняття вiдповiдної постанови. Додатково до складу Ради НБ України входить Голова НБ України на строк здiйснення ним повноважень за посадою. Голова Ради обирається Радою НБ України строком на три роки (ст. 12 вищевказаного Закону). Члени Ради НБ України здiйснюють свої функцiї на громадських засадах.
Рада НБ України надiлена статусом рекомендацiйно-наглядового органу управлiння. Так, згiдно зi ст. 13 Закону України "Про Нацiональний банк України" Рада НБ України не має права втручатися в оперативну дiяльнiсть Правлiння НБ України. Обов"язковими для виконання є лише рiшення Ради НБ України щодо основних засад грошово-кредитної полiтики та з питань, визначених пунктами 5-7, 9-11 ст. 9 Закону України "Про Нацiональний банк України". Рекомендацiї Ради НБ України розглядаються Правлiнням НБ України протягом п'яти робочих днiв. За результатами такого розгляду Правлiння НБ України зобов'язане надiслати Радi НБ України вмотивовану вiдповiдь.
Згiдно зi ст. 14 Закону України "Про Нацiональний банк України" Правлiння НБ України забезпечує реалiзацiю грошово-кредитної полiтики держави, органiзовує виконання НБ України своїх функцiй та здiйснює управлiння дiяльнiстю НБ України.
Правлiння Нацiонального банку складається з одинадцяти осiб: Голови НБ України, заступникiв Голови НБ України та керiвникiв структурних пiдроздiлiв НБ України, що забезпечують виконання НБ України основної функцiї. Перелiк структурних пiдроздiлiв, що забезпечують виконання НБ України основної функцiї, керiвники яких за посадою входять до складу Правлiння, визначається Головою НБ України. Повноваження такого члена правлiння НБ України припиняються у разi звiльнення його з посади, за якою вiн входить до складу правлiння НБ України.
Згiдно зi ст. 15 Закону України "Про Нацiональний банк України" правлiння НБ України:
1) приймає рiшення щодо надання пропозицiй Радi НБ України стосовно розроблення Основних засад грошово-кредитної полiтики, економiчних засобiв та монетарних методiв для реалiзацiї Основних засад грошово-кредитної полiтики вiдповiдно до прийнятих рiшень Ради НБ України iз цих питань та необхiдностi забезпечення стабiльностi i купiвельної спроможностi нацiональної валюти, щодо банкiвського регулювання та нагляду, щодо органiзацiї системи рефiнансування, щодо визначення та здiйснення валютно-курсової полiтики, валютного регулювання та управлiння золотовалютними резервами, щодо функцiонування платiжних систем та органiзацiї розрахункiв, про емiсiю валюти України та вилучення з обiгу банкнот i монет, про встановлення та змiну облiкової та iнших процентних ставок НБ України, про диверсифiкацiю активiв НБ України та їх лiквiдностi, щодо лiмiтiв позабалансових зобов'язань НБ України, про формування резервiв та покриття фiнансових ризикiв НБ України, щодо мiнiмального розмiру золотовалютних резервiв НБ України, про встановлення лiмiтiв операцiй на вiдкритому ринку, якi здiйснює НБ України, про перелiк цiнних паперiв та iнших цiнностей, придатних для забезпечення кредитiв НБ України, про умови допуску iноземного капiталу до банкiвської системи України, про встановлення економiчних нормативiв для банкiв, про розмiр та порядок формування обов'язкових резервiв для банкiв, про застосування заходiв впливу до банкiв та iнших осiб, дiяльнiсть яких перевiряється НБ України вiдповiдно до Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть", про створення та лiквiдацiю пiдприємств, установ НБ України, про участь у мiжнародних фiнансових органiзацiях, про купiвлю та продаж майна для забезпечення дiяльностi НБ України, щодо встановлення плати за наданi вiдповiдно до закону послуги (здiйсненi операцiї), щодо порядку перерахування прибутку до розподiлу до Держбюджету України, про вiднесення банку до категорiї проблемних або неплатоспроможних, про фiнансову спроможнiсть приймаючого банку виконати зобов'язання перед вкладниками та iншими кредиторами;
2) подає на затвердження Радi НБ України рiчний звiт НБ України, проект кошторису доходiв та витрат на наступний рiк та iншi документи i рiшення вiдповiдно до ст. 9 Закону України "Про Нацiональний банк України"; надає на вимогу Ради НБ України для iнформування бухгалтерськi, статистичнi та iншi необхiднi для виконання її завдань вiдомостi щодо дiяльностi НБ України та банкiвської системи України;
3) визначає органiзацiйнi основи та структуру НБ України, затверджує положення про структурнi пiдроздiли та установи НБ України, статути його пiдприємств, порядок призначення керiвникiв пiдроздiлiв, пiдприємств та установ, визначає перелiк функцiй щодо управлiння дiяльнiстю власного корпоративного недержавного пенсiйного фонду, а також порядок здiйснення таких функцiй;
4) затверджує штатний розпис НБ України та форми оплати працi;
5) розробляє та подає на затвердження Радi НБ України методику визначення заробiтної плати Голови НБ України та його заступникiв;
6) встановлює порядок надання юридичним особам, якi мають намiр здiйснювати банкiвську дiяльнiсть, банкiвських лiцензiй, а також лiцензiй iншим юридичним особам у випадках, передбачених законом;
7) видає нормативно-правовi акти НБ України;
8) затверджує Регламент Правлiння НБ України;
9) виконує функцiї, передбаченi ст.ст. 3, 7, 23, 28 i 64 Закону України "Про Нацiональний банк України", та iншi функцiї, що випливають з основної мети дiяльностi НБ України та не вiднесенi до повноважень Голови НБ України та Ради НБ України.
Голова НБ України призначається на посаду ВР України за поданням Президента України строком на сiм рокiв. Одна й та сама особа не може бути Головою НБ України бiльше нiж два строки пiдряд.
Головою НБ України може бути громадянин України, який постiйно проживає в Українi, має повну вищу освiту у галузi економiки чи фiнансiв або науковий ступiнь у галузi економiки чи фiнансiв i при цьому має не менше 10 рокiв досвiду роботи в органi законодавчої влади або на керiвних посадах в iнших органах державної влади та державних органах, якi забезпечують проведення та реалiзацiю державної фiнансової, економiчної чи правової полiтики, або на керiвних посадах у мiжнародних фiнансових органiзацiях, або на керiвних посадах у банку, або наукової роботи за фiнансовою, економiчною чи правовою тематикою та має бездоганну дiлову репутацiю, зокрема, не має судимостi, не погашеної i не знятої в установленому законом порядку.
Голова НБ України:
1) керує дiяльнiстю НБ України;
2) дiє вiд iменi НБ України i представляє його iнтереси без доручення у вiдносинах з органами державної влади, з банками, фiнансовими та кредитними установами, мiжнародними органiзацiями, iншими установами i органiзацiями;
3) головує на засiданнях Правлiння НБ України;
4) пiдписує протоколи, постанови Правлiння НБ України, накази та розпорядження, а також угоди, що укладаються НБ України;
5) розподiляє обов'язки мiж заступниками Голови НБ України;
6) видає розпорядчi акти, обов'язковi до виконання усiма службовцями НБ України, його пiдприємствами, установами;
7) приймає рiшення з iнших питань, що стосуються дiяльностi НБ України, крiм вiднесених до виключної компетенцiї Ради НБ України та Правлiння НБ України вiдповiдно до Закону України "Про Нацiональний банк України";
8) одноосiбно несе вiдповiдальнiсть перед ВР України та Президентом України за дiяльнiсть НБ України.
Голова НБ України має заступникiв, кiлькiсний склад яких визначається ним за погодженням з Радою НБ України, якi ним призначаються та звiльняються за погодженням з Радою НБ України. Заступником Голови НБ України може бути громадянин України, який вiдповiдає вимогам, установленим ч. 2 ст. 10 Закону України "Про Нацiональний банк України".
Голова НБ України звiльняється з посади ВР України за поданням Президента України з пiдстав, встановлених у ст. 18 Закону "Про Нацiональний банк України".
?2.3. Поняття банку та фiнансової установи
2.3.1. Iсторiя розвитку банкiв
Банкiвська справа виникла одночасно iз появою грошей у формi металiчних монет. Першi iсторичнi згадки про карбування монет стосуються мiсцини пiд назвою Лiдiя, що знаходиться на узбережжi Малої Азiї, перiоду VII столiття до нашої ери.
Рис.2.2
Рис. 2.2. Першi карбованi монети (VII ст. до н.е.)
На початку VI столiття до нашої ери золотi та срiбнi монети карбували вже багато грецьких мiст i у наступному вони набули загального розповсюдження.
Першi паперовi грошi з"явились в Китаї у VIII столiттi, де їх обiг забезпечувався каральним законодавством. У Європi паперовi грошi довгострокового користування виникли у Швецiї у серединi XVII столiття у виглядi депозитних посвiдчень про здавання в банк мiдних монет для обмiну.
Рис. 2.3
Рис. 2.3. Прототип перших в Європi паперових грошей (депозитнi посвiдчення про здавання в банк мiдних монет для обмiну). Швецiя, XVII ст.
Наявнiсть вiльних грошей та можливiсть надання їх у позику пiд вiдсотки покликала до життя професiю лихваря, а необхiднiсть обмiну та визначення курсу монет рiзних мiст та держав спричинила появу професiйних мiняйл. Лихварi та мiняйли працювали у стародавнiй Грецiї (трапезити, грецькою мовою - τραπεζίται), у Римськiй республiцi та iмперiї (менсарiї, латиною - mensarius), у наступному - у європейських та iнших державах епохи середньовiччя, вiдродження, нового часу. В деяких країнах iз нерозвинутими кредитними системами лихварство процвiтало аж до XIX столiття.
Лихварi надавали приватнi позики фiзичним особам пiд дуже високi вiдсотки, що часто призводило до неповернення боргу i застосування до боржникiв санкцiй, якi були рiзноманiтними в залежностi вiд iсторичного перiоду та особливостей правової культури конкретної країни. Однак практично завжди вiдношення до лихварiв у держави та зi сторони суспiльства завжди було рiзко негативним i з лихварством точилася постiйна боротьба. Догми християнства не дозволяли християнам позичати грошi братам по вiрi та стягувати за це вiдсотки. Католицька церква (починаючи вiд Нiкейського собору 325 р. та аж до XIV ст.) неодноразово засуджувала лихварство серед християн пiд страхом покарання аж до вiдлучення лихварiв вiд церкви. Проте слiд вiдзначити, що на лихварiв в католицькiй Європi накладалися високi податки, а можновладцi часто не повертали взятi у них в борг грошi, що i слугувало економiчною причиною високих вiдсоткових ставок у позикових операцiях лихварiв стосовно простого люду.
Користуючись своїм впливом, католицька церква стимулювала заснування системи так званих побожних банкiв, що були альтернативою лихварству. Побожнi банки безпроцентно або пiд низькi проценти кредитували малозабезпечених громадян, якi присягали про необхiднiсть позики, пiд заставу цiнних речей. Кошти для кредитiв збирались за рахунок пожертвувань. Перший такий банк (iталiйською мовою - monte di pietа), як вважається, було створено в Iталiї в мiстi Орвiєто у 1463 р.
Слiд пiдкреслити, що всi вищеописанi приклади операцiй з грошима та з дорогоцiнними металами були iндивiдуальними дiями певних суб"єктiв (храмових установ, фiзичних осiб - мiняйл, лихварiв, приватних банкiрiв) з приводу збереження, обмiну чи позики грошей без iнституалiзацiї цих операцiй в окрему цiлiсну сферу дiяльностi, оформлену структурно та юридично. Вiдповiднi послуги надавалися поза сферою контролю спецiалiзованих державних структур. Розвиток капiталiстичної економiки з необхiднiстю вимагав появи спецiалiзованих та ефективних кредитних установ нового типу.
Установи, якi можна класифiкувати як першi банки, виникли на зорi капiталiзму, в перiод iнтенсивного розвитку торгiвлi та виникнення i розвитку мануфактур. Вважається, що первинно це були банкiрськi доми (об"єднання приватних банкiрiв) чи торговельно-банкiрськi доми Венецiї та Генуї в XIV-XV столiттях. Саме в цей перiод до банкiрiв прийшло розумiння того, що наявнi в їх розпорядженнi кошти приносять найбiльш прийнятний та постiйний прибуток саме у виглядi капiталу, тобто коли вони iнвестуються шляхом кредиту у промисловi та торговельнi пiдприємства пiд прийнятний для позичальникiв вiдсоток.
В XVII ст. виникли так званi "жиробанки", функцiєю яких було здiйснення розрахункових операцiй. Найменування "жиробанк" походить вiд iталiйських слiв "giro" (в перекладi "коло, обiг"), та "banco" (в перекладi "стiл, на якому мiняйло розкладав монети"). Основною функцiєю жиробанкiв було забезпечення розрахункiв своїх клiєнтiв у ситуацiї, коли вони мали рахунки у банку. За так званим "жиронаказом" банк списував вiдповiдну суму з рахунку боржника та приплюсовував її до залишку на рахунку кредитора. Технологiчно це виглядало так: у присутностi обох клiєнтiв у банкiвськiй книзi вчинялися записи про перенесення суми з одного рахунку на iнший. Такi операцiї були першими безготiвковими взаєморозрахунками, оскiльки вони при погашеннi грошових боргiв дозволяли уникнути фактичної передачi грошових коштiв. Перший жиробанк було створено у Венецiї у 1614 р. для здiйснення платежiв венецiанської громади, пiзнiше з"явилися такi ж установи у Амстердамi та Гамбурзi.
Лише Банк Англiї (The Governor and Company of the Bank of England), який виник як приватна акцiонерна установа у 1694 р., почав здiйснювати кредитування, близьке по змiсту до сучасного розумiння цього iнституту; при цьому його кредитування грунтувалося на правi випуску в обiг банкнот. Наступний розвиток банкiв вiдбувався переважно через створення переважно акцiонерних органiзацiй, кредитнi операцiї яких здiйснювалися на основi власних коштiв та коштiв, залучених на вклади.
В Росiйськiй iмперiї перший банк було створено за часiв царицi Єлизавети Петрiвни у 1754 р. - це був Державний позиковий банк (росiйською мовою - Государственный заемный банк), який надавав кредити пiд заставу нерухомостi. Складався цей банк з двох частин - Дворянського банку (росiйською мовою - Дворянский банк), який надавав кредити дворянам, та Банку поповнення при Санкт-Петербургському портi комерцiї (росiйською мовою - Банк для поправления при Санкт-Петербургском порте коммерции) надавав купцям короткостроковi кредити пiд заставу товарiв на складах у портi. У 1769 р. в Петербурзi було створено Санкт-Петербургський асигнацiйний банк (росiйською мовою - Санкт-Петербургский ассигнационный банк), первинною функцiєю якого був обмiн паперових грошей (асигнацiй) на монети. Також цей державний банк займався купiвлею дорогоцiнних металiв за кордоном, карбуванням монет i облiком векселiв. Саме контори цього банку, якi у 1781 р. було засновано в Києвi, Харковi та Нiжинi, стали першими банкiвськими установами на територiї України.
Перша приватна банкiвська установа в Українi виникла в 1864 р. - це Земський банк Херсонської губернiї, який надавав кредити пiд заставу землi.
На кiнець XIX ст. в Росiйськiй iмперiї було 3 державних банки (Державний банк, Державний дворянський земельний банк, Селянський поземельний банк), 216 акцiонерних комерцiйних банкiв та кредитних спiлок, 240 мiсцевих банкiв (заснованих органами мiсцевого самоврядування).
2.3.2. Поняття банку
Згiдно зi ст. 2 чинної редакцiї Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" банк - це юридична особа, яка на пiдставi банкiвської лiцензiї має виключне право надавати банкiвськi послуги, вiдомостi про яку внесенi до Державного реєстру банкiв.
Законодавець у ст. 334 ГК України визначає банк як фiнансову установу, функцiєю якої є залучення у вклади грошових коштiв громадян i юридичних осiб та розмiщення зазначених коштiв вiд свого iменi, на власних умовах i на власний ризик, вiдкриття та ведення банкiвських рахункiв громадян та юридичних осiб.
У приведених визначеннях законодавець пiдкреслює виключний характер дiяльностi банкiв, а також видiляє найважливiшi напрямки цiєї дiяльностi - залучення грошей та кредитування, забезпечення здiйснення розрахункiв у готiвковiй та безготiвковiй формi. Таким чином, банк є установою, в дiяльностi якої зосереджено операцiї з залучення i розмiщення грошей, а також грошовi розрахунки.
Суттєвим для розумiння того, що собою являє банк з точки зору законодавства України, є наступне:
- банки є суб"єктами банкiвської дiяльностi, тобто ведуть сукупнiсть банкiвських операцiй по залученню у вклади грошових коштiв, кредитуванню та iншому розмiщенню залучених грошей, вiдкриттю i веденню банкiвських рахункiв фiзичних та юридичних осiб;
- банки включенi у банкiвську систему України, тобто їх дiяльнiсть регулюється i контролюється НБ України у порядку виконання функцiй, передбачених у ст. 7 Закону України "Про Нацiональний банк України". Банки реєструються в Державному реєстрi банкiв, здiйснюють банкiвськi операцiї на пiдставi лiцензiї НБ України, за правилами, встановленими НБ України, пiд контролем центрального банку та до банкiв можуть бути застосованi зi сторони НБ України заходи впливу за порушення порядку ведення операцiй тощо. В той же час, згiдно з Законом України "Про Нацiональний банк України" та Законом України "Про фiнансовi послуги та державне регулювання ринкiв фiнансових послуг" фiнансовi установи не-банки виведенi з-пiд нагляду та контролю НБ України (винятками є iндивiдуальне валютне лiцензування та лiцензування окремих банкiвських операцiй);
- банки мають кореспондентськi рахунки у НБ України та у iнших банках, через якi вони здiйснюють грошовi розрахунки клiєнтiв та власнi грошовi розрахунки;
- банки, здiйснюючи не тiльки банкiвськi, а й iншi фiнансовi операцiї, не втрачають статусу банку. Так, поряд iз класичною трiадою, банки можуть здiйснювати обмiннi та iншi операцiї з валютними цiнностями, емiсiю власних цiнних паперiв, органiзацiю купiвлi та продажу цiнних паперiв за дорученням клiєнтiв, здiйснюють операцiї на ринку цiнних паперiв вiд свого iменi, надають гарантiї та поручительства та iншi зобов"язання за третiх осiб, якi передбачають їх виконання у грошовiй формi, факторинг, лiзинг тощо. При цьому законодавство України обмежує перелiк дозволених банкам операцiй, тобто їх господарська правосуб"єктнiсть є виключною.
2.3.3. Види банкiв
Банки можуть функцiонувати як спецiалiзованi або як унiверсальнi. Згiдно зi ст. 4 Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" банк самостiйно визначає напрями своєї дiяльностi i спецiалiзацiю за видами послуг. НБ України визначає види спецiалiзованих банкiв та порядок набуття банком статусу спецiалiзованого. Також НБ України здiйснює регулювання дiяльностi спецiалiзованих банкiв через економiчнi нормативи та нормативно-правове забезпечення здiйснюваних цими банками операцiй.
Для спецiалiзованих банкiв законодавство встановлює додатковi обмеження напрямкiв дiяльностi. В якостi прикладiв спецiалiзованих банкiв слiд вказати ощаднi, iпотечнi, iнвестицiйнi, розрахунковi банки. Окремо слiд вiдзначити новi види спецiалiзацiї банкiв:
- санацiйнi банки. 23 грудня 2011 р. постановою Правлiння НБ України ? 471 було затверджено "Положення про порядок реєстрацiї, видачi лiцензiї, регулювання дiяльностi санацiйного банку та нагляду за ним". Перший в Українi санацiйний банк створений на пiдставi Розпорядження КМ України "Про утворення санацiйного банку" вiд 14 вересня 2011 р. ? 880-р на базi ПАТ "РОДОВIД БАНК". Перед цим банком ставляться завдання проводити роботу з активами тих державних банкiв, у капiталiзацiї яких взяла участь держава, з метою максимiзацiї надходжень вiд повернення цих активiв;
- земельнi банки. У ст. 3 та ст. 7 Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" передбачається можливiсть створення державного земельного банку, статутний капiтал якого формується КМ України за рахунок грошових внескiв та внескiв у виглядi земельних дiлянок. Державний земельний банк має право здiйснювати операцiї з земельними дiлянками та майновими правами на земельнi дiлянки вiдповiдно до законодавства України у сферi земельних вiдносин та свого статуту . Постановою КМ України вiд 25 липня 2012 р. ? 934 затверджено статут ПАТ "ДЕРЖАВНИЙ ЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК";
- Розрахунковий центр з обслуговування договорiв на фiнансових ринках, який забезпечує здiйснення грошових розрахункiв за правочинами щодо цiнних паперiв, укладеними на фондових бiржах та поза фондовою бiржею, якщо проводяться розрахунки за принципом "поставка цiнних паперiв проти оплати". Вiдповiдно до ч. 5 ст. 4 Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" НБ України визначає особливостi регулювання та нагляду за банком, що має статус Розрахункового центру з обслуговування договорiв на фiнансових ринках, з урахуванням специфiки його дiяльностi.
Унiверсальнi банки без обмежень здiйснюють широкий перелiк операцiй, а їх установчi документи не мiстять обмежень щодо ведення цими банками банкiвської дiяльностi. Бiльшiсть банкiв України є унiверсальними.
За формою власностi банки в Українi бувають банками державної форми власностi, комунальними банками, банками приватної форми власностi, а також банками, що засновуються через поєднання джерел вiд рiзних форм власностi. Згiдно зi ст. 7 Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" державний банк - це банк, сто вiдсоткiв статутного капiталу якого належать державi. В Українi зараз дiє два державнi банки - ПАТ "ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПОРТНО-IМПОРТНИЙ БАНК УКРАЇНИ" та ПАТ "ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ". Всi iншi банки станом на 1 сiчня 2013 р. були недержавними банками.
За органiзацiйно-правовою формою банки можуть створюватися як пiдприємницькi товариства, зокрема, як публiчнi акцiонернi товариства та як кооперативи. Кооперативнi банки можуть створюватися за принципом територiальностi та подiляються на мiсцевi та центральний кооперативнi банки. Мiсцевi (у межах областi) кооперативнi банки створюються учасниками у кiлькостi не менш як 50 осiб. За рахунок коштiв засновникiв формується статутний капiтал кооперативного фонду, роздiлений на паї. Кожний учасник кооперативного банку незалежно вiд розмiру своєї участi у капiталi банку має право одного голосу. Учасниками центрального кооперативного банку є мiсцевi кооперативнi банки.
За походженням статутного капiталу банки можуть бути банками зi стопроцентним iноземним капiталом, заснованi на змiшаному або тiльки на вiтчизняному капiталi. Вiдповiдно до ст. 2 Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" банк з iноземним капiталом - це банк, у якому частка капiталу, що належить хоча б одному iноземному iнвестору, становить не менше 10 вiдсоткiв.
Вiдповiдно до того, який сектор економiки чи територiальний сегмент обслуговують банки, вони бувають галузевi та негалузевi. Як правило, кожен iз банкiв прагне знайти свою "нiшу" в економiчному просторi, обслуговування якої гарантувало б йому стабiльний та високий рiвень доходiв, тобто значна частина банкiв України є галузевими.
Виходячи iз показникiв дiяльностi (структури i розмiру активiв та зобов"язань, власного капiталу, прибуткiв i збиткiв) банки класифiкуються НБ України на чотири групи, i їх умовно можна назвати великими (15 банкiв), значними (20 банкiв), середнiми (25 банк) та малими (115 банкiв). Розмiр власного капiталу великих банкiв зазвичай перевищує 2 мiльярди гривень, однак не досягає 20 мiльярдiв гривень ("ПРИВАТБАНК", "УКРЕКСIМБАНК", "ОЩАДБАНК", "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ", "ПРОМIНВЕСТАНК", "УКРСОЦБАНК" тощо). "Значним" можна вважати банк iз розмiром власного капiталу вiд 600 мiльйонiв до 2 мiльярдiв гривень, "середнiми" є банки iз власним капiталом у розмiрi вiд 300 мiльйонiв до 600 мiльйонiв гривень, "малим" слiд вважати банк, розмiр капiталу якого не досягає 300 мiльйонiв гривень. Данi наведенi станом на 1 сiчня 2013 р.
За величиною активiв банки рiзних груп можуть бути охарактеризованi так: малi банки - до 3 мiльярдiв гривень, середнi - вiд 3 до 5 мiльярдiв гривень, значнi банки - вiд 5 до 20 мiльярдiв гривень, великi - вiд 20 до 170 мiльярдiв гривень. Данi наведенi станом на 1 сiчня 2013 р.
При цьому найприбутковiшими банками за 2012 р. станом на 1 сiчня 2013 р. в абсолютному вимiрi були "ПРИВАТБАНК" - 1,532 млн. грн. чистого прибутку, "УКРГАЗБАНК" - 1,1 млрд. грн. чистого прибутку та "ВТБ БАНК" - 951,4 млн. грн. чистого прибутку. Данi наведенi станом на 1сiчня 2013 р.
Також банки України можна подiлити на фiлiальнi i безфiлiальнi. Великi банки, як правило, володiють мережею фiлiй (вiддiлень, дирекцiй, управлiнь) та представництв.
2.3.4. Поняття та види фiнансових установ
Законом України "Про фiнансовi послуги та державне регулювання ринкiв фiнансових послуг" фiнансова установа визначається як юридична особа, яка вiдповiдно до закону надає одну чи декiлька фiнансових послуг та яка внесена до вiдповiдного реєстру у порядку, встановленому законом. У ст. 1 цього ж Закону зазначається, що до фiнансових установ належать банки, кредитнi спiлки, ломбарди, лiзинговi компанiї, довiрчi товариства, страховi компанiї, установи накопичувального пенсiйного забезпечення, iнвестицiйнi фонди i компанiї та iншi юридичнi особи, виключним видом дiяльностi яких є надання фiнансових послуг.
Для розумiння специфiки кожного iз видiв фiнансових установ приведемо декiлька визначень:
- ломбарди створюються для надання населенню послуг по схову предметiв домашнього вжитку i особистого користування, а також видачi позичок пiд заставу цих предметiв (згiдно з п.1 "Типового статуту ломбарду", що був затверджений постановою Ради Мiнiстрiв УРСР вiд 19 червня 1979 р. ? 315, яка на сьогоднi втратила чиннiсть, а проект Закону України "Про ломбарди та ломбардну дiяльнiсть" ще розглядається у ВР України ). Найменування цих установ походить вiд назви областi Ломбардiя в Iталiї (iталiйською мовою - Lombardia), де ломбарди виникли як банки мiських громад, в яких можна було взяти кредит з низькими вiдсотками пiд заставу цiнних речей. Порядок надання послуг ломбардами встановлено "Положенням про порядок надання послуг ломбардами", що затверджене розпорядженням Державної комiсiї з регулювання ринкiв фiнансових послуг України вiд 26 квiтня 2005 р. ? 3981;
- кредитна спiлка - це неприбуткова органiзацiя, заснована фiзичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членiв у взаємному кредитуваннi та наданнi фiнансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внескiв членiв кредитної спiлки (ч.1 ст.1 Закону України "Про кредитнi спiлки" вiд 20 грудня 2001 р. ). В Українi за часiв Росiйської iмперiї ця форма кооперативного самокредитування населення була досить розповсюджена. Так, станом на 1 сiчня 1914 р. на Українi дiяли 2181 кредитне товариство та 911 ощадно-позичкових товариств. Батькiвщиною кредитних спiлок є Нiмеччина, iдея їх органiзацiї належить Фрiдрiху-Вiльгельму Райффайзену (нiмецькою мовою - Friedrich Wilhelm Raiffeisen, 1818 р. -1888 р.). Першi кредитнi спiлки райффайзенiвського типу органiзовувалися в сiльськiй мiсцинi Нiмеччини, i характеризувалися незначними вступними внесками, однак їх члени несли повну вiдповiдальнiсть за зобов"язаннями своїх кредитних спiлок;
- довiрче товариство - товариство з додатковою вiдповiдальнiстю, яке здiйснює представницьку дiяльнiсть вiдповiдно до договору, укладеного з довiрителями майна щодо реалiзацiї їх прав власникiв. Майном довiрителя є кошти, цiннi папери та документи, якi засвiдчують право власностi довiрителя (ч.1 ст.1 Декрету КМ України "Про довiрчi товариства" вiд 17 березня 1993 р. );
- страховиками (страховими компанiями) визнаються фiнансовi установи, якi створенi у формi акцiонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою вiдповiдальнiстю згiдно з Законом України "Про господарськi товариства" та Законом України "Про акцiонернi товариства" з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про страхування", а також якi одержали у встановленому порядку лiцензiю на здiйснення страхової дiяльностi. Учасникiв страховика повинно бути не менше трьох. Страхова дiяльнiсть в Українi здiйснюється виключно страховиками - резидентами України. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державнi органiзацiї, якi створенi i дiють вiдповiдно до Закону України "Про страхування". У цьому разi використання слiв "державна", "нацiональна" або похiдних вiд них у назвi страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава;
- iнвестицiйний фонд - фiнансова установа, яка веде дiяльнiсть iз спiльного iнвестування шляхом вкладення коштiв в майно, корпоративнi права, майновi права i вимоги, а також в iншi активи, передбаченi законами та нормативно-правовими актами НКЦПФР. Корпоративний iнвестицiйний фонд є юридичною особою у формi акцiонерного товариства, а пайовий iнвестицiйний фонд являє собою сукупнiсть активiв, що належать учасникам такого фонду на правi спiльної часткової власностi, перебувають в управлiннi компанiї з управлiння активами та облiковуються нею окремо вiд результатiв її господарської дiяльностi. Дiяльнiсть iнвестицiйних фондiв регулюється Законом України "Про iнститути спiльного iнвестування" вiд
5 липня 2012 р. ;
- факторинговi компанiї - фiнансовi установи, якi здiйснюють як основну дiяльнiсть факторинговi операцiї. Згiдно зi ст. 47 Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" факторинг визначається як фiнансування пiд вiдступлення права грошової вимоги;
- лiзинговi компанiї - фiнансовi установи, якi здiйснюють як основну дiяльнiсть лiзинговi операцiї. Правовий режим таких операцiй регулюється Законом України "Про фiнансовий лiзинг" вiд 16 грудня 1997 р. ;
- фiнансовi установи зi спецiальним статусом. Це, як правило, державнi установи, що створюються для реалiзацiї певних державних програм. Наприклад, Державна спецiалiзована фiнансова установа "Державний фонд сприяння молодiжному житловому будiвництву" дiє згiдно зi статутом, що затверджений постановою КМ України вiд 26 жовтня 2000 р. ? 1604 та постановою КМ України вiд 15 квiтня 2009 р. ? 340. Метою дiяльностi цiєї установи є сприяння проведенню державної житлової полiтики, розроблення нових фiнансово-кредитних програм, спрямованих на розв'язання житлових проблем молодi та iнших верств населення шляхом застосування механiзму надання довготермiнових державних кредитiв i кредитiв за рахунок iнших джерел фiнансування на будiвництво (реконструкцiю) i придбання житла тощо;
- iншi фiнансовi установи, якi на пiдставi лiцензiй здiйснюють одну чи декiлька близьких по змiсту фiнансових операцiй (кредитування, фiнансовий лiзинг, надання гарантiй та порук тощо).
Згiдно з Указом Президента України вiд 3 листопада 2011 р. ? 1070/2011 утворено Нацiональну комiсiю, що здiйснює державне регулювання у сферi ринкiв фiнансових послуг (скорочено - Нацкомфiнпослуг) як центральний орган виконавчої влади зi спецiальним статусом. Ця комiсiя є спецiально уповноваженим органом виконавчої влади у сферi регулювання ринкiв фiнансових послуг. Однак, не зважаючи на те, що банки включенi в перелiк фiнансових установ, їх створення, дiяльнiсть та припинення регулює НБ України, а не Нацкомфiнпослуг.
Дiяльнiсть компанiй з управлiння активами, iнститутiв спiльного iнвестування та iнших професiйних учасникiв фондового ринку регулюється НКЦПФР.
?2.4. Характеристика сучасної банкiвської системи України