1.	Зародження та основні етапи розвитку економічно теорі. 
Економіка є суспільне виробництво, обмін, розподіл і споживання економічних благ, і сукупність виникаючих на цій основі економічних і господарських відносин. Термін "економія" ("ойкономія", від грец. "ойкос "-дім, господарство, "номос" - правило, закон), виник в епоху античного рабства. Він означав певну систему правил, законів управління домашнім господарством, землеробством. В той період економічні відносини не були складними, а закони про управління господарством передавались із покоління в покоління як досвід ведення господарства. - Найперший період зародження економічно теорі  охоплює економічні іде мислителів стародавнього світу та середньовіччя. Якісними особливостями економічно думки стародавнього світу була  невіддільність від тогочасних політико-правових та релігійних уявлень, ідеалізація рабовласницько держави та захист переважно натурального господарства, морально-етичне засудження велико торгівлі та лихварства як чинників дестабілізаці існуючого суспільного устрою. - Економічна думка раннього і класичного середньовіччя мала натурально-господарську орієнтацію, яскраво виражений теологічний (богословський) характер, відзначалась догматизмом та схоластикою. В епоху стародавнього світу і середньовіччя економічна думка ще не виокремилась у самостійну галузь людського знання. Водночас історичні пам'ятки цього періоду містять зародки економічних знань та ідей, які набули розвитку у наступні періоди розвитку економічно теорі.  Як самостійна наука економічна теорія сформувалася в період становлення капіталізму та формування національного ринку (ХVII ст.). За іншими джерелами ХVI- ХVIІ ст..  Економічну політику та основні тенденці розвитку економічно думки багатьох європейських кран у період з XV по XVIII ст. відобразив меркантилізм як провідна доктрина епохи первісного нагромадження капіталу та розвитку міжнародно торгівлі. Меркантилізм завершив донауковий етап розвитку економічно теорі і започаткував економічні погляди та іде, засновані на емпіричному дослідженні економічних явищ і процесів, визнанні пріоритетності сфери обігу та трактуванні грошей (золота, срібла) як абсолютно форми суспільного багатства. А. Монткретьєн дав першу назву економіки - політична економія. Представники ціє течі були прихильниками зовн-економ діяльності. Був заснований протекціонізм - захист вітчизняних виробників. Джерелом багатства була  зовнішня торгівля. Підтримувалось активне втручання держави в економіку. Розвиток економічного знання європейських кран у кінці XVII - на початку XVIII ст. ознаменувався виникненням класично політично економі як першо науково школи в історі економічно думки, характерними ознаками яко стало започаткування нових методів дослідження, розробка категоріального апарату економічно науки та обґрунтування ідеологі ринкового лібералізму. Представник А. Сміт (1723-1790), який розвинув накопичені на той час економічні знання і узагальнив х у чітку наукову систему. Сміт заснував теорію ринку, та був прихильником мінімального втручання держави в економіку.  Джерело багатства - виробництво.  У Франці виникає - фізіократія. Прихильники (Франсуа Кене, Жак Тюрго) вважали, що багатства створювались в сільському господарстві.  З середини XIX ст. розвиток політично економі йшов у двох протилежних напрямах - прагматичному і марксистському. Прагматичний напрям марксисти називають вульгарним. Представники прагматичного напряму (Томас Роберт Мальтус, Джеймс Міль) основну увагу зосередили на використанні основних факторів виробництва для одержання прибутку та економічного зростання.  Марксизм. К. Маркс - вивчав боротьбу класів, економічні відносини, що виникають в процесі виробництва.  К.Маркс у свой теорі виходив з того, що основою розвитку суспільства є матеріальне виробництво, а між продуктивними силами і виробничими відносинами в суспільстві повинна існувати відповідність для гармонійного розвитку економічно системи.
Неокласичний напрямок в економічній науці виник наприкінці XIX ст. Цей етап  розвитку зводився до того, що економічна теорія має вивчати раціональну поведінку господарських суб"єктів в умовах обмежених ресурсів. Виникає нова назва предмету - економікс.
Наступним етапом розвитку економіки була поява ново течі - Кінціанства - 30-ті р. ХХст. Була започаткована макроекономіка (Дж. Кейнс). Започаткована теорія державного регулювання економіки. Наступним етапом стала нова теорія - монетаризм. Монетаристи надають вирішального значення в регулюванні економіки грошовій системі. Головною умовою стійкого розвитку вони вважають планове (4-5% на рік) зростання грошово маси в обігу.     На разі в сучасній економіці є три течі - неоцінціанство, неоконсервативна, теорія інституціоналізму. 

2.	Основні напрямки, школи і течі в економічній теорі.
У процесі розвитку і становлення економічно науки виникли і розвинулися кілька окремих напрямів, десятки шкіл і течій. Поява кожного з них, х історія відображають історію розвитку капіталістичного способу виробництва, його внутрішні суперечності, світогляд певних класів, соціальних прошарків, ступінь опанування х послідовниками методологі пізнання економічних явищ і процесів.
Першою теоретичною школою був меркантилізм (від італійського "купець"). Меркантилісти вивчали в основному зовнішню торгівлю, в якій вони вбачали основне джерело багатства. Вони вважали, що багатство   людей - це гроші, золото. Меркантилісти радили розширювати зовнішню торгівлю, нагромаджувати золото і вважали таку політику доцільною. Англійський меркантиліст Томас Мен обґрунтував таке положення: баланс зовнішньо торгівлі є регулятором багатства крани. Для цього треба: "продавати щорічно на більшу суму, ніж купляти...". Один з найбільш видатних представників меркантилізму Атуан де Монкрет"єн дав тодішній економічній теорі нову назву - "політична економія", тобто наука державного управління економікою. Поступово з проникненням торгового капіталу в сферу виробництва змінювалися і погляди ідеологів буржуазі. Виникла наукова школа фізіократів (від грецького "влада природи"). Яскравим представником ціє школи був Ф.Кене. Фізіократи вважали, що джерелом багатства є виробництво, хоча є тільки одна його галузь - сільське господарство, де багатство виникає природним шляхом. З часом погляди х дещо змінюються - ріст багатства вони пов"язували тільки з природною родючістю землі. На цій підставі не вважали промисловість галуззю, де створюється приріст доходу. Сама по собі природа без застосування капіталу і праці не може постійно примножувати суспільне багатство. Іншою школою економічно теорі стала класична школа. Видатними представниками ціє школи були У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо. Вони вважали, що багатство наці створюється у сфері матеріального виробництва, в усіх його галузях. Ріст багатства відбувається тоді, коли первісно втілена у виробництво сума вартостей (у вигляді грошей, товарів) переростає на додаткову величину (прибуток). Так було зроблено відкриття, яке дозволило економічній теорі стати наукою. Заслугою ціє школи є те, що  представники довели: в економічному житті панують об'єктивні економічні закони, а економічний розвиток - це природний процес, якому властиві сво внутрішні закони. На відміну від свох попередників, представники класично школи головним об'єктом свох досліджень вважали процес виробництва. Значний вплив на подальший розвиток економічно теорі мав марксизм. Спираючись на положення класично школи, К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін розробили пролетарську політичну економію, яка стала теорією революційно боротьби робітничого класу проти буржуазі на рубежі ХІХ-ХХ ст.  К.Маркс у свой теорі виходив з того, що основою розвитку суспільства є матеріальне виробництво, а між продуктивними силами і виробничими відносинами в суспільстві повинна існувати відповідність для гармонійного розвитку економічно системи. Помилкою було те, що автори  не змогли побачити перспективи розвитку цього суспільства, можливості його трансформаці, пристосування до змін, розв'язку економічних і соціальних суперечностей. Неокласичний напрямок в економічній науці виник наприкінці XIX ст. Основною неокласичною теорією вважається маржиналізм. До нього відносять австрійську (К.Менгер, Є.Бем-Баверк, Ф.Візер) та математичну школи (У.Джевонс, Л.Вальрас, В.Парето), американську школу гранично продуктивності (Дж. Б.Кларк), кембріджську школу (А.Маршал). Основна ідея маржиналізму - дослідження граничних економічних величин як взаємопов'язаних явищ економічно системи на рівні окремо фірми чи галузі. Провідний принцип маржиналізму -суб'єктивно-психологічний підхід до економічних процесів і явищ, який дає можливість визначити загальні правила економічно поведінки господарських суб'єктів. Сучасним  варіантом неокласично теорі вважається теорія раціональних очікувань, яка грунтується на тих самих принципах: раціональність поведінки господарських     суб'єктів;     повнота     інформаці;     досконала конкурентність,  негайна  реакція  попиту  і  пропозиці на нову економічну інформацію та ін. Інституціоналізм  -   це   сучасний   напрямок  у   розвитку економічно теорі, що виник у США на початку XX ст. Його представники (Т.Веблен, У.Мітчелл, Дж.Гелбрейт, Я.Тінберген) вважають, що неокласики дуже спрощено трактують предмет економічно науки, що вона не може обмежуватись суто економічними відносинами, оскільки на  розвиток впливає низка соціально-економічних інститутів: держава, правові структури, банки, крупні корпораці, науково-дослідні інститути, політичні парті, церква, суспільні організаці тощо. Неоінституціоналізм - найбільш популярний напрямок у розвитку економічно науки XX ст. У 60-х роках сформувалась теорія суспільного вибору (Дж.М.Б'юкенен), в основу яко покладено ідею взаємозалежності політичних та економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. Однією з найбільш відомих і визнаних у світовій економічній науці теорій у сучасному світі є кейнсіанство. Його засновник Дж.М.Кейнс в 30-х роках XX ст. запропонував принципово нові методи регулювання економіки, що базуються на новій економічній ролі держави. Поява ціє теорі зробила переворот в економічній науці, вивела економічну теорію із кризи, що назріла на початку XX ст., коли неокласичні методи регулювання економіки не змогли зарадити спаду виробництва, масовому безробіттю, інфляці, що охоплювали економіку всіх розвинутих кран. У праці Дж.М.Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936) були запропоновані методи, що могли вивести економіку з кризи: активне втручання держави в економіку, формування та стимулювання ефективного попиту, регулювання інвестиційно діяльності. Інструментами такого регулювання є державні інвестиці, державні закупки товарів, кредитні ставки, тобто грошово-кредитний та бюджетний механізми. Пізніше з'явились неокейнсіанські та посткейнсіанські теорі (Р.Харрод, Е.Домар, Е.Хансен, Дж. Робінзон та ін.), які пропонували сво варіанти державного впливу на економіку. Наступна теорія - неоконсервативна або монітаризму. Монетаристи надають вирішального значення в регулюванні економіки грошовій системі. Головною умовою стійкого розвитку вони вважають планове (4-5% на рік) зростання грошово маси в обігу.  На разі в сучасній економіці є три течі - неоцінціанство, неоконсервативна, теорія інституціоналізму. 

3.	Предмет економічно теорі та зміст курсу "Економікс".
Існує багато визначень предмету економічно теорі. Наведемо деякі: Предмет економічно теорі - виробничі відносини між людьми (або х ді) у процесі праці, безпосереднього виробництва товарів і послуг, а також у сфері х обміну, розподілу та споживання. АБО Ж: Предметом економічно теорі в  політекономічному аспекті є вивчення економічних виробничих відносин в х взаємоді з продуктивними силами та організацією управління і ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства. У підручнику "Економіка" П.Самуельсон дається п`ять визначень предмету економічно теорі. А в посібнику "Основи економічно теорі" автори Степан Дзюбик та Ольга Ривак наводять 13 визначень предмету ціє науки різних авторів. Наявність багатьох визначень предмету економічно теорі пояснюється багатогранністю економічного життя суспільства, а економічна теорія повинна дати відповідь на важливі проблеми, які постають перед суспільством і наукою та хвилюють людей будь-яко крани. Разом з тим, предмет курсу економічно теорі , як і будь-яко іншо науки, повинен мати чітке визначення. Тому, аналізуючи різні пропозиці щодо визначення предмету економічно теорі можна навести таку його коротку характеристику: Предметом економічно теорі є вивчення поведінки людей у процесі виробництва, розподілу, обліку та споживання матеріальних благ та послуг у світі обмежених ресурсів".
Багатоаспектність змісту економіки зумовлює різноманітність напрямів вивчення економічного життя суспільства: в центрі уваги постають економічні виробничі відносини, проблеми ефективності економічно системи, особливості різних систем господарювання тощо. Економічна теорія досліджує не тільки проблеми оптимізаці виробництва при обмежених ресурсах, а й економічні форми та закономірності, в яких здійснюється суспільне відтворення в цілому. Зміст курсу "Економікс" Економікс - це дослідження про поведінку людей в процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ. Економікс робить наголос на рідкість ресурсів і безмежність потреб людей. Відповідно до цього економіка вивчає закономірності розвитку господарських механізмів. Зміст курсу "Економікс" полягає в описі, аналізі та систематизаці економічних фактів, явищ і процесів, які беруться такими, якими вони виступають у реальній дійсності.   Термін "економічний" означає у перекладі "господарський". Економіка вивчає закономірності раціонального господарювання. В  класичному розумінні Самуельсона економіка - це наука про те, як суспільство використовує обмежені ресурси для виробництва корисних продуктів і розподіляє
х серед різних груп населення. В суспільстві неможливо задовольнити потреби кожного, виникає проблема обмеженості ресурсів. Неможливо побудувати суспільство, в якому існує розподіл ресурсів за потребою. Теоретична економіка - це суспільна наука, яка вивчає поведінку груп людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ з метою задоволення хніх потреб в умовах обмеженості наявних ресурсів. Економіка складається із економіки підприємств, мікроекономіки, мезоекономіки, макроекономіки і міжнародно економіки. Ринок - це суспільний механізм розподілу товарів шляхом добровільного обміну. Це система економічних взаємовідносин між тими, хто виготовляє і тими, хто споживає продукцію, опосередкована процесом купівлі-продажу товарів.  Ця система включає в себе 4 сфери економічного життя: 1) в-во, 2) розподіл, 3) обмін, 4) споживання. Центральною фігурою ціє системи є споживач. Виробник продукці, дбаючи про сво інтереси, вимушений задовольняти запити споживачів для успішно реалізаці продукці та отримання прибутку. Споживач віддає перевагу тому товару, який його більше влаштовує за рядом критерів (якість, ціна, умови реалізаці та сервісного обслуговування тощо). У такий спосіб забезпечується стійкий взаємозв"язок між виробництвом і споживанням.

4.	Економічні закони і категорі, механізм х ді.
Економічний закон - внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв'язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, підсистем і елементів цілісно економічно системи.
Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер. Проте вони істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічно діяльності людей - при виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них тимчасові, минущі. До системи економічних законів належать такі групи: 1. Закони, які діють упродовж різних історичних періодів. Серед них розрізняють чотири типи законів: всезагальні (властиві всім суспільним способам виробництва) , загальні (діють у кількох економічних формаціях - закон вартості, закон попиту і пропозиці, закон грошового обігу тощо), специфічні (діють лише в межах одного суспільного способу виробництва), стадійні (діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва). 2. Закони різних сфер суспільного відтворення. Так, до законів сфери безпосереднього виробництва належать закон зростання органічно будови капіталу, закон спадно віддачі та ін.; до законів сфери розподілу - закон обернено пропорційно залежності між прибутком і заробітною платою; до законів сфери споживання - закон зростання потреб, закон Енгеля та ін.  3. Закони розвитку і функціонування окремих економічних підсистем.
На початкових етапах розвитку капіталістичного суспільства економічні закони реалізуються через стихійну діяльність людей, конкурентну боротьбу подібно до непізнаних сил природи. На сучасному етапі розвитку капіталізму, коли основною формою капіталістично власності є колективна (акціонерна, кооперативна, державна та ін.), стихійна дія економічних законів доповнюється елементами х свідомого використання через механізм державного і наднаціонального регулювання економіки, розширення масштабів планомірності в межах гігантських монополістичних об'єднань тощо. Тому розмежовують сутність економічного закону, механізм його ді та механізм використання. Механізм ді економічних законів - послідовність розвитку внутрішніх суперечностей різних груп та типів економічних законів, а отже, боротьба суперечливих сторін, чинників, що х визначають, та ін.  Пізнання механізму ді економічних законів є передумовою х використання. Механізм використання економічних законів - комплекс заходів, спрямованих на подолання антагоністичних форм розвитку суперечностей (які пронизують закони), формування науково обгрунтовано системи управління народним господарством передусім шляхом використання економічних, правових та адміністративних важелів. 
Економічні закони, передусім специфічні, розкривають найглибшу (або внутрішню) сутність економічно системи, а менш глибока  сутність виражається у економічних категоріях.
Економічна категорія - теоретичне вираження, мислена форма економічних, передусім виробничих, відносин у взаємоді з розвитком продуктивних сил, економічних явищ і процесів, які реально існують.  Категорі теоретично відображають не лише окремий аспект (сторону) економічних відносин, а й його зв'язок з відповідним аспектом (стороною) системи продуктивних сил. Залежно від груп та видів економічних законів розрізняють відповідні економічні категорі. Визначальними є категорі суспільного способу виробництва. Так, зміст продуктивних сил утворює ставлення людини до природи, х взаємодія. Речовим змістом економічно категорі є окремий аспект (сторона) такого ставлення до природи, а суспільною формою - відносини між людьми з приводу привласнення різних об'єктів суспільного відтворення власності у всіх сферах. Економічні категорі рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони. Для економічних законів характерний вищий ступінь пізнання людиною єдності та зв'язку явищ і процесів, вони відображають глибинні, приховані зв'язки й відносини, охоплюють явища і процеси, які виражаються у низці категорій. Іншими словами, внутрішньо необхідний, сталий, суттєвий зв'язок між економічними явищами та процесами, що виражається за допомогою економічних законів, набуває відображення у взаємозв'язку певних економічних категорій. Кожний закон наче групує навколо себе певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій. Зміна економічних явищ і процесів, розвиток і модифікація виробничих відносин відображаються в русі, плинності економічних категорій.

5.	Макро- і мікроекономіка. Позитивна і нормативна економіка. 
Макроекономіка - галузь економічно науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з метою забезпечення умов сталого економічного зростання, повно зайнятості ресурсів, мінімізаці рівня інфляці і рівноваги платіжного балансу. Макроекономіка - це одна з наук, що вивчає закономірності функціонування національно економіки. Вона досліджує господарську діяльність та взаємодію всіє сукупності економічних суб'єктів. Макроекономіка являє собою гілку економічно теорі, яка вивчає великомасштабні економічні проблеми.
Мікроекономіка вивчає механізм функціонування та взаємовідносини індивідуальних економічних агентів, до яких належать окремі підприємства та організаці (фірми, комерційні банки, страхові компані тощо). Вивчає мотивацію поведінки виробників і споживачів, а також механізм хньо взаємоді на товарному ринку і ринках чинників виробництва в умовах різноманітних видів конкуренці. Предметом мікроекономіки є механізм прийняття економічних рішень на рівні домашніх господарств і фірм у заданих економічних умовах, а також механізм формування цих "заданих" умов у результаті хніх спільних дій.   Макроекономіка базується на мікроекономічних явищах та процесах, що означає:  макроекономічні показники є результатом зведення показників економічно діяльності окремих домогосподарств та фірм;  макроекономічні закономірності відображають тенденці масово поведінки на мікрорівні;  при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення про те, що домогосподарства та фірми приймають оптимальні мікроекономічні рішення;  макроекономічні процеси є результатом взаємоді економічних агентів та економічно політики держави. Як на мікро-, так і на макроекономічному рівні аналізується позитивна і нормативна економіка.  Позитивна економіка має справу з фактами економічно діяльності. Вона формулює наукові представлення про економічне поводження, вивчаючи те, що є насправді, тобто фактичний стан економіки. Описує і аналізує факти і умови в сфері економіки такими, якими вони є, наприклад: який сьогодні рівень безробіття? Яким чином високе безробіття впливає на інфляцію? і т.ін.  Ї мета - пізнання, пояснення і прогнозування об'єктивно економічних явищ, що складаються, і процесів. Нормативна економіка виражає суб'єктивні представлення про те, що і як повинно бути, тобто характеризує економічні явища з погляду, якими вони повинні бути. Охоплює моральні і вартісні оцінки, наприклад: який допустимий рівень інфляці? Чи необхідно через систему оподаткування перерозподіляти доход на користь бідних? і т.ін.Це наука про раціональне поводження людей в умовах ринково економіки.

6.	Методи економічних досліджень. Загальні методи наукового пізнання та х використання.
Метод - це те, яким чином наука вивчає свій предмет. Метод - це сукупність принципів побудови, форм і способів наукового пізнання. Усі методи економічного дослідження поділяються на загальнонаукові та конкретно-економічні. До загальнонаукових відносяться такі елементи, як наукові абстракці, аналіз і синтез, індукція та дедукція, історичне і логічне, математичні методи і моделі.
Наукове абстрагування - виділяє головне, тобто якусь особливість, ознаку або відношення, при цьому навмисне відволікається від несуттєвого, другорядного, випадкового. Його суть - у звільненні наших уявлень про предмет дослідження від часткового, нетипового, короткочасного,   а  знаходження   в   них  суттєвого,   постійного, типового.   Наприклад,   для   вияву   залежності   між   попитом   і пропозицією на певний товар у ринковій економіці допускають, що кількість та якість інших аналогічних товарів незмінна, ціни на них незмінні,   доходи   споживачів   незмінні   і   т.д.   Абстрагування використовується  для  аналізу  окремих  явищ  і  процесів,  але обов'язково доповнюється аналізом усіх сторін економічно системи. Поряд з цим методом використовуються ще 2 методи: аналіз та синтез. Аналіз - метод при якому складний економічний процес або система поділяється на складові частини, елементи, підсистеми і всі вони досліджуються окремо.  Синтез - спосіб дослідження, пов'язаний із об'єднанням окремих складових частин, елементів, підсистем в єдину систему, яка і є предметом дослідження. Він допомагає визначити економічні закони  і  закономірності,  сформулювати  принципи  і  концепці економічного розвитку. Метод індукці - від фактів до теорі, рухається від часткового до загального. Дає можливість одержати загальний висновок на основі окремих фактів.  Метод дедукці  - метод, який полягає в одержанні часткових висновків на основі знання якихось загальних положень. Це рух від теорі (гіпотези) до перевірки  на практиці, від загального до часткового, окремого. 
Як відомо, економічні процеси, що відбуваються в різних кранах світу в ті чи інші історичні часи, мають схожі закономірності розвитку. х вивчення має важливе значення для розуміння того шляху, який має пройти економіка в майбутньому, щоб не повторювати помилки і пройти його найефективніше. Тому важливим підходом до х аналізу є поєднання історичного і логічного способів дослідження.  Історичне - спосіб пізнання конкретних умов розвитку економічних явищ і процесів, само економічно системи в х історичній послідовності - від простих і абстрактних категорій до складніших і конкретних. Логічне - спосіб пізнання економічно системи, окремих  елементів у період досягнення зрілості найрозвинутіших форм. Взаємозв'язок історичного і логічного полягає в тому, що логічне - це водночас і історичне, але очищене (звільнене) від випадковостей, які перешкоджають безперервному розвитку по висхідній. Основою логічного завжди є історичне, надаючи логічному визначеності абстрактно категорі.На відміну від історика, економіст намагається, вивчаючи історичні факти господарського життя різних кран і народів, виявити ті процеси, які є закономірними. Абстрагуючись від чогось конкретного, нетипового, незакономірного. Особливо актуальним використання цього методу є економічній науці сучасного періоду, яка намагається вивчати досвід інших кран на шляху переходу економіки від командно-адміністративно до ринково системи господарювання. Починаючи з 60-х років XX ст., у світовій економічній науці дуже широко використовуються математичні методи і моделі Вони допомагають встановлювати кількісні та якісні залежності в економічних процесах, що приводить до розуміння суті і можливостей х розвитку, мають дуже важливе значення для програмування економічних процесів. Моделі складаються для мікро- і макрорівня, бувають статичні та динамічні, балансові й оптимізаційні. Для описування економічних процесів застосовуються словесні моделі, для виявлення певних залежностей - графічні моделі, для пояснення функціональних залежностей у вигляді рівнянь - математичні моделі. Всі вони можуть використовуватись одночасно для більш повного наукового пізнання.

7.	Потреби і ресурси виробництва. Економічні потреби суспільства, х суть і класифікація.
Потреба - це стан незадоволеності, необхідності в чомусь. Виробничі потреби - це потреби в засобах виробництва - сировині, енергі, матеріалах, технологіях виробництва, робочій силі, інформаці тощо. Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що, по-перше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість вироб-ництва в будь-якому суспільстві*; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкці існуючих; по-третє, рівень розвитку потреб, х багатство, різнома-нітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських ціннос-тей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожно окремо людини (роз-винена людина має багаті, різноманітні потреби). Ресурси виробництва - це сукупність тих природних, соціальних, духовних сил, які можуть бути використані в процесі створення товарів, послуг та інших цінностей. В економічній теорі ресурси прийнято ділити на чотири групи: -  природні - потенційно придатні для застосування в виробництві природні с та речовини, серед яких розрізняють "невичерпні" та "вичерпні" ( а в останніх - "відновлювані" та "невідновлювані"; -  матеріальні - всі створені людиною ("рукотворні") засоби виробництва, що самі є результатом виробництва(верстати, обладнання, заводи, транспортні засоби, будинки...); -  трудові - населення в працездатному віці, яке в "ресурсному" аспекті оцінюють за трьома параметрами: соціально-демографічному, професійно-кваліфікаційному та культурно-освітньому; -  фінансові - грошові засоби, які суспільство виділяє на організацію виробництва. Значимість окремих видів ресурсів змінювалась у залежності від переходу доіндустріально до індустріально, а від не - до постіндустріально технологі. В доіндустріальному суспільстві перевага надається природним і трудовим ресурсам, в індустріальному - матеріальним, в постіндустріальному - інтелектуальним та інформаційним ресурсам. Кінцевою метою виробництва є задоволення потреб суспільства і людини. Економічні потреби - це ставлення людей (суспільства) до економічних умов життєдіяльності х, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об"єктивно-суб"єктивний характер. Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб"єктами і об"єктами.  За суб"єктами потреби поділяють на:  - індивідуальні, колективні та суспільні;  - домогосподарств, підприємств і держави;  - суспільно-економічних класів і соціальних груп. За об"єктами потреби класифікуються так: - породжені існуванням людини як біологічно істоти; - матеріальні і духовні; - першочергові і непершочергові. Загальна класифікація потреб характеризує х як: базові - по-вітря, жа, вода; породжені розвитком цивілізаці - наприклад, розваги; першочергові - жа, одяг, житло; другорядні - дорогоцінні прикраси; матеріальні - засоби виробництва, товари широкого вжитку; нематеріальні - послуги освіти, мистецтва і культури; суспільні - громадський порядок, безпека, охорона навколишнього середовища; колективні - транспорт, відпочинок; фізіологічні - продукти харчування, забезпечення житлом; духовні - розвиток науки і просвітництва, культурний відпочинок; соціальні - умови праці, задоволеність працею, охорона здоров"я, обслуговування. Потреби також поділяються на економічні і позаекономічні. У свою чергу, економічні потреби містять матеріальні потреби і потреби в цілеспрямованій трудовій діяльності. За характером задоволення потреби поділяються на особисті, що задовольняються за рахунок предметів особистого споживання і послуг споживчого призначення, і колективні, які складають єдину систему суспільних потреб - сукупність різноманітних видів потреб, зв"язок між ними і механізм х задоволення. Відома класифікація потреб Маслоу. Вона будується за критерієм значимості і містить: фізіологічні потреби і потреби в гарантіях; потреби в спілкуванні; потреби у визнанні; потреби в самореалізаці тощо. Засоби, за допомогою яких задовольняються потреби, називаються благами. Одні блага перебувають у розпорядженні суспільства в необмеженій кількості (наприклад, повітря), інші - обмежені. Останні називають економічними благами, оскільки ці блага кількісно обмежені і на х виготовлення потрібні ресурси.  Безмежність потреб. Одне з фундаментальних положень політично економі полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, - обмеженими. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку - закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємопов"язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з  зростаючими потребами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та х якісних показників (продуктивності, корисності тощо). Виробничі фактори, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають підґрунтям для виникнення нових потреб.

8.	Функці економічно теорі,  зв'язок з економічною політикою.
Функці. Економічна теорія як наука виконує низку функцій - пізнавальну, практичну й методологічну, а як навчальна дисципліна - ще й виховну функцію. Пізнавальна функція економічно теорі полягає в тому, що вона вивчає і пояснює істотні риси, закономірності та зв'язки господарського життя. Крім того, вона опрацьовує науково обгрунтовані рекомендаці для ефективно практично діяльності всіх суб'єктів сфери економіки, тобто виконує практичну функцію. Методологічна функція економічно теорі полягає в тому, що вона є базою, фундаментальною основою системи конкретних економічних наук. Реалізація виховно функці економічно теорі грунтується на необхідності формування у кожно людини економічного мислення та економічно поведінки. Економічна теорія, виконуючи сво функці, відповідає на запитання про те, що і чому відбувається в економіці, і справляє важливий вплив на економічну політику держави та розвиток права.  Зв'язок екон.теорі та екон. політ. Економічна теорія виконує позитивну функцію і відповідає на питання "що" і "чому" відбувається в реальній економіці. Економічна політика виконує переважно нормативну функцію і вирішує питання "що треба зробити", щоб досягти певних цілей економічного і соціального розвитку. Однак дати відповідь на питання "що треба зробити" економічна політика не може без залучення економічно теорі. Отже, ми можемо сказати, що зв'язок економічно теорі з економічною політикою полягає перш за все в тому, що екон.теорія стає основою, підґрунтям для появи, існування та розвитку економ.політки.
 Ді урядовців, політиків, бізнесменів більшою мірою залежать від економічно теорі, ніж це здається на перший погляд. Той чи інший захід економічно політики завжди можна віднести до певного напряму економічно теорі так само, як ці теорі мають сукупність властивих саме м уявлень про інструменти і механізми економічно політики. Наприклад, класична економічна теорія вважає найкращою економічною політикою таку, яка передбачає мінімально можливе втручання держави в економіку. Кейнсіанська економічна теорія, навпаки, розглядає втручання, що спрямоване на стимулювання сукупного попиту, життєво необ-хідним для функціонування ринково системи. Неоконсервативний напрям економічно теорі кореспондує з монетаристською концепцією макроекономічно політики, яка концентрує увагу на антиінфляційних заходах економічно політики, регулюванні обсягу грошово маси, відокремленні бюджетно та кредитно-грошово політики, забезпеченні бюджетно рівноваги.

9.	Зміст трьох основних завдань господарського життя суспільства та х вирішення в умовах ринково економіки.
Економічна теорія - це система наукових поглядів на господарське життя суспільства, які дають всебічне уявлення про закономірності його розвитку.
Господарське життя суспільства - це сукупність основних форм, методів і важелів управління народним господарством, а отже використан?ня економічних законів, розв'язання суперечностей економічно системи, реалізаці відносин власності, а також розвитку людини та узгодження найважливіших типів інтересів.
Системою наукових поглядів на господарське життя суспільства є політична економія, і саме таким чином дається всебічне уявлення про закономірності розвитку господ.жит.сусп., запобігання повторення деяких негативних економічних явищ. 
 Завдання господарського життя суспільства - організація певного способу господарсько діяльності людей що злучає стаді натурального і товарного господарства; -  розробка і вдосконалення комплексу форм і засобів координаці економічно діяльності мільйонів господарських суб"єктів, що беруть участь в господарському житті суспільства.
Якщо говорити конкретно про Украну, то можна виділити наступні завданя господарського життя суспільства: 1) Головним завданням господарського життя суспільства Украни є те, що підприємства не можуть самостійно виготовляти більшості видів продукці виробничо-господарського призначення без поставок з інших кран, хоча в Украні є всі умови для налагодження самостійного виробництва. 2) У структурі валового національного продукту значну частку посідає матеріало-, енерго-, фондомістка продукція, випуск яко завдає шкоди довкіллю (продукція хімічно промисловості, чорно металургі, важкого машинобудування тощо). Причому виробництво ціє продукці значно перевищувало і перевищує внутрішні потреби Украни. При цьому загальне промислове забруднення є дуже високим відносно загально площі крани. 3) Негативним явищем для господарського життя суспільства є мала частка галузей, що працюють на споживчий ринок. 4) потрібно  здійснення переходу від переважно адміністративних до економічних методів управління на всіх рівнях та активізаці людського фактора.

10.	 Фактори виробництва, як домінуюча основа господарських можливостей суспільства. 
Поняття фактор походить від латинського factor, що означає чинник, що робить, виробляє, впливає, рушійна сила процесу або одна з його умов. Фактори - це рушійна та домінуюча сила виробництва, основна умова його здійснення, складова виробничого потенціалу, параметри, що визначають його результативність. Фактори виробництва - це економічна категорія, що означає реально залучені у виробництво ресурси. До факторів виробництва належать - земля (тобто, залучені природні ресурси), праця (залучені людські ресурси), капітал (фінансові та матеріальні ресурси), підприємницька діяльність (підприємницькі здібності - це ресурс, що виступає як потенційний фактор).  Теорія факторів виробництва виникла ще в першій половині XIX ст. В економічній теорі існують різні підходи до класифікаці факторів виробництва. Ф. Кене вважав найважливішим фактором виробництва землю і характеризував  як "матір усього багатства", а труд називав "батьком багатства". Ж.-Б. Сей факторами виробництва вважав працю, капітал і землю. У XX ст. Дж. Кларк до факторів виробництва запропонував віднести підприємницькі здібності, тобто особливі організаційні та управлінські здібності людей, які дають м змогу якнайкраще розв'язувати питання щодо використання обмежених ресурсів як факторів виробництва. Для факторів виробництва характерною рисою є х визначеність. Слід зазначити, що ресурси виробництва - ширше поняття, ніж його фактори (чинники). Ресурси - природні, трудові, соціальні - можуть бути залучені до виробничого процесу. Якщо ресурси не використано у виробничому процесі або у процесі х використання не отримано очікуваного результату, такі ресурси не є факторами. Вся сутність виробничого процесу зводиться до використання різноманітних ресурсів, які, стаючи виробничими факторами, забезпечують процес створення економічних благ, необхідних для життєдіяльності суспільства. Виробництво завжди передбачає взаємодію його основних факторів як найважливіших елементів або об'єктів, які впливають на його можливості та результативність. Таких факторів, що використовують у виробничому процесі для створення різних благ, велика кількість. Причому для виготовлення кожно одиниці продукту існує свій набір факторів. Фактори виробництва (ФВ) - це ресурси, які необхідно затратити, щоб зробити товар: праця - фізична і розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату; технологія - наукові методи досягнення практичних цілей (включаючи підприємницькі здібності); земля - усе, що надала природа в розпорядження людини для  виробничо діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси та ін.); капітал - накопичений запас засобів у продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ. Фактори виробництва підрозділяються за наступними ознаками. За походженням: основні (первинні) - ті, що дісталися крані від природи або в процесі історичного розвитку (природні ресурси, географічне положення, некваліфікована робоча сила); розвиті (вторинні) - придбані (сучасна технологія й інфраструктура, кваліфікована робоча сила). За ступенем спеціалізаці: загальні - які застосовуються в різних галузях для створення різноманітно продукці; спеціальні - які застосовуються у визначеній галузі або для створення визначеного виду продукці або послуг. Розвиті фактори частіше є спеціалізованими, основні - загальними. За матеріальністю: матеріальні (капітал, земля); нематеріальні (праця, організація виробництва, технологія виробництва, інформація).

11.	 Економічна система:  сутність та структурні елементи. Продуктивні сили як матеріальна основа економічно системи.
Економічна система - це об"єктивна єдність закономірно пов"язаних між собою явищ і процесів економічного життя.  Всі елементи економічно системи взаємозалежні та не існують поза  межами. Під економічною системою розуміється особливим образом упорядкована система зв"язків між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг. Економічна система - комплекс підсистем та елементів і хніх властивостей (а отже, і всіх видів економічно діяльності людей) у процесі х взаємоді, спрямований на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів і послуг, а також на регулювання тако діяльності відповідно до вимог економічних законів і мети суспільства, що породжує нову інтегративну цілісність. Структура економічно системи: 1. Продуктивні сили - матеріальна основа економічно системи. Включає два елементи: 1) Робоча сила, що в свою чергу включає: особистий фактор виробництва, сукупність фіз. і духовних здібностей людей до праці; підприємницькі здібності людини. 2)Засоби виробництва - речовий фактор суспільного виробництва, поділяється на предмети та засоби праці. Предмети праці: а) дані природою. б)перероблені людською діяльністю (сировина); Засоби праці: а) машини, устаткування, інструменти. б) технологічні процеси і енергопостачання. в) інформація, інформаційне забезпечення. 2. Виробничі відносини.  є об"єктивні і матеріальні, адже складаються незалежно від волі і свідомості людей і є суспільною формою проявц продуктивних сил. Вони поділяються на соціально-економічні і організаційно-економічні.Соц.-ек. - це зв"язки людини з людиною. Орг.-ек. - відносини, що характеризують організаційну форму розвитку продуктиних сил.  3. Господарський механізм - частина економічно системи, що регулює економічну діяльність і забезпечує раціональне співвідношення між окремими підсистемами і елементами економічно системи. Кожна економічна система включає в себе: провідний тип власності на ресурси (приватний і державний), основні групи суб'"ктів суспільного виробництва і відносини між ними, економічну форму результатів виробництва, принципи організаці виробництва, розподілу, обміну, споживання; загальні економічні закони. Продуктивні сили як матеріальна основа.  Вони є основою економічно системи,  домінуючою підсистемою. х зміст виявляється у взаємоді людини і природи, яка здійснюється у процесі праці, виробництва матеріальних і нематеріальних (або економічних) благ. У такій взаємоді суб'єктом є трудовий колектив, сукупний працівник, людство, а об'єктом - природа. Людина видозмінює речовину природи і пристосовує  для задоволення свох потреб. Продуктивні сили - фактори, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага, визначають зростання продуктивності суспільно праці, завдяки своєму рівню та характеру по-різному впливають на еволюцію певних типів, форм власності. Характером розвитку продуктивних сил є передусім спосіб, у який людство використовує сво продуктивні сили, х окремі елементи. Продуктивні сили набувають зростаючого суспільного характеру. м властиві три форми розвитку: речова (техніко-економічні відносини); організаційна (організаційно-економічні відносини); суспільна (виробничі відносини, тобто відносини економічно власності). Система продуктивних сил збагачується внаслідок зростання значущості окремих елементів продуктивних сил в умовах науково-техн.революці. Водночас на розвиток продуктивних сил активно впливають інші елементи економічно системи. Категорію "продуктивні сили" вперше обґрунтував К. Маркс. Вирішальною складовою продуктивних сил є людина. Взаємодія людини і природи як зміст продуктивних сил утворює процес праці, який містить три основні моменти: праця людини, предмети праці, засоби праці.

12.	  Вибір альтернативних можливостей використання ресурсів. Крива виробничих можливостей.
В основі розвитку виробництва лежить протиріччя між потребами і можливостями виробництва. Потреби суспільства (індивідуумів і інститутів) безмежні. Можливості виробництва по задоволенню потреб - обмежені. Ця обмеженість обумовлена обмеженістю ресурсів. Обмеженість ресурсів, які економічні суб"єкти можуть використовувати для виробництва економічних благ обумовлює необхідність вибору між різними варіантами використання ресурсів. Кожен ресурс має альтернативні варіанти використання. Економіка завжди знаходиться в стані вибору між альтернативами. Альтернативність використання ресурсів та х обмеженість означає, що вирішивши використати ресурси для виробництва одного блага, ми вимушені відмовитись від використання х для виробництва іншого блага.
Вибір альтернативних можливостей використання ресурсів полягає у пошуках найефективнішо комбінаці ресурсів, а отже, і найраціональнішого х використання. Загальним орієнтиром у виборі альтернативних можливостей використання ресурсів є досягнення повно х зайнятості і повного обсягу виробництва.  Проблему вибору альтернативних можливостей ілюструє крива виробничих можливостей. 
 
Крива АВСD визначає границю виробничих можливостей нашо гіпотетично економіки. У точці А всі ресурси використовуються для виробництва одягу. У точці D всі ресурси використовуються для виробництва продуктів харчування. При пересуванні з точки А в точку В і С ми відмовляємося від виробництва певно кількості одягу, щоб виготовляти чи збільшити виробництво продуктів харчування. Точка N - неефективне використання ресурсів. Точка О - перебуває вище виробничих можливостей ціє економіки. За наявності постійних ресурсів, крива може переміститися в точку О лише за розвитку науково-технічного прогресу та використанні його результатів (нові технологі) у виробництві. Кожен вибір набуває вартості. Кількість одиниць товару, яким необхідно пожертвувати заради виробництва одніє додатково одиниці іншого товару, називається вартістю втрачених можливостей чи альтернативною вартістю . "Альтернативною вартістю" зробленого вибору можна назвати найкращий із варіантів, якими довелося пожертвувати. Крива вигнута. Це пов'язано з тим, що при заміні виробництва одного товару іншим в умовах повно зайнятості ресурсів альтернативні витрати другого товару зростають. Ця залежність характеризує дію закону зростаючих витрат. Справа в тому, що не існує взаємозамінюваних технологій, і суспільство змушене при переході на виробництво нового товару витрачати додаткові ресурси.

13.	Особливості змішано економіки. Перехідні постсоціалістичні економіки.
Змішана економіка - модель соціально-економічного розвитку, що передбачає оптимальне поєднання приватно, колективно і державно типів і форм економічно власності, державного, монополістичного і ринкового механізмів регулювання, проведення інституційно-соціальних реформ та національного економічного планування з метою побудови прогресивнішого ладу.Змішана економіка, це така модель економіки в якій існує велика різноманітність форм власності і, відповідно, різноманітні типи господарсько діяльності; розвиваються процеси соціалізаці економіки; принципово нову роль відіграє держава. Змішана економічна система є проміжною між крайнощами чистого ринку і командною економікою. Уряд відіграє тут активну роль, сприяє стабілізаці і зростанню економіки, забезпечуючи  деякими товарами та послугами, які виробляються в недостатньому обсязі або й зовсім не постачаються ринковою системою, модифікуючи розподіл доходів тощо. Тут функціонують могутні економічні організаці у вигляді великих корпорацій та сильних профспілок. Важливо підкреслити, що приватна власність і опора на ринкову систему, так само, як і суспільна власність і централізоване планування, не завжди існують паралельно, одночасно одне з одним. Розрізняють три основних варіанти змішано економіки: 1) консервативний, 2) ліберальний, 3) соціал-реформістський. Кожен з них має певні особливості. Так, консервативний варіант - виступає за обмежене втручання держави в макроекономічні процеси з метою створення умов для розвитку приватного сектору і ринкових важелів саморегулювання. Ліберальний варіант передбачає проведення важливих інституціональних і соціальних реформ, раціональну взаємодію приватного і державного секторів економіки, впровадження системи національного планування, здійснення поступово соціалізаці капіталістично економіки. Найважливішими представниками ціє моделі є відомі американські економісти Дж. Гелбрейт та Р. Хейлброннер. Соціал-реформістський варіант змішано економіки обстоює необхідність оптимального поєднання децентралізму і централізму, планування і ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступово трансформаці капіталізму в систему демократичного соціалізму.
Перехідна економіка - це особливий стан економічно системи на етапі  становлення (еволюці до зрілого врівноваженого стану) і реформування (еволюці до ново економічно системи, до нового врівноваженого стану). Особливість перехідно постсоціалістично економіки полягає в тому, що вона вже не є плановою, але ще й не набула усіх характеристик ринково економіки. У такій економіці діють механізми обох типів систем і водночас важливу роль відіграють нееко?номічні фактори розвитку.  Як показує досвід функціонування економіки постсоціалістичних кран, існують загальні закономірності перехідно економіки, які проявляються у поступовому вирішенні таких головних завдань: -  реформування відносин власності (приватизація); -  роздержавлення  (зняття  з держави  безпосередніх функцій управління); - демонополізація     (створення     і     захист     конкурентного середовища, подолання державно монополі, антимонопольна політика); -  лібералізація цін (перехід до ціноутворення на основі попиту і пропозиці); - макроекономічна      стабілізація      (мінімізація      дефіциту державного бюджету, обмеження інфляці, забезпечення росту зайнятості, антициклічна політика); - формування ринково інфраструктури (товарних, фондових бірж,   служб   зайнятості,   інвестиційних   фондів,   довірчих товариств тощо); - створення системи соціального захисту населення (системи соціального забезпечення і соціального страхування); - інституційні    перетворення    (запровадження    ринкового господарського законодавства). Процес переходу до ново економічно системи - це завжди болісний і тривалий процес. Є ціла низка: характеристик перехідно економіки: нестійкість, невизначеність, висока ризикованість, багатоваріантність, суперечливий характер, історичність. У різних кранах існують сво специфічні риси трансформаційних перетворень. Існують навіть національні моделі перехідно економіки: польська модель "шоково терапі", чеська модель "оксамитово революці", "еволюційний" китайський варіант переходу, укранська "клаптикова" модель, у якій, на жаль, з самого початку не існувало виважено стратегі переходу і тому довелося періодично змінювати політику перетворень, поєднуючи у ній різні варіанти, запозичені з досвіду інших кран. Також роцес трансформаці в перехідних постсоціалістичних економіках передбачає створення грошово-кредитно системи, створення самостійних грошових систем, що відповідає потребам розвитку ринково економіки, забезпечує ефективність виробництва та включен?ня національно економіки в міжнародний поділ праці. 

14.	 Власність та  форми.
Власність - соціологічна категорія, яка відображає розвиток кількох підсистем суспільних відносин (виробничих, соціальних, правових, політичних, психологічних та ін.), що прямо і опосередковано стосуються привласнення матеріальних і духовних благ через суспільно-економічну форму певного способу виробництва. Фундаментом усіє системи економічних відносин є відноcини власності. Розрізняють економічну та юридичну трактовки власності. З економічно точки зору власність відображує, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, га з іншого - спосіб поєднання робочо сили з засобами вироб?ництва. З юридично точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних). Власність є поняттям соціальним, тільки у суспільстві поняття "власність" має сенс та силу. Субєкт права власності - це фіз.. юр. особа, держава, чи х комбінаці, що привласнюють певне благо та наділені правами володіння, користування та розпорядження щодо нього. Об'єктами власності є засоби виробництва, земля,  на-дра, рослинний і тваринний світ, робоча сила та результати  ді-яльності - предмети матеріально та духовно культури, цінні па-пери, гроші тощо. Право власності - це зовнішня форма, що законодавче, інсти-туціонально закріплює реальні економічні процеси. Важливим є поділ власності на форми. Ї значною мірою визначають суб"єкт права власності, об"єкт права власності, право власності. Власність реалізується в різних функціональних формах.  За суб'єктами, тобто носіями і реалізаторами відносин власності, розрізняють індивідуальну, колективну та державну власність. За Конституцією Украни визначено приватну, державну та комунальну форми власності. В окремих випадках виділяється колективна (кооперативна,акціонерна) форма власності.  Взагалі варто сказати, що форма власності - це стійка система економічних відносин і господарських зв'язків, що обумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника із засобами виробництва. В розвитку історі існувало два типи власності: приватна власність; суспільна власність. З цих типів виділились форми власності.  З суспільно власності - 2 форми: державна (загальнонародна, комунальна)   та колективна ( кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій тощо).  З приватно власності теж 2 форми: індивідуально-трудова ( одноособова, сімейна) та з найманою працею ( монополістична, корпоративна, індивідуальна з застовуванням наймано праці). 

15.	 Субєкти та об"єкти ринку. Класифікація структури ринку.
Структура ринку визначається суб'єктами та об'єктами ринкових відносин. Суб'єктами ринкових економічних відносин  є ті, хто є х носієм, тобто хто продає та купує: практично кожна фізична особа, що не обмежена законом у правоздатності та дієздатності; групи громадян; трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності, держава. Основними суб'єктами ринкового господарства виступають: домашнє господарство (населення), підприємницький сектор (підприємці), різні форми господарювання, державний та міжнародний сектори. Тобто суб'єктами ринкових відносин є всі учасники ринку - фізичні і юридичні особи. Об'єктами ринкових відносин є те, щодо чого вони існують. Об'єктами ринкових відносин можуть бути продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання і послуги, науково-технічні розробки та інформація), робоча сила, гроші, валюта, цінні папери (акці, облігаці, векселі), земля та  надра. Тобто, об'єктами ринкових відносин є сукупність товарів і послуг, що постачають ринок. Класифікація ринків на системно-структурній основі з урахуванням принципу субординаці (підпорядкованості) в економічній літературі відсутня. Але саме такий підхід дає змогу виокремити основну підсистему економічних відносин власності і основний об'єкт ринку та логічно і послідовно класифікувати ринки. Структура ринку - це організаційна будова, що характеризує співвідношення між його елементами з х власним порядком, способами зв"язку та закономірностями свого розвитку. Ознаками будь-яко структури є: тісний зв"язок елементів; визначена усталеність цих зв"язків; цілісність, сполучність даних елементів. Сукупність усіх ринків, незалежно від критерів, що досить різноманітні, утворює систему ринків. Принципи класифікаці ринку Можна виділити такі критері для характеристики структури і системи ринку: ► за об"єктами: ринок товарів і послуг (споживчий ринок); ринок робочо сили; ринок засобів виробництва; ринок цінних паперів, валюти; ринок науково-технічних розробок, патентів; ринок інформаці; ринок обігових коштів; ринок окремих товарів або товарних груп (м"яса, одягу, взуття); ринок ліцензій та ін.;  ► за економічним призначенням об"єктів ринку:  ринок товарів і послуг; ринок праці; ринок природних ресурсів;  фінансовий ринок; ринок науково-технічних розробок; інші види ринку. ►за суб"єктами: ринок покупців; ринок продавців; ринок державних структур; ринок проміжних продавців-посередників;  ► за географічним положенням або за адміністративно-просторовою ознакою: місцевий (локальний) ринок; регіональний ринок; національний ринок; міжнародний; світовий ринок;  ► за галузями: автомобільний ринок; комп"ютерний ринок і т. д.;  ► за характером продажу: оптовий ринок; роздрібний ринок; ► за ступенем зрілості: нерозвинутий ринок; ринок, що формується; розвинутий ринок;   ► за ступенем регулювання: регульований та нерегульований. ► за ступенем насиченості: рівноважний, насичений, дефіцитний.  ► за ступенем обмеженості конкуренці: вільний ринок; монополістичний ринок; олігополістичний ринок; змішаний ринок; ринок досконало конкуренці;  ► за відповідністю чинному законодавству: легальний ринок; нелегальний ("чорний") ринок. Виокремлюють також аукціони, ярмарки, довгострокові контракти, телефонно-телексний ринок, разові угоди, біржову торгівлю тощо. При всій важливості згаданих критерів ринків слід зазначити, що його конституюючими факторами є попит, пропозиція, ціна, конкуренція.

16.	 Основні моделі сучасно організаці економіки: ринкова, директивно-планова, змашана. Їх характеристика.
Господарська діяльність завжди є певним чином організована і здійснюється у відповідних економічних взаємовідносинах, що виникають між виробниками і споживачами з приводу купівлі-продажу товарів. За способом організаці руху в процесі господарювання ресурсів, товарів і доходів можна виділити такі моделі організаці економіки:   Ринкова економіка. Ця модель тримається на приватній власності та вільній підприємницькій діяльності. Кожний найманий працівник і підприємець прагне збільшити свій доход на основі індивідуального прийняття рішень. Рушійною силою економічного зростання виступає конкуренція, умовою існування яко є наявність багатьох покупців та продавців кожного товару і ресурсу, що діють самостійно. Ринкова економіка має великі переваги, але і в не є недоліки. Ринок погано реагує на загальнодержавні потреби, тому що вони не забезпечують приватному бізнесу прибутків. Механізм ринково економіки не гарантує соціально справедливості,  чисто ринкове регулювання супроводжується значною і нічим не виправданою диференціацією доходів учасників господарсько діяльності, які залежать не тільки від вкладених праці капіталу, таланту та підприємливості господаря, а й від везіння, збігу обставин тощо. Директивно-планова або омандно-адміністративна економіка.(існувала в СССР) Основними характерними рисами ціє моделі є державна власність на всі майнові ресурси та централізоване економічне планування. Підприємствам доводиться план господарсько діяльності з визначенням покупців і виділяється необхідна кількість матеріальних ресурсів з визначенням х постачальників. У цій моделі державний план є законом для господарюючих суб"єктів. Що виробляти визначала держава, як виробляти (технологі, оплату праці тощо) встановлювала держава, для кого виробляти визначала держава через план реалізаці товарів за встановленими цінами. Звичайно, при такій моделі господарювання суб"єкти підприємницько діяльності не могли вплинути на ефективність використання ресурсів та формування доходів. Соціально-орієнтована (змішана) економіка. Економічні моделі, що діють реально, є чимось середнім між ринковою та командно-адміністративною (директивно-плановою) економікою і дають змогу певним чином обмежити х недоліки. При цьому господарську діяльність підприємств регулюють два механізми економічних відносин: ринковий і державний. Соціально-орієнтована ринкова економіка передбачає втручання держави у формування правових засад функціонування ринку та забезпечення добробуту не лише приватній особі, а й всім громадянам держави. На практиці впровадження іде соціально-орієнтовано ринково економіки означає забезпечення загальнодержаних потреб, справедливу винагороду за працю, безпеку і здорові умови праці, свободу підприємництва та обмеження монополізму, підтримку з боку держави власних товаровиробників тощо. При змішаній економіці ні ринок, ні держава не панують повністю. Поряд із стихійними регуляторами ринку активну роль в економічних процесах відіграє держава.

17.	 Інфраструктура  ринку: зміст  та  елементи.
Інфраструктура ринку є сукупністю організаційно-правових форм, що опосередковують рух матеріальних ресурсів і ділових відносин і пов"язують ці відносини в єдине ціле.  Інфраструктура ринку сприяє взаємоді між виробниками і споживачами, попитом і пропозицією. Від того, наскільки чітким є цей механізм, значною мірою залежить ефективність функціонування всіє економіки крани. Елементи інфраструктури товарного ринку є об"єктивною необхідністю ринкових відносин, значення х зростає у міру розвитку і вдосконалення цих відносин. Інфраструктура - це сукупність інститутів, що обслуговують ринок і виконують визначені функці по забезпеченню нормального режиму його функціонування. Елементи інфраструктури ринку доцільно розділити на групи за ознакою спорідненості завдань та виконуваних функцій щодо забезпечення функціонування товарного ринку. Відповідно до цього виділяються наступні групи або складові: - організаційна складова - оптові та торговельно-посередницькі структури, товарні біржі, брокерські, ділерські, лізингові та інші посередницькі організаці, власні комерційні структури великих промислових підприємств та галузевих господарських формувань, підприємства дрібнооптово та роздрібно торгівлі; - матеріальна складова - складське господарство, таропакувальні системи, вантажно-розвантажувальні та транспортні системи; -  інформаційна складова - інформаційні та довідкові системи щодо продукці,  виробниках та споживачах, умовах поставки, цінах, маркетингові та консалтингові фірми; - кредитно-розрахункова складова -  фінансово-кредитні установи, страхові, юридичні, аудиторські фірми, банки, які забезпечують безперебійність розрахунків при купівлі-продажу товарів та послуг, фінансують створення необхідних товарних запасів та матеріальних резервів, а також інвестиці для розвитку матеріально-технічно бази; - кадрова складова - фахівці, працівники різного рівня кваліфікаці відповідного фахового спрямування, з яких формуються трудові колективи господарюючих суб`єктів ринково інфраструктури, спеціалізовані навчальні заклади по підготовці робітників та фахівців для сфери товарного обігу.
У свою чергу, елементи інфраструктури ринку включають широкий спектр різнопланових організацій і систем, що представляють різні сфери економіки крани.

18.	 Поняття ринку та умови його функціонування.
Ринок - це певна сукупність відносин між покупцем і продавцем із приводу купівлі-продажу товарів та послуг, тобто ринок є засобом забезпечення цього процесу стосовно законів товарного виробництва. Отже, ринок є результатом історичного розвитку суспільства, мірилом функціонування економіки і як економічна категорія виражає відносини між товаровиробником і покупцем із приводу купівлі-продажу товарів або послуг; інакше кажучи, ринок - це інститут або механізм, що зводить разом покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг. Ринок - це механізм координаці різноманітно господарсько діяльності самостійних економічних суб'єктів через систему цін і конкуренці. Він забезпечує зв'язок між виробниками і споживачами на взаємовигідних умовах, рівновагу попиту і пропозиці, пропорційність відтворювального процесу, його цілісність. Ринок - це також широке соціально-економічне поняття, що охоплює всі сфери економічно, суспільно і політично діяльності суспільства. Тому ринок передбачає свободу господарювання для всіх економічних суб'єктів, хнього об'єднання, співробітництва і конкуренці, а у випадку банкрутства - припинення х діяльності. В економіці будь-яко держави ринок відіграє одну з першорядних ролей, тому що механізм ринково конкуренці сприяє раціональному розподілу ресурсів і прогресу виробництва. Основними умовами функціонування і розвитку ринку є: 1) повна свобода господарсько, підприємницько діяльності суб'єктів ринкових відносин. Для цього мають існувати різноманітні власники: індивідуальні, приватні, кооперативні, акціонерні, державні, змішані; 2) вільні ринкові ціни, які встановлюються у процесі економічно конкуренці. Ціни на ринку формуються під впливом співвідношення попиту та пропозиці. За допомогою вільних цін в умовах здорово конкуренці здійснюється еквівалентний обмін товарів, відтворюється рівновага в економіці;  3) здорова конкуренція між різними суб'єктами господарсько діяльності, яка надає усім м можливість вільного вибору контрагентів - покупців, постачальників. Вона має становити необмежену кількість продавців і покупців (конкурентів); 4) вільний доступ до реально інформаці про ринок і Його суб'єктів (правово, нормативно-довідково, науково-технологічно, комерційно, маркетингово). Якщо інформаці бракує, то товаровиробник не може приймати раціонально обґрунтованих рішень, а відтак, перемагати в конкурентній боротьбі. 5) державне регулювання ринку - розробка і реалізація державних програм, здійснення ефективно фінансово-кредитно, інвестиційно, податково, валютно політики, яка стимулює підприємницьку діяльність; 6) розвинуте антимонопольне законодавство, проведення ефективно антимонопольно політики; 7) наявність розвинуто ринково інфраструктури, яка забезпечує ефективне функціонування ринку; 8) поступова інтеграція національно економіки у світове господарство, орієнтація  на міжнародний поділ праці; 9) забезпечення соціального захисту населення. Для цього потрібно чітко визначити масштаби негативних соціально-економічних процесів: інфляція, безробіття, зростання цін, зниження доходів населення, х вплив на різні соціальні верстви та основні засоби послаблення або повного усунення негативного впливу ринкових відносин. 10) достатня місткість ринку, вільний обмін товарами і послугами, розвинута кредитно-грошова система.     Подібні сприятливі умови для формування ринку, розвитку ринкових відносин можуть створити суспільство і держава.

19.	Види конкуренці та х характеристика.
Однією з рушійних сил розвитку економічно системи є конкуренція. Конкуренція (лат. concurrentia - змагання, суперництво) - боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків.  Сутність конкуренці глибше розкривається у ді відповідного закону. Закон конкуренці - об'єктивний економічний закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між відособленими товаровиробниками (у х суперництві й боротьбі за найвищу результативність виробництва), з одного боку, і споживачами х продукці - з іншого, внаслідок чого підприємці змушені знижувати витрати виробництва, поліпшувати якість товарів і послуг тощо.  Види конкуренці. Вільна конкуренція - конкуренція, для яко характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентраці та централізаці виробництва і капіталу й на певному етапі (остання третина XIX ст.) призвела до виникнення монополій.  Внутрігалузева конкуренція - боротьба між товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства та виробляють аналогічні товари, що задовольняють одну й ту ж саму потребу, але мають відмінності у ціні, якості, дизайні. Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентраці виробництва і капіталу. Натепер ця конкуренція стала переважно конкуренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, на ринку мінікомп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо). Міжгалузева конкуренція - конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства та задовольняють різні споживчі та виробничі потреби.  Внаслідок міжгалузево конкуренці єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо яко коливаються ринкові ціни. На сучасному етапі переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів. З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу. Недосконала конкуренція - конкуренція між великими компаніями (всередині монополізованого сектору між членами групових монополій) і малими та середніми фірмами. На сучасному етапі така конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектору економіки та різних форм власності. Особливістю недосконало конкуренці є й те, що вона все більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що недосконала конкуренція базується на впровадженні нових досягнень науки і техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукці. Тому розрізняють ціновий та неціновий види конкуренці. Нечесна конкуренція - різновид недосконало конкуренці, що ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсі проти конкурента). Цінова конкуренція - боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотно зміни х якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко маніпулюють цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює ринок збуту, а відтак значно підвищують х), вдаються до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою особливістю ціново монополістично конкуренці є цінова дискримінація (наприклад, диктат транспортних компаній при перевезенні сільськогосподарсько продукці, що швидко псується), за яко один і той же товар або послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами. Нецінова конкуренція - боротьба між товаровиробниками за споживача через впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукці,  ассортименту, реклами, дизайну. Найбільш поширена в сучасному світі. Неціновій конкуренці властива певна стабільність цін (оскільки відбувається х узгодження між кількома могутніми компаніями, так зване лідерство в цінах). Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів.    Залежно від форми і видів конкуренці формуються відповідні види цін.

20.	 Інструменти ринку. Фунці ринку.
Ринок - це  головний регулюючий механізм у системі суспільного відтворення, що функціонує на основі товарного виробництва.
Функці ринку: ►Регулююча: ринок, як регулятор виробництва, через механізм ринкових законів встановлює необхідні пропорці відтворення; завдяки цінам ринок стимулює впровадження досягнень науки та техніки у виробництво - це спричиняє розширення асортименту товарів та послуг; ►Формування і підтримка певних загальногосподарських пропозицій. Це пов'язано з тим, що в умовах вільного ринку виробник виготовляє продукцію, керуючись своми суб'єктивними уявленнями про загальну потребу в цій продукці чи послугах. ► Ринок визначає ціну товару. ► Стимулююча - ,   суть полягає в тому, що дія взаємовпливу закону попиту і закону пропозиці веде до того, що ціна товару формується як ринкова, і той виробник, який має менші витрати на виробництво свого товару, отримує додатковий прибуток. Ринок спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів; ► Розподільча - доходи споживачів і виробників у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами. ► Алокаційна - ринок забезпечує виробництво оптимально кількості товарів і послуг за допомогою найефективнішо комбінаці ресурсів. ► Інтеграційна - ринок об'єднує суб'єктів економічно системи в одне, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремо держави, так і в межах світово економіки. ► Інформаційна: саме ринок дає об'єктивну інформацію про те, які товари мають попит; кожна фірма може регулювати власне виробництво. ► Посередницька  - між виробником та споживачем. ► Сануюча (оздоровча): ринок очищає суспільне виробництво від економічно слабих та не життєздатних господарських одиниць. Під інструментом ринку ми розуміємо механізм за допомогою якого реалізуються певні економічні явища, ді або системи. Конкуренція є одним з основних інструментів ринку.  Реклама - є  інструментом ринку, в  основі - інформація й переконання. Також за окремими видами ринків розрізняють окремі види інструменти, які х обслуговують. Інструменти ринку цінних паперів - різноманітні цінні папери, що обертаються на ньому ринку (склад цінних паперів за х видами, особливостями емісі та обігу затверджується відповідними нормативно-правовими актами). Інструменти валютного ринку - до них відносять іноземну валюту, розрахункові валюті документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок. Інструменти страхового ринку - страхові послуги, які пропонуються на продаж (страхові продукти), а також розрахункові документи та окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.  Інструменти ринку цінних паперів - різноманітні цінні папери, що обертаються на цьому ринку (склад цінних паперів за х видами, особливостями емісі та обігу затверджується відповідними нормативно-правовими актами).  До інструментів ринку нерухомості відносять цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.  Ринок золота (срібла, платини) та дорогоцінного каміння - до них належать вказані види цінних металів та каменів, які купуються з метою формування фінансових резервів і тезавраці, а також розрахункові документи і цінні папери, що обслуговують цей ринок.  Дійовим інстру?ментом ринку робочо сили є біржі праці.

21.	 Форми прояву недосконало конкуренці.    + ДИВ. ПИТ. ? 50.
Недосконала конкуренція - конкуренція між великими компаніями (всередині монополізованого сектору між членами групових монополій) і малими та середніми фірмами. Даний тип конкуренці представляє спосіб конкуренці фірм, що мають різні розміри і витрати, відмінні характеристики продукту і різні цілі, а також застосовують різні конкурентні стратегі. Економічний зміст ціє тит конкуренці полягає в тому, що ринкове взаємодія фірм являє собою постійно модифікується процес протиді пануванню на ринку окремих фірм. А його відмінною особливістю є використання переважно нецінових факторів конкуренці. Найбільш поширені форми недосконало конкуренці - це 
Монополія - це наявність одного продавця кожного специфічного товару.Монополістична конкуренція, що представляє суперництво між фірмами, ринкова влада яких обумовлена унікальними особливостями х товару.  відносно велика кількість продавців на певному ринку. Виробники мають невеликі за своми розмірами підприємства. Вони ще не можуть значно впливати на обсяг виробництва і не мають змоги контролювати ціни. Вони також не можуть забезпечити зговори щодо цін; Важливу роль у диференціаці товару починає відігравати наявність торговельно марки, фірмового знака та захист патентом; відносно легкий вступ до необхідно галузі виробництва та безболісний вихід з не як для виробника, так і для споживача. Монопсонія - ситуація, протилежна чистій монополі (один покупець - багато продавців). Олігополістична конкуренція, що представляє суперництво між фірмами, ринкова влада яких обумовлена х ринковою часткою. Наявність кількох великих фірм, які домінують на ринку конкретного товару внаслідок велико концентраці продукці, яку вони виробляють та доставляють на ринок. Це означає, що кілька великих фірм мають у загальному обсязі продажу велику частку (70-90%). Причиною такого явища є намагання використовувати переваги великомасштабного виробництва. Для того щоб контролювати ціни, запобігти появам нових конкурентів, фірми йдуть на зговір у галузі політики цін типу картельних угод, джентльменських погоджень, лідерства цін; входження на цей ринок має значні перепони внаслідок ефекту масштабу, великих витрат на рекламу, володіння патентами, контролю за джерелами сировини та ін.  Якщо на ринку утвердилася ситуація, за яко багато покупців та кілька продавців, то цей ринок має назву "олігопсоні".

22.	 Сутність конкуренці,  значення, характерні риси.
Конкуренція - категорія товарно-ринково економіки. Конкуренція (лат. concurrentia - змагання, суперництво) - боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків.  Сутність конкуренці глибше розкривається у ді відповідного закону. Закон конкуренці - об'єктивний економічний закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між відособленими товаровиробниками (у х суперництві й боротьбі за найвищу результативність виробництва), з одного боку, і споживачами х продукці - з іншого, внаслідок чого підприємці змушені знижувати витрати виробництва, поліпшувати якість товарів і послуг тощо. Значення конкуренці проявляється в ряді функцій, які вона виконує. 1) конкуренція є єдино можливим засобом досягнення збалансованості між попитом і пропозицією, а в кінцевому підсумку - між суспільними потребами і виробництвом. 2)  конкуренція виконує функцію спілкування і погодження інтересів виробників. Тим самим через ринковий механізм підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів господарювання суспільним інтересам. 3)  конкуренці - змушує товаровиробників знижувати індивідуальні виробничі витрати.  4)  конкуренція   - це стимулювання підвищення якості продукці та послуг, спонукає виробників запроваджувати у виробництво нові види продукці, а також виробляти один і той самий продукт в різних модифікаціях. 5)  конкуренція - формує ринкову ціну. Це така ціна, яка врівноважує в собі не тільки попит і пропозицію, але й ціни попиту і пропозиці. За допомогою ринково ціни конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами і суспільним виробництвом.
Отже, значення конкуренці, в тому, що вона  забезпечує зростання економічно ефективності виробництва, підвищення його технічного рівня, удосконалення якості та структури суспільного продукту.  Конкуренція має як негативні, так і позитивні риси. Негативні риси конкуренці. Дрібні виробники витісняються капіталом, перші розорюються, інші збагачуються, посилюється со?ціальне, майнове розшарування населення, загострюється безробіття. Позитивні риси конкуренці. Вона є рушійною силою ринково економіки. В умовах конкуренці перемагає той, хто створює високо?якісну продукцію при найменших витратах виробництва завдяки використанню науково-технічних досягнень, передовій організаці праці. Конкуренція приносить користь суспільству: стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, спонукає по?стійно поновлювати асортимент продукці, що випускається, пиль?но стежити за науково-технічним прогресом.
Найважливіші риси, за якими виділяють різні моделі конкуренці, є: кількість фірм-продавців на ринку; тип продукту, що пропонується для продажу; можливості контролю за цінами з боку продавців; умови вступу в галузь додаткових виробників та ви?ходу з не; метод конкуренці, який переважає на цьому ринку.
+ Досконала Конкур ДИВ. ПИТ. ? 24, Недосконала Конкур. ДИВ. ПИТ. ? 50, 21.

23.	 Закон попиту. Функці попиту.
Розглядаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, західні економісти сформулювали закон попиту. Закон попиту - за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту, і навпаки. Закон попиту твердить, що між ціною і обсягом попиту існує обернений зв"язок: обсяг попиту скорочується зі зростанням ціни і зростає зі зниженням ціни. Про дію цього закону свідчить те, що низькі ціни спонукають споживачів купувати товари, практика розпродажу товарів за зниженими цінами. Оскільки споживання підпорядковане принципу знижувально гранично корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожно наступно одиниці продукці), споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується.  Водночас закон попиту не діє за умовах ажіотажного попиту (тобто значного додаткового попиту понад нормальний, зумовленого очікуванням значного підвищення ціни товару або у разі його зникнення з обігу), для рідкісних, дорогих і невідтворюваних товарів (картини, антикваріат тощо), а також із "переключенням" попиту споживачів на якісніші й дорожчі товари (масова закупівля масла замість маргарину). Функція попиту - це залежність обсягу реалізаці продукці або попиту, від ціни одиниці продукці, від величини відповідних зазначених факторів величин. У відповідності із вище наведеним законом попиту обсяг реалізаці продукці (попит) перебуває в оберненій залежності від ціни на продукцію. Кожне рішення щодо зміни цін на продукцію або збільшення (зменшення) обсягів реалізаці продукці має бути відповідним чином проаналізовано, мають бути чітко визначенні його наслідки для ефективності діяльності підприємства. Функція попиту, узята в такому узагальненому вигляді, дозволяє описати залежність між вказаними змінними навіть у тому випадку, коли точне кількісне співвідношення між ними невідомо. Приміром, знаючи, що при підвищенні ціни на хліб з 2500 до 3000 об'єм попиту на нього зменшується, ми можемо не знати, на скільки саме він зменшиться, але ми можемо виразити залежність між ними в загальній функціональній формі. При всьому різноманітті обумовлених таким чином конкретних функцій попиту х об'єднує одна загальна властивість: зі зростанням ціни (при інших рівних умовах) - кількість товара, що здатний купити  споживач скорочується (закон попиту).   З урахуванням усіх факторів, функція попиту набуває такого вигляду:  ,  де Р - ціна продукці; І - дохід споживача; Z - смаки; W - цінові очікування; Psub - ціни на товари-замінники; Pcom - ціни на комплементарні товари; N - кількість споживачів; B - інші.

24.	 Модель досконало конкуренці.
Абстрактна модель досконало конкуренці є ідеальною моделлю ринку, яка має вагоме аналітичне і практичне значення. Досконала конкуренція не описує які-небуть реально існуючі ринки, а представляє ідеальний тип ринково структури. Для сучасно економіки характерна "недосконала конкуренція".  Досконала конкуренція - це ринок з найвищим рівнем конкуренці. Найважливішими ознаками, за якими виділяють різні моделі конкуренці, є: кількість фірм-продавців на ринку; тип продукту, що пропонується для продажу; можливості контролю за цінами з боку продавців; умови вступу в галузь додаткових виробників та ви?ходу з не; метод конкуренці, який переважає на цьому ринку. Досконала конкуренція досягається за наявності тако величезно кількості незалежних виробників, постачальників і продавців, що жоден із них не може помітно вплинути на ринкову ціну через зміну кількості вироблено продукці. Можливість укладання таємних змов на такому ринку невелика, точна інформація про товари та хні властивості є легкодоступною. Продукт різних виробників однорідний, стандартизований або настільки подібний, що важко відрізнити продукт одного виробника від іншого, таким чином споживачеві байдуже який товар купувати, так як відсутня основа для неціново конкуренці на основі розбіжностей в якості продукці, рекламі або стимулюванні збуту. Виробник сильно обмежений у використанні цінових методів конкуренці (ці методи практично відсутні).  Контроль за цінами відсутній,  ціни визначає сам ринок, кожна фірма виробляє настільки невелику частину від загального об"єму продукці, що збільшення чи зменшення випуску не буде давати відчутного впливу на загальну пропозицію, або, відповідно, ціну продукту. Відсутня нецінова конкуренція. Нарешті, фірми можуть дуже легко без перешкод входити у цей ринок або залишати його, зокрема, не існує ніяких серйозних перешкод: законодавчих, технологічних, фінансових і інших, які могли б помішати виникненню нових фірм і збуту хньо продукці на конкурентних ринках. Висока мобільність ресурсів - кожна ресурсна одиниця може входити в ринок
чи виходити з нього, переключаючись з одного способу використання на інший і робити це достатньо швидко:  - трудові ресурси можуть переміщуватися з регіону в регіон, з одного виду діяльності в інший; - сировинні джерела не є монополізовані. Раціональна поведінка ринкових об"єктів - це означає, що виробники і споживачі у свой поведінці керуються інтересами максимально вигоди. Сільське господарство, - найближче характеризує модель досконало конкуренці.  Така модель має сво недоліки: доходи між учасниками виробничого процесу розподіляютьс дуже нерівномірно; за умов конкуренці кожен виробник намагається мінімізувати витрати (наприклад перестають дбати про довкілля); за умов досконало конкуренці не можна забезпечити виробництво благ громадського вжитку, наприклад мостів, маяків, дамб тощо, а також національну оборону; ця модель не сприяє вдосконаленню наявних продуктів і створенню нових.

25.	 Нецінові детермінанти попиту.       
    Малюнок - Зміни величини попиту під впливом нецінових чинників
Нецінові детермінанти являють собою основні мотиви споживчого попиту. Вони спричиняють зміни у попиті.  До нецінових детермінантів попиту належать:  смаки (уподобання) покупців; кількість покупців; доходи покупців; ціни на споріднені товари; сподівання та очікування покупців.
Смаки і уподобання споживачів визначаються звичаями, рекламою, модою, освітою і здатні змінювати попит в обох напрямках за незмінно ціни та інших рівних умов. Доходи споживачів чинять неоднозначний вплив па попит. Здебільшого збільшення доходу веде до збільшення попиту (зміщення криво вгору). Хоча, із зростанням доходу споживання деяких товарів може скорочуватися, коли споживач заміняє х дорожчими і якіснішими (зміщення криво вниз ліворуч). Відповідно до динаміки попиту в залежності від динаміки доходів розрізняють:  нормальні товари - це товари, попит на які зростає зі зростанням доходів споживачів, крива попиту зміщується праворуч. Абсолютна більшість товарів є нормальними;   нижчі товари - це товари, попит на які скорочується зі зростанням доходу, а крива попиту зміщується ліворуч. До таких товарів можна віднести немодне вбрання, висококалорійні, з низьким вмістом вітамінів продукти, а також товари низько якості.  Ціни споріднених товарів чинять взаємний вплив щодо попиту залежно від виду цих товарів. Розрізняють такі види сполучених товарів:  - товари-субститути або взаємозамінні товари - це пари товарів, для яких зростання ціни одного викликає зростання попиту на інший товар, і навпаки. Наприклад, м"ясо і риба: з підвищенням ціни м"яса попит на рибу зросте незалежно від  ціни, що графічно відповідатиме зміщенню криво попиту на рибу праворуч;  - товари комплементи або взаємодоповнюючі товари - це пари товарів, для яких зростання ціни одного призводить до зменшення попиту на інший товар, і навпаки. Ці товари споживаються одночасно, наприклад, бензин і шини або інші запасні частини до автомобіля. З підвищенням ціни бензину попит на шини скоротиться, оскільки власники автомобілів будуть здити менше. Графічно скороченню попиту на шини внаслідок підвищення ціни бензину відповідає зміщення криво попиту ліворуч. - незалежні товари, це пари товарів, для яких зростання ціни одного ніяк не відбивається на попиту на інший, наприклад маргарин-фотоапарати. Кількість споживачів на ринку - зі збільшенням числа покупців попит зростає - крива попиту зміщується праворуч, зі зменшенням - ліворуч за інших рівних умов.  Очікування споживачів. Очікування зміни цін є фактором попиту, який набуває особливо актуальності в умовах інфляці. Очікування підвищення цін у майбутньому спричиняють зростання попиту у поточному періоді за інших рівних умов, крива попиту зміщується праворуч, і навпаки - за умови очікування майбутнього зниження цін. Аналогічною є реакція споживачів в очікуванні підвищення або зниження доходу.  З врахуванням нецінових детермінант попиту функція попиту може бути представлена формулою: QD = f(P, ND) , де ND - нецінові детермінанти попиту.


26.	 Основи теорі попиту і пропозиці.
Теорія попиту і пропозиці, розроблена Г. Маклеодом (Шотландія) і Дж. Стюартом (Англія), є спробою пов'язати теорію трудово вартості з реальною дійсністю, з ціною і грошима, з ринковими відносинами. Згідно з цією теорією вартість товару реально може виявитися лише в ціні, тобто в грошовому виразі. Ціна ж, у свою чергу, визначається співвідношенням попиту і пропозиці. Тому вартість товару визначається в певній сумі грошей, яка в кожен обумовлений момент конкретна залежно від співвідношення попиту і пропозиці на цей товар. Саме це положення теорі сприяло подальшій розробці загально проблеми вартості.
Теорія попиту та пропозиці була однією з 3-х теорій, що лягли в основу теорі ціни  (концепці ціноутворення) Маршалла. 
Концепція ціноутворення (попит та пропозиція) А. Маршалла: функція попиту на товар залежить від гранично корисності, а ціна попиту, по Маршаллу, не що інше, як грошова оцінка бажання. Далі автор формулює закон попиту, відповідно до якого попит на товар зростає при зниженні ціни і підвищується при перевищенні ціни. А. Маршалл увів поняття "еластичність попиту" - функціональна залежність попиту від зміни ціни. Попит на товар еластичний, якщо він змінюється в більшою мірою, ніж ціна товару. Після цього А. Маршалл досліджує ціну пропозиці як мінімальну ціну, по якій продавець згодний продати дану кількість товару по даній ціні. Ціна пропозиці визначається винятково витратами. Під останніми розуміється подолання небажання піддатися незручностям через вагу праці і жертви капіталу. Далі А. Маршалл представляє в графічній формі функціональну залежність ціни від попиту та пропозиці. Ціна рівноваги встановлюється на перетинанні кривих попиту та пропозиці.
???????
Попит (QD) - це співвідношення між двома змінними - ціною і кількістю блага, яке споживачі хочуть і можуть купити за цією ціною. Попит - це перелік цін і кількостей. Основна властивість попиту полягає у тому, що при незмінності інших параметрів, зниження ціни веде до відповідного зростання величини попиту. І, навпаки, підвищення ціни веде до відповідного зменшення величини попиту (закон попиту). 
Обсяг (величина) попиту - конкретна кількість блага, яку споживач хоче купити за конкретною ціною. Величина попиту змінюється із ціною, але зміна попиту вплине як на ціну, так і на величину попиту. Існує негативний, чи зворотній зв'язок між ціною і величиною попиту, яка називається законом попиту .
Нецінові чинники, які впливають на попит: 
1) дохід; 2) ціни на спряжені товари; 3) смаки і уподобання; 4) кількість споживачів на ринку; 5) очікування споживачів; 6) пора року; 7) національні традиці.
Пропозиція - це бажання і здатність виробників або продавців блага продавати певні кількості блага за певною ціною. Мінімальну ціну блага, при якій ще є бажаючі його продати, називають ціною пропозиці, а кількість блага, запропоновану до продажу за даною ціною, - величиною пропозиці. Закон пропозиці: між ціною і величиною пропозиці завжди існує прямий зв'язок, тобто вони разом зростають або разом спадають.

27.	 Закон пропозиці. Функці пропозиці.
Обсяг (величина) пропозиці (QS) становить певна кількість товару, який фірма реалізує за певною ціною. Існує прямий (позитивний) зв'язок між ціною і кількістю запропонованого продукту. З підвищенням цін відповідно зростає і величина пропозиці; зі зниженням цін скорочується і величина пропозиці. Цей специфічний зв'язок називається законом пропозиці. Цей закон показує, що виробники хочуть виготовити і запропонувати для продажу більшу кількість свого продукту за високою ціною, ніж вони хотіли б це робити за низькою ціною. Залежність між ціною і пропозицією можна зобразити у вигляді графіка. Де ось Р - ціна, а  ось Q - величина пропозиці. 
  Термін "пропозиція" означає бажання і здатність продавців надати товари для реалізаці на ринку. Функцією пропозиці називають залежність обсягу пропозиці від чинників, що його визначають: від ціни даного товару Р і цін інших товарів, від характеру технологі, податків, дотацій, природних умов, очікувань продавців. Загальний вигляд функці пропозиці такий: Qs = ƒ (P,PA, Pв, ... С, Т, N, Е),   де Qs - величина пропозиці даного товару за одиницю часу; Р, РA, РB - ціни даного та інших товарів; С - витрати виробництва, що об"єднують у собі: а)вплив зміни цін ресурсів, б) вплив зміни технологі виробництва; Т - податки й дотаці;  N - природні умови; Е - очікування продавців.  Якщо всі фактори, що визначають обсяг пропозиці, крім ціни товару (Р), прийняти як незмінні, то від функці пропозиці можна перейти до функці пропозиці від ціни, яка характеризує залежність обсягу пропозиці даного товару тільки від його ціни. Функція пропозиці від ціни може бути подана трьома способами: 1) табличним; 2) аналітичним; 3) графічним. Графічне зображення ціє функці називається кривою пропозиці. Зміна обсягу пропозиці - це зміна кількості товару, що пропонується для продажу. Зміна пропозиці означає зміщення всіє криво пропозиці у відповідь на дію нецінових чинників.

28.	 Нецінові детермінанти пропозиці.
До нецінових детермінантів пропозиці належать: ціни на ресури; технологія виробництва; податки та дотаці; ціни на інші товари, та х зміни; очікування продавців щодо змін цін у майбутньому; кількість продавців на ринку, на певні групи товарів - пора року.     Малюнок - зміни пропозиці під впливом нецінових чинників, Де ось Р - ціна, а  ось Q - величина пропозиці    
  Зсув криво S0до S1означає збільшення пропозиці: виробники при цьому поставляють більшу кількість продукту по кожній із можливих цін. Зсув ліворуч, від S0до S2, вказує на скорочення пропозиці: виробники пропонують меншу кількість продукту по кожній із можливих цін. 1 . Ціни на ресурси . Крива пропозиці фірми грунтується на витратах виробництва, значну частину яких становить вартість ресурсів. Тому зниження цін на ресурси знижує витрати виробництва і збільшує пропозицію, тобто крива пропозиці переміститься праворуч (і навпаки - підвищення цін на ресурси змістить криву ліворуч). 2. Технологія виробництва . Удосконалення технологій дозволяє зменшити витрати виробництва на одиницю продукці, що =  зменшення загальних витрат і збільшення пропозиці. 3. Податки і дотаці . Підприємства розглядають більшість податків як витрати виробництва. Тому підвищення податків збільшить витрати підприємства і зменшить пропозицію. Навпаки, дотаці (держава субсидіює виробництво якогось товару) дозволяють скоротити витрати і збільшити пропозицію. 4. Ціни на інші товари . Зниження ціни на один товар може спонукати виробників збільшити випуск і пропозицію іншого (замінника) товару по кожній з можливих цін. І навпаки, підвищення ціни на один продукт, призведе до зниження пропозиці товару-замінника. 5. Очікування зміни цін . Якщо очікується підвищення цін, то виробники можуть затримати випуск на ринок своє продукці і тим самим скоротити поточну пропозицію. Але, у багатьох галузях обробно промисловості очікування підвищення цін здатне спонукати фірми збільшити виробничі потужності і тим самим викликати збільшення пропозиці. 6. Кількість продавців на ринку . При даному обсязі виробництва кожно фірми, чим більша кількість продавців продукці, тим більша ринкова пропозиція. При вступі в галузь більшо кількості фірм крива пропозиці стане зміщуватися праворуч. Якщо в галузі мала кількість фірм, то відповідно ринкова пропозиція є малою. Це означає -якщо фірма виходить з галузі крива пропозиці зміщується ліворуч. Математична залежність величини пропозиці від ціни виражається лінійно функцією пропозиці:   Qs = f(P);QS = a + b∙P, де а і b - додаткові параметри.

29.	 Динаміка попиту і пропозиці та х оцінка.
Попит і пропозиція є невід'ємними категоріями ринково організаці господарювання, що виражають об'єктивні економічні відносини товарного виробництва. Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в това-рах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит - це сума грошей, яку покупці мають намір заплатити за необхідні товари та послуги. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів. На динаміку попиту впливають дійсні суспільні потреби та платоспроможність покупців, тобто забезпеченість в товарах і послуга грошовими доходами. Пропозиція - це сукупність товарів, які представлені на ринку. АБО Пропозиція - сукупність товарів з певними цінами, які ладні продати виробники. Ї розмір визначається кількістю товарів, що пропонуються для продажу в певний період за існуючими цінами. Пропозиція - це кількість товарів, які продавець вважає для себе вигідним (може і хоче) запропонувати ринку при визначеному рівні цін на них. З підвищенням цін зростає обсяг пропозиці, і навпаки, зниження цін призводить до скорочення пропозиці. Такий зв'язок називають законом пропозиці. Пропозиція представлена на ринку відповідними суб'єктами - продавцями.
Кон'юнктура - співвідношення попиту і пропозиці на певні види товарів або всю товарну масу на певному ринку. Кон'юнктура змінюється від діяння різних факторів: обсягу виробництва, розміру товарних запасів, динаміки цін і грошових доходів, організаці реклами і торгівлі тощо. Рівновага - повний або частковий збіг попиту і пропозиці. Між цими параметрами ринку існує тісний взаємозв'язок, для характеристики якого використовують такі поняття, як "еластичність попиту", "еластичність пропозиці", "ціна рівноваги". Крім того, взаємозв'язок між попитом, пропозицією і ціною виявляється у законах попиту і пропозиці.
Закон попиту фіксує залежність попиту від ціни. Чим вища ціна, тим менше купують товарів і навпаки.  Закон попиту відображає лише одну сторону співвідношення динаміки попиту і пропозиці. Другу сторону цього співвідношення відображає закон пропозиці.  Закон пропозиці стверджує, що між ціною і обсягом пропозиці існує пряма залежність, тобто чим вищою є ціна, тим більшу кількість товару будуть виробляти і пропонувати до продажу виробники. Динаміка попиту і пропозиці залежить від низки нецінових чинників. Наприклад, на попит -  впливають кількість покупців, зміна доходів, зміна смаків та переваг, очікування споживачів та ін.; на пропозицію - впливають кількість продавців, зміни в технологі і способах виробництва, ціни на ресурси та інші товари, податки і дотаці, очікування продавців тощо. Таким чином, динаміка попиту і пропозиці залежить від усіє сукупності факторів.
Слід також взяти до уваги важливий вплив на формування ринково ціни законів попиту, пропозиці та вартості. Ступінь зміни попиту залежно від ціни називають "еластичністю попиту".

30.	 Можливі випадки співвідношення попиту і пропозиці  та х ринкове відображення. 
Співвідношення попиту і пропозиці відбиває конкретні пропозиці виробництва і споживання з урахуванням вартісно-ціново визначеності товарів (послуг).  Залежно від співвідношення попиту і пропозиці за умов х не збігання встановлюються ціна пропозиці, ціна попиту або рівноважна ціна. 
Ціна пропозиці - ринкова ціна за умов перевищення попиту над пропозицією (або існування ринку продавця) та певна сукупність економічних відносин, які при цьому виникають. Встановлення ціни пропозиці зумовлює появу конкуренці між покупцями за придбання певних товарів, з одного боку, і намагання продавців реалізувати товар за вищою ціною - з іншого. Ціна попиту - ринкова ціна за умов перевищення пропозиці над попитом та певна сукупність економічних відносин, що при цьому виникають (або існування ринку покупця). Така ціна виражає взаємозв'язки між рухом ціни виробництва, ринково ціни і обсягами попиту товарів, в основі яких (взаємозв'язків) лежать окремі аспекти ді закону вартості, закону попиту і пропозиці, а за сучасного капіталізму - і законів монополізаці та одержавлення економіки. 
Якщо ж попит та пропозиція збігаються, то встановлюється Рівноважна ціна - це ціна на конкурентному ринку, за яко величина попиту і пропозиці однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг. Така ціна не містить у собі тенденці до зростання або до зниження обсягів виробництва
Кон'юнктура ринку характеризується визначеним у часі та просторі певним співвідношенням попиту і пропозиці, що фор?мується як сукупність товарно-грошових пропорцій під впли?вом конкретно комбінаці діючих чинників. Визначальними показниками ринково кон'юнктури є ціни, за яки?ми продавці реалізують, а покупці купують товари чи послуги, хні конкретні величини зазнають коливань відповідно до пануючих тен?денцій у русі попиту та пропозиці. Існує три основних якісних стани ринково кон'юнктури: дефі?цит товару, надлишок товару, ринкова рівновага.
Дефіцит товару характеризує певний стан кон'юнктури ринку, коли платоспроможний попит перевищує пропозицію при фіксова?ному рівні ціни. Дефіцитна кон'юнктура ринку може бути коротко?часною (випадковою), а може мати сталий характер
Другим станом кон'юнктури є надлишок товару на ринку. При цьому при певній ціні пропозиція товару перевищує попит на нього.
Як і у випадку з дефіцитною кон'юнктурою, надлишок товару на ринку може бути тимчасовим чи сталим. Сталий характер виявляється під час криз надвиробництва. Під час надлишку товарів посилюєть?ся конкуренція виробників. Стан рівноваги між попитом і пропозицією задовольняє і про?давців, і покупців. Ринкову рівновагу як бажаний стан кон'юнктури неможливо зафіксувати на тривалий строк. Справа в тому, що чин?ники, які впливають на попит і пропозицію, досить рухомі, вони весь час змінюються. Можна назвати сотні причин зміни х.

31.	 Взаємодія попиту і пропозиці. Ціна ринково рівноваги.
Взаємодія попиту і пропозиці, х координація здійснюються на основі цінового механізму і конкуренці. 
Попит і пропозиція  взаємодіють через ринок щоб встановлювати рівноважну ціну, або ціну ринково рівноваги. Ринкова рівновага настає за тако ціни і кількості товару, коли сили попиту і пропозиці урівноважені. В цій точці кількості товару, яку покупці хочуть купити, якраз дорівнює тій кількості, яку виробники хочуть продати. У стані рівноваги ціна і кількість товару перебуватимуть доти, доки інші фактори залишатимуться без змін.
Рівноважна ціна - це ціна на конкурентному ринку, за яко величина попиту і пропозиці однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг. Така ціна не містить у собі тенденці до зростання або до зниження обсягів виробництва
	Графік: P - ціна;                                                                    
Q - кількість;   S - пропозиція;   D - попит;   P0 - ціна ринково рівноваги;  A - перевага потреби - коли PP0     Дана взаємодія веде до формування рівноважно ціни, при якій величини попиту і пропозиці збалансовані.Загалом стан ринково рівноваги можна означити як стан ринку, при якому ні один з економічних агентів (за інших рівних умов) не змінює своє рішення про заплановану величину індивідуального попиту або пропозиці і ціну, яку заправляють чи пропонують. Отже, ринок перебуває у рівновазі, коли при певному обсязі ринкових угод у фізичному виразі ціна попиту дорівнює ціні пропозиці або коли при певній ціні заплановані величини попиту і пропозиці дорівнюють одна одній.

32.	 Моделі формування рівноважно ціни за Вальрасом і Маршаллом.
У теорі ринково рівноваги А. Маршалл    - узагальнив погляди ранніх маржиналістів про функціональну залежність між основними елементами функціонування ринкового механізму: ціною, попитом і пропозицією. А. Маршалл розглядав ціну як з боку покупця, так і продавця. Ціна покупця (ціна попиту) - це максимальна ціна, за яку споживач готовий придбати товар, визначається граничною корисністю. Ціна продавця (ціна пропозиці) - це мінімальна ціна, за якою виробник (продавець) погоджується продавати певний обсяг товару, визначається граничними витратами. А. Маршалл висунув концепцію взаємоді попиту, пропозиці і ціни, як основну складову, яка визначає ринкові процеси. Він використовував поняття рівноважно ціни, коли "ціна попиту дорівнює ціні пропозиці, обсяг виробництва не виявляє тенденці ні до збільшення, ні до скорочення; в наявності - рівновага. Коли попит і пропозиція перебувають у рівновазі, кількість товару, виробленого в одиницю часу, можна назвати рівноважною кількістю, а ціну, за якою він продається, рівноважною ціною" А. Маршалл першим використав графічний метод встановлення рівноважно ринково ціни. Він    - показав, що у випадку зниження ціни пропозиці попит зростає, а пропозиція зменшується. І, навпаки, у випадку зростання ціни пропозиці попит зменшується, а пропозиція зростає.
 DD - Попит; SS - пропозиція; Р - ціна; q- кількість.
Точка  перетину DD  і SS  визначає рівноважну ціну і ту кількість товару, що покупці хочуть купити, а продавці хочуть продати за цією ціною. Обидві ці кількості збігаються тільки при рівноважній ціні. Рівноважна ціна виникає, коли ціна пропозиці зрівнюється з ціною попиту. На рис. 13 р* - рівноважна ціна. За цією ціною продавці хочуть продати, а покупці хочуть купити ту саму кількість товару, яка дорівнює q*.
Принципова заслуга Вальраса полягає у створенні замкнено математично моделі загально економічно рівноваги. Ця модель є спробою пояснити у взаємозв"язку всі категорі ринкового господарства на основі принципу суб"єктивно корисності. Усіх агентів виробництва Вальрас поділив на дві групи: власники продуктивних послуг (землі, праці, капіталу) і підприємці. Отже, в основу моделі Вальрасом покладено ринковий підхід до економічних явищ. Суб"єкти першо групи - це продавці послуг і покупці предметів споживання; суб"єкти друго групи навпаки - покупці продуктивних послуг і продавці продуктів споживання. Виробництво і споживання є взаємозв"язаними через два взаємодіючі ринки: продуктивних послуг і предметів споживання. Рівновагу в цій системі Вальрас характеризував як стан, за якого: по-перше, ефективний попит і пропозиція продуктивних послуг будуть однаковими; по-друге, існуватиме постійна стійка ціна на ринку продукці; по-третє, продажна ціна продукці дорівнюватиме витратам, вираженим у продуктивних послугах. Дві перші умови відносяться до рівноваги обміну, а третя - до рівноваги виробництва. Ці умови рівноваги Вальрас відобразив через чотири взаємозв"язані системи рівнянь. Сам Вальрас сприймав природу рівноваги в такий спосіб. Людина приходить на ринок з певною кількістю товарів і з певним бажанням реалізувати х за різними цінами. Якщо всі товари пощастило реалізувати за цими цінами, то попит і пропозиція є рівними, а на ринку існує рівновага. Але якщо попит і пропозиція різні, то ціни будуть змінюватися, аж поки не буде досягнуто певно рівноваги. Це і є загальна теорія рівноваги обміну, завдяки якій Вальрас став відомим. 

33.	 Витрати підприємства. Сутність і структура.
Будь-яке виробництво завжди пов"язане з витратами, оскільки це - процес використання факторів виробництва, які втілюються у створеному продукті (товарі, послузі).  Витрати виробництва - це грошовий вираз тих затрат підприємства (фірми), які показують, у що обходиться для нього створення відповідно продукці (товарів, послуг).  У процесі своє виробничо діяльності підприємство проводить безліч фінансово-господарських операцій і постійно несе витрати, пов'язані з х проведенням. Одні групи витрат безпосередньо пов'язані зі здійсненням конкретно операці (із конкретним об'єктом витрат), інші - мають загальний характер і необхідні для забезпечення функціонування підприємства в цілому. Усі витрати - і матеріальні, і трудові, і фінансові - підприємство здійснює для забезпечення своє виробничо діяльності. До таких витрат належать елементи різних факторів виробництва, які використовуються в даному виробничому процесі. Основні з них: витрати на оплату живо праці (заробітна плата працівникам та підприємцям); витрати на придбання та утримання виробничих будівель, а також машин - обладнання, верстатів тощо (засобів праці); витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних копалин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали (предмети праці); витрати на оплату енергоносів (нафти, газу, вугілля, електрично енергі) та ін. - також предметів праці тощо. У матеріально-речовій структурі витрат в міру економічного розвитку змінюються як якісні параметри  елементів, так і функціональна роль основних з них. Тенденці таких змін зумовлюються науково-технічним прогресом. Усі витрати - і матеріальні, і трудові, і фінансові - підприємство здійснює для забезпечення своє виробничо діяльності.Структура витрат підприємства. 
 
Операційні витрати є основною складовою витрат підприємства. До них входять виробнича собівартість реалізовано продукці, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати. До виробничо собівартості включають:  прямі матеріальні витрати - вартість сировини, комплектуючих допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;  Прямі витрати на оплату праці - з\п; ■ інші прямі витрати - відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових пав, амортизація виробничих основних засобів тощо;  загальновиробничі витрати- витрати на управління виробництвом.  Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не входять до собівартості реалізовано продукці, поділяють на адміністративні, витрати на збут та інші операційні витрати. До адміністративних витрат відносять такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: витрати на відрядження, на зв'язок, винагороди, інші витрати загальногосподарського призначення; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, які включають до виробничо собівартості продукці, робіт, послуг); Витрати на збут - це витрати, пов'язані з реалізацією продукці, тобто витрати: на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; тара, реклама, транспортування тощо.До інших операційних витрат належать: витрати на дослідження та розробки; втрати від зміни курсу валюти, визнані штрафи, пеня, неустойка; інші витрати операційно діяльності. До фінансових витрат належать процентні та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу. До складу інших витрат включають витрати (крім фінансових), які виникають під час фінансово-господарсько діяльності підприємства, але не пов'язані безпосередньо з виробництвом та реалізацією продукці. Це: витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо); втрати від неопераційних курсових різниць; залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів тощо.

34.	 Можливості  та наслідки позаринкового ціноутворення.
Ціноутворення - це процес формування цін на товари  і послуги.
Існують дві основні системи ціноутворення: ринкове, яке функціонує на базі взаємоді попиту і пропозиці, і централізовано державне  формування цін державними органами або його це називають адміністративне ціноутворення. 
Державне (адміністративне) регулювання цін являє собою діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який забезпечував би рентабельну діяльність суб'єктів господарювання, паритет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітно плати, стійкість валюти та інші економічні параметри в державі. Державне регулювання цін - це не разовий акт встановлення рівня цін, х динаміки і співвідношення, а комплекс заходів щодо активізаці всіх ціноутворюючих факторів. Наприклад, в колишньому СРСР ціни визначав Державний комітет цін. Адміністратисно встановлені ціни не відображають реальних витрат на виробництво того чи іншого продукту, вони не виконують головних функцій ціни (зокрема інформаційно). 
Також існує  прямий  і непрямий вплив держави на ціни. Прямий вплив здійснюється шляхом встановлення певного порядку ціноутворення, непрямий спрямований на зміни кон"юнктури ринку, створення певного положення в сфері фінансів, валютних, податкових операцій, оплати праці. Державне регулювання ринку і цін існує в усіх кранах світу. В США держава регулює 5-10% цін в галузях, де існує природна монополія.
Таким чином, державне регулювання цін - це гнучка виважена система заходів впливу на процеси ціноутворення, спрямована на забезпечення таких наслідків: -рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічно самостійності підприємств і регіонів;  - збалансування ринку засобів виробництва і предметів споживання; - протиді монопольним тенденціям виробництва товарів;  - об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що - сприяє еквівалентному обміну; - розширення сфери застосування вільних цін;  - підвищення якості продукці;  - соціальних гарантій, у першу чергу- для малозабезпечених прошарків населення;  - створення необхідних економічних гарантій для виробників; - орієнтаці цін внутрішнього ринку на рівень світових цін.

35.	 Економічна роль держави в умовах ринку та основні цілі  економічно політики.
Визначення  ролі держави в умовах ринково економіки є не тільки однією із найважливіших, але й найскладніших та дискусійних проблем. З приводу ціє проблеми немає єдино думки ні серед учених-економістів, ні серед урядів окремих кран, ні серед різних політичних партій і рухів усередині будь-яко крани. Є дві основні причини, що зумовлюють необхідність втручання держави в економічний процес: 1) недосконалість ринкового механізму: ринок розвивається циклічно, недосконала конкуренція призводить до появи монополій, ринок не виробляє суспільні блага, недосконалість інформаці, зовнішні ефекти. 2) держава повинна виконувати економічні функці, які притаманні лише й: правове регулювання економіки; забезпечення економіки необхіною кількістю грошей; зменшення провалів ринку; перерозподіл ВВП; вироблення суспільних благ.  В умовах ринку економічна роль держави неухильно зростає. Важливою функцією держави стає розробка довготермінових (на 5 і більше років) програм економічного та соціального розвитку, які насичують економічну систему всебічною інформацією, посилюючи у такий спосіб зворотні зв'язки та сприяють стабільності всіє системи. Держава створює також центр, який управляє економікою, орган управління. Держава  виконує - послаблення й усунення екологічно кризи; проведення регіонально політики, тобто забезпечення рівномірного розвитку регіонів крани;  запровадження національного демократичного економічного планування;  сприяння розвиткові передових галузей; створення раціональних умов розвитку малих і середніх підприємств;  здійснення антициклічного та антикризового регулювання економіки; Економічна політика - це визначення цілей, стратегій розвитку суспільства. Основні цілі економічно політики держави є не що інше, як сукупність завдань та напрямків х реалізаці державою в ринковій економіці з метою забезпечення ефективності, стабільності та справедливості за принципом "не заважай ринку". З цього приводу існують різні думки і підходи. Можна виділити 4 основні цілі економічно політики: 1) економічне зростання; 2) природний рівень безробіття; 3) стабільність гролово одиниці; 4) зовнішня економічна збалансованість. В той же час американські вчені Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю, визначаючи межі діяльності держави, виділяють п'ять основних цілей: 1) забезпечення    правово    бази,    що    сприяє    ефективному функціонуванню ринково системи; 2) захист конкуренці; 3) перерозподіл доходів і багатства; 4) корегування  розподілу  ресурсів  з  метою  зміни  структури національного продукту; 5)  стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості та інфляці, а також стимулювання економічного зростання.
У вітчизняній літературі, залежно від уподобань авторів, існує безліч варіацій тлумачення цих цілей. Не вдаючись до конкретного аналізу цих різних позицій, узагальнено можна виділити три основних групи завдань держави у ринковій економіці: 1.  Створення та регулювання правово основи функціонування економіки. 2. Забезпечення необхідних умов для функціонування ринкового механізму, системи вільного підприємництва (антимонопольне регулювання, грошова політика, боротьба з інфляцією, політика макроекономічно стабілізаці тощо).  3. Розв'язання проблем, які непідвладні ринку (екологія, освіта і наука, соціально-орієнтований розподіл ресурсів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, громадські товари тощо). Економічна політика  реалізується через державне регулювання економіки. Це сукупність методів та інструментів за допомогою яких держава може впливати на економічні процеси і в першу чергу це монітарна (грошова) і фіксальна політика. 

36.	 Субєкти та об"єкти ринку. Функція ринку.
Ринок є найбільш ефективним способом організаці економічного життя суспільства, функціонування та прискорення розвитку національного господарства. Суб'єктами ринку є споживачі як покупці, виробники товарів і постачальники ресурсів. Крім того, при аналізі ринкових відносин прийнято також вирізняти два таких основних суб'єкти: домогосподарства і підприємства. Суб'єкти ринкових економічних відносин - ті, хто є х носієм, тобто хто продає та купує: практично кожна фізична особа, яка не обмежена законом у правоздатності та дієздатності; групи громадян; трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності, держава. Одночасно суб'єктів ринкових відносин поділяють на виробників (продавців) та споживачів (покупців). Окрім того виділяють посередників, які "зводять" покупців та продавців. Такими посередниками є приватні комерсанти, банки, біржі, торгові філі, торгово-промислові палати, страхові компані. Найкрупніший посередник - держава. Прийнято виділяти чотири крупні суб'єкти ринкового господарювання: домогосподарства, фірми, банки та державу (уряд). Об'єктами ринку є те, для чого вони існують: насамперед, це : товари та послуги (предмети споживання та засоби виробництва), капітал, праця, земля та інша нерухомість, цінні папери, інтелектуальні досягнення (іде, відкриття тощо), інформація (у тому числі реклама). Тобто об'єктами ринкових відносин є все те, що продається і купується. Функці ринку. Регулювальна функція ринку забезпечує саморегулювання товарного виробництва. Інформаційна функція ринку полягає в тому, що через коливання цін на різноманітні товари і послуги ринок дає усім суб'єктам господарювання об'єктивну інформацію, важливі відомості про реальні витрати виробництва, суспільно необхідну кількість, асортимент і якість тих товарів та послуг, що постачаються на ринок. Тобто, у ринковій економіці ціни є головним засобом передачі інформаці. Ціноутворювальна функція ринку виявляється при встановленні цін на товари та послуги. Стимулювальна функція ринку полягає в тому, що за допомогою цін він стимулює виробництво саме тих товарів і послуг, які необхідні споживачам. Якщо ціна товару знижується, то виробники змушені скорочувати виробництво і шукати шляхи зниження індивідуальних витрат на виробництво певного товару. А якщо ціна підвищується, то споживачі змушені шукати додаткові доходи, внаслідок чого зростає хня трудова активність. Розподільча функція ринку полягає в тому, що доходи, які отримують суб'єкти господарювання, - це в основному виплати за чинники виробництва і залежать від ціни, яка встановлюється на ринку на цей чинник. Оздоровча (сануюча) функція ринку виявляється тоді, коли ринок за допомогою конкуренці звільняє суспільне виробництво від економічно неефективних і нежиттєздатних суб'єктів господарювання і відкриває широкі можливості перспективним, найефективнішим, найкориснішим для суспільства товаровиробникам. Контролювальна функція ринку полягає в тому, що за допомогою ринку здійснюється контроль споживачів над виробництвом. Саме на ринку виявляється, наскільки потрібні суспільству вироблені товари та послуги. Інтегрувальна функція ринку виявляється в тому, що ринок забезпечує безпосередність процесу суспільного відтворення, робить національну економічну систему єдиним цілим, розвиває зовнішньоекономічні зв'язки, сприяє інтегрованості національно економіки у світове господарство.

37.	 Фіскальна та грошова політика держави, як засоби державного регулювання.
Головними інструментами   у забезпеченні  економічного зростання, повно зайнятості та стабільного рівня цін  в державі - є застосування фіскально  та грошово  політики держави. Фіскальна політика - це регулювання доходів і витрат держави; це  сукупність  заходів  держави  у сфері оподаткування та державних витрат. Заходи фіскально політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, сгладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний доход за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування. Основні функці фіскально політики.  1) Вплив на стан господарсько кон'юктури. 2) Перерозподіл національного доходу. 3) Нагомадження  необхідних  ресурсів  для  фінансування соціальних програм.   Основні джерела доходів. 1) Податки. 2) Власні доходи держави від виробничо  та  інших  форм діяльності. 3) Платежі за ресурси, які згідно  з  діючим  законодавством належать державі. 4) Позики у формі державних облігацій. До фіскально  політики  відносяться  тільки  такі  маніпуляці державним бюджетом, які не змінюють кількості грошей в обігу. Фіскальна  політика  використовується  для стабілізаці економіки. Ї фундаментальне завдання полягає  у ліквідаці безробіття або  інфляці.  В  період  економічного спаду  застосовується  стимулююча  фіскальна  політика.  Вона включає: 1) збільшення державних  витрат  або  зменшення  податків; 2) сполучення впливу  зростання  державних  витрат  і зменшення податків. Тобто, якщо  існував  збалансований  державний бюджет, в період спаду чи депресі фіскальна  політика зумовлює бюджетний дефіцит. Навпаки, якщо в економіці спостерігається викликана надлишковим попитом інфляція, застосовуються стримуюча фіскальна політика, яка  включає:  1)  зменшення  державних  витрат  чи збільшення податків; 2) сполучення  впливу  зменшення  витрат держави  і  зростання  податків.  Така  фіскальна    політика орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед економікою стоть  проблема  контролю над інфляцією. Слід підкреслити, що державні витрати є дійовим  засобом фіскально політики тоді, коли є значний державний  сектор  в економіці. Проте стимулююча фіскальна політика може опиратись і на відносно невеликий державний сектор. Грошова політика - здійснення управління грошовою масою, впливаючи через не на такі параметри економіки, як сукупний попит, рівень цін, курс національно валюти тощо. Грошовою називають політику, головна мета яко - здійснювати регулювання кредитів, ставок банківського процента  і грошово маси. Провідна роль у цьому регулюванні належить центральному (національному) банку крани. Основним змістом грошово політики держави є регулювання кредитів і грошово маси. Грошова політика може здійснюватись або за кейнсіанським, або за монетаристським підходом.  Кейнсіанство обурунтовує політику регулювання через  процентну ставку. Процентна ставка, за кейнсіанською теорією, змінюється завдяки зростанню (скороченню) пропозиці грошей. Збільшення пропозиці грошей називається політикою <дешевих> грошей, скорочення пропозиці - політикою <дорогих> грошей.  Монетаризм обурунтовує необхідність регулювання державою кількості грошей і через них - можливість впливати на сукупний попит і обсяги національного продукту.  Прихильники цього напряму визначають граничний обсяг  збільшення кількості грошей. Грошова політика - діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляці і безробіття, вирівнювання платіжного балансу крани. Грошова політика, по суті, змінюючи грошову пропозицію в крані, впливає на сукупний попит у крані. 

38.	 Ринкова конкуренція: значення та види.
Ринкова конкуренція -  означає суперництво між суб'єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид економічних відносин функціонує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні і ні від кого не залежні суб'єкти.  Значення ринково конкуренці: - вона стає засобом досягнення збалансованості між попитом і пропозицією, а в кінцевому підсумку - між суспільними потребами і виробництвом;  - завдяки конкуренці відбувається спілкування і погодження інтересів виробників; -  конкуренція через ринковий механізм підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів господарювання суспільним інтересам; - лише завдяки існуванню ринково конкуренці  товаровиробники змушені знижувати індивідуальні виробничі витрати (удосконалювати технічну базу, підвищувати продуктивність праці, економити сировину тощо); - також саме ринкова конкуренція забезпечує підвищення якості продукці та послуг, випуск однорідних товарів у різноманітних модифікаціях. Конкуренція - важливий елемент механізму саморегулювання ринково економіки.  Конкуренція відбиває зв'язок між виробництвом і реалізацією продукту. Види конкуренці. 1) Залежно від таких рис, як кількість фірм, що діють на ринку, х вплив на ціни, характер продукту, що виробляється, доступ до ринково інформаці, особливості вступу та виходу з ринку, своєрідність принципів підприємництва, розрізняють конкуренцію досконалу (конкуренція, на ринку з багатьма продавцями та покупцями тотожного, взаємозамінного товару, коли жоден із продавців чи покупців не здатний відчутно вплинути на ціну чи обсяги продажу ) та недосконалу конкуренцію(конкуренція, коли ринок не здатний виконувати сво функці, внаслідок чого, наприклад, окремі виробники мають змогу контролювати ціни й обсяги продажу продукці, яку вони виробляють). 2) Залежно від сфери суперництва конкуренція буває внутрішньогалузева (між виробниками певно галузі.) та міжгалузева (між виробниками (підприємствами, підприємцями) дано галузі й виробниками інших галузей) Міжнародна конкуренція являє собою конкуренцію виробників на світовому ринку і включає в себе як внутрігалузеву, так і міжгалузеву форми конкуренці.. 3) Залежно від характеру товару, особливостей його використання. Предметна конкуренція, яка є суперництвом на ринку конкретних видів продукці та послуг різних фірм-виробників (наприклад, виробництво спортивного взуття, яке не має істотних якісних відмінностей). Видова конкуренція - це боротьба однорідних видів продукту подібного споживання, але з різними характеристиками (спортивне взуття з різними якісними характеристиками - шкіряне, штучне, різні види кросівок та ін.). Функціональна конкуренція має місце, коли різні товари задовольняють однакову потребу чи мають однакове призначення (наприклад, виробництво товарів для відпочинку, це можуть бути велосипеди, лижі, скайти та ін.). 4) Залежно від механізму боротьби чи суперництва - цінова (здійснюється через зниження цін ) та нецінова (здійснюється через підвищення якості товарів, х надійності, збільшення термінів служби, підвищення продуктивності, поліпшення умов реалізаці за незмінних цін). 5)монополістична  конкуренція  -  на ринку з багатьма продавцями і покупцями та значною кількістю товарів, що реалізуються за різними цінами;  олігополістична конкуренція - на ринку з небагатьма великими продавцями товарів, здатними суттєво впливати на ціни реалізаці цих товарів; 

39.	 Загальна та гранична корисність. Закон спадно гранично корисності. 
Поведінка споживачів залежить від міри задоволення хніх потреб, тобто міри корисності того чи того товару. Є дві теорі  споживання -  кількісна (кардиналістська) та порядкова (ординалістська). 
Прихильники першо теорі вважають, що всі уподобання людини можна виміряти, і міра тому - корисність.  Корисність - це міра або ступінь задоволення спожив. Корисність має такі властивості: - ця річ суб"єктивна; - корисність залежить від ситуаці; - корисність  визначає вибір споживача; - у сучасній мікроекономіці розрізняють загальну та граничну корисність. Граничною вважається корисність, що додається внаслідок придбання чергово одиниці того самого товару чи послуги, або іншими словами, гранична корисність - це корисність, що отримує споживач від кожного останнього спожитого блага. Загальна корисність характеризує задоволення, що його отримує покупець від споживання  визначеного (певного) набору товарів або послуг.  можна підрахувати як суму гранично корисності, отримано споживачем від усіх спожитих благ. Якщо споживання додаткового блага приносить споживачеві шкоду, то загальна корисність, зрозуміло, зменшується. 
 
У 1854 р. німецький вчений Херман Госсен довів дію закону спадно гранично корисності: чим більше споживання деякого блага, тим менший приріст корисності від кожно наступно одиниці спожитого блага. Цей закон (його називають першим законом Госсена) показує, як змінюється ступінь задоволення одним і тим же товаром у процесі споживання кожно наступно одиниці товару. Бажання споживача поступово насичуються і необхідність у споживанні зменшується. Споживання наступно одиниці приносить все менше задоволення.
Максимальна загальна корисність буде мати місце тоді, коли гранична буде = 0. 

40.	 Еластичність попиту за доходом та перехресна еластичність попиту.
Еластичність - це міра чутливості функціонально пов"язаних величин. Вона визначається як співвідношення процентних змін залежно і незалежно змінних.  У мікроекономіці застосовується багато різних показників еластичності в залежності від чинників, що викликають зміну досліджуваного явища - попиту, пропонування чи виробництва. Стосовно попиту розрізняють наступні види еластичності:  ? еластичність попиту за ціною  ? перехресну еластичність попиту  ? еластичність попиту за доходом. За неціновими чинниками попиту розрізняють перехресну еластичність попиту та еластичність попиту за доходом. Обидва показники вимірюють, на скільки процентів зміститься крива попиту під впливом даного нецінового чинника.
 Еластичність попиту за доходом - це процентна зміна обсягу попиту, викликана однопроцентною зміною доходу. АБО Еластичність попиту за доходом - це відношення відсотково зміни величини попиту на товар до відсотково зміни доходів покупців. 
Еластичність попиту за доходом EІ - це показник відсотково зміни попиту при зміні на 1% доходу (І) споживача:
 , або  			
Еластичність попиту за доходом може бути додатною, від"ємною або мати нульове значення.
1.	  - для товарів, попит на які не залежить від змін доходу (товари першо необхідності).
2.	  - характерно для товарів високо якості, або нормальних товарів. 
3.	  - товари розкоші.
4.	  - (відємний), це значить, що доходи зростають, а попит на цей товар падає, характерна для товарів низько якості.

Перехресна еластичність попиту - це показник відсотково зміни попиту на певний товар Х при зміні ціни на товар Y на 1%:
 , або  		
Якщо два товари є взаємозамінними, то перехресна еластичність попиту на ці товари має додатне значення. Е більше 0, це такі товари як, масло і маргарин.  Якщо два товари є взаємодоповнюючими, то перехресна еластичність попиту на ці товари від"ємна.  , це такі товари, як бензин і машина. Перехресна еластичність попиту дорівнює нулеві ( ), коли два товари не пов"язані між собою, тобто споживання одного товару не залежить від зміни ціни на інший товар, наприклад - мило і хліб. 

41.	 Підприємство (фірма) - важливий економічний суб"єкт ринково економіки. Організаційні форми підприємств.
Підприємство - самостійний господарський суб'єкт, що має права юридично особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку. Фірма - індивідуальний економічний суб'єкт ринкових відносин, один з основних агентів ринку, який є незалежним учасником відносин з іншими фірмами, підприємцями, домогосподарствами, державою. Для того щоб займатись підприємництвом потрібно створити підприємство (фірму), яка, таким чином, є формою його існування як суб'єкта ринкових відносин. Фірма у цьому разі - це інструмент, за допомогою якого підприємець веде бізнес. Підприємство - це певна організація через яку підприємець реалізує свою діяльність. Підприємство має такі властивості: наявність єдиного майна; певна технологія виробництва; певне місце в системі суспільного поділу праці;  певне місце в соціумі.  Підприємство набуває різних форму організаці. Вибір форми залежить від існуючого законодавства, від змісту обрано підприємцем діяльності, це залежить від наявності чи відсутності достатньо кількості капіталу. Розмаття видів підприємницьких структур, які функціонують у світовому ринковому середовищі, також є виявом відмінностей організаційних форм підприємництва. Ці форми прийнято поділяти на дві групи: приватні та громадські. До першо групи відносять індивідуальних підприємців і товариства (партнерства), до друго - корпораці. - індивідуальне або приватне підприємництво, що діє на основі приватно власності громадян-членів одніє сім' та х праці, з можливим застосуванням наймано робочо сили;;  товариства або партнерства - підприємництво, що засноване на власності юридично особи з обмеженою відповідальністю, використанням наймано робочо сили (малі підприємства, кооперативи, товариства);;  корпораці (у нас це називається акціонерним  товариством) це провідна форма підприємництва, що заснована на власності учасників товариства - акціонерів (фізичні та юридичні особи).  Також існує поділ за рівнем концентраці виробництва Підприємства залежно від кількості працівників та обсягу валового доходу від реалізаці продукці за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств. Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п"ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізаці продукці (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентно п"ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку Украни щодо гривні.
Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізаці продукці (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівален?тну п"яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національ?ного банку Украни щодо гривні. Середніми визнаються всі інші підприємства.

42.	Крива байдужості: суть та графічне зображення.
 Вперше термін "крива байдужості" запровадив та визначив англійський економіст Ф. Еджоурт у кінці XIX ст.  Крива байдужості - це лінія рівно корисності, всі точки яко показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності. Крива байдужості називається так тому, що споживачеві байдуже, який із наборів йому вживати, якщо всі ці набори є на одній і тій же кривій байдужості.Кожна крива відображає окремий рівень корисності. Крива байдужості представляє функцію, яка є окремим випадком кардиналістсько функці корисності, що має тільки дві змінних. Математично - це лінія рівня функці корисності.  Криві байдужості відбивають особливості поведінки суб'єкта, що вирішує проблему альтернативного вибору споживаних кількостей двох благ, які забезпечують йому певну корисність. Наприклад, здобуваючи для задоволення свох гастрономічних потреб м'ясо та сир, споживач може комбінувати кількість х у різних сполученнях (таблиця 15.1).
  
Купивши 3 кг м'яса і 2 кг сиру, споживач завдає собі такого ж задоволення, що й у разі придбання 2 кг м'яса і 3,5 кг сиру чи 4 кг м'яса та 1,5 кг сиру. Якщо виразити це графічно, то одержимо ряд точок, що становлять різні комбінаці двох благ, які забезпечують задоволення того самого рівня потреб (рис. 15.2). Крива байдужості буде, по-перше, завжди спадною. Це пояснюється протилежною спрямованістю руху споживаних кількостей двох благ. Якщо споживач збільшує споживання одного, то одночасно він зменшує споживання іншого і навпаки. Криві, що описують зворотну залежність перемінних, завжди спадні. По-друге, крива байдужості завжди увігнута й ухил  стає положистішим у міру руху вниз і вправо за графіком. Це означає, що споживач не просто вибирає між двома благами, а вирішує проблему заміщення певно кількості одного блага визначеною кількістю іншого. Якщо в нього багато блага А, то він може відмовитися від якось його частини, щоб одержати натомість якусь кількість блага В. Цю ситуацію можна виразити через показник гранично норми заміщення (ГНЗ(в таблиці ПНЗ!!!)), що є відношенням кількості блага, якого суб'єкт ще не має, але бажає отримати, і кількості блага, яко він згоден позбавитися.  Криві байдужості не можуть перетинатись.

43.	 Бюджетна лінія: суть та основні характеристики.
 Бюджетна лінія - це лінія рівних видатків,  ще називають лінією бюджетного обмеження. Вона показує межу між можливим  і неможливим. Всі точки, розташовані на бюджетній ліні або під нею, досяжні для споживача, всі точки над бюджетною лінією - недосяжні. Точки на бюджетній ліні характеризують множину комбінацій товарів і , видатки на які не перевищують в сумі доходу споживача. Бюджетні ліні дають відповідь на питання: що можуть дозволити собі споживачі, маючи той чи інший рівень доходу, з урахуванням рівня цін на товари. Маючи якийсь грошовий дохід, суб'єкт може витратити його весь на придбання одного товару і опинитися в точці А графіка (рис. 15.5), де по осі абсцис відкладається споживана кількість товару А (м'ясо), а на Yj осі ординат - товару В (сир).
 Він може витратити весь дохід на придбання іншого товару й опинитися в точці В. А може розподілити свій дохід між двома благами. Тоді, якщо дохід буде витрачатися повністю, усі можливі комбінаці такого розподілу розташуються на ліні, що з'єднує точки А та В і називається бюджетною лілією.  Вочевидь, точки, які лежать усередині утвореного нею з осями координат трикутника, відбивають ситуацію недовикористання бюджетних можливостей, а точки, що лежать поза ним, - хнє перевищення. Таким чином, бюджетна лінія буде визначати ті межі, де суб'єктивні переваги споживача можуть бути реалізовані. Оскільки бюджетні можливості залежать не тільки від споживано кількості благ, а й від хніх цін, то хнє загальне значення таке:  В = Р X + Р Y,   де В - споживчий бюджет; Р - ціна блага X, Р - ціна блага Y. Якщо сполучити графік бюджетно ліні з картою байдужості, ми дістанемо картину можливих ситуацій, у яких може опинитися споживач (рис. 15.6).

44.	 Криві байдужості і рівновага споживача.
  Крива байдужості - це лінія рівно корисності, всі точки яко показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності.  Криві байдужості відбивають особливості поведінки суб'єкта, що вирішує проблему альтернативного вибору споживаних кількостей двох благ, які забезпечують йому певну корисність. (ТАКОЖ ДИВ. ПИТ ? 42) Рівновага споживача відповідає такій комбінаці придбаних товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший. Рухаючись уздовж бюджетного обмеження, споживач може знайти точку, яка б відповідала максимальному задоволенню його потреб, тобто, відповідала б найбільшій корисності. Така точка належить найвищій кривій байдужості, яка може бути досягнута в межах цього бюджету. На мал. 28 такою точкою буде точка D - точка дотику криво байдужості U2 з бюджетною лінією I. Крива байдужості U3, яка є кривою, яка відповідає вищому рівню задоволення потреб (вищому рівню корисності), ніж крива байдужості U2,, не може бути досягнута, бо виходить за межі бюджету. Крива байдужості U1 становить комбінаці нижчого рівня корисності, коли існує надлишок одного блага та брак іншого. Точка дотику найвищо криво байдужості і ліні бюджетного обмеження відповідає стану споживчо рівноваги, в разі яко  споживач досягає максимуму корисності за наявних можливостей.   Сполучаючи графік бюджетно ліні з картою байдужості, ми дістаємо  картину можливих ситуацій, у яких може опинитися споживач. 


45.	 Сутність та види монополізму. Монопольна влада.
Монополія - це виключне право виробництва, торгівлі й інших видів діяльності, яке належить одній особі або групі осіб, державі. Утворення монополій призводить до порушення механізму ринкового ціноутворення і деформованого розподілу ресурсів. Розрізняють два види ринкових монополій: монополію продавця і монополію-покупця. Монополія-продавець - це фірма, яка є єдиним виробником товару, що надходить на ринок. Ціна на такий товар установлюється фірмою і не залежить від кон'юнктури ринку. В ролі монополі-покупця може виступати держава, великі фірми, державні організаці. Наприклад, організаці для закупівлі сільськогосподарсько продукці, газу, нафти та іншо продукці добувно промисловості. Основними організаційними формами монополій є картелі, синдикати, трести, концерни та інші об'єднання. У реальному житті монополія досягається різними методами і виступає в різних типах. Виділяють такі типи монополізму: 1. Економічний монополізм. Він виростає з конкуренці. Суть його в утворенні великих підприємств, об'єднань, які концентрують у свох руках виробництво і збут основно частини продукці одніє або кількох галузей. Це дає м можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі високих прибутків. Такий тип монополізму є найбільшою загрозою ринковій економіці і тому повинен постійно контролюватися державою. 2. Технологічний монополізм. Проявляється в тому, що окремі фірми захоплюють і монополізують певні технологі. Це має місце в першу чергу в таких галузях, як металургійна, електротехнічна, хімічна промисловість, транспорт. У таких галузях сама технологія робить ефективним лише велике виробництво. 3. Рекламний монополізм. Полягає в заманюванні покупців різними видами реклами: торговою маркою, незвичним упакуванням, зниженням цін для постійних клієнтів, використанням популярних каналів телебачення тощо. 4. Інноваційний монополізм. Характеризується тим, що окремі фірми, використовуючи передові технологі, нові форми організаці праці та виробництва, виявляються в кращих умовах, бо виробляють нову продукцію, яка має кращі якості і користується широким попитом. Особливістю цього типу монополізму є те, що він має тимчасовий характер. Він зникає в міру розповсюдження і впровадження в практику нових наукових досліджень.
5. Природний монополізм. До цього монополізму відносяться природні державні монополі, зокрема, монополія на організацію і регулювання грошового обігу, на добування стратегічно сировини і виробництво стратегічних товарів, на виробництво окремих товарів, на надання водо -, газо -, тепло - та енергопослуг. Природна монополія виникає й існує тоді, коли одна фірма може постачати продукцію для всього ринку і має нижчі витрати виробництва на одиницю продукці, ніж мали б конкурентні фірми. Існування  з точки зору суспільства є доцільним, бо усунення  і створення декількох підприємств може привести до збільшення витрат на надання послуг і зростання цін. 6. Державний адміністративний монополізм. Був характерний для командно-адміністративно системи. Суть його в тому, що держава монополізує всі сфери життєдіяльності суспільства, максимально обмежуючи конкуренцію. Монополізм цього типу є найбільш негативним і не повинен допускатися. Монопольна (ринкова) влада - здатність суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання) визначати чи суттєво впливати на умови обороту товару на ринку, не допускати, усувати, обмежувати конкуренцію, зокрема підвищувати ціну та підтримувати  понад рівень ціни, що існував би за умов значно конкуренці. Реалізується на основі ціново стратегі монополі. Монопольна влада полягає у здатності встановлювати ціну вище граничних витрат. Основна мета ціново стратегі монополіста - захоплення якнайбільшо частини споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. Вона реалізується за допомогою політики ціново дискримінаці - продажу одного і того самого товару різним покупцям за різними цінами.

46.	 Витрати виробництва окремих підприємств: сутність та структура.
Будь-яке виробництво завжди пов"язане з витратами, оскільки це - процес використання факторів виробництва, які втілюються у створеному продукті (товарі, послузі). Витрати виробництва - це грошовий вираз тих затрат підприємства (фірми), які показують, у що обходиться для нього створення відповідно продукці (товарів, послуг). Ви́трати виробни́цтва - витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ.                      СТРУКТУРУ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА - ДИВИСЬ В ПИТ. ? 33 !!!!
Будь-яке виробництво має два види витрат: поточні (здійснюються щоденно в даному періоді) та капітальні (довгострокові, що поступово зменшуються впродовж кількох років). Кажучи про витрати на виробництво окремих підприємств, необхідно розглядати операційні витрати.  Усі витрати - і матеріальні, і трудові, і фінансові - підприємство здійснює для забезпечення своє виробничо діяльності.

47.	 Інфраструктура ринку: зміст та  елементи.
Слід розрізняти структуру та інфраструктуру ринку. Існують різні класифікаці ринку: може бути регульованим та нерегульованим; локальним; національним і світовим; оптовий і роздрібний; експортний та імпортний; легальний та тіньовий. Головна структура - коли розглядати ринок з точки зору об"єктів купівлі-продажу. Кожен ринок має сво відповідні установи та організаці: ринок грошей - банки, ринок праці - держ.служби зайнятості. Сукупність організацій та установ що забезпечують нормальне функціонування окремих ринків і ринку взагалі називається - ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ. Загалом інфраструктура поділяється на 3 підсистеми: 1) організаційно-технічна, сюди входять торгово-промислові палати, товарні біржі, біржі праці, ярмарки, аукціони, торгові дома, брокерські компані, пункти прокату тощо. 2) Фінансово-позичкові - банки,  фондова, валютна біржі,  страхові, інвестиційні компані тощо. 3) Організаційно-дослідницька - наукові інститути, аудиторські організаці, спеціальні учбові заклади тощо. 
До інфр.структ також належать інформаційні мережі та засоби зв'язку, транспортне обслуговування, Центральний банк тощо. Без відповідно інфраструктури неможливе існування ринку. нфраструктура ринку - сукупність інститутів ринку, які обслуговують і забезпечують рух матеріальних і нематеріальних цінностей. Інфраструктуру графічно можна зообразити так: 
Інфраструктура ринку виконує функці: - підвищення ефективності роботи суб"єктів ринку; - забезпечує фінансову підтримку підприємств, населення; - здійснює правовий захист підприємств в державних та інших інституціях; - страховий захист; - створює умови для ділових контактів підприємств; - забезпечує регулювання ринків тощо. 

48.	 Валовий національний продукт (ВНП) та валовий внутрішній продукт (ВВП), х зміст та особливості.
Економічна наука вважає, що одним із найкращих і найдоступніших вимірників, які свідчать про здоров'я економіки будь-яко крани, є обсяг сукупного виробництва товарів і послуг за певний проміжок часу. Для вимірювання сукупного обсягу національного виробництва застосовують два показники: валовий національний продукт і валовий внутрішній продукт.
ВВП - це є сукупна ринкова вартість кінцевих товарів та послуг вироблених в поточному періоді (зазвичай за рік) на економічній територі крани. Тобто, при вимірюванні ВВП враховується вартість товарів, вироблених підприємствами, організаціями, установами у межах крани, незалежно від того, чи вітчизняними є ці підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, і навпаки, доходи, отримані нашими співвітчизниками за кордоном, не враховуються у ВВП Украни. 
ВНП - це є сукупна ринкова вартість кінцевих товарів та послуг вироблених в поточному періоді громадянами дано крани незалежно від х місця знаходження.  Частка продукці (або доходів у вигляді заробітно плати, відсотка, дивідендів), що створена за кордоном з допомогою факторів виробництва, які належать укранцям (громадянам!!! украни), ураховується у ВНП Украни. А та частка продукці, що вироблена в Украні за допомогою факторів виробництва, що належать іноземцям, вираховується із ВНП Украни. 
  Як видно  з вище сказаного відмінність між ВВП та ВНП полягає в тому, що ВВП розраховується за територіальним принципом, а ВНП - за національним. Відмінність між ВВП і ВНП полягає у так званих іноземних факторних доходах. Щоб отримати ВНП, потрібно до ВВП додати надходження на фактори виробництва від решти світу (прибутки, зарплата, зароблені резидентами за кордоном) і відняти платежі за фактори виробництва решті світу (прибутки, зарплата, зароблені іноземцями в даній крані):
Надходження	Платежі
ВНП     =     ВВП + за фактори вир-ва - за фактори вир-ва
з-за кордону	решті світу

49.	 Структура витрат фірми в короткостроковому періоді.
Короткостроковий період - це період часу, протягом якого підприємство не може замінити свох виробничих потужностей, але може змінити ступінь інтенсивності х використання й обсяг виробництва продукці. Обсяг виробництва може бути змінений шляхом застосування більшо (чи меншо) кількості живо праці, сировини та інших ресурсів, тобто наявні виробничі потужності протягом короткострокового періоду можуть використовуватися більш або менш інтенсивно. Короткостроковий період - це такий період часу в діяльності фірми, протягом якого хоч один з факторів виробництва є незмінним. Витрати фірми в короткостроковому періоді мають таку структуру:  1) Постійні витрати FC - мають місце незалежно від зміни виробництва, від обсягу випущено продукці (затрати на утримання будівель, орендна плата, комунальні платежі, амортизація, зарплату адміністративному апарату, рекламу тощо). Постійні витрати графічно можна зобразити як пряму лінію, паралельну осі абсцис.  2) Змінні витрати  VC- пов"язані із зміною обсягу виробництва (витрати на сировину, енергоресурси, зарплату). Їх динаміка нерівномірна. На початковому етапі вони зростають швидко, а в міру збільшення обсягів виробництва починає діяти фактор економі на масовому виробництві.  3) Сукупні (валові) витрати - затрати на придбання всіх ресурсів (це сума ТС=FC+VC постійних та змінних витрат). Нерівномірна зміна валових витрат призводить до того, що в міру зростання обсягу виробництва змінюються і витрати на одиницю продукці, або середні витрати. 4) Середні витрати - витрати в розрахунку на одиницю продукці. Середні витрати дорівнюють відношенню валових витрат до кількості виготовлено продукці ТС/ Q. 5)Граничні витрати - приріст витрат на виробництво додатково одиниці продукці.

50.	 Недосконала конкуренція та  типи. + ДИВ. ПИТ. ? 21.
Конкуренція (лат. concurrentia - змагання, суперництво) - боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків.   Недосконала конкуренція - конкуренція між великими компаніями (всередині монополізованого сектору між членами групових монополій) і малими та середніми фірмами. На сучасному етапі така конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектору економіки та різних форм власності. Особливістю недосконало конкуренці є й те, що вона все більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що недосконала конкуренція базується на впровадженні нових досягнень науки і техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукці. Тому розрізняють ціновий та неціновий види конкуренці. Нечесна конкуренція - різновид недосконало конкуренці, що ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсі проти конкурента). Недосконала конкуренція існує тоді, коли лише кілька великих фірм виробляють основну масу певного товару і мають можливість впливати на встановлення ціни. Вона виявляється у формі монополі і монопсоні. Монополія - це виключне право на виробництво, торгівлю тощо, яке належить одній особі, групі осіб або державі. Вона виникає, коли окремий виробник займає домінуюче становище і контролює ринок певного товару. Монополія впливає на ціну за допомогою зміни обсягів виробництва та величини закупівель. Монопсонія - це домінуюче становище споживача на ринку. Монополія і монопсонія - це крайні випадки недосконало конкуренці. Основними типами недосконало конкуренці є монополістична й олігополістична конкуренція. Монополістична конкуренція - це ринкова ситуація, за яко відносно велика кількість виробників пропонують схожу, але не ідентичну продукцію (диференційовану). Прикладом тако конкуренці може бути -  "широкий вибір косметики". Незначний виробник може впривати на ціну. Умови входження в галузь порівняно легку. Особлива увага - рекламі, торговим маркам. Сфера - роздрібна торгівля, виробництво одягу, взуття.  Олігополістична конкуренція - це коли відносно невелика кількість фірм панує на ринках товарів і послуг. Олігополі можуть бути однорідними або диференційованими, тобто можуть виробляти стандартизовані або диференційовані продукти. Особливістю олігополістично конкуренці є взаємозалежність рішень фірм про зміну цін або обсягів виробництва. Але за умови таємно змови контроль над ціною може бути значним. При входженні в галузь є істотні перешкоди. Нецінова конкуренція є типовою, особливо у разі диференціаці продукту. Сфера - виробництво сталі, с/г інвентарю тощо. Якщо на ринку утвердилася ситуація, за яко багато покупців та кілька продавців, то цей ринок має назву "олігопсоні".

51.	 Зміст, основні принципи та ознаки підприємництва.
Підприємництво - це фактор виробництва, суть якого в тому, щоб як найкраще поєднати всі інші фактори. Це вид господарсько діяльності, мета якого отримання комерційного успіху. Це метод економічного мислення. Підприємництво не варто плутати з підприємством, яке є певною організацією!!!Мета підприємницько діяльності - це максимізація доходів.  Субєкти підприємницько діяльності - фіз. особи (приватні), юрид особи, держава. Принципи підприємницько діяльності:  вільного вибору підприємцем видів підприємницько діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукці; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічно діяльності, використання підприємцем належно йому частки валютно виручки на свій розсуд.  Можна виділити наступні основні ознаки підприємницько діяльності. Перша ознака підприємницько діяльності -  ініціативність і самостійність. Друга ознака підприємницько діяльності - творчий та інноваційний характер, новаторство,що виявляється у пошуку нових можливостей, орієнтаці на нововведення.  Третя ознака підприємницько діяльності - систематичність (регулярність, професійність, постійність). Четверта ознака підприємницько діяльності - ризиковий характер, економічна та соціальна відповідальність, тобто покладання на підприємця тягаря передбачення несприятливих наслідків (збитків) і вжиття заходів щодо х превенці або усунення, не пов'язане з винною поведінкою підприємця. П'ята ознака - цільове спрямування на одержання прибутку, масштабність мислення. Підприємництво орієнтується на попит споживача, максимально використовує конкурентні переваги.  Види підприємництва пов"язані з сферами: виробниче, фінансове, посередницьке підприємництво, торгівельне, інноваційно-інвестиційне.

52.	 Економічні цикли. Роль економічно політики держави у економічному циклі.
Економічний цикл - постійно повторювані коливання економічно активності. Зростання суспільного виробництва здійснюється нелінійно і супроводжується періодичним падінням. Можливі фази циклу економічного: криза, депресія (стагнація), пожвавлення, підйом (піднесення). Точка максимуму кожного наступного підйому виявляється вище попередньо. Економічні цикли можуть суттєво відрізнятися один від одного тривалістю та інтенсивністю, однак, усі вони мають одні і ті ж фази. Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення. Криза - це різке порушення існуючо рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок х пропозиці. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і росту безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут. Усі економічні показники погіршуються. Депресія - це фаза циклу, яка виявляється в засто виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Піднесення (підйом) - це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступно ново кризи, котра і завершатиме цикл.
 
Причини економічного циклу Існують різні точки зору щодо пояснення причин середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:
1) циклічні коливання, зумовлені специфікою сфери обігу - незбігом у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина); 2) головна причина спаду - це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та інші послідовники). Близько до ціє позиці стояли (ще до Маркса) й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значно маси людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус); 3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу); 4) цикл - результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер); 5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс); 6) причиною циклів є невідповідність між грошовим капіталом і пропозицією (І. Фішер). Роль економічно політики держави в економ.циклі - держава прямо і непрямо впливає на виробництво, попит і споживання. Сучасна ринкова економіка (змішана) знаходиться під значним впливом держави, що здатна суттєво змінювати хід економічного циклу, характер економічно динаміки: глибину і частоту криз, тривалість фаз циклу і співвідношення між ними. За активного впливу держави видозмінюється самий механізм циклічного руху. Завдяки державному регулюванню пом"якшуються циклічні коливання. Важливішими важелями, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, є кредитно-грошові і бюджетно-податкові інструменти. Під час кризи державою використовуються заходи, які спрямовані на стимулювання виробництва, і, навпаки, в час піднесення - на його стримання. Так, з метою послаблення "перегріву" економіки у фазі піднесення держава стимулює подорожчання кредиту, запроваджує нові податки і підвищує ставки існуючих, відміняє прискорену амортизацію і податкові пільги на нові інвестиці. В умовах же кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію і податкові знижки на нові інвестиці.

53.	 Ціна та дохід при досконалій конкуренці.
Досконало конкурентний ринок - це ринок з найвищим рівнем конкуренці. Досконала конкуренція досягається за наявності тако величезно кількості незалежних виробників, постачальників і продавців, що жоден із них не може помітно вплинути на ринкову ціну через зміну кількості вироблено продукці. Досконала конкуренція має попит абсолютно еластичний. Попит дорівнює ціні, попит дорівнює середньому та граничному доходу.  Головна особливість цього ринку полягає в тому, що підприємства пристосовуються до ціни. Ціна при досконалій конкуренці  практично не залежить від бажань і дій окремих суб"єктів - вона встановлюється під впливом попиту та пропозиці "невидимою рукою" ринку. В умовах досконало конкуренці ціна є нижчою ніж в умовах монополі.  При досконалій конкуренці ціни змінюються залежно від коливань попиту і пропозиці. 
Оскільки в такій ринковій структурі частка кожно фірми в загальному випуску дуже мала, ціна рівноваги, що склалася на ринку, виступає для не визначальною і непідвласною контролю. Ці фірми приймають ціну (price taker), тобто продають свою продукцію за цінами, що складаються під впливом сил, які поза фірмою та недоступні для  впливу. За таких умов фірма може приймати рішення тільки з приводу регулювання обсягу випуску, що дає змогу забезпечувати максимальний прибуток і мінімальні витрати. Доходи між учасниками виробничого процесу розподіляються дуже нерівномірно. В умовах досконало конкуренці граничний виторг (або доход) - це збільшення виторгу в результаті зростання обсягу виробництва або продажу на 1 одиницю продукці. В економічній літературі граничний виторг позначається MR - від англ. marginal revenue. Для фірми, що функціонує за досконалою конкуренцією, граничний виторг дорівнює ціні одиниці продукці, тобто MR = P. Оскільки ціна не залежить від виробника і становитиме саме ту величину, яку випуск кожно додатково одиниці додає до загального доходу. Оскільки за умов досконало конкуренці ціна збігається з граничним доходом, кожна  зміна (падіння чи збільшення) спричиняє необхідність з метою максимізаці прибутку чи мінімізаці збитків знаходити такі рівні випуску, за яких нова ціна зрівнювалася б із граничними витратами. Ця залежність матиме місце, якщо ціна не опуститься нижче за рівень середніх змінних витрат. Якщо це відбудеться, то фірма припиняє своє існування

54.	 Види безробіття та його регулювання.
Безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. Безробіття - це коли пропозиція з боку найманих працівників перевищує пропозицію з боку роботодавців.   Є три основні види або форми безробіття: 1) Фрикційне ( добровільне) воно є тимчасовим, зумовлене зміною місця роботи чи професі або ж зміною місця проживання. 2) Структурне - це є невідповідність між попитом  і пропозиціями праці, яка виникла через структурні зрушення в економіці. 3) Циклічне - пов"язане зі спадом ділово активності (в тому числі з кризами)  в умовах циклічних коливань, при цьому пропозицій на ринку праці більше ніж попиту на не.  В різних книгах також можна зустріти ще й такі різновиди безробіття: а) плинне безробіття - це частина промислово резервно армі праці, яка то позбувається роботи, то знову знаходить ;  б) приховане безробіття - це неповна зайнятість у вигляді надання робочим адміністративних відпусток, установлення неповного робочого дня. Приховане безробіття можна поділити на: - вимушену неповну зайнятість, коли людина працює неповний робочий день або тиждень; - кваліфікаційне безробіття - людина працює не за свом рівнем майстерності, розрядом чи спеціальністю; - функціональне безробіття, яке виникає, якщо працівник, який навіть зарахований на ту чи іншу посаду за фахом, зайнятий цілий робочий день, але не виконує свох обов'язків, а є лише присутнім на роботі. в) застійне безробіття - це явище, коли частина працездатного населення живе випадковими заробітками;  г) сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях ( туризм, сільське господарство, будівництво );  д) технологічне безробіття пов"язане з ліквідацією робочих місць внаслідок модернізаці, застосування нових технологій;  е) інституціональне безробіття породжується самою будовою ринку робочо сили, факторами, які впливають на попит і пропозицію робочо сили.  є) конверсійне безробіття виникає в зв"язку із скороченням галузей військово-промислового комплексу.  Існує також безробіття, спричинене демографічними факторами, тобто швидким припливом молоді і жінок на ринки робочо сили внаслідок демографічного вибуху. За віком населення також виділяють молодіжне безробіття, безробіття людей старшого віку та ін. Система заходів щодо регулювання безробіття включає: розвиток розгалужено системи державно служби зайнятості, професійно орієнтаці, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікаці кадрів; надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додатково робочо сили або переведення частини працівни-ків на скорочений робочий день; державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості; стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікаці й по-дальшого працевлаштування додатково робочо сили; залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капі-талу в райони зі стійким рівнем безробіття; регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання Украни до міжнародного ринку праці; стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих місць; збільшення кількості стажистів у системі професійно освіти; введення в дію запасів невстановленого устаткування та підвищення коефіцієнта змінності його в цілому; заходи щодо квотування робочих місць для представників найуразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес; організацію регіональними або місцевими органами влади у коопераці з окремими підприємствами або закладами соціальних (громадських) робіт тощо.

55.	 Ціна та дохід при монополі.
Особливості поведінки монополіста - це можливість впливати на ціни. Суто монополістична фірма створює ціну (price maker). Якщо за умов досконало конкуренці ціна - постійна величина, а виробник має вирішувати, скільки випускати продукці за цією ціною, то за умов монополі завдання формулюється інакше: необхідно вибрати ціну, при якій буде випускатися бажана кількість продукту, тобто одночасно вибирається ціна та обсяг випуску. При цьому в умовах монополі ціна обмежується попитом споживача. Надмірне підвищення ціни неминуче спричинить скорочення продажів, а отже, й доходу.  Валовий дохід фірми буде залежати від еластичності попиту за ціною. При еластичному попиті монополія знижує ціни, а при нееластичному - ні. В умовах монополі ціна завжди вища ніж в умовах досконало конкуренці. Чим більше виробить монополіст, тим менша ціна, чим менше виробить монополіст, тим більша ціна. Граничний дохід буде менший за ціну, тобто приріст загального доходу, отриманий від продажу кожно додатково одиниці продукці, буде меншим, за ціну, за якою продається ця одиниця. Отже, монополіст має можливість, знижуючи ціни на товари, збільшувати сво доходи за рахунок розширення випуску й обсягу продажів продукці. Прагнучи максимізувати доходи фірма-монополіст може маніпулювати й цінами, й обсягами продажів, вибираючи варіант, що забезпечить одержання доходу, близького до максимуму. Максимальний дохід дасть ціна, що відповідає такому обсягу випуску, продаж останньо одиниці якого забезпечує перевищення граничного доходу над граничними витратами. Окрім того, монополіст може збільшувати свій прибуток, вдаючись до методу ціново дискримінаці. Він може продавати свою продукцію різним покупцям за різними цінами, з огляду на хні купівельні можливості й еластичність попиту. Покупці поділяються на групи, кожна з яких готова платити свою ціну за продукт. У групах з низкоеластичним попитом ціна може бути вищою, а з високоеластичним - нижчою. За допомогою такого сегментування встановлюють ціни, що мають максимальний прибуток для кожно групи окремо, і тим самим збільшується загальний прибуток.

56.	 Суть та види інфляці, причини  виникнення.
Інфляція - це зростання загального рівня цін у крані впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національно грошово одиниці. Інфляція - це процес знецінення грошей у результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над сумою цін товарів і послуг.  Інфляція - це багатопланове соціально-економічне явище, яке характеризує співвідношення між кількістю паперових грошей, обсягом вироблених товарів та послуг і темпами зростання рівня цін. Інфляційний процес означає знецінення грошей стосовно золота, товарів та іноземних валют. Залежно від мети дослідження та причин виникнення ми можемо розрізняти різні види інфляці: 1. За характером інфляційного процесу: -  відкрита інфляція  відбувається   годі,   коли  макроекономічна нерівноваа проявляється в нічим не стримуваному, вільному зростанні цін, що явно впливає на споживчий кошик. З відкритою інфляцією можна боротися, бо вона проявляється явно у зростанні цін, динаміку яких можна вивчати й аналізувати; - приховали інфляція виникає під впливом державного контролю цін. Тоді ціни на товари не зростають, але замість якісних товарів за тими ж цінами продаються неякісні. Виникає дефіцит хороших  товарів,   що   веде  до   перепродажу   продукці  за завищеними цінами. Така інфляція була характерна для СРСР. 2. За місцем розповсюдження: - локальна інфляція - ріст цін проходить у межах одніє держави; - світова інфляція охоплює групу  кран або всю глобальну економіку. 3. З погляду передбачення: - очікувана інфляція, яку можна передбачити, спрогнозувати  рівень заздалегідь, готуватись до не; неочікувана, яка вища за спрогнозований рівень інфляці для даного періоду. 4. За темпами підвищення цін: помірна, коли ціни ростуть менше 10% за рік; - галопуюча, коли ціни ростуть в інтервалі від 20 до 200% в рік; -  гіперінфляція, коли ціни зростають на 2-3% щоденно, а за рік темп   інфляці   може   становити   десятки   тисяч   відсотків 5. За причинами: - інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Інфляція попиту має місце в тому випадку,   коли   грошові  доходи   населення  та  підприємств зростають швидше, ніж реальний обсяг товарів. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад,    військових),   збільшення    попиту    на   засоби виробництва  в  умовах  повно зайнятості  і   майже  повно завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупно спроможності трудящих (зростання заробітно плати).  інфляція пропозиці - зростання цін внаслідок збільшення вираг виробництва чи зменшення сукупно пропозиці, інфляція пропозиці, в основі яко знаходиться взаємозв'язок витрат і цін. Підвищення витрат на одиницю продукці в економіці скорочує прибутки й обсяг продукці на ринку, що веде до зростання цін. До найважливіших причин виникнення інфляці можна віднести наступні: 1. Непродумана     політика     центрального     банку:     якщо центральний банк з певних причин (економічних чи політичних) швидко збільшує пропозицію грошей, то неминуче розвивається інфляція попиту. 2. Незбалансованість    державних    видатків    і    прибутку призводить до дефіциту державного бюджету, фінансування якого за допомогою додатково емісі прямо розкручує інфляцію попиту. 3.  Кредитна експансія - надмірне розширення кредиту веде до емісі грошей в безгрошовій формі. 4.  Інфляційне    небезпечні    інвестиці    (військові    витрати, утримання збиткових підприємств) збільшують державний борг, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші. 5. Переважання в ринкових структурах олігопольнихринків 6. Імпортована  інфляція,   роль  яко  зростає  зі  зростанням відкритості економіки й втягнення  в світогосподарські зв'язки тіє чи іншо крани.  7.  Інфляційні     очікування     -     виникнення     в     інфляці самопідтримуючого характеру. 8. Неекономічні    чинники   -   революці,    війни,    політична нестабільність, втрата довіри до уряду тощо.9. Значне зростання внутрішнього та зовнішнього державного боргу.10. недосконалість податково системи; певні кризові явища в фінансово-кредитній системі; зовнішньо-економічні фактори.Також сюди можна додати: диспропорцію між основними сферами народного господарства, необґрунтоване підвищення зарплати, маса посередників між виробниками і споживачами.


57.	 Соціальні та економічні наслідки інфляці.
Інфляція (лат. inflatio - розбухання) - знецінення грошей, зниження х купівельно спроможності, що виявляється у зростанні цін.
Маючи складний соціально-економічний характер, інфляція призводить до гальмування розвитку національно економіки, поглиблює майнове розшарування населення і створює загрозу дестабілізаці соціально-політично ситуаці в крані. Інфляція посилює диспропорці в національній економіці, передовсім між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання; порушує нормальні господарські зв'язки; підриває стимули до підвищення ефективності вітчизняного виробництва, його зростання на базі науково-технічного прогресу; посилює ризик, пов'язаний з новими інвестиціями; послаблює мотивацію до високопродуктивно праці; призводить до кризи фінансово-кредитно системи; зумовлює зростання кількості безробітних; активізує спекуляцію та тіньову економіку, корупцію, злочинність. Але найбільш від інфляці страждає населення крани. Вона призводить до зростання вартості життя. У переважно частини трудящих зменшуються реальні доходи, знецінюються трудові заощадження. Найбільше інфляція зачіпає інтереси тих, хто одержує грошові доходи в постійних розмірах: пенсі, стипенді тощо. У суспільстві відбувається економічно невиправданий перерозподіл національного доходу, що призводить до збагачення невелико групки людей, але переважна більшість громадян крани стає бідними. І як наслідок всіх цих явищ і процесів виникає загострення соціальних протиріч у суспільстві, які проявляються у страйках, зміні урядів тощо. Інфляція спричиняє загальну невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі свого економічного становища, посилення групового егозму. Все це спричинює соціальну і політичну нестабільність у суспільстві. В умовах інфляці економічним суб'єктам невигідно тримати сво активи в грошовій формі. Це негативно впливає на кредитні відносини та грошовий обіг. Особливо відчутно Інфляція впливає на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс крани. Інфляція спричинює посилення хаотичності і диспропорціо-нальності розвитку суспільного виробництва. Скорочуючи платоспроможний попит населення, інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів народного споживання, що може викликати затухання темпів х зростання чи навіть скорочення обсягів виробництва. Тому активна боротьба з інфляцією є необхідною умовою соціально-економічного розвитку.

58.	 Інфляція та антиінфляційні заходи.
Інфляція - це зростання загального рівня цін у крані впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національно грошово одиниці. Інфляція - це процес знецінення грошей у результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над сумою цін товарів і послуг.  Інфляція - це багатопланове соціально-економічне явище, яке характеризує співвідношення між кількістю паперових грошей, обсягом вироблених товарів та послуг і темпами зростання рівня цін. Інфляційний процес означає знецінення грошей стосовно золота, товарів та іноземних валют. Інфляція (лат. inflatio - розбухання) - знецінення грошей, зниження х купівельно спроможності, що виявляється у зростанні цін. 
Антиінфляційні заходи: зростання обсягів виробництва і насичення ринку товарами; структурна перебудова економіки; обмеження емісі грошей; скорочення дефіциту державного бюджету; приватизація; стимулювання бізнесу; скорочення ставок податків, зокрема на бізнес, малий бізнес; послаблення інфляційних очікувань. Основні форми боротьби з інфляцією - грошові реформи та антиінфляційна політика (заходи). Грошова реформа - повне або часткове перетворення грошово системи, що здійснює держава з метою впорядкування та налагодження грошового обігу. Грошова реформа здійснюється різними методами (Нуліфікація різновид грошово реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними.  Девальвація - зниження обмінного курсу (ціни) валюти порівняно з іноземною. Деномінація - це укрупнення грошово одиниці шляхом обміну у визначеній пропорці старих грошових знаків на нові.   Ревалоризация - повернення до попередньо купівельно сили грошових знаків.) в залежності від економічного стану крани, ступеню знецінення грошей, політики держави.  Антиінфляційна політика - комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Антиінфляційні заходи: 1.Індексація доходів. 2.Контроль за заробітною платою і цінами. 3.Регулювання (зниження ) сучасного попиту та пропозиці, збільшення податків, зниження державних витрат. Індексація доходів здійснюється залежно від темпів інфляці. Вона застосовується в усіх розвинутих кранах і визначається рівнем прожиткового мінімуму (або типовим споживчим кошиком) і узгоджується з динамікою індексу цін: За постійно інфляці індексацію через певні проміжки часу повторюють. Однак індексацію не можна розглядати як метод боротьби з інфляцією. За допомогою індексаці можна лише послабити або уникнути окремих негативних наслідків інфляці, але не можна знизити  темпи.  Контроль за цінами і заробітною платою здійснюють протягом нетривалого проміжку часу, оскільки в іншому разі відкритий тип інфляці трансформується у закритий і руйнується механізм ринкового саморегулювання.  Застосування наведених важелів економічного регулювання не дає миттєвого ефекту. Наприклад, перші позитивні результати від збільшення чи зменшення податків на прибуток, подорожчання чи здешевлення кредиту з'являться не раніше, ніж через півроку. Методи антиінфляційно політики мають бути змішаними, тобто такими, що передбачають заходи монетарного та немонетарного характеру залежно від виду і типу інфляці, особливостей ЇЇ вияву в різних кранах.
 
59.	  Класичне пояснення макроекономічно рівноваги.
Макроекономічна рівновага - це точка перетину сукупного попиту і сукупно пропозиці, яка відповідає загальному рівню цін і рівню національного виробництва, який задовольняє як покупців так і продавців крани. Рівновага буває ідеальною, реальною, частковою і загальною. 
Класична модель  Представники Ф. Кене, Ж. Б. Сей, В. Парето та ін. За положеннями ціє моделі макроекономічна рівновага встановлюється за умов гнучких або змінних цін і тому, коли виникає порушення макроекономічно рівноваги, то вона може бути відновлена за рахунок підвищення чи зниження  ціни. У цій моделі рівноваги ціни є жвавими і гнучкими. Класична модель економічно рівноваги створювалася на основі вільного ціноутворення як регулятора забезпечення пропорційності та збалансованості в економіці.
Взагалі класична модель макрорівноваги належить до пояснюючих моделей. Вона дозволяє з`ясувати, як забезпечується економічний оптимум без державного втручання. Класична модель є основою практично всіх сучасних макромоделей і вона ґрунтується на таких гіпотезах: 1) рівновага встановлюється в результаті взаємоді ринків ресурсів, товарів, грошей та інвестицій; 2) вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів; 3) на ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків, як від зайвого попиту, так і від зайво пропозиці. Головним інструментом макроекономічного саморегулювання за класичною моделлю є : - реальна зарплата як чинник ринку робочо сили; - загальний рівень цін як чинник попиту на ринку товарів; - ставка проценту як чинник розподілу сукупного попиту (при його незмінній величині).
Прихильники класично теорі вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку, повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами. Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовнішні фактори, такі як війни, політичні перевороти, засуха, біржові крахи тощо, які тимчасово виводять  зі стану повно зайнятості. Проте здатність ринку до автоматичного саморегулювання є достатньою, щоб через деякий час знову відновити в економіці такий рівень виробництва, який відповідає умовам повно зайнятості. Це означає, що можливий відхід економіки від стану повно зайнятості, на думку представників класично теорі, є не внутрішнім продуктом ринково економіки, а лише результатом впливу на не зовнішніх обставин. 
Якщо виходити із сучасних уявлень про економічну рівновагу, то класична модель виглядає малопрактичною хоча б тому, що вона виключає з аналізу фактор держави. Однак, знання класично моделі необхідне, принаймні, з двох причин. По-перше, кейсіанська теорія, завдяки, якій, власне, і виникла макроекономіка в сучасному розумінні, розвинулась на грунті конструктивно критики класично теорі. Для більш грунтовного засвоєння кейнсіансько моделі необхідно усвідомлювати, що передувало  виникненню, від чого в ній з часом відмовились, а що сприйнялося і утвердилось. По-друге, такі сучасні теорі, як монетаризм та теорія, зорієнтована на пропозицію, грунтуються саме на класичній моделі макрорівноваги.

60.	 Кейнсіанське поясненя макроекономічно рівноваги.
Макроекономічна рівновага - це точка перетину сукупного попиту і сукупно пропозиці, яка відповідає загальному рівню цін і рівню національного виробництва, який задовольняє як покупців так і продавців крани. Рівновага буває ідеальною, реальною, частковою і загальною. Кейнськанська модель (Дж. М. Кейнс) - це модель депресивно або кризисно економіки. Кейнс вважав, що ресурси ніколи не використовуються повністю (існує безробіття, незадіяні потужності підприємств), а ціни не є гнучкими. Тому на відміну від класично школи він вважає, що макроекономічна рівновага це випадок (класична модель вважала рівновагу як постійно існуюче явище), а порушення рівноваги - постійне. За цією моделлю для збільшення ефективності ринково економіки треба стимулювати сукупний попит, стимулювати інвестиці, стимулювати державні витрати.
Дж. М. Кейнс у свой основній праці "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей" (1936) розробив повну модель макроекономічно рівноваги, яку описав за допомогою системи семи рівнянь. Перше рівняння характеризує рівновагу на ринку товарів та послуг, передбачає рівність між обсягом заощаджень та обсягом інвестицій, останні виступають як функція норми процента. Друге рівняння описує рівновагу на грошовому ринку і означає рівність між готівкою та вартістю угод. Рівновага на ринку праці описується третім рівнянням, яке вказує, що пропозиція праці є функцією грошово, номінально заробітно плати. Четверте та п'яте рівняння відображають взаємозв'язок між рівнем заробітно плати і повною зайнятістю. Пропозиція праці стає функцією реально заробітно плати. Шосте рівняння відображає зв'язок між рівнем зайнятості та виробничою функцією. Сьоме рівняння показує, що гранична продуктивність праці визначає реальну заробітну плату.
Кейнсіанська модель загально рівноваги основана на пріоритеті сукупного попиту, регулюючо ролі обсягу продажу, можливості забезпечити рівновагу за наявності безробіття й інфляці, спаду виробництва. Держава повинна здійснювати активну політику експансі, впливаючи на рівень сукупного попиту за допомогою збільшення державних витрат, зменшення податків та зниження процентно ставки. Дж. М. Кейнс відкрив ефект мультиплікатора - загальне зростання національного доходу перевищує державні витрати на стимулювання сукупного попиту, що веде до розширення виробництва та підвищення рівня зайнятості.
В основу кейнсіансько повно моделі загально рівноваги покладено такі положення. Зміни сукупного попиту визначають точку макроекономічно рівноваги, загальний рівень цін, обсяг реалізаці валового національного продукту та рівень зайнятості. Зростання національного доходу веде до того, що обсяг заощаджень збільшується відносно швидше, ніж обсяг споживчих витрат, тобто чим більший національний дохід, тим менший сукупний попит. Щоб призупинити зменшення сукупного попиту, Дж. М. Кейнс запропонував збільшувати витрати на інвестування, що забезпечить підвищення зайнятості та приріст національного доходу, при цьому сукупний попит залишиться на тому самому рівні. Для розвитку підприємництва державі слід регулювати норму процента;  розмір має бути менший за норму прибутку.

61.	 Гроші, х різновиди, структура грошово пропозиці. Грошові агрегати. 
Гроші - це є товар, що виконує функцію загального еквівалента. Гроші - це ті функці, які вони виконують, а функці грошей такі: міра вартості; засіб оббігу (обміну); засіб заощадження; світові гроші. (перші 3 функці - є загальновизнаними). Гроші - це засіб платежу.  Гроші виділились з товарного світу, на них можна обміняти будь-який товар. Різновиди: в процесі еволюці гроші набували різних видів - товарна форма; металеві гроші (різновид монет); паперові гроші (вперше виникли в Кита); кредитні гроші (1-й вексель); банкноти; електронні гроші.  Пропозиція грошей, або грошова маса - це сукупність загальноприйнятих грошових засобів в економіці. Пропозиція грошей- це та кількість грошей, що знаходиться у розпорядженні економічних суб"єктів, яку вони можуть спрямувати в оборот за сприятливих умов. Структуру грошово пропозиці становлять -  депозити економічних суб'єктів (підприємств, організацій, населення) в комерційних банках, якими вони у разі необхідності можуть користуватися, й готівка, що перебуває в обігу поза банківською системою. Грошову пропозицію (масу) (МS) можна визначити за формулою: Мs = С + D     де С - готівка в обігу; D - депозити в комерційних банках.  Зміна маси грошей, що циркулює в економічній системі, суттєво впливає на реальний випуск продукту, рівень цін, зайнятість та інші змінні. Оскільки контроль за кількістю грошей надзвичайно важливий для економічно стабільності, аналітики і політичні діячі мають володіти адекватними можливостями для вимірювання грошово маси (пропозиці). Грошові агрегати - види грошей та грошових засобів, які відрізняються один від одного своєю ліквідністю, тобто можливістю швидкого перетворення в готівку, показники структури грошово маси.
Грошові агрегати це зобов'язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектора загального державного управління та інших депозитних корпорацій. Складовими грошових агрегатів є фінансові активи у формі готівкових коштів у національній валюті, переказних депозитів, інших депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям, нефінансовим корпораціям, домашнім господарствам та некомерційним організаціям, що обслуговують домашні господарства. Залежно від зниження ступеня ліквідності фінансові активи групують у різні грошові агрегати М0, М1, М2 та М3. Відповідно до методологічних правил НБУ виділяють грошові агрегати різного складу: M0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями. М1 грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті. М2 грошовий агрегат М1 та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити, включає невеликі строкові депозити та інгі заощаджування. М3 (грошова маса) - грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій, це великі строкові депозити, це внески в спеціальні фінансові установи.
Коли переходимо від одного грошового агрегата до іншого, то знижується ліквідність грошей, тобто здатність грошей перетворюватись в інший товар. Готівка має абсолютну ліквідність. Коли знижується ліквідність, то зростають витрати.

62.	 Грошовий обіг. Закон грошового обігу.
Грошовий обіг - це безперервний рух грошей, який обслуговує реалізацію ВВП.  Грошовий обіг - це неперервний рух грошей у сфері обігу та х функціонування як засобу платежу й обігу. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Поряд з кредитом та фінансами він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище, що має свою особливу специфіку й механізм впливу на економіку. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначено маси грошей. Стабільність грошового обігу залежить насамперед від стану економіки. Грошовий обіг здійснюється в готівковій та безготівковій формах. Готівкові гроші (наявні) - це банкноти, білети державно скарбниці та монети. Кількість грошей в обігу визначають закони грошового обігу, які загалом перебувають у прямопропорційній залежності від суми цін товарно маси і в обернено-пропорційній - від швидкості обороту грошей. Закон грошового обігу - особливий економічний закон (діє в кількох формаціях), який відображає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між кількістю необхідних для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізаці, та вартістю грошей.  Кп = СЦ/ О;   де Кп - кількість необхідних для товарного обігу грошей у певному році; СЦ - сума цін товарів; О - середнє число оборотів за рік кожно грошово одиниці. Відповідно до різних форм грошей та виконуваних ними функцій розрізняють певні типи законів грошового обігу.  Закон грошового обігу зазнає істотно зміни у зв'язку з обігом платіжних засобів (векселів, банкнот, чеків) і набуває такого вигляду: Кп = СЦ-К+П-ВВ/ Шо; де СЦ - сума товарних цін; К - сума цін товарів, проданих у кредит, П - сума платежів за борговими зобов'язаннями, ВВ - сума взаємопогашуваних безготівкових платежів, Ш0 - середня кількість оборотів грошово одиниці (як засобу обігу та платежу).

63.	 Банківська система сучасного ринкового господарства. Модель створення банками нових грошей.
Банківська система в ринковій економіці є звичайно дворівневою і включає центральний банк (емісійний) і комерційні (депозитні) банки різних видів.
Центральний банк - є основним елементом банківсько системи, його функція у забезпеченні стабільності національно грошово одиниці. Центральний банк здійснює емісію грошей (і це тільки його право), здійснює контроль і регулювання комерційних банків. Центральний банк проводить монітарну політику. Таким чином, центральний банк має певну владу за контролем грошово маси і кредиту. Тільки він може запустити "паперовий верстат", або його призупинити. Усі ці ді залежать від економічно ситуаці в крані. У цьому суть центрально банківсько системи.
Комерційні банки являють собою приватні і державні банки, що здійснюють універсальні операці з кредитування промислових, торгових і інших підприємств головним чином за рахунок тих грошових капіталів, що вони одержують у вигляді внесків. Основними функціями комерційних банків вважаються залучення внесків (депозитів) і надання кредитів. За допомогою цих операцій комерційні банки можуть створювати гроші, тобто розширювати грошову пропозицію, що відрізняє х від інших фінансових установ. Банки займаються також купівлею і продажем цінних паперів. Мета будь-якого комерційного банку - це одержання прибутку. Основним джерелом прибутку є різниця по % кредитних операцій (актив) та % по депозитним операціям (пасивн.). % за кредит залежать від величини % інфляці. Якщо депозит 10%, а інфляція 10%, то кредит дається під не менш ніж 20%. Комерційні банки перетворюють заощадження в інвестиці. 
Змінювати масу грошей в обороті в Украні може тільки банківська система. Збільшення чи зменшення  досягається емісійною діяльністю центрального та комерційних банків. На суму готівково та безготівково емісі збільшується відповідно готівковий та безготівковий компоненти грошово маси і загальний  обсяг. При цьому центральний банк емітує готівкові та безготівкові гроші, а комерційний банк - тільки безготівкові. (Емісія - вливання грошових коштів у грошовий потік (оборот)).   Випуск готівки НБУ здійснюється через продаж  комерційним банкам. Значна частина цього випуску здійснюється за рахунок купівлі НБУ готівки у комерційних банків. Якщо цих надходжень від купівлі не достатньо, то НБУ ніде взяти потрібну суму готівки, крім емісі. На суму готівково емісі зросте обсяг грошово бази і значною мірою показники грошово маси в усіх  агрегатах. Випуск центральним банком безготівкових грошей здійснюється такими способами: наданням позичок комерційним банкам шляхом х рефінансування; через купівлю у комерційних банків цінних паперів; через купівлю у комерційних банків та х клієнтів іноземно валюти для поповнення золотовалютного резерву. Модель створення грошей комерційними банками дещо складніша, ніж модель емісі НБУ, і полягає у грошово-кредитній мультиплікаці х вільних резервів та депозитних вкладів. Грошово-кредитний мультиплікатор - це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні.
За системи часткового резервування комерційні банки здатні створювати гроші, збільшуючи пропозицію грошей за рахунок кредитування економіки. Спроможність окремого комерційного банку створювати гроші визначається розміром його надлишкових резервів. Система комерційних банків у цілому може надати позики в обсязі, який у декілька разів перевищує  початкові надлишкові резерви. 
Таким чином, внаслідок банківського кредитування кількість грошей в економіці зростає. Процес емісі платіжних засобів у межах системи комерційних банків називається кредитною мультиплікацією, або мультиплікативним створенням депозитів. Кредитна мультиплікація визначає максимальний рівень кредитно експансі на внутрішньому ринку і, відповідно, максимальний обсяг грошово маси, що випускається банківською системою в обіг при певному рівні резервних вимог.

64.	 Сутність монетаризму.
Монетаризм, це економічна концепція в якій гроші та грошова система розглядаються як вирішальний фактор економічно структури суспільства і головна причина інфляці, а грошово-кредитна політика - як найважливіший інструмент стабілізаці внутрішнього механізму відтворення, здійснення економічно політики держави. Монетаризм виник у середині 50-х років XX ст. (Засновник сучасного монетаризму М. Фрідмен).  Монетаристи дотримуються думки, що ринкова система є достатньо стійкою і здатна самостійно відновлювати економічну стабільність. Тому вони відкидають кейнсіанську ідею про необхідність державного втручання в економіку і відстоюють принципи вільно конкуренці. Згідно з монетаристською теорією, головну роль у регулюванні економіки виконує грошово-кредитна, а не фіскальна політика. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи або зменшуючи грошову масу, держава може здійснювати регулювальний вплив на економічну активність.  Спираючись на емпіричні докази, монетаристи запевняють, що швидкість обертання грошей є стабільною в тому розумінні, що чинники, які впливають на не, змінюються поступово й досить передбачувано. Отже, зміну швидкості обертання грошей можна передбачити і врахувати. Дотримуючись положення про стабільність швидкості обертання грошей і передбачуваний характер залежності між грошовою масою і номінальним ВВП, монетаристи роблять висновок: стабільний розвиток економіки можна забезпечити за умов стабільного збільшення грошово маси. З цією метою Фрідмен запропонував на законодавчій основі встановити спеціальне монетарне правило, згідно з яким грошова маса має збільшуватися щорічно тими самими темпами, що й щорічний темп зростання реального ВВП. Наприклад, якщо прогнозом передбачається, що в майбутньому році приріст реального ВВП становитиме 3 %, то на 3 % в прогнозованому році необхідно збільшити грошову масу. Прихильники монетаризму істотно принижують фіскальну політику як метод стабілізаці економіки. На хню думку, неефективність фіскально політики обумовлена ефектом витіснення. Його суть полягає в тому, що коли держава, виходячи із необхідності покриття бюджетного дефіциту, позичає гроші у населення і комерційних банків, вона входить в конкуренцію з приватним бізнесом. Внаслідок цих позичок держава скорочує грошову масу приватного сектора економіки. Це підвищує відсоткову ставку на грошовому ринку і тому витісняє з інвестиційного ринку певну кількість приватних інвестицій, які за підвищено відсотково ставки стають неприбутковими. Отже, в результаті вплив бюджетного дефіциту на сукупний попит буде несуттєвим. По суті головна функція монетаризму полягає в тому, щоб під-порядкувати економічну теорію практичним завданням держави, щоб політика в галузі грошового обігу більшою мірою відповідала потребам держави і господарюючих суб'єктів у збільшенні грошо-во-кредит но маси в конкретних умовах перманентно інфляці,
Монетаризмові властиві такі недоліки: 1) однобічний несистемний підхід до сутності впливу грошей на економічний цикл, на господарську кон'юнктуру.  2) однобічний не комплексний підхід до практичних рекомендацій, пропозиція використовувати лише грошово-кредитну політику.  3) недостатньо обґрунтований, поверховий аналіз причин промислового циклу (з використанням методу формальних статистичних зіставлень, інфляці, шляхів х регулювання).  4) монетаризм значною мірою ґрунтується на постулюванні положень про наявність над стабільного попиту на касові залишки з боку учасників господарського обороту, про пряму залежність між потребою в таких залишках і величиною грошового доходу та ін.; 5) обстоюючи визначальну роль грошей в економічній структурі, монетаризм виходить із теоретико-методологічних засад міново концепці.

65.	 Сутність економічного зростання, його типи та фактори.
Сутність поняття "економічне зростання" можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів, що знаходить свій вираз і в комплексному вдосконаленні соціально-економічних відносин у суспільстві . У західній літературі під цим терміном прийнято розуміти лише збільшення обсягів, товарів і послуг, створених за даний період.   Економічне зростання означає:   збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в абсолютних вимірниках за певний проміжок часу; збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на душу населення;  збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на одного зайнятого. Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично при збереженні незмінними х попередніх техніко-технологічних параметрів. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціональнішого використання всього виробничого потенціалу. Економічне зростання вимірюється двома способами: 1) збільшенням загального обсягу реального ВНП або НД в цілому і в розрахунку на душу населення протягом певного часу (за рік); у грошових показниках; 2) збільшенням ВНП чи НД в розрахунку на душу населення в процентах, тобто темпами приросту. Економічне зростання - це багатофакторний суперечливий процес, воно залежить від багатьох факторів. До основних чинників зростання переважно відносять такі: - працю (кількість і якість трудових ресурсів); - землю (кількість і якість природних ресурсів); - капітал (капіталовкладення або інвестиці) з урахуванням технічного рівня засобів виробництва, який забезпечується науково-технічним прогресом; - підприємницькі здібності. х розуміють не тільки як господарську діяльність підприємців, а й як господарський механізм, який може сприяти або гальмувати економічний розвиток. Фактори економічного зростання тісно взаємопов'язані і переплетені. Так, наприклад, праця є високопродуктивною, якщо робітники використовують сучасне обладнання і матеріали під керівництвом здібних підприємців в умовах добре налагодженого господарського механізму. Залежно від характеру зростання фактори зростання поділяють на дві групи - екстенсивні та інтенсивні. До екстенсивних факторів належать: - збільшення обсягу інвестицій при наявному рівні техніки; - збільшення кількості працівників; - збільшення обсягу використовувано сировини, матеріалів, палива. До інтенсивних факторів належать: - прискорення науково-технічного прогресу (упровадження ново техніки і технологій шляхом оновлення основного капіталу); - підвищення кваліфікаці працівників; - поліпшення використання основних і оборотних фондів; - поліпшення організаці виробництва. Використання екстенсивних факторів мало місце в минулому, коли був високий приріст робочо сили і значна кількість населення, особливо жінок, не була задіяна в суспільному виробництві. У другій половині XX ст. приріст робочо сили в розвинутих кранах суттєво знизився, а в деяких кількість населення навіть зменшувалась. Так, в Украні в 90-х роках кількість населення зменшилася більше, ніж на 2 млн чоловік. Поступово вичерпувалися найбільш доступні джерела корисних копалин, особливо енергетичних ресурсів. Зменшення кількості людських і матеріальних ресурсів зумовило перехід до інтенсифікаці розвитку економіки, який повинен забезпечити економне раціональне використання ресурсів, підвищення ефективності виробництва і збільшення реального обсягу валового національного продукту. У сучасних умовах найважливішим чинником, який забезпечує зростання виробництва реального ВНП є підвищення продуктивності праці. Воно залежить від таких факторіє: - технічного прогресу; - затрат капіталу; - освіти і професійно підготовки працівників; - економі, зумовлено масштабами виробництв; - покращення розподілу ресурсів, організаці виробництва та інших чинників.   Дослідження багатьох економістів показали, що підвищення продуктивності праці чинить значно більший вплив на зростання реального ВНП, ніж збільшення кількості працівників. Але підвищити продуктивність праці досить складно. Це досягається завдяки впровадженню технічного прогресу, зростанню фондоозброєності, підвищенню кваліфікаці працівників та деяких інших факторів.

66.	 Зміст та оцінка економічного зростання. Моделі економічного зростання.
Економічне зростання це збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів, що знаходить свій вираз і в комплексному вдосконаленні соціально-економічних відносин у суспільстві . У західній літературі під цим терміном прийнято розуміти лише збільшення обсягів, товарів і послуг, створених за даний період.   Економічне зростання означає: збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в абсолютних вимірниках за певний проміжок часу;  збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на душу населення;  збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на одного зайнятого. Економічне зростання чи динаміка ВВП оцінюється за допомогою індексів і темпів росту і приросту. Використовується кілька різновидів цих показників:   Темпи (індекси) росту і приросту до базисного року; Ланцюгові темпи (індекси) росту і приросту до попереднього року; Середньорічні темпи росту і приросту за період.   Макроекономічний аналіз для визначення рівня соціально-економічного розвитку крани використовує кілька груп показників-індикаторів. Найважливішим індикатором рівня економічного розвитку є показник ВВП на душу населення, виражений у доларах. Перерахування в долари проводиться не за ринковим курсом гривні до долара, а на більш об'єктивній підставі - паритетові купівельно спроможності національно валюти до долара (ПКС). Близьким до показника ВВП на душу населення є інший індикатор економічного розвитку - національний доход на душу населення. Він краще відбиває рівень добробуту населення, оскільки на відміну від ВВП у показник національного доходу не входять споживання основного капіталу (амортизація), непрямі податки і державні субсиді на виробництво й імпорт.
У систему вимірників рівня життя населення включаються також показники структури споживчих витрат. У розвинутих кранах відносно високу питому вагу займають витрати на придбання предметів споживання тривалого користування, витрати на освіту й охорону здоров'я, вища частка нагромадження і вкладень у нерухомість. У кранах зі слабкою економікою переважають витрати на харчування і предмети першо необхідності.  У макроекономічному аналізі започатковані цікаві спроби визначати агреговані оцінні індикатори, що розраховуються шляхом зважування ряду макроекономічних показників. Наприклад, почали застосовувати індекси суспільного розвитку, у яких відбиваються не тільки показники виробництва і споживання, але і тривалість життя, стан здоров'я, освітній рівень населення. За даними за 2000 рік, перших п'ять місць за рівнем суспільного розвитку зайняли Японія, Канада, Норвегія, Швейцарія, Швеція.
Таким чином, методологія виміру рівня соціально-економічного розвитку постійно збагачується новими прийомами і моделями. Міжнародні порівняння макроекономічних показників дають можливість фахівцям бачити місце будь-яко крани у світовій економічній системі, виявити причини успішного розвитку чи відставання.
Моделі економічного зростання створювались з метою пошуку оптимального співвідношення між факторами виробництва, визначення умов, які забезпечують бажані темпи та стабільність економічного зростання, дослідження найважливіших пропорцій, у тому числі між нагромадженням і споживанням тощо. Вирішення проблем економічного зростання передбачає застосування різних моделй економічного зростання.  Однофакторна модель зростання. В економічній літературі відома модель Харрода-Домара. У ній автори враховують як єдиний фактор економічного зростання лише капітал, тобто це однофакторна модель. Вихідною умовою тако посилки є те, що капітал (як фактор) наче "вбирає" в себе потенці решти виробничих факторів.  Ця модель базується на ряді припущень (абстракцій). Так, передбачається, що задіяні всі фактори виробництва, зберігається рівновага попиту і пропонування та рівні хніх приростів, залишаються постійними співвідношення між заощадженнями S та інвестиціями І. На практиці це далеко не так. Модель Харрода-Домара слугує допоміжним інструментом у розв"язанні проблем економічного зростання в довгостроковому періоді, допомагає виявити характер взаємозв"язків у динаміці та проілюструвати х. Модель виробничо функці. Економічне зростання може бути забезпечено за рахунок паралельних вкладень у різні фактори, що робить х більш високопродуктивними. Так, раціональне співвідношення між працею і капіталом у разі х зміни розраховується за допомогою виробничо функці, в основі яко - найкращий варіант гранично продуктивності кожного із залучених факторів. Важливо звернути увагу і на універсальну модель В. Леонтьєва, яка дістала назву "витрати-випуск". Ї автор проаналізував систему взаємозалежностей в економіці як єдиного цілого на основі таблиці міжгалузевого балансу. У таблиці взаємозв"язок між "витратами" (по стовпцях) і "випуском", або виготовленою продукцією (по рядках), дозволяє з"ясувати, яку кількість одніє продукці потрібно використати для виробництва іншо.
   Теоретична модель "витрати-випуск" стала основою для побудови міжгалузево моделі економіки США, а також набула поширення в інших кранах, у тому числі в колишньому СРСР. У 1973 р. за розробку методу "витрати-випуск" та його практичне застосування В. Леонтьєву було присуджено Нобелівську премію з економіки.  Концепція нульового зростання. На початку 70-х рр. у західній літературі було висунуто так звану концепцію нульового економічного зростання. Суть проблеми полягає в тому, що в повоєнні десятиліття істотно посилились негативні наслідки швидкого економічного зростання, оскільки воно значною мірою пов"язано із залученням і переробкою дедалі більшо кількості сировинних ресурсів. Сировина стає дефіцитнішою, а потреби в ній безперервно зростають. За існуючих тенденцій залучення природних ресурсів у виробництво людство незабаром дійде до межі, за якою йому загрожує глобальна катастрофа: виснаження природних ресурсів, екологічні катастрофи та погіршання якості життя в цілому. У зв"язку з цим потрібно свідомо обмежувати темпи економічного розвитку.
   З прихильниками концепці нульового зростання важко погодитись. Адже саме динамічне економічне зростання виступає як головна передумова пом"якшення суперечностей між зростаючими потребами та обмеженими ресурсами. Як уже зазначалося, НТР веде до суттєвих змін у факторах економічного зростання. Вона дозволяє отримати більше продукці з меншими витратами, у тому числі зменшуються витрати енергетичних і традиційних мінеральних ресурсів. Модель економічного зростання Р.Солоу - неокласична модель економічного зростання, яка була розроблена в 50-60-х рр. лауреатом Нобелівсько премі Робертом Солоу (рис.12.2). Ця модель дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва - праця, капітал, технологічні зміни - впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу.  Одним з  напрямків є теорія ендогенного зростання, яка пов'язує процес зростання з усіма можливими якісними й кількісними факторами: ресурсними, інституційними, міжнародними тощо. Прикладами таких факторів є: частка робочо сили з початковою чи середньою освітою (характеристика якості трудових ресурсів), частка військових витрат у ВВП (характеристика структури розподілу ресурсів), середньодушове споживання алкоголю (як характеристика трудово та соціально мотиваці), кількість військових конфліктів (як характеристика суспільно та політично стабільності) тощо. Такі моделі враховують інвестиці в людський капітал, наукові дослідження і дають змогу описати динаміку зміни технологі, замість того щоб задавати  екзогенно. Проте формальний опис ендогенних моделей зростання є досить складним.

67.	 Еластичність попиту за ціною. Суть та практичне значення.
Еластичність - міра чутливості попиту і пропозиці до зміни факторів, які х визначають, насамперед до зміни вартості товарів. Відношення відсотка зміни попиту на товар до відсотка зміни ціни називають еластичністю попиту за ціною. Цей показник характеризує ступінь реагування по?купців на зміну ціни.  Еластичність попиту за ціною - це процентна зміна обсягу попиту, спричинена однопроцентною зміною ціни даного товару:  
Згідно із законом попиту, зі збільшенням ціни обсяг попиту знижується. Еластичність попиту, таким чином, є від'ємною. Наприклад, якщо ціна авіаквитків зросла на 10%, то величина попиту може знизитися на 5%. Згідно з формулою, еластичність дорівнює -0,5. Зауважимо, що еластичність попиту завжди має від'ємне значення. Знак "мінус" підкреслює обернену залежність між ціною і величиною попиту. Економісти зазвичай опускають знак "мінус" і звертають увагу лише на абсолютне значення еластичності попиту за ціною.  Залежно від абсолютного значення розрізняють п'ять видів еластичності попиту. 1). Ed > 1, попит еластичний. Відносна зміна у величині попиту є більшою за відносну зміну ціни  %  Qd>%  P.   2).| Ed\ < 1, попит нееластичний. Відносна зміна у величині попиту є меншою за відносну зміну ціни .   %  Qd<%  P.   3).| Ed\ = 1, попит одинично-еластичний. Відносна зміна у величині попиту дорівнює відносній зміні ціни .  4). \Ed\ = 0, попит абсолютно нееластичний.  5). \Еd\ = ~ , попит безмежно - еластичний.  Визначники еластичності попиту за ціною. 1.Кількість та близькість товарів-замінників. 2.Частка бюджету споживача, що витрачається на купівлю товару. 3.Потреби в товарі. 4.Період часу, необхідний для пристосування до змін у цінах.
Практичне значення застосування еластичності попиту за ціною : - для визначення стратегі фірми (де потрібно знизити ціни щоб зріс виторг); - при визначенні обсягів продажу фірми (валовий дохід).  Коли попит еластичний то фірма може знизити ціну і через це буде зростати обсяг продажу і загальна виручка. Коли попит буле нееластичний, то зниження ціни дорівнюватиме підвищенню обсягу виробництва, але загальна виручка буде знижуватись, що є невигідним для фірми, тобто ціна знижуватись не буде, бо це є невигідним.
Еластичність попиту за ціною найчастіше застосовується для того, щоб визначити, як зміниться загальний дохід продавця в разі зміни ціни на товар. Загальний дохід визначається як добуток кількості проданого товару на його ціну. 
Унаслідок різно еластичності попиту між зміною ціни і зміною загального до?ходу встановлюються різні взаємозалеж?ності. Розглянемо три можливі випадки.
Випадок 1. Попит відносно еластичний (E(d) >1). Відсоток зміни ціни є меншим за відсоток зміни величини попиту. При?пустімо, що ціна підвищилася від Р1 до Р2, а величина попиту зменшилася від Q1 до Q2.
Випадок 2. Попит відносно нееластичний (E(d)<1). Відсоток зміни ціни є більшим за відсоток зміни величини попиту. 
Випадок 3. Попит одинично-еластичний (E(d) =1). Відсоток зміни ціни дорівнює відсотку зміни величини попиту. 

68.	 Промисловий цикл, як прояв порушення макроекономічно рівноваги.
Промисловий цикл або цикл ділово активності - це регулярне коливання рівня ділово активності, це коливання ВВП коли за зростанням активності наступає  спад, який знову змінюється зростанням. В загальному вигляді цикл - це результат коливання різних показників економічно активності (темпів зростання ВВП, загального обсягу продажів, загального рівня цін, рівня безробіття, завантаження виробничих потужностей тощо). Циклічність - це об"єктивна форма розвитку національно економіки і світового господарства як єдиного цілого. Це закономірний рух від одніє макроекономічно рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншо. Тобто в цьому разі можна говорити про порушення одніє існуючо макроекономічно рівноваги з поступовим встановленням іншо макроекономічно рівноваги.  Цикл ділово активності (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі. Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення. Криза - якраз в цій фазі відбувається  різке порушення існуючо економічно рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, і ці диспропорці  різко зростають. Відбувається зниження попиту на товари і виникнення надлишку х пропонування. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і зростання безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут товарів. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітно плати, прибутку, інвестицій, цін. Зростає безробіття. Падає життєвий рівень населення. Зростає соціальна напруга в суспільстві. Через "омертвіння" капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит - ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресі. Цикл ділово активності (промисловий цикл)  - об"єктивний механізм встановлення макроекономічно рівноваги, хоча і пов"язаний зі значними втратами економіки.

69.	  Номінальний та реальний ВВП. Дефлятор ВВП.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартiсть  кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній крані протягом певного періоду часу, як правило, року. Номінальний ВВП - це сукупна вартість вироблених товарів і послуг, яка обчислена в цінах, коли даний продукт був вироблений. Розрахований на основі поточних цін, він не враховує зміни в рівні цін, нескоригований на інфляцію (підвищення цін) або дефляцію (зниження цін). Реальний ж ВВП - вартість вироблених товарів і послуг, яка враховує зміни в рівні цін, тобто скоригована на інфляцію чи дефляцію. Розраховується реальний ВВП шляхом ділення номінального ВВП на індекс цін. Формула його обчислення має такий вигляд: Реальний ВВП = номінальний ВВП / індекс цін × 100 % Індекс цін - показник динаміки (рівня) цін, х загального збільшення або зменшення за певний період часу. Він показує, яким чином змінився рівень цін протягом аналізованого нами періоду, чи відбувалися інфляція або дефляція та які хні розміри.  Індекс цін за умов інфляці називається дефлятором. Дефлятор - коефіцієнт, який використовується для переобчислення економічних показників, виміряних в грошах, з метою приведення х до рівня цін попереднього періоду. Дефлятор ВВП розраховується на основі співвідношення між номінальним і реальним валовим внутрішнім продуктом: Дефлятор = номінальний ВВП / реальний ВВП × 100 % Він показує зміну ВВП за рахунок зміни рівня цін.  Дефлятором ВВП  називають Індекс Пааше, обчислений для набору товарів і послуг, що входять до ВВП крани. 

70.	 Причини та засоби державного регулювання економіки.
У сучасних умовах держава є активним суб'єктом економіки. Вона займається як безпосереднім господарюванням, так і здійснює певні регулятивні функці щодо всього суспільного виробництва. Також держава здійснює регулювання економіки. Державне втручання в економіку обумовлене цілою низкою конкретних причин:  - ринок має власні, іманентно притаманні йому недоліки. Це циклічний характер функціонування економіки, безробіття, інфляція тощо. Ці явища набувають значних масштабів і гальмують розвиток суспільства; - ринкова економіка не здатна реалізувати масштабні наукові проекти, які б забезпечували стратегічний прорив у галузі науки й техніки. Фундаментальна наука з  величезними витратами і великою ймовірністю здійснення витрат без отримання кінцевого позитивного результату не може бути профінансована приватним бізнесом; - процес відтворення робочо сили в умовах ринку не може бути забезпечений у повному обсязі, бо ринок формує попит тільки на ту робочу силу, яка відповідає досягнутому рівню техніки і технологі;  -  ринок не може протистояти монополіям, інфляці, а також негативним наслідкам господарювання стосовно навколишнього середовища; - структурні зміни в економіці, потреба в яких часто є нагальною для крани, практично нездійсненні для ринку через свою масштабність і великі фінансові витрати; - в умовах інтернаціоналізаці виробництва різко посилюється конкуренція на світових ринках, тому без допомоги держави бізнесу важко утримати сво позиці; - ринок не здатний забезпечити задоволення потреб у соціальних благах, споживання яких є загальнодоступним і це споживання не можна обмежити. Засоби державного регулювання економіки поділяють на адміністративні та економічні. Адміністративні засоби не пов'язані з матеріальними стимулами та фінансовими витратами. Вони ґрунтуються на силі державно влади і включають заходи заборони, дозволу і примусу. Заходи заборони полягають у тому, що, наприклад, держава забороняє приватним підприємцям здійснювати такі види діяльності як виробництво збро, наркотиків та інші.  Прикладом заходів примусу може бути те, що державні органи зобов'язують підприємства сплачувати податки, організовувати на підприємствах виробниче навчання молоді, створювати певні побутові умови, здійснювати заходи з безпеки праці, установлювати очисні споруди та інші. Економічні засоби державного регулювання поділяються на засоби грошово-кредитно і бюджетно політики. Основними засобами грошово-кредитно політики є: а) регулювання обліково ставки процента; б) установлення і зміна розмірів мінімальних резервів, які фінансові установи зобов'язані зберігати в центральному банку; в) операці державних установ на ринку цінних паперів (емісія цінних паперів, торгівля ними і погашення).
Головними засобами бюджетно політики є фінансування видатків із державного бюджету на розвиток і підтримку багатьох галузей виробництва і сфери послуг. Основним інструментом мобілізаці фінансових засобів для формування державного бюджету є податки. Вони також широко використовуються як засіб впливу на діяльність підприємств. Податки, з одного боку, є головним джерелом формування державного бюджету, з іншого - засобом стимулювання виробничо діяльності через надання податкових пільг, звільнення від податків частини прибутку за умови його цільового використання.
Особливу роль серед засобів державного регулювання економіки відіграє прискорена амортизація, тобто прискорене списування основного капіталу. У сучасних умовах воно є головним засобом стимулювання інвестицій, структурних змін в економіці і важливим інструментом впливу на економічний цикл, зайнятість. Суть його в тому, що амортизаційні відрахування перевищують розміри реального фізичного зношування основного капіталу і цим спонукають підприємства інтенсивніше використовувати його. З іншого боку, частина чистого прибутку звільняється від податків, бо включається у витрати виробництва і потім перераховується в амортизаційний фонд для подальшого фінансування інвестицій.

71.	 Макроекономічна рівновага та причини  порушення.
Проблема макроекономічно рівноваги - одна з основних в економічній теорі і привертає до себе велику увагу економістів протягом XIX-XX ст. Макроекономічна рівновага - це точка перетину сукупного попиту і сукупно пропозиці, яка відповідає загальному рівню цін і рівню національного виробництва, який задовольняє як покупців так і продавців крани. Рівновага буває ідеальною, реальною, частковою і загальною. Ідеальна (бажана) рівновага - це такий стан економіки, за якого забезпечується оптимальна реалізація інтересів усіх суб'єктів економіки та узгодженість у х поведінці. Реальна рівновага встановлюється в економічній системі як наслідок впливу зовнішніх факторів на ринок в умовах недосконало конкуренці.  Часткова рівновага у масштабі всього народного господарства означає досягнення кількісно відповідності двох взаємопов'язаних окремих сторін чи ланок економіки, ринку товарів, послуг, факторів виробництва. Наприклад, збалансованість між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією, прибутками й витратами бюджету та ін. Загальна макроекономічна рівновага - це збалансований розвиток усіх сфер економічно системи, одночасна відповідність на ринку в цілому.  В економічній теорі розрізняють класичну, кейнсіанську і монетаристську моделі макроекономічно рівноваги.  Класична модель  Представники Ф. Кене, Ж. Б. Сей, В. Парето та ін. Ця модель  вважає, що рівновага встановлюється за умов гнучких або змінних цін і тому, коли виникає порушення макроекономічно рівноваги, то вона може бути відновлена за рахунок зміни ціни. Класична модель економічно рівноваги створювалася на основі вільного ціноутворення як регулятора забезпечення пропорційності та збалансованості в економіці.
Кейнськанська модель (Дж. М. Кейнс) - це модель депресивно або кризисно економіки. Кейнс вважав, що ресурси ніколи не використовуються повністю (існує безробіття, незадіяні потужності підприємств), а ціни не є гнучкими. Тому на відміну від класично школи він вважає, що макроекономічна рівновага це випадок (класична модель вважала рівновагу як постійно існуюче явище), а порушення рівноваги - постійне. За цією моделлю для збільшення ефективності ринково економіки треба стимулювати сукупний попит, стимулювати інвестиці, стимулювати державні витрати.  У середині XX ст. американський економіст М. Фрідмен, засновник сучасного монетаризму, обгрунтував монетаристську модель економічно рівноваги, в якій запропонував замість державно політики експансі політику стримання, тобто обмеження доходів населення, рівня сукупного попиту, грошових виплат населенню, державних витрат, приросту грошово маси. При цьому може спостерігатися зростання безробіття та зниження інфляці. Держава за такого стану економіки повинна застосовувати політику лібералізаці, тобто надання більшо свободи розвиткові ринкових відносин, ціноутворенню. Макроекономічна рівновага - явище нестабільне. Порушення рівноваги може виникнути через  превиробництво - коли сукупість пропозицій перевищує сукупність попиту; та недовиробництво- коли сукупність попиту більше за сукупність пропозиці.  А це все в свою чергу призводить до трьох основних причин порушення макроекономічно рівноваги: циклічним розвитком економіки, неповною зайнятістю й інфляцією.

72.	 Основні напрямки державного регулювання економіки.
Державне регулювання економіки - цілеспрямований та активний вплив державних та наддержавних органів управління на функціонування та розвиток цілісно економічно системи (а отже, на  розширене відтворення) шляхом використання економічних законів і вирішення економічних суперечностей за допомогою певно сукупності форм та методів. Говорячи про основні напрямки державного регулювання еко?номіки, слід зазначити, що це - фактично узагальнена картина процесів, здійснюваних державою щодо впливу на економічні явища та економіку крани в цілому.
 Основні напрями державного регулювання економіки:  - Визначення цілей, пріоритетів та основних напрямів розвитку національно економіки. - Формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарських суб'єктів і спрямовувати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямі. - Держава за допомогою законодавчих актів встановлює певні "правила гри" для суб'єктів економіки. - Коригування розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення негативних зовнішніх ефектів тощо. - Державне регулювання соціально-економічних відносин, перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища. - Регулювання державного сектора економіки, створення суспільних благ. - Державний нагляд і контроль за виконанням встановлених "правил гри", економічних, екологічних, соціальних стандартів тощо.
   Зазначені напрями належать до постійних функцій державного регулювання економіки. Крім них можливі й тимчасові напрями державного регулювання економіки, обумовлені особливостями певного періоду функціонування економічно системи. Наприклад, в умовах економіки перехідного типу тимчасовими є такі напрями державного регулювання, як роздержавлення та становлення ефективного власника, формування конкурентного середовища та інститутів ринково інфраструктури, вихід з кризи та інші напрями, що сприяють формуванню ринку. Також до напрямів державного регулювання економіки можна віднести такі чинники: фінансова політика та  стабілізація; грошово-кредитна політика і зміцнення банківсько системи; інноваційно-інвестиційна діяльність; прискорення приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; зовнішньоекономічна політика і залучення іноземних інвестицій; подолання платіжно кризи; політика доходів та регулювання заробітно плати; стимулювання малого бізнесу; соціальна політика (погашення заборгованості у виплаті заробітно плати, пенсійна реформа, зайнятість населення та ін.). 
Державне регулювання економіки має кілька основних форм. 1 - бюджетно-податкове регулювання, пов'язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами. 2 - кредитно-грошове регулювання, спрямоване на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою, підтримання рівноваги на грошовому ринку. 3  - цінове регулювання, яке відображає вплив держави на ринкове ціноутворення; 4 - адміністративно-економічне регулювання, яке передбачає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринково системи та реалізаці соціальних цілей суспільства.
  Спрямованість та напрями державного регулювання економіки зумовлює певна економічна політика держави, яку можна визначити як поведінку держави стосовно економіки, яка складається з визначення цілей економічного розвитку крани та засобів х досягнення. Ця політика базується на стратегічних цілях держави, які відображають інтереси всіх громадян і спрямовані на розвиток суспільства й добробуту його членів. Оскільки стратегічні орієнтири відображають головні цілі всього суспільства, а х досягнення потребує багатопланових дій, то й державна економічна політика за своми напрямами охоплює всі сфери суспільного життя.







73.	 Сукупний попит та сукупна пропозиція: зміст та графічне значення.
Сукупний попит - це та кількість реального обсягу продукці (товарів та послуг), що х покупці бажають придбати за кожного можливого рівня цін.  Або Сукупний попит - це загальний чи реальний обсяг національного виробництва, який готові купувати домогосподарства, фірми і держава, при певному рівні можливих цін. Сукупний попит (AD) - сукупні витрати економіки на  закупівлю товарів і послуг, які складаються із споживчих
   Р                                           витрат (C), валових інвестицій (I), державних закупок (G) і чистого експорту (NX). AD = C + I + G + NX. Крива сукупного
                                      попиту - це крива з від"ємним нахилом. Від"ємний нахил відображає обернену залежність між рівнем
  AD                               цін і закупками реального національного продукту. Підвищення рівня цін зменшує величину сукупного
                                         попиту і навпаки.
              ВВП                                    Сукупна пропозиція - це загальний обсяг національного виробництва, який може бути запропонований фірмами при певному рівні внутрішніх цін. АБО. Сукупна пропозиція - той обсяг реального національного продукту, який буде вироблено за кожного можливого рівня цін. Графічне зображення сукупно пропозиці має три відрізки. 1-й відрізок - Горизонтальний (кінсіанський) це означає, що ВВП змінюється    
                                                               при       постійному рівні цін, а ресурси використовуються повністю, обсяги   виробництва низькі. 2-й відрізок -
                     AS                          проміжний, це такий стан, коли підвищення цін супроводжує підвищення ВВП. 3-й відрізок - 
                                3              вертикальний (класичний) це означає, що економіка  знаходиться  в стані підйму і ресурси
                                                                використовуються повністю. Тому для залучення нових ресурсів необхідно підвищувати ціну.
                                                                     Цей відрізок показує високі обсяги виробництва.
                 1                     2                           
                                             
                                         
                                           
74.	 Сутність суспільного відтворення та його типи.
Будь-який процес виробництва незалежно від його суспільно форми має бути безперервним, тобто повинен періодично проходити одні й ті самі стаді. Так само, як суспільство не може перестати споживати, так не може воно і перестати виробляти. Тому всякий процес суспільного виробництва, що розглядається в постійному зв"язку і безперервному потоці свого відновлення, в той же час є процесом відтворення. Суспільне відтворення - це процес суспільного виробництва, що відбувається не як одноразовий, ситуативний акт, а як акт, що існує в постійному повторенні і відновленні. Тобто суспільне відтворення це безперервний процес.  Для того, щоб здійснювався цей процес відтворення, необхідне регулярне оновлення всіх чинників виробництва:  робочо сили (хньо працездатності, підготовки належно зміни);  засобів виробництва (ремонт або заміна спрацьованих засобів праці, оновлення предметів праці);  природних ресурсів, якщо вони є відновлювальними (як основи предметів праці і середовища проживання);   виробничих відносин. І як раз в процесі відтворення відбувається оновлення всіх цих чинників.  Виділяються три типи відтворення.  Просте - відтворення в незмінних масштабах щодо кількості і якості виготовленого продукту. (Чинники виробництва лишаються  незмінними, додатковий продукт йде на особисте споживання). Відбувається відновлення національно економіки в незмінних обсягах. Розширене - відтворення в зростаючому масштабі. (Додатковий продукт йде як на споживання, так і на придбання додаткових засобів виробництва). Відбувається зростання національного виробництва. При цьому, варто знати, що  розширене відтворення не є економічним зростанням. Звужене - відтворення виробництва в зменшеному обсязі через брак доходів. Зменшуються обсяги національного виробництва, в цьому разі можна говорити про таке явище як криза. 

75.	 Валовий внутрішній продукт (ВВП) та інші макроекономічні показники.
Аналізуючи економічні та соціальні процеси на рівні держави, використовують макроекономічні показники, які являють собою складні, агреговані величини, що відбивають результати функціонування економіки крани в цілому. Макроекономічні показники є основою для оцінювання та прогнозування економічно діяльності. Центральне місце серед макроекономічних показників займає валовий внутрішній продукт (ВВП). ВВП - це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів та послуг вироблених в поточному періоді (зазвичай за рік) на економічній територі крани.  Кінцеві товари - це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче кінцеве споживання, інвестування та експорт. ВВП можна рахувати за допомогою використання трьох методів. Перший метод - за доходами, що передбачає підсумування доходів приватних осіб, акціонерних товариств, приватних підприємств, а також доходи держави від підприємницько діяльності та органів державного управління у вигляді податків на виробництво й імпорт. Другий метод - за витратами: передбачає підсумування витрат на капіталовкладення (валові інвестиці у національну економіку), особисте споживання, державні закупівлі (державне споживання) і сальдо зовнішньо торгівлі. Третій - це метод додано вартості. Його називають виробничим методом, коли підсумовуються вартість виготовлених кінцевих товарів і послуг усіх сфер економіки. Йдеться про факторні доходи та амортизаційні відрахування, які не є доходами. На основі ВВП розраховуються багато інших показників системи національних рахунків. Чистий внутрішній продукт - від ВВП за доходом віднімається амортизація.  Валовий національний дохід (ВНД) - це грошова оцінка товарів і послуг, які стають доступними для крани внаслідок здійснення економічно діяльності. Він визначається як сума ВВП в цінах кінцевого використання (споживання) і сальдо первинних доходів (Xn), отриманих із-за кордону. Формула валового національного доходу має такий вигляд: ВНД=ВВП+Xn=C+Iq+G+Xn. Окремо виділяється показник валовий національний наявний дохід (ВННД), який визначається як сума валового національного доходу і сальдо поточних трансфертів, отриманих із-за кодону. Сальдо поточних трансфертів - це різниця між поточними платежами, які перерозподіляються на міждержавному рівні.  Найбільшу частину валового національного доходу складає особистий дохід (ОД), який є доходом громадян, отриманим до сплати ними податків державі. Особистий дохід можна порахувати, якщо відрахувати з валового національного доходу три види доходів, які зароблені, але не отримані людьми (внески на соціальне страхування, податок на прибуток фірм, нерозподілений прибуток фірм), і додати доходи, які отримані громадянами, але не є результатом х трудово діяльності (соціальна допомога, пенсі та інші трансфертні (переказні) платежі). Особистий дохід ділиться на дві частини- споживання та заощадження.  Аналіз динаміки ВВП та інших макроекономічних показників у цілому та в розрізі х складових дозволяє зробити висновки щодо економічного зростання, стагнаці або спаду. Причому окремі складові ВВП змінюються різними темпами з різною тенденцією. А це, у свою чергу, зумовлює структурні зрушення в економіці. Аналіз охоплює також розрахунки ВВП, національного доходу, особистого доходу на душу населення. Це дозволяє визначити рівень життя і зробити зіставлення цього показника по різних кранах.

76.	 Сукупний попит. Чинники, що впливають на сукупний попит.
Сукупний попит - це та кількість реального обсягу продукці (товарів та послуг), що х покупці бажають придбати за кожного можливого рівня цін.  Або Сукупний попит - це загальний чи реальний обсяг національного виробництва, який готові купувати домогосподарства, фірми і держава, при певному рівні можливих цін. Сукупний попит (AD) - сукупні витрати економіки на  закупівлю товарів і послуг, які складаються із споживчих
   Р                                           витрат (C), валових інвестицій (I), державних закупок (G) і чистого експорту (NX). AD = C + I + G + NX. Крива сукупного
                                      попиту - це крива з від"ємним нахилом. Від"ємний нахил відображає обернену залежність між рівнем
  AD                               цін і закупками реального національного продукту. Підвищення рівня цін зменшує величину сукупного
                                                         попиту і навпаки. Основні чинники, що впливають на сукупний попит поділяються на 2 групи: цінові та нецінові.
                                       Цінові чинники сукупного попиту зумовлюють рух по кривій вздовж, сама крива не зміщується.
              ВВП              Ефект відсотково ставки: при зростанні цін покупцям потрібно більше грошей. Зростає попит
на гроші, при незмінній грошовій масі це викликає підвищення  ціни грошей. тобто відсотково ставки. Сукупний попит зменшується на ті товари, для купівлі яких треба брати гроші у кредит. Ефект багатства (ефект Пігу) - при зростанні цін купівельна спроможність фінансових активів з фіксованих доходів падає. В такому випадку, власники фінансових активів стають реально біднішими, що скорочує хній попит. Ефект чистого експорту або імпортних закупок. Ціни на відчизняні товари зростають (зменшуються) в порівнянні з цінами на іноземні товари. Якщо внутрішні ціни піднімаються, то покупці почнуть віддавати перевагу імпортним товарам, що викличе збільшення імпорту та іноземці будуть купувати менше відчизняних товарів, що приведе до зменшення експорту. Внаслідок цього скоротиться чистий експорт у складі сукупного попиту. Ефект грошово маси - зростання цін потребує більшо кількості грошей для обслуговування угод. При тій же номінальній грошовій масі це рівносильне скороченню реально грошово маси в економіці. А це означає подорожчання грошей, що призводить до зменшення закупок, інвестицій, експорту. Ефект валютного курсу - зростання цін веде до зростання процентних ставок й відповідно до підвищення обмінного курсу національно валюти порівняно до іноземних, а отже до скорочення національного експорту.  Нецінові чинники зумовлюють зміщення криво вправо чи вліво. Вони повторюють ВВП за витратами, і сюди відносять: споживчі витрати, інвестиційні витрати, державні витрати, обсяг витрат на чистий експорт. Очікування (поява оптимістичних прогнозів щодо отримання високих прибутків від вкладеного капіталу може сприяти збільшеннюпопиту на інвестиційні товари, крива вправо). Зміни в економічній політиці держави (податки на прибуток, монетарна політика Нацбанку). Зміни в світовій економіці (зміни в міжнародній торгівлі). Нецінові чинники здатні змінити обсяги закупки національного продукту за незмінного рівня цін.


77.	  Динаміка інвестицій, споживання та заощадження.
Інвестиці та споживання, заощадження - це ті процеси, що мають великий вплив на макроекономічну рівновагу та зростання національного доходу. Власне тому макроекономічний аналіз рівноваги передбачає детальний розгляд споживання, заощадження, інвестицій, хньо взаємообумовленості та взаємоді. Споживання та заощадження. Споживання Сп - це загальна кількість товарів і послуг, що придбані й спожиті протягом певного періоду. Йдеться про те, що споживання є відображенням споживчого, або платоспроможного попиту. Заощадження - це відкладений попит, або частина потреб людини, які не підкріплені купівельною спроможністю з певних причин. Споживання - це частина доходу після виплати податків, що витрачається на придбання товарів і послуг, а заощадження - друга частина доходу після виплати податків, яка не споживається. Заощадження означає скорочення споживання. Його можна визначити як різницю між доходом і витратами на споживання: 3=Д-СП. Головним чинником, від якого залежить величина споживання і заощадження, є дохід. Як правило, зі зростанням доходу населення зростає як споживання, так і заощадження. Обсяг споживання і обсяг заощадження, в свою чергу, залежать від суб'єктивного та об'єктивних чинників: "психологічно" схильності людей до споживання і "психологічно" схильності людей до заощадження; розподілу доходу, запасу багатства, ліквідних активів, рівня цін, відсотково ставки тощо. Розрізняють середню і граничну схильність до споживання. Розрізняють середню і граничну схильність до споживання. Середня схильність до споживання використовується для того, щоб показати співвідношення споживання і доходу. Середню схильність до споживання визначають як відношення частини доходу, що використовується для споживання , до всього національного доходу.  Також розрізняють середню і граничну схильність до заощадження. Середня схильність до заощадження використовується для того, щоб показати співвідношення заощадження і доходу. Середня схильність до заощадження ССЗ - це відношення частини доходу, що не споживається 3,.до всього національного доходу Д. Гранична схильність. Сам термін "граничний" (або "маржинальний") відповідно до теорі гранично корисності економісти використовують у значенні "додатковий". Отже, якщо середня схильність оперує поняттями "споживання", "заощадження", "національний доход", то гранична схильність - поняттями "додаткове споживання", "додаткове заощадження" і "додатковий національний доход". Гранична схильність до споживання показує, яка частка додаткового доходу йде на збільшення споживання. Гранична схильність до споживання - це додаткове споживання, яке породжується додатковою гривнею доходу. Гранична схильність до заощадження показує, яку частину додаткового доходу населення використовує для додаткового заощадження при змінній величині доходу, тобто, скільки з кожно додатково грошово одиниці доходу йде на заощадження. За умов стабільного економічного зростання гранична схильність до споживання має тенденцію до зниження, а гранична схильність до заощадження - до зростання. За умов інфляці гранична схильність до споживання має тенденцію до зростання, а гранична схильність до заощадження - до зниження. При нестабільному стані економіки і відсутності захищеності вкладів від інфляці населення починає збільшувати споживання, особливо товарів тривалого використання. Це зумовлює швидке зростання попиту. В таких умовах своєрідним видом заощадження є придбання населенням таких товарів, як ювелірні вироби, нерухомість (дачі, квартири), автомобілі тощо. Інвестиці- це економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення реального капіталу. Інвестувати означає купувати якесь добро заради того доходу, якого ми від нього чекаємо в майбутньому. Проте не будь-яка купівля є інвестуванням. Наприклад, купівля акцій є не інвестування, а тільки переміщення грошового капіталу від одного власника до іншого; акціонерний капітал, який корпорація отримала в результаті продажу свох акцій і вкладає в процес розширення виробництва, є інвестиціями. Джерелом інвестицій є неспожита частина доходу, яку заощадили домогосподарства і підприємства. Інвестиці завжди перебувають у взаємообумовленості та взаємоді із споживанням, заощадженням і доходом. У цьому ланцюгу важливе значення має взаємозв'язок інвестування і заощадження. Динаміка інвестиційних процесів залежить від факторів що  формують. Фактори, що впливають на цей показник достатньо різноманітні. Розглянемо лише основні з них.  А) Перед усім, обсяг інвестицій залежить від розподілу одержаного доходу на споживання та заощадження. В умовах низьких доходів населення основна хня частина витрачається на споживання. Зростання доходів викликає підвищення частки, що спрямовується на накопичення - джерело інвестиційних ресурсів, отже зростання питомо ваги заощаджень викликає відповідне зростання обсягу інвестицій і навпаки.  Б) Значний вплив на обсяг інвестицій має також очікувана норма чистого прибутку. Це пов"язано з тим, що прибуток є спонукальним моментом інвестування. Чим вищим є очікувана норма чистого прибутку, тим більшим буде обсяг інвестицій і навпаки.  В) Суттєво впливає на обсяг інвестицій також ставка позичкового відсотку. Справа утім, що в процесі капіталовкладення використовується не лише власний, але й позичковий капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового відсотку, то за інших рівних умов інвестування виявиться ефективним. Тому зростання ставки відсотку викликає скорочення обсягу інвестицій і навпаки.  Г) Серед факторів, які суттєво впливають на динаміку інвестицій слід відмітити також прогнозований темп інфляці. Чим вищим є цей показник, тим у більшій мірі знеціниться майбутній прибуток від інвестицій. 

78.	 Закономірності максимізаці прибутку.
Метою підприємницько діяльності є максимізація прибутку в результаті спрямування зусиль підприємця на певний об"єкт. Обєкт підприємництва - сукупність певних видів економічно діяльності, в межах яко шляхом комбінаці ресурсів підприємець домагається максимізаці прибутку. Максимізація прибутку для фірми означає пошуки шляхів одержання найбільшого економічного прибутку, тобто різниці між загальним доходом і загальними витратами.
Максимізацією прибутку визначається і обсяг попиту на ресурси. Тобто, підприємство прагне придбати такий обсяг ресурсів, використання якого забезпечить максимізацію прибутку. Правило максимізаці прибутку - підприємство максимізує прибуток за умови досконало конкуренці, якщо кожний ресурс використовується до точки, де ціна ресурсу урівноважується з його виручкою від реалізаці граничного продукту.   Необхідно зазначити, що для досягнення максимізаці прибутку необхідною умовою є максимізація затрат.  Взагалі закономірностями максимізаці прибутку є - постійне нарощення обсягів виробництва; постійне збільшення об"ємів продажу товарів; пошук більш вигідних варіантів випуску продукці; пошук шляхів зменшення витрат; поступове витіснення конкурентів.  Максимізація прибутку досягається у взаємоді внутрішніх і зовнішніх факторів діяльності прибутку. Основна вимога максимізаці прибутку - прибутковість кожно одиниці випуску. Виробництво кожно додатково одиниці продукці збільшує обсяг на величину граничних витрат, але одночасно підвищується і загальний доход - на величину граничного доходу. Поки граничний доход більше граничних витрат, прибуток у цілому підвищується,  гранична максимізація ще не досягнута і підприємство може збільшувати обсяг виробництва. Як тільки граничні витрати виявляються вище граничного доходу, зростання загального прибутку сповільнюється і збільшення випуску стає збитковим. Отже, величина прибутку досягає максимуму при такому випуску продукці, при якому граничний доход дорівнює граничним витратам. Існують дві концепці, два методи, чи підходу максимізаці прибутку фірми - метод вирівнювання загального доходу і загальних витрат і метод вирівнювання граничного доходу і граничних витрат. Аналіз з позицій максимізаці прибутку дає змогу судити не тільки про найвигідніші варіанти випуску продукці, а й про те, за яких умов взагалі фірма може утримуватися на ринку зі своєю продукцією. У цьому разі вирішальним критерієм буде мінімізація втрат, яких зазнаватиме фірма. Якщо отриманого доходу вистачатиме, щоб покрити хоча б змінні витрати, фірма може продовжувати своє існування. Якщо ж фірма буде не в змозі зробити це, то й доведеться припинити свою діяльність, навіть якщо вона ще здатна буде сплачувати сво постійні витрати. Максимізація прибутку як критерій оцінки діяльності фірми може застосовуватися не тільки для встановлення вигідності вже існуючого виробництва, а й для визначення привабливості нових підприємств і проектів. У цьому випадку фірма порівнює сподіваний додатковий прибуток від проекту з очікуваними додатковими витратами. Якщо додатковий прибуток більше за нуль, проект може бути прийнятий, якщо менше чи дорівнює нулю, - відхилений.

79.	 Безробіття: сутність,  види та наслідки.
Безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. Безробіття - це коли пропозиція з боку найманих працівників перевищує пропозицію з боку роботодавців.  Безробіття породжується недостатнім сукупним попитом, що в свою чергу призводить до перевищення пропозиці праці над  попитом.  Є три основні види або форми безробіття: 1) Фрикційне ( добровільне) воно є тимчасовим, зумовлене зміною місця роботи чи професі або ж зміною місця проживання. 2) Структурне - це є невідповідність між попитом  і пропозиціями праці, яка виникла через структурні зрушення в економіці. 3) Циклічне - пов"язане зі спадом ділово активності (в тому числі з кризами)  в умовах циклічних коливань, при цьому пропозицій на ринку праці більше ніж попиту на не.  В різних книгах також можна зустріти ще й такі різновиди безробіття: а) плинне безробіття - це частина промислово резервно армі праці, яка то позбувається роботи, то знову знаходить ;  б) приховане безробіття - це неповна зайнятість у вигляді надання робочим адміністративних відпусток, установлення неповного робочого дня. Приховане безробіття можна поділити на: - вимушену неповну зайнятість, коли людина працює неповний робочий день або тиждень; - кваліфікаційне безробіття - людина працює не за свом рівнем майстерності, розрядом чи спеціальністю; - функціональне безробіття, яке виникає, якщо працівник, який навіть зарахований на ту чи іншу посаду за фахом, зайнятий цілий робочий день, але не виконує свох обов'язків, а є лише присутнім на роботі. в) застійне безробіття - це явище, коли частина працездатного населення живе випадковими заробітками;  г) сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях ( туризм, сільське господарство, будівництво );  д) технологічне безробіття пов"язане з ліквідацією робочих місць внаслідок модернізаці, застосування нових технологій;  е) інституціональне безробіття породжується самою будовою ринку робочо сили, факторами, які впливають на попит і пропозицію робочо сили.  є) конверсійне безробіття виникає в зв"язку із скороченням галузей військово-промислового комплексу.  Існує також безробіття, спричинене демографічними факторами, тобто швидким припливом молоді і жінок на ринки робочо сили внаслідок демографічного вибуху. За віком населення також виділяють молодіжне безробіття, безробіття людей старшого віку та ін.  Говорячи про наслідки безробіття потрібно перш за все звернути увагу на те, що залежно від виду безробіття вони можуть бути як позитивні так і негативні, хоча більше звикли говорити про останні. Отож, до позитивних наслідків відносяться: покращення дисципліни на підприємствах, підвищення кваліфікаці, безробіття стає причиною зміни діяльності (можливо уже не актуально діяльності).  Негативні наслідки:  - через безробіття знижується рівень доходів та рівень життя населення; - відбувається декваліфікація робочо сили; - зростають показники соціально патологі (злочини, психічні захворювання, суциди тощо).  Економічні наслідки: - недовиробництво ВВП, пов"язане з законом Оукена (ДИВ. ПИТ. ? 81!!!!); - соціальне забезпечення безробітних потребує додаткових коштів з держбюджету;

80.	 Розрахунок ВВП за доходами та витратами.
ВВП- це вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених в поточному періоді (зазвичай це рік) на економічній територіх крани.   Методика обчислення ВВП має ряд особливостей.  ВВП складається з вартості кінцевих товарів і послуг. Напри?клад, пшениця, з яко випечено хліб, є проміжним товаром. Лише вартість хліба враховують як частку ВВП, але вартість пшениці, прода?но мірошнику, і вартість борошна, проданого пекарю, не враховують.  ВВП складається з вартості товарів і послуг, вироблених лише в процесі поточного виробництва. Отже, заново зведений і прода?ний будинок включають до складу ВВП, а збудований раніше і проданий - ні. Проте комісійні, які агент з продажу нерухомого майна отримав за продаж наявних будинків, у ВВП враховуються, (х відно?сять до поточних послуг.)  ВВП оцінюється за ринковими цінами. Останні включають непрямі податки - податок на продаж і акцизи, а тому ринкова ціна товарів буде не така, яку продавець матиме за товар. Чиста ціна - це ринкова ціна за вирахуванням непрямих податків. Вона становить суму чинникових витрат, тобто суму, що припадає на чинники ви?робництва цього товару. На практиці для розрахунків ВВП використовують такі методи - за витратами, за доходами і за виробництвом. Усі три методи розрахунку ВВП є рівноцінними і дають однако?вий результат. ВВП, розрахований за витратами, - це загальна сума витрат на особисте і виробниче споживання всіє маси створених за певний період благ. ВВП розрахований за доходами - це сума доходів, отриманих власниками чинників виробництва, з використанням яких створено всю масу національного продукту. При розрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з дано крани. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством: ВВП=Y=С+І+G+NХ,    де С - кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла);.  І - валові приватні внутрішні інвестиці, які містять витрати фірм на: - будівництво будинків і споруд; - придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій; - створення товарно-матеріальних запасів; - амортизацію; - витрати домогосподарств на придбання житла будинків, квартир). Якщо показник валових приватних внутрішніх інвестицій (І) зменшити на величину амортизаційних витрат (А), то ми отримаємо показник чистих приватник внутрішніх інвестицій, який характеризує чистий приріст обсягу нагромадженого капіталу. Співвідношення між І та А є добрим індикатором того, в якому стані перебуває економіка крани. Так, наприклад, для зростаючо економіки справджується нерівність І >А: коли економіка перебуває у стані спаду (рецесі), то І < А: G - державні витрати на утримання армі, апарату управління, виплату заробітно плати працівникам державного сектора економіки тощо. Всі державні трансфертні платежі вилучаються з розрахунків, оскільки вони є формою перерозподілу; NХ - чистий експорт товарів і послуг за кордон. Розраховується як різниці між експортом та імпортом: NX = Х - М. При розрахунку ВВП за доходами підсумовуються всі види факторних доходів, а також два компоненти (амортизаційні витрати й непрямі податки ні бізнес), які не є доходами. Іншими словами, розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових: - амортизаційні витрати; - чисті непрямі податки на бізнес - непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.) за відрахуванням субсидій. З економічно точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі за продажними цінами фірм; - винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо); - рентні платежі - це прибуток, який отримують власники нерухомості включаючи імпутовану ренту за проживання у власних будинках;  - чисті проценти - це різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів домогосподарств, держави, не враховуючи виплати процентів по державному боргу; - доход від власності - це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності; - прибуток корпорацій - цей компонент, у свою чергу, містить три складові а) податок на прибуток корпорацій; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток корпорацій. У більшості кран світу найпоширенішими з наведених методів розрахунок ВВП є метод розрахунку за витратами  та  за виробленою продукцією. Власне кажучи, вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійно, вірогідно інформаційно бази.

81.	 Природний рівень безробіття. Закон Оукена.
Таке поняття як природне безробіття включає в себе фрикційне (добровільне, що зумовлене зміною роботи чи місця проживання)  та структурне (невідповідність між попитом і пропозицією на ринку праці) безробіття, та означає, що в умовах ринку  існує повна зайнятість робочо сили. Останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за яко оплачувану роботу мають менше ніж 100% працездатного населення. Тому природний рівень безробіття розуміють, як рівень безробіття при повній зайнятості.  Природний рівень безробіття - це такий його рівень, при якому фактори, які підвищують і зменшують ціни і заробітну плату, знаходяться в рівновазі, тобто існує рівновага і між вільними робочими місцями і кількістю робітників, що шукають роботу. Тому інфляція за цього рівня не зростає і не знижується. Основними факторами, які б могли сприяти зменшенню природного рівня безробіття, є поліпшення інформованості населення про можливість зайнятості, вдосконалення професійно підготовки з дефіцитних спеціальностей тощо. Цей рівень безробіття дозволяє безінфляційно розширювати виробництво.  Природний рівень безробіття  визначається в результаті усереднення фактичного рівня безробіття у крані за попередні 10 років (або більш тривалий період) і Наступні 10 років (використовуються прогнозні оцінки з урахуванням ймовірнісно динаміки очікуваного рівня інфляці). Чим вище рівень безробіття, тим більше відставання ВВП.  Американський економіст А. Оукен математично виразив відношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВВП. Закон Оукена показує, що між рівнем безробіття циклічним і падінням ВВП існує певний взаємозв"язок. Коли рівень циклічного безробіття зростає на 1%, то це сприяє скороченню реального ВВП на 2,5% (в деяких джерелах вказано 3%). Закон Оукена дає змогу визначити рівень нормального безробіття, що, як встановлено, підвищується внаслідок розвитку ринково економіки.

82.	 Триєдиний ринок факторів виробництва: капіталу, праці, природних ресурсів (землі).
Суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочо сили, або, як  часто називають, праці, засобів виробництва і землі. Класична політекономія також виділяла три фактори виробництва: - праця, земля, капітал. Теорія трьох факторів виробництва. Французький економіст Ж. Сей у теорі "трьох факторів виробництва і трьох джерел доходу" обґрунтував гармонійну взаємодію і значення в процесі виробництва капіталу, праці і землі.  Ж.Б.Сей стверджував, що всі ці три фактори однаковою мірою беруть участь у створенні вартості продукту і вважав   справедливим   розподіляти   доходи   пропорційно   вкладу факторів у продукт.
Капітал - це накопичений ресурс, що приносить власнику дохід у вигляді %. Капітал, або інвестиційні ресурси - це всі засоби виробництва, вироблені людиною. Це поняття охоплює будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання, інструменти, напівфабрикати, складські приміщення, транспортні засоби, тобто всі засоби виробництва, що застосовуються для виробництва товарів і доведення х до споживача. Праця - це інтелектуальна або фізична діяльність людей, що направлена на виробленя економічних благ. (Робоча сила - це сукупість фізичних та розумових здібностей до праці). Цей фактор характеризується такими показниками: загальна чисельність працездатного населення, чисельність зайнятих у різних сферах економічно діяльності, рівень освіти, кваліфікаці робочо сили, продуктивність праці тощо. Поняття земля як фактор виробництва охоплює не лише земельні ділянки як сільськогосподарські угіддя чи ділянки під будівництво, а й усі природні ресурси, які застосовуються у виробничому процесі: родовища корисних копалин, водоймища, ліси, природну сировину тощо.
 Кожен з цих факторів у міру своє корисності і цінності робить внесок у створення вартості. "Праця" породжує заробітну плату як дохід робітників, "капітал" породжує прибуток як дохід капіталістів, а "земля" - ренту як дохід землевласників. У ринковій економіці сформувався ще один фактор - підприємницький талант або підприємницькі здібності. Тобто, підприємництво  об"єднує попередні три фактори. Підприємець організовує фірму і керує  діяльністю, має власність, знання, вміння, професіоналізм тощо, тому має право на винагороду, оскільки бере участь у створенні вартості.

83.	 Вимірювання інфляці через індекс споживчих цін.
Вимірювання інфляці. Точно виміряти відкриту цінову інфляцію можливо за допомогою індексу цін за певний період - рік, квартал, місяць. На практиці може розраховуватися багато різних індексів цін. Проте для вимірювання інфляці найчастіше застосовується три х види: - індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін); - індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників); - індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.
Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Цей показник найчастіше використовується для характеристики інфляці, оскільки він досить точно виражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляці, зокрема  вплив на рівень життя населення, а тому його називають ще індексом вартості життя. ІСЦ широко застосовується в практиці регулювання державно фінансово і соціально політики, аналізу і прогнозування цінових процесів, регулювання курсу національно валюти, вирішення правових спорів тощо. Визначається ІСЦ за вартістю певного законодавче зафіксованого набору товарів і послуг ("споживчого кошика"), визначеного у ринкових цінах базового і поточного періоду. Розрахувати ІСЦ можна за такою формулою:    ∑P1Q0 / ∑P0Q0     де Ро і Р1 - ціни одиниці товарів (послуг) базового і звітного періодів відповідно;  Q0 - кількість товарів у "споживчому кошику" базового періоду.  Незважаючи на широке застосування ІСЦ, він не досить точно виражає інфляційний процес і його вплив на вартість життя. Річ у тім, що ІСЦ розраховується за фіксованим набором товарів, який залишається незмінним протягом тривалого часу. В умовах же інфляці населення часто замінює в споживанні товари, що найбільше подорожчали, дешевшими. Як наслідок, структура споживання істотно змінюється порівняно з тією, яка була зафіксована при визначенні "кошика". Тому в умовах високо інфляці потрібно частіше змінювати структуру "споживчого кошика".

84.	  Рівновага і ефективність функціонування ринків факторів виробництва.
Фактори виробництва - блага, що потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску інших благ - готово продукці. Основними факторами виробництва є земля (природні ресурси), праця, капітал та підприємницький хист.
Ринки факторів виробництва - це специфічні ринки, де попит формують підприємства, що споживають відповідні ресурси (фактори), а пропозицію формують домогосподарства - власники цих факторів. Ринки факторів виробництва являють собою ту сферу ринкових відносин, де в результаті взаємоді попиту та пропозиці формується ціна на працю, капітал і природні ресурси у формі заробітно плати, відсотка і ренти.
Рівновага. На ринках факторів виробництва, як і на ринках благ, рівновага встановлюється внаслідок взаємоді попиту і пропозиці в умовах різних ринкових структур. Рівновага на ринках факторів виробництва узгоджується з рівновагою на ринках споживчих товарів. Коли всі ринки факторів виробництва і кінцево продукці досягають частково рівноваги, встановлюється загальна рівновага економічно системи.
У основі ефективності функціонування ринків виробничих факторів знаходяться однакові принципи, що й в основі споживчих ринків кінцевих товарів і послуг. Проте ретельний розгляд механізмів, що визначає попит і пропозицію на ринках виробничих факторів, дозволяє побачити деякі відмінності, а саме: Попит фірми на фактори визначається попитом споживачів на ринках готово продукці, тому попит на фактори виробництва називається вторинним попитом. Ресурси задовольняють потреби споживачів не прямо, а через виробництво товарів і послуг. Стабільність попиту на любий ресурс залежить від 1) продуктивності ресурсу при створенні товару та 2) ринково вартості, чи ціни товару, який створений за допомогою даного ресурсу. Тобто, ресурс, який є високопродуктивним при виробництві товарів, високооцінюваний суспільством, буде користуватися більшим попитом.

85.	 Інфляція та безробіття: взаємозв"язок явищ.
Визнання або заперечення існування залежності між рівнем інфляці і рівнем безробіття має важливі наслідки для вироблення і проведення макроекономічно політики. Адже від того, чи існує такий зв'язок, залежить застосованість тих або інших рекомендацій. 
Попит на працю залежить від співвідношення між реальною заробітною платою і граничною продуктивністю праці. Чим вище рівень заробітно плати, тим більше пропозиція праці. Зміни попиту на робочу силу відбуваються під впливом змін сукупного попиту. По мірі зростання сукупного попиту крива сукупного попиту зсувається праворуч вздовж криво сукупно пропозиці. Відбувається поступове збільшення попиту на робочу силу, що виявляється в підвищенні реально заробітно плати. Зростання витрат на робочу силу, збільшуючи величину сумарних витрат, спричиняє збільшення рівня цін, тобто інфляцію. Таким чином, збільшення сукупного попиту приводить як до зростання реальних обсягів виробництва, зниження безробіття,  так і до збільшення цін, тобто до інфляці.
Р.Філліпс прийшов до висновку про те, що між інфляцією і безробіттям існує обернено пропорційна  залежність: чим вище інфляція, тим нижче безробіття і навпаки. Крива Філліпса в поданому вигляді відбиває зв'язок безробіття й інфляці в короткостроковому періоді, але не може бути використана для оцінки довгострокових змін, так як дана закономірність діє лише в короткостроковому періоді. Також крива не передбачає ситуацію коли існує одночасне зростання інфляці і безробіття. Було доведено, що в довгостроковому періоді можливе як посилення інфляці так і збільшення безробіття, і таке явище буде мати назву - стагфляція. Таке явище може мати місце під час економічного спаду (з властивим йому посиленням безробіття) і зростаючо інфляці.
   Мал. Крива Філліпса в короткостроковому періоді. 
Таким чином, традиційна крива Філліпса, що фіксує обернену залежність між інфляцією і безробіттям, відбиває короткострокову динаміку цих змінних. У довгостроковому періоді стимулювання сукупного попиту, що супроводжується звичайно ростом грошово маси, не призводить до суттєвих змін рівня безробіття і реального випуску і відбивається в основному на рості цін, тобто крива Філліпса наближається до вертикально прямо на рівні природного безробіття.
  Рисунок - Крива Філліпса в довгостроковому періоді

86.	 Досвід антимонопольного регулювання.
Під антимонопольним регулюванням розуміється процес обмеження монопольно діяльності, що передбачає безпосереднє державне регулювання на конкретних монополізованих ринках, або діяльності конкретних монопольних утворень шляхом централізованого встановлення кількісних і якісних показників. Антимонопольне законодавство встановлює правила поведінки на ринку, захищає підприємця від антиконкурентних дій його суб'єктів, сприяє формуванню ринкового середовища. Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних монопольних утворень, бо суспільство вже давно зрозуміло, що монополію як один із основних факторів зростання прибутку не можна "приборкати". Тому основне завдання - поставити  під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем. Існують дві основні форми боротьби з монополіями: 1) попередження створення монополій; 2) перешкоджання використанню монопольно влади. У законодавстві кран Заходу використовується в основному перша форма. Причина полягає в тому, що, на думку провідних спеціалістів у цій сфері, значно легше не допустити виникнення монополі, аніж потім боротися з уже існуючою. Такими попереджувальними заходами є заборона об'єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі, тобто йдеться про заборону створення монополій будь-якого відомого виду. Також існує заборона придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізаці галузі й послаблює конкурентну боротьбу. Наприклад, у Японі з таких міркувань було заборонено утворення холдингових компаній Разом із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, вживаються також такі, що покликані боротися з уже існуючими фірмами, які можуть вважатися монополістами. Проти таких фірм застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва, переведення у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізаці, розукрупнення. Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство постійно вдосконалювалося і нині є досить дієвим інструментом. За допомогою нього вдалося значно стримати монопольні тенденці, стимулювати здорові ринково-конкурентні відносини. Загроза переслідування в порядку закону примусила фірми уникати явних монопольних ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому вдалося не тільки зберегти, а й посилити конкуренцію. Антимонопольне законодавство в Украні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісно конкуренці у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Законом Украни "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісно конкуренці у підприємницькій діяльності", прийнятим у 1992 p. [1], змінами до нього та прийнятим у 1996 р. на його розвиток Законом Украни "Про захист від недобросовісно конкуренці" караються всі ді підприємця, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та встановлення дискримінаційних цін на сво товари. Закони спрямовані на здійснення демонополізаці економіки, фінансово, матеріально-технічно, інформаційно, консультаційно та іншо підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренці. Світові монопольні процеси змусили державу посилити регулюючі засади в економіці. Спеціальна антимонопольна політика й антимонопольне законодавство дали змогу контролювати процеси монополізаці, зберегти й посилити конкуренцію.
Для того, щоб нейтралізувати ці негативні тенденці, властиві монополістичній організаці ринку, держава повинна знаходити й практикувати адміністративні, юридичні й економічні заходи, спрямовані на обмеження й контроль надмірно концентраці економічно влади в руках монополій. Найчастіше для цього використовується антимонопольне законодавство, заходи державного стимулювання дрібного й середнього бізнесу, який може скласти конкуренцію монополіям, часто - заходи дискретного, разового характеру, спрямовані проти конкретних монополій, які загрожують нормальному функціонуванню окремих секторів національно економіки.

87.	 Світогосодарські зв"язки: сутність і передумови формування.
Світове господарство це система національних господарств окремих кран, об"єднаних міжнародним розділенням праці, торгово-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв"язками. Світове господарство існує на основі взаємоді, зв"язків окремих національних господарств в різним формах ринково діяльності.
Світогосподарські зв'язки стають сьогодні одним із важливих факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва, будучи при цьому і каталізатором диференціаці кран, нерівномірності хнього розвитку. Світогосподарські зв"язки є результат історичного розвитку, світового взаємопереплетення національних господарств. В наш час формування світо господарських зв"язків ще не є закінченим. Передумови формування світогосподарських зв"язків були пов"язані з дією соціально-економічних факторів:  міжнародного розділення праці, розвитку засобів транспорта та зв"язку, міграці капіталу (фінансового, людського та ін..).
Світо господарські зв'язки як єдина система грунтуються на розвитку міжнародних економічних відносин (МЕВ), які є матеріальною основою мирного співіснування, спілкування і взаємопереплетення інтересів різних держав. МЕВ - це сукупність міжнародних економічних зв'язків, що формуються під впливом розвитку. Об'єктивні потреби еволюці продуктивних сил втілюються у світових господарських відносинах.
Світогосподарські зв"язки формуються із національно-державних економік, що знаходяться між собою в постійному зв"язку в тій мірі, яка забезпечує вигідність участі крани в світовому господарстві. Результатом функціонування світогосподарських зв"язків є підвищення ефективності використання ресурсів в кожній державі, пришвидшення темпів економічного росту в світі. Нерівномірність розвитку складових світового господарства зумовлює багатоукладність його зв"язків.  Світогосподарські зв"язки розвиваються за законами ринку, в систему цих зв"язків входять держави з різними укладами господарств.
Світогосподарські зв"язки ефективно функціонують за наявності розвинено ринково інфраструктури, яку утворюють світові ринки: товарів та послуг, факторів виробництва, капіталів, а також світова валютна та фінансова системи.
Функціонування світогосподарських зв"язків відтінює дві основні тенденці: а) цілісності світових економічних відносин; б) х суперечливості. 

88.	 Зовнішня торгівля та економічні інтереси крани. Теорія відносних переваг.
Зовнішня торгівля є історично першою і найважливішою формою (видом) зовнішньоекономічно діяльності.  швидкому зростанню сприяв активний розвиток транспорту, зв´язку, інформаційних комунікацій, зниження митних зборів, зміни політичного характеру. Зовнішня торгівля - це система економічних відносин між кранами, основна мета яко полягає у ввезенні та вивезенні товарів і послуг. Об´єктами зовнішньо торгівлі є товари: готова продукція, сировина, напівфабрикати; продукти інтелектуально власності: патенти, ліцензі, фірмові знаки та ін.; послуги: міжнародний туризм, транспортні, страхові, посередницькі, будівельні операці тощо. Зовнішня торгівля дає кранам можливість спеціалізуватися на тих видах діяльності, в яких вони мають порівняльні переваги; підпорядковує вітчизняних виробників здоровій дисципліні; зумовлює вищу продуктивність праці. Зовнішня торгівля сприяє найповнішому задоволенню потреб населення і суспільства в цілому, підвищенню конкурентоспроможності національно економіки; підвищує рівень життя населення кран, які беруть участь в  здійсненні. На ефективність зовнішньо торгівлі впливає політика крани щодо умов  проведення та використовуваних інструментів регулювання. В зовнішньоторговельній політиці виділяють дві форми - протекціонізм і фритредерство (вільна торгівля). Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземно конкуренці через систему певних обмежень. Така політика сприяє захисту національного товаровиробника, розвитку вітчизняного виробництва. Однак вона може призвести до застійних процесів в економіці, посилення монополізму, зниження конкурентоспроможності товарів. Політика вільно торгівлі не передбачає державного втручання в товарообмінні процеси. Експортно-імпортні операці регулюються ринком на основі попиту і пропозиці. Вона стимулює конкуренцію, сприяє поліпшенню якості товарів і послуг, спонукає до оптимізаці цін. Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічно вигоди мотив і стимул соціаль-них дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних по-треб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета. Економічні інтереси кран є рушійною силою міжнародного руху капіталів, зовнішньо торгівлі та інших міжнародних економічних стосунків. Якщо говорити про національні економічні інтереси кран, то вони зводяться до намагання кожно крани забезпечити високий життєвий рівень народу, стійке економічне зростання, якість життя, що відповідає стандартам ви-сокорозвинутих кран. Економічні інтереси крани є об"єктивними та матеріальними.  В цілях захисту економічних інтересів крани і  внутрішнього ринку від неякісних товарів або недобросовісно конкуренці (а також в інших випадках передбачених законодавством) до товарів, що ввозяться або вивозяться, можуть тимчасово застосовуватися особливі види мита: спеціальні, антидемпінгові і комбіновані. Економічні інтереси крани мають такі складові свого прояву: а) суспільно-економічні інтереси - частина інтересів держави та інших суб'єктів господарювання збігається (оподаткування в розумних межах, виділення державних інвестицій та субвенцій, тарифне стимулювання експорту та ін.); б) інтереси державно бюрократі - інтереси саморозвитку державно системи, що є корпоративним придатком до інтересів дер-жави; в) інтереси самоконтролю та оптимізаці громадянського суспільства - держава не може бути виразником інтересів одного класу чи прошарку, в демократичному суспільстві вона частіше виступає як інститут консенсусу.Теорія відносних переваг англійського економіста Д. Рікардо, стверджує, що у міжнародній торгівлі доцільно брати участь усім кранам. Згідно з цією теорією крані вигідно імпортувати той товар, відносні затрати на виробництво якого у ній перевищують затрати на експортований товар. Інакше кажучи, якщо якась крана має переваги над іншими кранами за рядом товарів, то й доцільно зосередитись на виробництві і міжнародній торгівлі тих з них, щодо яких  переваги є найвагомішими. Теорія відносних переваг є теоретичною основою міжнародно спеціалізаці. Отже, міжнародна торгівля вигідна всім кранам-учасницям, щоправда, вигоди кран не однакові, хтось х має більше, а хтось - менше.

89.	 Валютний ринок і міжнародні валютні відносини.
Валютний ринок - це сфера економічних відносин з купівлі-продажу іноземно валюти і цінних паперів в іноземній валюті, а також операцій з інвестування валютного капіталу. Об'єктом аналізу валютного ринку є: валютні цінності - іноземна валюта; цінні папери - фондові цінності в іноземній валюті: акці, облігаці, чеки, векселі, акредитиви; дорогоцінні метали (за винятком ювелірних виробів) - золото, срібло, платина; природне дорогоцінне каміння. Функціональне призначення валютного ринку - забезпечення свободи дій власника валюти. У процесі здійснення валютних операцій суб'єкти ринку намагаються отримати певний дохід. Валютні операці пов'язані з:
переходом прав власності на валютні цінності; використанням валюти як засобу платежу в процесі зовнішньоекономічно діяльності; ввезенням, вивезенням, пересилкою валютних цінностей; здійсненням міжнародних грошових переказів. Валютні ринки забезпечують міжнародні розрахунки по зовнішній торгівлі, туризму, послугам, приватним переказам, руху капіталів. Найбільші міжнародні валютні ринки діють у: Лондоні, Франкфурті- на Майні, Парижі, Нью-Йорку, Токіо, гонконзі, Сингапурі, Бахрейні. Валютні ринки запезпечують своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків, диверсифікацію валютних резервів, валютну інтервенцію, одержання спекулятивного прибутку учасниками угод у вигляді різниці курсів валют. Інституціями валютних ринків є: великі банки і фінансові компані, спеціалізовані брокерські фірми, які здійснюють валютні операці. Отже, валютному ринку властиві атрибути будь-якого ринку: він завжди виступає як конкурентний ринок; обмінні операці на валютному ринку пов'язані з певним валютним ризиком. Важливою ланкою світового господарства є міжнародні валютні відносини.  Міжнародні валютні відносини - сукупність економічних відносин між кранами, юридичними і фізичними особами,  міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валюти, вони  пов'язані з обслуговуванням усього напрямку економічних зв'язків, що розвиваються між окремими кранами, Міжнародні валютні відносини - являють собою систему відносин, що виникають з приводу проведення різноманітних обмінних операцій з грошима різних кран, здійснюваних з метою міжнародних розрахунків за продукцію. Міжнародні валютні відносини виникли з початком функціонування грошей у міжнародному платіжному обороті. Вони  виникли на основі інтернаціоналізаці національних, грошових та валютних відносин. Через міжнародні валютні відносини здійснюються платіжні та розрахункові операці у світовому господарстві.  Міжнародні валютні відносини справляють активний вплив на розвиток елементів світово економічно системи, зокрема на зовнішню торгівлю, формування й еволюцію міжнародного ринку капіталів, робочо сили, інтелектуально власності тощо. Валюта - грошова одиниця крани. Поняття валюти використовується в таких значеннях:           національна валюта - грошова одиниця певно крани (долар США, японська ієна);           іноземна валюта - грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, які використовуються в міжнародних розрахунках; При проведенні валютних операцій укладаються валютні угоди, котрі являють собою домовленості про обмін грошей одніє крани на гроші іншо. При цьому фігурують такі поняття, як валютний курс і валютний паритет. Валютний курс - це ціна грошово одиниці одніє крани, виражена у грошовій одиниці іншо крани. Валютний паритет - це співвідношення між валютами різних кран, що встановлюється законодавчо. Валютні паритети знаходяться в основі валютних курсів, які інколи відхиляються від паритетів. Котирування валют - це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з діючими законодавчими нормами і практикою. Конвертованість валюти - це здатність валюти обмінюватись на інші валюти: а)вільноконвертовані валюти - це валюти,які вільно і необмежено обмінюються на інші валюти. б)частковоконвертовані валюти - це валюти, які обмінюються на деякі інші валюти. в)неконвертовані валюти - це валюти, які діють у межах одніє крани і не обмінюються на інші валюти.


90.	 Міжнародний кредит й іноземні інвестиці.
Міжнародний кредит - це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають субєкти різних кран. Міжнародний кредит - це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних кран з приводу надання, використання та погашення позики. 
Суб'єктами міжнародних кредитів виступають держава, групи держав, банки, страхові компані, транснаціональні корпораці, міжнародні економічні та фінансово-валютні організаці, державні установи (міністерства, відомства). Міжнародне кредитування здійснюється на основі таких принципів: строковість, поверненість, платність кредиту, забезпеченість кредиту матеріальними цінностями і урядовими гарантіями, конкретно-цільовий характер кредиту. Міжнародний кредит виконує певні функці, серед яких найважливіші такі: забезпечує перерозподіл матеріальних і фінансових ресурсів між кранами; допомагає більш ефективно використовувати фінансові і матеріальні ресурси; сприяє нагромадженню фінансових і матеріальних ресурсів з метою х більш раціонального використання в майбутньому; прискорює процес реалізаці товарів і розширює межі міжнародно торгівлі; сприяє реалізаці програм структурно перебудови економіки окремих кран; знижує платоспроможність кран-позичальників і підвищує рівень х заборгованості кредиторам.
За строками надання міжнародні кредити поділяються на:  короткострокові, тобто такі, що надаються на строк до одного року;  середньострокові, тобто такі, що надаються на строк від одного до п'яти років;  довгострокові, тобто такі, що надаються на строк понад п'ять років.
За формами надання міжнародний кредит поділяється на товарний і валютний. Товарний кредит, як правило, надається на короткий строк у вигляді товарів. Валютний кредит - це кредит, що надається у вільно конвертованій валюті і валютних цінностях.  За цільовим призначенням міжнародні кредити поділяють на пов'язані і фінансові. Пов'язані кредити - це ті, що призначені для фінансування певних цільових програм, спеціально обумовлених при укладанні кредитно угоди. Ці кредити, в свою чергу, поділяються на комерційні кредити, тобто кредити, що надаються під закупівлю товарів або на оплату послуг, і інвестиційні кредити, призначені для капіталовкладень у певний господарський об'єкт. Фінансові кредити виступають у формі валюти і використовуються позичальником на будь-які цілі. За суб'єктами запозичень міжнародний кредит поділяється на приватний, урядовий, змішаний і кредит міжнародних установ.. Приватний міжнародний кредит - це кредит, що його надають приватні фірми і банки. Урядовий (державний) кредит - це кредит, що його надають урядові кредитні установи. Змішаний кредит - це кредит, що складається з приватних і державних коштів. Кредит міжнародних організацій - це кредит, що його надають міжнародні організаці такі, наприклад, як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкці і розвитку, Європейський банк реконструкці і розвитку. За характером забезпечення міжнародні кредити поділяють на забезпечені і незабезпечені. Забезпечені міжнародні кредити становлять собою кредити, що надаються в заставу під товарно-матеріальні цінності і комерційні документи. Незабезпечені кредити - це кредити, що надаються без гарантій застави товарно-матеріальних цінностей і комерційних документів. Інвестиці - сукупність практичних дій, фізичних та/або юридичних осіб, держав, що ведуть до здійснення господарських операцій, які передбачають: придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав, цінних паперів за внесення коштів та/або майна в статутний каптал юридично особи й одержання за це прибутку або здійснення соціального ефекту. Іноземними інвестиціями є всі види матеріальних і інтелектуальних цінностей, які вкладаються інвестором одніє крани на територі іншо крани а саме:  - рухоме та нерухоме майно, а також відповідні майнові права - кошти, а також цінні папери, зобов'язання внески та інші форми участі  - права інтелектуально власності, включаючи авторські й суміжні права, товарні знаки права на винаходи, промислові зразки, моделі, а також технологічні процеси і ноу-хау;
- права на здійснення господарсько діяльності, включаючи концесі на розвідку, розробку й експлуатацію природних ресурсів. Однією з форм зовнішньоекономічно діяльності є іноземне інвестування, яке набуває важливого значення для економічного розвитку, сприяє заходам макроекономічно політики стабілізаці. Світовий досвід свідчить, що без залучення іноземних інвестицій, не маючи доступу до сучасних технологій, кранам важко вийти з економічно кризи. У процесі іноземного інвестування вирізняють крани-донори, які є основними постачальниками капіталів у інші крани, і крани-реципієнти, до яких спрямовуються іноземні інвестиці. Залучення іноземних інвестицій, як правило, регламентується державою з метою підтримки національних інтересів та пріоритетних галузей економіки. Більшість іноземних інвестицій розподіляється, як правило, між промислово розвинутими кранами. Певна х частка спрямовується в крани, що розвиваються, відповідно до привабливості існуючих там умов. Вирізняють іноземні інвестиці у формі підприємницького капіталу, тобто інвестування підприємств у кранах-реципієнтах, та позичкового капіталу - кредитів на рахунках іноземних банків. Підприємницькі інвестиці, у свою чергу, поділяються на прямі та портфельні. Прямі інвестиці - це внески іноземного капіталу у підприємства іншо держави, що забезпечує інвесторам контроль над цими підприємствами або участь в управлінні. Якщо інвестиці спрямовуються на придбання акцій іноземних підприємств, цінних паперів інших держав, вони називаються портфельними.
Прямі іноземні інвестицій мають суттєві переваги порівняно з іншими видами економічно допомоги. Це пояснюється насамперед тим, що вони сприяють підвищенню ефективності економіки крани-реципієнта, надаючи можливість впроваджувати у виробництво сучасні високі технологі. Крім того, іноземні інвестиці не збільшують борг, а навпаки, завдяки більш ефективному функціонуванню економіки сприяють його зменшенню. Приплив іноземних інвестицій суттєво залежить від інвестиційного клімату в крані, основними чинниками якого є: політична стабільність; стабільність законодавства, яке регулює діяльність підприємств з іноземними інвестиціями; економічна стабільність, яка визначається сприятливою системою оподаткування, правом приватно власності, процесами приватизаці, державними гарантіями, лібералізацією зовнішньо торгівлі, розвинутим фондовим ринком та системою страхування, наявністю розвинуто національно банківсько системи. Крім зазначених чинників привабливість для іноземних інвесторів створюють: наявність значного внутрішнього ринку висококваліфіковано та дешево робочо сили, науково-технічного і ресурсного потенціалів, вигідне геополітичне положення крани. Однак іноземні інвестиці можуть бути обмежені або зовсім заборонені в такі галузі, як оборонна і видобувна промисловість, транспорт і зв'язок, страхові послуги. Перелік таких галузей встановлюється державними органами і може бути розширений виходячи з національних інтересів.