Шахов Борис: другие произведения.

право

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Конкурс 'Мир боевых искусств.Wuxia' Переводы на Amazon
Конкурсы романов на Author.Today

Зимние Конкурсы на ПродаМан
Peклaмa
 Ваша оценка:

  1. Поняття, предмет та методи Цивільного права.
  Цивільне право як галузь приватного права - це сукупність цивільно-правових норм, закріплених у Цивільному кодексі Украни, законодавчих та інших нормативно-правових актах, які регулюють майнові відносини товарно-грошового характеру, а також особисті немайнові відносини (як пов"язані, так і не пов"язані з майновими відносинами) за участю суб"єктів (фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад), які мають самостійний організаційно-майновий статус, діють вільно і на власний розсуд здійснюють сво права, вступають у правовідносини, а також несуть цивільно-правову відповідальність за винну протиправну поведінку перед потерпілим (боржником) за допущене порушення. Цивільне право як самостійна галузь права регулює певну частину суспільних відносин, яка у свой сукупності становить предмет цивільного права. Предмет цивільного права становлять цивільно-правові відносини, а саме: 1) Майнові відносини, які мають товарно-грошовий, вартісний характер. 2) Майнові відносини у сфері товарообігу - відображають і забезпечують рух матеріальних благ у суспільстві, зокрема перехід матеріальних благ від одних осіб до інших, х використання, споживання. 3) Особисті немайнові відносини, що тісно пов"язані з особою суб"єкта: а) немайнові відносини, об"єктом яких є особисті права на нематеріальні блага і які можуть породжувати можливість одержання грошово винагороди чи іншого матеріального блага (права авторства на твори науки, літератури, мистецтва, винаходів, промислові зразки, права на товарні знаки, фірмові найменування та на інші результати інтелектуально діяльності); б) особисті немайнові відносини, об"єктом яких є особисті права на нематеріальні блага, які не здатні самі по собі породжувати у його носіях право на грошову винагороду чи інше матеріальне благо (право на ділову репутацію, на ім"я, право на життя і здоров"я, на особисту і сімейну таємницю, недоторканність приватного життя). Метод цивільного права - це сукупність способів та заходів, що впливають на формування поведінки суб´єктів відносин. Метод цивільно-правового регулювання визначає яким чином регулю?ються відповідні суспільні відносини. Цивільно-правовий метод характеризується, передусім, юридичною рівністю сторін, автономією х волі та майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер свох відносин у межах чинного законо?давства); особливим способом вирішення спорів між учасника?ми цивільних правовідносин; наявністю майново відповідаль?ності сторін. В методах окрім диспозитивного (вільний вибір поведінки), виділяють також імперативний (заборона, зобов"язання, примус).
  
  2. Функці та принципи Цивільного права.
  Функці цивільного права - це відповідні напрями впливу цивільно-правових норм на врегульовані ними майнові та особисті немайнові відносини, спрямовані на досягнення поставлених перед даною галуззю права цілей і завдань. Цивільному праву притаманні такі функці: регулятивна; охоронна; превентивна (виховна, попереджувально-виховна); компенсаційна. Принципи цивільного права становлять основоположні іде, втілені чи закладені в законі, відповідно до якого здійснюється правове регулювання цивільно-правових відносин та забезпечується реалізація покладених на цивільне право функцій. У ст. 3 ЦК У передбачені загальні принципи (засади) цивільного законодавства: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; Зміст цього принципу цивільного права становить суб'єктивне право людини на особисте життя, якому кореспондує обов'язок будь-яких інших осіб не допускати його порушення, тобто х невтручання в особисте життя людини. Зокрема, з цього принципу випливає, що органи державно влади і місцевого самоврядування та будь-які інші особи не мають втручатися в приватні справи суб'єктів цивільного права, якщо вони здійснюють свою діяльність у відповідності з вимогами законодавства. 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією Украни та законом; Цей принцип означає неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом. Згідно з цим принципом норми цивільного права забезпечують власникам можливість стабільного (сталого) здійснення власницьких повноважень. 3) свобода договору; 4) свобода підприємницько діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та х застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту.
  
  3. Визначення та система Цивільного права.
  Цивільне право, як і інші галузі права, має свою систему. Структуризація цивільно-правових елементів здійснюється на основі вироблених наукою і практикою загальних підходів. Існують такі системи побудови цивільного права. Інституційна система - передбачає розподіл правових норм за окремими інститутами. Під цивільно-правовим інститутом розуміють групу цивільно-правових норм, що регулюють одно?рідні суспільні відносини (найму, купівлі-продажу, спадкуван?ня тощо). Пандектна система - передбачає виділення загально частини цивільного права і відокремлення речового права від зобов´язального. Пандектна система відображає статику речово?го і динаміку зобов´язального права - основних майнових прав, що виникають у суспільстві.
  Цивільне право Украни будується за Пандектною систе?мою. Взагалі система цивільного права Украни може бути представлена у такому порядку: Загальна частина цивільного права - норми про основні положення (цивільні відносини, підстави виникнення цивільних прав та обов"язків, захист цивільних прав); суб"єкти і об"єкти цивільних прав; правочини; представництво і довіреність; позовну давність. Особлива частина цивільного права - норми про особисті немайнові права; речове право; інтелектуальну власність; зобов"язальне право (договірні та позадоговірні зобов"язання); спадкове право. Систему цивільного права слід відрізняти від систематизаці цивільно-правових норм, формами яко є кодифікація та інкор?порація.
  
  4. Цивільне право, як наука.
  Цивільне право як науку ще називають цивілістикою, що означає систему знань, положень та висновків про цивільно-правові явища.
  Предметом є чинне законодавство, практика його застосування, історія розвитку, досвід цивільно-правового розвитку в зарубіжних кранах. Також цивілістика вивчає також поняття цивільного права, його місце в правовій системі, його походження та закономірності розвитку, систему та зміст цивільно-правових норм, інститутів та підгалузей, х роль у правовому оформленні життя суспільства та ефективність х застосування. Зміст цивілістично науки становить сукупність знань про цивільно-правові явища. Цивілістичні знання самі по собі не наділені загальнообов'язковістю, проте є підґрунтям для правотворчо діяльності. Тобто, наука цивільного права - це систематизована сукупність знань про цивільно-правове регулювання суспільних відносин, властивості та закономірності його функціонування та розвитку, способи досягнення його ефективності, засоби отримання нових знань, необхідних для подальшого вдосконалення цивільного права.
  Цивілістика має сво методи наукового дослідження: загальнонаукові методи - дедукція, індукція, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення тощо; і спеціальні:
  - метод порівняльного правознавства, дозволяє визначити універсальні та специфічні закономірності розвитку цивільно-правових явищ;
  - метод комплексного аналізу - грунтується на одночасному використанні для вирішення конкретного завдання наукового інструментарію, що використовується декількома різними науками,
  - метод системного аналізу - ґрунтується на розгляді конкретного явища як певно системи.
  - метод конкретних соціологічних досліджень - полягає у використанні аналізу статистичних даних.
  - історичний метод - ґрунтується на вивченні історі становлення та розвитку того чи іншого правового інституту, поняття, категорі тощо.
  Цивільне право як наука існує у взаємозв'язку з іншими науками. Серед яких провідне місце посідає теорія держави і права. Досить тісно цивілістика пов'язана також і з наукою конституційного, адміністративного, фінансового, земельного та цивільно-процесуального права, оскільки предмети цих наук є дотичними зі сферою цивільно-правового регулювання. Окрім юридичних наук, цивілістика перебуває у тісному взаємозв'язку і з іншими суспільними науками, наприклад, філософією, політологією, соціологією, історією тощо. Особливий зв'язок існує між цивільним правом та економічною наукою.
  Цивілістична наука в Украні в своєму історичному розвитку пройшла низку етапів, в окремі періоди була доволі тісно пов'язана з цивілістичною наукою інших кран, зокрема, Росі.
  
  5. Загальні положення Цивільного законодавства.
  Однією з галузей права Украни є цивільне право, яке нале?жить до приватного. Цивільне право - це сукупність правових норм, що регулюють особисті немайнові та майнові відносини. Цивільне право не потрібно плутати з цивільним законодавством. Цивільне законодавство - це система нормативних актів, у яких містяться цивільно-правові норми, що регулюють немайнові та майнові відносини (власності і товарообігу), відносини, що складаються у сфері інтелектуально діяльності, а також відносини щодо охорони і захисту цих особистих немайнових та майнових благ. Суб´єктами цивільного права є фізичні особи; юридичні особи, інколи держава та територіаль?ні чи регіональні громади. Обєкти ЦП - будь-які речі та майно, які вільно обертаються в цивільному обігу, які не заборонені законом. Предметом ЦП є суспільні відносини, майнові та не майнові. Принципи ЦП - свобода договору; свобода підприємництва; неприпустимість втручання в особисте життя фізично особи; - недопустимість позбавлення права власності фізично особи; - судовий захист порушеного цивільного права. Функці ЦП - регулятивна, охоронна, попереджувально-виховна; попереджувально-стимулююча. Методи ЦП - диспозитивний (вільний вибір поведінки); - імперативний (заборона, зобов"язання, примус). Цивільне право Украни будується за Пандектною систе?мою. Що передбачає виділення загально частини цивільного права і відокремлення речового права від зобов´язального. Зміст Цивільного кодексу Украни утворюють шість книг ("Загальні положення ', "Особисті немайнові права фізичних осіб", "Право власності та інші речові права", "Право інтелектуально власності", "Зобов'язальне право", "Спадкове право"), до складу яких входить 1308 статей.
  "Загальні положення" складаються з п'яти розділів і 19 глав(ст. 1-268). Це розділи про основні положення, особи (фізичні особи, юридичні особи, підприємницькі товариства, участь держави. Автономно Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах), об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовну давність. Отже, в "Загальних положеннях" зосереджені всі елементи цивільно-правових відносин: суб'єкти, об'єкти, зміст.
  Джерелами ЦП є - КонстУкр; ЦивКодекс; Земельний Код; Повітряний Код; Торг-Мореп.Кодекс; Закони Укр.; укази Президента; постанови КабМіну, та інше.
  
  6. Дія норм Цивільного законодавства.
  Розглядаючи питання про дію цивільного законодавства, слід зупинитися на ді законодавства у часі, просторі та за колом осіб. Вирішити питання про дію цивільного законодавства у часі - це означає встановити момент вступу його в дію і момент припинення його ді. Відповідно до ст. 94 Конституці Украни закон набирає чиності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Нормативно-правові акти Верховно Ради Украни і Президента Украни набирають чинності через десять днів з дня х офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня х опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів Украни набирають чинності з моменту х прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів Украни, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня х опублікування в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями згідно з Указом Президента Украни від 10 червня 1997 р. є: "Офіційний вісник Украни", "Відомості Верховно Ради Украни", газета "Урядовий кур'єр". Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом згідно зі ст. 57 Конституці Украни, є нечинними. За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти діють на майбутнє і не мають зворотно ді в часі. З цього правила є винятки. Стаття 58 Конституці містить правило про те, що закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Припинення ді законів та інших нормативно-правових актів настає у випадках, коли спливає строк, на який вони приймалися, при прямому скасуванні х ді, а також у випадках прийняття нового закону або іншого нормативно-правового акта, які по-іншому регулюють ті ж самі відносини. Стосовно ді норм цивільного законодавства у просторі та за колом осіб, то дія норм цивільного законодавства Украни поширюється на всіх осіб, що перебувають на  територі. До цих осіб належать громадяни Украни, укранські юридичні особи, держава Украна, територіальні громади. Дія цивільного законодавства поширюється також на іноземних громадян, осіб без громадянства, на іноземні юридичні особи, якщо інше не передбачено законами Украни. Але залежно від виду та характеру зазначених актів вони можуть поширюватись не на всю територію Украни, а на  певну частину, а так само не на усіх осіб, а тільки певне коло осіб. Якщо дія цивільно-правового нормативного акта поширюється на певну територію Украни, то зазначений нормативний акт діє тільки щодо тих осіб, які перебувають на даній територі. Іноді в самому нормативному акті передбачено або випливає з його змісту, що він застосовується лише до певно групи суб'єктів. До таких законів можна віднести, наприклад, Закон Украни "Про захист прав споживачів"
  
  7. Співвідношення галузевого і комплексного законодавства та застосування його за аналогією.
  Співвідношення галузевого і комплексного. Цивільне законодавство за свом змістом є галуззю законодавства. Воно містить норми цивільного права. Одним з показників галузі законодавства слід вважати наявність зведеного нормативного акта, який охоплює переважну більшість інститутів дано галузі. Для цивільного законодавства таким зведеним нормативним актом є Цивільний кодекс. Проте у практиці немає "чистих" галузей законодавства, тобто таких, які б містили норми виключно одніє галузі. Нормативні акти відображають функціональні зв'язки між нормами різних галузей права, а тому галузь цивільного законодавства, яка відповідає галузі цивільного права, складається не лише з цивільно-правових актів, а й охоплює нормативні матеріали з цивільного права, що містяться у нормативних актах інших галузей права. Так, у Законі "Про підприємства в Украні" від 27 березня 1991 p. відповідні статті передбачають цивільно-правові норми поряд з іншими статтями, які містять норми трудового, фінансового та адміністративного права. З іншого боку, в цивільно-правових актах містяться норми інших галузей права. Отже, в системі сучасного законодавства є нормативні акти, які містять норми різних галузей права. Вони належать до комплексних нормативних актів. Сукупність комплексних нормативних актів становить комплексне законодавство. Наявність галузевих і комплексних нормативних актів необхідно враховувати у практичній діяльності з застосування норм права. Не менш важливо враховувати цю обставину в роботі з удосконалення чинного законодавства, бо в цьому разі досить чітко вимальовуються шляхи можливо консолідаці норм, згрупування х у самостійні рубрики, скорочення множинності й усунення суперечностей. Застосування законодавства за аналогією Цивільному законодавству, на відміну від кримінального, відомий інститут аналогі. Цивільні правовідносини виникають також з дій, зокрема угод громадян і організацій, хоч і не передбачених законом, але таких, що відповідають (не суперечать) загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Отже, в таких випадках керуються не конкретною нормою цивільного законодавства, а лише загальними засадами, змістом цивільного законодавства. Такий засіб заповнення прогалин закону називається аналогією права. Поряд з цим застосовується і аналогія закону - поширення на відносини, які безпосередньо не врегульовані в законі, правових норм, що регламентують подібні відносини. береження інституту аналогі у цивільному праві, на відміну від кримінального права, в якому аналогію скасовано, пояснюється так: кримінальне право має справу з протиправними, злочинними діями. З метою зміцнення законності воно виходить з принципу: поведінка, що не кваліфікується за кримінальним законом як злочинна, не може бути підставою для застосування покарання. Цивільне ж законодавство, навпаки, в переважній більшості регулює правомірну, суспільне корисну діяльність громадян та організацій. При цьому важливо передбачити всі можливі випадки вчинення правомірних дій. До того ж обмеження правомірно діяльності суворими межами закону призвело б до сковування розумно господарсько ініціативи учасників цивільного обороту, що негативно позначилося б на розвитку майнових відносин, які виникають з метою задоволення матеріальних і духовних потреб громадян та організацій. В умовах радикально економічно реформи законодавець заохочує ділову заповзятливість в економічній, комерційній діяльності. Аналогія права і закону в цивільному праві знаходить нове обгрунтування в принципі: дозволено все, що не заборонено законом.
  
  8. Поняття та підстави виникнення Цивільних прав та обов"язків.
  Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Тобто підставою цивільних правовідносин є юридичні факти. До таких юридичних фактів віднесені договори та інші правочини, створення літературних, ху?дожніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуально, творчо діяльності, завдання майново (матеріально) та морально шкоди іншій особі тощо. Перелік юридичних фактів-підстав виникнення цивільних прав та обо?в'язків, що міститься в ст. 11 ЦП Укр, не є вичерпним, а відтак цивільні права та обов'язки можуть виникати в учасників цивільних відносин у тому числі і на підставі юри?дичних фактів, не передбачених цією статтею.
  Юридичні факти поділяють на факти ді та факти поді. Юридичні факти-ді - такі юридичні факти, які породжують, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини внаслідок вольових діянь фізичних та юридичних осіб. За легітимністю юридичні факти-ді поділяють на правомірні та неправомірні. Юридичні факти-поді - такі юридичні факти, які породжують, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини, незалежно від волі фізичних чи юридичних осіб.
  Основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який слід розуміти як погоджену дію двох або більше сторін. Договори у цивіль?ному праві є найбільш поширеним юридичним фактом, з якого виникають пра?ва та обов'язки учасників правовідносин. Поряд із договором цивільні права та обов'язки виникають також із одно?сторонніх правочинів, до яких слід віднести передусім заповіт, видачу довіре?ності тощо. У чинному ЦК також йдеться про створення літе?ратурних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуально, твор?чо діяльності в якості підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.
  Цивільні права та обов'язки можуть виникнути через заподіяння майново (матеріально) та морально шкоди іншій особі. Цивільні права та обов'язки можуть також виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, з актів органів державно влади, органів влади Автономно Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Крім того підставою виникнення прав та обов'язків учасників цивільних відносин є рішення суду.
  Також підставою виникнення цивільних прав та обов"язків може бути настання або ненастання певно поді. Прикладами такого юридичного факту-поді, з якою закон або договір пов"язують виникнення цивільних прав і обов"язків, можуть виступати: факт хвороби або смерті фізично особи, якщо укладено договір про особисте страхування (виникнення зобов"язання страховика по сплаті страхово виплати у разі настання страхового випадку); факт виграшу учасником гри або парі (виникнення обов"язку організатора гри або іншого учасника виконати певне зобов"язання на користь переможця) тощо.
  
  9. Здійснення Цивільних прав.
  Суб"єкти цивільного права здійснюють та реалізують сво права вільно, на свій розсуд (принцип диспозитивності). Так, зокрема, учасники цивільних відносин самостійно приймають рішення щодо встановлення договірних відносин та х умов,щодо обрання того чи іншого способу захисту порушених цивільних прав та охоронюваних законом інтересів тощо. Метою здійснення цивільного права виступає задоволення певних потреб носія цього права.
  Принципи здійснення - це закріплені в нормах цивільного права загальні положення, які встановлюють основні вимоги до поведінки суб'єкта при здійсненні ним свох цивільних прав. Принципами здійснення цивільних прав є: 1) принцип автономі волі; (вільно, на власний розсуд, задля задоволення своє мети та інтересів.) 2) принцип законності; (здійснювати своє право лише відповідно до норм права) 3) принцип розумності та добросовісності. (здійснюючи сво цивільні права, особа повинна діяти розумно та добросовісно не лише щодо себе, а й щодо інших суб'єктів правовідносин.)
   Нездійснення особою свох цивільних прав не є підставою для х припинення, крім випадків, встановлених законом. Наприклад, нездійснення особою свох повноважень власника щодо певно речі (права володіти, користуватися розпоряджатися нею) без наміру відмови від права власності на не не є підставою для припинення права власності тако особи на зазначену річ.
  Особа може відмовитися від свого конкретного майнового права, наприклад від отримання авторського гонорару за певним договором. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин,нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Зокрема, у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстраці, право власності на нього припиняється з мо?менту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
  Особа вправі передати своє майнове право іншій особі. Підставою передачі майна та, відповідно, переходу прав на це майно буде у такому випадку відплатний або безвідплатний договір - договір купівлі-продажу, оренди, комерційно концесі тощо.
  Межі здійснення цивільних прав - законодавчо дозволені конкретні способи поведінки, якими особа в змозі набути для себе ті можливості, які становлять зміст цивільного права. Загальними межами здійснення цивільних прав є: 1) утримання від дій, які могли б порушити права інших осіб; 2) утримання від дій, які могли б заподіяти шкоду довкіллю та культурній спадщині; 3) заборона дій особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; 4) дотримання моральних засад суспільства; 5) заборона використання цивільних прав із метою неправомірного обмеження конкуренці, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
  Цивільні права можуть здійснюватися як безпосередньо особою, так і  представником. Представництво - правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені іншо сторони, яку вона представляє. Представництво можливо за юридичних (неповна дієздатність, обмежена дієздатність, недієздатність) та/або за фактичних причин (хвороба, юридична неграмотність, небажання особисто здійснювати право чи виконувати обов'язок).
  
  10. Виконання Цивільних обов"язків.
  Виконання цивільних обов'язків - це дотримання зобов'язаною особою поведінки на користь уповноважено особи. Обов'язковою умовою виконання обов'язків є, насамперед, необхідний обсяг дієздатності, тобто здатності своми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно х виконувати та нести відповідальність у разі х невиконання. Виконання обов'язків може відбуватись у пасивній (утримання від певних дій) та активній (вчинення певних дій) формі.
  Способи виконання цивільних обов'язків поділяють на добровільний та примусовий. Добровільний спосіб виконання обов'язку має місце, якщо особа виконує покладене на не зобов'язання чи утримується від його виконання за власною волею. Примусовий спосіб виконання має місце, коли виконання зобов'язання чи утримання особи від його виконання здійснюється на підставі актів правоохоронних органів незалежно від волі зобов'язаного суб'єкта чи взагалі без його участі. Але при цьому особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для не.
  Виконання обов'язків може бути покладено як на самого зобов'язаного суб'єкта, так і на кількох із них (у дольовому, солідарному чи субсидіарному порядку), а іноді навіть і на інших осіб. Основними принципами виконання цивільних обов'язків є: 1) принцип законності; (зобов'язана особа повинна у свой діяльності з виконання обов'язку дотримуватися та не порушувати норм права, якими регулюється порядок виконання обов'язку.) 2) принцип належного виконання обов'язку; (обов'язок має бути виконано у зазначений строк (термін), у вказаному місці та відповідно до інших істотних умов.) 3) принцип повноти виконання обов'язку; (зобов'язання має бути виконано повною мірою, оскільки виконання обов'язку, як правило, не здійснюється частинами.) 4) принцип реального виконання обов'язку. (має місце тоді, коли обов'язок має бути виконано в натурі, наприклад, надати послуги, виконати роботи, передати майно.) Для забезпечення виконання цивільних обов'язків існують засоби заохочення та відповідальності, які встановлено договором або актом цивільного законодавства. Засоби заохочення можуть бути у формі надання додатково оплати, додаткових прав особі, яка добросовісно виконує сво обов'язки тощо. Засоби відповідальності за невиконання або недотримання свого обов'язку - це неустойка (штраф, пеня), порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а також інші види стягнень як майнового, так і немайнового характеру.
  В окремих випадках особу може бути звільнено від цивільного обов'язку або від його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Найбільш поширеним випадком звільнення особи від відповідальності є дія обставин непереборно сили, що призвела до невиконання особою покла-деного на не цивільного обов'язку. Також, ЦК передбачає звільнення від обов'язку або від його виконання у випадку смерті фізично особи, якщо виконання нерозривно пов'язане із особою боржника (ст. 608 ЦК), за умов прощення боргу (ст. 605 ЦК); у випадках поєднання кредитора та боржника в одній особі, як от при злитті двох юридичних осіб (ст. 608 ЦК) та в інших випадках.
  Цивільні обов'язки можуть виконуватися як безпосередньо особою, так і  представником. Представництво - правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені іншо сторони, яку вона представляє. Представництво можливо за юридичних (неповна дієздатність, обмежена дієздатність, недієздатність) та/або за фактичних причин (хвороба, юридична неграмотність, небажання особисто здійснювати право чи виконувати обов'язок).
  
  11. Захист Цивільних прав та інтересів.
  Ст. 15 ЦК Укр. - Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його пору?шення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить за?гальним засадам цивільного законодавства.
  Хоча ця стаття і вказує лише на три форми посягань: порушення, оспорення чи невизнання; в яких може бути застосовано певні ді щодо захисту, але це не виключає можливості застосування різноманітних способів захисту до інших форм посягань на права та інтереси учасників цивільних правовідносин. Під поняттям цивільно-правового захисту слід розуміти передбачену законом вид і міру можливого або обов'язкового впливу на суспільні відносини, які зазнали протиправного впливу, з метою поновлення порушеного, невизнаного чи оспореного права.
  Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право уповноважено особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
  Невизнання - це ді учасника цивільних правовідносин, який несе юридичний обов'язок перед уповноваженою особою, що спрямовані на заперечення в цілому або у певній частині суб'єктивного права іншого учасника цивільних правовідносин, внаслідок якого уповноважена особа позбавлена можливості реалізувати своє право.
  Оспорювання - це такий стан цивільних правовідносин, за якого між: учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності суб'єктивного права у сторін, а також: належності такого права певній особі.
  До прав, що підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі май?нові та особисті немайнові права, належні суб'єктам цивільного права, що вхо?дять до змісту х правоздатності.
  Порушені цивільні права можуть захищатися за допомогою юрисдикційних та поза юрисдикційних форм. Юрисдикційний захист здійснює низка уповноважених на це державних і громадських органів та осіб, які в силу закону чи домовленості можуть вжити заходів щодо поновлення порушеного, оспореного чи невизнаного права. А саме: суд, Президент Украни, органи дер?жавно влади, органи влади АРК або органи місцевого самоврядування, нотарі?ус. Цей перелік не є вичерпним. Також відповідно до окремих актів законодавства Украни здійснюють захист цивільних прав та інтересів або сприяють х захисту органи прокуратури, орга?ни внутрішніх справ (міліція), громадські організаці споживачів (об'єднання споживачів).
  Неюрисдикційними способами захисту суб'єктивного права та інтересу, який охороняється законом, слід визнавати відповідні ді суб'єкта, права та інтереси якого порушено. Основним неюрисдикційним способом цивільного права є самозахист - застосування особою засобів протиді, які не заборонено законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Основною характерною ознакою самозахисту є те, що суб'єкт цивільного права захищає себе власними діями, без звернення до суду або іншого органу, який здійснює захист цивільного права.
  
  12. Захист Цивільних прав та інтересів судом.
   Захист прав судом відноситься до юрисдикційних форм захисту.
  Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
  Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права - подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в не документів, що засвідчують приналежність й права.; 2) визнання правочину недійсним - застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов його дійсності; 3) припинення ді, яка порушує право - пов'язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення - цей спосіб пов'язаний із застосуванням певних заходів, спря?мованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відно?вити шляхом усунення наслідків правопорушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі - застосо?вується у тих випадках, коли відповідач зобов'язаний був вчинити певні ді сто?совно позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов'язок. Тобто цей спосіб захисту застосовується за наявності зобов'язальних правовідно?син між позивачем та відповідачем; 6) зміна правовідношення; припинення правовідношення - пов'я?зані з необхідністю змінити чи припинити існуюче правовідношення у зв'язку з, наприклад, порушенням його однією із сторін;
  7) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майново шкоди - можуть застосовуватися як самостійно, так і поєдну?ватися з іншими вимогами, наприклад з позовами про розірвання договору у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням його другою стороною, про примусове виконання обов'язку в натурі, про усунення перешкод у користуванні майном тощо. Підставою для застосування цього способу захисту є наявність заподіяно особі майново шкоди; 8) відшкодування морально (немайново) шкоди - пов'яза?ний з наявністю у особи моральних страждань, що виникли, зокрема з неправомірних дій (бездіяльності) іншо особи внаслідок приниження честі, гідності, а також ділово репутаці фізично або юридично особи, чи стали наслідком знищення чи пошкодження майна, заподіяння каліцтва, іншого ушкодження здоров"я або смерті; 9) Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державно влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування хніх посадових і службових осіб - характеризується чітко визначеним суб'єктом - заподіювачем шкоди, якими є відповідні державні органи, органи місцевого самоврядування чи хні посадові і службові особи. Підставою для подачі такого позову слугують прийняття незаконних рішень, незаконні ді чи бездіяльність зазначених органів, що призвели до заподіяння шкоди особі.Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, а тому суд може застосувати інші способи захисту. Підсумовуючи аналіз способів захисту цивільних прав та інтересів, необхідно відзначити, що за загальним правилом у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпіло особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, потерпіла особа не звертається з усіма передбаченими вимогами до суду, а обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення  права чи інтересу. Новий ЦК вперше передбачив можливість визнання правочинів не лише недійсними, але й дійсними. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
  Підставами для відмови суду у за?хисті порушеного права чи інтересу слугують: порушення прав інших осіб, запо?діяння шкоди довкіллю або культурній спадщині при здійсненні особою свох цивільних прав; вчинення дій особою з наміром завдати шкоди іншій особі та зловживання правом в інших формах; недотри?мання особою моральних засад суспільства; використання ци?вільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренці, зловживання мо?нопольним становищем на ринку, недобросовісно конкуренці.
  
  13. Захист Цивільних прав Президентом, органами державно влади, влади АРК , органами місцевого самоврядування.
  Президент Украни є главою держави і ви?ступає від  імені. Серед повноважень Президента Украни як гаранта прав і свобод люди?ни і громадянина можна назвати те, що він має право скасовувати акти Кабінету Міністрів Украни та акти Ради міністрів Автономно Республіки Крим, які містять цивільно-правові норми, внаслідок яких порушуються цивільні права та законні інтереси фізичних, юридич?них осіб та інших учасників цивільних правовідносин. Президент Украни також наділе?ний правом вето щодо прийнятих Верховною Радою Украни законів із наступним повер?ненням х на повторний розгляд Верховно Ради Украни, у тому числі щодо цивільно-пра?вового регулювання суспільних відносин. До адміністративного порядку захисту цивільних прав можна віднести, по-перше, оскарження дій та актів державних органів у вищестоящий орган виконавчо влади; по-друге, прийняття органами держави чи місцевого самоврядування, які наділені юрисдикційними повноваженнями, рішення щодо використання способів захисту. Кабінет Міністрів Украни вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державно власності відповідно до закону. Найпоширенішим способом захисту в адміністративному порядку слід вказати ви?знання правового акта незаконним або його скасування. Так рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конститу?ці та законам Украни, іншим актам законодавства Украни, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом Украни або головою місцево державно адміністраці ви?щого рівня. Участь фізично та юридично особи приватного права у правовідносинах визначена в Украні загально-дозвільним принципом, тобто дозволено все те, що прямо не забороне?но законом. На відміну від вказаного положення органи державно влади та органи місце?вого самоврядування, х посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повно?важень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами Украни. Конституційним положенням визнано, що права і свободи людини та х гаранті визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. З Конституці Украни). Це і визначає участь органів державно влади, органів влади Автономно Республіки Крим, органів місцевого самоврядування у захисті цивільних прав та інтересів учасників правовідносин.
  
  14. Захист Цивільних прав нотаріусом.
  Відповідно до ст. 18 ЦК Украни - нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Під виконавчим написом нотаріуса слід розуміти підтвердження нотаріальним орга?ном наявності заборгованості (грошових сум чи майна) та розпорядження про примусове стягнення з боржника на користь кредитора ціє заборгованості. Виконавчий напис вчиня?ється нотаріусом на борговому документі. Стягнення за виконавчим написом нотаріусів допускається у випадках, чітко передба?чених чинним законодавством. Такі підстави перераховані у Переліку документів, за яки?ми стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів Украни від 29 червня 1999 року.
  Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншо відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридич?ними особами - не більше одного року
  У виконавчому написі повинні за?значатися: дата його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові но?таріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачу?ваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконав?чий напис зареєстровано. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.
  Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом Укра?ни "Про виконавче провадження", який визнає виконавчий напис як підставу виконання і як виконавчий документ. Виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є громадянин, може бути пред'яв?лено до примусового виконання протягом трьох років, а з усіх інших вимог - протягом одного року з моменту вчинення виконавчого напису, якщо законом не встановлено інших строків.
  
  15. Самозахист Цивільних прав.
  Відповідно до ст. 19 ЦК Украни фізична та юридична соба має право на самозахист свого цивільного права та права іншо особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протиді, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Самозахист є реакцією на протиправні ді іншо особи, застосування засобів протиді. Застосування даного способу захисту звільняє від відповідальності за шкоду, завдану особі, яка порушила цивільні права та інтереси особи, яка захищається Самозахист як спосіб захисту цивільних прав може застосовуватися за наявності відповідних умов. До таких умов можна віднести: 1) відсутність законодавчо заборони застосовувати відповідні засоби протиді;
  2) відсутність суперечності засобів протиді моральним засадам суспільства; 3) відповідність способу самозахисту змісту права, що порушено; 4) відповідність способу самозахисту характеру дій, якими порушено право, та наслідкам, що спричинені цим порушенням. Тобто способи самозахисту мають бути адекватними тому порушенню цивільного права, проти якого вони спрямовані. Самозахист не може виходити за межі дій, необхідних для припинення порушень права. Всі ді того, хто застосовує самозахист, мають бути спрямовані виключно на припинення порушень власного права або права третьо особи. Якщо ця мета досягнута, подальші ді проти особи, яка допустила порушення, не можуть бути визнані самозахистом. Способи самозахисту можуть бути встановлені договором, законом або обиратися особою самостійно. Так до способів самозахисту можна віднести застосування такого способу забезпечення виконання зобов'язань, як притримання. Одним із видів самозахисту є необхідна оборона. Також самозахистом можуть бути названі так звані оперативно-господарські санкці, передбачені ст. ст. 235 - 236 Господарського кодексу Украни.
  
  16. Характеристика правоздатності фізично особи.
  Цивільна правоздатність - це здатність фізично особи мати цивільні права і обов´язки. Цю здатність мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність є невіддільною від самого існування людини, вона виникає у момент народження та припиняється у мо?мент смерті громадянина. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачато, але ще не народжено дитини. Цивільну правоздатність слід відрізняти від суб'єктивного цивільного права. Правоздатність не свідчить про існування у особи конкретного права, а є лише загальною передумовою, на підставі яко за наявності певних юридичних фактів у особи виникає визначене суб'єктивне право. Правоздатність являє собою лише теоретичну, абстрактну можливість мати вказані в законі права та обов'язки, яка може ніколи не здійснитись, не перетворитись на право, тоді як суб'єктивне право - це вже існуюче право, належне конкретній особі, тобто реалізована можливість. Правоздатність - ознака суб'єкта цивільного права. Правоздатністю володіють усі фізичні особи в однаковому обсязі. Обсяг ци?вільно правоздатності є однаковим для всіх фізичних осіб. Особа не може відмовитись від цивільно правоздатності або  частини, передати  іншим учасникам цивільних відносин. В сучасній літературі панує думка про те, що правоздатність є природною властивістю. У деяких випадках момент настання право?здатності може встановлюватися законом залежно від досягнення фізичною особою відповідного віку. Так, фізична особа, яка досягла 14 років, має право на вибір лікаря та методів лікування, давати згоду на надання медично допомоги, на вибір місця проживання, на вільне самостійне пересування по територі Украни, на зміну свого прізвища та (або) власного імені: фізична особа, яка досягла 16 років, має право на вільний самостійний визд за межі Украни; фізична особа (жінка), яка досягла 17 років, має право на шлюб; фізична особа, яка досягла 18 років, має право бути донором крові,  компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин, бути набувачем у договорі довічного утримання (догляду) тощо. Іноді ЦК пов'язує здатність мати певне право не з досягненням певного віку, а з набуттям повно дієздатності. Так, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. В деяких випадках досягнення особою певного віку тягне за собою не виникнення, а навпаки, припинення певних прав. Так, підставою для припинення опіки є досягнення фізичною особою 14 років, а піклування - досягнення повноліття.
  Цивільна правоздатність фізично особи припиняється у момент  смерті. Якщо фізична особа, оголошена померлою, є в даний час живою, вона цивільну правоздатність на жоден період часу не втрачає, а після повернення може вимагати повернення свого майна
  
  17. Цивільна дієздатність фізично особи.
  Цивільною дієздатністю фізично особи є здат?ність своми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 30 ЦК Украни). Дієздатність є складовою частиною правосуб'єктності (інша частина це правоздатність). Цивільна дієздатність пов´язана з активним волевиявленням (правоздатність може бути незалежно від волі фіз.особи). На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати х власними діями, брати на себе і виконувати обов'язки, треба розумно мислити, розуміти зміст норм права, усві?домлювати наслідки свох дій, мати життєвий досвід. Ці якості істотно різняться залежно від віку громадян, стану психічного здоров'я. Беручи до уваги вище названі фактори, законом виділяє такі види дієздатності: 1) повністю дієздатних; 2) з частковою дієздатністю; 3) з неповною дієздатністю; 4) з обмеженою дієздатністю; 5) недієздатних осіб.
  Повністю дієздатними у віковому аспекті можуть вважати?ся громадяни, які досягли повноліття - 18-річного віку. Дієздатн. може бути надана раніше у таких випадках: одруження, коли особа досягла 16 і працює за труд.договіром або зареєстрована підприємцем, якщо неповнолітня особа є матірю чи батьком. Часткову дієздатність мають особи, яким не виповнилося 14 років - малолітні´. За загальним правилом, права і обов´язки малолітніх здійснюють х батьки або законні представники - опі?куни. Частково діездатн можуть - самост. вчиняти дрібні побутові правочини, вкладати кошти у банковські установи, здійснювати особисті немайнові права автора, самостійно визначати сво потреби та інтереси при управлінні опікуном майном, що належить малолітньому. Під обмеженням дієздатності слід розуміти заборону гро?мадянинові на підставі рішення суду самостійно укладати пра-вочини щодо розпорядження майном, одержувати заробітну пла?ту, пенсію або інші види доходів. Стаття 36 ЦК Украни встановлює дві необхідні підстави для прийняття судом такого рішення: 1) якщо особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на  здатність усвідомлювати значення свох дій та (або) керувати ними; 2) якщо особа зловживає спиртними напоями або наркотич?ними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім´ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов´язана утримувати, у скрутне становище. Визнання фізично особи недієздатною, передусім, пов´язане з  здоров´ям. При цьому закон (ст. 39 ЦК Украни) враховує не всі хвороби, а лише ті, які не дають можливості громадянинові розуміти значення свох дій або керувати ними. До таких захво?рювань закон відносить психічні хвороби, що призводять до стій?кого психічного розладу. Внаслідок цих хвороб фізична особа не здатна усвідомлювати значення свох дій та (або) керувати ними. Визнання фізично особи недієздатною можливе лише на під?ставі рішення суду. Фізична особа вважається недієздатною з моменту набрання чинності рішення суду про визнання  недієздатною. У разі видужання або значного поліпшення здоров´я фізично особи, визнано недієздатною, суд поновлює  в дієздатності.
  
  18. Визнання фізично особи не дієздатною.
  Визнання фізично особи недієздатною, передусім, пов´язане з  здоров´ям. При цьому закон (ст. 39 ЦК Украни) враховує не всі хвороби, а лише ті, які не дають можливості громадянинові розуміти значення свох дій або керувати ними. До таких захво?рювань закон відносить психічні хвороби, що призводять до стій-кого психічного розладу. Внаслідок цих хвороб фізична особа не здатна усвідомлювати значення свох дій та (або) керувати ними. Інші обставини, зокрема сліпо глухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання недієздатності. Визнання фізично особи недієздатною можливе лише на під?ставі рішення суду. Справи про визнання громадянина недієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, передбачених у ст. 256 ЦПК Украни. За?явником може бути його дружина (чоловік) чи інша особа, пов'язана з ним ро?динними або прирівняними до них відносинами, хоч і така, що проживає окремо від хворого. Визнання грома?дянина недієздатним, у першу чергу, має на меті захистити його інтереси. Від заявника мають бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство гро?мадянина. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історі хвороби та інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами. Суддя за наявності достатніх даних про психічну хворобу або недоумство громадянина призначає для визначення його психічного стану судово-психіат?ричну експертизу. За відсутності доказів повно нездатності громадянина розуміти значення свох дій чи керувати ними суд зобов'язаний відмовити у визнанні громадянина недієздатним. Фізична особа вважається недієздатною з моменту набрання чинності рішення суду про визнання  недієздатною. Суд має надіслати копію рішення про визнання громадянина недієздатним органові опіки та піклування для призначення над ним опікуна.
  У разі видужання або значного поліпшення здоров´я фізично особи, визнано недієздатною, суд поновлює  в дієздатності. Питання про понов?лення у дієздатності розглядає суд в окремій справі за місцем проживання гро?мадянина, який був визнаний недієздатним, за заявою установ, організацій та осіб, вказаних у ст. 256 ЦПК Украни, опікуна, а також з власно ініціативи суду (ч. 3 ст. 260 ЦПК Украни). Цивільна дієздатність фізично особи поновлюється, а опіка припиняється за позовом опікуна або органу опіки та піклування, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення  психічно?го стану у не поновилася здатність усвідомлювати значення свох дій та керува?ти ними (ст. 42 ЦК Украни).У справах про поновлення дієздатності є обов'язковим проведення судово-психіатрично експертизи, яка призначається за ухвалою суду. Громадянина може бути понов?лено в дієздатності лише за наявності висновку судово-психіатрично експертизи про значне поліпшення стану його здоров'я або видужання (п.7 вищезазначено постанови Пленуму Верховного Суду Украни). Рішення суду після набрання ним законно сили надсилається органові опіки та піклування. На підставі рішен?ня суду встановлена над громадянином опіка скасовується.
  
  19. Визнання фізично особи безвісно відсутньою або оголошення  померлою.
  Визнання фізично особи безвісно відсутньою. Суд може визнати фізичну особу безвісно відсутньою, якщо протягом 1 року в місці  постійного проживання немає відомостей про  місце перебування (ч.1 ст.43). Для визнання фізично особи безвісно відсутньою потрібна наявність таких умов:
  1) відсутність особи у місці  постійного проживання;
  2) неотримання протягом одного року відомостей про місце його перебування.
  Рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім є підставою для встановлення опіки над його майном. Опіку над майном фізично особи, яка визнана безвісно від?сутньою, встановлює не орган опіки та піклування, а нотаріус, який за останнім місцем проживання особи описує належне й майно. При цьому за заявою заін?тересовано особи або органу опіки та піклування над майном фізично особи, місце перебування яко невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ух?валення судом рішення про визнання  безвісно відсутньою. Опікун цього майна приймає виконання цивільних обов'язків на користь особи що визнана безвісно відсутньою, погашає за рахунок  майна борги, управляє цим майном в  інтересах. За заявою заінтересовано особи опікун над майном фізично особи, яка визнана безвісно відсутньою, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вона за законом зобов'язана утримувати. Чоловік або дружина безвісно відсутнього набувають права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи реєстраці актів цивільного стану Якщо фізична особа, визнана безвісно відсутньою, з'явилася або виявлено  місце перебування, суд, одержавши відповідну заяву, при?значає справу до слухання і скасовує попереднє рішення. На підставі рішення суду відміняється опіка, встановлена над майном безвіс?но відсутнього. Судове рішення про скасування визнання безвісно відсутнім є юридичною підставою для припинення виплати пенсій відповідним громадянам. Можливе поновлення шлюбних відносин між громадянином, який повернув?ся, та його дружиною шляхом ново реєстраці шлюбу, якщо шлюб було розірвано. Поновлення інших особистих та майнових прав тако особи чинне законодавство не передбачає. Визнання фізично особи безвісно відсутньою не ліквідує юри?дичну невизначеність, що виникла, оскільки вона залишається учасником правовідносин. Тому до ЦК введено інститут - оголо?шення фізично особи померлою, який має свою специфічну ха?рактеристику.
  Оголошення фізично особи померлою. Відповідно до п. 1 ст. 46 ЦК фізична особа може бути оголошена померлою у судовому порядку. При цьому не вимагається, щоб попередньо  було визнано безвісно відсутньою. Підставами оголошення помер?лою є: відсутність фізично особи в місці постійного проживання протягом трьох ро?ків з дня отримання останніх відомостей про не; Трирічний термін скорочується: а) до шести місяців, якщо особа пропала безвісти за обставин, які загрожува?ли смертю або давали підстави припускати  загибель від певного нещасного випадку ( наприклад, при зникненні літака, що летів над океаном); б) до двох років, якщо особа пропала безвісти у зв"язку з воєнними діями. Особа оголошується померлою тільки в судовому порядку. Часом смерті особи, оголошено померлою, вважається день набуття законно сили рішення суду про оголошення особи померлою, якщо особа пропала безвісти при обставинах, які загрожували  смертю або дають підставу припускати  загибель від певного нещасного випадку, або у зв"язку з воєнними діями, суд може оголосити  померлою від дня  вірогідно смерті (ч.3 ст.46 ЦК). Юридичним наслідком оголошення фізично особи померлою є припинення або перехід до спадкоємців усіх прав та обов'язків, які належали й, як суб'єкту права, тобто це такі самі наслідки, які тягне за собою смерть людини (припиня?ються зобов'язання, пов'язані з особою, оголошеною померлою; припиняється шлюб; певні особи набувають право на одержання пенсій). За ст. 47 ЦК Украни правові наслідки оголошення фізично особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. Спадкоємці фі?зично особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину, накладає на нього заборону відчуження.
  Внаслідок того, що оголошення особи померлою має підставою лише припу?щення його смерті, не виключається можливість появи або виявлення його місця перебування. Ця обставина спричинює ряд правових наслідків, які настають після скасу?вання судом рішення про оголошення громадянина померлим. Перший наслідок - поновлюється особисто-правовий статус громадянина. Другий з них стосується майна, яке збереглося на момент появи громадяни?на і яке перейшло безоплатно до інших осіб після оголошення відсутнього помер?лим. Власник, який з'явився, може вимагати повернення свого майна від цих осіб. Третій наслідок полягає у можливості повернути майно від осіб, до яких во?но перейшло за відплатними правочинами. Ці громадяни зобов'язані повернути майно власнику, який з'явився, якщо буде доведено, що, набуваючи майно, вони знали, що фізична особа , оголошена померлою, перебуває серед живих, завдані при цьому збитки компенсуються особами, у яких майно набувалося за відплатним правочином. Слід звернути увагу, що поверненню належить тільки майно, що його вияв?лено в натурі. Пункт 3 ст. 48 ЦК уточнює, що у разі неможливості повер?нути майно у натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вар?тість цього майна. Закон не дозволяє повернення вартості речей, які були придбані безоплатно, а потім відчужені за гроші. Наприклад, якщо спадкоємці громадянина, оголошеного померлим, продали отриманий у спадщину будинок, то від покупця, який не знав, що оголошений померлим є живий, не можна ви?магати повернення цього будинку, але не можна стягнути і його вартість зі спад?коємців. Четвертий вид наслідків стосується майна, яке в порядку спадкування пе?рейшло до держави. Якщо майно є в наявності, то воно повертається власникові; якщо ж воно було реалізовано, то після скасування рішення про оголошення осо?би померлою, й повертається сума грошей, виручених від реалізаці цього майна.
  
  20. Фізична особа - підприємець (правовий статус).
  Ст. 42 Конституці Украни передбачає право кожно людини займатися підприємниць?кою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами госпо?дарювання (підприємцями) з метою досягнен?ня економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Конституція Укра?ни передбачає, що підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державно влади й органів місцевого самовря?дування обмежується законом. Право на здійснен?ня не заборонено законом підприємницько діяльності має фізична особа з повною цивіль?ною дієздатністю, крім того право на здійснен?ня підприємницько діяльності має також непо?внолітня фізична особа відповідно до ч. З ст. 35 ЦК. У цьому випадку неповнолітня особа здобуває повну цивільну дієздатність ( ст. 35 ЦК). Підприєм?ництвом може займатися особа, що досягла 16 років, якщо мається відповідна згода батьків (усиновлювачів). Така особа здобуває повну цивільну дієздатність з моменту  державно реєстраці як підприємця. Необхідною умовою для здійснення підприємницько діяльності є державна реєстрація особи як підприємця. В цей час вона проводиться у виконкомах місько ради чи в районних міст Києва і Севастополя державно адміністраці за місцем діяльності чи проживання особи, якщо інше не передбачене законодавством Украни.
  Державна реєстрація фізично особи-підприємця засвідчує факт набуття нею статусу підприємця. Порядок проведення державно реєстраці передбачений ст.58 Господарського кодексу та Законом Украни "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Така реєстрація проводиться за заявою фізично особи державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті місько ради міста, районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністраці за місцем проживання фізично особи-підприємця. Відмову в державній реєстраці може бути оскар?жено в судовому порядку. Окремі види підприємницько діяльності підлягають ліцен?зуванню. За законом "Про ліцензування певних ви?дів господарсько діяльності" (2000 року) лі?цензуванню підлягають 60 видів господарсько діяльності. У випадку, якщо особа розпочала підприємни?цьку діяльність без державно реєстраці, уклав?ши відповідні договори, вона не має права оспо?рювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.
   Підприємницькою діяльністю можуть за?йматися не тільки фізичні особи, а й комерційні юридичні особи. У зв'язку з цим до підприємницько діяль?ності фізичних осіб застосовуються правила, які регулюють підприємницьку діяльність юридич?них осіб, якщо інше не випливає з закону або із суті правовідносин.
  Підприємець має право наймати і звільняти працівників на умовах трудового договору (контракту), встановлювати систему і розмір оплати праці, інші види доходів осіб, які працюють у ньо?го за наймом, укладати з іншими фізичними особами договори підряду, схову, авторські договори та будь-які інші правочини. Він має право вільно розпоряджатися прибутком, що залишаєть?ся після внесення платежів, установлених законодавством, мати інші права та нести обов´язки.
  З іншого боку, як підприємець, фізична особа зобов´язана здійснювати оплату праці працівникам, які у не працюють за договором трудового найму, на рівні не нижчому за мінімальний, надавати найнятим робітникам відпустки та інші, передбачені трудовим законодавством пільги, забезпечувати дотримання за?конодавства про охорону праці. Здійснювати інші передбачені законодавством вимоги.
  У разі незаможності фізично особи-підприємця, він може бути визнаний банкрутом. Під банкрутством підприємця ро?зуміється його неспроможність задовольняти вимоги кредиторів щодо оплати товарів (робіт, послуг), сплати податків та інших обов´язкових платежів до бюджету і позабюджетні фонди. Якщо особа, яка займається підприємництвом, визнана без?вісно відсутньою, недієздатною або обмеженою у дієздатності, або якщо власником майна, яке використовувалося у підпри?ємництві, стала неповнолітня (малолітня) особа, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна.
  
  21. Поняття, ознаки та види юридичних осіб.
  Суб'єктом цивільних правовідносин може бути не лише фізична особа, й юридична особа. Юридична особа - це організація, що має відособлене майно, може від свого імені здобувати майнові й особисті немайнові права й мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному суді або в третейському суді (ст.23 ГК Украни).
  Однак для того, щоб певну організацію було визнано юридичною особою, вона повинна мати такі ознаки: 1) організаційна єдність, тобто юридична особа повинна мати певну структуру, яка характеризується наявністю системи соціальних взаємозв'язків членів юридично особи та х структурною і функціональною диференціацією. 2) реєстрація у встановленому законом порядку, тобто юридичну особу має бути легалізовано державою, шляхом засвідчення факту  створення. 3) Майнова відокремленість. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати й на праві власності або законно?го володіння. 4) Участь у цивільному обороті від власного імені. Кожна юридична особа, маючи індивідуальне найменування, може діяти лише від свого імені, а саме: набувати майнових і особис?тих немайнових прав, нести обов´язки, вступати в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими суб´єктами цивільного права. Від імені юридично особи діють  органи, інші особи можуть виступати від імені юридично особи на підставі довіре?ності. 5) Здатність нести майнову відповідальність. Юридич?на особа несе самостійну майнову відповідальність за своми зобов´язаннями, відшкодовує шкоду, завдану  працівником під час виконання службових обов´язків, хоча в передбачених законом випадках не виключається і майнова відповідальність  окремих членів. 6) Здатність бути позивачем або відповідачем у суді.
  Поділ юридичних осіб на види може здійснюватися за різни?ми ознаками.
  - В залежності від того, чи мають засновники мож?ливість брати участь в управлінні юридичною особою розрізня?ють: 1) установа - організація, створена однією або кількома осо?бами (засновниками), які не беруть часті в управлінні нею. і 2) товариства - організація, створена шляхом об´єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому то?варистві.
  - В залежності від мети діяльності, юридичні особи поділяють?ся на комерційні (або підприємницькі - ті, які виникають з метою досягнення прибутку); та некомерційні (або непідприємницькі - не мають на меті одержання прибутку. Вони виникають для задоволення соціально-культурних, побутових та інших потреб громадян.).
  - Залежно від ступеня майново відокремленості можна виділити такі види юридичних осіб: 1) юридичні особи, які перебувають у зобов´язальних відноси?нах з х засновником, наприкл. господарські товариства, ви?робничі та споживчі кооперативи; 2) юридичні особи, які перебувають у речових відносинах з х засновниками (власниками) (державні, крім казенних, та інші підприємства, засновані на праві господарського відання, казен?ні підприємства, засновані на праві оперативного управління); 3) юридичні особи, які вступають у немайнові відносини з х засновниками (громадські організаці, релігійні організаці, благодійні та інші фонди).
  - Залежно від порядку створення виділяють юридичні особи приватного та публічного права.
  Юридична особа приватного права створюється на підставі ус?тановчих документів.
  Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента Украни, органу державно влади, органу вла?ди Автономно Республіки Крим або органу місцевого самовря?дування
  Юридична особа може мати сво філі та представництва. Філією є відокремлений підрозділ юридично особи, що роз?ташований поза місцем  знаходження і здійснює всі або части?ну  функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридично особи, розташований поза місцем  знаходження. Він здійснює захист і представництво інтересів юридично особи.
  Філі і представництва не є юридичними особами. Вони наді?ляються майном юридично особи, яка х створила, і діють на основі затвердженого нею положення. Керівники філій і пред?ставництв призначаються юридичною особою і діють на основі видано м довіреності.
  
  22. Організаційно-правова форма юридичних осіб.
  За статтею 83 ЦК Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств або установ, та в інших формах встановлених законом (мається наувазі, що у формі товариства чи установи можуть бути створені різні за структурою управління). Товариство - це об'єднання осіб, яке розраховане на довгострокове існування, у своєму складі не залежить від зміни учасників, має корпоративний устрій і в якому управління справами належить засновникам. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом, наприклад, закон передбачає випадки, коли товариство (наприклад, повне й командитне) не може створюватись однією особою. Товариства поділяються на підприємницькі (здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного розподілу його між учасниками) та непідприємницькі (не мають на меті одержання прибутку і характеризуються відсутністю розподілу отриманого прибутку між своми учасниками, виникають для задоволення соціально-культурних, побутових та інших потреб громадян (релігійні громади, релігійні організаці, навчальні заклади). Як видно з вище сказаного критерієм поділу товариств на підприємницькі та непідприємницькі юридичних осіб виступає не сама підприємницька діяльність, оскільки  можуть провадити будь-які юридичні особи, а можливість наступного розподілу прибутку товариства між учасниками. Установа - організація, в якій для постійного служіння певній цілі засновником (засновниками) призначається майно та визначаються ті органи, які експлуатуватимуть це майно відповідно до його призначення. Така організація не є об'єднанням осіб, але визнана як суб'єкт цивільних прав та обов'язків для здійснення певних цілей. Установа не має членів, а керується відповідно до волі засновника, яка виражена в установчому акті. У формі установ найчастіше діють різні благодійні фонди, навчальні заклади, бібліотеки, музе, лікарні тощо. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.
  
  23. Цивільна правоздатність та дієздатність юридично особи.
  Як і будь-який учасник цивільного обороту, юридична особа має бути наділена правоздатністю та дієздатністю. Цивільна правоздатність юридично особи має загальний (універсальний) характер, тобто вона здатна мати такий самий обсяг цивільно правоздатності, що й фізична особа, крім тих прав, які за своєю природою можуть належати лише людині, наприклад, право на життя, здоров'я, честь, гідність тощо. У зміст цивільно правоздатності юридично особи входить здатність  мати особисті немайнові права та обов"язки : право на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність, ділову репутацію. При цьому, окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, юридична особа може здійснювати після одержання нею спеціального дозволу (ліцензі). Іноді за рішенням суду обсяг цивільно правоздатності юридично особи може бути обмежено. Цивільна правоздатність юридично особи виникає з моменту  створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про  припинення (ст. 91 ЦК). Цивільна дієздатність юридично особи виникає одночасно з виникненням у не цивільно правоздатності (на відміні від фіз.осіб у яких спочатку виникає правоздатність, а вже потім з 18-річчям виникає дієздатність). Цивільна дієздатність юридично особи це здатність своми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Цивільна дієздатність юридично особи здійснюється або через систему органів юридично особи, або, у випадках, встановлених законом, через свох учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридично особи чи закону виступає від  імені, зобов'язана діяти в інтересах юридично особи, добросовісно і розумно та не перевищувати свох повноважень. Юридична особа бере участь у цивільному обороті через свох працівників діями яких вона не тільки здійснює сво права і обов"язки, а також набуває і припиняє х. Ді цих працівників згідно з законом вважаються діями само юридично особи.
  
  
  24. Порядок створення та припинення юридично особи.
  Відповідно до ст. 28 ЦК Украни юридичні особи утворюються в порядку, встановленому законодавством. Громадські організаці, порядок виникнення яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку, встановленому хнім статутом. Виникнення юридично особи неможливе без певних установчих документів, якими можуть бути: розпорядчий акт або статут (положення), або установчий договір і статут, або протокол зборів тощо. В установчих документах мають зазначатися найменування юридично особи,  місцезнаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція  органів, а також інші відомості, що х передбачають законодавчі акти про юридичні особи відповідного виду. Установчі документи можуть містити й інші реквізити, які не суперечать законодавству. Законодавством передбачається кілька способів виникнення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна або уповноважений ним орган приймає рішення (розпорядження) про створення організаці та затверджує  статут або положення про не. В такому порядку виникають, зокрема, підприємства. Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридично особи зафіксовано у законі (нормативному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для виникнення конкретно організаці потрібні вияв ініціативи (явка)  організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такому порядку виникають кооперативи та громадські об'єднання. Дозвільний порядок утворення юридично особи означає, що однією з необхідних умов  виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чи підприємства. Так, підприємство може бути створено у результаті виділення зі складу діючого підприємства чи організаці одного чи кількох структурних підрозділів за рішенням х трудових колективів, якщо на це є згода власника майна або уповноваженого ним органу і при цьому забезпечується виконання раніше прийнятих підприємством договірних зобов'язань. Юридичні особи можуть утворюватися на договірній основі, тобто шляхом укладення установчого договору громадянами чи організаціями, що добровільно об'єднуються для досягнення певних цілей. В нинішніх умовах у такому порядку виникають різні господарські товариства, асоціаці, концерни та інші об'єднання підприємств з метою координаці хньо діяльності, забезпечення захисту хніх прав, представлення спільних інтересів у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях. Іноді створення юридично особи відбувається складнішим шляхом, коли поєднуються одразу кілька вищеназваних способів: розпорядчий, дозвільний, нормативно-явочний або договірний. Неодмінною умовою виникнення юридично особи є або  державна реєстрація, або реєстрація  статуту.
  Порядок припинення юридичних осіб. При настанні передбачених у законі обставин юридична особа припиняє свою діяльність. Такими обставинами можуть бути: а) досягнення поставлених перед нею цілей (наприклад, після завершення будівництва об'єкта ліквідується будівельна організація, створена спеціально для його спорудження); б) закінчення певного строку, на який було розраховано Діяльність юридично особи (наприклад, на час ді надзвичайних обставин тощо). Юридична особа може припинити свою діяльність в результаті передання свого майна, прав та обов"язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу) або внаслідок ліквідаці. Підприємство ліквідується також у випадках: а) визнання його банкрутом; б) якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства внаслідок невиконання умов, встановлених законодавством, і у передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності; в) якщо рішенням суду визнані недійсними установчі акти про створення підприємства; г) з інших підстав, передбачених законодавчими актами Украни. Громадські організаці, що є юридичними особами, припиняють свою діяльність на підставах, зазначених у х статутах.
  Припинення діяльності юридичних осіб відбувається, як правило, у тому самому порядку, в якому вони були створені. Так, припинення державних організацій, що є юридичними особами, здійснює орган, за рішенням якого вони утворюються (ст. 38 ЦК Украни). Припинення діяльності товариства відбувається шляхом передання ним всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або шляхом ліквідаці без правонаступництва. Реорганізація відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зловживає свом монопольним становищем на ринку, може здійснюватись також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Ліквідація провадиться за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб-засновників товариства чи х правонаступників, або за рішенням суду, у випадках встановлених законодавством. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру (автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформаці про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) запису про державну реєстрацію припинення юридично особи. Порядок припинення юридично особи в процесі відновлення  платоспроможності або банкрутства встановлюється Законом Украни "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
  
  25. Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридично особи.
  Припинення юридично особи шляхом злиття, приєднання, поділу або перетворення, тобто передача всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам здійснюється за рішенням учасників юридично особи або органу юридично особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державно влади. У разі злиття суб'єкта господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єкта господарювання. У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за розподільчим балансом у відповідних частках кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. Перетворенням юридично особи є зміна  організаційно-правово форми. У випадку перетворення юридично особи до новоутворено юридично особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньо юридично особи. Слід також зазначити, що у випадках, передбачених законом, припинення юридично особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення може здійснюватися за рішенням суду або відповідних органів державно влади. Такими повноваженнями, зокрема, наділено Антимонопольний комітет Украни. Наприклад, у Законі Украни "Про захист економічно конкуренці" вказуються випадки, коли злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого вважається концентрацією. Концентрація може бути здійснена лише за умови по?переднього отримання дозволу Антимонопольного комітету Украни чи адміністративно колегі Антимонопольного комітету Украни.
  
  26. Загальна характеристика підприємницьких товариств.
  Підприємництво -це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик, господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
  На підставі ст.84 ЦК У товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками називаються підприємницькими. Ознаками підприємницького товариства є: мета - отримання прибутку; можливість розподілу цього прибутку між учасниками товариства; члени товари?ства - мають право на отримання прибутку від діяльності товариства. Підприємницькі товариства можуть бути організованими тільки як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, ак?ціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Повне товариство - це об'єднання двох або більше осіб для ведення підприємницько діяльності, що вважається діяльністю самого пов-ного товариства й забезпечується не тільки майном, переданим його учасниками в статутний фонд (складений капітал), але й солідарно іншим майном учасників у частині, що не охоплю?ється складеним капіталом товариства. Командитне товариство - наявність у складі його засновників двох різ?них груп з різним правовим положенням. Першу групу становлять засновники, що несуть необмежену відповідальність по зобов'язаннях товариства (повні учасники). До друго групи відносяться вкладники (так звані "командитисти") - засновники, які практично не приймають участі в керуванні това?риством і відповідають по його боргах тільки в межах внесених ними внесків. Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однаково номінально вартості (тобто частки виражені в цінних паперах) Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома осо?бами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встанов?люється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зо?бов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості свох вкладів. Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визна?чений статутом. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додатко?ву (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями свом майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. Виробничі коо?перативи - це не тільки добровільне об'єднання капіталу учасників, але і об'єднання праці цих учас?ників. Але зазначений перелік не можна визнати вичерпним, оскільки існують й інші види юри?дичних осіб, в яких його учасники мають право здійснювати підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку та його розподілу між  учасниками. Господарський кодекс виділяє такі види юридичних осіб, як підприємства (приватні, колективні, громадських організацій та ін.). Оскільки ЦК не виділяє такі види товариств, як підприємства, то саме ГК визначає правовий статус таких видів товариств.
  
  27. Загальне положення про об"єкти Цивільного права.
  Об'єктами цивільних прав є ті матеріальні та духовні цінності, з приводу яких особи та соціально-публічні утворення вступають у цивільні відносини. ЦК не містить вичерпного переліку об'єктів цивільних прав, пропо?нуючи лише приблизні орієнтири у цій сфері. А саме, за ст. 177. ЦК об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуально, творчо діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Загальним правилом є те, що об'єкти цивільних прав можуть вільно (тобто, на розсуд володільця цивільного права) і без перешкод відчужуватися або переходити від одніє осо? би до іншо в порядку правонаступництва. Ця властивість об'єктів цивільних прав назива?ється "оборотоздатністю". Об'єкти, що відчужуються не повинні бути невід'ємно належними саме певній особі (пра?во на життя тощо). Разом із тим, з цього загального правила існують винятки: об'єкти можуть бути або пов?ністю вилучені з цивільного обороту (обігу), або обмежені у обороті. Відчуження об'єкта цивільних прав полягає у його передачі іншій особі з наміром пе?редати також і права розпорядження ним. Це може бути продаж, дарування, міна тощо. Перехід об'єктів цивільних прав від одніє особи до іншо в порядку правонаступни?цтва має місце у випадку смерті фізично особи або оголошення  померлою, а також у випадку ліквідаці чи реорганізаці юридично особи. Ст 178. 1. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допус?кається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Так, наприклад, Закон Украни "Про охорону навколишнього природного середови?ща" до об'єктів, вилучених з обороту, відносить - державні природні заповідники, державні природні заказники, національні природ?ні парки тощо. Вилученими з цивільного обороту вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом правочинів або іншим способом переходити від одніє особи до іншо в межах цивільно-правових відносин. ст. 178. 2. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обо?роту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозво-лом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом. Обмеженооборотоздатними вважаються об'єкти, котрі можуть належати лише певним учасникам цивільного обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом. При цьому обмеження може полягати у встановленні певних пра?вових форм, що опосередковують використання таких об'єктів, визначенні мети хнього використання тощо.
  Види таких об'єктів визначаються законом. Оскільки в даному випадку відсутня вказів?ка на те, що такі об'єкти "мають бути прямо встановлені в законі", можна зробити висно?вок, що вони можуть визначатися і безпосередньо у законі, і (за наявності відсильних норм закону) у підзаконних нормативних актах.
  Обмежено оборотоздатними, наприклад, є земля, водні об'єкти, ліси та інші природні ресурси. хній оборот допускається в тому обсязі і у тій мірі, що передбачена законодав?ством про землю та інші природні ресурси.
  
  28. Речі, як об"єкти Цивільного права.
  Згідно із ст.179 ЦК У - речі - все те, за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини, це предмети матеріального світу в своєму природному стані або предмети, створені в результаті людсько діяльності, щодо яких можуть виникати цивільні права і обов"язки. Це найпоширеніший об"єкт цивільно-правових відносин. Варто зазначити, що за Ст. 180 ЦК У особливим об"єктом права визнані тварини, на яких поширено правовий режим речі. Класифікація речей у цивільному праві проводиться за різними підставами і має важливе теоретичне та практичне значення. Юридична класифікація речей досить часто основана на х природних властивостях чи суспільному значенні і визначає поведінку суб'єктів права щодо речей конкретного виду. Речі залежно від х особливостей поділяють на такі види: рухомі та нерухомі речі; Рухомі - це ті, які можна вільно переміщувати у просторі.Нерухомі - це земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов"язане (жилі будинки, насадження, підприємства як майнові комплекси), а також повітряні і морські судна внутрішнього плавання, космічні об"єкти. вилучені з цивільного обороту, Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть належати на праві власності лише певним суб'єктам цивільного права. До речей, вилучених з цивільного обороту, належать об'єкти права власності укранського народу (земля, за винятком земельних ділянок певного розміру, надра, води та інші природні ресурси континентального шельфу та виключно (морсько) економічно зони). обмежені в обороті або не вилучені з цивільного обороту; До майна, що не може перебувати у власності громадян, належать бойова і спеціальна військова техніка, вибухові речовини та інше. Деякі предмети (зброя) можуть бути придбані лише з дозволу відповідних органів. індивідуально-визначені та родові; Індивідуально-визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками: а) єдині у своєму роді (наприклад, Софівський собор); б) відрізняються від інших кількома ознаками (наприклад, будинок Верховно Ради); в) виділені із загально маси речей даного роду (наприклад, із парті авторучок, холодильників). Родовими називаються речі, яким належать єдині родові ознаки речей даного роду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом, а це означає, що вони є юридичне замінними. споживні та неспоживні; Споживними є такі речі, які в результаті одноразового свого використання повністю знищуються (продукти харчування, паливо) або перетворюються на іншу річ (сировина). До споживних речей належать також гроші, оскільки використовувати х можна, лише витрачаючи. Неспоживними речами є такі, які при тривалому використанні зберігають своє призначення, х зношування відбувається поступово (наприклад, взуття, верстати, машини). подільні та неподільні; До подільних речей належать речі, які внаслідок поділу в натурі не змінюють свого призначення (наприклад, продукти харчування). Неподільними вважаються такі речі, які при поділі втрачають первісне призначення (автомашина, комп'ютер). Подільність речей набуває правового значення стосовно поділу спільно власності. головні та приналежності; Юридичне значення даного поділу полягає в тому, що приналежність в усіх випадках наслідує долю головно речі, якщо в договорі чи законі не встановлено інше (ст. 132 ЦК Украни). Це означає, що, наприклад, за договором купівлі-продажу жилого будинку до набувача разом із предметом договору переходять і господарські будівлі. (якщо сторони про інше не домовились). І приналежність і основна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а  приналежність - залежне, допоміжне і слугує найкращому використанню головно речі (наприклад, скрипка і футляр, картина і рама до не). продукція, плоди та доходи; У ст. 189 нового ЦК Украни записано, що продукцією, плодами і доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Плоди - це результат органічного розвитку само речі (приплід тварин, майбутній урожай). Доходи - це те, що приносить річ, перебуваючи в експлуатаці і цивільному обороті (орендна плата, дивіденди, плата за житло). гроші; Гроші є особливою категорією об'єктів цивільного права, оскільки виконують роль загального еквіваленту і відповідно до цього м властивий цілий ряд специфічних особливостей. валютні цінності та цінні папери. Валютні цінності - певні види майна, які визначаються законом такими. До валютних цінностей належить валюта Украни, іноземна валюта, монетарні метали. Цінний папір - це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права. Законодавчо визначено вичерпний перелік видів цінних паперів, до яких належать: акці, облігаці внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігаці місцевих позик, облігаці підприємств, казначейські зобов'язання Украни, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Майно. Крім поняття речей у цивільному праві застосовується також і поняття "майно". Термін "майно" застосовується неоднозначно. Під майном розуміють річ чи конкретну сукупність речей. Саме про таке майно йдеться у нормах, які визначають предмет договорів купівлі-продажу, оренди, дарування, позики. Під цим терміном розуміють також сукупність прав, які належать конкретній особі. Терміном "майно" позначають сукупність майнових прав і обов"язків (наприклад, під спадковим майном розуміють усі майнові права та обов"язки спадкодавця, які переходять до спадкоємця).
  
  29. Майно та грошові кошти, як об"єкти Цивільного права.
  Крім поняття речей у цивільному праві застосовується також і поняття "майно". Термін "майно" застосовується неоднозначно. Під майном розуміють річ чи конкретну сукупність речей. Саме про таке майно йдеться у нормах, які визначають предмет договорів купівлі-продажу, оренди, дарування, позики. Терміном "майно" позначають сукупність майнових прав і обов"язків (наприклад, під спадковим майном розуміють усі майнові права та обов"язки спадкодавця, які переходять до спадкоємця. До майнових прав відносять: 1) речові права; 2) виключні права на результати інтелектуально діяльності; 3) корпоративні права; 4) зобов'язальні права (вимоги)). Взагалі майно є особливим об'єктом цивільних прав, так як воно може розглядатися як поняття, що має матеріальний субстрат, тобто бути фак?тично тотожним поняттю "речі", але може і не мати такого субстрату (майнові права та обов'язки); майном може вважатися сама річ, але поняття "майно" може бути й ширшим за по?няття "річ", охоплюючи суміжні з нею категорі - сукупність речей тощо. Отже, під "майном" у ЦК розуміється узагальнююче поняття, яким позначається уся сукупність матеріальних благ та обтяжень, які можуть бути об'єктом цивільних правовід?носин. Можна додати, що у вузькому розумінні (ст. 190 ЦК Украни), майном як особ?ливим об´єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а та?кож майнові права та обов´язки. У широкому розумінні до майна потрібно віднести всі майнові блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини (речі, майнові права, результати робіт, послуги тощо). Іншими словами, майном у цивільному праві є все те, що підлягає грошовій оцінці. Гроші є особливою категорією об"єктів цивільного права, оскільки виконують роль загального еквіваленту і відповідно до цього м властивий цілий ряд специфічних особливостей. Законним платіжним засобом, обов"язковим до приймання за номінальною вартістю на всій територі Украни, є гривня (ст. 192 ЦК У). Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Гроші являють собою особливе рухоме майно. Родовий характер речей полягає в тому, що розмір грошово суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаним у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами. Гроші можуть бути індивідуалізовані шляхом запису номерів окремих грошових знаків. Гроші найчастіше виступають як законний платіжний засіб у сплатних договорах, але можуть бути також предметом деяких цивільно-правових правочинів (заповіту, договорів позики, дарування, кредитних договорів тощо).
  
  30. Цінні папери, як об"єкти Цивільного права.
  В умовах становлення ринково економіки дедалі ширшого застосування як у господарському обороті в межах Украни, так і у сфері зовнішньоекономічно діяльності набувають цінні папери. Маючи певну вартість, вони можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів. Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка х випустила, та х власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
  Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (боргових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлення. Інакше кажучи, цінний папір - це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права. Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється законодавством. Однією з головних ознак цінного папера є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного папера (одержання доходу у вигляді дивідендів або відсотків чи певного майна).
  Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать від виду цінного папера і можуть бути різними. Залежно від способу визначення уповноважено особи цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника.
  Іменним цінним папером визнається документ, що виписаний на ім'я конкретно особи, яка тільки і може здійснити закріплене цим папером суб'єктивне право.
  Цінний папір на пред'явника (пред'явницький), на відміну від іменного, не містить вказівки на конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-який держатель цінного папера є особою, уповноваженою на здійснення закріпленого цим папером права. В Украні можуть випускатися такі види цінних паперів: акці, облігаці внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігаці місцевих позик, облігаці підприємств, казначейські зобов'язання Украни, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери.Кла?сифікацію цінних паперів можна проводити за кількома підставами. ЦК Украни виділяє такі групи та види цінних паперів: 1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають х власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку; 2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики; 3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів; 4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають хньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах
  
  31. Нематеріальні блага, як об"єкти Цивільного права.
  Об"єктами цивільних прав є будь-які матеріальні та нематеріальні блага, щодо яких виникають або можуть виникати цивільні права та обов"язки.
  Нематеріальні блага - це блага, які не мають грошового вираження. Інформація про нематеріальні блага закріплена в 15 главі ЦК Украни.
  Відповідно до Ст. 199 ЦК - Результати інтелектуально, творчо діяльності, є нематеріальними благами. Так літературний, художній, та іншій твір - це сукупність нових ідей, образів, понять; винахід, корисна модель - технічні рішення задач; промисловий зразок - зовнішній вигляд промислового виробу тощо. Однак об'єктами цивільних прав вони стають лише тоді, коли отримують якусь об'єктивну форму, що забезпечує х сприйняття іншими людьми. Так літературний твір має бути зафіксований в рукопису, на магнітній плівці; винахід може бути виражений у вигляді креслень, моделі, схеми тощо.
  Ст. 200 Інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про поді та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Інформація є нематеріальним благом, яке не зводиться до матеріальних об'єктів, де вона закріплена (записи на папері, відео - та аудіоплівки тощо).
  Ст. 201 - В цій статті розглядаються особисті немайнові блага, що належать до нематеріальних благ. Особисті нематеріальні блага - це блага які а) нерозривно пов'язані з особою (фізичною або юридичною), тобто не можуть бути відокремлені від особи - х носія, та б) позбавлені майнового змісту. Відповідно особистими немайновими благами є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературно, художньо, науково і технічно творчості. Перелік особистих немайнових благ, закріплений у частині першій статті, що коментується, і не є вичерпним. До інших благ, які охороняються цивільним законодавством, можна віднести недоторканість особистого та сімейного життя, таємницю листування, телефонних розмов, вільний вибір місця проживання, свободу пересування, свободу віросповідання тощо. Особисті немайнові блага охороняються цивільним законодавством. ЦК Украни містить ряд положень, спрямованих на відновлення порушених особистих немайнових прав фізично або юридично особи, а також на відшкодування шкоди, завдано порушенням таких прав. За Конституцією Украни життя і здоров'я людини,  честь і гідність, недоторканість, безпека - визнаються найвищою соціальною цінністю. Вищезазначені блага пов'язані із самим фактом існування людини та не можуть бути обмежені чи відібрані державою в будь-якому випадку, навіть в разі введення надзвичайного стану. Державна політика в крані повинна бути спрямована на забезпечення гарантій прав і свобод людини.
  Немате?ріальні блага громадяни набувають в силу свого народження, а немайнові права набуваються громадянами та юридичними особами в силу закону.
  
  32. Поняття та види строків і термінів в Цивільному праві Украни.
  Строком визнається визначений період часу, зі спливом якого пов"язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч.1 ст.251 ЦК У). У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін - це певний момент у часі, з настанням якого пов"язана дія чи подія, що має юридичне значення (ч.1 ст.252 ЦК У). Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію яка має неминуче настати. Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями: 1. За підставами (джерелами) встановлення можна виділити строки (терміни), які визначаються: а) законом (наприклад, авторське право діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті, починаючи з 1 січня року, який настає за роком смерті автора); б) адміністративним актом (наприклад, місячним планом перевезення вантажів визначається строк ді зобов'язання залізниці з надання перевізних засобів, а вантажовідправника - з пред'явлення вантажів до перевезення протягом календарного місяця); в) угодою (договором) (наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року); г) рішенням суду, арбітражного або третейського суду (наприклад, за рішенням суду дається відстрочення виселення наймача з жило площі на три місяці). 2. За ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин у встановленні строків х поділяють на імперативні, що не підлягають зміні за згодою сторін (наприклад, не допускається скорочення позовно давності), [диспозитивні, що визначаються за угодою сторін (наприклад, строки в орендних відносинах). 3. За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу розрізняють загальні й окремі строки. Наприклад, річний строк ді договору - це загальний строк поставки продукці, окремі ж строки (місячні, квартальні тощо) визначають поставку окремих партій продукці до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку. 4. За способом х встановлення: а) строки, що обчислюються роками, місяцями, тижнями, днями і годинами; б) строки, що визначаються календарною датою; в) строки, що визначаються вказівкою на подію, яка обов"язково має настати, або моментом витребування кредитора. 5. За правовими наслідками:  правостворюючі - строки (терміни), пов'язані з виникненням певних правовідносин;  правозмінюючі - строки (терміни), спрямовані на зміну правовідносин;  правоприпиняючі - строки (терміни), пов'язані з припиненням правовідносин. 6. За характером визначеності:  абсолютно визначені строки (терміни) вказують на точний момент чи період часу, з яким пов'язуються юридичні наслідки;  відносно визначені строки (терміни) характеризуються меншою точністю і вказують лише приблизні орієнтири, наприклад, у розумний строк, у строк, необхідний для виконання, негайно тощо;  невизначені строки (терміни) мають місце у разі, якщо законом чи договором взагалі не встановлено будь-якого часового орієнтиру, хоча й передбачено, що відповідні правовідносини мають часові межі. Наприклад, деякі договори може бути укладено безстроково, але зрозуміло, що такі правовідносини, все ж таки, колись припиняться. Проте найбільш вагоме значення має розподіл строків на строки (терміни) здійснення цивільних прав, строки (терміни) виконання цивільних обов'язків та строки (терміни) захисту цивільних прав. Строки здійснення суб'єктивних цивільних прав - строки, впродовж яках володілець суб'єктивного права може реалізувати ті можливості, які закладено в суб'єктивному праві. Строк виконання обов'язків - це строк, упродовж якого особа повинна виконати належний й обов'язок, тобто вчинити певні ді чи відмовитися від х вчинення. Вирізняють загальні та проміжні. Строк захисту цивільних прав - це строк, упродовж якого особа, право яко порушено, оспорено чи не визнано, може вимагати примусового здійснення чи захисту свого права. Залежно від того, яким чином здійснюється захист, розрізняють: строки судового захисту (позовна давність); строки адміністративного захисту; строки самозахисту; строки оперативного захисту.
  
  33. Обчислення строків в Цивільному праві.
  Обчислення строків. Правила щодо визначення та обчислен?ня строків встановлені статтями 252-255 ЦК Украни, стаття?ми 67-73 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) Украни та статтями 50-53 Господарського процесуального кодексу (ГПК) Украни.
  Строки можуть обчислюватись роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Наприклад, при розірванні договору найму, ук?ладеного на невизначений строк, наймодавець зобов´язаний попе?редити про це наймача за три місяці. За конкретними договорами про охорону, супровід вантажів, виконання певних обчислюваль-них робіт строки можуть обчислюватися й погодинно.
  Перебіг строку починається наступного дня після закінчення календарно дати чи поді, якою визначено його початок. Так, 6-місячний строк для прийняття спадщини починається обчис?люватися від наступного дня після смерті спадкодавця. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року цього строку, а якщо строк обчислюєть?ся місяцями - то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислювального місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчуєть?ся в останній день цього місяця. Так, якщо 6-місячний строк, протягом якого за тимчасово відсутнім наймачем зберігається житлове приміщення, розпочався 31 березня, то закінчиться він відповідно 30 вересня, оскільки у вересні останній день - 30 число. Якщо останній день строку припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається перший робочий день. Якщо закінчення строку, що обчислюється місяцями припадає на день, якого немає в місяці, то строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо строк встановлений для виконання певно ді, то він за?кінчується о 24 годині останнього дня строку. Але якщо така дія має бути вчинена в певній організаці (у нотаріуса, суді), то строк закінчується в той час, коли в даній організаці припи?няється робота. Проте строк не вважається пропущеним, якщо до його за?кінчення заява, інші документи, грошові кошти були здані на пошту до 24 години. Виконання вказаних дій підтверджується поштовою чи телеграфною квитанцією, штемпелем на листі, ви?пискою з реєстру поштових відправлень тощо.
  
  34. Поняття та види позовно давності.
  Позовна давність - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право яко порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого цивільного права чи інтересу шляхом подачі позовно заяви до суду. Або іншими словами: Позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право яко порушене. Строки позовно давності мають загальний характер. Вони по?ширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством.
  Сучасне цивільне законодавство передбачає два види строків позовно давності: а) загальні і б) спеціальні.
  Загальні строки позовно давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під ді строків позовно давності. Загальний строк позовно давності встановлений у три роки і не залежить від суб´єктивного складу відносин (ст. 257 ЦК). Спеціальні строки позовно давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки, порівняно із загальни?ми, можуть бути або скороченими, або продовженими. Скорочені строки позовно давності тривалістю в один рік по?ширюються на вимоги: 1) про стягнення неустойки (пені, штрафу); 2) про спростування недостовірно інформаці, надруковано у засобах масово інформаці; 3) про недоліки проданих речей; 4) про переведення на співвласника прав та обов´язків покуп?ця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільно частково власності; 5) про розірвання договору дарування; 6) до позовів, що випливають з перевезення вантажу, пошти і багажу; 7) про оскарження дій виконавця заповіту.
  Позовна давність у п´ять років застосовується до вимог про визнання недійсними правочину, вчиненого під впливом на?сильства або обману. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину (ст. 258 ЦК).
  За деякими вимогами скорочені строки позовно давності вста?новлені в транспортному законодавстві. Так, відповідно до ст. 388 Кодексу торговельного мореплавства (КТМ) Украни до вимог, що виникають із договору морського перевезення вантажу, незалеж?но від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордон?ному сполученні, застосовується річний строк позовно давності.
  Дворічний строк позовно давності застосовується до вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрах?тування судна без екіпажу, фрахтування судна, буксирування, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому законом прав, здійснення рятувальних операцій (ст. 398 КТМ Украни).
  У законодавстві передбачені й випадки, коли встановлено більш продовжений строк позовно давності порівняно із загальним строком. Так, ст. 76 Закону Украни "Про використання ядерно енергі і радіаційну безпеку" передбачає, що право на подання позову про відшкодування радіаційно шкоди, заподія?но майну чи навколишньому середовищу, діє протягом десяти років із моменту заподіяння шкоди.
  Позовна давність не поширюється: 1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; 2) на вимогу вкладника до банку (фінансово установи) про видачу вкладу; 3) на вимогу про відшкодування шкоди, завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 4) на вимогу власника або іншо особи про визнання незаконним правового акта органу державно влади, органу влади Автономно Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право; 5) на вимогу страхувальника (застраховано особи) до
  страховика про здійснення страхово виплати (страхового відшкодування); 6) на вимогу центрального органу виконавчо влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону Украни "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) 2. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
  
  35. Обчислення строків позовно давності.
  Строки позовно давності належать до строків, що встановлю?ються законом. Оскільки позовна давність є видом цивільно-правових строків при  обчисленні використовуються загальні правила, тобто календарний порядок обчислення цих строків, починаючи з наступного дня після відповідно календарно дати, або настання поді, з якою пов'язано початок перебігу строку. При цьому правило про обчислення позовно давності є імперативним, а це значить, що порядок обчислення позовно давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
  Для обчислення строків позовно давності потрібно визначити х початковий момент, оскільки від цього залежить не тільки правильне обчислення строку, а й можливість захисту поруше?ного матеріального права. За загальним правилом перебіг строку позовно давності по?чинається з того моменту, коли у особи виникає право на позов. Право на позов виникає, коли особа дізналась чи могла довідати?ся про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Так, якщо за договором позики боржник мав по?вернути борг 1-го числа, але не повернув, то право на позов ви?никає у кредитора з 2-го числа, оскільки він знає, що боржник порушив строк виконання свох обов´язків.
  Законодавець не ви?падково побудував диспозицію ціє норми так, що перебіг стро?ку позовно давності починається не тільки з того моменту, коли особа дізналась про порушення свого права, а й з того моменту, коли вона повинна була дізнатися про це.
  Так, наприклад, завод поставив підприємству 1-го числа бра?ковану продукцію. Підприємство прийняло продукцію за якіс?тю і склало акт про прийом лише 30-го числа. Право на позов виникає у покупця, однак, не 30-го числа, а з того моменту, коли він був зобов´язаний виявити дефекти. Відповідно до Інструк?ці про порядок прийому продукці виробничо-технічного при?значення та товарів народного споживання, затверджено 25 квітня 1966 р. (П-7), приймання продукці за якістю має бути здійснене: при міжміській поставці - протягом 20 днів, при міській поставці - протягом 10 днів, а швидкопсувно - протя?гом 24 годин. Тому в даному випадку строк позовно давності починає свій перебіг не з того числа, коли замовник виявив брак і склав акт, а від того дня, коли продукція мала бути прийнята за вимогами нормативного акта, тобто відповідно з 21 чи 11 числа.
  У зобов´язаннях, строк виконання яких не визначений або визначений момент витребування, давність починають обчис?лювати з того часу, коли у кредитора виникає право вимагати виконання зобов´язання, а якщо при цьому боржникові надаєть?ся пільговий 7-денний строк на виконання, то давність почина?ють обчислювати з моменту його закінчення.
  Коли договір майнового найму укладено без зазначення стро?ку, він вважається укладеним на невизначений строк, і кожна зі сторін має право відмовитися від договору в будь-який час, по?передивши про це контрагента письмово за три місяці. У цьому разі перебіг строку позовно давності починається з моменту за?кінчення строку, вказаного в письмовому повідомленні, але не менше ніж за три місяці з моменту відправлення повідомлення.
  У ЦК та деяких інших спеціальних нормативних актах міс?тяться й інші правила початку обчислювання перебігу строків позовно давності. Особливість застосування позовно давності з вимог, що вип?ливають з перевезень і які пред´являються до перевізників, по?лягає у тому, що за загальним правилом строк позовно давності у цих випадках починається не з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а від дня одержання відповіді на претензію чи закінчення строку, вста?новленого для відповіді.
  У разі порушення цивільного права або інтересу неповноліт?ньо особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.
  
  36. Зупинення та переривання перебігу позовно давності.
  Сторона, права яко порушено, може звернутися в юрисдикційний орган протягом певного встановлено законом часу за за?хистом порушеного права. Але обставини можуть скластися так, що позивач через умови, які від нього не залежали, не зміг вчас?но звернутися до суду. Законодавець враховує такі об´єктивні обставини і допускає в законі зупинення перебігу строків позов?но давності. Звичайно, таке зупинення означає, що в строк позовно дав?ності не зараховується той проміжок часу, протягом якого особа не мала можливість звернутися з позовом. Відповідно до ст. 263 ЦК Украни перебіг позовно давності зупиняється: 1) якщо пред´явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила). Непереборною силою виступає саме подія, тобто такий юридичний факт, настання якого не залежить від волі людей. Прикладами непереборно сили можуть бути руйнівні при?родні явища: повінь, шторм, буревій, землетрус та інші явища, що об´єктивно зробили неможливим подання позову (у зв´язку з проведенням аварійних, рятувальних робіт тощо). 2) у разі відстрочення виконання зобов´язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Мораторій може бути оголошений у зв´язку з різними надзвичайними подіями, викли-каними складним міжнародним становищем, неординарними складними громадськими явищами. Загальні мораторі в нашій крані не оголошувалися навіть за важких умов Велико Вітчизняно війни; часткові ж мораторі мали місце. 3) у разі зупинення ді закону або іншого нормативно-право?вого акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач чи відповідач перебуває у складі Збройних Сил Украни, які переведені на військовий стан.
  Окрім загальних підстав зупинення позовно давності, пере?дбачених ст. 263 ЦК Украни, є й інші, що передбачені певними статтями Кодексу та деякими нормативними актами. Переривання перебігу строку позовно давності полягає в тому, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов"язує перерву, не зараховується в строк позовно давності, і строк позовно давності, після перерви, починає перебіг спочатку на весь строк, передбачений в законі для означених вимог. Переривання перебігу позовно давності відрізняєть?ся від  зупинення як за підставами, так і за юридичними наслід?ками. Перебіг строку позовно давності переривається: 1) Здійсненням зобов"язаною особою дій, що підтверджують визнання боргу або іншого обов"язку. Такими діями можуть бути наприклад, часткова виплата боргу, прохання про відстрочку виконання зобов"язань. 2) Пред"явлення позову, хоча б до одного із кількох боржників (а також, якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач) у встановленому порядку.__
  Усне визнання зобов´язання чи усна обіцянка сплатити борг певного числа не є підставою для перерви строку. При зупиненні строку перебіг строку продовжується, а в разі переривання - перебіг строку починається спочатку.
  
  37. Юридична природа особистих немайнових прав.
  Особисті немайнові права пов'язані з рівністю, свободою і недоторканністю осіб, випливають з природних прав людини, а також з х соціального і економічного підгрунтя. Коло особистих немайнових прав є досить широким і обумовлюється рівнем розвитку суспільства. Ці права безпосередньо пов'язані з економічною і правовою сферами життя людини, оскільки від х наявності, регулювання і захисту залежать підприємницькі відносини тощо. Особисті немайнові права надають х носіям право вимагати від всіх інших осіб утримуватися від посягання на них. Наприклад, праву на захист честі, гідності та ділово репутаці суб'єктів цивільного права кореспондує відповідний обов'язок усіх інших осіб. Види особистих немайнових прав - Відповідно до Конституці Украни фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфно та іншо кореспонденці, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературно, художньо, науково і технічно творчості. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією Украни, Цивільним Кодексом та іншим законом, не є вичерпним. Розглядаючи юридичну природу особистих немайнових прав можна виділити дві позиці: перша розглядає особисті немайнові права як елемент правоздатності, інша - як суб"єктивне право. Прихильники першо позиці вважають, що особисті немайнові права реалізуються не у правовідношенні, а поза ним і за своєю природою є елементом цивільно правоздатності. Прихильники ж іншо позиці вважають, що юридична природа особистих немайнових прав - це суб"єктивне право (під ним слід розуміти існуючі, наявні, належні даній особі права), яке характеризується тим, що воно є абсолютним правом, виникає та існує у правовідношенні до моменту його порушення, після чого вступає в силу суб"єктивне право на захист даного суб"єктивного права, яке існує у відносному правовідношенні. Інколи висловлюється думка, про те, що оскільки особисті немайнові права передбачені Конституцією Украни, то вони мають конституційно-правову природу. Однак Конституція Украни закріплює тільки загальні засади правового регулювання суспільних відносин, а вже більш детальний розвиток вони віднаходять у галузевому законодавстві, зокрема в цивільному. Саме тому юридична природа особистих немайнових прав повинна визначатися з урахуванням того законодавства, яким безпосередньо регулюються та охороняються відповідні суспільні відносини.
  
  38. Здійснення особистих немайнових прав.
  Ст 272 ЦК. Під здійсненням особистих немайнових прав слід розуміти реалізацію можливостей, які становлять зміст цього права. Так, особі може належати право, але вона не буде його здійснювати. За загальним правилом факт нездійснення права не є підставою для його при?пинення, крім випадків, прямо передбачених законом. Так, наприклад, факт того, що особа відмовляється отримати інформацію про стан свого здоров'я сьогодні, не припиняє можли?вість тако особи отримати цю інформацію в інший день. За загальним правилом кожна фізична особа здійснює сво особисті немайнові права самостійно. В той же час, якщо розглядати особисті немайнові права як суб'єктивні цивіль?ні права, то можливість х здійснення власними діями повинна безумовно залежати від обсягу дієздатності фізично особи. В інтересах окремих категорій фізичних осіб х немайнові права здійснюють батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники, тобто особи, що вважаються законними представниками. Можливість застосування у цій сфері відносин представництва визначається ха?рактером і змістом конкретного немайнового права. В більшості випадків представництво може використовуватися у відносинах з приводу реалізаці прав, об'єкт яких можна від?окремити від людини. Так, неможливо передати повноваження з реалізаці права на життя або на свободу іншій особі. В той час як право на використання імені можна реалізувати через представника. Вважа?ючи, що особисте немайнове право є різновидом у цілому суб'єктивних цивільних прав, і здійснення його повинно відбуватися на загальних засадах. У зв'язку з цим закріплена в ст. 272 можливість фізично особи вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення особистого немайно?вого права, вимагає наявності відповідного обов'язку зазначеного кола осіб.
  
  39. Обмеження та захист особистих немайнових прав.
  Обмеження. Ст. 274. Універсальний характер немайнових прав у більшості свой свідчить про те, що, як правило, обмеження цих прав не потребується. Однак при цьому в житті можливі ситуаці, коли з об'єктивних причин виникає потреба обмежити визначене право.
  Так, якщо особисте немайнове право встановлюється в Конституці Украни, то і обмежено воно може бути виключ?но Конституцією Украни, а не ЦК чи іншими законами. Наприклад, окремі особисті немайнові права, що передбачені Конституцією Украни - право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфно та іншо корес?понденці тощо можуть обмежуватись в умовах воєнного або надзвичайного стану. При цьому, якщо осо?бисте немайнове право передбачене в Конституці Украни і після цього відтворене в ЦК чи іншому законі, то його обмеження все одно можливе тільки у випадках, якщо це передба?чено в Конституці Украни. Натомість, якщо особисте немайнове право встановлюється в ЦК чи в інших законах, то обмежене воно може бути відповідно тільки ними. При цьому слід розрізняти загальні межі реалі?заці особистих немайнових прав і спеціальні межі, які харак?терні лише окремим особистим немайновим правам, наприклад, право на інформацію про стан здоров'я фізично особи може бути обмежене, коли інформація про хворобу фізично особи може погіршити стан  здоров'я або погіршити стан здоров'я  батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, зашкодити процесові лікування. Ще одне питання стосується того, що оскільки перелік особистих немайнових прав не є невичерпним, то яким чином можна обмежити особисті немайнові права фізичних осіб, які не передбачені ані в Конституці Украни, ані в ЦК або інших за?конах. У цьому випадку слід застосовувати загальні положення про обмеження цивільних прав. Враховуючи, що інших підстав для обмеження не закріплено, можна дійти висновку, що обмеження особистих немайнових прав шляхом укладення договору або вчинення яки?хось дій є незаконним.
  Захист. Ст. 275. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від про?типравних посягань інших осіб. Право на захист особистих немайнових прав - це визначене правове регулювання на випадок оспорення, невизнання чи порушення особистого немайнового права. Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження: а) вимагати непорушення цих прав; б) вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права; в) вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку х порушення. ЦК наділяє особу можливістю застосувати для захисту свого особистого немайнового права від протиправного посягання з боку інших осіб: 1) загальні способи захисту, перелік та способи застосування яких встановлені главою З ЦК: суд, Президент Украни, органи державно влади, органи влади АРК або органи місцевого самоврядування; нотаріус. Цей перелік не є вичерпним. 2) спеціальні способи захисту, які встановлюють конкретно для певно категорі прав в цілому та для конкретного права зокрема. Вони по?діляються також на дві підгрупи: а) ті, що можуть застосовуватися до більшості особистих немайнових прав (відновлення порушеного особистого немайнового права). б) ті, що можуть застосовуватися тільки до певного особистого немайнового права (виправ?лення імені у випадку його порушення). При цьому особа має право застосувати як один з передбачених способів захисту, так і сукупність декількох способів захисту, незалежно від того, чи відносяться вони до загаль?них, чи до спеціальних. Головне, щоб застосування цього способу (способів) захисту від?повідало змісту особистого немайнового права, способу його порушення та наслідкам, які спричинило це порушення, а також забезпечувало ефективність даного захисту. Як правило, вибір способу захисту порушеного права залежить від волевиявлення постраждало особи. Захист порушеного немайнового права може відбуватися шляхом звернення до суду з відповідною вимогою або в іншому порядку, наприклад, шляхом звернення в органи вну?трішніх справ, місцевого самоврядування тощо.За загальним правилом строки позовно давності до вимог про захист особистих немайнових прав не застосовуються, окрім випадків, що прямо передбачені законом, напри?клад, до вимог про спростування інформаці, яка поширена в засобах масово інформаці.
  
  40. Способи захисту особистих немайнових прав.
  Цивільний Кодекс Украни наділяє особу можливістю застосувати для захисту свого особистого немайнового права від протиправного посягання з боку інших осіб загальні або спеціальні способи захисту.
  1) загальні способи захисту, перелік та способи застосування яких встановлені главою 3 ЦК: сюди відноситься захист - судом, Президентом Украни, органами державно влади, органами влади АРК або органами місцевого самоврядування; нотаріус. Цей перелік не є вичерпним.
  2) спеціальні способи захисту, які встановлюють конкретно для певно категорі прав у цілому та для конкретного права зокрема. Спеціальні способи поділяються на дві підгрупи: а) ті, що можуть застосовуватися до всіх особистих немайнових прав відновлення порушеного особистого немайнового права (ст. 276 ЦК), спростування недостовірно інформаці (ст. 277 ЦК) та заборона поширення інформаці, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278 ЦК)];
  б) ті, що можуть застосовуватися тільки до певного особистого немайнового права. До дано категорі способів захисту слід відносити, наприклад, можливість вимагати виправлення імені у випадку його порушення (ч. З ст. 294 ЦК).
  При цьому особа має право застосувати як один із передбачених способів захисту, так і сукупність декількох способів захисту, не залежно від того, чи належать вони до загальних, чи до спеціальних. Головне, щоб застосування цього способу (способів) захисту відповідало змісту особистого немайнового права, способу його порушення та наслідків, що х спричинило це порушення, а також забезпечувало ефективність даного захисту.
  
  41. Правові наслідки порушення особистих немайнових прав.
  Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Що стосується способів захисту, то законодавець надає фізичній особі можливість застосувати для захисту свого особистого немайнового права від протиправного посягання з боку інших осіб: 1) загальні способи захисту, перелік та способи застосування яких встановлені главою 3 ЦК Украни; 2) спеціальні способи захисту, які встановлюють конкретно для певно категорі прав, в цілому та для конкретного права зокрема.
  Спеціальні способи захисту особистих немайнових прав не завжди в змозі ефективно, своєчасно та в повній мірі відновити порушене право. І тому доволі часто порушення особистих немайнових прав тягне за собою також і завдання фізичній особі майново та (або) морально шкоди. І тому, в цьому випадку фізична особа, право яко порушене, може вимагати від порушника відшкодування завдано й майново та (або) морально шкоди.
  Згідно із ст. 280 ЦК Украни якщо фізичній особі внаслідок порушення  особистого немайнового права завдано майново та (або) морально шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.Майнова та моральна шкода, що завдана фізичній особі порушенням  особистих немайнових прав, відшкодовується відповідно до статей 1166, 1167 ЦК з урахуванням спеціальних правил, встановлених законом Протиправна поведінка порушника особистих немайнових прав може виражатись у формі ді або бездіяльності. Проте в деяких випадках фахівці виокремлюють "три форми протиправно поведінки, внаслідок яко може бути завдана шкода: а) рішення; б) ді; в) бездіяльність". Різноманітність особистих немайнових прав та х змісту обумовлює різноманітність актів протиправно поведінки х порушників.
  Сам по собі факт порушення особистого немайнового права ще не є свідченням того, що суб'єкту цього права було завдано шкоду (збитки). Наприклад, порушення такого особистого немайнового права як права автора твору на ім'я, що виражається у формі перекручення імені автора при опублікуванні твору, не тягне виникнення збитків. У зазначеному випадку автор може вимагати лише внесення відповідних змін.
  У випадку порушення особистого немайнового права фізична особа може звернутися до суду з вимогою застосувати до порушника способи захисту, які передбачені чинним за?конодавством. На підставі цього звернення та за результатами проведеного розгляду спра?ви суд постановляє рішення, згідно з яким зобов'язує особу-порушника вчинити відповідні ді для усунення порушення особистого немайнового права. Дане судове рішення ухвалю?ється іменем Украни та є обов'язковим для виконання на всій територі Украни.
  
  42. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичних осіб.
  Особливістю особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізично особи, є те, що вони спрямовані на підтримання існування фізично особи як біологічно (психосоматично) істоти. До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізично особи, належать: 1) право на життя - суть якого полягає в фізичному, психічному та соціальному функціонуванні людського організму як єдиного цілого. За загальним правилом, фізичну особу не може бути свавільно позбавлено права на життя. Але не може вважатися протиправним позбавлення особи життя у випадку необхідно оборони. Право на життя як особисте немайнове право виникає в особи з моменту народження, а припиняється в момент смерті. 2) репродуктивні права - основне повноваження, це продовжувати людський рід природним шляхом. Однак, окрім цього повноваження, репродуктивні права означають: а) повноваження на стерилізацію, за власним бажанням, а для недієздатних фізичних осіб - за згодою опікуна; б) повноваження на штучне переривання вагітності (аборт), яким наділені лише жінки, за умови, що вагітність не перевищує 12 тижнів. в) повноваження на штучне запліднення та перенесення зародку в організм жінки має повнолітня жінка за медичними показаннями. 3) право на здоров'я - забезпечує володіння, користування, розпорядження цим благом, а також його правову охорону. 4) право на безпечне довкілля - можливість особи вимагати безпечних, сприятливих умов проживання, праці, навчання, побуту тощо. Право на достовірну інформацію про стан довкілля. 5) право на свободу та особисту недоторканність. Право на свободу - це юридично закріплена можливість особи діяти на власний розсуд, відповідно до свох інтересів та мети. Право на особисту недоторканість - це передбачена законом заборона фізичного, психічного чи будь-якого іншого посягання на особу з боку інших осіб. 6) право на сім'ю, опіку та піклування. Право на сімю - право на створення сім'; право на вибір осіб, які утворюватимуть сім'ю (вільний вибір партнера); право на перебування в сім', до якого належить передбачена законом можливість фізичних осіб, незалежно від віку, жити в сім'; право на повагу до сімейного життя - забороною втручання з боку інших у сімейне життя фізично особи; право на підтримання зв'язків із членами своє сім'; заборона розлучення з сім'єю, всупереч волі особи. Правом на опіку наділено фізичну особу, яка є малолітньою та позбавлена батьківського піклування, або фізичну особу, яку визнано недієздатною. Правом на піклування наділено фізичну особу, яка є неповнолітньою та позбавлена батьківського піклування, або фізичну особу, яку обмежено у дієздатності. Ці права передбачають повноваження: на встановлення опіки та піклування; на вибір опікуна та піклувальника; вимагати звільнення опікуна чи піклувальника; на припинення опіки чи піклування; вимагати оскарження дій опікуна чи піклувальника.
  
  43. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізично особи.
  Ці особисті немайнові права мають на меті забезпечити фізичній особі соціальне буття, тобто гарантувати повноцінну участь у соціальному житті. До особистих немайнових прав фізично особи, що забезпечують й соціальне буття, належать: 1) право на ім'я - забезпечує особі можливість бути індивідуалізованою в суспільстві. За свом змістом особисте ім'я складається з прізвища, імені та по батькові. Особисте немайнове право на ім'я означає: а) можливість володіти, користуватись та розпоряджатися іменем; б) можливість вимагати звертатись до особи відповідно до імені; в) можливість використовувати псевдонім; г) можливість вимагати зупинити незаконне використання свого імені, під яким слід розуміти заборону будь-якого порушення права на ім'я. 2) право на гідність, честь і ділову репутацію; Право на гідність - це особисте немайнове право фізично особи на власну цінність як особистості, право на усвідомлення ціє цінності та усвідомлення значимості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті. Право на честь - це особисте немайнове право фізично особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку  та  діянь (поведінки) з дотримання морально-етичних та правових норм, з боку суспільства, певно соціально групи та окремих громадян, а також право на формування ціє оцінки та користування нею. Права на ділову репутацію - це право фізично та юридично особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку  як фахівця та  діянь (поведінки) з боку суспільства, певно соціально групи та окремих громадян, а також право на формування ціє оцінки та користування нею. 3) право на індивідуальність - полягає в можливості: а) володіти певною індивідуальністю; б) використовувати свою індивідуальність; в) створювати та змінювати свою Індив. г) вимагати захисту у разі порушення права на індив. 4) право на особисте життя - означає можливість мати особисте життя, визначати своє особисте життя, можливість ознайомлення інших з обставинами свого особистого життя, можливість зберігати в таємниці обставини свого особистого життя, можливість вимагати захисту права на особисте життя. 5) право на інформацію - Під поняттям "інформація" чинне законодавство розуміє документовані або публічно оголошені відомості про поді та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. З огляду на це, право на інформацію - це передбачена законом можливість збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. 6) право на свободу творчості та вибір роду занять Право на свободу творчості - полягає в можливості вільно вибирати сфери, зміст та форми (способи, прийоми) творчості. Досить важливою гарантією цього права є передбачена законодавцем заборона проводити цензуру процесу творчості та результатів творчо діяльності. Але якщо творчість суперечить закону чи моральним засадам суспільства, то вона можа і має бути обмеженою. Право на вибір роду занять - під яким слід розуміти передбачену законом можливість вільно на власний розсуд обирати та змінювати рід занять, виконувати певну роботу або обіймати певні посади. Обмеження щодо реалізаці цього права може бути передбачено окремим законом, наприклад, конкурсний відбір на посади для державних службовців. Гарантією права на вибір роду занять є заборона до примушування виконання роботи. Не вважається примусовою роботою військова або альтернативна (невійськова) служба, робота, яку особа виконує за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба відповідно до закону під час воєнного та надзвичайного стану. 7) право на місце проживання та недоторканність життя. Право на місце проживання - можливість мати місце проживання, тобто передбачену законом можливість мати житло, можливість вільного вибору та зміни місця проживання. Право на недоторканність житла, під яким слід розуміти можливість фізично особи дозволити проникнути до житла лише за  згодою, або за вмотивованим рішенням суду. 8) право на свободу пересування. - можливість фізичних осіб (що досягли 14 років) вільно пересуватись територією Украни, вихати за  межі та безперешкодно повернутися до Украни, а також вільно визначати місце свого перебування, обирати способи й засоби пересування. 9) право на свободу об'єднань та мирні зібрання. Право на свободу об'єднань, тобто можливість фізичних осіб за власною ініціативою об'єднуватись у політичні парті та громадські організаці. Право на мирні збори - передбачена законом можливість вільно збиратися на мирні збори, конференці, засідання, фестивалі тощо. Організатори таких мирних зібрань мають сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь. Обмеження щодо реалізаці права на мирні зібрання може бути встановлено судом відповідно до закону з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
  
  44. Право власності та його характеристика.
  У системі речового права право власності є одним із основних інститутів. Під поняттям права власності у загальному трактуванні слід розуміти право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, у свох інтересах, незалежно від волі інших осіб. Право власності в суб'єктивному значенні - це право особи володіти, користуватися, розпоряджатися річчю. Ці зазначені повноваження в свой сукупності становлять "тріаду" повноважень власника. При цьому, законодавець гарантує непорушність та неможливість безпідставного позбавлення чи обмеження права власності. Суб'єктами права власності, крім фізичних осіб, юридичних осіб, суб'єктів публічного права, є також Укранський народ; усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
  Власність характеризується наявністю тако влади особи над річчю, яка ви?знана суспільством і регламентована соціальними нормами. Однак, право власності має сво межі. Власник може володіти, користуватись та розпоряджатись річчю (майном) на власний розсуд, додержуючись моральних засад суспільства, не заподіюючи шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, не погіршуючи екологічну ситуацію та природні якості землі тощо. Слід також зазначити, що окрім повноважень на власника покладено й цілу низку обов'язків, тобто власність зобов'язує. Один із перших обов'язків полягає в тому, що на власника лягає тягар з утримання речі. Другим аспектом цього питання є те, що ризик випадкового пошкодження (псування) речі також покладено на власника.
  На сьогодні в Украні існують такі форми власності: приватна, державна та комунальна. Цей поділ проведено залежно від суб'єктів, які здійснюють повноваження власника. За приватно форми власності власником майна є фізична або юридична особа; за державно - держава Украна; за комунально - територіальні громади. Однак такий поділ права власності на форми вже не має такого істотного значення, як це було за радянських часів, де домінувала державна власність. На сьогодні ж в Украні проголошено принцип юридично рівності усіх форм власності, і тому цей поділ практично втрачає свій сенс.
  Окрім форм права власності виокремлюють і види права власності, зокрема: а) право особисто та спільно власності; б) право довірчо власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном тощо. Виникнення права власності можливе за наявності певного юридичного факту (підстави виникнення). Розрізняють первісні та похідні способи виникнення права власності. За первісних способів набуття право власності виникає вперше або не залежить від волі попередніх власників. До первісних способів набуття права власності належать: створення ново речі внаслідок виробничо діяльності (виробництва), переробки (специфікаці), володіння плодами і доходами, привласнення загальнодоступних дарів природи, придбання права власності на безхазяйну річ та рухоме майно, від якого власник відмовився, бездоглядні тварини, знахідка, скарб, набувальна давність. За похідних способів набуття права власності виникає у суб'єкта внаслідок волевиявлення попереднього власника. До похідних способів належать перехід права власності за правочином.
  
  45. Зміст права власності та його здійснення.
  Зміст права власності становлять належні власникові повноваження:  повноваження з володіння - це юридично закріплена можливість фактичного господарського панування власника над річчю (майном);  повноваження з користування - це юридично забезпечена можливість вилучення з речі (майна) корисних властивостей, шляхом  використання;  повноваження з розпорядження - це юридично забезпечена можливість визначити долю речі (майна) шляхом учинення юридичних актів щодо речі. Розпорядження переважно здійснюється шляхом передачі, відчуження чи відмови від речі (майна). Крім того зміст права власності включає такі елементи: 1) право на власну поведінку (право на здійснення права власності на власний розсуд); 2) право вимагати "від усіх і кожного" не створювати перешкод у здійсненні права власності (не порушувати його); 3) право звернутися до суду за захистом порушеного права власності з речовим позовом (віндикаційним, негаторним тощо). Зміст права власності у суб'єктивному значенні складається з 3 "прав" власника: 1) права володіння річчю; 2) права користування річчю; 3) права розпорядження річчю. На зміст права власності не впливаютьмісце проживання власника та місцезнаходження майна. Таке рішення відповідає передбаченій ч. 6 ст. 4 ЦК вимозі до актів цивільного законодавства про дотримання принципу однаковості регулювання цивільних відносин на всій територі Украни і означає, що де б не проживав власник і де б не знаходилося його майно, він володіє усією сукупністю прав володіння, користування та розпоряджання цим майном на однакових засадах, визначених Конституцією Украни та ЦК. Під здійсненням права власності необхідно розуміти умови й порядок реалізаці власником свох тріадних правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо належного йому майна. Такі правомочності власник може здійснювати самостійно або за допомогою інших осіб (представників, управителів тощо). Однак такі особи не набувають статусу суб'єктів права власності. Вони є суб'єктами здійснення права власності в інтересах власника. Найвагоміше правило щодо здійснення права власності це положення про здійснення власником тріадних правомочностей свом майном на власний розсуд. Тобто власник здійснює х за власною волею і не зобов'язаний отримувати на це дозвіл інших осіб. Ді власника не повинні суперечити законам, а також моральним засадам суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
  Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення свох прав, а забезпечувати такі умови повинні держава та утворювані нею державні органи, а також органи місцевого самоврядування. Також власність зобов"язує покладаючи на власника певні обов"язки. Наприклад, власники земельних ділянок зобов'язані забезпечувати використання ділянок за х цільовим призначенням, підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі тощо. Держава прийняла на себе обов'язок не втручатися у здійснення власником права власності. Однак вона не позбавлена права через відповідні органи влади контролювати власників щодо виконання ними свох обов'язків, дотримання вимог закону та застосовувати до порушників передбачені законодавством заходи впливу. Власник вільний у здійсненні права власності. Однак ця воля не безмежна. Його діяльність може бути обмежена чи припинена у випадках і в порядку, встановлених законом. Чимало обмежень встановлено щодо відчуження чи передачі в оренду об'єктів державно та комунально власності. У випадках і в порядку, встановлених законом, власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб. Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності встановлюються законом.
  
  46. Зміст та характеристика права приватно власності.
  Суб'єктами права приватно власності мо?жуть бути як фізичні особи, так і юридичні особи недержавно та некомунально форми власності, незалежно від х організаційно-правово форми. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна. Таким чином, у приватній власності можуть бути об'єкти споживчого та виробничого призначення, як рухоме, так і нерухоме майно, результати інтелектуально праці, окреме індивідуально визначене майно і майно, визначене родовими ознаками, як окремі речі, так і х сукупність, а також цілісні майнові комплекси. Виняток складають лише ті види майна, які відповідно до закону не можуть перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на територі Украни - це бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси, боєприпаси тощо. Деякі види майна (наприклад, зброя) можуть бути придбані лише за наявності дозволу відповідних органів У приватній власності не можуть перебувати об"єкти публічно власності. Крім того, законо?давством про приватизацію встановлюється перелік об'єктів, що не підлягають привати?заці у зв'язку з х загальнодержавним значенням. Не можуть перебувати у власності громадян чи юридичних осіб об'єкти права виключно власності народу Украни (наприклад, надра Землі). Що стосується склад, кількості та вартості майна, яке може бути у власності фізичних та юри?дичних осіб, то воно не є обмеженим. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельно ділянки, яка може бути у приватній власності фізично та юридично особи. Однак зазначене положення має тлумачитися у сукупності з правилами, встановленими іншими нормами ЦК. Так, має бути враховане, що при реалізаці цивільних прав, в тому числі і х набутті, суб'єкти цивільних прав повинні дотримуватися вимог щодо меж хнього здійснення, не зловживати своми правами тощо. Зокрема, склад майна, а відповідно і його вартість та кількість, можуть бути обмеженими з метою недопущення неправомірного об?меження конкуренці, зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовісно конкуренці, забезпечення дотримання моральних засад суспільства тощо.
  
  47. Зміст та характеристика права державно власності.
  Державна власність є особливою суспільною формою привласнення матеріальних благ в інтересах суспільства. Відповідно до ст.326 ЦК У у державній власності є майно, у тому числі кошти, що належать державі Украна. Від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідні органи державно влади. На підставі ст.32 Закону Украни "Про власність" суб"єктом права державно власності є держава Украна в особі Верховно Ради Украни. Держава здійснює сво повноваження власника через спеціальні органи. Право державно власності може бути визначене як влада (повноваження) держави управляти (володіти, використовувати, користуватися, розпоряджатися, тощо) майном, котре й належить. Коло об'єктів права державно власності не обмежене. Держава може бути власником будь-яких речей, в тому числі тих, що вилучені з цивільного обігу і обмежені у обігу. Отже, у державній власності знаходиться майно, у тому числі грошові кошти, яке належить дер?жаві Украна. Вилученими з цивільного обігу вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом правочинів. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допус?кається, мають бути прямо встановлені у законі. Взагалі з переліку об'єктів права державно власності можна виділити дві категорі майна, а саме: а) майно, яке взагалі не може бути у власності інших суб'єктів права власності (наприклад, оборонні об'єкти); б) майно, яке у принципі може бути у власності інших суб'єктів, але в даному випадку за свом функціональним призначенням покликане забезпечувати загальнодержавні інте?реси. Державною власністю має вважатися також майно, що забезпечує діяльність Президента Украни, Кабінету Міністрів Украни, Верховно Ради Украни та утворюваних ними органів. Майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, належить й на праві оперативного управління. Підстави виникнення права державно власності - Виробнича діяльність трудових колективів; Правочини у сфері внутрішнього і зовнішнього обігу; Податки, збори, мито з фізичних і юридичних осіб; Реквізиція - це примусове вилучення державою майна власника у державних або громадських інтересах з виплатою йому вартості майна; Конфіскація - це примусове безоплатне вилучення державою майна в особи як санкція за правопорушення; Сплата штрафних санкцій у вигляді відповідних грошових сум; Знахідка; Визнання майна безхазяйним; Бездоглядна худоба; Скарб; Вилучення безгосподарно утримуваного майна, що є пам"яткою історі та культури. Від імені та в інтересах держави Украна право власності здійснюють відповідно органи державно влади. До них, насамперед, належить глава держави - Президент Украни, який виступає від імені держави в різних правовідносинах, у тому числі здійснює право державно власності. Нарівні з Президентом право державно власності здійснює Верховна Рада Украни. Вона затверджує державний бюджет Украни і здійснює контроль за його використанням, а також низку інших повноважень.
  Державна власність є основою економіки Украни.
  
  48. Зміст та характеристика права комунально власності.
  Ст. 327. Право комунально власності належить самостійним суб'єктам - територіальним громадам. Право комунально власності - це право територіально громади володіти, користува?тися, розпоряджатися тощо майном, що належить й, яке здійснюється безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Ст. 327 ЦК розглядає комунальну власність не як різновид державно, а як самостійну форму власності. Суб'єктом права комунально власності є територіальні громади сіл, селищ, міст тощо. Згідно зі ст. 140 Конституці Украни і ст. 1 Закону "Про місцеве самоврядування" територі?альна громада - це жителі, об'єднані постійним мешканням в межах села, селища, міста. У містах з районним поділом громади районів також діють як суб'єкти права власності. Об'єктами права комунально власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке на?лежить територіальній громаді. Це може бути різноманітне рухоме і нерухоме майно, при?бутки місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, підприємства, установи, організаці і т.д. Хоча в ЦК не дається перелік майна, що може бути об'єктом права комунально власності, однак коло цих об'єктів вужче, ніж коло об'єктів права державно власності. Зокрема, в комунальній власності не може знаходитися майно, що є об'єктом винятково власності держави (напри?клад, єдина енергосистема крани тощо). Територіальна громада може набувати право власності на безхазяйну річ, знахідку, бездоглядну домашню тва?рину, а також на спадщину, яка визнана судом відумерлою тощо. Крім того, підставою виникнення права ко?мунально власності може бути передача майна територіаль?ним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності тощо. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі хнього створення) ради мають право на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній те?риторі, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад.
  Здійснюють право комунально власності безпесередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Порядок створення та компе-тенція таких органів щодо управління об'єктами права комунально власності визначені Законом Украни "Про місцеве самоврядування" та іншими законодавчими актами. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад від?повідно до закону здійснюють правомочності володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунально власності, можуть передавати об'єкти права комунально власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати х в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання хнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єк?тів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
  
  49. Підстави набуття права власності.
  Підставами виникнення права власності є різноманітні обставини (юридичні факти), з якими норми права пов'язують встановлення правовідносин власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Розрізняють первісні та похідні способи виникнення права власності. За первісних способів набуття право власності виникає вперше або не залежить від волі попередніх власників. До первісних способів набуття права власності належать:
  1) створення ново речі внаслідок виробничо діяльності (виробництва) - тут з"являється нова річ, яка раніше не існувала, тому право власності на не виникає з моменту  створення; 2) переробки (специфікаці) - це використання одніє речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на нову річ і зобов"язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість; 3) володіння плодами і доходами, привласнення загальнодоступних дарів природи - Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі, тощо є хнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю, або загального дозволу власника земельно ділянки; 4) придбання права власності на безхазяйну річ та рухоме майно, від якого власник відмовився, 5) бездоглядні тварини - Якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання робочо або велико рогато худоби і протягом двох місяців щодо інших домашніх тварин не буде виявлено хнього власника або він не заявить про своє право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, у яко вони були на утриманні та в користуванні (особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, міліція, орган місцевого самоврядування); 6) знахідка, 7) скарб- Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього. У разі виявлення скарбу, що є пам"яткою історі та культури, право власності на нього набуває держава. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до 20 % від його вартості на момент виявлення; 8) набувальна давність (Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п"яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність). Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду). За похідних способів набуття права власності виникає у суб'єкта внаслідок волевиявлення попереднього власника. До похідних способів належать перехід права власності за правочином. Похідними підставами набуття права власності є: 1) договір; 2) спадкування.
  
  50. Правова характеристика знахідки як об"єкта права власності.
  Знахідка відноситься до первісного способу набуття права власності. Знахідкою є рухома річ, яка вибула з володіння власника чи особи, котра має інше речове право на не, поза х волею. Правила щодо загублених речей містяться у ст. 337 ЦК і поширюються на всі рухомі речі незалежно від хньо вартості. Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка  загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі. Якщо річ знайдено у приміщенні або транспортному засобі, особа, яка  знайшла, зо?бов'язана передати річ особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспорт?ного засобу. Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ. Якщо особа, яка має право вимагати повернення загублено речі, або місце  перебування невідомі, особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахід?ку міліці або органові місцевого самоврядування.Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати  у себе або здати на зберігання міліці, або органові місцевого самоврядування, або передати знахідку особі, яку вони вка?зали. Річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання яко є непропорційно великими порівняно з  вартістю, може бути продана особою, яка  знайшла, з одержанням письмо?вих доказів, що підтверджують суму виторгу. Сума грошей, одержана від продажу знайде?но речі, підлягає поверненню особі, яка має право вимагати  повернення. Особа, яка знайшла загублену річ, відповідає за  втрату, знищення або пошкодження в межах  вартості лише в разі свого умислу або грубо необережності.
  
  51. Набувальна давність та  характеристика.
  Набувальна давність є новим для цивільного законодавства Украни інститутом. Існування цього інституту покликано впорядковувати цивільні відносини з приводу належ?ності майна певним особам та засновується на тому факті, що тривале невикористання майна його власником та відсутність зацікавленості в нього вважати це майно свом, від?шукувати річ означає відмову власника від свого майна. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановле?но ЦК. За набувальною давністю у власність можуть набути майно лише фізичні та юридичні особи, однак не держава. Особи, що мають право на придбання права власності на майно за набувальною давністю, мають бути незаконними добросовісними володільцями цього майна протягом встановленого законом строку. Володілець є добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що ця річ належить іншій особі. Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю є: добросовісне заволодіння чужим майном; володіння чужим майном протягом певного строку: десять років - для нерухомості, п'ять років - для рухомості. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чим правонаступником вона є; відкритість володіння чужим майном; безперервність володіння чужим майном. При цьому втрата не з своє волі майна його володільцем не перериває набувально давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Законом можуть встановлюватися спеціальні випадки набуття права власності за набу?вальною давністю. Право власності за набувальною давністю на рухомі речі виникає автоматично. На нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери право власності набувається за рішен?ням суду. Право власності на нерухоме майно, набуте за набувальною давністю, виникає з моменту державно реєстраці.
  
  52. Підстави припинення права власності та відмова від не.
   ст. 41 Конституці Украни закріплює принцип непорушності права приватно власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Підставами припинення права власності є юридичні факти (певні обставини), з якими закон пов'язує припинення права власності.
  А точніше право власності припиняється у разі (ст.346 ЦК У): відчуження власником свого майна;відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам"яток історі та культури; викупу земельно ділянки у зв"язку з суспільною необхідністю; викупу нерухомого майна у зв"язку з викупом з метою суспільно необхідності земельно ділянки, на якій воно розміщене; звернення стягнення на майно за зобов"язаннями власника; реквізиці; конфіскаці. Перелік не є вичерпним, оскільки законом можуть встановлюватися й інші підстави припинення пра?ва власності. Підстави припинення права власності можуть бути як за волею власника, так і незалеж?но від його волі. При цьому підстави припинення права власності, які наступають незалеж?но від волі власника, можуть бути двох різновидів: 1) припинення права власності з об'єк?тивних причин (наприклад, загибель речі); 2) які наступають незалежно від волі власника та відбуваються внаслідок волевиявлення інших суб'єктів права (примусовий викуп майна, звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника, реквізиція, конфіскація тощо). Також можна сказати, що всі підстави при?пинення права власності в залежності від характеру х припинення можна поділити на: 1) добровільне припинення права власності, що відбувається за волею власника шля?хом передачі майна іншим суб'єктам на підставі цивільних правочинів. 2) примусове позбавлення права власності поза волею власника, але на підставах і порядку, встановленому законом. Особа може відмовитися від права власності двома способами: 1) заявити про свою від?мову від права власності шляхом доведення до відома державних органів та інших осіб, проте цей спосіб чинним законодавством чітко не визначений; 2) вчинити будь-які ді, що свідчать про відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, що підлягає державній реєстра?ці, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відпо?відного запису до державного реєстру. Зазначена норма носить імперативний характер і не може бути змінена за бажанням власника. Здій?снення відмови від права власності не повинно створювати загрозу правам та інтересам осіб, інших учасників цивільних відносин, держави, а також створювати небезпеку для екологічно ситуаці у суспільстві. Слід зазначити, що встановлений ст. 347 ЦК порядок відмови від права власності на майно стосується лише фізичних та юридичних осіб, оскільки держава, територіальні гро?мади як суб'єкти права власності не можуть відмовлятися від належного м майна. Ст. 347 не передбачає наслідків відмови від права власності на річ у влас?ника ціє речі. Існує лише можливість, що власник відмовиться від речі, але через певний час змінить сво наміри, реалізувати які можна лише у разі, якщо за цей час у іншо особи не виникло право власності на цю річ.
  
  53. Припинення права власності в наслідок знищення майна, його викупу, реквізиці чи конфіскаці.
  Знищення майна може бути результатом дій власника або інших осіб. Наслідком знищення майна є припинення права власності в особи без виникнення його в будь-яких інших осіб. За правилом ст. 323 ЦК ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом. У зв'язку з цим всі негативні наслідки такого випадкового знищення (пошкодження) несе власник речі, а інші особи не відповідають за результати настання таких подій. Якщо ж річ знищено з вини інших осіб або за таких обставин, коли певна особа відповідає за шкоду без вини у випадках, передбачених законом (зокрема, у випадку відповідальності володільця джерела підвищено небезпеки тощо), останні несуть відповідальність за за?вдану майнову шкоду. Якщо власник бажає знищити майно, права на яке підлягають державній реєстраці, то він зобов'язаний подати заяву про внесення змін до державного реєстру, і тільки після цього припиняється його право на певне майно. Викуп земельно ділянки. Відповідно до зем.кодекс. примусове відчуження такого об'єкта права власності, як земельна ділянка, за умови попереднього відшкодування  вартості називається викупом земельних ділянок для суспільних потреб. Зем.кодекс містить перелік суспільних потреб: ділянки під будівлі, споруди органів державно виконавчо влади та органів місцевого самоврядування, оборони органів державно виконавчо влади та органів місцевого самоврядування, оборони та національно безпеки; під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів транспортно і енергетично інфраструктури та інші. Викуп може бути здійснений добровільно (у разі наявності згоди власника ділянки) або примусово (за рішенням суду з ініціативи органів державно влади, органів влади Автоном?но Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до х повноважень). У випадках примусового викупу земельно ділянки орган, який ухвалив рішення про викуп, зобов'язаний письмово повідомити  власника про викуп, який передбачається здійснити, не пізніше ніж за один рік до викупу. Положення коментовано статті щодо стро?ку має імперативний характер, у зв'язку з чим зазначений строк не може бути скороченим державним органом. Плата, яку власник отримує за викуп його земельно ділянки, називається "викупна ціна" та визначається за домовленістю сторін. За взаємною домовленістю між органом, який прийняв рішення про викуп, і власником останньому може бути надана інша земельна ді?лянка, вартість яко враховується при визначенні розміру викупно ціни. ЗК передбачає право власника вимагати повернення викуплено ді?лянки після припинення обставин, у зв'язку з якими проведено примусове відчуження зе?мельно ділянки. У разі неможливості повернення примусово відчужено земельно ділян-ки, власнику за його бажанням надається інша земельна ділянка. Право власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, насадження у зв'яз?ку з викупом земельно ділянки, на якій вони розміщені, може бути припинене за рішенням суду шляхом х викупу і з обов'язковим попереднім відшкодуванням збитків у повному обсязі. Вирішення питання про майбутню долю майна, що знаходиться на зем.ділянці що викуповується залежить від того, чи є власник земельно ділянки, що вилучається, власником цього майна. Позивачем у справах про викуп житлового будинку та інших будівель, споруд, насаджень є органи, які прийняли рішення про викуп земельно ділянки - органи державно влади, органи влади Автономно Республіки Крим, органи місцевого самоврядування. Заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню судом, якщо буде доведено, що ви?користання земельно ділянки є неможливим без припинення права власності на майно, що на ній розташоване. Суд може постановити рішення про знесення житлового будинку, інших будівель, споруд, насаджень, які розміщені на земельній ділянці, що підлягає викупу, або про перенесення х, за бажанням власника, на іншу земельну ділянку та х відбудову, якщо це можливо. В свою чергу власник земельно ділянки має право вимагати надання йому іншо земельно ділянки, яка відповідає критеріям рівноцінності за якістю та розташована в межах даного населеного пункту. Розмір земельно ділянки, яку вимагає надати власник, не повинен бути меншим за розмір ділянки, що вилучається, та не повинен перевищувати максимальних розмірів земельно ділянки дано категорі, визначено земельним законодавством. Забезпечення житлом має бути здійснено до знесення житлового будинку. У разі незгоди зазначених осіб з якістю, розмірами, місцем розташування наданого житла спір вирішується в судовому порядку. Знесення будинку можливе лише після вирі?шення всіх спірних питань і переселення особи та членів  сім' у надане житло. Реквізиція. У разі стихійного лиха, аварі, епідемі, епізооті та за інших надзвичайних об-ставин, з метою суспільно необхідності майно може бути примусово відчужене у влас?ника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повно?го відшкодування його вартості (реквізиція). Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізо?ваного майна, може бути оскаржена до суду. У разі реквізиці майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо. Якщо після припинення надзвичайно обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо. У разі повернення майна особі у не поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержа?на у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумно плати за використання цього майна. Реквізиція застосовується не як санкція за неправомірні ді власника, а як необхідний захід для рятування інтересів інших осіб, усу?нення загально небезпеки тощо. Мета реквізиці полягає у забезпеченні безпеки громадян та суспільства, врятуванні майна, для реалізаці чого, наприклад, можливе знищення тварин для недопущення поши?рення епідемі або епізооті тощо. Конфіскація майна як вид додаткового покарання є безоплатним вилученням у власність держави частини або всього майна, що належить особі на праві приватно влас?ності. Отже, конфіскація, на відміну від реквізиці, має безоплатний характер, тобто влас?нику після примусового припинення права власності не відшкодовується вартість майна. Як кримінальне покарання конфіскація застосовується судом за тяжкі та особливо тяж?кі злочини, скоєні з корисливих мотивів, і може бути призначена судом тільки у випадках. передбачених КК Украни. Конфіскація може бути здійснена тільки за рішенням суду. Обсяг та порядок конфіскаці майна встановлюються законом. Незаконна конфіскація може бути оскаржена в порядку, встановленому для оскарження судових вироків та рішень. Майно, яке було незаконно конфісковане, повертається особі в натурі, а у разі неможливості повернення відшкодовується його вартість.
  
  54. Поняття та види права спільно власності.
  Під правом спільно власності слід розуміти право власності двох або декількох осіб на той самий об'єкт (ч. 1 ст. 355 ЦК). У суб´єктивному розумінні право спільно власності є правом кількох осіб сумісно володіти, користуватися і розпоряджатися конкретно визначеним майном. Учасники спільно власності іменуються співвласниками. Об'єктом права спільно власності, як і будь-якого права власності, може бути індивідуально визначена річ чи сукупність речей. Вони можуть бути подільними чи неподільними. Однак як об'єкт права спільно власності вони складають єдине ціле. Таким чином, для права спільно власності характерною є множинність суб'єктів і єдність об'єкта. Підстави виникнення права спільно власності - спільне створення
  2-ма чи більше фізичними особами спільно речі або  переробка; одержання плодів від спільно речі або доходів від спільного майна; спільне присвоєння декількома особами загальнодоступних дарів (ягоди,гриби..); придбання за договором купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання неподільно речі; шлюбний договір; спадкування за законом або заповітом.
  Ч.2 ст.355 ЦК Укр розрізняє два види спільно власності: спільну власність двох або більше співвласників з визначенням часток (або %) кожного з них у праві власності - спільна часткова власність і спільна сумісна власність - власність двох або більше співвласників без визначення часток у праві власності.
  55. Право спільно частково власності (загальна характеристика).
  Право спільно частково власності - це право двох або більше осіб разом за спільною згодою володіти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить м на праві власності, з виділенням долі кожного з них (частки або %). У спільній частковій власності кожному  учаснику належить право на визначену частку (1/2, 2/3, 3/5 тощо).
  Визначаючи частки у праві спільно частково власності, слід вважати, що вони є рівними, якщо інше не визначено за домовленістю співвласників або законом. Слід також враховувати і внесок кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Суб´єктами спільно частково власності можуть бути всі ві-домі цивільному праву суб´єкти майнових правовідносин: гро?мадяни, юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Володіння, користуван?ня і розпорядження майном при спільній частковій власності на нього, здійснюється за згодою всіх його співвласників, а за від?сутності згоди - спір вирішується судом. Кожний учасник спільно власності відповідно до своє частки має право на доходи від спільного майна, а також несе відпові?дальність перед третіми особами за зобов´язаннями, пов´язаними із спільним майном, і зобов´язаний брати участь у сплаті подат?ків і платежів, а також у витратах на утримання і зберігання спільного майна. Але це не означає, що співвласники не можуть передбачити й інший порядок розподілу вказаних обов´язків. Учаснику спільно частково власності надається право на оплатне чи безоплатне відчуження іншим особам своє частки у спільному майні (шляхом укладення договорів купівлі-про-дажу, дарування, міни). Після смерті співвласника його частка може переходити до спадкоємців як за законом, так і за заповітом. Набувачами тако частки можуть бути інші співвласники або сторонні особи. У законі встановлені також і га?ранті захисту прав співвласників, які не заінтересовані у від?чуженні частки у спільній власності стороннім особам. Однією із таких гарантій є переважне право купівлі частки в спільній власності.У разі продажу одним із спів?власників своє частки в спільній власності сторонній особі, ре?шта учасників спільно частково власності має переважне перед іншими особами право купівлі частки, що продається, за ціною, оголошеною на продажу, і на інших рівних умовах, крім випад?ку продажу з прилюдних торгів. Переважне право купівлі має місце тоді, коли співвласник за своєю волею вирішив продати свою частку в праві спільно влас?ності. Але у випадках продажу частки співвласника не за його волею це право не діє. Переважне право купівлі не застосовується при відчуженні частки шляхом укладання договорів дарування, довічного ут?римання, міни.
  
  56. Право спільно сумісно власності (загальна характеристика).
  Право спільно сумісно власності є правом двох або більше осіб разом за спільною згодою володіти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить м на праві власності, частки якого попередньо не визначено. Право спільно сумісно власності виникає лише у разі, якщо це прямо передбачено в законі. На сьогодні законодавець відзначає дві підстави виникнення права спільно сумісно власності:
  1) набуття майна подружжям за час шлюбу; 2) набуття майна в результаті спільно праці та за спільні гро?шові кошти членів сім´, якщо інше не встановлене договором, укладеним в письмовій формі. Крім того, ст. 74 Сімейного кодексу Украни встановлює пра?вило, за яким майно, набуте за час спільного проживання однією сім´єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі, належить м на праві спільно сумісно власності, якщо інше не встановле?не письмовим договором між ними.
  Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Виділення майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за бажанням співвласника. У разі виділення частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільно сумісно власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільно сумісно власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Окрім цього, за рішенням суду частку співвласника може бути збільшено або зменшено з урахуванням обставин, які мають істотне значення. Наприклад, суд може відійти від рівності часток при поділі майна подружжя та визнати за одним із подружжя право на більшу частку в спільному майні з урахуванням інтересів неповнолітніх осіб, що залишаються на його утриманні (ст. 70 СімКод). У разі поділу майна між співвласниками право спільно сумісно власності на нього припиняється.
  
  57. Розпорядження та припинення права спільно частково власності.
  Право спільно частково власності - право двох або більше осіб разом за спільною згодою володіти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить м на праві власності, з виділенням долі кожного з них. Специфіка спільно частково власності полягає в тому, що, незважаючи на нерівність часток учасників, вони мають рівні права по володінню, користуванню та розпорядженню загальним майном. Відповідно до ст. 361 ЦК - Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільно частково власності. Право спільно частково власності здійснюється співвласниками за хньою згодою. Проте згода співвласників є необхідною лише для здійснення права володіння та користування спільним майном. Розпоряджатися своє часткою кожен учасник може самостійно, однак з урахуванням прав інших співвласників на переважну купівлю частки, що відчужується за договором купівлі-продажу (ст.. 362 ЦК - за якою: у разі продажу частки у праві спільно частково власності співвласник має переважне право перед іншими особами на  купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільно частково власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він  продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом 1 місяця, а щодо рухомого майна - протягом 10 днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. Якщо бажання придбати частку у праві спільно частково власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.). Здійснення учасником права розпорядження своєю часткою у праві спільно частково власності не припиняє спільну власність і не тягне за собою жодних змін у правовому статусі нового учасника у порівнянні з колишнім, адже предметом розпорядження виступає не конкретне, чітко визначене майно, а частка у праві спільно частково власності, що поширюється на усе майно. Припинення права спільн.частков.власності - Поділ майна між співвласниками є однією з підстав для припинення права спільно частково власності. При поділі майно, що перебуває у спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільно частково власності припиняються. Від поділу варто відрізняти виділення частки із майна що є у спільній частковій власності. При виділі частки правовідносини спільно частково власності зберігаються!!! Вони припиняються тільки для особи, частка яко виділяється. Припинення права спільно частково власності можливо й в інших випадках здійснення правомочності розпорядження одним з співвласників чи декількома з них часткою в праві власності на загальне майно, що належить м. Так припинення права спільно частково власності може бути: 1) при відчуженні частки одним із двох співвласників іншому; 2) при відчуженні часток усіма співвласниками одному з них; 3) при переході до одного з двох співвласників частки іншого в спадщину; 4) при реалізаці майна, що перебуває в спільній частковій власності. При цьому отримана грошова сума розподіляється між співвласниками пропорційно розміру належно м частки у праві спільно частково власності. У перерахованих випадках має місце одна зі спільних підстав припинення права власності - відчуження власником свого майна іншим особам (ст. 346 ЦК) з урахуванням особливості права спільно власності, для яко характерною є множинність суб'єктів.
  Крім того право одніє особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотно шкоди інтересам співвласника та членам його сім'.
  
  
  58. Право власності на землю (загальна характеристика).
  Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією Украни. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Гарантоване у ст. 14 Конституці Украни право власності на землю може набуватися і реалізуватися громадянами, юридичними особами і державою виключно відповідно до закону. Об'єктом права власності громадян, юридичних осіб і держави виступає не земля взагалі як об'єкт права власності Укранського народу, а конкретна земельна ділянка з  фізичними і юридичними властивостями. Суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи (які є громадянами Украни), юридичні особи, держава, територіальні громади. Громадяни Украни можуть бути суб'єктами права власності на земельну ділянку за наявності у них повно цивільно право-дієздатності Громадяни Украни набувають права власності на земельні ділянки на підставі:  придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, інших правочинів;  безоплатно передачі з земель державно і комунально власності;  приватизаці земельних ділянок, які надавались раніше м у користування;  прийняття спадщини;  виділення в натурі (на місцевості) належно частки (паю). За іноземними фізичними особами, а також особами без громадянства та іноземними юридичними особами право власності на землю визнається лише у випадках, передбачених законом.
  Додержання принципу цільового призначення у використанні земельно ділянки є одним з основних обов'язків  власників. У випадках, коли встановлене цільове призначення земельно ділянки не дає можливості використовувати земельну ділянку для інших потреб, власник тако ділянки має право у встановленому порядку змінити мету використання землі. Відповідно до ЦКУ власник земельно ділянки має право використовувати  на власний розсуд, знову ж таки відповідно до цільового призначення, без будь-яких обмежень закладати на ній сади, виноградники, пасіки. Він має право вільно користуватися загальнопоширеними корисними копалинами, торфом, лісовими угіддями, водними об'єктами, прісними підземними водами, а також споруджувати межові знаки, огорожі (але за погодженням із власниками сусідньо земельно ділянки). Але це використання має відбуватись так, щоб не погіршувати екологічно ситуаці, щоб не порушувати конституційних прав і свобод громадян та юридичних осіб. Власник земельно ділянки набуває права власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, яке міцно з'єднано або із землею безпосередньо, або з іншими будівлями та спорудами, якщо останні не становлять частини іншого нерухомого майна. Необхідно підкреслити, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельно ділянки за  цільовим призначенням. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Однак на вимогу власника (користувача) земельно ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. При відчуженні будівлі або споруди разом з ними переходить і право власності на земельну ділянку, на якій вони знаходяться і яка належить власникові, без зміни  цільового призначення та у розмірах, визначених договором.
  
  59. Право власності на житло (загальна характеристика).
  Право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Житлом фізично особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Не вважаються житлом окремі виробничі приміщення, вагончики, підвали, сара, гаражі, пересувні контейнери тощо.
  Право власності на житло може виникнути: 1) у результаті угоди (як односторонній, так дво-і багатосторонній); 2) у результаті настання юридично значущих подій і наступних правомірних дій особи (спадкування за заповітом і законом) ; 3) в результаті правомірних дій особи (будівля житла); 4) в результаті приватизаці житла. Зміст права власності на житло складають три правомочності: право володіння, користування і розпорядження. На можливість законного здійснення цих правомочностей як раз безпосередньо і впливає момент виникнення права власності.
  Використання житла є цільовим. Тому власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своє сім', інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється. Власник має забезпечувати його схоронність, утримувати у належному санітарному та технічному стані, утримуватись від руйнування або псування, підвищувати благоустрій житла Власник має право вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину/ чоловіка, дітей, батьків, а також інших осіб (братів, сестер інших родичів). Особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім' власника, набувають рівного з іншими членами сім' права проживання у квартирі (будинку).
  Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатаці будинку. Захист права власності може здійснюватись: судом, органами державно влади (прокуратура, президент, омбудсмен, СБУ, МВС, ВРУ, Кабмін).
  Житло може перебувати у власності громадян Украни, іноземних громадян та осіб без громадянства. Крім цього, житло може перебувати також в державній власності чи комунальній власності. Юридичні особи також можуть мати житло на праві власності, чи воно може бути закріплене за ними на праві господарського відання чи оперативного управління. Не зважаючи на те, що житло може належати різним суб"єктам права власності, проте усі вони можуть використовувати його не на свій розсуд, а тільки для проживання в ньому фізичних осіб. На цьому наголошує ст. 6 ЖК УРСР, а також ст. 379 ЦК Украни.
  
  60. Загальна характеристика речових прав на чуже майно.
  Важливим речовим правом є право на чужі речі. У цьому випадку право власності належить одній особі, в той час як інша особа має на те саме майно таке ж (безпосереднє) речове право, тільки вужче за змістом.
  Отже, права на чужі речі - це самостійні (але похідні від права власності) речові права, які надають особі, котра х має, можливість безпосереднього користування певним майном для певно мети та у встановлених межах. Цивільне законодавство зазначає, що до речових прав на чуже майно належать:  право володіння;
   право користування (сервітут);  право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);  право забудови земельно ділянки (суперфіцій).
  Однак законом може бути встановлено інші речові права на чуже майно - право господарського відання, право оперативного управління, право оперативного використання, право застави, право притримання тощо. Зміст речових прав на чуже майно визначається виключно законом (Цивільним кодексом). Право володіння як речове право виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Тому володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Зазначене майно може належати одночасно двом або більше особам.
  Для прав на чужі речі характерні такі ознаки: 1) похідний від права власності характер; 2) абсолютний характер таких прав; 3) слідування "права за речами" (тобто, право на чужу річ пов'язане з певною річчю і без не не існує. Зміна власника не є підставою для припинення суміжних речових прав); 4) надання суб'єкту суміжного речового права переваги щодо суб'єктів зобов'язального права у реалізаці права користування майном; 5) абсолютний захист прав на чужі речі. Права та інтереси особи, яка має речове право на чуже майно, захищаються в тому ж порядку (в тому числі й від власника майна), що й права власника ціє речі.
  Права на чужі речі із деякими застереженнями можна розділити на 2 групи: 1) права користування чужими речами. Це, в основному, сервітути, які можуть бути особистими (персональними) і майновими (предіальними). 2) права розпорядження чужими речами. До них належить застава, зокрема, іпотека. Суть цього права в тому, що кредитор у випадку і невиконання зобов'язання має право реалізаці заставленого майна (чужо речі) для задоволення свох майнових інтересів.
  Відповідно до ст. 397 ЦК Украни право володіння чужим майном - це речове право особи, яка фактично тримає у себе майно, що належить на праві власності іншій особі. Володіння може бути законним та незаконним. Законне володіння має спиратись на будь-яку правову підставу (юридичний титул), і його наявність презюмується. Незаконне володіння не спирається на жоден юридичний титул. Незаконне володіння поділяють на добросовісне (якщо володілець не знав та не повинен був знати, що здійснює незаконне володіння) та недобросовісне (якщо володілець знав чи повинен був знати, що здійснює незаконне володіння).Право користування чужим майном (сервітут) - це речове право особи, яка поряд із власником може використовувати корисні властивості речі, які визначаються  цільовим призначенням. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду щодо земельно ділянки та інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (особистий сервітут).
  
  61. Сервітутні права (загальна характеристика).
  Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений щодо зе?мельно ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухо?мого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут дозволяє суб'єкту сервітутного права ко?ристуватися природними властивостями речі, стосовно до яко встановлено сервітут. Правовідносини з приводу встановлення сервітуту можуть виникнути за наявності двох суб'єктів, одним з яких є власник або володілець майна (речі), яке має бути обтяжене сервітутом, іншим - майбутній суб'єкт сервітутного права на це майно (річ) - особа, яка вимагає встановлення сервітуту; в разі встановлення сервітуту його прийнято називати сервітуарієм. Спеціальне правило міститься у законодавстві стосовно такого об'єкта сервітуту як зе?мельна ділянка: сервітут на земельну ділянку встановлюється ви?ключно за домовленістю між власниками земельних ділянок. Щодо іншого нерухомого майна застосовується правило, що зобов'язаною особою, окрім власника, є будь-який його володілець.
  Існує два види сервітутів - земельні (предіальні) та особисті (персональні). Підста?вою для тако класифікаці є спосіб визначення особи сервітуарія, причому слід враховува?ти, що сервітути встановлюються в інтересі певно особи. Характерними рисами для земельного (предіального) сервітуту є те, що сервітутні від?носини начебто є "відносинами між ділянками" (мається на увазі, що вони пов'язані з правом власності саме на певну ділянку); є тривалими - зазвичай передбачається, що сервітути укладаються на тривалий термін або взагалі без вказівки строку; є неподільними, оскільки при поділі ділянки сервітутне право має зберігатися в цілому. Характерними рисами особистого (персонального) сервітуту є те, що вони не пов'язані з певною ділянкою чи речами, а належали певній особі (хоча, звичайно, йдеться про речові права); на відміну від земельних (предіальних) сервітутів вони є обмеженими строком, тому що можуть довічно належати певній особі і припиняються з  смертю, якщо самим сервітутом не був встановлений більш короткий строк; попри свій "персональний харак?тер", вони не мають "відносного", тобто зобов'язально-правового характеру, бо сервітуа-рій зберігає права на чуже майно і у випадку переходу його до третьо особи, тобто сервітут "слідує" за речами. Зміст сервітуту охоплює: обсяг прав сервітуарія щодо обме?женого користування чужим майном; строк користування; плата за користування; не підлягає відчуженню; не позбавлення власника майна щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.
  Сервітут припиняється у разі: відмова від нього, сплив строку, невикористання його протягом 3 років підряд, смерть особи на користь яко встановлено сервітут, рішення суду, якщо сервітут перешкоджає використанню земельно ділянки за  цільовим призначенням.
  
  62. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
  Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або емфітевзис - це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, що виникає на підставі договору між власником земельно ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою як користувач. Суб'єктами емфітевзису є власник земельно ділянки та особа, яка виявила бажання користуватися останньою для сільськогосподарських потреб (землекористувач, емфітевта). Стороною відносин емфітевзису не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування чи на умовах оренди. Сторони можуть звузити межі цільового використання земельно ділянки, наприклад, зазначивши, що вона має використовуватися під ріллю або багаторічні насадження тощо. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя - рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги, а також несільськогосподарські угіддя
  Відповідно до ч.1 ст.407 ЦК У емфітевзисом є довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від не з обов'язком ефективно  використовувати відповідно до цільового призначення. Єдиною підставою встановлення емфітевзису є договір про на?дання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (надалі - договір про емфітевзис). Таким чином, об'єктом емфітевтичного права є право користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення. За договором про емфітевзис відповідно до його природи власник земельно ділянки продає чи іншим спосо?бом (платно чи безоплатно) передає іншій особі право користування земельною ділянкою, зберігаючи щодо не право власності. Особою, яка наділена повнова?женням щодо встановлення емфітевзису на належну й ділянку, є будь-яка фізична чи юри?дична особа, в яко на праві власності перебуває земельна ділянка, придатна для сільсько?господарського використання. В законодавстві не встановлено заперечень щодо передачі у емфітевтичне користування земель комунально та державно власності.
  
  63. Право забудови земельно ділянки (загальна характеристика).
  Право забудови земельно ділянки (суперфіцій) - це право користування чужою земельною ділянкою для забудови (ст.413 ЦК У) таке право виникає на підставі договору або заповіту. Власник земельно ділянки має право надати  в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель. Але саме по собі право власника надавати своє майно у користування для забудови не є суперфіцієм, а є лише передумовою, його виникнення. Суперфіцієм є довгострокове, відчужуване та успадковуване право користування земельною ділянкою, переданою відплатно чи без?оплатно особі для будівництва та експлуатаці на ній будівель та споруд, на які в останньо виникає право власності.
   Сторонами договору про встановлення суперфіційного права є власник земельно ділянки та особа, яка висловлює бажання про надання й у довгострокове (або взагалі безстрокове) користування певно земельно ділянки з на?перед визначеною метою для ведення будівництва та експлуатаці будівель (споруд), що будуть нею зведені. До суттєвих умов цього договору відносяться відомості про земельну ділянку, про мету  надання, про вид та обсяги будівництва, що має бути розпочато, про умови платного користування ділянкою (розмір плати,  форма, умови, порядок та строки  виплати). Об'єктом суперфіційного права є право користування земельною ділян?кою для будівництва певних видів споруд чи будівель з правом суперфіціарію набути право власності на них.
  Відносини з приводу суперфіцію носять речовий характер, суперфіцій є правом на чуже майно. На будівлі (споруди), збудовані суперфіціарієм, в останнього ви-никає право власності. Це викликає усталений характер відносин з приводу суперфіцію, х незалежність від суб'єктного складу, оскільки діє принцип, за яким речове право слідує за речами, відносно яких воно встановлене, і не пов'язане з носіями цих прав. Віднесення суперфіцію до речових прав надає суперфіціарієві абсолютний захист його прав. При цьому такий абсолютний захист надається не лише від порушень з боку третіх осіб, а також і від протиправних посягань з боку власника земельно ділянки, на яку встановлено суперфіцій.
   Враховуючи, що договір про встановлення суперфіцію не може бути виконаний сто?ронами у момент його вчинення, такий договір не може бути укладений в усній формі. За?повіт також є підставою встановлення суперфіцію шляхом вчинення у ньому заповідально?го відказу, яким заповідач зобов'язує спадкоємця встановити обмежене речове право на користь відказоодержувача та надати йому право користування земельною ділянкою, яка входить до складу спадщини. При наданні земельно ділянки у користування з метою забудови необхід?но, щоб  умови майбутнього будівництва тіє чи іншо споруди відповідали цільовому призначенню земельно ділянки. Встановлення цільового призначення земель відбувається шляхом віднесення земель до тіє чи іншо категорі (всього існує 9 категорій), яке здійснюється на підставі рішень органів державно влади та органів місцевого самоврядування відповідно до х повнова?жень.
  
  64. Віндикаційний та негаторний позов (загальна характеристика).
  Віндикаційним є позов неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування ін?дивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК Украни). Віндикаційний позов є речово-правовим позо?вом, який має позадоговірний характер, тобто є таким, що може бу?ти пред'явлений лише у випадку відсутності між позивачем та від?повідачем зобов'язальних правовідносин. Об'єкт віндикаційного позову - індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на мо?мент подання позову. Витребуване майно може належати і до кате?горі речей, що визначаються родовими ознаками (числом, мірою, вагою), але в такому разі воно має бути певним чином індивідуалізо?ване (наприклад, мука, цукор, цемент у мішках за певними цифро?вими або іншими характерними позначками). У разі загибелі інди?відуально визначеного майна Віндикаційний позов не може бути пред'явлений за відсутністю об'єкта позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна (фізична та юридична особа, а також інші суб'єкти права власності, визначені ст. 2 ЦК Украни), який на момент подання позову не володіє цим майном. Крім влас?ника, позивачем у віндикаційному позові може бути й особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, на підставі до?говору (наприклад, оренди, схову, комісі) або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном (незалежно від того, чи заволоділа вона майном не?законно сама, чи придбала його в особи, яка не мала права його від?чужувати), тобто володіє ним без відповідно правово підстави або коли такі підстави раніше були, а потім відпали (наприклад, після закінчення строку договору найму або схову). Незаконність воло?діння майном відповідачем має бути доведена позивачем у судовому процесі, оскільки чинне законодавство презюмує добросовісне (пра?вомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає із закону або не встановлено судом. За загальним правилом пред?метом позову в судовому процесі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо яко суд має винести рішення. Предметом віндикаційного позову є вимога позивача до відповідача про повернення майна з чужого незаконного володіння. Можливість витре?бування майна за віндикаційним позовом залежить від того, чи є на?бувач майна добросовісним або недобросовісним та від того, чи при?дбане майно відплатно або безвідплатно. Набувач майна визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що особа, яка відчужила йому майно, не мала на це права (наприклад, придбання набувачем речі у магазині або на прилюдних торгах).
  Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння (ст. 391 ЦК Украни). Негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпоря?дження ним. Об'єктом негаторного позову є усу?нення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту по?дання позову до суду. Сторони негаторного позову. Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник). Відповідачем у негаторному позові є особа, яка власними проти?правними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомочність щодо користування чи розпорядження майном. Предметом негаторного позову є ви?мога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження свом майном. Приклад негаторного позову - позов власника до відповідача, який без на?лежних правових підстав використовує нерухому будівлю власника для зберігання свого майна. Умовою задоволення негаторного позову позивача є встановлення судом факту протиправності дій відповідача, задоволення позовних вимог позивача не залежить від наявності вини відповідача. Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовуєть?ся, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, виняток коли майно описується - тоді 3-річний строк позовно давності.
  
  65. Юридична природа права інтелектуально власності.
  Право інтелектуально власності має подвійну природу. Право, що ви?никає у творця на досягнутий результат інтелектуально, творчо діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи, працею яко створено матеріальну річ. Право на результат творчо діяльності забезпечує його господарю виняткову можливість роз?поряджатися цим результатом на свій розсуд з усуненням третіх осіб від втручання у виняткову сферу правоволодіння, може передава?тися іншим особам (або надавати дозвіл на його використання) і за цілим рядом ознак належить до майнових прав і справді подібне до права власності.
  Паралельно з економічним привласненням результатів інтелек?туально праці існують відносини духовного привласнення, які ді?стають юридичне вираження у праві авторства. Автор володіє су?купністю особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть відчужуватися від х власника внаслідок само х природи. І якщо у відносинах економічного привласнення визначається "Кому дозво?лено використати даний твір промисловим або комерційним чином? ", то у відносинах духовного привласнення міститься відповідь на пи?тання "Хто творець цього твору?". Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат творчо праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі.
  Таким чином, право інтелектуально власності за своєю юридичною природою є сумою тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо)
  
  66. Об"єкти та суб"єкти права інтелектуально власності.
  Право інтелектуально власності - це право особи на результат інтелектуально, творчо діяльності або на інший об"єкт права інтелектуально власності, визначений Цивільним Кодексом Украни та іншим законом.
  На даний час прийнято всі об'єкти права інтелектуально власності поділяти на три основні групи: 1. об'єкти авторського права і суміжних прав, сюди відносяться - літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляці даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; 2. об'єкти права промислово власності, цю групу складають - наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографі) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиці; сорти рослин, породи тварин; 3. засоби індивідуалізаці., до ціє групи входять - комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці. Однією із особливостей об'єктів права інтелектуально власності є те, що вони мають бути новими, а також повинні бути результатами інтелектуально, творчо діяльності, крім того вони повинні мати здатність бути втіленими в матеріальний носій. Слід зазначити, що такі об'єкти як комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення, лише прирівнюються до результатів інтелектуально, творчо діяльності.
  Суб'єктами права інтелектуально власності є творець об'єкта права інтелектуально власності (автор, виконавець, винахідник то?що) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) май?нові права інтелектуально власності. Творцем може бути лише фізична особа, юридичні ж особи можуть стати суб'єктами права інтелектуально власності на підставі закону. Право інтелектуально власності може належати кільком особам спільно, тоді його реалізація здійснюється спільно або за договором між цими особами. Всі суб'єкти права інтелектуально власності можна поділити на первинних і похідних. До перших відносяться лише творці результату інтелектуально діяльності. Похідними є всі правонаступники, до яких право інтелектуально власності перейшло на підставі договору або в силу закону. Первинний суб'єкт права може передати сво майнові права на об'єкт інтелектуально власності будь-якій іншій особі. Окремою категорією суб'єктів є роботодавці, у яких виникає право інтелектуально власності на об'єкти, які створені при виконанні службових обов'язків. Так, в разі коли об'єкт інтелектуально власності створено при виконанні трудового договору, то право на нього належить як працівникові, що створив об'єкт, так і роботодавцю, в той же час сторони можуть визначити інший порядок. Якщо об'єкт інтелектуально власності створено в результаті участі кількох осіб, то всі вони є суб'єктами права інтелектуально власності, а саме співавторами.
  
  67. Особисті майнові та немайнові права суб"єктів права інтелектуально власності.
  Всі суб'єкти права інтелектуально власності відповідно до ЦК Украни наділяються таки?ми особистими немайновими правами інтелектуально власності: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуально власності - належить тільки тій особі, яка створила об'єкт інтелектуально власності. 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інте?лектуально власності, здатному завдавати шкоди честі та репу?таці творця об'єкта права інтелектуально власності - це означає, що не можуть доповнюватись чи змінюватись об'єкти права інтелектуально власності без відповідного дозволу автора. 3) інші особисті немайнові права інтелектуально власності, встановлені законом - сюди можна віднести право на ім'я, крім того, автори мають право на опублікування свого твору під псевдонімом, або забороняти згадування свого імені. Особисті немайнові права інтелектуально власності не залежать від майнових прав і є невідчужуваними, за винятками, встановленими законом.
  Згідно зі ст. 424 ЦК Украни майновими правами інтелектуально власності є:
  1) право на використання об'єкта права інтелектуально влас?ності - Використання об'єкта права інтелектуально власності може здійснюватися будь-яким способом в межах закону. 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права ін?телектуально власності - Право дозволяти використання об'єкта інтелектуально власності полягає в праві суб'єкта права інтелектуально власності розпоряджатися таким об'єктом на свій власний розсуд. 3) виключне право перешкоджати неправомірному використан?ню об'єкта права інтелектуально власності в тому числі заборо?няти таке використання. Таке перешкоджання може бути лише в межах закону, тобто способами, які не заборонені законодавством. 4) інші майнові права інтелектуально власності, встановлені законом - сюди можна віднести право розпоряджатись об'єктами інтелектуально власності, право відчужувати об'єкт, право подарувати, здати в оренду та інші права. Чинне законодавство Украни може передбачати винятки та встановлювати обмеження у використанні майнових прав, однак у будь-якому випадку творець повинен мати можливість для нормально реалізаці прав інтелектуально власності. Крім того, у передбачених законом випадках суб'єкт права інтелектуально власності може бути позбавлений цих прав. Майнові права інтелектуально власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридично особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.
  
  68. Строк чинності та передання майнових прав інтелектуально власності.
  Строк чинності прав на об'єкти інтелектуально власності є різним для різних об'єктів. Особисті немайнові права є необмеженими у часі. В той же час майнові права чинні протягом спеціально встановленого часу, після закінчення строку чинності таких прав будь-яка третя особа має право використовувати чи відтворювати об'єкт права інтелектуально власності. Відповідно до норм Цивільного кодексу Украни встановлені наступні строки чинності майнових прав інтелектуально власності: 1). строк чинності майнових прав інтелектуально власності спливає через сімдесят років, що відраховується з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього співавтора; 2). строк чинності майнових прав інтелектуально власності на виконання спливає через п'ятдесят років, що відраховується з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання; 3). строк чинності майнових прав інтелектуально власності на фонограму, відеограму спливає через п'ятдесят років, що відраховуються з 1 січня року, наступного за роком  опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п'ятдесяти років від дати  вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми; 4). строк чинності майнових прав інтелектуально власності на передачу (програму) організаці мовлення спливає через п'ятдесят років, що відраховуються з 1 січня року, наступного за роком  першого здійснення. Цивільним кодексом Украни, законами Украни про інтелектуальну власність можуть бути передбачені випадки дострокового припинення майнових прав інтелектуально власності, крім того власник охоронного документа на об'єкт інтелектуально власності може сам відмовитись від свох прав на такий об'єкт. Цивільним кодексом Украни, законами Украни про інтелектуальну власність можуть бути передбачені випадки дострокового припинення майнових прав інтелектуально власності, крім того власник охоронного документа на об'єкт інтелектуально власності може сам відмовитись від свох прав на такий об'єкт.
  Передання майнових прав Інтел.власності. Суб'єкт права інтелектуально власності має виключне право дозволяти використання належного йому об'єкта іншим особам. Сво права суб'єкт права інтелектуально власності може передати повністю або частково. Умови передачі майнових прав інтелектуально власності визначаються у договорі, в такому договорі обов'язково повинно зазначатись, які саме майнові права передаються. Передача прав, як правило, здійснюється на підставі ліцензійного договору. Такі договори укладаються на умовах виключно або невиключно ліцензі. За невиключною ліцензією ліцензіар надає іншій особі (ліцензіату) право використовувати об'єкт, при цьому за першим зберігається право використовувати даний об'єкт на власний розсуд і надавати дозвіл на використання такого об'єкта іншим особам. За виключною ліцензією ліцензіар передає іншій особі виключне право на використання певного об'єкта інтелектуально власності, а сам не має права на використання такого об'єкта і на надання дозволу на його використання іншій особі. Таким дозволом є ліцензійний договір, в якому визначаються всі умови передачі прав на об'єкт інтелектуально власності, визначаються права, які передаються. Вимоги до ліцензійних договорів передбачені у спеціальній главі Цивільного кодексу Украни. Крім ліцензійного договору, права на об'єкти інтелектуально власності можуть передаватись за договором комерційно концесі.
  
  69. Здійснення та захист прав інтелектуально власності.
  Здійснення права інтелектуально власності у загальному вигляді визначаються ст. 41 Конституці, котра встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своє інтелектуально, творчо діяльності. Правом володіння визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування суб'єкта над результатом своє інтелектуально, творчо діяльності. Правом користування визнається юридично забезпечена можливість суб'єкта видобувати з свого результату його корисні властивості для задоволення свох особистих та майнових потреб. Правом розпорядження визнається юридично забезпечена можливість визначати долю результату своє інтелектуально, творчо діяльності. Закріплені у Конституці правомочності суб'єкта права інтелектуально власності зумовлюють принцип свободи використання - безпосередньо або шляхом укладення договору - об'єкту інтелектуально власності. Відповідно до цього принципу суб'єкт права інтелектуально власності має право укладати будь-які договори з приводу інтелектуально власності, дозволяти використання об'єкта права інтелектуально власності, взагалі будь-яким чином використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому вимог до здійснення цивільних прав, зокрема, не порушувати права інших осіб. Способи використання об'єкта права інтелектуально власності визначаються законом. Дозвіл на використання об'єкта права інтелектуально власності, як правило, відбувається шляхом видачі ліцензі. Особливості має здійснення право інтелектуально власності, яке належить кільком особам спільно, що полягають в тому, що таке право може здійснюватися за договором між ними. Якщо суб'єкти права інтелектуально власності, що належить кільком особам, вважають недоцільним укладення такого договору або не зуміли досягти згоди стосовно істотних умов такого договору, то право інтелектуально власності здійснюється ними спільно (ст. 428 ЦК). Це означає, що жоден з таких суб'єктів не може самостійно розпорядитися жодним з майнових чи немайнових прав інтелектуально власності, усі вони беруть участь в управлінні правом інтелектуально власності, мають право на прибутки від нього, але й несуть видатки, пов'язані зі здійсненням права інтелектуально власності.
  Захист права інтелектуально власності - це сукупність заходів, спрямованих на встановлення та визнання прав інтелектуально власності у разі х порушення, оспорення чи невизнання. Захист права інтелектуально власності може бути здійснено в кримінально-правовому, адміністративно-правовому та цивільно-правовому порядку. До кримінально відповідальності притягаються особи, винні в такому порушенні авторського права і суміжних прав, як незаконне відтворення та розповсюдження творів. Адміністративно караним визнається таке порушення прав на об'єкт права інтелектуально власності, як незаконне використання об'єкта права інтелектуально власності, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуально власності, що охороняється законом. Цивільно-правовий захист права інтелектуально власності, насамперед, може бути здійснено судом. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуально власності. У разі порушення будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, особа, права яко порушено, має право: 1) вимагати визнання та поновлення свох прав, забороняти ді, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу х порушення; 2) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу х порушення; 3) подавати позови про відшкодування морально (немайново) шкоди; 4) подавати позови про відшкодування збитків (майново шкоди). 5) вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав. 6) брати участь в інспектуванні приміщень пов'язаних із виготовленням щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав. 7) вимагати публікаці в засобах масово інформаці даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень; 8) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформаці про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали х розповсюдження; 9) вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та суміжних прав.
  
  70. Право інтелектуально власності на об'єкт створений з виконанням трудового договору та на замовлення.
  Ст. 429. ЦК Особисті немайнові права на об'єкт інтелектуально власності, який був створений при виконанні трудового договору, належать працівникові, який створив такий об'єкт. Майнові ж права належать спільно як працівникові, так і роботодавцю тако особи, якщо інше не встановлено договором. Слід зазначити, що раніше, до прийняття Цивільного кодексу Украни, майнове право на об'єкт, створений в процесі трудових відносин, належало роботодавцеві, який в свою чергу повинен був виплатити творцеві авторську винагороду. Право інтелектуально власності на об'єкти, які створені працівником не при виконанні службових обов'язків чи не за дорученням роботодавця, належать працівникові.
  За договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуально власності творець зобов'язується створити об'єкт права інтелектуально власності відповідно до вимог друго сторони та в установлений строк. Істотними умовами такого договору є вимоги щодо об'єкта, строк виконання договору, умови та способи використання об'єкта замовником.
  Ст. 430 ЦК Особисті немайнові права інтелектуально власності на об'єкт, що створений на замовлення, належать творцеві такого об'єкта. Майнові права інтелектуально власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві об'єкта та замовнику спільно. Однак сторони можуть передбачити і інший режим щодо об'єкта інтелектуально власності, створеного на замовлення. у відповідному договорі на замовлення.
  Отже, ми бачимо, що майнові права інтелектуально власності на об'єкт, створений за замовленням, можуть належати лише творцеві і не можуть переходити до його правонаступників (тобто він не може х відчужувати або передавати у спадщину). Певні особливості передбачені щодо твору образотворчого мистецтва, так оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуально власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором.
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Д.Сугралинов "Кирка тысячи атрибутов"(ЛитРПГ) А.Емельянов "Тайный паладин"(Уся (Wuxia)) А.Кутищев "Мультикласс "Слияние""(ЛитРПГ) А.Ардова "Невеста снежного демона. Зимний бал в академии"(Любовное фэнтези) В.Соколов "Мажор 4: Спецназ навсегда"(Боевик) В.Старский ""Темный Мир" Трансформация 2"(Боевая фантастика) А.Кочеровский "Баланс Темного"(ЛитРПГ) А.Лерой "Ненужные. Академия егерей"(Боевое фэнтези) Р.Цуканов "Серый кукловод. Часть 2"(Антиутопия) А.Нагорный "Наследник с Земли. Обретение"(Боевая фантастика)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Батлер "Бегемоты здесь не водятся" М.Николаев "Профессионалы" С.Лыжина "Принцесса Иляна"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"