51. Австрiйська конституцiя 1867 року та характеристика.
Носiєм вищо влади в Австро-Угорщинi був австрiйський iмператор, який водночас вважався угорським королем, особа якого проголошувалась священною i недоторканою; вiн також видавав санкцiю на прийнятий обома палатами австрiйського парламенту закон. Увесь апарат управлiння в Австрi i Угорщинi складався i дiяв незалежно вiд органiв управлiння iншо частини двоєдино монархi, крiм 3 спiльних мiнiстерств: вiйськового, закордонних справ i фiнансiв. Кожна з двох держав, що увiйшли до складу Австро-Угорщини, мала свiй уряд i 2-палатний парламент: Австрiя - Рейхсрат, що складався з верхньо палати панiв i нижньо палати депутатiв, Угорщина - Сейм, що складався з верхньо палати магнатiв i нижньо палати депутатiв. Водночас з Угодою 1867 р. Рейхсрат прийняв 21 грудня 1867 р. австрiйську Конституцiю, яка дiяла в Австрi, у т.ч. у захiдноукранських землях, до розпаду Австро-Угорщини у жовтнi 1918 р.; а в Угорщинi була вiдновлена угорська Конституцiя 1848 р. Для обговорення загальнодержавних австро-угорських справ була створена окрема представницька установа - Делегацi з 60 представникiв вiд австрiйського i 60 - вiд угорського парламентiв (по 20 вiд верхнiх i по 40 вiд нижнiх палат), притому окремi короннi кра мали визначену кiлькiсть представникiв у Делегацiях: Чехiя - 10, Галичина - 7, Буковина - 1 тощо. Делегацi засiдали окремо i щорiчно скликались iмператором почергово у Вiднi i Будапештi; якщо Делегацi не доходили згоди, кожна з них могла запропонувати скликати спiльне засiдання, на якому спiрнi питання вже не обговорювались, а вiдразу виносились на голосування i вирiшувались бiльшiстю голосiв.
Попри формальну конституцiйнiсть Австро-Угорсько держави, не передбачалось загальне виборче право. Верхня палата панiв Рейхсрату не обиралась, а призначалась iмператором з найвiдомiших дворян iмперi i верхiвки духовенства; кiлькiсть членiв становила 150-170 осiб, з яких укранцiв було лише 4. Нижня палата депутатiв Рейхсрату до 1873 р. обиралась не прямими виборами, а Крайовими сеймами, а уведена у 1873 р. курiальна система виборiв обмежила коло виборцiв, притому укранське населення, яке становило 13% населення Австрi, у 1879 р. посилало до парламенту лише 3 депутатiв з 353, а у 1897 р. - 11 з 425. У 1907 р. в Австрi було запроваджене загальне виборче право, яке, однак, не поширювалось на жiнок, вiйськовослужбовцiв i молодь, вiком до 24 р.
52. Застосування кодексiв австрiйського права в Галичинi i Буковинi.
У 1785 р. складено першу частину Цивiльного кодексу, до яко увiйшли норми про права пiдданих, та сiмейне i опiкунське право, i яку iмператор Йосиф II затвердив декретом 1786 р. I декретом 1797 р. завершений проект як Галицький цивiльний кодекс був запроваджений спершу у Захiднiй, а невдовзi у Схiднiй Галичинi. З 1812 р. уведений у дiю Австрiйський цивiльний кодекс. Вiн подiлявся на 3 частини: вступ - загальнi положення про цивiльний закон, 1 - про особовi права, 2 - речовi права, 3 - спiльнi положення про особовi i речовi права. З деякими змiнами, внесеними у роки першо свiтово вiйни, вiн продовжував дiяти на територi Галичини до прийняття Польського кодексу зобов`язань 1933 р.
1763 р. в Австрi був затверджений Кодекс вексельного права з 53 статей, який регулював питання кредиту. Його чиннiсть у 1775 р. була поширена на Галичину i Буковину, де вексельнi справи регулювались звичаєвим правом.
Цивiльно-процесуальний кодексу вступив у дiю у 1781 р., а пiзнiше був перероблений i введений у дiю як Галицький цивiльний процесуальний кодекс у Захiднiй Галичинi у 1796 р. i Схiднiй Галичинi у 1807 р.
Робота над кодифiкацiєю кримiнального права почалась у 1768 р., коли iмператрицею Марiєю-Терезiєю було затверджено Австрiйський кримiнальний кодекс. Вiн передбачав дуже жорстоку систему покарань, а процес мав iнквiзицiйний характер з широким застосуванням тортур, скасованих у 1776 р. Цей кодекс не дiяв у Галичинi в частинi матерiального права, а був запроваджений у 1774 р. у частинi процесуального права.
На апробацiю був запроваджений у Захiднiй Галичинi у 1796 р. i Схiднiй Галичинi у 1797 р. Кримiнальний кодекс, пiдготований австрiйським юристом Й.Зонненфельсом, який у 1803 р. iз незначними змiнами був був уведений у дiю у всiй Австрi. У 1852 р. цей кодекс був переглянутий i виданий у новiй редакцi, в якiй дiяв у Галичинi аж до введення там Польського кримiнального кодексу 1932 р. Кримiнальний кодекс 1852 р. запровадив подiл на злочини i проступки, i, вiдповiдно, подiлявся на 2 частини - про злочини i проступки. За вчинення злочину вiн передбачав смертну кару через повiшення або тюремне ув`язнення на рiзнi строки, а за проступки - грошовi покарання, арешт до 6 мiсяцiв, тiлеснi покарання, якi були скасованi в Австрi у 1867 р., заборону проживати у данiй мiсцевостi тощо;
У кримiнальному законодавствi Австро-Угорщини вiдобразився дуалiстичний характер держави - Кримiнальний кодекс 1852 р. дiяв лише в Австрi, у т.ч. у Галичинi i Буковинi, а в Угорщинi було видано Угорське кримiнальне положення про злочини i проступки 1879 р., чиннiсть якого поширювалась i на Закарпаття.
53. Основнi закони Росiйсько iмперi 1906р. i змiни в державному правлiннi.
54. Адмiнiстративне законодавство 1905-1906 рокiв та його характеристика.
1905 року пiсля поразки росiйського царизму в вiйськових операцiях проти Японi в Росi вибухнула буржуазно-демократична революцiя. В умовах наростання тиску цар Микола II погодився на поступки для населення. Кульмiнацiйним моментом став знаменитий Манiфест 17 жовтня, за яким цар дарував усiм пiдданим громадянськi права i свободи - совiстi, вiросповiдання, полiтичний плюралiзм тощо. Це була свого роду Конституцiя, дарована царем своєму народовi. Почали з"являтися рiзнi партi, якi мали протилежнi цiлi : "лiвi" партi ставились вороже до урядових заходiв, були також "правi" i "помiркованi". Вже 11 грудня 1905 р. до Манiфесту було внесене уточнення з приводу виборних прав кожно верстви населення - так званий "Закон про вибори".
1906 року революцiйний рух почав спадати. В цих умовах 23 лютого 1906 р. вийшло нове "Положення про Державну Думу" i "Положення про Державну Раду" вiд 23 лютого 1906 р., за якими встановлювався двопалатний парламент. Так, Державна Рада, яка iснувала ранiше, ставала Вищою Палатою. Половина членiв обиралася, а друга половина - призначалася урядом. Ниж?чою палатою була Державна Дума.
В законодавчому процесi затверджувався такий порядок: кожне питання або закон обговорювалися спершу в Думi, потiм вiдбувалася апробацiя прийнятого рiшення в Радi, але юридично сили рiшення набувало з моменту його ратифiкацi царем.
26 квiтня 1906 р. з"явився новий нормативний акт - "Головнi закони Росiйсько iмперi", який закрiплював такий порядок: най?вище управлiння належить царевi, а законодавча влада - двом палатам: Державнiй Радi i Державнiй Думi.
На виборах до Першо Державно Думи виборцi подiлялися на чотири курi: землевласникiв-помiщикiв, мiського населення, селян, робiтникiв. Курi мали неоднакову кiлькiсть голосiв: найбiльшу кiлькiсть мали помiщики (1 голос помi?щика = 45 голосам робiтникiв). Селяни ж дiстали достатньо багато мiсць, бо уряд традицiйно вважав х консервативними. Головою Першо Державно Думи було обрано професора Московського унiверситету, кадета за поглядами С. Муромцева. Вiд Украни було обрано 102 депутати: 24 помiщика, 42 селян, 26 жителiв мiст, 10 робiтникiв.
55. Особливостi Столипiнсько аграрно реформи в Укранi.
Столипiнська реформа безпосередньо пов'язана з революцiйними подiями 1905 року та невдачами царського уряду задовiльно вирiшити аграрне питання. Основними законодавчими актами був указ вiд 9(22) листопада 1906 року "Про доповнення деяких постанов дiючих законiв, якi стосуються селянського землеволодiння i землекористування" i ухвалений на його пiдставi Державною Думою закон вiд 14(27) червня 1910 року. За цими законами скасувалися обов'язковi форми земельно общини i кожному селяниновi надавалося право вийти з не й видiлити свою землю у повну власнiсть. Вiн мав також право вимагати видiлення землi в одному масивi, до якого мiг приєднати свою садибну землю i перенести сюди будiвлi. Останнiм актом Столипiнсько реформи був закон 29. травня. 1911 про землеустрiй, який встановлював порядок працi землевпорядних комiсiй.
Протягом 1907 - 1910 рокiв по всiй Росiйськiй Iмперi видiлилися з общини близько 2,5 млн. дворiв (26% всiх общинникiв) з 16,9 млн. десятин землi (15% всього общинного землеволодiння). В Укранi процес виходу з громад пiшов ще далi, при чому вiн був нерiвномiрний, бо общини майже не було на Правобережжi й Полтавщинi, натомiсть вона була панiвна у степу й на Харкiвщинi. У наслiдок Столипiнсько реформи близько 1/4 дворiв в Укранi, що входили до земельних громад, вийшли з них: у Степу 42%, на Лiвобережжi 16,5%, на Правобережжi 48%. Разом з тим на Правобережнiй Укранi i на Полтавщинi майже вся земля, якою користувалось селянство, перейшла у приватну власнiсть. З 1907 по 1911 в Укранi вийшли на вiдруби i хутори 225 500 господарiв, якi володiли 1,8 млн. десятин землi. Найiнтенсивнiше зростали хутiрськi i вiдрубнi господарства у степових губернiях i на Волинi. Провадилося землевпорядкування: до 1916 року землевпоряднi комiсi впорядкували у 9 укранських губернiях близько 0,5 млн господарств з 3,7 млн десятин.
у руках селянства опинилося 65% всiє землi, проте на Укранi далi панувало аграрне перенаселення. 32% селян не мали землi або мали до 1 десятини, 38% господарств мали 1 - 4 десятини, 19% - 4 - 9, ледве 11% - бiльше (станом на 1917 рiк). Бiдняки (частково i середняки) не мали змоги купувати помiщицьку землю через високу цiну i не могли одержати кредиту за посередництвом Сел. Банку. Частина х продавала землю багатим селянам, а самi емiґрували до Азiйсько Росi.
Реформа спричинила ще бiльшу соцiальну диференцiацiю селянства: збiльшення найдрiбнiших i великих сел. господарств i зменшення середнiх, власники яких продавали землю заможнiшим i самi виздили за Урал або до мiст. Невирiшена аграрна проблема була однiєю з причин революцi 1917 року.
56. Виникнення Центрально Ради та законодавча дiяльнiсть.
Центральна Рада - широкопредставницький громадський орган, сформований 3 березня 1917 р. в Києвi. Головою було обрано професора iсторi Михайла Грушевського.
22 березня 1917 р. з"являється вiдозва "До укранського народу", яка закликала зберiгати спокiй, обирати нових людей до органiв самоуправлiння, збирати кошти для укранського нацiо-нального фонду, творити нове, вiльне життя.
23 червня 1917 р. Комiтет (Мала Рада) Центрально Ради ухвалив текст I Унiверсалу Центрально Ради до укранського народу. Центральна Рада фактично перебирала на себе державнi функцi. Було створено перший укранський уряд - Генеральний секретарiат. Вiн складався з Генеральних секретарств, якi очолювали генеральнi секретарi. Генеральний секретарiат, незважаючи на опiр Тимчасового уря?ду, став повновладною структурою виконавчо влади в Укранi.
Наслiдком переговорiв Тимчасового уряду i Центрально Ради став компромiс: Центральна Рада зобов"язалася пiдтримувати уряд Петрограда, а той у свою чергу погодився визнати автономний статус Украни, а Центральну Раду - органом влади, не че-каючи Установчих Зборiв. Пiдсумки переговорiв Цент?ральна Рада узагальнила i оголосила у своєму II Унiверсалi 16 лип?ня. Заперечувалася необхiднiсть створення регулярного укранського вiйська, заявлялося, що Центральна Рада визнає Всеросiйськi Установчi Збори, якi мають встановити автономiю Украни, i що Украна не має намiрiв вiдокремлюватися вiд Росi.
7 листопада 1917 р. у Петроградi перемогло бiльшовицьке збройне повстання. Намагаючись перешкодити анархi та розгортанню громадянсько вiйни, 20 листопада Центральна Рада в III Унiверсалi проголосила Укранську Народну Республiку (УНР) i накреслила широку програму найближчих перетворень: скасувала приватну власнiсть на землю, смертну кару, впровадила 8-годинний робочий день i контроль над виробництвом, оголосила свободу совiстi, слова, друку, зборiв, профспiлок, мови, наголосила на органiзацi нацiонально-персонально автономi.
22-25 сiчня 1918 р. на засiданнях Мало Ради М. Грушевський оголосив IV Унiверсал Центрально Ради. Вiн сповiстив, що "вiднинi Укранська Народна Республiка стає самостiйною, вiд нiкого незалежною, вiльною, суверенною Державою Укранського Народу". Радi Народних мiнiстрiв було доручено продовжити мирнi переговори з державами Центрального блоку i домагатися укладення справедливого миру.
Таким чином, IV Унiверсал завершив складний i нелегкий процес становлення укрансько держави.
57. Конституцiя УНР 1918 року. структура, змiст та iсторичне значення.
Пiсля проголошення I Унiверсалу лiдери УЦР розпочали органiзацiю роботи над проектом Укрансько Конституцi - "Статуту автономно Украни".
Паралельно з часу проголошення УНР тривала робота над проектом Конституцi УНР, зокрема IV Унiверсал зазначав, що УУЗ мають ухвалити Конституцiю, закрiпивши в нiй свободу, порядок i добробут. Але Конституцiю ухвалила в останнiй день свого iснування 29 квiтня 1918 р. УЦР. Конституцiя позбавлена будь-якого iдеологiчного чи пропагандистського забарвлення, така нейтральнiсть вражає з огляду на вир тодiшнiх полiтичних пристрастей. За Конституцiєю УНР мала бути парламентською республiкою. УЦР приймала Конституцiю як перспективний документ, як своєрiдний заповiт, добре усвiдомлюючи свою приреченiсть, але, сподiваючись на краще i прагнучи змiцнити сво позицi; саме для цього 29 квiтня був обраний Президент УНР М.Грушевський.
Конституцiя УНР складається з 83 статей, якi об'єднанi у 8 роздiлiв: Роздiл I. Загальнi постанови; Роздiл II. Права громадян Украни; Роздiл III. Органи влади Укрансько Народно Республiки; Роздiл IV. Всенароднi Збори Укрансько Народно Республiки; Роздiл V. Про Раду Народних Мiнiстрiв Укрансько Народно Республiки; Роздiл VI. Суд Укрансько Народно Республiки; Роздiл VII. Нацiональнi союзи; Роздiл VIII. Про часове припинення громадянських свобод.
58. Укранська гетьманська держава 1918 року.
Навеснi 1918 р. у Києвi було створено Укранську народну громаду. Громада встановила тiснi контакти з Партiєю укранських хлiборобiв-демократiв i з Союзом земельних власникiв, а у серединi квiтня 1918 р. - i з нiмецьким командуванням. На однiй з нарад нiмецького й австрiйського командування було вирiшено, зважаючи на неможливiсть спiвпрацi з УЦР, пiдтримати iншу владу, яка б встановилась унаслiдок перевороту.
29 квiтня 1918 р. У Києвi вiдбувся Хлiборобський з"зд, органiзований з iнiцiативи Союзу земельних власникiв, на якому генерала П.Скоропадського було проголошено гетьманом Украни. У нiч з 29 на 30 квiтня його прибiчники захопили усi державнi iнституцi й найважливiшi об"єкти. Було створено Укранську гетьманську державу. Свою дiяльнiсть Скоропадський розпочав з вiдмови вiд соцiально полiтики УЦР, про що вказувалось у "Грамотi до всього укранського народу" вiд 29 квiтня 1918 р., де йшлось, передусiм, про захист iнтересiв власникiв.
Гетьманська адмiнiстрацiя, визнавши усе успадковане законодавство Росiйсько держави i УЦР, скасувала акти, якi суперечили соцiально-економiчним i полiтичним засадам Укрансько держави. Закон УЦР про нацiонально-персональну автономiю було скасовано 9 липня 1918 р., оскiльки Скоропадський виходив не з нацiонального, а з територiального розумiння держави.
Гетьманське законодавство посилювало каральну спрямованiсть, особливо Тимчасовий закон вiд 8 липня 1918 р. "Про заходи боротьби з розладнанням сiльського господарства".
59. Дер жав ний лад i право Директорi.
Повстання проти гетьмана очолила Директорiя. 18 листопада 1918 року в боях бiля Мотовилiвки вiйська Директорi розгромили гетьманськi вiйська i швидко пiдiйшли до Києва. 14 грудня 1918 року гетьман зрiкся влади. До складу Директорi входили три директори - В. Винничен?ко, С. Петлюра, Ф. Швець.
Директорiя оголосила програмну декларацiю, в якiй вона визначила себе тимчасовим верховним органом, який, отримавши владу вiд народу, народу i передасть.
Влада Директорi швидко встановилася на значнiй територi Украни. Почали формуватися регулярнi збройнi сили, основу яких становив корпус сiчових стрiльцiв пiд командуванням Є. Коновальця. Але зовнiшньополiтичнi умови та внутрiшня ситуацiя були вкрай несприятливими для втiлення програми Директорi в життя.
24 грудня 1918 року радянська Росiя вiроломно анулювала Брестську мирну угоду i перестала визнавати Украну за суверенну державу. Вже у першiй половинi сiчня 1919 року червонi росiйськi вiйська захопили всю Лiвобережну Украну. В цих умовах на початку сiчня 1919 року в Києвi вiдбувся IV з"зд УСДРП, який прийняв рiшення про скликання парламенту i вибори органiв мiсцевого самоврядування.
20 червня 1919 року вдалося пiдписати договiр з польським урядом про припинення воєнних дiй. Це був важливий дипломатичний успiх УНР. 15 липня 1919 року вдалося об"єднати вiйська Директорi та Укранську Галицьку армiю. Було створено Штаб головного отамана. Це об"єднання дало можливiсть наступу на бiльшовикiв та на Денiкiна.
12 жовтня 1920 року польський i марiонетковий радянський уряди пiдписали угоду, за якою кордон мiж Украною та Польщею пролягав рiчкою Збруч, через Волинь та Острог до Прип"ятi. 14 лютого 1920 року уряд ухвалив новий "Тимчасовий закон про державний устрiй i порядок законодавства УНР", який перед?бачав скликання не пiзнiше 1 травня 1920 року так званого передпарламенту, який називався Державною народною радою.
Державна Народна Рада планувалася як орган законодавчо влади i контролю за дiяльнiстю Ради Народних Мiнiстрiв, складала державний бюджет i здiйснювала контроль за його виконанням, розглядала i затверджувала мiжнароднi угоди, оголошувала стан вiйни тощо.
У судочинствi Директорiя зберегла всi судовi iнститути, що iснували за Центрально Ради. До здобуткiв визвольних змагань доби Директорi необхiдно вiднести те, що укранська державнiсть тяжiла до республiкансько-президентсько форми правлiння; за формою державного устрою це була унiтарна держава, яка схилялася до федерацi, за фор?мою державного режиму - демократична держава, що прийшла до цього через сильну владу (гетьманський режим).
60. Розпад Австро-Угорщини i проголошення ЗУНР.
18 жовтня у Львовi вiдбулись Збори усiх укранських послiв Австрiйського парламенту, Галицького i Буковинського Сеймiв i по 3 представники вiд усiх полiтичних партiй, духовенства i студенства, на яких було обрано Укранську нацiональну раду на чолi з Євгеном Петрушевичем i проголошено, що Галичина, Пiвнiчна Буковина i Закарпаття утворюють Укранську державу, щоправда, ще у складi Австро-Угорсько монархi. Рада створила сво виконавчi органи - комiсi: Делегацiя Укрансько нацiонально ради вихала до Вiдня для переговорiв з австрiйською владою.
Активно пiдготовлялись до захоплення влади у Галичинi поляки, якi вважали цей край своєю iсторичною територiєю. У Краковi 28 жовтня була створена Польська лiквiдацiйна комiсiя, яка планувала взяти владу в усiй Галичинi i оформити перехiд краю до складу Польщi. На 1 листопада призначалось офiцiйне передання влади в усiй Галичинi полякам, проте у нiч на 1 листопада х випередив Центральний вiйськовий комiтет, створений у вереснi з офiцерiв-укранцiв австро-угорсько армii, на чолi iз сотником Дмитром Вiтовським - близько 2 тис. воякiв до ранку зайняли усi найважливiшi стратегiчнi пункти мiста. Вже наприкiнцi 1 листопада польськi збройнi сили у Львовi розпочали вiйськовi дi.
1 листопада Укранська нацiональна рада видала вiдозви "До населення мiста Львова" i "Укранський народе" про утворення Укрансько держави з найвищою владою Укрансько нацiонально ради. На засiданнi Укрансько нацiонально ради 9 листопада 1918 р. було визначено назву Укрансько держави - Захiдноукранська Народна Республiка (ЗУНР), до складу яко увiйшли Схiдна Галичина, Пiвнiчна Буковина i укранськi повiти (комiтати) Закарпаття; держава охопила територiю близько 70 тис. км2 з населенням 6 млн. (71% укранцiв, 14% полякiв, 13% єврев, 2% угорцiв, румунiв тв iн.). Щоправда, невдовзi Пiвнiчну Буковину захопила Румунiя, а Закарпаття спершу вiдiйшло до складу Угорщини, а у сiчнi-квiтнi 1919 р. до Чехословаччини - зi згоди i санкцi Антанти. Тож фактично ЗУНР охоплювала лише територiю Схiдно Галичини з населенням 4 млн.