На верхiвках гiр, де нестабiльно плине вiтер
I птаха жодна не достане цих висот
Стою напроти тебе, з полонин прийшовши звiдти,
Де люд простий, вiдiбраний з чеснот.

Дивлюся в очi i картаю вiльно час.
Ми по обидва боки дошки.
От тiлько я на сушi, а над прiрвою тримаю вас.
Залишилось чекати зовсiм трошки.

Я зневажаю ваших босiв i колег,
Не хочу я розваги i достатку,
Я лиш пильную бiсiв ваш ковчег
I маю скоро рокову поставити печатку.

Дражниш людей, неначе лева циркового
Та не пiдозрюєш в чiм проколовся сам.
Дай привiд сумнiву благого,
Зiйду я з дошки й полетиш назустрiч їхнiм голосам.

Горять твої коштовнiї папери,
А ви вмираєте на вилах.
Навiщо цi високiї манери?
Ви бюрократи й ваше мiсце у могилах.