Живучи у затьмарених стiнах,
Ти сидиш за столом один.
Пожмаканий, стомлений, розгублений... миротворець,
З пляшкою старого в'єтнамського спиртного.
I, я бачу куртку на тобi,
Добре просочену запахом сигар.

Ця розмова завжди
Незручна для обох,
Але iншого шансу нема
Щоб здiйснити контакт.

Я знаю, що не мiг ти тодi
Нацiлити гвинтiвку на
невчене дитя,
Сказавши:
"Пробач синку, але в кiнцi кiнцiв
Вся провина все-одно впаде на тебе".

Вже наче й нема чого втрачати,
Бо нiкого
не залишилось поряд.
Але ти вважаєш, що твоя вiйна виграна.

Хай буде так.

Я знаю, важко боротись з собою,
Але ти борись, бо ще є сенс боротьби
З тим гнiвом, який сидить у тобi.
Випусти його i тобi стане легше.

Навiть й рима на душу не йде.
Бо як боляче згадувати всi тi багнети,
Якi ми ввiткнули в дорогу,
що провели з тобою разом...
до цього "майбуття".

То зараз стiна.

Я б посидiв ще мить,
та небо над тобою знов встелене
Болем минулих рокiв.
Й ти не прагнеш сказати
"Я готовий i в пекло i воду холодну
Заради вас"

Бо ми б зробили так само.

Але ти сьогоднi слiпий.

Тому я забуду всi тi жорстокi слова,
Якi сказали ми зопалу
Один одному.
Та пiду собi сам
А ти залишайся, як хочеш.
так

Але все ж спитаю,
Перед тим як вдарить замок,
Хiба нема вже нiкого,
Хто поквапився б вмить
У свiтлий
щасливий день
прийти
i сказати тобi:
"Привiт, Батьку"