Не хочу я дивитись на банальщину
Й оманою всипляти твою душу,
З скорботою дивлюся на бувальщину,
З скорботою.
Не плачу, але мушу.

Все виплакати маю до краплини
Й в той час, одраз, звiльнить дитячi очi
До тебе говорю, як батько до дитини,
Мов батько, колихаючи, цiлуючи щоночi,
Спiваю колискову, розказую казки.

Сьогоднi ми з тобою вже не дiти,
Не юнаки, а лицарi меча -
Меча зi сталi.
Ним не вбити, з ним злетiти,
I пiдкорять знедоленi серця.

Не впасти, хоч життя вiдрiже крила,
Не повернуть - смiливим кроком йти.
Ти пам'ятаєш як ранiше ми безсилi,
Нескоренi тримались висоти?

Моє дитя, моя любов, мiй кращий друже,
В веснянiм полi макiв i волошок,
Тобi збудую форт незламний, дужий,
З розбитих свiтанкових iграшок.