Аннотация: Мопед не мой, я просто разместил объяву.
Асфальтна тріщина.
(дитяча казка)
Автор: Той_що_ногами_ходить. Редактор: 6с6с6.
Жила собі на звичайнісінькому асфальті під звичайнісіньким небом Тріщина. І звали її Отблін, а прізвища у неї не було, бо імені їй було цілком достатньо. Зранку її чухав по спині мітлою двірник, трохи згодом штурхали кросівками і черевиками, поспішаючи до школи, діти, лоскотала нутрощі пробиваючись до сонця зелена Трава, кололи в боки, ламаючи каблуки, гарні і не дуже жінки, дарували свою увагу зосереджені, з потупленим донизу поглядом, студенти, купав дощ і ховав сніг...
Так вона жила собі і кожен ранок та день для неї був очікуваним і бажаним, а ніч самотньою і тихою. Оселилася тріщина у спальному районі невеликого міста П., а вночі в містах, там де сплять, якзаправило рідко хто ходить. Де-неде коли-неколи якийсь нетверезий, похитуючись та співаючи вголос пісень (або ж від гарного настрою, або ж засидівся у старого друга), тикнеться носом у тріщину й захропе. Тріщина його прийме в обійми і вже якось не так самотньо. А на ранок той прокинеться, кров з носу рукавом витре, пару слів до тріщини, як завжди, недобрих кине й додому почовгає. Ти, читачу, можеш зауважити, що Тріщину це мало б образити, але ж ні, вона не ображалася - вона вже звикла, вірніше, вона навіть вдячна була, що не самій ніч припало провести, а на ранок хоч і образливі, але ж слова, але ж до неї!
І от вже знову ранок, от вже і двірник із своїм інструментом-чесалкою. І знову день... І знову діти до школи... І знову гарні жінки у коротких та довгих спідницях, замріяні студенти з телефонами і метровими смсками та впевнені і не дуже в собі чоловіки... А також велосипеди з дивними візерунками на круглих чоботях, відбиток яких до наступного ранку з двірником зберігала собі на пам'ять Тріщина - колекціонувала.
Весною у нутрощах ставало лоскотно - то зелена молода Травка відчувши сонце починала проростати. Травка була дуже сильною і амбіційною. Тріщина зранку завше віталася з нею, на що Травка не звертала уваги, бо дуже була зайнята питанням виживання-проростання і наближення до сонця. Вона так багато і напружено над цим вдень працювала, що вночі в неї не залишалося сил і вона засинала "без задніх ніг", тому навіть вночі Тріщина не знаходила в травці співрозмовника. З таким способом життя Травка була дуже егоїстична і тому, якщо у Тріщину потрапляло насіння якогось дерева або ж квітки Травка придушувала спробу прорости на самому початку, мовляв, самій місця мало, приперлися тут - хата не гумова.
Під кінець весни Травка ставала вже темно-зеленою мудрою і їй не потрібно було вже так напружено виживати. Поступово вона починала звертати все більше уваги на Тріщину. Зрання ніби між іншим відповідала на її, Тріщини, привітання, а потім у перервах між сонячними ваннами в них виходило про щось побалакати. Ініціатором розмови завше була Тріщина і коли Травка відповідала, - радості Тріщиній не було меж. Здебільшого Травка коротко (одним-двома словами) реагувала на Тріщині питання або міркування, тому Травка була нецікавий, але дуже очікуваний і бажаний співрозмовник. І Тріщина могла годинами розповідати, розповідати. Так би і розповідала без упину, але наставала ніч і Травка як завжди засинала.
Але таке життя продовжувалося недовго і наставав ранок, коли двірник виривав її разом з корінням, а потім кудись забирав. Тріщина хоча і звикла так розлучатися з "подругою", але кожного разу дуже тяжко це переносила через ревнощі. Їй здавалося що двірник забирав Травку до себе жити, і на душі залишалось болюче відчуття, що нею скористалися.
Над Тріщиною височіла Шовковиця, яку вона вважала своєю матір'ю. Саме Шовковиця своїм корінням проломила асфальт і дала життя Тріщині. Але Шовковиці ні до асфальту, ні до Тріщини не було діла. Вона собі височіла над ними, даруючи червонопиким малюкам влітку чорні Ягоди і від цього раділа, цілком знаходячи в цьому сенс свого існування. Іноді шовковиця відпускала свої Ягоди донизу, де їх зустрічала Тріщина. Ягоди були соковитими і повними життя, веселими і компанійськими. Зверху вони багато бачили, тому для Тріщини вони були дуже цікавими співрозмовниками. Так іноді бувало - прийде до Шовковиці Вітер, від чого Ягоди веселою гурбою гайда до Тріщини в гості - танцювати, валятись у пилу і своїх скоромовок від Зірок та Сонця розповідати. Але від спеки вони скоро засихали і помирали, проживши веселе але коротке життя. Для Тріщини коротке, а для них, звично, довге. Ягоди боялися червонопиких малюків і птахів. Не хтілося їм помирати від зубів людей або перетравлюватися у нутрощах птаха, тому іноді самі перезрівши тікали до Тріщини помирати своєю смертю. В такому життєрадісному темпі проходило для Тріщини літо і, завдяки Ягодам, вона до наступної весни цілком забувала свою образу до двірника.
Наставала осінь і до Тріщини починало злітатися листя. І чим довше від початку осені тим більше. Листки по одному не ходили. Вони завше завалювалися великими компаніями. Хоча компанією ті збіговиська було назвати важко, бо вони й самі приходячи разом не знали навіть імен одне-одного, не говорячи вже про інтереси. Просто так склалося життя, що в цю саму мить саме ці листочки є разом. Тому головним питанням серед них було: "А Ви звідки?". А тут вже на пів року розповідей у кожного! Але листя було так багато, що часу вислуховувати розповідь кожного фізично не вистачало. І в пам'яті Тріщини залишалося лише: "Я ондо - із сусіднього клену!", "А я із яблуні за цим великим будинком, але звідсіль її вже не побачиш", "А я коли летів, вдарився головою і не пам'ятаю звідкіль, блін, я сирота!". Навіть річ не в тому, що листків було багато і тому з ними не було часу душевно побалакати, справа в тому, що листки ніколи надовго не затримувалися. Так Вітер повіє - вони навалять з однією компанію, а знову Вітер дуне - тікають вже з іншою, новою. А якщо один який і затримається, то ненадовго, - зранку прийде Двірник і забере його до себе. Так і були листки по життю з Вітром, не вміли вони затримуватися, може знали що далі цікавіше, а може тільки в русі почували себе живими? Тріщина так і не дізналася відповіді,бо не встигала спитати. Ось так живо проходила для Тріщини осінь. І з початком зими відповіді листків змішувалися і їх індивідуальність та окремість безнадійно губилася в одному різнокольоровому образі втікача, від чого ставало сумно, але залишалася надія що хтось із них повернеться (а може там гірше? а може не потрібно нікуди рухатися щоб відчути смак життя?).
З зимою Тріщину вкривав Сніг. Він тільки те й робив, що спав. Такий от лежень. Впав десь згори, всю вкрив, що не продихнеш, і захропів. Тріщині Сніг не подобався і навіть за його глобальної присутності вона почувала себе одинокою. Він западав у кожну щілинку Тріщини, у кожний міліметр Тріщиного життя. Куди не подивися - він усюди! І тут Сніг і тут Сніг! А там? І там він! "А все ж краще - ніж одній" - заспокоювала себе Тріщина до наступної весни. Вона вже знала, що прийде весна, і Сніг як завше закохавшись у Сонце, яке як завжди пограється з ним і кине, перетвориться на Воду. А потім ще й випарується не залишивши жодного сліду по собі. Начебто його ніколи й не було. Тільки коли Тріщина дивилася на весняну Травку, сама собою приходила згадка (за нез'ясованих для Тріщини причин) про білий, пухкий і потім льодяний... хммм...
Так рік за роком жила Тріщина втішаючись вдень і чекаючи вночі. І от її вже можна було б назвати старою. Щось залишилося незмінним, щось втратило сенс, щось змінилося. Шовковиця вже всохла. І Двірник все рідше заходив.
І от одного разу зустріла вона іншу тріщину! Та зайшла до неї у гості своїм відростком! Так ввалилася одного вечора після сильного дощу. "Я НЕОДИНОКА!!! НАРЕШТІ!!!" - Тріщина була на сьомому небі від щастя. "Доброго вечора, Пані! А Ви звідкіль? Як ся маєте?" - випалила збуджена від зустрічі Тріщина. Але відповіді не почула. Придивилася і зрозуміла, що то вона вже сама до себе розмовляє. То не інша тріщина, то вона сама. Вона сама вже стала такою старою і великою, що тепер вкривала весь асфальт. "Шкода..." - промайнуло у думках Тріщини.
А наступної весни асфальт розбили і встелили тротуарну плитку. Тріщина жила помітно, а померла тихо. Але про неї ще згадували Двірник, діти, студенти, жінки, чоловіки і велосипеди. Згадували, але недовго...