Это действительно эксперимент, навеянный очередной пробудкой Муза. У меня есть лучшая подруга, которая пробует себя в письме и у нее большие планы на будущее. Сандра (так подругу звать) очень хорошо пишет, но от нее не то что проды - снега зимой не дождешься! Вот я и решила помочь ей и выложить небольшой кусочек ее трудов у себя на страничке. Пока на украинском языке, но в ближайшее время обещаю выложить лично переведенный на русский язык текст. В украинском тексте буква "йи" заменена символам "". Прошу прощения за неудобство. Кстати, после оглашения Музовой идеи, я наконец получила от Сандры мааааахонький кусочек скрытой доселе проды=))
От вас, уважаемые читатели-писатели, прошу большого количества справедливой критики либо справедливой хвалебной оды)) Будем рады каждому отзыву!
Вступ
Колись свiт був не таким, як зараз. Iснувала не тiльки раса людей, ельфiв та гномiв i не ходили лише легенди про величних драконiв, що вже давно покинули цi землi, живих дерев - ентiв, якi знову поринули в сон, мудрих друдiв та iнших. Бо всi раси жили в мирi та злагодi. Поки не прийшло Зло. Воно вирiшило захопити цей свiт. Багато рокiв тривали вiйни, кров текла безперервними рiками, але сили Зла, здавалося, були невичерпними. Замiсть одного вбитого вона з'являлося вiдразу десять нових. Здавалося, перемоги нiколи не буде й тодi весь свiт поглине непроглядна темрява, яка вже нiколи не розсiється i сонце бiльше не з'явиться на небi та не потiшить всiх свом свiтлом та теплом...
У цей самий час на небi зiбралася велика нарада всiх ангелiв. Вони розумiли, що ельфам та iншим народам не вистояти в цiй вiйнi. Було прийняте рiшення створити сильний артефакт та подарувати його земним створiнням для благу всiх рас та збереження хнього iснування. Його створили у виглядi невеликого овального каменя, що мав яскраво-червоний колiр та завжди був теплим, також на ньому викарбували стародавнi iєроглiфи на давно мертвiй мовi. Нiхто, окрiм ангелiв, не мiг х прочитати. В камiнь вклали велику кiлькiсть добра, але... при деяких умовах воно може перетворитися на зло. Цей артефакт вмiє творити безмежне добро, але й може приносити нещастя, руйнування та величезне зло. Якщо вiн потрапить до сил темряви, то принесе ще бiльше страждань i горя, нiж тодi, коли його взагалi не було. Тому було прийняте рiшення, що якщо хтось насмiлиться зловживати його силою i застосовувати камiнь для загарбницьких цiлей, а не для захисту свох земель i не для благу всiх народiв, його заберуть назад, на небо, де вже знаходяться не менш сильнi артефакти, та бiльше нiколи не повернуть земним створiнням. Ангели перенесли камiнь на землю та залишили десь у лiсi, в ельфiйських володiннях. Вони не хотiли вiдразу вiддавати його, бо вирiшили, що краще буде тодi, коли прийде час i ельфи самi знайдуть його та зрозумiють якi магiчнi властивостi вiн має.
Пройшло пiвроку з того часу, як ангели доставили камiнь на землю. В цей час сили ельфiв пiдходили до кiнця. Ще трiшки i вони будуть переможенi, як i iншi раси. Час нарештi прийшов. Одна молода ельфiйка, яка була поранена та втiкала зi свох земель, щоб врятуватися, випадково спiткнулася об камiнь i таким чином знайшла незвичайний магiчний артефакт - Камiнь Влади, як його потiм назвали. Таурiель, так звали ельфiйку, була магом i тому вiдразу вiдчула, що цей предмет має величезну силу i, скорiш за все, зможе допомогти народу врятуватися вiд неминучо загибелi. Вона швидко залiкувала сво рани та вiдправилася в путь. До заходу сонця Таурiель вже доставила камiнь в палац тодiшньо королеви. З його допомогою, ельфiйська правителька отримала величезну силу, яка могла знищити всi армi Зла, а також пробудити магiчних iстот, таких як ентiв вiд сну, в якому вони перебували вже довгий час. Залишки ельфiв, гномiв та iнших народiв виступили в останню боротьбу, щоб нарештi перемогти сили Зла. Королева ельфiв тримала в руках камiнь та говорила древнi закляття, вони темряви падали, як пiдкошенi, дерева оживали та теж йшли на битву. Перемога була неминуча.
Пiсля ста рокiв безперервних битв, горя, печалi, тривог, Добро нарештi перемогло. Зло вiдступило. Ера хаосу закiнчилась, але нiщо не триває вiчно, бо час невмолимо несе до все нових i нових важких випробувань, що приготувала нам доля.
***
Люди. Цей пiдлий, славолюбний та войовничий народ прийшов з якихось ще поки нiкому невiдомих земель. Люди захотiли влади, безмежно влади. Помалу, збираючи сили для нападу, вони об'єдналися з орками, створили велику сильну армiю та вирiшили захопити цi землi. Вони заволодiли якоюсь невiдомою сильною магiчною зброєю. Очевидно, артефактом, що якось випадково залишився на землi, бо ангели не забрали його до себе на небеса i чомусь доля вирiшила подарувати його цьому народу. Магiчна зброю допомогла людям та оркам перемогти всi iншi раси. На цей раз Зло перемогло, хоча й в трохи iншiй подобi.
Перед тим, як розпочати вiйну, цi двi войовничi раси украли мiж собою договiр, в якому говорилося, що вони будуть правити цим свiтом разом. Але люди, як завжди, захотiли царювати самi. Вони зрадили оркiв та витiснили х далеко на пiвнiч. Бiльше про цей народ нiхто майже не чув. Вони тiльки iнколи робили невеликi набiги на рiзнi селища, розграбовуючи х.
Ельфи зникли в непроглядних хащах лiсiв, гноми сховалися глибоко пiд землею, дерева стали нерухомi та неживi. Але з часом ця могутня зброя зникла вiд людей назавжди. Ходили розповiдi, що забрав на небо дуже могутнiй ангел, який розлютився на цей войовничий народ i тому покарав його. Всi пiдкоренi народи чекали свого часу i ось вiн настав. Ельфи знову застосували свiй Камiнь Влади. Вони майже повнiстю знищили армiю людей. Цi два народи ворогували ще два десятки рокiв, але нарештi вони уклали перемир'я. Почали разом вiдбиватися вiд набiгiв оркiв темних ельфiв та iнших iстот, що вороже ставилися до них та хотiли захопити цi землi. Через те набiги стали частiшими та й загони зробилися численнiшими. Також багато людей почали найматися до ельфiйського вiйська на службу, звiсно ж, за назначену плату. Життя стало вiдносно тихим та спокiйним.
Спочатку про всi цi подi, та про багатьох iстот ходили розповiдi очевидцiв, якi з часом переросли в мiфи, легенди. I зараз вже нiхто не знає i, напевно, нiколи не дiзнається, що з цього правда, а що - вигадки.
Але народи вже погано або i зовсiм не пам'ятають про Зло, яке кожно митi може знову спробувати захопити свiт. I лише Камiнь Влади або iнший сильний артефакт зможе допомогти всiм у боротьбi за свободу рiдних земель. Ера хаосу знову наближається.
Роздiл 1
- Це не можливо!- голос Анарiель зiрвався на крик.
- Але, королево, це все ж таки сталося,- сказала спокiйно Сiлаквiя.
- Його потрiбно повернути! Без цього артефакту ми ослабiємо, станемо безпомiчними!,- королева почала помалу заспокоюватися. - Потрiбно збирати вiйсько, ми повиннi наздогнати х, поки вони не опинилися в свох землях. Iнакше нам стане набагато важче.
Сiлаквiя, по проханню королеви, вийшла, а Анарiель тим часом покликала служанку та наказала покликати головнокомандуючого вiйськом, всiх стратегiв та найкращих магiв. Потрiбно якнайшвидше зiбрати вiйсько та вирушити в дорогу. Королева нервово стукала пальцями по пiдлокiтнику золотого трону, зробленого у виглядi великого розпущеного хвоста павича, чекаючи на стратегiв. Трон був оздоблений безлiччю дорогоцiнних каменiв. Серед них дiаманти, самоцвiти, рубiни, смарагди, синi, жовтi, зеленi, рожевi, оранжевi та фiолетовi сапфiри. Вiн мав три метри у висоту та пiвтора метра у ширину. До пiднiжжя вели невеликi, вишукано зробленi схiдцi. Сам зал був освiчений сотнями свiчок, що поколися в масивних пiдсвiчниках, покритих позолотою. Стiни прикрашали величезнi гобелени, що розказували про древнi битви, про перемоги та поразки. Посерединi залу стояв величезний стiл кольору дуба. З правого кiнця завжди сiдала королева, по праву сторону вiд не-принцеса Iрiме, а по лiву-досвiдчений маг та радник королеви Сiлаквiя. Вона завжди давала Анарiель розумнi та правильнi поради, за що королева поважала та цiнувала.
Iз задуманого стану вивели приглушенi голоси. Зала засiдань почала помалу заповнюватися. Анарiель сiла на своє мiсце. Iрiме, Сiлаквiя та iншi теж зайняли сво мiсця. Вигляд у всiх був понурий, схвильований у декого навiть наляканий. Нiхто не мiг зрозумiти як це сталося. Головнокомандуючий розклав на столi карту. Повисло недовге мовчання. Першою, як завжди, почала говорити королева:
- Приступимо,- м'яким i водночас владним та впевненим голосом сказала вона. Думаю, ситуацiю, в якiй ми опинилися, розказувати не потрiбно, тому вiдразу перейдемо до вирiшення проблем. Що ми знаємо i який в нас план?
- Потрiбно пам'ятати, що це не окремi загони, а добре органiзоване вiйсько,- сказав один iз воєначальникiв. - Iнформацi в нас небагато. Плану поки що нема, але скоро ми його розробимо.
Така вiдповiдь не дуже задовольнила королеву.
- Що вiдомо про х кiлькiсть?- строго спитала Анарiель, не вiдриваючи погляду вiд карти.
- Погана мiсцевiсть. То вiдкрита, як на долонi, то дуже лiсиста i посiчена ярами.
Анарiель задумалась. Часу в них мало. Якщо ж бути точним, то десять днiв, рахуючи з сьогоднiшнього дня. Потiм буде вже пiзно i нiяка, навiть найбiльша армiя не допоможе перемогти.
- Потрiбно негайно збирати вiйсько,- коротко сказала вона.
- Королево, навiть якщо ми не вiзьмемо невелике вiйсько, то...,- головнокомандуючий вiйськом запнувся.
- То що?!- розлючено спитала Анарiель.
- На збори вiйська пiде три днi i ще три-чотири потрiбно, щоб наздогнати х,- сказав вiн трохи винувато.
- Але вже через п'ять-шiсть днiв вони дiстануться свох земель,- промовила Сiлаквiя.
Вона, як завжди, виглядала спокiйною, тiльки мiж бровами з'явилася зморшка, що вказувала на сильну схвильованiсть.
- Але ми не встигнемо!- викрикнула Iрiме. Потрiбно вiдправити вперед невеликий загiн для повернення артефакту! Анарiель, дозволь менi очолити його!
- Нi! Iрiме, навiть i не думай про це! Я нiколи не дам свого дозволу!- королева розлютилася не на жарт.
Вона всiєю душею та серцем любила свою дочку, але якщо вона дозволить й пiти в цей похiд, то є багато шансiв, що Iрiме вже з нього нiколи не повернеться. А цього допустити Анарiель не може.
- Але це найправильнiший вихiд!- принцеса все бiльше злилася.
- Я сама знаю, що є правильним, а що нi! I не тобi це вирiшувати!- крикнула розлючена королева.
Принцеса хотiла ще щось сказати, але, очевидно, передумала. Та, вибiгши iз залу, голосно грюкнула дверима.
Королева почала помалу заспокоюватися, вона насилу зiбрала до купи всi думки та подавила приступ яростi. Ї голос став не таким рiзким та трохи тихiшим. Вона добре знала характер Iрiме, тому майже не здивувалася поведiнкою. В не був впертий та запальний характер. I тому так вона себе поводила не вперше i, скорiш за все, не востаннє.
- Починайте збирати вiйсько. Ви маєте впоратися за два днi, ми виступимо пiслязавтра на свiтанку,- сухо сказала Анарiель та вийшла iз зали.
Королева не поспiшаючи прямувала довгим коридором. На його стiнах висiло безлiч оздоблених красивих, вкритих позолотою пiдсвiчникiв. Стiни були прикрашенi мозакою, на якiй був зображений лiс, рiзноманiтнi птахи, квiти. Анарiель завжди любила розглядати х, але не зараз. Королева була надто стомлена та розлючена, щоб милуватися ними. Спочатку вона хотiла пiти в сво поко, але потiм, передумавши, повернула вправо та невеликими, непримiтними дверима тихо вийшла в сад.
Їй завжди тут подобалося. Птахи голосно та красиво спiвали, квiти цвiли та пахнули, чулося тихе перешiптування дерев, неподалiк пробiгла швидконога дрiада, бiлка весело перестрибувала з гiлки на гiлку, але, побачивши королеву, пiдбiгла до не та вилiзла й на плече.
На серцi в Анарiель стало тепло та спокiйно. Вона вiдкинула подалi всi проблеми, злiсть, хвилювання, страх за свiй народ. Вона хотiла пiднятися в небо, стати легкою, як пiр'на, спiвати разом з птахами, шептатися з деревами, бiгати з дрiадами... Королева сiла на траву i поринула у свiт мрiй та фантазiй.
Просидiла вона так десь три години, аж поки не знайшла Сiлаквiя.
- Королево, я Вас вже годину, як шукаю,- сказала вона.
- Я вiдпочивала,- незадоволено вiдповiла Анарiель та встала.
- Ви наказали приготувати обiд, а служанка не могла Вас знайти, тому я й шукала Вас,- промовила маг.
Анарiель кивнула та попрямувала до палацу. Бiлка так i не злазила з плеча, а королева i не думала зганяти. Як тiльки вона ввiйшла в палац, вiдразу повернулися всi переживання, страхи, турботи, неспокiй, зникла тiльки злiсть на Лiю. Королева нiколи довго не злилася на не. Все-таки вона дочка.
Анарiель зайшла у величезну дальню. На одному з багатьох столiв стояли багатi страви вегетарiанського характеру, приготовленi для королеви, принцеси та Сiлаквi. Ще один стiл теж був накритий, але вже для придворних.
Ельфи поважають життя кожно тварини, тому нiколи не вживають м'яса, через те й звiрi х не лякаються. Їдять вони переважно овочi та фрукти.
Королева сiла за стiл. Де Лiя питати вона не хотiла, гордiсть не дозволяла. Анарiель зрозумiла, що та далi на не злиться i зараз, скорiш за все, гуляє десь в лiсi. Швидко пообiдавши, вона вирiшила пiти в сво поко, щоб залишитися на самотi з невеселими думками та добре обдумати план повернення артефактiв.
Королева ретельно все обдумувала. Вона i не помiтила, що з того часу, як зайшла до себе, пройшло вже три години. Анарiель встала iз-за столу. Пройшовшись по кiмнатi, вона виглянула у вiкно, яке виходила в сад. Там було так гарно, добре i спокiйно... Але вона не мала права вiдволiкатися. Все-таки вона королева. I постiйно розважатися та бiгати по лiсi не може. Анарiель рiшуче вiдвернулася вiд вiкна та пiшла в лiс, щоб подивитися як проходять збори вiйська. Поляна неподалiк вiд замку була заповнена ельфами. Були там i люди, що найнялися на службу. Королева задоволено пройшлась поляною, збори вiйська проходили швидко та в темпi. Для цього походу були вiдiбранi найкращi ельфи та ельфiйки. До королеви пiдiйшов Iвеллiос.
- Ваша Величнiсть, збори вiйська закiнчаться завтра ввечерi i, як Ви i наказували, пiслязавтра на свiтанку ми зможемо вирушити в дорогу,- доклав вiн.
- Добре,- вiдповiла Анарiель.
Iвеллiос завжди бездоганно виконував сво обов'язки, через те вона i назначила його головнокомандуючим вiйська. Це був високий, статний, з витонченими рисами обличчя та очима кольору неба ельф, його свiтле волосся спускалося трiшки нижче плiч. Iвеллiос бездоганно володiв як мечем, так i луком. Те, що вiн без всяких питань i непокори виконував накази, подобалося Анарiель. Вiн ще нi разу не ослухався .
Вечорiло. Королева вирiшила пiти назад в сво поко, щоб трохи вiдпочити та по спати, бо скоро тако можливостi в не не буде.
***
Iрiме задумано стояла на пагорбi та спостерiгала за заходом сонця. Каменю не було, а на збори вiйська пiде багато часу. Навiть якщо вони виступлять пiслязавтра на свiтанку, то коли дiйдуть до лiсiв, хнiй рух уповiльниться i вони так чи iнакше не доженуть викрадачiв. "Ох, якби ж Анарiель дозволила менi вийти ранiше на чолi невеликого загону!"- думала Iрiме. Але королева не дала на це дозвiл. Треба було дiяти негайно. Пiсля того, як Лiя втекла iз засiдання, вона змогла домовитися з десятьма ельфiйками, якi погодилися порушити наказ Анарiель. Вони договорилися зустрiтися на таємнiй полянi, про яку нiхто не знав, окрiм Iрiме. Також принцеса вирiшила, що по дорозi найме ще декiлькох найманцiв, тому взяла з собою туго набитий золотими монетами мiшечок.
Сонце помалу зникло за деревами. Iрiме тiнню побiгла до невелико поляни, де вже чекали ельфiйки. Вони тихо привiтали принцесу. "Ну що ж, прийшов час вирушати i без дозволу королеви",- подумала Iрiме та тiнню побiгла за ельфiйками.
Принцеса за невеличкий загiн швидко та впевнено просувалися вперед, старанно оминаючи вартових ельфiв. Через дванадцять годин бiгу вони зробили вже другий привал, щоб трiшки пости та поспати.
- Принцесо, за декiлька годин бiгу ми зможемо досягти невелико харчевнi,- сказала ельфiйка, яку звали Лiя, вона була хорошою подругою принцеси.
- Це дуже доречно. Там ми зможемо заночувати та найняти найманцiв,- сказала Iрiме, закриваючи флягу з водою. - Тут ми вже не знаходимося в безпецi, ельфи майже не охороняють цю мiсцевiсть, тому стiй на вартi i не засни!- промовила вона до одно з ельфiйок та лягла на траву.
Принцеса зачаровано дивилася на зоряне небо. Думки були далеко вiд цього мiсця, вони плинули кудись вдалину. Сон все не приходив до не, iншi вже спали, тiльки ельфiйка, що стояла на вартi, обходила полянку, вiдчайдушно проганяючи сон. Iрiме сама не помiтила того, як заснула. Сни були неспокiйнi та тривожнi.
Принцеса вiдкрила очi. Свiтало. Усi ще спали, тiльки вартова ельфiйка i далi ходила навколо поляни.
- Пiдйом! Вставайте!- крикнула Iрiме.
Дiвицi почали неохоче прокидатися. Швидко поснiдавши овочами та фруктами, загiн знову вирушив у свiй довгий та небезпечний путь.
***
Сонце розбудило королеву свом нiжним теплом та сяйвом. Вона встала. В головi вiдразу з'явилося багато думок и перша з них: "Як повернути артефакт?" Наглiсть темних ельфiв переходила всi межi. Ельфи виграли вiйну, але програли дуже важливу битву. Камiнь потрiбно повернути! З цими словами королева викликала до себе Сiлаквiю. Та з порога вже чомусь зам'ялась. Анарiель здивовано та питально пiдняла брову. Вона обвела себе поглядом - все як завжди...
- Що сталося?- спитала королева, звiвши брови так, що вони утворили єдину лiнiю..
- Ваша величнiсть, вчора вночi принцеса Iрiме та ще десять ельфiйок ослухалися Вас i пiд покровом ночi виступили в дорогу за артефактом.
Королева пiднялась зi стiльця. Ця новина шокувала . Як могла Iрiме ослухатися наказу навiть i для благу?! На обличчi Анарiель вiдобразилася ярiсть i крайнє невдоволення поведiнкою дочки. Вона мовчки пройшла повз Сiлаквiю та зникла в коридорах палацу.
Королева, як завжди, не поспiшаючи пройшлась по свом володiнням. Зараз вона не могла думати на мiсцi. Стук каблучкiв по мармурнiй пiдлозi луною роздавався по палацу. Анарiель спробувала зосередитись. Вiйсько тiльки повернулося з вiйни, багато хто був поранений, iншi ще не вiдновили сили. А темнi ельфи ловкi та сильнi. Та й хитростi м не позичати. Пiд загрозою стояло багато - артефакт нiколи не виносили за межi палацу i без нього ельфи були беззахиснi. Кожно миттi можна було чекати нападу. Але ще не довго залишилося чекати, вже завтра на свiтанку вони вiдправляться в дорогу. Можливо по дорозi вони наздоженуть Iрiме... При цьому на лицi королеви знову спалахнула ярiсть та невдоволення. Вона рiзко повернулась та направилася до Iвеллiоса, щоб подивитися на скiльки просунулися збори вiйська. Знову пройшовшись поляною та поспостерiгавши за зборами, задоволена королева пiшла в палац. Iвеллiоса вона не там не побачила, але i не хотiла його викликати до себе. "Ну що ж, потрiбно збиратися в дорогу",- подумала Анарiель та вiдправилася в сво поко.
Доля вплiтає в полотно життя все новi та новi нитки... I здається, що все втрачено, i сила, i любов. Але чекає вже новий путь, новi вороги i старi друзi, таємничi подарунки вiд вищих сил.
Свiтало. Королева одягнулась. Вона знала, що iде на вiйну, але завжди залишалась красивою. На нiй була сукня нiжного персикового кольору, здавалося, що вона зiткана з павутини. Плаття було оздоблене прекрасною вишивкою i дорогоцiнним камiнням. В ньому королева виглядала божественно.
Анарiель спустилася по крутих сходах в двiр. Там чекало вiйсько. Стояли ельфiйськi лучники, маги, що готовi були без уповiльнення стрiляти по ворожим позицiям, хоробрi вони та вотельки... Королева швидко i грацiозно вискочила на коня та махнула рукою. Вiйсько вирушило в довгу путь. I жодний ельф не знав, хто саме зможе повернутися з цього походу, а хто вже нiколи не побуває в цих прекрасних лiсах.
Анарiель повернулась i подивилась на сво володiння. Без дочки i каменя вони й не потрiбнi... I не тiльки вони... Їй нiчого не потрiбно! Навiть своє життя! На душi стало важко. Вона зцiпила зуби, щоб сльози не покотилися по обличчю. Але очi видавали печаль, тривогу i переживання.