Аннотация: Повний текст твору можна прочитати у моїй книжцi "На кучерявих берегах Бугу": https://andronum.com/product/edelweiss-anna-na-kucheryavih-beregah-bugu/
] Колись я було деревом, високим, струнким, з густою розлогою кроною та мiцним корiнням. Узимку я красувалося, немов паризький франт, бiлою пухнастою шапкою, яку щороку дарувала менi заметiль. А влiтку пташки весело щебетали на моїх вiтах, радiючи сонцю i теплу. Та одного ранку прийшли люди, спиляли мене i вiдвезли спочатку на деревообробний комбiнат, а вже згодом - на фабрику, де виготовляють музичнi iнструменти. Невдовзi в мене вдихнули нове життя, перетворивши на пiанiно. Я стояло серед подiбних менi соплеменникiв, вилискуючи новiсiнькими лакованими боками. Коли хтось торкався клавiш, молоточки вдаряли по струнах i з моєї дерев"яної утроби вилiтали чаруючi звуки.
Куди тiльки не кидала мене доля. Спочатку по моїх клавiшах бiгали тендiтнi пальчики синьоокої дiвчинки, яка щодня розучувала нуднi гами i фуги. Не все вдавалося їй з першого разу, тому час вiд часу тi пальчики боляче били по клавiатурi, вiд чого струни всерединi голосно зойкали. Та я мужньо терпiло цi тимчасовi тортури, бо дитячi сльози, що капали з рожевих щiчок, пекли дужче за вогонь. У такi моменти хотiлося хоч чимось зарадити маленькiй ученицi.
Минали роки. Дiвчинка виросла i стала вiдомою пiанiсткою. Тодi вже її дiти з моєю допомогою повторювали шлях матерi "через терни до зiрок". Та й я вже не було таким, як колись, постарiло... Лакованi частини мого дерев"яного тiла вкрила павутина трiщин, а кришка, що завжди ховала пiд собою чорно-бiлий ряд клавiш, тепер рипiла, як старi, незмазанi дверi. Неодноразово приходив майстер i рятував мене вiд "недуги". Але роки брали своє. В якийсь момент здалося, що настає мiй кiнець. Та доля знову змилувалась надi мною.
