Така собi сором'язлива осiнь, 
Калюжами босонiж проминають днi. 
I у блакитну неба просiдь 
Влiтають гомонливi буселi. 

Такая собi дiвчинонька-руденька, 
Волося - наче сонця промiнцi. 
Десь поруч соловейко щось забренькав, 
Вона тримає його настрiй у руцi. 

Художниця! Картину малювала,
Але всi барви розлилися по лiсах. 
З дерев листочками до нiг злiтали, 
Лягали ковдрою казковою в садах. 

Така собi сором'язлива осiнь -
Усмiхнена кума диво-краси,
У дощика турботи трохи просить 
I небо чує iї нiжнi голоси. 

Щоб кожним подихом з тобою вiдчули ми - 
Повiтря пахне нiжнiстю в передчуттi зими...