Цуцик конав на осоннi. Вiн хекав, конвульсiйно здригався i плазував на спинi, немов тая каракатиця. Це був звичайнiсiнький вуличний собака - в ньому не було нiчого особливого. Таких, як вiн, звичайно не помiчають люди, ба навiть i собаки. Як вони живуть? Хто зна. Якимось чином вони дiстають собi їжу, iснують. Вони завжди поруч великих, видних собак. Тi собаки хоча й бездомнi, але за їх розмiри їх шанують люди та iншi собаки. Наш цуцик завжди тримався поруч з ними, i йому, бувало, перепадало трохи їжi i навiть iнодi кохання. Так, так кохання. Зрозумiло, в нього не могло бути постiйної коханки, про яку вiн мiг би подбати (вiн i себе ледь мiг прогодувати), але кохатися йому хотiлося, як i всiм, i iнодi йому дiставалося трохи кохання. Але то мала бути дуже стара, облiзла сучка, якою всi iншi собаки нехтували i тому дозволяли нашому цуцику з нею побавитись. Гай-гай, не так вже це було й погано! Цуцик пригадав одну, яка була з ним доволi довгий час. Вони кохалися постiйно. Тодi була весна, травень, i кохання, немов бджоли сновигало в повiтрi. Цуцик нюшив його, вiн вiдчував його звiдусiль. Коти, немов сказились: нявчали без упину, i iнодi цуцику вдавалося добряче їх налякати або навiть й поскубти! Його подруга була нестара. Навпаки, вона була ще занадто молода, майже цуценя. Наш цуцик був у неї першим i це сповнювало його гордiстю. Все йшло дуже добре: їжi було вдосталь, iнших собак поблизу не було. Було, правда, одного разу присiкався до них якийсь обiдранець, але наш цуцик вишкiрив iкла i так загарчав, що незнайомець вiдразу зрозумiв - йому краще пiти. Але їх раювання тривало не довго. Одного дня вони прийшли. Їх було восьмеро - здоровенних, лихих псiв. Керував ними велетенський ватажок, в якого, о жах, хвiст був вiдрубаний майже до кiнця i стирчав лише маленький обрубок. Але насмiхатися з нього було небезпечно - велетенськi iкла, важка нижня щелепа свiдчили про силу й злобу. Очi його палахкотiли лихим вогнем. Вони налетiли на цуцика, немов навiженi. Вiн заверещав i впав на спину. Ватажок наступив на нього своїм лаписьком, слина падала в нього з пащеки. "Мамо, мамо, - подумав цуцик, - це кiнець!" Але чомусь ватажок його не зачепив. Може йому вистачило побачити цього бiдолаху таким приниженим, а може йому взагалi не хотiлося сьогоднi битися? Нi, не те. Просто вiн побачив подругу нашого цуцика, i вона вiдразу ж вiдволiкла на себе всю його увагу. Iншi вже були бiля неї. Наш цуцик був занадто наляканий, щоб думати про небезпеку, яка загрожувала їй. Восьмеро... Їй вистачило сили витримати їх усiх, але пiсля цього вона змiнилася. Вона дивилася на цуцика зневажливо. Тепер вони бiгали вдесятьох - цуцик i мала приєдналися до зграї. Це було безпечнiше, хоча їжi стало тепер менше i кохання також стало для цуцика недосяжним - всi собаки по черзi бавились з його колишньою подругою, i тiльки йому вона нiчого не дозволяла. Можливо вона його ненавидiла. Цуцик знав, що винен, але таке життя...Вiн кинув цю зграю пiсля одного випадку. Якось їх зграя тимчасово жила поблизу одного будинку, де жили люди, якi їх iнодi годували. Неподалечку вiд будинку був смiтник i там також можна було знайти їжу. Але поруч з цим будинком жили лихi люди. Вони всi вдягалися однаково, i в них були важкi палки i навiть зброя. Вони їздили на однакових машинах, i зграя нашого цуцика зазвичай полюбляла бiгти, гавкаючи, за машиною. Людей усерединi це нервувало i собакам це дуже подобалося. I ось одного разу, коли вони, як зазвичай, бiгли за машиною, гавкаючи, наче несамовитi, звiдкись узявся якийсь незнайомий собака i приєднався до зграї, гавкаючи i бiжучи за машиною. Може вiн гадав, що у такий засiб зможе добре себе показати перед ватажком i зграєю. Але все вийшло навпаки. Ватажок розлютився i кинувся на чужинця. Вся зграя покинула машину i накинулася на новоприбульця. Вони схопили його з рiзних бокiв. Кожен вчепився в нього мертвою хваткою. Це була смертельна хватка - її неможливо розчепити. Ще хвилинка i чужинця розтягли б на рiзнi боки i з'їли б його м'ясо. Незнайомець верещав так, що люди, якi проходили повз них, зупинилися. Це була маленька бабуся з двома онуками-дiтлахами. Дiти плакали, але бабуся не розгубилася. В руках у неї не було нiчого окрiм торби з харчами. Замахнувшись нею, бабуся смiливо кинулась у розпал бiйки i почала лупцювати собак по тулубу, по мордi. Вона кричала на них. Цуцик заплющив очi, щоб не бачити, як вони накинуться на бабуню. Але чомусь вони злякалися її. Може тому, що вони вiдчували, що вона їх не боїться? Так, чи iнакше, але вони розбiглися у рiзнi боки, а чужинець побiг чимдуж i втiк. На асфальтi залишилося тiльки кiлька великих плям крови. Оце i все. Цуцик залишився один. Вiн не брав участi у бiйцi i знав, що буде покараний. Але вiн бiльше не хотiв бiгати з цiєю зграєю. Та й з iншою також. Все. З нього вистачить. Буде жити, як i ранiше - сам-один. Все буде залежати тiльки вiд нього одного. Життя - смерть. Все. Так собi цуцик i жив поблизу стихiйного базару, неподалечку вiд пiдземного мiста, куди увесь час пiрнали люди, зникали, а потiм через деякий час знову виринали, бiгли, заклопотанi, i в дощ i в снiг, i в спеку i в лютий мороз. Цуцик часто мiркував про сенс їхнього життя. Навiщо вони живуть? Щоб бiгти. Увесь час бiгти, не зупиняючись, штовхаючи один-одного, мов тi мурахи. Вони були рiзнi, як i собаки. Бiльше всiх цуцик поважав людей, якi продавали м'ясо. " Зрозумiло, вони займають найвищий щабель в iєрархiї людей, - гадав наш цуцик. - Але як же бути з тими, хто купував в них м'ясо?" Вiн вiдчував тут якусь суперечнiсть, але це було так складно, що вiн не хотiв про це багато думати. Набагато цiкавiше було спостерiгати за їхнiми собаками. Серед вiльних собак iснувала зневага до свiйських, якi жили у людей. Всi вони були вiдгодованi, неначе свинi; полохливi, але зухвалi, тому що вiдчували за собою хазяїна. Цуцик вiдчував до них трохи жалю, тому що вони були раби. Вони не могли бiгати де захочеш, були постiйно пiд наглядом хазяїв. Кохатися їм також не дозволялося будь з ким, i де захочеш. Одним словом - ганьба! Iнодi вони тiкали вiд своїх хазяїв на вулицю, на волю, але їм там було важко пристосуватися до жорстоких законiв мiста. Так цуцик i жив десь з пiвтори роки, i жилось йому не те щоб погано, але й не добре. Їжi iнодi йому перепадало з базару, кохання також траплялося, бо через базар проходило однаково багато i людей i собак. Iнодi його скубли. Одного разу лихий пiт-булль ледь не розшматував його на клаптики. I навiщо люди тримають таких потвор? I все було б добре, коли б одного разу цуцик не зробив дурницi. Великої дурницi. Вже давно вiн не їв. Може з дня три. Був кiнець зими. Навкруги шастало багато чужинцiв i їжi було обмаль. I ось наш цуцик зважився. Вiн вирiшив поцупити шматок м'яса(телятини) у торговки, поруч якої вiн жив. Це було занадто, але цуцик не мав вибору. Скiльки вiн їх прохав? Плазував на пузi бiля них, а вони тiльки з нього смiялися. Вiн був голодний i злий. Цуцик вирiшив так: вiн поцупить он ту велику кiстку, навколо якої було вдосталь м'яса, i пiде собi геть на пошуки нового базару. Можливо трапиться щось краще. Вiн не хотiв думати про майбутнє, коли в нього не стане бiльше сили добувати собi їжу. Вiн думав про сьогоднi, ну може про завтра, i край. I от вiн почав виконувати свiй план. Спочатку вiн просто крутився неподалечку. Торговка iнодi поглядала на нього з пiдозрою, але не вiдганяла, тому, що знала - цей цуцик безпечний, вiн нiколи ще нiчого не поцупив. Але бiля неї стояв чорнявий тип. Вiн був новий на цьому базарi. Продавав сметану, сир та м'ясо свиней. Вiн був дуже лихий до собак. Користувався кожною можливiстю копнути їх ногою, нiколи не давав їм залишкiв м'яса. Вiн спостерiгав за цуциком невсипущим оком. В нього мало хто купував, тому що цiну, мабуть, загнав космiчну. Люди пiдходили, питали, а потiм вiдразу ж перелякано сахались вiд нього, хитаючи головами. Вiд цього вiн ще бiльше скаженiв. Та ось терпiти голод стало не в змогу i цуцик потихеньку поплазував до торговки. Вона якраз розмовляла з покупцем. Ривок, i кiстка у нього в зубах. В вухах гепала кров, серце билося, мов несамовите. Цуцик напружився i тiльки-но хотiв кинутися геть, як раптом...На спину йому впала здоровенна дровеняка. Цуцик звiв голову, очi наповненi болем i стражданням побачили чорнявого типа. Вiн ще раз замахнувся, але торговка зупинила його. Вона щось йому кричала, i цуцик, скориставшись миттю, вiдповз подалi. Кiстку вiн залишив, бо тягти її не було сили. Вiн лежав на осоннi i тяжко дихав. Потiм спробував звестись i не змiг." Це кiнець,- подумав цуцик, - вiн перебив менi хребет". Справдi, хребет було переламано i лапи вiдмовлялися працювати. Неймовiрний бiль трохи вщух, але думка про те, що нiколи вже бiльше йому не бiгати гнiтила цуцика. " Як же так, - думав цуцик, - свiт такий чудовий, ось-ось прийде весна, яку я так любив, розпуститься листя на деревах, буде їжа, кохання, ненормальнi коти, як же так..." I вiн жалiбно заскиглив.
Добрi люди принесли йому бляшанку з водою i трохи їжi. Але цуцик не мiг їсти - йому щось там сталося у шлунку, i їжа не могла нормально засвоюватися, вiн все вибльовував. Цiлу нiч вiн пролежав, мучився.
Ранок, сонячний, наче весна вже прийшла. Люди, як зазвичай бiжать у своїх справах. Торговки всi на мiсцях, собаки теж. Розпочався новий день. Цуцик лежить при дорозi, на осоннi i ловить останнi в своєму життi сонячнi променi. Неподалечку вiд нього лежить бiльший собака, такий же одинак, як i вiн, i їсть кiстку. Яке йому дiло до цуцикових страждань? Хай собi вмирає, йому бiльше залишиться їжi! Круки та ворони вже поблизу. Сидять i чекають коли вiн помре. Найсмiливiшi з них вже пiдлiтали, але цуцик ще мiг клацнути зубами та вiдiгнати їх.
Аж ось вiн вiдчув, що помирає. Не пiддаючись, цуцик почав плазувати на спинi з останнiх сил, харчати, скиглити. Це була агонiя. Поруч бурхливою рiкою летiло життя. Цвiрiнькали горобцi. Якийсь хлопець замрiянно проходив повз нього. Раптом почув його передсмертне харчання i зупинився. Щось в його очах злякало цуцика - вiн побачив, що хлопець усе зрозумiв. В цуцикових очах вiн прочитав усе його життя, i цуцик прочитав свiй вирок - смерть. Деякий час хлопець стояв i дивився, потiм позадкував i зник з поля зору. " Це кiнець, - думав цуцик, - це кiнець. Ще трохи i мене не стане. Прощавай, кохання, прощавай весна, прощавайте бджоли, прощавайте коти! прощавайте!" Цуцик конав на осоннi.