Чередник Павел Федорович : другие произведения.

Укра¬нська ментальнiсть i укра¬нська державнiсть

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
Оценка: 4.86*4  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Як сталося, що невеличка смужка землi на порубiжжi Ки¬всько¬ Русi i Дикого Поля - первiсна Укра¬на - за iсторично короткий час, незважаючи на державнi кордони, вiйни i соцiальний гнiт, перетворилась на величезну територiю вiд Карпат до Донбасу? Чому свiдомiсть пiвденних русiв раптом змiнилася свiдомiстю укра¬нцiв i чому вони стали окремим народом? Що таке держава i цивiлiзацiя, i як вони формують якiсть народу? Якi тенденцi¬ розвитку державностi у сучасному свiтi, що вони значать для Укра¬ни i який маг бути напрямок укра¬нського державотворення? Цi питання, а також ряд iнших, детально розглянутi в данiй роботi. Акцент зроблений на культурологiчний (ментальний) i цивiлiзацiйний вимiри, зокрема, розкрито спiввiдношення мiж державнiстю, свободою i мораллю. Матерiал викладений в популярнiй формi i розрахований на широкого читача.

Павло Чередник

Укра¬нська ментальнiсть i укра¬нська державнiсть

Анотацiя.

  
   Як сталося, що невеличка смужка землi на порубiжжi Ки¬всько¬ Русi i Дикого Поля - первiсна Укра¬на - за iсторично короткий час, незважаючи на державнi кордони, вiйни i соцiальний гнiт, перетворилась на величезну територiю вiд Карпат до Донбасу? Чому свiдомiсть пiвденних русiв раптом змiнилася свiдомiстю укра¬нцiв i чому вони стали окремим народом? Що таке держава i цивiлiзацiя, i як вони формують якiсть народу? Якi тенденцi¬ розвитку державностi у сучасному свiтi, що вони значать для Укра¬ни i який маг бути напрямок укра¬нського державотворення? Цi питання, а також ряд iнших, детально розглянутi в данiй роботi. Акцент зроблений на культурологiчний (ментальний) i цивiлiзацiйний вимiри, зокрема, розкрито спiввiдношення мiж державнiстю, свободою i мораллю. Матерiал викладений в популярнiй формi i розрахований на широкого читача.
  
   Змiст
  
   Вступ.
  
   Частина перша. Ментальнi пiдстави цивiлiзацi¬.
        -- Iррацiональнi пiдстави ментальностi. 12
        -- Активнiсть, праця, свобода. 20
        -- Технологiчний вимiр. 24
        -- Популяцiйний вимiр. 33
  
   Частина друга. Ментальнiсть свободи.
   2.1 Порубiжжя. 45
   2.2 Козаччина. 60
   2.3 Укра¬нська хвиля. 75
   2.4 Держава, яко¬ нiколи не було. 83
  
   Частина третя. Державнiсть i свобода.
   3.1 Держава i цивiлiзацiя. 98
   3.2 Бездержавнiсть. 106
   3.3 Кооперацiя i корпорацiя. 116
   3.4 Iдея, втiлена в соцiальну практику. 124
   3.5 Ментальнiсть i держава. 142
   3.6 Самоорганiзацiя i держава. 152
   3.7 Укра¬нська державнiсть. 161
  
   Епiлог. 178

Вступ

  
   Не вмираг душа наша, не вмираг воля.
   Т. Шевченко.
  
   Коли в 1918 роцi була проголошена Захiдно-Укра¬нська Народна Республiка зi столицею у Львовi, гвропейська елiта була шокована - яка, в бiса, може бути укра¬нська республiка в схiднiй Галичинi, яка до 1340 року була в складi руського князiвства, потiм на протязi чотирьохсот (!) рокiв у складi Польщi, а з 1772 року - у складi Австрiйських земель. У гвропейських полiтикiв не виникало жодних сумнiвiв, що пiсля розпаду Австро-Угорсько¬ iмперi¬ цi землi мали повернутися до Польщi. Результат ми знагмо - на придушення "сепаратистiв" була кинута сформована i озброгна у Францi¬ 70 тисячна армiя Юзефа Галлера (начебто для боротьби з бiльшовиками), а офiцiйне рiшення про пригднання Галичини до Польщi Рада Послiв Антанти ухвалила в 1923 роцi. Проблему "вирiшили", але питання залишилось - дiйсно, звiдки там взялася Укра¬на? Ну хоча б Русь, тим бiльше що корiннi мешканцi Галичини, Волинi i Подiлля, яких ми зараз звемо укра¬нцями, на той час в Польщi офiцiйно звались русинами (аж до 1939 року), назви Укра¬на, укра¬нець, були забороненi, а для Схiдно¬ Галичини офiцiйно була установлена назва Ma?opolska Wschodnia. (Iншi Укра¬нськi, а також Бiлоруськi i Литовськi землi, що в мiжвогнний перiод входили до складу Польщi, дiстали офiцiйну назву Kresy Wschodnie). I чому галицькi вiйськовi формування мiсцевих русинiв взяли собi назву Сiчовi стрiльцi? До чого тут Сiч? Де була Сiч i де Галичина? З якого бiса галичанський парубок-русин назвався сiчовим стрiльцем i пiшов проливати кров за якусь там Укра¬ну?
   Далi - бiльше. У 1941 роцi виникаг вiйськова органiзацiя, Полiська Сiч, що почала дiяти на Волинi. Де Волинь i де Сiч? Волинь до 1392 року була в складi руського Галицько-Волинського князiвства (королiвства), потiм пiд владою Литви та Польщi (з 1569 року - Рiч Посполита), пiсля подiлу Речi Посполито¬ в кiнцi 18 столiття - в складi Росiйсько¬ iмперi¬, пiсля розпаду яко¬ знову вiдiйшла до Польщi. Але це ще не все - керiвник Полiсько¬ Сiчi називався, Тарас Бульба-Боровець! Тут вам i уособлення легендарного запорожця Тараса Бульби i справжня Сiч. Втiм, це були не iграшки - Полiська Сiч започаткувала Укра¬нську повстанську армiю (УПА). До цих прикладiв можна добавити цiлий ряд захiдноукра¬нських полiтичних i суспiльних органiзацiй - Карпатська Сiч, Укра¬нська вiйськова органiзацiя, Органiзацiя укра¬нських нацiоналiстiв, навiть Укра¬нський пiдпiльний унiверситет у Львовi i т. i.
   Виникаг цiлий ряд питань. Чому взагалi, Укра¬на? I де була на той час та нещасна Укра¬на? На Гетьманщинi ¬¬ вже давно не було. Не було вже й само¬ Гетьманщини, яку спочатку перетворили на Малоросiю, а в 1837 роцi вiдбулося скасування Малоросiйського генерал-губернаторства як окремого утворення i заборона вживання слова, Малоросiя, в офiцiйних документах iмперi¬. Нацiональнiсть, малорос, також не вживалась, бiльш суттгвим вважалось православ'я - гдине, що залишило згадку про Малоросiю - "малорусског наргчiг" росiйсько¬ мови. Слобожанщина також була частиною Росi¬, не говорячи вже про Новоросiю чи "польське" Правобережжя, яке з 1832 року дiстало офiцiйну назву "Юго-Западый край". Де Укра¬на? Те ж саме стосугться укра¬нцiв. Росiйський дослiдник "укра¬нського питання" Олексiй Мiллер констатуг: "Следовательно, мы должны отдавать себе отчет в том, что в середине 19 в. только ничтожное меньшинство жителей современной Украины называло себя украинцами в том смысле, в каком этот термин употребляли украинофилы". (З роботи, Формирование наций у восточных славян в 19 веке, Рус.ист.журнал, 1999 рiк, курсив О. Мiллера). Iншими словами, i Укра¬ни не було, i укра¬нцiв в "Укра¬нi" не було (в усякому разi, в серединi XIX столiття, i якщо довiряти дослiдженням О.I. Мiллера, втiм, досить авторитетного вченого). Чи може то був укра¬нський мiф, створений в середовищi елiти зусиллями Григорiя Полетики, Василя Капнiста, Кондрата Рилггва, авторами "Iсторi¬ Русiв" (чи Шевченком, за твердженням Оксани Забужко) - той мiф, що г необхiдний для формування образу уявно¬ "iдеально¬ Вiтчизни" (згiдно новiтньо¬ теорi¬ нацiогенезу Бенедикта Андерсона), i таким чином Укра¬на являг собою фiкцiю, "уявну спiльноту", що визрiла в головах романтикiв i як пошесть розповсюдилась серед простого люду? Як це не дивно, але бiльшiсть дослiдникiв нацiогенезу укра¬нцiв пов'язують процес створення укра¬нсько¬ нацi¬ саме з модерними часами, з другою половиною XIX столiття. Посидiли хлопцi, покумекали, посмоктали пальця - i на тобi, Укра¬на. Тепер почнемо створювати укра¬нцiв. А чому власне Укра¬на? Чому не Русь, наприклад? Куди подiлася Русь?
   Ще в далекому дитинствi я почув вiд свог¬ матерi пiсню "Козак вiд'¬жджаг, дiвчинонька плаче". Ця сумна пiсня вразила мене до глибини мог¬ ще не зрiло¬ душi - менi було невимовно жаль бiдну дiвчину, яку козак не хотiв брати з собою "на Вкра¬ну далеку". Ще тодi в мене виникло питання - чому Вкра¬на далека? Адже, якщо пiсня укра¬нська, то дiвчина вже мала бути на Укра¬нi. Як це не дивно, але в той час менi нiхто переконливо не змiг вiдповiсти на це просте запитання. I ще одне питання виникло - що там г такого на тiй Вкра¬нi, куди дiвчина прагне дiстатися за будь-яку цiну? Чи тiльки кохання до козака "...в степу пiд вербою, лиш би серце з тобою, на Вкра¬нi далекiй", чи може сама Вкра¬на була тiгю мрiгю, яка рефреном повторювалася в тiй пiснi, i власне слова про ту далеку Вкра¬ну створювали найбiльше почуттгве напруження.
   Ця ностальгiя по Вкра¬нi, наче по якiйсь землi обiтованiй, те пiднесення з яким виступало це слово, вiдчувалася не тiльки в народних пiснях i думах, але й у творчостi багатьох лiтераторiв, причому не тiльки укра¬нських, (я вже не торкаюсь Т. Шевченка, чи Якова Щоголева) але й польських, що напевно вiдповiдало суспiльним настроям ("I це був той край, який правдиво колись, уже шкодуючи за втратою його, називали й проголошували поляки рагм свiту - був вiн перед вiйною Хмельницького немовби друга обiтована земля, що кипiла молоком i медом." - Самiйло Величко; "...a jak umr? pochowajcie / na zielonej Ukrainie...", Тимко Падура). Вона була також присутня в свiдомостi народу Укра¬ни, навiть в тi часи, коли панували пролетарський iнтернацiоналiзм i комунiстичнi iдеали. I чомусь в народнiй свiдомостi не було навiть i згадки про Русь, про русiв чи русинiв, а може русичiв - вже толком нiхто не пам'ятав ¬х назви, настiльки несуттгво було те, що iснувало на нашiй землi до виникнення Укра¬ни. (Я вже не говорю про офiцiозну Малоросiю - уявiть собi, ненька-Малоросiя).
   Пiзнiше я не без здивування довiдався, що з самого початку Укра¬ною була невеличка смужка землi на пiвденному порубiжжi Ки¬всько¬ Русi, що вже на той час вiдносилась до Литовсько¬ держави. I як же так вийшло, що та невеличка смужка землi перетворилася в величезну територiю вiд Донбасу до Карпат, де люди вважали себе укра¬нцями, незважаючи на рiзноманiтну державну приналежнiсть i на всi намагання викорiнити те укра¬нство? Власне цi питання, що були започаткованi ще в дитинствi, пiдсвiдомо чи осмислено спрямовували мiй розум у вiдповiдному напрямку. В доступних джерелах з iсторi¬ Укра¬ни йшлося про що завгодно - класову боротьбу, державотворчу дiяльнiсть, особливостi укра¬нсько¬ iдентичностi, про козацтво, шляхту, вiйни i повстання, але нiчого про процес перетворення Русi в Укра¬ну, а русинiв в укра¬нцiв. Це дуже дивно, хоча б тому, що утворення укра¬нсько¬ нацi¬, тобто тiг¬ частини руського народу, яка називала себе укра¬нцями, вiдбулося в iсторично мiзерний термiн, наче стався вибух, який переробив свiдомiсть людей, i цi люди не тiльки почали себе по iншому називати, але й по iншому себе вiдчувати i по iншому поводитись.
   Важливiсть i значення цих питань полягаг в наступному: чи була змiна самоназви народу випадковим явищем, чи вона була пов'язана з процесами етногенезу, тобто процесами створення нового етносу i ново¬ нацi¬ на базi старого руського етносу? Тобто, чи г укра¬нцi представниками малоросiйсько¬ гiлки гдиного руського етносу, (згiдно радянсько¬ догматики, започатковано¬ В.В. Мавродiним), чи вони г представниками або нащадками пiвденно-руського етносу (субетносiв, племен), тiльки змiнили свою самоназву (щоб вiдрiзнятись вiд росiян, як вважають деякi iсторики), чи вони несуть в собi щось особливе, що вимагаг змiни самоiдентифiкацi¬, цiлком свiдомого виокремлення з "сiм'¬ народiв-братiв", утвердження себе власне як укра¬нцiв, а не русiв, русинiв, русичiв чи малоросiв? I в зв'язку з цим - чи об-рунтованi претензi¬ укра¬нства на власну державнiсть, на утвердження укра¬нсько¬ державно¬ мови, власно¬ полiтики i т. п.? Чи не являг це собою простий розкол "единого русского мира", що в такому разi цiлком би виправдовувало зусилля щодо "укрепления всемирного русского единства"? Врештi решт поставлене питання переходить в сферу мiжнародно¬ полiтики, правосуб'гктностi, виправданостi територiальних претензiй з боку сусiдiв, ¬х прав щодо можливостi втручання у внутрiшнi справи сусiдньо¬ держави i таке iнше.
   Ми магмо справу з ситуацiгю, коли далеке минуле нагло втручагться в сьогодення i впливаг на рiшення, що пов'язанi з долею багатьох мiльйонiв людей. Подiбна ситуацiя неодноразово вiдбувалася в iсторi¬ нашого народу i призводила до кривавих подiй. Так в вищенаведеному прикладi Антанта не визнавала правосуб'гктностi Захiдноукра¬нсько¬ Народно¬ республiки власне внаслiдок недостатньо артикульовано¬ укра¬нськостi в ¦вропi, не тiльки в зв'язку з вiдсутнiстю укра¬нсько¬ державностi, але також в зв'язку з недостатньо чiтко визначеним статусом укра¬нцiв, як нацi¬. В нинiшнiх подiях на Донбасi i в Криму знову викаг проблема правомiрностi претензiй з боку сусiдньо¬ держави, яка врештi-решт зводиться до горезвiсного, нацiонального питання, вiд якого залежать долi мiльйонiв людей, а також кра¬н i народiв.
   Роздумуючи над "укра¬нським питанням", я дiйшов до крамольно¬, з точки зору марксизму (на якому я був вихований) думки, що вирiшальним фактором в процесi утворення укра¬нського етносу був духовний фактор, а конкретно - воля, чи свобода. Перехiд вiд неволi до волi радикально змiнюг тип людини, перш за все в планi переходу вiд патерналiзму до особисто¬ вiдповiдальностi. Вже наступне поколiння, що виростаг в умовах волi, готове кров'ю платити за власну свободу, бо це для нього - найвища цiннiсть. Ця цiннiсть змiнюг душу людини, пiдносить ¬¬ духовно, що проявляг себе в ¬¬ дiях, поведiнцi, вiдношенню до людей, перш за все, в почуттi власно¬ гiдностi, яке виникаг тiльки в вiльно¬ людини, що сама приймаг рiшення i несе за них вiдповiдальнiсть. Умови, в яких могла iснувати вiльна людина склалися, з тих чи iнших причин, якраз в тих невеличких укра¬нах, на порубiжжi Русько¬ землi. I на тих укра¬нах зародився етнос вiльних людей - укра¬нцiв, i звiдти подув вiтер свободи, що охопив всю пiвденну Русь, перетворюючи русiв в вiльних укра¬нцiв, доки цей вiтер не перетворився в бурю Хмельниччини i не перетворив обiтовану землю, що кипiла молоком i медом, в ру¬ну i пустку. Але той потужний iмпульс волi, що був започаткований в маленьких укра¬нах, продовжував дiяти i в Гетьманщинi, яка усiма силами намагалась зберiгати сво¬ вольностi в межах Московi¬, а потiм - Росiйсько¬ iмперi¬, i на Слобожанщинi з ¬¬ традицiями самоврядування, i серед колонiстiв Новоросi¬, i на правобережнiй Укра¬нi, де продовжував iснувати дух укра¬нства i дух спротиву будь-якому поневоленню.
   Цей "феномен волi", що так виразно i бурхливо проявив себе на землях Укра¬ни, не г чисто укра¬нським явищем. Як показуг досвiд iсторi¬, вiн проявляг себе завжди, як тiльки виникають вiдповiднi умови. Вiн iснуг в будь-якому суспiльствi як спрямованiсть до самоорганiзацi¬, в формах самоврядування i громадянського суспiльства. Це г один з найважливiших феноменiв, що визначають характер соцiально¬ органiзацi¬ i державотворення i проявляг себе у взагмодi¬ двох тенденцiй, що дiють на протязi всiг¬ iсторi¬ людства - з одного боку - свобода i самоврядування, а з iншого - жорстока державнiсть, централiзм, тотальний контроль, примус i насильство. В нашi часи друга тенденцiя яскраво виражена в явищах наростаючо¬ бюрократизацi¬ суспiльного життя, в поступовому звуженнi "поля свободи", в перетвореннi моральних механiзмiв регулювання в iнституцiйнi. Власне такий, бiльш широкий контекст актуалiзуг проблему укра¬нства, як фактора сучасного державотворення i спрямованостi соцiального розвитку.
   Специфiка утворення укра¬нсько¬ нацi¬ полягаг в тому, що до не¬ не пiдходять теорi¬ нацiогенезу, побудованi на базi гвропейсько¬ практики модерних часiв, в яких створення нацi¬ виглядаг, як соцiальний проект, зi створенням "нацiонального мiфу", образу "iдеально¬ Вiтчизни", "уявно¬ спiльноти", яка поступово стаг реальною i т. д. Дiйсно, за допомогою вiдповiдного державного апарату, що об'гднуг певний конгломерат народiв, i вiдповiдно¬ полiтики можна за якихось одне-два столiття створити нацiю. (Зауважимо, що в серединi 19 столiття половина населення, наприклад, Францi¬ не розмовляла французькою мовою). А тому ще до нашого часу виникаг багато питань щодо походження бiльшостi гвропейських нацiй, i усi цi питання пов'язанi власне з державницьким механiзмом нацiотворення, з насиллям i примусом, який об'гднував етноси i поступово нiвелював етнiчнi особливостi, "стриг усiх пiд одну гребiнку". Ото й г нацiональний проект, що його реалiзуг держава, по сво¬й сутi. (Ще М.П. Драгоманов в сво¬х Чудацьких думках про укра¬нську нацiональну справу зауважив, що "система примусово¬ нацiональностi г такою ж всесвiтньою проявою в громадському життю, як i система примусово¬ релiгi¬". Курсив Драгоманова).
   Особливiсть Укра¬ни полягаг в тому, що вона вже iснувала ранiше. (I саме в цьому причина горезвiсного "укра¬нського сепаратизму", що йому присвячена маса лiтератури, яка "переконливо" доводить його повну i остаточну безпiдставнiсть). Укра¬нська нацiя iснувала вже тодi, коли виникли першi чутки про Укра¬ну. Процес творення укра¬нсько¬ нацi¬ вiдбувався дуже просто - укра¬нцями ставали усi, хто сприймав укра¬нську iдею, а точнiше - iдею, втiлену в цiлком певну соцiальну практику. Процес поширення укра¬нства був власне процесом поширення цiг¬ iде¬ i цiг¬ практики, а тому вiн мав надетнiчний характер i йшов серед найширших мас. (Саме надетнiчнiсть укра¬нства даг змогу говорити про народ-нацiю, а не про народ-етнос). Дiгвiсть укра¬нсько¬ iде¬ пов'язана з тим, що вона була започаткована саме соцiальними практиками, якi формувалися на тих первiсних укра¬нах, що утворювалися в Поднiпров'¬ i Побужжi пiсля монгольсько¬ навали, i далi почали поширюватися на незайманi землi Дикого Поля. Процес формування тих соцiальних практик тривав близько двох з половиною столiть i не залишив пiсля себе жодних документальних свiдоцтв, бо це був поступовий еволюцiйний процес i ми спромоглися вiдчути лише його кiнцевий результат - новий тип спiльноти яка заявила про себе десь бiля кiнця XVI столiття. Але наступна хвиля розповсюдження укра¬нства, що змiнювала свiдомiсть руса на свiдомiсть укра¬нця, була настiльки бурхливою i потужною, а ¬¬ наслiдки настiльки суттгвi, що ¬х вже не могли здолати державнi машини сусiднiх великих держав на протязi столiть. Укра¬нство розповзалось, як поширюгться дух свободи, навiть в тi мiсця де зроду не було нi волi, нi козацтва, де Укра¬на уявлялась недосяжною мрiгю, але мрiгю, яка даг надiю. (Може в тих мiсцях це й був укра¬нський мiф - Укра¬на, як надiя). Навiть на тих землях, що були захопленi iмперiгю у татар (ногайцiв) i на якi при¬здили колонiсти звiдусiль, я маю на увазi Новоросiю на землях колишнього Дикого Поля, через певний час стало переважати укра¬нство, а сiльське населення було майже повнiстю укра¬нiзовано. Так само була в бiльшостi укра¬нiзована дрiбна польська чиншова шляхта в другiй половинi XIX ст. на Правобережжi. На картах Слобожанщини добре видно, як йшла дифузiя затухаючо¬ хвилi укра¬нства на територiях нинiшнiх Курсько¬ Бiлгородсько¬ i Воронезько¬ областi Росi¬. Сила укра¬нства полягала в тому, що воно жило в народi, тодi як елiта, що традицiйно бiльше дбаг про власне добро нiж про власну душу, адаптувалась до нових механiзмiв панування, якi нав'язувала держава, i не виступала як проукра¬нський фактор. Це розповзання укра¬нства, що продовжувалося близько трьох столiть, являг собою унiкальний за масштабами феномен, що iснуг як абсолютний факт, на фонi постiйних заклинань про державу, яко¬ нiколи не було i нацiю, яко¬ нiколи не було. Так що ж було?
   В основi укра¬нсько¬ iде¬ була свобода, а соцiальна практика втiлювала цю iдею в двох формах - самоврядування i народ-армiя. Iдея свободи означала вiдсутнiсть механiзму панування, примусу, розколу на класи, бо самоврядування було в змозi вирiшити всi питання. Форма суспiльно¬ органiзацi¬ типу, народ-армiя, очевидно, була запозичена у кочових народiв, для яких ця форма г характерною. В укра¬нському варiантi ця форма пов'язана з виникненням козацького стану, який був органiчно пов'язаний з селянським станом - не було жодних мiжстанових перешкод для переходу селян в козаки i навпаки. Роль професiйно¬ армi¬ i школи виховання козакiв вiдiгравала Сiч. Фактично iснувало гдине козацько-селянське суспiльство, бо обидва стани були в повнiстю взагмозалежнi i не могли iснувати окремо. Рiвень особисто¬ свободи, досягнутий в такому суспiльствi серед найширших мас населення, був найбiльший в ¦вропi тих часiв. Отже рiзниця мiж укра¬нцем i русом чи росiянином або польським хлопом була цивiлiзацiйна, вони уособлювали рiзнi типи цивiлiзацiй. I ще - держава розширюг сво¬ володiння i формуг нацiю через насильство, примус. Укра¬нство поширювалось само по собi, як поширюгться iнформацiя, вiра, iдея. А iдею не можна побороти не запропонувавши кращу iдею, або не дочекавшись поки вона сама себе дискредитуг.
   Феномен iснування Укра¬ни, як територi¬, заселено¬ укра¬нцями, вже не викликав сумнiву приблизно з середини XVII столiття, коли цiлком склалися новий укра¬нський народ-нацiя i вiдповiдна, досить значна територiя. Характерно, що в назвi першого видання 1651 року "Опису Укра¬ни" Боплана - (першо¬, до того ж полiтично нейтрально¬ людини, що створила детальну карту Укра¬ни i описала укра¬нцiв), назва, Укра¬на, не вживагться. Мова йде про окра¬ни Польського королiвства вiд кордонiв Московi¬ до Трансiльванi¬. Але вже в другому виданнi 1660 року "Description d'Ukranie ..." все стаг на сво¬ мiсця, що характеризуг не тiльки прогрес в уявленнях про Укра¬ну в суспiльствi, але напевно й бiльш глибоке осмислення Бопланом зiбраного матерiалу i живих вражень, якi настiльки очевидно виявляли окремiшнiсть, особливiсть укра¬нства, що вiн аж нiяк не мiг прирiвняти Укра¬ну до iнших польських земель i назвав ¬¬ тою назвою, якою користувалися мешканцi, якi там проживали. Суттгво те, що назва територi¬ спiвпадаг з назвою народу, що його населяг. Це означаг, що саме iснування укра¬нського народу стало ключовим при визначеннi назви, Укра¬на, для певно¬ територi¬, яка входила до складу Речi Посполито¬. Таким чином, не викликаг сумнiву, що на стан середини XVII столiття iснувала обширна територiя, що звалась Укра¬ною i була заселена народом, що називав себе укра¬нцями. I пiсля цього ця територiя продовжувала поширюватись далi. (Порiвняйте з сусiдами - Московiя, Рiч Посполита, Кримське ханство, Османська iмперiя. В Росi¬ простий народ називав себе "крестьянами", тобто "християнами". В цьому вбачагться вiдлуння страшно¬ епохи колонiзацi¬ корiнних народiв Ростово-Суздальського князiвства, де християнство впроваджувалось вогнем i мечем i самоназва "християнин" ставала оберегом вiд сваволi колонiзатора).
   У читача може виникнути цiлком логiчне питання - яке взагалi значення для сучасно¬ людини маг далеке минуле ¬¬ давно забутих предкiв? Хiба що для створення мiфу, але мiф можна створити i не маючи чи не знаючи минулого, як вважаг сьогоднi постмодернiстська думка. Основна догма марксизму говорить прямо - буття визначаг свiдомiсть. Яке створиш буття, така й буде свiдомiсть. I народ погоджугться з таким пiдходом - "з вовками жити - по вовчому вити". Це - з одного боку. Але з iншого - треба подивитися якою була реальнiсть. З кiнця 18 столiття майже вся Укра¬на (крiм Галичини) була в складi Росiйсько¬ iмперi¬, де укра¬нцi вiдiгравали роль одно¬ з складових частин "тригдиного" схiднослов'янського етносу, пов'язаного спiльнiстю походження, вiри i мови (з деякими "несуттгвими дiалектичними вiдмiнностями"). Була вiдповiдно переписана iсторiя i створена вiдповiдна мiфологiя про споконвiчне прагнення пiвденних русiв до злиття з Великою Руссю, яке нарештi знайшло втiлення в подiях 1654 року i актi вiдторгнення русинiв вiд Польщi пiд час подiлiв Речi Посполито¬. Проходив час, але окремiшнiсть Укра¬ни i укра¬нства продовжувала iснувати i була очевидною. Спочатку Гетьманщина боролась за сво¬ вольностi, а пiсля ¬¬ лiквiдацi¬ i повно¬ унiфiкацi¬ державно¬ системи почав наростати укра¬нський сепаратизм, який цiлком визначено i недвозначно втiлився в створеннi УНР пiсля подiй 1917 року. Пiсля цього стався, буквально, вибух укра¬нсько¬ культури (втiм, дуже скоро i криваво придушений), була кодифiкована укра¬нська лiтературна мова, виникла нацiональна iнтелiгенцiя, незважаючи на неоiмперський тиск з боку центрально¬ влади. Результат ми не так давно побачили - 70 рокiв перебування в "гдинiй сiм'¬ братнiх народiв" не створили "нову iсторичну спiльноту - радянський народ". I та швидкiсть, з якою почали розбiгатися "братнi народи" пiсля кончини СРСР, i те, якi форми соцiально¬ органiзацi¬ вони почали створювати, наводить на думку, що в життi не все так просто, як в марксистськiй формулi про буття i свiдомiсть. Минуле продовжуг жити в свiдомостi народу, причому не мiфи i вигадки, а реальне минуле. Це явище можна назвати термiном, iнерцiя ментальностi. (Слово, ментальнiсть, може бути замiнене виразом, суспiльна свiдомiсть). Наше минуле певним чином модифiкуючись i трансформуючись продовжуг жити в наших головах, визначаючи i нашу нацiональну свiдомiсть, i риси так званого, нацiонального характеру, i значною мiрою - наше нинiшнг буття. Людина являг собою те, що закладено в ¬¬ голову, а всяка активнiсть також починагться з голови, з думки, з мрi¬, з прагнення. Актуальна Укра¬на iснуг в наших головах, перш за все в формi ментальностi. Якби укра¬нсько¬ ментальностi не iснувало, то вiд минулого залишилися б голi iсторичнi факти, як про стародавнiй Рим чи Карфаген, i нiякi мiфи вже не допомогли б.
   Ментальнiсть зв'язуг нас з минулим. Вона г вираження в рацiональнiй формi того, що ранiше називали "душа народу", чи "народний дух", що утворюгться в процесi етногенезу i може мати дуже глибоке iсторичне корiння, так звану iсторичну пам'ять. Взагалi, може чи не найважливiша властивiсть ментальностi, полягаг в тому, що вона обумовлена минулим досвiдом, який накопичувався в народi на протязi столiть, а може й тисячолiть. Це консервативна, iнерцiйна основа людського життя, яка, з одного боку, перешкоджаг швидкiм змiнам суспiльного життя, наприклад, реформам, а з iншого - сприяг вiдтворенню форм життя, якi пройшли випробування iсторичним досвiдом. Зокрема, завдяки цiй властивостi ми дотепер можемо бачити iрландцiв, шотландцiв i навiть валлiйцiв, незважаючи на те, що вони майже втратили сво¬ рiднi мови i довгий час перебували пiд соцiокультурним тиском Британсько¬ iмперi¬. По тiй самiй причинi переселенцi в iншi кра¬ об'гднуються в нацiональнi групи, афганцi вперто не хочуть вливатися в "прогресивну" частину людства, а японська форма лiбералiзму виявилась тiсно переплетеною з традицiйно японською формою особистих вiдношень.
   Не менш важлива властивiсть ментальностi полягаг в тому, що вона безпосередньо впливаг на характер активностi (дiяльностi) людини (суспiльства), причому цей вплив може бути визначальним. Справа в тому, що активнiсть викликагться ментальним напруженням - почуттям, яке створюг певну спрямованiсть активностi i органiзуг волю. В цьому легко переконатися, якщо порiвняти активностi окремих людей, або суспiльств, що мають однаковi потреби, але суттгво вiдмiннi ментальностi. Так, наприклад, суспiльство, що маг ментальнiсть, схильну до рабства, пiдлеглостi або патерналiзму, не може за iсторично короткий термiн перейти на шлях лiбералiзму. Активнiсть такого суспiльства буде визначатись його ментальнiстю i воно буде схильне до вiдтворення вже випробуваних форм навiть в нових обставинах, таким чином, щоб вiдбулося найбiльш повне узгодження нового зi старим, щоб мiнiмiзувати ментальне напруження в суспiльствi. Таким же чином, коваль, якому потрiбно зробити табуретку, почне гнути ¬¬ з металевих пруткiв, бо на вiдмiну вiд столяра, вiн мислить металом i тiльки в роботi з металом вiн може узгодити характер свог¬ активностi зi свогю ментальнiстю.
   В ментальностi вiдбувагться синтез i фiксацiя досягнутого соцiокультурного рiвня - синтез етичних, естетичних, рацiональних, фiлософських i релiгiйних складових суспiльного пiзнання реальностi i суспiльного досвiду. Це г цiннiсть, яка характеризуг iсторичний досвiд рiзних етносiв, народiв, соцiальних груп. Специфiка i цiннiсть цього досвiду г, зокрема, нацiональна специфiка i нацiональна цiннiсть. Те саме стосугться етносу, чи будь-яко¬ соцiально¬ групи, що маг сво¬, специфiчнi досягнення, пов'язанi з тим специфiчним iсторичним шляхом, який пройшла дана соцiальна група. Цi досягнення, надбання, цiнностi можуть бути об'гктом гордостi дано¬ групи, об'гктом права, що захищаг ¬х вiд руйнацi¬ i посягання на руйнацiю, а також об'гктом захисту вiд такого посягання. В цьому сенсi вони подiбнi до iнтелектуально¬, чи навiть матерiально¬ власностi, яка являг собою цiннiсть, що пiдлягаг правовому захисту. I в цьому полягають базовi рацiональнi основи для виникнення нацiоналiзму як нормального явища, органiчно властивого будь-якому народу чи етносу в умовах, коли виникаг необхiднiсть докладання зусиль щодо збереження тих цiнностей. (Характерно, що етнос може не усвiдомлювати, що це г власне, нацiональнi цiнностi). Коли народ чи етнос не докладаг таких зусиль в разi необхiдностi, то це г свiдоцтвом глибоко¬ внутрiшньо¬ кризи, яка г прологом кiнця цього етносу, як суб'гкта iсторi¬. Напевно, нацiя iснуг поки маг сво¬ нацiональнi цiнностi, якi вона готова вiдстоювати. I вона повинна тi цiнностi чiтко усвiдомлювати i артикулювати.
   Отже, основне питання, яке виникаг - а чи залишились тi власне, укра¬нськi цiнностi? А якщо залишились, то в чому вони полягають? I чи можна щось побудувати на базi тих цiнностей, щоб зайняти бодай якусь нiшу в системi свiтового господарства i свiтово¬ культури? Що ми можемо запропонувати людству? I головне - чи варто за тi цiнностi боротись i ¬х вiдстоювати? В цьому сенсi можна згадати Михайла Драгоманова, який майже пiвтора столiття тому висмiював "галушковий" нацiоналiзм та етнографiчний патрiотизм i закликав звертатися до гвропейсько¬ науки i гвропейських цiнностей. Можна послатись на того ж таки О. Мiллера, який вважаг, що укра¬нську нацiю створили бiльшовики за роки полiтики "коренiзацi¬", а так звана, захiдноукра¬нська нацiя, утворилася в Польщi в мiжвогнний перiод (може внаслiдок полiтики полонiзацi¬?). Тобто укра¬нська нацiя, по-перше - розколота, по-друге - не укорiнена в минуле, а значить, ¬¬ фактично не iснуг. Це означаг, що не треба морочити голову i забути про "укра¬нськiсть", яко¬ вже немаг, як актуально¬ сили. I все ж таки були сумнiви - щось тут не так. Я вiдчував, на власному (i не тiльки) досвiдi, що вiдношення до укра¬нцiв в Росi¬ явно не як до "сво¬х", а якесь насторожене, навiть вороже, в усякому разi, серед так званих "простих" людей. Я бачив суттгву рiзницю в побутi, а в сiльськiй глибинцi вона була разюча. I полiтика Радянського Союзу, починаючи з 1932 року була дуже жорстка в нацiональному питаннi (ярлик нацiоналiста означав в'язницю, як мiнiмум), почалися репресi¬ серед нацiонально¬ елiти i жорсткий контроль усiх проявiв нацiонально¬ свiдомостi. Значить система в цьому вбачала небезпеку. "Коренiзацiя" iснувала з 1923 по 1932 рiк (хоч переслiдування дiячiв "укра¬нiзацi¬" почалося вже в 1926 роцi), а хiба можливо за такий термiн створити нацiю? (Мiллер - фантаст або фальсифiкатор?). Значить нацiя iснувала. (Можливо, "коренiзацiя", то була частина диявольського плану лiбералiзацi¬, щоб за образним висловом Мао Цзедуна "змi¬ повилазили зi сво¬ печер, пiсля чого ми зможемо вiдрубати ¬х собачi голови". Короткий термiн "коренiзацi¬" i подальшi подi¬ наводять на таку думку, так само, як аналогiчна ситуацiя з НЕП-ом). Але з iншого боку, досвiд показував, що великi мiста - русифiкованi, укра¬нська народна культура, точнiше ¬¬ залишки, зосталась тiльки на селi, навiть образ укра¬нця, що його постiйно вiдтворював радянський кiнематограф - образ хитруватого напiвдурника, який послуговугться якоюсь дикою мово (бо, бачте, в його дурнiй головi не вмiщаються одночасно двi мови), не викликав симпатiй широких мас, а серед укра¬нсько¬ iнтелiгенцi¬ викликав обурення за таке вiдверте шельмування укра¬нства. Iнтенсивно навiювалась суспiльна думка про укра¬нство, як про щось безкiнечно вiдстале, глибоко вторинне, недолуге, фольклорно-етнографiчне, "шароварно-галушкове", яке пiдтримугться тiльки щоб показати, як партiя пiклугться про усi народи. Нацiональну мову в росiйських школах можна було не вивчати по заявi батькiв вже починаючи з 1958 року. Усе - пiд контролем, усе що треба - закатане в асфальт.
   Незалежнiсть, що настала зовсiм неочiкувано, коли Укра¬на майже сама по собi вiдвалилася вiд гниючо¬ i смердячо¬ маси iмперi¬, також не дала особливих надiй - поступово створювався олiгархiчний капiталiзм за кращими росiйськими зразками, iдейна основа якого була дуже проста - прибуток за будь-яку цiну. (Щастя, що ще не встигли розпродати землi). Свобода, отримана малою цiною так само мало цiнугться. Народ, якого створила свобода, виявився до свободи не готовий - патерналiзм встиг роз'¬сти здорову народну основу. Перехiдний перiод був необхiдний, але основне питання полягало в напрямку цього переходу. Укра¬на мовчазно погодилась з тим напрямком, що привiв до олiгархiзацi¬ i до, фактично, антинародно¬ влади. То чи залишилось вiд Укра¬ни щось свог, достойне гордостi i збереження, i що давало б iмпульс розвитку?
   Майдан Незалежностi, Революцiя Гiдностi, подi¬ на Донбасi стали поворотною точкою. Для бiльшостi стало очевидно - так, ще не вмерла Укра¬на. Вона проявилася саме в тих формах i мала таку спрямованiсть, якi г характернi для укра¬нства - самоорганiзацiя (особливо - унiкальний по масштабу феномен волонтерства) i типова для укра¬нцiв впертiсть в досягненнi мети, прагнення до свободи i людсько¬ гiдностi, що здавалося б не повинно було турбувати людину посттоталiтарно¬ держави. I все це вiдбувалось пiд укра¬нською символiкою i пiд звуки укра¬нського гiмну. Тобто очевидна була проукра¬нська спрямованiсть Майдану i знову ж таки - укра¬нська по iде¬, а не за етнiчними ознаками. Етнiчний i лiнгвiстичний аспекти не мали жодного значення. Це були ознаки формування сучасно¬ полiтично¬ нацi¬. На Майданi була нацiональна елiта, але пiдтримка його значною частиною населення кра¬ни стала свiдоцтвом наявностi нацiонального духу також в широких масах.
   Для мене особисто це був сигнал - тi роздуми про Укра¬ну, укра¬нство, майбутню долю кра¬ни, якi на протязi довгих рокiв велись, так би мовити, в "фоновому режимi", щодо яких я не мав жодних iлюзiй в планi ¬х актуальностi чи затребуваностi, i з якими я нiколи не збирався дiлитись, раптом стали на вiстрi актуальних подiй. В розмовах з людьми я зрозумiв, що сухi факти нашо¬ iсторi¬ практично iснують самi по собi, не вписанi в сьогодення. Найбiльш гостре питання - що ми за народ? Яким чином свiдомiсть руса змiнилася свiдомiстю укра¬нця? В чому полягають власне укра¬нськi цiнностi? I чи зберiгають тi цiнностi актуальнiсть для сьогодення, а найважливiше - для майбутнього? Менi захотiлося показати не тiльки перiод зародження Укра¬ни, але й те як наша iсторiя пов'язана з загальною iсторiгю в актуальному для сьогодення питаннi - державотворення.
   Унiкальнiсть Укра¬ни, про яку я говорив ранiше, полягаг в тому, що вона виникла як бездержавне утворення. Згодом вона адаптувалась до умов сусiднiх держав, в якi була iнкорпорована, але продовжувала iснувати не зменшуючись, i врештi-решт перетворилась в одну з найбiльших кра¬н ¦вропи. Це г свiдоцтво потенцiалу укра¬нсько¬ iде¬ i укра¬нського народу. Подi¬ Майдану, провал амбiтного проекту "Новоросiя 2" вiд Харкова до Одеси показали, що потенцiал народу, бо власне народ, а не держава були рушiйною силою опору, ще не вичерпав свiй потенцiал, пiд попелом ще тлiло вугiлля, яке знову запалало полум'ям. Це полум'я означаг активнiсть народу яка маг бути певним чином спрямована. I цю спрямованiсть маг надати елiта - в цьому полягаг ¬¬ iсторична мiсiя в цей визначальний перiод нашо¬ iсторi¬. Ця спрямованiсть маг бути узгоджена з нашою ментальнiстю, нашим рiвнем технологi¬, суспiльно¬ органiзацi¬, нашими природними можливостями, нарештi - нашим оточенням i загальними тенденцiями гвропейських i свiтових процесiв. Iншими словами, вона маг бути конкретна, специфiчна для Укра¬ни i являти собою, як тепер говорять "дорожню карту" - динамiчну, адаптивну програму поступових змiн, якi повиннi наблизити нас до передових кра¬н свiту. Це непроста задача, яка повинна вирiшуватися широкою спiльнотою.
   Дана робота стосугться перш за все оцiнки iснуючо¬ ситуацi¬, тобто перш за все осмислення того, хто ми г, в чому полягаг наша специфiка, i як ця специфiка спiввiдноситься зi свiтом. I ще - вона викликана необхiднiстю доносити до народу, що простих рiшень не буваг, бо соцiальнi явища взагалi дуже складнi, що нашому народу належить перебороти патерналiзм, очистити свiдомiсть вiд отрути популiзму i розпочати нарештi поступ, бо належить пройти довгий i непростий шлях.
   Особливiсть поставлено¬ задачi в багатовимiрностi процесiв, якi пiдлягають розгляду. Таких вимiрiв г як мiнiмум п'ять - клiмато-географiчний (або природно-ланшафтний), популяцiйний (демографiчний), технологiчний, органiзацiйний i ментальний. I хоч цi вимiри г значною мiрою незалежнi, але в рiзнi iсторичнi моменти процеси в якомусь одному вимiрi стають провiдними i впливають на процеси в iнших вимiрах, далi ситуацiя може змiнитися, причини i наслiдки можуть мiнятися мiсцями i все це доповнюгться iррацiональним суб'гктивним фактором. Тому даний нарис може справляти враження (i це справедливо) певно¬ еклектичностi i вiдсутностi цiлiсностi. Як я наголошував, менi хотiлося в першу чергу розiбратися в явищi зародження ново¬ молодо¬ нацi¬ - укра¬нцiв, бо зародження будь-якого соцiального органiзму вирiшальним чином впливаг на його майбутнiй розвиток, що й простежугться на прикладi Укра¬ни. Власне воно (зародження) сформувало укра¬нську ментальнiсть i продовжуг дiяти дотепер в формi iсторично¬ пам'ятi народу. В цьому вiдношеннi виникла потреба трохи бiльше освiтити роль кочових народiв в укра¬нському нацiогенезi, на сьогоднi явно недооцiнену. I безумовно сучасна проблема державотворення спонукала до необхiдностi розгляду в бiльш загальному планi таких явищ, як державнiсть, бездержавнiсть, свобода, цивiлiзацiйний фактор i таке iнше. Цi питання г надзвичайно актуальними в нашi днi, коли в передових кра¬нах свiту маг мiсце, можна сказати, криза демократi¬, коли все бiльше виникаг протирiч мiж демократiгю i свободою людини, i коли все бiльше людей схиляються до обмеження iндивiдуальних свобод на користь посиленню "державного порядку". Цi питання напряму пов'язанi з вибором напрямку розвитку укра¬нсько¬ державностi.
   Ця робота розрахована на широкого читача, а тому не претендуг на науковiсть, тим бiльше, що в багатьох випадках мо¬ твердження заснованi на логiцi, а не на фактах, i я не маю можливостi пiдтвердити ¬х справедливiсть. В цiлому, вiдповiдно до мети, робота маг скорiше просвiтницький чи навiть публiцистичний характер. Це звiльняг мене вiд необхiдностi аналiзу джерел, прiоритетiв i вiдповiдних посилань (хоч я знаю як ревниво вiдносяться науковцi до питань прiоритету), разом з тим, я намагався не суперечити твердо встановленим фактам. Менш суттгва чи iлюстрацiйна частина роботи набрана дрiбнiшим шрифтом i може бути пропущена читачем, який не потребуг бiльших роз'яснень чи коментарiв.
  

Частина перша

Ментальнi пiдстави цивiлiзацi¬

Роздiл 1.1. Iррацiональнi пiдстави ментальностi.

  
   З того кривого дерева, що з нього виросла людина,
   важко вистругати пряму палку.
   I. Кант
  
   Криве дерево, про яке йдеться в епiграфi, це дика природа людини, яка не зникла i не могла зникнути, бо г фундаментом, на якому побудована ¬¬ бiльш культурна складова. Вся iсторiя людства переповнена прикладами, коли через добре продуманi рацiональнi рiшення проглядаг ота дика iррацiональна i нездоланна природа. Як правило, вона не г очевидна, бо покрита зверху культурним шаром, завуальована, i потрiбнi певнi розумовi зусилля, щоб розгледiти ¬¬ в чистому виглядi, але ¬¬ iснування не викликаг сумнiву. На жаль, саме вона знаходиться в пiдставах ментальностi i тому ¬¬ потрiбно розглянути в першу чергу.
   Могутнi iнтелектуальнi здiбностi, якими еволюцiя нагородила людину, аж нiяк не вплинули на ту основу, що закладалась на протязi багатьох мiльйонiв рокiв - iнстинкти. Вони складають найбiльш глибокий i найбiльш консервативний шар ментальностi - ту звiрину суть людини, що передагться з генами i завжди дрiмаг в людинi, задавлена вихованням i освiтою, але завжди готова цiлком себе проявити в ситуацiях, коли культурнi чинники перестають дiяти. Звiр завжди дрiмаг в людинi, i завжди готовий пробудитися, як тiльки виникне необхiднiсть.
   В контекстi вибрано¬ теми, нас будуть цiкавити в першу чергу соцiальнi аспекти проблеми, тобто прояви iнстинктiв в соцiальних явищах. Пiдкреслимо, що цi прояви можуть бути дуже консервативними, бо опираються на природу людини. В цiй природi можна видiлити групу соцiальних iнстинктiв, що суттгво впливають, зокрема на соцiалiзацiю (створення соцiальних груп), етнокультурну самоiдентифiкацiю, прагнення до володiння приватною власнiстю, прагнення до лiдерства. Необхiдне для людини вiдчуття соцiально¬ спiльностi, захищеностi створюг iнстинкт приналежностi до групи, що формуг одне з основних вiдношень людини до собi подiбних - свiй-чужий. Близький до нього, стадний iнстинкт, що змушуг людей об'гднуватися в соцiальнi спiльноти - общини i забезпечуг бiльш високу ймовiрнiсть виживання для кожного з ¬¬ членiв. Деяким людям (меншостi) властиве iнстинктивне прагнення до лiдерства, i таке саме прагнення до визнання свого лiдерства з боку спiльноти, а для бiльшостi - характерна покора лiдеру i навiть прагнення до пошуку лiдера. Твердження про iнстинктивну природу цих явищ базугться на тому фактi, що вони мають цiлковитi аналогi¬ в тваринному свiтi. Наявнiсть лiдера призводить до утворення вождiвства - общини, очолювано¬ лiдером.
   Прагнення до приватно¬ власностi також маг iнстинктивну природу, бо так само властиве свiту тварин. Як i серед людей, воно супроводжугться вiдповiдними, i часто досить складними, ритуалами (наприклад, тварини мiтять кордони сво¬х володiнь за допомогою екскрементiв). Тому ритуали - найбiльш древнi форми соцiальних практик людства. Прагнення до ритуальних дiй, ритуалiзацiя процедур з метою надання ¬м бiльш високого, надбуденного (iррацiонального, мiстичного, сакрального) смислу чи статусу, так само маг корiння в iнстинктивних складових людсько¬ ментальностi.
   Усi цi складовi втiленi в базовiй общиннiй ментальностi, притаманнiй людському суспiльству на протязi десяткiв тисяч рокiв. Колективiзм, колективна вiдповiдальнiсть, довiра до сво¬х, наслiдування традицiй i ритуалiв, повага до старших, покора старшим i лiдеру, турбота щодо спiльних iнтересiв, недовiра i ворожiсть до чужих - типовi риси цього типу ментальностi. Вона являг собою той "пакет", що безкоштовно дагться кожнiй людинi ¬¬ далекими предками, i далi на цьому фундаментi ¬й пропонугться створювати надбудову. Ось ця надбудова завжди культурно обумовлена, вона створюгться середовищем.
   Здавалося б, iнстинкти могли впливати на соцiальнi явища в людському суспiльствi тiльки на досить раннiх стадiях його розвитку, на рiвнi арха¬чних общин. Насправдi ж, вони до цього часу продовжують створювати базовi пiдстави соцiально¬ органiзацi¬ i соцiальних явищ. Справа в тому, що соцiальнi процеси, зазвичай (коли немаг екстремально¬ ситуацi¬, чи ситуацi¬ виклику) проходять в режимi узгодження з ментальнiстю суспiльства, бо iнакше вони викликають напруження i нестабiльнiсть. Тому всi соцiальнi явища несуть в собi оту iррацiональну складову, що як ка¬нова печать супроводжуг розвиток людства. Узгодження соцiальних явищ з ментальнiстю формалiзувалась в системi права (суспiльного чи мiжнародного, писаного чи не писаного). Наприклад, право власностi, пiдкрiплене правом сильного, еволюцiонувало в форму родово¬ власностi, (яка була поширена, наприклад, серед народiв Кавказу ще до кiнця 19 столiття), в право власностi роду, чи лiдера на обширнi територi¬, захопленi пiд час вiйськових походiв, чи отриманi вiд iншого лiдера, разом з правом грабувати пiдвладний народ, в право власностi одних людей по вiдношенню до iнших (рабство в рiзних формах). Цей iнстинкт власностi вчувагться в словах монарха, "мiй народ", i цiлковитому законному правi посилати цей народ в м'ясорубку вiйни i цiлковитiй згодi цього народу ставати гарматним м'ясом, воно в законному правi виселяти завойований народ з його рiдних земель чи продавати його в рабство, воно у цiлковитiй впевненостi спiльноти, що все те, що завойоване нашими предками - все наше, воно в готовностi росiянина середньо¬ полоси Росi¬ не вагаючись стати на захист "исконно наших" Курильських островiв, чи "расширять пределы Русского мира на исконно наших территориях Новороссии". Тут ми магмо погднання iнстинктiв власностi, приналежностi i пiдкорення волi лiдера. Приналежнiсть людини до чогось великого i сильного, як продовження колективiстсько¬ общинно¬ ментальностi, сама по собi пiдносить ¬¬ самооцiнку. Збiльшення, розширення, посилення - надихаг людину, мотивуг i спрямовуг ¬¬ активнiсть, об'гднуг спiльноту. I власне в цьому полягають ментальнi пiдстави позитивного сприйняття "сильно¬ держави", авторитарно¬, а то й тоталiтарно¬ влади, вождiв, "сильно¬ руки", "батька нацi¬", вiдчуття себе малою частинкою потужного i непереможного механiзму, що пiдкорюг народи i захоплюг землi, щоб сонце не заходило на наших володiннях, "...Чтоб от Японии до Англии сияла Родина моя", сакрального вiдчуття, що iснуг великий господар, який все контролюг, все бачить, про всiх пiклугться. В цьому також проявляються риси колективно¬ вiдповiдальностi, що панувала в общинах, i вона ж створюг ментальнi пiдстави патерналiзму i фашизму. З iншого боку, зменшення, ослаблення, втрата територiй - створюг напруження, пов'язане з перспективою втрати як власностi, так i приналежностi, чи втрати вiдповiдних цiнностей. Це напруження викликаг ментальнi реакцi¬ iншого типу - покладання на власнi сили, самоорганiзацiя, iндивiдуальна вiдповiдальнiсть за майбутнг, а при сильних викликах - прагнення до адаптацi¬ в нових умовах з найменшими втратами, пристосування, перехiд на сторону переможця (визнання нового лiдера), "Стокгольмський синдром" i нарештi, згода з неминучим i пасивне сприйняття неминучого в варiантi непереборно¬ сили.
   Все це переплетено проявами iсторично¬ пам'ятi, яка перетворюгться в полiтичний i геополiтичний фактор. Характерний приклад - московськi князi Рюриковичi, що були нащадками ки¬вських Рюриковичiв, вважали цiлком законним право московських князiв, чи пiзнiше Великоросi¬ на володiння Кигвом, чи Малоросiгю. Це почуття правомiрностi претензiй Росi¬ на володiння Укра¬ною також укорiнено в ментальностi практично всiх росiян, для яких Ки¬в залишагться землею ¬х предкiв "матерью городов русских", обiтованою землею, з ¬¬ святинями, печерами, хрещенням Русi, i вся росiйська iсторiографiя, починаючи з М. Карамзiна пронизана отим вiдчуттям спадкогмностi, гдностi i, вiдповiдно, законностi володiння Укра¬ною, а також - цiлковито¬ впевненостi в тому, що всякi особливостi розвитку Мало¬ Русi, всi прояви козаччини "и прочей дикой необузданности" поступово повиннi бути "причесанi" i унiфiкованi до рiвня "полного единообразия и имперского порядка". Не дивно що вiдхiд Укра¬ни вiд Росi¬ сприймагться через призму росiйсько¬ ментальностi спочатку, як "розрiзання по живому", потiм - по принципу росiйського прислiв'я, "вернись, я все прощу" i нарештi, "так не доставайся же ты никому!". Не менше вражаг феномен "сарматського мiфу" - стосовно походження польсько¬ шляхти вiд войовничих сарматiв, якi в свою чергу - нащадки славного Яфета, сина прабатька Ноя, в той час як посполитi хлопи, ясна рiч, нащадки Хама. В усi часи походження само по собi ставало непохитною пiдставою прав власностi, стану, статусу i полiтично¬ легiтимностi. Ще в XX столiттi в деяких штатах Америки дiяв принцип "каплi кровi", згiдно якого будь-яка незначна частина негритянсько¬ кровi перетворювала людину в недолюдка.
   Те саме стосугться базового соцiального вiдношення, свiй-чужий - плин часу нiяк на ньому не позначився. Цивiлiзованi англiйцi часiв Олiвера Кромвеля, за перiод з 1641 по 1652 рiк знищили 500 тисяч iрландцiв i ще 300 тисяч продали в рабство. Населення Iрландi¬ зменшилось на 60 вiдсоткiв за десять рокiв, але на цьому процес работоргiвлi не завершився, вiн iнтенсивно продовжувався до 1798 року, а остаточно завершився тiльки в 1839 роцi. Цi факти дивують, бо мова йде про стосунки до представникiв тако¬ ж само¬ бiло¬ раси i то¬ ж само¬ християнсько¬ вiри. Всiм вiдомi явища геноциду гвре¬в пiд час Друго¬ свiтово¬ вiйни, якi стали результатом iнтенсивно¬ пропаганди i вiдповiдно¬ полiтики, але чим пояснити випадки жахливого вiдношення до сво¬х спiвгромадян-гвре¬в з боку польського цивiльного населення в тi ж самi часи, яке дослiджуг Ян Томаш +росс (Jan Tomasz Gross)? Я привiв приклади цивiлiзованих кра¬н - нiмцi створили одну з найвищих свiтових культур, а в Польщi близько половини населення - потомственнi шляхтичi i Польща пишагться сво¬ми демократичними традицiями.
   Зростання рiвня загально¬ культури приводить до розширення сфери "сво¬х". На зорi цивiлiзацi¬ цьому сприяли торговi стосунки, що вгамовували лютiсть варварiв i формували новий тип ментальностi - ринковий, в тому ж напрямку дiяли свiтовi релiгi¬, якi декларували братськi вiдносини мiж "сво¬ми", далi людина вийшла на рiвень усвiдомлення себе частиною "велико¬ общини" - нацi¬, держави, iмперi¬, нарештi, в наш час вiдбувагться процес формування планетарно¬ людсько¬ спiльноти i вiдповiдно змiнюгться ментальнiсть - усвiдомлення себе частиною рiзноманiтного i рiзнобарвного людства. Але в мене немаг найменшого сумнiву, що в ситуацi¬ глобального катаклiзму, що поставить людство на межу виживання, дуже швидко виникне зворотний процес подрiбнення суспiльства аж до рiвня общин, i тiльки на цьому рiвнi у людини залишаться "сво¬", а вже в сусiдньому будинку, чи сусiднiй землянцi - чужi, яких можна використовувати як ресурс для виживання. I весь той здобуток цивiлiзацi¬, вся та ментальна надбудова, що формувалися тисячолiттями, за лiченi роки, чи навiть мiсяцi, буде здута вiтром невiдворотно¬ сили, i буде оголене ядро, яке визначаг ту базову внутрiшню суть людини, з якою вона багато тисячолiть тому вийшла на старт цивiлiзацi¬. Бо та ¬¬ суть формувалася мiльйонами рокiв еволюцi¬, i була зафiксована в генетичнiй пам'ятi. (Втiм, пiсля завершення катаклiзму людство може досить швидко вернутись до цивiлiзацi¬, i тяжкi часи залишаться тiльки в спогадах, нiчних кошмарах i патологiчних станах, але це вже iнший аспект проблеми). Людина може вiдчувати себе членом широко¬ спiльноти, навiть планетарно¬, але в не¬ завжди залишагться потреба в найближчому колi "сво¬х", близьких, рiдних. I вiдсутнiсть найближчого кола, яка може бути обумовлена ситуацiгю або iндивiдуалiзмом людини, стаг для не¬ одним з найтяжчих психологiчних випробувань, бо не знаходить задоволення природний соцiальний iнстинкт людини, i життя для не¬ втрачаг сенс.
   Iнстинкт прагнення до лiдерства в середовищi людей трансформувався в iнстинкт влади, або владний iнстинкт. Справа в тому, що людина не може бути реальним лiдером в усьому, тож ¬¬ лiдерство знову ж таки закрiплюгться правом, як правило, правом сильного або законом. Вже в общинах-вождiвствах владнi повноваження передавались вiд батька до сина. Такий спосiб легiтимацi¬ лiдерства проiснував до наших часiв, як абсолютний iсторичний анахронiзм, що не маг нiчого спiльного з реальним лiдерством, або ж як ритуал, що не маг нiчого спiльного з реальною владою (в конституцiйних монархiях). Разом з тим, наявнiсть владного iнстинкту серед деяких представникiв спiльноти дотепер створюг серйознi проблеми, i значнi зусилля суспiльство змушене направляти на запобiгання узурпацi¬ влади, на пiдтримку балансу гiлок влади i контролю над владою, на вдосконалення полiтично¬ системи, процедури представництва i виборiв, i т. п.
   Явно iнстинктивну природу маг iррацiональне прагнення до невпинного, нестримного i нiчим не обмеженого збагачення. Це взагалi г цивiлiзацiйна проблема, пов'язана з обмеженiстю земних ресурсiв, виходом на межi зростання i екологiчним колапсом. Але з давнiх-давен складнiсть вирiшення цiг¬ проблеми полягала в тому, що багатство погднувалося з владою: влада приводила до багатства, а багатство - до влади. Тут ми магмо погднання iнстинкту приватно¬ власностi, iнстинкту влади, а також iнстинкту мисливця-збирача-добувача. Вся iсторiя людства наповнена прикладами боротьби з цим згубним симбiозом i навряд чи зараз ми можемо стверджувати, що ця боротьба завершена. Причина в тому, що тiльки влада може повною мiрою захистити багатство, i багата людина завжди буде прагнути влади, а вона маг ресурс для реалiзацi¬ цього прагнення, щоб забезпечити гарантоване свiтле майбутнг i для себе, i для нащадкiв. I не зважаючи на те, що першi успiхи в справi вiддiлення багатства i влади були отриманi ще в полiсах Древньо¬ Грецi¬, до нашого часу багатство залишагться реальним полiтичним важелем. Лютер мав рацiю, стверджуючи, що природна порочнiсть людини нiколи не зникаг остаточно.
   Крiм соцiальних iнстинктiв, або таких, що безпосередньо стосуються соцiального устрою, людина маг ще iндивiдуальнi iнстинкти, що мають надзвичайно велике значення для людини, а отже опосередковано впливають на соцiальнi явища. Це в першу чергу, пiзнавальний iнстинкт, що властивий також вищим тваринам, але для людини вiн маг визначальне значення. Так, дитина, яка не отримуг достатню кiлькiсть iнформацi¬, перестаг бути людиною, а сформована людина, яка повнiстю вiдрiзана вiд iнформацi¬ - божеволiг. Людина пiзнаг реальнiсть через розум i через почуття. Почуттгвий механiзм дуже древнiй, в тварин вiн формуг умовнi рефлекси шляхом рацiоналiзацi¬ емоцiй. В людей вiн створюг рацiональнi знання шляхом рацiоналiзацi¬ почуттiв. Почуттгвий механiзм передуг всякому пiзнанню, крiм того пiзнання через розум переходить в почуттгвi форми. Результати рацiонального пiзнання - знання, можуть бути вираженi в формi тексту. Почуття не можуть бути вираженi через текст, в усякому разi, повною мiрою. Через почуттгвий механiзм пiзнагться сутнiсть реальностi шляхом сприйняття форм, вiдношень форм i форм вiдношень. Через розум пiзнагться сутнiсть реальностi шляхом вивчення кiлькiсних i якiсних вiдношень, що можуть бути формалiзованi, шляхом систематизацi¬ i структуризацi¬ iнформацi¬, а також шляхом створення моделей реальностi. Чуттгве пiзнання структуроване по змiсту: пiзнання вiдношень мiж людьми г пiзнання етичного в реальностi. Найважливiше в ньому - справедливiсть, виражаг мiру узгодження особистих i суспiльних iнтересiв. Пiзнання форм i форм вiдношень в природi, людинi i суспiльствi, являг собою пiзнання естетичного в реальностi. Найважливiше в ньому - краса, виражаг мiру вiдповiдностi мiж формою i змiстом, що виражений через дану форму. Таким чином, пiзнання в цiлому спрямоване на пошук iстини, справедливостi i краси.
   Крiм того, людина маг iнстинкт зберiгання i поширення (розповсюдження) iнформацi¬, напевно, спорiднений з пiзнавальним iнстинктом. Дiйсно, знання можуть стати соцiальним фактором лише при наявностi ефективного механiзму ¬х фiксацi¬, зберiгання i передачi. Прагнення сповiстити якусь iнформацiю буваг настiльки сильне, що людину не зупиняють навiть власна клятва чи страх перед можливими санкцiями. Мабуть, прагнення зберiгати i розповсюджувати свою етнокультурну iдентичнiсть маг ту ж саму природу.
   Суспiльна роль iнстинктiв, чи ширше - iррацiонально¬ складово¬ ментальностi, проявляг себе через дi¬, дiяльнiсть, тобто через активнiсть. Особливiсть iррацiонального полягаг в тому, що воно не потребуг мотивацi¬ для вiдповiдних проявiв активностi. Людина сприймаг i поширюг iнформацiю, бо вона не може не сприймати i не поширювати. Людина прагне власностi, лiдерства, визнання, взагмин з iншими людьми, тому що не може цього не робити. Такий тип активностi, який не потребуг зовнiшньо¬ мотивацi¬, можна назвати - немотивована активнiсть. Природа тако¬ активностi пов'язана з iнстинктами, глибокими шарами мозку i вiдповiдними складовими ментальностi. Цей зв'язок реалiзугться за рахунок включення iррацiональних складових, немотивовано¬ активностi в будь якi iншi форми активностi. Наприклад, рибалка-любитель, який задовольняг свiй iнстинкт мисливця-збирача-добувача, може виконати величезний пiдготовчий об'гм роботи, але буде все це робити самовiддано, з гарячим серцем, бо все це пов'язане з його основним прагненням. (Характерно, що сучаснi рибалки взагалi вiдпускають пiйману рибу. Тобто мета процесу, на який може бути витрачено маса зусиль i коштiв, власне в самому процесi, тобто в задоволеннi iнстинкту. Рибалка нiколи не похвалиться тим, яке задоволення вiн отримав по¬даючи спiйману рибу, зате до кiнця днiв буде переживати процес ¬¬ лову). Так звана, творча праця, всi найвищi досягнення цивiлiзацi¬, на якi був здатен людський дух, являють собою продукт немотивовано¬ активностi, продукт натхнення, яке, як вiдомо, "не продагться". Тiльки вiльний натхненний труд може бути творчим i високопродуктивним. Праця "з пiд палки", мотивована матерiальною необхiднiстю, або ще гiрше - примусова праця, мотивована страхом перед покаранням, суб'гктивно сприймагться як страждання.
   Трагедiя людства в тому, що здобутки цивiлiзацi¬ закрiпляються не на бiологiчному (генетичному) рiвнi, а в текстах i явищах культури, i все найбiльш цiнне в цих здобутках передагться при безпосередньому контактi людини з людиною. Ось ця iнформацiйна ниточка, на який тримагться цивiлiзацiя, може бути перервана, i тодi швидко i назавжди втрачаються грандiознi досягнення, i вiдкат назад аж до здичавiння суспiльства настаг невiдворотно. Такi подi¬ вiдбувалися неодноразово в доступнiй нам iсторi¬, i ще бiльше - в недоступнiй ¬¬ частинi, причому сценарiй завжди був той самий - розвинена, висококультурна цивiлiзацiя знищувалась iншою, бiльш дикою i агресивною, яка з тих чи iнших причин вiдстала в свогму розвитку. То ж, на мою думку, найбiльшу небезпеку розвиненим цивiлiзацiям несе iсторичний або цивiлiзацiйний асинхронiзм, вiдставання в часi деяких регiонiв планети, чи спiльнот, що веде до зiткнень цивiлiзацiй. Зазвичай, iсторiя лiквiдуг iсторичнi асинхронiзми жорстоким i кривавим чином. Коли демографiчний вибух призводить до перенаселення i браку ресурсiв, коли цiна людини стаг близькою до нуля, а то й вiд'гмною, коли зростаг до критичних меж внутрiшнг напруження, тодi завжди виникаг iдея, що органiзовуг i спрямовуг народну масу на звершення надзусилля, в якому вiдбувагться розрядка накопичено¬ колосально¬ енергi¬ мас, i якому не може протистояти цивiлiзоване хоч i добре органiзоване суспiльство. На жаль, новiтнi технологi¬, особливо вогннi, може легко засво¬ти суспiльство, що маг арха¬чну ментальнiсть.
   Найбiльш старе з вiдомих нам явищ даного типу - знищення кочовиками землеробських цивiлiзацiй на пiвнiч вiд Чорного моря в серединi 3 тисячолiття до н. е. Наступна хвиля почалася в XIII ст. до н. е. i тривала майже чотири столiття - рух "народiв моря" на ¦гипет i початок занепаду найстарiшо¬ цивiлiзацi¬ минулого, дорiйське вторгнення в Грецiю i загибель Мiкенсько¬ цивiлiзацi¬, катастрофа Бронзового вiку 1206 - 1150 р. до н. е., "темнi вiки" Еллади i повернення до родового устрою в XI - IX ст. до н. е. Чергова хвиля зiткнення цивiлiзацiй виникла приблизно через пiвтора тисячолiття - крах Римсько¬ iмперi¬, Хунно-китайськi вiйни i Велике переселення народiв в IV - VII столiттях. Наступна хвиля - нашестя монголiв приблизно через тисячу рокiв. На мiй погляд, зараз формугться нова хвиля, але вже в iнших формах, що вiдповiдають сучасним реалiям. Зростання цивiлiзацi¬ завжди супроводжугться зростанням ролi розуму, рацiонально¬ складово¬ в ментальностi i дiях, але пiсля цивiлiзацiйних зiткнень вiдбувагться вiдкат у минуле, домiнування iррацiонального, втрата знань, технологiй i форм органiзацi¬ суспiльства.
   На щастя, ниточку, що зв'язуг поколiння, не вдагться перерубати повнiстю, поступове накопичення знань веде до поступового вiдходу вiд дико¬ первiсно¬ природи людини. Можна констатувати наявнiсть iсторично¬ тенденцi¬, що в середньому, незважаючи на вiдкати, дiг на протязi вiдомо¬ нам iсторi¬ - тенденцi¬ наростаючого домiнування рацiонального над iррацiональним, а також спорiднено¬ тенденцi¬ розширення ролi i поля свободи для пiзнавально¬ (когнiтивно¬) спрямованостi немотивовано¬ активностi. Тобто в цiлому вiдбувагться рацiоналiзацiя менталiтету i поворот до мудрого, виваженого вирiшення проблем. Разом з тим, подi¬ новiтнiх часiв, починаючи з двадцятого столiття, переконливо продемонстрували, що в умовах досить високо¬ цивiлiзованостi суспiльства, за допомогою вiдповiдних практик i в вiдповiдних умовах, може бути досягнута значна iррацiоналiзацiя суспiльно¬ свiдомостi, що приводить до iррацiональних, диких дiй, здавалося б, несумiсних з культурою. Треба пам'ятати, що зустрiч з iррацiональним веде до iррацiонально¬ реакцi¬. Ось цi спалахи, чи пiдземнi поштовхи iррацiонального, релiгiйний фундаменталiзм, рiзноманiтнi форми екстремiзму, чи не г вони провiсниками глобального землетрусу, ново¬ хвилi зiткнень минулого з майбутнiм?
   Основне питання полягаг в тому, чи зможе людська цивiлiзацiя нарештi стати достатньо розумною i рацiональною, щоб уникнути нищiвних глобальних конфлiктiв. Згiдно гiпотези техно-гуманiтарного балансу, розроблено¬ А.П. Назаретяном, iснування цивiлiзацi¬ забезпечугться вiдповiднiстю мiж технологiчним потенцiалом i культурними регуляторами, що дозволяють свогчасно адаптуватися до власно¬ сили, перш нiж ця сила призведе до взагмного знищення. Назаретян навiть видiляг окремий вектор еволюцi¬ - вдосконалення культурно-психологiчних (ментальних) механiзмiв стримування агресi¬. Але проблема в тому, що технологiчна потужнiсть озброгнь зробила гiгантський стрибок за iсторично незначний промiжок часу. За цей же промiжок часу ментальнiсть народу практично не змiнилась, новi мiжнароднi механiзми стримування агресi¬ слабкi i неефективнi, iснують кра¬ни з досить арха¬чним мисленням, з такими ж арха¬чними лiдерами, що мають повну монополiю на прийняття рiшень. Коли доля планети залежить вiд волi однiг¬ людини, коли ядерний шантаж вважагться мало не нормою, то виникаг ситуацiя балансування над прiрвою, яка не може продовжуватися необмежено довго. Коли засоби знищення сягають планетарного масштабу, тiльки планетарна гднiсть народу може запобiгти знищенню планети, але культурний рiвень народу все ще знаходиться на етнiчному i конфесiйному рiвнi. Розвиток технологi¬ i розвиток ментальностi вiдбуваються суттгво несинхронно i цю причину не можна усунути, бо вона в природi речей. Людство все ще не може позбавитися дi¬ iррацiональних чинникiв, не дивлячись на загрозу самому iснуванню цивiлiзацi¬.
   Як говорить укра¬нське прислiв'я, "Богу потрiбнi всякi люди, i вони в нього г". Серед них iснуг досить чисельна категорiя хлопцiв, якi з дитинства гралися з солдатиками i iграшковою зброгю, пiзнiше читали "вогннi" книги i дивилися "бойовики", мрiяли про подвиги, гартували свог тiло i дух, а коли ¬м випадало брати до рук справжню бойову зброю, а ще до того й стрiляти, вони вiдчували прилив неземних емоцiй. Такi люди стають професiйними вiйськовими або найманцями, шукачами пригод, для них "музика бою" - найсолодша, вони не бояться смертi, бо часто ¬¬ бачили, i навiть смерть товариша не в змозi остудити ¬х бойового духу, небезпека стаг для них наркотиком, якого вони прагнуть, i мирне життя для них огидне i безсенсовне. Чи мiг Наполеон обходитися без вiйни? Люди, що з ним спiлкувались на засланнi з подивом i жахом вiдзначали, що в нього не було анi найменшого жалю чи спiвчуття до тих сотень тисяч солдат, кiстки яких залишились розкиданi по всiй ¦вропi. Вiн мiг жалкувати, що не зовсiм так як треба розмiстив вiйська, чи спланував хiд кампанi¬, що в Росi¬ виявилося занадто мало ресурсiв для його 600-тисячно¬ армi¬ i т. п., але нi слова жалю до будь-яко¬ конкретно¬ людини. Вiн безперервно продовжував обдумувати хiд вiйськових операцiй, але нiколи про те - для чого потрiбнi цi операцi¬, якi будуть ¬х наслiдки коротко i довготермiновi. Це була машина вiйни.
   Часто говорять - героями не народжуються. Я переконаний в зворотнiй тезi - геро¬зм закладений в генах людини. Потрiбнi лише умови, щоб вiн проявився. Коли ми аналiзугмо дi¬ великих завойовникiв, починаючи вiд Олександра Македонського i закiнчуючи Гiтлером, то впадаг в очi iррацiональнiсть ¬х дiй, наявнiсть мети, що аж нiяк не сумiсна зi здоровим глуздом. Чому так вiдбувагться? Вiдповiдь дуже проста - на першому мiсцi бажання повоювати, i на останньому - бажання якось аргументувати це перше бажання. Переможцiв не судять! Не вiйна народжуг геро¬в, а геро¬ народжують вiйну. I як тiльки потенцiальний "герой" доривагться до влади, нiхто його не втримаг вiд агресi¬ (хiба що куля, як Гiтлера, отрута, як Олександра Македонського, заслання, як Наполеона, чи благословенна смерть, як Чингiзхана). I в цьому полягаг одна з трагедiй людства - не може цивiлiзацiя повною мiрою стримувати звiринi iнстинкти, що дiсталися нам вiд далеких наших предкiв, i ми не в змозi прогнозувати чим це обернеться в майбутньому.
  

Роздiл 1.2. Активнiсть, праця, свобода.

  
   Людину постiйно роздираг мiжусобиця розуму i пристрастей.
   Блез Паскаль
  
   Життя суспiльства полягаг в активностi його членiв, а найважливiший вид активностi, що створюг умови для життя - праця. Вона входить в систему суспiльних вiдносин i бiльше того, вона г головним суспiльним вiдношенням в системi суспiльного виробництва (в термiнологi¬ марксизму), з якого витiкаг вся економiка. В традицiях, закладених марксизмом, праця розглядагться як жорстока необхiднiсть, а експлуатацiя, тобто присвогння собi частини продукту чужо¬ працi - як неприкритий грабунок i насильство. Праця - як нещастя, неробство - як щастя, життя в очiкуваннi виходу на пенсiю, сприйняття багатства, як мiстично¬ сили, що позбавляг вiд необхiдностi трудитися i перетворюг життя в рай на землi, мрi¬ про суспiльство, де "все по потребi", всi цi уявлення також мають iррацiональне бiологiчне корiння, хоч найбiльш повною мiрою вони розцвiли в iндустрiальному суспiльствi.
   Якщо ми звернемось до часiв, коли людина жила в злагодi з природою i сама була частиною природи, мисливцем, збирачем, тобто в цiлому - добувачем, то вияснягться, що праця для тако¬ людини була потребою, не в сенсi задоволення життгвих потреб, а в сенсi задоволення природного iнстинкту добувача, того самого iнстинкту, який в наш час проявлягться в дiяльностi вищезгаданих членiв спiльнот мисливцiв i рибалок. Праця для нього була проявом того, що вище ми означили термiном, немотивована активнiсть. Природа творить мудро, гармонiйно i узгоджено. Ситуацiя стала змiнюватися, коли людина почала братися за розум. Новi технологi¬, наприклад, землеробство, вимагали вiд не¬ виконання нових функцiй, до яких людина психологiчно була не пристосована, бо не мала вiдповiдних iнстинктiв. Нарештi, з появою системи рабства праця стала перетворюватися в насильство i страждання.
   На щастя, й тут природа зробила нам подарунок. Справа в тому, що систематичне виконання виробничих процедур формуг у людини "професiональну душу", коли свiтосприйняття змiнюгться вiдповiдно до виробничо¬ практики, праця поступово перетворюгться в улюблену працю, людина знаходить покликання в сво¬й професi¬. (Або ж, якщо вона покликання не знаходить, то намагагться знайти його в iнших заняттях. Зокрема, в середовищi протестантiв почуття покликання сприймалось як божа благодать i боже благословення). Вихiд на рiвень покликання означаг наявнiсть якiсних змiн в сприйняттi працi - вона перетворюгться в потребу, таку ж саму як i та, що пов'язана з дiгю iнстинкту, трудова активнiсть людини стаг немотивованою i iррацiональною. Як пише Макс Вебер в книзi "Протестантська етика i дух капiталiзму", "...сама його робота стала необхiдною умовою його iснування. ¦дина мотивацiя, яка до того ж пiдкреслюг всю iррацiональнiсть подiбного способу життя з точки зору особистого щастя, полягаг в тому, що людина iснуг для роботи, а не робота для людини". Тобто, епоха землеробства створила вiдповiдну етику землероба - потребу в обробцi землi. Один погляд на весняну чорну землю народжував образи ниви, що колоситься, i вимагав свогчасного виконання усiх робiт, щоб земля давала зерно. Це етика тiсного зв'язку з землею, вiдчуття себе частиною землi, з яко¬ людина виходить i в яку потiм вертагться, вiдчуття гдностi усiх природних стихiй i природних ритмiв. Ця етика виникла як результат практики, що формуг душу професiонала, для якого робота - покликання. Така людина переживаг глибоке задоволення вiд свог¬ працi i буде працювати, поки ¬¬ носять ноги, i навiть будучи старим i немiчним, вона буде насолоджуватися видом ниви, що колоситься i буде передавати свiй многотрудний досвiд нащадкам.
   Таким чином, одна й та сама праця може бути як засобом страждання, приниження, насильства, так i об'гктом задоволення, натхнення, прагнення. Праця стаг потребою, якщо вона узгоджена з бiологiчною природою людини. А це узгодження полягаг в перетвореннi працi в форму немотивовано¬ активностi, або включення працi в систему, де немотивована активнiсть г невiд'гмною складовою. (Наприклад, хлiбороб в разi необхiдностi може виробляти гончарнi вироби для зберiгання зерна).
   Феномен перетворення професi¬ в покликання свiдчить про неймовiрну гнучкiсть людсько¬ психiки i можливостi впливати на не¬. (Втiм, нiчого дивного - за допомогою дресури хижакiв перетворюють на ягнят). Але фактично, ми магмо справу з добре вiдомим природним механiзмом, який на тваринному рiвнi призводить до утворення умовних рефлексiв, а на рiвнi людини - до створення сенсомоторних схем i корекцi¬ соцiокультурно¬ матрицi, по-сутi - ментальностi. Цей феномен показуг, що на природнi iнстинкти можна впливати, змiнювати ¬х спрямованiсть, тобто створювати культурну надбудову, про яку йшлося у першому роздiлi. Але незмiнним залишагться гдине - сам базовий природний механiзм, та форма, яку цивiлiзацiя, виховання i особистий досвiд суб'гкта наповнюють новим змiстом. Саме так, вишуканий, досконалий механiзм людських почуттiв, насправдi, г бiльш розвинений i наповнений новим змiстом механiзм природних емоцiй. Культура, наповнюг новим змiстом старi мiхи природних iнстинктiв, i починаг здаватися, що цей новий змiст безкiнечно далеко вiдiйшов вiд свого дикого предка, а насправдi вiн тримагться на древньому скелетi, i цей скелет оголюгться i стаг добре видимий, коли вiтер непереборно¬ сили здуваг з нього численнi культурнi нашарування.
   Весь розвиток цивiлiзацi¬ супроводжугться безперервною i безрезультатною боротьбою проти немотивовано¬ активностi членiв суспiльства. Вона брала верх, як тiльки культура вiдступала. Але немотивована активнiсть сама по собi сформувала рацiональний вектор розвитку через когнiтивну активнiсть, пiзнання, i значною мiрою приборкала негативнi iррацiональнi прояви, такi як агресивнiсть, прагнення влади i багатства, екстремiзм. Цивiлiзацiя навчилась направляти iррацiональнiсть в спортивнi змагання, полювання, риболовство, екстремальнi види спорту, подорожi, азартнi iгри, видовища, в професiйну дiяльнiсть i заняття мистецтвом, нарештi навчилась заливати ¬¬ алкоголем i наркотиками. Можна сказати, що всi цi дi¬ направленi проти природи людини, ¬¬ самовираження, тобто проти свободи.
   Нарештi ми дiстались до поняття, яке вiдображаг явище, що, на мiй погляд, вiдiграло вирiшальну роль в створеннi укра¬нсько¬ нацi¬ - поняття, свобода. В нашому контекстi ми будемо мати на увазi суб'гктивну свободу, як можливiсть дiяти у згодi з внутрiшнiми iмпульсами, що спонукають до дiяльностi (активностi). Говорячи по-простому - можливiсть дiяти вiдповiдно сво¬м бажанням. В такому разi можна стверджувати, що свобода г можливiсть реалiзовувати немотивовану активнiсть, а прагнення до свободи г прагнення до максимально¬ реалiзацi¬ тако¬ активностi. Дiйсно, всяка мотивована активнiсть мiстить складову несвободи, примусу - економiчного (необхiднiсть виконувати нелюбу роботу), соцiального (необхiднiсть вчитися, служити в армi¬, сплачувати податки), природного середовища (адаптацiя до природних умов). Навiть якщо мотивацiя внутрiшня, вона являг собою насилля над власною природою. Тiльки немотивована дiяльнiсть звiльняг вiд цього насильства, даг свободу. Виходить, що свобода тримагться на iррацiональних пiдставах. На мiй погляд, може це й буде натяжкою, у людини (i вищих тварин) iснуг iнстинкт волi, який полягаг в прагненнi до реалiзацi¬ свог¬ внутрiшньо¬ спрямованостi i в спротивi примусу, який цьому прагненню заважаг. Iнстинктивна природа волi робить ¬¬ може найвищою цiннiстю людини. Але в то й же час, ¬¬ досягнення в соцiумi являг собою може найбiльшу проблему - проблему свободи.
   Iснуг два методи досягнення бiльшо¬ внутрiшньо¬ свободи в трудовiй дiяльностi. Ми ¬х розглянули вище в цьому роздiлi - це метод перетворення професi¬ в покликання i метод включення рутинно¬, непригмно¬ дiяльностi в контекст немотивовано¬ активностi (або навпаки). Наприклад, переважна бiльшiсть роботи вченого-дослiдника прямо не пов'язана з дослiдженнями (скажiмо, шлiфовка лiнз для телескопа, або виготовлення вакуумного стенда). Але, виконуючи цi рутиннi роботи вчений не впадаг у вiдчай, навпаки, вiн наповнений вiдчуттям, що ця праця наближуг його до основно¬ мети. В нашi часи все бiльша частина робiт набуваг творчого характеру, а творча праця з бiльшою вiрогiднiстю стаг покликанням, бо творчiсть виражаг природне прагнення людини до пiзнання. Таким чином, ми магмо можливостi перетворювати мотивовану активнiсть в немотивовану i розширяти поле свободи. Грамотне виховання - шлях до свободи.
   Другий аспект проблеми свободи полягаг в узгодженнi iнтересiв чи прагнень окремо¬ людини з iнтересами суспiльства. На мiй погляд, таке узгодження можна реалiзувати тiльки в одному випадку - коли суспiльство будугться на принципах самоорганiзацi¬. В такому суспiльствi формугться суспiльна мораль, яка стаг регулятором вiдносин, що дiг не через примус, насильство, а через внутрiшню потребу, через почуття вiдповiдальностi i особисто¬ гiдностi. Виконання моральних, а значить суспiльних норм стаг для людини необхiднiстю i власне ця необхiднiсть забезпечуг ¬й вiдчуття свободи - всi ¬¬ вчинки перебувають у повнiй згодi з ¬¬ совiстю. Власне в цьому полягаг реалiзацiя знаменито¬ формули Аристотеля - "свобода - усвiдомлена необхiднiсть". Коли людина усвiдомила необхiднiсть працi, необхiднiсть сво¬х обов'язкiв перед суспiльством, необхiднiсть захищати природу i т. п., якщо все це стало частиною ¬¬ душi, вона вiдповiдно розширяг поле свободи, бо маг душевну потребу в вiдповiдних дiях i отримуг моральне задоволення вiд сво¬х дiй. Питання в одному - якi умови потрiбнi, щоб суспiльство не скотилося до дикого капiталiзму, безжалiсно¬ конкуренцi¬, права сильного i права багатого, до всiх тих негативних проявiв, що ми бачимо в iсторi¬? Це вже окреме питання, на якому ми зупинимось пiзнiше, але зразу можна зауважити, що формування такого досконалого суспiльства вимагаг наявностi досконало¬ i розвинено¬ ментально¬ надбудови у бiльшостi членiв суспiльства, або ж навпаки - повернення до первiсних, по-сутi, бiологiчних форм органiзацi¬, типу общини, де вкрай обмежене поле свободи особистостi, що цiлком узгоджугться з вiдповiдною ментальнiстю.
   Розвиток людства супроводжувався поступовим розширенням поля свободи, тобто спектра можливостей для реалiзацi¬ немотивовано¬ активностi. На жаль, в бiльшостi випадкiв свобода одних забезпечувалась несвободою iнших. Несвобода призводить до накопичення ментально¬ енергi¬, що не маг можливостi реалiзацi¬. Коли кiлькiсть цiг¬ енергi¬ починаг перевищувати певну межу, в суспiльствi починають виникати рiзноманiтнi iде¬, пов'язанi з необхiднiстю змiнювати ситуацiю. Але досвiд показуг, що тiльки iррацiональна iдея, що входить в резонанс з потребами, здатна об'гднати бiльшiсть суспiльства i пiдняти його активнiсть на надзвичайний рiвень. Iдея маг бути дуже проста - Правда (неясно яка, але з велико¬ букви), справедливiсть, свобода, земля, або ж вiдразу в одному пакетi - свобода, рiвнiсть i братерство. Завдання полiтикiв полягаг в грамотнiй каналiзацi¬ суспiльно¬ енергi¬, наприклад, направити на сусiда, послати в хрестовий похiд, чи громити iновiрцiв, iнородцiв, гретикiв i дисидентiв. Мудрим полiтикам вдагться каналiзувати енергiю мас в грандiознi споруди - канали, iригацiйнi системи чи в Велику китайську стiну.
   В суспiльствi, як i взагалi в природi, iснують ритми накопичення i розрядки енергi¬, перетворення енергi¬ з одно¬ форми в iншу. Iмпульси розрядки пов'язанi з iснуванням iнформацiйного поля, в якому розповсюджуються, пiдсилюються, послаблюються чи трансформуються iде¬, iнформацiя про подi¬, новi технологi¬, товари, методи органiзацi¬. Iнформацiйнi хвилi певною мiрою синхронiзують, унiфiкують людську цивiлiзацiю, створюють аналогiчнi явища в дуже вiддалених i здавалося б нiяк не пов'язаних мiж собою кра¬нах i частинах свiту. Як приклад приводять каскад криз, заворушень i революцiй в Англi¬, Францi¬, Португалi¬, Iспанi¬, Iталi¬ в перiод з1640 по 1653 роки. Але на цей же перiод припадаг фiнал i завершення Тридцятилiтньо¬ вiйни, а також доленосна визвольна вiйна на Укра¬нi, далекiй вiд Захiдно¬ ¦вропи, i навiть повстання в Москвi 1648 року ("соляний бунт"). Як не дивно, але в цей же перiод вiдбулася низка повстань в Кита¬, а також почалися вiйни проти iрокезiв в Америцi. Наче якийсь вiрус охопив усю землю. На мою думку, цей вiрус маг назву - iнформацiя. Iнформацiйнi хвилi розносять по землi iде¬, технологi¬, соцiальнi практики.
  
  
  
  

Роздiл 1.3. Технологiчний вимiр.

  
   Якщо ти ¬си, п'гш i бачиш добро у всяких справах сво¬х,
   то це г дар Божий.
   Екклезiаст.
  
   Враховуючи факт iснування глибоких традицiй марксизму в нашiй кра¬нi, маю зробити одне попереднг зауваження. Тут i далi я переважно вживаю термiн, технологiя, замiсть прийнятого в марксизмi термiну, спосiб виробництва, який полягаг в гдностi продуктивних сил i виробничих (соцiальних) вiдносин. Технологiя характеризуг тип господарсько¬ дiяльностi безвiдносно до будь-яких iнших вимiрiв суспiльно¬ системи. Ми можемо розглядати землеробство чи кочове скотарство, як таке, що не змiнюг сво¬х суттгвих рис в залежностi вiд типу соцiальних вiдносин. Так наприклад, землеробство почало радикально модернiзуватись тiльки в XX столiттi, з появою iндустрiальних технологiй. Але присадибне землеробство, роль якого в життi середнього укра¬нця досить значна, принципово не змiнилося донинi. Розглядаючи ту чи iншу технологiю, ми перш за все будемо звертати увагу на фактор рiвня ¬¬ самодостатностi. Власне цей фактор впливаг на соцiальнi зв'язки, тобто на суспiльну структуру i органiзацiю. Крiм того, для нас важливим буде ментальний вимiр, який тiсно пов'язаний з характером господарсько¬ дiяльностi.
   Якщо проаналiзувати карту розселення народiв свiту, то неважко переконатися, що висока концентрацiя укра¬нського населення корелюг з зонами землеробства. Тобто, укра¬нець - перш за все, землероб, причому корiнний, з дуже глибокими хлiборобськими традицiями i вiдповiдною культурою, яку вiн не втрачав в досить довгому iсторичному часi. Ця культура, закрiплена в ментальностi, являг собою постiйно дiючий iнерцiйний елемент - навiть коли вона захоплюгться, пригнiчугться, знищугться iншою, наприклад, кочовою культурою, вона не перероджугться, а десь тлiг в залишках, поки виникають умови для ¬¬ розгортання.
   Та первiсна Укра¬на, яка започаткувала процес поширення укра¬нсько¬ ментальностi, виникла в результатi дi¬ кiлькох факторiв: по-перше, зiткнення двох культур - древньо¬ землеробсько¬ i кочово¬, по-друге, наявностi, умовно назвемо, Дикого поля - величезних вiльних територiй, придатних для землеробства, по-третг, певно¬ соцiально¬, демографiчно¬, i нарештi - геополiтично¬ ситуацi¬, що склалася в часи формування укра¬нського етносу. Таким чином, вiдбувалася взагмодiя кiлькох вимiрiв соцiального процесу, причому, на рiзних етапах той чи iнший вимiр мiг ставати визначальним. Але найважливiшим i постiйно дiючим фактором взагалi будь якого соцiального процесу г технологiя, погднана з природними умовами. Це погднання, характерне для будь якого типу культури аж до початку iндустрiально¬ епохи, визначаг умови i можливостi виживання популяцi¬. Власне, адаптацiя до природних умов з використанням розуму, започаткувала процес видiлення людини з природи i подальший цивiлiзацiйний процес.
   Землеробство, що виникло згiдно рiзних джерел вiд 11 до 12 тисячолiть тому, створило потужне джерело популяцi¬ землеробiв, яке поширювалось з долини Нiлу в Азiю, де в аналогiчних умовах, в долинах великих рiк виникали землеробськi цивiлiзацi¬ стародавнього поясу культур вiд Нiлу до Хуанхе. Знову ж таки, внаслiдок внутрiшнього демографiчного тиску люди мiгрували у бiльш суворi i менш пристосованi для землеробства регiони, створюючи там новi осередки - на територi¬ нинiшньо¬ пiвнiчно¬ Грецi¬, близько 6,2 тис. рокiв до н. е. (культура Неа-Никомедiя), буго-днiстровська культура, близько 5,5 тис. рокiв до н. е., а вслiд за нею - потужна трипiльська-кукутень культура на територi¬ нинiшньо¬ Укра¬ни, близько 5 тисячолiть до н. е.. Остання - проiснувала близько двох тисяч рокiв i стала найбiльшою серед енеолiтичних культур ¦вропи. Цей факт маг об'гктивнi пiдстави - найкращi i найбiльшi площею землi в ¦вропi здатнi прогодувати бiльшу кiлькiсть населення. Без сумнiву, технологiя, що одного разу була винайдена, далi розповсюджугться в бiльшостi випадкiв шляхом передачi iнформацi¬, а не шляхом нового вiдкриття. Хоч трипiльська культура i була знищена представниками кочових народiв ямно¬ культури, але так само не викликаг сумнiву, що трипiльцi лишилися на сво¬й землi, бо ниточка землеробства вiд того часу не переривалась. Ямна культура взяла вiд трипiльцiв землеробство, i напевно виникла нова хвиля етногенезу. Хорошi природнi умови для землеробства стали вирiшальним фактором для його поширення i безперервного пiдтримання на територi¬ нинiшньо¬ Укра¬ни.
   Первiсна хвиля цивiлiзацi¬, що виникла близько 12 тисячолiть тому, поступово просувалась в усiх напрямках, адаптуючись до природних умов. Ясно, що умови землеробства на заливних полях Нiлу, вкритих шаром родючого мулу, i на цiлинних чорноземах нинiшньо¬ Укра¬ни, покритих густою рослиннiстю вiдрiзнялися суттгво. Робота кам'яною мотикою тут не дуже ефективна, а домашнг тваринництво вимагаг створення запасiв фуражу на зиму. Тому власне тут вiдбулося одомашнення коня близько 4 тис. рокiв до н. е., що створило новий революцiйний технологiчний фактор, який змiнив характер розвитку цивiлiзацi¬ i хiд iсторi¬ - започаткував Великий ¦вразiйський степовий пояс кочових культур, що немислимий без коня. Примiтивне кочiвництво почало зароджуватись близько 5 тис. рокiв до н. е., але набрало розвинених форм тiльки в 2 - 3 тисячолiттi до н. е. Виникли два типи цивiлiзацiй, що радикально вiдрiзнялись в усiх вимiрах - технологiчному, органiзацiйному, територiальному i головне, що розвивалися з суттгво вiдмiнними швидкостями. Справа в тому, що технологi¬ в осiлих культурах мають можливiсть для бiльш iнтенсивного розвитку, а розвиток технологiй, перш за все - обробки металу, тягне за собою вiдповiднi змiни в iнших вимiрах. Цей асинхронiзм неминуче привiв до необхiдностi контактiв, взагмодi¬, i нарештi, зiткнень обох культур - кочово¬, яка вiдставала, з осiлою землеробською. Ймовiрнiсть зiткнень спочатку була досить мала, в зв'язку з тим, що цi культури займали дещо рiзнi екологiчнi нiшi: кочовики повиннi були забезпечувати можливiсть випасу худоби на протязi року, то ж вони знаходилися значно пiвденнiше вiд землеробiв лiсостепу. Землероби мали можливiсть створювати запаси ¬жi i корму для худоби на зиму, а тому могли жити на бiльш пiвнiчних i бiльш вологих територiях. Власне цей фактор призвiв до виникнення нейтрального Дикого поля - територi¬, де зародилось укра¬нство.
   Ментальнiсть хлiбороба лiсостепу, де досить сувора зима, це ментальнiсть вiдповiдальностi за майбутнг, необхiдностi думати мiнiмум на рiк вперед, щоб мати можливiсть не тiльки пережити зиму в теплi i в достатку, а й зберегти, а то й примножити господарство. Це ментальнiсть господаря, що закладаг мiцну i теплу хату, саджаг сад, копаг колодязь, будуг господарськi споруди, заводить худобу, придбаг необхiдний реманент, маг велику кiлькiсть необхiдних в життi знань, вмiнь i навичок, що пiдтримуються i накопичуються тiльки через зв'язки поколiнь. (Наприклад, мiй батько, Чередник Федiр Iванович, 1901 року народження, що виховувався ще в старих традицiях, крiм землеробства робив будiвельнi, покрiвельнi, ковальськi роботи, вмiв робити мило, крохмаль, вичиняти шкiри, вирощувати дрiжджi, робив вiдра, домашнiй посуд, знав гончарну i колодязну справу i ще масу всяких речей, необхiдних в життi). Власне цей тип ментальностi, або точнiше, носi¬ цього типу ментальностi створили сучасну ¦вропу, що стала лiдером свiтово¬ цивiлiзацi¬. I ця ментальнiсть, i цей спосiб життя формувалися власне на пiвночi, де умови змушують людину до вiдповiдно¬, i в першу чергу, вiдповiдально¬ поведiнки.
   Спадкогмнiсть, тяглiсть землеробсько¬ культури аж вiд часiв Трипiлля, зокрема, проявляг себе в конструкцi¬ житла - хати, що маг каркас, виготовлений з дерева або з плоту i покритий зверху i з середини шаром саману (глини з солом'яною сiчкою), дах робився з соломи, а пiдлога - з глини. Стiни бiлились крейдою, вапном або бiлою глиною. Ця надзвичайно економiчна, екологiчна, чиста i довговiчна (глина - iдеальний консервант для деревини) конструкцiя, яка проiснувала тисячолiття, на мiй погляд, до нашого часу маг абсолютнi переваги перед сучасними технологiями, перш за все, в вiдношеннi вартостi i екологiчностi. Хата г одною з родових ознак саме укра¬нсько¬, землеробсько¬ культури, перш за все лiсостепу, i степу. Бiла поверхня ¬¬ стiн, наповненiсть рiвномiрним розсiяним свiтлом всерединi, спонукаг до творення краси (мальована хата, мальована пiч, оздоблення рушниками, декоративним посудом, засушеними квiтами i колосками), так само як бiла поверхня полотняно¬ сорочки спонукала до ¬¬ вишивки орнаментом, що мав не тiльки естетичне, але й сакральне, символiчне чи мiстичне значення. Бiля хати саджали квiти, калину, а неподалiк - садок. Хата погднувала технологiчний i естетичний чинники, стала головним елементом рукотворного домашнього раю. Хата спонукала до осiлостi, стабiльностi, усталеностi, традицiйностi - необхiдних складових хлiборобського типу технологi¬. Бо найважливiше в цiй технологi¬ - орна земля, що знаходиться в особистiй власностi господаря i прив'язуг до себе мiцнiше рабських ланцюгiв. Iдеал хлiбороба, його "земля обiтована" - це власний надiл землi, хата i господарство. Цей iдеал всмоктугться з молоком матерi, усталюгться всiм ходом життя.
   Освогння степово¬ цiлини, вкрито¬ товстим i мiцним шаром дерну, немислиме без плуга. "Де оре соха, там трава суха, а де плуг ходить там хлiб родить" - говорить старовинне народне прислiв'я. Степовий плуг був винайдений у другiй половинi першого тисячолiття н. е. i являв собою дуже складний агрегат, що мав шiсть основних частин (вiдвал, пiдошву, лемiш, чересло, полоз, полицю), зроблених з застосуванням дерева i металу, а також багато допомiжних. Плуг приводили в дiю вiд чотирьох до восьми волiв. Створити такий агрегат вже не могли самi лише хлiбороби. Почали виникати мiстечка, де селились професiонали-ремiсники. Але iснувала одна дуже характерна для Укра¬ни особливiсть - ремiсник не вiдривався цiлком вiд обробки землi, а погднував ремесло з землеробством, працюючи на власнiй земельнiй дiлянцi. Вузькими професiоналами, що не сiяли хлiб i не тримали худобу, були одиницi.
  
   Наведу характерний приклад iз середовища, яке я добре знаю. Мо¬ прямi предки, Конон Побожий i його дружина Орина, при¬хали у мiсто Кролевець, що на Сiверщинi у 1773 роцi i поселились на вулицi Гончарiвка, на правому березi рiчки Свидня. На протилежному березi була вулиця Довгалiвка, де жили довгалi. Вверх по течi¬ знаходилась Гребеникiвка, трохи збоку - Мала Гончарiвка, Ремiсникова вулочка i т. д. вiдповiдно до професiонально¬ орiгнтацi¬. Кожна садиба на Гончарiвцi (так само, як i на Довгалiвцi) мала город бiля хати на схилах Свиднi i ниву (одну чи декiлька) десь на сторонi. (Згiдно положень магдебурзького права, яке Кролевець отримав у 1644 роцi, мiста розпоряджались також певними землями за межами мiських територiй). Крiм того до земельно¬ дiлянки примикав сiнокiс на заливному лузi Свиднi, з обов'язковою невеликою водоймою-копанкою, що завжди тримала воду. Дiлянки сiнокосу межувалися посадками дерев i кущiв. Середина заливного лугу слугувала спiльним пасовиськом для всiг¬ громади. (Наявнiсть громадських земель - в першу чергу це були випаси для худоби i лiси - характерна особливiсть Укра¬ни). Виникнення гончарного виробництва було пов'язане з наявнiстю великих покладiв глини на правому березi Свиднi. Про масштаб гончарних i цегляних робiт свiдчать так званi, шури - кар'гри, що залишилися пiсля забору глини (найбiльший з них маг об'гм близько 5000 кубометрiв), а також глиняна гора поблизу Мало¬ Гончарiвки, зрiзана як ножем наполовину. Масштаби були солiднi, i все це в основному йшло на продаж, бо Кролевець був ярмарковим мiстом. (Пiсля вiйни на Гончарiвцi працювало близько десятка гончарiв, а за мог¬ пам'ятi залишився вже лише один гончар, та й той згодом кинув свою професiю, коли ремiсникам заборонили виробляти, так званий, полив'яний посуд, бо без поливи керамiка втрачаг сво¬ споживчi якостi). На рiчцi Реть, що протiкаг поряд з мiстом, дiяло з пiвдесятка млинiв, що забезпечували потреби мiста в розмелi зерна. Мабуть наявнiсть ярмарку спонукала до розвитку ткацтва, одним з центрiв якого став Кролевець ще в серединi XVIII столiття. Пiсля появи товарного (фабричного) ткацького виробництва ткацьке ремесло в Кролевцi не зникло. Воно адаптувалося до змiн шляхом перетворення простого ткацтва в художнг i зайняло вiдповiдну нiшу на ринку художнiх виробiв. Ця традицiя iснуг i донинi. Iсторiя Кролевця подаг один з численних прикладiв того, як в усi часи люди намагались рацiонально пристосовуватись до природних умов i ресурсiв. Це безумовно опиралося на традицi¬ самоврядування, що продовжували дiяти в мiстi також пiсля скасування росiйською владою магдебурзького права. Разом з тим, до сьогодення залишагться характерною прив'язанiсть людей до землi - майже кожна сiм'я обробляг власну земельну дiлянку, i це г один з реальних i суттгвих факторiв, що впливають на добробут жителiв мiста. I саме ця хлiборобська традицiя допомагаг людям переживати найтяжчi перiоди соцiальних потрясiнь, вiйни, революцi¬, голодомори.
  
   Чи г така "напiвнатуральнiсь", вiдсутнiсть вузько¬ спецiалiзацi¬ у бiльшостi населення Укра¬ни вадою, чи перевагою - це дуже важливе питання ми розглянемо окремо. А зараз необхiдно пiдкреслити, що одноосiбна чи односiмейна хлiборобська технологiя, яка була поширена на територi¬ укра¬нського полiсся, являгться самодостатньою (на вiдмiну, наприклад, вiд пiдсiчно-вогнево¬ системи). Вона створюг замкнуту екологiчну систему, свого роду, мiкрокосм, в якому iснуг безперервний замкнутий екологiчний цикл, де вiдходи життя людей i тварин слугують поживою для рослин, тобто реалiзугться той самий цикл, що iснуг в дикiй природi. Людина практично не порушуг природнi процеси i не залишаг пiсля себе продуктiв дiяльностi, що ¬х не може утилiзувати природа (фактично - форма бiоценозу з участю людини). Контакт з "зовнiшнiм свiтом" пов'язаний по-перше, з потребою в бiльш складних знаряддях працi, що стало причиною утворення спецiалiзованого, але органiчно погднаного з хлiборобством ремесла i мiст, а по-друге - з потребою в солi, що споводувало виникнення спецiальних видiв торгiвлi (зокрема, чумацтва). В принципi, тобто по сво¬й внутрiшнiй сутi, самодостатнiсть забезпечуг стабiльне iснування суспiльства на тiй самiй територi¬ на протязi столiть, якби не одно "але". Це "але" маг назву, зростання кiлькостi населення, яке порушуг рiвновагу i стабiльнiсть. Але це вже новий, демографiчний вимiр соцiального процесу, який буде розглянуто окремо.
  
   На вiдмiну вiд землеробства, яке напевно зародилось в головi якогось генiя i в рештi решт призвело до неолiтично¬ революцi¬, культура кочового скотарства виникла як похiдна вiд розвинених осiлих культур. Напевно, це був дуже довгий поетапний процес, як форма прояву загально¬ тенденцi¬ до спецiалiзацi¬ i розподiлу працi, наприклад, через вiдгонно-пасовищну, а далi - напiвкочову технологiю. Поштовхом до прискорення цього процесу могло стати усихання клiмату. Осiлi культури дали кочовикам одомашнених тварин, колесо, воза i дьоготь для змазування колiс - абсолютно необхiднi речi для повноцiнного кочiвництва, а ще до того - метали, тканини, посуд. (Мова не йде про доiсторичних мисливцiв-збирачiв, якi також могли вести кочовий чи напiвкочовий спосiб життя).
   Скористагмось визначенням кочового скотарства, як виду господарсько¬ дiяльностi, яке даг один з провiдних фахiвцiв в питаннях номадизму (кочiвництва), Анатолiй Михайлович Хазанов. Вiн видiляг п'ять ознак. 1) Скотарство - основний (переважаючий) вид господарсько¬ дiяльностi. 2) Цiлорiчне утримання худоби на пiднiжних кормах без використання загонiв. 3) Перiодичний рух в межах пасовищних територiй. 4) Участь усього населення в кочiвництвi. 5) Натуральний характер економiки, спрямований в першу чергу на задоволення власних потреб. Такий тип кочового скотарства проiснував на територi¬ гвразiйського степу майже незмiнний вiд неолiту аж до початку iндустрiально¬ епохи, коли вiн почав вiдчувати на собi цивiлiзацiйний тиск. (Осiле скотарство з випасом худоби, як правило, не стаг основним видом дiяльностi, а лише доповнюг землеробство. До того ж воно супроводжугться заготiвлею кормiв на зиму i органiзацiгю примiщень для утримання худоби. Так зване, яйлажне скотарство на гiрських полонинах, маг сезонний характер i пристосоване до використання специфiчних екосистем в перiоди ¬х найбiльшо¬ продуктивностi).
   Харчування скотарiв базугться на трьох основних продуктах - молоцi i молочних продуктах, м'ясi i кровi. Але всi, чи майже всi кочовики (винятком були тiльки пiвнiчнi оленярi) вживають рослинну ¬жу, без яко¬ харчування не може бути збалансованим. Вони добувають ¬¬ рiзними шляхами i основний шлях - спрямований на контакти з хлiборобами. Основнi тварини у гвразiйських кочовикiв - конi i вiвцi. Нетривалий час цi тварини можуть iснувати, добуваючи корм з пiд снiгу - конi - з глибини до 40 см, вiвцi - 15 см. Але сильний снiжний буран або твердий снiговий наст пiсля вiдлиги за певний час можуть викликати падiж худоби i перетворити заможного господаря в бiдняка. По цiй причинi кочовики не ризикують заходити далеко на пiвнiч, що явилось причиною утворення Дикого Поля на пiвднi Русi. Сезоннi маршрути кочувань мали в цiлому меридiональний характер з водним прiоритетом влiтку i харчовим - в iншi сезони. Тому для кочовика дуже важливим г вмiння орiгнтуватись в просторi i часi, прогнозувати погоду, знати види рослин, можливостi тварин i т. п., щоб на всьому перегонi в багато сотень кiлометрiв завжди в достатнiй кiлькостi була кормова рослиннiсть, бажано в перiод максимально¬ поживностi. Кочовик повинен був змалку вчитися у батькiв, набиратись практичного досвiду, спостерiгати i вивчати природу, виховувати вiдповiдний характер. Окремо пiдкреслимо той важливий для подальшого розгляду факт, що кочовики Дикого Поля перiодично, щороку рухалися вiд причорномор'я на пiвнiч аж до границi полiсся i до настання зими знову поверталися на пiвдень, а значить могли систематично перевозити певнi товари, тобто виконувати торговi функцi¬, i включатись в загальногосподарський механiзм. Найважливiшими товарами були звичайно, сiль i зерно.
   Кочовики живуть нуклеарними сiм'ями, найчастiше об'гднаними в сiмейно-родиннi групи - кiлька спорiднених сiмей кочують разом, надаючи взагмодопомогу i взагмопiдтримку, але кожна сiм'я веде окреме домашнг господарство i маг окреме стадо худоби. Дрiбнi кочовi господарства можуть об'гднуватися в общини. Зазвичай, общини не перевищували 8 господарств. Общинна органiзацiя могла мати до трьох рiвнiв iгрархi¬ (в бiк розширення), але характер зв'язкiв в межах бiльших об'гднань завжди плинний, змiнний i нестабiльний, внаслiдок неможливостi одночасного випасу велико¬ кiлькостi худоби на обмеженiй територi¬. Основний принцип соцiально¬ органiзацi¬ був генеалогiчно-сегментарний, тобто суспiльство було подiлено на сегменти, в кожному з яких люди були об'гднанi походженням вiд спiльного предка. Але значну роль вiдiгравав також рiвень безпеки. Наявнiсть небезпеки спонукала до ширшого об'гднання, особливо в випадках, коли вирiшувались питання полiтичного характеру. Тодi досить аморфний сегмент перетворювався в бiльш згуртоване вождiвство. Так наприклад, печенiги мали 8 практично незалежних вождiвств, якi дiяли самостiйно. Втiм, на тi часи iнакше не могло бути внаслiдок вiдсутностi засобiв комунiкацi¬ в умовах гiгантсько¬ територi¬, що ¬¬ контролювали печенiги.
   Технологiя кочового скотарства не г самодостатньою, бо не в змозi забезпечити сама себе всiм необхiдним, в тому числi, в головному - в повноцiнному наборi харчових продуктiв. Кочова технологiя майже цiлком залежна вiд клiмато-географiчних умов i дуже чутлива до природних катаклiзмiв, (наприклад, глибокий снiг може знищити поголiв'я овець). Разом з тим, треба чiтко усвiдомлювати, що кочове скотарство до настання iндустрiально¬ епохи було гдиною технологiгю виживання людини (як суспiльно¬ одиницi) в умовах сухого гвразiйського степу (так саме, як пiвнiчне кочове оленярство - гдина технологiя автономного виживання людина в умовах тундри). Справа в тому, що вимушене перемiщення людей i тварин пов'язане з сезонними i погодними природними ритмами вегетацi¬ кормових рослин, що вiдрiзняються в рiзних клiматичних зонах, а також з ритмами виснаження i регенерацi¬ пасовищ. Масштаб перемiщень досягав тисячi кiлометрiв. По цiй причинi для технологi¬ кочового скотарства г характерний високий рiвень невизначеностi, а вiдповiдно - значно бiльший рiвень залежностi вiд якостi сво¬х рiшень, нiж у землероба, з його ритмiчним технологiчним процесом. Кочовик завжди знаходиться в зонi ризику, в станi готовностi до несподiванок, що можуть вимагати вiд нього надзусиль. Вiн вiдповiдаг за сво¬ дi¬ власним майном i навiть власним життям - це найвищий рiвень вiдповiдальностi. Фактично, кочове скотарство демонструг адаптацiйнi можливостi людини до найменш придатних для життя приводних умов, таких як тундра i напiвпустинi.
   Ментальнiсть кочовика з дитинства формугться як ментальнiсть во¬на, що постiйно бореться з природними стихiями i завжди г готовий прийняти будь-який варiант розвитку подiй. "Багачевi досить одного джута (падежу тварин), а багатуру - одно¬ стрiли" - говорить монгольська приказка. "Худоба насправдi належить бурану i сильному ворогу" - це вже казахська приказка. Особиста власнiсть на землю здагться кочовику абсурдом, бо вiн не знаг просторових кордонiв i обмежень. Земля, так само як повiтря чи сонце, не може належати людинi, бо земля породила цю людину, пiдтримуг ¬¬ життя i прийме ¬¬ до себе пiсля смертi. Захоплення землi у власнiсть - то г насильство над природою землi i природою людини. Землеробiв вiн вважаг рабами, бо вони умовами життя прив'язанi до одного мiсця i змушенi постiйно i тяжко працювати. Само рабство несумiсне з кочовою технологiгю, що iснуг в умовах повно¬ свободи. Ця рiзниця в вiдношеннi до землi i до рабства серед кочовикiв i хлiборобiв маг ключове значення. Землеробство базугться на приватнiй власностi на землю, а приватна власнiсть стаг причиною майнового, а слiдом за ним i соцiального розшарування. При седентаризацi¬ (переходi на осiлий спосiб життя) в середовищi кочовикiв невiдворотно наступаг соцiальна нерiвнiсть.
   Вiдчуття гдностi кочовикiв з природою г наслiдком того, що кочове тваринництво, по сутi - нова форма бiоценозу з участю людини, стабiльний i стiйкий природний феномен. Час неначе зупинився для них, годинникова стрiлка ходить по колу, а не по спiралi, i все вперто повертагться "на круги своя". Проходили тисячолiття, городища перетворилися в великi мiста з кам'яними стiнами, наче буря прокотилися хвилi гунiв i монголiв, потiм зникли стiни, з'явилися дороги, автомобiлi i лiтаки, минули сотнi поколiнь, а кочовики все так само переганяють з мiсця на мiсце отари i табуни, а ¬х кiлькiсть, як ранiше так i тепер, не перевищуг 1,9 людини на кв. кiлометр. Неспроста кочовикiв з давнiх-давен вважали "дiтьми природи", не зiпсованими цивiлiзацiгю. (Втiм, це не заважало "дiтям природи", вродженим во¬нам, здiйснювати набiги на осiлих землеробiв, яких вони розглядали, як ще один природний ресурс). Що ж було в цьому феноменi кочiвництва такого, що витримало випробування тисячолiттями? Чому кочовики самi по собi не бажають вливатися в колгоспи чи мiста, не стають осiлими фермерами, людьми бiзнесу, а продовжують усiма силами пiдтримувати свiй нелегкий спосiб життя? Менi здагться, що все дуже просто, i все пояснюг одне "солодке" слово - свобода - найвища цiннiсть серед тих, що знаг людство. В даному випадку свобода виступаг, як форма вiльно¬ реалiзацi¬ немотивовано¬ активностi, в повнiй узгодженостi бажання i необхiдностi. Саме це робить таким органiчним, майже симбiотичним, погднання кочово¬ технологi¬ з життям природи.
   Справа в тому, що виробничий технологiчний цикл кочовика повнiстю починагться i завершугться на найнижчому соцiальному рiвнi - на рiвнi сiм'¬. В деяких випадках вiн може попросити допомоги у родичiв. I усе, вiн повнiстю самостiйний, а значить вiльний. Бiльш високi рiвнi органiзацi¬ можуть знадобитися, тiльки коли виникають питання загального соцiально-полiтичного плану. Цi рiвнi можуть виникати по мiрi необхiдностi i зникати по завершенню сво¬х функцiй. Людина, що виросла в умовах свободи, цiлком усвiдомлюг ¬¬ цiннiсть. Вимушений перехiд на осiлий спосiб життя, що може бути викликаний зубожiнням, сприймагться кочовиком, як трагедiя, а таких "вiдступникiв" суспiльна думка засуджувала i зневажала, прирiвнювала до рабiв, якi повиннi весь час працювати на свогму клаптику землi. (Заради справедливостi варто зауважити, що так само з презирством вiдносились до кочовикiв ще бiльш вiльнi люди - мисливцi. Щоправда, вони мали до цього пiдстави - стада кочовикiв зменшували ареал поширення диких тварин i ¬х кiлькiсть).
   Насправдi, почуття свободи i власно¬ гiдностi виникаг завжди, коли людина вiдчуваг себе самодостатньою. Ще в бiльшiй мiрi це стосугться людей, що "зробили себе самi", в нашому випадку мова йтиме про уходникiв - людей, що йшли з перенаселених земель Русi у Дике Поле i створювали там осередки цивiлiзацi¬. Цей феномен ми розглянемо окремо.
   Принципова несамодостатнiсть традицiйного кочового скотарства змушуг кочовикiв до контактiв з землеробами i ремiсниками, тобто взагалi, з представниками осiлого свiту. Цi контакти можуть iснувати в рiзних формах - торгових вiдносин (в формi прямого обмiну продукцiгю чи в формi посередництва), утворення всерединi кочового свiту осiлих землеробських осередкiв, перехiд на напiвкочовий спосiб життя, або ж в позаекономiчних насильницьких формах пограбування, пiдпорядкування або завоювання осiлих груп, суспiльств, держав. Напевно, всi цi форми контактiв використовувались в рiзнi часи i в рiзних умовах, хоч писана iсторiя залишила нам тiльки найбiльш яскравi сторiнки iсторi¬ цих контактiв, пов'язаних з пограбуваннями пiдкореннями i завоюваннями, тобто протистоянням цих двох типiв господарювання. Але з точки зору етногенезу найбiльше значення мали постiйнi мирнi контакти двох сусiднiх цивiлiзацiй, якi тривали з доiсторичних часiв. Про цi контакти ми ще поговоримо, а зараз зупинимося на ще одному технологiчному феноменi, який умовно назвемо, технологiя орди.
   Ця технологiя полягаг в використаннi кочовиками осiлих суспiльств в якостi ресурсу. Сво¬м корiнням вона знову ж таки сягаг в доiсторичнi часи, коли сусiднi племена в тяжкi часи по¬дали одне одного в буквальному сенсi. Накопичений бiологiчний матерiал споживався тими, хто залишався живий i таким чином популяцiя переживала найтяжчi перiоди свого iснування. (Можливо, канiбалiзм i став власне тим фактором, що допомiг людинi розумнiй вижити, як виду). Взагмнi розбiйнi напади в старi часи були системою в життi сусiднiх соцiальних угрупувань, фактично - соцiальною нормою, а певнi соцiальнi групи iснували виключно за рахунок грабунку, iнодi навiть трохи пiдвищуючи рiвень соцiально¬ справедливостi (як наприклад, славнозвiснi опришки). Але коли ми розглядагмо взагмовiдносини кочовикiв i хлiборобiв, то мова йде про цивiлiзацiйне протистояння, яке суттгво вiдрiзнягться вiд соцiального. Для початку розберемося в простому питаннi - яким чином кiлька монгольських племен спромоглися контролювати колосальну територiю вiд Тихого океану до ¦вропи.
   Вiдповiдь дуже проста - вони створили вiдповiдну технологiю (головним чином - Чингiзхан). Вона полягала в тому, що армiя пригднувала до себе всi кочовi народи, що були на ¬¬ шляху (звiсно, якщо вони погоджувались) i пiдкорювала всi осiлi народи, обкладаючи ¬х даниною (чи домовлялись про сплату данини, якщо народи не чинили опору). Таким чином, утворювалась орда, яка все зростала впродовж руху на захiд, пiдгрiбаючи пiд себе, як снiгова лавина, всi кочовi народи. Осiлi народи, що попадали в сферу впливу орди, забезпечували орду виробами ремесла i рослинною ¬жею. Для збору данини з цiлого князiвства достатньо було одного баскака з помiчниками. Втiм, через невеликий промiжок часу князьки вже самi збирали данину i вiдвозили в Орду. Страх перед невiдворотною i жорстокою вiдплатою за непокору був надiйним гарантом виконання домовленостей. Жодна з колонiальних iмперiй не може зрiвнятися з Ордою в ефективностi i мiнiмiзацi¬ зусиль, необхiдних для збору данини i пiдтримання контролю. I головне, завдяки чому це досягалось, полягало у внутрiшнiй свободi пiдкорених територiй, невтручаннi в ¬х внутрiшнi дiла i господарський механiзм.
   Практична реалiзацiя цiг¬ теоретично¬ схеми була складнiшою, особливо з урахуванням специфiки кочiвництва. По-перше, якщо вiд Монголi¬ до Уралу можна проскакати на конi по сухому, то вся ¦вропа в рiзних напрямках перетнута великими i малими рiками - майже нездоланними перешкодами для кiнноти. Тому масштабнi походи проходили взимку. I навiть взимку пересiчена мiсцевiсть поблизу рiк, з обривами, ярами i снiговими заносами не сприяг руху кiнноти. По-друге, для руху величезно¬ армi¬ взимку потрiбен вiдповiдний ресурс харчiв i фуражу, який вiйсько намагагться забезпечувати за рахунок грабунку мiсцевих запасiв. Але для цього в даному регiонi повинна бути вiдповiдна густина населення i вiдповiднi запаси. (Саме ця проблема стала фатальною для 600-тисяно¬ армi¬ Наполеона пiд час його Росiйського походу - нiчого було ¬сти i не було в що одягнутись. На вiдмiну вiд вiйськового генiя всiх часiв i народiв, монголи проводили дуже детальну попередню розвiдку, укладали карти, схеми руху). Тому монголiв не цiкавили малонаселенi регiони. Крiм того, кiннота мала свогчасно повернутися в степ, щоб не застрягти десь в лiсах i в болотах навеснi. По-третг, для кочовика рiдною стихiгю був степ, досить вiддалений вiд полiсся i лiсово¬ зони Русi, що дуже затрудняло контроль над сво¬ми володiннями, а самi цi володiння не носили суцiльного, безперервного характеру (наприклад, кочовики як вогню боялись болота, де кiнь вiдразу застрягав, i ¬х не було на землях нинiшньо¬ Бiлорусi). Нарештi, по-четверте, обширнi територi¬, великi вiдстанi, практична вiдсутнiсть держаного апарату, а також сам характер господарсько¬ дiяльностi кочовикiв, обумовили практичну неможливiсть довгого iснування кочово¬ держави без ¬¬ трансформацi¬ в напрямку осiлостi, хоч яса Чингiзхана i забороняла кочовикам осiдати. (Втiм, нам невiдомий оригiнальний текст яси, а в iснуючих переказах г багато протирiч).
   Вже сам Чингiзхан заснував мiсто, столицю держави, Каракорум, де працювала велика кiлькiсть ремiсникiв (в тому числi навiть з захiдно¬ ¦вропи) i процвiтало поливне землеробство (Гiйом де Рубрук). Вiн розумiв (точнiше, його просвiтили китайцi), що сидячи на конi не можна управляти державою. На територi¬ Золото¬ Орди, яка вiдкололася в 1269 роцi вiд iмперi¬, невпинно утворювались мiста i мiстечка загальною кiлькiстю до 150, де ремiсники виготовляли зброю, збрую, посуд i т. п., якi також були центрами торгiвлi, бо розташовувались переважно на торгових шляхах. Але кочова природа людини несумiсна з осiлою. Сама аморфна плинна структура орди, невизначенiсть територiй окремих улусiв, ¬х практична незалежнiсть, наявнiсть багатьох претендентiв, що мали законне право на верховну владу (за 190 рокiв незалежного iснування Золото¬ Орди змiнилось 49 ханiв), внутрiшнi усобицi (вже близько 1287 року вiд Золото¬ Орди вiдколовся беклярбек Ногай зi свогю ордою i зайняв частину пiвнiчного Причорномор'я), але головне - практично незалежне спiвiснування двох свiтiв, двох цивiлiзацiй, кочово¬ i осiло¬ - все це поступово привело до повного розпаду держави.
   Кочова в сво¬й основi i сво¬й iдеологi¬ держава не змогла зробити сплав, творчий синтез отих двох свiтiв, створити щось якiсно нове. Все зводилося до того, що кочова частина держави паразитувала на осiлiй частинi. Армiя, що виконуг тiльки каральнi функцi¬, завжди починаг розкладатись. В черговий раз виправдовуються слова Сципiона Африканського: "Sine adversario marcet virtus" ("Без ворога в'яне мужнiсть"). Во¬н повинен не тiльки мати виучку i бути готовим вбивати, але повинен мати бойовий дух i мати мужнiсть вмирати. Готовнiсть помирати - це перше i найголовнiше, що втрачаг во¬нство паразитарно¬ держави. I така держава приречена на загибель. Монголи - елiта iмперi¬ Чингiзхана, "розмазалась" тоненьким шаром на поверхнi безлiчi народiв, що були включенi в процес чи поневоленi, i цей тоненький шар "всмоктався" в основу i зник практично безслiдно. В самiй Монголi¬ кiлькiсть населення перетнула мiльйонну позначку тiльки в 1962 роцi. Все вернулось "на круги своя" - народ, володар свiту, як i тисячолiття назад спокiйно пасе табуни на безкра¬х монгольських степах.
   Це дуже важливий iсторичний приклад - соцiальна практика, що була заснована на чистому насильствi, спромоглася проiснувати лише коротку iсторичну мить, бо насильство породжуг спротив пригноблених i моральну деградацiю пригноблювачiв - явища, що поступово знищують таку суспiльну систему. В той же час, соцiальнi системи, якi г продуктом самоорганiзацi¬, "соцiального консенсусу", кооперацi¬, можуть iснувати необмежено довго (при вiдсутностi зовнiшньо¬ агресi¬), бо вони безперервно адаптуються до умов iснування, якщо вони змiнюються, i фактично являють собою живий соцiальний органiзм. Зародження укра¬нства якраз являг собою приклад, коли зiткнення двох культур, землеробсько¬ i кочово¬, набуло форм самоорганiзацi¬ i кооперацi¬ i породило новий тип соцiально¬ практики.
  

Роздiл 1.4. Популяцiйний вимiр.

  
   Природну стихiю можна подолати лише пiдкорившись
   ¬¬ законам.
   Френсiс Бекон
  
   Вiд iсторикiв i фiлософiв iнодi можна почути наступний афоризм: "Основний закон iсторi¬ полягаг в тому, що iсторiя не маг законiв". Тобто iсторiя може мати певнi закономiрностi, але вони не мають загального характеру i змiнюються в ходi iсторi¬, бо суспiльство постiйно еволюцiонуг i старi закономiрностi стають непридатними для нових форм. Але разом з тим в природi дiють фундаментальнi i принципово незмiннi фiзичнi, хiмiчнi, бiологiчнi (зокрема, адаптацi¬), iнформацiйнi i нарештi, кiбернетичнi закони. Цi закони стосуються бiльш низьких рiвнiв органiзацi¬ матерi¬, на яких базугться соцiальна органiзацiя, а тому вони мають iмперативний, обов'язковий характер, бо вся природа - гдина. Наприклад, якщо на найнижчому - фiзичному рiвнi дiг закон iнерцi¬, то вiн буде дiяти також на всiх iнших рiвнях, включно з соцiальним. Але форми, в яких проявляють себе закони нижнiх рiвнiв в соцiумi, будуть визначатися специфiкою власне соцiуму. Тут ми торкнемось основного закону природи - закону збереження енергi¬, який по вiдношенню до суспiльства можна сформулювати як закон обмеженостi популяцi¬: в замкнутiй соцiальнiй системi, що перебуваг в певному обмеженому середовищi i використовуг певну технологiю, завжди iснуг граничне значення для кiлькостi людей, якi там можуть достатньо довго iснувати. Це граничне значення кiлькостi людей носить назву, мiсткiсть середовища. Говорячи по-простому, певна територiя може прогодувати тiльки певну обмежену кiлькiсть людей i не бiльше, бо людина, помiж iншим, являг собою енергетичну машину. (Звичайно, аналогiчний закон справедливий також по вiдношенню до тварин i взагалi - до будь якого бiологiчного виду). Звiдси виникаг очевидний висновок, що характер розвитку суспiльства маг бути пов'язаний з густотою населення i що цей зв'язок може мати надзвичайно сильний, навiть критичний характер, незалежно вiд усiх iнших факторiв, що дiють у суспiльствi. Дiйсно, розвиток суспiльства в популяцiйному вимiрi являг собою не тiльки соцiальне, але й незалежне вiд соцiуму бiологiчне явище, що власне й надаг йому ту самостiйнiсть, яка дозволяг говорити про незалежний популяцiйний вимiр. В формулюваннi закону обмеженостi популяцi¬ закладенi умови, при яких вiн виконугться (замкнутiсть, обмеженiсть середовища, незмiннiсть технологi¬). А тому при наближеннi кiлькостi людей до мiсткостi середовища з необхiднiстю виникають явища, якi порушують данi умови - замкнутостi соцiально¬ системи (мiграцiя), обмежень територi¬ (розширення життгвого простору) i нарештi, вдосконалення технологiй. Розглянемо бiльш детально конкретнi механiзми.
   Коли кiлькiсть населення дуже мала порiвняно з мiсткiстю середовища, то ¬¬ зростання сприяг кращому виживанню людини i значить - сприяг бiльш швидкому зростанню популяцi¬, (так званий позитивний зворотний зв'язок). Коли кiлькiсть людей наближагться до мiсткостi середовища, виникаг нелiнiйне явище, яке маг назву, демографiчний тиск. (Нелiнiйнiсть цього явища полягаг в тому, що в ньому виникають якiснi змiни, причому змiни в одному вимiрi соцiально¬ системи приводять до якiсних змiн в iнших вимiрах). Демографiчний тиск г явище, яке виникаг в ментальному вимiрi i полягаг в тому, що збiльшення густоти населення починаг сприйматися, як негативне (створюг ментальне напруження) i тим бiльш негативне, чим ближче кiлькiсть населення наближагться до рiвня мiсткостi середовища. Якiснi змiни в iнших вимiрах, проявлять себе в тому, що виникне торгiвля, збiльшиться роль ремесел, продукцiю яких можна мiняти на харчi, утворяться торговi шляхи, вдосконалиться агротехнiка або ж почнеться iнтенсивна вирубка лiсiв, збiльшиться мiграцiя, змiниться соцiальна органiзацiя, нарештi, може виникнути вiйна за розширення життгвого простору.
   Класична модель зростання популяцi¬ виражагться рiвнянням Ферхульста-Пiрла, в якому прирiст населення зменшугться до нуля при наближення кiлькостi населення до мiсткостi середовища. Таким чином, кiлькiсть населення асимптотично наближагться до гранично можливо¬. В реальностi справа виглядаг складнiшою i гiршою, бо на жаль, народжуванiсть "нiчого не знаг" про мiсткiсть середовища i живе за сво¬ми, незалежними бiологiчними законами. В результатi кiлькiсть населення "проскакуг" за граничне значення, що приводить до неминучих катастрофiчних наслiдкiв, серед яких - голод, канiбалiзм, епiдемi¬, вимушена мiграцiя, грабiжницькi набiги на сусiдiв, вiйна. З iншого боку напружена ситуацiя стимулюг пошуки виходу, iнтелектуальну дiяльнiсть i може призвести до винаходу нових технологiй, що забезпечать бiльш високу мiсткiсть середовища, або ж нових технологiй ведення вiйни. Якраз в цi критичнi часи народжуються надактивнi люди - пасiонарi¬, в термiнологi¬ Л. Гумiльова, але причиною тому стаг не космiчна енергiя, а бiльш проза¬чний голод i прагнення до життя. В усякому разi, змiна кiлькостi населення в часi маг не монотонний, з наближенням до граничного значення характер, а хвилеподiбний або циклiчний, з пiдйомами i спадами. Крiм того, демографiчний тиск може виникати не тiльки в цiлому суспiльствi, але й в окремих його групах, наприклад в середовищi елiти. Тодi вiн спонукаг елiту до боротьби за обмеженi ресурси i так само породжуг нелiнiйнi явища в iнших вимiрах. Крiм того, на етапах швидкого зростання популяцi¬ збiльшугться доля молодi, бiльш схильно¬ до пiдвищено¬ активностi в "пасiонарних" формах.
  
   Серйозним вивченням популяцiйно¬ проблематики (не рахуючи основоположно¬ роботи Томаса Мальтуса 1798 року) вченi зайнялись пiсля того, як в 1930-х роках виявили наявнiсть демографiчних циклiв, тобто бiльш-менш перiодичних пiдйомiв i спадiв кiлькостi населення (В. Абель, 1934 р.). Пiсля Друго¬ свiтово¬ вiйни виникла неомальтузiанська школа (М. Постан, Ф. Бродель i багато iнших), яка встановила фундаментальну важливiсть демографiчного фактору в iсторичному процесi. В СРСР, де мальтузiанство переслiдувалось, (незважаючи на його цiлком матерiалiстичний характер), в 60-тi - 70-тi роки складагться економiчна (так звана, клiометрична) школа (I. Ковальченко, Л. Мiлов). Книгу Леонiда Васильовича Мiлова "Великорусский пахарь и особенности российского исторического процесса" можна вважати зразком клiометричного, а по-сутi - неомальтузiанського пiдходу до iсторi¬, коли за основу iсторичного аналiзу береться матерiальний фундамент життя людини, основа його виживання, тобто земля i технологiя землеробства. Вiн демонструг як природно-клiматичний фактор безпосередньо чи опосередковано впливаг на економiку, суспiльний устрiй i росiйську державнiсть за перiод з XV-го по XIX-те столiття. Зокрема, уклад життя великоруського землероба Мiлов характеризуг, як "мобiлiзацiйно-кризовий режим виживання суспiльства з мiнiмальним об'гмом сукупного прибавочного продукту". Звiдси, як необхiдна i гдино можлива форма адаптацi¬ виникаг общинна органiзацiя суспiльства, а разом з нею i найбiльш жорстокi полiтичнi механiзми вилучення створеного селянами продукту (фактичне рабство) i тенденцiя до експансi¬ на бiльш продуктивнi землi. В роботах Джека +олдстоуна (1988), П. Турчина i С.О. Нефедова (2008) розглядагться зв'язок мiж демографiгю i соцiальною структурою суспiльства (так звана, демографiчно-структурна теорiя). Зокрема, дослiджугться, як демографiчний тиск в середовищi само¬ елiти приводить до ¬¬ зубожiння, невдоволення, i як наслiдок виникаг тиск з боку елiти на народ i на державу з метою перерозподiлу ресурсiв на свою користь. Це стаг причиною ланцюга пов'язаних мiж собою наслiдкiв - падiння реальних доходiв населення, вiдповiдне зменшення доходiв держави, народнi заворушення, змови елiтарних груп, повстання, голод, крах держави. Ще один демографiчний фактор пов'язаний з тим, що вiковий склад населення залежить вiд фази демографiчного циклу. Зокрема, на фазi зростання, а особливо пiд час демографiчних вибухiв, населення рiзко омолоджугться, i як пише Д. +олдстоун: "Швидке зростання молодi може пiдiрвати iснуючi полiтичнi коалiцi¬ i створити нестабiльнiсть. Великi молодiжнi когорти звертаються до нових iдей i неортодоксальних релiгiй, кидаючи виклик авторитетам. Вони можуть бути легко втягнутi в соцiальнi i полiтичнi конфлiкти". Як приклад, С. Нефедов вважаг, що одна з суттгвих причин революцi¬ 1905 року в Росi¬ якраз пов'язана з надлишком сiльсько¬ молодi, що була незатребувана в селi i подалася у мiста.
  
   Iснуг ще один аспект популяцiйно¬ проблеми - клiмато-географiчний i погодний. Мiсткiсть середовища залежить вiд клiматичних i погодних змiн, якi можуть наступати набагато скорiше, нiж на це може реагувати популяцiя. Особливо це стосугться кочiвництва. Мiсткiсть середовища при кочовiй технологi¬ дуже мала. (Для ¦вразiйського степу вона складаг вiд 0,7 до 1,9 людини на квадратний кiлометр). Давнi традицi¬ кочiвництва сформували певну етику i певнi механiзми регуляцi¬, щодо розмiрiв популяцi¬, яку може витримати земля, а вiдповiдно - до народжуваностi. Кожна сiм'я реально дивилася на речi i контролювала народжуванiсть (включно з методом iнфантициду). Тому кiлькiсть населення в середовищi кочовикiв була бiльш менш стабiльною. Але й тут все не так просто. Коли наступали досить довгi перiоди бiльшо¬ вологостi клiмату, земля розцвiтала, продуктивнiсть тваринництва зростала, населення вiдповiдно зростало. Коли клiмат ставав бiльш посушливим, а посуха могла наступити раптово, пасовиська вже не могли прогодувати великi стада, худоба йшла пiд нiж, i пiсля нетривалого перiоду повного достатку наступав голод. Суть явища полягаг в тому, що популяцiя тварин на може вiдслiдковувати змiну продуктивностi пасовиськ, а кiлькiсть населення не може вiдслiдковувати змiну популяцi¬ тварин, бо маг дуже велику iнерцiю в часi (поки не вимре попереднг поколiння людей). Цей iнерцiйний ефект неспiвпадання по фазi (зсув фаз) взагмозалежних явищ вiдiграг дуже важливу роль в соцiальних (i не тiльки) процесах. Дiйсно, що робити з надлишком населення якщо його в принципi не може прогодувати земля? Варiантiв може бути кiлька - мiграцiя населення в пошуках нових ареалiв, придатних для тваринництва, перехiд на землеробство, грабунок осiлих сусiдiв i захоплення ¬х в полон з метою продажу i, нарештi, вiйна. Усi цi варiанти неодноразово були апробованi у вiдносинах кочовикiв мiж собою i до землеробiв. Погоднi фактори стають найбiльш критичними в зонах перенаселення, де на протязi урожайних рокiв не вдагться створити запаси збiжжя, якi давали б можливiсть пережити неврожа¬. (Приклади - страшнi голодомори в зонах перенаселення в Iндi¬ i в Кита¬ в другiй половинi XIX столiття, голод в Росi¬ 1891 - 1892 рокiв пiсля демографiчного вибуху 1860 -х - 1890-х рокiв).
  
   Зв'язок мiж клiматичними чи погодними змiнами i соцiальними явищами в старi часи спецiально не дослiджувався, хоч подекуди iсторики подають вiдомостi про аномальнi погоднi явища. О.Л. Чижевський в 1924 роцi випустив книгу "Физические факторы исторического процесса", де виклав данi щодо кореляцiй мiж аномалiями сонячно¬ активностi i аномальними соцiальними явищами - бунтами, революцiями, вiйнами. Г.Ю. Грум-Гржимайло в 1926 роцi, пiзнiше А. Тойнбi стали пов'язувати масовi мiграцi¬ кочовикiв з усиханням, а Л. Гумiльов - з надмiрним зволоженням гвразiйського степу. Широко вiдома також кореляцiя мiж тисячолiтнiми хвилями iнтеграцi¬-дезiнтеграцi¬ i коливаннями клiмату, так званими, малими льодовиковими перiодами (наприклад, В. I. Пантiн "Циклы и ритмы глобальной истории"). Але вiдсутнiсть надiйних даних про погоднi умови в далекому минулому, робить неможливим встановлення причинно-наслiдкових зв'язкiв соцiальних явищ, що тодi вiдбувалися. Про змiни клiмату чи перенаселення можна судити, як це роблять сучаснi дослiдники, по наявностi рiзноманiтних побiчних показникiв, як наприклад, змiна характеру торгових вiдносин з сусiдами, iнтенсивне заняття полюванням, чи навiть рибальством, що не властиво для кочовикiв. Скажiмо, хронологiя норманського завоювання Русi (хоч норманська гiпотеза не всiма пiдтримугться) корелюг з норманським вторгненням в Нормандiю (пiвнiч Францi¬) з подальшим захопленням Британi¬. Крiм того, в той же перiод були заселенi ряд островiв в пiвнiчних морях, включно з Iсландiгю, а звiдти добралися й до Гренландi¬. Тобто, явно мав мiсце значний прирiст населення, може навiть популяцiйний вибух, можливо пов'язаний зi сприятливим погодно-клiматичним перiодом, в результатi якого надлишки популяцi¬, яких пiзнiше не могла прогодувати скупа пiвнiчна земля, змушенi були мiгрувати, адаптуватись до нових умов життя, шукати собi мiсце пiд сонцем за допомогою збро¬. А вже коли сформувалась ментальнiсть по типу, народ-вiйсько, або агресивна спiльнота, що живе за рахунок розбою, пiшов процес норманських вторгнень i захоплень аж до пiвнiчно¬ Африки i Антiохi¬. Але iсторiя майже не залишаг нам свiдчень щодо тако¬ проза¬чно¬ речi, як нестача харчiв. Втiм, проблеми перенаселення стосуються не тiльки далекого минулого. (Як тут не згадати про iдею "розширення життгвого простору" А. Гiтлера). Висока швидкiсть зростання популяцi¬ в умовах обмежених ресурсiв в будь-якому разi веде до неминучо¬ катастрофи. Помiрно висока швидкiсть зростання - приводить до бiдностi. Наприклад, для багатьох кра¬н пiвденно¬ Америки була характерною швидкiсть зростання населення приблизно в 10 разiв за столiття (це досить точна цифра для Бразилi¬ на протязi двох останнiх столiть. В той же час, наприклад, для Францi¬ ця цифра менша 1,5). Tй вiдповiдаг подвогння кiлькостi населення за 30 рокiв - майже за час змiни одного поколiння. Тому не дивно, що значна частина населення (бiля 11 млн. в Бразилi¬) живе в фавелах в бiдностi. Економiка кра¬ни не в змозi iнкорпорувати в систему (навчити, працевлаштувати i забезпечити сучасним житлом) такий високий прирiст. Втiм, власне перенаселення спонукало чи примусило людину до освогння всiх, в тому числi майже не придатних для життя регiонiв планети, таких як Гренландiя, Чукотка, Тибет чи пустелi. Адаптацiя до життя в рiзних регiонах призвела до утворення рiзноманiтних технологiй виживання, культур, релiгiй, викликала явище етногенезу, обмiну iнформацiгю i продукцiгю, створила те генетичне i культурне розма¬ття, що г необхiдною складовою для подальшого iснування людства.
  
   ¦вразiйський степ в цiлому бiльш продуктивний i бiльш вологий в захiднiй його частинi. Тому на протязi вiдомо¬ нам iсторi¬ спостерiгався цiлком визначений захiдний вектор мiграцi¬ кочовикiв, що супроводжувався конфлiктами i вiйнами. За скiфами, що жили на нинiшнiх укра¬нських землях бiльш як тисячолiття, прийшли сармати (вторгнення 280 - 260 роки до н. е.), потiм хунну вирвались в Великий степ з Внутрiшньо¬ Азi¬, проклавши дорогу через хребет Тарбагатай, що до того часу стримував це переповнене кип'яче джерело кочових народiв. Дорогою вони пiдгребли тюркськi, схiдно-сарматськi i угорськi народи, i вже в виглядi нового етносу - гунiв, прокотилися ¦вропою. Цей потужний популяцiйний тиск спричинив Велике переселення народiв, що привело до краху Римсько¬ iмперi¬ i початку iсторi¬ ново¬ середньовiчно¬ ¦вропи. Щодо печенiгiв, якi в кiнцi 9 столiття перейшли Волгу i поступово заполонили ¦вропейську частину степу аж до гирла Дунаю, то iснують iсторичнi даннi, що цей рух був пов'язаний власне з прогресуючим пересиханням степу мiж Каспiгм i Аралом, де кочували печенiги. На початку XI ст. знову-таки зi сходу прийшли половцi (кипчаки). Судячи з усього, в цьому випадку причиною вторгнення також стало перенаселення, бо половцiв вистачило, щоб зайняли територiю вiд Iртиша до низов'я Дунаю. Бiльше того, на пiвнiчних ареалах свого розповсюдження половцi були вимушенi вести напiвосiлий спосiб життя з заготiвлею кормiв на зиму i зимiвниками для худоби. Заразом половцi "вдавили" плем'я торкiв в Русь, де вони поступово злились з пiвденно-руським етносом i стали важливим чинником етногенезу укра¬нцiв. Власне, перенаселення, пов'язане з посухами на територi¬ Монголi¬ в XII столiттi стало причиною руху монголiв на захiд. Половцi пiзнiше "вписалися" в Золоту Орду i започаткували етногенез багатьох тюркських народiв.
   Демографiчний фактор став основним в створеннi умов i передумов творення укра¬нського етносу. Мова йде про "темнi вiки", що не залишили документальних свiдчень стосовно тих районiв, де утворювалось укра¬нство - на протязi вiд монгольсько¬ навали (1240 рiк) до кiнця XV столiття, коли почалися агресивнi набiги з боку кримського ханства. Пiсля того, як монгольська навала "пiдгребла" бiльшiсть кочових половцiв, в Дикому полi настала вiдносна пустка. Першу спробу створити незалежну вiд Золото¬ Орди державу в пiвнiчному причорномор'¬ робив беклярбек Ногай, починаючи з 1270 року, але близько 1300 року вiн був розбитий ханом Золото¬ Орди, Токтою. Невдовзi в Криму i степах Таврi¬ людська популяцiя була вiдкинута приблизно на столiття назад, в результатi страшно¬ для ¦вразi¬ подi¬ - в 1320 роцi в пустелi Гобi почалася епiдемiя чуми - чорно¬ смертi, яка докотилася до Криму 1346 року i викосила близько 100 тисяч людей. На пiвнiчну Русь чума прийшла довгим шляхом через ¦вропу, спочатку до Пскова аж в 1352 роцi, що ще раз пiдтверджуг вiдсутнiсть зв'язкiв Русi i Криму в цей перiод. В наступному 1353 роцi вона охопила Москву, i почала опускатись вниз на Смоленськ, Сiверщину, Ки¬вщину i, як пишуть, "нарештi спустившись на пiвдень, щезла в Дикому полi". А щезнути вона могла тiльки при однiй умовi - вiдсутностi, або недостатньо високiй густотi населення. Таким чином, спочатку монгольська навала, а потiм епiдемiя чуми створили умови для формування укра¬нського етносу практично "з нуля", на безмежних незаселених землях, на протязi бiльш як двох столiть. I там вiдбулися контакти русiв з кочовиками, що надало вiдповiдно¬ специфiки процесу цього формування. Початок агресивних набiгiв кримських татар i кочових ногайцiв в кiнцi XV столiття напевно був пов'язаний з перенаселенням в Кримському ханствi, особливо серед ногайцiв, так що грабiжницькi набiги стали формою вдосконалення технологi¬ виживання. (Така форма вiдносин мiж землеробами i кочовиками прослiдковугться на протязi усiг¬ iсторi¬. Згiдно дослiджень М.М. Крадiна, в доступнiй iсто𬬠спостерiгагться висока кореляцiя в часi мiж грабiжницькими набiгами кочовикiв i клiматичними стресами, якi завдають збиткiв ¬хнiм харчовим ресурсам). Разом з тим необхiдно пiдкреслити, що коли технологiя виживання за рахунок набiгiв стаг соцiальною нормою, то вона вже функцiонуг сама по собi, незалежно вiд наявностi демографiчного тиску (явище iнерцi¬ ментальностi, органiзацi¬ i технологi¬). Це пiдтверджугться перш за все дуже довгою i добре документованою iсторiгю стосункiв Китаю з сусiднiми кочовими племенами (такими як сяньбi, хунну, уйгури, монголи та ряд iнших). Такий спосiб життя кочовикiв формуг агресивно-паразитичний вектор розвитку, який врештi-решт стаг згубним для кочового народу.
   Перенаселення Полiсся, Сiверщини, верхньо¬ надднiпрянщини обмеженiсть земельних ресурсiв, вiдсутнiсть епiдемiй i геноцидiв, а також плодовитiсть жiнок, споводували демографiчний тиск, спрямований на пiвдень, в Дике поле, на схiд в Слобожанщину, на пiвденний захiд, в Брацлавщину. Цей тиск призвiв до дуже швидко¬ в iсторичному масштабi колонiзацi¬ нових земель, навiть не зважаючи на те, що значна кiлькiсть населення (за рiзними оцiнками, вiд 1-го до 3-х мiльйонiв) була захоплена пiд час набiгiв кримських татар, вивезена до Криму i значною мiрою далi, в Туреччину. (Мiж iншим, асимiляцiя то¬ частини полонених, що залишилася в Криму, призвела до значних змiн генофонду кримських татар - вони стали приблизно наполовину укра¬нцями в генетичному сенсi. Зокрема, це досить помiтно навiть в зовнiшнiх рисах бiльшостi кримських татар, серед яких залишилось вiдносно мало облич яскраво вираженого схiдного типу). В свою чергу, продуктивнiсть нових освогних земель споводувала новий демографiчний iмпульс i укра¬нство поширилось не тiльки в межах нинiшньо¬ територi¬ Укра¬ни, а й далi на схiд, в регiони родючих земель, на службу до царя, в москалi, на вiльнi землi неiсходимо¬ Росiйсько¬ iмперi¬ аж до Далекого сходу. Демографiчний вибух, що стався в iмперi¬ пiсля вiдмiни крiпосного права в 1861 роцi створив вiдповiдний демографiчний тиск, що привiв до селянських повстань 1902 року, став одною з причин революцi¬ 1905 року, масово¬ мiграцi¬ селян в перiод аграрно¬ реформи П. Столипiна. Так само на Захiднiй Укра¬нi, як i взагалi по всiй ¦вропi формувалася хвиля переселення в Новий свiт - в Америку. (Надлишок робочо¬ сили на Укра¬нi в 1890-х роках перевищував 60% вiд усього населення. В 1914 роцi на Далекому Сходi iмперi¬ вже проживало близько 2 млн. укра¬нцiв - вдвiчi бiльше нiж росiян).
   Необхiдно пiдкреслити одну важливу деталь, пов'язану з мiграцiями населення. Якщо дозволяють умови, переселенцi шукають мiсця нового проживання в вiдповiдностi до традицiйних, добре знаних природних умов i технологiй. Iнодi ¬м вдагться пристосувати сво¬ технологi¬ до нових природно-клiматичних умов. Наприклад переселенцi з району Вiтки i Стародуба - старовiри, що були депортованi росiйською владою в перiод з 1735 по 1795 р. в Забайкалля, так званi, сiмейсьскi, змогли принести i адаптувати на нових землях високу землеробську культуру Сiверщини. Вони створили потужний осередок землеробства там, де буряти споконвiку займались тваринництвом, i землеробський характер ¬х побуту, тяглiсть традицiй допомогли зберегти свою етнiчну iдентичнiсть i культуру. (Щоправда, по цiй культурi наче катком прокотився бiльшовизм, що знищив всi до одно¬ старообрядницькi общини i храми). Але, коли традицi¬ i технологi¬ перенести в новi умови неможливо, то культура переселенцiв втрачагться, а разом з нею втрачагться етнiчна iдентичнiсть, народ навiть високо¬ культури асимiлюг в середовищi автохтонного народу, що маг технологi¬ i традицi¬, якi вiдповiдають даним природно-клiматичним особливостям. Таким чином щезли переселенцi-скандинави в Гренландi¬, де внаслiдок похолодання стало неможливим землеробство i скотарство, так само не змогли закрiпитись i розширитись переселенцi-росiяни в пiвнiчних регiонах Азi¬ (серед них, так званi, затундренi селяни, iндiгiрщики, походчани, якутяни i багато iнших). В той же час помори, якi змогли пристосуватись до специфiчних умов пiвночi, фактично являються представниками нового етносу, бо вони суттгво вiдрiзняються вiд росiян середньо¬ полоси культурою, ментальнiстю i мовою. (Характерно, що намагання поморiв акцентувати свою окремiшнiсть розцiнюгться владою як прояв "поморського нацiоналiзму" i переслiдугться).
   Змiна характеру матерiально¬ культури поступово приводить до вiдповiдних змiн культури духовно¬, причому ментальнiсть у цьому процесi вiдiграг роль iнерцiйного фактора. Людина, що ментально сформувалась, як кочовик або хлiбороб, ментально залишиться кочовиком або хлiборобом, незважаючи на новi обставини життя, що змушують ¬¬ змiнити характер дiяльностi. Змiна ментальностi почнеться лише в наступному поколiннi. I цей процес перебудови, якщо вiн не пiдсилений якимсь соцiальним потрясiнням, може тривати дуже довго. В цьому явищi проявляг себе ефект, так звано¬, iсторично¬ етнокультурно¬ пам'ятi - духовних традицiй i мiфологi¬ далеких предкiв, що продовжують жити в сьогоденнi, як iсторичне вiдлуння, але за певних обставин це вiдлуння може створювати резонанс в душах сучасникiв i вдихати життя в тiнi забутих предкiв. Наведу одну цитату, яка наочно iлюструг iнерцiйнiсть ментальностi: "Наследие крепостничества - долгосрочный, растянутый во времени социальный фон. Спустя десятилетия после освобождения крестьян его следы очевидны в экономической жизни, быте, политике. И сегодня, сопоставляя карту итогов выборов 1993 года, выделяя регионы поддержки рыночных реформ, с удивлением обнаруживаешь бросающиеся в глаза совпадения с картой расселения, не знавшего крепостничества черносошного крестьянства". (¦.Т. Гайдар, Государство и эволюция. 1994 р.). Пiсля 130 рокiв волi рабська душа продовжуг пам'ятати тверду руку "господаря", мрiг про нового Сталiна i соцiальну захищенiсть замiсть волi.
   Зниження демографiчного тиску може вiдбуватись не тiльки за рахунок мiграцiй, але також як результат вiдповiдно¬ державно¬ полiтики "розширення життгвого простору", або - колонiзацi¬. Як росiйська, так i польська iсторiографiя акцентуг цивiлiзаторську, культрегерську ("культурний плуг") функцiю метрополiй щодо Укра¬ни, iгноруючи при цьому колонiзаторську - встановлення нових, не властивих Укра¬нi форм суспiльних вiдношень, нацiональний, мовний i релiгiйний тиск, не говорячи вже про пряму експлуатацiю населення. Основний механiзм колонiзацi¬ полягав в поступовому перетвореннi укра¬нсько¬ елiти в польську шляхту (чи росiйське дворянство), а посполитого населення - в рабiв. Оце й був культурний iдеал. (Поляки до цього часу люблять розповiдати, що польським шляхетським вольностям заздрила уся ¦вропа, але не люблять говорити, якою цiною досягалися тi вольностi). В сво¬й основнiй масi, як поляки, так i росiяни розглядають укра¬нськi землi, як сво¬ "рiднi", вiдповiдно укра¬нцiв - трохи нижчим рiзновидом "свого" народу, а всi проблеми, що виникали на цих землях - внутрiшнiми проблемами Польщi чи Росi¬. А значить мова про колонiзацiю г недоречна. (Типовий приклад - повстання Хмельницького традицiйна польська iсторiографiя трактуг як внутрiшнiй конфлiкт одного народу, а Конотопська битва i зараз розглядагться в Росi¬, як епiзод росiйсько-польсько¬ вiйни, бо аж нiяк не могло бути вiйни з Укра¬ною - "сво¬м" народом). Разом з тим, ще в роботi Петра Грабовського (Piotr Grabowski), що вийшла в 1596 роцi пiд характерною назвою Polska ni?na albo osada polska (Нижня Польща або польськi поселення) i яка напевно вiдображала настро¬ певно¬ частини польсько¬ людностi, прямо йде мова про план майбутньо¬ колонiзацi¬, так званого, Низу - пiвденних, земель Русi, де вже на той час iснувала первiсна Укра¬на. (Термiн osada мав також значення сучасного слова колонiя, але Грабовський вживаг також однозначний латинський термiн Coloniae. Втiм, сучаснi польськi iсторики в бiльшостi визнають колонiальний характер польського панування на Укра¬нi, чого не скажеш про представникiв Росi¬). Що стосугться Росi¬, то тут все набагато простiше - тотожнiсть назв: Ки¬вська Русь, Володимиро-Суздальська Русь, Московська Русь, Ки¬в - "мать городов русских" - не залишають жодних сумнiвiв щодо "прав" на пiвденноруськi землi. Земля стаг найбiльшою цiннiстю, по мiрi зменшення кiлькостi вiльно¬ землi. ¦вропа, де починаючи з Середньовiччя демографiчна проблема стояла дуже гостро, перебувала в постiйних конфлiктах, коли за землю готовi були платити будь-якi людськi жертви - людина нiщо порiвняно з землею, бо людина вiдтворюгться, а земля залишагться незмiнною в вiках.
   Потужний феномен взагмодi¬ укра¬нського i польського етносiв вiдбувався також зовсiм недавно, в кiнцi XIX столiття. Цей феномен демонструг взагмодiю процесiв, що проходять в рiзних вимiрах - популяцiйному, органiзацiйному i ментальному. Мова йде про так званi, "польськi" губернi¬ Укра¬ни - Волинську, Подiльську i Ки¬вську (крiм мiста Кигва), якi увiйшли до складу Росiйсько¬ iмперi¬ пiсля анексi¬ частини Речi Посполито¬ в кiнцi XVIII ст. Населення цих губернiй складало близько 3,4 млн. на 1800 рiк з них на долю шляхти приходилось 240 тисяч, або близько 7% популяцi¬, яка на той час була виключно польська (згiдно ¬¬ самоiдентифiкацi¬, а не походженню). В подальшому ця величина продовжувала неухильно зростати i незабаром перевищила 10%. (Я користуюсь даними з -рунтовних робiт Данiеля Бовуа, присвячених iсторi¬ цього регiону часiв Росiйсько¬ iмперi¬). Згiдно оцiнок Н. Яковенко, доля шляхти на 1640 рiк складала всього 2 - 2, 7% в цьому ж регiонi. Таке вiдносно швидке зростання шляхетсько¬ популяцi¬ на Укра¬нi пояснюгться просто - досить вiдмiнними соцiальними умовами, в яких перебувало укра¬нське селянство i шляхта. (Не треба також вiдкидати фактор наявностi селян-втiкачiв на лiвобережжя i на землi Сiчi). Так звана "шляхетська демократiя" Польщi визнавала шляхетськi права лише за походженням, незалежно вiд майнового стану i не мала механiзму iнкорпорацi¬ збiднiло¬ шляхти до класу (стану) селян. Значна частина бiдно¬ шляхти брала надiли землi у багатих землевласникiв i виплачували ¬м так званий, чинш, тобто певну форму орендно¬ плати, досить невелико¬. Ця група шляхти мала назву, чиншова шляхта, або чиншовики. (Були також iншi групи шляхти, що володiли невеликими земельними дiлянками). Це був досить унiкальний варiант суспiльно¬ органiзацi¬ елiти, що не супроводжувався пiдвищенням внутрiшнього тиску саме завдяки вiдповiднiй, демократичнiй ментальностi шляхти. (Саме цей фактор не враховуг структурно-демографiчна теорiя). Ситуацiя радикально змiнилася пiсля анексi¬ цих земель до складу Росiйсько¬ iмперi¬, де статус дворянина автоматично надiляв його функцiгю слуги (чи навiть раба) царя в обмiн на право володiння землею i селянами-крiпаками.
   Все це стало причиною "головно¬ болi" для iмперського уряду, який не знав що робити з такою кiлькiстю нових "дворян", що з'явились в iмперi¬. Тож майже вiдразу розроблялись плани "упорядкування" станiв, перш за все класичними iмперськими методами, типу масового переселення людей на широкi простори Зауралля. (Окрiм Платона Зубова особливо вiдзначився в цьому сенсi "пi¬т сонцелико¬ Фелiцi¬", Гаврило Державiн, який складав плани переселення не тiльки польсько¬ шляхти, але i гвре¬в, якi влилися в iмперiю разом з поляками). Дякувати богу, досвiд переселення народiв на той час у iмперi¬ вже був. Звичайно, планувати простiше нiж реалiзовувати план, бо на вiдмiну вiд ногайцiв чи черкесiв, шляхта була "розмазана" в суспiльствi i потрiбно було спочатку скласти списки, тобто провести велику бюрократичну роботу по сепарацi¬, i власне ця робота, що тривала бiльш як пiвстолiття, при цьому супроводжувалась двома повстаннями шляхти (1831 i 1863 року) i потонула в масах паперiв, указiв, обговорень i постанов, позбавила шляхту вiд небезпеки стати жертвою бiльш радикальних дiй, хоча частково переселення все ж вiдбувалися. Разом з тим, пiд час виконання програми Верифiкацi¬ шляхти (1832 - 1852 р.) було позбавлено шляхетства 340 тис. осiб, якi в 1866 роцi були зрiвнянi з селянами i бiльшiсть з них поступово укра¬нiзувалось в селянському середовищi, а також внаслiдок загального тиску на всi прояви польськостi, перш за все на католицизм i освiту на польськiй мовi. На жаль, бiльшiсть чиншово¬ шляхти проiгнорувала верифiкацiю, що стало причиною подальшо¬ трагедi¬.
   Оскiльки чиншова шляхта не була прирiвняна до селян, то пiд час селянсько¬ реформи 1861 року про них, так би мовити, "забули", i вони не отримали надiлiв землi. З настанням капiталiстичних вiдносин багатi землевласники почали виганяти чиншовикiв зi сво¬х земель, бо виникали бiльш прибутковi форми ¬х використання. В черговий раз матерiальний iнтерес взяв верх над нацiонально-культурними зв'язками - новi часи почали породжувати нову ментальнiсть. Особливо гостра ситуацiя виникала в випадках переходу прав власностi на землю до росiйських помiщикiв, що стимулювалось i пiдтримувалось центральною владою. Це була трагедiя велико¬ соцiально¬ групи населення - чиншовикiв просто виганяли на вулицю без засобiв до iснування. Вони розчинилися в масi селянства i також були поступово укра¬нiзованi. Укра¬нська шляхта свого часу пройшла стадiю поголовно¬ полонiзацi¬, а в цей раз пiшов зворотний процес, наслiдки якого вiдчутно себе проявляють в значнiй кiлькостi типово польських прiзвищ в укра¬нському середовищi. Втiм, за пiдрахунками Временной комиссии для разбора древних актов, у 1860-х роках на Правобережжi бiля 90% шляхти була укра¬нського походження. (Для порiвняння наведу оцiнки З. Когутом кiлькостi шляхти в Гетьманщинi, де на той час проживало трохи бiльше мiльйона чоловiчого населення, з яких 45% були козаки: "За часiв свого розквiту в 60-х рр. XVIII ст. укра¬нська нова шляхта нараховувала вiд 2100 до 2400 дорослих чоловiкiв, приблизно 300 з них представляли мiсцеву аристократiю, ще 500 -- середнiй прошарок; решта -- 1300--1500 -- складалася з дрiбних урядовцiв та землевласникiв". Як бачимо, порiвняно з Польщею ситуацiя щодо кiлькостi шляхти неспiвставна).
  
   В Житомирськiй областi, де iснував компактний осередок польського населення з центром у мiстi Довбиш, в 1925 роцi був створений Польський нацiональний район, названий, Мархлевщина (Marchlewszczyzna). Звiсно, при радянськiй владi це не могло закiнчитися добром - у 1936 роцi процес "коренiзацi¬" був успiшно завершений масовим виселенням полякiв до Казахстану. В 1937-38 роках пройшла друга, бiльш страшна антипольська хвиля, яку можна назвати геноцидом полякiв - пiд приводом боротьби з неiснуючою польською вiйськовою органiзацiгю (POW), органи НКВД в СРСР, в основному на Укра¬нi, фiзично знищили 111091 полякiв. Пiсля Друго¬ свiтово¬ вiйни з УРСР до Польщi було репатрiйовано 810,4 тис. полякiв, що практично завершило роздiлення укра¬нського i польського народiв. (Вiдповiднi процеси вiдбувалися також в релiгiйнiй сферi).
   Польська нацiональна культура (втiм, як i укра¬нська) в Росiйськiй iмперi¬ згiдно з iмперськими установками пiдлягала знищенню, що й виконувалось з послiдовнiстю асфальтового катка. Польська ментальнiсть ще зберiгаг складову, що маг назву Kresy Wschodnie - територi¬ Укра¬ни, Бiлорусi i Литви, що входили до складу Речi Посполито¬. Ця ностальгiчна ментальнiсть маг глибоке iсторичне корiння, пов'язане з давнiми часами, мужнiми характерами, козацтвом, просторими щедрими землями, Диким полем, волею, що не в останню чергу вплинула на формування "шляхетсько¬ демократi¬", з знаменитими магтками Правобережжя, якi належали польським магнатам, з усiм тим польським "сарматським" духом, що дiйшов до наших часiв у творах Сенкевича, в романтичних поезiях Словацького i цiло¬ плеяди представникiв укра¬нсько¬ школи польського романтизму, навiть в варениках, заправлених смаженим салом з цибулею, що в Польщi вважаються "кресовою" стравою. Близько 52% полякiв в 2007 р. вiдносили Креси разом з Вiльном (Вiльнюсом) i Львовом до споконвiчно польських земель.
  
   Як бачимо, специфiчнi iсторичнi умови, пов'язанi в тому числi з популяцiйним вимiром, дали можливiсть зародитися укра¬нськiй ментальностi свободи, що поширювалася на всiх членiв суспiльства. В сусiднiй Польщi ця ментальнiсть обмежувалася вже тiльки середовищем шляхти - шляхетськi вольностi - основна риса польсько¬ державностi. (Втiм, то були вольностi досить вiдноснi - практична вiдсутнiсть державно¬ центрально¬ адмiнiстрацi¬ стала причиною посилення влади магнатiв, якi створювали фактично мiнi-держави з вiдповiдними адмiнiстративними органами i власним вiйськом, а магток магната являв собою мiнi-столицю, де вирiшувались усi поточнi справи на його володiннях). Так само ми бачимо, як рiзнi форми свободи i самоврядування переважають на росiйських iмперських землях, наближених до Укра¬ни - на Слобожанщинi, в козацьких регiонах, в середовищах так званих однодворцiв - вогнiзованих землевласникiв, зокрема, дуже характерною г еволюцiя однодворцiв вiд фактично, козакiв, за формою соцiально¬ органiзацi¬, до селян, якими вони стали пiсля 1866 року. Тобто хвиля свободи, центром утворення яко¬ була Укра¬на, поширювалась в соцiумi далеко за межi Укра¬ни, змiнювала ментальнiсть i адаптувалась до мiсцевих умов. Звiсно, поляки стверджуватимуть, що польська шляхетська демократiя - це виключно заслуга самих полякiв, але потрiбно звернути увагу, що вона iснувала аномально довго, i не перейшла в форму абсолютистсько¬ монархi¬, як це вiдбулося по всiй захiднiй ¦вропi. Рокоши, що час вiд часу спалахували на територi¬ Речi Посполито¬, i основною рушiйною силою яких ставали власне шляхетськi низи, були проявом незалежного шляхетського духу, що так вiдповiдаг вiльному духу козаччини. Без сумнiву, козацькi вольностi справляли враження на польських рокошан-конфедератiв, бо вони пiдтримували жвавi зв'язки з козаками, i самi запроваджували адмiнiстрацiю, побудовану по козацькому зразку. До того ж, якщо прийняти до уваги масштаб володiнь польських магнатiв на землях Укра¬ни, в тому числi магнатiв русинського походження, ¬х вагу в державi, наявнiсть у них власних вiйськ, абсолютно¬ ¬х незалежностi вiд будь-кого i небажання ставати залежними, то не залишагться сумнiвiв щодо ролi укра¬нського фактора в iснуваннi аж надто довготривалих вольностей. В той час, коли бiльшiсть гвропейських кра¬н вже формували централiзованi держави нового типу, в Речi Посполитiй аж до прийняття Конституцi¬ 3 травня 1791 року дiяло liberum veto - право скасовувати рiшення сейму одним голосом, а також присяга короля щодо шанування шляхетських привiле¬в i вольностей.
   Характерна для укра¬нцiв ментальнiсть свободи, демонструг дещо iнший метод вирiшення демографiчних проблем - шляхом мiграцiй. Пiсля лiквiдацi¬ автономi¬ Гетьманщини, козаки, що складали 45% населення, отримали довiчне i спадкове право власностi на ¬х земельнi дiлянки, згiдно указу Миколи I вiд 25 червня 1832 року. (Крiм того, цей указ зберiгав ряд традицiйних для козакiв мiсцевих привiле¬в, зокрема, право продажу спиртних напо¬в). Висока народжуванiсть, вiдсутнiсть голоду i вогн дуже скоро привели до зростання демографiчного тиску в станi козакiв. Подiл земельних дiлянок мiж нащадками мав цiлком визначену межу, за якою наступало обезземелення. (На 1839 рiк було зарегстровано 105 тисяч безземельних козакiв з загально¬ кiлькостi 534 тисячi). Це викликало iнтенсивнi мiграцi¬ козацтва в менш залюдненi частини iмперi¬ - в Новоросiю, на Дон, Кубань, Крим або змiну форм зайнятостi. (До речi, на тi ж землi втекло близько 35 тисяч селян вiдразу пiсля введення крiпосного права в 1783 роцi i на цьому процес втечi не припинився). Козацтво складало бiльш динамiчну i мобiльну частину суспiльства, здатну до швидкого реформування, високо¬ активностi i мобiлiзацiйно¬ спроможностi, що продемонстрували зокрема подi¬ 1812 i 1831 рокiв, коли в короткий час були створенi богздатнi козацькi полки без залучення iмперських коштiв. В той же час козацтво, хоч i перетворюючись в селянство, являло собою ту соцiальну групу, що пам'ятала традицi¬ козацько¬ вольностi i зберiгала укра¬нську ментальнiсть.
   Пiсля промислово¬ революцi¬, а тим бiльше в нашi часи, демографiчнi проблеми залишились актуальними тiльки для кра¬н третього свiту. (Реально, цi проблеми завжди мали аграрно-демографiчний характер, тобто були пов'язанi з нестачею землi - гдиним джерелом iснування людини в аграрних системах). Причина полягаг не тiльки в iнтенсифiкацi¬ агротехнiки, але головним чином, в виникненнi гдиного свiтового ринку товарiв i свiтового розподiлу працi. (Сiнгапур маг густоту населення 7,4 тисячi на кв. км., в 100 разiв бiльшу нiж на Укра¬нi, i в 17 раз бiльший ВВП на душу населення). Разом з тим, наявнiсть досить велико¬ кiлькостi орно¬ землi, можливiсть жити на землi, маючи приватне господарство, формуг зовсiм iншу ментальнiсть i iншу якiсть життя, про що йтиметься нижче.
   В цiлому ми бачимо, що розум людини здатен запобiгати наближенню суспiльства до тих границь, за якими починають дiяти невблаганнi закони природи. Разом з тим, цi границi нiкуди не подiлися, вони нависають над суспiльством, i вся iдеально налагоджена високо технологiчна, але внаслiдок цього - дуже вразлива машина за певних обставин може зупинитися, i тодi зненацька настане ситуацiя середини XIX столiття з вiдповiдними наслiдками для населення. Такi обставини можуть скластися на нашiй маленькiй i тiснiй планетi в варiантi глобального катаклiзму чи зiткнення цивiлiзацiй, як це пророкують деякi фiлософи. Втiм, по сво¬й сутi це може бути не зiткнення цивiлiзацiй, а звичайний демографiчний тиск, що приведе до мiграцiй, якi можуть набрати войовничого вiдтiнку з подальшою дестабiлiзацiгю i катастрофiчними наслiдками для найбiльш цивiлiзованих регiонiв. I Укра¬на в такому випадку не зможе залишитися в сторонi. Тобто треба чiтко усвiдомлювати, що занепокогння викликаг не iслам, (який може спiвiснувати з демократiгю не гiрше християнства), а дуже високi темпи зростання кiлькостi населення в кра¬нах iсламу. В цьому полягаг бiльш фундаментальна причина явища, що трактугться як зiткнення цивiлiзацiй. Якщо розум i рацiональнiсть не вiзьмуть верх над релiгiйним фундаменталiзмом i популiзмом, якщо не вiдбудеться органiчного включення iсламського свiту в гдину свiтову систему вiдносин, i при цьому буде досягнута певна межа густоти населення, почнуться агресивнi дi¬ спочатку всерединi iсламського свiту (за "чистоту вiри"), а потiм iслам стане формальним приводом до агресi¬ в неiсламський свiт, подiбно до того, як це було в часи Хрестових походiв. Якщо ця агресiя виникне, то вона вiдбуватиметься вже в нових формах. Але це зовсiм iнше питання.
  
   Нарештi ми можемо трохи наблизитися до вiдповiдi на питання, яке мав на увазi Кант, коли писав про криве дерево (людину), з якого важко вистругати пряму палку. Iснуг унiверсальний iнструмент "обробки людей" - соцiальна практика, яку створюг суспiльство на протязi довгого iсторичного часу i яка реалiзуг в собi синтез усiх вимiрiв - природничого, технологiчного, органiзацiйного, демографiчного i ментального - синтез усього доброго i усього злого, чого домоглася людина створити в даних природних умовах, при даному типi суспiльно¬ органiзацi¬ i даному iсторичному досвiдi. Розумна практика може приборкувати iнстинкти i направляти ¬х в конструктивне русло, власне на це спрямованi релiгiйнi вчення, iдеологi¬ i полiтичнi доктрини. Розумна практика може створити народ достойний i працьовитий, що стаг взiрцем для iнших народiв. Iнша практика може експлуатувати iнстинкти, створювати народ-завойовник, народ-паразит, або ж перетворювати власний народ в худобу, що розмовляг. Процес утворення етносу чи нацi¬ якраз являг собою процес формування певно¬ соцiально¬ практики. Виникнення укра¬нства i укра¬нсько¬ нацi¬ являють собою унiкальний приклад такого процесу.
  

Частина друга

Ментальнiсть свободи

Роздiл 2.1. Порубiжжя.

  
   Рабiв до раю не пускають.
  
   Системно розглядаючи iсторичнi процеси треба враховувати ¬х багатовимiрнiсть. Це значить, що в iнтерпретацi¬ явища повиннi бути врахованi i узгодженi, по можливостi, всi його вимiри. Особливо це стосугться ситуацiй, коли iсторiя не знаг жодних документiв, спогадiв чи переказiв, i явище виникаг наче нiзвiдки, раптом, в готовому виглядi. Саме таку ситуацiю ми магмо по вiдношенню до козацтва, а разом з ним - до виникнення укра¬нства, як певного вектору етногенезу, трансформацi¬ русинiв. Нема сумнiвiв у тому, що козацтво стало результатом довгого процесу, що почався вiдразу пiсля нашестя монголiв, тобто з середини XIII столiття i набув бiльш менш завершених форм в кiнцi XVI столiття, тобто на протязi трьох столiть вiдбувалися прихованi вiд нас процеси, в яких ми можемо бачити початкову i кiнцеву стадiю. Чи може нас задовольнити знання лише кiнцево¬ стадi¬, що стала наче новою точкою вiдлiку часу? Справа в тому, що ментальний вимiр людини формугться виключно минулим, навiть далеким минулим того народу, з яким ця людина себе ототожнюг. Тому ми повиннi бiльше взнати про минуле, про те - звiдки взявся той iмпульс волi, що створив укра¬нську нацiю i ще не згас до сьогодення. А цей iмпульс був проявом характеру народу, що формувався власне в тi "темнi" вiки.
  
   Порубiжжя Русi i Дикого Поля традицiйно розглядагться, як зона виникнення козацтва, що справедливо, бо власне з ним пов'язана специфiка виникнення укра¬нства. На цю тему написанi "гори" робiт. (Короткий ¬х огляд можна знайти, наприклад, в роботi Вiталiя Щербака, Укра¬нське козацтво: формування соцiального стану, 2000 рiк). Спектр поглядiв на козацтво, особливо в бiльш старi часи, варiюг в дiапазонi вiд лицарiв до бандитiв, а щодо ¬х походження - вiд славних потомкiв киян або уходникiв, до всякого наброду або ж залишкiв татар. Оцiнка ¬х соцiально¬ ролi так само варiюг вiд рiвня творцiв укра¬нсько¬ нацi¬, до руйнiвно¬ антидержавно¬ сили, що стояла на перешкодi "польському культурному плугу", або ж прирiвнювалась до ролi "диких кочовикiв". Ясно, що давалась взнаки не тiльки неповна iнформованiсть або дещо однобокий пiдхiд, але й власна позицiя автора, перш за все в вiдношеннi до державностi i державотворення. Може чи не найпершими подивилися на це питання з бiльш широких позицiй В.Б. Антонович i М.О. Максимович, якi розглядали утворення козацтва, як результат процесу народно¬ колонiзацi¬ порубiжного степу. Не дивно що погляди "хлопомана" i козацького нащадка суттгво вiдрiзнялись вiд поглядiв родовитого польського шляхтича, спiвця "культурного плуга", О. Яблоновського чи "спiвця iмперi¬" С.М. Соловйова. "Еще дальше пошли в своих определениях малороссийских козаков последователи Соловьева: они называли козаков ни больше ни меньше, как шайкой разбойников, дикими мамелюками, бродягами, развращенными членами общества, противообщественным элементом". (Д. Яворницький) В радянськi часи, коли домiнувала марксистська догма, iсторики усiма силами почали вишукувати наявнiсть феодальних вiдношень там, де не було навiть ¬х запаху - в бездержавних утвореннях.
   Очевидно, що козацтво не могло виникнути, а тим бiльше досить довго iснувати, як окремий привiлейований стан, подiбно польськiй шляхтi чи росiйському дворянству, бо для цього потрiбна хоча б якась центральна влада, що надаг привiле¬, а також правова система, яка цi привiле¬ фiксуг i пiдтримуг. Все це можливо тiльки при наявностi держави, про яку не могла йти мова на вiльних землях порубiжжя. Тобто для постiйного вiдтворення i поповнення лав козацтва мало бути постiйне джерело, яким могло бути тiльки селянство. Селяни-землероби, що ставали козаками i козаки, що по досягненню певного вiку чи з будь-яких iнших причин ставали селянами, створювали ту гднiсть козацтва i селянства, що можна говорити про гдиний козацько-селянський характер суспiльних вiдносин, тим бiльше, що бiльшiсть козакiв (близько 90% на землях Вiйська запорiзького Низового) були одночасно землеробами. "Если бы козак бежал в степь только ради личной свободы, то на него не простирало бы так жадно своих взоров все - и крестьянское, и мещанское, и духовное население юго-западной Руси; если бы он бежал в степь ради одной добычи, ради грабежа и разбоя, то его не украсила бы народно-творческая фантазия всеми цветами поэзии". (Д. Яворницький). (Козацтво, як окремий стан остаточно сформувалось тiльки в XVIII столiттi). Таким чином, вiд часу монгольсько¬ навали вiдбувався певний досить довгий еволюцiйний процес творення цього нового типу суспiльства, яке власне i започаткувало укра¬нську нацiю. I цей процес варто розглядати як гдиний i безперервний з досить давнiх домонгольських часiв, бо в ньому задiянi також складовi етногенезу. Монгольська навала, зруйнувавши традицiйнi для Русi форми державностi, рiзко змiнила характер цього процесу, тим не менше руська його основа нiкуди не могла щезнути.
  
   Отже, як вже згадувалось, половцi в XI столiттi поступово захопили всi степи бiля Русi i "вдавили" торкiв (огузiв) в Русь. (Щодо назв кочовикiв, варто зробити спецiальне зауваження. Як правило, самоназва кочовика не пов'язана з етносом в цiлому, а г назвою роду, з якого походить кочовик, а сама назва роду походить вiд iменi далекого, може й мiфiчного предка. А тому торки, огузи, черкаси, кову¬ чи беренде¬ можуть бути представниками рiзних родiв одного етносу). Але ще до половцiв князь Святослав (Ольгович) прийняв частину торкiв до себе на службу i сам багато чому навчився вiд торкiв (включно з зовнiшнiм виглядом). Тi ж самi торки в часи Ярослава Мудрого (близько 1030 року) почали селитися на пiвнiчному березi рiчки Рось, створюючи Пороську оборонну лiнiю захисту, в першу чергу, вiд печенiгiв. Таким чином, ще до приходу половцiв мiж Руссю i торками були дружнi, союзницькi контакти. Але пiсля приходу половцiв, та група торкiв, що продовжувала кочувати, також була притиснута до Русi, що призвело до походу русiв проти торкiв в 1060 роцi, пiсля чого частина торкiв пiшла в низов'я Дунаю, а iнша частина, домовившись з князями, поселилася в пограниччi степово¬ зони, в основному - в Пороссi, для захисту Ки¬вщини. Таким чином, торки мимоволi стали союзниками Русi i попали вiд не¬ в залежнiсть. Торкам були переданi землi, зокрема все Поросся на пiвдень вiд Кигва - прекраснi луги мiж рiками Стугна i Рось, де у торкiв виникла неофiцiйна "столиця" - Торчеськ (тепер в тих мiсцях на Росi залишились села Торчиця i Торчицький Степок), далi виникла лiнiя поселення торкiв, що оточувала Русь з пiвдня, сходу i заходу.
  
   В тi часи було розповсюджене (по всiй ¦вропi) так зване, ленне володiння землею, тобто пiд умовою виконання спадково¬ вiйськово¬ служби. По iншому його називали, плата кров'ю, бо господар мав шанс втратити життя за свiй надiл землi. Щоправда, пiзнiше гвропейськi феодали переважно платили кров'ю сво¬х пiдданих. На сходi в нинiшнiй Донецькiй областi залишилось поселення Торець в Слов'янському районi, два поселення з назвою Торецьке в Добропiльському i Костянтинiвському районах, два поселення з назвою Торське в Костянтинiвському i Краснопiльському районах. Там таки, неподалiк Слов'янська, г рiки Сухий Торець, Казенний Торець, Кривий Торець. В Вiнницькiй областi залишилось поселення, Торкiв, в Львiвськiй, на кордонi з Волинською - Торки, i нарештi, Торчин - один, поблизу Луцька, другий в Вiнницькiй i ще два - в Житомирськiй областi. Ясно, що топонiмiчнi данi не дають уявлення про масштаб впливу торкiв на Русi, але характеризують географiчний дiапазон ¬х присутностi. Нема сумнiву, що торки поступово переходили на осiлий спосiб життя, асимiлювались i ставали одним з чинникiв етногенезу укра¬нцiв. Вони також входили в васальний союз тюркських племен, що мав назву чорнi клобуки. Ця ситуацiя, взагалi, типова для середньовiччя. Так, наприклад, литовський князь Вiтовт (Vytautas Didysis) пiд час походу на Золоту Орду в кiнцi XIV столiття винайняв на службу кара¬мiв (вихiдцiв з Хозарського Каганату, iуде¬в по вiрi) i привiз 380 сiмей в Троки (Тракай), де знаходився його замок. Як це не дивно, але вони до цього часу не асимiлювали (щоправда, не дуже й розмножились) i навiть мають свою церкву - кенесу в Вiльнюсi на вул. iменi князя Любарта (мiж iншим, добре нам вiдомого по його присутностi в Луцьку). Наявнiсть кара¬мсько¬ кровi вiдчувагться в зовнiшньому виглядi багатьох "щирих" литовцiв. Широко вiдомi контакти Володимиро-Суздальсько¬ Русi, а потiм Московсько¬ держави з Золотою Ордою, особливо, коли вона почала розпадатись, i тим впливом, який вона мала на русько-московський етногенез.
  
   Отже, на момент приходу монголiв на пiвденному пограниччi Русi iснувала етнiчна група кочовикiв, якi напевно на той час стали напiвосiлими, але з глибокими кочовими традицiями i вiдповiдною ментальнiстю. I ще один важливий момент для майбутнього - компактнi кочовi угрупування органiзуються по принципу вiйськово¬ демократi¬, тобто рiшення приймаються чоловiками, що мають право голосу, згiдно демократичних процедур, причому адмiнiстративний (родово-племiнний чи територiальний) подiл спiвпадаг з вiйськовим. Така органiзацiя вiдповiдаг фундаментальним засадам кочово¬ ментальностi - в ситуацiях виклику народ дуже швидко перетворюгться в армiю. Принцип народ-армiя поширюгться на кожного, хто маг право голосу i таким чином вiдбувагться узгодження права i вiдповiдальностi.
   Монголи з'явились на пiвденних кордонах пiвнiчно-схiдно¬ Русi взимку 1237 року (21 грудня була взята Рязань). На землi Сiверщини (Чернiгiвське князiвство) монголи вперше дiсталися весною 1238 року по дорозi вiд Новгорода i зруйнували мiсто Вщиж (на пiвночi нинiшньо¬ Брянсько¬ областi), потiм повернули на пiвнiч i надовго застрягли бiля Козельська. З точки зору здорового глузду i просто¬ логiки дi¬ монголiв зрозумiлi - в районi Козельська починагться сухий шлях на пiвдень, яким можна обiйти рiки басейну Оки, вийти на верхiв'я рiки Оскол, звiдки йдуть двi дороги, одна по вододiлу Днiпра i Сiверського Донця (Муравський шлях) в степи Таврi¬ i далi в Крим, а друга по вододiлу Сiверського Донця i Дону в степи Придоння. Всi цi дороги в травнi, коли почала рух орда, вже сухi, i бiльше того, мають досить рослинностi, щоб забезпечити потреби вкрай вичерпаних монгольських коней в свiжих повноцiнних харчах. Я так думаю, що ще задовго до походу монгольська розвiдка добряче там попрацювала.
   Можливо тим таки Муравським шляхом восени 1239 року монгольське вiйсько дiйшло до верхiв'я Сiверського Донця, звiдти повернуло на захiд i по сухому дiсталось Чернiгова, що був здобутий 18 жовтня. Коли рiки скувало льодом, монголи пiшли грабувати i нищити мiста Сiверщини. Того ж таки 1239 року вони зробили розвiдку стосовно Кигва, який запланували взяти наступного року. Виникаг питання, чи знали жителi Ки¬вщини про можливе майбутнг нашестя? В цьому немаг найменшого сумнiву, вiд Чернiгова до Кигва пiвтори сотнi кiлометрiв, також можна спуститися по Деснi за пару дiб. Якщо знали, то як готувались? Дуже просто - тiкали. Данило Романович в 1239 роцi без проблем зайняв Ки¬в, поставив там "на господарствi" боярина Дмитра, а сам по¬хав аж до Угорщини (з "невiдкладними" справами стосовно династичного шлюбу свого сина Лева). Тут варто процитувати М. Грушевського: "Таким чином подн¬провська Укра¬на по татарськiм погромi пiшла в росклад: в Ки¬вщин¬ й Переяславщин¬ розложила ся вона на дрiбнi мiськi громади, що переважно жили мабуть зовс¬м без княз¬в, пiд безпосередньою зверхнiстю Татар, в Чернигiвщин¬ -- на масу дрiбних княз¬вств, що на маленьких територiях повторяли в мiн¬ятюрi давн¬й княз¬всько-дружинний устрiй, з боярами i ¬х радою, з маленькими дружинами i т. и. З такою рiжницею й житг в краях безкняжих i краях княжих мус¬ло розвивати ся в рiжних напрямах". (Iсторiя Укра¬ни-Руси, том 3, роздiл 2, збережено оригiнальне написання).
   Виникаг питання - куди подiлися князi на Ки¬вщинi? Може ¬х повбивали? Та нi, навiть органiзатор i керiвник оборони Кигва, боярин Дмитро, хоч i був поранений, але залишився живий, (як стверджуг лiтописець, йому залишили життя за хоробрiсть). А звiдки набралось так багато князькiв на Чернiгiвщинi? Насправдi у монголiв не було мети знищувати усiх князiв. Вони знищували опiр i сили опору, а також найбiльш впливових лiдерiв, щоб зламати здатнiсть народу до значних об'гднань, небезпечних для орди. Але вони мали залишити контрольовану мiсцевою владою кра¬ну з досить значним населенням, щоб з не¬ можна було брати бiльшу кiлькiсть данини. Тобто пiсля розграбування, жорстокого придушення i знищення осередкiв опору, лiквiдацi¬ надлишкiв елiти i ¬¬ впливово¬ верхiвки, вiйсько залишало завойовану територiю i йшло далi. (Мiж iншим, вбивати ремiсникiв було суворо заборонено). Але на Ки¬вщинi всi бiльш менш заможнi (i не тiльки) люди мали майже рiк на роздуми пiсля подiй на Чернiгiвщинi, щоб прийняти рiшення - залишатись чи тiкати. На мою думку, вони вибрали рiшення тiкати i мали вдосталь часу для цього, тим бiльше, що наслiдки битви на рiчцi Калка 1223 року не залишали сумнiвiв щодо можливостей протистояти монголам.
   А що простий народ? Знову наведемо думку М. Грушевського: "Повторяю, татарський похiд зовс¬м не був неспод¬ванкою. Коли люднiсть бiльших, мiцн¬йших мiст могла собi ставляти дiлгму -- чи замикати ся в замку чи тiкати, люднiсть меньших мiст i с¬л не могла вагати ся, тiльки на вiсть про зближеннг Татар мус¬ла т¬кати та ховати ся в безпечнi мiсця. Наша староруська погранична люднiсть взагал¬ була дуже рухлива, до таких пополохiв призвичагна й мобiл¬зувала ся дуже швидко (порiвняти нпр. епiзод з Юри¬вцями, що вибравши час серед половецько¬ бльокади, ц¬лим мiстом дремнули пiд Ки¬в), i навiть про татарськi страхи могла завчасу поховати ся. Л¬тописець, оповiдаючи про подорiж Данила на Угорщину пiд час похода Бату, каже, що ¬дучи звiдти в Галичину, вiн стрiв у горах, коло Синевiдська, маси народа, що т¬кали в гори вiд Татар). Подiбна масова вт¬качка на вiсть про Татар мус¬ла мати мiсце й по иньшiй Укра¬н¬ -- т¬кали в лiси, болота, в яри й печери. Всяких таких схованок було подостатку й у полудневiй Укра¬н¬, а л¬совий пояс, укра¬нське пол¬сг давало не меньше певний захист в небезпечних часах, як карпатськi нетра.
   Не треба забувати, що люднiсть полуднево¬ Укра¬ни, середнього Подн¬провя, бiльше нараженого на татарську небезпечнiсть, ц¬лими вiками жила "в гроз¬", була до подiбних пополохiв призвичагна, пережила кiлька масових переходiв з степово¬ Укра¬ни в Пол¬сг й назад. Се були люде "подъ трубами повити, подъ шеломы възлел?яни", котрим i татарський погром по давн¬йших прецендентах не здавав ся мабуть таким тра-iчним. Що найбiльше вiдступали вони в л¬си й задержували ся там довше, поки мине пополох. Тож i не диво, що про масовий перехiд людности з Подн¬провя на пiвнiч, до Суздальщини, як то припускають, не можна знайти ан¬ якихось звiсток, ан¬ сл¬дiв або вказiвок -- для такого переходу не було причин у укра¬нсько¬ людности).
   Що стара, передтатарська люднiсть задержала ся в ц¬лости в л¬совiм пояс¬ Укра¬ни -- в полянсько-деревлянськiм i с¬верянськiм пол¬сю, в тiм не може бути непевности. Вже само по собi зовс¬м неправдоподiбно було б припускати, що тутешня люднiсть, зовс¬м безпечна в сво¬х прал¬сах, схот¬ла б емi-рувати, а дiалгктольо-iчнi факти не зiставлять мiсця сумн¬ву: в с¬м пол¬сю, зараз за Ки¬вом i в порiчю Десни заховали ся ненарушенi арха¬чнi дiалгктичнi прикмети, що остро вiдрiжняють с¬ говори вiд язикових новотворiв степово¬ Укра¬ни й служать виразним доказом, що мiсцева люднiсть сидить тут з передтатарських часiв.
   Сей л¬совий пояс, як я вже казав, служив резервоаром для степово¬ укра¬нсько¬ людности, що вiдступала сюди в особливо тяжких часах i потiм в лекших обставинах кольон¬зувала наново полишенi простори". (Там само, том 3, роздiл 2).
   Чи лiси були гдиною схованкою для людей? Очевидно, що нi. Не менш, а може й бiльш пiдходящою схованкою були долини рiк, практично непроходимi для кiнноти. Плавнi, болота, озера, старицi, зарослi кущiв, притоки, яри, кручi - все це створювало такi перешкоди i незручностi, на подолання яких не могла пiти кiннота з обозом, тим бiльше, що це не мало жодного сенсу. Рiка мала ще одну перевагу - по нiй можна було спуститися на плотах чи iнших плавзасобах без великих зусиль разом з майном. То ж перша колонiзацiя пограниччя з боку Ки¬всько¬ Русi напевно йшла вздовж Днiпра, вниз, до 200 - 300 км. вiд Кигва. Цей "язик", витягнутий на пiвдень вiд Кигва до Чигирина, добре видно на пiзнiших мапах, що почали з'являтися в XVI столiттi, i його наявнiсть не викликаг жодних сумнiвiв. (Аналогiчний "язик" iснував на Побужжi, вздовж рiчки Буг, де створився ще один осередок первiсних порубiжних земель).
   Перший удар монголiв пiд час ки¬вського походу восени 1240 року прийшовся на Поросся, де жили торки. Торчеськ був повнiстю зруйнований (тепер навiть точно не вiдомо де вiн знаходився). Чи сидiли там торки на той час, чи пробували вони чинити спротив монголам? Нормальнi люди, а тим бiльше во¬ни, якими були торки, схильнi реально оцiнювати сво¬ можливостi. Я так думаю, що певна частина торкiв (якщо не всi) перегнала всю худобу через Рось на пiвдень в степ, а iнша частина могла спуститися вниз по Росi до Днiпра, потiм вниз на 30 - 40 км по Днiпру, там стати i зустрiти сво¬ табуни в степах на високому правому березi Днiпра. На цьому ¬хня втеча завершилась, i там напевно виник перший осередок базування утiкачiв. На це нам вказують Черкаси - мiсто, яке невдовзi виникло якраз у тому мiсцi, а ще через деякий час стало центром козацтва i укра¬нства. Монголи ж, як вiдомо, пiшли наверх, в бiк Кигва, зруйнувавши дорогою Канiв. В степу ¬м нiчого було робити.
  
   Торки i черкаси - то г загадка укра¬нсько¬ iсторi¬, яка з часом не тiльки не розгадугться, але обростаг дедалi бiльшими протирiччями. Якщо знову ж таки звернутися до топонiмiки, то неважко переконатися що поселення з назвою Черкаси утворюють пояс поблизу кордону лiсостепу i степу, що йде вiд Башкирi¬ (3 поселення), Оренбурзьку, Пензенську, Липецьку, Курську областi Росi¬, далi йде Ки¬вська обл. (Черкас - 2 поселення), Львiв (Пустомитiвський район), Томашiвський район Польщi (недалеко вiд Червонограда на Львiвщинi), а далi пiшов ще один бiльш пiвнiчний "черкаський" пояс - Ковельський район, Гродненська, Мiнська, Вiтебська (3 поселення) областi Бiлорусi i далi Тульська i Тверська областi Росi¬. Ще г село Черкаське в Слов'янському районi Донецько¬ областi на березi рiчки Сухий Торець i неподалiк села Торець. Така кiлькiсть "черкаських" назв, та ще й з певною географiчною прив'язкою не може бути випадковою. Звiсно, iснують i "новороби", наприклад поселення Черкаськi Тишки, Черкаська Лозова на Харкiвщинi i Черкаське на Днiпропетровщинi. До того ж черкаси - стара назва укра¬нських козакiв в Росi¬, яка не могла виникнути випадково. Згiдно одно¬ з гiпотез, започатковано¬ М. Карамзiним, черкаси - одна з назв торкiв i беренде¬в. Воскресенський лiтопис XVI столiття вiдносить до черкасiв також чорних клобукiв (в описах подiй 1152 року). Дiйсно, торки, черкаси, огузи, а також беренде¬ i чорнi клобуки теоретично можуть бути назвами рiзних родiв, чи племен одного етносу, як це ведеться серед кочовикiв, вiрогiдно - алтайсько¬ сiм'¬ народiв. Але в кiнцi XIII столiття в руських лiтописах, з'являгться етнонiм черкеси, що став вживатися замiсть старого - касоги, хоч черкеси самi себе називали адигами (адиге). Далi - бiльше, з часом назва, черкеси, вживалась нарiвнi з назвою, черкаси, а потiм i витiснила останню. Таким чином, вiдбулося перетворення торкiв на черкесiв. Вже В. Татищев вважав, що черкаси тотожнi адигам. Але, оскiльки наука не сто¬ть на мiсцi, то вченi почали шукати зв'язки мiж козаками чи взагалi, укра¬нцями i черкесами-адигами, тобто чистими кавказцями. I як це не дивно - знайшли! Бiльше того, наукова спiльнота все бiльше схилягться не до тюркського (алтайського) впливу на етногенез укра¬нцiв, а до кавказького, в першу чергу конкретно, черкеського (адигського) i аланського (осетинського).
   Почнемо з того, що черкес в лiтописах маг назву касог, отже вiд касога до козака - кiлька невеличких крокiв. Iсторик Укра¬ни О. I. Рiгельман ще в XVIII столiттi пише про схожiсть зовнiшнiх рис, одягу, побуту, обрядiв черкесiв i укра¬нцiв з низов'я Днiпра. Л. Г. Лопатинський (1842 - 1922) вбачав багато ознак адигського впливу на укра¬нську мову, зокрема, закiнчення прiзвищ -ко, слова ненька, тато, хата, таке важливе слово як чумак, аналог якого на черкеськiй мовi, чамок, означаг вiзника воза, запряженого волами, адигське хуртис - мiсце, де збираються чоловiки, дало гурт i Хортицю, кош - товариш, дало козацький кош, периох - перешкода, дало порог, гибзе - кобза, i багато iнших, а також ряд прiзвищ, включаючи прiзвище, Шевченко. Дуже велику кiлькiсть укра¬нських прiзвищ адигського походження наводить Г.А. Борисенко (детальнiше див. А.А. Максидов. Украинские фамилии адыгского происхождения. http://zihia.narod.ru/ethnic/ukraine.htm). Деякi дослiдники запiдозрюють можливiсть бiльш ранньо¬ експансi¬ адигiв на пiвдень Русi, так що пiвденнi руси могли мати ще до появи варягiв досить таки потужний адигський елемент. Укра¬нськi антропологи Ф.К. Вовк, та його учнi I. Раковський i С. Руденко, а також Д.М. Дяченко, С.П. Сегеда доводять певну антропологiчну окремiшнiсть укра¬нцiв серед сво¬х сусiдiв слов'ян, досить малу диференцiацiю ознак, тобто високу антропологiчну гднiсть, зв'язок з представниками черняхiвсько¬ культури, сарматами, аланами i досить незначним монголо¬дним впливом.
   Можлива ще одна версiя, яка знiмаг протирiччя - торки, про яких достовiрно вiдомо, що вони iснували, насправдi були не алтайського, а кавказького, навiть адигського походження. Втiм, питання "кровi" в контекстi даного нарису не г суттгвими, тим бiльше що iснуг також версiя походження козацтва вiд бродникiв.
  
   Суттгвим г те, що пiсля монгольського нашестя якась частина населення осiла в долинi Днiпра, напевно, приблизно в районi нинiшнiх Черкас, причому частина переселенцiв була представниками напiвкочових народiв - умовно говорячи, торкiв (або черкас). Цiлком можливо, що деяка частина бiженцiв повернулася до рiдних домiвок, якщо вони вцiлiли, i стали пiдданими Орди, яких баскаки перерахували i примусили платити данину. Треба сказити, що ¬х становище не погiршилось порiвняно з князiвським перiодом, (а може й покращало, бо вони лише платили данину, будучи iндивiдуально вiльними, а кiлькiсть землi на одного хлiбороба зросла). Але напевно iнша частина вирiшила дилему по-iншому i залишилась на нових землях. Варто пiдкреслити серйознiсть такого рiшення - на пiдходi була зима (Ки¬в взяли 19 листопада). Як вони переживали зиму це вже iнше питання, але ясно, що то був не мед. (Я думаю, що люди в тi часи мали певний досвiд i переселились в новi мiсця загодя, щоб до снiгу встигнути обжитись, заготовити сiно, збудувати якесь житло i т. д.). Головне, що поступово в долинi Днiпра утворилася i закрiпилася колонiя поселенцiв, серед яких були i торки, i руси. Як говориться, процес пiшов. Звичайно, на заливних долинах Днiпра жити не можна. Але пiсля сходу весняних вод там цiлком можливе землеробство i скотарство. Долина Днiпра в районi Черкас маг ширину 15 - 18 км, ширина заплави - до 12 км (цей обширний простiр пiзнiше дiстав назву Великий Луг), в повiнь вода може пiднiматись до 8 м над рiвнем лiта (данi по Кигву). Правий берег досить крутий, маг висоту в деяких мiсцях до 150 м, порослий лiсом, порiзаний ярами i балками, рiка тече вздовж правого берега. Наявнiсть лiсiв забезпечуг будiвельним матерiалом. Так що вже в 1284 роцi на пагорбах правого берега стояло мiсто Черкаси (ясно, що будiвництво також тривало певний час).
   Що необхiдно пiдкреслити? В тих мiсцях утворився сплав людностi, якраз такий, що необхiдний для виживання - скотарi-во¬ни - торки чи черкаси, а також землероби (особисто вiльнi, що важливо) i ремiсники з Кигва i Ки¬вщини. Там були прекраснi луги для худоби, чудова земля для злакових рослин, а в долинах - вологi -рунти для овочевих культур. Як ми знагмо, скотарi не можуть обходитись без рослинно¬ ¬жi, без виробiв ремесла, а хлiборобам необхiднi тягловi тварини i ремiсники для виготовлення знарядь працi. Во¬нський досвiд в тi суворi часи також являв собою необхiдну складову для можливостi виживання спiльноти. Що дуже важливо - не було центрально¬ влади (державностi), бо була необмежена воля, можливiсть пiти на ще неосвогнi землi, розширювати колонiю, а тому державнiсть в таких умовах не виникаг. Крiм того, там були унiкальнi рибальськi i мисливськi угiддя, iдеальнi умови для бортництва. Якщо мiж людьми пануг злагода, то в таких умова може iснувати рай на землi.
   Але щоб в нових диких мiсцях створити рай, потрiбно докласти дуже багато зусиль, а може й надзусиль, бо попервах то були умови виживання. Саме в умовах виживання дуже швидко змiнюгться усталена ментальнiсть людини в бiк суспiльних цiнностей - взагмодопомоги, вiдповiдальностi, колективiзму, примату спiльного над особистим, бо успiх спiльно¬ справи стаг головним фактором виживання окремо¬ особи, (проявляг себе, так званий, кооперативний ефект). Фактично в таких умовах народжугться нова людина, якщо вона витримуг усi випробування перехiдного перiоду i не втiкаг звiдти ближче до "цивiлiзацi¬", тобто вiдбувагться також певний вiдбiр людських характерiв, а можливо й генетичний вiдбiр. Люди цього нового типу, пiонери i першопрохiдники, в усi часи створювали найголовнiше - моральнi пiдвалини нових соцiальних утворень.
   Повернемось тепер обличчям до Степу, до Дикого поля. А що там дiялось? Що стало з половцями в результатi монгольсько¬ навали? Думагться, половцi стали не меншою жертвою монголiв, нiж руси, якщо не бiльшою. Руси використовувались монголами, як данники, а половцi, в сучаснiй термiнологi¬, як гарматне м'ясо. Армiя монголiв зростала за рахунок включення завойованих кочових народiв, причому використовувала ¬х безжалiсно. Треба сказати, що ще в двадцятих роках 13 столiття половцi, а також половцi з аланами неодноразово чинили вiдчутний опiр монгольськiй армi¬, але остаточно були розбитi в 1223 роцi на рiчцi Калка (разом з руськими силами) i в 1229 роцi на Уралi. Iснують також записи про повстання половцiв на початку 1239 року в районi Поволжя. Близько 70 тисяч половцiв пiшли в Угорщину, але основна маса залишилась в степах пiвдня ¦вропи, увiйшла до складу Золото¬ Орди i звiсно, хоча б частково була рекрутована до вiйська монголiв. Власне, пiсля того, як армiя кочовикiв дiйшла до суцiльного регiону осiлих народiв, вона перестала зростати, бо втратила можливiсть подальшо¬ рекрутизацi¬ населення, почала зменшуватись i закiнчила свiй переможний наступ.
   Зазвичай кочовики живуть сiмейно-родинними групами, або невеликими общинами, до 8 сiмей. Наявнiсть небезпеки, або iншо¬ необхiдностi могла спонукати до об'гднання в орди по принципу родових груп. (На думку С. О. Плетньово¬, розмiр орди мiг досягати 40 тисяч людей). Але коли сiмейно-родинна група або община йшла далеко на кочiв'я в степ, то люди ставали вiльнi, один на один з природою. Отже, коли в травнi 1238 року монгольське вiйсько рушило вiд Козельська по Муравському шляху на пiвдень, назустрiч йому на пiвнiч рухались розрiзненi i розкиданi по степу общини кочовикiв-половцiв. Вiйсько рухалося поволi, бо мало великий обоз з награбованим добром, значна частина якого належала хановi по закону Яси. В якому напрямку рухався обоз сказати важко, бо столиця Золото¬ Орди, мiсто Сарай-Бату, було засноване тiльки в 1250 роцi. Скорiше за все вiйсько не хотiло вiдходити вiд мети сво¬х найближчих походiв на Сiверщину i Ки¬вщину, тобто воно йшло по Муравському шляху на пiвдень. Поволi рухався обоз, а не саме вiйсько. Окремi загони нишпорили вправо i влiво на сотнi кiлометрiв вiд основного маршруту, вивчаючи обстановку, складаючи карти, "прочiсуючи" територiю. А в цей час кочовi групи половцiв вже "розповзлись" по степу в межирiччях лiвих притокiв Днiпра, i напевно значна частина цих груп "просочилась" через монголiв i продовжила свiй мирний кочовий спосiб життя. На площi лiвобережного степу в бiльш як 100 тисяч квадратних кiлометрiв не г реальним встановити повний контроль навiть силами монгольського вiйська. А Правобережжя на той час ще було взагалi поза контролем монголiв. Враховуючи те, що монголи без всякого сумнiву сприймалися половцями як страшнi вороги, можна бути певним, що правобережнi половцi в межах окремих груп робили все можливе, щоб уникнути включення в структури Золото¬ Орди. В цьому сенсi спрямованiсть думок i дiй половцiв, русiв i торкiв були аналогiчнi - уникнути грабування, знищення, пiдкорення. Пiдкорення нiколи не буваг тотальним, завжди залишаються вiльнi групи, якi знаходять нiшу виживання в найскладнiших умовах, адаптуючись до обставин i ситуацi¬. Тож напевно утворилися, а точнiше продовжили iснування групи вiльних, мирних кочовикiв в степах на територi¬ нинiшньо¬ Укра¬ни. Враховуючи, що кочовики не можуть обiйтись без зерна, дьогтю i виробiв ремесла, а осiлi групи - без солi, то ясно, що в такiй ситуацi¬ з необхiднiстю виникаг натуральний обмiн, чи торгiвля. На фонi геополiтичних подiй свiтового значення не стають меншими i не зникають проблеми сьогодення, пiдтримки iснування, продовження життя.
   Вiдсутнiсть будь-яко¬ достовiрно¬ iнформацi¬ про тi часи даг волю для iсторичних реконструкцiй, але насправдi ця "воля" маг бути жорстко обмежена з одного боку, закономiрностями, пов'язаними в першу чергу з iснуючими на той час технологiями виживання та мiсткiстю середовища, а з iншого боку - простим здоровим глуздом. В укра¬нськiй iсторiографi¬ популярнi двi, можна сказати, мiфологеми. Перша стосугться ролi уходництва (збиральництва), як основно¬ в формуваннi козацтва, а значить - укра¬нства, наприклад: "Однак незаперечним г те, що саме уходництво i збиральництво започаткували формування перших вогнiзованих угрупувань степово¬ людностi. Це були озброгнi групи, якi об'гднувала спiльна мета: одержання здобичi, засобiв для iснування - i якi дiяли за принципом захист - напад..." (В. Богчко, А. Чабан. Роль порубiжних територiй у процесi генезису козацтва. Укр. iст. журнал, 1999, N 2). Далi, "Ухо?дники, люди рiзних станiв - селяни, мiщани, бояри i навiть ма-нати, якi любили пригоди i ризик та ходили у XIV - XVI столiттях на "уходи" в степ на полювання, рибальство, збирання меду. Уходники походили з сумiжних зi степом, Черкащини, Канiвщини, Ки¬вщини, Брацлавщини; йшли навеснi на низ Днiпра, а взимку поверталися до сво¬х осель. З часом залишалися назавжди в степах, головним чином на Пониззi Днiпра, об'гднувалися в органiзованi ватаги, вiдбивали награбовану татарами худобу в Укра¬нi та "ясир", перетворилися на окрему суспiльну верству населення; i ¬х почали називати козаками". (Цитата з "Енциклопедi¬ укра¬нознавства" В. Кубiйовича). Я не буду довго зупинятись на словах "йшли навеснi на низ Днiпра", бо вийшовши з Кигва навеснi i подолавши десь пiд тисячу кiлометрiв по бездорiжжю, десь в кiнцi лiта до низу Днiпра й доберешся. А там ще треба було вiдрiзнити награбовану худобу вiд "рiдно¬", перш нiж вiдбивати. Звичайно, iсторики мислять масштабно, не те що якийсь селюк, що вирiшив трохи вiдiйти вiд рiдного села i половити рибки, там де ¬¬ бiльше.
   Якщо звернутись до джерел бiльш наближених до уходницьких часiв, наприклад до записок Михалона Литвина, виданих в 1615 роцi, то можна знайти навiть таке: "А щаслива i рясна Ки¬вщина багата i людьми, тому що на Бористенi i на iнших рiках, що впадають до нього, г чимало багатолюдних мiст, багато сiл, жителi яких уже з дитинства привчаються плавати, ходити на човнах, ловити рибу, полювати; з них однi ховаються вiд влади батька, чи вiд рабства, чи вiд служби, чи вiд [покарання за] злочини, чи вiд боргiв, чи вiд чогось iншого; iнших же приваблюг до не¬, особливо навеснi, бiльш багата нажива i бiльш ряснi мiсця. I випробувавши радостi в ¬¬ фортецях, вони вiдтiля вже нiколи не повертаються; а в короткий час стають такими сильними, що можуть кулаком валити ведмедiв i зубрiв. Звикнувши до життгвих негод, вони стають дуже вiдважними. Тому там дуже легко набрати безлiч добрих во¬нiв". Текст записок ряснiг такого типу "свiдоцтвами", що кидають тiнь взагалi на достовiрнiсть старовинних "першоджерел", якщо вони не г прямими свiдоцтвами очевидцiв або документами юридичного рiвня. (Треба зазначити, що старовиннi польськi джерела стосовно козацтва ряснiють непослiдовнiстю, протирiччями i вигадками, бо в бiльшостi писались шляхтичами-урядовцями, що не мали безпосереднiх контактiв з козацьким життям i навряд чи могли мати. Огляд джерел дагться в роботi Дмитра Вирського, "Дискурс про козакiв", 2005 р.).
   Зупинимось хоча б на питаннях рибалки (не будемо торкатись бортництва, бо це дуже професiональна i складна рiч). Кожен рибалка, не сучасний, а той що займався заготiвлею риби, знаг, що основне в рибалцi - це сiль, дуже багато солi. На п'ять пудiв сушено¬ риби пiде близько пуда солi, бо iнакше рибу в спеку не вбережеш. А пуд солi в тi часи - це справжнг багатство. Друга проблема - захист риби вiд мух пiд час процесу в'ялення, що стаг проблемою при значних кiлькостях риби i потребуг спецiальних технологiй. (В зв'язку з цим цiкаво пригадати знамениту хронiку Йоахима Бгльського вiд 1597 року, в який вiн пише, що запорожцi сушили рибу без солi. Напевно сам автор не випробував такого методу, бо iнакше би переконався, що риба гарантовано пропаде. Пiзнiший хронiст Павел Пясецкi в 1648 роцi вказуг, що запорожцi натирали рибу попелом замiсть солi. Це треба випробувати, а тому я утримаюсь вiд коментарiв. Варто додати, що сiль являг собою також продукт, життгво необхiдний для нормального життя людини). Щодо солiння риби в бочках, то для цього потрiбне бондарне виробництво i знову ж таки, багато солi. А в кого була сiль в тi часи? В того, хто кожного року ¬здив до моря, чи до соляних родовищ Донбасу, i повертався назад - у кочовика. По-друге, ви пробували вiд весни до осенi харчуватись однiгю рибою? Я пробував на протязi двох тижнiв. Запам'яталось надовго. Хлiбороб не може харчуватись однiгю рибою, чи одним м'ясом. Якщо уходник вирiшував назавжди залишитись на нових землях, а саме цей процес започаткував колонiзацiю степу i виникнення укра¬нства, вiн мав починати з хлiборобства, з освогння землi. Мисливство-збиральництво, як базова технологiя iснування суспiльства, залишились в далекому минулому. (Щодо цього iснуг абсолютний критерiй, розглянутий вище - демографiчна мiсткiсть середовища). Вже давно хлiборобство складало ту матерiальну основу, на якiй будувалося все iнше. Зерно може зберiгатися необмежено довго в сухих умовах. Зерно вiдiгравало роль валюти землероба. Худоба i сiль - валюта кочовика. Це г ланки, якi нерозривно зв'язують обидвi цивiлiзацi¬. Iнакше вони не самодостатнi. Мiж iншим, наявнiсть солi породила феномен укра¬нського енергетичного продукту, без якого важко собi уявити чумацтво (i не тiльки) - сала. ¦ ще один важливий момент - ментальнiсть хлiбороба не може перетворитися в ментальнiсть мисливця-збирача. Око хлiбороба не витримаг споглядання родючого чорнозему, на якому росте одна трава i бур'ян. Вiн почне сiяти. Укра¬нство зародилось, виросло i продовжуг жити на чорноземах Укра¬ни.
   Друга мiфологема, вiд яко¬ вiддаг душком етноцентризму, пов'язана з трактовкою пiвденного i схiдного оточення як однозначно ворожого i агресивного. Словосполучення "хижацький татарський Крим", "невпинна боротьба з степом" i т. д., панують в iсторичних розвiдках. Уявлення, що степ в цей перiод був переповнений "дикими" татарськими загонами, що наче вовки нишпорили, нищили i грабували, слiд розглядати як перебiльшення з чисто економiчних причин. Для досить довгого iснування тих загонiв, в степу просто не вистачало матерiального ресурсу. Число тих, хто грабуг завжди маг бути значно меншим числа тих, хто виробляг, бо в iншому разi грабунок являтиме собою одноразову акцiю. Основний ресурс степу - рослиннiсть, яку може споживати худоба i цей ресурс породжуг кочову технологiю скотарства, як основу степового життя в умовах вiдсутностi землеробства. I в цих умовах демографiчна мiсткiсть степу складаг близько одно¬ людини на квадратний кiлометр (максимально - 1,9 людини). А кочовика можна пограбувати тiльки вiдiбравши в нього худобу i самому перетворившись на кочовика, бо запасу м'яса не створиш i на собi багато не понесеш. Як ми вже згадували, епiдемiя чуми середини XIV столiття не змогла пройти з Криму на Русь через Дике поле, що свiдчить про надзвичайно низьку густоту населення в цьому регiонi.
   Пiдкреслимо, що кочовi групи з 4-х до 8-ми сiмей нiколи i нiде не являли собою загрози, тим бiльше для життя. Кочовики, як бiльшiсть людей, зацiкавленi в мирнiй кооперацi¬ з осiлими людьми. На мою думку, першими чумаками, або "солениками" були власне кочовики, бо для них подорожi вiд моря до степового порубiжжя були постiйною практикою, i акцент на сiль, як на дiйсно цiнний товар, був цiлком природний. Цiлком вiрогiдно, що дехто з кочовикiв вирiшив спецiалiзуватись на перевезеннi солi, i скорiш за все перших чумакiв-укра¬нцiв супроводжували чумаки-татари, бо не так просто, як це здагться iсторикам, прокласти шлях за тисячу верст в невiдомi кра¬, без найменшо¬ гарантi¬, що тебе там зустрiнуть, як людину. Чумацтво - це надзвичайно серйозна справа. Як нам повiдомляють iсторики, першi чумаки появилися в XV столiттi. А хiба люди двiстi рокiв до того сидiли без солi? Таким чином, перша соцiальна група - вiльнi скотарi-кочовики, жодно¬ загрози не являла i бiльше того, була включена в систему господарських вiдносин, як необхiдний елемент. М.¦. Слабченко в сво¬й роботi "Органiзацiя народного господарства Укра¬ни вiд Хмельниччини до свiтово¬ вiйни" пише, що навiть в бiльш пiзнi часи XVII - XVIII ст., коли Вольностi запорозькi боронилися вiд татар, отари татарськi i запорозькi спокiйно i мирно спiвiснувати в степу, бо мiсця хватало всiм, а сутички мiж татарами-пастухами i сiчовиками були рiдкiстю. Може для цього були також iншi причини, окрiм природно¬ миролюбностi запорожцiв? Крiм того Слабченко посилагться на документальнi свiдоцтва преп. Теодосiя, "що вже вiд 1530 року вiдомi постiйнi осади в Вольностях: Самар, Монастирище, Звонець i iншi". (Том 5, вип.2, стор. 172). Мабуть цi мiстечка ще до того мали певну iсторiю. На чумацьких шляхах повиннi були виникати дiловi мiстечка в районi переправ, водних джерел, на перетинi торгових шляхiв, де чумаки разом з волами могли вiдпочити, запастись водою, наладити реманент, щось прикупити. Така ситуацiя типова для всiх часiв i усiх народiв. I в усi часи люди розумiли хто г хто.
   Загрозу може являти тiльки органiзацiя, яка свою дiяльнiсть спрямовуг на вiдповiднi дi¬. Такi органiзацi¬ можуть бути двох типiв - невеликi органiзованi групи (банди, шайки, згра¬, ватаги), а також якiсно iншi i найбiльш небезпечнi - державнi, чи напiвдержавнi утворення. Банда - це група людей, що фiзично iснують виключно за рахунок грабунку. Фактично, бандити являють собою паразитуючий клас. В степах бандити грабували всiх, кого мали можливiсть пограбувати, чи з кого могли мати якийсь прибуток. Тобто вони були небезпечнi i для осiлих людей, i для кочовикiв, i для торгових караванiв, i для жителiв мiст - це було необхiдне i невикорениме зло, що було в усi часи i в усiх народiв. (Можна бiльш детально уявити собi ситуацiю, почитавши хоча б статтю Л. Февра "Торговець XVI столiття". Вона г в збiрнику робiт Февра "Бои за историю", 1991 року). Бандит - це ментальний тип агресивного паразита, який завжди iснуг серед того рiзноманiття базових ментальних типiв, якими бог нагородив людство. Людина стаг во¬ном, хлiборобом, ремiсником чи бандитом не тiльки тому, що вона попала в вiдповiднi соцiальнi умови, а перш за все тому, що до цього кличе його душа, iррацiональна потреба. Виникаг те, що ми назвали термiном, немотивована активнiсть. А тому бандитизм не знаг етнiчного чи станового вимiру. З тою ж самою ймовiрнiстю банди можуть виникати як в середовищi кочовикiв, так i в середовищi осiлих людей (укра¬нськi розбiйники звались лугарями). З бандитизмом боролися всi держави, включно з "хижацьким Кримом", бо банди заважали торгiвлi. (Бандитам мала можливiсть протистояти вже чумацька валка завдяки наявностi возiв, з яких можна було швидко утворити свогрiдну фортецю. I ця технологiя оборони напевно маг кочове походження. Пiзнiше цей досвiд був творчо використаний в специфiчнiй козацькiй технологi¬ ведення вiйни, що забезпечувала можливiсть успiшного протистояння ударним силам польсько¬ гусарi¬). Життя в умовах можливого нападу банд формуг вiдповiднi форми соцiальних вiдносин i вiдповiднi якостi людей, що живуть в таких умовах - виживаг той, хто вмiг захищатися. Але треба ще раз наголосити - банди можуть iснувати тiльки там, де г певний рiвень економiчного життя. (Промовка, "бандит з велико¬ дороги", свiдчить, що на малих дорогах, або взагалi без дорiг бандитам нема чого робити).
   Нарештi - держава. Держава - це вже серйозно, особливо, якщо вона маг "хижацькi" намiри. Держава - це органiзована сила, головна функцiя яко¬ - ведення вiйни. Наявнiсть державностi якiсно змiнюг характер вiдношень, як всерединi держави, так i з сусiдами. Як ми вже згадували, першу спробу створити незалежну вiд Золото¬ Орди державу в пiвнiчному причорномор'¬ робив беклярбек Ногай, починаючи з 1270 року. Але близько 1300 року був розбитий ханом Золото¬ Орди Токтою, (причому значну частину армi¬ Токти складали руськi вiйська), i цiлiснiсть Золото¬ Орди була вiдновлена. Через сто рокiв почався розпад гдино¬ iмперi¬ на кiлька ханств. Вже на початку XV столiття Кримське ханство було фактично незалежним, а в 1441 р. (за iншими даними - в 1449 р.) - юридично незалежним.
  
   Щодо населення Кримського ханства - цiлiсно¬ картини до цього часу не iснуг. За свiдченням Евлiя Челебi 1660 року, татари мали 12 мов i розмовляли за допомогою перекладачiв. Напевно, там був конгломерат кочових народiв. Осiле населення було тiльки на узбережжi, а також в Кримських горах, де воно займалось садiвництвом i не призивалось в армiю. Кочовики пiвнiчного причорномор'я називали себе ногаями, чи ногайцями, напевно, в честь беклярбека Ногая. Найскорiше, то були в основному, половцi з залишками торкiв i печенiгiв. Не зовсiм ясний ¬х зв'язок з ногайцями, що кочували в пiвнiчно-схiдних регiонах Прикаспiю. Вважагться, що тi ногайцi складалися з половцiв, печенiгiв i хозарiв. Пiд тиском калмикiв вони переселилися в 1715 роцi на Кубань, а в 1728 роцi - в Пiвнiчне причорномор'я. Влiтку 1774 року був пiдписаний Кючук-Кайнарджийський мирний договiр мiж Росiйською i Османською iмперiями, згiдно якого проголошувалась незалежнiсть Кримського ханства i передача "татарському народовi" вiдповiдних земель в Пiвнiчному причорномор'¬. Цей договiр виявився брехливим i цинiчним, втiм, як i все, що написала, пiдписала чи узгодила Велика Катерина. (Аналогiчно спрацював цинiчний "Трактат про вiчну дружбу" 1768 року, згiдно якого Катерина гарантувала нерушимiсть кордонiв i внутрiшнього устрою Речi Посполито¬. Через чотири роки ¬¬ почали рвати на шматки, в першу чергу - Росiя). В 1783 роцi Крим був анексований, вiдразу ж був проголошений манiфест про лiквiдацiю державностi причорноморських народiв, а самi цi народи манiфест зобов'язував переселитися за Урал. Виконувати зобов'язання був посланий улюбленець Катерини, генералiсимус Суворов, який для початку вирiзав 5 - 7 тисяч ногайцiв, а далi процес "переселення" пiшов простiше. Великий народ перестав iснувати. (До речi, аналогiчну пам'ять залишив про себе генералiсимус на литовських i польських землях. В Литвi Суворовим лякали маленьких дiтей, а вулиця Суворова в Вiльнюсi (зараз Л. Сапгги) була в числi перших, яким вернули старi назви).
   В часи Кримського ханства ногайськi причорноморськi орди були в васальнiй залежностi вiд Криму, сплачували подать натурою i поставляли в кримське вiйсько оговорену кiлькiсть воякiв. Тi хто залишились, повиннi були утримувати во¬нiв i ¬х господарство, за що отримували частину здобичi. Армiя ханства складала близько 80 тисяч вершникiв, в тому числi 3 тисячi особисто¬ гвардi¬ хана. Особливостi вiйськово¬ тактики кримського вiйська детально описанi у Боплана.
  
   В 1475 роцi Кримський хан Менглi-Гiрей (+ерай) став васалом туркiв i вступив в союз з Москвою. На прохання Iвана III Менглi-Гiрей в 1484 (за iншими даними - в 1482) роцi вдарив по Кигву i ки¬вський землi. Спалив Ки¬в, спустошив Ки¬вщину, багато народу знищив i забрав в полон. (Золотий потир i дискос з Софi¬вського собору були вiдправленi союзнику в Москву). На думку Глiба Iвакiна, Ки¬в цього разу потерпiв бiльше нiж 1240 року пiд час навали монголiв. Наступною жертвою стало Подiлля (втiм, за iншими джерелами Подiлля стало першою i дуже страшною жертвою нападу 1474 року), 1488 року - знову Ки¬вщина, 1490 - Волинь i Холмщина - до кiнця столiття Укра¬на пережила ще чотири набiги. На протязi XVI столiття вiдбулося 22 напади, в XVII-му - напади продовжувались до 1644 року, вiдбулось 14 нападiв. Крiм того вiдбулося ще багато менших походiв окремих бе¬в за ясиром. Нема сумнiву, що степ був наповнений розвiдувальними групами i шпигунами. То були чорнi роки Укра¬ни. Власне оцi 160 рокiв майже безперервно¬ агресi¬ сформували образ хижака-татарина, що узагальнив iсторичнi уявлення про вiдносини мiж степом i руським порубiжжям. За цей перiод в Кримському ханствi сформувався паразитичний вектор розвитку, коли грабiжницькi технологi¬ i торгiвля живим товаром, стають суттгвою складовою економiки. Але паралельно з тим продовжувалась досить жвава торгiвля з Кримом - в основному, зерно йшло в обмiн на сiль.
   Таким чином, по вiдношенню до татар (точнiше, пiвденних кочовикiв) магмо вiдносно стабiльний перiод в 244 роки, вiд 1240 до 1484-го, за одним винятком - набiгом золотоординського емiра ¦дигея на Ки¬вщину в 1416 роцi. Думагться, що порубiжжя цей напад не торкнувся, знову ж таки внаслiдок технологi¬ татарських набiгiв, якi були дуже цiлеспрямованi, детально продуманi i надзвичайно швидкi. Тобто ми магмо iсторично суттгвий промiжок часу, два з половиною столiття, коли на порубiжжi в вiдноснiй iзоляцi¬ в умовах взагмодi¬ двох цивiлiзацiй формувалася певна соцiальна група. Тогочасна iсторiя нiчого нам не каже про тi часи, бо вона фiксувала тiльки значнi подi¬, а мирне, тим бiльше iзольоване життя не давало для iсторi¬ жодно¬ поживи. (Хiба що вона була тiльки для iсторичних анекдотiв i нiсенiтниць). Що за народ сформувався на тому порубiжному Поднiпров'¬, а так само на Побужжi? Напевно, це були вже укра¬нцi, або для однозначностi назвемо ¬х, первiснi укра¬нцi, а вiдповiднi землi порубiжжя - первiсна Укра¬на. Десять поколiнь, рахуючи вiд перших поселенцiв, термiн бiльш нiж достатнiй для формування нового етносу. (До речi, за цей же перiод сформувалась маса нових кочових етносiв, включаючи кримських татар). Чим же вiдрiзнялись укра¬нцi вiд русiв? Генетично - наявнiстю певно¬ частини кровi кочовикiв (торкiв чи черкасiв, ногайцiв, татар, а може й адигiв), домiшано¬ до кровi русiв-полян, але головна вiдмiннiсть була ментальна - це були вiльнi люди, на мовi кочовикiв - козаки. Про переважання русько¬ складово¬ в кровi первiсних укра¬нцiв свiдчить землеробська культура, як основна, осiлiсть, i нарештi мова. Про наявнiсть кочово¬ складово¬ свiдчить наявнiсть елементiв кочових технологiй, зокрема напiвкочове скотарство, чумацтво, висока мобiльнiсть, що характерно - сезонна ("А вже весна, а вже красна,/ Iз стрiх вода капле,/ Молодому козаковi/ Мандрiвочка пахне.") i знову ж таки, мова, особливо в елементах, що стосуються козацтва.
   Говорячи про укра¬нцiв чи укра¬нство, треба загострити увагу на тому фактi, що воно утворювалось власне на вiльних порубiжних землях, i навiть коли воно стало поширюватись, то мiста i перш за все, Ки¬в продовжували (з бiльшим чи меншим успiхом) розвиватись в традицiях Ки¬всько¬ Русi i там не могло бути мови про укра¬нство. (Детально iсторiя Кигва пiсля нашестя монголiв розглянута, наприклад, в роботах Г.Ю. Iвакiна. Вiн робить такий заключний висновок: "Ки¬в трагiчного 1240 р. не був повнiстю знищений, не вiдбулося змiни населення або культури. Iсторичний розвиток мiста не був надовго перерваний, а продовжував розвиватись на -рунтi давньоруських традицiй, але у нових iсторичних умовах", Iсторичний розвиток Кигва ХIII - середини ХVI столiть, 1996 р.). Укра¬нство було зовнiшнiм фактором по вiдношенню до мiст, бо мiста завжди жили сво¬м дещо окремим життям. Окремiшнiсть мiст по вiдношенню до села являг собою загальне правило - iнший тип технологi¬ породжуг iнший тип соцiальних вiдносин. Таким чином, на протязi досить довгого часу паралельно iснували традицiйна Русь (точнiше, утворення, що розвивалось на традицiях Русi) i зовсiм нове соцiальне утворення на порубiжжi, Поднiпров'¬ i Побужжi. Нема сумнiву, що вони досить iнтенсивно взагмодiяли, бо мiста були центрами ремесла i з другого боку, мали потребу в солi, рибi i iнших товарах. (Збереглися iсторичнi документи, щодо митних зборiв з товарiв, якi прибувають до Кигва). Переважання одно¬ з двох тенденцiй, традицiйно¬ русько¬ i ново¬ вiльно¬ укра¬нсько¬ на певному iсторичному етапi почало залежати вiд зовнiшнього фактора - наявностi агресивно¬ i досить специфiчно¬ сили - Кримського ханства. I в цих умовах укра¬нство проявило сво¬ значно бiльшi адаптацiйнi можливостi, що взагалi характерно для вiльних соцiальних утворень.
   Чому первiснi укра¬нцi спромоглися залишитися вiльними? Напевно, тодi була сформована соцiальна органiзацiя, яка потiм проiснувала майже до кiнця XVIII столiття i базугться прямо на традицiях кочовикiв - народ-вiйсько (з деякими особливостями, на яких ми зупинимось пiзнiше). Це могла бути органiзацiя тiльки соцiально вiльних людей. Першими "козаками" були люди, що мали вiйськову пiдготовку - торки (черкаси). Вони створили щось на зразок гвардi¬ - прообразу майбутньо¬ сiчi, де могли проходити вiйськову пiдготовку мирнi землероби. Така органiзацiя забезпечувала можливiсть самооборони хлiбороба в умовах Дикого поля без наявностi княжо¬ дружини. Це могла бути оборона вiд невеликих банд, але на тi часи цього було достатньо. Другим фактором - була наявнiсть необмежено¬ кiлькостi землi i третiм - досить лiберальна полiтика Литви, до яко¬ вiдiйшли цi землi пiсля 1362 року - полiтика невтручання у внутрiшнi дiла на пригднаних територiях, а реально - неможливiсть встановлення дiгвого контролю на обширних i диких територiях. Цей фактор пiдкреслюг Д. Яворницький: "Рiч у тому, що укра¬нська народнiсть, вихована на вiчевому ладi, самосудi й самоуправлiннi, лише згодом потрапила в залежнiсть до Великого Литовського князiвства i ще не зовсiм увiйшла в колiю його державних порядкiв, тому й потягнулася на вiльнi, нiким не зайнятi мiсця, i природно могла прагнути воскресити у сво¬й пам'ятi "давно померклi iдеали" суспiльного ладу на основi повного самоуправлiння, i так само природно могла прагнути повторити ¬х на нових землях, вдалинi вiд феодально-аристократичних порядкiв Литви й Польщi. I справдi, Запорiжжя з його товариством, виборнiстю старшин, вiйськовими радами, спiльним скарбом, загальною для старшин i простого козацтва ¬жею, окремими куренями -- все це тi самi громадсько-вiчовi порядки давнього пiвденноруського життя, лише на найвищiй стадi¬ розвитку".
   Органiзованi напади Кримського ханства, починаючи з кiнця XV столiття, спонукали до виникнення бiльш органiзованих i централiзованих форм спротиву агресi¬, але побудованих на тих самих принципах. Ця форма органiзацi¬ - Сiч, де постiйно жила, скажiмо, гвардiя, плюс величезнi площi землi, де хазяйнували вiльнi сiмейнi козаки, що мали обов'язок служити в вiйську i утримуватись на власний кошт, а також простi селяни, створювала економiчну i вiйськову самодостатнiсть i проiснувала аж до ¬¬ руйнацi¬ Катериною II. (На момент руйнацi¬ була вже очевидна еволюцiя Низового вiйська до системи фермерських господарств, що могло перетворити Низ в процвiтаючу кра¬ну, але спрямованiсть Катерини на побудову добре керовано¬ полiцейсько¬ держави i бажання задушити всякi прояви народно¬ волi призвели до введення крiпацького стану).
   Така козацько-селянська форма соцiальних вiдносин виявилася дуже стiйкою i могла iснувати вже без Сiчi, вона поширювалася i вiдтворювалася на нових землях i витiсняла старi руськi типи вiдносин, вона створила нову ментальнiсть - ментальнiсть свободи, яка спромоглася знищити феодальнi форми панування в революцi¬ 1648 року i утворила укра¬нську нацiю. Необхiдно пiдкреслити, що така унiкальна в iсторi¬ людства стiйка форма соцiальних вiдносин, яка забезпечила на той час найбiльший рiвень iндивiдуально¬ свободи людини в ¦вропi, могла виникнути в результатi досить довго¬ еволюцi¬ в досить специфiчних умовах погднання цiлого ряду факторiв - соцiокультурних, етнiчних, демографiчних, природних, ментальних.
   Iсторiя даг нам можливiсть простежити, як формувались суспiльства на нових землях в Новi часи. Ми магмо один-гдиний приклад утворення егалiтарного соцiуму - в Новiй Англi¬ в першiй половинi XVII столiття. В усiх iнших мiсцях виникало рабство, безжалiсна експлуатацiя людських i природних ресурсiв. Демократизм Ново¬ Англi¬ поступово поширився майже на всю Пiвнiчну Америку, знищивши рабство, i йому нiщо не могло протистояти, бо в його основi була iдея свободи. Так само поширювалось укра¬нство з дикого i нiкому не вiдомого куточка землi, але на вiдмiну вiд Америки, воно зустрiло потужне протистояння органiзованих державних сил, якi вiдповiдним чином деформували процес самостiйного розвитку. Тому подальший розвиток укра¬нства можна розглядати як процес адаптацi¬ то¬ первiсно¬ форми, що була створена на порубiжжi, до нових умов.
  

2.2. Козаччина.

  
   Надiя в бозi, а сила в руцi.
  
   Перша документальна згадка про козакiв зафiксована 1492 року у листi Великого князя литовського Олександра Казимировича до хана Менглi-Гiрея, в якому йдеться про напад з метою грабунку на галеру хана пiд Тягинею. (Магться на увазi Тягиня в пониззi Днiпра в районi нинiшнього Берислава. Там iснувала Вiтовтова митниця, що була на той час захоплена Кримом, i двi переправи через Днiпро - Таванська i Тягинська, через якi мали можливiсть переправлятись татарськi вiйська). Мова йшла про козакiв канiвських i черкаських, що прийшли Днiпром. Щоправда, не зрозумiло як прийшли - водою чи по узбережжю. Згiдно листа вони взяли купу грошей i статкiв, що були на суднi (човнi?), зруйнували судно, крiм того взяли кiлькох волiв, десяток коней, i забрали в полон чотирьох людей.
   Тягиня на той час являла собою фортецю з певною вiйськовою залогою. Воли, вкраденi козаками, пересуваються по сушi зi швидкiстю 2 -3 версти на годину. Як могла татарська залога допустити втечу козакiв, i куди тi козаки могли податися з таким обозом? Тут трохи не сходяться кiнцi. Найскорiше, козаки спустилися до Тягинi по водi, де вони могли атакувати галеру, що стояла на рейдi. Пiсля цього частина козакiв пiшла вверх по Днiпру на веслах, а друга частина - по сушi з кiньми. Питання щодо волiв - дуже сумнiвне. До чого я це все веду? Мова йде про наявнiсть у козакiв досить великих човнiв типу, чайка. Якщо такi човни були, то це вiдразу свiдчить що цi козаки не могли бути з Канева чи Черкас, вони повиннi були походити з мiсць нижче непроходимих порогiв. Це означаг, що на той час зона розселення козакiв дiсталася до Запорiжжя i бiльше того, вони там вже мали обживатись на протязi досить довгого часу, щоби були в змозi створити таку технологiчно складну рiч, як чайка. В будь-якому разi, на 23 роки пiзнiше, в 1515 роцi запорозькi козаки на 32 чайках здiйснили напад на Очакiв, що в гирлi Днiпра. Це вже була флотилiя. Таким чином, в кiнцi XV-го - на початку XVI-го столiття, задовго до Дмитра Вишневецького iснувало об'гднання козакiв, яке зараз ми називагмо словом, сiч, причому вже за порогами. (Д. Яворницький датуг початок утворення запорiзького козацтва 1471 роком). Сама активiзацiя козацтва i початок ¬х агресивних дiй корелюг в часi з початком агресивно¬ полiтики Кримського ханства щодо Русi. (Але я продовжую утримуватися думки, що козацтво до описуваних подiй мало пройти досить довгу еволюцiю). Крiм того, викладенi факти дозволяють зробити ряд суттгвих висновкiв.
   По-перше, що козаки вмiли будувати великi човни. А це - досить серйозна справа, пов'язана з вiдповiдними технологiями. Так, щоб зiбрались хлопцi-молодцi i склепали човника завдовжки 15 - 20 метрiв i шириною 4 метри для морських походiв, то це г повна фантастика. Тут працюг принцип, який я назвав би, тяглiсть (безперервнiсть, спадкогмнiсть) технологi¬. Справа в тому, що порушення безперервностi технологi¬ приводить до втрати iнформацi¬, без яко¬ реалiзацiя дано¬ технологi¬ стаг неможливою. Кожна технологiя народжугться, як результат певного iсторичного безперервного процесу поступового вдосконалення найпершо¬ пiдставово¬ iде¬. (Прикладом може бути всiм вiдомий розвиток iде¬ автомобiля чи велосипеда на протязi XX столiття). Iсторiя людства переповнена прикладами втрати технологiй, культур, наукових шкiл, що були викликанi порушенням тяглостi. В тi далекi часи ситуацiя була ще гострiшою, бо вiдсутнiсть документально¬ фiксацi¬ технологiй призводила до необхiдностi безпосереднього контакту учителя i учня, безперервностi цих контактiв задля передачi технологiчних прийомiв i знарядь працi. Значить, козацька чайка г родом з домонгольсько¬ Русi. I напевно на таких чи подiбних чайках кияни тiкали з мiста в 1240 роцi, причому серед них були майстри по виготовленню чайок, i технологiя ¬х виготовлення була навiть вдосконалена - чайки стали придатними для подолання порогiв.
   Чому робиться такий висновок? Дуже просто - г ще один нащадок тих давнiх часiв - новгородський ушкуй, що маг таку ж саму конструкцiю i ту ж саму технологiю виробництва тiльки дещо меншi розмiри (бо не був пристосований до моря). А новгородськi ушкуйники безперервно плавали по Волзi i грабували мiстечка Золото¬ Орди. Очевидно, предки чайки i ушкуя знаходились там же само, в спiльнiй державi, в Ки¬вськiй Русi. Напевно, вони сягають корiнням варязьких часiв - варяги знаменитi мореплавцi, що досягли Iсландi¬ i Гренландi¬, а ¬х нащадок Олег, як вiдомо, ходив на човнах на Царгород. Зухвальство, з яким запорожцi на чайках грабували Туреччину i нападали на турецькi галери свiдчить про наявнiсть певних традицiй ведення вiйськових дiй на морi. Тяглiсть технологi¬ дозволяг стверджувати, що чайки (незалежно вiд ¬х конкретно¬ назви) вироблялися безперервно, незважаючи на монгольську навалу. В першу чергу вони могли використовуватися як транспортний засiб, бо Днiпро являв собою iдеальну i безпечну транспортну артерiю, а разом з його притоками - з'гднував значну частину Русi. Тобто логiчно допустити, що пiсля монгольсько¬ навали життя продовжувалося в усiх його вимiрах, i навiть бiльше - пiшла експансiя русi на пiвдень. (Ще один, етимологiчний момент: новгородська назва ушкуя - шайка, вiд яко¬ до чайки один невеличкий крок. До речi, назву, шайка, зберегла посудина для води в банi).
   Власне цей факт, що першi запорожцi, так само як i ушкуйники, використовували вiйськову технологiю, типову для варягiв, i аж нiяк не типову для кочовикiв, свiдчить про дуже велике, (а може й вирiшальне) значення русько¬ складово¬ в -енезi козацтва i що ця -енеза мала дуже глибоке iсторичне корiння. Причому, ця складова досить iнтенсивно розвивалась - в 1559 роцi вiдбувся знаменитий вже морський, Кримський похiд бiльш як на 150 чайках, з взяттям Кафи i звiльненням полонених, а в 1576 роцi козаки пройшли через Чорне море i напали на турецький Синоп. Пiсля цього турецькi походи вiдбувалися систематично. Навiть пiсля лiквiдацi¬ Сiчi у 1775 роцi козацька флотилiя продовжувала успiшно використовуватись, зокрема при взяттi Iзма¬ла в 1794 роцi i фортецi Хаджибей (Одеса) в 1794.
   По-друге, сам факт iснування чайки на козацьких землях говорить про досить високий рiвень технологiй, взагалi. Уявiть собi, що в тi часи значило, хоча б, напиляти дощок, чи накувати цвяхiв. На щастя, до нас дiйшли записи Боплана, в яких вiн описуг ту дивовижну, навiть для наших часiв, швидкiсть, з якою бригада козакiв виробляла чайки. (Перед походом 80 - 100 чайок виготовлялись за два-три тижнi). Людинi, що хоч трохи мала справу з технологiгю, а не тiльки з архiвними документами, не важко уявити, що значило в тi далекi часи зробити, наприклад, воза, бочку, упряж, сiдло, косу, серпа, ножа, бритву. (Козаки, як вiдомо, голилися, на вiдмiну вiд росiян, що почали голитися лише при Петрi, та й то тiльки дворяни. Чоловiки, якi трохи уявляють, що таке голiння бритвою, можуть гiдно оцiнити наявнiсть бритви у козакiв).
   Iснування розвинено¬ технологiчно¬ складово¬ також свiдчить про переважання русько¬ складово¬ козацтва. В цьому вiдношеннi суттгво, що козаки краще вправлялися з возом, нiж з конем. Власне вiз - основний "засiб виробництва" хлiбороба, став основною вiйськовою машиною спочатку чумакiв, а потiм козакiв. Саме з возiв вони пiзнiше робили рухомi фортецi, з поза яких знищували непереможну крилату польську гусарiю, ударну силу, яка проламувала бойовi порядки ворожо¬ кiнноти чи пiхоти концентрованим списовим ударом. Ту гусарiю, що не мала собi рiвних, вважалась непереможною i стримала невпинний рух Османсько¬ iмперi¬ по ¦вропi. "Де найбiльше козаки проявляють спритностi та доблестi, так це б'ючись у таборi пiд прикриттям возiв (бо вони дуже влучно стрiляють з рушниць, якi г ¬хньою звичною зброгю), обороняючи цi укрiплення; вони непоганi також на морi, але верхи на конях вони таки не найкращi. Пригадугться, i я сам це бачив, як бiля двохсот польських вершникiв змусили тiкати 2000 ¬хнiх найкращих во¬нiв" (Боплан). I ще одна цитата з Боплана, що стосугться козацтва: "Зрештою, правду сказати, вони взагалi розумiються на усiх ремеслах, хоча однi бувають бiльш вдатними, нiж iншi у тих чи iнших заняттях; трапляються й такi, чи¬ знання у порiвняннi з загалом значно ширшi. Одне слово, всi вони досить розумнi, але зосереджуються лише на корисному i необхiдному, головним чином на тому, що пов'язане з сiльським життям". Тобто в даному випадку магмо справу цiлком певно з ментальнiстю хлiбороба, що проявляг себе i в мирному життi (натуральне господарство) i в вiйську, де козаки, як усi простi люди "вiд сохи", покладаються бiльше на здоровий глузд i селянську кмiтливiсть, нiж на "лицарство". Значить, можемо дiйти висновку, що козаки мають переважно руське, хлiборобське корiння.
   Нарештi, якщо козаки могли виготовляти чайки, то це свiдчить про наявнiсть тiсних зв'язкiв мiж козацтвом, Запорiжжям i взагалi, первiсною Укра¬ною з одного боку i мiстами Русi з iншого. Перш за все - з Кигвом, як центром ремесла, де можна було придбати необхiднi знаряддя працi, зброю, а також залiзо, смолу, тканини, i т. п., а зi свого боку продати надлишки зерна, рибу, сiль. Цi контакти, а також наявнiсть значно¬ кiлькостi уходникiв, започаткували як мiграцi¬ людей на укра¬ни, так i зворотний процес - поширення укра¬нства.
   Якщо козаки вже в 1492 роцi напали на галеру, то це однозначно свiдчить, що на цей час вони вже пройшли певну i досить довгу еволюцiю як вiйськова сила, вже мали достатньо впевненостi i зухвалостi, щоб здiйснити таку операцiю. I тут виникаг питання - чи могли уходники, в основному селяни, а також поселенцi на окра¬нних землях перетворитися на козакiв? Як пише Д. Яворницький "Населення, ставши вiч-на-вiч з войовничим азiатом-вершником, хочеш не хочеш, засвоювало всi бойовi прийоми i саму назву козака". Зауважимо, що орди нападали в переважнiй бiльшостi не на напiвпорожнi окра¬ннi землi, а на Ки¬вщину, Подiлля, навiть Волинь, де було чого грабувати, i чомусь тамтешнi селяни не засво¬ли ¬х бойовi прийоми i назву. (Я взагалi не можу собi уявити, щоб люди взяли собi назву ворога). З iншого боку, в польськiй iсторiографi¬ переважаг думка, що козацтво походить вiд крiпакiв, що тiкали вiд поборiв, всякого роду злочинцiв, пригноблених слуг, неправедно осуджених, яких в першiй половинi XVI столiття зорганiзував теребовлянський староста Претвiч (Prittvitz, нiм.), створивши вiйськову спiльноту для захисту вiд татар. Втiм, вмовчугться, яким чином славний Претвiч вiдловлював нещасних бiженцiв i перетворював на мужнiх козакiв.
   Справа в тому, що козаком по духу треба народитися. Життя може заставити хлiбороба стати козаком по необхiдностi, вийти з косою проти банди нападникiв, але це для нього буде екстремальна ситуацiя, яка жодним чином не приверне його до вiдмови вiд усталеного сiльського життя i не перетворить на козака по духу, козака, який вiдчуваг потребу в смертельному ризику, що без нього життя здагться йому прiсним i безсенсовним. Природа людини сама робить вiдбiр - кому козакувати, кому орати i сiяти, кому вправлятися з ремеслом. Вiйськовий найманець нiколи не стане землеробом, а землероб - вiйськовим найманцем. Але для реалiзацi¬ природно¬ схильностi, немотивовано¬ активностi, потрiбнi умови, коли г попит на вiдповiдну активнiсть i можливостi для ¬¬ реалiзацi¬, тобто в даному випадку - наявнiсть бодай яко¬сь вiдповiдно¬ органiзацi¬. Умови вiльного життя i наявностi свободи вибору спонукають до бiльш адекватно¬ стратифiкацi¬ суспiльства, коли людина може знайти собi нiшу, що краще узгоджугться з його характером чи душевною схильнiстю. То ж не випадково виникаг розподiл працi, як найбiльш ефективна форма органiзацi¬ суспiльства. Але люди - во¬ни за покликанням, нiколи не були бiльшiстю в суспiльствi. Бо во¬нiв комусь треба годувати i споряджати.
   Немаг сумнiву, що частина уходникiв i втiкачiв була iнкорпорована в козацтво. Можливо, вони склали значну масу козацтва. Але сумнiвно, щоб уходники i втiкачi започаткували козацтво, як це стверджуг уходницька теорiя. З уходникiв i втiкачiв може утворитись банда, а не вiйськова органiзацiя. Банда не почне виробляти чайки i не буде вживати татарськi назви для всього, що стосугться козацтва. I Претвiч спiвпрацював з вже сформованим козацтвом, це очевидно по хронологi¬ його дiяльностi, тобто автохтонна теорiя, згiдно яко¬ виникнення козацтва г результатом вiдповiдно¬ державно¬ полiтики тогочасного уряду, також не витримуг критики. Бо козацтво маг всi ознаки спiльноти, що г продуктом самоорганiзацi¬, а не являг собою урядову iнституцiю. Справа в тому, що козацтво являло собою самодостатнг утворення, чого не буваг в державнiй системi. Козаки були будiвельниками (самi будували укрiплення i житло), ремiсниками, землеробами, кочовиками, рибалками-мисливцями, купцями, нарештi, во¬нами. Таке утворення не може виникнути вiдразу, воно може бути лише результатом досить довго¬ еволюцi¬.
   Сама постановка питання про виникнення чи утворення козацтва г не зовсiм правомiрною. Навряд чи можна вказати перiод в iсторi¬, до якого козацтва ще не було, а пiсля якого - ось воно, вже готове. Напевно це був багатовимiрний еволюцiйний процес трансформацi¬ i адаптацi¬ первiсно¬ спрямованостi суспiльства на самозахист, що, як ми зауважили вище, почався безпосередньо перед монгольською навалою i в якому суттгву роль вiдiгравала кочiвницька складова, хоча там не могло обiйтись без утiкачiв бояр i велико¬ маси землеробiв i ремiсникiв. Нове суспiльство, що складалось на тих первiсних укра¬нах, було зобов'язане мiстити i утримувати в собi вiйськову складову, як необхiдну умову виживання, а ¬¬ конкретна форма залежала вiд умов зародження i подальшого розвитку. По мiрi розширення зони розселення спiльноти i створення самостiйних осередкiв, окремi форми козацтва могли мати регiональну специфiку як в технологiчному планi (переважання, умовно говорячи, кочового "верхового", селянського "возового", чи рiчкового "варязького" типу), так i в формах вiдношень всерединi суспiльства i з сусiдами. (Скажiмо, Яворницький подiляг козакiв на низових, або запорожцiв i городових, що жили в мiстах). Розширення i поповнення лав козацтва не могло вiдбуватись без включення селян, як основно¬ складово¬ тодiшнього суспiльства, а також уходникiв i втiкачiв. (Роль втiкачiв могла стати суттгвою пiсля початку польсько¬ колонiзацi¬ Русi). Напевно на перших порах кочовики (торки чи черкаси), як вiльнi люди i професiональнi во¬ни вiдiгравали вирiшальну роль в становленнi козацтва, бо назви козацько¬ старшини, (а це дуже важливо), назви озброгння, збру¬, одягу, коней, страв, обладнання - усi мають походження вiд кочових народiв. (Може вiд них пiшов i козак Мамай?) А далi почалася еволюцiя цього ядра, iнкорпорацiя в нього мiсцевого i прибулого населення, формування структури i органiзацi¬, традицiй, взагмодi¬ з зовнiшнiм свiтом тощо. Напевно в козацтвi, поряд з кочовою i селянською складовою, була також князiвсько-варязька, боярська, польсько-шляхетська, ремiснича i навiть духiвнича складовi. Там усе йшло в дiло i все згодилось. На кiнець XV-го - початок XVI-го столiття, коли з'являються документальнi свiдоцтва про козацтво, воно вже вступило в нову фазу свого розвитку - перетворилося в козацьке вiйсько.
   Iснують погляди на козацтво, навiть серед поважних iсторикiв, як на дещо iзольований елiтний стан, свогрiдну шляхту, що зверхньо вiдносилась до землеробiв, а при нагодi використовувала селян в якостi "гарматного м'яса". Треба вiдразу зауважити, що iзоляцiя, становi бар'гри - це те, що створюг i на чому тримагться держава, i що г ознакою держави. Козацтво являло собою бездержавне i антидержавне утворення, може за винятком пiзнього перiоду Гетьманщини. Для мене очевидно, що селяни, а ширше - народ, були невичерпним джерелом поповнення козацтва, а це значить, що мiж козацтвом i "народом" iснував органiчний зв'язок i вiдповiдний характер вiдносин. Якби вдалося порахувати втрати серед козакiв за перiод майже безперервних вiйн XVI-го i першо¬ половини XVII-го столiття, то отримана цифра була би жахлива. А разом з тим загальна кiлькiсть козацтва за цей перiод не тiльки не зменшилась, а багатократно зросла. В подi¬ Хмельниччини влилося близько 200 тисяч воякiв, це дiйсно була всенародна революцiя. Очевидно, що iснував ефективний i постiйно дiючий механiзм добровiльно¬ iнкорпорацi¬ простого люду в козаки i основна складова цього люду без сумнiву була селянсько-холопська, бо таким було суспiльство. Переважаючий пiший, та ще й на возах, характер козацького вiйська також свiдчить за наявнiсть потужно¬ селянсько¬ складово¬: "Годi тобi пане-брате -ринджоли малювати. Бери шаблю гостру, довгу та йди воювати". Елiтою були хiба що запорожцi-чайкарi. Народна творчiсть, що залишилась в пiснях i думах, однозначно свiдчить про позитивне вiдношення до козакiв, як до сво¬х: "За тобою, Морозенку, вся Вкра¬на плаче". Народнi зображення "козака Мамая" i весь пласт укра¬нського народного i професiйного живопису, пронизаний вiльним духом козацтва, свiдчить про те саме. Народнiсть козацтва прекрасно розумiла польська шляхта, яка на претензi¬ козакiв щодо набуття шляхетського статусу вiдповiла на сеймi 1632 року наступним чином: "Козаки г насправдi, як вони стверджують, членами Речi Посполито¬, але такими, як нiгтi бiля тiла - треба ¬х час вiд часу обтинати". Ця вiдповiдь характеризуг цiлком зрозумiле вiдношення польсько¬ шляхти до козацтва i взагалi до укра¬нського народу, як до хлопства, над яким потрiбно панувати, (що знайшло пiдтвердження в конституцi¬ 1638 року щодо козацьких прав), а також несумiснiсть вiльно¬ народно¬ стихi¬ з колонiальними державними порядками Корони. Це явилось головною причиною непримиримо¬ ворожнечi, ненавистi i кривавих подiй, що супроводжували майже всю iсторiю польсько-укра¬нських вiдносин. З iншого боку, ця вiдповiдь свiдчить про рiвень роздратування шляхти тим неконтрольованим i бурхливим процесом зростання кiлькостi козацтва, що був викликаний власне "покозаченням" хлопiв.
   Вiталiй Щербак, автор цитовано¬ вище книги про козацтво, не вiдкидаг можливостi участi селян в формуваннi козацтва, хоч i пiдкреслюг: "Однак конкретних документальних свiдчень про ставлення селян до генези козацтва на сьогоднi не виявлено". Втiм трохи далi вiн цитуг документ 1615 року де сказано, що в зв'язку з масовою втечею людей на Запорiжжя "... мало хто i до плуга маг людей на Подiллю". На думку В. Смолiя "козацтво з самого початку формувалося як категорiя людей, що виходила за рамки феодально¬ становостi, козак-во¬н iснував поряд з козаком-землеробом, вiйськовий елемент природно вживався в елемент землеробський i доповнював його" (Феномен укра¬нського козацтва в загальноiсторичному контекстi. Укр. iст. журнал 1991, N5, стор. 62). Напевно в цьому питаннi необхiдно також враховувати процеси в популяцiйному (демографiчному) вимiрi. В землеробських цивiлiзацiях з необхiднiстю виникають "надлишки" популяцi¬, що створюють демографiчний тиск, пов'язаний з дефiцитом земельних ресурсiв. Вiдносно високий вiдсоток селянського населення в тодiшнiй Русi давав бiльший вiдсоток "зайвих" людей селянського походження. Вони могли включатись в процес колонiзацi¬ Дикого Поля, що робило ¬х "напiвкозаками", а могли вiдразу йти на Сiч i ставати молодиками. Умови життя селян на порубiжних землях взагалi були "напiвкозацькими", що стимулювало процес козацько-селянсько¬ iнтеграцi¬. В тому ж напрямку працювала необхiднiсть харчового i фуражного постачання для регулярних козацьких формувань, що переконливо показано в цитованiй вище роботi М.¦. Слабченка.
   Вiд 1240 року до початку XVI столiття проминуло два з половиною столiття, десять поколiнь людей. Цей термiн достатнiй для завершення глибоких i масштабних процесiв формування якiсно ново¬ спiльноти, в якiй козацтво було ¬¬ органiчною частиною. Майже з нуля на Русi виникла нова заселена територiя - порубiжжя, укра¬на Русi, з зовсiм новим типом соцiальних вiдносин, що базуються на самоорганiзацi¬, де вiдбувалися тiснi контакти з кочовим свiтом, розвинулась торгiвля, в тому числi з Кримом, виник новий стан - чумакiв, фактично, купцiв, далi вiдбулося включення Русi в Велике Князiвство Литовське, сформувалася нова елiта i новi державнi iнституцi¬, нарештi, почала наростати агресивнiсть Криму.
   На вiдмiну вiд процесiв, що вiдбуваються в державi i що виражають волю уряду, процеси самоорганiзацi¬ проходять дуже повiльно. Держава може створити вiйсько за один-два роки. Може вiд того виникаг думка, що який-небудь рубака Претвiч мiг швиденько перетворити всякий набрiд в козацтво. Самоорганiзацiя працюг хоч повiльно, але дуже надiйно, i те, що вона створюг, живе дуже довго. (Прикладом г полiс - форма самоорганiзацi¬, що виникла в Грецi¬ в VIII столiттi до н. е., i через римськi мунiципi¬ i середньовiчнi вiльнi мiста дожила до нашого часу). Тож козацтво формувалося дуже довго, бо воно iснувало не само по собi, а було вбудовано в систему суспiльства як органiчна ¬¬ частина, як складова, умовно говорячи, козацько¬ держави, (а можливо - корпорацi¬), яка могла сама себе утримувати i захищати. Козацька держава сама по собi може iснувати необмежено довго, бо вона самодостатня i внутрiшньо узгоджена. Оцей процес внутрiшнього узгодження всiх аспектiв життя, перш за все, вiйськового i господарчого, а також усiх соцiальних груп, i був основним змiстом то¬ еволюцi¬, що вiдбувалася на протязi двох столiть, поки складалася система, традицi¬, iнституцi¬ i той культурний капiтал, що його перейняла укра¬нська нацiя i що продовжуг iснувати до сьогодення, хоч уже в рудиментарнiй, деформованiй i спаплюженiй формi. Козацька держава, як стабiльна самоузгоджена система могла адаптуватись до рiзних умов iснування, в тому числi, до умов iмперського порядку. В Росiйськiй iмперi¬ до 1917 року iснувало 11 козачих вiйськ, фактично - невеликих козацьких держав, розташованих на територiях вiд Дону до Усурiйська. Хоча вони всi були незалежними одне вiд одного, для них усiх була характерна господарська самодостатнiсть за рахунок обробки землi (служба в обмiн на землю) i самоврядування (принаймнi, на рiвнi села), причому, останнiй компонент (самоврядування), мабуть г найбiльш важливим, бо вiн проходить через усю iсторiю козацтва. Причому, система самоврядування завжди мала характернi, власне "козацькi" ознаки, укорiненiсть в глибоких традицiях, вироблених i провiрених часом. I навiть зараз, коли самоврядуванням вже й не "пахне", козацтво згадугться з вiдтiнком романтичностi, i дехто мрiг вiдновити "козацькi порядки", i як похмiльна вiдрижка тих порядкiв сприймаються донськi "казачки", що ¬дуть на Донбас "расширять пространство русского мира".
  
   Те що може зробити державна органiзацiя, наочно демонструг переконливий iсторичний приклад, один з багатьох, що даг нам iсторiя - вiйськовi поселення, якi почали створюватися в 1810 роцi по наказу Олександра I, явно не без впливу уявлень про козацтво. По формi вони нагадували козацьку сiч, за одним винятком - життя там велось "строго по уставу". Оцей один виняток перетворив задуманий рай в пекло, поступово почався занепад i деградацiя поселень, в 1857 роцi вони були лiквiдованi, в цiлому завдавши великих збиткiв казнi. Проблему можна було вирiшити дуже просто, давши свободу, самоврядування тим поселенням i вимагати вiд них не виконання уставу, а виконання функцiй, якi на них покладалися. В такому випадку вони могли взагалi обiйтися без державно¬ платнi i жити за рахунок землекористування, як це робили козаки. Щоправда, для цього там вiдразу потрiбно було встановити козацькi порядки.
  
   Самоорганiзацiя - основний механiзм еволюцi¬. T¬ головний принцип дi¬ полягаг в тому, що в процесi розвитку вiдбувагться вiдбiр i фiксацiя (закрiплення) корисних змiн чи вiдхилень (в тому числi, випадкових), що покращують структуру i функцiонування системи, i таким чином приводять до ¬¬ поступового вдосконалення. Iнтелект однiг¬ людини, хай навiть генiально¬, не в змозi передбачити вiддаленi наслiдки сво¬х рiшень, охопити усю широту зв'язкiв i вiдношень, що виникають. В процесах самоорганiзацi¬ працюг колективний iнтелект, що охоплюг всю систему вiдношень i адекватно на них реагуг. Але для того, щоб почав працювати механiзм самоорганiзацi¬ в суспiльствi, необхiдна наявнiсть цiлком певного рiвня iндивiдуально¬ свободи членiв суспiльства, щоб могла "працювати" iнiцiатива кожно¬ людини. Крiм того, ця iнiцiатива маг бути позитивною, тобто працювати на користь усiг¬ спiльноти, а для цього у членiв суспiльства маг бути вiдповiдний рiвень ментальностi (свiдомостi), усвiдомлення спiльних iнтересiв (соцiалiзацiя) i певний рiвень вiдповiдальностi.
   В кiнцi XV столiття почалися систематичнi набiги Кримського ханства - настав чорний перiод Укра¬ни. Пiдкреслимо, що, по-перше, Кримське ханство було несамодостатньою державою в економiчному сенсi, зокрема, мало велику потребу в розвитку землеробства, по-друге, воно зберiгало традицi¬ i ментальнiсть Золото¬ Орди - значною мiрою паразитичного утворення. Тож не дивно, що пiсля захоплення турками Кафи в 1475 роцi i органiзацi¬ там невольничого ринку кримцi отримали ще один канал збагачення - захоплення i продаж слов'янського населення (сусiдня Молдавiя була пiд владою i захистом Османiв, а мусульманське населення не пiдлягало перетворенню в рабiв). Наслiдки - вражаючi: згiдно перепису населення 1666-67 рокiв, в Криму проживало 187 тис. татар, 920 тис. православних невiльникiв i 20 тисяч усiх iнших. До цього треба додати тих, кого вiдправили далi в Туреччину, а таких була бiльшiсть, а також тих, хто прийняв iслам, перестав бути рабом i влився в татарське суспiльство. Треба зазначити, що рабство в Криму не можна порiвнювати з рабством, скажiмо, на плантацiях в Америцi. Невiльники в Криму займались землеробством i ремеслом, мали свог власне господарство i сiм'¬. Це пiдтверджуг описаний С. Величком похiд Iвана Сiрка до Криму в 1675 роцi, з якого вiн вивiв 7 тисяч невiльникiв. З них 3 тисячi побажали вернутися назад, в Крим. Згiдно Величку, Сiрко наказав ¬х порубати, але сутi справи це не змiнюг - люди цiлком пристойно могли адаптуватись до умов життя в Криму.
   Тепер погляньмо, як нашi славнi козаченьки змогли протистояти татарським навалам. Перший нищiвний напад Менглi Гiрея 1482 року пройшов без бiльших сутичок. Пiд час походу на Русь у 1487 роцi заволзьких татар, що прибули на прохання Османiв, ¬х п'ятитисячна армiя була розбита пiд Копистирином вiйськом славного нащадка роду гедимiновичiв, королевича польського Яна Ольбрехта. Похiд татар 1489 року обiйшовся для них без проблем - Ки¬в здобуто i спалено. Похiд кримчакiв i ногайцiв 1490-91 року - польсько-литовське вiйсько пiд Заславом розбило 9-тисячний загiн, що повертався i звiльнило полонених. I так далi, нiде не чути про козакiв, включно з славною битвою пiд Лопушним (Вишневцем) в 1512 роцi, коли було навiть проголошене посполите рушення. Тiльки пiсля нападу 1516 року Мартин Бгльський зазначаг першi прояви активностi козакiв, якi зробили похiд на Бiлгородську орду, пiд проводом Остафiя Дашкевича. Тодi ж поляки вперше почули слово, козаки. В 1518 роцi Дашкевич з козаками розбили татарський загiн, що вдерся на Волинь. Наступного разу козаки зробили свiй внесок пiд час славно¬ перемоги русько-литовського вiйська пiд проводом князя Костантина Острожського, великого гетьмана литовського, в 1527 роцi в битвi пiд Ольшаницею. I тодi козаки виступили пiд проводом О. Дашкевича, який через два роки став черкаським старостою. (Характерно, що в промiжках мiж цими перемогами над татарами Дашкевич з козаками влiтку 1521 року, вже разом з татарським вiйськом на чолi з ханом Мехмедом I Гiрегм, ходив на Москву. А навеснi 1523 вiн же зробив напад на Очакiв i Перекоп. Восени 1528 року разом з П. Лянцкоронським ходив в грабiжницький похiд на Очакiв i Акерман, звiдки пригнали 30 тисяч худоби i 500 коней. А в 1534 роцi пiд час литовсько-московсько¬ вiйни разом з татарами пiшов грабувати Сiверщину). Далi до походу 1575 року татари неодноразово нападали на Русь без будь-яко¬ реакцi¬ з боку Литви, Корони польсько¬ чи козакiв. Щоправда, i в цьому випадку татари взяли в полон близько 100 тисяч бранцiв, а козаки у вiдповiдь випалили татарськi поселення на Перекопi. В 1577 роцi напад татар був вiдбитий брацлавським вогводою Янушем Збаразьким. Далi для татар усе йшло як по маслу, i тiльки в 1605 роцi польсько-козацьке вiйсько в битвi пiд Шаргородом розбило татар i звiльнило полонених. Далi до Хотинсько¬ битви 1621 року татари вiльно грабували руськi i польськi землi. Пiсля цього до 1648 року вiдбулося ще чотири значнi напади татар, в яких вони були розбитi. Перший з них, що закiнчився розгромом ногайсько¬ орди пiд Мартиновим у 1624 роцi, став переломним. Пiсля нього всi походи кримцiв i ногайцiв кiнчались ¬х розгромом. В 1648 почалася Хмельниччина, коли характер вiдносин татар i козакiв вже був радикально iнший - союзницький. (Втiм, треба зазначити, що в тому ж 1624 роцi козаки активно i дiгво втрутилися в кримсько-турецький конфлiкт, ставши на захист вiд туркiв братiв Шахiна i Мехмета Гiре¬в, членiв пануючо¬ династi¬. Запорожцi здiйснили напад на передмiстя Стамбулу, а одночасно друга ¬х частина зробила вирiшальний вклад до перемоги над турецькими iнтервентами в Криму. В 1628 - 1629-х роках запорожцi брали активну участь в громадянськiй вiйнi, яка точилася тодi в Криму. Тому, по-перше, треба розрiзняти кримцiв i ногайцiв, як значною мiрою автономнi сили, а по-друге - не спрощувати характер стосункiв з ними обома з боку козакiв. Зокрема, не повинно викликати подиву систематичне перетворення татар з ворогiв на союзникiв, або вiдношення до Порти, як до можливого сюзерена).
   Система, яка самоорганiзугться, адаптугться до зовнiшнiх викликiв, знову ж таки, дуже повiльно, але надiйно. Тому, коли почалася агресiя з боку Кримського ханства, козацтво не вiдразу зреагувало на цей виклик. Потрiбно враховувати, що в походах кримцiв була задiяна дуже велика кiлькiсть во¬нiв i дiяли вони блискавично. Залишався хiба що шанс наздогнати обтяжену ясиром орду на ¬¬ зворотному шляху. Основна проблема протидi¬ набiгам, яка не може бути остаточно вирiшена - це проблема швидко¬ мобiлiзацi¬ великих сил. Коли пiд час розграбування Кигва вiйськами Менглi Гирея в 1482 роцi Великий князь Казимiр Ягайлович послав до Кигва вiйсько, татари були вже вдома. Моментальна реакцiя на напад принципово неможлива, чим i користуються бандити, загарбники i сучаснi терористи: несподiванка - найсильнiша зброя. Тою ж зброгю почали користуватись козаки. Вiдтодi почалися ¬х систематичнi походи на ногайцiв, Крим i побережжя Туреччини. Разом з тим, почалася адаптацiя вiйська до нових обставин - будiвля сторожових веж-маякiв для швидко¬ передачi iнформацi¬ в разi появи ворожого вiйська, пiдвищення мобiлiзацiйно¬ здатностi, яка згодом стала характерною рисою козацтва, а також формування повноцiнного козацького вiйська. На Хотинську битву в 1621 роцi прибуло потужне вiйсько - бiльш як 40 тисяч козакiв пiд проводом досвiдченого вогначальника Петра Сагайдачного, а пiсля 1624 року козаки могли протистояти i не допускати вторгнення татар. Це вже було во¬нство, яке через нетривалий час почне успiшну боротьбу з коронними вiйськами за звiльнення Укра¬ни вiд соцiального i нацiонального гнiту. Одночасно козацтво i козацькi порядки "просочувались" в мiста i мiстечка, якраз в зв'язку з необхiднiстю полiпшення функцiй оборони. Як пише I.П. Крип'якевич: "Виробивши собi новий лад в степах, переходять козаки до давнiх укра¬нських центрiв, до городiв; тут лучаться з мiщанською опозицiгю против нових мiських порядкiв, переймають на себе ¬¬ боротьбу з локальними урядниками i реорганiзують мiста за сво¬м iдеалом. Цiлий цей процес вiдбувагться дуже скоро; козацький лад так знаменито вiдповiдав пограничним вiдносинам i в сво¬м походi показав стiльки сили, що протягом двох-трьох десятилiть скозачiли всi мiста над степовим поясом". (Богдан Хмельницький, 1954).
   Оцiнка козацтва, як уже говорилось, варiюг в дуже широкому дiапазонi - вiд лицарства до банди, злочинного угрупування. (Причому, навiть в рамках одно¬ роботи, наприклад, Л.О. Косенко, Козаки. Лицарський орден Укра¬ни, 2009, де автор, зокрема, ототожнюг (як стан) козакiв з пiратами). Ось наприклад, точка зору нiмця, Герхарда Фрiдрiха Мiллера, що в серединi XVIII столiття служив Росiйськiй iмперi¬, в тому числi, як iсторiограф, знову ж таки враховуючи, що нiмець буде менш упереджений, тобто бiльш об'гктивний. В сво¬х "Разсуждениях о Запорожцах" вiн пише: "Род их жития, по коему они (выключая некоторые под их защитою состоящие поселения) жен не держат, землю не пашут, питаются от скотоводства, звериной ловли и рыбного промысла, в старину больше в добычах, получаемых от соседственных народов, упражнялись. Обычаи их к праздности и к пьянству склонные; пренебрежение торгов, кроме для своих житейских надобностей; необузданная вольность; прием всякого у них сброду людей всех языков, всех вер, токмо, чтоб у них будучи внешняя должность закона Грекороссийского наблюдалась; допущение таких в свое сообщество без всякого письменного свидетельства, не разбирая их достоинств или пороков; тож и позволяя отлучиться всякому, кто куда хочет; неимение письменных законов, которых иметь и не желают, опасаясь умаления их вольностям, и словом, лишение всех Гражданских порядков кроме одного беспрекословного послушания вышним, особливо же своему Атаману Кошевому, коего сами избирают и отрешают по их произволению. Сии обстоятельства не могут никому о Запорожцах благосклонного подать мнения, потому что их обычай всякому, на здравом уме и на истинных правилах основанному Гражданскому обществу противоборствует". (Я вже не цитую задокументованi враження про козакiв з боку московських сановникiв, що мали з ними контакти, де вони ¬х порiвнюють навiть з чортами, що повилазили з пекла).
   Ментальнiсть державно¬ людини, для яко¬ "здравый ум и истинные правила Гражданского общества" в перекладi на зрозумiлу мову означаг наявнiсть "государя", крiпакiв, дворянства, коли розкiшнiсть одягу i кiлькiсть слуг вiдповiдають рiвню заможностi i знатностi походження, коли посполитому можна "заехать в рыло", i "каждый сверчок, знай свой шесток", ця ментальнiсть абсолютно несумiсна з ментальнiстю вiльно¬ людини. Якби на Запорiжжi почали наводити порядки "на здравом уме и истинных правилах", то дуже швидко утворилися б ще однi "вiйськовi поселення", з яких народ тiкав би, як чорт вiд ладану. Система, що самоорганiзугться, приходить до узгодження в усiх вимiрах, так щоб у людей не виникало занадто велике ментальне напруження. Це напруження г джерелом активностi, що протидiг причинам, якi його викликають по принципу зворотного зв'язку i таким чином система сама себе стабiлiзуг. Вiдбувагться поступова еволюцiя системи в мiру розвитку ментальностi. (Узгодження всiх вимiрiв системи означаг досягнення нею певного стiйкого стану, так званого, атрактора. Соцiальна система, побудована на насильствi, буде мати якiсно iнший характер атрактора, порiвняно з системою, що базугться на узгодженнi i самоорганiзацi¬).
   Ця еволюцiя, що вiдбувалася на протязi кiлькох столiть, поступово змiнювала характер i образ козацтва - вiд напiвдико¬ напiвбанди-напiворди до напiвлицарського ордену i нарештi до напiвкозака-напiвфермера. Чому скрiзь вживагться "на пiв"? Тому що еволюцiя йшла таким чином, що не дала можливостi до кiнця реалiзуватись жоднiй з тенденцiй, сформувати нi повноцiнну банду (пiратське угрупування), нi орду, нi лицарський орден нi фермерську громаду. Вiд найстарiшо¬ постмонгольсько¬ доби до нас дiйшли тiльки безлiч татарських (чи може, кипчацьких, торкських, черкеських) слiв i термiнiв, пов'язаних з козацтвом, а також ряд запозичень з кочових технологiй. Про те, в яких формах перебувало первiсне козацтво, iсторiя мовчить, але я думаю, що цi форми могли бути вкрай рiзноманiтнi i не завжди прекраснi. Йшов довгий процес становлення, гуртування, перетворення напiворди в органiзацiю, з поступовим усталенням найбiльш пiдходящих форм спiвжиття, спiвпрацi, побуту, вiйськових технологiй, що найбiльше узгоджувались з ментальнiстю тогочасно¬ спiльноти. Все, що було корисне чи то в друзiв, чи в ворогiв - сприймалось, а що не пiдходило - вiдкидалось. Поспiшати було нiкуди, попереду було ще два з половиною столiття. Але й по тому еволюцiя не зупинилась. Кожна деталь маг свою довгу закриту вiд нас iсторiю. Хто може розповiсти, наприклад, про виникнення технологi¬ ведення вiйни козаками за допомогою бойових возiв в якостi рухомих фортець? Не виключено, що вона прийшла до козакiв вiд кочовикiв через посередництво чумакiв, де вона показала високу ефективнiсть. З iншого боку, бойовi вози були на озброгннi гуситiв-таборитiв, а також iснують свiдоцтва про ¬х використання Вiтовтом. Так що дiйсна iсторiя появи, розвитку i розповсюдження винаходiв, традицiй, ритуалiв покрита туманом.
   Запорiжжя не стало лицарським чернечим орденом, хоча за формальними ознаками мало багато з ним спiльного - потенцiальний козак, як i чернець, вiдокремлювався вiд сiм'¬ i звичного оточення, прибувши на Сiч, де вiн отримував статус молодика, вихрещувався в православну вiру, якщо ранiше не був хрещений, втрачав право женитися, змiнював iм'я, ставав, фактично, послушником, тобто в усьому слухався козакiв на весь перiод навчання (вiд трьох до семи рокiв), потiм посвячувався в козаки через вiдповiднi випробування. Пiсля цього вiн навiть змiнював зовнiшнiсть - брив голову, залишаючи оселедець. Носiями запорозьких звича¬в, традицiй, ритуалiв були старi авторитетнi козаки, так званi "батьки" чи "сивоусi дiди", що фактично виконували функцi¬ монастирських настоятелiв. Був сформований цiлком певний кодекс честi, дiйсно лицарський, де такi речi, як етнiчне походження, родовитiсть (шляхетнiсть), матерiальнi складовi не вiдiгравали жодно¬ ролi зате, на вiдмiну вiд лицарського ордену, в цьому кодексi суттгву роль вiдiгравало товариство, взагмодопомога, тобто чинники, важливi при самоорганiзацi¬ громади. Знову ж таки, на вiдмiну вiд лицарського ордену,членом якого мiг стати лише представник цiлком певного стану, на Сiч можна було вiльно зайти i так само вiльно вийти. При чому, це могла зробити людина будь-якого стану, будь-якого етнiчного походження i будь-яко¬ вiри. (Вiдомо, що видатний козацький отаман Тарас Федорович (Трясило) був кримським татарином, а Iлляш Кара¬мович - кара¬мом). Кожен мiг будь-коли i з будь-яко¬ причини вiльно покинути Сiч. Бiльше того, сiчовиками була лише десята частина усього козацтва. Всi iншi, пройшовши козацьку науку, женилися, заводили господарство, погднували козацькi обов'язки з продуктивною працею. Цей демократизм, вiдсутнiсть бюрократi¬ (кiлькiсть запорiзько¬ старшини за рiзними оцiнками складала вiд 50 до 150 осiб) сприяв тому, що територiя Низового Запорiзького вiйська була незрiвнянно бiльшою, нiж у будь-якого лицарського ордену, спiвставною хiба що з територiями гвропейських держав. I одною з причин такого розширення земель Запорiжжя була воля, яка панувала на цих землях, а також, не загарбницьке, а дiйсно лицарське вiдношення до землi з боку козацтва.
   I нарештi, епоха козацького лицарства, так само, як свого часу, епоха середньовiчного лицарства, благополучно завершилась. Подiбно тому, як на змiну середньовiчним Майстрам прийшов тупий конвегр, на змiну козакам-лицарям прийшли такi ж тупi солдати, вiд яких вимагалось тiльки одне - швидко перезаряджати рушницю i точно виконувати команди офiцера. Солдат повинен був стати вiйськовою марiонеткою, бездумною i точною, як механiзм. I ця тупiсть i точнiсть досягалася вже не виучкою, а постiйною муштрою, щоби в головi солдата не було жодних зайвих думок, а тiльки готовнiсть виконувати команду i мовчки вмирати. Починалася епоха, коли вiйну вели вiйськовi машини згiдно з алгоритмами - число гармат i штикiв на кiлометр фронту, забезпечення безперебiйного постачання богприпасiв i харчiв, тил з лазаретами, iнженернi вiйська, тощо. Солдати являли собою розхiдний матерiал, вони насильно рекрутувалися в вiйсько з крiпакiв i ¬хня кiлькiсть обмежувалась тiльки можливостями держави по утриманню. Бiльша iмперiя мала бiльшi можливостi, бiльшi армi¬, бiльша експансiя, бiльше захоплених земель i народiв, крiпацтво набираг форм рабства, iмперiя розширюгться, багатiг i процвiтаг. А десь на неосяжнiй дiамантовiй вишинi воссiдаг самодержавна i всесильна iмператриця. Лицарi залишились в минулому, мистецтво замiнила технологiя, побудована на цiлковитому iгноруваннi людсько¬ гiдностi. Посполитий народ доведений до рiвня худоби, дворяни благоденствують, а чиновники вилазять зi шкiри, щоб вислужитись i пiднятись ще хоча б на один щабель з чотирнадцяти класiв "табели о рангах", одним словом, все згiдно "истинных правил Гражданского общества".
   Козаки ще деякий час використовуються в нестандартних умовах, на порубiжжi, для придушення внутрiшнiх заворушень, але те вiльне козацтво, що було на Низу, вже було резервацiгю, що доживала останнi роки. В дiйсностi, там вже повним ходом йшла трансформацiя суспiльного устрою в напрямку переважання вiльних селянських господарств (ферм) i торгiвлi, але цей процес навряд чи мiг повноцiнно завершитися поряд з агресивною i нещадною iмперiгю. Сiч була держава в державi, iснування яко¬ стало ментально неприйнятне для iмперсько¬ верхiвки, тому не мало жодних перспектив. Iмперiя i воля - двi речi несумiснi - ненажерлива ментальнiсть, що потребуг безперервно¬ експансi¬ i перемог, яка мрiг про захоплення Константинополя i не рахугться з людськими жертвами не переносить саму iдею волi, бо вся ¬¬ велич г результат безперервного насильства. Пряме вiйськове протистояння тиску з боку iмперi¬ також було неможливе. Можливий був тiльки варiант партизансько¬ вiйни, по типу Кавказько¬, але це була б вiйна на винищення i позбавлена жодних перспектив. Врештi-решт, козацтво, як i укра¬нство, було остаточно придушене i на Низу i в Гетьманщинi i на Слобожанщинi. Воно залишилося тiльки в ментальностi, в нацiональнiй iсторичнiй пам'ятi або, як зараз полюбляють говорити, в нацiональнiй мiфологi¬. Так само знаменита польська шляхетська демократiя не змогла протистояти тиску iмперсько¬ машини, i славнi "лицарi-ляшеньки" разом усiгю Польщею стали жертвою тупо¬ вiйськово¬ машини О. Суворова (okrutnych Moskali) пiд час Барсько¬ конфедерацi¬.
  
   Iснуг думка, що лицарство (в широкому розумiннi, як лицарство духу, аристократизм духу) в суспiльствi пiдтримугться завдяки певнiй спадкогмностi, тяглостi, через безпосереднiй контакт, який буваг мiж вчителем i учнем. (Тако¬ думки притримугться, наприклад, Оксана Забужко в сво¬й прекраснiй розвiдцi "Notre Dame d'Ukraine: Укра¬нка в конфлiктi мiфологiй"). Вчитель, так би мовити, заплiднюг свiдомiсть учня, передаг те суттгве, що конче необхiдне для його формування в певному напрямку. (В абсолютизованiй формi ця iдея виступаг в ритуалi рукопокладання, коли гпископ, як спадкогмець апостолiв, накладаючи руки на майбутнього священика, проводить в нього благодать Святого Духу i якiсно змiнюг його стан - висвячуг. I оскiльки цей ритуал не переривався вiд Христа, то святiсть Христа начебто маг передаватися в формi благодатi на новоспеченого священника. Iснували також вiдповiднi ритуали посвячення в лицарi). А тому лицарство - елiтне явище, недоступне посполитим стецькам i федькам. А значить розрив тяглостi приводить до безповоротно¬ втрати традицi¬ лицарства, вiдповiдно - i самого лицарства. (За словами О. Забужко, залишагться iнтелiгенцiя розриву, позбавлена ознак лицарства).
   На мою думку, безперервнiсть, тяглiсть, спадкогмнiсть, як необхiдний елемент iснування, може стосуватись рацiонально¬ iнформацi¬, наприклад, технологi¬, вчення, чи науково¬ школи, що дiйсно втрачагться при порушеннi тяглостi, i для нас виявляються дiйсно мертвими i мовчазними древнi мови i письмена, що втратили сво¬х носi¬в. Лицарство г прояв духу, а значить пов'язане з духовним життям людини, яке не зводиться до iнформацiйного вимiру (тексту), а тому не може передаватись рацiональними формулами чи ритуальними манiпуляцiями. На мiй погляд, схильнiсть до лицарства являг собою вроджену властивiсть людини. Тобто людина вже народжугться лицарем, так само, як iнша народжугться во¬ном, поетом, музикантом або пристосуванцем. Це свого роду, талант, спрямованiсть душi, яка вбираг в себе все, що вiдповiдаг цiй спрямованостi i вдосконалюг себе в цiй якостi. Цей талант може глибоко дрiмати, але коли виникають вiдповiднi умови, вiдбувагться його розкриття. Формули, заклинання i ритуали, спiлкування, обставини життя, ментальнiсть народу можуть сприяти цьому розкриттю, але не вони, а тим бiльше не походження створюють лицарiв духу. (У скандинавiв з аналогiчного приводу г прислiв'я: "Вiкiнги народжуються вiд подиху пiвнiчного вiтру"). Духовне лицарство являг собою властивiсть етично¬ складово¬ душi, що формуг цiлком певне пiднесене й одухотворене свiтосприйняття i проявляг себе в вiдповiдному вiдношенню до дiйсностi, в вiдповiдних почуттях i вчинках. Часто це вiдношення погднугться з почуттям покликання чи мiсi¬, яке може стати визначальним в життi людини.
   Я наведу один приклад, близький менi, так би мовити, територiально. Мiй вчитель iсторi¬, Михайло Гнатович Сереженко, на протязi майже всього життя, починаючи з дитинства, був товаришем нашого видатного перекладача i поета - Миколи Лукаша, кролевчанина, людини найпростiшого походження. Сереженко залишив спогади про Лукаша (¬х можна найти на сайтi мiста Кролевця www.krolevets.com/forum). Микола Лукаш поза всякими сумнiвами був лицарем духу по всьому його способу життя, по дiяльностi i вiдношенню до людей, хоча обстановка, в якiй вiн формувався, як особистiсть, аж нiяк цьому не сприяла. Чисто по формi вiн повторив подвиг славного лицаря Донкiхота, що боровся з вiтряками, але в бiльш серйозному варiантi - в 1973 роцi вiн вiдкрито написав листа в Президiю Верховно¬ Ради УРСР з пропозицiгю вiдбути йому, Лукашевi, термiн ув'язнення замiсть Iвана Дзюби, бо той хворiв на сухоти, а вiн, Лукаш, г здоровий i до того ж подiляг погляди Дзюби, що викладенi ним в роботi "Iнтернацiоналiзм чи русифiкацiя?", кримiнальнi з точки зору влади. Хто пам'ятаг, що являв собою радянський режим в тi часи, може собi уявити наслiдки такого вчинку (виключення зi спiлки письменникiв, заборона друкувати, посилатися, згадувати, обструкцiя з боку будь-яких офiцiйних органiв). Зi спогадiв М.Г. Сереженка: "В 1978 роцi в Кролевцi померла мати Лукаша. На похорон вiн при¬хав без копiйки грошей, в потертих лижних штанях, в светрi i брезентовiй куртцi. На головi бавовняна шапочка з помпоном, на ногах боти, подарованi йому Мойсегм Фiшбейном, в яких вiн ходив i влiтку 1979 року. А похорони були зимою в лютий мороз". Без засобiв для iснування вiн жив близько шести рокiв, поки не наступила деяка вiдлига i знову не почали публiкувати його переклади, (перший почав Вiталiй Коротич в "Вiтчизнi" 1979 року), але за весь цей час вiн не робив жодних звернень до офiцiйних органiв щодо пом'якшення санкцiй. Втiм, це чисто формальна сторона справи, яку дехто може сприймати, як невмiння адекватно поводитися, пристосуватися до невiдворотного i незламного, чи просто, як недолугiсть, дурiсть. Власне, вiдношення до цього вчинку з боку певно¬ людини г "лакмусовим папiрцем", що характеризуг цю людину щодо наявностi в нiй лицарства. Уявiть собi, якби значна частина укра¬нських лiтераторiв пiдтримала Лукаша. Але лицарiв бiльше не знайшлося. Ще один мiй земляк з Кролевця (i мiж iншим, товариш мого батька по самодiяльному музично-драматичному театру) Панас Федорович Кочур (Кочура), якого життя заставило стати письменником (в 24 роки вiн попав в аварiю i вiд того часу був прикутий до лiжка), сказав про Лукаша: "Ех, Микола, Микола... Влiз, як слiпе теля в яму". (За згадками М. Сереженка). Чи розраховував Лукаш на те, що його вчинок, якщо не пiдтримаг, то хоча б не засудить Спiлка письменникiв Укра¬ни? Навряд чи. Спiлку вже просiяли через сито i лицарiв там не залишилось. Але Лукаш не був слiпим телям, це точно. Серед його друзiв бiльшiсть були дисиденти, вiн був достатньо iнформований i чiтко уявляв можливi наслiдки свого вчинку. Але як лицар духу вiн не мiг залишатись байдужим, коли йшлося про те, в чому свiдомо чи пiдсвiдомо вiн вбачав свою мiсiю - про мову. Мова, то була його "прекрасна дама", якiй вiн присвятив свог життя, знехтувавши навiть сiмейним щастям. Я думаю, вiн чiтко уявляв, що знаходиться на передньому кра¬ боротьби за укра¬нську культуру, а значить - за iснування укра¬нсько¬ нацi¬, i що це дiйсно боротьба, в якiй не можна обiйтись без жертв. I дiйсно, його вчинок увiйшов в iсторiю, як один iз зразкiв прояву лицарського духу представникiв нашого народу. Але власне, народу, а не лiтературних адмiнiстративних бонз. Бо величезна культурна i мовна скарбниця, що ¬¬ залишив пiсля себе Микола Олексiйович Лукаш, так i залишилась не виданою (точнiше, виданою частково). Залишилася на картках взята з народу унiкальна лексикографiчна колекцiя, яку вiн збирав усе життя. Видання чи не видання спадщини Лукаша являг собою ще один "лакмусовий папiрець", який вiн пiсля себе залишив, що виявляг рiвень зрiлостi нашого суспiльства.
   Менi в життi доводилося зустрiчати зовсiм простих людей, селян з незначною освiтою, в яких явно проглядався аристократизм, розвинене почуття гiдностi, оте вроджене духовне рицарство, причому, як серед чоловiкiв, так i серед жiнок. Природжене лицарство маг набагато бiльше шансiв себе проявити при наявностi певно¬ iде¬, тому що iдея надихаг, спрямовуг, пiдносить, надаг осмисленостi дiям. Умови Запорiжжя сприяли проявам лицарства, а тому iснував постiйний потiк "кандидатiв" на лицарство i натуральний вiдбiр певного типу характерiв, що вiдповiдали вiльному козацькому духу. I цi лицарi складали елiту козацтва. То ж на питання, чи були козаки лицарями, можна вiдповiсти однозначно - серед козакiв лицарi були, втiм, не всi, а скорiш за все - далеко не всi.
   Взагалi, суспiльство вiльних i вiдповiдальних людей набагато частiше породжуг людей з розвиненим почуттям гiдностi, аристократiв духу, бо створюг вiдповiднi умови для проявiв вiдповiдних рис характеру. "Окрiм одягу, в них немаг нiчого простацького" писав Боплан про козакiв. Справжнi аристократи духу нiколи не надавали бiльшого значення одягу, навiть давали носити новi стро¬ сво¬м слугам, щоб вони трохи обтерлись. Бо зовнiшнiй вигляд в системi цiнностей аристократа не г прiоритетом. Козаки також демонстративно нехтували одягом i взагалi - матерiальними цiнностями, немов показуючи ¬х iстинну цiну, по вiдношенню до цiни справжнього козацького, "лицарського" духу.
   Цивiлiзацiя i головний ¬¬ прояв - державнiсть, створюг кордони, зони, стани, касти, класи й категорi¬ - все для того, щоб роздiляти, роз'гднувати, ставити в залежнiсть, дискримiнувати i експлуатувати. Вона, зокрема, застосовуг форму одягу, що вiдповiдаг стану, обмежуг в отриманнi освiти, примушуг голитися чи навпаки, носити бороду, щоб вiдразу по "мордi обличчя" чи по одягу можна було встановити стан людини i вiдповiдно до не¬ вiдноситись. (Як пише М.М. Богословський, "Подданный должен был не только нести установленную указом службу, но должен жить в жилище, построенном по "указному" чертежу, носить "указное" платье и обувь, предавался "указным" увеселениям, подчинялся "указным" порядкам, в "указных" местах лечиться, в "указных" гробах хорониться и "указным" образом лежать на кладбище, предварительно очистив душу покаянием в "указные" сроки"). Нехтування одягом, як становою ознакою, то найпершi i найбiльш очевиднi прояви демократизму i "вольностi" суспiльства. (Але чорнi як земля козацькi сорочки, про якi згадують московськi посли, насправдi були пов'язанi з гiгiгною козакiв - вони виварювали одяг в розчинi сумiшi березового дьогтю, воску i лою, пiсля чого тканина набувала нових якостей - не боялась води, не продувалась вiтром i головне - вiдлякувала комах, особливо блiх i вошей. Козаки також натирали обличчя дьогтем для захисту вiд комарiв i мух, пiсля чого ¬х зовнiшнiсть дiйсно могла викликати асоцiацi¬ з чортами. Але i до чортiв вiдношення у козака також було свогрiдне - "чорт бiс, аби яйця нiс"). Лицарство г явище духовне i найчастiше пов'язане з iдегю служiння, а не зиску i наживи. Вiдсутнiсть лицарства, вiдсутнiсть вiдчуття себе частиною свого народу, вiдсутнiсть iде¬ i вищих цiнностей, домiнування матерiального над духовним, може приводити до жахливих наслiдкiв. Прикладом можуть бути "польськi козаки", що з'явилися в тi ж самi козацькi часи, так званi лiсовчики (lisowczycy), що по свогму ставленню до рiдних полякiв майже не вiдрiзнялись вiд татар, а в Нiмеччинi аж до часiв наполеонiвських вогн матерi лякали дiтей "польськими козаками".
   Взагалi то, природженi рицарi духу складають дуже незначний вiдсоток населення. Але ¬х роль - неоцiнима. Вони г, як говорили ранiше, "сiль землi", праведники, свiточi, що освiтлюють шлях в майбутнг, показують посполитим людям де г справжня iстина, справедливiсть i краса, стають прикладами для наступних поколiнь i гордiстю народу. Вони втiлюють i уособлюють тi риси нацiонального характеру, за якими потiм iншi народи оцiнюють всю нацiю. Може завдяки цим людям збереглась наша культура i укра¬нська нацiя, бо таких людей серед нашого народу було не мало. Не випадково в тридцятi роки бiльшовизм винищував в першу чергу представникiв нацiонально¬ народно¬ культури.
  
  
   Основний i найважливiший висновок, який можна зробити, розглянувши таке iсторичне явище, як укра¬нське козацтво, полягаг в тому, що воно було органiчною i невiд'гмною складовою народу i можливо, вiдiгравало найважливiшу роль в нацiогенезi, надавши йому тi специфiчнi риси, що характернi власне для укра¬нства. Iнакше й не могло бути, враховуючи, що козаками була майже половина населення (за даними перепису на Гетьманщинi - 45%). Рацiональнiсть, тверезiсть i зваженiсть в оцiнках, вмiння пристосуватися до найскладнiших обставин, впертiсть в досягненнi мети, хазяйновитiсть, незалежнiсть i схильнiсть до покладання на власнi сили - усi цi риси нацiонального характеру укра¬нця певною мiрою пов'язанi з його козацькими коренями.
  

2.3. Укра¬нська хвиля.

  
   У нас воля виростала,
   Днiпром умивалась,
   У голови гори слала,
   Степом укривалась!
   Т. Шевченко
  
   Наявнiсть iндивiдуально¬ свободи на протязi багатьох поколiнь якiсно змiнюг тип людини в бiк зростання вiдповiдальностi, як соцiального iнституту, необхiдного для iснування спiльноти. Свобода в умовах вiдсутностi вiдповiдальностi кожно¬ людини за сво¬ дi¬ автоматично приводить до хаосу i руйнування суспiльних вiдносин. Дiйсно, уявiть собi, що в поселеннi, де проживають чеснi, вiдповiдальнi i достойнi люди, певна частина мешканцiв почала би обдурювати i красти. Це вiдразу змiнило б усю систему вiдношень, породило би пiдозру i втрату довiри мiж людьми, викликало б необхiднiсть постiйного догляду за сво¬м майном, потребу в органiзацi¬ вiдповiдних iнституцiй для протидi¬ - тобто, апарату примусу до виконання певних норм. На цьому свобода закiнчугться. Iсторiя нам показуг, що суспiльство свободи не може бути створене з людей, що не мають досвiду свободи, суспiльство рабiв може бути тiльки тоталiтарним. Суспiльство свободи г продукт еволюцi¬, може ¬¬ найдосконалiший продукт.
  
   Це пiдтверджугться тим фактом, що в суворих, чи навiть екстремальних умовах проживання завжди формувались спiльноти вiльних людей, бо "якiсть людини" стаг вирiшальним фактором в таких умовах. Тому приклад - ескiмоси i взагалi пiвнiчнi народи, жителi гiр (Кавказу, Альп), помори, численнi общини старовiрiв в Росi¬, нарештi, кочовики вiд ¦вразi¬ до пiвнiчно¬ Африки, коли вони не були насильно включенi в кочову агресивну державу. В усiх випадках формувався тип вiдповiдально¬ людини, що високо цiнуг свободу свою i iнших. Поведiнка i стиль життя того ж Михайла Ломоносова, поморського сина, вочевидь свiдчить про наявнiсть вродженого вiльного духу, що так видiляло його серед росiян. Вiльнi вихiдцi з загнаних в дрiмучi лiси старовiрських общин, мали процвiтаючу торгiвлю в басейнi Волги, (а потiм заполонили i Москву), яка трималась виключно на чесному словi купцiв, на повнiй довiрi мiж "сво¬ми", що забезпечувало ¬¬ ефективнiсть. В iталiйських вiльних мiстах, де рiвень iндивiдуально¬ свободи був досить високий, виникло i почало поширюватися Вiдродження гвропейсько¬ цивiлiзацi¬. Але в усiх випадках, де можна говорити про прояви свободи, вона була укорiнена, тобто мала пiд собою -рунтовнi довготривалi пiдстави. I цi пiдстави дуже довго зберiгалися в iсторичнiй пам'ятi i культурi народiв, що колись були вiльними. I тому народи Кавказу, якi Росiя почала завойовувати ще з початку XIX столiття, так i не вдалося до кiнця вгамувати, незважаючи на страшнi репресi¬, i тому не вдавалося викоренити горезвiсний "украинский сепаратизм".
   Чи свобода автоматично, тобто з необхiднiстю породжуг вiдповiдальний народ i досконале суспiльство, це питання окреме, яке потрiбно дослiджувати. Але зворотне твердження, напевно г однозначно справедливим - народ-раб не може вiдразу перейти до суспiльства свободи, бо свобода для раба не може вiдразу перетворитись в "усвiдомлену необхiднiсть", а спонукаг до руйнiвного свавiлля. Приборкати цю стихiю можливо тiльки за допомогою сильно¬ влади, яка знову перетворюг людей на рабiв. Утворюгться порочне причинно-наслiдкове коло, дуже типове для iсторичного розвитку бiльшостi народiв, вирватися з якого далеко не завжди вдагться. Працюг унiверсальний механiзм iнерцi¬, що не дозволяг швидко позбутися ментальностi раба. В таких випадках свободу потрiбно дозувати, як сильнодiючi лiки, i дай бог, щоб при грамотному керiвництвi був пройдений весь шлях до досить повно¬ свободи, хоча б за два-три поколiння. Але з iншого боку, той же самий механiзм iнерцi¬ не дозволяг швидко перетворити, вiльну людину на раба, а суспiльство вiльних людей - на бидло. I тому на Укра¬нi ще довго продовжувала iснувати Гетьманщина, Слобожанщина, Вiйсько Запорозьке Низове, а на Правобережжi безперервно виникали повстання проти гнобителiв. Тому в мiстах i мiстечках як гриби множились братства вiльних людей, а крiпак Тарас Шевченко став символом прагнення до свободи.
   Вихiд з "зачарованого кола рабства" може бути еволюцiйний, дуже довгий, або революцiйний, коли суспiльство опинягться в екстремальних умовах на межi виживання. В останньому випадку вiдбувагться швидка перебудова, фактично - злам свiдомостi бiльшостi людей i утворення нових соцiальних практик пристосованих до нових умов виживання, перш за все, на засадах кооперацi¬, звичайно, якщо соцiальний органiзм в тих умовах не гине. На жаль, такi найтяжчi перiоди в життi суспiльств не залишають пiсля себе документальних свiдоцтв i ми можемо бачити тiльки кiнцевий результат, наприклад, общини росiйських старовiрiв чи общини пуритан Ново¬ Англi¬, якi започаткували Сполученi Штати. Мабуть найбiльш добре документоване iсторичне явище - утворення держави Iзра¬ль. Перша хвиля переселенцiв-сiонiстiв на землi Палестини 1882 - 1903 рокiв отримувала суттгву фiнансову пiдтримку вiд фiлантропа Едмона де Ротшильда i певною мiрою паразитувала на цiй пiдтримцi. Представники друго¬ хвилi 1904 - 1914 року, тi що в нелюдських умовах осушували безлюднi болота Iзреельсько¬ долини, мерли вiд малярi¬, працювали на землi, не маючи жодного попереднього досвiду, впроваджували iврит, самотужки боронилися вiд агресивних сусiдiв, створювали нову батькiвщину для сво¬х нащадкiв, власне вони започаткували нову ментальнiсть i новi соцiальнi практики, стали центром кристалiзацi¬ фактично ново¬ нацi¬. Бо були гвре¬ i гвре¬. Були тi, що не витримали випробувань i повтiкали в Америку (таких була переважна бiльшiсть) i була купка пасiонарi¬в, iдеалiстiв, що мрiяли про вiддалене майбутнг. Ось цей первiсний iмпульс, якщо його не псуг, не плюндруг держава, значною мiрою визначаг подальшу долю соцiального органiзму. Цей первiсний iмпульс створив хвилю, яка прокотилася по всiх землях, всмоктала вiдповiднi характери, i за два-три поколiння була створена п'ятимiльйонна нова iзра¬льська нацiя i модерна держава.
  
   Напевно, в постмонгольський перiод на порубiжжi виник "центр кристалiзацi¬" ново¬ спiльноти вiльних людей, який започаткував довгий, на протязi двох - трьох столiть, еволюцiйний процес самоорганiзацi¬ i формування ново¬ соцiально¬ практики, що привiв до виникнення кiлькох станiв - козакiв, чумакiв, вiльних селян i ремiсникiв, одночасно був процесом етногенезу укра¬нцiв, процесу створення цiлком визначено¬ ментальностi, притаманно¬ значнiй частинi народу. Нестримна хвиля укра¬нiзацi¬ була утвердженням iде¬ свободи i переваг, що ¬х даг самоорганiзацiя, утвердженням ментальностi вiльно¬ людини, що вже нiяк не асоцiювала себе з русом (русином). Остаточний перелом вiд Русi до Укра¬ни на бiльшостi земель вiдбувся напевно близько кiнця XVI - початку XVII столiття, коли нова, як сказали б зараз, "нацiональна iдея" розповзлася по бiльшiй частинi територi¬ пiвденно¬ Русi i перемогла остаточно, змiнивши самоiдентифiкацiю людей з руса на укра¬нця i вiдповiдно, змiнивши назву свог¬ землi зi ставшо¬ чужою Русi на рiдну i милу серцю вiльну Укра¬ну.
  
   В одному мiсцi щоденника Ерiха Лясоти 1594 року, де вiн домовлягться з запорожцями, читагмо: "Хай вони ... подадуться вверх Днiпром на Укра¬ну, тобто до кордону краю...". Тут Укра¬на - ще кордон краю (Русi) з Диким полем, як це традицiйно було прийнято. Але трохи нижче вiн пише "...я вважав украй необхiдним зберегти друзями людей, яких поважаг не тiльки Укра¬на (цебто Волинь i Подiлля, де в них г багато прихильникiв), але i вся Польща". Тобто, на той час була ще певна невизначенiсть, хоча Укра¬на вже чiтко вiдмежовувалась вiд Польщi. Але через пiвстолiття Боплан, який покинув Укра¬ну в 1648 роцi, коли "запахло жареним", вже без будь-яких сумнiвiв складаг повну карту, власне Укра¬ни, а не Русi i не Польщi. Я навiв приклади Лясоти i Боплана, як людей, що безпосередньо перебували на Укра¬нi, але будучи iноземцями, вiдносились до не¬ цiлком нейтрально i вiдсторонено. Люди, що були "задiянi в процесi", наприклад, Богдан Хмельницький, вживали назву, Укра¬на, серед "сво¬х", а "назовнi" вживалась традицiйна назва, Русь. (Наталя Яковенко. Вибiр iменi versus вибiр шляху. 2009).
   В старих джерелах Речi Посполито¬, вiд кiнця XVI столiття, коли з'явилися першi згадки про козакiв i до середини XVII ст., слово Укра¬на не зустрiчагться, мова йде про Русь, причому Подiлля не включагться до складу Русi (вживагться форма "Русь i Подiлля"). Але в iсторичнiй серi¬ А. Павiнського i О. Яблоновського ZrСdla dziejowe (Iсторичнi джерела), що почала видаватися з 1875 року, вживагться термiн "землi руськi", до яких вiдноситься Волинь, Подiлля i Укра¬на. До Укра¬ни О. Яблоновський вiдносить Ки¬вське i Брацлавське вогводства Речi Посполито¬. (Укра¬на розглянута в 20-му томi "Iсторичних джерел").
  
   Природно допустити, що представники молодого етносу, що зародився на укра¬нах, з'являючись на Русi, вiдчували свою окремiшнiсть, вiдмiннiсть вiд забитих, затурканих селюкiв, що довгий час перебували пiд пресом спочатку баскакiв, потiм сво¬х князькiв, боярчикiв i шляхти, яка до того ж не могла ¬х захистити вiд татарських погромiв. Цей дух свободи, власно¬ гiдностi, непiдлеглостi, безстрашностi що вiдчувався в поведiнцi, настановi, мовi не говорячи вже про вiдмiнностi в одязi, суттгво вирiзняв прибульцiв серед мiсцевих обивателiв. Ця очевидна вiдмiннiсть не могла не закрiпитись в мовi, в формi визначення цих людей. Принцип визначення прибульцiв в усi часи i серед усiх народiв був i г стандартний - по тому звiдки людина прибула: з укра¬н - значить укра¬нець. Напевно, i самi укра¬нцi так себе називали. Власне з цього почалася мала, невидима оком i тиха, я сказав би, революцiя укра¬нiзацi¬, що хвилею пройшла вiд укра¬н порубiжжя до етнiчних кордонiв домонгольсько¬ пiвденно-захiдно¬ Русi - земель полян, древлян, сiверян, уличiв, бужан i навiть волинян. На вiдмiну вiд соцiальних революцiй, це була революцiя ментальна, що вiдбувагться в головi, революцiя перетворення руса на укра¬нця, навiть можна сказати, революцiя гiдностi. Всяка ментальна революцiя, хоча б частково, маг в сво¬й основi якусь iдею, чи навiть мрiю. В цiй революцi¬ мрiя була зримою, конкретною i вона була поряд - "друга обiтована земля, що кипiла молоком i медом" i крiм того, там була свобода. Ця очевидна перевага свободи над несвободою була найбiльш привабливою.
   Як уже говорилось, ментальнiсть народу в середньому не може змiнюватися швидко i, як правило, пов'язана зi змiною поколiнь. Iнтенсивнiсть процесу залежить вiд рiвня ментального напруження в суспiльствi, але в будь-якому випадку ментальнiсть старшого поколiння залишагться незмiнною i являг собою iнерцiйний фактор. Але пiсля того, як ментальнiсть утвердилась, вона так само продовжуг iснувати навiть коли соцiальнi умови радикально змiнилися (це г iсторична або нацiонально-культурна пам'ять). Ось цей, як ми ранiше його назвали, фазовий зсув в рiзних вимiрах соцiального процесу, стаг причиною певних iсторичних явищ, що можуть викликати подив, якщо не враховувати передiсторiю, навiть давнг iсторичне минуле.
   Убогiсть iнформацi¬ про тi далекi часи може стати причиною виникнення iсторичних реконструкцiй, якi мають мало спiльного з дiйснiстю, тому ми магмо покладатись тiльки на тi факти, фактори i закономiрностi, що не викликають жодного сумнiву. Серед них - зростання кiлькостi населення на Русi в "перiод спокою" вiд 1240 до 1482 року; економiчна недостатнiсть кочових утворень i Кримського ханства, перш за все, проблема зерна; проблема солi на Русi; розвиток торгових стосункiв; турецький васалiтет Криму, захоплення турками Кафи (Феодосi¬) в 1475 роцi i органiзацiя там невольничого ринку; Люблiнська унiя 1569 року i введення крiпосного права на Русi-Укра¬нi, згiдно Третього Литовського статуту 1588 року.
   Демографiчний тиск - один з найважливiших вимiрiв соцiального процесу, в той же час, мiнiмально вiдображений в iсторичних хронiках. (Тiльки в казках зафiксовано, що старший син отримуг млина, а молодший - кота i вiдкриту дорогу на всi чотири сторони). Щаслива та кра¬на, яка маг вiльний простiр для подальшого розширення, навiть якщо цей простiр не зовсiм звичний чи навiть ворожий. Укра¬на мала Великий степ, Дике Поле з розкiшною землею i пiдходящим клiматом. То ж туди прямували надлишки люду, тут знаходили свог пристанище тi, хто прагнув волi, пригод, романтизму, хто не мiг себе знайти в одноманiтному, чи тупому i безпросвiтному життi. Тож поступово уходництво мало змiнитись мiграцiгю, а зона розселення з необхiднiстю мала поширюватись вiд рiчок в бiк степу. Прибувши на "землю обiтовану" переселенець стикався з проблемами, про якi ранiше не мав жодного уявлення - вода, дерево, житло, опалення, обробка землi.
   У монголiв була сувора (пiд страхом смертно¬ кари) заборона митися в природних водоймах. Вважалося, що такi дi¬ викликають грозу. (Гроза в степу з руйнiвним шквальним вiтром - страшна стихiя). Таке смiхотворне з точки зору нашого сучасника пояснення, насправдi маг глибшу причину - людина, що звикне до свiжо¬ проточно¬ води не захоче йти в степ на кочiв'я. Вода - одна з основ життя i проблема води повстаг одною з перших, як тiльки розтаг снiг i пiдсихаг степ. Ця проблема в степу маг тiльки гдине вирiшення - колодязь. Колодязь в степу глибиною до кiлькох десяткiв метрiв - це технологiчно дуже складна споруда, яка пiд силу тiльки колективу з певним набором спецiалiстiв. Тож наявнiсть колодязя, чи джерела води була необхiдною умовою для поселення, i таким чином, люди селились селами, що мали колодязь, i новi прибульцi приставали до таких сiл, а коли село розширялось, будували "кутком" новий колодязь i т. д. Це (i не тiльки це) обумовлювало iснування певного товариства - громади, що була формою самоорганiзацi¬ при необхiдностi спiльних дiй.
   Друга проблема - деревина, точнiше ¬¬ вiдсутнiсть. Новi поселенцi, що ви¬хали рано навеснi до грязюки, мали до зими вже побудувати хату i хлiва для худоби. Вiдсутнiсть достатньо¬ кiлькостi деревини спонукала до пошуку нових технологiй будiвництва. Було використане те, що г в достатку i те що лежить пiд ногами - солома i глиниста земля, або сумiш глини з пiском. Новий будiвельний матерiал, що проник в Укра¬ну явно через кочовикiв - саман (на тюркських мовах - солома) був порятунком для жителiв степу. Будiвництво могло йти каркасним методом, або з використанням саманних блокiв. Далi стiни штукатурились глиною i обмазувались вапном. Дах робився з соломи, дуже крутий, щоб не затримував на собi кучугури снiгу (не створював снiгове навантаження) i дозволяв робити досить легку конструкцiю без потужних крокв. Печi робили з цегли-сирцю. Але збудувати таку хату, i взагалi - обжитись, пристосуватись до нових умов без сторонньо¬ допомоги було вкрай важко. В якостi палива використовувався кiзяк - сумiш калу траво¬дних тварин з соломою, сформована в виглядi коржiв i висушена. Думагться, що ця технологiя також запозичена вiд степовикiв - кочових скотарiв, для яких вона гдино можлива.
   Але адаптацiя до умов степу не могла бути виключно пасивною. Вже скоро на укра¬нах зазеленiли дерева, що стали в майбутньому одним iз символiв Укра¬ни - тополi. Цi дерева не тiльки витримують умови степу, але й ростуть дуже швидко, так що посадки тополi скоро забезпечили мiсцевих жителiв необхiдною кiлькiстю деревини. Важко переоцiнити значення цього дерева для ранньо¬ Укра¬ни, а тому його символiчне значення зовсiм не випадкове. Значно далi на пiвдень просунулись посадки сосни, для яко¬ iдеально пiдходили пiщанi -рунти, непридатнi для вирощування зерна. Створювались полезахиснi смуги з кущiв i дерев, що взимку затримували снiг, а влiтку - запобiгали вiтровiй ерозi¬. Бiля хат повиростали садочки, квiтники, огорожi з плоту - поступово створювалася та Укра¬на, яка вже суттгво вiдрiзнялася вiд Русi i яка через деякий час стала "обличчям" Укра¬ни, тим образом, який залишився для нас в творах лiтераторiв i художникiв, що зображали отой укра¬нський тихий домашнiй "рай" на фонi безкра¬х ланiв пшеницi. Бiла хата в садочку географiчно точно вiдповiдаг ареалу розповсюдження укра¬нства. Кiлька десятилiть тому я, неодноразово ¬дучи по¬здом, спостерiгав той разючий контраст, рiзкий перехiд в зовнiшньому виглядi сiл при в'¬здi з Росi¬, з ¬¬ чорними iзбами, в привiтну бiлу, наче освiтлену сонцем, Укра¬ну. В нашi часи цей контраст майже зник, внаслiдок розповсюдження новiтнiх технологiй будiвництва.
   Укра¬ни обживались розширювались, укрiплялись. В XV столiттi пiшла вже серйозна торгiвля з Кримом, найперше - головними продуктами, до кримцiв - зерно, а звiдти - сiль. (Пiзнiше поклади солi вiдкрили на Донбасi (Слов'янськ), в XVI столiттi великим центром солеварiння став Дрогобич.) Це була життгво необхiдна торгiвля, як для Укра¬ни, так i для Криму. Вона безперервно продовжувалась, захищалась законами i розширялась аж до настання епохи залiзниць. Ще в 1830 - 1840 роках чумаки забезпечували бiльше половини об'гму торгiвлi сiллю, перевозили вiд 2,5 до 4 мiльйонiв пудiв солi, вiд 600 до 900 тисяч пудiв сушено¬ риби, 25 - 40 мiльйонiв пудiв збiжжя за рiк, працювало близько 200 тисяч чумакiв. (На картинi Айвазовського зображена чумацька валка, що тягнеться аж до горизонту). Чумацтво - виключно укра¬нське явище, продукт "хвилi укра¬нства", яка дiйшла точно до кордонiв поширення укра¬нства - укра¬нсько¬ мови, бiло¬ хати, i вiдповiдно¬ ментальностi.
   На мiй погляд, власне чумацтво, бiльшою мiрою нiж козацтво, символiзуг феномен створення того першого осередку, центру кристалiзацi¬, що створив "хвилю укра¬нства". Цiлком зрозумiло, що козацтво привертало бiльшу увагу iсторикiв i лiтописцiв, бо в усi часи тi, хто вбиваг, руйнуг i грабуг ставали предметом уваги i нацiонально¬ гордостi, тi хто створював - не були удостогнi уваги, а тi хто сiяв, орав i годував, вважались бидлом, брудом на ногах доблесних во¬нiв.
   Утворення чумацтва, як масового явища, могло вiдбутися тiльки як результат переходу вiд базового общинного типу ментальностi, до бiльш просунутого - ринкового типу i вiдповiдно, вiд общинного типу соцiально¬ органiзацi¬ до громади, як соцiально¬ органiзацi¬ вiльних людей. Община, як базова форма органiзацi¬ створюг вiдповiдну ментальнiсть, для яко¬ г характерним колективiзм, колективна вiдповiдальнiсть, вiрнiсть традицiям, повага до старших i до авторитетiв, готовнiсть служити спiльним iнтересам аж до самопожертви, повага до сiмейних цiнностей, ворожiсть i недовiра до "чужинцiв". Общинник "влитий" в свог середовище, поза яким вiн не уявляг свого iснування. Дiйсно, людина, яка покинула общину, опинягться в зовсiм iнших вiдношеннях з реальнiстю. Вiдчуття себе частиною цiлого, гдностi з общиною, захищеностi покидають ¬¬, бо вона маг сама приймати рiшення i за них вiдповiдати особисто. Уявiть собi що мала вiдчувати людина, що перший раз в життi вирiшила ¬хати в чумацьку подорож, що триваг вiд снiгу i до снiгу, подорож в нескiнчений невiдомий простiр, де гуляють татарськi банди, ризикуючи не тiльки збiжжям, яке отримане важкою працею, а може й сво¬м життям. Таке рiшення могла прийняти тiльки вiльна людина, а ще до того, людина яку зовуть невiдомi простори, бажання взнати, що там за горизонтом, бажання нових вражень, готовнiсть кинути виклик Степу, випробувати власнi сили, навiть незважаючи на смертельну небезпеку. Тобто, це вже був козак, у старому, найпершому розумiннi цього слова - вiльна людина. Це був прояв того духу, що разюче вiдрiзняв козака-укра¬нця вiд руса, того духу, який викликав непередаване захоплення i перед силою якого неможливо було встояти. "Я хочу стати укра¬нцем" - напевно говорив малюк, i вiн ставав ¬м. "Козаче соболю, вiзьми мене з собою на Вкра¬ну далеку" - просила дiвчина. I вона ставала укра¬нкою. Процес пiшов. Почала формуватись укра¬нська ментальнiсть - ментальнiсть вiльно¬ людини, що поширювалась до меж вже iснуючого на той час пiвденно-руського етносу, перетворюючи його на етнос укра¬нський. I поступово всi руси почали звати себе укра¬нцями, а свою землю Укра¬ною, хоч спочатку це була назва тiльки для внутрiшнього вжитку.
   Ринкова ментальнiсть якiсно змiнюг систему вiдношень людини i оточення. Свiт для нього стаг вiдкритим у всiй сво¬ повнотi, рiзноманiттi етносiв, культур, релiгiй, традицiй, мов. Для нього не iснуг непорушних iстин чи авторитетiв, абсолютизацiя свого рiдного, етнiчного для нього неприйнятна i бiльше того, шкiдлива, вiн легко сходиться з представниками рiзних народiв i культур, вiн готовий сприймати все, що для нього маг цiннiсть i вiд кочовика-ногайця, i вiд татарина-во¬на, i вiд поляка-шляхтича - "чорт бiс, аби яйця нiс". Татари для козакiв були ситуативно, то вороги, то союзники, козаки не робили проблеми стосовно контактiв з людьми iншо¬ вiри, високого чи низького походження, питання "шляхетностi" для них також було ситуативне i розглядалось з точки зору вигоди. Оцей тип укра¬нця-козака, що сяде грати в карти з чортом, чи навiть осiдлаг його, але нiколи не поступиться нечистiй силi, бо фактично вiн в нечисту силу не вiрить, що сприймаг чуже, не як загрозу, а як явище, з цiкавiстю i гумором, цей тип, що знайшов вiдображення в творах лiтератури, напевно сформувався з отих переселенцiв-уходникiв, а згодом, чумакiв-козакiв, що почали широко вiдкритими очима дивитися на широкий бiлий свiт.
   Надамо слово iсторикам: "...здагться, нiби вся сeлянськa Укрa¬нa кiнця XVI - сeрeдини XVII ст. жила нa кoлeсax. "Eрa сeлянськoгo вiдxoду", як iнкoли нaзивaють цeй пeрioд iстoрики, дiйснo дaлa нaдзвичaйнo висoкий прoцeнт мiгрaцiй. Зa пiдрaxункaми Микoли Крикунa, лишe зa дaними судoвиx книг трьox вoгвoдств Укрa¬ни, у пeршiй пoлoвинi XVII ст. втiкaчi пoкинули близькo двox тисяч сiл з Руськoгo i Бeлзькoгo вoгвoдств, a з тeритoрiaльнo нeвeликoгo Пoдiльськoгo - 618. Дoбрoбут кoлoнiстiв був гaрaнтoвaний сaмoю прирoдoю, бo зaлeжaв лишe вiд ¬xньo¬ прaцьoвитoстi тa зaпoвзятливoстi. Приклaдiв пoдиву гiднo¬ сeлянськo¬ зaмoжнoстi в циx крaяx, дe, як гoвoрили рeвiзoрaм брaцлaвськi бoяри щe в 1545 р., мужик пишнiший i бaгaтший, aнiж пaн, мoжнa нaвeсти чимaлo. Прoтe всe-тaки, всупeрeч нeзрiвняннo сприятливiшим oбстaвинaм життя ки¬вськo-брaцлaвськoгo сeлянинa пoрiвнянo з йoгo вoлинським, a oсoбливo гaлицьким брaтoм, сaмe Брaцлaвщинa й Ки¬вщина нeвдoвзi стaнуть вoгнищeм сoцiaльниx кoнфлiктiв. Причини цьoгo бaчaться нe стiльки в eкoнoмiчниx рeaлiяx чи нaдмiрниx утискax сeлянськo¬ мaси, скiльки в спeцифiчнiй мeнтaльнoстi xлiбoрoбiв стeпoвo¬ зoни. Oсвo¬вши влaснoю прaцeю зeмлi й вoди нeбeзпeчнoгo крaю, кoлoнiсти нe дoпускaли думки, щo цe нe ¬xня, сaнкцioнoвaнa Бoжим прaвoм влaснiсть. З iншoгo бoку, життя вiч-нa-вiч з тaтaринoм вирoблялo нeзaлeжнiсть i вiдвaгу, спoрiднeну з кoзaцькoю. Тoму нaвiть лeгкi спрoби зaпрoвaдити крiпoсницькo-пaнщиннi пoрядки, звичнi для внутрiшнix рeгioнiв дeржaви, викликaли тут бурxливу рeaкцiю як зaмax нa вoлю". I далi: "Кiлькiсть мiськиx пoсeлeнь, щo виникли в oстaннiй чвeртi XVI - пeршiй пoлoвинi XVII ст. у пoгрaничниx (укрa¬нниx) вoгвoдствax - Ки¬вськoму тa Брaцлaвськoму, врaжaючa - пoнaд 300. I xoчa в пeрeвaжнiй бiльшoстi ¬хнг нaсeлeння нe пeрeвищувaлo сoтнi двoрiв, тoбтo близькo 600-700 чoлoвiк, однак рoль oсeрeдкiв, дoвкoлa якиx снувaлoся життя, вoни викoнувaли. Бiльшiсть зaснoвувaлaся вiдрaзу нa мa-дeбурзькoму прaвi, тoбтo з пeвними, нexaй i спрoщeними, фoрмaми сaмoврядувaння. Нaвiть oбмeжeнi форми мa-дeбурзькoгo сaмoврядувaння сприяли тoргoвiй aктивнoстi мiськoгo нaсeлeння i пoжвaвлeнню рeмiсництвa. Нaприклaд, у Бiлiй Цeрквi, щo виниклa як прикoрдoнний зaмoк у сeрeдинi XVI ст., a 1588 р. oдeржaлa привiлeй нa мa-дeбурзькe прaвo, нa 40-i рoки XVII ст. вжe мeшкaлo пoнaд 250 рeмiсникiв рiзниx прoфeсiй - дo 30% житeлiв". (Н. Яковенко. Нарис iсторi¬ Укра¬ни з найдавнiших часiв до кiнця 18 столiття.)
   Як сказав Боплан про козакiв, "вони  надзвичайно кохаються у сво¬й свободi, без яко¬ не уявляють життя". Дiйсно, це було головне. Вiд часу, коли укра¬нська ментальнiсть, дух свободи i уявлення про те, як треба жити i як не треба жити нi в якому разi, поширилась практично в межах нинiшнiх укра¬нських земель, то вже вона сама стала причиною i рухомою силою подальших подiй. Вона створила феномен, як дехто говорить, держави, яко¬ нiколи не було. Як не дивно, ця держава не вмерла й не загинула, а навпаки, розширилась i "переварила" прибульцiв. З падiнням польсько¬ влади Запорозьке вiйсько взяло на себе функцi¬ цивiльно¬ адмiнiстрацi¬, утворивши фактично новий полiтичний органiзм, який ми назвали козацькою державою, але який, на жаль, державою ще не був. Саме це через нетривалий час призвело до Ру¬ни. Держава не може сформуватися "з нуля" одномоментно, маг пройти певний процес ¬¬ адаптацi¬ до реалiй, утворення певно¬ гдностi i узгодженостi усiх частин механiзму, досягнення певного рiвня професiоналiзму. I держава не може утворитися в суспiльствi, де переважна бiльшiсть людей позбавлена державницько¬ ментальностi, де держава асоцiюгться з панством, крiпацтвом, насильством i приниженням. Але тi суспiльнi форми, що виникли на Укра¬нi, являли на той час оптимальнi (i на мiй погляд, унiкальнi) форми узгодження суспiльно¬ органiзацi¬ i iндивiдуально¬ свободи.
   Якiсть народу взнагться в випробуваннях. Iсторичнi виклики тiльки змiцнюють сильний народ, загартовують його i розширюють його адаптацiйнi можливостi. Саме таким викликом стали для Укра¬ни майже безперервнi агресивнi дi¬ Кримського ханства, що почалися в кiнцi XV столiття i тривали майже пiвтора столiття. Власне цi дi¬ довершили формування цiлком певно¬ соцiально¬ практики i вiдповiдного укра¬нського типу людини, яку ми знагмо вже з iсторичних джерел. Цей перiод остаточно сформував укра¬нську нацiю, як нацiю вiльних людей, що можуть власними силами протистояти потужним зовнiшнiм загрозам.
  
  
  
  
  
  
  

Роздiл 2.4. Держава, яко¬ нiколи не було.

  
   Надлежит искоренять в малороссах развратное мнение, по коему
   представляют себя народом от здешнего совсем отличным.
   Катерина II
  
   Останнiм часом з'явилась маса публiкацiй (особливо в Iнтернетi) про укра¬нську "недодержавнiсть", написаних на рiзних рiвнях грамотностi, з'являються карти, на яких показано, з одного боку, коли i ким та чи iнша частина Укра¬ни була колонiзована, i перестала iснувати власне, як Укра¬на, а з iншого боку, коли i завдяки кому неiснуюча Укра¬на приростала територiями. Крiм того переконливо доводиться, що укра¬нцi i росiяни - це один i той самий чорт, тiльки з рiзних бокiв. Iсторiю про неiснуючу Укра¬ну я пам'ятаю з глибоких радянських часiв, бiльше того, я не пiддавав жодному сумнiву iсторичнi факти - Укра¬ни як держави в загальноприйнятому сенсi дiйсно не було, причому, нiколи, якщо не рахувати кiлькох рокiв за часiв Хмельниччини, та й то навряд чи те утворення можна було назвати державою. Звичайно, на такi аргументи можна вiдповiсти: головне, щоб iснував народ, а держава буде.
   Але можна глибше копнути в суть питання (до якого ми ще будемо неодноразово звертатись): чому укра¬нськi землi не тiльки не зменшились, чи навiть зникли з iсторично¬ карти, як то вiдбулося, скажiмо з землями каталонцiв, саксонцiв, гасконцiв, бургундцiв, бретонцiв, готiв, швабiв i безлiчi iнших, а безперервно приростали. Вони приростали власне, як укра¬нськi землi, тобто землi, де серед населення переважаг укра¬нський тип культури i ментальностi. Характерний приклад - Слобожанщина чи Пiвнiчне Причорномор'я, куди стiкалися представники найрiзноманiтнiших етносiв, але врештi решт були укра¬нiзованi. (Винятком г Стародубщина, яка починаючи з 1660 рокiв iнтенсивно заселялась старообрядцями - соцiальною групою, що була схильна до самоiзоляцi¬ i не пiддавалась жоднiй асимiляцi¬ чи культурним впливам. Старообрядцi Стародубщини зберегли свою культурну iдентичнiсть навiть пiсля насильницького ¬х виселення в Бурятiю).
   Iсторiя показуг, що безлiч народiв не отримали власно¬ державностi i зникли, деякi - втратили державнiсть i не зникли, iншi - втратили i згодом повернули, г й такi, що нiколи не мали державностi, але продовжують iснувати, як народ. Також iснуг багато полiетнiчних держав, що не мають "титульного" етносу, або ж iснують окремi держави, населенi однаковим етносом, але мабуть можна стверджувати, що необхiдною умовою для створення нацiонально¬ держави г iснування вiдповiдного народу. I в цьому сенсi основне питання, що стосугться iснування Укра¬ни, як ранiше, так i тепер (тепер - значно менше) - а чи був (г) укра¬нський народ?
   Феномен iснування Укра¬ни, як територi¬, що заселена укра¬нцями, вже не викликав сумнiву приблизно з середини XVII столiття, коли цiлком склалися укра¬нський етнос i вiдповiдна територiя, вiдображена на першiй мапi Укра¬ни Боплана (про що ми вже згадували у Вступi), i саме iснування народу стало ключовим при визначеннi назви, Укра¬на, для дано¬ територi¬. Без сумнiву, тут мали вплив особистi враження Боплана вiд спiлкування з козаками, яких вiн характеризуг, як справжнiх аристократiв. (Мiж iншим, його описи польсько¬ шляхти значно менш комплiментарнi). Вiд того часу в гвропейському полiтикумi почали формуватися уявлення про Укра¬ну як територiю, що iсторично заселена укра¬нцями, причому ця територiя мала певнi, хоч i не досить визначенi, кордони. А до того в ¦вропi було усталене поняття Русь - територiя, народ ("русини" або "народ руський"), вiра (грецька або унiатська), мова руська. Пiд це поняття пiдпадали укра¬нцi i бiлоруси разом з вiдповiдними територiями. Вони мали спiльну офiцiйну руську мову, що була державною в Великому Князiвствi Литовському (ВКЛ) i спiльне законодавство, зафiксоване в Литовських статутах. Безумовно, важливу роль вiдiгравала також наявнiсть спiльно¬ спадщини вiд часiв Ки¬всько¬ Русi.
   Русь "укра¬нська" пiддалась впливу "укра¬нсько¬ хвилi", козаччини, вольностi, що вiдповiдним чином деформувало суспiльну систему в бiк кочового принципу, "народ-вiйсько", в той час як бiлоруська частина Русi виявилася бiльш консервативною i бiльш послiдовною в пiдтримцi принципiв, що панували в ВКЛ. (Це не дивно, враховуючи, що бiлоруський Новогрудок був першою столицею ВКЛ). Але iнерцiя писаного слова дуже велика, тому Укра¬на ще на протязi довгого часу в юридичних документах позначалась, як Русь. (А тому, зовсiм не випадково Петро I в 1721 роцi назвав Московську державу новим iм'ям - Росiя, а не Русь, бо iнакше виникло б повне непорозумiння).
   Тобто Укра¬ни, як держави не iснувало, але була кра¬на (територiя), що мала назву Укра¬на, i люди, що ¬¬ заселяли - укра¬нцi. I це г головне. I власне в цьому полягаг проблема нацiонально¬ державностi, в тому числi й сучасно¬. Дiйсно, якщо припустити, що такого окремого народу, як укра¬нцi не iснуг, то тодi виникають великi сумнiви, щодо доцiльностi, або просто, здорового глузду, в iснуваннi окремо¬ держави. (До речi, це основний аргумент дослiдникiв природи "укра¬нського сепаратизму"). Тодi, так званi, укра¬нцi, мають забути свiй "малорусский диалект", (тим бiльше, що значною мiрою це вже зроблено) влитися в "единое культурное пространство" (i таке насправдi вже iснуг) i нарештi "слиться с матушкой-Россией". Ключове слово тут - культурний простiр, що створюг духовну основу "окремiшностi", яку народ намагагться зберегти за будь яку цiну i яка г базовою пiдставою створення окремо¬ держави. Iсторiя показуг, що поки iснуг ота окремiшнiсть, вiдрубнiсть культур народiв, що входять до гдино¬ держави, завжди залишагться тенденцiя до сепаратизму, виокремлення регiонiв, де переважаг окрема культура. (Хрестоматiйним прикладом такого сепаратизму була тридцятилiтня вiйна, пов'язана з приборканням Карлом Великим Саксонi¬ у VIII столiттi, що супроводжувалась жахливим винищенням саксонцiв i яку вдалося завершити лише завдяки, можливо найпершим в ¦вропi, масовим ¬х депортацiям). Власне, по аналогiчному принципу вiдбувався розподiл Росiйсько¬ iмперi¬ пiсля подiй 1917 року, а потiм - створення СРСР, коли при визначеннi кордонiв республiк враховувались результати перепису населення 1897 року, де ще не було графи, "нацiональнiсть", але була графа, "рiдна мова", що напевно г найважливiшим показником культурно¬ належностi. Треба вiдзначити, що такий принцип подiлу по вiдношенню до Укра¬ни був достатньо справедливий i практично не призвiв до етнiчних конфлiктiв в майбутньому. I хоч культурний простiр за роки радянсько¬ влади був значною мiрою унiфiкований, цього виявилося недостатньо для "злиття". Iснують суттгвi культурнi вiдмiнностi обох народiв саме по вiдношенню до уявлень про державу i державотворення, при цьому цi вiдмiнностi мають глибоке iсторичне корiння.
  
   Iснуг iнформацiя (я не можу гарантувати ¬¬ достовiрнiсть), що Сталiн свого часу при формуваннi територiй нацiональних республiк у складi СРСР, наполiг на включеннi Донбасу до складу саме Укра¬ни, а не Росi¬. Аргументом було те, що маси росiйського пролетарiату, що працюють в цьому регiонi, будуть вгамовувати сепаратистськi настро¬ укра¬нцiв, Донбас стане якорем, що прив'яже Укра¬ну до Росi¬. Iсторiя показала, що Сталiн дивився дуже далеко, аж в 2014 рiк.
  
   Петро Михайлович Сас, дослiдник полiтично¬ культури укра¬нського суспiльства, пише з цього приводу: "На початку 20-х рр. XVI ст. виникаг теоретично вмотивована полiтична концепцiя "руського" народу. Поняття контину¬тету iсторi¬ руського народу набувало системного, теоретично узасадненого вимiру i розглядалося як полiтичне. Базовими iдейними компонентами концепцi¬ виступало, зокрема, твердження про одвiчну свободу народу, засновану на природному правi й моральних приписах старовини. Стверджувалося, що ця свобода виявилася в добровiльному i договiрному пiдданствi, скрiпленому королiвською присягою пiд час iнкорпорацi¬ Польщею укра¬нських земель i пiдтвердженому пiзнiшими полiтико-правовими актами. Набула популярностi теза про "третiй" полiтичний народ кра¬ни (поряд з польським та литовським) -- "руський". Доводилося, що "руський" народ г одним iз фундаторiв Речi Посполито¬, тобто стороною рiвноправною у цьому вiдношеннi з польським та литовським "народами-засновниками"". Характерна форма полiтично¬ самоiдентифiкацi¬ - "ми, руський народ" сама по собi була результатом формування цiлком певно¬, i можна стверджувати - демократично¬ свiдомостi, яка тiльки й могла виникнути в умовах свободи i самоврядування. Вiдносно цього треба зробити ряд зауважень.
   Феномен нацiонально¬ держави виник на початку XIX столiття пiсля подiй Велико¬ французько¬ революцi¬ i процес створення держав-нацiй не завершився аж до цього часу. Тобто суспiльна свiдомiсть (ментальнiсть) жителя ¦вропи в серединi XVII столiття, коли почалися державотворчi процеси на Укра¬нi, ще не оперувала поняттям, нацiя, бо важливiшим був становий подiл суспiльства. Так званий, посполитий люд, взагалi не приймався до уваги, як полiтичний фактор, а розглядався, як тупа робоча сила, що служить шляхтi. (Як писав поет: "...страна рабов, страна господ", мiж якими - прiрва). До того ж цей посполитий люд був подiлений мiж феодалами i фiзично не мiг мати полiтично¬ гдностi. Шляхта рiзного етнiчного походження мала бiльше спiльного i могла найти порозумiння скорiше, нiж етнiчно спорiднена шляхта i посполитий люд. (До того ж iснували уявлення про зовсiм вiдмiнне походження шляхти i чернi, наприклад, вираженi в сарматському мiфi походження польсько¬ шляхти). А тому подiл державних кордонiв по етнiчному принципу не мав практичного значення. Державнi кордони визначалися правом сильного. Тим бiльше, що вся гвропейська елiта була пов'язана давнiми родинними (зокрема, династичними) зв'язками, спiльною мовою (латиною) i спiльною церквою. (Зауважимо, що власна "етнiчна" мова в тi часи взагалi мала найменше значення). (Вiдголосок такого стану речей i тако¬ ментальностi ми можемо бачити в знаменитому комунiстичному гаслi "Пролетарi усiх кра¬н, гднайтеся!". Вважалося, що капiталiсти (шляхта) вже г об'гднанi, бо для капiталiста не iснуг нацi¬, а тiльки прибуток. В такому разi пролетарi також мали об'гднатись, бо для них iдеал свiтового комунiзму мав бути дорожчим за нацiональнi iнтереси. Досвiд показав, що "негр преклонных годов" аж нiяк не був схильний вивчати росiйську мову).
   Напевно найважливiшими факторами в створеннi нацiй i вiдповiдно - нацiональних держав, г, по-перше, збiльшення рiвня соцiалiзацi¬ (зв'язкiв) усiх верств (станiв) населення, пов'язане з лiквiдацiгю мiжстанових перегородок, полегшенням вертикально¬ мобiльностi, що приводить до такого рiвня гдностi, при якому даний народ вже можна розглядати, як гдине полiтичне цiле - нацiю. Полiтизацiя усього народу, а не тiльки елiти, г явище вторинне i неможливе без певного рiвня соцiалiзацi¬. Полiтизацiя виникаг, як реакцiя на вiдповiднi обставини, що змушують народ об'гднуватись для узгоджених дiй. По-друге, в формi нацiонально¬ державностi вiдбувагться максимальне узгодження iнтересiв i прагнень нацi¬ з iнтересами держави: держава, яка формугться з представникiв дано¬ нацi¬ максимально захищаг ¬¬ етнокультурнi цiнностi i тим самим створюг пiдстави для зусиль з боку нацi¬ щодо збереження цiлiсностi держави. Виникаг зв'язка - нацiя-держава, найбiльш стiйка форма державного утворення, власне завдяки пiдтримцi i пiклуванню про державнi iнтереси з боку громадян.
   Саме ця зв'язка, що дiйсно продемонструвала сво¬ унiкальнi можливостi (особливо, на прикладi наполеонiвсько¬ Францi¬), призвела до виникнення iдеологi¬ етатизму (державництва), яка корiннями сягаг ще вчення Гегеля про реалiзацiю свiтового Духу, що знаходить свог найвище втiлення власне в державi. Монархiчний принцип "держава - це я" змiнюгться принципом "держава - це нацiя", а звiдси - логiчний перевертень "нацiя - це держава" - вiдбувагться ототожнення нацi¬ i держави. Звiдси виникнення крайнiх форм нацiоналiзму (наприклад, укра¬нський нацiоналiст Д.I. Донцов вважав, що державнiсть нацi¬ г найвища цiннiсть, вища за цiннiсть життя людей). Але розглянемо, що суттгвого насправдi даг нацiя-держава? Двохсотрiчний досвiд дозволяг вiдповiсти на дане питання. По-перше, розвиток i захист нацiонально¬ культури. По-друге, виникнення почуття патрiотизму серед значно¬ частини громадян, яке реалiзугться в формi пiдтримки власно¬ державностi. По-третг, i це найголовнiше з точки зору геополiтики - загальну вiйськову повиннiсть, яка даг можливiсть створювати фантастичнi по масштабу армi¬ i направляти колосальнi ресурси держави на ¬х пiдтримку. Держава-нацiя отримала реальну можливiсть проводити цiлеспрямовану полiтику розподiлу свiту, створення свiтових колонiальних iмперiй, а коли свiт був подiлений, мiлiтаристський ресурс знайшов свою розрядку в двох безпрецедентних за сво¬ми масштабами свiтових вiйнах. На цьому "золотий вiк" держав-нацiй закiнчився. Вiн почався з наполеонiвських вiйн, що засiяли поля ¦вропи тiлами французiв, i закiнчився жахливою Другою свiтовою вiйною, пiсля яко¬ людство, нарештi отямилося (щоправда, не все) i почало будувати ¦вропу i свiт на дещо iнших принципах, перш за все, на принципах iнтеграцi¬, колективно¬ безпеки i створення наддержавних механiзмiв контролю i безпеки. Вiд цього часу почався процес занепаду держави-нацi¬ i взагалi, держави як тако¬, i перекладання все бiльшо¬ частини державних функцiй безпосередньо на громадянина, на мiсцевi громади або ж на наддержавнi мiжнароднi iнституцi¬. При цьому поняття, нацiя, поступово змiнюгться поняттям, полiтична нацiя, тобто певне територiально об'гднане суспiльство, що маг бiльш-менш однаковi полiтичнi i культурнi цiнностi, але етнiчний фактор не вiдiграг в ньому провiдно¬ ролi. (Менi особисто iмпонуг точка зору Ю.I. Семенова, згiдно яко¬ нацiя виникаг, коли люди входять до складу гдиного соцiально-iсторичного органiзму, признають його свогю вiтчизною, а себе розглядають як спiввiтчизникiв. Тут акцентованi полiтичний i ментальний аспекти, якi г суттгвими, а також поняття соцiально-iсторичного органiзму, який може не спiвпадати з державою, або взагалi не бути державою).
  
   Декiлька зауважень щодо патрiотизму. Як говорить латинське прислiв'я: "ubi bene, ibi patria" - де добре, там i батькiвщина. В минулi часи для раба, селянина, ремiсника не мало бiльшого значення, якого етнiчного походження пан дере з нього шкiру, зате мав велике значення рiвень шкуродерства. В модернi часи, коли нацiональна держава почала позицiонувати себе, як захисницю усього народу-нацi¬, коли кожний громадянин отримав однаковi права i однаковий захист з боку держави, вiдбулося розширення общинного iнстинкту до рiвня держави, як аналога общини, бо власне, держава перебрала на себе функцi¬ захисту. Iнстинкт приналежностi до общини став основою почуття причетностi до нацiонально¬ держави, що проявляг себе в почуттi патрiотизму. Це почуття вiдноситься до iррацiональних складових ментальностi, бо опирагться на iррацiональнi пiдстави i часто не може бути осмислене людиною, тобто не може бути виражене в поняттях. Iррацiональнiсть патрiотизму, його зв'язок зi знову ж таки iррацiональною дихотомiгю свiй-чужий, даг можливiсть засобам масово¬ пропаганди роздувати це почуття до неймовiрного рiвня. Важлива, а може й головна соцiальна функцiя патрiотизму на рiвнi держави - мобiлiзацiйна, що дозволяг вводити загальну вiйськову повиннiсть, вирiшувати економiчнi й стратегiчнi проблеми загальнонацiонального масштабу, створювати гднiсть i спрямованiсть нацi¬, яку неможливо досягнути при наявностi станового подiлу суспiльства, або його етнiчнiй неоднорiдностi. Почуття патрiотизму i гднiсть нацi¬ посилюються в ситуацiях виклику (загрози), бо це г натуральна (i знову ж таки, iррацiональна) реакцiя людини, а тому держава з задоволенням манiпулюг народом шляхом пошуку чужих - ворогiв i загроз (зовнiшнiх i внутрiшнiх), - що приводить до наслiдкiв, про якi йшлося трохи вище. Патрiотизм, так звано¬, "просто¬ людини", який можна позначити термiном, вульгарний патрiотизм, проявляг себе також в дуже "простiй" формi - в повному схваленнi i пiдтримцi дiй влади, що супроводжугться почуттям виконаного патрiотичного обов'язку. Вульгарний патрiотизм може набирати рiзних вiдтiнкiв, найстрашнiший з яких - ксенофобський агресивний патрiотизм, який виникаг завдяки вiдповiднiй державнiй пропагандi. Разом з вiдмиранням нацi¬-держави, почнеться (i вже починагться) вiдмирання державного патрiотизму. Його витiснить почуття вiдповiдальностi, не тiльки за свою кра¬ну, а за всю свiтову спiльноту, за всю планету. Це почуття несумiсне з вульгарним патрiотизмом, бо дуже часто входить з ним в протирiччя. Згадаймо висловлювання Л. Толстого щодо патрiотизму, або слова О. Галича: "Граждане, отечество в опасности. Наши танки на чужой земле!". Вiдношення до патрiотизму в наш час являг собою "лакмусовий папiр", що показуг рiвень зрiлостi i вiдповiдностi сьогоденню громадського дiяча i полiтика. Мабуть можна стверджувати, що поява i занепад (як тенденцi¬) держав-нацiй на протязi двохсот рокiв - мiзерно¬ митi в iсторичному масштабi, свiдчить про ущербнiсть само¬ iде¬ держави-нацi¬, бо в ¬¬ основi - прiоритет держави, як найбiльшо¬ цiнностi, протиставлення представникiв титульно¬ нацi¬ "iнородцям", протистояння нацiй, а за ними - держав, реанiмацiя в дещо модернiзованiй формi примiтивних общинних iнстинктiв, активiзацiя усього iррацiонального i ксенофобського, що зберiгагться в ментальностi людини, з метою мобiлiзацi¬ на протистояння ворогам - зовнiшнiм чи внутрiшнiм, реальним чи видуманим. Все це створюг атмосферу постiйного мiждержавного напруження, приводить до боротьби за гегемонiю, гонки озброгнь, конфлiктiв. Захiдна ¦вропа перша породила це недоношене дитя, вона його перша i убила. Але хвиля нового мислення ще довго буде блукати по темних закутках земно¬ кулi, поки поступово не змиг весь iсторичний мотлох, непотрiб i бруд.
  
   Вважагться загальноприйнятим, що умови для створення народiв-нацiй виникли лише в модернi часи, з перемогою капiталiстичних вiдносин, коли бундючний шляхтич, що не мiг кроку ступити без купи холу¬в, став повним анахронiзмом, а освiта, бодай початкова, добралася до всiх верств населення. В такому разi концепцiя нацi¬, (або як зараз полюбляють говорити, нацiональний мiф), що виникаг в середовищi елiти, може поступово розповсюдитись серед усього народу. Для нацiонального мiфу г характерне уявлення про iдеальну i спiльну для усього народу Вiтчизну, яка стаг основою полiтичного оформлення суспiльства. (Створюгться "уявна спiльнота", згiдно теорi¬ нацi¬ Бенедикта Андерсона, 1983 рiк). На мiй погляд, це не зовсiм так. Дiйсно, модернiсть створюг умови, за яких ламаються становi перепони, виникаг праця, що потребуг бiльшо¬ кооперацi¬, з'являються засоби масово¬ iнформацi¬, закони стають гдиними для всiх, тобто зростаг соцiалiзацiя суспiльства. Але суттгвою г, власне, соцiалiзацiя, якiй вiдповiдаг цiлком певний рiвень свiдомостi, що створюг вiдчуття гдностi народу i можливiсть його полiтизацi¬ в разi необхiдностi. Але чи був рiвень свiдомостi французького селянина початку XIX ст. вищим за свiдомiсть еллiна, скажiмо в епоху Перiкла? Навряд чи. В Древнiй Грецi¬ еллiн добре знав, що вiн г еллiн i вiдчував себе еллiном, хоч вся Еллада була подiлена на ряд полiсiв-держав, якi до того ж постiйно ворогували мiж собою. Але вони на протязi майже 1200 рокiв проводили олiмпiади, розвинули науку i мистецтво спiльнi для Еллади, iснував загальноеллiнський союз, а коли 120-тисячна армiя Ксеркса I напала на Грецiю, то об'гднана з близько 20 полiсiв-держав армiя Еллади вщент розгромила вдвiчi бiльшу армiю загарбникiв (битва при Платеях, 479 рiк до н. е.). Народ Еллади, не враховуючи рабiв, являв собою культурну, економiчну, полiтичну i ментальну гднiсть, (вже не говорячи про наявнiсть нацiонального мiфу), а тому - цiлком пiдходить пiд бiльшiсть визначень нацi¬, як класичних, так i модерних. Бiльше того, в цьому випадку можна говорити про наявнiсть полiтично¬ нацi¬, бо власне етнiчна складова була несуттгвою для грецько¬ ментальностi i грецька цивiлiзацiя поширилась вiд Приазов'я до ¦гипту. Тобто утворення нацiй в модернi часи являло собою розвиток i реалiзацiю тенденцiй, що вiдповiдають природi людини, в першу чергу того, що ми позначили вище, як общинний iнстинкт, i пов'язано з виникненням умов для бiльш широко¬ соцiалiзацi¬ суспiльства. Але якщо такi умови виникали колись в минулому, то вони ставали передумовою виникнення нацiй. (В термiнологi¬ Ярослава Грицака, а до нього - I.П. Лисяка-Рудницького - домодерних нацiй). Саме такi передумови створилися в перiод формування укра¬нського етносу. Найголовнiшою з них можна вважати виникнення народного суверенiтету.
   В цьому немаг жодно¬ заслуги самого народу - так склалися iсторичнi обставини i так розвивався процес в тих обставинах. (В цьому сенсi, розтиражована марксистами, теза того ж таки державника Гегеля про "iсторичнi" i "неiсторичнi" народи, де "iсторичнiсть" визначалась по наявностi державностi, не витримуг критики з точки зору просто¬ логiки, бо виходить, що iсторичнi обставини, що посприяли утворенню державностi, стають якiстю самого народу, перетворюючи його з "неiсторичного" на "iсторичний", або навпаки. А як бути, наприклад, з народами, що створились з декiлькох етносiв саме завдяки довгому насильницькому перебуваннi в однiй державi?). По-перше, ще в домонгольськi часи на Ки¬вськiй Русi панували досить сильнi вiчовi традицi¬. Так, наприклад, з 50 ки¬вських князiв 14 були запрошенi саме вiчем. По-друге, на Укра¬нi-Русi пiсля монгольського нашестя залишилося вiдносно мало елiти княжо¬ доби, тобто переважна бiльшiсть укра¬нсько¬ шляхти була посполитого козацького походження i в перiод формування козацтва була органiчною частиною народно¬ спiльноти. По-третг, посполитий вiльно мiг стати козаком ("покозачитися"), якщо був готовий "платити кров'ю за землю", тобто нести вiйськову службу за звiльнення вiд податкiв. Таким чином, в суспiльствi були практично вiдсутнi становi бар'гри, а iснування громад забезпечувало високий рiвень залученостi людей всiх станiв до суспiльного життя, тобто полiтизацi¬. А тому слова, типу: "Ми, Богдан Хмельницький, Гетьман Вiйська Запорозького, усе Вiйсько Запорозьке i увесь мир Християнський Руський ..." мали пiд собою цiлком реальнi пiдстави полiтично¬ гдностi усього укра¬нського народу, по сутi - народу-нацi¬. (Через столiття останнiй писар Запорiзького Низового вiйська, Iван Глоба використовував формули "...од усього вiйська Запорозького i Укра¬нського...", а також "...од усього вiйська i народу Укра¬нського..."). Можливо, в тi часи укра¬нська спiльнота була гдиною в ¦вропi, де нацiональний лiдер звертався вiд iменi усього народу, без виняткiв. (Порiвняйте - "Держава - це я", або "Мы, Николай Первый"). В ¦вропi iдея прав i свобод для всiх верств населення, започаткована Великою французькою революцiгю розвинулась повною мiрою лише пiсля промислово¬ революцi¬. Наприклад, в першiй половинi XIX столiття, коли польська шляхта виборювала права для польського народу в Росiйськiй iмперi¬, то йшлося виключно про права польсько¬ шляхти, про права крiпакiв не було жодно¬ мови. Разом з тим, напевно можна говорити про польську полiтичну шляхетську нацiю, бо по-перше, вона iсторично мала високий рiвень внутрiшньо¬ соцiалiзацi¬ i демократизму, а по-друге - була надзвичайно численною, фактично, окремим народом з рiвнем достатку в дiапазонi вiд магната до простого землероба-селянина. Але укра¬нцi в польськiй державi також чiтко iдентифiкували себе окремим народом, наприклад, "у львiвських мiських книгах вiд 1599 р. використовугться термiн "руська нацiя" (Natio Ruthenica)", (Г.П. Пiвторак, Походження укра¬нцiв, росiян, бiлорусiв, та ¬хнiх мов. 2001).
   Як пише Н. Яковенко: "Найбiльш помiтною рисою, котру можна вiднести до фундаментальних ознак вживаного в тi часи гмного поняття яко на Укра¬нi, була умовнiсть станових перегородок мiж дрiбним шляхтичем, боярином, мiщанином i козаком. На прикордонних територiях, що перебували пiд загрозою спiльно¬ небезпеки, замiсть станового бар'гру на перше мiсце висувався чинник професiйно¬ солiдарностi збройного люду. Це сприяло витворенню свогрiдно¬ соцiально¬ мiкроструктури, властиво¬ лише Укра¬нi (в тогочасному сенсi поняття). T¬ можна охарактеризувати як мiшану: шляхетську - за незалежною позицiгю i усвiдомленням власно¬ гiдностi, боярсько-козацьку - за родом занять, виклично-хоробру - за способом життя i усталеними цiнностями, врештi, що вельми суттгво - мало розшаровану у майновому вiдношеннi. Не пiдлягаг сумнiву абсолютна перевага в цьому пограничному соцiумi укра¬нського чи, принаймнi, зукра¬нiзованого етнiчного елементу. Тож недивно, що в кожному черговому конфлiктi з мiсцевими владами ново¬ (польсько¬) хвилi, яка опанувала надднiпрянськi землi з 20-30-х рокiв XVII ст., стаг потенцiйно присутнiм елемент мiжнацiонального антагонiзму". Слово, "мiжнацiонального", вжите iсториком, що може сприйматися полiтологами, як iсторичний анахронiзм, насправдi таким не г. Вже тодi укра¬нський народ усвiдомлював себе не тiльки як певну етнiчну гднiсть, а також, (а може в першу чергу), як гднiсть полiтичну, тобто об'гднану цiлком певними i властивими саме цьому народу уявленнями про права, свободи i суспiльну органiзацiю.
  
   Про наявнiсть укра¬нсько¬ нацi¬ свiдчить той очевидний факт, що мешканцi рiзних частин iсторично¬ Укра¬ни, якi довгий (навiть в iсторичних масштабах) час перебували в рiзних державах (Московi¬-Росi¬, Речi Посполитiй, Польщi, Австро-Угорщинi), не перестали вважати себе укра¬нцями i чiтко усвiдомлювали свою спорiдненiсть i приналежнiсть до гдиного соцiально-iсторичного органiзму, свог¬ вiтчизни - Укра¬ни. Це явище було абсолютно новим i незрозумiлим навiть для гвропейських лiдерiв якi з великим здивуванням сприйняли претензi¬ Галичини на створення укра¬нсько¬ незалежно¬ держави пiсля розвалу Австро-Угорсько¬ iмперi¬, внаслiдок чого стали на сторону Польщi в укра¬нсько-польськiй вiйнi 1918 - 1919 рокiв, i "блакитна армiя" Юзефа Галера, сформована Антантою в "колисцi свободи" - Францi¬ для захисту вiд бiльшовикiв, була використана Польщею для придушення укра¬нцiв. Найбiльш дивним було те, що укра¬нський етнос виявився таким полiтизованим i згуртованим, що змiг так швидко "з нуля" збудувати богздатну армiю. Насправдi, це не повинно викликати подив з огляду на те, що укра¬нська нацiя вже (а може, все ще) iснувала. Аналогiчно поставилася ¦вропа до Укра¬нсько¬ Народно¬ Республiки, яка без зовнiшньо¬ допомоги, на жаль, не спромоглася протистояти бiльшовицькiй навалi, в результатi чого невдовзi ¬¬ народ зазнав незлiчених страждань. Укра¬на в цьому сенсi не унiкальна. Живий приклад - курди, якi не мали свог¬ державностi, але вважають себе роздiленою нацiгю i безумовно, являють собою таку нацiю, бо довгий час будучи в роздiленому станi не втрачають свог¬ гдностi.
  
   Вся гвропейська, а за нею i укра¬нська полiтологiя пов'язуг процес нацiогенезу (перетворення народу, етносу в нацiю i розвиток нацiй) з провiдною, навiть визначальною роллю елiти в цьому процесi. Це пов'язано з тим, що теорi¬ утворення нацiй опирались виключно на захiдногвропейський досвiд, бiльше того - на досвiд великих "iсторичних", в термiнологi¬ Гегеля, народiв. (Огляд вiдповiдних теорiй i посилань можна найти зокрема в роботi Георгiя Касьянова, "Теорi¬ нацi¬ та нацiоналiзму", 1999 р.). Характерна риса цих народiв з точки зору нацiогенезу полягаг якраз в наявностi станового i феодального розколу, про який йшлося вище. Саме елiта в цих кра¬нах першою згадала про "дух народу", про необхiднiсть зламу станових перепон i перетворення "худоби, що вмiг говорити" в актора iсторi¬. Узагальнення тако¬ моделi нацiогенезу, перенесення ¬¬ взагалi на всi народи дуже нагадуг спроби загнати пiд марксистську модель суспiльно-економiчних формацiй iсторiю усiх кра¬н, без винятку. Насправдi, захiдногвропейський досвiд - унiкальний. Бiльш менш однаковий характер розвитку захiдногвропейських кра¬н зумовлений дуже тiсними зв'язками мiж ними. Вже за Ла-Маншем в Англi¬, а ще бiльше - в Шотландi¬ чи Iрландi¬ ми бачимо дещо iншi явища. Так само свогрiдна Скандинавiя, i далi - Польща, Укра¬на, не говорячи вже про кочовикiв чи Далекий Схiд. Якщо опиратися на захiдногвропейську модель, то формування нацi¬ укра¬нцiв почалося в кiнцi XIX столiття, разом з виникненням капiталiстичних вiдносин. Власне це й стверджугться практично усiма дослiдниками. А з кого вона сформувалася? З малоросiв? А як бути, наприклад, з галичанами, що жили зовсiм в iншiй державi аж до 1939 року? I чому укра¬нцi, що були роздiленi на декiлька (до шести) частин та ще й помiж рiзними державами стали однiгю нацiгю? Як це могло вiдбутися i при чому тут капiталiстичнi вiдносини, модернiзацiя i початок iндустрiально¬ епохи? Ясно, що якби укра¬нська нацiя формувалась в кiнцi XIX столiття в межах гдиного полiтичного простору - Росiйсько¬ iмперi¬, то вона б не мала жодних характерних особливостей, що вiдрiзняють ¬¬ вiд титульно¬ росiйсько¬ нацi¬, вiдбулося б так жадане для iмперi¬ злиття трьох братських народiв.
   Наведу деякi факти. "У 1897 р. лише 16 % юристiв, 25 % учителiв i майже 10 % письменникiв i художникiв на Укра¬нi були укра¬нцями. З 127 тис. осiб, зайнятих "розумовою працею", укра¬нцi становили третину. А у 1917 р. лише 11 % студентiв Ки¬вського унiверситету були укра¬нцями за походженням. Вражала вiдсутнiсть укра¬нцiв у мiстах. На зламi столiть вони складали менше третини всього мiського населення; решта припадала на росiян та гвре¬в. Як правило: чим бiльшим було мiсто, тим менше жило в ньому укра¬нцiв. У 1897 р. лише 5,6 % мешканцiв Одеси були укра¬нцями, а у 1920 р. ¬хня частка впала до 2,9 %. У Кигвi в 1874 р. укра¬нську мову вважали рiдною 60 % населення, у 1897 р. цей показник зменшився до 22 %, а в 1917 р.-- до 16 %. Модернiзацiя явно залишала укра¬нцiв осторонь". (Орест Субтельний. "Укра¬на: Iсторiя"). Аналогiчна ситуацiя була в середовищi промислового пролетарiату. Висновок - модернiзацiя привела до формування i переважання титульно¬ iмперсько¬ нацi¬ - росiян. Це очевидний i невiдворотний процес, коли вiн створюгться потужним iмперським механiзмом, коли освiта, культура, наука, офiцiйне спiлкування, дiловодство i судочинство вiдбуваються на державнiй росiйськiй мовi, а всi iншi мови забороняються або пригнiчуються. Альтернатива дуже проста - русифiкуйся або сиди в селi. Цей iнтенсивний процес русифiкацi¬ почався не сам по собi, а вiдразу пiсля втрати малоросiйсько¬ автономi¬. Вiн корелюг в часi з вiдповiдними законодавчими змiнами, що супроводжували цей процес, а тому його можна розглядати, як складову процесу iмперсько¬ колонiзацi¬ Укра¬ни. Тобто на протязi XIX столiття i особливо в його кiнцi вiдбувався активний процес асимiляцi¬ укра¬нсько¬ нацi¬, а "нацiотворчiсть" в середовищi укра¬нсько¬ елiти являли собою реакцiю на цей процес, бо власне елiта ставала першою жертвою асимiляцi¬. Зiткнення двох форм буття для елiти "...виступаг як драма екзистенцiйного вибору (не просто мiж правним "чужим" та безправним "сво¬м", а - мiж двома культурами в собi самому, з яких одна тлумить iншу). Власне в горнилi цiг¬ драми вiдбувалося становлення нашо¬ нацiонально¬ iнтелiгенцi¬ в XIX столiттi, як у пiдросiйськiй, так i в галицькiй, "австрiйськiй" Укра¬нi..." (Оксана Забужко. Шевченкiв мiф Укра¬ни. 1996). Навiть початкова освiта стаг тим "культурним плугом", що перевертаг в головi учня етнокультурнi пласти, змiнюг цiнностi, перетворюгться в репресивний iнструмент колонiзацi¬.
   Теорiя нацiогенезу не враховуг наявнiсть якраз цього важливого фактора - колонiального. Панування колонiально¬ держави призводить до знищення етносiв, або в кращому випадку - включення ¬х в панiвний етнос, незалежно вiд того, досягли вони стадi¬ нацi¬, чи нi. Я не буду наводити приклади, бо вони очевиднi i ¬х надто багато. Досить хоча б поцiкавитися якi народи ранiше проживали "на исконно русских землях" в районi то¬ ж Москви i куди цi народи подiлися. То ж народ, що живе в умовах колонiального тиску може тiльки виживати, поступово втрачаючи свою етнокультурну iдентичнiсть. Модернiзацiя, як правило, прискорюг цей процес, бо пiдключаг до нього глобалiзацiю, унiфiкацiю культури i освiти, посилення мiжетнiчних контактiв i мiграцi¬. (Втiм, форми колонiального тиску можуть бути досить рiзноманiтними, то ж активна нацiя (етнос) може знайти вiдповiдну нiшу для виживання i вiдповiднi форми боротьби). Той "iмпульс волi", що породив i остаточно сформував укра¬нську нацiю десь на початку XVII-го столiття i який вдавалося пiдтримувати ще на протязi бiльш як столiття, затухав приблизно вiд кiнця XVIII-го до кiнця XIX-го столiття, що привело практично до знищення укра¬нсько¬ нацi¬ внаслiдок поступово¬ лiквiдацi¬ укра¬нсько¬ державностi i розколу (розшарування), що виник мiж селянством, включно з малоземельним козацтвом, i елiтою, яка перетворилась в iмперське дворянство. (Аналогiчний розкол оддавна iснував в росiйському народi мiж дворянами i крiпаками).
  
   Коротка хронологiя подiй.
   1754 рiк - лiквiдацiя укра¬но-росiйського митного кордону
   1764 - вiдставка Розумовського, останнього гетьмана Гетьманщини.
   1775 - руйнацiя Запорозько¬ Сiчi. Пiсля цього близько половини запорозьких земель було розподiлено мiж росiйськими вельможами, а майже вся решта передана iноземним (в основному нiмецьким i сербським) колонiстам.
   1781 - скасовано полковий устрiй Лiвобережжя.
   1783 - перестало iснувати окреме козацьке вiйсько на Лiвобережжi.
   1783 - вiдбулося закрiпачення селян Лiвобережжя, що складали близько 54% населення (за даними 1795 року).
   1797 - введений призов до армi¬.
   1831 - скасування магдебурзького права в мiстах Укра¬ни (в Кигвi - 1834 р.).
   1832 - козаки, що не стали дворянами, остаточно отримали статус спецiальних державних селян.
   1832 - запровадження для Правобережжя назви "Юго-Западный край".
   1837 - скасування Малоросiйського генерал-губернаторства як окремого утворення i заборона вживання слова, Малоросiя, в офiцiйних документах iмперi¬.
   1840 - скасування Литовського статуту, що був головним джерелом укра¬нського права на Гетьманщинi. На цьому укра¬нська державна автономiя була повнiстю лiквiдована, в усякому разi, формально. Укра¬на була остаточно втягнута в iмперську орбiту.
   1863 - Валугвський указ про часткову заборону публiкацiй укра¬нською мовою.
   1876 - ¦мський указ, який повнiстю забороняв укра¬нську мову в будь-якiй публiчнiй сферi. Центр укра¬нського культурного руху перемiстився до Львова.
   Фактично ми магмо справу з процесом iнтеграцi¬ укра¬нських земель до складу iмперi¬ в якостi рядових росiйських губернiй i асимiляцi¬ малоросiв великоросiйським етносом. В цьому планi малороси мали такi ж самi права, що й великороси i не мали жодних обмежень, якщо володiли росiйською мовою. Законодавча рiзниця полягала тiльки в одному - смуга осiлостi для iуде¬в i циган не розповсюджувалась на великоросiйськi губернi¬. Але з iншого боку, цей процес в перспективi вiв до невiдворотного зникнення укра¬нства. Все це вiдбувалось в рамках пануючо¬ концепцi¬ "общерусской общности", яка була органiчна для росiян i не викликала жодних сумнiвiв. Сумнiви i здивування викликали явища демонстрацi¬ укра¬нсько¬ вiдрубностi, якi з точки зору росiян були безпiдставними. Бiльше того, як зауважуг Олексiй Мiллер, "Борьба с другими национальными движениями была борьбой за сохранение целостности империи. Борьба же с украинским движением непосредственно касалась еще и вопроса о целостности русского народа (для тех, кто верил, что триединая русская нация уже существует) или о том, какие территории и какое население составят то ядро империи, которое предстояло консолидировать в русскую нацию (для тех, кто отдавал себе отчет в том, что большая русская нация представляет собой только проект)". (З цитовано¬ вище роботи, Формирование наций у восточных славян в 19 веке).
  
   I тiльки в той перiод, коли юридично Укра¬на перестала iснувати, до роботи пiдключилася укра¬нська елiта, точнiше ¬¬ "укра¬нофiльська" частина. Але це була вже робота не по створенню, а по порятунку нацi¬, по збереженню залишкiв того, що ще не встигло зовсiм зникнути. Це була реанiмацiйна робота, бо фактично гдиним i останнiм напiвзруйнованим форпостом укра¬нськостi на той час залишалось село.
   Отже виникаг питання, чи мiг би той же Котляревський писати укра¬нською народною мовою i виражати в сво¬х творах укра¬нську ментальнiсть, якби вони не збереглися в середовищi простого народу? Чи мiг би В. Антонович разом з хлопоманами повернутись обличчям до нацiонально¬ укра¬нсько¬ культури, якби тако¬ культури вже не iснувало? Чи мiг би Шевченко, iстинний виходець з народу (хоч його i вважаг О. Забужко першим нацiональним по сутi iнтелiгентом), виражати дух укра¬нства, якби цього духу вже не було в народi? Та нi, саме народ був в основi цих явищ. А хiба не народна воля проявилась на ки¬вських майданах? Хiба не народ почав зносити пам'ятники Ленiну, проводячи десовгтiзацiю знизу, не дожидаючись, поки вона почнеться зверху? Хiба не народ прагне знищення олiгархiчного продажного режиму, який елiта створила i не хоче з ним попрощатись?
   Якщо проглянути iсторiю Укра¬ни, то саме народ був джерелом нацiогенезу, а елiта завжди вiдставала в часi, а то й гальмувала процес. Бо завжди елiта знаходила i знаходить спiльну мову з колонiзаторами i часто була готова продати iнтереси народу заради особистого зиску чи привiле¬в. На мою думку, ота укра¬нська iдея, що сформувала укра¬нський етнос i укра¬нську нацiю (хай i домодерну), не вмирала i продовжувала жити саме в простому народi в найважчi часи соцiального i нацiонального гноблення. Народ зберiг цю iдею i укра¬нство не вмерло саме завдяки цьому народовi i значною мiрою всупереч елiтi. На правобережжi пiсля 1667 року вiдбувалося поступове спольщення нацiонально¬ шляхти, поки вона повнiстю не перестала iснувати, як нацiональна укра¬нська. На лiвобережжi йшов аналогiчний, але бiльш повiльний процес iнкорпорацi¬ укра¬нсько¬ шляхти в iмперську систему, який тихо завершився лiквiдацiгю Гетьманщини i всiх вольностей Слобожанщини, а також закрiпаченням селянства. З боку шляхти не було жодних виступiв - привiле¬, що ¬х надавала iмперська влада виявилися бiльш спокусливими для шляхти, нiж права i вольностi, що були головною цiннiстю укра¬нства. А про цi вольностi шляхта, перетворена в дворянство, згадувала хiба-що десь в теплому товариствi пiд чарку медовухи. Тiльки селянськi бунти проти закрiпачення, позбавленi жодно¬ надi¬, i жорстоко задушенi вiйськами, прокотилися подекуди, як вiдлуння славного козацького минулого. Але пiснi, епос, укра¬нська народна культура, мова - все, що складаг пiдвалини нацiонально¬ свiдомостi, все що творилося тисячами невiдомих нам народних поетiв, музикантiв, що розносилося по всiй Укра¬нi слiпими кобзарями, все це залишилося i збереглося саме в народi. Елiта почала звертатися до цього спадку лише в XIX столiттi. (Першi збiрки народних пiсень - М.А. Цертелгв, 1819 рiк i М.О. Максимович, 1827 рiк, перша укра¬нська опера - 1862 рiк). Нарештi, Шевченка, який створив найбiльш потужний поштовх для пробудження укра¬нства в середовищi елiти, аж нiяк не можна розглядати, як продукт цiг¬ елiти. (Елiтарним продуктом можна вважати хiба що Лесю Укра¬нку). Якщо розглянути вибух укра¬нсько¬ самосвiдомостi, що стався пiсля революцi¬ 1917 - 1921 рокiв, то саме село i маленькi мiстечка стали його основним джерелом. (Серед 39 дiячiв культури, що були розстрiлянi сталiнським режимом, (так зване, розстрiляне вiдродження) одна людина походить з Кигва, одна - з Харкова, по однiй - з Чернiгова, Самбора, Бендер i Конотопа. 27 чоловiк - вихiдцi з сiл або хуторiв, решта - з маленьких мiстечок). При цьому треба враховувати, що пробитись з рiвня села, це далеко не те саме, що з рiвня великого мiста. Знову народ, а не елiта стали джерелом укра¬нського духу. Того духу, що завжди пригноблений десь тлiв в народi, i при першому ж подиху свiжого повiтря спалахнув з новою силою. Укра¬нська елiта завжди вiдставала вiд запитiв народу в сенсi нацiогенезу i ця ситуацiя продовжугться до сьогодення - наша елiта не вiдповiдаг запитам широких мас, народ виявлягться бiльш передовий i прогресивний щодо державного будiвництва i вiдродження нацi¬.
  
   М. Драгоманов свого часу стверджував (i це твердження популярне до сьогодення), що iде¬ укра¬нсько¬ свободи i лiберальнi полiтичнi погляди прийшли до укра¬нсько¬ елiти з Росi¬, чи з росiйськомовних публiкацiй, перш за все, Григорiя Полетики, Василя Капнiста, Кондрата Рилггва, з "Iсторi¬ Русiв", бо насправдi лiбералiзм приходив до Росi¬ з ¦вропи, а вже потiм з росiйських столиць "спускався" до Укра¬ни. Драгоманов пише про "фатальний подiл мiж вiльнодумним i просвiтним гвропейством i укра¬нським етнографiчним патрiотизмом". (Листи на Надднiпрянську Укра¬ну, 1894). Втiм, варто зауважити, що процеси, якi вiдбувались в середовищi елiти, мали бiльше вiдношення до розвитку полiтичних уявлень i формування полiтично¬ нацi¬ вже по класичному гвропейському методу i майже не впливали на ментальнiсть простого народу, який жив сво¬м незалежним життям i мав сво¬ традицiйнi уявлення про "вольностi", що мають iсторичне корiння, можливо, глибше, нiж гвропейський лiбералiзм. Драгоманов пише, що укра¬нофiльська лiтература, а також тогочасна елiта, зокрема Костомаров, суттгво вплинули на становлення Шевченка, фактично "зробили" його. Безумовно, такий вплив був, але вiн стосувався iнформацiйного, рацiонального вимiру. Iррацiональний вимiр - дух, душа, почуття, ментальнiсть, були створенi природою i народним корiнням поета, в якому продовжувала iснувати пам'ять про "вольностi". На мiй погляд, власне наявнiсть хай iррацiонально¬ "укра¬нсько¬ iде¬", чи образу "iдеально¬ Вiтчизни" оспiвано¬ в пiснях, суттгво видiляло укра¬нський народ в складi Росiйсько¬ iмперi¬ вiд, скажiмо, народностей чи етносiв, що увiйшли до складу французько¬ нацi¬, але не мали власно¬ "нацiонально¬ iде¬", яка стала б джерелом сепаратизму. (Зауважу, що за даними Мiнiстерства освiти Францi¬ 1863 року, близько половини населення кра¬ни не розмовляло на французькiй мовi, а чверть населення - ¬¬ не розумiло. Закон, що дозволив факультативне викладання мiсцевих мов, був прийнятий у Францi¬ тiльки в 1951 роцi. Цi факти запозиченi з цитовано¬ роботи Олексiя Мiллера).
  
   Окремого розгляду потребують православнi братства, що на протязi щонайменше двох столiть створювали невидимий спротив полонiзацi¬, релiгiйним i нацiональним утискам. В сво¬й дiяльностi вони реалiзували принципи самоорганiзацi¬, характернi для добровiльних спiльнот вiльних людей, таких як середньовiчнi цехи, гiльдi¬, а також взагалi для укра¬нства. Вони об'гднували в сво¬х рядах представникiв усiх станiв, що також характерно для укра¬нства i вiдповiдаг принципам християнсько¬ моралi. Закритiсть братств i вiдсутнiсть документiв, що стосуються ¬х внутрiшнього життя, обмежують нашi можливостi щодо оцiнки ¬х ролi в нацiогенезi. (Дослiдженням дiяльностi i ролi братств XVI - XVIII столiть займався iсторик Я.Д. Iсагвич). Але iсторичний досвiд показуг, що закритi етнiчнi, релiгiйнi, або етнiчно-релiгiйнi общини, спiлки чи братства часто виступають як гдино-можлива форма збереження етнiчно¬ чи релiгiйно¬ iдентичностi групи населення в умовах тиску з боку держави чи базового етносу. Вони задовольняють общинний iнстинкт, властивий людинi, створюють дружнг середовище, в якому пануг довiра, спiвчуття i братерство, так необхiднi людинi, а тому - виникають, створюються i вiдтворюються в рiзноманiтних формах навiть в умовах переслiдувань i утискiв з боку влади. Видимi результати дiяльностi братчикiв - друкарнi i школи, серед яких - Ки¬вська братська школа, заснована в 1615 роцi, на базi яко¬ в 1632 роцi виникла Кигво-Могилянська колегiя, а потiм - славнозвiсна академiя. Просвiтництво, що йшло з Заходу, поступово зменшувало роль релiгi¬, як об'гднуючого фактора в життi народу, а тому в XIX столiттi братства почали створюватися вже на нацiонально-культурнiй основi. Треба вiддати належне досить лiберальнiй полiтичнiй системi Речi Посполито¬, яка не перешкоджала створенню братств, бiльше того, iснували юридичнi пiдстави для ¬х органiзацi¬. В Московi¬ i Росi¬ такого явища зроду не iснувало, з чим напевно пов'язане переслiдування укра¬нських братств в Росiйськiй iмперi¬, що повною мiрою проявило себе пiсля лiквiдацi¬ Гетьманщини i анексi¬ "польсько¬" Укра¬ни до складу iмперi¬. (Класичний приклад - Кирило-Мефодi¬вське братство, яке було знищене в 1847 роцi з надзвичайною жорстокiстю). В серединi столiття в середовищi iнтелiгенцi¬ масово виникають, так званi, громади - процес "реставрацi¬" укра¬нсько¬ нацiонально¬ свiдомостi досягаг нарештi рiвня елiти. I знову ми бачимо, що джерелом вiдродження стаг народ, до якого звертагться i який вiдкриваг для себе елiта. (Як приклад - перший словник укра¬нсько¬ мови академiчного рiвня, останнiм упорядником якого став Б.Д. Грiнченко, основний масив якого складаг власне народна мова).
   Iсторiя ¦вропи знаг дуже мало вiльних, чи вiдносно вiльних народiв. Через рабство в рiзних його формах пройшли майже всi народи. Вiдносно найбiльш вiльними були, без сумнiву, кочовики. Серед осiлих народiв вiльними були народи Скандинавi¬, шотландцi, якi позбулися крiпацтва ще в XIV столiттi i весь час боролись за незалежнiсть проти Англi¬, баски, що не знали рабства i також вели невпинну боротьбу за свою нацiональну свободу. До цiг¬ ж категорi¬ можна вiднести укра¬нцiв, якi на протязi кiлькох столiть сформувалися, як вiльний народ, i цей затухаючий в часi iмпульс волi, закрiплений в ментальностi, дожив, чи скорiше, "дотягнув" до сьогодення. В усiх цих випадках вiльних народiв, саме народ зберiгав нацiональну свiдомiсть i культуру. Елiта завжди була бiльш продажною, йшла на компромiси з владою, бiльше пiклувалась про матерiальне, а не духовне, тобто була схильна до конформiзму, якщо користатися сучасною термiнологiгю. Конформiзм елiти г так само явище природне, бо вiн сприяг задоволенню iнстинкту влади i iнстинкту власностi. Культура, як явище надбудови, не укорiнене в глибинах ментальностi, в таких випадках розмивагться i вiдходить на заднiй план. Державна мова, мова "начальства" мало по малу стаг рiдною мовою елiти, бо двомовнiсть вимагаг певного напруження i певного рiвня iнтелекту чи свiдомостi. Те ж саме стосугться культури. Можливi навiть бiльш "дикi" прояви розбiжностi мiж елiтою i посполитим народом - варiант, що в наш час отримав визначення, внутрiшнiй колонiалiзм, коли елiта культурно втрачаг всякi контакти з власним народом, формуг власну елiтарну культуру, або ж запозичаг iноземну, навiть змiнюг мову i вiдноситься до залежних вiд не¬ людей виключно, як до засобу власного збагачення, (як до недолюдкiв чи до худоби, що розмовляг). Бiльше того, панiвний клас штучно створював культурну i мовну дистанцiю, щоб ця iнакшiсть не залишала сумнiвiв чи докорiв совiстi щодо можливостi управляти i експлуатувати посполитий люд. Фактично формувалися два окремi етноси, що iснували поряд, i навiть контакти мiж ними вiдбувалися не напряму, а через посередництво управителiв i прикажчикiв. В такому разi те, що маг назву, народ, в дiйсностi представляло панiвнi верстви суспiльства, а процес формування нацi¬ був можливий виключно в модернi часи, коли подальше пiдтримування розколу мiж станами загрожувало невiдворотним технологiчним вiдставанням, коли селяни отримали повноцiнне право власностi на землю i коли були скасованi становi привiле¬, що створило спiльний для всiх верств населення характер матерiальних i правових вiдносин. Унiверсальнiсть вiдносин, можливiсть отримання освiти для всiх без винятку - являють собою унiверсальний механiзм перетворення народу в нацiю. Втiм, iснуг ще один, не менш унiверсальний метод створення гдностi в народi - насильницька лiквiдацiя панiвного класу. (Цей метод стосугться не тiльки сучасних тоталiтарних режимiв. Ще за часiв Петра I в Росiйськiй iмперi¬ було юридично скасовано дворянство татар Поволжя. В результатi утворилась досить однорiдна, згуртована i сильна татарська нацiя, яка вже зараз практично створила незалежну татарську державу, а в ¬¬ майбутнiх можливостях у мене особисто немаг жодного сумнiву. Аналогiчно, вiдсутнiсть рабства i панiвного класу, чи взагалi - сильно¬ влади, в бiльш-менш iзольованих соцiальних групах (ми вже згадували, як приклад, старовiрiв) приводила до створення згуртовано¬ спiльноти з високим потенцiалом виживання i розвитку). Ми бачимо, що варiантiв нацiогенезу може бути безлiч i дiйсно всебiчна його теорiя повинна брати явище в усiй його повностi i багатовимiрностi. На мою думку, одним з вирiшальних факторiв в нацiогенезi г спiввiдношення рабства i волi в основнiй трудовiй народнiй масi, а також - як це спiввiдношення змiнювалося в часi (фактор iнерцi¬ ментальностi). А взагалi, в нацiогенезi дуже важливою г етнокультурна складова, специфiчна для кожного народу, регiону, клiмато-географiчно¬ зони, релiгiйно¬ конфесi¬, яка проявляг себе в специфiчнiй активностi в випадках мiжетнiчних взагмодiй i викликiв.
  
   Я не зустрiв жодно¬ народно¬ пiснi, пов'язано¬ з козацтвом, (а ¬х г маса), де козак подавався б в негативнiй конотацi¬. Також немаг пiсень, де акцентувалася б та чи iнша соцiальна нерiвнiсть чи несправедливiсть з боку козакiв по вiдношенню до селян. Це були б свiдоцтва наявностi станового розколу мiж козаками i селянами. Фольклор зафiксував козацтво, як органiчну частину народу з романтичним "лицарським" вiдтiнком. Навiть коли пiзнiше почалося розшарування козацтва, утворення прошарку дуже багато¬ шляхти, панства, середня кiлькiсть селян, що працювали на пана, була значно меншою нiж в Росi¬. Росiя зустрiла на територi¬ Укра¬ни фантастичнi з точки зору росiян варiанти - шляхта, що працюг сама на себе i навiть - повна фантастика - безземельна шляхта, причому безземельно¬ шляхти була така скажена кiлькiсть, що Катерина II планувала переселення тако¬ шляхти куди-небудь подалi на безкрайнi простори iмперi¬. Тобто, в варiантi Укра¬ни ми зустрiчагмо ситуацiю, коли соцiальний стан людини не залежить вiд майнового стану i характеризуг шляхетнiсть як таку - якiсть, притаманну цiлком вiльнiй людинi.
   Власне той факт, що виникла молода укра¬нська нацiя, орiгнтована на цiнностi свободи, дало ¬й змогу протистояти горизонтальнiй (латеральнiй) iнкорпорацi¬ (включенню) в сусiднi народи - польський i московський (росiйський), по аналогi¬ з тим, як утворились англiйцi (з англiв, саксiв, норманiв i данцiв) французи i нiмцi ( кожен - з близько 10 етносiв), шляхом поступового нiвелювання особливостей окремих етносiв за довгий час перебування в гдинiй державi (це якраз варiант створення нацi¬ через державу). Може чи не найбiльше значення для полiтизацi¬ укра¬нського народу i перетворення його в нацiю мала польська експансiя в Укра¬ну, що почалася пiсля Люблiнсько¬ унi¬ 1569 року i набула розвинених форм в 20-х роках XVII столiття. Спроба поставити укра¬нського селянина в тi ж самi умови, що iснували по вiдношенню до посполитих полякiв на рiднiй Польщi, привела до соцiального напруження, що дуже скоро набирало мiжнацiонального забарвлення. В вiйну, що почалася в 1648 роцi, укра¬нцi вже вступили як полiтична нацiя. Нема сумнiву, що якби ця вiйна не була загальнонародною, нацiонально-визвольною, а була би вiйною козацтва за привiле¬, як то подають деякi iсторики, вона б не мала жодних шансiв на успiх. Козацтво було укорiнене в селянство, що обумовлювало спiльне мiсце проживання (основно¬ маси), взагмозалежний i взагмодоповнюючий характер суспiльних вiдносин, нарештi, спiльну ментальнiсть.
   Виникнення, власне укра¬нсько¬, на вiдмiну вiд русько¬ чи русинсько¬ нацi¬, було однозначно пов'язано з наявнiстю укра¬нсько¬ iде¬ - iде¬ свободи i самоврядування. Ця iдея сформувала цiлком визначенi уявлення про форми державностi, якi були реально реалiзованi в козацькому суспiльному устро¬. Загальний принцип - народ-вiйсько, причому вiйсько добровiльне. Хто служить - позбавлягться податкiв, але повинен в разi необхiдностi по наказу з'являтись на службу "конно i оружно", власним коштом. Територiальний подiл вiдповiдаг вiйськовому, на сотнi i полки з виборною старшиною. В населених пунктах - повне самоврядування i виборна старшина в мiнiмально необхiднiй кiлькостi. Основою тако¬ органiзацi¬ г громада, свiдома i вiдповiдальна спiльнота - добровiльне територiальне об'гднання економiчно самодостатнiх членiв - громадян, яка демократично вирiшуг всi питання, що стосуються суспiльного життя. Такому суспiльству не потрiбнi нi царi, нi князьки, нi варяги з ¬х дружинами. Все залежить тiльки вiд самих людей, вiд ¬х вмiння працювати, торгувати, спiвпрацювати, оборонятись. Ось ця iдея, що набула характеру конкретних форм державно¬ органiзацi¬, i стала змiстом "укра¬нсько¬ хвилi", iмпульсу волi, що поширюючись вiд вузенько¬ смужки окра¬нних земель поступово захопив величезний простiр Мало¬ Русi i поширився далi на землi Московi¬ i на Карпати. Це була iнша цивiлiзацiя, яко¬ ще нiде в ¦вропi не було до того часу.
   Чи була це форма державностi? Вiдповiдь на це питання однозначно пов'язане з вiдповiддю на iнше питання - що таке взагалi г державнiсть? Якi форми соцiально¬ органiзацi¬ можна вважати державнiстю, а якi - нi, яка роль i функцiя державностi? Куди еволюцiонуг державнiсть в нашi часи i що це значить для Укра¬ни? I що ми повиннi знати i враховувати, створюючи нову укра¬нську державнiсть?
  

Частина третя

Державнiсть i свобода

Роздiл 3.1. Держава i цивiлiзацiя.

  
   Для держави являг цiннiсть тiльки армiя i заготiвля зерна.
   Схвалюгться також виробництво простих тканин.
   Шан Ян, Китай, IV ст. до н. е.
  
   Нарештi, розглянемо може найважливiший аспект укра¬нства - аспект державностi (чи "недодержавностi", кому як бiльше подобагться). Для цього нам потрiбно розглянути проблему державностi з бiльш загальних позицiй. Державнiсть являг собою органiзацiю влади в суспiльствi. Орган, який реалiзуг цю владу, г держава. (В вузькому сенсi. В широкому сенсi держава складагться з органу, що реалiзуг владу, а також суверенних територi¬ i населення). Суттгво, що цей орган маг бути структурно оформлений (iнститут, чи сукупнiсть iнститутiв). Вже на стадi¬ державотворення закладаються тi риси держави, якi стануть домiнантними в перiод розквiту держав. Розглянемо дуже коротко i схематично два, так би мовити, полярнi варiанти виникнення держав, акцентуючи при цьому тi моменти iсторi¬, що мають вiдношення як до виникнення укра¬нства, так i до сьогодення.
   Перший з них, античний (Древня Грецiя i Рим) г найбiльш дослiджений i документований. Може здатися дуже дивним, але виникнення антично¬ держави, так би мовити, "спровоковано" виникненням моногамно¬ патрiархально¬ сiм'¬ (згiдно класично¬ теорi¬ Моргана-Енгельса. Я додав би до цього демографiчний фактор - перевищення певного порогу густоти населення). Це яскравий приклад нелiнiйних системних явищ, коли змiна структури спiльноти призводить до змiни функцiй i тягне за собою корiннi революцiйнi змiни в усiх вимiрах суспiльно¬ органiзацi¬. (Треба також зауважити, що виникнення моногамно¬ сiм'¬ в свою чергу було пов'язано з удосконаленням землеробсько¬ технологi¬ пiсля здешевлення залiза). Усi цi змiни були пов'язанi мiж собою причинно-наслiдковими зв'язками, а тому вiдбувались з необхiднiстю. (Не дивно, що вже Аристотель критикував "досконалу" державу Платона, в якiй майно, жiнки i дiти мали бути спiльними, бо така система привела б до зникнення держави). Процес державотворення наочно виявляг "болючi точки", що в подальшому супроводжуватимуть явище державностi, аж до наших часiв. Це якраз вони спонукають найкращi голови до роздумiв над одним з основних питань нашого буття, яке турбувало людину в усi часи i серед усiх народiв - чи можна взагалi обiйтись без держави?
   Отже, процес вiдбувався наступним чином. Спочатку спрацював "iнстинкт власностi", коли моногамна сiм'я, що видiлилась з родово¬ общини разом з дiлянкою землi, почала залишати власне майно в спадок сво¬м дiтям по батькiвськiй лiнi¬. Це перший i найбiльш важливий етап, що маг iррацiональний, iнстинктивний характер i пов'язаний з природою людини, бо ж не випадково явище успадкування майна пануг до нашого часу. Далi, з необхiднiстю на цiй основi виникло майнове розшарування на бiльш багатих i бiльш бiдних. I тут пiдключився системний процес з так званим, позитивним зворотним зв'язком - конвертацiя багатства у владу (на початковому етапi - у бiльшу роль чи значимiсть), а влади - в багатство. Дуже швидко виникла спадкова знать, що тримала в сво¬х руках i багатство i владу. Для виникнення держави лишалося створити адмiнiстративний виконавчий владний орган i щось на зразок внутрiшнього вiйська (полiцi¬, вiд слова полiс, в варiантi Древньо¬ Еллади), який би пiдтримував встановлений порядок i забезпечував виконання адмiнiстративних рiшень. Ясна рiч, при наявностi багатства вирiшити цю проблему було не складно.
  
   Позитивний (негативний) зворотний зв'язок - одно з найважливiших системних явищ, виникаг в системному процесi, якщо вмикагться механiзм, пов'язаний саме з цим процесом, що сприяг посиленню (послабленню) цього процесу. Наприклад, якщо зростання популяцi¬ людей призводить до покращання життя i збiльшення народжуваностi, то це позитивний зворотний зв'язок що приводить до дуже швидкого зростання людсько¬ популяцi¬ (так званий, гiперболiчний закон зростання). Якщо ж той самий процес призводить до зменшення народжуваностi (через перенаселення, нестачу ресурсiв, збiльшення вартостi людського капiталу i т. п.), то виникаг негативний зворотний зв'язок, що зменшуг швидкiсть зростання популяцi¬ до рiвня меншого, нiж експоненцiйний. Процеси, що розвиваються з позитивним зворотним зв'язком, як правило, призводять до все бiльшого пiдвищення темпу зростання i врештi решт до катастроф, якщо свогчасно не включаються новi механiзми, що обмежують швидкiсть зростання. В варiантi катастрофiчного зростання популяцi¬, вмикаються механiзми епiдемiй, вогн, а в першу чергу - зменшення харчових ресурсiв. Якщо цi чинники не спрацьовують - виникаг мальтузiанська катастрофа, тобто вимирання значно¬ частини популяцi¬ вiд голоду, або ж мiграцiя. Негативний зворотний зв'язок дiг по принципу балансу позитивних i негативних чинникiв, що при певних умовах приводить до стабiлiзацi¬ системи i пiдвищення ¬¬ стiйкостi.
   Механiзм конвертацi¬ багатства у владу, а влади в багатство йде з позитивним зворотним зв'язком, бо на кожному кроцi циклу вiдбувагться посилення дi¬ цього механiзму за рахунок збiльшення рiвня i можливостей тако¬ конвертацi¬. Так само працюг марксистський закон зростання капiталу в розширеному виробництвi товарiв - грошi конвертуються в товар, а товар в тi ж самi грошi плюс додаткова вартiсть, яка на наступному циклi конвертугться в ще бiльший товар. На аналогiчному механiзмi побудований фiнансовий (кредитний, лихварський) бiзнес - поверненi грошi плюс отриманi вiдсотки по кредиту знову кредитуються даючи в кожному наступному циклi все бiльший прибуток. Всi цi механiзми мають одну спiльну рису - грошi (багатство) конвертугться в щось суттгво iнше, на сучаснiй мовi це маг назву, iнвестицiя, пiсля чого результати, досягнутi в цьому iншому, конвертуються назад в грошi. Якщо при цьому отримугться прибуток, це значить, iнвестицiя успiшна. Iнвестувати можна в що завгодно, що приносить прибуток, включаючи бандитизм, вiйну, полiтичнi змови i перевороти, але iнвестицiя у владу вiдрiзнягться вiд усiх iнших в головному - вона приводить до швидко¬ i незворотно¬ деградацi¬ полiтично¬ системи, бо державу роз'¬даг корупцiя i вона перетворюгться в iнструмент збагачення для "iнвесторiв". Основна непригмнiсть полягаг в тому, що така система практично не пiддагться реформуванню зверху, тобто з боку само¬ системи влади. T¬ може лiквiдувати або революцiя або диктатура. Тому в усi часи (включно з сьогоденням) перед засновниками i творцями держав стояло одне i те ж саме питання - як надiйно вiддiлити багатство вiд влади? Як це не дивно, але надiйного рiшення цiг¬ проблеми до цього часу не iснуг. Два столiття тому люди вважали, що плiснява заводиться сама по собi вiд сиростi. Через деякий час було твердо встановлено, що стерилiзацiя може надiйно запобiгти появi плiсняви. Поява плiсняви, так саме, як поява корупцi¬ г природний процес, який з необхiднiстю виникаг, якщо не вживати спецiальних, цiлеспрямованих заходiв щоб йому перешкодити. Стерилiзацiя маг бути надiйною i ретельно дотримуватись.
   Властивостi соцiальних систем, пов'язанi з дiгю зворотних зв'язкiв, показують, що г можливiсть змiнювати характер цих зв'язкiв i таким чином можна змiнювати характер соцiальних явищ. Наприклад, якщо застосувати механiзми, що гальмують чи навiть блокують майнове розшарування суспiльства, то не виникаг достатньо значна концентрацiя влади i, вiдповiдно, не виникаг державнiсть. Зокрема, це стосугться соцiально¬ органiзацi¬ кочових народiв, а в чистому виглядi це демонструг народ апатанi, що зумiв створити стiйку бездержавну неiгрархiчну форму землеробського суспiльства, при наявностi патрiархально¬ моногамi¬ i приватно¬ власностi на землю (дослiдження Ю.¦. Берьозкiна).
  
   Новий етап державотворення починагться з винаходом грошей. З цього часу з'являгться можливiсть безпосередньо грошових iнвестицiй в виглядi кредитiв - виникаг лихварство. Якщо лихвар маг досить велику суму грошей, яку вiн може кредитувати, його капiтал буде невпинно зростати, причому, якщо умови кредиту не змiнюються, то зростання буде вiдбуватись по експонентi. За рахунок чого? Очевидно, за рахунок боржникiв. Дуже скоро практично вся земля Аттики, що ранiше належала вiльним громадянам, стала власнiстю фiнансових олiгархiв. При цьому "вiльнi громадяни" працювали на цих землях за шосту частину вiд урожаю, або ж продавалися в рабство. Ф. Енгельс у сво¬й знаменитiй роботi "Походження сiм'¬, приватно¬ власностi i держави" переможну ходу грошей описав так: "Грошове господарство проникло в сiльськi общини, впливаючи як роз'¬даюча кислота на ¬х споконвiчний, укорiнений на натуральному господарствi спосiб життя. Родовий устрiй абсолютно несумiсний з грошовим господарством. Розорення дрiбних селян спiвпало з ослабленням старих родових зв'язкiв, що ранiше ¬х оберiгали. Боргова розписка i закладна на землю не рахувались нi з родом нi з фратрiгю... Продаж батьком дiтей у рабство - такий був перший плiд батькiвського права i моногамi¬! А коли кровопивця все ще був не задоволений, вiн мiг продати в рабство i самого боржника. Такою була свiтла зоря цивiлiзацi¬ серед афiнського народу". (Вiдразу виникаг питання - чи ця "свiтла зоря цивiлiзацi¬" являла собою суто афiнське явище, чи сама природа держави тому причиною?)
   Але ще залишався один фактор, про який часто забувають iсторики, особливо марксисти. Це - ментальнiсть, що залишилась вiд геро¬чного минулого вiльного народу, його iсторична пам'ять. Та й родоплемiннi вiдносини мiж людьми ще залишались, незважаючи на такi явища, як перемiшування родiв, фратрiй i племен, iнтенсифiкацiя розподiлу працi мiж землеробством, ремiсництвом, торгiвлею i судноплавством. Ця ментальнiсть не могла довго миритися з виглядом нив, на яких встановленi борговi каменi, з рабством сво¬х близьких i приниженим станом колись вiльних i гордих людей. Напруження в суспiльствi зросло до критичних рiвнiв. В даному випадку знайшлася унiкальна за сво¬ми здiбностями людина - Солон, якому вдалось зайняти посаду архонта (правителя полiса) з особливими повноваженнями. Вiн законодавчо лiквiдував борговi зобов'язання, скасував рабство серед громадян i зняв суспiльне напруження. Це був, як сказали б у наш час, адмiнiстративний метод вирiшення проблеми, шляхом вiдповiдного застосування правових i владних важелiв разом з використанням пiдтримки з боку народних мас. (Втiм, ще одним з методiв приборкання олiгархату i аристократi¬ в Грецi¬ стала тиранiя - варiант диктатури. Але тиранi¬ нiколи не були довговiчними i змiнювались демократiями).
   Греки були першi, кому вдалося хоча б частково вирiшити проблему вiддiлення багатства вiд влади. Для цього вони використали три важелi - розподiл влади, обмеження влади, i народ, як фактор влади. Усi цi винаходи продовжують ефективно дiяти до наших часiв. Воля народу вiдiгравала дуже важливу роль i в перiоди тиранiй, i аристократiй, i демократiй, i навiть олiгархiй - основних форм державностi в Грецi¬, i ця роль була напряму пов'язана з ментальнiстю i активнiстю вiльного народу.
   Виникнення антично¬ держави призвело до iнтенсивного розподiлу працi, в першу чергу, на землеробську i ремiсничу. Це було пов'язано з демографiчним фактором i обмеженою кiлькiстю орно¬ землi - надлишок населення переходив у ремiсники, створювались мiста - полiси, бо для ремiсництва необхiдна була бiльш висока концентрацiя рiзноманiтних технологiй, що могло забезпечити тiльки мiсто. Мiста мали можливiсть будувати укрiплення, а тому вони ставали центрами захисту населення (включно з селянами) пiд час небезпеки зовнiшньо¬ агресi¬ i автоматично ставали центрами влади, виробництва, концентрацi¬ багатства i культури. Поступово вiдбувагться перемiшування племен, формування гдино¬ мови, гдиних законiв, утворення гдино¬ нацi¬ (домодерно¬ - уточнення для прихильникiв модерно¬ теорi¬ нацiй).
   Згiдно марксизму, держава г апарат насильства одного класу над iншим. Макс Вебер уточнив, що це г легiтимне застосування насильства. Приклад Грецi¬ показуг, що крiм того держава забезпечуг виконання цiлого ряду функцiй - органiзацi¬, захисту, нацiогенезу, розвитку економiки i культури, не рахуючи основно¬ функцi¬ - формування внутрiшньо¬ i зовнiшньо¬ полiтики. (Таке розумiння державностi було притаманне вже Iбн Хальдуну, який жив в XIV столiттi. Зокрема вiн описуг в сво¬й працi "Мукаддiма" , як мудрий примус i влада усувають несправедливiсть, яка походить вiд погано¬ природи людини). Але поряд з маленькою Елладою iснувала величезна Персидська держава, що зародилася бiльш менш синхронно, i г прикладом зовсiм iншого механiзму державотворення, який вiдповiдно привiв до iншого типу держави, до якого бiльше пiдходить марксистське визначення. Генетичною основою такого типу державностi г вождiвство - родоплемiнна органiзацiя, на чолi яко¬ склалася влада вождя, або ж вождя разом з певним центром влади, включаючи релiгiйну. Подальша еволюцiя вождiвства пов'язана виключно з людським фактором - рiвнем ментальностi, соцiалiзацi¬ i активностi народних мас. (Ця форма дослiджена зокрема в роботах А.В. Коротагва i М.М. Крадiна i пов'язугться з розвитком землеробства, при якому досягагться певний досить високий рiвень густоти населення i вiдповiдного демографiчного тиску, який стаг основною причиною державотворення. Крiм того важливу роль вiдiграг наявнiсть певного ряду технологiй, включаючи письменнiсть). В варiантi Персидсько¬ держави напрямок розвитку вождiвства був цiлком однозначний - спочатку вождiвство стало спадковим, далi воно почало розширюватись за рахунок пiдкорення сусiднiх племен, а приблизно в 705 роцi до н. е. Ахемен, вождь племенi пасаргадiв, що перебувало на землях Мiдi¬, перетворився на першого царя, засновника династi¬ Ахеменiдiв. Далi його далекий нащадок цар Кир II Великий (вступив на престол приблизно в 558 роцi до н. е.) об'гднав iранськi племена, створив армiю i, починаючи з Мiдi¬, став пiдкорювати одне за другим усi сусiднi держави i племена, поки не створив величезну iмперiю вiд Егейського моря до Iнду, вiд пiвденного причорномор'я до ¦гипту. Майже все свог царювання (коло 30 рокiв) вiн провiв у загарбницьких походах i загинув у битвi проти скiфського племенi массагетiв, маючи близько 63 рокiв.
  
   Вiдношення до Кира з боку завойованих ним народiв характеризуг така деталь, описана Геродотом. Цариця массагетiв Томирiс пiсля перемоги над персами наказала всунути вiдрубану голову Кира Великого в мiх, наповнений людською кров'ю, промовляючи: "Ти прагнув кровi, цар персiв, так пий ¬¬ досхочу!" Вiйна - в природi людини - сказав свого часу Наполеон. Щоправда, це повною мiрою вiдноситься саме до таких людей, як Наполеон - природжених во¬нiв, що не уявляють собi життя без вiйни. Коли вони дориваються до влади, то часто стають завойовниками, яких iсторiя нагороджуг прикметником "великий", при тому що ¬х життгвi шляхи були вимощенi людськими тiлами i политi кров'ю, так що цiлком пiдiйшов би прикметник, "кривавий". Вибiр робить ментальнiсть людей, для яких загарбницькi вiйни i перемоги значно цiннiшi за людськi життя. Вся iсторiя державотворення тримагться на правi сильного, на нехтуваннi iнтересами i життями слабших, бо найголовнiше для держави - вiйна. Вся iсторiя прославляг сильних i безжалiсних, бо мертвi не голосують, i мертвi не пишуть iсторiю.
  
   В Персидськiй iмперi¬ остаточно сформувався iмперський принцип органiзацi¬ влади, який продовжуг дiяти в деяких мiсцях аж до наших часiв: вся територiя дiлиться на регiони - сатрапi¬, в основному по етнiчному принципу, в яких править сатрап - фактично намiсник царя (iмператора), або цар нижчого рiвня iгрархi¬, якому надагться певний вiйськовий гарнiзон. Функцiя сатрапа полягаг в належному стягненнi податкiв з пiдкореного народу i поставцi рекрутiв в iмперську армiю. Якщо в народi виникають заворушення, з якими не може впоратись гарнiзонне вiйсько, то на допомогу приходить iмперське вiйсько, яке жорстоко придушуг повстання (таких повстань виникало безлiч). Принцип рекрутування завойованих народiв забезпечуг безперервне зростання армi¬ - армiя стаг тим бiльшою, чим бiльше кра¬н вона завоювала, i тим бiльшу можливiсть вона отримуг для подальшо¬ експансi¬ (знову працюг позитивний зворотний зв'язок). Велика iмперiя маг безмежну кiлькiсть потенцiйних во¬нiв, а тому може не рахувати втрат. Велика iмперiя маг великi прибутки (230 тон срiбла на рiк в часи Дарiя Великого), якi стiкались в центральну казну. Куди витрачались цi прибутки? Майже виключно на утримання само¬ держави - перш за все на армiю i флот, на будiвництво дорiг, якими армiя може швидко дiстатись до мiсць повстань, на будiвництво столицi iмперi¬ (для цього з усiх земель забирали десятки тисяч ремiсникiв), на утримання царсько¬ резиденцi¬, на поповнення казни. Сатрапи на мiсцях також про себе не забували. Тобто держава працювала сама на себе, утримуючи народ на межi виживання. Фактично, це г держава-паразит, яка iснуг завдяки апарату насильства - перш за все, вiйську. Лiквiдацiя вiйська, або перемога над вiйськом автоматично призводить до лiквiдацi¬ iмперi¬. (Пiсля розгрому персидського вiйська Александром Македонським у 330 роцi до н. е. iмперiя Ахеменiдiв перестала iснувати).
   Ось ця нерушима зв'язка вiйсько-держава г найбiльш характерною рисою цього типу державностi. Якщо вiйсько (або в бiльш широкому сенсi - весь апарат насильства) зникаг - зникаг держава i вiд не¬ не залишагться нiчого. Тiльки пiдкоренi народи потихеньку приходять до тями та дороги, добре второванi солдатськими ногами, нагадують про минуле. Зовсiм iнший приклад даг нам Грецiя, про яку можна сказати, (як i про Укра¬ну), що це держава, яко¬ нiколи не було. Дiйсно, були Афiни, була Спарта, Делос, Аполлонiя, Мегалополiс, Коринф, Мiлет, Ефес i ще близько сотнi аналогiчних утворень не тiльки на Балканському пiвостровi, а вiд Пiрене¬в до Мало¬ Азi¬ i ¦гипту i далi на побережжя Чорного i Азовського морiв. Справа в тому, що греки створили не державу, а певний тип цивiлiзацi¬ - цивiлiзацi¬ вiльних людей, що живуть по принципу самоорганiзацi¬ i зовсiм малою складовою того, що маг назву, державнiсть. Вся ¬х державнiсть обмежугться одним мiстом - полiсом. В разi необхiдностi вони можуть створювати союзи (як наприклад, пiд час греко-персидських вогн), але цi союзи нiколи не перетворювалися в велику спiльну державу. Македонiя, завоювавши Грецiю була сама дуже швидко еллiнiзована, i вже Александр Македонський продовжував свою експансiю на схiд, як грек. Але не в характерi грекiв було пiдкорення i утримання народiв, i iмперiя Александра розпалась вiдразу по його смертi. Грецька колонiзацiя нових земель була мирною, хоч i готовою до оборони (щоправда, в деяких мiсцях вони конкурували з фiнiкiйцями). Рим, пригднавши Грецiю, багато в чому перейняв культуру грекiв, зокрема грецький полiс перетворився в римський мунiципiй, ще пiзнiше став середньовiчним гвропейським мiстом з самоврядуванням, а iталiйськi середньовiчнi мiста-держави були аналогами грецьких полiсiв. I сам перехiд до доби просвiтництва, а потiм до модерно¬ доби пiшов через епоху Вiдродження - вiдродження старо¬ грецько¬ дохристиянсько¬ культури. Наявнiсть демократичних традицiй, що були започаткованi в Грецi¬, стала одним з факторiв створення сучасно¬ демократично¬ ¦вропи - насiння демократi¬ i самоврядування пережили тисячолiття i лихолiття.
   Процес поширення грецько¬ цивiлiзацi¬ в iсторi¬ маг назву еллiнiзацiя i по характеру подiбний до процесу поширення винаходiв чи нових технологiй. Iснуг концепцiя дифузiонiзму, що розвинулась в першiй половинi XX столiття, яка пояснюг цей механiзм поширення по аналогi¬ з дифузiгю тепла чи концентрацi¬ речовини. Насправдi тут ми магмо справу з бiльш складними - iнформацiйними механiзмами, що можуть створювати також бiльш складнi явища в залежностi вiд властивостей iнформацiйного поля, соцiального середовища i результатiв ¬х взагмодi¬, а по характеру - хвильовi, нелiнiйнi i резонанснi процеси. Так само ми говоримо про iсламiзацiю чи вестернiзацiю, як про явища, що йдуть самi по собi при наявностi iнформацiйних контактiв, а держава може ¬х лише прискорювати чи гальмувати. На вiдмiну вiд технологi¬, цивiлiзацiя являг собою бiльш складний комплекс, що стосугться рiзних вимiрiв, але складаг певну цiлiснiсть. В нашому контекстi поняття, цивiлiзацiя, характеризуг певну якiсть суспiльства а також iнформацiю про цю якiсть, що iсторично формугться в результатi стiйкого погднання культури, ментальностi i технологi¬, причому культура i ментальнiсть мають бiльше значення, нiж технологiя. (Поняття, цивiлiзацiя, так само, як поняття нацiя чи нацiональнiсть, страждаг невизначенiстю, чи може навпаки - iснуг стiльки визначень, що воно втрачаг всякий сенс, а тому тут пiдкреслюгться необхiднiсть власне даного контексту). Можна сказати, що цивiлiзацiя являг собою певний соцiальний винахiд, що показуг особливостi, переваги чи вади даного способу суспiльного iснування - певний етап iсторичного розвитку, який акумулюг соцiально-культурнi i технологiчнi досягнення народу, тобто вона створюгться народом i в цьому сенсi являг собою продукт самоорганiзацi¬. Етнiчнi ознаки суспiльства, його соцiальна структура, характер економiки г вториннi i похiднi складовi по вiдношенню до цивiлiзацi¬. Цивiлiзацiю можна розглядати, як певний тип соцiально¬ практики, створено¬ суспiльством, на вiдмiну вiд державно¬ соцiально¬ практики, створено¬ апаратом насильства, (якщо держава не г формою народовладдя). Фактично, держава паразитуг на цивiлiзацi¬, при тому змiнюючи i деформуючи соцiальнi практики, врештi-решт знищуючи ¬х потенцiал.
   Належнiсть до певно¬ цивiлiзацi¬ характеризуг людину безвiдносно до етнiчних ознак, мови, соцiального статусу i професi¬. Скажiмо, давньогрецька цивiлiзацiя на теренах вiд Приазов'я до ¦гипту могла мати рiзноманiтнi форми державностi (або взагалi ¬¬ не мати) та економiки, в залежностi вiд клiмато-географiчних i полiтичних умов. Але основнi риси цивiлiзацi¬ - ментальнiсть свободи, повага до особистостi, почуття власно¬ гiдностi, вiдсутнiсть агресивностi, тяга до знань i освiти, культура тiла, цiнування мистецтва, специфiчнi технологi¬ будiвництва з каменю i архiтектура, наявнiсть полiсiв i ¬х планування, будiвництво кораблiв певно¬ конструкцi¬, морська торгiвля - весь той комплекс, що характеризуг власне "грецькiсть", все це вiдтворювалося на протязi багатьох столiть, аж поки ця цивiлiзацiя не була знищена варварами i християнством. Бiльше того, завоювання грекiв iншими народами, (дорiйцями, македонцями) перетворювало завойовникiв на грекiв, а перебування в складi держав-завойовникiв аж нiяк не привело до зникнення "грецькостi" серед завойованого населення. Рiзниця мiж цивiлiзацiями така ж суттгва, як наприклад, рiзниця мiж Парфеноном, Тадж-Махалом, ггипетською пiрамiдою i тiбетською ступою.
  
   Ранiше (а подекуди i тепер) було загальноприйняте протиставлення варварства i цивiлiзацi¬. (В цьому прояв iнерцi¬ людсько¬ свiдомостi, що зберiгаг уявлення, сформованi ще за античних часiв). Власне, сам термiн, цивiлiзацiя, вживався для того, щоб вiдрiзняти, так звану, варварську стадiю розвитку вiд iсторично¬, "культурно¬", тобто цивiлiзовано¬. По мiрi розвитку i переосмислення уявлень про те, що собою являг "культурнiсть" чи "варварство", вiдбулася трансформацiя i розширення сфери застосування самого поняття, цивiлiзацiя. Пошлюся на думку спецiалiста по варварству, Вiри Павлiвни Буданово¬: "Если исходить из того, что "цивилизация" - это определенный тип общества, отражающий процесс, систему и состояние поступательного развития, которое проходит определенные этапы, то "цивилизацию варваров" можно определить, как образ жизни, способ обеспечения выживания, детерминируемый базовыми устоями существования племенного мира. Среди наиболее существенных признаков "цивилизации варваров" выделим особенности среды обитания, материальные и духовные ценности, человеческий вектор, определявший их поддержание и модальность, устройство идентичности, способы хранения и передачи информации, а также наличие преемственности, которая транслирует достижения от поколения к поколению". (Цивилизация и варварство. Трансформация понятий и региональный опыт. 2012). Тобто з цих позицiй так зване "варварство" таке ж саме структуроване явище, як i "цивiлiзацiя", а отже для класифiкацi¬ цих типiв з необхiднiстю потрiбно вживати той же самий термiн, цивiлiзацiя. В цьому сенсi, цивiлiзацiя варварiв г бездержавна цивiлiзацiя, а цивiлiзацiя грекiв вийшла на рiвень державностi. Скажiмо, чи можна говорити про цивiлiзацiю такого "дикого" i до того ж нечисленного народу, як ескiмоси? З точки зору викладених позицiй, безумовно можна i навiть потрiбно. Ескiмоси створили унiкальну технологiю, культуру i ментальнiсть, спрямовану на оптимальне виживання i повноцiнне iснування в екстремальних умовах пiвночi. Ця цивiлiзацiя створювалась на протязi тисячолiть, поки не досягла досконалостi. Навiть сучасна розвинена технологiя не в змозi забезпечити повнiстю автономне iснування "цивiлiзовано¬" людини в тих умовах, де жили ескiмоси. Те саме можна сказати про цивiлiзацi¬ народiв материково¬ крайньо¬ пiвночi або високогiр'я Тибету. Такi цивiлiзацi¬ цiлком можна вiднести до того, що зараз прийнято називати термiном, локальнi цивiлiзацi¬. (T¬ "локальнiсть" полягаг в тому, що вона адаптована до конкретного природного середовища. В цьому сенсi i грецька або фiнiкiйська цивiлiзацi¬ також мають елементи "локальностi", бо вони пов'язанi з морем). Ясно, що цивiлiзацiя не маг вiдношення до наявностi чи вiдсутностi державностi - це iнший бiльш широкий i глибокий в часi вимiр. Наприклад, можна напевно стверджувати, що давньогрецькi колонi¬ на початкових етапах ¬х iснування не мали державностi, бо державнiсть формугться тiльки пiсля майнового розшарування спiльноти, власне для пiдтримки цього розшарування. В XIX-му i першiй половинi XX-го столiття був популярний термiн, раса, що вживався якраз в тому сенсi, яким ми надiлили поняття, цивiлiзацiя. Засновник соцiально¬ психологi¬ Г. Лебон, що мав великий досвiд вивчення рiзних народiв вважав, що "душевний устрiй кожно¬ раси такий постiйний, як його анатомiчнi особливостi, i з нього походять його думки, почуття, вiрування, державнi iнститути i мистецтво... Iнститути раси виражають ¬¬ душу, i якщо буваг легко змiнити ¬х зовнiшнiсть, то вона не може змiнити ¬х основи... В усiх проявах життя народу ми завжди знаходимо, що ця незмiнна душа раси сама тче свою власну долю". Термiн, раса, на жаль, був дискредитований расовими теорiями i залишив свог значення тiльки в антропологiчному сенсi. Термiн, культура, так само г багатозначний i бiльш вузький нiж хотiлося б. То ж ми змушенi користуватися термiном, цивiлiзацiя, хоч прикметник, утворений вiд нього, цивiлiзований, а також нове значення, цивiлiзованiсть, мають зовсiм iнший смисл - залученiсть до новiтнiх технологiй i вiдповiдного стилю життя.
  
   На прикладi то¬ ж Грецi¬ можемо прослiдкувати цивiлiзацiйнi змiни, до яких спонукаг поява державностi. Оскiльки майнове розшарування створюг майнову аристократiю, то вiдбувагться трансформацiя системи цiнностей з акцентом в бiк майна (грошей). З часом ця "грошова" складова системи цiнностей починаг переважати усi iншi, навiть цiннiсть людського життя. Органiзуються розбiйницькi напади i морськi походи з метою захоплення рабiв, худоби, скарбiв. Iгноруються i вiдходять у минуле родоплемiннi цiнностi, пов'язанi з колективним добробутом. Tх витiсняг цiннiсть добробуту iндивiдуального. Автоматично починаг втрачати цiннiсть будь-яка праця - навiщо самому працювати, коли г грошi, за якi можна купити раба? З iншого боку, навiщо працювати, якщо можна жебракувати? Ремiсники (демiурги) стали найнижчою суспiльною категорiгю (серед вiльних людей). I вже Аристотель в "Полiтицi" пише про "народи, якi наче самою природою створенi для рабства" i про те що, не г достойним вiльно¬ людини щось виробляти на продаж. (Краще жебракувати). Тобто, з одного боку ми бачимо розподiл працi, полiси, товарне виробництво, розвинену торгiвлю, систему права, зникнення родово¬ органiзацi¬ i творення гдино¬ нацi¬, а з iншого - поступову моральну деградацiю, прогресування паразитичного типу ментальностi. Поява державностi закладаг пiдвалини майбутньо¬ суспiльно¬ кризи. "Не демократiя згубила Афiни, а рабство, яке зробило труд вiльно¬ людини ганебним", пише Енгельс. Римську iмперiю чекала та ж сама доля - презирство до працi серед вiльних громадян i неефективнiсть рабсько¬ працi призвели до економiчного занепаду. Фактично, тут йдеться не про рабство, а про моральну деградацiю, пов'язану з володiнням рабами. Людина, яка з презирством вiдноситься до працi, нi на що не здатна, вона не маг майбутнього. Iсторiя багато разiв пiдтверджувала цю iстину. Пост-римську ¦вропу могли пiдняти тiльки варвари - в основному германськi племена вiльних людей.
   Ще Лью¬с Генрi Морган зауважив, що держава, де головною метою людей г накопичення багатства, мiстить в собi елементи свого самознищення. Iсторiя показала, що ми дiйсно пiдiйшли дуже близько до порогу самознищення. Можна сказати, що держава - це певна патологiя суспiльного розвитку, яка пов'язана з домiнуванням iнстинктивного, звiриного, iррацiонального, що присутнг в людях. Воно виникаг в формах патологiчно¬ жадiбностi, агресивностi, властолюбства, домiнування, жорстокостi, паразитизму i знаходить свог вiддзеркалення в вiдповiдних формах органiзацi¬ i функцiонування держави. Важливо пiдкреслити, що всi цi прояви г цiлком натуральнi, природнi i виникають з необхiднiстю, якщо не вживати застережних заходiв. Так само ми змушенi постiйно дотримуватися суворих правил санiтарi¬ для недопущення бiологiчно¬ агресi¬ з боку бактерiй i вiрусiв.
   Свою знамениту книгу "Демократiя в Америцi" 1831 року Алексiс Токвiль починаг словами: "Серед безлiчi предметiв i явищ, якi привернули мою увагу пiд час перебування в Сполучених Штатах, найбiльше я був вражений рiвнiстю умов iснування людей. Я легко встановив той величезний вплив, який надаг ця першорядна обставина на весь плин суспiльного життя. ...Я все виразнiше вбачав в рiвностi умов початкову першопричину, з яко¬ виходило кожне конкретне суспiльне явище". I трохи далi: "Ми живемо в епоху велико¬ демократично¬ революцi¬. Всi ¬¬ помiчають, але не всi однаково оцiнюють. Однi розглядають ¬¬ як модну новацiю, випадковiсть, яку ще можна зупинити, тодi як iншi вважають, що вона нездоланна, вона уявлягться ¬м у виглядi безперервного, найстародавнiшого i найпостiйнiшого з усiх вiдомих iсторi¬ процесiв". Майже двiстi рокiв, що пройшли вiд часу написання цих слiв, пiдтвердили справедливiсть останнього твердження. Демократiя - це перша форма бездержавностi.
  

Роздiл 3.2. Бездержавнiсть.

  
   Всяке явище само породжуг причину свог¬ загибелi.
   Гегель.
  
   Щоб не виникало недоречних питань, визначимось як ми розумiгмо бездержавнiсть. Перш за все, це нi в якому разi не г анархiя - безвладдя. Бездержавнiсть виникаг коли суб'гкт i об'гкт влади спiвпадають i являють собою суспiльство. Тобто суспiльство само встановлюг правила свого власного життя, а якщо виникаг необхiднiсть, то само вибираг керiвництво, яке виконуг органiзацiйнi, а не панiвнi функцi¬. Але не iснуг апарату, який сто¬ть над суспiльством, тим бiльше, якщо цей апарат репресивний. Бездержавнiсть може виступати як бездержавна суспiльна форма органiзацi¬, або ж як тенденцiя бездержавних проявiв в державi, тобто як тенденцiя до поступового переходу функцiй держави до суспiльства, або ж вiдмова вiд деяких державних функцiй. В певному сенсi, бездержавнiсть - це г народовладдя.
   Класичний (точнiше навiть, античний) подiл на цивiлiзацiю i варварство визначав цивiлiзацiю (варварство) за домiнуючою ознакою - наявностi (вiдсутностi) державностi, причому наявнiсть державностi традицiйно вважалась однозначно позитивною (прогресивною) ознакою. Бiльш уважний погляд на iсторiю приводить до переконання, що бездержавнiсть являг собою певну якiсть суспiльства, що не тiльки не г ознакою його недостатньо¬ органiзацi¬, а навпаки, часто г метою суспiльного розвитку. Я можу навiть цiлком об-рунтовано стверджувати, що держава г "могильщик" суспiльства, причому будь-якого. I чим бiльше державностi маг суспiльство, тим скорiше воно заганяг себе в могилу. ("Могила" тут вживагться в переносному розумiннi - корiнна реорганiзацiя i реструктуризацiя суспiльства. Але й могил в прямому розумiннi при цьому буваг достатньо). Провiдною внутрiшньою причиною занепаду стаг деградацiя ментальностi (моралi) суспiльства, що призводить до кризи в iнших вимiрах соцiально¬ системи. (Класичний приклад - суспiльство iмперського Риму, де розплодилась така маса вiльних громадян-паразитiв, що вже було неможливо всiх забезпечити дармовим хлiбом i видовищами, почався економiчний, а згодом i полiтичний занепад).
   Основна ознака держави - наявнiсть спецiалiзованого апарату насильства (влади), що вiдокремлений вiд населення. Тобто озброгна органiзацiя самого населення, як це буваг в бездержавному варiантi, стаг неможливою. По-друге, цей апарат насильства спрямований в тому числi i головним чином проти певних груп свого ж таки народу, щоб пiдтримувати ситуацiю, яка явно цi групи не задовольняг. Така органiзацiя влади i ¬¬ вiдношень з народом легiтимiзугться в системi права, яке фiксуг обов'язки i права мешканцiв, а також санкцi¬ за ¬х порушення. Як правило, держава легiтимiзуг i пiдтримуг iснування антагонiстичних груп, тобто внутрiшнього розколу суспiльства, його поляризацiю. Ця ситуацiя стиснуто¬ пружини не може тривати до нескiнченостi. Врештi-решт наростають кризовi явища, наступаг перiод революцi¬ чи смути. В бездержавному варiантi суспiльства спецiалiзований апарат влади вiдсутнiй, народ може мати зброю, вiдсутня рiзниця мiж правами i обов'язками (в iдеалi), а органiзацiя життя суспiльства вiдбувагться шляхом самоорганiзацi¬ (самоврядування). Державна влада завжди виступаг в формi центрально¬ влади, то ж рiвень централiзацi¬ (децентралiзацi¬) влади може бути певним критерiгм рiвня державностi (бездержавностi) суспiльно¬ органiзацi¬. (Вiдзначимо, що наявнiсть iгрархiчно¬ структури влади аж нiяк не г ознакою ¬¬ децентралiзацi¬).
  
   Вождiвства вже мали стани, зокрема знать, але вона носила сакральний, а не майновий характер. Так, наприклад, германська знать "походила вiд богiв". Германськi так званi "королi" виконували сакральнi, вiйськовi i судовi функцi¬. Важливi рiшення приймав верховний орган - народнi збори, в яких брали участь всi вiльнi озброгнi чоловiки, також iснувала рада старiйшин. Тобто не було спецiального апарату влади, який би пiдтримував майнове розшарування, встановлював писанi закони i слiдкував за ¬х виконанням. Разом з тим рiвень "дикостi" варварiв по вiдношенню до "цивiлiзацi¬" часто перебiльшугться. Наприклад кельти (предки зокрема iрландцiв, шотландцiв i валлiйцiв), що заселяли територi¬ захiдно¬ ¦вропи з першого тисячолiття до н. е., вже починаючи з VIII столiття до н. е. мали досить розвинене i рiзноманiтне ремесло, зокрема серед знайдених виробiв Гальштатсько¬ культури (VIII - VI ст. до н. е.) вже був знаменитий шотландський тартан, точнiше його предок - картата (напевно це укра¬нське слово походить якраз вiд слова тартан) тканина досить високо¬ якостi, вироблена з застосуванням ткацького станка. Знайденi дороги, що були збудованi у II ст. до н. е., а в часи Цезаря вiйська вже могли вiльно пересуватися по всiй ¦вропi дорогами варварiв. Кельти i германцi, що витiснили кельтiв, (але не дуже вiд них вiдрiзнялись, бо витiснення супроводжувалось обмiном культур), безумовно являли собою цiлком певну i досить розвинену цивiлiзацiю, а процеси що вiдбувалися в ¦вропi в перiод вiд Риму до Середньовiччя, i якi створили середньовiчну ¦вропу, були наслiдком зiткнення цивiлiзацiй антично¬ i варварсько¬. "Результатом этого взаимодействия, как следствия взаимопроникновения и взаимоуничтожения римского и варварского миров, явилось зарождение нового типа цивилизации". (В.П. Буданова "Варварский мир эпохи великого переселения народов". М. Наука, 2000). Можна доповнити цей висновок фактором християнсько¬ церкви, яка на той час сформувалась як цiлком незалежна формацiя, що на довгий час стала ще одним самостiйним центром влади i на протязi довгого часу конкурувала в цьому вiдношеннi з владою молодих гвропейських держав. Справа в тому, що християнство стало першою тоталiтарною релiгiгю, тобто такою, що намагагться контролювати усi аспекти людського життя без винятку (включно з тагмними помислами). Цей контроль поступово перетворювався у реальну всебiчну владу над людьми. Чернечi общини - монастирi стали першими справжнiми феодалами, бо завдяки лихварству захоплювали усi землi селян в межах досяжностi i перетворювали вiльних землевласникiв на крiпакiв. Боротьба за владу мiж королями i церквою часто переходила в реальнi вiйни. (Цi процеси прекрасно показанi в роботi Мартiна ван Кревельда, Розквiт i занепад держави. Зокрема вiн констатуг: "Тiльки в ¦вропi позицiя церкви була настiльки потужною, що замiсть того щоб заново пiдкоритись iмперський владi, вона боролась з нею аж до виникнення патово¬ ситуацi¬. В результатi феодалiзм, замiсть того, щоб досить швидко пiдiйти до свого кiнця, тривав майже тисячолiття i дав свог iм'я цiлiй iсторичнiй епосi. Що ще бiльш важливо, iмперi¬ бiльше не вдалося вiдродитись. В промiжках мiж двома великими вселенськими органiзацiями виросли великi монархi¬...". Взагалi, iдеологi¬ (релiгi¬) в усi часи супроводжують державу, бо являють собою ще одно джерело влади, на цей раз над душею, причому не тiльки на цьому свiтi, а й на "тому").
  
   Великi древнi цивiлiзацi¬, перш за все фiнiкiйська i грецька, розширювали ойкумену як бездержавнi колонiсти на пустих землях, або на землях, зайнятих варварами, але з ¬х дозволу, без загарбання. Серед фiнiкiйських колонiй утворилася тiльки одна держава - Карфаген. (Про мирнi методи колонiзацi¬ красномовно говорить мiф (чи може iсторiя) про Дiдону, засновницю мiста). Щоб створити колонiю на порожньому мiсцi, як тепер говорять, "з нуля", потрiбна була наявнiсть необхiдно¬ технологi¬, високий рiвень органiзацi¬ i, безумовно, свобода. Тому що тiльки вiльна людина може мати той високий рiвень немотивовано¬ активностi, що нестримно тягне людину до пiзнання невiдомого, до вiдкриття нових земель, до звершень, до свободи. Неважко собi уявити життя колонiстiв на нових мiсцях, десь в пiвнiчному причорномор'¬, в землянках, поряд з войовничими скiфами, в суворому клiматi. Воля, рацiональнiсть, висока культура, вмiння торгувати i домовлятись допомагало вгамовувати войовничу вдачу скiфiв, створило умови для взагмовигiдних вiдносин, врештi-решт навiть навернути скiфiв до осiлостi i хлiборобства, задля торгiвлi з грецькими полiсами. Власне постiйне вiдтворення бездержавностi, постiйне повернення вiд олiгархiй i тиранiй до демократiй забезпечило таке довге життя стародавнiм цивiлiзацiям. В певному сенсi демократична форма державностi являг собою вiдтворення додержавних егалiтарних форм суспiльних вiдносин. Державний орган в демократiях фiксуг волю бiльшостi, але при цьому, як бiльшiсть, так i меншiсть мають однаковi громадянськi права.
   Демократичнi традицi¬ давньогрецьких полiсiв, а потiм римських мунiципi¬в збереглися в ¦вропi пiсля краху Риму в мiстах, особливо на пiвднi. Iснування старих мiст i виникнення нових було пов'язано з необхiднiстю розвитку ремесел i торгiвлi, а для ¬х розвитку потрiбно тiльки одне - свобода. Але не меншою, а може й бiльшою була роль i значення старих нiмецьких мiст, якi ще за варварських часiв були виключно центрами ремесла i торгiвлi i продовжували зберiгати цю традицiю (Кельн, Трiр, Аугсбург, Регенсбург i багато iнших). Феодали i король були змушенi рахуватися з наявнiстю мiст, хоч там взагалi не дiяла ¬х влада. В мiстах люди мали зброю i створювали ополчення, дiяв орган самоврядування, магiстрат (мунiципалiтет), який виконував адмiнiстративнi i судовi функцi¬ (органiзацiю ремiсничо¬ i торговельно¬ дiяльностi згiдно вiдповiдних правил, органiзацiю виборiв i т. i.). Функцi¬ магiстрату були чiтко обмеженi. Пiзнiше вольностi мiст були зафiксованi в вiдповiдних правах, угодах мiж королiвською владою i мiстами (Любекське право 1226 р., Кульмське право 1233 р., Магдебурзьке право 1235 р.). Усi цi права в свою чергу базувались на звичагвих правах нiмецьких племен i угодах, що дiяли ще з часiв Римсько¬ iмперi¬. Тобто традицi¬ родоплемiнно¬ вольностi стали ще одним з джерел гвропейсько¬ свободи. Бiльше того, вiльнi мiста почали створювати вiльнi союзи мiст (Прирейнська лiга, Швабський союз, Гейдельберзький союз). Ганзейський союз, що виник у 1241 роцi i проiснував до 1669 року, поки королiвська влада остаточно не задушила незалежнiсть мiст. Вiн включав до 200 мiст по всiй Балтицi i Пiвнiчному морю, а також мав масу контор вiд Новгорода до Iсландi¬. Це була цивiлiзацiя, наддержавне утворення, що виникло i iснувало незалежно вiд державно¬ влади i поширювалось по волi вiльних людей. Чужорiднiсть вiльних мiст по вiдношенню до держави пiдкреслюгться тим фактом, що державна влада короля чи феодалiв весь час чинили тиск на мiста, включно з вiйськовим протистоянням. Вiйна гвропейських держав проти мiст в основному завершилася в 1670 роцi перемогою держав, за винятком Нiдерландiв i Швейцарi¬.
  
   Приклад Швейцарi¬ варто розглянути окремо, бо якраз на ¬¬ теренах вiдбулося протистояння державностi i бездержавних тенденцiй, причому, останнi перемогли. По-перше, на вiдмiну вiд iталiйських мiст (Венецi¬, Гену¬, Мiлану, Флоренцi¬ i Риму), якi не включали сiльське населення, що оточувало мiста до складу громадян, а навпаки, експлуатували ¬х, швейцарськi мiста поширювали свiй вплив на сiльське населення, iнкорпоруючи його до свого складу i отримуючи вiд нього вiдповiдну пiдтримку. Таким чином поступово зникали становi розколи i формувалась нацiя. Починаючи з XIII столiття почалося звiльнення селян вiд феодально¬ залежностi. В 1291 роцi виник перший Швейцарський конфедеративний союз, що складався з трьох кантонiв - мiзерне утворення на фонi великих гвропейських держав. Здавалось би, приходь i бери його голими руками. Саме так думали i персидськi iмператори при Марафонi, Саламiнi чи Платеях. В реальностi кожна агресiя Габсбургiв на Швейцарiю закiнчувалась однотипно - до Швейцарського союзу пригднувались новi кантони, що вiдходили вiд Австрi¬. Бо це була вiйна громадян за свою свободу, i сусiди Швейцарi¬ тягнулись до визволення з пiд ярма. В 1353 роцi вже налiчувалось вiсiм кантонiв, в 1481 - десять, а в 1501 - тринадцять (зараз - 26, з яких 6 - напiвкантони). По-друге, кантони були повнiстю незалежнi, не iснувало жодного центрального органу. Якщо вирiшувалися спiльнi справи, то вiдбувався з'¬зд представникiв кантонiв i рiшення могли бути прийнятi тiльки в варiантi повного консенсусу (одноголосно). Швейцарiя була, можливо, найбiльш вiльною i демократичною державою (а може, недодержаною) у свiтi, а швейцарськi солдати-найманцi вважались найкращими в ¦вропi. Одним з показникiв наявностi реального народовладдя в кра¬нi г широке застосування референдуму - методу прямо¬ демократi¬ для вирiшення усiх бiльш менш важливих питань. (В нашi часи законодавчим органом на рiвнi мунiципалiтетiв виступаг мунiципальна асамблея - орган прямо¬ демократi¬, в якому приймають участь усi громадяни, що мають право голосу. До повноважень асамбле¬ входить майже все, що стосугться звичайного життя людини - податки, полiцiя, мiське планування, освiта, соцiальна допомога, дороги, енергетика, земельнi питання, громадянська оборона). В Швейцарi¬ були вiдсутнi соцiальнi потрясiння, що радикально змiнювали б кра¬ну. Траплялись повстання проти олiгархiв, що захоплювали владу в мiстах. Були релiгiйнi вiйни в часи Реформацi¬, але вони були пов'язанi якраз з наявнiстю автономно¬ релiгiйно¬ органiзовано¬ влади - по-сутi, ще одного апарату насильства. Порiвняно з ¦вропою Швейцарiя завжди була оазисом безпеки i спокою, куди збiгались утiкачi з усiх гвропейських кра¬н, приносячи з собою новi технологi¬ i новi думки. Досвiд Швейцарi¬ наводить ще на одну думку - одно стратегiчно вiрне рiшення (про надання селянам рiвних прав) визначило долю кра¬ни на багато столiть вперед. Як говорять в народi - "Добрий початок - половина справи", а iнколи може i вся справа. Тому що на початку закладагться основа, яка буде пiдтримувати всю будiвлю на протязi довгого часу.
   Цiкаво що було б, якби iталiйськi вiльнi мiста (або хоч одно з них) включили до громади також селян. Напевно Вiдродження почалося б ранiше i гвропейська iсторiя пiшла б iншим шляхом. Характерно, що тi ж самi швейцарськi iталiйцi аж нiяк не прагнули влитися в рiдну Iталiю, хоч i пiдтримували iталiйську культуру. Свобода виявилась бiльшою цiннiстю, нiж цiнностi нацiонально¬ держави. Власне для того, щоб не побiг народ на свiтло свободи, авторитарнi режими не жалiють видаткiв на утримання так званих, "спецiальних" служб, засобiв пропаганди, дезiнформацi¬ i манiпуляцi¬, на створення "залiзних занавiсiв".
  
   Якщо ж брати периферiю ¦вропи, то там були досить поширенi бездержавнi народи - це перш за все, народи Кавказу, гiрських районiв Басконi¬, кельтських регiонiв Британi¬ (Iрландiя i Шотландiя). Характерно, що усi цi народи аж нiяк не хотiли навертатися до "цивiлiзацi¬", а волiли залишатися в "дикому" станi. В Британi¬ спротив був тако¬ сили, що римляни були змушенi збудувати грандiозний Адрiанiв вал, для захисту вiд лютих пiктiв (шотландцiв), а остаточне ¬х приборкання завершилось тiльки в кiнцi XVIII столiття. Але повнiстю знищити хайлендерський дух, про який Бернс писав як про дух звитяги i честi, цiлком змiнити його на дух користолюбства i наживи, так i не вдалося. Як пише В.Ю. Априщенко "...черты традиционной цивилизации не просто сохраняются в качестве пережитка, ... а превращаются в значимый фактор самой модернизации". (В цитованому вище збiрнику "Цивилизация и варварство"). Це якраз той дух, що вiдтворив ¦вропу з ру¬н Римсько¬ iмперi¬, створив Ганзейський союз i зараз продовжуг жити, в формах мiсцевого самоврядування, а також як складова iсторично¬ пам'ятi в гвропейськiй ментальностi.
  
   Вiдомо, що шотландець Адам Смiт, творець лiберально¬ економiчно¬ теорi¬, почав замислюватися над економiчними проблемами пiсля придушення шотландського повстання в 1746 роцi. Iдея свободи, як необхiдно¬ умови функцiонування ефективно¬ ринково¬ економiки нового типу, могла виникнути тiльки в головi людини, що була генетично пов'язана з життям вiльного суспiльства. Хоча такого на той час уже не iснувало в Шотландi¬, але залишився шотландський дух, ностальгiя по свободi, яка напевно спонукала Смiта до пошуку, таких форм суспiльно¬ органiзацi¬, коли iндивiдуальна свобода людини не вступаг в протирiччя з iнтересами всього суспiльства, а навпаки, працюг на користь суспiльству. До того ж така форма вiдношень мiж людьми сприяг активностi кожного члена суспiльства, блокуг розвиток паразитизму, що супроводжуг класовi системи. В iдеалi, лiберальний економiчний механiзм знову повертаг мотивацiю людини до часiв "дикостi i варварства", коли iндивiдуальний iнтерес сприяв спiльному добробуту общини, коли не було протирiччя мiж правами i обов'язками, а вони спiвпадали в потребi людини до працi на свог i спiльне благо.
  
   Не тiльки гвропейськi мiста стали джерелом свободи. Сам тип гвропейсько¬ державностi, якiй були не властивi господарсько-економiчнi функцi¬, а також майнова i господарська незалежнiсть окремих господарств - усе це стимулювало iндивiдуальну активнiсть, ¬¬ рiзноманiття, спрямованiсть до знань, модернiзацi¬, науки, усе це дало результат, як тiльки були ослабленi деморалiзуючi лещата християнсько¬ церкви. Вiдразу стався цивiлiзацiйний вибух, що перетворив ¦вропу на свiтового лiдера.
   Нарештi iснувала ще одна потужна бездержавна стихiя - кочовики. В цьому випадку бездержавнiсть була обумовлена неможливiстю контролю над розкиданими по величезнiй територi¬ невеликим соцiальними угрупуваннями. Усi спроби створити кочову державу закiнчувались згубними наслiдками для кочового устрою - кочовики або осiдали, або вiдокремлювались в незалежне кочове угрупування. Осiлiсть, або певна складова осiлостi, це г необхiдний елемент державностi. Кочова цивiлiзацiя гвразiйського степового поясу, (а це безумовно, окрема потужна цивiлiзацiя) була несумiсна з осiлiстю по тiй причинi, що осiлiсть руйнувала базовi цивiлiзацiйнi основи кочiвництва - специфiчну i цiлiсну кочову технологiю господарювання, а також етнокультурний i тiсно пов'язаний з ним ментальний комплекс - родова суспiльна органiзацiя, прагнення повно¬ свободи, тiсний зв'язок з природою i природними стихiями, "натуральний" спосiб iснування з мiнiмальним використанням позаприродних чи високотехнологiчних елементiв, навiть супротив впровадженню таких елементiв, як факторiв, що обмежують незалежнiсть i свободу. Разом з тим, як вiдзначалося вище, несамодостатнiсть кочово¬ технологi¬ змушувала до контактiв з осiлою цивiлiзацiгю.
   Iснування бездержавних або напiвдержавних соцiальних утворень не вичерпугться регiональним принципом ¬х iснування. Такi утворення можуть iснувати всерединi соцiуму, в формi певних соцiальних груп, оформлених по класовому, становому, етнiчному, релiгiйному i корпоративному принципу, а також в ¬х погднаннi з регiональним принципом (як скажiмо тi ж помори з пiвночi Росi¬, народи Кавказу, компактно проживаючi старовiри i народи Сибiру в складi Росiйсько¬ iмперi¬). Етнiчнi i релiгiйнi групи, що розподiленi мiж основним населенням можуть утворювати вiдповiднi общини, що мають високий рiвень автономностi i значний потенцiал виживання в чужому середовищi. Дещо iнший i дуже цiкавий варiант, коли бездержавнi групи утворюються по класовому чи становому принципу в межах одного етносу. Класичним прикладом у цьому вiдношеннi г росiйський етнос.
   Розкол росiйського суспiльства по становому принципу привiв до закрiплення однiг¬ з найбiльш древнiх форм самоорганiзацi¬ землеробiв - сiльсько¬ общини - бездержавного утворення в рамках держави. Община була формою адаптацi¬ землеробсько¬ спiльноти до екстремальних природних умов iснування - дуже короткого для землеробства робочого сезону i низько¬ якостi земель. В таких умовах цiлком iндивiдуальне односiмейне господарство не мало шансiв для надiйного виживання, а зубожiння i злиднi становили постiйну загрозу. Систематичний перерозподiл землi по "душам i тяглам" був гдиною умовою збереження популяцi¬ селянства. Община, так званий, мир, могла колективно "усiм миром" виконувати роботи на пана, а також по черзi - на кожного дворогосподаря. Общинна органiзацiя була також формою протистояння селян тиску з боку представникiв панiвного стану (вотчинникiв i помiщикiв), а з iншого боку - закрiпачення селян стало формою протистояння експлуататорiв общинi i механiзмом ¬¬ приборкання (Л. В. Мiлов, вище цитована книга). Утворився окремий майже цiлком автономний селянський свiт - певний рiзновид цивiлiзацi¬ в межах держави. (На цьому прикладi ми можемо ще раз переконатись, наскiльки суттгвою може бути роль природного середовища в розвитку людського суспiльства). Цей свiт був надзвичайно консервативний (улюблене росiйське слово аж до наших часiв - "исконность", тобто споконвiчнiсть), що також було обумовлено консервативнiстю технологi¬ землеробства в екстремальних умовах, боязню будь-яких експериментiв чи вiдхилень вiд загальноприйнятого, яке могло би поставити пiд загрозу отримання врожаю, а отже - фiзичне iснування общини. В цьому безперервному циклiчному одноманiттi була якась деморалiзуюча приреченiсть, що навряд чи спонукала, з одного боку, до творчих пошукiв, а з iншого - до вiдповiдальностi i ретельностi в роботi. Разом з тим цей свiт був дуже адаптивний, пережив i вотчинне, i помiсне землеволодiння, i "волю", i колгоспи. I коли росiяни-колонiсти попадали на дикi сибiрськi землi, вони знову й знову створювали общини.
  
   Помiчено, що найбiльш поширена форма суспiльно¬ органiзацi¬ в надскладних природних умовах (крайньо¬ пiвночi або пустинi) - безвождiвська община. Це обумовлено вiдсутнiстю достатньо великого додаткового продукту, необхiдного щоб утримувати iнститут вождя, а також "комунiстичним" типом виробництва i споживання, що дозволяг общинi переживати найскладнiшi часи з мiнiмальними втратами. З iншого боку, безвождiвським общинам значно важче переживати агресiю з боку бiльш органiзованих соцiальних утворень. Росiйська система панування бере початок з Русько¬ - так званого, полюддя, коли княжа дружина об'¬жджала поселення i збирала ненормовану данину - по сутi, грабувала населення. (Ця традицiя в Росi¬ не переривагться до нашого часу i iснуг в формi "крыши", "крышевания", або ж в виглядi поборiв, рейдерських захоплень i конфiскацiй, з використанням державного апарату i фактично санкцiонованих державою). Аналогiчна ситуацiя iснувала пiд час татаро-монгольського панування. Розвиток феодальних вiдносин, що почався в Московськiй державi, був припинений при Iванi Грозному шляхом жорстокого придушення феодалiв-бояр з конфiскацiгю вотчинних (спадкових i споконвiчних) земель i переходом на помiсне землеволодiння - земля надавалась тiльки слугам царя за виконання довiчно¬ (в основному вiйськово¬) служби i не передавалась нащадкам, якщо вони кидали службу. Як вотчинники, так i помiщики (володарi помiсть) були зобов'язанi служити царю на однакових умовах i поставляти солдат в кiлькостi, пропорцiональнiй величинi землеволодiння. (Пiсля реформ Петра I в 1714 роцi була лiквiдована будь-яка рiзниця мiж вотчинними i помiсними землеволодiннями - вони стали спадковими, ¬х власники називались дворянами, але обов'язок служити царю був скасований тiльки в 1762 роцi Петром III законом "про дворянську вольнiсть". Законом 1785 року були впровадженi дворянськi зiбрання з залученням дворян до виконання адмiнiстративних функцiй). Таким чином, формувався згуртований клас землевласникiв-дворян, i була створена жорстка централiзована система влади без найменшо¬ можливостi проявiв сепаратизму чи бодай автономi¬. В той же час почалося послiдовне посилення закрiпачення селян, починаючи з 1581 року, коли були лiквiдованi "заповiднi лiта", i аж по 1767 рiк, коли стараннями "велико¬" Катерини II крiпаки були перетворенi фактично в повнiстю безправних рабiв. За цей перiод було прийнято 10 вiдповiдних постанов, законiв i указiв, серед них найважливiша - податна реформа Петра I (1718 - 1724 рокiв), що зрiвняла селян з холопами i остаточно ¬х закрiпила за помiщиком, який вiд цього часу нiс вiдповiдальнiсть за стягнення i сплату в казну подушно¬ податi з крiпакiв. Отже крiпак опинився в повнiй залежностi вiд помiщика, що тепер виконував функцi¬ i юстицi¬, i полiцi¬.
   Ця автократична система (росiйське "самодержавие") на думку Миколи Iвановича Костомарова була аналогом ханського деспотизму, а знову ж таки наш земляк Федiр Iванович Леонтович вказуг на цiлий ряд запозичень в полiтичних i адмiнiстративних порядках Московi¬ з монгольського права. Не дивно, що в такiй чiтко структурованiй системi, де була повнiстю вiдсутня мiжстанова мобiльнiсть, почала утворюватись прiрва мiж пануючим класом i класом селян, бо утримання армi¬, адмiнiстративного апарату держави i самих дворян могло вiдбуватися тiльки за рахунок нещадно¬ експлуатацi¬ селян - землеробiв i фабричних крiпакiв. Ця прiрва роздiляла фактично два народи, що мали однакове етнiчне походження, але зовсiм рiзну ментальнiсть, культуру, засоби iснування, а часто й мову. Несумiснiсть i ворожiсть обох станiв, та принижена особистiсть, той недовiрливий i боязливий погляд з пiд лоба, вiдсутнiсть енергi¬ в працi з одного боку, несамовитiсть i розбещенiсть, неробство i вiдсутнiсть волi - з iншого, тобто моральна травмованiсть одного стану i моральна деградацiя iншого - це типова ситуацiя розколотого, поляризованого суспiльства, коли один стан пануг над iншим. Звiдси довготерпимiсть, покiрнiсть долi i обставинам, ненасильство, спiвчуття, патерналiзм з одного боку i свавiлля, жорстокiсть, бездушнiсть, хамство, погднання непогднуваного - з iншого. Дослiдники росiйсько¬ експансi¬, особливо Афанасiй Прокопович Щапов, а за ним видатнi iсторики С.М. Соловйов i В.О. Ключевський дiйшли до висновку, що характер розвитку Росiйсько¬ держави вiдповiдаг внутрiшнiй колонiзацi¬, коли одна частина населення кра¬ни колонiзуг iншу, причому перша - опирагться на державу, а друга являг собою бездержавне суспiльне утворення. (Звiсно, модель внутрiшньо¬ колонiзацi¬ застосовна не тiльки до Росi¬, але в нiй вона проявилась найбiльш яскраво. Детально це питання розглянуте в дуже цiкавiй монографi¬: Александр Эткинд, Внутренняя колонизация. Имперский опыт России. - М. 2013). Внутрiшня колонiзацiя в Росi¬, де Московське князiвство методично i невiдворотно пiдкорювало сусiднi землi, утворення централiзовано¬, агресивно¬ держави викликало хвилю колонiзацi¬ на Схiд. При цьому спочатку пiдкорювались, а часто i винищувались малi народи, потiм розроблявся природний ресурс, в першу чергу, хутро, завдяки якому процвiтала торгiвля з Захiдною ¦вропою.
  
   Для того, щоб ми могли предметно розмовляти про укра¬нськi реалi¬, кiлькома штрихами пiдведемо пiдсумки розвитку гвропейсько¬ державностi. Починаючи з 1648 року (знаменний рiк для Укра¬ни), коли в ¦вропi офiцiйно закiнчилась жахлива Тридцятилiтня вiйна пiдписанням Вестфальського договору, почався новий етап в iсторi¬ ¦вропи - етап створення держав Нового часу. Деякi дослiдники, наприклад вище згадуваний Кревельд, вважають, що взагалi до 1648 року в ¦вропi держав (в сучасному розумiннi) не iснувало, бо не iснувало окремого i спецiалiзованого державного апарату, а були певнi форми персонiфiковано¬ влади. Державний апарат, що почав утворюватися в Новi часи, являв собою корпорацiю, що складалася з ряду iнститутiв, створених для органiзацi¬, контролю i захисту вiйськового, полiтичного, економiчного, соцiального i культурного життя суспiльства. Цi iнститути, розподiленi вiдповiдно до сво¬х функцiй (фiнансова система, збройнi сили, статистика, юстицiя, полiцiя, в'язницi, освiта, закордоннi справи i т. i.) i мають досить високий рiвень самостiйностi, свого роду, корпорацi¬ всерединi велико¬ корпорацi¬ - держави. Власне ця знеособлена бюрократична держава-корпорацiя поступово перебираг з рук володаря на себе всю повноту державно¬ влади. В Росi¬ держава Нового часу почала формуватися за часiв Петра I, особливо, коли в 1722 був введений закон про державну службу, так званий "табель про ранги". Армiя чиновництва, що дiлилась на 14 рангiв (рiвнiв компетенцi¬) керувала суспiльством, подiленим приблизно на 10 станiв. Уся ця складна i громiздка конструкцiя розвалилася за два днi в лютому 1917 року, коли не знайшлося жодного вiйськового пiдроздiлу, який був би готовий жорстоко i криваво придушити народнi демонстрацi¬ i протести в Петроградi. Ще ранiше подiбна ситуацiя склалася в Парижi в 1789 роцi, а прихiд до влади Наполеона через 10 рокiв знаменував новий етап в розвитку державностi - створення нацiонально¬ держави. Я скористаюсь вичерпною i компактною характеристикою цього етапу, даною Кревельдом: "...держава, вiдкривши для себе силу нацiоналiзму... перетворилося з iнструменту для пiдтримання правового порядку в свiтське божество... Накопивши безмежну могутнiсть шляхом встановлення контролю над умами сво¬х громадян i систематичного облегшення ¬хнiх гаманцiв, держави використали цю могутнiсть для зiткнення одна з другою i вiйни в таких масштабах i з такою вбивчою енергiгю, що вона практично пiдвела ¬х до границi самовинищення". Головною рисою тотальних вiйн XX столiття була якраз здатнiсть держави, тобто ¬¬ адмiнiстративного апарату, мобiлiзувати колосальнi людськi i матерiальнi ресурси. Загальна вiйськова повиннiсть i патрiотично-мобiлiзацiйна пропаганда - це винаходи нацiонально¬ держави. Безпосередньо пiсля цього почалася ядерна гонка озброгнь i новий етап глобального протистояння, що вже безпосередньо загрожував глобальним винищенням.
   Таким чином, основна зовнiшня, або геополiтична функцiя держави на протязi вiд ¬¬ зародження до приблизно середини XX-го столiття - функцiя агресi¬ або захисту вiд агресi¬. Тобто держава бореться з явищем, яке сама породжуг. Функцiя пiдтримання внутрiшнього порядку в суспiльствi, яка декларугться державою як одна з головних, виконугться державою вкрай неефективно, бо насправдi держава знову ж таки бореться з явищами, якi сама породжуг. (Найбiльш безпечною кра¬ною ¦вропи була Швейцарiя, де апарат державно¬ влади був найслабший). Починаючи з середини XX столiття держава вирiшила випробувати себе в ролi такого собi добродiя - побудувати "суспiльство загального добробуту". Держава сказала, що вона справедливо розподiлить в народi всi блага, що вiзьме у цього ж таки народу, що вона нагодуг голодних, утiшить стражденних, просвiтить неписьменних, окультурить некультурних i вилiкуг хворих. Тiльки платiть податки (дуже великi податки, вже не десятину). Бюрократична машина може взятися за вирiшення будь-яко¬ проблеми, використовуючи унiверсальний метод - збiльшення бюрократично¬ машини. Тобто, як i в часи Ксеркса держава в першу чергу дбаг про себе, в другу чергу про себе дбаг кожен бюрократ i нарештi в третю чергу щось дiстагться народу з того, що залишагться. Тому що в усi часи в першу чергу працюг людська природа (досить паскудна), а вже потiм рацiональнiсть, розум i нарештi, установлений порядок. Отже держава дiйсно усiх усiм забезпечила, але дуже неякiсно, а в багатьох випадках досягла зворотного результату. (Приклади можна наводити до нескiнченостi i вони для бiльшостi очевиднi).
   Держава являг собою певний соцiальний органiзм, що iснуг завдяки суспiльству, навiть можна сказати, паразитуг на суспiльствi, i як будь-який органiзм розвивагться, росте, поширюг i посилюг свiй вплив. Влада держави завжди маг певнi обмеження, тобто iснуг зона свободи, де дiють бездержавнi механiзми самоорганiзацi¬, що спираються на мораль i традицi¬. Все питання полягаг в спiввiдношеннi зони свободи, тобто бездержавностi, i "зони держави". Iсторичний досвiд показуг, що це спiввiдношення залежить вiд рiвня соцiалiзацi¬ суспiльства, тобто вiд соцiально¬ зрiлостi i активностi народу, його здатностi об'гднуватись i протистояти агресивностi державно¬ машини. Потужна державна машина може навiть повнiстю лiквiдувати зону свободи, держава стаг тоталiтарною. Людина в такiй системi стаг "гвинтиком держави" з усiма наслiдками для можливостей ¬¬ самореалiзацi¬. При цьому держава стаг неспроможною реалiзувати людський потенцiал, втрачаг конкурентну спроможнiсть i гине. З iншого боку, повнiстю бездержавне суспiльство також не може довго iснувати в оточеннi агресивних держав. Ось ця боротьба державностi i бездержавностi стала головним змiстом полiтичного життя, перш за все ¦вропи, (але не тiльки) на протязi останнiх майже двох столiть, i ця боротьба граг визначальну роль в формуваннi майбутнього розвитку на цей раз вже свiтово¬ цивiлiзацi¬.
   Той iнтенсивний процес ерозi¬ державностi, що зараз вiдбувагться в ¦вропi (i не тiльки), пов'язаний в першу чергу з розвитком мiсцевого самоврядування, органи якого не являються частиною державного апарату, а суб'гкт самоврядування, громада, спiвпадаг з його об'гктом, тою ж громадою. Таким чином життя суспiльства повертагться до природних основ. Розширення самоврядування один з шляхiв подолання засилля держави. Другий шлях пов'язаний з iснуванням рiзного типу утворень, що частково виконують функцi¬ держави, але роблять це бiльш демократично, якiсно i без примусу (корпорацi¬, спiлки, фонди, союзи, общини, учбовi i медичнi заклади, об'гкти культури i т. i.). Нарештi третiй шлях обумовлений глобалiзацiгю, тобто розвитком наддержавних механiзмiв, корпорацiй, союзiв, мiжнародного законодавства, мiжнародних стандартiв, торгiвлi, комунiкацiй, гдино¬ iнформацiйно¬ системи i звичайно ж, мiжнародних систем колективно¬ безпеки.
   Чи може суспiльство швидко лiквiдувати державний апарат (варiант революцi¬) i почати жити бездержавно, або хоча б якiсно змiнити державну систему? На жаль, це запитання маг однозначну вiдповiдь - нi не може. Справа в тому, що функцiонування держави базугться на iнститутах, якi г необхiдними в життi суспiльства. Для того, щоб суспiльство могло iснувати в бездержавному, чи якiсно iншому варiантi, такi iнститути мають або вже iснувати, або бути дуже швидко створенi, що нереально. На мiй погляд, найважливiшим iнститутом держави г фiнансова система. Лiквiдацiя держави приводить до ¬¬ краху. Селяни перестають обмiнювати зерно на "розмальованi папiрцi" i чекають кращих часiв. Промисловi товари також нiхто не купуг в умовах гiперiнфляцi¬, а тому виробництва згортаються. В мiстах виникаг нестача харчiв. Росте злочиннiсть. Iнститут полiцi¬ лiквiдований одним з перших, як найбiльш ненависний. А ново¬ полiцi¬ немаг, бо платити ¬й нiчим - iнституту збору податкiв не iснуг. I так далi пiшов накручуватися клубок проблем, поки через десяток рокiв який-небудь Наполеон не встановить залiзну диктатуру пiд захопленi оплески вкрай виснаженого суспiльства. Все повертагться "на круги своя". (Докладно з процесом "накручування" клубка проблем можна познайомитись, наприклад, в книзi ¦.Т. Гайдара, Смуты и институты. 2009 р.). Насправдi, крах держави - це фiнальна стадiя процесу, що як i всi соцiальнi процеси починагться в головах людей. На першiй стадi¬ вiдбувагться десакралiзацiя влади, (якщо iснуг елемент сакральностi), на другiй - ¬¬ делегiтимацiя, на третiй - знамените, "низи не можуть, а верхи не хочуть", тобто формугться метастабiльний стан суспiльно¬ системи, (коли система г вже потенцiйно нестабiльна), далi в деякий наперед невизначений момент, коли виникаг певний збiг обставин, вiдбувагться, як зараз говорять, тригерна подiя, тобто подiя, значимiсть яко¬ перевищуг певний порiг, пiсля чого крах наступаг швидко i невiдворотно вже в матерiальнiй формi. Саме тодi не знаходиться жодного полка, готового стрiляти в народ, i починають "сипатися" iнститути державно¬ влади. Метастабiльний стан системи рано чи пiзно завершугться катастрофою. Втiм, цей стан можна продовжувати досить довго, якщо iснують досить потужнi сили пiдтримки режиму, в тому числi, наприклад, найманi iноземнi вiйська. (Не сумнiваюсь, що коли в Москвi почнуться заворушення, то в москвичiв будуть стрiляти чеченцi, причому з великим задоволенням).
   Чи iснуг можливiсть вирватися з цього зачарованого кола? Вiд чого це залежить? Яку роль тут граг "якiсть" народу, або його ментальнiсть? До якого типу суспiльно¬ органiзацi¬ слiд рухатися? Цi питання г актуальними по вiдношенню до молодих пострадянських держав, i саме в цьому аспектi варто розглядати проблему укра¬нсько¬ державностi i майбутнього укра¬нського державного будiвництва.
  
  

Роздiл 3.3. Кооперацiя i корпорацiя.

  
   Будь-яке добро може стати причиною зла.
  
   Одне з фундаментальних явищ, що дiють на бiологiчному рiвнi органiзацi¬ матерi¬ - симбiоз, при якому спiвiснування двох (чи бiльше) органiзмiв стаг корисним для одного з них чи для обох. Спiвiснування створюг нову якiсть - так званий, кооперативний ефект. Власне цей ефект породжуг людськi соцiальнi органiзми. Кооперацiя (кооперативна солiдарнiсть, взагмодопомога) викликаг, як наслiдок, взагмозалежнiсть, створюг зв'язки i утримуг цiлiснiсть соцiального органiзму. В свою чергу система зв'язкiв - соцiалiзацiя, лежить в основi соцiальних структур i самоорганiзацi¬. В процесi самоорганiзацi¬, який супроводжугться спецiалiзацiгю (розподiлом працi) вiдбувагться розширення i збагачення форм соцiалiзацi¬ i кооперацi¬ в суспiльствi. Таким чином iде суспiльний розвиток, виникають певнi соцiальнi практики, в яких концентругться суспiльний досвiд i, як тепер полюбляють говорити, соцiальний капiтал, або по-простому - якiсть суспiльства, його самостiйнiсть i самодостатнiсть, здатнiсть до адаптацi¬. Це власне той соцiальний капiтал i тi соцiальнi практики, на яких потiм паразитуг держава.
  
   Жодна соцiальна практика не виникаг без явищ кооперацi¬. Чи може одна людина започаткувати, наприклад, чумацтво? Це означало б наступне: зробити надiйного воза (вози витримували вiд одно¬ до двох тон вантажу), придбати тяглових волiв, розвiдати чи прокласти дорогу до Криму, позичити чи купити збiжжя на продаж, уникнути пограбування чи аварi¬ по дорозi (наприклад, зламалося колесо чи вiсь) i знати масу iнших деталей, вiдомих тiльки тим, хто займався цим промислом. Ясно що чумацька технологiя могла створюватися поступово i тiльки в умовах широко¬ кооперацi¬ i довiри з боку членiв громади. Чумацькi валки складали вiд 100 до 300 возiв, мали весь необхiдний в дорозi реманент, знаряддя i озброгння, вiйськову органiзацiю, керiвництво i вiдпрацьованi плани дiй у вiдповiдних ситуацiях, досвiдчених провiдникiв i перекладачiв, мали мiсця перепочинку i водопо¬, створили свою технологiю харчування i т. д. - в цьому й полягаг справжня кооперацiя вiльних людей, спаяних взагмозалежнiстю в одно цiле. Аналогiчно в планi кооперацi¬ виглядала селянська технологiя. Вже говорилось, що плуг в старi часи являв собою дуже складний агрегат, який мiг мати i з ним вправлятись далеко не кожен селянин. А тому орачi в сезон (весною i восени) працювали з раннього ранку до пiзнього вечора, мiняючи волiв i обробляючи поля селян за грошi чи за натуру. В гарячу пору - жнива, потрiбно було встигнути зiбрати врожай поки збiжжя не полягло, не вимокло i не осипалось, потiм його треба було висушити, обмолотити i зберегти в вiдповiдних умовах, що потребувало мобiлiзацi¬ i кооперацi¬. А ще - косовиця, заготiвля сiна. Перший осередок кооперацi¬ - велика сiм'я, в якiй кожен член виконував вiдповiдну функцiю згiдно з його вiком, силами i вмiнням, але всi, починаючи з досить молодого вiку i закiнчуючи глибокою старiстю знаходили собi мiсце в сiмейному господарському механiзмi, нiхто не був зайвий.
  
   Кооперацiя вiльних людей утримугться на моралi, звичаях i традицiях. Це г засоби фiксацi¬, передачi i успiшного функцiонування винайдено¬ соцiально¬ практики, бо в iнакшому випадку просте недотримання слова, порушення звичаю приводить до втрати довiри мiж людьми i знищення кооперативного ефекту. Кооперацiя просто перестаг iснувати. Тому в вiльних суспiльствах дуже суворо вiдносяться до будь-яких порушень моральних норм i завдяки цьому таке суспiльство автоматично формугться, як високоморальне. (Зрозумiло, мова йде про норми моралi, прийнятi власне в цьому суспiльствi). Аналогiчна ситуацiя виникаг щодо справедливостi - коли питання вирiшуються за взагмною згодою, без втручання зовнiшнiх сил, то стаг можливим збалансувати особистi iнтереси з iнтересами спiльноти.
   Ситуацiя дещо змiнюються, якщо в соцiальнiй системi виникають явища панування чи домiнування. Тодi в тих вiдношеннях мiж людьми, якi стосуються спiвпрацi, починають переважати правила або закони, що базуються не на принципах моралi чи справедливостi, а перш за все, на спрямованостi до певно¬ мети. I хоч явище кооперативностi i взагмозалежностi зберiгагться, але в дещо iншiй формi - в формi корпоративностi. Тобто, грубо говорячи, корпоративнiсть це г кооперативнiсть i взагмозалежнiсть в умовах панування чи домiнування. Вiдповiднi соцiальнi системи, де iснуг корпоративний тип стосункiв мiж ¬¬ членами, можна вiдносити до корпорацiй в бiльшiй чи меншiй мiрi. Корпорацi¬, це об'гднання людей, пiдпригмств, людей i пiдпригмств, задля певно¬ мети чи результату. Вони можуть бути маленькими (цех, пiдпригмство, банда), великими (транснацiональнi корпорацi¬) i нарештi - держава-корпорацiя, або корпоративна держава. (В бiльш вузькому, юридичному значеннi корпорацiя - це об'гднання пiдпригмств. В iншому значеннi термiн, корпорацiя, означаг пiдпригмство - найчастiше, акцiонерна компанiя, члени яко¬ користуються корпоративними правами, що записанi в уставних документах).
   Кооперативнiсть i корпоративнiсть можна розглядати як двi органiчно пов'язанi мiж собою тенденцi¬, або ж окремий вимiр соцiально¬ органiзацi¬. Вони не проявляються в чистому виглядi - всяка кооперацiя г хоч трохи корпорацiя, бо маг, так би мовити, "устав" i керiвництво, i навпаки - всяка корпорацiя може включати в себе людей, якi спiвпрацюють з нею цiлком добровiльно, не порушуючи власнi моральнi принципи. Мова може йти лише про переважання то¬ чи iншо¬ складово¬. Так наприклад, ще в пiзньому середньовiччi в вiльних гвропейських мiстах виникали корпорацi¬, а фактично - кооперативнi об'гднання, що слугували для самоуправлiння ремiсничих груп, гiльдiй, релiгiйних органiзацiй. Там був мiнiмальний рiвень влади. Зростання влади змiнюг ситуацiю. Типовий приклад переходу вiд кооперативностi до корпоративностi в християнствi: перший рiвень - християнська община, другий - монастир - органiзацiя з централiзованою системою керiвництва, i нарештi третiй - чернечий орден, що живе згiдно статуту, а його члени при вступi приносять урочистi обiтницi - це вже чиста корпорацiя. Вiдповiдно, в цих соцiальних органiзмах ми бачимо тенденцiю до зростання власне корпоративного iнтересу по мiрi зростання корпоративностi. Так члени ордену вже не тiльки поширювали "свiтло Христове", але й про себе не забували, i це друге ставало найголовнiшим. Наприклад, орден мечоносцiв двi третини захоплених земель залишав пiд владою ордену, а пiсля його об'гднання з Тевтонським орденом у 1237 роцi перетворився в найбiльш агресивну, ненаситну i ненависну силу в прибалтiйському регiонi. Вiдповiдно еволюцiонувала мораль - вiд "самаритянина" до цинiчного, жадiбного i кривавого солдата-найманця, якому корпорацiя заздалегiдь видавала iндульгенцiю на будь-якi скогнi грiховнi дi¬. Християнська мораль вiдступала перед корпоративними iнтересами, i власне наявнiсть окремого i незалежного вiд усього iншого, корпоративного iнтересу або корпоративно¬ мети г характерною рисою корпорацi¬. Найчастiше це буваг матерiальний iнтерес, бо корпорацi¬ в бiльшостi - акцiонернi товариства. Акцiонер, iнвестуючи в певну справу найдорожче що в нього г - грошi - маг тiльки одну мету - заробити ще бiльше i за будь яку цiну. А тому на совiстi членiв одно¬ з перших корпорацiй - Британсько¬ Ост-Iндсько¬ компанi¬, бiльш як 40 мiльйонiв життiв iндiйцiв, що померли вiд голоду завдяки дiям представникiв високо¬ бiло¬ культури. Але не культура була винна в геноцидi iндiйського народу, а корпоративнi iнтереси, заради яких корпорацi¬ були готовi на будь-який злочин задля прибутку. Ця ситуацiя не змiнилася до сьогодення. Корпоративнiсть переважаг там, де iснуг експлуататорський чи паразитарний механiзм отримання прибутку. Власне, корпоративнi вiдносини i забезпечують вдосконалення цього механiзму. В чисто трудових вiдносинах корпоративнiсть вiдсутня. Монастирi почали перетворюватись в корпорацi¬ завдяки експлуатацi¬ селян, якi обробляли монастирськi землi. Далi монахи стали вогнем i мечем нести "слово боже", розширюючи сво¬ володiння, багатiючи i при цьому створюючи жорстку систему iгрархi¬ i домiнування. В принципi, будь яка органiзована iгрархiчна структура, яка сама не створюг продукт, рано чи пiзно починаг формувати власнi iнтереси, притаманнi власне цiй структурi i прямо не пов'язанi з функцiгю, заради яко¬ ця структура створювалась. Серед таких iнтересiв на першому мiсцi - самозбереження, а далi - розширення (кiлькiсне i функцiональне), збагачення членiв, зростання соцiально¬ ролi i впливу. Наприклад, якщо створюгться державна органiзацiя для боротьби з бiднiстю серед населення, то можна гарантувати, що бiднiсть буде зростати, а дана органiзацiя збiльшиться i про¬датиме все бiльшу частину нацiонального продукту. Органiзацiя по боротьбi зi злочиннiстю чи корупцiгю буде зацiкавлена в зростаннi злочинностi чи корупцi¬, бо зросте ¬¬ роль, розшириться штат, з'являться новi штатнi одиницi, пiде прогрес по службi - життя розцвiтаг. В цьому полягаг вада бюрократично¬ системи управлiння, але вона принципова - всякий соцiальний органiзм маг свог внутрiшнг життя i внутрiшню спрямованiсть свого розвитку, яка може не спiвпадати з iнтересами чи метою велико¬ системи. Iсторiя демонструг нам безлiч жахливих прикладiв, коли корпорацiя, що маг служити iнтересам кра¬ни, стаг владним органом, перетворюючись фактично в терористичну органiзацiю по вiдношенню до свого ж народу (iнквiзицiя, опричнина, всiлякi тагмнi служби, типу ОГПУ - КДБ).
  
   Iдея кооперацi¬, спiвпрацi, солiдарностi, як iдеального механiзму спiвiснування людства, лежить в основi iдеологi¬ анархiзму. Петро Кропоткiн вивчав такi i подiбнi явища в природi, починаючи з найнижчих рiвнiв i закiнчуючи людськими суспiльствами, що не досягнули державностi. Вiн був переконаний, що саме тут знаходиться фундаментальна основа розвитку i прогресу, а державнiсть, панування, домiнування - вважав патологiгю, хворобою, що виникла на певному рiвнi розвитку людства. Насправдi, не все так однозначно - самоорганiзацiя, як системний механiзм, маг принциповi вади - вона вирiшуг соцiальнi проблеми надто довго, не завжди оптимально i далеко не всi. Крiм того, вона залежить вiд рiвня свiдомостi суспiльства i в певних випадках може приводити до страшних результатiв. А тому нiякi форми анархiзму, солiдаризму чи синдикалiзму самi по собi не в змозi створити досконале суспiльство. В тому варiантi, коли ясно зрозумiла мета i iснуг алгоритм дi¬, централiзована органiзацiя стаг бiльш ефективною. Бiльше того, механiзм самоорганiзацi¬ сам породжуг централiзовану iгрархiчну владу. А вiд того часу, як основною функцiгю соцiуму стало ведення вiйни, почала перемагати жорстка централiзована державна органiзацiя суспiльства, яка витiснила всi iншi форми по механiзму натурального вiдбору, як менш стiйкi. Але все ж державнiсть в ¬¬ найбiльш диких формах (типу Персидсько¬ держави часiв Кира чи Дарiя, або Китайсько¬ держави часiв Шан Яна) вiдiйшла в минуле за рахунок включення кооперативних (корпоративних) механiзмiв. Класичний приклад - земельнi володiння в обмiн на службу - основа феодалiзму. Iван Грозний, створюючи клас служилих людей - помiщикiв, що втрачали право на землю як тiльки полишали службу, фактично створив корпорацiю, в основi яко¬ - взагмозалежнiсть царя i служилого люду. Ця мiцна спайка перетворила царя в дiйсного "батюшку", вiд якого повнiстю залежав добробут помiщика, але й цар залежав вiд помiщикiв, i тому вiдповiдно стимулював ¬х до полiпшення якостi ¬х служби. "Хочеш жити сам - дай жити iншим" - це один з принципiв корпоративiзму. Така система була значно ефективнiша вiд тоталiтарно¬ опричнини. Простий люд, селяни випадали з корпоративно¬ системи зв'язкiв, бо поступово були доведенi до рабського стану, коли дiють переважно насильницькi методи. Цiлком корпоративна держава на територi¬ Росi¬ виникла вже за часiв М.С. Хрущова, коли життя усього народу повнiстю залежало вiд держави i контролювалось державою, в той же час держава залежала вiд активностi народу i лояльностi його до держави. Держава встановила правила життя, з яких була викоренена будь яка самостiйнiсть, безконтрольнiсть i незалежнiсть - так званий, патерналiзм. I зараз Укра¬на все ще переживаг залишки ностальгi¬ по щасливому минулому, коли держава забезпечувала надiйний соцiальний захист кожно¬ людини, коли не було безробiття i не було тривоги за майбутнг.
   Корпорацiя лiквiдуг загальнолюдську мораль, замiнюючи ¬¬ корпоративною мораллю - мораллю пiдпорядкування iнтересам корпорацi¬. I вже помiщик вважаг себе iстотою вищою за простого землероба, а природне право змiнюгться корпоративним правом, яке встановлюг держава. В повнiстю корпоративнiй державi формугться державницька патерналiстська мораль - держава i влада виконуг роль "рiдного батька", який годуг i утримуг, якого потрiбно поважати i любити.
  
   Схильнiсть до корпоративiзацi¬ держави в ¦вропi почалася пiсля Вестфальського миру 1648 року, коли почали створюватися державнi апарати в сучасному розумiннi, як певнi досить незалежнi соцiальнi органiзми, але повною мiрою проявила себе лише в XIX столiттi, коли виникла потужна тенденцiя пiд назвою, нацiональна держава, коли держава все бiльше ототожнювала себе з народом, а народ - з державою, представником яко¬ вiн являвся i нацiональнi iнтереси якого ця держава мала захищати. Як вже говорилося, спайка держава-народ привела до виникнення державного патрiотизму, дозволила ввести загальну вiйськову повиннiсть, направити значну частину зусиль народу на виготовлення озброгнь, створити найбiльш потужнi армi¬ в iсторi¬ людства i врештi-решт завершити свiй розвиток двома свiтовими вiйнами. Iде¬ корпоративiзму досягли свого пiку в iдеологiях фашизму i комунiзму, коли держава, а по сутi - владна корпорацiя, набула сакрального значення. Так звана "державна зрада", стала найтяжчим злочином, навiть бiльшим нiж в старi часи святотатство, i неодмiнно каралася смертю, а iнтереси держави стояли понад усе. I це були iнтереси власне владно¬ корпорацi¬, якi проголошувались iнтересами усього народу, так що ворог корпорацi¬ автоматично проголошувався ворогом народу i на нього так само чекала смерть.
   Пiсля Друго¬ свiтово¬ вiйни корпоративна тенденцiя перенесла акцент на сферу, так званого, соцiального захисту населення - виникало щось подiбне до бюрократичних корпорацiй, позбавлених етнiчно¬ чи патрiотично¬ складово¬. Сама нацiя перетворювалась при цьому в так звану, полiтичну нацiю, яка майже позбавлена етнiчного забарвлення. З точки зору економiки, соцiальний захист означаг колосальнi податки на все працездатне i економiчно активне населення, а основним гравцем в такiй системi стаг бюрократiя, яка власне i реалiзуг соцiальний захист в формi перерозподiлу грошей, а перерозподiляг вона ¬х вiдповiдно до власних поглядiв на це питання. В будь-якому випадку корпорацiя забезпечуг захист людини за рахунок зменшення ¬¬ свободи. Те ж саме робить i кооперацiя, але в повному узгодженнi з волею само¬ людини, коли обмеження свободи стаг усвiдомленою необхiднiстю.
   Сучасний державний апарат завжди являг собою корпорацiю, причому досить незалежну, бо вона маг в сво¬х руках владнi важелi, i як всяка корпорацiя формуг власнi корпоративнi iнтереси, незалежно вiд початково¬ мети ¬¬ створення. Будь-який соцiальний органiзм, як уже говорилось, починаг розвиватися вiдповiдно до сво¬х внутрiшнiх механiзмiв, i таким чином, державний апарат також створюг свiй особистий iнтерес, який не спiвпадаг (не завжди спiвпадаг) з iнтересами суспiльства, а часто таким iнтересам суттгво заперечуг. Виникаг питання - чи¬ iнтереси насамперед буде вiдстоювати держава, сво¬ - корпоративнi, чи суспiльнi? Думагться, що навряд чи корпорацiя буде "наступати на горло власнiй пiснi". Iсторичний досвiд показуг нам, якими вишуканими методами користугться державна корпорацiя для досягнення свог¬ мети. Якщо суспiльство не може чинити вiдповiдний опiр посяганням держави, вона робить все, щоб зосередити в сво¬х руках якнайбiльшу владу (включно з тоталiтарною в варiантi комунiзму i фашизму), пiдпорядкувати парламент, який представляг народ, задавити прояви самостiйностi i демократi¬ в суспiльствi, взяти в сво¬ руки ЗМI, що можуть нести слова правди i замiнити правду на пропаганду. Вона створюг державнi пiдпригмства, якi працюють на корпорацiю, вона розподiляг державнi замовлення "сво¬м" людям, вона регулюг грошовi потоки згiдно сво¬х корпоративних iнтересiв. Коли в не¬ не все гаразд, вона створюг образи внутрiшнiх i зовнiшнiх ворогiв, яких проголошуг винуватцями в усiх грiхах. Вона починаг грати на iррацiональних складових людсько¬ ментальностi, перш за все етнiчних ("голос землi i кровi"), культивуг ненависть до "ворогiв народу" i мiлiтаризм, як найбiльш надiйний засiб протистояти зовнiшньому ворогу. Нарештi, в крайньому варiантi, вона формуг культ лiдера, харизматичного вождя, що уособлюг в собi всю нацiю. Така система забезпечуг iдеальну стабiльнiсть влади, бо не iснуг умов для виникнення бiльш-менш значимих соцiальних груп, якi б мали на метi руйнацiю системи. Коли зникають матерiальнi умови для iснування тако¬ системи, а це рано чи пiзно вiдбувагться, вона поволi деградуг i зникаг без заворушень, бунтiв i катаклiзмiв. (Цей процес прекрасно показаний в книзi ¦гора Гайдара, Гибель империи на прикладi розпаду Радянського Союзу). Зараз перед нами знову виникло явище корпоративно¬ держави - Росi¬, де була вiдновлена централiзована iгрархiчна структура, так звана, "вертикаль влади", i автоматично вiдродився патерналiзм, як тiльки виникли матерiальнi умови його вiдродження (високi цiни на нафту). Коли цi умови зникнуть, через деякий час актуальним стане лозунг Бориса ¦льцина, звернений до республiк, членiв федерацi¬: "Берiть собi стiльки суверенiтету, скiльки можете утримати", що на нормальнiй мовi означаг "рятуйтеся хто як може". Приблизно такою г еволюцiя держави, в якiй народ не здатен до усвiдомлення полiтично¬ ситуацi¬ i активних дiй. Основна вада корпоративно¬ держави полягаг в неможливостi використання людського потенцiалу, його iнiцiативи i активностi, внаслiдок чого втрачаються перспективи i темпи розвитку, тобто конкурентнi можливостi держави. Така держава може ефективно iснувати короткочасно, використовуючи накопичений ранiше соцiальний капiтал, або ж довго паразитувати на природних ресурсах кра¬ни.
   Панування корпорацi¬ в якостi сильно¬ держави, що прибрала до рук майже всю владу, не проходить без наслiдкiв для ментальностi суспiльства. Пригноблена самостiйнiсть i залежнiсть вiд держави поступово i невiдворотно обертагться патерналiзмом бiльшостi народу, люди все з бiльшою легкiстю пiддаються манiпуляцiям, iдеологiчним впливам, ¬х стаг все легше натравити на ворогiв (в тому числi видуманих, наприклад, на опозицiонерiв), вони з легкiстю пiдтримують цензуру i заборону опозицi¬, шовiнiзм i мiлiтаризм. Люди стають нездатнi до самостiйностi i соцiалiзацi¬, внаслiдок чого пiсля краху режиму суспiльство стаг неспроможним до активних реформаторських дiй - чекаг "манни небесно¬", переживаг ресентимент велико¬ держави, мрiг про нового справедливого вождя i новi перемоги. З iншого боку, члени владно¬ корпорацi¬ ментально i реально стають окремим станом, який маг iншi права i соцiальнi гарантi¬, судиться за iншими законами, веде iнший спосiб життя порiвняно з "простими" людьми, i вiдповiдно до цих людей вiдноситься.
   Наявнiсть корпоративних iнтересiв владно¬ верхiвки проявляг себе наочно i просто - iнвестицiя у владу, членство у владнiй корпорацi¬ стаг iнструментом збагачення, причому бiльш ефективним нiж "нормальний" бiзнес, а бiзнес все бiльше використовуг лобiювання i зв'язки з владою в якостi "виробничого ресурсу". Усе це проявляг себе в явищi так звано¬ системно¬ корупцi¬, яка стаг органiчною складовою державного механiзму в тiй частинi, що пов'язана з корпоративною практикою. Розвинена корпорацiя при владi забезпечуг стабiльнiсть i незмiннiсть створеного порядку за допомогою спецслужб, якi в свою чергу стають окремою корпорацiгю в корпоративнiй державi. (Див., наприклад, книгу: А. Солдатов, I. Бороган, Новое дворянство. Очерки истории ФСБ, 2011). Фактично вiдтворюгться арха¬чна феодальна система сюзеренiтету-вассалiтету, як певна форма панування над широким загалом людей, не включених до корпорацi¬. Але при наявностi достатнiх природних ресурсiв така форма корпоративiзму-патерналiзму може iснувати досить довго i стабiльно завдяки пасивностi народу i дiгвостi спецслужб. Небезпека такого варiанту розвитку полягаг в тому, що може виникнути iсторичне вiдставання держави, тобто сама держава i ментальнiсть людей, що ¬¬ населяють, стають втiленням iншо¬ епохи, яка вже давно минула в передових кра¬нах.
   В авторитарних, а тим бiльше тоталiтарних державах корпоративна владна верхiвка формуг не тiльки окремий стан, але також окремий соцiальний клас, з усiма його ознаками по Марксу, або за ознаками, клас-статус-влада, по Веберу. В Радянському Союзi цей клас, що мав неофiцiйну назву, номенклатура, складав близько 3 млн. в 80-тi роки (за оцiнками М.С. Восленського), з них 22,5 тисяч - номенклатура ЦК. Цей клас жив iзольовано вiд народу з зовсiм iншим рiвнем забезпечення, прав, соцiальних гарантiй, на його захистi стояв КДБ. З iншого боку, номенклатура мала строго дотримуватись корпоративних правил. Основна функцiя номенклатури - пунктуальне виконання директив, спущених "зверху", що автоматично приводило до безвiдповiдальностi на всiх рiвнях системи, за винятком найвищого. "Инициатива наказуема!" - золоте правило номенклатури, принцип - "ти начальник - я дурак", вмiння iмiтувати бурхливу дiяльнiсть, повага до чину, а не до професiоналiзму, особистi зв'язки i кумiвство - вело до невiдворотно¬ деградацi¬ номенклатури в усiх вiдношеннях. Це обумовило коротке життя радянськiй системi, яка проявила повну неспроможнiсть до суттгво¬ модернiзацi¬ i адаптацi¬ до викликiв часу. Проблема полягала в тому, що в номенклатурi вiдбулося погднання класу, статусу i влади - будь-яке очищення стало неможливе. Iншими словами, зверху не було Сталiна, роль якого стало виконувати Полiтбюро ЦК КПРС, тобто верхiвка то¬ ж само¬ номенклатури, i не було сталiнського КДБ, який в часи Хрущова був пiдпорядкований номенклатурi. "Чистити" номенклатуру стало нiкому.
   Наприклад, в Кита¬, де на протязi його довго¬ iсторi¬ iснувала аналогiчна централiзована бюрократична система, вiдбувалося систематичне "зрiзання верхiвки владно¬ пiрамiди" (рiзними методами) i радикальне оновлення складу правлячо¬ бюрократi¬. Крiм того, там бюрократiя не складала окремий стан - людина з низiв, якщо вона витримувала вiдповiднi iспити, могла пiднятись до самого верху. Тобто, оновлення бюрократi¬ можливе в варiантi, коли iснуг владний орган над нею. Таких органiв iсторiя придумала лише два - влада народу (через вибори, змiну структури) i влада диктатора. Ну i звичайно, унiверсальним засобом очищення Авгiгвих конюшень г народна революцiя, але це вже надто радикальний i страшний засiб (втiм, в певних умовах може стати гдино можливим).
   Класичним методом боротьби з корпоративiзмом в урядi г децентралiзацiя, самоврядування, розподiл владних функцiй i виборнiсть на всiх рiвнях. Тодi утворюгться соцiальний лiфт для кращих людей, що спочатку зарекомендували себе на нижнiх щаблях системи, а в той же час децентралiзацiя i самоврядування не дозволяють центральнiй владi дотягнутися сво¬ми щупальцями до безпосереднiх виробникiв нацiонального багатства. Тодi на нижнiх рiвнях починають виникати кооперативнi зв'язки, утворюються корпорацi¬ вже нового типу, в яких провiдну роль вiдiграг кооперацiя. Це дiловi (комерцiйнi) корпорацi¬, якi виробляють в наш час бiльше половини свiтового продукту. Давно вiдiйшли в минуле тi часи, коли iндустрiальнi гiганти купували зброю i винаймали головорiзiв для придушення органiзованих виступiв власних робiтникiв. В наш час успiх комерцiйно¬ корпорацi¬ залежить вiд рiвня кооперацi¬ працiвникiв i менеджменту, бо дiлова активнiсть прямо пов'язана з рiвнем матерiальних i соцiальних стимулiв. Така метаморфоза корпорацiй пояснюгться все зростаючою роллю творчо¬ складово¬ працi, бо саме ця складова дозволяг витримувати конкуренцiю i бути на вiстрi сучасних технологiй. Великий масштаб пiдпригмства даг можливiсть бiльше iнвестувати в прикладну науково-дослiдницьку роботу i таким чином власне великi корпорацi¬ стають мотором технiчного прогресу. Малi пiдпригмства програють у цьому вiдношеннi, бо не в змозi використовувати останнi науково-технiчнi досягнення. (Втiм, хороша iдея може започаткувати нову корпорацiю з рiвня майстернi чи гаража, чому г багато прикладiв). Тож починаючи з повогнних рокiв iснуг тенденцiя до змiщення акцентiв в дiяльностi корпорацiй вiд економiчного (комерцiйного) напрямку (виробництво i отримання прибутку) до соцiального - медичне страхування, пенсi¬, допомога по безробiттю, оплачуванi вiдпустки i листки непрацездатностi, гарантi¬ зайнятостi. Корпорацi¬ стають соцiально вiдповiдальними, фактично переймають соцiальнi функцi¬ держави, причому роблять це бiльш рацiонально i менш витратно. В таких формах вiдношень вмикаються механiзми кооперацi¬, коли бiльший рiвень взагмозалежностi даг бiльшу вигоду обом сторонам. Такi фактори як, задоволення роботою, справедлива оплата працi, дружнi вiдносини в колективi, нарештi, вiдповiдальне вiдношення до природного середовища i до соцiуму насправдi створюють умови, в яких працiвник сам вiдчуваг вiдповiдальнiсть за свою працю перед колективом, працюг "як на себе", а в творчих професiях забезпечуг максимальну вiддачу. Колектив перетворюгться для робiтника в "велику сiм'ю" спаяну спiльною справою, де людина дiстаг визнання, новi враження, професiональне зростання, задоволення iнстинкту приналежностi. Головне, що в корпорацi¬ вiдсутнi спецiальнi структури (корпорацi¬ бiльш низького рiвня), якi забезпечують виконання соцiальних функцiй, процес стаг менш бюрократизований i менш затратний, а значить суспiльство в цiлому функцiонуг бiльш ефективно.
   Основна проблема корпорацiй (комерцiйних) полягаг в невiдповiдностi (чи неповнiй вiдповiдностi) корпоративних iнтересiв iнтересам суспiльства в цiлому. Ця проблема стара, (про що свiдчить iсторiя великих корпорацiй минулого, особливо в колонiях), але в нашi часи вона загострилася в зв'язку з обмеженiстю ресурсiв, екологiчними проблемами, якi корпорацi¬ схильнi iгнорувати, та спрямованiстю на задоволення iндивiдуальних потреб, якi можуть входити в протирiччя з потребами суспiльства в цiлому, (виникають так званi, екстерналi¬, на мовi економiстiв). Все це свiдоцтва того, що сучасний свiт, який ранiше був сукупнiстю людей, пiдпригмств, органiзацiй тепер перетворюгться в систему - цiлiсний органiзм, в якому iснуг безлiч горизонтальних зв'язкiв, вiдношень, впливiв i взагмозалежностей. В таких умовах комерцiйна корпорацiя змушена враховувати не тiльки поточнi видатки чи прибутки, але також довготермiновi наслiдки свог¬ дiяльностi, планувати вiддалену перспективу в бiльш широкому, загальнодержавному чи загальносвiтовому контекстi. Це значить, що корпорацi¬ починають все бiльше переймати на себе тi функцi¬, якими ранiше займались виключно держави. I це г ще одна - серед тенденцiй, якi свiдчать про наростаючу кризу державностi в сучасному свiтi.
  
  

Роздiл 3.4. Iдея, втiлена в соцiальну практику.

  
   Та й що ж то за народ, коли за свою користь не дбаг
   i очевиднiй небезпецi не запобiгаг?
   I.С. Мазепа, 1708 р.
  
   Ясно, що порубiжна первiсна Укра¬на не мала i не могла мати державностi. Державнiсть була зруйнована в 1240 роцi i тим самим була порушена полiтична тяглiсть народу. На вiдмiну вiд елiти, посполитий народ сприймаг втрату державностi з полегшенням, як втрату ярма, яким була для нього держава. Але ментальна тяглiсть народу не може бути перервана, чи хоч би швидко i радикально змiнена, бо ментальнiсть "розмiщена" в головах людей. Подальший суспiльний розвиток продовжугться на iснуючiй ментальнiй основi, яка вже пiзнала державнiсть, тобто вже вийшла далеко за межi общинно¬ стадi¬ соцiального розвитку. А тому в нових специфiчних умовах виник вiдповiдний механiзм утворення вже дещо iнакшого типу бездержавного суспiльства порiвняно з арха¬чними общинними формами. Загальне правило для арха¬чних форм, в тому числi i для суспiльства древньо¬ Русi, i для кочовикiв - ¬х укорiнення в родову общину, кровну спорiдненiсть. (Велика роль родоплемiнних зв'язкiв подекуди спостерiгагться до нашого часу, наприклад, серед народiв Кавказу). В первiснiй Укра¬нi родових вiдносин не могло залишитися, бо вона виникла на засадах вiльно¬ спiльноти переселенцiв з рiзних земель i рiзних кра¬н, яка формугться "з нуля" на нових землях. (Костомаров пiдкреслював перевагу iндивiдуального над общинним, як загальну характеристику народу пiвденно¬ Русi, а також його релiгiйну i мiжетнiчну терпимiсть.). А тому там був вiдсутнiй також етнiчний чи релiгiйний принцип формування, бо на перших порах мова йшла про фiзичне виживання, а пiзнiше виникла необхiднiсть в тiсних контактах з кочовою цивiлiзацiгю, що не могло не привести до ще бiльшо¬ толерантностi i м'якостi мiжетнiчних i мiжрелiгiйних вiдносин. Адама Кисiль, як вiдомо, охарактеризував релiгiйнiсть козакiв словами "religionis nullius" - не мають вiросповiдання. Папський нунцiй Джованнi Ланцелоттi в листi до Конгрегацi¬ Пропаганди Вiри вiд 1625 року даг вже однозначну оцiнку: "... козаки не пiклуються нi про унiю, нi про схизму, бо вони справжнi ате¬сти, хоч i пiдпорядковуються бажанням схизматикiв". (Цитата по книзi: Teresa Chynczewska-Hennel, ?wiadomo?? narodowa szlachty ukrai?skiej i kozaczyzny od schy?ku 16 do po?owy 17 w., 1985). На вiдмiну вiд великоросiв, де змiна одного лише обряду привела до розколу церкви i страшних репресiй, в Укра¬нi постiйно вiдбувались церковнi "пертурбацi¬", наприклад, в перiод з 1839 по 1875 роки була лiквiдована греко-католицька церква, що не спричинило жодних заворушень за винятком Пратулинського на Холмщинi. В первiснiй Укра¬нi напевно не було (в усякому разi на перших порах) iнституту церкви - ще одного апарату насильства, на цей раз iдеологiчного. (До речi, релiгiйний принцип об'гднання г дуже типовий в iсторi¬. На цьому принципi створилася зокрема, Нова Англiя). Друга важлива особливiсть - вiдсутнiсть фiксовано¬ територi¬, яку можна було би назвати Укра¬ною. Укра¬ною ставала будь-яка мiсцевiсть де утверджувався даний тип суспiльства. Ще одна характерна ознака для бездержавних утворень - народ мiг мати зброю, утворювати бойовi збройнi одиницi i вiдповiдно, народ сам вiдстоював i захищав свою безпеку. I нарештi, не iснувало "апарату насильства" - органу, що мав виконувати певнi репресивнi функцi¬ по вiдношенню до частини суспiльства в iнтересах iншо¬ цiлком певно¬ частини чи групи. В той же час, первiсна Укра¬на не була утворенням типу, вiйськова демократiя, бо не мала централiзовано¬ адмiнiстрацi¬, зате мала подiл суспiльства на стани.
   Що ж таке являла собою Укра¬на, що зародилася десь на порубiжжi i далi хвилею прокотилась вiд Дикого поля по землях древнiх полян, древлян, сiверян, уличiв, бужан i навiть волинян, створивши певну гднiсть, не нав'язану i не пов'язану силою, а тiльки власними бажаннями i переконаннями людей? Що мав на увазi Боплан, коли свого часу створював першу мапу власне Укра¬ни, напевно знаючи, що тако¬ держави не iснуг? Без сумнiву, вiн мав на думцi ту окремiшнiсть, яка настiльки привертала увагу i була настiльки очевидною, що безумовно заслуговувала на окрему назву. Але що значила ця назва? I чому це була власне Укра¬на, тодi як в Польщi, де служив Боплан, тако¬ назви офiцiйно принципово не вживали, а укра¬нцiв офiцiйно називали русинами аж до 1939 року? I чому Укра¬на, подiлена мiж кiлькома державами, продовжувала залишатися Укра¬ною? I чому польський iсторик Ф. Равiта-+авронський в 1922 роцi мiг цiлком переконливо написати: "Русини, створивши собi фiктивну "Укра¬ну", як нiбито етнографiчну цiлiснiсть, мають тепер чотири "Укра¬ни": велика радянська, "мала", чи захiдна, а також фабрикують на наших очах "Укра¬ни" на Холмщинi i на Волинi. Вже зникла з преси прастара Русь, а з'явилась галаслива i неспокiйна якась "неокозацька Укра¬на, як агiтацiйна номенклатура"". (Цитата по книзi Т. Хинчевсько¬-Геннель). Дiйсно, яка така Укра¬на могла бути, скажiмо, на Волинi, iсторiю яко¬ ми вже згадували у Вступi. Аналогiчну "картинку" можна розмалювати щодо будь-яко¬ частини Укра¬ни. Про що взагалi йде мова?
   Поняття, Укра¬на, можна розглядати по-перше, як територiальне - певна територiя, заселена укра¬нцями, що склалась iсторично, по-друге, в органiзацiйному, чи державницькому вимiрi - окремi регiони Укра¬ни в певнi iсторичнi промiжки часу можна розглядати як форми додержавно¬ чи напiвдержавно¬ полiтi¬, iншi регiони - як протекторати чи васальнi утворення, або ж як колонi¬. (А наприклад, Зенон Когут розглядав Гетьманщину, як корпорацiю, що на мiй погляд г натяжкою). Нарештi iснуг ще один аспект, який стосугться власне феномену гдностi Укра¬ни навiть в розiрваному i подiленому станi - найбiльш важливий для нас, цивiлiзацiйний аспект. I в цьому вiдношеннi Укра¬на являла собою окрему цивiлiзацiю, що сформувалась в специфiчному погднанню природних, iсторичних, економiчних i полiтичних умов, тобто цивiлiзацiю, як цiлком певну форму соцiально¬ практики, створено¬ суспiльством. (Можливе визначення також - локальна цивiлiзацiя). Про це свiдчить сам тип поширення укра¬нства по територi¬ пiвденно-захiдно¬ Русi. Його можна охарактеризувати як хвильово-дифузiйний - власне таким чином розповсюджугться iнформацiя. Основна ознака, що характеризуг власне цивiлiзацiйний чи iнформацiйний характер явища - вiдсутнiсть локалiзацi¬ згiдно державних кордонiв - кордони не здатнi стримати iнформацiю. Це була iнформацiя про можливiсть життя без пана i князя, про волю, про життя на пiдставах товариства, про "веселi¬ села, що опановують пустиню". I ця iнформацiйна хвиля створила зустрiчну хвилю - потiк людей, якi прагнули волi i намагалися за будь-яку цiну дiстатися тих укра¬н, де ця воля iснуг, i вже були морально готовi прийняти тi норми життя, за якими живуть цi укра¬ни, щоб влитися в те нове суспiльство. Коли людина щось робить по добрiй волi, добровiльно, то це й г самоорганiзацiя, спрямованiсть яко¬ узгоджена з тою доброю волею, маг цiлком визначений характер i дуже високу ефективнiсть. Таким чином вiдбувався ментальний, а може й генетичний вiдбiр певного типу характерiв, i ця цивiлiзацiя, не маючи власно¬ державностi i займаючи мiзерну територiю на порубiжжi Русi, поступово розповзалась, захоплюючи все новi i новi землi, переварюючи залишки нобiлiтету, привертаючи на свiй бiк православний клiр, i дрiбну шляхту, i нарештi сформувала нацiю, що чiтко розумiла свою вiдрубнiсть як вiд русiв, так i вiд iнших сусiднiх народiв. (Цiкаво вiдзначити, що навiть в XVIII столiттi iдея "товариства" продовжувала працювати - адмiнiстративна верхiвка Гетьманщини в залежностi вiд рангу дiлилась на "бунчукових товаришiв", "вiйськових товаришiв" i "значкових товаришiв". На цьому iдея "товариства" не померла, а вiдтворилась в Радянському Союзi, де товаришами стали абсолютно усi. А у сусiдiв полякiв iснувало навiть звернення, "пан товариш"). Ось ця територiя, де переважна кiлькiсть людей мали укра¬нську самоiдентифiкацiю i була Укра¬ною по сутi, а не по юридичнiй приналежностi. I ця Укра¬на являла собою цiлком визначену гднiсть, починаючи десь з середини XVII столiття. Утворення Укра¬ни корелюг з процесом утворення укра¬нсько¬ нацi¬.
  
   Перш за все кидагться в очi вiдмiннiсть укра¬нцiв вiд найближчих сусiдiв, полякiв. Це була цивiлiзацiйна вiдмiннiсть, яка проявляла себе в ментальностi. Ключове слово, яке характеризуг вiдношення польсько¬ шляхти до хлопiв - послушенство (pos?usze?stwo), тобто повне безправ'я хлопа перед паном. Шляхтi здавалося, що можна законом встановити певнi права (наприклад, юридично перетворити козакiв на крiпакiв, як це було зроблено в 1638 роцi) i послушенство посполитого слухняного люду, що не бачить собi життя без шляхти i мрiг про польський "культурний плуг", запануг автоматично. (Якби не було впевненостi чи хоч би надi¬, що подiбнi постанови будуть виконуватися, то ¬х би не приймали). Полякам було незрозумiле прагнення укра¬нцiв, особливо - укра¬нських селян-хлопiв, до волi, як до найбiльшо¬ цiнностi, ¬х дивували i лякали постiйнi заворушення i повстання селян, непокора, при тому що крiпацтво на укра¬нських землях було об'гктивно значно м'якшим нiж у самiй Польщi. Спроба Хмельницького в 1651 роцi розпалити внутрiшню вiйну в Польщi шляхом пiдбурення польських селян до повстання (за посередництвом О. Костки-Наперського) закiнчилась провалом. Незважаючи на всi зусилля, пiдняти вдалося лише невелику групу гуралiв з Пiдгалля (Podhale) в Татрах.
   В польськiй ментальностi, на вiдмiну вiд укра¬нсько¬, найбiльшого значення надавалось походженню, iсторичним кореням. (Це знайшло вiдображення в польськiй iсторiографi¬, особливо - старiй. Мiж iншим, М.I. Костомаров також поставив походження на перше мiсце серед ознак, що визначають народ). Шляхетнiсть, чистота кровi, пряма лiнiя вiд сарматiв i ще далi, аж до легендарного Яфета i аж нiяк не вiд Хама - все це мало надзвичайне значення для польського шляхтича, бо на цьому була заснована його шляхетська гiднiсть i його право панувати над посполитими хамськими нащадками. "Польська шляхта це - електорка королiв, батько й мати сенату, виконавець суду, сила вiйська, оздоба миру, щит вольностi. Такiй великiй ¬¬ честi заздрять сусiди, не розумiють варвари, лякаються неприятелi", Piotr Mieszkowski, 1625 рiк. (Цiкаво, що такого типу укорiнену в походження ментальнiсть серед полякiв можна зустрiти i сьогоднi, в часи унiверсальних цiнностей). То ж не дивно що Ф. Равiта-+авронський, який написав кiлька праць з укра¬нсько¬ iсторi¬, вже в новi часи, в 1913 роцi констатуг: "туранськi етнiчнi коренi, що засiли в кровi укра¬нського народу руського i час вiд часу вибухають, були однiгю з найважливiших причин, що кидають той народ в обiйми безмежно¬ сваволi, i що роблять з нього дуже ненадiйний i малопридатний матерiал для державного будiвництва, i то ще надовго", тобто знову ж таки "не пощастило з походженням". Варто зазначити, що коли iсторик мав на увазi такий тип державностi, який на той час був в Росi¬, (частиною яко¬ на той час була Польща), то вiн безумовно, мав рацiю - такою Укра¬на стати не могла, так само, як i шляхетською Польщею з ¬¬ напiврабськими холопами. Наведу ще одну думку, що стосугться Хмельниччини. "I навiть тодi, коли збройнi сили бунту були на вершинi свого розвитку i могутностi, навiть тодi не з'явилася серед того люду iдея окремо¬ вiтчизни, прагнення до завоювання державно-незалежно¬ Укра¬ни", Edward Abramowski. Щоправда, цей полiтичний мислитель i фiлософ робить несподiваний (втiм, цiлком логiчний для поляка) висновок, що "то був класовий конфлiкт того ж самого народу, внутрiшнiй конфлiкт Речi Посполито¬". Йому не могло прийти на думку, що для укра¬нця прагнення до державностi на той час не iснувало. Укра¬ною ставало все, куди сягала i укорiнювалась укра¬нська ментальнiсть, спрямована проти iде¬ панування людини над людиною. Не маг значення яка то буде держава - аби була свобода. Саме так не могло вмiститися в головi боярина Бутурлiна, що вiн маг присягнути козакам вiд iменi царя, щодо недоторканостi ¬хнiх вольностей. Бiльш суттгву рiзницю мiж поляками i укра¬нцями вiдзначив М.I. Костомаров: "Поляки и Южноруссы - это как бы две близкие ветви, развившиеся совершенно противно: одни воспитали в себе и утвердили начала панства, другие - мужицтва, или выражаясь словами общепринятыми, один народ - глубоко аристократический, другой - глубоко демократический". (Две русские народности, 1861). Як тут не згадати висловлювання Шан Яна (IV ст. до н. е.): "Коли народ сильний, армiя вдвiчi слабша, коли народ слабкий, армiя вдвiчi сильнiша. Коли народ слабкий - держава сильна, коли держава сильна - народ слабкий. Тому держава, що йде iстинним шляхом, намагагться ослабити народ". Простiше говорячи, сильний вiльний народ i сильна держава - двi речi несумiснi.
   Дослiдниця укра¬нсько¬ свiдомостi Тереза Хинчевська-Геннель в вище цитованiй книзi так i не спромоглася дати вiдповiдь на основне питання - яким чином свiдомiсть руса перетворилася в свiдомiсть укра¬нця, i що було найбiльш суттгвим в цьому перетвореннi? Причина полягаг в тому, що вона дослiджувала ментальнiсть перш за все шляхти, тодi як перетворення свiдомостi вiдбувалося в народнiй масi, якраз в процесi творення ново¬ цивiлiзацi¬ на базi ново¬ соцiально¬ практики. Еволюцiя русько¬ княжо¬ елiти (Острозьких, Вишневецьких, Заславських, Збаразьких, Корецьких, Сангушкiв, Чорторийських), особливо пiсля Люблiнсько¬ унi¬ 1569 року, була однозначною i вела до ¬¬ включення в склад польсько¬ шляхти. Досить сказати, що Януш Острозький вже в 1593 роцi посiв посаду кракiвського каштеляна, на якiй перебував аж до 1620 року, а змiнив його на цiй посадi знову ж таки русин за походженням, ¦жи Збаразький. Сумно вiдомий Ярема Вишневецький став катом укра¬нського народу. Майнова елiта прагне влади i ментально вiддалягться вiд власного народу.
  
   Головна приваблююча риса укра¬нства полягала в бездержавностi, як iде¬ i спрямованостi суспiльства, (хоч ця iдея формулювалась дуже просто, як воля). Ця бездержавнiсть полягала в погднаннi свободи i самоорганiзацi¬, коли соцiальною одиницею стаг громада - спiльнота вiльних, незалежних, самостiйних i самодостатнiх людей. Ото й була укра¬нська iдея - iдея вiльно¬ громади вiльних людей, яка сама себе годуг i сама себе захищаг - народ-вiйсько. I ¬й не потрiбнi жоднi князi, пани, царi i псарi, "бо ми ж таки люди, не собаки!". Але головне було не в самiй iде¬, а в тому, що ця iдея була втiлена в конкретну соцiальну практику. Хочеш жити так як ми? Роби так як ми. Дiгвiсть цiг¬ iде¬ i практики обумовлена тим, що iдею започаткувало саме життя, а практика стала результатом щонайменше двохсотлiтнього розвитку. В XVI столiттi зi швидкiстю степно¬ пожежi почали виникати вiльнi поселення, що мали назву найсолодшого слова - свобода, або слобода (слобiдка). В XVII столiттi вже на iнших землях виник цiлий регiон - Слобiдська Укра¬на (Слобожанщина), де твердо закрiпилось укра¬нство. Всяка iдея, що не супроводжугться практичним результатом дуже швидко втрачаг силу. Сила укра¬нсько¬ iде¬ полягала в тому, що в ¬¬ основi було найдорожче - свобода. Сила - в свободi.
   Важливо ще раз пiдкреслити, що укра¬нська iдея була створена самим народом, його найпростiшими верствами - селянами i козацтвом, а тому вона розповсюджувалась також в першу чергу в народi. Елiта, нобiлiтет завжди знаходяться в тiй чи iншiй мiрi на службi державi, в залежностi вiд не¬, бо власне держава гарантуг правовий статус особи, а тому повиннi пiдтримувати вiдповiдну лояльнiсть до держави. Крiм того вони мають вiдповiдати стандартам свого соцiального стану. Шляхта литовська i польська, до яко¬ влився руський нобiлiтет, фактично утворювала полiтичну нацiю, бо мала значнi спадковi права i вольностi, а також демократичнi iнститути. Тож не дивно, що спочатку виник феномен руського шляхтича "gente Ruthenus natione Polonus", який пiзнiше цiлком успiшно остаточно полонiзувався. Укра¬нська iдея була для новоспечено¬ шляхти так само чужа, як i для традицiйно¬ польсько¬. Тож не дивно, що утворення укра¬нсько¬ нацi¬ йшло знизу, а укра¬нство залишилося в основному в селi i вже з села пiшла нова хвиля укра¬нства в новi часи. "Судьба южнорусского племени устроилась так, что те, которые выдвигались из массы, обыкновенно теряли и народность; в старину они делались поляками, теперь делаются великороссиянами: народность южнорусская постоянно была и теперь остается достоянием простой массы". (М.I. Костомаров, Две русские народности, 1861). Втiм, найважливiшу роль в цьому вiдношеннi вiдiграг наявнiсть державностi - держава завжди пiдтримувала майнову елiту i розвивала прояви державностi в нацiональних формах титульного народу. Звiсно в цьому полягала проблема, (а може й трагедiя) власне укра¬нсько¬ елiти, iснування яко¬ суперечило державним iнтересам i колонiальнiй полiтицi.
  
   Iсторичний досвiд показуг, що для створення будь якого стiйкого соцiального утворення необхiдна (але не достатня) наявнiсть певно¬ дiгво¬ iде¬. Класичний варiант дуже просто¬ i якщо добре подумати, то не досить розумно¬, але дiгво¬ iде¬, г - "свобода, рiвнiсть i братерство" - iдея, що створила французьку нацiю. Найбiльшими "французами" виявилися нiмцi з Ельзасу i Лотарингi¬, яких революцiя звiльнила вiд феодального рабства. Саме в Ельзасi була створена "Марсельгза", що стала гiмном Францi¬. (Приклад взятий у Ф. Енгельса). Те ж саме стосугться цивiлiзацi¬. Християнська цивiлiзацiя поширилась не тiльки завдяки iде¬ "спасiння" (до того ж не зовсiм зрозумiлого вiд чого, де i яким чином), але може в першу чергу дякуючи праведному життю перших християнських общин, що явили собою разючий контраст розбещеному i розпутному Римовi. Подiбним чином поширилась по захiднiй ¦вропi "катарська гресь", на цей раз як iдея повернення до "iстинного" християнства, на противагу реальнiй практицi католицько¬ церкви з ¬¬ потужним централiзованим апаратом примусу i вiдгодованими як свинi ченцями, що експлуатують селян.
   Польська шляхетська демократiя виникла не в останню чергу завдяки iде¬ вольностi "сарматського" шляхетського народу. Цей народ ревниво стежив за будь-яким поширенням королiвсько¬ влади i будь-яко¬ митi був готовий до рокошу. "За доби Просвiтництва вусатого "сармата" з пiдголеним чубом, вбраного в старосвiтський жупан i кунтуш, почнуть представляти як комiчну постать, а законодавцями моди стануть паризькi, берлiнськi чи петербурзькi (як останнiй король) "жевжики в перуках". Королiвський двiр, жменька аристократiв i центральний уряд надавали перевагу не "вiдсталим сарматам", а просвiченим патрiотам у панталонах та з Вольтером в руках. Проте перемога лишилася за сарматами: у польськiй iсторичнiй пам'ятi саме вони ухвалили Конституцiю 3 травня, тодi як "жевжикам в перуках" припала роль "блазнiв" Катерини II". (Анджей Сулима Камiнський, Iсторiя Речi Посполито¬ як iсторiя багатьох народiв 1505 - 1795, 2000 р.).
   Укра¬нська нацiональна iдея поширилась серед iсторично спорiднених слов'янських етносiв, а також акумулювала в собi всi близькi по духу народнi маси, що втiкали вiд панського гнiту, перш за все з Московi¬ i Польщi. Тобто вiдбувалась певна натуральна селекцiя вiдповiдно до типу ментальностi людини. Цей натуральний вiдбiр граг дуже важливу роль в явищах структуризацi¬ суспiльства: коли з'являються можливостi реалiзувати природну спрямованiсть людини, вона може зайняти вiдповiдну нiшу для ¬¬ найбiльшо¬ самореалiзацi¬. Про те, що Укра¬на склалася з рiзних етносiв (чи субетносiв) свiдчать наявнiсть цiлого ряду (вiд дванадцяти до сiмнадцяти в залежностi вiд детальностi класифiкацi¬) iсторичних областей, а також етнологiчнi данi, отриманi з рiзних частин Укра¬ни, (див., наприклад, -рунтовну книгу "Укра¬нський народний одяг", створену в Комiсi¬ народного мистецтва Свiтово¬ Федерацi¬ Укра¬нських Жiночих Органiзацiй (СФУЖО), Торонто, 1992 рiк). Навiть iсторичнi областi мають внутрiшнi вiдмiнностi, що проявляють себе в мiсцевих говiрках. Наприклад, Григорiй Новицький в кiнцi XVII ст. видiляв п'ять мовних дiалектiв тiльки на територiях Гетьманщини i Слобожанщини: Харкiвсько-Полтавський, Нiжинсько-Переяславський, Чернiгiвський, Сiверський i Полiський. (За книгою О.О. Потебнi Заметки о малорусском наречии, 1871 р.).
  
   Ефективнiсть i дiгвiсть укра¬нсько¬ соцiально¬ практики i технологi¬ пiдтверджугться тим фактом, що в усiх нових мiсцях, куди проникало укра¬нство, виникали такi ж самi дуже простi форми суспiльно¬ органiзацi¬ - подiл суспiльства на два спорiднених стани (селяни i козаки, а в мiстах - мiщани i козаки) з можливiстю вiльного переходу з одного стану в iнший, сотенно-полковий устрiй з виборною старшиною, в населених пунктах - громади, що живуть на засадах самоврядування (в мiстах пiзнiше вводилось магдебурзьке право наряду зi звичагвим правом) з виборним головою (вiйтом), що виконуг адмiнiстративнi функцi¬. Характерний приклад - вiдновлення козацтва на Правобережжi в 1685 - 1699 роках, де вiдразу поширились норми укра¬нського звичагвого та козацького права i типова для Гетьманщини органiзацiя. Аналогiчна структура розповсюдилась в козацьких утвореннях Росi¬, що благополучно iснували аж до бiльшовицько¬ революцi¬. Сотенний i полковий устрiй (типу, гетьманщина) виникав автоматично, в зв'язку з необхiднiстю в певнiй вiйськовiй структурi, яка започатковувала вiдповiдну адмiнiстративну громадську структуру, де козацька верхiвка виконувала органiзацiйнi i судовi функцi¬. Характерно, що в Гетьманщинi навiть в пiзнi часи продовжувало дiяти звичагве право, як основна складова судово¬ системи. Козаки не сплачували податкiв, але зате утримувались власним коштом i "платили кров'ю" за землю. Укра¬нство проникло навiть на тi землi, де козацтва не було (скажiмо, на Волинi i в Галичинi). Але до цього часу там спiвають "Ой на горi та женцi жнуть" i вважають себе "щирими" укра¬нцями. Наявнiсть досить високого рiвня свободи даг ще одну перевагу - вона допомагаг людинi реалiзувати немотивовану активнiсть, яка тiльки й дозволяг повною мiрою виявити i реалiзувати потенцiал людини. Козак за покликанням i солдат по примусу - це двi зовсiм рiзнi категорi¬ людей перш за все психологiчно - перший вiдчуваг себе лицарем, а другий - гарматним м'ясом. Селянин, що працюг на себе i селянин-крiпак вiдрiзняються так само - перший вiдчуваг себе господарем, а другий - робочою худобою.
   Вiдношення укра¬нства до державностi характеризуг ще одна деталь, про яку пише О. Яблоновський в 20-му томi "Iсторичних джерел": "... козаки, добре знанi супротивники всяких писаних прав, ставили собi найпершим обов'язком - усi без розбору писанi документи спалювати при будь-якiй можливостi". Тож за часiв Хмельниччини були знищенi усi архiви, до яких спромоглася дотягнутись мозоляста козацька рука. Козаки "руйнували свiт насильства" i завдали непоправно¬ шкоди власнiй iсторi¬. Але вони iнстинктивно вiдчували суть проблеми - основа держави - це iнформацiя, писанi закони, писанi права власностi, облiк боргiв, кредитiв, податкiв i зобов'язань. Всяке юридичне право, що його пiдтримуг держава, спирагться врештi-решт на папiрець, знищивши який вже неможливо довести князь ти чи хлоп - починагться життя, в якому людина оцiнюгться по дiлам. Iррацiональна сила папiрця перетворюгться в дим i знiмаг з людини довiчне закляття, встановлене державою. Де дiг честь i слово, там папери не потрiбнi, а життя само показуг хто г хто. (Мiж iншим, "iнстинкт волi", який проявляв себе в традицiйному укра¬нському характерi, чiтко вiдобразився в особливостях творчостi дiйсно народного поета, Т. Шевченка, який iнту¬тивно вiдчував згубну природу насилля, яке йде вiд держави, iмперi¬, i протисто¬ть волi, свободi, природi людини. Про це детально у Оксани Забужко, Шевченкiв мiф Укра¬ни, 1996).
   Виникаг питання - як могло iснувати на протязi досить довгого iсторичного часу бездержавне (чи напiвдержавне) утворення в оточеннi кiлькох наддержав, а потiм навiть у складi Росiйсько¬ держави? На мiй погляд, причиною цього стала укра¬нська ментальнiсть. Основна ¬¬ риса - тверде усвiдомлення, що свобода являг собою природне право, порушення якого г формою насильства i людина маг таке ж саме природне право усiма засобами боронити себе вiд такого насильства. Iнший, органiзацiйний аспект - принцип добро¬ волi, коли люди, громада надiляють керiвними чи органiзацiйними функцiями певну людину чи певну групу людей на певний час i на цей час добровiльно стають ¬¬ пiдлеглими. I нарештi, принцип слова (договору), яке маг дотримуватись не тiльки в стосунках мiж людьми, але й в державних вiдношеннях. Дуже показовим у цьому сенсi г посилання козацтва на привiле¬ вiд Великого князя Литовського i короля польського Сигiзмунда II Августа 1569 року, на Березневi статтi 1654 року, а головне - на добровiльне пригднання Укра¬ни до Росi¬, при складаннi Наказiв до Катерини II 1767 року. Для Катерини - цинiчного i рацiонального полiтика, яка узурпувала владу, вбивши свого чоловiка, i безлiч раз порушувала данi нею слова i договори, подiбна апеляцiя напевно здавалась проявом недолугостi козакiв. Так само козацька старшина Гетьманщини не йшла на юридичне закрiпачення селянства, бо особиста свобода людини була для козака недоторканою. Фактично укра¬нське суспiльство було органiзоване на принципi суспiльного договору, згiдно з яким людина йшла на добровiльне обмеження сво¬х прав заради спiльного добробуту.
   Ментальна рiзниця мiж первiсним укра¬нцем i тогочасним поляком полягала перш за все в рiзному розумiннi природного права. Для поляка природне право встановлювалось походженням, кров'ю (це знайшло вiдображення в найбiльш вживанiй польськiй лайцi, "psiakrew"), закрiплювалося в станi - громадянських правах i соцiальних функцiях, поширювалось на звича¬, одяг, характер стосункiв. (В сучасному розумiннi такий пiдхiд вiдповiдаг принципу позитивного права (ius positum), що пiдтримугться державою, як необхiдний механiзм iснування держави. Вiн яскраво виявлений в явищах державного расизму, коли природне право i стан були написанi прямо на "мордi" особи. Разом з тим, шляхта розглядала свог походження вiд Яфета, а не вiд Хама, як данiсть божу, тобто як природне, навiть сакральне право панування над "хамським" народом). В укра¬нськiй ментальностi соцiальний статус, або стан визначався функцiгю - якщо ти не здатен бути отаманом чи бодай, козаком, то йди паси свиней. Походження не стаг аргументом в отриманнi права i не виникаг пiдстав для надання владi чи статусу iррацiонального, а тим бiльш, сакрального значення. Звiдси походить гдиний механiзм надання легiтимностi владi чи статусу - вибори, якi реалiзують унiверсальну функцiю природного вiдбору. Звiдси - принципова рiвнiсть усiх членiв громади. "По народному понятию, каждый член громады есть сам по себе независимая личность, самобытный собственник; обязанность его к громаде только в сфере тех отношений, которые устанавливают связь между ее членами для взаимной безопасности и выгод каждого". (Микола Костомаров, там само).
   В бездержавних утвореннях, або в таких, де роль державностi мiнiмальна, ментальнiсть вiдiграг найважливiшу роль. Свобода г усвiдомлена необхiднiсть - цi слова найточнiше характеризують стан свiдомостi людини, включено¬ в склад вiльного суспiльства, функцiонування якого можливо тiльки при умовi добровiльного i усвiдомленого дотримання морального закону усiма його членами. Федiр Андрiйович Щербина так пише про цей закон: "Це форми, вибранi шляхом буденного iсторичного досвiду й традицiй. Це - одвiчнi народнi звича¬, передаванi з роду в рiд, з поколiння в поколiння, вiд батькiв до дiтей, форми, що ¬х достосовано до загального розвою життя. Чесне слово, раз зложена обiцянка, предкiвськi обича¬, передання старовини - г тут позитивним законом. Зрiст i розпад форми, взагмовiдносини i загальноприйнятi права й обов'язки членiв асоцiяцi¬ укритi в самiм обича¬, як у неписанiм кодексi. Вистачить впровадити в дiю обичай, щоб з нього логiчно випливали всi формальнi людськi взагмовiдносини". ("Нариси укра¬нських артiлей", 1880). Людина, що недотримугться нiким не писаного, але всiм вiдомого звичагвого закону (права), автоматично стаг суспiльним вигнанцем навiть без формального ¬¬ засудження, бо з нею нiхто не захоче мати жодно¬ справи. Таким чином, поширенню укра¬нства мало вiдповiдати поширення укра¬нсько¬ ментальностi, як вирiшального фактора його затвердження.
   Федiр Щербина правий в усьому, крiм однiг¬ маленько¬ деталi - "впровадження в дiю обичаю, з якого логiчно випливають всi людськi взагмовiдносини" насправдi являг собою iсторичний процес перебудови суспiльно¬ свiдомостi (ментальностi), який може вiдбутися на протязi мiнiмум кiлькох поколiнь. "Впровадити" його декретом, постановою чи угодою неможливо. "Обичай" маг стати потребою, усвiдомленою необхiднiстю, причому це усвiдомлення маг виникати пiдсвiдомо, тобто стати складовою того, що маг назву душа i совiсть. А це може статися тiльки в результатi постiйно¬ практики i вiдповiдного виховання. Одного поколiння для тако¬ перебудови буде замало. В цьому полягаг велика проблема формування етосу (етично¬ системи) i в цьому його цiннiсть - закон стаг органiчною частиною людини, на вiдмiну вiд "писаного" закону, що г частиною кодексу. До формування вiдповiдного етосу найчастiше спонукають вiдповiднi обставини буття, але i тут не все так просто.
   Головний органiзацiйний механiзм в державнiй формi органiзацi¬ суспiльства - державнi iнститути, без яких держава iснувати не може. Iнститути - це технологiчна основа держави, яка встановлюгться i пiдтримугться за допомогою вiдповiдного силового апарату. Всi iнститути, включаючи силовий апарат, об'гднанi в цiлiсну взагмопов'язану систему, що забезпечуг стабiльне функцiонування держави. "Iнститути - це "правила гри" в суспiльствi, або говорячи формально, створенi людиною обмежуючi рамки, що органiзують вiдношення мiж людьми". (Дуглас Норт). Чи г в бездержавному варiантi вiдповiднi "iнститути", що забезпечують технологiю стiйкого функцiонування соцiального органiзму? Такi iнститути г, бiльше того, без них життя бездержавного органiзму неможливе. По-перше, можуть iснувати реальнi iнститути, типу народно¬ мiлiцi¬, народного вiйська, виборно¬ адмiнiстрацi¬, що займагться поточними дiлами. Але головний iнститут суспiльства - це тi самi звича¬, традицi¬ i етос народу, якi регулюють взагмовiдносини людей набагато краще нiж державна система права. Справа в тому, що етос замiнюг право, але право не замiнюг етос. Розглянемо, наприклад, такий простий етичний iнститут, як довiра. В варiантi державно¬ системи неформальний iнститут довiри замiнюють наступнi iнститути держави: громадянський кодекс, система громадянського судочинства, система фiксацi¬ права власностi, нотарiат, армiя юристiв i адвокатiв, система виконання судових рiшень. Тобто вiдношення мiж двома суб'гктами хазяйнування в державному варiантi контролюються велетенською бюрократичною надбудовою, що покликана забезпечити виконання договорiв. Ця надбудова дiйсно замiняг iнститут довiри i забезпечуг (в мiру сил) виконання угод, але при цьому паразитуг на суспiльствi. Необхiднiсть в такiй надбудовi виникаг тiльки в одному випадку - коли в суспiльствi мало довiри мiж людьми. I тодi робота господарюючого суб'гкта обростаг додатковим менеджментом i так званими трансакцiйними видатками, якраз тими, що ¬х споживаг вищеозначена надбудова, i це приводить до значного зменшення ефективностi, а в деяких випадках навiть до неможливостi подальшого функцiонування. (Для прикладу, повнi трансакцiйнi видатки США "з'¬дають" близько 45% ВНП, згiдно розрахункiв Д. Норта 1986 року). Бiльшiсть цих проблем знiмаються двома бездержавними етичними iнститутами, що мають назву, довiра i репутацiя (в традицiйному варiантi - честь, чеснiсть). Порушення даного слова знищуг довiру i "занулюг" репутацiю, робить людину безчесною, не гiдною довiри. Для системи хазяйнування, побудовано¬ на довiрi, це означаг крах пiдпригмства. Вся потужна система укра¬нсько¬ торгiвлi, чумацтва, ярмарок, ремесла трималась на чесному словi i довiрi. (¦ така приказка: "Тримагться на чесному словi". На жаль, в нашi часи вона маг негативну конотацiю, що характеризуг рiвень падiння суспiльно¬ моралi). Чеснiсть, довiра, взагмодопомога, доброзичливiсть - це реальнi iнститути громадянського бездержавного суспiльства, що забезпечують технологiю його стабiльного функцiонування. (Вiдомий дослiдник соцiальних iнститутiв, Дуглас Аллен (Douglas W. Allen), визначаг ¬х як "установлення для запобiгання поганiй поведiнцi людей"). Що вiдбувагться, коли держава бере на себе функцiю "захисту довiри"? Втрата довiри. (Механiзми трансформацi¬ ментальностi пiд дiгю державного апарату розглянутi в наступному роздiлi). Звичайно, сучаснi дуже складнi угоди, якi укладаються в процвiтаючих економiках, не можуть триматись лише на словах, бо вони покликанi перш за все лiквiдувати (зменшити) невизначенiсть вiдносин, але безумовно, тверда етична основа даг бiльшу перспективу розвитку рiвня i форм спiвробiтництва мiж людьми, тому що формальнi правила лише уточнюють i конкретизують вже iснуючу неформальну основу.
   ¦ ще один аспект укра¬нсько¬ соцiально¬ практики, (а може ментальностi) - укорiненiсть в землеробство. Укра¬нськi мiщани (жителi мiст) завжди (скажiмо, дуже великий вiдсоток) мали певну кiлькiсть землi, найчастiше бiля хати, на якiй було домашнг господарство, садок, грядки, в невеликих мiстах тримали також велику рогату худобу. Ця традицiя не зникла до сьогодення, i навiть в мiстах-мiльйонниках iдеал укра¬нця - власний будинок з дiлянкою землi, де вiн матиме можливiсть завести садок, грядки, а може й свиню. I якщо це "справжнiй" укра¬нець, то вiдпрацювавши змiну на заводi, вiн до вечора буде копатися в землi, чи щось там прищеплювати на деревах, а в його пiдвалi чи погребi буде зберiгатися на полицях маса банок з рiзноманiтними заготовками "на зиму", причому частинi цих "закруток" буде вже пiд десяток рокiв. I звичайно вiн матиме самогонного апарата власного виробництва, i в будь-яку годину вiн маг що випити, чим закусити i чим пригостити гостя. Iснуг думка, що це один з пережиткiв минулого, (проти якого свого часу активно боровся укра¬нофiл М.С. Хрущов), що магiстральна тенденцiя цивiлiзацiйного розвитку полягаг в розподiлi працi, спецiалiзацi¬, професiоналiзмi. Все iнше - неефективно, витратно, нерацiонально.
   На мiй погляд, це не зовсiм так, а може - зовсiм не так. Це питання маг мiнiмум двi складовi - економiчну i культурну. Були перiоди в нашiй iсторi¬, з них декiлька - в XX-му столiттi, коли Укра¬на виживала виключно завдяки власним присадибним господарствам. (На протязi багатьох останнiх рокiв я також чую пророцтва деяких росiйських полiтикiв про близький кiнець укра¬нсько¬ недодержави. Напевно, вони не мають поняття про укра¬нськi реалi¬). Я можу стверджувати, що наявнiсть розвиненого присадибного господарства на Укра¬нi - це фактор нацiонально¬ безпеки i таким вона залишиться в осяжному майбутньому. Справа не тiльки в можливих вогнних загрозах. Головне, що домашнг господарство - низькотехнологiчне, примiтивне, i його нiщо не може вивести з ладу, на вiдмiну вiд вразливого високотехнологiчного господарства. Кiнь, вiз i плуг, примiтивний гончарний круг, прядка i ручний ткацький верстак, все те чим володiли нашi предки, все ще залишагться з нами наче недоторканий запас, готовий до використання в тяжку годину. I все це являг собою культурну спадщину, що залишили нам предки. Робота на землi даг почуття повноти життя, гдностi з природою, включеностi в гдиний природний цикл. Коли господиня вам говорить: "У нас все свог, домашнг", то це свiдчить не просто про матерiальний достаток, але й про духовно повноцiнне життя. Стиль життя пролетарiя, що змiну вiдстояв бiля станка, прийшов до квартири i залiг з пляшкою пива бiля телевiзора, життя при якому нi про що не треба думати, бо за тебе подумають iншi, життя, яке здавалося iдеалом засновникам марксизму, насправдi являг собою iдеальний варiант iснування атомiзованого "гвинтика" державно¬ машини, цiлком передбачуваного, що вiдпрацюг встановлений термiн i буде замiнений iншим. До цього часу (не без впливу марксизму) переважаг думка про працю, як про сувору необхiднiсть, навiть страждання. "Праця г для робiтника чимось зовнiшнiм, що не належить до його сутi; в сво¬й працi вiн не затверджуг себе, а заперечуг, вiдчуваг себе не щасливим, а нещасним, не розвиваг вiльно свою фiзичну i духовну енергiю, а виснажуг свою фiзичну природу i руйнуг сво¬ духовнi сили" - так писав Маркс про вiдчужену працю i це не маг жодного вiдношення до працi на власнiй землi, до працi, як духовно¬ потреби. На мiй погляд (може на нього впливаг моя укра¬нська ментальнiсть) життя людей на сво¬й землi було б iдеальним варiантом iснування людства, бо воно забезпечувало б найбiльш повну гармонiю фiзичного, духовного i природного аспектiв життя, давало б можливiсть створювати свiй рукотворний свiт, вiдчувати себе творцем i господарем, гарантувати душевне здоров'я i спокiй. Такий спосiб органiзацi¬ життя маг ще одну суттгву перевагу - вiн забезпечуг постiйну зайнятiсть, майже недосяжну в умовах ринково¬ економiки, бо погднуг в собi глибоко традицiйнi, навiть арха¬чнi i модернi чи постмодернi форми iснування. Дитина, яка виросла в умовах необхiдно¬ працi на землi, не тiльки отримуг вiдповiднi навики i бiльш всебiчний розвиток, а й виховуг те головне, що ¬й потрiбно в життi - почуття вiдповiдальностi.
  
   В марксистськiй доктринi, яка ще досить таки популярна на пострадянському просторi, iснуг одне з основоположних тверджень: суспiльне буття визначаг суспiльну свiдомiсть. Питання про спiввiдношення буття i свiдомостi г дуже важливим в нашому контекстi (власне це г тема дано¬ роботи), тому його треба розглянути трохи детальнiше. Можна погодитися з марксистським твердженням в асимптотичному варiантi, тобто коли незмiнне буття буде пiдтримуватися достатньо довгий термiн. В реальному життi такi умови не можуть бути створенi - життя г постiйний процес змiн, в якому свiдомiсть (ментальнiсть) граг роль iнерцiйного фактора, вона формугться минулим i не може змiнитися швидко, бо зафiксована в матерiальних структурах мозку. Невiдповiднiсть буття i ментальностi таким чином являгться фактором, що визначаг напрямок змiн ментальностi, вiдповiдно до iснуючого механiзму адаптацi¬ ментальностi до умов буття. В той же час ментальнiсть визначаг характер активностi соцiуму в даних умовах буття. Отже, спiввiдношення буття i свiдомостi можна сформулювати так: суспiльна свiдомiсть визначаг характер активностi соцiуму в даних умовах буття, а буття визначаг напрямок i характер змiн свiдомостi, (в вiдповiдностi до механiзму адаптацi¬ до iснуючих умов буття). Коли народ, який вже маг певну спрямованiсть до свободи, прибуваг в новi незаселенi мiсця, де немаг умов для виникнення державностi, то поступово формугться вiдповiдний етос (ментальнiсть) вiльних людей, достатньо узгоджений з ¬х буттям. Буття являг собою причину змiн свiдомостi. Коли люди з такою ментальнiстю попадають в iншi умови буття, вони намагаються змiнити буття у вiдповiдностi до ¬х ментальностi. Вже ментальнiсть стаг визначальним, активним фактором змiн - причина i наслiдок помiнялись мiсцями. Якщо цi змiни зустрiчаються суспiльством як позитивне явище, вiдбувагться ¬х поширення, територiальна експансiя, як в ментальному, так i в органiзацiйному вимiрi. З iншого боку, певнi аспекти iсторично¬ пам'ятi, старi звича¬ i забобони, що входять в протирiччя з новими часами, новими звичаями i нормами, стають тягарем, що не даг можливостi суспiльству достатньо швидко змiнюватися i розвиватися.
   В так званому, стацiонарному варiантi, буття породжуг ментальнiсть, а ментальнiсть породжуг те ж саме буття - утворюгться замкнене коло, в якому суспiльство може "крутитися" як завгодно довго. Так i було в часи дикостi. Якщо траплялись природнi катаклiзми, людина з великими втратами адаптувалася до нових умов. Коли нарештi, iнтелект став вирiшальним фактором розвитку, то винахiд нових технологiй, викликав появу нових функцiй людини, за ними - нових соцiальних структур i форм органiзацi¬, а як наслiдок - ново¬ ментальностi. Коло нарештi перетворилося на спiраль. Виникаг питання - як швидко може змiнюватися суспiльна свiдомiсть, як довго може продовжуватися в часi той первинний iмпульс, що його започаткувало суспiльство в критичнi i визначальнi моменти свог¬ iсторi¬? Це питання залишагться актуальним для сьогодення Укра¬ни.
   Власне, iсторiя i надаг нам можливiсть прослiдкувати характер розвитку суспiльств, що потрапили в малозаселенi мiсця, як з них почали формуватись новi народи, етноси i нацi¬ в рiзних обставинах i з рiзного людського "матерiалу", i як первинна специфiка тих суспiльств започаткувала той первинний вектор розвитку, що став визначальним для ¬х майбутнього. Таким мiсцем була Америка, Новий Свiт, а iсторiя Америки, де цi явища мали мiсце вiдносно недавно, на щастя, досить добре задокументована. Як стверджував А. Токвiль, автор вже цитовано¬ книги "Демократiя в Америцi", 1831 року, "не iснуг жодного принципу, жодно¬ звички i жодного закону - я б навiть сказав, жодно¬ подi¬ - якi не можна було б пояснити, знаючи початкову стадiю становлення даного суспiльства". ( Курсив автора). Хоч це твердження вiддаг радикальним детермiнiзмом, бо iгноруг суттгву роль випадковостi i невизначеностi, але по сутi справедливе, бо акцентуг провiдну роль причинно-наслiдкових зв'язкiв. Центром розповсюдження демократi¬ в Америцi стала Нова Англiя i тому були вiдповiднi причини. "Англiйськi колонi¬ - i це було одною з найголовнiших причин ¬хнього процвiтання - завжди користувались бiльшою внутрiшньою свободою i бiльшою полiтичною незалежнiстю, нiж колонi¬ iнших кра¬н. Але в жоднiй частинi кра¬ни принцип свободи не дотримувався так широко й довершено, як в штатах Ново¬ Англi¬". (Токвiль, курсив автора). Саме в Нову Англiю по¬хали общини пуритан (послiдовникiв кальвiнiзму) - втiкачiв чи скорiше вигнанцiв, яких переслiдувала держава за ¬х релiгiйнi i полiтичнi погляди. На цей час (починаючи з 1620 року) населення Англi¬ вже мало досвiд громадського самоврядування, крiм того пуритани були досить полiтизованi i згуртованi, а також походили в бiльшостi з середнього класу. Ще був один важливий фактор, на який вказуг Токвiль, "власне бiднiсть, так само як i знегоди, являють собою найкращу в свiтi запоруку рiвностi мiж людьми". Поселення, що складалися з сiмейних общин цiлком свiдомих людей, вихованих на принципах протестантсько¬ етики, в умовах повно¬ вiдсутностi державного тиску, створювали iдеальне середовище для виникнення i розвитку ново¬ цивiлiзацi¬. Вони сформували iдею, втiлену в соцiальну технологiю, що дала позитивний результат, стала привабливою для народу i почала поширюватися по континенту. T¬ основнi риси - вiдсутнiсть будь-яких станiв, рiвнiсть всiх перед законом, самоврядування, виборче право, розподiл i обмеження (функцiональне i в часi) адмiнiстративних функцiй. На перших порах важливу роль вiдiгравала сувора протестантська етика. Ось як пише Токвiль. "Принципи, що запанували в Новiй Англi¬, спочатку розповсюдились в сусiднiх штатах, а потiм, проникаючи все далi i далi, дiйшли до найвiддаленiших районiв кра¬ни i, нарештi, заволодiли всiгю конфедерацiгю. В нашi часи ¬х вплив вийшов далеко за ¬¬ межi i розповсюдився на весь Американський континент. Культуру Ново¬ Англi¬ можна порiвняти з вогнищем, запаленим на вершинi пагорба, яке давши тепло свогму оточенню все ще рум'янить свогю загравою далекий горизонт". Тодi були випробуванi принципи утворення держави знизу, шляхом передачi на верхнi рiвнi (рiвень штатiв i федеральний) тiльки тих функцiй, якi не можуть бути вирiшенi на нижньому - оборона кра¬ни, мiжнароднi вiдносини, пошта.
   Весь процес утворення маленько¬ колонi¬ i виникнення цивiлiзацiйно¬ хвилi, що мирно, без будь-якого примусу i насильства розповсюджугться на бiльш-менш спорiдненi соцiальнi утворення, г дуже типовим власне для цивiлiзацiй, i зокрема, майже в деталях повторюг те, що вiдбулося на Русi-Укра¬нi дещо ранiше i дещо в iнших умовах. По iншому розвивались подi¬ в пiвденних штатах, куди прибував випадковий люд, багато втiкачiв, злочинцiв, шукачiв багатства i пригод, всякого наброду i непотребу. (Деякi мiста, наприклад, були заснованi пiратами). Майже вiдразу з прибуттям перших колонiстiв було введено рабство, що спрямувало розвиток суспiльства у вiдповiдному напрямку з невiдворотною поляризацiгю суспiльства i моральною деградацiгю класу рабовласникiв. I зовсiм iнакше складалося в Латинськiй Америцi, де колонiзаторами стали iспанськi солдати, посланцi i слуги iмперi¬, що дiяли агресивними, завойовницькими, тобто iмперськими методами, перетворюючи земний рай в пекло. Вони не привозили з ¦вропи жiнок, а брали собi в дружини мiсцевих, перетворюючи ¬х в напiврабинь, вiдбувалась iнтенсивна метисацiя усiх рас, змiшання культур, причому переважна бiльшiсть населення перебувала у пригнобленому, залежному чи рабському станi. Що могло вирости на такому -рунтi? Знову процитую Токвiля: "Складагться враження, що народ, який заселяг цей красивий материк, вперто намагагться вирвати собi всi нутрощi i нiщо не може його вiд цього вiдволiкти. Стомившись, вiн даг собi короткий вiдпочинок, а пiсля цього ним знову опановуг несамовитiсть. Придивившись до його життя, то злиденного, то злочинного, я вiдчув спокусу повiрити, що для цього народу деспотизм став би благом". Суттгво пiдкреслити, що цi три типи iнiцiацi¬ суспiльств опирались на суттгво вiдмiннi типи панування i склад первiсного суспiльства. I цi три типи iнiцiацi¬ дали радикально вiдмiннi результати, i те недобре, що було в насiннi, з якого проросли новi народи, та первiсна родима пляма продовжуг столiттями тяжiти над народами наче ка¬нова печать. Але в цьому г елемент оптимiзму. Добре насiння так само повинно давати потомство, що зберiгаг добрi гени, започаткованi предками. I може той ген свободи, рiвностi, товариства, що був нам залишений нашими предками, ще не зовсiм зник i може прорости новим врожагм? I може знову десь на горi спалахне вогнище, що дасть тепло спочатку свогму близькому оточенню, а потiм пiде далi, за горизонт.
  
   Безумовно, в будь-якому бiльш-менш егалiтарному суспiльствi рано чи пiзно починагться майнове розшарування, створюгться майнова елiта, багатство перетворюгться у владу i т. д., аж поки не утвориться державний апарат i правовi механiзми фiксацi¬ досягнутого стану. I тодi мужнiй i витривалий американський пiонер перетворюгться в жирного банкiра, а волелюбний укра¬нський козак - в пихатого шляхтича. Крiм того, по мiрi ускладнення соцiально-економiчно¬ системи, майнових i виробничих вiдносин з необхiднiстю виникають тi чи iншi протирiччя мiж соцiальними групами населення, якi можуть вирiшуватись тiльки правовими методами. Первiсна "чистота" суспiльних вiдносин зникаг. Але iснуг досить суттгва рiзниця мiж кра¬нами (суспiльствами), що можуть розвиватися самостiйно, (як наприклад, Нова Англiя) i тими, що знаходяться в умовах зовнiшнього тиску. Первiсний демократизм Ново¬ Англi¬ все ще продовжуг жити в Сполучених Штатах, хоч i в модернiзованих формах. Але Укра¬на аж нiяк не могла уникнути тиску i вiдповiдного впливу. Питання державностi безумовно мало виникати в головах козацько¬ верхiвки пiсля перемог 1648 року. На думку Драгоманова, "iдеалом Б. Хмельницького був власне дрiбношляхетський монархiзм (король з козаками - проти королят-магнатiв, теорiя, недалека вiд "за царя проти бояр" Ст. Разiна. ...Виговський i Немирич ... внесли бiльше полiтичного лiбералiзму в круг старшини Хмельницького, та внесли туди бiльше й шляхетчини, котра так обурювала масу поспiльства й козацтва ...)". (Листи на Надднiпрянську Укра¬ну, 1894). Ясно, що на той час не було i не могло бути моделi держави, яка би задовольняла i узгоджувала суспiльнi iнтереси усiх соцiальних груп, вже тому що державнiсть в будь-якiй формi пов'язана з певним рiвнем насильства i панування. В умовах вiдсутностi зовнiшнiх загроз становлення державностi могло вiдбуватись як еволюцiйний процес, з поступовим формуванням державних iнститутiв, тобто тривати досить довго, поки не буде досягнутий певний баланс iнтересiв i сил. I напевно, що традицiйний (стихiйний) укра¬нський лiбералiзм суттгво позначився б на тих формах державностi, якi могли виникнути. Але в реальних умовах наявностi кiлькох дiючих сил, групових iнтересiв i спрямованостей, вiдсутностi гдиного органiзуючого центра, Ру¬на була неминуча.
   Гетьманщина, датою утворення яко¬ можна умовно вважати 1648 рiк, i яка на той час ще не була державою, а тiльки суспiльно-територiальною формою органiзацi¬, майже вiдразу попала в васальну залежнiсть вiд Москви. Пiсля цього почався довгий процес протистояння двох сторiн, назви яких можна запозичити з заголовка книги Зенона Когута - "Росiйський централiзм i укра¬нська автономiя". Цi двi сторони можна визначити також по iншому - державнiсть i самоврядування. (Важливе значення на самому початку цього процесу мала перемога укра¬нських вiйськ в Конотопський битвi 1659 року. Вона надовго вiдбила бажання Москви форсувати процес лiквiдацi¬ самоврядування). Це протистояння, що тривало щонайменше два столiття, а в ментальному вимiрi не завершилось i понинi, стосовно Укра¬ни можна позначити двома словами, що характеризують два основнi паралельнi процеси - самозбереження i адаптацiя. В результатi цього довготривалого процесу укра¬нство i взагалi, укра¬нська ментальнiсть, а скорiше - ¬¬ залишки, збереглися тiльки в селi i невеликих мiстах. Бо вже починаючи з XVIII столiття почався тиск на головнi засади укра¬нства - припинилися переходи з селян в козаки, почалося майнове розшарування козацтва (видiлилась козацька старшина), тобто становий подiл почав перетворюватися в класовий, далi гетьман К. Розумовський в 1760 роцi видав унiверсал, який забороняв селянам переселятися на новi мiсця без письмового дозволу помiщика, i нарештi в 1783 роцi селяни були закрiпаченi юридично. Хоча в органiзацiйному вимiрi залишки Гетьманщини iснували до 1840 року (фiнальнi етапи - скасування магдебурзького права в 1831 роцi i Литовського статуту в 1840 роцi), ментальний вимiр, як найбiльш консервативний, продовжував зберiгати укра¬нський дух, що так вiдрiзняв мешканцiв Укра¬ни вiд росiян, i як показала подальша iсторiя, цей дух продовжуг iснувати донинi. Найбiльшою i непоправимою шкодою, яку спричинило iмперське панування щодо укра¬нства, стала невiдворотна русифiкацiя укра¬нсько¬ нацiонально¬ елiти, той насос, що викачував найкращий укра¬нський iнтелект i включав його в iмперськi структури. Другий процес, що тривав на протязi довгого часу - русифiкацiя культури, викликав незворотнi деформацi¬ первiсного укра¬нського типу i ментальностi - засад укра¬нсько¬ цивiлiзацi¬. Вiдбувалася поступова замiна цiнностей самоорганiзацi¬ на цiнностi державного порядку i вiдповiдний занепад нацi¬ до рiвня менш освiчених верств населення i селянства. А тому слова "ще не вмерла Укра¬ни..." справедливi з дуже великою натяжкою - ми безумовно магмо зовсiм iншу Укра¬ну i залишки того, що являло собою укра¬нську нацiю.
   Правобережжя, яке з 1677 року знову опинилося пiд владою польсько¬ Корони, поступово було перетворене в колонiю. З 1713 року там були встановленi польсько-шляхетськi порядки, i вже до середини XVIII ст. бiля 40 магнатських родiв володiли 80% земель Правобережжя. До кiнця столiття на бiльшостi земель Пiвнiчного Заходу селяни були закрiпаченi i працювали на пана по 4 - 5 днiв на тиждень. Це споводувало повстанський, фактично антиколонiальний рух (найбiльшi повстання 1702, 1734, 1750, 1768 року), з яскраво виявленою антипольською i антишляхетською спрямованiстю. З 1772 року по 1795 вiдбулися три подiли Речi Посполито¬, в результатi яких Правобережжя опинилося пiд владою Росiйсько¬, а Галичина - Австро-угорсько¬ iмперiй. Шляхетська демократiя - гордiсть полякiв, не витримала iсторично¬ конкуренцi¬ i сконала пiд тиском централiзованих i бiльш органiзованих сил.
   Колонiальний чи напiвколонiальний статус укра¬нських земель не дозволив реалiзуватися потенцiям укра¬нсько¬ нацi¬ власне в укра¬нському руслi. Безлiч видатних людей Iмперi¬, що мають укра¬нське корiння, свiтова думка вiдносить до росiян (аналогiчно, цiлий ряд видатних "англiйцiв" насправдi були шотландцями). Так само в свiтi пануг стереотип "недодержавностi", вторинностi, меншовартостi i т. д. по вiдношенню до укра¬нства, що, як показала iсторiя, мало суттгвi полiтичнi i геополiтичнi наслiдки.
  
   Досвiд iсторi¬ дозволяг нам висловити деякi узагальнюючi мiркування щодо дихотомi¬ - свобода-несвобода, або самоврядування-централiзм. При даному рiвнi технологi¬ i клiмато-географiчних умов визначальними г процеси, що проходять в трьох вимiрах - популяцiйному, органiзацiйному i ментальному. Популяцiйний вимiр маг найбiльше значення - всi "зони свободи" утворювались в регiонах з малою густотою населення в умовах вiдсутностi демографiчного тиску, коли процеси об'гднання людей вели до пiдвищення рiвня життя i покращення виживання популяцi¬. В таких умовах сам по собi виникаг процес добровiльного об'гднання i самоорганiзацi¬ людей. Дiя цього фактору посилюгться в складних клiмато-географiчних умовах. (Приклади - росiйська Пiвнiч, Уральський регiон, Сибiр, пiвденнi козацькi областi, де не було крiпацтва, сувора Скандинавiя, гiрськi регiони планети, де густота населення обмежугться природою, нарештi, Пiвнiчна Америка в раннi часи). Другий фактор - органiзацiйний, перш за все пов'язаний з наявнiстю державно¬ влади, чи потужно¬ централiзовано¬ сили. Усi переселенцi в Нову Англiю знаходилися в однакових умовах, бо не було апарату фiксацi¬ i юридично¬ пiдтримки прав земельно¬ власностi, вiдповiдно, не було земельних магнатiв i суттгвого майнового розшарування. Кожен обробляв стiльки землi, скiльки мiг обробити i не бiльше, а вiльно¬ землi було достатньо, тобто не виникало умов для експлуатацi¬. В умовах первiсно¬ Укра¬ни ситуацiя була аналогiчна. Але коли польська Корона почала розподiляти укра¬нськi землi мiж шляхтою, ранiше "нiчи¬" землi опинилися пiд юридичним захистом i невiдомо звiдки з'явившимся "правом" на цi землi. Характерно, що на малозаселених укра¬нських землях магнати звiльняли поселян вiд сплати будь-яких податкiв на досить довгi термiни (до 25 рокiв) з метою залюднення земель, i тодi виникали слободи. В мало заселених регiонах Укра¬ни основною формою селянських повинностей завжди виступав оброк, а не панщина, тобто в усiх випадках спостерiгагться кореляцiя демографiчного i владного факторiв з рiвнем свободи - де менше людей i менше влади, там бiльше свободи.
   Процес соцiалiзацi¬ общини приводить до ¬¬ перетворення в громаду - якiсно бiльш досконалу форму органiзацi¬ вже цiлком вiльних i самодостатнiх людей. Вiдповiдна, громадянська ментальнiсть, яка при цьому формугться у людини i яка г необхiдною умовою стiйкого iснування громади, перетворюгться в самостiйний фактор, що продовжуг пiдтримувати той iмпульс свободи, який виник в перiод ¬¬ утворення. I тодi ця людина вже суттгво вiдрiзнягться вiд покiрного польського хлопа чи росiйського общинного мужика, i неспроста виникають в польських полiтичних документах XVII ст. твердження, що "здавна народ руський плекаг невмирущу ненависть до Ляхiв чи Полякiв, яка за найменшо¬ оказi¬ розгорагться i змiцнюгться так далеко, що Русь волiг скорiше наразитись на ярмо туркiв чи ще якогось тирана, нiж жити спокiйно i щасливо в такiй вiльнiй Речi Посполитiй", а трохи далi, що "причиною ... вiйни г схизма тобто вiдщеплення Русi" (цитати взятi з книги досить об'гктивного польського iсторика, Збiгнева Вуйцика, Wojny kozackie w dawnej Polsce, 1989), або ж мiркування iсторикiв про "туранськi етнiчнi коренi, що засiли в кровi укра¬нського народу руського i час вiд часу вибухають". Немаг необхiдностi залучати iррацiональнi фактори, коли очевидна цивiлiзацiйна несумiснiсть двох народiв, як i те, що Рiч Посполита була дiйсно вiльною, але тiльки стосовно шляхти.
   Наведу один iсторичний приклад, де дiя трьох факторiв про якi йшла мова, сконцентрованi в короткий промiжок часу - пiвстолiття. Мова йде про повстання Уота Тайлера в Англi¬. Багато хто з iсторикiв оцiнюг його як незначний епiзод середньовiччя - тривало близько мiсяця, а загинуло близько 1,5 тисячi людей. Насправдi, воно стало кульмiнацiгю того перiоду iсторi¬ Англi¬, що радикально змiнив ¬¬ обличчя. Все почалося з епiдемi¬ чуми 1348 року, яка знищила близько половини населення Англi¬ i суттгво послабила державну владу королiвства. Спрацювало вiдразу два фактори, що спрямовують суспiльство до свободи. I вiдразу надзвичайно виросла роль селян, яких не вистачало для обробки землi. В умовах ослаблено¬ влади селяни-крiпаки ставали бiльш самостiйними, стали нелегально покидати землi господаря, отримували бiльшi прибутки, батраки вимагали i отримували бiльшу заробiтну платню, вiдповiдно зменшувались надходження в казну. В 1377 роцi парламент ввiв нову форму оподаткування - подушний податок з кожно¬ людини старшо¬ 14 рокiв. В 1380 роцi цей податок був збiльшений в три рази i це вже було забагато - порiг витривалостi селянина був перевищений. За 30 рокiв вiдносно¬ свободи виросло нове поколiння людей, бiльш вiльних, з почуттям власно¬ гiдностi, "iнфiкованих" ментальнiстю свободи - включився новий, ментальний фактор, якого не було ранiше. Поширилась iдея природного права на свободу: "Коли Адам орав, а ¦ва пряла, хто тодi був дворянином?" (Слова, що приписують Джону Боллу). Пiд час спроб стягнути невиплаченi податки в кiнцi травня 1381 року виник конфлiкт, що як iскра запалив вкрай напружене суспiльство i викликав повстання. Затурканий крiпак, готовий виносити все, залишився в минулому, вiдбулися незворотнi змiни. До кiнця столiття крiпацтво було лiквiдоване, i наступала нова епоха - на замiну крiпаку-вiллану прийшов особисто вiльний селянин-копiгольдер.
   Зв'язок свободи i влади прослiдковугться в iсторi¬ усiх кра¬н, особливо в ¦вропi пiсля 1648 року, коли почали утворюватися держави в сучасному розумiннi. В Московськiй державi сильна централiзована влада остаточно сформувалась в часи Iвана Грозного в формi помiсно¬ системи, коли землевласники (помiщики) ставали фактично "крiпаками царя", бо не могли покинути цареву службу, не втративши магтку. В перiод ослаблення центрально¬ влади пiсля Iвана Грозного (так звана, смута) значно знизився тиск на селян. Повне ¬х закрiпачення вiдбулося тiльки пiсля достатнього посилення монархiчно¬ влади за часiв царя Олексiя Михайловича згiдно соборного уложення 1649 року, якраз в тi часи, коли вiдбувалась нацiонально-визвольна вiйна на Укра¬нi. В трiумфальнi для iмперi¬ часи Катерини II вiдбулося перетворення крiпакiв в реальних рабiв. В цей же час козацька старшина Гетьманщини, дбаючи про добрi стосунки з Петербургом i не забуваючи власнi iнтереси, посилювала свою владу, формуючи фактично стан спадково¬ елiти, аналогiчний шляхтi чи дворянству. Це вже була форма держави, де ця нова елiта поширювала сво¬ землеволодiння i привiле¬ на основi вiдповiдно¬ правово¬ системи, яку вона сама i створювала. Селяни перетворились на орендарiв, що виконували трудову повиннiсть в якостi орендно¬ плати. Спочатку ця повиннiсть була досить малою, але процес пiшов - вже при Мазепi вона виросла до 2-х днiв на тиждень, а ще через поколiння - до 3-х. Це була, по-перше, дорога, що вела до закрiпачення - ментальнiсть свободи зникала по мiрi зростання органiзованого тиску. (Для цього знадобилося 130 рокiв. Щоправда, ряд селянських повстань пiсля введення крiпацтва в 1783 роцi все ж таки вiдбулося. Не весь порох вiдсирiв). I ця ж сама дорога вела до лiквiдацi¬ Гетьманщини, бо вся ¬¬ автономнiсть була пов'язана власне з вольностями i особливостями, зникнення яких автоматично означало втрату автономностi. (Нова укра¬нська шляхта прагнула, з одного боку, збереження автономi¬, прав i вольностей, а з iншого - зрiвняння в рангах з росiйським дворянством, узаконення прав на землю i скасування податкiв - речi несумiснi в рамках iмперi¬). Укра¬на реально перетворилася в Малоросiю - частину практично унiтарно¬ держави, а ще пiзнiше - в генерал-губернаторство.
   В той же час, iнерцiя ментальностi, наявнiсть iсторичних традицiй являг собою потужний фактор, який не дозволяг нав'язувати суспiльству радикальнi змiни "ламати через колiно", без ризику отримати протилежнi наслiдки. Тому вiдношення Московi¬, а потiм iмперi¬ до Укра¬ни було досить помiркованим (особливо пiсля Конотопського досвiду), хоч i однозначним по спрямованостi. (Не менш важливо, що Укра¬на сама вступила в союз з Москвою на умовах договору, а не була завойована). Аналогiчно, досить м'якою була полiтика iмперi¬ по вiдношенню до Прибалтики, що розглядалась як гвропейський, бiльш досконалий нiж Росiя анклав, а пiзнiше - до Польщi. Власне iнерцiя ментальностi створила такий феномен, як "малоросiйськi права i вольностi", щодо якого варто процитувати З. Когута: "Незважаючи на внутрiшню суперечливiсть i нечiткiсть визначення сво¬х прав i вольностей, укра¬нцi визнавали ¬х колективним символом певних полiтичних, соцiальних й адмiнiстративних норм, об-рунтованих законом та iсторичною традицiгю. Вони -- цi права та привiле¬ -- сформували досить мiцну систему, яка глибоко вкоренилася в колективнiй свiдомостi суспiльства. Жоднi бiльшi полiтичнi або соцiальнi нововведення не могли вiдбутися без ¬х руйнування, а будь-якi спроби iмперi¬ далi iнтегрувати Гетьманщину неминуче приводили до конфронтацi¬ з "малоросiйськими правами та вольностями"". Разом з тим, Сергiй Плохiй в Козацькому мiфi, посилаючись на надзвичайно високу роль укра¬нсько¬ елiти в процесi творення росiйсько¬ iмперi¬, стверджуг, що це явище викликане прагненням меншинно¬ культури стати культурою iмперською. Насправдi, на той час укра¬нська культура реально була значно вищою за ту, що iснувала в Росi¬, i мала мiсце певна укра¬нська культурна експансiя. (Ще Петро Васильович Завадовський зауважив, що "мiж усiма присланими ... найкращими, найздiбнiшими та й найгречнiшими виявлялись завжди тi, хто навчався в Ки¬вськiй академi¬").
  
   Iсторик, кита¬ст i iсторичний фiлософ Л.С. Васильгв вважаг, що в усякому разi, до XX столiття в свiтi вiдбулася тiльки одна успiшна соцiальна революцiя - Велика французька, 1789 року. На мiй погляд, була ще одна - Укра¬нська, 1648 року. Вона привела до затвердження укра¬нства, як певно¬ соцiально¬ практики, яка суттгво змiнювала характер суспiльних вiдносин i забезпечувала найбiльший рiвень свободи людини в ¦вропi. Територiя розповсюдження укра¬нства поступово стала називатись Укра¬ною. Укра¬нська соцiальна практика не мала можливостi, а може не спромоглася перерости в форму незалежно¬ державно¬ органiзацi¬ i цей невикористаний потенцiал створив одну з характерних рис укра¬нця - ностальгiю за минулим, бо ментальнiсть свободи, що продовжувала жити в укра¬нствi, була несумiсна з росiйським патерналiзмом чи польським холопством. Ця несумiснiсть викликала укра¬нський ресентимент, що проявляв себе в повстаннях i прагненнi до незалежностi. Це був славнозвiсний (чи горезвiсний) "укра¬нський сепаратизм", природу якого не розумiли нi росiяни нi поляки, бо вiн маг не етно-нацiональну, не релiгiйну i не лiнгвiстичну, а ментально-цивiлiзацiйну природу. Укра¬нська нацiя маг майже ту ж саму етнiчну (генетичну) природу, що й росiяни чи поляки, дуже подiбну мову, вона маг в свогму складi кiлька релiгiйних конфесiй, якi спокiйно спiвiснують, вона з задоволенням використовуг культурнi доробки сусiдiв i включагться в ¬х культуру, але не в цьому суть справи - вона маг iншу природу, iншi цивiлiзацiйнi коренi iншу ментальнiсть i iншу самоiдентифiкацiю. Та тенденцiя до унiфiкацi¬ i стирання нацiональних особливостей, що iснувала i насаджувалась в радянський перiод, проявила себе в зникненнi iсторично¬ пам'ятi, змiни ментальностi i невiдворотно¬ русифiкацi¬ певно¬ частини укра¬нства. Для них укра¬нська специфiка ставала несуттгвою i навiть зайвою. Аналогiчнi процеси полонiзацi¬ (в тому числi, насильницько¬) вiдбувалися в Польщi. Здавалося, що останнi iскри укра¬нства ось-ось погаснуть i стануть iсторiгю. Але догораючий факел свободи спалахував з новою силою усякий раз, коли була можливiсть або коли виникала загроза укра¬нству. Активнiсть i впертiсть, здатнiсть до самоорганiзацi¬ i швидко¬ мобiлiзацi¬, що залишилися в спадок вiд козацьких часiв, дали можливiсть зберегти майже всю зону поширення укра¬нства в межах нинiшньо¬ незалежно¬ держави. Немаг сумнiвiв, що укра¬нство переживе також конвульсi¬ i пароксизми конаючо¬ iмперi¬, бо воно ще не вмерло.
   Чи укра¬нство мало, як ранiше полюбляли говорити, всесвiтньо-iсторичне значення? На мою думку, мало, причому унiкальне i недооцiнене. Якщо уважно розглянути свiтову iсторiю, то можна переконатись, що починаючи з часiв, коли виникла державнiсть (тобто десь вiд Стародавнього ¦гипту) i до нових часiв найбiльш пригноблену соцiальну групу складали землероби. I в усi часи дiяв той самий i дуже простий механiзм гноблення - земля, на якiй працювали землероби, ¬м не належала, держава надiляла землею зовсiм iнших людей i силою пiдтримувала ¬х "право" на землю. А тому можна було тримати землеробiв в рабському станi на межi виживання i користуватись плодами ¬х працi. Усi селянськi повстання i вiйни, що були в iсторi¬, закiнчувались одним - поразкою селян, бо паразитуюча, добре органiзована i безжалiсна державна машина була нездоланна. Це були вiйни вiдчаю, коли фiзична загибель на фонi безпросвiтного життя вже не лякала людину.
   Укра¬нська соцiальна практика створила козацько-селянський синтез - суспiльство землеробiв, яке не тiльки виробляг продукцiю, але й само себе захищаг. Особливiсть укра¬нства полягаг якраз в цьому органiчному i узгодженому сплавi селянства з козацтвом. I повстання 1648 року являло собою унiкальний приклад перемоги цього нового типу суспiльства над державою. Ця практика i цей тип суспiльства показали можливiсть досить вiльного i пристойного життя усiх верств населення без рабства i гноблення навiть в умовах сильно¬ держави i на ¬¬ територi¬ (Слобожанщина). Напiвдержавне утворення, Гетьманщина, продемонструвало можливiсть успiшного функцiонування суспiльства при мiнiмальнiй чисельностi управлiнського апарату, що досягалось завдяки високому рiвню самоорганiзацi¬ суспiльства, а також в зв'язку з вiдсутнiстю окремого силового апарату.
  

3.5. Ментальнiсть i держава.

  
   Народи! Прагнiть добрих звича¬в, а не добрих законiв:
   звича¬ - то найпершi закони.
   Пiфагор
  
   Бiльшовики захопили владу в Росi¬ пiд лозунгом: "Вся влада Радам!" (робiтничих i селянських депутатiв). Бiльше того, союз звався Радянським, бо всi республiки, що до нього входили, також були радянськi. Революцiйний парламент Укра¬ни, який виник в тому ж таки 1917 роцi, мав назву Укра¬нська Центральна Рада. Тобто загальна спрямованiсть i налаштованiсть була повсюдно аналогiчна - демократична, з поступовою бiльш-менш повною передачею влади народу. У бiльшовикiв ця налаштованiсть була пов'язана з iдеологiчним положенням марксизму про поступове вiдмирання держави. Практика радянського процесу "вiдмирання державностi" продемонструвала людству прямо протилежний вектор - замiсть поширення самоврядування i влади рад - концентрацiя влади в руках бiльшовицько¬ верхiвки, аж до перетворення кра¬ни в тоталiтарну державу, де контролювалось усе, включно з думками. Я це пишу не з метою критики бiльшовизму, а для того, щоб поставити питання - чи могло бути iнакше? Iнакше не в деталях, а принципово, тобто в напрямку на дiйсне самоврядування. Не можу з впевненiстю сказати як могло би статися в варiантi Укра¬ни, але в випадку Росi¬ вiдповiдь однозначна - народовладдя бути не могло. Так само, як його не виникло пiсля французько¬ революцi¬ 1789 року, або пiсля падiння монархi¬ в Iспанi¬ 1931 року, чи нiмецько¬ iмперi¬ 1918 року. Iсторiя ¦вропи першо¬ половини XX столiття показала - всюди пiсля розвалу монархiй або iмперiй встановлювався режим сильно¬ держави (корпоративно¬, авторитарно¬, тоталiтарно¬). (На мою думку, якби в Росi¬ перемогло белое движение, то там також встановився б корпоративний, авторитарний режим з мiнiмальним лiбералiзмом).
   В чому причина такого явища? Очевидно, аналогiчнi явища мають аналогiчнi причини, найголовнiша з яких - "якiсть" народу, що напряму пов'язана з його передiсторiгю. Скажiмо в Польщi чи Литвi, що належали Росi¬, але де люди ще не забули часи польсько¬ шляхетсько¬ демократi¬, встановились порiвняно м'якi напiвавторитарнi режими. Ну i в традицiйних демократiях удалося уникнути "зарази" авторитаризму, хоча вiдповiднi тенденцi¬ мали мiсце (це прекрасно описав австрiгць Фрiдрiх фон Гайгк у сво¬й вiдомiй книзi "Шлях до крiпацтва" 1944 року на прикладi Великобританi¬). Грубо говорячи, в Росi¬ 1917 року виявилося занадто мало "пуритан", щоб на ¬¬ землях побудувати "Нову Англiю". Ментальнiсть людей, як iнерцiйний фактор iсторi¬, змушуг систему до повернення на атрактор (стабiльний стан системи пiсля завершення перехiдного процесу), в якому узгодженi всi вимiри соцiально¬ системи (головним чином, технологiчний, органiзацiйний i ментальний). Образно говорячи, державна машина не може вирватися з глибоко¬ колi¬, протоптано¬ столiттями iсторичного розвитку. В зв'язку з цим виникаг ряд запитань. Яким чином змiнюгться (еволюцiонуг) ментальнiсть в умовах державного впливу? Чи можна вирватися з "колi¬", протоптано¬ iсторiгю?
   Почнемо з "колi¬". Я висловлю, на перший погляд, парадоксальну думку: усi соцiальнi системи, що здатнi достатньо довго i стабiльно iснувати, (починаючи вiд вiльних, первiснокомунiстичних, демократичних i закiнчуючи тоталiтарними), являють собою продукт самоорганiзацi¬. Навiть якщо в процесi створення цих систем кров лилася рiками. Це значить, що суспiльство (включно з владою) само приходить до форми iснування, узгоджено¬ в усiх вимiрах. I якщо суспiльству потрiбен вождь, цар, диктатор чи керiвник-менеджер, то воно не зупиниться в перетвореннях, поки не знайде найбiльш вiдповiдну форму. Звiдси виникаг полiтологiчний образ iсторично¬ "колi¬", з яко¬ нiяк не може вибратися кра¬на. (Звичайно, суспiльство можна утримувати силою в будь-якiй формi, але це вже не можна назвати стабiльним iснуванням). Якщо на Укра¬нi ми бачимо систематичнi прояви соцiально¬ нестабiльностi, це означаг, що кра¬на ще не знайшла вiдповiдну форму iснування i рух до цiг¬ форми буде проходити шляхом самоорганiзацi¬, поступового узгодження дiючих сил в вiдповiдних вимiрах. I якщо простий росiянин прагне жити в кра¬нi-наддержавi в умовах повного патерналiзму, а в очах юних росiйських студентiв вже загорагться "корупцiйний вогник", i при цьому вiдсутнi будь-якi суспiльнi заворушення, то напрямок розвитку соцiального органiзму стаг бiльш-менш визначеним. В тоталiтарних державах на перших порах стабiльнiсть може пiдтримуватися дiгю iнститутiв пропаганди i насильства, але через певний час i там досягагться узгодження ментальностi людей з iснуючою ситуацiгю i стабiлiзацiя встановлюгться. Це якраз той випадок, коли суворi умови буття призводять до бiльш швидко¬ перебудови ментальностi в умовах, що загрожують виживанню. Нове поколiння вже точно знаг, як треба себе поводити.
   Особливостi розвитку виникають, коли кра¬на зазнаг зовнiшнього впливу, або коли в суспiльствi поширюються новi iде¬ чи релiгi¬. Тодi можливе суттгве вiдхилення вiд "колi¬" i "розщеплення" (так звана, бiфуркацiя). Типовий приклад - Корея, Нiмеччина (пiсля 1945 року), а особливо, Iталiя, де один етнос був подiлений на частини, якi довго перебували в суттгво вiдмiнних умовах, що сформували зовсiм рiзнi типи ментальностi. Але для нас бiльш важливий дещо iнший аспект цього питання, власне аспект трансформацi¬ ментальностi в умовах державностi i явища з цим пов'язанi. Бiльше того, нам цiкавi (актуальнi) умови сучасно¬ державностi, то¬ що почала виникати в нацiональних державах.
   Основна риса, яка характеризуг сучасну державу, як вже говорилося вище - наявнiсть певно¬ корпорацi¬, що являг собою власне державний апарат. Цей апарат складагться з службовцiв-професiоналiв або, як зараз говорять, з бюрократiв, якi виконують або формують рiшення, але не приймають рiшень. Тому про таку державу говорять як про бюрократичну машину, якою керуг певний орган чи одна людина, що приймаг чи затверджуг рiшення. Здавалося б, у такому випадку ми магмо iдеальну форму органiзацi¬ держави - сиди собi зверху, повертай кермо куди треба, а армiя бюрократiв (18 мiльйонiв в останнi роки СРСР) виконуг всю чорну безпосередню роботу. Ось що писав з цього приводу Макс Вебер в сво¬й роботi "Господарство i суспiльство", 1921 року: "Виходячи з усього нашого досвiду, можна сказати, що чисто бюрократичне, тобто бюрократично-монократичне управлiння справами в чисто технiчному вiдношеннi наближагться до найбiльш досконало¬ працi в сенсi точностi, постiйностi, дисциплiни, пiдтягнутостi i надiйностi, iнтенсивностi i екстенсивностi працi, в ¬¬ формально унiверсальнiй придатностi до будь-яких завдань. В будь-якому сенсi воно г найбiльш рацiональною формою панування". Далi пiдкреслюгться високий професiоналiзм бюрократi¬, а також використання досягнень науки. Цей гiмн бюрократi¬ справляг сильне враження, тим бiльше, що його виконав один з найкращих соцiологiв XX-го столiття. Механiзм створення державних iнститутiв, бюрократизацiя розглядались як одна з головних тенденцiй розвитку суспiльства: по мiрi виникнення необхiдностi в нових функцiях виникали вiдповiднi форми управлiння. Вважалося, що бюрократичний варiант близький до iдеалу, бо дозволяг встановити повний порядок в соцiальнiй системi, яка поступово наближагться до годинникового механiзму по точностi i надiйностi. Дiйсно, хiба можна порiвняти чесне слово, що тримагться на моралi, i закон, що пiдтримугться судовою i виконавчою системою, службами нотарiату i кадастру? Хiба може суспiльство само побороти злочиннiсть? В державi дiють професiональнi слiдчi, полiцiя, прокуратура, суди i в'язницi, та й то не можуть цiлком подолати це зло.
   Виникнення державних iнститутiв, як альтернативи iнститутам моралi i самоорганiзацi¬, i зараз вiтагться соцiологами, як нормальний i необхiдний процес державного будiвництва, ознака сильно¬ держави. Наведу думку з цього приводу вiдомого сучасного соцiолога Ф. Фукуями: "Схильнiсть до самоорганiзацi¬ г власне та складова, що цiлковито необхiдна для успiшно¬ роботи демократичних полiтичних iнститутiв. Власне, право, що -рунтугться на народному суверенiтетi, перетворюг систему свободи взагалi, на систему свободи, що -рунтугться на законi". (З книги "Довiра: Соцiальнi чесноти i створення добробуту". Англомовне видання 1995 року). Наведене твердження не викликаг сумнiву. Викликаг сумнiв позитивна конотацiя висновку про позитивнiсть переходу вiд свободи, як якостi самоорганiзацi¬, до системи знову ж таки свободи, але засновано¬ на законi. Чи буде це та ж сама свобода, якщо не по формi, то хоча б за змiстом? I чи не вплине нова форма свободи на саму свободу, а якщо вплине, то як?
   Мова йде про два альтернативних типи розвитку - з одного боку, умовно говорячи, "веберiвська" держава з нiмецьким порядком ("порядок понад усе"), а з iншого боку держава на основi самоврядування, на взiрець раннiх США. (Втiм, не треба забувати, що "нiмецький порядок" виник якраз на засадах вiльних нiмецьких мiст. Нiмеччина - батькiвщина магдебурзького права). Компактну характеристику раннiх США даг Г. Лебон в кiнцi XIX столiття: "Я рекомендую прочитати книгу М. Рузьг про Сполученi Штати особам, що бажають створити собi уявлення про величезну масу iнiцiативи i особисто¬ енергi¬, яка витрачагться громадянами велико¬ республiки. Здатнiсть цих людей до самоврядування, об'гднання, щоб засновувати великi пiдпригмства, мiста, школи, гаванi, залiзницi i т. д. доведена до такого максимуму, i дiяльнiсть держави зведена до такого мiнiмуму, що можна сказати там майже не iснуг державно¬ влади. Крiм полiцi¬ i дипломатичного представництва навiть не можна придумати, чому вона могла би ще служити". ("Психологiя народiв i мас", 1895 рiк). Чи може "обвалитися" така держава, якщо зруйнуються ¬¬ державнi iнститути - мiнiстерство закордонних справ i полiцiя (враховуючи, що окрiм федерально¬ г ще й мунiципальна полiцiя)? Нарештi, де джерело внутрiшнiх сил, що почнуть руйнувати державу i що власне вони почнуть руйнувати? I наскiльки дорого обходиться для середнього американця утримання тако¬ держави? На перiод близько 1900 року федеральний податок в США складав коло 3%, при тому, що основнi видатки федерального бюджету йшли на армiю i флот. Податок штату, власне, держави, складав близько 1%, i податок в мiсцевий бюджет - близько 3,5%. Тобто найбiльшим був мiсцевий податок, пов'язаний з безпосереднiм життям людини.
   Зараз, пiсля столiття демократичного розвитку, розмiр i структура податкiв США значно змiнилися. З загального - близько 35%, найбiльшу частину, близько 20%, складаг федеральний податок, при тому що доля видаткiв на оборону в федеральному бюджетi складаг всього 17% (тобто 3,4% вiд доходу середнього американця), а близько половини становлять соцiальнi складовi - медицина i соцiальне страхування (по 24% на 2014 рiк). Очевидно, державний апарат з успiхом перебирав на себе певнi функцi¬, якi ранiше виконувало само суспiльство чи безпосередньо люди, i цей процес триваг й по нинi. Виникаг питання - як вплинув на життя людини i суспiльства цей процес передачi деяких функцiй вiд суспiльства до бюрократi¬ i чи г цей процес в цiлому позитивний? Я наведу один яскравий приклад з життя США. В 1964 роцi за часи президента Лiндона Джонсона була об'явлена грандiозна програма "Вiйни з бiднiстю" (в рамках програми створення "Великого суспiльства"). За "ювiлейнi" 50 рокiв "бойових дiй" були отриманi наступнi результати: витрачено близько 20 трильйонiв доларiв, i утворився цiлий клас "бiднякiв", чисельнiстю коло 50 мiльйонiв - населення крупно¬ гвропейсько¬ держави, що живе виключно на державну допомогу, тобто паразитуг в чистому виглядi. Бiльше того, зростаг прошарок асоцiальних люмпенiв, фактично - покидькiв суспiльства, алкоголiкiв i наркоманiв. Потужна державна соцiальна програма сформувала паразитичний вектор розвитку, який вiдтворюгться сам по собi, як вiдтворюгться ментальнiсть будь-яко¬ соцiально¬ групи. Як сказав один з президентiв, в боротьбi держави i бiдностi перемогла бiднiсть. Я б сказав, що перемогла не бiднiсть, а дурiсть.
   Все дуже просто - на боротьбi з бiднiстю паразитуг вiдповiдна бюрократична машина, що власне й веде цю боротьбу. Чи зацiкавлена ця машина в перемозi? Нi, бо вона вiдразу ж буде демонтована. Вона зацiкавлена, щоб боротьба тривала вiчно i навiть посилювалась, бо паразитична машина завжди зростаг. Вона нiколи не буде шукати шляхiв реального прогресу в сво¬х дiях (в даному випадку в пошуках методiв подолання бiдностi), а буде формально вiдтворювати встановлений i затверджений алгоритм, що з самого початку був непродуманий i помилковий. Його помилка в тому, що милостинею, подаянням неможливо покращити мораль i активнiсть людини. А ось погiршити - без проблем. Достатньо познайомитися з практикою "роздачi хлiбiв" у Римськiй iмперi¬. Це дiйсно урок iсторi¬, якого до цього часу не вивчила ¦вропа - масова "роздача хлiбiв" невiдворотно веде до деградацi¬ суспiльства, причому усього, а не тiльки "приймаючих хлiби".
   Вирiшення будь-яких проблем за допомогою бюрократi¬, вирiшуг в першу чергу проблеми само¬ бюрократi¬ - вона збiльшугться кiлькiсно, крiпне, отримуг перспективу кар'грного росту i ролi в суспiльствi, споживаг все зростаючi ресурси. Найбiльше дивуг те, що Америка вже мала успiшний досвiд боротьби з бiднiстю, яка вiдбувалась в християнських сектах i етнiчних общинах. Так наприклад, "Програма служiння заради суспiльного добробуту", прийнята в часи Велико¬ депресi¬ в сектi мормонiв (штат Юта) i дiгва дотепер, працювала на iнших засадах. По-перше, не допускалась тiльки катастрофiчна бiднiсть, тобто на рiвнi виживання. По-друге, отримувач допомоги був зобов'язаний вiдшкодовувати ¬¬ суспiльними роботами. Крiм того церква спонукала до якнайшвидшого переходу на самозабезпечення. Цей досвiд показуг, що вирiшення проблем на бiльш низькому рiвнi i особливо в умовах згуртовано¬ спiльноти, маг бiльшу ефективнiсть, бо пiдключаг колективний розум суспiльства i не породжуг новi iнституцi¬.
   Наведений приклад не виняток - втручання бюрократi¬ в суспiльнi справи завжди приводить до аналогiчних сумних результатiв. В чому тут причина? Чи випадковою була метаморфоза вольових американських пiонерiв в жирних, малорухомих паразитiв? Ще Лебон в "Психологi¬ народiв i мас" вiдповiв на це питання: "Велич народiв залежить головним чином вiд рiвня ¬х моральностi... Народи гинуть в мiру того, як псуються якостi ¬х характеру, що створюють основу ¬х душi, i цi якостi псуються в мiру того, яз зростають ¬х цивiлiзованiсть i розвиток". З цим можна погодитися, але хотiлось би знати, чому псугться душа по мiрi розвитку цивiлiзованостi, яким чином моральнiсть пов'язана з величчю чи загибеллю народiв, i чи тiльки одна цивiлiзованiсть стаг тому виною? Це дуже важливi, можна сказати, кардинальнi питання розвитку суспiльства.
   Здатнiсть певно¬ спiльноти людей утворювати соцiальний органiзм, характеризугться iнтегральним показником, що маг назву, соцiалiзацiя, i показуг рiвень гдностi i цiлiсностi соцiального органiзму. Природа соцiалiзацi¬ полягаг в зв'язках мiж людьми, ¬х глибиною i широтою, наявностi (вiдсутностi) соцiальних страт (груп, станiв, класiв), вертикальних зв'язкiв мiж соцiальними стратами, а також соцiально¬ мобiльностi. (Я схиляюсь до найбiльш широко¬ трактовки поняття, соцiалiзацiя, зокрема, до включення в число соцiальних зв'язкiв також економiчних, якi прийнято розглядати окремо. Насправдi, економiчнi зв'язки г найбiльш важливими в сенсi формування гдностi соцiального органiзму). Один i той самий термiн, соцiалiзацiя, може вiдноситись як до процесу (збiльшення чи зменшення), так i до стану (висока чи мала). Явище протилежне до соцiалiзацi¬ носить назву, атомiзацiя, (також як стан чи як процес). Зв'язки г структурованi, вiдповiдно до структури суспiльства, починаючи вiд найменшо¬ соцiально¬ одиницi - людини, далi йде сiм'я, родина, община (етнiчна, професiональна чи релiгiйна) i закiнчуючи найбiльшими групами, класами, етносами, державами. Характер зв'язкiв мiж людьми чи елементами структури позначагться термiном, вiдношення. Вiдношення можуть мати складний, комплексний характер, включаючи позитивнi, негативнi чи нейтральнi складовi, такi як спiвробiтництво, взагмодопомога, дружба, заступництво, участь, iнтеграцiя, опозицiя, антагонiзм, конкуренцiя, iзоляцiя, тиск, включення, конфлiкт, а по спрямованостi - сiмейнi, матерiальнi (виробничi), культурнi, релiгiйнi (iдеологiчнi), полiтичнi. Тому, говорячи про зв'язки, ми завжди магмо на увазi певний комплекс вiдношень, що сто¬ть за даним зв'язком. Мова може йти власне про комплекс, бо характер зв'язкiв нiколи не буваг однозначним - взагмозалежнiсть, що завжди виникаг при зв'язках може супроводжуватись як спiвробiтництвом i взагмодопомогою, так i антагонiзмом чи конкуренцiгю. Окрема полiтична складова соцiалiзацi¬ маг назву, полiтизацiя.
   Чому так важливi власне зв'язки? Тому що будь якi соцiальнi асоцiацi¬ можуть утримуватися або силою, або зв'язками, а добровiльнi асоцiацi¬ - тiльки зв'язками. Рiзноманiтнiсть, широта, глибина i сила зв'язкiв визначають рiзноманiтнiсть можливих структур i функцiй, властивих даним структурам. Те саме ми бачимо взагалi в природi - рiзноманiття зв'язкiв мiж атомами водню кисню i вуглецю створюг величезне, майже нескiнчене рiзноманiття речовин - вуглеводiв, а якщо до цих трьох атомiв добавити ще й азот, то отримагмо клас бiлкiв i т.д. Властивостi усiх цих речовин однозначно пов'язанi з властивостями (незмiнними) окремих атомiв i структурою речовини, тобто характером зв'язкiв. На вiдмiну вiд неживо¬ природи, соцiальнi асоцiацi¬ мають суттгву особливiсть - наявнiсть i характер зв'язкiв в соцiумi впливаг на властивостi найменшо¬ соцiально¬ одиницi - людини. Справа в тому, що не тiльки люди, а будь-якi живi iстоти мають нову якiсть, що маг назву, адаптивнiсть, можливiсть змiнюватися, для оптимального пристосування до умов життя. Таким чином, утворюгться зворотний зв'язок - характер зв'язкiв в суспiльствi впливаг на властивостi людини, а властивостi людини - на характер зв'язкiв i вiдповiдно, тип структур. Тобто виникаг процес самоорганiзацi¬ спрямований на пристосування до даних умов життя. Цi умови мають природний (клiмато-географiчний) чи соцiальний характер, i приводять до змiн фiзичних властивостей людини, ¬¬ свiдомостi (ментальностi), а також змiн властивостей на всiх рiвнях соцiально¬ структури. Власне з цим механiзмом адаптацi¬ пов'язаний процес змiни ментальностi в певних умовах буття, про який мова йшла ранiше, i вiдповiдне рiзноманiття видимих форм соцiально¬ органiзацi¬, що залежать вiд рiвня i характеру соцiалiзацi¬.
   Тепер ми можемо розглянути питання впливу державностi на ментальнiсть, заявлене в заголовку даного роздiлу, або яким чином, згiдно цитати з Фукуями, "право, що -рунтугться на народному суверенiтетi, перетворюг систему свободи взагалi, на систему свободи, що -рунтугться на законi". Найбiльш загальна вiдповiдь на це питання дуже проста - та чи iнша тенденцiя в суспiльствi формугться соцiальною практикою - там, де практика спонукаг до самоорганiзацi¬, через певний час буде самоорганiзацiя i навпаки. Звiдси можна зробити висновок - створення державних iнститутiв, що замiняють собою вiдповiднi механiзми самоорганiзацi¬ приводить до деградацi¬ даних механiзмiв самоорганiзацi¬ i вiдповiдних складових ментальностi. Держава в формi закону не просто формалiзуг чесноти, що iснували в вiльному суспiльствi, вона одночасно лiквiдуг цi чесноти, як непотрiбнi. Вже кредитор, позичаючи грошi, покладагться не на чеснiсть боржника, а на санкцi¬, що накладаг держава в разi невиплати боргу. I вже кредитора не цiкавлять чесноти боржника. Зi свого боку боржник не вiдчуваг жодно¬ морально¬ вiдповiдальностi перед кредитором, бо його непокоять тiльки можливi санкцi¬ з боку держави. Держава стала прокладкою, буфером, який розiрвав безпосереднiй зв'язок мiж людьми. Вiд цього часу всi зв'язки такого типу йдуть через державу або за допомогою держави. Розширення функцiй держави даг вiдповiдний результат - зменшення соцiалiзацi¬ суспiльства, його атомiзацiя, врештi-решт, аж до рiвня сiм'¬, де держава, на ¬¬ нещастя, не може стати буфером мiж чоловiком i жiнкою. (Втiм, в радянськi часи i така практика iснувала - всiм вiдомий феномен Павлика Морозова, а також обговорення внутрiшнiх сiмейних проблем на партiйних зборах. Щось аналогiчне i навiть бiльш "передове" вiдбувагться зараз в деяких кра¬нах Скандинавi¬, де держава з найменшого приводу втручагться в справи сiмейного виховання дiтей, аж до вилучення дiтей з сiм'¬ без права контактiв мiж батьками й дiтьми. Навiть Сталiн до такого не додумався! Менi здагться, що з тих дiтей, що ¬х виховаг держава, виростуть такi ж самi недолюдки, як i члени державно¬ комiсi¬, що приймають рiшення про вилучення дiтей. Це г якраз iлюстрацiя державно¬ "ефективностi" в справах виховання. Тотальне панування бюрократi¬ в Скандинавi¬ не викливаг подиву - третина працюючого населення в Швецi¬ i Норвегi¬ - державнi службовцi).
   Держава, що стаг буфером для всiх видiв соцiальних зв'язкiв, крiм сiмейних, формуг вiдповiдний тип ментальностi, назвемо його, сiмейна ментальнiсть. Це ментальнiсть, основною ознакою яко¬ г подiл людей по принципу, свiй-чужий, причому до категорi¬ "сво¬х" вiдноситься тiльки ближнiй круг родичiв i друзiв. Вiдношення до "сво¬х" i до "чужих" вiдрiзняються радикально - "чужi" можуть використовуватись як засiб для досягнення власних (сiмейних) цiлей - до них немаг нi жалю нi спiвчуття. З одного боку держава витiсняг общиннi iнстинкти, стаг ¬х замiнником, з iншого - вони трансформуються в сiмейнi, ближнього кругу, велико¬ сiм'¬. Всi цiнностi людини стають прив'язанi до цього ближнього кругу, суспiльнi цiнностi перестають iснувати - про них нехай пiклугться держава. Сiмейна ментальнiсть - iдеальне середовище для процвiтання корупцi¬ i мафi¬. Коли людина з такою ментальнiстю досягаг певного рiвня достатку, а вона завжди прагне достатку за будь-яку цiну, вона будуг собi будинок з глухим високим парканом, "щоб нiхто не заважав нам вiдпочивати", (за мо¬ми спостереженнями саме високий паркан г першою найбiльш очевидною ознакою приналежностi його власника до даного типу), вона перетворюг свою садибу в "маленький рай", вона ви¬здить зi свого особняка на великому чорному автомобiлi з темними вiкнами, ¬де роздовбаними дорогами, лаючи при цьому державу, i вiдчуваг солодке почуття власно¬ значимостi i зверхностi, спостерiгаючи навкруги убогiсть i запущенiсть. Все, що стосугться суспiльного життя, ¬¬ цiкавить виключно через призму власних iнтересiв i будь-яка суспiльна чи державна посада, яку вона займаг, вiдразу перетворюгться в об'гкт корупцi¬, бо вона на це спрямована в першу чергу, i знаходить найменшi можливостi, щоб перетворити об'гкт служiння в об'гкт власного збагачення. В середовищi службовцiв вона створить ще одну "сiм'ю" з так званих "сво¬х" людей, що будуть пов'язанi корупцiйними корпоративними зв'язками, виникають паралельнi корпорацi¬, що мають свiй "устав", живуть "по понятiям" i грабують суспiльство. Це означаг, що моральна деградацiя поступова розповсюджугться на всю державу, i вже неможливо щось покращити, просто помiнявши владу, бо весь багатомiльйонний бюрократичний апарат складають люди тако¬ ж ментальностi, а якщо серед них i попадеться хтось чесний, то його система або видалить, або трансформуг вiдповiдним чином. В державi, як корпорацi¬, утворюгться ще одна паралельна паразитична корпорацiя, побудована виключно на корпоративних зв'язках.
   Держава на цьому не зупинилася. Близько ста рокiв тому вона увiйшла в особисте життя кожно¬ людини настiльки мiцно i -рунтовно, що це здавалося, вже назавжди. Мова йде про соцiальне забезпечення, перш за все масове, пенсiйне. Закiнчилися часи, коли треба було думати про можливу голодну, холодну i хворобливу старiсть, коли треба було народжувати дiтей i вiдповiдно ¬х виховувати, щоб вони поважали батькiв i взагалi лiтнiх людей, коли треба було зберiгати сiм'ю, в якiй можна зустрiти старiсть i немiч - усi цi проблеми пiшли "наверх" до держави, яка про все попiклугться - настала "свобода". Можна легко вступати в шлюб i розходитись. Можна не займатися вихованням дiтей, а особливо тих, що залишились пiсля розлучення. Можна взагалi не одружуватися, а вiльно спiлкуватися. Для такого спiлкування вже не потрiбнi глибокi почуття - почуття замiщаються вiдчуттями, а сiмейне життя - "сексуальним партнерством", яке нi до чого не зобов'язуг. Можна не пiклуватися про старих батькiв, про них пiклугться держава i будинки для постарiлих. Одним словом - свобода!
   Очевидно, виникаг остаточна деградацiя може найважливiшо¬ складово¬ моралi - вiдповiдальностi. Остання опора людяностi - сiмейнi цiнностi змивагться хвилями безвiдповiдальностi. Тепер Великий Батько вiдповiдаг за все. Така система вiдношень мiж людиною i державою маг назву, патерналiзм. Людина в усьому залежить вiд Великого Батька - держави. Особливо, коли держава продаг багатi природнi ресурси i суспiльство фактично починаг на них паразитувати. Все бiльш поширений стаг ментальний тип паразита-iндивiдуалiста, що живе без сiм'¬ або в "сексуальному партнерствi", зайнятий тiльки собою, а бiльше - потребами власного тiла, не цiкавиться суспiльним проблемами, якщо вони не торкаються його безпосередньо, але часто добре знаг сво¬ "права", дотримання яких може вимагати через суд. Вiн впевнений, що все в цьому свiтi вирiшують грошi, якi для нього являються найбiльшою цiннiстю, в iншi цiнностi, тим бiльше суспiльнi чи духовнi, вiн не вiрить. Вiн намагагться знайти в життi "тепле мiсце", яке найбiльш забезпечуг при найменших зусиллях. Вiн не здатний на надзусилля, геро¬чний вчинок, духовнi пориви чи самопожертву i з цинiзмом чи зневагою сприймаг подiбнi прояви серед iнших. Паразитарна ментальнiсть, як масове явище, являг собою фiнальну стадiю морально¬ деградацi¬ суспiльства i ця стадiя з необхiднiстю виникаг, коли держава проникаг в усi сфери життя людини. Якщо в життi держави, що маг такий народ, виникають серйознi виклики, то така держава тихо розпадагться, перетворюючись в "скирту гною", без потрясiнь i громадянських вогн - народ просто вiддагться на милiсть долi, бо нi на що не здатний. Основна причина тако¬ соцiально¬ поведiнки - повна атомiзацiя суспiльства. Певний, досить високий рiвень соцiалiзацi¬ - необхiдна умова виникнення соцiальних органiзацiй i вiдповiдних соцiальних рухiв. Вони не можуть виникнути в атомiзованому суспiльствi, особливо коли воно складагться з безвiдповiдальних паразитiв.
   Зробленi висновки носять унiверсальний характер, вони залежать не вiд типу держави, а тiльки вiд рiвня втручання держави в життя громади. Конкретнi суспiльства, що мають певнi традицiйнi цiнностi, можуть вiдрiзнятися тiльки вiдповiдними особливостями i швидкiстю деградацi¬, але не напрямком. Вiд подiбних явищ не застрахована також лiберальна демократiя. Так званi, "унiверсальнi соцiальнi цiнностi" з необхiднiстю приводять до поступово¬ трансформацi¬ лiберально¬ демократi¬ в соцiалiзм. А соцiалiзм, як це не парадоксально звучить, знищуг соцiалiзацiю - необхiдну умову iснування громадянського суспiльства i лiберально¬ демократi¬. (Бiльш детальний аналiз показуг, що в суспiльствi утворюгться позитивний зворотний зв'язок, що веде до патерналiзму, паразитизму i торжеству бюрократi¬).
   Чи г фактори, якi протидiють отим процесам суспiльно¬ деградацi¬? Чи це г "родова" i невикорiнима природа держави? Такi фактори г, але як це не сумно, вони виникають "не вiд доброго життя". Коли певна соцiальна група стаг об'гктом соцiальних утискiв, вiдбувагться соцiалiзацiя цiг¬ групи, утворюгться субкультура i вiдповiдний етос. Вище наводився приклад Росi¬, де пригноблене селянство сформувало окрему селянську цивiлiзацiю досить арха¬чного общинного типу в межах розколото¬ держави, i цей селянський етос пiзнiше був використаний "по повнiй програмi" в часи радянсько¬ iндустрiалiзацi¬ поки не був вщент зруйнований патерналiзмом. Народ Iндi¬ зумiв позбавитися колонiально¬ залежностi виключно завдяки гдностi i силi свог¬ моралi. Джерелом моралi нового типу може стати iдеологiя, що породжуг субкультуру чи контркультуру (класичний приклад - християнство). Специфiчнi умови життя села i менший вплив на село з боку держави стають причиною iснування i вiдтворення традицiйно¬ i незалежно¬ вiд державного впливу моралi, i село як правило залишагться резервом i останнiм джерелом здорових народних сил. Ще Iбн Хальдун в "Мукаддiмi" вiдзначав високу, як вiн говорив, спайнiсть народiв, що ведуть кочовий спосiб життя i як ця спайнiсть зникаг на протязi трьох поколiнь, коли кочовики стають володарями держави. В усiх випадках пригноблена частина розколотого народу формуг цивiлiзацiйнi механiзми виживання i органiзованого спротиву поневолювачам. I це створюг певний моральний ресурс держави, до якого вона звертагться в критичнi моменти свог¬ iсторi¬.
  
   Як було сказано, ментальнiсть визначаг характер активностi, а умови буття визначають напрямок змiн ментальностi (адаптацiю). В умовах тиску на суспiльство з боку держави, що перевищуг певне порогове значення, виникаг нелiнiйне явище розщеплення суспiльно¬ свiдомостi i подiл суспiльства на двi групи, якi вiдрiзняються модальнiстю адаптацi¬ - примирення i спротиву, спiввiдношення мiж якими залежить вiд початкового рiвня свiдомостi суспiльства i рiвня тиску, що виник. Звичайно, мова йде про ментальний чи моральний спротив, але вiн формуг базу для полiтичного i фiзичного спротиву. В групi спротиву формугться вiдповiдна ментальнiсть (мораль). Якщо "народ самою природою наче створений для рабства" (Аристотель), то група спротиву буде практично вiдсутня. Поневолення вiльного народу, яким були укра¬нцi, вiдповiдно привело до майже безперервних заворушень на Правобережжi. Характер ментальностi спротиву, а також вiдношення до "примиренцiв" яскраво виражена в творчостi Шевченка: "Раби, подножки, грязь Москви, варшавське смiття...". Ця ментальнiсть спротиву г одним з факторiв збереження iсторично¬ пам'ятi i традицiйного етосу народу. В сучасних державах, де суттгвий тиск на суспiльство з боку держави вiдсутнiй i розвивагться патерналiзм, наприклад в Росi¬, де близько 85 - 90% населення схильнi до модальностi "пристосування" i в усьому пiдтримують владу, тим не менше iснуг активна група цiлком самодостатнiх громадян, якi не покладаються на державу i формують вiдповiдну свiдомiсть. Власне ця група стаг "надiгю" суспiльства на вихiд з надзвичайних кризових ситуацiй. Ну i звичайно на Укра¬нi таким "рятувальним кругом" г "присадибна" ментальнiсть i родюча земля.
  
   Невже все так трагiчно i ми мусимо повернутися до епохи "дикого" капiталiзму чи навiть середньовiччя? Нi, просто все повинно застосовуватися з розумом. "Соцiальнi цiнностi" подiбнi лiкам для хворо¬ людини - в великих кiлькостях лiки стають отрутою. Не можна зловживати лiками, бо постраждаг власний iмунiтет, i органiзм не витримаг дiйсно суворого випробування. Той устрiй, якого прагнули комунiсти, коли "широким потоком поллються матерiальнi блага", мiг породити тiльки суспiльство паразитiв. В цьому переконуг також американський i гвропейський досвiд боротьби з бiднiстю. Держава не повинна обмежувати самостiйнiсть людини, а тiм бiльше - не розбещувати. Мiру обмеження свободи, соцiально¬ допомоги, втручання в життя людини i вiдповiднi форми цих дiй завжди можна оптимiзувати, виходячи з здорового глузду i дiйснiй зацiкавленостi в збереженнi морального здоров'я суспiльства. Але вектор змiн повинен бути однозначний - в бiк пiдвищення ролi суспiльства в вирiшеннi сво¬х проблем. Саме такий шлях веде до зростання вiдповiдальностi людей - фактора, що перетворюг обов'язок в усвiдомлену необхiднiсть i стаг основою вiльного суспiльства.
   Ми можемо зробити остаточний висновок, що звуження поля свободи людини, замiна його моральних якостей, вiдповiдальностi i здатностi до самоорганiзацi¬ державними iнститутами, бюрократiгю, законами, приводить до деградацi¬ моралi i врештi-решт - до паразитизму (в тiй чи iншiй формi) значно¬ частини населення та деградацi¬ суспiльно¬ системи. Населення атомiзугться, людина, як економiчний суб'гкт починаг вiдповiдати моделi "рацiонального его¬ста", що прийнята в економiцi, люди пов'язуються мiж собою вiдношеннями договору (навiть в сiм'ях), життя проходить в нуклеарних сiм'ях в повнiй залежностi вiд держави. Трагiзм цiг¬ ситуацi¬ полягаг в ¬¬ незворотностi, тобто неможливостi повернення на початковi позицi¬. Це щось подiбне до хронiчно¬ хвороби, яку може вилiкувати тiльки смерть. I суспiльство може лiкувати тiльки смерть - смерть старого поколiння, при умовi, що молоде поколiння чогось навчилося. А iнакше - утворюгться iсторична "колiя", бо атомiзоване суспiльство не переносить свободи, воно не може iснувати в умовах свободи i перша ж його мрiя - про "тверду руку". Тут працюг вже не раз згадувана iнерцiя ментальностi, вiдсутнiсть практики, яка б цю ментальнiсть перебудувала на новий лад, а стара ментальнiсть може погодитись тiльки на такi ж старi форми органiзацi¬. Iсторичний досвiд показуг, що швидкi i суттгвi змiни ментальностi вiдбуваються в умовах, коли суспiльство попадаг в екстремальнi умови, що загрожують його виживанню, або в умовах використання потужно¬ зовнiшньо¬ сили. Звичайно, можна пройти довгий шлях поступового розширення поля свободи i спонукання до ширшого впровадження самоврядування, але для цього треба мати вiдповiдну i послiдовну волю з боку влади, треба перебороти корупцiйнi сили, що знаходяться при владi, пiти на непопулярнi скорочення бюрократичного апарату, тобто пiти на серйозний спротив з боку цього ж таки апарату. Система дуже не любить скорочувати сама себе. Ранiше такi речi робилися в основному в умовах монархiй чи авторитарних режимiв. В нашi часи, коли досить добре вивченi соцiальнi механiзми, iснуг принципова можливiсть проведення вiдповiдних реформ. Але чи може знайтись достатньо мудра влада, яка пiклуватиметься про процвiтання кра¬ни на довгi роки, i робитиме все необхiдне, щоб формувати активний, трудолюбивий, освiчений, вiдповiдальний i самостiйний народ? Можна сказати напевно - сама по собi така влада не знайдеться. Вона може скластися тiльки пiд постiйним тиском з боку суспiльства, а точнiше - з боку патрiотично¬ iнтелектуально¬ елiти, яка буде контролювати напрямок розвитку i мати пiдтримку широких мас населення. I вона повинна просвiщати i виховувати свiй народ, в цьому полягаг ¬¬ мiсiя.
   Вражаючi успiхи, яких досягали держави, побудованi на принципах соцiалiзму, корпоративiзму чи солiдаризму, були забезпеченi iнерцiгю ментальностi, дiгю моральних цiнностей, що не вiдразу зникають, а продовжують жити деякий час в наступних поколiннях. Це г ресурс, залишений предками сво¬м нащадкам, i якщо вiн не пiдтримугться, то поступово i невiдворотно зникаг. Мобiлiзацiйний режим розвитку держави змiнюгться стабiлiзацiгю i далi - деградацiгю. I тодi повною мiрою розкривагться вся "краса" патерналiстських режимiв, якi один за одним стають iсторiгю.

Роздiл 3.6. Самоорганiзацiя i держава

  
   Влада повинна створювати i утримувати певнi установи,
   створення i утримання яких не може бути в iнтересах
   окремих людей чи груп, тому що прибуток вiд них нiколи
   не зможе вiдшкодувати затрати людинi чи групi, проте
   може з надлишком вiдшкодувати ¬х суспiльству в цiлому.
   Адам Смiт.
  
   Ми ще не вiдповiли на питання, яке поставили ранiше - чи не можна обiйтись без держави взагалi? "Другими словами - никакого навязывания отдельному лицу, каких бы то ни было действий под угрозой общественного наказания или же сверхъестественного мистического возмездия: общество ничего не требует от отдельного лица, чего это лицо само не согласно добровольно в данное время исполнить. Наряду с этим - полнейшее равенство в правах для всех". (П. Кропоткiн. Анархия). Очевидно, мова йде про самоорганiзацiю, яка сама встановить певний порядок. Але цитата з Кропоткiна, одного з стовпiв анархiзму, вже мiстить в собi протирiччя - право являг собою владну категорiю i встановлюгться владою. Самоорганiзацiя тримагться виключно на моральних вiдношеннях. Свого часу П.Ж. Прудон запропонував концепцiю так званого "спонтанного порядку", тобто порядку, який встановлюгться сам по собi. За всi часи iснування анархiзму не було висунуто жодно¬ бiльш конструктивно¬ iде¬. Перше питання, яке виникаг - чи не приведе процес встановлення "спонтанного порядку" до появи влади? В усякому разi встаг бiльш загальне питання - на що взагалi здатна самоорганiзацiя i в яких формах вона iснуг?
   Суть iде¬ "спонтанного порядку" в спонтанному, добровiльному виконанню усiма членами суспiльства необхiдних робiт. Здавалося б, "спонтанний порядок" г аналогiгю "невидимiй руцi ринку" А. Смiта, що дiйсно органiзуг функцiонування ринку. Але насправдi, "невидимою рукою" керуг цiлком видимий механiзм попиту-пропозицi¬, пов'язаний в першу чергу з бiологiчними потребами людини, якi являються природним регулятором попиту, так що центральна влада стаг збитковою, якщо тiльки не виникаг необхiднiсть введення картково¬ системи. (В той же час, спецiалiсти по маркетингу знають, яких зусиль треба докласти, щоб "просунути" на ринок новий, незвичний для людини товар - "невидима рука" вiдмовлягться працювати). А спробуйте встановити "спонтанний порядок" на фабрицi, що виробляг товари, чи на автомобiльному заводi, що працюг з точнiстю годинникового механiзму. Абсурднiсть такого пiдходу вiдразу вам стане ясною навiть в уявному експериментi. Добровiльне виконання усiма членами суспiльства усiх необхiдних робiт - це утопiя, зовсiм не тому, що члени суспiльства вiдмовлятимуться виконувати цi роботи, а тому що при цьому не вирiшугться основна проблема, яка полягаг не в самих роботах, а в ¬х органiзацi¬, послiдовностi, узгодженостi, структуризацi¬, тобто в управлiннi, а значить в певнiй формi влади. (Цим питанням присвяченi вiдомi роботи Рональда Коуза, в яких вiн показав, чому вiдмовлягться працювати "невидима рука" в умовах фабрики чи будь-яко¬ фiрми). Фабрики створюють не робiтники, що зiбралися в купу i розмiрковують, що би таке ¬м виробити, а професiонали, здатнi з'гднати в одному мiсцi засоби виробництва, ресурси, працю, капiтал i керувати створеним виробничим механiзмом. В будь якому виробничому колективi, що склався спонтанно, наприклад, в будiвельнiй бригадi чи в шайцi пiратiв, що захопили корабель, осмисленi дi¬ почнуться тiльки пiсля того, як будуть встановленi вiдношення пiдпорядкування, а значить форма влади, причому пiдкорення цiй владi, в нашому прикладi, виконроба чи капiтана, буде цiлком добровiльне. Самоорганiзацiя реалiзугться значною мiрою в формах структуризацi¬ i централiзацi¬, тобто в формах центрально¬ влади. Виходить, що мiж самоорганiзацiгю i центральною владою немаг протирiччя чи протиставлення, бо одно виходить з iншого, чи одно г формою iншого, i те чи iнше може бути бiльш ефективно застосовано в вiдповiдних випадках.
  
   Якщо розглянути бiльш раннi форми панування, скажiмо, рабство, яке на Русi мало назву, холопство, то виявлягться, що в бiльшостi випадкiв воно носило добровiльний характер, тобто було якраз спонтанною формою органiзацi¬, чи самоорганiзацi¬, що забезпечувала оптимальний рiвень виживання членiв суспiльства. До холопства змушувало життя, неспроможнiсть самостiйного виживання. Це г прояв бiльш загального явища - симбiозу, який полягаг в виникненнi взагмозалежностi, в нашому випадку - господаря i раба чи холопа. Холоп отримуг харчування, захист i притулок, а господар - виконання певних робiт. Раб знiмаг з себе необхiднiсть вирiшувати безлiч проблем i самостiйно приймати вiдповiдальнi рiшення, а господар маг "тупу" робочу силу, що надаг йому можливiсть працювати на бiльш високому рiвнi органiзацi¬. Те ж саме вiдноситься до взагмозалежностi робiтника i капiталiста. Наявнiсть взагмозалежностi свiдчить про дiю якраз механiзму самоорганiзацi¬ в формi кооперацi¬ - для капiталiста iснуг потреба в робiтниках, а робiтникам - в роботодавцях. Це й г процес створення "спонтанного порядку" чи самоорганiзацiя. Бiльше того, цей процес не вступаг в протирiччя з цитованою формулою Кропоткiна про примат добровiльного виконання робiт, що покладаються на людину. Так звана "свобода" потрiбна далеко не всiм. Бiльшiсть людей маг досить низький рiвень автомотивацi¬ i самостiйностi, тобто переважаг схильнiсть до пiдпорядкування (про це свiдчать психологiчнi дослiдження, наприклад, С. Мiл-рема). Бiльше того, в умовах свободи таки люди просто не виживуть, вони усiма силами намагатимуться прихилитись пiд чию-небудь руку. Пасивнiсть бiльш поширена нiж iнiцiатива i активнiсть. "Робота не вовк, в лiс не втече", "Вiд роботи конi дохнуть", "Солдат спить, служба йде" - такi та аналогiчнi приказки досить популярнi в народi, на вiдмiну вiд таких, що присвяченi iнiцiативi та працьовитостi. Люди з легкiстю схиляються до паразитизму, якщо виникаг така можливiсть, до розваг i неробства, особливо, якщо вони з дитинства росли в повному матерiальному достатку i не привчались до працi. Тобто, той негатив, що ми магмо в соцiумi, пов'язаний з природними властивостями само¬ людини i це г данiсть, яку треба вiдповiдно сприймати. Позитивним моментом г те, що людина може формуватися в цiлком визначеному напрямку завдяки вiдповiдному вихованню.
  
   Значить мова не може йти про повну анархiю, тобто безвладдя. Iнша рiч, що можна ставити питання, по-перше про спiввiдношення самоорганiзацi¬ в формi безвладдя i самоорганiзацi¬ в формi влади. По сутi, мова йде про спiввiдношення бездержавностi i державностi в рамках соцiального утворення. По-друге, ми можемо говорити про спiввiдношення влади в якостi апарату насильства i влади в якостi органiзатора. В такiй конотацi¬ ми можемо позбавитись усього того негативу, який пов'язаний з поняттям, держава, особливо в його марксистсько-анархiстському розумiннi, i розглядати державу як елемент, що виконуг цiлком певнi функцi¬ в соцiальнiй системi. Цi функцi¬ можуть бути пов'язанi, як з "легiтимним насильством" (по формулi М. Вебера), так i з органiзацiгю (управлiнням, регулюванням). В цьому варiантi дiйсно можливе повне зникнення насильницько¬ складово¬ державно¬ влади при умовi збереження органiзацiйно¬. Напевно, це цiлком задовольнило б марксистiв i деякою мiрою навiть анархiстiв.
   Щоб розiбратися з першим питанням, розглянемо простий приклад - бригади будiвельникiв, що будують будинок. Хай в одному варiантi це буде зiбрання вузьких спецiалiстiв, кожен з яких знаг тiльки свою справу i не цiкавиться усiм iншим. В iншому варiантi це буде добре згуртований колектив унiверсалiв, кожен з яких маг достатнг уявлення про всi роботи. В першому варiантi вирiшальною стане роль виконроба, який буде доводити кожне конкретне завдання до кожного робiтника. В другому варiантi роль виконроба буде мiнiмальна - хлопцi самi в усьому розберуться. Бiльше того, в останньому випадку колектив може знайти суттгво кращi i рацiональнi форми органiзацi¬ працi, якi пiдкаже ¬м життя, i значно збiльшити швидкiсть i ефективнiсть виконання робiт. Перший варiант являг собою аналог атомiзованого суспiльства, де все вiдбувагться за посередництвом бюрократичного апарату, а другий - варiант самоорганiзованого суспiльства, яке може обходитись без центрально¬ влади. Вони вiдрiзняються рiвнем соцiалiзацi¬ - гдностi, кооперацi¬, згуртованостi, iнформованостi на всiх рiвнях. Зростання рiвня соцiалiзацi¬ приводить до пониження ролi центрально¬ влади, до зростання ролi вiльно¬ самоорганiзацi¬ i розширення сфери ¬¬ ефективно¬ дi¬. Низький рiвень соцiалiзацi¬ веде до посилення ролi центрально¬ влади, розростання владного апарату i збiльшення вертикально¬ стратифiкацi¬. Центральна влада стаг функцiонально необхiдним елементом соцiально¬ структури. Таким чином, можна сказати, що самоорганiзацiя може iснувати в формi центрально¬ влади i пiдпорядкування, або в формi вiльно¬ самоорганiзацi¬, без наявностi пiдпорядкування. Звичайно, в життi ми магмо певну комбiнацiю обох форм, з переважанням то¬ чи iншо¬, в залежностi вiд рiвня i форм соцiалiзацi¬, тобто типiв зв'язкiв i вiдношень. Дуже високий рiвень соцiалiзацi¬ даг можливiсть створювати цiлком стiйкi структури взагалi без складово¬ центрально¬ влади чи керiвного центру. В наш час, коли Iнтернет даг можливiсть утворювати зв'язки, необмеженi по вiдстанi i швидкостi, виникають безлiдернi рухи, навiть безлiдернi повстання, що являють собою чистi продукти вiльно¬ самоорганiзацi¬. Принципова рiзниця мiж вiльною самоорганiзацiгю i центральною владою полягаг в тому, що перша функцiонуг по принципу соцiально¬ мережi, а друга по принципу iгрархiчного дерева. Кiлькiсть зв'язкiв в мережi нелiнiйно пов'язана з числом елементiв мережi (приблизно пропорцiйно квадрату числа елементiв), вона маг можливiсть працювати як колективний iнтелект, на вiдмiну вiд iгрархiчно¬ структури, де суттгвою г роль лiдера. Мережа безперервно трансформугться i адаптугться на вiдмiну вiд влади, що жорстко закрiплена певним актом. Фактично мережева соцiальна структура поводить себе як певний живий соцiальний органiзм, який набуваг якiсно нових властивостей, порiвняно с властивостями складових частин. На даний час ми ще дуже мало знагмо про потенцiальнi можливостi мережевих структур, бо Iнтернет з'явився буквально вчора, але ясно, що ця якiсно нова технологiя приведе до якiсних змiн в соцiальнiй органiзацi¬. Традицiйна держава перестане iснувати.
   Iснуг певна специфiка функцiонування самоорганiзацi¬ i центрально¬ влади. Дiйсно, самоорганiзацiя ефективно працюг в ринковому механiзмi, де централiзована система управлiння безсила, в той же час централiзоване управлiння абсолютно необхiдне при керiвництвi бойовими дiями, або при будiвництвi досить складно¬ споруди, i будь-яка "самодiяльнiсть" там може бути недоречною. Специфiка цих двох явищ полягаг в наявностi фактора свободи, або свободи волi, який г властивий кожнiй людини i може проявляти себе нестандартно i непередбачувано. Вiн вносить в соцiальну систему те, що маг назву, хаос. Можуть iснувати системи, де хаос мiнiмальний - в'язниця, казарма, тоталiтарна держава, або де вiн дуже великий - атомiзоване суспiльство пiсля руйнацi¬ держави, панiчний стан суспiльства в ситуацi¬ повно¬ невизначеностi. Самоорганiзацiя може працювати з хаосом, а централiзоване управлiння iгноруг хаос, бо реалiзуг певний алгоритм, тобто послiдовнiсть цiлком визначених процедур.
  
   Я наведу показовий приклад, що стосугться функцiонування планово¬ економiки радянських часiв. Робiтник, що працював на пiдпригмствi певного мiнiстерства, потенцiальний споживач певного продукту, який вироблявся на пiдпригмствi iншого мiнiстерства, на початку кожного року подавав заявку на потребу в даному продуктi на наступний рiк. Заявки з усiх пiдпригмств стiкалися в "рiдне" мiнiстерство, складалася спiльна заявка i направлялась в те мiнiстерство, на пiдпригмствi якого виготовлявся даний продукт. Таким чином збиралися заявки з усього Союзу пiсля чого складався план випуску продукту на наступний рiк, знову ж таки, з урахуванням необхiдних поставок з iнших мiнiстерств. Дуже часто пiдпригмство було не в змозi задовольнити усi заявки, виникав дефiцит. Щоб уникнути дефiциту заявки складалися "з запасом". Якщо продукт застарiвав i появлялися бiльш досконалi аналоги, то споживач продовжував отримувати застарiлий продукт, який iшов на склад, а усе нове було в стадi¬ хронiчного дефiциту. Дефiцит в однiй ланцi породжував ланцюгову реакцiю наслiдкiв, вся система ставала пов'язана зобов'язаннями, якi не реально було виконати. Були можливi тiльки два виходи з ситуацi¬, що склалася - зменшити темпи розвитку i приректи себе на невiдворотне технологiчне вiдставання, чи перейти на систему прямих зв'язкiв, тобто поринути в ту саму стихiю ринку, яко¬ всiма силами намагалась уникнути планова економiка. (Показовий приклад - в такiй передовiй i динамiчнiй галузi як телебачення, телевiзори КВН-49 незмiнно випускалися на протязi 18 рокiв. Тiльки соцiалiзм здатен на такi досягнення! В тi часи, коли на Заходi почали випускати потужнi мiкропроцесори, вiдставання стало вже безнадiйно великим). З точки зору теорi¬ управлiння планова економiка маг дуже велику часову сталу зворотного зв'язку, виникаг фазовий зсув мiж попитом i пропозицiгю, що приводить до вiдповiдного дисбалансу i неузгодженостi. При достатньо високих темпах розвитку планова система принципово втрачаг можливiсть управляти, хоч можливiсть безкризового управлiння розглядалося в якостi основно¬ переваги, порiвняно з стихiгю вiльного ринку.
   Насправдi, кризи перевиробництва, характернi для раннiх стадiй капiталiзму, були наслiдком як малого досвiду, так i вiдсутнiстю вiдповiдних iнформацiйних систем. В наш час пiдпригмство може отримувати в реальному часi данi стосовно попиту на той чи iнших продукт i з високою точнiстю планувати стратегiю випуску товарiв. Ринкова стихiя перетворюгться в реально планову економiку, але вже на зовсiм iнших засадах - на засадах вiльно¬ самоорганiзацi¬. Рiзницю в дiях планово¬ централiзовано¬ економiки i вiльного ринку може оцiнити кожен, хто пам'ятаг понурий вигляд порожнiх полиць в магазинах радянських часiв.
  
   Головна перевага i головна якiсть вiльно¬ самоорганiзацi¬ полягаг в тому, що вона упорядковуг хаос. Зiбрання вiльних людей перетворюгться на громаду - одна частина вирощуг зерно, друга - чумакуг, а третя - торгуг. I все тримагться на чесному словi. В разi необхiдностi з'являються ремiсники й козаки. Виникають бiльшi структурнi об'гднання, процес iде знизу, шляхом узгодження функцiй i структури, при цьому вiдбувагться упорядкування i приборкання внутрiшнього хаосу. Це приборкання йде без обмеження особистих свобод, без застосування примусу, а виключно за рахунок узгодження iнтересiв окремих членiв громади. В принципi, аналогiчний, на перший погляд, результат можна отримати за допомогою владних iнструментiв, шляхом силового приборкання хаосу (комiсаром з маузером). В чому буде полягати рiзниця?
   Хаос являгться джерелом рiзноманiття. Коли ситуацiя даг вигоду, вона фiксугться, а коли нi - iгноругться. Таким чином вiдбувагться натуральний вiдбiр елементiв, що вiдповiдають потрiбнiй тенденцi¬. Це г стандартний, безперервний в часi (це суттгво) процес еволюцiйного розвитку в варiантi упорядкування хаосу. Саме в цьому полягаг суть механiзму "невидимо¬ руки" Адама Смiта. В будь-якiй системi хаос породжуг рiзноманiття форм вiдношень, а спрямована активнiсть елементiв системи реалiзуг вiдбiр вигiдних ситуацiй. В цьому полягаг творчий потенцiал хаосу, який iснуг одночасно з його руйнiвним потенцiалом. Повне упорядкування хаосу вбиваг його не тiльки руйнiвнi, але й творчi можливостi, бо вбиваг свободу. Повна свобода руйнуг органiзацiю. Iснуг оптимальний баланс хаосу i органiзацi¬, що даг максимальнi можливостi розвитку при iснуючому рiвнi соцiалiзацi¬ суспiльства. Дуже великий хаос руйнуг суспiльну органiзацiю, але в той же час надаг можливiсть вирватися з "колi¬" соцiального розвитку, i напевно без хаосу такий процес г неможливий.
   Для формування суспiльно¬ тенденцi¬ розвитку потрiбнi три складовi - менталiтет вiдповiдно¬ спрямованостi, а також достатньо високi - рiвень мотивацi¬ активностi i рiвень iндивiдуально¬ свободи, як фактор, що створюг хаос. I якщо в суспiльствi формугться така тенденцiя, то протистояти ¬й практично неможливо. Ця велика сила полягаг в гдностi. Ранiше говорили про шлях, що його вибираг доля, про приреченiсть до цього шляху. ("Доля веде тих, хто згодився з нею, а хто не погодився - тягне"). Неможливо зупинити суспiльнi рухи, що заполонили голови бiльшостi, як неможливо пливти проти швидко¬ течi¬. Можна також створити гднiсть засобами пропаганди, але якщо вона заснована на брехнi i манiпуляцiях, то ¬¬ ефект швидко згасаг, як показуг досвiд корпоративних держав минулого столiття. На брехнi далеко не по¬деш, це давня iстина. Не допомогла навiть "залiзна завiса" - правда просочилась через не¬ i наче кислота роз'¬ла "комунiстичну" мораль.
   Успiшне функцiонування вiльно¬ самоорганiзацi¬, а також форми, в яких вона себе проявляг, залежать вiд рiвня соцiалiзацi¬ i форм зв'язкiв мiж людьми i елементами соцiально¬ структури. Але в не¬ г один недолiк, що не позволяг ¬й стати унiверсальним механiзмом творення соцiуму - вона не здатна формувати структури, що функцiонують по чiткому алгоритму. Вона не створить казарму, будинок постарiлих, дитячий будинок, в'язницю чи "табель про ранги", яка дiлить бюрократiю на 14 категорiй в залежностi вiд рiвня ¬х повноважень i функцiй. Тут в роботу включагться рацiональний розум, що будуг певну органiзацiю, де немаг мiсця хаосу, опираючись на досвiд, накопичений iсторiгю, подiбно тому, як будiвник будуг будинок, опираючись на технологi¬, що склались еволюцiйним шляхом. (На жаль, на сьогоднiшнiй день можемо констатувати, що вершиною досягнень рацiонального розуму г таки та ж сама бюрократична структура управлiння). Така структура не може виникнути з хаосу, подiбно тому, як з хаотичних комбiнацiй знакiв не вийде вiрш. (Хоча насправдi i процес вiльно¬ самоорганiзацi¬ через хаос стаг ефективним лише завдяки наявностi алгоритмiв вiдбору). Вiльне суспiльство, що розвивагться без примусу i насильства само вибираг оптимальний шлях самоорганiзацi¬ - вiльно¬, там де вона добре працюг, або ж владно¬, де без не¬ не можна обiйтись. Зрiлiсть суспiльства проявляг себе в переважаннi форм вiльно¬ самоорганiзацi¬, але воно повинно чiтко уявляти собi небезпеки, якi можуть виникати при формуваннi державностi, перш за все, з боку самостiйно¬ корпорацi¬ - бюрократично¬ машини.
   Коли вiльна самоорганiзацiя недостатньо зрiла, чи суспiльство недостатньо досвiдчене, бiльш органiзована державна бюрократична машина методично розростагться i розповсюджуг свiй вплив з усiма наслiдками, про яки йшлося вище. На жаль, цей процес не знаг виняткiв, можна говорити лише про мiру бюрократизацi¬ суспiльства, але нiколи - про ¬¬ вiдсутнiсть. Це схоже на приреченiсть. Чи можна уникнути негативних аспектiв державностi, пов'язаних з необхiдною наявнiстю бюрократi¬? Знову ж таки iсторiя показуг нам еволюцiю форм державностi - вiд держави - чистого апарату насильства, через державу де функцiя насильства погднувалась з функцiгю захисту i органiзацi¬, потiм з виникненням форм взагмозалежностi, нарештi, з виникненням i розвитком державно¬ бюрократично¬ машини. Ще сто рокiв тому соцiологи прославляли цю машину i розглядали ¬¬ в якостi "стовпово¬ дороги" розвитку людства. Зараз ясно, що це, м'яко кажучи, не зовсiм так. Осмислення людством цього факту формуг вiдповiдне вiдношення i вiдповiдну тенденцiю розвитку, бо розвиток завжди починагться в головах. На мою думку подiбно тому, як людство навчилось приборкувати епiдемi¬ засобами профiлактики i санiтарно-епiдемiологiчних засобiв, базуючись на точних знаннях про природу цих явищ, аналогiчно можуть бути подоланi явища корупцi¬ i розповзання бюрократi¬, також методами вiдповiдно¬ санiтарi¬ i на базi точних знань.
   Чому виникаг порiвняння корупцi¬ i епiдемi¬? Справа в тому, що в обох випадках мова йде про органiзм (суспiльний i людини) i про вiдповiдну хворобу, бо корупцiя - це дiйсно хвороба соцiального органiзму, яка розповсюджугться i нищить його. В варiантi розповсюдження хвороби iснуг порогове значення концентрацi¬ захворювань, вище якого починагться якiсно нове явище - епiдемiя. Цiлком аналогiчнi явища спостерiгаються в суспiльствi, де наприклад, при перевищеннi концентрацiгю злодi¬в певно¬ величини соцiум переходить в дещо iншу форму - всi починають купувати замки, але це не допомагаг - число злодi¬в зростаг катастрофiчно. Тодi суспiльство змушене застосовувати радикальнi лiки - прилюднi екзекуцi¬ з вiдтинанням рук i пiдвiшуванням за ребро. Але коли в суспiльствi крадуть усi на протязi кiлькох поколiнь, формугться ментальнiсть крадiя, яку вже не можна вилiкувати демонстрацiгю екзекуцi¬. Те ж саме стосугться i корупцi¬. Формугться ментальнiсть народу, яка створюг "колiю" iсторичного розвитку, хвороба переходить в хронiчну форму. Якщо в суспiльствi вже не вистачаг здорових сил, то в таких випадкам допомагають тiльки дуже радикальнi засоби чи зовнiшнг управлiння. Можливий також шлях змiни кiлькох поколiнь при наявностi вiдповiдно¬ системи виховання дiтей. На мiй погляд, якраз система виховання, (а не освiти) ново¬ людини г абсолютно необхiдною, а може й найважливiшою складовою засобiв, необхiдних для творення ново¬ держави. Бо якраз вона може вплинути на ту слабку ланку, вiд яко¬ залежить очищення державного апарату - ментальнiсть.
   Всi переваги вiльно¬ самоорганiзацi¬, про якi йшла мова, не можуть компенсувати одну ¬¬ ваду - вона не створюг сильно¬ держави. Слово, сильно¬, по вiдношенню до держави, з моменту ¬¬ виникнення i до наших часiв, означало одне - ефективне виконання головно¬ державно¬ функцi¬ - ведення вiйни. Ця iррацiональна агресивнiсть держави, намагання захопити i розтоптати сусiда при найменших проявах слабкостi, пов'язана з дикою, звiриною iррацiональною природою людини, яка здатна просипатися i якiй не можуть протистояти нерозвинена культурна оболонка i недостатньо розвиненi соцiальнi структури. Ця дика природа, користуючись правом сили, (застарiлий термiн, бо застосування сили г протиправне) формуг вiдповiдну спрямованiсть розвитку соцiального утворення - держави. Всi засоби посилення держави, всi форми залежностi i панування, i всi процеси державотворення (централiзацiя влади, формування податково¬ системи, освiти, церкви, охорони здоров'я i системи соцiального захисту, науки, iдеологi¬, пропаганди, нацiоналiзму, потужно¬ бюрократично¬ системи) все було спрямоване на вiйну. Величезнi ресурси матерiальнi, людськi, природнi, все це витрачалось в безперервних битвах, що велися з однiгю метою - загарбати ще бiльше. Виникаг питання - чи знаходиться ця спрямованiсть держави в гармонi¬ з прагненнями бiльшостi суспiльства?
   На перший погляд здагться, що це так. Людство продовжуг прославляти великих завойовникiв i полководцiв, а народи Росi¬ вiдчули велике пiднесення пiсля захоплення Криму i агресi¬ на Донбасi. М. Кревельд в вище цитованiй роботi пише прямо: "держави можуть досягнути сильного емоцiйного вiдгуку з боку народу тiльки тодi, коли вони готуються до вiйни, або в ходi ¬¬. В протилежному випадку, якщо з яко¬сь причини вони будуть змушенi припинити цю дiяльнiсть, люди перестануть бачити сенс в збереженнi бiльшо¬ лояльностi до держави, нiж, наприклад, до General Motors чи IBM. Це рiвнозначно тому, що значна частина резону iснування держави буде втрачена". Цей пiдхiд базугться на впевненостi (чи припущеннi), що мiлiтарна складова держави продовжуг бути головною не тiльки в головах керiвникiв держави, але й у ментальностi народу, грубо говорячи, держава - це вiйна, а вiйна - це держава. Разом з тим, колосальнi втрати, що ¬х понесли народи в результатi вогн XX столiття, а також не менш колосальнi витрати понесенi завдяки необхiдностi пiдтримання оборонного паритету вiйськових блокiв i, нарештi, реальна загроза повного знищення людства з повною очевиднiстю демонструють небезпеку i згубнiсть подальшого пiдтримання мiлiарно¬ спрямованостi держав, необхiднiсть створення мiжнародних механiзмiв приборкання мiлiтаризму i формування вiдповiдно¬ свiдомостi свiтово¬ спiльноти.
   Фактично на даний момент можна стверджувати, що держави втратили можливiсть ведення великих вiйн без можливостi уникнення неприйнятних втрат для держави-агресора. (Вiйськовi конфлiкти набувають характеру так звано¬, гiбридно¬ вiйни). Тобто головна функцiя держави занепадаг. Соцiальна функцiя держави (побудова держави загального добробуту), як показав досвiд останнього пiвстолiття, також не дала бажаного ефекту, а може навiть завдала шкоди суспiльству. Ми бачимо, як бiльшiсть функцiй, що перебрала на себе держава, знову повертаються назад до суспiльства - освiта, охорона здоров'я, наука, технологiя, пенсiйне забезпечення, охорона життя i власностi громадян, навiть суди - все це стаг бiльш ефективним, коли перебуваг в руках суспiльства. Структура мiжнародних вiдносин формугться таким чином, що держава поступово стаг елементом системи мiжнародних угод, що мають прiоритет по вiдношенню до внутрiшнього законодавства, вiдбувагться втрата суверенiтету держави внаслiдок необхiдностi включатись в мiжнародну систему вiдносин, причому держава не може уникнути цього процесу, не перетворившись в автаркiю. Ми бачимо, як на наших очах держава втрачаг сво¬ позицi¬ на всiх фронтах.
   Чи процес "розмивання" держави г позитивний? I що являтиме собою той залишок держави, якщо вiн взагалi збережеться? Перш за все, цей процес об'гктивний, тобто вiдповiдаг сучасним реалiям. Спроби повернутися на столiття назад можуть закiнчитися трагiчно для народу держави. По-друге, держава повинна взяти на себе тi функцi¬, якi не може взяти на себе суспiльство. (Саме цiй, може найважливiшiй функцi¬ держави присвячений епiграф, взятий з А. Смiта). А обсяг цих функцiй залежить вiд рiвня самоорганiзацi¬ суспiльства, тобто його громадянсько¬ зрiлостi. Може в далекiй перспективi ми матимемо зовсiм малий державний апарат, а всiм iншим займатимуться суспiльнi iнститути, але держава не зникне. Iснуг рiвень "велико¬ системи", який не може осягнути суспiльство, бо мова йде про узгодження дiяльностi великих суспiльних груп, регiонiв, iноземних держав i формування вiдповiдних стратегiй на досить вiддалене майбутнг. Мова йде про внутрiшню i зовнiшню полiтику, яка стане основною функцiгю держави. На цьому шляху може бути досягнуто вiддiлення держави вiд усiх функцiй перерозподiлу фiнансiв i адмiнiстрування, що приведе до лiквiдацi¬ умов для виникнення корумповано¬ бюрократично¬ верхiвки, вiддалено¬ вiд народу. Втiм, це ще досить далеке майбутнг.
   Одна моя знайома дiвчинка мрiяла бути психологом. А пiсля закiнчення школи поступила вчитися на податкiвця. Чи ця професiя стала новою мрiгю ¬¬ життя? Сумнiваюсь. Чи стане "другом людини" нахабний i позбавлений совiстi банкiр-лихвар, що наживагться на людських нещастях? Також сумнiваюсь. Чи стане бiзнесмен вкладати грошi в будiвництво, наприклад, мiсько¬ каналiзацi¬? Сумнiваюсь ще бiльше. В усiх цих випадках працюг природа людини, яка хоче швидкого збагачення, i головне, що вона не знаг межi збагачення, почавши збагачуватись вона не може зупинитись. I цi речi - в природi людини. Хто може привести до узгодження природу людини з iнтересами суспiльства? Таких сил двi - суспiльна мораль i влада, втiлена в державi. Держава може законодавчо обмежити до розумного рiвня вiдсотки по кредиту, може приборкати монополiста, може вкладати грошi в комунальну сферу, в iнновацiйнi i довгостроковi проекти, в фундаментальну науку, в нацiональну культуру, що не приносить прибутку, але необхiдна для пiдтримання нацiонального духу i т. i. Високий рiвень самоорганiзацi¬ суспiльства благотворно впливаг на структуру, функцi¬ i методи роботи держави. Наведу один дуже суттгвий приклад з царини економiки.
   Традицiйно вважалось, що державне пiдпригмство менш ефективне нiж приватне. В нашi часи еволюцiя державних пiдпригмств в розвинених кра¬нах привела до того, що форми органiзацi¬ державних i приватних пiдпригмств стали iдентичними, бо була вирiшена основна проблема - функцiя управлiння була вiддiлена вiд власностi. Державнi пiдпригмства, як i приватнi, випускають акцi¬ на фондових бiржах з метою фiнансування бiзнесу, а також для можливостi контролю якостi менеджменту; для них iснують законодавчi обмеження стосовно отримання державних субсидiй, щоб уникнути корупцiйного протекцiонiзму, вони так само мають можливiсть стимулювати персонал i набирати висококвалiфiкованих спецiалiстiв. Держава стаг акцiонером приватних компанiй, особливо це характерно для держав перехiдно¬ економiки (наприклад, в Польщi таких пiдпригмств 58%, в Нiмеччинi - 54%, в лiберальнiй Великобританi¬ - 18%). Держава маг можливiсть пiдтримати компанi¬, якi виробляють суспiльно значимi товари, або працюють на перспективу. Вона балансуг i приборкуг ринкову стихiю, що працюг на "коротких" грошах, фiнансових "бульбашках" i спекуляцiях. Одним словом, створюючи, або стимулюючи пiдпригмства держава реалiзуг економiчну полiтику, з урахуванням рацiонального використання ресурсiв, рiвня зайнятостi i професiйно¬ структури населення, структури освiти, державно¬ спецiалiзацi¬ i домiнування в певних секторах економiки, участi в фондах соцiально¬ пiдтримки населення. (Один iз методiв приватизацi¬, що застосовувався в прибалтiйських пострадянських державах, полягав у тому, що на перших порах, поки пiдпригмство не "стане на ноги", держава стаг мажоритарним акцiонером i контролюг дiяльнiсть нового пiдпригмства, щоб виключити можливiсть використання грабiжницьких схем збагачення окремих людей. На другому етапi держава продаг свiй пакет акцiй на вiдкритих аукцiонах). Аналогiчнi приклади можна привести стосовно науки i культури. Зараз вважагться загальноприйнятим, що серйозне реформування держави може реалiзувати тiльки "тверда державна рука". Проблема полягаг тiльки в тому, що ця "рука" маг бути чиста i розумна, а це вже г суспiльна проблема, пов'язана з рiвнем зрiлостi суспiльства. Досвiд Укра¬ни (i не тiльки) свiдчить про те, що державнi пiдпригмства можуть бути розсадниками корупцi¬ i засобом грабунку держави. Але дозрiвання суспiльства i перетворення держави в позитивну, необхiдну i конструктивну силу можливо лише в тандемi - суспiльство-держава.
   В кра¬нах з глибокими традицiями пiдпригмництва i самоорганiзацi¬, в першу чергу в США, приватна iнiцiатива домiнуг практично в усiх сферах, причому проривнi, визначальнi iде¬ в сферi високих технологiй, виникали i доводились до рiвня масового продукту без найменшого втручання держави. Характерно, що цi новiтнi розробки не мали мiлiтарно¬ спрямованостi, весь мiлiтаризм походить вiд держави. Iнший, як на мене - вражаючий приклад самоорганiзацi¬, що йде знизу - кооперативна корпорацiя "Мондрагон", що виникла якраз в середовищi волелюбних баскiв. Вона забезпечуг роботою близько 100 тисяч робiтникiв на 256 пiдпригмствах, причому всi робiтники г власниками пiдпригмств. Гуманiстичнi принципи, покладенi в основу функцiонування кооперативiв (солiдарнiсть, спiвучасть, соцiальна вiдповiдальнiсть, справедливiсть в розподiлi прибуткiв, дружнiй характер виробничих вiдносин, iнновацiйна активнiсть) сприяють привабливостi i розширенню корпорацi¬. Фактично ми магмо працюючу альтернативу класичному капiталiстичному способу виробництва, позбавлену таких його вад, як орiгнтацiя на прибуток за будь-яку цiну, прагнення до нiчим не обмеженого збагачення, виснажлива конкуренцiя, протистояння робiтника i власника, iгнорування соцiальних, екологiчних i полiтичних наслiдкiв свог¬ дiяльностi.
  

Роздiл 3.7. Укра¬нська державнiсть.

  
   Минули тi днi, коли держава, як в епоху тотальних вiйн,
   могла пред'являти себе в якостi земного божества.
   Мартiн ван Кревельд.
  
   Розглядати питання сучасно¬ державностi Укра¬ни можна i потрiбно лише враховуючи якомога ширший мiжнародний контекст i iснуючi тенденцi¬ розвитку. Причина цього дуже проста - ми вiдстагмо, а тому магмо можливiсть йти вже протоптаною iншими дорогою, обходячи ями i пастки. На вiдмiну вiд першопроходцiв, ми на прикладах передових кра¬н можемо бачити можливi варiанти майбутнього. Бiльше того, знаючи тенденцi¬ розвитку, i без жалю розлучаючись з сьогоденням, ми вiдразу можемо прямувати з упередженням, на перспективу, яка ще не досягнута на Заходi.
   Загальний висновок, що характеризуг сучасну стадiю державностi в розвинених кра¬нах (стадiю нацiонально¬ держави) можна визначити, по-перше, як криза нацiонально¬ держави, а по-друге, як криза традицiйно¬ бюрократично¬ держави (про це йшлося в кiнцi попереднього роздiлу). Трiумф нацiонально¬ держави, який був досягнутий в XX столiттi, проявив себе по-перше, в феноменi небаченого ранiше монстра - тоталiтарно¬ держави-корпорацi¬, а по-друге, напевно, як наслiдок з першого - в двох свiтових вiйнах, так само небаченого масштабу (досить сказати, що на протязi шести рокiв Друго¬ свiтово¬ вiйни гинуло в середньому по 30 тисяч чоловiк за день). Ясно, що цi вiйни були не проявом волi народу, а власне проявом волi держави (¬¬ корпоративно¬ верхiвки), що начебто дiяла в iнтересах народу. Таким чином, держава перестала виконувати свою найважливiшу функцiю - фiзичного захисту сво¬х громадян.
   В повогннi роки передовi держави заходу "повернулись обличчям до народу", при цьому не забуваючи про себе - почалося знову ж таки безпрецедентне в iсторi¬ зростання рiвня соцiального захисту, яке супроводжувалось масштабною нацiоналiзацiгю пiдпригмств i вiдповiдно - безпрецедентним зростанням рiвня податкiв i кiлькостi державних службовцiв. В кiнцi 70-х рокiв, коли стало очевидно, що держава не в змозi забезпечити виконання взятих на себе зобов'язань, почався зворотний процес (скорочення програм надання безкоштовних послуг, допомоги бiдним, субсидiй, безкоштовного житла, перехiд на приватнi пенсiйнi фонди, зниження або повна лiквiдацiя дотацiй державним пiдпригмствам, замiна прямих трансфертних виплат податковими пiльгами i т.п.). Така жорстка полiтика, започаткована в ¦вропi М. Тетчер, розповсюдилась i набула розмаху вже в серединi 80-х рокiв. Тодi ж почався зворотний процес приватизацi¬ державних пiдпригмств. До 2000 року вiдбулося повне повернення економiчно¬ полiтики передових держав "на круги своя" - тобто, до невтручання держави в економiку. Таким чином, держава в основному зняла з себе функцi¬ економiчного регулятора, бо була неспроможна ¬х виконати.
   Наступний фактор - мiжнародна полiтика, кордони, митний контроль, протекцiонiзм, як форма пiдтримки нацiонального виробника. Виявилося, що вiдсутнiсть митних кордонiв i вiльне пiдпригмництво г бiльш ефективним нiж варiант державного протекцiонiзму. Економiчний успiх держави став пропорцiйним iнтенсивностi iмпортно-експортного обiгу. Держанi кордони, що начебто захищають державний суверенiтет, одночасно г перешкодою розвитку економiки держави. I вони лiквiдуються один за одним, причому не тiльки в ¦вропi, а як свiтова тенденцiя глобалiзацi¬ (асоцiацi¬ вiльно¬ торгiвлi i митно-економiчнi зони - Латиноамериканська, 1960 р., Центрально¬ Африки, 1966 р., Кра¬н Пiвденно-схiдно¬ Азi¬, 1967 р., Андський спiльний ринок, 1969 р. i т. д., аж до горезвiсного Митного союзу пiд проводом Росi¬). Характерно, що мiжнароднi асоцiацi¬ створюються абсолютно добровiльно, бо вони вигiднi для кра¬н-членiв. (Винятком г хiба що варiант Укра¬ни i Митного союзу, але це питання окреме). Таким чином, держави втрачають суверенiтет над власними кордонами.
   Далi, колективнi мiждержавнi рiшення, або навiть рiшення окремих мiжнародних органiзацiй, мають прiоритет перед державним законодавством, бiльше того, не iснуг санкцiй, спрямованих на дотримання цих рiшень з боку держави i треба сказати, що випадки недотримання цих рiшень являють собою унiкальнi явища i мають вкрай негативнi наслiдки для держав. (Ми магмо класичний приклад недотримання мiжнародного стандарту ширини залiзнично¬ колi¬ в Росiйськiй iмперi¬, i вiдомо, що з того вийшло. Уявiть собi, що держави почали би вводити власнi стандарти на системи зв'язку, службу часу, телебачення, комп'ютернi технологi¬, повiтряний транспорт, космос, енергетику нарештi, на болти i гайки - усi кра¬ни опинились би в економiчнiй iзоляцi¬ i перейшли б на режим натурального господарства. Мабуть останнiй прецедент - три системи кольорового телебачення, поширенi у свiтi. В полiтичнiй сферi був випадок, коли Сталiн вiдiзвав сво¬х делегатiв з засiдання ради безпеки ООН у червнi 1950 року, про що потiм дуже жалкував. Бiльше подiбного експерименту не дозволяла собi жодна держава. Зараз ми стали свiдками рiшень росiйсько¬ верхiвки, що входять в протирiччя з мiжнародними стандартами i угодами. Магмо нагоду побачити чим це обернеться для Росi¬). Отже, держави втрачають значну частину свого суверенiтету над власним законодавством i ця тенденцiя наростаг, бо г частиною загально¬ тенденцi¬ глобалiзацi¬.
   Зменшення ролi держави i пряма передача сво¬х функцiй у приватний сектор (або ж в мережу) - тенденцiя, що тiльки набираг силу. Служби кадастру землi i нерухомого майна, суд i служба виконання судових рiшень, лiкарнi, школи, вищi учбовi заклади, комунальнi служби, пошта, соцiальне страхування, ЗМI, полiцiя - перестають бути частиною держави, власне тому, що держава не здатна виконувати цi функцi¬ досить ефективно i не дуже дорого. Ми змушенi констатувати в цiлому - подiбно до того, як два столiття тому гвропейськi монархи один за одним почали втрачати властиву ¬м сакральнiсть, а слiдом за нею i владу, так само на очах зникаг, вже не говорячи про сакральнiсть - проста повага до держави, як форми органiзацi¬ суспiльства. Цей процес зневаги до держави, що був започаткований на Заходi в серединi 60 рокiв минулого столiття вибухом молодiжних рухiв, не припинягться до сьогодення i набуваг рацiоналiзованих форм. Держава невпинно звужуг сферу соцiального захисту сво¬х громадян i сферу соцiальних послуг, а суспiльство невпинно втрачаг довiру до держави, як до захисника сво¬х iнтересiв i сподiвань. Так само невпинно зростаг впевненiсть, що суспiльство само в змозi вирiшити бiльшiсть сво¬х проблем на шляху звуження функцiй держави i розширення функцiй самоврядування i приватно¬ iнiцiативи.
   Iснуг також ряд, так би мовити, "антидержавних" тенденцiй розвитку, пов'язаних з хвилею поширення новiтнiх iнформацiйних технологiй, якi без сумнiву змiнять свiт вже в найближчi десятилiття. Серед них - методи прямо¬ демократi¬, якi можуть мобiлiзовувати iнтелект усього суспiльства - вiдкрите обговорення проблем, пошук рiшень i проведення референдумiв в мережi Iнтернет; вiдокремлення вiд держави усiх баз даних, з використанням мережево¬ технологi¬ розподiлених баз даних ( Blockchain), i нарештi, замах на "святая-святих" держави - емiсiю грошей, шляхом поступового переходу на "мережевi грошi" (технологi¬ типу Bitcoin). Де пiсля цього залишиться держава - зараз важко прогнозувати. Але тi переваги, що ¬х надають iнформацiйнi технологi¬, гарантують ¬х переможний поступ в майбутньому i якщо на ¬х шляху стане держава, то вони "змиють" i державу, як тiльки вона перестане забезпечувати послуги, без яких людство не зможе обiйтись.
   Тобто в цiлому сучасна держава все бiльше вiдривагться вiд суспiльства, а ¬¬ роль стаг все бiльш невизначеною i сумнiвною щодо якостi виконання тих завдань, якi вона сама перед собою поставила. Основна причина цього явища в тому, що свiт став занадто складний, щоб бути в змозi органiзованим i контрольованим централiзованим i до того ж безвiдповiдальним бюрократичним механiзмом. Рiзноманiття суспiльних зв'язкiв i вiдносин не можуть бути оптимально упорядкованi старими примiтивними методами, тобто методами збiльшення бюрократичного апарату, який працюг за стандартними алгоритмами (iнструкцiями), бо iнакше працювати не може. Зворотний зв'язок з суспiльства на державний апарат, а звiдти - на алгоритми роботи державних iнституцiй, дiг занадто повiльно, щоб реагувати на виклики нашого динамiчного часу. Невiдворотною стаг тенденцiя переходу держав з режиму центрально¬ влади на режим самоврядування, коли громада сама вирiшуг усi питання на ¬¬ рiвнi компетенцi¬ i маг для цього матерiальний ресурс. Структура керiвництва в державi поступово узгоджугться зi структурою суспiльства, i верхнi ешелони влади стають вiдповiдальними лише за найбiльш загальнi полiтичнi питання. Основний вклад в цей процес забезпечили новiтнi технологi¬, перш за все в засобах зв'язку, якi дають можливiсть будь-якiй людинi повноцiнно включатись в життя громади i впливати на прийняття рiшень, тобто на новому рiвнi реалiзувати переваги прямо¬ демократi¬, яка стаг важливим трендом в розвинених кра¬нах.
   Постiндустрiальнi тенденцi¬, поляризацiя свiту, подiл його на категорi¬ вiд кра¬н "першого свiту" i аж до четвертого, ведуть до цивiлiзацiйного протистояння, аж до зiткнення цивiлiзацiй, що в нашi часи проявляг себе в явищах зростання мiграцiй, поширення релiгiйного фундаменталiзму, арха¬ки, тоталiтарних iдеологiй i тероризму. Ефективний спротив цим явищам багатьом гвропейцям вбачагться на шляху змiцнення держави, навiть на шляху створення корпоративно¬ держави, бо на ¬хню думку, демократiя неспроможна вирiшувати подiбнi проблеми. I дiйсно, ми спостерiгагмо кризу демократi¬ в ¦вропi i зростання "правих", державницьких тенденцiй. Питання насправдi полягаг в наступному - який шлях вирiшення проблем г бiльш ефективний i бiльш прийнятний для суспiльства, особливо з врахуванням бiльш вiддалено¬ перспективи? Аналогiчна дилема стояла перед гвропейськими демократiями в 30-тi роки минулого столiття, чому присвячена вище згадувана книга Ф. Гагка. Тодi перемогла демократiя, яка невдовзi забезпечила процвiтання ¦вропи. Думагться, що в будь-якому разi демократiя здатна виробити механiзми вирiшення проблем не менш ефективно, нiж авторитарна держава. Не меншою небезпекою для гвропейсько¬ демократi¬ г зростаюча гвропейська бюрократiя. Цю небезпеку повинно цiлком усвiдомити суспiльство i протистояти ¬й не на шляху створення авторитарно¬ держави, а на шляху бiльшо¬ органiзацi¬ i соцiалiзацi¬ суспiльства, на шляху свободи.
   На пострадянському просторi, зокрема, на Укра¬нi, склалася дещо iнша, можна сказати, глибоко арха¬чна ситуацiя, порiвняно з передовими кра¬нами. З самого початку було ясно, що вiдставання дуже глибоке i багатовимiрне, треба наздоганяти, займатись реальною перебудовою. Досвiд пострадянських кра¬н в черговий раз продемонстрував вирiшальну роль ментальностi в перехiднi перiоди - вона не даг можливостi спричинитися швидким змiнам. Традицi¬ тоталiтарно¬ державностi i корпоративiзму, а з iншого боку - iнерцiя патерналiзму, а також повага, довiра до "власно¬", "рiдно¬" нацiонально¬ держави, що раптом виникла, далися взнаки повною мiрою. В таких умовах "сам бог велiв" створити владну корпорацiю i грабувати власну кра¬ну, прикриваючись "проблемами перехiдного перiоду". Згодом це стало причиною виникнення цiлком законно¬ зневаги, i презирства з боку народу до свог¬ влади. I ця ж зневага проявила себе в сепаратистських настроях, якi були не тiльки на Сходi, але й на Заходi Укра¬ни. Безвiдповiдальнiсть i цинiзм правлячо¬ елiти, яка прийшла до влади прямо по залитому кров'ю Майдану, проявила себе повною мiрою на фонi подiй останнiх двох рокiв, коли критична для кра¬ни ситуацiя зовсiм не зменшила апетити владно¬ корпорацi¬ i не спонукала до крокiв, адекватних моменту. Знову кра¬ну рятував сам народ. I це остаточно сформувало вiдповiдне вiдношення народу до влади, яка уособлюг в собi нинiшню укра¬нську державу.
   Дихотомiя, що ранiше панувала в свiдомостi бiльшостi укра¬нцiв по вiдношенню до укра¬нсько¬ державностi, викликала когнiтивний дисонанс - з одного боку магмо незалежну державу, яка маг стати на захист наших нацiональних iнтересiв, про яку мрiяли i за яку вiддавали життя поколiння патрiотiв, з iншого - ненажерливе утворення, яке стримуг будь-який розвиток i яке не викликаг жодних симпатiй. Урок Майдану полягаг в тому, що вiн нарештi лiквiдував дихотомiю, чiтко розмежувавши в свiдомостi людей суспiльство i iснуючий державний апарат разом з олiгархатом, як два, в основному, антагонiстичнi соцiальнi органiзми, що мають рiзнi iнтереси. Стала цiлком зрозумiлою ненормальнiсть такого стану, невiдповiднiсть сучасним стандартам i необхiднiсть вiдповiдних змiн. Осмислення суспiльством такого стану речей робить незворотною спрямованiсть суспiльства на змiни i, можливо, стаг найголовнiшим позитивним фактором. Спрямованiсть помножена на активнiсть рано чи пiзно почне змiнювати систему в потрiбному напрямку. Питання полягаг в швидкостi цих змiн i методi досягнення мети. Тобто магмо два окремих питання - мета i метод.
   Загальна мета, що враховуг iснуючi глобальнi тенденцi¬ розвитку i стан нашого суспiльства - дуже проста, ¬¬ можна назвати, народовладдя. Народовладдя перекладагться на офiцiйну мову як, демократiя, але з iншого боку демократiя - це полiтологiчний термiн, пiд який цiлком можна пiдiгнати бюрократократiю, тобто владу бюрократi¬, яка начебто виконуг волю бiльшостi народу. Власне таке явище спостерiгагться в наш час в ¦вропi, де начебто демократiя i фактичне зменшення ролi нацiональних держав, про що йшлося вище, супроводжугться бюрократизацiгю суспiльного життя, збiльшенням обмежень, регламентiв, контролю, юридичних механiзмiв вирiшення питань, замiна самоорганiзацi¬ бюрократичним адмiнiструванням, яке видаг себе за самоорганiзацiю. В цьому вбачагться анахронiзм, iнерцiя iсторичного минулого, i ¦вропi знадобляться значнi зусилля в майбутньому, щоб дiйти до реально¬ демократi¬. Укра¬на повинна орiгнтуватись не на ¦вропейськi зразки, а на реальне народовладдя, бо це може надати ¬й принципову перевагу i iсторичний шанс на цивiлiзацiйне лiдерство. Питання полягаг в методi досягнення мети.
   В суспiльствi поширена думка, що систему зламати неможливо, "мафiя безсмертна". I щодо цього iснують досить сильнi аргументи. "Укра¬нський олiгархат - це корупцiйний союз осiб, якi володiють дискрецiйною владою, (тобто можуть дiяти на власний розсуд - прим. авт.) з особами, котрi промишляють добуванням монопольно¬ корупцiйно¬ ренти в усiх сферах людсько¬ дiяльностi, в усiх точках соцiального життя. Вiд служителiв цвинтаря та будинкiв iнвалiдiв до вищих органiв влади. Дискрецiйна влада - можливiсть розподiляти, допускати, дозволяти, позбавляти тощо. Система таких союзiв усiх рiвнiв разом iз клiгнтами втягуг в себе мiльйони громадян. Звiсно, ця система iгрархiчна. Найнебезпечнiша верхiвка, що спотворюг у власних iнтересах загальнодержавнi фiнансовi потоки. Але у верхiвки сотнi тисяч союзникiв, помiчникiв, клiгнтiв, сильних свогю масовiстю. Вони визначають спосiб життя громадян, створюють соцiальну основу нашо¬ "природно¬ держави" (за Нортом). Нашi формальнi iнститути служать оболонкою неформальних норм i вiдносин, якi забезпечують одержання корупцiйно¬ ренти. ¦днiсть дiй олiгархiчного класу на всiх рiвнях забезпечугться не тiльки вертикаллю батога i пряника, а й гднiстю цiнностей та iнтересiв". (О.Й. Пасхавер, Море хвилюгться. "Дзеркало тижня", N13, 2016). Тобто iснуюча система державно¬ влади пронизуг корупцiйними зв'язками наче невидимою павутиною дуже значну частину суспiльства вiд низу до верху i тим самим забезпечуг стабiльнiсть держави. Стабiльнiсть i неможливiсть розвитку. Як можливо протистояти мiльйоннiй корпорацi¬, що маг в свогму розпорядженнi усi силовi структури? Максимально - помiняти верхiвку пiрамiди. Цього нас вчить ще багатовiковий досвiд Китаю.
   В стабiльнiй соцiальнiй системi вiдбувагться узгодження органiзацiйного i ментального вимiрiв, коли народ вважаг iснуючий порядок речей нормою. На мiй погляд, в Укра¬нi ця вiдносна стабiльнiсть i ця "норма" значною мiрою пов'язанi з слабкiстю держави, як це не парадоксально звучить. Ситуацiя нагадуг анекдот про мiлiцiонера, який не приходив отримувати зарплатню, - "А я думав, пiстолета видали i крутись як хочеш". Бiльшiсть населення "крутиться як хоче" i завдяки цьому виживаг. Слабкiсть держави для нього благо. Держава iснуг сама по собi i бiльше опiкугться власними проблемами, ¬й не до втручання в справи всяко¬ там дрiбноти. Але з iншого боку, це робить практично неможливим органiзацiю будь-яко¬ серйозно¬ справи, без вiдповiдних корупцiйних видаткiв.
  
   Можна навести безлiч прикладiв, де держава знiмаг монопольну ренту, я наведу лише один. Високе, можна сказати грабiжницьке державне мито на ввезення автомобiлiв з-за кордону, приводить до того, що кожний, хто хоче придбати iноземний автомобiль повинен кiлька рокiв безкоштовно працювати на державу. Але справа не тiльки в цьому. Укра¬на, з ¬¬ працьовитим i тямущим народом, за умов вiдсутностi грабiжницького мита могла би стати центром реекспорту автомобiлiв на увесь пострадянський простiр, створити безлiч робочих мiсць, де нашi хлопцi могли би перетворювати битий захiдногвропейський мотлох в "лялю". Реально цю роль взяла на себе маленька Литва, де такою роботою займагться маса мiнiпiдпригмств, що виросли наче гриби, i це стало одним з джерел добробуту i притоку iноземно¬ валюти в кра¬ну. А на Укра¬нi монопольна рента окремого виробника стала важливiшою, нiж добробут усього народу. В конкурентних умовах нацiональний виробник був би змушений шукати свою нiшу на ринку, (наприклад, розробивши електромобiль чи мiкромобiль, щодо якого на ЗАЗ-i вже був значний досвiд) i напевно при деякiй пiдтримцi держави вiн змiг би ¬¬ зайняти. Полiтика держави пригноблюг iнiцiативу i творчi можливостi сво¬х громадян, блокуг можливiсть розвитку.
   По вiдношенню до сво¬х автомобiлiстiв рiдна укра¬нська держава застосовуг, iнакше не скажеш - бандитськi методи. Наприклад, спочатку дозволяг завозити на Укра¬ну автомобiлi з iноземними номерами на деякий термiн, а потiм коли таких автомобiлiв набралося досить багато, наша рiдна постмайданна влада скорочуг цей термiн до 5 (!) дiб. Уявiть себе на мiсцi власника автомобiля, що працюг на виробництвi i який повинен один раз на 5 дiб ви¬хати за кордон. (Це нагадуг метод Мао-Цзедуна, по вiдрубуванню змiям, що повиповзали, ¬х собачих голiв). Але це ще не все - внаслiдок тако¬ ситуацi¬ на митних кордонах кра¬ни накопичуються гiгантськi черги i життя людини перетворюгться в нескiнченну муку. А елiта з дипломатичними паспортами, зневажливо оглядаючи через темнi вiкна довжелезну чергу плебе¬в, насолоджугться сво¬м особливим статусом. Можете собi уявити вiдношення такого "плебея" до "рiдно¬" держави i владно¬ елiти.
  
   В принципi, при наявностi вiдповiдно¬ волi з боку держави, рух до системи народовладдя можна було би почати в будь-який момент. Це чисто органiзацiйна рiч, яку тим не менше, треба виконувати поступово, щоб ментальнiсть встигала адаптуватися до iнститутiв самоврядування. Проблема в тому, що владна корпорацiя не хоче змiн, i навiть добра воля нацiонально¬ елiти (якби вона була) не спромоглася б зрушити гору з мiсця. Яскравий приклад - реформи Мейдзi в Японi¬, якi стали причиною громадянсько¬ вiйни. В наших умовах вiдсутностi iмператора, "ждати милостi вiд елiти" нереально. Але ми магмо головне, що необхiдно для початку реформ - народ, який вже трохи навчився жити не покладаючись на державу, усвiдомлення, що так далi жити не можна i вiдсутнiсть будь-яко¬ сакралiзацi¬ влади - тверезе i рацiональне розумiння того, чим насправдi являгться влада.
   Усi великi цивiлiзацi¬ виникали знизу, як результат накопичення досвiду, активностi i волi багатьох поколiнь людей. Укра¬ну, так само як Швейцарiю чи Сполученi Штати, створював сам народ. Те, що створюг сам народ маг шанс на довге iснування, бо в процесi творення народ змiнюг сам себе i це г найголовнiше. Повинна бути вiдповiднiсть i узгодженiсть мiж формами органiзацi¬ i свiдомiстю людей. Тож нове укра¬нське суспiльство повинно створюватися знизу i здагться, це гдиний можливий шлях. По мiрi того, як в суспiльствi буде зростати зрiлiсть i гднiсть, буде вiдбуватись розвал централiзовано¬ системи влади, зменшення ролi i функцiй держави, зникнення умов для дiяльностi олiгархiв-монополiстiв, збирачiв корупцiйно¬ ренти.
   Але проблема в тому, що процес становлення народовладдя одночасно являг собою процес утворення ново¬ соцiально¬ практики, а всяка соцiальна практика тримагться на соцiальних iнститутах, тобто правилах, за якими живе суспiльство. На даний момент у нас практично вiдсутнi iнститути народовладдя, i якби воно було формально встановлено, то не змогло би працювати. Все залишилось би на паперi, а життя повернулось би "на круги своя". Саме тому революцi¬ нiчого не змiнюють по сутi. Як писав Г. Лебон про Велику французьку революцiю: "Хiба централiстський, самовладний i деспотичний режим суворих якобiнцiв в дiйсностi сильно вiдрiзнявся вiд централiстського, самовладного i деспотичного режиму, який п'ятнадцять столiть монархi¬ глибоко укоренили в душi французiв? ... Мiж делегатом Комiтету Громадського Порятунку i яким-небудь мiнiстром, префектом чи супрефектом iмперi¬ рiзниця мiзерна: це та ж сама людина, але в рiзних костюмах, спочатку в тозi революцiонера, а потiм в вiцмундирi чиновника". Нiчого не нагадуг з нашого досвiду? Французам знадобилося бiльш як пiвстолiття, щоб створити бодай якi-небудь демократичнi iнститути. В.В. Шульгiн, ознайомившись з програмою i методами бiльшовикiв, вже в груднi 1917 року констатував: "...отсюда только один скачек до Царя". I новий цар не забарився навiть без усякого стрибка, та ще й який цар! I чи не вийде так, що децентралiзацiя i отримання фiнансово¬ самодостатностi наших громад призведе до утворення злочинних корпорацiй вже на рiвнi громад - хвороба просто опуститься донизу, ближче до фiнансiв, i реальним господарем кра¬ни стане мафiя? Одна мафiя наверху змiниться ще страшнiшою мережею мафiй. Власне в цьому полягаг одна з реальних небезпек шляху до перебудови кра¬ни на засадах народовладдя. I тому маг бути не стрибок, а шлях, поступ. Проблема ускладнюгться ще одним фактором - передове людство переходить до постiндустрiального типу господарювання, а це означаг що традицiйна "iндустрiальна" ментальнiсть маг також вiдповiдно трансформуватись в вiдповiдностi до новiтнiх тенденцiй. А це вже самостiйна проблема.
  
   Досвiд Iталi¬ наочно демонструг реальнiсть вищеописано¬ небезпеки, i реальнiсть впливу того, що маг назву, iсторичний шлях - коли рiзнi частини одного етносу довгий час iснують в суттгво вiдмiнних умовах. Хоч Iталiя стала гдиною державою вже в 1861 роцi, пiвдень i пiвнiч кра¬ни продовжують залишатися фактично рiзними цивiлiзацiями - велетенськi зусилля i матерiальнi ресурси, спрямованi на розвиток пiвдня кра¬ни, були неспроможнi змiнити цю ситуацiю. Для Пiвдня споконвiку було характерно те, що ми назвали, сiмейна ментальнiсть, i маси iталiйських переселенцiв з Пiвдня в Новий Свiт не тiльки не втратили цю ментальнiсть, а навiть посилили ¬¬ i створили там мережу мафiозних угрупувань. Це дуже типовий приклад iнерцi¬ ментальностi, яка не зникаг на протязi столiть навiть в умовах, що здавалось би мали ¬¬ лiквiдувати, створюг там субкультуру i нiшу для успiшного iснування i вiдтворення. На щастя, ми можемо спостерiгати, як в укра¬нських громадах Канади закрiпилися традицi¬, що цiлком вiдповiдають захiдним демократичним стандартам. Щоправда, там основну масу укра¬нського населення складають переселенцi (чи ¬х нащадки) з Галичини. Може й тут дався взнаки демократизм, започаткований в часи Марi¬-Терезi¬?
   Капiталiстичний шлях, який пройшли передовi кра¬ни, вiдповiдно сформував ментальнiсть населення, яка також не спонукаг до народовладдя i м'яко кажучи, не узгоджугться з постiндустрiальними тенденцiями. Iндустрiальна система орiгнтована на конкуренцiю i нiчим не обмежене зростання. Для капiталiста вiдсутнг слово, "досить", вiн буде брати, поки г можливiсть. I знову ж таки в цьому прояви iррацiональних складових ментальностi - прагнення створити запаси на "чорнi днi", якi можуть настати неждано-негадано, щоб вистачило надовго, i собi i нащадкам. Навiть в розвинених кра¬нах до недавнього часу переважала суспiльна iдея, що не пiдлягала сумнiвам, щодо виробництва усе бiльшо¬ кiлькостi споживчих товарiв (згiдно з доктриною випереджаючого зростання людських потреб). Рiвень особисто¬ заможностi виступав мiрилом життгвих успiхiв, досягнень i навiть щастя, а наявнiсть предметiв розкошi - свiдоцтвом престижу i респектабельностi. Звiдси - спрямованiсть людини на особисте збагачення, як головну мету життя, сприйняття багатства, як мiстично¬ сили, що позбавляг вiд необхiдностi працювати i створюг рай вже на землi. Для пролетарiя праця - нещастя, неробство - щастя, життя проходить в очiкуваннi виходу на "заслужений вiдпочинок", виникають мрi¬ про суспiльство, де все "по потребi" i т. д. - усе це - продукт монетарно¬ ментальностi, яка в повну силу розцвiла в iндустрiальному суспiльствi. Для ¬¬ носiя головне в життi - грошi, багатство. I якщо в розвинених кра¬нах "монетарнi цiнностi" поступово вiдходять в минуле, то у нас вони набули взагалi диких форм, коли мета збагачення виправдовуг будь-якi засоби, а наявнiсть багатства стаг iндульгенцiгю вiд покарання. В цьому вбачаються ознаки деградацi¬ моралi i системи цiнностей суспiльства, яке сприймаг такий стан речей майже як норму. Саме в такому типi суспiльств виникають мiцнi союзи багатство-влада - найбiльш страшнi вороги народовладдя.
   Проблема працi, експлуатацi¬, примусу не в самiй працi, а в формi в якiй вона виступаг. Скажiмо, праця для вiльного хлiбороба була потребою, яка стала частиною хлiборобсько¬ етики. Як ми вже говорили вище, праця стаг потребою, коли вона узгоджена з бiологiчною природою людини, з ¬¬ iнстинктами, iррацiональними прагненнями, немотивованою активнiстю, а також тим, що було закладено вихованням, тобто в цiлому - з ментальнiстю. В принципi, усi цi складовi можуть бути iнкорпорованi в дiяльнiсть, яка поступово, в результатi практики стаг покликанням для людини. А наявнiсть покликання радикально змiнюг ¬¬ систему цiнностей. На цьому шляху можна шукати вихiд з цивiлiзацiйного глухого кута.
   Перехiд до постiндустрiально¬ системи вiдношень, який являг собою провiдну тенденцiю сучасностi, по сутi знаменуг перехiд вiд переважно бiологiчного типу розвитку до переважно розумового, коли розум i рацiональнiсть в суспiльних вiдносинах починають переважати iнстинкти i iррацiональнiсть. Змiна суспiльних механiзмiв означаг вiдповiднi змiни в законах суспiльного розвитку внаслiдок змiн в причинно-наслiдкових зв'язках. Цей перехiд до ери розуму маг суттгво змiнити ментальнiсть. Вже сам по собi матерiальний достаток, як свiдчать соцiологiчнi дослiдження, сприяг вiдходу вiд монетарно¬ (матерiально¬) цiннiсно¬ орiгнтацi¬. Це означаг, що матерiальний достаток для усiх членiв суспiльства може сам по собi приводити до змiн суспiльних цiнностей i г необхiдною умовою для вдосконалення моральних пiдвалин суспiльства.
   Суспiльна iдея постiндустрiального суспiльства спрямована бiльше на нематерiальнi цiнностi, такi як здорове i красиве зовнiшнг середовище, культура здорового тiла i здорового духу, робота, яка приносить задоволення, самореалiзацiя i професiйнi досягнення, як показники успiху, вiдпочинок на природi, визнання в колективi, служiння громадi, розумне i економне вiдношення до ресурсiв, стриманiсть, помiркованiсть i здоровий глузд в життi, прагнення до узгодження особистих iнтересiв з iнтересами суспiльства. Такий чи подiбний тип суспiльно¬ iде¬ вже з давнiх-давен iснував серед усiх народiв, щоправда, в незначнiй частинi суспiльства, головним чином в середовищi iнтелектуалiв i творчих особистостей з ¬х тягою до самореалiзацi¬, повноти життя, прiоритетом духовного над матерiальним, переважання розуму над iнстинктами. З переходом до постiндустрiальних вiдношень виник новий економiчний фактор - органiзований iнтелект, який почав включати в себе все бiльшу частину суспiльства i давати все бiльший економiчний ефект. Новi форми органiзацiй виробникiв iнтелектуального продукту - постiндустрiальнi корпорацi¬, науково-дослiднi iнститути, унiверситети, кiностудi¬, студi¬ звукозапису, бiблiотеки, музе¬, галере¬, творчi об'гднання функцiонують зовсiм на iнших принципах, порiвняно з пiдпригмствами класично¬ iндустрi¬, в тому числi на iнших моральних пiдставах. Свiдомiсть цiг¬ швидко зростаючо¬ когорти людей все бiльше тяжiг в бiк передово¬ свiдомостi iнтелектуально¬ елiти. В середовищi творчих людей в усi часи була дещо iнша система цiнностей, в якiй не мала значення iдеологiя, догматизм, постулати, доктрини, непорушнi авторитети, а була етика, заснована на визнаннi досягнень членами цього спiвтовариства, при цьому адмiнiстративна посада чи матерiальний стан людини не впливав на рiвень визнання його заслуг. Вiдсутнiсть кордонiв, унiверсалiзм, комунальний характер, критичне вiдношення до продуктiв свог¬ i чужо¬ працi, чутливiсть до критики i вдячнiсть за критику, iдея служiння суспiльству - це риси, якi вiдрiзняють iнтелектуальнi спiвтовариства вiд партiй, релiгiйних спiльнот чи сект, бо ¬х дiяльнiсть дуже мало пов'язана з метою досягнення влади чи багатства. I подiбно до того, як середньовiчнi гвропейськi мiста завоювали собi право на самоврядування i стали локомотивом суспiльного розвитку, сучаснi спiвтовариства iнтелектуалiв стають локомотивами постiндустрiального розвитку i показують нам риси майбутнього.
   Змiна суспiльно¬ iде¬ може похитнути доктрину необмеженого зростання людських потреб, вiдповiдно до яко¬ потреби усiх членiв суспiльства не можуть бути задоволенi, бо вони зростають випереджаючими темпами по вiдношенню до суспiльно необхiдного продукту. Це справедливо для суспiльства, де переважають матерiальнi потреби. Задоволення матерiальних потреб стаг цiлком реальним, якщо прагнення до нього стане другорядним. Задоволення духовних потреб майже не вимагаг матерiального ресурсу, особливо в iнформацiйному суспiльствi. Розвинене внутрiшнг духовне життя само по собi г найбiльша цiннiсть, про що свiдчить маса iсторичних прикладiв. Вищi, духовнi цiнностi створюг в собi сама людина. А тому вiдхiд вiд монетарно¬ свiдомостi являг собою, як це не дивно, потужний економiчний фактор, який рацiоналiзуг i оптимiзуг суспiльний i природний матерiальний ресурс. I в цьому полягаг може головна оптимiстична складова постiндустрiальних тенденцiй. Прискорений розвиток матерiального виробництва сам по собi починаг втрачати сенс, наступаг стабiлiзацiя в усiх вимiрах, i перш за все - в демографiчному, стихаг дикiсть, агресивнiсть, зазiхання на землi сусiда, накопичення збро¬, перетворення Землi в порохову бочку. На жаль - не всюди.
   На мiй погляд, традицiйна укра¬нська ментальнiсть досить добре узгоджугться з постiндустрiальним вектором розвитку суспiльно¬ свiдомостi. I в цьому не останню роль вiдiграють давнi землеробськi традицi¬, прив'язка до землi, наявнiсть присадибних дiлянок, якi забезпечують самодостатнiсть середнього укра¬нця i його прагнення до самодостатностi, бажання бути незалежним, але узгоджувати свою незалежнiсть з життям громади i повага до громадських iнтересiв, помiркованiсть i здоровий глузд - усi цi риси, що мають глибоке iсторичне корiння стають актуальними для сьогодення i дають певну надiю щодо майбутнього.
  
   Поки що людство створило тiльки один механiзм, за допомогою якого можна надати потрiбну спрямованiсть суспiльному процесу - iнституцiональнi (створенi iнститутами) рамки. Вони вимагають вiд кожно¬ людини дiяти в межах певних правил, вихiд за якi загрожуг санкцiями. Цi рамки складаються з двох частин - народного етосу, тобто звича¬в, звичагвого права, а також державного права. В сумi вони повиннi складати ту форму, при якiй оптимально узгоджуються особистi i громадськi iнтереси, тобто з одного боку, забезпечугться певне поле свободи, що г необхiдним для розвитку, а з iншого - обмежугться виникнення всiляких патологiчних i паразитарних соцiальних утворень i проявiв, а також контролюгться дотримання законностi. I тут виникаг ще одна проблема, пов'язана знову ж таки з iнерцiгю ментальностi - вона (ментальнiсть) мало пiддагться впливу з боку формально введених правил обмежень чи законiв. Навiть рацiональне i ретельно продумане законодавство не буде сприйматись як органiчна частина свiдомостi людини, якщо воно не узгоджене з традицiями, звичаями i кодексами поведiнки - все залишагться на паперi, а суспiльство продовжуг жити як i ранiше. То що, глухий кут?
  
   Дослiдник соцiальних iнститутiв Дуглас Норт пiдкреслюг, що одна з головних проблем для економiки, це г створення дiгвого механiзму контролю за виконанням контрактiв з боку третьо¬ сторони (наприклад, держави). I тут знову виникаг одна з проблем, що ¬х породжуг держава всюди, де б вона не була присутня - проблема втручання держави в контрактнi вiдношення двох сторiн, яка г актуальною навiть для передових кра¬н. В бiльш вiдсталих кра¬нах таке втручання може бути нормою, а ненадiйнiсть контролю за виконанням контрактiв, яка пов'язана з невизначенiстю юридично¬ доктрини i непередбачуванiстю поведiнки юридичних агентiв, може настiльки збiльшити трансакцiйнi видатки, що ведення бiзнесу стаг недоцiльним. Державна регуляцiя вiдносин i методи вирiшення проблем, призводять до виникнення ще бiльшо¬ кiлькостi проблем, бо держава - це влада, а влада дiг не по справедливостi, а в кращому випадку, по закону, тобто по алгоритму, а в гiршому - втручагться в справи користуючись свогю безкарнiстю. Класична проблема прав людини виникаг тiльки внаслiдок взагмодi¬ людини з державою, з ¬¬ правовими i силовими структурами. Норт взагалi ставить пiд сумнiв можливiсть держави гарантувати права власностi i забезпечувати дотримання угод. Так само вiн сумнiвагться в реальностi за допомогою конституцi¬ забезпечити свободи чи приборкати свавiлля влади i цитуг при цьому слова Руссо - "врештi-решт маг значення тiльки той закон, що записаний в серцях людей". Тобто, як не крути, а все знову таки повертагться до свiдомостi людини, як головного фактора успiшностi суспiльства.
  
   Дiйсно, змiна ментальностi - це дуже повiльний i складний процес загальний механiзм якого, як ми вже зазначали вище, наступний: суспiльна свiдомiсть визначаг характер активностi соцiуму в даних умовах буття, а буття визначаг напрямок i характер змiн свiдомостi. Тобто, змiна ментальностi полягаг в адаптацi¬ до умов буття, таким чином, щоб зменшити невiдповiднiсть буття i свiдомостi. Але цей же фактор невiдповiдностi спрямовуг активнiсть на змiну буття. Магмо два взагмопов'язанi механiзми, якi потрiбно тiльки вiдповiдно налаштувати i вiдрегулювати. Яким чином змiнюгться ментальнiсть окремо¬ людини? Щодо цього iснуг дуже конкретна i проста вiдповiдь - гдиним надiйним засобом впливу на ментальнiсть г змiна суспiльно¬ практики. Змiни в iнтелектi вiдбуваються тiльки в результатi дi¬ однотипних процедур, що багаторазово повторюються, при цьому вони рацiоналiзуються, змiнюють структуру iнтелекту i починають дiяти несвiдомо на рiвнi почуттiв. Власне, перетворення практики в почуття i означаг змiну свiдомостi (ментальностi), що приводить до змiни характеру групово¬ поведiнки. (Приклади такого перетворення - виникнення i розвиток капiталiстичного способу виробництва, що стимулював вiдповiднi якостi ментальностi; трансформацiя "протестантсько¬ етики" спочатку в трудову, - а потiм в етику пiдпригмництва i накопичення грошей (по М. Веберу); розвиток грамоти в протестантських кра¬нах, в зв'язку з необхiднiстю вивчати Бiблiю, на вiдмiну вiд католицьких кра¬н, перекладену на рiдну мову, нарештi, дозвiл протестантсько¬ церкви на свободу надання грошових кредитiв пiд проценти, що якiсно змiнило характер ментального сприйняття грошей i надало потужний поштовх капiталiстичному виробництву). Таким чином, суспiльство маг реальну можливiсть в даний перiод часу використати iснуючу спрямованiсть суспiльства до народовладдя i на боротьбу з iснуючим негативом. Потрiбно лише надати цiй спрямованостi вiдповiднi iнституцiйнi форми. Це може зробити тiльки одна органiзацiя, яка вибирагться народом i представляг народ - парламент. (Досвiд взагмодi¬ парламенту i президентсько¬ влади на Укра¬нi наводить на думку, що Укра¬на маг стати переважно парламентською державою, бо президентська влада це основне джерело авторитарностi. Це думка багатьох укра¬нських полiтикiв, тим бiльше, що вся передова частина ¦вропи - парламентськi держави.). I дiйсно, парламент останнiм часом розпочав реформу, яка може радикально змiнити i кра¬ну, i укра¬нський народ - мова йде про реформу децентралiзацi¬. Головне, щоб вона реально увiйшла в дiю, бо це початок хвилi народовладдя, що йде знизу i не зупиниться, поки не змиг i не вичистить усi цi "авгiгвi конюшнi".
   На мою думку, г чотири фактори, якi дають надiю здiйснити бодай першi кроки до народовладдя в Укра¬нi. Перший з них - це вiдставання iснуючо¬ в державi соцiально¬ практики вiд реальних потреб населення i усвiдомлення населенням цiг¬ невiдповiдностi. Тобто населення вже ментально готове до змiн саме в потрiбному напрямку - децентралiзацi¬, самоврядування, модернiзацi¬ структури держави i структури управлiння, i бiльше того, воно вже дiг в цьому напрямку. (Дуже красномовним у цьому вiдношеннi стало виникнення волонтерського руху). Якщо держава вiдповiдно не вiдреагуг на цей запит низiв, напруження в державi зростатиме, що змусить державу до адекватних крокiв. Позитивним моментом г також наявнiсть розколу всерединi елiти, значна частина яко¬ також впевнена в необхiдностi реформ. Передова частина укра¬нсько¬ спiльноти активно працюг в Iнтернетi, створюючи соцiальний мережевих рух однодумцiв, який в перспективi може стати альтернативою iснуючим владним органам, механiзмом прямо¬ демократi¬. Його сила в необмеженiй масовостi, можливостi тако¬ концентрацi¬ iнтелекту, якого не мають в розпорядженнi жоднi владнi органи. I головне, що цей iнтелект iде знизу, вiд реального життя. Методи роботи в Iнтернетi можуть бути взятi за основу в роботi мiсцевого самоврядування, що зробить цей процес практично безперервним i максимально представницьким.
   Другий фактор - наявнiсть в Укра¬нi соцiально¬ креативно¬ групи, що швидко зростаг i розвивагться в руслi постiндустрiальних тенденцiй. Наприклад, О. Пасхавер в цитованiй роботi вважаг, що: "Основний конфлiкт укра¬нсько¬ революцi¬ розвиватиметься й загострюватиметься мiж олiгархiчними отримувачами монопольно¬ корупцiйно¬ ренти та укра¬нською постiндустрiальною спiльнотою, що набираг сили". Напевно, постiндустрiальнi тенденцi¬ перемагають не через конфлiкт i революцiю, а через те що вони пропонують бiльш ефективнi i конкурентнi механiзми органiзацi¬ i ведення справ. В боротьбi iгрархi¬ i мережi напевно переможе мережа. Постiндустрiальна хвиля рано чи пiзно просто змиг арха¬чну систему, але в пасивному варiантi для цього потрiбно багато часу. Iснуг нагальна потреба в реформах, а не в революцiях, i в цьому сенсi постiндустрiальна спiльнота може себе проявити в першу чергу через участь в парламентськiй дiяльностi, формулюваннi i лобiюваннi вiдповiдних законiв, а також в розробцi методiв i iнститутiв прямо¬ демократi¬ на базi нових технологiй.
   Третiй фактор - модернiзацiя. Укра¬на самотужки не зможе подолати технологiчне вiдставання i буде змушена пустити сюди широким потоком iноземний капiтал i iноземних пiдпригмцiв. Але цей "широкий потiк" можливий лише за умов iнвестицiйно¬ привабливостi Укра¬ни, тобто сприятливих законодавчих умов i реального "клiмату". В цьому ж напрямку дiг участь в мiжнародному конкурентному ринку, що спонукаг до технологiчно¬ модернiзацi¬. Модернiзацiя сформуг технологiчно iншу людину. А змiни в технологi¬ завжди приводять до вiдповiдних змiн в органiзацi¬ i ментальностi. Так само Укра¬на буде змушена вмонтуватися в глобальний економiчний механiзм, де основним елементом стають економiчнi зв'язки, "ланцюжки вартостi", що утворюються мiж рiзними пiдпригмствами в рiзних кра¬нах з метою оптимiзацi¬ трудового, iнтелектуального, сировинного i виробничого ресурсiв уже в свiтовому масштабi. I це стане одним з факторiв переходу на передовi свiтовi стандарти.
   I нарештi, четвертий фактор, на мiй погляд, найважливiший - виховання. Мозок дитини - чистий лист, на який можна записати що завгодно i надати будь-яку спрямованiсть iнтелекту. Душа створюгться практиками, якi дають можливiсть ¬¬ цiлеспрямованого формування (якщо починати з достатньо раннього вiку), у вiдповiдностi до бажаних цiнностей. Освiта людини повинна бути нацiлена в першу чергу на виховання, створення характеру, а не на отримання знань, бо це г менша проблема. Людина, що пройшла хорошу школу виховання маг гiднiсть i характер. З не¬ складно зробити гарматне м'ясо i нею важко манiпулювати, але з таких людей створюються унiкальнi колективи i будугться громадянське суспiльство. Це г те, що маг назву людський капiтал i соцiальний капiтал. Виховання коштуг дорого, але i вiддача набагато перевищуг усi вкладення. Якщо ми хочемо мати достойний народ, треба його виховувати, i не стояти за цiною цього питання. Цiлеспрямоване виховання пiдростаючого поколiння - найкоротший шлях до вiдповiдно¬ змiни суспiльно¬ свiдомостi. (Як це не дивно, в наш час цьому перешкоджаг гвропейська iдеологiя гуманiзму, право батькiв виховувати дiтей згiдно власних переконань, а школа маг лише надавати освiту, навчати. Здорове суспiльство повинно культивувати суспiльнi цiнностi, i на жаль, цей процес неможливий без балансу суспiльних i iндивiдуальних iнтересiв).
  
   Саме тоталiтарнi держави надають великого значення вихованню дiтей, бо на цьому шляху найпростiше створити гднiсть нацi¬ i потрiбну ¬¬ спрямованiсть. Ми знагмо, як дiти репресованих дворян перевиховувались в дитячих будинках по методу А.С. Макаренко i ставали переконаними комсомольцями i комунiстами. Так само в нiмецькому Гiтлер'югендi (заснований в 1922 роцi) виховання дiтей починалося з 10 рокiв пiд гаслом "Кров i честь", i його вихованцi - "орлята фюрера" вдосталь полили кров'ю поля ¦вропи. Не дивно, що в Росi¬ на змiну патрiотичному чи громадсько-патрiотичному вихованню активно впроваджугться вiйськово-патрiотичне виховання, що формуг "потребность в достойном, самоотверженном, вплоть до самопожертвования, служении Родине". (З методично¬ розробки). "Орлята Путiна" готуються до виходу на iсторичний старт. Насправдi мова йде про вирощування гарматного м'яса i агресивну полiтику згiдно з анахронiчними традицiями нацiонально¬ держави XIX столiття, що не маг нiчого спiльного з iнтересами народу.
   Методи виховання iснували з давнiх-давен, але особливо розвинулися за часiв панування тоталiтарних релiгiй чи iдеологiй на основi вiдповiдних практик. Релiгiйнi практики, поширенi перш за все в монастирях, першорядне значення надавали очищенню душi вiд iнстинктiв, звiриного нутра, низьких пристрастей, якi були чiтко iдентифiкованi i класифiкованi. З iншого боку, культивувалась пiднесенiсть, аскетизм, те що вiдрiзняло людину вiд тварини, з метою перетворення людини в дiйсного робiтника на Господнiй нивi. Так само релiгiйнi школи на перше мiсце ставили виховання, а не вивчення грамоти. Але виховання душi само по собi не пов'язане з релiгiйною практикою, це г iнший незалежний вимiр явища, так само, як об'гктом служiння може бути далеко не тiльки один Бог. Так наприклад, система виховання дiтей в англiйських цивiльних школах (включно з тiлесними покараннями) багато чого запозичила з практик пуритан, що явно залишило слiд на характерному типi англiйського джентльмена, але вже не мала релiгiйно¬ спрямованостi. (Не в останню чергу завдяки цiй системi виховання Англiя стала володаркою свiту). В нашi часи людство усвiдомило, що не iснуг абсолютних цiнностей i абсолютних цiлей, якi на всi часи стали б мiрилом усiх явищ i вчинкiв. Разом з тим цiлiсна соцiальна система не може обходитись без суспiльних цiнностей, i втрата в суспiльствi цiннiсних орiгнтирiв являг собою симптом кризового стану. А тому "разом з остаточною втратою iдеалу народ остаточно втрачаг свою душу; вiн перетворюгться в жменю iзольованих iндивiдiв i стаг тим, чим був з самого початку, - натовпом". (Г. Лебон). Вiдповiдне виховання допомагаг зберегти, а може навiть вiдновити втрачену душу народу. Втiм, створення системи виховання, яка би вiдповiдала iнтересам суспiльства, можливе лише при наявностi певного рiвня народовладдя.
  
   Сьогодення породило ще один виклик i нову глобальну проблему - безпеки. Вiдiйшов у минуле тiсний зв'язок мiж нацiональним суверенiтетом i нацiональною безпекою. На переднiй план виходять засоби колективно¬ безпеки, що мають стримувати кра¬ни вiд спокуси загарбати сусiда чи розв'язати глобальний конфлiкт. Ця нова реальнiсть змiнила нашi уявлення про нацiональну безпеку i сам характер безпеки, бо внаслiдок цього радикально змiнився характер агресивних дiй, вiд прямо¬ агресi¬ до опосередковано¬. (Багатий матерiал щодо цього дають агресивнi дi¬ Росi¬ - правонаступницi СРСР, яка не тiльки використовуг методи прямо¬ i непрямо¬ агресi¬, успадкованi вiд комунiстично¬ iмперi¬, але й продовжуг творчо ¬х вдосконалювати). Нi системи колективно¬ безпеки, нi людство в цiлому ще не встигли виробити адекватнi методи запобiгання i протистояння щодо такого типу непрямих дiй. З iншого боку, вдосконалення технологi¬ озброгнь i засобiв комунiкацi¬ надзвичайно посилили можливостi терористичних угрупувань, особливо, коли вони мають державну пiдтримку. Могутнiсть держави не стаг запорукою захищеностi населення вiд терористичних загроз. Як пише Збi-нгв Бжезiнський "В епоху глобалiзацi¬ вiдсутнiсть безпеки перетвориться на тривалу реальнiсть, а прагнення до нацiонально¬ безпеки - на предмет постiйно¬ турботи". (Вибiр: свiтове панування чи свiтове лiдерство. 2004). В цьому сенсi найбiльшу небезпеку несуть вiйни з iдеологiчним пiд-рунтям, вiйни не на життя, а на смерть, якi навiть можуть бути цiлеспрямовано самогубними для агресора.
  
   Якщо не рахувати сили швидкого реагування (EUFOR) чисельнiстю бiля дев'яти з половиною тисяч воякiв, то ¦вропейський Союз (¦С) не маг об'гднаних збройних сил, та й сили нацiональних держав не справляють великого враження (Францiя - 320 тис., заплановане зменшення до 225 тис., Британiя - 180 тис., Нiмеччина - 70 тис. Для порiвняння - Росiя, понад мiльйон). Даючи загальну оцiнку ¦С, З. Бжезiнський приводить слова французького коментатора - "первородний грiх ¦вропи, вiд якого вона досi не очистилася, - у тому, що ¬¬ зачинали в службових кабiнетах. А ще в тому, що вона там процвiтаг. Спiльна доля не будугться на таких пiдвалинах, - це так само, як закохатися в показники зростання чи квоти на молоко". Дiйсно, ¦С утворився не в вiйнi за незалежнiсть i не в революцi¬, а г продуктом бiльш як пiвстолiтньо¬ еволюцi¬ (починаючи з 1951 року), пiдвалинами яко¬ г не iдеологiя, не релiгiйний фундаменталiзм, не пасiонарнiсть i не спiльна бiда, а добросусiдство, взагмна вигода i взагмна допомога. Нарештi iррацiональнi пiдстави - етнiчна, релiгiйна, iдеологiчна, традицiйна, "голос землi i кровi", "исконно наши земли", "территория русского мира", "розширення життгвого простору" - все те що створювало тi самi вiйн, заворушення, бунти i революцi¬ - усе це залишилось у минулому. Все що створюг еволюцiя, що виживаг серед безлiчi альтернатив, маг шанс на довге життя. ¦С являг собою якiсно новий продукт еволюцi¬, створений на найбiльш мiцнiй - матерiальнiй основi i на основi свободи, а тому вiн маг усi шанси не тiльки на подальше життя, але й на подальшу еволюцiю i вдосконалення. Сила - в свободi. Але ця свобода знаходиться пiд все зростаючим тиском бюрократi¬, а бюрократiя не спроможна швидко реагувати на новi виклики, що повстають перед ¦вропою.
  
   Загальногвропейська миролюбнiсть i заспокогнiсть створила атмосферу умиротвореностi, пiд дiю яко¬ попала також Укра¬на. А тому агресивнi дi¬ з боку Росi¬ стали для не¬ наче грiм серед ясного неба. Ранiше нам здавалося, що тероризм це дiйсно проблема, яка наростаг, але нас вона не стосугться, бо в даному випадку дiйсно "наша хата скраю". Та забули про "старшого брата". Дi¬ Росi¬ по вiдношенню до Укра¬ни прийнято характеризувати новим термiном, гiбридна вiйна. Аналiтики характеризують гiбридну вiйну, як комплексне застосування полiтичних, економiчних, iнформацiйних (дезiнформацiя, манiпулювання, фальшування подiй, лобiювання, шантаж), дипломатичних i iнших невiйськових засобiв, що реалiзуються з опорою на вiйськову силу - обмежене застосуванням вiйськово¬ сили i спецiальних вiйськ, пiдтримка незаконних вiйськових формувань, опозицiйних, сепаратистських рухiв i приватних вогнiзованих формувань, пiдтримка i органiзацiя партизанських, диверсiйних i терористичних рухiв з метою пiдриву вiйськового, оборонного i економiчного потенцiалу противника, iнформацiйно-психологiчного тиску, створення нестабiльностi i хаосу в кра¬нi i подальшим фактичним захопленням влади (вже, можливо, через пряму вiйськову агресiю пiд виглядом миротворчо¬ дiяльностi).
  
   Насправдi в цьому немаг нiчого нового, чого б традицiйно не застосовував бiльшовицький, а потiм, комунiстичний режим по всьому свiту, починаючи з 1918 року i аж до розвалу Союзу. (Про це яскраво свiдчить, зокрема, коротка iсторiя iснування УНР). Новим тут був масштаб явища i безпрецедентне по iнтенсивностi промивання мiзкiв, а також наполегливе бажання видавати свiтовiй спiльнотi силове втручання за миротворчий акт - запобiгання геноциду, або ж "принуждение к миру". Крiм того, Росiя вiдшлiфовуг iснуючi методи i форми ¬х взагмозв'язку доводячи ¬х до досконалостi. Усе це виводить дане явище на якiсно iнший рiвень, що спонукаг визначати його в iнших термiнах, але головне, щоб свiтова спiльнота чiтко визначилась в поняттях, не плутала причини з наслiдками, як це траплялось, усвiдомила потенцiальну глобальну загрозу вiд подiбних явищ i термiново почала розробляти методи протидi¬. (Див. наприклад, Володимир Горбулiн, Гiбридна вiйна: все тiльки починагться... "Дзеркало тижня", N11, 2016).
   "Гiбриднi спецоперацi¬" мали одну спiльну рису - як правило вони починалися в момент, коли в кра¬нi наступала криза. Це був так званий, метод управлiння кризами, коли кра¬на втрачаг керованiсть i виникаг хаос. В таких умовах цiлеспрямованi дi¬, що були пiдготовленi роками попередньо¬ роботи, можуть забезпечити розвиток подiй в потрiбному напрямку i дати запланований результат. Насправдi це г метод будь-якого хижака, який нападаг на хвору чи ослаблену тварину. У Путiна, вихованця КДБ, добре навченого вiдповiдним методам, не мiг не спрацювати рефлекс хижака в момент державно¬ кризи на Укра¬нi, вiн "схопив наживку", чим показав себе не в ролi державного стратега, а як спецслужбовець, що поводиться ситуативно, без аналiзу далеких наслiдкiв сво¬х дiй. I зараз вiн сидить "на гачку", не маючи уявлення щодо подальших крокiв. (Зараз стало ясно, що спецоперацi¬ на Укра¬нi готувалися досить давно. Ще в груднi 2005 року А.¦. Пургiн i компанiя створили сепаратистську органiзацiю "Донецкая республика". Методика захоплення територi¬ була знову ж таки вiдпрацьована в Грузi¬ 2008 року, коли агресивнi дi¬ сепаратистського утворення, провокують зустрiчнi дi¬ кра¬ни, пiсля чого вводяться "миротворцi" з метою "принуждения к миру"). Грандiозна задача створення "Новоросi¬" вiд Харкова до Одеси стала занадто складною для кремлiвських хлопцiв - рiвень старого КДБ для них виявився недосяжний.
  
   Причини змiни характеру вiйни не тiльки полiтичнi, пов'язанi з iснуванням наднацiональних угрупувань, оборонних союзiв i тiсних глобальних економiчних зв'язкiв, але значною мiрою технологiчнi, де найбiльшу роль грають новi iнформацiйнi засоби, що дали можливiсть створити нову якiсть, яка маг назву, мережа. Мережа невеличких терористичних чи напiвпартизанських угрупувань, або навiть окремих людей, становить фактично гдиний органiзм, що здатен постiйно контролювати певну територiю, мобiльно перетiкати i концентруватись в потрiбних, або сприятливих i найменш захищених мiсцях. Це вже зовсiм iнша якiсть, порiвняно з партизанським рухом часiв Друго¬ свiтово¬ вiйни. (Втiм, навiть в тi часи, Нiмеччина була змушена постiйно утримувати, наприклад, на територi¬ Югославi¬ 30-тисячне угрупування, виключно для протидi¬ партизанам). Терористичний, розподiлений по суспiльству органiзм, подiбно вiруснiй iнфекцi¬, що розповсюджугться по тiлу людини i спричиняг хворобу, так само викликаг хворобу суспiльства, вселяг почуття страху, тривоги, пiдозрiлостi, невпевненостi, не говорячи вже про матерiальнi i людськi втрати. Це сила, що iснуг скрiзь i нiде, яка поступово знищуг кра¬ну. Армiя, з ¬¬ гарматами, танками, ракетами, навiть високоточною зброгю, абсолютно безсила проти подiбних загроз. Терористи можуть на протязi довгого часу накопичуватись у великому мiстi, збирати необхiдну iнформацiю i матерiальне забезпечення, планувати дi¬, а потiм починати вже видиму вiйну. Разом з тим мережа створила ще один новий феномен - органiзацi¬, що не мають лiдера, а тому з ними набагато важче боротися. (Цей феномен iснував ранiше в трудових колективах, що самоорганiзуються, а тут мова йде про вiйськовi дi¬).
   Чи можливо протистояти таким загрозам? Вiдповiдь дуже проста - держава не може, а суспiльство може, тому що хворобу суспiльства може подолати тiльки само суспiльство, за нього цього нiхто не зробить. Але при однiй умовi - якщо це в сво¬й основi здорове i достатньо органiзоване суспiльство. (Держава бореться з загрозами "класичним" методом - створюг потужну органiзацiю з роздутим штатом, яка буде контролювати усе суспiльство i зробить його життя нестерпним). Тенденцiя до створення приватних охоронних пiдпригмств iснуг давно, причому в цiлому свiтi. Вже починаючи з часiв "Червоних бригад", високопосадовцi не можуть собi дозволити вiльно ходити в кiнотеатр чи на базар, як це роблять простi громадяни. Число працiвникiв охоронних i ¬м подiбних фiрм збiльшугться випереджаючими темпами i в деяких кра¬нах вже перевищуг чисельнiсть штату державних силових органiв. З одного боку, як було вже сказано, це свiдчить, що держава неспроможна повноцiнно виконувати функцiю захисту сво¬х громадян. З iншого - ми бачимо, що свiтова спiльнота вступила (може ще не повнiстю) в перiод нових iсторичних викликiв, проявом яких г тероризм, що поступово стаг соцiальною нормою. I треба сприймати цей новий стан, як iснуючу реальнiсть. Виникаг питання, чи рацiонально створювати паралельну державнiй приватну систему захисту вiд потенцiйних загроз, що знову ж таки потребуватиме величезних суспiльних видаткiв i стане ще одним тягарем на ши¬ суспiльства?
   Проблема приватно¬ системи в тому, що вона комерцiйна. Для не¬ пiдвищення ризикiв i небезпеки являг собою гарантiю стабiльного попиту на ¬х послуги i довгого, веселого життя. Iнтереси суспiльства i приватно¬ системи захисту вiд потенцiйних загроз не спiвпадають. (Збiг iнтересiв - один з важливих критерi¬в ефективностi системи. Наприклад, в варiантi приватно¬ медично¬ системи також немаг повного збiгу iнтересiв, але в усякому разi вона зацiкавлена в продовженнi життя, а аж нiяк не смертi свого пацiгнта. Приватна пенсiйна система бiльш ефективна, бо приватний пенсiйний фонд отримуг свiй прибуток в залежностi вiд прибутку, на який зростаг пенсiйний внесок).
   Тiльки само суспiльство найбiльш зацiкавлене в лiквiдацi¬ суспiльних ризикiв i небезпек, тож тiльки суспiльство здатне вирiшити цю проблему, чи ¬¬ мiнiмiзувати. Форма вiдповiдно¬ суспiльно¬ органiзацi¬ вже випробувана в iсторi¬ Укра¬ни - це народ-армiя. (Я уявляю, яку iронiю може викликати ця думка у читача). Дiйсно - жодна розвинена кра¬на не пiшла по цьому шляху, якщо не рахувати Швейцарiю, та й то з великою натяжкою. США також мають нацiональну гвардiю чисельнiстю близько пiвмiльйона, як органiзований резерв збройних сил кра¬ни, що складагться з громадян-добровольцiв, якi пройшли вiйськову службу. Втiм, вона активугться тiльки губернатором штату або президентом в надзвичайних ситуацiях, тому не пiдходить пiд критерiй, народ-армiя. "Золоте правило" держави, згiдно якого народ не повинен мати зброю, дiг повсюди в розвинених демократiях, за виключенням кра¬н, що виникли на засадах свободи - Швейцарiя i США. Але потрiбно усвiдомлювати, що передовi кра¬ни поступово входять в якiсно нову ситуацiю, про яку ми говорили вище, як про початок зiткнення цивiлiзацiй. Ми не можемо знати перспективу цього процесу, але ми повиннi бути готовi до найгiрших варiантiв, як показав досвiд стосункiв з Москвою останнiх двох рокiв. Швейцарська система, яку пропонують "диваннi стратеги" в Iнтернетi, по-перше, розрахована на iнший тип вiйни (i ця система свого часу практично захистила Швейцарiю вiд Гiтлера. Вiн звичайно, мiг захопити кра¬ну, але навряд чи змiг би ¬¬ втримати, бо всi гарнiзони були б миттгво знищенi. Кра¬на не пiдкорена, поки iснуг армiя, а швейцарська армiя - це весь народ). По-друге, ця система фiнансово Укра¬нi "не по карману". I нарештi, по-третг, швейцарська армiя не дiг в мирний час - спрацьовуг iнерцiя ментальностi, що полягаг в пiдготовцi до "вчорашньо¬ вiйни".
   Можна запропонувати бiльш дiгвий, укра¬нський варiант - близько 1 - 2 % населення (чи бiльше, в залежностi вiд потреби) надагться статус, умовно говорячи, козака, який офiцiйно звiльнягться вiд сплати податкiв (як варiант), сво¬м коштом купуг озброгння i з певною перiодичнiстю проходить вiдповiдне навчання. (Звичайно - по добрiй волi громадянина). Територiальна козацька спiлка в мирний час виконуг допомiжнi функцi¬ в системi дотримання порядку i надаг першу допомогу в надзвичайних ситуацiях. Фактично вона може виконувати функцi¬ внутрiшнiх вiйськ i значну частину функцiй полiцi¬. В екстремальних ситуацiях, чи в варiантi зовнiшньо¬ агресi¬ - включагться в загальну систему оборони кра¬ни, оперативно реагуг на виклики на мiсцях, дiг згiдно з оперативною обстановкою, або ж згiдно ранiше розроблених сценарi¬в. Суттгво, щоби вона не мала стосунку до фiнансово¬ дiяльностi громади. На другому етапi реформи, в залежностi вiд зрiлостi суспiльства, можна дозволити кожному бажаючому (при загальноприйнятих обмеженнях) купувати i тримати вдома зброю, що може використовуватись для самозахисту. В екстремальних ситуацiях усi бажаючi можуть оперативно пройти вiдповiдне навчання i бути в резервi мiсцевих сил оборони i контролю за ситуацiгю. (Подiбна система народно¬ самооборони дуже iнтенсивно створювалась, наприклад, в Великiй Британi¬ пiд час Друго¬ свiтово¬ вiйни. В США також iснуг резерв нацiонально¬ гвардi¬, створений з мiсцевого населення). При загостреннi обстановки проводяться систематичнi заняття з населенням щодо правил поведiнки, а також збору необхiдно¬ iнформацi¬ (це - найважливiше), щоб врештi-решт перетворити населений пункт чи район в гдиний органiзм, що реагуг на будь-яке стороннг вторгнення i оперативно вживаг вiдповiдних заходiв. В мирний час в такому органiзованому суспiльствi буде дуже важко проводити агресивну пiдготовчу роботу - формувати осередки ворожого впливу, або поширювати пiдривну iдеологiю. Ефективнiсть такого механiзму протидi¬ буде визначатися в першу чергу гднiстю громади. В разi високого рiвня гдностi населений пункт перетворюгться в фортецю, яку навряд чи буде здатне взяти пiд контроль терористичне угрупування. Така висока мобiлiзацiйна здатнiсть населення, реалiзацiя принципу народ-армiя, може виникнути при однiй умовi - якщо вони дiйсно будуть знати що вони мають захищати, тобто за умови iснування вiдповiдального громадянського суспiльства. Унiкальний iсторичний досвiд Укра¬ни показуг, що суспiльство само здатне виконувати функцi¬ державного силового апарату. I такий тип суспiльно¬ органiзацi¬ г дуже органiчний i природний для укра¬нсько¬ ментальностi i укра¬нського духу. Вiн спонукатиме до зростання гдностi i вiдповiдальностi громади, стане умовою надiйного захисту системи народовладдя в Укра¬нi.
  
   Епiлог
  
   В сво¬й хатi своя й правда,
   I сила, i воля.
   Т. Шевченко
  
   Основне питання, що сто¬ть перед народом Укра¬ни - чого ми прагнемо, сильно¬ держави чи сильного народу? Весь хiд iсторi¬ (i я це намагався розкрити в останнiй частинi нарису) показуг, що цi двi речi несумiснi (i це добре знали, як ми бачимо, ще в стародавньому Кита¬). Сильнi i вiльнi народи створюють цивiлiзацi¬. Державнiсть виникаг як ракова пухлина на здоровому тiлi цивiлiзацi¬, розростагться, пускаг метастази i поступово знищуг соцiальний органiзм, перетворюючи його клiтини - людей, на паразитiв або ж рабiв - "худобу, що розмовляг". Усе, за що би не бралась держава, обертагться найгiршою стороною: захист людини - вiйнами, економiчне процвiтання - експлуатацiгю, народовладдя - бюрократiгю, свiдомiсть вiльно¬ людини - свiдомiстю раба. Усi досягнення iнтелекту, технологi¬ i економiки держава спрямовуг на вiйну, на загарбання i розширення володiнь. ¦дине, що держава робить добре - перетворюг людей на гарматне м'ясо, створюг мiльйоннi армi¬ з рабiв, в яких виховали "потребность в достойном, самоотверженном, вплоть до самопожертвования, служении Родине", тобто державi. I доля цих держав-монстрiв та ж сама, що i в людини хворо¬ на рак - загибель, коли не залишагться жодних життгвих сил. В варiантi держави цi життгвi сили являють собою якiсть чи силу народу, перш за все його моральнi цiнностi.
   Сила народу, моральнi цiнностi створюються в вiльних спiльнотах людей. Вiльнi германськi племена створили гвропейську цивiлiзацiю на ру¬нах Римсько¬ iмперi¬, а традицi¬ не тiльки германсько¬, а ще й старо¬ давньоримсько¬ i давньогрецько¬ вольностi, матерiалiзувались в вiльних гвропейських мiстах, де продовжувала розвиватись паралельна вiльна цивiлiзацiя, що породила Ганзейський союз, Вiдродження, Просвiтництво, увесь той культурний вибух, що стався в ¦вропi, ударна хвиля якого - хвиля вестернiзацi¬, розiйшлась по всьому свiту i створила сучасне обличчя свiтово¬ спiльноти. Разом з тим, ми бачимо що гвропейська державнiсть, особливо в формах нацiонально¬ держави, значно пiдiрвала вiльний дух гвропейцiв, що вже почало проявлятися в кризових явищах.
   Iсторична драма укра¬нського народу полягала в тому, що вiн намагався погднати несумiсне - свободу i державу i для цього пiшов на угоду з дияволом (державою), вважаючи, що з ним можна домовитися i вiн буде поважати яки¬сь то там вольностi. Диявол нiколи не тримаг даного слова бо не маг честi. ¦ одне слово, яке часто вживав Шевченко, i яке вiдображаг найбiльш суттгву рису цього диявола - неситий. Вiн нiколи не буваг цiлком задоволений i завжди готовий пролити море кровi, чи вчинити геноцид, чи пiти на зраду даного слова, чи зробити будь-яку пiдлiсть задля ще одного клаптика землi. I вiн робитиме це при найменший нагодi, i коли вiн отримаг цей клаптик землi, то це стане для нього великим святом - експансiя i перемоги - це головне, заради чого вiн iснуг. I вiн перетворюг свiй народ в слухняних рабiв, якi починають ототожнювати державу i Вiтчизну, i готовi покласти життя заради чергово¬ експансi¬ i перемоги, i зробити ¬¬ предметом свог¬ гордостi. При цьому вiн здатен на будь-яку ницiсть по вiдношенню до власного народу, бо вiн маг силу в сво¬х руках i вiдчуваг безкарнiсть. Угода з державою не може бути вiдкликана, тiльки сила або крах само¬ держави можуть щось змiнити. Переяславська угода протрималась тiльки п'ять рокiв i закiнчилась Конотопською битвою. Якби не перемога в цiй битвi доля Укра¬ни склалась би бiльш трагiчно i дуже швидко.
   Чи може вiльна спiльнота протистояти агресивному тиску держав? На жаль, ми знагмо тiльки два цiлком позитивнi приклади - Швейцарiя i США (де джерелом свободи була Нова Англiя), втiм в останньому випадку допомогла наявнiсть океану. Унiкальний варiант подiй спостерiгався в Англi¬, де на протязi близько 400 рокiв ¬¬ бурхливо¬ iсторi¬ йшло протистояння суспiльства i держави, причому в основному перемогло суспiльство. (Перший у свiтi парламент - 1265 рiк i майже безперервна боротьба до приблизно 1689 року. Може ця боротьба й стала причиною виникнення унiкально¬ англiйсько¬ нацi¬?) Разом з тим, не викликаг сумнiву, що власне вольностi гвропейських мiст, якi iснували незважаючи на державний i релiгiйний тиск, перетворили ¦вропу на свiтового лiдера.
   Чи могла Укра¬на - породження вiльно¬ спiльноти - протистояти сусiдам, як це спромоглася зробити Швейцарiя? На мiй погляд, могла, якби цiлеспрямовано розвивала вже iснуючий в Укра¬нi принцип, народ-армiя, якраз той, що забезпечив ¬й перемогу в вiйнi 1648 року i що на нього ж таки опиралась Швейцарiя. На жаль, на вiдмiну вiд Швейцарi¬ Укра¬на не мала бодай невеличкого утворення, яке б стало "центром кристалiзацi¬" i поширення органiзацiйних форм цiлком однозначно¬ спрямованостi, щоб не допустити розкол, чвари i Ру¬ну. Але я не сумнiваюсь, що сусiднi держави почали би рвати Укра¬ну на частини i свобода, якби вона була завойована, далась би дуже великою кров'ю. В усякому разi, укра¬нська соцiальна практика показала свою життгздатнiсть навiть в умовах iмперського тиску.
   I нарештi, може найважливiше питання, чи може спiльнота перейти вiд стану "сильно¬ держави" до стану "сильного народу"? На жаль, в цьому вiдношеннi iсторiя демонструг нам масу негативного досвiду - якщо вiдродження i вiдбувалось, то займало досить довгий iсторичний перiод i супроводжувалось рiзного роду соцiальними потрясiннями. Якщо народ на протязi довгого часу жив в сильнiй централiзованiй, а тим бiльше, тоталiтарнiй державi, то ця стигма на його свiдомостi довго не заростаг, а "змiна правил гри", як про це розмiрковують економiсти, не даг бажаного ефекту. Укра¬на в цьому вiдношеннi маг певнi переваги - по-перше, вона вiдчувала на собi колонiальний тиск, а це породжувало спротив антидержавно¬ спрямованостi, i прагнення до самостiйностi в середовищi широких мас, по-друге, вона була утворена потужним iмпульсом свободи, що не зник остаточно в суспiльнiй свiдомостi укра¬нцiв. I цi фактори цiлком себе проявляють в укра¬нських процесах державотворення (особливо це стаг помiтним в порiвняннi до Росi¬).
   Якщо наше суспiльство хоче розвиватись, воно повинно сформувати бодай якi-небудь уявлення щодо майбутнього. Чого ми хочемо для Укра¬ни через 10 - 20 - 30 - 50 рокiв? Цi уявлення впливають на формування нашо¬ системи цiнностей, на iндивiдуальний вибiр i планування майбутнього в кожнiй сiм'¬. Що для нас важливо в першу чергу? Бути ситими якомога скорiше? Тодi треба пiдтримувати популiстiв, якi обiцяють нагодувати народ за 1 - 2 роки, i прихильникiв авторитарного режиму. Дiйсно, як показуг досвiд останнiх 20 рокiв, авторитаризм чи корпоративiзм демонструг можливiсть досягнення високих темпiв розвитку кра¬ни i вiдповiдного зростання добробуту громадян. (Особливо вражають досягнення, коли кра¬на починаг "з нуля" в мобiлiзацiйному режимi). Але не надовго. Чому? Тому що не розвивагться, а навпаки, деградуг людський капiтал, бо усiм керуг бюрократична машина, яка до того ж формуг сво¬ власнi iнтереси. Демократi¬, в яких роль держави мiнiмально-необхiдна, маючи меншi темпи розвитку, виграють за рахунок стабiльностi i далеко¬ перспективи. Вони виграють завжди. Основна причина ¬х успiхiв в тому, що вони забезпеченi "якiстю людини", людським i соцiальним капiталом, атмосферою довiри i гарантiй прав, повагою до людини - людина стаг об'гктом i суб'гктом державностi i людина забезпечуг процвiтання кра¬ни. Людський фактор - основний фактор iсторi¬. Вiд якостi людей залежить, чи виникне нова цивiлiзацiя, чи буде iснувати суспiльство рабiв.
   А тому на Укра¬нi маг бути нацiональна iдея - створення нацi¬ вiльних i достойних людей. Це г первинне, що потягне за собою усе iнше. I це г те, що маг далеку перспективу. Наш народ, який довгий час перебував в умовах iмперi¬ i ще не вiдiйшов вiд тоталiтарного похмiлля, втратив соцiальнi практики, властивi вiльним суспiльствам i вiльним людям. Вiн не знаг якi можливостi даг свобода, а коли взнаг - не знаг як ¬х використати, бо сам не маг досвiду i не бачить навколо себе живих прикладiв. Свобода може стати згубною. Свобода маг надаватись поступово, невеличкими дозами, як найсильнiшi лiки i це дозування маг робити держава. Якщо вiдразу знищити державу i встановити народовладдя, почнеться хаос i кра¬на буде вiдкинута в минуле. В цьому вирiшальна роль держави на перехiдний перiод, що як поводир веде слiпого i допомагаг уникнути падiння в прiрву, допоки слiпий не прозрiг i не позбудеться поводиря. Люди ще повиннi пройти довгий шлях, повиннi вчитися грамотно i рацiонально використовувати матерiальнi ресурси, якi будуть отримувати громади, створювати механiзми суспiльного контролю, участi громади в вирiшеннi важливих питань, формувати ментальнiсть господаря i вiдповiдально¬ людини у сво¬й громадi, нетерпимiсть до корупцi¬, подоланню традицiйного, "моя хата скраю". Але це процес, який може потребувати навiть змiни поколiнь i то при умовi наявностi хорошо¬ системи виховання дiтей. Виховання i освiта мають стати прiоритетом держави - це головний фактор формування нацi¬. Держава повинна направляти на стажування в передовi кра¬ни якомога бiльше молодi - треба брати усе найкраще, що г у свiтi i враховувати помилки сусiдiв. А тому, шлях нашо¬ кра¬ни маг бути максимально узгоджений з нашими умовами в усiх вимiрах, це маг бути конкретний i оптимальний шлях без копiювання "гвропейських стандартiв", якi знову ж таки г характерними саме для гвропейських кра¬н i не можуть бути тупо перенесенi на укра¬нський -рунт. Я вважаю, що потенцiально Укра¬на може пройти свiй шлях i навiть стати де в чому зразком для кра¬н ¦вропи. Той хто сам пройшов свiй шлях, хто подолав усi труднощi переходу - набрався неоцiненого досвiду, укрiпився i випрацював iмунiтет проти соцiальних хвороб, i це залишагться надовго - власне у цьому полягаг механiзм утворення ново¬ соцiально¬ практики i ново¬ цивiлiзацi¬. Те, що отримано даром або нав'язане силою i при тому не стало органiчною частиною суспiльства, не йде на користь i вiдторгагться. Скороспiле пригднання до ¦вросоюзу могло би суттгво зашкодити Укра¬нi.
   В даний перiод часу наше суспiльство знаходиться в ситуацi¬, коли роль держави все ще дуже значна, може вирiшальна. Цей тонкий, навiть ювелiрний процес переходу до народовладдя, може контролювати лише досить таки жорсткий державний механiзм. А тому для успiху справи суспiльство повинно бути, як це не дивно звучить, вiдповiдальним перед державою - бути достатньо соцiалiзованим, полiтизованим, щоб робити осмислений i продуманий полiтичний вибiр, а також дуже вiдповiдально i виважено вiдноситись до масових соцiальних акцiй, щоби вони штовхали кра¬ну вперед, а не назад, тим бiльше, не в прiрву. Державу врештi-решт створюг сам народ, i якщо держава не в змозi захистити права i свободи цього народу, лiквiдувати iснуючий розкол влади i суспiльства, то в цьому г також вина самого народу, це означаг його недостатню зрiлiсть i полiтичну роль в процесi державотворення. Вiдповiдальнiсть, продуманiсть i виваженiсть на усiх рiвнях, починаючи з того, хто ставить хрестик в бюлетенi i закiнчуючи парламентарiгм i президентом, маг стати нормою сьогодення. Ми не можемо допустити ново¬ Ру¬ни.
   Що г показником якостi змiн, якi вiдбуваються у суспiльствi. Рiвень життя? Тривалiсть життя? Вiдсутнiсть корупцi¬? Самоврядування? На мiй погляд, показником реальних змiн с суспiльствi стане наявнiсть i розвиток самостiйно¬ кооперацi¬ мiж людьми, можливiсть i бажання творити спiльну справу, бо тiльки зi спiльних справ може народитися щось суттгве. I це буде означати нову якiсть громади, яка походить з ново¬ якостi людей-громадян, свiдчити про зародження ново¬ соцiально¬ практики.
   Якщо думати про досить вiддалене майбутнг, то треба враховувати наявнiсть в сучасному свiтi дуже грiзних тенденцiй, подальший розвиток яких прогнозувати неможливо. Цiлком ймовiрно, що цивiлiзований свiт чекаг нове середньовiччя. Тiльки сильна, органiзована, самодостатня громадянська нацiя в таких умовах маг шанси захистити сво¬ цiнностi.
   Воля створила Укра¬ну i укра¬нську нацiю, i якщо той iмпульс волi, що його започаткували нашi далекi предки, не вмер, не загинув, i якщо пiд сiрим попелом ще десь тлiють залишки того вогню, то нашому поколiнню i нашим найближчим нащадкам випала честь i вiдповiдальнiсть розпалити той вогонь, щоб вiн зiгрiв душi нашого многостраждального народу i освiтив дорогу усiм, хто зневiрився i втратив надiю.
  
   Мельники, 2016.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   181
  
  
  
  
Оценка: 4.86*4  Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"