Череватенко Татьяна Геннадиевна : другие произведения.

Що в нашому життi найголовнiше?

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


  • Аннотация:
    На украинском языке Українською мовою


Що в нашому життi найголовнiше?

  
   Колись дуже давно, ще мабуть до мого народження, свiт був добрим i лагiдним, нiби обiйми рiдно§ матерi. Та, певно вiн так сильно змiнився, бо у ньому з'явився я. Чорнявий хлопчисько "без роду i племенi". Нi матерi, нi батька я не знав. Так i з'явилось моє прiзвище "Незнайло". Хтось допомiг з дитинством, тому, що воно, на вiдмiну вiд iнших дiтдомiвцiв, в мене було. Допомiг високий худорлявий чоловiк, якось випадково за§хавший у наш дитячий притулок. У нього були довгi вуса, та товщелезний гаманець. Чомусь, проходячи повз мене вiн випадково (чи може, навмисно?) його загубив. Сьогоднi, мабуть, при нагодi повернув би йому цю дорогоцiнну рiч. Але тодi бiдний хлопчисько радiв, що не довелося цей гаманець поцупити. Дякую дуже, вельмишановний пане, за смачнi солодощi, якими я бавився декiлька рокiв, за маленькi iграшки (бо великi могли побачити iншi дiти, та прийшлося б дiлитися), за прекрасне, хоч i поодиноке, дитинство. Я й досi зберiгаю цей гаманець, на згадку, чи на слушну нагоду повернути iз щирим словом "Дякую".
   Та нагода така, поки що не настала. Пiсля дитинства прийшла юнiсть. Високий, чорнявий парубок iз заздрiстю споглядав на хлопцiв, що мали змогу так гарно i смiливо залицятись до дiвчат. Бо смiливiсть не була менi притаманна. А дiвчата завжди полюбляють звичайнiсiньких нахаб. Та я дуже не сумував, бо хоч i був вже "парубок, хоч куди", але, все ж, ще малий. Та й не до дiвчат було. Вже тодi, в класi десятому, готувався до вступу в iнститут, на математичний факультет. А математика - наука дуже тендiтна та вибаглива. Ї§ мало вивчати, §§ розумiти потрiбно. Тому, дiвчата автоматично перейшли на другий план, а математика - жiнка моє§ мрi§ - на перший.
   В iнститут поступив одразу, бо два роки мук та страждань просто не могли минути безслiдно. Так от, тепер в мене попереду було цiлих п'ять рокiв вiльного, веселого студентського життя. Це я так собi думав.
   Мешкав у гуртожитку, менi не звикати. Товариш по кiмнатi часто пригощав рiзними смачними домашнiми стравами, що передавали його рiднi з села. А я все сидiв, та вчив свою математику. Тепер вже вищу. Так i минув перший курс мого навчання.
   Група в нас була дружньою, та лише пiсля першого курсу. Бо довго не могли звикнути один до одного, такi були всi рiзнi та сором'язливi. А коли вже трошки пiдросли, на другому роцi навчання стали святкувати не лишень днi народження, але й здачi-нездачi iспитiв та залiкiв. Саме тодi, пiсля здачi одного з iспитiв, а саме, останнього в першому семестрi другого курсу, я вперше побачив §§. Що й казати, бачив я §§ й ранiше, лише не помiчав. А помiчав я лише вищу математику. Та й те, що нарештi помiтив Марусю не дуже допомогло. Бо вона мене не помiтила. А може й помiтила, але не подала виду. Дiвчина була дуже сором'язлива, але неймовiрно вродлива та розумна. Любив я дуже пожартувати, а вона, як й iнщi - послухати. Та чомусь, не вистачало менi, як завжди, смiливостi, щоб хоча б запросити Марусю на прогулянку. Але й не один був такий, що до не§ залицявся (хоч я й залицявся лише подумки). Тодi я собi став так розмiрковувати "Нехай дiвчинка погуляє трохи, вона добра, та багато хлопцям не дозволить. Та й я погуляю трохи. Наберуся смiливостi, потренуюсь на iнших дiвчатах. А потiм до не§. Куди ж бо вона дiнеться?" Так й парубкував. На не§ задивлявся, та з iншими зустрiчався. Але ж трапилося так, що проґавив я своє щастячко. Не встиг i вусом повести, як мою Марусю iнший пiд вiнець повiв. А я, так i лишився нi з чим. Та був то вже останнiй курс iнституту, серце моє вщент розбилося. Хоч iншi дiвчата увагою не обминали, не §х увага була потрiбна. Я був парубок молодий, цiкавий та перспективний. Тому вибiр серед дiвчат був широкий, лише менi зовсiм не потрiбний. Бо розумiв - не кохання то, а пиха. Здобути собi "найгарнiшого, найперспективнiшого чоловiка, за яким усi дiвчата сохнуть". А менi таке непотрiбне було. Тому Маруся й запала у серце - iншою була, не як всi вони - "гарпi§". Та що ж вже поробиш, як доля сама все по мiсцях розставила? Марусi iншого чоловiка, менi iншу дружину - математику, вищу. Нiчого менi не лишалося, лише смирiння. Прийняв я цю математику як належить. Поступив у аспiрантуру, та почав писати кандидатську роботу. Потрiбно вiдмiтити, що математика була дружиною спокiйною та вiрною. Тому, кандидатську роботу я писав гарно й скоро. А вже не моя Маруся, тим часом, народила двох хлопчакiв близнюкiв, схожих не на батька, а на мати. Гарнi були хлопцi. На §х хрестини вся наша група зiбралася, та лише я сумний був, бо дуже хотiлося, щоб цi хлопчаки ще й на мене схожими були. Та в одному, менi, все ж, пощастило. Одного з сво§х синiв Маруся назвала мо§м iменем "Василiй". Хоча й казали, що iм'я його в честь дiда чоловiка Марусi, але серце моє вiдчувало, що це лише привiд. Та бiльше я за хлопцiв радiв, нiж жалкував, бо була в них мати, й рiдний батько був. А як був я байстрюком самотнiм, так §м i лишився.
   Та доля, жiнка з характером. Й не терпить прирiкань. Мабуть, саме тому на моєму шляху з'явилась Оксана. I як я тiльки повiрив §§ солодким словам та обiймам, §§ чорним очам та гнучкому стану? Як тiльки опам'ятався, було пiзно, бо тодi Оксана вже носила пiд серцем мою дитину. Зiграли ми невеличке весiлля, та стали жити як чоловiк i дружина. На той час я вже був кандидатом математичних наук, чоловiком "годочкiв" тридцяти. Непогано заробляв, та мав власну трикiмнатну квартиру, хоч i не в центрi мiста, але у чудовому й спокiйному районi.
   Математика, ревнивою жiнкою, перейшла на другий план. Бо на першому з'явилась Оксана. Пiклувався я про не§ гарно. Годував фруктами, балував свiжими соками, бо вагiтна жiнка буває дуже примхливою та вередливою. Та от, коли до народження нашо§ дитини лишився всього на всього мiсяць, прийшла до мене Маруся, i стала жалiтися на свого чоловiка. Я дивився на не§ й дивувався. Нiби то все в них з самого початку було так гарно, "душа в душу " жили. Нiколи й чутно нiчого вiд не§ не було. Мабуть, вже зовсiм погано стало, якщо до мене прийшла.
   Та це мо§й Оксанцi не дуже сподобалось. Хоча ми й у трьох на кухнi сидiли, i розповiдала Маруся про своє життя тяжке нам обом, та Оксана моя знервувалася вся. Так рознервувалася, що народила дитину передчасно. Важкi пологи були, та лiкарi добрi трапилися. Народилась у нас дiвчинка. Маленьке й беззахисне створiння. Дуже менi хотiлося Марусею §§ назвати, та язик не повертався таку пропозицiю на розгляд внести, бо знав, що Оксана хоч i здається простою жiнкою, та все ж таки жiноче серце краще будь-якого детектора брехнi у свiтi.
   Одного разу, прийшов я до своє§ дружини в лiкарню, а вона й каже: "Василiй, знаєш, здається менi, що нашiй донцi iм'я Маруся дуже пасуватиме" Сказала, а сама очi в пiдлогу потупила... Серце в мене тодi на шматки розiрвалось. Сiв я бiля Оксани, пригорнув §§ до себе й гiрко заплакав. I здалося менi тодi, що рiднiшо§ людини, нiж моя Оксана, немає у цiлому свiтi. Та певно, що й не було.
   Але назвали ми свою доньку Оленкою. Бо не хотiв я серце дружинi на шматки рiзати, та й собi рану сiллю кожного дня посипати.
   Донька наша росла швиденько, а коли §й чотири рочки виповнилось, народила Оксана менi ще й сина. На той час Маруся iз сво§м чоловiком розлучилась, та була жiнкою самотньою. Бувало, до нас iнколи зайде, побiдкається на своє важке життя, подивиться на наших дiточок, та пiде додому, до сво§х синiв. В такi днi моя Оксана особливо сумною була, бо ще й досi не розумiла, що немає в моєму життi нiчого кращого й рiднiшого, нiж кохана дружина, лагiдна донька й син, що був моєю маленькою копiєю. Бо нiколи в життi не знав я своє§ родини, й не мiг нiкому вiдкритися. Бо то ж не я, бовдур, вiдкрився для не§, то вона, ластiвко моя, вiдкрила душу загублену, для нас обох вiдкрила.
  
  

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"