Черная Дракона: другие произведения.

Ангел Смерти

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Оценка: 10.00*4  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Об ангелах, крышах и любви =)
  Аксар Ангел Смерті задумливо дивися на землю, сидячи на даху багатоповерхівки. Його забавляла постійна метушня смертних і він часто сидів на якомусь даху, спостерігаючи. Тонкі губи його ледь кривились в посмішці. Він підгинав одне коліно, а другу ногу звішував з краю даху і схиляв голову так, що його темне, блискуче і густе волосся падало йому на прекрасне обличчя. Він дійсно був подібним на ангела. Це і не дивно, він ним і був. Прекрасним, як бог, ангелом. Прекрасним і смертоносним. Саме за це його і називали ангелом смерті. Звичайно у смерті немає ангелів, але він був "бойовим" ангелом, одним з найкращих. Його ім"я було заслуженим. Раптом він почув якийсь дуже тихий звук і повернув голову. Люк, який вів на цей дах хтось відкривав. Асар подумав, і вирішив не зникати, йому стало цікаво. На дах вилазила дівчина. Вона з натугою відкинула кришку і оглянулась. Коли вона побачила Аксара, її очі розширились. Вона в нерішучості завмерла. Аксар посміхнувся.
  - Привіт. - спокійно сказав він своїм чарівним голосом.
  - Привіт... Пробач, а можна і мені посидіти? - дівчина нарешті вибралась з люку і знову з натугою закрила його. - Я не заваджу?
  - Чому ж ти маєш мені заважати? Це ж не мій дах. А що ти тут робиш? - Аксар продовжував привітно посміхатись.
  - Нууу... Поки що нічого... Збиралась просто подивитись як тут. І бачу що тут гарно. Тепер от хочу посидіти, подивитись.
  - Тобі подобається висота?
  - Мені багато що подобається. Висота теж. - дівчина посміхнулась і, підійшовши до краю, сіла, звісивши ноги.
  - А не боїшся так сидіти?
  - А чому я повинна боятись? - дівчина насмішкувато при підняла брову.
  - Дійсно. - Аксар розсміявся. - Боятись нічого. Але я знаю багатьох людей, які би боялись так сидіти.
  - Ну так я - не вони.
  - А як тебе звати?
  - Ольга. - вона заправила за вухо прядку рудого волосся і повернула до нього голову, - Але мене частіше називають Танцюючою. Я вже звикла. А тебе?
  - Мене називають Аксаром. А чому у тебе таке дивне прізвисько?
  - Ну я не знаю... Напевно тому, що я люблю танцювати. - вона усміхнулась і схилила голову на бік. - А чому тебе називають Аксаром?
  - На якійсь древній мові це означає "ангел смерті". Мені просто подобається.
  - Цікаво. Гарне прізвисько. - вона знову глянула на нього своїми сірими очима і усміхнулась. Усмішка її дуже прикрашала.
  - Дякую. - Аксар непомітно розглядав дівчину. Правильні риси обличчя, розумні очі, тонкі брови, високе чоло, гарна, пропорційна фігура. Вдягнена в темно-сині штанці, блакитну легку блузу з вишивкою і сандалі. Танцююча була дуже симпатичною. Ангел ледь помітно посміхнувся, - Ти живеш тут?
  - Де тут?
  - Ну, у цьому будинку.
  - Ні.
  - А де ти живеш?
  - В будинку.
  - А... Гм... А в якому будинку? - Аксар був дещо здивований відповіддю дівчини, але помітивши легку посмішку на її вустах, вирішив теж прийняти правила її гри.
  - В іншому. - з кожною відповіддю Танцююча усміхалась все ширше.
  - В якому саме іншому?
  - В тринадцятому.
  - Він в цьому районі?
  - Так.
  - А де?
  - Там. - її усмішка стала широкою, в очах поселились смішинки.
  - Так, все, здаюсь. - Аксар підняв долоні в жартівливому жесті. Він вирішив трохи поступитися дівчині і був ви нагороджений - вона була задоволена і це було яскраво видно по її обличчю, - Може розкажеш як ти тут опинилась?
  - Інформація за інформацію. Ти розкажеш мені, я - тобі. - Танцююча розвернулась до нього і по-турецьки підібрала ноги, трохи єхидно розглядаючи його.
  - Згода. Але ти перша.
  - Ну добре. Я шукала вихід на якийсь дах уже досить давно, оскільки в моєму будинку він закритий. Цей будинок - перший, який не замкнений на пудовий замок. Ну от я і вилізла подивитись як тут. Твоя черга. - і вона, спершись ліктем на розвернуте коліно і підперши долонею підборіддя, з усмішкою подивилась на нього, всією своєю позою демонструючи очікування.
  - Ей, почекай, я вважаю що це трошки замало. А нащо ти шукала вихід на дах? - Аксар жартівливо-обурено впер руки в боки.
  - Ну... - Танцююча подумала, і, напевно, вирішивши все-таки відповісти, потерла пальцем перенісся. - Якщо чесно, то я сама не знаю. Просто так захотілось. Захотілось побачити як це - на даху.
  - І як тобі?
  - Сподобалось. - вона потерлась щокою об плече, - Але ти мені зуби не заговорюй! Твоя черга!
  - Та я не заговорюю. Мені і розповідати нема чого... Просто мені подобається це місце. Люблю тут сидіти. - він подивився на горизонт в який заходило сонце, а потім перевівши погляд на неї усміхнувся, - Тут приємно.
  - Дійсно. - вона теж посміхнулась.
  Вони замовкли, спостерігаючи за заходом сонця. Його червона куля повільно і велично провалювалась в міські багатоповерхівки, кидаючи на все вогнисті бліки. Коли вони потрапляли в очі Танцюючій, вона смішно морщилась і відсмикувала голову. Аксар усміхався і майже не кліпав - він любив "сонячні зайчики". Йому було спокійно і смішно, його забавляла безпосередність Танцюючої. Поруч з нею він не відчував себе тисячолітнім ангелом, а звичайним смертним і насолоджувався цим відчуттям. Можна сказати, що йому було добре. Коли сонце остаточно провалилось за обрій, Танцююча, зітхнувши, встала.
  - Треба йти. Мене ще вдома чекає-недочекається робота. Рада була познайомитись. Бувай. - і вона відкинувши люк і помахавши рукою почала спускатись.
  - Бувай. - Аксар теж помахав рукою і поспостерігав як вона вийшла з під"їзду і пішла кудись між будинками. Він знову посміхнувся, на цей раз трошки сумно - навряд чи вони колись побачаться знову, розправив крила і злетів у небо, що почало темніти. У нього теж ще були справи.
  
  
  
  
  Аксар знову сидів на даху. Він вирішив більше не бачити Танцюючу - дівчина могла відчути симпатію, яка могла вирости у щось більше, а він не хотів болю. Для себе і для неї. Вона була цікавою, незвичною. Вона була не зовсім такою як інші, але вони в будь-якому випадку не могли бути разом. Ангелам не заборонено любити, але ж він безсмертний. Люди швидко гаснуть залишаючи після себе могилу в землі і могилу в душі. Аксар не хотів цього. Хай краще вона залишиться яскравим спогадом, прекрасним спалахом. Тому він от уже кілька днів сидів на іншому даху. Він просто не міг відмовити собі у цьому задоволенні. І десь, дуже глибоко, на самому дні підсвідомості, він надіявся, що вона його знайде, але, звичайно, ніколи б собі у цьому не признався. Ангели повинні вміти керувати собою. Але... він не міг, або просто не хотів гасити це почуття. Саме ця глибоко підсвідома надія і змусила його приземлитись на даху будинку, розташованого у районі, сусідньому до району Танцюючої. Аксар зітхнув, вмостився трохи зручніше і раптом відчув що на дах будинку поряд хтось піднімається. Не в силі подолати дурне сподівання він випрямився і вдивився туди. Його надія повністю виправдалась. На плоску поверхню даху вилазила дівчача постать. Звичайно, це була Танцююча. Вона дістала із торби на плечі якийсь складений папір і, випроставши його, щось на ньому позначила. Тоді випросталась і оглянулась навкруги. Раптово, вона побачила його. Завмерла на хвилинку, а тоді помахала рукою. Аксар усміхнувся і помахав у відповідь. Вона поплескала себе по грудях, потім, перевернувши руку поворушила двома пальцями ніби йдучи ними кудись, а тоді вказала на нього. Аксар зрозумів, що вона питалась дозволу залізти до нього. Він махнув рукою запрошуючи її. Вона усміхнулась і почала спускатись. Аксар протягнув руку до кришки люка і, клацнувши пальцями, просто розпилив замок, щоб вона могла залізти. Через п"ять хвилин її голова показалась в дірці люка.
  - Привіт. - вона широко посміхнулась, - Я рада тебе бачити.
  - Я... теж радий. Привіт. А як ти тут опинилась?
  - Ну, я продовжила шукати будинки з відкритими дахами. Знайшла ще три. - похвалилась вона і витягла з торби той же папір, який виявився великою і точною картою. Дійсно, чотири будинки були окреслені чорним маркером. Вона, трошки порившись у торбі знайшла ще і маркер і окреслила п"ятий будинок. - Ну от. - вона усміхнулась, - Тепер п"ять.
  - Супер. - він теж усміхнувся. Він був дійсно радий її побачити. Вона сховала карту і знову сіла на краю.
  - Слухай, от я подумала... "Ангел смерті". А хіба у смерті є ангели? Хіба смерть служить світлим, щоб у неї були ангели?
  - Ну... Ні. Смерть нікому не служить. - він усміхнувся. - Просто мені сподобалось словосполучення.
  Вона із таємничою усмішкою подивилась на нього і, єхидно примружившись, спитала, міняючи тему:
  - Тут теж приємно? - Аксар з хвилинку мовчав, але йому стало ніяково і він спробував оправдати своє зникнення.
  - Ну... Я... на різних дахах сиджу...
  - Тсс... - вона приклала палець до губ і, усміхнувшись знову, махнула рукою, - Це, в принципі, не має значення.
  Він дивився на неї дещо розгублено і вона, побачивши це, заглянула йому в очі і пояснила:
  - Немає вчора. Так само як і немає завтра. Є тільки сьогодні і зараз. Існує тільки даний момент. Насолоджуйся ним. - і вона, трошки примруживши праве око і ледь усміхаючись, схилила голову на бік. - Розумієш?
  Аксар дивився на неї, на вогнисте волосся, на сталевого кольору очі і... розумів. І тому він усміхався їй у відповідь. Вона, напевно, мала на увазі щось інше, але він розумів те, що йому було потрібно. Немає завтра. Не треба задумуватись, що може статись. Проблеми треба вирішувати тоді, коли вони приходять. Треба жити тим, що є зараз. Аксар дивився на небо, що поступово темніло і розумів. В цей момент він був вільним. Коли небо зовсім потемніло, Танцююча встала.
  - Я маю йти.
  - Ти прийдеш сюди завтра? - неочікувано для самого себе, спитав Аксар. Вона подивилась на нього і усміхнулась.
  - Напевно. Ввечері. Тут дуже гарно видно захід сонця. Бувай.
  Вона пішла а Аксар ще трохи посидів, дивлячись їй в слід і думаючи про Танцюючу.
  - Здається, ти закохуєшся, крилатий. - пробурмотів він тихо, - Чи потрібно тобі це? А! Перестань нити! - і, стрімко підхопившись, стрілою злетів у небо.
  
  
  
  Наступний тиждень, Танцююча кожного дня ввечері приходила на дах будинку і проводжала з ним захід сонця. Деколи вона приносила фотоапарат і фотографувала щось. Деколи - малювала в альбомі. Деколи Аксар читав їй вірші. Вони мало говорили, але, здається, їм це і не було потрібно. Вони просто насолоджувались моментом. Тишею, червоними фарбами сонця, висотою, присутністю одне-одного, небом... В ці вечори Аксар забувався. Йому було добре і спокійно. Ці вечірні тихі посиденьки доставляли йому невимовну насолоду. Він спостерігав, як в ньому росте кохання і не обмежував його. Він хотів бути вільним. Одного разу, коли вона в черговий раз малювала щось у світлі заходу він тихо заговорив:
  - Я повинен тобі щось сказати. - вона підняла голову від альбому, з мить дивилась на нього, і відклала малювання в сторону.
  - Я слухаю тебе.
  - Ти багато чому мене навчила... Я відчуваю себе вільним. Ти правильно сказала - існує тільки даний момент. І... - він подивився їй просто в очі, - Я кохаю тебе. - Аксар завмер, очікуючи її відповіді і уважно дивлячись на неї.
  Вона теж завмерла. Декілька секунд вона сиділа нерухомо і тільки вітерець ворушив її волосся. Потім, вони зібрала олівці і альбом в торбу і встала, намагаючись на нього не дивитись. Зі все більшою тривогою в серці Аксар дивився на неї і теж встав.
  - Я більше не прийду. - її голос звучав глухо. Вона спробувала пройти повз нього до люку, але він загородив його собою.
  - Стій! Почекай... Не йди отак... Чому?... Чому так? - він вдивлявся в її обличчя, намагаючись зловити її погляд, але вона постійно відводила очі, - Поясни мені... Я благаю, поясни... Чому?...
  - Ми не можемо бути разом... Пробач. - і вона знову спробувала пройти. Аксар схопив її за руку і в той же момент холод пронизав його серце. Доторкнувшись до неї він відчув, що Танцююча... не була людиною... Він відсахнувся і здивованими очима дивився як вона з сумом і навіть... болем, посміхається.
  - Хто ти?... - він був шокований.
  - Не треба було Аксар. Не треба було... Я та, кого люди, а за людьми і ви, ангели, разом з демонами почали називати Смертю. Не треба було тобі дізнаватись про це. Так у тебе би ще залишилась надія... Жорстока і безпідставна, але надія. А так... Я Смерть, Аксар. Ти вже боїшся мене. Боїшся, бо знаєш, що безсмертний ти тільки у зрівнянні з людьми. Але ти не вічний. Чомусь ті, хто живуть так довго, як ти, не хочуть вмирати більше ніж швидкоплинні люди. Тому ми не можемо бути разом. Я кохаю тебе, Аксар, але твоє кохання уже майже змив страх - я ж відчуваю це... Пробач...
  Вона повернулась до нього спиною і зібралась уже спускатись вниз, як раптом Аксар схопив її за руку і розвернув до себе. Вона з болем дивилась на нього, чекаючи люті чи ненависті в його очах, але він просто схилився і , ніжно обійнявши, поцілував її. Через мить, а може через вічність, він притулився щокою до її вогнистого волосся і тихо сказав, не випускаючи її з обіймів і відчуваючи як вона теж обіймає його:
  - Не існує завтра. Існує тільки зараз. Це сказала ти. Мені все одно, розумієш? Все одно. Ти - це ти, і я кохаю тебе. І більше нічого не має значення. Дозволь мені бути з тобою. Це мій вибір. Дозволиш?... - він трошечки відхилив її і питально заглянув в її обличчя. Вона серйозно дивилась йому в очі.
  - Ти будеш моїм ангелом? Підеш за мною? Станеш Ангелом Смерті? Це буде тяжко. Тебе будуть боятись. Тебе будуть ненавидіти. Ти дійсно цього хочеш? Замість відповіді він просто усміхнувся і притулився лобом до її лоба. Вони стояли і усміхались. Усміхались бо йому було все одно. Усміхались бо вона була щасливою. Усміхались, бо він був вільним. Усміхались просто так, бо були поряд. Вони стояли на даху будинку і усміхались. Дві постаті - хлопець у білих шатах і з розгорнутими білосніжними крилами, які поступово почали чорніти і дівчина у чорному вбранні з білосніжним довгим волоссям і срібними очима - Смерть і її Ангел.
Оценка: 10.00*4  Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
В.Корн "Артуа.Звезда Горна" С.Бадей "Стремительный полет" О.Лукьянов "Лилис" Е.Гордеева "Закон притяжения" А.Тьма "Клинок Белого Пламени" В.Проскурин "Путь Феникса" Д.Казаков "Путешествие на Запад" В.Гвор "Поражающий фактор" Н.Бульба "Время перемен.Воплощенные" О.Филимонов "Уходя,гасите всех" Е.Никольская "Красавица и ее чудовище" М.Николаева "Фея любви,или Демон в юбке" А.Бобл "Мемория" А.Левицкий "Аномалы" А.Матвеева "Досадный случай" Е.Звездная "Катриона.Принцесса особого назначения" И.Петров "Повелитель войны" О.Демченко "Бремя удачи" А.Орлова "Любовь до гроба" Ю.Зонис "Боевой шлюп Арго" А.Кленов "Игра без правил" В.Поляков "Шаг за грань" О.Верещагин, А.Ефимов "Шаг за грань" А.Мегедь "Серый страж" Е.Белецкая, И.Эльтеррус "Лучшее место на земле" С.Лысак "Капитан Летающей Ведьмы" Ю.Новикова "Путь за грань" С.Гатаулин "Вирус" В.Кувшинов "Лэя" М.Михеев "Охота на невесту" Ю.Иванович "Отец Императоров-5.Демоны обмана"

Как попасть в этoт список

Сайт - "Художники"
Доска об'явлений "Книги"