Я сиділа на високому різьбленому троні і байдуже дивилася на молодого мага, що з дитячою рішучістю стояв переді мною. А він, стискаючи свій перший посох так, що у нього побіліли пальці, і дивлячись своїми яскраво-зеленими очима прямо на мене, викрикав своїм ще не до кінця чоловічим голосом ритуальні фрази. Знову.
- Я, маг Тезаурус, пройшовши світло і темряву, викликаю! Думки мої чисті, розум гострий, душа спокійна! Перед ликом Стихій, я вимагаю! Сила і могутність!
Я продовжувала спостерігати за ним. Час повільно проповзав через реальність, сухими краплями зрошуючи дорогу небуття. У цьому залі мені нікуди спішити. Мені взагалі нікуди спішити. Молодий маг напружено чекав. А разом з ним напружено чекав і смерковий готичний зал. Всіма своїми колонами, рельєфами і порталами він благав і надіявся - Невже на цей раз? Тільки б на цей раз! Заспокойся, мій вічний і єдиний друже, буде видно. Не підганяй мене, я вже прийняла рішення.
- Я підтверджую Право. Перед ликом Стихій я приймаю.
Маг зітхнув з полегшенням. На марне ти переймався, хлопчику. Хто я така, щоб перешкоджати ідеалістичним самогубцям? З вами найлегше - ви фанатики Ідеї і завжди впевнені в своїй правоті. Ваші душі завжди чисті, бо ви впевнені в чистоті своєї Ідеї. Мені вас шкода.
Я піднялася з кам"яного крісла і підійшла до дальнього кінця залу. Легкий помах кігтів і у стіні відкривається ніша, освічена мертвим білим світлом. Протягнувши руку, я виймаю з неї Сферу і підношу її молодому магу.
- Якщо ти зможеш її підкорити - вона твоя.
Він несміливо бере її в руки, але через секунду на його обличчі висвітлюється рішучість і він заглядає в ї глибину. Я терпеливо чекаю. Я не надіюсь. Після тисяч і тисяч років, у мене майже не залишилось емоцій. Їх стер своїми незчисленними доторками безжальний і байдужий час. У цей Замок і цей зал приходило уже стільки людей... Жінок і чоловіків, магів і воїнів, злодюг і святих. Їх кількість пам"ятають, напевно, тільки Стихії. А тепер і цей маг. Надійся, мій добрий друже. Надійся, зал Чорного Замку. Але я вже бачу, що надії твої знову марні. Обличчя мага вже посіріло, волосся стало тьмяним, а значить що вже недовго. Я підійшла до нього зовсім близько. Я подарую йому спокій. Мало хто удостоївся його у цьому залі. Я обхопила його ззаду за шию і швидким рухом перерізала його горло кігтями. Сфера впала і покотилася по чорній кам"яній підлозі. Маг підняв на мене свої яскраві очі, і в них спалахнула вдячність, а в наступну мить він помер. Я підняла Сферу і повернула її на місце. Вона не образиться на мене - їй і так достатньо душ. Замкнувши нішу, я повернулась до одного з вікон, яке виходило на пусту рівнину, в якій не було життя. Тіло мага вже зникло - Замок поховав його між тисяч інших, що приходили сюди. У мене майже не залишилось емоцій. Вижили тільки дві. Рідкісна гостя - цікавість, яка проявлялась у моїх постійних подорожах і величезній колекції книжок. І деколи, дуже рідко, швидко зникаюча роздратованість на себе. Будь проклятим той день, коли я попросила у Стихій безсмертя за будь-яку ціну. Стихії назначили її. Не можу сказати, що вона несправедлива.
Хранителька Сфери Душ, вічна і безсмертна ув"язнена Чорного замку, відвернулась від вікна і, як тисячі разів до того, пішла в Бібліотеку. До неї завітала безцінна гостя-цікавість, і зі сторони хазяйки, невиховано було не вшанувати її.