Лiрика
Самиздат:
[Регистрация]
[Найти]
[Рейтинги]
[Обсуждения]
[Новинки]
[Обзоры]
[Помощь|Техвопросы]
|
|
|
|
Аннотация:
Свiт цiєї книжки дуже первiсний - мов тiльки-но пiсля творення. Вiн ще подiлений на бiле i чорне, вогонь i воду, морок i сонце. У цьому двосiчному свiтi крешуть синi блискавки, тече з неба важка вода, схрещуються мечi, никають степами схарапудженi конi, а над ними сновигають сторожкi круки. Неомiфологiзм i романтика ще тримають автора у наполегливому полонi свого тяжiння. Та це й не дивно, адже всi вiршi пiд цiєю обкладинкою сповненi безмежного сп’янiння: i вiд мiцного дружнього плеча поряд, i вiд духмяної завiрюхи дiвочого волосся, i вiд шаленого танцю ритмiв i рим. Та що ж бентежить i хвилює найбiльше? Коли тобi так мало рокiв, як авторовi цiєї книжки, важко вiдповiсти на це запитання, а у круговертi чужих i вiчних слiв важко вiднайти своє - тендiтне i обережне. Але „ялинки вже ростуть на горища крiзь стелю”, а крiзь шкаралущу гладеньких строф власнi смисли „тонкими болючими скабками” пробивається просто в серце, i одного зимового (тобто холодного) вечора настає хвилина iстини, хвилина жовтого соняха, хвлина вiдтiнкiв i пiвтонiв... Хвилина поезiї. I з того моменту слово, вiдшкрябане з денця словника, стає раптом опуклим, чiтким, ваговитим, наповненим по вiнця запашним значенням, стає тiльки твоїм, i тому неповторним. Нести його до читача, нести, намагаючись не скаламутити i не розхлюпати, не стерти ту невловиму грань, яка вiддiляє поезiю вiд усього iншого, судилося авторовi цiєї збiрки. Хай щастить у дорозi! МАР’ЯНА ШАПОВАЛ член НСПУ, канд. фiл. Наук
|
I. ЛIРИКА
Новорiччя
Там ялинки ростуть на горища крiзь стелю,
Там снiжинки не тануть у теплих пригорщах,
Там горить по свiчцi в усiх оселях
I тому там зовсiм немає прикрощiв.
По кутках заметами лежать сутiнки,
На ялинках опiвночi оживають iграшки.
Простягають зiрки тоненькi прутики,
Щоб торкнутися казки, хоч би трiшечки!
Там, зiбравшись гуртом, всi уважно слухають,
Притлумивши подих, старi iсторiї
I однi лиш годинники гучно стукають,
Та ще в темному небi пульсують зорi.
Та ще дивно торкається подихом тихим,
Тулиться до серця, зазирає у вiчi
Невеличка мрiя, невеличка примха
Нова мить,
новий день,
новий свiт,
Новорiччя.
Вечiрнiй спiв (пiсня)
Ой, у небi нi зiрочки,
Ой, у полi нi квiточки.
Нiч землею йде
I пiтьму веде,
Не чекаючи анi хвилечки.
Просто день i нiч разом обнялись,
Постояли так й день пiшов кудись.
Тож у небi - нi зiрочки,
В чистiм полi нi квiточки.
Просто нiч прийшла
I кругом iмла
I небес не видко й частиночки.
Просто день iшов, поточивсь та й впав,
Впав iз берега просто в сонний став.
I на небi - нi зiрочки,
У вогнi нi iскриночки,
Заховався свiт
Межи плахт i свит
На днi скринечки.
I заплакало небо в хмарочках
Тихо - тихо так...
Мушля
Блискуча мушля равлика
З пiщаних берегiв,
Незвична бiла забавка
Химерних дiтлахiв,
Що вiтерцем завiяна
Й шлiфована, мов скло,
Мiж камiнцiв просiяна
I витерта пiском,
Зашкрябана, зачовгана,
Рiкою вмита в мул
Чекала довго так вона,
Щоб хтось її здобув.
Чекала й дочекалася:
Тепер вона - мiй друг,
Адже менi дiсталася
З твоїх коханих рук!
Книга
Постав мене на полицi,
Зрiдка бери до рук,
Гортай мої сторiнки,
Дбайливо здмухуй пилюку.
Торкайся хоча б палiтурки,
Бо iнакше я помру,
Бо живу лише там, де ти,
Де твiй погляд i твої руки.
Роби позначки на полях,
Виправляй синтаксичнi помилки,
Дозволяй хоч моїм словам
Проникати тобi у душу!
Притискай мене до грудей
I до вуст (ну хоча б на хвильку!)
Й рiдко-рiдко, щоб я не звик
Ховай пiд свою подушку.
Вiрш
(О. Мандельштам, переклад)
Здригнулося серце, начебто
Наляканий дикий звiр,
А небом сонячнi зайчики
Душi заспiвали вiрш.
Прокинься, музико давнiшнiй,
Радiй, веселись, журись,
Вiдчуй всi тi теплi враження
I мрiї, що мав колись!
До мене тонкою ниткою
Прив'язаний дивний свiт,
А серце у грудях глибоко
Зiщулилось i болить.
А що як, стрiпнувшись шпарко,
Стрiлою через вiки,
Тонкими болючими скабками
Торкнуться мене зiрки?!
Просто
--Усе буде так, як має бути,
Ми ж з тобою просто друзi?
--Наче б то,
Просто iнодi я хочу тебе чути,
Просто iнодi я хочу тебе бачити...
--Я для тебе значу так багато?
--Так, але... чи ж можу помилятися?
Просто iнодi так треба зустрiчатись,
Просто iнодi так важко розлучатися,
Просто iнодi так хочеться почути
Любий голос!
--Заспокойся друже!
Усе буде так, як має бути,
Я тебе кохаю,
Просто,
Дуже...
Гребiнець Лорелей
У країнi туманiв i бiлих лисиць,
Де панує великої тишi нуда,
Де розпливчатий мiсяць, напевно, колись
Найостаннiшi променi свiту вiддав,
Щоб скувати iз них гребiнець Лорелей.
Там глибокi печери, там скелi i степ,
Воєдино злилися, запiнивши свiт;
Там жорстокий володар пiвнiчних пустель
Неприступну фортецю над урвищем звiв,
Щоб сховати у нiй гребiнець Лорелей.
I до ранку в ущелинi лячно звучить
Шурхiт довгих хвостiв на блiдому пiску -
То вилазять на скелi дракони вночi
I у тьмяному свiтлi вмивають луску.
Там вони стережуть гребiнець Лорелей.
I щодня до фортецi прямують строї
Божевiльних звитяжцiв без зброї i лат,
Щоб всю кров до останку й тiла свої
Ненаситним драконам за те вiддать,
Щоб торкнутись на мить гребiнця Лорелей...
Вiдьма з Бiлої Церкви
I.
Наполохано дивляться верби,
Вiтер пробує небо на зуб.
То не ти, вiдьмо з Бiлої Церкви,
Погукала до мене грозу?
Чи не ти назбирала хмарини
Й блискавки засвiтила мiж них?
Чи не ти попiд хмарами линеш
На вiдьомських крилах вiтрових?
Чий то смiх в громовицi лунає?
Чи не твiй? Й доки вiтер не вщух,
Чи не ти менi з неба гукала:
Прокидайся, солом'яний дух!
А надвечiр прийдуть сiрi смерки,
Вiтер хмари свої прожене:
Чи не ти, вiдьмо з Бiлої Церкви,
Розбудила грозою мене?
Коли б не ти
Хто б я був коли б не ти,
Ким без тебе став би?
Чи iшов би до мети
I куди б iшов?
Як багато з цих пiсень
Сам не написав би,
Хай святиться день, коли
Я тебе знайшов!
Ходить нiч бiля вiкон,
З нею ходить страх,
Що на ранок, наче сон,
Зникнеш, пропадеш.
Знай, за тебе я боюсь -
Страх в моїх думках!
Знай, за тебе я молюсь
I на тебе теж!
Задля тебе варто жить,
Зiронько моя!
Хай святиться день i мить
I твоє iм'я!
Зимний (холодний) вечiр
Нiщо не є холоднiше
За зимний (холодний) вечiр,
Коли лише ти i лампа,
I мотлох з твого стола.
Коли запаковано вiкна
I мiцно прикрито дверi,
А в думцi намрiяне сонце,
З якого нема тепла,
А є лише жар у скронях,
Є бiль й пересохлi губи,
Є нiч, ця година згуби,
А ти - мовби жовтий сонях
Якого занесла доля
У зимний (холодний) вечiр.
Коли лише ти i лампа
I мотлох з твого стола,
А ти у своїй кiмнатцi
Малюєш до сонця плечi