Чирук Святослав Владимирович: другие произведения.

Маленька тендітна Мірта

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:


   МАЛЕНЬКА ТЕНДІТНА МІРТА.
  
   Мірта збирала ягоди. Вона робила це з самого ранку, прокинувшись разом із сонцем, і тепер ходила, присідала, колола собі пальці о кущі, і все збирала, збирала й збирала... В неї вже було п'ять повних кошиків. Але цього замало. Треба було більше. Набагато більше! І вона знову йшла до лісового паркану, знову блукала серед незграбних колонад дерев, шукаючи маленькі цяточки у родимих плямах тіні і безформних світлих лоскутках, які заповнювали тут усю землю, межуючи траву і кущі.
   Врешті-решт вона закінчила, але не надовго, тільки для того, щоб були сили працювати далі. А роботи іще була прорва. Діжки з вином і пивом, кнур і корова, яких треба було вбити і приготувати. І все за один день. Кожен день. Вже багато років підряд. Вона не знала де все це брати. Не знала як може напастись такою безліччю харчів. Та доля допомагала їй. Більше допомагати було нікому. Мірта жила сама в горах. Вона багато працювала. Навряд чи світ знав когось, хто б працював би з більшою завзятістю і захопленням. Але такою вже була її доля, доля, яку вона вибрала сама.
   Ввечері, коли вона все закінчила, а сонце давно опустилося за обрій, її охопило з новою силою почуття турботи, хвилювання, сорому і провини за те, що її так довго не було. І вона поспішала, щосили мчала додому, летіла по стежках понад самою прірвою, майже не торкаючись ногами землі.
   Яким має бути дім маленької дівчини, котра живе сама у горах? Має це бути землянка, яка вгрузла у ґрунт майже разом із дахом, чи невеличка охайна хатка із зеленою від моху стріхою? Все це і справді підійшло би будь-якій звичайній дівчинці, яка б опинилася у подібному становищі. Але не маленькій Мірті. Велетенська вежа, складена із необійнятних брил, з масивними, окованими залізом дубовими дверима і ґратами на вікнах. Вежа така висока, що наче стовп, тілом своїм підпирала небесне склепіння. Ось як виглядала її оселя. Ось яким було те місце, куди вона поспішала. Страшним і могутнім, таким, що заворожує і лякає, так виглядало воно для сторонніх перехожих, та тільки не для Мірти. Вона його справді любила.
  
   Вона запорхнула в кімнату метеликом, ступаючи на самісінькі кінчики пальців, аби не здійняти багато шуму і не потурбувати своїм раптовим приходом того, хто тут на неї чекав.
   Тільки полум'я смолоскипів, що похитнулося із свіжим вітром, який влетів за Міртою з двору, і довга розтягнута тінь від її тендітної постаті підказали йому про її присутність.
   Посеред кімнати, в нечіткім і слабкім світлі сидів, майже торкаючись головою стелі, жахливий і потворний велетень. Сидів і уїдливо посміхався.
  -- А-а-а...- протягнув він таким глибоким і низьким басом, від якого, здавалося, попадають стіни. Нарешті прийшла!
   Його ікла заблищали, як ряди списів.
  -- Принесла мені їсти? Я вже зачекався.
  -- Так-так, я зараз, - заметушилася дівчина, і поспішила до дверей.
  -- Я просто перевірити як ти тут.
  -- Як бачиш, все в порядку. Боялася чи я не втечу?
   Повітря аж позеленіло від його смердючого подиху, але Мірта навіть не ворухнулася.
  -- Тобі важко, Мірто. Я знаю, - продовжував велетень. - Але все можна змінити в єдину мить. Нещасна хвилина і ти більше не забов`язана будеш нічого робити. Нещасна хвилина, і ти - королева! Нужбо! Кілька жалюгідних слів і ми з тобою будем на віки вільні! Подумай. Варто лише сказати: "Я скасовую свій договір" Тідріху, роби що захочеш!" І все.
   Вона затрималась на мить на порозі, і поглянула на його бліде, мармурове обличчя. На чорні зіниці, що свердлили її із лукавством. На гострий капкан усмішки. Сльози застигли у неї на очах.
  -- Не спокушай мене, Тідріху. Благаю. Не спокушай...- сказала вона майже чутно, і вийшла на вулицю, тихо причинивши двері.
   Тідріх мовчав. Йому було сумно за неї.
  
   Тепер Мірта згадувала той день із ненавистю. Вона обсипала його прокльонами, і лаяла себе, нещасне божевільне дівчисько, яке ще нічого не розуміло у цьому суворому світі. Як же запізно прийшло воно до неї це розуміння! Запізнилось настільки, що тепер до кінця життя їй доведеться виправляти тодішні свої помилки.
  
   Мірта стояла і дивилась в рудувату воду всередині балії. Та вкривалася бульбами і колами. Дув вітер. Він пригнав із собою, і кинув у посудину пожухлий листочок осики. Наче лодія із північними загарбниками, помчав той по штучному озерцю, кружляючи іноді, затримуючись то в одному, то в іншому місці. Нарешті листочок зупинився так, ніби на щось чекав.
   Мірта завмерла. Важко видихнула повітря, нервово притискаючи руки до грудей. З роту вилетіла хмарка пари. Осінь закінчувалась, і зима була вже не за горами.
   Як і кожна мешканка Рігесфьорду, Мірта вміла чаклувати. Дар цей розкрився у неї з народження, і тепер вона збиралася ним скористатись. Нехай і для неї він зробить користь, а не тільки для тих, кого вона лікувала.
   Мірта чекала, дивлячись на густий туман, що збився у її ніг пуховою периною. Чекала, дивлячись на бронзовий смерч, який захопив листя з дерев, танцюючи перед нею не гірше за східну спокусницю.
   Чекала доки все це заспокоїться, щоби, врешті-решт сказати велету, який з'явився перед нею у гострокутних холодних блискавках, які розривали тканину світу, зазираючи у збори потойбіччя, такі солодкі і бажані слова: " Тебе звати Тідріх! Я тебе створила. Я - Мірта, твоя володарка і велителька! Захопи для мене королівство!"
  
   Вона ненавиділа це злиденне життя, в якім двір вкрито послідом тварин. В якім не вистачає грошей, щоби купити на зиму чоботі або нову сукню. Чому все влаштоване саме так? Чому вона має це терпіти? Чому ВОНА? Та, яка завжди відчувала себе у душі принцесою. Та, яка знає як можна зробити світ прекрасним. Чому? Ні! Вона більше не могла спокійно спостерігати за цією несправедливістю. В неї була можливість все змінити, і вона не зволікала. Так що: "Тідріху, захопи мені королівство! Ти чуєш?!"
  
   Коли вона побачила той жах, який розгорнувся у неї на очах, їй затамувало подих. Сцени насильства, смертей. Калюжі крові. Розбиті долі, зруйновані хати. Плач.
   У грудях її загорівся біль, та вона, приголомшена, довго не могла вимовити ні слова, зачаровано дивлячись на страшенну різню.
   "Ти зробила це. Ти!" - довго кружляло в її голові. Їй стало зле. У вухах шуміло. А потім, не витримавши, Вона крикнула велетові: "СТІЙ!"
  
   Він зупинився. Дівчина уклала з ним угоду. Не в змозі відправити його назад, в небуття, звідки виволікла його на зовні, вона, натомість, обіцялася до самої своєї смерті доглядати за ним і годувать. Тільки б він більше цього не робив! Тільки б сидів на місці! Разом із нею мало зникнути зі світу і її творіння. Такі закони чаклунів.
  
   Тідріх сидів. Сидів і знущався. Йому було цікаво на скільки вистачить маленької Мірти? Коли вона зірветься? Коли скине з себе цей тягар? По-справжньому велетенський тягар.
   Мірта поки що трималася. Вона сподівалась, що так буде й далі. Їй вже давно розхотілося буть королевою.
  
  
   14-15. 08. 2004 р.
   С. Чирук.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   3
  
  
  
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"