Аннотация: украïнська версiя того як собi гуляли по степам чи банда, чи загiн махновцiв. Назва - теж цитата з пiснi. Народноï.
Тече собi рiчка
- Ну де той Левчук?
Питання розчинилось у повiтрi, бо усi i так знали, що Левчук пiшов до сусiднього села за сiллю та тютюном. Вiрнiше, похав. Як це вiн у сiдлi тримається з своєю ногою? Ступнi нема, так вiн на стремено мотузок накрутив, як зашморг - ïздить собi.
Але щось його нема й нема, вечеряти вже треба. Добре, зайшов до жiнки, давно не бачились, ну година, ну двi, ну три пройшли, але, якщо в Макогона не зламався годинник, то вже шоста година вечора, а поïхав Левчук вранцi, та ще й сказав, падлюка, "Я швиденько!"
Макогон плюнув на брудну долiвку, заходив по хатi. Вiн не палив вже третiй день, а сушене на печi лопушиння- це тобi не тютюн. Навiть папiрець був, дбайливо пошматована на зручнi клаптики бiльшовицька агiтацiя, а тютюну дзуськи!
Чуб заскочив в хату, грюкнув дверима, мокрий, вiдхекується
- В селi ЧОП.
Iвченко позiхнув, потягнувся, сiв на лавцi.
- А де Левчук?
- Фотографується.
- Сокирою зарубаю! - враз прокинувся Iвченко.
- Та то на нього справу заводять, як фараончики за царя, то й фотографують, и так, и з бокiв.
На печi, пiд кожухом заворушився Гавриленко, зловив вошу в давно нечесаному волоссi, глипнув згори єдиним оком, як кажан. Тiльки кажан все-таки гарнiший од Гавриленка.
- То як? Наскочимо вночi, порубаємо червонопузих, звiльнимо це нещастя?
- Не вийде, - Чуб нарештi одiрвався вiд глека з кисляком, витер мокрi долонi о колись моднi та чистi кльошi, - Левчук того. Комiсар застрелив. А фотокартку роблять задля звiтностi.
Макогон зупинився, пiдтягнув штани, подивився на своє добiрне вiйсько - Чуб, у шкiрянцi на голi плечi та дiрявих кльошах, Iвченко, у полатаному одностроï синьожупанникiв, ще й шапку з чорним шликом у руках мне, Гавриленко з печi злазить неквапом, штани з донського козака зняв, черкеску - ще тодi, з Вовчоï Сотнi, забрав.
- Пiшли?
- Сядь. Трiшки почекаємо. Вони собi святкують. Раденькi, що небезпечного бандита знешкодили, понапиваються як свинi, а увечерi ми до них завiтаємо.
- Бiднi люди, завжди там щось палає. То Левчук свою хату пiдпалив, а тодi майже мiсяць дощу не було, зараз - ЧОП. Як у нас з амунiцiєю? - Макогон посмiхнувся, в перший раз за декiлька днiв.
Чуб неквапом витягнув обрiза з-пiд шкiрянки, Гавриленко дiстав з кишенi штанiв лимонку, подихав на не та протер рукавом. Iвченко хвацько крутнув на пальцi чорного, блискучого, дбайливо змащеного салом, нагана. Макогон витягнув з обдертоï, колись лакованоï кобури маузера. Хоч би одненький раз затягтися!
- Нащо Левчук спалив власну хату? - Чуб сидiв на лавi та розглядав брудну стелю.
- Чи я тобi циганка? - Гавриленко одiрвався вiд горщика с борщем, додав ще декiлька слiв, але за плямканням та сьорбанням Чуб цих слiв не розчув.
Сонце сiло. По коням! Та повiльно тi конi йдуть, вони ж не пiд сiдло, вони мирнi, воза тягти тiльки й вмiють. Нi тачанки, нi кулемета, нема як вшкварити. Десять куль в маузерi. Чуб у сiдлi зiгнувся чи спить, чи згадує своє життя - добре тодi в Кронштадтi було, офiцерики так вищали! Iвченко щось шепоче, молиться? Нi, перераховує, скiльки хрестiв на шлику вишито. Тридцять шiсть. Замало червоних вбив, ой замало. Навiть Гавриленко невеселе собi пiд нiс мугикає - про чорну рiллю iзорану та кiстками засiяну.
Ось все й село, вартовий собi на тин спиною сперся, примостився та й спить. А ото не треба перед вартуванням напиватися. А захалявник в Чуба гострий, добре горлянки рiже. А де там ïхнiй штаб? А не в тоï Матвiхи, що чоловiк ïï втопився? Там всi штаб робили - i нiмець, оберст фон Ернст, що кожен ранок холодною водою обливався,, i бiлогвардiйцi - якийсь капiтан увечерi полюбляв пити морквяний чай пiд вишнями та виймати з того чаю великих, лискучих, поважних хрущiв. А зараз у тiй хатi комiсар з фендриком своïм та ще один чопiвець.
Гарно лимонка розiрвалася, аж стелю Матвiiсi обляпало. Комiсаром. Iвченко застрелив одного розумаку в кальсонах та з гвинтiвкою, що вискочив на вибух з сусiдськоï хати. Макогон розташувався на стратегiчно важливiй позицi бiля грушi у садку - зручно в спину стрiляти. Чуб побiг у штаб червоних - там має бути щось потрiбне: грошi, або накази. Як Макогон тi накази читає, то хтось завжди приходить.
- Вiдступаємо! - мало набов, учотирьох довго не протримаємось, та й Чуб щось знайшов, ще й фендрика дорiзав.
Учотирьох похали, утрьох вiдступали - Iвченко на комiсарському конi та Чуб з Макогоном, Чуб ззаду отамана сидить. Сонце сходить. Наче нiхто не женеться, але повертатись у стару схованку - нема дурних. Гавриленку куля влучила межи очi, навiть матюкнутися не встиг. Шкода, i воював добре, i грошi дiлив чесно.
- I шо далi? - якось Макогон назад похилився, мало з коня не падає.
Iвченко спiшився, мовчки зняв шапку.
- Лопата в тебе є?
Лопати в Чуба не було. Затягнули Макогона подалi, Iвченко йому руки на грудях склав.
- Вони пропонують амнiстiю усiм, хто складе зброю. Може, комiсаром станеш чи в партiю хню вступиш.
Чуб плюнув. Вiн був переконаним анархiстом, а бiльшовикiв визнавав переважно з висолопленим язиком та мокрими штаньми. Або гарненько порубаними.
Та й так - маузер є, у штабi лежали на столi аж сто карбованцiв. Набов купити можна. Конi трохи вiдпочили, Iвченко собi поруч ïде, в нього на шапцi тризуб, а тризуб, то отак "воля" написано.